Cerkovna_Gazeta_2012_11_309_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Червень 2012 № 11 (309)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ДУХОВНІ ШКОЛИ Допомогти випробовуваним

ПАЛОМНИЦТВО Чужинці у рідному краю

Про особистісний вибір чернечого й пастирського шляху, про духовну освіту

Найвеличніший християнський храм, в якому тисячу років відбувалися богослужіння, — сьогодні просто пам’ятник

с. 6–7

с. 8–9

ПАРАФІЯЛЬНЕ ЖИТТЯ

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

Храм та парафіяни

Корній Чуковський: гра в слова

Ірпінський СвятоМикільський храм — осередок духовної просвіти майбутніх «митарів»

До 130‑річчя від дня народження письменника

с. 12–13

с. 14–15

«СЛАВИМ ВСЕСВЯТАГО ДУХА»

ЮВІЛЕЇ ТОРЖЕСТВА СОБОРНОСТІ

27 травня, у Неділю 7-му після Пасхи, святих отців Першого Вселенського Собору, виповнилося 20 років із часу проведення Харківського Архі єрейського Собору та 20 років Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Цього дня Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні архієпископа Яготинського Серафима і єпископа Броварського Феодосія звершив Літургію в соборному храмі столичного Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. За богослужінням Його Блаженство звершив дияконську хіротонію вихованця Київських духовних шкіл Володимира Філоненка. Того ж дня ювілейні урочистості відбулися у м. Харкові. Літургію у Благовіщенському кафедральному соборі Харкова звершили: митрополити Сімферопольський і Кримський Лазар, Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, Миколаївський і Вознесенський Питирим; архієпископи Білгородський і Старооскольський Іоанн (Росія), Бориспільський

Антоній (Керуючий справами УПЦ), Харківський і Богодухівський Онуфрій, Полтавський і Миргородський Филип, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ); єпископи Стобійський Наум (генеральний секретар Священного Синоду Болгарської Православної Церкви), Сєверодонецький і Старобільський Агапіт, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, Макарівський Іларій. Після Святого Причастя Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній зачитав вітальне звернення Блаженнішого Митрополита Володимира до учасників урочистостей.

Закінчення на с. 3

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! 31 травня виповнилося п’ять років перебування на кафедрі архієпископа Білоцерківського і Богу славського Митрофана.

Того ж дня, 31 травня, виповнилося п’ять років від дня призначення — рішенням Священного Синоду УПЦ — архієпископа Бориспільського Антонія ректором Київської духовної академії і семінарії.

3 червня, на свято П’ятидесятниці (день Святої Трійці), Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію на соборній площі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: намісник обителі митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон, духовенство монастиря. Святкове богослужіння відвідали Президент України Віктор Янукович, Прем’єр-міністр Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк, голова Київміськдержадміністрації Олександр Попов, члени уряду, народні депутати та інші високопосадовці. Наприкінці богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до пастви з проповіддю про свято П’ятидесятниці. Святкова Літургія транслювалася в ефірі телеканалу «Перший Національний».

АНОНС 4 червня виповнилося п’ять років із дня архієрейської хіротонії архієпископа Житомирського і НовоградВолинського Никодима.

10 червня, в Неділю Всіх святих, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідає Благовіщенський собор у Святошинському р-ні столиці (пр-т Перемоги, 111), де звершить Божественну літургію. Після Літургії Блаженніший Владика освятить накупольні хрести. Десять золотих хрестів (найбільший з яких, заввишки 6 м, — найвищий у Києві) прикрасять куполи Благовіщенського собору — одного з найвищих храмів столиці. Початок Літургії — о 10:00; освячення хрестів — об 11:00.

№ 11 (309), червень 2012

ЗЕМНИЙ АНГЕЛ

Святий Іоанн Руський, сповідник (день пам’яті — 9 червня за н. ст.) Пройшовши через муки, знущання і нерозуміння, він вистояв, ставши для багатьох своїх сучасників прикладом справжнього сповідання віри. Під час правління Петра I Іоанн Руський був призваний в армію простим солдатом і взяв участь у російсько-турецькій кампанії, що увійшла в історію як Прутський похід 1711 р. Похід, щоправда, виявився невдалим, а Іоанна захопили в полон татари. Незабаром праведник був проданий начальнику турецької кінноти, який відвіз його до себе в м. Прокопій Кесарійський (Мала Азія). Там начальник спробував навернути його до мусульманства. Але Іоанн відмовився зректися своєї віри в обмін на мирські

блага. Тоді господар особисто взявся катувати впертого бранця. Причому робив це досить часто. Одного разу Іоанн відповів йому: «Ні погрозами, ні обіцянками багатства і насолоди ти не зможеш відвернути мене від святої моєї віри. Я народився християнином, християнином і помру». Безстрашність і сміливість Іоанна, тверда віра і праведне життя пом’якшили серце мучителя, і тортури припинилися. Святий отримав вказівку доглядати худобу свого пана і стежити за порядком у стійлі, в кутку якого розміщувалася постіль праведника. У зимову холоднечу і літню спеку, від самого ранку й до пізнього вечора Іоанн, напівголий і босий, сумлінно

«СВІТИЛЬНИК ВСЕСВІТЛИЙ» ТВЕРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

ПреподобнийНилСтолобенський,Селігерський (день пам’яті — 9 червня за н. ст.) Преподобний Нил Столобенський, Селігерський, прославив Бога у дивовижному за красою російському краї — там, де бере початок річка Волга. Перш ніж праведник оселився на острові Столобний, розташованому на озері Селігер сучасної Тверської області, минуло чимало часу. Святий Нил був уродженцем Новгородської землі. Після смерті батьків (близько 1505 р.) він прийняв чернечий постриг в обителі преподобного Сави Крипецького. Праведник беззаперечно виконував весь послух, був терплячий, лагідний та незлобивий. Озброївшись проти плотських пристрастей постом і неспанням та омивши душу сльозами, він став обраним сосудом Святого Духа. Уни-

каючи мирської слави, Нил попросив благословення ігумена монастиря і вирушив на пошуки нового місця для усамітненого подвигу. Його вибір припав на лісисте місце поблизу річки Серемхи. Спорудивши невелику келію, святий віддався подвигам безперервної молитви і стриманості. Їжею йому були жолуді та інші плоди лісу. Щоб вигнати Божого угодника, біси стали являтися йому у вигляді лютих звірів та змій, які з шипінням кидалися на нього. Проте зусилля духів злоби були розбиті молитвою та хресним знаменням святого. Тоді ворог роду людського спробував вигнати його за допомогою людей. Дізнавшись про самот нього подвижника, розбійники

БЕЗСТРАШНИЙ ВІСНИК ПРАВДИ

Святий мученик Феодот (день пам’яті — 20 червня за н. ст.) Сьогодні древнє місто Анкара відоме як столиця Турецької держави. У другій половині III — на початку IV ст. воно входило до складу провінції Римської імперії Галатія і мало грецьку назву — Анкіра. Саме в цей час у ньому просяяв своїми подвигами мученик Феодот. Разом із дружиною він був власником одного з міських готелів. Феодот дотримувався чистоти і доброчесності, виховував у собі стриманість, підкорював плоть духу, вправляючись у пості та молитві. У вільний час праведник розмовляв з язичниками та іудеями про віру і багатьох привів до Христа. Господь дарував Своєму угоднику дар зцілень. Коли християни були оголошені імператором Діоклетіа-

православна газета

п ра в осла в н и й кал е н да р

ном поза законом, в Анкіру прибув правитель Феотекн, який уславився своєю жорстокістю. Багато хто тоді зі страху залишив місто. Усі ті, хто лишився, повинні були принести жертву ідолам, інакше їх чекали тортури і смерть. Язичники самі приводили християн на суд, тому що після мученицької смерті останніх їхнє майно можна було безкарно грабувати. До бід, що почалися, додалася ще одна: настав голод. У цей час Феодот безстрашно проникав у в’язниці, де втішав мучеників, приносячи їм їжу та ліки. Після страти він викуповував їхні тіла, щоб гідно поховати. Коли в місті були зруйновані всі храми, християни стали проводити богослужіння в готелі Феодота. Розуміючи, що йому теж належить постраж-

виконував усі доручення. Нерідко сповідник зазнавав знущань від інших слуг, але не сердився на них, а, навпаки, допомагав у роботі та утішав у біді. Спостерігаючи таку старанність, господар бранця дозволив йому оселитися у себе в будинку і жити на правах вільної людини. Однак Іоанн залишився жити в стійлі, де щоночі міг безперешкодно подвизатися у молитовному усамітненні, зміцнюючись у добрі й любові до Бога і людей. При всій своїй бідності святий знаходив ще можливість надавати допомогу нужденним і хворим, нерідко ділячись із ними своєю мізерною їжею. Під покровом глибокої ночі він приходив до паперті християнського храму в ім’я Георгія Побідоносця і довго там молився, стоячи навколішках. У тому ж храмі праведний причащався Святих Христових Таїн. прийшли до нього, щоб заволодіти його майном. Праведник вийшов до них назустріч, тримаючи в руках ікону. В цей момент нападникам почулося, що з преподобним йде безліч озброєних людей. Охоплені страхом, вони кинулися до нього і стали просити пробачення. Нил прийняв їх з любов’ю і відпустив з миром. Через 13 років подвижник знову став почуватися ніяково від народної слави, що поширилася про нього. У нічних молитвах він зі сльозами благав Пресвяту Богородицю наставити його на шлях усамітнених подвигів і отримав одкровення піти на острів Столобний на озері Селігер. У 1528 р. святий Нил викопав на острові печеру, а пізніше збудував невелику дерев’яну келію та каплицю. Незабаром преподобному знову довелося зазнати нападів духів злоби. Однак своїм надзвичайним подвигом стовпнидати за віру, праведник вказав священику Фронтону місце, куди незабаром тому доставлять мощі мученика. У цей час в Анкірі постраждали за Христа сім дів — святі Фаїна, Клавдія, Матрона, Іулія, Олександра, Євфрасія і Текуса, яка була тіткою Феодота. Після катувань їх утопили в озері. Щоб християни не взяли їхні останки, на березі озера була виставлена варта. Вночі уві сні праведнику явилася свята Текуса і попросила поховати їхні тіла по-християнськи. Феодот разом з іншими християнами, серед яких був і Поліхроній, вийшли до озера. В цей момент варті явився святий Сосандр, і воїни в страху розбіглися. Вітер відігнав воду, і тіла мучениць стали доступні віруючим. Коли про викрадення тіл семи дів стало відомо Феотекну, він розлютився і наказав схоплювати в місті всіх християн і приводити на суд. Не витримавши тортур, Поліхроній вказав на Феодота як ініціатора викра-

Проживши дуже тяжке і подвижницьке життя, Іоанн відчув наближення смерті й попросив прийти до нього священика. Однак той не наважився йти в будинок турецького начальника, а вклав Святі Дари в яблуко і таким чином передав їх святому. Подякувавши Господу, Іоанн востаннє причастився Святих Христових Таїн. Праведна смерть сповідника настала 9 червня 1730 р. Дізнавшись про смерть свого раба, пан передав тіло Іоанна священикам, які поховали святого за християнським звичаєм. На похорон сповідника зібралося безліч людей, які особисто були з ним знайомі й щиро шанували його за святе життя. Через три з половиною роки священику Свято-Георгіївського храму було відкрито, що мощі Іоанна перебувають нетлінними. Незабаром мощі праведника були перенесені в храм і покладені в спеціальній

раці. Безліч чудес і зцілень від його мощей посилили шанування пам’яті Божого угодника. До нього почали звертатися по допомогу вірмени і навіть турки. У 1951 р. мощі були перенесені в храм в ім’я святого Іоанна Руського на о. Евбея (Греція).

цтва, строгим постом і безперервною молитвою, а головне — смиренням він здобув перемогу в цій невидимій боротьбі. Одного разу до Нила знову прийшли розбійники, які вимагали віддати їм скарби. Праведник вказав на кут своєї келії, де стояла ікона Божої Матері, ска-

завши, що там усі його скарби. Як тільки розбійники наблизилися до святині, то відразу ж осліпли. Зір до них повернувся лише після щирого покаяння. Тим часом земля острова, до якої місцевим селянам не було жодного діла, знадобилася їм для сівби. Вони вирубали ліс і підпалили його, сподіваючись, що вогонь охопить і келію святого. Але за молитвою праведника полум’я згасло. Після тривалих і посилених подвигів святий удостоївся дарів прозорливості та міркування. 27 років прожив преподобний на Столобному острові. Він не лягав для сну, а спав сидячи, спираючись на два великих дерев’яних гаки, забитих у стіну келії. Нилу було відкрито час його смерті — 7 грудня 1554 р. Через 113 років було знайдено його нетлінні мощі. Сьогодні на місці подвигів святого діє чоловічий монастир Нилова пустинь.

дення мощей. Праведник одразу ж був схоплений і відданий на муки. Незважаючи на тривалість катувань, сповідник не зрікся своїх переконань. Наступного дня правитель наказав продовжити тортури, але незабаром переконався у твердості віри святого Феодота й наказав відсікти йому голову. Після страти здійнялася буря, яка не дала воїнам спалити тіло праведника, і вони залишилися охороняти його. У цей час повз них проходив священик Фронтон, який вів осла з поклажею вина зі свого виноградника. Раптом осел упав. Щоб його підняти, Фронтону довелося просити воїнів про допомогу. Вони розповіли священику, що стережуть тіло обезголовленого Феодота. Тоді Фронтон зрозумів, що Господь промислительно привів його сюди. Він поклав мощі на осла і привіз їх на місце, вказане самим Феодотом. Згодом там було збудовано храм.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Підготував Андрій Гор

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 07.06.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ: 11 червня — святителя Луки, архієпископа Сімферопольського, сповідника; святкування іконі Божої Матері «Споручниця грішних»; 14 червня — преподобного Агапіта Печерського, лікаря безмездного, у Ближніх печерах; 15 червня — преподобного Варлаама Хутинського; великомученика Іоанна Нового, Сочавського; святкування Києво-Братській іконі Божої Матері; 17 червня — всіх святих, у землях Русі просіявших; 18 червня — блаженного Ігоря, великого князя Чернігівського і Київського; блаженного Константина, митрополита Київського і всієї Русі.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

н о в и н и, події, ком е н та р і

№ 11 (309), червень 2012

Закінчення. Початок на с. 1

ЮВІЛЕЇ ТОРЖЕСТВА СОБОРНОСТІ

20-РІЧЧЯ ХАРКІВСЬКОГО АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ ТА ПРЕДСТОЯТЕЛЬСЬКОГО СЛУЖІННЯ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА

До присутніх також звернувся з промовою митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар. Як учасник Харківського Собору, владика Лазар зазначив історичну значущість цієї події та роль Блаженнішого Митрополита Володимира у збереженні миру в Українській Православній Церкві й стабільності в Українській Державі. Після Літургії Преосвященні владики звершили заупокійну літію біля гробу митрополита Никодима (Руснака, † 2011) у нижньому боковому вівтарі Благовіщенського собору та поклали до гробу квіти. Потім відбувся хресний хід від Благовіщенського собору до Покровського монастиря м. Харкова, де було звершено молебень. Після молебню архіпастирі відвідали приміщення, де 1992 р. відбувся Харківський Архієрейський Собор. 28 травня в рамках ювілейних урочистостей у столичному Українському домі відбулася міжнародна конференція «Українська Православна Церква на межі тисячоліть», організована Київською духовною академією. У роботі форуму, який відбувся під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України

Володимира, взяли участь: голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, генеральний секретар Синоду Болгарської Православної Церкви єпископ Стобійський Наум, перший заступник міністра культури України Юрій Богуцький, єпископат і духовенство Української Православної Церкви, діячі науки та культури. Відкриваючи роботу конференції, Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній зазначив, що 20 років історії Церкви в Україні безпосередньо пов’язані з ім’ям її Предстоятеля — Блаженнішого Митрополита Володимира. Після вітального слова Його Блаженства було оголошено вітання учасникам конференції від Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила і Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія, а також від Президента України Віктора Януковича. Доповідь Блаженнішого Митрополита Володимира «Українська Православна Церква на межі тисячоліть: досягнення та виклики» зачитав Керуючий справами

УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Потім прозвучали доповіді першого заступника міністра культури України Юрія Богуцького («Українська Православна Церква в сучасній системі державно-конфесійних відносин») і митрополита Волоколамського Іларіона («До питання про канонічні передумови Харківського Архієрейського Собору Української Православної Церкви 1992 р.»). Завершив пленарне засідання виступ єпископа Стобійського Наума з доповіддю «Досвід подолання розколу на прикладі Болгарської Православної Церкви». У другій частині конференції з доповідями, що стосувалися різних аспектів життя УПЦ за минулі 20 років, виступили: митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, голова Літургійної комісії при Священному Синоді УПЦ єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет, голова Видавничого відділу УПЦ протоієрей Володимир Савельєв та ін. У рамках конференції працювала виставка «Митрополит Володимир об’єднує Україну». За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, eparchia.kharkov.ua, kdais.kiev.ua

ПАТРІАРШЕ ПРИВІТАННЯ ОРГАНІЗАТОРАМ, УЧАСНИКАМ ТА ГОСТЯМ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ»

Його Блаженству, Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру Організаторам, учасникам і гостям Міжнародної наукової конференції «Українська Православна Церква на межі тисячоліть» Ваше Блаженство! Улюблені у Господі співбрати архіпастирі! Дорогі брати й сестри! Сердечно вітаю всіх вас із 20‑річчям історичного Харківського Собору єпископів Української Православної Церкви. Розпад єдиної держави, сплеск національної самосвідомості в новоутворених країнах, глибокі політичні, економічні й соціальні зрушення в 90‑ті роки минулого століття — все це принесло Церкві чималі труднощі. Серед них — церковний розкол в Україні. Двадцять років минуло з часу тих сумних подій, коли політичні стихії вторглися в життя Церкви. Але милістю Божою Українська Церква з честю пройшла через це випробування, явивши світові цілий ряд архіпастирів-сповідників, які змогли захистити вічні підвалини церковного буття від зазіхань ворожих сил. У 1992 р. ці святителі на чолі з приснопам’ятним митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом — без малодушності й оглядок, всупереч потужному політичному тиску, в умовах повної інформаційної блокади — відстояли єдність Святої Матері Церкви. Їхню стійкість і силу духу ми вшановуємо сьогодні. Хотілося б відзначити особливий внесок Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у подолання негараздів. Він у важку для Української Церкви годину підняв на себе хрест Предстоятельства і несе його донині. «І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1 Ін. 2: 17). Змінюються лідери розколів, назви їхніх об’єднань, а Українська Православна Церква міцніє і стверджується на камені віри, її Предстоятель, як і раніше, є прикладом

християнської відповідальності й непохитної мужності. Тому сьогодні, Ваше Блаженство, я з особливим теплом і вдячністю вітаю Вас із 20‑річчям перебування на древній Київській кафедрі й молитовно бажаю Вам довгих років життя. Канонічність Харківського Собору єпископів 1992 р. та прийнятих на ньому рішень ні в кого не повинна викликати ані найменшого сумніву: він був визнаний усією повнотою Помісних Православних Церков, чиї Предстоятелі та представники неод норазово висловлювали Блаженнішому Володимиру свою підтримку. Але, радіючи з перемоги Євангельської істини, ми водночас сумуємо про тих, хто свідомо чи несвідомо перебуває в розколі. І зараз мені хотілося б знову з любов’ю та лагідністю звернутися до тих, хто залишається поза єдністю зі Святою Церквою. Адже розкол — це не тільки трагедія українського народу, а й біль нашої Церкви. Ми, як і раніше, чекаємо повернення своїх співбратів і готові прийняти їх без докорів, у дусі любові, милосердя та всепрощення. Бажаючи їм спасіння душі й вічного життя у Христі Іісусі, ми «від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2 Кор. 5: 20), і молимося, щоб Господь, Який один «є путь і істина, і життя» (Ін. 14: 6), привів їх до єдності з Церквою. Двадцять років тому мудрістю й жертовністю українських архіпастирів за співучасті духовенства і віруючого народу було закладено підґрунтя подальшого розвитку Української Церкви. Будемо ж гідними продовжувачами їхніх справ. Бажаю всім учасникам конференції успішної роботи. Нехай всебічне осмислення історичного шляху Української Православної Церкви стане значущим внеском у вирішення важливих завдань, що стоять сьогодні перед нами. Закликаю на всіх Боже благословення. Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі

№ 11 (309), червень 2012

н о в и н и, події, ком е н та р і

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 23 травня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Джона Теффта. У зустрічі також взяли участь Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та співробітники посольства. Джон Теффт привітав Блаженнішого Митрополита Володимира з одужанням і поверненням до активної діяльності, а також із 20‑річчям Предстоятельського служіння на Київській митрополичій кафедрі.

Блаженніший Владика висловив задоволення добрими відносинами, що склалися з посольством США. Сторони також обговорили спільні проблеми Церков у світі, зокрема питання роботи з молоддю та просвітницької діяльності. 24 травня, в день свята Вознесіння Господнього, Предстоятель Української Православної Церкви відвідав Свято-Троїцький чоловічий монастир столиці (Китаївська пустинь), де освятив після поновлення престол соборного храму і звершив Літургію. Його Блаженству співслужили: архієпископ Яготинський Серафим, єпископ Обухівський Іона, намісник Покровського чоловічого монастиря м. Києва (Голосіївська пустинь) архімандрит Ісаакій (Андронік), намісник Китаївської пустині архімандрит Прохор (Костюченко) та духовенство обителі.

За богослужінням Блаженніший Владика висвятив на диякона свого іподиякона Олександра Казьмирука. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Київської міської державної адміністрації Олександра Попова. У зустрічі також взяли участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, представник УПЦ у Верховній Раді України протоієрей Василій Русінка, голова Київської обласної ради Олександр Качний. Олександр Попов, зокрема, привітав Його Блаженство з Днем Києва (відзначався в останні вихідні травня — Ред.) і вручив Предстоятелю УПЦ пам’ятну медаль Київміськдержадміністрації «В ознаменування 1530‑річчя Києва» (до речі, таких медалей виготовлено 1530 шт.).

Блаженніший Митрополит Володимир за заслуги перед Українською Православною Церквою нагородив голову Київської облради Олександра Качного орденом святителя Миколая Чудотворця.

православна газета

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА 23 травня у Трапезному храмі на честь преподо- Керуючого справами УПЦ архієпископа Бориспільбних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської ського Антонія, в роботі конференції взяв участь проКиєво-Печерської Лаври голова Синодального відділу ректор КДА з науково-богословської роботи доцент УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими вій- Володимир Бурега. ськовими формуваннями України архієпископ ЛьвівНа пленарному засіданні Володимир Бурега зачиський і Галицький Августин благословив на труди тав вітальне слово Предстоятеля Української Правовипускників заочного відділення Інституту держав- славної Церкви Блаженнішого Митрополита Київного військового управління Національного універси- ського і всієї України Володимира організаторам та тету оборони України. учасникам симпозіуму. Потім він оголосив доповідь Після подячного молебню владика вручив кожному архієпископа Бориспільського Антонія «Митрополит з офіцерів-випускників ікону, молитвослов і календар Євгеній (Болховітінов) і його вплив на розвиток Київправославного воїна, побажав їм допомоги Божої ської духовної академії». у подальшому проходженні військової служби. На завершення пленарного засідання представник Потім офіцери в супроводі заступника голови КДА передав організаторам форуму останній, 16‑й, Синодального військового відділу архімандрита Луки номер «Трудів КДА». (Винарчука) відвідали Ближні печери Лаври, де, Робота конференції завершилася 1 червня. зокрема, помолились біля мощей преподобного Іллі Сайт КДАіС (kdais.kiev.ua) Муромця. Для них також було організовано екскурсію монастирем. 31 травня вікарії Київської Митрополії митрополит Від імені випускників командир навчальної групи Вишгородський і Чорнобильський Павел та єпископ генерал-майор Олег Гуляк висловив подяку керівни- Васильківський Пантелеімон взяли участь в урочисцтву Української Православної Церкви та Синодаль- тому зібранні з нагоди 168‑го випуску лікарів і провіного військового відділу за духовну турботу про вій- зорів Національного медичного університету імені ськовослужбовців і українське військо. О. О. Богомольця, який відбувся в Національному orthodox.org.ua, sinod.in.ua палаці мистецтв «Україна». У вітальному слові владика Павел передав учасни24 травня, в день свята Вознесіння Господнього кам зібрання благословення і привітання Блаженніі пам’яті рівноапостольних Мефодія та Кирила, учите- шого Митрополита Київського і всієї України Володилів Словенських, на території Національного Києво- мира і також привітав випускників із закінченням Печерського історико-культурного заповідника відбу- навчання та отриманням дипломів. лися урочистості з нагоди завершення ремонтно-ресМитрополит Павел побажав молодим фахівцям тавраційних робіт на фасадах Великої лаврської дзві- мужності і терпіння у трудовій діяльності, нагадавши ниці. про висоту служіння на благо ближніх, до якого прикликав їх Господь. lavra.ua

В урочистостях взяли участь Прем’єр-міністр України Микола Азаров, заступник міністра культури України Тимофій Кохан, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел та генеральний директор Заповідника Вікторія Ліснича. У лаврському Трапезному храмі на честь преподоб них Антонія і Феодосія Печерських, подякувавши Богу за Його великі милості, митрополит Павел звернувся до голови Уряду зі словами подяки за допомогу, яку надають Києво-Печерській Лаврі. Микола Азаров, у свою чергу, запевнив у тому, що Уряд України й надалі підтримуватиме проведення реставраційних робіт в обителі. За словами Вікторії Лісничої, реставраційні роботи на Великій лаврській дзвіниці будуть повністю завершені до 24 серпня 2012 р., до Дня незалежності України. lavra.ua, kplavra.kiev.ua 28—29 травня, в рамках проекту «Духовне, військово-патріотичне виховання молоді», що його ініціювала Міжнародна благодійна організація «Міжнародний духовний центр “Преображення”», заступник голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України протоієрей Віталій Приходько з іконою святителя Миколая Чудотворця з частицею його мощей відвідав ряд військових частин Внутрішніх військ МВС України, а також два навчально-наукові інститути Національної академії внутрішніх справ України. У кожному підрозділі було звершено молебень; офіцери і солдати приклалися до вищезазначеного образа святителя Миколая. Отець Віталій благословив воїнів-правоохоронців на успішне несення служби, зокрема під час виконання завдань із забезпечення громадського порядку у ході фінальної частини чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». orthodox.org.ua 30 травня в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відбулося відкриття X міжнародної наукової конференції «Церква — наука — суспільство: питання взаємодії», співорганізатором якої виступає Київська духовна академія. Традиційно захід присвячено пам’яті митрополита Київського і Галицького Євгенія (Болховітінова). З благословення ректора Київської духовної академії,

2 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення керівництва Інституту спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», вікарій Київської Митрополії архієпископ Білогородський Миколай взяв участь в урочистих заходах із нагоди чергового випуску в навчальному закладі. Традиційно урочистості пройшли на території Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років». На урочистостях були присутні: голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України Геннадій Резніков, проректор з науково-педагогічної роботи НТУУ «КПІ» Геннадій Варламов, представники Посольства Казахстану і державних органів влади. Вітаючи молодих офіцерів, владика Миколай закликав їх з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов’язок і окропив святою водою. xram.com.ua 4 червня голова Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ, вікарій Львівської єпархії єпископ Дрогобицький Філарет мав зустріч із директором Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України Іллею Ємцем. У ході бесіди сторони обговорили питання розвитку кардіохірургічної галузі. Хірург, який багато років свого життя віддав справі порятунку дітей, поділився своїми враженнями від знайомства з літературною спадщиною видатного лікаря святителя Луки (ВойноЯсенецького) і дав їй високу оцінку. Під час триденного перебування у Львові, де й відбулася зустріч, Ілля Ємець молився за святковими богослужіннями в день Святої Трійці та в день Святого Духа у Свято-Георгіївському кафедральному храмі. orthodox.org.ua, upc.lviv.ua СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Паломницький центр при ВЗЦЗ УПЦ, у співпраці з Синодальним відділом УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України та за фінансової підтримки депутата Київської облради Олександра Онищенка, організував оздоровлення дітей з обмеженими функціональними можливостями в дитячому реабілітаційному центрі «Лісова пісня» (с. Богатир Якимівського р-ну Запорізької області). Відпочинок дітей організовано на прохання громадської організації «Об’єднання сімей, які виховують інвалідів з функціональними обмеженнями “Долоні”». Діти перебуватимуть у дитячому оздоровчому центрі з 1 до 15 червня. Напередодні їхнього від’їзду, 31 травня, у столичному храмі на честь Усіх святих на території будівництва Воскресенського кафедрального собору УПЦ єпископ Васильківський Пантелеімон, голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї, в присутності дітей і членів їхніх родин звершив молебень. pilgrims.in.ua, orthodox.org.ua

православна газета

н о в и н и, події, ком е н та р і

БОГОС ЛУ ЖІННЯ 22 травня, в день спомину перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мір Лікійських у Барі (1087), вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон відвідав Свято-Миколаївську парафію с. Фасова Макарівського р-ну Київської області, де біля храму, під відкритим небом, звершив Літургію.

По завершенні Літургії єпископ Пантелеімон очолив хресний хід, під час якого звершив літію на могилі спочилих настоятелів храму і виголосив проповідь на євангельське читання і про приклад християнського життя святителя Миколая. 29 травня у Кирилівському чоловічому монастирі столиці відбулася зустріч випускників Київської духовної академії 2002 р. — з нагоди десятиріччя закінчення КДА. У головному храмі обителі було звершено Літургію, служіння якої очолили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр і намісник монастиря єпископ Васильківський Пантелеімон. Після закінчення богослужіння владика Пантелеімон, звертаючись до однокурсників, нагадав про необхідність пам’ятати і цінувати тих людей, які зустрічаються на життєвому шляху. Випускники КДА 2002 р. також вшанували пам’ять свого класного керівника професора протоієрея Василія Заєва, звершивши літію на його могилі біля столичного храму в ім’я преподобного Серафима Саровського в Пущі-Водиці.

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 24 травня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Національного банку України Сергія Арбузова. Сергій Геннадійович привітав Його Блаженство з одужанням і поверненням до активної діяльності.

3 червня, в день Святої Трійці, намісник Троїцького Іонинського чоловічого монастиря м. Києва, вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона очолив служіння Літургії у Свято-Троїцькому храмі обителі. Владиці співслужили насельники монастиря у священному сані. З нагоди престольного свята в обитель прибули численні віруючі, і храм не міг вмістити всіх охочих помолитися. Після Літургії єпископ Іона звершив святкову вечірню з читанням уклінних молитов. Урочисте богослужіння завершилося хресним ходом. До речі, цьогоріч виповниться 140 років із часу освячення головного престолу в Свято-Троїцькому храмі Іонинського монастиря (престол в ім’я Живоначальної Трійці було освячено 23 липня 1872 р.).

Блаженніший Митрополит Володимир подякував високому гостю за плідну співпрацю з Українською Православною Церквою. 1 червня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв третього Президента України (січень 2005 — лютий 2010) Віктора Ющенка.

ПА ЛОМНИЦТВО 30 травня завершилася паломницька поїздка на Святу Гору Афон групи військовослужбовців запасу, організована, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Синодальним відділом УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Протягом п’яти днів паломники на чолі з головою Синодального військового відділу УПЦ архієпископом Львівським і Галицьким Августином відвідали ряд афонських обителей і вклонилися монастирським святиням. orthodox.org.ua

Віктор Андрійович привітав Предстоятеля УПЦ з одужанням, а також побажав Його Блаженству здоров’я та довгих років життя. У ході бесіди Віктор Ющенко поцікавився життям Пантелеймонівського монастиря і Церкви в цілому. На зустрічі був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ У п’ятницю 25 травня на 71‑му році життя, після важкої тривалої хвороби, померла Людмила Павлівна Рилкова — відомий історик і дослідник церковної архітектури м. Києва. Людмила Павлівна народилася 23 листопада 1941 р. у м. Новохоперську Воронезької області. Мама Людмили, Марія Вікторівна, займалася вихованням дітей. Батько, Павло Петрович Рилков, бойовий офіцер, командир гвардійського артилерійського полку, пройшов у боях шлях від Волги до ст. Каліс (Німеччина). Біля ст. Каліс був важко поранений, фашистським снарядом йому відірвало ступню, але, незважаючи на це, він продовжував командувати полком. За свої військові подвиги був нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського і багатьма медалями. Людмила дуже любила батька і пишалася ним. Він для неї був зразком мужності, честі й обов’язку. Прагнення до вищого ідеалу, самовідданість, почуття обов’язку, абсолютна чесність, закладені в ній батьківським вихованням, закономірно привели її, вже у зрілому віці, до віри у Христа, в Його святу Православну Церкву. У 1962 р. Людмила закінчила Київський технікум міського електротранспорту і почала працювати в УкрДіпроЕнерго. У 1964 р. вона вступила на вечірнє відділення історичного факультету Київського Державного університету, яке закінчила 1970 р. Потім послідовно працювала на різних посадах у Республіканському правлінні Товариства охорони пам’яток істо-

№ 11 (309), червень 2012

рії та культури, Державному історичному музеї, Державній науководослідній реставраційній майстерні, інституті «Укрпроектреставрація», Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ», Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику. Вийшла на пенсію у 1996 р. Людмила Павлівна завжди була одним із найактивніших учасників та організаторів справи охорони пам’яток історії та культури в Україні, виховала цілу плеяду учнів. Вона брала активну участь у написанні чотиритомного колективного видання «Пам’ятки містобудування і архітектури Української РСР», понад 100 статей в енциклопедичному виданні «Звід пам’яток історії та культури України, м. Київ». З особливою любов’ю ставилася до робіт, присвячених Києво-Печерській Лаврі, Іонинському монастирю. Її наукові публікації завжди вирізнялися точністю фактів та документальною вивіреністю. З благословення Митрополита Київського і всієї України Володимира та намісника Києво-Печерської Лаври архієпископа Вишгородського Павла, Людмила Павлівна Рилкова, скромно назвавши себе «упорядником», опублікувала книгу під назвою «Біографічні відомості про братію Києво-Печерської Лаври, які постраждали за Православну віру у XX столітті». Завдяки самовідданій праці Людмили Павлівни було відновлено більше 100 життєписів братії Києво-Печерської Лаври, які постраждали за віру в період гонінь. Уже будучи смертельно хворою, вона, не шкодуючи своїх сил і

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

коштів, розшукувала в архівах документи, зі своєї невеличкої пенсії оплачувала архівні довідки, їздила по країні в пошуках місць поховань лаврських монахів-сповідників. До останнього дня Людмила Павлівна працювала над своєю новою книгою «Київські дзвони» — про історію дзвонів київських храмів і монастирів, також постраждалих у роки гонінь від безбожної влади). За свою працю Людмила Павлівна нагороджувалася медалями «В пам’ять 1500‑річчя Києва», «Ветеран праці», Почесними грамотами та цінними подарунками мера м. Києва. Вона також є лауреатом премії ім. Едуарда Володіна «За розвідку та опис київських святих мучеників і сповідників, за віру постраждалих», Людмила Павлівна Рилкова була чесною, відданою своїй справі, глибоко віруючою православною людиною. За два тижні перед смертю вона сповідалася і причастилася Святих Христових Таїн. Упокой, Господи, душу раби Твоєї Людмили в оселях праведних.

22 травня в Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами Української Православної Церкви архієпископа Бориспільського Антонія з президентом Папської ради соціальної комунікації римсько-католицьким архієпископом Клаудіо Марія Челлі, який перебував в Україні з офіційним візитом. З боку Української Православної Церкви у зустрічі також взяли участь голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко і заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич. У ході розмови йшлося про форми присутності Церкви в інформаційному просторі. Зокрема, обговорювалися питання контролю інформаційної сфери з боку громадськості, спілкування духовенства з різними соціальними групами поза парафіями, підготовки студентів духовних шкіл до соціальної та інформаційної комунікації. Після зустрічі для гостя і супроводжуючих його осіб було проведено екскурсію Києво-Печерською Лаврою. orthodox.org.ua

№ 11 (309), червень 2012

духо в н і ш кол и

православна газета

УРОЧИСТА АКАДЕМІЯ В ЛБУ Недільна служба в луганському Свято-Володимирському кафедральному соборі у Неділю 7‑му після П’ятидесятниці була особливою. Разом із кліром та парафіянами собору служили і молилися випускники Луганського богословського університету. Очолив богослужіння митрополит Луганський і Алчевський Іоанникій. Приводом для урочистого соборного богослужіння стало закінчення навчального року в Богословському університеті та перший випуск магістрів богослов’я. На службі були присутні заступник голови обласної адміністрації Олександр Остапенко, мер Луганська Сергій Кравченко і почесний гість випускних святкувань, попечителька Богословського університету, дружина Президента України Людмила Янукович. Після звершення Літургії відбулася урочиста Академія, на якій зі словами привітання до присутніх звернувся ректор Університету, професор, доктор богослов’я протоієрей Володимир Конончук.

Проректор Богословського університету з навчальної роботи професор архімандрит Пимен (Чеботарьов) у невеликій доповіді розповів про основні віхи становлення духовного навчального закладу на Луганщині, яке, на його думку, стало можливим і відбулося лише в результаті спільних зусиль та співдружності церковних, державних і громадських структур області. Було також відзначено, що успішному випуску магістрів богослов’я сприяли укладення спільних договорів та співпраця з основ ними вищими навчальними закладами Луганська, допомога міської та обласної адміністрацій. Привітали випускників заступник губернатора області Олександр Остапенко і мер м. Луганська Сергій Кравченко. Після офіційних промов і привітань випускникам було вручено дипломи, нагороди та подарунки. Крім магістрів богослов’я дипломи отримали також випускники-бакалаври богословського факультету та факультету церковного співу. До випускників і студентів звернулася і попечителька ЛБУ Людмила Янукович. «Дуже приємно, — сказала Людмила Олександрівна, — що на Донбасі є такий навчальний заклад, де з року в рік ми бачимо все більше випускників — тих, хто прийняв рішення присвятити життя служінню Богу». Кожного з випускників та почесних гостей урочистостей тепло привітав правлячий архієрей єпархії митрополит Луганський і Алчевський Іоанникій. Завершилася Академія невеликим концертом духовної музики, виконаним випускниками та студентами факультету церковного співу.

ДОВІДК А:

Луганський богословський університет на честь Архістратига Михаїла — вищий навчальний заклад, що здійснює підготовку висококваліфікованих фахівців для Православної Церкви. ЛБУ організовано 23 грудня 2010 р. рішенням засідання Священного Синоду Української Православної Церкви № 52. Ректором навчального закладу є доктор богослов’я протоієрей Володимир Конончук. У Богословському університеті створено дві кафедри за ключовими напрямами церковної науки. Вони мають свою специфіку і мету — створення власної наукової школи на основі традицій, закладених східнохристиянським богослов’ям, вітчизняною та зарубіжною гуманітарною наукою. Луганський богословський університет створено на базі Луганського духовного училища, яке було засновано 2005 р. з ініціативи митрополита Луганського і Старобільського (згодом — митрополита Луганського і Алчевського) Іоанникія (Кобзєва) і з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Для наукового керівництва роботами бакалаврів і магістрів Університет запросив вітчизняних та зарубіжних вчених — церковних і світських. Навчальний заклад розташовується у самому центрі Луганська в комплексі Свято-Володимирського кафедрального собору (пл. Володимирська, 1).

Протоієерей Олександр Авдюгін

ЖЕНЦІВ НА НИВІ ХРИСТОВІЙ СТАЛО БІЛЬШЕ 4 червня, в День Святого Духа, в КиєвоПечерській Лаврі відбулися офіційний, а також урочистий акти випуску Київської духовної академії і семінарії. Ректор КДАіС архієпископ Борис пільський Антоній звершив Божественну літургію на площі перед академічним храмом на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Владиці співслужили викладачі та випускники духовних шкіл у священному сані. Тоді ж було звершено дві хіротонії: диякона Олександра Матіяша висвятили на ієрея, а вихованця семінарії, читця Василія Поповича — у сан диякона. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, в сан архімандрита зведено ігумена Романа (Підлубняка), регента академічного хору; економ КДА ієромонах Іларіон (Кострець) удостоєний права носіння хреста з прикрасами. Були нагороджені й інші священно служителі. Після Літургії владика Антоній, звертаючись в актовому залі Лаври до присутніх, висловив упевненість, що випускники — яку б царину вони не вибрали (священство, викладання, інше заняття) — служитимуть Церкві Божій. У напутньому слові випускникам архієпископ Бориспільський процитував апостола Павла: «Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його…» (Рим. 8: 9).

«За будь-яких обставин, за будь-якої влади на вас завжди дивитимуться як на церковних людей. Це — на все життя…» «За будь-яких обставин, за будь-якої влади на вас завжди дивитимуться як на церковних людей. Це — на все життя… Ви повинні набути Духа Христового. Ваша освіта закінчилася, але становлення вас як особистостей триває. Допомагай вам Боже!» — сказав ректор КДАіС. Охоче цитують апостола Павла й самі учні. Так, студент КДА Миколай Скоропада упевнений, що одне з головних завдань сучасної православної людини (а пастиря особливо) — дати правильну відповідь тому, хто питає про віру, причому зрозумілою йому мовою. «Смиренність, духовність, молитовність…» — перераховує Микола найважливіші пастирські риси. Орієнтуючись на православних святителів (а

чимало з них мали блискучу світську освіту), Микола вважає, що лише високоосвіченій людині під силу донести до відома багатьох величезну святоотцівську спадщину, позицію Церк ви зі складних актуальних питань. Деякі випускники та студенти ставлять перед собою високу планку: відкладаючи прийняття сану до часу, думають про навчання у престижних світських вузах, у тому числі й закордонних. Мета — глибше вивчити іноземні мови, обзавестися корисними зв’язками, щоб, якщо Господь дасть, п р ед ст а в л я т и нашу Церкву, зокрема, на офіційних заходах. Студент академії Олександр Брижатий каже, що бажання стати священиком дуже часто приводить

молодих людей до семінарії. Однак, як кажуть, життя вносить свої корективи: не всі витримують житейських труднощів (дотримання розпорядку дня, участь у прибиранні території, інші послухи). Саме неготовність відмовитися від своїх бажань і трудитися з благословення виявляється перешкодою і спокусою на шляху до священства. Навіть присутність на чернечих службах у Лаврі, наприклад, не є виправданням для семінариста, який пропустив щоденні молитви в духовній школі. «Виконання малого правила виявляється важливішим за якесь надмірне духовне завзяття», — каже Олександр, який сам думає про священицьке служіння. Після закінчення урочистого акту випускники КДАіС разом із ректором та класними наставниками відвідали Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Його Блаженство привітав випуск ників із закінченням навчання, побажав сил і допомоги Божої в несенні євангельської істини. Архієпископ Бориспільський Антоній подякував Предстоятелю за постійне піклування про духовні школи. А випускники, побажавши Блаженнішому Володимиру якнайшвидшого одужання, проспівали життєствердне многоліття. Вацлав Дворнік

православна газета

духо в н і ш кол и

№ 11 (309), червень 2012

ДОПОМОГТИ ВИПРОБОВУВАНИМ Про особистісний вибірчернечого й пастирського шляху, про духовну освіту, про те, що відрізняє її від світської, а такожпро критеріїоцінкиосвіченості людини — в інтерв’ю архімандрита Маркела (Павука),проректора Київської духовної академії і семінарії з виховної роботи. — Отець Маркел, що таке духовна освіта? Чим вона відрізняється від світської? — У кожної людини, крім тіла, яке ми можемо відчувати, є невидима, безпосередньо невиявна за допомогою п’яти органів чуття, душа. Але крім тіла і душі у людини є ще те, що відрізняє її від тварин, — дух, який ріднить її з Богом, бо «Бог є Дух» (Ін. 4: 24). Оскільки душа людини, через свою егоцентричність, схильна впадати в надмірну чуттєвість і пристрасність, дух часто залишається знехтуваним, завмирає. Людина може залишатися міцною фізично, розвиненою душевно та інтелектуально, але бути нещасною, бо в неї немає найголовнішого — духу і натхнення, що виникає від нього. Так ось: духовна освіта покликана відновити порушене духовне життя людини, надихнути на боротьбу з гріхом і з пристрастями та навчити дарувати любов і радість іншим людям — не тільки друзям, але й ворогам. У світської освіти завдання більш приземлені — наприклад, розвинути інтелект, щоб людина через осягнення законів цього світу могла успішно в ньому влаштуватися, зробити кар’єру. Духовна освіта теж має одним із завдань розвиток людського інтелекту, однак воно підпорядковане більш високій меті — служінню Богу і людям. Є стародавня приказка: «Освічена людина не та, яка багато знає, а та, яка багато добра творить». Початковий сенс освіти полягав у формуванні людини за образом і подобою Божою. Це твердження може здатися дивним тим людям, яким Бог не потрібен, які й без Бога вважають себе цілком само-

достатніми, які, по суті, уявили себе нехай маленькими, але богами… — Якщо людина — це образ і подоба Творця, навіщо ж потрібна духовна освіта? — Так, людина первісно, як сказано на самому початку Біблії, створена за образом Божим, але вона не змогла зберегти цей безцінний дар святості. Як пише псалмоспівець Давид, людина, будучи наділеною такою великою честю, через своє гріхопадіння уподібнилася нерозумній худобі. Тепер перед кожною людиною стоїть завдання очистити образ. Якщо вона

Духовна освіта покликана відновити порушене духовне життя людини, надихнути на боротьбу з гріхом і з пристрастями та навчити дарувати любов і радість іншим людям — не тільки друзям, але й ворогам

до цього не прагне, а вся віддається пристрасті й чуттєвості, то губить не тільки себе, але й інших людей. Усі людські сварки, глобальні війни та катаклізми — це наслідок відмови людини боротися із самою собою заради відновлення в собі образу Божого. — Як можна визначити результат духовної освіти? Чи означає отримання документа про закінчення семінарії, наприклад, що людина духовно освічена? — Справді духовно освічена людина, як пише святитель Ігнатій (Брянчанінов), в и з н а ч а є т ьс я п о то м у, наскільки вона відчуває свою негідність, свою гріховність. Навіть давній філософ, який навряд чи знав, що таке смирення, однак, говорив: «Я знаю, що я нічого не знаю». Наявність диплома про духовну освіту не може гарантувати духовну зрілість. Тому підтвердження — дуже поширене нині так зване «молодостарецтво», ревнощі не по розуму в боротьбі з кодами та іншими символами глобалізації і ще чимало прикладів духовної незрілості. Щоб протистояти апостасії, позбавленим індивідуальності глобалізаційним процесам, необхідно, в першу чергу, боротися зі своєю недосконалістю. Саме з метою набуття досвідченості в невидимій духовній боротьбі святі аскети йшли в пустелі та монастирі. Вони добре пам’ятали слова апостола, що тільки досвідчений може допомогти тим, хто спокушається. — Які предмети важливі в духовній освіті й чому? — Одним із найважливіших предметів у духовній освіті є аскетика, що вчить, як боротися із пристрастями, як відновити у собі образ Божий. Але на перше місце правильніше буде поставити такий предмет, як Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Без ґрунтовного знання Біблії неможливо зрозуміти, навіщо потрібні аскетичні подвиги. А правильному мисленню

До чернецтва Господь закликає не найсильніших, а немічних, у Церкві ж вони, сповнюючись невидимою благодатною силою Божою, стають своєрідним православним «спецназом» в духовній освіті вчить догматичне богослов’я. — Як особисто Ви вирішили піти чернечим і пастирським шляхом? — Вірю, що вибір чернечого і пастирського служіння людина здійснює не сама по собі, а за покликанням Бога. І найчастіше Господь обирає Собі на служіння не найсильніших. «Сила Божа в немочі звершується». Це певним чином підтверджує і мій особистий досвід. Я нічим особливо не виділявся серед однолітків, хіба що надмірною сором’язливістю, старанністю у навчанні… Галасливих компаній і в е сел о щ і в не любив. Недалеко від батьківського будинку стоїть д е р е в’я н и й храм, який за радянських часів не закривався і в якому постійно звершувалися богослужіння. Туди щонеділі водила мене рідна бабуся, півча церковного хору. Дідуся, колишнього фронтовика, я запам’ятав, як він незмінно стоїть із молитвословом перед іконою вранці та ввечері, читає молитви, акафісти. Також старанно відвідували храм батько і мати, які прагнули прищепити мені любов до богослужіння. Єдине, чого, мабуть, за безбожних радянських часів не вистачало, так це живої

проповіді у храмі. Священиків майже щороку, а то й частіше, міняли, щоб до них не звикав народ; їм, вочевидь, забороняли виголошувати проповіді на теми, зрозумілі й доступні парафіянам. Може, це якоюсь мірою вплинуло на те, що я не зміг одразу чітко визначитися з вибором життєвого шляху. Спочатку захопився психологією, щоб досконально вивчити людську душу. Потім вступив до медичного училища. Лише в армії остаточно усвідомив своє покликання і став посилено готуватися до вступу в семінарію. У семінарії я тільки переконався в правильності вибору. Поступово я перейнявся особливою любов’ю до лаврського чернецтва. Завжди прагнув потрапити на більш, як мені здавалося, живі монастирські служби. Мені дуже подобалися проповіді намісника та братії монастиря. А по закінченні академії я опинився в далекому холодному Сибіру, в стародавньому Тобольську. Тут я викладав, незабаром прийняв чернецтво і був висвячений у священний сан. Чому? Навіщо? Тому, що в моєму сприйнятті монахи — найбільш вільні люди. Вони нічим не зв’язані, а тому можуть дозволити собі бути завжди спокійними, невимушеними і незалежними. Хоча, як я сказав спочатку, до чернецтва Господь закликає не найсильніших, а немічних, у Церкві ж вони, сповнюючись невидимою благодатною силою Божою, стають своєрідним православним «спецназом». — Які критерії оцінки «духовної освіченості» з точки зору викладача? — При оцінці знань неможливо водночас оцінити міру духовної освіченості студента. У цьому може розібратися лише досвідчений духівник або старець. Тому на іспиті оцінка виставляється не за духовність, а за засвоєння необхідного обсягу знань. Але всі викладачі постійно нагадують студентам, що знання

У моєму сприйнятті монахи — найбільш вільні люди. Вони нічим не зв’язані, а тому можуть дозволити собі бути завжди спокійними, невимушеними і незалежними без відповідного аскетичного життя не мають жодної ціни. Вони навіть можуть завдати шкоди людині, возвеличуючи її у власних очах. Усі єресі, розколи та секти, захоплення безбожними ідеями — сумний приклад такого розриву між духовною та інтелектуальною освітою. В ідеалі духовне зростання повинно поєднуватися з інтелектуальним вдосконаленням. Проте таких випадків не так уже й багато. Ті, кому це вдається, дуже затребувані в Церкві. Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц

№ 11 (309), червень 2012

православна газета

Паломництво

Вид на Стамбул через затоку Золотий ріг

ЧУЖИНЦІ У РІДНОМУ КРАЮ

елике місто часто порівнюють з мурашником. Заїжджене кліше напов нилося для мене сенсом лише тоді,коли я побачивСтамбул — великий, сірий, весь у русі. У ньому проживає 15 мільйонів людей! Із часів Трої тут виникали держави, що претендували на володарювання морями. Жителі міст, які були тут до Стамбула, однозначно мали великий смак. Серед безлічі дрібних і непоказних будівель виділяються споруди колосальних розмірів. Оборонні вежі, куполи храмів, багатокілометрові ряди кріпосних стін — немов велетні з іншої епохи, що повстають з-під землі.

Я опинився в Туреччині у складі групи, яка цілком складалася зі співробітників паломницьких служб. Цікаві співрозмовники, добре складена програма, яскраві розповіді відомого московського візантолога — чого ще бажати собі для паломницької поїздки? Все псувала «гіркота попелу на губах». «Попіл» великої Візантії. Він тут усюди: в переляканому крику муедзинів, які співають на наші вісім гласів; у платних турнікетах, що пропускають паломників у наші храми; у виколотих очах наших святих на стародавніх фресках і мозаїках. Друзі розповідали про те, як гаряче молилися в Софії Константинопольській. Я їм щиро

заздрив, оскільки сам молитися там не зміг. Уява жваво малювала сцени з життя імператорів та патріархів, але серце залишалося глухе і німе. Немов холод непрогрітого весняним сонцем каміння через ступні ніг дістався до серця і скував почуття. Напевно, спрацював інстинкт самозбереження. Інакше довелося б кричати від обурення. Найвеличніший християнський храм, в якому тисячу років відбувалися богослужіння, — сьогодні просто пам’ятник. Тиняються туристи всіх мастей, юрба турецьких школярів дружно розмахує руками (діти — вони і в Туреччині діти), дурний атракціон з діркою в колоні (встав палець, поверни і загадай бажання) — всі ознаки популярного музею.

Фреска «Христос Вседержитель». Софія Константинопольська

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗДІЙСНИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Колишній патріарший собор не має накупольного хреста. Єдину (вона висіла колись на воротах) ікону із зображенням патріарха Григорія V (в день Пасхи 1821 р. його повісили за наказом султана на цих самих воротах) у сере дині ХХ ст. на вимогу турків зняли. Аудієнція у Константинопольського Патріарха — висока честь і рідкісне задоволення. Вдумливий співрозмовник, з першого разу запам’ятовує ім’я гостя, місце його служіння та імена дітей. Владика Варфоломій нікого не відпустив без доброго слова і подарунка. Для паломників, які збираються подорожувати Туреччиною, благословення Константинопольського Патріарха —

не просто формальність. Звершення богослужінь на руїнах давніх візантійських храмів пов’язане, крім того, з отриманням дозволів турецького МЗС, міністерства туризму, а також з охороною поліції. Без усього цього паломник, перехрестившись у невстановленому місці, ризикує стати якщо не мучеником, то сповідником. Такі реалії турецької гостинності: туристам раді на будь-якому курорті, паломники ж — явище поки що рідкісне і, схоже, небажане. Стамбул покидали без жалю, назавжди залишивши серце в Константинополі. Літак злетів і, майже не знижуючись, приземлився в Кейсарії, розташованій на висоті 1000 м над рівнем моря. Ми підкотили до терміналу самісамісінькі. На льотному полі — ані душі. Безшумно йде сніг. Ніч. Після метушливого Стамбула від тиші дзвенить у вухах. Прийшовши до тями після пробудження в готелі, дивлячись у вікно, починаєш сумніватися в тому, що прокинувся. У густому тумані над фантастичним пейзажем ширяють величезні кулі. При найближчому розгляді це виявився ще один атракціон для туристів — огляд міста з висоти пташиного польоту. Здрастуй, Каппадокіє, батьківщино богослов’я і богословів! У цих місцях прославилися Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Ніський, тут колись подвизався Симеон Стовпник. У містечку Ургюп у турецькому полоні жив Іоанн Руський. Сьогодні ця місцевість справляє враження цілковитої «глухомані». Природа нагадує кримську, що в околицях Бахчисарая, ось тільки мінаретів на порядок більше і в печерах, якими скопані підніжжя стрімких скель, усе ще живуть люди. Гід розповідає, що це зовсім не «бомжі», а цілком цивілізовані та забезпечені сім’ї. Їх періодично переселяють у нормальні будинки, але вони вперто повертаються в печери.

Софія Константинопольська

Святині Візантії (Туреччина) 13›20 червня Кіпр 14›21червня Свята Земля (Ізраїль) 12›20 вересня, 13›19 вересня, 13›20 вересня Свята Земля (Ізраїль) із відвідуванням гори Синай 12›20 вересня Москва – Дивеєво (Росія) 22›28 червня (авіапереліт) «Золоте кільце» (Росiя) 13›25 липня (авіапереліт) Валаам – Санкт-Петербург (Росiя) 30 липня›11 серпня

Залізничне шосе, З, Київ, Україна, 01103 Тел.: +38 (044) 383–04–22,+38 (044) 383–04–11,+38 (050) 265–55–42,+38 (097) 545–42–55; факс: +38 (044) 529–02–92, pilgrimsua@gmail.com, www.pilgrims.in.ua

православна газета

Ц е р к в а і кул ьту ра

№ 11 (309), червень 2012

ПЕЛІКАН І КУСТУРІЦА П

Фрески печерного комплексу Гьореме

З Каппадокії до Анталії шлях неблизький. За вікном автобуса то сніг і гори, то сосни і пальми. Нотатки на колінах, є час подумати. Часто в історії іудеїв Господь смиряв їх через народи, які не знали імені Ієгови. Дикунів Він використовував як різки для улюбленого дитяти. Але ж і язичників Він любить. Пророк Іона якось засмутився від того, що Господь помилував Ніневію і почув докір: «Чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік, які не вміють відрізнити правої руки від лівої?» (Іона. 4: 11). Не сумніваюся — Той, Хто знав кількість нетямущих дітей Ніневії, знає і лік волоссю на голові кожного турка, але який Його подальший Промисл про цей народ?.. Ро з д у м и уриваються, оскільки ми дісталися до одного з найкрасивіших курортів світу. У розпал сезону аеропорт Анталії приймає тисячу літаків на день. Сонце тут таке щедре, що місцеві жителі вважають за краще влітку сховатися від нього на своїх дачах високо в горах. Цілком європейською дорогою котимося в Міри Лікійські. У храмі, де служив святитель Миколай, припадаємо до розколотої гробниці улюбленого святого, а потім словами акафісту згадуємо його житіє. Ікос за ікосом разом із ним пливемо морем на кораблі, потім бачимо, як купець за велінням святого направляє свій караван у голодуюче місто і вивантажує зерно в порту (а порт ось він, за пагорбом!). Пам’ятаємо, що мощі святителя Миколая давно вивезені барійцями і венеціанцями, а ще пам’ятаємо слова Златоуста: «Навіть гробниці святих спов нені благодаті». Залишаємо храм з мрією наступного разу

звершити тут Літургію. Відчуття таке, що зустрівся зі святим, та тільки відвідав ти його в темниці. Заняття, безумовно, душекорисне, але з певним сумом. Ти все‑таки не в Мірах Лікійських, а в турецькому місті Демре. Потім був Ефес — місце, де жив Іоанн Богослов, проповідував апостол Павел, до хрипоти сперечалися отці одного зі Вселенських Соборів. Був на нашому шляху Ієраполіс — місце смерті апостола Филипа; печера, в якій заснули сім ефеських отроків. Багато є в Туреччині місць, назви яких змушують здригатися читача Святого Письма. Привізши додому гігабайти спогадів, ретельно перебираю їх. Багато що летить у кошик, основне займає місце в архіві, найкраще — на робочому столі. Поверхневі враження відлітають, залишається головне — я бачив руїни великої Візантії. Я пройшов по її холодному камінню, заглянув у порожні бійниці її фортець, але під спудом не відразу розгадав стукіт її серця. Вона жива, просто спить богатирським сном Святогора. Її зневажені вівтарі жадають молитви своїх дітей. Дітей уже немає давно, ми — радше правнуки, але спорідненість не викликає сумнівів. Розповідь про чергову паломницьку поїздку я зазвичай закінчую побажанням своїм друзям побувати там, де вже вдалося побувати мені. Після відвідин Туреччини звичний порядок був порушений. Я навіть не впевнений — чи хочу поїхати туди знову. Мабуть, через те, що постійно відчуваєш себе чужинцем у рідних краях. Хоча, напевно, за великим рахунком, так мають почуватися християни у цьому світі…

Храм святителя Миколая у Мірах Лікійських

Олександр Ворсін

равославне французьке кіно.Напершийпоглядздається,щоцимтрьомсловам не судилося бути разом.Але для того й існує кінематограф, щоб дивувати глядача. Фільм французького режисера Олів’є Орлі «Пелікан»,якийвийшовнаекрани торік, — яскраве тому підтвердження. Картина розповідає про непрості стосунки батькарибалки зі своїм сином після смерті дружини. Після смерті коханої чоловік повністю втрачає інтерес до життя і навіть не хоче спілкуватися із власною дитиною. Але одного разу в їхньому будинку з’являється пташеня пелікана, яке допомагає хлопчикові знову знайти свого батька і повернути його до життя. Фільм став справжньою подією IX Київського Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров-2011». Головну роль у картині зіграв знаменитий Емір Кустуріца. І з перших хвилин перегляду стало зрозуміло, що відомий сербський режисер не тільки грає в цьому фільмі, але й є безсумнівним натхненником творчої групи. Це водночас і насторожувало. Адже фільми Кустуріци знамениті не тільки своєю життєрадісністю та оригінальним гумором, а й епатажними сценами. Побоювання виявилися марними, і «Пелікан», на велику радість публіки, показав справжній зразок професійного православного кіно. Дивовижно, але фільм, знятий французькими кінематографістами, виявився глибоко християнський і за духом, і за змістом. Не випадково саме пелікан у фільмі примиряє батька із сином і наповнює їхнє життя радістю та сенсом. У давнину вважалося, що пелікан, рятуючи від смерті рідних пташе-

нят, годує їх кров’ю зі своїх роздертих грудей. Тому для християн перших століть цей птах став символом Христа, Який живить вірних Своїми Тілом і Кров’ю. Підтвердження цьому ми знаходимо у службі Великої Суботи. В одній з похвал на утрені говориться: «Якоже птица неясыть (пелікан — авт.), уязвлен в ребра Твоя, Слове, дети Твоя умершия оживил еси, искапав им животворныя токи». Але й без смислового навантаження пелікан виглядає в картині чудово, особливо на фоні захоплюючих грецьких пейзажів. Історія дружби хлопчика Яніса і дивовижного птаха розказана дотепно та весело. Незважаючи на те, що фільм знятий у жанрі трагікомедії, він жодного разу не переходить ту межу, за якою гумор стає вульгарністю. Тут є і веселі ченці, і багатодітний парафіяльний священик, який викликає посмішку, але це анітрохи не принижує пастирів Церкви, а, навпаки, робить їх більш зрозумілими та близькими глядачеві.

У французів можна повчитися правдивого зображення церковної дійсності. У фільмі немає стилізованого духовенства, яке живе штучно-духов ним життям. Цією чесністю «Пелікан» і підкуповує глядача. Настоятель місцевого монастиря тут може розсмішити своїх послушників, а разом із ними і глядачів, майже до сліз. Але, коли потрібно, він дає мудру пораду хлопчикові, який опинився у складній життєвій ситуації. Є в картині і любовна лінія, але режисер зумів так показати закоханих підлітків, що фільм можна сміливо дивитися всією сім’єю. У «Пелікані» немає надто закрученого сюжету з непередбачуваними поворотами розповіді та несподіваною розв’ язкою. Немає тут і видатних акторських робіт. Але після перегляду світ навколо стає світлішим, і у глядача з’являється бажання зробити щось хороше. Однак не будемо детально розкривати весь творчий задум картини, залишивши глядачам можливість самим відкрити для себе цей фільм. Фільм, від якого віє добром, подобається практично кожному глядачеві. Секрет цього, можливо, криється в причетності до проекту найзнаменитішого сербського режисера, який, після прийняття Хрещення у 2005 р., дедалі частіше використовує свій талант на благо Церкви. У травні цього року Сербський Патріарх Іриней нагородив Еміра Кустуріцу найвищою відзнакою Сербської Православної Церкви — орденом святого Сави першого ступеня, за «безкорисливу працю і представлення сербського народу та Право слав’я у світі». Олег Карпенко

«КІНО МАЄ ЗЦІЛЮВАТИ ДУШІ» Говорить Емір Кустуріца: «Християнин повинен дивитися на світ філософськи і намагатися зробити його більш гармонійним. Без цього — нікуди. Бо християнин — це людина, чия добра воля проявляється в кожному вчинку. Він намагається зробити гармонійним усе, з чим стикається. Це особливо важливо, якщо він володіє таким колосальним за силою впливу інструментом, як мистецтво. І тим більше, якщо це мистецтво — кіно. Я повинен робити християнське кіно — в цьому моя місія. Християнське кіно має зцілювати душі людей. В ньому має бути особливе ставлення до кожного глядача. Не як до споживача. Потрібно, щоб, подивившись твій фільм, люди починали обіймати один одного, відчували щастя й радість. Радість від повноти буття. Чи не в цьому естетичний сенс людського життя? Треба допомогти людині звільнитися від страхів, щоб вона, пройшовши через катарсис, могла сказати: «Життя, повне труднощів, стало легшим». Якщо ти християнин і мета твоєї творчості — зробити людину щасливою, твій фільм, як інструмент, допоможе виконати завдання твого життя.

Напевно, час від часу в картині може «прочитуватися» якийсь християнський сюжет. Буває, що режисер явно торкається певної церковної теми або відсилає глядача до якоїсь біблійної історії. Але проблема тут в іншому: більшість сьогоднішніх фільмів ніяк не стосуються сенсу людського існування. А значить, вони свідомо не можуть бути християнськими. Більш того, можна відверто назвати їх язичницькими. Сьогоднішнє кіно ділиться не на християнське і нехристиянське, а, скоріше, на комерційне та некомерційне. Сучасна цивілізація — тобто ринок — потребує лише тих картин, які підуть на ура у публіки. При цьому вважається, що публіка любить кіно розважальне, яке, за визначенням, ніяк не зачіпає цент ральні моменти людського життя. Однак якщо та чи інша стрічка до цих тем все ж таки звертається, вона стає християнською. З однієї простої причини: вона дає людям привід замислитися над питаннями «хто є людина?» і «навіщо я живу?». А ці питання — по суті християнські. Необхідно розуміти: коли ми говоримо про Церкву, то ведемо мову про основоположні моменти людського буття —

про вічну Жертву Христа, слідування за Христом і самопожертву заради уподібнення Христу. Це знаходить відгук у душі кожної людини. А отже, кіно має звертатися до цих тем. І взагалі, зв’язок релігії та кінематографа, як мені здається, визначений самою природою останнього. Кіно — вид мистецтва, а мистецтво і релігійний спосіб пізнання світу дуже близькі. Тому, коли знімаєш кіно, намагаючись будувати його на серйозній основі, ти, так чи інакше, торкаєшся питань життя і смерті, тобто — релігійних питань». За матеріалами журналу «Фома в Україні» Фото: kinopoisk.ru

№ 11 (309), червень 2012

православна газета

Ц е р ко в н і З М І

Володимир Легойда:

«РАДІЙМО РАЗОМ!» Сьогодні в нас у гостях «Самарянка» —єдиний у вітчизняному інформаційномупросторі православний жіночий журнал.Але,хоча журнал і єдиний,він висвітлюєбагатогранейжиттянашихсучасниць,щоробитьйогоцікавимідля сильної половини.Томучоловіки не тільки читають «Самарянку»,але часто з’являються на її сторінках як автори та співрозмовники.

в деканат, щоб дізнатися про вступ. Там сидить людина, друкує на машинці. Через плече з нами привіталася. Я пояснюю, що, ось, хочу вступати на філософський факультет. Вона запитує: «А ви звідки?». Я відповідаю: «З Північного Казах стану». Далі йде фраза: «Ви не вступите», і людина продовжує друкувати на машинці. Я розгубився. А людина за машинкою додала: «Зв’язки є?»...

— Так, була така історія. Квоти на здобуття вищої освіти... — Але, оскільки я не казах, довелося їхати в МДІМВ. А там усі в краватках, такі ввічливі, ми щось запитали, нам ввічливо відповіли, ми знову щось запитали, нам знову відповіли. І я був абсолютно зачарований цією атмосферою ввічливості. І все якось склалося, хоча і не відразу... — Як складалося навчання? Вам подобалося? — Мені подобалося навчатися, безумовно. У нас були чудові викладачі. В інституті я зустрів другого свого вчителя Юрія Павловича В’яземського, якого дуже полюбив, якому я багато чим зобов’язаний.

ПРО ВІРУ, « ФОМ У » ТА ДРУ ЗІВ

«Самарянка» зустрілася з головним редактором знаменитого журналу «Фома», головоюСинодальногоінформаційноговідділуМосковськоїПатріархії,завідувачем кафедрижурналістикиМДІМВ,виконавчимдиректоромнавчально-дослідногоцентру МДІМВ «Церква і міжнародні відносини» — Володимиром Легойдою. ПРО ЧАС І МОЖ ЛИВОСТІ

— Володимире Романовичу, Ваш послужний список вражає. Як вдається впоратися з таким обсягом роботи? — Погано вдається. Йду з роботи з відчуттям того, як багато знову не встиг. І хоча не можу назвати себе людиною ледачою, та часу бракує. Намагався займатися тайм-менеджментом, щось для себе звідти брав, але... немає часу опрацювати ці книжки. — На жаль, людські можливості обмежені... — Так, і я на собі це відчуваю. І все ж люблю дізнаватися нове. Мені подобається роль учня. Хоча непогано почуваюся і як учитель, оскільки дуже рано почав викладати. — А ким Ви хотіли стати в дитинстві? — Важко сказати... Адже, на відміну від Льва Миколайовича Толстого, я не пам’ятаю себе з двох років. Моє дитинство проступає плямами, якимись епізодами. Але, оскільки батько працював у МВС, був період, коли мені хотілося працювати в охороні правопорядку. В третьому класі я почав був писати роман чи повість, хоча не пам’ятаю, щоб хотів стати письменником.

— Хоча б назва роману в пам’яті залишилася? — На жаль! Навіть не згадаю, про що він... Пізніше почав писати вірші. Та, на щастя, дуже швидко зрозумів, що я не поет. Хоча, будучи школярем навіть читав свої вірші на зльоті поетів Казахстану. Чому я на це звертаю увагу? Бо, як будьякий редактор (і я думаю, Ви мене зрозумієте), я стикаюся з великим потоком віршів, які надсилають поети. . . І як людина, «зіпсована» Пушкіним, погано сприймаю сучасну поетичну творчість, хоча і не можу себе віднести до знавців чи великих шанувальників поезії. У мене був учитель у житті, який привчив мене до вдумливого та багатообразного сприйняття життя. Я дуже багато читав ще у шкільному віці, тому якийсь час хотів бути вченим. Хоча, знову ж, дякувати Богу, захищаючи дисертацію, я зрозумів, що це не моя життєва домінанта. Іншими словами, заняття наукою — не основна моя життєва потреба.

ПРО ВС Т У П ДО МДІМВ

— Після школи Ви вступили до Інституту міжнародних відносин... — Це сталося не відразу, хоча закінчив школу із золотою медаллю. Я виріс у невеликому місті Кустанаї, у Північ-

ному Казахстані, шкіл там було не дуже багато, населення — близько 300 тисяч. У наш випуск в усьому місті було лише два золотих медалісти — одна дівчинка та я. І я єдиний з класу, хто нікуди не вступив. Усі вступили, а я поїхав у МДІМВ і недобрав один бал. — Прикро... — Так. Прохідними були 23 бали, а я набрав 22. Я приїхав додому, і двоюрідний брат сказав: «Що ти засмучуєшся? Хтось скаже: “Я вступив у Кустанайський педінститут”, а ти скажеш: “Я не вступив до МДІМВ. Що крутіше?”». — І що було потім? — Півроку працював на «швидкій допомозі», а потім уже готувався до вступу в МДІМВ. Друга спроба увінчалася успіхом. — А чому все-таки МДІМВ? — Це така дивна історія, на прикладі якої можна розмірковувати про Божий Промисл. Я, власне, не збирався вступати у МДІМВ. У той час я захоплювався філософією і хотів вступати на філософський факультет у МДУ. У нас завжди були дуже довірчі стосунки з мамою, я розповідав про свої ідеї, і, коли закінчив дев’ятий клас, ми поїхали у Москву «на розвідку». Прийшли в МДУ, зайшли

— А яким був Ваш шлях до віри? Це був шлях самостійного пошуку чи якісь сімейні традиції? — Мої батьки родом із Вінницької області, з сусідніх сіл. Дитинство їхнє починалося ще до війни, батько — 1933 р., мама — 1938 р. народження (я досить пізня дитина). Їхнє дитинство проходило в релігійному середовищі. Потім вони поїхали на цілину, і все це минуло. Але були бабуся й дідусь, до яких ми їздили влітку, — це татові батьки. Там теж відбулася цікава історія — в якийсь момент вони стали баптистами. Оскільки батько не дуже дозволяв усе це діло, то нас вони із собою на збори не брали. Але у них вдома була Біблія, яку я в дитинстві читав. (Цікаво, що моя бабуся перед смертю повернулася в Православ’я, принесла покаяння і померла, посповідавшись і причастившись Святих Христових Таїн.) Потім я був піонером, комсомольцем, як і багато хто в ті роки. Ви знаєте, у мене такий стандартний шлях без потрясінь, скоріше за інтелектуальною лінією. Спочатку був Достоєвський, потім дядько Славко — мій перший учитель, потім журнал «Питання філософії» став видавати додаток «Російські філософи», і я читав Бердяєва, Флоренського, потім вступив до інституту... Там на нас сильно вплинув один викладач, який вів історію музики. І ми якось стали ходити до церкви, потім я вперше посповідався. — У Вашому житті був цікавий момент, пов’язаний з поїздкою в Америку... — На третьому курсі інституту я поїхав навчитися в Аме-

рику. І, як прийнято говорити, абсолютно випадково опинився в маленькому містечку Чико в Каліфорнії, де було представництво братства, заснованого ієромонахом Серафимом (Роузом). Знайомство з цією громадою мене дуже сильно перевернуло в плані розуміння церковного та громадського життя. І ми там робили журнал для панків. Там, у невеликому будиночку жили два послушники (вони називали його Богоявленський скит), до них можна було зайти, двері завжди були відчинені. Ідеш американським містом і бачиш напис — «Theophany Skete». Обидва слова для американців незрозумілі. Заходиш туди — там ікони, в інший світ потрапляєш. Я був не дуже церковною людиною тоді, але все-таки для мене це було рідне, й, опинившись за кордоном, я мимоволі тягнувся туди, а, з іншого боку, вони тяглися до мене. І мене це вразило, бо вони сприймали мене як живого носія православної традиції: «Ти ж з Росії при їхав». І мене це спонукало хоч якось «бути на рівні». — Можна детальніше про журнал для панків? І як він міг перетинатися з православною громадою? — Журнал називався «Смерть для світу», одночасно обігруючи в назві ідею панківську та ідею вмирання ченця для світу. Він був простенький, робився у таких жорстких дизайнерських рішеннях, хоча, напевно, це гучно сказано. Все вирізувалося, клеїлося, виходив якийсь колаж, неіснуючого формату — квадратний такий, — потім його розмножували на ксероксі. Я їм трохи допомагав. А коли від’їжджав, отець Герман, з яким отець Серафим (Роуз) засновував це братство, сказав мені, що треба випускати журнал в Росії. Я кажу: «Я ж не панк», отець Герман відповідає: «Не треба панківський, просто журнал для молоді». Я здивувався: «Не знаю, як це робити», а отець Герман каже: «Але ж тобі Господь дав голову, роби». Я приїхав, довгий час думав що і як, поки не зустрів Володю Гурболикова, з яким ми і придумали журнал «Фома». — Ви, якщо не помиляюся, і зараз разом працюєте... — Так, ми і зараз працюємо разом. Журнал тривалий час не мав головного редактора, хоча реально ним був Володя, позаяк уже володів професійним досвідом. Але потім необхідно було виконувати якісь представницькі функції, і нам довелося зробити мене головним редактором. Я дуже багато чим зобов’язаний Володі й дуже його люблю. — Це така велика рідкість — протягом багатьох років зберегти дружбу і професійне взаєморозуміння... — Ну, це завдяки Володі, який терпляче ставиться до моїх недоліків. Взагалі, Господь милостивий, я майже скрізь

православна газета працюю зі своїми друзями, і це, звичайно, рідкість, тому що виникають робочі ситуації, які неминуче призводять до конфліктів. Але поки все виходить.

ПРО СІМ’Ю

— Що для Вас сім’я? — Щось таке, чого щодня вчишся і що намагаєшся зрозуміти. Це належить до речей, що складно виразити словами. Моїй родині тільки три роки, і це нові почуття і нові відчуття. Я дуже щасливий, що в мене така дружина, яка з розумінням ставиться до складнощів мого характеру. Я дуже імпульсивна, емоційна людина, і, як мені здається, зі мною дуже непросто перебувати поруч, принаймні тривалий час, а їй якось вдається...

у мене двоє дівчаток, і я став замислюватися про майбутнє своїх дітей. — Ви перестали переживати за людство? — Ні, не перестаючи переживати за людство, я переживаю за те, в якому світі житимуть мої діти, і якими вони будуть у цьому світі. Коли ми хрестили молодшу дочку, то духівник моєї дружини, чудова і дуже глибока людина, ігумен Дамаскін (Орловський), який присвятив своє життя прославлянню новомучеників, сказав: «Як батькам виховати своїх дітей християнами? Тільки особистим прикладом». Я кажу: «Батюшко, якось важко це зробити». На що й отримав відповідь: «Зате спасительно».

— А як Ви познайомилися? Якщо не секрет, звичайно... — Не секрет. Я йшов по редакції, бачу: дівчина за комп’ютером працює. Я у Володі Гурболикова запитую: «А хто це?», а він мені відповідає: «Та це ж Настя Вєріна, яка нам три роки про новомучеників пише». Ми почали спілкуватися і якось швидко зрозуміли, що треба створювати малу церкву. У травні ми познайомилися, а в жовтні вже одружилися. Нам уже не по 18 років було, тому ми пропустили довгі етапи придивляння-приглядання одне до одного.

— Чи вдається поєднувати Ваші професійні навантаження із зобов’язаннями перед родиною? — Дуже погано. І коли дружина починає щось таке мені говорити, я відповідаю: «Ви все одно мене бачите частіше, ніж я вас, — ви мене бачите по телевізору, а я вас ні».

— Чи з’явилися якісь спільні захоплення? Щось разом робите? — Радше, разом не робимо. Я іноді прошу Настю подивитися разом якийсь фільм, у ті рідкісні хвилини, коли це виходить. А спільні захоплення на сьогодні — наші діти, разом дивимося на те, як вони змінюються. Це дивовижний процес!

— Ваші сильні і слабкі сторони? — Я запальна людина, дуже. І ще в мене гіпертрофована відповідальність. Мені мій близький друг каже, що не можна пред’являти до людей підвищені вимоги, бо вони не зобов’язані так само віддаватися справі, як і ти. Але я вважаю, що люди повинні нести відповідальність за свої слова і вчинки, бути обов’язковими.

— У Вас дві доньки. Старшій два з половиною рочки, молодшій — шість місяців. Чи відчуваєте в собі якісь зміни з появою дітей? — Не можу сказати, що я став іншим чи пом’якшав. Але точно можу сказати, що з появою дітей я став щасливішим. Поруч зі мною джерело постійної радості. Так, до речі, я згадав, що все-таки змінилося. Коли у мене не було дітей — я «переживав за людство». Тепер

— Чи є у Вас якісь домашні обов’язки? — Якихось особливих обов’язків немає. Коли є можливість, гуляю з дітьми, можу викупати. Посуд помити.

ПРО СЕБЕ

— У Вас є якісь риси, особисті чи професійні, над якими довелося неабияк попрацювати? — Так, є. Це ефект чистого аркуша й ефект входження в нову аудиторію. Я викладач із 1994 р. , але щоразу, коли входжу в нову аудиторію, — завжди дуже хвилююся. Те саме відбувається, коли сідаєш перед чистим аркушем паперу (зараз — перед чистим екраном

Ц е р ко в н і З М І комп’ютера) і вимучуєш перші рядки. Але знайшов вихід: я диктую, а потім уже переношу на папір. — Володимире Романовичу, Ви великий книжник. Які літературні напрями Вам близькі? Ваші улюблені книги, автори? — Нічого оригінального: я прихильник російської та зарубіжної класики. Дуже люблю Ф. М. Достоєвського, це недосяжна величина. Вважаю, що читати потрібно лише ті книги, які пройшли випробування часом, тому раз на кілька років я намагаюся перечитувати певний набір улюблених книг. Це «Дон Кіхот», «Брати Карамазови», «Злочин і кара», «Війна і мир». Є у мене ще автор, якого дуже люблю. Це Сергій Довлатов. Людина, яка була геніальним журналістом і письменником, яка творила у руслі російської культури. Довлатов був невіруючою людиною, принаймні він сам так казав, і всі його твори показують, на мій погляд, безвихідь світу невіруючої людини. Це очевидно. У нього чудові твори — вони і сумні, і смішні, і глибокі, але для мене вони просто волають про те, що світ людини без Бога трагічний. — Чи трапляються нові літературні відкриття? — Цього року прочитав нову книгу про Довлатова, але якось вона не справила на мене враження, а от вкотре перечитавши «Дон Кіхота» зрозумів, наскільки я дурніший за цю книгу. У мене є звичка читати книги з олівцем у руці, і я думав, що до моїх позначок додати вже нічого. Помилявся. — Чим Вам близький герой Сервантеса? — Дивлячись який герой. Мені Санчо в чомусь набагато ближчий за Дон Кіхота. А про Сірого — улюбленого осла Санчо — я взагалі не кажу: наймиліша тварина. — Що побажаєте нашим читачкам? — В Євангелії є такий заклик — завжди радійте! У мене поки не виходить, можливо, спробуємо разом? Бесіду вела Катерина Немчинова

№ 11 (309), червень 2012

ЄПАРХІАЛЬНЕ ЖИТТЯ МИКОЛАЇВ. 20 травня відбулося освячення нового храму в ім’я пророка Ілії в с. Інгулка Баштанського р-ну Миколаївської області. Чин освячення звершив митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим. eparhia.mk.ua ХАРКІВ. 21 травня, в день пам’яті апостола і євангеліста Іоанна Богослова, відбулися урочисті заходи, присвячені 16-му випуску учнів денного відділення Харківської духовної семінарії. Архі єпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив Літургію у храмі на честь Озерянської ікони Божої Матері Свято-Покровського монастиря м. Харкова. Після Літургії було звершено молебень святому Іоанну Богослову. У храмі архієпископ Онуфрій звернувся до випускників семінарії з напутнім словом. Вручення дипломів відбулося під час урочистого акту, що пройшов у актовому залі архієрейської резиденції на території Свято-Покровського монастиря. eparchia.kharkov.ua ЖИТОМИР. 23 травня архієпископ Житомирський і НовоградВолинський Никодим видав єпархіальний циркуляр, яким постановив розділити Новоград-Волинське благочиння Житомирської єпархії на два самостійні. Благочинним новоствореного Новоград-Волинського Преображенського округу призначено протоієрея Стефана Маркевича, настоятеля Спасо-Преображенського храму м. Новоград-Волинський; благочинним Новоград-Волинського Троїцького округу — протоієрея Валентина Мороза, намісника Свято-Троїцького кафедрального собору м. Новоград-Волинський. zhytomyr-eparchy.org ЗАПОРІЖЖЯ. 23 травня, в день віддання свята Пасхи, архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення храму на честь рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів Словенських, при Класичному приватному університеті м. Запоріжжя — першого в області університетського храму. Ректор університету Віктор Огаренко був нагороджений орденом УПЦ преподобного Нестора Літописця. hram.zp.ua

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ «ЗАЛИШИЛАСЬ ТІЛЬКИ НАДІЯ» Лист до редакції: «Доброго дня! Мене звати Сергій. Я народився 1979 р., живу в маленькому містечку Кілія Одеської області, в бідній родині з трьох осіб — мати, батько і я. З 18-ти років почав хворіти хронічними захворюваннями травної системи. Після 20-ти років захворів паротитом (свинкою) з важким ускладненням. У 25 років захворів арахноїдитом (лептоменінгіт), став інвалідом. Мої батьки вийшли на пенсію за віком, і у нас почали зростати грошові борги. Живемо у приватному, наполовину чужому, напівзруйнованому будиночку, на відновлення якого немає коштів.

У 31 рік я захворів вітряною віспою і вкотре змушений був лікуватися сильними антибіотиками... Фінансова криза ще більше погіршила наше становище. У матері почалася астма, а у батька стався інсульт. Допоможіть, чим можете, заради Бога! Можу прийняти передачу автобусом Київ – Кілія або Одеса – Кілія чи на домашню адресу. Також якщо бажаєте допомогти мені з госпіталізацією, то кошти можна відправити просто в лікарню, про що (або про інші варіанти) можна домовитися зі мною по телефону або за іншими контактними даними. Будь ласка, моліться за нас!»

КОНТАКТИ: Стаціонарний телефон: +38–04843–40698 Мобільний телефон: +38–068–818–29–58 Skype: sergeyyashin2 QIP: 350736354 E-mail: sergeyyashin@mail.ru

Моя домашня адреса: Яшин Сергій Іванович, вул. Комсомольська, 16, м. Кілія-3, Одеська область, Україна, 68303.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ:

Для переказу по Україні у гривнях, номер моєї гривневої картки ПриватБанку: 4149437707041842 — Яшин Сергій Іванович Для переказу USD (доларів США) необхідно вказати у платіжних документах такі реквізити: BENEFICIARY: YASHIN SERGEY IVANOVICH Одержувач (П.І.Б. власника рахунку англійською мовою) ACCOUNT: 26203600915737 BANK OF BENEFICIARY: Банк одержувача PRIVATBANK DNEPROPETROVSK, UKRAINE SWIFT CODE: PBANUA2X INTERMEDIARE BANK:

Банк-кореспондент JP MORGAN CHASE BANK New York, USA SWIFT CODE: CHASU33 CORRESPONDENT ACCOUNT: 0011000080 Рахунок банку одержувача в банку кореспонденції WebMoney: Z406664077936 U317825608277 R214780301147 Yandex гроші: 410011160689792 Тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» (www.molodost.in.ua)

№ 11 (309), червень 2012

православна газета

П а рафіял ь н е ж и ття

ХРАМ ТА ПАРАФІЯНИ

рпінський Свято-Микільський храм, розташований на території НаціональногоуніверситетудержавноїподатковоїслужбиУкраїни, — осередокдуховної просвіти майбутніх «митарів»,та й не тільки їх. Фундаментальна й красива будівля церкви підноситься над землею і символічно,ібуквально:їїважконепомітити,ащескладніше—пройти повз, не зайшовши хоча б ненадовго. Побудували храм у дуже короткий, як для такої споруди, термін — практично за півроку. «За підтримки податкової адміністрації швидко побудували. Почали влітку 1999-го, а вже 19 грудня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив чин освячення храму в ім’я святителя Миколая Чудотворця, — розповідає настоятель, протоієрей Андрій Клю-

шев. —�� Цього чекали з нетерпінням і парафіяни, і я...» До призначення настоятелем отець Андрій служив четвертим священиком у СвятоІллінській церкві (на Подолі), першій, побудованій у столиці Київської Русі. «Це чудовий храм, — згадує батюшка. — І я трохи засмутився, коли під час святкування Пасхи мені повідомили п р о при-

значення в тоді ще не побудований храм в Ірпені. При їхавши, на тому місці, де зараз церква, я знайшов. . . лише цоколь. Але, як православний, відчув, що це дано мені не просто так, а промислительно». Молодий настоятель сприйняв призначення в храм при Українському фінансово-економічному інституті (так тоді називався вуз) «як можливість спілкуватися, працювати з молоддю». За час служіння отець Андрій зміг добитися включення в програму вузу предмета «основи християнської культури». Крім того, він регулярно проводить із курсантами профілактичні бесіди на теми «Сучасні загрози для молоді», «Шкідливі звички». А кілька років тому в Ірпені навіть виник православний скаутський загін. Отець Василій (другий священик парафії) викладає релігієзнавство в коледжі при університеті. «Єдине, що засмучує зараз, так це пасивність серед православних, �� —�� зізнається протоієрей Андрій Клюшев. — Роботи, планів — дуже багато, а ось однодумців і помічників мало». Настоятель говорить, що лише один відсоток студентів відвідує богослужіння, і з сумом додає: «Та й то... не впевнений». Приходять, головним чином, ті, у кого в родині хоч хтось воцерковлений. «Зате під час сесії багато хто заходить помолитися, поставити свічку. (Сміється.) Я, до речі, не прихильник того, що всіх потрібно тягнути в храм. Для мене чужий формалізм, до таїнств Церкви краще підходити усвідомлено». Перед Хрещенням або Вінчанням у храмі обов’язково проводять огласительні бесіди. «Зараз нерідко хрестять дітей, щоб їх “не зурочили”, щоб “не хворіли”, навіть дорослі приходять, чекаючи якихось бонусів, — розповідає отець Андрій. —�� Ставлення до таїнств у жодному разі не повинно бути споживацьким. Церква — не бюро добрих послуг». Важко заперечити, що усвідомлений вибір — це важливо. Нещодавно, наприклад, у храм

в ім’я святителя Миколая прийшли... росіяни з Узбекистану. «Звернулися хлопець і дівчина з проханням хреститися, �� —�� розповідає настоятель. �� —�� Я запитую: “Навіщо це вам?”. Хлопець відповів, що хреститися в Узбекистані — це проблема, а дівчина сказала, що хоче бути із Христом, що сподівається сама змінитися. Ось це �� —�� усвідомлений підхід!» Блага надія, як відомо, не осоромлює. Це відчуває багато хто з людей, які несуть послух у храмі та свідомо зробили крок до Бога. Вадим (34 роки, інженер зв’язку), читає на криласі. Після богослужіння, за бесідою, зізнається, що Православ’я змінило його світогляд. «Я став інакше мислити, і душа моя заспокоїлася», — говорить Вадим. У Свято-Микільський храм він прийшов не одразу. У 16 років потрапив до секти ієговістів. «Ми слухали проповіді, читали журнал “Вартова вежа”, Біблію, готували доповіді... Мені подобалося спочатку, �� —�� згадує православний читець, який перебував у секті 12 років. – Однак поступово у мене виникли серйозні сумніви щодо їхнього віровчення, я не отримував відповідей на безліч моїх питань... Промислом Божим познайомився із православним дияконом Андрієм Глущенком — моя дружина і його матушка опинилися в одній лікарняній палаті. Зав’язалося спілкування і... я знайшов те, що шукав. Так

тривало кілька років, поки ієговісти не висунули ультиматум: або їхня громада, або православний диякон. Я не люблю приймати квапливих рішень, але вибрав піти із секти, про що не шкодую...» Хоча спочатку Вадиму було важко, самотньо — багато друзів-ієговістів перестали з ним навіть вітатися. Шлях літніх півчих Валентини та Леоніда до храму виявився, як це часто буває, сповнений скорботи. Смерть мами Леоніда (яка наполягла у 1984 р. на його вінчанні з Валентиною — подвиг, як на ті часи), неприємні побутові перипетії, аварія, після якої Валентина стала інвалідом... «Бог знає, навіщо нам це все, — бере мажорну ноту півча. – Якби не сталося так, була б я хтозна-де, а не вдома, займалася б суєтним, зовнішнім, а не молитвою». Леонід і Валентина вважають молитву головним заняттям, і одне лише це говорить про глибокі внутрішні зміни, що відбулися в них з того часу, як священик несподівано благословив Валентину молитися за маму Леоніда. «Ми запросили батюшку для відспівування на дев’ятий день після смерті мами. Тоді скорбота була нестерпна, а його слова прозвучали, наче грім», —�� згадує Валентина. «Чому саме я?» — задалася питанням вона і, в міру воцерковлення, отримала відповідь.

ПЕРЕОБЛАЧЕННЯ

Настоятель Свято-Микільського храму (м. Ірпінь) отець Андрій вважає місіонерство на природі своїм другим покликанням Батюшка відповів на деякі наші запитання: — До призначення настоятелем Свято-Микільського храму в Ірпені Ви служили в одній з найвідоміших церков Києва — Свято-Іллінській (на Подолі). Де вигідніше служити — в столиці чи в передмісті? — А що вважати вигодою? (Посміхається.) Вас цікавить матеріальна сторона? Неправильно і сумно все вимірювати і пов’язувати виключно з грішми… Настоятельське служіння —�� це, в певному сенсі, зростання для священика, можливість для його більшої самореалізації. Крім того, до Ірпеня я жив у великих містах (сам родом з Одеси) і відразу зрозумів, що природа передмістя піде на користь

моїй родині. Так, можливо, я щось і втратив, однак це було того варте. Хоча є й труднощі. — Які? Що не виходить? — Наприклад, у нас немає окремого приміщення для недільної школи, для Хрещення… На цю тему були й залишаються одні розмови, на жаль. Уже й проект затвердили, але поки він лише на папері… Я не нарікаю,

на все воля Божа. Ось проводимо щонеділі заняття з дітьми в корпусах податкової академії. А три роки тому приєдналися до православного скаутському руху. До речі, місіонерство на природі — дуже результативний підхід у роботі з молоддю. Не раз доводилося стикатися із ситуаціями, коли люди відверталися від нашої церкви, тому що в ній «правили бал» бабусі,

Надзвичайно діяльний та досить освічений — він зовсім не схожий на відомий літературний образ провінційного батюшки, який своєю недалекістю відштовхує від Православної Церкви неофітів та оглашених

православна газета «Важко говорити про час життя без Бога, — із сумом зазначає псаломщиця Лариса (54 роки). — Я настраждалася в дитинстві, вийшла заміж, у мене народився син, проте, для чого живу і чому живу саме так, я не усвідомлювала. Сімейне життя не складалося. . . Якось моя мама дала мені Новий Завіт: я спершу не хотіла читати, але поступово зацікавилася. Зранку, бувало, посварюся з чоловіком, а на роботі, як випаде вільна хвилинка, читаю... От і повірила апостолу, що не повинна дружина панувати над чоловіком, і до церкви ходити стала... З часом налагодилися стосунки в сім’ї, і я рада, що йду до Бога, що допомагаю іншим. Сенс знайдено». Ровесниця Лариси, півча церковного хору Людмила прийшла в храм у 2000 р., слідом за старшим сином Тимофієм. Він тоді зламав ногу, йому було накладено гіпс, але це не завадило хлопцеві прийти в храм. Син сказав: «Ходімо!..». І серце матері не могло не відгукнутися. Живучи понад 30 років тому в Казахстані, вагітна Людмила опинилася перед загрозою викидня, а її мама молилася святителю Миколаю, перед єдиною іконою із затертим образом, хотіла «онука Миколку». Лариса назвала сина Тимофієм, хоч і відчувала докори сумління. А з часом — на похоронах матері — з’ясувалося, що на тій іконі зображений. . . Господь Іісус Христос. Така ось розрада з небес. «Православна Церква істинна й велична. Шкода тільки, що багато людей не бачать цього, будучи засліплені то патріаршим годинником, то архієрейським автомобілем. Сумно, що якісь елементи розкоші стають спокусою для неофітів і атеїстів. Особисто мені віра дає відчуття свободи, Божого Промислу. І це, мабуть, найважливіше в земному житті», — говорить настоятель Свято-Микільського храму отець Андрій, надзвичайно діяльна й досить освічена людина. Підготували Наталія Міненкова, В’ячеслав Дарпінянц

які нібито багато знають про те, як одягатися, ставити свічки, поводитися у храмі. — Хіба культурою поведінки у православному храмі можна знехтувати? — Ні, звичайно. Однак тим більше не повинні нехтувати цією культурою ті, хто вже стоїть у храмі. Не слід навантажувати інших. Ось тоді люди ходитимуть у православні храми… Адже трапляється, що йдуть і від нас. Один парафіянин якось став дуже пиячити, й жодні напоумлення йому не допомагали. В результаті дочка відвела його до протестантського реабілітаційного центру. Тепер він не п’є, за нього там моляться, суворо контролюють, а він зі мною листується по Інтернету. Подібн і випадки — біль для священика… На щастя, у нас з’являються схожі центри, але з іншими методами, заснованими на двох видах діяльності — праці та молитві. Традиційний православний підхід.

між н а род н і н о в и н и

У ШВЕЙЦАРІЇ ПРОЙШЛИ ДНІ ПРАВОСЛАВ’Я

Захід, що вперше відбувся на території цієї країни, зібрав представників усіх Помісних Православних Церков, представлених у Швейцарії, повідомл яє офіційний сайт Московського Патріархату. Урочистості розпочалися соборним служінням Божественної літургії в храмі в ім’я святого Павла при Православному центрі Константинопольського Патріархату в Шамбезі. Богослужіння звершили: митрополит Швейцарський Ієремія (Константинополь-

ський Патріархат), єпископ Корсунський Нестор, вікарій Швейцарської митрополії єпископ Лампсакійський Макарій (Константинопольський Патріархат), ієрархи і священнослужителі інших Помісних Православних Церков. Після закінчення богослужіння відбулася святкова трапеза, після якої учасники урочистостей були запрошені на конференцію, присвячену історії та сучасній присутності Православ’я у Швейцарії.

80 РОКІВ ТОМУ В СРСР БУЛО ОГОЛОШЕНО «БЕЗБОЖНУ П’ЯТИРІЧКУ» 15 травня 1932 р. радянський уряд видав декрет, згідно з яким до 1 травня 1937 р. на всій території країни повинні були забути ім’я Бога, повідомляє foma.ru. На той час у країні налічувалося понад 5 млн войовничих безбожників, об’єднаних у більш як 60 тис. осередків. Згідно з планом ліквідації релігії, до 1932–1933 рр. повинні були закритися всі церкви і молитовні будинки, до 1933– 1934 рр. — зникнути всі релігійні традиції, прищеплені літературою та сім’єю, до 1934–1935го — країну, і насамперед молодь, планувалося охопити тотальною антирелігійною пропагандою, до 1935–1936 рр. збиралися знищити останніх священнослужителів, а до 1937 р. повинна була зникнути з життя сама пам’ять про Бога. Однак перепис населення 1937 р., в опитувальні аркуші якого за розпорядженням Сталіна було включено пункт про релігію, збила більшовиків з пантелику: із 30 млн неписьменних громадян СРСР старше 16

років 84% визнали себе віруючими, а із 68,5 млн грамотних — 45%. Підсумки перепису засекретили і вирішили перейти до звичної тактики силового викорінення релігії. За 1935–1936 рр. було закрито близько 10 тис. храмів, у 1937 р. — 8 тис., у 1938 р. — понад 6 тис. У 1934 р. було заарештовано шість єпископів, у 1935 р. — 14, у 1936 р. — 20. У результаті 10 травня 1935 р. митрополит Сергій (Страгородський) був змушений розпустити тимчасовий Синод і управляти всіма єпархіями за допомогою свого вікарного єпископа Сергія (Воскресенського) і канцелярії, що складалася із секретаря та друкарки. У 1937 р. було заарештовано 136,9 тис. православних священно- і церковнослужителів, розстріляно 85,3 тис. До початку війни на території СРСР залишалося 5665 офіційно зареєстрованих священнослужителів, причому більше половини з них проживали на приєднаних у 1939–1940 рр. землях.

ВІДКРИВСЯ ОФІЦІЙНИЙ КАНАЛ КІНОСТУДІЇ «БОГОСЛОВ» НА ВІДЕОХОСТИНГУ YOUTUBE

№ 11 (309), червень 2012

ВИДАНО КНИГУ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА (АЛФЄЄВА) ПРО ОБРЯДИ ЦЕРКВИ Побачила світ книга голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона «Обряди Православної Церкви», повідомляє офіційний сайт Московського Патріархату. Ця праця — новий спільний проект Видавництва Московської Патріархії та видавництва «ЕКСМО». У книзі розповідається про Таїнства та обряди Православної Церкви. Що спільного між Таїнством Шлюбу і постригом у чернецтво? Що потрібно знати про поховання та поминання померлих? Як освячують воду і різні предмети? Відповіді на ці та багато інших питань читач знайде на сторінках книги. У своїй праці владика Іларіон розглядає усі наявні в

Церкві обряди, зупиняючись на основних — постригу у чернецтво, похованні (відспівуванні) та інших формах заупокійного поминання, освяченні води, освяченні храму, освяченні мира (мироварінні), молебних піснеспівах на різні випадки. Книга рекомендована Видавничою Радою Руської Православної Церкви й адресована широкому колу читачів — як віруючим, так і тим, хто тільки збирається переступити церковний поріг.

СЕКТИ У РОСІЇ ПОЧИНАЮТЬ МАСКУВАТИСЯ ПІД ЦЕНТРИ ДЛЯ ВАГІТНИХ Як заявив відомий сектознавець Олександр Дворкін, секти діють під виглядом центрів підготовки до «природних пологів», курсів пренатального виховання і «просто полюють за вагітними жінками», оскільки вагітність — стрес для організму, а в ситуації стресу людина більше піддається впливу, повідомляє Седмица.Ru. «На курсах підготовки до пологів навіюється негативне ставлення до пологових будинків: нібито там співробітникисадисти мучать нещасних жінок, на відміну від прекрасних акушерок, які приймають пологи вдома, за давніми тра-

диціями наших предків», — заявив експерт. За його словами, майже всі такі центри діють у рамках ідеології «New Age» з більшою чи меншою мірою залучення в окультні методики, найвідоміша з них — «Рожана». «Неоязичницькі у своїй основі рухи декларують християнські сімейні цінності, в результаті навіть церковні люди не можуть впізнати окультні методики під виглядом психотренінгів», — заявила старший науковий співробітник Всеросійського інституту наукової і технічної інформації РАН Ніна Соколова.

У НОРВЕГІЇ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ДЕРЖАВНОЇ РЕЛІГІЇ

Місцеві парламентарії проголосували за конституційну поправку, згідно з якою Лютеранська Церква Норвегії з 21 травня 2012 р. відокремлена від держави. Відтепер норвезький уряд не буде займатися призначенням єпископів і пробстів (старших пасторів), а євангелічне лютеранство втратить статус державної релігії, передає Седмиця.Ru. Проте цій Церкві залишать деякі привілеї, — зокрема, норвезькі священики збережуть за собою статус державних службовців, а відповідальність за підтримання церковних будівель у належ-

ному стані як і раніше лежатиме на державі. Політичні суперечки про розділення Церкви і держави велися в Норвегії ще з 1840 р. Проте принципову згоду з цього питання досягли партії, представлені в норвезькому парламенті, лише в 2008 р. Православ’я в Норвегії — християнська деномінація, що найбільш динамічно розвивається на території країни. Вона представлена чотирма православними патріархатами: Московським, Константинопольським, Сербським і Румунським. Серед 4,8 млн жителів Норвегії православних налічується більш як 8 тисяч.

У США ЛЮДИНУ ОШТРАФУВАЛИ ЗА МИЛОСТИНЮ

Кіностудія «Богослов» створювалася як майданчик з виробництва відеоконтенту для науково-богословського порталу Богослов.Ru. У короткі терміни кіностудія пройшла етап становлення і наразі є першою кіностудією РПЦ, орієнтованою на виробництво освітніх і науково-популярних відеоматеріалів.

Для зручності користувачів офіційний канал кіностудії «Богослов» (http://www.youtube. com/user/BogoslovRU) розділено на десять рубрик, представлених відповідними плей-листами. Серед матеріалів, викладених на каналі, — численні доповіді, лекції та інтерв’ю з провідними фахівцями в галузі богословської науки та освіти.

Як повідомляє Седмица.Ru, у Клівленді, штат Огайо, американець Джон Девіс їхав у своєму автомобілі і побачив на узбіччі жебрака в інвалідному візку. Він вирішив допомогти нещасному і дістав з гаманця кілька доларів. «У мого брата параліч. Йому так само погано, як цій людині», — розповідає він. Містер Девіс під’їхав до жебрака, звернув купюри і через вікно автомобіля всунув їх йому в руку. Один папірець

випав, але жебрак його відразу підібрав. Незабаром після цього містера Девіса зупинив поліцейський і виписав йому штраф у 500 доларів за розкидання сміття. Клівлендська поліція відмовилася коментувати цей випадок. Сам Девіс каже, що надалі подумає двічі, перш ніж допомогти комусь. «Допомагати — справа хороша, та аби мене знову не оштрафували», — каже він. Підготував Олег Карпенко

№ 11 (309), червень 2012

в и дат н і постаті

православна газета

Корній Чуковський:

ГРА В СЛОВА

(ДО 130‑РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИСЬМЕННИКА) «Усі решта моїхтворів настільки затьмарені моїмидитячими казками,що в уяві багатьохчитачів я,крім “Мийдодирів”і “Мух-Цокотух”,узагалінічогоне створив».Напівжартівливеі трохисумнезауваженняКорнія Чуковськогопро своюлітературнуспадщинузалишаєтьсясправедливимі більшніжчерезпівстоліття.Казки — його невеликий і далеко не єдиний внесок у літературу, своєрідне мистецтво грати словами.

ПРІЗВИЩЕ- ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ

31 березня 1882 р. у СанктПетербурзі у Еммануїла Соломоновича Левенсона і Катерини Йосипівни Корнейчукової народилася друга дитина. Хлопчика хрестили Миколою, але із записом у метриці виникл и проблеми. Мати Миколи була полтавською селянкою і в будинку Левенсонів перебувала на службі. Батько Миколи збирався одружуватися із жінкою свого кола, тому позашлюбну дитину записали під прізвищем матері, не вказуючи батька. Так почалася перша гра в слова для Миколи Корнейчукова. За різними дореволюційними документами відомо п’ять варіантів записів його по батькові — від справжнього «Еммануїлович» до найбільш улюбленого і часто вживаного «Васильович» (по хрещеному батьку). Але жоден із варіантів не міг виправити « н е з а ко н н е » і «низьке» народження, навіть у Одесі, куди мати-одиначка з двома дітьми переїхала після одруження батька Миколи. Брак повноцінної освіти (у п’ятому класі хлопчика відрахували через низьке походження) Миколка Корнейчуков з лишком заповнив любов’ю до читання. Поглинання книг було хаотичним, позбавленим напрямку та системи, але дозволяло формуватися літературному смаку і таланту. Уже в 19 років він публікує першу статтю в газеті під псевдонімом, створеним із гри справжнім прізвищем, — «Корній Чуковський». Пізніше до «нових» імені та прізвища приєдналося вигадане по батькові «Іванович». З роками літературний псевдонім ставав реальнішим за ім’я у метриці, а після 1917 р. у житті, документах та літературі існував уже тільки Корній Іванович Чуковський, його дружина — Марія Борисівна — змінила прізвище, а четверо дітей — Микола, Лідія, Борис, Марія — запис по батькові.

ГРА ЗІ СТИЛЯМИ

Перша стаття Корнія Чуковського «До вічно-юного питання», о п у б л і ко в а н а

1901 р., була радше філософською, ніж літературознавчою. Саме про філософію, про створення універсальної теорії про сенс і мету людського життя мріяв молодий Чуковський. Але вже до другої статті пристрасть «писати учено» зійшла нанівець, хоча захована глибоко всередині думка про нереалізовану філософську книгу «про самоціль» ще довго ятрила Чуковського, виникаючи у щоденниках і листах. За підтримки постійного фейлетоніста «Одеських новин» Володимира Жаботинського Корній Чуковський усе більше захоплюється журналістикою. Якими б не були мрії юнака про абстрактне теоретизування, справжній письменницький талант його полягав у гостроті думки, викладеної легко та яскраво. Чуковський швидко завойовує собі ім’я як видатний критик: пише про нові літературні течії, плюндрує бульварну літературу і масову культуру в цілому, багато пише про своїх сучасників. Усі статті, після першої газетної публікації, він пізніше видавав у вигляді тематичних збірок. Вже у 20‑ті роки виявилося, що критичний талант Чуковського не тільки не затребуваний, а й небезпечний. Багато в чому це було пов’язано з не менш яскравим, ніж критичний, гумористичним талантом Корнія Івановича. Ще в 1905 р. він почав видавати сатиричний журнал «Сигнал», але після кількох випусків був заарештований «за образу величності» (неповажне висловлювання по відношенню до монарха чи до його окремих дій). В’язниці вдалося уникнути, але надалі гра з гумором — у вигляді рукописного альманаху «Чукоккала» — поширювалася лише на близьке коло знайомих. Жартівливу назву журналу дав Ілля Рєпін, сусід Корнія Івановича по дачі в Куоккалі (на території сучасної Фінляндії). Але й через багато років, до останніх днів життя, Чуковський продовжував створювати нові випуски «Чукоккали», своєї гумористичної віддушини.

НЕКРАСОВСЬКІ РЯДКИ

У всій російській літературі найближчим собі по духу письменником Корній Іванович вважав Чехова. Втім, література другої половини ХIХ ст. цікавила його більше за інші періоди. Чуковський писав про Достоєвського, про Слєпцова, брав участь у підготовці та редагуванні видань багатьох російських класиків. Але головною пристрастю, головною справою літературознавчої діяльності Корнія Чуковського стала творчість Миколи Некрасова. З 1917 р. Корній Іванович почав працювати над фундаментальною працею про творчість Некрасова. Дата не випадкова. Саме після революції стали доступні для дослідження і пошуків багато заборонених імперською цензурою творів поета. Чуковський вивчає й опрацьовує неймовірну кількість рукописів Некрасова, заново відкриваючи світу некрасовську прозу. Підсумком цієї титанічної роботи, крім численних зібрань віршів і газетних публікацій про творчість поета, стала книга «Майстерність Некрасова» ( 1 9 5 2 р. , перевидана у 1962‑му). Характерно, що першими відзначили величезний внесок Чуковського у вивчення творчості Миколи Некрасова, а також літератури взагалі, англійці, удостоївши Корнія Івановича звання доктора літератури. І тільки за рік, після довгих дискусій у пресі про «спотворення» і про «контрреволюцію» у трактуванні творчості Некрасова, Чуковському присудили Ленінську премію.

К А ЗКИ НАВИВОРІТ

У 1961 р. Оксфордський університет нагородив Корнія Івановича почесним званням доктора літератури «Honoris Causa», тобто без захисту праць. Отримати нагороду 80‑річний письменник поїхав особисто. На схилі років ця поїздка стала прекрасною можливістю повернутися в юність, у ті роки, коли редакція «Одеських новин» направила 21‑річного, щойно одруженого молодого

чоловіка в Лондон кореспондентом. Англія стала «університетом» Чуковського, тут він завершив самоосвіту, тут, живучи впроголодь і працюючи цілодобово, він виробляв свій літературний і критичний стиль, тут читав улюблених англійських письменників в оригіналі, тут він закохався в англійську дитячу поезію нонсенсу. Вплив цей настільки сильний, що самі англійці розглядають дитячі вірші Корнія Чуковського саме як «класику російського нонсенсу» й охоче перекладають. Сам Чуковський не менш охоче перекладав англійські дитячі вірші («Барабек», «Скорчена пісня», «Котаусі та Маусі»). Втім, переклади ці були досить вільними, як і саме розуміння автором казок світу «догори ногами». У книзі «Від двох до п’яти» (про дитяче світосприйняття і творчість) Чуковський наполягає, що «перевертні» допомагають малюкам «зміцнитися в нормі». Саме з цією педагогічною метою він вводить у багато своїх казок («Плутанина», «Телефон») людину, яка впорядковує навколишню нісенітницю. Утім, тенденції до осмислення нісенітниці у творчості письменника ніяк не впливали на любов до англійської літера-

тури нонсенсу. Одним з обов’язкових пунктів під час візиту в Оксфорд 80‑річного Корнія Івановича було катання на човні по річці, де Льюїс Керролл уперше розповів трьом дочкам свого колеги казку про пригоди Аліси в Країні чудес. З усіх казок світу саме цю Корній Чуковський любив найбільше.

БІБ ЛІЯ Д ЛЯ РА Д ЯНСЬКИХ ДІТЕЙ

За рік до смерті Корнія Чуковського видавництво «Дитяча література» опублікувало книгу «Вавилонська вежа та інші стародавні легенди». Весь тираж був моментально знищений владою, але дивно, що таке видання взагалі могло бути реалізоване в ті роки, адже книга стала адаптованим переказом сюжетів із Біблії. Насправді думками про правильне донесення до дітей істин, норм і цінностей християнства переймався Корній Чуковський ще до революції. У 1911 р. він публікує у пресі статтю «Малі діти і великий Бог», де відстоює необхідність враховувати особливості розвитку дитячої психіки, всі етапи переходу від «дикунства» до «варварства», через «темні віки» до культури, при вихо-

Чуковський часто зустрічався з дітьми у Передєлкіно, де побудував заміський будинок. Там він збирав до півтори тисячі дітей і влаштовував їм свята «Здрастуй, літо!» і «Прощай, літо!»

православна газета ванні у дитини релігійних почуттів. Через численні приклади дитячого образу мислення і цитати вчених Чуковський проводить головну думку — про кардинальну відмінність дітей та дорослих, про важливість адаптації навіть найвищих істин під можливості думки і фантазії дитини. Невідомо, як довго Корній Іванович виношував можливість реалізації таких міркувань на практиці. Але в 60‑і роки він зробив спробу переказати для дітей Книгу книг. Робота була важкою і, крім проблем адаптації для дітей, ускладнювалася ще вимогами замінити неугодні владі слова «Бог» (Чуковський «приховав» Його під псевдонімом «Чарівник Яхве»), «євреї» та багато інших. Заново один з останніх проектів Чуковського вдалося видати лише в 1990 р., і нам тепер уже не дізнатися, як могли б відреагувати радянські діти 60‑х на цю спробу познайомити їх з вічним.

НАВКОЛО « ЧУКОВЩИНИ »

30‑і роки для Корнія Чуковського, як і для багатьох його сучасників, стали кінцем будь-яких ігор, особ ливо словесних. Казки, які так любили діти за вигадку та яскравість, стали викликати все більше підозр у дорослих. Необхідності шукати відповідне словесне визначення для своїх претензій не було: ще з перших років активної роботи Корнія Чуковського як літературного критика було пущено в обіг слово «чуковщина». Гра із псевдонімом, що визначала особливість їдкого живого стилю критики, стосовно до казок стала позначати міщанство, зайву вигадку, небезпечний політичний підтекст. Після безплідної боротьби Корній Іванович публікує покаянного листа в «Літературній газеті», відрікається від казок і поринає в останню безпечну для творчості галузь — переклади. Власне кажучи, перекладами Корній Чуковський займався усе своє творче життя. У 16 років почавши самостійно вивчати англійську, в 25 він друкує свій переклад віршів Уолта Уїтмена. До цих перекладів Чуковський повертався потім усе життя — переробляв, виправляв, доповнював. У 1918 р. Максим Горький залучає Корнія Чуковського до роботи над «Бібліотекою всесвітньої літератури» з розділу англомовних письменників. Але вже з 30‑х років ХХ ст. і до кінця життя переклади та перекази для дітей творів англійської та американської класики стають основною справою Корнія Івановича. До багатьох видань він пише передмови, додаючи до них власні спогади від зустрічей з Артуром Конан Дойлом, Гербертом Уеллсом, останнім другом Оскара Уайльда Робертом Россом. Свої багаторічні спостереження про теорію і практику художнього перекладу Чуковський пізніше систематизував у книзі «Мистецтво перекладу». Відхід від активної власної творчості не став для Корнія Івановича забуттям. Він любив дітей, і діти тяглися до нього, оточували його, де б він не жив. Він любив людей, багато дбав і клопотав про друзів та знайомих, і навіть про тих, кого раніше громив своєю критикою. Єдиним мірилом оцінки людини для нього завжди залишалися талант, працьовитість і прагнення до самовиховання. *** Корній Іванович Чуковський помер 28 жовтня 1969 р. Йому було 87 років. Щасливий дідусь п’ятьох онуків і прадідусь сімох правнуків, він пережив не тільки дружину, а й трьох із чотирьох своїх дітей. Першою, ще в 1931 р., померла молодша — Мурочка — героїня та натхненниця дитячих віршів і книг батька. Через десять років, у перший рік війни, на фронті загинув молодший син Борис. Старший син Микола — талановитий поет і перекладач — раптово помер у 1965 р. Старша дочка Лідія — письменниця і дисидентка — пережила батька на 27 років, зберігаючи, досліджуючи, популяризуючи його спадщину. Серед онуків і правнуків Чуковського багато вчених (біологів, хіміків, медиків), але немає професійних літераторів. Утім, це говорить тільки про те, що багатоликий чуковський талант знайшов собі нові яскраві галузі для прояву. Катерина Усачова

Є П А РХ І АЛ ЬНЕ Ж И Т Т Я ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 24 травня, в день свята Вознесіння Господнього і пам’яті рівноапостольних Кирила і Мефодія, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней з архіпастирським візитом відвідав Знаменський жіночий монастир у с. Вербівське Васильківського р-ну Дніпропетровської області. Владика Іриней звершив заупокійну літію на могилі ігумені Георгії (Ємельянової, † 25.02.2012), вклонився головній монастирській святині — «Знаменській» іконі Божої Матері, після чого звершив Божественну літургію. На малому вході митрополит Іриней, згідно з постановою Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р. (журнал № 42), звів настоятельку Знаменського жіночого монастиря монахиню Варвару (Бобер) у сан ігумені та поклав на неї наперсний хрест за посадою. eparhia.dp.ua ДОНЕЦЬК. 24 травня, за благословенням митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, в Центрі слов’янської культури м. Донецька відбувся VI Фестиваль слов’янської культури та писемності. Організаторами форуму виступили Донецька єпархія та благодійний фонд «Спадщина». Участь у фестивалі взяли близько 250 осіб з Донецької області, Києва, АР Крим, Російської Федерації. В рамках фестивалю були проведені виставки літератури та друкованих видань Донецької єпархії, ярмарок благодійних проектів, а також соціальна акція проти абортів та благодійна акція «Біла квітка». Після роботи в секціях, біля пам’ятника рівноапостольним Кирилу і Мефодію, перед входом до Центру слов’янської культури, було звершено подячний молебень, який очолив вікарій Донецької єпархії єпископ Макіївський Варнава. Того ж дня у Центрі слов’янської культури м. Донецька відбувся Гала-концерт Відкритого православного фестивалю дитячої та молодіжної творчості «Іскорка Божа». За матеріалами сайта ortodox.donbass.com СЄВЕРОДОНЕЦЬК. 24 травня. Єпископ Сєверодонецький і Старобільський Агапіт звершив освячення нового Свято-Вознесенського храму в смт Красноріченське Кремінського р-ну Луганської області (Сєверодонецька єпархія). sed-eparhia.com УЖГОРОД. 24 травня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор і вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій заклали камінь у підмурівок академічного Кирило-Мефодіївського храму Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія. Закладка храму відбулася в рамках урочистостей з нагоди Актового дня УУБА. uuba.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 25 травня в актовому залі Таврійської духовної семінарії відбулася зустріч митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря з отаманами козацьких громад Криму. Учасники зустрічі одностайно підтримали ініціативу правлячого архієрея зі створення Координаційної ради отаманів при Сімферопольській і Кримській єпархії. Мета створення Координаційної ради — налагодження більш тісної співпраці козаків з духовенством єпархії. crimea.orthodoxy.su ДОНЕЦЬК. 26 травня відбулося освячення храму на честь рівноапостольних царя Костянтина і матері його цариці Єлени на території ЗАТ «Красноармійське автотранспортне підприємство “Укрбуд”». Чин освячення звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон та єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан у співслужінні духовенства Донецької єпархії. ortodox.donbass.com КРИВИЙ РІГ. 26 травня в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області відбулися урочистості з нагоди Дня міста. Згідно з рішенням Криворізької міськради, до цього дня архієпископу Криворізькому і Нікопольському Єфрему було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кривого Рогу». eparhia.com.ua ДОНЕЦЬК. 27 травня відбулося освячення СвятоТроїцького храму м. Маріуполя (Донецька і Маріупольська єпархія). Чин великого освячення храму звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон та єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан у співслужінні духовенства Донецької та Горлівської єпархій. ortodox.donbass.com ЛУЦЬК. 27 травня у Луцьку, на території стадіону «Авангард», відбувся ІІІ Всеукраїнський благодійний фестиваль духовної пісні «Волинський благовіст», який є проектом Волинської єпархії УПЦ. Цей фестиваль традиційно приурочений до Міжнародного дня захисту дітей і проводиться з метою збору коштів для дітейсиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей і сімей, що їх виховують, які опинилися у складних життєвих обставинах. Цього року в рамках

№ 11 (309), червень 2012

фестивалю було зібрано 257 364 гривні (зокрема на парафіях Волинської єпархії — 67 тисяч гривень, безпосередньо під час концерту — майже 43 тисячі гривень). orthodox.lutsk.ua МУКАЧЕВЕ. 27 травня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив новий престол у храмі в ім’я великомученика Георгія с. Тибава Свалявського благочиння Мукачівської єпархії. m-eparchy.org.ua ДОНЕЦЬК. 28 травня в м. Макіївці (Донецька єпархія) відбулося обрітення мощей подвижника благочестя схимонаха Ілії (Ганжі, † 1946), який рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 8 травня 2012 р. (журнал № 33) зарахований до лику місцевошанованих святих Донецької єпархії. Розкриття могили схимонаха Іллі звершили вікарії Донецької єпархії архієпископ Святогірський Арсеній і єпископ Макіївський Варнава з братією Свято-Успенської Святогірської Лаври. Обрітені мощі було доставлено у Свято-Успенську Святогірську Лавру для підготовки до чину прославлення. ortodox.donbass.com КРИВИЙ РІГ. 28 травня в малому залі Криворізького єпархіального управління під головуванням архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема відбулося засідання благочинних Криворізької єпархії. На зборах, зокрема, було вирішено створити новий єпархіальний відділ — інформаційно-просвітницький. Головою відділу обрано благочинного Жовтоводського благочинницького округу протоієрея Олександра Пономаренка. eparhia.com.ua ОДЕСА. 28 травня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел освятив каплицю в ім’я святителя Миколая Чудотворця, розташовану на трасі «ОдесаКиїв», при виїзді з Одеси. pravoslav.odessa.net КРИВИЙ РІГ. 29 травня, з благословення архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема та за підтримки голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула, в Палаці культури імені Артема м. Кривий Ріг відбулися Перші єпархіальні наукові Кирило-Мефодіївські читання. У рамках форуму були розглянуті актуальні питання слов’янської писемності й культури в національному та світовому культурно-історичному та релігійно-моральному вимірах. eparhia.com.ua ПОЛТАВА. 29 травня в Полтавській місіонерській духовній семінарії відбувся 13-й випуск вихованців стаціонарної форми навчання богословсько-місіонерського відділення та відділення регентів-псаломщиків, а також третій випуск студентів іконописного відділення. Після урочистого вручення дипломів ректор семінарії архієпископ Полтавський і Миргородський Филип поговорив з кожним із випускників про їхні подальші життєві плани. pravoslavie.poltava.ua ХАРКІВ. 29 травня. В архієрейській резиденції на території Свято-Покровського монастиря м. Харкова під керівництвом архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія та єпископа Ізюмського і Куп’янського Єлисея пройшли збори благочинних Харківської єпархії, поділеної, згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р. (журнал № 45), на дві самостійні. На зборах відбулася передача справ парафій і священнослужителів районів, що адміністративно належать до новоствореної Ізюмської єпархії. Архієпископ Онуфрій та єпископ Єлисей підписали акт прийому-передачі справ парафій і священнослужителів, а також окреслили пріоритети співробітництва між Харківською і Ізюмською єпархіями. eparchia.kharkov.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 31 травня, в день пам’яті святих отців семи Вселенських Соборів, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней звершив велике освячення новозбудованого храму на честь Воскресіння Христового, спорудженого на території Державного підприємства «Виробниче об’єднання “Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова”». Нагадаємо, що наріжний камінь у підмурівок цього храму освятив 24 липня 2010 р., під час свого візиту у Дніпропетровськ, Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Заводська церква розрахована приблизно на 50 осіб. Висота храму разом із цокольною частиною — близько 20 м. eparhia.dp.ua ЖИТОМИР. 31 травня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим освятив новозбудований храм в ім’я святителя і чудотворця Миколая на території Житомирського обласного будинку дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. zhytomyr-eparchy.org

№ 11 (309), червень 2012

православна газета

зверніть увагу

СВЯТЕ ПИСЬМО

Крилаті вислови Біблії

Продовжуючи розмову про крилаті вислови Біблії, поговоримо про такі з них.

НЕ Х ЛІБОМ ЄДИНИМ

Цей вислів прийшов до нас із біблійної книги Второзаконня, останньої з П’ятикнижжя Моїсейового: «Він смиряв тебе, морив тебе голодом і годував тебе манною, якої не знав ти і не знали батьки твої, щоб показати тобі, що не єдиним хлібом живе людина, але всяким [словом], яке походить з вуст Господа, живе людина» (Втор. 8: 3). У Новому Завіті ми знову чуємо ці слова з вуст Спасителя. Після Хрещення, перед початком спасительного подвигу, Господь був ведений Святим Духом у пустелю для постування і перемоги над дияволом. Євангеліст Матфей пише: «І, постившись сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів. І приступив до Нього спокусник і сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами. Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, а всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4: 2–4). Чому ж Господь виснажував Себе постом, чому не перетворив каміння на хліби Своєю Божественною силою, коли спокушав Його диявол, який мріє стати рівним Богові без Бога? Відповідь може бути лише одна — заради спасіння нашого. Так, Господь Своєю відмовою від хліба насущного показав нам, що не тільки задоволення наших тілесних потреб підтримує наше життя. Це, перш за все, залежить від благодаті Божої, покаяння, виконання Його заповідей. І в цьому сенс нашого буття, спасіння та безсмертя. А слова «не хлібом єдиним» є Боже нагадування нам про те, що ми не лише земні й тілесні, але й небесні.

МАННА НЕБЕСНА

Наступний вираз, часто вживаний нами у повсякденному житті, — «манна небесна». Під цими словами ми розуміємо несподіваний небесний дар або матеріальний достаток, що «звалився» на нас. У Святому Письмі слова «манна небесна» вживаються у зв’язку з конкретними історичними обставинами — з мандруванням ізраїльтян пустелею, на шляху до землі обітованої. Про манну йдеться у книзі Чисел: «Манна ж була подібна коріандровому насінню, на вигляд, як бдолах; народ ходив і збирав її, і молов у жорнах або товк у ступі, і варив у казані, і робив із неї коржі; смак же її подібний був до смаку коржів з єлеєм. І коли роса сходила на стан уночі, тоді сходила на нього і манна» (Числ. 11: 7–9). Дарування стражденному від голоду народу манни небесної було видимим знаком милосердя Божого. Слово «манна» походить від єврейського слова «мангу» — небесний хліб. Послання манни небесної має також і пророче значення. В Євангелії від Іоанна Спаситель говорить про Себе: «Хто вірує в Мене, має життя вічне. Я є хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині й померли; хліб, який сходить з небес, є такий, що, хто його їсть, той не помре» (Ін. 6: 47–50). Деякі святі отці вважають, що явлення манни небесної як хліба було прообразом Євхаристії, яка, так само як і манна, є даром Божественної любові та співчуття до нас, немічних і грішних.

П Р А В О С Л А В Н А Г А З Е ТА Продовжується передплата на нашу газету на 2012 рік. Передплата здійснюється в усіх відділеннях «Укрпошти». На сторінках «Церковної православної газети» знайомтеся з матеріалами рубрик:

• Новини, події, коментарі • Інтерв’ю • Життя єпархій • Святе Письмо • Історія Церкви • Вселенське Православ’я • Церква і суспільство

• • • • •

Християнська етика Пам’ятні дати Видатні постаті Наші сучасники Святині Православ’я • Обережно — псевдодуховність • Літературна сторінка

Ціна на 12 місяців — 39,36 грн. плюс послуги поштового відділення у вашому регіоні. Газета виходить двічі на місяць

ЛІТНІЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ТАБІР «ЛІСОВА ПІСНЯ» ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ВАШИХ ДІТЕЙ НА ВІДПОЧИНОК Місце: Запорізька область, Якимівський р-н, тителя Миколая Чудотворця на території табору, село Богатир, Молочний лиман (затока Азовського вихованням дітей займаються учні Київської моря). духовної академії і семінарії. Умови: проживання в цегляних корпусах, розПожертвування за путівку: 14 днів — 2450 грн., міщення по 3-5 чоловік, п’ятиразове харчування, 21 день — 3675 грн. у вартість путівки входить профілактичний курс Рекомендований вік: від 6 до 17 років. лікування. Графік заїздів: 24.06–14.07; 17.07–6.08; 09.08– Дозвілля: обладнаний пляж, басейн, тренажер- 29.08. ний зал, спортивні майданчики, скалодром, галяДодаткова інформація на сайті www.pilgrims.in.ua вина казок та ін. Куратор проекту: Місіонерство: духовні бесіди, читання молитовСвітлана Миронова, svetlaya_999@mail.ru ного правила, регулярні богослужіння в храмі свяТел.: 38–067–618–88–66; 38–066–429–62–59.

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У ДОПОМОЖІТЬ МАРІЇ ЧИЛІКІНІЙ

БРЕХНЯ Д ЛЯ СПАСІННЯ

На перший погляд здається, що ці слова допускають рятівну брехню на користь того, кого обманюють, але це не так. Ні у Святому Письмі, ні у святоотцівських творіннях не йдеться про те, що брехня може бути рятівною. Адже брехня — гріх. Коли ми брешемо, тоді чинимо диявольську справу. Господь, дорікаючи іудеям за невіру в Нього, каже: «Ваш отець є диявол, і ви хочете виконувати похоті отця вашого... Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він лжець і отець неправди» (Ін. 8: 44). Вислів «брехня для спасіння» з’явився через неправильне прочитання 17-го вірша 32-го псалма (церковнослов’янською): «Ложь конь во спасение, во множестве же силы своея не спасется». В українському перекладі: «Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю». У 32-му псалмі йдеться, що ні потужна армія, ні могутній цар, ні сильний кінь не можуть бути джерелами вічного спасіння. Таким всемогутнім Спасителем може бути тільки Господь Іісус Христос. Залишається тільки шкодувати про те, що невірно зрозумілий церковнослов’янський текст став фальшивою соломинкою для духовно незміцнілих людей. Віктор Науменко

Дорогі читачі!

Марійка народилася 21 вересня 1997 р. у м. Брянка Луганської області. Ще півтора роки тому дівчинка була сповнена життя та енергії. Успішно навчалася в школі, займалася вокалом і хореографією. Її батьки й гадки не мали, що через якийсь час не те що танцювати — навіть ходити їхній дитині буде важко. А замість вокалу прийде болісне намагання вимовити хоча б слово… Захворювання Марії почалося в грудні 2010 р. як звичайна застуда, пізніше сталася судома, й за підсумками перших обстежень

було поставлено діагноз: «герпетичний енцефаліт». Його і лікували більше року в луганській, харківській та двох київських лікарнях, але очікуваного одужання так і не досягли. Марійці ставало дедалі гірше. Рішення поїхати в Німеччину виникло уже з відчаю. Звернувшись до людей із проханням про допомогу, сім’я зібрала необхідну суму для поїздки, і Маша пройшла діагностику в клініці м. Фогтаройт (Німеччина). Німецькі лікарі поставили інші діагнози: «енцефаліт Расмуссена, спастичний геміпарез, симптоматична епілепсія». Інтелект у дитини зберігається, але дівчинка поступово втрачає самостійність пересування і терпить постійні судоми — при цьому повністю усвідомлює свій стан. Німецькі лікарі дійшли висновку, що єдиний можливий спосіб зупинити хворобу — хірургічне втручання. Вартість операції — 41 039 євро. Мама Марійки постійно перебуває разом із нею в лікарні, тож пра-

цювати не може. За останній рік вони майже не були вдома. Зар плати батька на лікування не вистачає. Вже більше року родичі та друзі допомагають родині оплачувати життєво необхідні препарати. Але грошей на подальше лікування й операцію вже немає. Тому батьки Марії Чилікіної змушені знову звернутися з проханням про допомогу до всіх небайдужих людей. КОНТАКТИ: Телефон мами: 095–756–15–43 (Олена). Телефон волонтера: 067–628–22–11 (Марія). РЕКВІЗИТИ: ПриватБанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО: 305299 ЄДРПОУ: 14360570 Призначення платежу: 4627081243417404 (поповнення картрахунку) Чилікін Андрій Юрійович, ІПН 2685800914