Католицька біблійна школа: Євангеліє від Луки. Коментарі, примітки, питання для вивчення by Oksana Osadchuk

КАТОЛИЦЬКА БІБЛІЙНА ШКОЛА

Святе Письмо Старого та Нового Завіту, переклад

о. Івана Хоменка, 3-го ЧСВВ

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ Коментарі та примітки

Скотта Гана та Куртіса Мітча Питання для вивчення

Денніса Уолтера

Івано-Франківськ Видавництво «Апостол» 2013

УДК 272/273-247.7-273 ББК 86.375-2 С 44 Перекладено за виданням: The Ignatius Catholic Study Bible. The Gospel According to Saint Mark. With Introduction, Commentary, and Notes by Scott Hahn and Curtis Mitch and with Study Questions by Dennis Walters. — Ignatius Press, San Francisco, 2001, 2010. Богословський редактор о. Юрій Козловський Архієпархіальний цензор о. Іван Козовик Переклад з англійської Юрія Великороди Літературний редактор Алла Давиденко Коректори Вероніка Заник, Ліліана Лавренюк Дизайн обкладинки та верстка Оксани Микицей

Дозволяється друкувати: Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, УГКЦ † Кир Володимир (Війтишин)

С 44

Скотт Ган, Куртіс Мітч. Католицька біблійна школа: Євангеліє від Луки. — «Видавництво «Апостол», 2013. — 108 c. ISBN 978-966-97294-4-6 Пояснення Євангелія від Луки. Читаючи Біблію, наближаємося до Ісуса, Слова Божого; і для того, щоб наблизитись до Ісуса, мусимо наблизитись до Нього в молитовному читанні натхненного Слова Божого — Святого Писання. Автори «Католицької біблійної школи» пропонують заглибитись у Святе Письмо і відкрити для себе католицьке біблійне вчення. У цих біблійних коментарях містяться пояснення з різними помітками: «Зміст і єдність» (зв’язок старозавітних віршів із новозавітними), «Жива традиція» (пояснення вірша у світлі вчення Церкви), «Аналогія віри» (як таємниці нашої віри відкривають і пояснюють одна одну). Окрім того, книга містить рубрики «Розбір слів», «Таблиці», «Тематичні пояснення». Вкінці книги — питання для обговорення в групах та для застосування в щоденному житті християнина. Для широкого кола читачів, для духовенства, для біблійних груп.

УДК 272/273-247.7-273 ББК 86.375-2

Всі права застережено. Без письмового дозволу видавця жодна частина тексту не може розповсюджуватися чи тиражуватися у будь-якому вигляді; сюди входить також фотокопіювання, запис на цифрові носії та розміщення в інформаційних системах пошуку.

ISBN 978-966-97294-4-6

ЗМІСТ Вступ Вступ до Євангелія від святого Луки Нарис Євангелія від Луки Євангеліє Г.Н.І. Христа від Луки

5 13 16 17

Розбір слова: Прийняв

Мапа: Царство Ірода при народженні Ісуса

Марія, Ковчег Завіту

Перепис Киренея

Притчі Ісуса

Розбір слова: Смерть

Мапа: Єврейське паломництво з Галилеї до Єрусалиму

Ісус, Син Чоловічий?

Розбір слова: Діти

Мапа: Остання подорож до Єрусалиму

Розбір слова: Спомин

Питання для вивчення

ВСТУП Ви приступаєте до «Слова Божого». Так християни найчастіше називають Біблію, і цей вислів наповнений багатим змістом. Він також є титулом Другої Особи у Святій Трійці, Бога-Сина. Бо Ісус Христос став плоттю для нашого спасіння, і «зветься ім’я Його — Слово Боже» (Од. 19:13; пор. Йо. 1:14). Словом Божим є Святе Письмо. Словом Божим є Ісус. Цей близький зв’язок між Божим писаним словом та Його вічним Словом є навмисним і був церковною традицією від першого покоління. «Усе Святе Письмо — це єдина книга, і ця єдина книга — Христос, «тому що все Святе Письмо говорить про Христа і все Святе Письмо сповнюється у Христі»1» (Катехизм Католицькї Церкви (ККЦ) 134). Це не означає, що Писання є божественним таким самим чином, яким є божественним Ісус. Воно найімовірніше є божественно натхненним, і тому унікальне в світовій літературі так само, як воплочення вічного Слова є унікальним у людській історії. Однак ми можемо сказати, що натхненне слово нагадує воплочене Слово у декількох важливих моментах. Ісус Христос є Словом Божим воплоченим. У своїй людськості Він є схожим на нас у всіх речах, окрім гріха. Як витвір людини, Біблія є подібною до будь-якої іншої книги, за винятком того, що вона є безпомильною. Як Христос, так і Писання, свідчить Другий Ватиканський собор, дані «заради нашого спасіння» (Dei Verbum 11), і вони дають нам остаточне Боже об’явлення Себе. Таким чином, ми не можемо сприйняти одне без другого: Біблію без Ісуса чи Ісуса без Біблії. Кожне з них є ключем до тлумачення іншого. А оскільки Христос є центральною темою всього Писання, св. Єронім стверджує, що «не-

знання писань є незнанням Ісуса»2 (ККЦ 133). Коли ми приступаємо до Біблії, ми наближаємось до Ісуса, Слова Божого; а для того, щоб зустрітися з Ісусом, ми повинні приступити до Нього в молитовному пізнанні натхненного Слова Божого, Святого Письма. Натхненність та безпомильність. Католицька Церква акцентує на основних твердженнях Біблії, і наше прийняття цих тверджень є важливим, якщо ми читатимемо Писання і застосовуватимемо його в нашому житті, що і є наміром Церкви. Отож недостатньо є просто ствердно хитати головою на слова «натхненне», «унікальне» чи «непомильне». Ми повинні розуміти, що Церква вкладає в ці терміни, і ми повинні саме так їх розуміти. Зрештою, те, що ми віримо Біблії, неминуче вплине на те, як ми читаємо Біблію. Те, як ми читаємо Біблію, своєю чергою, визначатиме, що ми відбираємо для себе з її священних сторінок. Ці принципи залишаються правдивими, що би ми не читали: новини, ордер на обшук, рекламу, платіжний чек, рецепт лікаря, повідомлення про конфіскацію майна. Як (або чи взагалі) ми читаємо ці речі, залежить великою мірою від наших заздалегідь сформованих понять про надійність та авторитетність їхніх джерел і того, як вони потенційно можуть вплинути на наше життя. У деяких випадках нерозуміння авторитетності документа може призвести до страшних наслідків. У іншому разі воно може стримувати нас від того, щоб насолодитися тими винагородами, які по 1

Hugh of St. Victor, De Arca Noe 2,8: PL 176, 642: пор. там же 2,9: PL 176, 642 – 43. DV 25; пор. Флп. 3:8 та св. Ієронім, Commentariorum Isaiam libri xviii, prol.: PL 24, 17b.

Вступ праву є нашими. Щодо Біблії, то як винагороди, так і наслідки мають високу цінність. Що має на увазі Церква, коли стверджує словами св. Павла: «Все Писання — надхненне Богом» (2 Тим. 3:16)? Оскільки термін «надхненне» в цьому уривку можна перекласти як «сповнене Божим подихом», звідси випливає, що Бог видихнув Своє Слово Писання так, як ми видихаємо повітря, коли розмовляємо. Це означає, що Бог є первинним автором Біблії. Безперечно, у цьому завданні Він також використав людей як авторів, але Він не просто допомагав їм, коли вони писали, чи схвалював те, що вони написали. Бог-Дух Святий є основним автором Писання, а люди як автори є інструментами. Вони вільно писали, але тільки те, що Бог хотів: Слово Боже лише словами Божими. Це диво подвійного авторства поширюється на все Письмо і на кожну його частину, отож, що би не стверджували люди як автори, Бог стверджує це саме їхніми словами. Принцип біблійної непомильності логічно випливає з принципу божественного авторства. Зрештою, Бог не може обманювати і не може помилятися. Оскільки Біблія є божественно натхненна, вона має бути без помилок у всьому, що її божественний Автор та люди як автори вважають правдивим. Це означає, що біблійна непомильність є таємницею навіть ширшою за масштабами, ніж безгрішність, яка гарантує нам, що Церква завжди вчитиме правди стосовно віри та моралі. Звичайно, мантія непомильності також покриває віру та мораль, але вона поширюється, щоб забезпечити те, що всі факти та події історії спасіння є правильно для нас викладені у Писанні. Непомильність є нашою гарантією, що слова та вчинки Божі, записані в Біблії, є уніфікованими та істинними, одностайно проповідують чуда Його спасаючої любові. Гарантія непомильності не означає, однак, що Біблія є енциклопеді-

6 єю для всіх випадків життя і містить інформацію на будь-яку тему. Біблія, наприклад, не є підручником з емпіричних наук, і її не можна так сприймати. Коли біблійні автори переповідають факти природного порядку, ми можемо бути певні, що вони говорять виключно описово та «феноменологічно», згідно з тим, якими ці речі видавалися їхньому розумові. Авторитет Біблії. У цих доктринах висловлюється думка про Боже бажання, щоб світ Його знав, і щоб кожен чоловік, жінка та дитина, яких Він сотворив, увійшов із Ним у взаємини любові. Бог дав нам Писання не просто для того, щоб поінформувати чи мотивувати нас; понад усе Він хоче нас спасти. Ця вища мета лежить в основі кожної сторінки Біблії, ба більше — кожного слова в ній. Для того, щоб об’явити Себе, Бог використав те, що теологи називають «акомодація» (лат. «accomodationem» — поблажливість). Іноді Господь нахиляється, щоб промовляти «поблажливо» — тобто Він промовляє так, ніби мав ті самі пристрасті та слабкості, які маємо ми (наприклад, Бог у книзі Буття 6:6 «жалував», що створив людину). Іншого разу Він промовляє піднесено — тобто, наділяючи людські слова божественною силою (наприклад, через пророків). Численні приклади божественної акомодації у Біблії є виявленням Божих мудрих батьківських задумів. Бо мудрий батько може говорити до своїх дітей або поблажливо, яким є мовлення батьків із маленькими дітьми, або підносячи розуміння дітей на більш зрілий рівень. Таким чином, Слово Боже є спасительним, батьківським та особистим. Через те, що воно промовляє безпосередньо до нас, ми ніколи не повинні залишатися байдужими до його змісту; зрештою, Слово Боже є одночасно предметом, причиною та підтримкою нашої віри. Воно є, по суті, випробовуванням нашої віри, оскільки у Пи-

7 санні ми бачимо лише те, що вона дозволяє нам бачити. Якщо ми віримо в те, у що вірить Церква, ми побачимо у Писанні спасенне, безпомильне та божественно авторське об’явлення Отця. Якщо ми віримо в щось інше, ми бачимо зовсім іншу книгу. Це випробовування стосується не лише пересічних віруючих, а й церковних теологів та ієрархії, навіть учення Церкви. Другий Ватиканський собор нещодавно наголошував на тому, що Писання повинно бути «самою душею священної теології» (Dei Verbum 24). Як відлунював це могутнє вчення у своєму вченні кардинал Йозеф Ратцінґер, Папа Бенедикт XVI, стверджуючи, що, «Нормативні теологи є авторами Святого Письма» (наголос доданий). Він нагадав нам, що Писання та догматичні вчення Церкви тісно переплетені до тої точки, коли вони стають невіддільними: «Догма, за визначенням, є нічим іншим, ніж тлумаченням Письма». Визначені догми нашої віри, таким чином, уміщають у собі непогрішне тлумачення Церквою Писання, а теологія є подальшим розмірковуванням над цією роботою. Смисл Писання. Оскільки Біблія має як божественного автора, так і людей як авторів, ми повинні опанувати інший вид читання, ніж той, до якого звикли. Передусім ми повинні читати Писання згідно з його буквальним смислом, так, як ми читаємо будь-яку іншу літературу. На цьому початковому етапі ми намагаємося розкрити значення слів та виразів, які вживаються біблійними авторами, так, як їх розуміли в оригінальному контексті й оригінальні адресати. Це означає, крім усього іншого, що ми не трактуємо все, що читаємо, «буквально», так, ніби Писання ніколи не говорить образно чи символічно (воно часто так говорить!). Натомість ми читаємо його згідно з правилами, які керують різними літературними формами письма, залежно від того, чи ми чита-

Вступ ємо оповідь, поезію, лист, притчу чи апокаліптичне бачення. Церква закликає нас читати божественні книги в такий спосіб, щоб переконатися, що ми розуміємо, що намагалися пояснити Божому народові люди як автори. Буквальний смисл, однак, не є єдиним змістом Біблії, оскільки ми трактуємо її священні сторінки також згідно з духовним змістом. У такий спосіб ми дошукуємось, що нам намагається сказати Святий Дух, навіть поза межами того, що автори-люди стверджували свідомо. Тоді як буквальний смисл Писання описує історичну дійсність — факт, предмет сприйняття або подію, — духовний смисл виявляє глибші таїнства, які відкриваються через історичні реалії. Духовний смисл для буквального є тим, чим душа є для тіла. Ви можете розрізняти їх, але якщо спробуєте розділити, одразу настає смерть. Св. Павло першим наполягав на цьому і попереджав про наслідки: «Він [Бог] нас зробив здібними слугами Нового Завіту не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює» (2 Кор. 3:6). Католицька традиція визнає три принципи духовного смислу, які стоять на фундаменті буквального смислу Писання (див. ККЦ 115). (1) Першим принципом є алегоричний смисл, який розкриває духовне та пророче значення біблійної історії. Алегоричні інтерпретації, таким чином, виявляють, як особи, події та інституції Писання можуть указувати за межі самих себе на більші тайни, які ще повинні прийти (СЗ), чи показують плоди таїнств, які вже виявлені (НЗ). Християни часто читали Старий Завіт у такий спосіб для того, щоб з’ясувати, яким чином таємниця Христа у Новому Завіті була колись захована у Старому, і як повна значущість Старого Завіту, зрештою, виявилася в Новому. Алегоричне значення також є прихованим у Новому Завіті, особливо в житті та вчинках Ісуса, записаних у Євангеліях. Через те, що Христос є Головою Церк-

Вступ ви і джерелом її духовного життя, те, чого було досягнуто Христом під час Його земного життя, стає прообразом того, що Він повсякчас творить у Своїх послідовниках Своєю милістю. Алегоричний смисл будує чесноту віри. (2) Другим є тропологічний, або моральний смисл, який виявляє, як дії Божого народу у Старому Завіті та життя Ісуса в Новому підштовхують нас до того, щоб сформувати доброчесні звички у нашому власному житті. Таким чином, він виокремлює з Писання попередження проти гріха, а також натхнення для прагнення святості та чистоти. Завданням морального смислу є будувати чесноту милосердя. (3) Третім є анагогічний смисл, який вказує нагору, на небесну славу. Він показує нам, як численні біблійні події стають прообразом нашого кінцевого возз’єднання з Богом у вічності і як речі, які є «видимі» на землі, є образами речей, «невидимих» на Небі. Оскільки анагогічний смисл веде нас до розмірковування над нашою долею, його значенням є будувати чесноту надії. Разом із буквальним смислом, таким чином, ці три принципи духовного смислу вимальовують повноту того, що Бог хоче дати нам через Своє Слово, і складають те, що давня традиція називала «повним смислом» Святого Письма. Усе це означає, що діла та події у Біблії заряджені значенням, яке перебуває поза тим, що є безпосередньо очевидним для читача. По суті, цим значенням є Ісус Христос та спасіння, заради якого Він помер, щоб дати його нам. Це особливо справджується в книгах Нового Завіту, які проголошують Ісуса відкрито; але це також стосується Старого Завіту, який говорить про Ісуса приховано та символічно. Люди як автори Старого Завіту сказали нам стільки, скільки змогли, але вони не могли чітко розгледіти форми всіх майбутніх подій, які перебували від них на значній відстані. Саме божественний автор Біблії, Святий Дух, міг передбачити і передба-

8 чав спасенну дію Христа від першої сторінки книги Буття і надалі. Новий Завіт, таким чином, не скасував Старого. Натомість Новий здійснив Старий, і в такий спосіб він підняв вуаль, яка тримала прихованим обличчя Господньої нареченої. Коли завіса піднята, ми раптом бачимо світ Старого Завіту, що був сповнений величчю. Вода, вогонь, хмари, сади, дерева, пагорби, голуби, ягнята — всі ці речі є пам’ятними деталями в історії та поезії Ізраїлю. Але тепер, коли їх видно у світлі Ісуса Христа, вони стають значно більшими. Для християн, які мають очі, щоб бачити, вода символізує спасаючу силу Хрищення; вогонь — Святого Духа; невинне ягня — Христа розіп’ятого; Єрусалим — місто небесної величі. Духовне читання Письма не є чимось новим. Насправді навіть перші християни читали Біблію в такий спосіб. Св. Павло описує Адама як «образ» Ісуса Христа, який мав прийти (Рим. 5:14). «Образ» є реальною особою, місцем, річчю чи подією в Старому Завіті, яка провіщає щось більше в Новому. З цього терміна ми отримуємо слово «образність», яке стосується вивчення того, як Старий Завіт слугує прообразом Христа (ККЦ 128 – 30). У іншому місці св. Павло показує глибше значення історії Авраамових синів, заявляючи, що «це має інше значення» (Гал. 4:24). Він не каже, що ці події давнього минулого не відбувалися; він стверджує, що вони відбулися і символізували щось більш славетне, що мало ще настати. Новий Завіт пізніше описує намет стародавнього Ізраїлю як «образ і тінь небесної святині» (Євр. 8:5), а Закон Мойсея як «тінь майбутніх благ» (Євр. 10:1). Св. Петро своєю чергою зазначає, що Ной та його сім’я «урятувалися водою» у такий спосіб, який є «прообразом» священного Хрищення, яке «вас … тепер спасає» (1 Пт. 3:20 – 21). Цікаво, що вираз, який перекладено як «прообраз» у цьому вірші, є грецьким терміном,

9 який позначає звершення або подобу стародавнього «образу». Однак нам необов’язково орієнтуватися на апостолів, щоб підтвердити необхідність духовного читання Біблії. Зрештою, і сам Ісус читав у такий спосіб Старий Завіт. Він посилався на Йону (Мт. 12:39), Соломона (Мт. 12:42), храм (Йо. 2:19) та мідного змія (Йо. 3:14) як на «знаки», які вказували на Нього. Ми бачимо в Євангелії від Луки, як Христос утішав учнів по дорозі до Емауса, як, «почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24:27). Саме це розширене духовне тлумачення Старого Завіту мало такий вплив на цих тимчасово розчарованих подорожніх, що змусило їхні серця «палати» у грудях (Лк. 24:32). Критерії тлумачення Біблії. Ми також повинні вміти розрізняти «повний смисл» Писання, оскільки він включає як буквальний, так і духовний смисли. Однак це не означає, що ми повинні «вичитувати» в Біблії значення, яких там насправді немає. Духовна інтерпретація не є нестримним польотом уяви. Вона, ймовірніше, є священною наукою, яка розвивається згідно з певними принципами та підпорядковується священній традиції, вченню Церкви та ширшій спільноті біблійних тлумачів (як живих, так і тих, хто вже помер). У пошуках повного смислу тексту нам завжди слід уникати тенденції «надмірно одухотворяти», тому що це применшує чи відкидає буквальну правду Біблії. Св. Тома Аквінський добре усвідомлював таку небезпеку і стверджував, що «усі смисли Святого Письма ґрунтуються на одному, тобто буквальному смислі» («Сумма» I, 1, 10, ad 1, цитовано у ККЦ 116). З другого боку, нам ніколи не слід обмежувати значення тексту лиш до буквального, задуманого смислу людини як автора, так ніби божественний Автор не торкнувся уривка, який

Вступ треба читати в світлі Христового приходу. На щастя, Церква дала нам орієнтири в нашому вивченні Писання. Унікальний характер та божественне авторство Біблії закликають нас читати її «у Дусі» (Dei Verbum 12). Другий Ватиканський собор окреслює це вчення практично, спрямовуючи нас до читання Писання згідно з трьома конкретними критеріями: 1. Ми повинні «звертати велику увагу «на зміст і єдність усього Письма»» (ККЦ 112). 2. Ми повинні «читати Письмо «згідно з засадами живої традиції усієї Церкви»» (ККЦ 113). 3. Ми повинні «бути уважними «до аналогії віри»» (ККЦ 114; пор. Рим. 12:6). Ці критерії захищають нас від багатьох небезпек, які можуть стати пасткою для читачів Біблії, починаючи від найновішого дослідника і закінчуючи найавторитетнішим ученим. Читання Письма поза контекстом є однією з таких пасток, і, напевне, такою, якої найважче уникнути. Наочною була в 1950-ті роки розповідь про молодого чоловіка, який ретельно вивчав сторінки Біблії. Він казав до своєї сестри: «Не турбуй мене; я намагаюся знайти вірш із Письма, який би підтвердив мої заздалегідь сформовані погляди». Без сумніву, біблійний текст, вирваний зі свого контексту, можна перекрутити для того, щоб сказати щось зовсім відмінне від того, яким був намір автора. Критерії Церкви ведуть нас у цьому, визначаючи, що складає автентичний «контекст» певного біблійного уривка. Перший критерій спрямовує нас до літературного контексту кожного вірша, включаючи не лише слова та абзаци, які оточують його, а й цілий корпус письмових творів автора та насправді розмах усієї Біблії. Повний літературний контекст будьякого вірша Письма включає кожен текст від книги Буття до Одкровення, тому що Біблія є цілісною роботою,

Вступ а не лише бібліотекою різних книг. Для прикладу, коли Церква віднесла до канону книгу Одкровення, вона визнала, що ця книга є незрозумілою без ширшого контексту всієї Біблії. Другий критерій поміщає Біблію в рамки контексту спільноти, яка береже «живу традицію». Цією спільнотою протягом усіх віків є народ Божий. Християни жили своєю вірою понад тисячоліття до того, як було винайдено друкарський верстат. Протягом століть небагато віруючих мали примірники Євангелій, і мало хто навіть умів читати. Однак вони сприймали Євангеліє — через проповіді своїх єпископів та духівництва, через молитву та медитацію, через християнське мистецтво, через святкування Літургії та через усну традицію. Це все було виявленням «живої традиції», культури живої віри, яка простягається від стародавнього Ізраїлю до сучасної Церкви. Для ранніх християн Євангеліє не могло бути зрозумілим без цієї традиції. Це ж стосується і нас. Шанування традиції Церкви захищає нас від будь-якої хронологічної чи культурної обмеженості, такої, як наукові дивацтва, які з’являються і захоплюють покоління тлумачів, доки їх не відкине наступне покоління. Третій критерій поміщає духовні тексти у рамки віри. Якщо ми віримо, що Писання натхненне Богом, ми також повинні вірити, що воно є внутрішньо послідовним та сумісним із усіма доктринами, в які вірять християни. Пам’ятайте, що церковні догми (такі, як Реальна Присутність Христа в Євхаристії, папство, Непорочне Зачаття) не є чимось доданим до Письма, а лишень безпомильним трактуванням Письма Церквою. Використання цього учбового посібника. Ця книга призначена для того,

щоб провести читача через Писання згідно з церковними приписами — вірними канону, традиції та віровчен-

10 ню. Церковні принципи тлумачення, таким чином, сформували складові частини цієї книги, і вони розроблені для того, щоб зробити вивчення Письма читачем настільки ефективним та корисним, наскільки це можливо. Вступні частини. Ми робили вступи до книг Біблії у формі статей, у яких висвітлювалися такі питання, як авторство, дата складання, мета та основні теми. Ця фонова інформація допоможе читачам наблизитися до самого тексту та зрозуміти його. Коментарі. Основні примітки в нижній частині кожної сторінки допомагають користувачеві читати Письмо з розумінням. Вони в жодному разі не вичерпують значення священного тексту, але забезпечують фоновий матеріал, який допоможе читачеві розуміти те, що він читає. Часто ці примітки роблять зрозумілим та відкритим те, що мали на увазі святі автори, або те, що вони залишали прихованим. Вони також надають велику кількість історичної, культурної, географічної та теологічної інформації, яка стосується натхненних оповідей, — інформації, яка може допомогти читачеві звести міст між біблійним світом та його власним. Перехресні посилання. Між біблійним текстом угорі кожної сторінки та коментарями внизу перелічені численні перехресні посилання, які вказують читачам на інші уривки Письма, що стосуються того уривка, який вивчається зараз. Цей супровід є невід’ємною частиною будь-якого серйозного дослідження. Це також чудовий спосіб з’ясувати, як зміст Писання «тримається разом» у єдності провидіння. Окрім біблійних перехресних посилань, у коментарях також наявні посилання на окремі уривки з Катехизму Католицької Церкви. Ці уривки не є доктринальними «словами зі Святого Письма», які наведено як доказ, але їх призначенням є допомогти читачеві тлумачити

11 Біблію згідно з думкою Церкви. Наведені посилання на Катехизм стосуються або безпосередньо біблійного тексту, або ширшої доктринальної теми, яка суттєво проливає світло на цей текст. Тематичні статті, розбори слів, таблиці. Ці розділи сприяють ширшому розумінню читачами окремих деталей. Тематичні статті присвячені важливим темам та пояснюють їх більш ретельно та теологічно, ніж коментарі, часто співставляючи їх з доктринами Церкви. Іноді до коментарів додаються розбори слів, які підводять читачів до давньої мови Письма. Вони повинні допомогти читачам ліпше зрозуміти та оцінити натхненну термінологію, якою пронизані священні книги. У книзі також поміщені таблиці, які узагальнюють біблійну інформацію. Коментарі до графічних позначень. Три окремі графічні позначки є вкраплені в коментарі, кожна з яких відповідає одному з трьох церковних критеріїв для біблійного тлумачення. Жирний шрифт позначає уривок чи уривки, яких стосуються ці графічні позначки.

Вступ З одного боку, вони відсилають до доктринального вчення Церкви, яким чином воно представлено в працях Святих Отців, ісповіданнях віри та Вселенських соборах; з другого, вони запозичують та перефразовують духовні тлумачення різних отців Церкви, богословів та святих. Примітки, позначені графічною позначкою ключів, стосуються «аналогії віри». Тут ми роз’яснюємо те, як таїнства нашої віри відкривають та пояснюють одна одну. Цей тип порівняння між християнськими віруваннями показує зв’язок та єдність визначених догм, які є непомильним тлумаченням Письма Церквою.

Практичне застосування. Напевне, найбільш важливий контекст з усіх ми приберегли насамкінець — внутрішнє життя індивідуального читача. Що ми отримаємо з Біблії, великою мірою залежить від того, як ми приступаємо до Біблії. Якщо ми не живемо стабільним та дисциплінованим молитовним життям, у нас ніколи не буде шанобливості, глибокої покори чи ласки, які нам необхідні, щоб побачити Письмо таким, яким воно є Примітки, позначені графічною насправді. Ви приступаєте до «Слова Божого». позначкою книги, стосуються «змісту та єдності» Письма, показуючи, як Але протягом тисячів років, ще до певні уривки Старого Завіту висвіт- того, як ви були зачаті у лоні матері, люють таїнства Нового. Багато ін- Слово Боже приступало до вас. формації у цих коментарях пояснює оригінальний контекст цитат та вка- На завершення. Ця книжка, яку ви зує на те, як і чому такі уривки мають тримаєте в руках, є лишень маленьпрямий стосунок до Христа або Церк- кою частинкою значно більшої праці, ви. У таких примітках читач може яка ще виконується. Учбові посібнирозвинути чутливість до краси та ки, подібні до надрукованого у цій єдності Божого плану спасіння, як він книжці, готуються для всіх книг Біблії і поступово, в міру завершення, вихопростягається через обидва Завіти. дитимуть у світ. Нашою кінцевою меПримітки, позначені графічною тою є опублікувати двотомник Катопозначкою голуба, вивчають пев- лицької Біблійної школи, який вклюні уривки у світлі церковної «живої чатиме увесь текст Письма разом із традиції». Оскільки Дух Святий про- коментарями, таблицями, перехресвадить учення Церкви і надихає духо- ними посиланнями, мапами та іншивний смисл Письма, то такі коментарі ми частинами. Тим часом публікуванадають інформацію у цьому річищі. тимемо й окремі книжки з надією, що

Вступ Божі люди матимуть користь від цієї праці ще до її повного завершення. Ми включили довгий список питань для вивчення в кінці книги для того, щоб зробити цей формат настільки корисним, наскільки можливо не лише для індивідуального ви-

12 вчення, а також для групових робіт чи обговорень. Ціллю цих питань є допомогти читачам як розуміти Біблію, так і застосовувати її в своєму житті. Ми молимося, щоб Бог скористався з нашої праці та вашої для того, щоб допомогти оновити лице землі!

ЄВАНГЕЛІЄ Г.Н.І. ХРИСТА ВІД

ЛУКИ

й слугами Слова, 3. вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, 4. щоб ти знав 1. Тому, що багато хто брався склас- стійкість науки, яку ти прийняв. 5. Був за часів Ірода, царя юдейти оповідання про речі, які сталися між нами, 2. як то нам передали ті, що ського, один священик, на ім’я Захабули від початку наочними свідками рія, з черги Авії, та його жінка з дочок Передмова 1 – 4; зачаття і народження Йоана Христителя 5 – 25; 57 – 80; Благовіщення 26 – 38; Марія у Єлисавети 39 – 56

1:2: 1 Хр. 1:1; Ді. 1:21; Євр. 2:3. 1:3: Ді. 1:1. 1:4: Йо. 20:31. 1:5: Мт. 2:1; 1 Хр. 24:10; 2 Хр. 31:2.

1:1 – 4 Лука починає з прологу та особистої присвяти. Стилістично він дотримується традиційного

РОЗБІР СЛОВА «Прийняв»* (Лк. 1:4) Κατηχέω — катехео (гр.): означає «інформувати» або «навчати усно» і є основою для слова «катехизм». У НЗ це дієслово вживається вісім разів. Його часто пов’язують із раннім ученням Євангелія, коли апостоли та їх помічники навчали віруючих усно. Лука пише своє Євангеліє до якогось чоловіка на ім’я Теофіл, що вже пройшов таким чином катехизацію, для того, щоб утвердити та поглибити його розуміння життя та вчення Ісуса (Лк. 1:4). Услід за усним ученням вивчив початки християнської доктрини Аполлос (Ді. 18:25). Павло застосовує цей термін декілька років раніше, коли він заохочує молодих християн допомагати своїм місцевим катехитам фінансово (Гал. 6:6) і коли він наголошує, що зрозуміла наука віри є більш цінною для людей Божих, ніж нерозбірливе мовлення харизматичними мовами (1 Кор. 14:19). *

Дослівний переклад «в якому тебе настановлено». — Приміт. редактора.

формату, який використовувався у прологах історичних праць в елліністичному світі. Лука також має намір зафіксувати історію не як черству збірку фактів та цифр, а як євангельське представлення життя та місії Ісуса. 1:2 …нам передали. Лука, очевидно, є християнином у другому поколінні. Його праця багато завдячує свідченням свідків та слуг Євангелія у ранній Церкві. З цього випливають три речі: (1) Лука є ретельним істориком, який прискіпливо проаналізував ранні джерела, щоб отримати точну інформацію; (2) він передає не особисті думки, а апостольські традиції; (3) він пише, щоб укріпити віру братів-християн. 1:3 …високодостойний Теофіле. Більше ніде не згаданий у ранніх джерелах. Він може бути видатною постаттю або високим службовцем у римському уряді. Формальна присвята — високодостойний — з’являється в інших місцях як шанобливий титул (Ді/ 23:26; 24:2; 26:25). Також присвята вжита у пролозі до другої книги Луки — Діянь апостолів (Ді. 1:1). 1:5 – 2:52 В оповіді про дитинство Лука викладає події народжень Йоана Христителя та Ісуса. Стилістично він робить перехід від класичного формату свого прологу (1:1 – 4) до біблійного стилю письма, який використовувався у грецькому СЗ. Для Луки СЗ є незакінченою книгою, чиї заключні рядки перегукуються з очікуванням та невиконаною обітницею. Він таким чином уплітає численні Аби уникнути різного написання слів (особливо власних назв) у коментарях і Євангелії святого Луки, дотримуватимемось правопису, що ним користувався о. Іван Хоменко при перекладі Святого Письма (прим. редактора).

Луки, 1

Арона, на ім’я Єлисавета. 6. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. 7. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 8. І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, 9. згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. 1:9: Вих. 30:7.

1:11: Лк. 2:9; Ді. 5:19.

10. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. 11. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. 12. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. 13. Ангел же сказав до нього: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. 14. І буде тобі радість і веселість, і багато з його наро-

1:13: Лк. 1:30, 60.

алюзії до СЗ у свою оповідь, натякаючи на те, що історія, яку він зараз розказує, є продовженням біблійного одкровення і направду його очікуваною кульмінацією. 1:5 за часів. Лука позиціонує свою оповідь у ширші рамки світової історії (2:1 – 2; 3:1 – 2). Ірод. Ірод Великий, який був призначений царем Палестини римським сенатом у 40 р. до н. е. і правив у Єрусалимі з 36 р. до н. е. до своєї смерті у 4/1 р. до н. е. (див. примітку до Мт. 2:1). Захарія. Єврейське ім’я, яке означає «Ягве згадав». …черга Авії. Ізраїльське левитське духівництво складалося з 24 черг священиків (1 Хр. 24:7 – 19). Кожна черга служила у Єрусалимському храмі два різні тижні кожного року, і ті, які представляли Авію, були восьмою групою у священичому чергуванні. Єлисавета. Грецька форма єврейського імені, яке означає «Бог клятви». Будучи дочкою Арона, вона була левиткою (1 Хр. 6:1 – 3). 1:6 …справедливі перед Богом. Захарія та Єлисавета живуть у вірному дотриманні Старого Завіту (Втор. 6:25; Іс. 48:18) (див. розбір слова «справедливий» у Мт. 3.) ● Лука поміщає пару у старозавітне русло праведних постатей: Ной (Бут. 6:9), Авраам (Бут. 15:6), Пінхас (Пс. 106:30 – 31), Давид (2 Сам. 22:21 – 25) та інші були прикладами такої ж відданості Богові. ● Таємним чином (Св. Беда, In Lucam) Захарія та Єлисавета репрезентують священство та Закон Старого Завіту. Обоє були праведними, оскільки священство було святим, а Закон був добрим, але разом вони були не в змозі мати дітей для Бога або принести на світ ласку Христа. Таким чином, пара символізує застарілий Старий Завіт, який очікує благословення Нового. 1:7 …безплідна. Іноді це вважалося ознакою Божої немилості (Бут. 30:2), тоді як плідне лоно вважалося Божим благословенням (Втор. 7:14, Пс. 128:3 – 4). ● Єлисавета, так само, як і Сара (Бут. 11:30), Ревека (Бут. 25:21), Рахиль (Бут. 29:31), мати Самсона (Суд. 13:2) та Анна (1 Сам. 1:2), страждала від безпліддя, доки Бог чудесним чином не благословив її дитиною. Народження Йоана, таким чином, займає своє місце

1:15: Чис. 6:3; Лк. 7:33.

в одному ряду з народженням Ісаака, Якова, Самсона та Самуїла, усі з яких були представниками Заповіту в Ізраїлі. 1:9 …святилище Господнє. Храм в Єрусалимі часто є центром Ісусового вчення та місцем дії в Євангелії від Луки (2:27, 37, 46; 4:9; 19:45; 20:1; 21:37; 23:45; 24:53). 1:10 …час кадіння. Також ще називався «годиною молитви» (Ді. 3:1). Священики палили ладан двічі на день у храмі під час ранкових та вечірніх жертв (Вих. 30:7 – 8). Вечірня Літургія відбувалася близько третьої години дня у той час, як люди молилися у дворі храму. Оскільки більшості священикам діставалася честь палити ладан лише раз за своє життя, це було вінцем служіння Захарії. Він мав приносити молитви та ладан у другій найсвятішій кімнаті храму, Святині, і вийти для того, щоб благословити людей (1:21; Чис. 6:22 – 27) (див. примітку до 1:5). 1:11 …ангел Господній. Ангели відіграють вагому роль у історії спасіння. (1) Ангели тісно пов’язані з поклонінням. Оскільки храм був земною моделлю Божого небесного святилища (Євр. 8:1 – 5), ізраїльтяни вірили, що священики відправляли богослужіння на землі так само, як ангели служили на небі (Іс. 6:1 – 6; Од. 8:2 – 6; 15:5 – 8). Сам храм був прикрашений вирізьбленими образами ангелів, наприклад, херувимів (Вих. 25:18 – 22; 1 Цар. 6:23 – 36). (2) Ангели приносять вістку про зачаття та народження, так само, як з Ізмаїлом (Бут. 16:11), Ісааком (Бут.18:10) та Самсоном (Суд. 13:3 – 5). (3) Ангели часто з’являються у Євангелії від Луки (1:26; 2:9, 13; 22:43; 24:4; ККЦ 332, 336). 1:13 Не бійся. Слова заспокоєння нагадують старозавітні видіння (Бут. 15:1; Дан. 10:12, 19). … твоя молитва. Захарія молився не лише за людей, а й за свої та своєї дружини важкі обставини, оскільки вони були уже немолоді і все ще бездітні. Йоан. Єврейське ім’я, яке означає «Ягве виявив ласку». 1:15 …ні вина, ні напою п’янкого. Алюзія до Чис. 6:3, яка вказує, що Йоан буде присвячений Господу як назорей. Таким чином, він утриму-

Луки, 1

дження радітимуть; 15. бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом Святим вже з лона матері своєї, 16. і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. 17. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний». 18. Захарія ж сказав до ангела: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». 19. Ангел озвавсь до нього: «Я — Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. 20. І ось замовкнеш, і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу».

21. Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. 22. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 23. А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. 24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: 25. «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми». 26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. 28. Ввійшовши до неї, ангел сказав їй: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками».

1:17: Мт. 11:14; 17:13; Мал. 4:5. 1:18: Лк. 1:34. 1:19: Дан. 8:16; 9:21; Мт. 18:10. 1:25: Бут. 30:23; Іс. 4:1.

ватиметься від п’янких напоїв, обрізання волосся та будь-якого контакту з мертвими (Чис. 6:1 – 12). По суті, назореї жили ранньою формою релігійного життя і були еквівалентом старозавітних монахів та монахинь. Вони могли бути священиками або мирянами, а їх освячене служіння могло бути тимчасовим або на все життя. ● Посвята Йоана є подібною до посвяти Самсона (Суд. 13:4 – 7) та Самуїла (1 Сам. 1:11). Як і ці назореї, Йоан відіграватиме визначальну роль у Божому плані для Ізраїлю. …сповниться Духом Святим. Для того, щоб підготувати Ізраїль для Господа (1:17), Господь спочатку підготовляє Йоана милістю. Він та Пречиста Діва Марія були освячені до народження (ККЦ 717) (див. примітку до 1:28.)● Посвячення Йоана нагадує покликання Єремії з лона матері (Єр. 1:5). 1:17 …з духом та силою Іллі. Алюзія до Мал. 3:1 та 4:5 – 6. ● Малахія оголосив про прихід Господній до Ізраїлю. Підготовка до його приходу буде завершена посланцем, як Ілля, який проповідуватиме покаяння, відновить племена Ізраїлеві та працюватиме, щоб зцілити розбиті сім’ї (Сир. 48:1 – 10; Мт. 11:13 – 15; ККЦ 523, 718 – 20). …навернути. Біблійний образ морального та духовного каяття (див. розбір слова «каяття» у Мр. 1:4.) …народ прихильний. Лука згодом вивчає значення ролі Йоана крізь призму Іс. 40 (див. примітку до 3:4 – 6). 1:18 По чому знатиму це? На відміну від Марії у наступному епізоді (1:45), Захарії заважають

сумніви, він не сприймає Доброї Вістки з вірою. Бог робить його німим як тимчасовий символ упокорення (1:20). 1:19 Гавриїл. Єврейське ім’я, яке означає «Бог могутній». Юдейська та християнська традиції ідентифікують його як архангела. Так як і Рафаїл, він є одним із семи ангелів, які стоять приявні перед Богом (Тов. 12:15; Од. 8:2). ● У СЗ Гавриїл трактує видіння (Дан. 8:15 – 16) та пояснює Даниїлу події, які супроводжуватимуть прихід Месії (Дан. 9:21 – 27). Гавриїл таким чином стоїть на обох кінцях біблійного пророцтва: провістивши прихід Месії у СЗ, він тепер приносить вістку про його прихід у Ісусі (1:26 – 38) та Йоані як його предтечі (1:13 – 17). 1:25 …мою ганьбу. Бог зняв із Єлисавети тягар розчарування. Хоча вона раніше мала ганьбу серед людей, тепер вона благословенна дитиною (див. примітку до 1:7). ● Єлисавета пригадує слова радості Рахилі, яка народила Йосифа після років безпліддя (Бут. 30:23). 1:26 …шостого місяця. Стосується терміну вагітності Єлисавети (1:24, 36). Назарет. Маленьке село у Галилеї у Північній Палестині. Для багатьох це було неважливе містечко (Йо. 1:46). 1:28 Радуйся. Або «Втішся!» Це слово стає вінцем теми радості та щастя, який супроводжує оповідь про дитинство у Євангелії від Луки (1:14, 44, 47, 58; 2:10, 20). ● Заклик до радості відлунює старозавітні уривки, адресовані Дочці Сі-

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД СВЯТОГО ЛУКИ. ПИТАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Глава 1 Для розуміння 1. 1:15. У чому старозавітна значущість пророцтва Гавриїла, що Йоан Христитель «не питиме ні вина, ні напою п’янкого?» Які інші постаті мали таку ж посвяту, як і Йоан? 2. 1:28. Які міркування допомагають нам зрозуміти значення титулу «благодатна», що ним Гавриїл наділяє Марію? Чому грецький варіант є більш відвертим, ніж традиційний переклад св. Єроніма? 3. 1:35. У чому важливість уживання ангелом терміна «отінить»? У якому старозавітному уривку вжито цей термін? Що отінено у тому уривку? 4. Тематична стаття «Марія, Ковчег Завіту». Як Лука запозичує традиції з Другої книги Самуїла та книг Хронік для того, щоб зобразити Марію як Ковчег Завіту?

Для застосування 1. 1:4. Наскільки повно ви поінформовані про свою католицьку віру? Що ви робите саме зараз, щоб пізнати її глибше? 2. 1:18, 34. Порівняйте ці два уривки. Яка між ними різниця? Яким чином по-різному сформульовані запитання виявляють, що Захарія сумнівається, а Марія вірить? Якщо б Гавриїл явився вам, як би ви сформулювали це запитання? 3. 1:25. Яким чином надія єврейської жінки на прихід Месії могла вплинути на її бажання мати дітей? Чи ставлення Єлисавети до безпліддя також є ознакою жіночої психології? Як християнин повинен ставитися до вагітності? 4. Тематична стаття «Марія, Ковчег Завіту». Чи доречно порівнювати Марію з Ковчегом Завіту? Чи ви знаєте про інші уривки Нового Завіту, де вона порівнюється з Ковчегом? У чому важливість цього порівняння для сучасних християн?

Глава 2 Для розуміння 1. Тематична стаття. Перепис Киренея. Яким чином детальніший погляд на факти в оповідях про дитинство у Євангелії від Луки підтримує надійність Луки як історика та надійність ранньої церкви як каналу історичної традиції? 2. 2:7. Яким є юридичний зміст терміна «первородний» у стародавньому суспільстві? Що каже Катехизм Католицької Церкви (див. 499 – 507) про народження Ісуса від Діви Марії? 3. 2:14. Що означає слово «мир» в ангельських гімнах? 4. 2:29 – 32. Яким чином Симеонів вислів «Нині відпускаєш» перегукується з пророцтвами Ісаї? З якими саме?

Для застосування 1. 2:14. Як саме «на землі мир, людям його вподобання» стосується вас? Чи ви маєте той мир? Якщо так, як ви можете у ньому зростати? Якщо ні, як ви можете його здобути? 2. 2:19. Чому Марія роздумувала у своєму серці про події, які супроводжували народження Ісуса, а про одкровення, які отримала? Що для неї могли означати ці події? Чи ви замислювалися над Божими вчинками у вашому житті, і що це для вас відкрило?