Костюм на сцені і подіумі (exhibition catalogue 2016) by Andriy Shalygin

Міністерство культури України Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Ukrainian Fashion Week

V Всеукраїнський мистецький проект театральних художників України «Театр без театру»

КОСТЮМ НА СЦЕНІ І ПОДІУМІ

Міністерство культури України Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Ukrainian Fashion Week

V Всеукраїнський мистецький проект театральних художників України «Театр без театру»

КОСТЮМ НА СЦЕНІ І ПОДІУМІ

Київ 2016

Вислослюємо подяку за допомогу у здійсненні проекту Дирекції художніх виставок України Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Національній опері України Національному академічному драматичному театру ім. Івана Франка Національному академічному театру російської драми ім. Лесі Українки Державному Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса Київському академічному Молодому театру Театру «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ» Ірині Данилевській Андрію Білоусу Володимиру Босаку Сергію Владикіну Ользі Говді Володимиру Карашевському Тетяні Руденко Андрію Чебикіну

Мі н і с те р с т в о к ул ьт у р и Ук р а ї н и

29.03–15.04.2016 Куратори проекту Сергій Васильєв Олександр Клековкін Концепція експозиції Сергій Васильєв Олексій Залевський Координатори проекту Ігор Гавриш Зінаїда Шевченко Документація проекту Ірина Несміянова Директор з виставкової діяльності ІПСМ НАМ України Владислав Тузов

2012 року в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України ми розпочали виставково-дослідницький проект «Театр без театру». Його ідея полягала в тому, щоб оприлюднити та ввести в поле публічного обговорення доробок українських художників театру. Сценографія є чи не найпотужнішою ланкою сучасної національної сцени. Однак багато хто сприймає творчість майстрів цього фаху як щось надто утилітарне, минуще, підпорядковане конкретним завданням діяльності великого театрального механізму. Не дивно, що, на відміну від живописців, скульпторів, графіків, винахідників інсталяцій та навіть авторів стріт-арту, роботи сценографів рідко демонструються на виставках та потрапляють до сфери уваги мистецтвознавців. Таке становище здавалося нам несправедливим — насамперед через те, що пластичні та візуальні пошуки художників театру часто знаходяться на вістрі загального мистецького процесу, синхронізуються та резонують з тим, що роблять найпроникливіші представники contemporary art. Гадаю, ми не помилилися. Це довели проведені за цей час виставки, на яких блискуче підтвердили свою високу репутацію такі визнані майстри як Андрій Александрович-Дочевський, Ігор Білецький, Олена Богатирьова, Олександр Друганов, Ганна Іпатьєва, Володимир Карашевський, Катерина Корнійчук, Марія Левитська, Ігор Несміянов, Наталя Рудюк та багато інших. Виявилося, що за межами сценічного простору всі вони продовжують творити власний театр. І навіть більше — театр життя. Показані в галереї ІПСМ НАМ України твори — макети, ескізи костюмів та декорацій, інсталяції, колажі, живопис, фото, відео — виявили, окрім суто технологічної майстерності та концептуального завзяття, ще й громадянський темперамент цих художників. Їхню зануреність в суспільну проблематику, гостре відчуття больових точок соціуму глядачі, зокрема, побачили на виставках «Борітеся — поборете» (2014) та «Авто/Портрет» (2015). Водночас, як від початку прогнозували автори проекту, «Театр без театру» перетворився на своєрідну лабораторію, дискусійний майданчик, фабрику ідей. Ділячись один з одним та з публікою своїми знахідками та ідеями, художники заочно вступали у вимогливий діалог, фіксували реальний стан справ у своєму професійному цеху, визначали перспективи розвитку свого ремесла. Не менш важливо для нас і те, що кожна експозиція, представлена за ці п’ять років, спонукала до дискусій та роздумів про майбутню професію молодь — на виставці проводили семінари та обговорення студенти Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. А ще ми пишаємося тим, що наша ініціатива виявилася не лише цікавою для самих сценографів, які отримали можливість регулярно демонструвати свої роботи, але й привернула до них увагу музеїв та, хоч як дивно це пролунає, театрів, де тепер періодично влаштовуються невеличкі експозиції цих майстрів. Консолідувавши представників цієї мистецької корпорації, ми й самі будуємо нову систему партнерства — до проекту «Театр без театру» вже долучилися Музей театрального, музичного та кіномистецтва України та Київський Національний музей російського мистецтва, а з цього року ще й Ukrainian Fashion Week. Разом з художниками театру ми намагаємося формувати простір нових, актуальних смислів. І не збираємося зупинятися на цьому шляху. Віктор СИДОРЕНКО директор Інститут проблем сучасного мистецтва, академік НАМ України

Останні два десятиріччя ми спостерігаємо справжній ренесанс театрального костюма. Подекуди він фактично виконує роль основного візуального акценту вистави, навіть замінюючи собою декорацію. Часто зустрічаємося із випадками, коли актори грають на геть порожній сцені, і лише їхній одяг несе інформацію про історичні обставини твору. Ще частіше костюм коментує характер героя. Із деякими застереженнями можна навіть говорити, що ера дійової сценографії в театрі поступилася ері дійового сценічного вбрання. Адже костюм сьогодні не лише виступає у традиційній ролі партнера актора, диктуючи виконавцеві, скажімо, пластичний малюнок ролі, а глядачеві допомагаючи краще розуміти сутність сценічного образу, — він нерідко стає головним інтерпретаційним знаком сценічного задуму. Можна припустити, що серед інших елементів сучасної вистави костюм чи не найточніше виявляє тенденції часу, фіксує стиль доби. Але те саме, зрештою, робить і мода (fashion). Театр пише силует часу, мода надає йому актуальну повсякденну форму. На початку минулого століття поет Максиміліан Волошин, описуючи в збірці есе «Лики творчості» звичаї парижан, проникливо зазначив, що французький кравець мусить бути і археологом, і істориком, і живописцем, а в тамтешній театр публіка ходить «зовсім не для того, щоб бачити складне, страшне, голе людське обличчя, заткане сірим павутинням життя — вони йдуть, аби дивитися, вивчати та обирати нові маски». Але водночас — і плаття. Найпалкішими завсідницями паризьких театральних прем’єр, за спостереженням поета, були перші місцеві чепурухи. Наступного ж дня за фасонами суконь, в яких хизувалися на сцені актриси-етуалі, вони кроїли власний одяг. Гадаємо, кращі українські театральні художники по костюмах сьогодні дуже нагадують тих своїх паризьких колег. Прикметно, що вони не лише створюють костюми для вистав, але й часом виступають як дизайнери одягу й поза сценою. Отже театр диктує суспільству моду, а мода надихає театр. Власне, вона сама часто перетворюється на театр. Йдеться не тільки про покази колекцій, що, як правило, нагадують яскраві шоу і перформанси. Чаклуючи в своїх ательє та студіях над фасонами нових піджаків та суконь, кутюр’є як і театр, намагаються виявити стиль часу, вгадати його тенденції. Майстерні модельєра і художника — обидві — є лабораторіями та фабриками нових пластичних концепцій. Театральні костюми рідко потрапляють до музейних колекцій — там, як правило, залишаються тільки їх ескізи. Мода, хоча розпочала з 1970-х років експансію в зали музеїв та галерей, теж, по суті, й сьогодні є там падчеркою. Ії, звично, протиставляють «високому» мистецтву, підозрюючи у надмірному практицизмі. Але ж і театральний костюм створюється винятково з практичною метою. Він призначений для того, аби його носити. І зношувати. На виставці «Костюм на сцені і подіумі» ми хочемо звести в одному просторі витвори українських театральних художників і дизайнерів одягу. Не для протиставлення — батлу, агону, змагання. А для діалогу, вдивляння одне в одного. Чи може унікальне ставати масовим, а призначене для повсякденності претендувати на винятковість? Як формуються стиль часу? Як костюм репрезентує його носія, що саме здатен виявити в людині? Чи не є територія арт-моди місцем, де відбувається дифузія між театром і fashion? Це далеко не всі питання, що їх ми намагалися висвітлити в нашому проекті. Сергій ВАСИЛЬЄВ завідувач відділу культурних стратегій, ініціатив та технологій ІПСМ НАМ України, куратор проекту

Виставку «Костюм на сцені і подіумі», як і усі попередні театральні проекти Інституту проблем сучасного мистецтва, спрямовано проти стін, які розділяють нас, і на пошук відповіді на найголовніші запитання: що таке мистецтво / що таке не мистецтво? Проект «Театр без театру» — це спроба подолати межу між театром як традиційним комунальним закладом, який споконвіку функціонує у майже незмінних культурних, економічних та юридичних рамках, і театральністю, котра розпорошена у найрізноманітніших формах, навіть у житті тварин, як про це писав пропагандист «театру для себе» Микола Євреїнов. Розхитування і руйнування стін — не чиясь примха, але вимога часу, жити в якому з учорашньою картиною світу, вже неможливо, бо небезпечно — як дальтонікові навпроти світлофора. Хиткими сьогодні стали кордони видів і жанрів мистецтва, а врешті й самого «мистецтва / не мистецтва», але одночасно все очевиднішими стали спільні риси між сценою і подіумом, об’єднаними не лише живими виконавцями, котрі діють, демонструють себе, свою пластику, ролі, костюми, підкоряючись задумові режисера, балетмейстера або дизайнера, а й залежністю від моди, якій вони підкоряються й одночасно створюють її. Що первинне, а що вторинне — чи митці почули нову мову у часі, чи, навпаки, створивши нову, штучну мову, примусили глядача дослухатися до неї, підкорили, змінили його сприйняття, а врешті й саме життя? Щоразу по‑різному. Однак у будь-якому разі зрозуміло, що зміна або, навпаки, консервація мови, поширення нової моди — це індикатор стану суспільства, його здатності до реформ або посилення консервативних тенденцій. У консервативних суспільствах ці мови зазвичай лише вдосконалювалися й урізноманітнювалися. Однак у динамічні часи навіть у найповільніших країнах відбувалися радикальні перевороти, коли замість звичної мови і системи жанрів впроваджувалися інші, а це означало, що, переходячи з однієї системи уявлень в іншу, зі старих будинків і кімнат — у нові, людина відчувала потребу у зміні способів описувати своє нове життя. Відкидаючи уявлення про трьох китів, на яких нібито трималася планета, людина несподівано — із подивом і роздратуванням — дізнавалася, що мешкає на планеті, котра обертається навколо Сонця. Все це — не нагромаджувало, але заперечувало попереднє знання, технологічні навички і вміння. Чи з’явилися нові тенденції у нашому житті, чи змінилася наша картина світу і чи вплинула нова мода на мову театру і мову подіуму? Сьогодні, здається, вже ніхто не наважиться впевнено стверджувати, що те або інше явище є (або не є) твором мистецтва. Визначати належність того або іншого твору до високого мистецтва або навпаки до ярмаркового кітчу лише за місцем його демонстрації (філармонія, театр, виставковий зал), тобто за інерцією культурної традиції, сьогодні вже неможливо, адже насправді мистецтво — не там, де воно оголошено, а там, де його побачив глядач. А це означає, що кожного разу глядач мусить сам визначатися у питанні: що таке мистецтво? Олександр КЛЕКОВКІН завідувач відділу науково-творчих досліджень, інформації та аналізу, куратор проекту

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Андрій Александрович-Дочевський Віктор Анісімов Олена Буреніна Поліна Веллер Вікторія Гресь Олена Дробна Олександр Друганов Ганна Духовична Олексій Залевський Андрій Злобін Ганна Іпатьєва Володимир Карашевський Богдан Касс Катерина Корнійчук Валентина Кузьмічова Марія Левітська Сергій Маслобойщиков Ігор Несміянов Вікторія Ноженко Борис Орлов Олексій Родіонов Олена Романова Наталія Рудюк Кирило Харитонцев Оксана Чепелик Яна Червінська

АНДРІЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ-ДОЧЕВСЬКИЙ

Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки, п’ятикратний володар премії «Київська пектораль», а також Медалі Мічеслава Дембовського (Польща). Працює в галузі станкового живопису, сценографії, театрального плакату. 1983 року закінчив НАОМА. З 1991-го — головний художник Національного театру ім. Івана Франка. З 2004-го — завідуючий кафедрою сценографії НАОМА. Учасник багатьох міжнародних та вітчизняних виставок. Здійснив понад 80 вистав на сценах театрів України та Польщі. «В кожному сюжеті, глибоко, архетипічно, приховані витоки міфу. На початку кожної роботи я намагаюся віднайти чи розгадати приховану міфологічність твору. Кінець кожного століття є певним підсумком 100-річного часу, що минув. Кожний початок століття є певним прогнозом, або переосмисленням міфу. Пошук адекватної форми для переосмислення міфу стає естетичним завданням. Форма і є змістом. У формі, що відповідає новій трактовці міфу, захована та сюрпризність, яка народжує несподіваність нової думки».

«Дама без камелій» Т. Реттігена. Ескізи костюмів. Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. 1991

ВІКТОР АНІСІМОВ

Відомий український дизайнер. Першу колекцію «Сукня з вішалки» показав на першому Українському Тижні Моди у 1997 році. Головна легенда про творчість Віктора Анісімова народилась на міжнародному конкурсі дизайнерів «Адміралтейська голка». Зі словами «У хлопця колосальний потенціал!» історик моди Олександр Васильєв порадив дизайнеру-початківцю навчатися в Париж. Хлопець в Париж не поїхав і профільної освіти не здобував принципово. На початку творчого шляху багато експериментував з інженерним конструюванням одягу та речами-трансформерами: для Анісімова було важливо знайти нову реалізацію для кожної речі, передумати її будову та функцію. Спідниця могла перетворитися на штани, капюшон — на шарф, рукава відстібалися, а кишеня ставала сумкою. Згодом експерименти перейшли у крій та роботу з деталями, завдяки чому базовий утилітарний одяг стає унікальним дизайнерським продуктом. І неодмінно з почуттям гумору — без нього не обходяться ні колекції, ні постановки. Віктор Анісімов тричі був відзначений премією Best Fashion Awards у номінації «Найкращий дизайнер чоловічого одягу». Серед шанувальників дизайнера є чимало фанатів його ескізів: вони виглядають як план-конспект показу, модельний ряд та міні-розповідь про колекцію.

Колекція Spring/Summer 2007

ОЛЕНА БУРЕНІНА

Олена Буреніна — дизайнерка, бренд якої стійко асоціюється із сучасним мистецтвом. Творчість Олени Буреніної — це неординарність, неоднозначність та емоційність, сполучені зі складним кроєм та бездоганною якістю. Колекції бренду Elena BURENINA — це поєднання бунтарського та жіночного, це внутрішня суперечність, яку ми відчуваємо кожної миті нашого життя. «Я дотримуюсь імпульсу, спалаху в голові. Яскравий спалах — і я бачу образ, експресивний, глибокий, — розповідає Олена. — Завжди образ. Тобто образ панує. Я ніколи не мислю виточками. Я поняття не маю, пальто буде таке або таке, штани такі або інші… Це не має значення. Завжди важлива суть, те, що ти хочеш сказати», — підкреслює у своїх інтерв’ю дизайнерка. Олена Буреніна завжди наголошує, що їй важливо працювати для тих, хто розглядає творчість не як засіб для існування, а як мету життя. «Людина повинна приймати, сприймати, читати між рядків, не ставитися до одягу утилітарно, вміти прожити образ, використати потік енергії, який вкладає у свою роботу дизайнер». Колекції бренду Elena BURENINA висвітлюються в українських, японських, іспанських, французьких, італійських та бразильських fashion-виданнях і постійно привертають особливу увагу впливових у сфері моди особистостей.

Колекція Spring/Summer 2011

ПОЛІНА ВЕЛЛЕР

У своїй творчості молода дизайнерка Поліна Веллер робить ставку на найсуворішу геометричність форм та несподівані матеріали: трапецієподібні спідниці та прямокутні топи з яскравого однотонного пластика. Всередину цих сучасних «обладунків» вона поміщає своїх моделей, не створюючи між теплим живим тілом і «байдужим» пластиком ніякої «буферної зони». Дизайнерка дає відповідь на питання: «Пластик — живий чи мертвий?». Пластик вважається штучним, «суворим» матеріалом, в якому немає тепла. З іншого боку, пластик — живий і поступливий: недарма ж гнучку людину називають «пластичною». Нетрадиційні для fashion-колекцій матеріали і форми перетворюють одяг дизайнера на арт-об’єкти, якіможнаносити. Саме завдяки своєму унікальному стилю бренд Polina VELLER є одночасно як резидентом UkrainianFashionWeek, так і резидентом фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST.

«Вільні як птахи». Капсульна колекція. ГОГОЛЬFEST ’2014

ВІКТОРІЯ ҐРЕСЬ

VICTORIA GRES — це інтелектуальний одяг з підкреслено декоративними рішеннями. Це вічні цінності, що будуть передаватися у спадок, одяг, до якого клієнти Дому незрідка ставляться як до витвору мистецтва. Його носять, щоб отримувати насолоду — чуттєву, тактильну, інтелектуальну. Цей одяг змушує думати, прагне дивувати, вражати і викликати захоплення. Одним із найважливіших своїх напрацювань дизайнерка вважає використання старовинних мережив, але не в прямому їх прочитанні, а в адаптації та створенні на їхній основі принтів полотен і малюнків для бренду Victoria Gres. У поєднанні з вінтажним текстилем — мереживами, вишивками, раритетними тканинами — сучасні колекції збагачуються своєрідним історичним шлейфом, зруйнувати який не можуть ані сезонні віяння, ані кон’юнктура глобальних модних процесів.

Капсульна колекція. 2015

ОЛЕНА ДРОБНА

2000 року закінчила НАОМА (майстерня Данила Лідера). Починаючи з 1998-го як сценограф та художник по костюмах здійснила близько 30 вистав на сценах Національного театру ім. І. Франка, майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», Київського Молодого театру. З 2007-го — головний художник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки. Автор просторового вирішення постійної музейної експозиції, присвяченої творчості сценографа Давида Боровського, а також плакатів та дизайну буклетів до спектаклів Театру ім. Лесі Українки. «Працюючи над костюмом, завжди дію з опорою на “трьох китів“: “персонаж за текстом — режисерське бачення характеру — конкретний актор”. Вважаю, що нехтування актором є великим злом для вистави, бо індивідуальність, енергетика, харизма кожного виконавця може бути як підсилена, так і “заземлена” костюмом. Розумію костюм, зокрема, як своєрідного посередника між сценічним образом, яким його уявляє режисер, та безпосередньо виконавцем з його властивостями. Відповідно працюю “від актора”, бо все інше можна відкоригувати, а Божий дар — ні».

Ескізи костюмів синьйора Капулетті/Мотнеккі, синьйори Капулетті/Монтеккі, Меркуціо та фото з вистави «Джульєтта і Ромео». Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. 2014 22

АЛЕКСАНДР ДРУГАНОВ

1989 року закінчив НАОМА. Працює у галузі сценографії, живопису, графічного дизайну, фото, перформансу та відео-арту. Учасник численних всеукраїнських та міжнародних виставок. Автор 15 персональних експозицій. Як сценограф оформив близько 30 вистав. Лауреат премії «Київська пектораль» за спектакль «Morituri te salutant» в Національному театрі ім. Івана Франка, премії «Йорик» — за «Фауст-фрагмент». Створював музичні кліпи для груп «ВВ» та Pianoboy. Викладач Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. «Жити тут і тепер кожну мить свого буття. В житті все складається за принципом: чого шукаєш, те і знайдеш. Чим сильніше бажання, тим скоріша відповідь. Якщо є внутрішній запит, коли б він не виник, обов’язково настане час для відповіді на нього. Творча робота — це така собі подяка художника Богові і Світу за надані ідеї. Людина — крамничка цінностей. Необхідно знайти це багатство і розпорядитися ним з розумом. Зберегти силу і легкість переживання, з якого народжується ідея, до закінчення реалізації цих переживань в ту чи іншу творчу форму. Ми. Всі. Вільні. Робити. Те. Що. Ми. Хочемо. Робити».

Вистава «NAMBO» за новелою «Обдурена» Т. Манна, реж. Д. Богомазов. Ескізи костюмів. 1997

Вистава «Буратин 2», реж. Д. Богомазов. 1996

Балет «Перехрестя», хореограф-режисер Р. Поклітару. Концепція, відео, декорації, костюми. 2012

Вистава «Гамлет», реж. Д. Богомазов. 2009

АННА ДУХОВИЧНА

2002 року закінчила НАОМА (майстерня Данили Лідера). Працює у галузі сценографії, монументального живопису, вітражу, архітектурного дизайну. Починаючи з 1976 року, бере участь у вітчизняних та міжнародних виставках. Автор музейного простору та зовнішньої реклами Київського ТЮГу на Липках. 2015го дебютувала як сценограф і художник по костюмах виставою «Мама сказала “ні!“» в Національному театрі ім. Івана Франка. З 2016-го працює художником-постановником на телеканалі СТБ. «Ще в дитинстві в якийсь момент до мене прийшло розуміння того, що я художник. Це було абсолютно природно, на відміну від імені, яке мені досить довгий час здавалося чимось дивним, цілковито відокремленим від якостей кожної неповторної особистості. Творчість, з самого початку, визначилася яскравим відчуттям безмежного простору, поза звичних законів буття. У цьому просторі театр, на мою думку, це витончена емоційна архітектура, винайдена кожної миті».

Вистава «Мама сказала “ні!“», реж. А. Май. Ескізи костюмів

Ескіз костюму до вистави «Ніч ніжна»

ОЛЕКСІЙ ЗАЛЕВСЬКИЙ

Журналісти називають його «королем авангарду», клієнти обожнюють його одяг, а він скромно каже, що просто робить свою роботу. Олексій Залевський сміливо експериментує у кожній своїй колекції. Він створює одяг для людей, які не бояться виділятися і готові створеним образом заявляти про своє ставлення до світу. А непересічні fashion-шоу, на які завжди очікують та які стають надзвичайно яскравими подіями Ukrainian Fashion Week, вправно епатують публіку і привертають увагу не тільки української преси, а й журналістів за межами України. У червні 2014 року на 17-му Шанхайському Міжнародному кінофестивалі (SIFF) відбулася світова прем’єра фільму-мюзиклу «Джок» (Z Joke). Це перша робота Олексія Залевського як режисера повнометражного фільму. Фільм отримав нагороди на London International Filmmaker Festival of World Cinema у номінаціях за «Найкращу режисуру» та «Найкращу музику до фільму». Олексій Залевський є членом Експертного комітету Ukrainian Fashion Council (Українська Рада Моди) та постійним членом журі Всеукраїнського конкурсу молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє».

Костюм-оммаж Соломії Крушельницькій

АНДРІЙ ЗЛОБІН

Заслужений діяч мистецтв України. 1982 року закінчив Кримське художнє училище, а 1993-го — Львівську академію декоративного та прикладного мистецтва (майстерня монументального живопису Євгена Лисика). З 1983 року бере участь у художніх виставках, з 1994-го працює як художник театру і кіно, сценограф і автор розпису декорацій у багатьох власних виставах. Створив понад 50 балетних та оперних вистав в театрах України, Росії, Латвії, Македонії. Художник-постановник більшості вистав театру «Київ модерн-балет», зокрема, тих з них, що були відзначені премією «Київська пектораль». «Спочатку приходить відчуття порожнечі сценічного простору. Поступово вона починає наповнюватися образами, які конкретизуються із зануренням в матерію твору. За тим структуруються в чітке образне бачення вистави — з її сюжетом, дійовими особами, музикою, мізансценами і виконавцями. В цьому просторі художник взаємодіє з калейдоскопом різних проявів, уявлень та інсценізацій, які захоплюють і народжують нові світи і смисли, черпаючи натхнення в картинах сьогодення і містичній силі архаїки, простоті щоденних людських відносин і величі природи, мудрості давніх релігій і шаленстві чуттєвості».

Ескіз до балету «Жізель». Театр «Київ Модерн-балет». 2016

Балет «Лебедине озеро». Сцена з вистави. Театр «Київ Модерн-балет». 2013

Балет «Палата № 6». Сцена з вистави. Театр «Київ Модерн-балет». 2008

АННА ІПАТЬЕВА

1995 року закінчила НАОМА (майстерня монументального та храмового живопису Мколи Стороженка), а 1998-го — тут саме асистентуру-аспірантуру. З 1988-го бере участь в художніх виставках в Україні та за кордоном. Як художник по костюмах дебютувала 1994 року (балет «Евпраксія» в Харківському театрі опери та балету). АТОБі, до якої вперше розробила ескізи костюмів і захопилася театром. З цього часу розробляла і втілювала костюми до багатьох театральних постановок і музичних кліпів. Випустила понад 50 балетних та оперних вистав в театрах України, Росії, Германії, Чехії, Латвії, Македонії. Автор костюмів до більшості вистав театру «Київ модерн-балет», зокрема, тих з них, що були відзначені премією «Київська пектораль». «Необмежений простір фантазії матеріалізується і втілюється в образі. Простір кожної нової театральної постановки — майданчик для виявлення, творча подорож і стрибок у світ народжуваної містерії. До створення театрального костюму ставлюся, як до роботи над скульптурою, що створюється з тканини, рухів, смислів, форм, фактур, кольору і їх різноманітних комбінацій. І мені подобається, що кожну нову постановку можна порівняти із зануренням в певний світовимір, який усвідомлює, трансформує і актуалізує реальність. Тому завжди в першу чергу важливо, що і як ми транслюємо».

Балет «Жізель». Ескізи костюмів. Театр «Київ Модерн-балет». 2016

Балет «Лебедине озеро. Сучасна версія». Сцена з вистави. Театр «Київ Модерн-балет». 2013

Балет «Геревень». Сцена з вистави. Театр «Київ Модерн-балет». 2012

ВОЛОДИМИР КАРАШЕВСЬКИЙ

1981 року закінчив НАОМА (майстерня Данила Лідера). В різні роки працював художником-постановником учбового театру при Київському інституті культури, головним художником Київського ТЮГу, Київського Молодіжного театру, Камерного театру-студії, театру-студії «Будьмо». З 1996 по 2015 — художній керівник експериментальної лабораторії Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. З 2010-го — головний художник Київського Молодого театру. Тричі отримував премію «Київська пектораль». Лауреат премій у галузі сценографіі — ім. Ф. Нірода (НСТДУ) та ім. Д. Лідера (НСХУ). Неодноразовий учасник міжнародних виставок та проектів. «Я достатньо замкнена людина, і спеціально нічого не спостерігаю. Безумовно, я багато що помічаю, проте це дуже мало впливає на мої художні пошуки. Я не ставлю перед собою жодних глобальних завдань. Мені здається, набагато важливішим є доходити до суті доступних нам речей, ніж гнатися за багатоманіттям та яскравістю форм. Мені дуже подобається східна мудрість, де мовиться, що зрозуміти море можна, зрозумівши одну лише краплину. Таємниця є завжди і вона нікуди не зникне».

«Картин не буде» за повістю «Стара» Д. Хармса, реж. Д. Айше. Костюми Ольги Новікової, Володимира Карашевського. Центр Леся Курбаса. 2015

БОГДАН КАСС

Бренд KASS по‑філософськи глибоко підходить до вибору тем своїх колекцій, замислюючись про межі — чи то власних можливостей, чи індивідуальної сві‑ домості — та прислухаючись до вимог соціуму. Дизайнер вважає, що кожна людина — це оригінальне творіння: як всередині, так і зовні. Розвиток вну‑ трішнього світу не мусить відходити на другий план, а самовдосконалення має відбуватися зсередини. Богдан Касс наполягає на тому, що місія дизайне‑ ра — робити людей гарними, створюючи образ без тілесних змін і вражаючи епатажністю. Джерелом натхнення є люди, їхня манера поведінки, харизма. KASS — улю‑ бленець молоді. Дизайнер створює в одязі вдалу комбінацію зовнішньої краси та зручності, що є важливим чинником для сучасного ритму життя.

Колекція Autumn/Winter 2016–2017

КАТЕРИНА КОРНІЙЧУК

1985 року закінчила НАОМА (майстерня Василя Чебаника), 1989-го — аспіран‑ туру Академії мистецтв СРСР (майстерня Михайла Дерегуса). Працює в галузі станкової графіки, живопису, інсталяції, сценографії та театрального костюму. Брала участь у близько 40 виставках в Україні та за кордоном, міжнародних пле‑ нерах живопису та ленд-арту. Автор 15 персональних експозицій та 7 куратор‑ ських проектів. Починаючи з 1996 року, як сценограф та художник по костюмах здійснила понад 25 вистав. Відзначалася призами міжнародних художніх сим‑ позіумів, бієнале та театральних фестивалів. «Коли вступаєш у світ театру, опиняєшся у владі двох стихій: стихії дії та сти‑ хії почуттів. Іноді дією стає сам рух почуттів, що народжує характер та образ сценічного дійства. Сценічні костюми забезпечують глядачеві інформацією про характер персо‑ нажа, його соціальний статус, стать, вік та, власне, індивідуальність. Крім того, костюми здатні змінити зовнішній вигляд актора, трансформувати впродовж дії характер героя. Справжнє ж життя костюм здобуває саме на сцені! В магічному світлі театраль‑ ної рампи… У динаміці акторського руху… У колізіях драматургії… Костюм, відірваний від сцени, втрачає свою першочергову значимість. Хоча й завжди залишатиметься об’єктом мистецтва».

Костюми Мадемуазель Жорж з вистави «Фредерік або Бульвар Злочинів» Еріка-Еммануїла Шмітта. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2011 40

ВАЛЕНТИНА КУЗЬМІЧОВА

1999 року закінчила НАОМА (майстерня Олександра Бурліна). Працює в галузі сценографії та живопису. Неодноразово брала участь у групових виставках, двічі організовувала персональні експозиції. Співробітничала із Київським експеримен‑ тальним театром, майстернею театрального мистецтва «Сузір’я», Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, Київським українським музич‑ но-драматичним театром класичної п`єси, Київським театром української традиції «Дзеркало». З 2016 року — художник-постановник Київського ТЮГу на Липках. «У своїй творчості я намагаюся поєднувати художні принципи формальної сучасної французької сценографії, яка відповідає моїм вподобанням, та київ‑ ської театральної школи, започаткованої Данилою Лідером, до якої, власне, належу. Наслідуючи ідеї “лідерівського конфлікту“, у кожній виставі вважаю за потрібне відтворювати нове оригінальне рішення сцени, підкреслюючи найбільш трагіч‑ ні і виразні складові п’єси».

Ескізи костюмів до вистави «Блокпост “Україна“», за віршами Бориса Гуменюка «Вірші з війни». Театр української традиції «Дзеркало». Режисер-постановник Володимир Петранюк 42

МАРІЯ ЛЕВІТСЬКА

Народний художник України, член-кореспондент Національної академії мис‑ тецтв України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, премії «Київська пектораль», премії «Людина року — 2000». Кавалер ордена княги‑ ні Ольги ІІ та ІІІ ступенів. Працює в галузі сценографії, театрального костюма, станкового живопису, графіки, батика. 1982 року закінчила НАОМА (майстерня Данили Лідера). За понад 30 років творчої праці оформила близько 200 вистав. Учасниця понад 30 художніх виставок, серед яких персональні — в Україні, Япо‑ нії, Канаді, Польщі, Ізраїлі. З 1989 року — головний художник Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка. «Театральним художником треба, по‑моєму, народитися: якщо ти театр не від‑ чуваєш фізично, спинним мозком, то навіть надталановитий педагог нічого з тебе не зробить. А взагалі, творчість — це серфінг. Злітаєш на хвилі — хоп. І якщо це “хоп“ не зафіксуєш, впадеш. Тож, опинившись на гребені, треба уміти напружитися, щоб не шльопнутися вниз».

Костюми та ескіз до вистави «Дон Карлос» Дж. Верді. Національна опера України імені Тараса Шевченка

СЕРГІЙ МАСЛОБОЙЩИКОВ

1981 року закінчив графічний факультет НАОМА, 1989-го — Вищі курси сцена‑ ристів та режисерів у Москві. Як сценограф оформив понад 40 вистав, за три з них — «Дон Жуана» Мольєра та «Гедду Габлер» Ібсена, створені в Київському Молодому театрі, та «Бурю» Шекспіра в Національному театрі ім. Івана Фран‑ ка — отримав премію «Київська пектораль». Володар численних призів міжна‑ родних кінофестивалів за ігрові та документальні фільми, а також премії В. Кле‑ ха в галузі сценографії. Як режисер здійснив понад 15 оперних та драматичних постановок на сценах театрів України та Угорщини. «Я ненавиджу математику. Все, чого я в житті досягнув, всім своїм відкриттям я зобов’язаний своїй нелюбові до математики. Мистецтво — сфера ірраціо‑ нального. Але все-таки треба розуміти, що ірраціональне являє собою якусь розпливчасту масу, яку дуже важко утримати в руках. Це як вода, яку, якщо не наллєш в якусь посудину, просто розтечеться у тебе між пальців. Її потрібно кудись помістити. Звичайно ж і професія, і навички, і досвід вчать тебе з часом створювати ці посудини. При цьому потрібно пам’ятати, що важлива рідина в посудині, а не посудина сам по собі».

Костюми та фрагмент декорації до вистави «Дон Жуан» за Ж.-Б. Мольєром. Київський академічний Молодий театр. 1997

ІГОР НЕСМІЯНОВ

Художник театру, живописець. 1977 року закінчив НАОМА (майстерня Данила Лідера). У 1980–1991 викладав на кафедрі композиції НАОМА. Автор сценографії та костюмів понад 70 вистав. Брав участь у понад 40 вітчизняних та міжнародних художніх виставках, зокре‑ ма, у Празькій квадрієнале. «Для здійснення замислу кожної вистави необхідно придумувати нові від‑ повідні засоби виразності як для сценічного простору, так і для костюмів. До вистави “Торговці гумою“ було створено нового персонажа — величезно‑ го пожежника-фантома, поруч з яким всі інші дійові особи видавались безпо‑ радними іграшками долі. Вирішенню масових сцен для маленької трупи, яка мала грати “Тригрошову оперу”, послужив простий засіб — виготовлення опу‑ дала. Для створення натовпу кожний актор брав по дві дерев’яні хрестовини або вдягнені у “вишуканий second hand”, або з гіпсовими протезами кінцівок, або з погрудними мішенями».

Ескіз до вистави «Торговці гумою» Х. Левіна. Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

Ескіз до вистави «Тригрошова опера» за Б. Брехтом. Київський театр «Ательє-16». 2004

ВІКТОРІЯ НОЖЕНКО

Бренд UBERlove був створений на базі концептуальної лабораторії UBERfashionLab. Вікторія Ноженко є одним із творців модної лабораторії, яка займається фото- та відеопроектами, а також розробкою стилю та створенням колекцій одягу. Як художник — Вікторія Ноженко працює з об’ємами та кольорами, тяжіє до створення суконь, що самі по собі є завершеними образами. Як дизайнер колекцій прет-а-порте — перебуває у чітких рамках ДНК свого бренду. Стиль сезонних колекцій UBERlove — прояв бунту, антипод вульгарності та кліше масової культури, що звільняє від соціально-культурних стереотипів, якими скута людина в сучасному суспільстві. Концепція бренду спрямована в май‑ бутнє завдяки поєднанню екологічності та технологічності.

Конкурс молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє», 2013

БОРИС ОРЛОВ

2003 року закінчив акторський факультет Київського національного університе‑ ту театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенко-Карого. Працював актором в Київ‑ ському ТЮГу на Липках та Новому драматичному театрі на Печерську, знімався в кіно. З 2013-го — актор та художник-постановник Київського Молодого театру. Починаючи з 2004 року, як сценограф та художник по костюмах здійснив понад 25 вистав. Лауреат премії «Київська пектораль» в номінації «краща сценографія» за спектакля «Корабль не прийде» в Новому драматичному театрі на Печерську. «Художник повинен прожити кожного персонажа окремо і весь спектакль в цілому, щоб створити сценічний образ. Рішення виводиться і вирощується із зернятка героя і драми, тому створення єдиного художнього образу відбу‑ вається тільки в діалозі з режисером. Сценографія як один із засобів виявлення сюжету, як створена атмосфера, яка мусить викликати бажання існувати в ній».

Костюми до вистави «Підступність і кохання» Ф. Шиллера. Київський академічний Молодий театр. 2014

Костюми до вистави «Зачарований» І. Карпенка-Карого. Київський академічний Молодий театр. 2015

ОЛЕКСІЙ РОДІОНОВ

1967 року закінчив Челябінську рисувальну школу. Починаючи з 1970 року, як сценограф створив оформлення до понад дев’яно‑ сто вистав в театрах Росії та України. Як художник кіно працював над фільма‑ ми «Роксолана», «Сьоме кільце чаклунки», «Троянський спас», а також циклом культурологічних стрічок «Таємниця Києво-Печерської лаври».

Вистава «Лісова феєрія» за Л. Українкою. Сцени з вистави, фрагмент декорації та костюми Мавки. Київський театр міміки та жесту «Райдуга». 2011

ОЛЕНА РОМАНОВА

Творчість Олени Романової впізнавана і неповторна завдяки високій склад‑ ності роботи, ретельно підібраній колірній гамі, використанню як природних матеріалів — каменю, кістки, дерева, шкіри, пір’я так і штучних — металу, скла, кераміки — матеріалів, не характерних для створення аксесуарів. Одне з фір‑ мових і популярних рішень бренду — широке застосування деталей із нержа‑ віючої сталі. Олена Романова, одна з небагатьох в Україні, працює з найакту‑ альнішим глобальним трендом — «праця машин», створюючи принципово нові прикраси із застосуванням електроніки та лазерної порізки металу. Філософія бренду — створення за допомогою прикрас образів, що запам’ятовуються, вра‑ жають оригінальністю дизайнерських рішень та високою якістю. Під брендом Helena Romanova виготовляють широкий спектр прикрас: обру‑ чі, вінки, діадеми, корони, пов’язки, гребені, шпильки, сережки, каффи, чокери і багато інших. Ювелірні вироби бренду часто створюють для подіумних колек‑ цій інших дизайнерів. Прикраси by HELENA ROMANOVА користуються особли‑ вою популярністю серед зірок українського шоу-бізнесу.

Колекція Autumn/Winter 2016–2017

НАТАЛІЯ РУДЮК

1978 року закінчила НАОМА (майстерня Данили Лідера). З 1979-го — худож‑ ник Національного театру ім. І. Франка. Автор сценографії та костюмів близько 100 вистав у театрах України, Білорусі, Польщі, Прибалтики, Росії, США. Учасник «Празької квадрієнале», володар премії «Київська пектораль» та нагороди теа‑ трального фестивалю «Золотий Лев». З 1990 року створює авторські ляльки, які демонструвала на кількох персональних виставках. «Світ театру — це можливість покинути буденну реальність заради іншої, сповненої краси і сильних почуттів, спосіб поринути в інші епохи, прожити сто яскравих життів».

Костюми та ескызи до вистави «Брате Чичиков». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Сцени з вистави «Буря» В. Шекспіра. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2010

КИРИЛО ХАРИТОНЦЕВ

Бренд KIR-KHARTLEY пропагує сильний характер, сміливість бачення і незалеж‑ ність вибору. Ці принципи покладено в основу стилю дизайнера, що є впізна‑ ваним своєю образністю, мультифактурністю і складними прийомами зміни поверхонь. Кирило Харитонцев отримав другу офіційну премію XVI Всеукраїнського кон‑ курсу молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє» (2015). Провідний іта‑ лійський університет з підготовки фахівців у галузі моди та дизайну Istituto Marangoni та міжнародна освітня аґенція DEC education надали дизайнеру можливість пройти двотижневий поглиблений курс Fashion Production у Міла‑ ні, високо оцінивши якість роботи дизайнера з декором. Бренд Kir-Khartley успішно заявив про себе дебютним показом на подіумі Ukrainian Fashion Week у рамках проекту New Names. Колекція «Aditi» SS16 — це своєрідне переломлення феномену пам’яті, синтез багатовікових здобутків етносів світу, що проходять крізь колекцію цитатами народної спадщини. Бренд вирізняється власною манерою виконання декору, що завжди оригі‑ нальна та досконала у своєму втіленні, надає речам неповторності, позначена гнучкістю ліній членування та особливою палітрою відтінків.

Колекція Spring/Summer 2016

ОКСАНА ЧЕПЕЛИК

1984 закінчила НАОМА. Працює в галузі живопису, перформансу, медіа-мис‑ тецтва. Кандидат архітектури. Автор монографії «Взаємодія архітектурних просторів, сучасного мистецтва і нових технологій». Починаючи з 1993 орга‑ нізувала 11 кураторських проектів в Україні та за кордоном, провела 15 пер‑ сональних виставок в Європі й Америці. 1999 року отримала A.I.D.O. FilmVideo Award (Італія), 2003-го — Werklietz Award (Німеччина), 2013-го — Cinemadamare на МКФ у Венеції. Лауреат конкурсу моди «Чарівна Голка» (1995). Як сценограф та художник по костюмах співпрацювала з Національним театром ім. Івана Франка, київськими Молодим театром та театром «Золоті ворота». «Перформанс “Одяг-сховок“ входить до циклу “Містерії рухомих об’єктів”, в якому проводилися експерименти з костюмом як з формою. Він або слугу‑ вав екраном для відео/слайд проекції, або ставав носієм небезпеки для пер‑ формера, обмежуючи його рухи, провокуючи пошук альтернативної пластики. Водночас в ньому досліджувалася гендерна проблематика — перетворення жінки на товар у пострадянському суспільстві. З одного боку становлення моди сприймалося нею як вияв свободи, з іншого — одяг став інструментом, що закріплює за жінкою роль об’єкту».

«Одяг-сховок?». Перформенс CREDAC. Париж, Франція. 1996

ЯНА ЧЕРВІНСЬКА

Створюючи колекції, авторка понад усе надихається експериментами з форма‑ ми та кольорами. Балансуючи на межі авангарду та арту, молода дизайнерка за короткий термін здобула прихильність як фахівців, так і преси. Після успіш‑ ного дебюту на Ukrainian Fashion Week бренд YANA CHERVINSKA уже котрий сезон перебуває в зоні пильної уваги журналістів та баєрів. А яскравий показ колекції бренду в рамках London Fashion Week у лютому 2016 року, що збурив справжній ажіотаж британської преси, дає підстави говорити про Яну Червін‑ ську як про одного з найперспективніших дизайнерів України. Яна Червінська має переконливу конкурсну «історію» в Україні та за її межа‑ ми — призове місце у Всеукраїнському конкурсі молодих дизайнерів «Погляд у майбутнє»-2013 та перемога п’ятого сезону «Bazaar Fashion Forward» за вер‑ сією журналу Harper’s Bazaar Україна, а також одна з премій Міжнародного конкурсу дизайнерів одягу Be Next (Грузія).

Колекція Spring/Summer 2015

Каталог проекту

V Всеукраїнський мистецький проект театральних художників України «Театр без театру»

КОСТЮМ НА СЦЕНІ І ПОДІУМІ Українською мовою

Ініціатор проекту Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Фінансова підтримка Міністерство культури України Куратори Сергій Васильєв, Олександр Клековкін Концепція експозиції Сергій Васильєв, Олексій Залевський Координатори Ігор Гавриш, Зінаїда Шевченко Директор з виставкової діяльності ІПСМ НАМ України Владислав Тузов Фото Володимир Босак, Сергій Владикін, Ірина Несміянова Текст Сергій Васильєв, Олександр Клековкін Дизайн макету Олександр Червінський, Андрій Шалигін

Каталог проекту

V Всеукраїнський мистецький проект театральних художників України «Театр без театру»

КОСТЮМ НА СЦЕНІ І ПОДІУМІ Українською мовою