Cerkovna_Gazeta_2011_24_298_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Грудень 2011 № 24 (298)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

НОВИНИ, ПОДІЇ, КОМЕНТАРІ

СВЯЩЕННЕ ПЕРЕДАННЯ

Пророк Даниїл; праведний Симеон Верхотурський; святий мученик Воніфатій Тарсійський

Україна — Греція: почуття духовної спорідненості

Дари навчених зіркою

7–15 листопада митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар відвідав Грецію

Волхви принесли Христу золото як Царю, ладан як Богу, смирну як Людині

с. 3

с. 8

с. 9

ПАРАФІЯЛЬНЕ ЖИТТЯ

Якщо людина не вміє висловлювати подяку Господу, навряд чи вона зможе бути християнином Інтерв’ю з ієреєм Володимиром Твердуном

с. 12–13

РІЗДВЯНЕ ДЕРЕВО Християнські свята мають свою символіку. Нерідко в історії Церкви язичницькі традиції переосмислювалися, очищалися й наповнювалися християнським змістом . П ропонуємо до вашої уваги міркування митрополита І єрофея (В лахоса ) (Е лладська Ц ерква ) про звичай прикрашати на Різдво ялинку.

ПОДЯКА ЗА ЩЕ ОДИН РІК МИЛОСТІ БОЖОЇ

23 грудня біля пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру на столичній Володимирській гірці було відслужено подячний молебень. Це богослужіння традиційно відбувається наприкінці кожного року. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира молебень очолив старший за архі­ єрейською хіротонією постійний

член Священного Синоду УПЦ митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, якому співслужили ієрархи УПЦ та духовенство Київської єпархії. На богослужінні були присутні Президент України Віктор Янукович, Прем’єр-міністр України Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк, голова Київської міської державної адміністрації Олек-

сандр Попов, члени уряду, народні депутати України та інші високопосадовці. За богослужінням підносилися молитви до Господа за Україну та її народ, а також про зцілення Блаженнішого Митрополита Володимира. Після молебню священнослужителі та перші особи держави вклонилися образу рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі, з частицею мощей святого.

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ

З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира 23 грудня 2011 р. у Святій Успенській

Києво-Печерській Лаврі відбулося чергове засідання Священного Синоду УПЦ. Згідно з 17-м пунктом розділу IV Статуту про управління Українською Православною Церквою, засідання пройшло під головуванням старшого за архієрейською хіротонію постійного члена Священного Синоду митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела. У засіданні взяли участь: митрополити Луганський і Алчевський Іоанникій, Чернівецький і Буковинський

Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Сімферопольський і Кримський Лазар; архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Керуючий справами УПЦ), Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, єпископи Бердянський і Приморський Єлисей, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. Закінчення на с. 4

У мене є підозра, що звичка прикрашати на Різдво ялинку не просто звичай, що прийшов до нас із заходу, і який необхідно замінити іншими, більш православними, звичаями. Я, зрозуміло, не досліджував походження різдвяної ялинки, але впевнений, що вона має певний зв’язок зі святом Різдва та його істинним змістом. Перш за все, вона має стосунок до п р о р о ц т в а Древо Ієссея. Мініатюра Інгебурзького пророка Ісайї: «І Псалтиря, ХІІ ст. вийде паросток із кореня Ієссеєвого, і гілка дасть плід із коріння його». (Іс. 11: 1). Саме це пророцтво мав на увазі священний поет Косма, коли писав: «Жезл із кореня Ієссеавого і цвіт від нього, Христе, від Діви зріс». Коренем є Ієссей, батько царя Давида, жезлом – сам цар Давид, а цвітом, що вийшов із кореня й жезла – Пресвята Богородиця. А плодом, який явився від цвіту Пресвятої Діви є Іісус Христос. Це зображено в нашому прекрасному іконописі. Таким чином, різдвяна ялинка може бути нагадуванням про генеалогічне древо Іісуса Христа, Божу любов і послідовне очищення праотців Христа. Вершину ж дерева прикрашає зірка, якою є Боголюдина Христос. Крім цього, різдвяна ялинка нагадує нам як дерево пізнання добра і зла, так і дерево життя. Але більше все-таки друге. Вона показово підкреслює істину, що Христос є деревом життя; і ми не можемо жити і здійснити мету нашого існування, не скуштувавши від цього «даруючого життя» дерева. Різдво неможливо уявити без божественного Причастя, а Причастя – без перемоги над дияволом під час спокус, як різновид дерева пізнання добра і зла, де випробовується наша свобода. Отже, ми радіємо та святкуємо, бо «в печері від Діви дерево життя зросло». Із книги «Господні свята» (Сімферополь, 2002 р.) Переклад з новогрецької Дмитра Гоцкалюка

2

№ 24 (298), грудень 2011

православна газета

офіційно

РІЗДВЯНІ ПОСЛАННЯ

Cердечно вітаю вас, дорогі мої, із світлим і сповненим радості святом Різдва по плоті Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа! Цієї світосяйної ночі ми разом молитовно вторимо ангельському славослів’ю, що сповіщає велику радість, яка буде всім людям: бо нині народився у місті Давидовому Спаситель (Лк. 2: 10–11). Людство, яке відпало від Бога у гріхопадінні, знову має можливість з’єднатися зі своїм Творцем і Промислителем. Прихід Сина Божого у світ — це Його вільне «умалення», готовність прийняти люту ганебну смерть — зійти до смерті, і смерті хресної (Флп. 2: 8). Бог народжується у плоті, щоб явити Свою любов людям і допомогти досягти повноти буття кожній людині, яка бажає почути Його поклик. Саме тому нинішнє свято дає нам непохитну надію на небесну допомогу в найскладніших обставинах нашого життя. Бог, Який не залишив Свого створіння і відкрив для нього шлях до вічності, явлений нам у Немовляті Христі — беззахисній дитині, що потребує уваги й турботи. Усім нам потрібно берегти у своєму серці цей біблійний образ. Згадуючи Богонемовля, Яке лежить у яслах, ми отримуємо міцну віру й непорушну надію на Промисл Божий, що веде до добра кожну людину. І навіть якщо в житті нашому не залишається опори, все здається хитким і ненадійним, ми маємо ясно усвідомлювати, що Господь може Своєю благодатною силою перетворити біль, страждання та убозтво нашого світу на блаженство, радість і багатство духов­них дарів. Святкуючи пришестя Спасителя, вірні спрямовують свої духовні погляди до колиски християнства, Святої Землі, яка стала місцем народження, життя і земного служіння Господа. Нині послідовники Христа в країнах, де відбувалися події Священної історії, зазнають важких випробувань, стикаються з новими загрозами існуванню багатовікової духовної традиції. Піднесімо ж у світлі дні Різдва щирі молитви за наших братів по вірі, хранителів безцінних святинь, спадкоємців першохристиянського передання. Якщо страждає один член, то з ним страждають усі члени (див.: 1 Кор. 12: 26). Ці слова апостола стосуються не лише членів однієї парафії, однієї церковної громади. Вони, звичайно, охоплюють усіх чад Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, Церкви Православної, поширеної по всьому світу. Її єдність — не тільки в єдиній святоотцівській вірі та спілкуванні в Таїнствах, але й у співпереживанні труднощам, у жертовному служінні один одному, у взаємній молитві. Минулий рік був непростим у житті багатьох країн і народів, у тому числі тих, що проживають на просторах історичної Русі: чимало трагічних подій і катаклізмів послужили випробуванням нашої віри та стійкості. Проте сьогодні головні випробування відбуваються не в матеріальній, а в духовній царині. Ті

небезпеки, що лежать у фізичній площині, завдають шкоди тілесному благополуччю та комфорту. Ускладнюючи матеріальний бік життя, вони разом з тим не можуть заподіяти суттєвої шкоди духовному життю. Але саме духовний вимір виявляє найважливіший і найсерйозніший світоглядний виклик нашого часу. Цей виклик спрямований на знищення морального почуття, закладеного в нашій душі Богом. Сьогодні людину намагаються переконати в тому, що вона і тільки вона є мірилом істини, що в кожного своя правда і кожен сам визначає, що таке добро і що таке зло. Божественну істину, а отже й відмінність добра від зла, що ґрунтується на цій Істині, намагаються замінити моральною байдужістю і вседозволеністю, які руйнують душі людей, позбавляють їх вічного життя. Якщо природні катастрофи і військові дії перетворюють на руїни зовнішній устрій життя, то моральний релятивізм роз’їдає совість людини, робить її духовним інвалідом, спотворює Божественні закони буття і порушує зв’язок створіння з Творцем. Цій небезпеці ми маємо протистояти, передусім, прикликаючи на допомогу Пречисту Діву та сонм угодників Божих, щоб вони своїм заступництвом біля Престолу Владики Святого та Істинного (Одкр. 6: 10), Якого нині ми вшановуємо в образі новонародженого Немовляти, випрохали для нас сили боротися із гріхом, боротися проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних (Єф. 6: 12). Омани й міражі земного благополуччя важливо навчитися розпізнавати в наших згубних пристрастях, у корисливих прагненнях, у спокусах реклами, в розважальних і політичних текстах. Важливо завжди чути голос своєї совісті, яка попереджає про небезпеку гріха, вміти узгоджувати свої дії з Євангельськими заповідями. Нині, як і завжди, кожен християнин покликаний підтверджувати своїми щоденними вчинками цінність праведного способу життя, свідомо протистояти моральному релятивізму та культу легкої наживи. Навколо нас багато немічних, хворих, самотніх людей. Чимало й таких, хто через економічні труднощі полишив рідні місця в пошуках заробітку й потребує турботи, потрапляючи іноді в недружнє оточення. У соціальній, місіонерській, церковно-суспільній роботі має брати участь кожний пастир і мирянин. За словом святителя Інокентія Херсонського: «Тільки у світлі Христовому можна бачити Бога, себе і світ в істинному їх вигляді; тільки за вказівкою Одкровення небесного можна знайти шлях, що веде до вічного життя». З тими, хто сподівається на Христову втіху, ми повинні розділити тепло і радість нинішнього свята. Кожен з нас може принести світло Віфлеємської зірки ближнім і дальнім — колегам, друзям, родичам, сусідам. Минулого року у співпраці з державною владою, громадськими організаціями, представниками ділових кіл було започатковано багато ініціатив, що можуть згуртувати людей, відродити міцні духовні та моральні засади суспільного життя. Розвитку такої співпраці, так само як і свідченню про дорогоцінну єдність нашої Церкви, служили і здійснені мною поїздки Росією, Україною, Молдавією. Ці візити збагатили мій досвід молитви і спілкування з віруючим народом і, сподіваюсь, сприяли зміцненню духовних зв’язків. У богослужіннях, які проходили за участі величезної кількості людей, особливо відчувалася сила віри й молитви, що і являє красу Православ’я, красу та міць єдності духу в союзі миру (Єф. 4: 3). Вітаючи всіх вас з Різдвом Христовим та Новоліттям, молитовно бажаю незмінного перебування в радості у Господі, Який воплотився, щоб ми за упованням стали спадкоємцями вічного життя (Тит. 3: 7). Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією (Рим. 15: 13).

Різдво Христове, 2011/2012 р. м. Москва

Патріарх Московський і всієї Русі

«Віфлеєме, готуйся! Нехай влаштовуються ясла! Печера, приймай: бо Істина прийшла… і Бог від Діви явився… щоби спасти рід наш». (Тропар 1-го часу в навечір’я Різдва Христового)

Нині торжествує Свята Українська Православна Церква, зустрічаючи Різдво Христове, прославляючи і величаючи Богонемовля Христа, і з радістю бачить у цій священній події премудрість, любов і благовоління Отця Небесного до роду людського. Святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов благовіствує, що любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього (1 Ін. 4: 9). Господь, побачивши, що люди гинуть у гріхах, і бажаючи спасти їх, прихиляє Небеса і сходить на землю, воплотившись від Духа Святого і Марії Діви — Божественної, Чистої, Сам приймає єство людське, оновлює його і повертає людям утрачене богосинівство і спілкування з Богом. У Різдвяну ніч Ангел Господній сповістив усьому світові велику радість навіки: Нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Який є Христос Господь (Лк. 2: 11). Він — Неприступне Світло від Світла і Отче Сяйво, — прибравши на Себе людську природу, став доступним для людей з плоті і крові й почав їх приводити — «до світла живоносного... від воріт безсонячних» (4-та пісня канону на утрені Різдва Христового). Благодатне єднання з Христом відновлює богоподібність людей, які відпали від Божественного життя, і через це єднання людського єства з благодаттю зміцнює їхню моральну силу. Тому «святкують Ангели всі на небесах, і радіють люди нині, звеселяється ж усе створіння заради народженого у Віфлеємі Спаса Господа...» (з літійної стихири свята).

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 2544863 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел. 536–15–28 ігумен Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 28.12.2011 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Галина Наклад 20 000 прим. Омельчук, Олена Скринник, Аліна Кудлай

Свято Різдва — священний, божественний день! Щоб гідно зустріти і провести його, ми повинні бути сповнені благоговіння перед Богонемовлям Іісусом. Святкуючи Різдво Христове, молитимемося, щоб Дух Божественної любові торкнувся нашого серця і відродив його до благодатного життя. Нехай у наших серцях знайдуться ясла, готові прийняти Богонемовля Христа, і дорогоцінні дари, які ми готові принести Йому. Дари ж Різдва — це мир і благовоління, це бажання добра всім і кожному, це жертовне служіння ближньому і любов, що охоплює все людство. Будемо ж прагнути, щоб усім нам гідно — у правді та істині — принести дари Різдва Христового. Тоді знову здійсниться це невимовне чудо — Христос прийде до нас, і Дух Божий оселеться в кожному з нас, і ангельська пісня завжди звучатиме в наших серцях, сповнюючи їх нескінченної радості. Подякуємо ж нині Господеві за всі Його благодіяння, даровані нашій Святій Церкві і кожному з нас у минулому році, й будемо просити Його милості до Української Церкви, держави й народу України у році наступному. Возлюблені у Господі архіпастирі, пастирі, брати й сестри! На жаль, за станом здоров’я не можу фізично бути у цей святковий день серед вас, але молитовно, серцем, я з вами, і Христос посеред нас. Дякую вам у ці дні відвідання Господнього за щирість молитов і добрі слова підтримки. Вони надихають мене і додають сил перенести послане Господом випробування. Закликаю вас у цей непростий час особливо берегти заповідану Спасителем церковну єдність і возгрівати у серцях любов до Бога і ближнього! Сердечно вітаючи всіх з Різдвом Христовим і Новоліттям, прикликаю на вас Боже благословення, бажаю вам, щоб Бог миру освятив вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Іісуса Христа!

(1 Фес. 5: 23). Христос рождається — славімо Його!

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви Різдво Христове 2011/2012 р. м. Київ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати тексти, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpgazeta.blogspot.com/, http://orthodoxy.org.ua/tn/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою.

православна газета

прав о слав н и й кале н дар

РОЗ’ЯСНЮВАЧ БОЖИХ ТАЇН Пророк Даниїл (день пам’яті — 30 грудня за н. ст.)

У

606 р. до Р. Х. Єрусалим було завойовано вавилонським царем Навуходоносором. Серед полонених опинився і 15‑літній Даниїл. Завдяки неаби­ яким здібностям його зарахували до школи для підготовки до слу‑ жіння при дворі. Серед найбільш здібних юнаків виявилися також Ананія, Азарія та Мисаїл, які стали його найближчими друзями. Всі

вони не відступалися від своєї віри і тому впрохали вихователя дати їм можливість харчуватися не з цар‑ ського столу, де їжу окроплювали ідоложертовною кров’ю, а рослин‑ ною їжею. За відданість істинній вірі Господь нагородив юнаків успі‑ хами в науках. Цар, який був при‑ сутній на випускному іспиті, поба‑ чив, що вони кмітливіші за його мудреців, і залишив їх служити при дворі. У Книзі пророка Дани‑ їла, що входить до зібрання книг Старого Завіту, описано подвиг віри друзів святого. Відмовившись вклонитися золотому ідолу (Мар‑ дуку), Ананія, Азарія та Мисаїл були вкинуті в розжарену піч, проте Ангел Божий зберіг їх не­ушкодженими у вогні.

Святий Даниїл володів даром тлумачення снів та видінь. З його допомогою Навуходоносор зрозу‑ мів істинне значення своїх снови‑ дінь, де створений з чотирьох металів бовван був зруйнований каменем, що скотився з гори і потім сам перетворився на вели‑ чезну гору. Бовван символізував чотири язичницьких царства (починаючи з вавилонського і закінчуючи римським), які мали змінити один одного. Таємничий камінь, що розбив ідола, символі‑ зував Месію, а утворена гора — Його вічне Царство (Церкву). Нам не відомі подробиці життя святого під час правління трьох наступників Навуходоносора. У перший же рік правління царя

Валтасара Даниїл мав видіння про чотири царства. Після цього він побачив Бога в образі «Ветхого днями» і грядущого до нього «Сина Чоловічеського» (див.: Дан.

7: 13), тобто Господа Іісуса Христа. Деякі видіння (про кінець світу та Друге пришестя Христове) пророк записав у своїй Книзі. Цим вона близька до книги Одкровення Іоанна Богослова. Вавилон захопили війська Мідійського царя Дарія, Валтасара було вбито. Його загибель Даниїл передбачив незадовго до цих подій, коли пророка попросили розгадати слова, написані таємни‑ чою рукою на стіні під час бенкету правителя. Цар Дарій з повагою ставився до Даниїла і призначив його на високу посаду. Заздрісники звели наклеп на праведника. Свя‑ того було кинуто в рів з левами,

СВІТИЛЬНИК ВІРИ СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ Прославлення святого праведного Симеона Верхотурського (день пам’яті — 31 грудня за н. ст.)

У

1692 р. в одному із сибір‑ ських сіл під назвою Меркушинcьке були знайдені нетлінні мощі праведника, ім’я якого мешканці не знали. Коли від його святих останків зці‑ лився розбитий паралічем чоло‑ вік, а також відбулося чимало інших чудесних зцілень, митропо‑ лит Тобольський і Сибірський Ігнатій (Римський-Корсаков) бла‑ гословив ієродиякона Никифора (Амвросієва) перевірити ці факти. Отець Никифор усю дорогу пере‑ бував у молитві. Якось, непомітно для себе, він поринув у дрімоту. Уві сні ієродиякон побачив перед собою чоловіка середніх літ з русявим волоссям у білому вбранні. На запитання «Хто ти?» — той відповів: «Я Симеон

Меркушинський» — і став неви‑ димий. Так жителям с. Меркушин‑ ське стало відомим ім’я угодника Божого, який послужив Господу в тих краях у першій половині XVII ст. Сам праведник був дворян‑ ського походження і жив зі своїми батьками в європейській частині Росії. Маючи гаряче бажання послужити Господу, Симеон зали‑ шив отчий дім і вирушив за Урал. Він приховував від людей, хто його батьки, і жив як простий мандрівець. Часто святий відвіду‑ вав с. Меркушинське, неподалік від міста Верхотур’я, де молився у дерев’яній церкві. Усамітнюю‑ чись у дрімучих сибірських лісах, Симеон заглиблювався у думки про Промисл Божий, вбачаючи

в кожній живій істоті невимовну Премудрість «Сотворшого вся». Багато молився святий і про зміц‑ нення у вірі новонавернених жите‑ лів Сибіру. Свою молитву він поєднував з подвигом стояння на камені в уклінній молитві. За десять верст від Меркушин‑ ського, у відлюдній місцині на березі р. Тура святий ловив рибу. Але завжди добував її рівно стільки, скільки необхідно було для щоденного прожитку. Ніхто не бачив Симеона безді‑ яльним. Він добре умів шити шуби, працюючи безкоштовно. Проте щоб уникнути похвали, як правило, залишав річ незакінче‑ ною, за що зазнавав постійних докорів, образ і побоїв. Симеон приймав їх зі смиренням, моля‑

ШУКАЧ НЕБЕСНИХ СКАРБІВ Святий мученик Воніфатій Тарсійський (день пам’яті – 1 січня за н. ст.)

С

вятий мученик Воніфатій жив у Римі й був рабом однієї молодої вельможної жінки на ім’я Аглаїда. Вони перебували в беззаконному зв’язку й докоряли собі за це. Намагаючись виправи‑ тися, господиня Воніфатія вирі‑ шила відрядити його на пошуки святих мощей, знаючи, що якщо у домі є останки праведника, то по його молитвах легше стати на шлях благочестя й отримати спа‑ сіння. Перед тим як вирушити в дорогу, Воніфатій з посмішкою запитав господиню, чи прийме вона його власне тіло як святі мощі, якщо він постраждає за Христа. Аглаїда відповіла докором, звинувачуючи свого раба в легко‑ важності перед виконанням такого важливого доручення. Її слова мали свій вплив. Протягом усього шляху Воніфатій був серйозний і зосереджений. Прибувши в місто Тарс Кілікійський (Мала Азія), він залишив своїх супутників в одному з готелів, а сам пішов на міську площу, де катували християн. Там Воніфатій побачив просвітлені лики Христових сповідників і вод‑ ночас жорстокі, жахаючі знущання над ними язичників. У душі Воні‑ фатія стався переворот. Він кинувся до засуджених і почав

цілувати їхні ноги, благаючи помо‑ литися за нього, щоб і він теж спо‑ добився постраждати за Христа. На запитання судді хто він, Воніфа‑ тій відповів: «Я християнин». Від‑ мовившись принести жертву ідо‑ лам, ревний сповідник віри дав язичницьким мучителям законне право використати весь арсенал своїх можливостей. Мученика били так, що м’ясо відпадало від його кісток. Під нігті страждальця втикали голки, а затим йому влили в горло розплавлене олово. Божою

силою сповідник залишився неу‑ шкодженим. Такі жорстокі тортури викли‑ кали обурення городян. Вони стали кидати в суддю камінням, а потім кинулися скидати ідолів в язичницькому капищі. Вранці наступного дня, коли хвилювання у місті вщухли, суддя дав вказівку продовжити катування. На цей раз Воніфатія кинули в казан з кипля‑ чою смолою, але й це не завдало страждальцю жодної шкоди. Мученика окропив Ангел, який зійшов з небес, а смола вилилася з казана, спалахнула й обпекла самих катів. Тоді правитель нака‑ зав усікти святого мечем. Після того як наказ було виконано, з ран страждальця витекли кров і молоко. 550 свідків славної смерті праведника сповідували себе християнами. Тим часом супутники Воніфа‑ тія, прочекавши його два дні в готелі, вирішили, що він поринув у легковажне гаяння часу. Після довгих пошуків вони, нарешті, зустріли одного чоловіка, який був свідком мученицької кончини святого. Він показав те місце, де ще лежало його тіло. Супутники Воніфатія зі сльозами почали просити у нього прощення за неподобні думки про нього й, викупивши за великі гроші його святі останки, привезли їх у Рим. Напередодні їхнього прибуття

Аглаїді уві сні явився Ангел і зве‑ лів їй приготуватися прийняти колишнього раба її, а тепер госпо‑ даря й покровителя, співслужи‑ теля Ангелів. З великою пошаною мощі у супроводі кліриків було перенесено в маєток Аглаїди. Вона ж, роздавши своє майно

№ 24 (298), грудень 2011

3

проте сталося чудо: звірі не займали його. Розібравшись у цій справі, Дарій наказав вки‑ нути у рів наклепників, які вмить були розтерзані. Невдовзі пророк отримав одкровення про сімде‑ сят седмин, в якому було вказано час першого пришестя Месії та заснування Його Царства (Церкви). Дарія змінив цар Кір. Не без участі праведника він видав указ про звільнення євреїв з полону. Згідно з Переданням пра‑ витель був дуже здивований, коли зі слів Даниїла дізнався про перед‑ бачення цієї події пророком Ісайєю ще за 200 років до його правління. Цар Кір визнав над собою владу Єгови і наказав побудувати на Його честь Єрусалимський храм. Про подальшу долю святого пророка мало що відомо. Помер Даниїл у глибокій старості. Гос‑ подь Іісус Христос у своїх бесідах з іудеями двічі посилався на його пророцтва. чись про своїх кривдників. За доброчесне життя праведник користувався великою повагою серед корінних жителів того краю — вогулів. Праведний старець відійшов до Господа у 1642 р. і був похова‑ ний на Меркушинському кладо‑ вищі біля храму в ім’я Архістра‑ тига Михаїла. А через півстоліття Господь прославив Свого угод‑ ника. Митрополит Ігнатій, переко‑ навшись в нетлінні мощей Симе‑ она, вигукнув: «Засвідчую і я, що воістину це мощі праведної і бла‑ гочестивої людини: в усьому поді‑ бні вони до мощей давніх святих. Цей праведник подібний до Олек‑ сія, митрополита Московського, або ж до Сергія Радонезького, бо він сподобився від Бога нетління, подібно до цих світильників віри Православної». І нині по молитвах святого праведного Симеона Вер‑ хотурського Господь являє благо‑ датну допомогу, розраду, укрі‑ плення, напоумлення, зцілення душ і тілес та позбавлення від лукавих і нечистих духів. убогим, усамітнилась у монастирі, де проводила час у покаянні. Зго‑ дом мощі мученика Воніфатія перенесли в окремий, спеціально зведений храм, де через 18 років було поховано й Аглаїду. Підготував Андрій Гор

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ:

1 січня — преподобного Іллі Муромця, Печерського; преподобного Амфілохія Почаївського; 2 січня — праведного Іоанна Кронштадтського; ікони Божої Матері «Спасителька потопаючих»; 3 січня — прославлення святителя Філарета, митрополита Київського; 4 січня — великомучениці Анастасії Узорішительниці; 6 січня — Навечір’я Різдва Христового; 7 січня —Різдво Христове; 8 січня — Собор Пресвятої Богородиці; праведного Іосифа Обручника; Давида царя і Якова, брата Господнього; 13 січня — святителя Петра Могили, митрополита Київського.

4

№ 24 (298), грудень 2011

офіційно

Закінчення. Початок на с. 1

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ

Священний Синод УПЦ розглянув питання, пов’язані з діяльністю Київської Митрополії та Київської єпархії під час хвороби Блаженнішого Митрополита Володимира, а також схвалив роботу синодальних установ у 2011 р. Священний Синод ухвалив такі рішення: ЖУРНАЛ № 73 МАЛИ МІРКУВАННЯ про Головуючого в засіданнях Священного Синоду Української Православної Церкви на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. УХВАЛИЛИ на підставі п. 17 розділу IV Статуту про управління Української Православної Церкви Головуючим у засіданнях Священного Синоду УПЦ на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира бути Преосвященному Агафангелу, митрополиту Одеському і Ізмаїльському. ЖУРНАЛ № 74 МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо управління Київською єпархією на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. УХВАЛИЛИ: 1. Управління Київською єпархією на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира благословити звершувати колегіально комісії у складі: 1) Преосвященний Олександр, архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської Митрополії УПЦ, — голова; 2) Преосвященний Серафим, єпископ Яготинський, вікарій Київської Митрополії УПЦ; 3) Преосвященний Пантелеімон, єпископ Васильківський, вікарій Київської Митрополії УПЦ.

2. Комісію, що тимчасово керує Київською єпархією, підпорядкувати Головуючому Священного Синоду УПЦ Преосвященному Агафангелу, митрополиту Одеському і Ізмаїльському.

3. Вирішення поточних питань, пов’язаних з життєдіяльністю Київської духовної академії і семінарії (в тому числі рукоположення у священний сан та чернечі постриги студен­тів), доручити ректору КДАіС Преосвященному Антонію, архієпископу Бориспільському, вікарію Київської Митрополії.

4. Вирішення поточних питань, пов’язаних з життєдіяльністю СвятоУспенської Києво-Печерської Лаври (в тому числі рукоположення у священний сан та чернечі постриги насельників Лаври), доручити наміснику Лаври Преосвященному Павлу, митрополиту Вишгородському і Чорнобильському, вікарію Київської Митрополії.

5. Намісникам і настоятелькам ставропігійних монастирів вирішення усіх поточних питань узгоджувати з Головуючим Священного Синоду УПЦ Преосвященним Агафангелом, митрополитом Одеським і Ізмаїльським.

6. Намісникам і настоятелькам монастирів Київської єпархії вирішення усіх поточних питань узгоджувати з Комісію, що тимчасово керує Київською єпархією. ЖУРНАЛ № 75 МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо стану справ у Київській Митрополії та Київській єпархії УПЦ у зв’язку із хворобою Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. УХВАЛИЛИ: 1. Для перевірки фінансово-господарської діяльності Київської Митрополії та Київської єпархії УПЦ за 2011 р. створити Ревізійну комісію на чолі з Преосвященним Павлом, митрополитом Вишгородським і Чорнобильським.

2. Преосвященному Павлу, митрополиту Вишгородському і Чорнобильському, визначитись із персональним складом Комісії.

3. Ревізійній комісії надати на наступне засідання Священного Синоду звіт про стан фінансово-господарської діяльності Київської Митрополії та Київської єпархії УПЦ за 2011 р. ЖУРНАЛ № 76 МАЛИ МІРКУВАННЯ про призначення відповідального за лікування Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира перед Священним Синодом Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ відповідальним за лікування Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира перед Священним Синодом УПЦ призна-

ДУХОВНА ПРОСВІТА Понад 5000 томів з біблеїстики передано бібліотеці Київських духов­них шкіл Книги подарував професор Рудольф Мозес, який викладав Святе Письмо Старого Завіту в університетах Констанца і Майнца (Німеччина). Подарована ним бібліотека збиралася кілька десятиліть і містить книги, в тому числі рідкісні, європейськими мовами (переважно німецькою) з герменевтики, біблійної археології, біблійних мов, історії та ін. Транспортування бібліотеки було організо-

вано турботами благодійного фонду «Реновабіс» та особисто професора Барбари Халленслебен (Фрібург, Швейцарія). Під час візиту делегації Київських духовних шкіл до університету Фрібурга (див.: № 22 «ЦПГ» за 2011 р.) ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з професором Мозесом, подякував йому за цінний дарунок і вручив пам’ятні подарунки усім, хто брав участь в організації доставки бібліотеки до Києва. kdais.kiev.ua

чити Преосвященного Олександра, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської Митрополії УПЦ. ЖУРНАЛ № 77 СЛУХАЛИ інформацію Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, Керуючого справами УПЦ, щодо численних звернень віруючих з приводу виконання Закону України «Про за­хист персональних даних». УХВАЛИЛИ: 1. Інформацію прийняти до відома.

2. Направити відповідні звернення до Президента України, Верхов­ної Ради України, Уряду України, Міністерства культури України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з питань захисту персональних даних з проханням надати роз’яснення чинного законодавства, яким регулюються правовідносини, пов’язані із захистом персональних даних щодо священно- та церковно­ служителів, а також релігійних організацій взагалі. ЖУРНАЛ № 78 СЛУХАЛИ доповіді голів Синодальних закладів (комісій, відділів, комітетів, місій) про виконану роботу у 2011 р. УХВАЛИЛИ: 1. Схвалити роботу Синодальних закладів (комісій, відділів, комітетів, місій) у 2011 р.

2. Подякувати головам Синодальних закладів (комісій, відділів, комітетів, місій) за виконану роботу у 2011 р. ЖУРНАЛ № 79 МАЛИ МІРКУВАННЯ про час наступного засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ наступне засідання Священного Синоду УПЦ провести 26 січня 2012 р.

православна газета

ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ З ПРИВОДУ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ» ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ В. Ф. ЯНУКОВИЧУ Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Останнім часом на адресу Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київ‑ ського і всієї України Володимира, Київської Митрополії УПЦ та Юридичного відділу УПЦ надходять численні пись‑ мові звернення, в яких священно- та церковнослужителі, а також вірні Української Православної Церкви висловлю‑ ють своє глибоке занепокоєння ходом виконання Закону України «Про захист персональних даних». Особливе занепокоєння всієї Повноти УПЦ викликає той законодавчий припис цього Закону, згідно з яким на релі‑ гійні організації покладається обов’язок з обробки персо‑ нальних даних членів релігійних об’єднань або осіб, які під‑ тримують постійні контакти з релігійними об’єднаннями у зв’язку з характером їхньої діяльності. Усі без винятку респонденти вбачають у цьому Законі «порушення їхніх конституційних свобод і прав». Заявники також вважають, що у такий спосіб Українська Держава намагається встановити тотальний контроль за діяльністю релігійних активістів. Українська Православна Церква поділяє стурбованість своїх вірних і принагідно хоче нагадати, що всі правовідносини в Україні, пов’язані із свободою совісті й діяльністю релігійних організацій, регулюються спеціальним законом — Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», іншими законодавчими актами України, відповідними йому. Релігійні організації створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати й поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної струк‑ тури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Документи, що визначають віросповідну діяльність, регламентують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації у державних органах. З огляду на вищевказані законодавчі приписи та зміст положень пункту 7 Статуту про управління Української Пра‑ вославної Церкви, діяльність УПЦ включає в себе: звер‑ шення богослужінь, таїнств, обрядів, здійснення хресних ходів і церемоній; місіонерську діяльність; подвижницьку діяльність (монастирі, скити та ін.); поширення своїх пере‑ конань у суспільстві безпосередньо або через засоби масо‑ вої інформації (газети, журнали, релігійну літературу, телеі радіопрограми та інші форми поширення масової інформа‑ ції, у тому числі й власні); справи милосердя та благодій‑ ності; релігійну освіту та виховання; паломництво; будівни‑ цтво нових храмів, інших споруд (церковно-адміністративні споруди, будівлі духовних навчальних закладів, монастир‑ ські житлові та господарські приміщення, споруди церков‑ них закладів, підприємств тощо), турботу про реставрацію старих храмів, нагляд за станом архітектурних пам’ятників і церковних старожитностей; іншу діяльність, що відповідає правилам і традиціям Української Православної Церкви. Отже, за нашим глибоким переконанням, релігійні органі‑ зації УПЦ, так само як і будь-які інші релігійні організації, не повинні і не мають права займатися такою специфічною діяльністю, як обробка персональних даних, оскільки, з одного боку, в їхніх установчих документах такого роду діяльність не передбачена, а з іншого — сам вид такої діяль‑ ності суперечить, власне кажучи, задекларованій меті, з якою створюються і діють релігійні організації, зокрема релігійні організації УПЦ, а саме: сповідувати і поширювати православну християнську віру. Звертаємо Вашу увагу ще й на той факт, що в усі попере‑ дні роки домінуюча в Україні і єдина в нашій державі кано‑ нічна православна конфесія — Українська Православна Церква — категорично виступала і тепер виступає проти надання державним органам будь-яких інших відомостей, окрім тих, що передбачені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Наша позиція ґрунтується на тому, що в цілому Церква не є юридичною особою; священно- і церковнослужителі за своїм статусом не є найманими працівниками. Вони вико‑ нують свої службові обов’язки виключно на засадах відпо‑ відних приписів внутрішньоцерковних настанов, здебіль‑ шого безоплатно; кількісний і якісний склад 95% релігійних організацій УПЦ, зокрема парафій, не мають фіксованого членства. Українська Православна Церква просить Вас поставитися з розумінням до нашої позиції і висловити свою думку щодо доводів, викладених у цьому листі. Прикликаємо на Ваші труди Боже благословення. З глибокою повагою, від імені Священного Синоду УПЦ — Митрофан, архієпископ Білоцерківський і Богуславський, Керуючий справами УПЦ Такого ж змісту листи направлені: Прем’єр-міністру України М. Я. Азарову, Голові Верховної Ради України В. М. Литвину, Міністру культури України М. А. Кулиняку, Міністру юстиції України О. В. Лавриновичу, Голові Державної служби України з питань захисту персональних даних О. І. Мервінському.

православна газета

н о ви н и, п од і ї, ко ме н тар і

№ 24 (298), грудень 2011

5

БОГОС ЛУ ЖІННЯ, ОСВЯЧЕННЯ

С ОЦІ А Л Ь Н Е С Л У Ж ІНН Я

10 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій очолив служіння Літургії у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці с. Вовчків Поліського р-ну Київської області.

12 грудня намісник Свято-Вознесенського чоловічого монастиря м. Переяслава-Хмельницького Київської єпархії архімандрит Аркадій (Демченко) відвідав Цюрупинський дитячий будинок-інтернат (Херсонська область), де виховується 170 дітей, у тому числі сироти й діти, позбавлені батьківської опіки, з фізичними та психічними вадами. Архімандрит Аркадій зустрівся з директором установи Тетяною Княгницькою, передав їй вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та різдвяні подарунки для дітей.

13 грудня, у день пам’яті апостола Андрія Первозванного, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив Літургію у столичному храмі на честь Різдва Христового, розташованому в житловому масиві Березняки. Його Преосвященству співслужили: секретар Київської Митрополії, благочинний

П А М’Я Т НІ Д А Т И головний лікар клініки Микола Анкін і медперсонал установи.

17 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій очолив служіння Літургії у храмі в ім’я святої Варвари с. Блідча Іванківського р-ну Київської області.

храмів м. Києва протоієрей Віталій Косовський, благочинний Південно-східного округу столиці протоієрей Всеволод Рибчинський, настоятель храму протоієрей Василій Біляк та духовенство міста. Після Літургії відбулося освячення накупольних хрестів храму.

13 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон звершив Літургію у СвятоМиколаївському храмі м. Василькова Київської області.

20 грудня у Києві, на місці, де зводиться храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова (вул. Гришка, 1), було відправлено подячний молебень, присвячений річниці початку будівництва. Богослужіння очолив секретар Київської Митрополії, благочинний м. Києва протоієрей Віталій Косовський.

21 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив освячення хреста на місці будівництва храму в ім’я святителя Петра (Могили) в с. Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського р-ну Київської області.

23 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив освячення храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці в с. Червона Мотовилівка Фастівського р-ну Київської області й очолив у новоосвяченому храмі служіння Літургії.

Після Літургії владика Пантелеімон привітав благочинного Васильківського округу протоієрея Андрія Гоєнка з днем небесного покровителя — апостола Андрія Первозванного.

13 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію у Свято-Миколаївському храмі с. Рожни Броварського р-ну Київської області.

13 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона освятив хрест при в’їзді в с. Велика Вільшанка Васильківського р-ну Київської області. Того ж дня єпископ Іона в місцевому жіночому монастирі на честь ікони Божої Матері «Відрада» («Утішання»), який є подвір’ям Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря, освятив накупольний хрест для храму в ім’я преподоб­ ного Іони Київського.

17 грудня, в день пам’яті великомучениці Варвари, керуючий Переяслав-Хмельницьким вікаріатством Київської єпархії єпископ Васильківський Пантелеімон звершив Літургію у храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця с. Стовп’яги Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області. Слід зазначити, що це було перше за роки незалежності України відвідання вищезгаданої парафії архієреєм.

17 грудня намісник Святої Успенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив освячення накупольного хреста для Варваринського храму, що будується на території Київської обласної клінічної лікарні № 1. У богослужінні взяли участь секретар Київської Митрополії, благочинний храмів м. Києва протоієрей Віталій Косовський та духовенство столиці. При освяченні були присутні

14 грудня, у день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в Києві, на території Дарницького Свято-Михайлівського храмового комплексу відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятного знаку «Воїнам Чорнобиля» та Меморіального кургану «Героям Чорнобиля». У поминальному заході взяли участь: вікарій Київської Митрополії

24 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію у СвятоУспенському храмі с. Погреби Броварського р-ну Київської області. У грудні 2011 р. виповнилося 360 років від дня народження святителя Димитрія, митрополита Ростовського, — уродженця м. Макарів (нині смт) Київської області. З цієї нагоди 24 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій відвідав своє титульне місто й очолив служіння Літургії у храмі в ім’я пророка Ілії. За богослужінням настоятель парафії протоієрей Андрій Ярош був удостоєний права носіння митри.

25 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив освячення храму в ім’я великомученика Георгія Побідоносця смт Коцюбинське Київської області та Літургію у новоосвяченому храмі.

25 грудня, у день пам’яті святителя Спиридона Триміфунтського, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію у храмі в ім’я святителя Спиридона с. Осещина Вишгородського р-ну Київської області. Владика Феодосій привіз у храм для поклоніння ікону святителя Спиридона Триміфунтського з частицею мощей святого. Образ перебуватиме у храмі до свята Хрещення Господнього. orthodox.org.ua

єпископ Васильківський Пантелеімон, настоятель Михайлівського храмового комплексу протоієрей Богдан Штім, духовенство Північно-східного церковного округу столиці; Прем’єр-міністр України Микола Азаров, члени уряду, представники Адміністрації Президента України, Київської міської та обласної держадміністрацій, громадських організацій чорнобильців, ліквідатори аварії. Після покладання квітів учасники церемонії пішли до храму на честь Входу Господнього в Єрусалим («Чорнобильський»), де помолилися за упокій спочилих ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Того ж дня, 14 грудня, на території Київського меморіального комплексу на честь жертв Чорнобильської трагедії поблизу храму в ім’я святителя Феодосія Чернігівського вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив молебень за здоров’я чорнобильців-ліквідаторів та заупокійну літію по загиб­лих ліквідаторах аварії. У дні вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС єпископ Броварський Феодосій також взяв участь у святкуванні 150-річчя школи смт Красятичі Поліського р-ну Київської області (цей район найбільше постраждав від Чорнобильської трагедії).

ЧИТАННЯ, КОНФЕРЕНЦІЇ У КДА пройшла конференція, присвячена 150-річчю від дня народження архієпископа Василія (Богдашевського) Співорганізаторами форуму виступили Київська духовна академія та Національний університет «Києво-Могилянська академія». До учасників конференції з вітальним словом звернувся ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній. Владика Антоній відзначив важливість вивчення спадщини архієпископа Василія (Богдашевського, 1861–1933 рр.), останнього ректора дореволюційної КДА, та подякував доктору філософських наук, завідуючому кафедрою філософії та релігієзнавства НаУКМА професору Марині Ткачук за труди в області дослідження філософської та богословської традиції дореволюційної Академії. Після виступів учасників конференції та обговорення доповідей у рамках форуму відбувся круглий стіл. kdais.kiev.ua

6

№ 24 (298), грудень 2011

н о ви н и, п од і ї, ко ме н тар і

СПІВРОБІТНИЦТВО Забезпечення викладання предметів ду­ховноморального спрямування обговорювалося на засіданні Громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, що відбулося 14 грудня у Києві. На засіданні, що пройшло під головуванням народного депутата України Володимира Марущенка, також було підбито підсумки діяльності Громадської ради у 2011 р. і розглянуто проект плану

діяльності на 2012 р. Українську Православну Церкву на заході представляв заступник Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки, заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді архімандрит Гавриїл (Кризина).

ЦЕРКВА ТА МЕДИЦИНА Етичні проблеми трансплантології обговорювалися на засіданні Комітету з біоетики та етичних питань при Священному Синоді УПЦ, що відбулося 21 грудня у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням єпископа Макарівського Іларія. Зокрема, плідну дискусію викликали доповіді професора Петра Музиченка (Національний медуніверситет імені О. О. Богомольця) про сучасний стан трансплантології в Україні та доцента Радміли Гревцової (Академія адвокатури України) про католицьку концепцію сприйняття трансплантології та її юридичні аспекти. Обговорювалися також окремі положення українського законодавства щодо трансплантації органів та біоматеріалів і пропоновані зміни до нього, що містяться, зокрема, в резолюції V З’їзду трансплантологів України.

У ході засідання було відзначено, що з точки зору православного віровчення і християнської етики щодо донорства повинна діяти презумпція незгоди як бе­з­ умовний принцип: донорство органів і біоматеріалів можливе тільки при вільному усвідомленому волевиявленні донора, в основі якого — жертовна любов до ближнього заради порятунку його життя. З цього випливає, що донорство або вилучення органів та біоматеріалів у дітей, неповнолітніх осіб, а також осіб, обмежених у своїй фізичній чи правовій дієздатності, є в принципі неприйнятним. Неприпустимими також слід вважати комерціалізацію трансплантології та створення ринку трансплантологічних послуг.

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 5��������������� –�������������� 9 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона на чолі делегації з України відвідав святині Грузії. У рамках паломницького візиту єпископ Іона мав зустріч з митрополитами Боржомським і Бакуріанським Серафимом та Алавердським Давидом.

православна газета

«ВОЗСИЯ, ЯКОЖЕ СОЛНЦЕ, ТВОЯ, СВЯТИТЕЛЮ, ПАМЯТЬ» 15 грудня, напередодні дня пам’яті святителя Миколая Чудотворця, у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбувся благодійний концерт для дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей столиці. У концерті прозвучали духовні піснеспіви у виконанні хору Київських духов­ них шкіл під управлінням ігумена Романа (Підлубняка). Перед початком заходу голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон звершив молебень святителю Миколаю. Після концерту діти, які прийшли у Трапезний храм, отримали в подарунок іконки святого Миколая Чудотворця та солодощі. Така акція вже вчетверте була проведена в КиєвоПечерській Лаврі за підтримки Фонду святого князя Володимира. Того ж дня, 15 грудня, на Соборній площі Києво-Печерської Лаври відбулося відкриття благодійного ярмарку «Три мішечки від Миколая», яку проводили Українська Православна Церква та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Ярмарок відкрили вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон, перший заступник міністра культури України Юрій Богуцький та генеральний директор заповідника Марина Громова. Окрасою заходу стала перша благодійна лаврська ялинка. Благодійний ярмарок у Лаврі тривав до 19 грудня (докладніше про нього читайте на сайті svyaterizdvo.in.ua).

17–18 грудня, напередодні дня пам’яті святителя Миколая Чудо­ творця, делегація Української Православної Церкви на чолі з Керуючим справами УПЦ архієпископом Білоцерківським і Богуславським Митрофаном відвідала м. Барі (Італія). До складу делегації увійшли: голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, благочинний Києво-Святошинського церковного округу Київської єпархії протоієрей Василій Русінка, голова служби протоколу Київської Митрополії протоієрей Валерій Кравець, народні депутати України Ігор Лисов та Ігор Рибаков.

17 грудня, після прибуття в Барі, паломники звершили читання акафіста біля мощей святителя Миколая Чудотворця.

18 грудня ієрархи Української Православної Церкви очолили Літургію у крипті базиліки святого Миколая м. Барі (саме тут покояться мощі святителя Миколая; базиліка належить монастирю ордену домініканців, однак у ній регулярно звершуються і православні богослужіння). За Літургією підносилися молитви про народ України і про зцілення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Того ж дня українська делегація повернулася додому.

17–20 грудня делегація УПЦ на чолі з митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм відвідала місця, пов’язані з життям і служінням святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, на території нинішньої Туреччини. До складу делегації увійшли вікарій Київської митрополії єпископ Обухівський Іона, духовенство та миряни УПЦ.

17 грудня відбулася зустріч членів делегації зі Святішим Патріархом Константинопольським Варфоломієм I у його Патріаршій резиденції у Стамбулі. Предстоятель Константинопольської Православної Церкви

побажав боголюбивому українському народу молитовного заступництва святого Миколая Чудотворця і благословив українських ієрархів і духовенство звершити Літургію в древньому храмі, де ніс своє служіння і був похований святитель.

19 грудня митрополит Онуфрій у співслужінні єпископа Іони, духовенства з України, Росії та Грузії звершив Літургію у церкві сучасного міста Демре (давня назва — Міри Лікійські). Саме в цьому храмі і був похований святитель Миколай. У саркофазі, який перебував у храмі, зберігалися його нетлінні мироточиві мощі до їхнього перенесення в італійське місто Барі у 1087 р. За Літургією архіпастирі та духовенство піднесли молитви за здоров’я Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира. Цього дня українська делегація також відвідала руїни давнього міста Патара, звідки був родом святитель Миколай Чудотворець. На батьківщині великого угодника Божого духовенство звершило молебний спів з читанням акафіста святому Миколаю.

20 грудня делегація повернулася в Україну.

18 грудня у столичному Іллінському храмі в рамках акції милосердя «Добро є» відбулася ще одна подія, приурочена до дня пам’яті святителя Миколая Чудотворця. За підтримки благочиння м. Києва та Всеукраїнської громадської організації «Ліствиця» 30 недільних шкіл столиці отримали матеріальну допомогу. Шкільні дошки, письмові столи і канцелярське приладдя відразу після закінчення урочистої частини заходу спеціальним транспортом були доставлені до місця призначення. Навчальну літературу отримали всі без винятку недільні школи міста. Подарунки до свята також отримали: Київський міський будинок дитини «Берізка», Центр соціальної та психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями у Дніпровському р-ні столиці, Київська міська онкологічна лікарня, кілька дитячих будинків-інтернатів та ін. Присутнім на святі малюкам були подаровані солодощі.

19 грудня, у день пам’яті святителя Миколая Чудотворця, перед початком Літургії у Спасо-Преображенському храмі у Голосіївському р-ні Києва (житловий масив Теремки-2) була принесена ікона святителя Миколая з частицею його чесних мощей. Подарунок Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира храму передав його настоятель архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр. Після Літургії у храмі вітали дітей. Свято відвідали учні молодших класів навколишніх шкіл — усього близько тисячі дітей. Духовенство храму і його титар Ігор Лисов привітали маленьких християн зі святом і запалили ялинку на площі перед

храмом. Після ігрової театралізованої вистави кожна дитина отримала солодкий подарунок. Цього дня духовенство храму також освятило дитячий клуб «ЛікоСвіт» у столичному житловому масиві «Ліко-Град». У клубі дітей навчатимуть художній творчості, співу та музиці. Того ж дня біля столичного Миколаївського храму-пам’ятника на Звіринці було відправлено святковий молебень. Богослужіння очолив секретар Київської Митрополії, благочинний храмів м. Києва протоієрей Віталій Косовський. Того ж дня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію у Миколаївському храмі с. Новосілки Вишгородського р-ну Київської області (при Київському училищі професійної підготовки працівників міліції ГУМВС України в Київській області). Начальник училища полковник міліції Іван Кривошея був удостоєний ордена УПЦ святителя Димитрія Ростовського. Того ж дня намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив Літургію в московському Богоявленському соборі в Єлохові, північний приділ якого освячено в ім’я святителя Миколая. Його Високопреосвященству співслужили: представник Патріарха Антіохійського і всього Сходу при Патріархові Московському і всієї Русі архієпископ Филипопольський Нифон, вікарій Московської єпархії єпископ Дмитровський Олександр, єпископ Шепетівський і Славутський Діонисій, почесний настоятель Богоявленського собору протоієрей Матфей Стаднюк та сонм духовенства. Від імені Предстоятеля Української Православної Церкви митрополит Павел привітав з днем тезоіменитства та 80-річчям старосту Богоявленського собору Миколу Семеновича Капчука. Іменинник і ювіляр навчався разом із Блаженнішим Митрополитом Володимиром в Одеській духовній семінарії. У 1969 р., з благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія I, Микола Семенович був обраний старостою Єлоховського собору і відтоді облаштовував московську святиню. У зв’язку з 80-річчям від дня народження та зважаючи на заслуги перед Церквою митрополит Павел вручив Миколі Капчуку Відзнаку Предстоятеля УПЦ, а також зачитав вітальне послання Блаженнішого Митрополита Володимира. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua, preobraz.kiev.ua, lavra.ua

православна газета

патристика

№ 24 (298), грудень 2011

У

7

ЦЕРКВА ТА СУСПІЛЬСТВО

Ігор Бєлковський. «Старі книги»

новій рубриці «Патристика», однойменній з назвою науки, що вивчає життя, творчість і богослов’я церковних письменників (причому не лише тих із них, хто прославлений у лику святих), «Церковна православна газета» розповість про видатні пам’ятки церковної літератури, насамперед — давньоцерковної писемності.

8 грудня в Києві, у приміщенні Посольства США в Україні, в рамках Міжнародної акції «16 днів проти насильства» відбувся круглий стіл на тему: «Впровадження Закону України “Про попередження насиль-

«Є ДВА ШЛЯХИ: ОДИН — ЖИТТЯ, ІНШИЙ — СМЕРТІ» Про літературу двох шляхів і «Вчення дванадцяти апостолів»

О

собливе місце в історії ранньохристиянської писемності займає напрям, що зветься літературою двох шляхів. Основною темою для неї є образ шляхів життя і смерті, що постають перед християнином. Якщо згадати слова Євангелія від Матфея (Мф. 7: 13–14), йдеться про широкий шлях, що веде до погибелі, і вузький шлях, що веде до життя. Одна з пам’яток, що належать до літератури двох шляхів, — «Вчення дванадцяти апостолів» («Дідахе»), яке зазвичай датується другою половиною І ст. «Дідахе» було добре відоме в давній Церкві. Наприклад, як пише відомий патролог Олексій Іванович Сидоров, Климент Олександрійський (бл. 150 – бл. 215) вважав «Дідахе» книгою Святого Письма, не сумніваючись в апостольському достоїнстві цього твору. Однак у більш пізній період такі сумніви виникають: у IV ст. церковний історик Євсевій Кесарійський вважає «Дідахе» належним до категорії спірних і підроблених новозавітних книг. У свою чергу, святий Афанасій Олександрійський (бл. 295–373), хоча і вважав «Вчення Апостолів» книгою, «не введеною у канон» Святого Письма, писав про цей твір як про «призначений Отцями для читання новонаверненим і тим, хто бажає огласитися словом благочестя». Поступово «Дідахе» вийшло з церковного вжитку і було забуте. Лише в 1873 р. цю давньохристиянську пам’ятку заново відкрив митрополит Никомідійський Філофей Врі-

єннія і через десять років він же опубліковано у Константинополі. Сучасні вчені доходять згоди в тому, що «Дідахе» написано не в колі 12 апостолів. Однак значення його важко переоцінити, адже це найбільш рання, крім новозавітних книг, пам’ятка християнської літератури, що дійшла до нашого часу. За композицією «Дідахе» — невеликий твір, що складається з чотирьох частин. Перші шість розділів містять вчення про згадані вище шляхи життя і смерті. Другу частину твору (розділи 7–10) прийнято називати «літургійною», оскільки вона містить приписи щодо звершення Таїнства Хрещення, про піст і молитву; особливе місце в цій частині «Дідахе» приділяється Таїнству Євхаристії. У третій частині (розділи 11–15) роз’яснюються деякі канонічні і церковно-дисциплінарні питання, зокрема йдеться про правила гостинності та недільні зібрання. Нарешті, четверта — есхатологічна — частина (16-й розділ) присвячена подіям останніх часів світу й людства. Починається вона закликом: «Пильнуйте у житті вашому: нехай світильники ваші не згасають, а чресла ваші не будуть не препоясані, але будьте готові, бо не знаєте часу, коли Господь прийде» (пор.: Мф. 24: 42–44). Значна частина «Дідахе» (перші чотири розділи) присвячена роз’ясненню, що є «шлях життя». Однак коротко його суть сформульована вже на початку першого розділу: «Спочатку возлюби Бога,

Пропонуємо до уваги читачів «Церковної православної газети» фрагмент (перші розділи) «Вчення дванадцяти апостолів». Повний текст можна знайти у книзі «Писання мужів апостольських», випущеної Видавничою Радою РПЦ у 2008 р. в серії «Твори святих отців і вчителів Церкви».

1. Є два шляхи: один — життя, інший— смерті, і між ними — велика різниця. Шлях життя є таким: спочатку возлюби Бога, Який створив тебе, потім — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собі, того й сам не чини іншому. Вчення цих слів є таким: благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за ворогів ваших; постуйте за тих, хто переслідує вас. Бо в чому благодать, якщо любите тих, хто вас любить? Хіба погани не роблять того самого? Ви ж любіть тих, хто ненавидить вас, і не матимете ворогів. Уникай плотських і тілесних бажань. Якщо хтось вдарить тебе у праву щоку, підстав йому і другу і будеш досконалим. Якщо хтось змусить тебе йти одну милю, йди з ним дві. Якщо хтось візьме у тебе верхню одежу, віддай йому і сорочку. Якщо хтось забере у тебе твоє, не вимагай назад, бо ти і не можеш. Давай кожному, хто просить у тебе, і не вимагай назад. Кожного бо хоче обдарувати Отець своїми дарами. Блаженний той, хто дає згідно із заповіддю, бо він бездоганний. Інакше тому, хто бере. Бо якщо хтось бере з потреби, той бездоганним зали-

шиться. Якщо ж без потреби — то відповідатиме перед судом, для чого взяв і навіщо. Ув’язнений, він буде підданий слідству через свої дії і не буде випущений, поки не віддасть усе до останнього гроша. Адже про це також сказано: нехай милостиня просякне потом рук твоїх, поки знатимеш, кому даєш.

2. Друга заповідь вчення: не вбивай, не чини перелюбу, не розбещуй дітей, не будь розпусним, не кради, не займайся магією і ворожінням, не вбивай дитини в утробі, ані тієї, що вже народилася, не бажай того, що належить ближньому. Не порушуй клятви, не свідчи неправдиво, не лихослов, не пам’ятай зла. Не будь дводумним ні двомовним, бо двомовність — пастка смерті. Нехай твоє слово не буде ні брехливим, ні порожнім, але наповнене ділом. Не будь ні користолюбним, ні крадієм, ні лицеміром, ні злим, ні зухвалим. Не плекай поганих задумів проти твого ближнього. Не май ненависті до жодної людини, але за тих, кого викриваєш, молися і полюби їх більше ніж своє життя.

3. Дитино моя, уникай кожного, хто злий, і всього, подібного до нього. Не зважай на гнів: бо гнів

Який створив тебе, потім — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собі, того й сам не чини іншому» (пор.: Мф. 22: 37–39 і Мф.

7: 12). Дорога ж смерті, описана в п’ятому розділі «Дідахе», — це шлях порушення заповідей Божих, шлях беззаконня і гріха. Автор «Дідахе» ніби ставить читача на роздоріжжі, тільки шляхи від цього роздоріжжя розходяться не по горизонталі, а по вертикалі: вгору — до Бога, і вниз — до погибелі. Як зауважує О. І. Сидоров, термін «шлях», який є ключовим поняттям етичного вчення в «Дідахе», «припускає, що мета цього шляху перебуває поза межа­ми земного життя» і тому «етика твору нерозривно пов’язана з есхатологією». Отже, мова йде про вектор духовного життя, який обирає людина, і кінцева мета — за межами земного буття. Як тут не згадати тлумачення слова «чоловік» з церковнослов’янського словника протоієрея Григорія Дьяченка: «істота, яка має обличчя своє спрямованим угору, до неба, як цілі буття і майбутнього жительства» або, коротше кажучи, — чолом звернений у вічність. Вчення «Дідахе» про два шляхи завершують слова: «Пильнуй, щоб хто не звів тебе з цього істинного шляху вчення, бо він навчатиме тебе далеко від Бога». І слова ці підводять до думки про те, що шлях насправді єдиний— «шлях учення», «шлях життя», дорога людини до Бога. Інший, «шлях смерті» — це лише залишення шляху істинного... веде до вбивства. Не будь заздрісним, сварливим, запальним, бо все це породжує вбивство. Дитино моя, не будь пожадливим, бо пожадливість веде до розпусти. Не будь лихослівним, ні зверхнім, бо це веде до перелюбу. Дитино моя, не гадай за летом птахів, бо це веде до ідолопоклонства. Не займайся заклинаннями, ні астрологією, ні очищеннями, не бажай і дивитися на ці речі, ні слухати, бо це веде до ідолопоклонства. Дитино моя, не будь обманщиком, оскільки обман веде до злодійства. Не будь ні грошолюбцем, ні марнославним, бо з усього цього породжується злодійство. Дитино моя, не ремствуй, оскільки це веде до богозневаги. Не будь самовдоволеним, ні зловмисним, бо це породжує богозневагу. Будь смиренним, бо смиренні успадкують землю. Будь довготерпеливим і милосердним, незлобливим, спокійним і благим, благоговій перед усіма словами, які ти почув. Не возвеличуй себе і не сповнюй своєї душі зухвалістю. Нехай душа твоя не наближається до пихатих, але нехай спілкується з праведними і смиренними. Що б не трапилося з тобою, прийми це як добро, знаючи, що без Бога нічого не відбувається. Підготував Михайло Мазурін

ства в сім’ї”: найкращі практики». У його роботі взяв участь голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон, який виступив з доповіддю.

13 грудня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив освячення кабінету християнської етики середньої школи № 1 с. Крюківщина Києво-Святошинського р-ну Київської області.

22 грудня голова Комітету з біоетики та етичних питань при Священному Синоді УПЦ єпископ Макарівський Іларій взяв участь у круглому столі на тему «Нова редакція Закону України “Про захист суспільної

моралі” та взаємодія державних (муніципальних) установ і релігійних організацій». Організаторами круглого столу виступили постійна комісія Київської міськради з питань культури і туризму та Українське біблійне товариство.

ПІДСУМКИ РОКУ 12 грудня в Іллінському храмі столиці під головуванням секретаря Київської Митрополії, благочинного м. Києва протоієрея Віталія Косовського відбулися збори благочинних столичних округів, на яких було підбито підсумками 2011 р. Протоієрей Віталій, зокрема, зазначив, що в минулому році в десяти нових храмах Києва почали звершуватися богослужіння. orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua

8

№ 24 (298), грудень 2011

новини, події, коментарі

православна газета

УКРАЇНА — ГРЕЦІЯ: ПОЧУТТЯ ДУХОВНОЇ СПОРІДНЕНОСТІ

У

2 011 р. виповнилося 50 років від дня кончини святителя Луки Войно-Ясенецького, якого шанують не тільки у нас, але і в Греції, де по молитвах святого явлені численні чудеса. Цій події було присвячено міжнародну науково-богословську конференцію в Афінах «Святитель-хірург Лука (Войно-Ясенецький). Величина і значення його науково-людської діяльності. 50 років від дня смерті». У зв’язку з цією подією 7–15 листопада митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар відвідав Грецію.

8 листопада митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар взяв участь у перенесенні глави святителя Нектарія з невеликої Троїцької монастирської церкви на о. Егіна (яку спорудив святитель Нектарій) у новий голов­ ний собор обителі, освячений в ім’я святителя Нектарія Пентапольського. Після богослужіння митрополитом Анно-Лесським Афіногором був даний прийом, на якому він особливо відзначив присутність на урочистостях кримського архієрея та супроводжуючої його делегації. У своєму слові, що транслювалося по грецькому радіо, митрополит Лазар наголосив, що святитель Лука об’єднує наші народи, і примітно те, що 2011 р. є роком двох ювілеїв двох святителів, шанованих у всьому світі: 50‑річчя канонізації Нектарія Егінського, митрополита Пентапольського, та 50-річча від дня смерті Луки, архієпископа Сімферопольського і Кримського.

9 листопада в головному соборі обителі митрополит Лазар взяв участь у Божественній літургії, після чого відбувся Хресний хід з главою святителя Нектарія через усе місто.

11 листопада в м. Афіни в резиденції Предстоятеля Елладської Православної Церкви Блаженнішого Ієроніма відбувся прийом, на якому він вручив у дар митрополиту Сімферопольському і Кримському Лазарю позолочене Євангеліє, а кожного з членів кримської делегації благословив пам’я­т­ ною іконою Христа Спасителя. Владика Лазар на завершення зустрічі подарував Предстоятелю Елладської Православної Церкви живописний портрет святителя Луки. Увечері того ж дня в актовому залі Військового музею м. Афін відбулося урочисте відкриття Міжнародної науковобогословської конференції, на якому митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар виступив з вітальним словом. На цьому засіданні також виступили Блаженніший Митрополит Ієронім, Високопреосвященніший Миколай, митрополит Месогейський і Лавреотикійський (з доповіддю «Допомога і догляд за хворими з нейром’язовою

патологією») і професор медицини О. Ю. Атьков, віце-президент ВАТ «Російські залізниці» (м. Москва) (з повідомленням про роботу місіонерського проекту «“Російські залізниці” — Церковно-медичний вагон “Лікар Войно-Ясенецький — святитель Лука”», в якому він запропонував присвоїти ім’я святителя Луки Кримського Державному медичному університету, де свого часу читав лекції святитель Лука). На ранковому засіданні конференції відбулася презентація книги «Вітає вас Святитель Лука, лікар возлюблений» протоієрея Георгія Шевченка, академіка, професора хірургії, президента Національного Медико-хірургічного центру ім. М. І. Пирогова, колишнього міністра охорони здоров’я РФ. У дискусії з приводу доповіді брали участь провідні медики Греції. Мистецтвознавець, керівник колекційного фонду Національної картинної галереї Греції О. Мандзафу-Полізу та богослов, лікар, іконописець, протоієрей Стаматіс Скліріс у своїх доповідях розповіли присутнім про святителя Луку як художника. Ці повідомлення викликали особливий інтерес, тому що в день початку конференції вийшов у світ альбом репродукцій живописних робіт святителя Луки, укладачами якого були ці доповідачі. На другому засіданні цього дня пройшла презентація наукової праці святителя Луки «Нариси гнійної хірургії», перекладеної грецькою мовою. Тема третього (вечірнього) засідання — «Досліди і свідчення очевидців». З основною доповіддю на цьому засіданні виступив Високопреосвященніший Лазар, митрополит Сімферопольський і Кримський, який розповів про свою зустріч зі

святителем Лукою у 1961 р. Владика також сказав, що коли ми, кримчани, жителі України, прибуваємо до гостинної православної Греції, то відчуваємо істинне духовне споріднення та єднання, якому не можуть зашкодити ні кордони, ні мова, ні відстані. Митрополит Ташкентський і Узбекистанський Вікентій розповів присутнім про перебування святителя Луки в Середній Азії, де, як відомо, й розпочався його шлях служіння Богу (спочатку як священнослужителя, а потім і в архієрейському длстоїнстві). Після конференції митрополитом Лазарем спільно з митрополитом Фівським і Лівадійським Георгієм було звершено Божественну літургію у Спасо-Преображенському монастирі Сагмата. Служба проходила у старовинному візантійському храмі ХІ ст. У споруджуваному храмі в ім’я святителя Луки монастиря Довра митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар передав митрополиту Пантелеімону ікону і частицю мощей святителя Гурія (Карпова), архієпископа Та в р і й с ь к о го , для поклоніння віруючим Верійської єпархії. На завершення свого візиту митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар із супроводжуючою його делегацією відвідав монастир святого Стефана на г. Метеора. Доповідь владики Лазаря читайте в 1-му номері «Православного вісника» за 2012 р. Секретар Сімферопольської і Кримської єпархії протоієрей Олександр Якушечкін Фото В. Багдасаряна, протоієрея Олександра Якушечкіна

православна газета

свя щ е н н е переда н н я

№ 24 (298), грудень 2011

9

Мозаїка «Дари волхвів». Базиліка Сант-Аполлінаре-Нуово, м. Равенна, Італія, VI ст.

ДАРИ НАВЧЕНИХ ЗІРКОЮ Н

ародженому Богонемовляті Христу три східних царі, яких називають ще волхвами, принесли багаті дари. Волхви ці були не лише правителями, але й ученими: вони спостерігали за небесними світилами і, коли помітили на сході чудесну зірку, пішли за нею на поклоніння Богонемовляті. Передання зберегло їхні імена: одного звали Валтасар, другого — Гаспар, третього — Мельхіор. У дар новонародженому Христу вони взяли золото, ладан і смирну. Золото приносили в дар царям. Ладан, дорогу ароматичну смолу особливого дерева, в давнину підносили на знак великого благоговіння. Смирною, дорогими пахощами, у той час помазували покійних. Отже, волхви принесли Христу золото як Царю, ладан як Богу, смирну як Людині.

І ці дари волхвів збереглися до наших днів! Золото — 28 невеликих пластин різної форми з тонким філігранним орнаментом. На жодній із пластин орнамент не повторюється. Ладан і смирна — невеликі, завбільшки з оливку, кульки, їх близько 70-ти. Дари волхвів перебувають сьогодні на Святій Горі Афон (Греція) у монастирі святого Павла. Їхня цінність, як духов­на, так і історична, безмірна. Вміщено ці найбільші християнські святині в особливі ковчеги. Чесні дари волхвів Матір Божа дбайливо зберігала все життя. Незадовго до Свого Успіння Вона передала їх Єрусалимській Церкві, де вони зберігалися 400 років. Візантійський імператор Аркадій переніс дари в Константинополь для освячення нової столиці імперії. Потім вони потрапили в м. Нікею і близько 60 років перебували там.

АФ ОН

…В усті ущелини, між гірськими потоками, що впадають у море, височіє заснований у Х ст. монастир святого Павла. У ХІV ст. ця обитель була слов’янською, і дочка сербського правителя Георгія Бранковича Марія (Мара), будучи вдовою турецького султана Мурата (Мурада) II, передала в обитель знайдені в константинопольській скарбниці грецьких імператорів частини золота, ладану та смирни, принесені волхвами в дар віфлеємському Немовляті Господу Іісусу Христу. За Переданням, сербська царівна Марія сама хотіла занести ці безцінні скарби в монастир, але «їй було небесне веління не порушувати суворого афонського уставу», що забороняє жінкам входити в монастирі Святої Гори. На самому місці передачі скарбів ченцям, де колись стояла Марія в молитовному поклоні, нині стоять Царицин хрест і каплиця — пам’ятник, в якому закарбовано зображення цієї зустрічі.

…Святогірці з особливою дбайливістю зберігають дорогоцінні для людства дари волхвів у кількох невеликих ковчегах-мощовиках. Ченці добре розуміють, наскільки важливі для всіх паломників ці дари, тому після нічних богослужінь виносять їх на поклоніння усім гостям обителі. У січні 2002 р. ігумен монастиря святого Павла архімандрит Парфеніус Моренатос дозволив, як виняток із загального правила, сфотографувати дари волхвів.

КОЛИ ВОЛХВИ ПРИЙШ ЛИ Н А ПОК ЛОНІННЯ?

Це питання є спірним (див.: Православна енциклопедія. — М., 2001, т. ІХ, с. 279). Зрозуміло, що, з урахуванням необхідних приготувань до подорожі і відстані до Віфлеєму, вони могли досягти його не раніше ніж через кілька тижнів після народження Немовляти. Найбільшого поширення отримала думка, за якою волхви прибули до Віфлеєма, коли Немовляті було вже не менше двох років. До речі, на це побічно може вказувати наказ Ірода «повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його від двох років і нижче, відповідно до часу, який вивідав у волхвів» (Мф. 2: 16). Багато церковних авторів вважають, що волхви прибули упродовж другого

року після народження Христа, причому ця інтерпретація відображена в іконографії поклоніння волхвів (перші століття християнства), де зображене Немовля, Яке вже трохи підросло (див.: Православна енциклопедія. — М., 2001, т. ІХ, с. 280—281). Є і група авторів, які схиляються до того, що подія поклоніння волхвів сталася на першому тижні після народження Іісуса. …Волхви впали долілиць перед Немовлям, відкривши свої скарби, принесені в дар: золото, ладан і смирну, що символізують віру, розум і добрі справи. Волхви вклонилися Богонемовляті як Сину Божому. Скільки саме було волхвів, біблійна історія замовчує. Є твори, де йдеться про 2, 4, 6, 8 і навіть про 12 волхвів. Враховуючи, що світові відомі всього три дари-скарби, християни з незапам’ятних часів стали вважати, що і волхвів теж було троє. У VІІІ ст. авторитетний історик Церкви Яків з Варацце оприлюднив імена волхвів — Гаспар (або Каспар), Мельхіор і Бальтазар (Валтасар), хоча їхні імена з’явилися ще в ранньому середньовіччі (VI ст.). У деяких оповідях є дані і про їхній зовнішній вигляд: Каспар був «безбородим юнаком», Мельхіор — «бородатим старцем», а Валтасар — «темношкірим» або «чорним». За Переданням, вони були чи

Монастир в ім'я святого Павла на Святій Горі Афон

Дари волхвів, що зберігаються на Святій Горі Афон

то з Персії, чи то з Аравії, Месопотамії та Ефіопії. В інших джерелах вказується, що вони були «східними царями», «мудрецями-астрологами», «звіздарями», які шукають істину. Повернувшись у свої рідні місця, волхви почали поширювати в народі вість про Іісуса Христа. Є дані і про те, що апостол Фома висвятив їх у єпископи. Волхви закінчили земне життя приблизно в один і той самий час, і поховані були теж разом.

КЕ ЛЬН

Історики дискутують, чи були вони «святими королями», як їх величають у Німеччині, де донині зберігаються їхні мощі. За переказами, мощі волхвів були знайдені в Персії рівноапостольною Єленою та перенесені у Константинополь, а в V ст. — у Мілан. Про гробниці волхвів у перському м. Сава (на північний захід від Тегерана) повідомляв у VІІІ ст. Марко Поло (див.: Православна енциклопедія. — М. , 2001, т. ІХ, с. 282). Відомо, що в 1164 р. з Мілана останки трьох прославлених волхвів кельнський архієпископ Райнальд фон Дассель спочатку переніс по суші на спеціальних підводах, а потім — на річковому судні по Рейну в Кельн. Збереглися свідчення про те, що мощі волхвів подарував архієпископу імператор Фрідріх I Барбаросса. Святі реліквії Кельна почали відвідувати численні паломники з пожертвами з усіх довколишніх земель. Історії відомо, що в німецьке місто зі всієї Європи прибували релігійні процесії та потоки людей. У народі волхви, або «три святих королі», стали називатися покровителями всіх подорожуючих, тому багато мандрівників спеціально приходили в Кельн, щоб у місцевому кафедральному соборі вклонитися волхвам, про що написано в романі Вальтера Скотта «Квентін Дорвард». На гербі м. Кельна і сьогодні зображені три корони. Встановлене свято — «День трьох

святих королів» — оголошено неробочим і щорічно відзначається в Німеччині 6 січня. Напередодні ввечері в деяких містах і селищах можна бачити хлопчиків, одягнених в білі балахони і з коронами на головах. Вони ходять від будинку до будинку і співають пісні, що прославляють «трьох королів». Біля міських і сільських храмів проходять театралізовані вистави, що зображ у ют ь прихід в ол х в і в до Віфлеєма і поклоніння їх Богонемовляті. У кожній церкві влаштовують вертепи або різдвяні ясла, де «присутні» і знамениті волхви. За збереженою давньою традицією, 6 січня господар дому пише крейдою біля входу або на дверях початкові літери імен трьох волхвів: С + М + В і вказує рік. Німці вірять, що такий напис оберігає будинок і його мешканців від усіх бід. Крім того, німці востаннє запалюють новорічну ялинку і вважають, що після свята «трьох святих королів» світловий день «збільшується на півнячий поступ». Однак повернімося до Кельна. У 1180 (1181) р. місцевій школі золотих справ майстра Миколая фон Вердена з Маасу доручили виготовити ковчеги (релікварії) для мощей святих Фелікса, Набора і Григорія Сполетських, а також для мощей трьох прославлених волхвів. Унікальний ковчег, виконаний тільки в 1220 р. (за іншими даними — в 1230 р.), і сьогодні вважають найвидатнішим шедевром середньовічного мистецтва, а зберігається він у знаменитому Кельнському соборі. Ковчег цей має вигляд трьохнефної базиліки з двома нижніми й одним верхнім приміщеннями. Мистецтвознавці вважають, що нині цей витвір ювелірного мистецтва перестав бути досконалим не лише через багаторічне його використання, але й через пізніші його реставрації та розграбування. За матеріалами Анатолія Холодюка

10

№ 24 (298), грудень 2011

і сто р і я ц еркви

православна газета

НЕХАЙ ДОПОМОЖЕ ЛЮДЯМ ГОСПОДЬ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В НІМЕЧЧИНІ

Частина II. З часів заснування Священної Римської імперії до наших днів ПЕРШІ С ТОЛІТ ТЯ СВЯЩЕННОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. ВОРМСЬКИЙ КОНКОРД АТ У 936 р. в Ахені був зведений на трон і помазаний заразом двома архієпископами (Майнцським і Кeльнським) король Оттон I. Бунтівні герцоги (у тому числі брат короля Генріх), яких підтримала частина вищого духовенства, були розбиті правителем порізно. З метою посилити контроль над Церквою Оттон I створив так звану «Імперську церкву», що перетворилася на головну опору королівської влади в Німеччині. Оттон доручив єпископам зайнятися наверненням до своєї віри слов’ян на схід від імперії, продовжуючи силою захоплювати їхні землі. Це супроводжувалося енергійною місіонерською діяльністю в Угорщині та Данії. Надалі німецька політика «Drang nach Osten» («натиск на Схід») стає традиційною. Оскільки єпархії Зальцбурга і Пасау, що діяли ще з часів Карла Великого, не принесли очікуваних плодів, Оттон I створив ще Хафельберзьку і Бранденбурзьку, а в 968 р. відразу п’ять місіонерських кафедр вздовж течії Лаби: Ольденбурзьку, Староградську, Мишенську, Житицьку, Мерзебурзьку. Тепер усі основні Полабські племена отримали «свого» єпископа, але, на відміну від місії Кирила і Мефодія у Великій Моравії століттям раніше, з незрівнянно мізернішим результатом. Того ж року Магдебург став архієпископством, яке координувало місіонерську діяльність усіх «слов’янських» єпархій. Пер-

Альфред Ретель (1816–1859). «Примирення Оттона Великого з його братом Генріхом».

1840 р. Історичний музей, м. Франкфурт-на-Майні

шим архієпископом Магдебурга став Адальберт († 981). Головне його досягнення — організація знаменитої школи, чимало вихованців якої згодом стали видатними особистостями, як, приміром, архієпископ Адальберт Празький, що загинув від рук прусів, Бруно Кверфуртський, також місіонер прусів і мученик, хроніст Титмар Мерзебурзький, який залишив опис Києва часів князя Володимира. Надавши допомогу папі Іоанну XII проти короля Італії, свого васала, Оттон I домігся вже давно бажаного — 2 лютого 962 р. у Римі папа здійснив возложення на нього імператорської корони. Так виникла Священна Римська імперія. Невдовзі виник гострий конфлікт між папою та імператором, які мали верховну духовну і світську владу, але оспорювали прерогативи один одного. Цей конфлікт на цілі століття став перманентним для імперії. До того ж у результаті повстання 983 р. більша частина полабських слов’ян надовго

звільнилася як від германського панування, так і від латинського кліру. Було зруйновано храми й монастирі, осквернено мощі святих, духовенство знищено або відведено в полон, повсюдно відновлено «бісівське служіння». В 1007 р., при Генріхові II Святому, було засновано Бамберзьке єпископство, що стало важливим політичним і культурним осередком Франконії. Генріх II брав активну участь у реформуванні церковного життя та впровадженні деяких аспектів клюнійської реформи, особливо жорстко він домагався впровадження бенедиктинських уставів у монастирях. У цьому вірним помічником йому став єпископ Падерборна Майнверк, товариш по монастирській школі у Хільдесхаймі, де виховувався майбутній імператор. Зайнятий затяжною і невдалою війною з польським князем Болеславом Хоробрим, Генріх тривалий час не міг посісти імператорський престол. Тільки після походу в Італію у лютому 1014 р. в Римі папа Бенедикт VIII коронував Генріха, причому під час урочистого співу Credo на коронації вперше до Символу віри було приєднано filioque (філіокве)*. Багато дослідників саме з коронацією Генріха II пов’язують введення філіокве у Символ віри Католицької Церкви. До цього теза про filioque вважалася положенням так званого «германського богослов’я». З Іспанії, де з метою боротьби з аріанами-вестготами filioque було зафіксовано ще на третьому Толедському помісному соборі 589 р., воно поступово проникло у державу Каролінгів. Імператор Карл Великий у 809 р. зібрав Собор в Ахені, який постановив, що «Святий Дух сходить не від одного Бога-Отця, а й від Сина». Згодом Карл активно намагався нав’язати цей додаток папам, хоча тоді і без успіху. Як відомо, прийняття filioque Римом стало одним із приводів розколу в 1054 р. Церкви на Православну і Католицьку. Це сталося за Генріха III Чорного, який заборонив відчуження церковного майна й зажадав від деяких єпископів відповіді за симонію й порушення целібату. Його син і наступник Генріх IV втрутився у боротьбу з папоюреформатором Григорієм VII за інвеституру — право надавати посаду єпископів. Це протистояння тривало півстоліття і виснажило обидві сторони. Генріху у 1077 р. довелося зазнати принизливої поразки і молити понтифіка про прощення. З цією метою він босоніж прийшов у замок Каносса, де перебував тоді папа. Генріх багато будував, при ньому було завершено кафедральний собор у Шпейєрі, а в останні роки життя він почав будівництво собору в Майнці. За правління його сина Ген-

Майстер райхенаусської школи. Євангеліарій короля Оттона III. Епізод: «Володар на троні». Близько 1000 р. Баварська державна бібліотека, м. Мюнхен

ріха V і папи Калікста II було укладено Вормський конкордат 1122 р., більш вигідний папі, ніж імператорові. За його умовами обрані прелати отримували духовну інвеституру, тобто зводилися в сан від папи, а право на земельний лен (землі, подаровані у спадкове володіння) — від імператора.

ХРЕС ТОВІ ПОХОДИ. НІМЕЦЬК А ЦЕРКВА І « DR ANG NACH OSTEN »

Зіткнення тривали і після укладення Вормського конкордату. Фрідріх I Гогенштауфен (Барбаросса) рівно через сто років після Генріха IV отримав свою Каноссу — був змушений таким же чином просити у папи Олександра III, щоб той зняв з нього своє відлучення. Однак йому вдалося розширити свої володіння і на якийсь час послабити князів. Хрестовий похід німецьких феодалів проти полабських-прибалтійських слов’ян з формальною метою навернення їх у християнство проходив у 1147 р., одночасно з Другим хрестовим походом у Палестину, і виявився настільки ж невдалим. Захопити землі лютичів і бодричів за р. Ельба (Лаба), втрачені ними після слов’янських повстань у 983‑му і 1002 рр., німецьким феодалам вдалося тільки в 60‑х рр.

XII ст. На знову завойованих територіях були відновлені єпархії, створювалися монастирі. Німецькі католицькі духов­ но-лицарські ордени (мечоносців, потім

Шпейєрський собор. Побудований у 1030–1061 рр. імператорами Священної Римської імперії

Римської імперії було закріплено за колегією із семи князів-виборців (курфюрстів) — чотирьох світських і трьох духовних — архієпископів Майнца, Тріра і Кeльна. У самому Кeльні в 1248 р. архієпископ Конрад фон Гохштаден заклав перший камінь у підмурівок Кельнського собору, й цим розпочався один із найзнаменитіших довгобудів в історії — собор припинили будувати в середині ХV ст., відновивши будівництво через 400 років. Завершили його лише в 1880 р. Упродовж століть над собором височів середньовічний підйомний кран. Золота булла, прийнята імперським рейхстагом у 1356 р., закріпила політичний розпад імперії. Карл IV, стурбований зміцненням своєї влади в Чехії і розширенням особистих володінь, з легким серцем затвердив її. Протягом віків роль ядра імперії — Німеччини — все більше зростала, і в 1512 р. Максиміліан I вперше офіційно використав найменування «Священна Римська імперія німецької нації».

РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ. ТРИДЦ ЯТИРІЧНА ВІЙНА

«Коронація Генріха II Святого» (король Німеччини з 1002 р., імператор Священної Римської імперії у 1014–1024 рр.). Регенсбурзький Сакраментарій. Баварська державна бібліотека, м. Мюнхен

Тевтонський), заохочувані Римом, з початку ХIII ст. розпочали підкорення і насильницьке хрещення прусів та інших балтських і фінських племен. Фрідріх I Барбаросса загинув під час Третього хрестового походу до Гробу Господнього в 1190 р. У Четвертому поході, результатом якого стало жахливе розграбування Константинополя, також брали участь німецькі лицарі. Деякі історики вважають, що Хрестовий похід дітей 1212 р. був провокацією, влаштованою работорговцями з метою продати його учасників у рабство. Цей рух охопив і Німеччину, де хлопчик Миколай зібрав 20‑тисячний натовп дітей, більша частина яких потім загинула. Фрідріх II, зосередившись на своїх італійських володіннях і затятій боротьбі з папством, надав німецьким князям майже повну свободу, а невдовзі після його смерті в 1250 р. встановилося тривале міжцарів’я. У XIII ст. право обирати імператора Священної

Занепад влади імператорів йшов паралельно з глибокою кризою в Католицькій Церкві. Констанцський собор, що почався в 1414 р., за чотири роки своєї роботи зміг припинити «Велику Західну схизму» (коли відразу два або три папи боролися за Престол святого Петра), спалив «єретиків» — Яна Гуса та Ієроніма Празького, але криза католицизму і далі поглиблювалася. З одного боку, зловживання індульгенціями, папські побори, розбещеність, невігластво духовенства, звірства інквізиції, провал унії з Православ’ям, з іншого — розвиток в епоху Відродження освіти, в тому числі університетської, філософської і богословської думки привели до гострого невдоволення таким станом справ. 31 жовтня 1517 р. професор теології університету у Віттенберзі Мартін Лютер висунув свої знамениті «95 тез», в яких критикував не тільки зловживання, а й догми католицизму. Знехтувавши папську анафему, а пізніше і волю імператора Карла V, Лютер залучив на свій бік багатьох князів імперії, які приєдналися до Реформації, сміливо відстоював свої погляди на імперському сеймі у Вормсі. Але він рішуче засудив радикального проповідника Томаса Мюнцера і селян, що піднялися на війну проти феодального гніту, і вже тим паче анабаптистів (перехрещенців) і діячів Мюнстерської комуни. Лютер переклав Біблію німецькою мовою, цей переклад ліг в основу

православна газета

і сто р і я ц еркви

№ 24 (298), грудень 2011

11

ШУКАТИ ЙОГО СЛАВИ

Імператорський собор святого Варфоломія у Франкфурті-на-Майні, де проводилися церемонії коронації імператорів Священної Римської імперії.

XIII ст.

літературної її версії. Пізніше в деяких регіонах імперії набули поширення ідеї іншого діяча Реформації — Жана Кальвіна. У 1530 р. було прийнято Аугсбур­ зьке сповідання — лютеранський символ віри. Його автор — найближчий сподвижник Лютера Филип Меланхтон — пізніше вніс до нього деякі зміни, що зближували лютеран з кальвіністами. Реформація стала причиною війн Карла V з протестантськими князями, об’єднаними в Шмалькальденську лігу, які закінчилися перемогою імператора і потім Аугсбургським релігійним миром 1555 р. Таке примирення дало гарантії свободи віросповідання тільки курфюрстам, світським і духовним князям, вільним містам та імперським лицарям, але не всім підданим імперії, за принципом «cujus regio, ejus religio» (лат. «чия влада, того й віра»). Це стало приводом для відновлення конфесійного протистояння і однією з причин Тридцятилітньої війни, що спалахнула в 1618 р. На цей час католицизм, до основ уражений розколом, зумів серйозно мобілізуватися і провести систему заходів, спрямованих на внутрішнє зміцнення й рішучу боротьбу з реформаційними ідеями і рухами. Найважливішим знаряддям папства став орден єзуїтів. Ця Контрреформація, що спиралася на всю міць династії Габсбургів, яка правила Іспанією (з її багатющими володіннями в Європі та Америці) і Священною Римською імперією, за півстоліття значно поліпшила становище католицизму. Слідом за своїм дядьком, іспанським королем Филипом II, імператор Фердинанд II любив повторювати: «Краще пустеля, ніж країна, населена єретиками». Через кілька років спалахнула перша загальноєвропейська війна — Тридцятилітня, в якій «єретики» — протестанти, підтримані Данією, Швецією, Англією та католицькою Францією, — перемогли, але в багатьох спустошених війною та епідеміями регіонах втрати становили від 1 / 3 до 2 / 3 населення. Вестфальський мир 1648 р. зрівняв у правах католиків і протестантів (кальвіністів і лютеран), що надалі знизило значення конфесійного чинника у відносинах між державами.

ВІД ВЕС ТФА ЛЬСЬКОГО МИРУ ДО ОБ’Є ДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ (1648–1870)

Більш ніж на століття розорена Німеччина починає занепадати. У цей час поступово міцніє держава, яка в 1701 р. отримує назву «королівство Пруссія». Її королі, будучи лютеранами, давали прихисток протестантам, гнаним у Франції та в інших країнах. Особливо посилилася Пруссія за короля Фрідріха II Великого (1740–1786). Яскравий представник просвітницького абсолютизму, Старий Фріц, як називали його піддані, посівши престол, заявив: «Усі релігії рівні й хороші, якщо їх прихильники є чесними людьми. І якби турки і язичники прибули і захотіли жити

в нашій країні, ми б і їм побудували мечеті й молитовні». Як бачимо, мультикультуралізм у Німеччині має давнє коріння, проте в подальші два століття він не раз піддавався випробуванням. Нечуваною справою для протестантської країни стала закладка в Берліні з дозволу короля католицького собору святої Ядвиги, першого з часів Реформації. Після Французької революції Франція у 1795 р. окупувала, а потім і анексувала зарейнські землі. Революційні війська та їхні місцеві прихильники розорили багато храмів, поглумилися над мощами і святинями. Кельнське та інші архієпископства було секуляризовано, скасовано всі єпископства й абатства, що підпорядковувалися безпосередньо імператору. У 1806 р. під тиском Наполеона було зовсім скасовано і Священну Римську імперію. Після розгрому Наполеона відновилася (але вже без феодальних прав) єпархіальна структура Католицької Церкви країни. Водночас влада германських держав почала насильно об’єднувати лютеранські і реформатські Церкви, формуючи натомість державні об’єднані Церкви. Наприклад, усі протестантські юрисдикції Пруссії за Фрідріха Вільгельма III у 1817 р. були об’єднані в єдину «Прусську Державну Церкву». Незгодні з цим лютерани почали створювати старолютеранські Церкви, які переслідувалися урядами й не могли вільно сповідувати свою віру. З 1852 р. у Ейзенаху почали проводитися регулярні зустрічі німецьких лютеранських ієрархів — Ейзенахські конференції. Проте єдиної церковної організації створено так і не було.

ХРИС ТИЯНС ТВО В ОБ’Є ДНАНІЙ НІМЕЧЧИНІ. « К УЛЬТ У РК АМПФ » БІСМАРК А І « НІМЕЦЬКЕ ХРИС ТИЯНС ТВО » НАЦИС ТІВ

18 січня 1871 р. у Версалі, в палаці Людовіка XIV, прусського короля Вільгельма I було оголошено імператором Німецької імперії. Об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю» було завершено. Однією з найважливіших проблем імперії (в якій домінувала протестантська Пруссія, а на півдні, заході, в Познані та Ельзасі-Лотарингії більшість населення становили католики) постало питання про взаємодію між державою і Католицькою Церквою. Побоюючись парти-

Мюнхен. Собор Святої Богородиці (Фрауенкірхе). Побудований у 1468–1525 рр.

куляристських настроїв католицького духовенства та мирян, уряд прагнув підкорити католиків країни, як і півстоліття тому протестантів, державі. Ініціатором цієї політики, незабаром означеної терміном «Культуркампф» (нім. Kulturkampf — «культурна боротьба»), був рейхсканцлер князь Отто фон Бісмарк. Було вигнано з Німеччини орден єзуїтів, «травневими законами» 1873 р. встановлювався суворий контроль держави над школами, призначеннями на церковні посади і навіть над відносинами між кліром і паствою. Протести з боку католицьких єпископів обійшлися їм роками в’язниці й багатьма тисячами марок штрафів. Енциклікою від 5 лю­того 1875 р. папа оголосив ці закони неправочинними. Побоюючись посилення робітничого руху, для боротьби з

Каплиця в ім’я святителя Олексія в Падерборні (нині храм Руської Православної Церкви)

яким були потрібні голоси католицької Партії Центру, Бісмарк почасти поступився. Значну частину травневих законів до 1887 р. було скасовано. Після Першої світової війни і проголошення Веймарської республіки її Конституція заборонила створення державної Церкви та її підтримку, держава лише заохочувала діяльність Церков. У 1922 р. було створено «Союз німецьких Євангелічних Церков», до якого увійшли 28 місцевих церков. Тоді ж у деяких з них почала відновлюватися єпископальність. Відразу після встановлення нацистської диктатури в 1933 р. було створено «Німецьку Євангелічну Церкву». У ній почала активно впроваджуватися нацистська ідеологія «німецького християнства» — віра відтепер мала базуватися не тільки на «вченні Лютера», а й на «дусі героїчного німецького благочестя». Професори богослов’я, що викладали в університетах, зобов’язані були підписати клятву вірності, в якій Гітлер ставився вище за Христа. Противники нової ідеології відділилися від цієї «церкви» і стали називати себе «Сповідницька Церква», яка невдовзі зазнала переслідувань. У травні 1934 р. першим синодом Сповідницької Церкви в Бармені, організованим пастором Мартином Німьоллером, було прийнято декларацію, спрямовану проти фашизації Церкви.

20 липня 1933 р. за вказівкою Гітлера було укладено конкордат з Ватиканом. І все ж почалися переслідування.

14 березня 1937 р. папа Пій XI опублікував звернену до німецьких католиків енцикліку не латиною, як зазвичай, а німецькою мовою «Mit brennender Sorge» (з нім.: «З глибокою тривогою»). У ній йшлося про нехристиянську сутність націонал-соціалізму і невідповідність основам віри пронацистських рухів. Конспіративно доставлену до Німеччини, 21 березня, у Вербну неділю, її було зачитано з кафедр католицьких храмів. Гестапо, що його ця акція застала зненацька, перешкодити поширенню енцикліки не змогло, але негайно посилило репресії. За роки війни тільки в концтаборі Дахау перебували в ув’язнені 2720 священиків (з них 22 православних), близько тисячі з них загинули.

Берлінський кафедральний собор — найбільша протестантська (ЄЦН) церква Німеччини. Побудований у 1894–1905 рр. за проектом Юліуса Рашдорфа

ДРУГА ПОЛОВИНА Х Х ст. І СУЧАСНІСТЬ. ПРАВОС ЛАВ’Я В НІМЕЧЧИНІ

У 1948 р. було створено «Євангельську церкву Німеччини» (ЄЦН), що об’єднує 23 лютеранські, об’єднані і реформатські (кальвіністські) Церкви. Старо-і вільнолютерани об’єдналися в Незалежну Євангелічну лютеранську церкву Німеччини. Вісім церков, які діяли на території НДР, у 1969 р. відокремилися від ЄЦН і створили «Союз євангелічних церков НДР», який у 1991 р., після об’єднання Німеччини, знову увійшов до складу ЄЦН. Католицизм переважає в Баварії і Пфальці, деяких регіонах на північ від так званої «майнської лінії», тобто від р. Майн. Наприкінці 2009 р. у ФРН налічувалося 24,9 млн католиків, 24,1 млн протестантів і 1,3 млн православних — греків, сербів, румунів, болгар, вихідців із СНД.

Церква в ім’я святого Олександра Невського в Потсдамі, закладена в присутності Фрідріха Вільгельма III у 1826 р. і побудована його коштом

Число номінальних парафіян (тобто тих, які належать до тієї чи іншої церкви) всіх конфесій, особливо двох основних, скорочується. З XVIII ст. парафії Руської Православної Церкви стали з’являтися в Німеччині. Найдавніший храм з-поміж тих, що збереглися до нашого часу — в ім’я святого Олександра Невського в Потсдамі, побудований коштом Фрідріха Вільгельма III і закладений у його присутності в 1826 р. З початку 1990‑х рр. до Німеччини приїхало кілька сотень тисяч православних. Наповнилися старі парафії РПЦ і об’єднаної у 2007 р. з нею РПЦЗ, відкрилося багато нових. У 1992 р., коли нині правлячий архієпископ Берлінський і Германський РПЦ Феофан (Галінський) прибув на кафедру, в єпархії було лише 12 парафій. Зараз їх налічується близько 60‑ти. Володимир Моїсеєнко * Філіокве (лат. filioque — «і від Сина») — додаток у Нікео-Царгородський Символ віри (IV ст.) у догматі Трійці: про сходження Святого Духа не тільки від БогаОтця, а й «від Сина».

12

№ 24 (298), грудень 2011

ЄПАРХІАЛЬНА ХРОНІКА ГОРЛІВКА. 13 грудня у м. Жданівка Донецької області (Горлівська єпархія) відбулося освячення нового храму в ім’я апостола Андрія Первозванного, небесного покровителя міста. Чин освячення звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон та єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан. www.ortodox.donbass.com ЗАПОРІЖЖЯ. 13 грудня, у день пам’яті апостола Андрія Первозванного, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука та архієпископ (на спочинку) Василій у співслужінні благочинних благочинницьких округів Запорізької єпархії звершили Літургію у Свято-Андріївському кафедральному соборі м. Запоріжжя. На богослужінні були присутні мер Запоріжжя Олександр Сін, представники депутатського корпусу міста й області та ін. hram.zp.ua ХЕРСОН. 13 грудня у СвятоДухівському кафедральному соборі м. Херсона відбулися урочистості з нагоди 15-річчя архієрейської хіротонії архі­ єпископа Херсонського і Таврійського Іоанна. Служіння Божественної літургії очолив владика Іоанн. По завершенні Літургії були вручені церковні нагороди благодійникам та оголошено привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира архієпископу Іоанну. Зважаючи на заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 15-річчя архієрейської хіротонії владика Іоанн був удостоєний ордена УПЦ святого апостола Андрія Первозванного. Від імені пастви Херсонської єпархії правлячого архієрея привітав благочинний Північного округу протоієрей Віталій Дорошко. pravoslavie.ks.ua

параф і яль н е життя

ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ВМІЄ ВИСЛОВЛЮВАТИ ПОДЯКУ ГОСПОДУ, НАВРЯД ЧИ ВОНА ЗМОЖЕ БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

Ч

имало храмів на Русі будували впродовж багатьох років, а іноді й десятиліть. 9 лютого 2007 р. на Сирці у Києві було встановлено наметовий храм на честь Різдва Христового. Вже наступного дня в ньому вперше служили Літургію, і з тих пір молитви тут не припиняються. Поряд повільно, але впевнено зводиться дерев’яний зруб. Парафіян, що­п равда, поки що не дуже багато. «По-перше, не всі сприймають намет як храм, по-друге, молитися у ньому не зовсім комфортно, – не без жалкування каже настоятель, ієрей Володимир Твердун. – Умови у нас, дійсно, екстремальні: влітку – жарко, взимку – прохолодно. Люди заглядають, цікавляться термінами завершення будівництва, виходять. Важко їх утримати для молитов у наметі. Не кожен готовий до такого... Коли

P. S. У попередньому номері «Церковної православної газети» було допущено прикру помилку — поряд з повідомленням про 15-річчя архієрейської хіротонії архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна розміщено фотографію архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана. Редакція газети просить вибачення у Преосвященних Владик і ще раз вітає архієпископа Іоанна з 15-ю річницею архієрейської хіротонії. ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 15 грудня митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней відвідав с. Євецько-Миколаївка 2-го Новомосковського благочиння Дніпропетровської єпархії, де звершив велике освячення храму на честь 40-ка мучеників Севастійських. Настоятель храму ієрей Олександр Автономов був нагороджений правом носіння камилавки. eparhia.dp.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 15 грудня у рамках щорічних «Андріївських читань» відбулася перша Всеукраїнська науковопрактична конференція на тему «Духовність і громадянське суспільство в умовах глобалізації», організована Запорізькою єпархією та Класичним приватним університетом. Ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній виступив на форумі з доповіддю на тему «Православне свідчення в умовах глобалізації»; доповідь архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки було присвячено проблемі морального нігілізму та релігійного плюралізму. hram.zp.ua, kdais.kiev.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 15 грудня, з благословення митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, у Сімферополі відбулася I Міжнародна науково-практична конференція «Апостольська стезя: святий Андрій Первозванний у Криму». crimea.orthodoxy.su ХАРКІВ. 15 грудня тимчасово керуючий Харківською єпархією архієпископ Ізюмський Онуфрій звершив освячення місця (із встановленням хреста) під будівництво храму в ім’я рівноапостольної княгині Ольги. При освяченні були присутні голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, Харківський міський голова Геннадій Кернес. Храм буде зведено у парковій зоні поблизу 17-ї клінічної багатопрофільної лікарні Харкова і стане першим у Харківській єпархії храмом, освяченим в ім’я святої княгині Ольги. eparchia.kharkov.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 16 грудня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив на честь Віфлеємських немовлят, від Ірода вбитих, нижній преділ Покровського храму м. Оріхів Запорізької області. hram.zp.ua

православна газета

— Як дякувати Господу правильно? І взагалі, чи доречно говорити про які-небудь правила прославлення Бога?

— Доречно. Адже щоб правильно дякувати Господу, потрібно правильно будувати з Ним відносини. Багато хто вважає себе віруючим і навіть православним, гадаючи, що для цього досить вірити у Святу Трійцю. Це не зовсім правильний підхід. Апостол Яків каже: «Ти віруєш, що Бог єдин: добре робиш; та й демони вірують, і тремтять» (Як. 2: 19). Таким чином, святий свідчить про марність суто розумової віри. Бо важливо не тільки вірити в існування Бога, але й бути готовим вірити Йому за будь-яких обставин. Православні вірять Господу не просто так, а всім серцем довіряють Його Промислу. Ми, будучи з Христом, нічого не боїмося, готові підкорити власну волю волі Божій, тому що цілком довіряємо Господу і Його Промислу про нас… От, наприклад, акафіст «Слава Богу за все» митрополита Трифона характеризує стан душі православної людини, яка вміє виявляти подяку. Словесні перлини цього твору розчулюють душу. Наприклад, із ікоса 9-го: «Слава Тобі, Ти посилаєш невдачі й скорботи, аби ми були чуйними до страждань інших».

— Людині, яка нещодавно прийшла до віри, подяка за скорботи може видатися дивною. Навіщо ж, поясніть, дякувати Богові за хвороби, невдачі, неприємності?

— Нам властиво оцінювати життя в масштабах земного буття,

мене запитують, де служу, відповідаю жартома, що в скинії». Новоначальним і досвідченим любителям шукати «особливо намолені» церкви – пряма дорога до храму на честь Різдва Христового. Нечисленні, але згуртовані парафіяни ставляться до Сирецької «скинії» як до дому Духа Святого. Не тільки умови в громаді, але й стосунки якоюсь мірою нагадують про перші століття християнства. «Бувають моменти, коли здається, що нікому і нічого не потрібно, що все доводиться тягнути на собі, але це на якусь мить, як правило – до першої зустрічі з парафіянами, – зізнається настоятель. – Труднощі лише зміцнюють віру. Відомо, наприклад, що святий праведний Олексій Мечев вісім років служив практично в порожньому храмі. Коли побудуємо зруб – прийдуть ті, які зараз не

йдуть, і все буде вже трохи по-іншому...» Щонеділі у храмі служиться подячний молебень з читанням акафіста «Слава Богу за все». Автор твору – митрополит Трифон (Туркестанов, 1861–1934), який залишився вірним Православ’ю в складні для Русі післяреволюційні роки так званого «оновлення». Акафіст, створений російською мовою, приваблює красою, молитовною глибиною і ясністю. За благословенням присутні можуть брати участь у його читанні. Типова й варта уваги помилка – прочитання молитов на церковно­слов’янський манер – іноді робить славослів’я особливо радісними, хоча й не зовсім правильними. Про православну подяку Господу Іісусу Христу ми говорили з настоятелем київського храму на честь Різдва Христового (на Сирці) ієреєм Володимиром Твердуном.

але це короткозорість. «Якщо ми тільки в цьому житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей», — говорить апостол Павел (1 Кор. 15: 19). Людині, яка хоче бути православною, потрібно розширити кругозір, оцінити своє життя, поглянути на саму себе у масштабі вічності. Тоді можливо частково зрозуміти значення подячного терпіння. Хоча навряд чи можливо повністю усвідомити, чому Господь попускає певним людям ті чи інші випробування. Справді, часто якісь події нам здаються несправедливими. Але чи справедливо диктувати Богові умови свого спасіння, якщо ми Йому віримо?.. І дарма, що нас спіткає лихо, чи що ми переживаємо горе, якщо з нами Бог, а ми — з Ним. Набагато гірше, якщо гине душа людини. І віруюча людина, усвідомивши це, відчуває, що справжнє щастя — це бути з Христом за будьяких обставин: і коли нас супроводжує успіх й усе гаразд, і коли нас обсіли хвороби, скорботи й нещастя. Господь нас ніколи не залишає… Словами цього не пояснити, потрібен досвід. Пригадується випадок. Прийшов до мене таксист освячувати нову машину, розповів, що попередню розбив ущент, освятивши її напередодні, а в аварію потрапив уперше за десять років. Я здивувався, навіть запитав, чи не боїться він освячувати знову. У відповідь він лише розсміявся: мовляв, машина «убита», а на водієві — жодної подряпини. Ось це ставлення віруючої людини до «успіхів-невдач»…

Хоча таксист постраждав, та він не став нарікати, звинувачувати Бога чи інших людей, а поставився до тієї прикрості з розумінням, що базувалося на довірі Богу.

— Духовне зростання, за словом апостола, відбувається із сили в силу. Як співвіднести свої можливості зі складністю діяння (наприклад, молитовного)?

— Перші кроки у храмі дуже відповідальні. Потрібна підтримка духівника або досвідчених мирян. Добре, коли така людина опиниться серед дійсно православних віруючих. Щоб не вийшло так, що людина, прийшовши у храм, уже через кілька місяців ходить по Києву з гаслами проти ІНН, приміром. Зважувати сили повинні не тільки миряни, але й духовенство… Приємно й легко допомагати тому, хто цікавиться тим, що відбувається у храмі, на богослужіннях, тобто давати ази. Набагато складніше — духовно спрямовувати. Часто спадають на думку слова митрополита Антонія Сурозького про те, що духівник повинен бути дуже об’єктивним і, відчуваючи, що не може вже далі скеровувати людину, чесно про це сказати… Миряни, які самі пройшли шлях проб і помилок, отримали повчальний досвід, можуть застерегти початківців. Хоча практика показує, що особистий досвід більш цінний. Аби щось усвідомити, нам іноді корисно припускатися помилок… Однак і застерігати від крайнощів, від фанатизму, від нерозумних стремлінь теж потрібно.

православна газета — Православні вважають, що голе знання віроучительних істин не спасає, водночас вони суворо дотримуються догматів. Чи немає тут протиріччя?

— Ми прагнемо гармонії. У православному богослов’ї є два поняття, над якими варто поміркувати: спокуса розуму й спокуса серця. Спокуса — духовна омана, потьмарення найбільшого ступеня, самообман. Людина, яка перебуває у духовній омані, збилася з правильного шляху. Перший вид спокус властивий людям, які мають духовну освіту, але відстають у духовному житті. Другий — тим, які, не знаючи догматів, правил, учення святих отців, захоп­ люються власними відчуттями. Між знанням і почуттєвим досвідом має бути гармонія, золота середина, щоб уникнути крайнощів. Тому потрібно пам’ятати слова святих отців: справжній богослов той, хто правильно молиться. Вивчаючи житія святих, легко переконатися, що серед них були високоосвічені люди й, разом з тим, — ревні подвижники, які досягали висот духовного життя, ставали світильниками, здатними іншим вказувати шлях до Бога. До речі, святитель Ігнатій (Брянчанінов), застерігаючи від помилок, багато пише про це, варто почитати. По суті, ми на землі самі собі створюємо проблеми, грішимо, заплутуємо свої стосунки з людьми, самі порушуємо гармонію буття й самі ж від цього страждаємо, часто звинувачуючи Бога в несправедливості. Світ, у якому ми живемо, можна порівняти з кімнатою, де одна людина запалила цигарку, подала приклад другій, третя приєдналася за компанію, погана звичка заразила багатьох, а потім хтось помер від сигаретного диму. Постає питання: хто винен? Та кожен, хто вніс свою лепту! Велика радість, що Господь наш довготерпеливий і многомилостивий. За це й потрібно Йому дякувати! До того ж важливо не ставитися до Бога споживацьки.

— А що поганого у споживчому ставленні до Господа?

— На подячному молебні читається уривок з Євангелія про десять прокажених, коли усі отримали зцілення, а повернувся подякувати Христу тільки один. Те ж саме відбувається і тепер. До Бога, до Церкви, як правило, звертаються з якимось конкретним проханням, найчастіше, коли спіткає якесь лихо чи просять, щоб бізнес ішов добре, супроводжував успіх. Прохання про допомогу в життєвих справах загалом непогане. Але часто людина неправильно будує взаємини з Богом: вона не чекає, не сподівається, а вимагає. Звідси, не отримавши того, про що людина прохала за принципом «одразу ж і негайно», вона розчаровується, втрачає навіть промінчики віри, які у неї були. Святі отці стверджують, що подяка Богові — це прохання про нову милість. Людину створено за образом і подобою

параф і яль н е життя

Божою, і вона як вінець творіння покликана прославляти Творця і дякувати Йому. Жодне інше створіння не може дякувати людською мірою, хоча — як ми читаємо в акафісті — уся природа вдячна Творцеві. Відступаючи від такого свого покликання, ми робимо особливо мізерний і некрасивий вчинок на тлі довколишнього створеного Богом світу. Якщо людина не вміє висловлювати подяку Господу, навряд чи вона може бути християнином.

— Для чого Іісусу Христу наша подяка? Чи не оцінюємо ми Любов своєю подякою?

— Сам Господь звертається до кожного: «Сину, дай мені серце твоє…». Певна річ, що людина — істота обмежена і не зможе віддячити Богові повною мірою. «Що віддам Господу за все, що Він воздав мені?» (Пс. 115: 3). Однак важливо розуміти, що Бог прагне від нас любові до Себе у відповідь на Свою Любов, любові до ближніх. Видимий світ і людина як вінець творіння створені з Любові Бога й для любові нашої, щоб, процвітаючи в ній, ми наближалися до Христа. Безпосередня близькість — це участь у Таїнстві Причастя, або Євхаристії (грец. ευχαριστία — подяка). Відповідаючи на Ваше запитання, доречно провести аналогію і з Таїнством Сповіді. Наприклад, навіщо людині розповідати про свої гріхи в присутності священика, якщо можна вдома стати перед Богом? Начебто й можна, однак, як бути впевненим у прощенні гріхів, хто оцінить щирість покаяння? Сповідь — це випробування, що породжує сором. Тільки та людина, у якої дрімає совість, може вважати, що легше й достатньо каятися поза храмом. Але ж дрімаюча совість може як заснути, так і прокинутися. Від людини потрібен крок — участь у Таїнстві. Зрозуміло, що Бог заздалегідь знає усі порухи душі, совісті, свідомості. Однак для Господа важливо, щоб людина проявила якесь зусилля, щоб її віра була не тільки на словах, але й на ділі. Крок назустріч Богові — це вже подвиг віри, подяка — один із кроків.

— Чому важливо діяльно проявляти любов?

— У цьому православний погляд суттєво відрізняється від католицького й протестантського. Церква Христова ніколи не продавала індульгенцій, не пропонувала відкупитися від Господа якимись суб’єктивно добрими справами, щоб спастися. Для православних добрі справи, як і покаяння, і подяка, — це природні порухи душі. Християнин не може не робити добрих справ, бо він — християнин. І в ідеалі він не очікує ніякої нагороди. Якщо в нього досконалі відносини з Богом, він робить добро просто тому, що так велить його серце, його совість, Закон Божий, християнська любов.

— Сектанти вважають, що вони вже спасенні Христом, а нам, виявляється, потрібно кудись іти, чогось прагнути. Чому?

— У нас немає морального права відповідати з позиції Бога. Останнє слово у справі спасіння людини буде за Ним. Наше спасіння, як говорили Оптинські старці, перебуває між страхом і надією. Це підтверджує увесь досвід Церкви, досвід подвижників, досвід людей, які йдуть за Христом. Приклад — святий праведний Іоанн Кронштадтський, якого я дуже люблю, часто читаю його щоденники. Мене завжди вражала його наполегливість, любов до Бога, уміння просити, дякувати, каятися… Виявляється, у житті подвижника протягом 53‑х років відбувалася напружена духов­на боротьба, він щодня служив Літургію, цілковито віддавав себе Богові, людям. Проте, як показують його щоденники, не був вільний від влади гріха повною мірою. Ветха людина поривалася виявитися у святому подвижникові, як і в кожному з нас. І тут потрібно правильно розуміти, що таке святість: святі — це не ті, які не грішать, безгрішний тільки Бог, святі — це ті люди, які навчилися каятися, а любов до Бога не дозволяє їм іти на компроміси з гріхом. А найголов­ ніше: святий — це той, хто не знає, що він — святий. Якщо людина не бачить боротьби у своєму особистому, духовному житті, якщо вона вважає, що вона вже спасенна, то така людина просто духовно сліпа. Сам Іісус Христос сказав: «… Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11: 12). «Уже спасенним» варто задуматися, чи правильно вони живуть і вірять.

— Вони кажуть, що правильно, посилаючись на власний матеріальний добробут і на бідність багатьох православних. Що скажете?

— Вимірювати матеріальними благами правильність прославлення Господа й подяки Йому — це ознака старозавітного мислення, що його сектанти перейняли від іудеїв, які не побачили у Христі Царя, а чекали на земного владику… Сам Іісус казав: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18: 36). Православний розуміє, що він — громадянин Царства Небесного. Це не значить, що ми відкидаємо матеріальне, ні. Суть, знову ж, у пріоритетах, у нашому ставленні до Бога. Якщо ми очікуємо від Нього тільки благ, причому не лише матеріальних (грошей), а й тілесних (здоров’я), і душевних (радості, наприклад), то ставлення наше — споживче. Православна людина має бути готовою віддати себе Богові, переживати з Ним усі випробування, піднятися з хрестом на Голгофу. Без цього марні наші сподівання на воскресіння. Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ Дорогі брати й сестри, горе та біль змусили мене до вас звернутися! Я тяжко хвора мати-одиначка (невиліковне захворювання голови триває вже понад п’ять років і не піддається лікуванню), за станом здоров’я не можу працювати. Раніше я мешкала в монастирях, але послухи стали непосильними для мене. Донька Тетяна 12 років страждає численними захворюваннями, зараз перебуває в лікарні на обстеженні. Дитину мені не віддають, бо нам немає де жити. Живемо, де дадуть притулок добрі люди. До того ж я давно допомагаю лежачому важко хворому заштатному священику та збираю кошти на придбання теплої кімнати для батюшки і для мене з донькою поблизу монастиря або храму. Наш батюшка живе у приватному будинку без зручностей, умови для важко хворого вкрай

складні. Доводиться обігріватися електрикою, а коштує це дорого, коштів замало. Дуже вас просимо, допоможіть хоча б дещицею на ліки, продукти та одяг. Якщо ви зможете розмістити наше прохання в якихось газетах, храмах, то будемо вам дуже вдячні! Може, у когось є вільне помешкання, кімната, де зможуть надати прихисток. Дякуємо всім, хто просто прочитав цей лист і подумки поспівчував нам у нашій біді: Господь і добрий намір ваш приймає! Якщо вам буде зручно, то можна надіслати гроші на Western Union на ім’я Тихомирова Наталія Геннадіївна і повідомити мені номер, який вам скажуть в банку, на мою електронну пошту nataljatixomirowa@yandex.ru або надіслати повідомленням на мій телефон +79636494544. Також можете надіслати кошти на яндекс-

гроші (рахунок № 410011166025592). Якщо вам відомі спонсори, до яких можна було б звернутися за допомогою, то повідомте нам, будь ласка! Реквізити: Московський банк Ощадбанку Росії ВАТ СДО 01115 Московського Банку Ощадбанку Росії ВАТ Внутрішній структурний підрозділ ощадбанку номер 9038/01115 к/с 30101810400000000225 в ОПЕРУ МГТУ Банку Росії рахунок МФР 30301810800006003800 БІК 044525225 ІНН 7707083893 КПП 775003009 Одержувач Тихомирова Наталія Геннадіївна. Рахунок 42307810138091733784 Тел.: 89636494544 (Наталія). Просимо ваших молитов за хворих отроковицю Татіану, ієромонаха Филипа, Наталію з рідними.

Інформація перевірена волонтерами молодіжного руху «Молодість не байдужа»

№ 24 (298), грудень 2011

13

ЄПАРХІАЛЬНА ХРОНІКА ХАРКІВ. 16 грудня, з благословення тимчасово керуючого Харківською єпархією архієпископа Ізюмського Онуфрія, викладачі та вихованці Харківської духовної семінарії взяли участь у XXIX Міжнародній краєзнавчій конференції молодих учених, що проходила в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна. У рамках секції «Історія релігії та Церкви» вихованці семінарії були зачитали доповіді: «Високопреосвященніший митрополит Никодим — видатний церковний діяч Слобожанщини», «Богословська спадщина владики Никодима», «20-річний ювілей Харківського Архієрейського Собору. Історія та перспективи», «110-річна історія Харківського Свято-Благовіщенського кафедрального собору». eparchia.kharkov.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 17 грудня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука та архієпископ (на спочинку) Василій звершили освячення відновленого Микільського храму м. Запоріжжя. hram.zp.ua НІЖИН. 17 грудня, у день пам’яті великомучениці Варвари, єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив новий храм в ім’я святої Варвари в смт Талалаївка Чернігівської області (Ніжинська єпархія). orthodox.cn.ua ОДЕСА. 17 грудня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення престолу храму в ім’я Архістратига Михаїла с. Утконосівка Ізмаїльського району Одеської області. pravoslav.odessa.net ДОНЕЦЬК. 18 грудня в Донецьку відбулося освячення храму в ім’я святителя Миколая Чудотворця на площі залізничного вокзалу. В обласному центрі це вже четвертий Миколаївський храм. Чин освячення звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан та єпископ Дрогобицький Філарет, вікарій Львівської єпархії. www.ortodox.donbass.com ЗАПОРІЖЖЯ. 18 грудня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука заклав капсулу з мощами святого мученика Трифона у підмурівок храму на честь ікони Божої Матері «Пом’якшення злих сердець», який буде зведено на території Мелітопольської жіночої виховної колонії. hram.zp.ua ОДЕСА. 18 грудня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел відвідав м. Болград Одеської області, де звершив освячення Свято-Миколаївського собору, який було засновано 130 років тому, в роки безбожної влади закрито і спустошено, а нині знову відкрито для віруючих. pravoslav.odessa.net ХАРКІВ. 18 грудня тимчасово керуючий Харківською єпархією архієпископ Ізюмський Онуфрій відвідав с. Липчанівка Ізюмського р-ну Харківської області, де освятив новий храм в ім’я святителя Миколая Чудо­ творця. eparchia.kharkov.ua БІЛА ЦЕРКВА. 19 грудня, в день пам’яті святителя Миколая Чудотворця, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан здійснив візит у дитячий будинок «Материнка» м. Біла Церква й освятив храм в ім’я святителя Миколая, зведений на території дитбудинку. Його Високопреосвященству співслужили єпископ Рокитнянський Никодим, вікарій Білоцерківської єпархії, та духовенство міста. Після Літургії в новоосвяченому храмі було відправлено молебень святителю Миколаю Чудотворцю. bc-eparchy.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 19 грудня благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта звершив у м. Севастополі (Сімферопольська єпархія) освячення закладного каменя у підмурівок каплиці в ім’я благовірного князя Олександра Невського. crimea.orthodoxy.su ХАРКІВ. 19 грудня тимчасово керуючий Харківською єпархією архієпископ Ізюмський Онуфрій відвідав Свято-Миколаївську парафію с. Липкуватівка Нововодолазького р-ну Харківської області, де освятив новий храм. Настоятель парафії ієрей Володимир Легеза був удостоєний права носіння золотого наперсного хреста. eparchia.kharkov.ua ОДЕСА. 20 грудня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел відвідав с. Десантне Кілійського району Одеської області, де звершив освячення Покровського храму. pravoslav.odessa.net

14 «НЕ ПЛАЧ, РАХІЛЕ!» № 24 (298), грудень 2011

святе письм о

Є

Немовляті, «одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли в свою країну» (Мф. 2: 12). «Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався, і послав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його, від двох років і нижче, відповідно до часу, про який вивідав у волхвів. Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос у Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми, і не хоче втішитись, бо їх немає…» (Мф. 2: 16–18). Що ж сталося? Чому іудейський цар так жорстоко повівся з дітьми?

православна газета

вангельські волxви після поклоніння

П Р О П ОБИ Т Т Я Н Е МОВ Л Я Т У ВІФЛ ЕЄМІ

Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона повідомляє, що Ірод був кривавим деспотом, «який нещадно винищував усіх і все, в чому тільки його підозріливий погляд вбачав ознаку крамоли». Також зазначається, що він знищив майже всіх законних спадкоємців єврейського народу і не зупинився навіть перед отруєнням Маріамни, найулюбленішої з його десяти дружин. Останні роки правління Ірода перетворилися на суцільний терор, причому сам цар віддав наказ про смерть власного сина Антипатра. Саме тому, турбуючись про збереження своєї влади, він наважується усунути можливих претендентів на престол. Однак, не знаючи, де саме перебуває Немовля, він наказує вбити всіх дітей у віці до двох років, які проживали у Віфлеємі та його околицях. Світська історія повідомляє, що імператор Август, дізнав ши с ь п р о побит тя немовлят і страту Антипатра, сина Ірода, сказав: «Краще бути свинею Ірода, чим його сином».

немовлят перебуває в релігійному просторі. Якщо припустити, що призначення людини обме­ жується земним життям і завершується її смертю, то слідує висновок, що відплату за свої добрі й погані вчинки люди отримують тільки тут, на землі. Тоді невинно засуджений і той, хто незаслужено терпить скорботи, має право вважати себе обездоленим і скривдженим і має підставу сказати: «Де справедливість? І чому Бог допускає, щоб я страждав у той самий час, коли гріховні люди щасливі?». Подібним чином міркують люди, які не вірять у вічне життя і воскресіння мертвих. Позиція віруючої людини докорінно відрізняється. Христос вчить про безсмертя душі та про майбутнє воскресіння всіх людей, про коротко-

жити ті біди, про які Христос говорив незадовго до Своїх страждань: “бо надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, й утроби, які не родили, і груди, які не годували!”» (Лк. 23: 29).

ЧОМ У ЗГА Д А НО П Л АЧ РА ХІ ЛІ?

Декілька слів варто сказати і про плач Рахілі. Рама – це містечко в Ізраїлі, де була похована Рахіль, дружина старозавітного патріарха Якова, сина Ісаака й онука Авраама (див.: Бут. 35: 19). Згідно з Переданням, коли сина Рахілі, Іосифа, вели до Єгипту як полоненого й раба, він, проходячи повз гробницю своєї матері, заплакав і закричав: «Мати моя, чи чуєш ти мене? Мати моя, чи бачиш, куди ведуть твого сина?!». У відповідь з

ЧИМ ЗА ВИ Н И Л И Н Е МОВ Л Я ТА?

Кожному зрозуміло, що Ірод учинив злочин. Але незрозуміло, в чому ж винні вбиті діти, і чому Бог дозволив це? Слід зазначити, що причиною смерті немовлят стало не почут тя ненависті до них або помсти з боку Ірода. Цар був одержимий владолюбством і заздрістю, надмірною любов’ю до себе й ненавистю до Того, на Кого вказувала Віфлеємська зірка. Святитель Феофілакт Болгарський каже, що смерть Віфлеємських немовлят була попущена «для того щоб виявилася злість Ірода; немовлята не загинули, але сподобилися вінців. Бо кожен, хто терпить будь-яке зло тут, терпить або для прощення гріхів, або для примноження вінців. Подіб­ ним чином і ці діти будуть більше увінчані». Немовлята були загублені безсердечністю Ірода, його злобою і жорстокістю. Вони постраждали не через Христа, але воістину за Христа, нехай навіть і не усвідомлюючи цієї своєї жертви. Вирішення питання про страждання Віфлеємських

«Побиття немовлят у Віфлеємі». Гравюра Ю. Ш. фон Карольсфельда

часність земного та про вічність майбутнього життя, про відплату у майбутньому за все скоєне тут, на землі, про марність земних багатств і слави перед Судом Божим.

Я К БИ Н Е МОВ Л Я ТА ЗА Л И Ш И Л ИС Я Ж И ВІ?

Святитель Іоанн Златоуст розмірковує про долю Віфлеємських немовлят: «Ти скажеш, що вони здійснили б багато, і можливо, великих справ, якби продовжилося їхнє життя. . . Але Він і не допустив би ранньої їхньої смерті, якби вони могли стати великими», тобто більш великими, ніж вони стали через свою смерть. «Навпаки, – говорить архієпископ Інокентій Херсонський, – вони легко могли б потрапити в число тих, які кричали Пілату: “Нехай буде розп’ятий!… Кров Його на нас і на дітях наших” (Мф.

27: 22, 25). І тоді, можливо, їм довелося б пере-

гробниці почулося ридання. Потім, коли вавилонський цар Навуходоносор у 586 р. до Різдва Христового поборов і спустошив Іудейське царство, він наказав переселити його жителів у Вавилон, і Рама була містом, де збирали бранців-іудеїв для відвезення їх у далеку країну. За своїм географічним положенням м. Рама знаходиться за 12 кілометрів від Віфлеєма. Можна припустити, що, коли цар Ірод «послав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його» (Мф.

2: 16), ця територія включала в себе і Раму. У Старому Завіті пророк Єремія описує мешканців Єрусалима, яких ведуть на чужину (див.: Єр. 31: 15), і ці слова про плач Рахілі сказані про них. На цьому сумному шляху вони проходять повз м. Раму – місце поховання Рахілі; Єремія зображує Рахіль, яка плаче навіть у гробі про долю свого народу у Вавилонському полоні.

С К І Л Ь К И Б УЛО ВБИ ТО Н Е МОВ Л Я Т?

Православне Передання повідомляє, що всього за наказом Ірода постраждало 14 тисяч дітей. Ряд західних джерел збільшує цю цифру до 144 тисяч. Таке число викликає сумнів у сучасних вчених: те місто, яке має таку кількість немовлят зазначеного віку, просто не відповідає провінційному поселенню, що називалося Віфлеємом. Чому тоді 14 тисяч? Можна говорити про символічність цифри «14», наприклад як про число «синів» Рахілі. У Біблії синами Рахілі називаються не тільки Іосиф і Веніамін, народжені нею, але також й онуки (сини Іосифа та сини Веніаміна) – «це сини Рахілі, що народилися у Якова, всього чотирнадцять душ» (Бут.

46: 22). За 14-ти тисячами «своїх синів» плаче Рахіль через 17 століть після свого земного життя. Відзначимо також, що євангеліст Матфей подає родовід Христа, сформований з трьох груп по 14 імен у кожній (але він далеко неповний), щоб показати, що Іісус є нащадком царя Давида. Ймовірно цифра «14 000» була визначена у II ст. , коли Церква почала звершувати пам’ять Віфлеємських немовлят. На завершення статті наведемо слова святителя Іоанна Златоуста. Символічно звертаючись до Рахілі, він каже: «Не плач більше, припини свою печаль, Рахіле! Ірод убив твоїх дітей на землі, але Бог зростить їх на небі. Ірод позбавив твоїх дітей тимчасового світла, але Він сповнить їх Своїм світлом на небі. Не бачиш, як вони забавляються на землі, але тоді побачиш, і зрадієш, бачачи їх, як агнців, що забавляються у раю. Тепер сумуєш, що не бачиш, як за столом вони простягають руки, але тоді побачиш, і зрадієш, що вони з ангелами частуються хлібом небесним. Тепер сумуєш, не чуючи їхнього гамору, але тоді почуєш, і зрадієш хору цих дітей, які прославляють Христа в раю, подібно до весняних ластівок». До речі, таке осмислення цих євангельських подій давно притаманне нашому народові і відобразилося у словах різдвяної колядки: «Не плач, Рахіле! Глянь – діти цілі, не вмирають, а оживають! Ті діти нині в новій святині!». Підготував протоієрей Миколай Баранов

Крилаті вислови Біблії « ГЛ АС ВОПІЮЩОГО В П УС ТЕ ЛІ »

Вираз «глас вопіющого в пустині» пов’язаний з особистістю Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Він — глас вопіющого в пустині, проречений пророками Ісайєю та Малахією. У ті часи Старозавітна Церква жила в напруженому молитовному очікуванні Спасителя, а Іоанн Хреститель став живим прокімном (з грецької «прокімен» — той, хто передує), попередивши своїм служінням явлення Спасителя Ізраїлю. Пророк Ісайя сповістив про Іоанна Хрестителя: «Глас вопіющого в пустині: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому; усякий діл нехай наповниться, і усяка гора та пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зроб­ ляться гладенькими; і явиться слава Господня і побачить усяка плоть спасіння Боже; бо уста Господні прорекли це!» (Іс. 40: 3–5). Назвавши Іоанна у своїй книзі «гласом вопіющого в пустині», пророк Ісайя використав звичай, поширений до Різдва Христового у древніх східних царів. Під час подорожей своїми володіннями вони посилали попереду себе глашатаїв (вісників), які голосно, на повний голос звіщали підданим про наближення царя та закликали коритися царській волі. А оскільки східні країни ще в біблійні часи являли собою оазиси в пустині, то зрозумілими стають слова пророка Ісайї про Іоанна, який закликає спасатися вірою в грядущого за ним Небесного Царя — Господа Іісуса Христа, глашатаєм (вісником) Якого він був. Сам Предтеча сказав про себе, посилаючись на пророка Ісайю: «Я глас вопіющого в пустині: приготуйте путь Господеві, як сказав Ісайя пророк» (Ін. 1: 23). Чимало людей пішло за Господом, на Якого він вказував. Інші ж, як більшість сучасних Спасителю іудеїв та язичників, або ж атеїсти та раціоналісти нашого часу, залишилися й залишаються глухими до святого гласу пророка. З давніх часів цим виразом позначають вмовляння й заклики до чогось, які ніхто не слухає та які заздалегідь приречені на провал.

« ОКО ЗА ОКО, ЗУ Б ЗА ЗУ Б »

Цей вислів ми зустрічаємо в законодавчих книгах Старого Завіту (Вихід, Левит, Второзаконня). «А якщо буде пошкодження, то віддай душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обпалення за обпалення, рану за рану, удар за удар. Якщо хто раба свого вдарить в око, або служницю свою в око, і пошкодить його, нехай відпустить їх на волю за око; і якщо виб’є зуб рабу своєму, або рабі своїй, нехай відпустить їх на волю за зуб.» (Вих. 21: 23–27). Цими словами, що мають характер закону, Господь встановлює правовий принцип, за яким людина, яка заподіяла тілесну шкоду ближньому, каралася аналогічно заподіяній шкоді, але не більше. На перший погляд, це установлення здається негуманним і жахливим, однак воно мало вагоме значення. У біблійні часи у народів Сходу був поширений звичай кровної помсти. Часто винного жорстоко карали за завдання найменшої шкоди. Жорстокість була притаманна й ізраїльтянам, тому в Старому Завіті Господь називає їх «жорстковийними». Закон «око за око, зуб за зуб» не схвалював помсти, а, навпаки, стримував її прояв. В умовах, коли жорстокість була нормою життя для оточуючого світу, цей закон допомагав уникнути набагато більшого зла. З приходом у світ Іісуса Христа, який приніс нам заповідь «Любіть ворогів ваших», закон «око за око, зуб за зуб» втратив свій юридично-правовий сенс. Віруючі повинні будувати стосунки на чеснотах взаємної поваги, любові, прощення, толерантності. Ця заповідь не скасовує покарань з боку держави за злочини, оскільки вона має релігійно-моральний характер і закликає нас до не вимушеного, добровільного прийняття такого принципу життя. У Новому Завіті існує духовний закон: «...все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм...» (Мф.

7: 12). Це попередження про те, що зло, в якому ми не каємося, рано чи пізно повернеться до нас. За великим рахунком, ми самі себе караємо або винагороджуємо. А фразеологізм «Око за око, зуб за зуб» сьогодні вживається на позначення недосконалості людських стосунків, що будуються на почутті помсти. Віктор Науменко

православна газета

л і тератур н а сто р і н ка

ПЕРЛОВЕ НАМИСТО

одній освіченій родині В сиділи за чаєм друзі і говорили про літературу —

про вимисел, фабулу. Шкодували, чому ж усе це у нас бідніє і блідне. Я пригадав і розповів про одне характерне зауваження покійного Писемського, який говорив, нібито літературне зубожіння насамперед пов’язане з розмноженням залізниць, які дуже корисні для торгівлі, але художній літературі шкодять. Один гість на це зауважив, що Писемський оригінальний, але неправий, і навів як приклад Діккенса, який писав у країні, де дуже швидко їздять, однак бачив і спостерігав багато, і фабули його оповідань не страждають бідністю змісту.

— Винятком є хіба що його святочні оповідання. І вони, звичайно, прекрасні, але в них є певна одноманітність; проте звинувачувати в цьому автора не можна, бо це такий різновид літератури, в якому письменник почувається невільником занадто тісної і правильно обмеженої форми. А через це у святочних оповіданнях і помічається велика штучність і одноманітність.

— Ну, я з вами не зовсім згоден, — відповів третій гість, поважний чоловік, який часто вмів сказати слово до ладу. Тому нам усім і захотілося його послухати.

— Я гадаю, — продовжував він, — що і святочне оповідання, маючи усі властиві йому рамки, все‑таки може видозмінюватися і володіти цікавою різноманітністю, відображаючи у собі і свій час і звичаї.

— Але чим ви можете довести вашу думку? Аби вона була переконливою, треба, щоб ви нам показали таку подію із сучасного життя нашого суспільства, де б відображались і час і сучасна людина, проте щоб все це відповідало формі та програмі святочного опові­ дан­ня, тобто було злегка фантастичним, викривало якийсь забобон, і мало б не сумне, а веселе завершення.

— Ну що ж? Я можу вам навести таке оповідання, якщо бажаєте.

— Зробіть ласку! Та лиш пам’ятайте, що воно має бути істинна пригода!

— О, будьте певні, — я розповім вам пригоду найістиннішу, і притому про людей мені дуже дорогих і близьких. *** ри роки тому брат приїхав до мене на святки з провінції, де він тоді служив, і наче його яка муха вкусила — напо-

Т

сів на мене і на мою дружину з невідступним проханням: «Оженіть мене». и спочатку думали, що він жартує, але він серйозно і наполегливо пристає: «Оженіть, зробіть ласку! Врятуйте мене від нестерпної нудьги самотності! Обридло парубоцьке життя, набридли плітки й нісенітниці провінції, — хочу мати своє родинне вогнище, хочу сидіти вечорами з любою дружиною біля своєї лампи. Оженіть!»

— Та зажди, — кажемо, — усе це чудово і нехай буде по‑твоєму, — Господь тебе благослови, — одружуйся, але ж потрібен час, щоб пригледіти гарну дівчину, яка б припала тобі до серця і щоб ти також здобув у неї до себе прихильність. На все це необхідний час. А він відповідає: — Що ж — часу удосталь: два тижні святок вінчатися не можна, — ви мене у цей час посватайте, а на Водохреща ввечері ми повінчаємося і по­їдемо.

— Е, — кажу, — та ти, любий мій, либонь трохи з глузду з’їхав від нудьги. (Слова «психопат» тоді ще не було в нас у вжитку.) Мені, — кажу, — з тобою забавлятися ніколи, я зараз у суд на службу йду, а ти ось тут залишайся з моєю дружиною і фантазуй. важав, що все це, звісно, дрібниці, або, принаймні, що ця вигадка дуже далека від здійснення, а тим часом повертаюся на обід додому і бачу, що у них уже справа визріла. Дружина каже мені: — У нас була Машенька Васильєва, просила мене з’їздити з нею вибрати їй сукню, і поки я одягалася, вони (тобто мій брат і ця дівчина) посиділи за чаєм, і брат каже: «Ось прекрасна дівчина! Чого там ще багато вибирати — одружіть мене з нею!» Я відповідаю дружині: — Тепер я бачу, що брат справді здурів.

— Ні, дозволь, — відповідає дружина, — чому ж це конче «здурів»? Навіщо ж заперечувати те, що ти сам завжди поважав?

— Що ж це я так поважав?

— Неусвідомлені симпатії, потяг серця.

— Ну, — кажу, — матінко, мене на це не візьмеш. Усе це добре у свій час, добре, коли ці поривання випливають з чогось ясно усвідомленого, з признання видимих переваг душі і серця, а це — що таке… в одну хвилину побачив і готовий обрешетуватися на все життя.

— Так, а ти що маєш проти

М

В

Вигляд Невського проспекту в бік Адміралтейства.

1753 р. Гравюра Я. Васильєва за малюнком М. Махаєва

М. С. Лєсков

Машеньки? — Вона саме така і є, як ти кажеш, — дівчина ясного розуму, благородного характеру і прекрасного й вірного серця. До того ж і він їй дуже сподобався.

— Як! — вигукнув я, — так це ти вже і з її боку встигла заручитися признанням?

— Признання, — відповідає, — не признання, а хіба цього не видно? Кохання — це по нашому жіночому віданню, — ми його помічаємо й бачимо в самому зародку.

— Ви, — кажу, — всі дуже противні свахи: вам би лише когось женити, а там що з цього буде — це вас не обходить. Побійся наслідків твоєї легковажності.

— А я нічого, — каже, — не боюся, бо я їх обох знаю, і знаю, що брат твій — прекрасна людина і Маша — дуже мила дівчина, і вони як дали слово дбати про щастя одне одного, то це й виконають.

— Як! — закричав я, не тямлячи себе, — вони вже й слово одне одному дали?

— Так, — відповідає дружина, — це було поки що алегорично, але зрозуміло. Їхні смаки і прагнення сходяться, і я ввечері поїду з твоїм братом до них, — він, напевно, сподобається старим, і потім…

— Що ж, що потім?

— Потім — нехай як знають; ти тільки не втручайся.

— Добре, — кажу, — добре, — дуже радий у таку дурість не втручатися.

— Дурості ніякої не буде.

— Чудово.

— А буде все дуже добре: вони будуть щасливі!

— Дуже радий! Тільки не завадить, — кажу, — моєму братикові і тобі знати і пам’ятати, що батько Машеньки всім відомий багатий скнара.

— То й що з цього? Я цього, на жаль, і не можу заперечувати, та це нітрохи не заважає Маші бути прекрасною дівчиною, з якої вийде прекрасна дружина. Ти, мабуть, забув те, на чому ми з тобою не раз зупинялися: згадай, що у Тургенєва — всі його найкращі жінки, як на підбір, мали дуже неповажливих батьків.

— Я зовсім не про те кажу. Машенька дійсно чудова дівчина, а батько її, видаючи заміж двох її старших сестер, обох зятів обдурив і нічого не дав, — і Маші нічого не дасть.

— Як знати? Він її більше від усіх любить.

— Ну, матінко, наставляй кишеню: знаємо ми, що таке їхня «особлива» любов до дівчини на виданні. Всіх

№ 24 (298), грудень 2011

обдурить! Та йому і не обдурити не можна — він на тому стоїть, і статку своєму, кажуть, тим і початок поклав, що гроші під великий відсоток під застави давав. У такої от людини ви захтіли любові і великодушності дошукатися. А я вам от що скажу, що перші його два зяті обидва самі пройди, і якщо він їх ошукав і вони тепер усі ворогують з ним, то вже мого братика, який з дитинства страждав утрированою делікатністю, він і поготів залишить ні з чим.

— Тобто як це, — каже, — ні з чим?

— Ну, матінко, ти жартуєш.

— Ні, не жартую.

— Та хіба ти не знаєш, що означає «залишити ні з чим»? Нічого не дасть Машенці, — і край.

— А, лишень це?

— Ну, звичайно.

— Авжеж, авжеж! Це можливо, та лишень я, — каже, — ніколи не думала, що по‑твоєму — отримати путню дружину, хоча й без посагу, — це називається «залишитися ні з чим». наєте милу жіночу звичку і логіку: зараз — у чужий город, а вам по сусідству шпильку в бік…

— Я кажу зовсім не про себе…

— Ні, чому ж?..

— Але це дивно, ma chere! (моя люба (франц.)).

— Та чому ж дивно?

— Тому дивно, що я цього на свій рахунок не говорив.

— Але думав.

— Ні — зовсім і не думав.

— Тоді, уявляв.

— Та ні ж бо, дідько його візьми, нічого я не уявляв!

— То чого ж ти кричиш?!

— Я не кричу.

— І «дідько»… Що це таке?

— Та тому, що ти мені терпець уриваєш.

— А отож‑бо й воно! А якби я була багата і принесла з собою тобі посаг…

— Е-ге-ге!.. Цього вже я не витримав і, за висловом покійного поета Толстого, «почавши — як бог, закінчив — як свиня». Я прибрав ображений вигляд, — бо і справді почувався несправедливо скривдженим, — і, похитавши головою, обернувся і пішов до себе в кабінет. Але, зачиняючи за собою двері, відчув непереборну жагу помсти — знову відчинив двері і сказав: — Це свинство! А вона відповідає: — Mersi, мій любий.

З

*** о за сцена! І не забудьте — це після чотирьох років найщасливішого і нічим ні на хвилину не затьмареного подружнього життя!.. Досадно, прикро — і нестерпно! Що за дурниця така! І через що!.. Все це набаламутив брат. І що зі мною таке, що я так киплю і хвилююся! Адже він справді дорослий, і чи не має сам він права обсудити, хто йому подобається і з ким йому одружуватися?.. Господи — у цьому сину рідному тепер не вкажеш, а те, щоб брат брата мав ще слухати… Та і за яким, зрештою, правом?.. І чи можу я, дійсно, бути таким провидцем, щоб ствердно пророкувати, яке сватання чим скінчиться?. . Машенька дійсно чудова дівчина, а моя дружина хіба не чарівна жінка?.. Та й мене, слава Богу, ніхто негідником

Щ

15

не називав, а тим часом ось ми з нею, після чотирьох років щасливого, ні на хвилину нічим не затьмареного життя, полаялися, як кравець з кравчинею… І все через дрібниці, через чиюсь блазненську примху… ені стало страшенно соромно перед собою і страшенно її шкода, бо я вже на її слова не зважав, а в усьому звинувачував себе, і в такому сумному і невдоволеному настрої заснув у себе в кабінеті на дивані, закутавшись у м’який ватяний халат, стьобаний для мене власними руками моєї любої дружини…

— Прости мене, мій янголе, що ти мені, нарешті, увірвала терпець. Я більш не буду. І мені, зізнатися, до того захотілося скоріше йти з цим проханням, що я прокинувся, підвівся і вийшов з кабінету. Дивлюся — в будинку скрізь темно і тихо. Питаю покоївку: — Де ж пані?

— А вони, — відповідає, — поїхали з вашим братиком до батька Марії Миколаївни. Я вам зараз чаю приготую. «Ач яка! — думаю, — значить, вона своєї настійливості не полишає, — вона таки хоче одружити брата з Машею… Ну нехай роблять, як знають, і нехай їх Машин батько обдурить, як він обдурив своїх старших зятів. Та навіть ще більше, ті ж бо й самі жигани, а мій брат — втілена чесність і делікатність. Тим краще, — нехай він їх обдурить — і брата і мою дружину. Нехай вона обпечеться на першому ж уроці, як людей сватати!» отримав з рук покоївки склянку чаю і всівся читати справу, яка завтра починалася у нас в суді і завдавала мені чимало клопотів. Заняття це захопило мене далеко за північ, а дружина моя з братом повернулися о другій годині і обоє превеселі. Дружина каже мені: — Не бажаєш холодного ростбіфа і склянки води з вином? а ми у Васильєвих вечеряли.

— Ні, — кажу, — красно дякую.

— Микола Іванович розщед­ рився і чудово нас пригостив.

— Ось як!

— Так — ми превесело провели час і шампанське пили.

— Щасливці! — Кажу, а сам думаю: «Значить, ця бестія, Микола Іванович, відразу розкусив, яке наївне теля мій брат, і дав йому пійла недарма. Тепер він його пеститиме, поки там женихівський термін заручин не скінчиться, а потім — бути бичку на обривочку». почуття мої проти дружини знову озлобилися, і я не став просити у неї пробачення у своїй невинності. І навіть якби я був вільний і мав на дозвіллі час вникати в усі перипетії затіяної ними любовної гри, то не дивно було б, що я знову не витерпів би — у щось втрутився, і ми дійшли б до якоїсь психози, але, на щастя, мені було ніколи. Справа, про яку я вам казав, зайняла нас на суді так, що ми з нею не сподівалися звільнитися і до свята, а тому я додому з’являвся лише поїсти та виспатися, а всі дні і частину ночей проводив перед вівтарем Феміди.

М

Я

А

(Друкується у скороченні. Закінчення у наступному номері)

16

№ 24 (298), грудень 2011

зверніть увагу

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ?..

Н

апевно, пізно ввечері 18 грудня, аби покласти свої подарунки під подушку хорошим дітям. І неважливо, що потім вони, подорослішавши, зрозуміють, що дарувальниками були їхні тата й мами. Православним дітям взагалі не загрожує криза «втрати віри у Санту чи Діда Мороза». Адже наш святий Миколай живе не в казковій країні на півночі, а зовсім поряд. І його допомога нерідко буває реальнішою за святкові подарунки. Учасники міжнародного дитячого фестивалю «Різдвяний Ангел» приїхали до Києва, щоб 13 грудня відкрити своїм виступом у галереї «Соборна» святкові заходи, присвячені дню святителя Миколая. «Діти з Киргизстану забули в аеропорту свою валізу з костюмами, — розповідає директор фестивалю Тетяна Крилата, — причому вже

пройшовши митницю. Ми навіть не сподівалися її знайти. Через три години повернулися, а вона стояла у холі на тому самому місці. Нам допоміг святитель Миколай — наш покровитель, бо наш головний захід проходить саме 19 грудня». На сцені того дня виступали юні таланти з близького і далекого зарубіжжя, а в залі на них з цікавістю дивилися дітки з київського онкоінституту. Для них — це можливість забути на якийсь час про лікарняні стіни, потрапити в інший світ, відчути певну радість, розповідає нам волонтер Надія. Їм це дуже подобається. Буває, що на ходу від’єднують крапельниці й біжать до автобуса... За кілька днів до початку святкових заходів у господині галереї «Соборна» Ксенії Зозулі ще не було подарунків. Але буквально останньої миті вони, за її словами, просто звалилися з

неба. Знайшовся благодійник, і без подарунка ніхто тепер не залишиться. А 15 грудня настала черга свята для дітей, позбавлених слуху, «Чути серцем». Ганна Блощинська, керівник Недільної школи для глухих при Духовнопросвітницькому центрі Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, готувалася до концерту дуже ретельно. Адже за допомогою жестів дітям потрібно подарувати святковий настрій, розповісти про великого святого. Жестові пісні, танці й інші розваги дуже потішили вихованців шкіл-інтернатів. А наприкінці свята вони отримали подарунки з рук владики Іларія. Того ж дня, 15 грудня, у КиєвоПечерській Лаврі розпочався благодійний ярмарок «Три мішечки від Миколая». Його відкрили вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон, заступник міністра культури України Юрій Богуцький та директор Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника Марина Громова. На площі перед Успенським собором різнокольоровими вогнями запалала лаврська ялинка, а діти змогли скуштувати шмато­ч ок найбільшого в Украї­­ні пряни­ ка-«ми­ко­лайчика» (зав­ширшки у метр і заввишки в цілих два). Святкову естафету 17 грудня прийняв Міжнародний благодійний фонд «Соняшник», який провів всеукраїнський фестиваль дитячої творчості «Джерело надій».

18 грудня в галереї «Соборна» відбулася зустріч недільних шкіл, її девізом стали слова «Святий Миколай, нам повсякчас допомагай!». А завершив святкування концерт молодих оперних співаків «Музичні привітання», які заспівали для вихованців дитячого будинку «Малятко». Олег Карпенко

ДРУГИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ЯРМАРОК «ВІД МИКОЛАЯ ДО РІЗДВА» проходить у новорічно-різдвяний період на столичному Хрещатику. Ініціаторами й організаторами заходу виступили Українська Православна Церква та Київська міська державна адміністрація. Перший етап ярмарку розпочався 2 грудня 2011 р. молебнем, який відслужив головний редактор «Церковної православної газети» ігумен Лонгин (Чернуха).Тоді на головній вулиці столиці було встановлено частину дерев’яних будиночків. Цього ж дня свою

роботу почав атракціон «Київська карусель».

16 грудня стартував другий, благодійний, етап ярмарку «Від Миколая до Різдва». Партнерами проекту вже вдруге стали «Аграрний Холдинг Авангард» та Приватбанк. Головна мета заходу — зібрати гроші на лікування онкохворих дітей, популяризувати благочинність у су­спільстві й нагадати, що новорічно-різдвяний період — це час для добрих справ. Взірцем для наслідування є святий Миколай, день

пам’яті якого з давніх-давен присвячували бідним і знедоленим. У рамках другого етапу ярмарку, 18 грудня, за підтримки «Аграрного Холдингу Авангард» свої двері відчинив будиночок святого Миколая. Спеціально для дітвори організатори Благодійного ярмарку «Від Миколая до Різдва» підготували пізнавальний конкурс. Діти заповнювали анкети й відповідали на запитання про свято Миколая. Винагородою за правильні відповіді було безкоштовне катання на «Київській каруселі». Кияни та гості міста, які завітають на Хрещатик у ярмаркові дні, зможуть придбати чудові подарунки своїм рідним та друзям: справжній мед, екологічно чисті іграшки, різноманітну церковну продукцію, книжки, теплий зимовий одяг і валянки, сучасні вишиванки та багато-багато іншого. Благодійна частина ярмарку завершиться 8 січня 2012 р. Організатори підіб’ють підсумки: розкажуть, скільки коштів вдалось зібрати впродовж ярмарку та хто їх отримає (докладніше про ярмарок — на сайті svyaterizdvo.in.ua).

православна газета

ВИЙШЛА У СВІТ КНИГА «СВЯТА ЗЕМЛЯ. СТОПАМИ ХРИСТА» В основу тексту книги покладені лекції, прочитані в Єрусалимі (Ізраїль) для гідів-екскурсоводів кандидатом богословських наук, завідувачем кафедри біблеїстики Київської духовної академії і семінарії протоієреєм Олегом Скнарем. Більшу частину видання становлять кольорові фотографії місць, пов’язаних із земним життям Христа Спасителя. Усього в книзі понад півтисячі фоторобіт, які були зроблені донецьким фотохудожником Петром Кохановським. orthodox.org.ua, www.ortodox.donbass.com

ЯК ПРАВОСЛАВНИМ ЗУСТРІЧАТИ НОВИЙ РІК? Черговим гостем Клубу «Душевна культура», що зібрався 20 грудня в галереї «Соборна», став відомий місіонер і письменник протоієрей Андрій Ткачов. Формальним приводом для зустрічі послужила презентація його нової книги «У присутності Бога». Але отець Андрій говорив не стільки про себе та свою творчість, скільки про те, що хвилює кожного православного, особливо в період Різдвяного посту. Як сучасному християнину навчитися жити одночасно у двох світах — духовному і світському? Протоієрей Андрій Ткачов вважає, що, з одного боку, необхідно знайти ту грань, що не дозволить постійно таврувати увесь світ і все, що в ньому є, а з іншого — не дасть загрузнути в його спокусах та гріхах. За його словами, сьогодні кожен православний має зрозуміти, що наші друзі — це хороші книги, фільми, високе мистецтво і глибока музика. Людина, яка виховала таким чином свій смак, відчуватиме огиду до спокус сучасного суспільства та його масової культури. Кульмінацією виступу київського місіонера стала відповідь на питання, яке наприкінці року не дає спокою багатьом православним: «Як зустрічати Новий рік?». Отець Андрій радить, наприклад, порозмірковувати напередодні Нового року над прит­ чею про безплідну смоковницю (див.: Лк. 13: 6—9). «Це все, що нам слід знати про Новий рік, — каже він. — Кожна людина є безплідною смоківницею, і Бог Отець може зрубати нас будь-якої секунди. Але Син як Заступнник і Первосвященик каже Отцеві: “Потерпи ще цю людину цей рік”. Можна здогадуватися, що якщо ти не приносиш Богу добрих плодів сам, то чекай скорбот. Тебе принизять, тобто, як безплідну смоковницю “обкладуть гноєм”». Кожен новий рік — це примноження милості Божої над людиною. Тому найкраще

бажання цього дня — оновитися, очиститися, виправитися і навчитися працювати на ниві Господній. Під страхом того, що будеш зрубаний, як непотрібний, і звільниш місце під сонцем для іншого дерева. Це правильний спосіб думок для того, хто вступає у новий рік, підсумовує отець Андрій. «Якщо ви не лягли спати, — рекомендує священик, — то о 12‑й годині прочитайте “Отче наш” і подякуйте “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!” всією родиною, хто не спить. А далі — “Господи, слава Тобі. Ось ми прожили ще один рік. Що злого зробили, прости нас. Благослови новий рік благості Твоєї, навчи творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш. Амінь”». «Цьогоріч православні християни мають можливість зустріти Новий рік у храмі. Це багаторічна благочестива православна традиція. І тепер вона досить актуальна, адже новорічна ніч нині припадає із суботи на неділю, — розповідає в інтерв’ю для сайта “Православіє в Україні” протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ. — Я думаю, що благодаттю Божою, недільним Богослужінням це свято освятиться і виглядатиме по‑іншому. Уже не буде потреби у пустих веселощах, салютах на площі чи сидінні перед екраном телевізора, адже це — несправжнє». У суспільстві давно ввійшло в моду дарувати на Новий рік східні сувеніри-символи (наприклад, 2012 рік за китайським календарем — рік дракона). Але для християн це є забобонами. «Дракон у християнській традиції — образ зла. А в нас є образ перемоги над цим злом — святий великомученик Георгій, який перемагає дракона (змія)», — каже отець Георгій і пропонує на противагу забобонній традиції дарувати у ці новорічні свята іконочки із зображенням святого Георгія Побідоносця. Олег Карпенко