ОЛ. ДО РО Ш К Е В ИЧ
ПІДРУЧНИК
ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКО! ЛІТЕРАТУРИ
КНИГОСПІЛКА
Ол. Д О Р О ШК Е В И Ч
ПІ ДР УЧНИК
І С Т ОР І Ї УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Методком Наркомос віти У. С. Р. Р. до вжитк на робітничих факультетах, курсах та в проф школах дозволив
КНИГОСПІЛКА. ХАРКІ В — КИЇВ. 1924
Друкарня Київської Філії Книгоспілки, вул. Короленка, -ІЗ. Д. У. Д. № 1492. 31/ х іі — 1923. Тираж. 10.000 пр.
ЗМІСТ. СТОР.
П е р е д н є с л о в о ................................................................. XIII— XVI 1—2 В с т у п ......................................................................................... Поняття історії літератури (§ 1). Обсяг історії укра їнської літератури та її періодизація (§ 2).
Розділ перший. , (3-33). Найдавніший суспільний лад на Україні (§ 3). Феодалі зація суспільного ладу (§ 4). Релігія на Україні за часів фео далізму (§ 5). Культурні наслідки приняття християнства (§ 6). Літературна й народня мова в феодальному суспільстві (§ 7). Поділ давнеукраїнської літератури (§ 8).
3—7
1. Писана творчість.
Літературна історія творів давньої літератури (§ 9). Пи тання про самостійність давньої літератури (§ 10). Ідеологична християнська література (§ 11). Апокрифи (§ 12). Повісті (§13). Повість про Акира Премудрою (§ 14). Повість про Варлаама (§ 15). Алексавдрія (§ 16). Лінії дальшого розвитку давне української літератури (§ 17). Житійні оповідання з побуто вого боку (§ 18). Твори побутово культурного характеру (§ 19). Літописи (§ 20). Слово о полку Ігоревім (§ 21).
7—21
2. Усна творчість.
Взаємовідносини між писаною та усною літературами 21-33 (§ 22). Колективний характер усної поезії (§ 23). Історична до ба в усній поезії (§ 24) Заговори (§ 25). Весілля (§ 26). Похо ронні "голосіння (§ 27). Постійні обряди (§28). Колядки й щед рівки (§ 29). Веснянки (§ ЗО). Русальні п)сні (§ 31). Купалові пісні (§ 32). Загальні риси обрядової лірики (§ 33). Народні байки (§ 34). Казки (§ 35). Де-які висновки про найдавнішу добу в розвиткові усної поезії (§ 36). Духовне життя протягом XIII—XV вв. (§ 37).
Розділ другий. (34-77). Форми економичної продукції XVI—XVIII сті (§ 33;. С о 3 4 -4 1 ц іа л ь н і в ід н о с и н и і національно-культурні інтереси на Україні в XVI-XVIII с т (§ і9). Початки відрод ження (§40). Культурноосвітня боротьба на переломі між XVI і XVII віками (§ 41). Київо-Могилянська Колегія та її роля в розвиткові української літератури (§ 42). Жанри української літератури XVII—XVIII с т . (§ 43).
І
— VI — 1. Полемика на переломі XVI— XVII вв.
СТОР.
Загальне значіння полемики (§ 44). Іван Вишенський (§ 45). 41—45 „Пересторога“ Юрка Рогативця (§ 46). Инші полемісти (§ 47). 2. Казань.
Джерела ораторських творів (§ 48). Характер їх (§ 49). 45—46 Роля ораторських творів у культурно-політичному житті Укра їни XVII ст. (§ 50). 3. Повість.
Нові літературні інтереси (§ 51). „Велике Дзеркало“ (§ 52). 46—50 Модернізована „Александрш“ (§ 53). „Римські Історії“ (§ 54). Инші повісті (§ 55). Історичні легенди (§ 56). 4. Драм*.
Походження нової драми (§ 57). Шкільний театр (§ 58). 50—61 Поділ драматичної продукції на Україні XVII—XVIII вв. (§59). Містеріяльві впливи (§ 60). Сюжети міраклів (§ 61). Шкільне дійство (§ 62). „Владимир“ ІІрокопорича (§ 63) „Милость божія“ (§ 64). Инші п'єси (§ 65). Інтерлюдії (§ 66). Ляльковий театр (§ 67). Українська драма XVII—XVIII ст. (§ 68). 5. Віршові спроби.
Початки віршування на Україні (§ 69). Поділ віршової 61—68 продукції (§ 70). Дидактичні вірші (§ 71). Гумористичні вірші (§ 72). Побутові вірші (§ 73). Панегиричні вірші (§ 74). Інтимна лірика (§ 75). Історичні вірші (§ 76). Філософські вірші (§ 77). Особливості української віршової продукції XVII—XVIII вв. (§ 78). 6.
Твори усної поезії.
XVII—XVIII вв. в усній поезії (§ 79). Пісні, що виникли 69—75 обставин народнього життя (§ 80). Українські думи (§ 81). Пізніші пісні (§ 82). Казки-новели (§ 83). Суспільне й поетичне значіння творів усної поезії за пізнішої доби (§ 84).
з
7. Шукання філософського синтезу.
Об’єктивна соціяльно-політична обстановка на Україні в 75—77 . кінці XVIII ст. й настрої демократичної інтелігенції (§ 85). Значіння Сковороди в історії української літератури й само свідомості (§ 86). Загальні підсумки літературної продукції XVII—XVIII ст. (§ 87).
Розділ третій. (78—127). Економичний побут і суспільні настрої першої половини 7 8 -8 4 XIX ст. (§ 88). Нові літературні течії (§ 89). Характер відрод ження на Україні (§ 90). Поділ літературної продукції цієї доби (§ 91).
VII
1. Образні твори в епичній формі.
CTOP.
І в. К о т л я р е в с ь к и й ......................................................... 84—89 Літературна діяльність (§ 92). Енеїда (§ 93). Наслідуван ня „Енеїди“ (§ 94). П. Г у л а к - А р т е м о в с ь к и й .......................................... 90—92 Літературна діяльність (§ 95). „Пан та собака“ (§ 96). „Пліточка" (§ 97). Оди до Пархома (§ 98). Початки невіршованої поезії (художньої прози) (§ 99). Балада „Рибалка“ (§ 100). Инші твори Гулака-Артемовського (§ 101). Л е в к о Б о р о в и к о в с ь к и й .............................................. 9 2 Літературна діяльність (§ 102). Балада „Маруся“ (§ 103). Байки Боровиковського (§ 104).
93
Є в г е н Г р е б і н к а ................................................................. 93—95 Літературна діяльність (§ 105). Гребінчині байки (§ 106). Повістка „Так собі до земляків“ (§ 107). Г р. К в і т к а - О с н о в ’я н е н к о .......................................... 95-99 Літературна діяльність (.§ 108). Світогляд Квітчин (§ 109). Оповіпання „Солдатський патрет" (§ 110). Повість „Маруся“ (§ 111). Повість „Перекоти поле“ (§ 112). Значіння Квітчиних повістей (§ 113). П а н т е л е м о н К у л і ш ......................................................... 99-103 Літературна діяльність (§ 114). Перші оповідання (§ 115) „Орися“ (§ 116). „Чорна Р ад а“ (§ 117). Инші історичні й побу тові повісті (§ 118). Значіння Кулішевої повісти (§ 119). Т а р а с Ш е в ч е в к о .............................. • ........................... 103—118 Його місце (§ 120). Творчість і життя в Шевченкові (§121). Вплив соціального й фізичного оточення на вироблення Шевчен нового світогляду (§ 122). Роля польської революційної літе ратури (§ 123). Знайомство з Фур’є й робота над самоосвітою (§ 124). Практична нелегальна діяльність (§ 125). Пануючий настрій поетів (§ 126). „Причина“ й „Тополя“ (§ 127). Поема „Катерина* (§ 128). Історичні поеми (§129). Поема „Гайдамаки“ (§ 130). Подорожі Шевченка на Україну (§ 131). Поема „Сон“ (§ 132). „Єретик“ або „Іван Гус“ (§ 133). Містерія „Великий Льох" (§ 134). „Кавказ* (§ 135). „Дружноє посланіє“ (§ 136). Настрій Шевченків на засланні (§ 137). Сюжети зневаженої па ном дівчини (§ 138). Історичні сюжети (§ 139). Сюжети з полі тичним змістом (§ 110). Остання доба в ІЛевченковому житті (§ 141). „Неофіти“ (§ 142). „Марія“ (§ 143). Инші образні творі (§ 144). Шевченкові повісті (§ 145). Стиль Шевченкових творів (§ 146). Освітлення природи в Шевченкових творах (§ 147). Зна чіння Шевченкових образних творів (§ 148). 2. Образні твори в драматичній формі.
Вплив російського театру (§ 149). „Наталка Полтавка“ 118—122 Котляревського (§ 150). Другорядні п'єси (§ 151) П’єси Квіт чані (§152). Драматичні твори Костомарова (§153). „Назар Сто дола* Шевченка (§ 154). Значіння драматичної продукції (§ 155),
— VIII — 3. Лірична поезія.
CTOP.
Перші спроби літературної лірики (§ 156). Сентиментальна 122—127 лірика (§ 157). Романтична лірика (§158). Ліричні спроби в Га личині (§159). Лірика Т. Шевченка (§ 160). Відгуки суспільних подій в усній поезії (§ 161). Закінчення доби (§ 162).
Розділ четвертий. «
(128-201). \ Нові економнчні відносини (§ 163). Суспільне життя на 128-135 Україні (§ 164). Літературні напрями (§ 165). Поділ творчости (§ 166). 1. Повість.
Школа етнографичного реалізму (§ 167). Літературна 135 -140 діяльність Марковичевої (§ 168). Кріпацькі теми (§ 169). „Інсти тутка“ (§ 170). „Сестра“ (§ 171). Оповідання на народньо-иоетичній основі (§ 172). „Д як“ (§ 173). Художні риси Маркозичевих оповіданнів (§ 174). Значіння Марка Вовчка (§ 175). Письменники етнографи (§ 176). О л е к с а С т о р о ж е н к о (§ 1 7 7 ) ...................................... О л е к с а н д р а К у л і ш е в а (Ганна Барвінок) (§ 178) . . Другорядні белетристи .(§ 179)................................................. Ю р і й Ф е д ь к о в и ч (§ 1 8 0 ) .......................................... Реалістично-побутова школа (§ 181)....................................... А н а т о л ь С в е д н и ц ь к и й .............................................. Літературна діяльність (§ 182). Повість „Люборацькі“ (§ 183).
141— 142 142— 142 142—142 142— 143 143— 144 144— 145
О л є к с а н д е р К о н и с ь к и й .............................................. 145—147 Його творчість (§ 184). Спроби більших суспільних пові стей у Кониського (§ 185).
,
І в а н Л е в и ц ь к и й (Нечуй).................................................. 147-152 „Микола Джеря“ (§ 187). «Бурлачка“ (§ 188). Дрібніші твори на ті-ж теми (§189). Освітлення родинного побуту (§ 190). „Причепа“ (§191). „Старосвітські батюшки та матушки“ (§ 192). Конструктивні повісті (§ 193). „Хмари“ (§ 194). „Над Чорним Морем“ (§ 195). Особливості творів Левпцького (§ 196). П а н а с Р у д ч е н к о (М и р н и й ).......................................... 153—158 „Казка про Правду і Кривду“ (§ 198). „Хіба ревуть воли, як ясла новаї?“ (§ 199). Кріпацтво в художньому освітленні Марного (§ 200). „Повія“ (§ 201). „За водою“ (§ 202). „Лихі люде“ (§ 203). Підсумки (§ 204). І в а н Ф р а н к о ......................................................................... 158—167 Ідеологична путь (§ 205). Дитяче життя в освітленні Франковому (§ 206). Твори „з бурливих літ“ (§207). Економична руїна галицького еела (§ 208). Становище робітника в капі талістичній продукції (§ 209). Повість „Бра Constrictor“ (§210). „Борислав сміється“ (§ 211). На дні життя (§ 212). Жіноче пи тання в освітленні Франка (§ 213). „Захар Беркут“ (§ 214). Инші повісті (§ 215). „Сойчине крило“ (§ 216). Риси Франкової повісти (§ 217). Франкова школа (§ 218).
— IX — СТОР.
Б о р и с Г р і н ч е н к о ............................................................ 167—171 Дрібні оповідання (§220). Більші повісті (§ 221). „Сонящний промінь“ (§ 222). »На роснутгі (§223). „Серед темної ночі“ (§224). »Під тихими вербами“ (§225). Значіння белетристичних творів Грінченка (§ 226). Иніпі письменники (Олена Пчілка, Дмитро Маркович) 171—173 (§ 227). Еволюція реалістично-побутової школи (§ 228). Т и м о ф і й Б о р д у л я к (§ 2 2 9 ).......................................... 173—173 2.
Віршована поезія.
Розвиток віршованої поезії (§ 2 3 0 ) ...................................... 173—174 П. К у л і ш ............................................................................... 174—177 Поетичні збірки (§ 232). Перекладна поезія (§ 233). Зна чіння Кулішевої поезії (§ 234). Я к і в Щ о г о л і в (§ 2 3 5 ) ..................................................... 177—179 С т е п а н Р у д а н е ь к и й (§ 2 3 6 ) ..................................... 179—181 Л е о н и д Г л і б о в (§ 2 3 7 ) ................... ............................. 18L—182 М и х а й л о С т а р и ц ь к и й (§ 2 3 8 ) .................................. 182—183 І в а н Ф р а н к о ....................................................................... 183—188 Лірика (§239). Збірка »3 вершин і низин“ (§ 240). „Зів’яле листя" (§ 241). „Мій Ізмарагд“ (§ 242). „Із днів журби“ (§ 243). „Semper tiro“ (§ 244). Поеми (§ 245). Поема „Мойсей“ (§ 246). Значіння Франкової віршованої-поезії (§ 247). В. Г р і н ч е н к о (§ 2 4 8 ) ........................................................ 189—190 Инші поета-лірики (П. Грабовський, В. Самійленко) (§ 249). 190—190 3.
Драма.
Становище українського театру (§ 2 5 0 ).............................. 190—191 М. С т а р и ц ь к и й ................................................................ 191—192 Його творчість (§ 251). „Не судилось“ (§ 252). „Остання ніч“ (§ 253). Риси п’єс Старицького (§ 254). М. К р о п и в н и ,ц ь к и й ........................................................ 192—194 „Глитай. а§о-ж павук“ (§ 256). Мистецькі особливості Кропивницького п'єс (§ 257). І в а н Т о б і л е в и ч ................................................................ 194—199 Й о т творчість (§ 258). „Бурлака“ (§ 259). „Наймичка“ (§ 260). „Хазяїн“- (§ 261». „Сава Чалий“ (§ 2Л2). „Суєта' (§263). „11о-над Дніпром“ (§ 264) Особливості Тобілевичевих п’єс (§ 265). Инші драматурги (Б. Грінченко) (§ 266). Підсумки доби (§ 267)............................................................................... " • ................. 199—201
Розділ п’ятий. ( 102— 292 ).
Економичиі відносини (§ 268>. Суспільні сили (§ 269)._ Форми 202—208 культурної роботи (§ 270). Нові літературні впливи (§ 271). По діл матеріалу (§ 272). 1.
Невіршована поезія (художня проза).
Характер доби (§ 273)
208-209
—
X — CTOP.
А г а т а н г е л К р и м с ь к и й ............................................. „Та хто-ж таки справді винен?“ (§ 275). „Не порозумі ються“ (§ 276). „Туапсе“ (§ 277). Значіння белетристичних писаннів Кримського (§ 278). В а с и л ь С т е ф а н и к ........................................................ „Дорога“ (§ 280). Теми Стефаниковнх новел (§ 281). Бюро кратичний гніт (§ 282). Селянська психика (§ 283). Мистецькі засоби (§ 284). Стефаникова шкойа (Лесь Мартович, Іван Семанюк) (§ 285). М в х а і л о К о ц ю б и н с ь к и й ......................................... Перша доба творчости (§287) „На камені“ (§ 288). „Fata morgana' (§ 289). По.ихика революції у місті (§ 290). Провадирі революції в освітленні Коцюбинського (§ 291). Боротьба з бу денщиною (§ 292). Поезія романтичного кохання (§ 293). Лі рична мініатюра „На острові“ (§ 294). Значіння діяльности Ко цюбинського (§ 295). М и к о л а Ч е р н я в с ь к и й (§ 296) .................................. О л ь г а К о б и л я н с ь к а ..................................................... „Царівна“ (§298). Новели й нариси (§299). Повість „Зем ля* (§300). „В неділю рано зілля копала“ (§ 301). Повість „Через кладку“ (§ 302). Оповідання реалістичні (§ 303). Під сумки (§ 304). М и х а й л о Я ц к і в ............................................. ... • ■ • • Збірка „В царстві сатани“ (§306). Пізніші новели (§307). Значіння творів М. Яшсова (§ 308). Б о г д а н Л е п к и й (§ 3 0 9 ) .......................... ...................... Инші письменники (Гнат Хоткевич, Антін Крушельницький) (§ 310)..........................................................................................
*
209—211
211—215
215-225
225226-
226 232
232—236
236—238 288-238
В о л о д и м и р В и н н и ч е н к о . . '.................................. 238-253 Основні лінії'Винниченкової творчости (§ 312). „Голота“ (§ 313). Класова боротьба в инших оповіданнях (§314). Процес розкладу буржуазії в освітленні Виннвченка (§ 315). Тюремні настрої в освітленні Винниченка (§ 316). Проблеми моралі в творах Винниченка (§ 317) Роман „Рівновага“ (§ 318). Романи „По-свій“ і „Божки“ (§ 319). Роман „Хочу“ (§ 320). „Записки Кирпатого Мефістофеля“ (§ 321). Значіння Винниченкової по вісти (§ 325). Вплив Винниченкової творчости (§ 323). 255 С п и р и д о н Ч е р к а с е н к о (§ 324).................................. 254— 257 А р х и п Т е с л е н к о ............................................................ 255— Автобіографичні оповідання (§ 326). Селянське життя в Тесленковому освітленні (§ 327). „Втрачене життя“ (§328). Зна чіння Тесленкової діяльности (§ 329). 258— 259 Н а т а л я Р о м а н о в и ч - Т к а ч е н к о в а (§ 330) . . . Пережитки народництва (Мод. Левицький, Г. Ващевко, Олексій Плю ш, М. Рильський) (§ 331). Леонид Пахаревський (§ 332). 259—261 С т е п а н Па н а с е н к о (Васильченко).............................. 261-263 Теми діяльности (§ 333). Характер творчости (§834). Мрії і дійсність у сюжетах (§335). Сюжети з символичним освітлен ням (§ 336). Викривлення життя в оповіданнях (§ 337). Зна чіння (§ 338).
XI
2. Віршована поезія.
СТОР.
Л е с я У к р а ї в і с а ................................................................ 264-273 Літературна діяльність (§ 339). Лірика Лесі Українки (§ 340). Поеми (§ 341). Загальний характер драматичних поем (§342). Проблема мистецтва (§ 343). Прогноз сучасного суспіль ства (§ 344). Боротьба з консервативним суспільством (§ 345). Соціальний протест експлоатованої верстви (§ 346). Усклад нення соціального поневолення національним моментом (§347). Національна новела (§ 348). Трагедія ідеальної душі (§ 349). Инші драматичні поеми (§ 350). Значіння творчости Лесі Укра їнки (§ 351). Аг. К р и м с ь к и й (§ 3 5 2 ).................................................... 273— М и к о л а В о р о н и й (§ 353)................................................. 274— Вплив первісної модерністичної школи (§ 354). Україн ський символізм (§ 355)....................................................................... 276— О л е к с а н д е р К а я д и б а ( О л е с ь ) .............................. 2 7 7 Мотиви лірики (§ 357). Поема „ІЦо-року“ (§358). „ІІо до розі в Казку“ (§ 359). Драматичні етюди (§ 360). Значіння Олесевої поезії (§ 361),
2ІГ4 276 277 281
Г р и ц ь к о Ч у п р и н к а .................................................... 281-283 Досягнення ліричної поезії (§ 3 6 3 ) ................................. .. 263—284 3. Драматична поезія.
284-
285
Вол. В и н н и ч е н к о ............................................................ 285— „Дизгармонія“ (§ 365). „Базар“ (§ 366). .Брехня“ (§ 367). .Чорна Пантера і Білий Медвідь“ (§ 368). Инші п'єси (§ 369). Винниченко як драматург (§ 370).
289
Дальший розвиток світової драми (§ 364)..........................
С п и р и д о н Ч е р к а с е н к о ............................................. 289-291 П’єси (§ 371). „Земля“ (§ 372). „Казка старого млина“ (§ 373). Инші досягнення українського театру (§ 374). Підсумки доби (§ 375) . . ..................................................... 291—292
Розділ шостий. (293-362). Хвилі революції на Україні (§ 376). Вплив революції на 293 -302 економичних і соціяльних взаємовідносинах (§ 377). Книжкова продукція (§ 378). Літературні угруповання (§ 379). Ознаки роз кладу передреволюційного мистецтва (§380)- Поділ поетичного надбання (§ 381). 1. віршована поезія.
Питання про літературні напрями (§ 382)............................. П а в л о Т и ч и н а (§ 383) . . . . .......................... Д м и т р о З а г у л (§ 3 8 4 ) .................................................... Я к і в С а в ч е н к о (§ 385).................................................... О л е к с а С л і с а р е н к о (§ 386).........................................
302 - 303 303-306 306—308 308—310 310—312
XII стор ;
Т о д о с ь О с ь м а ч к а ( § 3 8 7 ) ............................................. В о л о д и м и р Я р о ш е н к о (§ 3 8 « ) .................................. М и к о л а Т е р е щ е н к о (§ 3 8 9 ) ......................................... Розклад символізму (§ 3 9 0 ).................................................... М а к с и м Р и д ь с ь к и й (§ 3 91......................................... ... П а в л о Ф и л и п о в и ч |§ В92)............................................. Паші поети (3. Кобилянський, Микола Зеров) (§ 393). . Формальні досягнення неокласиків (§ 394). . . . . . . Межі творчости пролетарських письменників (§ 395). . . В а с и л ь Ч у м а к (§ 3 9 6 ) ..................................................... В а с и л ь Е л а н (§ 3 9 7 )........................................................ М и к о л а Х в и л ь о в и й (§ 3 9 8 )......................................... В о л о д и м и р С о с ю р а (§ 3 9 9 ) ......................................... М и х а й л о Й о г а н с е н (§ 4 0 0 ) ......................................... І в а н К у л и к (§ 4 0 1 ) ............................................................ В а л е р і я н П о л і щ у к (§#4 0 2 ) ................................... . Инші поети (Андрій Панов, Іван Сенченко) (§ 403). . . . Панфутуризм (§ 404)................................................................. М и х а й л ь С е м е н к о (§ 4 0 5 )............... ............................. Г е о Ш к у р у п і й (§ 4 0 6 ) ..................................................... Инші поети (§ 407)..................................................................... Закордонна поезія (§ 4 8)........................................................
312313 313314 314315 315316 316319 320—320 320— 320 3 2 1 - 321 321-322 323—323 323 -3 2 4 321—326 326-330 330— 331 331— 341 331— 332 332—332 332—335 336—342 342343 343— 343 343—344
2. Невіршована поезія (художня проза). Літературні генерації й напрямки в сучасній прозі (§ 409). Молоді письменники в сучасній прозі (§ 410)................................ М и х а й л о І в ч е н к о ( § 4 1 1 ) ..................................... • • В а л е р і я н П і д м о г н л ь н и й (§ 4 1 2 ) .......................... Г н а т М и х а й ли ч е н к о (§ 413)......................................... А н д р і й З а л и в ч и й (§ 4 1 4 ) ............................................. Г р и г о р і й К о с и н к а ( § 4 1 5 ) ......................................... Ми к о л а X в и л ьо в и й (§ 4 1 6 ) .......................................... А н д р і й В а б ю к (Ірчан) (§ 417) .......................................... Инші письменники—белетристи (§ 418).................................. Закінчення (§ 419)...................................................................... ПокІїжчик і м е н ........................................................................
£
344345 345— 347 347-349 350 - 351 351 351 351—354 354—358 359 -359 359— 360 3 6 0 - 361 362—364
VI. § 376. Хвилі революції на Україні. Революція 1917 року, що дала, ра зом з соціяльним, і національне визволення українським трудящим ма сам, тільки згодом на Україні прибрала певні форми диктатури пролета ріату й радянської влади. Хвилі революції не раз проходили по Україні, епіраючися тут то на велику, то на дрібну буржуазію, а инколи — то й на чужоземні багнети. Тільки 8 1919 року ми можемо рахувати часи встановлення пролетарської диктатури, хоч внутрішня громадянська вій на продовжувалася по окремих районах аж майже до 1922 р. І вже з цього терміну на Україні повстає революційний лад і певні суспільні взаємовідносини. § 377. Вплив революції на економичних і соціальних взаємовідносинах. Жовтнева революція зробилася великим чинником соціялістичного переутворення колишніх капіталістичних країн не тільки на Сході Європи, а й по всьому світу. Революція цілком знищила приватну власність капі таліста й поміщика на фабрики й заводи, на будинки й землі, передав ши всі добра й маєтки до рук робітників і селян. Перехід до державно го користування всіх матеріальних здобутків капіталістичної доби, спро би колективістичного оброблення земельних маєтків та инші події соціяльно-економичного й побутового життя країни,—все це спричиняється до перероблення психики громадянина Радянської Спілки, утворюючи но ві запити, новий побут. Революція на Україні знищила міську буржуазію й аграрну ари стократію, клас, що в процесі розвитку суспільних відносин на Україні зробився не тільки соціяльно ворожим трудящим масам, але й національ но чужим. Знищення цього чужонаціонального класу на Україні в знач ній мірі вирішило і національну проблему в тій країні, де трудове се лянство українське становить 82,2% населення, де міський пролетаріат може ще відчути свою духовну, культурну єдність з революційним селом. В л а д а п е р е й ш л а до р о б і т н и к і в і с е л я н , з к о л я к и х формуют ься нові к а д р и у к р а ї н с ь к о ї і н т е л і г ен ц і ї . Тільки з остаточним затвердженням революції на Україні в культурнонаціональному і класовому процесі почала брати рішучу перевагу справ жня селянська інтелігенція, новий суспільний клас, через свій авангард, через свою молодь. Перемога бадьорого, повного надій класу кардиналь ним чином позначилася на побуті й на культурній роботі сучасності!. Отже, з п е р е м о г о ю с о ц і я л ь н о ї р е в о л ю ц і ї , к а р д и н а л ь н о з м і н и л а с я й л і т е р а т у р а у к р а ї н с ь к а , що ц е й по-
— 294 — б у т в і д б и в а є і з т е м п о м ж и т т я к о н т а к т у є . Нові сюже ти, нова ідеологія, нове трактування й нова форма мистецька, — ось які нахили ми помічаємо не тільки в творах тих письменників, що револю цію приймають без заперечення, але й тих, що тікають од сучасногожиття, не можучи ще дати його мистецького синтезу. § 378. Книжкова продукція. 1. П р е с а . Певна річ, революційні по дії, що відбувалися на Україні, не сприяли організації солідної преси. Страшна економична скрута настала в наслідок імперіалістичної війни й горожанської боротьби, і ця скрута відірвала від преси й книжки по стійного читача-селянина. Ось чому в перші роки революції переважає тип тоненького журнала-двохтижневика, або тип альманахи. Тільки з по ліпшенням економичного стану могла повстати думка про товстий, со лідний журнал-місячнвю. З початком революції відновлено було „Літературно - Науковий Вістник“ (§ 270,»), що виходив більш-менш регулярно до середини 19І9 року; але в калейдоскопі революційних подій журнал не міг вибра ти певного політичного й літературного шляху, містячи цілком випадко вий матеріал і з де-якою неувагою ставлячися до новіших шуканнів української поезії. Наслідком певного незадоволення в літературному консерватизмі ЛНВ повстав „Шлях“, „орган незалежної думки“, що ви ходив з середини 1917 р; до січня 1919 р. Тут ми зустрічаємо ймення О. Кобилянської, Г. Хоткевича, М. Рильського, Олеся, Як. Савченка. М. Філянського, О. Слісаренка та инших поетів молодшої генерації, але в цілому журнал зовсім не зміг опанувати матеріал, дати всебічну оцінку сучасности з певного суспільного погляду, а тому в значній мірі серед байдужости своїх читачів впав. Помітне значіння мав бібліографичний журнал „Книгарь“ (1917—1919), де, за редакцією М. З е р о в а , і за уча стю С. Єфемова, П. Филиповича, Б. Якубського та инш. міститься чималоцікавих критичних матеріалів про творчість письменників останньої доби. В 1919 р. вийшло п’ять чисел (і потім окреме число) тижневого жур налу „Мистецтво“, що виходив за редакцією Г н. М и х а й л и ч е н к а та М. Се ме нк а . „Мистецтво“ зробилося осередком молодшої генерації українських письменників, що, приймаючи Жовтневу революцію в її конкретних побутових і політичних формах, шукали засобів словес ного виявлення нового революційного світовідчування. 1921 року ви ходить у Харкові перше число місячника „Шляхи мистецтва“, якого одначе вийшло за два роки лише п’ять чисел. Цей журнал відограв чи малу організаційну ролю в об’єднанні нових письменників, що їх безпо середнє висунула революція. Друкуючи твори різних літературних на прямків, журнал у критичному відділі зберігав певну ідеологичну пози цію—пролетарське мистецтво. Але накреслити реальних контурів цього мистецтва, що було-б гідне запитів нового класу, так журналові і не вдалося, не зважаючи на окремі його досягнення й загальву полемичну войовничість. Крім сучасних письменників, що брали участь у журналі, не можна не вгадати критичну силу там—В. К о р я к а ; статті Коряка, не зважаючи инколи на їхню однобокість і різкість в оцінці, раз-у-раз збуд жували суспільну думку. З 1923 р. це видання замінив новий журнал —
— 295 — „Червоний Ш лях“, місячник, організований при участі „тих митців українського слова, публіцистів, громадських діячів і популяризаторів науки, тих читачів, котрі хочуть і здатні йти по червоному шляху ра дянського культурного будівництва“ (редакція Гр. Г р н н ька, а потім— Ол. Ш у м с ь к о г о ) . „Червоний Ш лях“ об’єднує найвидатніші українсь кі культурні сили, що на Радянській Україні перебувають, і очевидно це створить йому міцну базу для дальшої роботи. Це перший журнал на Україні після революції з такими широкими завданнями, з такими вели кими техничними перспективами. От же , м и с т е ц ь к а п р е с а н а Україні тільки тепер відживає й виявляє творчість р е в о л ю ц і й н о ї д о б и . Певна річ, становище друкованого «рпова в часи диктатури певного класу, в час і запеклої соціальної боротьби, не сприяє творчості инших суспільних класів. З цих причин не все напи сане могло побачити світ, і ми маємо можливість познайомитися лише з тими проявами культурної діяльности, що приймають соціальну рево люцію в певних радянських її формах. Класова й партійна цензура на Радянській Україні гостро забороняла все те, що йшло в-супереч інтересам революції; ось чому художня продукція по журналах тільки почасти виявляє всю могутню енергію збудженої маси. 2. А л ь м а н а х и . Цілком зрозуміло, що в часи політичних перево ротів та ідеологичних шуканнів місце колишнього усталеного журналу за ступає гнучкий, рухливий альманах. Альманах фіксує певний момент у розвиткові тієї чи иншої літературної групи, передає її конкретні досягнен ня, щоб, ідучи від альманаху, ця група могла поспішати за темпом життя. О сь ч о м у н а б у в а є т а к о г о в е л и к о г о і н т е р е с у л і т е р а т у р а а л ь м а н а х і в : вони д о п о м а г а ю т ь з р о з у м і т и еволю ц і ю н а ш и х н а й к р а щ и х т в о р і в . Вони-ж, продовжуючи попередні літературні традиції (§ 271,з), свідчать і про збагачення та диференціацію наших літературних кол. 1918 р. „молоді поети й письменники" випустили „Літературно-критичний альманах", де високо піднісся аристократичний індивідуалізм цих письменників, збуджених до життя національною рево люцією. „Краса—абсолют, ідеал", мистець—„жрець вищої краси“ і тому „не сміє потурати смакові загалу“, а гасло „мистецтво для мистецтва“— „загально-прийнята правда", такі погляди неоромантиків, символістів на практиці, гордих індивідуалістів серед етрівоженої маси висловлює їхній теоретик (І. Майдан). Крім поезії М. Семенка („Вінок тремтячий“), ніщо в альманахові не нагадує 1918 року, не нагадує темпу життя, хоч зага лом збірник дуже інтересний і цінний з поетичного боку. Дуже поміїшш явищем в українській літературі зробився збірник & „Музагет“, що вийшов 1919 р. „Музагет““ (він мав бути місячником, але вийшло лише одне число) об’едвав кращі мистецькі сили України, що визна чилися після революції, але ще шукали свого поліАчного й мистецького світогляду. Ідеологи „Мувагету" (Юр. Меженко та Ів.Майдан) у своїх статтях стоять на позиції національного мистецтва, бо „нема творчости „класової“ (як зараз кажуть), нема творчости юрби, натовпу нема творчости инших ко лективів, є лише творчість народу“. Розуміючи колектив, загал та індивідум, як „дві повсякчасно ворогуючих сили“, „Музагет" надзвичайно
— 296 — високо підносить творчу індивідуальність. Мистецтво уявляється силою, що в самій собі криє ціль і не залежить од „духу часу“, хоч уже теорія „мистецтво для мистецтва“ заперечується. Час „Музагету“ — то н а й вищий розквіт україн ськ ого активного символізму, що, не зважаючи на всі теоретичні свої передпосилки, мусить сходити з недосяжних позицій гордої, самотньої індивідуальности й рахуватися з бурхливим шумуванням околишнього життя (звідси зміна поглядів кри тика Майдана). Цій позиції „Музагету“ відповідає добірний поетичний матеріал збірника (Загула, Кобилянсікого, Слісаренка, Мик. Терещенка, Тичини, Филиповича, Вол. Ярошенка та ин.). Яіс повна протилежність групі „Музагет“, але приблизно одночасно з ним, намічаються організаційні центри партійно-революційної творчости, що об’єднують коло себе всіх, хто визнав революцію й бажав іти з нею плече-в-плече, щиро й виразно. Так повстали два літературні видання, що вийшли з кол боротьбистів-комуністів: „Червоний Вінок“, „збірник творів новітніх українських письменників“ (Одеса 1919), і альманах „Зшитки бо ротьба“ (ч. 1,1920). Тут ми знайдемо йде-кого з „Музагетівців“, але зага лом—це збірки, де озивається український революційний письменник, де виявляється „невпинний заклик до активного життя, до борні, до твор чости“ (Еллан, Чумак, Заливчий, Михайличенко). Знову через рік (1920) де-хто з „Музагетівців“ зібралися в альма наху „Гроно“, але вже зовсім під иншим теоретичним прапором: уже „творчість повинна бути такою, де-б к о л е к т и в з н а х о д и в с я у г а р м о н і й н о м у с п о л у ч е н н ю з і н д и в і д у мо м, я к р і в н о в а р т н і “, і поети бажають знайти „синтез існуючих течій“, відгукую чись на сучасність, на велетенські події революції. Але „Гроно“ було тільки епізодом, що на хвилю поєднав поетів кількох напрямків без ви разної теоретичної позиції; незабаром „гроністи“ опинилися в окремих і ніби-то ворожих літературних угрупованнях. Частина з них на де-який час замовкла й не виявляла себе в друку, а частина, цілком прийнявши жовтневу революцію, приєдналася до групи, що звала себе пролетарсь кими письменниками. З видання в Харкові збірника „Жовтень“ (1921) ми можемо раху вати початок на Україні поезії, що зве себе пролетарською (Хвильовий, Сосюра, Йогансен, Коряк). „Спаливши і весь гній феодальної і буржуазної естетики і моралі і внесеного нею розтління гніючого трупу, ми, нові поети, йдемо в майбутнє не яко нова генерація на тлі старого мистецтва, а пориваючи всі звязки, заперечуючи всі дотеперішні традиції“,—так ка жуть ідеологи збірника в передмові, у своєму „Універсалі до робітництва і пролетарських митців українських“. Проте в самому змісті збірника ще далеко не все пролетарське—де-що навіть нагадує стару побутовщину, та й поняття пролетарської літератури ще цілком не було реальним, з’ясова ним. Збірник мав переважно організаційне „бунтарське“ значіння, вія по ставив виразно проблему нового мистецтва, над яким працюють далі молоді революційні письменники. Змагання виявити своє революційне обличчя позначилося й на провінції, де одночасно вийшли два збірники, менш виразні й блідіші—„Вир революції“ (Катеринослав) і „Буяння“
— 297 — <Кам’янець на Поділлю). Література альманахів припиняється з розвит ком товстої журналістики, але вона велику ролю відограла в еволюції окремих письменників і навіть цілих літературних шкіл або гуртів. 3. К н и г а . Перші роки після революції відкривали для розвитку книги на Україні блискучі перспективи, порівнюючи з часами царської реакції. Але в перших роках друковане слово використовувалося пере важно в агітаційно-політичних цілях, і лише з 1919 р ми бачимо солід ніші видання творів української літератури (всього 237 назв українською мовою супроти 221 російською). Далі, з погіршенням економичного стану країни, з загостренням внутрішньої й зовнішньої боротьби, продукція книжкова різко падає, і в 1922 році, наприклад, маємо тільки 63 назви українські супроти 168 російських. Лише в звязку з загальним економичним піднесенням і активною національною політикою українська книжкова продукція за останній рік помітно зростає, у чому Державному зидавництву допомагають кооперативні й навіть приватні видавництва. 4. З а к о р д о н н а п р о д у к ц і я . Поруч з Наддніпрянською Ра дянською Україною, де власне виявляється революційна творчість, існу ють инші закутки нашої землі, що так само продукують українську книжку: це українські колонії в межах Р. С. Ф. Р. Р. (Сибір, Туркеетан), Галичина й Волинь у межах шляхетської Польщі, Підкарпатська Украї на—автономна частина Чехо-Словаччини, Буковина під п’ятою румунсь ких бояр, нарешті—далекі колонії в Америці. Над цією нормальною продукцією окремо виступають видання, створені політичною еміграцією за кордоном. Газети й журнали різних політичних напрямків, переважно ворожих революції, видання творів українських письменників,—ось що несе закордонна продукція. З найголовніших журналів варто згадати „Нову У країну“, що її видають В. Винниченко й М. Шаповал у Празі, та відновле ний „Літературно-Науковий Вістник“ у Львові під редакцією Д. Донцова. Перший журнал об’єднує тільки де-які сили на певній політичній плат формі й провадить запеклу боротьбу з Радянською владою, намагаючися створити „єдиний фронт“ право-соціялістичних елементів. „Л.-Н. В.“ те пер—одверто фашистський журнал, з яскраво шовіністичним напрямком. Обидва ці журнали, поруч з цією войовничою антирадянською позицією, містять і чимало цінних поетичних творів (Кобилянської, Сгефаника, Че ремшини та ин.). Цілком на радянському грунті стоять журнали „Нова культура“ (Львів) і „Нова Громада“ (Відень), що в значній мірі жив ляться матеріялом з Наддніпрянщини. Де-які инші спроби вже чистомистецької, „аполітичної“ журналістики за кордоном були дуже недовго вічні й випадкові („Мистецтво й Життя", „Митуса“ у Львові). § 379. Літературні угруповання. Характерною ознакою революційної доби можна вважати організації літературних сил, об’єднаних не тільки спільним настроєм чи світовідчуванням, але й певними організаційними формами, здебільша—й виразною політичною платформою. Спроби таких організацій чи просто літературних групуваннів можна вбачати що в 1918 році, з часів „Літературно-критичного альманаху“, але сталих форм зони набірають з 1922 р. Ще з 1919 р. робилися заходи об’єднати моло дих, революційно - настроєних письменників круг Пролеткультів, які,
— 298 одначе, не виправдали себе в процесі роботи над пролетарською твор чістю. 1922 р., за прикладом Росії, засновується в Харкові „Всеукраїнська Федерація пролетарських письменників і митців“, яка проте не поширилася й за межі місцевого гуртка не вийшла (ця організація заявила себе, мі», нншим, першим числом, єдиним, тоненького журналу „Арена“) Натомісць з 1У22 р. розвинулись й провадять жваву роботу дві організації: спілка селянських письменників „Плуг“ (була спроба й видавати журнал під цією назвою) і спілка пролетарських письменників „Гарт“. Як кажутьідеологи „Плуга* в своїй Платформі, „революційно-селянська творчість „плужан“ має бути скерована, насамперед, на організацію психики й свідомосте широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі про летарської революції, а також поширення цих думок серед иншпх кол населення...“ (§ 26). Спілка ^плужан“ (Сергій ІІилипенко—головний ідеолог спілки, Кириленко, Ланів, Сенченко, Копиленко та ин.) виявила велику життєздатність, організувавши постійну роботу в своєму центрі в Харкові та заснувавши живі філії на провінції. До „плужан“ входять майже ви ключно молоді селянські письменники, збуджені революцією, але позбав лені ще міцної культурної основи; ось чому ця спілка перетворилася власне на літературну студію, яка обіцяє багато в майбутньому, але ще мало появила вже готових результатів своєї роботи (цікавою й со лідною літературною спробою „плужан“ є видання літературного альма наху „Плуг“—1924; поруч з цим, видання „Бібліотеки селянина“ з се ріями красного письменства, театральною та инш.). Пізніше (в січні 1923) засновано спілку „Гарт“, куди одразу-ж увійшли вже признані мистецькі індивідуальності, як В. Еллан, В. Сосюра, М. Хвильовий, П. Тичина, М. Йогансен, В. Поліщук, І. Кулик, кри тик В. Коряк та инші молоді сили. Ось чому „гартованці“ виразніш» виявили себе в літературі й видавничій діяльності, хоч організаційнолітературний бік їх стоїть далеко слабше (мініатюрна „Бібліотека Гарту“ ширше не розвинулася). Обидві групи беруть найближчу участь у поточній пресі, як, напр., у журналі „Червоний Ш лях“. Трохи окремо, навіть в опозиції до цих угрупованнів, стоїть органі зація письменників-панфутуристів, що так само розвинули досить помітну діяльність у Київі (М. Семенко, Г. Шкурупій, Ол. Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Тереіценко, М. Щербак та ин.). Діяльність панфутуристів має переважно кабінетно-підготовчий характер і тільки зрідка виявляється в слові (журнал „Семафор у майбутнє“ 1922 "р., „Катафалк ми стецтва“ та видавня поезій Шкурупія, Слісаренка). Панфутуристи мають досить сильну організацію, але обмежену лише тими письменниками, що ціл ком приймають їхню „теорію мистецтва переходової доби“. Більшість уже знаних письменників українських стоїть по-за цими організаціями, цілком окремо, хоч і мають инколи спільну мистецьку ідеологію; лише спільні мистецькі засоби дозволяють їх зараховувати до певного літературногоугруповання, або, певніше, до тієї чи иншої літературної школи (так де-хто зараховує себе до групи неокласиків). § 380. Ознаки розкладу передреволюційного мистецтва. 1. Уже на по чатку XX століття капіталізм у Європі досяг найвищого щабля свого
ч — 299 — розвитку й виявив унутрішні економичні суперечності, що в йому крилися. Буржуазія кожної нації, сконцентрувавши виробництво в ру ках трестів, синдикатів і окремих королів-капіталістів, почала мрі яти про світові ринки, про панування над всесвітом. Поезія ро биться урбаністичною, індустріяльно-виробничою; вона свідомо відри вається від вузьких національних меж і переймається світовими, космичнимн, інтернаціональними мотивами. Поезія рішуче зриває з класичними метрами, з спокійно феодальною попередньою творчістю, і відбиває в своєму ритмі, в своєму словарі й синтаксі, в своїй строфичній будові шалений темп міського життя, гук машин, лет аеропланів, взагалі—най новішу технику, що її використав капіталізм для панування над робіт ником. Модернізм, перетворився на символізм з його спокійно-естетичним культом словесної форми, тим самим переставши задовольняти войовничі інстинкти буржуазії, що весь час шукала нових переживанвів, свіжих вражіннів. Так повстала „поезія майбутнього“—ф у т у р и з м . Футуризм пов став у центрі капіталістичного світу, в Італії і Франції. Там видав італієць М а р и н е т т і свій футуристичний маніфест, там вийшли й перші зразки футуристичної _поезії (Маринетті, Фольгоре, Каваккьолі та инш.). і д е о л о г і я цього раннього ф утур из му цілком відповід м а з м а г а н н я м п р о м и с л о в о ї б у р ж у а з і ї , що в і д ч у л а свою економичну силу й ш укал а нових ринків для с в о ї х т о в а р і в . Місцевий (італійський) патріотизм поєднувався у футуристів з одвертим імперіялізмом і мілітаризмом, бо „війна—єдина гігієна міру“, заявляють футуристи. Італійські футуристи скрізь агітували за війну з Австрією на славу своїм імперіялістичним забаганкам, а потім брали найближчу участь у ганебній війні з турками в Триполітанії, ос півуючи в своїх мілітарних поемах знаряддя знищення людей і „пере могу“, войовничої буржуазії над місцевим населенням. Ф у т у р и з м , д а л і , це п о е з і я в е л и к о г о м і с т а з й о г о р о з в и н е н о ю техникою, з його с в о є р і д н о ю у р б а н і с т и ч н о ю к у л ь т у р о ю , ц е п о е з і я т я ж к о ї і н д у с т р і ї , якою засвідчує буржуазія свою перемогу над природою, над економичними примітивами, над безпорад ним кустарництвом села. „Ми оспіцаемо величезну юрбу, що керується згагою праці, втіхи та бунта; многоцінні й многозвучні припливи й від ливи революцій у сучасних столицях; нічну вібрацію арсеналів та верфей, освітлених ярким світлом електричного місяця; ненажерливі вокзали, що ковтають залізні змії; заводи, прип’яті до облаків...“ „Ми прославляємо любов до машини“,—каже Маринетті, і тому в творах футуристів фігурує ииезія машини, аероплана, автомобіля, паротяга, хмародряпа, поезія ве ликого капіталістичного міста початку XX ст. У цій апології машині, що инколн навіть набірае форми своєрідного романтичного ідеалізму новішої доби, ми ще зовсім не бачимо мотивів соціальних чи ідеологично-визвольних. Бо з розвитком машинової продукції сполучають свої життєві надії два соціяльно-ворожі класи—буржуазія й пролетаріат, і на початку фу туризм, инколи свідомо, а найчастіше—несвідомо, дивився на машину й техшіку під кутом зору суспільного класу, що тоді панував.
— 300 — Цілком ясно, що нові вражіння—підслуханий футуристами темп великого міста, уривчастий згук пропеллера чи мотора, розмірений, пере мінний хід машини—повинні були підказати поетам і нові поетичні ритм^ нові стилістичні схеми для виявлення різноманітних і нових спостереженнів. У цьому футуристи продовжували роботу модерністів (§ 271), але коли модерністи зупинилися переважно на нових мотивах поезії, уникнувши революції поетичної форми, футуристи саме на форму звернули свою пильну увагу. Ф у т у р и с т и р і ш у ч е р у й н у ю т ь к л а с и ч н і ме три, в и з н а н і з а с о б и п о е т и ч н о ї е в ф о н і ї та с е м а н т и к и , п р а в и л а с и н т а к с и й п р а в о п и с у . Мова футуристичної поезії наближається до буденної вулишної розмови, і звідти, з вулиці капіта лістичного “Іііста, вона позичає свій лаконізм, свою хапливість, свій телеграфичний стиль. „Уявіть“,—каже Маринетті, „що хто небудь з ваших приятелів перебуває в смузі і н т е н с и в н о г о ж и т т я (революції*, війна, землетрус) і поспішаеться поділитися з вами своїми вражіннями. Чи знаєте, що він зробить? Він грубо зруйнує синтаксу, не буде витра чати часу на будування періодів, скасує пунктуацію й порядок прик метників і кине вам наспіх в нерви всі свої переживання, свої зорові, слухові й нюхові вчуття, за прикладом їх буйного галопа“. Ось чому в футуристичній поезії Заходу панує vers libre (vers libre—вільний вірш-метр, що зовсім не визнає метричних законів), колишню риму перемагають асонанси, і правильну синтаксичну будову речення замінюють окремі не звязані слова, не об’єднані між собою навіть певного пунктуацією. Футуризм, одкидаючи уторовані шлях и поетичного мис л е н н я , з охотою кує с и л у н о в и х слів, н е о л о г і з м і в , що найкраще відповідають динамізму людської думки в умовах нового капіталістичного міста: ця футуристична с л о в о т в о р ч і с т ь , що, про довжуючи спроби символістичної поезії, освіжила чи загострила мистецьке слово. Уже цими своїми рисами футуризм рішуче віддаляється від ста тичного, замкненого у власних переживаннях імпресіонізму й психоло гізму в письменстві: натомісць виступає бурний і рвучкий д и н а м і з м , що позначається на сюжетах, а особливо—на ритмі й стилі футуристич ної поезії. 2. Ф у т у р и з м у Р о с і ї . Футуризм, сформулований талантом Маринетті, великий вплив справив і в Росії. Тут він одразу-ж знайшов собі кількох талановитих послідовців (Ігор Северянин. Вол.’* Маяковський, Виктор Хлєбников та ин.), розбившися на дві окремі, навіть ворожі течії—е г о фу т у р и с т и т а к у б о ф у т у р и с т и. Де-які з цих поетів засвоїли собі лише формальні ознаки футури стичної поезії—її поетичну форму, літературний стиль, нахил до слоЬотворчости. Це поміркована група футуристів (егофутуристи); поезію промислової.машини вона замінила на поезію кав’ярні, кабаре аристократич ного салону чи літературної богеми. У значній мірі розвиваючи мотиви раннього модернізму, егофутуристи утворили поезію фешенебельної ари стократії, поезію ідеального світу та романтичного світопочуття. R основу всього ставлячи своє геніяльне прозріння, свою невизнану індивідуаль ність, („Я гений, Игорь Северянин...“), егофутуристи своєю витворною сло
— ЗОЇ — вотворчістю дали кілька вдалих зразків, але ідеологією своєю вони від* били відроджені настрої феодально-аристократичної, навіть не-буржуазної романтики. Натомісдь ліві футуристи-кубисти виступають, перш за все, войовничою, деструктивною групою. Вони викидають гасло „епату вання буржуазії*, а тому дають „пощечину общественному вкусу“, тому своїм збірникам приліплюють такі „малоестетичні“ назви, як „Дохлая Луна“, „Ослиный хвост“, „Мирсконца“, „Поросята“, тому перебіраються в ж о еті кохті й розмальовують собі обличчя яркими фарбами. Це бунтарство кубофутуристів поширюється й на композицію поезій: вони відкидають не тільки правильність граматичного речення, але й вс» речення в його логичній частині. Ось чому в де-яких футуристів слова замінюються окремими значками—літерами, що повинні прийматися по-своєму кожною людиною, як „знаменитий“ „вірш“ Кручених: Дир бул шил Ха ра ба у. Або та поема Василиска Гнідова, де на білому аркуші паперу, крім заголовку, нічого немає. Значно міняється й ідеологія кубофуту ристів: урбанізм у них мало помітний, а швидче тут ідеалізація безмеж них російських просторів, звідки, очевидно, й взято цей анархичний настрій—усе попереднє культурне надбання руйнувати, старі авторитети скидати. Ця деструктивна роля російського футуризму утворила йому легенду скандаліста серед міщансько-консервативного суспільства, а серед офіційних кол царату—то й марку політичної неблагонадійности. Таким увійшов футуризм і в війну, тут, під час розгулу російського імпе ріалізму, перебувши велику й знаменну еволюцію. 3. Ф у т у р и з м н а У к р а ї н і . Уже в творах російського футу риста Василиска Гнідова виявилися змагання використати українську мову: Перша егофутурня пісня Всім набридли Тарас Шерченко На українській мові: Та гопашник Кропивницький. Але правдиву історію українського футуризму можна вести з 1914 року, коли М и х а й л о С е м е н к о випустив дві свої брошурки— „Дерзання“ і „Кверофутуризм“. У цих брошурках ще дуже помічається вплив тих чи инших течій російського футуризму, наспіх пристосованих до вродженого ліричного таланту автора. Війна прибила й тут дальші нарости футуризму, зустрінутого одверто-вороже 8 боку української кри тики й суспільства (див. §§ 404—405). 4. З н а ч і н н я ф у т у р и з м у . Поява футуризму саме перед війною й перед великою соціальною революцією на Сході дуже знаменна й зро зуміла з соціологичного погляду. З одного боку, футуризм свідчив, що в межах самого капіталізму зростають могутні економичні противенства, і капіталізм, не бачучи мети свого існування, захоплюється формою інду стріальної машини чи імперіялистичними забаганками. З другого, футу ризм своєю деструктивною роботою виконує й помітну революційну ролю супроти омертвілих форм класичного мистецтва. Незадоволення статикою цього класичного мистецтва врешті призводить до впертого шукання
302 — життєвого 'змісту й нового словесного виявлення в поезії, і тут, коли відкинути їхні непотрібні пересади, е певна 8аслуга футуристів. Певна річ, що футуризм на Україні виник у значній мірі, коли не виключно, в наслідок відомої літературної моди, бо низький стан економичного роз витку не давав об’єктивних даних для поширення поезії промислової машини, поезії великого капіталістичного міста. Але-ж і тут він дав vers libre, дав „буденну поезію“, дав нові словесні збагачення: цим усім скористалася післяреволюційна поезія. § 3 8 1 . Поділ поетичного надбання. Коди ми тепер глянемо
на все поетичне надбання післяреволюційних часів, то побачимо в йом улеревагу в ір ш о в а н о ї п о е зії над худож ньою прозою. 1 це зрозуміло: калейдоскопична зміна революційних подій раз-у-раз викликає те чи инше емоційне відчуття, а художня проза вимагає вже сталих форм нового радянського побуту, щоб на них збудувати свою поетичну концепцію. Ось чому тільки за останніх часів ми бачимо нахил до розвитку художньої прози, і тут Україна далеко позаду залишилася від Росії з її буйним зростом творчої белетристики (Всев. Иванов, Пильняк, Никитин та ин.). Так само зовсім не розвинувся український революційний театр, не викликавши до життя нової драматичної літератури. Театр був на початку або примітивно-побутовим, або з нахилом до європейського театру, з де-якими режисерськими шуканнями („Молодий театр“ 1 9 1 9 р.). Врешті повторювалися набридлі вже п’єси або перекладалися нові, європейські; оригінального нічого дано не було. Тільки вже з 1923 р. ми бачимо змагання студій ім. Гн. Михайличенка (під керовництвом Марка Терещенка), „Бе резіль“ (під керовництвом Леся Курбаса), театра ім. Франка (директор Гнат Юра) дати новий театр, що відповідав-би революдійвій добі, революційному побутові. Але літературного матеріялу поки-що й тут немає свого (спроби Я. Мамонтова, Є. Кротевича навряд чи тут можна рахувати). Ось чому ми поділяємо все поетичне надбання післяревоційних часів на два великі відділи: 1) вір ш о ван у поезію і 2) художню прозу.
1. Віршована поезія. § 382. Питання про літературні напрями. Сучасних нам пись менників привято розмежовувати по окремих літературних угру пованнях, по окремих школах і напрямах. Але це зробити дуже важко, навіть неможливо, бо більшість українських письменників
— 344 —
в ал ьськ и й , Н а т а л я Л ів и ц ьк а та инші, що видали 1922 р. збірку „Сонцедвіт“). І, певна річ, одверте наслідування Тичині в його „Соняшних Кларнетах“ (Юра Н Ікрум еляк).л На загал— філософія „молодих“ це трохи модернізована, трохи запозичена & сусідів філософія того самого Кононенка або Чернявського (щоби не згадувати живих мерців), поглиблена досвідом страш них років, але все-ж рідна їм по духу“. „В цім браку емоціональности, в описовій манії, в розумовості „молодих“, в уживанні висловів," які (може колись поетичні) давно вже стали з живих образів абстрактними знаками ідеї,— бачу я застарілі навички натуралізму“. „Між двома бігунами техника молодих: між баналь ністю форми і її штудерністю, між повним занедбанням форми і формоманією“ (Донцов). Але серед тієї-ж закордонної поезії ми бачимо й паростки пролетарського світовідчування: це молодий американський поет М икола Т ар н о вськ и й , співець машини, великого міста й ро бітничої праці, технично, правда, невдосконалений. В усякому разі, самостійного значіння закордонна поезія не набула, переспі вуючи різні’ мотиви наддніпрянської поезії. І так і повинно бути, бо тільки тут, на Радянській Україні, маються здорові суспіль но-політичні умови для поетичних шуканнів і досягненнів.
2. Невіршована поезія (художня проза). § 4 0 9 . Літературні генерації й напрямки в сучасній художній прозі. В сучасній художній прозі можна відзначити впливи кіль
кох літературних генерацій, що й досі пишуть нові твори, в своїк питомій літературній манірі, або ж в новій, модернізованій формі, в новому стилі. Мовчать такі белетристи старшої генерації, як Володим ир Л ео н т о в и ч (§ 271,4), М одест Л евицький (§ 331,!), або Любов Я н овська (§ 2 7 1 , 4), але натомісць появляють нові риси свого хисту такі ніби-то вже цілком визначені таланти, як О. К о б и л ян ськ а (3 0 3 ), В. С теф ан и к (§§ 2 7 9 — 2 8 4 ), Ів а н С ем аню кХ § 285,2) та инші другорядні письменники-новелісти (як К а т р я Г р и н ев и ч ев а, Г н ат Х откевич, А нтін К руш ельниц ький — § 3 1 0 ). Зрідка озиваються такі автори, як С. В асильченко, С. Ч е р к а се н к о , Н. Р о м а н о в и ч -Т к ач е н к о в а , М. Черн яв с ьк и й . Енергійно працює в галузцх української повісти й драми В. В инни ченко, відбиваючи вже події останньої рево люції, але, певна річ, у своєму власному освітленні. Більшість
— 345 —
з цих відомих, уже кваліфікованих творців живе все-ж таки ми нулими переживаннями і тому не може перетворити в своєму психичному єстві сучасну дійсність — новий суспільний побут, динамику революції, психику збуджених класів суспільства. Ось чому сучасна доба висуває й нових своїх співців. § 410. Молоді письменники в сучасній прозі. Серед письменників-прозаїків молодшої генерації ми можемо розрізнити кілька груп, як і серед сучасних поетів. Тільки тут ми це побачимо тієї розмаїтосте, того багатства тонів, бо в стелі художньої прози можна мислите менше варіацій та одмін. З одного боку, ми ма ємо письменників, що перебувають по-за певними суспільно-літе- " ратурними угрупованнями, як М ихайло Івч ен ко, Галина Ж урба, В а л е р ія н П ідм огильний, Г р и го р ій К осинка. З другого, почи нають велику ролю відогравати наші творці, що належать до цих угрупованнів і відбивають . їх мистецьку й суспільно-політичну ідеологію. Такий найвидатніший з сучасних белетристів М икола Х ви л ьови й (спілка „Гарт“). Сюди-ж можна зарахувати епізо дичну, фрагментарну творчість Г н а т а М и хай ли чен ка та А н д р ія З а л и в чого, що рано загинули. Такі письменники —„плужане“, що оце тільки появляють перші свої мистецькі спроби: Гордій Коцю ба, Ол. К опиленко, А ндрій П анів, П етро П а нч, Ів а н С енченко та ин. Нарешті, треба вказати на пан-футуристів, що тепер саме з охотою переходять на художню прозу; наслідки цього схилу ми, очевидно, матимемо пізніше, а поки-що згадаймо Гео Ш ку р у п ія, О лексу С л ісар ен к а, Воло д и м и ра Я рош енка. Михайло Івченко.
§ 411. 1. М ихайло Івч ен к о (нар. 1890) почав друкува тися після революції, але з самого її початку, тому в його пер ших оповіданнях (автор їх зве новелами) відбився ще старий, дореволюційний побут. 1919 р. виходить перша збірка Івченкових оповіданнів („Шуми весняні“), куди, правда, внесено не всі видруковані (як, напр., „Марійка“, „Легкий хліб“). Після де-якої перерви Івченко відновляє свою літературну діяльність драматичним етюдом „Сни землі“ та ліричними поезіями в прозі— „На світанку“, „Шелести“, у символістичних тонах виконаним^ (1921), штучними і невдалими. Потім автор друкує оповідання „Наступ“, „Горіли степи“ (1923) і готує до друку другу збірку сво їх творів, де вже відбивається новий післяреволюційний побут.
\
— 351 —
дав спробу охопити в художньому синтезі розвиток революції па Україні. Дієві особи—Іна („Україна“), Ти („український народ“), Чоловік („лідер червоних“), Яся („революція“)—повинні представ ляти головні активні сили в розвиткові революції на Україні. Але сухий алегоризм „Блакитного роману“ остільки заплутаний і ма лозрозумілий, ще до того й присмачений непотрібно-циничною еро тикою, що аж ніяк не дозволяє назвати „Блакитного роману“, за де-якими критиками, „твором незвичайної мистецької і ідейної вартости“. Грандіозну сюжетну схему тут Михайличенкові не вда лося виповнити живим і художньо-правдивим змістом, а тому вийшла невдала, мертвотна й штучна спроба, що не справляє помітного емоційного вражіння. Андрій Заливчий.
§ 414. Риси свіжого поетичного хисту появив А ндрій З а л и в чий (1897— 1919), що загинув у революційній боротьбі з гетьманцями. У його „Автобіографичних новелах“, у стилі Тес ленкового лаконізму виконаних, відчуваються ознаки видатного новеліста, який уміє своїм особистим спостереженням надати шир шого художнього вмотивування, ширшого значіння. Ось чому де які його новели („їсти“, „Я утопився“, „З благородними дітьми“), відтворюючи в реалістично-мистецькій формі передреволюційне життя бідного селянина, звертають на себе увагу; вони далеко вище стоять од штучної й вишуканої манірности Михайличен кових творів. На превеликий жаль, передчасна смерть не дозво лила Заливчому розвинути й удосконалити цих багатонадійних мистецьких спроб. Григорій Косинка.
§ 415. 1. Типовим новелістом, який недавно ще побоювався більших тем і малюнків, виступає і Г р и го р ій К осинка (нар, 1899). Вийшовши з революційного українського села, Косинка (Стрі лець) уже в 1919 р. починає свої багаті спостереження й пережи вання оформлювати в художньому слові. З того часу маємо першу збірку його новел „На золотих богів“ (1922), і окремі його новели, що їх розкидано по журналах, переважно в київській „Новій Гро маді“: „Заквітчаний сон“, „Сорочка“, „Голова Ході“, „Зелена ряса“,.Але за останній час помічається потяг у Косинки до біль ших творів. На початку письменникові не хотілося відходити від імпресіоністичної маніри новеліста, а тому він звязуе кілька но-
Ціна 2 карб.