1
Ось стрімкі гірські потоки досягають більш похилих схилів рівнин і швидко змінюються. Тепер вони течуть повільніше, заспокоюються. Вода в них починає прогріватися і втрачає прозорість через масу захоплених у верхів’ях часточок розмитих гірських порід. Тепліша вода містить в собі менше розчиненого кисню і тепер він надходить у воду лише через її поверхню. Найкраще цей процес протікає там де вода збурюється через перешкоди такі як перекати, повалені колоди або великі камені. Зібравши воду з багатьох струмків потік розширюється. Біля його берегів тертя сповільнює течію відносно центрального струменя, там відкладаються принесені з гір дрібні часточки породи. Таким чином вздовж берегів з’являються мулисті відкладення, що створює умови для існування великої кількості нових видів рослин, безхребетних та, відповідно, риб. Оскільки рівнинний потік рухається поверхнею з незначним ухилом то шлях його лежить не по прямій, а по лінії найменшого опору. Через це він починає блукати місцевістю. Зустрічаючи на своєму шляху перешкоди, як то стовбури повалених дерев чи скелі, він відхиляється і починає розмивати протилежний
берег. Так триває до наступної перешкоди. У кінцевому результаті, русло потоку все більш стає схожим на петлі гігантської змії. Часто вигини бувають настільки крутими, що дві петлі виявляються розділеними лише вузькою смужкою землі. Рано чи пізно цей перешийок розмивається і вода починає текти прямо. Відокремлена петля, що стала тепер старицею, починає заболочуватись, заростати водною рослинністю, у воді зменшується вміст кисню, що сильно впливає на її населення. Фактично стариця перетворюється на ставок з рослинами і тваринами характерними саме для стоячих водойм. З часом стариця повністю замулиться і водойма зникне, залишивши по собі лише невиразний слід на річковій долині. Окрім потоків і стариць на рівнинах розташовуються й інші водойми з переважно стоячою водою: озера, ставки, водосховища, канали, затоплені кар’єри, болота. Вони бувають різних розмірів і глибин, різного походження з різними джерелами надходження води та різним рибним населенням.
2
ВЕРХОВОДКА ЗВИЧАЙНА
Найбільш чисельні у прісних водах України, представники родини коропових. Одними із найпоширеніших представників цієї родини є верховодка звичайна та верховка звичайна. Ці невеличкі зграйні рибки є звичними мешканцями басейнів практично всіх річок. Живуть у озерах, водосховищах, ставках, разом з дніпровською водою потрапили і у водойми Криму. Різняться лише місця проживання кожного виду. Так, верховодка живе на відкритих прибережних ділянках водойм, уникаючи заростей водної рослинності. У зв’язку з цим освоїла ще й опріснені ділянки лиманів та рівнинні ділянки гірських річок. Верховка ж надає перевагу мілководдям із заростями водної рослинності, тому її поширення дещо менше. Рибки є типовими представниками жителів товщі води. Тіло їх видовжене, невисоке, стиснене з боків. Рот маленький, кінцевий, косо зрізаний і звернений догори. На нижній щелепі є горбок, який заходить у відповідну виїмку верхньої. Забарвлення типово маскувальне. Верх тіла темний, різних відтінків. Боки і черево сріблясті. Верховка приблизно вдвічі менша за верховодку і має неповну бічну лінію. Характерною
особливістю даних видів є те, що луска легко спадає з тіла при торканні. Ймовірно ця особливість є захисною реакцією і допомагає не потрапити до пащі хижака. Риби харчуються планктоном, ракоподібними, водоростями, вищими рослинами, червами, комахами, різноманітними личинками і лялечками, ікрою та личинками риб. Повз їхню увагу не пройде жоден предмет, що падає на поверхню води чи пливе в її товщі. Розмножується на мілководдях. Ікру відкладає в кілька заходів. Ікра клейка, прикріплюється до різноманітних підводних предметів, рослинності, підмитих коренів дерев та кущів. У верховки ікра має вигляд довгих вузеньких рядків. Під час розмноження у самців верховодки на голові і спині з’являються невеличкі білуваті рогові горбочки. Не зважаючи на широке поширення і, подекуди, масовість, риби занесені до МСОП і Європейського червоного списку.
4
КОРОП ЗВИЧАЙНИЙ
Наступна риба, відома, мабуть, кожному в нашій країні, це - короп звичайний. Найбільш поширений представник родини коропові і найбільш одомашнена риба нашого регіону. Характерною особливістю коропових є те, що у період нересту у них на голові та тілі з’являються білі рогові горбики. На думку окремих дослідників, короп походить із басейну Дунаю. Завдяки своїм високим смаковим якостям здавна вирощується людиною, внаслідок чого, на сьогодні існує велика кількість культурних порід коропа з яскраво вираженими відмінностями від дикої форми, як то укрупнення луски, її практично повна відсутність і т. п. Дика форма має помірно високе, видовжене, товсте тіло з широкою спиною, вкрите крупною лускою. Голова велика, рот напівнижній, на верхній губі дві пари вусиків. Забарвлення загалом неяскраве, спина темна, боки і черево світлі із золотистим чи мідним відливом. Перший промінь хвостового плавця перетворений на міцний зазубрений шип. Риба зграйна, річково-озерна, придонна. Надзвичайно витривала до поганих зовнішніх умов, як то дефіцит кисню та зміни температури води. У
пониззях річок утворює напівпрохідні форми. Тримається глибоких місць з невеликою течією або без неї. Нереститься на добре прогрітих мілководдях. Ікру відкладає порціями, у великих кількостях. Ікра клейка, відкладається на рослинність. Подальшої турботи про потомство не проявляє. Риба практично всеїдна. Їсть усе, з чим може впоратись. При чому споживає, як їжу тваринного походження - комах, личинок, молюсків, часом рибу, так і водорості та м’які частини водних рослин. Завдяки своїй невибагливості, в Україні поширена в басейнах усіх великих річок, озерах та водосховищах. Проте, останнім часом спостерігається значне зменшення чисельності та ареалу поширення дикої форми коропа. Занесений до МСОП та Європейського червоного списку.
6
ЩУКА ЗВИЧАЙНА
Наступна риба, відома, мабуть, кожному в нашій країні, це - короп звичайний. Найбільш поширений представник родини коропові і найбільш одомашнена риба нашого регіону. Характерною особливістю коропових є те, що у період нересту у них на голові та тілі з’являються білі рогові горбики. На думку окремих дослідників, короп походить із басейну Дунаю. Завдяки своїм високим смаковим якостям здавна вирощується людиною, внаслідок чого, на сьогодні існує велика кількість культурних порід коропа з яскраво вираженими відмінностями від дикої форми, як то укрупнення луски, її практично повна відсутність і т. п. Дика форма має помірно високе, видовжене, товсте тіло з широкою спиною, вкрите крупною лускою. Голова велика, рот напівнижній, на верхній губі дві пари вусиків. Забарвлення загалом неяскраве, спина темна, боки і черево світлі із золотистим чи мідним відливом. Перший промінь хвостового плавця перетворений на міцний зазубрений шип. Риба зграйна, річково-озерна, придонна. Надзвичайно витривала до поганих зовнішніх умов, як то дефіцит кисню та зміни температури води. У
пониззях річок утворює напівпрохідні форми. Тримається глибоких місць з невеликою течією або без неї. Нереститься на добре прогрітих мілководдях. Ікру відкладає порціями, у великих кількостях. Ікра клейка, відкладається на рослинність. Подальшої турботи про потомство не проявляє. Риба практично всеїдна. Їсть усе, з чим може впоратись. При чому споживає, як їжу тваринного походження - комах, личинок, молюсків, часом рибу, так і водорості та м’які частини водних рослин. Завдяки своїй невибагливості, в Україні поширена в басейнах усіх великих річок, озерах та водосховищах. Проте, останнім часом спостерігається значне зменшення чисельності та ареалу поширення дикої форми коропа. Занесений до МСОП та Європейського червоного списку.
8