Svitlo 31 december 2014 by Calendar of Exhibitions and Fairs

№6 (31) грудень 2014

Різдво Христове

Різдво Христове - це час особливої Божої любові. Дивимося на Бога як на малу дитину. Він, слабкий і беззахисний, потребує людського тепла, опіки, тому повністю від дається в руки людини. Христос витягує до нас свої маленькі рученята, наче просячи нас про обійми. Пригортаймо малого Бога, зігріваймо Його нашим людським теплом.

Дорогі брати і сестри! Присутність

малої

дитини

об’єднує. Об’єднує батька і матір, братів та сестер навколо крихітного беззахисного створіння, про яке потрібно піклуватись, яке треба любити та захищати. Саме такий малий Христос приходить в наші родини. Нехай серце кожного буде відкрите на появу Еммануїла, який є

Богом з нами.

Нехай ангели небесні, які сповіщають про народження Спасителя, виспівують цю найважливішу правду: “Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям Його уподобання”. Нехай буде мир у наших домівках, нашій країні та цілому світі! Веселих та теплих свят Божого Народження! о. Михайло Романів ОР

... і Слово стало тілом

Яке Різдво святкуємо?

Список, який змінив моє життя

Перешкоди на молитві

Секрети вдалих подарунків

Все існує в Ньому

Історія однієї пари без сексу до весілля

Служіння

Казки з Аушвіца

Я - слабкий

Різдво – це радість

Добре кіно

Головний редактор: о. Михайло Романів ОР Випусковий редактор: Катерина Чвалова Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР Коректори:

Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко

Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський Дизайн і верстка:

Теодор Александров

З питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся за телефонами: 096 33 44 513, 093 580 98 05, 095 690 36 99 e–mail: svitlozvysoty@gmail.com 1 обкладинка - Наталя Курій, “Різдво” 4 обкладинка - Наталя Курій, “Колядники”

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ.

оли робимо подарунки, не важливо, чи подарунок є коштовним, чи ні, бо той, хто не здатний подарувати часточку себе, завжди дарує замало. Під час чергової зустрічі з вірними, Святіший Отець знову повернувся до “великого таїнства Бога, Який зійшов з небес, щоб увійти в наше тіло”, відкриваючи нам шлях до Себе. Папа зазначив, що в ці дні часто чуємо слово “воплочення”, “втілення” Бога. Що ж означає це центральне слово християнської віри? Святіший Отець пояснив, що, згідно з тогочасним вживанням, слово “плоть” означає людину в її цілісності, отож, спасіння, принесене Богом, Який став тілом в Ісусі з Назарету, “торкається людини в її конкретній дійсності, в будьяких ситуаціях, в яких вона перебуває”. “Слово стало тілом: це одна з істин, до якої ми настільки звикли, що нас майже не вражає велич події, яку вона виражає”, – зауважив Бенедикт XVI, додаючи, що якраз тепер, у різдвяний період, коли чи не найчастіше чуємо про це, трапляється так, що ми є уважнішими до зовнішніх аспектів, до святкувань, аніж до цієї істини, що становить абсолютну новизну нашої віри. Це щось неймовірне, що міг зробити лише Бог. “Важливо, – наголосив Святіший Отець, – відновити зачудування цим таїнством, дозволити захопитися величчю цієї події: Бог, істинний Бог, Творець усього, проходив, як людина, нашими стежками, увійшовши в людський час, щоб передати нам Своє життя”. Іншим аспектом, на який звернув увагу Папа, є звичай обмінюватися на Різдво подарунками. Іноді це може бути просто звичний жест, але часто він є вираженням почуттів, знаком любові. Концепція дарування присутня в самій літургії Різдва і

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

і Слово

пригадує нам про “первісний різдвяний подарунок”, тобто про те, що Бог, ставши тілом, бажав стати дарунком для людей, дав нам Себе Самого. “І в нашому даруванні, – зазначив Бенедикт XVI, – не важливо коштовним чи ні є подарунок; іноді намагаємося якраз замінити серце та необхідність дарувати себе грошима чи матеріальними речами”. Однак таїнство Воплочення пригадує нам, що Бог чинив по-іншому. Ще одним аспектом, на який звернув увагу Святіший Отець, є “нечуваний реалізм Божої любові”, виявлений у факті Втілення. Боже діяння не обмежується словами, Він увійшов у нашу історію та взяв на Себе тягарі нашого життя. Він ріс в сім’ї, мав друзів, учнів. “Цей спосіб Божого діяння є також стимулом призадуматися над реалізмом нашої віри, яка не повинна обмежуватися виключно сферою почуттів, емоцій, але повинна входити в конкретний вимір нашого існування”, – наголосив Бенедикт XVI. У контексті перших слів Євангелії від Йоана про те, що Слово, яке стало тілом, споконвіку було з Богом і Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього (пор Йн. 1, 1-3), Папа звернув увагу на те, що євангелист вказує на зв’язок події Воплочення зі створенням світу, і наголосив на тому, що таким є “фундаментальний критерій християнського прочитання Біблії: Старий та Новий Завіти слід читати разом, а, виходячи з Нового, відкривається глибший сенс Старого”. “Дорогі друзі, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – у цьому періоді роздумуймо над великим та чудесним багатством таїнства Воплочення, дозволяючи на те, щоб “Господь нас просвітлював та дедалі більше перемінював згідно з образом Свого Сина, Який став людиною задля нас”. Промова вислуженого Святішого Отця Папи Бенедикта XVI 9 січня 2013

стало тілом СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Яке Різдво святкуємо? Святе Письмо не розповідає нам про точну дату народження Ісуса. Але воно вказує нам на значення часу, у якому відбулася ця важлива подія. Читаємо у Євангелії від Луки: “У ці дні вийшов наказ від Кесаря Августа, щоб переписати всю землю”. Цей лаконічний вступ до розповіді про народження Христа знайшов своє пояснення у богословській книзі “Дитинство Ісуса” вислуженого Папи Бенедикта XVI. На його думку, святий Лука хоче вказати як сталося так, що це народження відбулося у Вифлеємі. Перепис населення з метою визначення податків був причиною того, що Йосиф разом з вагітною Марією вирушили в подорож до “Міста Давидового”. Отже, народження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої історії, хоча імператор, який видав розпорядження, нічого не знає про те, що ця проста родина через нього змушена пускатися в дорогу у такий важкий момент, але саме через це Дитя Ісус народиться у місці обітниці. Чим цей історичний контекст є унікальним? Вперше відбувся “перепис всієї землі”, як уявляли свої здобутки тогочасні римляни. Вперше в історії з’явилася така влада, яка огортає весь світ. І ось в

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

цей момент, коли існує поєднання прав та статків, коли існує спільна мова, яка сприяє порозумінню між культурами, у світ входить Блага Вість спасіння. І цей час охарактеризовано, як “повноту часів”. Папа Бенедикт XVI наголошує, що святий Лука не випадково пише про прихід Ісуса з посиланням на імператора Августа та “всю землю”. Він свідомо вказує на конкретний історично-богословський контекст цієї розповіді. Ісус народився в епоху, яку можна точно вирахувати. Він не з’явився в історії “десь колись”, як міфічний персонаж. Ні, Його народження відбулося у конкретно визначеному часі та в конкретному географічному місці. Наказ імператора спонукав святого Йосифа вирушити разом зі своєю Обручницею у подорож. Не знаючи цього, імператор посприяв здійсненню пророцтв про місце народження Месії. Таким чином, переплелися історія спасіння та історія Римської імперії. Історія Божого обранництва, раніше обмежена вибраним народом, входить у вселенську історію. У такий спосіб Бог, Який є Богом всіх народів, об’являється, як справжній Провідник усієї історії. У ці дні, мабуть, кожен, принаймні один раз, чув по радіо чи з телевізора, або прочитав у пресі

одне помилкове, але дуже поширене твердження мовляв, 25 грудня – це католицьке Різдво, а 7 січня – Різдво православне. Нелегко спростовувати вкорінені стереотипи, але слід сказати, що це твердження є далеким від дійсності. Якщо не вдаватися у календарні тонкощі, тобто шукати відповідь на поверхні, то спростуванням того, що 25 грудня є “католицьким” Різдвом, є той факт, що того дня одне з найбільших християнських свят відзначають не лише католики і протестанти, але й православні, які живуть поруч з Україною, тобто Болгарська, Польська та Румунська Православні Церкви, до яких слід додати інші Церкви, які дотримуються новоюліянського календаря. Але якщо докладніше придивитися до церковного календаря, то зауважимо, що також і ті, хто святкує Різдво 7 січня за світським календарем, насправді відзначають його того ж таки 25 грудня. Справа в тому, що юліянський календар, якого дотримуються ці християни, відстає на 13 днів від григоріянського, який прийнятий у світському літочисленні. Звідки взялися ці назви: юліянський, новоюліянський, григоріянський? Вони пов’язані з історичними особами, які відіграли важливу роль для сучасного обрахунку часу. Отже, спосіб поділу року, якого в сучасному житті сьогодні дотримується практично увесь світ, був запроваджений у другій половині першого століття до нашої ери римським імператором Юлієм Цезарем. Бажаючи, щоб певні астрономічні події, як-от рівнодення, припадали того самого дня у році, імператор постановив узгодити тривалість року із сонячним календарем та доручив олександрійським астрономам приготувати відповідний календар. Згідно з тогочасними обрахунками, земля робила повний оберт навколо сонця за 365 та чверть дня. Ці четвертинки враховувалися таким чином, що кожні чотири роки додавався один день у лютому, і такий рік названо високосним. Але згадані обчислення не були точними. Земля обертається навколо сонця не за 365 днів і шість годин, а за цю ж кількість днів та 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд. Цих 11 хвилин і 14 секунд різниці вистачає для того, щоб приблизно за 128 років обчислення за юліянським календарем відставало від астрономічного на 1 день. А за півтора тисячоліття таких днів назбиралося 10. Згідно з давнім церковним звичаєм, затвердженим першим Нікейським вселенським собором, святкування Пасхи пов’язане з днем весняного рівнодення, а цим днем тоді було визначено 21 березня. З огляду на згадане відставання юліянського календаря Папа Григорій ХІІІ, який жив у XVI столітті, за порадою тогочасних астрономів,

вирішив пристосувати діючий календар до астрономічного. Він провів реформу, усуваючи 10 днів з календаря, таким чином, що після 4 жовтня 1582 року відразу настало 15 жовтня. Щоб уникнути накопичення зайвих днів, змінено правило визначення високосного року. У деяких країнах, як-от Італії, Франції, Португалії, Іспанії та тодішній Речі Посполитій, зреформований календар відразу увійшов у дію, поступово його приймали інші католицькі та протестантські країни. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття цей календар, який ухвалений у світі як міжнародний стандарт, прийняли православні та нехристиянські країни. В УНР григоріянський календар впроваджено у лютому 1918 року, коли після 15 лютого відразу настало 1 березня. Приблизно в той самий час новий стиль прийнято у радянській Росії. Але ця зміна, впроваджена у світському житті, не вплинула на церковний календар, якого дотримуються в Україні християни східного обряду, тому, продовжуючи рахувати час за церковним юліянським календарем, відбулося зміщення святкування Різдва на 7 січня, яке є 25 грудня за старим способом обрахунку. І з цим пов’язане, наприклад, поширене в народі поняття “старого Нового року”. Адже, зустрівши Новий рік за світським календарем, за церковним календарем його зустрічають щойно через 13 днів. Але як будь-яке творіння людських рук, також і григоріянський календар не є досконалим. На початку ХХ століття сербський вчений Мілутін Міланковіч дослідив, що приблизно за 10 тисяч років у ньому також накопичується одна доба відставання. Він створив так званий новоюліянський календар, який є виправленням юліянського. Саме цього календарного стилю, який збігатиметься з григоріянським до 2800 року, у святкуванні Різдва та інших постійних свят дотримується більшість помісних Православних Церков. Але для визначення дати святкування Пасхи вони використовують юліянський календар. Отже, святкуємо не католицьке, не православне, не польське, не українське чи ще якесь там Різдво, але Христове Різдво. Віримо, що Господь, дійсний Провідник історії, також допоможе і нам подолати те, що є людське й ділить нас, щоб зосередитися на тому, що є Божим, вселенським. Це допоможе нам подолати протиріччя, які стоять на перешкоді тому, щоб всі Його діти могли у єдності підносити пісню хвали: “Слава на висотах Богові, а на землі мир людям Його уподобання!” Радіо Ватикан СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Список,

який змінив моє життя

Історія жінки, яка перестала сердитися і змінила своє життя на краще Я відтягувала цей момент до останнього, але ось цей день настав. День, коли мій чоловік Білл пішов на роботу, а я зібрала речі, взяла свого дворічного сина, і ми пішли з дому до моїх батьків. Мама зустріла мене і сказала, що вони з батьком не покинуть мене і допоможуть в усьому. “Але перш, ніж ти остаточно підеш від чоловіка, - сказала мама, - виконай одне моє прохання”. Вона поклала переді мною аркуш паперу, провела вертикальну риску посередині й попросила в першій колонці скласти список того, що мене дратує у Біллові настільки, що з ним неможливо жити. Я вирішила, що в другій колонці вона попросить мене написати список його позитивних якостей, і точно знала, що він буде набагато коротшим. Ну, ось, я знала, що написати у першій колонці: • Він постійно розкидає свої речі. • Ніколи не повідомляє, куди йде. • За столом гучно сякається і невиховано поводиться. • Ніколи не робить мені гарних подарунків. • Він неохайний і скупий на гроші. • Ніколи не допомагає мені в хатніх справах. • Завжди мовчить і не спілкується зі мною. Цей список продовжувався, продовжувався - аж місце на сторінці закінчилося. Тепер я мала незаперечний доказ, що жодна жінка не стане жити з таким монстром! Із самовдоволеною усмішкою я сказала до мами: “В другій колонці треба описати його позитивні якості, так?” Але мама відповіла, що й без цього знає його сильні сторони. Натомість вона попросила мене описати

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

мою реакцію на кожен із його недоліків. Навпроти кожного пункта - що я робила у відповідь на таку поведінку чоловіка. Це вже було набагато складніше, я не чекала, що мова піде про мене. Але я знала, що мама не залишить мене у спокої, доки я не виконаю і цієї частини завдання. Тож я почала писати. Що ж я робила у відповідь? • Сердилась. • Кричала і плакала. • Мені було соромно перебувати поруч із ним. • Вдавала із себе мученицю. • Хотіла одружитися з кимось іншим.

•Вважала, що я гідна більшого. • І взагалі, він мене не гідний. І цей список був так само безкінечний… Тоді мама взяла цей аркуш і розрізала його навпіл просто по цій лінії. Вона взяла частину аркуша зі списком недоліків мого чоловіка, порвала і викинула у смітник, а мені вручила частину зі списком про мене, кажучи: “Ось, візьми цей список додому і подумай над ним сьогодні. Нехай дитина залишиться у нас. А потім приходь, і якщо ти твердо вирішиш піти від нього, ми з татом допоможемо тобі в усьому”. Я повернулася до свого дому й подивилася на цей список. Без першої частини з недоліками Білла він виглядав страшно. Я бачила відображення своєї жахливої поведінки і деструктивних учинків, і тільки тоді я зрозуміла, як по-дурному поводилася весь цей час. Потім я замислилася над тими якостями, які мене дратували в чоловікові. І я зрозуміла, що там не було геть нічого страшного і непростимо-

го. Я була така сердита, що навіть не помічала, як мені пощастило з чоловіком, - це була хороша, не ідеальна, але добра людина. Я повернулася до батьків. Дивовижно, наскільки інакше я тепер сприймала ситуацію. Тепер я відчувала спокій і вдячність. П’ять років тому я обіцяла бути з ним у здоров’ї та хворобі — і тепер я жахнулася, як просто я стала готова круто змінити своє життя і ледь не залишила дитину без батька всього лише через дрібниці та хвилинне роздратування! І, коли Білл прийшов з роботи, ми з сином уже чекали на нього. І я б хотіла сказати, що мій чоловік змінився. Але ні, він не змінився. Він і надалі робив те, що мене дратувало. Але я змінила ставлення до його вчинків. І по сьогодні я вдячна мамі, яка своєю мудрою порадою врятувала наш шлюб. Коли Біллу виповнилося 49 років, йому поставили діагноз - хвороба Альцгеймера, йому довелося піти з роботи викладача, і я доглядала свого коханого чоловіка. І коли мій син запитав: “Мамо, а що ми робитимемо, коли тато вже не зможе нас згадати?” - я відповіла: “То ми запам’ятаємо його, запам’ятаємо коханим батьком і чоловіком, і згадаємо все, чого він навчив нас, і як він любив нас”. Беккі Зербе, була заміжня за Біллом 29 років. www.credo-ua.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Перешкоди

на молитві Галас, нудота, зневіра, забіганість, лінь. Як це побороти? Навіть, якщо втічеш у найвіддаленішу пустелю, швидко побачиш, що найбільшою перешкодою в молитві є ти сам. Молитва - це боротьба. Завдяки силі Слова Божого можемо перемогти тяжкість, лінь, пригноблення, рутину. Мусимо побороти стереотипи, що, молячись, марнуємо час, мусимо побороти спокусу, що Бог нас не чує. Знаємо, що на молитві найважливішою є витривалість. Аби її здобути, потрібен час. На дорозі молитви ми завжди залишаємося учнями, бо не знаємо, як молитись, тому без перерви починаємо знову, звісно, з допомогою Духа Святого. Саме Він є істинним вчителем молитви, тому варто його завжди запрошувати на початку молитви. Нижче подано перешкоди, на які натрапляємо на крутих стежках молитви. Часто будеш з ними зустрічатись. Але не втрачай надії, це не тільки твій досвід. Не можу молитись Молитись можеш завжди, навіть якщо не можеш весь час зосереджувати свою увагу. Молитва, як і любов, є вибором, рішенням, актом волі. Будь з Богом стільки, скільки собі запланував. Якщо помічаєш у собі бажання молитви, тоді ти вже молишся. Може, здається тобі, що молишся “в трубу”? Що взагалі знаєш про цю тему? Бог дуже прагне, аби звертався до Нього, але ще більше прагне, щоб Його слухав. Слово Боже є біля тебе, щоб ти над ним роздумував та його споживав. Не шукай на молитві відчуття задоволення; ти є тут для Бога, тому що Бог є Богом. Молитва не має інших цілей, окрім зустрічі з Богом у дружніх стосунках. Не сподівайся, що отримаєш якесь неймовірне пережиття; Бог є тут і цього є достатньо.

Шум заважає Часом скаржимося, кажучи: “Я б набагато краще молився, якби міг знаходитись в якомусь тихому місці, далеко звідсіля”. Молись там, де ти є, молись тим, чим живеш, що переживаєш. Було б добре створити сприятливі умови для зосередження, але для тебе найкращою молитвою є та, якою можеш молитись сьогодні. Можеш створити ідеальні умови для молитви, але все одно знайдуться якісь перешкоди: втома, розпорошеність, лінь, зневіра. Навіть, якщо втічеш у найвіддаленішу пустелю, швидко побачиш, що найбільшою перешкодою в молитві є ти сам. Можеш усунути всі перешкоди, але не зможеш подолати себе та своїх думок. Важливо продовжувати молитись, вдивлятись

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

в Ісуса сильніше, ніж у себе, і розмовляти з ним як з другом. Молитва - це єднання з Богом як у галасі, так і в тиші. А та тиша є більше внутрішньою, ніж зовнішньою, є відкриттям таємниці Бога - як у вагонах метро, так і в монастирських келіях.

Не люблю молитись Не маєш охоти молитись, щось відтягує тебе від молитви. Крім глибокого розчарування, сухості та смутку нічого не відчуваєш? Тоді це знак, що прийшов час справжньої молитви, на ту молитву, якої ще не знаєш. Ось моя порада: можеш просити допомоги в Марії. Нічого не розуміючи, переживаючи просту дійсність Назарету та розвиваючи у своєму серці слова Святих Книг, Марія пережила неймовірну пригоду віри. “Благословенна та, яка повірила” (Лука 1, 45). Те, що у тебе зростає віра, надія та любов під час молитви, має свій особливий смак, який важко зрозуміти органами чуття. Стосунки з Тим, кого шукаєш, стають інтимнішими. Є щось незвичне у пошуку Бога, у витривалості на молитві, у вибудовуванні стосунків з Богом. Той Бог дає себе пізнати в обличчі Христа. Читаючи Євангеліє, вдивляйся в Ісуса. Вслухайся в Його слово, аби ти міг з Ним розмовляти. Навіть, якщо слово звучить віддалено і не маєш охоти молитись, головним є твоє прагнення. Бог дасть колись засмакувати Своєї любові. Після ночі завжди приходить день.

Нічого не відчуваю Відчуття народжуються з чуттєвого пізнання, а молитва є перебуванням у присутності Того, кого неможливо пізнати за допомогою нашого сприйняття, тому є абсолютно нормальним, що часами нічого не відчуваєш. Цей факт святий Йоан від Хреста називає “темною ніччю”, ніччю, яка пробуджує нашу віру до віри в те, чого не бачиш, ніччю, протягом якої наш розум не може зрозуміти таємниці Бога, ніччю усвідомлення того, що Бог є вищим від того, що можемо про Нього сказати або зрозуміти. Не турбуйся, усі великі святі мали такий самий досвід сухості на молитві. Свята Тереза з Лізьє говорить про темний тунель чи густий туман, які не дозволяли їй тішитись вірою. Часто це є певною перехідною фазою. Завжди після ночі настає день, після зими приходить весна, а після смутку – радість, після мороку – світло, після смерті – воскресіння. Знай, що Господь є завжди біля тебе: і в часі посухи, і родючого дощу. СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Нічого не відбувається Що стає з тілом, коли ми виставляємо його на сонце? Воно зігрівається його променями. Щось схоже відбувається з молитвою: стаєш в присутності Бога, щоб дати Йому можливість любити тебе. На молитві завжди щось відбувається, але, аби торкнутись чудес, які Господь зробив, потрібна віра. Без віри та любові молитва може бути втечею від світу, марнуванням часу, пусткою. Але благословенним є час, який відкриває щоденність на безкінечність. Брак твоїх відчуттів не означає брак Божої дії. Молитва є завжди діяльною навіть, якщо, на сором, нічого не вносить в твоє життя. Вона є безінтересовною, неможливо визначити її об’єму, тому що молишся через те, що любиш.

Нуджуся Що змушує мене нудьгувати? Багаторазово повторювальні молитви охолоджують запал? Свідомий того, що молишся “в трубу”, очікуючи на Бога, який не приходить та якому не маєш, що сказати? Але не йдеться про те, що я роблю, а про Того, Кого маю шукати та любити. Окрім того, Святе Письмо дає мені Слово Боже, яким, читаючи, можу молитись, коли мої слова видаються мені пустими. Чи повинен згодитись на нудьгу в присутності Бога? Часом молитва полягає на нудженні перед Богом, але варто це робити з любов’ю. В таких обставинах нічого не сподіваєйся, усю надію покладай на Божу благодать, бо усе, чим живеш, належить Господу, навіть нудьга.

Часто розпорошуюсь

Розпорошення під час молитви є чимось нормальним, це означає, що ми живемо і що наша уява таки працює. На противагу рішенню молитись, розпорошення часто не є вираженням нашої волі. Думки прилітають та відлітають, наче набридливі мухи, які не дозволяють нам зосередитись так, як би ми цього хотіли. Деякі дум-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №30 / листопад 2014

ки надходять ззовні, наприклад, галас вулиці; а інші з нутра людини, наприклад, образи, які народжуються в уяві, спогади, які виринають із пам’яті, або відчуття болю. Коли хочеш їх позбутись, з’являється ще більше сум’яття, краще вже молитись разом з ними. Якщо ці розпорошення мучають тебе і ти весь час думаєш, як би не забути про зустріч з кимось, що мусиш купити хліб, закінчити працю, зателефонувати до знайомого, тоді варто це все записати на листку та молитись далі. На зміну цим думкам, звісно, прийдуть якісь інші, але вони вже не будуть такі надокучливі. Розпорошення є нагодою до молитви. Сам зможеш направити усі ці думки в молитву подяки, прохання, перепрошення, заступництва. Це життя, яке випливає з нашої свідомості: “Дякую Тобі, Господи, за автомобіль, який потрібно ремонтувати. Будь прославлений у моїх дітях, які мене засмучують. Допоможи мені, Господи, прийняти мого колегу. Перепрошую Тебе за прагнення помсти, яке виникає, коли бачу сусіда. Дякую, що пригадав мені про наближення Різдвяних свят і т.д”. Все може бути нагодою звернення до Бога, який і так знає наші слабкості: “Господи, навчи мене молитись. Допоможи мені, Господи. Духу Святий, Ти сам молись в мені”.

Знеохочуюсь

Молитва, як і любов, має пройти випробовування у часі. Знеохочення є її найгіршим ворогом. Прийми те, що молитва не проходить так, як би того хотів. Час Бога - то не наш час. Його дороги – не наші дороги. Однієї хвилини вистачило б, аби повернутись усім серцем до Бога та розвіяти сумніви. Не має на це спеціальних методів. Та й не буде розвиватись молитва завдяки якимось технікам, але завдяки акту віри, надії та любові. Ти маєш бути в Божій присутності не лише для того, щоб Він тебе вислухав, але щоб міг у тобі оселитись. Ти – грішник, а Він - Спаситель. Молись і Він буде молитись у тобі. Постав собі цілі, і Він у тобі їх реалізує. В такий спосіб турботи знеохочення не будуть тебе обтяжувати. Так багато можна відкрити, виконати, тримаючись стежок молитви. Тому, хто нащодень, ігноруючи усі справи, приділяє півгодини виключно для Бога, ніколи не забракне плідності життя. Не помічаєш їх? Зовнішній спокій, довіра, сила духа, надія, радість життя, готовність служити іншим, відчуття близькості Царства Небесного вже тут і тепер. Жак Гутьєр, текст скорочено

Молитва Дозволь, О Боже, Володарю часу, аби надія звільняла наше серце від неспокою, і любов очищала душу з розпорошень. Ти є ближчим, аніж те, що нас від Тебе віддаляє, Отче, Ти схований у щілинах нашої любові, так сильно присутній у всьому, що є людським, допоможи нам бути витривалими на молитві. Нехай наші двері будуть відкриті на Твою тишу, о Любове, нехай наші вуста почують Твої кроки у галасі сказаних слів. СВІТЛО З ВИСОТИ • №30 / листопад 2014

Зимові свята просто фантастичні! День Св. Миколая, Різдво, Новий Рік – ми їх обожнюємо. Чому? Я відкрию секрет: ПОДАРУНКИ. Коли приходить зима і падає сніг, ми всі трошки шаленіємо через них. Мм, отримувати подарунки, дарувати подарунки, купувати подарунки, робити власні подарунки... Зима – це насправді найкращий час для того, щоб ділитися теплом та проявляти свою любов. Якщо ви бажаєте, щоб ваш подарунок був оригінальним та яскравим, щоб він передавав усі ваші найтепліші почуття, тоді ви потрапили куди треба. Лишилося лише вибрати, що саме майструвати та виділити на це трішки часу та сил. Ефект буде вражаючим, гарантовано!

Сніжна куля Дуже зимовий подарунок, у якому сніг падає цілий рік! Раніше такі кулі можна було побачити лише в зарубіжних мультиках чи фільмах, але тепер їх можна не лише купити, а й зробити своїми руками. Особливо такий подарунок сподобається дітям. Усе, що для цього знадобиться: 1) порожня скляна банка невеликого розміру з кришкою, яка щільно закривається. 2)невеличка пластикова або керамічна статуетка чи прикраса. 3) вода або гліцерин (продається в аптеці чи спеціалізованих інтернет-магазинах для натуральної косметики) – з ним іграшка служитиме довше. 4) клей та, за бажанням, прозорий силіконовий герметик. 5) імітація снігу (блискітки, пінопласт, дрібний бісер, подрібнена біла яєчна шкаралупка). Далі все просто: очищуємо кришку та приклею-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

ємо до неї іграшку чи прикрасу. Це основа вашої майбутньої снігової кулі, тому перевірте, щоб композиція на кришці гарно трималася і вміщалася в банку. Дайте клею висохнути. - на дно банки засипаємо все, що ви підготували для імітації снігу. Заливаємо водою або гліцерином майже до країв, щоб ще помістилася фігурка на кришці. - кришку намащуємо по різьбі клеєм або герметиком (можна і без герметика, але так буде надійніше і безпечніше – ніхто не розкрутить іграшку) і щільно закручуємо банку. - переверніть банку і легенько потрусіть - ваша іграшка готова! Тепер можна насолоджуватися сніговою завірюхою, коли захочеш. За бажанням можна задекорувати кришку банки тканиною, стрічками, блискітками.

Подушечка для голок у вигляді тістечка

Незамінний подарунок для тих, хто любить шити-вишивати! І зробити його легко та просто. Потрібно мати: 1) клаптик м’якої тканини, 2) синтепон (за його відсутності мож-

на використати дрібну крупу, наприклад, манку), 3) форму для маленьких тістечок чи кексів, 4) клей. З тканини потрібно вирізати коло, стягнути його краї ниткою, а всередину покласти щільно синтепон або крупу. Потім зшити краї і приклеїти до формочки. Якщо ви хочете прикрасити подушечку для голок “вишенькою”, то зарання пришийте до тканини помпон чи кульку з червоної тканини. Уявіть, як здивується ваша бабуся чи мама, отримавши таке “тістечко”!

Светр для кружки У холодну пору року всі вдягають теплі светри, закутуються в шарфи – утеплюються, як можуть. А ми вирішили на цьому не зупинятися і пішли далі, і пропонуємо вам зробити светри для кружок! Напевно у кожного є старий светр чи шарф, який лежить без діла, але його так жаль викинути. Так от, візьміть цю річ і надайте їй нового життя! Виріжте смужку, яка за розмірами огорнула б чашку, обробіть краї, щоб вони не розсотувалися (можна просто приметати стрічку) і з одного боку пришийте 1-2 гудзики, а з іншого зробіть петельки для них (можна просто зробити необхідну кількість розрізів). Дуже вигідний варіант, тому що з одного светра можна зробити так багато подарунків!

Персоналізована скатертина Ідеальний варіант для тих, хто хоче зробити подарунок усією родиною і не боїться забруднитися. Вам знадобиться скатертина та гуашеві фарби різних кольорів. Вмочіть долоні у мисочки з фарбами і лишіть свої відбитки на скатертині. До того ж, можна написати свої імена чи побажання. Спробуйте, це весело, а головне – ви отримаєте дуже незвичайний подарунок.

Свічки Щоб створити святковий настрій, часто достатньо лише запалити свічку, і одразу стає тепло і затишно, тому свічка – один з найкращих новорічних подарунків. Є безліч ідей hand-made свічок. Ви можете обрати простий варіант – задекорувати готову свічку, наприклад, приклеїти навколо свічки палички кориці та обв’язати грубою ниткою чи стрічкою, або складніший варіант – виготовити свічку самостійно. Для другого варіанту вам знадобиться гарне горнятко, коричневий харчовий барвник, гелева основа для свічки та гніт (дві останні складові ви можете замовити в спеціалізованих магазинах для рукоділля). І тепер лишається розтопити гелеву основу, додати барвник і залити в чашку, куди попередньо треба покласти гніт. Така свічка прикрасить різдвяний стіл та подарує тепло у негоду.

Ялинкові

прикраси

Ну який же Новий рік без ялинки? А яка ж новорічна ялинка без прикрас? Отже, візьміть клаптики фетру або іншої щільної тканини, жменю різноманітних ґудзиків та стрічки або грубу нитку. Виріжте з тканини кола, ялинки, зірки, янголів і т.д. Прикрасьте це все ґудзиками, паєтками та стрічками. І не забудьте пришити петельку з нитки чи стрічки, щоб той щасливчик, який отримає ялинкові орнаменти ручної роботи, міг повісити їх на ялинку. Надіюся, що ці ідеї та корисні поради допоможуть вам висловити ваші почуття. Натхнення вам! greencountry.com.ua СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Все існує в Ньому На першій сторінці Біблії є такі слова: “На початку сотворив Бог небо й землю” (Бут. 1,1). Віра починається з віри в Бога-Творця, у те, що Він створив небо й землю. Цим починається й визнання нашої віри. Це її фундамент. Вірити в Бога і водночас не вірити, що Він є Творцем, означало б, як сказав одного разу Тома Аквінський, не вірити в існування Бога взагалі. Бог є Творець – це основа решти переконань віри: що Ісус Христос є Спаситель, що існує Святий Дух, Церква і вічне життя.

ХРИСТОС - МЕТА СТВОРЕННЯ СВІТУ Мікеланджело Буонаротті на склепінні Сікстинської капелли зобразив створення людини. Це зображення відоме в усьому світі. Рука Творця майже торкається руки Адама, Його створіння. Творець зображений могутнім, з густою довгою бородою. Це образ Бога Отця. Таким Його зображають на багатьох образах Пресвятої Трійці. Інакшим є зображення створення світу у вхідному залі собору святого Марка у Венеції. Одна з мозаїк початку XIIІ ст. присвячена створенню світу. У точній відповідності до перших трьох глав Буття зображене створення неба й землі, а потім створення людини як чоловіка і жінки, гріхопадіння та нарешті вигнання з раю. На цих мозаїках Бога Отця ніде не видно. Творцем є Ісус Христос, Якого можна однозначно розпізнати за Його постаттю

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

та хрестоподібним німбом. Христос є Творцем світу. Схоже, це зображено і на інших мозаїках. Давня іконографічна традиція завжди одностайно зображала Творцем Христа. Щойно Відродження (з деякими винятками) порвало з цим і зображало Бога Отця.

ХРИСТОС - ТВОРЕЦЬ СВІТУ Цикл картин у соборі святого Марка точно відтворює мовою образів те, що багато разів свідчить Новий Завіт: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього” (Йо. 1, 1-3). “Світ Ним виник” (Йо. 1,10). Ця візія віри ще раз перевищується могутнім парадоксом, великим таїнством, що характеризує центр християнської віри: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” (Йо. 1,14). Таїнство воплочення має центральне значення в мисленні, вченні й житті великого Папи Івана Павла II. Його перша енцикліка (“Відкупитель людини”, “Redemptor Hominis” від 4 березня 1979 р.) починається поглядом на воплочення: “Відкупитель людини, Ісус Христос, є центром космосу й історії”. А далі Святіший Отець пише: “У цьому акті відкуплення історія людини – в задумі любові Бога – досягла своїх вер-

шин. Бог увійшов в історію людства і – як Людина – став її “суб’єктом” – одним із мільярдів, одночасно ж – Єдиним! Завдяки Воплоченню Бог надав людському життю тієї величі, яку Він намірив був дати людині зі самого початку, і дав її остаточно – як це можливо на особливий лад лише Йому, згідно з Його вічною любов’ю і милосердям, з усією Його свободою – воднораз же з тією щедрістю, що, за наявності первородного гріха й усієї історії гріхів людства, за наявності помилок розуму, волі й людського серця, дозволяє нам повторити зі здивуванням слова святої Літургії: “О щаслива провино, яка заслужила мати такого шляхетного й великого Відкупителя!”. Мабуть, немає іншого такого місця в текстах Другого Ватиканського Собору, яке б Іван Павло II так часто цитував: “Дійсно, таїнство людини знаходить справжнє вияснення тільки в таїнстві воплоченого Слова” (Душпастирська конституція про Церкву в сучас-

ному світі, 22,1). Бог, світ, людина – все постає в новому світлі лише завдяки таїнству Боголюдини Ісуса Христа. Що говорить нам воплочення Бога в Ісусі Христі про людину? Якщо Ісус Христос є воплоченим Божим Сином, як вчить християнська віра, то неповторне становище людини в цілому всесвіті ще раз посилюється і піднімається на вищий рівень. Собор каже: “Христос... появляє людині її власну досконалість”; будучи Творцем, Він тепер стає братом усіх людей, “бо сам-таки Син Божий, через Своє воплочення, поєднався певним чином із кожною людиною” (там само, 22,2). Якщо людина – це “вінець творіння”, то Христос – “вінець людини”. Чи таїнство Христа Творця і Спасителя може з’ясувати дійсність, відкрити для духовного світу природничих наук нові горизонти? Чи, навпаки, природознавчі теорії змушують “зіштовхнути з престолу” не лише

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

людину, а передусім і Христа? Яке місце воплоченого Бога в загальному процесі еволюції? Науковий публіцист Гоймар фон Дітфурт, популярний автор статей у 80-ті роки, вважав, що еволюційний світогляд уже не дозволяє приписувати Ісусові Христові “абсолютного” значення. Ось його аргумент: “Абсолютність, якою наділяли Вифлеємську подію в дотеперішньому християнському розумінні, суперечить ідентифікації людини, яка уособлює цю подію, з людиною типу гомо сапієнс. Існує одностайність у тому, що людина у своїй сьогоднішній формі є недосконалою, “неготовою” істотою, у біологічному аспекті також. Вона, мовою історії еволюції, ще не повністю перейшла через поле, що розділяє тварину від людини, не цілком реалізувалася як справжня людина. Чи ідентифікація з такою істотою справді назавжди звільнена від історичної релятивізації? Проблему не можна усунути, наприклад, залишивши поза увагою єство нашого еволюційного нащадка, яке ще знаходиться у майбутньому, отже, сьогодні ще нереальне. Адже “абсолютність” означає й незалежність від усякого майбутнього розвитку, означає незмінне на всі часи значення конкретної історичної особи, яку водночас слід вважати і гомо сапієнс. Я не бачу іншого виходу усунути цю суперечність, окрім визнання можливості принципової історичної релятивізації особи Ісуса Христа. Чому, власне, це неможливо, без того, щоб не зачепити субстанції, що єдина є важливою? Відповідні формулювання слід полишити богословам. Я лише можу вказати на те, що тут існує проблема.” Звичайно, не може бути узгодженості між природознавством і християнською вірою ціною відмови від головного таїнства віри. Але чи існує шлях спільного бачення еволюції і християнської віри? Тут треба

згадати отця П’єра Тейяра де Шардена, єзуїта, твори якого довго викликали велике захоплення їхньою духовністю та філософією. Він упокоївся у неділю Воскресіння 1955 р. у Нью-Йорку.

“ВСЕ ІСНУЄ В НЬОМУ”

Розпочнімо біблійними даними. У багатьох місцях Нового Завіту Христос прославляється як Той, через Якого Бог усе створив. Поряд із прологом Йоана можна згадати гімн у першій главі Послання до колосян. Там Христос постає немовби в космічних вимірах: “Дякуйте Отцеві, Який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство Свого улюбленого Сина, в Якому ми маємо відк уплення, прощення гріхів. Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було Ним і для Нього створене. Він раніш усього, і все існує в Ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першість, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб через Нього примирити з Собою все, чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю Його хреста” (Кол. 1,12-20). Спочатку можна було б зробити таке хронологічне зауваження: “У свято Пасхи 30-го року в Єрусалимі за месіянські інтриги на хресті було розіп’ято одного галилейського юдея. Десь через 25 років після того колишній фарисей Павло цитує... гімн про цього розіп’ятого”. Він вважає галилеянина “первородним усякого створіння”, що існував перед усім, “бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі”. Розіп’ятий є Богом, має

Бог увійшов в історію людства і – як Людина – став її “суб’єктом” – одним із мільярдів, одночасно ж – Єдиним!

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

справді космічне значення. “Все існує в Ньому”. Він не лише “втримує світ у його глибині”, а є й універсальним Примирителем, “що встановив мир кров’ю Свого хреста”, так що все “через Нього примирене”. Яким чином малі, розкидані по всьому тодішньому світу християнські громади, через кілька років після смерті свого Учителя побачили Його в такій потужній універсальній перспективі, а самих себе, Церкву – Його тілом, з допомогою якого Він здійснює Своє діло єднання і примирення? Або ці “месіянські громади” були “божевільними”, фанатичними сектами з шаленими ідеями, або вони були носіями великого світла, візії, що пропонувала зовсім новий погляд на світ. Ця велика візія пов’язує хрест із космосом і до сьогодні приховує в собі незрівнянний потенціал відкриття сенсу. Це – полум’яна, захоплююча візія, сила якої не зменшилася через велетенський прогрес природничих наук. Гімн поділений на дві симетричні строфи. Перша (стр. 12-17) стосується світу створеного, друга (стр. 18- 20) – світу спокутуваного, Церкви. Функція Христа щоразу означається трояко: “в Ньому”, “через Нього (Ним)”, “для Нього”. Як космос, так і Церква однаково задумані й створені цілковито в Ньому, Ним (через Нього) реалізовані та з самого початку призначені для Нього. Це – захоплююче бачення, в якому космос і Церква об’єднані одним Главою. В обох строфах Христос

вважається Головою і Джерелом, яке все охоплює і всім керує. Притім усе означає: “видиме” і “невидиме”, тобто “престоли і господства, начала і власті”, все “на землі” та все “на небі”. Дещо паралельним до цього є гімн на початку Послання до ефесян, в якому Христос вважається Тим, через Кого Бог здійснює Свій задум “об’єднати все у Христі: небесне і земне” (Еф. 1,10). Особливо вражають перші слова Послання до євреїв: “Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоємцем усього і Яким створив віки. Він – відблиск Його слави, образ Його істоти, – підтримуючи все Своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я” (Євр. 1, 1-4). У цих словах ми виявляємо ті три виміри, що були висловлені і в гімні Послання до колосян. Син Божий є джерелом, центром і метою всесвіту. Як і в Посланні до колосян, ці три виміри – походження, сучасність і призначення – стосуються і створення світу, і його спасіння (Він “здійснив очищення гріхів”). За книгою Кардинала Крістофа Шенборна “Мета чи випадок?”

Молитва на Новий рік Господи, Ти не маєш початку і завжди існуєш, Ти захотів народитися від Матері, щоб покласти початок нашому часу і бути Еммануїлом - Богом з нами. Ти поділив наш час на дні, місяці й роки, щоб ми могли сьогодні починати наступний рік з надією на краще. Даруй нам і всім людям спокійні дні та щасливі роки. Дай, щоб ми використали кожну хвилину дарованого нам часу і заслужили нескінченну радість. Нехай із Твоїм народженням прийде добрий завтрашній день, і хай усе буде нове й святе. Котрий живеш і царюєш на віки вічні. Амінь. СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Історія однієї пари без сексу до весілля Це історія життя сімейної пари акторів Іллі Любимова та Катерини Вилкової. Розповідає Ілля. Я просто жив у своє задоволення. Мною керувала дика пристрасть, жадібна цікавість в дослідженні усіх сторін життя. Життя у тому розумінні, яке може бути у людини, яка не має жодного уявлення про Бога. Маючи талант віртуозного демагога, я розбивав вщент будького, хто намагався наблизитись до мене з християнськими ідеями.

Жінки, секс, тілесні задоволення

В загальному до двадцяти восьми років я спробував вже все і, на своє здивування опинився в “темному лісі”. Оскільки я жадібно дослідив буття, то мені здавалось, що я вивчив прості закони, за якими це буття функціонує, - закони вовчої зграї. Тобто, ніхто нікому нічого не винен, не існує жодних зобов’язань, ніякої справедливості, немає порядку, все відносно, хаос є рушійною силою людства. Вожаком зграї є той, хто успішний. Але і він самотній, тому що вовк. Як жити в такому світі? Тільки руйнуватись, при чому з максимальним задоволенням. Я пропустив момент, коли у мене виникло переконливе відчуття, що втрачаю зв’язок з реальністю, вона вислизає і я не розумію, куди далі йти. Хоча знав усе та про все аж до цього моменту. І тут я з усією ясністю побачив, що є інша, абсолютно невідома мені сила, яка керує життям, мені невідомі її закони, але нутром чую, що вони працюють. Єдине місце, куди не ступала ні моя нога, ні погляд – це Божий храм. І я вирішив, що мені потрібно охреститись. Я пішов у Софіївський собор. Після Богослужіння з-за вівтаря вийшов о. Дмитро, священик, який мені тоді, не побоюсь цього сказати, “був до одного місця”. Я до нього із проханням підходжу, мовляв, охреститись хочу. Отець Дмитро одразу запитав: “А навіщо”? Я оторопів. Побачив, що він абсолютно точно бачивть мій настрій і розмовляє зі мною на зрозумілій мені мові. Мені ж бо потрібно, щоб легше стало. Розгубившись, я пробурмотів щось на зразок того, що не люблю людей.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

“Тоді тобі до психолога потрібно йти, а не до священика”. Це ж треба таке, ну й настирний піп попався. “Та ти ще дякувати повинен, що я прийшов!”, - подумав і ще щось нерозбірливе пробелькотів. Священик натомість подумав-подумав та й відрік: “Давай хоча б Євангеліє почитай. І тоді приходь”. Добре, думаю собі, якщо такі вже пироги, тоді почитаю. Минуло кілька днів, прочитав Євангеліє, ніщо мене не вразило, але прийшов до того священика і відзвітував: “Ну ось, прочитав”. Отець Дмитро нічого мене не запитував по домашньому завданню, інтуїтивно відчуваючи, що такого роду питання мене лише збунтують. Він пояснив, що у них у храмі немає купелі для дорослих, і направив мене на Червону Площу до храму Казанської Божої матері, де можна охреститись з повним зануренням. Як зараз пам’ятаю: була зима. Жінка, з якою я тоді жив, приготувала мені хрестильну сорочку, і я вирушив до храму. Якийсь легкий трепет я відчув, але нічого більше. Коли ж вийшов із храму, мене наче молотом стукнула по голові думка, що я злодій. Тому що обманюю прекрасну жінку, використовуючи її довіру. Бо ж не збираюсь я з нею залишитись навіки, народжувати дітей…а, отже, краду її у іншого чоловіка, якого їй призначено. Я також свідомо осмислив, що не вправі продовжувати цей обман, тому що вона хороша людина, і морочити їй голову – свинство. Я наче отримав наказ згори, що потрібно вирвати все це терміново з коренем. Страшенно соромлячись, я таємно зібрав свої речі і просто втік з її квартири. І в той же момент я твердо усвідомив, що буду жити лише з тією жінкою, яка стане моєю дружиною. У всьому іншому отримана мною благодать таїнства хрещення діяла невидимо, нічого, як видавалось, суттєво не змінилось. Господь не входив у моє життя як Наполеон на Бородинське поле, Він, як і кожну людину, не позбавляв мене свободи.

День Народження

Переломним став мій День народження. Минуло півтора місяця після Різдва. Мені повідомили, що в цей день обов’язково потрібно причащатись, що мене аж ніяк не радувало. Я звик зовсім інакше святкувати цей день: випивати з друзями, веселитись. “Знову готуватись до сповіді, поститись, читати молитви. Навіщо взагалі на свій День народження йти у храм? Не хочу, - думав собі я...І двадцять першого лютого з самого ранку таки пішов. І тут сталось щось незбагненне! Мене наповнило радістю, якої я ніколи не відчував. Я занурився в якесь щасливе сп’яніння. Продовження на стор. 22 СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Весь день до пізнього вечора я провів у дорожніх заторах, розвозив якихось людей та друзів, по справах, які їм потрібно було владнати. Загалом витратив день на якусь, як би видавалось, дурню. Повернувшись додому після півночі, знайшов подарунки від батьків – і все, день закінчився. Але це був найкращий День народження у моєму житті! Від самого ранку до вечора мені було так радісно та добре, наче я об’ївся якоїсь незнаної мені до того моменту наркоти. Так-так, саме так я і думав про Святе Причастя - як про найдивовижніший наркотик на світі. А те, що було ще незбагненніше, це те, що Господь розмовляв зі мною на зрозумілій мені мові. Я чіплявся до священиків із запитаннями стосовно того, як правильно жити далі. Повним відкриттям (хоча підсвідомо кожна людина це відчуває) стала абсолютна євангельська відмова на близькі стосунки з жінкою поза шлюбом. Прийняти це мені було дуже легко, я навіть відчув захоплення: ось вона, сила, якою хоче володіти кожен чоловік, вона проста та доступна. І полягає вона на відмові, на жертві. НЕ в комфортному слові “так”, а в умінні сказати “НІ” самому собі, своїм тілесним бажанням, всьому тому, від чого ти звик отримувати насолоду. Але чим далі я рухався в цьому напрямку, тим сильніше мене спокушали. Я падав і підіймався. Вже на власному досвіді переконався, яка сила відкривається в тій

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

...ось вона сила, якою хоче володіти кожен чоловік, вона проста та доступна. І полягає вона на відмові, на жертві. НЕ в комфортному слові “так”, а в умінні сказати “НІ” самому собі...

людині, яка живе в чистоті, в шокуючій відмові не тільки від розпусти, а й від мастурбації, тобто від статевого задоволення в принципі, культ якого так підживлює попкультура і навіть медицина. Для мене стало особистим відкриттям, що вся сучасна індустрія, яка працює на зовнішній імідж людини, буквально підштовхує її до того, щоб вона постійно була готова до статевого акту. Я наче на власні очі побачив, що і чоловік, і жінка як механізми завжди готові до солодкого, несподіваного та універсального (тобто де завгодно, як завгодно і яким завгодно способом) статевого акту з прекрасною незнайомкою та незнайомцем. Це було ще більш вражаючим з тієї причини, що і я, не усвідомлюючи, так жив. Секс став ідолом, сучасним божком, яким не варто нехтувати. В певний момент прийшло розуміння, що для людини є лише два можливих ступені для духовної реалізації: святенництво або подружжя. Я не стільки боявся одного і бажав іншого, скільки просив Бога, щоб вказав мені призначений шлях. Довго я просив, звертався до Нього постійно, взивав, довірливо розмовляв – так я вчився молитись. Робив я це дуже смішно, кажучи: “Господи, Ти мені дай, будь-ласка, дружину блондинку з блакитними очима, якщо на те Твоя воля, звичайно” Чому? Просто якщо тобі вже даний карт-бланш, то чому б не спробувати, адже написано: просіть і дасться вам.

Жінка, яка любить Церкву, а не ресторани

… Отець Андронік із Псковського монастиря, дивлячись прямо на мене, підняв вказівний палець і або запитав, або констатував: – Молодий, не одружений. – Так. – Потрібно знайти таку дружину, щоб Церкву любила! Не всякі там ресторани чи дрібниці, а Церкву. По дорозі додому я намагався розгадати старцеву загадку. Що означає “жінка, яка любить Церкву, а не ресторани”? Відповіді не було… Та після зустрічі з о. Андроніком усе стало розвиватись стрімко. Було таке враження, що і мене, і мою майбутню дружину Катю,взяли за шкірку та поставили один перед одним. Спочатку я зустрів її під час фотосесії. Як мене туди занесло я не можу зрозуміти. Йшов Великий піст. Варто додати, що до цього моменту я вже два роки жив без сексу і якось відчув, що абсолютно спокійно дивлюсь на жінок: як на дівчаток у дитячому садку, або як на безстатеві створіння. Так відбулася наша перша зустріч: вона фотографувалась, а я на неї дивився, ну от власне і все… Але у Пасхальну ніч, коли богослужіння вже закінчувалось і народ причащався, я вийшов у надбудову перед храмом і тут завмер – там стояла вона. Моя, і це я точно знав, моя блондинка з блакитними очима. Це була Катя. Ноги самі попрямували до неї, а губи складали звуки в слова. “Христос Воскрес”, - впевнено промовив я. Все трапилось, наче випадково: вона була на якомусь концерті із подругою Анною, яка ходила в наш храм і запропонувала зайти на хвильку. До цього Катя часом заходила в церкву з батьком, аби свічку поставити, не більше. Все те, що сталося, ми відслідковували з Катею набагато пізніше. А після тієї пасхальної зустрічі нас наче напоїли, притягнули один до одного, з’єднали і врешті-решт відправили під вінець. Вона зі мною не кокетувала, я її не завойовував, а якби ми керувались здоровим глуздом, то в нас нічого б не вийшло. Але мене мучили слова о. Андроніка… Дивлячись на світ-

ську Катю, яка робила перші кроки в храмі, я розумів, що вона категорично не вписувалась в означений ним образ дружини. Я аж ніяк не міг про неї сказати, що вона не любить ресторани та інші дрібниці, а любить Церкву. І що це взагалі означає - любити Церкву? Сенс старечого пророцтва відкрився пізніше. Спочатку мені слід було довіритись внутрішній інтуїції, що це – моє, і не чинити опір. Через місяць спілкування з Катею я підійшов до о.Дмитра і сказав: “Ми хочемо одружитись”. Продовження на стор. 24 СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

У відповідь почув: “Ти подивись, який швидкий! Давайте позустрічайтесь ще рік, і тоді побачимо”. У нашому випадку це дослівно звучало ходити за ручку, як діти. Зрештою про те, що у нас не буде близькості до вінчання, я оголосив Каті одразу, очікуючи побачити, як її великі очі стануть ще більшими. Але вона, як ні в чому не бувало, покірно погодилась. Насправді тут немає жодного секрету. Не дивлячись на те, що ця пропозиція йде всупереч сучасним установкам, це напевно те, що хоче почути від чоловіка будь-яка, підкреслюю, нормальна жінка. Каті було двадцять шість і вона також мріяла про родину. Їй не бракувало уваги зі сторони чоловіків, але завжди певного роду, і вона вдосталь настраждалась в тих стосунках. Досвід привчив чоловікам не довіряти. І абсурдність пропозиції чоловіка, який хоче взяти за дружину і не отримувати її прекрасного тіла до шлюбу, шокує жінку в доброму сенсі і дає чоловіку бонус довіри. Катя людина сильна, вольова та цілісна, вона не піддалась провокаціям і спокусам. Господь дав нам сили пройти цей шлях. Я також йшов цим шляхом вперше, і сам не сильно вірив в те, що це взагалі можливо. Розумів одне, якщо ми вже зробили перший крок у цьому на-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

прямку - то варто йти до кінця. Так ось, коли я явився до о.Дмитра з нашим рішенням, ми ще навіть не поцілувались ні разу. Почувши благословіння отця, я задзвонив Каті. - “Рік потрібно зустрічатись”. У відповідь вона спокійно сказала: “Ну й добре, рік то рік”. Вона довіряла мені абсолютно у всьому. І тут мене осінило, і я зрозумів слова старого священика. В ту пасхальну ніч Катя одразу пішла на сповідь, послухавши мене, людину, яку вона не знала. Вона покірно йде тим шляхом, який їй запропонував я. В свою чергу, я був слухняним своєму духовному отцеві, а він – своєму. І якщо ми всі упокорюємось і намагаємось виконувати заповіді, тоді це і є любов до Церкви. Адже гріх наших прабатьків був гріхом непослуху, порушенням Його заповідей, а отже, нелюбові. Тому повернутись до істинної любові можна лише через послух. Після офіційної пропозиції в присутності батьків ми зрозуміли, що виходимо на фінішну пряму. Утримуючись від близькості, ми були абсолютними першопрохідцями як для себе, так і для свого світського середовища. Відчували, як воно з наростаючою цікавісю та напругою слідкує за нашим марафоном.

Звісно, ми не в буквальному сенсі не торкнулись один одного. Бували моменти прояву пристрасті, поцілунки, обійми. Але ми себе зупиняли і прийшли до фінішу. Після розкішної весільної церемонії нас чекав президентський люкс і перша шлюбна ніч. Ми стали чоловіком і дружиною. І, як мені шкода, що не зможу цими простими словами виразити усю глибину наших переживань. Наша близькість стала вінцем шляху довжиною в рік, який ми разом пройшли. Це насправді Божий подарунок! Подарунком стало для мене реальне, майже фізичне відчуття, що моя дружина – це частина мене самого. Те саме сталось і з Катею. І це унікальне відчуття допомагає нам уникати неминучих, здавалось би, сімейних конфліктів. Ну, не станеш же ти злитись або сперечатись зі своєю шиєю, навіть якщо вона різко поверне не туди, куди потрібно, і завдасть тобі болю. Або навряд чи битимеш себе по голові, якщо у тебе мігрень. Звучить неправдоподібно, але у нас з Катею не виникає протиріч: ні глобальних, ні дрібних побутових, об які часто б’ються сімейні човни. Скажіть, а звідки їм взятись, якщо ключова фраза моєї дружини у відповідь буквально на все: “Я зроблю так, як ти скажеш”.

Я нічим не заслужив витягнути цей лотерейний квиток з іменем Катя Вилкова! З нею неможливо посваритись, навіть якщо дуже сильно захотіти! Крім того, вона дівчина мудра і швидко зрозуміла, що є певна зручність у тому, що за все відповідає чоловік. При такому вотумі довіри я не в змозі її підвести і органічно не здатен зробити щось, що може нашкодити нашій сім’ї. Але вінчання на то і таїнство, що вміщує певні пророцькі задатки сімейних стосунків. Чоловік, аби бути здатним стати істинним головою родини, отримує в дар талант духовного зору. Тобто, навіть якщо чоловік не надто розумний, то він керується внутрішнім знанням, відчуваючи, як вірно вчинити. І фраза, яка усіх бентежить: “Жінка нехай боїться чоловіка свого” несе в основі не страх, а довіру до дару, який отримує чоловік разом із відповідальністю за дружину та дітей. Звісно, це не означає, що я ігнорую Катіну думку. У неї тонка інтуїція і вона дає мені багато порад в професійному плані та стосовно руху нашого сімейного корабля. Загалом усе у нас проходить по принципу: ми порадились і я вирішив, і нам з дружиною це подобається… top.thepo.st

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Служіння 25 років...

Літня черниця 25 років прожила в тюремній камері задля служіння ув’язненим... Вона виросла в Беверлі-Гіллз і вважала голлівудських зірок своїми сусідами, але одного разу віддала перевагу триметровій камері, щоб служити арештованим в мексиканській в’язниці. 17 жовтня 2013 року паніматка Антонія Бреннер тихо померла в мексиканському місті Тіхуана. Їй було 86 років. Антонія Бреннер народилася в 1926 році в Лос-Анджелесі в родині ірландських іммігрантів. Її батько став успішним менеджером з продажу, і їх сім’я переїхала в дорогий район Беверлі-Гіллз. Бреннер народила і виховала 7 дітей і поступово все більше і більше присвячувала себе благодійній допомозі бідним. 1969 року Антонії наснився сон, де вона побачила себе у в’язниці. Вона вже чекала страти, коли з’явився Ісус і запропонував зайняти її місце. Вона відхилила Його пропозицію, доторкнулась до Його щоки і сказала своєму Спасителю, що ніколи не залишить Його, що б не трапилося. Коли 1977 року другий шлюб Бреннер закінчився розлученням, вона розпродала все своє майно і вирушила до в’язниці “La Mesa”, кілька візитів до якої залишили слід в її співчутливому серці. Антонія Бреннер (з інтерв’ю “The Los Angeles Times” у 1982 році): “Щось сталося зі мною, коли я побачила цих людей за ґратами. Я постійно згадувала про них. Коли було холодно, я думала про те, чи тепло їм; коли йшов дощ, я думала, чи є у них укриття від дощу. Я непокоїлася, чи є у них ліки, і як поживають їхні родини. Коли я переїхала жити до в’язниці, я відчула себе вдома”. У цій в’язниці відбували покарання вбивці, ватажки банд, насильники та інші небезпечні злочинці. Під час бунту 2008 року загинули 22 людини. Другий бунт почався через те, що, як покарання за перший бунт, ув’язненим протягом 5 днів не давали води. Бреннер стала черницею тільки в 50 років, коли переїхала до триметрової камери у жіночому відділенні в’язниці. “Є велика різниця: жити серед людей і відвідувати їх, – сказала Антонія в інтерв’ю “The Washington Post” у 2002 році. – Я повинна була бути з ними навіть посеред ночі – на випадок, якщо когось поранять ножем або у когось буде напад апендициту, або хтось помре”. Бреннер їла ту ж їжу, яку давали ув’язненим, і піднімалася по ранковому сигналу. Їй, літній розлученій жінці, було відмовлено в праві приєднатися до якогось ордену, і тому вона розпочала своє служіння. З часом Антонія заснувала свій чернечий орден для літніх самотніх, розлучених та овдовілих жінок, які хотіли служити бідним. Кілька років по тому католицька церква визнала її служіння. Мати Бреннер допомагала забезпечувати ув’язнених найнеобхіднішим: ліками, ковдрами, окулярами і засобами гігієни. Її голос часто було чути під час церковних служб. Вона також готувала померлих до поховання. Бреннер безстрашно перебувала серед убивць і бандитів, пропонуючи зневіреним свої молитви. Її називали “Тюремний янгол” і “Мама”. Ув’язнені розповіли, як під час бунту вона пішла в натовп, не звертаючи уваги на сльозогінний газ та кулі, що свистіли з усіх боків. Коли в’язні побачили мужність мініатюрної жінки, боротьба припинилася. Мати Антонія стала шанованою людиною в місті Тіхуана. Серед її друзів були начальники поліції та політики. У 1991 році черниця познайомилася з матір’ю Терезою, коли та відвідала місто Тіхуана. Бреннер підтримувала стосунки зі своїми дітьми, і вони відвідували її у в’язниці. У неї залишилися 7 дітей і 45 онуків та правнуків. “Щастя не залежить від того, де ви знаходитесь, - сказала вона одного разу в інтерв’ю “The Washington Post”. - Я живу у в’язниці, але за 25 років у мене жодного разу не було депресії. Я бувала засмучена, сумна, але ніколи не була в депресії, бо я розумію мету мого існування”. tbn-tv.ru

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Казки з Аушвіца Казка про зайчика, лисицю та півня У хатинці під грушками Рід зайчачий мешкав звіку, Скрізь оточений садками – Квіти видно з усіх вікон.

Десь знайшов собі друзяку – Прудконогу й милолицю, І до ночі геть від ранку Швендяли шляхами й лісом.

Рід шанований та славний Звичаї беріг прадавні, Їх міняти в цьому домі Не дозволено нікому.

Марно мама вболівала Й говорила: “Так не добре! Ще дівчатко чемне й ладне Втягнеш у якусь пригоду!”

Кожне миле зайченятко Тут привчали вже від мала Слухати мамусі й татка, Жити просто, тихо, стало.

Тато теж бурчав до того ж: “Схаменувся б ти, юначе, Ваші ті виправи можуть Кінчитись у вовчій пащі”.

Але так вже є на світі: Де малят збереться зграйка, Там знайдеться серед діток Пустотливе неслухняйко.

Та малі не переймались – Досить з них тої опіки. Кличуть їх ліси зелені Та блакитні манять ріки.

Так між чемної малечі Паші, Юри, Влада, Галі Повсякчасно зайчик Левчик Клопіт виробляв чималий.

Сіли на велосипеди І помчали, наче вітер, В ліс глибоко, де дерева Небо підпирають віттям.

А вже там життя кипіло: Втіха, радість, рай, забави, Від мошви усе бриніло, Від жуків двигтіли трави. Повно там і різних звірів, Кому домом – ліс зелений, А над всім головував там Славнозвісний кіт учений... Коли добре попросити Розповість вам, діти, кіт цей Басень, приказок чи байок Що записані в цій книзі... “Казки з Аушвіца” переклад Єгора Коваленко (текст скорочено) СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Я слабкий

Мені важко любити ворогів, як заповідав Ісус.

Мені не хочеться їх любити. Зовсім. У день, коли помер Нігоян, глибоко в моєму серці з’явилося темне і лихе бажання. Я хотів, щоби усі причетні до цієї смерті – і ті, хто віддавав накази, і ті, хто їх виконував, і ті, хто міг би якимось чином це зупинити, але нічого не зробив, – померли у страшних муках, а після смерті потрапили до пекла. Саме так. Саме цього я хотів. У мені не лишилося жодної краплі християнської любові до них. І в той же час я розумів, що це неправильно. Так не можна, але я слабкий. Трохи згодом я почав молитися за них. Крізь зуби. Мені не хотілося цього робити, але я не хотів йти проти волі Ісуса, який сказав: “Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають”. Раніше, до початку Євромайдану, я вважав, що не маю ворогів. Тому ці слова Ісуса проходили повз мене. Любити ворогів? Добре, нема питань. Я навіть не замислювався, як воно, любити того, хто бажає тобі зла. Потім було ще більше смертей, потім несподівана перемога, а потім – Крим і війна. Після вбивства Нігояна у мене з’явилися справжні, конкретні та реальні вороги – і внутрішні, і зовнішні, – яких я люто ненавидів, і яких треба було любити. І якщо раніше моя віра була чимось переважно легким і приємним, то тепер вона раптом перетворилася на важкий хрест, який не хочеться навіть спробувати підняти. “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...” Як можна простити, наприклад, тим, хто збив малайзійський Боїнг? Мабуть, з цього і подібних питань моє християнство почало ставати справжнім. Бо раптом стало ясно, що попередні роки були всього-навсього розслабленою прогулянкою парком. Колись десь прочитав, що гнів – це природня реакція людини на будь-яку несправедливість. І те, що ми відчуваємо гнів – це нормально. Інше питання: що ми з цим гнівом робимо? “Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву (Бога), написано бо: “Мені належить помста, я відплачу”, – говорить Господь”. Я довго це перетравлював і дійшов висновку, що моя ненависть до ворога не приносить мені полегшення. Вона не дістає до ворога, вона натомість підточує мене і – через мене – найближчих мені людей. Єдине, що я можу зробити з цим, зі своїм гнівом, з прагненням справедливості, в ті моменти, коли з відчаю хочеться вбивати – через силу сказати: “Боже, Ти просив любити цих... Та я не маю сил, у мене немає для них любові. Я не можу, я – не Ти. Але якщо вже Ти кажеш, що треба, навчи мене – як простити, як побачити в них моїх братів і сестер. Як виявилося, я вмію любити тільки тоді, коли це легко, Ти – вмієш любити завжди. І Ти – Вчитель. Тож, вчи мене...” Єгор Коваленко

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Різдво – це та радість,

в якій просто варто взяти участь...

Про роль Різдва Христового у власному житті та спосіб його прийняти і відсвяткувати розповів отець Мануїл (Пишкович), який тепер живе у далекому Геріфорді (Великобританія). – Різні люди по-різному переживають Різдвяне таїнство зустрічі з новонародженим Господом. Що для Вас є головним у цій зустрічі? Мабуть, найголовнішим є те, що “це трапилося”. Тобто свого часу Господь став одним із нас! Не скажу, що це завжди дуже яскраво є переді мною, але воно наповнює хоча б якимось спокоєм: раз Господь прийшов сюди, отже, не все втрачено, і, незважаючи на часто не дуже радісні “декорації життя”, воно все-таки має сенс... – Здається, кожна родина, поряд із загальними народними традиціями, має ще й свої маленькі різдвяні звичаї. Чим особливе святкування Різдва у Вашій родині? У нашій сім’ї було досить багато різних традицій. Кожен із нас мав свої “ролі”, які виконував під час Вечері напередодні Різдва. Тут було все розплановано: хто готує чи допомагає готувати якусь конкретну страву; які побажання виголошує батько, мама чи діти; яку колядку співаємо перед тим, як приступити до куті тощо. Звичайно ж, було приготування молитвою і постом, оскільки не можна було нічого пити чи їсти доти, поки перша зірка не з’явиться на небосхилі. Для нас, дітлахів, з одного боку, це було нелегко, але, з іншого боку, додавало своєї простої радості в очікуванні зорі! Звісно, є небезпека, що в традиціях може залишатися багато поганського, ще “не християнізованого”, але навіть простий факт, що вся долівка застелена сіном, вже створював особливу атмосферу співпережиття “стаєнки”. Щодо пізнішого часу, коли я вже став членом чернечої спільноти, то важко виділити щось конкретне, оскільки довелося перебувати в різних обставинах, різних країнах. Фактично вже чимало років не зустрічаю Різдво у колі моєї сім’ї-спільноти. Але де б не був, вдячний Богу за пам’ять про те, що розумію: Його Різдво - це щось “об’єктивне”. Це та радість, в якій просто варто

взяти участь, адже вона не залежить від місця, осіб, культури... – Якось довелося почути думку, що Різдво – “несучасне”, а, отже, й “нецікаве” сьогодні свято. Як би Ви відповіли на такі закиди? Нас дуже часто приваблює щось нове, незвідане, а все колишнє виглядає як “пережиток минулого”. Але для кожного з нас є дуже важливим коріння. Поки ми молоді та енергійні, то не бачимо користі від цього, але настане “день Х”, коли це станеться. Саме тому важливо звіщати про радість Різдва, щоб така особа, в якої з’явилася необхідність, принаймні знала, куди повернутися, в якому напрямку крокувати до своїх джерел... – Ви могли б пригадати найкраще Різдво у Вашому житті? Чому воно стало для Вас найкращим? Думав-думав, і важко конкретно пригадати. Адже всі Різдвяні свята, особливо з дитинства, злилися у суцільну “атмосферу радості”. Тобто, з одного боку, це завжди щось подібне, а з іншого – це щось особливе, яке так важко окреслити... – Найліпший спосіб підготуватися до Різдва Христового, а потім і відсвяткувати його, на Вашу думку, – це...? Як на мене, варто перед Різдвом спробувати від чогось відмовитися, до когось/чогось уважніше поставитися. З одного боку, Богові нема потреби нас “мучити”, вимагати, щоби ми постили чи були аскетами. Але, з іншого боку, ми є істоти матеріальні (але це не є негативним!), і коли щось “відірвемо” від себе, пожертвуємо комусь, то воно повертається в настільки більшій кількості радістю, що розуміємо: ці пережиття варті принесених жертв! – Що б Ви побажали людям в цей передріздвяний час? Пам’ятати, що все в нашому житті має сенс! Навіть коли в нас постійний “депресняк” і ми на роздоріжжях нашого життя, і коли нам сумно і видається, що нас не розуміють, то це лише один з етапів. А далі нас чекає радість, адже тому на Землю прийшов Він, щоби стати одним із нас! Оксана Шкодзінська, Дивенсвіт СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

вареники

пісний борщ

узвар

пампушки квашена капуста

вінігрет

гриби

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

яблука

голубці

риба

пироги кутя ба м и , й бо р щ з гр и и сн пі ти бу ти й ве чі р м ає Н а с то лі в С вя и ба м и , пі сн і , го лу бц і з гр ю то с пу ка з ва р ен и ки ба га тс тв а р и бн і с тр ав и , Ку тя – си м во л р. ва уз та тя у , пи р ог и , к сь ко го м ли нц і, гр и би тс тв а хр и с ти ян га ба о ог вн хо лу , си м во л ду не бе сн ог о с то с то лу . ят ве чі р нь ог о св м то ен ем ел ви м иц ій но ж и т тя , є ва ж ли ст, а от ж е, тр ад пі ає ив тр е щ , щ о у це й де нь че ря Ва рт о па м ’я та ти щ о ур оч ис та ве є, ча на оз не це ти не м ож е. А ле м ’я са на ст ол і бу но ю. м ає бу ти не см ач

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Добре кіно Різдвяна містерія У різдвяний час, коли ми збираємося усією родиною, за вікном морозно, а на душі та в наших домівках по-особливому затишно, є гарна нагода усім разом подивитися добре сімейне кіно…

Різдвяна історія США, 2009 реж. – Роберт Земекіс у головних ролях – Джим Керрі, Гарі Олдман та Колін Ферт Вікторіанська повчальна історія про старого скнару Ебенезера Скруджа, який протягом однієї ночі переживає випробування глибокого очищення. Містер Скрудж – фінансист / грошовий міняла, який присвятив усе своє життя накопиченню багатства. Він зневажає все, окрім грошей, включаючи дружбу, любов і різдвяні свята… Ця анімаційна стрічка – уже третя адаптація класичної повісті Чарльза Діккенса, дуже атмосферна, максимально передає увесь авторський задум. Для будь-якого віку.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Франція, Швейцарія, Німеччина, 2004 реж. – Крістоф Барратьє у головній ролі – Жерар Жуньйо Франція, 1949 рік. Втративши надію, вчитель музики Клемент Матьє потрапляє в інтернат для важких підлітків. Там він бачить, до яких жорстоких “виховних заходів” вдається ректор цього закладу Рашан. Чим більше знущається Рашан над хлопчиками, тим агресивнішіми вони стають. Добродушного по натурі Матьє обурюють ці методи, але він не в змозі відкрито протестувати. Та одного разу йому, автору численних музичних творів, які він скромно ховає в своїй кімнаті, приходить в голову чудова ідея: організувати шкільний хор. Один з найуспішніших французьких фільмів за всю історію кінематографу. Чудова нагода переглянути цю стрічку саме на Різдво.

Х ористи

Щасливого Різдва

Франція, 2005 реж. - Крістіан Каріон У головних ролях - Діана Крюгер, Бенно Фурман

Напередодні Різдва 1914 року четверо людей пережили незабутнє. Шотландський священик, французький лейтенант, німецький тенор і його кохана опинилися в самому серці спонтанного братерства, що виникло між траншеями німців, англійців і французів. Рушниці були залишені на дні окопів, а самі солдати й офіцери вийшли назустріч один одному, щоб обмінятися сигаретами, розділити шоколад і побажати: “Щасливого Різдва!”

Місія: Різдвяний подарунок

США, Великобританія, 2011 Реж. - Сара Сміт У головних ролях - Джеймс МакЕвой, Х’ю Лорі

Ми давно вже все знаємо про Санта Клауса (Святого Миколая), незрозуміло тільки, як він встигає: приготувати усі ці іграшки та цукерки, побувати на всіх дитячих святах, та ще й за одну ніч розвезти подарунки до кожної оселі. Розумна відповідь може бути лише одна – десь на Північному полюсі, десь під безмежною сніговою пустелею має бути величезний технологічний центр, де ельфи розробляють сценарій Різдва та на автоматизованому виробництві готують свято. Страшно подумати, що станеться, якщо система дасть збій… за матеріалами kinopoisk.ru СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

• Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї •

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Дякуємо нашим добродіям

за допомогу

у створенні цього журналу

СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

Тут Ангели чудяться, Рожденного бояться. А віл стоїть, трясеться, Осел смутно пасеться. Пастиріє клячуть, В плоті Бога бачуть Тут же, тут же, тут же, тут же, тут! Марія ‘Му Мати прекрасно співає, А хор ангельський Їй допомагає. Йосиф старенький колише Дитятко: “Люляй же, люляй, мале Отрочатко!”

Бог предвічний народився, Прийшов днесь із небес, Щоб спасти люд свій весь, І утішився. В Вифлеємі народився: Месія, Христос наш І Пан наш, для всіх нас Нам народився. “Cлава Богу!” заспіваймо, Честь Сину Божому І Пану нашому Поклін віддаймо.

Небо і земля, Небо і земля, Нині торжествують. Ангели й люди, Ангели й люди Весело празнують:

Христос родився, Бог воплотився Ангели співають, Царіє вітають, Поклін віддають, Пастиріє грають, Чудо, чудо повідають.

І ми во плоти, і ми во плоти Богу поклін даймо: „Слава во вишніх, слава во вишніх” Йому заспіваймо!

Во Вифлеємі, во Вифлеємі Весела новина! Чистая Діва, Чистая Діва, Породила Сина!

Наталя Курій , “Колядники”

Бог ся рождає, хто ж ‘Го може знати!, Ісус ‘Му ім’я, Марія ‘Му Мати!

йд

е!

а д я л о