«Сіно-солома»,
літарутурно-мистецького проекту
«Щоденник»
Нещодавно в мережі книгарень «Є» відбулось декілька презентацій літературно-мистецького проекту «Щоденник. Re:make». «Так вже сталося, що за певними обставинами я опинився, на довгий час, тісно зв’язаним з даним проектом, його учасниками та організаторами, автором ідеї і можу відверто сказати, що став незалежним глядачем кулісних і закулісних вистав, відгуків та перепетій. Перш за все,
№1
«Майже всі дітки жували сіно-солому, перетравлювали вторинні почуття без власних знахідок і яскравих метафор… Більшість творів була на тему «Я тебе люблю, а ти мене – ні.» Ірен Роздобудько перед тим, як почати цей незалежний відгук, хочу зазначити, що особисто поважаю сам проект, його учасників, авторів ідеї, а більш за все організаторів проекту, а саме Сергія Русакова та Олександра Козинця». О.В.Тарасов
«НЕЗРОЗУМІЛИЙ СЮРРЕАЛІЗМ»
«Щоденник. RE: make» – нестандартний для української літератури продукт колективної творчості, що зумів об`єднати у спільному пориві представників обдарованої вітчизняної молоді, щоправда, який у переслідуванні за голосними заявленими гаслами належності до сюрреалізму та неповторності дещо втратив власну культурно-мистецьку цінність. З перших сторінок резонансного витвору розумієш, що насолодитися сюжетом, як при звичайному читанні книги, не вдасться. Збірка дає можливість оцінити стиль авторів, і кожного окремо, – у цьому особливість, але і її складність. За кожним текстом вгадується чиясь душа та фантазія, кожне продовження історії змушує дивуватися різним характерам письменників, суперечити автору і вдаватися у роздуми над власними варіантами розгортання подій. Однак, через таку різнорідність тексту, сприйняття суцільного матеріалу значно ускладнюється. Повсякчас дивуючись кардинальним змінам форми, дуже швидко починаєш втрачати загальну суть оповіді або дратуватися строкатим перепадам настрою викладу історії, чи коли стиль автора тобі, м’яко кажучи, не припав до душі. Важко сказати, чи виглядали б есеї за такого
мислиннєвого навантаження самодостатнім творінням, якби не вдалий хід з символами місяців року, годин часу та градусів температури. Вони хоч якимось чином об`єднали відчужені непоєднуваними стилями історії і зробили їх певною мірою схожими на культурно-мистецький твір, без чого тексти залишилися би простою упорядкованою сукупністю замальовок на тему «почни з останнього речення». Організатори поділили книгу на три різноформатні
«почни з останнього речення» «Хто краще продовжив історію»
розділи. Це значно освіжило задум, що міг стати передбачуваним у випадку монотонності. Однак, це не стосується частин, не присвячених власне продукту колективної творчості. Біографії творців наприкінці книжки позбавили таємничості імена авторів. Читаючи видання, часто виникає непереборне почуття, що не письменники творили історію книги, але оповіді творили авторів. Проект нагадує піар-платформу, де молоді таланти одночасно і масово можуть заявити про свої здібності. Такий формат здається більш придатним для літературних конкурсів з подальшим обранням громадськістю «Хто краще продовжив історію», чи при прийомі на роботу, де треба
проаналізувати і порівняти багатьох авторів. Перші розділи дають гарне уявлення про книгу, відповідального за проект та його проведення, натомість, за такою потужною підготовкою залишається мало місця для заявлених власне культури та мистецтва у творі. Вони налаштовують на сприйняття і пізнання самого проекту, одразу критичне ставлення до авторів, які, виявляється, навіть заліку у відомого літератора не змогли би скласти, а не на оцінку власне твору. Більш доцільним, здавалося б опублікування усіх цих побутових матеріалів окремим виданням у додаток до книги, або винесення його наприкінці. Книгу важко наважитися порадити друзям для «легкого читання». Вона вимагає підготовки та розуміння задуму. Завдяки якраз створеним літературним недолікам на її сторінках не залишається місця для нудьги, вони підтримує з читачем живий зв’язок, вимагає постійної рефлекторної самовіддачі. Втім, формат колективної
№2
творчості навряд здобуде значну популярність серед консервативної української спільноти через занадту строкатість та складність. Щоправда, за доброю американською традицією, продовження сиквелів, (зі старими організаторами чи без них), очевидно, варто чекати. Як данину моді на креативність та іноземні запозичення. Саме такий, не досить придатний для читання, сповнений зайвих наповнень, що негативно змінило суть, але загалом «Щоденник. RE: make» справляє позитивне враження. У будь-якому випадку книга змушує думати, надихає, у крайньому випадку, молодь. Резонансна можливість для відзнаки талановитої молоді та створення прикладу для натхнення їх ровесникам варті похвали зусиль усіх, хто взяв участь у її створенні. Ольга Матягіна політолог, автор творчого руху ART Meme Movement
«ТЫ ПОЧТИ ВСЕГДА ОСТАЕШЬСЯ НЕУДОВЛЕТВОРЕННЫМ»
Уважаемые коллеги, в первую очередь хочу поблагодарить за публикацию, за новые знакомства. А во-вторых, не могу промолчать о том, что меня, как участницу, расстраивает и возмущает. Оглянувшись назад, на потраченное время, на количество писем от организаторов, мы видим масштабный массив организаторской работы. Но не без «но». Мне откровенно не хватило творческой работы организаторов с участниками. Не хватило наставничества и мотивации. Организаторы сами видели, что множество авторов новички, они впервые пробуют себя на этой стезе, но, тем не менее, они не взяли на себя ответственность за качество их текстов. Все участники были поставлены перед фактом, о чем писать (название главы и первая строка были даны, и от них нужно было отталкиваться). Не имея общей сюжетной линии, «Я тебя люблю, а ты идеи, мы писали в рамках меня – нет». своей странички формата Ирен Роздобудько А4, щеголяя словесными
оборотами и метафорами. Каждый гнул свой сюжет. Время от времени несколько глав объединялись общим сюжетом, но это было не более 2-3 глав. Весь «Щоденник. Re:make» читается, как сборник школьных сочинений на тему «Я тебя люблю, а ты меня – нет» (Ирен Роздобудько). Это не только мое субъективное мнение. Моя книга попадала в руки взрослым, начитанным людям, их же синтезированное мнение вместе с моим можно выразить так: «Читается сложно, отрывисто». Для того, чтобы дочитать до конца, нужно сделать над собой усилие. Лишь только появляются моменты, которые увлекают – и кто-то рез«Попри всю мою любов до молоді, у мене виникла думка: забрати їх докупи і провести бесіду на тему «Що таке творчість і навіщо вона взагалі?». Майже всі діти жували «сіно-солому», перетравлювали вторинні почуття без власних знахідок і яскравих метафор». Ірен Роздобудько
ко меняет тему, сюжет и идею. Ты почти всегда остаешься неудовлетворенным. Очень обидно читать такой комментарий. Особенно от человека, который имеет достаточный опыт в том, куда мы, 75 человек, решили коллективно влезть. Первоначальная цель организаторов должна была состоять в том, дабы сделать свою работу так, чтобы такие комментарии были недопустимыми. Зачем было собирать как неопытных, так и зрелых (глядя на биографии, возрастные категории разные), но слепых котят, и не давать объединяющей идеи, а просто собрать, проверить пунктуацию и выпустить с такими комментариями известных украинских писателей? Мне хочется вырвать свою страничку. Не хочу видеть свою работу в неуверенном собрании. Я была готова писать «а в чем же я и переписывать, лишь бы участвовала? этот проект был успешЧто дальше?». ным и достойным. Но с меня этого не потребовали. И ни с кого этого не потребовали. Возникает вопрос, с какой целью автор идеи создал этот проект? Самопиар, оттачивание организаторских способностей? Тогда все получилось. Почему рецензия издается таким постфактум? Формировалось мнение собственное, добавлялись крупицами мнения тех, кто прочитал, и просто в один момент пробилось объективное мнение «а в чем же я участвовала? Что дальше?». Особенно заинтересовал вопрос «Что дальше?». Дальнейшей поддержки и коммуникации не будет. Собрали на проект, отжали по эссе с каждого и бросили. Не верю, что организаторы лишены достаточных связей и «как выходит и так опыта на литературном хорошо» рынке, чтобы посоветовать, направить или порекомендовать тех, которые вложили часть себя в данный проект. Ребята проявили себя, как организаторы, но не как РУКОВОДИТЕЛИ. Лаконично, отстраненно и спокойно, без критики, без повышения планки, «как выходит и так хорошо». Ни одного раскрытого потенциала, ни одного прыжка через себя. Я знаю, о чем я говорю, так как есть с чем сравнить. Это огромное удовольствие, когда главный редактор разносит в пух и прах то, что ты напи-
сал – и ты потом пишешь лучше, качественней, ты поднимаешь свою планку. В этом проекте я этого
«Щоденник. Re:make» не коммерческий проект, самоиздат.
удовольствия не получила. И последние два пункта, которые далеки от творчества. «Щоденник. Re:make» - не коммерческий проект, самоиздат. Не спорю и не против. Сама сдавала деньги и только сейчас, увидев книги по 40 грн в книгарнях, осознала, что финансовой отчетности я не видела. То есть, как в итоге использовались мои 75 грн мне не известно. Я могу догадываться, но это будут только мои догадки. Достаточно было написать, собрали всего столько-то, и пункты на что все было потрачено. В этом случае для участников эта отчетность не является коммерческой тайной ибо там их деньги. И второе, расценивайте, как совет. Собирая
«книги по 40 грн в книгарнях», «как в итоге использовались мои 75 грн
мне не известно»
личные данные и контакты, нужно было составить элементарное соглашение на публикацию их. Если этот вопрос не будет учтен в будущих проектах, то это может ударить ниже пояса. Я очень надеюсь, что все вышесказанное не будет воспринято в штыки. Ибо любая критика может сделать нас лучше. С уважением, Ксения Сероштан, Участница проекта «Щоденник. Re-make», Пресс-секретарь творческого движения ART Meme Movement.
№3
«ДЯКУЮЧИ ЦЬОМУ МАЛЕНЬКОМУ ПІАРУ»
Відверто вдячний даному проекту, за можливість знайомства з його учасниками, можливість підтримати та підштовхнути в особистому розвитку, вдячний ініціаторам даного проекту за певну допомогу, в моїх власних ініціаціях. Честь і хвала Вам! Варто відзначити формат «Щоденника. Re:make», дизайн та верстку, нарешті, вона відповідає повноцінному виданню. Нарешті, дочекалися презентації власне учасників, з їх електронною поштою, що явило собою гарний каталог творчих людей, на що є претензії учасників. Безумовно, треба звернути увагу на талановитість організаторів, навички: «знайти-об’єднати-обробити-видати». Для моїх ініціацій це послужило гарним доказом необхідності нашого руху та його засад, а також гарною «клієнтською базою». Я надіюсь, що ще матиму можливість довести, що середовище ART Meme Movement дозволяє «діткам з соломою» в роті рухатись, розви«Певна одноманітність ватись у вибраному переважної більшості напрямку, без рамок та творів (які самі по собі, обмежень, адекватно може, й слабенькі) оцінювати своє місце в відіграє ще й роль тла, літературному процесі, на якому вибухають свій рівень, мати гарну несподівані, прив’яоснову для роботи над зані до конкретної самим собою і отримуподії, «оземлені» вати від цього задовосюжети». лення. Оксана Тищенко.
фінансових спромог. Тематика видання явно вибрана через популярність в просторі. Люди пишуть на зламі почуттів, люди страждають. Ця книга – це збірка творів нещасних посіпак, з якими ніхто навіть не мав на меті попрацювати, моментами надихнути, поправити чи направити на вірну ціль. Це не в образу учасникам. Бачте, в цих зламах можливо розгледіти талант і відвертий крик допомоги, відсутність свіжого ковтку світобачення. Це те, що мало б давати дане творче середовище. Серед 75 учасників 17 чоловіків, середній вік від 17 до 30 років, помітьте, шановні, в чому справа: виходить, що це не талановиті, розчаровані, що це не тільки молоді люди, зі своїми високими амбіційними вимогами до навколишнього світу, а вже достатньо зрілі люди. Коли усвідомлюєш це, хочеться лити сльози щодо стану культурного
«Зайняти нішу» - це круто! Щойно почали писати – і вже готові зайняти нішу? Ох.. спочатку пуд солі треба з’їсти, пройти, як казала Ахматова, «сім кіл самотності». Ірен Роздобудько.
розвитку серед населення. Молодих, амбіційних, перспективно талановитих – достатньо, наша країна багата на таланти, от тільки вже згублені, загублені чи згублі? Тому, питання до авторів ідеї: «Які цілі Ви ставили, шановні? Які задачі?»
«Які цілі Ви ставили, шановні? Які
задачі?»
Участники, як частина творчого середовища
Робота з учасниками
У наш час для людей з творчою жилкою надто складно себе реалізувати через відверту відсутність середовища для розвитку. Я завжди казав, що, особливо в наш час, люди вибирають напрямки для реалізації не своєї духовної основи, а
Таке враження, що основна ціль є власний піар авторів ідеї проекту, з чим вони не згодні, за допомогою організаторських якостей. В першому виданні взагалі не розгледіти мотивації для учасників. Можливо, для когось то був шанс
самореалізуватися, бути надрукованим, іменами, які, втім, зникнуть і зітруться, а для когось то можливість бути автором чи видавцем. «Це – відбиток сьогоднішнього мистецького юнацького мислення, акумульованого навколо визнаних організаторами тем». Оксана Тищенко.
Скільки я бачив творчих поривів, інколи, вже скоро талановиті публіцисти, поети, журналісти, ілюстратори, фотографи та ін., без досвіду, якими рухає їхня свідомість, пита-
ються: «Скажіть тему, дайте напрям – я писатиму, творитиму, вчитимусь!». Власне, я ніколи не давав конкретних тем, ніколи не ставив відповідних критеріїв. Казав про ідеї, тенденції, відчуття, концепції. Там, де ставиш рамки, народжується зовсім не семантика, а гра слів, ходження по колу, та шаблон. В цьому є помилка даного проекту, що дасть про себе знати зовсім скоро. Щодо редакторської роботи, то я трохи здивований. Я спілкувався Питання: з рядом учасників і не «Що на меті мали чув ні разу, що учасники автори ідеї, що хотіли отримували редакторсьотримати і чи кий аналіз. Ніхто нікоотримали?» го нікуди не штовхав, пишіть, як пишете, «А діти, що брали участь у проекті, поки що схожі одне на одного, мов близнюки. Гадаю, це з досвідом минеться». «Варто було б більше читати. Не боятися висловлювати оригінальні думки, йти «протитечії». Ірен Розбудько. ми поправимо пунктуацію та звороти, головне пишіть, пишіть по нашій темі, а там байдуже. Це, як в дитячі лізі по футболу: «Хто вище б’є, той краще грає!», а нам дайте кількість і результат, і ми закриємо очі на відверто погану рецензію на початку збірника від сучасних українських авторів. Хлопці, не моя справа, та я, побачивши їх коментарі, зовсім би не видавався.
Посібник по пошуку коханки Беручи до уваги все вищесказане, видання перетворюється на кльовий посібник по пошуку коханки. Більшість - дівчата, молоді, емоційні, на зламі і тільки такі приходили до проекту, і справа не в цьому, а в тому, що приходили в пошуках відповіді, якогось досвіду, що дозволить мати хоч поштовхи до вірних думок, та нажаль не отримали цього, натомість отримали оприлюднення своєї особистості та контактів. Не буду стверджувати, та багато хто те й ставив на меті. Тож лишається тільки надіятись, що їх рани загояться, дякуючи цьому маленькому піару. Фінансова сторона Будь-хто, хто має хоч якесь відношення до видавництва прекрасно розуміє принципи взаємодії, видавництва, видавців та книгарень. В будь-якому разі не надто приємна ситуація для авторів і річ не в тому, що тут хтось заробив на Olga Salata Книгарня Є У нас не практикується платних послуг. Директор погоджує книги, відповідно після цого відділ постачання бере/не берех їх на продаж. З повагою, Салата О. «не комерційному проекті», а в тому, що авторами скористалися в повній мірі. Я думаю кожен автор міг запросто порахувати і задати запитання, навіть слідуючи дуже лаконічної інформації авторів ідеї. Хвилює відсутність будь-якої інформації на цей рахунок. Не потрібно багато зусиль, щоб аргументовано показати, як віджали авторів. Та про це буде йтися пізніше. проект Щоденник <shchodennyk@gmail.com> Отже, загальна сума, яка потрібна для друку 7950 грн. Фактично 8 тис. грн. Тож вирішили розподілити так: половину платять учасники,
половину - організатори.
За підрахунками виходить, що 75 грн з учасника за 1 примірник.
Чи вдалося вам отримати якийсь прибуток від «Щоденника»?
Кількість примірників, яка вам потрібна, теж просимо вказати вже зараз.
Ірина Бочар Ні, проект не був комерційним, і жодного прибутку зі «Щоденника» ми не отримали
Окремо зазначу, якщо в когось є можливість і бажання перерахувати більшу суму, ніж 75 грн, то будемо вам вдячні. Якщо знаєте людей, які готові нас фінансово підтримати, дайте знати про це. Своїми силами ми з вами назбираємо
десь 5 тис грн. А іншу суму ще потрібно знайти.
Олександр, Сергій
Сергій Русаков Крім того, весь наклад - 300 примірників - розійшовся між учасниками, гостями, друзями, викладачами, частину книг було передано бібліотекам і всім, хто допомагав у реалізації проекту А що думає на цей рахунок пан Козинець?
АНАЛІТИЧНІ ДАНІ, ВИХОДЯЧИ З ЛАКОНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАТОРІВ Заявлена вартість Тираж: 300 примірників друку: 7950 грн Вартість 1го примірнка в книгарні: 40 грн Кількість учасників: 75 Кошти зібрані Сума зібрана з продажу Залишок: з учасників:5625 грн залишка: 9000 грн 225 примірників Додані кошти: 2325 грн
«Були такі учасники котрі замовляли по 3 примірника». Ксенія Сіроштан
№4
Не складно помітити з листів, як організатори занижують дані, що стосуються коштів учасників і в той час завищують, що стосується власних коштів. Зазначу повторно, що дана аналітика проведена нами, ні в якому разі не є звинуваченням, а приводиться виключно щоб показати, які висновки можна зробити слідуючи лаконічній інформації організаторів. Висновки за читачами. О. В. Тарасов, керівник творчого руху ART Meme Movement
«ПРИМЕР СЛОВЕСНОЙ ИГРЫ»
Согласна с Ирен Роздобудько. Коллективное творчество как явление, безусловно, имеет право на существование. История литературы знает достаточно мало его достойных примеров. Однако для меня «Щоденник. Re:make» предстал в большей степени как пример словесной игры с элементами постмодернизма. Отсутствие единой идеи, стилистики и системы образов, «слабые» пробы пера, а также четко наложенные на авторов рамки подтверждают мысль о том, что «Щоденник. Re:make» - наша відповідь на проект «Щоденник» усім журналістам і коментаторам, які оцінили концепцію» О.Козинець
«Щоденник. Re:make» - это некий литературный эксперимент с игровым началом. Мне кажется, стрит углубится в основы литературного творчества, чтобы понять, что произведения призваны, прежде всего, воспитывать, облагораживать души, вызывая эмпатию, рефлексию и катарсис. Для самовыражения, наверное, достаточно завести личный дневник. Мила Радченко Главный редактор творческого движения ART Meme Movement.
Тож, відповідь була і крім концепції, яка нажаль не поширилася на світобачення авторів, лишилась лиш відповідь, що породила одні лиш запитання?
Матеріал підготував колектив ART Meme Movement: О. Тарасов, К. Сіроштан, М. Радченко, О. Матягіна
Дизайн та компьютерна верстка: О.В. Тарасов Фото: Ксенія Лучиста