32512a
Народження та трансформація публічного простору малих міст Сходу. Архітектура як процес.
The birth and transformation of the public space in small eastern Ukrainian cities. Architecture as a process.
Цей проект - спроба вивчити реальну ситуацію становлення публічних просторів “від задуму до реалізації», включаючи руйнування та переосмислення. Це проект, в якому 80% часу присвячено “не архітектурним” процесам. Далі ми детально розповімо про 4 міста нашої експедиції, кожне з яких по свому унікальне і відображає більш-менш реальний стан речей тільки в комплексі з іншими містами.
This project is an attempt to examine the real situation of the public spaces creation “from concept to realization”, including destruction and rethinking. This is the project with 80% of the time devoted to “non-architectural” processes. Below, we are outlining 4 towns of our expedition, which are all unique and reflect the more or less real things only in conjunction with other towns.
Початок:
Start: Based on an unsuccessful experience, we realized that you need to make friends with the city first, and this is can take longer than a few meetings. And since our goal is to make cities better for their inhabitants, we have to put the interaction with people first and not our own ambitions. As architects, we set ourselves to a task of creating spaces in cities that would promote communication, cultural diversity, democratization, openness, and civic engagement. As part of the Metacity: East project, we collaborated with the Urban Curators agency, whose research has given us access to various levels of urban issues, and, most importantly, to live communication with people. The project coordinators organised a high-quality connection with the network of our contacts in the cities and provided our research with the necessary critical assessment. When we started the project, we did not have a clear plan. We needed locations and allies. Instead of using ready-made solutions and quick conclusions, we preferred to be the travellers and researchers. We understood that the project should work in the context of the city and its actual problems. One of the tasks that was set while coming to the city was to bring a new typology into the space, to show alternative directions of development. For Lysychansk, it was the street sport; for Pokrovsk, about the materials reuse; for Kostiantynivka, the revitalization of the abandoned industrial area on the Kryvyi Torets river. Methodology of Urban Intervention Through trials and errors, discussions and reflections, we have identified the following main stages of work in cities. 1. Acquaintance The first thing we do in the city: listen and watch. The most important thing is to get rid of stereotypes. We listened carefully to the people’s stories about the city’s most important locations, as well as their own experience of participating in urban processes. We went on tours guided by locals. Those were very intense trips with comments that greatly facilitated the process of getting acquainted with the city. We visited museums, including the museum of the local history, to get an idea of history and certain features of the region. 2. Searching for Matches The next thing we were doing was looking for coincidences among all the information sources we encountered in the city. Are the initiatives willing to cooperate? Will they benefit from our competencies? Will the changes in a particular location have a city-wide effect? Can the local queries be implemented? The study of the city is not linear: the city itself is a hub for an enormous number of processes, and it is impossible to trace the causal relationships of the values, moods, history, resources, opportunities, features, skills... Still, there are several aspects to distinguish; and we have combined them and relied on them looking for direction: location. people, resources, possible influence., the feasibility of the idea. The project had its goals and values – and some restrictions also (a budget of $2,000, one week for implementation, and human resources). The feasibility also depended on many legal issues that were not always obvious in the beginning, but could radically impede the implementation.
Опираючись на невдалий досвід ми зрозуміли, що перед початком роботи з новими містом необхідно спершу подружитись з ним, а це справа не кількох зустрічей. Оскільки наша мета – зробити міста кращими для їхніх жителів, ми маємо ставити на перше місце саме взаємодію з людьми, а не власні амбіції. Ми як архітектори ставили собі завдання: створювати в містах простори, які сприятимуть спілкуванню, куль екту має бути нерозривно пов’язана з іншими. У рамках проекту ми взаємодіялі з дослідницькою організацією, чиє дослідження відкривало нам доступ до різних рівнів міської проблематики, а також, що найважливіше, до живого спілкування з людьми. Координаторки проекту забезпечили якісний зв’язок із мережею наших контактів у місті та давали необхідну критичну оцінку нашим пошукам. Починаючи проект, ми не мали чіткого плану. Нам потрібно було знайти локації та соратників. Замість використовувати готові рішення і робити швидкі висновки, ми воліли бути мандрівниками й дослідниками. Ми розуміли, що проект має працювати в контексті міста і його актуальних проблем. Одним із завдань, які ми ставили, приїжджаючи в місто, – принести в його простір нову типологію, показати альтернативні напрямки розвитку. У Лисичанську акцентували на вуличну культуру та спорт, у Покровську – говорили про повторне використання матеріалів, у Костянтинівці – підкреслювали важливість річки та зелених зон. Методологія міської інтервенції Методом проб та помилок, обговорень та рефлексій ми виявили такі основні етапи роботи в містах. 1. Знайомство Перше, що ми робимо в місті, – слухаємо й дивимося. Найважливіше – позбутися стереотипів. Ми уважно слухали історії людей про найважливіші локації міста, а також про їхній власний досвід участі в міських процесах. Ходили на екскурсії, які проводили місцеві жителі. Це були інтенсивні подорожі з коментарями, що дуже полегшували процес знайомства з містом. Обов’язково відвідували музеї, зокрема краєзнавчий, щоб мати уявлення про історію та певні особливості краю. Проживали досвіди «туриста», «гостя», дослухалися до інтуїції. 2. Пошук збігів Друге, що ми робимо, – шукаємо збіги між усіма інформаційними джерелами, на які натрапляємо в місті. Наскільки ті чи ті ініціативи відкриті до співпраці? Чи приносять їм користь наші компетенції? Наскільки зміни в тій чи тій локації можуть мати ефект у масштабі всього міста? Наскільки можна реалізувати запити, які є в місцевих? Вивчення міста не може відбуватися лінійно, адже саме місто – вмістилище шаленої кількості процесів, де неможливо простежити причинно-наслідкові зв’язки: цінності, настрої, історії, історію, ресурси, можливості, особливості, вміння… Можна виділити кілька аспектів; ми комбінували їх і на них спи ралися, шукаючи, в якому напрямку рухатися: локація, люди, ресурс, можливий вплив, реалістичність ідеї. Проект мав цілі й цінності, але також певні обмеження (бюджет – $2 тисячі, один тиждень на реалізацію, людський ресурс). Реалістичність також залежала від багатьох юридичних моментів, які не завжди очевидні на початку, але можуть радикально ускладнити реалізацію . 3. Проектування У проектуванні ми уникали вузької спеціалізації й орієнтації на обмежену аудиторію. Ми намагалися не робити акцент на конкретних способах використання простору, лишали місце для фантазії та можливості використання для різноманітних активностей. Від самого початку ми відмовилися від архітектурного проекту як кінцевого продукту. Ми робили купу ескізних візуалізацій, щоб мати нагоду вести з місцевими жителями діалоги про місце, функції, безпеку, конструктив, габарити. У процесі проектування важливо бути психологом. Публічні простори формують люди, тож архітекторам потрібно розбиратись у запитах на простір та прогнозувати можливі впливи. Тож ми не боялися кардинально змінювати наш початковий задум або відмовлятися від ідеї взагалі. 4. Реалізація Ми починали роботу з презентації наших намірів. Потім закуповували необхідні матеріали, інструменти, техніку, планували фронт робіт, фіналізували дозволи, координували волонтерів. Варто звернути увагу на матеріали, адже конструктив – частина естетики простору. Ми терпіти не можемо банального декорування. Краще кошти, які ви плануєте витратити на маскування неохайного каркасу, спрямувати на його якість. Додаткові елементи зазвичай збільшують кількість вузлів, які в перспективі можуть зламатися, відколотися, відпасти. Відкриті конструкції дають складність композиції, тож відпадає потреба доповнювати її бутафорними елементами, щоб було більш «креативно». Краще використовувати природні матеріали, які добре старіють і з часом лише набувають цінності – метал, цеглу, дерево, камінь. Після підготовки починалось інтенсивне будівництво. У процесі ми намагалися максимально комунікувати з усіма можливими аудиторіями. У нас не було чітких креслень, але ми мали загальне бачення проекту. Потрібно окремо відзначити командний дух і атмосферу будівництва. На час реалізації ми ставали звичайними будівельниками, не цуралися брудних або важких процесів і, мабуть, це надихало інших. Усюди знаходились відчайдушні люди, що з ранку до ночі працювали на майданчику, будуючи простір для свого міста. Таке може бути лише тоді, коли наміри щирі й віддача повна. 5. Оцінка та моніторинг Ми досі на зв’язку з усіма нашими містами. У дружньому листуванні з людьми, які тепер оперують просторами або найактивніше допомагали їх створювати, ми дізнаємося новини, чекаємо завершення деяких процесів, наприклад, підведення світла, дізнаємося, чи не розібрали, або не поламали чогось, і при нагоді заїжджаємо щось доробити, або просто побувати в просторах, які тепер дуже рідні. Маніфест міського інтервента (замість післямови) Наш проект тривав більше десяти місяців. За цей час його команда провела сотні зустрічей, дуже зріднилася з багатьма містами та людьми. Такий рівень занурення дає крутий результат, але психологічно потрібно бути готовим, що завершення та Також потрібно звикнути, що практики, які виходять за рамки буденного, зазвичай сприймають із недовірою. Це проблема будь- якого нового продукту. Тож ми мали дуже багато спілкуватися з місцевими жителями. У кожному місті спільною роботою нам вдавалося змінювати кількох людей, які перетворювалися на «агентів ідей», що їх ми спільно формували весь цей час. Коли працюєш у різних містах, чимось схожих, чимось різних, поволі починаєш замислюватися: а які взагалі простори потрібні на Сході чи взагалі в Україні? Який простір відображає сучасну ситуацію та відповідає викликам, із якими стикаються малі міста? Ми ставимо собі це питання, але не маємо вичерпної відповіді. Проте є аспекти, які тепер, здається, ми розуміємо краще. Наприклад, що у співпраці різних міських формацій, із залученням фахівців, невеликим бюджетом, використанням нікому не потрібних речей та сили небайдужих людей, можна створити простір, який викликатиме позитивні емоції, стане майданчиком можливостей і взаємодії.
3. Designing We tried to avoid the narrow specialization and targeting of a limited audience while designing the project. We tried not to focus on specific ways of using the location, leaving some space for imagination and a variety of different usages. We left the idea of the architectural project as a final product from the very beginning. We created numerous visualisations and sketches to have the opportunity to talk to locals about the premise, its functions, safety, design, and dimensions. 4. Implementation We started the work by presenting our intentions. Then we purchased all of the materials, tools, and equipment needed, planned the work, finalized the permits, and coordinated the volunteers. A lot of attention was paid to the materials, for the constructive part is also a part of the aesthetics of space. We do not tolerate banal decoration. Better spend the money you plan to use on masking a slippery frame into improving its quality. Additional elements usually increase the number of nodes that in the future can break, tear, or fall off. The open designs give the complexity of the composition, so there is no need to complement it with the fake elements to be more “creative”. It is better to use natural materials that are aging well, and eventually only become more valuable, like metal, brick, wood, and stone. After preparation, the intensive construction began. We tried to communicate as much as possible with all possible audiences in the process. We did not have the clear drawings, though we had a general vision of the project. We want to also acknowledge the team spirit and the atmosphere at the construction site. We all turned into ordinary builders during the construction, ready for any kind of dirty or heavy work. And it might have inspired others. We found the desperate people who worked on the site from morning ‘til night, building a space for their city. This can only happen when the intentions are sincere and the delivery is proper. Thus, we are really grateful to all of the people who have helped us. 5. Evaluation and Monitoring We are still communica ting with all of the cities we went to. We are keeping up with friendly correspondence with people who are now managing the spaces or who actively helped us to create them. The Urban Interventionist Manifesto (almost an epilogue) Our project lasted more than ten months. The team held hundreds of meetings and loved many cities and people. This level of immersion gives you a good result but it is psychologically necessary to be prepared that the completion of such a project can radically change your usual way of life. You also need to understand the fact that out-of-the-box practices are usually perceived with distrust. It is a common problem for any new product. That is why we communicated with local residents a lot. In each city, we managed to change a few people who turned into our “idea agents”, promoting the ideas we have been creating jointly. When you work in different cities, sometimes similar, sometimes different, you start to come up with the thought what are the spaces needed in the East or generally in Ukraine? What space reflects the current situation and meets the challenges faced by small cities? We ask ourselves the question but have no answer. However, there are aspects that we now seem to understand better. For example, in collaboration with various city formations, involving professionals, with a small budget, and using the unvalued things and devotion of the people that care, you can create a space that will bring positive emotions, become a platform for opportunities and interaction.