Svytlo #37 december 2015

№6 (37) г р уд е н ь 2015

Христос народився

Христос народився! «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Йн. 1, 14). Господь, приймаючи людське тіло, стає Богом з нами, що значить Еммануель. Бог близький. Він приходить у малій дитині. Приходить і освячує нашу реальність і наше життя. Потрібно побачити і пережити його близькість. Це так притаманно для нашого народу, який народження Сина Божого вписував у звичайне життя. Хотілось би сказати, конкретне життя. В одній із колядок співаємо: «Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Та хотілось би, щоб кожен із нас пережив цей близький досвід і вписав народження Бога у свою щоденність. Написав власну колядку, якою прославив би Ісуса власними словами. Написав про власні обставини життя. Ситуацію у своїй родині. Брати і сестри, святкуючи Різдво, переживаємо його не як подію, яка сталася понад 2000 років тому, а тільки тут і тепер. Господь приходить до мене як втілене слово, щоб спасати і дарувати свободу своїм святим Різдвом. З повагою, о.Михайло Романів ОР

ЗМІСТ

“Світло з висоти” © 2011–2015 Заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів Головний редактор: о. Михайло Романів ОР Випусковий редактор: Катерина Чвалова Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР Коректори: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський Дизайн і верстка: Павло Гурський З питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся за телефонами:

096 33 44 513,

093 580 98 05,

095 690 36 99 e–mail: svitlozvysoty@gmail.com

ВЛАДИКА ВЕНЕДИКТ: про те, як по-справжньому пережити Різдво

4

А ЯК ЩОДО ЙОСИФА Свідчення

5

Я НЕ ЗАСУДЖУЮ ТЕБЕ Жінка, схоплена на перелюбі

6

ВОНА БУЛА ОСОБЛИВОЮ

8

ЧОМУ НЕ ВАРТО Жити разом до шлюбу

10

ОДНОРУКИЙ ІСУС

14

РІЗДВО ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ

15

АНТОНІО ГАУДІ: Мій замовник – Господь

16

БУДУЄМО СТОСУНКИ

18

зі складними людьми

ПЕРЕДСМЕРТНЕ ЗВЕРНЕННЯ Стіва Джобса

20

РІЗДВЯНИЙ ВЕРТЕП

22

ОЛЕКСАНДР МЕНЬ: Роздуми про одвічні питання

24

ПРИТЧА ПРО ТЕЛЕВІЗОР

28

ОБІ-ВАН КЕНОБІ

29

та його дивовижне навернення

ІКОНА З ЖИВИМИ ОЧИМА

30

ПІЗНЬОЦВІТИ

34

ДОБРЕ КІНО Топ-5 кращих різдвяних фільмів

36

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ.

А як щодо Йосифа?.. Як батько, можу припустити, що Йосиф відчував те саме, що й я. Таке мішане відчуття, коли ти знав, що в тебе буде дитина, дев’ять місяців готувався до цього, зживався з роллю батька, розповідав щось маляткові крізь мамин живіт, прикладав руку, слухав, як воно там товчеться, молився за нього, готував дім до народження, але весь цей час маля було в перспективі, віддалене і відділене, воно не було конкретним і не мало рис, навіть якщо ти бачив його на УЗД. І раптом пологи – трах! бах! – отримайте, розпишіться. Ти тримаєш його на руках, дивишся на нього і не можеш позбирати думки й відчуття. Різдво – це момент, коли Йосиф і Марія вперше дивляться на Ісуса, вперше вдивляються в Його обличчя, спостерігають, як він бурмоситься від незвичного середовища, як рухає руками й ногами, дбають, переймаються чи йому не холодно... Момент, коли Він стає для них остаточно реальним і втіленим, коли вони вперше зустрічають Його як остаточно окрему особу, про яку дбатимуть, яку люблять і любитимуть ще більше. Різдво – це Йосиф, Марія та Ісус, що дрімають зморені пологами та переживаннями. Різдво – це нічна тиша, сяйво зірок і плач Немовлятка, що проситься до грудей. Це затишок. Це початок нового. Єгор Коваленко

4

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 / травень 2015

Владика Венедикт про те, як по-справжньому пережити Різдво Дуже важливо усвідомлювати свята, які ми святкуємо. На Різдво ми вітаємося «Христос рождається», в теперішньому часі. Отже, подію, яка сталася 2000 років тому, ми актуалізуємо. Не можемо думати собі, що лише апостоли були такі вибрані і їм пощастило, що вони досвідчили Христа. Цей досвід Христа міг би пережити кожен із нас. ЄВАНГЕЛІЄ ТА БОГОСЛУЖБОВІ СПІВИ Найважливіше – взяти в руки Святе Письмо, Євангеліє, де описується подія Різдва. Ми бачимо цю розповідь не в одного з євангелістів. Почитати одну, іншу оповідь, задуматися. Коли ми маємо доступ до богослужбових книг – в Інтернеті можна знайти будь-що, – почитати частини богослужбових співів, які співаються на Різдво. КОЛЯДКИ Ми роками колядуємо ті чи інші колядки. Але взяти собі хвилинку або п’ять, замислитися над змістом колядок… Як це: Бог – рождається? Бог – Предвічний? І коли нам прийде це розуміння, тоді в нас не буде просто прожите свято.

12 СТРАВ Це традиція, яку пов’язують з 12 апостолами чи 12 місяцями в році. Звичай є для нас важливішим, бо він допомагає добратися до суті. Але маємо пам’ятати, що він є «посередником», він до чогось веде. Традиція не є сама в собі цінною. Важливо, щоб ці обряди оживали. Богослови кажуть «жива традиція»: щоб те, що є традицією, стало живим і важливим для мене. Чи наші священики, миряни, які святкували на засланнях, де, дай Боже, одна страва була – що вони, не так само переживали Різдво? Тому дуже важливо триматись традицій, але йти в глибину цього свята. Якщо добре упорядкувати час, то можна

і приготувати 12 страв, і встигнути на Богослужіння. НОВОНАРОДЖЕНИЙ ХРИСТОС Часто ми надаємо більше важливості певним обрядам, звичаям, ніж самій людині. Скажімо, ця притча про Марту й Марію. Марта клопоталася багато, а Марія сиділа біля ніг Христа. Я це часто досвідчую і у своєму житті. Я до когось приходжу, і вони вже біжать... Кажу: «Що ви втікаєте від мене на кухню? Я прийшов до вас поговорити! Я хочу з вами побути! Чаю попити чи взагалі нічого – просто побути!». І питання в нашому житті, що ми деколи звертаємо увагу на «прийняти» – добре, мене треба прийняти, – але забуваємо саму особу, яка прийшла. Так само ми забуваємо саму подію, яка сталася. Ми повечеряли чи навіть пішли до церкви, поколядували, обійшли в гості, але що це свято має до мене? Ця подія сталася 2000 років тому… Чому ми її святкуємо? Чи це лише традиція? Чи це має якесь особливе значення для мене? Це важливо усвідомити. Бо ця подія 2000 років тому сталася задля мене. Христос став людиною, щоб людина була покликана до божественного життя. Христос для мене народився. Не для «всіх» лише – хоч це так, але конкретно для мене. за матеріалами: dyvensvit.org СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №34 / грудень травень 2015

5

Я не засуджую

тебе

Цей епізод з Ісусового життя змушує нас поміркувати над людським судом і здатністю до прощення. Мати Тереза з Калькутти говорила: «Засуджує людей той, хто не має часу на те, щоб їх любити».

Жінка, схоплена на перелюбі, була приречена. Її гріх був очевидним. Люди були вже готові виконати вирок. Вони прийшли до Ісуса і вимагали виконати закон Мойсея. Закон вимагав закидати жінку камінням до смерті, щоб інші боялись і не чинили того ж гріха, який вважався злочином. Вони вимагали правосуддя, а закон честі був для них важливішим ніж право на життя, так, як і сьогодні буває в багатьох країнах, що не відмовляються від смертної кари. Жінку, що зганьбила честь свого чоловіка, можуть закидати камінням і в наші дні, переважно на Сході. Ісус писав пальцем на землі. Піднявшись, він звертається не до Закону Мойсея, а до совісті тих людей. «Хто з вас без гріха, нехай перший в неї каменем кине!». Він хоче розбудити їхнє сумління. Жінку затаврували розпусницею тільки тому, що її гріх було викрито. А як бути з гріхами, про які знає тільки наша совість? Маємо багато принижених, чиї гріхи відкрились. Але скільки прокурорів приховують власні мерзенності? Дуже шкода суспільство, в якому немає милосердя, де люди тільки і чекають можливості закидати когось камінням. Чужий біль навряд чи викликає співчуття у обвинувачів. Ми кидаємо каміння, не роздумуючи про руйнування. Каміння необдуманих слів, пліток, брехні, вироків. Кидаючи каміння ми не розуміємо християнського постулату любові. Коли ми ранимо людей словами або необдуманими вчинками, то часто в гніві залишаємо болючі шрами в їх серцях, які не зникають навіть якщо ми будемо пробачені. Є одна історія про дівчинку, яка мала дуже погану звичку дратуватися на все і всіх. Вона завдавала болю людям жорстокими словами і далеко не благородними вчинками. Після одного з таких вчинків у школі вчителька покликала дівчинку до себе, простягнула їй чистий аркуш паперу і попросила зім’яти його. Нічого не розуміючи, дівчинка послухалась

6

СВІТЛО №36 лиcтопад 2015 СВІТЛОЗ ЗВИСОТИ ВИСОТИ• •№37 №34/ /грудень травень2015

і зім’яла аркуш в кульку. Тоді вчителька попросила розгорнути його і повернути до того вигляду, в якому він був на початку. Скільки дівчинка не намагалася, нічого не виходило, папір залишався пожмаканим. І тоді вчителька сказала їй, що цей папір – як людське серце. Сліди, які ми на ньому залишаємо, важко загладити. Тому ми повинні бути обережними зі словами, які говоримо, з хибними вироками, які виносимо, з образами, якими завдаємо ударів. Навіть якщо ми захочемо що-небудь виправити, може бути занадто пізно. Ще один важливий момент з цього епізоду життя Ісуса – його погляд на приречену жінку. Вона чекала співчутливого погляду, хоча знала напевно, що від вироку не уникнути. Одначе голос Спасителя розвіяв її обвинувачів. Вона залишилась з Ним наодинці. Будучи чистим від гріха, тільки Він міг би мати моральне право засудити її. Але не скористався ним. Навпаки, Його погляд дає жінці новий шанс. Дає надію. Він відпускає її і з любов’ю пропонує їй нове життя. Зустріч з Христом змінює життя грішниці. Дає їй нову можливість. Не ненависть, але тільки любов має силу відновити, повернути те, що було втрачено в житті кожного з нас. Ісус приділяє жінці увагу. Співчуває їй. Впевнено дивиться їй в очі і говорить серцем. Дає їй можливість збудувати нове життя.

Євангеліє від Йоана (8: 1-11) Ісус же на гору Оливну пішов. А вранці прийшов знов у храм, і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, ставлять її посередині та й говорять Йому: «Оцю жінку, Учителю, зловлено на перелюбі. Мойсей же в Законі звелів нам закидувати таких камінням. А що Ти скажеш?» Вони говорили це, спокушуючи Його, та щоб мати в чому Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем... Та коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: «Хто з вас без гріха, нехай перший в неї каменем кине!» І Він знов нахилився додолу, і писав по землі... Серед тих, хто це почув, спочатку найстарші, а потім і всі інші почали відходити один за одним аж доки не залишилися тільки Ісус і та жінка, що досі стояла там. Іcус підвівся і запитав її: «Жінко, де вони? Чи ніхто тебе не засудив?» «Ніхто, Господи», відказала вона. І сказав їй Ісус: «І я не засуджую тебе. Іди собі, але більш не гріши!»

МОЛИТВА Господи, прийми мою молитву. Хочу просити в Тебе дар любові. Не хочу ненавидіти людей, засуджувати їх, кидати в них камінням. Не хочу бути обвинувачем. Не хочу бути лицеміром, вказуючи на помилки інших, забуваючи про власні помилки. Хочу бути здатним любити. Дай мені любов, яка бачить головне, а не те, що лежить на поверхні, любов, яка приймає і оточує опікою. Подаруй мені погляд надії, дай моїм очам здатність передбачити новий світ і, вгадавши його, допомогти братові моєму побудувати нове життя. Дякую Тобі, Господи, за прощення. Дякую Тобі, Господи, за надію. Дякую Тобі, Господи, за те, що ти пробачаєш мене і навчаєш пробачати ближніх моїх. Дякую, Господи, за те, що почув мою молитву. Амінь. СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №34 / грудень травень 2015

7

ВОНА БУЛА ОСОБЛИВОЮ

Не залишайте своїх рідних без уваги надовго, якими б вони не були… Навіть, коли вам здається, що Ви вже нічого для них не можете зробити.

Аліна: Піднімаюся сходами з метро «Контрактова площа».

– Куди ідеш, ану сюди іди!

– Доброго ранку! З Різдвом Вас! – усміхаюся.

– Ага, ага. І тебе. Коли там за мною хлопці прийдуть?

– Скоро, зараз все підготуємо – і прийдуть. Готові до свята? Думає, схиливши голову…

– Чаю принесеш мені? Чорного, з лимоном. Біжу в кіоск, купую чай, лимону не знайшлося. Приношу. П’ємо. Слухаю про труднощі життя в переході. Не маю що відповідати.

– Ти чого до мене рідко приходиш? Мовчу, опускаю очі. Вже час бігти. Через кілька годин бачимося на Різдвяному обіді в їдальні Могилянки. Усміхнена і не бурчить. Відчуваю, що ми всі маленькі чарівники: ми повертаємо людям себе. Менш ніж через два тижні дізнаюся, що це був її останній різдвяний обід. Оля: Я познайомилася з Людмилою Петрівною сім років тому, коли лише почала

8

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 / травень 2015

роздавати бездомним бутерброди. Вона була завжди, і я досі не можу повірити, що її вже немає. За ці роки вона дуже змінилася – поступово втрачала сили, слух, здатність ходити… Їй було дуже важко змиритися з безпорадністю свого тіла. Було боляче бачити ці зміни і не знати, як допомогти. Як прикро зараз, що ми так нічого і не змогли придумати. Вона була наче бабуся для нас: тубрувалася про кожного, готувала нам подарунки на свята і дні народження. Завжди питала, чи не мерзну, як здоров’я, як сім’я, як той і той. Вона знала усіх бездомних Подолу, і всі знали її. Жила колись в закинутому будинку і приймала там тих, кому ніде-ніде не знаходилося місця. Ми приходили до неї в гості – вона пригощала чаєм і наполегливо пропонувала курячий бульйон. У неї тоді жив один чоловік у дуже тяжкому стані – ми знайшли його на смітнику, де він повільно вмирав… Петрівна забрала його до себе і купувала м’ясо за останні гроші, щоб зварити йому бульйон. У неї був непростий характер і дуже складне життя. І досі не віриться, що я вже не зустріну її на виході з метро «Контрактова» чи біля «Сільпо», що вона вже не попросить чаю

і памперсів… Тепер вона буде нашим Ангелом. Вона так любила про нас турбуватися. Євген: Для мене Людмила Петрівна – це, в першу чергу, її погляд: трошки спідлоба і з хитринкою. Цей погляд обеззброював і викликав усмішку, неможливо було залишитися осторонь такого погляду. А ще вона подитячому весела: на кожне Різдво вдягала на себе кольорову гірлянду, і ми її називали принцесою. Іван: Спочатку, коли ми приносили речі, вона намагалась знайти щось для внуків, дітей свого багатодітного сина. Коли їхні стосунки припинилися, Петрівна почала згасати… …5 років – і перед Вами вже не енергійна жінка на ногах, а висохла спляча стара в інвалідному візку, яку всі оминають при виході з метро «Контрактова»… Коли я питав про сина – вона мовчала або вдавала, що не чує. Не залишайте своїх рідних без уваги надовго, якими б вони не були… Навіть коли вам здається, що ви вже нічого для них не мо-

жете зробити. Петрівна завжди пам’ятала про наші Дні народження. Навіть якщо нас не було в той день, передавала подарунки. Сама була бездомною, але, поки могла, намагалась бути відповідальною за інших: завжди знала, хто з безпритульних в якій лікарні, відвідувала. Бездомні Подолу приходили до неї вирішувати свої суперечки. Скільки радісних і тривожних моментів ми пережили з нею!.. Часом Петрівна «виходила з берегів» у стосунках з нами – вона була бездомною-феноменом, нашим справжнім другом, і я ніколи не забуду її щирої усмішки… Іра: Людмила Петрівна була однією із тих, кого можна часто зустріти на вулиці. Тих, хто просить допомоги. Тих, хто не має власного даху. Попри тортури, що підготувало їй життя наприкінці, вона трималася мужньо, не падала духом і до останнього знала, що їй потрібно. Я відчувала це, коли спілкувалася з нею. Людмила Петрівна не намагалася змиритись з тим, що підготувала їй доля. Вона назавжди залишиться в пам’яті тих, хто її знав. Оля Макар, www.dyvensvit.org

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 / травень 2015

9

ЧОМУ НЕ ВАРТО

жити разом до шлюбу

Відповідає о. Михайло Романів ОР Слава Ісусу Христу, брати і сестри! Сьогоднішня тема пов’язана з досить популярним зараз серед молодих католиків питанням «Спільне життя перед шлюбом». Найпростіші аргументи, які вживають хлопець і дівчина, що прагнуть закласти цивільний зв’язок або просто спільне перебування, мешкання і так далі, такі: краще пізнаємо одне одного, побачимо чи ми собі пасуємо в сексуальному плані, поживемо, більше себе відкриємо, а пізніше тільки узаконимо, в церкві візьмемо шлюб. Деякі навіть ухитряються і кажуть: «Отче, от ми живемо, але ми ж не спимо разом. Це в нас тільки… Ми як брат і сестра між собою». Тут варто відразу зауважити. Якщо ви так живете, як брат і сестра, то я собі уявляю, яке величезне мусить бути напруження сексуальне. От є приваблива дівчина і абсолютно здоровий чоловік, що живе з дівчиною, яку любить, і тут вони вдають таку прекрасну братньо-сестринську любов, то тут напевно, що є дві якісь ненормальності. Одна ненормальність може бути в тому, що в них немає якогось

10

СВІТЛО З ВИСОТИ • №34 №37 / грудень травень 2015

сексуального бажання. Тоді треба говорити вже про їхню сексуальність взагалі. А з іншого боку, це ж страшна мука – жити, або, не дай Боже, ще й спати в одному ліжку. Можете собі це уявити, спиш в одному ліжку з людиною, яку любиш і нічого нема. Вони не сплять тоді цілими ночами, мучаться страшно із собою. І з цього виникають якісь інші речі, такі як мастурбація чи, думаю, навіть невроз. Але, зрозуміло, що це сексуальне напруження знімається іншим способом – це сексуальні стосунки перед шлюбом. Про це ми поговоримо трохи згодом. Говоримо зараз: які є плюси і мінуси. Плюси я назвав: краще пізнати одне одного, дешевше буде, приготуватися, щось трохи буде згодом… Хочу звернутися до

З огляду на що вас хтось любить? З огляду на ваше тіло? А може так вам каже: «Ти мені не даєш, то може ти мене не любиш?»

молодих дівчат, які ідуть на таку згоду і кажуть, що вони хочуть жити зі своїм хлопцем перед шлюбом. Шановні дівчата, це ви тримаєте все в своїх руках. Цей передшлюбний час – найцінніший і найдорожчий. Ви можете придивитися до того, кого любите, подивитися, на що він здібний, хто він такий, який він насправді. Придивитися також до ваших стосунків, чи вони є справжні. З огляду на що вас хтось любить? З огляду на ваше тіло? А може так вам каже: «Ти мені не даєш, то може ти мене не любиш?». І пізніше починається шантаж, який буде продовжуватися протягом усього життя. Я знаю дуже багато подружніх пар, де цей шантаж ведеться ще з того самого початку. Чоловік щось не зробив так, як жінка хотіла і жінка каже: «Всьо. Сьогодні ти не будеш зі мною спати. Ти покараний». Мені здається, що це абсолютний абсурд. Якщо цей абсурд бере свій початок десь там, на початку цих стосунків, то це тим гірше. Дорога дівчино, яка даєш згоду на такі стосунки, пам’ятай, що ти маєш свою гідність як жінка. Що твоїм найбільшим даром є цнотливість, якою Господь обдарував. Що твоя інтимність, твій світ – це дійсно щось найпрекрасніше. Я пам’ятаю ситуацію, в якій хлопець – я з великою пошаною ставлюся до таких людей – сказав: «Якщо наші стосунки віддаляють тебе від Христа, то давай краще будемо обережніші. Краще навіть не будемо зустрічатися якийсь час, якщо моє ставлення до тебе стає причиною того, що ти грішиш, або ми грішимо разом». Прекрасно, коли саме хлопець ставить Ісуса Христа на перше місце у цих стосунках. Думаю, що це питання також про справжність: кого хлопець насправді любить? Любить особистість, чи любить тіло? Які ставить собі пріоритети, кого хоче пізнати? От саме цей час перед шлюбом дає неймовірні можливості: бути разом, розмовляти, обмінюватися книжками, ходити в кіно, багато гуляти і так далі. Пізнавати одне одного. Я консультував і розмовляв з нашими парафіянами, із моїми друзями, які живуть сімейним життям, в чому

цінність цього часу? Вони всі казали: «Величезна свобода». Цієї свободи не буде, коли хтось живе вже з кимось. Ця свобода буде знищена. Чому? Бо тоді починаються обов’язки. А як я відійду? А що я зроблю? А як я йому приділю увагу? А якщо він образиться, або, не дай Боже, він піде і що з цього буде? «Ми себе краще пізнаємо»? Брехня. Це однозначно брехня, тому що буде завжди форма вдаваності. Багато хто каже: «От перед шлюбом він мені чай і каву носив, був уважніший і квіти мені дарував, і так далі». Бо здобував. Тепер здобув, може сісти на дивані, лузати насіння, дивитися футбол, розкидати свої шкарпетки і робити багато інших речей, які раніше собі не дозволяв. «Отче, він же ж був інший». Ні, він був такий самий, тільки що він певні речі приховував, тому що стосунки були не узаконені. Так само зі сторони жінки. Якщо комусь здається, що це справжнє – ні! Справжнім воно є тільки тоді, коли воно є перед Богом.

«От перед шлюбом він мені чай і каву носив, був уважніший і квіти мені дарував, і так далі». Бо здобував. Тепер здобув, може сісти на дивані, лузати насіння, дивитися футбол, розкидати свої шкарпетки і робити багато інших речей, яких раніше собі не дозволяв. Нас т упна річ, на як у було б вар то зверну ти уваг у, це Катехизм католицької церкви №2391, подивітьс я собі, будь ласка, де йдетьс я про те, що т у т є якась така доля крадіжки, що це, в ласне, передчасні с то с унки. Я думаю, що церква хоче захис тити в цьому випадк у і х лопц я, і, також , дівчину. Зрештою, американСВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

11

ці зробили дуже добру статистику. Один з професорів психології показав, які з пар щасливіші: ті, які жили до шлюбу разом, а потім тільки взяли шлюб, чи ті, що зустрічалися, мали цей час свободи, а пізніше одружилися. І знаєте, що статистика каже? Що ті, які одружилися, але перед тим не жили разом, живуть довше і щасливіше, а розлучень менше. По іншому переживається шлюб, коли люди готуються до шлюбу, коли це є мій акт перед Богом. Коли я стою перед Богом і прошу його на свідка, і прошу, щоб він з’єднав в одне тіло чоловіка і жінку. Коли я це переживаю і до цього готуюся, коли це не стає простою формальністю, що ми пізніше візьмемо шлюб, мені здається в цьому є цінність набагато більша. Господь дійсно стає фундаментом цих стосунків. І статистика є така: якщо хлопець і дівчина хоча б ходять до церкви разом, то там розлучення одне на двадцять пар, якщо вони вдома читають Святе Письмо, тобто у них спільна молитва, то розлучення одне на 25 чи 30 пар. Тобто фундаментом цих стосунків є Христос. А коли ми живемо разом і ми католики, то, виходить, що я обманюю себе. Внутрішньо я десь дуже сильно себе калічу. Щось не так з моєю вірою, якась шизофренія. Я не можу чесно стояти перед Богом. Тому що я знаю, що десь собі брешу. Я починаю себе виправдовувати. І

І статистика є така: якщо хлопець і дівчина хоча б ходять до церкви разом, то там розлучення одне на двадцять пар, якщо вони вдома читають Святе Письмо, тобто у них спільна молитва, то розлучення одне на 25 чи 30 пар. Тобто фундаментом цих відносин є Христос.

12 СВІТЛО №36 лиcтопад 2015 СВІТЛОЗ ЗВИСОТИ ВИСОТИ• •№37 №34/ /грудень травень2015

це наступна річ, на яку хотів би звернути увагу. Якщо ви думаєте, що ніхто на це не звертає уваги, то, повірте, всі звертають увагу, на те, що таке тілесне і людське. В мене було кілька таких випадків. Багатьом з моїх близьких знайомих, яких я приготовляв до шлюбу, я казав, що «ну, не можете жити перед шлюбом», вони одразу відповідали «А ці й ті жили. А ви їм дали шлюб, а вони жили перед шлюбом. І вони і то й то робили. Ми це знаємо». Правдою є те, що ця свобода дуже захищає дівчину. Якщо навіть дівчина пожила з хлопцем перед шлюбом і через якісь обставини вони розлучилися, то потім залишається так звана «зла слава». І плітки. Я знаю, багато хлопців кажуть «вона ж жила з Василем, чи Іваном». Може, навіть вони жили як брат і сестра, але вони ж не вийдуть в храмі й не скажуть: «Брати і сестри, ми живемо як брат і сестра». У цьому випадку дівчину повинен захистити чоловік. Він є захисником, як святий Йосиф захистив Марію, щоби не знеславити, не дай Боже, ту дівчину, з якою має стосунки. Це має бути абсолютно чоловіче рішення. З іншого боку, є небезпека того, що може щось статися раніше. Може бути так, що завагітніють. І що тоді робити? Ну, ніби вже живуть разом, вже треба узаконити… І от це стається неочікувано, і буде величезною травмою, особливо для дитини. Не готові. Замолоді і не готові прийняти дар життя. І не знають, що робити. Аборт робити, чи узаконювати стосунки? Це величезний стрес для дитини. Дитина з 18-го тижня вже абсолютно все чує. Вона знає хочуть ї ї, чи не хочуть. Прагнуть ї ї, чи не прагнуть. Батьки чекають на неї чи не чекають. А дитина стає несподіванкою. І в цьому вся біда, брати і сестри. Деякі спеціалісти навіть кажуть, що деякі діти народжуються вже з депресією. Чому? А тому, що їх не хотіли, тому що батьки сварилися перед тим, не приймали цей дар життя, тому що цей дар життя був чимось зайвим. Не готові. Не потрібно, коли ще не готові, робити найвідповідальніші вчинки в житті. Тому що діти – це плід любові

Може бути так, що завагітніють. І що тоді робити? ... Аборт робити, чи узаконювати стосунки? Це величезний стрес для дитини. Дитина з 18-го тижня вже абсолютно все чує. Вона знає хочуть її, чи не хочуть. чоловіка і жінки. Це найпрекрасніший дар співпраці з Богом. Хотів би ще навести один приклад. Я вже священик вісім років. Але якби перед свяченням мені хтось сказав: «Слухай, ну ти через тиждень будеш священиком. Давай службу відправим?». В церковному праві це називається «узурпація». Тобто я беру на себе чинність, яка мені не належить. І це було би вже перешкодою до

священства. Кожен каноніст церковного права сказав би, що це вже величезна перешкода. Я думаю, з подружжям приблизно так само. Беремо те, що не належить. Це дійсно узурпація. Чоловік бере жінку, яка йому не належить, а жінка хоче належати чоловікові, який також їй не належить. І тут є величезна кривда, бо вони це знають. Вони знають, що покликані до того, щоб жити в чистоті. Щоб ці стосунки були справжні. До цього передусім закликаю. Не завдавайте собі ран і кривд, які пізніше не зможете виправити. Не входьте на цю стежку егоїзму, коли хочете задовольнити тільки власну пожадливість тіла. Це нічого не дасть. І ці стосунки також нічого не дадуть. Це буде тільки кривдити і калічити передчасно. Залиште це і переживайте той час, який Господь дає, прекрасно, в повній свободі. Дивіться, приглядайтесь, розмовляйте, задавайте питання. о. Михайло Романів ОР

№35 червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

13

Однорукий Ісус На кожне Різдво у квартирі Стефи та Марка під ялинкою стояла шопка з Марією, Йосифом, пастухами, овечками і маленьким Ісусом у яслах. Фігурки були з такого матеріалу як віск чи щось подібне. Стефа вже роками виймала їх із коробки у навечір’я празника, дбайливо викладала на вимощену сіном підлогу під ялинкою і прикрашала довкола солом’яними зірочками. Та минулого року її домашній кіт Монька був особливо зацікавлений… малим Ісусом. Він сідав перед шопкою і просто не зводив з воскового Новонародженого очей. Згодом насмілювався підійти понюхати, часом навіть облизував. Спочатку Стефа не дуже зважала на це, але згодом почала відганяти Моньку від шопки, поки одного разу котрийсь із гостей не звернув увагу на те, що їхні ясла в шопці порожні… Кіт таки «викрав» Ісуса… Шукали по всіх його сховках, однак безуспішно: минулорічний різдвяний період шопка достояла без головного героя. Аж ось цього року, роблячи генеральне прибирання перед Різдвом, Стефа з Марком відсунули їхній великий диван і несподівано під ним знайшли свою втрату – на підлозі лежав малий Ісус, але… без руки. Готуючись до свята, Стефа, як завжди, витягла з ящика шопку, дбайливо розставила фігурки Марії, Йосифа, овечок та пастухів, а за «новим» Ісусом вирішила піти на різдвяний

14 СВІТЛО №36 лиcтопад СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

базар. І вже збиралася вийти з кімнати, як її погляд ще раз зупинився на безрукій фігурці Новонародженого, яка лежала серед вже непотрібних різдвяних речей, призначених на горище або на спалення. Раптом думка про Втілення Бога у цьому недосконалому світі наче прошила її розум і стала для неї, як ніколи, близькою і зрозумілою: «Він же взяв на себе нашу природу, яка часто така ж нещасна і понівечена… Чому я так прагну, щоби він лежав тут, у шопці, в «ідеальному» вигляді?» Відчуваючи, як сльози наповнюють її очі, Стефа мовчки зняла із себе куртку, обережно взяла однорукого Ісуса і з трепетом вклала його до ясел. А коли вона розповіла мені цю історію, я мимоволі думала про стількох наших «Ісусів», які через бойові дії на Майдані чи на південному сході країни залишилися без рук або без ніг… В їхніх обличчях слід нам шукати Бога, втіленого в нашу сьогоднішню дійсність. за матеріалами: dyvensvit.org

РІЗДВО ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ Новонароджений Ісус приходить у світ як серйозний виклик. Як 2000 років тому, так і сьогодні – в 2015 р. Як тоді, так і тепер Він з’являється серед гущі подій, безвихідних ситуацій і суперечностей життя, серед війни, окупації, боротьби політичних партій, заскорузлості і самовпевненості релігійних лідерів. Не зважаючи на те, що Його прихід довго очікували і передвіщали, він виявився несподіваним і застав кожного зненацька. Наївно думати, що ніч приходу Сина Божого у світ була більш сприятливою чи спокійнішою за сьогоднішню. Але, на щастя, «якість» людської історії визначають не обставини, а ті, хто готовий побачити і зустріти серед них Господа історії. Першими таку місію, згідно з євангельською оповіддю (Лк. 2, 8-21), здійснили пастухи. Велична небесна звістка застає їх в момент звичайного буденного заняття – вони сторожать отару овець. Це були прості, невчені і нічим непримітні люди. Однак вони не спали, а були пильними, бадьорими і відданими своїй справі. Напевно тому й проявили вражаючу готовність і рішучість, адже «притьмом» йдуть до Вифлеєму за велінням небесного ангела. Це в той час, коли Ірод, як власть імущий, скликає всіх можливих компетентних консультантів – первосвящеників і книжників, – для з’ясування ситуації. Пастухи поводяться спонтанно і роблять це за покликом серця, а не в наслідок довгих роздумів чи розрахунків. Вони йдуть до Христа за покликом серця і тому бачать те, чого інші побачити не зможуть навіть вже тоді, коли Ісус буде

зціляти і воскрешати. Між «убогими духом» простими людьми, відкритими для чуда, і духовно вбогими можновладцями, які спираються лише на свою владу і силу, – величезна прірва. Однак Христос народжується як для одних, так і для інших, заповнюючи цю прірву самим Собою. За останній час ми неодноразово були і далі є свідками подвигу саме простих людей. З посмішкою на обличчі вони виявляють подиву гідну рішучість, відвагу і самопожертву. Завдяки їм більшість із нас може сьогодні сидіти за святковим столом і насолоджуватися родинним затишком. Але й ті, які самі себе, свою владу і гроші вважають мірилом речей і порядку в світі, нікуди не поділися. Вони далі вважають, що управляють історією і креслять ї ї ходи. Вони б воліли, щоб Христос не народжувався. Ну, а якщо вже народився, то Його треба було б непомітно знищити. А оскільки впізнати Його вони не здатні, то винищують всіх до Нього подібних. Заради певності і ефективного результату. Йти до Нього вони не вважають за потрібне, бо переконані, що контролюють ситуацію і мають для цього всі необхідні ресурси. Такі люди будуть завжди, і ніхто ні в чому їх не переконає. Єдина надія – на Того, Який народився у світі людей, щоб їх об’єднати поверх всіх бар’єрів, щоб стати точкою перетину всіх ліній історії. У цій надії – все християнство. Але з особистим вибором треба поспішати вже сьогодні. Христос рождається! Максим Тимо, www.dyvensvit.org №35 червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

15

Антоніо Гауді: «Мій замовник – Господь» Кажуть, що часи великих соборів минули. Давно закінчились ті генії, що будували Собор Паризької Богоматері, Сикстинську капелу, Собор святого Петра в Римі та Храм святої Софії в Константинополі. Собор Святого Сімейства в Барселоні – один з останніх великих соборів, якщо не останній взагалі в сучасній історії людства. «Чи то людина грається в Бога, створюючи такі шедеври, чи, може, Бог грає людиною, народжуючи в її голові подібні задуми», – сказав один з дослідників творчості Антоніо Гауді, вражено завмерши біля Храму Святого Сімейства. Собор, будівництво якого розпочалось в 1882 році і продовжується по сьогоднішній день, став для Гауді-архітектора справою всього життя, а для Гауді-християнина і людини – метою його життя, розмовою з Богом. Коли 31-річний Антоніо розпочав зведення храму, він не був особливо віруючим, незважаючи на те, що походив з родини католиків. Але разом зі зростанням Собору Святого Сімейства зростає і віра Гауді. Можна сказати, що собор побудував людину. Точніше, людина дозволила Богу «побудувати» її так, як потрібно Йому. Хтось може сказати, що це божевілля… Але ж і сам Собор Святого Сімейства є божевільно геніальним творінням божевільно геніального архітектора. Будівництво останнього найвеличнішого собору Європи має завершитись в 2026 році. Гауді свідомо пішов на збільшення початково

16 СВІТЛО №36 лиcтопад СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

задуманих розмірів храму, спроектувавши його так, щоб не побачити закінчення своєї роботи, оскільки будівництво перевершує термін людського життя, як у Середньовіччі. Гауді говорив: «Мій замовник не поспішає, адже мій замовник – Господь». Власне собор вражає не тільки своїми величезними розмірами, але й різноманітністю художніх форм і фактур, змішуванням різних архітектурних стилів. Він поєднує в собі сучасну християнську свідомість з усією історією Церкви та мистецтвом, що протягом багатьох століть створювалося силою віри. Втілює в собі глибоку єдність старого і нового, традицій і сучасності. Звісно, фотографії не можуть передати всієї величі і краси Собору. Але навіть на них можна побачити створений Гауді і його будівельниками внутрішній і зовнішній простір церкви. Це простір Віри, Надії і Любові.

«Ми повністю вибудували один фасад собору, щоб його краса не дозволила закинути будівництво», – говорить архітектор. Щоправда, не менше вражає і особистість самого Антоніо Гауді. Будучи маленьким хлопчиком, він постійно хворів і багато часу проводив у ліжку. Звідси у нього розвинулась надзвичайна спостережливість. Він спостерігав за деревами і квітами. Сама природа підказала йому сутність архітектури. Власне через хворобу Бог закликає Гауді стати архітектором. Він був напрочуд невибагливим чоловіком, одягався завжди просто. Тому, коли 7 липня 1927 року архітектор потрапляє під трамвай, його сприймають за жебрака і відносять до притулку для бездомних. Там він проводить три останніх дні свого життя і помирає, наслідуючи у своїй смерті, злиднях і «божевіллі» Христа. Антоніо Гауді помер в 1927 році, добудувавши тільки один фасад собору. Навіть тут, проявляючи своє «божевілля», начебто відмовляючись від свого авторства, він передає зведення храму самому народові Каталонії. «Ми повністю вибудували один фасад собо-

ру, щоб його краса не дозволила закинути будівництво», – говорить архітектор. Він пропонує метод самого Творця. Адже Бог міг одночасно змінити весь світ, але Він побудував всередині нього маленький світ, який називається Церквою, щоб люди, дивлячись на цей маленький фрагмент, підтримували будівництво всього великого світу. Гауді відповів на поклик Бога найвеличнішим «божевіллям», в якому і полягає справжнє християнство. за матеріалами: рускатолик.рф переклад: Павло Гурський №35 червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

17

Будуємо стосунки зі складними людьми Якщо у світі є щось, що змушує нас думати про Бога, то це складні стосунки. Саме вони можуть поставити нас на коліна. Щоб вижити, нам потрібні здорові взаємини, адже сам Бог створив людину для спільного життя. Люди важать для нас дуже багато, і, коли в коханні чи в дружбі виникають труднощі та незлагоди, неможливо ігнорувати пов’язані з цим біль і страждання. До того ж, оскільки ми практично не здатні контролювати вчинки та слова інших, то мусимо визнати власну безпорадність. І оце відчуття безпорадності часто змушує звернутися безпосередньо до Бога. Цілком зрозуміло, вам не байдужа саме ця людина і ви хочете, щоб у вас були хороші стосунки. Водночас, та людина має право сама вибирати, як їй з вами поводитися, як до вас ставитися і чи їй узагалі хочеться бути поруч із вами. Любити когось – це воістину дилема. А любити складну людину буває дуже і дуже обтяжливо. БОГ УСЕ РОЗУМІЄ Бог розуміє, що відбувається. Він знає це теоретично і фактично. Бог присутній між нами щодня. Він дбає про нас і хоче, щоб ми для власного блага пов’язали своє життя з Ним. Однак Він залишає нам право вільного вибору: можемо Йому відмовити і саме так нерідко чинимо. Бог щиро прагне зв’язку з нами, але Він не порушує права доброї волі, яке Він сам заклав у людині. Він дозволяє, щоб виникало таке напруження не тому, що Йому від того добре чи приємно, а тому, що свобода – це єдиний шлях, яким можемо сформувати істинні стосунки, що беруть свій початок із глибини душі, із самого серця, а не нав’язані зовні. Це єдиний вид взаємин, у якому Він зацікавлений і, зрештою, це найкращий спосіб, яким можемо поєднати своє життя з Богом і один з одним. БОГ ЗНАЄ, ЩО РОБИТИ З ЛЮДИНОЮ, ЯКА ЗАВДАЄ ВАМ СТРАЖДАНЬ Однак Бог проливає світло істини та розуміння на проблеми, пов’язані зі складними людьми. Саме Він «знає таємниці серця» (Пс.

18 СВІТЛО №36 лиcтопад СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

44, 22). Він відає все про всі протиріччя, раптові перепади настрою, напади агресії, звинувачення – усе те, що для вас залишається загадкою. Для Господа таємниць немає. Навпаки, він може вказати на вихід з цього лабіринту. Тому називати Бога головним ресурсом у вирішенні проблем у таких ситуаціях не означає лиш бути «релігійною» людиною. Тут немає нічого спільного. Ідеться тільки про те, щоб тверезо подивитися на дійсність і заручитися мудрістю, підтримкою та розважливими порадами. Коли у повсякденному житті виникають проблеми, особливо в тих галузях, з якими ми мало обізнані, більшість людей звертається до фахівців і просять поради у того, хто має відповідний досвід. Лікарі вирішують проблеми зі здоров’ям, бухгалтери – із оподаткуванням, учителі – із навчанням. А Бог однозначно має більше досвіду вирішувати клопоти зі складними людьми, ніж будь-хто інший. Рішення про те, аби звернутися до Будівничого стосунків, – це не просто духовний крок, це крок, зумовлений здоровим глуздом.

Ісусові слова до людей демонструють, наскільки глибоко Він нас любить і співпереживає з нами: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я забрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, – але ви не бажали!» (Мт. 23, 37) ПЛАН ПРИМИРЕННЯ Бог має плани і наміри, як щодо людини, з якою вам складно, так і щодо вас самих. Один з них має назву примирення. Примирення – це процес, коли дві розсварені особи долають усі розбіжності і знову возз’єднуються. Бог хоче, щоб ота складна особа примирилася і з Ним, і з іншими, і з власним серцем. Для Бога цей задум щодо людства чи не найголовніший: «Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення» (2 Кор. 5, 19). У КОМАНДІ БОГА Важливо усвідомити, що Бог насправді однаковою мірою перебуває і на боці маніпулятора, і на вашому боці. Він щиро прагне якнайкращого життя для маніпулятора, і про це варто пам’ятати, особливо коли у вас самих уже не залишилося ані любові, ані добросердечності, самі тільки негативні почуття. Бог – це невичерпне джерело ласки і любові, завдяки якому можна не просто вижити у стосунках зі складною людиною, але й відновити прихильність до неї. У своєму житті я нерідко молився: «Боже, у мене більше немає любові до цієї людини, пробач мені за це. Прошу тебе, поділися зі мною своєю любов’ю, бо в мене вже нічого не зосталося». І Він обов’язково поділиться. БОЖЕВІЛЛЯ ПРИХОВУЄ СЕНС Водночас не забувайте, що через отакі стосунки з маніпулятором Бог може намагатися вплинути і на вас самих. Він може спонукати вас пізнати ближче Його (себто Бога). Господь не вельми зацікавлений у тому, щоб вирішити ваші проблеми зі складною людиною, аби тільки зробити вас щасливішими. Він знає, що, зрештою, не це найважливіше. Щастя не пови-

нно бути метою всього життя, воно – побічний наслідок чогось іншого, властиво, зв’язку з Богом, життя у Бозі. Господь не бажає грати роль антидепресанта. Він хоче вас. «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і двері відчинить, увійду до нього і вечерятиму з ним, а він зо мною» (Од. 3, 20). Ви, мабуть, молитесь, просите Бога скерувати вас на правильний шлях, і це добре. Та ваші слова, либонь, зводяться до чогось на зразок: «Боже, допоможи мені зрозуміти, як найкраще вирішити проблеми з людиною, через яку я страждаю». Натомість, я б порадив вам долучити до молитви і таке звертання: «Боже, допоможи мені зрозуміти, чого я маю навчитися з того, що відбувається зараз у моєму житті. Допоможи мені збагнути, що все це не просто для того, аби змінити його, але й аби змінити мене». ВІРА В БОГА, А НЕ ВІРА У ВІРУ Важливо зрозуміти, що життя з вірою в серці не означає тільки хотіти чи прагнути чогось, бо так віддаємо всю владу в руки того, хто бажає. Сила істинної віри глибоко вкорінена в природі та реальному існуванні того об’єкта, у який віримо. Цим об’єктом є Бог, ваш головний провідник у вирішенні проблем із маніпуляторами. Нікому не до снаги впоратися з ними краще, ніж Йому. Я вже роками спостерігаю, які дива творить Господь зі складними особами. Є такі люди, що про їх переінакшення я навіть мріяти не смів, а вони таки змінювались. Божій присутності та Його процесові духовного зростання можна довіряти. Тож відкиньте все і прислухайтеся до Його поклику. Джон Таунсенд «Будуємо стосунки зі складними людьми» №35 червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

19

Передсмертне звернення

СТІВА ДЖОБСА

Мені вдалось досягнути вершин успіху у світі бізнесу. На думку багатьох, моє життя – це саме втілення успіху. Та коли бути відвертим, то, крім роботи, у мене зовсім небагато радощів. І взагалі, багатство – це лише життєвий факт, до якого я звик. Зараз я на лікарняному ліжку і згадую усе своє життя. Тепер я розумію, що багатство та визнання, якими я так пишався, втрачають свою колишню силу перед лицем невблаганної смерті. Вдивляючись у темряві в зелений вогник, що мерехтить із апарату життєзабезпечення, вслухаючись у цей характерний механічний звук, відчуваю наближення смерті і дихання Бога. Саме зараз, коли достатньо грошей, час подумати про абсолютно інші, не пов’язані з багатством, речі. Є щось значно важливіше у цьому житті. Для когось – стосунки, для когось – мистецтво або дитячі мрії. Постійна гонитва за збагаченням робить людину маріонеткою. Таке трапилось і зі мною. Бог наділив нас почуттями, щоб ми могли розповісти про свою любов ближнім. Я не можу взяти з собою всього того, що нажив. Все, що беру із собою, – це спогади любові. Ось справжнє багатство, те, яке має супроводжувати вас і сповнювати силами, щоб іти далі. Любов долає будь-які відстані. Життя не знає обмежень. Досягайте висот, яких прагнете досягти. Йдіть за покликом серця. Все це у ваших руках. За гроші можете найняти людей, які возитимуть вас, виконуватимуть обов’язки на роботі чи вдома. Але ніхто не зможе перейняти на себе вашого болю. Втрачене матеріальне ще можна повернути, віднайти, заробити. Однак єдине, чого ніколи таки не вдасться повернути, – це життя. Неважливо, скільки вам років, чого досягнули. Кожного зустріне мить, коли все закінчиться. Ваш скарб – це любов до сім’ї, коханих, близьких, друзів. Бережіть себе. Піклуйтесь про інших.

20 СВІТЛО №36 лиcтопад СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

«Я не можу взяти з собою всього того, що нажив. Все, що беру із собою, – це спогади любові. Ось справжнє багатство, те, яке має супроводжувати вас і сповнювати силами, щоб іти далі» Стів Джобс – американський підприємець і винахідник. Був засновником, членом ради директорів і CEO (генеральним директором) корпорації Apple Inc. В кінці 1970-х років Джобс зі співзасновником компанії Apple Стівом Возняком, українцем за походженням, створили один з перших комерційно успішних персональних комп’ютерів. На початку 1980-х років Джобс був одним з перших, хто побачив потенціал керованого мишкою графічного інтерфейсу користувача, що призвело до створення Macintosh. Із 2004 року, від моменту, коли у нього діагностували онкозахворювання, боровся за життя, не полишаючи улюленої праці. 5 жовтня 2011 року, після тривалої хвороби у віці 56 років, співзасновник корпорації Apple Стів Джобс помер. Співчуття та сум з приводу його смерті того ж дня публічно озвучили президент США Барак Обама з дружиною, засновник Майкрософт Біл Гейтс, засновник Фейсбук Марк Цукерберг, засновник Гугл Сергій Брін та інші. за матеріалами: dyvensvit.org СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

21

Різдвяний вертеп:

від Святого Фанциска до наших днів Однією з найпопулярніших і улюблених традицій Різдва є ясла. У кожній країні вони називаються по-різному. У нас в Україні – це вертеп, що старослов’янською означає «грот» або «печера». У Білорусії «бетлейка» або «батлейка» від слова «Вифлиєм». У Польщі «шопка» або «яселка». Втім, на території, заселеній слов’янськими народами ця традиція з’явилася досить пізно. Перші відомості про вертеп відносяться тільки до кінця XVI ст. Влаштування у різдвяний період ясел прийшло до нас з Європи. Їх батьківщиною є Італія, де вони нази-ваються «презепе». А родоначальником вважають самого св. Франциска Ассизького. Деякі історики стверджують, що Бідняк з Ассізі запозичив цю традицію в бенедиктинців, які в деяких своїх монастирях вста-

22 СВІТЛО №36 лиcтопад 2015 СВІТЛОЗ ЗВИСОТИ ВИСОТИ• •№37 №34/ /грудень травень2015

новлювали фігурки, покликані нагадати вірую-чим про події Різдва і носили чисто дидактичний характер. Вони були своєрідним продо-вженням ідеї оформлення церковного простору як «Біблії для неписемних». Проте ство-рення «живих ясел» – це, безсумнівно, ноу-хау св. Франциска. Можна багато говорити про містерії, які розігрувалися в Середні віки перед храмами, щоб роз’яснити віруючим сенс того чи іншого свята, але так, як це зробив засновник Ордену Братів Менших, до цього не робив ніхто. Але про все по порядку. З «Першого житія св. Франциска», що належить Фомі Челанскому, ми дізнаємося про те, як і де все відбувалося. Повернувшись зі Святої Землі, святий вирішує наблизити атмосферу тієї ночі своїм братам, щоб розділити з ними радість. Опівночі передодня Різдва 1223 він пе-

ретворив маленьке селище Греччо в долині Рієті (яку пізніше назвуть на честь нього Святою) у новий Вифлеєм. У цих місцях настільки близьких за природою і кліматом, а головне, населених людьми, схожими на простих палестинських пастухів, здійснюється дотик до дива. Виготовляють ясла (корито для корму худоби), стелять солому, призводять вола та віслюка. Брати співають, віддаючи хвалу Богу, і гори вторять їм святковим луною. Потім служиться Меса, Франциск одягається в дияконське облачення (він був дияконом) і співає Євангеліє. Після здійснення Євхаристії, Божий Бідняк звертається до народу з проповіддю, в якій говорить про народження жебрака Царя в малому місті Вифлеєм. Для нас зараз у цьому немає нічого особливого, але тоді все відбувалося вперше.

Вперше ясла приймали Святе Немовля у Таїнстві Євхаристії, яке їх урочисто освящало. Блага Вість звучить знову тут і тепер. У цьому був сенс дій св. Франциска. І безліч людей почули його і наслідували його приклад. Спочатку ясла поширюються в храмах Ордену Братів Менших. Поступово популярність і любов до них зростає. Багато чого зробили для поширення цієї традиції єзуїти. Однак головним апостолом презепе став монахдомініканець Грегоріо Марія Рокко, який за період з 1734 р. до самої своєї смерті 1782 р. обійшов усі вулиці і церкви Неаполя, проповідуючи любов до Таїнства Різдва. Його по-пулярність як проповідника ясел була настільки велика, що навіть король Карл привітав його питанням: «Отче Рокко, як справи з презепе?» Іноді можна зустріти думку, що традиСВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

23

ція облаштовувати ясла так бурхливо розвивалася і так підтримувалася орденом єзуїтів тільки з однієї причини – бажанням протиставити правильне вчення єресі лютеранства. Тобто ясла – для католиків, а встановлення різдвяної ялинки, традицію якої пов’язували з Мартіном Лютером, – для лютеран. Зараз, після століть, такий погляд здається смішним і необґрунтованим. У наших будинках і храмах прекрасно сусідять ялинки, прикрашені свічками (ялинка – символ «древа життя», свічки – нагадування про Світло Христове), і різдвяні ясла. Однак повернемося до Італії, на батьківщину ясел, презепе. Зазвичай сцена включає в себе образи Богонемовляти, Богоматері, св. Йосифа. Іноді додаються фігури вола та віслюка перед яслами. Над усіма кружляють янголи, оспівуючи радісні події і вказуючи на те, що ми знаходимося біля входу у вічність. Тут слід зробити невеличкий відступ і сказати про те, що різдвяні ясла, зберігаючи традицію св. Франциска, являли Радісну Звістку тут і зараз, відбиваючи настрої і світогляду своїх авторів і глядачів. Розкопки Помпеї потрясли європейське і, в першу чергу, італійське суспільство того часу. Навіть пенсіонери Російської Академії Мистецтв не залишилися осторонь від цього впливу. Найкращий приклад тому Карл Брюллов, що привіз з Італії своє монументальне полотно «Останній день Помпеї». Прямо перед нашими очи-ма валиться древній прекрасний світ, з дахів летять статуї, розбиваються колісниці, розси-паються скарби. Античний світ на наших очах перетворюється на руїни. І на цих руїнах починається нове життя, беззахисне і тендітне. На першому плані картини зображена розбита при падінні колісниці жінка, на її грудях немовля, якого, здавалося б, ніхто не помічає в цьому сум’ятті. Саме воно і являє собою новий християнський світ. Він ще зовсім маленький і врятувати його може тільки диво. І, як ми знаємо з історії, воно відбу-деться і з немовляти виросте новий сильний світ. Хоч як це дивно, саме цей настрій і ріднить такі, здавалося б, несумісні речі, як твір російського художника та різдвяні ясла. А де ж стоять на розвалинах фігури, адже вся композиція Брюллова дуже динамічна, все в

24 СВІТЛО №36 лиcтопад 2015 СВІТЛОЗ ЗВИСОТИ ВИСОТИ• •№37 №35 липень 2015 №34/ /грудень травень2015

русі? Уважний погляд помітить трьох жінок в обіймах. Вони символізують те ж, що і фігури в італійських презепе, первістків майбутньої великої Церкви. Зараз вони ще зовсім малі, кілька людей, але з часом... Хто ще? Так, ми, глядачі. Живі свідки того, що старий світ змінився новим та відповідальні за те, щоб руїни колишнього світу в наших серцях не завалили щойно народженої Дитини. Зазвичай навіть вирази облич персонажів ясел, навіть невеликі деталі повинні говорити про прихід нового світу, явище Світла і Божої Любові, таїнства подяки і непереборної радості. Тендітне тіло Немовляти, ніжне обличчя Марії, серйозність св. Йосипа, навіть физіономічні характеристики вола та віслюка говорять про те, що Блаженство увійшло в історію і змінило її. Іноді в цій сцені оживає навіть клюка Йосипа, стара дере-вина розквітає, прославляючи тим самим чудо Різдва. Мотив дерев, що зацвітають, теж відображає звичні європейському суспільству мотиви, що сягають своїм корінням в глибоке Середньовіччя. Тут варто, хоч як це дивно, згадати приклад з англійської літератури «Кентервільський привид» Оскара Вальда. Давнє пророцтво старого замку говорить:

Коли заплаче, не жартома, тут златокудре дитя, молитва вгамує печаль і зацвіте в саду мигдаль, тоді зрадіє цей будинок, і дух засне, що живе в ньому. Отже, мигдаль, бажаний гість на різдвяному столі. Чому? Справа в тому, що мигдальний горіх за своєю структурою нагадує яйце, символ перемоги над смертю, це раз. Два, навесні мигдаль перший одягається у листя і з давнини вважається символом від-родження. Три, мигдаль символізує людську оболонку Христа, що приховує під собою Божественне начало. Тут варто згадати, що мандорла (сяйво навколишній Христа в образах Зішестя в пекло, наприклад), ви-

користовувана на східних іконах, має мигдалеподібну форму. Якщо підсумувати все вищесказане, то вийде, що цвітіння мигдалю означає прихід весни, відродження древнього замку, описаного Оскаром Вальдом. І прощення для нещасного Кентервільською привиду, християнське прощення, перехід в новий прекрасний світ. Він потрапляє туди завдяки жалю, милосердю, молитві і самопожертві юної Вірджинії. А сухий посох св. Йосипа зацвітає як мигдаль навесні, символізуючи висохлі серця людей, що живуть без Бога. Немовля Христос дає їм надію на відродження, на воскресіння, можливість, подібно змученому кентревільскому примарі, знайти нове життя, прощення і Любов. Глядач, що стоїть перед вертепом, виявляється частиною композиції, а не тільки стороннім спостерігачем. Маленькі символи відразу читаються сучасниками, можуть сказати набільше, ніж мудрі проповіді. Хіба не до цього колись прагнув св. Франциск? У «Першому житії св. Франциска» Фома Челанський, описуючи Різдво у Греччо, гово-

рить про бачення Божому Біднякові малюка в яслах, лежачого нерухомо немов неживий. Святий намагається розбудити його. Це бачення було зовсім недалеким від істини, як оповідає Фома, оскільки Дитятко Ісус, якого забули багато сердець, у цей вечір воскресав у них. Людське серце, втомлене і змучене, знаходить в Різдво надію на нове життя, яку ще належить зростити, але вона вже є. Старий Кентервільський замок зануриться в мир і спокій, з нього піде страх. Зацвілий посох св. Йосипа ще пустить коріння! Головне завдання різдвяних ясел у наші дні не бути «Біблією для неписемних», як це було в XIII-XIV столітті, не стати місіонерським інструментом, як це було в часи, коли єзуїти показували їх новонаверненим індіанцям. Їх завдання збереглося з часів св. Франциска і зараз стало ще більш явним: торкнутися наших почуттів щирістю Священного уявлення і явити надію на дари цього скромного Народження. Анна Гольдіна, «Рускатолик.рф» переклад: Віктор Собіянський

Різдвяний вертеп у Фастові. 2014 р. СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

25

ОДВІЧНІ ПИТАННЯ

Виступ Олександра Меня на Першій програмі Центрального телебачення СРСР

6 листопада 1989 р. Олександру Меню дозволили виступити на телебаченні. У священика було всього лише 10 хвилин, щоб сказати найголовніше. І не можна було вживати слово «Бог»… Як він виконав це завдання? Одвічні питання. Як часто ми забуваємо про них. Як давно ці питання пішли кудись далеко на задній план. Поспіх, перегони, шум, стискаюча життя метушня – але одвічні питання все одно залишаються. І ось, коли нам стає особливо важко, коли ми відчуваємо, що задихаємось, – в ці моменти варто задуматись над тим, що протягом тисяч років люди різних культур і цивілізацій ставили собі одвічні питання. У Всесвіті немає нічого випадкового. І те, що ми ставимо собі питання про сенс життя, про мету нашого життя, його призначення, свідчить про величну таємницю, якою наділена людина, про дивовижний дар – дар духовності. Ми є частиною природи. Ми дихаємо нею, живимося нею, ми занурені в неї цілком, занурені до кінця! Відірвана від природи людина миттєво гине. Ця властивість може бути направлена як

У нас є велика таємниця, якої більше немає ні в природі, ані у в всесвіті. Ми позначимо її словами «дух», «духовність». Ця властивість людини змушує її шукати не тільки життєвого добробуту, але також замислюватись над сенсом життя, шукати його глибшого сенсу. на добро, так і на зло. Людина вільна обирати, якою дорогою вона піде. Я пам’ятаю, ще за часів Застою, Євтушенко писав: «Прокляття століття – це поспіх». Це прості, достатньо мудрі, універсальні слова. Ми живемо на периферії

26 СВІТЛО №36 лиcтопад СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

своєї сутності. Ми живемо чимось перехідним, поверхневим і мілким. Ми живемо життям, яке не варте нас. Свого часу Сократ звернув увагу людей на слова, написані на фронтоні старовинного храму: «Пізнай самого себе». Так от, сьогодні, на зламі століття, після того, як ми пережили жахливі криваві війни, сутички, бурі, які потрясли землю, коли ми знаходимось на межі глобальної катастрофи, чи не час задуматися про це? Чи не час ці одвічні слова, вказані Сократом, знову поставити наріжним питанням? Хто ти, людино? Для чого ти існуєш на землі? Над цим варто задуматись. Проведемо простий експеримент: нехай кожен з нас хоча би раз на добу протягом декількох хвилин залишиться сам на сам зі своїми думками, зі своїм життям, з Вічністю. Вічність відображається в нас. Як сонце відображується в краплинках туману, створюючи веселку, – так Вічність відображується в кожній душі людини. Це і є нашою глибиною, це і є тим, що може відкрити людині не тільки сенс її життя, але і допомогти їй знайти своє призвання, допомогти йому знайти найголовніше – своє щастя! Свого часу люди багато разів ставили собі питання: що таке щастя? Але ні володіння матеріальними благами, ані комфорт, ані спокійне життя не можуть задовольнити людину. Згадайте Фауста. Він отримав все від демона, котрий обіцяв наситити його всіма радощами життя, але Фауст був не в змозі сказати рокових слів «Зупинись, ця мить». Чому? Тому, що людина, володіючи духовністю, ніколи, в кінцевому результаті, не зможе задовольнити себе тільки тимчасовим, тільки перехідним, тільки ефемерним.

Ми всі добре знаємо, що тіло людини є здоровим, коли знаходиться в добрій гармонії з природою: коли легені дихають чистим повітрям, коли ми маємо нормальну їжу, коли добре виспались. Це наш зв’язок зі світом, з природою, з нашим оточенням. Коли цього всього немає, починається голод. Але чому ми не задумуємося про те, як голодує наша душа?! Чим ми її живимо? Адже вона потребує поживи не менше, ніж наше тіло. І для людини сьогодні знайти цю справжню найвищу поживу, цей одвічний Хліб, який буде насичувати наше серце, – виключно важливе завдання. Ті, хто думає, що можна спочатку вирішити матеріальні проблеми, а вже потім духовні, розрубують фактично людину навпіл. У нас все взаємопов’язано. Внутрішньо гармонійна людина, – вона і працює по-іншому, по-іншому відноситься до оточуючих. Це відображується на всьому її існуванні. Отже, в нашому житті не можна нічого ізолювати. Торкнувшись одвічних питань, підходячи до них без зверхньої зневаги, не відмахуючись і не вважаючи, що це справа пустопорожніх «філософів» – як іронічно кажуть деякі люди – ми повинні визнати, що хліб, це їжа для душі, якої нам так часто не вистачає. Духовність є тою

сферою, де народжується віра, любов, осягнення краси. Найдревніші духовні традиції, на яких тисячоліттями стоїть і зростає людська культура, уже давно пропонують нам багато шляхів. Для нас, християн, це євангельський шлях. Цей шлях універсальний, що заключає в собі, як веселка у білому кольорі, багато шляхів. Мені здається, що в наш час, коли люди опинились фактично на краю прірви і почали розуміти, що цей шлях веде кудись не туди, вони обернулись і побачили, що у людства є ще скарби, якими ми знехтували. Хто з нас не бажає бути щасливим? Кожна людина цього бажає. Але древній мудрець сказав, що найголовніше щастя все ж залежить не від того, що зовні, а від того, що всередині нас. Протягом довгого часу ми намагались змінити і покращити те, що назовні. І, чесно кажучи, не далеко зайшли вперед. Тому сьогодні, певно, потрібно поглянути на серцевину людини, на те, що підіймає нас над світом природи, що може нас возвеличити, на те, з чого складається сама основа істинно людської культури, істинно людської духовності, що здіймається над світом природи у Вічність. за матеріалами: wordpress.com червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

27

Притча про Телевізор Одного разу вчителька початкових класів попросила учнів написати твір про те, що б вони хотіли, щоб Бог зробив для них. Увечері, коли вона перевіряла роботи, вона натрапила на один твір, який її дуже засмутив. В цей момент увійшов її чоловік і побачив, що вона плаче. «Що трапилося?» – запитав він. «Читай» – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика. «Господи, сьогодні прошу Тебе про дещо особливе: перетвори мене в телевізор. Я хочу зайняти його місце. Хочу жити як живе телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім’ю навколо себе. Щоб мене слухали, не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю. Хочу бути центром

28 СВІТЛО №36 лиcтопад липень 2015 СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати. Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений. Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене, коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все осторонь і проводили небагато часу зі мною. Боже, я не прошу багато... Я тільки хочу жити як живе будь-який телевізор. « «Кошмар! Бідний хлопчик!» – вигукнув чоловік вчительки. – «Що ж це за батьки такі?!» І тоді, вона зі сльозами на очах відповіла: «Це твір нашого сина ...» за матеріалами: dc.lviv.ua

Обі-Ван Кенобі та його дивовижне навернення

Сер Алек Ґінесс є одним із найбільш популярних акторів XX століття. Він став відомим завдяки участі у фільмах «Міст через річку Квай» (за роль підполковника Ніколсона у цій стрічці актор отримав Оскара), «Лоуренс Аравійський» та, звичайно, «Зоряні війни» (де він зіграв Обі-Ван Кенобі). Майбутній актор народився 1914 року у бідній розбитій родині; він ніколи не знав свого батька. Попри те, що хлопчик виховувався як англіканець, він втратив віру, шукаючи Бога в багатьох різних релігіях (зокрема у буддизмі). Навернувся він лише у 40, після неймовірного випадку в його житті… Сталося це у Франції, підчас зйомок фільму про отця Брауна, постаті відомої з повісті Ґ. К. Честертона, – священика, котрий розплутував кримінальні загадки. Ґінесс грав там головну роль. У перерві між зйомками, актор пішов на прогулянку невеликим французьким містечком, вбраний у сутану. Коли чоловік проходив біля якогось будинку, хлопець, котрий мешкав у ньому, підбіг до Алека та схопив його за руку в жесті, сповненому довіри. Малий подумав, що актор насправді є священиком. Хлопченя розповідало йому щось та показувало містечко. Довіра малого та позитивна реакція на появу католицького священика спричинилася до того, що Ґінесс вперше замислився над своїм ставленням до Церкви: «Продовжуючи прогулянку, я зрозумів, що Церква, яка пробуджує в дитині таку довіру до священика – навіть незнайомого – не може бути хитра чи жахлива, як її частенько описували. Тоді я почав відкидати завчені та закорінені стереотипи на тему Церкви», – описував актор свої перші

враження. Справжнє навернення сталося згодом. Метью, син актора, захворів на поліомієліт. Малюк був у важкому стані, у нього паралізувало частиною тіла. Тривали зйомки фільму про отця Брауна. Ґінесс, довідавшись про хворобу сина, побіг до храму: «Я біг так довго, аж знайшов католицьку святиню…в якій я ніколи не був. Я став на коліна. Віддихався. Вже за 10 хвилин я був втрачений для світу», – згадує він. Актор вирішив «підписати договір» з Господом: якщо Метью одужає, то, як батько, Ґінесс не буде заперечувати, аби він став католиком. І сталося. Метью одужав, а батьки вирішили записати його до школи, яку провадили отці єзуїти. Ґінесс почав багато читати про католицизм, зустрічатися зі священиком. Поїхав на реколекції до монастиря трапістів. Згодом до Церкви прийшла також його дружина. Багато знайомих подружжя згадує, що Ґінесси до кінця життя були вірними християнами. Пара, наприклад, регулярно молилася перед Пресвятими Дарами. Сер Алек Ґінесс помер 2000 року, у віці 86 років, і до кінця своїх днів чоловік був вдячний отцю Брауну – постаті, яку вигадав Честертон. за матеріалами: credo-ua.org червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

29

Ікона з живими очима Матір Божа Гваделупська (ісп. Nuestra Señora de Guadalupe) – одна з найбільш відомих католицьких святинь Мексики. Діва Марія об’явилася одному з перших християн Мексики Хуану Дієґо, після чого на його плащі чудом з’явився образ Богородиці. Цей плащ став відомий, як ікона Матері Божої Гваделупської. На місці зустрічі Хуана Дієґо з Богородицею був збудований собор, що згодом став найбільшою святинею та місцем паломництва не тільки у Мексиці, а й у цілій Латинській Америці. Нині святиня є однією з найбільш відвідуваних у католицькому світі – щорічно до неї здійснюють паломництво близько 14 мільйонів людей. За традицією, прийти поклонитися Діві Марії треба пішки, причому останні 100 метрів – з молитвою на колінах. Особливо велелюдно з 9 по 12 грудня, коли мексиканці святкують День Святої Діви Марії. Так, в грудні 2009 року до Мехіко прибуло рекордні 6,1 мільйона паломників.

ІСТОРІЯ Богородиця з 9 по 12 грудня 1531 року являлася селянинові-індіанцеві Хуану Дієґо Куаухтлатоатцин (Juan Diego Cuauhtlatoatzin). Перше з’явлення відбулося рано вранці 9 грудня 1531 року, коли Хуан Дієґо прямував зі свого селища до Мехіко. На пагорбі Тепейяк, біля руїн язичницького храму, несподівано засяяло яскраве світло і перед ним з’явилася прекрасна смуглява чорноволоса дівчина. На

30 СВІТЛО №36 лиcтопад липень 2015 СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

вигляд їй було приблизно 15 років. Вона мала дивне, блискуче вбрання – рожеву туніку і блакитну накидку із золотими зірками, що була підперезана чорною стрічкою (у ацтеків це була ознака вагітності). Молода жінка веліла Хуану передати християнському священикові такі слова: «Я – Діва Марія, Мати Істинного Бога, що дає і зберігає життя. На цьому місці треба побудувати храм, де твій народ і всі люди, які щиро просять мене про допомогу у своїх бідах і турботах, отримають її.»

Селянин відправився до францисканського єпископа Хуана де Сумарраґа (Juan de Zumárraga). Той прийняв його, але не повірив у розповідь. Повертаючись додому, Дієґо знову побачив на пагорбі Богородицю. Він повідомив її, що єпископ не повірив. Тоді Богородиця веліла селянинові наступного дня знову відправитися до єпископа і повторити прохання, підкресливши, що цього бажає Пресвята Діва Марія, мати Господа. У неділю Хуан Дієґо відправився спочатку до церкви, а вже потім до єпископа. Сумарраґа знову засумнівався і попросив Дієґо передати Богородиці, що йому потрібен який-небудь доказ. На пагорбі знову стояла Богородиця, немов би чекаючи Хуана, і попросила прийти сюди ж завтра, аби отримати «знак» для єпископа. В понеділок Дієґо збирався відвідати важко хворого дядька Бернадіно. Хвилюючись за свого родича, він забув про призначену зустріч із Богородицею і відправився повз пагорб, але все одно зустрів Діву Марію. Вона заспокоїла селянина, сказавши, що не варто поспішати до хворого, оскільки він вже одужав, але краще піти на вершину пагорба і забрати звідти докази для єпископа. Згідно з переказом, коли Дієґо піднявся на пагорб, він побачив, що безплідна донині вершина, незважаючи на зимовий час, була заповнена квітучими трояндами. Хуан зрізав декілька з них, а Богородиця допомогла загорнути їх в його плащ. На прийомі у єпископа селянин мовчки розгорнув плащ і троянди посипалися на підлогу. Усі присутні впали на коліна, оскільки побачили на плащі дивовижне зображення Богородиці. На пагорбі було збудовано храм на честь Діви Марії Гваделупської, куди стали стікатися тисячі паломників з усієї Америки. Після цих подій язичники-ацтеки стали масово хреститися за власним бажанням. Чернець Торібіо де Бенавенте (Toribio de Benavente) у своїй праці «Історія індійців Нової Іспанії» (Historia de los Indios de la Nueva España) написав, що впродовж чотирьох днів чотирнадцять із половиною тисяч чоловік прибули в його місію і їх було охрещено. У 1532-1538 рр. вісім мільйонів індіанців прийняли християнство. Всього через декілька років після з’явлення Матері

Божої відбулася християнізація всієї Мексики. Це стало початком євангелізації всієї Латинської Америки. У 1737 р. в Мексиці вибухнула епідемія, яка протягом восьми місяців забрала зі світу сімсот тисяч мешканців. Коли всі природні засоби вже не допомагали, мексиканці звернулися до своєї Покровительки. Після довгих молитов і Св. Сповіді і Св. Причастя вони склали урочисту обітницю, що вся Мексика буде посвячена Матері Божій з Гваделупи. Історики одностайно підтверджують, що пошесть припинилася саме тоді, коли вся країна була посвячена Марії. До посвячення щоденно на вулицях знаходили по кількасот померлих, а в день посвячення - тільки трьох!

14 листопада 1921 р. робітник Лучіано Перес поклав під образом букет квітів, у якому була захована бомба, що вибухнула, коли Перес вийшов із церкви. Вибух динаміту був настільки потужний, що спричинив цілковите спустошення у великому радіусі. Він покришив мармур на сходах, знищив металеві свічники, вигнув тяжкий хрест, що стояв на престолі, вибив шиби в прилеглих будинках. Проте не знищив образу. Більше того – навіть не подряпав скла, за яким він був.

19 вересня 1985 р. відбувся землетрус силою 8,1 бала за шкалою Ріхтера, який спричинив знищення столиці на тридцять процентів і смерть тридцяти тисяч мешканців. Базиліка з Чудотворним Образом у чудесний спосіб вціліла.

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЧЕЙ ДІВИ МАРІЇ Очі Богородиці виглядають як очі живої людини. Дослідження дозволили виявити маленькі судини-капіляри на повіках. Були ідентифіковані сліди мікроартеріальної циркуляції крові на периферії лівого ока. Вченим вдалося виявити в очах Діви Гваделупської явище рефлексії, яке можна спостерігати тільки у живих людей і яке неможливо створити за допомогою будь-яких методів живопису. В 1929 році штатний фотограф базиліки Альфонсо Марке виявив в правому оці Діви відображення бородатого чоловіка. Вивчивши багато інших знімків, він переконався, що зір червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

31

його не підводить, і сповістив про своє відкриття адміністрацію базиліки. Йому не повірили і заборонили розповідати про своє відкриття.

29 травня 1951 року один з учених, що займалися дослідженням образу, Хосе Карлос Салінас Чавес, також, вивчаючи фотографії (набагато більш кращої якості), зробив таке саме відкриття. За допомогою збільшувального скла він ясно розрізнив відображення бородатого чоловіка в правому оці і дещо гірше в лівому. Відкриттям зацікавилися офтальмологи і фізики. Групу з 20 фахівців очолив відомий в ту пору лікар-окуліст доктор Хавьєр Торроелья Буено. Вчені ретельно досліджували не лише фотографії, але і сам образ. Результати були оголошені 27 березня 1956 року. У своєму звіті дослідники писали, що їм вдалося виявити в очах образу Діви Марії присутність потрійного відображення, характерну для очей будь-якої живої людини (явище Пуркіньє-Сансона – три образи одного об’єкту, на який дивиться людина. Їх можна побачити, дивлячись в очі цієї людини за певних умов. Один знаходиться на поверхні рогівки, другий – на передній частині кришталика і третій – на задній частині кришталика). Ці відображення знаходяться точно там, де їм і належить бути, а деформація цих образів відповідає заломленню рогівки. Образ Діви Гваделупської має розмір 1450 × 1050 мм, а зіниці очей – діаметр близько 7 мм. Тонсманн збільшив розмір зіниць в 2500 разів. В правій зіниці ока Діви Марії дослідникові вдалося розпізнати відображення 12 фігур. Усі вони різного розміру, оскільки відобразилися в перспективі – так, немов би зобра-

32 СВІТЛО №36 лиcтопад липень 2015 СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

ження було фотографією того, що бачила Діва Марія. Відображення зафіксовані з неймовірною точністю, що дозволило Тонсманну ідентифікувати багатьох людей. Сцена відповідає тому моменту, коли Хуан Дієго розгортав свій плащ перед єпископом та іншими людьми, а Діва Марія дивилися на них із образа на плащі. Окрім Хуана Дієго, в групі фігур дослідник розрізняє сидячого індійця, що підняв очі до неба – це слуга єпископа. Повненький літній чоловік, що стоїть в профіль, з білою бородою – це єпископ Хуан де Сумаррага (його вигляд дуже схожий на портрет Сумарраги, написаний відомим художником Мігелем Кабрерой). Молодий чоловік, що стоїть поруч із ним – перекладач Хуан Гонсалес. У сцені є присутніми також темношкіра жінка, ймовірно, негритянка-рабиня і чоловік іспанського походження, що з задумливим поглядом погладжує бороду. Одним з аргументів на користь того, що наявність виявлених в очах відображень не може бути пояснена жодним раціональним способом, є розміри деталей. Так, добре видно сережку індійця, сльози на обличчях, зав’язки сандалей індійця, що сидить на землі, чітко обкреслений профіль цього ж індійця з «орлиним» носом, у іспанця – борода і вуса, що прилягають до щік та багато іншого. Зображеня мають деталізацію, що наближається до атомарного рівня. Усі результати наукових досліджень свідчать про одне – у світі більше не існує жодної картини чи фотографії з подібною мірою точності і деталізації. за матеріалами: turka-ua.net

Цікаві факти: 1. Руки Діви Марії мають невеликі відмінності: права – світліша, а ліва – темніша. Церква вважає це ознакою єдності між расами.

2. У 1791 році ювелір, який працював в храмі, випадково вилив на праву верхню частину ікони кислоту, що викликало пошкодження полотна. Впродовж місяця образ відновився без жодної реставрації.

3. 14 листопада 1921 року робочий Luciano Perez Carpio, іспанський анархіст, поклав квіти з вибухівкою до ікони. Вибух зруйнував мармурові сходи головного вівтаря, вибив вікна сусідніх будинків і зігнув латунне розп’яття, але образ жодним чином не постраждав. Лише в 1993 році ікону Богородиці захистили куленепробивним склом.

4. В основі побудови образу Марії Гваделупської закладено пропорції золотого перетину.

5. Зірки на плащі Діви Марії утворюють сузір’я, а їх розташування відповідає зимовому небу Мексики 12 грудня 1531 року в 10.26 ранку (день, коли Хуан Дієго розгорнув свій плащ перед єпископом). Візерунки на туніці Діви Марії відповідають рельєфу Мексики. Дослідження проводилися в період з 1981 по 1995 рр. Вчені – спеціаліст із науатль Маріо Рохас Санчес (Mario Rojas Sánchez), доктор Меро Ернандес Ілескар (Homero Hernández Illescas), астроном, разом із колегами з Франції.

6. 24 квітня 2007 року в Мехіко були легалізовані аборти до 12-го тижня вагітності. В цей час, образ в районі лона Діви Марії почав зникати, натомість виступило світло, що не було ні відображенням, ні артефактом. Світло утворило форму схожу на людській ембріон.

7. Космічне агентство NASA (США) опублікувало результати наукових досліджень, зроблених над іконою Божої Матері з Гваделупи. Сенсаційним став той факт, що офтальмологічний аналіз очей Марії показав зменшення сітківки ока при наближенні світла і розширення при його видаленні, як це буває з очима живої людини. Також вчені помітили, що температура тканини, на якій був зображений образ, відповідає температурі тіла здорової людини – 36,6 градусів. При прослуховуванні тіла Марії стетоскопом, вчені виявили відчутний пульс 115 ударів на хвилину, що відповідає серцебиттю дитини, яка знаходиться в утробі матері. Згідно з дослідженнями фахівців з NASA, фарби, якими була намальована ікона, ніколи не знаходили на Землі. СВІТЛО З ВИСОТИ • №35 червень 2015 №36 №37 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

33

ПІЗНЬОЦВІТИ Школа як виробництво, а не навчання

Починаючи з 19-го століття, коли освіта була вперше стандартизована, навчання в суспільній уяві було тісно пов’язане з віком. Шкільна система в давнину і тепер – це щось на зразок заводу: люди здобувають освіту «серіями», які залежать від їхньої «дати виготовлення». Якщо ви були виготовлені сім років тому, це означає, що прийшов час, щоб вивчити, наприклад, таблицю множення. І якщо вам десять і ви досі не освоїли таблицю, вас переведуть до «нерозумної» серії. Ідеальна логіка. Якби багато успішних людей, не довело, що ця логіка – хибна. Вони отримали свої навички у старшому віці. Вони – пізній квіт. Подивімося, хто вони і як вони це робили?

У 20 ВСЕ ЩЕ НЕ РОЗМОВЛЯВ АНГЛІЙСЬКОЮ Коли Джозеф Конрад став одним із титанів англійської літератури в 39, мало хто знав, що в 20 він ще не говорив англійською. Він вільно розмовляв польською та французькою мовами, виростаючи в Україні на Житомирщині, територія якої тоді була частиною Польщі. Він вивчив англійську мову на флоті. Коли Джозеф почав писати, він сам та його агент сумнівалися у його здатності спілкуватися англійською мовою з суспільно свідомими англомовними читачами. Та те, що Конрад був чужинцем, виявилося перевагою, і його англійський стиль письма став канонічним.

34 СВІТЛО №36 лиcтопад 2015 СВІТЛОЗ ЗВИСОТИ ВИСОТИ• •№37 №34/ /грудень травень2015

ХІБА БУВАЄ ЗАПІЗНО ВЧИТИСЯ? Навчання в зрілому віці може здаватися поганою справою, наче ви змагаєтеся зі всією талановитою молоддю. Та справа в тому, що якщо ви почнете щось робити раніше, то не обов’язково матимете кращий результат, ніж якби ви зробили це пізніше. Чи ви можете сказати, що Сталлоне гірший актор, ніж ті, які розпочали кар’єру в підлітковому віці? Чи Джулія Чайлд стала гірше готувати тільки тому, що вона почала займатся цим у 30? З Фауджою Сінгхом все ще простіше: просто завершуючи марафон, він уже перемагає. Для справедливості варто сказати, що в деяких сферах, як от музика чи інформатика, успішне пізнє покликання є рідкістю.

Причини, чому люди розкриваються пізніше: БАТЬКИ Життєві обставини «пізньоцвітів» дозволяють припустити, що вони могли б розквітнути раніше, якби ці обставини були трохи іншими. Батько Поля Сезанна був банкіром і протестував проти синового бажання вивчати мистецтво, уявляючи його також банкіром, всіма способами не даючи Полеві отримати освіту художника. Звичайно, якщо ви дійсно постановили собі щось, навіть батьки не зможуть зупинити вас.

ГЕОГРАФІЯ Джозеф Конрад просто народився в неангломовній країні. Проте, в підсумку, це стало радше його перевагою, адже невідомо, чи зумів би він виробити свій оригінальний стиль, якби виріс у Англії.

ФІНАНСИ Сильвестр Сталлоне спочатку хотів бути актором, але те, що його виселили з квартири, змусило його зніматися у непристойних відео за $ 200 за два дні роботи, поки він не зробив славнозвісний прорив з фільмом «Роккі» у ролі боксера.

РОБОТА НЕ-МРІЇ Для деяких людей причиною пізнього розквіту є щось більш буденне – вони просто були на неправильній, але хорошій роботі занадто довго. Рейд Хоффман з успіхом працював на компанію Paypal. Марта Стюарт була успішним брокером на біржі. Джулія Чайлд мала стабільну робота в уряді. Але, як пізніше показало їхнє життя, вони були здатні на щось значно більше.

ПРОСТЕ НЕЗНАННЯ Фауджа Сінгх в молодості постійно займався бігом як аматор, та коли його син загинув у будівельній аварії, Фауджа поглянув на життя по-іншому. Спочатку він впав у депресію. Потім він перебрався з Індії в Англію, де він вперше дізнався, що таке марафон. Коли з’явився на тренування, то думав, що це 26 кілометрів, Виявилося, що марафони 26 миль (41 км) завдовжки. Він, як і раніше, бігає марафонські дистанції, навіть у віці 102 років. Іноді незнання є благом. Анна Віталь, Анастасія Борко, Founders&Founders dyvensvit.org

№35 червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №36 лиcтопад 2015 №34 / грудень травень 2015

35

ДОБРЕ КІНО Топ-5 кращих різдвяних і новорічних фільмів. Згідно даних інтернет-опитувань, пропонуємо вам список найкращих різдвяних та новорічних фільмів, сповнених надії, добра, чудес та веселих пригод з хорошим закінченням. Давайте передивимось їх ще раз!

«Чудо на 34-й вулиці»

США, 1947, режисер – Джордж Сітон

«Різдвяний будиничок»

США-Канада, 2008, режисер – Майкл Кампус,

Біографічна стрічка, присвячена одному із найвідоміших художників сучасності Томасу Кінкейду. Майбутньому художнику добитися визнання і всесвітньої популярності допомогло нещастя – його мама ледь не втратила свого будинку. Щоб допомогти мамі розрахуватися з боргами, молодий художник береться за пензель і фарби.

36 СВІТЛО №36 лиcтопад липень 2015 СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

Менеджер магазину умовляє старого чоловіка Кріса зіграти роль Санта-Клауса у вуличному різдвяному святі. Свято вдається і Крісові пропонують роботу. Неприємності починаються, коли він відмовляється продавати дітям застарілі іграшки. Більше того, починає заявляти, що він і є справжнісіньким Сантою. Далі він доводить свою «справжність» не тільки словом але і ділом, в ході чого знайомиться з маленькою дівчинкою Сюзан. Вона живе без батька і мріє, щоб ї ї мати і сусід-юрист жили разом. Кріс-Санта допомагає їй здійснити свою мрію.

«Чарлі і шоколадна фабрика»

США, 2005, режисер – Тім Бертон,

«Реальна любов»

Великобританія-США-Франція, 2003, режисер – Річард Кертис

Дія відбувається в Румунії: Клементина викладає дітям французьку мову, ї ї день закінчується і вона квапиться додому, по дорозі їй зустрічається кинутий край дороги брудний автомобіль. Вона не зупиняється, а продовжує рухатися у бік будинку, не підозрюючи, що сталося з людьми в автомобілі – матір’ю і дочкою – підлітком, минулої ночі.

Які чудеса чекають вас на фабриці Віллі Вонкі? Тільки уявіть: трав’яні луги з солодкого м’ятного цукру в шоколадній кімнаті... Можна проплисти по Шоколадній річці на рожевому цукровому човні... Або поставити досліди з льодяниками, що ніколи не тануть в Кімнаті винаходів... Подивитися на дресированих білок у горіховій кімнаті... Ви знайдете стільки смішного, таємничого і захоплюючого в цій пододорожі, що вона стане для вас такою ж приємною і солодкою, як солодка паличка з вершковою помадкою від Віллі Вонкі. за матеріалами: kinopoisk.ru

«Сам удома»

США, 1990, режисер – Кріс Коламбус,

Дев’ятирічний Кевін вважається найбезпораднішою і найбільш набридливою дитиною у родині. Але в результаті передвід’їздного поспіху батьків, він залишається один у двоповерховому будинку, в той час як усі його родичі вирушають у передріздвяну подорож до Парижу. В той час, як вони, виявивши, що Кевіна немає, намагаються повернутися додому, він успішно справляється з господарством і навіть з двома грабіжниками, що вирішили скористатись різдвяними святами щоб пограбувати пусті домівки. червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015

37

38 СВІТЛО №36 лиcтопад липень 2015 СВІТЛО СВІТЛОЗЗЗВИСОТИ ВИСОТИ ВИСОТИ•••№37 №35 №34/ //грудень червень травень2015 2015

• На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї •

• На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброді ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї • На ші доброд і ї •

39

червень 2015 СВІТЛО З ВИСОТИ • №37 №35 №36 липень лиcтопад 2015 2015 №34 / грудень травень2015