Скотт і Кімберлі Хан
ÓÑI ÄÎÐÎÃÈ ÂÅÄÓÒÜ ÄÎ ÐÈÌÓ наша подоро ж до кат ол ициз м у
1
Дозволяється друкувати: Архієпископ і митрополит Івано-Франківський УГКЦ † кир Володимир (Війтишин) Богословський редактор о. Роман Терлецький Єпархіальний цензор о. Іван Козовик Переклад з англійської Руслани Морикін Редактор Оксана Осадчук Літературний редактор Любов Пена Коректор Алла Давиденко Дизайн обкладинки та верстка Тетяни Єфтимовської Перекладено за виданням: Scott and Kimberly Hahn “Rome Sweet Home: Our Journey to Catholicism” ISBN 978-966-2351-13-2
© 1993 Ignatius Press © 2012 «Видавництво «Апостол»
2
Зі вдячністю Богові за наших батьків Джері та Патрісію Кірк, Моллі Лу Хан та на спомин з любов’ю про Фреда Хана. Дякуємо за дари життя й любові. Для нас є привілеєм віддати вам честь як син та дочка. Зі вдячністю Богові за наших дітей Майкла Скотта, Габріеля Кірка, Анну Лорейн та Джеремі Томаса Уолкера. Ви є Божими дарами життя і любові, ви творите нашу сім’ю. Бути вашими татом і мамою є великою радістю.
3
Скотт і Кімберлі Хан. Липень 1993 року
4
Çìiñò Передмова ........................................................................7 Передмова ...................................................................... 11 Вступ............................................................................... 13 Вiд колиски до Христа ..................................................... 15 Вiд служiння до одруження .............................................. 29 Нове розумiння Завiту ..................................................... 45 Завiт як сiм’я ................................................................... 67 Скотт у пошуках церкви ................................................... 87 Скотт стає католиком .................................................... 121 Напруження у мiжконфесiйному подружжi ..................... 135 Романтичне возз’єднання ............................................. 161 Життя католицького подружжя ...................................... 217 Висновки ....................................................................... 231
5
6
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
Ïåðåäìîâà Одна з найпрекрасніших і найяскравіших зірок на небосхилі надії в наші часи зневіри – ця пара, Скотт і Кімберлі Хан, та історія їхнього життя й навернення. Це одна з численних історій, які несподівано виникають в усій американській Церкві, як весняні квіти крізь сніговий покрив. Усі ці історії навернення є різними – як сніжинки, як відбитки пальців. Але всі вони драматичні. Єдина історія, яка може бути ще драматичнішою за історію навернення до Христової Церкви, – це історія навернення до самого Христа. Але ці обидві драми – становлення християнином і становлення католиком – є двома кроками одного й того самого процесу та напряму, як народження і зростання. Ця книжка є прекрасною ілюстрацією цієї правди. Через те, що справжньою драмою є пошук людиною Бога і Богом людини, усі історії навернення варті уваги. Але не всі будуть приковувати вашу увагу і захоплювати, наче повноводна ріка, як у випадку з цією історією. Мені видається, що на те існують чотири причини. По-перше, автори є розумні, чітко висловлюють і точно обґрунтовують свої думки. Мені б не хотілося бути в ролі антикатолика в дебатах із ними двома! По-друге, вони пристрасно закохані в правду і чесність. Вони не здатні розповідати небилиці.
Ïåðåäìîâà
7
По-третє, вони пишуть просто і чітко, з любов’ю, благодаттю, дотепністю, ентузіазмом та радістю. По-четверте, вони приємні й чудові люди, які діляться собою і тим скарбом, який вони віднайшли. Коли ви познайомитеся з ними на сторінках цієї книги, то зустрінетесь із тією невиразною якістю, яку все ж можна відчути – євреї називали це «emeth» – щось, чому можна довіряти. Коли ви торкнетеся їх, ви пізнаєте, що торкаєтесь правди. Існують також і релігійні причини, чому ця книжка є сильною. Одна з них – очевидна любов до Христа. Друге – це любов до Писання і знання його. Я не знаю жодних інших католиків у світі, які б настільки знали Біблію і користувалися нею. Третє, це їхня хрестоподібна комбінація традиційного біблійного і католицького ортодоксального з сучасним персоналізмом і чутливістю. Ця подвійна любов і є тим першочерговим секретом великих учителів. Врешті, існує їхній теологічний фокус на сім’ї – як біологічній, так і духовній – Церква як сім’я. Ця доктрина, як і кожна краплина церковної мудрості, стає чіткою особливо тоді, коли виникає загроза єресі, яка б її заперечувала. Сьогодні вся ця фундаментальна основа всієї людської і божественної спільноти зазнає нападів і здається, що помирає на наших очах. Ось тут ми маємо двох воїнів в армії святого архангела Михаїла, які відбивають контратаки кня-
8
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
зя цього світу. Божі воїни отримають перемогу, а церковне море мудрості переллється в потік, який омиє нашу землю від скверни. Скотт і Кімберлі є тими першими хвилями припливу, що очищує. Серед американських католиків немає популярніших аудіозаписів, аніж записи сім’ї Ханів. Тепер ми маємо повний варіант їхньої розповіді. Тож нехай ця книга знайде свого читача і задовольнить його духовну спрагу. Пітер Кріфт.
Ïåðåäìîâà
9
10
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
Ïåðåäìîâà Покійний Архієпископ Фултон Шін одного разу написав: «Не знайдеться і сотні американців, які ненавидять Католицьку Церкву; однак існують мільйони, які ненавидять те, що вони помилково вважають Католицькою Церквою». Ми обидвоє колись вважали, що належали до першої групи, проте пізніше відкрили, що насправді були в тій останній. Але коли ми побачили різницю в сприйнятті, то поволі ставало зрозумілим, що насправді ми не належали до жодної з тих груп. На той час ми були на шляху додому. Книжка й описує цю подорож. Це розповідь про те, як ми відкрили Католицьку Церкву, яка є Божою завітною сім’єю. Ми зосередились на тому, як Святий Дух використав Писання, щоб прояснити наші помилкові поняття; ми не намагалися прояснити всі помилкові поняття, які хтось може мати. Можливо, одного дня ми напишемо і таку книгу. Ця книжка не могла б бути написаною, якщо б не Террі Барбер з організації «Комунікації святого Йосифа», який надав нам свій ноутбук та наші аудіозаписи, а також Кімберлі, яка переклала всі ці аудіозаписи на папір. Робила вона це нагорі, у той час, як наші четверо дітей були поруч з нею, оскільки Скотт, забившись у тихий куточок підвалу, працював над своєю дисертацією. Г. К. Честертон одного разу сказав: «Якщо щось варто робити, то його потрібно робити – навіть якщо й погано!». Це
Ïåðåäìîâà
11
і пояснює причину, чому ми ризикнули поділитися нашою подорожжю у друці в цей дуже зайнятий період нашого життя. Скотт і Кімберлі Хан, свято святих Петра і Павла 29 червня 1993 року
12
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
Âñòóï Ми вдячні Господу за ласку навернення до Ісуса Христа і заснованої Ним Католицької Церкви. Cаме завдяки безмежній Божій благодаті ми змогли віднайти наш шлях додому. Я, Скотт, дякую Богові за Кімберлі – другу найдивовижнішу благодать у моєму житті. Саме через неї Бог відкрив мені істину союзу сім’ї. У той час, як я захоплювався теорією, Кімберлі втілювала її в життя, з радістю слугуючи провідником для ще однієї Божої благодаті, наших дітей: Майкла, Габріеля, Анни і Джеремі. Господь скористався вищезгаданими благодатями, щоб допомогти цьому незграбному біблійному детективу («Колумбові теології») віднайти суть католицької віри та повернутися додому. Направду, на початку мандрівка нагадувала детективну історію. Та згодом вона стала схожа на історію жахів, аж поки не завершилась величною любовною історією, коли Христос показав свою наречену – Церкву. (До речі, було б корисно пам’ятати про ці три етапи в процесі читання книги). Я, Кімберлі, вдячна Господу за мого коханого чоловіка Скотта. Він серйозно пройнявся Божим покликом, щоб годувати мене Божим Словом і виховувати Божою ласкою (Еф. 5:29). Він вимостив дорогу для нашої сім’ї назад, до Церкви, поклавши своє життя – освіту, мрії, кар’єру – заради нас, бо йшов за Христом, незважаючи на всю ціну, яку йому довелося заплатити.
Âñòóï
13
З духовним зростанням Скотта змінювалась і я: у тонах і кольорах, подібно до того, як змінюються пори року. Та лише не могла собі й уявити, як довго триватиме період від літа до весни.
Сім’я Ханів, 1975 рік. Скотт вгорі праворуч
14
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
1 Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà Скотт: Я був наймолодшим із трьох дітей, що народилися в сім’ї Моллі Луї та Фреда Хана. Охрещений пресвітеріанцем, я виховувався і зростав у формальній протестантській родині. Церква і релігія відігравали незначну роль у житті нашої сім’ї. І то лише через соціальні причини, а не завдяки глибоким переконанням. Пригадую останній раз, коли ми відвідували нашу церкву. Священнослужитель піддавав сумнівам народження Ісуса Дівою і Його тілесне воскресіння. У середині проповіді я піднявся й вийшов. Пригадую, як мені думалося: «Я не впевнений у що я вірю, але принаймні я достатньо чесний, щоб піднятись і вийти, коли нападають на ті переконання, яких мене мають навчати». Мене цікавило, чому цей чоловік не покидає свого служіння у пресвітеріанській церкві і не йде
Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà
15
туди, куди веде його віра. Тоді я не знав, що був очевидцем провісництва свого майбутнього. Що я не робив, було воно правильним чи ні, – усе виконував із ентузіазмом. Типовий підліток, що втратив інтерес до церкви і почав дуже цікавитися світом. Як наслідок швидко потрапив у величезну халепу. З ярликом правопорушника я повинен був постати перед судом. Мене засудили до однорічного арешту за кількома звинуваченнями, однак мені вдалося уникнути засуду і я отримав тільки шість місяців умовного покарання. На відміну від мого найкращого друга Дейва, я боявся того, до чого це все могло призвести. Я знав, треба щось змінювати. Моє життя стрімголов летіло в безодню, і я втратив контроль над ним. Я помітив, що Дейвові було байдуже. Я знав про те, що він був католиком. Та коли він вихвалявся, що обманув священика в сповіді, я подумав, що краще було б мені цього не чути. Говорити про лицемірство! Я лише спромігся сказати: «Дейве, я справді радий, що ніколи не визнаватиму своїх гріхів перед священиком». Як мало я знав! Першого року мого навчання у старших класах Господь подарував мені товариша, на той час студента університету на ім’я Джек. Він був лідером «Молодіжного життя» – міжконфесійного служіння, заснованого для проповідування Євангелія серед правопорушників та таких неоцерковлених дітей, як я і мої друзі. Джек став моїм хорошим другом і наші стосунки важили для мене чимало. Він проводив із нами
16
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
дозвілля, закидав м’ячі під час гри у крокет, а потім розвозив по домівках на своєму авто. Познайомившись зі мною ближче, Джек запросив мене на зустріч «Молодіжного життя». Я ввічливо подякував йому, не маючи жодного наміру йти на будь-яку релігійну зустріч, навіть якщо вона відбувалася не в церкві. Тоді Джек згадав, що туди приходить дівчина, яку звали Кеті. Він точно знав, що саме до неї я в той час намагався залицятись. Тож я вирішив подумати. Далі він повів мову про хлопця на ймення Уолт, який був одним з найкращих гітаристів у Пітсбурзі. Він грав на цих зустрічах, а потім ще залишався трохи поімпровізувати з зацікавленими гітаристами. У тому ж році, і Джек це добре знав, гітара практично стала моєю релігією, витіснивши менш вагомі заняття. Аж тепер я міг представити своїм друзям вагому причину, чому я йду на зустріч «Молодіжного життя». Отож я пішов. Трохи порозмовляв із Кеті, а потім поімпровізував з Уолтом, який виявився й справді вражаючим гітаристом. Він навіть показав мені декілька цікавих акордів. Наступного тижня я прийшов знову, а потім ще і ще. Щотижня Джек розповідав одну з євангельських історій про Ісуса. Потім він розповів нам, у чому полягає головна суть Євангелія: ми грішні й потребуємо спасіння, а Христос помер на хресті, щоб заплатити за наші гріхи. І щоб спастися, ми повинні обрати Його своїм особистим Господом і Спасителем. І це не робиться автоматично. Я слухав, та це мене не надто вражало.
Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà
17
Згодом, через місяць, Джек запросив мене поїхати на реколекції. Проте я відповів: «Ні, дякую. У мене інші плани». Тоді він повідомив, що там буде Кеті протягом усіх вихідних. Кмітливий хлопчина. Тож мої «інші плани» змогли зачекати. Реколектант представляв Євангеліє просто, але з викликом. У перший вечір він сказав: «Погляньте на хрест. І якщо маєте спокусу легковажити своїми гріхами, тоді вдивляйтеся в нього пильно і довго». Він змусив мене вперше збагнути те, що і мої гріхи були причиною, яка привела Ісуса на хрест. Наступної ночі він зробив ще один виклик, промовивши: «Якщо ви легковажно ставитесь до Божої любові, то подивіться знову на хрест. Саме Божа любов послала туди Христа заради вас». До тієї миті я вважав Божу любов чимсь сентиментальним. Але хрест аж ніяк не був сентиментальним. Тоді цей чоловік закликав нас учинити посвяту Христові. Я побачив, як відгукнулося багато моїх ровесників. Та я завагався, бо думав, що не хочу діяти під впливом емоцій. Я зачекаю. Якщо все це правда сьогодні, то й через місяць вона буде такою ж правдою. Я пішов додому, відклавши своє рішення віддати життя Христові. На реколекціях я придбав дві книги. Одного вечора, десь через місяць, я прочитав книжку Пола Литтла «Знай, чому ти віриш» повністю і декілька розділів із «Простого християнства» К.С. Люїса. Ці книги дали відповіді на багато моїх запитань – про еволюцію, існування Бога, можливість чудес, воскресіння Ісуса та достовірність Писання. О другій годині
18
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
ночі я вимкнув світло, схилився і помолився: «Господи Ісусе, я грішник. Я вірю, що Ти помер, щоб спасти мене. Я хочу зараз віддати своє життя Тобі. Амінь». Я пішов спати. Не було ні ангельських співів, ні звучання сурм, ані напливу емоцій. Усе здавалося таким незначним. Проте наступного ранку, коли я побачив ці дві книги, я пригадав своє рішення та молитву. Я знав: щось відбулося. Мої друзі також помітили цю переміну. Мій найкращий друг Дейв, який був найпопулярнішим серед школярів, виявив, що я не хотів більше затягуватись. Він відвів мене вбік і сказав: Не ображайся, Скотте, але ми не хочемо, щоб ти тусувався з нами. Ми з хлопцями вважаємо, що ти наркоман. Я відповів: – Та ну, Дейве, ти ж знаєш, що я не наркоман. – Гаразд. Ми не знаємо, хто ти є. Але ти змінився, і тобі нема що з нами робити. Щасливої дороги! І вони пішли. Я був приголомшений. Упродовж місяця після того, як я присвятив себе Христові, я був самотнім, без жодного товариша і почувався зрадженим. Тож звернувся до Бога й промовив: – Господи, я віддав Тобі своє життя, а Ти забрав усіх моїх друзів. У чому річ? В той час я не міг знати, що Бог закликав мене пожертвувати чимось, що заважало моїм стосункам із Ним. Це був
Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà
19
важкий і повільний процес. Та за наступні два роки я розвинув міцні й дружні стосунки з людьми. Це була справжня дружба. Наприкінці другого курсу я відчув і збагнув перемінювальну силу Божої благодаті у наверненні. Упродовж наступного року я досвідчував вилиття Святого Духа особливим способом – способом, який перемінював моє життя. Як наслідок у мені з’явилася ненаситна жага до вивчення Біблії. Я до безтями закохався у Боже Слово – вірний і безпомильний проводир у житті нас, християн, а також захопився вивченням теології. Два останні роки навчання я присвятив грі на гітарі та вивченню Писання. Джек і його друг Арт навчали мене Писанню. На останньому курсі Арт навіть приводив мене на свої заняття у семінарії, які вів доктор Джон Герстнер. Я вирішив, що двома особами, які мені найбільше подобалися і про яких завжди говорили Джек і Арт, були Мартін Лютер та Джон Кальвін. Саме вони були великими протестантами-реформаторами в історії християнства. Спочатку я вивчав, як Мартін Лютер наново відкрив Євангеліє (чи радше, я вважав, що він це зробив), цілковито відділившись від Католицької Церкви. Я почав просто поглинати його праці. Отож я дуже зміцнився у своїх антикатолицьких переконаннях. У мене вони були такими твердими, що я вирішив написати курсову роботу з англійської мови в міс Денглер саме про погляди Лютера. Я відчував, що моєю місією було виправляти католиків, звільняючи їх від небіблійного вчення про праведність, яка досягається власними зусиллями. Лютер
20
Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó
переконав мене, що католики вірять у те, що вони спасаються своїми ділами. А Біблія навчає, що людина оправдовується тільки вірою, або ж sola fide. Одного разу з проповідницької кафедри Лютер проголосив, що він міг би чинити перелюб сотню разів на день і це не вплинуло б на його виправдання перед Богом. Очевидно, що це було риторично, проте здійснило неабиякий вплив на мене. Я ділився цим із багатьма своїми друзями-католиками. Погляньмо правді у вічі: антикатолицизм може бути цілком слушним. Якщо гостія* в католиків не є Христом (а в цьому я був упевнений), тоді те, що роблять католики, – поклоняються перед гостією і відправляють Євхаристію – є ідолопоклонством і блюзнірством. Я був упевнений у цьому. І робив усе, що від мене залежало, щоб поділитися цим з іншими людьми. Будь ласка, зрозумійте, що мій палкий антикатолицизм виник через моє палке прагнення Бога і щире бажання допомогти католикам бути християнами. Окрім того, саме католики випереджали мене за кількістю спожитої випивки й за злослів’ям ще до того, як я став християнином. Тож я знав, як багато допомоги вони потребували. У той час я зустрічався з дівчиною-католичкою, дав їй книжку, що вважається біблією антикатолицизму – це книжка Лорен Беттнер «Римський католицизм», яка, як тепер я переконаний, наповнена перекрученнями й брехнею про Церкву. *Гостія – Євхаристійний Хліб у католиків латинського обряду
Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà
21