Svitlo 38 february 2016 small by Calendar of Exhibitions and Fairs

№1 (38)

лютий 2016

Дорогі брати і сестри! Ми раді переживати цей час Великого Посту разом з вами! Це час, коли ми разом з Ісусусом виходимо на пустиню, щоб протягом 40 днів переживати зречення, усамітнення, а, що найважливіше, – стати у пристуності Бога. Як вибраний народ, мандруємо до Обітованої Землі, яка тече молоком і медом. Час Великого Посту – це час туги і повернення до власного серця, до зустрічі з собою. Це час, коли ми близько бачимо обличчя іншої людини. Хотілось би сказати за видатним філософом ХХ століття Емануелем Левіносом: «Це зустріч обличчя з обличчям». Це час, коли хтось стає для мене важливим. Це зустрічі, які мають значення. Так важливо, щоб цей час лікував нас від байдужості, жорстокості і гордині. Дорогі брати і сестри, маємо перейти разом з Ісусом з гори Преображення до гори Голгофи через Його страждання, біль і смерть до славного Його воскресіння з мервих. І так чекаю цього світанку, і пустого гробу, і слів ангела, які проголосять і засвідчать: «Нема Його тут, Він воскрес!» Нехай Воскреслий Христос прийде в кожну українську родину зі своїм життям, нехай Його присутність усуне всякий страх, біль і смерть. Христос воскрес для того, щоб ми в Ньому мали воскресіння! о. Михайло Романів ОР

ЗМІСТ Постіть з радістю

ЖИТИ У ПОВНОТІ, АБО КІЛЬКА УРОКІВ ПОСТУ 8

“Світло з висоти” © 2011–2016 Заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів Головний редактор: о. Михайло Романів ОР Випусковий редактор: Катерина Чвалова Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР Коректори:

Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко

Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський Дизайн і верстка:

Теодор Александров

З питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся за телефонами: 096 33 44 513, 093 580 98 05, 095 690 36 99 e–mail: svitlozvysoty@gmail.com

Сила молитви

Сім етапів подружжя

Покаяння

Як молитися за самогубців

ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ

Поки не зникнуть негативні почуття...

Скорбота матері

Про молитву святого Єфрема Сирійського

ПРО МИЛОСЕРДНОГО ТАТА

Національне прокляття

добре кіно

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ.

Як

не змарнувати час передвеликоднього приготування і гідно пройти через Великий піст? Про що варто не забути за зовнішніми атрибутами посту? Про покаяння, очищення душі і повернення до свого Творця розповідає отець доктор Олег Кіндій.

Постіть з радістю - Зараз триває Великий піст. Чим взагалі піст відрізняється від своєрідної дієти, від «розвантаження організму»? - Хотів би розвинути три основних думки. Перше: піст – це певний спосіб присвятити себе Богові. Це час інтенсивного зближення з Богом. Ісус недаремно говорить: “Коли починаєш постити, не роби це як фарисеї – потрусити себе попелом, вдягнути страшний одяг… Навпаки: усміхайся. Намасти своє волосся олією, будь радісним”. Насправді піст – це зближення з Богом. А що таке зближення з Богом? Це коли ти витрачаєш менше часу на інші речі, а більше уваги присвячуєш спілкуванню зі своїм Творцем. Друга думка, яку я хотів би висловити, – це слова святого Василія Великого про те, що піст є вживанням їжі, одягу, музики згідно з потребами. Це не якесь самобичування, це не самовідречення, не відривання від живого. Ні: їсти стільки, скільки потребує твій апетит, чи нормально одягатися. Піст – це нормальне збалансоване життя людини. Святий Василій Великий говорить

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

навіть, що якби люди постили, не було би війни, несправедливості, хвороб і так далі. Тому що всі би жили відповідно до тих потреб, які має людина. Господь подбав про все необхідне для кожної людини, кожної пташки, кожного черв’ячка. Це друга думка, позитивний погляд на піст як на зближення з Богом, як на гармонізацію свого життя. Третя думка: зараз, у контексті конфлікту з нашим північним сусідом, дуже часто вживаємо таке слово, як блокпост. Блокпост – це певні пропускні пункти, певні перевірки. Думаю, в нашому контексті воно повинно загострити і поглибити наше розуміння посту. Піст – це блокпост, з перевіркою на те, які слова вживаємо, якими є стосунки з моїм ближнім, чи я не перевожу через блокпост щось заборонене, якоїсь нелегальної зброї, чи я не перевожу у своєму житті зайвого негативу, чи не вдаюсь до зловживань – скажімо, у стосунках з моїм роботодавцем, чи з колегами по роботі… Блокпост – це місце перевірки різних аспектів мого життя. Я думаю, що піст також є способом переглянути

різні аспекти свого існування і подивитися, що треба виправити, що треба відкинути, що треба залишити на цьому блокпості. Бо якщо я проскочу з цим багажем, якщо я перейду через цей піст і не звільнюся від зайвого, я можу до мети не дійти. Все-таки піст має певну тілесну складову. Як постити в 2016 році, в сучасних умовах? Навіть з огляду на те, що зараз піст – «дороге задоволення». Грубо кажучи, «пісна» риба буває дорожчою за м’ясо. - Є слова, що хтось переходить у піст з м’яса на рибу, а хтось переходить з червоної ікри на курку (сміється). Справді, повертаючись до думки святого Василія Великого чи інших визнаних великих подвижників: піст – це не лише їжа. Це одяг, це те, що ми дивимося, що ми слухаємо, інформація, яку сприймаємо, стосунки, які вибудовуємо – зі світом, з людьми, з Богом. Ясно, що є формальна сторона. Видані спеціальні вказівки, що діти до 14 років не постять; особи, яким виповнюється 60 років, також звільнені від вимог відречення від м’яса. Строгий піст є лише у перший день посту, і в Страсну п’ятницю; в середу і п’ятницю наших вірних заохочують утримуватися від м’ясних продуктів. Ті, хто хворіє, матері, вагітні жінки чи ті, які годують немовлят, також звільнені від якихось дієтичних обмежень. Але я думаю, коли мова йде про 2016 рік, про сучасну молодь, було би набагато ефективніше, якби люди, можливо, і не дуже змінили свої дієти, але, наприклад, зменшили кількість часу, яку вони проводять перед телевізором або в соціальних мережах. Ніхто не забороняє спілкуватися в соцмережах, просто часом воно затягує, і ми витрачаємо час на речі, яких стає забагато. Творити діла милосердя – це також частина посту. Як тільки людина починає заангажовуватися в якусь добру ініціативу, в неї автоматично стає менше часу на ті всі інші дурниці. Можна піти шляхом відмови від поганих діл, а можна почати робити добрі справи, і тоді все зайве саме відпаде. – У час Великого посту важливо приступити до сповіді, адже церковна заповідь гласить: «Бодай раз на рік, у часі Вели-

кого посту, сповідатися і причащатися». В чому важливість цієї передвеликодньої сповіді? – Свято Воскресіння Христового – це найважливіше свято в церковному році. Тому такий великий наголос на те, що до нього треба найкраще підготуватися. А як найкраще це зробити, якщо не гармонізувати свої стосунки зі світом, з людьми і з Богом? Гармонізація стосунків зі світом – це їжа, одяг, певні зовнішні речі. Гармонізація стосунків з людьми – це прощення, добрі справи, милосердя. Гармонізація стосунків з Богом – це перепрошення. Скільки разів на рік треба сповідатися? Митрополит Андрей Шептицький рекомендував, наприклад, щоби людина сповідалася під час кожного посту. Хтось практикує сповідь кожної першої п’ятниці – це теж добра духовна практика. Немає якогось єдиного універсального припису крім того, щоби приступати до сповіді раз на рік. Але насправді до сповіді треба йти тоді, коли щось перешкоджає людині приступити до Святого Причастя. Тобто коли людина приходить у храм на Божественну Літургію й усвідомлює, що не зможе причаститися, – значить, щось відділяє її від Бога, і тоді треба посповідатися. - Буває, що є певні зовнішні перешкоди, які заважають приступити до сповіді. Чи страх перед священиком, але дійсно обґрунтований, якщо перед тим вже було кілька неприємних історій, чи, може, навіть сором – настільки сильний, що людина не може його подолати. Як знайти вихід у таких ситуаціях? - Прекрасний, напевно, найкращий приклад – це зустріч блудного сина. Він вже себе картає: що я татові скажу, як буду перед ним каятися, на коліна падатиму, казатиму: «Згрішив я проти Неба і проти тебе». Вже виробив цілу формулу каяття… І приходить до батька, а батько навіть слухати нічого не хоче: обнімає його, одягає, дає перстень, пригортає до себе. Якщо людина глибинно розуміє, що в Тайні сповіді буде зустріч з люблячим Батьком, який насправді все прощає, який любить нас не тому, що СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ми такі добрі чи погані, а просто нас любить, – то яким добрим чи поганим не був би священик, це відходить на другий план, бо я прийшов посповідатися перед Небесним Отцем. І навіть складні гріхи, чи те, що викликає сором, чи якісь власні глухі кути – все відходить на задній план: тому що для мене є важливим відновити свій зв’язок зі своїм Небесним Батьком і змогти причаститися Тіла і Крові Христової. - Коли ми пригадуємо гріхи, маємо керуватися лише переліком гріхів, вказаних у катехизмовій частині? Чи варто розповідати навіть те, що формально не є гріхом, але від чого болить душа? - Найкраще до сповіді підготуватися попередньо, ми готуємося до неї через іспит совісті. Звичайно, що є катехизмова частина в молитовничку чи навіть окремі книжки, присвячені темі сповіді. Вони допомагають, дають підказки. Знову ж таки, вони були написані з певного духовного досвіду, з виробленого роками і століттями розуміння, що таке гріх. Врешті-решт, все впирається у Десять Божих заповідей: ці заповіді, якими б короткими не були, є фундаментальними. Якщо ми їх порушуємо, то віддаляємося від Бога. Я би сказав так: людина на сповіді повинна говорити те, що її віддалило від Бога. Тобто якщо якийсь вчинок мене від Бога віддалив – це гріх. Гріх – це свідоме і добровільне порушення Божої заповіді, і воно, власне, не так віддаляє Бога від нас, як нас віддаляє від Бога. При гріхопадінні Бог не втік від людини – це людина сховалася від свого Творця. І тепер ми до Нього повертаємося. У жодному випадку на сповіді не треба розповідати про всі свої душевні болі. Це тема розмови з духівником, для духовної бесіди. Можливо, десь у корені такого душевного болю і є якесь прогрішення. Але треба до нього докопатися, треба проаналізувати, а якщо не вдається, то принаймні інтуїтивно сказати те, що відчуваємо, а Господь добре знає наше серце. Тому я би сказав, що на сповіді треба дуже серйозно проаналізувати своє життя і згадати саме

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

те, що віддаляє людину від Бога, а всі інші питання винести в категорію духовних бесід: цією проблемою можна поділитися не лише з духівником, а й зі своїми близькими товаришами. Часом близький друг може набагато краще в цьому зарадити, ніж священик – знову ж таки, близька людина знає контекст, краще знає і розуміє різні нюанси. - Що би ви хотіли побажати молоді на Великий піст? - Хочу побажати під час посту багато усміхатися. Усміхатися не нав’язано, не штучно, а від щирої душі. Це абсолютно важливий, можливо, навіть і фундаментальний елемент Великого посту. Це наш відважний, усміхнений крок до Воскресіння Христового. Ми перейдемо ще через не одну Голгофу, перейдемо через різні упадки, але ми бачимо остаточну ціль. Перше, що я хотів би побажати, – бачити нашу ціль, Христове Воскресіння, і з усмішкою до нього крокувати. Друге, що я хотів би побажати молоді, – знайти час для себе. Знайти час, щоби, можливо, відіспатися, відпочити, відійти від суєти, від всяких абсолютно другорядних, непотрібних речей. Дуже часто ми на другорядне витрачаємо більше часу, ніж на найважливіше, і тому наш світ перевернений з ніг на голову, ми багато з чим не погоджуємося, наче б’ємося головою об стіну. Сісти, заспокоїти себе, дати можливість воді у склянці втихомиритися, а піску опуститися на дно, і тоді вже подивитися на інших і на себе через призму цієї чистої води – це і називається умиротворитися. Хочу побажати молодій людині, з її активністю, її прагненням багато чого досягнути і утвердитися, робити це умиротворено, згармонізовано, з внутрішньою рівновагою. І третє: хотів би побажати, щоби щонеділі молода людина приходила до Христа і причащалася Його Слова, Його Тіла і Крові, тобто активно щонеділі брала участь у житті Христа. Можливо, це звучить дуже пасторально і не має ніякого стосунку до Великого посту, але це наче зовнішній лакмусовий папірець наших взаємин з Богом. Розмовляли Ірина Кисилевич і Катерина Судин, dyvensvit.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Після закінчення Великого посту цілком закономірно підводити підсумки: а що він, власне, дав для мого духовного життя, як змінив мене? Чи була це просто дієта, або прийняті постанови змогли реально перетворити моє життя? Замислюючись про це, я раптом виявила, що відчуваю себе набагато здоровішою і щасливішою – і фізично, і духовно – і з багатьма благочестивими практиками, прийнятими у піст, не хочеться розлучатися. Про те ж саме свідчать багато моїх друзів, і я відчула необхідність підсумувати ці свідоцтва.

ЖИТИ У ПОВНОТІ, АБО

КІЛЬКА УРОКІВ ПОСТУ Перед початком Великого посту у мене відбулася розмова з одним другоммусульманином. Він дуже педантично ставиться до дотримання приписів своєї релігії і зовсім не вживає алкоголь – ні грама, ні з якого приводу. Якраз коли я міркувала, яке б постанову взяти на пост, він сказав мені: «Тобі слід було б відмовитися від алкоголю. Навіть якщо ти не п’єш щодня, а робиш це час від часу, це заважає тобі в повноті переживати реальність. Повнота радості, повнота життя можлива тільки в тверезості». Обміркувавши його слова, я вирішила, що головною моєю постановою на Великий піст стане відмова від алкоголю, крім свят і неділь, які офіційно не є пісними днями. Зараз, коли піст завершено, я все більше думаю про цей досвід і про те, що, мабуть, слід було б відмовитися від алкоголю зовсім. Принаймні, те, що алкоголь є необхідною умовою веселого свята або хоч певною мірою хорошим методом зняття стресу, за ці 40 днів перетворилося для мене в поширений стереотип, слідувати якому нерозумно. Хоча б тому, що мій досвід показав зворотне. Ще одна популярна постанова – дотримання режиму дня. Мій сусід чесно намагав-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ся весь піст лягати раніше. Натхненна його прикладом, я теж змогла трохи наблизити мій опівнічний режим до більш здорового розпорядку дня. Встаючи раніше, я стала куди більше встигати, а головне, практично весь піст я перебувала в прекрасному настрої: здоровий сон, як показала практика, – одне з найважливіших умов адекватного фізичного та емоційного стану. А в такому стані куди простіше бути добрим християнином: трохи терплячішою, трохи уважнішою до інших, робити те, що повинен, якісніше, і встигати більше. Це ж підтверджує приклад багатьох святих, які підпорядко-

вували своє життя суворим розпорядком, і приклад сучасних ченців. Не менш важливою постановою, які приймають різні форми у різних людей, є регулярність духовних практик у Великий піст. Хтось бере участь у Службі Божій щодня, хтось додає певні молитви до своїх щоденних форм благочестя... Ми з моїми друзями збиралися на читання Святого Письма раз в тиждень, незалежно від того, чи є священик – це стало усвідомленою колективною потребою, і всі ми бачили, як раз по раз ці зустрічі приносять все красивіші і рясніші плоди. 40 днів – достатній термін для того, щоб виробити звичку, щоб додаткові молитви або богослужіння перестали бути тягарем, а стали нормою моєї повсякденності. А в тому, що ці практики принесуть свої плоди, можна навіть не сумніватися. Як мінімум, вони виховують у нас сталість, відданість, вірність прийнятим рішенням. Мабуть, до духовних практик можна віднести і мовчання, для якого деякі мої знайомі приділяють час щодня не лише в піст, але особливо – у цей благодатний час. Чому мовчання таке важливе? Цей час необхідний, незалежно від того, скільки ми молимося, для того, щоб замовк наш розум, замовкли наші прохання і претензії до Бога, і в цій тиші ми могли просто слухати Його. Тому і час мовчання різні мої знайомі проводять відповідно до своїх вподобань: хтось читає Святе Письмо, хтось малює, хтось гуляє по місту, хтось вірші читає... Головне – віддати цей час Господу, щоб Він говорив, а ми слухали, а не навпаки, як ми звикли в повсякденних молитвах.

Що ще? В останні роки все частіше стикаюся в колі друзів і знайомих з постановою відмовитися на Великий піст від користування соціальними мережами або хоча б обмежити час перебування в них, та й взагалі, в інтернеті. Оскільки специфіка моєї роботи не дозволяє мені зробити це свідомою і рішучою постановою, я просто намагалася скоротити спілкування в інтернеті до мінімуму, не відповідати, якщо знаю, що люди пишуть не по справі, а просто, щоб поговорити... Ці заходи, не настільки прості для реалізації на практиці, як може здатися, привнесли в моє життя дорогоцінні хвилини реальних зустрічей, живого спілкування з дорогими мені людьми, прогулянок на свіжому повітрі... Мої взаємини з людьми стали відчутно глибшими, коли я стала цілеспрямовано приділяти час конкретній людині на реальній зустрічі, а не відписуватися в чаті однією рукою, паралельно зайнята іншою справою.

Всі ці маленькі відкриття ясно показали мені красу посту, і що добровільно прийняті обмеження існують не для того, щоб покаяння стало особливо відчутним, а для того, щоб дозволити мені жити повним життям, переживати реальність радісно і у всій її глибині, відмовившись від суєти і зосередившись на дійсно важливих речах. Ця щоденна зустріч з Богом в реальності, в роботі, у взаєминах з іншими людьми, стала прекрасним даром. Саме тому з багатьма практиками посту розлучатися не хочеться. Хочеться поглиблювати їх в повсякденному житті, щоб переживати їх у все більшій повноті. Анастасія Орлова, за матеріалами сайту «рускатолик» СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Сила молитви Стояв я біля ліжка хворої, буквально з’їдженої раком. Посунути її хоч би трохи могли тільки три людини відразу. Лікарі обіцяли їй місяці життя, сестри (яким завжди видніше) - лічені тижні. Одна хороша людина помолилася за неї. Через рік вона ходила по крутих стежинках, а рентгенолог говорив: “Ні, це просто чудо!” Можливо, і чудо, але не доказ. Всі медики згідні з тим, що їх наука не з точних. Медичні прогнози часом не справджуються і без чудес. Словом, якщо хочете, ви маєте право не повірити в зв’язок між молитвою і зціленням. Виникає питання: “Яке ж свідчення безперечне?”. Відповідь нескладна: на відміну від науки, тут таких свідоцтв немає і бути не може. Деякі явища доводяться одноманітністю нашого досвіду. Закон тяжіння - це закон, тому що ніхто з нас не бачив, щоб тіла йому не підкорялися. Однак, якби навіть трапилося все, про що моляться люди, це ніяк не довело б того, що зветься силою молитви. Молитва - це благання, прохання. Сама суть прохання, що відрізняє його від наказу, в тому, що можна його слухати, можна і не слухати. Коли Всезнаючий чує прохання досить безглуздих сотворінь, Він, звичайно, може їх не виконати. Незмінний “успіх” молитви не був би свідченням на користь християнства. Це, швидше, чаклунство, магія - здатність деяких людей напряму впливати на хід подій. Безсумнівно, в Євангелії є слова, що обіця-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ють: виконається будь-яка наша молитва. Але є там й інше. Найкращий з тих, які молилися, просив, щоб чаша Його минула. Вона не минула Його. Після цього треба б забути уявлення про молитву як про “надійний засіб”.

царстві молитви, немає ні найменших причин бажати зцілення одним хворим, але не іншим. Ви читаєте молитви не зі співчуття, а з наукової цікавості. Що б не робили язик ваш, губи, коліна, ви не молитеся.

Багато явищ і законів доводяться не досвідом, а дослідами, штучно підлаштованими перевірками, які ми називаємо “експериментом”. Чи можна провести експеримент з молитвою? Не буду говорити про те, що істинний християнин не буде в цьому брати участь, бо йому ясно сказано: “Не спокушай Господа Бога твого”. Добре, це заборонено; але чи здійсненне це?

Таким чином, ніякий експеримент нічого не доведе і не спростує. Це не так вже й сумно, якщо ми пригадаємо, що молитва - прохання, і порівняємо її з іншими проханнями. Ми благаємо і просимо не тільки Бога, але і ближніх. Просимо передати сіль, підвищити зарплату, годувати нашого кота, поки ми у від’їзді, відповісти на нашу любов. Іноді

Уявімо собі, що якась кількість людей (чим більше, тим краще) погодяться між собою молитися шість тижнів за хворих лікарні А і не молитися за хворих лікарні Б. Потім підрахують результати, і побачать, що в першій лікарні більше зцілень, менше смертей. Заради наукової суворості можна повторити цей досвід декілька разів, в декількох місцях. Але я не розумію, як молитися в таких умовах. “Слова без думки до неба не доходять”, - говорить король в “Гамлеті”. Промовляти слова молитви і молитися - зовсім не одне і те ж; інакше для експерименту годилися б навчені папуги. Якщо наша мета - не зцілення хворих, ми не зможемо молитися про це. За межами експерименту, в СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

випросити вдається, іноді - не вдається. Однак, і у разі успіху зовсім не просто довести з науковою суворістю причинно-наслідковий зв’язок між проханням і згодою. Можливо, ваш сусід і сам годував би кота, навіть якби ви забули про це попросити. Можливо, начальник просто боїться, як би вас не переманили. Що ж до любові, чи упевнені ви, що стали б просити, якби прекрасна пані давно не обрала вас? Товариш, начальник, дружина можуть сказати вам і навіть думати, що вчинили так, а не інакше, тому що їх попросили; ми можемо не сумніватися в правдивості їх і правоті. Але зауважте: упевненість наша базується не на наукових дослідах. Вона породжена особистими стосунками. Ми знаємо не “щось про них” - ми знаємо їх.

7 Сім вчинків ...

...милосердя для душі

1. Грішника застерегти 2. Невігласа навчити 3. В сумніві порадити 4. Сумного потішити 5. Кривду терпеливо зносити 6. Образу щиро прощати 7. Молитися за живих і померлих

...милосердя для тіла

1. Голодного нагодувати 2. Спраглого напоїти 3. Нагого одягнути 4. Подорожнього в дім прийняти 5. Ув’язненого утішити 6. Недужого відвідати 7. Померлого похоронити

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Клайв Стейплз Льюїс (1898 - 1963 р.р.)

Переконаність в тому, що Бог завжди чує, а іноді - виконує наші молитви породжується точно так само. Той, хто добре знає цю людину, краще зрозуміє, через прохання чи з іншої причини він зробив те, чого ми хотіли. Молитва - не чаклунство або якийсь автомат. Насправді вона - або чистий самообман, або особисте спілкування між неповним, як зародок, сотворінням і довершеним Творцем. Молитва-благання, молитва-прохання - лише мала частина такого спілкування. Засмучення - його поріг, благоговіння - його святилище, радість з Богом - його трапеза. Коли ми спілкуємося з Богом, відповідь Його на благання - лише наслідок, і не найважливіший. І все ж молитва-прохання дозволена нам і дана як заповідь: “Хліб наш насущний дай нам днесь”. Тут все непросто. Здавалося б, Всезнаючий не потребує наших підказок. Він міг би підтримувати наше життя без їжі або дати нам хліб, минуши землеробів і пекарів, дати знання, минувши вчителів, дати віру, минувши проповідників. Однак Він допустив співпрацювати з Ним і грунт, і погоду, і тварин, і думку нашу, і волю. “Бог, - говорить Паскаль, - встановив молитву, щоб дарувати Своєму витвору високу честь: бути причиною.” Не тільки молитву: цю честь Він дарує нам у всіх наших діях. Дивно, що моя молитва може впливати на

життя; анітрохи не менш (і не більш) дивно, що на неї можуть впливати мої вчинки.

наша дія, вона пов’язана з дією Божою, без якої нічого не значать всі земні причини.

Мені здається, Бог не робить Сам того, що може доручити нам, людям. Він велить робити незграбно і повільно те, що Він зробив би блискуче і швидко. Він дозволяє нам нехтувати Його веліннями і терпить, якщо ми не уміємо їх виконати. Ймовірно, ми дуже слабо уявляємо собі, як співпрацює кінцева, хоч і вільна воля, з волею Всемогутнього. Так і здається, що Господь невпинно стримує Себе, немов зрікаючись кожної миті від престолу. Ми не просто споживачі або глядачі - ми удостоєні участі в грі Господній. Можливо, це просто справа творення, що стається на наших очах? Ось так, саме так, Бог творить щось - та ні, творить богів! - з нічого.

Ще небезпечніше вважати, що ті, чиї молитви виконуються, - фаворити Господні, мають вплив при Його дворі. Одне лише благання про чашу доводить, що це не так. Досвідчений і добрий християнин сказав мені суворі слова: “Я бачив багато виконаних молитов і багато чудес, але вони звичайно даруються початківцям - перед звертанням, відразу після нього. Чим далі ти пішов по християнському шляху, тим вони рідші”. Значить, Господь залишає без відповіді найкращих Своїх друзів? Що ж, Кращий з кращих закричав: “Для чого Ти Мене залишив?”. Коли Бог став Людиною, Людина ця була утішена менше від нас, менше від всіх. Тут - велика таємниця, і якби я зміг, я б все одно не посмів розгадувати її. Зробімо інакше: коли, всупереч імовірності й надії, виконуються молитви таких, як ви і я, не будемо гордитися. Якби ми стали сильніші і доросліші, з нами поводилися б не так дбайливо і ніжно.

Сам я схиляюся в це повірити. Але щонайбільше це - лише модель або символ. Істина є недоступною для нашого розуму. Задовільняємося малим, розвіюємо погані подоби. Молитва - не машина. Молитва - не магія. Молитва - не порада Богу. Як і всяка

Клайв С. Льюїс Джерело: Православний апологетичний портал

Молитва Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього! Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної, Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!... Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попо-

бачиш, бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище! Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги! На лева й вужа ти наступиш, левчука й крокодила ти будеш топтати! Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає Ім’я Моє він; як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його, і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє! СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

…Раптом усвідомлюєте, прокидаючись удосвіта, що починаєте роздумувати, а що ви взагалі знайшли у своєму партнері й чому вирішили провести з цією людиною все життя. Дійсність дається взнаки щоразу сильніше?

Сім етапів подружжя Соціологи та психологи стверджують: аби осягнути певну зрілість, людина з віком має пройти обов’язкові етапи розвитку. А подружжя – може, й воно дозріває поетапно? Вочевидь, так, хоч різні фахівці з проблем подружжя визначають це по-різному. А подружжя – озираючись на свої довгі прожиті роки – спроможні вказати на всі почергові етапи, через які проходив їхній зв’язок. Це не однакове для різних пар, певна справа, тому якщо подружжя застрягають на якомусь з етапів і не беруться до праці над розвитком, їхній зв’язок потерпає. Чим позначаються етапи подружнього життя? Фахівці можуть назвати їх іншими термінами: наші є наслідком «мозкового штурму» під час праці над книжкою. Ми виходили як з особистого досвіду, так і з досвіду своїх співрозмовників. Важливо зрозуміти: описувані нами етапи не обов’язково мають наставати саме у викладеному нами порядку. Крім того, подружжя можуть проходити через деякі з етапів багато разів за час тривання свого союзу.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Блаженне незнання

Це стрибок у вірі, який роблять молоді люди, вирішуючи одружитися. Часто це рішення постає на етапі «хімічного» захвату іншою людиною: закоханість викликає в мозку певні хімічні реакції. Саме це відображає першу частину наданої нами назви: «блаженність». Щодо «незнання», то його уникнути неможливо. Всі пари розпочинають свою спільну подорож, не знаючи про напруження і радості, які їм зустрінуться. Характеризується цей етап злетами й падіннями, а також фізичним пожаданням і його заспокоєнням. Тіштеся цим часом, доки він триває.

О Боже!

Несподівано ви ловите себе на тому, що починаєте замислюватися, а що ви взагалі у своєму чоловікові/дружині знайшли і чому вирішили саме з цією людиною прожити все життя. Дійсність дає знати про себе щоразу сильніше. Зникають ілюзії, пов’язані з особистістю партнера та цим зв’язком. Блаженність поступається місцем подружній буденності: сплачуванню рахунків, контактам із дітьми, прибиранню-пранню-готуванню та іншій рутині сірого буття. Буває, що в цей етап люди входять уже після першої ж серйозної сварки.

Перешкоди

Цей етап часто починається разом із приходом на світ дітей або з появою зобов’язань, невідривних від професійної кар’єри чи участю в житті місцевої спільноти. Найчастіше ця фаза стосується пар у віці 30 з лишком років: це десятиліття, коли кожен формує своє доросле життя. Буває, що подружжя на кілька років «ставить свій шлюб на автопілот», а самі зосереджуються на справах, пов’язаних із дітьми, працею чи діяльністю в спільноті. Тоді вони годинами можуть розмовляти про справи, пов’язані з організацією життя, або ділитися розповідями про втому. На цьому етапі вони можуть почуватися дуже близькими, оскільки становлять хорошу команду, яка прямує до спільної мети. Ця фаза може виявитися і справді животворною, якщо її супроводжують прозорість дій і усвідомлення мети. При цьому вона надзвичайно важлива, бо нагадує подружжю, що сплачування рахунків, прання і прибирання та інші нібито приземлені справи зовсім не перешкоджа-

ють розвиткові їхнього зв’язку, оскільки щоденна праця становить інтегральну частину їхнього спільного життя. Однак цей етап супроводжується певною небезпекою, а саме: можуть з’явитися дуже серйозні питання, такі як розподіл влади в подружжі, що має вплив на розподіл обов’язків, пов’язаних із вихованням дітей. Якщо через постійну завантаженість і забіганість це не буде детально проговорене та відповідно розв’язане, то проблеми можуть накопичуватися, зрештою викликаючи кризу. На жаль, на цьому етапі подружнього життя партнери часто не дозволяють собі розкіш відірватися від щоденної круговерті «тільки для того», щоби приділити одне одному більше уваги, порозмовляти про важливі справи та набути знову трошки з початкового блаженного незнання.

Ні втекти, ні сховатися

Одна жінка добре запам’ятала пораду, почуту від священика, який провадив дошлюбні катехизи: «Ви не будете одне одному насправді віддані доти, доки не осягнете етапу, на якому будете мати бажання розійтися, але свідомо вирішите залишитися». Тоді вона подумала, що це може статися раз, а тоді їхній «зв’язок навіки» вже буде запечатаний. На сьомому році подружнього життя вона подзвонила до того священика і сказала: «Отче, а ви не говорили, що я матиму бажання піти від нього аж п’ять разів!» Так було і з її чоловіком. Але вони залишилися разом; нікуди не втікають, і вже не ховаються одне від одного. Вони разом. Це не завжди легко. У цій фазі подружжя мусять наново СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Все вже було

з’єднатися посеред сумнівів, побоювань, гніву, ба навіть у розпачі. Часто єдиним, що велить їм не розставатися, є чиста воля залишатися разом. Не раз їхній зв’язок виглядає таким ненадійним, і насправді таким буває на цьому етапі. Одна жінка це образно назвала зв’язком, поєднаним канцелярськими скріпками.

Було – минуло

На цьому етапі, часто типовому для пар середнього віку, подружжя пробують здійснити зміни: або повністю змінити самих себе, або впливати на оточення. Це не обов’язково шкідливі тенденції, однак вони можуть викликати нереальну надію, що діаметральна зміна компенсує розчарування подружжям або співподругом. Середній вік – це час оплакування втрачених шансів. Треба оплакати своє розчарування партнером, зв’язком, дітьми і самим собою. Цей етап – він часто розпочинається з хвилини, коли наймолодша дитина покидає дім, – позначається тугою за тим, що не відбулося і вже ніколи не відбудеться. Це особливо складний час, і буває, подружжя неспроможне його пережити.

Тоді подружжя кажуть: «Ми заново закохалися одне в одного». Вони відчувають вдячність і радість, які випливають із факту буття разом. Буває, що тоді вони починають разом займатися якимось хобі, покинутим на етапі «Труднощі». Вони вже відмовилися від виснажливих зусиль змінити партнера. Прийняли одне одного такими, якими вони є за своєю суттю. Цю фазу супроводжує чимала доза байдужості щодо неминучого, але є в ній також і радість, і почуття свободи.

Настає кінець

Це час, коли подружжя не раз повинні оточити одне одного опікою та приймати болісні рішення, пов’язані з цим. Вони готуються до вічного розставання і до похорону партнера, який покине світ першим. Це може бути страшний час, а водночас сповнений ніжності. Він може принести багато задоволення. У католицькій традиції це етап, сповнений надії та обітниці життя вічного.

Кетрін Джонсон, Деніел Кендалл SJ, Ребека Наппі, CREDO

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Покаяння Сьогодні нам нагадують про падіння Адама, про нашу спільну гріховність, бо Адам - це ми з вами. Ми всі відпали від Бога, ми пішли кожен своїм шляхом. Ми перебуваємо в непослусі, в самовільному блуканні, і всі стоїмо перед лицем Божественного милосердя. Якою би грішною і слабкою не була людина, якщо у неї виникне бажання і потреба змінити своє життя, Господь дасть їй для цього сили. Наша підготовка - в наших руках. Господь Ісус говорить: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам» (Мт. 6, 14). Справді, наскільки це зрозуміло, наскільки це просто і логічно! Якщо у нашому серці сидить злість, якщо у своєму серці ми оберігаємо і охороняємо злопам’ятство, чи можемо ми сказати: «Господи, забудь, прости, викресли»? Ні, звичайно. Тому сьогодні Церква закликає нас до прощення. Ми не можемо жити одне з одним без прощення, бо кожна людина завжди винна перед іншими: чоловік перед дружиною, діти перед батьками, батьки перед дітьми, сусіди перед сусідами. Ми - люди, живі люди, і якщо ми не вміли би прощати одне одному, то весь світ перетворився б на пекло, хаос злоби. Тож розпочнімо сьогодні. Згадаймо все те зле, що є в нашому житті, і залишмо це за порогом Великого посту. Я, звичайно, знаю, що це важко, але ж це діло Боже, це заклик Христа, заради цього варто посту-

питися собою. «Ось тепер час сприятливий» (2 Кор. 6, 2), - каже нам Церква, а ми взиваємо: «Покаяння двері, відкрий мені, Життєдавче, (див. Пс. 32 (31), 5-6). І навчи мене каятися, навчи мене бачити свої гріхи, і не залиш мене тоді, коли я в розпачі побачу, який великий їх сонм, яка велика їхня сила, яка непереборна сила гріха. Щоб у той момент, коли я скажу собі, що немає мені порятунку, немає мені прощення, немає мені зцілення, - я дізнався, що воно є. Воно є, і дарує його нам Дух Христовий, Христос Спаситель, який невидимо присутній тут, який живе посеред нас, який прийшов у цей світ, «щоб кожен, хто вірує в Нього, жив життям вічним» (Йо. 3, 15). о. Олександр Мень «Поради на Великий піст» СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

складне запитання:

Як молитися за самогубців? Чи можна давати на Службу Божу за самогубцю? Відповідає о. Михайло Романів ОР: Слава Ісусу Христу! Звичайно, самогубство – це гріх проти П’ятої заповіді «Не вбивай». Я думаю, що важкістю цього гріха, його трагедією є те, що людина свідомо відкидає дар Божий, яким є життя. Як сказано у Катехизмі №2281, «самогубство суперечить природній схильності людини зберігати і продовжувати своє життя». Роздумуючи над самогубством, найважливішим аспектом, певно, можна виділити те, що кожен з нас якось цю трагедію переживав чи серед знайомих, чи, можливо, навіть серед найближчих людей. У нас у Фастові був такий період, коли протягом дуже короткого часу, бодай за один чи за два дні, було три чи чотири самогубства. Мене це якось особливо тоді торкнулось, бо кілька разів відслужив похорони людей, які відбирали собі життя. Це велика трагедія. Щоразу задаємо собі питання: як так? чому? Особливо, коли це робить молода людина, студент, чи, як часто тепер чуємо, навіть школярі відбирають собі життя. Як часто зазначають психологи, люди, які вкорочують собі життя, найчастіше це роблять несвідомо. Швидше за все, як каже

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Катехизм, це можуть бути «важкі психічні розлади, тривога чи великий страх перед випробуванням, стражданням, тортурами, які можуть зменшити відповідальність самого постраждалого». Я думаю, що причиною часто є те, що людина не справляється зі своїм власним життям. Отже, якщо серед ваших близьких хтось наклав на себе руки, то думаю, рада така: потрібно поособливому згадувати прекрасне життя цієї людини, згадувати добрі, світлі дні, згадувати добрі вчинки цієї людини і саме під цим кутом зору заступатися перед Богом за цю людину. Говорити, розповідати Богові про те, яка ця людина була добра. Скільки в її житті було добра, скільки любові. Незбагненне милосердя Бога, незбагненні також його дороги. Тих людей, які відібрали собі життя, маємо особливо віддавати саме Божому милосердю. Ми не знаємо тих останніх хвилин, не знаємо причин, чому так стається. Є одна історія, яка завжди була для мене історією великої надії. Це сталося за життя святого Йоана-Марії В’янея. Історію цю розповідають свідки його канонізаційного процесу. Одна жінка втратила свого чоловіка: чоловік її покінчив життя самогубством. Вона впала у величезний розпач і не могла собі дати раду. Не могла собі цього поясни-

ти в жоден спосіб, не могла якось відповісти, чому так сталося. Він був люблячий чоловік, але сталось так, що він кинувся з високого моста десь у Франції. Їй хтось порадив: «Недалеко від Ліону живе священик, який дуже допомагає людям. Поїдь». І вона приїхала до Арсу, де жив і служив святий Йоан-Марія В’яней. Коли йшла вулицею до храму, якийсь чоловік невисокого зросту і в сутані сказав їй «Не переживай! Він з Богом». Вона не могла збагнути і запитала його: «Хто з Богом? Як з Богом?» і почала бігти за ним. Як виявилось, це був саме святий Йоан-Марія В’яней, який сказав їй таку правду: «Пам’ятаєш… (він вперше її бачив), як за місяць до смерті твого чоловіка ви разом молилися в капличці при дорозі, що була недалеко вашого дому?» Вона сказала: «Пам’ятаю». «Ви просили заступництва Богородиці». Вона сказала «Пам’ятаю». «Тож знай, що в ті останні секунди або долі секунди життя, коли чоловік вже скочив з цього мосту, в останню мить свого життя він дуже сильно пожалкував про те, що скоїв, і Господь простив йому». Думаю, Господь по-особливому бажає спасіння кожної людини і обдаровує нас такою любов’ю, яку ми не можемо навіть часто збагнути ані зрозуміти. Тож бажаю Вам великої надії в серці. Моліться і заступайтеся

Йоан Батист Марія В’яней (8 травня 1786 - 4 серпня 1859) (фр. Jean Baptiste Marie Vianney ) Йоан-Марія В’яней, Арський пастир, кюре із Арсу - католицький святий, що вважається взірцем парафіяльного священика. Його 41 річна діяльність у парафії Арс-ен-Домбе отримала загальносвітову відомість завдяки своїй

особливо за тих, хто відібрав собі життя. Моліться також за тих, хто зараз в якомусь особливому відчаї, хто переживає важку кризу для того, щоб Господь не допустив такої страшної трагедії. джерело: propovidnyk.com.ua

безкомпромісності та спалаху християнської духовності тамтешньої спільноти. У 1852 році місцевий єпископ з Беллі приїхав до Арсу щоб нагородити Йоана-Марію В’янея почесною мантією каноніка. Почуваючись ніякову у такій одежі та вважаючи себе не гідним такої відзнаки він продав мантію за 50 франків. Через три роки в 1855 на пропозицію ряду впливових осіб імператор Наполеон III нагородив В’янея Орденом Почесного легіону, що він спочатку сприйняв як жарт. Оскільки для отримання ордену потрібно було заплатити внесок розміром у 20 франків кюре відповів, щоб імператор залишив орден у себе, бо «бідні не мають нічого, щоб його отримати». Тим не менше орден був доставлений В’янею, оскільки за нього таємно заплатив його помічник. СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ 1

Фізика займається законами природи, етика – законами свободи. У цій стислій сентенції Еммануїл Кант висловив стару християнську мудрість, що свобода зовсім не означає відкинення законів. Вона полягає радше у відкритті тих законів, у межах яких людина могла б як найповніше зреалізувати себе. Зрештою, сама ідея відкинути закони не є абсурдною лише тоді, коли стосується законів, виданих людиною. Законів фізики або моралі можна щонайбільше не зрозуміти або ж не рахуватися з ними. Однак це викликає співчуття й легко може допровадити до катастрофи. Згадаймо тут добре відомий приклад божевільного, котрий вирішив не рахуватися з законом всесвітнього тяжіння. Доки він тільки проголошує, що його свобода заперечує підкорення будь-яким законам, не виключаючи закону тяжіння, його можна сприймати

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

за м’якосердного дивака, котрий прагне дешевої популярності. Та уявімо собі, що він вирішив продемонструвати свою зневагу до закону всесвітнього тяжіння й виходить із шостого поверху через вікно… Може, вже не варто докінчувати це оповіданнячко? Зовсім інакше поставиться до закону всесвітнього тяжіння вільна людина. Вона не опустить рук і не піддасться пасивно цьому законові. Передусім, вона не дивиться на закон тяжіння як на прикре обмеження, від якого ніяким чином не вдасться звільнитися, а радше прийме його як простір, у межах якого вона почувається покликаною не тільки до реалізації своєї свободи, але й до її поширення. Саме завдяки цьому було винайдено ліфти та парашути, літаки й космічні кораблі. Приблизно так само виглядає справа і з законами моралі. Коли дитині не поясниш, чому вона не повинна вилазити на підвіконня (особливо, якщо помешкання знаходиться на п’ятому поверсі), добре, що принаймні їй можна це заборонити. Так само краще, коли хтось, відчуваючи у собі моральну заборону та обмеження, піддається їм, ніж коли б, – наприклад, в ім’я фальшивої свободи, – він не стримав своїх недобрих нахилів. Завдяки такій поставі він уникне духовної катастрофи. Але цей хтось ще не розуміє того, що у законах моралі найважливіше: те, що вони відкривають духовний простір, доступний на цій землі тільки людині, де вона може зреалізувати все, що є насправді людське, тобто любов, свободу і сенс. Поза цим простором любов, свобода і сенс загалом можливі, але у вигляді повітряних замків чи будинків на піску. Звичайно, егоїст теж може кохати, свою свободу може демонструвати хтось внутрішньо

неврівноважеваний, а людина, котра не знає, навіщо живе, теж може зробити не одну змістовну річ. Але будьмо тактовні й занадто прискіпливо не допитуймось, чого варті така любов, така свобода і такий сенс.

Який зв’язок Божих заповідей з тими законами моралі, що їх ми носимо у собі, будучи людьми? Заповіді є даром Бога для грішної людини, за допомогою яких Бог-Спаситель постановив її врятувати. Своїми заповідями Бог-Спаситель хоче допомогти нам шанувати той закон, який ми, як Його створіння, носимо у собі. На щастя, гріх його в нас не знищив. Хоча ми й грішники, проте – згідно зі своєю природою, що походить від Бога, – прагнемо добра й багато його чинимо. Наслідком первородного гріха були дві страшні речі. По-перше, добро, що його чинимо, вже ніколи без особливої Божої допомоги не зможе осягнути такої сили та чистоти, яка б поставила його понад тимчасовістю й зробила нас гідними вічного життя. Носимо у собі не тільки прагнення добра, але, на жаль, і схильність до зла. Та й добро, яке ми робимо, має на собі карб нашої слабкості, ба навіть і гріховності. Отож Божі заповіді не вилікують нам повністю тієї рани. Детально пояснює це апостол Павло у своєму Посланні до Римлян. Тільки сила Божого Сина може повністю зцілити нас та наше добро й вчинити нас гідними вічного життя. Божі заповіді лікують ще й другу рану, також дуже небезпечну. Йдеться про те, що наше природнє розуміння добра теж зазнало деформації. Хоча в багатьох людей вона майже не помітна, але навіть і тоді вона небезпечна. Суть цієї деформації – у пристосуванні понять Добро і Зло до нашої людської недосконалості. Я саме маю перед собою свіжі повідомлення преси про «ангела смерті» з Вупперталя, вона ж - медсестра, сумлінна й віддана, – яка робила смертоносні уколи важко хворим людям, бо не бачила перспективи одужання для них. Перед війною не тільки у гітлерівській Німеччині, але й у таких цивілізованих країнах, як США та Швеція, було прийнято закон про примусову стерилізацію осіб, визнаних як біологічно неповноцінні. Пренатальна діагностика, що розвивається останнім часом, замість служити тому, чому діагностика повинна служити (тобто – щоб якомога швидше розпочати лікування), застосовується, як це евфемістично окреслює

Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі. 1. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене 2. Не взивай марно імені Господа Бога твого 3. Пам’ятай день святий святкувати 4. Шануй батька твого і матір твою 5. Не вбивай 6. Не чужолож 7. Не кради 8. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого 9. Не пожадай жінки ближнього твого 10. Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

заголовок брошури, розповсюдженої у нас серед вагітних жінок не першої молодості, «з метою запобігти народженню дитини із синдромом Дауна». Я навів три приклади тяжких моральних деформацій, автори та прихильники яких ладні боронити їх заради того, щоб відвернути від людей нещастя й страждання, посилаючись на «здоровий глузд» та «дух гуманізму». Трапляються, однак, такі ситуації, коли людина вибирає зло не під впливом зарозумілої впевненості у собі, а керуючись фаталістичною вірою, буцімто зло може іноді так заатакувати людину, що вона мусить підкоритися йому і може щонайбільше шукати можливості чинити менше зло. Божі заповіді полегшують нам правильне розуміння тих законів моралі, які ми носимо у нашому сумлінні. У моральному вимірі вони ані додають нічого до природніх прав, ані уточнюють їх. А проте, не знаючи їх, ми не раз могли б зазнати моральної дезорієнтації. Часом трапляється, що якийсь важливий оригінальний текст виявляється частково втраченим, але, на щастя, його можна з усіма подробицями прочитати за допомогою інфрачервоних променів. Отож Божі заповіді подеколи теж відіграють роль інфрачервоних променів, завдяки яким ми можемо безпомилково й з усією точністю прочитати «текст», записаний у нашому сумлінні, а також і ті частини «тексту», які наш так званий здоровий глузд хотів би прочитати неправильно. Саме тому, говорить Святе Письмо, слушність Божих заповідей можуть визнати також невіруючі люди. «Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд!» (Втор. 4, 6).

Чи ми зобов’язані виконувати Божі заповіді? Спробуймо відповісти на це питання у світлі тієї істини, що заповіді є даром, який нам дав Бог-Спаситель. Поміркуймо спочатку про те, які асоціації інстинктивно викликає у нас сам вислів «Божа заповідь»? Чи ми не думаємо собі тоді «так треба» або «цього вимагає Бог», чи, може, «це добре» або ж навіть «це слово люблячо-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

го Бога»? Про людські закони часом не можна сказати «цей закон слушний і потрібний», «він охороняє наше спільне добро», іноді можна сказати тільки, що «цього від нас вимагають». Але ж заповіді є законами самого Бога, що Він, без сумніву, бажає нам добра і краще від нас знає, що для нас є добром. Ідея обов’язку для християнської моралі є чимось другорядним. Вона неначе оборонний вал, який захищає нас від морального хаосу, коли хтось іще не зрозумів самої суті цієї моралі. Суттю ж християнської моральної постави є довіра до Бога. Обов’язок виконання Божих заповідей дещо схожий на обов’язок батьків, котрі повинні піклуватися про своїх дітей. Зрозуміло, що батьки мають такий обов’язок, та чи – поза нечастими випадками виродження батьківських почуттів – потрібно їм про це нагадувати? Виконання батьківських обов’язків вимагає інколи великих жертв та самозречення, але батьки люблять своїх дітей і жодні обставини не можуть примусити їх сумніватися, що їхня праця має великий сенс. Обов’язок виконання Божих заповідей виходить на перший план тільки тоді, коли в нас згасає любов або коли вона ще не змогла в нас достатньо розвинутися. Якщо я люблю Бога, або якщо принаймні прагну Його любити, то я щосили намагатимусь і діяти згідно з Його волею. Адже Він дав нам заповіді тільки тому, що ми Йому небайдужі, що Він нас любить. Заповіді – це слова любові Бога до людини, їхньою метою є наше добро, і то не якесь там часткове, а добро глобальне, у кінцевому результаті – вічне щастя. Однак пам’ять про те, що заповіді стоять на варті мого добра, є справою так само другорядною, як і погляд на Божі заповіді у категоріях обов’язку. Я хочу виконувати заповіді, бо Той, що Він мене любить і Його я хочу любити, цього від мене чекає! Отже, моє ставлення до Божих заповідей – це лакмусовий папірець, який показує, чи є в мені Божа любов. У моєму ставленні до заповідей стає видимим як те, наскільки моя любов все ще слабка, так і те, яким чином її зміцнювати. о. Павло Куницький OP, за матеріалами о. Яцек Салій “Десять Заповідей”

Рембрандт Харменс ван Рейн. Мойсей зі скрижалями законів, 1659 Полотно, олія, 169х137. Музей Стаатліх, Берлін СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Поки не зникнуть негативні почуття... У глибині душі я вірила, що суперництво між братами і сестрами – це проблема, яка не стосується моїх дітей. Із притаманною мені тоді зарозумілістю я думала, що зможу діяти так, щоби діти не заздрили один одному. Для цього достатньо не чинити тих очевидних помилок, які допускають інші батьки: ніколи не порівнювати, ніколи не ставати на чийсь бік. Якщо обидва сини знатимуть, що я їх люблю однаково, то не матимуть причини для сварки чи бійки. Однак, якою б не була причина, вони завжди знаходили її. Від тієї миті, коли розплющували очі вранці, аж до моменту, коли заплющували їх увечері, вони мали одну мету – зробити брата нещасливим. Це цілком збивало мене з пантелику. Я не могла зрозуміти причини їхньої безпощадної та безкінечної боротьби. Я заспокоїлася лише тоді, коли поділилась своїми спостереженнями з учасниками курсів. Наше заняття почалося неофіційно. Люди входили і роздягалися. - Знаєте, а робити нотатки, коли діти сваряться, чудова ідея, - сказала одна жінка. - Я була так зайнята цією справою, що у мене не залишилося часу на хвилювання.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

- Я думав, що мій син переріс період дитячої жорстокості, - сумно сказав один чоловік. - Але він став підлітком і все ще мучить свого брата. Я навіть повторити не можу, як він його називає. - Не розумію, що змушує їх бути такими жорстокими, - вступила в розмову інша жінка. - Мій п’ятирічний син тягає свою п’ятирічну сестру за волосся, засовує їй пальці в ніс, у вуха, у рот. Їй ще пощастило, що не вибив їй ока. Я чудово розуміла, про що говорять ці люди. Пам’ятаю власний подив і лють при вигляді двох довгих подряпин на спині молодшого синочка. А трирічний старший стояв поруч і єхидно посміхався! Яка підла, зіпсована дитина! Ну чому він це робить? Щоб розібратися з причинами дитячої жорстокості, я запропонувала групі наступну вправу. (Дорогий читачу, думаю, вам буде корисно записати власні реакції. Якщо ви чоловік, замініть слово «чоловік» на «дружина», а «він» - на «вона».) Уявіть, що чоловік обіймає вас і каже: «Люба, я так тебе люблю! Ти така чудова, що я подумав: непогано було б мати ще

одну дружину, схожу на тебе!» Твоя реакція: ... Коли нова дружина з’являється, ви бачите, що вона дуже молода і красива. Якщо ви відправляєтеся кудись втрьох, люди чемно вітаються з вами, а потім захоплено вигукують, дивлячись на нову дружину: «Ну хіба вона не чудова? Привіт, люба! Ти неймовірна!» А потім повертаються до тебе із запитанням: «Ну, як тобі подобається нова дружина?» Твоя реакція: ... Новій дружині потрібен одяг. Чоловік риється у твоїй шафі, перебирає светри і штани і віддає їх їй. Коли ти протестуєш, він каже, що ці речі і так вже замалі на тебе, бо ти трохи погладшала, а новенькій пасуватимуть просто ідеально. Твоя реакція: ... Нова дружина швидко освоюється і стає все впевненішою в собі. Одного дня, коли ти сидиш біля комп’ютера, якого тобі купив чоловік, і читаєш інструкцію, намагаючись зрозуміти, як працювати на цій розумній машині, новенька заходить до кімнати і каже: “О, а можна мені спробувати? Я знаю, як це робити”. Твоя реакція: ... Ти не дозволяєш їй, тож вона з плачем біжить до твого чоловіка. Через хвилину повертається разом з ним, а на щоках у неї - сліди сліз. Чоловік обіймає її і каже тобі: “Чому ти не дозволяєш їй спробувати? Хіба тобі шкода? З іншими треба ділитися”. Твоя реакція: ...

Коли одного дня ти заходиш до кімнати, твій чоловік та його нова дружина лежать разом у ліжку. Він лоскоче її, вона сміється. Раптом лунає телефонний дзвінок, чоловік підіймає трубку. За мить каже, що у нього виникли термінові справи, тож мусить негайно йти. Просить тебе залишитися вдома з його новою дружиною і подбати, щоб вона добре почувалась. Твоя реакція: … То як, виявилося, що твої почуття не мають нічого спільного з любов’ю? Учасники курсів одразу визнали, що зовні вони виглядають гідними поваги, культурними людьми, але всередині у них криється дріб’язковість, схильність до жорстокості, бажання набридати комусь, знущатися з когось, прагнення помсти та інстинкти справжнього вбивці. Навіть ті, які вважали себе спокійними людьми і мали розвинене почуття власної гідності, були здивовані, що присутність другої дружини могла б настільки вразити і розлютити їх. Щось мене тут непокоїть, - сказала одна із жінок. – Цей тест свідчить, що лише первістки реагують таким чином, а в моїй родині саме молодша дитина проявляє страх і гнів. Доньці лише півтора року, а вона без причини нападає на свого чотирирічного брата. Вчора підійшла до нього ззаду та вдарила брязкальцем. А сьогодні лежала зі мною в ліжку і спокійно пила молоко, та тільки-но син теж захотів лягти біля мене, так сильно штовхнула його, що він упав на підлогу. Зав’язалася довга дискусія, під час якої йшлося про почуття молодшої дитини. Деякі батьки твердили, що їхні молодші діти агресивні і від самого початку провокують старших братів та сестер. Натомість інші зазначили, що молодші діти ставляться до СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

старших братів та сестер з великою повагою й дуже ображаються та розгублюються, коли ті відштовхують їх. Один батько був роздратований ходом нашої дискусії. - Чесно кажучи, - сказав він, - ми занадто багато говоримо про те, що відчувають діти. Годі вже з цим. Я приходжу до дому після довгого трудового дня, а там троє дівчат кричать одна на одну, дружина кричить на них, і всі біжать до мене, щоб поскаржитися. Не хочу більше нічого чути про те, що хто відчуває й чому! Хочу одного – щоб усе це нарешті закінчилося. - Бачу, що Вам уже увірвався терпець і що Ви розчаровані, - промовила я, - та, на жаль, така вже іронія долі. Якщо хочемо мати надію, що «це коли-небуть закінчиться», мусимо з радістю й повагою ставитись до самого прагнення покінчити з цим раз і назавжди. Чоловік подивився на мене спідлоба. - Знаю, що коли слухаємо, як одна дитина вихлюпує свою лють на іншу, - продовжувала я, - це гнітить нас. Але якщо не дозволимо їм вихлюпнути цього гніву, то існуватиме небезпека, що він наростатиме в них і згодом проявиться якось інакше, наприклад, у вигляді хворобливих симптомів або емоційних розладів. Тепер у чоловіка був скептичний вираз обличчя. - Погляньмо, що діється з нами, дорослими, - далі говорила я, - коли ми не можемо розрядитися, тобто позбутися негативних почуттів. Повернімося на хвилю до прикладу із новою дружиною/новим чоловіком. - Отож уже минув рік відтоді, як удома з’явилася нова дружина чи новий чоловік. Замість того, щоби звикнути до її присут-

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ності, ти стала почуватися ще гірше. Часом замислюєшся, чи з тобою все гаразд. Коли сидиш скраю ліжка, відчуваючи безмежний жаль і біль, до кімнати заходить твій чоловік. Ані миті не вагаючись, вибухаєш: « Я не хочу, щоб та особа далі жила в моєму домі. Я через неї почуваюся нещасливою. Чому ти не позбудешся її? Твій чоловік може відповісти по-різному. Подумай, як ти відреагуєш на нижченаведені відповіді: 1. Це нонсенс, ти смішна. У тебе немає причин почуватися нещасною. Твоя реакція: … 2. Мене дуже сердять такі розмови. Якщо ти справді таке відчуваєш, то, будьласка, тримай свої емоції при собі, бо я не бажаю цього вислуховувати. Твоя реакція: … 3. Не вимагай від мене неможливого. Добре знаєш, що я не можу її позбутися. Адже тепер ми - одна сім’я. Твоя реакція: … 4. Одружуючись удруге, я думав не лише про себе. Знаю, що ти часом почуваєшся самотньо, тож я вирішив, що чиєсь товариство було б для тебе приємним. Твоя реакція: … 5. Заспокойся, люба. Перестань. Мої почуття до тебе не змінилися від того, що вона тепер живе разом з нами. У моєму серці достатньо любові для вас обох. Твоя реакція: …

Учасників курсу знову здивували їхні власні реакції. Дехто з них сказав, що почувався «по-дурному», «винним», «злим», « п е р е м о ж е н и м », «безсильним», «покинутим». Інші, натомість, зробили такі висновки: «Моє справжнє «Я» просто жахливе. Мабуть, я – погана людина»; «Мушу вдавати, що я щаслива, навіть живучи разом із тією, щоби зберегти хоча б рештки чоловікової любові». «Не маю з ким поговорити, нікому нема до мене діла». Та найбільше всіх вразило велике прагнення завдати кривди – незважаючи на наслідки, хотіли зранити її або його фізично. Той факт, що при цьому могли б завдати шкоди й самим собі або викликати гнів чоловіка/дружини, не мав для них жодного значення. Вважали, що все одно варто було б зробити, якби вдалося таким чином принизити непроханого гостя в очах партнера чи партнерки. Мало того, бажали завдати кривди своєму чоловікові/дружині, щоб покарати його/її за те, що спричинилися до такого нещастя. Коли я запитала групу, що повинен зробити їхній чоловік/дружина, вони відповіли: - Я б хотіла могти вільно висловити все те погане й критичне, що спало б мені на думку про нову дружину, байдуже, чи це було б правдою, чи ні. І щоб чоловік не захищав її, не принижував мене і не гнівався. - І не дивився на годинник. - І не вмикав телевізора. - А для мене важливішим є усвідомлення, що він мене розуміє. Раптом мені спало на думку, що всі від-

повіді прозвучали з вуст жінок. Тож тепер я звернулася до чоловіків: Що б ви відповіли своїй дружині, аби переконати її, що розумієте, що вона відчуває? На обличчях чоловіків з’явилися заклопотані міни. Врешті один з них наважився висловитися: - Я не знав, що ти так почуваєшся через це, - випалив. А ще інший додав: «Починаю розуміти, яка це неприємна для тебе ситуація». Певно, саме так потрібно поводитись з нашими дітьми, а не затикати їм роти, - сказав один батько. Хоча всі ми дорослі і розігруємо ці ситуації в групі, все ж ми усвідомлюємо, як добре мати когось, хто розуміє наші негативні почуття. З дітьми така ж ситуація. Вони мусять знати, що можуть проявити свої почуття й висловити бажання, які стосуються їхніх братів та сестер. Навіть паскудні. - Так, - відповів той чоловік, - але дорослі здатні панувати над собою. Якщо дозволимо, щоб діти давали волю своїм почуттям, то боюся, що почнуть утілювати їх у дії. - Дуже важливо зрозуміти, що є велика різниця між тим, щоби дати змогу проявити свої почуття, й тим, щоб дозволити діяти, відповіла я. – Дозволяймо дітям висловлювати все, що відчувають. Не дозволяймо, щоб кривдили одне одного. Наше завдання полягає у тому, щоби показати їм, як вони можуть проявити свою злість, не завдаючи нікому шкоди. Адель Фабер, Елейн Мазліш, «Брати і сестри без суперництва»

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Страшний, невимовний і всеосяжний біль матері за дитям. А жінка, що віддала безгрішного Сина на муки й смерть за гріхи всього людства, мабуть, відчула у своєму серці страждання всіх матерів. У перше пророцтво про душевні муки Марії за Сина зустрічаємо ще на початку Євангелія від Луки. «Та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк 2, 35), – мовив праведний старець Симеон, зустрівши Марію у храмі, куди вони з Йосифом принесли малого Ісуса. В іконографічній традиціїці слова втілилися в образі «Скорботної Матері», а також в іконах «Пом’якшення злих сердець» та «Семистрільна». Зображення Діви Марії в скорботі неймовірно проникливі, адже передають момент Її найглибшого переживання. Цей образ покликаний збудити у вірних емпатію, допомогти їм відкрити власні серця й думки та спрямувати їх до Господа.

Скорбота матері

Традиційно Скорботна Богоматір постає як жінка в момент абсолютного болю. Можливо, найвідоміше полотно з цим сюжетом – робота Тиціана (1554 р.). Його Марія надзвичайно напружена, Її пальці міцно переплетені, а поза, хоч і стримана, акумулює повноту страждань. Погляд Богородиці звернений у бік, сповнений печалі й осуду. Через сто років Мурільйо напише не менш експресивну Скорботну Марію, яка в безсиллі розводить руками і звертає погляд у гору, своїм жестом ніби вмовляючи забрати Її на небо, до Сина. Від ХІХ століття під впливом реалістичних тенденцій у живописі виникає традиція зображення Діви Марії без жодних іконографічних символів. Постає образ простої змученої життям селянки, як, наприклад, на картині Йозефа Ісраелса. Немає ні корони з німбом, ні блакитно-червоного вбрання, лише сповнений болю погляд, звернений догори. Це немов узагальнений символ материнського болю. Ще один іконографічний вияв страждань Богородиці – ікона «Семистрільна», на якій серце Марії пронизують сім стріл як символ семи скорбот і повноти Її страждань. Альтернативна версія трактує кількість стріл як сукупність головних гріхів людства. Цікаво, що початкове зображення стріл поступово змінилося на сім мечів. Ікона Богоматері

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

часто була парною до образу Ісуса Христа, якого іноді зображали з мечем відповідно до біблійної цитати про те, що «слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча» (Євр 4, 12). Так могло відбутися перенесення цього елемента на зображення скорботної Марії, чиє серце пронизує один меч або ж усі сім. В українськутрадиціюцей образ потрапив аж у XVIII ст. через гравюри з католицьких книг, згодомувійшовши і в православний канон. У народній традиції ікона «Семистрільна» трансформувалася у схожий образ, на який, що правда, покладали дещо інші функції. Ікона «Пом’якшення злих сердець» стилістично майже не відрізняється від свого прообразу, однак до неїзвернені молитви людей, які шукають захисту від зла. А сімейні пари, що не можуть досягнути гармонії та порозуміння в стосунках, просять у неї мудрості для збереження родини. Ця ікона Богоматері вказує на те, що спасінням для людей може стати лише терпимість і милосердя одне до одного, чого так часто бракує сучасному суспільству. Вона – щоденне нагадування про необхідність непримиренної боротьби зі злом, що проникає в серце, заради панування миру та любові в нашому житті. Джерело: CREDO

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Про молитву святого Єфрема Сирійського Під час Великого посту щодня, читаємо молитву: «Господи і Владико життя мого». Молитва ця написана, за переказами, в IV столітті в Сирії подвижником Мар-Афремом, або, як ми звикли його називати, Єфремом Сирійським. Він був поетом, богословом, монахом, одним із славних синів Сирійської Церкви і увійшов у світову літературу як знаменитий письменник. Слова молитви в перекладі із сирійської мови на церковнослов’янську звучать: «Господи і Владико життя мого», тобто: Владика життя мого, Той, хто дав мені життя, Той, хто є центром і осередком мого життя. «Духа... недбайливості... віджени від мене», тобто духа ліні, яка, за старовинною приказкою, - є матір’ю всіх гріхів. Невинна начебто річ - лінь, - втім вона породжує багато темного, чорного. Зневіра. Християнство - радісне вчення, і той, хто піддається їй, млявості - відходить від нього. Преподобний Серафим Саровський, великий російський святий початку

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

XIX століття, говорив: «Ми не можемо ставати на шлях зневіри, бо Христос усіх нас спас». Владолюбство. Воно притаманне кожному, не думайте, що такі речі, як культ особи, є тільки в політиці: культ може бути і в родині, і в будь-якому малому товаристві. Кожна людина має в собі зерна цих прагнень: приборкати волю іншого, задушити її, підпорядкувати собі. Пустослів’я. Я роблю виняток для дітей: діти мають право багато говорити, але до 15-16 років. Теревенячи, вони вчаться спілкуванню, тренують свою мову, але коли цим «дітям» уже більше двадцяти, а іноді поза сорок... це означає: бути нещадним до свого життя. Подумайте (будьмо чесними перед собою): скільки нам усім залишилось жити? Зовсім небагато. Тому, повторюю, ми повинні цінувати життя, любити дар, отриманий від Бога, і пам’ятати, що у вічність ми візьмемо тільки те, що буде в нашому серці. А пустослів’я, балаканина - це страшні слова, вони просто вбивають час. Далі в молитві сказано: «Дух же добро-

чесності і смиренномудрія, терпіння й люболюдей зовсім інакше, що першою її реакцією ві даруй мені, недостойному рабові Твоєму». буде доброзичливість, що вона відразу баДоброчесність (цнотливість) - це чистота читиме гарне - в гарній жінці чи чоловікові, стосунків зі світом і людьми, цілісність душі, одухотворене - навіть там, де інші не помічабез роздвоєності, без влади пристрастей ють; а бачачи страждання інших, вона відчунад тобою. ватиме співчуття, буде відкритою. Ось така Терпіння і любов. Що таке терпіння? Форособа завжди щаслива, адже вона перебуває мулюю коротко, щоб ви запам’ятали. Терпінв єдності з людьми, вона живе любов’ю. ня - це зовсім не І в кінці мостан худоби, що литви сказано: Молитва все терпить. Це «Так, Господи не приниження Царю, дай мені людини - зовсім мої проГосподи і Владико жит- зріти ні. Це в жодному грішення і не разі не компротя мого, духа млявости, о с у д ж у в а т и міс зі злом. Тербрата мого, бо недбайливості, владолюбства й Ти благословен піння - це вміння зберігати єси на віки віків. пустослів’я віджени від мене. незворушність Амінь». Це вам Духа доброчесності і смирен- зрозуміло. Ведуху в обставинах, що перезцілення номудрія, терпіння й любові да- лике шкоджають цій від засудженнезворушності. руй мені, недостойному рабові ня - це вміння Терпіння - це критикувати твоєму (недостойній рабі твоїй). самого себе. вміння йти до мети, не раз зуми надТак, Господи царю, дай мені Часто стрічаючи роззвичайно уважмаїті перешкозріти мої прогрішення і не осу- ні, я б сказав, ди на своєму спостережливі, джувати брата мого, бо ти бла- і я б ще сказав шляху. Терпіння - це вміння збе- психологічно гословен єси на віки віків. рігати радісний витончені, коли дух, навіть у йдеться про гріАмінь. стані смутку. хи сусіда, про Терпіння є перемогою і подоланням, воно є гріхи іншої людини. Тут ми проявляємо макпевною формою мужності - ось що означає симальне знання всіх моральних заповідей і справжнє терпіння. всіх тонкощів. Але ми виступаємо тут у ролі І, нарешті, любов. Любов - це найвище суворого судді, не маючи на це права, бо чащастя людини, це здатність нашої душі бути сом ті гріхи, за які ми осуджуємо інших лювідкритою, як кажуть філософи, внутрішньо дей, притаманні і нам самим. Ви мене запивідкритою для іншої людини. Їдучи в метро таєте: а може, це примиренство, компроміс на ескалаторі, перевірте себе, здатні ви люзі злом? У жодному разі і ніколи. Ми завжди бити чи ні. Якщо вам неприємно дивитися на повинні називати зло своїм іменем. Але люфізіономії тих, що їдуть по інший бік, - це чітдині, що впала в цей гріх, треба співчувати. ка ознака того, що всі пори вашої душі забиті, Ось суть молитви, яку під час Великого посту а почуття любові у вас перебуває в ембріочитаємо щодня, із доземними поклонами. нальному стані. Але сила Христової благодаті спроможна о. Олександр Мень, змінити людину так, що вона сприйматиме з лекції «Великий піст» СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

м. Фастів, пл. Зигмунда Козара, 2 (поряд з костелом)

•••

ви ш у

ка

у рн і т ь л у ні к

под і

мі о г о в їт

ста

довідки за телефонами: 066-988-41-29, 093-759-81-09

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

ПРО МИЛОСЕРДНОГО ТАТА Давно було чи недавно – вирішуйте самі, а я вам тільки казку розповім. Так от, був добрий тато, він мав синів-соколиків багато. Сини були єдині – горою брат стояв за брата. Неподалік, жив сусіда лиходій. Не чоловік – а змій. Ростив зміючок-дочок. Коли б він лиха не чинив, то не був би він собою. Навчав зміючок чарувати та підсилав їх до синів, щоб силу втратили, хотів їх роз’єднати та доброму татусю прикрощів завдати. Ось першу казку слухайте, малята, про старшого й молодшенького брата. Куди малому йти? Гуляє по садку, а там його підстерігає зміючка в холодку. Враз дівчиною стала. Очі променисті, шнурком шовковим бровенята, тоненький стан, в червоних черевичках ноженята… Овва! Наш хлопець остовпів. «Омана,» – каже. А вона: «Я справжня, я жива!» Біленьку ручку подала, а в бідолахи і без того – кругом голова! «Ти красень! Станеш моїм паном?» Сама до себе: «Все іде за планом». До нього: «Запрошую тебе з собою у світ, бо, бачу, ти все біля тата. Я світ увесь пройшла і бачила багато, навчу, як в ньому жити. Ходімо, любчику, ходімо, що в цім садку робити!» Очима сад обвів - як попрощався. Каже: «Що ж, ходім». «Ох милий! Спадок прихопи – світ не шанує бідняків! Я так тебе кохаю, коли вже їла, чи пила не пам’ятаю». Так, через вухо, в серце проповзла, звила в ньому кубельце, і татовій дитині вже не належить серце. Ось й вони у світі. Веселяться - аж гуде: винце, музика, танці. Всього посьорбав син, посмакував – вони не голодранці. Поніс їх світ і закрутились, придибала біда і нагло зупинила круговерть, – від спадку навіть дрібки не лишилось. Та не сама біда, за нею голод причвалав. Чашу терпінь наповнив вщерть. Найнявся в свинопаси син. Сидить серед свиней, а ті навколо бродять, кугикають і

рохкають, що там знаходять. Він думає: «Чого посмакувати? Бо ж ні сухарика, і пригадався тато: я в тата голоду не знав, навіть раби у нього ситі. Чи що здобув я в цьому світі? – Лиш спадок змарнував». Що тут знялося! Сичить зміюка зло: «Зібравсь до тата, чи, може, те мені здалося? Признайся! Спершу на себе з боку подивись! Обідранець – голодний, босий! Навіщо татові такий ти здався! Свиньми від тебе здалеку ще тхне! «Кажи собі,» – озвався. – «Та я знаю одне: яким би я не повернувся, від себе він мене не відштовхне…» Тим часом тужить тато. Ви скажете: навіщо відпустив? Він звик синівську волю шанувати, – насилля над дітьми ніколи не чинив. Ледь-ледь розвиднілось, а він вже біля брами. Ось, подорожній… здіймається хмаринка з куряви, попід ногами. І враз застукотіло серце – с-и-и-н!!! А той серед дороги став на коліна. Не піднімає голови. «Прошу про прощення я, тату, завинив, вже не достойний сином називатись, прийми рабом». Змилосердивсь тато і обійняв, і пригорнув. Так добре стало їм обом…

З цієї казки ось наука: шануймося! Оберігаймо від зміюк серця і вуха. Ми мусимо чувати, аби навчитися добро і зло розпізнавати!

Казкарка «В»

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Національне прокляття Українці – забобонний народ. Інформація про різного роду віщунів, цілителів та нашіптувачів користується величезним попитом у ЗМІ та в інтернеті. Достатньо лише з’явитися бодай якійсь чутці, як натовпи начебто побожного народу ломитимуться у двері та вікна до шамана-цілителя з оберемками фотографій, альбомів та шкільних віньєток. Гектолітри посвяченої води та олії, тони «нашептаної» солі… Явища вражають своїми масштабами та популярністю. Як на мене, якщо подібні явища не візьмуть під контроль відповідні церковні комісії – цілком можливі масштабні єресі та чергові схизми. Але я не про це. Зазвичай існує переконання, що це хтось когось проклинає та накладає таємничі чари. Все простіше. Найчастіше прокляття – це прокляття себе самого. Уже кілька тижнів я задумуюся над ситуацією, з якою зустрівся в електричці Вінниця-Київ. Попередньої ночі спав мало, тому трохи подрімати було за щастя. Неподалік розмовляли літні пані. Довго. Занадто довго, як для того, хто хотів подрімати. Вони гомоніли про життя, родичів, але здебільшого – про політику. Як жахливий приспів у сотні варіацій звучало одне-єдине: «людям треба дати». Я не міг їх не чути – в громадському транспорті це неможливо, якщо сидіти поруч.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Зрозуміло, що під «людям» мається на увазі «нам» чи хоча б «мені». Тобто, в перекладі: «мені мають дати». Звісно ці, хоч і реальні пані, є збірним образом дуже багатьох людей в Україні. Це і є прокляття! Справжнє та найпотужніше. Щоб його позбутися, потрібно виправити своє збочене мислення школою реалізму, можливо, культури, а для віруючих – Божого Слова. Нам ніхто і нічого не дасть. І поки українці чекатимуть, що з’явитися принц на білому мерседесі (президент, «хазяїн», чоловік, дружина, мер, діти, голова колгоспу, чарівна фея, лотерея тощо) та повирішує всі наші проблеми і потреби – лише поглиблюватимуть прірву справжнього національно прокляття. Ніхто не вирішуватиме за нас наших проблем. Нікому, крім нас самих, це не потрібно. Ми залишаємося з ними самі. Є лише два варіанти: 1) вирішувати проблеми; 2) не вирішувати проблеми. Третьої опції – що їх за мене вирішить хтось інший – не існує. Але Україна живе в проклятті. Я особисто щиро сподіваюся, що воцерковлені люди на недільній Месі чули про перше чудо Христа та слова Богородиці: «все, що скаже вам, - зробіть». Тобто, Та, котру засентименталили на 200 відсотків, в Євангелії говорила не про сльози

і соплі, а про реальні вчинки, які мають робити послідовники ї ї Сина. Це і є шлях вирішення проблем. Нещодавно я подивився фільм «Джой», який номіновано на «Оскар». Героїня зустрічалася з низкою проблем і перешкод. Стрічка біографічна. Не буду спойлерити, лише скажу: фільм пригадує, що ніхто нічого не дасть. Хочеш – роби, бери, май, будь щасливим. Ніхто, крім тебе, цього не зробить, бо нікому, крім тебе, це не потрібно. Прокляття – страшна справа. І річ не у нашіптуваннях злих сил. Проклятим хочеться бути проклятими. Хочеться, щоб був «хтось», але не я, і відповідав за всі мої негаразди. Бо «людям треба дати»… о. Микола Мишовський, CREDO

Молитва Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Сила любові Твоєї нехай знову виявиться більшою від зла, що нам загрожує. Хай вона буде більша за гріх – більша за безліч гріхів, які дедалі зухваліше привласнюють собі право бути частиною життя людей і суспільства. Нехай сила Хреста Твого, о Христе, подолає батька всякого гріха, якого звуть «князем світу цього»! Бо Ти Хрестом і Страстями своїми відкупив світ! Амінь. (блаж. Йоан Павло II)

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

Добре кіно НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ Добірка стрічок, які можна і варто дивитися навіть у Великий Піст «Шлях»

США, Іспанія, 2010 режисер – Еміліо Естевес Американський доктор приїжджає у Французькі Піренеї для того, щоб забрати рештки свого сина, який загинув під час шторму на самому початку паломництва по Шляху Святого Яков. Керуючись глибоким сумом і прагненням краще пізнати загиблого сина, з яким у нього давно вже не було взаєморозуміння, він вирішує пройти цей Шлях за сина, залишивши за спиною своє впорядковане розмірене життя в Каліфорнії.

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

«Квіти Святого Франциска (Франциск, менестрель Божий)» Італія, 1950 режисер – Роберто Росселіні

Фільм складається з окремих епізодів життя святого Франциска Ассизького (1182-1226) і його перших послідовників. Він починається з їх повернення з Рима, коли Папа Інокентій III затвердив статут братства, і закінчується моментом, коли брати покидають каплицю Санта Марія дельї Анджелі і відправляються проповідувати.

«Викрадачі велосипедів» Італія, 1948 режисер – Вітторіо де Сіка

Повоєнний Рим, давно безробітний Антоніо Ріккі в нестямі від радості – він нарешті знаходить роботу. Але в перший же робочий день у нього вкрали велосипед, без якого неможливо працювати! Разом з маленьким сином Бруно він намагається знайти у величезному місті вкра-

дений велосипед, від якого залежить життя його родини... Кращий іноземний фільм за версією Британської академії, «Золотий глобус», «Оскар».

«Велике мовчання»

Франція, Швейцарія, Німеччина, 2005 режисер – Філіп Гренінг

Стрічка про чернечий орден, члени якого зберігають обітницю мовчання. Дія фільму відбувається в картезіанському монастирі Гранд Шартрез у французьких Альпах. Протягом усієї цієї стрічки глядачі майже не чують людської мови; тишу перериває тільки подзвін.

Стрічка відображає щоденне життя ченців, що живуть в напівтемряві: келії монастиря висвітлюються лише свічками. Сплять вони на лавках, застелених соломою, а свої оселі обігрівають лише невеликими бляшаними печами. Покриті снігом альпійські гори служать величним фоном їх духовних пошуків. Ночами монахи збираються в кам’яній каплиці, де панує пронизливий холод, сідають на підлогу і співають григоріанські піснеспіви.

«Місія»

Великобританія, Франція, 1986 режисер – Роланд Жоффе Річка, що протікає крізь густі джунглі, несе замученого єзуїтського священика, прив’язаного до грубо збитого хреста. Розп’яття проноситься через скелясті стромовини і в один момент, повний жаху і чарівної краси, обрушується вниз з 70-метрової висоти і зникає в рокітливому водоспаді. Цією сценою відкривається один з найбільш видовищних фільмів в історії кіно, про людину зі шпагою і людину в капюшоні, що об’єдналися, щоб захистити індіанське плем’я від колоніальних імперій 18-го століття… «Золота пальмова гілка» Канського кінофестивалю, відзнаки Британської академії, «ЗолоЗа матеріалами сайту kinopoisk.ru тий глобус», «Оскар». СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016

• Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї • Наші доброді ї •

СВІТЛО З ВИСОТИ • №38 / лютий 2016