Cerkovna_Gazeta_2011_1-2_275-276_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Січень 2011 № 1–2 (275–276)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви дивіться на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

ПРАВОСЛАВНІ ЗМІ

ТЕМА НОМЕРА: БАТЬКИ І ДІТИ

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

“Недослідимі путі Господні”

Глечик з водою

Розсудливість та настанови: життя за Біблією

Януш Корчак

Основа взаємин між батьками та дітьми встановлена Самим Богом

Педагогіка для дітей та дорослих

с. 17

с. 19

Образ євангельської самарянки характеризує саме сучасну православну жінку

Преподобні Ксенофонт, Марія, Аркадій та Іоанн (день пам’яті – 8 лютого за н. ст.)

с. 3

с. 12–13

Багатий — бідний

“ЗИМОВІ К АНІКУЛИ В ЛАВРІ” КИЇВ. 15 січня з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та за підтримки Міжнародного благодійного фонду ������������������������������ “����������������������������� Соняшник��������������������� ”�������������������� у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відбувся фестиваль-конкурс дитячої творчості “Зимові канікули в Лаврі”. У заході взяв участь голова Синодального відділу релігійної освіти і катехізації УПЦ, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій. Після конкурсу владика Іларій подякував його організаторам та учасникам, побажавши їм подальших творчих успіхів, а також вручив дітям солодкі різдвяні подарунки від Блаженнішого Митрополита Володимира. Учасники та організатори конкурсу були нагороджені грамотами Предстоятеля Української Православної Церкви.

ВІЗИТ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ ДО ЗА ХІДНИХ ЄПАРХІЙ

9 січня розпочався Архіпастирський візит Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира до західних єпархій Української Православної Церкви, який Його Блаженство традиційно звершує в період Святок. Цього дня Предстоятель УПЦ відвідав Свято-Георгіївський Городницький

ставропігійний чоловічий монастир (Житомирська область). У співслужінні архієпископів Житомирського і НовоградВолинського Гурія, Вишгородського Павла, Переяслав-Хмельницького Олександра та єпископа Городницького Олександра Його Блаженство звершив Літургію у соборному храмі обителі.

9 січня Блаженніший Митрополит Володимир також відвідав Свято-Троїцький Корецький жіночий ставропігійний монастир (Рівненська область) і прибув у Свято-Успенський Святогірський Зимненський жіночий ставропігійний монастир (Волинська область), де і перебував у перші дні візиту. Початок. Закінчення на с. 3

“ГЛ АС”

Православний духовно-просвітницький телеканал: – новини з життя Православної Церкви в Україні й за кордоном; – репортажі; – інтерв’ю; – документальні фільми; – дитячі передачі та багато і­ншого.

З пропозиціями та побажаннями щодо роботи редакції телефонуйте за номером 0-800-300-38-10 (у межах України безплатно)

“С В І Т П РА В О С Л А В І Я ”

Духовно-просвітницька програма: – поточні події у житті Православної Церкви в Україні та світі; – розповіді про видатні й маловідомі святині Православного світу; – Архіпастирське слово Предстоятеля Української Православної Церкви; – анонси подій. Трансляція: КРТ (“Київська Русь”) — нд 7.45; ТРК “Глас” — сб 20.25; нд 11.05; 20.25; ТРК “Ера” — сб, вс 6.40

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР

при Відділі зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви Контактна інформація: Тел: (044) 383-04-22; 383-04-11 Факс: (044) 280-03-56 e-mail: pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

2

№ 1–2 (275–276), січень 2011

православна газета

н ови н и, под і ї, ком е н тар і

АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОС ЛУ ЖІННЯ У ВЕ ЛИКІЙ ДИМЕРЦІ

КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 26 грудня за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира та на запрошення голови Броварської районної ради Михайла Царенка вікарії Київської Митрополії архієпископ Перея­славХмельницький Ол е к с а н д р ( с е к р е т а р Предстоятеля УПЦ) і єпископ Макарівський Іларій звершили Божественну літургію у храмі на честь Покрову Пресвятої Богородиці смт Велика Димерка Броварського р-ну Київської області. (Покровський храм, побудований у 1782-му й освячений у 1785 р., — найдревніший у Броварському р-ні). Після богослужіння архієпископ Ол е к с а н д р пере­дав парафіянам благословення Предстоятеля УПЦ, а також вручив церковні нагороди благодійникам. Зокрема, орденами святителя Феодосія Чернігівського було нагороджено народного депутата України Ельбруса Тедеєва та голову райради Михайла Царенка. Наостанок владика Олександр привітав мешканців селища з наступаючими різдвяними та новорічними святами та роздав маленьким димерчанам солодкі подарунки.

ОСВЯЧЕННЯ ХРАМУ В БОЯРЦІ

К И Ї В С Ь К А ЄПАРХІЯ. 27 грудня з благословення Предстоятеля УПЦ вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон освятив храм на честь Покрову Пресвятої Богородиці в м. Боярка КиєвоСвятошинського р-ну К и ї в с ь ко ї області. Новоосвячений храм став п’ятим у Боярці. Місце під будівництво Покровської церкви було освячено Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром 7 липня 1999 р., у день свята Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього І­оанна.

ВИКОНУЮЧИЙ ОБОВ’ЯЗКИ ГОЛОВИ ВЗЦЗ ВРУ ЧИВ ЦЕРКОВНІ НАГОРОДИ КИЇВ. 28 грудня у Києво-Печерській Лаврі в. о. голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр з благословення Предстоятеля УПЦ нагородив орденами Почаївської ікони Божої Матері співробітників Управління державної охорони України.

У свою чергу, архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, благочинний Західного округу м. Києва архімандрит Іона (Радзивіл), голова Служби протоколу Київської Митрополії протоієрей Валерій Кравець та співробітник ВЗЦЗ диякон Ростислав Воробій були удостоєні відомчих відзнак Управління держохорони “За багаторічну плідну співпрацю, значну допомогу, особистий внесок у справу здійснення державної охорони органів державної влади України та вищих посадових осіб”.

ПРЕЗИДЕНТА ДП “АНТОНОВ” УДОСТОЄНО ЦЕРКОВНОЇ НАГОРОДИ КИЇВ. 29 грудня Предстоятель УПЦ у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв президента — генерального конструктора Державного підприємства “Антонов” Дмитра Семеновича Ківу. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Митрополит Володимир нагородив Дмитра Ківу орденом святого великомученика Георгія Побідоносця.

ЛІТ УРГІЯ У НОВОРІЧНУ НІЧ КИЇВ. У ніч з 31 грудня 2010 р. на 1 січня 2011 р. Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської КиєвоПечерської Лаври. Його Блаженству співслужили вікарні архієреї Київської Митрополії та насельники обителі у священному сані.

“ДНЕСЬ ВОД ОСВЯЩ АЕТСЯ ЕСТЕСТВО…”

КИЇВ. 18 січня, у навечір’я Богоявлення (Водохресний святвечір), з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр звершив Божественну літургію і чин великого освячення води у Спасо-Преображенському храмі Голосіївського р-ну столиці (житломасив “Теремки-2”).

Того ж дня з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив Літургію та велике освячення води у столичному храмі на честь Усіх святих, що на території будівництва Воскресенського кафедрального собору. Того ж дня, у переддень свята Богоявлення, Блаженніший Митрополит Володимир очолив всеношну в Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили вікарні архієреї Київської Митрополії та насельники обителі у священному сані.

19 січня, у день Святого Богоявлення (Водохреща), Предстоятель Української Православної Церкви у співслужінні вікаріїв у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври відправив Божественну літургію. Після Літургії намісник обителі архієпископ Вишгородський Павел звершив велике освячення води в монастирському колодязі преподобного Антонія Печерського. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир освятив води Дніпра. Третій рік поспіль чин великого освячення води у свято Богоявлення Предстоятель УПЦ звершував на столичній Оболонській набережній, що поблизу Покровського храму. На богослужінні були присутні Прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Київдержадміністрації Олександр Попов, перший віце-прем’єр-міністр України

Андрій Клюєв, голова Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін, члени уряду, народні депутати України, керівники столичних райдержадміністрацій. Після звершення чину освячення Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до присутніх з Архіпастирським словом, привітав зі святом та окропив святою водою. Потім усі охочі взяли участь у традиційних водохресних купаннях. orthodox.org.ua

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, вул. Лаврська (І. Мазепи, 25), корп. 39, тел./факс: 2544863 Шефредактор архієпископ Олександр (Драбинко) Головний редактор ігумен Лонгин (Чернуха) Відповідальний секретар Олена Головіна Фото диякона Максима Брусники Газета віддрукована у типографії ТОВ “Новий Друк”, 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, тел. 5361528 Свідоцтво про реєстрацію КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Підписано до друку 26.01.2011 р. Наклад 20 000 прим.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС “ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ” російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати тексти, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на “Церковну православну газету” обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpgazeta.blogspot.com/, http://orthodoxy.org.ua/tn/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою.

православна газета

православ н ий кал е н дар

ВІЗИТ ПРЕДСТОЯТЕ ЛЯ УПЦ ДО ЗА ХІДНИХ ЄПАРХІЙ

Преподобний Іоанн Кущник (день пам’яті — 28 січня за н. ст.)

свого столу. “Велике терпіння у цього жебрака, — казав Євтропій. — Залишаючись без даху над головою, він переносить і зиму, і спеку, і мороз, і дощ; такі наслідують Царство Небесне. Заради нього Бог, можливо, й нас помилує, тому і направив його до нас...”. Увесь цей час праведник не випускав з рук Святе Євангеліє, черпаючи з нього слова життя вічного. Так минуло три роки. Перед смертю святому явився Господь, відкривши, що через три дні завершиться його земне життя і більше не буде місця скорботам. Тільки тоді Іоанн відкрив свою таємницю рідним, показавши Євангеліє, подароване батьками. Впізнавши сина, батько і мати дуже зраділи, разом з тим сумуючи, що він так довго терпів злигодні біля воріт рідного дому. Святий Іоанн заповідав батькам поховати його на місці, де стояла його куща, і покласти в труну в жебрацькому руб’ї, яке він носив за життя. На спомин про свого сина, який відійшов до Господа у віці 25 років, на місці його останніх подвигів

МА ЯКИ ВІРИ

Священномученик Климент (день пам’яті — 5 лютого за н. ст.) Священномученик Климент служив єпископом у місті Анкірі, де народився і провів свої дитячі та юнацькі роки. Він дуже рано втратив батьків, і його всиновила християнка на ім’я Софія, яка під час тяжкого голоду не лише змогла знайти сили прогодувати Климента, а й збирала по вулицях дітей, кинутих напризволяще зневіреними батьками, забезпечувала їх їжею та одягом. Климент допомагав своїй прийомній матері, навчаючи зведених братів та сестер основам віри. Доброчесність юного Климента помітили християни Анкіри. Вже у 18 років він став священиком, а через два роки прийняв архієрейський сан. Це був час правління імператора Діоклетіана (284–305 рр.). Коли розпочалися гоніння на Церкву, перед судом правителя провінції Галатія постав і Анкірський єпископ Климент. Їхній діалог тривав недовго.

Правитель дуже швидко скористався найпоширенішим у ті часи засобом для переконання — тортурами: тіло мученика різали гострим залізом так, що видно було кістки; його били палицями, камінням, крутили на колесі й палили на повільному вогні. Однак після цього Господь щоразу зціляв Свого угодника, і він знову поставав перед мучителями неушкодженим. Тоді правитель відправив сповідника до імператора. Коли Климента привели на суд до кесаря, Діоклетіан не міг повірити в те, що перед ним стоїть той самий чоловік, який пройшов через описані в листі випробування. Тортури повторилися з новою силою. Не домігшись свого, імператор кинув праведника в темницю. Там Климент багатьох навернув у віру Христову: пропові­дував, хрестив. Багато хто з ново­охрещених християн невдовзі прийняли мученицький вінець.

14 січня, у день свята Обрізання Господнього і пам’яті святителя Василія Великого, Предстоятель Української Православної Церкви звершив Божественну літургію у Свято-Успенському кафедральному соборі м. Володимира-Волинського. Його Блаженству співслужили архієпископи Вишгородський Павел і Переяслав-Хмельницький Олександр, єпископи Володимир-Волинський і Ковельський Никодим і Шепетівський і Славутський Володимир.

батьки спорудили храм, а при ньому будинок для прочан. Святі мощі Іоанна Кущника нині перебувають у Римі. А голова праведника — у м. Безансон (Франція). Святиню було перенесено туди ще в XII ст. і відтоді вона благоговійно зберігається місцевими жителями. За наказом Діоклетіана Климента відправили до співправителя імператора — Максиміана. Дорогою до нового місця прославлення Господа до Климента приєднався його учень на ім’я Агафангел, який також бажав постраждати за Христа. Максиміан віддав святих управителю Агриппіну, який піддав їх таким нелюдським катуванням, що присутній народ сповнився співчуттям до страдників і побив мучителів камінням. Після смерті Максиміана святого Агафангела усікли мечем. А Клименту було одкровення, що ще 28 років триватиме його служіння. Праведник закінчив своє життя мученицьки. Це сталося у 312 р. Святого Климента убили воїни в одному з печерних храмів Галатії. Сповідникові відсікли голову під час звершення ним Безкровної Жертви. Зі смертю єпископа Климента закінчилася одна з найтрагічніших епох в історії християнства. Вже в наступному, 313-му, році було проголошено Міланський едикт, за яким визнававалася законність існування Християнської Церкви.

“НЕДОС ЛІДИМІ ПУ ТІ ГОСПОДНІ”

Преподобні Ксенофонт, Марія, Аркадій та Іоанн (день пам’яті – 8 лютого за н. ст.) “О, глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого! — вигукує святий апостол Павел. — Які незбагненні суди Його, і недослідимі путі Його!” (Рим. 11: 33). Життя преподобних Ксенофонта, Марії, Аркадія та Іоанна, які подвизалися у V–VI ст., є одним із яскравих свідчень цього твердження. У знатних константинопольських громадян Ксенофонта і Марії було двоє синів: Аркадій та Іоанн. Будучи заможними людьми і посідаючи високе становище у суспільстві, Ксенофонт і Марія разом з тим були людьми простими і добрими. Коли їхні сини виросли, подружжя вирішило дати їм гарну освіту. З цією метою вони відправили їх на кораблі в м. Бейрут (столиця сучасного Лівану). Проте корабель не прибув у місце призначення, оскільки зазнав

аварії. І хоча Аркадій та Іоанн залишилися живі, вони не змогли знайти один одного. Засмучені гаданою втратою, брати вирішили присвятити свої життя Господу і прийняли чернецтво. Минуло чимало часу, але батьки не втрачали надії побачити своїх дітей. Якось подружжя вирішило вирушити в паломництво святими місцями. Перебуваючи в Єрусалимі, вони зустріли своїх синів. Аркадій та Іоанн подвизалися у різних монастирях міста і за допомогою духоносного старця знайшли один одного лише за кілька днів до приїзду батьків. Втішене подружжя дякувало Господу, Який промислительно з’єднав усю їхню родину. Решту життя преподобні Ксенофонт і Марія також вирішили присвятити Богові та прийняли чернецтво.

3

Закінчення. Початок на с. 1

“ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ” Преподобний Іоанн Кущник народився і жив у Константинополі в V ст. Його батько Євтропій обіймав високу державну посаду в часи правління імператора Льва Великого (457–474). Іоанн був наймолодшим із трьох братів. Він любив читати, добре знав святоотцівську літературу, і батьки подарували йому Євангеліє. Згодом праведник таємно пішов у монастир “Неусипаючих”, де прийняв чернечий постриг. Молодий чернець старанно ніс різні послухи, дивуючи братію своєю смиренністю, суворою стриманістю і терпінням у трудах. Минуло шість років, й Іоанна все частіше не давала спокою думка про залишених ним батьків. Попросивши в ігумена благословення, а у братії молитов, він вирушив додому. Повернувшись до Константинополя, святий оселився біля воріт рідного дому в курені (кущі). Рідні не впізнали Іоанна. Йому довелося терпіти холод і спеку, всілякі утиски й образи ближніх. Його батько, бачачи жебрака, який лежить біля воріт, почав посилати йому їжу зі

№ 1–2 (275–276), січень 2011

Через певний час преподобні Аркадій та Іоанн вирішили посилити подвиги. Попрощавшись з батьками, вони пішли в пустелю, удостоївшись від Господа дару прозорливості. Преподобні Ксенофонт і Марія залишилися в обителі. Подвизаючись у безмовності та суворому пості, вони отримали від Бога дар чудотворення. Андрій Гор

На богослужінні були присутні голова Волинської облдержадміністрації Борис Климчук і мер Володимира-Волинського Петро Саганюк. Після Літургії Борис Климчук звернувся до Предстоятеля УПЦ з вітальним словом і подарував Його Блаженству старовинний образ Божої Матері.

15 січня Блаженніший Владика прибув у Свято-Успенську Почаївську Лавру, де його зустрічали намісник обителі архієпископ Почаївський Володимир, братія монастиря, численні парафіяни та прочани. Після зустрічі Його Блаженство приклався до чесних мощей преподобних Іова й Амфілохія Почаївських, що почивають у монастирському храмі в ім’я преподобного Іова.

16 січня Предстоятель УПЦ у співслужінні архі­ єпископів Тернопільського і Кременецького Сергія, Почаївського Володимира, Переяслав-Хмельницького Олександра, єпископів Шепетівського і Славутського Володимира та Городницького Олександра, а також насельників Почаївської Лаври у священному сані звершив Божественну літургію в Успенському соборі монастиря. Наприкінці богослужіння Блаженніший Владика вклонився чудотворній Почаївській іконі Божої Матері.

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Мізоцьку спеціальну загальноосвітню школу-інтернат I–II ст. Рівненської облради (Здолбунівський р-н Рівненської області). В інтернаті проживають 190 вихованців шкільного і дошкільного віку з важкими порушеннями мовлення, у тому числі сироти та діти, позбавлені батьківської опіки. Предстоятель Української Православної Церкви привіз із собою 20 тисяч гривень із засобів, зібраних під час благодійного різдвяного ярмарку “Три мішечки. Від Миколая до Різдва” (див. с. 7). Ці гроші будуть направлені на облаштування медпункту Мізоцької школи-інтернату. До вищезгаданої суми Блаженніший Митрополит Володимир додав і власні кошти. Його Блаженство також подарував дітям книги та іграшки. orthodox.org.ua

4

оф і ц і й н о

№ 1–2 (275–276), січень 2011

православна газета

ХІРОТОНІЯ

архімандрита Никодима (Барановського) во єпископа Рокитнянського

КИЇВ. 25 грудня, у день пам’яті святителя Спиридона Триміфунтського, відбулася хіротонія архімандрита Никодима (Барановського) во єпископа Рокитнянського, вікарія Білоцерківської єпархії. Як уже повідомляла “Церковна православна газета” (див. № 24 за 2010 р.), хіротонію було звершено за Божественною літургією у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Богослужіння очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Його Блаженству співслужили: митрополит Овруцький і Коростенський Віссаріон, архієпископи Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Керуючий справами УПЦ), Львівський і Галицький Августин, Сарненський і Поліський Анатолій, Вишгородський Павел, Бориспільський Антоній, Переяслав-Хмельницький Олександр, єпископи Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Ніжинський і Прилуцький Іриней, Шепетівський і Славутський Володимир, Макарівський Іларій, Новокаховський і Генічеський Іоасаф, Васильківський Пантелеімон. Після завершення Літургії Предстоятель УПЦ звернувся до новохіротонісаного єпископа зі словом настанови і вручив йому архієрейський жезл, після чого владика Никодим подав вірянам перше архіпастирське благословення. Хіротонія клірика Білоцерківської єпархії архімандрита Никодима (Барановського) во єпископа Рокитнянського була звершена згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р. (журнал № 45). Наречення архімандрита Никодима (Барановського) во єпископа відбулося 24 грудня у залі засідань Священного Синоду УПЦ у Києво-Печерській Лаврі. Чин наречення очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

С ЛОВО ПРИ НАРЕЧЕННІ Преосвященного єпископа Никодима Ваше Блаженство, Блаженніший Владико й отець! Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Богомудрі святителі і служителі Таїн Христових! Милістю Божою у цей трепетний для мене день смиренно стою перед Вами, Владико і отець, покликаний Вашим Блаженством і Священним Синодом до архієрейського служіння Церкві Божій, щоб принести до підніжжя Вашого своє щире сповідання і синівську подяку за таке високе виявлене мені Вами довір’я. Вступаючи на цей новий шлях мого життя, я смиренно усвідомлюю, що він є шляхом продовження високого апостольського служіння, за образом і заповіддю Христа Спасителя, Який прийшов на землю “не для того <…>, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за відкуплення багатьох” (Мф. 20: 28). Святі апостоли, наділені силою горньою у день Святої П’ятидесятниці, за обітницею Господа, Який сказав їм: “Приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий” (Діян. 1: 8), дали початок Церкві Христовій у світі на виконання слів Спасителя: “Збудую Церкву Мою, і врата пекла не подолають її” (Мф. 16: 18). Вони служили їй із самовідданою любов’ю “навіть до смерті” (Флп. 2: 8). Ця сила, що зійшла на апостолів, була не у славі мирській і не у благополуччі земному, не в підтримці світу та синів людських; це була сила Духа Святого, сила дарувань духовних, віри та любові. У цій Божественній обітниці зростання та нездоланності Церкви Господь наш Іісус Христос, Верховний Пастиреначальник, подав і всім законним наступникам апостолів утішальне підбадьорення, вказавши на їхнє Божественне обрання і духоносне освячення: “Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш перебував” (Ін. 15: 16). Святий апостол Павел, настановивши єпископом в Ефесі святого Тимофія, заповідав йому “перед Богом і Господом Іісусом Христом та обраними Ангелами <...> зберегти це без упередження, нічого не роблячи за пристрастю” (1 Тим.

5: 21), досягаючи успіху “у правді, побожності, вірі, любові, терпінні, лагідності” (1 Тим. 6: 11).

Єпископу слід зі смиренням і довготерпінням цілити пануючі у світі недуги, що заражають багатьох чад Церкви Христової: холодність у вірі; байдужість у справі спасіння; пристрасність до духу часу та суєтних звичаїв світу цього. Зцілювати не лише словом настанови, але насамперед прикладом особистого бездоганного життя, прикладом ревності у вірі, самовідданістю до готовності покласти душу свою за овець увіреного стада Христового. Єпископу належить також бути завжди уважливим, молитовно зосередженим, подібно до святителя Миколая, якого Церква ублажає за те, що “кротость его извествоваше слово молчаливое…”. Знаючи про висоту архіпастирського подвигу, з одного боку, і бачачи свої немочі й недоліки — з іншого, моє серце хвилюється, а душа бентежиться, тому що величезною є відповідальність єпископського служіння, на яке нині мене прикликає Свята Церква. Де взяти сили, щоб бути гідним апостольського служіння, як поєднати чернечі обітниці для здобуття смирення, зберігаючи себе в чистоті перед Богом (див. 1 Тим. 5: 22), з обов’язком настановляти, захищати, управляти? На ці й подібні запитання не знаходжу відповіді, але тішуся тільки обіцянкою Спасителя про дарування Його всезміцнюючої допомоги тому, хто усвідомлює свої немочі. “Коли я немічний, — пише апостол Павел, — тоді сильний” (2 Кор. 12: 10). З глибоким смиренням і послухом приймаю своє обрання на єпископське служіння як волю Божу і щиро вірю в те, що Божественна благодать Святого Духа торкнеться мене через покладання Ваших святительських рук і зміцнить на високе і відповідальне служіння. І, приймаючи єпископське обрання як заклик до всеосяжного піклування про благо і спасіння душ людських, як заклик Божий до вищих трудів на благо Церкви, вірю, що Господь не залишить у цьому служінні моє недостоїнство, зміцнюючи в архіпастирському служінні Своєю всесильною Божественною благодаттю.

Нині, оглядаючись на прожиті роки мого недовгого життя, я, грішний і негідний милості Божої, явно відчуваю на собі любов Творця і безперестанну дію Його Промислу стосовно мене. З юнацьких років вів мене Господь до священицького служіння, спочатку через послух у вівтарі сільського храму, потім через навчання у Київській духовній семінарії і академії. Дякую Господу за те, що після завершення навчання у духовних школах мені довелося трудитися в них на педагогічній ниві, виховуючи майбутніх пастирів Церкви Христової. Дякую Господу також і за те, що мені довелося жити і молитися у великій святині православного світу — Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, в якій я прийняв постриг і священицький сан.

Сьогодні я із вдячністю і любов’ю згадую усіх своїх учителів, викладачів, духовних наставників, а також братію Києво-Печерської Лаври, через яких Господь зігрівав у мені прагнення до священства. Насамперед, це пріснопам’ятний схиігумен Геронтій, який прикладом свого життя і пастирського служіння став для мене зразком віри і молитви, справедливим, розсудливим і богомудрим духовним наставником мого чернечого служіння. Від щирого серця я дякую Високопреосвященнішому Митрофану, архієпископу Білоцерківському і Богуславському — наставнику, який по-батьківськи виховував мене всі ці роки, багато чому навчив і покликав до служіння у чернечому чині. З благословення владики я був призначений секретарем єпархії і настоятелем Спасо-

Преображенського кафедрального собору м. Біла Церква. За цей час мав нагоду набути певного пастирського досвіду й адміністративних навичок у церковно-суспільній діяльності, за що щиро дякую дорогому моєму серцю Архіпастирю, під мудрим керівництвом якого проходить мій нинішній послух. Приношу слова вдячності попередньому ректору Київських духовних шкіл протоієрею Миколаю Забузі, під опікою якого починалась моя викладацька діяльність. Дякую Висопреосвященнішому Антонію, архієпископові Бориспільському — турботливому учителю і досвідченому керівникові, ректору КДАіС, у стінах якої я і понині викладаю; Високопреосвященнішому Павлу, архієпископу Вишгородському, вимогливому але й милостивому наміснику цієї Святої Лаври, в якій проходило моє духовне становлення. У цей урочистий і відповідальний для мене день я також хотів звернутися зі словами подяки до своїх батьків, які дали мені не лише життя фізичне, але й життя духовне, навчивши мене любити Бога і бути Йому вірним. Проте найбільшу подяку і щиру вдячність приношу нині Вам, Ваше Блаженство, Владико Володимире, Вам, який є не тільки для мене, але й для усієї української пастви ревним захисником православної віри, Архіпастирем високого духовного життя, смиренним, богомудрим і справедливим. Дякую Вам, Ваше Блаженство, за батьківську любов, якої я негідний, але постійно отримую від Вас протягом багатьох років несення мого послуху під Вашим Первосвятительским омофором. Ваше Блаженство, святителі Христові! Смиренно стою нині перед Вами, благаю Вашу святиню благословити і помолитися про мене Всемилостивому Господові, нехай сподобить мене Отець Небесний щедрот у час цей силою Святого Духа і благодаттю Господа нашого Іісуса Христа непорочно зійти і гідно пронести через усе моє життя великий дар єпископського служіння, здійснюючи благовіствування Христове, трудячись на благо Святої Православної Церкви, народу Божого і рідної Вітчизни! Амінь.

24 грудня 2010 р., Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

православна газета

оф і ц і й н о

БІОГРАФІЯ Преосвященного Никодима (Барановського), єпископа Рокитнянського, вікарія Білоцерківської єпархії Єпископ Рокитнянський Никодим (у миру — Барановський Микола Миколайович) народився 15 травня 1975 р. у с. Гошів Овруцького р-ну Житомирської області в сім��������� ’�������� ї робітників. У 1992 р. закінчив Гошівську середню школу. У 1996 р. закінчив Київську духовну семінарію і вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 2000 р.

4 жовтня 1995 р. призначений на посаду помічника завідуючого богослужбовою практикою у КДАіС.

10 грудня 1997 р. призначений викладачем Київської духовної семінарії.

11 квітня 2000 р. проректором Київської духовної академії, архімандритом (нині — архієпископом Білоцерківським і Богуславським) Митрофаном пострижений у чернецтво з ім’ям Никодим (на честь святого праведного Никодима).

15 квітня єпископом (нині архієпископом) Вишгородським Павлом, намісником Свято-Успенської Ки-

єво-Печерської Лаври, висвячений у сан диякона, а 27 квітня 2000 р. Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром — у сан пресвітера. У вересні 2000 р. призначений на посаду завідуючого богослужбовою практикою КДАіС. З вересня 2001 р. призначений на посаду помічника інспектора КДАіС.

1 листопада 2001 р. на кафедрі літургійного богослов’я захистив ди­ сертацію “Походження та історичний розвиток Божественної літургії у світлі святоотцівської писемності і богословської літератури”, здобувши ступінь кандидата богослов’я. До дня Святої Пасхи 2001 р. возведений у сан ігумена. До дня Святої Пасхи 2002 р. нагороджений хрестом з прикрасами, а через рік, до свята Христового Воскресіння, возведений у сан архімандрита. З 6 липня 2007 р. — секретар Білоцерківської єпархії УПЦ і настоятель Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Біла Церква.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА Преосвященному єпископу Никодиму Преосвященний єпископе Никодиме, наш співбрате і співслужителю! Нині волінням Божим і рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви ти покликаний до єпископського служіння. Молитвами Церкви через покладання наших рук ти сподобився прийняти жереб апостольського служіння, настільки високого й почесного, наскільки й відповідального. Благословляючи тебе на майбутнє служіння, вважаємо за необхідне нагадати тобі про висоту цього служіння, подати тобі настанови та пастирські поради.

Будучи пастирем пастирів, постійно нагадуй собі слова святого апостола Павла, викарбувані на ієрейському хресті: “Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті” (1 Тим. 4: 12). Ці слова актуальні завжди і для кожного, хто присвятив себе служінню Богові, до якого б ієрархічного ступеня він не належав. Про це єпископ має постійно нагадувати собі та підвідомчим йому пастирям. Від того, наскільки він зможе реалізувати у своєму житті цей заповіт святого апостола Павла, настільки успішною буде його місія. А місія кожного пастиря, а тим паче архіпастиря, полягає у проповіді Євангелія і приведенні пастви до спасіння. Із власного досвіду ти, напевно, знаєш, як важко бути взірцем для інших, і водночас немає нічого ді-

євішого, переконливішого, ніж особистий приклад. Постійно пам’ятай слова святого апостола Павла: “... єпископ повинен бути непорочний, як Божий домоправитель, не зухвалий, не гнівливий... не користолюбець, а гостинний, який любить добро, доброчесний, справедливий, побожний, стриманий, який додержується правдивого слова, згідного з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні, і викривати противників” (Тит. 1: 7–9). Єпископство — це служіння спасінню людей, і воно ввіряється наступникам апостолів і служителям

Христовим, які разом зі святим апостолом Павлом з вірою стверджують: “Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює” (Флп. 4: 13). Це відповідь на твоє збентеження, яке ти вчора сповідав перед нами у чині наречення, коли казав про недостатність твоїх сил для настільки високого служіння. Оскільки за словом апостола “Іісус Христос учора і сьогодні й навіки Той же” (Євр. 13: 8), ми віримо, що Він зміцнить тебе у твоєму служінні та зцілить твої немочі. Господь силою Своєї благодаті сповнить тебе усім необхідним, коли ти, увесь, з твоїми думками та бажаннями, належатимеш Йому і коли твої розум, почуття і воля виконуватимуть лише Його волю, Великого Пастиреначальника і Великого Архієрея. Усвідомлення цих істин має мобілізувати всі твої духовні та тілесні

З 2003 р. — член календарної комісії при Видавничому відділі Київської Митрополії Української Православної Церкви. З 2007 р. — член Літургіко-богослужбової комісії для написання та редагування богослужбових текстів служб новопрославленим святим при Священному Синоді УПЦ. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 грудня 2010 р. (журнал № 45) призначений єпископом Рокитнянським, вікарієм Білоцерківської єпархії. 24 грудня 2010 р. у залі засідань Священного Синоду УПЦ, що при Предстоятельській резиденції у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, відбулося наречення архімандрита Никодима (Барановського) во єпископа Рокитнянського, вікарія Білоцерківської єпархії.

25 грудня 2010 р. у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври хіротонісаний во єпископа Рокитнянського, вікарія Білоцерківської єпархії.

сили для того, щоб твоє служіння було плідним і спасенним. Пам’ятай, що нині Господь вручає тобі найдорожче — душі людські, про які ти повинен будеш дати відповідь перед Богом. Виконання цієї місії пов’язане з певними труднощами й обумовлене тими негативними процесами, що відбуваються у сучасному суспільстві, — це духовна деградація, споживацьке ставлення до життя, задоволення ницих пристрастей, секуляризація. За цих обставин єпископ має твердо і впевнено вести свою паству за Христом, слідуючи вченню і Переданню Церкви, свято зберігаючи святу Православну віру. Прикладом такого самовідданого єпископського служіння є святитель Спиридон Триміфунтський, день пам’яті якого сьогодні звершує Свята Церква. Нехай його приклад і його святі молитви надихають і укріп­ люють тебе у твоєму майбутньому архіпастирському служінні. Ти призначений вікарним єпископом Білоцерківської єпархії. Будь надійним помічником твого правлячого архієрея, виявляй смирення і послух. Нехай висота твого покликання не буде приводом для гордині та звеличення. Пам’ятай, що ти наділений єпископським саном не для того, щоб тобі служили, а для того, щоб самому послужити для багатьох. Улюблений у Христі наш брате і співслужителю, нині, в день твоєї П’ятидесятниці, прийми від нас наше братнє сердечне вітання з отриманням благодаті архієрейства. Нехай Милосердний Господь молитвами Божої Матері, преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія, всіх преподобних Печерських, і всіх святих допоможе тобі гідно пронести до кінця днів твоїх покладений на тебе хрест апостольського служіння. А зараз прийми цей жезл як символ архієрейського служіння і подай твоє перше архіпастирське благословення народові Божому, який нині молився разом з нами за тебе під час твоєї хіротонії. Трапезний храм на честь преподоб­них Антонія і Феодосія Печер­ських. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра.

25 грудня 2010 р. † Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

№ 1–2 (275–276), січень 2011

5

ЛІТОПИС ОФІЦІЙНИХ ПОДІЙ

НАГОРОДИ З РУК ПРЕДСТОЯТЕ ЛЯ КИЇВ. 19 січня Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі вручив церковні нагороди благодійникам, які сприяли проведенню різдвяного ярмарку “Три мішечка. Від Миколая до Різдва” на столичному Майдані Незалежності (див. с. 7, а також № 24 “ЦПГ” за 2010 р.).

Спочатку Блаженніший Митрополит Володимир подякував голові Київської міської державної адміністрації Олександру Попову за допомогу в організації благодійного ярмарку, а також привітав його з 50-літтям, яке той відзначив 22 листопада. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив Олександра Попова орденом святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня.

Потім Предстоятель УПЦ вручив ордени святителя Миколая Чудотворця “За благодійність” іншим спів­ організаторам ярмарку (нагадаємо, що цей орден був заснований на засіданні Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р., журнал № 36). Серед нагороджених — заступники голови КМДА Руслан Крамаренко та Олександр Пузанов, начальник Головного управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю КМДА Марина Хонда. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції прийняв віце-прем’єр-міністра України Віктора Тихонова. Віктор Миколайович розповів Його Блаженству про зустріч очоленої ним урядової делегації з Патріархом Константинопольським Варфоломієм, що відбулася в Стамбулі у день свята Різдва Христового (див. с. 7). Віце-прем’єр-міністр передав Предстоятелю УПЦ привітання та архієрейську панагію від Святішого Патріарха.

За заслуги перед УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир нагородив Віктора Тихонова “Відзнакою Предстоятеля Української Православної Церкви”. Крім того, Його Блаженство вручив орден святителя Миколая Чудотворця раднику Прем’єр-міністра України Миколі Петренку, членові урядової делегації. orthodox.org.ua

6

№ 1–2 (275–276), січень 2011

новини, події, коментарі

православна газета

“РІЗДВО ТВОЄ, ХРИСТЕ БОЖЕ НАШ, УВЕСЬ СВІТ ОСІЯЛО СВІТЛОМ РОЗУМУ”

Блаженніший Патріарх привітав віруючих з України і через них передав вітання Предстоятелю Української Православної Церкви. У свою чергу, архієпископ Олександр передав Патріархові Феофілу від Митрополита Володимира комплект панагій.

6 січня, у навечір’я Різдва Христового, Блаженніший Митрополит Володимир у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської КиєвоПечерської Лаври очолив Літургію, за якою відбулася хіротонія архімандрита Феодосія (Снігірьова) во єпископа Броварського (див. с. 10–11).

4–5 січня офіційна делегація Української Православної Церкви на чолі з виконуючим обов’язки голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископом Переяслав-Хмельницьким Олександром та ректором Київських духовних шкіл архієпископом Бориспільським Антонієм перебувала у Віфлеємі. З благословення Блаженнішого Патріарха Єрусалимського Феофіла III і на прохання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира представники офіційної делегації УПЦ взяли вогонь від лампади, що знаходиться над місцем народження Господа Іісуса Христа (у базиліці Різдва Христового у Віфлеємі). Відбулася також офіційна зустріч представників УПЦ з Блаженнішим Патріархом Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом III.

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир звершив у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Різдвяну всеношну. Його Блаженству

співслужили вікарії Київської Митрополії та насельники обителі у священному сані. Під час богослужіння Предстоятель виніс з вівтаря капсулу з Віфлеємським вогнем, що його доставила напередодні офіційна делегація УПЦ зі Святої Землі, і зі словами “Світло Христове просвітлює усіх” благословив ним віруючих. Потім Блаженніший Митрополит Володимир передав капсулу архієпископу Переяслав-Хмельницькому Олександру, який доставив Віфлеємський вогонь з Києво-Печерської Лаври на Майдан Незалежності. Тут владика Олександр запалив головну свічку благодійної різдвяного ярмарку “Три мішечка. Від Миколая до Різдва”, після чого вогник із Віфлеєма було роздано людям.

7 січня, у день свята Різдва Христового, Предстоятель Української Православної Церкви звершив Божественну літургію у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили вікарні архієреї Київської Митрополії та насельники обителі у священному сані. Після читання Євангелія Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до віруючих з Архіпастирським словом, у якому відзначив неоціненне значення події Різдва Христового. Під час Літургії намісник КиєвоПечерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел зачитав Різдвяне послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила (див. № 24 “ЦПГ” за 2010 р.). За богослужінням молилися Прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов та інші високопоставлені особи.

Святкова служба транслювалася телеканалами “Перший Національний”, “Інтер”, “Глас”. Того ж дня у Національній опері України імені Тараса Шевченка під патронатом Блаженнішого Митрополита Володимира відбувся традиційний “Різдвяний вертеп”. Як і у попередні роки, організатором заходу виступив Синодальний відділ УПЦ у справах молоді за фінансової підтримки народного депутата України Андрія Деркача. На святі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, голова Синодального відділу релігійної освіти і катехізації УПЦ єпископ Макарівський Іларій, голова Синодального відділу у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон, голова Синодального відділу у справах молоді архімандрит Іона (Черепанов). “Різдвяний вертеп — 2011” відвідали діти з обласних дитячих притулків, дитбудинків сімейного типу, багатодітних та малозабезпечених сімей, а також діти київського духовенства та учні недільних шкіл столиці. Перед по-

православна газета

новини, події, коментарі

№ 1–2 (275–276), січень 2011

7

УКРАЇНСЬКІ УРЯДОВЦІ ПРИВІТАЛИ ПАТРІАРХА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ КИЇВ–CТАМБУЛ. 7 січня, у день свята Різдва Христового, українська урядова делегація на чолі з віцепрем’єр-міністром України — міністром регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України Віктором Тихоновим побувала у Стамбулі (Туреччина), де відвідала кафедральний собор в ім’я великомученика Георгія Побідоносця та резиденцію Предстоятеля Константинопольської Православної Церкви. Члени делегації привітали Святі-

чатком вистави у вестибюлі Національної опери вони отримали від Блаженнішого Митрополита Володимира солодощі. Церемонію відкрив Предстоятель Української Православної Церкви, який привітав присутніх зі святом Різдва Христового. З вітальним словом також виступив міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник.

шого Патріарха Варфоломія з Різдвом Христовим і піднесли йому різдвяні подарунки. Святіший Патріарх також привітав гостей з України і передав у дар Блаженнішому Митрополиту Володимиру архієрейську панагію. На зустрічі із Вселенським Патріархом віце-прем’єр-міністра України супроводжували радник Прем’єрміністра України Микола Петренко, голова Черкаської обласної державної адміністрації Сергій Тулуб та інші. orthodoxy.org.ua

За богослужінням молилися вікарні архієреї Київської Митрополії, священнослужителі храмів Києва та Київської області, численні миряни. Під час вечірні Блаженніший Митрополит Володимир вручив священнослужителям богослужбові нагороди. Після богослужіння від імені вікарних архієреїв, духовенства, чернецтва та

НА БЛАГОДІЙНОМУ РІЗДВЯНОМУ ЯРМАРКУ БУЛО ЗІБРАНО ПОНАД 300 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ ДЛЯ СИРОТИНЦІВ

Гості свята почули різдвяні колядки у виконанні відомих артистів і хорових колективів України та отримали солодкі подарунки від Синодального відділу УПЦ у справах молоді.

8 січня, у післясвято Різдва Христового і день святкування Собору Пресвятої Богородиці, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея­ слав-Хмельницький Олександр звершив Божественну літургію у храмі на честь Всіх святих на території будівництва Воскресенського кафедрального собору. Того ж дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України у співслужінні духовенства Київської єпархії звершив велику вечірню у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври.

мирян Київської єпархії Його Блаженство з Різдвом Христовим привітав секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр. Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до присутніх з Архіпастирським словом, привітавши усіх із Різдвом Христовим і подякував за молитви. Його Блаженство благословив присутніх іконками Різдва Христового, а дітей пригостив солодощами. У храмі пролунали різдвяні колядки у виконанні Митрополичого хору під управлінням архідиякона Геронтія (Борисевича) і хору Київської духовної академії та семінарії під управлінням ігумена Романа (Підлубняка). orthodox.org.ua

КИЇВ. 9 січня відбулась урочиста церемонія закриття організованого УПЦ благодійного різдвяного ярмарку “Три мішечки. Від Миколая до Різдва”. Про підсумки багатоденного благодійного марафону, що відкрився 17 грудня (див. № 24 “ЦПГ”за 2010 р.), з концертної сцени ярмарку розповів голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу Української Православної Церкви протоієрей Георгій Коваленко. Загалом було зібрано понад 300 тисяч гривень, що підуть на потреби семи українських сиротинців: дитбудинку інтернатного типу для дітей дошкільного та шкільного віку “Барвінок” (м. Кіровоград), дитбудинку сімейного типу “Волоське” (Дніпропетровська область), дитбудинку сімейного типу “Горохуватка” (Київська область), Центру позашкільного виховання Кіровоградської міськради — загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ст. з утриманням дітей-сиріт та класами

для дітей з вадами зору (м. Кіровоград), дитбудинку інтернатного типу Кіровоградської міськради “Наш дім” (м. Кіровоград), Черешенської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ст. (Чернігівська область), Мізоцької спеціальної загальноосвітньої школиінтернату І–ІІ ст. Рівненської облради (Рівненська область). Пожертви люди здійснювали через банкомати “Приватбанку”, а також кидаючи гроші у скриньки, встановлені на Майдані Незалежності поруч із “трьома мішечками”. До зібраної суми увійшли й кошти, що надходили від продажу благодійних свічок. До того ж 10 січня представники столичної турбо-мийки “McClean’s” передали оргкомітету ярмарку скриньку з грошима, яку керівництво компанії з власної ініціативи встановило на автомийці з метою збору коштів для вищезгаданих дитячих будинків. Свій внесок у загальну суму пожертв зробив і Ляльковий будиночок, що не закривався на Майдані Незалежності впродовж усієї роботи благодійного ярмарку. А ще при закритті благодійного різдвяного ярмарку п’ятеро дітей отримали подарунки, про які мріяли й писали про це у листах святому Миколаю. Втілити мрії в реальність допоміг оргкомітет благодійного ярмарку, який відібрав найщиріші листи (а їх надійшло більше тисячі). orthodoxy.org.ua

8

№ 1–2 (275–276), січень 2011

офіційно

православна газета

ХІРОТОНІЯ

архімандрита Філарета (Кучерова) во єпископа Дрогобицького КИЇВ. 2 січня, у неділю 32-гу після П’ятидесятниці, перед Різдвом Христовим, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: архієпископи: Люблінський і Холмський Авель (Польська Православна Церква), Тверський і Кашинський Віктор, Істринський Арсеній, Львівський і Галицький Августин, Сарненський та Поліський Анатолій, Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, Криворізький і Нікопольський Єфрем, Вишгородський Павел, Ізюмський Онуфрій, Бориспільський Антоній, Переяслав-Хмельницький Олександр; єпископи: Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Гатчинський Амвросій, Смоленський і В’яземський Феофілакт, Макіївський Варнава, Володимир-Волинський і Ковельський Никодим, Шепетівський і Славутський Володимир, Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Городницький Олександр, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир. За Літургією відбулася архієрейська хіротонія клірика Київської єпархії, голови Синодального відділу УПЦ “Місія соціальної допомоги дітям” архімандрита Філарета (Кучерова). Згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р. (журнал № 46), архімандрит Філарет рукоположений во єпископа Дрогобицького, вікарія Львівської єпархії.

Після богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до новорукоположеного єпископа зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл, після чого владика Філарет подав

С ЛОВО ПРИ НАРЕЧЕННІ Преосвященного єпископа Філарета Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отець! Високопреосвященні та Преосвященні владики, богомудрі архіпастирі! Стою сьогодні перед Вашою святительською мудрістю у страху й трепеті, але й у надзвичайній радості та благості Божій напередодні моєї П’ятидесятниці. Звертаюся із вдячністю до Бога і до Вас у ці зворушливі хвилини мого обрання на архіпастирське служіння. Завмираю серцем і страшуся, бо те, що я відаю про свою убогість, бентежить мене. Не у своїх людських чеснотах бачу причину Вашого обрання, а виключно у милості Божій до мого недостоїнства, і, вбачаючи у цьому знак волі Господньої, схиляю свою голову перед величчю Божої Слави, приймаючи на свої плечі нове хрестонесіння. З юних років Господь вів мене спасенним шляхом. На цьому шляху була відкрита мені любов до Бога, любов до Церкви та її спасенного устрою, любов до благоліпності богослужінь і церковного мистецтва. У ці хвилини хочу із вдячністю згадати мою бабусю Іуліанію, благочестиву молитвеницю за всю нашу сім’ю та рід, яка своїм прикладом твердості у вірі прищепила мені любов до всього Господнього. Згадую рідне село, в якому я отримав від маститого прото­ієрея Савви Хрещення і почав свій церковний шлях. Тоді незабутнє враження про добре пастирство у моєму серці залишили видатні пастирі, такі як тодішній ігумен Олександр, нині єпископ, намісник Городницького монастиря, на поклоніння в який я приїжджав у дитинстві, і сільський протоієрей Павел Бортник, котрий уперше ввів мене у святий вівтар. Хочу із вдячністю згадати і моїх батьків, які навчили мене любові, милосердя і співчуття до ближнього. Вони заповідали мені не завдавати людям зла чи прикрості, але у будь-яку важку хвилину приходити на допомогу кожному, хто її потребує. Особливе враження на мене справила рідна Києво-Печерська обитель, в яку Господь неодноразово приводив

мене. Запам’яталося незабутнє богослужіння у Дальніх печерах Лаври на великі торжества 1000-річчя Хрещення Русі, трепет перед святими мощами і захоплення благоліпною архітектурою храмів обителі. Після цього торжества і загорілося у моєму серці тверде бажання пастирства. Залишилося в пам’яті й перебування у Московських духовних школах, у Великій Лаврі преподобного авви Сергія (це ім’я я носив до чернечого постригу). Його десниця зміцнювала мене у студентські роки. У скорботні хвилини я отримував утішання біля раки з його святими мощами. З цієї причини і просив благословення Вашого Блаженства на будівництво в місті Києві храму на честь його святого імені; милістю Божою ця справа підходить до завершення. І сьогодні сподіваюся на духовну підтримку преподобного Сергія і відчуваю її. Перебування в обителі сприяло доброму спілкуванню зі старцями. Найпам’ятнішими з них були бесіди з архімандритом Кирилом (Павловим) — духівником Троїце-Сергієвої Лаври, що проходили в заміській Патріаршій резиденції, яку старець часто відвідував на запрошення Святішого Патріарха. Під час навчання у духовній семінарії Господь спрямував мене на новий шлях церковного послуху при Патріаршій резиденції в Передєлкіно. Пам’ятаю незабутні хвилини спілкування з Його Святістю, покійним патріархом Олексієм, його вікарієм архієпископом Арсенієм, сестрами Пюхтицької обителі. У моєму серці назавжди збережеться любов до цих людей. Особлива любов до Києво-Печерської обителі знову привела мене сюди, під Покров Пречистої Богородиці та преподобних отців Печерських. І з тією ж любов’ю мене прийняли братія та намісник обителі. Вони підтримували мене впродовж усіх років мого чернечого послуху, відчуваю цю підтримку та любов і зараз, сподіваюсь, і в майбутньому вона збережеться на довгі роки. З Вашого святительського благословення, Ваше Блаженство, від руки на-

пастві своє перше архіпастирське благословення. Наречення архімандрита Філарета (Кучерова) во єпископа Дрогобицького відбулося напередодні, 1 січня, в залі

засідань Священного Синоду УПЦ у Києво-Печерській Лаврі. Чин наречення звершив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні 12 архієреїв.

місника Києво-Печерської Лаври, тоді ще архімандрита, а нині архієпископа Вишгородського Павла я прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет на честь святителя Київського Філарета (Амфітеатрова). Обрання цього імені було промислительним для мене, мабуть, ще з 1994 р., коли, після знайдення Церквою чесних останків святителя, я отримав частицю його святих мощей. Зі Святительський рук Вашого Блаженства я прийняв благодать дияконства та священства, і з Ваших рук я прийняв сан ігумена та архімандрита. З Вашого благословення я пройшов дивовижний шлях монастирських і церковних послухів. За 14 років перебування і трудів у Києво-Печерській Лаврі Господь багато відкрив моєму розуму та серцю. Проходячи випробування чернечого послуху та пастирське служіння, немало побачив і отримав я корисного для душі. Старша братія монастиря завжди вражала мене простотою у спілкуванні, пастирською мудрістю, смиренням і послухом не тільки священноначалію, але й один одному. Всі ці приклади і звершувані отцями чесноти дали мені можливість побачити себе та своє місце в Церкві. Воістину Лавра стала для мене рідним домом, у який завжди з радістю та хвилюванням повертатимуся. Нині у моїй душі два протилежних почуття. З одного боку, це величезне людське хвилювання за ту відповідальність, яку на мене, простого і смиренного робітника у Господньому винограднику, возложили вчора богомудрі архіпастирі. А з іншого — глибока вдячність Господу, Який ніколи не полишає своє стадо. У високому служінні страшить, насамперед, як я уже казав, велика відповідальність. Переживаю з огляду на власний внутрішній духовний стан. Адже пастир, а тим паче єпископ, має постійно вдосконалюватися в добрі, не стільки визнаючи прибутком надбане, скільки втратою — не досягнуте, завжди вважаючи пройдене відправним пунктом для сходження до більших висот, як казав святитель Григорій Великий. Особлива відповідальність лежить на мені в новому служінні в межах Галицької землі. Це служіння має бути

проявом братньої любові, свідченням християнської поваги до всіх у Христі братів та сестер. Святитель Василій Великий каже: “Бог, Який створив нас, дав нам мовний дар, щоб відкривали один одному своє серце і щоб кожний з нас, за спільністю природи, передавав ближньому свої думки, як із певних скарбів виносячи з таїн серця”. І ось стою перед Вами, Ваше Блаженство, і вами, дорогі святителі, в очікуванні Вашого слова, Ваших порад і настанов з Ваших святительських уст, якими мені й належить керуватися у справі нового церковного послуху. Знаю, що шлях мого архієрейського служіння полягає не в тому, щоб творити свою волю, слідувати своїм ідеям, а в тому, щоб слухати, разом з усією Церквою, слово і волю Господню, і дати змогу Йому спрямовувати мене так, щоб Він Сам вів Церкву в цей важкий час нашої історії. Дякую за надану мені честь. Є нагороди особливо дорогі серцю. Нагорода, отримувана сьогодні мною, є такою. Разом з почесним саном я ніби одержую матеріально зриму довіру, свідчення доброго ставлення і любові святої Церкви до мене. Хотілося б цю нагороду, разом з довірою отриману тут, на землі, примножити й дістати за пройдений шлях набагато вищу нагороду в Царстві Небесному. Розуміючи свою неміч, покірно віддаю себе проводу волі Божої, вірячи, що сила Божа “в немочі виявляється” (2 Кор. 12: 9), і тому сьогодні молюся, щоб Господь не залишив мене без Своєї благодатної допомоги в моєму новому церковному послуху. Втішаюся тим, що Господь уміє працювати і з недосконалими знаряддями у винограднику Своєму, а також покладаюся на ваші молитви. Прошу Вас, Ваше Блаженство, і вас, богомудрі архіпастирі, покладаючи руки на мою голову, зверніть молитви до Господа і до Пречистої Його Матері, щоб вчинили моє майбутнє служіння благодатним і спасенним для мене і народу Божого, що йде за мною до Христа, і зробили мене “взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті” (1 Тим. 4: 12). Амінь.

1 січня 2011 р., Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

православна газета

офіційно

БІОГРАФІЯ Преосвященного Філарета (Кучерова), єпископа Дрогобицького Народився 9 серпня 1972 р. у м. Києві в сім’ї робітників. У 1978–1988 рр. навчався у середній школі м. Цілинограда (Казахстан). У 1987–1989 рр. навчався у медичному училищі (м. Цілиноград). З благословення єпископа АлмаАтинського і Казахстанського Євсевія був направлений на навчання до Московської духовної семінарії. У 1990–1994 рр. навчався у Московській духовній семінарії. У 1996–1999 рр. — навчання у Київській духовній академії (дипломна робота на тему: “Століття екуменізму: перспективи та проблеми”). У 2006 р. отримав ступінь кандидата богослов’я за роботу на тему: “Вплив православно-догматичного віровчення на духовне виховання молоді”.

25 червня 1996 р. зарахований до числа братії Свято-Успенської КиєвоПечерської Лаври.

25 серпня 1996 р. архімандритом Павлом, намісником Києво-Печерської Лаври пострижений в чернецтво з ім’ям Філарет (на честь

святителя Філарета (Амфітеатрова), митрополита Київського).

28 серпня 1996 р. Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром висвячений у сан диякона.

4 грудня 1997 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром висвячений у сан ієромонаха.

12 квітня 1997 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром нагороджений наперсним хрестом.

4 грудня 1998 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром зведений у сан ігумена.

18 квітня 1998 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром нагороджений хрестом з прикрасою.

28 серпня 1999 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром зведений у сан архімандрита.

3 березня 2003 р. рішенням Священного Синоду призначений головою Синодального відділу “Місія соціальної допомоги дітям”.

5 жовтня 2008 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром призначений настоятелем храму преподобного Сергія Радонезького (м. Київ).

Великим є архієрейське служіння, але великою є й відповідальність: “Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й стягнеться” (Лк. 12: 48). На цьому важкому шляху Всемилостивий Господь, Який обрав тебе на єпископське служіння, дарує тобі від Своїх великих щедрот і необхідні благодатні дари. Укріплюючись усвідомленням того, що благодать Божа “немічне зцілює і збідніле поповнює”, у мирі й радості вступи на цей новий шлях, вказаний тобі Промислом Божим. З вірою у всесильну допомогу Божу приступи до дорученого тобі служіння і “Старайся представити себе Богові до-

9

ЛІТОПИС ОФІЦІЙНИХ ПОДІЙ

ОСВЯЧЕННЯ ХРАМУ В ПЕРЕЯС ЛАВІ -ХМЕ ЛЬНИЦЬКОМУ КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 20 січня, у день святкування Собору Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький Олександр відвідав своє кафедральне місто. Тут владика з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира звершив освячення — після реставрації інтер’єру — храму в ім’я Архістратига Божого Михаїла. Храм було зведено у 1646–1666 рр. (на місці однойменного кафедрального собору, зруйнованого в 1239 р., під час Батиєвого нашестя), закрито у 1934 р. і згодом віддано під музей, а 2010 р. Указом Президента разом із комплексом споруд передано Українській Православній Церкві.

18 липня 2009 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром нагороджений правом служіння з жезлом.

2 січня 20011 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром рукоположений во єпископа Дрогобицького.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА Преосвященному єпископу Філарету

Преосвященний єпископе Філарете! У цей знаменний день твого життя, коли через покладання рук єпископів, дією Святого Духа ти зводишся у високий сан святителя Церкви Божої, ми радіємо разом з тобою і молимося, щоб ти не марно прийняв благодать Божу (див. 2 Кор. 6: 1). Нині ти покликаний до архіпастирського служіння, суть якого можна передати словами Спасителя: “Пастир добрий життя своє покладає за овець” (Ін. 10: 11). Носієві такого високого покликання необхідна світлість душі, непорочність серця, цілковита відданість справі проповіді Євангелія, щоб бути гідним прикладом стаду своєму “у слові, в житі, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті” (1 Тим. 4: 12). Удосконалюючись у чеснотах, будь добрим будівничим Таїн Божих, бережи себе від усякого зла й в усьому керуйся повчанням апостола Павла: “...єпископ повинен бути непорочний, як Божий домоправитель, не зухвалий, не гнівливий... не користолюбець, а гостинний, який любить добро, доброчесний, справедливий, побожний, стриманий, який додержується правдивого слова, згідного з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні, і викривати противників” (Тит. 1: 7–9). Постійна молитва й духовна робота над самим собою допоможуть тобі стати справжнім світочем християнської віри, надійним охоронцем і натхненним провісником учення Христового.

№ 1–2 (275–276), січень 2011

стойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини” (2 Тим. 2: 15). Те, що ти духовно зростав у святих стінах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, назавжди повинно залишитися у твоєму серці, служити повчанням і духовною підтримкою в усі дні твого життя. Благодатним прикладом і молитовним заступництвом, що зміцнюватиме тебе, нехай будуть тобі преподобні отці Печерські. Завжди звертайся до них по молитовну допомогу й у них шукай вирішення непорозумінь, що виникають. Бог судив тобі нести послух вікарного єпископа Львівської єпархії. Будь гідним і відданим помічником правлячого архієрея. З честю і гідністю здійснюй своє нове служіння, настановляй паству і пам’ятай, що “метою ж умовляння є любов від щирого серця і доброї совісті та нелицемірної віри” (1 Тим. 1: 5). Прийми цей жезл як видимий знак твого архіпастирського служіння і благослови народ Божий, який молитовно брав участь у твоїй хіротонії. Трапезний храм на честь препо­добних Антонія і Феодосія Печерських. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра.

2 січня 2011 р. † Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Після освячення архієпископ Олександр звернувся до пастви з архіпастирським словом і вручив церковні нагороди благодійникам храму. Серед нагороджених — мер Переяслава-Хмельницького Олександр Шкіра та генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” Павло Довгошия удостоєні орденів святителя Димитрія, митрополита Ростовського, екс-голова Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Олександр Коваленко та депутат Верховної Ради України ІV скликання (2002–2006) Олександр Шевченко удостоєні орденів великомученика Георгія Побідоносця.

Після нагородження архієпископ Олександр в співслужінні духовенства міста звершив в освяченому храмі Божественну літургію. На малому вході владика Олександр з благословення Предстоятеля УПЦ нагородив настоятеля Свято-Архангело-Михайлівського храму ієромонаха Антонія (Пономаренка) правом носіння золотого наперсного хреста і звів його у сан ігумена.

Наприкінці богослужіння від імені громади храму її настоятель подякував владиці Олександру за візит і привітав його зі зведенням у сан архієпископа. На молитовну пам’ять отець Анатолій подарував Його Високопреосвященству ікону “Моління про Чашу”. orthodox.org.ua

10

№ 1–2 (275–276), січень 2011

офіційно

православна газета

ХІРОТОНІЯ

архімандрита Феодосія (Снігірьова) во єпископа Броварського КИЇВ. 6 січня, у навечір’я Різдва Христового Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: архієпископи Білогородський Миколай, Вишгородський Павел, Бориспільський Антоній, Переяслав-Хмельницький Олександр, (секретар Предстоятеля УПЦ), єпископи: Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон та Дрогобицький Філарет, а також насельники обителі у священному сані та намісники монастирів Київської єпархії. За Літургією відбулася архієрейська хіротонія архімандрита Феодосія (Снігірьова), благочинного Київської єпархії у справах монастирів. Згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р. (журнал № 44), архімандрит Феодосій рукоположений во єпископа Броварського, вікарія Київської Митрополії. Після закінчення богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до новорукоположеного єпископа зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл, після чого владика Феодосій подав пастві перше архіпастирське благословення. Наречення архімандрита Феодосія (Снігірьова) во єпископа Броварського відбулося напередодні, 5 січня, в залі засідань Священного Синоду при резиденції Предстоятеля УПЦ у Києво-Печерській Лаврі. Чин наречення звершив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні восьми архієреїв.

С ЛОВО ПРИ НАРЕЧЕННІ Преосвященного єпископа Феодосія

Ваше Блаженство, милостивий Первосвятитель і отець, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, богомудрі архіпастирі Церкви Христової! Покликаний нині Вашим Блаженством і Священним Синодом Української Православної Церкви до високого єпископського служіння, стою перед Вами збентежений і сповнений докорів сумління. Високе і незбагненне для людини те звання, до прийняття якого ви мене обрали. Від цього звання всіляко ухилялися святителі Іоанн Златоуст і Григорій Богослов. Слідом за цими великими учителями Церкви не наважувалися наблизитися до священного архієрейського сану й багато інших достойних мужів, наділених від Бога мудрістю, доброчесністю та святістю. Адже, як говорить апостол Павел, єпископ має бути бездоганний, як Божий домоправитель (див.: Тит. 1: 7). Істинний і беззаперечний заповіт апостольський: непорочним бажає бачити Господь того, кому належить стати звершувачем Таїн Христових, будівничим Його Церкви. І ці слова Святого Письма сповнюють мене страхом і трепетом. Що можу сказати про себе? Чим можу похвалитися? Хіба тільки, за словом апостола, немочами своїми? (див.: 2 Кор. 12: 5). Відчуваю свою негідність і невідповідність висоті та святості архієрейського сану. Ще більше усвідомлюю неміч

духовну, брак твердості думки та слова, таких необхідних наступнику апостольського діяння. Достеменно знаю про слабкість волі людської, яка постійно намагається ухилитися від виконання заповідей Господніх. Бачу неміч свою, і це бачення лякає. Страшить думка бути засудженим на Суді Христовому за те, що, будучи негідним і нездатним, насмілився прийняти єпископство в Церкві. Але не тільки страх і трепет хвилюють сьогодні мою душу. Цим почуттям утіху і спокій приносить думка про те, що без Промислу Божого нічого у світі не відбувається, тим паче обрання єпископа. Адже непорушними в усі часи є слова Христові: “Не ви Мене обрали, а Я вас обрав” (Ін. 15: 16). Знаю, що благодать Божа немічних зцілює і убогих збагачує. І, будучи немічним, я щиро сподіваюся на Господа, що Його всесильна благодать зцілить і мою убогість, сповнить і мою бідність. Більше того, утішання і радість приносять мені сьогодні слова Господні: “сила Моя виявляється в немочі” (2 Кор. 12: 9), і те, що саме немічне світу Бог обрав для явлення справ Своїх (див.: 1 Кор.

1: 27). Тому, зі страхом і трепетом, але водночас з радістю і втіхою, я, недостойний, приношу перед Вами, Блаженніший Владико і отець та святителі Христові, своє сповідання: обрання мене єпископом із вдячністю приймаю і супроти не мовлю нічого.

Оглядаючись на своє минуле життя, з благоговінням усвідомлюю, що від Господа спрямовуються кроки людини (див.: Пс. 36: 23; Притч. 20: 24). Пригадую дитинство, що минуло у золотоглавому Києві, неподалік від древніх стін Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Монастир тоді перебував у запустінні, очікуючи Богом встановленого часу свого відродження. Згадую себе школярем, коли після прийняття святого Хрещення відчував величезне бажання вступити до Лаврської обителі і на все життя залишитися в ній. Але юний вік та життєві обставини не дозволили цього зробити. З вдячністю і теплим почуттям пригадую наступні роки навчання в духовній семінарії м. Калуги, а також служіння і несення різних церковноадміністративних послухів у Калузькій єпархії Руської Православної Церкви. Данину поваги і вдячності сьогодні маю бажання висловити Високопреосвященнішому митрополиту Калузькому і Боровському Клименту, під омофором і духовним опікуванням якого я робив перші кроки як чернець і священ­но­служитель. Повернувшись на батьківщину і ставши кліриком Київської єпархії Української Православної Церкви, я отримав благословення Вашого Блаженства бути настоятелем столичного храму, а в подальшому, на додаток до цього, нести різний церковно-громадський послух. На цьому шляху моїми безпосередніми наставниками та попечителями були найближчі помічники, Вашого Блаженства, яким хочу висловити глибоку подяку. Високопреосвященніший архієпископ Вишгородський Павел, намісник Києво-Печерської Лаври, всі ці роки по-батьківськи ділився зі мною великим досвідом і мудрістю ченця, настановляючи і підтримуючи у скрутну хвилину. Особливо його архіпастирські поради і молитви зміцнювали в несенні відповідального і важливого послуху благочинного Київської єпархії у справах монастирів. Високопреосвященніший архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, секретар Вашого Блаженства, з властивими йому гостротою розуму і бадьорістю духу, бажанням усі свої сили віддавати на служіння Церкві Христовій, був незамінним наставником та керівником у духовно-просвітницькій та соціальній роботі. Протоієрей Віталій Косовський, секретар Київської Митрополії і благочинний храмів м. Києва, маючи безцінний пастирський і адміністративний досвід, власним прикладом і наста-

новчим словом учив бути сумлінним настоятелем парафії — ініціативним, запальним до своєї справи, але водночас терплячим, який з милосердям і великою поблажливістю ставиться до свого причту та парафіян. Ще з подякою згадую послух у Синодальному відділі УПЦ у справах молоді під керівництвом Високопреосвященнішого архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія, який намагався повною мірою передати нам, співробітникам Відділу, свій багатий досвід архіпастиря і церковного адміністратора. З глибокою вдячністю згадую своїх керівників, наставників і попечителів. Але сьогодні, коли Промисл Божий зводить мене, негідного, на вищу ступінь церковного служіння, серце моє сповнюється особливою вдячністю і благоговінням перед Вами, Ваше Блаженство. З синівською любов’ю приношу Вам слова подяки за Ваше піклування та керівництво, за Ваші святі молитви та особистий приклад непорочного святительства. Вбачаю у Вас недосяжний для себе зразок істинного Архіпастиря Церкви Божої, співпрацівника Христового на Його ниві. Дякую Богові, що нове служіння у сані єпископа нестиму в Київській єпархії, під безпосереднім керівництвом Вашого Блаженства. Це сповнює радістю і надією, бо зможу, з допомогою Божою, не лише постійно повчатися прикладом Вашого Блаженства, але й перебувати під Вашим подвійним молитовним покровом, при необхідності керуватися Вашим благословенням і порадою, велелюбним піклуванням. Припадаючи до Ваших Святительських стоп, прошу Вас, Блаженніший Владико і отець, і вас, боголюбні архіпастирі Церкви Христової, помолитися сьогодні про мене грішного, щоб Пастиреначальник Господь наш Іісус Христос, молитвами Пречистої Своєї Матері Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії, дарував моєму недостоїнству всім серцем і думкою скоритися волі обрання Його і всією душею бажати єпископства як доброї справи (див.: 1 Тим. 3: 1). Коли ви покладете на мене свої святі руки для сходження благодаті Духа Святого, прошу вас, попросіть перед Господом, щоб виявилася сила Божа в моїй немочі (див.: 2 Кор. 12: 9), щоб Його благодать відкрилася у мені щедро з вірою та любов’ю у Христі Іісусі (див.: 1 Тим. 1: 14). Амінь.

5 січня 2011 р., Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

православна газета

офіційно

БІОГРАФІЯ Преосвященного Феодосія (Снігірьова), єпископа Броварського, вікарія Київської єпархії Народився 31 серпня 1974 р. у м. Києві. У 1991 р. закінчив середню школу. У 1994 р. закінчив Миколаївське медичне училище з присвоєнням кваліфікації “фельдшер”. У 1994 р. вступив до Калузького духовного училища, яке з благословення Святішого патріарха Олексія II 20 січня 1997 р. було перетворено на духовну семінарію. З 1996 р. — іподиякон архієпископа Калузького і Боровського Климента (Капаліна).

2 квітня 1998 р. пострижений архієпископом Климентом у чернецтво з нареченням імені Феодосій на честь преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського.

21 квітня 1998 р. висвячений архієпископом Климентом у сан і­єродиякона.

30 червня 1998 р. висвячений архієпископом Климентом у сан і­єромонаха. У 1998 р. закінчив Калузьку духовну семінарію по 1 розряду 1 категорії, з присвоєнням ступеня бакалавра богослов’я.

3 липня 1998 р. зарахований до братії Різдва Богородиці Свято-Пафнутіївського Боровського монастиря, призначений скарбничим обителі та головним редактором щотижневого видання “Вісник Свято-Пафнутіївського Боровського монастиря”. У 1999 р. призначений благочинним Свято-Пафнутіївського Боровського монастиря і членом єпархіальної ради Калузької єпархії. У 1999 р. вступив до Московської духовної академії.

3 липня 2000 р. переведений на служіння у м. Калугу, призначений секретарем єпархіальної ради Калузької єпархії, завідуючим кан-

целярією Калузького єпархіального управління і настоятелем храму на честь Казанської ікони Божої Матері в м. Калузі.

21 вересня 2000 р. Святішим патріархом Олексієм II нагороджений правом носіння наперсного хреста.

23 серпня 2001 р., згідно з поданим проханням, направлений в Україну. 24 жовтня 2001 р. призначений настоятелем храму-каплиці на честь преподобної Євфросинії Полоцької у м. Києві. Того ж року, згідно з поданим проханням, переведений з Московської духовної академії в Київську духовну академію, яку закінчив у 2003 р. Із березня 2002 р. — головний редактор місіонерського тижневика “Православний Печерськ”.

5 квітня 2004 р. зведений у сан ігумена.

28 лютого 2005 р. очолив створений на базі парафії на честь преподобної Євфросинії Полоцької Київський Свято-Володимирський духовно-просвітницький центр.

19 квітня 2006 р. нагороджений правом носіння хреста з прикрасами. Із травня 2007 р. — духівник Міжнародного православного фестивалю авторської пісні “Благодатне Небо”. Із вересня 2007 р. — заступник голови міжнародного громадського руху “Слов’янський молодіжний союз”, керівник СМС в Україні.

26 листопада 2007 р. указом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира призначений відповідальним секретарем Відділу у справах молоді при Священному Синоді Української Православної Церкви.

тирська діяльність на ниві Божій. Пам’ятай слова апостола Петра, якими він настановляв пастирів Церкви: “Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно” (1 Пет. 5: 2). Домобудування Боже неможливо здійснювати лише нашим недосконалим розумом і слабкими людськими силами. Тільки з Господньою допомогою, набувши благодатних дарів Святого Духа, ми можемо отримати здатність стати добрими домоправителями Божими. Тому необхідно постійно зігрівати в собі дарування, дані через рукопокладання (див. 2 Тим.

1: 6). Лише за цієї умови скарб благодаті, отриманий під час архієрейської хіротонії, стає для нас джерелом відання, мудрості та сили. В іншому разі благодать відходить від нас, і ми, збіднілі духом,

11

ЛІТОПИС ОФІЦІЙНИХ ПОДІЙ

ЮВІЛЕЙ ПРАВЛЯЧОГО АРХІЄРЕЯ УМАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УМАНЬ. 23 січня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир з Архіпастирським візитом відвідав Уманську єпархію, де взяв участь в урочистостях з нагоди 50-річчя від дня народження, 25-річчя чернечого постригу та 10-річчя архієрейської хіротонії єпископа Уманського і Звенигородського Пантелеімона (що їх Його Преосвященство відзначив 14 січня 2011, 5 січня 2011 р. та 24 грудня 2010 відповідно.

6 лютого 2008 р. призначений заступником голови Відділу “Місія духовної просвіти” при Священному Синоді УПЦ і керівником сектора духовно-просвітницьких проектів Української Православної Церкви.

28 квітня 2008 р. зведений у сан архімандрита.

25 травня 2010 р. призначений благочинним Київської єпархії у справах монастирів.

6 січня 2011 р. у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври хіротонісаний во єпископа Броварського.

С ЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА Преосвященному єпископу Феодосію

У цей знаменний для тебе день покладанням святительських рук ти прийняв благодать єпископства і приєднаний до наступників апостольського служіння. Сьогодні ти зодягнений у святительські одежі та знаки архі­ єрейського достоїнства. Намагайся завжди безустанно зодягатися, за словом апостола, у Христа, нашого Пастиреначальника (див.: Рим.

13: 14). У твоєму єпископському служінні на тебе чекатимуть труднощі й випробування, але пам’ятай, що Господь наш Іісус Христос завжди посеред нас, що Бог спрямовує шляхи людини і Той, Хто покликав нас до того чи іншого служіння, дарує нам силу і мудрість. Зігрівай у собі отриманий тобою нині благодатний дар Святого Духа, і нехай плодоносною буде твоя архіпас-

№ 1–2 (275–276), січень 2011

залишаємося з одними лише речовими ознаками свого сану. Удосконалюючи себе молитвою і постом, будь гідним звершувачем Таїн Божих. Май у всьому стриманість, шануйся від усякого зла і завжди пам’ятай слова апостола Павла: “Єпископ повинен бути непорочний, як Божий домоправитель, не зухвалий, не гнівливий... не користолюбець, а гостинний, доброчесний, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, який дотримується правдивого слова, згідно з вченням” (Тит. 1: 7–9). У пастирському служінні ти досяг чималих успіхів, повною мірою виявивши свої місіонерські таланти. З прийняттям єпископського сану перед тобою відкривається ще більш широке поле для місіонерської діяльності. “Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті” (1 Тим. 4: 12) і працюй на користь проповіді Слова Божого, примноження миру, єдності і любові серед пастви Христової. А зараз прийми цей жезл, як знак сили, що посилається тобі від Господа, як символ пастирського турботи про словесне стадо, яке тобі ввіряється, і подай від отриманої тобою архієрейської благодаті благословення Боже всім, хто цього дня молився про тебе і чекає тепер на твоє архіпастирське благословення. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, 6 січня 2011 р. † Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Цього дня Предстоятель Української Православної Церкви звершив Божественну літургію у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Умані. Його Блаженству співслужили: митрополити Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, Черкаський і Канівський Софроній, архієпископи Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Керуючий справами УПЦ), Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Вінницький і МогилівПодільський Симеон, Криворізький і Нікопольський Єфрем, Херсонський і Таврійський Іоанн, Бориспільський Антоній, єпископи Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Балтійський Серафим (вікарій Калінінградської єпархії Руської Православної Церкви), Володимир-Волинський і Ковельський Никодим, Ніжинський і Прилуцький Іриней, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеімон, Новокаховський і Генічеський Іоасаф, Речицький Леонід (вікарій Гомельської єпархії Білоруської Православної Церкви), Васильківський Пантелеімон, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Рокитнянський Никодим, Дрогобицький Філарет, а також духовенство Уманської єпархії. Наприкінці богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир привітав паству зі святом Хрещення Господнього (віддання якого звершується 27 січня. — Ред.). Його Блаженство також привітав єпископа Уманського і Звенигородського Пантелеімона з ювілеєм і нагородив його орденом святого апостола Андрія Первозванного. Крім того, Предстоятель подарував ювілярові образ Пресвятої Богородиці “Вседержительниця”. У свою чергу владика Пантелеімон подякував Його Блаженству за відвідання Уманської єпархії та високу нагороду. Під час візиту Блаженніший Митрополит Володимир також відвідав Уманський тепличний комбінат, на території якого з ініціативи керівника підприємства Миколи Гордія зводиться храм на честь Всіх святих, і освятив камінь у підмурівок церкви. orthodox.org.ua

ОПУБ ЛІКОВАНО ПЕРЕК ЛА ДИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ РЯДУ ЦЕРКОВНИХ ДОК УМЕНТІВ

На офіційному сайті Руської Православної Церкви “Патріархія.ru” (patriarchia.ru) опубліковано переклади українською мовою ряду важливих церковних документів: “Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви”, “Основні принципи ставлення Руської Православної Церкви до інослав’я”, “Концепція місіонерської діяльності Руської Православної Церкви”, “Визначення Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 2008 року «Про єдність Церкви»”, “Положення про церковний суд Руської Православної Церкви”. Переклад усіх названих документів, крім “Основ соціальної концепції Руської Православної Церкви”, здійснено вперше зусиллями співробітників Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви та редакції сайта “Патріархія.ru” за сприяння Синодального інформаційного відділу Руської Православної Церкви. Документ “Основи соціальної концепції” був виданий Інформаційно-видавничим центром Української Православної Церкви у 2002 р. В електронному вигляді цей переклад також публікується вперше. Список найбільш важливих перекладених документів представлений на українській версії сайта в розділі “Документи” в рубриці “Головні документи”. patriarchia.ru

12

№ 1–2 (275–276), січень 2011

Православні ЗМІ

православна газета

ГЛЕЧИК З ВОДОЮ Образ євангельської самарянки характеризує саме сучасну православну жінку

Духовне життя неможливе без спілкування з Богом та нашими однодумцями. “Як можеш ти любити Бога, якщо не любиш свого ближнього?” — вустами апостола Іоанна Богослова питає нас Святе Письмо. А що потрібно, для того щоб полюбити ближнього? Любов подібна до вогню, який передається від однієї свічки до іншої. Тільки для цього вони мають наблизитися одна до одної. Між людьми має відбутися зустріч. Але зустріч не формальна, не поверхнева, а прониклива, здатна захопити, піднести, запалити! Саме такими людьми, що можуть запалити вірою, поділитися своєю любов’ю з ближніми, є отець Олександр та матушка Єкатерина Немчинови. А місцем зустрічі з ними для багатьох може стати журнал “Самарянка”.

— Як виникла ідея створення журналу “Самарянка”? Матушка Єкатерина: — Просто дуже хотілося, щоб у жінок була можливість вибору. Є багато чудових світських журналів, де детально розказують, що одягати, як доглядати за собою, куди поїхати і в якому ресторані поїсти. Але не було видання, яке могло б торкнутися внутрішнього світу жінки, приділяючи більше уваги її духовному світові. А ще хотілося, щоб цей журнал був гарний — він же для жінок!

— Як Ваші близькі сприйняли цю ідею? Матушка Єкатерина: — Першим, з ким я поділилася цією ідеєю, був, звичайно, мій батюшка — отець Олександр. Потім — зі своїми близькими подругами. Подруги мене підтримали відразу, батюшка — ні.

— Були сумніви? Матушка Єкатерина: — Так. Але всі сумніви розвіяв наш владика, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. Ідея йому сподобалась, і ми отримали благословення робити журнал. Зібралася чудова команда однодумців і ентузіастів, і почалася робота.

— Чому журналу дали таку назву? Матушка Єкатерина: — Тут уже батюшка постарався. Отець Олександр: — Образ євангельської самарянки дуже ємко характеризує саме сучасну православну жінку. Наші сучасниці, подібно до самарянки, цілковито зайняті вирішенням побутових проблем. При цьому нерідко знижуються моральні критерії. Але відбувається зустріч душі з Господом, яка змінює все життя настільки, що залишатися в колишньому стані неможливо. І те, що “так живуть усі”, вже не може заколисати пробуджену совість. Така зустріч у когось вже відбулася, а когось ще очікує попереду. Наш журнал звернений і до тих, і до інших читачок. Ми ставимо перед собою завдання сприяти тому, щоб ця зустріч відбулася. Крім того, Дніпропетровськ розташований поблизу гирла річки Самари (не плутати з однойменною річкою у м. Самара). У цьому значенні всі наші землячки — самарянки. Проте і це ще не все. Слово “самара” в перекладі з тюркських мов означає “глек з водою”. Мабуть, Божим Промислом: адже самарянка, прийшовши з глеком (водоносом) до колодязя, зустріла Христа…

— Чи вивчали Ви досвід подібних видань? Матушка Єкатерина: — Приступаючи до роботи над журналом, ми не були знайомі з досвідом інших видань і осягали все на практиці. Ось такий непрофесійний підхід, тепер ми це розуміємо. Але, огладаючись на пройдений шлях, гадаю, що, якби ми наперед знали, з чим зіткнемося, які труднощі доведеться долати — швидше за все, і не зважилися здійснювати видання. Отець Олександр: — До грудня 2006 р. у нас був готовий макет першого номера, точніше спецвипуску, але не було коштів на видання. Отже змогли вийти тільки у вересні 2007 р.

— Які завдання Ви ставили перед собою? Матушка Єкатерина: — Одним з основних завдань було зробити журнал таким, щоб його з цікавістю читали не тільки православні, але й світські жінки. Судячи із зворотнього зв’язку, поставлене завдання все-таки реалізовується. До речі, недавно у нас була цікава бесіда зі студенткою Дніпропетровського національного університету. Ми

Отець Олександр і матушка Єкатерина за роботою

дізналися, що на факультеті журналістики “Самарянку” використовують як зразок для порівняльної характеристики зі світськими жіночими журналами. При цьому викладачі, які не позиціонують себе православними, рекомендують наш журнал для прочитання як “толерантний зразок православного видання і сучасний жіночий журнал з іншими життєвими цінностями”. І нас дуже радує цей факт. Журнал потрапляє до рук студентів, хлопців та дівчат, і є шанс, що вони знайдуть дорогу до храму і зможуть пізнати істинну красу Православ’я.

— Які питання, пов’язані з роллю жінки в Церкві, найбільш актуальні на сьогодні? Отець Олександр: — Материнство і турбота про сім’ю — головне призначення жінки. Але жінки також виконують величезну частину церковного служіння — на криласі, в недільних школах, у різних соціальних проектах, на ниві місіонерства. Є жінки-письменниці, богослови, науковці. Якщо ці таланти дані, якщо жінка хоче їх реалізувати (звичайно, не на шкоду сім’ї та вихованню дітей), то це потрібно робити. Матушка Єкатерина: — Історія Православ’я знає святих, благовірних цариць і княгинь, які несли подвиг проповіді християнства, будучи відданими дружинами, люблячими матерями. При цьому вони були умілими політиками, тонкими дипломатами, прославилися не лише своїми реформами, а й справами милосердя. Тому, разом з питаннями сім’ї та материнства, сьогодні для жінок дуже актуальні питання духовного зростання і творчої реалізації.

— Чи читає Ваш журнал чоловіча половина? Матушка Єкатерина: — Ви здивуєтеся (ми й самі були здивовані), але чоловіки читають “Самарянку”, присилають багато листів‑відгуків. Ми не розраховували на інтерес з боку чоловічої частини читацької аудиторії, проте перші відгуки отримували саме від чоловіків. Я пам’ятаю, як після виходу номера до мене у храмі підійшов чоловік і сказав: “Це перший жіночий журнал, який я взяв у руки і прочитав від початку до кінця. І, на свій подив, прочитав із задоволенням”. Отець Олександр: — На мій погляд, тут нічого дивного немає. В часи минулі з кореспонденції жіночих журналів “Работница” і “Радянська жінка” можна було зробити висновок, що читачів у цих видань якщо і менше ніж читачок, то не набагато. Чоловіча свідомість, як би він цього не приховував, влаштована так, що він має потребу пізнавати духовний світ жінки. А віддзеркалення внутрішнього жіночого світу — одне із завдань нашого журналу. Тому видання цікаве й чоловікам.

— Якби довелося створювати журнал для чоловіків, яку б Ви дали йому назву і які теми обов’язково б порушили? Матушка Єкатерина: — В одній із бесід владика у нас запитав: “Ну, а коли ж вийде журнал «Милосердний самарянин»?” Ми задумалися… (Сміється.) Отже, назва вже є.

Отець Олександр: — Взагалі, така потреба існує. Тільки мені здається, що і в ньому значна частина матеріалів буде прямо чи опосередковано пов’язана з жіночою тематикою. Адже питання сімейного життя однаково актуальні як для жінок, так і для чоловіків.

— Хто Ваші автори? Як Ви їх знаходите? Матушка Єкатерина: — На формування команди авторів йдуть роки. Зараз — коли журнал вже знають, у нього є свій читач — багато матеріалів і статей автори самі надсилають до редакції. Є свої постійні автори, є автори, з якими нам хотілося б працювати, і ми знаходимо шляхи для співпраці.

— Які, на Ваш погляд, були найцікавіші матеріали в журналі? Матушка Єкатерина: — Мені важко відповісти на це запитання. Вихід видання — трепетний процес народження, і нам дорогий кожний номер. Тому краще звернутися до думки незалежних експертів, тобто наших читачів.

— Який Ваш тираж? Як поширюєте журнал? Отець Олександр: — Поки що тираж невеликий — 4000 екземплярів. Матушка Єкатерина: — В основному журнал розповсюджується у храмах, монастирях, церковних крамницях. Є редакційна розсилка. А з 2011 р. журнал можна буде передплатити.

— В яких регіонах у Вас найбільше читачів? Отець Олександр: — За нашими звітами — в Києві та Дніпропетровську. Останнім часом збільшилася кількість читачів у західних областях України та в Криму. Матушка Єкатерина: — Поки що не всі області охоплені. Отже, є над чим працювати.

— Чи тільки в Україні читають “Самарянку”? Матушка Єкатерина: — “Самарянка” перетнула межі України. Тепер наш журнал знають у Німеччині та Італії.

— Отче Олександре, розкажіть трохи про себе. Ким Ви були до прийняття священного сану? Отець Олександр: — Моє служіння багато в чому є немовби продовженням моєї колишньої діяльності. Я з дитинства любив і досі люблю класичну музику, працював в оркестрі оперного театру. І мене завжди пригнічувало те, що концерти, наприклад, симфонічного оркестру проходять у напівпорожньому залі. Тоді я був щиро переконаний, що всі людські біди трапляються внаслідок того, що люди злі, грубі, а це у свою чергу стаєтья через те, що вони не здатні, та й не хочуть бачити найкращого, що є у світі, зокрема мистецтва. І мені всіма силами хотілося допомогти людям побачити, почути прекрасне, зрозуміти те, що найчастіше залишається поза їх життя. Можна сказати, це була моя наївна віра. З часом мені стало ясно, що причина людських трагедій знаходиться глибше. І сьогодні мені також хочеться допомогти людям, щоб вони знайшли найголовніше — віру.

православна газета — Як матушка поставилася до того, що Ви стали священиком? Отець Олександр: — Можливо, матушка сама відповість? Матушка Єкатерина: — На той момент я абсолютно не була до цього готовою. (Сама я прийняла Хрещення тільки в 20 років.) Коли батюшку висвятили, бабуся, схвильована цією подією, розповіла нам, що її батько — мій прадід — був священиком. Служив він у с. Козинці Вінницької області. Нам, дітям, свого часу із зрозумілих причин цього не говорили…

— Як ви познайомилися? Отець Олександр: — У нашому театрі підробляла дівчина — студентка історичного факультету. Ми познайомилися, і того вечора зробив їй пропозицію. Але тільки через півроку моя обраниця відповіла згодою.

— Хрест матушки — в чому його особливість? Отець Олександр: — Напевно, як у якої матушки. У моєї — мабуть, терпіти мене. Матушка Єкатерина: — Я не вважаю, що життя матушки — це хрест. Звичайне життя, як у всіх, з радощами і печалями. Нерідко пишуть, що “хрест матушки — бути доброю помічницею батюшки”, а хіба будь-яка інша любляча жінка не буде помічницею свого чоловіка? Хіба що відповідальність за все, що ти говориш або робиш, більша. І ще, через батюшку і через матушку проходить багато людського болю і біди. Але чи легше життя дружин лікарів або міліціонерів? Найголовніше, щоб у сім’ї панували любов і взаєморозуміння, все інше можна перебороти. Я б сказала, що життя матушки — це, передусім, радість.

— Часто можна почути думку, що в сім’ї має керувати чоловік… Отець Олександр: — Найголовніше не лідерство, а гармонія. У зв’язку з цим пригадав цікаву історію, яку мені недавно розповіли. У Києві є православний клуб знайомств. Люди, які приходять записуватися у цей клуб, мають заповнити анкету, в якій одне з ключових запитань — “Хто глава сім’ї?”. Пропоновані варіанти відповіді: “а) чоловік, б) дружина, в) має бути рівноправність”. І ось, якщо людина вибирає варіант б) або в), то в клуб її не при-

Православні ЗМІ ймають. Можна тільки уявити, яка буде сім’я, якщо спочатку закладається саме така основа. Статус чоловіка як глави “малої церкви” повинен визначатися мірою його відповідальності за сім’ю. Матушка Єкатерина: — Безумовно, якась нерівність між чоловіком і жінкою існує — це було закладено від початку. Але мені здається, що це зовсім не принижує жінку! Якщо все благополучно у внутрішньому житті людини, то все благополучно і в сім’ї. І нікому не прийде думка визначати ролі, з’ясовувати, хто в сім’ї головний і хто ким командуватиме.

— Отче Олександре, Ви граєте на дудуці. Чим привернув Вас цей інструмент? Отець Олександр: — Взагалі-то, за своєю музичною спеціальністю я — фаготист. А за принципом звуковидобування дудук і фагот споріднені. Можна сказати, що дудук — це далекий предок фагота. Вірменський дудук я люблю давно, збираю записи, хоча до моїх рук він потрапив усього лише рік тому. Це найдревніший інструмент, подібні йому духові звучали ще в Єрусалимському храмі, цілком можливо, що їх звуки чув Сам Спаситель. У ранній Церкві за богослужінням також використовувався музичний супровід, з тим же інструментарієм. При всій конструктивній простоті вірменський дудук має дивний тембр, що захоплює душу якоюсь первинною благодатною простотою. Правда, тут багато що залежить від виконавця та репертуару.

— Будь ласка, розкажіть, як Ви відпочиваєте. Отець Олександр: — Як відомо, відпочинок — це зміна занять. Поїздки з метою розповсюдження журналу, за всієї пов’язаної з цим втомлюваності, нами вже сприймаються як відпочинок. Намагаємося залучати дітей до культурної спадщини. Нещодавно їздили сім�������������������� ’������������������� єю до Полтави — гоголівськими місцями. Вийшла цікава, насичена поїздка. Нечасті заняття на фаготі або дудуці — теж відпочинок. Матушка любить займатися рукоділлям, знову ж таки, коли залишається час. Дуже любимо здійснювати всією сім’єю прогуляки по парку, з дітьми запускаємо повітряного змія. Іноді вибираємося і на море.

— Напевно у Вас є улюблені вислови отців Церкви. Поділіться їхньою святоотцівською мудрістю з читачами.

№ 1–2 (275–276), січень 2011

13

Отець Олександр: — Мені дуже подобаються слова святителя Іоанна Златоуста: “Віра притаманна вдячним душам”. Адже саме вдячність може бути початком наших взаємин з Богом і становлення людяності. Чого ми щиро бажаємо усім нашим читачам. Бесіду вів ігумен Лонгин (Чернуха)

У СТОЛИЧНОМУ МОНАСТИРІ В УРОЧИЩІ “ЦЕРКОВЩИНА” ВІДЗНАЧИЛИ ДЕСЯТИЛІТТЯ ПОВЕРНЕННЯ ЧЕНЦІВ У ОБИТЕЛЬ

КИЇВ. 9 січня, після недільної Божественної літургії, у СвятоМиколаївському храмі столичного чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці (в урочищі “Церковщина”) відбувся подячний молебень в ознаменування десятиріччя відродження чернечого життя в обителі. Звертаючись перед початком молебню до братії, численних парафіян та гостей обителі, намісник монастиря архімандрит Тихон (Софійчук) сказав: “Пам’ятаю, як все починалося десять років тому. В основній частині будівлі розміщувався клуб — зал для глядачів, сцена, кімната з обладнанням для показу кіно. Коли сюди повернулися ченці, то спочатку довелося облаштувати тимчасовий малий храм у келійній прибудові... Було зрозуміло, що для перетворення колишнього клубу на церкву знадобиться величезна праця. Але, з допомогою Божою, молитвами Пресвятої Богородиці та святих угодників, крок за кроком і рік за роком, храм має належний вигляд. Те ж саме тепер відбувається і з нашими душами: з клубів, на які вони були колись перетворені, вони поступово набувають ознак храму. Це і є те головне — внутрішнє, заради чого створюються храми зовнішні, рукотворні. Піднесемо подяку Богові за те, що сьогодні ми — тут, у цьому храмі, за те, що ми разом маємо можливість славити нашого Господа і ставати сосудами Його благодаті”. Теплі вітання отцю Тихону та братії монастиря з ювілеєм від Музею історії м. Києва передав його співробітник, завідувач відділу “Київ підземний” Владислав Дятлов.

Дорогу ченцям до “Церковщини” ще в другій половині XI ст. проклав преподобний Феодосій Печерський: вже будучи ігуменом Києво-Печерської обителі, він іноді усамітнювався у цьому урочищі — в таємній печері — під час Великого посту. На межі XI–XII ст. у “Церковщині” було засновано Гнилецький Пречистенський монастир, який зароджувався у печерах, а пізніше перемістився на поверхню і продовжував використовувати підземні коридори для поховання померлих ченців. У 1147 р. з Гнилецької обителі на Руську Північ для проповіді віри Христової вирушив преподоб­ний Герасим Вологодський. На межі XII– XIII ст. у монастирі спорудили кам’яний храм. У XIII–XV ст. обитель пережила запустіння. У 1830-х рр. вхід у печери для відвідування були упорядковані архімандритом Інокентієм (Борисовим) — ректором Київської духовної академії і майбутнім святителем Херсонським. У 1900–1902 рр. при печерах було засновано новий монастир, відомий як “Скит Пречистої”. Його будівничим і управителем став ігумен Мануїл (Ківш) — один із учнів преподобного Іони Київського. Старець Мануїл з братією розчистив завалені частини печер і в деяких місцях укріпив їх. “Скит Пречистої” займався благодійністю і місіонерством, опікувався знаменитим київським пам’ятником Хрещення Русі. Під час громадянської війни отець Мануїл врятував від розстрілу більшовиками братів Володимира та Миколу Жевахових — нащадків гетьмана Данила Апостола, родичів

святителя Іоасафа Білгородського: старець переодягнув їх послушниками і переховував в обителі, доки не минула небезпека. До цих подій Володимир Жевахов активно займався благодійною діяльністю з відродження у Києві знаменитих Звіринецьких печер, а згодом став єпископом і в 1937 р. постраждав у м. Могилеві як священномученик. У радянський період “Церковщина” пережила ще два закриття монастиря, до Великої Вітчизняної війни урочище було зоною позбавлення волі, а пізніше тут

було розташувано лікувальні заклади МВС України. У 1990-х рр. печери було досліджено й відкрито для відвідування Музеєм історії міста Києва, у віданні якого вони перебувають з 1992 р. (в 2005 р. у зв’язку з активізацією руйнівних процессів введено мораторій на відві­ дування печер). За угодою з Музеєм, з 1999 р. у печерному храмі преподобного Феодосія ченці прилеглої Голосіївської пустині здійснювали регулярні богослужіння. Невдовзі Церкві був переданий корпус Свято-

Миколаївського храму (закладеного при печерах у 1907 р. і недобудованого у зв’язку з революційними подіями). Це дозволило відкрити в “Церковщині” скит Голосіївської пустині. Ключі від будівлі ченці отримали у Різдвяний Святвечір — 6 січня 2001 р. У 2003–2005 рр. храм було повністю реконструйовано. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 26 лютого 2010 р. (журнал № 9) скит перетворено на самостійний монастир. orthodox.org.ua

14

православна газета

тема номера: батьки і діти

№ 1–2 (275–276), січень 2011

“Ювенальна юстиція” — що і навіщо?

Поняття “ювенальна юстиція” вже давно стало предметом досить гострої полеміки. Воно має два значення. Перше — це органи і громадські організації, що займаються питаннями сімей і правами дітей. Іноді це називають загальним словосполученням — ювенальна система. Друге значення — це переклад з латинської juvenālis — юнацький, jūstitia — правосуддя, тобто правосуддя у справах неповнолітніх (випадки, коли неповнолітні є учасниками злочинів). Вважається, що мета виокремлення ювенальної юстиції із загальної системи правоохоронних органів — забезпечення додаткових гарантій прав неповнолітніх. Це приводить до того, що права дітей стають пріоритетними. Але чи потрібно все це? який проводили англійські соціальні психологи. Мене вразило їхнє зізнання: “В Англії заборонено фізичне покарання дітей. Передбачалося, що всі сім’ї матимуть можливість звертатися до соціального психолога, так би мовити, за місцем проживання, і він буде навчати їх альтернативним методам покарання. У нас дуже великий експериментальний досвід і хороші результати, навіть з дітьми із серйозними ураженнями ЦНС. Звичайно, альтернативне покарання вимагає більше уваги і праці з боку батьків, але ви можете самі планувати ті результати, які хочете отримати. Але програма провалилася. Причина банальна — у держави не вистачило коштів забезпечити таку кількість безкоштовних спеціалістів з дитячого розвитку. А послуги платних — надто дорогі”. Отож, висновки прості: ляпас обходиться дешево, але вдаватись до нього не можна, карати альтернативно — можна, але дорого. Про наслідки здогадатися нескладно.

НАК А З І ПОК АРАННЯ

КОНВЕНЦІЯ ООН В У КРАЇНІ

Починалося все досить благородно. У 70-х рр. XIX ст. двоє громадян американського міста Бостона Кук та Аугустус запропонували суддям не застосовувати до неповнолітніх покарання, а довірити їх перевиховання органам опікунського нагляду. Для розгляду справ за участю неповнолітніх були навіть запропоновані нові терміни “винний”, “правопорушник”, відмінні від поняття “злочинець”. Далі ідея ювенальної юстиції поширилася у Великобританії, Франції та інших країнах, набуваючи додаткових функцій. В Україні 27 лютого 1991 р. Постановою ВР № 789XII було ратифіковано Конвенцію ООН з прав дитини. Як проконсультувала мене завуч однієї з Київських спеціалізованих шкіл, навчальні заклади у дотриманні прав дитини спираються на Конституцію України і цей документ. Усім зрозуміло, що і жорстокість, і відсутність турботи про дитину завжди мали і матимуть місце. У цій біді дітям потрібна допомога держави. Проте в рамках розмови про ювенальну юстицію очевидно, що залишилося лише прописати, що буде називатися жорстоким поводженням і відсутністю турботи, і виділити спеціалі-

зовані органи, які будуть вилучати дітей з таких сімей. І тоді, як і в досвіді західних країн, та вже й у Росії, може виявитися, що жорстоке поводження — це ляпас, а відсутність турботи — відмова видати гроші на нову розвагу. Тим більше, що в п. п. 1, 2 статті 12 Конвенції зазначено: “Державиучасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю”, “З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою у ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду…”. Тобто право скаржитися на своїх батьків у суді діти вже мають. Інша річ, що не всі вони про це знають, та й судова система ще не готова до розгляду таких справ. Тобто права є, але законодавча система ще така, що реальне застосування їх ще не можливе.

ЛЯПАС ОБХОДИТЬС Я ДЕШЕВШЕ Пригадую свою участь у семінарі з психокорекції дітей з ураженнями ЦНС,

Розмова про фізичне покарання — це особлива і велика тема. Однак, щоб зрозуміти, яке покарання корисне, а яке шкодить психіці та розвитку дитини, можна згадати наступне. Важливо, щоб фізичне покарання було демонстрацією батьківської сили і влади, а не безсилля. Тобто зганяти на синові чи дочці гнів і помста за невідповідність очікуванням — це неправильний засіб, після якого і виникає зізнання дитини в тому, що “перестала поважати батьків”. Якщо ж покарання відбувається спокійно, навіть після певної розмови, то результати бувають такими, як в історії, що її розповів один поважний глава сімейства. “Коли син почав підростати, ми помітили, що він повсякчас виявляє непоштиве ставлення до матері. Йому не подобалося, що вона ніде не працює, а займається домашнім господарством, тобто тим, що і має робити жінка, і що так рідко зустрічається в сучасних сім’ях. Я добре заробляю, але дуже поважаю працю дружини. Тим більше знаю, що якщо її працю перевести у гроші, то вийде кругленька сума. Я пояснив синові, що якщо він ще раз собі це дозволить, то я покараю його ремінцем. Коли зневажливі вчинки й образи стосовно матері повторилися, я запросив сина у кімнату і зробив те, що обіцяв. Через півгодини син підійшов до мене і сказав: “Знаєш, тату, спасибі. Мені стало легше, а то наче

щось розпирало мене зсередини. Я не міг зупинитися”. Треба сказати, що такі відкриті розмови були прийняті в сім’ї і до цього, і стосунки сина й батька були дружніми, що й дозволило їм правильно вийти з цієї ситуації. Фізичне покарання було використано як крайній захід, про що пише священномученик Володимир (Богоявленський): “Тілесне покарання є як перший, так і останній, тобто найсуворіший і найвідчутніший засіб покарання, і тому має застосовуватися якомога рідше і лише за найсерйозніші і найважливіші проступки дитини, і до того ж лише тоді, коли всі інші засоби виявилися безплідними...”. Коли на консультації приходять родини з проблемами у батьківськодитячих стосунках, часто спостерігаю, що проблеми виникають через невідповідність вимог, що висуваються батьками, віку і можливостям дитини. Можна було б запропонувати батькам частіше знайомитися з матеріалами з вікової психології. Надмірні вимоги травмують психіку дитини, і в неї немає сил робити навіть те, що вона може. Важливо звернути увагу, що одним із факторів, які допомагають дітям слухатися батьків, є їхнє бажання заслужити любов тата і мами. Якщо ж у сім’ї емоційно холодні, стримані стосунки, то у дитини зникає її основний мотив. Тому, якщо діти вас не слухаються, зверніть увагу на стосунки в сім’ї. Коли в родині теплі й радісні стосунки, то варто двом її членам почати про щось зацікавлено спілкуватися, як інші підбігають і запитують: “А можна з вами?”. І, звичайно, для цього “з вами” вони багато що готові зробити. Адже знають, що їх там люблять і чекають, вислухають і зрозуміють. У сім’ї ж, де кожен з її членів сидить, зачинившись у своїй кімнаті, а за сніданком ознайомюється з пресою, такого не буває. Звичайно, ми, як батьки, не завжди на високому рівні справляємося з труднощами у вихованні власних дітей. Хоча виникає запитання: “Невже хтось зробить це краще за нас?”. Невже, навіть якщо ми іноді буваємо гнівливими на власних дітей і неправильно караємо, хтось, тим більше в масовому порядку, буде любити їх сильніше? У чому ж тоді основний сенс виокремлення ювенальної юстиції із загальної системи правоохоронних органів? У чому сенс захисту дітей від власних батьків у масштабі цілої держави? Анастасія Бондарук

СВЯТІШИЙ ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ КИРИЛ НАПРАВИВ КЕРІВНИЦТВУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕ ДЕРАЦІЇ РЯД ПРОПОЗИЦІЙ У ЗВ’ЯЗК У З МОЖ ЛИВИМ РОЗГЛЯДОМ ДЕРЖ АВНОЮ РА ДОЮ РФ ПИТАННЯ “ПРО ДЕРЖ АВНУ ПОЛІТИК У ПІДТРИМКИ СІМ’Ї, МАТЕРИНСТВА ТА ДИТИНСТВА В РОСІЙСЬКІЙ ФЕ ДЕРАЦІЇ”, У ТОМУ ЧИС ЛІ: 1. Законодавчо забезпечити пріоритетну можливість сім’ї самостійно вирішувати питання щодо її внутрішнього життя.

2. Вжити законодавчих заходів, що створюють додаткові гарантії права батьків на виховання дітей, включаючи формування їх світогляду та способу життя, захист їх від небезпечних та аморальних вчинків, регламентацію їхнього режиму дня, виконання ними релігійних приписів, спілкування з протилежною статтю, ознайомлення з навчальними матеріалами, друкованою, аудіо- та відеопродукцією, інтернет-сайтами.

3. Виключити появу в законах і підзаконних актах непевних підстав для втручання в життя сім’ї, таких як “неналежне виховання”, “низький матеріальний

рівень”, “психічне насильство”, або конкретизувати відповідні положення.

4. Проаналізувати роботу органів опіки, особливо випадки їхнього необґрунтованого та волюнтаристського втручання у внутрішні справи сім’ї. Розробити дієві механізми допомоги проблемній і нужденній сім’ї, а не лише вилучення з неї дітей. Для органів опіки сформулювати як пріоритетне завдання збереження сім’ї.

5. Строго мінімізувати та чітко прописати в законодавстві умови, за яких можливе позасудове вилучення дітей із сім’ї. На сьогодні існує багато спірних і резонансних випадків такого вилучення (що отримали широкий розголос у суспільстві), які стали можливими саме через нечітке визначення

прав і обов’язків органів опіки в певній ситуації, а також критеріїв, достатніх для вилучення дитини. patriarchia.ru

православна газета

тема номера: батьки і діти

№ 1–2 (275–276), січень 2011

Міліція моралі

“Ви порушуєте Конвенцію ООН про права дитини. Я викличу міліцію!”. Таку формулу, за порадою канадської подруги, взяла на озброєння знайома журналістка. За її словами, формула безвідмовно діє на батьків, що підвищують голос на своїх дітей. Відкритим, правда, залишається питання: що завдасть дітям більшої шкоди — батьківський окрик чи дискредитація батьків сторонніми?.. Але мова не про це.

22 грудня 2006 р. у Сімейному кодексі України було скориговано 13-ту статтю. Суть нинішньої редакції зводиться до наступного: — міжнародні угоди, що регулюють сімейні стосунки і ратифіковані Верховною Радою, є частиною українського законодавства; — якщо такі угоди містять правила, відмінні від національних норм, то на території України застосовуються... міжнародні норми. Таким чином, у грудні 2006 р. Конвенція ООН про права дитини була інтегрована в українське законодавство. Отже: формула заподіяння добра родині, підказана громадянкою Канади моїй знайомій журналістці, юридично небезпідставна, хоча і безперспективна. Сама Конвенція ООН про права дитини (що складається з преамбули та 54-х статей) декларативна і являє собою перелік прав, які держави-учасниці (серед них і Україна) зобов’язалися захищати. Добре це чи погано — залежить від ситуації. З одного боку, діти неблагополучних сімей потребують захисту, з іншого — чиновники, наділені владою, можуть перетворити захист у напад. Оскільки права дітей, закріплені Конвенцією, вже інтегровані в законодавство, наведу ті, які можуть бути корисні більшості сімей. Державиучасниці зобов’язалися: — поважати відповідальність, права, обов’язки батьків, у тому числі — на належний шлях скеровувати дитину (стаття 5); — право дитини на збереження індивідуальності, серед іншого — її сімейних зв’язків, не допускаючи протизаконного втручання (стаття 8); — забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками попри їх бажання, крім випадків, коли компетентні органи (!) згідно з судовим рішенням визначають, що це необхідно. Зокрема, коли батьки жорстоко поводяться з дітьми, не дбають про них або проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9); — захистити дітей від безпідставного (!) або незаконного втручання у реалізацію їх права на особисте і сімейне життя (стаття 16); — визнати, що батьки (а не чиновники!) несуть основну відповідальність за виховання дітей, надавати батькам допомогу, забезпечувати розвиток мережі дитячих установ (стаття 18) тощо.

“Найбільше потрібно цінувати однодумність (у сім’ї) і все робити і спрямовувати для того, щоб у шлюбі постійно панували мир та спокій. Тоді й діти будуть наслідувати батьків,.. і в усій оселі буде процвітати доброчесність, і в усіх справах прагнення до благотворення...” Свт. Іоанн Златоуст

Словом, Конвенція ООН про права дитини — палиця на два кінці, її можна використовувати і для відлякування сторонніх, які з добрих намірів завдають шкоди. На щастя, при ухваленні рішень про збереження-позбавлення батьківських прав українські судді орієнтуються не тільки на абстрактні права, а й на більш конкретну постанову пленуму Верховного Суду України № 3 (від 30 березня 2007 р.). У зоні ризику опиняються батьки, які: — не забрали дітей з пологового будинку, медустанови без поважної причини, протягом півроку не піклуються про дітей; — жорстоко поводяться з дітьми; — хронічні алкоголіки і наркомани; — експлуатують дітей, примушують до бродяжництва, жебракування; — засуджені за умисний злочин стосовно дитини; — ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини. Останній з перерахованих пунктів — стаття 164 Сімейного кодексу — надзвичайно розмитий, тому ВСУ уточнив, що “ухилення” — це відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, її освіту, підготовку до самостійного життя. А ще точніше: “ухилення” — це незабезпечення доступу до культурних цінностей, потрібного харчування, медичного огляду, лікування, спілкування, а також неуважність до внутрішнього світу дитини і засвоєння нею загальновизнаних моральних норм. Такі чинники (окремо і в сукупності) ВСУ зобов’язав суди брати до уваги тільки за умови свідомого нехтування батьківськими обов’язками. До речі, саме позбавлення батьківських прав у березні 2007-го визнали “крайньою формою впливу” на батьків. Згідно зі статтею 165-ю Сімейного кодексу, позов щодо позбавлення батьківських прав мають право подати: мати (або батько), опікун, член сім’ї, медустанова, школа (дитсадок), орган опіки, прокурор, дитина, яка досягла 14-літнього віку. Українським законодавством передбачено й інші форми впливу держави на батьків в інтересах дітей. Наприклад, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя і здоров’я, орган опіки чи прокурор має право невідкладно забрати дитину у батьків (на підставі статті 170 Сімейного кодексу), а суд — практично будь-коли, не позбавляючи батьківських прав... Цю тему можна розвивати і деталізувати, однак сказаного досить для висновку: права дітей в Україні захищені достатньо. З урахуванням можливого суб’єктивного застосування чинних норм, треба говорити про захист прав та інтересів батьків. У березні 2010 р. Мін’юст створив робочу групу з розробки проекту Концепції розвитку ювенальної юстиції в Україні. Ініціатива, що цікаво, могла бути реалізована “за сприяння уряду Канади”, з метою — цитую — “зменшення рівня злочинності серед молоді та поліпшення захисту її прав та інтересів” (наказ Мін’юсту № 197/7

15

від 16 березня 2010 р.). Затвердження цього документу президентським Указом дозволяло розгорнути бурхливу діяльність: від легалізації проактивних методик роботи психологів з дітьми (наприклад, на підставі малюнків робити висновки про особливості психіки авторів, їхнього ставлення до батьків, оточуючих і таке інше) до програм підготовки суддів, прокурорів та інших фахівців з питань ювенальної юстиції. Трохи пізніше робочу групу розпустили. 27 травня 2010 р. видали новий указ № 491/7 — про створення іншої робочої групи для розробки Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх. Про канадських та інших іноземних спонсорів у новому указі не йдеться, але суть базового варіанту Концепції практично не змінилась, лише змінено вивіску. Поки що проект не переданий на затвердження Президентові Віктору Януковичу, але привід замислитися є: чи потрібна нам така міліція моралі?.. Запитання злободенне — за великим рахунком, від відповіді на нього залежить, чи доведеться відповідати на запитання армії фахівців ювенальної юстиції батькам і дітям у школах, дитсадках і дитсудах. Актуальне це запитання не лише для України: у грудні минулого року відомий американський публіцист Стівен Кінзер виступив із симптоматичною ініціативою: “Захищати людей від захисників прав людини” (журнал “Гардіан”, 31 грудня 2010 р.). Начебто зрозуміло, що багато батьків виховують дітей по совісті, а не зі страху перед ООН. Однак, навіть якщо рухатися у фарватері, визначеному правозахисниками, навряд чи варто абсолютизувати чиїсь права. Сенс визнання прав людини — утвердження її відповідальності стосовно інших. Адже самі права і обов’язки — умовні, оскільки обмежені правами інших. І саме тому соціально-правова рівність батьків-дітей неможлива, поки одні годують, одягають, а деякі ще й виховують інших. Питання: як виховувати, щоб перехожі не викликали міліцію?.. Святитель Іоанн Златоуст нагадує нам про користь сімейного спокою: “Найбільше потрібно цінувати однодумність (у сім’ї) і все робити і спрямовувати для того, щоб у шлюбі постійно панували мир та спокій. Тоді й діти будуть наслідувати батьків,.. і в усій оселі буде процвітати доброчесність, і в усіх справах прагнення до благотворення...”. І ще: “Світ складається з міст, міста — з будинків, будинки — з чоловіків і жінок; тому, коли настане розлад між подружжям, то у дім входить ворожда, а коли між ними колотнеча, тоді і в містах настає неспокій, коли і в міста приходить смута, то доконечно і весь всесвіт сповнбється смутою, війною та чварами”. Від домашніх чвар міста бувають неспокійні! І, напевно, можна зрозуміти латентних адептів ювенальної системи, які не витримують дитячого плачу і починають лякати міліцією. Але зрозуміти — зовсім не означає прийняти чужу систему. В’ячеслав Дарпінянц

16

№ 1–2 (275–276), січень 2011

“С ЛАВА БОГ У, ЯКЩО ПРИС ЛУ Х АЮТЬСЯ ДО ГОЛОСУ ЦЕРКВИ...” Бесіда з Повноважним Представником Української Православної Церкви у Верховній Раді України архієпископом Августином

З моменту отримання Україною незалежності наша Церква від імені Священного Синоду та свого Предстоятеля виступала із заявами з усіх насущних питань. Нині на порядок денний парламентських обговорень виносяться законодавчі проекти часом сумнівного або й відверто небезпечного з християнської точки зору змісту, тому робота Представництва УПЦ у вищому законодавчому органі сьогодні дуже важлива. Про це — наша розмова з архієпископом Львівським і Галицьким Августином. Владика широко відомий як керівник Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України, але не всім відомо, що вже кілька років він несе послух Повноважного Представника УПЦ у Верховній Раді України.

— Ваше Високопреосвященство, розкажіть, у чому полягає Ваш парламентський послух?

— Головною метою діяльності Представництва УПЦ у Верховній Раді України є співвідношення українського законодавства з потребами нашої Церкви. Отже, ми виражаємо думку мільйонів віруючих України, представляємо офіційну церковну позицію щодо окремих законодавчих ініціатив в українському Парламенті. Ми знаємо, як складно провести або відхилити проект того чи іншого закону, але ще складніше зуміти довести до свідомості більшості парламентарів суть нагальних церковних питань. Ми пам’ятаємо, скільки проблем свого часу викликало рішення про спільне використання одного храму представниками різних конфесій, з якими труднощами приймалися рішення про реституцію церковної власності, законодавства про права віруючих у тій чи іншій юридичній площині. Багато сигналів від мешканців України надходить до парламентарів з приводу тоталітарних сект. І до сьогодні не вирішені або важко вирішуються численні соціальні проблеми суспільства, через які воно серйозно страждає, і Церква заявляє про це і звертається до держави. І слава Богу, коли нас чують і реагують.

— Які законодавчі питання розглядалися за участю Церкви в минулому році?

православна газета

тема номера: батьки і діти

— Протягом другого півріччя 2010 р. православна громадськість висувала свої вимоги щодо Податкового кодексу. Наше Представництво внесло свої пропозиції при розробці його нової редакції. На кожне засідання профільного комітету Верховної Ради ми направляли своїх експертів, які доводили нашу думку до відома членів комітету.

— Владико, відомо, що з ініціативи Церкви було відхилено проект щодо введення в Україні ювенальної юстиції, яка принесла гіркі плоди у багатьох європейських країнах...

— У березні 2010 р. міністр юстиції Олександр Лавринович видав наказ про створення міжвідомчої робочої групи з впровадження в Україні ювенальної юстиції. Проте зміст цих юридичних норм і законодавств викликав велику тривогу серед віруючих України. Ювенальна юстиція була піддана критиці Священним Синодом Української Православної Церкви, педагогами та громадськістю. З благословення Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира я звернувся до міністра юстиції з проханням скасувати цей наказ. Слава Богу, пан Лавринович прислухався до голосу Церкви. Хоча і зараз існує небезпека завуальованого проведення положень ювенальної юстиції через інші законодавчі проекти. І ми теж над цим працюємо. Але це тема для окремої розмови.

— Ви порушили питання тоталітарних сект. Тут, очевидно, теж величезне поле діяльності для наших законодавців. Але паралельно з “неопроповідниками” з екранів телебачення та зі шпальтів газет і журналів до людей звертаються різного роду чаклуни, екстрасенси, ворожки. Наприклад, один український телеканал з ранку до вечора влаштовує спілкування з якоюсь провидицею, яка й особисте життя “налагоджує”, і здоров’я “поправляє” у прямому ефірі. Телеканал отримує прибуток, а хто буде підраховувати духовні збитки, нанесені довірливим і наїв­ним співгромадянам?

— Ще навесні минулого року у Верховній Раді відбулася нарада депутатської групи “За духовність, моральність і здоров’я України”. На цю нараду були запрошені представники різних конфесій України. Обговорювався Закон “Про заборону діяльності екстрасенсів, знахарів, ворожок, хіромантів і послуг з віщування майбутнього (долі)”. Йшлося саме про те, що наш інформаційний простір заражений подібною рекламою. У виступах священнослужителів, фахівців з вивчення вищевказаних явищ було визначено, що близько 90 % цієї категорії “духоносців” і “цілителів” становлять звичайні шарлатани, які користуються довірливістю наших співгромадян. 5–10 % цієї публіки дуже небезпечні для суспільства. Ці люди займаються магічною практикою і відверто спілкуються зі злими духами. Така категорія “фахівців” несе духовну загрозу, руйнує психічне здоров’я українців. Відомо, що людям, постраждалим від впливу окультних практик, необхідний тривалий час для відновлення психічного здоров’я та проходження реабілітації у Церкві. І прийняття такого Закону допоможе виключити з Державного класифікатора професій такі раніше узаконені види професійної діяльності, як астролог, ворожка, хіромант, які потрапили до цього реєстру сумнівним шляхом. Зауважу, що професія “священнослужитель” у цьому реєстрі досі відсутня. Слід відзначити і надання Церкві нових прав і повноважень у боротьбі зі СНІДом. Україна переживає справжню епідемію цього захворювання. СНІД — це не тільки соціальна, але й одна

з духовно-моральних проблем. До останніх належать також і наркоманія, алкоголізм, проституція, засилля аморальної реклами та пор­н ографії, що руйнують моральність нашого суспільства, особливо молоді. У цих напрямах Церква проводить різнобічну роботу. Було обговорено законопроект № 7132 “Про зміни до Закону України «Про захист суспільної моралі»”. Його авторами виступили десять депутатів від усіх фракцій Парламенту. У законопроекті наводилася така статистика: за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Україна лідирує у переліку країн з дитячого алкоголізму, причому ця небезпека торкнулася вже 11–13-літніх, 52 % хлопців потрапляють у алкогольну залежність до 15-ти років. Взагалі, серед причин чоловічої смертності 30 % становить алкоголізм. Не менша проблема з курінням. Сьогодні палять 70 % першокурсників професійних училищ, більше 50-ти — у ВНЗ, половина десятикласників і 40 % восьмикласників. Звичайно, боротися з цими явищами одними лише заборонами безглуздо. Потрібні цільові програми, законодавча база за безпосередньої участі Церкви. Я торкнувся лише загальних питань законодавчої діяльності українського Парламенту за участю нашого Представництва.

— На завершення нашої бесіди, владико, скажіть декілька слів про парафіяльний парламентський храм.

— Свято-Володимирський храм при Верховній Раді Україні діє вже три роки. Настоятель храму — священик Віктор Яценко, він же мій заступник у Представництві Церкви в Парламенті. У храмі проходять богослужіння: у н­едільні дні звершується Божественна літургія, на початку кожної сесії ВР правиться молебень, на який запрошуються представники всіх депутатських фракцій. І самі депутати неодноразово говорили мені, що після молебнів і богослужінь їм легше і продуктивніше працюється, менше виникає розбіжностей і протиріч. І дай Бог, щоб новий 2011 рік став, нарешті, для наших народних обранців роком взаєморозуміння і християнського братства. Бесіду вів Сергій Герук

“Сім’я — це система сформованих упродовж багатьох років прав та обов’язків (і насамперед — відповідальності), основаних на почутті спорідненості та любові до протилежної статі, нащадків, що є традиційним архаїчним джерелом усіх існуючих сенсів життя суспільства, людини та держави. Руйнування цієї архаїки сім’ї, або, краще сказати, екології сім’ї — це автоматичне руйнування і сенсів життя. Сучасний тип цивілізації, побудованої за капіталістичним типом відтворення і розподілу благ, намагається замінити цю соціальну традицію та архаїку сім’ї, які їй заважають, і все, що з нею пов’язано, зручними для неї демографічними технологіями. Ювенальна юстиція — належить до їх числа”. Роберт Епстайн, лікар, публіцист, відомий фахівець з проблем підліткового віку, США

ВИСНОВКИ ДОС ЛІДНИКІВ

Серйозне дослідження, проведене в Канаді й опубліковане в серпні 2009 р., свідчить: система ювенальної юстиції має негативний вплив на малолітніх правопорушників та їхнє подальше життя, зменшуючи їхні шанси на повернення до життя у нормальному суспільстві. У дослідженні, проведеному Уберто Гатті (Генуезький університет), Рішаром Трембле та Френком Вітара (Монреальський університет), було проведено порівняння “дорослої” кримінальної статистики двох категорій дорослих, колишніх малолітніх правопорушників: тих, хто пройшов через “ювенальну систему”, і тих, кого вона оминула. У порівнянні з тими, хто мав у юності схожу історію протиправної поведінки, але не став “пацієнтом” ювенальної системи:

— ті, хто отримав м’які “ювенальні” вироки (примусове консультування, громадські роботи, відшкодування збитків), — у 2,3 разу частіше скоювали злочини в дорослому віці; — ті, хто отримав “ювенальний” випробувальний термін, — у 14 разів частіше скоювали злочини, ставши дорослими; — ті, хто у юності відбував покарання у ювенальних виправних закладах, — у 38 разів частіше ставали злочинцями, подорослішавши. “Чим серйознішим було втручання ювенальної системи, тим більшим був його негативний вплив, — вказують дослідники. — Фактично, чинна система ювенальної юстиції є криміногенним фактором”. Іван Комаров; bibliopalata.wordpress.com

православна газета

тема номера: батьки і діти

№ 1–2 (275–276), січень 2011

17

“Ніхто не вправі вирішувати замість батьків, який світогляд має бути притаманний дітям, яким має бути їхній спосіб життя — чи повинні вони, наприклад, дотримуватися посту, певних норм у спілкуванні з протилежною статтю, виконувати домашні обов’язки, а до певного віку — фізично відгородитися від небезпечних і шкідливих вчинків. Переконаний, що порушене питання має стати предметом широкої суспільної дискусії. Батьки,

РОЗСУД ЛИВІСТЬ ТА НАСТАНОВИ: ЖИТ ТЯ ЗА БІБЛІЄЮ

Народження дитини — не лише одна з цілей шлюбу та джерело сімейної радості, але й Боже благословення. Після створення перших на Землі людей Адама та Єви “благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею...” (Бут. 1: 28). У розумінні Святого Письма діти — це дар Божий: “Адам пізнав Єву, дружину свою, і вона зачала і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа” (Бут. 4: 1). Ісав після довгої розлуки зустрічається з братом Яковом: “І глянув Ісав і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму” (Бут. 33: 5). Одна з найшанованіших у православному богослужінні книг Біблії — Псалтир повідомляє: “Ось і діти — насліддя від Господа; нагорода від Нього — плід утроби” (Пс. 126: 3). Більш того, Святе Письмо говорить, що Господь формує дитину в материнській утробі: “Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї. Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає. Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє. Очі Твої бачили зародок мій; і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було” (Пс. 138: 13–16). Укладаючи з Аврамом завіт, Господь поширює дію завіту і на дітей та всіх нащадків Аврама: “І поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний у тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе” (Бут. 17: 7). Ця думка потверджується і в Новому Завіті, коли в день П’ятидесятниці апостол Петро звертається до присутніх у Єрусалимі: “Бо вам належить обітниця і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш” (Діян. 2: 39). Основа взаємин між батьками та дітьми також встановлена Самим Богом. Так, підтверджуючи установлення Завіту, Бог велить Мойсею передати Ізраїлю: “І нехай будуть слова ці, які Я заповідаю тобі сьогодні, у серці твоєму. І навчай їх дітей твоїх і говори про них, сидячи в домі своєму і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи” (Втор. 6: 6–7). Книга Притч закликає: “Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї аж до старості” (Притч. 22: 6). В епоху Нового Завіту головним обов’язком батьків стосовно дітей є

Микола Лосєв. Блудний син. 1882 р.

педагоги, медики, політики, співробітники правоохоронних

їхнє виховання у традиціях християнського благочестя. Апостол Павел просить батьків: “І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні та наставлянні Господньому” (Єф. 6: 4). Святитель Іоанн Златоуст говорить: “Під обов’язком виховання дітей своїх я розумію не тільки те, щоб не дати їм померти з голоду, цим, здається, батьки і обмежують свої обов’язки стосовно дітей. Для цього не потрібно ні книжок, ні настанов: про це красномовно свідчить природа. Я кажу про виховання дітей у доброчесності й побожності — обов’язок священний, якого не можна переступити, не ставши винним у певного роду дітовбивстві”. Хоча Святе Письмо не заперечує і того, що батьки повинні піклуватися про матеріальне благополуччя своїх дітей: “Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей” (2 Кор. 12: 14). Біблія говорить нам про можливість покарання для дітей у процесі їхнього виховання: “Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його” (Притч.

13: 25); “Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре. Ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла” (Притч.

23: 13–14); “Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері” (Притч. 29 : 15); “Карай сина твого, і він дасть тобі спокій і принесе радість душі твоїй” (Притч. 29: 17). Але таке покарання не повинно бути не-

органів, представники традиційних релігій мають разом і публічно вирішувати, яких заходів необхідно вжити для захисту дітей, і де мають бути остаточні межі державного втручання в життя сім’ї. Закликаю кожного з вас попрацювати на своєму місці заради захисту дітей і збереження сім’ї”. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил справедливим, оскільки це лише налаштовує дітей проти батьків. Тому ще раз звернемо увагу на слова апостола Павла: “Батьки, не роздратовуйте дітей ваших, щоб вони не падали духом” (Кол. 3: 21). Слід зазначити, що, на думку православних педагогів, у процесі виховання дітей слід остерігатися й надмірної суворості, й зайвої поблажливості. Необхідно вміти правильно поєднувати дисципліну і покарання, суворість і ласку. При строгому виховання дитина може стати боязкою, забитою, позбавленою енергії та самостійності, навіть лицемірною й улесливою. А при ліберальності у вихованні вона стає примхливою, не шанобливою до батьків, самовпевненою, зарозумілою, впертою і зухвалою. “І якщо побачиш, що порушується закон, — радить святитель Іоанн Златоуст, — покарай: коли суворим поглядом, коли дошкульним словом, коли й докором, інколи похвали її й обіцяй нагороду. Ударами ж не зловживай — бо коли звикне до того, що її постійно цим виховують, звикне й нехтувати цим... тоді все втрачено... Коли навіть бачиш, що страх дає користь, відклади його, бо природа наша потребує спокою”. Обов’язки дітей стисло формулюються п’ятою заповіддю Мойсеєвого Закону: “Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі” (Вих. 20: 12). Більш докладно у Старому Завіті про ставлення дітей до батьків написано у книзі Притч: “Слухай, сину мій, повчання батька твого, і не відкидай заповіту матері твоєї, тому що це — прекрасний вінок для голови твоєї, і прикраса для шиї твоєї” (Притч.

1: 8–9); “Слухайся батька твого: він породив тебе; і не зневажай матері твоє, коли вона й постаріє” (Притч. 23: 22). Книга Сираха каже про прощення гріхів людині за умови, що вона шанує

“На жаль, актуальною залишається небезпека просування прихильниками ювенальної юстиції правових норм, що відповідають їхнім поглядам (в закамуфльованому вигляді, через ухвалення підзаконних актів та інструкцій, а також через впровадження в законодавство непевних положень, що дозволяють трактувати їх по-різному і створюють широкий простір для корупції та свавілля державних службовців)”. Протоієрей Всеволод Чаплін, голова Відділу Московського Патріархату із взаємодії Церкви та суспільства

своїх батьків: “Сину! Прийми батька твого у старості його і не засмучуй його в житті його. Хоча б він і збіднів розумом, май поблажливість і не нехтуй його у повноті сили твоєї, бо милосердя до батька не забуте; незважаючи на гріхи твої, добробут твій примножиться. У день скорботи твоєї згадається про тебе: як лід від теплоти, розв’яжуться гріхи твої” (Сир.

3: 12–15). У Старому Завіті за зневажання заповіді про шанування батьків застосовувалась смертна кара: “Хто вдарить батька свого або свою матір, того слід віддати на смерть” (Вих. 21: 15); “Хто лихословить батька свого або свою матір, того слід віддати на смерть. Батька і матір свою він лихословив: кров його на ньому” (Вих. 21: 17; Лев.

20: 9); “Проклятий той, хто лихословить батька свого чи матір свою!” (Втор. 27: 16); “Хто залишає батька, той — те саме, що богохульник, і проклятий від Господа той, хто дратує матір свою” (Сир. 3: 16). У Євангелії Христос, викриваючи лицемірство книжників і фарисеїв, згадує старозавітну заповідь про шанування батьків: “Бо Бог заповідав: шануй батька й матір і: хто лихословить батька або матір, нехай смертю помре” (Мф. 15: 4). У апостола Павла ця заповідь іменується заповіддю з обітницею: “Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість. «Шануй батька свого і матір» — це перша заповідь з обітницею: «щоб тобі було добре і будеш довголітнім на землі»” (Єф. 6: 1–3). У Посланні до Колосян апостол говорить: “Діти, будьте слухняні батькам вашим у всьому, бо це благоугодне Господеві!” (Кол. 3: 20). Насамкінець необхідно зазначити, що основним принципом взаємостосунків між батьками та дітьми є любов: батьків — до дітей і Бога, дітей — до батьків і Бога, Бога ж — і до дітей, і до батьків. Святитель Іоанн Златоуст пише так: “Щоб батьки, отримавши повеління, виховували дітей, не нехтували Божими установленнями, Він долучив природну необхідність. А щоб цей зв’язок не послаблювався образами з боку дітей і не розривався, Він забезпечив його покараннями і від Себе, і від самих батьків, таким чином і дітей суворо підпорядковуючи батькам, і в батьках посилюючи любов до дітей. І не тільки цим, а ще й іншим... способом Бог міцно і нерозривно поєднав нас з ними. Він не лише дітей зловмисних щодо батьків карає, а до добрих благоволить, але так само вчиняє і з батьками, які не піклуються про дітей, а тих, які піклуються, наділяє почестями й похвалами”. Підготував протоієрей Миколай Баранов

18

№ 1–2 (275–276), січень 2011

ЛІТОПИС ЄПАРХІАЛЬНОГО ЖИТТЯ БІЛА ЦЕРКВА. 21 грудня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан освятив новий Покровський храм м. Біла Церква, що на території центрального ринку (ТОВ “Комфорт”). Після освячення у храмі було звершено Божественну літургію, за якою архієпископ Митрофан нагородив настоятеля храму ієрея Віталія Філобокія камилавкою. bc-eparchy.org.ua ДОНЕЦЬК. 23 грудня вікарія Донецької єпархії, намісника Свято-Успенської Святогірської Лаври єпископа Святогірського Арсенія за заслуги перед Православною Церквою удостоєно сану архієпископа. Цього дня, після розширеного засідання Священного Синоду Української Православної Церкви в Києво-Печерській Лаврі, в резиденції Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира намісник Святогірської Лаври отримав з рук Предстоятеля УПЦ відповідний указ Його Блаженства від 19 грудня. www.ortodox.donbass.com КИЇВ. 25–26 грудня у новозведеному столичному дерев’яному храмі в ім’я благовірного князя Ярослава Мудрого, настоятелем якого є головний редактор телепрограми “Світ Православія” священик Сергій Баршай, були звершені перша всеношна та перша Літургія. Божественну літургію очолив голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, прес-секретар Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира протоієрей Георгій Коваленко. orthodoxy.org.ua БІЛА ЦЕРКВА. 26 грудня, у неділю 31-шу після П’ятидесятниці, святих праотців, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква було звершено Божественну літургію. За богослужінням архієпископу Білоцерківському і Богуславському Митрофану співслужили єпископи Новокаховський і Генічеський Іоасаф та Рокитнянський Никодим, вікарій Білоцерківської єпархії, архієрейська хіротонія якого відбулася напередодні, 25 грудня, у Києво-Печерській Лаврі (див. с. 4–5). За Літургією владика Никодим звершив першу у своєму святительському служінні хіротонію, висвятив у сан диякона насельника монастиря на честь Різдва Христового (м. Біла Церква Київської області) ченця Іринарха (Тимчука). Наприкінці богослужіння архієпископ Митрофан від імені духовенства та мирян Білоцерківської єпархії звернувся до єпископа Никодима з привітальним словом, побажавши йому допомоги Божої в архіпастирському служінні.

8 січня єпископ Рокитнянський Никодим відвідав кафедральний собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці смт Рокитне, де звершив Божественну літургію. У своєму слові до пастви владика Никодим відзначив, що його духівник схиігумен Геронтій (Захаров) був настоятелем цього храму. З нагоди прибуття єпископа Никодима на кафедру нинішній настоятель собору протоієрей Олександр Тарасюк та духовенство Рокитнянського благочиння подарували архіпастиреві орлеці, дикирій і трикирій. У другій половині дня єпископ Никодим освятив у смт Рокитне тимчасове приміщення храму в ім’я преподобного Агапіта Печерського. bc-eparchy.org.ua ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК. 27 грудня, на виконання рішення Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р. (журнал № 48) про створення Дніпродзержинської єпархії та призначення її керівником Преосвященного Володимира (Орачова), колишнього вікарія Луганської єпархії, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем представив духовенству, мирянам і представникам влади м. Дніпродзержинська нового правлячого архієрея. Після звершення молебню на початок усякої доброї справи архієпископ Єфрем зачитав Діяння Священного Синоду УПЦ про утворення нової єпархії, а також указ про призначення Преосвященного Володимира керуючим єпархією. Єпископ Дніпродзержинський і Царичанський Володимир подякував владиці Єфрему за багаторічні труди на благо Криворізької єпархії, до складу якої раніше входило м. Дніпродзержинськ, і висловив надію на співпрацю.

12 січня у Криворізькому єпархіальному управлінні відбулася передача документації новоствореній Дніп­р одзержинській єпархії. eparhia.com.ua

соціальне служіння Своїми очима

Щ АСТЯ МОЖ ЛИВЕ

Коли мені запропонували поїхати в Банченський Вознесенський монастир, я не замислюючись погодився. Команда підібралася чудова: усіх я добре знав. Сіли в експрес і поїхали. Прибули посеред ночі. Зранку нас збадьорила погода: сонце і морозна жовтнева свіжість. Уявіть собі горбисту місцевість села; у ньому живуть румуни й українці. На пагорбі височіє білокам’яна дзвіниця. Доглянута територія монастиря, гарні будівлі. Розмах будівництва — царський. Працюють з віддачею. Здивувало, що на будівництві працівники не ходять, а бігають. Усе, що створено у цій обителі, зроблено з любов������������������������������������ ’����������������������������������� ю: огороджувальні стіни, храм, трапезна.

православна газета

Обитель доброти. Тут щедрі на турботу. Тут приймають знедолених до своєї великої і дружної сім’ї, стаючи для них батьками і матерями. Виліковують тих, від кого вже всі відвернулися. Простягають руку допомоги убогим і сиротам. І справа тут не в будівлях і місцевості. Справа в людях. У тому, що вони хочуть зробити сьогодні — перш ніж відійдуть у вічність. Їм хочеться робити добро. Не ховати свій погляд від проблем згорьованих чужих дітей. Не думати про себе та власну наживу, а проповідувати Слово вчинками. Що являє собою дитячий будинок при монастирі? Колишні дитбудинківці, але не злі і колючі, а “одобрені”, виховані ділом і словом. Лише відання волі Всевишнього може допомогти прихистити 150 дітей у своєму будинку, наповнити його сміхом. Обласкані і чисті діти. Просторий басейн. Весела і якась світлосяйна братія. Відчуття щастя у повітрі. І це, напевно, приклад для нас — волонтерів — трудитися і сіяти добро. Хочеться проспівати “Монцай монцай трояски” — “Многая літа” по-румунськи — ченцям цього монастиря, які трудяться на славу Божу. Олексій Ніколін

Щоденник волонтера

ПОЖЕРТВУВАНІ КУРК А І ПИЛОСОС

Ця історія розпочалася півроку тому, коли Настя, волонтер братства преподобного Іони, дізналася, що в одній з міських лікарень лежить покинута дитина з важким діагнозом — туберкульоз хребта. Дворічний хлопчик 24 години на добу був у гіпсовому корсеті — підводитись і сидіти йому не дозволяли. Він практично нічого не говорив, але своїми блакитними оченятами зробив так, що більш ніж 40 волонтерів стали допомагати йому, встановивши щоденні чергування. Хлопці годували й купали його, грали з ним, вчили говорити. А коли Артемкові зробили операцію, вони залишалися з ним і вночі. Медперсонал, мами, які знаходилися з ним в одній палаті, волонтери і просто небайдужі люди — всі хвилювалися й допомагали йому хто чим міг. Як змогла одна дитина об’єднати стільки різних людей? Одному Богу відомо. Недавно нашого Артемчика перевезли з Охматдиту в Пущу-Водицю, до санаторію, і ми вирішили його відвідати. Домовилися виїхати рано-вранці, щоб не потрапити у затори. Взяли для дитини теплий курячий бульйон з домашньої курки, яку пожертвувала одна добра душа. А ще ми взяли з собою великий пилосос… Наш малюк уже не спав і зустрів нас — двох жінок і одного хлопця, Мишка, — зі словами: “Дядя, дядя”. Нам він теж був радий, але дяді — більше. Адже Мишко часто сидів із Артемчиком, виховував хлопця по-чоловічому, кажучи, що дівчата дозволяють йому забагато пустувати. Зараз у Артема своя світла велика кімната, спеціальне

ліжечко і красиві дитячі шафки з іграшками. Медперсонал вже полюбив його — адже це чудо не можна не любити. Спочатку всі разом поснідали. А потім Мишко взявся пилососити килим. Після того як Артемчику виготовили пластмасовий корсет, хлопчик може вільно повзати. Ось тут і почалося найцікавіше. Наш малюк злякався шуму пилососа. Він почав стискати кулачки і своїми маленькими ручками погрожувати машині, що шуміла і пихкала, притискаючись усім тільцем до волонтера Ірини. Мишко робив свою справу, примовляючи: “Не хникай, ти ж мужик!”. А коли пилосос вимкнули, Артемко осмілів і сам продовжив прибирання, смішно рухаючи ручкою взад-вперед. Закінчивши, ми поклали дитину на підлогу. Вистава розпочалася! Спочатку він став перекочуватися з одного краю килима на іншій, а потім показав нам майстер-клас з хіп-хопу. Лежачи на животі, опираючись руками об підлогу, наш мужик швидко крутився то в один, то в інший бік, хитро поглядаючи на нас. Було видно, що він хотів здивувати і порадувати нас. Йому це вдалося. А ще він знає і повторює імена багатьох хлопців, які були з ним увесь цей час. Низький уклін лікарям і персоналу, спасибі величезне всім-всім хлопцям-волонтерам, усім небайдужим людям за вашу чуйність і доброту, за вашу неоціненну підтримку Артемові. Просимо ваших молитов, сподіваємося і віримо, що все буде добре. Милість Божа і ваша допомога творять дива. Аліна Недашківська

АПЛІК АЦІЯ — ЦЕ ЗА РУК У ЧИ ЗА НОГ У? Одного недільного листопадового вечора волонтери були у заміському дитячому будинку. Старші діти займалися аплікацією, а молодші дітлахи хотіли гратися на вулиці. Першою до мене підійшла семирічна Надя і попросила покружляти її за ногу і за руку, як “ракету”. Позитивну відповідь у моїх очах помітили восьмирічна Катя і десятирічний Андрійко. Вони також узяли мене за руки з проханням “і мене покатайте”. І всі ми дружною юрбою вийшли на вулицю. Зупинилися на лужку, і я по черзі почав усіх кружляти: кого за руки навколо себе, а кого за руку й за ногу. Діти видавали звуки, що нагадували політ чи то літака, чи то космічного корабля. Усім було весело. Андрійка я кружляв догори ногами, тримаючи за живіт. Коли всі по черзі покаталися, я вже неабияк втомився. Катя, здогадавшись, що свята більше не буде, запропонувала: — А давайте його завалимо... Дітлахи дружно підтримали цю ідею, обліпивши мене: хто повис на руці, хто тримався за ногу, а хто тягнув за куртку назад. Вирвавшись з полону ліліпутів, я вирішив продовжити заняття у приміщенні.

— Хто хоче займатися аплікацією? — звернувся я до дітей. Розумова робота була не настільки цікавою, як зв’язування Гулівера. Лише Надя, яка не брала участі

у “заваленні людини”, тихо сказала: — Я хочу... І, відчувши довіру до мене, дів­ чинка запитала: — А аплікація — це за руку чи за ногу?.. Я щиросердечно посміхнувся цій маленькій дитині і сказав, що це створення картин на папері. І вона відповіла: — Все одно хочу.

Напевно, Наді просто хотілося, щоб я побув поруч із нею. І справа була не в аплікації чи “ракеті”, а в дещиці любові, якої жадає кожен з нас. Особливо семирічна дівчинка в дитячому будинку. Того вечора у Наді вийшла найкраща робота — хлопчик з дівчинкою, що сидять поруч. Олексій Ніколін

православна газета

літературна сторінка

Пам’ятник “Я. Корчак з дітьми”, Б. Сакцієр, Яд ва-Шем, м. Єрусалим

Є

люди, які думають, що діти не повинні нічого знати про гроші і що гроші їм не потрібні: “Підростуть, самі дізнаються” і “Живуть у батьків на всьому готовенькому, а на свої гроші купують усілякі непотрібні речі й лише псуються”. Зазвичай гроші дають час від часу, як нагороду, коли батько чи мати у доб­ рому настрої. Дуже рідко батьки призначають певний щотижневий оклад і кажуть: “Купуй, що хочеш”. І тільки один батько давав щотижня по п’ятдесят грошів. Він сказав: — Навіть якщо ти не будеш слухатися чи принесеш зі школи погану оцінку, все одно будеш отримувати по п’ятдесят грошів на свої потреби. Я хочу, щоб ти навчився витрачати гроші. Звісно, треба вміти не лише заробляти, але й витрачати. Я знав таких: тільки-но з’явиться щось, одразу повинен витратити на якийсь непотріб. Ще й у борг візьмуть і не подумають віддати. А іноді буває, що старший — легковажний, а розсудливий якраз молодший. Я цілих десять років завідую позичковою касою і, якщо виявиться, що діти хочуть читати наукові книжки, напишу книжку про те, хто і як бере в борг, як віддає і на що витрачає — або ж заощаджує, накопичує, щоб купити собі щось дороге, наприклад: ковзани, годинник, велосипед або на подарунок татові чи мамі. Я знав хлопчика, який півроку збирав гроші на футбольний м’яч і бутси, а потім віддав свої дванадцять злотих матері, яка захворіла. Багато лиха зазнають бідні у школі, адже навіть безплатні школи дорого обходяться. Добре учневі, якому батьки на початку навчального року купують усе необхідне: книжки та зошити, спортивне взуття, портфель, і охоче платять внески. Неприємно просити, коли у батьків немає грошей. Один вириває із зошита сторінки, а брудний зошит викидає, і ніхто навіть і не знає; йому й не в голові, що загубив олівця. А інший пише дрібними літерами, аби на довше вистачило. В одних дітей є своя кімната, або принаймні столик з ящиком, що замикається на ключ, або поличка. Ці можуть спокійно робити уроки. А інші закляк­лою рукою при тьмяній лампі на клишоногому столі пишуть поганим пером і блідими чорнилами на поганому дешевому папері. Не кожен снідає перед тим, як іти до школи. Можливо, він навіть і не відчуває голоду, звик, лише якась втома, сонливість і болить голова. Іноді в одного все є, а вчиться він неохоче, а інший і хоче вчитися, та батьки кажуть, що досить, час на життя заробляти. Я довго думав, що кожному учневі хочеться подорослішати, і лише нещодавно переконався, що це не так. А якщо дітлахи хочуть бути дорослими, то для того, щоб заробляти й допомагати батькам, “щоб мама не мучилася”. Кажуть: бідняк, бідний, убогий, незаможний, заможний, багач, магнат. Різні бувають ступені достатку та нестатків. А можна ще й інакше ділити людей: на тих, у кого є стільки, скільки треба, і тих, хто витрачає більше, ніж заробляє. Батько мало заробляє — десять злотих на день — сім’я живе спокійно, а можна витрачати по п’ятдесят злотих лише

№ 1–2 (275–276), січень 2011

Януш Корчак

БАГАТИЙ — БІДНИЙ Педагогіка для дітей та дорослих Уривок

на дітей, і діти нещасні. Бідні батьки можуть бути веселими й говорити про приємні речі, а заможні — нервовими, дратівливими, злими, заклопотаними. Так само, коли один задовольняється п’ятьма грошами на цукерку і рідко ходить у кіно, а іншому й злотого мало, і він усе думає, де б іще роздобути? Може, тому дорослі не завжди охоче пояснюють, бо вважають це занадто складним — діти, мовляв, не зрозуміють. Помиляються дорослі! Дитина хоче знати і має право знати, адже горе батьків важче за своє власне. Втім, у бідних сім’ях діти знають, чому буває повноцінний обід, а іншим разом — лише хліб та ледь підсолоджений чай; знають, скільки коштують підметки й нова шапка. Знають, що краще, коли у батька нехай менший заробіток, але надійний. Бо найбільше смутку там, де раз і вдається отримати багато, а потім довгий час нічого. Безробіття — це велике нещастя. Неприємно, якщо ти знаєш урок, а вчитель не викликає, але набагато гірше, коли ти вмієш і хочеш працювати, а сидиш без роботи, хоча нездара влаштувався. Даю тепер важливе правило життя: “Любий мій, гарний хлопчику, не пий горілку, не пий цю отруту прокляту”. Кажуть, горілку вигадав сатана. Мабуть, це так. На горілку не лише йдуть гроші, часто останні; горілка позбавляє сил, здоров’я, розуму, вбиває волю і почуття честі, отруює дітей, викидає тебе з роботи, розтліває душу. Коли живеш довго, бачиш багато страшних нещасть, відвертаєшся, щоб не дивитися, серце крається — так і біг би не озираючись і ні про що б не думав. Я бачив три війни. Бачив скалічених, яким руку, ногу відірвало, живіт розпанахало, так що кишки назовні; поранені обличчя, голови; ранених солдатів, дорослих, дітей. Але кажу вам: найгірше, що можна по-

Януш Корчак (справжнє ім’я Генрік Гольдшміт) — польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч. Народився у Варшаві 22 липня 1878 р. в інтелігентній асимільованій єврейській родині. Шкільні роки пройшли у Варшаві, де хлопчик навчався в російській гімназії, в якій панувала сувора дисципліна. Після смерті батька в 1896 р. родина опинилася у скрутному матеріальному становищі. З 15 років Генрік почав підробляти репетиторством.

бачити, це коли п’яниця б’є беззахисну дитину або коли дитина веде п’яного батька і просить: “Татусю, татусю, пішли додому”. Горілка тихо повзе, немов змія: починається з чарочки, а потім більше і більше. А інший хлопчина і не з горілки починає, а з цигарок. І я палю цигарки. Шкодую, що звик. Та нічого не вдієш. І не перед людьми мені соромно, палять майже всі, а перед собою, що не можу відучитися. Але я не втрачаю надії. Дитині соромно за п’яного батька, немов бідолашне винне у чомусь, соромно, що ходить голодне, що вдома злидні. Я не знаю, чому це так, не можу зрозуміти. Іноді — спересердя — посміється над своїми дірявими черевиками і поношеним платтям, а в глибині душі — журба й образа. Даю вам ще одне правило життя. Є діти, які люблять битися об заклад. Тільки що, одразу: “Споримо?”. Багато лиха й шахрайства через заклад. Програє, а віддати нічим. Я помітив, якщо хлопчина часто закладається, то потім він грає в карти. А пристрастився до карт, то вже й не дивиться, чи є у нього гроші чи немає, свої програє чи чужі. Так через горілку та через карти й потрапляють найбільше люди до в’язниці! Багато батьків не можуть працювати через хвороби. Тому люди повсякчас думають про те, як захистити себе від хвороб. Уже є щеплення від віспи, різні ліки й каси для хворих. Я давно живу на білому світі й багато бачив. Я бачив бідних, яким пощастило, і вони стали багатими, а частіше — збіднілих людей, колись заможних. І саме через хвороби. “Поки батько був здоровий, нам жилося добре...” “Коли батько захворів і не міг більше працювати...” — так починаються невеселі розповіді дітей. Різниця між багатим і бідним у тому й полягає, що благополуччя бідняка нетривке. Запасів

У 1898 р. Корчак вступив на медичний факультет Варшавського університету. Влітку 1899 р. він їздив у Швейцарію, щоб ближче познайомитися з педагогічною діяльністю Песталоцці. У 1903 р. отримав диплом лікаря. У 1911 р. Корчак залишає професію лікаря і створює “Будинок сиріт” для єврейських дітей, яким керував (з перервою в 1914—1918 рр.) до кінця життя. У 1914—1918 рр. Корчак перебував в Україні, зокрема

19

у нього немає ніяких, і одна хвороба, одна невдача відразу валять з ніг усю родину. Знаю, на касу для хворих скаржаться, знаю, що ця каса не зовсім хороша. Але й потрібна, і приносить користь. Каса для хворих — це найрозумніша і найважливіша річ, яку вигадали люди, важливіша за аероплани. Здорові люди платять внески, щоб мати, коли захворіють, медичну допомогу, лікаря, ліки. Здоров’я — це головне життєве благо; хворий багач — той самий бідняк; подумай, який це скарб — здоров’я для бідного! А без каси для хворих бідна людина хворіла, але не мала права хворіти. І пропадала ні за гріш. Невеличке захворювання без лікарської допомоги відразу перетворювалося на смертельну недугу. Дітям здається, що легко зробити, щоб не було на світі бідних, несправедливості, образ. “А чому не випускають більше паперових грошей, що таке податки, чим займається міністр фінансів і як одна країна дає в борг іншій?” Я хотів би все це пояснити, та сам до ладу не знаю. Та й невелика втіха знати, коли нічого не можна вдіяти: це не від нас залежить. Але від нас залежить, щоб ми один одного в школі любили, знали і взаємно допомагали. А бідні й багаті не знають один одного і не дуже-то люблять. Є дітвора, яку мало хвилює, скільки у кого грошей і як хто вдягнений, але ж інші бідні не люблять багатих однолітків і, навпаки, багаті не люблять бідних. Бідним здається, що всі багаті зазнаються, що у них зле серце і всі вони пани й модні панянки — вдають із себе делікатних і думають про задоволення. А багатим знову-таки здається, що бідні заздрісні, нещирі й погано виховані. Я знаю, чому так стається. Тому що порядний бідний частіше знайомиться з багатим розпоряджалою і задавакою, а порядний багатий — з бідним підлизою і шалапутом. Багатий задавака шукає бідних, щоб вихвалятися, а бідний пройдоха — багатих, щоб що-небудь виманити. А порядні бідні й порядні багаті цураються один одного. Порядний бідний думає: “Навіщо мені з ним розмовляти? Ще подумає, що я хочу, щоб він мене частував. І буде думати, що милість мені робить”. Порядний бідний боїться несправедливих підозр, злих товаришів, соромиться, що не так добре одягнений. А порядний багатий думає: “Може, він сердиться на мене за те, що у мене все є? Може, сердиться, що я хотів надати йому послугу?”. Я часто чую, як про хлопців кажуть: “Усі вони такі”. Наприклад: “Усі хлопці — хулігани та замурзанці”. Або: “Всі дівчата — плакси і ябеди”. Неправда, кожного треба узнавати окремо й окремо оцінювати, й узнавати не поверхово, а ґрунтовно. Важливо не лише те, що людина каже, але й що вона думає, відчуває, чому вона така, а не інакша. Тільки ледарі, які не любить думати, кажуть: “Всі вони такі”. Коли я був маленьким, я був багатий, а потім став бідним і знаю і те, й інше. І я знаю, що можна бути порядним і добрим, і так, і інак, і що можна бути і багатим, проте дуже нещасним. Треба багато звідати і багато самому передумати, але й тоді людина часто помиляється і всього не знає.

в Києві, де, крім діяльності військового лікаря, займався облаштуванням дитячого будинку для польських дітей, а також написав книгу “Як любити дитину”. У 1940 р. разом із вихованцями “Будинку сиріт” потрапив у Варшавське гетто. Він відхилив усі пропозиції шанувальників свого таланту вивести його з гетто і сховати на “арійській” стороні. Коли в серпні 1942‑го прийшов наказ про депортацію “Будинку сиріт”, Корчак пішов

разом зі своєю помічницею і другом Стефанією Вільчинською і 200 дітьми на станцію, звідки їх у товарних вагонах відправили у Треблінку. Він відмовився від запропонованої в останню хвилину свободи і вважав за краще залишитися з дітьми, 6 серпня прийнявши з ними смерть у газовій камері. Корчаку належить понад 20 книг про виховання (найвідоміші з них — “Як любити дитину” і “Право дитини на повагу”).

20

№ 1–2 (275–276), січень 2011

ЛІТОПИС ЄПАРХІАЛЬНОГО ЖИТТЯ ЗАПОРІЖЖЯ. 2 січня, у день пам’яті праведного Іоанна Кронштадтського, архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука, призначений керуючим Запорізькою єпархією рішенням Священного Синоду УПЦ

веб-конференція

“КОЖНА ХРИСТИЯНСЬКА СІМ’Я МАЄ ЖИТИ ЗА ЗАКОНОМ ЛЮБОВІ” Єпископ Пантелеімон: — Виходячи з церковних правил, можна зробити такий висновок: якщо люди одружуються і розлучаються, як їм заманеться, не керуючись при цьому ніякими законами, то Церква не може такого заохочувати і давати благословення на другий шлюб. Про це казали святі отці, таке ставлення до шлюбу в Церкві і сьогодні. Взагалі, я не вважаю, що церковні правила можуть бути м’якими або жорсткими. Правила нашої Церкви правильні, тобто такі, що застосовуються до церковних людей. Якщо ж для людини Церква не є авторитетом, то, які б не були церковні правила, вона їх дотримуватися не буде. Основне правило сімейного життя — любити один одного і берегти цілісність сім’ї.

від 23 грудня 2010 р. (журнал № 47), звершив першу на своїй новій кафедрі Божественну літургію. У богослужінні у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Запоріжжя взяв участь архієпископ (на спочинку) Василій, перший правлячий архієрей Запорізької єпархії (1992–2009). Після закінчення Літургії владика Василій привітав архієпископа Луку з призначенням і подарував йому ікону святителя Луки Кримського — небесного покровителя архієпископа Луки. hram.zp.ua КОНОТОП. 2 січня єпископ Конотопський і Глухівський Іосиф, призначений керуючим Конотопською єпархією рішенням Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2010 р. (журнал № 47), прибув на ввірену йому кафедру. Цього дня владика Іосиф очолив Божественну літургію у Свято-Вознесенському кафедральному соборі м. Конотопа.

9 січня єпископ Іосиф очолив Божественну літургію в кафедральному соборі на честь трьох святих Анастасій м. Глухова, другого кафедрального міста Конотопської єпархії. eparhija.org.ua СЄВЕРОДОНЕЦЬК. 6 січня на восьмій (позачерговій) сесії Сєверодонецької міськради шостого скликання було ухвалено рішення про безоплатну передачу у власність Сєверодонецької єпархії Української Православної Церкви Свято-Різдва Христового кафедрального собору “з елементами благоустрою”. Таким чином, у власність Сєверодонецької єпархії, крім самого кафедрального собору, перейшли: будинок єпархіального управління, Свято-Георгіївська каплиця, меморіальний комплекс учасникам локальних військових дій, церковний парк. sed-eparhia.com

православна газета

Пропонуємо до вашої уваги відповіді єпископа Васильківського Пантелеімона (Поворознюка), голови Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім’ї, на запитання користувачів офіційного сайта УПЦ. Ольга Іванівна, Київська єпархія: — Чи повинні чоловіки-парафіяни (незалежно від віку), будучи присутні на богослужінні, першими підходити на помазання єлеєм, Сповідь і Причастя? Єпископ Пантелеімон: — Господь створив спочатку Адама, а вже потім Єву. Але це зовсім не означає, що роль жінки у церковному житті обмежена. У древній Церкві, дійсно, існував указаний Вами звичай, і я б назвав його благочестивим. Але він був викликаний ще й прагненням зберігати строгий порядок у храмі під час богослужінь. У давнину чоловіки стояли у храмі окремо від жінок. І коли підходили, скажімо, до Чаші, то спочатку це робили присутні однієї сторони храму, а потім — іншої. У наш час такої практики немає. До того ж люди можуть приходити в храм у різний час. Якби ми щоразу намагалися протиснутися і стати на своє місце у храмі, то на богослужіннях постійно виникала б штовханина. Тому сьогодні немає пріоритету, кому першому підходити на Сповідь, помазання єлеєм тощо. Втім, у храмах, де парафіян небагато, така практика була б доцільною. Олег: — 1. Чи ведеться у Вас статистика одружень та розлучень? І яка вона?

2. Чи даєте Ви дозвіл на церковні розлучення? З яких, переважно, причин люди звертаються до Вас із такими проханнями? Єпископ Пантелеімон: — 1.Так, за 2009 р. по місту Києву та у Київській єпархії зафіксовано 2400 розлучень. Помножимо на два, це 4800 скалічених доль. Варто замислитися.

2. Так, надаємо благословення на другий шлюб, але це не норма, не правило, а виняток, виходячи з розуміння людської немочі. Вадим, Київ: — Чи не є однією з причин такої великої кількості розлучень і повторних шлюбів дуже м’які церковні правила?

Віктор Андрійович, Київ: — Владико, сподіваюся, Ви, як голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім’ї, погодитеся, що визначальними чинниками проблем сучасної сім’ї є незбалансованість та розділення самого церковного середовища. Зважаючи на прагнення вірних до єдності, як з боку МП, так і з боку КП, мене і, гадаю, багатьох інших цікавить питання продовження діалогу між двома гілками Православної Церкви України. Чи матиме місце такий діалог у подальшому? І яке, власне, Ваше бачення шляхів подолання розколу? Єпископ Пантелеімон: — Погоджуюсь, що незбалансованість і розділеність є причинами багатьох проблем як у сім’ї, так і в суспільстві в цілому. Але про яку незбалансованість може йти мова в церковному середовищі? Українська Православна Церква є частиною світового Православ’я, яке вже дві тисячі років зміцнює держави та суспільства. Православна Церква була, є і буде Єдиною, Соборною і Апостольською Церквою. Коли я кажу про частину світового Православ’я, то маю на увазі канонічну Українську Православну Церкву. І в нашій Церкві в усіх життєво важливих питаннях між духовенством та мирянами існує цілковита згода і порозуміння, незважаючи на численні спроби усіх зацікавлених, зокрема деяких політиків, розбалансувати церковне середовище зсередини. Але ми спостерігаємо прямо протилежне — Церква живе, розвивається і виконує свою місію. Говорячи про церковне сере­ довище, Ви, напевно, мали на увазі в тому числі і представників “Київського Патріархату”. Мушу Вас засмутити — вони не є членами церковної громади. УПЦ КП, створюючи свої “структури”, позбавила себе можливості бути частиною Церкви. Саме тому між КП і Помісними Православними Церквами немає молитовного спілкування. Але діалог, такий, як це дозволяють обставини, усе ж існує. І ми докладаємо усіх зусиль, щоб він тривав і привів до бажаного всіма нами результату — збільшення кількості вірних Єдиної Помісної Української Православної Церкви під богомудрим керівництвом її Предстоятеля — Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

Вадим: — Професор Осипов говорить, що дітей краще хрестити не в дитячому віці, а коли вони трохи підростуть. А Ви як вважаєте? Єпископ Пантелеімон: — Так, я вважаю, що для людини було б більш корисним пізнє Хрещення. У стародавній Церкві існував звичай хрестити у віці Христа. Але якщо стало допустимим Хрещення у дитинстві, значить, на це є вагомі причини. Наприклад, хто може гарантувати, що з людиною нічого не трапиться, і вона доживе до свідомого віку? До того ж, яка мати не схоче поділитися зі своєю дитиною найдорожчим? А для матері-християнки найдорожче — це життя у Христі. Нехрещена ж людина не може ні причаститися, ні повноцінно брати участі в житті Церкви. Вадим: — І, нарешті, який вік вважати свідомим? У всіх він різний... Єпископ Пантелеімон: — Тому, маючи багатий досвід, Церква говорить, що доцільніше хрестити людину в дитинстві і віддавати таких дітей у руки православних хрещених батьків, які виховають із цих малюків повноцінних християн. Микола: — Чи є у Церкви чіткі правила щодо подружнього посту до і після Причастя? Єпископ Пантелеімон: — Чітких, універсальних правил стосовно посту взагалі не може бути не лише для подружніх пар, а й для усіх мирян. Оскільки головний принцип посту — це утримання від усього, що заважає духовно розвиватися. Відповідно, якщо людина бажає попрацювати над собою, то вона сама для себе визначає ту міру посту, яка буде для неї посильною. Пам’ятаєте, як говорили святі отці, порівнюючи наше тіло з віслюком? Якщо віслюка, на якому ти пересуваєшся, перегодувати, то він далеко тебе не довезе, ляже відпочивати. Якщо недогодувати — впаде від немочі. Отже, міру посту кожен визначає для себе сам. Якщо мова йде про подружжя, то питання подружнього утримання вирішується взаємною згодою. Андрій Георгійович, Чернівці: — Більшість моїх родичів і мої рідні сини є вірними Церкви Київського Патріархату, і я сам в душі є її прихильником. Однак так склалося, що змушений ходити до Свято-Духівського собору, щоб зберегти добрі стосунки з доньками. Скажіть, чи продовжиться діалог між розділеними Церквами в Україні, чи люди просто кинуті напризволяще? Дуже вже хочеться братнього миру в Єдиній Церкві. Єпископ Пантелеімон: — Єдина Помісна Церква у нас — це Українська Православна Церква, яка звершує свою спасенну місію під омофором Блажен­н ішого Митрополита Київського та всієї України Володимира. В УПЦ прагнення до діалогу з тими, хто від неї відійшов, є постійним і непохитним. Ми завжди відкриті до діалогу з нашим

православна газета

братами та сестрами. Інша річ, чи хочуть того ті, хто відійшов? Ось і Ви говорите, що в душі є прихильником Київського Патріархату. А чому не прихильником Православної Церкви? Також Ви кажете, що хочете братнього миру і єднання. Я переконаний, що це саме скажуть всі українці. Ніхто не хоче війни, ніхто не хоче смути, ніхто не хоче розколу. То хто ж його вчинив? Якщо хтось помилився, то потрібно виправити свою помилку. І от у цьому полягає вся складність. Той, хто схибив, буде всіма силами намагатися виправдатися, аби не визнати свою неправоту. Дуже хочеться, щоб Ви самі собі відповіли: чого Вам хочеться насправді — молитися українською мовою? Тож ніхто не забороняє. Вільно розпоряджатися майном Церкви? Наша Церква самокерована. Обирати Предстоятеля? Його обирають виключно українські єпископи. Давайте чесно скажемо: Ви боретеся не за щось, а проти чогось. Доки триватиме ця боротьба світосприйнять, доти не буде миру в серцях братів-українців. Валерій, Київ: — Мій сусід і добрий друг, порядна сімейна людина, залишився один. Його дружина вже кілька років живе при одному монастирі, залишивши чоловіка. Каже, що таке благословення вона отримала від батюшки. Ми їздили до неї. Це справило на мене моторошне враження: вона перетворилася на бомжа. Її чоловік у відчаї. Що йому порадити, до кого звернутися? Адже, якщо всі почнуть так себе поводити, мотивуючи все кінцем світу, це ж просто розвал. І як взагалі припинити це безладдя (вона там не одна, її подруги теж залишили сім’ї)? Єпископ Пантелеімон: — На превеликий жаль, такі випадки трапляються. І стаються вони, як правило, в сім’ях так званих неофітів, тобто людей, які нещодавно прийшли до віри, але після спішного воцерковлення не знайшли досвідченого духівника, який міг би направити їхнє подальше життя у правильне русло. Ймовірно, Ваша знайома потрапила під вплив так званих “младостарців”, про яких останнім часом доводиться часто чути. Ви пишете, що залишити сім’ю її благословив духівник. Нормальний духівник не посягне на святе, не стане руйнувати те, чого він не створював — сім’ю. Якщо хтось благословляє одного з подружжя, всупереч волі іншого, на якісь дії, що спричиняють розкол, то такий священик має нести відповідальність. Боюся, що поскаржитися Ви нікому не зможете, тому що згадувана раба Божа самовільно залишила сім’ю. Залишається лише сподіватися на милість Божу. Не впадайте у відчай. Допоможіть своєму другові. Спробуйте поговорити з його дружиною ще раз. Можливо, вчора вона мала одні уявлення про духовне життя, а сьогодні Господь змінив її серце. Але ще раз скажу: те, що будується на розділенні, — не від Бога.

веб-конференція

Стефан Хотомюк: — Мене просять бути хрещеним батьком дитини, батьки якої перебувають у Київському Патріархаті. Як діяти? Єпископ Пантелеімон: — Хрещені батьки несуть пряму відповідальність за духовне виховання своєї дитини. Якщо дитина приймає Хрещення у Православній Церкві, то хрещені мають виховувати її згідно з ученням Православної Церкви. Якщо Ви є вірними Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, то взагалі неможливою є участь у богослужіннях так званого “Київського Патріархату”, не кажучи вже про приємство. Якщо батьки категорично відмовляються хрестити свою дитину в канонічній Церкві, Вам слід відмовитися від участі в поширенні розколу через хрещення їхньої дитини в “КП”. Антоніна, Вінниця: — Як конкретно Церква може допомогти людям зберегти сім’ю у тому випадку, коли чоловік зрадив дружину, а вона не може цього пробачити? У народі існує твердження, що якщо людина зрадила один раз, то вона і далі зраджуватиме. Єпископ Пантелеімон: — У будуванні сім’ї як домашньої Церкви основну роль відіграє Таїнство Шлюбу. Воно є фундаментом майбутньої вірності, щастя та жертовної любові. Любов — це прощення всім і всього, в тому числі сімейної зради! Віктор, Алчевськ: — Владико, як Ви прокоментуєте новину на сайті РПЦ (www. patriarchia.ru/db/text/1331240. html) про відкриття більше 50 центрів на захист сімейних цінностей на території Росії, України та Білорусі саме Синодальним відділом з церковної благодійності Руської Церкви? Чи не є це посяганням на права УПЦ? Єпископ Пантелеімон: — До рішення такого актуального питання, як захист сімейних цінностей, потрібно підходити дуже відповідально. З РПЦ у нас братські теплі взаємини, і дуже добре, що проблеми українських сімей їм не чужі. Пригадайте, як говорив премудрий Соломон: “Без ради розпочаті діла зруйнуються, а з великою кількістю радників вони відбудуться” (Притч. 15: 22). Синодальні відділи наших Церков координують роботу один з одним, обмінюються досвідом. Така тісна і плідна співпраця, яка є між нашими Церквами, тільки допоможе нам виконувати функції, покладені на Синодальний відділ УПЦ у справах сім’ї, і в жодному разі не може бути посяганням, як Ви сказали, на права УПЦ. Анатолій, Сімферополь: — Владико, чи не здається Вам, що давно вже потрібно реформувати церковне законодавство (канонічне право) у сфері сімейних стосунків? Адже були випадки, коли люди, одружені на розлу-

ДО ТЕМИ НОМЕРА

Марія, Тернопільська область: — Яку участь бере ваш Відділ у протидії введенню в Україні ювенальної юстиції? Єпископ Пантелеімон: — Це питання, що потребує широкого обговорення. Відтоді як в Україні заговорили про можливість введення ювенальної юстиції, в єпархіях почався активний рух у напрямку протидії цьому, спричинений занепокоєнням самих батьків. Синодальний відділ та єпархіальні відділи проводять круглі столи, конференції, слухання щодо цього питання. Результатом такого широкого обговорення є Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 травня 2010 р. стосовно неприпустимості впровадження в Україні системи ювенальної юстиції.

чених чи вдовах, все-таки приймали священицький сан. Крім того, потрібно було б змінити ставлення Церкви до другого шлюбу, оскільки, як я розумію, Церква має стояти на захисті інституту сім’ї. Єпископ Пантелеімон: — Церковні правила — це вказівки, як правильно будувати життя Церкви. В усі періоди життя Церкви були випадки церковної акривії та церковної ікономії. Тобто, залежно від обставин і потреб Церкви, а також пастирської доцільності, Церква ухвалювала рішення, які або пом’якшували церковні правила, або посилювали їхню дію. З приводу Вашого першого запитання. Я не бачу необхідності у зміні правил для майбутніх священиків. Священицький сан — це жертва, яка має приноситися Богу чистою. Тому й рекомендується майбутньому пастирю обирати дружину, серце якої вільне і належатиме тільки йому, а не своєму колишньому, але законному чоловікові, з яким вона хоч формально і розлучена, проте, за церковним розумінням шлюбу, перебуває в союзі. Одружуватися з розлученою забороняють не лише церковні правила, але й саме Святе Письмо (див.: Мк. 10: 11–12, Лк. 16: 18, 1 Кор. 7: 11). Таким чином, Господь підкреслює важливість шлюбу. Його не можна легковажно укласти і так само легко розірвати. До того ж ця заборона стосується усіх, а не тільки майбутніх священиків. Друге Ваше запитання мені не зовсім зрозуміле. В який бік Ви хочете змінити ставлення Церкви до другого шлюбу? Те ставлення, яке має місце стосовно нерозривності сімейного союзу, я вважаю цілком виправданим. Любов у шлюбі ототожнюється з вічністю. Вона не має закінчуватися. Завдання подружжя — зігрівати любов і творити сім’ю для вічності. Оскільки у шлюбі чоловіка і дружину поєднує Сам Бог, то шлюб просто не може бути розірваним. Тільки з великої поблажливості до немочі людської Церква допускає другий шлюб. Степан, Донецьк: — Чи існує в Церкві цензурний відділ, який контролював би якість духовної літератури, що видається? Єпископ Пантелеімон: — Так, такий контролюючий орган у нашій Церкві існує. 26 лютого минулого року Священний Синод УПЦ ухвалив усю церковну літературу розповсюджувати виключно за рекомендацією рецензійної комісії. З 2011 р. отримання грифа “Рекомендовано до друку рецензійною комісією Української Православної Церкви” буде обов’язковим для усіх нових видань, призначених для поширення через церковні крамниці. Проте, як ми знаємо, основний потік довколоцерковної літератури, про яку, можливо, Ви говорите, видається неофіційно. Звідки й уся проблема.

Досвід західних країн, де ювенальна юстиція діє вже багато років, свідчить, що це призводить до втручання судів та соціальних служб у сімейні справи та контролю над батьками. Протиставлення прав та інтересів дитини правам та інтересам батьків та родини в цілому створює небезпеку руйнації традиційного уявлення про сім’ю. Головним у Зверненні є твердження, що, згідно зі Святим Письмом, виховання дітей має відбуватися саме в сім’ї. А система ювенальної юстиції ставить під загрозу зміцнення родинних стосунків через протистояння батьків та дітей за підтримки сторонніх сил. Сім’ю не можуть замінити жодні інші соціальні інститути. Вважаємо, що на сьогодні в нашій державі достатньо норм, що дозволяють покарати батьків-правопорушників та неповнолітніх злочинців.

№ 1–2 (275–276), січень 2011

21

ЛІТОПИС ЄПАРХІАЛЬНОГО ЖИТТЯ ЛЬВІВ. 9 січня Керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан офіційно представив новопризначеного вікарія Львівської єпархії єпископа Дрогобицького Філарета священнослужителям і мирянам єпархії (про архієрейську хіротонію архімандрита Філарета (Кучерова) читайте на с. 8–9). Представлення відбулося після Божественної літургії, яку у СвятоГеоргіївській церкві м. Львова звершили архієпископ Митрофан, архієпископ Львівський і Галицький Августин та єпископ Філарет.

16 січня відбулася перша зустріч єпископа Дрогобицького Філарета із ввіреною йому паствою. Цього дня в Іовському кафедральному соборі м. Дрогобича владика Філарет у співслужінні єпархіального духовенства звершив Божественну літургію. На богослужінні були присутні мер міста Олексій Радзієвський, його перший заступник Олександр Коростильов та інші почесні гості. orthodox.lviv.ua, iov-church.org.ua ПОЛТАВА. 14 січня у Хрестовоздвиженському жіночому монастирі м. Полтави відбулося перше після прославлення святкування дня пам’яті святителя Афанасія, Полтавського чудотворця. Нагадаємо, що рішення про причислення до лику місцевошанованих святих Полтавської єпархії єпископа Афанасія (Вольховського, † 1801) було ухвалено Священним Синодом УПЦ 28 травня 2010 р. (журнал № 25), а прославлення відбулося 10 жовтня минулого року (див. № 19 “ЦПГ” за 2010 р.).

У день праведної кончини святителя Афанасія архієпископ Полтавський і Миргородський Филип звершив у соборному храмі Хрестовоздвиженської обителі Літургію святителя Василія Великого, пам’ять якого також звершувалася 14 січня. pravoslavie.poltava.ua ТУЛЬЧИН. 15 січня. Указом архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана настоятеля храму Успіння Божої Матері м. Тульчина митрофорному протоієрею Григорію Курдію, члену єпархіальної ради і духівнику запорізького козацтва району, визначено бути головою єпархіального відділу з питань сім’ї. vladyka-ionafan.ru ЛУГАНСЬК. 18 січня митрополит Луганський і Алчевський Іоанникій освятив камінь на місці під будівництво храму на честь ікони Божої Матері “Віднайдення загиблих” і в пам’ять про загиблих 18 січня 2010 р. (під час вибуху кисневого балона) в Луганській міській лікарні № 7. eparhia.lg.ua

22

№ 1–2 (275–276), січень 2011

видатні постаті

православна газета

“СИНЄ НЕБО ЗАКРИЛОСЯ…” ( ДО 120- РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОД ЖЕННЯ ПАВЛА ТИЧИНИ ) “Серафима Морачевська” — вияв глибокої шани вдячного учня.

Перший відомий нам вірш П. Тичини — “Синє небо закрилося…” — датовано 1906 роком. Пізніше, переглядаючи свій архів, поет сказав про нього: “Подивишся — аж смішно”. А проте виникає спокуса назвати цей рядок символічним щодо характеристики життя поета, принаймні, милосерднішим, аніж відоме визначення: “геніальний поет і геніальний блазень”, — що належить Василю Стусу. *** Довгий час датою народження Павла Тичини вважали 15 (27 за н. ст.) січня 1891 р. Проте нещодавно дату уточнили за архівними матеріалами — 11 (23) січня. Чотири дні потому майбутнього поета охрестили в с. Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, де батько Павла — Григорій Тимофійович — був дяком та водночас вчителем грамоти у школі. Мати — Марія Василівна — перебувала у постійних клопотах, адже в родині було десятеро дітей (п’ять дівчат і п’ять хлопців), тож Павлусь мав змогу за бажанням проводити багато часу в шкільному класі. Він самотужки й дуже рано вивчився читати. Коли хлопцю виповнилось шість років, у с. Піски відкрили земську початкову школу, де вчителькою Павла стала Серафима Морачевська. Перша вчителька була і першим поштовхом до пошуків Тичиною своєї долі та свого таланту. Вона прилучила Павла до української літератури, подарувала українські книжки, звернула увагу на неабияке музичне обдаровання хлопця та його чудовий голос, переконала батьків віддати сина до одного з монастирських хорів Чернігова. Вже після смерті поета у його архіві знайшли незавершену поему

*** 1900 р. почався новий, чернігівський, етап життя Тичини — етап розквіту численних талантів. Павло навчається у Чернігівському духовному училищі та співає у архієрейському хорі при Троїцькому монастирі. Здібності до музики у хлопчика були настільки яскравими, що регент хору доручав йому навчання молодших дітей (серед учнів Тичини був майбутній хоровий диригент Григорій Верьовка). Пізніше, вже навчаючись у семінарії, Павло серйозно займається живописом під керівництвом українського художника-модерніста Михайла Жука. Та найголовнішим у цей період є те, що саме у Чернігові Тичина починає писати вірші, а також знайомиться з Михайлом Коцюбинським та відвідує його літературні “суботи”. Таким чином, вже у 20 років потрапляє до кола інтелектуальної еліти українського суспільства. 1912 р. в журналі “Літературно-науковий вісник” уперше друкується поезія Тичини — вже цілком майстерна та вишукана — “Ви знаєте як липа шелестить”. Також у Чернігові Павло пробує себе у прозі, навіть публікує три оповідання, після чого прощається і з семінарією, і з прозою, а почасти і з Черніговом, та вступає на економічний факультет Київського комерційного інституту (який так і не закінчив, бо останні курси його навчання співпали з початком революції 1917 р.). Проте й під час навчання Тичина більше уваги приділяє роботі, так чи інакше пов’язаній з літературою та мистецтвом. Він працює в редакціях газети “Рада” та журналу “Світло”, потім — помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, підробляє влітку у статистичному бюро та встигає робити фольклорні записи. Одночасно пише вірші, навіть планує видати збірку “Співи панахидні” (з публікацією не пощастило і сам рукопис довгий час вважався втраченим). Калейдоскоп редакцій та театрів не припинився і після 1917 р., проте вони відійшли на другий план порівняно із грандіозними історичними подіями у Києві, що спричинили могутній сплеск творчої енергії в душі поета. За рік виходить друком його перша опублікована та найвідоміша донині збірка “Сонячні кларнети”. *** Поява книги поезій “Сонячні кларнети” стала яскравою подією не тільки в житті молодого поета, але й для українського мистецтва того часу. У невеличкій збірці

Музей-квартира поета в Києві

було синтезовано не лише особисті враження та переживання поета, але й відгомін чогось значно більшого — Божественної всесвітньої гармонії. Вже сучасники розуміли, що поезія “Сонячних кларнетів” не належить до жодного літературного напряму, хоча водночас віддає данину кожному з них — від символізму до футуризму, і є унікальною не тільки для української, а й для всієї слов’янської культури. Проте довго залишатись “дивним мрійником з очима дитини та розумом філософа” (за характеристикою Сергія Єфремова) у ті роки було неможливо. Вже наступні збірки “Замість сонетів і октав” та, особливо, “Плуг” (обидві вийшли 1920 р.) синтезують спроби автора усвідомити дійсність: війну, голод, терор, нову ідеологію. Зі змінами навкруги змінюється і світобачення Тичини — Всесвіт стає просто світом, а потім зменшується до чорно-білої боротьби протилежностей. Самозвуження та внутрішній конфлікт засвідчує кожна наступна збірка: “В космічному оркестрі” (1921), “Вітер з України” (1924), “Кримський цикл” та особливо — поема-симфонія “Сковорода”. “Сковорода” — найзагадковіший та найтрагічніший твір поета. Задуманий ще у 1918 р., текст змінювався разом зі своїм автором. Григорій Сковорода (мислитель та поет XVIII ст., чия “мандрівна” філософія справила на юного Павла не менший вплив, ніж творчість Михайла Коцюбинського) у цій поемі став двійником душі самого Тичини. *** Від 1923 до 1934 р. Павло Тичина мешкає у Харкові. Він талановитий відомий поет, член літературної організації “Гарт”, а з 1927 р. стає членом Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), потім працює в журналі “Червоний шлях”, одночасно починає вивчати грузинську і тюркські мови, навіть стає діячем Асоціації сходознавців. Проте, якщо необхідно хронологічно позначити “злам” Павла Тичини, то він довершився у цей період, ще до того, як почалися масові розстріли, цілеспрямоване винищення української інтелігенції, до сфабрикованої справи “Спілки визволення України”, до самогубства засновника ВАПЛІТЕ Миколи Хвильового.

◀Панно визначного українського маляра,

графіка, кераміста та поета Михайла Івановича Жука “Біле і чорне” (1914), одним із образів для якого послужило зображення його учня (тодішнього семінариста) — майбутнього поета Павла Тичини. М. І. Жук — автор серії портретів видатних діячів української культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка та багатьох інших.

Можливо, останньою краплею для Тичини, який не брав участі у літературних чи політичних дискусіях того часу, стала цілеспрямована критика за “буржуазний націоналізм” його поеми “Чистила мати картоплю”. Поет у пресі відкинув звинувачення, проте на деякий час замовк. А 1931 р. він публікує збірку “Чернігів” — “моторошно майстерну”, як її назвали пізніше. Адже ще живий поетичний талант був витрачений на політично правильну агітацію. Наступна збірка самою назвою підкреслювала повну зміну особистості — “Партія веде” (1934). Надалі аж до смерті поета конвеєр партійно витриманих, ідологічно “правильних” збірок не зупинявся. Нові збірки друкувалися з інтервалом у кілька років. Так само політично витриманими, самоцензурованими є щоденники письменника. Не маючи сил та снаги на протест чи подвійне життя, Тичина міг існувати в такій ідеологічній ситуації, лише ставши її складовою частиною. *** Існує думка, що ідеально узгоджені з черговими гаслами партії вірші Тичини містять заразом найдошкульніше висміювання нав’язаних ідеалів (хоча в народі існували численні частівки, що передражнювали його “агітаційні” вірші). Лише під час Другої світової війни він раптом вибухнув твором, що нагадував колишній геній — “Похорон друга”. Створена за музичним принципом, як і більшість його ранніх творів, поема, по суті, була реквіємом. Тичина не прийняв, а можливо, просто не повірив у “відлигу” за часів Хрущова. Волів писати далі у тому ж “партійно правильному” ключі, з часом втративши відчуття доби. Поет дедалі більше знаходив себе у перекладах. Самотужки опанувавши десять мов, він перекладав з вірменської, грузинської, арабської, турецької, івриту, а також російських класиків, зокрема, О. Пушкіна та О. Блока. Павло Григорович Тичина помер 16 вересня 1967 р. і був похований на Байковому цвинтарі у Києві. *** Замолоду налаштований на музику всесвіту, Тичина чи не найраніше відчув майбутні трагічні зміни. “Час визначає кожного митця на волячий терпець, на опір. Коли почали тягнути жили — найперші упокорилися талановиті”, — писав Василь Стус. Можливо, “упокорення” також стало свідомим вибором Тичини. А можливо, щоб відсунути якнайдалі момент вибору, поет переконав себе, що бачить синє небо там, де починалась грозова ніч. Лише потім виявилось, що можливість бачити блакить він втратив назавжди. Катерина Усачова

православна газета

новини за кордоном

СИНОД Е ЛЛА ДСЬКОЇ ПРАВОС ЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СТ УРБОВАНИЙ СТАНОВИЩЕМ У КРАЇНІ Ієрархи визнають і свою частину провини у кризі, що розпочалася У своєму посланні “До народу”, що було зачитано в усіх храмах Елладської Православної Церкви під час Різдвяної служби, ієрархи висловили позицію Церкви з приводу драматичних подій, що відбуваються у грецькому суспільстві останнім часом, повідомляє інтернет-портал “Релігія в Україні” з посиланням на ряд джерел. “Наша Батьківщина вже не вільна, фактично нею керують кредитори. Ми знаємо, що багато людей чекають, що Церква скаже своє слово і займе позицію щодо подій, за якими ми всі з вами спостерігаємо. Те, що переживає зараз наша Батьківщина, не має прецедентів і вражає уяву. Разом з духовною, соціальною та економічною кризою відбувається порушення усіх наших основ. Йдеться про

спробу нівелювання та знищення нашої традиції, того, що завжди вважалося основою життя нашої Вітчизни”, — говориться в посланні з приводу антикризових заходів у грецькій економіці. Ієрархи вважають, що економічна криза є плодом духовної кризи. “Ми обожнили багатство, шукали ситого і спокійного життя, не гребували обманом і легкою наживою. Нас уже не хвилювало, що відбувається у світі та з нашою країною. Влада, що не бажала бути відповідальною перед народом, не могла чи не хотіла говорити з ним мовою правди, пропагувала хибні ідеали, сприяла корупції, єдиною метою якої була необмежена влада”, — йдеться в посланні.

ЛЮДИНА РОК У В ГРУ ЗІЇ — ПРАВОС ЛАВНИЙ ПАТРІАРХ Президент Саакашвілі посів четверте місце За підсумками опитування тижневика “Квіріс палітра”, Католикос-Патріарх всієї Грузії Ілія II названий “Людиною року”, передає сайт georgiatimes.info. На користь Глави Грузинської Православної Церкви віддали свої голоси 47,3 % опитаних. Друге місце посів відомий у Грузії оперний співак, керівник благодійного фонду Паата Бурчуладзе. За нього проголосували 18,3 % респондентів. Президент Грузії Михайло Саакашвілі посів четверте місце з 8 % голосів. Перед ним, на третьому місці, виявився головний тренер збірної Грузії з футболу Темур Кецбая, за якого проголосували 9,7 % опитаних. В опитуванні, що проводилося тижневиком “Квіріс палітра”, взяло участь 400 респондентів. “Результати опитувань радують своєю ієрархією цінностей, — прокоментував повідомлення ігумен Лонгин (Чернуха), головний редактор “Церковної православної газети”. — Перше місце в особі Патріарха займають духовні цінності. Друге — цінності світу культури, які здатні облагороджувати внутрішній світ людини, а також благодійність, як турбота про людину. Третє місце в особі тренера збірної з футболу відведено патріотичним цінностям, сучасній спортивній героїці, що також піднімає дух народу”.

№ 1–2 (275–276), січень 2011

23

“Ми, ваші духовні отці, критично ставимося до своїх дій і хочемо взяти на себе відповідальність і знайти нашу частину провини в пережитій кризі. Ми знаємо, що засмучували вас, можливо, вводили в оману. Не прореагували негайно і дієво на поведінку кліру, що завдала вам врази. Бажаючі розірвати зв’язок народу з Матір’ю-Церквою, скориставшись дійсними та вигаданими скандалами, намагалися знищити вашу довіру до Церкви”, — визнають грецькі ієрархи. — “Ми знаємо, що ви вимагаєте від нас, ваших пастирів, Церкви героїчної, живої, з пророчим словом, актуальною молодіжною проповіддю, але при цьому не обмирщеної, а безкомпромісної, вільної та сильної. Церкви, що не боїться протистояти лукавій системі світу цього, навіть якщо це призведе до гонінь та мучеництва. Церква — єдиний інститут, який може стати поруч з людиною і підтримати її. Але Церква — це всі ми, у цьому й полягає Її й наша сила”. Останні події у Греції для “Церковної православної газети” прокоментував директор Паломницького центру при ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко: “З точки зору духовних реалій послання цілковито відобразило сучасну ситуацію у Греції. Це, безперечно, певний прецедент у церковній історії, — каже Володимир Теліженко. — За своєю значущістю цей документ можна порівняти із Соціальною концепцією РПЦ. Послання порушує, звичайно, не увесь спектр проблем, але за рівнем піднятих питань та їхньої оцінки це документ такого ж плану. На нього, можливо, з часом будуть навіть посилатися”. На думку директора Паломницького центру при ВЗЦЗ, зміст послання зводиться до істини, відомої усім православним — споживацьке ставлення до світу і свого життя призводить до духовних проблем. А чи зміниться політичний устрій від самокерованої держави до керованої ззовні — від цього характер православної самоідентичності принципово не зміниться. Більш того, історія знає приклади, коли, перебуваючи в умовах жорсткого тиску державної влади, православна віра очищалася і зміцнювалась.

У МОСКВІ З’ЯВИЛИС Я БІЛБОРДИ АТЕЇСТІВ Вони містять цитати Конституції Російської Федерації Два рекламних щити з цитатами з 14-ї статті Конституції РФ встановили в російській столиці в рамках атеїстичної кампанії, повідомляє сайт radonezh.ru, з посиланням на “�������������������������������������������������������������������������������� И������������������������������������������������������������������������������� нтерфакс-Рел������������������������������������������������������������������� и������������������������������������������������������������������ г����������������������������������������������������������������� и���������������������������������������������������������������� я”. Акцію організував фонд “Здравомыслие”, що поширює ідеї секуляризму. Один із білбордів з написом “Російська Федерація — світська держава” розміщений на вулиці Ісаковського в районі Строгіно, поблизу місця, де православні проводили молитовні стояння на підтримку ідеї зведення храму, а їх��������������������������� ні������������������������� нечисленні опоненти збирали підписи проти цього будівництва. На щиті, встановле���������������������������������������������������������������� ������������������������������������������������������������������������� ному біля Білого дому і Нового Арбат���������������������������� у��������������������������� (вул. Конюшк�������������� о������������� вська), наведено другу частину 14-ї статті: “Релігійні об’єднання відділені від держави і є рівними перед законом”. Організатори вбачають одну зі своїх цілей у “постійному нагадуванні владі про цей основоположний конституційний принцип”, який, як вважають атеїсти, влада постійно порушує. Ініціатори акції закликали “усіх розсудливих громадян” взяти участь у фінансуванні продовження строків розміщення білбордів та збільшення їх кількості. “В Росії та Україні досі залишається невирішеною проблема термінології в галузі релігійно-атеїстичної полеміки. У невіруючих людей поняття «світський» і «атеїстичний» є синонімами. Хоча в історії так було далеко не завжди, ������������������������������ — ���������������������������� говорить ігумен Лонгин (Чернуха). — Поняттю «світський» відповідає поняття «мирський», тобто, не стосується кліру (священнослужителів) і чернецтва. Але це не обов’язково «невіруючий». А якщо вже говорити про відділення релігійних об’єднань від держави, то це не означає відділення від народу. Взагалі в логіці «розсудливих» наявне протиріччя: віруючі повинні бути відокремлені від держави, але державні закони повинні виконувати. Тоді треба визначатися з термінами «держава» і «закон»”.

КИТАЙ ВІДМОВЛЯЄТЬС Я ВІД КОМУНІСТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ У країні зростає число віруючих Сьогодні Китай�������������������������������� ������������������������������������� являє собою широк�������������� ������������������� е поле�������� ������������ для���� ������� поширення релігійних ідей, повідомляє “Седмица.ru” з посиланням на “El Pais”. Одна з причин цього — масова втрата віри в комуністичну ідеологію. Люди хочуть жити, дотримуючись істинних моральних цінностей. Іншою причиною можна назвати бажання уряду створити умови для того, щоб люди “практикували свою віру в офіційних структурах”. Це дозволяє контролювати ситуацію, але водночас не обмежує релігійної пропаганди. За останні �������������������������������������� шість��������������������������������� років більше 80 млн китайців ��� заявили про вихід з комуністичної партії. Все почалося в 2004 р. після того, як міжнародний інформаційний проект The Epoch Times опублікував серію статей під назвою “Дев’ять коментарів про комуністичну партію”. Дослідження ґрунтується на історичних фактах і розкриває маловідомі сторінки історії КПК, у тому числі – злочини, скоєні режимом проти власного народу. Втраті довіри до партії сприяє і складна соціальна ситуація у країні: висока інфляція, низькі зарплати (понад 65 % населення країни живуть за межею бідності, з доходом менше долара на день), зростання економіки країни супроводжується збільшенням розриву між багатими та бідними. В останні роки в Китаї різко зросла кількість людей, які вважають себе віруючими. Наприклад, Католицька

Церква на сьогодні налічує вже близько 10 млн віруючих. Однак у відносинах Ватикану з китайським урядом існує напруження. Протестантизм проник до Китаю у XIX ст. Сьогодні кількість������������������������������������������������ протестантів у країні становить, за різними даними, від 10 до 60 млн чоловік. Точну статистику надати неможливо, тому що більшість християн належить до неофіційних релігійних організацій. Історія Православної Церкви в Китаї розпочалася у 1685 р., коли полонених козаків із фортеці Албазин відвезли до Пекіна. Тут вони заснували православну громаду. У середині XIX ст. у країні налічувалося не більше 200 православних, серед яких були китайці та маньчжури. У 2-й половині XIX ст. Руська Духовна місія отримала можливість займатися перекладом Біблії та богослужбової літератури китайськ�������������������� ою������������������ мов�������������� ою������������ . Тоді ж почалася активна проповідь Православ’я серед місцевого населення. Як наслідок — різко зросла кількість віруючих: у 1902 р. в Китаї налічувалося вже 32 православних храми і 6 тис. віруючих. На сьогодні��������������������������������������� в Китаї проживає близько 13 ���������� 000������� православних християн. Життя громад пожвавлюється. Однак Православна Церква в КНР досі не має офіційного статусу і позбавлена можливості жити повноцінним літургійним життям. На парафіях не вистачає власних ресурсів. Відсутність духовенства, нестача богослужбової та віро�������������������������������������������� вчите��������������������������������������� льної літератури китайською мовою є за-

Китайська ікона Різдва

гальними проблемами для всіх православних парафій Китаю. Втрач������������������������������������� ������������������������������������������ ен����������������������������������� о���������������������������������� досвід парафіяльн���������������� ого������������� ������������ та���������� богослужбового життя. З одного боку, становище Православної Церкви можна назвати критичним. З іншого — з’явились усі необхідні умови для відродження Православ’я в Китаї. Підготував Олег Карпенко

24

№ 1–2 (275–276), січень 2011

Зверніть увагу

православна газета

КЕ ЛІЯ СВЯТОГО ДИМИТРІЯ РОС ТОВСЬКОГО

Фортеця Батурин. Сучасний вигляд

Нещодавно дізнався, що святитель Димитрій Ростовський свою відому працю “Житія святих” написав у Батурині, де жив у спеціально відведеній келії. Наскільки достовірна ця інформація? Сподіваюся знайти відповідь на сторінках вашої газети. Гадаю, ця інформація зацікавить й інших читачів. Андрій Семенов, м. Київ

На запитання читача “Церковної православної газети” відповідає дирекція Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” у м. Батурин Чернігівської області.

У 1863 р., під час публічного розпродажу батуринських маєтностей князя Андрія Розумовського (сина останнього гетьмана України), Степан Петрович Великдан (видатний український пасічник, спадкоємець школи бджільництва та продовжувач справи свого батька — знаного діяча вітчизняного бджільництва Петра Івановича Прокоповича) придбав земельну ділянку “Гончарівка” у м. Батурині. Цю купівлю під великі відсотки кредитували борзненська купчиха Шеремет та ніжинський лихвар Мезенцев. На території Гончарівки до 1708 р. розташовувалася заміська резиденція гетьмана Івана Мазепи. Поряд із Гончарівкою був великий липовий парк графа К. Г. Розумовського та гай з віковими дубами. Серед струнких тополь і вікових лип Степан Великдан розмістив пасіку школи бджільництва. У Батуринському Миколо-Крупицькому монастирі, настоятелем якого на той час був Августин Болох,

Степан Великдан купив келію Димитрія Ростовського і переніс її у Гончарівку. Для нового власника вона мала духовну й історичну цінність, оскільки була побудована у скиту поблизу храму в ім’я святителя Миколая настоятелем Батуринського Миколо-Крупицького монастиря ієромонахом Димитрієм (Тупталом). Келію на три палати, де й оселився настоятель, було освячено 18 жовтня 1691 р., і саме там було написано відому працю “Житія святих”. У келії отець Димитрій прожив до 1 травня 1693 р., а потім поїхав у Київ, щоб надрукувати у типографії цю книгу. У Петрів піст 1694 р. він прийняв ігуменство у Глухівському монастирі. До Батурина Димитрій Туптало не повертався, а в келії понад 170 років ніхто не проживав. Про пасіку відомого бджоляра Степана Великдана було відомо не тільки в Російській імперії, але й за її межами. Її відвідало багато відомих людей того часу: цар Олександр ІІ, іс-

торики О. М. Лазаревський, М. І. Костомаров, О. І. Покорський-Журавко, президент Імператорського Московського товариства сільського господарства князь Д. Б. Голіцин, фельд­ маршал, князь Д. Є. Остен-Сакен, директор Департаменту Міністерства державного майна А. І. Левшин та ін. Вони також відвідували Гончарівку у Батурині, де знаходилася на той час і келія святого Димитрія Ростовського. Князь Д. Є. Остен-Сакен був у школі бджільництва двічі. Під час своїх відвідин умовив С. П. Великдана продати йому келію святого Димитрія Ростовського. Значні фінансові труднощі змусили Степана Петровича поступитися келією Дмитру Єрофійовичу. Князь Д. Є. Остен-Сакен доклав чимало зусиль та коштів, щоб келію святого Димитрія Ростовського благополучно перевезти у свою садибу в с. Приют Єлизаветградського повіту Херсонської губернії. Допомагав у її перевезенні на відстань понад Князь Дмитро Остен-Сакен 2000 кілометрів та встановленні в гаю біля будинку митрополит Філарет (Дроздов). Дерев’яна келія була ветхою, тому над нею довелося влаштувати кам’яне укриття. У садибі князя келія виконувала роль каплички. У ній були ікона, підсвічник, аналой та інші церковні предмети; крім того, постійно горіла лампада перед іконою з частицею мощей святителя Димитрія. До каплички приходило помолитися багато віруючих. Після смерті князя Д. Є. Остен-Сакена в 1881 р. ченці Батуринського Миколо-Крупицького монастиря хотіли викупити келію свого пріснопам’ятного настоятеля, але зробити цього не змогли. Про те, що було надалі з келією святителя Димитрія Ростовського, на превеликий жаль, з’ясувати не вдалося. Микола Іванович Терех, завідувач відділу “Цитадель” Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”

Дорогі читачі! Продовжується передплата на нашу газету на 2011 рік. Передплата здійснюється в усіх відділеннях “Укрпошти”. На сторінках “Церковної православної газети” знайомтеся з матеріалами рубрик: • Новини, події, коментарі • Інтерв’ю • Життя єпархій • Святе Письмо • Історія Церкви • Вселенське Православ’я • Церква і суспільство • Християнська етика • Пам’ятні дати • Видатні постаті • Наші сучасники • Святині Православ’я • Обережно — псевдодуховність • Літературна сторінка, тощо

Ціна на 12 місяців — 39,36 грн. плюс послуги поштового відділення у вашому регіоні. Газета виходить двічі на місяць

Запитуйте в церковних лавках на території Києво-Печерської Лаври DVD: Галілеянин Добре слово Свт. Ігнатій Маріупольський “Ширша за небеса“ (про Пресвяту Богородицю) Сторінки Євангелія Образ доброчинності (святі) Шишкин ліс Благословення апостола Андрія Український Златоуст Царствена інокиня Покровитель Середземномор’я Святитель Спиридон, Триміфунтський чудотворець Житія святих (Аліпій Іконописець) СD: Акафіст перед Почаївською іконою Божої Матері Акафіст святителеві Миколаю Аудіокнига “Православний катехізис” Акафіст перед Віфлеємською іконою Божої Матері Проповіді Блаженнішого Митрополита Володимира Павел, покликаний апостол (аудіокнига, ч. 1) Великий покаянний канон Тарасова пісня Колядки Піснеспіви Великого посту Аудіокнига прот. О. Авдюгіна “Парафіяльні хроніки” Детальна інформація на сайтах: audio.orthodoxy.org.ua; dvd.orthodoxy.org.ua