Василь СТАРУН
Кора нації
*** плече вівтаря проти літніх очей та гріхів. на відстані листя кружляє потоками пнів. рясні причитання – як – зводять з вечірні корів – священна худоба над маревом соків і днів… в’язкі племена десь за ширмою точиться кров – по ринві ніщо відпливає стара окуга. на білому небі обрубане колесо крон – оспіваний тар під крилом венеційський шуга′. овечі сліди – де іскристі поля і копил. глибокі вітри проникають під лати тремкі. старі копачі на плечах вівтаря – дивосил. о темній порі він втрачати й кохати навчить.
-2-
*** вишне з Переяслава – чи альтанку зашклено сміхом на сімох видно – чорно ряжена валка кліч з калічем вечоровим коливом перелюд-стигмат вишне з Переяслава очі слова – за′ словом а вогню – нема… води чорно – з попелу – кладкою-закладкою де – прання і дим. знято і захоплено – взято і захоплено в сіризні орди… вишне з Переяслава – чи в альтанку заслано снігом для сімох… не до Альти мовиться – хай тобі здоровиться – як і хоче Бог.
-3-
*** поспіх картоплі на березі моря – нужда. нижні світи умлівають на хмарі легкого каміння. ну′жа над свічкою димом тісним осіда – тільки проходиш вузьким мовчазним поколінням. коло побілене – тричі траву обійди. пізня лічба за крилом сторопілого птаха. не сотворить би пером голосної біди у водяній галереї небіжчиків Крома та Баха… хліб на версадлі – тісне кружеляння світів – тільки намітка на груди впаде сухозлота. грізне мовчання небесних вертких животів чи перекине тебе через наші зірчасті болота?
-4-
*** у наступному році не буде холодного листя. і постійна вода не збіжить до печер золотих. чому в тому клинописі птах по тобі голоситься і вода попід Летою в прірву безоку тече… голодранці не з тих – що прядуть з павуками світлиці – цілувального титла відбуде помітна межа. мідний берег впаде під крилом ворухкої синиці – мідний берег сповзе в паралелі печер і вужа… ці могили жахкі – і мечетні – і мічені полем. у наступному році рівнини до вікон зійдуть. і вчорашнє весілля – і зовні пташа сивочоле. їхні ноги і душі в стовпах мальовничих гудуть.
-5-
*** у мареві світу – важке коливання листка. святий падолист – черваки розгинаються знову. і хмари хисткі – й коронований лис утіка – і сніг викликає тебе на коротку розмову… розбиті шляхи – змочарнілого обрію знак. хитнувся той хрест на плечах непогожого ранку. тільки бог у тобі – не тебе – остовпілого зна – перед словом твоїм зачиняє немилу фіранку. розпрягайся – іди. і змарнілого звіту стезя по траві – золотим – рукописним та скорим. мед вчорашнього дня потьмяніє на гострій брові – і не стане камінням старим голосної покори.
-6-
*** оскаженіє віск – і зійдуть кістяки – вишневі позументи в тому тілі. мої сади – гріхи неполетілі. бряжчить коса останньої руки… гукають в травах пні та остяки. тікають і тополі – і квічала… ось кафедральний сором. ось – який. свіча згиналась і в росі ячала. запалені – по кому? – рівчаки – і Бабин яр – і дідух – і узвози. наш превеликий рід оставив Кий – пересадив на чорні паровози – на протяги – на болота – з печер і ранні й пізні мріють неофіти. а бузинова кров поля пече. як дочитають – будуть гомоніти.
-7-
*** стяги Пулібія і ренесансу рядки – вражені буки в старій буколічній весні. з раннього сенсу засніжені снами садки – відрізана вісь – закушпелений в шафі зеніт… за нами страждання – оркестр симфонічний сидить – сторінка шелехає – та метроном відбува. в ганчірці – з підпілля – Пилата мітичні суди. засвідчуйся – боле – коли ще махне булава? На збитім майдані мільйонами ніг і речей – загального вечора зошит – а ще візерунок нічий… і тілом – вода. і очима – без плоті – вода. останнього ірода на перехрестях омий… омана: з мантачки злітає холодне пташа. по дикому полю дичавіє осені пруг. посиплеться попіл – зі сцени змигне антраша. і буде тобі – тільки – ворог товариш і друг.
-8-
*** на очах клемансо ще відбитки парнасів і вод. в гори Пінду – піду за променем. просувається дощ і холоне земля несвобод. тіло заходу дуже зморожене. і захмарене золото – викопне – видлубне. від чугайстра дуліба ще буде молодо. з дуже видних улусів вогонь колупне біла кістка з серпом і молотом. в копальнях – в загублених нішах і нашій порі по линвах печер чорний протяг давно не згаса. печерище з кембрійських столів – тебе вибрав пер – гюнтер фагіас. і – рухкі небеса.
-9-
*** порожні гнізда дихають. шляхи – урізномай – урізнобіч – урозтік. зустрічних хмар розгадані шлики – не уродзоні – але – також гості. стихар мовчить – колядка опада – з пожарища чужі спурхнули кості. лопата – знак останнього труда – чи праці? – сірі часом? – чи безхвості? ті споглядаї – ті змарнілі дні – коли – сміялись тупо маркітани. і – прикладалось око до рідні – морокували над вогнем титани… а світ горів. місцями вигоряв. трава і сажа – і стерня – і лови. а там – де – вихор в голосі застряв – вже не було ні пошесті – ні крови. ще день зникав – ще никав блідий сніг – снага – і та – урізномай – урозтіч… земля мала до висміяних ніг лягла і спить. і – диха на сорочці.
- 10 -
*** за сибіром не сходять ні сонце, ні прах. несходимі червою рулади. лад первісний за крилами в серпні пера – без верховної ноші. і – ради. о – возрадуйся біль. ох – пройдіть племена з водопою – на брід – ніби – набрід. полум’яні слова і рясні імена над гербейськими ношами в Капрі. прикопний інструмент – скарб рясніє в сльозі – в оттоманках сибір та зоїли. дух повернеться в дуже хисткій окузі – щоб – не бачили друзі і стріли.
- 11 -
*** полярної ночі заскімлені душі – плоти. политі слова від хисткого вікна абеляра. обмовлені стріхи не вітер з голярні котив. не витер жало – що – пішло з книжки білого яра… алярấми скісні – і скорочені тижні гординь. ще пронидіє ріг золотий по державі. з багатого люду – з пороблених зречень і скринь – з деражень і білих печей гілочки дохожаві… вівторок сьогодні – запечений вересня день – посріблено тьмяний ясир і дерева. полярного птаха заскочена стежка веде. його – зупинити. а тінь невагому – не треба.
- 12 -
*** спадковість очей у не дуже легких яворах – де вранішній стяг прокотився по околу хати. від лику іконного тиха об’ява про страх – недільну пір’їну – нептаха – в собі колихати. не крайся ножами – що – з пізнього світла пішли – і втратили блиск – і забули про кров напосілу. і тішився вечір – і диму розтрачений шлик про душу згадав і заховану виказав силу… з помірної товщі снігів та сипких естакад – окаті стовпи замальовані вустом камінним. одсотані площі зелених – домашніх – цикад були океаном жалоб і поховищем мінним… спадковість речей – зачиняється слід золотий – тоді ж і троянок зотліли далекі плоти. весна історична з таким поцілунком кармінним.
- 13 -
*** катарсис – коли – Геркуланум ще спить – ще спис кам’яніє в повітрі. провітрена раса над світом щемить. ще мить – і не стане колібрі. зимових ворон перестиглі токи – толоки гойдаються в гривах. сипкі колоски і вагомі лотки вже глиняний голос не втрима… тримається віск на вустах накладних – ще дихає пліть почорніла. хлюпочеться люд – клопіт снів вихідних на витоках чар і чорнила. чотири світи залишають сади мережані днями – ісходом. посипаний щит голосами води розійдеться з Богом і родом.
- 14 -
*** колоски в споріднених тунелях – хліб ранковий і роздертий птах. хідники Іриди – на панелях сльози вітру в кинутих портах. Порти солод – діл снаги картатий. біла катаракта в небесах. зібрані гурти й слизькі карати і бісівські блиски в поясах. страчені слова – малі приходи. Дарданели сплющені нутром. неродючі голоси породи – спущені на голку світ і Кром. краще світло в пазухах гарячих – і крицеві вимости – і плаз. Мармурове море довго кряче. скраєчку порожнього стола.
- 15 -
*** сирого поля одгоріла друзка – тоді ж Сирця закопана межа. зимового потравища і бузька закиданий каміннями лежак вжахнувся рік – найперший від сирітства. до чинних стаєнь проситься вузда. вогонь холоне – і йому погріться не випаде з останнього суда. сипкі шляхи на шиї породілі – і поріділе листя жовтяве. дим згарища рибальської артілі колись низького берега сягне.
*** крила замітають сніг та вікна. чорний птах і чистий прилетів. річка безбережа каже – «іква» і рахує згарища мостів. слізно місяць залишає равлик – срібних віжок вистачить на всіх. окужаний – в золоті – кораблик з-під низьких виважується стріх… стріп – і далі. стріп – і вже безводдя – Азія наліво і пульсар. міг – але – не вийшло розколоться – з пульманівських виштовхатись свар…
- 16 -
*** крихкі світи – де – падолист горішній. живі човни чорніють в глибині. горно палає – манівці торішні ще бавляться тобою в Любліні – стороння лялько – покиван похилий – хлипкі сніги утримують сувій – адже з Сувалок валки – що – «на мило» везуть не тіло – а початок свій.
*** лічильник замкнено – над Парфеноном – сніг – в Софії стоголосе «одречися». на дерев’яному – й порожньому – коні ходити в світ – учися та учися… чи стяг майне – чи брязне калита. калина в лузі зібрана туманом. розписана оракулом плита – принесена скелетом і турманом. на магістральних водах – суєта: пливуть щаблі – та шаблі тонуть стрімко. топке вікно – та в ньому вже світа порожня і – завершена сторінка.
- 17 -
*** проміжок часу – між проклом чинуш. чи непомітна хода протікання. чи невилазна колонія душ в чорний потік – як – мовчок закорання рани і близи – і рінь в небесах. вже відсахнулись свічада і свічка. ніби збереться за горами страх. ніби – вже осінь безкрила як стрічка. стрічення в жнивних і голих степах. стріпані пролежні часу – кайдани. не переступиш – той – голос і прах в хвилях помірних свого іордану…
- 18 -
*** крихітне коло криптоніма – смерч. листя торішнє – промиті парсуни все піднімає – смакує Гомер. стоптані прочерком й черепом руни. риска на захід – сліпне той мир геть обважнілий – занедбаний – сірий. над Бабілоном ворушать томи – наміри знику й суворої міри… нині зима – як причинної сміх. пізніх рибин прошкування і змова. золото сірки – порепаний міх і каліграфія вітру зимова… стіл порожніє на боці примар – рима пекельного Марка спливає. за бузиною живе каламар – він полиновий і ниций буває. знічена пліть колом тайних печер – та й же на них почивають принади. ти зачекай – ще пригнічений черв – ще не доповз до верховної ради.
- 19 -
*** карнавальні вогні – то з’їдають тіла вечорові – чи рови пропливуть ворухнувши пірцями основ. теплі лігвища снів – ностальгійні вітри таборові. умирання дібров переходить на радісний спів… півстоліття мина – півгори піскової стікає – дрібно Каїн пряде з аплікацій жало ножове. хто вгадає тебе в чужинецько-безрідному краї – хто в твоєму писанні щоразу хисткий оживе?... житній слід кобзаря – базарові та пізні мочари. через дикі поля полетить Політема пристріт. все вертається в дим – всі півні по дорозі мовчали – катедральні пісні нагадали – що – вилетів рій.
- 20 -
*** все важчає списаний ліс на долоні – все довшають ночі та лис укладає сувій. ще дихає дід на чужому – чумацькім ослоні. на збитій дорозі стоїть корабель вістовий. ще вій не лякав – теплі вії сягнули порога. рогата пора поривалась на захід морів. зігнули рамена не з волі останнього бога – останнього ідола вирізьбив з болю і дрів… дроти – за дротами. під землю пішли заметілі. замештані шерехом стислої долі старці. збігає вода і мурашки гуляють по тілі. і – пращура промінь в порожній поважчав руці.
- 21 -
*** при коліні Страдіварі волосний не писар спить. страдник-лірник на базарі хоче їсти – а ще – пить. хоче з’їсти круж і на′вкруж – розливається печаль. на великдень білу арку – як – змію змахне з плеча дощ і небіж голодранця – потяг стільки їх розвіз… жовтий виріз померанця – сіра пташка плаче скрізь. розливає при коліні одчайдушний льодостав. золотих і чорних ліній місяць взяв і мовчки дав арештантські зони сміху – страх не вийти одному… підклади гніздо під стріху… підкладеш – але кому?..
- 22 -
*** в солоному тілі печер і порад – принад солотвинських вивершують вежу. чернеча хода під зляганням пера – папір порцеляновий скрибно мережу. журіться ходи – умлівайте вогні – вгинайтеся диханням давньої страти. на тім перевалі та вирине гніт і вийме з очей перепиляні грати… не грайте на струнних – не дміть у дуду: дух нації впав з кам’яного охвістя. маленьку весну і траву молоду знайди у великому й бідному місті.
- 23 -
*** ще невідомо – як? – ти птаха обійняв і чи дорога спалася чи пнулась – і слава сном-дощами обминулась. холодний світе – в тебе пізнє щ о с ь… скрипить перо – зійшов годинникар – ріка невміла хилиться до лісу – робітником всевишнього замісу не ти пішов – а втрачений Ікар. відомо все на мапі крейдяній – їдоме все лягло кошлатим прахом – окрасою невеличальних днів був зшиток мрій під урочистим дахом… ще – виткані поля. ще – пні сліпі. щоразу – опромінена полова. спинаються солодкі – аж тупі. їм – не до тебе хочеться – до Слова.
- 24 -
*** колишній лір пригас – і далі спить. скрик палітурки – сніг ще на майдані. присвята на іржі – це: «Мойра – Дані». а поза тим – помічені стовпи – все тим же людом – мовчазним – глухим. голодний звір до книжки забрідає. ні кушпелинки – ти впадаєш в Крим. за рідним бродом – рід. а ще – хода є…
- 25 -
*** фліпере стаєнь – стихар полохкий вирина – смуга надій за хвостом жаропташим сія. повна криниця тебе та чужого вина – сповнене радістю – світиться з прірви ім’я… той же Осія – такі осоружні плоти. віща свіча від Луки простягає перо. образ на стайні крейдяній – такий золотий – перебирається у непомічений порт. віно аорти в країні і струсів і змін. манна небесна на заході світу лежить. скитського возу затрушена шерехом тінь – стелеться жито – і завтра збираються жить: річка за деревом – птах на пласкому вікні – брат – що на брата – зола і снага навсібіч. яблуні квіт і плямисті щури на коні – сходами вод – де самі по собі. і – в собі.
- 26 -
*** собор переповненим вітром а ще вітражем. зажмурені шати – і вишитий хрестиком світ. опитані віти потрійним пішли тиражем. космічна гуральня – заховано водами міт. доходиш мури – мурий віл на щитах і в костях – нестягнений віск по змокрілих веселках гори′. бовван розмальований та голобельник остяк стинають дерева і пнуться німі на хори. тих римських імперій – імперія на всякий копил. гуркоче калігула – а не вогняний перун. коли все умовкне – усохне каналами пил: прилине собор і дістанеться слово перу *** Леоніду Стрельнику все обіцяють дощі й смакоту. все нас обходять дари приносящі. смальта небес – маркітан на посту. стулений місяць і влежаний ящір. щира розмова – ходи в нікуди. дуже печально брести під тинами. дзвін монотонний що ж так холодить. тінь і душа ще тиняються з нами… ми – на вершині – де – пам’ятний знак. врізано сотні імен скам’янілих. Бог й серед нощі ті крихти впізна – і розрізнить обережно умілих…
- 27 -
*** в повітовому місті – небесна роса. та зима ще програлася люто. набосоніж в омріяних землях корсар славить долю – засипану плютом. відійшли острови і – здалися човни – і жінки не спалили і тріски. чи байдужі й сліпі – чи не знали вони – як – вертаються сонячні диски… трішки полем пройти – трохи знати межу. і до третього моря – підходи. на жертовний папір – і жертовну маржу плинуть підняті голосом води.
- 28 -
*** хронос хрипкий в залі рівних імен – «амен» – то кличе заплутана свастя. з глиняних і непохитних рамен – ніби – солом’яне в золоті щастя. гне тятиву вітер вибраних вод – одговорила пташина подоба. випране поле – де – сірий народ. де за подзвінням кушпелить худоба… пізня доба укриває вогні. свічка – і та непотребна цій долі. згоєні рани в церковнім вині – пуд нерозсипаний білої солі… хроніки тиснуть сліди черепах – тріснутий череп пронизаний долом. янгол зліта через гори і прах – за монастир під метровим подолом
*** в захід тягнеться душа і камінець – вінку сторопілий і проклятий. кара сухозлота – та й мине – тільки б ківшик з ночі не пролляти. святість рисувальника в ярах – кримінальне літепло на мухи. соромітний вияв маляра виринає з пожовтілих луків… вік луки змирився сторчовий в захланому закутку печалі. торопкі човни і солод вій – тільки ви і хвилі на причалі.
- 29 -
*** неплач верби проти дня – де – той сміх. міх ворохоб – море в пізнім пеналі. і тоєта – коли сім – коли спіх. ось тобі й вогник у спиляній палі. голови й струни і труб водограй. нерайоновані пізні печалі. хочеш… але – камінці не збирай – не витрачайся принизливо в чвалі… віск – на вуста. аж ніяково спів. руки малюють уявану пташку. сім короваїв під берегом вів – там по траві вуж відлунює шашку… кунсткамеристи – за вікнами мох. інша земля – плач на радість камінню. незвід верби нахилився і всох – як – поклонився чужому корінню.
- 30 -
*** Петрові Коробчуку утриманці горішнього пришестя – вас обсідають бджоли суєти. хай вітер окаянний пронесеться – шлях з перевозу – в крейді – скороти. весна сіром – таємно палять сірку. який сірко чигає чи гендляр? зніми і не утримуй гілку-мірку у генетичний викинувши яр… стезя ярил крилата і свідома. всі вдома вже – ще й попіл не схолов. яка ж солома біла та їдома – коли вітряк твої слова змолов.
*** ось плінфа скотиться і сніг її накриє. яремні крила – чи дроти – чи нут. вирійний стриж – іконостас – над стриєм. старий гончак – не дай мені заснуть на перевалі бо внизу вже – вулій – меди і край впольований як скрик… сніги не йдуть – сповзаються кошулі. і – не стирається в святому колі лик. листи не йдуть – сенсорика й сновида. та в місті заморочених майстрів журавлик розмальований ще диба. і рай – і згубу не дістав а – стрів…
- 31 -
*** в негоду гуляєш по дикому полю тирад – сліди шкарубкі не голубкою волі і плачу. ще в квітах оцих – і тернових – не зовсім той вітер тиран. навіщо слова опівденні над водами трачу… за трак лем – сума і позиції змінної віск – вітчима прихисток і Вахка подоба всю ніч. змикаєшся з колом землі непроглядної вісь – тонких і сполоханих свіч зривається дощ за колишнім плечем коломий – омитих крамол – тільки вчора – прийшла течія. на срібному полі по чорному голосу кий – і пісні камінчики. отже – вона нічия. ще зляже вогонь і солодкого диму стоніг. ще стихне черва у нетлінних паперах золи. принадні слова – їх зрівняє і викаже сніг – проперції світла взяли і борги роздали.
- 32 -
*** остання надія – в Європу колеса з гори. на чорній валізі чорніший за бриль воропай. з весни і до осені так не діждати дари – вороже намисто – яким ще не куплено край – і кара – і сніг перевитий чолом звіздаря – до ярмарку нарід народжений заднім числом. віз Дарія котить тебе за останні моря – і німфа одним поганя і вітає веслом.
*** розписана сокирою межа – з-поміж отар і шолудивих коней змережаний снігами Мінотавр – не достягтись коріннями Хароне… небесна рінь – камінчики виткі. тікає сон на урвища далекі. десь вищий світ колонії терпкі спускає в невідь – до глухої деки. рясний декор – де корба водить хор – горизонтальний черв повча покори: у сторожкий тюремний коридор не поспішай – хай ніч окреслять шпори.
- 33 -
*** карнавалії. з решета п’ється – та мається віск. з ворухких процедур – ледь вакхічна примара. в кожнім дереві місяць знаходить меніск – і знаходиться Ноєва пара. пара-шут – а не третій – у сина – вітця. звідки ця провінційна покора. закаблучена постать спадає з творця – з посивілого – давнього – Бора… арабески. в піснях уживається плач – уривається нить спохмеліла. остаточний – вужами ув’язаний план без холодного моря і тіла. тільки шовк порожнин по жнивах услиза. по сльозах – черепи череп’яні. охолоне в крисанях карпатських лоза і – пірець в голубому сап’яні…
- 34 -
*** в плащаницях – худі вечори без крижин. тільки ранніх качат шумолови. цей ось місяць давно і себе пережив – і світлини чужої розмови… ковалів золотих відбулись голоси – довга осінь без краю і кризи. в монотонному полі легкої лози – просторіки і випрані ризи. світлий дім без картин тільки храмом і був – і буванням твоїм пам’ятався. в самоту кличе птах мовчазний марабу – слід від нього ще м’ятою слався.
- 35 -
*** зелені дахи овертаймів і сліз проти дня. про зім’ятий травень відгукує з ближніх печер. безхмарність чужу веселкової стрічки вогонь проганя і гріє надію в процесі таємних вечерь… вітри причілкові – змагання словесного тля засліплює зір – щойно втрачений храм огорта. І прісно і пам’ятно ходить без нитки теля – на агорі солі його немузична гортань сувій промовчить – кості вляжуться тісно навкруж. сторонні човни по воді – і без неї – старі. схід сонця і місяця зляже в порожню кору – і в темному стійлі народяться знов звіздарі.
- 36 -
*** кіно в болотах журавлину полює і смак. над маком крихким випадає стезя попідруч. і – стомлений дощ – і голісінький в срібному мак – і припнутий човен ніяк не відійде від круч. крута голизна – мурашва астролябій жалка – над калкою хмари мальовані в ті вечори. біблійна межа не така вже – крізь погляд – легка з овечим мовчанням з крейдяної зовні гори. круті балачки набалакують місяць з-під вій – аж віяло джонок вплітається в твій каламар. на килимі прихистку пізній – з росою – сувій. і коло відсотків – польованих світ поламав.
- 37 -
*** гриби приміської природної зони – зона і прискіпливий мох. пописані крейдою бідні вазони оливи наповнять і лох… Лох-нессі дива – як – свіча в птеродактиль – як – сон навісний по дощу. шепчи – і втрачай амфібрахій і дактиль – і схлипуй до печі та щук… шукання вітрів по пустелі юдолі – де – люд – одомашнена тінь. в широких содомах і дикому полі себе – учорашнього – стрінь.
- 38 -
*** помічені сни фарисеїв кілком – колишні жнива без роси та ширяння – за давнім за небом колиханка й Кром і ширма його вірноти та вмирання. по скибочці пекла – по мед і нутро полатані святом усипища збиті. в розіп’яту ніч поспішає апостол Петро – серпанками й водами пророкування – ті – зшиті… тікає поспівана гілка молитви за гран – на сітях сльоза не виказує лови та слід. остання вода і найближча до раю гора. найтонший – найважчий – найкращий – і скований лід
- 39 -
Лі Бо слова про анімальні голоси – сивіє стріха – стрічка красночола. глосалії примерлої роси рясніють на сторінці Лімалосола. солярні привиди – ні пари з вуст тоді. то – ділення і множення іржаве. по кам’яній і стриманій воді лице вогню не скотиться ружаве. загірклий важель – жаль пташиний скін – і навскіс рінь турбує чорні згади. з повалених та знищених колін – з китайської стіни а ще – загати… ти слово мовив – і тебе вже ма’ – вже черв – в тобі – ворушиться кістлявий. як оживає вижалена мра. як тля спиває побережжя слави.
- 40 -
*** ранні корогви – закладка в коран. краще постриги здаються осінні. вітер часів – як тебе? – невмиран… свічкою стане в остудлому сіні… Сена спливе за кордони нужди – нужа повисне на вранішніх зорях. вигорти сліз – море прийде. не жди: ці небеса у надійних коморях. янгол не вирне – анциболт не вщух. поза кривавим за Місяцем стужа. в синіх мережках заблукне міщух – і не зустріне в душі своїй мужа.
*** холодна гейша – втрата каміка – дзеленька дзвін і потім сипле хуга. за Хубілаєм камінь замика – вже не зустрівши ворога і друга. друкарня спить – мишей летючих шал – лаштунки скен в параболічних кронах. іскристий сніг від нашого коша не трісочки сколисує – а грона… долина Рони – з-під землі ріжок – низьке та нерозбірливе гучання тоді – і зараз – митний моріжок. і губ (не видно) на тверджах мовчання…
- 41 -
*** ради крихти – ради Крішни шинка випала і квас. хто в сім світі – тільки – грішний – тільки – голий ловелас. віск солярний близько ночі – на очах панбархатить. скалка – ще – сльозу заскочить – барку треба так котить: мовчки – мовчки – дух пошибу. шибка вранішня – дзвінка… в різнотрав’ї бачиш дибу – день з’являється з вінка. бачиш – диба пізній бусол – не кульгавий – не слабкий. десь за Бугом і за Бусом золоті пливуть бики: апіс – аспен – хатха – хутко. корелянт і черв хиткий. ради страти – ради хутра в молоці хитнеться Кий
*** тріщина в павучому гаремі – грім і темінь – так згоряє світ. є птахи – є кістяки окремі – що – дають задуматись сові. свято листу – зелендільна глиця – так босоніж сяйво виднокруж. інтегральне вічко – тануть лиця. розвидняло звірам на кору. крутіж і полон – і лапідарність знічених на броді колісниць. зліплені страховиська на Марні – на колінах зляканих синиць. - 42 -
*** промиті часи часто крилами сніг проганя – нагірні слова осипаються рінями й почтом. по чистому полю весельцем гребе каченя і шати осінні на променях зринули – отче. читається віск і заліплені нори – ніщо. ні вічне ширяння з хмарких кореляцій і змаг. перо соловецьке ліхтариком вітру знайшов за смутком дерев – де ходила самотня зима. *** в пранебесах ніжний кантор – чернець. янгола білі гомілки звисають. в яслах і купелі – срібний чебрець. по голосах упізнають Ісайю. Ісса й Кьороку – Басьо – і Бусон. світ побивається в цих роковинах. вітер велебний – а був іще сон і на вервечках зникала провина зникла роса – сатанинська стопа – стадія – лад – верстова побігаща. водами білими гріх засипа – «пробі» в пробірках і засклених хащах вщухне творіння галактик – «де-фриз» – з рима фризьєрня – вуста хризантеми всохне і вирне легкий афоризм харизматичного дому і теми
- 43 -
*** мороз не прийде… дзвін наснився – вітер в порожній шклянці вигріває лист. птах осені дзьобатий ще мостився. мости лягли на землю від баліст. близька вода очима нетривкими на п’ять парсек подаленіла знов. трипілля в нетрях – в кошику з калини – притягнуте до вранішніх розмов. виткого леза світла потороча – на чари натикається лоза. ще біла-біла вітерна сорочка і білий світ в – чорнілий слід луза – від остракізму – Вишня захалявний не виникає – а – чекає прі. мороз – як – подих. більше ніж уявний – господарює ще в календарі.
- 44 -
*** народ чи нарід. нарва а чи нерв – чи рвані рани в закапелках люду. капели міт і лютеранський черв закопані в городі пана Юди. писаніє від юди – де ти є? заховане – і втрачене – і збуте. ніхто ключів нірвани не дає. метелик бузиновий часом круте. останній крутіж – ті ж мерці в рядах – ті ж вирази на лицях – парастаси… червона цівка і земля руда на візерунках знищеної раси.
- 45 -
*** у шпарках кримінальних поцілунків зів’є гніздо і виляже трава. поцінував грабарень – бідних клунків не зійде з місця – як – старий трамвай. дзвінок тоненький на вервечці тенька. нерідна мати… ти – така маленька. сміх лепрозорію. там – шкло – піщаний жур. журіться разом – виткані на сріблі шар палімпсесту і пташата стріплі рівненько ляжуть в Місяця межу. дзвінок тоненький на грудях опенька. моя вітчизно… ти – така маленька. а я – до шпарки голосу заб’юсь – мене як знайде ні змія – ні ненька – і не запише срібноокий Бус.
- 46 -
*** картатий звір – на ланцюжку – прошкує зло у вир. господній грім прозорий – аж осінній… за липами – шляхи в хрещений мир. крицеві жала в кошику та сіні. молися – не шкодуючи колін. клин пошибає клин у списаних тирадах. на блідому хресті спить каолін. схід сходиться на водах – ти і рада. ростральна креш – ні зиску ні майна. репатріянтів реєстрові очі. сніг майорату до Айгі. майдан. набряклі камінці – як віск – пророчі. причілка теплий і невидний бік. обікрані бджолярні кармелітів. дочовгає до Кобустану вік. кормило вражене – своїм – всиханням в літі.
- 47 -
*** очеретовий Смаргл – за кроком ще поля. ще кров – і крівля птахом осія. кремістерична стежка намовля: сьогодні впалих – хто б ще осміяв? неявлені – несторожкі вітри – тримати хустку в косинцях утрати. яке Урарту з кушпелу зітри – щоб – голому без пір’я потерпати. отерплий сніг проштовхуючи слід. хисткі хрести – так вгадані – так зшиті. дзеркальний вершник хукне на чолі – і черепки – і черепи – зужиті. в старому житі – в гагілках підзем – о квадратові страсті по сіромі… хто з чаєм прийде – лао – фу – лі – дзе? хто сіятиме вітер на поромі.
- 48 -
*** до вершин – де – гніздяться утрачені соки – не старці – там втихає цвіркун вогняний. колос авгура віщо голосить про строки – вигинається в норах ганьби… нагинається слід ледве теплий – а осінь темніє. на метких островах виростає папірус гінкий. Торквемади пісок – мене – довгим невечором гріє. осипається світ – як і волос кохання – тонкий… гріх втрачати снагу – вимивати метал жовтяниці. черепашки всихають і попіл заплющений вже. жерстяні небеса. вибирають останнє з криниці. і – останнє що кажуть ще з пензля Фернана Леже.
- 49 -
*** Спалахи вакацій і вікарність ще нестимуть ніщота і плід. Втратить сонце сили і товарність – соловей защебече на палі′. Літепло змієве в перед – пліччі – облисілий ліс тамує кров. Світуни в зашмуглянім паліччі – дрібно йде і дощ – і їхній крок. Скраплені вітри втрачають вирви. Віра в порох котиться з гори. Сон в руках – рожевий і нещирий: був з тобою – та в зорі згорить.
*** Зважте обставини – зважте і тіло і душу. Зважте вогонь – у якому – утоплено дим. Котиться скит у стару – і завершену – грушу. Перебігають дорогу і білі і чорні лади… лід провеснів – на інвестора всядуться птиці. Птах не жертовний хрестате вікно принесе. По ксилофону і ребрах так швидко міняються шпиці. Міняйло без храму в халяву запише про все. І все-таки – зважте і вірш – і білок іпохондрій. Зоря інфузорій над нами пливе чи стоїть? В солоному Понті ще з’явиться вигнанець Понтій і вписані жертви не визна за справи свої.
- 50 -
*** Дощі прийшли – найменший альт щемить. І дзумкотіння обрію спадає. Душа не поспішає – дзвін шумить. І тільки мить чужа свіча палає. На теплих оберегах – берегах граки од скитських акінаків теклі. Цермонімейстер обер тихо гра – підземний дим кучериться на Геклі… Знак терезів в сніги забився вже – ужиті і прикраси і турботи. Хай Буг і Бус – і Бог вас береже в безмежних водах долі – і скорботи.
*** Прощення пиворизи – вечори. Такі ментальні фризи – стрим каміння. Печора без води. Впаде згори – осунеться просіяне коріння. Десь корінь зла блискоче вогняний – пан радикал злітає над девоном. Вість немовлят – а геній Ной і Ний втішаються пустопорожнім дзвоном. Вмовкає зшиток простебом білизн – пірветься ширма Заходу та Сходу. Той – що – з дерев твоїм скелетом зліз забув ключі на мертву й білу воду.
- 51 -
*** Ворухка павутина міста і днів виринає – як – засторога історії. Лейбочки листя – ясак сатані – місячні та переплавлені норії. Нори буття – перестигле – легке – ніздрі від видиху неба та докору. Виллється море кембрійське в саке – видиво мороку, крок по залежаних панцерах сну – видно вершини зігрітого братства. Щирість і нерест по білому дну – по мовчазних колокільцях абатства… Скво споночіла – примирення дим тягнеться в кожну щілину до Крома. Самаритянам не глас – а води – із очманілого дайте парома…
- 52 -
*** Сплющене світло – спить тихо тюрма. Промінь заблуклий гримить соллертіно. За солітером – хотинська юрма і болеро за навощеним тином. Монотрава на очах лободи. До Біловоддя захищені титли. Ще на лобах золотої орди збиті до крови піастри та мітли. Литі матрикули – гнів – перетроп. Плис черепів на забутому вічі. З центру колод та північних європ – бутовий камінь і – спущені свічі.
- 53 -
*** Рододендрон дорисується ніші – низ Шак’ямуні де Мамай поріс. Північні сяйва знічені та піші – мари піщинки – зоряний поріз. Хоч озирнись: вже навчено Озіріс – пахкі човни зненацька озмайнуть. По дідуху сповзуть старці і звірі – з мантачкою і Строками поснуть… Снується річ – вмовкають півчі буки – бурхливі верші викидають ліс. Прив’язані Майн-Рідівські клобуки ще стегозавру в руки не дались. І всіх здадуть – і недоодпочинуть. Подовжи світла перечорнять смак. Од кону і до кону – і до чину вготована на кожного сума′.
- 54 -
*** Широке поле висохлих крисань – маркі сніги до марка і маркграфа. Дні єресі прихованих писань увійдуть в стіл – і не моргне карафа… Караффа – корбут з вічних журавлів – по жолобу жалоб та по желонці. Журнальний виспіх равликів і слів – твій обрис колихкий ще в ополонці. Ці полотняні стіни – де-не-де. Ісходу кров гуртується і блідне. Ще глупа ніч. Без півня. Ще – не день. Сміється тіло крихітне і бідне. І десь. І скрип розшитого пера. Часи підозри і часи осмути. Добро Сіаму – Савла і Петра – в якому храмі не самотнім бути.
- 55 -
Ду Фу Одягши човна – шати стрекози – за ким іти – зчервивіли лисиці. В округлих схлипах давньої грози сувій чернеток щедро колоситься. Отрухле сито – сорому стидайсь. Роздайся – море – тіло дно прооре. До Лота не кажи й не повертайсь. Життя твоє на відробіток скоре… кора в собі замислена – де сніг осипле каламар неручаями. Од речників поважних і до ями ведуть перо спов’язані ще дні.
- 56 -
Георг Тракль Більше за матір магічности клин – вихід і вхід у гірському кришталі. З ледь альвеол – і колод – і колін – Кришна впаде на слизькому порталі… десь на льодових – важких берегах – тіло зашорене задумом флори. З Пітером Брейгелем йдеш на руках – і з павучком по снігах його хворих. Хор одробив в стінах змерзлих – крутих. З тої бджолярні крило листопадне. Вже і порожні щось кажуть роти – недосконале та досить принадне. …віск спарував – зник на схилі творби. Корби з воріт цареградських опали. В кожному серці ясніють карби – тьмою і світлом вони не припали.
- 57 -
*** Степанові Сапеляку Порожні лікарні й потеклі млини – коли заливають пороги світи. Коли вибувають з-під грат острови – тоді і закінчиться доля трави. Потрава осіння втрачає снагу – на густонаселений пада мурашник. І свічку веде – і страшну кочергу і – пам’ять про бідне цвітіння фісташки. Фонтани шкребкі – умовкає вода – розбещена ніжність а ще – прохолода. Буває: вночі сивина молода. Бува: промовчить – і відплине колода в порожні лікарні й прибиті млини до лілій помірного зиску і мору. Малиновий схід постає з далини і лине під ще необізнану кору.
- 58 -
*** Сльоза розтеклася – і втратила чар. Черва золота і зелена. Погасла стріла визирає з плеча навспак осоружного клена. коліна води у скляних берегах – граничні гаї обирання. В іржавих – та ще одчайдушних – рогах збирається поле старання… старі Конецпольські – легкі Богуни і в нетрях чаїні вогниська. Глибокі провалля чужої луни. І здалеку мріють – і зблизька.
- 59 -
*** На темних пращурах – на пращі та верхах. Вершини світла опадуть примарні. В тавернах потавровані – В руках твої зітхання – Океане – гарні. Зволожені Сліди – тотемний солоспів. Півострів зору зокола й зопалу. У вогнику останньому мостів – запам’ятайте гнаного з анналу: розбите тіло та погаслий сніг - та сміх як просип на безплідну землю. Яскраві душі – птахи голосні від зламаного дня не відокремлю… Жалоба по забілених кістках. На костровищах згорнуті рулади. В історіях є шапочка така де попіл істин зійдеться в балади.
- 60 -
*** Харчі Назона – Флавія і Флака – ядушний сік спинається на тин. В крейдяних горах світ чужий балака – лаковане ядро мчить на Хотин. До казки «Хо» підступиться Заброда і забере переляк назавжди. Скриплять іржаві – знищені – ворота: у Царгороді не шукай вражди. Та пнеться місяць – срібні витинаки – та кров. За крівлю – стягнений сувій… вій – холоде – звивайся лобне місце. Це хрип низин за речником впаде. Дорожний присмерк як цитатник Ніцше – як мед і камінь вкопаних дерев.
*** Світ не без доброго звіра в борах. В тих крутоярах – де вшіптані зерна розрад. Бог ще являє – і в Януса сніг забира – світло назиркує – капища ролей і зрад. Гілка зозулі зігнулася в зір дивака – струшена кров докотилась до скрику води. Звір-одинак все виказує: он ви яка… зважена карма і всипані сіллю ходи.
- 61 -
*** Перестиглі вітри сопілкар видимає на схід. Сходить сонце а ще: на причілку пропала кора. Бовваніючи вершники звались Масхуд і Вахід. Бирваніючи день – чорнотіла настала пора. Бетлеєм споважнів – захистивши гроби вічові – і каміння і лід а не – мудрощі змій на хорах. Правнук Ной не робив біля проданих нами човнів. А за ним – без сорочки – зростав опромінений страх. Літо красне – в руці. Зими ходять в полях. Корабельної щогли уламок сірчаний димить. Щиро тихий сонет ось одужання – всім – намовля. Череда повертається. Як – Не зіржавіє мить.
- 62 -
*** Чорніше білої печалі – два сліди. Кричить вода – блукальці лісу і хорів. В останньому числі зникає див – хвіст зради розгортався і горів. Ріжок фламандський – фризи хутряні - де сагу споночілу опереже – як си′роти зійшлись на ярині – тоді гонтар і схід – і світ змереже. Безп’ятко сивий і анциболт руж – каблучка в сіні ружо і невтало. Утриманець горіховий на брук впаде і проросте в собі невдало… лодійне поле – з вікон кажани женуть гінкі подобиці й марноти. Незайманої хочеш ти жони як привидів від Бойля й Маріота.
- 63 -
*** Батькові Стриножене в полі насіння – і сніг-шоколад. Ладнаються статки в щитах споночіли в ряди. В тому потойбічні немає добра і кола – і бронзові свічі на чільних погордах рудих. Роздимлені літери – Так латеральна біда – примирення крови впадає в останній шурган. Не сонце чи місяць – а зірка чужа вже сіда до тих вшеретованих свідків і втрачених ран… рентабельний віск – усихають шляхи мимохідь – коли мимохіті утоптано круг грозовий. В холодних клітинках столів – перевершена сіть. Ще день одноразовий замість усипища звий вивчають поля золотої епохи криниць.
- 64 -
*** Трипілля зоране – ні сліду ні джмеля. Маліє даждь – і Бог у руслах білих. До джеркотіння весел затуля маленьке тіло давньої Сибіли. Сибір зійшлася на чужій версті – стібки версадел никають лісами. Написане щоніч на бересті захоплене легкими небесами. Самотні крила і гіркий акрил – лернейський глід встидається причинних. Падіння Риму і смертельних брил – навпроти криги і чіпкої чини…
*** Дідові Іванові Герасимовичу По майданах гуляв пережований лист – чорноземні сніги упивались трипало. Чи нитками прозорими вшито поміст – чи самотньо і срібно – і вигідно стало… торопкі ручаї полохкого життя заміліли – згубилися в чорних когортах. Недоспівані речі – рукате шиття – сухопутного привиду спалений згорток. Завітати на вогник… а Він одхотів. Стіл порубано – складено дрова в дровітню. Рід і води по руслах мілких розгубив – задивившись на зірку стару і досвітню.
- 65 -
*** Всотані прірви – пірветься не вітер – а щит. Ти по щириці не котишся маревом білим. Щирого Місяця біль і порожні кущі – ближня віола ще грає пташам напосілим. Мра містерична – відгадуєш рід і ланцюг. Жити в тужбі та парсуну у водах збагнути. Сині дроти ланового на потолоч цю. Дні переписані в сумку старого зануди… Дана і Захід – омріяне мотто причин – чашні ряди упиваються в скенах і плахах. Нощно і денно блукати в деревах тичин і не відчути за стінами втеклого Баха.
- 66 -
Григорій Сковорода До веж Бабілону не кожен Досунеться птах. За хаткою Бога ні позір – ні зір не оклякнуть. До веж Бабілону? – у тіла душа запита. І – стрімко злетить – і галявин розтануть подяки. Одписані наміри – благовіст склеплих очей – червінна зола – пересипана медом і мором – з клепань і кропив і сколотських босяцьких плечей – пригнічених волосом та поселенським декором. Та палиця срібна – печалі омріяна вісь закреслить усе – і залишить сліди рамаяни. І – співи раїн – і бджоли потерпання та глузд – свічу каламарну – колиску кленову і чалу. До веж Вавілону – до чистих вершин кероглу. Ти крихту вчорашнього хліба вдаруєш вандалу.
- 67 -
*** Сороми відваги та квіт позолоти В очах. Запилений вірш потикається в пройму часів. Папірус пліснявий без Нестора зовсім зачах. За чаркою криги чи всядеться місяць – чи сів. Весна промайне проти вітру з-під наших руїн – забілені душі – учорнені хвилі цитат. Маленькі метелики синіх пісків і країн. Важкі міражі – то кора і чужий целібат. Стихарня пітьми – потемнілі оклади – плоти. До Лота самого повернуті змилки гаїв. Страшні диплококи і площі полюддя й алтин. Солодкого кореня вигорти – камінь – і гнів. Повстаньте – негнані – зарийте в цю землю канчук. Кучуме – в чумі поверхневого світла – подоби. З попоною білою йде до морів ламанчук з холодною тронкою і – розумінням худоби.
- 68 -
*** Меланхолія дня одринає і лине. Без калини – та сіллю засипле окрай. Окарина і гніт – ті обоє із глини. З глини – душі – і світ – і поземний курай. Користайся водою подзвіння – подовжень. Тінь женця – подивись за серпанком подій. Допотопне пташа з океанської товщі на холодному листі – траві молодій. Одіозні шляхи – колихкі порцеляни. Поціляєш цитрини – як – пізній Целян. Порт змарнілий Без вогнищ – бажання і пляни з ледь упізнаним словом селян… лист Сенеки – такий кишеньковий камінчик – через вітер пройти не забуде повітряний змій. Меланхолію снів рукавичкою висипле пінчер – по чумацькому шляху скотився останній возій.
- 69 -
*** Крихта любові чекає сльозу на воді – водами сталими – водами впитих в граніт. Тисячу років досвітків – а також – надій. Будемо – жовтий журавлику – разом радіть. Три дітваки – оперезані шерехом літ. Віно посічене синіми стрічками снів. Речі і шати – галузки – і страху політ. Бідне летіння – свічада тріскі та масні… віск од Ніоби лежить до потреби в столі. Через дорогу – весна та засвічений сніг… - стерті рамена – на ремінь посічений піст – пізня картина: крихкі витинанки маркі. Альт ворухкий – непотрібний в душі піаніст – там – де – на карк наступила подоба рокит… крапка любови обвита шнуром золотим – злита вода. Наростає – аж гнізда в тяжі. Золою пекла – що рідний – просотує дим. Щось від Державина в сьомому колі скажіть.
- 70 -
*** В стрімкі погрози – гризунам і машталірам. Спить пілігрим – трава жорстка сидить. На штриб освічених – дари спокійним лірам – порубані на вогнища сади. Ще гріються синички та прокльони – безверхий тренос в нитяних світах. Про пилюжкі вітри і про колони святковий промовчить – кістлявий – птах. Тримайте олівець переінакшень – м’якуш сльози кухториться – слимак. В порогах вод без роду голо й краще – і ближче неба сироти клумак. За маком – мак – і ланці – і потреби. Ребеліянте – задум Обезглав. Червоним листом – А за чорним – треби. Тіль – вогкий шлях до колеса проклав…
- 71 -
*** Трикольорова стрекоза в потоці слави – спливуть голодні на жіночий рай. На таці Ірода – ні голови ні кави ні голосу – який – впізнав чурай. Райці по стінах і птахи на гіллі – яка то напасть в проймах від очей. В гірких димах і власному похміллі крикливий черв і вогник не пече. Чіпає стяг вітрів потрійний подих – по дикому камінні кров і слід. Потилиці картин – пір’їни оди лиш крихти за ворушні на столі. Ліс погарів гірчить трикольорово – рови світань доходять до снігів. Розкидані та потемнілі дрова – розсипаний – але – ще сильний гнів.
*** Ця келія – що – Нестора не знала в пенатах рідних – ворогом чужим. Твоя душа – в розвіяних курзалах душа твоя в пернатих скрипах шин. Шануйся доле – та шикуйтесь лиця. Легких розмов небуде без Петра. Далека пісня – як – стара Столиця злетить – і зникне з кінчика пера.
- 72 -
*** В загальнім вагоні – сміття Гальмагеш. Звивайся – кучерику пліті. За гальмами літ і сновидами гейш сльозами полатані кліті. Слизька пастораль укосичена в мешт – без муштри не виросте слово. Хто сумнів просіє крізь решето решт – тому і весняне аб ово. Волосся журби над рікою звиса – а води пішли потойбіччям. Полями повзуть за Васалом васал – і Місяць їм диха в обличчя.
- 73 -
Рафаель Потопельник-навтілус на гиблій сармі – де – горобчики брід напитали. Фоноскоп із бічної кишені стримить з ізотопом металу… парування громів і терзання грози – з потаємного пензля Далі та Пріама. Фелективні поля на очах стрекози – щедро всипана золотом рама. Та – ніхто не підійде. Тремтіння й талан загубились в снігах хлорофілу… а по схилах останнього в світі тепла срібну тацю несуть Рафаїлу. *** Василеві Соколенку Світ юди нас переживе і зляже потепління страху. Читаєш Льоса і Бараху – повзеш крізь дзеркало криве: на зріст увесь - ні скла – ні льоду – трава на пагорбах чужих – три дуже темні гілки гльоду на мокрих східцях оружин. Не жити в попелі сліпкому – в дротах провінції липких. Хто просіває голос Крому – ночами пише «від Луки»?
- 74 -
Леопольд-Седар Сенгор Гору Сенготард перейти по скельцях – цвях торопілий срібно – так – вранці. Вічний туман по тобі не простелеться. В цілому світі – пустеля і шанці. Ціни – граки паперові без вирію. Рвійні пенати розколяться навпіл. Бліде життя – переходячи – Виміряв на вернісаж – Зазирнувши – тіль… тіль сонце зійшло – як – заграв тамбурин – як – зоране поле до Тімбукту. І – табори… табори мріють тілом старим – букові міти в чавунну плиту.
- 75 -
Басьо Дзюнь Такамі – Басьо – Морітаке, Морітаке – Басьо – Дзюн Такамі. Плив по морю в Ітаку з Ітаки – і дзюрчало вино по Каламі. Колоністи – зіркі скарабеї – рубаями скоцюрблені шати. В порідлому ятері реї – земноводні – порожні лещата… до Бусона – Ісси – і Рансецу боком місяця сон Такубоку. Чиста близна ранжиром до плесу ще записує пісню високу: «Дзюн Такамі – Басьо – Морітаке. Коломия В Каял утікає»… над чорнилом і сохнуть – і плакать буде завтра звеличений Каїн…
- 76 -
Одіссей Елітіс В ліс – як – з нори тотемної виліз крізь парадні дверцята і скельця в оповитому кулями стилі промайнули егейські весельця. Сніг весталок спустився назовні потусвітнього мороку-ладу. Наші чаші короткі та повні з постільгою на шосту палату… лати воїнів писані всує вирізняють божественні трунки. Ще нам голод короткий пасує і змиває чотири керунки. *** втомлений сіткою парафраз лопухів – жовта віха – аж – малиновим стерхом: в синіх лопуцьках ще цокіт підків – вітер водою та верхом. вархол осінній потягне на скін зграї посипані сріблом та злотом: посеред поля не речі до скринь: біла осуга змагається з Лотом: мотлох вчорашнього часу добіг – в смужку підсака – в клітинку долина: Пан сопілчаний співає собі: в моторош слів осипається глина.
- 77 -
*** із палаців найвищих надій відпливає стріла каравели: на Дністрі – на Дніпрі – на Дінці: на воді майорять – золоті ще – фавели. смі′ття і сіль. бруд і тінь островів – де – забута нора вутлим раєм: наші бджоли зимою – невже – морові: вся дрібнота в собі помирає. А отих убієнних – мамутка і скав – з колонади пір’їна зронила – швидко здихають вірш – що – опівночі склав: навіть подих не втримають вила.
*** в чіпкому солоді бджола змиває час: дощі в зозулях проминають коло. немає мови – риба пеленгас. червона цегла є для тебе – школо: червінне листя мостить нашатир – ні штурханин над овидом ні злуки: і в глибину і в стрімнину і вшир – і в серці криптонічні закаблуки: болід звитяги тягне небокрай – крива кора сипаїв огортає: на кожен день є свій прочанин Брайль – небесний Орт – що – стрічі не питає.
- 78 -
*** кухториться печатка на руці: столикий Місяць просо висіває – дерева і посріблені старці: наш календар шляхи пересуває. сміх лавровишень обирає віск – меди – та з мідій блискітки – коралі: згоряє не-Землі мідяний диск – оси плече на витканому ралі: ореться кушпіл як зоріє ліс – лягають гори на чоло і сито: вікно умовкло на чужім крилі – вже й ворога нема де запросити.
- 79 -
*** любити сині ореоли – ріллю і золоті сніги. а з тих вершин – що – побороли зійти не вистача снаги. пішла стезя як плутаниця в оточенні зіркових вад: сума Сковороди та криця – та ще стіна людських завад. дійти межі – струсити мотлох: хто скаже: землетрус – біда. та й прихова змарніле мотто: воно звитязі набрида – і вседержителям – і ницим – що – нощно б’ються за народ. на тлі важкої моровиці – і ласку кленькають в заброд… ще пустинь – ще неісходима: вона не проситься в есей: там за папірусом і димом до серця тягнеться Мойсей.
- 80 -
*** вподовж вогню дим стягнутий за крила: легка трава не застить неба край. клич ворона і вимани берила: вчорашній бриль – ковпак на коровай. кривавий захід забирає п’яльця – п’ястук зорі сподобив нашу тьму: важкий туман – не – скрапує до пальця: на нього вітром осені подму… дім зітканий із павутини й страху за білу глину і ряди дібров: ще чуєш скрип та бачиш колимагу – яку – ніякий віск не поборов.
- 81 -
МОРИ
- 82 -
* норою рака: рука з ліхтариком. * риком: лахи літа – човен з кушпелем. * з куща: пелоти грім вигріб грози кусурган * Лука луку ріки до лука: кладе камінь на душу. * ушу видув з гір: мідь до жерсті – Мінь * «про Галю»: німий листок з попелу * береза: врізаної міді «дзен» дудохкає дух. * хода лева: присмак сонця – безводдя – лику. * за Відень: ядушний вальс – і слави діл. Озіріс дбав. * дорога кальцію: подоба порцеляни – з крила спадає рій. * втрачати міст: - 83 -
просипаний пісок на зручність. * ховати вірш: китайка на очах та сніг. * причалу світуни: газету звечора не посадили в човен. * зернини варіанти: хліб – до Яма в гості – світло жмені. * лускатий плащ: пригорне породілю сніг. * Різдво: різницькі дохожалі бивні ставали на шляху. * розсипалося черепів чимало: кочує Берестечка коч. * з Диканьок: дикого каменя блиск – пирії. * глиці до тиса: сито од вицілив коник. * розгорнутий череп: символ Ліберії – день камінцями. * коліща: через комашину - 84 -
квиток до Або. * колишній крик: у корі засів – засів року. * завірюха: за віру картатий Юкон упав з мапи. * любити: ожирання неба туземного – земної утроби дим. * робітня – кузня – верша на горі: агори похилі потоки * куди бігла з прощі молитва за білого журавля: до кривця-куряви. * до червня кинути палицею: з Морозенком на плечі. * здригання Землі: плач за Байдою тоне у хвилях кембрію – погук труби. * з Китаю шовк – сніг з Південної Африки: змахує - 85 -
на крило. * суш неземна спалює годинник: по вікнах никає нації зник. Меценатові ніхто не приносить гроші: тільки вітер притуляє – твою – голову до стіни: кулі полетять – як – обід перецокає. * ворожки зустрічають хворих на порозі лікарні: все вицмулять жадкі оченята – тільки не те – що – везуть та несуть сюди – як – на смітник. * любисток знищує коса. оса: емоції на паркані: з клубка вести – та й вести лінію заходу. * марево марке марнує час: череду не пускає: а вже й додому хо… коли ж вдома Хо – - 86 -
короп у сметані * від пункту А до крапки В – черепашкою: і більше напишеш і подратуєш гаманець: знайдений – як – видно з оголошення. зустріч дивишся як виростає одяг з людини. * веселка забіжить до ока бджоли: принесла мед – і впала. * лобне місце помічене крейдиною: був чи не був Телль - та почуваєшся власним черепом в центрі кола. хоч і земля під ногами. * в ліщині – звук – озера сховано: Ван і Тана – і Байкал – та й Світязь з безліччу води і трави - 87 -
переходять в суш на плечі подорожнього. * люпин цьогорічного врожаю вішатимуть на вуха. на плечі покладуть руду глину: «допомагає…» що дати в руки – ніяк не вигадає метушливий посередник бога. * з верші скрапують віконця павуків та людей: крапля Завтра до хати протиснеться: десь там і бабуся за руку буде тримати. * з вітру кульбаба: листя найбільше смакує вбитому кролику – і сонце не півночами ходе – і роса не в заході спочиває і кров на протилежну пирію не перейшла. - 88 -
зміни сталися: не «що» вбивати – а «як». * валка рибин на схилі дня: на дні озера озирає себе – рахує близни всього життя. * розбитий колесом віск тече руслами пальців: нерестуюча пустинь стрижень мілин оспівує. * полохкий заєць мілкого сонця: цинічні терези ризиком зирк проведуть з долонь: долина тихо тече – ластівка блимне з очей. * полум′я жолудь скочує дахом – дихом видиху бузини: бузько-безок прибере півдня: з півдня очерет прорізає вуха - 89 -
* срібло ласкірки в решеті з пальців: цівка Лапландії тане в гаю. гайне вітер по сопілці темної ночі. * гріш ціна обранцям пісків і спраги: ошуй – варяги одеснуй – воском охоплена вісь наших країв * рука втрачених золотих зернин з пращею на плечі * поспіх люстерка: клаптик фауни: фрау никає в полі серпом * строкової служби Рік минає без дна і слави - 90 -
* рушили вози за волами: з павутинням на рогах Місяця * солодкі страви трави – правильні зшитки голів * люстерко сну сновигає з пітьми – попілнасті томи сипле човна стерно * любити голос моря з виноградним равликом * лікарі постукують гілочкою у вікно * на луках стрекоза водить сонце - 91 -
за собою * колода видовбана в просторі свічки – що – біжить * розгорнутий сніг на вустах – ще – вечора: чорний птах танок виводив пензликом вій * неугавно грає мушлею море: на току – знову – залізні коні впали * світло негоди нагадує операційну: живі – одеснуй. не дуже – ошуй. янголи на вітряку по плечі з травою * городнє опудало не виставляють на ніч: всі ми його варті – - 92 -
друже рисувальнику * велике місто – кілька великих сіл поміж амеб викликають жаль за кроками по плацу * рушник вишитий однією ниткою перекинутий через одну руку напоєний вечірньою росою * просотаний сіллю вітер тулився до мушлі тікали вогні з берега – сопілка тремтіла на Місяці * вершник з вербовим солодом на стремені стримить насипана могила прямісінько в сонце: - 93 -
солярний знак повіває-віє степ * в решето з того дощу нападало сміття: живемо в бруді та славі до останнього дня – поки сірник вигоряє * килими вибиті крилами птаха все ′дна втрачають кольори несвятої сім′ї * розбитий камінь лежить на шляху Колобка криниця виглядає з очей прощеного в Єрусалимі * ягоди шовковиці розбиваються всмерть – метри піску умивають кров учорашнього - 94 -
* луска усвідомлює вилив гарячого цеху: кілька цехінів гріють отерплу душу – а снігу – все – вище вшир * коників гурт хрускотить по вогнищу вщухли дощем барабанці сну сновигають вітром віти світунів * люстерко люпину люльку диму утримує… руками накидана павутина – аж вуста непорушні * Глюком гляк глюканат погуляв рибина – в′ялена – - 95 -
в горлі пісні: вирне – сама – німота на високих стінах * колода прибита до берега цвяхи з хреста – кров безбережа очі ховає – інші води за рубленою стіною стогнуть * ляскання батога – блискавки – вторить ля Скала за коло Гора звук цвіркуна камінь точе * люблені крижні сітку до неба тягнуть: відпочинуть на писанці арабески кінця * чужі волинки проб′ють у Заході хід: - 96 -
кожне слово видуре цигана тінь. а вітрило не пройде – насипаним курганом мріятиме перед очей * зворотній хідник торохтітиме з порожнечі: то жабка промайне – то коник – то Місяця бік * вершник собі протоптав у росі люстерко: стільки надій викличе зворотня течія часу – спогадів: про зріст метелика – виповзнів через лічбу невидного птаха: просто – голу вершину з веселкою – що – прилинула * коні торопкі просипають день… чи втримає Місяць бездонне відерце піску? - 97 -
* луска просипана ходами рибин – ознака захисту солярного знака: заникав тінь у пошестях людських * виорав сніг на каблучці поля степ з воронцями пригріє зернину – і не виросте хлопчик-мізинчик дощ на колесах літера на костурі синього перевалу * в степах Арізони орнамент соляних копалень розсипав голос волошки: вирне голівка з криком про берег хисткий * рука подала чашку з Місяцем * токування снігу минає в сипких - 98 -
долонях: до лона далеко і до води неблиго * картель карателів висіяв «каротель» морквяні ріки не вгадують кров за порожніми перами * нанизані цвяшки на період крейди-карбону: бозна які мушлі пливуть до рук – протікають натойбік * волосина за потрійною тишею самого дна: міт об тім камені спить запитай: а срібло тремтить без імені немічним поводирем по бруньках * клин за клином з кола богів – ключ золотих - 99 -
вогнів: гнів утримує дим до морозів Віз притулився: небо близьке в усі очі зорить * суботою накриють вулик прозорі крила нитяних сатурналій: в анналах кожна комаха знає місце своє – і сувій випадає останньому голосу * тіло всипане воском Землі – не тоне: на три тони трава триває трамвай дзвенить на горі – агора розбігається та й за гаєм-гаєм літ * праліс: кожне дерево з іменем кожен листок має свою молитву – - 100 -
поверне парсуну до низки озер за димом * коритися долі – вбивати час втрачати призначення статки тіло душі духову сопілку незнаного майстра… майструвати шпаківню марно сьогодні * через латануперелатану шкіру дерево випустило дух: той клей на уроках праці став у пригоді злиденним талантам та й Бог помітив вишневий мед на вустах * лободу з корінням відпускає рідна земля – знає: паличкою диригента не стане бур′ян човна-потопельника – річкової камбали що півжиття не бачила сонця - 101 -
* крик опівночі застеріг дзвінок годинника: нехай поспить в золотій оправі непотріб часу – вдовольнить же тіло відсутністю сніданку обіду вечері – всіх таємниць * за ніч виросла Кіліманджаро на острові степової річки: всидіти на березі не дає стежка в глибокій траві – почуваєшся цвіркуном по сліду лиса * жмутком дідуха завершиш копицю сіна. крапкою – вечірню зорю. сходив Місяць – чи ні: а так треба – олівчику з прощі * чужі пророки - 102 -
за крок від молитви згасають: цвірінькають коники – трава знеможена кров ганя до сипких вершин * вже літо хоче побавитися кавуном: на обрії коси баштану нагадують ікону – що – плаче цілителі проведуть гурт овець разом з нами * дощі змивають надії – човни перев′язані стрічками сплять у піхвах рівнин: росою обідай і росою запивай рибину-пігулку з крайнеба * листок наліплений на шибку схрону дільничним собакою 1947-го – ще невисокого – Року: в сузір′ї Рака гострять ножиці - 103 -
на живця * викурив цигарку з нори: вже опівночі око вицілювало на гачок подорожнього: ніби короїд в кірасах – вийшов дух його з хати: а без диму – то – навіть – не хлів з Бетлеєма * посріблені жуки – порічки з пекла: зорить з храму столітньої світлини огинає гілля шлях – наш – додому * Михайлові Саченку косив траву по воді хрестиком: а на тому березі срібні слова пурхали з перепілки * колючий синок їжачка жив на толоці: - 104 -
колотив колот в потилицю Місяця – місце води знав… * Світ розгубив наших курчат: - А ти кажеш: не жебраки – незлостиво заганяла сонце до загороди * клопіт було чимало з порожніми горіхами на терезах * коники затолочуть траву – ще – до Осені: в жмені ховається кузня з підковами на їхні чобітки * щоночі до мого сну заглядає Чужий – перевіряє: чи дійсно самотній – чи брешу і себе при- 105 -
жальовую * нотатки зібрані докупи – як душу затисли на вузол: не дай Боже – гордіїв: ще виросте свій Олександер – скандер * Земля на городі виросла високо-високо та: мамина рука заблукла вивести малого – з сивими скронями – до вечора: як прийдуть корови * Одеоном і не пахнуть вербові дрова у вітрах Слобожанщини: ще краснопірка Слово тримає на дні човна * Коліно – висотане листком (Коліно – місце на Деркулі – де річка різко внрне на схід) рясно вербу кропить - 106 -
в дощі: дошукай свою лінь – води плин: «цінь-цінь-цінь» відро по східцях криниці * на порозі Місяця верша втрачає пісок – слід витягується косою верби – покладаючи хрест * рожеві хмари: то «прощавай» сьогоднішнього Сонця. і на ранок з виру вирне рука п′ятипала – як зірка на спині отари * трісла шибка – аж посипався сніг… а то й так! – хто її – тендітну – до неба довезе… * любитися в горлі остудлого дуба: за плечима Чурльоніса - 107 -
* День проспав котом під калиною …а він – все – малював твердині з піску * Дощ найголовніший серед зірок: і тільки ОКО може його скасувати… * великого човна крила сягають очей окуги: жабкою приплигала зірка до мене крапле кров по траві котру Осінь… * з-під води озирається День на купальників стежка Місяця – стрічка строкових дощів – * - 108 -
любисток посічений на капусту в терновій павутині хвощів не по людськи * легко-легко сіє сито проекцію сітки на воду перед ковчегом. хто ж знав: дух землі видихне камінь з дедикацією – Арарат * вітер крізь вушко соснове проговорив: вориння порогами зниклими – селами – потопельників стереже * румовище – на язику художника – що – тримає рука: як ніж косу як мітлу з першими птахами - 109 -
* кольори змішалися в голові – кажуть очі палітри * чи витягне вітер з дошки цвях? так: коли догорить човен рівнин. ні: цвях з′їсть іржа: іржу – чорні бджоли * за крилом аркуша сніг потойбіччя біляво гриби огортає …а там – рогатий Див: видо – і та гора під малюнком * остримано – голово – стрімголово стримить за головешкою горіх – проводять через вершу птахолова – ключ золотий - 110 -
не впіймано вгорі * конкурс лікарських рослин затягнувся до ранку: петрів батіг затулив усім рота – і всі літери розсипались біля Харона * лукаво пісня зринула над ставом пішов туман: аж чути батіжок на луках лук – вкладений тобі до рук – зелений * а ви помітили: під дворами коли й збираються – то випити чи в карти… і тільки дві куми навіть уві сні показують кутні: комусь стало зле – а їм добре. так і помруть з посмішкою в умі * молоко втратило - 111 -
плин – а люди – Молошний Шлях недбалого шевця голки в сіні – аж занадто багато: тому й «багачі» * груші струшена – повз кошик – сльоза: слово вибите з бідної річки * за три хвилі – що – накочують на мобілку – півжиття рибини – власниці археологічної таблички – власяниці та батога * це місто поруйнованих човнів зринуло поплавком морозяні очі скотилися захищені сльозою * царя Гороха листки - 112 -
універсала сяють проти води до виторгу – ще стукай та стукай палицею по дереву: Його обійшла пустеля * короткий постріл застрягне в листі – як – і коротконогий довгоп′ят пиявок згодовує Літо тому – Хто на дні сидить: день у день долото видовбує третього човна * на крилах човна – перевізника сніг: все важче носити воду школярам до лазні з їхніми дівчатами * льодник в колишньому театрі німого кіно: кинь камінець - 113 -
на воду з горіховими разками * буквар на плечі давньої Людини: прийшов сівач – і погребачів – тьма – за ним… * та синьої горішини світлина край вікна край Місяця втопила кров рівнин співає глина за колишнім валом * кругізми всюди: у потоках слав і втом – та в тому зумислі – коли – немає світу: перегинає гілку давній тромб – мандрує вітер з Осені до Літа * віщують на Заході крила землі пікто- 114 -
граму: амур готики весельцем росу побива * коли ворохи зір упадуть на глину: замерла краснопірка воду прошиває зором – нитка тягнеться вільним птахом * по колу днів переходить листок до трубки миру * там були люде: шемрає трава ящіркою жовтобрюхом – змієм на три голови мамонта слід прописано снігом: бивнею небесною * Котигорошка слід – монорейка на Говерлу: бляшанки – залишки Українського Дерева - 115 -
…на схилі віку надумався різьбити по воді * рослини пожирають добу за добою і Сонце запізнюється до брами Раю сторожами вимощено Майдан біля небесного Храму * руків′я стерні зблисне Золотом босоніж – викошений Птах – піде за річкою. * Вишня виторгувана за старий Гріш вродить на дев′ятий день повного Місяця: місце в залі за велемовними Сороками: їхні очі супроводять - 116 -
дзвоника мотив – і то: тілько Луками * Слова Людини з вулиці не витримує крейдина: дошка Локка – яка: ще камінь за пазухою Кожного першокласника * рубаями роблені (ями) століть: Столітник всихає на водах туземних: ту землю минає День * без догляду втрачене Дерево скаже: присядьте. розійдуться кола – камінцем душа побіжить на Той – берег - 117 -
* Земля під пальцями стає Коником: цвіркун за піччу налаштовує ніч без краплини сну: привидівся скрипаль з минулого сторіччя * історія Грінвіча – в списах аріїв – оріїв орачів: на плечах у кожного по сонцю: куди йдуть вогні без Обрію? * сторінка згинається – звивається ящіркою Дим над гніздом Сороки – що - мовчить: сніг іде – не – дійшовши Берега * - 118 -
колоди бовванів давно просотані медом: за солодку мить можна продати – все – і купити в пустельному місті чернег: через моря та гори тягнеться дух рівнин – наших осель – які пахнуть трохом – порохом втраченого Слова * по давніх борознах черви переганяють кров – череду мерехтливих Світів – витончених слідів різьбяра: на ринку в Цареграді затримався Творець на три життя Одіссея * веснянки в глечику сховані: подоба Світу в яйці та риштованні наглядач за комахами посмикує батіжок на два Ока - 119 -
* катрен в темних полях ката трем. чи привидівся вихід на люди з раною на – весь – берег моря. * ласкірка обмальована крейдиною глухаря: Раховом – куди не кинь – різьблення звисає з дерев: по дереву – тінь * посипана сіллю дорога по березі – і сліду – Твого – вже нема одійшли води за водоміркою: наш бідний Стіл прогнувся під вагою всевідного Ока * дві сосни та гурт лірників: віки на релі товстим шаром Золота… - 120 -
то – Лота сини. а хіба не змієголовки за Вітром? * календи в сутінках лік часу продають – ті ж гроші – що і вчора * сьогодні прокидається вода: потоки жовтих снів під берегом гудуть * лоскіт з ложки меду на окужаний дим човна: далі струмка не ходи – дитино – на линві Роду * минає рік – та не приходе мудрість в прокидах грози * лице листівки змите ручаями - 121 -
* летіння бджіл перетинає дно * зворушена гілка мурашника пальцями висотаних бовванів: ні вибита шибка неба – ні сяйво Місяця не вкоротять шлях до вершин * Великодні наїдки бабця в шухляду – подалі сховала: не дай Боже комісара з очима Окуня * полотно вдома ткане котре століття принаджує докторантів: від антів тягнеться нитка замовлених Слів * руками діл обкосив - 122 -
косий дощ а сліпий дощ змалював сліди косаря через річку Гора * гарний мед Твій – матінко Бджола та гіркі вуста п′ють. і – в гіркий час * клин за клином калатало простір калатало котила з Веселої гори пісня гончаря ні згоріли ні плинули колоди трухляві: та живуть в нутрощах світляки – показують злодію Яму * вродили вишні – і шпаки залетіли з Магрибу: за шпаківнею - 123 -
на крилі – як равлики * З Канади в село прийшов лист – ціпок соляний видзвонював оду радости по дахах * розбіглися комахи – кожний за своїм Серпом пострибав коник за срібними путами * Людина збере манатки: мантачку і дерево під голову їсти й пити – виходити на сцену – серед подібних і голих – як розбирати сміття серед золота * ворота розхристані в Степ папаха Нестора – може – і припливе на свято повітроплавання – як – випадуть давні гроші з Повітки: - 124 -
повіки повік за віче впадуть * Роки перележали в кошику знань: шмат сала потопельнику вирнув з житньою соломиною в боці * корона імперії ще пахне димом в музейних стінах: навіть – коли – замре останній вітер на палі * хвіст вечора на східцях дому прийшлого сонця: відро риби висипане за комір дощу * колом зелених пагілок блукає крейдина: де низ – а де верша в милостині поля? повільний сніг приховує час * - 125 -
плече дощу з павутинами Заходу: заходить Риба за кущ калини в кошику сліз * спалений вірш випадково злетів на Везувій: везу колос вій розбитим шляхом – садном ображеного Життя * криві свічада – щоб – множити подібних собі * липа не шелестить – пропивають чай перемліла волость входить у землю та валка скитів – не взявши тебе з пером буслазимівника * корені вербової довбанки захопити хочуть ластівки сміх: молошні ріки крізь пальці - 126 -
течуть до моря без дна * глід порубанийпосічений: тінь Вія нагадував Пану з Великого Лугу: а їх ставало ще більше – Дерев за стовпами * вилік боргів зозуля в сумці несе… несе – несе курка яйця – і не доносить Народ до гнізда * Замертво впав на ворох Волі – чи не дармове збіжжя лукавих зборищ: де Збараж – а де Чигирин – чайка чорного дерева товщами білих кісток інкрустована: то кругові кільця в плетиво заходу мають хурдель * коридори прийдешнього – Дикого Поля Втретє: ятаганом - 127 -
зітнутий вус – грамота з булавою – зимівник – пристань вкриті рівненько іржею – холодними пальцями ювеліра * пам′ятника по стежці – Тебе – привітала пташка Вечерею: без таємниць – з посмішкою на крилі * стерня крізь білу стелю дістає свічки образи переглядаються через три картоплини – що – так парують на столі * позначена Богом Вишня вродила ліхтарик: світло схопило погук глибин – і не стало волі бузинового чорнила в крапці часу * голоперий ліс Шуми підійняв - 128 -
об землю: замело молитви суржиковим квітом – мотиль став на прю з народження: день у день жили на арфі тягнуть на дно * «ми побачимо кінець світу?» запитав з ряси літопису знак зупинки: потішив душі померлих в радості – пом′янутих в дні календаря на останній сторінці * «ходімо на стігло»: на Деркулі є таке місце – де вистигає молоко у коров′ячому вим′ї як ото: вино у міхах – кров у жилах і кров на стіні * Всі – живемо на костях пращурів. і – всі – вийшли з їхніх могил - 129 -
* ліки за ліками – лютий лине оминаючи ціхи цехінів: під плащем цеховика ще не прокинеться щем за степами Ніщот * при березі при березі човен горів до Потопа: білі-білі сорочки з Осені попливли * повернути згарище руслом любові та зиску: кувала зозуля – падав на голову сніг * сторінки історії Нелюбові розвішані на деревах – чорних в зеленому * - 130 -
порожні верші викине Вечір з кишені * вирне душа в самобраних човниках з арихметики: ах – метики метикові та мічені: чи не буде кінця пасовищам * немов заціпило: світ тягнеться за рогом Місяця: а місто спить і волос сиплеться * на шляху комах: ластівка голічерва – звичайно ж мертва: бубон вужа просвітлений під колесами шелестить * - 131 -
живемо з Надією на Бога. а він ламає собі голову – як – змінити ім′я Вірі * все Велике лякає звичайну людину: і – коли – переляк минає – править Світом дрібне…
- 132 -
ВОДА ПО ЧЕТВЕР
- 133 -
* люстрації притишені вогнем – небесний агнець гонами і гнотом: домахою сни Дому одмахнем – поріг перенеси до себе – готе. гротески в гротах – гротекст на крилі – не кристалічні випари любові. проникливі прострації у Львові – де навіть тіні – наші королі. * колони трапезних містичних на містку – барвінок перевитий омелою. не річкою – та ниткою малою спастичний мозок грається в кутку. на схилі вод встидається межа – можливе скло засіяне по вінця: сміються різнокольори з червінця і мед дає четверте ведмежа * Ігореві Римаруку Поетом Ігорем утори Земля посутня огорта перепочилі коридори в норі почує доброта і дебрі неполиті полем ламкі вітри до лемка йдуть. утричі зігнута тополе – кого – там лицарі ведуть. у темних шатах – перевиті промінням Місяця і тлі: небесні сльози – цукровиті під зорями і на столі - 134 -
* маніфестація до стаєнь – де «інь» і «чень» через горби. де ще зола така стара є – і ще наповнює торби. та риб знамення переоре орієнтальні вечори – століття тому «грає море» під шелест снігу і черви. * вже сніг: солодкі пластівці. на вікнах хащі несходимі. зеленогай сховався в римі – і ластівки – й святі отці. От саме ці: стражда їх гнана неперевершених суєт: фірман апостола й кагана – де – «многая» співають «лєт» - спивають – там же – краплі поту і тупіт трупоту весни. пропустять ще одну піхоту а потім – тільки світла сни * токи залізної худоби – пастух триглавий воду пий. а той – прозорий – мідний хобот і наш – золотоверхий Кий до чорноробів не доходять в траві злягаючи сухій – до пароплавів липнуть оди ґвалтуючи за упокій порожню ниву – шлях на гвалкіт: зерно в зернині опада. хто випаде з тугої валки в ім′я безмежного труда хто за правицю стягне - 135 -
шати біліші за небесний став. біліють чорні – різні – хати з твого повільного листа * нерівно видихнутий вітер свічу втопив у небесах – звів сотні душ старого світу без преференцій та ознак. Гознак горить на безгрошів′ї – Гонзак до когута рече – коли – на острові не стрів я вогню загострене плече. невірний і душі і тілу – нерівний в катетах – тинах тримав не хмару одлетілу – а тільки сон-невиринах * лукаві висотані луки – хітин похитує вгорі: щось мерзнуть вітрякові руки – і в агорі – і на корі. крик птаха: рисами він коршун – корисної краси криштоп: роса – на Відень і на Моршин на криці парашутних строп: троп осені синіє в сницях – в потрійних випарах синиць: лускаті риби хочуть сниться – кошториси – що – впали ниць… на ціль лукаві фармазони – столітній «Фрам» на розі пнів: лист Фрімантла і скрип озону – забута пристань наших днів * іматри водоспад – - 136 -
межислів – можливі солоди слідів. маржі вівтар до себе виплів: завислий Місяць збоку дів. за вірчі грамоти – недовір – рівнина дня по ручаю: неділі зрізаний «лендровер»: навчаю чаплю нічию нести у дзьобику покору – іти крізь попіл по кору: один свічкар по коридору згадав причалену куру * на Ленкорані – чи кора в Корані: дерева тем і тьми і ламкоти. води в Аралі не побачиш – в крані: до лам повзуть замріяні кроти. Любити час – на крилах півсієсти: кремації закритий очерет: через майдан блиск зірки перевести в дзвінкому вечорі туману і верет * колоди пірнули у хвилю хвали – халат вечорової рамці: кого заховали у м′якість хали халвою засипані бранці… до ранку стояти зубцями кури – зорю чатувати голіруч: з південного суму – панічної гри підняти заголену ліру: Утрілло пекельна хода холодку – де кава - 137 -
творби самотою. подовжено стежку як Місяць хитку когортою сміху і – мстою * криві потоки писанки – морфеми – Морфей миршавий на зорі громів: в моря – хвости і котурнальні лемми де окужаний човен продимів: замів сліди замок вустами тіні із потойбіч – і цих боків озер: густий потік приглянутої ріні в околицях і скрипалів і пер Просперо лагідний – гінкої брості хуга – не фуги богородної мети: на палі сонця вибита наруга: де краще вмерти – а де ліпше йти * клин за клином кламає суниця – насинь поле вилягло свинця. день і ніч згоряє біла глиця на плечі скитянського гінця: в норах сховок викладений м′яко – маяки засліплені в кушпил. на воді потріскують каяки – флюгера підламується шпиль: гріх шпиталя тало і вагомо в пасинках зариблених лісів – на вагоні позначкою грому білий янгол на дощі висів * на острові тузла – туземець і піт: - 138 -
під колесом – тьма літописна. шугає снігами до човна вампіт – рука до керити зависла. корито з курою – стріла до стріли – клини золотого сувою: до гілки оливи зашиті брели морською – чужою – травою * шкандаль: сандалі скинь і скандій – і сам не далі йди вершин незапримічений в джаз-банді вогонь до ранку ворушив Волощини і син – і опій – омитий страстями гінця: пливе листок по всій Європі до лавринового вінця: оця слоновотиха башта заверне Оріон в баштан: переведіть стрілу і зважте: пітьму залишив сіроштан… на тому боці ліпші луки – на тім гіллі мудріша тля – і лопіт клопоту на руки вогні дарують звідтіля * ще проліски у вічках каннібала масних колін крейдяної пори – конічна сірка терра андіпала човнами ночі колом догори дорадче літо – зліт на посиденьки: по синіх пнях крокують явори – де сяде дятел в - 139 -
жмені дисидента і східцями дістанеться гори: о річ речей приб′є по хвилі Місяць – повиті сіті у ранкову вість – півторакрил несе повз вулик злість – підстукують бруківкою підбори * до звичного сну забивається люк – люфтганза і фанза з орбіти: старої ікони спаде мамалюк на землю косою робити британіка світла втрачає розлив – ріку до суми самотою: розсіяний вітер розламаних слив п′янких голосів домострою: рої за роями: комах до комах: від кону до кону їх успіх: порожні ножі в паперових димах в Деражні почули і Хусті * лактоза промете лоток – вітряк посічений – і тісто: на Фаберже рясний роток – сучок якому треба сісти: всідається потрібна ніч – потрійні кола бережини: з твоїх – піском омитих – ніг – лякають пазухи ожини: ожив колгосп – і мох – і глас: а сиві кості потолочі: який довершений метлахс на Птолемея вийде очі… зелений вірш до Шрі-Ланки – - 140 -
паланки вихоплені з рота: позвуть шибками колонки – тонка і втрачена робота * плетений віхоть на стінах пролаз: полоз – і санний і дикий. вітер – твого – полохкого крила втратою голосу світе: біла світилка той біль стереже на кістяках від Фернана Леже – колос когорти ловіте: молох продажно спиває папір - пір′я до пір′я холодне: чорна комаха приталених лір знову відвідала Лондон * донині прісна пектораль – то птеродактиля особа: горить сосна – пливе Грааль з камінного числа і лоба світ лобстера дихне у сіть: посміти посвіти судини: світлини голі принесіть жерстяним виколом сардини сопілка нинішня в степу постукує похилі гони: переступ висота ропу і кров укриє махаони - 141 -
змахнув росу в долині днів: вчорашній час долине тихо: срібниться неполадне лихо – коли – ми з Місяцем одні * торопленні гінці крутояру – вертихвости космічної тлі: соломини прадавньої тари – тінь у жмені на ріг Сомалі та ріжок над човном поруділим: труд витягує жили з могил: день пішов на погибель і «діло» - виріс білий спориш і бугил. терен сокола висипав зорі на дощі – на вологі роди: хто збере мідяки і лав сторі за стежками нової орди * Сковороди крізь північ стежка: стожари – стожари в золі. шрам осені – чужа мережка – і виру перші мозолі: мороз – постукує шибчина на чин і жаб′яче перо – з руки води росте шипшина і не засмічує пором пора: клумак не срібло-злото – а камінці мулькі з вершин: моє довершене болото на небі голих горошин * чужих могил зелені кола: колючий сік - 142 -
легких дерев – осінній – вилюдний Микола у тайстри голоси збере: ось голос випитого зору – там голос змулених глісад – ттам оттоманки непокору не перележе палісад: запаска палі на полуді – зелений полудень до жнив: в тумані – павутинні – блуді – сухої страсті і мошни: в черкасах братні переломи – хребти немирних позолот: степами – дим і елерони – кисневий голод і азот * серпнева річка у пеналі збурень – республіка читає полюси: зимовий сніг немов липневий дурень на листопад примів сміття краси. сніг смаковитий тане і леліє – душа-невиливайка гроном зла: в очеретах човнів та Соломії – повище сліз до бідного села. * Волощини вітер гуляє крізь міт – в обмотках – запасках і сарі: в дверях потойбічних лежить зореліт з нечистими й чистими в парі. коли прогуляє Париж мідяки і золото заходу й світу – на бронзові вікна уляжуть рядки – - 143 -
для кого? – сліди заповіту… О вирини слави – золою злетять – бджолою упнуться по тілу: бездомний герой – забезпечений тать служитимуть спільному ділу. * сірчана січка скрапує на пліт – шурхоче тлум толокою потали: лист до листка запаленого літ – нас – дикі звірі впасти не питали та спали ми в одежах лісових – луската лінь зігрілася в потоці: які події – і які жалі не зачепились в крейдяному оці оці утори – і оці столи зганяє вітер на загати муки. на пам′яті – урочища смоли – забиті вікна на осінні луки * калина з порогу пророку: мовчи. трипілля посипане сіллю – гатили клинок ухопив половчин – поточеним морем та міллю… любисток поринув у купіль вершин – вершителько білого дому: і верша – і голос порожніх ожин – без афин сидіння Содому: содіяний модус модрин та секвой – і кволий - 144 -
косеканс на мапі: як всипаний зорями пасічник Ной ішов – і доходив сатрапій * не нашого бога вірган у пісках: у Пісках – баштан і Тичина. лушпиння летить – опівнічна луска. і тіло й душа одпочине. не нашого колоса колесо мрій – заплутане в сни батогами: в порожній на люди добі та порі: трикутник стримить на Багами спочила душа – розітерті тіла – зелене крило анімацій: тіль постріл один і не сприйме рілля плечима опертих Акацій * закохана риба в рибальські гаки – в сокиру і дим Потомаку: на білому дереві – сірі галки – потоптане марево маку. осіннє полюддя – удавка дуди – додихує тиснява лоху: порушена лава гінкої руди сідає в джерела потроху: до моху вимахує деньтопірець – пірець кістяка нелетючий: і прямо навтілусу в око пірець – і промінь помолу - 145 -
колючий. * морошка висмоктана пругом – на пужалні роси ряса: іде зима за чорним плугом і рукавами потряса не відбулася пісня серпня і не потрапила вода в останню рану – в що – нестерпно не витіка її хода… а за городом морок тане – письмо ліниво так сповза: горять у грубці білі сани і б′є світлинами лоза * повільні ярма – рами до соломи – ятвяги в хащах – хворобливі пні. перейдуть в тілеса пружкі колони – а солодощі випадуть мені все випаде – та скло неперехоже: на ковзанці літа без парасоль. блискучий перстень обігріти зможе родину гарбузову без красоль. тепло спаде – невільні ярма в обрій упнуться – аж засмутяться кліщі. які ми дуже правильні і добрі – корисні – як – калинові кущі * весільний сніг на плюмажі золи – - 146 -
до проліска дошемрати череслом: та котики пухнасті – мозолі – та крига з ока врубаного скресла. соколики – до Сколе піхтура – небесні хутра в хуторах доземно – похитує твердиня як тура – і вся любов до поїзда даремна: триреми недогледіли тріски – тривоги брязкуни по білих нивах: смачного дим визбирує огнива – низький тріас оспівує піски… * канва керманича накриє – короткі стегна ручаїв: таке свічадо однокриле над стріхою жалких роїв: порине порохом хмарина – корито за вітрилом – теж коли трипільська окарина від можа – до граничних меж і птах – посіяний весною - проб′ється до осінніх Герр – і линва Вести ляже Ною на сивий від потопу нерв… нерівну стежку до вершини ворушить полоз золотий… і срібний вишкіл горошини за лісом – де – гудуть плоти священна квітка говірлива – святкова стрічка на вогні: - 147 -
і крихта виродження гріла – як вигин скелі в самані * кружні роки КараБогазу – кути розсипані навпіл: на віск соляної образи – непотрапляння тем і шкіл шкільні цукерки – цоко тіні: розтане тупіт волосінь: глибокий голос робертіні на царство Тан і бідність Цінь ціна розхитує дерева – шукає дримба дим часів: і наша цвіль некоренева яку ніхто не розповів… вівчар: кружні роки коралу – анатомічна близна дня: з того безводного Аралу вітряк птахів не проганя * крихкого плетива карниз – на криївці дух не узлісся – грому: в календарі – яке число! – огриз впадає в око човнику старому муркоче очерет через лиман: на милих вікнах віск веселок – сутінь: весло і слід корогви поламав іржавий квіт акації та рути. - 148 -
росте полова – стрижена трава триває далі нашого узбіччя – коли – струна півполя одрива над козубом маленького сторіччя * гарною справою сміх одиниць поважа – не дивовижа – що – човен пісок забира: поза деревами іній з чужого ножа: бідного вересня – на павутинах – мира… омрета опера – пера засвічених чар: чистого вересня синя печатка в дуплі: гріє за ґратами білі підошви мочар: воду розлий – і піди без хороброго сну по столі * льокаї луків і перлуску – плескаті човники чумиз: узвіз вогню та кровопуску зав′язують на горлі хмиз: зима змахне вози по кризі критичним ободом кружби: горобчик мерзне на карнизі – чи впали очі в жолоби: мертвенні ринви позолоти – ще тліє за версалем пліт – пороги риб несуть сколоти на чисте марево боліт: бо – літ і літ упало в прірву: і Лют – і Цур – і - 149 -
Поривай… шишак зорі пірнув крізь Бірму – як за лататтями трамвай * картина д′Ампеццо – опецьок доби – до берега тінь барабана: на дні переписані вдень короби – посипані зіллям – грибами… по гроб по Господній не вийде роса: яка Росавиця тече під каміння: коли не папером черва вируша – не потяг вгорі – розуміння: по дереву бити рукою свічад – старим цвіркунам намовляти потоки: картина дописана – висохли соки. цей вірш – і поклажа – і крам. * волошки вшиті – перевесла слини – головані у кошику кишма: недавній місяць в гори запросили: кишмиш гори і видолу шурма. і висоху не тур посоловілий – вервечка за посольством моровим: б′є пужално по дереву до Сміли: за колесом у півниках рови… розбитий вітер – торохкий метелик. гуде по луках припот на біді: у захід сонця влипни – менестреле – і – може – підеш легко по воді - 150 -
* крихти волошки на мостах – мста переходе сніг не чвалом: від голови і до хвоста судома світу стане валом: у сутінки сповзе гора – грим рокоту пірне додолу: віск безжалю – пірамідолу по звалищу волів пера… прикоренева волосінь – безмежжя осені у проваль: біг за вагоном містом Ковель без потрясінь: де Айлосянке – там Лу Сінь. де Ярошенко – Світло тьмою: листок зелений голостою безводним колосом присів * тривоги нашої потоки потопчуть очерет і брід: і човен чвари руки в боки узяв до кованих воріт: прибитий щит – забиті люди – дзвіночки жерстяних цикад всім тілом на квітучі плюти і подумки – на Цареград * розлитий вересень по квітах – по горщиках упротяг дня. кушпильним стелеться повітом холодна розумом рідня. минає вікна потемніло – мете хламида по ріці: - 151 -
чужий тотем цуприть манілов – в повітрі тануть манівці. мов ці намулені наяди – човни замилені піском: на ланцюгах горять наряди – ще – металевим голоском. всі прихистки – поскоки – дзиґи – небесні дзиґлики вершин поскільки зрить магнітне око син степу в місті ворушив * твоє тіло має іншу душу – і дощі – і солод горовий: дерев′яна пташка плине з бушу гордою поставою трави привид трибушистий на галяві – голови свічад – як – потрясінь: пам′ятаєш поїзд на Сваляві: він повіз лукаву волосінь. камінь на сильце – сильце на очі: на руїнах фауни є хлор: що там сніг чавунним сном цокоче – і сокоче німо Двоколор * стриножений батіг та мальви – цифирь арабська в стремені: в рукав Ахтуби піде Кальвін – і струмінь випаде мені. і здобич з іменем ласкірка у трубах Трубежа змовчить: гарячий Захід – біла сірка – Сірко мав вишкіл на плечі: в заплавах – човен на всі боки та - 152 -
рід змошілий до ноги – і всі невигадані строки і голос Лугу дорогий… * зустрічний вітер ворожби – невороття в сипкі ворота – коли ворожий ружі брик доносив колива до рота: в жарких безводдях кулунди і на такирах перехожих: кленові залишки луни на списах річки і сторожі: ожитній спалах порошвин вишукує кущі свободи і світ поділений на шви – на острови – піски – та броди * голити списаний тартар – торбини висівати виром: тариф на голос і нектар – поводиря пускати з миром: і миро виливати в гріх – до гирла залаштунків цвілі: небесний огул сиріт-стріх – двори осінньо посивілі. так омирає шлях навспак – колеса угрузають хресно і недовершений ковпак за павутиною чересла… о – славної гонитви спіх і піхтура крізь мощі брата – свистить вогонь в ковальський міх – в холодну кузню не вмирати
- 153 -
* розсипаний сніг у державних степах – спивається солод вівторка: розхитані птиці сидять на стовпах – їх вітер обрав і приборкав боркали за ланцями йдуть – та ідуть і дудка стримить за плечима: холодна стежина в чужому саду – і глечик з водою – і схима. вогні схематичні зачинять вікно – чересла впадуть на каміння: ще в конкурсі першим не буде Махно з мого – і твого – покоління * які то вередливі груші посеред сосон та модрин: Змій-вогнедих сповзе по суші – а з ним китайський мандарин: повічні мандри Марко Поло – як постук палиці у двір – Молошний Шлях за пересолом – в печері вирубаний звір: на яворах його худоба – і без крила і без бджоли – та вогнища димка хвороба: а ми вгрузали і жили по вікна у задухлих водах по сірих снами таборах – пустивши в світ сліпого Рода – що – просо місяшне збира… * канцона кантора – Хотин: за тином – Хо: хотів би – Оха. - 154 -
і тільки затінь та сатин царя забутого Гороха. ГоРахта з вівцями за Гарц гарцює на зорі червневій: виходить на поверхню кварц і чарівник сидить на меві: то – килим – списаний літак і ясенова піктограма: не срібна – так лозова рама – хисткого столяра верстак… така невикапана ціль – і лиць розведена солома: копати на кордоні сіль – а не з копалень Соломона * на черзі – зір: зоріти та згоряти: чужий борятин – і боярин свій. ще прийдуть – по-зимовому – буряти і зрине слід безглуздий по росі: зимою слід. росою як осою. як осокою – близна терпуга: сповзе океанічною косою громадська потеруха – та Урга. змерці та айни – висріблені свічі: метелики одвічної сівби: підходить черга здать рахунки січі. і все на часі – бо – гудуть стовпи: випилюють з фанери зірку ночі – хоч поночі – хоч шкіра не лущить. ні день – ні ранок кості не заскочить – як – опалимі опадуть кущі - 155 -
* колись з осок поверне соя: я ос на острові не стрів. стороння верша з дошки Ноя і захід дуже постарів верстати врізані дзвінками: Зима. і прадіди живі. в колисці ще – а не з вінками – блискучі дні – і ножові. ожини синь – сини в покосах: ідуть до празника Песах: посипана весталка боса – защібка в чорних поясах. колись околисями скиби: на Баскучай неструнна дрож: сніг дихає рванцями риби – і прапор спалює Сурож: чи – Сурож? за рукою – грудень – і за грудьми твоїми – мра… коли коса траву заблуде під першим солом комара * прибита посухою каліч – конічні часи на поріг: коралі блукають в хоралі – в осінньозимовій порі порічки за річкою Горкол – де – гриви пливуть без води: вербове коріння приборкав – зелений кушир бороди: за прадіда – він – мені буде слова замовляти на прю: та вогник при- 156 -
каяний блуде – і всім обіцяє зорю * кремінні рушниці – і шепіт – і шельпіт каміння – води: і око Вселенське на щепі – і холод всесвітній вродив: до витоку висихла галич: на голому тім′ї карбас. монголи за димом і галли – наш вилитий образ образ… світ осені – тиха заплава – свіча за свічею з купин: під мороком – вітер і слава. і ти їх не взяв – а купив * наша трава непокрита – висохлі прірви цикад – в іскру закинута скирта – в тінь веселкових аркад… дні опівнічні як зблиски – сутінь затемнень та свят: здалеку віхола – зблизька – палиця збита своя: збитий гостинець і кружінь – фосфор – навік – костяний: і за окрасою ружі – і за розвалом стіни * бажання слави – більші мрій і марень: марноти світу вирубані вспак. в кутку толоки Сату-БайяМаре – і ворухкий – і нетривкий ковпак. капкан подій – діра чорнопрестольна – посипані на листя стільники – чорно- 157 -
горійська бадилина сольна – о – стільки правлять балом фарбники… мольфар без олівця – нехарактерник – терни прогорне золота вівця: пішов – і не повернеться Коперник – неконтактер суворого Вітця * городнє опудало спить на межі – межиочі стріли та оси: засипаний ліс інтернет-мережі – де - пір′я безкрилого стоси. стократ обійти поворотні круги стежками сядристими боєнь: підняти – і знищити всі корогви: ти – равлик в чужім однострої… троїсті музики збирають маржу – моруге гілля визирає один віддарунок в собі стережу: замислений коник за раєм… і сотні імен обривають поділ – і в ґудзиках небо рясніє: куди ж ти між квітами Слово подів – а решето віє і сіє… * грубка горить. і обруч переходить за ніч. там не буває ні пекла ні криги ні рути. мертво повчання народить вогонь на зоні – дим замашний і поріг на чолі перегнутий. спішиться кушпіл – над прірвою зійде поруш: білі сніги – - 158 -
по яких – не співають та ходять. Двоє: Марчук – і такий несьогоднішній – Труш: чиста палітра осіннього сну на Городі * канчук сліпого край держави – держално жолнєжа впритул: з Деражні Місяць моложавий – якого – не дістав Катулл: котилась нитка близько тіла – колеса блискотіли в такт: так біля ночі пісня сіла на перероблений верстак: а там: перо і труйні леза – та зле вечір′я в порохні: дрібним піском пробила «деза» дієзу звершень і брехні: на пні на мохові охайно дістати стелі та нужди: канчук злітає одностайно і крила стогнуть – «ну – пожди…» * настінна гравітація сітями – без тями тісто випада в човни: сотає кров та заливає ями на покуті – де – тане чарівник зелений віник осами залипне – понині пил – аз – тягне з потойбіч: в останню спеку в січні а не липні по берегу незайманих сторіч. плеската горлиця - 159 -
на горщику замріє: мерці підійдуть в непочутий дзвін: умовкни в білих травах – говорію – дозволь пройти крізь тихий Наваїн * вестибулярію – біль яру марка і дощова стезя несе ґерлиґу та флояру на терезах – які – не взяв за невеселу поторочу – віху весільну та грімку: в степу барвінкам сніг морочу – плекаю сонце в гамаку. у гамівних сорочках каро два кольори переплелись – зелені іскри за ікаром впадуть – а води тільки «плись-ь»… зігнеться тіло – одзоріє рінь візьме пергаментний зник: іти і йти – і йти – мандріє – і сповідатися «за тих» * жодної колядки: німо – тупо тупотять старці услід зорі: ланці за дубовим зійдуть струпом – душі нелетючі та старі. гонять в спину – вигинають простір просторіки катедральних днів: похилився світ і випав жостір ситом невербальних холодів. древні била вибивають килим – килиїмські виплоди шляхів: білі води чорні трави вкрили – бетлеємський прикорень і хлів… любо так посипано зірками – до - 160 -
хреста не витягнеться ріг: тільки сліпо срібло за руками в ті часи – як – Місяць в човен ліг * та легниці влежалася роса термічними посипана полями: єдина стежка в грудень пророста під барабанну тиш чужої плями: сімнадцята сторінка та полин: приватних віршів втрачена худоба: невирішений сором тополин – і хухкання промовистого здоба молитва промовляє до стерна: тернові крильця невагомих бачень: неколоскові витоки зерна – і сніг не виправдовує – а плаче * і сніг пішов без пішаниці – безодня будика бридка: пошани втоптана криниця – і лід – як завше – в край рядка: зелені рядна сплять за північ – на чорне впало волосне: хвилини заколоту дивні: рибина з волоком засне: Снигільди витруєне ложе – легкі шляхи гірських вершин: перепусти політ – стороже – летіння мирних горошин зоря встає – лягає хвища – і тінь - 161 -
норою вигиба: аж янгол втраченого вища – якраз на пагорб від гриба * в час колісниць – колесування тіла: за Місяцем – брат зітканий з ножів: холодна грудка пташки пролетіла: кров непотрібну на зорі нажив: вважай – що – літо тягнеться наосліп – плескаті тарілки серед човнів – і тільки чин – немовби – чистий дослід в піснях невтішних дико червонів * розтріпані колоди серед лісу – прошитий Пан стежками до води: він тягнеться і вітер одалісу піскам потоку взяв – і догодив ще Див не там – у прірві сміттярами не добуває золото низин: камінний міт з терактами без драми вибілює кущі вчорашніх зим… дровітня випадає на дорогу – непотріб лісу і невільних дум: не випасаєш в хижі засторогу – а випускаєш за птахами струм… струмок біжить: його вчорашні тіні захитують той Цареград в щитах: і виникають: звір на хворостині – він вищий за - 162 -
ристалище та страх * корона імперії – Кранах: на білі халяви – мости. а ще з гамівного катрана ні тінь ні вогонь не змести. наступна печатка і почет втрачають багно біговин: і пані Історія хоче забути героїв провин * сієста світунів: він сіє сто печалей – деревне світло випадає в грім: тоді достигне та впаде квічало на вигорі – в захованій горі. Горахта скіпетри у віники пов′яже – шубовсне і луною одмахне. ставай на славу вип′яний варяже – трава поляже – як – один дихне… гонори у посипаних пісками: на сонці кістяки не виграють: затягне світ чужими босаками: то погорільці зраджені в Раю * човни зотліли без ріки – той плин – ні борошно не випуска – ні стужу: і липовий – і журавлевий клин у тріску перебрів таку байдужу зарослі плеса ряскою без руж – кушир вже непролазний і приватний: пішли на інший край і Бог і - 163 -
Буж – схід Місяця пустий та неоплатний неологізми: зібрані човни чи виникають в сумах подорожніх: а все мовчать вуста стромкі й неложні на витоках гори й черевини * порох присипає рану крику – скракелюри крихітні вночі: сон-траву і молоду старику в себе забирають калачі: чалапкоче решето водою – вада зору: човника нема. шельпіт на весіллі з молодою листя біля вирію Трима * рубці чи зрубані рокити – кори то з дна пісків і хвиль: в холодних віршах сибарити. під ланцюгами жовтий бриль збере кремінна загорожа голодні крем′яхи поклаж – і вся вода – на всю не схожа – що не роса а що колаж. порубані на друзки стріхи: хори… в горі той тане спів. і на землі останні ріки – їм руки березень заплів * лукаві і невтішні піші: біблейських - 164 -
куряв піхтура. жовтаві кості хилять в ніші: в собі похитується мра Микола і Олег за пивом за Лавру сходять навпростець: яке-то безіменне диво: частують Дух і Пан-Отець. тече розмова за пороги – обмови глипають навкруж: ідуть за пруг небесні роги і заколисують кору * прошва опудала піде на плаху: прах опаде – опостинь. вітер підніме і випроста лаху: посестро сіна – мальований тин. млин перебуде в содомі та смітті – місиво борошна винайде страж. в білому: з чорними цятками: світі вкриє толоку останній міраж * любистком голоси прошиті: пробита провесінь ві сні – тоді засіяний вершитель мовчить за берегом пісні повита кашка – креш на кризі: Михайло Григорів – сакви… короткий вечір зріє в Ризі – та світло сакури з мокви: забуті вишні – виш неглинна: наш прохолодний людний вірш: пірне – крізь озеро стеблина і: усихає коловир - 165 -
* люципера витінь втихає на збруч: збруя і зброя дзвіночками ляже: горду хлібину тримай обіруч – заціпеніння варяже. врізана гілка – як вимір начал: членистоногі пітьма та атоли: свято принад і зелених квічал в дрібках нелюдської соли * застигне купіль – цвіль невмита: не мито – не динар – не друз. чужа дорога знакомита потягне ковдру в землетрус. труска хода людського чада – чадра запіймана веслом – і шибка сонця перечата: мана за випалим селом. зламає перебуту розтіч перо старої окуги: близьких рибин холодні очі – як – неврятовані Круги * гроза під шибкою хрестата: середніх царствій пізній клин: бджолою Хорса зір і страта – хвостатих печищ каолін. так лінь з природи виростає – земля сотає сік рівнин: а гній біжить з порожніх стаєнь золою тронок і вернин * норою сніг без реставрацій: реторта гній перепливе: - 166 -
сторіччя випалої праці – де – срібло зникло столове з Бове молитва католичень: коли ж калина зійде знов: зелений каротин – на січень і вогник воску в сумі змов… мовизни за горою в зграях – в райошних сутінках тюрми: сім літер на щаблі заграє в наказі вічної юрми
- 167 -