istoria

Школа добра і людяності Сторінками літопису Конотопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 Конотоп- 2012

Слово від автора 1

Незабутні сторінки історії Минають дні, роки, десятиліття… Та нетлінною залишається людська пам'ять. На жаль, вороття в минуле не буває, і тільки в документальних нарисах, фотодокументах, спогадах існує те, чого забувати не можна, те, без чого не буває майбутнього, те, без чого не можна жити. Відродження минулого – справа не одного року. Враховуючи те, що життя кожного з нас – річ унікальна, я, працюючи над відновленням історії школи №11, хотіла достовірно точно, поетапно прослідкувати започаткування, становлення, розвиток нашого навчального закладу. Час і обставини вносили свої зміни в розвиток освіти. Слід зазначити, що за всі роки свого існування наш навчальний заклад декілька разів (17) змінював свою нумерацію й назву. За 100-річний термін існування в нашій школі працювало 17 директорів, 28 заступників директорів, більше 500 педагогічних працівників. Поріг школи переступили, йдучи в широкий світ, тисячі випускників, вдячних за науку. Ця книга, що містить хроніко-документальні матеріали, спогади, фотодокументи від найдавніших часів до сьогодення, розрахована на прийдешні покоління учнів та їхніх батьків, на педагогів школи, міста. У літописі з історії школи знайшли своє відображення політичні та соціальні реформи, 2

революції та війни, злети та падіння, здобутки та прорахунки минулої епохи. А школа завжди є тим дзеркалом, у якому все відображається достовірно. То ж подивимося в це дзеркало історії й знайдемо щось потрібне для себе. Відновити все неможливо, але з гордістю можна зазначити, що 100-річний ювілей школа зустрічає з радістю, маючи власну історію й віддаючи дань пам’яті тим, хто стояв у її витоків, хто власним життям творив її історію. Висловлюю щиру подяку директору школи Кашубі Т.І., її колишньому заступнику Солодовниковій О. В., заступникам директора – Скотар Л.М., Білоножко М.В., редактору, учителю історії Євтушенко В.В. за допомогу в створенні даної книги. Дуже вдячна вчителям-ветеранам педагогічної праці – Казуліній Н.Н., Тимошевській В.І., Зимовець А.Д., Будніченко Р.М, Вахтіній Г.І., а також нині покійним Мірошніченко М.П., Труш О.В, Лєсковій Н.Л.; випускникам школи – Копченко Г.О., Шипонніковій А.Д., Єгоровій В.В., Плавинській М.С., Римар А.С. та іншим; учням загальноосвітньої школи №11 і всім, хто був причетний до великої місії відродження історичної пам’яті. Г. В. Дячок

3

Шляхами історії . З чого все починалося... Коли я думаю про школу й шкільного вчителя, у моїй уяві завжди спалахує образ ясної, вічно юної ватри. Вона, мов неопалима купина, палає незгасно на вітрах історії, а все нові й нові покоління людей підступають до неї, тягнуться до її очисного полум’я й, нагрівшись, відходять із просвітленою душею. Петро Панч Історія будь-якої школи – це літопис славних справ тих людей, хто стояв у її витоків, хто сприяв її становленню й розвитку, хто своєю подвижницькою працею зміцнював її матеріальну базу, хто сіяв „розумне, добре, вічне” в душах вихованців. Школа №11 має багато трагічних і прекрасних сторінок, свою неповторну, унікальну історію заснування, становлення та розвитку. Історія Конотопської загальноосвітньої школи ІІІІ ступенів №11 своїм корінням сягає далекого 1912 року. Саме тоді розпочала свою роботу приватна жіноча гімназія Олени Галактіонівни Журід, яка й стала прообразом згаданого освітнього закладу. У 4

архівних документах краєзнавчого музею м. Конотопа під рубрикою „Освіта в Конотопі в ХІХХХ століттях” читаємо: „На початку ХХ століття в районі залізниці поміщицею Журід була заснована жіноча гімназія, де навчалося 48 учениць. Не мала бібіліотеки”. Гімназія була розташована у власному будинку дворян Журід по вулиці Межовій (нині Ватутіна), збудованому Василем Єремійовичем Риндіним, братом Дар`ї Єреміївни, матері Олени Галактіонівни. Рід Риндіних, знаменитих кролевецьких ткачів, був широко відомим не тільки в цьому регіоні, а й далеко за його межами. Наступного 1913 року жіноча гімназія здійснювала навчання й в інших будівлях дворян Журід, розташованих по вулиці Вокзальній (нині Свободи). Освіту в ній могли здобувати лише діти із заможних родин, оскільки навчання було платним. Обов’язковими предметами були Закон Божий, російська, латинська, німецька, французька мови, математика, географія, філософія, малювання, рукоділля, чистописання. У гімназії викладала плеяда талановитих педагогів: сестри О.Г. Журід – Ганна Галактіонівна (російська мова) та Зінаїда Галактіонівна (класна дама), З. Зубрікова (класна дама), О.І. Любоградова (математика), Я.М. Любоградов (географія), Л.В. Коробко (малювання), Є.К. Фальк (німецька мова), В.І. Осіпчук, Є.Г. Яскович, О.Н. Бочарова, 5

протоієрей І.Л. Лажнюков, священик П.А. Кубинський та інші. Навчання тривало 8 років. Протягом цього часу гімназистки отримували ґрунтовні знання, які відкривали перед ними великі можливості щодо майбутнього працевлаштування: учителями початкових класів або гувернантками в заможних родинах. Досить швидко гімназія стала одним із найпрестижніших навчальних закладів міста. Архівні документи дають можливість побачити значне зростання кількості її вихованок уже протягом перших двох років: якщо в 1912 році в гімназії навчалося лише 48 учениць, то в 1913 їх кількість зросла до 220. Навчання здійснювалося за авторською програмою, розробленою О.Г. Журід. Не маючи власних дітей, вона всю свою любов віддала вихованню чужих. Її педагогічний стиль поєднував вимогливість і турботливість, рафінований аристократизм, педантичність і душевну щедрість, широту душі. У навчальному закладі існував культ знань. Вихованкам прищеплювалися гарні манери, уміння гідно поводитися у світському товаристві. Окрім балів, які відображали якість знань з освітніх предметів, їм виставлялися щотижневі бали за поведінку, увагу й старанність. На думку упорядників гімназії, саме ці якості були найважливішими при визначенні ступеня сформованості особистості й повинні були 6

допомогти дівчатам у майбутньому посісти високе становище в суспільстві. Підбір предметів, стиль поведінки, зовнішній вигляд – словом, кожна дрібничка в організації гімназійного навчання була глибоко продумана, своєчасна й працювала на кінцевий результат: підбір освітніх предметів розширював кругозір, стиль поведінки між викладачами й вихованцями визначав стиль подальшого життя, зовнішній вигляд формував естетичний смак, сприяв гармонізації особистості. Обов’язковим атрибутом гімназії була шкільна форма: сукня темно-синього кольору, білий або чорний фартушок (у залежності від обставин), капелюшок з гербом дворян Журід. Вишукана, елегантна форма надавала гімназисткам шляхетного вигляду. Зразком гарних манер для дівчаток, справжнім еталоном, гідним наслідування, була засновниця гімназії та її незмінна директриса з 1912 по 1920 рр. О.Г. Журід. Чарівна, вишукано вдягнена, завжди стримана, шляхетна у всьому, вона задавала певний тон, установлювала ту планку, нижче якої не можна було опускатися, бо це було б ознакою поганого „тону”. Зусиллями Олени Галактіонівни, а також усього педагогічного колективу в гімназії була створена особлива творча атмосфера, яка сприяла всебічному розвитку особистості. О.В. Труш, колишня вчителька школи №11, чула багато гарних відгуків про гімназію від своєї матері, Струкової Антоніни Георгіївни, яка 7

навчалася тут з 1917 по 1920 рр. Ось фрагмент її розповіді: „Навчання проводилося настільки цікаво, що абсолютно втрачалося відчуття часу, і урок здавався хвилиною. Ставлення до дівчаток було аристократичним, а манери – вишуканими”. Організація навчального процесу відрізнялася від сучасної. Навчальний рік починався 20 серпня з молебна, а закінчувався 27 квітня, про що свідчать записи, зроблені З.Г. Журід (класною дамою) у щоденнику колишньої вихованки гімназії Зеленської Феофанії. Цей унікальний документ, а також табель чудом збереглися в родині Зеленських. Плавинська Марта Сергіївна, мати якої, О.І.Мозженко, дружила з Ф.Т. Зеленською й навчалася з нею в одному класі, віднайшла ці документи. Навчальний рік поділявся на 4 чверті, після закінчення яких ученицям виставлялися бали з усіх навчальних дисциплін. У травні вихованки складали іспити. Заняття проводилися й по суботах, було 3-4 уроки. Дні, на які припадали релігійні свята, були вихідними. Щотижневе навантаження викладачів складало 12 годин, заробітна плата дорівнювала 125 рублям. Гімназія Журід проіснувала до 1920 року, давши путівку в життя багатьом талановитим випускницям, які в майбутньому стали педагогами й продовжили справу виховання підростаючого покоління. Серед них: Сергєєва Лідія Прохорівна, Ковтун Марія Степанівна, Горяїнова Ганна 8

Володимирівна, Масютіна Лідія Василівна, Мозженко Олександра Іванівна, Блавацька Марія Василівна, Маслакова Валентина Миколаївна та інші.

Етапи становлення школи 1917-1941 рр.

1917-1920 рр. – роки революцій, громадянської війни та вселенської розрухи. Те, що раніше здавалося міцним і непохитним, руйнувалося. Змінювалися основи буття, формувався новий стиль життя: віднині панівна ідеологія визначала напрямки роботи державних установ, навчальних закладів, формувався новий тип національної свідомості. Нерухомість дворян Журід, які так багато зробили для розвитку освіти нашого міста, була націоналізована, житлові приміщення передані в державну власність. Припинила своє існування приватна гімназія О.Г. Журід, а на її базі розпочала свою роботу Єдина трудова неповна школа №9, директором якої було призначено О.В. Панюту. Загальнодержавні перетворення, які відбувалися в галузі освіти, торкнулися як нашого міста загалом, так і нашої школи зокрема. 12 січня 1918 року вийшов Декрет Рад наркому про відділення церкви від держави, і школи за підписом наркома освіти А.В. Луначарського відгукнулися на ці зміни. Із переліку обов’язкових предметів, які викладалися в школі, було вилучено Закон Божий, натомість розпочав роботу гурток „Юні безбожники”.

9

Навчання стало змішаним. Шкільна форма, яка була обов’язковим атрибутом дореволюційної школи, втратила свій сенс. Інтенсивно розвивався жовтеняцький, піонерський, комсомольський рухи, які охоплювали дітей різного віку й давали можливість залучити їх до активної громадської роботи. У 1922 р. Єдина трудова неповна школа №9 отримала новий порядковий номер 30 ст. Конотоп. Школа зіткнулася з багатьма проблемами: відсутністю програм, підручників, нестачею педагогічних кадрів. Проте згодом вони були вирішені: у 1923 році з’явилося положення про педагогічні ради, створена інспектура народної освіти, учителі почали отримувати заробітну плату в рублях, стала вивчатися українська мова, а в 1924 р. в приміщенні колишнього комерційного училища були відкриті педагогічні курси, які потім було реорганізовано в педагогічний технікум, що готував кадри вчителів для нової радянської школи. Там здобули освіту колишні випускниці гімназії О.Г. Журід, Л.П. Сергєєва, Л.В. Масютіна та інші. Цікавим і змістовним було життя школярів. У переліку обов’язкових предметів, окрім традиційних, з’явилися нові – психологія та дарвінізм. Останній покликаний був розкрити сутність теорії Дарвіна про еволюційний шлях розвитку живої природи, а психологія розповідала про феномен людської психіки. З 1931 року була введена обов’язкова семирічна освіта, а з 1934 року неповні школи стали 10

середніми. Цікавим і надзвичайно динамічним був цей час: духовні цінності дореволюційної доби – утрачені, нові ще перебували в процесі становлення, але потяг до здобуття знань був незмінним. Головною фігурою для учнів (за відсутності найнеобхіднішого – портфелів, книг, зошитів, чорнил, належного догляду) був і залишився вчитель. Навчанням були охоплені майже всі учні шкільного віку незалежно від їх матеріального статку й соціальної приналежності. З 1931 року на базі школи почала свою роботу вечірня школа, яка давала можливість дорослому населенню отримувати освіту без відриву від виробництва. У червні 1936 року в історії школи відбулися значні зміни. У зв’язку з тяжким матеріальним станом, бідністю Постановою ЦВК і РНК СРСР вона була передана на баланс Дирекції шляхів сполучень. Змінився її порядковий номер і статус. Вона стала називатися школою № 51 станції Конотоп Московсько-Київської залізниці. Її директором було призначено Фіноту Петра Васильовича. Він обіймав цю посаду з 1936 по 1939 рр., а з 1939 по 1941 рр. його змінила Скубіліна Ксенія Василівна. З архівних документів стало відомо, що Ксенія Василівна походила з дуже багатої родини, яка в 1922 році була розкуркулена, але ідеологічні міркування не завадили їй чесно й самовіддано працювати на ниві освіти в радянській школі. На посаді заступника директора перебував Копченко Олексій Тимофійович.

11

До війни в нашій школі працювали: Попова Ольга Андріївна, Череднікова Марія Опанасівна, Міхеєва Марія Миколаївна, Бжеська Надія Митрофанівна, Комарова Ольга Кондратівна, Маслакова Валентина Миколаївна, Маленко Євген Іванович, Самусь Євдокія Георгіївна, Гук Ганна Іванівна, Богданова Руслана Акимівна, Нєдєлькін Леонід Михайлович, Єрмак Марія Михайлівна, Колодій Марія Андріївна, Петренко Олена Миколаївна, Ковтун Марія Степанівна та інші. Школа стала рідною домівкою для майбутніх вчителів: Казуліної Н.Н., Зимовець А.Д., Труш О.В., Тимошевської В.В., Копченко Г.О., Пасивкіна К.К., Амігуд Г.М., Верхуші Г.Т., які почали навчання в ній ще до війни, продовжили в післявоєнний період, а потім тут же займалися викладацькою діяльністю. У книгу пам’яті нашої школи вписане й ім’я Панова Олексія Борисовича, який у майбутньому став льотчиком, Героєм Радянського Союзу. З 1924 по 1931 рр. Олексій Борисович навчався в школі №30, а після зміни її порядкового номеру – у школі №51. Ми пишаємося тим, що саме в нас відбулося становлення його як особистості, сформувалися ті громадянські якості, які допомогли йому здійснити основний подвиг свого життя. У кінці 30-х рр. у Радянському Союзі відбулися значні зрушення в усіх сферах життя. Значно зріс добробут населення. Були збудовані нові заводи, фабрики, школи – головні артерії країни-залізниці.

12

Поліпшився матеріальний стан освітніх навчальних закладів. Війна здавалася такою примарною...

Школа в роки війни Місто Конотоп було окуповане в 1941 році. Німецькі власті на окупованій території вже тоді робили спроби відкрити школи з викладанням предметів українською мовою. У місті їх працювало 4 й називалися вони народними. Школи міста з приходом німців припинили навчання, оскільки в їх приміщеннях розмістилися різні окупаційні організації. Колишні помешкання панів Журід перетворилися на будівлі, де розміщувалися установи окупаційного режиму. Окупанти вирубили частину розкішного саду. На подвір’ї вони вирили бліндаж, великі ями для схову, а неподалік від основної будівлі спорудили ще одну, від якої нині залишився лише коридор. Почалися «мирні» будні окупації. Усі ті, хто залишився в місті та займав колись керівні посади, були заарештовані, велося розслідування. Серед таких арештантів опинився й Копченко О.Т., заступник директора довоєнної школи № 51 ст. Конотоп. Наша школа, як і всі інші навчальні заклади, припинила своє навчання. Її будівлі німецькі окупаційні власті використовували для власних потреб. Із однієї з колишніх будівель школи вони зробили конюшню, де утримували коней. На території шкільного двору німці вирили бліндаж, вирубили половину чудового саду. Окупаційні власті 13

робили спроби відновити навчання в 1941 році (на 1 місяць), тепер уже українською мовою й у іншому приміщенні (колишнє поштове відділення). Там, до речі, навчалася колишня вчителька нашої школи Труш Олександра Володимирівна, яка згадувала: «Навчалися за старими букварями, у яких були заклеєні малюнки та тексти радянського змісту, але ми частенько їх відклеювали, щоб не забувати щасливі дні дитинства». На базі нашої школи з 1942 по 1943 рр. діяли сільськогосподарські курси, які організував Копченко Олексій Тимофійович. На них навчалося 16 учнів. Це дало їм можливість уникнути відправки на примусові роботи до Німеччини.

Учительські долі в роки лихоліття Чорною смугою пройшла війна через долі багатьох вчителів нашої школи. Їх молодість була обпалена війною, яка залишила криваві рани в пам'яті. Сєргєєва Лідія Прохорівна – учителька хімії. Не маючи змоги виїхати в евакуацію, залишилася на окупованій території. Не йшла робити до школи, посилаючись на незнання української мови. Бєлєнький Семен Юрійович пішов на фронт командиром роти зв’язку, потім заступником командира на Забайкальському фронті. З 1943 по 1944 рр. він був слухачем військового училища м. Мурома Іванівської області. Потім воював на ІІІ Прибалтійському фронті. Семен Юрійович нагороджений орденом Червоної Зірки, багатьма 14

медалями. З 1946 року він працював у школі №11: спочатку заступником директора з господарчої частини, потім – викладачем військової справи до 1969 року. Рабинович Рахіль Мойсеївна з жовтня 1941 року навчалася у військовому інституті іноземних мов Червоної Армії, закінчивши який, стала працювати перекладачем 2 відділу штабу 183 стрілецької дивізії. У нашій школі Рахиль Мойсеївна викладала іноземну мову з 1960 по 1970 рр. Вона була улюбленою вчителькою багатьох учнів. Рахиль Мойсеївна нагороджена урядовими нагородами. Федченко Павло Данилович закінчив Конотопський учительський інститут. З 1939 по 1942 рр. він служив у лавах Радянської армії. Воював санінструктором Північнокавказького військового округу. Демобілізувався в 1944 році . У нашій школі викладав військову справу. Нікачало Павло Дмитрович після закінчення середньої школи в с. Великий Самбір у 1939 році був призваний до лав Радянської армії. А потім війна своїм чорним крилом пройшлась і по його долі. Воював на різних фронтах і демобілізувався в 1946 році, маючи багато урядових нагород. Своє подальше життя Нікачало П. Д. пов’язав із освітою, працюючи в різних навчальних закладах міста. З 1969 по 1973 рр. він був директором школи № 11. Лифар Олексій Васильович воював на Карельському фронті 14 армії офіцером, політруком, 15

а з 1943 року – командиром. Уже після війни командував Бакинським округом ПВО збройних сил СРСР. Він нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За участь у Великій Вітчизняній війні». Денисенко Іван Якович – директор школи № 11 з 1960 по 1970 рр. З перших днів війни воював на Північному фронті. З 1944 по 1945 роки Денисенко І.Я. виконував обов’язки начальника штабу стрілецького полку Прибалтійського фронту, а з 1945 року – командир робочого батальйону Північного округу. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Марченко Микола Михайлович – заступник директора з навчально-виховної роботи з 1958 по 1968 рр. З війни повернувся інвалідом ІІІ групи. Він нагороджений медалями «За відвагу», «За доблесну працю» та іншими урядовими нагородами. Ілюхін Олександр Олександрович – директор школи № 11 з 1978 по 1986 рр. У роки війни був курсантом військового училища м. Златоуста. З 1945 по 1946 роки командував відділенням 16 механічної бригади Забайкальського фронту. Мав бойові нагороди. Цікаво, що 30 учителів міста за участь у Великій Вітчизняній війні були нагороджені орденами та медалями. Серед них – колишні вчителі нашої школи: Верхуша Г.Т., Денисенко І.Я. Вони отримали ордени Вітчизняної війни, Червоної зірки, а також багато медалей.

16

Також, слід згадати нашого учня, льотчика, Героя Радянського Союзу – Панова Олексія Борисовича. У 1938 році він добровільно пішов воювати в Іспанію. Брав участь у повітряних боях над Ебро та Мадридом. В одному з них був тяжко поранений. У 1939 році став слухачем Військово-повітряної академії імені Жуковського. За мужність та відвагу був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Олександра Невського й багатьма медалями. Свій останній бій відважний льотчик провів 12 вересня 1944 року під Варшавою.

23 лютого 1945 року за вміле керівництво бойовими діями авіаційного полку, мужність та відвагу, виявлені в боях із ворогом, Олексію Борисовичу Панову було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Школа в 1943-1960 рр. У вересні 1943 року місто було звільнено від німецько-фашистських загарбників. А вже в жовтні поновилися заняття в школі. У колишніх будівлях дворян Журід , розташованих по вулиці Ватутіна, розпочала роботу початкова школа № 36 станції Конотоп Московсько-Київської залізниці. Її директором було призначено Портяного Михайла Савелійовича. Цю посаду він обіймав з 1943 по 1951 рр. Після смерті Михайла Савелійовича його місце посіла Портяна Марія Іванівна. 1943 року розпочала свою роботу й школа № 51 станції Конотоп 17

Московсько-Київської залізниці. Навчання учнів проходило в трьох будівлях по вулиці Свободи. Керівником навчального закладу була призначена Масютіна Лідія Василівна, прекрасний організатор і талановитий педагог. Її заступником була Бобрик Клавдія Максимівна. Коли в 1944 році в Радянському Союзі було запроваджено роздільне навчання учнів, школа по вулиці Свободи № 51 стала чоловічою. Її очолив Хондожко Терентій Тимофійович. Жіноча школа, керована Масютіною Л.В., проводила заняття в будівлі по вулиці Клубній (школа №41). Навчання тут здійснювалося в три зміни до 1947 року. Приміщення, яке прийняло учениць, мало жалюгідний вигляд: розбиті вікна, несамовитий холод, від якого замерзало чорнило. Ситуація ускладнювалася через нестачу парт, зошитів. Заняття проводилися за довгими столами. Фігурки дітей, напівголодних, замерзлих, які тулилися одна до одної, викликали почуття жалю. Але Лідія Василівна, директор жіночої школи, не втрачала оптимізму.

1947 року школа № 51 із усім своїм штатом учнів і вчителів перейшла на навчання до приміщення нинішньої школи №12, де до цього часу працював військовий шпиталь, а у звільнених приміщеннях розпочали навчання вихованки жіночої школи. Визначною подією в історії становлення та розвитку нашої школи було надання їй почесного права носити ім’я Героя Радянського Союзу Зої Космодем’янської. З архівних документів 18

краєзнавчого музею стало відомо, що школа №41 (нині №11) і №51 (нині №12) звернулися до Політвідділу Київського відділення МосковськоКиївської залізниці з проханням увічнити пам’ять Зої Космодем’янської та Олега Кошового. 10 вересня 1951 року їм таке право було надано. З приводу цієї визначної події в школі відбулась урочиста лінійка, на якій була присутня Любов Космодем`янська, мати Зої. Вона висловила глибоку подяку учнівському й педагогічному колективу за виявлену повагу до пам’яті дочки. У повоєнні роки відновили свою діяльність жовтеняцька, піонерська та комсомольська організації. Обов’язковою стала шкільна форма: сукні коричневого кольору з білим (святковим) або чорним (повсякденним) фартушком для дівчаток. За значні успіхи в навчанні кращі учні нагороджувалися Золотими та Срібними медалями. Обов`язковою стала 10-річна освіта. З 1951 року учням почали видавати атестати зрілості, а з 1954 введено змішане навчання. У школі на той час працювали талановиті педагоги: Бєлєнький С.Ю., Погорілий С.М., Васильєва С.П., Амігуд Г.М., Ковтун М.С., Лапа А.В., Чумаченко М.В., Колодій М.А., Лєскова Н.Л., Каленик П.І., Лаговер Ю.Р., Мінакова З.І., Шульженко Ф.І., Філіна Р.С., Сапсай С.Ф., Смоловик К.В., Блавацька М.В. та інші. У 1954 році за ініціативою директора школи №41 Масютіної Л.В. та за фінансової підтримки 19

Конотопського відділу Московсько-Київської залізниці, очолюваного Г.Красніковим, було розпочато будівництво 3-поверхової школи по вулиці Свободи. А вже 1 вересня 1955 року (тобто через рік після початку будівництва, що само по собі є унікальним фактом) вона прийняла своїх перших учнів. Діти увійшли до світлих та просторих приміщень новобудови, де все блищало свіжими фарбами, а коридори були прикрашені фікусами. Усе це створювало відчуття комфорту, захищеності й стабільності. Перед школою була встановлена гіпсова скульптура у вигляді піонера з горном у руках і розбиті клумби, які милували око своїм різнобарв’ям. Зусиллями Масютіної Л.В. школа перетворилася на один із найкращих і найпрестижніших навчальних закладів не тільки міста, а й усієї залізниці від Калуги до Києва. Вона славилася своїм хором, керівником якого був Пашковський М.С., а також духовим та струнним оркестрами. Хор займав призові місця на найпрестижніших конкурсах у Брянську й Москві. У другій половині 50-х років у школі працювало 47 учителів, учнів було більше тисячі. Розпочали свою трудову діяльність Зимовець А.Д., Марченко М.М., Мєшкова Л.В., Вахтіна Г.І., Ємельянова Л.Д., Андрущенко Ф.Н. Молоді та енергійні, вони працювали з вогником, генерували нові ідеї. З 1956р. було введено тижневе чергування класів, почав роботу батьківський всеобуч. Школа жила цікавим, змістовним життям. Учитель біології 20

Андрущенко Ф.Н. восени висаджував бузок у ящики, заносив їх у приміщення, і до 8 Березня той розквітав буйним цвітом, милуючи око всіх присутніх. Традиційними й надзвичайно популярними в школі стали шахові турніри. Незмінним їх переможцем була вчитель хімії Вахтіна Г.І. Постановою ЦК КПРС „Про зв’язок школи з життям” від 1958 року освітній заклад був переведений на 11-річний термін навчання. Разом із атестатом зрілості учні отримували свідоцтво про здобуття основ робітничих професій. Багатим на події видався 1959 рік: пішла на заслужений відпочинок Масютіна Л.В. Усі привокзальні школи були підпорядковані відділу Південно-Західної залізниці, змінилася їх нумерація – №41 стала школою №77. У 1960 році заклади освіти привокзального району були передані на баланс Сумському управлінню освіти, і знову відбулася їх перереєстрація під новими порядковими номерами – школа №77 на №11. Директором було призначено Денисенка І.Я.

Модернізація школи. 1960-1990 рр.

1960-1990 рр. – ще один надзвичайно продуктивний і цілеспрямований період становлення й розвитку нашої школи.

1963 року в школі була відкрита група продовженого дня, яка повинна була вирішити проблему зайнятості дітей у післяурочний час. Діти залучалися до виконання домашніх завдань під 21

керівництвом досвідчених педагогів, змістовно відпочивали, здійснювали пізнавальні екскурсії.

1964 рік увійшов у історію школи як час переходу на 10-річний термін навчання, а загальна кількість учителів, які працювали в школі, дорівнювала 88, учнів – до тисячі. Позитивні тенденції, які спостерігалися в загальнодержавному масштабі в різних сферах суспільного життя, торкнулися й нашої школи. З 1960 по 1970 рр. учні за рахунок фонду всеобучу отримували безкоштовно молоко (1 стакан щоденно), що стало суттєвим доповненням до бюджету сім`ї й було спрямовано на зміцнення здоров'я підростаючого покоління. Держава опікувалася також підвищенням престижу професії вчителя. За подвижницьку та самовіддану працю на освітянській ниві кращі з найкращих учителів отримували урядові нагороди, відзнаки, матеріальні заохочення. Так, у 1967 році Маслакова Валентина Миколаївна єдина у місті була нагороджена орденом Леніна за досягнуті успіхи у справі навчання й виховання підростаючого покоління. У тому ж році Лєскова Надія Леонтіївна, учителька російської мови та літератури, була обрана депутатом обласної ради депутатів трудящих і отримала можливість безпосередньо впливати на вирішення соціально-побутових проблем колегучителів. Директор школи Анохіна Наталія Пилипівна була нагороджена орденом Трудового Червоного прапора. Почесного знаку „Відмінник народної освіти” були удостоєні вчителі математики 22

Абрамова Ніна Володимирівна, учитель початкових класів Ляшенко Валентина Михайлівна, учитель фізики Ковтун Михайло Антонович. У 70-х роках у зв’язку з новими вимогами часу здійснюється радіофікація школи, поліпшується технічне оснащення (з’являється телевізор і магнітофон), велика увага приділяється використанню ТЗН на уроках, завершується реконструкція кабінету фізики. За результатами конкурсу-огляду він був визнаний найкращим у місті (учитель Сизон Г.Д.). Початок 80-х років ХХ століття – час реформування школи, створення авторських програм і методик, активних пошуків раціональних прийомів і методів підвищення ефективності уроку. Ці тенденції спостерігаються в загальнодержавному масштабі. Школа стала основною ланкою, де проходили апробацію всі нововведення. У контексті здійснюваної реформи був введений тематичний облік знань, здійснювалася диференціація навчання, з’явилися єдині вимоги до усного й письмового мовлення, установлювалися кваліфікаційні категорії для вчителів, створюється клас із поглибленим вивченням російської мови та літератури.

1985 рік був по-справжньому “оскароносним” для нашої школи: за визначні успіхи, досягнуті в навчанні й вихованні підростаючого покоління, вона була нагороджена Перехідним Червоним прапором (директор Нагорний А.М.).

23

Основною прикметою часу став активно діючий жовтеняцький, піонерський та комсомольський рухи. Комуністична партія завдяки широкому залученню учнівської молоді до дитячих та юнацьких організацій намагалася впливати на свідомість, формувати громадську думку. Традиційними справами шкільного життя були вечори інтернаціональної дружби, політінформації, які відбувалися щопонеділка, огляди „Сяйте, Ленінські зорі”, піонерські збори лінійки, на яких ішло жваве обговорення нагальних проблем, звучала критика на адресу невстигаючих учнів, порушників дисципліни, нероб. З особливою помпезністю проходили лінійки, присвячені Дню піонерії, який відзначався 19 травня. Розпочиналася вона з урочисто-піднесеного звучання горнів, винесення шкільного прапора, а закінчувалася запаленням піонерського вогнища. На лінійці обов’язково були присутні почесні гості: ветерани війни та праці. Звучали слова клятви на вірність народу, Батьківщині. Червоні галстуки, ніби полум’я, палали на грудях дітей, створюючи атмосферу урочистості й піднесеності. У цей день діти були основним об’єктом уваги: для них влаштовувався безкоштовний перегляд кінофільмів, до їх послуг були безкоштовні атракціони в міському парку й проїзд у трамваї. На високому рівні здійснювалося в школі патріотичне виховання. Цьому сприяли активно діючі експозиції в кімнаті Бойової Слави, регулярні зустрічі з фронтовиками й почесними громадянами міста, бесіди, уроки пам’яті, 24

присвячені визначним подіям. Особлива увага приділялася розвиткові туризму, який теж став могутнім засобом патріотичного виховання. Учні школи відвідували міста-герої: Брест, Москву, Ленінград та інші міста трудової й бойової слави, де мали змогу долучитися до славних сторінок історії нашої країни. Проводилася значна робота з превентивного виховання. На базі школи працювала рада з профілактики правопорушень, активною була діяльність університетів для батьків, до боротьби з правопорушеннями долучалися також учнівські комітети, участь у яких сприяла соціалізації учнів, формуванню активної громадянської позиції. Життя в школі вирувало, було насиченим і змістовним. Всебічному, гармонійному розвиткові особистості, злету до високого світу мистецтва сприяли виступи духового (керівник Глушенко Анатолій Олексійович) і естрадного ансамблю, участь в оглядах художньої самодіяльності. Залучення дітей до суспільно корисної діяльності – збирання металолому, макулатури, щорічна літня трудова практика в таборі праці та відпочинку в селі Малий Самбір, участь у дзержинському русі (очолював учитель географії Распутько Микола Павлович ) – сприяло духовному зростанню дітей, усвідомленню особистої причетності до величних справ, формуванню поваги до людей праці. У школі активно працювали спортивні секції, гуртки, проводилися змагання з футболу, волейболу.

25

Учні, які виявляли найкращі показники з фізичної підготовки, отримували золоті й срібні значки. Плідна робота педагогічного колективу школи стала можливою завдяки творчому підходу до справ його адміністрації. За період з 1960 по 1993 рр. директорами школи були: Денисенко Іван Якович (1960-1970 рр.), Нікачало Павло Дмитрович (19711972 рр.), Анохіна Наталія Пилипівна (1973-1976 рр.), Ілюхін Олександр Олександрович (1977-1985 рр.), Нагорний Андрій Миколайович (1986-1993р.р.). Методична робота здійснювалась Абрамовою Н.В., Зимовець А.Д., Марченко М.М., Бєловою Л.В., Каленик П.І., Килиб І.І., Будніченко Р.М., Бабак Л.М., Карпуновим К.К. У різні роки в зазначений період у школі працювали Бойко М.О., Сизон Г.Д., Левітурський В.М., Шелудько Г.Б., Редько Р.А., Полєтаєва В.В., Пучкова В.М., Міщенко В.О., Пепловська Н.Й., Давидов І.П., Луценко В.Р., Тимченко К.П., Кругова А.Т., Тимошевська В.І., Труш О.В., Кріпак В.Д., Погорілий С.К., Сапсай С.Ф., Слинько Р.Й., Ковалевська Н.Г., Тарасевич Є.С., Денисенко Л.П., Порох Н.С., Лецик А.Т., Почепцов М.С., Джалос К.П., Сердюк Н.П., Ковтун М.А., Дябло Л.І., Шаповаленко У.С., Нестеренко А.В., Ляляєва Н.Б., Журенко В.В., Мовчан А.Л., Солодовникова О.В., Распутько М.П., Безгіна О.П., Іванніков П.І., Фалько О.С., Фалько А.П., Помазан У.М., Откидач Г.Г., Шкурина Н.М., Гавриленко Л.І., Сергєєва Г.О., Дячок Г.В., Денисенко Н.О., Рябко В.М., 26

Коломійченко Н.І., Садовський О.М., Туз С.Л., Герасименко С.І., Євтушенко В.В., Карапата В.І., Ситник Л.М., Чебакова (Лелюхіна) А.І., Шкрьоба В.Л., Сахно (Максимова) О.М., Кухта (Маслова) Н.В., Гузюк Н.В., Кабанов М.В., Хорт Н.М., Безгіна Т.В., Івашенко О.М., Вакуленко Г.О., Набока О.І., Сурина Т.В.

Школа України

в

роки

незалежності

1991-2005 рр. У цей час великі зміни сталися не лише в державі, а й в історії школи. Система освіти зазнала кардинальних змін: 1992 рік – здійснився перехід на українську мову навчання; 2001рік – перехід на 11річний термін навчання, уведена 12-бальна система оцінювання. Жовтеняцькі, піонерські, комсомольські, партійні організації припинили своє існування, альтернативи їм не було знайдено. У 1993 році директором загальноосвітньої школи №11 був призначений Базарний Володимир Анатолійович. Його заступником – Заїка Олег Славович. У 1998 році його змінила на цій посаді Кашуба Тетяна Іванівна. Заступником директора з виховної роботи продовжувала працювати Солодовникова Олена Вікторівна. З 1994 по 2005 рік на базі школи діяли курси підготовки до вступу у вищі навчальні заклади України, які стали своєрідною сходинкою до вищої освіти. Очолював їх Базарний В.А.

27

З 2003 року школа №11 є координаційним центром проведення Всеукраїнського (а з 2011 року Мыжнародного) природничого інтерактивного конкурсу „Колосок”. Координатором його стала заступник директора Кашуба Т.І., нині директор школи № 11. Адміністративна робота в школі здійснюється на високому рівні. По великому рахунку це зумовлено тим, що веде її досвідчений педагог, директор школи Кашуба Т.І., яка проводить значну аналітичну роботу по виявленню й упровадженню в практику нових освітніх технологій, передового досвіду, надає значну методичну допомогу вчителям. Цьому сприяє також той факт, що в школі працювали та працюють талановиті педагоги, які за свою сумлінну творчу працю були удостоєні почесного звання „Відмінник освіти України”: Абрамова Ніна Володимирівна –народилася в 1926 році в сім`ї службовців у м. Петрозаводську. Після закінчення середньої школи стала студенткою Мурманського педагогічного інституту, який закінчила в 1948 році. З 1948 року розпочала свій трудовий шлях учителем математики в м.Печета Мурманської області У 1957 її родина переїхала до м. К онотопа. Потім було навчання в Ніжинському педагогічному інституті імені М.В. Гоголя на фізикоматематичному факультеті. З 1962 року Абрамова Н.В. – учитель математики середньої школи №11, а з 1968 по 1974 рр. – заступник директора з навчально28

виховної роботи. За успіхи в навчанні школярів, за самовіддану працю на освітянській ниві була удостоєна звання „Відмінник народної освіти”. Вона була гарним математиком, довгий час обіймала посаду завуча школи №11, утілюючи в життя головні ідеї шкільної освіти, нові форми й методи в роботі. Надзвичайно ерудована, красива, весела, енергійна – такою запам’ятали її вдячні учні та вчителі-колеги. Ковтун Михайло Антонович народився в 1929 році в с. Попівка Конотопського району. Дитинство та юність співпали з важким для країни часом: голодом, війною, післявоєнною відбудовою. Питання „Ким бути?”, що постає перед кожною молодою людиною, яка обирає свій шлях у житті, та на яке, на жаль, не кожен здатен відразу дати чітку відповідь, ніколи для нього не було проблемним. Його відповідь завжди звучала однозначно – “Учителем!”. Причому тон, рішучий і переконливий, з яким це слово вимовлялося, не залишав сумнівів у тому, що допускаються якісь інші варіанти. Першим кроком на шляху до реалізації юнацької мрії стало навчання в Конотопському учительському інституті, який Михайло Антонович закінчив 1950 року. Потім вступив до Ніжинського педагогічного інституту імені М.В. Гоголя, намагаючись удосконалити свою майстерність. Педагогічний шлях Ковтуна М.А. розпочався з с.Нехворощ Полтавської області. 19621970 рр. – учитель фізики школи №10, 1970-1974 рр.

– завуч школи №14, 1974-2002 рр. – учитель фізики школи №11. Упевненим кроком ішов життям 29

Михайло Антонович. Працював творчо, з вогником. Цей молодий запал, ентузіазм він зберіг протягом усього життя. За плідну працю на освітянській ниві отримав звання „Відмінника народної освіти”. Його авторитет серед учителів фізики був дуже високим, тому колеги виявили Михайлу Антоновичу високу довіру, обравши керівником міського методичного об’єднання. Обіймаючи цю посаду, він щедро ділився з молоддю педагогічним досвідом, давав методичні поради, навчав азам професії. Його ініціативність була багатогранною. Вона не обмежувалася викладацькою діяльністю, методичною роботою, організаторською, спрямованою на поповнення матеріальної бази кабінету. З його подачі та за підтримки адміністрації на базі школи №11 почали діяти курси довузівської підготовки, які готували школярів до вступу в КПІ та ХАІ. Займаючись професійними обов’язками, Михайло Антонович завжди залишався доброю, чуйною, порядною людиною, здатною прийти на допомогу іншому. Про таких людей важко говорити в минулому. Гузюк Наталія Василівна народилася в 1952 році в смт. Степанцево Володимирської області. Майбутня вчителька закінчила фізико-математичний факультет Рівненського педагогічного університету. Спочатку працювала вчителем математики в школі робочої молоді смт. Мирне Читинської області, потім, оскільки її чоловіком був військовий, – у школі №35 групи радянських військ у Німеччині.

30

Переїхавши до м.Конотопа, – у школах № 7 та №11. Ця мудра вчителька мала великий життєвий досвід. За сумлінну працю на освітянській ниві мала вищу категорію, звання «Старший вчитель» та звання «Відмінник освіти України». Викладання математики не є легкою справою. Гузюк Н.В. досконало володіла сучасними методами організації навчальновиховного процесу. Уроки цієї вчительки відрізнялися організованою працею всіх учнів. Її любили учні та поважали колеги. Ляляєва Наталія Борисівна зовсім юною та тендітною дівчиною переступила поріг шкільної бібліотеки, яка є осередком культу книги й духовності. Вона є світочем у цьому царстві мудрості, яке незмінно очолює вже 27 років поспіль. З магічною усмішкою на вустах вона зустрічає кожного відвідувача. Завдяки її старанням учні мали можливість спілкуватися з видатними людьми нашого міста: Ковтуном Д.К., Соловйовим Г.О., Веліготською Н.В., Корнющенком І.П. Інтелектуально розвинена, кмітлива, доброзичлива, цілеспрямована – це далеко не повний перелік рис, якими наділила природа Наталію Борисівну. А ще Ляляєва Н.Б. – керівник міського методичного об’єднання шкільних бібліотекарів, де користується заслуженим авторитетом і повагою. За результатами роботи Ляляєва Н.Б. представлена до присвоєння звання „Відмінник освіти України”. Кашуба Тетяна Іванівна працює в школі №11 з 1990 року. У свій час вона закінчила Сумський 31

педагогічний інститут. Є учителем біології, має ґрунтовну професійну підготовку, на високому рівні здійснює навчально-виховний процес. З 1999 року – заступник директора. А з 2010 року – директор школи. Природа щедро наділила її всілякими талантами: романтичною замріяністю й здоровим практицизмом, турботливим щирим серцем і достатньою вимогливістю, життєвим оптимізмом і здатністю до тверезої оцінки життя. Як талановитий диригент, вона всьому дає раду. Ця ніжна жінка має надзвичайну витривалість, стійкість, здатність не згинатися під вагою життєвих випробувань, а загартовуватися в них. Незамінною стала вона й для учнів. Її уроки – це не просто віконце у світ знань. Це уроки піднесеного духовного спілкування, гармонії душі, уроки добра. Багато хто з випускників згадують про Кашубу Т.І. з вдячністю, бо саме вона дала їм мудру настанову, яка стала для них неоціненною серед вирів життя, на роздоріжжях долі. Кашуба Т.І. – учитель вищої категорії, має звання “Старший вчитель”. Вона «Відмінник освіти України». Базарний Володимир Анатолійович – директор Конотопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 до 2009 року, учитель вищої категорії, „Відмінник освіти України”. Народився в с. Анютино Конотопського району Сумської області1955 року. Після закінчення школи навчався в Конотопській автошколі, служив у армії в прикордонних військах. Потім було навчання в Глухівському державному 32

педагогічному інституті, де отримав спеціальність вчителя загальнотехнічних дисциплін. Свій учительський шлях Базарний В.А. розпочав з роботи в середній школі №9. З 1983 по 1992 рр. працював інспектором відділу народної освіти. 16 років Базарний В.А. очолював адміністративну роботу школи №11. Завдяки його керівництву школа набула сучасного вигляду, відремонтовані кабінети, коридори. Базарний Володимир Анатолійович поєднував талант організатора з самовідданістю справі виховання учнів.

Школа в сучасному освітньому просторі Педагогічний колектив школи у своїй роботі орієнтується на формування високоморальної, мобільної у своєму розвитку особистості, звільненої від стереотипів минулого, креативної, здатної адаптуватися в новому історичному просторі. Виховна робота, здійснювана в школі, носить системний, послідовний, безперервний, комплексний характер. План виховної роботи школи носить багатовекторний характер – передбачає включення дітей у різні види виховної діяльності: пізнавальну, суспільно корисну, ціннісно-орієнтаційну, художньотворчу організацію змістовного дозвілля. Залучення дітей до різних видів діяльності дозволяє здійснювати естетичне, екологічне, моральноправове, громадянське, фізичне, трудове виховання в 33

комплексі. Основним принципом виховної роботи, її квінтесенцією є „Мистецтво жити з дітьми”. Цей підхід дає можливість максимально враховувати можливості й задатки кожної дитини, щоб не один учень не залишався „за бортом” життя класу, школи. Велику роль у патріотичному вихованні учнів відіграє розгорнута експозиція „Літопис школи”, яка дає можливість відстежити історію становлення й розвитку нашого навчального закладу від витоків до сьогодення. Створена за ініціативи заступника директора з виховної роботи Солодовникової О.В., завдяки величезній дослідницько-пошуковій роботі Дячок Г.В., вона стала могутнім засобом психологічного впливу, виховання підростаючого покоління в дусі поваги до своєї альма-матер. Закони природи невблаганні, і дедалі менше стає серед нас учасників Великої Вітчизняної війни. Але в наших силах зробити все, щоб не пішла в небуття правда про війну, велич і глибинні джерела Перемоги, про трагічно дорогу ціну, якою вона була оплачена. Педагогічний колектив школи №11 проводить велику роботу з патріотичного громадянського виховання учнів на, дійсно, величних прикладах життя наших славних ветеранів, які поклали на алтар Перемоги все, що в людському житті має найбільшу вагу: молодість, здоров’я, свої надії та сподівання. Традиційними стало були проведення цікавих й змістовних виховні заходів з учнями різних вікових груп. Це виховні години: «Ваша слава не вмре, не поляже», «Не старіють 34

душею ветерани», на яку запрошуємо дітей війни та ветеранів Великої Вітчизняної війни, години спілкування «Шляхами подвигу й слави партизан; також уроки-спогади «Молодість, обпалена війною», уроки мужності «Серцем доторкнутися до подвигу», урок-сповідь «У житті завжди є місце подвигу» . У школі працюють різноманітні гуртки й секції, які сприяють розвитку й задоволенню пізнавальних інтересів школяра. Серед них слід виділити такі гуртки, як історичний, екологічний, туристичний, спортивні секції. Вони дають можливість залучити дітей до активної науковопошукової роботи („Свята спадщина”, керівник Євтушенко В.В.), дослідити можливості рідного краю (туристичний, керівник Гайдукова Н.В.), задовольнити природній потяг до занять фізкультурою та спортом (секція футболу, легкої атлетики, керівник Новикова О.Ф., Корнуков І.В.), брати участь у різноманітних конкурсах і змаганнях, перевірити свої можливості й здатність мобілізувати внутрішні резерви задля досягнення поставленої мети. На цьому шляху досягнуті значні результати. У 2005 та 2011 році команда ЮІР нашої школи перемогла в міському й обласному турах змагань, отримавши унікальну можливість представляти Сумську область у республіканському турі, який відбувся в дитячому оздоровчому таборі „Артек” (керівник Гайдай О.М., Корнуков І.В.). Протягом декількох років у школі функціонує дитячо-юнацьке об’єднання „ЛАД”, девізом якого є 35

слова: ЛАД – це Лідерство у всьому, це Азарт як сенс життя, Дружба як гармонія буття! Об’єднання „ЛАД” – це самостійна дитяча республіка, яка має свої атрибути: емблему, гімн, прапор. Успішне функціонування об’єднання стає можливим завдяки злагодженій роботі всіх органів і структур учнівського самоврядування. Очолює його голова учнівського самоврядування й два заступники. Вони координують роботу всіх служб, кожна з яких має своє коло повноважень. Служба інформації випускає шкільні стіннівки, оформляє виставки, вечори, збори, висвітлює цікаві події з життя школи, веде документацію, що відображає діяльність органів самоврядування. Служба навчання та дисципліни здійснює контроль за поведінкою учнів у школі, залучає до участі в предметних тижнях, вікторинах, конкурсах, надає практичну допомогу дітям, які відстають з окремих предметів. Служба чистоти та порядку слідкує за підтриманням у належному стані кабінетів, контролює якість прибирання в класі, закріплених територій, здійснює поточний ремонт шкільного обладнання. Служба книголюбів здійснює контроль за якістю збереження підручників, бере участь у проведенні тижня дитячої книги, залучає до участі в акції „Подаруй книгу бібліотеці”, проводить роз’яснювальну роботу з учнями, які недбало ставляться до книг.

36

Служба з питань дозвілля та відпочинку проводить традиційні шкільні заходи, конкурси, ігри, змагання, організовує відпочинок під час канікул, бере участь у міських заходах, сприяє організації поїздок-екскурсій до історичних і культурних центрів України. Служба спорту й туризму проводить спортивні свята, змагання, організовує туристичні походи, пропагує здоровий спосіб життя . Особлива увага приділяється в школі організації роботи з батьками. Основними формами роботи в цьому напрямку є: пропаганда педагогічних знань, що зумовлює підвищення педагогічної грамотності батьків (під час проведення зборів та батьківських всеобучів); упровадження сучасних форм позакласної роботи з сім’єю (сімейні свята, дні колективного відпочинку, диспути, вечорниці ). Колектив школи у своїй роботі орієнтується на виховання високоморальної, мобільної у своєму розвитку, звільненої від стереотипів, особистості. Навчання та виховання здійснюють 32 педагоги та психолог школи. Відмінників освіти України – 3, учителів-методистів – 1, старших учителів – 7, учителів з вищою категорією – 11, учителів І категорії – 10, учителів ІІ категорії – 7, спеціалістів – 4. Науково-методичною проблемою школи є використання інноваційних технологій у навчальновиховному процесі як умова створення якісного освітнього простору. У школі постійно обласні та 37

міські семінари керівних кадрів, засідання методичних об’єднань та творчих груп, методичні консультації, співбесіди, психолого-педагогічні семінари, методичні оперативні наради, педагогічні читання.

38

Діапазон участі наших дітей у олімпіадах і конкурсах доволі широкий, що свідчить про різнобічність їхніх захоплень, ерудованість, багатогранність інтересів, невгасиме бажання розкрити творчий потенціал. Так, учениця 10 класу Пащенко Світлана посіла ІІІ місце в третьому етапі олімпіади з географії; Завалій Марина була удостоєна Учениця 10 класу Моторна Лариса посіла ІІІ місце на конференції Малої академії наук «Перший крок у науку» та ІІ місце в ІХ Всеукраїнському конкурсі. імені Т.Г.Шевченка; Учениця 10 класу Моторна Лариса посіла ІІІ місце на конференції Малої академії наук «Перший крок у науку» та ІІ місце в ІХ Всеукраїнському конкурсі дослідницьких і творчих робіт на тему «Історія та уроки Голокосту» . . У 2010-2011 навчальному році учні школи посіли призові місця в міському етапі конкурсі  ІІ місце в конкурсі дитячого малюнка «Безпека руху на переїздах»;  І місце в міському конкурсі-виставці «Замість ялинки – букет»; 39

 І місце у Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості, присвяченому Шевченківським дням у номінації «Історія України й державотворення»;  ІІІ місце в конкурсі «Розробка та впровадження системи раціонального використання енергоресурсів»;  ІІ місце в зональному конкурсі дитячого малюнку «Ми – зразкові пішоходи! А ви – зразкові водії?»;  ІІ місце в міському фестивалі-огляді шкільних колективів художньої самодіяльності «Таланти твої, Україно!» у номінації «Сольне виконання»;  І місце в міських змаганнях команд юних інспекторів руху;  І місце в обласних змаганнях команд юних інспекторів руху;  ІІ місце в конкурсі «Свята спадщина»;  ІІ місце в змаганнях зі спортивного орієнтування старшої вікової групи;  І місце в міському конкурсі «Безпека руху»;  ІІ місце в чемпіонаті міста з футзалу (юнаки);  ІІІ місце у чемпіонаті міста з футзалу (дівчата); 40

 ІІІ місце у змаганнях другого етапу ХІV туристичної спартакіади «Джура»;  ІІІ місце в міському етапі Всеукраїнського конкурсу «Молодь обирає здоров’я». Учителі та учні долучилися до Всеукраїнського проекту «Енергозбереження в повсякденному житті», обласного проекту «Діти – дітям» під патронатом губернатора області. У школі створені й творчо впроваджуються учнівські проекти «Екологічний стан школи», «Планета мого класу», «З іменем Зої», «Випускники школи – наша гордість», «Затишні куточки рідного міста», «Зробимо шкільне подвір’я затишним». Учні школи – учасники Всеукраїнського інтерактивного природничого конкурсу «Колосок», «Смішний колосок», математичного конкурсу «Кенгуру», «Левеня»,«Бобер». Маючи таку чудову матеріальну базу та високий творчий потенціал вихованців, школа може з упевненістю дивитися в майбутнє.

Їх іменами пишається школа Усе з чогось починається: школа -з порога, 41

урок- з дзвінка, а знання – з учителя В. Сухомлинський

42

Олена Галактіонівна Журід Своїм народженням школа №11 зобов’язана чарівній жінці, Олені Галактіонівні Журід, яка в 1912 році в районі вокзалу заснувала Конотопську жіночу гімназію для 48 дівчат. Престиж цього навчального закладу був настільки великим, що в 1913 році в ній навчалося аж 220 учениць, але вже по вулиці Свободи. О.Г.Журід народилася в 1894 році в родині дворян. У цій сім`ї зросло 12 дітей. Це була шанована у місті родина, яка мала 4 власні помешкання, фабрики та мануфактури. Дітям батьки дали гарну освіту й виховання. Можливо, тому що власних дітей у неї не було, Олена Галактіонівна все своє любляче серце віддала чужим дітям. Учениці гімназії згадували про неї, як про шляхетну, надзвичайно вишукану, інтелігентну директрису, вимогливу й чарівну одночасно. Гімназія була приватним навчальним закладом, статусу класичної в неї не було, тому Олена Галактіонівна Журід сама визначала програму навчання. Сама ж викладала домоведення. У цьому навчальному закладі працювали її сестри, Ганна та Зінаїда. Померла в 1943 році. Уже промайнуло багато років від тієї пори. Уже немає разом з нами тих, кого навчала Олена Галактіонівна, не існує більше тих 43

будинків, де вона жила й працювала, і тільки сад на шкільному подвір’ї, вірніше його залишки, кожної весни засипає землю білим цвітом, немовби нагадує про те, що все проходить, усе минає, а залишається тільки пам’ять, яка білим цвітом яблунь відпливає у вічність. Копченко Олексій Тимофійович Копченко Олексій Тимофійович та Сергєєва Лідія Прохорівна – це творчий тандем двох талановитих педагогів, які віддали школі все життя. Воно часто піддавало їх випробуванням, але ці мужні люди переносили удари долі, зберігаючи чистою та незаплямованою душу, віру в людей та надію на краще. Копченко О.Т. народився в м. Конотопі. Після закінчення школи та педагогічного училища працював у одній із залізничних шкіл. Доля подарувала йому можливість зустріти жінку, яка стала для нього не тільки дружиною, колегою, а й однодумцем. Сергєєва Лідія Прохорівна міцними узами була пов’язана з нашим навчальним закладом: спочатку навчалася в жіночій гімназії О.Г.Журід, потім з 1927 по 1951 рр. працювала в школі. У родині народилася дочка Галина, яка в майбутньому теж стане педагогом. Ураховуючи те, що стаж роботи кожного з членів родини дорівнював приблизно 30 рокам, можна сказати, 44

що їх загальний трудовий стаж складає сто років. Отже, майже століття родинна династія Копченків „сіяла розумне, добре, вічне” в душах своїх вихованців, що, саме по собі, є унікальним фактом. Буревієм пройшла війна по їхніх долях. Через ряд обставин родина не змогла евакуюватися й залишилася в окупованому німцями місті. Під тиском погроз Олексій Тимофійович погодився очолити сільськогосподарські курси, які працювали з 1942 по 1943 рр., і на яких навчалося 16 учнів. Ця деталь його біографії мала негативні наслідки для родини: після війни Олексій Тимофійович змушений був відбувати протягом трьох років покарання на примусових роботах у віддалених куточках Радянського Союзу, дружина за свою плідну працю не отримала заслужених нагород, сам він, повернувшися додому, був позбавлений права обіймати керівні посади. Працював учителем математики в середній чоловічій школі №51. Надзвичайно любив свою роботу, віддавався їй повністю. Помер Копченко О.Т. у 70 років. У пам’яті всіх, хто його знав, він залишився Вчителем з великої літери. Бобрик Клавдія Максимівна Народилася вона в м. Конотоп 1913 року в родині службовців. Важким було дитинство та 45

юність Клавдії Максимівни. Міцний характер, цілеспрямованість, які сформувалися в ній, допомогли їй вижити за будь-яких умов, подолати всі труднощі й випробування, які готувала їй доля. Після закінчення школи Клавдія Максимівна вирішила продовжити навчання в Київському педагогічному інституті, який закінчила в 1936 році, отримавши фах учителя біології. Повернувшись додому, працювала вчителькою в одній із привокзальних шкіл. З 1943 по 1969 рр. вона працювала завучем школи. Ця посада вимагала повної віддачі, абсолютної відданості, але в цьому було її спасіння. Нагородою для неї стають любов і повага колег, а також учнів. Померла Клавдія Максимівна в 1989 році, але пам’ять про неї залишилася в серцях вдячних їй учнів, яким вона дала путівку в життя. Портяний Михайло Савелійович Народився в 1910 році в с. Глушки Курської області, а помер у 1951. Між цими двома датами – коротке, як спалах, життя. Портяний М.С. завідував початковою школою № 36, яка була розташована в колишніх будівлях гімназії О.Г.Журід по вулиці Межовій, з 1947 по 1951 рр. Пізніше цей навчальний заклад приєднався до школи № 41 ст. Конотоп Московсько-Київської залізниці. Михайло Савелійович був гарним 46

педагогом, талановитим керівником, порядною людиною. І таким він назавжди залишився в пам’яті тих людей, з якими пов’язана його творча доля. Скупі біографічні факти, які чудом збереглися, не дають можливості рельєфно, до дрібничок відстежити життя Михайла Савелійовича. Проте саме вони красномовно свідчать про ту внутрішню душевну красу, глибоку порядність, які були йому притаманні. Надзвичайно вимогливий до себе й до інших, він оцінював людські вчинки не за звичайними меркантильними мірками. Головним критерієм для нього була мета, а саме чим керується людина у своїх діяннях і в ім’я чого. Дарувати радість усім, хто тебе оточує, – це гасло стало життєвим кредо Михайла Савелійовича. Після смерті чоловіка завідуючою школою №36 була призначена Марія Іванівна Портяна (1951-1954 рр.). Утративши дітей, чоловіка, ця жінка знайшла в собі сили продовжити його справу. Померла вона в 1983 році, вписавши яскраву сторінку в історію нашої школи. Денисенко Іван Якович Денисенко Іван Якович десять років свого життя віддав роботі на посаді директора школи №11. Свій життєвий шлях він почав із невеличкого мальовничого села Мала Ганівка Дубов’язівського 47

району Cумської області, у якому народився 1915 року. Після закінчення семирічної сільської школи та педагогічних курсів у м. Конотопі працював учителем Кошарівської семирічної школи. 1933 року став студентом Глухівського педагогічного інституту, потім продовжив навчання в Ніжині. Здобувши повну педагогічну освіту, він з 1937 по 1941 рр. працював учителем Селичівської школи. Після війни присвятив своє життя цілком мирній справі: працював у сфері вищої освіти, кував кадри педагогічних працівників для середньої школи. Працював у різних установах: 1946-1949 рр. – викладач учительського інституту м. Конотопа; 1949-1950 рр. – завідувач кафедри мовознавства; 1950-1952 рр. – завідувач кафедри філологічного відділення; 1952-1953 рр. – секретар Конотопського міського комітету Комуністичної партії України; 1954-1960 рр. – директор середньої школи №5; 1960-1969 рр. – директор школи №11. Денисенко Іван Якович уміло керував великими учительським та учнівським колективами. На освітянській ниві він працював до 1976 року. Почепцов Михайло Семенович Народився Михайло Семенович 1924 року в с. Поченці Путивльського району в незаможній 48

селянській родині. Наука життя, яку опановував він у дитинстві, була гіркою. Напівголодне існування, важка виснажлива праця стали жорстокою реальністю. Думки постійно оберталися навколо однієї теми: де б дістати хліба. Ще тоді він вирішував, що докладе максимум зусиль, щоб вибитися „в люди” й назавжди забути про побутові проблеми, нестачу найнеобхіднішого. Він усвідомлював, що для цього йому потрібно навчатися, тому він вступив спочатку до Ленінградського училища, потім – технікуму залізничного транспорту. Проте війна внесла корективи в його плани. Залишивши навчання, він іде добровольцем на фронт. Війна загартувала його характер, навчила переборювати труднощі, визначила основні пріоритети життя. Після війни вирішив залишитися в армії, швидко просуватися по службі. Звільнився в запас у званні полковника 1970 року. Але спокійне життя військового пенсіонера Михайла Семеновича не влаштовувало. Величезна енергія, яка жила в ньому, вимагала виходу, свого застосування. Вона привела його 1987 року до школи №11. Викладав він військову справу в 10 і 11 класах, навчав майбутніх випускників азам військової науки, прищеплював думку, що основним заняттям справжніх чоловіків є захист Вітчизни, тих, хто 49

дорогий тобі, тому служба в армії є почесним обов’язком кожного. Незважаючи на поважний вік, Михайло Семенович завжди був підтягнутим, зберігав військову виправку. Невичерпна ж енергія робила його душею любого товариства. Таким і залишився він у пам’яті тих, з ким звела його життєва доля. Марченко Микола Михайлович Марченко Микола Михайлович народився в с. Грузьке Конотопського району Сумської області в родині робітника.1929 року разом з батьками переїздить до Конотопа. З 1943 року воював на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і героїзм, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, був нагороджений орденами й медалями. Повернувшись до рідного міста, Микола Михайлович вступив до вчительського інституту, по закінченні якого працював у Тернопільській області директором Іванівської семирічної школи.

1948 року Марченко М.М. повертається додому, працює в школі №51 учителем математики (19481958 рр.), потім заступником директора школи №11 (1958-1968 рр). Далі його кар’єра йде стрімко вгору: 1968-1969 рр. – директор школи №8; 19691977 рр. – директор інтернату №2. Останні роки його творчої біографії (1977-1978 рр.) пов’язані зі школою №11, де він викладав математику.

50

Марченко Микола Михайлович назавжди залишився в пам’яті колег та вдячних випускників, як добра, шляхетна людина й талановитий педагог. Анохіна Наталія Пилипівна Анохіна Наталія Пилипівна теж належить до славної когорти орденоносців, людей, чия невтомна творча праця, спрямована на виховання підростаючого покоління майбутньої еліти суспільства, була високо оцінена державою. Життєва дорога цієї мужньої жінки починається з с. Велика Коршинівка Ніжинського району Чернігівської області, де вона з’явилася на світ і закінчила школу. Потім була війна. Після війни родина Анохіних переїздить до м. Конотоп. Наталія Пилипівна за покликом душі вступає до педагогічного інституту, по закінченні якого працює в школі № 40 до 1972 р.

1972 року Анохіна Н.П. була призначена на посаду директора з навчально-виховної роботи школи № 11, а в 1975 році – директора. Цей період її творчої біографії хоча й був коротким ( 1975- 1978 рр) , але надзвичайно плідним. За визначні заслуги й особистий вклад у справу виховання підростаючого покоління Наталія Пилипівна була нагороджена орденом Трудового Червоного прапора. 1978 року її було переведено на посаду заступника школи № 51

8, звідки вона пішла на пенсію. Анохіна Наталія Пилипівна залишила по собі добру пам`ять . Про неї з теплотою згадують учні минулих років і колеги по роботі. Лєскова Надія Леонтіївна Лєскова Надія Леонтіївна народилася в м. Конотопі в родині службовців.

1931 року вступила до першого класу школи №37. Закінчила школу Надія Леонтіївна в переддень війни. Родина Лєскових залишилася в місті й на власному досвіді відчула жахи німецької окупації. Жінка пізнала гіркоту розчарувань, побачила страшне обличчя голоду, смерть, стражденне життя відкрило перед нею не кращу свою сторону. Але природа щедро наділила її лідерськими якостями, невичерпним оптимізмом, величезною енергією, надзвичайною працелюбністю. Після визволення Конотопа Надія Леонтіївна вирішила реалізувати свою юнацьку мрію, тому 1943 року вона вступила до Конотопського учительського інституту, отримала спеціальність учителя російської мови та літератури. З 1948 по 1968 рр. працювала в жіночій школі № 41. Креативність, великий життєвий досвід, комунікабельність, уміння мислити масштабно знайшли гідну оцінку: її було обрано депутатом обласної ради. Вона 52

працювала в комісії, яка опікувалася справами освіти. На державній посаді Надія Леонтіївна перебувала з 1968 по 1971 рр. Доля подарувала Лєсковій Н.Л. довге життя. Прожила вона більше 80 років і залишила після себе добру пам’ять. Масютіна Лідія Василівна Вона народилася в сім’ї жерстянникалудильника, у якій було 6 дітей. У 1913 році Лідія Василівна стала навчатися в Конотопській жіночій гімназії й була сумлінною та здібною ученицею. Після закінчення гімназії, уже за часів радянської влади, почала працювати в рідній школі № 30 ст. Конотоп. У 1925 році Лідія Василівна стала студенткою Ніжинського інституту народної освіти, який закінчила у 1929 році, отримавши диплом учительки історії. Коли розпочалася війна, чоловік пішов на фронт, а Лідія Василівна з доньками евакуювалася до Пензенської області, де в с. Бойки викладала історію й виконувала обов’язки директора школи. У вересні 1943 року Масютіна Л. В. повернулася до рідного міста й буквально через 10 днів почала працювати директором школи № 41 ст. Конотоп. Масютіна Л. В. була не лише гарним педагогом, а й вимогливим, мудрим керівником. Багато уваги вона приділяла роботі з батьками. Будівництво 3поверхової школи стало справою її рук.

53

Допомагали в цій справі БМУ № 341 та 6 Будівельний загін, що за 1 рік ( 1954-1955) побудував школу, що нині височіє й зігріває душі тих, хто перебуває у її стінах. Ілюхін Олександр Олександрович Ілюхін Олександр Олександрович народився 1925 року в с. Деревеньки Калузької області в селянській родині. Трудовий шлях розпочав у 1943 році: працював забійником на шахті 15-26. Потім став курсантом кулеметного училища в м. Златоусті, з 1944 року командував відділом запасного стрілецького полку, який квартирував у м. Чебаркуль. На військовій службі він знаходився до 1951 року, потім переїхав до м. Челябинська, де працював спочатку викладачем училища механізації, потім – заступником директора. Після переїзду до м. Конотоп Ілюхін О.О. обіймав посаду завідуючого дитячої секції будинку культури імені Луначарського, потім працював учителем історії в школі № 2, а в 1960 році – школи № 79 ст. Конотоп. З 1961 по 1986 рр. Ілюхін О.О. перебував на керівних посадах: 1961 р. – призначений заступником директора школи № 3; 1965-1972 рр. – директором школи № 10; 1972-1978 рр. – завідуючим міським відділом освіти; 54

1978-1986 рр. – директором школи № 11. Про таких людей, як Олександр Олександрович, говорять, що вони все своє життя віддали роботі. Вона їх наснажувала, давала сили, стала невід’ємною й незамінною часточкою єства, тим киснем, без якого неможливе існування. Останні роки він працював викладачем історії в школі №11 (1986-1993 рр.). Для багатьох випускників його уроки історії стали справжньою школою життя. Яскравий слід залишив Ілюхін Олександр Олександрович після себе, багато корисного зробив для школи, але, мабуть, не всі свої життєві плани встиг реалізувати, адже в ньому була прихована велика життєва енергія, якої б вистачило на багато років. Та війна, хвороби вкоротили віку цього талановитого педагога, мудрої людини... Будніченко Раїса Миколаївна Будніченко Раїса Миколаївна довгий час працювала в школі №11 учителем початкових класів. Народилася вона 1937 року в м. Конотоп в родині робітників. Її дитинство співпало з тяжкими воєнними роками. З 1951 року Будніченко Р.М. навчалася в Путивльському педагогічному училищі, після закінчення якого завідувала бібліотекою в с. Попівка. Її вчительський шлях розпочався з роботи 55

піонервожатою у Вирівській школі. Потім було навчання в Глухівському педагогічному інституті, де Раїса Миколаївна отримала фах вчителя початкових класів. З 1963 року до самого пенсійного віку ця мудра й талановита вчителька навчала дітей, поєднуючи цю роботу з виконанням інших обов’язків, а саме: голови міськкому школи (1971-1973 рр.), заступника директора з навчально-виховної роботи (1973-1975 рр.), секретаря партійної організації (1972 -1976 рр.) і керівника методоб`єднання вчителів початкових класів. Будніченко Р.М. вже давно на заслуженому відпочинку. Про школу, якій віддала все своє життя, згадує з любов’ю й шаною. Вона пам’ятає всіх своїх учнів, слідкує за їхніми життєвими долями, для них вона – єдина, незрівнянна, найкраща у світі вчителька. Мовчан Антоніна Леонідівна Мовчан Антоніна Леонідівна народилася 1958 року в с. Попівка Конотопського району в родині робітників. З 1965 по 1971 рр. навчалася в сільській школі, яку закінчила з відзнакою Ще тоді Антоніна Леонідівна вирішила стати вчителем. Першим кроком на шляху до обраної професії стало навчання в Путивльському педагогічному училищі, закінчивши яке, вона один рік працювала 56

сільським вчителем у Бахмацькому районі. Потім Антоніна Леонідівна оволодівала азами педагогічної майстерності в Ніжинському педагогічному інституті. По закінченні вузу вона почала працювати в

57

Конотопській школі №11 учителем початкових класів. З 1983 по 2002 рр. Мовчан А.Л. поєднувала навчання дітей з виконанням обов’язків заступника директора з навчально-виховної роботи в початкових класах. За період роботи в школі пройшла чотири чергових і одну позачергову атестації, за результатами яких була нагороджена Грамотою Міністерства освіти України, отримала вищу кваліфікаційну категорію та звання „Старший учитель”. Тактовність, глибока порядність, природна щирість поєдналася в цій жінці з вимогливістю, умінням бачити корінь будь-якої проблеми й знаходити свіже нестандартне рішення. Завдяки цим своїм якостям, вона здобула любов і пошану серед колег та учнів, яким дала путівку в життя. 2003 року Мовчан А.Л. пішла на пенсію за вислугою років і зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Рябко Василь Миколайович Народився 1959 року у с. Дептівка Конотопського району Сумської області. У 1976 році закінчив сільську школу та став студентом Київського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Після закінчення вузу, маючи фах учителя хімії, Василь Миколайович працював у школах Київської області, а з 1984 року – учитель хімії ЗОШ № 11.

58

Учитель має вищу категорію, звання «Старший вчитель» та «Учитель – методист». Василь Миколайович нагороджений Грамотами Міністерства освіти України, обласного відділу та міського відділу освіти. Рябко В. М. – автор посібників з хімії, він також керує методичним об’єднанням вчителів хімії. За багаторічну педагогічну працю зарекомендував себе як знаючий, відповідальний учитель, який намагається дати своїм вихованцям фундаментальні знання з хімії та біології.

Учителі, нагороджені відзнакою Конотопської міської Ради «Феліца» Солодовникова Олена Вікторівна Солодовникова Олена Вікторівна народилася 1961 року в м. Конотоп. З 1968 по 1978 рр. навчалася в середній школі № 5, після закінчення якої стала працювати піонервожатою середньої школи №11, а з 1983 – учителем початкових класів, поряд із навчанням у Глухівському педагогічному інституту. З 1990 року Олена Вікторівна переведена заступником директора з виховної роботи . Солодовникова Олена Вікторівна до виконання посадових обов’язків ставилася сумлінно, мала високу виконавчу дисципліну, користувалася авторитетом серед учнів та вчителів, які в ній вбачали чуйну людину, 59

доброго порадника, енергійну красиву жінку, талановитого педагога. Головний акцент робила на глибоке вивчення найбільш актуальних сучасних дидактичних ідей, практичних рекомендацій, вимог щодо вдосконалення процесу навчання, інноваційних форм і методів педагогічної праці. Під її керівництвом члени гуртка «Свята спадщина» (керівник Дячок Г.В.) почали вивчення історії школи і була створена експозиція «Історія школи» у холі другого поверху. Завдяки її витонченому естетичному смаку було оформлено актову залу, ІІІ поверх та кабінет обслуговуючої праці, затишно об лаштоване подвір’я школи. Євтушенко Валентина Василівна Євтушенко Валентина Василівна народилася 1957 року на Донбасі. Після закінчення школи стала студенткою Черкаського педагогічного інституту. Отримала фах вчителя російської мови та літератури. З 1986 року Євтушенко В.В. працює в школі №11. Ця вчителька дуже сумлінно ставиться до виконання своїх службових обов’язків. Валентина Василівна – людина творча, неординарна, енергійна. Екстерном, за 3 роки, вона закінчила Ніжинський державний педагогічний університет імені М.В. Гоголя, здобувши другу вищу освіту – учителя історії.

60

Євтушенко Валентина Василівна є ініціатором цікавих шкільних заходів і у своїй роботі досягла значних результатів: її вихованці займають призові місця в міських олімпіадах (Завалій М.), конкурсах (Литвиненко А. – „Історія Сумщини”). Вона керує гуртком „Свята спадщина”, учні якого вже не перший рік займають призові місця на рівні міста й області. Євтушенко Валентина Василівна – учитель вищої категорії, вона має звання „Старший вчитель”. У 2007 році вчителька стала переможцем у конкурсі „Феліца” в номінації „Класний керівник”. Ляшенко Валентина Михайлівна Ця вчителька є спеціалістом вищої категорії, має педагогічне звання „Старший вчитель”, учитель-методист, „Відмінник освіти України”. Народилася 1952 року в с. Дубинка Конотопського району. Після закінчення Глухівського педагогічного інституту працює вчителем початкових класів. У школі №11 Валентина Михайлівна працює з 1990 року. Ляшенко В.М. – майстер педагогічної праці, вона досконало володіє формами й методами проведення уроків і позакласних заходів, уміло поєднує групову та індивідуальну роботу учнів. Вона для них – ласкава мама, порадник, учитель, якого діти обожнюють. Ляшенко В.М. вчить учнів вчитися, 61

передає їм багатий життєвий досвід, розвиває здібності, образне мислення, пізнавальні інтереси. Учителька працює над впровадженням новітніх технологій, уміло володіє різними формами організації навчання. Скотар Людмила Миколаївна Молода, енергійна вчителька нашої школи, заступник директора з навчально-виховної роботи, яку всі люблять за веселу вдачу, шляхетність, за великий ентузіазм і творчість. Народилася 1975 року на Чернігівщині в родині вчителів. Закінчила середню школу з Золотою медаллю, а потім – Ніжинський педагогічний державний інститут ім. М.В. Гоголя в 1998 році, отримала фах учителя географії та біології . Людмила Миколаївна декілька років працювала в цьому ж самому навчальному закладі. Після переїзду до м. Конотопа з 2002 стала вчителем географії ЗОШ № 11. Вона улюблений учитель школярів, мудрий порадник і наставник педагогів, завжди усміхнена, приємна в спілкуванні, розумна, енергійна, активний учасник усіх шкільних справ. Перед Людмилою Миколаївною відкрита життєва дорога, і багато досягнень чекають на неї в професійній діяльності. Білоножко Марина Валеріївна 62

Народилася в м. Конотоп у 1975 році. Закінчила середню школу № 1 у 1990 році. Після закінчення Сумського музичного училища Марина Валеріївна навчалася в Київському державному інституті культури та мистецтва України. Білоножко М. В. – лауреат премії «Феліца». Учителька музики ЗОШ № 11 – всебічно обдарована: грає на фортепіано, скрипці. Учні школи поважають її за талант, ерудицію, мудрість. З 2010 року Марина Валеріївна виконує обов’язки заступника директора з навчально-виховної роботи.

Учителі, чия праця відзначена на рівні країни, області, міста Нагороджені Грамотою Міністерства освіти України такі вчителі нашої школи : Рябко В.М., Ляляєва Н.Б., Солодовникова О.В., Кашуба Т.І. Грамотами обласного відділу освіти нагороджені: Дячок Г.В, Рябко В.М., Рябко Л.В, Гайдай О.М., Євтушенко В.В., Скотар Л.М., Білоножко М.В., Кашуба Т.І. Грамотами Конотопського відділу освіти нагороджені: Максимова О.М., Набока О.І., Маслова Н.В., Самойленко І.В., Скотар Л.М., Туз 63

С.Л., Хоменко Ю.С., Ляляєва Н.Б., Білоножко М.В., Кашуба Т.І., Дячок Г.В., Карапата В.І., Корнуков І.В., Лелюхіна А.І., Лемешко О.А. Шістьом учителям нашої школи присвоєно звання „Старший учитель”: Кашуба Т.І., Рябко В.М., Ляшенко В.М., Лелюхіна А.І, Дячок Г.В., Євтушенко В.В., Максимова О.М. Усі вчителі мають вищу освіту. До педагогічного колективу школи влилися молоді перспективні кадри: Тхор Ю.О, Петрушенко С.О., Тронь О.М., Федорченко В.В., Садовнича В.І.

Учительські династії Дячок Ганна Володимирівна працює в школі № 11 учителем світової літератури майже 30 років. Має вищу категорію та звання «Старший учитель». Учителька виховує любов до літератури, толерантність. За час своєї педагогічної діяльності Ганна Володимирівна два рази брала участь у конкурсі «Учитель року». Працювала над книгами «Діти війни» та «Історія школи». Її донька, Думенко Інна Михайлівна, закінчила школу № 11 у 1998 році зі Срібною медаллю. Працює практичним психологом НВК «Казка» . У 2005 році Інна Михайлівна брала участь у обласному проекті «Молодь за щасливе майбутнє» й стала його лауреатом.

64

Карапата Віра Іванівна все своє життя пов’язала зі школою. У 1980 році вона закінчила Полтавський педагогічний інститут. Спочатку працювала піонервожатою в с.Алтинівка. Раніше – учителем

65

початкових класів нашої школи, а нині викладає історію та етику. Старанно та сумлінно ставиться Віра Іванівна до справи виховання підростаючого покоління, прищеплює їм любов до рідної землі, до України. Її донька, Доля Юлія Миколаївна, закінчила школу № 11 у1996 році й нині успішно викладає хімію в спеціалізованій школі № 12. Глибокі знання з хімії вчителька поєднує з життєвим ентузіазмом. Доля Ю. М. брала участь у конкурсі «Учитель року», стала його лауреатом. Безгіна Ольга Петрівна все своє життя віддала школі № 11, де працювала вчителем української мови та літератури. Маючи звання «Учитель-методист», вищу категорію та звання «Старший вчитель», Ольга Петрівна поєднувала любов та повагу до дітей з надзвичайною вимогливістю та вселяла в душі своїх вихованців душевний оптимізм та віру в те, що для людини неможливого немає. Учителька прищеплювала учням любов до рідної мови та української культури. Вона навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі, потім у Ніжинському педагогічному інституті. Її донька, Безгіна Тетяна Володиирівна, закінчила школу № 11 у 1996 році. Потім вона навчалася в Сумському педагогічному інституті, де отримала фах учителя початкових класів. Нині успішно працює в одній із шкіл м.

66

Одеса. Користується авторитетом серед учнів та їхніх батьків. Герасименко Світлана Іванівна багато років свого життя віддала роботі в школі № 11. У 1975 році вона закінчила Запорізький педагогічний інститут. Викладала французьку мову. Відзначалася ерудицією, неординарністю. Талант педагога поєднувала з життєвим оптимізмом, мала велике бажання передати учням ту суму знань, якою сама володіла. Її донька, Ірина Миколаївна, наслідувала свою маму. Дівчина закінчила школу № 12, потім успішно закінчила Ніжинський педагогічний університет ім. М.В. Гоголя, факультет іноземних мов. Зараз працює вчителем англійської мови в одній із шкіл у Донецькій області. Зимовець Алла Дмитрівна має вже майже 80 років. Більшу половину цих літ вона віддала роботі в рідній школі. Тут вона розпочала навчання ще до війни, тут працювала піонервожатою, потім – учителем російської мови та літератури, а пізніше – заступником директора з виховної роботи. Донька її, Людмила Володимирівна, закінчила школу № 11 із Золотою медаллю в 1993 році. Після закінчення Сумського педагогічного інституту стала працювати вчителем математики та інформатики школи № 13.

67

Вона любить свою справу, любить своїх вихованців. Тимошевська Валентина Іванівна ця вчителька математики має вже понад 80 років. Позаду нелегке прожите життя, у якому завжди присутньою була рідна школа: тут вона навчалася й до війни, і після неї, тут все своє трудове життя викладала математику. Вимоглива, принципова, знаюча, Валентина Іванівна давала своїм учням глибокі знання з предмету, виховувала їх справжніми людьми. Її донька, Авраменко Ніна Миколаївна, 1962 року народження, теж випускниця нашої школи, 19 років віддала роботі у своїй же школі. Вона теж викладала математику. Туз Світлана Леонідівна залишилася в пам’яті учнів та вчителів тендітною, вольовою, благородною й доброю. Скільки зігрітих нею сердець, подарованих хвилин радості, відданих своїм вихованцям; скільки проведених нею родинних свят. Приклад у всьому для учнів, вона стала прикладом для наслідування й для своїх дітей. Вона закінчила Чернігівський педагогічний інститут у 1986 році й до 2011 року працювала вчителем початкових класів ЗОШ № 11. Її доньки теж отримують педагогічну освіту й збираються пов’язати свою долю зі школою.

68

Литвинова В. М. після закінчення Ніжинського педагогічного інституту викладала математику в школах Закарпатської та Чернігівської областей. З 1992 року почала працювати в школі 3 5 м. Конотопа. За роки праці Віра Михайлівна виховала сотні учнів, які стали студентами багатьох вузів. Її донька, Хоменко Ю С., пішла педагогічною стежкою невипадково, бо з дитинства чула слова «конспект уроку», «перерва», заглядала в зошити учнів. Тому після закінчення СШ № 12 у 1999 році не довго роздумувала над тим, ким їй стати. З відзнакою вона закінчила Ніжинський педагогічний інститут у 2004 році. Спочатку Юля Сергіївна працювала вчителем математики в Конотопському технікумі, з 2008 року – учителем інформатики СШ № 12, а з 2010 року – учитель математики ЗОШ № 11. Молодий спеціаліст розуміє відповідальність, яку покладає на неї держава у вихованні та навчанні дітей, тому працює старанно та сумлінно. Скотар Людмила Миколаївна теж із учительської династії. Започаткувалась династія з її бабусі, Бочковської Тетяни Герасимівни, яка після закінчення семирічки вступила до Прилуцького педучилища.. Пройшовши дороги війни з рідного села Червоні Партизани до Берліна, продовжила вчителювати спочатку в 69

початкових класах, а потім директором школи. Бочковська Надія Миколаївна, мама Людмили Миколаївни, 1965 року вступає до Прилуцького педучилища за спеціальністю вчитель початкових класів. Після його закінчення більше 40 років працювала вчителем початкових класів і більше 20 років – директором початкової школи. Закінчивши школу в 1993 році із Золотою медаллю Людмила Миколаъвна довго не міркувала, яку життєву стежину обрати. Вона вступила до Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В. Гоголя на факультет «Географія та біологія». Закінчила інститут у 1998 році й невдовзі прийшла працювати вчителем у Конотопську загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №11. Щоб бути істинним учителем з великої літери крім відмінних фахових знань ще потрібне вміння відчувати дитячі душі, любов та розуміння дітей. Цією наукою вчителька, нині заступник директора з навчально-виховної роботи, володіє на всі 100 відсотків.

70

.

Школа-їх рідний дім У загальноосвітній школі № 11 є група вчителів, які її колись закінчили й тепер тут працюють. Самойленко Ірина Вікторівна працює вчителем початкових класів ЗОШ № 11. Навчалася вона в Путивльському педагогічному училищі та Глухівському педагогічному університеті. Її душевна краса у відповідальності, старанності. ЇЇ життя овіяне оптимізмом, вірою в дитину. З любов’ю до неї ставляться й учні школи. Ірина Вікторівна любить своїх вихованців, і вони відповідають їй такою самою любов’ю. Самовідданість, майстерність, урівноваженість, відповідальність – ось далеко не повний перелік тих якостей, які притаманні їй. Лемешко Олена Анатоліївна закінчила середню школу № 11 у 1997 році зі Срібною медаллю. Ще у шкільні роки вона відзначалася неабиякими організаторськими здібностями, оптимістичним поглядом на життя, яскравою зовнішністю та внутрішньою красою. Їй завжди були притаманні креативність, поєднана з активною життєвою позицією. Закінчивши вищий навчальний заклад, Олена Анатоліївна вже декілька років поспіль викладає українську мову, 71

літературу та художню культуру. Творчу працю вчителька поєднує з суспільно корисною роботою: виконує обов’язки голови профспілкового комітету ЗОШ № 11. Її люблять батьки, учні, колеги, тому що Олена Анатоліївна – справжній учитель. У неї попереду яскраве, наповнене наполегливою працею вчительське життя. Вона прекрасний педагог, організатор, красуня, обдарована всіма найкращими рисами характеру. Щасливі ті учні, які будуть поряд з нею і у шкільні будні, і у шкільні свята. Гайдай Людмила Володимирівна вже не один рік працювала в рідній школі вчителем української мови та літератури. Нелегким був її шлях до учительської стезі. Та, подолавши всі перешкоди, з великим бажанням працювати, передавати свої знання учням Людмила Володимирівна старанно трудилася на освітянській ниві. Учителька відзначалася принципіальністю, наполегливістю в роботі, до доручених справ ставилася з великим ентузіазмом, використовуючи закладений природою потенціал життєвих та творчих сил. Працювала творчо, з вогником, з вірою в те, що робить добру справу – виховує підростаюче покоління, вболіваючи душею за кожну дитину. Учителька прищепила учням любов до рідної мови, її традицій, вірувань.

72

Федорченко Вікторія Володимирівна – зовсім юна, привабливої зовнішності вчителька. Але за привітним поглядом – строгість, принципіальність, виваженість і впевненість у правильності прийнятих рішень. У стінах цього навчального закладу промайнуло її дитинство, тут проходить юність. Праця в школі – нелегка дорога, і не кожен здатен її пройти. Любити чужих дітей, жити їхніми проблемами, навчити їх щось робити своїми руками – ось далеко не повний перелік усього того, чому повинен навчити учитель праці. І учні, і колеги по роботі розуміють, що Вікторія Вікторівна прийшла до школи , щоб залишитися в її стінах назавжди.

73

Випускники – гордість школи Змінюється країна, Змінюється все життя, А ти для нас єдинаДорога знань і здобуття. Ти наша ненька-мати, Що завжди жде дітей, І тебе привітати Багато йде людей… Шкільне життя вирує, як і колись багатобагато років тому. Понад 400 педагогічних працівників, 20 директорів, 28 заступників сіяли «добре, вічне, святе» в душах своїх вихованців. Майже за вікову історію школа, яка змінювала свої назви й статус у залежності від вимог часу зробила 45 випусків. Тисячі її вихованців пішли в далекі світи з надією прожити своє життя з честю й бути потрібними суспільству, а багато хто з них пов’язав назавжди своє життя зі школою. Серед них випускниці Конотопської жіночої гімназії О.Г. Журід: Масютіна Л.В., Сєргєєва Л.П., Ковтун М.С., Булгакова К.А., Горяїнова Г.В., Реутова (Маслакова) В.М., та сотні інших, яким гімназія Олени Галактіонівни дала путівку в життя.

74

Гімназія хоча й не мала статусу класичної, давала такі основи знань, виховання, що її випускники після закінчення 8 класу могли працювати вчителями педагогічних класів. Назавжди пов’язали своє життя зі школою майбутні її вчителі: Верхуша Г.Т. і Пасивкін К.К., Труш О.В., Тимошевська В. І., Денисенко Н.О., Науменко Н.С., Амігуд Г.М., Вахтіна Г.І., Повєткіна А.В. У нашій школі у свій час навчалися різні люди. Щеглова Жанна Іларіонівна. Отримавши фах лікаря, Жанна Ілларіонівна все своє життя віддала улюбленій справі – лікуванню людей. Довгий час завідувала гінекологічним відділенням та родовим відділком залізниці. Колєсникова Світлана Володимирівна – колишня завідуюча кардіологічним відділенням залізничної лікарні, Бабело Інна Олександрівна –лікар-хірург стоматологічної лікарні. Бірюков А.Е. – завідуючий відділом будівництва ЦК КПРС (Москва), Бірюков В.Е. – начальник підрозділу залізничного транспорту Держплану Ради Міністрів СРСР, Бірюков Н.Е. – заступник начальника управління Міністерства Будівництва Російської Федерації, Піскун І.Р. – театральний діяч, критик, завідуючий кафедрою Київського 75

театрального університету, Глозус М.С. – член спілки письменників, Сикерін В.І. – підполковник, працівник Міністерства Внутрішніх Справ, Царицин В.А. – професор, доктор технічних наук у м. Київ, Мовчан О.В. –підполковник ВДР (Росія). Серед наших випускників є ті, хто досяг значних успіхів у професійній діяльності, залишившись працювати в Конотопі. Це випускники різних років, які займають керівні посади в рідному місті. Імена цих людей є окрасою школи. Ми пишаємося тим, що саме в нашій школі почали свій життєвий шлях, у ній сформували лідерські якості, накопичували знання й життєвий досвід люди, які вершили долю нашого міста, від них залежить добробут кожного громадянина. Це Огрохін І.М.- колишній міський голова, Башкіров М.О. – заступник міського голови, Шмаглей В.О. – голова територіальної профспілки залізничників, Стоян Т.М. – член спілки письменників, депутат Київської Міської ради, Хоменко В.Г. – колишній начальник вагонного депо м. Конотопа, Коненко С.М. – колишній директор ЗОШ № 10, а нині – заступник начальника відділу соціального захисту населення, Гінзбург А.Н.

– начальник Конотопської дистанції вантажнорозвантажувальних робіт, Рогожин С.Н. – 76

начальник Відділу статистики м. Конотопа, Голобурда Т.М. – директор ТРК «Конотоп», Суятінов В.М. – колишній військовий комісар, нині – заступник голови Конотопської районної Держадміністрації, Дорошенко Т.О. – начальник Конотопського вокзалу, Стальмаков М.І. – керівник західного відділення Державного енергетичного нагляду, Чеглаков Р. В. – колишній начальник відділу по незаконному обігу наркотиків ст. Конотоп.

Гордість школи № 11 Каніщенко Антоніна Пантелеймонівна закінчила школу № 11 у 1955 році. Кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри мови та методики викладання в початковій школі Національного педагогічного університету імені Драгоманова, член Вченої ради інституту педагогіки та психології НПУ ім. Драгоманова. Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня, медаллю Макаренка», «Відмінник освіти України». Азарськов Валерій Миколайович випускник середньої школи № 11 м. Конотопа 1955 року. Доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академії навігації та управління рухом, лауреат державної премії України в галузі науки та техніки та премії НАН 77

України імені М. К. Янгела. Азарськов В. М. є завідуючим кафедрою системи управління Національного авіаційного університету, він проводив наукові дослідження в галузі оптимальних систем управління, орієнтації. Азарськов є автором більше як ста наукових робіт, а також 8 винаходів. Веліготська Ніна Іванівна – кандидат мистецтв (1977), член Спілки художників України (1970), заслужений діяч мистецтв України (1990). З 1963 по 1992 рр. Веліготська Н.І. – старший науковий співробітник НДІ історії та теорії архітектури. Вона є автором 15 книг та альбомів, присвячених образотворчому мистецтву України, понад 250 статей у виданнях України та за кордоном. З 1991 року займається живописом (серія «Букет моїх спогадів», «Конотопська відьма», «Дорога», «Краса-захист»). Захарюгіна (Лєскова) Тетяна Василівна закінчила загальноосвітню школу №11 із золотою медаллю в 1968 році .У 1975 році стала студенткою Київського технологічного інституту. Трудовий шлях вона розпочала в Донецькому центрі стандартизації. З 1978 року Захарюгіна Т.В. працює в місті Київ у Державному комітеті України з питань технічного регулювання та споживчої політики (нині заступником директора 78

департаменту стратегічного планування та міжнародного співробітництва). Коло її діяльності – заходи, спрямовані на вступ України до Світової організації торгівлі та Європейської організації СЕВ. За її участю підготовлено та укладено 40 угод про співробітництво у сфері стандартизації, метрології, сертифікації з Францією, Німеччиною, Чехією, Аргентиною, Кубою, КНР Захарюгін Борис Дмитрович закінчив школу № 11 у 1968 році з золотою медаллю, а в 1974 році – Державний університет ім. Т.Г. Шевченка з відзнакою, де отримав спеціальність – механік-математик. З цього року Захарюгін Д.Б. став працювати в м. Київ в АНТІ ім. Антонова. Свій професійний шлях він розпочав з інструктора, а нині Борис Дмитрович є провідним конструктором. Він є автором багатьох відкриттів у галузі ракетобудування та космонавтики. Кислиця (Савела) Олена Володимирівна

–

народилася 17 березня 1981 року в місті Конотоп, Сумської області. Закінчила Конотопську ЗОШ №11, Сумське вище училище культури і мистецтв ім. Д.С.Бортнянського та Глухівський Національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка за спеціальністю «соціальна педагогіка». Писати 79

почала з 17 років. Друкувалася в місцевій періодиці та в колективних збірках «Тороки» (2000), «Слобожанщина» (2000), «Орфей» (2001), «Слобожанщина молода» (2006), «Земляки» (2007), «Орфей» (2007), «Привітання життя» (2008), «Конотоп молодий» (2009), «Орфей» (2009). Член спілки журналістів України. З 2007 року працює у міській громадсько-політичній газеті «Конотопський край» на посаді кореспондента. Працює в м. Конотопі кореспондентом газети «Конотопський край». Автор збірки « Осіння казка», член Сумського обласного літературного об’єднання, літературної студії «Джерела»

80

Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 зустрічає свій 100-річний ювілей Шлях нелегкий до ювілеюСплітаються в нім тисячі доріг, Та школа наша йшла своєю, Не обираючи собі доріг легких. Нині наша школа з оптимізмом дивиться в майбутнє. У 2012 році вона буде відзначати свій 100-річний ювілей. Позаду залишився тернистий шлях її становлення, на якому достатньо було великих випробувань, прикладів подвижницького служіння обраній справі, пошуків і відкриттів. Торували його наші талановиті попередники, які в нелегкі роки потрясінь і пошуків ідеалів зберегли святу віру в необхідність і безсмертність учительської справи, запалили вогонь віри, людяності в душах своїх учнів. Усі вони, попри чисельні негаразди, усвідомили одну важливу 81

істину: які б політичні ідеології не панували в суспільстві, основним завданням школи й шкільного вчителя завжди буде формування високодуховної, морально чистої особистості. Це переконання, цю віру вони передали й своїм наступникам, які, звісно, не можуть опустити цю планку, не зарадити їм у самих найсвятіших почуттях, не виправдати їх очікувань. У цьому вони багато в чому схожі. Учительська дорога ніколи не була легкою, тим більше зараз, але усвідомлення важливості обраної професії породжує відповідальність і віру в непорушність духовного зв’язку поколінь, у святість тих морально-етичних принципів, на яких тримається суспільство. Керівництво навчальним закладом здійснює директор школи Кашуба Тетяна Іванівна. Її заступниками є Скотар Людмила Миколаївна, заступник директора з навчальної роботи, Білоножко Марина Валеріївна, заступник з виховної роботи, Новикова Оксана Миколаївна, заступник директора початкової школи, Кралюк Наталія Миколаївна, заступник директора з господарчої частини. Навчальний процес здійснюють 32 учителі, до складу якого входять: учитель-методист Рябко В. М., учитель хімії, 4 вчителі, які мають звання 82

«Відмінник освіти України», 7 учителів зі званням «Старшого вчителя», 7 вчителів мають вищу кваліфікаційну категорію. У школі працює медична сестра Кезікова Т. О., психолог – Куренова Т. М., бібліотекар Ляляєва Н. Б. Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11 живе повноцінним шкільним життям. Сьогодні в її стінах навчається 457 учнів, яким надають освітні послуги 35 учителів. У школі працює бібліотека, якою керує Ляляєва Н.Б., група продовженого дня, буфет, медичний кабінет, гуртки, спортивні секції. Гордістю школи є її медалісти. За весь період функціонування навчального закладу було випущено 114 учнів, які за значні успіхи в навчанні були нагороджені золотими та срібними медалями (53 учні удостоєні «Золотої медалі», 61 – «Срібної медалі»).

З любов’ю про школу… И снова вместе в школу мы пришли. Не знаем, что нас ожидает. Звонок последний скоро прозвенит, О жизни взрослой он предупреждает.

83

Уже стоит другая детвора, И наше место ей мы уступаем. Мы не вернемся в детство никогда, Сейчас мы это с грустью понимаем. Пусть медленно покатится слеза, Ведь главное - детьми остаться. И с памятью про школьные года Нам больше никогда не расставаться. Мізенко Олена, 2007 рік Висока будівля На околиці міста, Ти далеко від мене І водночас так близько. Ти весела й сумна, Ти далека й близька, Ти матінка рідна! Люба школо моя. *** Навчаєш та прагнеш Виводити в люди. О рідненька моя, Я тебе не забуду. Де б не була я 84

І що б не робила, Куди б я не йшла, Куди б не летіла, Я пам’ятаю Навчання твоє. Вклоняюсь тобі, Рідне щастя моє. Юда Марина, 2003 рік Жовтіє листя на деревах, Сіріють в небі хмарочки. Відкриті завжди двері школи, Ідуть до неї школярі. З гілок дерев злітає листя, Кружляє й падає до ніг. Уперше діти урочисто Переступили цей поріг. Заходьте, діточки, сміливо, Заходьте, діти, в рідний клас. Життя шкільне, життя веселе Розпочинається для вас! Оксьон Вікторія, 6-А клас, 2003 рік 85

*** Не забывай веселой, шумной жизни, Не забывай прекрасных, светлых дней, Не забывай друзей, среди которых, Проходят годы юности твоей. Не забывай, я тоже не забуду, Куда б не бросила меня судьба. Всегда и всюду помнить буду, Моя навечно , навсегда! Єрко Оксана, 2003 рік «Школа – це скарбниця знань, мудрості, розуму. Це ніби вулик з бджолами, бо в ньому завжди метушня, і усі дуже зайняті, усі кудись поспішають, усі трудяться…». Калашник Ярина, 10 клас, 2011 рік « Школа для мене – це джерело знань. Я обожнюю ходити до школи. Вона для мене – все, що є найдорожчим». Кушнеренко А., 6-А клас, 2011рік 86

« Школа – це мій другий дім. Тут мої найкращі друзі. Тут мене пожаліють, зрозуміють…». Комас Ольга, 10 клас, 2011 рік «Для мене школа – моя друга родина». Чумак Олена, 6-А, 2011 рік. Іде , поспішає маленька Маринка, Маленька мамина перлинка. В руці портфелик свій несе, Радіє дівчинці усе. Навколо гарно, як ніколи, Бо йде Мариночка до школи. Іде, щоб розуму набратись, Навчатись, думати, писати. Волик Марина, 6-А клас, 2011 рік « Що для мене школа? – Ранок. Дзвіночок. Їдальня, Школа. Уроки. Домашні завдання…». Стриженко Юля, 6А, 2011 рік 87

«Ви питаєте, що для мене школа? – Ранок. Дорога. Дзвінок. Вчитель. Завдання. Урок. Перерва. Їдальня. Гучне спілкування…». Величко Валентина, 5-Б, 2011 рік « Як у рідний дім, ми приходимо до школи, а з часом залишаємо її. Тут знаходимо вірних друзів, перше кохання…». Шаповалова Анастасія, 10 клас, 2011 рік « Я пишаюся тим, що навчаюся у школі № 11, школі, яка має багату історію, яка живе й працює заради майбутнього». Новикова Яна, 10 клас, 2011 рік « Школа завжди залишиться у серці, бо стільки нового вона принесла у моє життя». Грицун Альона, 10 клас, 2011 рік Школа, наша школа! Приголуб нас, мила, Пригорни усіх нас, Як голуб під крила. Ти нас всіх навчаєш, Як на світі жити, 88

Як зло обминати, Як добро любити… Фарапонова Альона, 10 клас, 2011 рік У школі серце кожного із нас, Що б’ється все сильніше раз у раз. І згадую все я, як Рома ріс, А Юрко на уроці книжку гриз… Це є смішним для більшості із вас, Та серце пам’ятає отой час. На думку рветься той Андріїв бас, Що зводив з розуму увесь наш клас… Пащенко Світлана, 10 клас, 2011 рік Ми прокидаємось зрання Та в школу ходимо щодня. Вона для нас як рідна мати, Про кожного з нас буде дбати. Вона навчить, як в світі жити, Навчить добро людське цінити, Навчить, як правильно чинити, Імя свойого не зганьбити. Шаповалова Анастасія, 10 клас, 2011 рік 89

90

91