[15.10]
DESIGN4 MUSEUM WORKSHOP
THINK, PROJECT, TRANSFORM, COMMUNICATE
DESIGN4 MUSEUM ВОРКШОП
ДУМАЙ, ПРОЕКТУЙ, ТРАНСФОРМУЙ, СПІЛКУЙСЯ
TITLE / НАЗВА
DELIVERABLES / ПІДСУМКИ Moodboards / Sketchings / Vision statements (illustrations and texts) /// Мудборди / Замальовки / Візуальні твердження (ілюстрації та тексти)
DESIGN 4 MUSEUM. THINK, PROJECT, TRANSFORM, COMMUNICATE /// DESIGN 4 MUSEUM. ДУМАЙ, ПРОЕКТУЙ, ТРАНСФОРМУЙ, СПІЛКУЙСЯ
DATE / ДАТА OCTOBER 15, 2016 /// 15 ЖОВТНЯ 2016 РОКУ
ORGANIZERS ОРГАНІЗАТОРИ
/
GAINED SKILLS / ЗДОБУТИЙ ДОСВІД Teamwork / Work with real case / Presentation skills /// Командна робота / Робота з реальними об’єктом / Навички презентації
CANactions IED - Istituto Europeo di Design
CASE / ОБ’ЄКТ National Center for Folk Culture “Ivan Honchar Museum”, 19 Lavrska Str. /// Найіональний Центр Народної Культури «Музей Івана Гончара», вул. Лаврська, 19.
AIM / МЕТА The main aim of the workshop is recreate the space of the museum both real and virtual to create a new life approach among the citizens of the city. /// Основною метою семінару є відтворити простір музею, одночасно реальний і віртуальний, щоб створити новий життєвий підхід до жителів міста.
GENERAL APPROACH ЗАГАЛЬНИЙ ПІДХІД
OUTCOMES / РЕЗУЛЬТАТИ Strategic framework for Ivan Honchar Museum of Traditional Ukrainian Costume and Textile / Each groups’ presentations in form of moodboards and sketchings / Final booklet with the workshop results compiled by October 18, 2016 /// Стратегічний розвиток для Музею традиційного українського костюма та текстилю ім. Івана Гончара / Презентації кожної групи у вигляді мудбордів і замальовок / Альбом з результатами семінару, складений 18 жовтня 2016 року
/
GENERAL THEME / ЗАГАЛЬНА ТЕМА Ivan Honchar Museum of Traditional Ukrainian Costume and Textile /// Музей традиційного українського костюма і текстилю ім. Івана Гончара GENERAL TASK / ЗАГАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ Review of what is the museum now and what could be done in the near future /// Огляд на тему того, чим є музей зараз і що можна було б зробити в найближчому майбутньому FORMAT / ФОРМАТ Real case / 1-day workshop / Cross-disciplinary groups of young designers and architects / 3 packages of results /// Реальний об’єкт / 1-денний воркшоп / Міждисциплінарні групи молодих дизайнерів і архітекторів / 3 пакети результатів
LANGUAGE / МОВА ENGLISH /// АНГЛІЙСЬКА
TUTOR / ТЮТОР GIOVANNI OTTONELLO / Art Director IED - Istituto Europeo di Design / Milan / Italy /// ДЖОВАННІ ОТТОНЕЛЛО / АРТ ДИРЕКТОР IED - Istituto Europeo di Design / Мілан / Італія
Giovanni Ottonello was awarded the degree in Architecture at Genoa and after various experiences in the field of museum and scenographic exhibits, approached the world of fashion through the study of fabric in its variety of expressions and designs. Giovanni helped to set up, order and launch an event at the Diocesan Museum in Genoa. He worked with the National Gallery of Palazzo Spinola and Palazzo Ducale in Genoa, the set designer and director Pierluigi Pizzi and the Piccolo Teatro in Milan. Consultant for such companies as Salvatore Ferragamo, Bottega Veneta, Hugo Boss, Mandarina Duck, Rubelli, Conbipel, Carrefour, Artsana, Lancia, Ethos and many others not only in fashion but also in visual merchandising. Food designer for two years at Design Week in Milan, working on a new approach to eat and a new shape of food. His current work involves lectureships and participation in seminars or conferences ranging from graphics to fashion, from design to photography and contemporary art in various design and fashion institutes. Professor Ottonello is Art Director of IED Istituto Europeo di Design. Some of his collaborations are with Politecnico Milan, Accademia della Scala, Domus Academy, Confindustria Macerata, Italian Cultural Institutes in Moscow, Bogotà, Baku, Saint Petersburg and Munich, Dante Alighieri Association in Nuremberg, Accademy of Fine Arts in Tbilisi (Georgia), FAD School in Pune (India), Ural University of Architecture and Art in Ekaterinburg (Russia), Almaty Technological University (Kazakhstan), Kyiv National University of Technology and Design (Ukraine), Universidad de Los Andes and Tadeo in Bogotá (Colombia), University of Tsinghua, Senmiao, Yingsheng, BIFT in Beijing, NUCH, IDAF in Seoul and many others.
/// Джованні Оттонелло здобув архітектурну освіту в Генуї, і після багаторічного досвіду в музейній справі та сценографічних виставках, увійшов у світ моди через вивчення тканин. Джованні допоміг організувати захід у Diocesan Museum в Генуї. Він працював з Національною Галереєю Palazzo Spinola і Palazzo Ducale в Генуї, з сценографом і режисером Pierluigi Pizzi і з Piccolo Teatro у Мілані. Джованні Оттонелло - консультатн для таких компаній, як Salvatore Ferragamo, Bottega Veneta, Hugo Boss, Mandarina Duck, Rubelli, Conbipel, Carrefour, Artsana, Lancia, Ethos і для багатьох інших не тільки у світі моди, але й у візуальному мерчендайзингу. Джованні Оттонелло - вже протягом двох років дизайнер їжі на Design Week у Мілані, що працюють над новим підходом до процесу споживання їжі та над новою формою їжі. В даний час його робота пов’язана з читанням лекцій і участю в семінарах і конференціях, починаючи від графіки до моди, від дизайну до фотографії і сучасного мистецтва в різних інститутах дизайну і моди. Професор Оттонелло є Арт директором IED Istituto Europeo di Design. Він співпрацює з Politecnico Milan, Accademia della Scala, Domus Academy, Confindustria Macerata, Італійськими Культурними Інститутами у Москві, Боготі, Баку, Санкт-Петербурзі і Мюнхені, з Dante Alighieri Association у Нюрнберзі, з Академією Образотворчого Мистецтва у Тбілісі (Грузія), FAD School у Пуні (Індія), з Уральським університетом архітектури і мистецтва в Єкатеринбурзі (Росія), Алматинським технологічним університетом (Казахстан), Київським національним університетом технології та дизайну (Україна), Universidad de Los Andes and Tadeo у Боготі (Колумбія), University of Tsinghua, Senmiao, Yingsheng, BIFT у Пекіні, NUCH, IDAF у Сеулі та багато інших.
ABOUT CANACTIONS / ПРО /// ABOUT IED / ПРО IED CANACTIONS CANactions is the educational platform, our mission is to enhance the creation of places and communities in Ukraine where people love to live and work. We integrate the most relevant world experience in the sphere of architecture and urbanism to educate and inspire responsibly active change makers. At the present moment the great social demand has been triggered for principled reform of existing relationships between citizens and other actors (business, government authorities, professionals) which shape our everyday life in different dimensions – from cultural to spatial. This has immediately led to the questions – ‘Who are those changemakers which could moderate the process of building new types of connections in Ukrainian cities?’ and ‘What tools and approaches do they need to be able to successfully deal with complexity of the current challenges?’ All of these issues have become a starting point for establishing CANactions School for Urban Studies. Throughout the year various open educational events are held as a part of СANactions Public Program. CANactions International Architecture Festival — the largest architectural event in Ukraine, runs annually since 2008. /// CANactions - це освітня платформа, наша місія - сприяти створенню в Україні місць та спільнот, де люди будуть задоволено жити та працювати. Ми об’єднуємо найкращий світовий досвід у сферах архітектури та урбанізму, аби навчати та надихати відповідальних та активних агентів змін. На сьогоднішній день в Україні існує гостра суспільна потреба зміни відносин між громадянами та іншими акторами: урядовими структурами, бізнесом, професійними колами. Відносин, що визначають та формують наше життя в різних вимірах — від культурного до просторового. Ця потреба змін одразу порушує такі питання - “Хто є тими агентами змін, які можуть модерувати створення нових типів зв’язків в містах України?” та “Які інструменти та підходи їм потрібні для успішного вирішення сучасних комплексних проблем?” Усі ці питання стали точкою відліку створення CANactions School for Urban Studies. Протягом року численні відкриті освітні заходи проходять в рамках Публічної Програми CANacions. Міжнародний Архітектурний Фестиваль — найбільша архітектурна подія в Україні, що відбувається з кожного року, починаючи з 2008-го.
IED is a 100% Made in Italy international network operating in the fields of education and research in Italy, Spain and Brazil. IED Design, IED Fashion, IED Visual Arts and IED Communicationare the four departments present in each IED location, united by the common denominator of design culture. IED Educational Offer is made of Official Undergraduate courses, IED Diploma courses, Master courses, Academic Year and Semester courses, Summer/ Winter courses, Specialization courses. IED teaching methods require that the departments forge strong bonds with the local industry; interface with their benchmark sectors, interact with each other and evolve accordingly. For these reasons, rather than just keeping in step with their times, the IED training courses are often thriving trend anticipators. IED represents a innovation hub where professionals from a variety of backgrounds come together to provide the input for a cross-fertilisation between areas and disciplines. IED forms a truly unique network of encounters, experiences, people and cultures. The outcome is excellence. /// IED - це 100% зроблена в Італії міжнародна мережа, що працює в галузі освіти і наукових досліджень в Італії, Іспанії та Бразилії. IED Design, IED Fashion, IED Visual Arts and IED Communicationare - це чотири факультети, присутні в кожній локації IED, об’єднані спільним знаменником культури дизайну. Освітня пропозиція IED складається з офіційних курсів бакалаврату, дипломних курсів IED, магістерських курсів, навчального року і семестрових курсів, літніх / зимових курсів, спеціалізованих курсів. Навчальні методи IED вимагають, щоб факультети встановлювати міцні зв’язки з місцевою промисловістю; інтерфейс з їхніми еталонними секторами, взаємодія один з одним і відповідний розвиток. З цих причин, а не просто йти в ногу зі своїм часу, навчальні курси IED - це часто процвітаючі тенденції на випередження. IED являє собою інноваційний центр, де фахівці з різних галузей збираються разом для взаємного розвитку галузей та дисциплін. IED утворює по-справжньому унікальну мережу зустрічей, досвідів, людей і культур. Результатом є досконалість.
PARTICIPANTS INFORMATION /
/// ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ
REQUIRED SKILL LEVEL AND FIELD OF STUDY FOR PARTICIPANTS THAT CAN APPLY: • young designers / architects • the importance of being cross-disciplinary
НЕОБХІДНИЙ РІВЕНЬ НАВИЧОК ТА ГАЛУЗЬ НАВЧАННЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ, ЩО МОЖУТЬ ПОДАТИ ЗАЯВКУ: • молоді дизайнери / архітектори • необхідність бути міждисциплінарним
LIST OF APPLICATION MATERIALS: • Fill the form - http://goo.gl/9bsNIW • CV • Portrait photo • Portfolio, no more than 5 images in high resolution in .PDF format The organizers will choose 30 participants to work on the workshop at October 15, 2016. Participants of the workshop will be divided into 3 groups according to their wish and previous experience with an aim of the complex approach to the task. All groups will work on materials, mood, budget and sketching. Each group will be divided in 3 subgroups. Each group will include the leader and 3 participants to work on the case of the subgroup. These groups and subgroups are: TEAM A - ART EXHIBITION A.1. New Shape A.2. New Tour A.3. New Show TEAM B - CORPORATE IDENTITY B.1. New logo B.2. New color B.3. New web TEAM C - EVENT C.1. New opportunity C.2. New connection C.3. New city life TASKS FOR PARTICIPANTS IN FRAME OF THE WORKSHOP: • Self visiting the location of the museum before the workshop • Finding the architecture and fashion magazines for moodboards and collages to work on with them during the workshop • Visiting the lecture of Giovanni Ottonello on October 13, 2016 • Portfolio review after the lecture of Giovanni Ottonello
СПИСОК ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ПОДАЧІ ЗАЯВКИ: • Заповнити форму - http://goo.gl/9bsNIW • CV • Портретне фото • Портфоліо, не більше 5 зображень високої якості у форматі .PDF Організатори виберуть 30 учасників для роботи над воркшопом 15 жовтня 2016 року. Учасники воркшопу будуть розділені на 3 команди відповідно до їхніх побажань і попереднього досвіду з метою комплексного підходу до вирішення поставленого завдання. Всі групи працюватимуть над матеріалами, мудбордами, бюджетом і начерками. Кожна група буде розділена на 3 підгрупи. Кожна група буде включати в себе лідера і по 3 учасника у кожній підгрупі. Ці команди і підгрупи: КОМАНДА A - ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА A.1. Нова форма A.2. Новий тур A.3. Нове шоу КОМАНДА B - КОРПОРАТИВНА ІДЕНТИЧНІСТЬ B.1. Нове лого B.2. Новий колір B.3. Новий веб КОМАНДА C - ПОДІЯ C.1. Нова можливість C.2. Новий зв’язок C.3. Нове життя міста ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ В РАМКАХ ВОРКШОПУ: • Самостійне відвідування музею перед воркшопом • Пошук архітектурних та фешн журналів для мудбордів та коллажів для роботи з ними під час воркшопу • Відвідування лекції Джованні Оттонелло 13 жовтня 2016 року • Участь в огляді портфоліо після лекції Джованні Оттонелло
WORKSHOP SCHEDULE
/// РОЗКЛАД ВОРКШОПУ
SEPTEMBER 6, 2016 Launch of the open call.
6 ВЕРЕСНЯ 2016 Початок прийому заявок на участь воркшопі
SEPTEMBER 22 or 29, 2016 Tanya Solovey / columnist in department of fashion and jewelry in Vogue Ukraine / giving a lecture about the tendencies of garments and fabrics exposure in museums around the world. Location: CANactions, 16 Lavrska Str.
22 чи 29 ВЕРЕСНЯ 2016 Таня Соловей / оглядач відділу моди і ювелірних прикрас у Vogue Ukraine / прочитає лекцію про тенденції експонування одягу і тканини в музеях світу. Місце: CANactions, вул. Лаврська 16.
OCTOBER 3, 2016 Deadline to apply for the workshop. OCTOBER 4-5, 2016 Evaluation of applications by organizers of the workshop. OCTOBER 6, 2016 Announcing the list of participants / sending working materials to participants. OCTOBER 8, 2016 Confirmation deadline. OCTOBER 7-14, 2016 Self visiting by the participants of the location of the museum. OCTOBER 13, 2016 / 19:00 “Casuality does not exist! Looking at images from a different point of view: fashion, design, architecture and communication.” Lecture of Giovanni Otonello in English or Italian / interpreter to Russian in case of Italian: Olga Myelkova. Portfolio review after the lecture. Location: CANactions, 16 Lavrska Str. OCTOBER 15, 2016 WORKSHOP DAY Location: Ivan Honchar Museum, 19 Lavrska Str. Outline of the workshop day: 9:45 - Meeting in the yard of the museum. 10:00 - 11:00 - Visiting the location, working on the location. 11:00 - 13:00 - Working time 13:00 - 14:00 - Lunch break 14:00 - 16:00 - Working and result presentation OCTOBER 18, 2016 / 19:00 Public presentation of the results of the workshop. Location: CANactions, 16 Lavrska Str.
3 ЖОВТНЯ 2016 Кінцевий термін подачі заявок на участь у воркшопі. 4-5 ЖОВТНЯ 2016 Оцінбвання поданих заявок організаторами воркшопу. 6 ЖОВТНЯ 2016 Оголошення списку учасників воркшопу / робочі матеріали надсилаються учасникам воркшопу 8 ЖОВТНЯ 2016 Крайній термін для підтвердження участі у воркшопі. 7-14 ЖОВТНЯ 2016 Самостійне відвідування музею учасниками воркшопу. 13 ЖОВТНЯ 2016 / 19:00 “Причинності не існує! Дивлячись на зображення з різних точок зору: моди, дизайну, архітектури і комунікацій.” Лекція Джованні Оттонелло англійською чи італійською мовами / перекладач на російську - Olga Myelkova. Огляд портфоліо після лекції Місце: CANactions, вул. Лаврська 16. 15 ЖОВТНЯ 2016 ВОРКШОП Місце: Музей Івана гончара, вул. Лаврська 19. Розклад дня воркшопу: 9:45 - Зустріч на подвір’ї Музею. 10:00 - 11:00 - Відвідування Музею, робота в Музеї. 11:00 - 13:00 - Робочий час 13:00 - 14:00 - перерва на обід 14:00 - 16:00 - Робочий час та робоча презентація результатів 18 ЖОВТНЯ, 2016 / 19:00 Публічна презентація результатів воркшопу. Місце: CANactions, вул. Лаврська 16.
ABOUT MUSEUM
/// ПРО МУЗЕЙ
MUSEUM’S MISSION
МІСІЯ МУЗЕЮ
The mission of the National Center for Folk Culture «Ivan Honchar Museum» is to be the advanced modern institution for the study, conservation, interpretation and presentation of traditional cultural values and cultural identity of Ukraine.
Місія НЦНК «Музей Івана Гончара» – бути передовою сучасною установою з вивчення, збереження, інтерпретації та презентації традиційних культурних цінностей і культурної самобутності України.
THE MUSEUM CENTER’S AIM МУЗЕЙ-ЦЕНТР ПРАГНЕ • • • • •
to strengthen the cultural roots of Ukrainian communities, to cultivate traditional spiritual priorities; to stimulate artistic creativity, innovativeness; to ensure the constant development and succession of the best cultural traditions; to promote interethnic understanding and international cooperation among people and states; effectively to serve the public by arranging of museum exhibitions, scientific forums, festivals, by providing cultural, art, research, training and educational programs to the different communities, students, researchers and scientists, artists and craftsmen, tourists and to the widest circle of the multicultural audience.
CONTEXT The right bank of the Dnipro River, where the project area – Ivan Honchar Museum - is located, is an old historical part of the city - Pechersk. Its name comes from the caves of Kiev Pechersk Lavra (founded in 1051) existing since ancient times. The settlement began to emerge in the 12th century as the Pechersk Lavra settlement and check around on the former village Berestovo. In 16-17th century, Pechersk was a town. Now it’s a district in Kyiv where most of the government buildings are located together with one of the oldest monasteries in the city - Kiev Pechersk Lavra - and one of the hugest green zones too - Kraika together with Second World War Landscape Museum Complex. In 17th-18th it was a military district due to its high location (on the hills) in the city. So the militaries intelligence started to settle here as well as supportive military buildings (such as Mystetsky Arsenal which is a former weapon Arsenal). The surroundings area is very diverse - starting from old buildings of 18-19 century and finishing the Soviet Union post-modernism era buildings - such as Second World War Museum and Salut Hotel.
• • • • •
зміцнювати культурне коріння української спільноти, культивувати традиційні духовні пріоритети; стимулювати мистецьку творчість, інноваційність, креативність; забезпечувати невпинний розвиток і спадкоємність кращих культурних традицій; сприяти міжетнічному взаєморозумінню і міжнародній співпраці між народами і державами; ефективно слугувати суспільству шляхом влаштування музейних виставок, наукових форумів, фестивалів, надання культурних, мистецьких, дослідницьких, навчальних та освітніх програм різним спільнотам, студентам, дослідникам і вченим, мистцям і народним майстрам, туристам і найширшому колові багатокультурної аудиторії.
КОНТЕКСТ Правий берег річки Дніпро, де об’єкт - Музей Івана Гончара - знаходиться, є старою історичною частиною міста під назвою Печерськ. Його назва походить від печери Києво-Печерської Лаври (заснована 1051 року), що існуює з давніх часів. Поселення почали з’являтися в 12-м столітті, як поселення Печерської лаврита та навколо колишнього села Берестове. У 16-17 столітті, Печерськ був маленьким містечком. Тепер це район в Києві, де знаходиться більшість урядових будівель разом з одним з найстаріших монастирів в місті - Києво-Печерською Лаврою - і однією з найбільших зелених зон - Крайкою - разом з Музейним комплексом Другої Світової Війни. У 17-му - 18-му століттях Печерськ це був військовим округом через його високе місцезнаходження в місті (на пагорбах). Таким чином, вищі військові чини почали селитися тут, а також почали споруджуватися допоміжні військові споруди (наприклад, Мистецький Арсенал, який є колишнім Збройним арсеналом). Оточення є вельми різноманітним - починаючи від старих будівель 18-19 століття і закінчуючи будівлями Радянського Постмодернізму - наприклад, Музей Другої Світової Війни та готель Салют.
MUSEUM’S LOCATION / РОЗТАШУВАННЯ МУЗЕЮ Ivan Honchar Museum is placed in walking distance from transportation node (Arsenalna metro station or bus stops). However, the way to the object from transportation node might be confusing and become a challenge for newcomers since navigation is poor in general. /// Музей Івана Гончара знаходиться в пішохідній доступності від зупинок громадського транспорту (станція метро Арсенальна, автобусні зупинкі). Проте, шлях до об’єкта від транспортного вузла може стати проблемою для новачків, так як навігація погана в цілому.
MUSEUM’S EXHIBITION / ВИСТАВКА МУЗЕЮ The exhibition is based on the notion that culture, especially traditional folk is integrated, internally caused by the phenomenon of spiritual self of man, self-preservation and ethnicity. Structurally the exhibition is based on the principle of the gradual reading of the culture. The first level is almost on the surface. It’s an objective-sensory perception of the world in aesthetic categories, where the scope of cultural and traditional being of the Ukrainians is presented in a variety of forms, rhythms, plastics and colors, in structural and functional expediency and artistic expression. A further level reaches the depths of the subconscious-intuitive - until the ideas and archetypes, images, symbols and signs. Scientific and methodological principles of the exhibition. It is believed that the museum exhibition is mostly playing the history, the past and the things in it are served only as illustrations of certain historical and cultural events. Ivan Honchar understood the museum in other way. Firstly, he tried to awaken national consciousness of Ukrainians as a factor of self-organization of the people. he considered the traditional folk culture as a form and as a way of life of the people. In his interpretation, the tradition is a determining factor in the formation, crystallization modeling of the distinctive folk culture, creating ethnic ideals, models and guidelines. That’s why, his museum wasn’t only covering the «memory of the past,» «acquisition of historical development» and «legacy of previous generations,» but has set a as distribution center of traditional folk culture of Ukraine, ensuring the continuity of cultural traditions. Ivan Honchar considered people’s life, art, every day traditions, folklore in a complex as a whole being specific manifestations of the people. Stock collection museum • painting sector • fabric and garment sector • ceramics and glass sector • wood and other materials • Ivan Honchar artistic heritage sector • Ivan Honchar personal library and rare books fund archive fund /// Експозиція ґрунтується на уявленні про те, що культура, а особливо народна традиційна, є цілісним, внутрішньо зумовленим явищем духовної самоорганізації людини, самовизначення та самозбереження етносу. Структурно експозиція будується за принципом поетапного прочитання культури. Перший рівень лежить майже на поверхні. Це почуттєво-предметне сприйняття світу в
естетичних категоріях, де сфера культурно-традиційного буття українців постає у розмаїтті форм, ритмів, у пластиці й кольорі, в конструктивно-функціональній доцільності й художній виразності. А подальші рівні сягають глибин інтуїтивно-підсвідомого – аж до ідей і архетипів, образів, символів і знаків. Науково-методичні принципи експозиції. Вважається, що музейна експозиція здебільшого є відтворенням історії, минувшини, а предмети в ній подаються лише як ілюстративний матеріал до певних історико-культурних подій. Іван Гончар розумів музейну справу інакше. Він прагнув насамперед пробудити в українцях національну свідомість як чинник самоорганізації народу. А традиційну народну культуру розглядав як форму й спосіб буття самого народу. У його трактуванні традиція є визначальним чинником формування, моделювання і кристалізації самобутньої народної культури, творення етнічних ідеалів, взірців та орієнтирів. Тому його музей не лише висвітлював “пам’ять минулого”, “набуток історичного розвитку” і “спадок попередніх поколінь”, але постав осередком поширення традиційної народної культури України, забезпечення спадкоємності культурних традицій. Народний побут, мистецтво, звичаєвість, фольклор Іван Гончар розглядав комплексно як конкретні вияви цілісного буття народу. Фондова збірка музею • сектор живопису • сектор тканини й одягу • сектор кераміки й скла • cектор дерева й інших матеріалів • cектор творчої спадщини Івана Гончара • oсобиста бібліотека Івана Гончара та фонд раритетної книги • архівний фонд
MUSEUM’S HISTORY The National Center for Folk Culture «Ivan Honchar Museum» is a former Governor’s house in Kyiv Pechersk Fortress. The building of the museum is a monument of architecture of XVIII - XIX centuries. The history of the construction of this building is closely linked with the history of Kyiv and Pechersk. In 1667 after passing the Left-Bank of Ukraine passed to Moscow after the Andrusovo truce between the Russian state and the Polish-Lithuanian Commonwealth. Kyiv became a border city. Enrolling to Kyiv, Russian authorities began to strengthen the fortress walls of the Old City, that had consisted from a number of individual fortresses from at the 2nd half of XVII century. These times Pechersk had several monasteries and ancient settlements around Kyiv Pechersk Lavra, also known as «Pechersk town» in the XVI - XVII century. The population of «Pechersk town» served Lavra, had three parish churches. The neighbored to the future building of the museum parish owned about 100 peasant households at the beginning of the XVIII century. Besides farmers, the inhabitants of «Pechersk town» were also wealthy citizens. «Pechersk town» had its own trading area. Trade gave a significant profit to KyivPechersk Lavra, as the monastery owned the town. Since the end of the XVII century the fortifications were erected in Pechersk by the orders of the Russian government. Two Ukrainian hetmans were building them - Ivan Samoylovich and Ivan Mazepa. In 1706 during the Russo-Swedish War Tsar Peter I founded еру bastion type fortress with ramparts, moats and other fortifications in Pechersk. Kiev-Pechersk Lavra, Voznesensk monastery and «Pechersk town» appeared inside the fortress. The houses of town (about a thousand households) were demolished and their residents resettled outside the fortress to a new settlement taht are now forming the nearby modern streets -Moskovska, Riznytska, Rybalska. By the description of Kyiv of 1775 the Governor’s house in Kyiv Pechersk Fortress already existed. By the researches of the Kiev fortress the Governor’s house has repeatedly changed its architectural appearance and functionality during its existence. The memorial board no.866 on the facade of the museum states that it is the former «Office of the GovernorGeneral», however, a number of reference states that it’s the «Governor’s (Governor General) house». There are also some differences in the dating of the construction of this building. The memorial board dated the year 1780. The same date appears in most guides. But this is not the only version. There is also the date of «the middles of 50 years of the 18th century». It seems more appropriate, cause the facts show that the estate was built in the period from 1757 till 1762. It’s prooved by the archieve papers on building estimates. The architect of the building was Semen A. Karin. The exterior of the house and the estate, built by Semen Karin, has undergone significant changes till our times. At the time of construction it was a fairly typical estate, particularly prevalent in the suburbs of Moscow in the 1780s. It consisted of a central two-storey building, two outbuildings and a fence with a gate. The main house, built in the baroque style, had two facades (front and rear), high triangular pediment over
the entrance and side tabs. The ground basement floor was once lined with brick and reached our times without significant changes. The second floor of the building was made of wood with a high roof, probably covered with wood shingle. Rear facade looked like a two-story loggia with arches on four brick pillars. The estate had two stone outbuildings and the entrance gates. The history has preserved for us the information about the building’s interiors as well. According to the description of the building in 1776 - 1779 the upper floor planning was enfilade. The right wing of the building had 7 rooms, the left wing had 6. The rooms in the right wing, where the bedrooms were situated, were covered with wallpapers or whitewashed with chalk, had wooden ceilings lined with tissue. The building has stove heating systems, some stoves were «Dutch», decorated with tiles. The right wing of the lower ground floor was occupied with household rooms and kitchen. The left wing was occupied with warehouses. The floor and ceiling of the ground floor were from brick. The ceiling was from vaults. In the outbuildings of the estate the security and stuff were living. The «Clover court» was outside the estate. The Governor garden with wooden houses for holiday were outside the fortress. In 1782 the estate had suffered the fire. The had left only the brick basement floor of the building, the brick outbuildings and the destroyed fences. The reconstruction of the building was carried during 1806 - 1809. The appearance of the house came close to modern in the early nineteenth century, after the reconstruction. The first floor was constructed from bricks, under a tin roof. Instead of the north outbuilding, perpendicularly to the house, the two storey brick building was adjusted, which is now the part of the administration and science department of the museum. At the same time, the fence was restored the fence and the new brick arched gate with pedestrian walkways was installed. The stairs on the front facade were eliminated, entrance to the ground floor was constructed instead. The rear facade also gained a modern look. New facades were decorated in a classic style. Not only the house was changing itself with time, but the Kyiv Pechersk Fortress too, which area in the nineteenth century increased with the constructing of new fortifications in 1831 - 1861. Beside this, the administrative changes occurred on the territory of the Russian Ukraine. These factors have influenced that the estate and its central building has been used for different purposes and different departments for a long time. It is known that during the period from 1700 till 1917 Kyiv had 85 governors. Some were simply called governors or governors-general even before the 1708, when the Kyiv province was firstly established. In addition, at certain periods in Kyiv there were positions of military and civil governor (Governor-General). Their functions were instantly changing. One should not absolutize the title of «general-governor’s house». From 1776 to 1779 the estate was not exploited and had been abandoned. In 1779 the temporarily field pharmacy was placed. In 1806 - 1809 the building was reconstructed again. During the Soviet period the building was used as a warehouse, and from the mid-twentieth century as a hostel of the Kyiv military district. In addition to reconstruction in the early nineteenth century, there were also the reconstructions in 1880s and 1920s. In the second half of the twentieth century the building again underwent internal restructuring, in particular, the new floor was done, new staircase was adjusted, the south side garage was built. Then the south outbuilding was demolished and next to the estate the five-storey residential building was built. In 1979 the central house of the estate was declared an architectural monument of national importance, for the further use as a
cultural institution. The emergence of the state Ivan Honchar Museum. Ivan Honchar (01.27.1911 - 18.06.1993) is the prominent public and cultural figure, sculptor, painter, graphic artist, folk scientist, collector, Honored Artist of the USSR (1960), winner of the State Prize. Shevchenko (1989), People’s Artist of Ukraine (1990), one of the founders of the Ukrainian Society of Historical and Cultural Monuments and the Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. In the first quarter of the nineteenth century the so-called ethnographic museum science is tarting to appear and to register the most complete different manifestations of traditional household culture of the people. These times contemporary ethnographic museums and collections were created at the initiative of educational institutions, scientific societies and individual researchers. With their efforts first ethnographic expeditions have been made and development of scientific tools to collect ethnology attractions have begun. From the middle of the nineteenth century the specialized museums were launched. Gradually, ethnographic museums expand their functions, assuming the character of scientific, cultural and educational institutions. The private collectors also played an important role in the formation of the ethnographic collection fund this period. It contributed to the detection and collection of attractions which eventually swell the funds of museums. In these difficult conditions the leading figures of Ukrainian culture and science, benefactors and collectors had collected the unique collection of «Little Russian» art. The reign of Peter I and World War II have caused the irreparable damage to the Ukrainian cultural heritage. As it is known, under the communist regime the folk art has immediately disappeared from museum exhibitions as «antiSoviet» phenomenon that has hindered the implementation of the policy of «nations merge into a single historical community» that would ensure the existence of indivisible renewed empire. So folk art masterpieces were outlawed and - at best - kept somewhere deep in the museum fund storage, but mostly just destroyed - when deliberately and when thoughtlessly. In extreme ideological expositions the Soviet socialist realism has reigned. In the mid-60s of the XXth century there were about 130 museums in Ukraine, but none of them could present the Ukrainian folk culture objectively and completely. These times contemporary exhibitions were ideological and Ukrainian folk art were given to the mercy of Soviet socialist realism. The state museum ignored a number of phenomenal components of Ukrainian art, including popular and folk icon painting, which led to the emergence of «white spots» in the field of folk art. However, in the twentieth century there were ascetics who picked up the revival and development of native culture. One of them is Ivan M. Honchar. He by himself wasn’t divided his activities to research or collecting, cultural, educational or propagandic. It aimed primarily to comprehensive recording, research, rehabilitation and promotion of Ukrainian traditional environment of XVII-XX centuries. He, by his own resources and efforts, created a public museum based on his private collection of folk antiquities, aiming to establish an informal cultural and artistic center of Ukrainian life, the main objective of which was to search, preserve and display the authentic works of Ukrainian folk art combined with his own artistic creativity for the awakening of national consciousness of the Ukrainians. The work of Ivan Honchar successfully combined theory and practice: from the field and collecting work to the understanding of the essential principles and values of the global Ukrainian folk culture. Ignoring the lowcost ideological Socialist Realism in professional and in so
called folk «stamped art» and opposing the policies of the state museums of that times that favored only «Soviet Art», ignoring the image-intuitive, mythical, poetical and naive romantic background of Ukrainian Folk Art, Ivan Honchar was searching and turning back to the life the highly artistic works in his Museum. He deliberately cultivated an authentic folk art, original, revealing the ideological principles of the visual thinking of the Ukrainians. For more than three decades he by his own collected works to his collections, exhibited them, interpreted them, applied them to their traditional functional environment, stressing that all these things would have been destroyed if they wouldn’t appear in his museum and wouldn’t find their full existence there. Creating a collection of housework was not spontaneous, but artisticly and scientifically justified. Thus, his longstanding productive activity has laid the foundation for the formation of a qualitatively new institution - Ukrainian Folk Culture Center, where the national tradition - the key to the viability and continued existence of the ethnic group in space and time - could be developed in complex, according to modern scientific methodology, artistic and creative approach. In the early 1990s, when Ukraine gained independence and Ivan Honchar gained his deserved recognition of his artistic, scientific and educational activities, the general public has raised the question of the establishment of the state museum. In July 1993, the Ivan Honchar has gone away. However, his dream of a separate representative museum of popular culture began to be implemented in practice. In 1993 the museum was established.
/// ІСТОРІЯ МУЗЕЮ В минулому Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» був губернаторським будинком у Києво-Печерській фортеці. Будівля музею є пам’яткою архітектури ХVIII – XIX ст. Історія спорудження цієї будівлі тісно пов’язана з історією Києва і Печерська. У 1667 р. після переходу Лівобережної України під Москву за Андрусівським перемир’ям між Російською державою і Річчю Посполитою, Київ став прикордонним містом. Вступивши до Києва, російська адміністрація почала укріплювати фортечні мури Старого міста, яке складалося у 2-й пол. XVII ст. з кількох окремих фортець. На Печерську в цей час існувало кілька монастирів і давнє поселення довкола Києво-Печерської Лаври, відоме в ХVI – XVII ст. під назвою «Печерське містечко». Населення «Печерського містечка» обслуговувало Лавру, мало три приходські церкви. До парафії сусідньої з майбутнім музеєм церкви на початку XVIII ст. належало близько 100 селянських дворів. Окрім селян, серед мешканців Печерського містечка були і заможні городяни. Печерське містечко мало свою власну торгову площу. Торгівля давала значні прибутки Києво-Печерській Лаврі, оскільки саме цей монастир володів містечком. З кінця XVII ст. за вказівкою російського уряду на Печерську зводяться фортифікаційні укріплення. Два українські гетьмани споруджували їх - Іван Самойлович та Іван Мазепа. А в 1706 році під час російсько-шведської війни цар Петро І заклав на Печерську фортецю бастіонного типу із земляними валами, ровами й іншими укріпленнями. Києво-Печерська Лавра, Вознесенський монастир і Печерське містечко опинилися всередині цієї фортеці. При цьому будинки містечка (близько тисячі дворів) були знесені, а їхніх мешканців переселено за межі фортеці в нову слободу, яка утворює сучасні вулиці Московську, Різницьку, Рибальську.
За описом Киева 1775 року губернаторський будинок вже існував. За дослідженнями Київської фортеці губернаторський будинок не раз змінював архітектурний вигляд і функціональне призначення впродовж свого існування. На охоронній дошці №866 на фасаді музею зазначено, що це – колишня «Канцелярія генерал-губернатора», разом з тим ряд довідників стверджує, що це «губернаторський (генерал-губернаторський) будинок». Є розходження і в датуванні спорудження цієї будівлі. Охоронна дошка датована 1780 роком. Ця ж дата фігурує і в більшості довідників. Hазивається ще й дата «середина 50-х років 18 ст.». Вона видається правильнішою, бо факти свідчать, що садиба була споруджена в період з 1757 по 1762 рр.. Підтвердженням останньої версії є архівні документи, зокрема будівельні кошториси. Архітектором будинку був Семен Антонович Карін. Зовнішній вигляд будинку і садиби, зведених за проектом С. Каріна, до нашого часу зазнав значних змін. В час побудови це була доволі типова садиба, особливо поширена у Підмосков’ї з 1780-х рр.. Вона складалася з центральної двоповерхової будівлі, двох флігелів та огорожі з брамою. Головний будинок, побудований у стилі бароко, мав два фасади (парадний і тильний), високий трикутний фронтон над входом і бічні виступи. Перший цокольний поверх відразу був викладений з цегли і дійшов до нашого часу без значних змін. Другий поверх будівлі був дерев’яним з високим дахом, імовірно, критим ґонтом. Тильний фасад мав вигляд двоповерхової лоджії з арками на чотирьох цегляних стовпах. Садиба мала два кам’яні флігелі та в’їзну браму. Історія зберегла для нас відомості і про внутрішній вигляд будівлі. Згідно опису 1776 – 1779 рр. планування приміщень верхнього поверху було анфіладним. Праве крило налічувало 7 кімнат, ліве – 6. Кімнати, серед яких у правому крилі знаходились і спальні, були обклеєні шпалерами або побілені крейдою, дерев’яні стелі підбиті тканиною. Будівля мала пічне опалення, зустрічалися «голландські» печі, оздоблені кахлями. Праве крило нижнього цокольного поверху займали господарські приміщення і кухня. Ліве – складські приміщення. Підлога і стелі першого поверху були цегляні. Останні мали вигляд склепінь. У флігелях садиби жила двірня і охорона. За її межами знаходився «конюшиний двір» і за валами фортеці – губернаторський сад із дерев’яними будівлями для відпочинку. 1782 року в будинку сталася пожежа. Після пожежі залишилися тільки цегляний цокольний поверх будинку, цегляні флігелі та зруйнована огорожа. Впродовж 1806 – 1809 рр. велася реконструкція будинку. Саме після неї, на початку ХІХ ст., будинок набув зовнішнього вигляду близького до сучасного. З цегли було зведено другий поверх під залізним дахом. На місці північного флігеля, перпендикулярно до будинку прибудовано двоповерховий цегляний корпус, у якому тепер розміщені адміністрація і наукова частина музею. У цей же час відновили огорожу і встановили нову цегляну аркову браму з пішохідними проходами. Сходи парадного фасаду були ліквідовані, замість них споруджено вхід на перший поверх, тильний фасад також набув сучасного вигляду. Нові фасади були декоровані у класичному стилі. З часом змінювався не тільки будинок, змінювалася сама Києво-Печерська фортеця, розмір якої упродовж ХІХ ст. збільшився за рахунок побудови нових укріплень в 1831 – 1861 рр.. Крім цього відбувалися і адміністративні зміни на території підросійської України. Ці фактори вплинули на те, що садиба та її центральний будинок упродовж тривалого часу використовувалися за різним призначенням і різними відомствами. Відомо, що за період з 1700 р. по 1917 р. у Києві було 85 губернаторів. Деякі з них називалися просто губернаторами чи генерал-губернаторами
навіть до того, як у 1708 році вперше було утворено Київську губернію. До того ж, у певні періоди в Києві існували ще посади військового та цивільного губернатора (генерал-губернатора). Функції їх з часом змінювалися. Не варто абсолютизувати назву «генерал-губернаторський будинок». Із 1776 по 1779 рр. садиба не експлуатувалася і перебувала у занедбаному стані. У 1806 – 1809 рр.. будівля була реконструйована знову. За радянської доби будинок також використовувався як склад, а з середини ХХ ст. як гуртожиток Київського військового округу. Крім перебудови на початку ХІХ ст., були ще реконструкції 1880-х та 1920-х рр. У другій половині ХХ ст. будинок знову зазнав внутрішніх перебудов, зокрема, було настелено підлоги, прибудовано нові сходи, з південного боку зведено гараж. У 1979 р. центральний будинок садиби оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення, з подальшим використанням її під заклад культури. Виникнення державного музею Івана Гончара Іван Гончар (27.01.1911 – 18.06.1993) - видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), народний художник України (1990), один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України. У першій чверті ХІХ ст. в Україні започаткувалося т.зв. етнографічне музейництво, яке найповніше фіксувало різні прояви традиційно-побутової культури народу. Тогочасні музеї та етнографічні збірки створювалися за ініціативою навчальних закладів, наукових товариств та окремих дослідників. Їх зусиллями були здійснені перші етнографічні експедиції та започатковано розробку наукового інструментарію для збирання народознавчих пам’яток. Із середини ХІХ ст. започатковується спеціалізація музейних закладів. Поступово етнографічні музеї розширюють свої функції, набуваючи характеру закладів наукових і культурно-освітніх. Важливу роль у формуванні етнографічного колекційного фонду цього періоду відіграло також приватне колекціонування – воно сприяло виявленню та збиранню пам’яток, що з часом поповнювали фонди музеїв. У складних умовах видатними діячами української культури та науки, меценатами та колекціонерами-філантропами були зібрані унікальні колекції «малоросійського» мистецтва. Непоправних збитків завдали українській культурній спадщині доба правління Петра І й Друга світова війна. Як відомо, за комуністичного режиму народне мистецтво одразу щезло з музейних експозицій як «антирадянське» явище, яке перешкоджало впровадженню політики «злиття націй в єдину історичну спільність», що забезпечувала б існування неподільної оновленої імперії. Так народні мистецькі шедеври опинилися поза законом і – в кращому випадку – зберігалися десь глибоко в музейних фондосховищах, але здебільшого просто знищувалися – коли свідомо, а коли й бездумно. У вкрай заідеологізованих експозиціях запанував радянський соцреалізм. У середині 60-х років ХХ ст. в Україні існувало близько 130 музеїв, однак у жодному з них українська народна культура не могла бути представлена об’єктивно і повно. Тогочасні експозиції були заідеологізовані, а українське народне мистецтво – віддане на поталу радянському соцреалізму. Державні музеї ігнорували цілий ряд феноменальних складових українського мистецтва – зокрема, народну ікону та народну картину, що призвело до виникнення «білих плям» у галузі народного малярства. Однак і в ХХ ст. з’явилися подвижники, які підхопили
справу відродження й розвитку рідної культури. Один із них – Іван Макарович Гончар. Уся його діяльність, не поділяючись ним самим на дослідницьку і збирацьку, культурно-просвітницьку й пропагандистську, була спрямована передусім на комплексне фіксування, вивчення, реконструкцію та популяризацію українського традиційного середовища XVII–XX ст. Іван Гончар власним коштом і стараннями створив громадський музей на основі своєї приватної збірки народних старожитностей, маючи на меті заснувати неофіційний культурно-мистецький осередок українського життя, основним завданням якого став би пошук, збереження і показ автентичних творів українського народного мистецтва у поєднанні з власною художньою творчістю задля пробудження національної самосвідомості українців. У своїй діяльності І.М. Гончар вдало поєднав теорію і практику: від польової, збиральницької роботи до осмислення сутнісних засад і загальносвітового значення української народної культури. Ігноруючи низьковартісні заідеологізовані твори соцреалізму як у професійному, так і в псевдонародному «штампованому мистецтві», виступаючи проти політики тодішніх державних музеїв, що надавали перевагу виключно «радянському мистецтву», ігноруючи при цьому образно-інтуїтивне, міфопоетичне й наївно-романтичне підґрунтя народного мистецтва українців, Іван Гончар відшукував і повертав у своєму Музеї до життя високохудожні мистецькі твори. Він цілеспрямовано культивував у народному мистецтві автентичне, первинне, виявляючи світоглядні засади образотворчого мислення українців. Упродовж понад трьох десятиліть мистець власноруч збирав твори до своїх колекцій, експонував, інтерпретував, застосовував їх у традиційному функціональному середовищі, наголошуючи, що всі ці речі були б знищені, коли б не потрапили до його Музею і не знайшли в ньому своє повноцінне побутування. Створення хатньої збірки було не стихійним, а мистецьки й науково обґрунтованим. Відтак своєю багаторічною плідною діяльністю І.М. Гончар заклав основи формування якісно нової установи – всеукраїнського центру народної культури, де б у комплексі, за сучасними науковими методологіями та художньо-творчим підходом, на фаховому рівні вивчалася, плекалася й розгорталася національна традиція – запорука життєздатності й подальшого існування етносу в просторі й часі. На початку 1990-х років, коли Україна здобула державну незалежність, а Іван Гончар – заслужене визнання своєї творчої, наукової та просвітницької діяльності, широкою громадськістю було порушене питання про створення державного музею. У липні 1993 року Івана Гончара не стало. Однак його заповітна мрія про окремий представницький музей народної культури почала втілюватися у життя. 1993 р. було створено державний Музей Івана Гончара.
MUSEUM’S TODAY CONDITIONS
/// СТАН МУЗЕЮ ЗАРАЗ
Now museum is ruled by and maintained by the son of Ivan Honchar - Petro Honchar. The Museum applies to cultural roots of Ukrainian communities and cultivates traditional spiritual priorities; ensures the constant development and succession of the best cultural traditions; arranges exhibitions, scientific forums, festivals, providing cultural, art, research, training and educational programs; holds the cultural programs for children (traditional singing and crafts).
Зараз музей управляється та підтримується сином Івана Марковича Гончара - Петром Івановичем Гончарем. Музей апелює до культурних корінь української спільноти та культивує традиційні пріоритети; забезпечує невпинний розвиток і спадкоємність кращих культурних традицій; влаштовує музейні виставки, наукові форуми, фестивалі; культурні, мистецькі, дослідницькі, навчальні та освітні програми; влаштовує культурні програми для дітей (традиційний спів та ремесло)
The main problems of the Museum:. • incompatibility the architecture of the building and the exhibits that have existed in another cultural environment; • the exhibits are singled out from their natural existence; • the limited exhibition area should serve not only for demonstration and storage of museum treasures, but also for cultural events; • inadequate temperature and other conditions to preserve the quality of exhibits; • the museum has 20 000 exhibits, including 700 on display for visitors, which is only 4%.
Головні проблеми Музею: • несумісність архітектури будинку та музейних предметів, які побутували в іншому культурному середовищі; • експонати виокремлені із середовища свого природного побутування; • обмежена площа експозиції має слугувати не лише для демонстрування і зберігання музейних цінностей, а й для проведення культурно-масових заходів; • невідповідні температурні та інші умови для якісного збереження експонатів; • в фондах музею налічується 20 000 експонатів, з них для відвідувачів демонструється 700, що складає лише 4 %.
CANACTIONS: 16 LAVRSKA STR. KYIV, UKRAINE +38 073 437 90 08 info.canactions@gmail.com canactions.com
IED - STITUTO EUROPEO DI DESIGN www.ied.edu facebook.com/IEDesign twitter.com/IED_Official instagram.com/ied_official