бізнес-опитування
Людмила Богуш, бізнес-тренер, спеціаліст з управління часом, засновник і власник «Студії управління часом «BogushTime», автор соціального проекту «Amplifier» та автор стильного планувальника «Bogushbook», засновник бізнес-клубу для топ-менеджерів і власників компаній «Міцний горішок», меценат українського дизайнера Каті Пшеченко: Чим для Вас та Вашої компанії запам’ятався 2010 рік?
– Це рік, коли компанія пройшла процес становлення і набула статусу самостійного гравця. Напередодні Нового 2010 року та на його початку ми тільки виходили на ринок, повідомляли про себе. І нас запитували: «BogushTime»? Хто це такі?». Тоді я вибрала стратегію, сформулювала та донесла її до працівників, які з нею погодилися та підтримали. Нам було тоді нелегко, бо треба було зі стану невпізнаваного об’єкта стати цікавими та індивідуальними. У 2010 році з’явилось багато партнерів, прийшли нові кадри, а ті що були, виросли. Приємно, коли люди стають сильними та успішними саме в твоїй компанії. Які підсумки за минулий рік? Що порадувало, що хотілося б покращити? – Ми збудували структуру і хочеться, щоб вона працювала без пробуксовувань, щоб кожна людина чітко виконувала свою функцію, а вільні посади знайшли кадрів. Сьогодні у мене складна проблема – кількість роботи перевищує кількість працівників. Мені лестить продуктивність кадрів, але питання поки залишається відкритим – ми у пошуку потрібного персоналу. А от, наприклад, у відділі розширення і піару працює чимало людей. Робота іде, вони можуть помилятись, але компанія стрімко рухається вгору. Я вже менше контролюю працівників та втручаюсь в їх працю. Вони самі відчули, зрозуміли і пішли. Стратегічний план на наступний рік написаний, тому розуміємо, куди рухаємося. Які плани на наступний рік? Що хотілося б зреалізувати? Що плануєте змінити у бізнесі, житті? – Ми хочемо вийти на ринок СНД. Коли я минулого року була в Росії на конференції, люди просто зі мною знайомились, а в 2010 році до мене підходили, розмовляли та наголошували: знаємо, спостерігаємо, відслідковуємо. Справді, люди читають наші статті та блоги. Цього року 50% моїх проектів вийшли за територію України. У 2011 році я хочу, щоб у нас почали працювати два нових тренери, які би взяли на себе план навантаження – 8 тренінгів на місяць кожен. Також в нашій компанії, крім мене, працює ще два тренери, які також планово матимуть саме такий обсяг роботи. Щоб вони могли вийти на такий рівень, їм доведеться багато працювати, але це та ціль, якої я хочу досягти до кінця року. Коли ми дійдемо до цілі, нам треба буде розширюватися, і з точки зору приміщень і з точки зору партнерів. Компанія виросте і вона буде більша, ніж зараз. Мої особисті плани більше пов’язані з реалізацією моїх життєвих принципів. Займаюсь духовними практиками, і в мене є ціль дійти до певного рівня просвітлення. Коли ти підіймаєшся, у тебе дійсно змінюється ставлення до життя, людей і твої можливості зростають. У 2010 році я більше займалася бізнесом, а в 2011-му – займатимусь духовним зростанням. Чи є якась корпоративна традиція на Новий рік? Як відзначаєте особисто це свято? – Корпоративу на Новий рік у нас зараз немає, тому що наша компанія народилася тільки минулого року. Цьогоріч у мене зародилися деякі деї щодо корпоративу. Одна людина запропонувала мені використання шаманських барабанів у тренінгах для командного духу. У нас був хороший досвід, коли святкували річницю створення бренду «BogushTime»: ми влаштували собі майстер-клас по декупажу. Тому барабани – це саме те, що треба нашій команді. У нас ще одне свято – ми розширилися, відкрився центральний офіс. Тож корпоратив об’єднає і Новий рік, і новосілля. Особисто Новий рік буду святкувати уже вдруге за кордоном. У 2009 році зустріч свята поєднала з навчанням – літала на Карибське море та плавала на кораблі плавальної академії «FreeWinds», на якому пройшла курси духовного зростання. Цього року лечу туди ж. Квитки на руках, оформлюю візи. Мої новорічні канікули будуть побудовані таким чином – до обіду відпочинок: пляж, гольф, екскурсії, а після – навчання.
Власний Бізнес № 12 (48) 2010 р
Людина успіху
10
Нинішня бізнесова реальність – гра, яка вимагає не лише бути найкращим гравцем, бо інакше важко вижити. Шляхи успіху різноманітні – кожен обирає той, що найбільше йому підходить. Дехто не лише успішно керує власними бізнес-процесами, а й уміє давати достойні поради тисячам слухачів. Власне такою є наша співрозмовниця – Людмила Богуш, бізнес-тренер, спеціаліст з управління часом, засновник і власник «Студії управління часом «BogushTime», автор соціального проекту «Amplifier», автор стильного планувальника «Bogushbook», засновник бізнес-клубу для топ-менеджерів і власників компаній «Міцний горішок», меценат українського дизайнера Каті Пшеченко. Вона є постійним учасником бізнес-подій столиці, її запрошують виступати в інші великі міста України. Отож, про те, як стати успішною, креативною та просто залишатися людиною з великої літери, яка вміє радіти життю та насолоджуватись кожною його хвилиною, приносячи радість та користь іншим, у розмові з міс таймменеджмент – Людмилою Богуш.
Людмила БОГУШ: «Мій секрет успіху – придумати ідею і втілювати її»
Людмило, про успіх говорять різне. А що Ви вкладаєте у це поняття? Що для Вас успіх, успішна людина? Чи вважаєте себе такою? – Успіх – це соціальна функція, яка вимірюється кількістю людей, які про Вас знають, та грішми, які вони
ладні заплатити за спілкування з Вами. Приміром, важко знайти у нашій країні людину, яка не знала б Аллу Пугачову. Але в Європі легше, а в Африці – важко знайти когось, хто її знає. Вийшла формула – кількість людей, які знають когось у визначеному середовищі – це рівень успіху в цьому середовищі. Чи я є успішною людиною? Так, адже кількість людей,
Власний Бізнес № 12 (48) 2010 р
які знають мене у моїй сфері діяльності, досить велика. Певна річ, що ті, хто не мають стосунку до навчання, моє прізвище можуть не знати. Які спогади залишилися у Вас про дитинство? Що Вам найбільше запам’яталося? – Перше – ліс. У мене тато був військовослужбовцем, і ми жили на Далекому Сході, у маленькому містечку на 20 родин. У мене був увесь ліс, я відчувала, що володію ним. Друге – навчання справам дорослих. Я не спілкувалась з однолітками, дітей у містечку було мало. А що таке військовий гарнізон? Солдати і батьки. І саме тому набувала навичок не в дитячих іграх, а в дорослому житті. Третє – власна велика собака. З нею я поводилась, як хотіла, займалась її вихованням, бо вона була моя. Четверте – переїзд у місто. Коли ми поїхали з лісу, це було для мене сильним ударом. Його зелені простори мені снилися ще кілька років. Я відчувала брак свободи, адже в лісі не було обмежень.
Людина успіху
11
П’яте – пошуки скарбів у бібліороботи. Мій проект був створений у запам’ятались експериментальні роботеці. Поглинала інформацію із книг й Київському інституті периферійного ти, які ми робили на заводі. Вам відомо, отримувала шалене задоволення. обладнання при заводі «Електронщо найперші плазмові панелі, дисплеї Шосте – поїздки. Оскільки ми маш». Його тема тісно перепліталася та сенсорна клавіатура були розробжили на Далекому Сході, частенько з комп’ютерними алгоритмами крелені в Києві на «Електронмаші»? Ми навідувалися на європейську териативного мислення людини. І саме проводили ергономічні дослідження: торію. Туди ми зазвичай летіли, а там мені дали скерування працювати людям давали усілякі завдання, а вони назад поверталися поїздом. 7 днів на в лабораторії ергономіки Київськоїх виконували. Ми реєстрували, як тиждень життя у потязі. Саме тому го науково-дослідницького інституту швидко вони втомлюються, та фіксузараз обожнюю відрядження, поїздки, периферійного обладнання. Перивали їхню продуктивність праці. переїзди, життя в готелях. Я людина ферійним обладнанням тоді називаЛюдмила БОГУШ: «Я була шляху. Мені доводилось летіти і 12, ли принтери, дисплеї. Це була моя товаром, який продавала і 13, і 14 годин, але найдовший шлях перша робота. Що мене в ній вразило? компанія, а чоловік – проздійснила до Австралії – добу. Творчість і рутина. В ті часи існував давцем, який продавав цей різограф, і всі можливі документи ми Скажіть, а як вибирали майтовар» випускали у вигляді великих листів. І бутню професію? Яку освіту отриці листи треба було рвати. Наприкінці мали? місяця наш відділ займався рванням – Я хотіла вступити на факультет Людмило, скажіть, будь ласка, сторінок, щоб усе це зшити для звітів. кібернетики, відділення структурнояк Ви почали займатися власним Я запам’ятала гідравлічний прес, прикладної лінгвістики. Але найцібізнесом? Що стало поштовхом до який стояв на першому поверсі цієї кавіше, що не мала жодного уявлення, цього? Хто допомагав на початках? будівлі, там знаходилась наша лаборащо це таке, а от назва сподобалася. – Історія моєї компанії – «Студії торія. Він постійно бухав, і всі ходиДля вступу мені треба було серйозно управління часом «BogushTime», ли у стані вібрації. Окрім підготувати математику. І увесь рік я розпочалася в іншій компанії – того, мені саме цим займалась – їздила до репе«Informanager». Це був мій сімейний титорів. Мені треба було добиратись з бізнес. Із чоловіком ми домовилися: маленького міста до Києва. І я взимя – зірка, він – продюсер. Я була ку, незважаючи ні на морози, ні на товаром, який продавала компанія, а сніги та інші сюрпризи погоди, тричі чоловік – продавцем, який продавав на тиждень після школи їздила до цей товар. Спершу ми все робили самі: столиці. Коли я закінчила школу, на і тренінги, і матеріали, і самі їх друкумене чекала погана звістка – набір на вали. структурну лінгвістику був закритий, А що було згодом? Як просуа всього там могло вступити максимум валися справи? 15 абітурієнтів. Тож довелося прийма– Поступово до нас почали прихоти оперативне рішення, куди дити клієнти, моя ціна, як трея можу вступити, щоб здатна нера, зросла, а в нашій команді була вивчити профільний предз’явилися ще 2 тренери. І зреКОРОТКЕ ДОСЬЄ мет за місяць. І такою спеціаліштою компанія почала базуДата та місце народження: 12 квітня, у ватися на трьох тренерах: 75% зацією виявилася психологія. День космонавтики, на Далекому Сході. Я мала вивчити біологію, що доходу приносила я, а 25% – ще Сімейний стан: незаміжня. успішно зробила, але «вискочидва тренери компанії. Наша Освіта: вища, філософський факультет, компанія ввійшла до трійки ла» саме на математиці. Адже інші абітурієнти математику не найкращих компаній України, а психологія. вчили так серйозно. Кар’єра: від молодшого наукового співробіт- я – до трійки кращих тренерів. Людмило, якою була ника в науково-дослідному інституті до інже- До речі один із маркетологів Ваша перша робота? Як і де нера, керівника міської служби профтехосвіти сам провів дослідження, намарозпочинали свою кар’єру? м. Києва, науковий працівник в Інституті пси- гаючись знайти тренера, який, – Коли я навчалась в уніна думку людей, здійснив найхології, викладач психології в Київському медичверситеті, то не дуже цікавилася більші зміни в їх житті. 90% з ному університеті, приватний консультант, них сказали, що це я. навчанням, доки у нас не з’явився тренер у тренінговій компанії, тренер у власноновий викладач – практик. Усі Людмило, а звідки му бізнесі, тренер-власник. інші до нього були теоретикабере свій початок компанія Відпочинок: духовні практики, гольф, подо- «BogushTime»? ми. Він був моїм дипломним рожі. керівником. Наша група стала – Компанія працювала продля нового викладача першим Улюблений автор: якщо художня книга – то тягом 11 років, а в 2009-му році, випуском. Він розумів важколи ми з чоловіком розійшлиАкунін, Лук’яненко, Панов. Я люблю фентезі. ливість наших успіхів. Коли ми ся, сімейний бізнес закінчивУлюблена музика: Майкл Джексон. писали дипломні роботи, він нас ся. Ми не змогли працювати Улюблена марка авто: «BMW». усіх скерував на дипломну пракУлюблена цитата: моя власна: «Немає разом. Кожен залишився з тим, тику до своїх колег, які працющо мав: я – зі своїм іменем, яке людей, які не роблять помилок, але тільки ідіоти вали в науково-дослідницьких називається Людмила Богуш, їх повторюють». Конфуцій: «Оберіть справу до а він – з компанією, яка назиінститутах і займалися проекдуші, і Вам ніколи не доведеться працювати». тами. Ми отримали можливість вається «Informanager». працювати і писати дипломні Я почала будувати на своєму
Власний Бізнес № 12 (48) 2010 р
людина успіху
12 імені компанію. Працюю самостійним власником більше року. Нарешті мені вдалось реалізувати проекти, які мій чоловік заперечував у сімейному бізнесі. Я тоді з цим погоджувалась, адже була домовленість, куди ми йдемо, але зараз створюю ті проекти, які я сама вважаю за потрібне. Який урок винесли з власного бізнесу? – Одна з дуже важливих речей, які я реалізую, – це стандарти надання. У мене завжди були дуже високі вимоги до стандартів: як все організовано, як подається, як повинно виглядати. Я навчалася у школі власників бізнесу і закрила той пробіл, який у мене був в управлінні бізнесом. Коли я зіштовхнулася з управлінням, виникло багато труднощів і непорозумінь, але за 8 місяців я навчилася бути управлінцем. Важко було позиціонувати на ринку «BogushTime», а не «Informanager»? – У 2009 році клієнти казали: «А що таке «BogushTime»? Ми не знаємо». Клієнти знали Людмилу Богуш, але не знали «BogushTime». Нині про нас знають. Це те, чого ми досягнули за рік. Ми реально стали гравцем на ринку. Наc вже перестали плутати з «Informanager». Нам дзвонять конкретно як «BogushTime». Ми не втратили оборотів, ми, навпаки, їх збільшили. Людмила БОГУШ: «Більшість моїх працівників мріють стати тренерами» Людмило, як Ви ставитеся до персоналу? Які вимоги висуваєте? – Я не виконую функцій виконавчого директора, а функції власника, саме тому маю час з’ясовувати ситуації. Коли я працюю з колективом, прослідковую особистісне покращення, а для цього застосовую коучинг. У мене налагоджена система статистик. Я хочу від своїх працівників, щоб вони були продуктивними і відповідали стандартам. А як мотивуєте працю персоналу? – Мої працівники мотивуються тими досягненнями, які ми для себе визначили, іміджем компанії, відгуками клієнтів, стилем, який ми виробили, і життям, яке у нас є. Ми час від часу проводимо спільні корпоративні заходи. Більшість моїх працівників мріють стати тренерами. Хоча це не входило в мої плани. Адже коли я беру на посаду
маркетолога, то тренера в ньому не шукаю. Утім, якщо людина хоче поєднувати дві посади, я зовсім не проти. Тому прийняла рішення – зважаючи на бажання, створити систему вирощування тренера в компанії. Скоро ми її запускаємо. І кожний працівник нашої компанії зможе спробувати себе у тренерській роботі, адже чітко знатиме, які кроки для цього йому потрібно зробити. Також я працівників стимулюю платнею. У нас визначена відсоткова система для кожного працівника. Цей відсоток коливається залежно від посади. Гроші персонал отримує щотижня, залежно від того, скільки коштів надійшло в компанію. Завдяки цьому працівники бачать результати діяльності компанії, і у них є можливість вплинути на результат. Людмила БОГУШ: «Ми – молодці, адже робимо речі, які, крім нас, ніхто не робить» Людмило, чи займаєтеся ще якоюсь діяльністю, окрім тренінгів? – Займаюся меценатством в індустрії моди, тому що моєю місією життя є поширення естетики у планетарних масштабах. Також займаюся піаром, коли беру участь у різних благодійних проектах. Моя компанія теж займається впровадженням суспільно важливого проекту «Amplifier» – посилювач життя. Ми його розробили для російськомовних мешканців нашої планети. І кожна людина може записатися у цей проект цілком безкоштовно та протягом 3 місяців отримувати індивідуальне тренування для досягнення своїх цілей і покращення свого життя. Я вважаю, що ми молодці, крім нас, ніхто таких речей не робить. Роблять розсилки порад, а ми пропонуємо безкоштовний онлайн-тренінг.
Людмила БОГУШ: «Я займатимуся тим, чим хочу, і там, де мене чекають» Як Ви ставитеся до ризиків у бізнесі? Чи любите ризикувати? – Я про ризик у бізнесі не думала, але ризикувати не люблю. Я готова долати труднощі заради досягнення цілей і робити неприйнятні речі. Людмило, чи здатні Ви на все заради бізнесу? Чого не можете дозволити собі у бізнесі? Що для Вас є неприпустимим? – Ні, звісно, на вбивство, крадіжки і злочини я не здатна, це не моя життєва цінність. У бізнесі можу собі дозво-
Власний Бізнес № 12 (48) 2010 р
лити скопіювати чиюсь вдалу ідею чи відмовити клієнтам або ж настояти, щоб було по-моєму. Наприклад, мені дзвонили і пропонували взяти участь у тендері на проведення тренінгу. Ця компанія зустрічається з різними тренерами, і вони попросили мене зустрітись з ними на їхній території. Я сказала, що не поїду, бо вони не є моїми клієнтами і у нас немає домовленості про купівлю мене як тренера. Переконана, що витрачати час на людей, які мене не купили, немає жодного сенсу. Мій час дорогий і я працюю з тими, хто мене хоче, а не з тими, хто думає, хоче він мене чи ні. Поки я буду займатися тими, хто думає, то втрачу своїх постійних клієнтів. І це не означає, що я не їжджу взагалі, просто обираю залежно від пропозиції. Наприклад, я літала у Дніпропетровськ на зустріч з підприємцями. Це була одна година виступу, а на добирання я витратила чимало часу. Там мене хотіли чути і чекали 70 осіб, і я приїхала до них. А тут вони навіть не можуть до мене приїхати на зустріч. Людмило, за якими принципами намагаєтеся побудувати власне життя? – Перший: естетика – це порядок і «збоку бантик». Другий: робити те, що подобається. Третій: бути відповідальною за тих, кого приручила. Четвертий: принцип добровільності – працюю з тими, хто мене хоче. П’ятий: дотримання стандартів. Шостий: хочу, аби все було по-моєму. Сьомий: розвиток. Людмило, Ви щаслива людина? – Так. А чи можете пригадати випадок, коли Вам просто-таки пощастило? – Я щаслива людина, бо мені багато фортунить, таланить на людей. Наприклад, коли літала в Дніпропетровськ, було необхідно повертатися машиною: через несподіваний туман літак з аеропорту не випускали. І коли ми почали обдзвонювати людей, аби найняти таксі, то мінімальна ціна, за яку погоджувалися довезти до Києва, становила 2500 гривень, а максимальна – 5700. Причому марки авто пропонували не з кращих. Але раптом з’явилася людина, яка погодилась мене везти за 1000 гривень на «Honda CRV». Потім я в дорозі з водієм спілкувалася, і виявилося, що він – релігійна людина, хороший сім’янин, дуже турботливий і чуйний. Я ці 6 годин їхала з повним відчуттям безпеки, тому що бачила людину, яка
людина успіху контролює ситуацію, чітко розуміється на керуванні машиною і до того ж культурну людину, з якою було цікаво спілкуватися. Таких випадків у мене багато і в бізнесі, і в житті, коли все само якось складається. Це навіть не назовеш щастям, – це потоки енергії, які ти спрямовуєш, коли чогось чітко прагнеш, і все складається. Були випадки, коли мені не щастило, але це були мої недостатні наміри щось отримати. Час на відпочинок знаходите? – Так. Я займаюся духовними практиками та фізкультурою. І якщо говорити про мій відпочинок у класичному розумінні (нічого не робити), то його у мене немає, хіба що сон. На Новий рік я поїду на три тижні займатися вдосконаленням духовного життя (просвітленням), уже дочекатись несила. Людмила БОГУШ: «Успішний сім’янин – це одна література, успішний бізнесмен – інша» Які, по-Вашому, книги освіченій людині варто обов’язково прочитати? – Я спілкувалася з однією зі своїх випускниць, яка є депутатом Верховної Ради, і яка нещодавно народила другу дитину. Вона розповіла мені, що може написати книжку про тайм-менеджмент для мам. Чому? Бо зрозуміла, що їй серйозно треба розставляти пріоритети. Якщо обирати кар’єру, треба забути про художню літературу, бо література буде винятково професійна. Якщо
13 прагнеш розвитку, немає часу витрачати 5 годин на приготування їжі. Тож які книги має читати освічена людина? У якій галузі вона хоче бути освіченою? За 10 000 років цивілізації важко вигадати щось нове, у тому числі в технологіях як людських, філософських. Нині коли читаю книги, можу з певністю сказати, звідки ця технологія переписана чи де про цю ідею я читала раніше. Вона просто подана іншими словами, але суть та ж сама. Тому освічена людина повинна читати ті книги, які допоможуть їй досягти успіху в її прагненнях. Успішний сім’янин – це одна література, успішний бізнесмен – інша. Також я б рекомендувала звертатися ближче до першоджерела. До прикладу, я все частіше думаю про те, чи не почитати мені Веди. У мене була кумедна ситуація, коли мені подарували книжку російського аюрведичного лікаря Торсунова «Закони щасливого життя». Коли я читала його думки, мені здавалося, що він перед написанням книжки сидів у мене на тренінгу з управління часом. Він не був присутній на моїх тренінгах з управління часом, але у книзі написано те, що я кажу слухачам. Що це означає? Є істини, які всюди однакові, у будь-якій точці земної кулі. І що таке книги сьогодні?
Це перекази цих істин різними мовами. Саме тому найкоротший шлях пізнати істину – це першоджерела. Книжки яких авторів Ви би порадили тим, хто тільки планує розпочати власну справу? – Я би рекомендувала не книги читати, а вивчати моделі управління, яких є чимало. Модель, яку я використовую, – це Модель Адміністративного НОУ-ХАУ (МАНХ) . Вона побудована на процесі виробництва. А процес виробництва передбачає такі етапи: ідея – відбір кадрів – продаж ідеї кадрами – отримання грошей – виробництво продукту – корекція якості – PR. Наприклад, я вигадала робити зелені серветки. Передусім знаходжу людей, які знають, як їх робити і продавати. Потім ідею серветок продаємо клієнтові. Клієнт каже, що подобається, Ви берете гроші та з них виробляєте серветки. Коли я виробила серветки, я повинна їх оцінити за якістю і доставити клієнтові. І коли я забезпечила клієнтові ту якість, яку він хотів, потрібно всім розповісти, які ми робимо оригінальні серветки. У мене буде багато клієнтів, це дасть мені можливість виробляти не лише зелені, а й білі. І тоді у мене з’явилась ідея виготовляти ще білі серветки, я набираю людей, які виробляють і продають білі серветки. Ваш секрет успіху. – Придумати ідею і втілювати її, вірячи в неї та захоплюючи нею інших. Підготувала Наталія РИБАЧОК
Власний Бізнес № 12 (48) 2010 р