Випукс 1 (від 2 травня 2108)
«Hellblade: Senua's Sacrifice»: Бюджетна цукерка Головне бажання Незважаючи на любов до творчості студії «Ninja Theory», ми не особливо цікавилися «Hellblade» як грою. Куди більше вона інтригувала як експеримент: чи вдасться команді з півтора десятка осіб буквально за копійки створити проект ААА-рівня? Майже весь процес розробки супроводжувався щоденниками. Якщо ви спостерігали за ним з самого початку, то після релізу напевно відчули гордість за хлопців. Раніше компанія вже встигла випустити кілька великих ігор. Не важливо, чим вони були: пригодою в зеленому постапокаліпсісі, фентезі про чарівний меч або слешер про підлітка-Нефіліма, - проекти цієї студії завжди відрізнялися емоційними сюжетами, чудовою музикою і екшеном з холодною зброєю. Тільки ось продажами «Ninja Theory» похвалитися не могла. У якийсь момент перед студією постав нелегкий вибір: робити гри для мобільних телефонів або зовсім закритися. Довго, втім, за «мобілками» про-
сидіти вони не змогли. І тоді у керівництва народилася ідея: а що, якщо в корені змінити виробничі процеси і спробувати зробити так само круто, але дешевше? Вони спробували: в команду увійшли лише дванадцять чоловік, перший трейлер зробили за кілька сотень фунтів, «motion capture» записували прямо в офісі, використовуючи куплене на «eBay» барахло на кшталт шолома для крикету (він допомагав із захопленням лицьової анімації). І крок за кроком дотягли аж до самого релізу. Недолік грошей і рук в «Hellblade» і справді майже не відчувається. Тутешній світ виглядає чудово, а обличчя і міміка героїні немов справжні. Звучить гра теж краще багатьох: тут відмінна музика від лідера групи «Combichrist» Енді Ла-Плагуа. Навіть маркетингової кампанії позаздрили б, мабуть, деякі великі видавці: за спробами зробити інді-ААА стежили багато. Без будь-якої реклами, просто тому що цікаво. Тільки ось «проекту мрії» все одно не вийшло. І, що цікаво, ве-
«Assassin`s creed: Origins»:
«Wolfenstein 2: The new colossus» І знову німці стр. 3
пісок, піраміди, фараони стр. 2
лика частина проблем лежить в області, найменше залежної від бюджету: гру підвів геймдізайн. Тут і аптечка не допоможе Правда, завдяки вмінню «Ninja Theory» розповідати історії і нагнітати атмосферу, спочатку це майже непомітно. Сюжет заснований на скандинавської міфології. Дівчина на ім'я Сену все життя страждала від «прокляття», або, простіше кажучи, психозу. Від божевільної героїні відвернулися навіть рідні - все, крім її коханого. Так що, коли його вбили, Сену відправилася прямо в світ мертвих, Хельхейм, назустріч монстрам і власним страхам. І все заради того, щоб повернути душу єдиного близького їй людини. Перший час, правда, перейнятися історією не вдається через її спірної подачі. Закадровий голос спочатку всіляко уникає конкретики і просто філософствує - і це абсолютно не хочеться слухати. А кат-сцени - мабуть, єдине, що по-справжньому постраждало від нестачі грошей. Велика частина подій в роликах розгортається на темному тлі. Показують одну Сену - більшість інших персонажів з'являється тільки у вигляді силуетів, голосів або «живого» відео, що на тлі комп'ютерної графіки виглядає дикувато. Продовження на стр. 4
«Hellblade: Senua’s Sacrifice»: Бюджетна цукерка стр. 4
Огляди від дядька Богдана
«Assassin`s creed: Origins»: Пісок, піраміди, фараони Повернення до істоків Жадібні розробники плюють на побажання геймерів, креатив вичерпаний, комерційний конвеєр вже не зупинити - такі думки роїлися в головах і фанатів «Assassin's Creed», і недоброзичливців. Навіщо нам будівлі в масштабі 1: 1 в революційному Парижі? Навіщо нам «казуальні» битви на екіпажах в Лондоні? Дешеві «фічі» не роблять геймплей краще, а лихорадна зміна європейських сеттінгів не викликає великого враження. І нарешті в «Ubisoft» додумались, що саме старовина таїть той самий «ассасінскій» антураж перших частин. Єгипет - не ідеальна місце для паркуру по хмарочосах. Однак справа не в висоті будівель. Напружена політична ситуація, незвичний культурний колорит і буквально просочені таємничої релігійністю аспекти життя єгиптян дозволили «Origins» стати одним з кращих подій в серії з часів другої частини. Новий ассассін – нова країна Сюжет в цілому нагадує «Liberation»: історія про помсту за смерть сина головного героя Байека поступово переростає в конспірологічну інтерпретацію часів правління Цезаря і Клеопатри. Історичні події, реальні особистості, архітектурні пам'ятки - просвітницький набір серії задає контекст і вектор розвитку сюжету. Однак несподівано знайома схема «вистрілює»: тіньова діяльність ассасинів органічно і красиво вплетена в хід історії, чого вже давненько не було. Тут немає двох орденів - правосуддя вершять їх ще не організовані в єдину структуру предки. І це звільняє сценарій від вантажу вимучених кліше, породжених натужними спробами помістити будь-який конфлікт в контекст протистояння тамплієрів і ассасинів. У «Origins» все логічно, а мотиви персонажів обґрунтовані. Байек, хоч він чимось і схожий на американського Коннора, куди ближче у своєму світогляді до Альтаиру і Еціо. Протагоніст уособлює праведного жителя Єгипту, проте є в ньому якась сильна чарівність. До кінця гри погляди персонажа радикально змінюються, що підсилює основний сюжетний акцент на зародження ассасинського ордена. К слову, взяти участь нам вдасться у всіх найбільш гучних скандалах епохи: при одруженні Цезаря і Клеопатри, в битвах флотилії Птолемея, і навіть в Рим на деньок пустять, щоб Гая Юлія вбити. Однак в перші години основна дія розгортається між ось тими людьми, які без масок, і ось тими які в масках. По-іншому їх середньостатистична людина не назве. Однак «Origins» і сама по собі приголомшлива культурологічна енциклопедія. Як би хто не ставився до «Assassin's Creed», будь-хто погодиться, що тільки «Ubisoft» займається настільки ретельної візуалізацією епохи. І на цей раз «девелопери» перевершили самі себе. Кожен регіон, кожен населений пункт, будь то Мемфіс або Сива, відрізняються власним художнім колоритом, різноманітність якого приголомшує. Нарешті зміни У «Origins» розробники змінили підхід до структури і наповнення відкритого світу. Карта більше не всіяна сотнями однакових значків і подій. Додаткові завдання тепер відзначаються в певному радіусі від Байека знаками питання. Оригінальність єгипетського «сеттинга» і купа незвіданих перспектив будуть запалювати в вас бажання досліджувати.
2
Продовження на стр. 3
Початок на стр. 4 Що за відмітка з'явилася на карті? Лігво крокодила? Таємні катакомби з легендарним мечем? Римський табір? Останнє, до речі, традиційний і найбільш часто зустрічається варіант - тут нам потрібно викрасти коштовність і знищити ворожих генералів. Так, цілі повторюються, але умови і періодичність, в яких вони подаються, не викликають почуття одноманітності. До того ж значно збільшилася кількість унікальних додаткових завдань. І це не прості «убий-принеси». Багато квестів - повноцінні історії зі своїм невеликим сюжетом. Частенько вони навіть приправлені відеороликами. Як в який-небудь «The Elder Scrolls», тобі хочеться закопатися з головою в побічну діяльність, забувши про основну лінію, програма якої, до слова, дуже насичена: нам то в морських баталіях дадуть прийняти участь, то гладіатором попрацювати, то поодинці бойового слона прибити. Також час проходження «сучасної» сюжетної арки було мінімізовано.
Бийся по новому Механіка боїв створена з нуля - контратаки залишилися в минулому, блокувати все підряд неможливо, а кращим захистом є перекат. Види зброї розрізняються кількістю наносимого урону, швидкістю і допустимої дистанцією до ворога. Всі ці фактори тепер мають значення. Тобто теоретично меч і молот в руках Байека вимагають реалізації абсолютно різних тактик. Не можна сказати, що стало складніше. Ми можемо нанести або серію слабких ударів, або один сильний, щоб пробити щит супротивника. Не забуваємо захищатися, стріляти з лука і включати «режим скаженої люті» по заповненні відповідної шкали. Адже знайоме? Так, вийшло досить стандартно, «як у всіх». І тим не менше битви стали більш вимогливими до гравця. «Origins» - це струс для серії. Ми отримали величезний відкритий світ і дух насиченої пригоди, яка може тривати сотню годин і жодного разу не здатися одноманітною.
«Wolfenstein 2: The new colossus» І знову німці Як все починалось Перша частина сучасної дилогії про пригоди Йоганес Бласковіц, «Wolfenstein: The New Order», була грою на перетині ідей. У всіх можливих сенсах. У ній був класичний шутерний геймплей з аптечками і бронею. Були модні елементи стелса, все ж таки свобода дій і система талантів . А в перервах між стрільбою - мирні моменти експозиції та спілкування з численними персонажами. Всього потроху, щоб кожен знайшов щось для себе і не пішов скривдженим. Геймплейно оновлений «Wolfenstein» був дуже хороший, але в сюжеті намішали стільки різних концепцій, що було незрозуміло, чим гра взагалі хоче бути. Для серйозної військової драми «The New Order» занадто часто (і іноді невпопад) жартувала, для трагікомедії, навпаки, була надто грустною. «The New Order» була експериментом. «The New Colossus» плід цього експерименту. Зразковий сіквел, який нарешті знайшов художню цілісність. Він, на відміну від попередниці, не губиться у власних задумах і точно знає, що хоче сказати.
Війна - це абсурд. Ласкаво просимо на вечірку. Жах, драма, бойовик, комедія? Якби хтось пару років тому сказав, що найкращою частиною нової Wolfenstein буде сюжет, ми розсміялися б в голос. Сюжет? У кривавому трешевому екшені без гальм, що не знає слова «ні»? «The New Order», звичайно, спробувала виконати цю програму, але відкатала її тільки на «задовільно» Найкраще «Нового колоса» можна описати так: гібрид «Індіани Джонса» і «Невловимі месники», знятий Тарантіно. Тутешній сюжет - це відчайдушна пригода,
яка стає навіть цікавіше, коли на екрані не відбувається кровопролиття. Головне - не брати все близько до серця. Проблема тільки одна: історія закінчується надто різко. Ви тільки-тільки почнете смакувати справжню революцію в Америці, як уже підуть титри. З точки зору гравця сюжет ледь увійшов у фінальну стадію, але немає, ніяких захоплень! Будьте ласкаві чекати третю частину або DLC. Особливості геймплею другої частини Стрілянина майже не змінилася, але отримала кілька цікавих нововведень. Найголовніше - можливість тримати різну зброю в обох руках. Це зовсім не так корисно, як може здатися, зате дозволяє відчути себе справжньою машиною смерті. В одній руці гвинтівку, в іншій - автоматичний дробовик. Зовсім як у фільмах: обстрілюють фашистів віддалі, а самогубців, підібратися ближче, пригощаєш дріб`ю. Вороги як і раніше жваво реагують на кожне попадання, так що стрілянина з двох рук дарує особливе задоволення. Проблема в тому, що геймплею відчайдушно не вистачає винахідливості. Так, стрілянина і раніше цікава. Зброя звучить і відчувається як треба, є кровища і арсенал гармат, але ... Гра наступає на старі граблі.
3
Початок на стр. 4 Але все змінюється, як тільки розробники видають перші відомості про життя дівчини. Поступово вдається зібрати картинку: зрозуміти, чому героїня стала саме такою, чому готова пожертвувати душею заради порятунку коханого. Навіть починаєш помічати паралелі між основною сюжетною лінією і міфами, які тут теж озвучують. Вимальовується ціла історія життя однієї нещасної людини. Історія зовсім не дурна і з серйозним посилом: про те, як важко жити з психічними захворюваннями серед справжніх монстрів - звичайних людей. І хоча це не та розповідь, яку хочеться згадувати роками, післясмак все одно залишається приємним. Сценарій не найпростіший для сприйняття. Десь події подаються натяками і уривками, десь доводиться добудовувати картину самому. Це не недолік, але сподобається не всім. Залишок пішов на геймплей Коли справа доходить до ігрового процесу, вилазять найрізноманітніші проблеми. Умовно «Game Time» – пізнавальнорозважальний журнал для підлітків. №1, квітень, 2018
гру можна розділити на дві частини: дослідження світу з головоломками і битви. На перший погляд, з ними все чудово. Бої збудовані за класичною схемою. Є важка і легка атаки, рукопашні удари, ухилення, блок, парирування, уповільнення часу - і все це потрібно комбінувати, знаходячи ефективні зв'язки. Вороги теж бувають різними: і звичайні з мечами, і «важкі» з сокирами, і вікінги зі щитами, і спритні товариші з метальними сокирами, і навіть боси з унікальним набором атак і вразливостей. Здавалося б, все чудово. Таке ж враження складається і на іншому фронті: у дослідженнях і головоломках. Їх тут куди більше, ніж боїв. Завдання різні: знайти на рівні приховані символи, поглянути на об'єкти під певним кутом, щоб скласти з них картинку. Є навіть етапи, де потрібно відкривати двері в одному світі, щоб розблокувати прохід в іншому, і так далі. Проте скрізь вилазять якісь дрібні, але все ж недоліки. Під час боїв у тісних просторах фіксована камера утикається в стіни через пересувань ворогів. А головоломки дратують через слабкі дизайни рівнів. Так, всі
Засновник: Борисовский Б. В. Головний редактор: Борисовский Б. В. Адреса редакції: Нововасилівка сквад Телефон: (937) 99-92 E-mail: bogdanchik@gmail.com
рівні тут виглядають багато, але заради краси страждає функціонал. Якісь місця нагадують нагроНа щастя, загальне враження рятують викрутаси психіки Сени. Механіки можуть повторюватися, але, коли тебе просять знайти символи, тікаючи по лабіринту від вогняного монстра, виходить вже цікавіше. В наступний момент розробники можуть занурити гравця в темряву, змушуючи орієнтуватися тільки по звуку. Або «поселити» в цій темряві чудовисько, яке боїться світла, і доведеться бігати від однієї освітленої ділянки до іншої і берегти факел. До кінця історії здається, що пройшов уже все: вогонь, воду і купу шизофренічних випробувань. І це добре. Висновок З «Hellblade» не вийшло повноцінної гри класу ААА, але вона дуже красива, атмосферна, розумна і творча, що для проекту з мінімумом коштів - справжнє досягнення. Якщо ви не боїтеся голосів, хитрих сюжетів, завдань і довгих блукань, спробувати її на зуб безперечно варто.
Свідоцтво про державну реєстрацію – 88 № 1524-2243-Б від 28.04.2018р. Тираж – 1000 примірників Рекомендована ціна одного примірника – 25 грн