Svitlo z visoty N35

№4 (35) л и п е н ь 2015

тема номера:

ПАЛОМНИЦТВО дорога до бога с. 14:

Нік Вуйчич: «НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙСЯ!»

с. 18:

Як правильно молитись Помпейську Новенну

с. 22:

Поради батькам:

як слухати, як говорити

Дорогі брати і сестри! Паломництво – це особливий час, коли вирушаємо на пошуки Бога, ідучи пішки з Києва до Бердичева. Так виконуються слова Ісуса Христа, який сказав: «Ідіть і проповідуйте усім народам!» (Мт. 5, 13) Ідемо ми разом із Пресвятою Богородицею до її дому у Бердичеві. Ця подорож трохи нагадує ту, яку пройшла Богородиця після Благовіщення, коли йшла з Назарета через пустелю до своєї родички Єлизавети. Під своїм серцем несла Божого Сина і залишила нам приклад для наслідування, «...щоб Слово ставало тілом». Через нас, через наші слова і вчинки Господь приходить у цей світ. Дорогі читачі нашого журналу! У часі цього паломництва ми будемо нести кожного з Вас в наших серцях та молитися у ваших намірах. Молімося разом за нашу Україну, щоб Господь дарував мир і зруйнував усяку ворожнечу. Нехай Господь благословить Вас! о. Михайло Романів ОР

ЗМІСТ

“Світло з висоти” © 2011–2015 Заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів Головний редактор: о. Михайло Романів ОР Випусковий редактор: Катерина Чвалова Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР Коректори: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський Дизайн і верстка: Павло Гурський З питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся за телефонами:

096 33 44 513,

093 580 98 05,

095 690 36 99 e–mail: svitlozvysoty@gmail.com

ПАЛОМНИЦТВО Тема номера

4

СВІДОЦТВА Досвід Наталки та Ілони

8

ВЕСІЛЛЯ В КАНІ ГАЛИЛЕЙСЬКІЙ

10

ЩО ТАКЕ ДОЛЯ? Розмірковує отець Олександр Мень

12

НІК ВУЙЧИЧ: «НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙСЯ»

14

ЯК ПРАВИЛЬНО МОЛИТИСЬ ПОМПЕЙСЬКУ НОВЕННУ

18

МОЯ СМІЛИВІСТЬ – ЦЕ СТРАХ, який помолився

20

ТАЄМНИЦІ РОЗАРІЮ: радісні, світлі, скорботні, славні

21

ПОРАДИ БАТЬКАМ: як слухати, як говорити...

22

«ЩО ЛИШ СКАЖЕ ВАМ – РОБІТЬ!»

26

БОГ – НЕ ПРИМІТИВНИЙ ДІДУГАН, який насилає хвороби

30

ЛА САЛЕТ Місце об’явлення Богородиці

34

ДОБРЕ КІНО 5 надихаючих фільмів про подорожі

36

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ.

ПАЛОМНИЦТВО – дорога до Бога

4

СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень 2015

Паломництво – це подорож до місця, освяченого об’явленням Бога або життям святої людини (вчителя, чудотворця, цілителя), щоб там, в особливо сприятливих умовах, вознести молитви, виконати обітниці чи покути. Така подорож містить в собі обряди очищення і проходить у спільноті вірних, які таким чином шукають особливої благодаті або прагнуть виразити свою вдячність за те, що вже отримали чи осягнули у своєму житті. Старий Завіт виразно окреслює наказ паломництва для усіх чоловіків вибраного народу, зобов’язуючи три рази на рік ставати перед Господом. «Тричі на рік... святкуватимете празники на мою честь. Тричі на рік мусить показатися вся чоловіча стать перед Господом Богом» (Вих. 23, 14.18; 34, 23-24). Паломництву, згідно з християнським розумінням, присвячені псалми 120 – 134 (псалми сходів, псалми сходження, підняття), в яких виражається поклоніння, прив’язаність до Божого Дому, радість віри, яку можна розділити з братами у вірі в Святому Місті. Можливо, і євреї також в часі подорожі до Єрусалима, піднімаючись дорогою до міста, молилися такими псалмами. Ісус, коли Йому виповнилося дванадцять років, піднімається до Єрусалима разом з батьками, щоб виконати закон (Лк. 2, 41). Потім, протягом своєї місії, бере участь у різних святах, піднімаючись багато разів до Святого Міста. Про святого апостола Павла знаємо, що він серед своїх апостольських подорожей старається не забувати про обов’язок паломництва і вважає необхідним бути на свято П’ятидесятниці в Єрусалимі (Ді. 20, 16; 24, 11). Згодом це змінилося. Сам Господь в часі свого остатнього сходження до Єрусалиму прорік сумну долю цього міста. «І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, кажучи: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин» (Лк. 19, 41-44). Пророцтво здійснилося, а з часом розрив між християнами і тими, хто не прийняв Месію, змінив значення і розуміння паломництва у Церк-

ві. Після воскресіння Ісуса культ вже не зосереджений на якомусь конкретному місці на землі, а на Особі Воскреслого. Він, що увійшов у славу Отця, є істинним Храмом, Первосвящеником і Жертвою. Так пише про це автор послання до Євреїв: «Христос же, з’явившись як Первосвященик майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, – і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення.» (Євр. 9, 11-12) Життя Народу Божого стало скероване на «майбутні блага», і, хоч як це дивно, стало подібним до життя отців віри Авраама, Ісака та Якова. Так пише про це апостол: «Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, – бо ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор 5, 6-7). Кожен вірний зокрема і усі ми разом як Церква подорожуємо, перебуваючи на землі, подібно до того, як Авраам, Ісак і Яків подорожували, ходячи вірою, сподіваючись виконання обітниці. Ми слідуємо за Христом, який випереджує нас у дорозі до нашої справжньої батьківщини (Євр. 13, 14; Флп. 3, 20). Такий стан Церкви відображається у її традиціях та назвах. Паломництво є однією з таких традицій. Звичай вирушати у побожну подорож, щоб помолитися у якомусь святому місці, що освячене об’явленнями, зціленнями та іншими чудесними проявами благодаті, нагадує про подорож вибраного народу, що визволений з неволі йде у супроводі знаків і чудес, які зміцнювали його віру. Місце – мета паломництва, пригадує в духовному розумінні височину, звідки краще видно нашу Нову Обіцяну Землю, до якої сподіваємося увійти. Подібно до того, як то було з Мойсеєм, що, наприкінці дороги пустелею, піднявся на гору, щоб здалека окинути оком Обіцяну Землю (Втор. 34, 1-6). СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 №34 / липень травень2015 2015

5

Також назва місцевої спільноти вірних – парафія (парохія, лат. parochia, paroecia; грец. παροικία), що стосується кожного практикуючого християнина, бо така людина є парафіянином, тобто належить до тої чи іншої спільноти, що збирається на молитву й участь у таїнствах, дуже влучно передає подвійний характер перебування Церкви і вірних у цьому світі і теж має відношення до подорожування, до духовної мандрівки і споріднює нас з Авраамом, Ісаком і Яковом. Свідчить про це етимологія слова. Грецьке слово παροικία складається зі слів παρά – біля і οiκος – дім. Прийняте латиною як paroecia означає «біля дому», але також «поселення на чужині». Пάροικον – так називає св. Стефан потомство Авраама, що мало оселитися у Єгипті. Таким чином сини Авраама і Якова утворювали «парафію/парохію» у землі їхньої неволі і рабства. В часах Ісуса

6

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

й апостолів євреї надавали саме такий сенс цьому слову стосовно до тих спільнот, що мешкали поза межами Обіцяної Землі. Св. апостол Павло пише до ефесян: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля добре побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2, 1922). Християни, отже, лише по відношенню до Бога і Його святих вже не чужинці і приходьки (поселенці). Етимологія слова і спосіб його вживання у Святому Письмі свідчать, що парафія – це не стільки спільнота людей, що живуть поблизу місця молитви, скільки спільнота вірних, що живе у цьому світі як спільнота чужинців, паломників, маючи іншу вітчизну, до якої сподівається дістатися. Така концепція присутня також

у «мужів апостольських», безпосередніх учнів самих апостолів. Св. Климент, Папа Римський, пише до церкви у Коринті: «Церква Божа, яка перебуває в Римі, Церкві Божій, що перебуває в Коринті, покликаним, освяченим з волі Божої через Господа нашого Ісуса Христа» (р. 1). Буквально з грецької слово παροικωσα – «перебуває», говорить, що Церква мандрівна, подорожуюча, яка перебуває у чужій стороні. Св. Полікарп у «Посланні до филип’ян» називає їх спільноту такою, що живе на вигнанні. Автор послання до Діогнета (р. 5.) говорить, що християни живуть у своїх батьківщинах, але як тимчасові поселенці (παροικοι) парафіяни. В

історії нашої Церкви в Україні цілих сімдесят з лишком років саме так і розумілася приналежність по спільноти. І зараз багато людей пам’ятає про те, що в часи переслідувань віри треба було відбути часом довготривале паломництво, щоб охрестити дитину чи взяти шлюб, чи посповідатися і просто взяти участь у св. Месі. Парафіяни в ті часи жили навіть за тисячі кілометрів від місця молитви і звершення таїнств. Пам’ятаймо про цю істину щоразу, коли вирушатимемо у святу подорож. Пам’ятаймо і про тих наших братів у вірі, що і зараз так живуть серед переслідувань і небезпек, а їх чимало по усьому світі. о. Павло Куницький ОР

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

7

Паломництво… Особисто для мене це прекрасний період, який потрібно пережити. Я не можу передати словами дію Духа Святого у той час, це просто класно!!! Весь шлях від Фастова до Бердичева мене переповнювала неймовірна радість та сила, хоча ми з чоловіком йшли з двома дітьми. Була спека, і був дощ, і не дуже добрі

українські дороги, але ми на це просто не звертали уваги. Я та мої рідні жодного разу не пожалкували. Ми були разом!!! Домініку на той час було лише 10 місяців, а Мішці 5 років, і він йшов на рівні з дорослими. Протягом усього наступного року він розповідав і дітям і дорослим, як він йшов у паломництві. Для нього це була надзвичайна

Два роки я зустрічалася з хлопцем. На початку мені здавалося, що була дуже закохана. Я хотіла привести його до Бога, часто йшла на певний шантаж: «Давай ти підеш зі мною на службу, а я піду з тобою погуляти». Я повністю віддавала себе, не помічаючи, наскільки при цьому сама мінялася. Вже рік була заручена з цим хлопцем, на жовтень навіть планувалося весілля. Хоч усі навколо, добре знаючи мене, говорили, що цей хло-

пець мені не підходить.

11 лютого, у всесвітній день хворого і день спомину Пресвятої Діви Марії Лурдської, після чергових сварок зі своїм хлопцем, я на нервовому ґрунті потрапила до лікарні. Вже тоді я зрозуміла, що у моєму житті щось потрібно змінювати, але не знала, як піти від свого хлопця. Отець порадив вирушити з наміренням про звільнення у паломництво до Санктуарію у Більшівцях, на Франківщині. Я

8

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

пригода, сам він описує той час фразою «просто круто». Ми всі разом молились, раділи, знайомились з новими прекрасними людьми. Цих шість днів пролетіли дуже швидко, і я неймовірно дякую Господу за цей чарівний час, за усіх людей, яких ми зустрічали по містечках та селах, за тих, які гостинно

приймали нас на нічліги, а також за тих, хто йшов поруч з нами. Особливо дякую організаторам паломництва. Просіть у Господа можливість йти в паломництві, хоча б день, і пережити час молитви, радості та спілкування. Нехай Дух Святий наповнить вас Своїми дарами. Миру вам! Наталка.

ще хотіла схитрити: візьму, – думаю, – і свого хлопця на прощу, прийдемо разом до Марії, випросимо для нас благодаті доброго шлюбу. Коли у суботу близько сьомої вечора ми входили до Більшовець, над самим Санктуарієм засяяла велика райдуга. Як ми зайшли і стали на коліна, мій хлопець постійно не давав мені молитися, пропонував піти на вулицю. Вже коли наша група виходила з хра-

му, нам назустріч йшли паломники зі Львова, саме з тим отцем, що порадив мені піти у паломництво. І тут, здавалось би, з нічого почалися конфлікти з моїм хлопцем, він почав кричати, чому я два дні волокла його сюди, що ми взагалі тут робимо. Я відійшла і просто попросила, щоб він негайно їхав і залишив мене у спокої. Саме тоді нарешті усвідомила, що це абсолютно чужа мені людина... Ілона. СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

9

ВЕСІЛЛЯ В КАНІ ГАЛИЛЕЙСЬКІЙ З Євангелія від Йоана: «Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. Отож, запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.» Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Та ж не прийшла година моя!» Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть». Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою». Вони й виповнили їх по вінця. А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного». Тож понесли. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого і до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору». Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні його увірували в нього. По тому ж подався він у Капернаум, він сам і його мати й брати та учні його, і перебули там декілька днів» (Йн. 2, 1 – 12). Апостол Йоан доносить до нас перше чудо Ісуса. Свято, весілля. Для юдеїв, як і для арабів, весілля дітей завжди було значною подією. Сім’ї могли роками заощаджувати, щоби на весіллі усього було вдосталь. Це було і є важливою сімейною подією. Ісус пішов зі Своєю Матір’ю на весілля до Кани, що у Галилеї. Вони були лише гістьми, тому Ісус і говорить Марії: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Це не відсутність делікатності стосовно матері, а просте нагадування: не вони несуть відповідальність за вино, за їжу, за весілля загалом. Вони лише запрошені. Пресвята Богородиця не відступає. Вона не

10

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 №34 / липень травень2015 2015

наполягає, не сперечається з Сином, а звертається до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть». І Ісус діє. Чинить Своє перше чудо. Сенс цього тексту простий. Діва Марія – дбайлива, уважна Мати, яка проблеми дітей не лишає без уваги. Молодята в Кані Галилейській – прообраз людства. Закінчилося вино на весільній учті, але серед запрошених – Пресвята Богородиця, Вона розуміє прикрість, що спіткала господарів, і завжди готова допомогти. Вона не Бог, не богиня і не може самотужки заповнити нестачу вина. Але Вона – Мати Сина Божого, Заступниця. Вино – лише символ того, чого бракує. Пресвята Діва знає, у чому ми переживаємо нестачу. І заступається за нас.

Ще одна не одразу помітна деталь – це терпіння Богородиці. Коли людина просить щось в іншого й отримує відмову, вона зазвичай починає наполягати. Дуже часто мати, прохання якої син відмовляється виконати, починає з ним сваритися, дорікати йому тим, що все життя присвятила йому, не спала ночами... Пресвята Богородиця нічого такого не робить. Тільки дивиться Сину в очі – показує Йому смуток своїх дітей. Та Ісус розуміє прохання. Дає зрозуміти, що не збирався робити це чудо, що ще не настала Його година. І водночас прохання Матері має бути виконано. Мати просить – і Ісус перетворює воду на чудове вино. І робить це не абияк, щоби відчепилася, а найкращим чином. Роль Пресвятої Діви в історії спасіння надзвичайно проста та важлива. Вона завжди була поруч. Без декларативності. Без шуму. Оплакувала біль Свого Сина. Чекала на Його повернення разом з апостолами, з яких дехто зрадив, відмовився від Нього. Не зненавиділа, не говорила без необхідності про зраду. Діва Марія берегла у Своєму серці призначення, підтверджене під час Благовіщення: ось я Господня слугиня – нехай зі мною станеться по твоєму слову (Лк. 1, 38). Будучи обраною, Пресвята Діва отримала привілей бути Заступницею. Мати Божа втілює в собі Агапу. Любов без меж. Любов, що не потребує винагороди. Пригадується цікава історія з реального життя, яку переповіли у фільмі «Олія Лоренцо». У восьмирічного хлопчика з’явилися симптоми рідкісної генетичної дегенеративної хвороби – адренолейкодистрофії (АЛД). Батьки,

коли дізналися про діагноз сина, не здалися і розпочали бій – проти науки чи разом із нею – за життя хлопчика. Мати робила усе, що могла, піклувалася про дитину, яка була приречена поступово втрачати рухливість, зір, слух, до внутрішньої ізоляції без зв’язку із зовнішнім світом. Але любов була сильнішою за обмеження. Батьки вивчали хворобу успішніше за лікарів і знайшли лікування, котре мінімізувало страждання дитини. Під час боротьби батьки ставали жертвами упереджень, ризикували, але продовжували боротьбу за гідну якість життя, породжену любов’ю. З часом вони створили ліки з комбінації рослинних олій і назвали їх на честь сина – олія Лоренцо. Одна з олій, що входила до складу ліків, була смертельною для піддослідних мишей, але батьки хлопчика мали сміливість дати йому ліки, з вірою в те, що вони зможуть призупинити розвиток хвороби у людини. Подолавши жорстку критику, вони прийшли до перемоги. Розвиток хвороби було зупинено. Хлопчик став дорослим, про нього продовжують піклуватися. Діти з тим же діагнозом, які не отримали своєчасно олію Лоренцо, не дожили до дорослого віку. Незважаючи на труднощі визнання, ця олія – єдина надія для хворих на АЛД. Батько й мати не перестають любити своїх дітей. Навіть земні батьки, дуже недосконалі, не відступають від любові. Бог – наш Батько. Він досконалий. Пресвята Діва Марія – Мати, обрана для піклування про людство, Цариця згоди, Мати-Агапа, Присутність любові. Падре Марчело Россі «Агапа», переклад Єгора Коваленка

МОЛИТВА Господи, я знаю, що Ти знаєш мене і мої проблеми. Знаю, що Ти лишаєшся зі мною, навіть коли я гублю себе. Знаю, що Ти зі мною, Господи, коли переживаю нестачу у всьому. Знаю, що Ти дав мені Матір на ім’я Марія. Вона Твоя і моя Мати. У простоті Своєї присутності Вона завжди з нами. У хвилини, коли святкування життя затьмарювалося прикрощами, Вона вміла зрозуміти і заступитися. Тому молю Тебе, Пресвята Мати моя, заступися за мене. Коли закінчиться вино, заступися за мене. Коли переживатиму нестачу, у будь-чому, заступися за мене. Коли загублю себе, заступися за мене. Коли впаду у гріх, заступися за мене. Коли перестану любити, заступися за мене. Любий Господи, дякую Тобі за Матір, яку Ти нам дав. Це ще один доказ Твоєї величезної любові. Не залишай нас! Амінь. СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

11

Доля

—

це не наша

господиня,

це лише

початкові дані,

вихідна позиція Олександр Мень

12

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 / травень 2015

Генетика – це наша доля. От ви маєте від батьків чорні очі – це доля. Ви не можете замінити їх, хіба що скляні вставити. З ембріона розвивається хлопчик чи дівчинка. Став чоловіком – це теж доля. Є численні фактори, які впливають на життя людини і творять те, що ми називаємо долею. Але доля – це не сувора необхідність, призначення. Навпаки, дух кидає виклик долі. І людський дух із поміччю Духа Небесного може взяти це в свої руки.

Що таке доля? Ми знаємо багатьох святих людей, які від природи мали би бути в’їдливими, дратівливими, злими. Це була їхня доля за спадковістю, за типом темпераменту, за типом конституції і характеру, і за недугами, які їх мучили. Був один святий, що мав хворі нирки і печінку. Зазвичай це чинить людей дуже злостивими. Він жив у смутну епоху: суспільні кризи і перевороти, конфлікти і війни. Але він зберіг непохитну лагідність серед цих бід, він кинув виклик долі. І він її переміг. Християнин перемагає долю. Не абсолютно: він не змінює колір очей, не змінює тип свого темпераменту. Але він спрямовує все те, що є, разом із космічними впливами. Спрямовує на основне. Космічні впливи, якими займається астрологія, так само не абсолютні, як і всі інші впливи. Ми лише знаємо, що в момент народження людини, коли вона особливо беззахисна перед впливом довколишнього середовища, якісь поки що невідомі нам сили і матеріальні потоки впливають на

неї. Вона виходить у цей світ з лона матері, і все на неї навалюється. Але навалюється не випадково, чимось це все екранується. Почасти це екранується планетами нашої Сонячної системи. Їх конфігурація, щоразу інша, творить різні типи екранізації. Звідси має значення те, коли людина народилася, в який астрономічний період. Щоправда, для того, аби це точно вичислити, потрібні дуже складні і високі розрахунки, зовсім не ті, які друкують у журналах «Крестьянка» чи «Наука и религия». Це вкрай спрощені, приготовані основним чином для розваги людей розрахунки. Справжній науковий астрологічний розрахунок значно складніший. Але я ще раз повторюю: це не доля. Усе добре можна сприймати і розвивати, негативне треба долати. Отож, доля – не наша господиня, це лише наші вихідні дані, вихідна позиція, а у що це все виллється, багато в чому залежить від нашого духовного розвитку і доброї волі, віри, надії і любові. Олександр Мень «Відповіді на запитання» СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

13

НІК ВУЙЧИЧ:

«НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙСЯ!» Іноді до мене підходять діти і питають: «Що з тобою сталося?». Я дивлюся їм прямо в очі і серйозно кажу: «Це все через сигарети! Не починайте палити!» – жартував Нік Вуйчіч перед 27 тисячами поляків, що зібралися на стадіоні «INEA» в Познані. Це тільки мала частина його можливостей. Він не раз просив свого асистента, щоби поклав його на багажну стрічку в аеропорту або сховав його на багажній полиці в літаку. Коли хтось хотів покласти туди рюкзак, він казав: «Перепрошую, але я не чув, щоб ви стукали». Два роки тому він перевдягнувся у пілота і вітав сонних пасажирів, що сідали до літака о 6 годині ранку. «Я був одягнений в елегантний піджак і казав: «Вітаю вас на борту», - розповідав Нік. - Пасажири запитували: «Але як? Ви що, будете пілотом? Керуватимете літаком силою думки?» Я відповідав, що ми ввели нову технологію. Діти були в захваті, а батьки – виразно стурбовані. Коли наблизився старт, вони почули, як він попросив їх застебнути паси безпеки. Їм помітно полегшало, коли дізналися, що це був жарт. Нік Вуйчіч, оратор і автор книжок, вже відвідав 56 країн і зустрівся з 13 президентами. Хоч він сьогодні має власну компанію, два дипломи, красиву дружину і є батьком двох синів, того дня, коли він народився, ніхто не сміявся...

14

СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень 2015

ТИ – НОРМАЛЬНИЙ! Нік народився в Австралії, був старшою дитиною сербських іммігрантів. Оскільки його батьки належали до Апостольської Церкви, яка виступає проти військової служби, і не вступили до комуністичної партії, вирішили емігрувати. Коли мама Ніка була вагітна, жодні дослідження не вказували на дефекти у дитини. Як досвідчений акушер докладала всіх зусиль, щоб піклуватися про своє здоров’я протягом цього часу. Коли з’ясувалося, що Нік не має рук та ніг (крім стопи з двома пальцями), ніхто з членів сім’ї не відправив їй квітів або привітання. Тато Ніка не хотів, щоби син був залежним від інших і хотів, щоб дитина померла. Мама боялася, що не впорається з доглядом і думала, чи не віддати Ніка на усиновлення. Після кількох місяців батьки виявили, що Бог не робить помилок, а їхня дитина є для них подарунком. Інакше запакованим, ніж інші, але все ж подарунком. Вирішили, що зроблять те, що їм під силу, а решту довірять Богу. На початку Нік не міг ходити до звичайної школи, тому що закон штату Вікторія забороняв це дітям з обмеженими фізичними можливостями. Батьки не хотіли давати синові знижку. Вони казали: «Ти повинен грати з нормальними дітьми, тому що ти нормальний. Просто в тебе немає рук та ніг – і все!» Завдяки зусиллям мами Ніка закон було змінено, і її син був одним з перших неповносправних учнів, які ходять до школи разом із повносправними. Це було нелегко. Він зіткнувся з глузуванням однолітків. Коли Ніку було 8 років, він вперше подумав про самогубство. У віці 10 років намагався втопитися під час купання у ванній. Його зупинила думка про те, яким би це ударом стало для батьків.

– Я не хотів бути самотнім. Думав, що все життя буду тягарем для інших. Я не потребував рук чи ніг, – говорить він в ретроспективі, – Я потребував мети, а моє серце – зцілення. Коли йому було 15, Нік прочитав, що у Бога був план для сліпого чоловіка. Він по-

думав, що якщо вже Творець знайшов план для незрячого, то може має щось для хлопця без кінцівок.

– Мій тато допоміг мені прийняти те, що я не можу змінити, і змінити те, на що я маю вплив. Я не міг бігати, як інші. Мені довелося змиритися з цим. Я був найкращим у класі з математики. Коли я не вмів щось зробити, я концентрувався на тому, що вмів. Сьогодні у мене є два дипломи: з бухгалтерського обліку та фінансового планування. Нік прийняв рішення: припинити злитися на Бога за те, чого не отримав, і зробити ставку на вдячність за те, що він має.

БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ Коли хірургічним шляхом було розділено два пальці, які росли на його лівій стопі, Нік почав використовувати їх, щоби писати, перегортати сторінки в книжках і хапати предмети. Сьогодні він набирає текст на комп’ютері зі швидкістю 43 слова на хвилину. Після двох горнят кави доходить до 55 слів. Від кількості операцій, які може виконати за допомогою голови, тулуба і двох пальців, захоплює дух. Нік плаває, грає в футбол, катається на сноуборді, чистить зуби і голиться. У спеціальних окулярах, тримаючи ротом кухонне знаряддя, сам підігріває обід. Він може одягатися, йти вниз сходами і відповісти на телефонний дзвінок. У вільний час серфить – не тільки по веб-сторінках, але й на справжній дошці. Три роки тому завів сім’ю.

– Насправді, я не вірив у те, що колинебудь знайду жінку, яка мене полюбить і захоче провести залишок свого життя зі мною. Мені бракує кількох запчастин, тому протягом багатьох років я боровся з низькою самооцінкою. Нік не хотів, щоби жінка, з якою він одружиться, думала, що їй доведеться стати не так його дружиною, як нянькою. Коли він побачив на одній зі своїх лекцій Канае, не міг відвести погляд. Але виявилося, що дівчина має хлопця. Коли ж вона зізналася Ніку, що не впевнена, чи повинна вона продовжувати ці стосунки, Нік СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

15

не намагався використати цю можливість. Хоча він відчував, що це любов з першого погляду, довірив цю справу Богу і просив, щоб Він сам поєднав їх, якщо вони мають бути разом. Через деякий час Канае повідомила, що може розійтися зі своїм хлопцем і сказала Ніку, що коли вона побачила його вперше, відчула такий сильний емоційний зв’язок, що аж злякалася цього. Хоч вона підкорила серця батьків Ніка, не обійшлося без важких запитань. Батьки Ніка хотіли знати, як би вона зреагувала, якби народила дитину без кінцівок. «Навіть якщо би у нас було п’ять дітей, і кожен був народжений без рук і ніг, я б любила їх усіх. Я знаю, що мала би простіше завдання, ніж ви, тому що я могла б розраховувати на те, що Нік буде в нашій родині взірцем і провідником», – переповідає Нік слова Канае у своїй останній книзі і додає, що він переконаний, що не потрібно бути ідеальною людиною, щоби знайти ідеальну любов. Протягом 13 років Нік подорожує світом і ділиться з іншими своєю історією. Коли він одного дня почув від приятеля: «Будеш лектором!» – подумав: «Але я не маю жодної історії, яку міг би розповісти. Батьки хотіли, щоб я зайнявся бухгалтерським обліком і знайшов людей, які б були моїми руками та ногами». Вперше говорив до 10 осіб. Його слова зачепили дівчинку до такої міри, що вона почала плакати. Протягом двох років він виступав 12 разів. Його мати не могла цього зрозуміти: «По тебе приїжджають незнайомі люди, забирають тебе кудись. Коли повертаєшся, ти щасливий, а вони плачуть. Що відбувається?». Коли Нік вирішив, що він хоче бути оратором, почав телефонувати до шкіл і питати, чи може приїхати до них із лекцією. «Мене звати Нік, у мене немає рук і ніг» – тремтячим голосом представився він уперше. «Перепрошую? А як же ти тримаєш слухавку?» – сказала секретарка і роз’єдналася. Іншим разом він почув, що школа не хоче виставки потвор. Він здійснив 52 телефонні дзвінки. Щоразу він чув «ні». На 53 раз він сказав: «Я професійний оратор і хотів би виступити у вас з лекці-

16

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

єю про насильство і боротьбу з ним». Вони попросили, щоб Нік приїхав за 5 днів.

– Тепер щотижня я отримую близько 100 запрошень. Майте мужність мріяти про великі речі, тому що мрії дійсно збуваються!

БУДЬ ДИВОМ ДЛЯ ІНШИХ! Він зустрічається з людьми і говорить про свій власний досвід віри. Часто молиться за учасників зустрічей.

– Я не знаю, яку надію може мати людина без Бога. Він дає мені сили і своє прощення. Маю небо, яким вже тішуся. Якби не було неба, то навіщо тоді житті? Щоби тільки існувати і бути хорошою людиною? Для чого? – запитав він у Познані. – Я не вірю, що ми живемо тільки для того, щоби колись померти. Я бачив силу Бога. Я молився за сліпих і вони знову бачили. Я молився за глухих і вони починали чути. Я бачив 13 чудес. Ви не можете сказати мені, що їх не буває, тому що я бачив їх. Я тримаю в шафі пару чобіт на випадок, якби Бог дав мені руки і ноги, але я вважаю, що немає більшого дива за те, коли хтось приходить до Бога. Я знаю, що, на вашу думку, мені потрібно, але я не потребую рук та ніг. Я потребую миру, відчуття мети та надії. Під час прес-конференції для польських журналістів я запитала Ніка, яка з зустрічей з людьми, що просили його про молитву, найбільше йому запам’яталася.

– Одного разу, коли я виступав, якийсь чоловік підняв на руках маленького хлопчика. Даніель мав 19 місяців і, як і я, не мав рук та ніг. Коли я побачив його, я знав, який біль чекає на нього в майбутньому. Я запросив його на сцену. Люди плакали. Я не міг дати йому «п’ять», тому я поклав свою стопу на його. Батьки Ніка обійняли батьків Даніеля. Ті боялися мати ще одну дитину. Після того, як побачили братів і сестер Ніка, вони вирішили, що Даніель також повинен мати братів та сестер. Три роки тому, коли хлопця у школі дражнили, Нік вирушив туди, щоб поговорити про любов. Це повністю змінило атмосферу в тому місці.

– Чи ви можете собі уявити, як би вигля-

дало моє життя, якби хтось такий прийшов до моєї школи, коли мені було 10 років, і сказав, щоб однокласники перестали мені надокучати? Я не дочекався цього. Пам’ятайте, якщо ви не дочекаєтеся дива, то самі можете стати чудом для когось іншого. Нік любить об’єднуватися силами з людьми, які хочуть мотивувати країни і прагнуть змін. Він вірить у силу надії і потенціал, який лежить всередині кожного з нас.

– Ви хочете більше чесності та любові у Польщі? – запитав поляків. – Все почи-

нається у ваших родинах. Хочете більше пробачення у Польщі? Почніть пробачати самі. Він нагадав, що, оскільки Бог використовує людину без рук і ніг, щоб бути Його руками, то дійсно може діяти через кожного.

– Будь зміною, яку хочеш побачити. Таким чином ми змінюємо світ! За матеріалами часопису Gosc Niedzielny, переклад Єгора Коваленка

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

17

ПОМПЕЙСЬКА НОВЕННА Помпейська новенна – це форма молитви святого Розарію (вервиці) до Пресвятої Діви Марії з Помпеїв. Свій початок бере з 1884 року. Ціль цієї молитви – випрошування різних благодатей у Бога за посередництвом Діви Марії. Традиційна новенна в Церкві триває 9 днів. Натомість Помпейська новенна складається з 6 новен по 9 днів, що в сумі дає 54 дні. Новенна поділена на 2 частини по 27 днів (3*9 днів). Першу частину становлять 3 благальні новенни, другу – 3 подячні. Популяризатором цієї молитви став італієць Бартоло Лонго, який досвідчив ласк за посередництвом Діви Марії, особливо зцілення важкохворої Фортунати Агрелі. Саме їй об’явилася Богородиця, яка казала молитися протягом 54 днів. Протягом 27 днів дівчина мала просити про зцілення, а наступні 27 днів – дякувати за благодать оздоровлення. Діва Марія сказала до Фортунати: “Щоразу, коли ти захочеш отримати від мене якусь благодать, зверши на мою честь три прохальні новенни, молячись 15 таємниць святого Розарію, а потім три подячні новенни”. З 1876 року образ Помпейської Божої Матері стає відомий як чудотворний. У 1890 році папа римський Лев XIII офіційно підтвердив чудеса, вчинені за заступництвом Помпейської Божої Матері.

18

СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень 2015

Як правильно молитись Помпейську новенну? Протягом 54 днів молимось три частини Розарію (Радісна, Скорботна, Славна). Звичайно, якщо дозволяє час і можливості, то варто молитись також Світлу частину. Перед кожною частиною промовляємо: Приношу цей Розарій на славу Твою, о, Царице Святого Розарію, і прошу тебе про… Молимось в одному конкретному наміренні. На завершення кожного розарію тричі промовляємо молитву «Царице Святого Розарію, молись за нас». Протягом перших 27 днів молимось прохальну частину, додаючи після кожної частини розарію молитву:

Наступні 27 днів молимося подячну частину Помпейської новенни, і додаємо після кожної частини розарію таку молитву:

Згадай, о всемилостива Помпейська Діво Святого Розарію, що ніхто ніколи не чув про те, щоби будь-хто з тих, хто до Тебе прибігають і з Розарієм Твоєї допомоги благають, був Тобою полишений. Не погордуй моїми словами, о Мати Предвічного Слова, але через Твій Святий Розарій і благовоління до святині в Помпеях вислухай моє прохання. Амінь.

Що ж я можу дати Тобі, о Царице, сповнена любові? Присвячую Тобі все своє життя, бажаючи, скільки мені стане сил, поширювати вшанування Тебе, о Діво Святого Розарію з Помпеїв. Бо, коли я попросив Тебе про допомогу, зійшла на мене благодать від Бога. Хоч би де я перебував, розповідатиму про милосердя, яке Ти до мене виявила; поширюватиму вшанування Святого Розарію, даючи свідчення про те, як добре Ти повелася зі мною, аби такі само недостойні, як і я, грішники з упованням прибігали до Тебе. О, якби весь світ знав, яка Ти добра, яка милостива до стражденних, то все сотворене прибігало би до Тебе. Амінь.

З власного досвіду скажу, що ця молитва вчить особливого уповання на Діву Марію, яка випрошує ласки Божої, наполегливості і вірності. Розарій можна молитися частинами протягом дня, але новенну не можна переривати, відкладати частину на інший день. В іншому разі її потрібно починати від початку. Кілька місяців тому з друзями і молоддю ми були у Варшаві, було по 23 годині і за кілька хвилин до півночі ми закінчили молитися Славну частину. З усього серця прагнули встигнути. Тому бажаю вам, як і собі, витривалості і наполегливості на дорозі молитви. Царице святого Розарію, молись за нас! З молитвою, о. Михайло Романів ОР. СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

19

МОЯ СМІЛИВІСТЬ – ЦЕ СТРАХ, який помолився Моє знайомство з дев’ятницею до Марії з Помпеї, або, як її ще називають, “Помпейською Новенною”, відбулось завдяки журналу “Споконвіку було Слово”. Знаю, що випадковостей в житті не буває, і ця зустріч з Царицею Святої Вервиці також не була винятком, вірніше, час зустрічі з нею. Це був нелегкий період в моєму житті. Фізичний біль сковував моє тіло, а страх – мій мозок. Просила у Бога полегшення страждання. Або смерті, яка б звільнила мене від нього. Заголовок до статті називався “Моя сміливість – це страх, який помолився”. Не вагалась ні секунди, не зупинила і тривалість молитви. Знала, що вервицю, як “рятівний ланцюг”, простягнула мені Марія. В лікарні запропонували мені програму – вже після першої ін’єкції біль відступив. За рік експериментальної терапії відбулася чергова переоцінка цінностей. Змінила роботу – маю меншу зарплатню, але більше часу для Бога, для родини. Наступним було прохання про навернення чоловіка. Це була “весела” дев’ятниця. Кожного разу, як промовляла інтенцію, пригадувала вираз обличчя чоловіка, коли він почув, за що я молюся. Дієслово “навернутися” для нього мало дещо інше значення. Не кажу, що він відразу побіг до церкви, але спільна молитва “Отче наш” ввечері має місце. І не тільки. Я зрозуміла одну важливу річ. Коли ти молишся за людину в будь-якому наміренні, Господь зцілює стосунки з цією людиною. Майже годину щодня протягом 54 днів ти думаєш про того, за кого молишся. І це діє. Підтвердженням того є молитва за батька. Я не просила для нього фізичного зцілення (він

20

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

тяжко хворів, і я знала, що його хвороба невиліковна), лише хотіла, щоб він зустрів Живого Бога і познайомився з Ним. Хоч батько і ходив до церкви, але це було більш традицією, ніж живими стосунками. До того ж в його житті не останнє місце займав алкоголь. Після завершення прохальної частини дев’ятниці батько помер. Мені не важко було молитися подячну частину, бо була впевнена, що зустріч і знайомство відбулося ще до смерті. А Марія подбає про запасний варіант вхідних дверей до раю. Брат розповідав, як батько годинами згадував минуле і жалкував за свої помилки. Була сповідь, єлеопомазання, причастя. І за це я дуже вдячна Марії. Він дочекався мого приїзду і тільки тоді помер. Мої стосунки з батьком також зцілилися. Розповім ще про одну відповідь на мою молитву до Діви Святої Вервиці з Помпеї. Мені важко було визначитися з наміром молитви, бо не знала, що потрібно двадцятитрьохрічному хлопцеві, який з дитинства не чує, рано втратив батьків, залишився без житла (це мій племінник). Я попросила про мир і любов для його зраненого серця. Відповідь не забарилась. У нього є глухонімий товариш, з яким він працює, і який відвідує протестантську церкву. Одного разу той запросив на богослужіння і Ярослава. Тепер у його житті з’явилися нові друзі і, дуже сподіваюсь, що знайдеться місце і для Бога. Мовою жестів він часто показує, що любить мене. Я також вчуся любити. Завершила восьму дев’ятницю. І можу підтвердити той факт, що прохання, які вимолюватимеш у Марії під час цієї дев’ятниці, Вона на сто відсотків виконає, і ніхто ніколи не чув про протилежне. Антоніна.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі, хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Амінь.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 №34 / липень травень2015 2015

21

Я К С Л У Х АТ И , ЩОБ ДІТИ З НАМИ ГОВОРИЛИ

ЯК ГОВОРИТИ, ЩОБ ДІТИ НАС СЛУХАЛИ

«Він мене вдарив!»

«Від цієї вівсянки мене нудить!»

«А ти дала їй більше ніж мені!» «Це червоне горнятко, «Неправда, я до нього навіть не торкнувся!»

а я хочу синє!»

Я була чудовою матір’ю навіть тоді, коли ще не мала власних дітей. Досконало знала, чому в інших батьків постійні проблеми з дітьми. А потім стала мамою трьох шибеників. Життя з дітьми вчить покори. Щоранку я повторювала собі: «Сьогодні все буде інакше», – і щоранку все повторювалося, як учора і позавчора... «А ти дала їй більше, ніж мені», «Це рожеве горнятко, а я хочу синє», «Від цієї вівсянки мене нудить», «Він мене вдарив», «Неправда, я до нього навіть не торкнувся», «Я хочу йти до своєї кімнати. Ти не будеш вказувати, що я маю робити». Дуже скоро я стала почуватися, як вичавлений лимон. І тоді пішла на зустріч групи батьків, хоча це було останнє, що мені хотілося робити.

22

СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень 2015

Зустріч мене заінтригувала. Йшлося про «дитячі почуття», і дві години минули доволі швидко. Я повернулася додому з безліччю, як мені здавалося, нових думок. У нотатнику я записувала хаотичні речення. «Проста залежність між дитячими почуттями та їхньою поведінкою. Коли діти добре почуваються, добре поводяться. Проблема: батьки переважно не приймають почуттів своїх дітей, наприклад: «3 тобою нічого не діється», «Ти так кажеш, бо втомлений», «Немає причин, щоб так переживати». «Рішуче заперечення дитячих відчуттів та почуттів бентежить їх та доводить до люті». Після лекції я думала: «Може, інші батьки так поводяться, та я – ніколи!» Однак потім почала звертати увагу на свої відповіді. Ось приклади розмов у моєму домі лише впродовж одного дня: Дитина: Мамо, я втомлена. Я: Ти не втомлена, просто заспана. Дитина (голосніше): Але я втомлена. Я: Ні, просто трохи сонна. Збираймося. Дитина (ПЛАЧУЧИ): Ні, я справді втомлена. Дитина: Мамо, тут душно. Я: Тут холодно. Не знімай куртку. Дитина: Але мені душно. Я: Я тобі сказала: не знімай куртку. Дитина: Мені душно. Отож бо й воно! Наша розмова нагадувала замкнене коло. Я не лише не спромоглася на те, щоб пояснити, про що мені йдеться, а ще й уперто не дозволяла дитині висловити її спостереження. Я просто намагалася нав’язати власну точку зору. Як тільки я це усвідомила, відразу ж вирішила все змінити. Однак не мала уявлення, з чого почати. Врешті-решт мені допомогло те, що я стала «вживатися» у ситуацію дитини. «Уявімо, – думала я, – що я втомлена або весела дитина, і хочу, щоб дорослі, котрі для мене важливі, знали про те, що я відчуваю…» Упродовж усього наступного тижня я намагалася вслухатися у відчуття моїх дітей. Коли це мені вдавалося, то відповідні слова знаходилися самі собою. Я не намагалася наслідувати жодні приклади. Була в тому переконана, коли говорила: «Ти справді втомлена, не зважаючи на те, що щойно прокинулася», або: «Мені тут холодно, а тобі – душно». Завдяки цьому ми були особами,

котрі мають різні думки і відчуття з одного і того ж приводу. Жодне з нас ані не мало рації, ані не помилялося. З цього моменту мій новий спосіб поведінки виявився доволі корисним. Я зауважила, що кількість суперечок між мною і дітьми значно зменшилася. Якось моя донька заявила: «Ненавиджу бабусю» (вона говорила про мою маму). Я не вагалася ані секунди: «Те, що ти говориш, просто жахливо», – і сухо додала: «Ти ж насправді так не думаєш. Я більше ніколи не хочу чути від тебе нічого подібного». Ця раптова реакція дала мені несподіваний урок: я вмію акцептувати більшість почуттів своїх дітей, та нехай лише хтось із них скаже щось таке, що мене злить або викликає у мене спротив, одразу ж повертаюся до старого способу реагування. Я переконалася, що моя реакція не виняткова. Нижче подані інші приклади дитячих думок, на які батьки автоматично реагують негативно. Прочитайте кожне речення і запишіть, що, на вашу думку, батьки могли б сказати, не погоджуючись із почуттями дитини: 1. Дитина: Я не люблю свою малу сестричку.

2. Дитина: На мій День народження була дуже нудна вечірка. (Насправді, щоб приготувати свято, ви доклали багато зусиль.)

3. Дитина: Я більше не носитиму зубні пластинки. Вони мені заважають. Мене не цікавить, що каже ортодонт. Чи ваші відповіді подібні до тих, що подані нижче? «Це не так. Знаю, що в глибині душі ти її любиш». «Про що ти говориш!? У тебе було чудове свято – морозиво, торт, повітряні кульки. Якщо так, то це була твоя остання вечірка з нагоди Дня народження». «Зубні пластинки не перешкоджають тобі аж настільки, щоб від них відмовлятися. Ми заплатили за них багато грошей, і ти носитимеш їх, подобається це тобі, чи ні». Пропоную деякі способи, які допоможуть вашим дітям впоратися з власними почуттями: 1. Дуже уважно вислухайте дитину.

2. Заакцептуйте її почуття словами: «Так, розумію», «ох».

3. Назвіть ці почуття.

4.Замініть прагнення дитини у фантазію. Адель Фабер, Елейн Мазліш «Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали» СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

23

Замість того, щоб пояснювати і аргументувати

24

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

замініть прагнення дитини у фантазію

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

25

«Що лиш скаже вам — робіть!»

(Йн. 2,5)

26

СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень 2015

Останнє речення, яке сказала Марія: «Що лиш скаже вам – робіть» (Йн. 2,5), є Її заповітом для кожного християнина, котрий з одного боку хоче почути, що до нього говорить Господь, а з іншого – бажає допомогти на шляху віри своїм братам і сестрам. Також це є заповітом тим, хто ще не знає Ісуса і тим, котрі вже у Нього не вірять. Ці слова Марія сказала, бачачи конкретну потребу: «Вина не мають». З материнською турботою, як дбайлива жінка, Вона сказала ці слова до свого Сина Ісуса. У цій дії Вона керувалася внутрішнім натхненням Святого Духа, яке виражалося, з одного боку, вірою у те, що Ісус може це зробити, а з іншого – бажанням відкрити таємницю свого Сина, яку Вона неустанно зберігала у глибині душі. Марія об’являє істину, в той момент ще приховану і від весільних гостей, і від учнів. Лише після події у Кані Галилейській учні почнуть абсолютно по-новому дивитися на Ісуса: «І велич тим свою об‘явив, – тож і учні його увірували у нього» (Йн. 2, 11). Можна сказати, що Марія на весіллі у Кані вказала учням на приховану таємницю Христа. З цього моменту Пречиста з’являється на сторінках Євангелії всього лиш тричі. Тридцять років Вона зберігала у собі те, ким є Ісус, і лише зараз передає це учням і нам! Уся повнота цієї таємниці стане явною лише під час Зіслання Святого Духа. «Що лиш скаже вам – робіть» (Йн. 2,5). Що означають ці слова, яка таємниця у них прихована? Хто Той, кого ми маємо слухати і робити, що Він скаже? Що Марія хоче нам сказати через це просте речення? Мати нашого Господа і водночас Його учениця, першою пізнала прихований співістотний зв’язок Сина з Отцем, котрий Ісус так часто називав: «Мій Отець і Я».

«Що лиш скаже вам – робіть», говорить Ісус про Бога, Котрий є Отцем. Вперше цей зв’язок було з’ясовано після запитання Ісуса в Єрусалимському храмі: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?» (Лк.

2,49) Тоді вона ще не зрозуміла: «Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм» (Лк. 2,50). Через двадцять років, на весіллі у Кані, Вона вже знає, що Отець, про Якого говорив Ісус, ні в чому Йому не відмовить. Марія вже знає, що Ісус приховує таємницю, сила якої велична та неосяжна: «Я і Отець – одно» (Йн. 10, З). Повільне входження у цю таємницю можливе лише у Святому Дусі: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за Мене (Йн. 15, 26); «Тож коли зійде той Дух Істини, він і наведе вас на всю правду (Йн. 16, 13). З того часу учні починають свій шлях віри у відкритті таємниці Ісуса: «Тож і учні його увірували в Нього» (Йн. 2,11). Через три

роки перебування з Ісусом ще не всі учні розумітимуть цю таємницю: «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до Нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто Мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у Мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в Мені, – він творить діла. Тож вірте Мені, що я в Отці, й Отець у Мені. А коли ні, то через діла вірте» (Йн. 14,9-11). Усі, хто досі відчуває Божий голод, в якій би формі він не виявлявся – втраті сенсу життя, прагненні навернення, поєднання, зцілення чи бажання наслідувати Ісуса, – Марія говорить: «Зробіть, що скаже Син, і отримаєте не лише вино, а й те, на що ви не сподівалися. Отримаєте добре вино, яке значно перевищує ваші очікування. Присутність Матері Божої відкривається як присутність Тієї, Котра, приходячи, заохочує свою дитину до прийняття Ісуса у своє життя, додає мужності та довіри, щоб ми могли прийти до Нього і просити: «Господи, спаси мене, вилікуй сердечні рани, схили мою гординю, веди мене стежками справедливості, любові і миру. А тоді, хоч би я йшов темною долиною, то не злякаюсь зла, бо Ти зі мною перебуватимеш. Марія стоїть сьогодні біля нас і передає нам живу віру в Ісуса як Господа. СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

27

Бути Матір’ю віри – це бути Матір’ю відкриття на діяння Святого Духа. Сьогодні багато говориться про Марію у контексті Пресвятої Трійці, вибраної Отцем на Матір Сина. Але ж ця молода дівчина не знала сучасної теології. Що ж Вона знала? Святий Дух просвічував Її погляд на Ісуса, Його навчання дозволило їй перейти від старозавітного єдиного Бога до Бога у Пресвятій Трійці. Чіткими є слова євангеліста: «Не зрозуміли» (пор. Лк. 2,50). Ці слова підтвер-

«Що лиш скаже вам – робіть» Ісус заповідає прихід Святого Духа, Котрий звеселить серце учня і завдяки Якому народиться нове життя. джують, наскільки довгий шлях пройшла Марія. Вона знає, що треба йти за словами Ісуса, бо вони мають силу здійснити те, про що говорять. Будучи замилуваною у Писанні, Вона добре знала опис створення силою Божого Слова: «І сказав Бог, і сталося» (пор. Бут. І). Марія відчула на собі силу Створю-

28

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

ваного Слова і Божого Духа, Котрий діяв у Ньому: «Щаслива Та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк. 1,45). Отже, Марія знає на підставі власного досвіду, що початок нового життя, початок Божого діяння відбувається за сприяння Святого Духа: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить» (Лк. 1,35). Словами, сказаними у Кані, Марія хоче приготувати нас до того, що не зміг зрозуміти Никодим у розмові з Ісусом: «Як може чоловік уродитись, коли вже старий?» (Йн. 3,4). Ісус Йому відповів: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не народився з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже. Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух» (Йн. З, 5-6). Марія з Кани є Матір’ю, що виховує у нас відкриття на діяння Святого Духа, Котрий чинить, що ми народжуємося дітьми Божими, здатними увійти у Царство Боже. Як часто ми чуємо благання: «Маріє, допоможи стати новою людиною. Мамо, випроси мені чистоти та витривалості, я хочу народитися з Духа і жити тільки з Ісусом».

«Що лиш скаже вам – робіть» Ісус дає Духа тим, хто Його просить.

ті; Христе, влий у наші серця Духа зцілення і свободи», – то він у своїй людськості ведений Матір’ю безпосередньо до джерела живої води.

Цими словами Марія хоче, щоб учні розпізнали великий «Божий дар», котрим є Ісус. Він приносить спраглим «живу воду». Потім наша Мати через дар своєї присутності серед нас бажає навчити нас приходити до Ісуса як до джерела Святого Духа і просити Його про цей дар щодня. Ще багато людей не відкрили, що Ісус є Дателем Святого Духа, хоча мають в собі, як Самарянка, прагнення живої води: «Була б ти відала про дар Божий, і хто Той, що каже тобі: Дай мені напитися, – то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої... Кожен, хто оту воду п ‘є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне. Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги, та й не ходила сюди черпати»» (Йн. 4, 10; 13-15). Марія своєю пророчою присутністю у Церкві вказує на Ісуса як на Божий дар, котрий Єдиний має «живу воду» для нас. Ми повинні знати, де шукати Святого Духа, знати, що джерелом цієї живої води є Ісус разом зі своїм Отцем (пор. Йн. 7, 38- 39; 14-16; 26 і далі). Не досить лише про це знати – про дар Святого Духа, а треба просити: «...Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять» (Лк. 11, 13). Марія вчить і заохочує нас, щоб ми приходили до Ісуса спраглі, адже можна перебувати біля криниці із живою водою і не бажати її, не бажати втамувати спрагу: «Я спраглому дам задарма води живої» (пор. Од. 21); І дух і наречена говорять: «Прийди! І хто чує, нехай каже: Прийди! Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере воду життя даром» (Од. 22,17). Її пророчий заклик сьогодні спрямований на те, щоб пробудити у нас прагнення Святого Духа! Якщо на молитовній зустрічі хтось, заохочений тихою присутністю доброї Матері, починає молитися словами: «Прийди, Святий Духу; Отче, зішли нам свого Духа; Господи, помилуй, обдаруй нас Духом миру й радос-

«Що лиш скаже вам – робіть» Ісус дає нам хліб життя вічного. Мати Божа говорить до слуг: «Відкрийтеся на те, що Він хоче дати, зробіть усе, щоб прийняти Божий дар». Хіба це не відкритість на Євхаристію, хіба не виховання для прийняття Тіла і Крові Ісуса та сили, яку цей духовний харч у собі несе? Хіба ми не можемо у цьому Галилейському вині вбачати символ переміни, що відбувається на вівтарях усього світу, де Господь дає свою Кров і своє Тіло? Адже саме до цього готував Ісус як своїх учнів, так і натовпи, що збирались навколо Нього, а отже, і до нас спрямовані Його слова: «Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає... Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п ’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому. Як Мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною (Йн. 6,32-33; 35-36; 54-57). Марія як Мати Божого народу особливим чином присутня під час Євхаристії – таїнства Тіла і Крові Спасителя. Вона заступається за кожного народженого у Христі, щоб той з вірою приступив до столу Слова і Тіла Господнього. Щоб кожний прийняв Святого Духа через такі слова: «Прийміть і їжте – це є Тіло моє, що за вас буде видане; Прийміть і пийте з неї всі – це є Кров моя Нового Завіту, котра за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Це робіть на мій спомин». Марія через свою молитву випрошує нам відкритість сердець на прихід прославленого Господа. Юзеф Козловський «Життя у Святому Дусі з Марією» СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

29

Бог — не примітивний дідуган, який насилає хвороби «Мене вже давно не повинно бути. Я живу наперекір і в кредит» Розмова з о. Яном Качковським, директором хоспісу св. Отця Піо (Пуцк, Польща), біоетиком, який бореться з пухлиною мозку, героєм книжки «Життя на повну котушку» – про хворобу і страждання, звинувачення Бога в усьому, генеральну репетицію помирання і плюшевий католицизм.

– Отче, Ви часто даєте інтерв’ю, в яких розповідаєте про своє смертельне захворювання. Ви навіть самі себе називаєте «онкосвящеником». Чи означає це, що Ви щасливі у своїй хворобі (або попри неї)?

– Я б уникав таких узагальнень. Зрештою, ніхто з нас, певно, не буває повністю, аж по вінця, щасливий, чи то з хворобою, чи то без неї. Якби котрусь людину запитати про відсоток щастя, яке вона відчуває, то її відповідь, напевно, залежала би від дня, погоди, настрою та купи інших чинників; проте це навряд чи було би 100%, бо нам завжди чогось до цієї повноти щастя бракує. Я кажу, що щасливий, аби показати, що хвороба не мусить стати кінцем усього, навіть інакше – багато чого може розпочати.

– Ви серйозно?

– Цілком. І кажу це не для кокетування, це було би облудою. Неправда, що я щасливий, бо хворий. Я щасливий – ні, інакше: я намагаюся бути щасливим – попри рак. Хвороба не має права відібрати у нас щастя, бо якщо так станеться, то вона здобуде подвійну перемогу.

30

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

Забере не тільки здоров’я, але й гідність. Цього не можна допустити.

– Як бути щасливим, якщо я знаю, що від моєї хвороби немає ліків, а отже, жити залишилося небагато? Ви маєте рецепт на те, як не піддатися?

– Насамперед треба набрати великої дистанції до самого себе, хвороби, справ, своїх слабкостей. Мене, мабуть, ціле життя навчали тримати цю дистанцію, бо я з народження слабкозорий. Цього я не міг змінити жодним способом. Тепер схожа ситуація: я відчуваю певний дискомфорт у зв’язку з хворобою, але що зміниться, якщо я її заперечуватиму або почну тупотіти ногами і повторювати, що не бажаю бути хворим і нещасливим? Наступна річ – це продовжувати робити своє. Попри все – і, в певному сенсі, за будь-яку ціну.

– Ви ніколи не запитували «чому я»? Чому стільки захворювань одразу? Зрештою, можна ж було розподілити їх по кількох інших людях, це було би справедливіше…

– За освітою я біоетик і прекрасно знаю, що

хвороби – це наслідок біології, а не сліпої долі чи примхи Бога. Деякі люди народжуються слабкими, й тому хвороби до них чіпляються частіше, а інші – сильніші й доживають до похилих літ. Такий у світі стан справ, або, мудріше би сказати, – так званий «людський фактор».

– Віруючі люди інколи запитують: Господи Боже, ну чому я? Чому Ти дозволяєш, щоби я так страждав? Зрештою, Ти ж всемогутній?!

– Звинувачувати в усьому Бога – це сумно. Більше того, це страшно спрощене пояснення дійсності. Якщо ми не можемо когось звинуватити безпосередньо, то найлегше звинуватити Господа Бога, що в мене з коханням не склалося, що бізнес не вдався, що хвороба на мене впала або я потрапив під автомобіль. Бог, наскільки я Його знаю, це не примітивний дідуган, Він не зсилає на нас хвороб і нещасть.

– Але чимало людей Його саме таким і бачать.

– Тільки ось це примітивізоване бачення Бога як сивобородого дідуся, який сидить собі на хмарині й каже: «Твоя морда мені не до вподоби, в тебе буде рак, і ще ти потрапиш під по-

їзд, такий ти мені бридкий». Треба, попри все, прийняти, як у математиці, неспростовне припущення (лему), що істинний Бог християн – це Бог, максимально близький. Коли ми здорові, красиві й багаті, то Він близько і благословляє наc. А коли ми бідні, хворі й бридкі, то Він тим паче близько нас. Він незмінний, це ми буваємо змінні. Як у нас усе вдається, то ми нічим не переймаємося і успіхи приписуємо виключно собі. А як іде зле, то як же це приписати собі, своєму способові життя, помилкам у бізнесі? На Бога звалити легше!

– Так само легше подумати, що як Бог може все, то міг би й допомогти, вчинити чудо. Людина багато років молиться, про щось просить – і нуль… Зрештою, можна подумати, що Бог не слухає.

– Бог усе може, але не мусить. Ми також. Ми маємо вільну волю і сумління, тобто світло. Євангеліє для нас є таким світлом, що вказує шлях. Бог створив нас вільними, бо Він сам вільний. Тупати на Нього ногами, аби зробив чудо, це наближатися до магії та шантажу: «Зроби чудо, бо я на Тебе ображуся!» МожеСВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

31

мо збільшувати свою релігійність, ходити в чергові паломництва, не підводитися з колін і бичуватися, але це зовсім не обов’язково збільшить нашу побожність, бо релігійність і побожність – то дві різні справи. Релігійність буває поверхневою, а побожність, як із самого слова випливає, це близькість із Богом. Перша, вочевидь, може, але не обов’язково, допомагати другій. Господь Бог – не маг. Якщо в Господній молитві ми кажемо «нехай буде воля Твоя», то робимо це свідомо. Його воля діється не тільки тоді, коли нам добре, але й коли нам зле. Однак ми виходимо з того, що Його воля щодо нас – це добро: як по цей, так і по той бік життя.

– По цей бік інколи могло би бути й легше…

– Суть життя християнина – щастя не тут, а у вічності. Найпрекрасніше в бутті християнином – те, що ми, одного разу почавши існувати на землі, будемо існувати вічно. Ніколи не зникнемо. Тому я закликаю, щоби наше християнство (і священство теж) не було плюшевим, тобто не зводилося до покращення настрою. Ми повинні щедро дарувати себе на всіх нивах – ані тяжка хвороба, ані біда чи страждання не дають спеціальних привілеїв і не звільняють від провин. Те, що я хворію, не означає, що я маю бути неприємний у поведінці або покинути священство і «займатися хворінням». А я не раз маю враження, що священики переказують «плюшеве Євангеліє» і навчають «плюшевого», несерйозного переживання віри.

– Як це виглядає?

– Наші проповіді нерідко бувають для того, щоби покращити людям настрій (це такий тренд із Заходу, бо важливо, щоб у храмі було повно людей). Ми маємо добре почуватися і не думати про відповідальність за свій життєвий вибір, за те, що робимо. З усіх сил стараємося самі себе розгрішити, посилаючись на свою слабкість. Загалом – так, ми слабкі; але це не звільняє нас від відповідальності. Для мене ключовий прояв плюшевого християнства – це, як каже мій тато, «християнство навпочіпки».

– Себто?..

– На Святій Месі ми неспроможні «пожертвувати» штаньми, аби як слід стати навко-

32

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

лішки. Тому присідаємо навпочіпки. Просто присідаємо, бо не переймаємося реальною присутністю Христа у Євхаристії. Вона для нас невидима, а священиками ще й не акцентована. Це таке людське. Я присяду, ну бо не буду ж стирчати понад головами, але навколішки не стану, бо штани/колготки/спідниця – важливіші. Й такий підхід поширюється на ціле життя. Ми прийняли Пресвяте Таїнство (сподіваюся, що гідно!), виходимо з храму – і… залишаємося точнісінько такими, як перед приходом туди. Нас це взагалі не змінює. Для ясності: я скеровую цей докір також і собі.

– Чи немає у Вас враження, що так само плюшево, з якоюсь штучною піднесеністю, в Церкві говориться про переживання хвороби й страждань? Так, ніби це має облагороджувати… Якби спитати когось серйозно хворого, то він напевно не сказав би про «облагороджування» при сірому кінці життя.

– Найбільше мене тішили слова о. Тішнера, який – уже коли не міг говорити – написав: «Зовсім не облагороджує». Фізичне страждання, яке має «облагороджувати», можна всунути поміж побожні казочки. То від нас самих залежить, як нас змінить тяжке випробування. Страждання (але я говорю не про фізичний біль, бо для мене він має мінімальну етичну цінність і його потрібно просто-напросто зменшувати) може піднести на духовні вершини, але може також зробити з нас людей підлих, заздрісних і розчарованих. Я знав двох дуже популярних людей, переконаних у своїй величі, які тяжко захворіли. Всі вважали, що хвороба їх облагородить ще більше. Нічого подібного! Якщо хтось ціле життя не працював над собою, не співпрацював із Божою благодаттю, то навіть якби прийшло найтяжче випробування, то він на краще не зміниться. Ми можемо через труднощі набратися гіркоти і ще більше втратити людяність. Від нашого приготування залежатиме, як саме ми пройдемо через випробування: з гідністю чи без.

– Говориться, що Господь Бог не зсилає нам випробувань більших, ніж ми можемо знести. Навіть у такий момент нам здається, що це надто тяжко.

– Відповім такою картинкою. Сильно

стражденний чоловік жалівся Богові, що має надто важкий хрест. Просив про менший. Уві сні, або в духовному видінні, потрапив до зали, де було повно хрестів – більших, менших, величезних. Господь йому каже: «Вибери собі якийсь». У куточку стояв такий легенький, тоненький, і чоловік, певна справа, потягнувся туди. А Бог до нього: «Ну то це якраз твій, той, що несеш зараз. Хочеш поміняти?» Ми часто плутаємо дискомфорт зі стражданням. Страждання для мене має радше психічний вимір, аніж фізичний. Дискомфорту можна уникнути (наприклад, фармакологічно), страждання – не завжди. Чому ми так страшно боїмося зусиль? Може, мені це говорити легше, бо я постійно спілкуюся з людьми, які страждають більше, ніж я, і в мене інакша перспектива…

– Довкола Вас стільки страждання й смерті, у госпісі завжди хтось помирає. Це Вас не пригнічує?

– Про це ж саме мене запитував тато. Я

відповів – ні, бо це моє служіння. Я його сам вибрав, і доки маю сили, буду старатися виконувати його якнайкраще. Сьогодні вночі померло двоє людей, удень «готуються» двоє наступних. За добу відійдуть четверо, але потім цілих два тижні смерть може нікого не здолати. Для хворих смерть часто стає визволенням. Вони вже не будуть мучитися, вони вже примирилися з Богом і близькими. Особливо ці два останні відходи були прекрасні. Біля хворих стояли рідні, нічого страшного не діялося, все було спокійно. Я би кожному зичив такої «довершеної», доброї смерті.

– Може, саме завдяки щоденним зустрічам зі смертю Ви самі примирилися з хворобою і готові до відходу?

– Я освоївся зі смертю, а ось чи готовий до неї? Не знаю. Це я зможу ствердили тільки тоді, коли вона стане біля мене. Я поняття не маю, як поводитимуся. www.credo-ua.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

33

Ля Салет

це невелике поселення у Французьких Альпах. У першій половині ХІХ століття воно налічувало 600 мешканців. Люди жили бідно, потерпаючи від неврожаїв.

19 вересня 1846 р. 15-річна дівчинка Меланія Кальва і 11-річний хлопець Максимін Жіро пасли корів в горах. Зморені працею діти заснули біля струмка, де поїли корів. Коли прокинулись, то було чути з села звук дзвону, який закликав на молитву «Ангел Господній». Діти відійшли від струмка, щоб

шукати корів, і, повертаючись на своє місце, побачили прекрасну жінку, яка сиділа на камінні і плакала. Одягнута була в одяг, подібний до того, в якому ходили жінки в цих краях, але на плечах мала тяжкий ланцюг, а на шиї менший, на якому був великий хрест з розп’яттям і клещатами з лівої, та молотком з правої сторони. Вся жінка була оточена сяйвом, яке випромінювали хрест з розп’яттям. Діти назвали цю жінку «Прекрасна Пані». Вона сказала дітям, що люди не святкують неділю, а працюють в цей день, не дотримуються посту, не ходять до Церкви, а проклинають, вимовляючи ім’я Господнє.

«Ах, мої діти, треба добре молитися вранці та ввечері. Якщо не маєте часу, то відмовляйте принаймні «Отче наш» і «Радуйся Маріє», а якщо буде час – моліться більше!»

34

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 / травень 2015

19 вересня 1851 р., після ретельних досліджень, єпископ з Ґренобля Філіберт де Бріярд оголосив, що „з’явлення Діви Марії двом пастушкам, на горі в Ля Салет, носить всі ознаки правдивості, і що всі віруючі повинні прийняти його без боязні помилки”. На місці З‘явлення, там, де стояла Пресвята Діва Марія, почало бити чудотворне джерело. Б’є воно постійно від дня З’явлення аж до сьогодні. Вода з цього джерела, вживана з вірою, вчинила вже

багато чудес оздоровлення. Навернула також багато людей, віра яких послабла або вмерла. На Горі в Ля Салет побудовано храм, монастир і готель для паломників, а Послання Матері Божої з Ля Салет несуть в світ Місіонери Матері Божої Салетинської (Отці і Брати Салетини) – чернечий орден, покликаний єпископом з Ґренобля Філібертом де Бріярд в 1852 році. www.saletyni.org СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 №34 / червень травень 2015

35

ДОБРЕ КІНО:

ДОВГА ДОРОГА ДО СЕБЕ 5 НАДИХАЮЧИХ ФІЛЬМІВ ПРО ПОДОРОЖІ абсолютно заслужено отримала «Оскар». «Римські канікули» – це атмосфера, в якій ти перебуваєш протягом усього перегляду: ти дихаєш її, ловиш нотки любові і смутку, відчаю і щастя.

«Римські канікули»

США, 1953, режисер – Вільям Вайлер, у головних ролях: Грегорі Пек та Одрі Хепберн

Цю популярну у всьому світі стрічку, яку досі із задоволенням знову і знову переглядають глядачі, можна з повним правом назвати сучасною казкою, оскільки романтична історія кохання між принцесою з якоїсь європейської країни й американським журналістом є немов «Попелюшкою навпаки». Юна спадкоємиця престолу Анна майстерно прикидається звичайною дівчиною, нібито втекла в Рим на канікули, а от не позбавлений самовдоволення репортер Джо Бредлі із США, аж ніяк не Prince Charming, до пори до часу зовсім і не підозрює, що випадково зустрівся з чарівною особою з королівської родини. І, безумовно, вирішальним для успіху фільму «Римські канікули» був вибір чудової Одрі Хепберн на її першу зоряну роль, за яку 24-річна актриса

36

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

«Опівночі у Парижі»

США-Іспанія, 2011, режисер – Вуді Аллен у головних ролях – Оуен Вілсон та Марійон Котіяр

Письменник і безнадійний романтик, впевнений у тому, що повинен був жити у 1920-і роки, приїжджає в Париж зі своєю коханою на канікули і потрапляє в минуле. Зустрічаючись там з Хемінгуеєм, Пікассо, подружжям Фіцджеральд, Гертрудою Стайн, він розуміє, що належить цьому часу і хоче залишитися там назавжди. Вуді Аллен створює атмосферу, повітря, стосунки і фарби. Він відкриває нове в абсолютно звичайному житті. «Північ у Парижі» – це насичена подорож на канікулах.

його заарештовує поліція за підозрою в шахрайстві. Звідки молодик, що виріс на вулиці, може знати так багато? На допиті в поліції Джамал розповідає сумну історію свого життя: про пережиті пригоди разом з братом, про сутички з місцевими бандами, про свою трагічну любов. Кожна глава особистої історії дивним чином дала йому відповіді на питання телевікторини.

8 кінопремій «Оскар» та фінальні титри в стилі Боллівуду.

«Мікрокосмос»

Франція-Швейцарія-Італія, 1996, режисери – Клод Нурідзані, Марі Перену

Півтори години, проведені на невідомій планеті, де всі відстані вимірюються міліметрами. Її мешканці – фантастичні створіння: комахи, равлики та інші мешканці трави і води. Її пейзажі – непрохідні нетрі трав’яних кущів, краплі роси, величезні, як повітряні кулі. Глядач відчуває себе крихітним десантником, закинутим у самий епіцентр дії. Він чує гуркіт мурашиних війн і рев бджолиних крил у себе за спиною. Без єдиного слова цей фільм містить у собі більше сенсу, ніж будь-який інший художній. Тут кожна комаха є повноцінним актором.

«Мільйонер із нетрів»

Великобританія-США, 2008, режисер – Денні Бойл, у головних ролях – Дев Патель, Фріда Пінто, Аніл Капур

Джамал Малік, 18-річний сирота з нетрів Мумбаї, всього в одному кроці від перемоги в телегрі «Хто хоче стати мільйонером?» І виграшу 20 мільйонів рупій. Перервавши гру,

«Острів»

Росія, 2006, режисер – Павло Лунгін, у головних ролях – Петро Мамонов, Віктор Сухоруков, Дмитро Дюжев

Друга світова війна. Баржу, на якій Анатолій і його старший товариш Тихон перевозять вугілля, захоплює німецький сторожовий корабель. Вимолюючи пощаду у німців, Анатолій здійснює зраду – розстрілює Тихона. Німці залишають боягуза на замінованій баржі, але з допомогою ченців, що проживають в монастирі на острові, йому вдається вижити. Минають роки. Старця Анатолія почитають за праведне життя і допомогу, яку він надає. Однак страшний гріх вбивства, здійснений ним під час війни, не дає йому спокою. Відчуваючи наближення своєї кончини, Анатолій готується до смерті і поки не знає, що скоро його пробачать... «Острів» – це маленький клаптик життя в нашій душі, деякі не можуть його знайти і навіть не здогадуються, що він є в них, інші знають, що це єдине місце, де кожен ховається. А ви знаєте, як страшно опинитися голим, відкрити свою душу світлому і ясному. За матеріалами сайту kinopoisk.ru СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015

37

38

липень СВІТЛО СВІТЛО ЗЗ ВИСОТИ ВИСОТИ •• №35 №34 // червень травень2015 2015

• На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї •

• На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброді ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї •

39

СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 липень №34 / червень травень2015 2015