Cerkovna_Gazeta_2012_12_310_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Червень 2012 № 12 (310)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ПАЛОМНИЦТВО

ВИХОВАННЯ

НАШІ СВЯТИНІ

Приймати всі випробування

Паломництво у США: перший досвід

Набуття повноти духовного життя

Обитель, що не підвладна часу

20-річчя знайдення чесних мощей священномученика Володимира (Богоявленського)

Першу ніч на Північноамериканському континенті ми провели в Ново-Дивєєвському Успенському жіночому монастирі

Виховувати — це живити і душу, і тіло, і дух. Дух живить душу, душа перетворює плоть…

Cтоличний СвятоВведенський чоловічий монастир відзначив 20-річчя відродження літургійного життя

с. 6–7

с. 8–9

с. 10

с. 12–13

ЮВІЛЕЙ СЛУЖІННЯ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ

20 червня виповнилося 20 років від дня приїзду в Київ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (після його обрання Харківським Архієрейським Собором Предстоятелем Української Православної Церкви)

ього дня на соборній площі Києво-Печерської Лаври Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію. Його Блаженству співслужили вікарії Київської Митрополії архієпископи Бориспільський Антоній, Білогородський Миколай, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Броварський Феодосій, Обухівський Іона, Бородянський Антоній і духовенство Київської єпархії. Привітати Предстоятеля УПЦ зі знаменною датою також прибули: митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, архієпископи Біло-

церківський і Богуславський Митрофан, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Мукачівський і Ужгородський Феодор, єпископи Олександрійський і Світловодський Антоній, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Дрогобицький Філарет. Перед початком Літургії Митрополит Володимир зустрів біля Святих воріт Лаври чудотворну Касперівську ікону Божої Матері, яка була доставлена з Одеси на прохання Його Блаженства. Саме перед цим образом майбутній Предстоятель УПЦ молився напередодні вступу до Одеської духовної семінарії, а також при прийнятті рішення про чернечий постриг. Нагадаємо, що 20 червня 1992 р., у день віддання свята П’ятидесятниці,

Митрополит Володимир прибув у Київ, де його зустрічали тисячі православних священнослужителів і мирян. Свою першу проповідь Предстоятель почав словами: «Я прибув не у відрядження і не з-за кордону, я прибув на рідну землю служити людям і незалежній Україні». У день 20‑річчя свого приїзду в Київ, по завершенні богослужіння, Блаженніший Владика звернувся до духовенства та мирян з такими словами: «Усе в нашому житті швидко закінчується, але не закінчується Господь, Який, за свідченням апостола Павла, “учора і сьогодні і навіки Той же” (Євр. 13: 8). Сьогодні я хотів би згадати всіх, хто в різні часи тут працював, хто страждав, хто був гнаний, хто очікував милості і благості Божої. Нехай Царство Небесне відвідає тих, хто трудився тут раніше, нехай Господь простить усіх тих, хто ще живий, але рано чи пізно наблизиться

до своєї кончини. Я хочу вам подякувати за те, що ви залишилися у православній вірі, ви підкріплювали один одного молитвою і постом. Я хочу побажати тим, хто ще тут працюватиме, щоб Господь зміцнив їх у вірі, здоров’ї, довголітті, і щоб завжди тут були мир, спокій і всяке благополуччя. Нехай Лавра завжди буде силою, що міцніє, й оберігатиме всіх нас, просвіщаючи наші немочі. Сердечно дякую вам за те, що 20 років ми разом з вами молилися, і будемо молитися, якщо Господь дасть. Я дякую Святій Лаврі, її братії, єпископату, духовенству та всім віруючим людям, які завжди зміцнюють нас і зміцнюватимуть. Стійте завжди у вірі, стійте і не бійтеся нікого, бо віра — це святиня, віра — це фортеця наша, віра — це сила наша. Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і людинолюбством, завжди, нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь. Христос Воскрес!».

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! 10 червня виповнилося п’ять років iз дня призначення на Вінницьку кафедру митрополита Вінницького і МогилівПодільського Симеона.

Того ж дня, 10 червня, виповнилося п’ять років iз дня архієрейської хіротонії єпископа Ніжинського і Прилуцького Іринея.

11 червня виповнилося п’ять років iз дня архієрейської хіротонії єпископа ВолодимирВолинського і Ковельського Володимира.

20 червня виповнилося 20 років iз дня призначення на Одеську кафедру митрополита Одеського i Ізмаїльського Агафангела.

православна газета

П РЕ ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

№ 12 (310), червень 2012 7 червня відбулася телефонна розмова між Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром та Блаженнішим Патріархом Святого града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом III. У ході бесіди Патріарх Феофіл запевнив Блаженнішого Митрополита Володимира в тому, що молиться про мир і єдність у Церкві, а також про здоров’я Його Бла-

женства. Крім того, Предстоятель Єрусалимської Церкви запросив Митрополита Володимира відвідати Святу Землю й, у свою чергу, відгукнувся у відповідь на запрошення, пообіцявши відвідати Первоієрарха Української Православної Церкви. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелей-

монівському монастирі у Феофанії прийняв архієпископа Львівського і Галицького Августина. Предстоятель УПЦ привітав владику Августина із 60-річчям (яке Його Високопреосвященство відзначав 7 квітня) і — за заслуги перед Українською Православною Церквою та у зв’язку з ювілеєм — нагородив орденом святого апостола Андрія Первозванного.

14 червня виповнилося 50 років служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у священному сані (цього дня 1962 р. майбутній Предстоятель Української Православної Церкви був висвячений на диякона, а наступного дня, 15 червня, — на ієрея).

Від 8 червня до 1 липня 2012 р. у Польщі та Україні проходить фінальна стадія 14-го чемпіонату Європи УЄФА з футболу (Євро—2012). У зв’язку з цим Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звернувся до української громадськості.

ПРИВІТАННЯ ВІД СВЯТІШОГО ПАТРІАРХА МОСКОВСЬКОГО І ВСІЄЇ РУСІ КИРИЛА

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З ПРОВЕДЕННЯМ В УКРАЇНІ ЄВРО–2012

Його Блаженству Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України

Ваше Блаженство, возлюблений у Господі Владико! Сердечно вітаю Вас із знаменною датою у Вашому житті — 50-річчям служіння у священному сані. Всевідаючий Господь благодаттю Святого Духа закликав Вас до трудів у Своєму винограднику, щоб за прикладом апостольським Ви були пастирем добрим, який життя своє покладає за овець (див.: Ін. 10: 11). На цій жертовної любові ґрунтується Церква Христова. Минуле ХХ століття — переконливе тому свідчення: пройшовши через горнило гонінь та випробувань, Церква вистояла і зміцніла. Про це Ви знаєте з особистого досвіду, бо Ваше служіння починалося в непростих умовах усіляких обмежень та адміністративного контролю з боку держави. Зберігаючи вірність Спасителю, Ви мужньо переносили тяготи і знегоди тих років. Сьогодні ми живемо в інший час, коли православні християни можуть безперешкодно і безборонно сповідувати свою віру, провадячи тихе й безтурботне життя в усякому благочесті й чистоті (див.: 1 Тим. 2: 2). Однак ворог роду людського продовжує сіяти в серцях людей плевели ворожнечі й розділення. Протягом двох десятиліть з терпінням та надією несучи покладений на Вас хрест Предстоятеля, Ви зберігаєте вірність канонічному Православ’ю і прагнете оберігати від спокус клір, чернецтво і паству в межах Української Церкви. Багато сил Ви віддаєте відродженню храмів і монастирів, збереженню право-

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ РПЦ

6–7 червня в Патріаршому і Синодальному духовно-адміністративному і культурному центрі на Півдні Росії під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила відбулося чергове засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви. Серед архієреїв, які підписали журнали Священного Синоду — Блаженніший Митрополит Київський і

славних традицій, примноженню багатої духовної спадщини, просвіті й моральному вихованню підростаючого покоління. Ви завжди відкриті до діалогу зі світською владою та із суспільством, з діячами науки, освіти і культури. І Господь допомагає Вам силою слова і доброю справою переконливо свідчити про неминущу красу й істину святого Православ’я. Пам’ятаючи про обов’язок єпископа, Ви невпинно закликаєте вірних чад церковних до духовної тверезості та євхаристичного спілкування, зміцнюєте їх у любові до Церкви і ближніх, зігріваєте обдарування, що приносять свої плоди (див.: Ін. 15: 16). Відрадно усвідомлювати, що у всіх життєвих обставинах Ви даєте приклад духовної стійкості, відданості Богу і своєму покликанню. У зв’язку з Вашим ювілеєм служіння у священному сані вважаю справедливим удостоїти Вас ордена святителя Інокентія, митрополита Московського, I ступеня. Цього пам’ятного дня молитовно бажаю Вам, Ваше Блаженство, міцності тілесних сил, радості душевної, розради і процвітання у Ваших архіпастирських трудах на многая і благая літа. З любов’ю у Господі, Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі P. S. Із 50-річчям служіння у священному сані Блаженнішого Митрополита Володимира також привітали побратими — архієреї Української Православної Церкви, зокрема постійний член Священного Синоду УПЦ митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел (текст привітання якого опубліковано на офіційному сайті УПЦ).

Шановні співвітчизники, дорогі брати і сестри! Цього року наша країна має честь приймати у себе чемпіонат Європи з футболу. Це, звичайно, подія, що розкриває загальний рівень культури нашого суспільства. Зокрема, вміння зустрічати гостей, організовувати багатотисячні заходи, презентувати культурні та історичні цінності нашої Держави. Ми сподіваємося, що у гостей України залишаться гарні спогади від її відвідування. І, мабуть, головним фактором приємних вражень має стати атмосфера доброзичливості та взаємоповаги. Спортивні змагання завжди супроводжуються багатьма емоціями. Але серед них не повинні мати місця такі, як агресивність до суперників та їхніх уболівальників, прояв будь-якої національної ворожнечі. Не будемо забувати, що спортивна гра — це, перш за все, гра, яка має бути приводом не до жорстокості та прояву руйнівної сили, а приводом до терпимості, прояву честі, мужнього переживання поразок і шляхетності у перемогах. Початок чемпіонату Європи з футболу співпав із початком Апостольського посту Петра і Павла у Православній Церкві. Цей період духов ного життя нашого народу має супроводжуватися особливою уважністю до свого внутрішнього стану, своїх почуттів, слів, вчинків. Ми зна-

ємо, що серед уболівальників за українську футбольну команду є чимало православних віруючих. Як і багатьма нашими співвітчизниками, чемпіонат з футболу сприймається ними як здобування честі та слави для нашої Держави. Звертаємось до них із проханням берегти у вирі вболівань свій внутрішній світ від негативних емоцій, не розпорошувати духовний мир у тимчасових захопленнях. Чемпіонат Європи з футболу не обмежується лише спортивною грою. Це також — можливість ознайомити гостей України з її історичною та культурною спадщиною. У зв’язку з цим бажаю тим, хто цими днями стане для гостей провідником у світ української культури, творчої наснаги й горіння любов’ю до Батьківщини, життя якої сповнене красою людського подвигу і досягнення духовних висот святості. Прикликаємо всіх людей доброї волі докласти максимум зусиль для збереження у ці дні спокою, добрих та толерантних відносин, поваги один до одного, взаємодопомоги. Нехай дух миру та доброзичливості під час проведення чемпіонату Європи з футболу супроводжує всіх учасників та вболівальників. Будемо зберігати свою гідність та повагу до ближнього. Володимир, Митрополит Київський і всієї України

ОФІЦІЙНО Симеона Дайбабського і Собор новомучеників Ясеновацьких, які прославлені Сербською Православною Церквою (журнал № 37); «наголосити на неприпустимості виробництва контрафактної продукції та її появи у церковній системі книгорозповсюдження» (журнал № 42); покласти обов’язки секретарів комісії Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви з питань духовної освіти та релігійного виховання на прото

всієї України Володимир і митрополит Луцький і Волинський Нифонт. Учасники засідання, зокрема, постановили: включити у місяцеслов Руської Православної Церкви ім’я преподобної Софії (Хотокуріду), канонізованої Константинопольською Православною Церквою (журнал № 36), а також імена преподоб ного Іустина Челійського (Поповича), преподобного Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 21.06.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ієрея Максима Козлова і проректора з науковобогословської роботи Київської духовної академії Володимира Вікторовича Бурегу (журнал № 44); утворити нові єпархії в Омській, Бєлгородській, Іванівській областях, у Республіці Татарстан і у Ставропольському краї (РФ). Докладніше про рішення Священного Синоду Руської Православної Церкви читайте на офіційному сайті Московського Патріархату (patriarchia.ru).

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

ВОЛОГОДСЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ

Преподобний Кирил Білоєзерський (день пам’яті — 22 червня за н. ст.) За благочестиве життя Господь нагородив його дарами прозорливості і зцілення, а загальноцерковне шанування праведника почалося вже через 20 років після його блаженної кончини. Преподобний Кирил Білоєзерський народився в Москві за часів правління благовірного князя Димитрія Донського. В юному віці він втратив батьків і був прийнятий у сім’ю свого родича боярина Тимофія Вельямінова. Відчуваючи прагнення до чернечого життя, юнак став просити дядька дозволити йому піти у монастир. Після клопотання преподобного Стефана Махрищського боярин Тимофій дозволив Кирилу залишити мир. Праведник прийняв постриг у Симоновому монастирі. Він ревно трудився під духовним керівництвом старця

Михаїла, згодом єпископа Смоленського. Спочатку Кирил ніс послух у хлібопекарні, а потім дев’ять років — на кухні. Дивлячись на палаюче в печі полум’я, святий казав собі: «Дивись, Кириле, щоб не потрапити тобі у вічний вогонь». З часом подвижник досяг такого розчулення, що не міг без сліз вкусити хліба, за все дякуючи Господу. Коли в обитель приходив преподобний Сергій Радонезький, то довго спілкувався з ним у келії. Щоб уникнути мирської слави, святий часом юродствував. За порушення дисципліни настоятель одного разу покарав його 40‑денним постом на хлібі і воді, що він прийняв із радістю. Духовно досвідчені ченці побачили у Кирилі благодатні дари і змусили його проти волі прийняти священицький сан. У 1390 р. правед-

п ра в осла в н ий кал е н да р ника було обрано архімандритом монастиря. Його бентежила надмірна увага мирян, тому святий зняв із себе послух настоятеля і зачинився в келії, благаючи Пречисту Діву вказати йому місце, де він міг би з новою силою віддатися подвигам. І його прохання було почуте. Під час читання акафіста перед іконою Божої Матері «Одигітрія» Кирил почув голос: «Іди на Білоозеро, там тобі місце». У ті часи Білозерський край (сучасна Вологодська область Росії) був малонаселений. Після довгих пошуків святий, нарешті, знайшов місце, явлене йому у видінні. Разом зі своїм сподвижником преподобним Ферапонтом він встановив біля Сіверського озера хрест і викопав землянку. Однак Ферапонт невдовзі залишив Кирила. Минув деякий час, і один селянин, озлобившись на подвижника, декілька разів намагався підпалити його землянку, але щоразу безуспішно. Зізнавшись

№ 12 (310), червень 2012

у цьому, він прийняв чернецтво від рук самого Кирила. З часом навколо преподобного зібралося багато однодумців, і йому знову довелося стати настоятелем монастиря, який жив за написаним ним статутом. У братії не було своєї власності. У келіях зберігалися тільки книги та ікони. Коли боярин Роман подарував обителі село, то преподобний відмовився від дару, вважаючи, що з новими турботами порушиться чернеча безмовність. Одного разу Кирил приборкав на озері бурю, аби врятувати рибалок від смерті. Під час голоду подвижник роздавав хліб усім нужденним, і він не закін чувався, незважаючи на те що зазвичай запасів ледве вистачало тільки для братії. Помер преподобний у 1427 р., на 90‑му році життя, залишивши після себе цілу бібліотеку зібраної ним духовної літератури. А вже в 1447 р. почалося загальноруське шанування праведника.

ЗЕМНИЙ ЗАХИСНИК БОЖОЇ МАТЕРІ

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ:

Святитель Кирил, архієпископ Олександрійський (день пам’яті — 22 червня за н. ст.) Господь довірив йому управління Своєю Церквою в межах Олександрійського патріархату на цілих три десятиліття. Ревнитель істинного знання про Бога, великий учитель Вселенської Церкви — святитель Кирил, архієпископ Олександрійський. З юнацького віку він виявив особливу старанність у науках, серед них і у філософії. Проте вивчення Святого Письма мало першорядне значення в житті хлопця. Щоб старанніше виконувати заповіді Христові, Кирил пішов у Нітрійські гори і став послушником скиту святого Макарія, де подвизався шість років. Потім праведник прийняв сан диякона й отримав послух проповідника. Після смерті патріарха новим предстоятелем Олександрійської Церкви одностайно було обрано Кирила. Святитель мав вирішувати багато нагальних завдань. У місті поширювалася єресь Новаціана, який учив, що християни, які відпали під час

гонінь від Церкви, не мають права на покаяння. Крім цього, в Олександрії була сильна партія іудеїв, які періодично влаштовували погроми і вбивства християн. І, нарешті, до кінця не було викорінено язичництво. Новому патріарху довелося вчинити радикально: зруйнувати древнє язичницьке капище, а на ньому побудувати храм, куди незабаром було поміщено мощі святих безсрібників Кира та Іоанна. Коли в житті Олександрійської Церкви нарешті запанував мир, святителю Кирилу стало відомо про те, що на Константинопольський патріарший престол було обрано антіохійського священика Несторія. Останній став заперечувати незлитне з’єднання двох природ в особі Господа нашого Іісуса Христа і тому став називати Пресвяту Діву Марію не Богородицею, а Христородицею, роблячи акцент на тому, що Вона народила не Бога, а людину. Святитель Кирил звер-

нувся до єресіарха з викривальними листами. Такі самі послання він розіслав до багатьох впливових монастирів Вселенської Церкви, а також до Римських первосвятителів. У відповідь Несторій почав відкрите гоніння на православних: були віддані анафемі всі ті, хто називав Діву Марію Богородицею, а не Христородицею. Крім цього, він спробував переманити на свій бік імператора Феодосія ІІ Молодшого. У такій ситуації святитель Кирил ініціював відкриття в 431 р. нового Вселенського Собору в Ефесі. Несторій не підкорився його рішенням, був заарештований і засланий у віддалене місце Сасим, у Лівійській пустелі, де помер у важких муках: його язик, що хулив Божу Матір, спіткала кара — у ньому завелися черв’яки... Серед безлічі заслуг Кирила слід зазначити ще одну: він першим став шанувати архі єпископа Іоанна Златоуста як святого. Таке рішення далося

йому нелегко, бо Кирил був родичем патріарха Феофіла, гонителя Златоуста, і тривалий час перебував у ворожому Іоанну середовищі. Радикально змінити свою точку зору він зміг тільки після дивовижного сонного видіння, коли йому з’явилася Сама Пречиста Діва в оточенні ангелів та Божих угодників, серед яких був і Іоанн Златоуст. Спочив святитель Кирил у 444 р., залишивши про себе пам’ять ще й як про автора численних богословських праць.

27 червня — знайдення мощей священномученика Володимира, митрополита Київського; 28 червня — святителя Михаїла, першого митрополита Київського; 6 липня — святкування Володимирській (КиєвоВишгородській) іконі Божої Матері; Собор Володимирських святих; 7 липня — Різдво Чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна; 9 липня — святкування Тихвінській та Тихвінській (Львівській) «Сльозоточивій» іконам Божої Матері; 12 липня — славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла; святкування Касперівській іконі Божої Матері.

У 1680 р. Іоанн був призначений економом Києво-Печерської Лаври, а в 1681‑му — намісником Свенського монастиря. Звідти в середині 1695 р. Чернігівським архієпископом Феодосієм, який бачив у ньому свого наступника, його було переведено в Єлецький монастир м. Чернігова. Феодосій кло-

потав про висвячення Іоанна у сан архімандрита, що й відбулося 1696 р. у Москві. У 1697 р. патріарх Адріан разом із собором єпископів висвятив Іоанна у архієрейський сан і благословив служити на Чернігівській кафедрі. Сам владика Іоанн глибоко шанував святителя Феодосія й одного разу за його молитвами зцілився від тяжкої недуги. (Цей факт поклав початок загальноцерковному шануванню Феодосія Чернігівського як великого Божого угодника.) Прийнявши управління єпархією у свої руки, святитель Іоанн особливу увагу приділив справі духовної просвіти й невдовзі організував Колегіум (за прикладом Колегії в Києві). Сьогодні ми б назвали цей навчальний заклад духовною семінарією. Унікальність Чернігівського колегіуму була в тому, що він став першим навчальним закладом такого роду в Руській Церкві. Незабаром відкрили і друкарню, де було видано багато книг духовно-

моральної тематики. Відомо, що в цей час святитель виявляв турботу про ченців Святої Гори Афон, надаючи їм матеріальну допомогу. У 1711 р. праведника було висвячено у сан митрополита, і він посів Тобольську кафедру. Святитель Іоанн знову активно зайнявся просвітою: удосконалив місцеву духовну школу, привіз із Чернігова багато книг духовного змісту. В цей самий час він відправив духовну місію у далекий Пекін. Відомо, що владика часто допомагав простим людям. Пере одягнувшись у простого ченця, він ходив по хатах і приносив нужденним щедру милостиню зі словами: «Прийміть в ім’я Іісуса Христа». Після кожної відслуженої Літургії митрополит Іоанн годував обідом священство і жебраків, прислужуючи за столом. Праведник спочив у себе в келії під час уклінних молитов влітку 1715 р. Нині його мощі спочивають у тобольському соборі на честь Покрову Божої Матері. Підготував Андрій Гор

СВІТИЛЬНИК БЛАГОЧЕСТЯ СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Святитель Іоанн, митрополит Тобольський (день пам’яті — 23 червня за н. ст.) «Був тихий, скромний, розсудливий, милостивий, співстраждав бідним», — так лаконічно описав діяльність святителя Іоанна (Максимовича) на Тобольській кафедрі один із сучасних йому біографів. Однак, перш ніж прославити Господа у безкраїй сибірській єпархії, праведник послужив Йому на рідній землі. Майбутній світильник благочестя народився у м. Ніжин сучасної Чернігівської області та був первістком у багатодітній сім’ї. У 1680 р., відразу після закінчення Києво-Могилянської колегії, його зарахували до викладацької корпорації цього навчального закладу. Тоді ж Іоанн прийняв чернецтво у Києво-Печерській обителі й заглибився у подвиг внутрішнього діяння. Однією з

головних тем його богословських досліджень стало питання про те, як людина повинна узгоджувати свою волю з волею Божою. В результаті ним було перекладено книгу за назвою «Іліотропіон, або Узгодження людської волі з Божественною волею», в оригіналі написану латинською мовою. Святитель дещо опрацював латинський текст, адаптувавши його для православного читача (переклад книги було здійснено Іоанном уже під час його служіння в Сибіру). Під час несення подвигів у Києво-Печерській обителі святий отримав послух проповідника. У цей час у Іоанна з усією силою розкрився талант оратора і красномовного тлумача Святого Письма.

№ 12 (310), червень 2012

н о в и н и, події, ком е н та р і

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА 7 червня, на прохання Посольства Російської Федерації, у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври відбувся подячний молебень, присвячений Дню Росії (відзначається 12 червня). Богослужіння звершив вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, який також передав привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира громадянам РФ.

На богослужінні були присутні: Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Михайло Зурабов, радник Президента України Ганна Герман, представники дипломатичного корпусу, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторія Ліснича, співробітники музею та братія Києво-Печерської Лаври. Після закінчення молебню на площі біля Успенського собору відбувся концерт Державного академічного Кубанського козачого хору, який виконав церковні піснеспіви, а також народні російські та українські пісні. 12 червня у конференц-залі Національного КиєвоПечерського історико-культурного заповідника відбулася прес-конференція з нагоди вручення Заповіднику сертифіката «Європейський музейний стандарт із Знаком якості музею» від Європейської економічної палати торгівлі, комерції та промисловості (ЄЕПТКП).

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у заході взяв участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, який передав генеральному директору Києво-Печерського заповідника Вікторії Лісничій вітальний адрес Його Блаженства. На заході також були присутні: міністр культури України Михайло Кулиняк, президент ЄЕПТКП в Україні Станіслав Григорський та ін. Європейський музейний стандарт якості видається музейним установам, які відповідають загальній концепції музею та встановленим ЄЕПТКП (Брюссель) стандартам та критеріям, надають якісні музейні послуги, мають професійний досвід і можливості надання спеціальних консультативних послуг. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник — перша з українських музейних установ, яка отримала вищезазначений сертифікат. 14 червня, в день пам’яті преподобного Агапіта Печерського, лікаря безмездного, за традицією, що існує вже десять років, викладачі Української військово-медичної академії отримали благословення Православної Церкви. Подячний молебень у притворі Ближніх печер Святої Успенської Києво-Печерської Лаври перед мощами преподобного Агапіта, у присутності викладачів УВМА і військових лікарів, звершив голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин у співслужінні голови Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки пенітенціарної системи протоієрея Віктора Яценка. Після богослужіння учасники молебню вклонилися нетлінним мощам преподобного Агапіта Печерського. orthodox.org.ua, kplavra.kiev.ua

православна газета

ДЕНЬ НАТХНЕННЯ Храм на честь Усіх святих на території будівництва Кафедрального собору УПЦ вчетверте відзначив престольне свято «Список усіх святих нашого церковного календаря надихає, але він водночас небезпечний, — сказав в одній зі своїх проповідей Митрополит Київський і всієї України Володимир. — Він надихає, тому що ми можемо бачити, як багато у нас заступників на небесах. Небезпечний же він тому, що можна подумати, начебто святість — це виключне надбання апостолів, мучеників, пророків, святителів, пустельників, ченців, дів. У той час як святими повинні стати всі, до кого звернене слово Христове. Це ти, звичайне людство, для цієї мети покликане з небуття. І ці слова Воскреслого Господа сказані для тебе». Це молитовне натхнення змогли відчути парафіяни та гості Всіхсвятського храму, розташованого на місці будівництва Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, які зібралися 10 червня на престольне свято. Божественну літургію цього дня очолив клірик храму на честь Усіх святих протоієрей Георгій Коваленко, голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Далі священство, парафіяни та гості свята були запрошені в галерею «Соборна» на концерт-привітання, організований силами її співробітників, вокального тріо «Оберіг» (керівник Аліна Григораш) та учасників проекту «Дитячий фактор» (керівник Олена Слабенчук). Також були показані фрагменти документального фільму про храм на честь Усіх святих. Концерт продовжила святкова трапеза, після якої маленькі гості торжества та їхні батьки мали можливість цікаво провести дозвілля на ігротеці, організованій волонтерами Духовно-просвітницького центру. Ідея закласти храм на честь Усіх святих виникла в листопаді 2007 р., практично відразу ж після початку будівництва Кафедрального собору, «щоб спільна молитва віруючих та всіх, хто має відношення до будівництва, сприяла благополучному звершенню розпочатої справи. Окрім того, усі відчували необхідність служити в цьому особливому місці Божественну літургію», — розповідає відповідальна за технічну документацію будівництва собору Ольга Стадник. «Закладка фундаменту під новий храм розпочалася у цей же час — пізно восени, — продовжує вона. — Рови для фундаменту під проливним дощем копали семінаристи. При цьому прагнення побудувати храм було настільки сильним і так виразно відчувалася підтримка і благословення Предстоятеля Церкви, Блаженнішого Митрополита Володимира (який був голов ним ініціатором закладки храму на честь Усіх святих), що будівництво було завершено в короткий термін: перед Пасхою 2008 р., у Вербну неділю, храм був освячений, і в ньому звершувалося святкове богослужіння». Парафіяни на чолі зі своїм Предстоятелем соборно молилися про завершення розпочатої справи, і перші плоди цієї молитви не змусили себе чекати: Господь

почув прохання Своїх рабів, їхнє бажання збиратися на молитву в новому храмі, — і ось вже засяяли хрести на куполах храму. Кожна подія, що відбувалася тут уперше, згадується з особливим трепетом: перше Хрещення відбулося 21 вересня 2008 р., перше вінчання — 13 липня 2010 р. І, звичайно, храм почав оживати завдяки молитовному служінню його кліриків. «Милістю Божою наш храм зростає і кількісно, і якісно. Збільшується кількість парафіян. Багато молодих священиків і дияконів служать зараз у храмі на честь Усіх святих, — розповідає благочинний храму, протоієрей Віктор Дреботій. — Усі вони здобули вищу освіту в Київській духовній академії. Вони дуже уважно ставляться до людей, докладають максимум зусиль, щоб допомогти пастві у вирішенні їхніх духов них питань». Клірики храму проводять просвітницьку діяльність в галереї «Соборна»: ієрей Павло Білий курирує недільну школу для сліпих та соціальну програму для людей похилого віку і веде проект «Перші кроки у храмі»; протоієрей Олександр Пчельников духовно опікує учасників проекту «Сім’я в радість»; протоієрей Олександр Маринченко проводить заняття у недільній школі для дорослих. Разом із кліриками храму свій щоденний послух несуть і ті, хто допомагає у вівтарі, на криласі, у книжковій крамниці, у трапезній, і, звичайно, брати і сестри, які прибирають і охороняють храм. Ці люди найчастіше залишаються в тіні, але плоди їхньої праці завжди очевидні. І престольне свято стало результатом щирої творчої співпраці членів громади храму на честь Усіх святих і працівників Духовно-просвітницького центру при Кафедральному соборі. Анна Захарова, співробітник Духовно-просвітницького центру при Кафедральному соборі на честь Воскресіння Христового

ВИПУСКНИЙ У ПОЧАЄВІ

Студенти Почаївської духовної семінарії отримали дипломи бакалавра богослов’я е ніби вчора вони уперше переступили поріг Щ Почаївського духовного вертограду, а сьогодні вже настав час отримати дипломи…

У ПДС стало доброю традицією на третій день після Святої Трійці проводити черговий випуск студентів. Цьогорічний — 19‑й від часу заснування духовної школи — випуск припав на 5 червня. Центром святкування стала древня чернеча обитель — Успенська Почаївська Лавра. Цього дня у її головному соборі митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій у співслужінні ректора — архімандрита Нафанаїла (Крикоти), викладачів, випускників та гостей у священному сані звершили Божественну літургію. Після її закінчення митрополит Сергій звершив подячний молебень. За богослужінням співав хор випускників та студентів семінарії під керівництвом регента Олександра Москвича. Після богослужіння владика Сергій разом із викладачами та випускниками вклонилися лаврським святиням: чудотворній Почаївській іконі Божої Матері, відбитку стопи Богородиці й мощам преподобних Іова та Амфілохія, які своїми подвигами просіяли на Почаївській горі. У другій половині дня, одразу ж після відкриття урочистого акту, проректор з наукової роботи протоієрей Борис Лепський зачитав вітання голови Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ архієпископа Бориспільського Антонія та виступив з доповіддю,

в якій окреслив життя та діяльність духовної школи протягом останнього навчального року. Потім зі словами вітання до випускників звернувся митрополит Сергій. Також, із благословення Митрополита Київського і всієї України Володимира, до 15‑ї річниці несення послуху на посаді ректора Почаївської духовної семінарії правлячий архієрей нагородив архімандрита Нафанаїла орденом святого благовірного князя Ярослава Мудрого II ступеня. Загалом, цього року дипломи зі ступенем бакалавра богослов’я отримали 28 студентів денного відділу навчання, а 23 студенти заочного сектора навчання отримали дипломи про закінчення Почаївської духов ної семінарії. Антон Мусієнко

православна газета

духо в н ий в имі р

№ 12 (310), червень 2012

«ХТО ЖИВЕ ПІД ПОКРОВОМ ВСЕВИШНЬОГО...» ДОРОГАМИ ВІЙНИ

народилась і виросла у православній родині, де віра Христова була основним орієнтиром у житті. Навіть у часи жорстоких гонінь на Право слав’я, в нашій хаті у святому куточку завжди висіли ікони, перед якими світилася лампада. Особливою побожністю вирізнялась моя бабуся Віра. До нас часто приходили родичі, нерідко згадували пережиті особливі моменти їхнього життя. Один такий випадок надовго залишився в моїй пам’яті. Його розповіла рідна сестра мого дідуся — тіточка Поля. Ішла Велика Вітчизняна війна. Донбас був окупований фашистами. Тіточка Поля жила із дітьми у селі Бантишево Слов’янського району. Її чоловік та старший син воювали на фронті. Коли до села підійшли із боями бійці радянської армії, окупанти вирішили все населення, що залишилось, вивезти на роботи до Німеччини. Вони силоміць виганяли людей із хат, шикували їх у колону. Дві дівчини відмовились їхати на

ЯК МАТИ ВИМОЛИЛА СОЛДАТА

чужину, тоді їх на очах у всіх розстріляли. Наша тіточка Поля взяла трьох маленьких діточок, запрягла корову у воза, поклала на нього нехитрий скарб. Колона людей ішла степом. Німецька охорона ретельно слідкувала, щоб ніхто не втік. Раптово налетіли 14 радянських літаків. Наші пілоти почали відбивати селян. Сталося щось страшне: падали бомби, горіла земля, поряд гинули люди: комусь відірвало руку, ногу... Всюди стояв крик та стогін. Тіточка Поля впала на землю і сховала дітей під себе. Уголос почала читати молитву «Хто живе під покровом Всевишнього...». Жахливе побоїще тривало. Жінка побачила, як біля них упала бомба і... не розірвалась. Коли все стихло, вони встали і роздивились навкруги. Безліч убитих, поранених, а на них — жодної подряпини. Так сила молитви вберегла від загибелі. Наші родичі благополучно повернулися до села.

Сім'я Шнурко, фото 1927 р. У нижньому ряду друга ліворуч — тіточка Поля

далекому 1940 р. провоУ джала мати сина Петра на строкову службу в армію.

Велика сім’я — п’ятеро дітей — жила у селі Бантишево, що на Донеччині. Мати була великою молитвеницею за весь рід, дітей виховувала у православній вірі, незважаючи на безбожні часи. Вчила до всього ставитися помірковано. У дорогу жінка дала сину невеличку ікону Божої Матері, зі словами: «Бережи її, і Вона тебе збереже!». Свою рідну дитину мати віддала під покров Цариці Небесної... Петро, красивий, дужий та статний солдат, проходив строкову службу у кавалерії, служив у військах командуючого округом Рокосовського. Почалася Велика Вітчизняна війна. Старший сержант Петро Субота вирізнявся особливою хоробрістю. Це помітили командири і саме йому доручали найскладніші військові операції. Одного разу трьох кавалеристів, у тому числі й Петра

СИЛА МОЛИТВИ

е сталося майже півстоліття Ц тому. Наша велика сім’я жила на Донбасі. Молилася

Суботу, послали у розвідку. Треба було визначити дислокацію німецьких військ. Справа непроста, адже людина на коні — добра мішень для ворога. Завдання бійці виконали, але і їх помітили німці. Коли стали повертатися назад — розпочалася стрілянина, одного із розвідників вбили. Свистіли кулі, шквал вогню підступав звідусіль... Петро Субота повернувся до своїх живий, навіть без поранення, а шинель його — вся прошита кулями — перетворилася на лахміття. Додому кавалерист слав солдатські трикутники, мовляв, б’ємо ворога, скоро — перемога. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Будапешта» та ін. А мати у далекому українському селі молила Божу Матір зберегти її сина, рідну кровиночку, живим.

Фото 1945 р.

У 1946 р. Петро Субота повернувся додому. Зайшов до хати, обійняв матір, і перші слова його були: «Я зберіг ікону, мамо!». Велика радість була для всієї родини!

Богу і ходила до церкви лише бабуся Віра. Вона нікому не нав’язувала Православ’я, але всім своїм життям була прикладом для нас. Її любили всі. Аби запалити у душах близьких людей вогник віри, бабуся нерідко розповідала різні випадки з життя. Ось одна із цих оповідей. Пригода трапилася із рідною сестрою мого дідуся, тіточкою Нюрою. Це була велика молитвениця, трудівниця і разом з тим — смиренна раба Божа. У неї раптово тяжко захворіла сестра, яка жила в іншому місті, і треба було негайно її відвідати. Стояла холодна зима, тріщав мороз, по коліно лежав сніг. Отже, наша родичка встала вранці й поспішила на автостанцію. Згідно із розкладом машина поїхала за маршрутом. Через декілька годин серед Донецького степу у автобуса

заглух мотор. Водій намагався його полагодити, ходив навколо машини, але все марно. Пасажири, а серед них були й діти, почали мерзнути. Нарешті водій зайшов у салон і повідомив пасажирам: «Далі добирайтеся пішки. Машину я залишу, а потім повернусь на транспорті, щоб її відтягти у ремонт». Пасажири рушили у дорогу і пішли досить швидко, щоб зігрітися. Тіточка Нюра виявилася найстаршою за віком, тому відстала. Почалася завірюха, йти ставало дедалі складніше. Кожен крок давався з неймовірним зусиллям. До того ж і сумка з гостинцями ставала все важчою, але ж не покинеш. Потім жінка зрозуміла, що остаточно збилася зі шляху. І ось перед очима виникла неначе копиця сіна. Хочеться присісти, перепочити, заплющити очі, але свідомість підказувала, що це — вірна загибель. Так замерзають у дорозі...

День зимовий короткий, почало сутеніти. Порятунку можна було чекати лише від Бога. Холодні губи шепотіли слова молитви, яку читають у небезпеці. Псалом 90-й: «Хто живе під покровом Всевишнього...». Залишалася надія, що Господь не залишить у біді. І ось чудо — почувся гуркіт мотору. Під’їхав легковий автомобіль і зупинився біля неї. Уже в машині схвильована жінка роздивилася своїх рятівників: це виявилися її сусіди. Вони були здивовані не менше: «Що ж ви тут робите, тьотю Нюро, у таку негоду?». Усе закінчилося благополучно. Того дня наша родичка добралася до хворої сестри. А цю історію вона часто всім розповідала і наказувала при всіх небезпечних обставинах звертатися із молитвою до Бога, і допомога завжди прийде! Тамара Зозуленко, член Спілки журналістів

Протоієрей Феодор Забєлін

Храм на честь ікони Божої Матері «Знамення», м. Пушкін, Санкт-Петербурзька єпархія

друзі, тому що він суворо забороняв про неї розповідати. З виду це був дуже скромний і непомітний дідусь. Попри всілякі заборони, він неухильно продовжував проповідувати... Під час боїв, за найстрашніших бомбардувань, він так само спокійно, як і у звичайний час, щодня правив у “Знаменні” літургії, на які збиралося багато

віруючих. Бувало, дзенькає розбите скло й сиплеться штукатурка, а о. Феодор безтрепетно стоїть біля святого Престолу, немов і не чує оглушливих вибухів, від яких здригається храм. Коли німці відступали, то запропонували йому з його паралізованою матушкою евакуюватися [уже з Гатчини] разом із лікарнею, з макси-

ДОБРИЙ ПАСТИР

о початку Великої ВітчизняД ної війни на території Ленінградської області зали-

шилася 21 діюча церква, більше ніж у будь-якій іншій єпархії Радянського Союзу (у межах 1939 р.), крім Московської. Однак переважна частина цих храмів — 16 — стояли в Ленінграді та його околицях. Таким чином, усі райони області являли собою «церковну пустелю». П’ять із шести діючих храмів південної околиці північної столиці, опинившись поблизу лінії фронту (по той чи інший бік), сильно постраждали від воєнних дій, і богослужіння у них припинилися у серпні – вересні 1941 р. (Свято-Троїцька церква в Петергофі, Преображенська в Урицьку (Лігово), Микільська у Колпіно, на честь святих Адріана і Наталії у Старо-Паново і Князь-Володимирська в УстьІжорі). Таким чином, на окупованій території була лише одна діюча

приміська церква — на честь ікони Божої Матері «Знамення», що поблизу Єкатерининського палацу у місті Пушкін (Дитяче Село). Її настоятелем був митрофорний протоієрей Феодор Забєлін. У роки Першої світової війни він, будучи благочинним стрілецької дивізії на Західному фронті, був важко поранений осколком снаряда, потім у 1919–1941 рр. служив у храмах Лужського й Дитячосільського районів. Отець Феодор часто проповіду вав, постійно намагався допомагати парафіянам, чим здобув їхню любов і повагу. Н. Кітер, яка добре знала батюшку, так написала про нього у своїх спогадах: «Усі, хто знав о. Феодора, називали його “Філаретом Московським”. Багато жебраків були у нього на постійній пенсії. Кожну бездомн у голодну кішку чи собаку він, бувало, підбере й вигодує. Знали про цю його діяльність тільки найближчі

мальними як для того часу зручностями, але він рішуче відмовився, заявивши: “Нікуди не поїду, поки хоч хто-небудь із моєї пастви тут залишиться”. Добрий пастир не залишив стада свого». Із книги Михайла Шкаровського «Церква кличе до захисту Вітчизни»

№ 12 (310), червень 2012

Д и в н ий Б ог у с в яти х с в ої х

итрополит Володимир (Богоявленський) — перший ієрарх Православної Церкви, який після революційних подій 1917 р. прийняв мученицьку смерть за Христа. Протягом 74 років його мощі перебували у Хрестовоздвиженській церкві над Ближніми печерами Києво-Печерської Лаври. В ніч із 26 на 27 червня 1992 р., після визначення точного місця його поховання, відбулося знайдення мощей священномученика. Останки страстотерпця були перенесені у Дальні печери Лаври, де знаходяться і донині. З того часу щорічно 26 червня мощі священномученика Володимира хресним ходом переносять до Трапезного храму. Там вони перебувають до закінчення Літургії, потім їх повертають у Дальні печери. 8 травня 2012 р. Священний Синод Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира прийняв рішення про проведення урочистостей з нагоди 20-річчя знайдення чесних мощей священномученика Володимира (Богоявленського) († 1918) та 20-річчя встановлення дня пам’яті Собору новомучеників і сповідників, які від безбожної влади у ХХ ст. за Христа постраждали.

православна газета

ПРИЙМАТИ ВСІ ВИПРОБУВАННЯ

священномученника історик ігумен Дамаскін (Орловський). — Він не любив сварок, колючих розмов і пристрасних суперечок. Бували випадки, коли роздратовані гарячою суперечкою студенти готові були дійти до взаємних образ, і тоді Василій втручався в суперечку і примиряв їх». У 26 років він закінчив академію. Повернувшись до Тамбова, Василій влаштувався викладачем у рідну семінарію, викладаючи Святе Письмо і німецьку мову, а також географію в місцевій жіночій гімназії. Ще через шість років він одружився і став священиком. Ні біографи, ні сам святитель практично нічого не повідом ляють про його сімейне життя, що тривало усього три роки. Після смерті дружини та єдиної дитини, 8 лютого 1886 р. у Тамбовському Казанському монастирі Василій прийняв чернечий постриг, а 9 лютого був зведений у сан архіманд рита і призначений настоятелем Козловського (нині Мічурінськ) Троїцького монастиря. Із 6 жовтня того ж року — настоятель Новгородського Антонієвого монастиря.

СПОГАДИ УЧАСНИКІВ ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВОЛОДИМИРА Митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій: — Мощі виймали з-під землі. Зняли плити, потім пробивали стелю. Через отвір спустилися в саркофаг і почали шукати труну на дотик, при свічках. Помітили якісь кульки на чотирьох кінцях труни. Спочатку подумали, що це — для оздобленя. Потім з’ясувалося, що труна перевернута, і то були ніжки труни. Спочатку вийняли мощі, а під ними знайшли хрест, панагію. Коли мощі було вийнято, їх промили. Потім мощі склали за анатомічним порядком та облачили.

Насельник Києво-Печерської Лаври архімандрит Полікарп (Ліненко): — Коли митрополит Київський Філарет пішов у розкол, на душі був страшний тягар: хоч іди у підпілля, нові катакомби. І коли приїхав Блаженніший Митрополит Володимир, то перш за все вирішили прославити святого священномученика. Про це казав ще Філарет, але, вочевидь, священномученик Володимир не дав йому — перебуваючому на шляху в розкол — зробити справу обрітення святих мощей. Знайдення мощей вирішили здійснювати таємно, щоб не почалася біганина по санепідемстанціях. Ми вже приблизно знали, коли це мало статися. Того вечора я прогулювався територією Ближніх печер. Там знаходилися вартові та ще дехто з братії. Була, приблизно, 9–10 година вечора. Потім прийшли владики Онуфрій, Сергій, Аліпій, Іоанникій, намісник Лаври архімандрит Питирим — нині теж владика. (Напередодні вони брали участь у зустрічі Блаженнішого Владики Володимира, коли той приїхав до Києва.) І ось вони зайшли у храм і зачинили його. Знаючи, що в храмі архієреї, ми не наважувалися туди увійти і продовжували гуляти площею перед Хрестовоздвиженською церквою. Вже сутеніло, коли раптом побачили, що над храмом виникла темно-червона хмара. Ми подумали, що це, можливо, заграва від якоїсь пожежі за Дніпром, і піднялися на гору над церквою. Але виявилося, що ця велика хмара стоїть саме над центром храму. Лише згодом мені запала думка, що це, можливо, знамення Господнє. Майже таке саме, до речі, яке було під час знайдення у 1091 р. мощей преподобного Феодосія Печерського. Тоді, як свідчить «КиєвоПечерський Патерик», над Лаврою бачили три вогняних стовпи.

У С ТОЛИЦЮ ЗА ГА РН У ПРОПОВІДЬ

П Через деякий час нас пустили до храму. Горіло центральне панікадило. Склеп уже був розкритий. Потім мощі підняли на поверхню, акуратно відділили від усього іншого, розклали на спеціально приготованому столі, на білій скатертині, промили та залишили сушитися до ранку. Все було закінчено близько третьої години ночі. Вранці мощі облачили і перенесли у Верхню Лавру, де в Трапезному храмі звершили Божественну літургію. Потім хресним ходом перенесли мощі у Дальні печери. У братії була така радість, яка виникає після грозового дощу, що пролився після нестерпної спеки. Відчувалася впевненість, що, незважаючи на виниклий розкол, ми вистоїмо. Здавалося, священномученик встав із труни і прийшов на допомогу: адже він теж боровся з розкольниками і через ту саму неканонічну автокефалію. Більш того, він — святий митрополит Київський Володимир — був канонізований саме тоді, коли до нас прибув тезоіменитий владика — Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. І того дня у нас на трапезі читали книгу «Вінок на могилу Високопре освященного митрополита Володимира», написану відразу після поховання священномученика.

огожого весняного дня 1858 р. кілька дев’яти-десятилітніх хлопчаків ішли до рідного села Мала Моршка Тамбовської губернії. Вони поверталися додому з бурси, тобто Тамбовcького духовного училища, на великодні канікули. Побачивши рідне село, вони закричали з торжеством: «Воду пройшовши, наче сушу, і тамбовського зла уникнувши!..». Насправді ж у церковному піснеспіві зазначено: «єгипетського зла уникнувши». А одним із цих хлопців був Василій Богоявленський, син священика Никифора в Малій Моршці, майбутній митрополит Київський і священномученик Володимир.

Цей епізод взято з особистих спогадів священномученика. У XIX ст. не всім подобалося навчатися в духовних училищах або семінаріях — сувора дисципліна, зубріння, латина, тілесні покарання. Із тогочасних семінарій іноді виходили не майбутні святі або священики, а атеїсти і революціонери, які потім, у XX ст., віддавали накази руйнувати храми і розстрілювати віруючих. Чи то в Тамбовській семінарії було все не так страшно, чи то Василій Богоявленський був настільки чистий душею, що до нього не прилипало жодної душевної нечистоти, однак священики, які знали його, говорять, що він «ідеалізував семінарію». Коли один із членів Святішого Синоду священик Георгій Шавельський став критикувати систему духовної освіти, то Богоявленський, який на той час був митрополитом і першим членом Синоду, перервав його незадоволеною реплікою: «Сам навчався в семінарії, а так говорить про неї», — і перевів обговорення на іншу тему.

ранно і, як один з найкращих учнів, був направлений далі на навчання — в духовну академію. Для Василія Богоявленського, сина бідного сільського священика, направлення у Київську духовну академію було шансом безкоштовно отримати вищу освіту. Бо найкращі випускники не платили за навчання, вони вчилися «казенним коштом», за рахунок державного бюджету. «В академії цілком виявився характер Василія як людини делікатної, витриманої і тактовної, — повідомляє в житії

21 травня 1888 р. імператор затвердив доповідь Святішого Синоду про «буття архіманд риту Володимиру» єпископом Староруським, вікарієм Новгородської єпархії. 3 червня того ж року в Олександро-Невській Лаврі хіротонісаний на єпископа митрополитом Ісидором (Нікольським) та іншими ієрархами. Він стає помічником Новгородського архієрея — єпископа Арсенія (Стадницького). Старший владика запам’ятав свого помічника як активного проповідника, який впроваджував на парафіях незвичайну для того часу практику бесід із парафіянами після служби. «Слабкий, хворобливий тілом, з тихим голосом, він під час виголошення проповідей преображався, надихався, голос ставав гучним, і силою гарячого слова він полонив уми і серця слухачів», — згадував владика Арсеній. На посаді керівника Самарської єпархії молодий єпископ пробув лише півтора року. Але

НА ПОЧАТКУ ЖИТ ТЄВОГО ШЛЯХ У Ми не знаємо, яким було дитинство святого. Відомо тільки, що навчався він ста-

Митрополит Володимир (Богоявленський) у Лужецькому монастирі, 1908 р.

православна газета

Д и в н ий Б ог у с в яти х с в ої х

Праведна кончина священномученика Володимира, митрополита Київського, 25 січня 1918 р.

навіть за такий короткий проміжок часу владика Володимир встиг розгорнути цілу боротьбу з неписьменністю. Він відкрив 150 початкових навчальних закладів — церковнопарафіяльних шкіл. На другий рік його управління єпархією в області розпочався голод від неврожаю та епідемія холери. Владика Володимир не тільки молився за стражденних, а й організував збір коштів, відкрив безліч безкоштовних їдалень, сам відвідував лікарні, втішав пацієнтів. «У молоді роки на своїй першій самостійній кафедрі — Самарській — його вважали за праведника і він мав величезну любов пастви», — пише у своїх мемуарах священик Георгій Шавельський. Як і в Новгороді, владика Володимир багато проповідував у Самарі. Одну з його проповідей почув впливовий чиновник з Петербурга юрист Анатолій Коні, який тоді був членом Державної Ради. Він прибув до Самари у справах — навести лад у місті, яке стояло на порозі бунту після початку епідемії холери. «Зайшовши у неділю в кафедральний собор, — розповідає отець Георгій Шавельський, — Коні був приємно здивований і благоліпним служінням, яке звершував молодий архієрей, і прекрасною проповіддю, сказаною останнім. Повернувшись у Петербург, він полетів до всесильного тоді К. П. Побєдоносцева, свого колишнього професора, а тепер друга, щоб висловити здивування, як можна тримати такого видатного архієрея на якийсь глухій кафедрі. Наслідком бесіди Коні з Побєдоносцевим було те, що невдовзі молодого єпископа Володимира, який усього рік і вісім місяців прослужив на самостійній кафедрі, було призначено на першу після митрополій, екзаршу кафедру на Кавказі, зі зведенням у сан архі єпископа». Ця висока протекція відкрила йому шлях подальшої церковної кар’єри. У 1898 р., коли помер московський

митрополит Сергій (Ляпідевський), на його місце призначили владику Володимира.

ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА ПРАВДУ І там він знову багато проповідує, бореться з пияцтвом, відкриває освітні курси для робітників, залучає у Москву нових священиків. У 1912 р., після смерті митрополита СанктПетербурзького Антонія (Вадковського), Володимира (Богоявленського) призначають на столичну кафедру. На цьому призначенні наполіг імператор Микола II. Нового призначення та наближення до двору святитель побоювався. «Я людина не етикетна, можу не пристати “до двору”, — казав він знайомим священикам. — Там різні течії, а я не зможу йти за ними, у мене немає пристосовницького характеру». Говорив — як у воду дивився. Коли в 1915 р. він добився особистої аудієнції у государя і просив віддалити від двору Григорія Распутіна, про якого ходила недобра слава, імператриця Олександра Федорівна була настільки ображена, що домоглася звільнення митрополита з найпрестижнішої в країні кафедри. У покарання владику Володимира відправили служити в Київ — тоді невелике містечко імперії, що за кількістю населення поступалося навіть Одесі та Нижньому Новгороду. Митрополит Володимир залишався першим членом Святішого Синоду і частіше бував у столиці, ніж у Києві. «У ньому було багато такого, що робило його справжнім святителем, — продовжує розповідь священик Георгій Шавельський, який разом із владикою брав участь у засіданнях Синоду. — Його не можна було не поважати за його побожність, благочестя, щирість, прямолінійність, простоту і доступність». Зазвичай святі нам видаються людьми, бездоганними в усіх відношеннях. Але той самий отець Георгій Шавельський вказує і на недоліки владики Володимира. «Якось до нього прийшла делегація священиків із проханням

посприяти збільшенню зарплат сільського духовенства, яке часто змушене було жити у крайній бідності: — Навіщо духовенству велике казенне утримання? Мій батько від скарбниці не отримував ні копійки і був чудовим священиком, — відповів митрополит депутації. — Як навіщо? Та для того, аби священик не простягав руки за будь-яким п’ятаком чи гривеником; аби позбавити наших священиків від необхідності приймати ці принизливі подачки, — вигукнув один зі священиків. — А що ж тут принизливого? Візник, коли ви йому платите, простягає ж руку, — не знайшов нічого кращого, щоб сказати у відповідь митрополит. Священики поїхали від нього з обуренням». Подорожі з Києва до Петербурга тривали недовго. Після лютневої революції і зречення від престолу Миколи II, Церквою все ще керували світські люди — обер-прокурори. Один із них — князь Львов — пересварившись з усіма архієреями в Синоді, звільнив їх і набрав нових. Митрополит Володимир тепер остаточно повертається у Київ. Це його остання кафедра.

ПЕРША КРОВ До того часу духовенство Києва розділилося на два протилежні табори. Одні виступали за відділення від Москви, інші — проти. Частина українського

№ 12 (310), червень 2012

«Митрополит Володимир був старець найчистішої, прекрасної душі. Сором’язливий, непоказний, незлобивий, надзвичайно лагідний, він завжди покірно приймав випробування, які випадали на його долю» Владика Євлогій (Георгієвський) дою. Але найстрашніше у його загибелі навіть не це. Ніхто з братії древнього монастиря не встав на захист свого архієрея. Ченці навіть чули звуки пострілів недалеко від стін Лаври, але тіло мученика лежало на снігу до ранку. З цього приводу митрополит Євлогій (Георгієвський) прямо пише: «Кров його і на ченцях Лаври». Ось як владика Євлогій описує загибель святого: «Коли Київ було взято, командувач більшовицькими військами Муравйов прийшов до намісника Лаври з попередженням: “Я буду жити в лаврському готелі, з вами, у мене телефон. Якщо увірвуться до вас банди з обшуком, з вимаганням грошей чи ще щось трапиться — телефонуйте мені”, — сказав він. Незабаром вдень у трапезну Лаври прийшла банда матросів і зажадала їжі. У той час як ченці їх годували, почалися розпитування: чи задоволена братія начальством? чи не мають ченці якихось скарг?.. Послушники,

Місце розстрілу священномученика Володимира (Богоявленського)

духовенства навіть пропонувала владиці Володимиру стати першим патріархом незалежної Української Церкви. В кінці 1917‑го і на початку 1918‑го відбулося декілька церковних нарад і соборів, на яких обговорювалися ці питання. Для владики Володимира ситуація ускладнювалася ще й тим, що далеко не вся братія КиєвоПечерської Лаври, де він жив, підтримувала його. Деякі заздрили митрополиту, якому за посадою призначалася зар плата, що в десятки разів перевищувала доходи рядового духовенства, інші вважали його ставлеником Москви, який заважає утвердженню самостійності Української Церкви. Наприкінці січня 1918 р. Київ був узятий більшовицькими військами. Церковників вони сприймали як дармоїдів, а їхніх керівників — як найзліших ворогів трудового народу. Владика Володимир, на відміну від багатьох інших мучеників безбожного часу, був убитий бандою. Не було ні суду, ні слідства — тільки бажання покомизитися і помститися комусь із тих, хто асоціювався з колишньою вла-

розпропаговані революцією і збуджені агітацією <…>, почали скаржитися на утиски: народ несе в Лавру великі гроші, а поїдає їх “він”… — і вони вказали наверх, де розміщувалися покої митрополита. Матроси увірвалися в його квартиру, відіпхнули старого келійника, пригрозивши йому револьвером, і кинулися у спальню. Там вони залишалися близько двох годин. Що у спальні відбу-

валося, невідомо. Потім вони вивели владику Володимира і попрямували з ним до чорного ходу. “Прощай, Іване…” — встиг сказати келійнику митрополит. Вивели владику з Лаври непомітно. Біля лаврських валів матроси прикінчили його — розстріляли впритул… Він лежав напівголий, коли його знайшли. Вбивці зірвали хрест, панагію, навіть набалдашник з палиці, тільки шубу не встигли забрати і кинули тут же… Ченці, які бачили, як виводили їхнього митрополита, не лише не підняли тривоги, не вдарили на сполох, але й ні звуку нікому не сказали. Уже значний час потому хтось схаменувся й подзвонив Муравйову. Той надіслав своїх солдатів. Допити, розпитування: хто? куди повели? коли? Але було вже пізно, злочин було здійснено… Убитого, напівроздягненого, знівеченого владику митрополита побачила на світанку селянка, що несла молоко в Лавру. Ченці пояснювали своє мовчання розгубленістю, панікою: “Ми були паралізовані…”». Збереглася розповідь про те, як гинув святий. «Убивці… повели митрополита вліво від дороги, на невелику галявину між фортечних валів. Митрополит Володимир запитав: — Що, ви тут хочете мене розстріляти? — А що ж? Церемонитися з тобою? — відповів один із них. Почувши таку відповідь, владика попросив дати йому час помолитися. — Тільки швидше! — сказав убивця. Здійнявши руки догори, митрополит став вголос молитися: — Господи! Прости мої гріхи, вільні і невільні, і прийми дух мій з миром. Потім він благословив убивць і сказав: — Господь вас благословляє і прощає. Не встиг він ще опустити руки, як пролунали три постріли, і митрополит Володимир упав. Убивці підійшли до митрополита впритул і зробили ще кілька пострілів, а потім ударили багнетом у живіт». Згадуючи про священномученика, владика Євлогій пише: «Митрополит Володимир був старець найчистішої, прекрасної душі. Сором’язливий, непоказний, незлобивий, надзвичайно лагідний, він завжди покірно приймав випробування, які випадали на його долю». У 1992 р. були знайдені мощі святого і покладені в Дальніх печерах Лаври. Священномученик Володимир ніби повернувся у Київ, аби підтримати віруючий народ у непростий час церковного розколу. Владислав Головін

Мощі священномученика Володимира у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври

Паломництво

№ 12 (310), червень 2012

православна газета

ПАЛОМНИЦТВО У США: ПЕРШИЙ ДОСВІД К оли Паломницький центр Української Православної Церкви звернувся до американського консульства з проханням про відкриття віз, то співробітники консульства були здивовані — США відвідує багато хто, але паломницька група з України летіла вперше.

Київ проводжав нас заливним дощем. Те, що треба було пересідати у Лондоні, викликало суперечливі почуття. З одного боку, стало зрозуміло, що кругосвітня подорож тепер забирає лічені години, і після наступного кидка ми будемо на іншому кінці планети, а з другого — відчуваєш себе дитиною, яка згубилася, тому що лондонський аеропорт Хітроу величезний. Це ціле місто, у якому між терміналами ходять автобуси. Пересадка, переїзд, митний огляд, паспортний конт роль, талон із номером виходу на льотне поле… Коли я вирішила, що можна зітхнути з полегшенням, одна з моїх прочанок повідомила, що загубила паспорт. Декілька хвилин нервових пошуків — і документ знайшли. За клопотами дві години, які ми мали, аби пересісти на інший рейс, пролетіли як одна мить. Попереду восьмигодинний переліт через Атлантику. Є час пофантазувати про те, як цим же шляхом Колумб наполегливо плив до берегів заповітної Індії і що із цього вийшло. Приємні міркування ненав’язливо переривають бортпровідники — пропонують напої, декілька разів годують. Перед кожним кріслом є телевізор, у якому можна вибрати для перегляду кіно англійською мовою — своєрідна практика перед відвідуванням англомовної країни. Кожному пасажирові видали плед, подушку, навушники. Час промайнув непомітно, і дорога виявилася не такою важкою, як очікувалося. На виході з Нью-Йоркського аеропорту нас зустрів Олександр — староста храму на честь ікони Божої Матері «Невипивана Чаша». Водій представився Павлом. Звичні імена й російська мова людей, які зустрічали нас, із перших хвилин зняли напругу — стало зрозуміло, що в Америці ми не одні. Це ж підтвердила поїздка вечірнім Брукліном — на магазинах і ресторанах безліч вивісок російською мовою. Емігранти з пострадянських країн, зазвичай, селяться саме у Брукліні. Того ж вечора ми відвідали храм на честь ікони Божої Матері «Невипивана Чаша», де звершили подячний молебень із приводу благополучного прибуття. У храмі багато святинь, у тому числі ковчег із частицями мощей преподобних Києво-Печерських. При храмі є будинок праці Іоанна Кронштадтського й притулок, у якому живуть люди, що опинилися без даху над головою. Настоятель храму отець Вадим Ареф’єв знаходить таких людей на вулицях, веде з ними бесіди, запрошує на богослужіння, і згодом ті, хто страждає на алкоголізм, погоджуються на лікування. Багато хто потім знаходить роботу й повертається до нормального життя. Першу ніч на Північноамериканському континенті ми провели в НовоДивєєвському Успенському жіночому монастирі (м. Нанует, штат Нью-Йорк). Коли ми приїхали, монастир уже спав, тому для нас залишили кімнати відчиненими — зловмисників тут не бояться. Вранці взяли участь у Літургії в затишному храмі. Її звершив духівник монастиря протоієрей Анатолій Федоровський.

Храм у монастирі святителя Тихона Задонського

Після Літургії матушка отця Анатолія — Марія Миколаївна — провела для нас екскурсію, розповіла про святині обителі. Два храми, будівля канцелярії, чернечий корпус, будинок для людей похилого віку — традиційний перелік для православної обителі. Особливу увагу привернуло кладовище, де спочивали наші співвітчизники. Судячи з написів, багато хто прожив до 80–90 років. Можна припустити, що на Батьківщині їхнє життя не було б таким довгим, але якими були ці довгі роки для них тут?.. У монастирі зберігаються реліквії, що їх емігранти вивезли з Росії. Головна святиня серед них — прижиттєвий портрет преподобного Серафима Саровського. Також у монастирі є хрест, який вивезли з будинку Іпатьєва, де розстріляли царську родину. Загалом, монастир по-домашньому теплий і затишний. У ньому трудяться черниці з України, Росії, Білорусі. Вони були щиро раді спілкуванню з нами, і сніданок, приготовлений для нас, був надзвичайно смачний. Огляд Нью-Йорка ми почали з Манхеттена. Сфотографувавшись на фоні його хмарочосів, ми вирушили до храму на честь апостолів Петра й Павла (Православна Церква в Америці, штат НьюДжерсі). Його настоятель протоієрей Йосиф Ліквар розповів нам історію своєї парафії, якій понад 100 років. Громада пережила періоди розквіту й запустіння, що безпосередньо було пов’язано із хвилями еміграції. Парафія завжди була інтернаціональною. Зовні храм не має класичних форм, оскільки починала його зводити протестантська громада, а пізніше його придбала православна парафія. Вікна прикрашені вітражами, а на склепінні над іконостасом написано церковнослов’янською мовою: «Пресвята Трійця, Боже наш, Слава Тобі». Американська Церква живе за новим стилем, тому потрапили ми в цей храм напередодні

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗДІЙСНИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ'Я Залізничне шосе, З, Київ, Україна, 01103 Тел.: +38 (044) 383–04–22, +38 (044) 383–04–11, +38 (050) 265–55–42, +38 (097) 545–42–55; факс: +38 (044) 529–02–92, pilgrimsua@gmail.com, www.pilgrims.in.ua

престольного свята всехвальних апостолів Петра й Павла. З Нью-Джерсі ми знову поїхали у Манхеттен — до резиденції Первоієрарха Руської Православної Церкви Закордоном Митрополита Східно-Американського і Нью-Йоркського Іларіона (Капрала). Його резиденція перебуває при Знаменському соборі, у якому вже багато років зберігається КурськаКорінна ікона Божої Матері. Останнім часом святиня багато подорожує — православні усього світу бажають доторкнутися до неї, але незмінно вона повертається сюди. Пам’ятаючи про те, яке пожвавлення й черги викликає прибуття ікони в будь-яке місто Русі, було дуже незвично побачити її такою, що тихо лежить на аналої у покоях митрополита Іларіона. Сам Владика прийняв нас дуже радо, пригощав чаєм із солодощами й по-простому спілкувався із прочанами. Діставши благословення владики Іларіона, ми вирушили у Джорданвілль (Свято-Троїцький ставропігійний чоловічий монастир РПЦЗ) — оплот церковної просвіти в Америці. Чимало з нас ази православної віри черпали із книги «Закон Божий для сім’ї і школи» протоієрея Серафима Слободського. Колись ця книга багато разів перевидавалася саме тут. Ми взяли участь у Літургії, мали спільну трапезу із братією, а потому нам люб’язно провели екскурсію по храму й семінарії. Приклавшись до святинь обителі, ми зайшли в розташований неподалік жіночий скит святої княгині Єлизавети (у скиті є цікава крамничка, де багато чого зроблено руками самих матушок). Далі наш шлях пролягав до Ніагари. Водоспад вряжає! Я зважилася на екскурсію човном до його підніжжя. Цього видовища не забуду ніколи! Краса неймовірна! «Дивні діла Твої, Господи!» (Пс. 138: 14).

Потім ми відвідали монастир в ім’я святителя Тихона Задонського (Православна Церква Америки). Непримітний, серед лісу, поряд із озерами — усе в цьому монастирі налаштовує на молитву. Таке умиротворення я відчула тільки на Новому Валаамі у Фінляндії. Братії небагато, але побут добре налагоджений, скрізь порядок, по території бігають зайці. Людей вони не дуже бояться — зосереджено хрумають траву. Нас розмістили в затишних будиночках для гостей, нагодували дуже смачною вечерею (такої лазаньї я більше ніде не їла). Вранці нам зробили подарунок — Літургію звершували двома мовами — англійською та церковнослов’янською (монастир американський, і все богослужбове коло у них — англійською). Свято-Тихонівський монастир нам так припав до душі, що просто не хотілося з ним прощатися. У музеї монастиря зберігається багато реліквій: облачення, книги, ікони у старовинних окладах. Усе добре розгледіти не вдалося, тому що поспішали на літак — головний пункт нашого паломництва був ще попереду. З аеропорту імені Джона Кеннеді (Нью-Йорк) ми полетіли у СанФранциско, до святителя Іоанна Шанхайського. П’ять годин польоту, стрілки годинника ще на три години назад — через часті перельоти час став абсолютною умовністю. За нашими підрахунками, ми ще могли потрапити на закінчення вечірнього богослужіння. Після прибуття в місто поселитися довелося недалеко від аеропорту — Америка готувалася відзначати День Незалежності, і ціни на готельні номери зросли. Як і припускали, ми встигли ще потрапити на кінець вечірнього богослужіння, що звершувалося у храмі. Перше знайомство із храмом, перший уклін біля мощей святителя Іоанна Шанхайського. Те, заради чого була організована поїздка, здійснилося — хвалити Бога!

Святині Візантії (Туреччина) 15›23 вересня, 12›19 листопада, 15›22 грудня Кіпр 14›21 червня Свята Земля (Ізраїль) 13›19 вересня Свята Земля (Ізраїль) «Стопами Христа» 12›19 вересня Свята Земля (Ізраїль) «Старий і Новий Завіт» + відпочинок на Середземному морі 12›20 вересня Свята Земля (Ізраїль), із відвідуванням гори Синай 12›20 вересня Москва – Дивєєво (Росія) 22›28 червня (авіапереліт) «Золоте кільце» (Росія) 13›25 липня (авіапереліт) Валаам – Санкт-Петербург (Росія) 30 липня › 11 серпня Прибалтика і Фінляндія 1›13 серпня

православна газета

П алом н ицт в о

№ 12 (310), червень 2012

ДІЯ ЛЬНІС ТЬ ЦЕРКОВНИХ УС ТАНОВ 7 червня в Церковно-археологічному кабінеті Київської духовної академії i семінарії під головуванням архієпископа Львівського і Галицького Августина відбулося чергове засідання Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді Української Православної Церкви.

Крім членів Комісії, на запрошення архієпископа Августина, в засіданні взяли участь: вікарій Київської Митрополії, намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври митрополит Почаївський Володимир, Повноважний представник Української Православної Церкви у Верховній Раді Україні протоієрей Василій Русінка, голова Юридичного відділу УПЦ Валентин Волинець, а також голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко. Головним питанням порядку денного був розгляд доручення Священного Синоду УПЦ про необхідність розробки офіційного документа, в якому б виражалася позиція Української Православної Церкви щодо: впровадження документів, що засвідчують особу, з машинозчитувальними електронними носіями інформації (чипами); чинного Закону України «Про захист персональних даних»; впровадження в Україні ювенальної юстиції; розповсюдження та пропаганди содомських гріхів, дозволів на проведення гейпарадів, одностатевих зв’язків (див.: журнал № 29 засідання Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р.).

Монастир святителя Тихона Задонського

Було багато перешкод напередодні подорожі, але тепер стало очевидно, що це не перешкоди, а скоріше перевірка готовності чимось пожертвувати заради зустрічі зі святинею. У результаті ми одержали від паломництва набагато більше, ніж могли сподіватися. Крім того, що зустрілися зі святителем Іоанном, ми знайшли друзів серед парафіян храму на честь ікони Божої Матері «Усіх скорбних Радість» у Сан-Франциско. 2 липня, у день пам’яті святителя Іоанна Шанхайського, ми взяли участь у святковій Літургії. Потім були хресний хід навколо храму, молебень і спільна трапеза. Якщо для православних в Україні це явище мало не повсякденне, то тут престольне свято — подія, про яку згадують потім цілий рік. У великій залі за святковою трапезою зібралося кількасот людей. До речі, у Сан-Франциско організовано сестринство православних жінок, стараннями яких організовуються такі заходи. Після престольного свята ми вирушили знайомитися з містом. СанФранциско — місто барвисте й сонячне, тут багато пагорбів, а будівлі в основ ному невисокі. Наш шлях лежав у притулок Тихона Задонського, де колись жив і молився святитель Іоанн зі своїми підопічними, вивезеними спочатку із Шанхая на острів Тубабао (Філіппіни), а потім у Сан-Франциско. Тепер цей будиночок діє вже не як притулок для дітей, а більше як музей з діючим храмом і резиденцією єпископа Феодосія. Тут дбайливо зберігають келію святителя Іоанна. Увійшовши до малесенької кімнатки, зовсім забуваєш, що ти десь далеко на чужині. «Тут руський дух, тут Руссю пахне», — настільки все просте, рідне й зрозуміле. Здивувала відсутність ліжка. З меблів — тільки письмовий стіл, шафа й крісло. Як нам розповіли, святитель не давав собі спокою й ніколи не відпочивав у ліжку — тільки сидячи в кріслі. І в цьому кріслі ми удостоїлися посидіти! Після цього було ще багато чого — екскурсія у Форт Росс, відвідування заповідного парку з гігантськими секвоями, а також сербського монастиря преподобного Германа Аляскинського (тут трудився й знайшов свій останній спочинок ієромонах Серафим Роуз), грецького монастиря Антонія Великого в пустелі штату Аризона. Ця поїздка ще раз переконала в тому, що «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс. 23:1). А ще я зрозуміла, що бути православним у православній країні легко. Зовсім інше — зберегти віру далеко від православної Русі, та ще й настановляти в ній паству. Всупереч старій приказці, один у полі може бути воїном, якщо цей воїн — Христовий. Таким ми його й запам’ятаємо, до наступної зустрічі, якщо Господь знову сподобить вклонитися святителеві Іоанну Шанхайському. Олена Тимофєєва

8 червня y Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона відбулося засідання Комісії з підготовки змін і доповнень до Статуту про управління Української Православної Церкви (редакції 2007 р.). Учасники засідання розглянули ряд пропозицій щодо вдосконалення Статуту про управління УПЦ.

Нагадаємо, що вищезгадана Комісія створена рішенням Собору єпископів УПЦ 8 липня 2011 р. Персональний склад Комісії затверджено рішенням Священного Синоду УПЦ від 26 січня 2012 р. (журнал № 5).

Келія владики Іоанна Шанхайського

14 червня під головуванням Керуючого справами УПЦ архієпископа Бориспільського Антонія в КиєвоПечерській Лаврі відбулася нарада голів Синодальних установ УПЦ.

Келія ієромонаха Серафима (Роуза)

Голови відділів, комісій і комітетів при Священному Синоді УПЦ представили звіти про роботу очолюваних ними структур за перше півріччя 2012 р. і анонсували заходи, заплановані на найближчий час. У ході наради її учасники обговорили проблеми, з якими стикаються Синодальні установи у своїй роботі, а також розглянули питання, що стосуються святкування 20-річчя Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. orthodox.org.ua

православна газета

в и хо в а н н я

№ 12 (310), червень 2012

Архімандрит Георгій (Шестун):

НАБУ Т ТЯ ПОВНОТИ ДУ ХОВНОГО ЖИТ ТЯ П

реподобний Амвросій Оптинський давав такі поради своїй духовній дочці. Вона його запитала, з чого починати спасіння душі. Перша порада: перестань усіх повчати. Друга: побач свої гріхи і кайся. Це шлях православного ставлення до людини, до світу. А всі спроби переробити одне одного є породженням нашої невоцерковленості, нашого нехристиянського ставлення до світу, одне до одного…

— Чи може людина людину виховати і тим більше перевиховати? — ...Якщо говорити про стосунки між дорослими людьми, то, починаючи перероблювати, судити інших людей, ми йдемо не православним шляхом, бо православний шлях — це шлях бачення своїх гріхів, а не чужих...

Часто ми плутаємо, вважаючи, що виховувати — це впливати. А виховувати — це живити і душу, і тіло, і дух. Дух живить душу, душа перетворює плоть...

. . .Якщо я людина православна, я маю розуміти, що немає випадкових людей у моєму житті, і кожна людина, яку Бог до мене посилає, — це людина, потрібна мені. Нехай навіть вона дратівлива, гнівлива, зла, але моя реакція на неї показує, що я мало чим від неї відрізняюся... Тому святі отці й заповідали молитися за своїх ворогів, які допомагають нам бачити нашу власну внутрішню нечистоту. У святителя Тихона Задонського був такий звичай: хто його ображав, він тому на знак подяки 15 копійок давав — за те, що всередині себе помічав гріховні рухи, гріховні реакції, і дуже дякував, що Господь за допомогою цієї людини допомагав йому каятися. Таким чином ми, можливо, одне одного і перероблюємо. Часто ми плутаємо, вважаючи, що виховувати — це впливати. А виховувати — це живити і душу, і тіло, і дух. Дух живить душу, душа перетворює плоть... Більшість людей, які живуть у миру, вважає, що дитина народжується здоровою, нормальною істотою. З погляду ж Православ’я людина народжується з ушкодженою природою, з печаткою первородного гріха. І, перш ніж виховувати, розвивати, слід її спершу зцілити і виправити. Якщо цього не відбувається, то ми розвиваємо спотворену людську

природу. Правильне розуміння людини виходить з того, що у неї повинна бути виправлена людська природа, а це відбувається в Таїнстві Хрещення, <...> коли саме духовне начало знаходить першість у житті. Головне, ми маємо пам’ятати, що все хороше в людині — від Бога, тому виховати — привести дитину до Бога — і є основний обов’язок батьків. — Яка мета християнського виховання? — Мета християнського виховання — привести дитину до Христа, зробити з неї християнина, щоб вона, коли прийде до розуму, сама себе сповідувала як християнина, розуміючи, що таке життя — правильне, повноцінне. В основі життя повинен бути дух; дух живить душу, а душа преображає плоть. Якщо плотське починає пригнічувати духовне і душевне, то виявляється спотвореність людської природи. При цьому радість справжнього буття не набувається. Душа сумує, місця собі не знаходить, як сказано у Святому Письмі: «Що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить?» (Лк. 9: 25)... Це болісне життя, що не приносить радості, а доводить до зневіри й до тра-

гічних наслідків, що ми спостерігаємо в існуванні багатьох людей, навіть благополучних, на перший погляд, — і освічених, і матеріально забезпечених, — які сумують, відчуваючи духовну неспроможність і неповноцінність. Людина повинна реалізуватися саме як істота духовна, яка має образ і подобу Бога в собі. Тому метою християнського виховання також є набуття повноти духов ного життя, радості духовного буття, бо, коли у людини душа радіє, їй мало що потрібно в цьому світі, а коли душа сумує, нічого їй радості у цьому світі не може принести. Християнське виховання полягає в тому, щоб навчити людину догоджати Богові, своїм життям радувати Бога, так само як дитина намагається радувати своїх батьків. — Чим відрізняється світська сім’я від християнської? — Християни розуміють, що людина народжується з ушкодженою природою і в ній потрібно сіяти насіння нового життя. Церковні таїнства — ті благодатні насінини, які сіються в людині. Ними виправляється людська природа, і переважаючими стають не плоть і кров — те влаштування, яке діти отримують від батьків,

Мета християнського виховання — привести дитину до Христа, зробити з неї християнина, щоб вона, коли прийде до розуму, сама себе сповідувала як християнина, розуміючи, що таке життя — правильне, повноцінне.

— Чи має бути різниця у вихованні хлопчиків і дівчаток? — Звичайно, мають бути відмінності. Хлопчик повинен рости чоловіком, людиною відповідальною, яка вміє щось робити, а жінка повинна рости смиренною, турботливою. Статеве виховання — це знання і виконання своїх чоловічих і жіночих обов’язків. І навчати цього треба з народження.

а те влаштування, яке вони отримують від Христа, від вічного життя. А якщо дитина живе поза Церквою, то первинна, звичайно, плотська, генетична спадщина. Тобто наші недоліки і нахили дітей поєднуються, а нових насінин немає... Багато батьків хочуть по-своєму виховати, але, не маючи високого ідеалу, дбають лише про те, аби дитина була не гіршою за інших, щоб була освічена, добре одягалася, тобто звертають увагу на незначні речі, а головне упускають. А головне — посіяти духовне насіння, привчити дитину до того, щоб вона мала радість саме від духовного життя. Тобто треба намагатися привести дитину до Бога. Потрібно розуміти, що без Церкви це зробити неможливо. Тому головна турбота батьків — воцерковити дитину, щоб вона з дитинства полюбила Церкву, залишилася в ній, і щоб Церква благословляла її, зберігала і наставляла в подальшому житті.

— Кажуть, що найважливіше, коли ростиш дитину, — це правильно її виховати. Але коли ж займатися вихованням, якщо цілий день — на роботі, увечері — купа домашніх справ, і втома валить з ніг? — Виховання — це ще й уміння організувати життя дитини. Треба, щоб у неї були хатні обов’язки. Слід зробити так, щоб вона теж була зайнята увесь день: усі трудяться — і дитина повинна трудитися. Біда в тому, що батьки йдуть на цілий день — і дитина залишена, не має своєї справи. Вона починає поневірятися, маятися і потрапляє в усілякі спокуси. І, звичайно ж, найбільш захисний засіб — благочестиве життя батьків. Вони мають увесь час виховувати себе, розуміти, що існує духовний зв’язок, а отже, повинні боятися через власний гріх зашкодити своєму чаду. І якщо вбережуть себе від гріха, то й дитину вбережуть від спокус. Тож слід піклуватися про зайнятість дитини і про збереження власної чистоти. donor.org.ua

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У ДЕНИСУ КИРИЧУКУ ПОТРІБНА ВАША ДОПОМОГА Денис росте допитливим і добрим хлопчиком. Торік він пішов у перший клас, добре читає, відвідує спортивну школу. До хвороби хлопчика його мама працювала вчителькою молодших класів, а тато — водієм. «Захворів Дениско у грудні, — розповідає мама. — Ми звернулися до місцевої лікарні. Після аналізів нас одразу направили до обласної лікарні. Після УЗД, рентгену, екстреної орографії, КТ нам поставили страшний діагноз — пухлина Вільямса лівої нирки, тобто рак. Не розуміючи все до кінця, долаючи страх, ми хотіли швидше допомогти своєму єдиному синочку. На третій день в обласній лікарні після зупинки крово-

течі ми отримали направлення до Національного інституту раку, де після повторних обстежень лікарі підтвердили діагноз. З цього моменту наше життя змінилося...» Дениско пройшов чотири блоки передопераційної хіміотерапії, операцію з видалення нирки і надниркової залози, променеву терапію, 11 блоків післяопераційної хіміотерапії. Але попереду ще тривале лікування. Молода сім’я з м. Володимира-Волинського звертається до всіх небайдужих людей з проханням допомогти в лікуванні свого сина. Увесь цей час батьки думали, що витягнуть самі, і зараз їм дуже незручно просити, але іншого виходу немає, адже Денису лікуватися ще довго.

КОНТАКТИ:

Тел. мами: 096–698–36–82, Юлія; тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко.

РЕКВІЗИТИ:

ПриватБанк Р/р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 6762 4620 5658 3386 Одержувач: Киричук Юлія Вікторівна Інд. код 3159916561 Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» (http://www.molodost.in.ua/)

православна газета

в и хо в а н н я

«РИЗИКОВАНА» СПРАВА ВИХОВАННЯ: ІТАЛІЙСЬКИЙ ДОСВІД

ранко Нембріні, директор школи Ла Трачча (Бергамо, Італія), батько чотирьох синів, відвідавши нещодавно московський культурний центр «Покровські ворота», поділився оригінальним християнським поглядом на виховання.

« ПОК А ЖІТЬ, ЩО БУВ СЕНС ПРИХОДИТИ У ЦЕЙ СВІТ»

В основі підходу Нембріні до виховання лежить його власний досвід. Життя переконало Франко, що проблеми виховання — не в дітях, а в дорослих. Він вважає, що дітям потрібно одне — бачити дорослого, який переживає «позитивний досвід буття». «Людина, на відміну від тварин, дає своїм нащадкам не лише життя у фізичному сенсі,— пояснює Франко, — а й сенс життя, а саме — відчуття його величі та благості». Гострота проблеми виховання особливо відчувається сьогодні. Але неправильно бачити проблему в новому поколінні: наші діти прийшли у цей світ так само, як і ми, як наші батьки. Бог теж дає їм життя: у них є серце, є бажання все осягнути; їх приваблюють речі, реальність — вони бажають пізнати її, любити її, хочуть пізнати, що життя — це благо. Дивлячись навколо, вони бажають знайти того, хто покаже, що життя — «позитивне». Уже в материнській утробі дитина передчуває це. «Поступово ми починаємо думати, що виховання — це слова, що ми повинні переконати дитину в своїх ідеях або правильності своїх правил, — нарікає Нембріні. — Насправді, дитина просить одного: “Дорога мамо, дорогий тату! Покажіть, що був сенс приходити у цей світ”».

ВИХОВАННЯ ЯК ПЕРЕД АЧА НАШОГО ДОСВІДУ Щ АСТЯ

Діти з народження прекрасно виконують свій обов’язок. Він полягає в тому, щоб дивитися. А що вони бачать? Яких дорослих?

ПІДТРИМАЄМО ДМИТРИКА САРСЬКОГО

батько знав речі, які знати важливо: про життя, про смерть, про істину і про неправду. І завдяки цьому я міг довіряти життю. Я буду завжди вдячний батькові за те, що він займався своєю святістю, а не моєю, — підсумовує педагог. — Він жив настільки істинно, що ми, його діти, могли це побачити».

«ТИ НЕ ПОВИНЕН СТАТИ КРАЩЕ, ЩОБ Я МІГ ТЕБЕ ЛЮБИТИ»

Рано чи пізно будь-яка дитина запитує: «Тату, чому я повинен робити те, що ти кажеш, чому я повинен бути добрим, чесним?». Відповіддю може бути тільки свідчення нашого власного щастя.

«БАТЬКО ЗАЙМАВСЯ СВОЄЮ СВЯТІСТЮ, А НЕ МОЄЮ »

Франко Нембріні народився у дуже простій сім’ї. Мати — селянка, батько — робітник, а сам він — четвертий з десяти дітей. «Можна сказати, що моєму батькові “не пощастило”: людина, хвора на склероз, із десятьма дітьми. Він був з тих, хто вимовляє три слова за тиждень, — сміється Нембріні. — Але я пам’ятаю, що, коли був дитиною, мріяв бути таким, як мій батько. Одного разу, будучи дорослим, я при переїзді знайшов зошит, у якому років у 12 збирався написати чи то вірш, чи то молитву… Я написав тільки першу фразу: “Господи, дай мені бути таким, як мій батько”. Чому хлопчик у 12 років хоче бути таким, як батько? Я думаю, це тому, що мій

«Я думаю, що ми дійсно любимо наших дітей, але ми помиляємося в тому, як їх любити. Ми стверджуємо: “Я тебе люблю”, це для нас само собою зрозуміло. Та потім, у повсякденному житті, ми немов би додаємо: “Так, я тебе люблю, але…”. Отримай хоча б четвірку з фізики, мий хоч іноді посуд тощо. Неправильно не те, що ми вимагаємо від дітей чогось, а те, що у нас ростуть діти, які вважають, що вони завжди чимось “не підходять”», — пояснює Нембріні. Звідси — проблеми молоді нашого часу: страх перед життям, труднощі у відносинах з реальністю, невпевненість у прийнятті рішень. «Один молодий чоловік, — розповідає Франко, — схильний до панічних атак, якось сказав мені: “Наше покоління має потребу тільки в одному — в місці, де ніхто не відчував би відрази до того, якими ми є”. Він вибрав такі слова, а я б сказав — “у милосерді”, “у прощенні”. Хоча б батьки повинні мати таке відчуття: “Я віддав би життя за тебе просто зараз, за такого, який ти є. Ти не повинен стати краще, щоб я міг тебе любити”. Думаю, це і є християнство. Тільки в таких умовах діти знаходять у собі сили, щоб змінюватися». Марія Сидорова, pravmir.ru

№ 12 (310), червень 2012

ДІЯ ЛЬНІС ТЬ ЦЕРКОВНИХ УС ТАНОВ 17 червня у Церковно-археологічному музеї КДАіС під головуванням першого вікарія Київської Митрополії архієпископа Бориспільського Антонія відбулася нарада вікаріїв Київської Митрополії та благочинних вікаріатств Київської єпархії. У ході наради обговорювалися актуальні питання життя вікаріатств і парафій Київської єпархії, а також питання, пов’язані зі святкуванням 20-річчя перебування Блаженнішого Митрополита Володимира на Київській кафедрі. orthodox.org.ua

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯ ЗАПОРІЖЖЯ. 31 травня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив престол храму на честь святих мучеників і цілителів Фалалея і Трифона м. Запоріжжя (на території міської лікарні № 10). hram.zp.ua СУМИ. 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, з благословення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія, організація православної молоді м. Суми провела в місті дитячий хресний хід — від Спасо-Преображенського кафедрального собору до поклінного хреста на місці зруйнованого Микільського храму на майдані Незалежності. pravoslavie.sumy.ua МУКАЧЕВЕ. 3 червня, в день Святої Трійці, архі єпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звершив освячення нового престолу і оновленого Покровського храму в с. Завадка Воловецького р-ну Закарпатської області (Мукачівська єпархія). m-eparchy.org.ua ЛУЦЬК. 4 червня, в день Святого Духа, у Покровському кафедральному храмі м. Луцька відбувся молебень з нагоди професійного свята працівників ЗМІ — Дня журналіста (відзначається в Україні 6 червня). Крім того, було відслужено панахиду по спочилих журналістах. Богослужіння очолив голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук. orthodox.lutsk.ua ВІННИЦЯ. 5 червня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон звершив закладку каменя у фундамент Успенського храму в с. Зведенівка Шар-

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

13-річний житель Закарпатської області, ріс здоровим, товариським, життєрадісним, усміхненим хлопчиком. Активно займався спортом. Біда постукала у двері 2008 р. Дмитрик потрапив до обласної лікарні, але діагноз так і не був встановлений. 2009 р. у важкому стані потрапив до київського Охматдиту, і встановлений там діагноз — «системний червоний вовчак» — перекреслив усі плани та надії. Це захворювання проявляється в тому, що імунна система вражає власні клітини, в результаті чого починається запалення з ушкодженням багатьох органів та систем. За три роки безперервного вживання медикаментів і постійного лікування у стаціонарі досягти стану ремісії так і не вдалося. Хвороба вже уразила шкіру, слизові оболонки, м’язи, серцево-судинну систему, нирки й нервову систему. 2012 р. у Дмитрика був важкий гіпертонічний криз, хлопчик перебував між життям і смертю. Увесь цей час батьки молилися за порятунок свого сина — і чудо сталося. Дмитрик опритомнів, і перше, що почули батьки, — це молитву «Отче наш». Проте наслідки були важкими: нерухомість правої ноги, утруднений рух правої руки, злоякісна артеріальна гіпертензія, внутрішньочерепна мозкова гематома, анемія змішаного типу, хронічна ниркова недостатність... Усупереч старанням лікарів лікування не допомагає, і стан Дмитрика погір-

Батько Дмитрика ніколи не звертався з проханнями про допомогу, але зараз це дуже потрібно для сина. Це їхній останній шанс! Дмитрик розуміє, що його життя залежить від милості й щедрості близьких і далеких людей. Хоча далеких людей у такій ситуації бути не може... Нам ніколи не осягнути Промисл Божий про нас і ніколи не зрозуміти сенс хвороб і страждань. Але в наших силах допомогти ближньому, не пройти повз і не залишитися байдужим. У наших силах подарувати йому частинку свого тепла і розділити нехай на короткий термін шлях його страждань. Будь ласка, допоможіть! Рідні Дмитрика будуть дуже-дуже вдячні. шується. Зараз він перебуває у київському Охматдиті. Незважаючи на все, Дмитрик добрий і веселий хлопчик. На жаль, його головний друг і товариш — комп’ютер: через часті періоди ізоляції за станом здоров’я хлопчикові не вдається знайти близьких друзів у реальному житті. Мрія Дмитрика — навчитися грати на електрогітарі, але через тремор (тремтіння рук) навіть це неможливо. На даний момент хлопчика згодна прийняти на лікування ізраїльська клініка Хадасса, звідки отримано рахунок на суму понад 40 тис. доларів. Дмитрик — інвалід, крім нього батьки виховують ще двох маленьких діток. Мама знаходиться з малюками, тато — біля Дмитрика. Весь сімейний бюджет іде на щоденне лікування. Дитина без таблеток не може прожити ані дня.

БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ Д ЛЯ НА Д АННЯ ДОПОМОГИ: ПриватБанк Р/р 29244825509100 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 Номер карткового рахунку: 4149437723241020 Одержувач: Сарський Євген Анатолійович Інд. код 2687609575

КОНТАКТИ:

Тел. мами: 063-411-52-17, Тетяна; тел. тата: 093-673-08-03, Євген. Інформацію надано благодійним фондом «Найкраще дітям» (http://uadeti.com/pomochchildren)

городського р-ну Вінницької області. Новий храм буде побудований на місці зруйнованої в 50-х рр. ХХ ст. церкви. orthodox.vinnica.ua ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. 5 червня у Володимир-Волинському регентському духовному училищі відбувся черговий, 13-й, випуск регентів-псаломщиків. Дипломи випускникам вручив архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. zhytomyr-eparchy.org ДЖАНКОЙ. 5 червня. Видавничим відділом Джанкойської єпархії підготовлено щомісячний додаток до газети «Покровський православний вісник» — «Пастир добрий». Нове видання призначене для священнослужителів. У додатку публікуватимуться проповіді відомих православних богословів, відповіді на найпоширеніші запитання парафіян, а також матеріали, призначені для священицької самоосвіти. crimea.eparhia.org МУКАЧЕВЕ. 5 червня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор очолив урочистості з нагоди 20-річчя заснування Свалявського Троїце-КирилоМефодіївського жіночого монастиря. Перед початком Літургії владика Феодор освятив новий престол у Свято-Троїцькому соборі обителі. m-eparchy.org.ua

№ 12 (310), червень 2012

Наші с в яти н і

православна газета

ОБИТЕЛЬ, ЩО НЕ ПІДВЛАДНА ЧАСУ

СВЯТО-ВВЕДЕНСЬКИЙ МОНАСТИР

олись у Києві, в районі Московської та Рибальської вулиць, діяла Свято-Введенська релігійна громада, яка займала територію приватної ділянки в межах старої Печерської фортеці. Це було місце небувалої тиші та молитовного спокою

о 1712 р. у цьому районі розташовувався Вознесенський жіночий мона ст ир. Останньою ігуменею монастиря була Магдалина Мазепина — мати гетьмана Івана Мазепи. Однак за Петра І монастир скасували, а черниць перевели до Флорівського монастиря на Подолі…

везли до Києва і поклали у поховальному храмі заснованої нею громади. На згадку про засновницю обителі двічі на рік — 9 / 2 2 березня і 26 жовтня / 8 листопада — у цій

ЗАСН У ВАННЯ ОБЩИНИ Засновницею Свято-Введенської жіночої громади (а потім і монастиря) на Печерську є Матрона Олександрівна Єгорова. Вона була одружена з капітаном І. Єгоровим, який загинув під час Кримської війни 1853–1856 рр. Матрона Єгорова також брала участь у Кримській кампанії, отримала поранення, працювала в госпіталі Севастополя. З 1856 р. проживала в Києві. У 70‑х рр. XIX ст., завдяки підтримці митрополита СанктПетербурзького Ісидора (Нікольського) та митрополита Київського і Галицького Філофея (Успенського), вона отримала дозвіл на створення жіночої громади, яка була офіційно затверджена указом від 4 березня 1878 р., підписаним імператором Олександром ІІ. За свою подвижницьку діяльність М. Єгорова здобула велику повагу. Незадовго до смерті (9 березня 1878 р.) у СанктПетербурзі вона прийняла чернечий постриг з ім’ям Димитра. 13 березня була тимчасово похована у «наметі» при Федорівській церкві Олекс а н д р о - Н е в с ь ко ї Лаври. 8 серпня 1887 р. її тіло пере-

Собор святих Київських жон

Церква на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. СвятоВведенський чоловічий монастир, м. Київ

церкві відбувалися урочисті служби у присутності церковних ієрархів. У 1960 р., після закрит тя монастиря, її останки було перепоховано на Звіринецькому кладовищі.

21 серпня 1996 р. мощі черниці Димитри було перенесено у відновлений храм і покладено в біломармуровий саркофаг. Для створення релігійної громади М. Єгорова придбала декілька суміжних садиб, у яких мали розміститися насельниці громади та допоміжні служби. Серед садиб, розташованих у цьому районі, були: будинок вдови протоієрея О. Ремізової та дружини чиновника Г. Проценкової; садиба з будинком і садом надвірного радника Я. Язєва; садиба купчихи С. Станкової і московського купця Г. Смирнова; будинок поручика М. Голубовського (пізніше особн як війта Г. Рибальського). Велику допомогу для розвитк у громади Матрона Єгорова отримала від митрополита Київського і Галицького Філофея (Успенського) ще за часів його перебування на Київській кафедрі. Після переведення на Санкт-Петер бурзьку кафедру він не тільки духовно опікувався громадою, а й матеріально її підтримував. Площа території, яка належала громаді, становила близько 2390 квадратних сажнів. На вулицях Московській і Рибальській розташувалися її будинки із флігелями. Громада розташовувалася неподалік від Києво-Печерської фортеці, через що виникли труднощі з будівництвом церкви. Військове відомство висунуло умову, згідно з якою не допускалося спорудження капітальних будівель на відстані гарматного пострілу від фортеці. Тому храм побудували в наріж-

ній частині реконструйованого особняка війта Рибальського.

С ТА НОВ ЛЕННЯ Громада продовжувала розширюватися і будуватися. Будинки були пристосовані під келії для сестер, госпіталь, трапезну, швейну майстерню та господарські служби. Богослужіння відбувалося щодня строго за церковним статутом. Засновниця хотіла, аби громада стала центром духовної просвіти і благочестя. Сама М. Єгорова свято шанувала й дотримувалася чернечих обітниць, служила нужденним, знедоленим та хворим. Невдовзі після смерті М. Єгорової, начальницею Свято-Введенської релігійної жіночої громади було призначено черницю Євфалію (Лебедєву). У 1880–1890‑ті рр. громада проводила масштабні будівельні роботи. Дуже допомагали пожертвування від жителів Києва та інших міст. Серед благодійників була і заснов ниця Покровського жіночого монастиря в Києві, велика княгиня Олександра Петрівна (Романова). У 1880–1881 рр. зведено триповерховий цегляний будинок, у якому розмістилися просфорня, хлібна, комора, кухня, трапезна і келії. До його західного боку було прибудовано двоповерховий цегляний корпус. Тут містилися лазня, двірницька, кучерська та конюшня. С. Девіцька, дворянка Полтавської губернії, на свої кошти спорудила для громади двоповерховий цегляний флігель на вулиці Московській (1882). На першому поверсі розміщувалися: лікарня для черниць, аптека, кімната для прислуги, на другому жили начальниці громади та ігумені монастиря. За проектом архітектора В. Ніколаєва зведено три ярусну надбрамну дзвіницю в неоруському стилі (знесена в 1930‑ті рр.), увінчану шатровим куполом з маківкою і хрестом (1882). Так було оформлено в’їзд у садибу з боку вулиці Рибальської. У першому ярусі дзвіниці розташовувалися в’їзні ворота, а також каплиця. Під час реставрації в 1892 р. майстри київської фірми братів Шатрових прикрасили її. А у дворі вздовж вулиці Рибальської, з благословення Київського митрополита, спорудили галерею, яку з часом було забудовано. Військовий інженер А. Середа надбудував другий поверх над флігелем на вулиці Московській — у ньому розмістився монастирський готель для прочан (1885). У 1891 р. громада придбала у дворянки Т. Навроцької садибу (на вулиці Різницькій) з двоповерховим цегляним будинком (не зберігся). На той час громаді належали вісім цегляних та дерев’яних будинків, а також великий фруктовий сад. Кількість черниць, послушниць і опікуваних становила понад 110 осіб. 30 квітня/13 травня 1901 р. згідно з Указом Святішого Синоду громаду було перетворено на Свято-

Введенський жіночий монастир, який очолила ігуменя Клеопатра (Пономарьова). З першого дня відкриття монастиря тут щодня лунали дзвони, які сповіщали киян про початок богослужіння. Храм був завжди заповнений віруючими. Мати ігуменя у святкові та урочисті дні особисто зустрічала гостей у монастирській трапезній. Їли тоді дерев’яними ложками з дерев’яних чашок. У церкві завжди працювали книжкова та іконна лавки, і віруючі, придбавши духовні книги, знаходили в них слова розради та настанови. При обителі було відкрито церковнопарафіяльну школу, в якій мали змогу безкоштовно навчатися до 50 дівчат. Під час революції 1917 р. школу передали у відання міського громадського правління, а в одній з її кімнат потім містилося початкове училище. Територія обителі тоді складалася з чотирьох пов’язаних між собою дворів, але одна ділянка на вулиці Різницькій не мала спільних меж із площею монастиря.

У 1961 р. монастир було закрито вдруге. Приміщення передали Печерській районній лікарні та іншим організаціям. У 1990‑х рр. тут почала діяти філія Музею історії м. Києва. Було відновлено будинок, у якому розміщувалася церковнопарафіяльна школа. У 1992 р. монастирський храм на вулиці Московській повернули Українській Православній Церкві, і з 15 червня 1992 р. у ньому стали звершувати богослужіння. 23 листопада / 6 грудня 1996 р. обитель було перетворено на Введенський чоловічий монастир. Його святинею стала чудо творна ікона Божої Матері «Призри на смирення». Ця ікона XIX ст. — список з однойменної чудотворної псковської ікони 1420 р., святкування якій відзначається 29 вересня. У Введенський храм ікону передала схимонахиня Феодора, яка зберігала її 55 років. А 1 серпня 1993 р. лик Богородиці з Немовлям чудесним чином відбився на склі, яке прикривало ікону і не торкалося її.

Ч АСИ ВИПР ОБУ ВА НЬ

ТР ОХИ ІС ТОРІЇ

Після жовтневого перевороту для монастиря настали трагічні часи. 28 січня 1930 р. президія Київської міськради ухвалила виселити осіб нетрудових категорій з націоналізованих будинків, зокрема і зі Свято-Введенського жіночого монастиря. Так було виселено 142 черниці. Після закриття монастиря дзвіницю розібрали, решту будівель віддали під гуртожиток та різні установи (1934). У 1937 р. на місці колишнього монастирського саду на вулиці Рибальській побудували середню школу та музичне училище.

Комплекс будівель монастиря не набув рис єдиного ансамблю, притаманних давнім монастирям, оскільки формувався в межах житлового кварталу і за складних умов. До нього увійшли різні за стилем будівлі, не об’єднані загальним композиційним задумом. Значну історикоархітектурну цінність мають дві споруди: головний будинок — особняк київського війта Рибальського на вулиці Московській і прибутковий будинок на тій самій вулиці, придбані засновницею СвятоВведенської громади М. Єгоровою. Між 1876 і 1879 р. було здійснено перебудову будинку з влаштуванням (замість залу) церкви на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. Церкву освятив 14 листопада 1878 р. митрополит Київський і Галицький Філофей (Успенський). На той час монумен-

ВІДР ОД Ж ЕНН Я У листопаді 1941 р. обитель відновила свою діяльність. Після звільнення міста від німецьких окупантів черниці працювали в організованому тут військовому госпіталі.

Наші с в яти н і тальним живописом було оформлено лише склепіння храму. Окрасою церкви був позолочений іконостас, виготовлений у Санкт-Петербурзі майстром І. Пошехоновим. Петербурзькі майстри писали й ікони для храму. Крім Царських врат іконостас мав шість секцій, відокремлених одна від одної стовпами, які підтримували тонкий орнаментний антаблемент. Над Царськими вратами із підковоподібним завершенням було встановлено картуш складного силуету із зображенням «Тайної Вечері». Царські врата було оформлено скромніше, їхні стулки мали два невеликих живописних зображення Архангела Гавриїла і Богоматері. Нинішній іконостас храму створено 1992 р. і виконано у руському стилі. У храмі знаходяться Богородичні ікони «Призри на смирення», «Одигітрія» та ін. Стіни прикрашають розписи із зображеннями угодників Божих: царя Давида, Іоанна Хрестителя, Олексія, Михаїла і Костянтина, апостолів Варнави, Варфоломія і Андрія Первозванного, пророків Ісайї, Іони та Іллі. Всередині церкву оздобл ено гіпсовими рельєфами із зображеннями Христа і Богоматері, а також святого Воніфатія.

РЕС ТА ВРА ЦІЯ МОН АС Т ИРЯ У 1999 р. головне приміщення храму було дещо переплановане згідно з розробленим проектом реставрації, яким передбачено і відновлення дзвіниці. Храм оформлено у стилі класицизму. Композиційним акцентом споруди є наріжний об’єм церквиротонди, перекритої куполом із маківкою та позолоченим хрестом. В обрамленні колишнього будинку війта Рибальського простежуються деякі архітектурні риси старої Києво-Печерської фортеці. Будівля цегляна, двоповерхова. Усередині гранітні сходинки ведуть у підземну час-

№ 12 (310), червень 2012

13 Ікона Божої Матері «Призри на смирення». Свято-Введенський чоловічий монастир, м. Київ

православна газета

тину — в усипальницю черниці Димитри (М. Єгорової) й одночасно храм в ім’я великомученика Димитрія Солунського. Високо на стіні, над сходами, вмонтовано мармурову плиту з позолоченим написом, що вказує ім’я і роки життя засновниці громади. До будівлі прилягають келійні приміщення. Входи у будинок — знадвору, а також з боку вулиці Рибальської. У будівлі також розташовані службові приміщення і приймальня монастиря. Київські художники-реставратори проводили роботи з відновлення живопису Введенського храму. У головному храмі написано нові композиції. Здійснено ремонт нижнього храму, в якому розмістили ікони.

Будинки, які належали монастирю, тепер використовують різні організації. Сучасний Введенський монастир підтримує добру традицію: чудотворну ікону Божої Матері «Призри на смирення», на прохання віруючих і з благословення Священноначалія, доставляють в єпархії УПЦ для молитовного поклоніння, а в монастир з тією ж метою теж прибувають чудо творні ікони (Почаївська, Касперівська, Боянська та ін.) Справа, розпочата Матроною Єгоровою, продовжує жити. Монастир, створений нею, витримав чимало труднощів, але, як і раніше, служить людям. Лев Кудрявцев

15 червня Свято-Введенський чоловічий монастир відзначив 20 років від дня свого третього відкриття і відродження літургійного життя. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, Божественну літургію очолив вікарій Київської Митрополії архієпископ Білогородський Миколай, якому співслужили архієпископи: Херсонський і Таврійський Іоанн, Городницький Олександр; єпископи: Ніжинський і Прилуцький Іриней, Макарівський Іларій, ІваноФранківський і Коломийський Пантелеімон, Олександрійський і Світловодський Антоній, Васильківський Пантелеімон; намісник обителі архімандрит Даміан (Давидов), братія та гості обителі у священному сані. Після закінчення богослужіння вітальний адрес від Митрополита Володимира зачитав єпископ Васильківський Пантелеімон. За понесені труди з відродження Свято-Введенської обителі Блаженніший Владика удостоїв архімандрита Даміана церковної нагороди — Відзнаки Предстоятеля Української Православної Церкви. Цього дня також було освячено відновлену монастирську дзвіницю.

Внутрішня частина храму

№ 12 (310), червень 2012

ХАРКІВ. 6 червня в архієрейській резиденції на території Свято-Покровського монастиря м. Харкова, під головуванням архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, відбулися збори благочинних Харківської єпархії, на яких було підписано розпорядження про створення нових благочинних округів і призначення благочинних. (Нагадаємо, що рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р. (журнал № 45) Харківська єпархія була розділена на дві самостійні — Харківську та Ізюмську.) Благочинним Харківської єпархії призначено настоятеля Свято-Пантелеймонівського храму м. Харкова протоієрея Миколая Терновецького. У м. Харкові засновано чотири благочиння. Харківська єпархія нараховує 17 благочинних округів, які в основному відповідають адміністративному поділу Харківської області. eparchia.kharkov.ua МУКАЧЕВЕ. 7 червня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звершив у м. Ужгород освячення нового духовно-медичного центру «Покров». Участь в урочистому відкритті установи взяли голова Закарпатської обласної ради Іван Балога та представники медичної спільноти краю. Заснували центр представники православного духовенства, вихідці з США. Один із засновників — архімандрит Григорій (Вендт), намісник Покровського монастиря с. Ворочово Перечинського р-ну Закарпатської області. Саме ця обитель забезпечуватиме духовну опіку та утримання центру «Покров». m-eparchy.org.ua ОДЕСА. 7 червня в актовому залі Одеської духовної семінарії відбувся урочистий акт, присвячений закінченню 2011–2012 навчального року та чергового випуску ОДС. pravoslav.odessa.net РІВНЕ. 7 червня, в четвер 1-ї седмиці після П’ятидесятниці, у Свято-Троїцькому Корецькому ставропігійному жіночому монастирі відбулося святкування 390-річчя перенесення ікони Богоматері «Споручниця грішних» з будинку князів Корецьких у обитель. Соборне архієрейське служіння Літургії в день свята і всеношну напередодні очолив постійний член Священного Синоду УПЦ митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. rivne-pravoslavne.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 7 червня в Севастопольському благочинні Сімферопольської єпархії звершено освячення відновленого храму на честь семи священномучеників, які в Херсонесі єпископствували. З благословення митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, храм освятив благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта у співслужінні духовенства благочиння. Потім у стінах храму було звершено першу після реставрації Літургію. Того ж дня в Севастополі відбулася закладка храму в ім’я святителя Луки (Войно-Ясенецького). crimea.orthodoxy.su, sevpravoslavie.ucoz.net СУМИ. 7 червня відбулося вручення дипломів випускникам Сумського пастирсько-богословського духовного училища. Це 12-й випуск СПБДУ. pravoslavie.sumy.ua ВІННИЦЯ. 8 червня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон звершив освячення престолу храму в ім’я святителя Миколая Чудотворця с. Паланка Томашпільського р-ну Вінницької області. 9 червня митрополит Симеон освятив престол храму на честь благовірних князів Бориса і Гліба с. Іскриня Літинського р-ну. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 8 червня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука передав у дар Запорізькій обласній дитячій клінічній лікарні 30 інсулінових

Є П А РХ І АЛ ЬНЕ Ж И Т Т Я ЛУЦЬК. 8 червня відбулося вручення дипломів випускникам стаціонарного та заочного відділень Волинської духовної семінарії, а також випускницям регентського відділення ВДС. orthodox.lutsk.ua МИКОЛАЇВ. 8 червня митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим освятив каплицю на честь новомучеників Василівських у с. Маринівка Доманівського р-ну Миколаївської області. eparhia.mk.ua ОДЕСА. 8 червня, з благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела та з ініціативи народного депутата України Сергія Ківалова, у м. Одесі розпочато будівництво церковнопарафіяльної школи. Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 23 за 2011 р.), закладка капсули з пам’ятною грамотою й освячення місця під будівництво в Одесі духовно-освітнього комплексу були здійснені 2 грудня минулого року. pravoslav.odessa.net

У другій половині дня єпископ Никодим освятив місце під будівництво храму в ім’я святої рівноапостольної княгині Ольги в Рокитному-2. bc-eparchy.org.ua БІЛА ЦЕРКВА. 14 червня, у Всесвітній день донора крові, в Київському обласному центрі крові м. Біла Церква були підведені підсумки благодійної акції з безкоштовної здачі крові «Любов рятує». В акції, ініційованій Білоцерківською єпархією за підтримки міської організації Товариства Червоного Хреста, взяли участь понад півсотні осіб. bc-eparchy.org.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 14 червня у Дніпропетровську відбулося святкування 15-річчя Центру православної культури «Ліствиця» (lestvitsa.dp.ua), а також 50-річчя

СІМФЕРОПОЛЬ. 8 червня в Ялті (Сімферопольська єпархія) відбулися традиційні церковно-педагогічні Кирило-Мефодіївські читання. Читання проведені в рамках Міжнародного фестивалю російської культури в Криму «Велике російське слово», що проходив із 6 до 12 червня. crimea.orthodoxy.su НІЖИН. 9 червня єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней очолив служіння Літургії в Миколаївському кафедральному соборі м. Ніжина з нагоди п’ятиріччя утворення Ніжинської єпархії. Після Літургії було звершено подячний молебень. Нагадаємо, що Ніжинська єпархія Української Православної Церкви утворена рішенням Священного Синоду УПЦ від 31 травня 2007 р. (журнал № 58). 10 червня, в день п’ятої річниці своєї архієрейської хіротонії, єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней також звершив Літургію в Миколаївському кафед ральному соборі м. Ніжина. orthodox.cn.ua

з дня народження керівника «Ліствиці» — заслуженого працівника культури України протоієрея Ігоря Собка. eparhia.dp.ua

РІВНЕ. 9 червня в с. Іващуки Радивилівського р-ну Рівненської області, в якому раніше ніколи не було православного храму, відбулося освячення новозбудованої церкви в ім’я великомученика Георгія Побідоносця. Чин освячення і Літургію звершив архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. Того ж дня відбувся випускний день духовного училища з підготовки регентів-псаломщиків та майстрів церковного шиття при Свято-Троїцькому Корецькому ставропігійному жіночому монастирі. rivne-pravoslavne.org.ua

ЛУЦЬК. 14 червня митрополит Луцький і Волинський Нифонт освятив місце під будівництво ПетроПавлівського храму в с. Галичани Горохівського р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua

ВІННИЦЯ. 10 червня виповнилося п’ять років з дня призначення — рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви — митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона на Вінницьку кафедру. Цього дня митрополит Симеон звершив Літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Вінниці. Після богослужіння архієрея привітали священнослужителі та миряни. orthodox.vinnica.ua МУКАЧЕВЕ. 10 червня, в день Усіх святих, архі єпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор відвідав Серафимівський жіночий монастир с. Приборжавське Іршавського р-ну Закарпатської області. Після Літургії у Всіхсвятському храмі обителі владика Феодор освятив новозбудовану каплицю-келію, яка є копією келії преподобного Серафима в Саровській пустині. m-eparchy.org.ua ОДЕСА. 10 червня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел відвідав с. Білка Іванівського р-ну Одеської області, де звершив освячення місця під будівництво храму на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість», який буде зведено на території однойменного жіночого монастиря. 11 червня митрополит Агафангел відвідав м. Іллічівськ Одеської області, де звершив освячення престолу та Літургію в храмі на честь ікони Божої Матері «Споручниця грішних». pravoslav.odessa.net НІЖИН. 12 червня єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней відвідав с. Іржавець Ічнянського р-ну Чернігівської області (Ніжинська єпархія) та звершив чин на заснування церкви і встановлення хреста на місці будівництва храму на честь Пресвятої Трійці. orthodox.cn.ua

помп. Цей акт милосердя став можливий завдяки проведенню благодійного марафону, на отримані від якого кошти в Німеччині було придбано таке необхідне для інсулінозалежних дітей устаткування. hram.zp.ua

православна газета

БІЛА ЦЕРКВА. 14 червня, в день пам’яті преподоб ного Агапіта Печерського, вікарій Білоцерківської єпархії єпископ Рокитнянський Никодим відвідав смт Рокитне і звершив Літургію під відкритим небом на місці будівництва храму в ім’я преподобного Агапіта Печерського, а також молебень святому Агапіту.

ЖИТОМИР. 14 червня в Георгіївському Городницькому чоловічому ставропігійному монастирі (Новоград-Волинський р-н Житомирської області) відбулася зустріч архієпископа Житомирського і НовоградВолинського Никодима і намісника обителі архієпископа Городницького Олександра з головою Верховної Ради України Володимиром Литвинoм. zhytomyr-eparchy.org

МУКАЧЕВE. 14 червня у м. Ужгород Мукачівської єпархії, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, за ініціативою архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора та за підтримки Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ�� ,�� відбулася науково-практична конференція «Церква і медицина», присвячена преподоб ному Агапіту Печерському (пам’ять якого cвяткувалася цього дня). Доповіді учасників форуму були присвячені практичним аспектам служіння священиків і лікарів у медичних установах. m-eparchy.org.ua ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. 14 червня митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній звершив освячення головного храму жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» у с. Завалійки Волочиського р-ну Хмельницької області. fialco.org БІЛА ЦЕРКВА. 15 червня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан відслужив подячний молебень у домовому храмі на честь Нерукотворенного Образа Господа Іісуса Христа архієрейської резиденції м. Біла Церква. Богослужіння відбулося з нагоди п’ятиріччя архіпастирського служіння архі єпископа Митрофана на Білоцерківській кафедрі. bc-eparchy.org.ua ЖИТОМИР. 16 червня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим звершив закладку каменя у фундамент Хрестовоздвиженського храму в смт Корнин Попільнянського р-ну Житомирської області. zhytomyr-eparchy.org НІЖИН. 16 червня єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив новий центральний престол і боковий престол в ім’я святителя Іоанна Златоуста Хрестовоздвиженського храму смт Срібне Чернігівської області (Ніжинська єпархія). orthodox.cn.ua ХАРКІВ. 17 червня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій, після звершення Літургії в храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Дергачі Харківської області, освятив будівлю нової недільної школи при храмі. Крім навчальних аудиторій, у новій школі є актовий зал і приміщення, спеціально облаштоване для хрещення дітей. eparchia.kharkov.ua

православна газета

між н а род н і н о в и н и

кальних ікон. На постійній основі там перебуває особливо шанована Володимирська ікона Божої Матері. За словами головного зберігача Третьяковської галереї Тетяни Городкової, «це завжди дуже хвилююча подія, оскільки “Трійця” — ікона давня, дуже крихка, стан її збереження такий, що він вимагає постійного і дуже уважного, вдумливого контролю з боку і працівників Третьяковської галереї, і, звичайно, реставраторів». Ікона «Трійця» була написана преподобним Андрієм Рубльовим у XV ст. для Троїце-

ПРИЗЕРИ ЄВРОБАЧЕННЯ «БУРАНОВСЬКІ БАБУСІ» ЗБУДУЮТЬ У СВОЄМУ СЕЛІ ХРАМ

«ТРІЙЦЯ» АНДРІЯ РУБЛЬОВА ВИСТАВЛЕНА У ХРАМІ ДЛЯ ПОКЛОНІННЯ Знаменита ікона була принесена напередодні Дня Святої Трійці в московський храм в ім’я святителя Миколая у Толмачах із залу постійної експозиції Третьяковської галереї, повідомляє Седмиця.Ru. Це відбувається лише раз на рік, для того щоб парафіяни та паломники під час святкових богослужінь могли вклонитися шанованому образу. Святиня перебувала у церкві до 5 червня. Храм в ім’я святителя Миколая у Толмачах діє при Третьяковській галереї й має статус храму-музею. В ньому створено всі умови для зберігання уні-

№ 12 (310), червень 2012

Сергієвої Лаври. Це найзнаменитіший витвір відомого іконописця. Сюжет ікони розкриває догматичне вчення Православної Церкви про Святу Трійцю.

Учасниці «Євробачення-2012» не раз говорили, що їхня головна мета — відродити у рідному селі церкву, яка була закрита наприкінці 1930-х років, а в кінці 1940-х і зовсім зруйнована дощенту. Тому більшу частину своїх гонорарів за друге місце в конкурсі вони віддають на будівництво храму. І ось їхня мрія починає здійснюватися, передає Седмиця.Ru. 30 травня відбулася закладка фундаменту храму в ім’я Святої Трійці в удмуртському селі Бураново під Іжевськом. На бажання співачок нова церква

буде невелика (12х15 м) і скромна. «Бурановські бабусі» підкреслюють, що їм не потрібні багате оздоблення та розписи на стінах. Артистки хочуть, аби новий храм був схожий на ті, що будували в давні часи. Ансамбль «Бурановські бабусі» існує понад 40 років. Їхній репертуар складався в основному з удмуртських пісень і частівок. З 2008 р. колектив став виступати з переспівами відомих естрадних пісень. Середній вік учасниць колективу — 70 років.

ДЕРЖАВА ПРОФІНАНСУЄ ПІДГОТОВКУ ФАХІВЦІВ У СВЯТО-ТИХОНІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ Уперше в Росії недержавні вищі навчальні заклади мають унікальну можливість бути допущеними до фінансування з державного бюджету. За результатами конкурсу Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університет отримав 191 бюджетне місце денної форми навчання за десятьма спеціальностями в рамках програм бакалаврату та магістратури, повідомляє Патріархія.Ру з посиланням на прес-службу ПСТДУ. За словами проректора Свято-Тихонівського університету з інновацій В. А. Шмельова, основна логіка змін до порядку розподілу бюджетних місць полягає в необхідності фінан-

сування не окремих установ, як було раніше, а місць під конкретну спеціальність. Процес підготовки до конкурсу дав можливість зрозуміти, яке місце посідає Православний Свято-Тихонівський університет у суспільному житті. «Для нас важливим було усвідомлення того факту, що університет готує фахівців, які затребувані суспільством. При підготовці до участі в конкурсі університет отримав значну церковно-громадську підтримку: приходило дуже багато листів, відгуків із синодальних установ, різних церковних та світських організацій, у яких йшла мова про бажання і

готовність сприяти працевлаштуванню випускників нашого університету», — зазначає В. А. Шмельов. У Свято-Тихонівському університеті заявляють, що отримання 36 місць для підготовки теологів за рахунок коштів федерального бюджету — свідчення того, що держава визнає затребуваність даної спеціальності для сучасного російського суспільства, а також розглядає Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університет як ключовий центр підготовки даних фахівців і як авторитетний внз, який виконує важливу посередницьку роль між Церквою, державою та суспільством.

ВИЙШЛО У СВІТ НОВЕ ВИДАННЯ КАНОНИКА, СТВОРЕНЕ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Видавництво Московської Патріархії випустило у світ Каноник — книгу для щоденного здійснення молитовного правила та підготовки до причастя Святих Христових Таїн. Особливості книги: численні доповнення до традиційного складу, принцип викладу «усе на ряду», великий церковно слов’янський шрифт, тонований кремовий папір, друк у дві фарби, якісна посилена палітура з красивою орнаментикою, повідомляє Богослов.Ru з посиланням на сайт Видавництва Московської Патріархії. Книга призначена як для священнослужителів, ченців, так і для мирян. Виховані та вкорінені у церковній молитовній традиції знайдуть у цій книзі розумну зручність у викладі та оформленні улюбле-

них і звичних чинів, канонів і молитов, а бажаючим сприйняти традицію допоможе максимальна повнота подачі чинопослідування, що дає можливість усвідомити і практично засвоїти порядок звершення молитовного правила. Видання, що побачило світ, — це набірна книга, що створена із застосуванням сучасних цифрових технологій і відповідає традиціям церковних богослужбових друкованих видань XIX — початку XX ст. Її основна відмінність — вивірені тексти, досконале шрифтове і оформлювальне рішення, невисока ціна. Випускаючи у світ новонабрані церковнослов’янські богослужбові книги, Видавництво Московської Патріархії зберігає спадкоємність церковного книговидання і працює

Того ж дня стартувала загальноросійська акція «Росія за життя! Росія без абортів!», що координується Синодальним відділом РПЦ у справах молоді в усіх федеральних округах Росії, повідомляє Патріархія.Ru. Учасники вимагали заборони реклами послуг із переривання вагітності, закриття приватних абортаріїв, посилення пропаганди проти абортів та припинення їх державного фінансування. Із вимогою законодавчо заборонити штучне переривання вагітності на пікеті виступила православна молодь Біробіджана. У Москві, Калінінграді, Курську, Муромі та ряді інших міст

Деякі з храмів повністю зруйновані, пише Седмиця.Ru з посиланням на італійські ЗМІ. Тільки в Мантуї та околицях постраждали близько 100 із 300 наявних там церков. У невеликому містечку Мірандола обвалилася одна з найстаріших францисканських церков XIII ст. У ній знаходиться родовий некрополь сім’ї філософа епохи Ренесансу Джованні Піко делла Мірандола (1463–1494). Ще одна церква у центрі Мірандоли майже повністю зруйнована. Багато храмів у регіоні Емілія-Романья були закриті через загрозу обвалу. У результаті нових підземних поштовхів 29 травня 16 осіб загинули, 350 отримали

поранення. Серед жертв — католицький священик Іван Мартіні, який загинув у своєму храмі в містечку РоверетоСулла-Сечія на північний схід від Модени. 64-річний священик увійшов до церкви, щоб урятувати шановану статую Діви Марії. Його тіло залишилося похованим під уламками зруйнованої церкви.

У ПАРИЖІ ОБГОВОРИЛИ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ над відтворенням колишньої різноманітності молитовних збірок. Видання здійснюється з благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила.

У РІЗНИХ МІСТАХ СВІТУ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ АБОРТІВ У День захисту дітей, 1 червня, православні влаштували в Нью-Йорку акцію проти абортів, повідомляє інтернетпортал «Православ’я та світ». Перед початком акції настоятель храму на честь ікони Божої Матері «Невипивана Чаша» в Брукліні Вадим Ареф’єв відслужив біля входу в будівлю ООН молебень і окропив учасників святою водою. Протест пройшов у християнському дусі свідоцтва про порушення Божої заповіді «Не убий». Активісти роздавали безліч кольорових брошур перехожим і дипломатам, які йшли на роботу, і закликали їх до відмови від участі в узаконеному дітовбивстві.

В ІТАЛІЇ ПОНАД 100 ЦЕРКОВ ПОШКОДЖЕНО ЗЕМЛЕТРУСОМ

на захист життів ненароджених дітей відбулися автопробіги, в яких взяли участь священно служителі, студенти-волонтери, педагоги та учні недільних шкіл, сім’ї з дітьми та представники громадських організацій. У Новочеркаську організатори акції запалили свічки в пам’ять про вбитих у материнській утробі дітей. А на Камчатці лікарі відмовилися робити штучне переривання вагітності в День захисту дітей. Там 1 червня було оголошено Днем без абортів. «Збережіть дитину», «Подумайте серцем», «Наслідки аборту непоправні» — з такими гаслами пройшов християнський хід «За життя-2012» у Вільнюсі.

Круглий стіл «Традиції і завдання релігійної та богословської освіти в історії російського Православ’я» пройшов 6 червня у Свято-Сергіївському богословському інституті в Парижі, повідомляє «Церковний вісник». Учасники форуму дійшли висновку, що основ ними напрямками розвитку православних навчальних закладів у Європі є збереження спадкоємності дореволюційних традицій духовної освіти і розвиток зв’язків із сучасною російською богословською школою. Декан Свято-Сергіївського інституту протоієрей Миколай Чернокрак, виступаючи на конференції, нагадав про історичний внесок Свято-Сергіївського інституту в богословську науку й підкреслив, що інститут досі підтримує російські традиції богословської освіти. «З моменту свого заснування, — сказав отець Миколай, — тут викладали патристику, літургіку та біблеїстику одні з найвидатніших професорів Росії, які опинилися в еміграції, і зараз ми хочемо продовжити тради-

цію зв’язків із сучасною російською богословською школою». Ректор Російської духовної семінарії під Парижем ієромонах Олександр (Синяков) присвятив свою доповідь відмінностям між такими навчальними закладами, як богословський інститут і духовна семінарія, мета якої — «виховання не стільки вчених-богословів, скільки пастирів». Ще один гість конференції, ректор Православного СвятоТихонівського гуманітарного університету протоієрей Володимир Воробйов розповів про труднощі, з якими стикається богословська освіта в реаліях сучасного російського суспільства. Серед них доповідач зазначив гостру нестачу кваліфікованих кадрів, а також перешкоди, що їх чинять богословській і релігійній освіті чиновники, які залишаються глибокими атеїстами, незважаючи на зовні доброзичливе ставлення до Церкви державної влади в цілому. Підготував Олег Карпенко

православна газета

зверніть увагу

№ 12 (310), червень 2012

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО…

…ПРИХОВУЮТЬ ТУМАНИ ГОРИ АЙ-ПЕТРІ?

Назва гори і плато Ай-Петрі складається з перекручених грецьких слів «святий Петро» (грецьк. Άγιος Πέτρος — а́гіос Петрос). Саме тут спостерігається максимальна кількість туманних днів у році по всій Україні — до 215. Водночас це й найбільш вітряна точка Криму та України — вітер зі швидкістю 15 і більше м / с, посилюючись до рекордних 50 м / с, може віяти тут понад 120 днів. З гори, що височіє над містом Алупка, відкривається чудова панорама на берег Чорного моря і Ялту. Унизу ж, на узбережжі, у ранньому середньовіччі була загадкова країна Дорі, де, за словами Прокопія Кесарійського, «з давніх часів живуть готи, які не пішли за Теодорихом, що попрямував до Італії…». Як відомо, вони не впали в аріанську єресь, а зберегли вірність Православ’ю. За часів Юстиніана на найближчих прибережних мисах і схилах гір один за одним виникали монастирі, храми, візантійські фортеці. З храмом святого Петра, що споруджений біля зубців, пов’язана історія давнього поселення, руїни якого є у цій місцевості. Поблизу, в районі печери Данильча, на майданчику, що при вході у печеру, збереглися залишки невеликого храму VIII–IX ст. (часи хазарського панування). У XIV–XV ст. більшу частину південно-західного Криму об’єднало під своєю владою феодальне князівство Феодоро (що територіально збігалося з Готською єпархією), яке вело боротьбу з генуезцями за володіння гаванями на Південному березі Криму. Де-не‑де і зараз збереглися мощені каменем ділянки Узенбашської стежки — дороги тих часів, що вела з Бельбекської долини до Ялти. На північних схилах Ай-Петрі вона йшла повз великі, добре укріплені поселення, що виникли тут на межі IX–X ст., і храм Спаса, що розташовувався на невеликому масиві Бойка. Стіни храму були складені з важкого міцного конгломерату, який добували тут же. Підлога вистелена строкатими шліфованими плитами з нього ж. Цей камінь складається з різнобарвної гальки, що при обробці надає йому своєрідної краси. Поселення й храм, найімовірніше, разом із князівством Феодоро загинули наприкінці XV ст. під час османської навали. Відтоді близько трьох століть плато Ай-Петрі було місцем випасу худоби й полювання. Після того як 1783 р. Крим увійшов до складу Російської імперії, його стали відвідувати мандрівники, а слідом за ними — натуралісти, географи, геологи, археологи, чиї дослідження поки лише трохи відхилили завісу таємниці, що оточує ці колись квітучі місця середньовічної християнської культури. Володимир Моїсеєнко

ПРАВОСЛАВНІ ДИТЯЧІ ТАБОРИ ПОЛТАВЩИНИ З благословення Високопреосвященнішого Филипа, архієпископа Полтавського і Миргородського, влітку в Полтавській єпархії УПЦ працюють православні дитячі табори відпочинку: «Орлятко» в м. Карлівці та «Псьол» в с. Яреськах Шишацького р-ну. «Орлятко» (м. Карлівка) I зміна: 10–23 червня II зміна: 26 червня — 9 липня III зміна: 12–25 липня IV зміна: 28 липня — 10 серпня V зміна: 13–26 серпня «Псьол» (с. Яреськи) I зміна: 5–18 червня II зміна: 22 червня — 5 липня III зміна: 9–22 липня IV зміна: 26 липня — 8 серпня V зміна: 12–25 серпня Запрошуються діти віком від 7 до 16 років із віруючих православних сімей.

Харчування — чотири рази на день: свіжі овочі та фрукти, молочні, м’ясні й рибні страви. Кваліфікований персонал: вихователі — професійні педагоги, вожаті — студенти Місіонерської духовної семінарії (м. Комсомольськ). У таборі постійно перебуває священик. Невід’ємною частиною відпочинку в таборі є активні ігри на свіжому повітрі та купання в річці. Протягом зміни проводитимуться спортивні змагання, творчі конкурси та концерти, вікторини, духовні бесіди, інтерактивні ігри для розвитку соціальнопсихологічних навичок, заняття в різноманітних гуртках, перегляд та обговорення цікавих фільмів на духовну тематику. Працюють бібліотека, фонотека. Діти мають змогу вивчати основи православної віри, історію Церкви та національної культури, відвідувати богослужіння, брати участь у таїнствах Сповіді та Причастя (за бажанням).

Для придбання путівки батькам необхідно подати до Полтавського єпархіального управління: — заяву (стандартний бланк) з рекомендацією парафіяльного священика; — копію свідоцтва про народження дитини; — медичну картку встановленого зразка. Щодо придбання путівок звертайтеся за адресою: 36040, м. Полтава, вул. Героїв Сталінграда, 1‑б; тел. (0532) 59–57–61 (Оксана Валентинівна); +38 098–467–10–42 (Ірина Петрівна); +38 097–98–33–212 (Олександра Ігорівна (Київ)) Електронна адреса: pravpoltava@ukr.net Інтернет-сторінка Полтавської єпархії: www.pravoslavie.poltava.ua

ЛІТНІЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ТАБІР «ЛІСОВА ПІСНЯ» ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ВАШИХ ДІТЕЙ НА ВІДПОЧИНОК Місце: Запорізька область, Якимівський р-н, село Богатир, Молочний лиман (затока Азовського моря). Умови: проживання в цегляних корпусах, розміщення по 3–5 осіб, п’ятиразове харчування, у вартість путівки входить профілактичний курс лікування. Дозвілля: обладнаний пляж, басейн, тренажерний зал, спортивні майданчики, скалодром, галявина казок та ін. Місіонерство: духовні бесіди, читання молитовного правила, регулярні богослужіння у храмі

в ім’я святителя Миколая Чудотворця на території табору; вихованням дітей займаються учні Київської духовної академії і семінарії. Пожертвування за путівку: 14 днів — 2450 грн., 21 день — 3675 грн. Рекомендований вік: від 6 до 17 років. Графік заїздів: 24.06–14.07; 17.07–06.08; 09.08–29.08. Додаткова інформація на сайті www.pilgrims.in.ua Куратор проекту: Світлана Миронова, svetlaya_999@mail.ru Тел.: 38–067–618–88–66; 38–066–429–62–59.

НОВІ КНИГИ

«У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОЇ ЄДНОСТІ»

Побачила світ монографія православного психотерапевта Анастасії Бондарук настасія Бондарук — православний А сімейний психолог і психотерапевт, фахівець з питань виховання та дитячого розвитку і постійний автор порталу «Православіє в Україні». Книга матушки Анастасії «У пошуках втраченої єдності» є зібранням статей на психологічні теми. Основне призначення цих матеріалів — допомогти воцерковленному читачеві або тому, хто тільки замислюється про воцерковлення, у справі розуміння себе, свого характеру, основних тенденцій поведінки, а також проблем, що виникають у відносинах із дітьми та близькими. За словами протоієрея Георгія Іоффе, голови Місіонерського відділу СанктПетербурзької митрополії, ця книга написана православним психологом і дружиною священика, яка не з розмов знає про проблеми церковних і не дуже церковних людей. «Одна із найнебезпечніших спокус церковного життя в усі часи — сплутати

душевні переживання з духовним досвідом, — підкреслив отець Георгій. — Апостол Павел писав про це у своєму посланні до Коринфської Церкви: “Не духовне перше, а душевне, потім духовне” (1 Кор. 15: 46). Психологія класифікує та описує душевні стани, загальні для всіх людей, і має можливість осмислити душевне життя людини. Православний психолог, при цьому, може підвести нецерковного пацієнта до порогу храму, де вже Сам Господь зцілюватиме його, а церковній людині — допомогти зустрітися із самою собою й усвідомити себе перед Богом». Саме тому, на думку протоієрея Георгія, монографія «У пошуках втраченої єдності» необхідна в кожній парафіяльній та сімейній бібліотеці. А у протоієрея Ігоря Прекупа, клірика Естонської Православної Церкви, книга Анастасії Бондарук, як він зізнався, викликала при прочитанні суперечливі почуття: радість і смуток.

«Радість, бо це дуже хороший збірник, автор якого говорить про складні речі простою мовою, неначе перекладаючи “зі святоотецької на сучасну”, — зауважив протоієрей Ігор. — Лаконічно, але не сухо, влучно, але не різко, глибоко, але доступно, — це далеко не повний перелік характерних рис змісту і стилю книги. А смуток... Шкода, що ця книга не вийшла років десь 20 тому. Скільки душ могло б уникнути безглуздого травматизму, скільки доль не було б понівечено “з найкращих міркувань”... Але в історії, кажуть, немає умовного способу. Дякувати Богу, що хоча б сьогодні ця книга є. Сподіватимемося, що вона послужить на користь усім, хто небайдужий до своєї душі».

Запитуйте монографію матушки Анастасії Бондарук «У пошуках втраченої єдності» у книжкових магазинах. Замовити книгу післяплатою можна за e-mail: spba-moscow@mail.ru