32512a
Народження та трансформація публічного простору малих міст Сходу. Архітектура як процес.
The birth and transformation of the public space in small eastern Ukrainian cities. Architecture as a process.
Цей проект - спроба вивчити реальну ситуацію становлення публічних просторів “від задуму до реалізації», включаючи руйнування та переосмислення. Це проект, в якому 80% часу присвячено “не архітектурним” процесам. Далі ми детально розповімо про 4 міста нашої експедиції, кожне з яких по свому унікальне і відображає більш-менш реальний стан речей тільки в комплексі з іншими містами.
This project is an attempt to examine the real situation of the public spaces creation “from concept to realization”, including destruction and rethinking. This is the project with 80% of the time devoted to “non-architectural” processes. Below, we are outlining 4 towns of our expedition, which are all unique and reflect the more or less real things only in conjunction with other towns.
Початок:
Start: Based on an unsuccessful experience, we realized that you need to make friends with the city first, and this is can take longer than a few meetings. And since our goal is to make cities better for their inhabitants, we have to put the interaction with people first and not our own ambitions. As architects, we set ourselves to a task of creating spaces in cities that would promote communication, cultural diversity, democratization, openness, and civic engagement. As part of the Metacity: East project, we collaborated with the Urban Curators agency, whose research has given us access to various levels of urban issues, and, most importantly, to live communication with people. The project coordinators organised a high-quality connection with the network of our contacts in the cities and provided our research with the necessary critical assessment. When we started the project, we did not have a clear plan. We needed locations and allies. Instead of using ready-made solutions and quick conclusions, we preferred to be the travellers and researchers. We understood that the project should work in the context of the city and its actual problems. One of the tasks that was set while coming to the city was to bring a new typology into the space, to show alternative directions of development. For Lysychansk, it was the street sport; for Pokrovsk, about the materials reuse; for Kostiantynivka, the revitalization of the abandoned industrial area on the Kryvyi Torets river. Methodology of Urban Intervention Through trials and errors, discussions and reflections, we have identified the following main stages of work in cities. 1. Acquaintance The first thing we do in the city: listen and watch. The most important thing is to get rid of stereotypes. We listened carefully to the people’s stories about the city’s most important locations, as well as their own experience of participating in urban processes. We went on tours guided by locals. Those were very intense trips with comments that greatly facilitated the process of getting acquainted with the city. We visited museums, including the museum of the local history, to get an idea of history and certain features of the region. 2. Searching for Matches The next thing we were doing was looking for coincidences among all the information sources we encountered in the city. Are the initiatives willing to cooperate? Will they benefit from our competencies? Will the changes in a particular location have a city-wide effect? Can the local queries be implemented? The study of the city is not linear: the city itself is a hub for an enormous number of processes, and it is impossible to trace the causal relationships of the values, moods, history, resources, opportunities, features, skills... Still, there are several aspects to distinguish; and we have combined them and relied on them looking for direction: location. people, resources, possible influence., the feasibility of the idea. The project had its goals and values – and some restrictions also (a budget of $2,000, one week for implementation, and human resources). The feasibility also depended on many legal issues that were not always obvious in the beginning, but could radically impede the implementation.
Опираючись на невдалий досвід ми зрозуміли, що перед початком роботи з новими містом необхідно спершу подружитись з ним, а це справа не кількох зустрічей. Оскільки наша мета – зробити міста кращими для їхніх жителів, ми маємо ставити на перше місце саме взаємодію з людьми, а не власні амбіції. Ми як архітектори ставили собі завдання: створювати в містах простори, які сприятимуть спілкуванню, куль екту має бути нерозривно пов’язана з іншими. У рамках проекту ми взаємодіялі з дослідницькою організацією, чиє дослідження відкривало нам доступ до різних рівнів міської проблематики, а також, що найважливіше, до живого спілкування з людьми. Координаторки проекту забезпечили якісний зв’язок із мережею наших контактів у місті та давали необхідну критичну оцінку нашим пошукам. Починаючи проект, ми не мали чіткого плану. Нам потрібно було знайти локації та соратників. Замість використовувати готові рішення і робити швидкі висновки, ми воліли бути мандрівниками й дослідниками. Ми розуміли, що проект має працювати в контексті міста і його актуальних проблем. Одним із завдань, які ми ставили, приїжджаючи в місто, – принести в його простір нову типологію, показати альтернативні напрямки розвитку. У Лисичанську акцентували на вуличну культуру та спорт, у Покровську – говорили про повторне використання матеріалів, у Костянтинівці – підкреслювали важливість річки та зелених зон. Методологія міської інтервенції Методом проб та помилок, обговорень та рефлексій ми виявили такі основні етапи роботи в містах. 1. Знайомство Перше, що ми робимо в місті, – слухаємо й дивимося. Найважливіше – позбутися стереотипів. Ми уважно слухали історії людей про найважливіші локації міста, а також про їхній власний досвід участі в міських процесах. Ходили на екскурсії, які проводили місцеві жителі. Це були інтенсивні подорожі з коментарями, що дуже полегшували процес знайомства з містом. Обов’язково відвідували музеї, зокрема краєзнавчий, щоб мати уявлення про історію та певні особливості краю. Проживали досвіди «туриста», «гостя», дослухалися до інтуїції. 2. Пошук збігів Друге, що ми робимо, – шукаємо збіги між усіма інформаційними джерелами, на які натрапляємо в місті. Наскільки ті чи ті ініціативи відкриті до співпраці? Чи приносять їм користь наші компетенції? Наскільки зміни в тій чи тій локації можуть мати ефект у масштабі всього міста? Наскільки можна реалізувати запити, які є в місцевих? Вивчення міста не може відбуватися лінійно, адже саме місто – вмістилище шаленої кількості процесів, де неможливо простежити причинно-наслідкові зв’язки: цінності, настрої, історії, історію, ресурси, можливості, особливості, вміння… Можна виділити кілька аспектів; ми комбінували їх і на них спи ралися, шукаючи, в якому напрямку рухатися: локація, люди, ресурс, можливий вплив, реалістичність ідеї. Проект мав цілі й цінності, але також певні обмеження (бюджет – $2 тисячі, один тиждень на реалізацію, людський ресурс). Реалістичність також залежала від багатьох юридичних моментів, які не завжди очевидні на початку, але можуть радикально ускладнити реалізацію . 3. Проектування У проектуванні ми уникали вузької спеціалізації й орієнтації на обмежену аудиторію. Ми намагалися не робити акцент на конкретних способах використання простору, лишали місце для фантазії та можливості використання для різноманітних активностей. Від самого початку ми відмовилися від архітектурного проекту як кінцевого продукту. Ми робили купу ескізних візуалізацій, щоб мати нагоду вести з місцевими жителями діалоги про місце, функції, безпеку, конструктив, габарити. У процесі проектування важливо бути психологом. Публічні простори формують люди, тож архітекторам потрібно розбиратись у запитах на простір та прогнозувати можливі впливи. Тож ми не боялися кардинально змінювати наш початковий задум або відмовлятися від ідеї взагалі. 4. Реалізація Ми починали роботу з презентації наших намірів. Потім закуповували необхідні матеріали, інструменти, техніку, планували фронт робіт, фіналізували дозволи, координували волонтерів. Варто звернути увагу на матеріали, адже конструктив – частина естетики простору. Ми терпіти не можемо банального декорування. Краще кошти, які ви плануєте витратити на маскування неохайного каркасу, спрямувати на його якість. Додаткові елементи зазвичай збільшують кількість вузлів, які в перспективі можуть зламатися, відколотися, відпасти. Відкриті конструкції дають складність композиції, тож відпадає потреба доповнювати її бутафорними елементами, щоб було більш «креативно». Краще використовувати природні матеріали, які добре старіють і з часом лише набувають цінності – метал, цеглу, дерево, камінь. Після підготовки починалось інтенсивне будівництво. У процесі ми намагалися максимально комунікувати з усіма можливими аудиторіями. У нас не було чітких креслень, але ми мали загальне бачення проекту. Потрібно окремо відзначити командний дух і атмосферу будівництва. На час реалізації ми ставали звичайними будівельниками, не цуралися брудних або важких процесів і, мабуть, це надихало інших. Усюди знаходились відчайдушні люди, що з ранку до ночі працювали на майданчику, будуючи простір для свого міста. Таке може бути лише тоді, коли наміри щирі й віддача повна. 5. Оцінка та моніторинг Ми досі на зв’язку з усіма нашими містами. У дружньому листуванні з людьми, які тепер оперують просторами або найактивніше допомагали їх створювати, ми дізнаємося новини, чекаємо завершення деяких процесів, наприклад, підведення світла, дізнаємося, чи не розібрали, або не поламали чогось, і при нагоді заїжджаємо щось доробити, або просто побувати в просторах, які тепер дуже рідні. Маніфест міського інтервента (замість післямови) Наш проект тривав більше десяти місяців. За цей час його команда провела сотні зустрічей, дуже зріднилася з багатьма містами та людьми. Такий рівень занурення дає крутий результат, але психологічно потрібно бути готовим, що завершення та Також потрібно звикнути, що практики, які виходять за рамки буденного, зазвичай сприймають із недовірою. Це проблема будь- якого нового продукту. Тож ми мали дуже багато спілкуватися з місцевими жителями. У кожному місті спільною роботою нам вдавалося змінювати кількох людей, які перетворювалися на «агентів ідей», що їх ми спільно формували весь цей час. Коли працюєш у різних містах, чимось схожих, чимось різних, поволі починаєш замислюватися: а які взагалі простори потрібні на Сході чи взагалі в Україні? Який простір відображає сучасну ситуацію та відповідає викликам, із якими стикаються малі міста? Ми ставимо собі це питання, але не маємо вичерпної відповіді. Проте є аспекти, які тепер, здається, ми розуміємо краще. Наприклад, що у співпраці різних міських формацій, із залученням фахівців, невеликим бюджетом, використанням нікому не потрібних речей та сили небайдужих людей, можна створити простір, який викликатиме позитивні емоції, стане майданчиком можливостей і взаємодії.
3. Designing We tried to avoid the narrow specialization and targeting of a limited audience while designing the project. We tried not to focus on specific ways of using the location, leaving some space for imagination and a variety of different usages. We left the idea of the architectural project as a final product from the very beginning. We created numerous visualisations and sketches to have the opportunity to talk to locals about the premise, its functions, safety, design, and dimensions. 4. Implementation We started the work by presenting our intentions. Then we purchased all of the materials, tools, and equipment needed, planned the work, finalized the permits, and coordinated the volunteers. A lot of attention was paid to the materials, for the constructive part is also a part of the aesthetics of space. We do not tolerate banal decoration. Better spend the money you plan to use on masking a slippery frame into improving its quality. Additional elements usually increase the number of nodes that in the future can break, tear, or fall off. The open designs give the complexity of the composition, so there is no need to complement it with the fake elements to be more “creative”. It is better to use natural materials that are aging well, and eventually only become more valuable, like metal, brick, wood, and stone. After preparation, the intensive construction began. We tried to communicate as much as possible with all possible audiences in the process. We did not have the clear drawings, though we had a general vision of the project. We want to also acknowledge the team spirit and the atmosphere at the construction site. We all turned into ordinary builders during the construction, ready for any kind of dirty or heavy work. And it might have inspired others. We found the desperate people who worked on the site from morning ‘til night, building a space for their city. This can only happen when the intentions are sincere and the delivery is proper. Thus, we are really grateful to all of the people who have helped us. 5. Evaluation and Monitoring We are still communica ting with all of the cities we went to. We are keeping up with friendly correspondence with people who are now managing the spaces or who actively helped us to create them. The Urban Interventionist Manifesto (almost an epilogue) Our project lasted more than ten months. The team held hundreds of meetings and loved many cities and people. This level of immersion gives you a good result but it is psychologically necessary to be prepared that the completion of such a project can radically change your usual way of life. You also need to understand the fact that out-of-the-box practices are usually perceived with distrust. It is a common problem for any new product. That is why we communicated with local residents a lot. In each city, we managed to change a few people who turned into our “idea agents”, promoting the ideas we have been creating jointly. When you work in different cities, sometimes similar, sometimes different, you start to come up with the thought what are the spaces needed in the East or generally in Ukraine? What space reflects the current situation and meets the challenges faced by small cities? We ask ourselves the question but have no answer. However, there are aspects that we now seem to understand better. For example, in collaboration with various city formations, involving professionals, with a small budget, and using the unvalued things and devotion of the people that care, you can create a space that will bring positive emotions, become a platform for opportunities and interaction.
32512a
Покровськ. Індустріальна капличка для культурних служінь «Залізняк» Pokrovsk. Zalizniak, Industrial Chapel for the Cultural Services
...хотілося, щоб у ньому через конструкції та поверхні відобразилося індустріальне минуле міста, незамасковане та виразне... У Покровську нам хотілося, щоб у ньому через конструкції та поверхні відобразилося індустріальне минуле міста, незамасковане та виразне, може, навіть перебільшене, проте не ностальгійне, а спрямоване на переосмислення та повторне використання.
In Pokrovsk, we wanted its design and textures to show the unmasked and expressive industrial past of the city, sometimes a bit over exaggerated, but never nostalgic, aimed at the rethinking and reuse of the past experience.
Наше знайомство з містом розпочалося з екскурсії на шахтарський навчальний полігон у дворі ДонНТУ, де розташовано штучний фрагмент забою. Нам здалося, що це вже готовий і довершений павільйон із металевих арок. Пізніше шахта Покровська віддала нам сім комплектів таких арок для громадського простору…
We decided to erect the public space on a concrete foundation—the foundation that was left from a never-working amusement park. The concrete platform was located in Sobornyi park, situated between the train station and the city center. The public space is now mostly used as the transit hub.
Зводити простір вирішили на бетонній платформі — на залишках парку атракціонів, який так ніколи й не запрацював. Ця платформа стоїть у Соборному сквері, який лежить на осі між вокзалом і центром, проте публічний простір зараз перетворюється радше на транзитний.
A school and university stand nearby, and for ages they have hoped to conduct outdoor classes. Still, the largest part of the park territory is occupied by a huge, fenced-off church.
Поруч є школа й університет, які вже давно планують проводити уроки на відкритому повітрі. Більшу частину скверу займає огороджена величезна церква. Нам хотілося, щоб майбутній простір мав сакральний вимір і атмосферу храму. Можливо, через сусідство з цією церквою, або ж через те, що промисловість була новою релігією індустріального часу. Це добре розумів, зокрема, Марко Залізняк — фотограф-документаліст ХХ сторіччя, який став хрещеним батьком нашого простору. Нашою першою ідеєю було створити простір для шкільних та студентських занять на відкритому повітрі. Крім того, простір міг стати місцем для міських заходів: виступів, кінопоказів, поетичних читань, іншого дозвілля. Заразом нам хотілося, щоб навіть без подій простір працював для випадкових відвідувачів. У процесі роботи ми активно спілкувалися з місцевими жителями, а сам проект розробляли за підтримки міської адміністрації. На додачу до іржавих арок із шахти Покровська ми знайшли для простору вживану цеглу. Її купують у людей у районах, колись вона, можливо, була частиною чийогось затишного будинку. Доповнили конструкцію грубим брусом. Такі матеріали рідко використовують у публічних просторах України, проте в контексті промислового Покровська це вияв поваги до історії міста.
Noting this, we wanted the future public space to play with this sacred dimension and temple atmosphere. Partly because of this physical juxtaposition with the church, and partly because industry was the new religion of the industrial age. Marko Zalizniak, a documentary photographer of the 20th century, understood these facets, and so he was to become the godfather of our space. The idea was to create a comfortable space for the outdoor classes for the nearby schools and university. In addition, the space could be used for the city events: performances, film screenings, poetry readings, and other activities. And, of course, we wanted the space to work for the casual visitors also. We actively communicated with local residents during the process and developed the project with the support of the city administration. We started with the rusty arches from the Pokrovsk mine and later found the used bricks to build the space. We bought the bricks from people in different districts of the city—they might have been the part of someone’s cosy house. Finally, the construction was complemented by the rough beam. Materials like these are rarely used in Ukrainian public spaces, but we believe they pay respect to the industrial history of Pokrovsk. One of the Pokrovsk residents wrote on the internet that the venue has become the first non-commercial public space in the city for many years. This explains the situation in Ukraine overall.
Житель Покровська написав в інтернеті, що цей простір став першим у місті за довгі роки, який було зведено не з комерційною метою. Це багато що пояснює про ситуацію в Україні.
Рефлексія
Проект у Покровську був дуже важким і працезатратним. Ми справді втомилися від понаднормової праці на майданчику і вважаємо це надмірним. Із тієї самої причини ми завершили проект на день пізніше (після відкриття), також постраждала якість деяких дерев’яних вузлів. Незважаючи на все, це найбільш монументальний і довговічний простір, зараз його використовують як для проведення подій, так і для відпочинку. Чекаємо проведення весною фестивалю, на якому «Залізняк» стане однією з ключових локацій.
Reflection
The project in Pokrovsk was very difficult and labor-intensive. We were really tired of working overtime at the site, and we consider it excessive. For the same reason, we completed the project one day behind schedule (after the opening), and it affected the quality of some wooden units. Despite it all, it is still the most monumental and durable space that is now used for both events and recreation. In spring, a festival will be held and Zalizniak will become its main location.
32512a
Бахмут. Вільна сцена під шишками Bakhmut. The Free Scene under the Cones
Ми уявили, як цей простір працюватиме для закоханих пар; як зможуть медитувати та зустрічати тут сонце йоги; як комфортно може перебувати в цьому просторі компанія з п’яти, десяти, тридцяти і кількох сотень людей...
Із першого знайомства місто нас спантеличило. Воно виявилося дуже доглянутим, мало гарну інфраструктуру. Рішення, що виникло за підсумком дослідження, здавалося доволі банальним, але зрозумілим: вулична сцена та літній кінотеатр. Локацію нам підказали випадково, тож спершу ми поставилися до місця скептично, поки не побачили його на власні очі. Це незвична оаза поруч із автовокзалом — важливим транспортним вузлом — у парку розваг та водночас у дуже камерному й відокремленому куточку.
The city puzzled us from the very first acquaintance. It seemed very well maintained, with good infrastructure. The solution we came upon after our research was quite simple—even trivial—but clear: the street scene and a summer cinema. The location was suggested by chance, and we were a bit sceptical about the place before we saw it with our own eyes. It was an unexpected oasis by the bus station—an important transport hub—situated both in the amusement park and in a very cosy, secluded spot.
Нам запав у душу місцевий постамент — символ колишньої радянської епохи. Власне, архітектура цього постаменту й надихнула нас на таку просторову композицію. Ми не хотіли проектувати сцену, яка матиме вузький функціонал.
And we really loved the local pedestal, the symbol of the former Soviet era. It was the architecture of the pedestal, actually, that inspired the expanded spatial composition. We had the idea to create a multifunctional scene.
Буквально проживши на локації три дні, зустрівши захід та схід сонця, побачивши, як люди взаємодіють із простором, ми виявили кілька сценаріїв, які почали програвати прямо на місці. Ми уявили, як цей простір працюватиме для закоханих пар, які задивляються на зорі; як зможуть медитувати та зустрічати тут сонце йоги; як комфортно може перебувати в цьому просторі компанія з п’яти, десяти, тридцяти і кількох сотень людей; як ми можемо отримати додаткові візуальні ефекти, використовуючи зелені насадження, рельєф та освітлення. Це прогнозування і проектування в режимі реального часу проявило всі потрібні об’єми та габарити. Усю деревину ми обробляли, щоби подовжити термін експлуатації, проте обпалена деревина мала для нас іще й метафізичний вимір. Це вражає, як матеріал під дією руйнівної, здавалося б, сили гартується, стає набагато витривалішим і здобуває особливу красу.
Having literally lived on a location for three days, seeing the sunrise and sunset there, noticing the people interact with the space, we thought of several scenarios and started to implement those directly. We imagined how this space might work for the couples enthralled by the starry skies here; how the yoga-lovers might meditate and watch the sunrise here; how this space might be comfortably used by five, ten, thirty, or even several hundred people; and how we could get additional visual effects by using the greenery, landscape, and lighting. The forecast we made and the real-time projecting helped us to understand the scale and dimensions of the project. All the wood used in the construction was processed to prolong its lifespan and add the metaphysical touch to the space. It is striking that the material under the influence of a seemingly destructive force is tempered, becoming much more durable, as well as beautiful.
Важливим проривом ми вважаємо прийняття містянами не зовсім звичного формату концертів, коли потрібно сидіти на траві. Спочатку представники відділу культури тривожилися, але потім усім сподобалося. Ще в процесі реалізації кілька громадських організацій виявили бажання проводити події на цій локації, а тестові події показали, що відвідувачі дуже різні за віком. Це передумови для сталого розвитку цього публічного простору.
This project also brought an important breakthrough. The residents of Bakhmut now have accepted an unusual concert format in their city: they sit on the grass. The representatives of the local culture department worried at first, but everyone enjoyed the idea later. A couple of NGOs have stated that they would like to conduct their events on the location—even through the period of the implementation—and the test events proved that there is potential to engage audiences of different ages. And these are the prerequisites for further and sustainable development of the location.
Рефлексія
Reflection
У Бахмуті наша домовленість із міськрадою та директором парку про підведення світла й електрики, на жаль, не була виконана. З цим ми пов’язуємо й зникнення декількох прожекторів, що так і не запрацювали. До настання холодів на сцені проводили декілька подій, зокрема кінопокази від Freedom Hub. Сподіваємося, з весни ця тенденція відновиться, а освітлення підключать спільними силами.
In Bakhmut, our agreement with the city council and the head of the park on installing the lights and electricity, unfortunately, was not implemented. We think the several missing projectors might also be linked to this. When the weather allowed, several events were held on the stage, including the “Freedom Hub” film screenings. We hope that in spring this open-air event trend will be restored, and the lights will be installed by joint forces.
32512a
Лисичанськ. Простір вуличної культури «Дружба» Lysychansk. Druzhba, the Street Culture Space
У Лисичанську ми познайомилися з BMX-ерами. Вони одразу нам припали до душі, бо були єдиними представниками не від офіційних установ культури, які відкрито йшли з нами на комунікацію. Крім того, вони молоді, спраглі до розвитку та навчання.
In Lysychansk we met the boys with BMX bikes. They immediately earned our affection as they were the only representatives of non-official cultural organisations who were eager to openly communicate with us. Moreover, they were young and eager for knowledge and self-development.
Під час пошуку локацій нас занесло в кінотеатр «Дружба», який от-от мав відновити діяльність. Нам провели екскурсію відремонтованими залами кінотеатру, розказали про всі успіхи, плани та проблеми. Виявилося, що в кінотеатрі є один недобудований зал. За словами директорки, з ним нереально щось зробити, бо він потребує капітальних інвестицій. Ми ледь умовили її показати його нам. Коли ми спробували ввімкнути в ньому світло, воно одразу вимкнулось, але однієї миті нам було достатньо, щоби зрозуміти: це місце — саме те, що нам треба.
And during our wandering, we saw the Druzhba cinema, which was supposed to resume its activities. We took a tour through the renovated halls of the cinema, all the while hearing about its successes, plans, and challenges. And that’s when we found out that there still was one unfinished hall. The director of the cinema told us it was impossible to do something with the hall without significant investment. We barely persuaded her to show it to us. We tried to turn on the lights there, but they turned off the very same moment; still, it was enough for us to understand that it was the place we were looking for.
Ми одразу згадали хлопців на BMX-ах, і проект в одну секунду народився. Це була дуже незвична пропозиція: організувати скейт-парк у кінотеатрі, але всі сприйняли це доволі позитивно.
Keeping the BMX boys in mind, we got the idea for a project. And it was quite an unusual one: to create a skate park in the cinema. But everyone liked it!
Так у Лисичанську вперше нам вдалось реалізувати фактично утопічний проект. Ми поєднали дешеві ресурси, синергія яких дала неймовірні результати. І справа тут не лише у створенні скейт-парку, а в процесах, які почали відбуватися в місті. Це захоплює найбільше, хоча таке важко помітити на перший погляд. Спільнота BMX-ерів почала формалізуватися і брати на себе відповідальність за розвиток простору, планувати його майбутнє. З’явилося перше в Лисичанську приміщення для громадських зібрань, не підпорядковане відділу культури: тепер воно може приймати неформальні події. Міська адміністрація отримала позитивний досвід втілення спільного проекту з активістами та зовнішніми громадськими організаціями. Сам простір має потенціал для подальшого розвитку та долучення інших організацій, а з часом може стати потужним багатофункціональним культурним центром. Це дуже незвичний формат роботи для нашої студії: ми не мали формального замовника, який одноосібно формує та затверджує технічне завдання, проте мали сформовану екосистему з багатьох гравців, кожен із яких може долучатися, сприяти або перешкоджати. У такій системі було дуже цікаво маневрувати, і за час роботи над проектом ми краще зрозуміли не лише архітектуру простору, а й архітектуру стосунків між людьми. Рефлексія Оцінюючи лисичанський проект, по-перше, варто сказати, що масштаби простору виявилися завеликими для тієї кількості активних людей, які зараз готові наповнювати його життям. BMX-ери поки мають мало досвіду і не достатньо активні, щоб місце жило на повну. На це потрібно більше часу. На даний момент місцева команда переживає важкий етап становлення, дорослішання, реформування. По-друге, ми шкодуємо, що делегували місцевій команді побудову рамп, через відсутність власного досвіду. Якби ми знайшли консультантів заздалегідь, рампи мали би більший функціонал та кращу якість. Незважаючи на це, простір працює весь рік і вже прийняв фестиваль «86», проект «Зміна» та сприяє іншим неформальним активностям. Скажімо, на весну 2018 року заплановано проведення хіп-хоп фестивалю.
Therefore, we have managed to realise an actual utopian project in Lysychansk. We’ve combined the cheap resources with the synergy created—producing incredible results. And it’s not only about the skatepark itself, it’s about the processes that kickstarted in the city. It’s something that takes our breath away, though it can’t be seen easily. The BMX community started to formalize, taking responsibility for the space’s development and future plans. The first space in Lysyschansk for community gathering, not under the authority’s culture department control, has emerged, becoming a potential location for informal events. The city administration, on the other hand, enjoyed the positive experience of implementing a joint project with activists and external SCOs. The space itself has a broad potential for further development and other organisations’ integration; in time, it might become a strong multifunctional culture centre. The format of this project was very unusual for our studio: there was no formal customer that gives you the TA individually, instead, we had an ecosystem of multiple stakeholders, each of whom could participate, facilitate, or interrupt the project dynamics. It was incredibly interesting to manoeuvre inside this system, and through the project we managed to gain a better understanding of both: the architecture of the space and the architecture of human relationship.
Reflection Thinking about the Lysychansk project, first of all, we should note that the scope of space was too large for the number of active people who were ready to fill it with life. The BMX-ers still are not experienced and not active enough to make the place live its fullest. More time is needed. At the moment, the local team is experiencing a difficult stage of being established, growing up, and reforming. Second, we regret delegating the ramp construction to the local team due to lack of our own experience. Should have we found the advisors in advance, the ramps would have been more functional and of better quality. Still, the space has been working throughout the year and has already hosted the 86 Festival and the “Zmina” (“Change”) project, and contributed to other informal activities. For example, a hip-hop festival is scheduled for spring 2018.
32512a Ми виділяли декілька ключових функцій. Перша – місце для споглядання, що пропонує відчуття природи Костянтинівки. Друга – лекторій – освітній та дискусійний майданчик. Третє – місце для риболовлі..
Костянтинівка. Зупинка біля річки Торець Kostiantynivka. An Open Venue by the Torets River
Іще 30 років тому промисловість Костянтинівки мала значення всерадянського масштабу, нині ж «індустріальне серце» міста зупинилось, а його центр перетворився на закинуту територію. Тепер тут природа протистоїть запустінню просторів, створюючи багатошаровий ландшафт. Проблемним для міста є також питання розвитку простору, адже Костянтинівка розділена на дві частини, які погано сполучаються між собою. Для інтервенції було обрано фрагмент зруйнованого автомобільного моста на пішохідному маршруті між двома частинами міста. Працюючи з такими просторами, найважливіше — зберігати прозорість, якомога менше загороджувати пейзажі. Можливість спостерігати за рікою з різних рівнів означає додаткову градацію відчуттів: спочатку можна дивитися на пейзаж звисока, одночасно споглядаючи промислові будови й індустріальний скайлайн, тоді поступово спускатися в укриття між берегами. Річка — велика цінність, про яку тут забули. Будівництво простору тривало чотири дні. Усі роботи проходили у співпраці з міською владою, хоча ключовою була роль активної громадськості міста та молоді: містяни брали участь у всіх етапах проекту. Місцева команда волонтерів діяла з ентузіазмом індустріальної революції там, де професійні будівельні бригади відмовлялися працювати. Нашим головним архітектурним завданням було організувати спуск до води, використовуючи досить крутий схил бетонного фундаменту (залишки мосту). Конструювання звелося до вирішення інженерних задач: зведення консольного кріплення, побудови кількох ярусів сидінь і накриття від дощу. Важливим елементом простору стала дзеркальна мозаїка зі знайдених на території уламків — божество-оберіг річки Кривий Торець. Це динамічний елемент у конструкції: віддзеркалюючи все навколо, він перетворюється на рухливий колаж, де заводи, небо, очерет — одне ціле. Простір проектувався максимально відкритим та інтегрованим у довкілля. Ми виділяли в ньому кілька ключових функцій. Перша — місце для споглядання, де можна відчути природу Костянтинівки. Друга — «зелений» лекторій: освітній та дискусійний майданчик, яким опікуватиметься вільний простір «Druzi». Третє — місце для риболовлі: продуктивний елемент ландшафту, ознака очищення ріки і всієї «зони відчуження». Ми тривожилися, чи залишиться цілісною конструкція, адже побудували її в місці, де все розтягують на матеріали. Уже навіть були спроби вкрасти кілька дощок. Проте жителі доглядають за простором і відновлюють його. Експеримент із «крихкістю» триває.
Thirty years ago, strong industry of Kostyantynivka was very important to the Soviet state, but now the industrial heart of the city has stopped, and the city center has turned into a deserted place. Nature rules here now, opposing the desolation of the space and creating the multi-layered landscape. The issue of the space development is a challenging question for the city, because Kostiantynivka is divided into two parts that are poorly connected. We chose a fragment of a destroyed motorway bridge on a pedestrian route between the two parts of the city as the space for our intervention. It is very important to be transparent and not to block the landscape when working on projects like this. The possibility to observe the river from different levels gives an additional degree of sensation: at first, you can enjoy the landscape from above while watching the industrial skyline, then gradually descend into the shelter between the shores. The river is a great merit that has been forgotten here. The construction itself took four days. The works were conducted in cooperation with the city authorities, and still, the role of the active civil community and the youth of the city was crucial: residents of Kostiantynivka participated in all of the stages of the project. The local team of volunteers showed their dedication and enthusiasm of the scale of the industrial revolution in situations when professional construction brigades refused to work. Our main architectural task was to organize a descent to the water, using a fairly steep slope of the concrete foundation—the ones that were left from the bridge. The construction was reduced to solving the engineering problems: building up the cantilever mount, creating several tiers of seats, and setting up a cover from the rain. A mirror mosaic of the guarding deity of Kryvyi Torets river was created out of the glass wreckage that was found on location, and it became an important element of the newly created space. It is a dynamic element in the construction, reflecting everything around it, creating a moving collage that combines everything—the plants, the sky, the reeds—into one being. The space was designed to be as open and integrated into the environment as possible. We highlighted several key features in it. The first is a place for observation, so that the viewer can feel the nature of Kostiantynivka. The second is the “green” lecturing space: an educational and discussion platform under the supervision of Druzi free space. The third is a fishing spot: a productive element of the landscape, a sign of revitalisation of the river and the entire “exclusion zone”. We were a bit scared that the construction would remain safe and sound, since we built it in a place where everything is stolen for materials. There were even some attempts to steal some of the boards. But the local people are taking care of the space and will restore it if needed. The “fragility” experiment is underway.
Reflection Рефлексія Розуміємо, що конструкція в такому місці має мало шансів вижити. Було три спроби мародерства, й остання виявилася досить суттєвою (розібрали верхню платформу). Маємо підозри, що причиною руйнування є дорогоцінні залишки металевого мосту, адже збудований простір не дає можливості «місцевим підприємцям» легко витягнути цей метал та збагатитися на значну суму. Хотілося б більше часу приділити питанням укріплення та захисту від мародерів, а також ширшій комунікації з мешканцями, аби донести до них цінність проекту. Ідея зеленого лекторію була не дуже зрозуміла мешканцям міста, через відсутність контекстуального наповнення місцевими партнерами, локацію частіше використовували для відпочинку, рибальства або фотосесій. Можливо, якби реалізація припала на весну, а не осінь, було би більше часу на освоєння і використання простору. Маємо надію, що навесні знайдуться сили та ресурси, щоб відродити цей простір.
We understand that any construction at that kind of site has little chance of survival. There have already been three looting attempts, and the last was quite substantial (they disassembled the upper platform). We suspect that the reason for the destruction is the precious remains of the metal bridge: the space is built over the metal leftovers of the bridge, and therefore the “local entrepreneurs” cannot reach the metal constructions easily to take it to the recycling land-fields for money. It would be good to pay more time to strengthen the venue and protect it from the marauders, as well as establish broader communication with residents in order to show them the value of the project. The idea of the open-air lectorium was not very clear to the inhabitants of the city because of the lack of content by local partners; the location was more often used for recreation, fishing, or photo sessions. Perhaps if we had worked on the implementation in spring—not in autumn—there would have been more time for the development and use of the space. We hope that in the spring there will be new efforts and resources to revive this space.