11 minute read
Дрегстери: автомобілі-літаки
from March'21
автомобілі-літаки
Текст: Тарас Андрієвський
Advertisement
З ВУЛИЦЬ — НА ГОНОЧНИЙ ТРЕК
Розгінна динаміка — один із ключових параметрів спортивних і перегонових автомобілів. Найкращі сучасні суперкари досягають 100 км/год за 2,5–3 с, боліди «Формули-1» — за 2 с. Дрегстери перевершили навіть ці показники. Їх створюють саме для того, щоби бити рекорди та знаходити нові, часто неймовірні способи для реалізації цієї мети.
Дрег-рейсинг виріс із субкультури вуличних перегонів США. Американці ще у 1930-х змагалися, хто швидше стартує зі світлофора. Незабаром автомобілі почали модифікувати — оновлені варіації називали хот-родами. Звісно, поліцію такі небезпечні забави не радували, але боротися з ними було важко. Тому заїзди легалізували — перенесли з вулиць на спеціально обладнані треки. 1951 року в Каліфорнії заснували Національну асоціацію хот-родів (NHRA), яка регулювала змагання та створила правила перегонів. Згідно з ними, дистанція стандартного заїзду складає 402 м (¼ американської милі). Зазвичай автомобілі змагаються попарно, стартуючи з місця. Перед заїздом дозволяється ефектно прогріти шини,
палячи гуму. Турніри організовуються за кубковою системою: переможець переходить у наступний раунд, переможений вилітає. Щоби популяризувати офіційний дрег-рейсинг, асоціація влаштувала турне Штатами за підтримки поліції.
Спочатку під егідою NHRA змагалися допрацьовані серійні моделі, проте зовсім скоро з’явилися спеціалізовані боліди. Перший дрегстер 1954-го спроєктував гонщик і конструктор Мікі Томпсон. Нові автівки були переважно легкими, з величезними двигунами й надзвичайно швидко еволюціонували. Їх обладнали компресорами, у якості пального використовували нітрометан, який під час згоряння виділяє більше енергії та суттєво покращує характеристики двигуна. NHRA намагалася заборонити «нітро» — небезпечну вибухівку з показниками, як у гексогену.
Проте з часом організатори змагань здалися і виділили автомобілі на нітрометані в окремий клас. Завдяки цьому пальному машини вражали рекордами. На початку 1960-х найкращі серед них долали 402 м за 11 с, розвиваючи на фініші 230 км/год. За 10 років час проходження дистанції топових дрегстерів скоротився до 7 с, їхня швидкість зросла до 340–350 км/год. У 1980-х вони досягали 500 км/год.
Поступово змагання поширилися на Європу, Азію й Австралію, проте найпрестижніші перегони досі проводять у США. В Україні дрег-рейсинг також популярний. Один із найвідоміших місцевих дрегстерів, схожий на «Запорожець», створили сумські майстри. Насправді він обладнаний двигуном від «Ford Mustang» потужністю 2000 к. с. і легко розвиває 300 км/год.
ШВИДШЕ ЗА ВИНИЩУВАЧ
У цих перегонах понад 200 класів автомобілів — серійних і спеціально створених дрегстерів. Умовно їх розділяють на три великі групи, залежно від використання типу пального — бензину, метанолу та нітрометану. Останнім заправляють найшвидші боліди. Вони нас-
тільки потужні, що 2008-го задля безпеки дистанцію заїзду зменшили до 305 м. Серед нітрометанових авто варто виділити два класи — «Фанні Карс» («Смішні автівки») і «Топ Ф’юл» («Топове пальне»).
«Фанні Карс» зовні схожі на серійні моделі, проте це лише імітація: саморобний склопластиковий кузов встановлюють на спеціальне шасі. Велетенські задні колеса покликані покращити зчеплення з асфальтом, гальмувати доводиться з допомогою парашута. Восьмициліндрові двигуни об’ємом 8,2 л із компресором мають потужність 7000–9000 к. с. За один заїзд на 402 м ці авто спалюють 55–57 л пального. Під час старту гонщик відчуває перевантаження, яке вшестеро перевищує силу тяжіння. Рекорд серед «Фанні Карс» 2017-го встановив Роберт Хайт. Він здолав ¼ милі за 3,82 с, розвинувши 543,3 км/год на фініші. Навіть реактивні винищувачі під час зльоту не так швидко набирають швидкість.
Проте й такі монстри поступаються дрегстерам класу «Топ Ф’юл». Це боліди з видовженим носом і величезним антикрилом. Під час різкого старту їхня передня частина підіймається, тому двигуни розташовані ззаду, щоби машина не перекинулася. Вони обладнані 8,2-літровими двигунами з компресором, потужність яких сягає 9000–10 000 к. с. За 0,8 с авто розвивають 160 км/год.
У дрег-рейсингу є навіть свій Шумахер. Американець Тоні Шумахер здобув 85 перемог у класі «Топ Ф’юл», 8 разів ставав чемпіоном світу за версією NHRA та встановив кілька світових рекордів. Але найсвіжіше досягнення належить не йому, а Бріттані Форс. 2018-го вона промчала дистанцію за 3,66 с і розігналася до 544,1 км/год. Цей рекорд досі непобитий.
ЕЛЕКТРИЧНЕ МАЙБУТНЄ
Нові часи диктують нові умови. Тренд дрег-рейсингу — електромобілі. Одна з їхніх переваг — швидкий розгін. Електромотору не потрібен час на розкручування, вся тяга доступна одразу. Ба більше, серійні електричні автівки на кшталт «Tesla Model S», «Rimac C_Two» або «Lotus Evija» розганяються до 100 км/год за 2,3–2,5 с і здатні поборотися з іменитими суперкарами. Недивно, що в таких заїздах вони вже показали себе з кращого боку.
Спеціалізовані електромобілі стрімко набирають популярність. 14 травня 2020 року дрегстер «Current Technogy» потужністю 2400 к. с. проїхав 402 м за 7,52 с і досяг 323,5 км/год на фініші. Можливо, зовсім скоро найшвидшим болідам класів «Фанні Карс» і «Топ Ф’юл» доведеться поступитися електричним моделям.
ЮРІЙ ФИЛЮК:
РОЗКАЧАТИ МІСТО
Записала: Олена Іванова
ПРО БІЗНЕС, ВПЛИВ І ШАНСИ НЕВЕЛИКИХ МІСТ
Думаю, як у кожної людини, так і в кожного міста чи кожної громади є свій потенціал. Лімітів немає. Просто в якийсь момент або стає лінь щось робити, або виринає травма пострадянського мислення.
На жаль, Україна живе в цьому контексті, він превалює. Звичайно, Київ вважають центром тяжіння талантів з більш перспективним середовищем. Але для мене завжди важливішими є динаміка і вектор розвитку міста. Найважливіший показник — чинник соціальної перспективи: чи бачать люди потенціал у місті, у якому живуть. Для мене цей показник у Франківську виріс колосально за останні роки. Хоча й далеко не все збудовано, що хотілося, — стосовно середовища, інфраструктури й залучення експертів. Так, ми ще не рівносильні конкуренти Києву чи Сан-Франциско, але вже відчуваємо, що можемо про це думати і говорити. І це те, що так чи інакше ставить нас на мапу глобального світу.
Цей трансформаційний шлях уже прекрасний, а далі можна удосконалюватися до нескінченності.
Насправді немає простих відповідей. Кожне місто — це еґреґор людей, зв’язків між ними, інституцій тощо. Але є деякі опорні точки. Наприклад, те, що сталий розвиток завжди рухається не зверху вниз, а знизу вверх. Проте суспільство сприймає все інакше: чекає героя, який прийде, наведе лад і всім одразу стане добре. Але це так не працює.
Другий чинник — формування довіри та об’єднання.
Потрібно шукати однодумців та разом будувати якісне середовище. Починати з малого. Проєкт лавочки у дворі — вже хороший старт. А далі поступово рухатися до більшого.
Наш досвід став успішним, бо ми нічого не нав’язували, натомість пропонували взаємодіяти і долучатися до реалізації цікавих проєктів. У такий спосіб поволі піднімали планку амбітності у суспільстві. Довіра має накопичувальний характер. Ми живемо в суспільстві з пострадянською травмою. Люди спочатку за замовчуванням із великим застереженням ставляться до всього нового. Але якщо ти послідовно «сказав — зробив», поступово з кожним наступним кроком стає легше, потроху починають вірити у твої проєкти. І згодом навіть виникає право на помилку, якого немає на перших етапах.
Мені здається, що зараз сектор НДО розвивається добре. Ситуація значно змінилася на краще після Революції Гідності, коли в цю сферу прийшли багато професіоналів. Українське суспільство наразі — одне з найсильніших громадянських суспільств у Європі. Щодо комбінації бізнесу та суспільних завдань — це ЮРІЙ ФИЛЮК — підприємець. Мережа «23 ресторани», із якої все починалось, уже змінила гастрокультуру одного з головних центрів Галичини. Хочете найкращу каву та десерти на Західній Україні? Їдьте до Івано-Франківська. (І це не жарт, перевірено!) Повернувшись до Франківська з Києва (там у Юрія вже був бізнес, але плани перервала фінансова криза), він зрозумів, що в невеликому місті швидко стає затісно. Було два виходи: вирушати назад до столиці або ж розкачати Франківськ. Вибрав другий варіант. Так з’явилися «23 ресторани», платформа суспільних трансформацій, «Тепле Місто», а згодом і Urban Space 100. (Перший в Україні громадський ресторан, 80% прибутку якого йде на реалізацію соціальних проєктів.) «Тепле Місто» реалізувало понад 400 проєктів, Urban Space 100 отримав приблизно 350 заявок на франшизу. Крім того, Юрій — СЕО «Промприлад.Реновація» — проєкту вже іншого рівня.
світовий тренд: соціальне підприємництво, імпакт-інвестування тощо.
Взагалі у світі зараз існує пошук нового соціально-економічного ладу у відповідь на кризу. Світ зайшов у фазу турбулентності, яка вже стала нормою. Такі речі, як-от брекзіт, постправда, популізм, соціальні розриви, і є тими викликами, на які шукають відповіді. Капіталізм у чистому вигляді потребує перегляду, тому шукають сталі моделі в економічному й соціальному відношенні.
Ми випадково потрапили у тренд. Причому до певних рішень прийшли інтуїтивно. Саме тому цікаві нашим західним партнерам, нас часто кличуть на різні міжнародні майданчики (Стенфорд, Давос, Оксфорд, Лондон, Торонто, Брюссель), де ділимося досвідом. Беремо участь у подіях, присвячених темам урбаністики, суспільного розвитку, нової економіки, архітектури.
Колись думав, що я просто хороший ейчар, що в мене розвинена підприємницька інтуїція. (Сміється.) Але що далі живу, то більше розумію: не так вже й добре розбираюся в людях. У будь-якому разі треба пробувати. Тільки через тестовий період стає зрозуміло, чи можете ви взаємодіяти. Вірю в людину як носія великого потенціалу, яку можна розкривати й розкривати. Якщо сходимося за базовими цінностями, якщо є мотивація розвиватися у спільному напрямі, це вже привід почати співпрацю. З кимось вона перетворюється на багаторічну роботу. Але ніколи не тримаємо людей: ми за органічний розвиток. Якщо настає час когось відпустити — робимо це. Наша мета — активізувати розвиток міста і країни, однак не прагнемо всі ресурси сконцентрувати на собі. Радіємо успіхам кожного, головне, щоби людина була на своєму місці.
ПРО УРБАНІСТИКУ І ЩО ЦЕ НАСПРАВДІ ТАКЕ
Це наука про суспільний організм, у цьому випадку під назвою «місто». Якщо архітектура — про будівлі, урбаністика — про процеси, які відбуваються між ними, про логістику, освіту. Ці процеси — величезний комплекс, який формує якість життя всередині. Київ — десь 10% населення України, але зараз тільки він дає змогу розкривати таланти у сучасний спосіб. Відповідно, 90% потенціалу держави не розкриті до кінця. Розвиваючи потенціал інших міст, можемо разів у 10 збільшити потенціал країни. Вірю, що кожний населений пункт, незалежно від розміру, може знайти унікальну формулу реалізації свого потенціалу, насамперед орієнтовану на людину.
ПРО «ПРОМПРИЛАД. РЕНОВАЦІЯ»
Що далі, то легше. Люди люблять успішні проєкти, а «Промприлад» уже
2016 року в Івано-Франківську на базі старого заводу «Промприлад» вирішили створити інноваційний центр, що працює на перетині чотирьох напрямів розвитку регіону: нової економіки й урбаністики, сучасного мистецтва та освіти. Це проєкт зі сфери імпактінвестування, де інвестори одночасно вкладають у соціальний вплив на регіон та повертають інвестиції у вигляді дивідендів.
успішний. Пройдені основні ризики, повністю викуплений завод, рекон- струйовані перші 6200 м², залучаються партнери, відомі імена… На старті було складно через кілька чинників, передусім через революційність проєкту. Івано-Франківськ і проєкт на 30 мільйонів доларів — люди сумнівалися в реалістичності такого масштабу. Ще залучаєте інвестиції? Як довго триватиме цей процес?
Насправді ми вже близькі до фінішної прямої. Є чотири основні треки фінансування. Перший — так званий інвестиційний ритейл (внески в діапазоні 1–10 тисяч доларів). На нього у структурі виділили 3 мільйони доларів, він повністю закритий. Другий трек — 9 мільйонів доларів професійних інвестицій, поріг входу — від 2,3 мільйона гривень. Тут залишилося зібрати ще приблизно 3,5 мільйона доларів. Третій — кредит від міжнародних банків, 13 мільйонів доларів — у процесі оформлення. Лишився четвертий. 30% структури «Промприладу» — прямі соціальні функції, на які шукаємо грантові покриття. Це можуть бути як фонди або іноземні уряди, так і корпоративний сектор.
Ми думали про це на початку. Але все одно вірили у проєкт і розуміли, що тільки такий масштаб потрібний, щоби вийти на нашу амбіцію — перезапустити місто й весь регіон із пострадянського контексту на сучасний. Тобто створити всі можливості для реалізації талантів тут, на місці, з’єднати регіон із глобальними ринками.
Але вийшло так, що нам уже не вистачає квадратних метрів для всіх планів. Такому місту, як Івано-Франківськ, потрібно декілька «Промприладів».
Дав би 10 балів, тому що саме вони тепер стають новим двигуном для розвитку міст. Тут мають народжуватися нові проєкти, пересікатися різні таланти, колаборації, має відбуватися взаємодія поколінь. Така міжсекторальна взаємодія в сукупності має створювати нову динаміку розвитку Івано-Франківська.
