Тимофій Гаврилів
Тоді
Учора пропливла хмарка. Ми просиділи ввесь день, дивлячись на небо. Він казав — не пропливе, я казав — пропливе. Він думав, що схитрував, коли покрадьки, щоб я не помітив, подивився прогноз погоди в газеті, на якій перед тим спав. Він, напевно, забув, що газета — не вічний календар. Це ж треба вважати себе таким хитрим, а насправді бути кінченим ідіотом. До речі, газета містила прогноз погоди на позавчора, і позавчора небо справді було чистим. Ми посперечалися на їдло, яке принесе Льоня, але Льоня нічого не приніс. Логічно, найбільше це не сподобалося мені, але й він теж не був у захваті. Толік знову нахлявся. Вночі ще й моросив дощ. Ненавиджу так прокидатися. Почуваюся слимаком. До того ж тхне сечею. Доки це триватиме, Толіку? — сказав Льоня. — Ти запаскудив нашу домівку. На що Толік саркастично скривився. Толік кривиться кожного разу, коли Льоня згадує про домівку. Так, Толіку, домівку, — сказав Льоня. — Навіть свиня не насцить там, де вмоститься. Тут устряв Стьопа і сказав: Насцить. Не тільки насцить, а й насре. Може, він і не збирався захищати Толіка, але так вийшло. Це його серце агронома заговорило. 3
Толік сказав, що то Бог з неба цюняє. Я відповів, що таке блюзнірство недоречне. Толік заперечив: це не блюзнірство, а фізіологія. Толік сказав, що ми зроблені за подобою Бога, і запитав: так? Ми погодилися, що так. А якщо так, сказав Толік, то й Бог мусить пісяти, як пісяємо ми, тільки цюнька у нього величезна, на ціле небо. Втрутився Вітя, який мовчав. Вітя молодець. У таких речах Вітя майже завжди на мому боці. У нас із ним погляди сходяться. Вітя сказав, що не треба все так примітивізувати і якраз тут ідеться не про тіло, а про душу. На що несподівано розхвилювався Льоня: Не рухайте душі! Льоня сприйняв це чомусь на свою адресу, хоча Вітя звертався не до нього і не думав його образити. Толік розреготався і сказав, що людина не має душі, що це вже всім відомо і нові дослідження це тільки підтверджують, на що я сказав: Це ти, Толіку, душі не маєш, і якщо ти її не маєш, це не означає, що всі її не мають. Прийшов Стьопа, увесь збуджений. Що, Стьопо, розкажи? — запитав Вітя. Стьопу вигнали з парку. Начудив, — хитає головою Льоня. Якщо начудив, знову через вайлуватість. Поки Стьопа потилицю чухатиме, муха йому в ніздрю залетить, а через вухо вилетить, крильцями помахавши: па-па, бевзику. Толік сам не надто повороткий, зате язик гострий, полюбляє діставати — приязнь у них така взаємна. Добре, що у мозкових звивинах не заблукала — піджартовує Льоня про муху. Скільки їх у нього, тих звивин? — буркає Толік. — Одна, і та пряма. Найбільший парк, гордість міста — і чого тільки Стьопу туди занесло? Толіку, тобі цього не зро4
зуміти, сказав Стьопа. Звісно, сказав Толік. Так, Толіку, сказав Стьопа. У парку є озеро. На озері плавають качки і лебеді. Лебеді там живуть. Серед озера — невеличкий острів, на якому росте верба, та й саме озеро невеличке. Там лебедям поставили дерев’яну буду — таку, як собакам на подвір’ї. Ми туди не ходимо. Погана аура висить над парком. Стьопа сказав, що хтось викинув качкам три буханці хліба. Я не копав би качок, сказав Толік, на що Стьопа образився: а я їх і не копав. Це ти Толіку любиш копатися, сказав Льоня. Я б так не сказав. Я там не був, сказав Толік. Три буханки, сказав Стьопа. Стьопа сказав: вони самі розбіглися. Ну то чого ти? — сказав я. Ага, сказав Стьопа, якби ти чув, яку веремію вони здійняли. І ти з перестраху всрався, сказав Толік. Хто б казав! — спалахнув Стьопа. Перепросився, пом’якшив Вітя. Стьопа сказав: не я перепросився, мене попросили. Стьопа сказав: Три буханці. Стьопа ввесь день казав: Три буханці. Увечері Стьопа знову сказав: Три буханці! Слухай, Стьопо, сказав Вітя, не ятри душі. Дають суп. Це Льоня повернувся. Треба зареєструватися. Як це? — запитав Стьопа. Як як, сказав Толік, що, не знаєш як? Береш картку, вкладаєш, дивишися на табло, і на табло пишуть, що ти зареєструвався. Великими буквами СТЬОПА, а напроти — ЗАРЕЄСТРУВАВСЯ. А що таке табло, запитав я. Екран такий, пояснив Толік. Кіно таке? Атож, кіно, буркнув Толік, про Макса і про Ґуфі. Про їжачка в тумані, розсердився Льоня — то йдемо чи не йдемо? Вітя спитав: Чим будемо реєструватися? Льоня сказав: Може, так дадуть. Варто спробува5
ти, сказав Стьопа. Стьопа завжди голодний. Який суп? — запитав Толік. Гороховий, пожартував Льоня. Толіку, яка різниця? — спитав Вітя. Різниця, сказав Толік. Толік не любив гороху. Недолюблю вав. З тільки йому знаною підозрою ставився. Ходімо прати, сказав Льоня. Тільки не на озеро, сказав Стьопа. Звісно, не на озеро, сказав Толік. На річку, сказав Льоня. Прохолодно, сказав Вітя. Може, ще тиждень-другий почекати? — сказав я. Всеньку зиму чекали, сказав Льоня. Щойно весна починається, сказав Вітя. Скупаємося, сказав Стьопа. А висохне? — сказав Толік. Хто б казав! Висохне, сказав Льоня, дні тепер сонячні. Будуть ще сонячніші, сказав Толік. То й прати будемо частіше, сказав Льоня. Скільки частіше? — насторожився Толік. У дитинстві мама примушувала його прати запісяну піжаму. Частіше, ніж зимою, сказав Вітя. А чим будемо прати? — спитав Стьопа. Водою, сказав Толік. Сам знаю, що не травою, сказав Стьопа. Ось дивіться, сказав Льоня. Льоня роздобув шматок мила. А стане? — засумнівався Вітя. Якщо економно, сказав Льоня. Звідки? — запитав Толік. Що ти про мене думаєш, сказав Льоня. Я тільки запитав, сказав Толік. Я не злодій, сказав Льоня. Тоді звідки? — сказав Толік. Толіку! — сказав я. Не з супермаркету, як ти думаєш, сказав Льоня. А звідки? — спитав Толік. З туалету, сказав Льоня. Це те саме, сказав Толік. Ні, не те саме, сказав Вітя. Тільки Толік міг зайти до туалету, пройшовши крізь усю залу так, що його ніхто не помітив. Але ж ти його забрав, сказав Толік. Толіку, сказав Вітя. Це так, якби я його всього змилив, сказав Льоня. 6
Довгенько б тобі довелося милити, сказав Толік. Там іще було рідке мило, сказав Льоня. Як рідке? — здивувався Стьопа. Де? — запитав я. На стіні, сказав Льоня. Як на стіні? — сказав Вітя. Невігласи, сказав Толік, у пластиковому бачку, який прикріпляють на стіну. Знизу кнопка, так, Льоню? Так, сказав Льоня. Натискаєш на кнопку, і воно вже на долоні. Наче не кнопка вона, а пташка, сказав Толік. О так, сказав Стьопа. Якби я його відкріпив, тоді б то була крадіжка, сказав Льоня. Однак якби я його всього у банку злив, то це не була би крадіжка — кому яке діло: може, мені його так багато потрібно, щоби руки відмити. Ти ж не Пілат, Льоню, каже Вітя. Пілат руки вмив, каже Стьопа. Стьопа своїми знаннями хвалиться. Коли Стьопа був зовсім малий, йому про Пілата читали. Не міг Стьопа зрозуміти, чому Пілат так учинив. Адже Ісус йому нічого лихого не заподіяв. Ти теж так зробив би, каже Льоня. Я ні, каже Стьопа і ховає руки за спину. Він ні, перекривляє Стьопу Толік, ви що, не знаєте, що Стьопа в нас рук не миє. Ех, а міг же врятувати! Я не буду прати, каже Толік. Толіку, що в тебе раптом в’їхало? — каже Льоня. Побійся Бога, каже Вітя. Не буду, каже Толік. Як так? — дивується Льоня. А так, каже Толік, через нього. Через Стьопу, питаю. Але ж він тобі нічого не робив, каже Вітя. Робив, каже Толік. У нього кука на муню, каже Стьопа. Оболтус! — каже Толік. Що він тобі робив? — каже Льоня. Воду каламутить, каже Толік. Нічого не каламучу, каже Стьопа. Каламутиш, каже Толік, рибок отруюєш. Ти отруюєш, каже Стьопа. Ти своїми смердючими шматами, каже Тол ік. 7
Можна подумати, твої не смердять, каже Льоня. Його русскім лєсом пахнуть, особливо в матні, каже Стьопа. Але ж твої, Толіку, теж брудні, каже Вітя. Його брудніші, каже Толік. Це в мене брудніші? — кричить Стьопа. — Це, може, я твої майтки ночами обсцикаю? Обсцикаєш, каже Толік. Обсцикаю?! — Стьопа реве, мов бугай, якого шершень ужалив. Схаменіться, каже Вітя, води на всіх вистачить. Нас хотіли фотографувати туристи. За фотку треба башляти, сказав Толік. О’кей, о’кей, бурґермайстер, сказали туристи. Жлоби, сказав Толік. Толіку, не гарячкуй, сказав Вітя. Ну а нє? — сказав Толік. Так, сказав Вітя. З верблюдом фотографуються — власникові ж платять, сказав Толік. Ти що, верблюд? — сказав Стьопа. Власник, сказав Толік. Агов, покидьки! — закричав Юра. Ми попідводили голови. Юра працює в піцерії «Тото Котуньо». Якщо пройти далі та вийти сходами нагору, можна побачити вивіску й емблему у вигляді жирного кота. Чмо! — злиться на кота Вітя. Це кіт, бо назва така, каже Стьопа. А що таке тото? — питаю я. Тото — по-іноземному означає «все», каже Льоня. Що тоді виходить? — каже Вітя. — Все для кота? Ідіоти! — кричить згори Юра. — Котуньо — великий італійський співак. — Тото — його ім’я. Що, ніколи не чули? Приходьте, послухаєте. Юра знає, що ми не прийдемо. Як ми прийдемо? Юра нас підгодовує. Приносить недоїдки. Переважно окрайці піци. Клієнти їх не доїдають, бо там сухе тісто і жодної начинки. Клієнти люблять начинку, — каже Вітя. А хто її не любить? — пищить Стьопа зчавлено. Юра 8
завжди до нас так звертається. Чому тоді кіт? — питає Стьопа. Він не Котуньо, а Кутуньйо, каже Толік, який навдивовижу довго мовчав. Тримайте! Юра кинув половину піци. З начинкою. Таке свято не кожного дня. Стьопа зловив її на льоту. Лише ковбаса з присохлим до неї сиром зіслизнула на землю. Стьопа майстер у ловінні та найвищий з нас. Сабоніс, каже Толік. Як можна тримати таких почвар? Був би вкусив Толіка. А як Толік налякався! Крив матом — земля здригалася. Коли Толік боїться, він страшенно матюкається. Одягніть собаці намордник, вступився за Толіка Вітя. Йому одягніть намордник, показала на Толіка тітка. А зла яка — як її пес. Забирайтеся звідси, смердюхи, сказав тип, який був із мегерою. Це наше місце, сказав Льоня. Наступного разу спущу, сказав тип. Нічого собі трійця. Одне одного варте. Що баба, що чувак, що собака. Це від сексуального невдоволення. Мало він її трахає, а їй мало, що він її мало трахає, сказав Толік. Толіку, сказав Вітя. Толіку й самому незручно після таких випадів, але він нічого не може з собою вдіяти. Я його розумію. Вітя теж. Інакше не заступився б. Конкуренція, каже Льоня. Віднедавна на дереві ночують голуби. Звісно, ми на дереві не ночуємо. Але Льоня не це мав на увазі. Голуби нас відтісняють, а нам немає вже куди посуватися. Частина крони нависає там, де ми. Вільха, каже Толік. Може, й вільха. Спробуй перевір. Хіба я знаю? А може, це клен? Ні, якраз клен я знаю. І каштан знаю. Під каштанами краще не спати. Особливо у вересні. 9
Голуби все загиджують. Крапкове бомбардування, каже Стьопа. Стьопо, полізь і зжени їх. Що з того, як голуби повертаються? Може, це Бог какає? — підколює Льоня Толіка. Певною мірою так, каже Толік. Хіба голуби не створіння Божі? Хіба не живе Господь у всьому живому? Живе чи не живе, а робити щось треба. Стьопа запропонував зробити рогатку. Ось ти й роби, Стьопо, каже Толік. Стьопа зробив рогатку. Не стріляй, каже Вітя, голуби — посланці Бога. Спорт — посол миру, каже Толік. Треба придумати щось ефективніше, каже Льоня. І безболісніше, каже Толік. Бляшанки, каже Стьопа. Ми назбирали бляшанок, Стьопа порозвішував їх на дереві. Дув вітер, бляшанки калатали. Я не міг заснути. Не тільки я. Толік теж перевертався. І Стьопа, винахідник. Що це, питає Юра. Новорічна ялинка, каже Толік. Бляшанки довелося поскидати. Треба кота туди причепити, каже Стьопа. Того — з піцерії. Льоня і Толік сперечаються. Льоня каже: Кав’ярня. Толік каже: Курильня. Немає такого, курильні, каже Льоня. Є, каже Толік, кальян курять. Толік знає слова, яких не знає ніхто з нас, навіть Льоня, хоч і я деякі знаю. Це ж треба знати стільки слів і вночі мочитися під себе! Хіба воно пов’язано? — питає Стьопа. Пов’язано, Стьопо, каже Вітя. З геніальними людьми так є. Все через те, що насміхається з Бога, каже Стьопа. Це теж від геніальності, каже Вітя. Від того, що він себе таким вважає. Толік виголошує трактат про курильню. Трактат — ще одне слово. Коли Толік каже, що тютюн у поєднанні з кавою сублімує, я вже нічого не розумію. Каву не роблять 10
з тютюну, кажу я. Чувак, ти помовчав би, каже Толік. Толік каже, що раніше курили і пили чай. Потім винайшли каву. Українець Кульчицький — це все, що Льоня знає про каву. Звучить, як поляк, каже Вітя. Вірменин, каже Толік. Першою була ідея куріння, каже Толік, для цього збиралися разом. Навіть якщо була, каже Льоня, тепер відгула. Нічого подібного, каже Толік, нікуди не відгула. Ти взагалі був у кав’ярні? — каже Толік. Був, каже Льоня. Сумніваюся, каже Толік. Толік каже, що у кав’ярню йдуть насправді, щоб покурити. Пиття ка ви ритуалізує куріння, каже Толік, заміняє кальян, який віджив себе. Сигарета утилітарніша, каже Толік, це і перевага, і вада. Перевага, бо сигарета мобільніша, ніж кальян. Вада, бо самої її замало, щоб помедитувати. У цей момент і стає в пригоді кава. Толіку, каже Льоня, будеш збирати макулатуру, прихопи словник іншомовних слів. Для вас. Авжеж, для нас. Я теж так гадаю — незрозумілих слів на сьогодні більше ніж досить. Що тут незрозумілого, каже Толік, медитувати — це сидиш годину. Дві. Три. І ні про що не думаєш. Особливо про їжу, каже Стьопа, і я так хотів би. Крім їжі, ти ні про що й не думаєш, каже Толік. Толік трохи не правий. Кожен із нас думає про їжу. Та й Стьопина то була ідея, з рогаткою. І з бляшанками теж. Я так уважаю: кожна людина має розум. Хтось більший, хтось менший. Не треба їй за це дорікати. Бачиш, злодюжки. Будеш погано вчитися — теж отак скнітимеш. Це він, звісно, про нас. Ми не злодюжки, обурюється Льоня. Яка різниця, махає той рукою. Різниця велика, каже Льоня. Бовдур! — 11
кричить Толік. Ходімо, каже той і тягне за руку. Ходімо геть від цих негідників. Сам негідник, кричить Толік. Філістер. Хто такий філістер? Що, не бачиш, каже Толік. З’явився тип. Слухайте, каже Вітя, вам не здається, що він уже не вперше тут вештається. Здається, каже Льоня. Винюхує, каже Толік. Чого йому треба? — питає Стьопа. Може, хоче вкрасти, кажу я. Що вкрасти? — каже Льоня. Хіба тебе вкрасти, каже Толік, я тебе задурно віддав би. Толіку, каже Вітя. Я з любові, каже Толік. Що будемо робити? — каже Стьопа. А що ми можемо зробити? — каже Вітя. Іґнорувати, каже Толік. Триматися разом, каже Льоня. Одному не залишатися і ходити всюди також по двоє. Може, він тут живе? — кажу я. І гуляє. Ага, гуляє, каже Толік, зранку до вечора. Ну вже й не зранку до вечора, каже Льоня. Але часто, каже Вітя. Чому не на роботі? — каже Льоня. Ти теж не на роботі, каже Толік. Безробітний, каже Стьопа. Ти подивися, як він одягнений, каже Вітя. Так спочатку всі так одягнені, каже Толік, це потім, коли рік поспиш в одязі, фасон кардинально змінюється. Де Толік? Він щойно був тут. Сьогодні наша черга залишатися. Вітя, Стьопа і Льоня пішли, ми залишилися. Краще хтось із них залишився би. Толік, Вітя і я залишаємося, Стьопа і Льоня йдуть. Якби залишилося троє, а пішло двоє, я зараз не був би сам. Може, заповіт скласти? Ти що, Льоню! — каже Стьопа. Побійся Бога, каже Вітя. Зарано, кажу я. Покайся, каже Толік. Толіку, каже Вітя. Все вам 12
заповім, каже Льоня, жінку заповім. Ви мої найкращі. Оце так — Льоня має жінку. Мав, каже Льоня, пішла з іншим. То як заповіси? — каже Толік. Чому пішла? — каже Стьопа. Заради завбази. Сап’янці? — питає Толік. Тушонки, каже Льоня. Хавка, каже Толік. Сука! — каже Стьопа. Ти не смієш ображати, каже Льоня. Я що? — каже Стьопа. Сказано, не суди, каже Вітя. Якби тобі хтось тушонку запропонував, ти не пішов би? — кажу я. А любов? — каже Толік. Любов, каже Вітя. Любов, каже Льоня. Любов, каже Стьопа. Любов.
13