24 березня 2016 року № 11 (5640)
Газета письменників України www.litukraina.kiev.ua ЧИТАЙТЕ В НОМЕРІ:
10 «Сімферопольська лазня»
4
НЕВИГАДАНІ ІСТОРІЇ
Любов Василя Мисика
8-9
ЛІТЕРАТУРА. КРИТИКА. ЧАС
Жагуча лірика Григорія Булаха ПОЕЗІЯ
Двобій: імперія чи українська Надія?
М
и схиляємося перед мужністю нашої Надії, щиро пишаємося її незламністю. Але!.. Звістка про те, що після винесення Донецьким судом Ростовської області РФ вироку у справі нашої льотчиці вона може поновити сухе голодування, озвалася гострим болем у серці кожного, хто на боці справедливості й гуманізму. Рік тому, коли Надія вчергове розпочинала голодування, лікарі застерігали: це смертельно небезпечно! Повторюю: нині, коли пишуться ці нотатки, їх автор іще не знає, які події чекають на нас найближчими годинами: не відомо, яким в остаточній редакції буде вирок і як себе поведе Надія, а відтак воїнство на фронті й ціле українське суспільство. Але відомо найголовніше: для героїчної дочки Матері-України і для самої нашої Вітчизни. Колись, пояснюючи, навіщо ставить під загрозу своє життя, Савченко писала в інтернет-ресурсах: «Торгувати правдою і совістю не можу і не хочу», — і додала, що не вважає за можливе йти на компроміси з власною совістю: «...не можу, бо інакше не поважатиму себе». З тривогою гадаєш: скільки ще ця людина буде над прірвою? Уважно поміркувавши, осягаєш, що в полоні героїчна українка давно вирішила: якщо не має змоги допомогти Батьківщині живою на волі, то не зупиниться, щоб допомогти навіть своєю смертю в неволі. Мабуть, Надія думає: її (хвалити Бога, поки що евентуальна) смерть, як грім, прогримить по всій планеті. Приверне додаткову увагу до мук України, яких цинічно й безжально завдають нам Кремль і психологічно (а радше — психічно) зґвалтований отим «зомбоящиком» московітський люд. Міркує: може, тоді отямляться російська інтелігенція, студентство. Може, Захід витягне свою страусячу голову з піску й надасть Україні т.зв. летальну
Коли газета з цим матеріалом буде у Ваших, читачу, руках, — Ви вже знатимете все те, чого не знав його автор, пишучи ці рядки. Знатимете оті вкрай важливі післясудові події. Приміром, чи нарешті щось буде вирішено щодо повернення Н. Савченко на Батьківщину?.. Але є невблаганний графік друку тижневика, який не збігається з графіком імперського кривосуддя…
зброю, а Москву отямить додатковими санкціями. Може, чесні люди з інших країн прийдуть українцям на допомогу — і вояками-добровольцями, і цивільними волонтерами. Може, потрояться моральні сили українського воїнства і цілого суспільства. І ми міркуємо: може, покаються ті київські високопосадовці, які не надто активно визволяли весь цей час Надію, побоюючись із її боку потужної політичної конкуренції… Може… Чи хоче Путін смерті Надії Савченко? Хоче. Однозначно. Чому хоче? Тому, що прагне смерті України-держави, а Надія Савченко стала уособленням НЕСКОРЕНОЇ України. Волелюбної, демокра-
«Літературна Україна» № 11 (5640). 24 березня 2016 р.
тичної і в майбутньому — заможної та могутньої держави. Чим Савченко ненависна Путіну? Українським патріотизмом, незламністю, світлоносністю душі й думки, гідністю, некерованістю. Усією українською сонячністю, від якої, як роса, гинуть і воріженьки, й вороги. То хто ж переможе кого? Нашу героїню (і тисячі інших дочок і синів України) Путін убити… здатен. Але — не перемогти. За Надією та Україною — Господь Бог і правда. Надійко! Витримай усе! Ти вже перемогла. І дарувала Перемогу МатеріУкраїні.
Юрій ПРИГОРНИЦЬКИЙ
14 Прибамбаси Байдикана Тулумбаса ДИТИНЕЦЬ
ВТРАТИ
Не стало Леся Танюка 18 березня ц.р. на 78-му році життя відійшов у вічність український поет, критик, перекладач, мистецтвознавець, народний артист України, народний депутат ВР І—V скликань, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, член Національної спілки письменників України, голова Національної спілки театральних діячів Лесь Танюк. Лесь Степанович Танюк народився 8 липня 1938 року в м. Києві в родині вчителів. У 1963 році закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Починав свою режисерську діяльність в Одесі, потім був завідувачем навчальною частиною Київського театрального інституту, режисером Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, а також режисером цілого ряду московських театрів (ім. Станіславського, ім. Пушкіна та ін.). Після повернення в Україну працював головним режисером Київського молодіжного театру, багато років очолював Національну спілку театральних діячів. В українську літературу Лесь Танюк прийшов у 1968 році, коли була видрукувана перша збірка поета «Сповідь». Згодом його літературна діяльність в основному належала перекладацтву й мистецтвознавчим студіям. Ще далекого 1987 року, даючи Л. Танюку рекомендацію до Спілки письменників, Іван Драч написав: «Уже двадцять п’ять літ знаю я Леся Танюка і як театрального режисера, і як літератора. Його літературне обдарування, для мене беззаперечне, розвивалося кількома річищами і зараз воно повносило і органічно належить нашій культурі».
(Закінчення на 2-й стор.)
№ 28 (5607). 30 липня 2015 р. «Літературна Україна» Радьте, розумні! Рятуйте, могучії! Іван Франко