Корекція сімейних стосунків Родинна хата – це тепло і храм: Це жінка, чоловік, щасливі діти, Це вогнище, де можемо зігріти Серця, що мерзнуть в холоді оман. Родинна хата – відблиск, клаптик неба, Куди йдемо зневірені, сумні, Щоб отрясти невдач ярмо ганебне І вийти вранці на шляхи ясні. Євген Кириленко “Родинна хата” Сім”я є складною, динамічною, автономною системою і, разом з тим, невід”ємним елементом соціальної структури, що зв”язує сучасне з минулим і майбутнім. Вона [сім”я] – це мала кровно-родинна соціально-психологічна і суспільна група, що утворюється на основі моральних та юридично-правових законів суспільства, довіри у подружжі, між батьками та дітьми і володіє великим виховним потенціалом всебічної підготовки дітей і молоді до життя. Сім”я має щоденний вплив на дитину, і цей вплив у тій чи іншій формі є безперервним, охоплюючи всі сторони життєдіяльності індивіда. Батьки (сім”я), як відомо, є однією з сторін виховного процесу. І кожному педагогові відомо, наскільки велике значення у житті дитини-учня має сім”я. Це дуже важлива ланка у здійсненні впливу на особистість, що зростає, формується. Готуючи психолого-педагогічну характеристику на учня, ми обов”язково згадуємо в ній про його сім”ю, і приблизно, ось такі дані: 1. Склад сім”ї (члени родини, що проживають разом з учнем). Рік народження кожного, освіта, професія, яку посаду займає. 2. Який характер взаємовідносин батьків та інших членів родини з учнем: - сліпе обожнювання, - відчуженість, - турбота, - дріб”язкове опікування, - дружба, довіра, - повна самостійність, - незалежність, - безконтрольність. - рівноправність, 3. Житлові умови учня: - окрема кімната, - окремий куточок, - окремий стіл, - немає постійного місця для занять. 4. Матеріальна забезпеченість сім”ї.
Коли стосунки в сім”ї базуються на взаємоповазі членів один до одного, то така сім”я є чи не найкращим джерелом формування позитивної, соціально-психологічної адаптованості особистості. А коли ні? Ось тоді й потрібна допомога психолога. Кожний психолог в тій чи іншій мірізтикався з корекцією сімейних стосунків, та усі ми знаємо, що доки сім”я не зрозуміє свої недоліки, не виправить їх, не змінить свої методи виховання на більш ефективні, корекційні дії психолога по відношенню до дитини в переважній більшості стають сіменами, що падають у пісок. Отже, зміна курсу сім”ї, націлення її на ефективне здійснення своїх виховних функцій є запорукою виховання нею повноцінного громадянина. Серед завдань практичного психолога у навчальному закладі вказано: “практичний психолог формує психологічну культуру вихованців, учнів, вчителів, батьків, консультує з питань психології, її практичного використання в організації навчально-виховного процесу"” Однією з категорій учнів, з котрими працює психолог, є важковиховувані, у т.ч. і ті, що знаходяться на внутришкільному обліку. Серед причин постановки учня на внутришкільний облік є: Неправильне виховання в сім”ї, Здійснення догляду замість виховання, Відсутність цілеспрямованості у виховання, Негативний приклад батьків, Безвідповідальність батьків. Під час вивчення причин десоціалізації девіантного підлітка (експеримент проводився у Фонтанській ЗОШ соціальної реабілітації) дослідження його автобіографії, яку підліткам пропонувалось написати, висвітлюючи такі етапи життєвого досвіду учнів: родина, ЗОШ, перший кримінальний досвід. Вік учнів, що опитувалися – 10-15 років. Нас цікавить сім”я. Так-от, свої родини девіантні підлітки бачать у статиці, динаміці, а також включають до родини родичів, які проживають з ними в одному будинку і окремо (тобто відбувається підміна поняття родина поняттям рід). 3% дітей вважають свої родини благополучними, хоча сім”ї таких дітей далеко не благополучні. Отже, у цих дітей не сформовано поняття благополучної родини. Не розглядаються дітьми як сім”ї такі, де є мати і вітчим. Хоча, одночасно як сім”я розглядається така, де є мати, а батько у в”язниці. За прив”язаністю дітей девіантної поведінки до людей виділяємо 5 ступенів градації: 1) Друзі, 2) Брати, сестри, 3) Тітки, дядьки, 4) Бабусі, дідусі,
5) Батько, мати. 5% учнів підштовхнули на злочинний шлях члени сімей. 55% найяскравіших спогадів дитинства учні пов”язують з сім”єю. 54% з них – хороші спогади, 46% - погані. Хоча добрі спогади є неадекватними за своєю наповнюваністю. Це, як правило, негативний досвід, який за відсутності морального диференціювання розглядається як позитивний. І за такої умови він знижується з 54% до 24%. 18% дітей запам”ятали прогулянки з батьками, проведення дозвілля. 6% - сімейні свята. Сім”я девіантних підлітків на даному етапі, підсумовуючи вищезазначене, не виконує комплекс традиційних виховних функцій стосовно дитини. Останнім часом навіть з”явився термін “функціонально неспроможна сім”я”. Враховуючи те, що дитина, хоча і є членом родини, ні в якому разі не впливає на виконання сім”єю своїх функцій, можна запропонувати інший термін – “функціонально неспроможні батьки”. Саме це спричинює високий авторитет друзів, частіше за все кримінальних та девіантних. Отже, аналізуючи названі дані, якби ми мали змогу прокрутити плівку життя даних дітей назад, щоб змінити його на краще, то нам слід було б додати до нього: - наявність обох позитивно соціалізованих батьків; - розуміння дітьми, як благополучної сім’ї, у якій є, як близькі, батьки й брати, сестри; - виконання вітчимом/мачухою своїх вихівних сімейних функцій повноцінно, зі всією любов’ю до дітей своїх нових шлюбних партнерів; - авторитетність батьків для дитини, постановка їх на першусходинку за прив’язаністю; - здійснення сімейного виховання таким чином, щоб найяскравішими спогадами дитинства були спогади, пов’язані з сім’єю. Тобто наповнити даних дітей повноцінним дитинством. І на ці положення слід звертати увагу батьків, особливо батьків проблемних дітей, під час здійснення корекційної роботи з сім’єю. Але дана інформація охоплює не увесь спектр дитячих проблем, що пов’язані з сім’єю. Наприклад, конфлікт між батьками та дітьми. Батьки і діти – вічний конфлікт поколінь. Нерозуміння власних дітей, неправильні методи виховання, наша нетерпимість, а часом і безтактність є причиною багатьох конфлітів у сім’ї. Увагу на себе звертає той факт, що конфлікт між батьками та дітьми, відсутність розуміння можна спостерігати і в сїм’ї, зовні зовсім благополучної.Чому? Однозначну відповідь дати важко,конфлікт між старими і молодими, відсутність взаєморозуміння не виникає в один день, а зростає поступово і зароджується частіше всього ще тоді, коли діти зовсім маленткі,
непомітно. І, можливо, одна з причин його в тому,що ми, дорослі, дуже люблячи й плекаючи своїх дітей, усіляко піклуючись про їх матеріальне та духовне благополуччя, не вміємо найпростішого – поважати їх, бачити в маленькій людині особистість. Дорослі часто не надають серйозного значення багатьом проблемам дитячого життя, не рахуються з ними, вважаючи, що самі повинні вирішувати все за дитину – на їхньому боці вік, знання, досвід. А зростаюча дитина вимагає право на самостійність суджень, думок, дій. Так і виникає взаємонерозуміння, що з часом може перерости в серйозний конфлікт. У цілому безконфліктне існування неможливе. Абсолютно однакові погляди на все мати нереально. Да і дітям, щоб виробити свої погляди, слід уміти з чимось погодитись, чи поспорити,чи взагалі щось відкинути. Та що робити, коли конфлікт уже виник? Очевидно, страшний не стільки сам конфлікт, скільки небажання його ліквідувати. Як на помилках вчаться, так і на конфлікті, проаналізувавши його, зрозумівши причину і прагнучи ліквідувати її, слід учитися правильним взаємостосункам з дітьми. Думаючи, доброзичливі батьки, не засліплені своєю владою над дітьми, ті, що прагнуть зрозуміти їх, використають конфлікт, що виник, щоб дещо повернути своювиховну роботу, виправити ті помилки, яких вони припустилися. Отже, не кожний конфлікт дорослих і дітей іде на шкоду справі виховання. Конфлікт стає страшним, якщо він затягується, розростається, якщо нічого не вирішує і не змінює Окрім того, часті конфлікти, що повторюються, теж не на користь справі виховання, оскільки кожен з них, крок за кроком убиває щось гарне в стосунках дорослих і дітей. А чи можна уникнути конфлікту? Адже є сім’ї, де між батьками і дітьми складаються правильні, взаємоповажні стосунки, без глибоких конфліктів і розбіжностей. Мабуть, справа у тому, що в таких сім’ях дорослі вміють в усьому рахуватися з дітьми, а діти платять їм взаємністю. Одним з аспектів, яких стосується корекція сімейних стосунків, є робота з розлученими сім’ями. За даними статистики 1,55 млн дітей до 18 років (13,5%) виховуються в умовах неповної сім’ї і, переважно, матір’ю. Такі сім’ї, як правило, утворюються в результаті розірвання шлюбних зв’язків подружжя. Проблема розлучення сім’ї в останні десятиліття набула значного поширення як в Україні, так і за кордоном. У цьому аспекті найбільшою втратою такої сім’ївважається деструкція її виховних функцій. Адже, крім особистої драми, розчарувань і невдач двох людей, тягар розлучення батьків лягає на душу, серце, а часто і матеріальну забезпеченість дітей, і
тоді формування зростаючої особистості відбувається у несприятливих психолого-педагогічних умовах. Розлучна сім’я характеризується зміцненням окремих важливих функцій її повноцінної життєдіяльності: - знижується репродуктивна функція; - зменшується можливість задоволення матеріальних потреб; - змінюється організація змістовного дозвілля; - значною мірою не задовольняються психосоціальні потреби. Унаслідок порушення емоційного зв’язку з батьками, дитина втрачає почуття безпеки. У розлучній сім’ї: - спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації всіх її членів; - порушується почуття психічної рівноваги; - між дорослими часто виникають гострі конфронтації, що ускладнюють процес виховання дітей. Особливо ускладнюється цей процес у період вступу дітей у підлітковий вік, коли різко загострюється їх реакція на всі події, що відбуваються в сім’ї, у результаті чого підвищується ймовірність асоціальної протизаконної поведінки. Важливий фактор, який негативно впливає на виховання дітей у розлученій сім’ї – це відсутність необхідної позитивної емоційної атмосфери. Найбільш важливими умовами підвищення ефективності виховання дітей їх розлучених сімей є: - створення педагогічно цілісних взаємовідносин у сім’ї; - диференціація роботи вчителя з учнями та їх батьками; - співдружність ЦССМ, школи, сім’ї та громадкості в наданні допомоги сім’ям для виховання дітей. Найбільш важливими факторами створення в сім’ї педагогічно цілісних взаємовідносин є: 1) передача досвіду батьків, їх соціалізація, зміцнення сімейного колективу в нових умовах, створення довірливих стосунків у сім’ї; 2) особистий приклад батьків, формування у дітей позитивного ідеалу дорослого, залучення дітей до участі у веденні домашнього господарства, розумне використання домашнього бюджету, виховання почуття взаємоповаги і взаємодопомоги, виховання бережливого ставлення до речей, вшанування традицій сім’ї; 3) розумне поєднання любові й суворості, недопустимість конфліктів між колишнім подружжям у поглядах на виховання дітей і шкідливість їх перенесення на дітей, формування у них перспективних планів на майбутнє;
4)
5)
6)
-
створення у дітей уявлення про батька як про людину зі своїми позитивними і негативними рисами, спілкування дитини з родичами батька, при умові, що останні не підбурюють дитину проти матері; турбота колишнього подружжя про єдність виховної дії на дітей, підкріплення зусиль основного батька, необхідність такту і терпіння з обох боків; підвищення рівня психолого-педагогічних знань і педагогічної культури батьків,,,,, вироблення необхідних навичок і вмінь виховання дітей.
Корекція сімейних стосунків може здійснюватись: класними керівниками; практичним психологом; ЦССМ; Громадкістю.
Щодо практичного психолога, то він може вплинути на сім’ю шляхом: - витупів на батьківських зборах; - індивідуальне консультування батьків, дітей, вчителів; - консультування сімей; - проведення ділових ігор, тренінгів, круглих столів, інших зустрічей для дорослих; - відвідання сімей учнів удома. І наостанок – східна мудрість говорить: - Якщо дитина живе серед критики – вона вчиться осуджувати інших; - Якщо дитина живе серед ворожнечі – вона вчиться воювати; - Якщо дитина зустрічається з насміхом – вона стає несміливою; - Якщо дитина приневолена, соромиться – вона почувається винною; - Якщо дитина знаходить розуміння – вона стає терплячою; - Якщо дитина відчуває заохочення – вона пізнає свою цінність; - Якщо дитина живе серед похвал – вона пізнає цінність інших; - Якщо дитина живе у справедливості – вона стає справедливою.