Cerkovna_Gazeta_2012_13_311_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Липень 2012 № 13 (311)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПАЛОМНИЦТВО

ДУХОВНА ОСВІТА

Печерні міста й монастирі у Кримських горах

Кандмінімум: що мають уміти абітурієнти духовних шкіл

Крим належить до перших куточків нашої землі, де слово Христове знайшло свій відгук

Духовні школи України продовжують набирати охочих отримати богословську освіту

с. 6–7

с. 8–9

СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ

ЦЕРКОВНА СПАДЩИНА

Побачити радісні очі дітей

«Цим перемагай…»

Провівши вперше майстер-класи, ми всі відчули щиру віддачу дітей та їхній непідробний інтерес до занять

У Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відкриється виставка, присвячена легендарному хресту Сергія Радонезького

с. 13

с. 14

ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ

22 червня, в День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, у столичному парку Вічної Слави відбулися меморіальні заходи. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, в них взяв участь Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. На церемонії були присутні ветерани Великої Вітчизняної війни, Президент України Віктор Янукович, Прем’єр-міністр України Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, голова Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк, чиновники, представники громадських організацій. Присутні вшанували пам’ять полеглих у роки ВВВ хвилиною мовчання, після чого поклали квіти до могили Невідомого солдата.

46 РОКІВ СВЯТИТЕЛЬСЬКОГО СЛУЖІННЯ 9 липня, в день святкування Тихвінській іконі Божої Матері, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відзначив 46-річчя своєї архієрейської хіротонії. Цього дня Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію в соборному храмі столичного Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству спів-

служили ієрархи Української Православної Церкви та духовенство Київської єпархії. Під час малого входу Блаженніший Митрополит Володимир, з нагоди 20-річчя Предстоятельського служіння Його Блаженства та з уваги до церковних заслуг, звів у сан митрополита архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа і в сан архієпископа — єпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа.

ПРИВІТАННЯ ПРЕЗИДЕНТА

3 липня у своїй резиденції в столичному Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі у Феофанії Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир зустрівся з Президентом України Віктором Януковичем та Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином. Зустріч відбулася напередодні річниці єпископської хіротонії Предстоятеля УПЦ і дня народження Глави Держави, які відзначаються 9 липня — в день святкування Тихвінській іконі Божої Матері. Закінчення на с. 2

З черговою річницею архієрейської хіротонії Предстоятеля УПЦ привітали постійний член Священного Синоду УПЦ митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, голова Учбового комітету Руської Православної Церкви, ректор Московської духовної академії і семінарії архієпископ Верейський Євгеній, міністр культури України Михайло Кулиняк і його перший заступник Юрій Богуцький та ін.

ОСВЯЧЕННЯ ХРЕСТІВ

1 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав Благовіщенський собор у Святошинському р-ні столиці та звершив поряд із ним, під відкритим небом, Божественну літургію. Його Блаженству співслужили: митрополит Аргентинський і Південноамериканський Платон, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Конотопський і Глухівський Іосиф, секретар Київської Митрополії та настоятель храму протоієрей Віталій Косовський, столичне духовенство. Після Літургії Блаженніший Владика освятив накупольні хрести собору. Всього було освячено десять хрестів (найбільший з яких, заввишки 6 м, — найвищий у Києві). По завершенні освячення Його Блаженство звернувся до пастви зі словом повчання, в якому розповів про значення Хреста Господнього в житті християнина та подякував настоятелю храму протоієрею Віталію Косовському за труди по зведенню Благовіщенського собору.

№ 13 (311), липень 2012

Закінчення. Початок на с. 1

ПРИВІТАННЯ ПРЕЗИДЕНТА

Під час зустрічі Президент України привітав Його Блаженство з 50-річчям служіння у священному сані, черговою річницею єпископської хіротонії та днем пам’яті небесного покровителя — рівно апостольного великого князя Володимира, що відзначатиметься 28 липня. У свою чергу, Блаженніший Митрополит Володимир привітав Віктора

Януковича з днем народження, а Володимира Литвина — з днем Ангела. Митрополит Володимир подякував Президенту України та голові парламенту за конструктивний характер державно-церковних відносин, а також за особистий внесок у духовний розвиток українського суспільства. Особливу подяку Предстоятель УПЦ висловив за молитви, завдяки яким Господь сподобив Його Блаженство повернутися до суспільного життя, а також за неодноразові

3 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав Свято-Введенський чоловічий монастир м. Києва, де освятив храм в ім’я великомученика Димитрія Солунського. Його Блаженству співслужили: секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Єдинецький і Бричанський Никодим (Православна Церква Молдови), Макарівський Іларій, намісник монастиря архіманд рит Даміан (Давидов) і насельники обителі у священному сані. Перед звершенням чину освячення Предстоятель УПЦ вклонився головній святині обителі — чудотворному образу Божої Матері «Призри на смирення». По завершенні богослужіння Блаженніший Владика привітав намісника та братію монастиря з освяченням престолу нового храму і звернувся до них зі словами настанови.

Свято-Димитрівська церкваусипальниця знаходиться у крипті під головним монастирським храмом. У ній спочивають

4 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі прийняв мера Одеси Олексія Костусєва. На зустрічі також були присутні Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, настоятелька СвятоАрхангело-Михайлівського жіночого монастиря м. Одеси ігуменя Серафима (Шевчик). За заслуги перед Українською Православною Церквою Митро-

полит Володимир нагородив Олексія Олексійовича орденом УПЦ святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Вручаючи нагороду, Блаженніший Владика подякував меру Одеси за допомогу Церкві й побажав благополуччя та успіхів у роботі. У свою чергу, Олексій Костусєв передав Владиці Володимиру привітання від одеситів, які переживають і моляться про Предстоятеля УПЦ, і подарував Його Блаженству квіти. На згадку про зустріч Блаженніший Митрополит Володимир подарував меру Одеси пам’ятну медаль.

відвідування його в лікарні Президентом України та іншими державними службовцями, що свідчить про авторитет Православної Церкви в Україні і про високий рівень довіри до неї. Митрополит Володимир зазначив, що це є запорукою подальшого успішного співробітництва Церкви і Держави. На зустрічі також були присутні архієпископ Яготинський Серафим і секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея слав-Хмельницький і Вишневський Олександр. 4 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв студентів і викладачів Паризької православної семінарії на чолі з ректором ієромонахом Олександром (Синяковим) і викладачем архімандритом Амвросієм (Макаром). На зустрічі також були присутні Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній та секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Відкриваючи зустріч, Блаженніший Митрополит Володимир привітав гостей і звернувся до них зі словами настанови, побажавши, зокрема, щоб сучасні обставини були сприятливими для несення місіонерчесні мощі засновниці обителі ського служіння. Митрополит — преподобної Димитри Київ- Володимир також передав у ської; храм освячено в ім’я її семінарську бібліотеку примірник Пересопницького Євангенебесного покровителя. лія, факсимільне видання якого було здійснене Українською Православною Церквою. Ректор Паризької православної семінарії ієромонах Олександр (Синяков) розповів про життя молодого навчального закладу й подарував Блаженнішому Владиці примірник семінарського журналу «Славоніка». До Предстоятеля УПЦ у французьких студентів, до речі, особливе ставлення, адже свого часу Блаженніший Владика був Патріаршим Екзархом Західної Європи. Протягом трьох років із часу відкриття Паризької семінарії Літургії в семінарському храмі звершувалися на антимінсі, підписа-

ному Митрополитом Володимиром у роки служіння в Парижі. Зараз цей антимінс увійшов до експозиції єпархіального музею в Парижі. Під час зустрічі Владика Володимир поділився спогадами про роки свого служіння в столиці Франції. Наостанок семінаристи проспівали для Митрополита Володимира молитву «Отче наш» французькою мовою. На згадку про зустріч Предстоятель УПЦ подарував гостям примірники «Закону Божого». Перебуваючи в Києві, паризькі семінаристи також поспілкувалися з Керуючим справами УПЦ архієпископом Бориспільським Антонієм і головами Синодальних відділів і комісій Української Православної Церкви, зокрема — головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископом Білоцерківським і Богуславським Митрофаном, головою Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископом Васильківським Пантелеімоном, головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієреєм Георгієм Коваленком, головою Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки пенітенціарної системи прото ієреєм Віктором Яценком. Паризька православна духовна семінарія, заснована в 2008 р., є першою і на сьогоднішній день єдиною руською духовною школою в Західній Європі. Зараз у ній навчаються 20 студентів з Росії, України, Молдови та деяких країн Західної Європи.

7 липня, в день свята Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в домовому Свято-Миколаївському храмі при Митрополичих покоях у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі. Його Блаженству співслужив секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Наприкінці богослужіння Митрополита Володимира із 20-річчям Предстоятельського служіння привітав настоятель Микільсько-Богоявленського морського собору Санкт-Петербурга протоієрей Богдан Сойко, який подарував

Його Блаженству ікону святого праведного Іоанна Кронштадтського. Після завершення Літургії Блаженніший Митрополит Володимир помолився за упокій загиблих і про якнайшвидше одужання постраждалих 7 липня в автокатастрофі в Чернігівській області паломників із Псковської області РФ. Предстоятель УПЦ висловив свої співчуття родичам загиблих, а також направив співчуття митрополиту Псковському і Великолукському Євсевію та Послу Російської Федерації в Україні Михайлу Зурабову.

СЕКРЕТАРІАТ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ ІНФОРМУЄ ПРО ЗДОРОВ’Я БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА

10 липня, після планового обстеження в Інституті серцево-судинної кардіохірургії ім. М. М. Амосова, консиліум українських кардіологів прийняв рішення про встановлення кардіостимулятора Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру, що за сприяння Академії медичних наук України того ж дня і було проведено. Його Блаженству встановлено кардіостимулятор, наданий безкоштовно Академією медичних наук України. Блаженніший Владика подякував президенту АМН

православна газета

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

України Андрію Михайловичу Сердюку за турботу, але, зазначивши, що зараз в Україні є багато хворих, які не мають коштів на придбання кардіо стимулятора, передав свої власні кошти й Архіпастирське благословення на проведення такої ж життєво необхідної операції тому із хворих, хто негайно потребує її, але не має фінансової можливості для встановлення кардіостимулятора. Блаженніший Митрополит Володимир добре почувається і передає своє благословення і сердечну подяку всім, хто під-

носить молитви про його здоров’я. За кілька днів очікується повернення Блаженнішого Митрополита Володимира в його резиденцію у Свято-Пантелеймонівському монастирі м. Києва. Олександр, архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський, секретар Предстоятеля УПЦ, відповідальний перед Священним Синодом УПЦ за лікування Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 16.07.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

За матеріалами orthodox.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

ДОБРИЙ ПАСТИР СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Святитель Софроній, єпископ Іркутський (день пам’яті — 13 липня за н. ст.) ародившись на Чернігівській землі, своє дитинство Н праведник провів у містечку

Березань Полтавської губернії. Згодом юнак вирушив опановувати богословську науку в Київ. (Тоді в Київській духов ній академії також навчалися два майбутні стовпи Право слав’я — святителі Іоасаф Білгородський і Павел Тобольський.) Закінчивши навчання, Стефан Кристалевський (таким було мирське ім’я майбутнього святителя) в 1730 р. прийняв чернецтво з ім’ям Софроній у Красногорському Преображенському монастирі. У ніч після постригу він перебував у Покровському храмі обителі. Тоді ж праведник почув голос,

який передрік його майбутнє служіння: «Коли будеш єпископом, побудуй храм на честь Усіх святих». Уже за два роки, в 1732 р., святий прийняв сан ієродиякона, а потім — ієромонаха. Хіротонії відбулися в Софійському соборі Києва. Деякий час Софроній ніс послух економа в архієрейському домі Переяславського владики, а 1735 р. був відправлений у Санкт-Петербург, де два роки виконував доручення архієрея. На благочестивого ієромонаха звернули увагу і прийняли в число братії Олександро-Невського монастиря. У 1746 р. майбутній святитель став намісником обителі й ніс цей послух понад сім років.

п равослав н и й кал е н дар

він взявся за перетворення: призначив намісниками місцевих обителей людей з великим життєвим і духовним досвідом, зобов’язав місцеве священство навчати своїх дітей Часослова, Псалтиря, п а л а м а р с ь ко ї справ и. Владика особливо багато часу приділяв освіті місцевого населення, моральному піднесенню пастви, благоговійному служінню священства, повсюди впроваджував уставне

богослужіння. Своєму другу, ієромонаху Синесію, праведник благословив нести послух архімандрита Вознесенського монастиря, де той прослужив останні 33 роки свого життя. Нам також відомі й деякі особисті подвиги святителя Софронія. Більшу частину ночі він проводив у молитві, спав на підлозі, їжу вживав найпростішу. У зв’язку з погіршенням здоров’я владика звернувся до Синоду за благословенням піти на спокій. Але з відповіддю зволікали. У 1771 р., на другий день Світлої седмиці, Божий угодник помер. Так склалося, що його останки не поховали одразу: шість місяців тіло перебувало у Казанському приділі Богоявленського собору Іркутська. За увесь цей час останки не подали ознак тління, що стало початком шанування єпископа Софронія як святого. Нетлінні мощі праведника було оглянуто Священноначалієм 1874 р. А на Помісному Соборі 1918 р. Іркутського владику було канонізовано.

рів, зокрема й рідній матері, і таємно залишив Орду. Наздогнавши святителя, він зі сльозами благав його взяти із собою в Ростов. Владика Кирил прихистив царевича у своєму будинку. Юнак відвідував храм, спостерігав за богослужіннями і був у захваті від побаченого. Одного разу, коли, за словами літописця, в кафед ральному храмі один крилас виконував піснеспіви церковнослов’янською мовою,

а другий — грецькою, татарський царевич звернувся до святителя з проханням хрестити його. Аби не нашкодити цим фактом своєму народу, владика зволікав зі звершенням Таїнства. Лише після звістки про смерть хана Бергая, і коли, нарешті, перестали шукати його зниклого племінника, царевич був хрещений з ім’ям Петро. Праведник продовжував жити при домі єпископа, провадячи благочестиве життя. Так тривалося і за наступного Ростовського єпископа — святителя Ігнатія. Згодом Петро одружився зі знатною татаркою, яка мешкала в Ростові, став батьком численного сімейства. Час від часу він бавився соколиним полюванням на березі озера Неро. Одного разу царевич змушений був заночувати біля озера. Під час сну йому з’явилися святі апостоли Петро і Павел, які залишилися видимі й після його пробудження. Вони були вище людського зросту, і праведник злякався. Але апостоли підняли його і лагідно сказали: «Не бійся, друже Петре, ми послані до тебе Богом, в

Якого ти увірував, і бажаємо, аби і тут, де заснув ти, створена була церква в наше ім’я. . .». Апостоли залишили два мішки — один із золотом, а другий зі сріблом. Петру було доручено обміняти їх на ікони — Богородиці з Передвічним Немовлям та святих — і передати їх Ростовському єпископу разом із велінням побудувати на озері храм. Цієї ж ночі апостоли Петро і Павел явилися святителю Ігнатію і наказали побудувати храм на їхню честь. Наляканий їхнім тоном, єпископ, вагаючись, пішов до князя, куди невдовзі з іконами прийшов і святий Петро. Вислухавши розповідь праведника, вони благоговійно вклонилися іконам і з хресною ходою перенесли їх на місце явлення апостолів. Незабаром берег озера Неро прикрасив новий храм. Після смерті дружини Петро прийняв чернецтво у заснованій при Петро-Павлівському храмі обителі й помер у глибокій старості в 1290 р. Всецерковне шанування пам’яті преподобного було встановлене 1547 р.

Преподобний Петро, царевич Ординський (Ростовський) (день пам’яті — 13 липня за н. ст.) традиція, коли при кожному сходженні нового хана на престол до нього на уклін ішли руські князі. У цих делегаціях часто були і правлячі архієреї єпархій Руської Церкви. Так відбулася перша зустріч святителя Кирила, єпископа Ростовського, з ханом Бергаєм. Могутній правитель з повагою та ласкою прийняв архіпастиря і розпитував його про віру. Під час бесід святителя з ханом до них приєднався один із синів брата правителя. Татарський царевич дізнався про те, як трудами святого Леонтія в Ростовському краї було поширене вчення Хрис-

тове і які чудеса тепер відбуваються біля його мощей. Юнак був вражений почутим і відчув безцільність у поклонінні сонцю, місяцю, зіркам та вогню. Того ж року царевич знову побачив в Орді святителя Кирила. Приводом для приїзду владики стала хвороба сина Бергая. Хан згадав про чудесні зцілення від мощей святого Леонтія і покликав Ростовського єпископа до себе в ставку. Помолившись і окропивши хворого отрока святою водою, владика зцілив його. Хан щедро обдарував єпископа і відпустив у Ростов. Ставши свідком чуда, царевич остаточно вирішив прийняти християнство. Юнак нікому не відкрив своїх намі-

ПОБОРНИК ПРАВДИ

Святитель Филип, митрополит Московський і всієї Русі (день пам’яті — 16 липня за н. ст.) «Ніхто не може служити двом господарям: бо або одного буде ненавидіти, а другого любити, або до одного виявлятиме прихильність, а другого зневажатиме» (Мф. 6: 24). Ці слова Євангелія, почуті на одному з недільних богослужінь, глибоко зворушили 30-річного боярина Феодора Количева (майбутнього митрополита Филипа), і він вирішив залишити все мирське й піти в монастир. Серед сучасників праведник виділявся лагідною вдачею, богобоязливістю, статечністю, любив читати писання святих отців. Належачи до високого соціального стану, Феодор був знайомий з царем Іоанном, прозваним пізніше Грозним. Останній був під сильним враженням від

благочестя свого боярина. Феодор вирішив піти в Соловецький монастир. Він звільнився з військової служби, таємно залишив Москву і в одязі простого селянина прийшов до обителі, де прийняв чернецтво з ім’ям Филип. Дев’ять років праведник виконував найскладніші послухи: працював на городі, в кузні й пекарні. З часом братія наполягла на тому, щоб він прийняв священний сан, а потім обрала його ігуменом монастиря. У 1567 р. Соловецького ігумена викликали в Москву для духовної поради царю. Після прибуття в столицю йому відразу ж повідомили, що готується його висвячення в сан Московського митрополита.

Собі в помічники він запросив свого земляка і друга ієромонаха Синесія. За цей час отець Софроній приділяв особливу увагу благоустрою монастиря, організації навчального процесу в місцевій семінарії та комплектації її бібліотеки. У 1747 р. найбільша за територією Іркутська єпархія осиротіла. Шість років кафедра не мала архієрея. Нарешті 1753 р. указом імператриці Єлизавети Петрівни на Іркутську кафедру було призначено ієромонаха Софронія. Того ж року в Успенському соборі Московського Кремля праведник прийняв архієрейський сан із титулом єпископа Іркутського і Нерчинського. Святителю випало непросте служіння. Перш ніж вирушити в дорогу, владика Софроній поїхав у Київ, аби попросити благословення біля мощей Києво-Печерських угодників. Водночас праведник став шукати собі освічених і духовно досвідчених співробітників для майбутнього подвигу. В 1754 р. святитель прибув у Іркутськ. Дуже скоро

ДРУГ ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ

1257 р. на чолі Золотої У Орди став хан Бергай. На той час на Русі вже склалася

№ 13 (311), липень 2012

Филип почав відмовлятися, та бояри й духовенство переконали його змиритися з волею царя і прийняти сан. У перші два роки служіння святителя про жахи лютої опричнини стали вже потроху забувати, та, як виявилося, ненадовго. У 1568 р. вбивства та пограбування мирних громадян спалахнули з новою силою. Особисті вмовляння митрополита не подіяли на царя. Тоді святитель став прилюдно викривати правителя. Під час Великого посту, на Хрестопоклонній седмиці, коли первосвятитель стояв на кафедрі в центрі храму, очолюваний царем натовп озброєних опричників у чорних мантіях із високими шликами увірвався в храм. Іоанн тричі вклонився митрополиту, просячи благословення, але праведник стояв нерухомо. Коли його увагу на правителя звернули бояри, той сказав, що не впізнає в одязі та справах Іоанна православного царя. У відповідь пролунали гнівні погрози. Цар уда-

рив об підлогу жезлом і вигукнув: «Филипе! Чи нашій державі ти смієш противитися? Подивимося, побачимо, чи велика твоя міць». «Царю благий, — відповів святитель, — даремно ти мене лякаєш. Я прибулець на землі, подвизаюся за істину, й жодні страждання не змусять мене замовкнути». Роздратований Іоанн залишив храм. Через півроку було організовано судилище над митрополитом, і на під-

ставі лжесвідчень праведника засудили до позбавлення сану. Публічно про це було заявлено ще через півроку під час богослужіння в Успенському соборі Московського Кремля. Владика тієї миті був на кафедрі в повному облаченні. Увірвавшись до храму, опричники зірвали з нього облачення, побили й відвезли в Отроч монастир у Твері. Через рік Іоанн Грозний рушив у похід проти Новгорода і Пскова. Поперед себе він відправив у Отроч монастир опричника Малюту Скуратова, який задушив праведника. Ще за три дні святий старець передбачив закінчення свого земного подвигу і причастився Святих Таїн. Мощі святителя було віддано землі спочатку там же, в монастирі, за вівтарем храму. Пізніше їх перенесли в Соловецьку обитель і звідти — у Москву. Пам’ять святителя Филипа вшановується Руською Церквою з 1591 р. Підготував Андрій Гор

№ 13 (311), липень 2012

н ов и н и, п одії, ком е н тарі

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 9 липня Президент України Віктор Янукович відзначив 62-річчя. Предстоятель Української Православної Церкви привітав Главу Держави з днем народження. У своєму привітанні Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, зокрема, відзначив участь Віктора Федоровича у відродженні багатьох храмів і обителей по всій Україні, його сприяння Православній Церкві в проповіді Слова Божого, а також труди на ниві духовно-культурного відродження України та виховання молоді. ДІЯ ЛЬНІС ТЬ ЦЕРКОВНИХ УС ТАНОВ

БОГОС ЛУ ЖІННЯ, ОСВЯЧЕННЯ 22 червня, в день пам’яті святителя Кирила, архієпископа Олександрійського, Свято-Кирилівський чоловічий монастир м. Києва відзначив престольне свято. Служіння Божественної літургії очолив намісник обителі єпископ Васильківський Пантелеімон. Після Літургії владика звершив молебень і звернувся до пастви зі словами повчання, зокрема, закликавши бути непохитними у вірі — за прикладом святителя Кирила.

22 червня Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній у Києво-Печерській Лаврі провів робочу зустріч із вікарним архієреєм Київської Митрополії. На зустрічі були присутні єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Броварський Фео-

досій і Обухівський Іона, а також голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба та секретар Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук. Під час зустрічі обговорювалися поточні питання діяльності Київської Митрополії. 29 червня – 1 липня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення митрополита Астанайського і Казахстанського Олександра, делегація Синодального відділу УПЦ у справах молоді на чолі з головою відділу єпископом Обухівським Іоною взяла участь у ІІІ Міжнародному фестивалі православної молоді «Духовний сад Семиріччя», що проходив у Казахстані. У рамках фестивалю відбулася зустріч учасників форуму з єпископом Іоною, а в ході майстер-класів співробітники Синодального відділу Української Православної Церкви у справах молоді розповіли про напрямки роботи, що її проводить УПЦ з молоддю.

В останній день фестивалю, 1 липня, наприкінці Літургії, служіння якої під відкритим небом очолив митрополит Астанайський і Казахстанський Олександр, єпископ Іона зачитав вітальну адресу Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з нагоди 140-річчя утворення Туркестанської єпархії та 55-річчя митрополита Олександра. На честь ювілеїв, з благословення Предстоятеля УПЦ, владика Іона вручив митрополиту Олександру орден УПЦ святого апостола Андрія Первозванного. Після Літургії єпископ Іона мав бесіду з єпископом Бронницьким Ігнатієм, головою Синодального відділу Руської Православної Церкви у справах молоді. У ході бесіди сторони обговорили перспективи подальшої співпраці Синодальних молодіжних відділів УПЦ і РПЦ. Завершився фестиваль нагородженням переможців та концертом, під час якого єпископ Іона оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Володимира учасникам молодіжного форуму. orthodox.org.ua

православна газета

27 червня, в день 20-річчя знайдення чесних мощей священномученика Володимира (†1918), митрополита Київського і Галицького, у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської Лаври було звершено Літургію. Богослужіння очолили єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон. Напередодні свята мощі священномученика Володимира були перенесені в Трапезний храм. Після Літургії духовенство та миряни хресним ходом пройшли з мощами до території Дальніх печер, де перед святинею було звершено молебень. Після молебню чесні мощі перенесли до місця їх постійного перебування — Благовіщенського храму Дальніх печер Лаври. Того ж дня у виставковому залі Успенського собору Києво-Печерської Лаври відкрилася виставка «Святитель Володимир (Богоявленський) — вітчизняний первомученик ХХ століття», присвячена 20-річчю канонізації та знайдення чесних мощей священномученика й організована Синодальним відділом УПЦ «Церква і культура» й Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником. У відкритті виставки взяли участь голова Синодального відділу «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко, генеральний директор Києво-Печерського заповідника Вікторія Ліснича. Виставка

25 червня намісник Святої Успенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел у співслужінні братії монастиря звершив освячення накупольного хреста Трапезної палати лаврського храму на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Хрест виготовив заслужений архітектор України Віталій Отченашко за оригі-

нальними кресленнями архітектора Володимира Ніколаєва (1847–1911), що датується кінцем XIX ст. На богослужінні була присутня генеральний директор Націо нального Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторія Ліснича. Після освячення хрест було встановлено над входом у Трапезну палату. orthodox.org.ua, lavra.ua

проходить у рамках урочистих заходів, присвячених 20-річчю Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. На ній представлені рідкісні експонати, що розповідають про життя і подвиг священномученика Володимира (Богоявленського) та інших новомучеників ХХ ст., з особистої колекції Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, фондів музею «Православна Україна» та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Серед експонатів — панагія священномученика Володимира, прижиттєві фотографії та інші матеріали. З нагоди 20-річчя канонізації та знайдення чесних мощей священномученика Володимира (Богоявленського) Блаженніший Митро-

полит Київський і всієї України Володимир звернувся до пастви з посланням, в якому, зокрема, зазначив: «Святкуючи в ці дні 20-річчя прославлення Собору новомучеників і сповідників ХХ ст. на чолі зі священномучеником Володимиром, митрополитом Київським, вшануємо пам’ять усіх тих, завдяки кому Церква вистояла у важкі часи гонінь, репресій, терору, завдяки кому вона зараз утішається миром і благоденством. Подякуємо Богу, “дивному у святих Своїх”, за те, що Він дав нам таких молитвеників і духовних покровителів. Завжди пам’ятатимемо, що їхній подвиг — це слава і краса Церкви, і стежитимемо, аби ця велична краса нічим не була заплямована». (Про священномученика Володимира читайте у попередньому номері нашої газети.)

28 червня столичний храм в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського, при Олександрівській лікарні відзначив престольне свято. Літургію очолив вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій. У проповіді після читання Євангелія владика Іларій підкреслив значення святительства митрополита Михаїла для історії Русі. На завершення богослужіння було звершено молебень і проведено хресний хід. Цього дня єпископ Іларій також звершив посвячення двох парафіянок храму в сестри милосердя. До речі, 20 червня, незадовго до храмового свята, у храм в ім’я святителя Михаїла було доставлено ковчег із частицями мощей 65 святих — дар від братії ставропігійного чоловічого монастиря в ім’я преподобного Паїсія Величковського (м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Морозівка).

8 липня, в Неділю 5-ту після П’ятидесятниці й день пам’яті благовірних князя Петра і княгині Февронії, Муромських чудотворців, у столичному Іллінському храмі, на завершення Літургії, служіння якої очолив секретар Київської Митрополії, настоятель храму протоієрей Віталій Косовський, перед іконою з частицями чесних мощей преподобних Петра і Февронії відбувся чин славлення святим. Вищезгаданий образ було передано у дар храму з Троїцького монастиря м. Мурома Володимирської області, в соборному храмі якого спочивають мощі цих особливо шанованих на Русі угодників Божих. Щовівторка, о 18:00, в Іллінському храмі перед

іконою з мощами преподобних Петра і Февронії звершується молебень із читанням акафіста. 10 липня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звершив у Свято-Миколаївському домовому храмі при Митрополичих покоях у Києво-Печерській Лаврі літію по паломниках із Росії, які загинули в результаті автокатастрофи, що сталася 7 липня в Чернігівській області. За богослужінням молилися п р ед ст а в н и к и Посольства Російської Федерації в Україні.

православна газета

н ов и н и, п одії, ком е н тарі ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

23–26 червня голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, на запрошення Блаженнішого Митрополита Варшавського і всієї Польщі Савви, перебував з візитом у Польщі. У неділю, 24 червня, архієпископ Митрофан взяв участь у Літургії та прославленні преподобного Серафима, Харківського сповідника, в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Любліна. Богослужіння звершили Блаженніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва і Предстоятель Православної Церкви Чеських земель і Словаччини Блаженніший Митрополит Христофор у співслужінні польських та українських архієреїв і священиків. Після богослужіння архієреї відвідали меморіал — колишній гітлерівський концтабір «Майданек» у Любліні, де звершили заупокійну літію та поклали квіти. 25 червня, в день пам’яті преподобного Онуфрія Великого, голова ВЗЦЗ УПЦ разом з іншими архієреями співслужив Блаженнішим Митрополитам Савві і Христофору за Божественною літургією в Яблочинському Онуфріївському чоловічому монастирі.

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА 22 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр у резиденції Предстоятеля УПЦ в Києво-Печерській Лаврі привітав керівників і співробітників Державного підприємства «Зал офіційних делегацій» з десятиріччям створення ДП і вручив їм церковні ордени — за труди з проведення церковних заходів і зустрічей гостей Української Православної Церкви. У свою чергу, працівники ЗОД передали Блаженнішому Митрополиту Володимиру подяку за високі нагороди і букет квітів з побажаннями міцного здоров’я.

У рамках візиту владика Митрофан вклонився чудо творній іконі Божої Матері «Ченстоховській» і відвідав православну парафію на її честь у м. Ченстохов. Крім того, архієпископ Митрофан відвідав парафію на честь Успіння Пресвятої Богородиці в м. Кракові. bc-eparchy.org.ua, orthodox.org.ua

23–26 червня директор Паломницького центру при ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко взяв участь у роботі Міжнародної конференції, яка була присвячена Святій Горі Афон і проходила у м. Веймар (Німеччина). У рамках форуму «Афон — унікальне духовне і культурне надбання сучасного світу» були проведені круглі столи на такі теми: «Моральний приклад Афона та виклики сучасного світу», «Афон сьогоднішній і його особливості», «Афонська традиція в християнській культурі». 3–4 липня у Кракові, в будівлі Польської академії наук, відбулася Міжнародна наукова конференція «Християнство і сучасні концепції людини», організована кафедрою візантійсько-православної культури Інституту Росії та Східної Європи Відділення міжнародних і політичних досліджень Ягеллонського університету спільно з Комісією слов’янських культур Польської академії наук і православною парафією на честь Успіння Пресвятої Богородиці м. Кракова. У центрі уваги конференції були проблеми сучасної філософської та богословської антропології. З благословення ректора КДАіС архієпископа Бориспільського Антонія, Київську духовну академію на конференції предста-

№ 13 (311), липень 2012

27 червня, напередодні Дня Конституції України, в Посольстві України в Ісламській Республіці Іран у Тегерані співробітником ВЗЦЗ УПЦ протоієреєм Захарією Керстюком було звершено молебень. На богослужінні були присутні Посол України в Ісламській Республіці Іран Олександр Самарський, співробітники українського дипломатичного представництва та члени їхніх сімей. pilgrims.in.ua, orthodox.org.ua вив проректор з науково-богословської роботи доцент Володимир Бурега. У рамках форуму працювали тематичні модулі: «Метафізика людини», «Людина в суспільнокультурній перспективі», «Основи християнської антропології», «Образ людини в сучасному образотворчому мистецтві», «Основи сучасної цивілізації», «Сучасний вимір пайдейї», «Людина в сучасній літературі й системі вербальної комунікації». 4 липня Володимир Бурега виступив на конференції з доповіддю «Ставлення до проблеми гомосексуалізму в сучасному західному християнстві». Доповідач розповів про ті зміни, що відбулися в західному християнстві на

рубежі ХХ–XXI ст. У доповіді було проаналізовано підходи до проблеми гомосексуалізму, що існують нині в католицькому і протестантському богослов’ї. Також було окреслено коло проблем, що виникають у міжхристиянському діалозі у зв’язку з допустимістю в ряді протестантських конфесій благословення одностатевих союзів і пастирського служіння людей, які відкрито декларують свою гомосексуальну поведінку. Доповідь викликала жваву дискусію серед гостей і учасників конференції. (Стаття Володимира Буреги, підготовлена на основі вищезгаданої доповіді, опублікована на порталі «Богослов.Ru».) kdais.kiev.ua, orthodox.org.ua

5 липня Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній у Святій Успенській КиєвоПечерській Лаврі зустрівся з професором римського університету «Рома Тре», генеральним секретарем католицької організації «Громада святого Егідія» Адріано Роккуччі. У ході зустрічі архієпископ Антоній зазначив плідний характер тривалого співробітництва між

Православною Церквою та католицьким рухом мирян «Громада святого Егідія», утвореним у 1968 р. Зокрема, учасники зустрічі зазначили важливість взаємодії в галузі свідчення всьому світу про традиційні християнські цінності. На завершення бесіди владика Антоній передав Адріано Роккуччі останні видання Київської духовної академії.

11 липня у Святій Успенській КиєвоПечерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами Української Православної Церкви архієпископа Бориспільського Антонія з представником Московського Патріархату в Раді Європи ігуменом Филипом (Рябих). У ході зустрічі архієпископ Антоній подякував гостю за сприяння в організації презентації факсиміле Пересопницького Євангелія в Страсбурзі (Франція), яка відбулася 7 листопада 2011 р. При цьому владика Антоній підкреслив важливість цієї події як для Церкви, так і для української держави. Ігумен Филип розповів про те, як Православна Церква в сучасній

Європі захищає традиційні християнські цінності, а також про перспективи участі української сторони в загальноєвропейських християнських ініціативах. Цікавою була розповідь отця ігумена про древні святині Ельзасу і про можливість їх відвідування православними паломниками. За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Керуючий справами УПЦ вручив ігумену Филипу орден преподобного Нестора Літописця I ступеня, а також подарував видання Київської духов ної академії.

12 липня, в день пам’яті славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла, на Соборній площі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври було звершено Божественну літургію. Богослужіння очолив намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Його Високопреосвященству співслужили: митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон; архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ, ректор КДАіС), Криворізький і Нікопольський Єфрем, Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Яготинський Серафим, єпископи Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, Макарівський Іларій, ІваноФранківський і Коломийський Пантелеімон, Туровський і Мозирський Леонід (Білорусь), Васильківський Пантелеімон, Дрогобицький Філарет і Обухівський Іона, а також насельники обителі y священному сані.

26 червня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій та голова комісії з благодійності Макарівського благочиння Київської єпархії архімандрит Філарет (Єгоров) у черговий раз зустрілися з вихованцями Центру ресоціалізації для дітей та підлітків с. Копилів Макарівського р-ну. Священно служителі провели з ними духовно-виховну бесіду. Для всіх підопічних центру ресоціалізації було організовано благодійну поїздку в київський дельфінарій. 28 червня відбувся черговий випуск у Національній академії внутрішніх справ (Київ). Заступник голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України і настоятель храмів при НАВС протоієрей Віталій Приходько звернувся до випускників з вітальною промовою, після чого у співслужінні з благочинним Центрального округу м. Києва протоієреєм Анатолієм Затовським і протоієреєм Валерієм Новашем звершив подячний молебень. На заході були присутні міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко, ректор НАВС Валентин Коваленко та ін. 29 червня, на запрошення організаторів Кубка Президента України з єдиноборств, голова Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки козацтва України та духовно-фізичного виховання молоді єпископ Конотопський і Глухівський Іосиф взяв участь у відкритті відбіркового турніру Кубка, який проходив у Сумах, в Універсальному легкоатлетичному манежі Української академії банківської справи, під патронатом губернатора Сумської області Юрія Чмиря та за підтримки почесного громадянина м. Суми, ректора УАБС Анатолія Єпіфанова. Владика Іосиф зустрівся з народним депутатом України, олімпійським чемпіоном Ельбрусом Тедеєвим, президентом Федерації спортивної боротьби Росії, олімпійським чемпіоном, уродженцем Конотопа Михайлом Маміашвілі, віце-президентом Асоціації професійних видів єдиноборств України Андрієм Чистовим, іншими відомими спортсменами і тренерами, які прибули на турнір. Відбувся обмін думками з питань взаємодії Церкви і спортивного співтовариства у справі виховання духовно-моральних якостей підростаючого покоління на прикладах спортивних перемог українських чемпіонів-єдиноборців. 6 липня Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з начальником відділу у справах релігії та національностей Київської обласної державної адміністрації Миколою Гавлінським. У ході зустрічі сторони обговорили актуальні питання юридично-правового характеру, зокрема питання землевідведення та реєстрації статутів парафіяльних громад УПЦ. 8 липня, в день пам’яті благовірних князя Петра і княгині Февронії, покровителів сім’ї та шлюбу, на Контрактовій площі Києва відбувся фестиваль традиційної культури сім’ї «Родовід». У заході, організаторами якого виступили Головне управління у справах сім’ї, молоді та спорту й Київський міський центр сім’ї «Родинний дім», взяв участь голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон, який привітав усіх присутніх із Днем сім’ї. eparhija.org.ua, orthodox.org.ua

№ 13 (311), липень 2012

православна газета

Палом н и цтво

М А НГ У П: Т У Т КОЖ ЕН К А МІНЬ ДИХ АЄ ІС ТОРІЄЮ…

Мангуп — одне з найцікавіших печерних міст. Чотири роки тому історико-археологічний пам’ятник Мангуп занесений ЮНЕСКО до списку унікальних світових історичних старожитностей. Ще у III—IV ст. мангупське плато заселяли готи, а перші укріплення виникли тут у VI ст. Тоді було зведено неприступну могутню фортецю, що не мала рівних у Тавриді. Про це, зокрема, свідчить такий факт: якщо турки завоювали Константинополь за чотири дні, то Мангуп оборонявся два з половиною роки. Та й ворог заволодів ним лише хитрістю. Турки зробили вигляд, що від-

ступають. Воїни Мангупа побігли, аби їх добити, і потрапили у засідку. У різні часи містом володіли хазари, генуезці, татари, турки та ін. Із X ст. фортеця Мангуп носила ім�� ’�� я Феодоро і була столицею однойменного князівства. Жили тут феодорити — переселенці з Візантії, нащадки святого мученика Феодора Тирона. Мангупське плато розташоване на висоті майже 600 м над рівнем моря. Підйом на нього досить крутою стежкою зайняв 40 хвилин. Це найвища точка, яку ми здолали у горах. Стежка привела нас до вежі та захисної стіни (4 м завширшки). Звідси відкривається велична панорама — від-

чуваєш себе ніби між небом та землею. Хмари пливуть нижче нас… Православне царство Феодоро веде нас у глибину століть. Величні руїни нагадують про багатолюдне місто. Про це свідчать і залишки храмів, печер, господарських приміщень. Є навіть підземна в’язниця із вирубаними у скелі камерами. Паломники із цікавістю оглянули руїни палацу останніх володарів князівства. Неподалік нього — християнський храм. Він був прикрашений двома рядами колон, по шість у кожному. Археологи визначили, що храм кілька разів горів та відновлювався, а остаточно був зруйнований у 1475 р. Нині на плато є діючий Мангупський Благовіщенський чоловічий монастир. Живе в ньому шестеро насельників, намісник — ігумен Іакінф, родом із Ружина — наш земляк. Він заздалегідь знав, що група паломників підіймається на плато. Батюшка запропонував нам після нелегкого підйому підкріпити сили за трапезою.

Мангуп. Колишній печерний храм

рим належить до перших куточків нашої землі, де слово Христове знайшло свій відгук. Тут проповідували Андрій Первозванний та священномученик Климент, папа Римський (учень апостола Петра), які залишили відчутний слід на благословенній землі Тавриди, просоченій кров’ю багатьох мучеників за віру. Печерні міста й обителі Криму вирізняються природною неприступністю, залишками численних храмів. Ці місця — німі свідки значущих історичних подій. І нині відроджуються древні монастирі, у тиші Кримських гір лунає молитва…

Отець Іакінф розповів, що нині актуальним є питання відродження Мангупа, але для цього необхідна державна програма. Це святиня світового значення, і православні віруючі самі не в змозі її відновити. Взимку монастир по кілька місяців не має зв’язку із зовнішнім світом. Велич природи, тиша — і лише церковний спів лунає над мальовничими горами. Жителі сучасного Мангупа нам здалися особливими: спокійні обличчя, необтяжені метушнею та суєтою люди. Паломники помолилися у діючому печерному храмі, поставили свічки, подали записки, а потім пішли до гірського джерела Всіх мангупських святих, розташованого на висоті майже 300 м над рівнем моря.

ЕСКІ - КЕРМЕН: С ТА РА Ф ОР ТЕЦ Я

Ця фортеця із першокласними оборонними спорудами зведена у VI ст. за допомогою візантійців. Вона служила для прикриття підступів до Херсо-

Ескі-Кермен. Вулиця древнього міста

несу, який знаходиться на відстані 30 км. У VIII ст. Ескі-Кермен, як один із центрів антихазарського повстання, зруйнували хазари. У 1299 р. , під час навали Золотої Орди, місто було спалено. Втім, на сьогоднішній день тут збереглося чимало цікавого. Ще дорогою до міста, підіймаючись стежкою, ми бачили камінь-храм «Трьох вершників», вирубаний у скелі. Він відомий своїми фресками, на яких зображені святі великомученики Феодор Стратилат, Георгій Побідоносець та Димитрій Солунський. Паломників зацікавила глибока криниця, якою користувалися жителі Ескі-Кермена під час облоги міста. Це — грандіозна споруда. За переказами, ординцям удалося взяти городище лише після того, як вони пробили скелю й перекрили доступ до води. Ескі-Кермен — дуже мальовниче місто: старі вулички, храми, каземати, криниці, постоялий двір, резервуари для збереження дощової води тощо. В деяких храмах ми

Качі-Кальон. Печерний храм в ім’я великомучениці Анастасії

ПЕЧЕРНІ МІСТА Й МОНАСТИРІ У КРИМСЬКИХ ГОРАХ

Бахчисарайський Успенський монастир

Ескі-Кермен. Храм «Трьох вершників»

У давні часи люди цінували велич природи й намагалися жити у гармонії з нею. Отже, для власних будинків, а тим більше для монастирів обирали найкрасивіші місця. Все це розумієш, піднімаючись дорогою до Бахчисарайського Свято-Успенського чоловічого монастиря, заснованого візантійцями ще у VIII ст. Спочатку тут було просте поселення. За переданням, у цьому урочищі пастушок Михайлик пас овець. Раптом він побачив на скелі у семи саженях (близько 15 м) від землі ікону Богоматері «Одиг�� і�� тр�� і�� я» («Путеводитель�� к�� а»)�� , а перед нею — палаючу свічку. Михайлик побіг додому й розповів про це своєму господарю. Прийшли люди, з великою шаною зняли ікону й перенесли її у дім, що стояв неподалік. Але вранці ікони у будинку не знайшли, вона знову опинилася на тій самій скелі. Православні християни зрозуміли, що це місце не про-

Іконостас храму вирізняється унікальним різьбленням по каменю. Цікаво, що підлога в Успенському печерному храмі розташована під нахилом, і це зроблено свідомо ще у древні часи. Саме так зручно стояти тривалий час, не натомлюючи ніг. Щодо подальшої історії монастиря, то кілька віків він перебував у занепаді. Найбільших руйнувань завдано обителі при радянській владі. Всі храми, окрім печерного Успенського, були заміновані й підірвані. В обителі діяла трудова колонія для осіб, позбавлених волі. На території монастиря знаходиться військовий цвинтар, де поховано кілька тисяч офіцерів, що загинули під час Кримської війни (тоді тут був розташований госпіталь). Військових ховали з нагородами та іменною зброєю. (У наші часи так звані «чорні архе ологи», шукаючи дорогоцінності, перерили весь цвинтар.) У 1993 р. монастир повернули Православній Церкві. Його намісником став архімандрит Силуан, дуже шанована кримчанами особа. Свята обитель поступово відроджується завдяки наполегливій праці ченців. Уже зведено монастирські храми, келійні корпуси, дзвіницю, будинок настоятеля. Будується монастирська лікарня, а поряд — церква в ім’я великомученика і цілителя Пантелеімона.

Н А ПРЕС ТОЛЬНОМ У СВЯТІ У МОН АС ТИРІ ФЕОДОРА С ТРАТИ Л АТА

та віддається молитві. Рослинний світ багатий: кримська сосна, вічнозелений ялівець, терен та кизил, плющ, лози винограду; дихається легко і вільно… Паломники лісовою стежкою піднялися до джерела святого Феодора Стратилата. Вода — чиста, досить прохолодна (вісім градусів), на смак — неперевершена! Від джерела стежка через тисовий гай привела паломників до найдовшого у Криму гроту (142 м). Там ми зустрілися із настоятелем обителі ієромонахом Даниїлом. Особливе враження на паломників справив діючий печерний храм. У підлозі скелі збереглися заглиблення, найвірогідніше, для поховань. Вздовж стін — кам’яні лави. Вівтар, вирубаний у скелі, орієнтований на схід. У цьому храмі понад 800 років молилися не лише ченці, а й парафіяни. Він проіснував до 1475 р., коли турки заволоділи Мангупом.

К АЧІ - К А ЛЬ ОН: ХРЕС ТОВИЙ КОРА БЕ ЛЬ

Ця скеля за формою нагадує величний корабель. Поселення тут виникло ще у VI ст., а монастир — у VIII—IX ст. Останній проіснував понад тисячу років і закрився у зв’язку із переселенням християн у Приазов’я 1778 р. Вирубані у скелі печери, а їх понад 150, зосереджені навколо п’яти великих гротів. Коли

наша група вузенькою стежкою піднялася на гору, розпочався рясний літній дощ, потім — град. Гуркіт грому віддавався луною у гротах. Паломники спостерігали гру літнього неба, різноманітні барви землі… Ми благополучно перечекали дощ в одному із гротів й пішли до джерела великомучениці Анастасії. У скельному масиві, на різній висоті, паломники бачили вирубані каплиці, храми, келії. Є й чимало тарпанів (виноградодавилень). Ченці були добре обізнані у справі виробництва вина, яке вирізнялось добрими смаковими якостями, адже виноград ріс високо під сонцем. У скитському храмі, зведеному у грецькому стилі, паломникам для поклоніння винесли велику святиню — на дорогій тканині частицю мощей великомучениці Анастасії. Із благоговінням ми приклалися до неї, просячи у святої молити Бога за нас грішних… Минуло п’ять років від того часу, як древня обитель почала відроджуватися. Електроенергії у монастирі немає, лише сонячні батареї та вітрячок. Піднятися на Качі-Кальон нелегко, тут немає туристів, лише паломники. Душа православної людини відчуває святість цих місць… Тамара Зозуленко, член Спілки журналістів України

Ця обитель розташована у гірській мальовничій місцевості і зберегла колорит середньовічної Тавриди. Монастир засновано у VIII ст. Напрочуд вдало знайдено місце: вітри сюди майже не досягають, а краса, що відкривається із печерних келій, умиротворює, душа заспокоюється

Бахчисарай. Успенський храм

« КРИМСЬКИЙ АФ ОН »

сте: Божій Матері необхідно, щоб Її ікона перебувала саме тут. У скелі було зроблено храм зі сходинками, в який і перенесли ікону. Явлення святого образа сталося 15 серпня (за ст. ст.), тож новий храм освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Слава про нього швидко плинула світом. Навіть мусульмани приходили сюди, ставили перед іконою пудові свічки… З часом на цьому місці з’явився Успенський монастир, а ікона Богородиці «Одигит рія» кілька століть перебувала у головному храмі. У XIII—XV ст. православні християни Криму страждали від татар і турків. На віруючих людей накладалися неймовірні податки. Зокрема, їм доводилося платити навіть за право носіння голови і т. ін. Монастир потерпав від нестатків. Митрополит Готфейський і Кафайський Ігнатій звернувся до імператриці Катерини II із пропозицією вивезти християн із Криму до Азовської губернії, де землі пустували. Відповідь була позитивною. Переселенням керували князь Г. Потьомкін і граф П. Румянцев, але основні турботи щодо забезпечення охорони християн лягли на генералісимуса О. Суворова. Потяглися численні підводи, що вивозили людей з півострова. На початку процесії несли чудотворну ікону Божої Матері. Нове поселення стало містом Маріуполем. Там було зведено Успенський храм, де тривалий час зберігалася ікона Богоматері «Одигитрія». Для ікони зробили дорогоцінний оклад, ризи із перлів тощо. У 1917 р. святиня зникла, її місцезнаходження й досі невідоме. Зберігся точний список цієї ікони, який тепер перебуває в Успенському печерному храмі Бахчисарайського монастиря.

Печери монастиря Феодора Стратилата

бачили заглиблення у скелі. Перед тим як зайти усередину, парафіяни обов’язково омивали ноги. Подекуди у храмах збереглися ємкості для пожертвувань — сюди сипали мірку зерна. Паломники оглянули залишки міського тюремного каземату, де ув’язнених за руки та ноги приковували до скелі. Тримали в ній, як правило, шпигунів та злодіїв. На найвищому місці плато є залишки великого християнського храму, що виник разом із фортецею в VI ст. У храмі на честь Успіння Божої Матері (�� XIII�� ст.) досі збереглися старовинні фрески. У ті часи люди зводили городища настільки добротно, що, незважаючи на часті землетруси, залишки міста і в наші днів розповідають нащадкам про багатовікову історію життя православних християн.

№ 13 (311), липень 2012

Ескі-Кермен. Всередині печерного храму

Палом н и цтво

Мангуп. У печерному храмі

православна газета

КАНДМІНІМУМ:

уховні школи України (семінарії, училища) продовжують набирати охочих отримати богословську освіту. Бажання бути висвяченим у священицький сан — один з основних мотивів абітурієнтів-мирян. Між тим важливо розуміти, що така освіта не є допуском до священства сама по собі. Священство — це покликання. Про те, що відрізняє духовн у освіту від світської, ми писали неодноразово (зокрема — і в останніх номерах газети). Дана тема є невичерпною — просто тому, що духовна освіта не завжди починається в семінарії і не припиняється після її закінчення. Це начебто зрозуміло і без особливої богословської підготовки, але саме наявність такої підготовки дозволяє говорити про ці речі ствердно. Старий і Новий Завіт, літургіка,

православна газета

Духовна освіта

№ 13 (311), липень 2012

історія Церкви, патрологія, догматика. . . «Мене духовні школи завжди приваблювали своєю таємничістю, — згадує Віталій Сидоркін, випускник КДС. — Проте і Гоґвардс з «Гаррі Поттера» теж може видатися таємничим. У чому ж різниця? І там, і там боротьба добра зі злом... Змістовні відповіді на дитячі, та аж ніяк не прості питання приходять з трудом — після довгих ночей читання богословської літератури, палких суперечок з однокласниками. Справжня ж радість з’являється з усвідомленням, що Іісус Христос — Боголюдина, Трійця — Бог, що інакше й бути не може, і таке от розуміння дає підставу і відкриває сенс життя. А коли починаєш розбиратися в єресях і вже — здавалося б — досяг розуміння Божественної суті, просте запитання на іспиті опускає на землю з уяв-

ЩО МАЮТЬ УМІТИ АБІТУРІЄНТИ ДУХОВНИХ ШКІЛ

них небес, знову саджаючи за книгу. А є ще й «наряди» по кухні і не тільки — ази послуху, без яких навряд чи можливе осягнення смирення, становлення на шлях християнського жит тя». Але це, образно кажучи, поезія. Є й суто формальна проза. Духовні школи України продовжують прийом документів від абітурієнтів до кінця липня — йдеться про стаціонарне навчання (інформація про заочні відділення є на сайтах семінарій). Звичайний термін навчання — 4 роки. Приймають далеко не кожного. Залежно від навчального закладу вимоги до абітурієнтів варіюються, загалом же — досить високі. Причому справа не тільки у віковому цензі (як правило, для мирян встановлено обмеження — до 35 років). Охочі отримати богословську освіту повинні про-

йти співбесіду, показавши осмислене і тверде знання напам’ять початкових молитов, «Символу віри», ряду молитов і псалмів (що входять у ранкове, вечірнє правила і не лише), тропаря своєму святому та ін. У КДС і більшості інших семінарій також передбачені усні іспити з біблійної історії Старого і Нового Завіту, основ православного віровчення. П оте н ц і й н і се м і н а р и ст и повинн і читати Псалтир церковнослов’янською мовою та орієнтуватися в основних церковних піснеспівах, словом, нести послух на криласі або у вівтарі... Такого рівня знань, за словами поважного настоятеля одного зі столичних храмів, років 20 тому вимагали від учнів семінарії чи не на випускних іспитах. Зараз планка вища, зокрема й тому, що деякі миряни розглядають священство як інстру-

мент для заробітку (а не покликання), що є неприпустимим. Утім, і благочестивому мирянину досягти встановленої планки не так важко, як може здатися на перший погляд, — підручники (зокрема, й рекомендований для підготовки, неодноразово перевиданий «Закон Божий» для домашнього читання) давно перестали бути предметами розкоші завдяки Інтернету. А більш ґрунтовний катехізис пропонують майже всі духовні школи в рамках відповідних курсів. Перелік документів, які запитують семінарії, загалом, типовий — див.: НА ЗАМІТКУ. А ось в освітніх системах самих шкіл є деякі відмінності, що цілком зрозуміло: однодумність у головному й різні підходи до другорядного відкривають у богослов’ї найбільш майстерних. Вацлав Дворнік

КАРТА СЕМІНАРІЙ УКРАЇНИ

Документи приймаються до 1 серпня 2012 р.* (0332) 72–48–81* м. Луцьк, вул. Драгоманова, 26 orthvoldiocese.lutsk.ua/ volrus/semru/seminarru.html

31 липня 2012 р. (044) 255–11–79 м. Київ, вул. Лаврська, 15

20–21 серпня 2012 р.

kdais.kiev.ua

(057) 731–53–83 м. Харкiв, вул. Унiверситетська, 8

Волинська духовна семінарія

eparchia.kharkov.ua/stat/17

Київська духовна академія і семінарія

Почаївська духовна семінарія

Харкiвська духовна семiнарiя Полтавська місіонерська духовна семінарія 24 серпня 2012 р. (05348) 228—58, 482–68 м. Комсомольськ, вул. Конституції, 12 missia.org.ua

Документи приймаються до 1 серпня 2012 р. (03546) 6–15–61 м. Почаїв, вул. Возз’єднання, 11 pdsem.mrezha.net

з 1 серпня 2012 р.** (048) 746–33–35** м. Одеса, пров. Монастирський, 4 odseminary.orthodox.ru

Одеська духовна семінарія

Початок іспитів

Таврiйська духовна семiнарiя

Телефон Адреса Web-сайт

30–31 липня 2012 р. (0652) 25–45–11, 27–00–59

* Додаткова інформація — в єпархіальному управлінні

(тел.: (0332) 72–51–77), документи на заочне відділення приймаються до 1 вересня

м. Сiмферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 9/11 crimea.orthodoxy.su/Seminarium

** Сектор заочного відділення — м. Одеса, пров. Монастирський, 4 (тел.: (048) 746–88–71), документи приймаються до 1 вересня

НА ЗАМІТКУ

ЩО ПОТРІБНО ПОДАТИ АБІТУРІЄНТУ? • • • • • •

прохання на ім’я ректора; рекомендацію єпархіального архієрея або парафіяльного священика (завірену єпархіальним архієреєм); анкету встановленої форми; 2 фотографії (6х8 см); свідоцтво про народження (оригінал); свідоцтво про повну середню освіту (оригінал) та сертифікати незалежного тестування з предметів історія України, українська мова та література, іноземна мова (на вибір);

• • • • • • •

оригінал диплома про вищу або спеціальну освіту (якщо є); оригінал диплома про закінчення духовного училища (якщо є); довідку про сімейний стан (форма № 3 з ЖЕКу); автобіографію; медичну довідку про стан здоров’я (форма 086У) та її копію; карту щеплень (форма 063-У) та її копію; свідоцтва (довідки) про Хрещення, про вінчання (для одружених першим шлюбом);

• • • • •

копію свідоцтва про шлюб; 2 копії паспорта (стор. 1, 2, 10, 11); 2 копії ідентифікаційного номера платника податків або печаток відмови в паспорті; грамоту про рукоположення (для абітурієнтів у священному сані); приписне свідоцтво або військовий квиток (мати на руках). За даними КДС

православна газета

Духов н а освіта

№ 13 (311), липень 2012

ЧАСТИННО ЗНАЄМО Слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про те, що потрібно, аби стати священиком По-перше, потрібно любити Бога, любити молитися і любити відвідувати храм, бо головне служіння священно служителя — це молитва церковна і молитва домашня... Священика ставлять, передусім, для звершення богослужінь, тому кандидат і повинен мати до цього і бажання, і багаторічну звичку. По-друге, потрібно мати богословську освіту. Часи нестачі духовенства та духов них навчальних закладів минають. Тому людині, яка бажає присвятити життя служінню Богові, необхідно закінчити курс духовної семінарії. По-третє, потрібно звернути увагу на відповідність вимогам канонічних правил (якщо бажання прийняти сан з’явилося у зрілому віці). Так,

На служіння обирає Господь, здійснюючи це волевиявлення через Свою Церкву, в якій діє Дух Святий. Кандидата у священнослужителі вибирає, з одного боку, Священноначаліє, з другого — паства і він сам. Під час хіротонії єпископ звертається до людей, вказуючи на кандидата: «Аксіос?» («Достойний?», грецьк.). І чує від народу Божого: «Аксіос!» наприклад, відповідно до однієї з них кандидат може бути одружений лише раз, мати дружину, яка також перебуває з ним у першому шлюбі. Вибираючи кандидата, потрібно приділити увагу життю ставленика, щоб він, як говорять правила, мав «добре свідчення» про себе, навіть від зовнішніх.

Але хочу сказати разом з апостолом: «Хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3: 1), оскільки, як каже Господь, «...жниво велике, а женців мало, тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє» (Лк. 10: 2). За матеріалами книги «Благословіть запитати: відповіді на запитання віруючих»

СВЯЩЕНСТВО — ЦЕ ПОКЛИКАННЯ Для мирян і ченців, які думають про священство, корисною та повчальною є плеяда бесідміркувань на цю тему святителя Іоанна Златоуста. У 374 р. після Р. Х. Іоанн зі своїм однолітком Василієм жили в Антіохії. Тамтешні єпископи, звернувши увагу на благочестя і добру світську освіту друзів, вирішили висвятити їх у сан. Але Іоанн, розмірковуючи про важливість і відповідальність майбутнього служіння, вважав себе недостойним і таємно зник, викликавши подив і закиди навіть з боку Василія. Проте священицьке покликання не оминуло святителя Іоанна (у 386 р. його було висвячено на пресвітера). Ставлення Іоанна до служіння можна сміливо назвати істинно християнським: «...Чи може щось бути... важливішим за ту користь, як стати виконавцем того, що є доказом любові до Христа, за словами самого Христа? Звертаючись до верховного з апостолів, Він каже: Петре, чи любиш ти Мене?, і коли той сповідав любов свою, Він додає: якщо любиш Мене, паси вівці Мої (Ін. 21: 15–16). Учитель запитує учня, чи любить він Його, не для того, щоб Самому дізнатися про це (бо чи може не знати Той, Хто знає серця усіх?), а щоб навчити нас, як Він піклується про спасіння цього стада. Якщо ж це очевидно, то буде також зрозуміло і те, що велика й невимовна уготована нагорода тому, хто приймає на себе труд, який дорого цінується Христом. Якщо і ми, бачачи людей, що дбають про наших слуг чи отару, приймаємо таке їхнє піклування за знак їхньої любові до нас, хоча все це купується за гроші, то Той, Хто здобув собі це стадо не грошима й не іншим чим, а власною смертю, і замість ціни дав за нього кров Свою, яким даром винагородить пастухів стада? Тому, коли учень відповідав: Господи! Ти знаєш, що люблю Тебе, і закликав Найулюбленішого у свідки своєї любові, то Спаситель не зупинився на цьому, але вказав і сам знак любові. Бо Він хотів показати тоді не те, наскільки Петро любив Його, — це вже

багато з чого було відомо нам, — а наскільки Він сам любить Церкву Свою, і благоволив навчити і Петра і всіх нас, щоб і ми дуже про неї піклувалися... Не без причини Христос говорив: хто ж вірний і розсудливий раб, якого господар його настановив над слугами своїми? (Мф. 24: 45). Знову слова нагадують здивування, але Той, Хто вимовляв їх, не мав здивування; як і запитуючи Петра, чи любить він Його, Він питав не тому, щоб мав потребу дізнатися про любов учня, а щоб показати надмірність Своєї любові; так і тут слова: хто вірний і розсудливий раб, Він сказав не тому, що не знав вірного і розсудливого раба, а бажаючи показати, наскільки рідкісні такі раби і наскільки важливо це управління. Дивись, яка і нагорода: господар його настановив над слугами своїми... Василій. А ти хіба не любиш Христа? Златоуст. Люблю, і ніколи не перестану любити, але боюся, щоб не образити Улюб леного мною. Василій сказав: чи може бути щось темніше за цю загадку? Христос повелів люблячому Його пасти овець Його, а ти відрікаєшся пасти тому, що любиш Того, Хто повелів це. Златоуст. Ніякої немає загадки в словах моїх. . . навпаки, вони дуже зрозумілі і

прості. Якби я, маючи можливість виконувати цю посаду так, як хотів Христос, ухилявся від неї, то слід було б дивуватися зі слів моїх, але якщо душевна неміч робить мене некорисним для цього служіння, то чи потребують пояснення слова мої? Я боюся, щоб, прийнявши стадо Христове здоровим і міцним і потім через неуважність заподіявши йому шкоду, мені не прогнівити проти себе Бога, Який так полюбив його, що для спокутування і спасіння його віддав Самого Себе. Василій сказав: це говориш ти жартома... Якщо ти усунув себе від цього служіння по усвідомленню, що душа твоя не досить сильна для тяжкості цієї справи, то наперед слід усунути мене, хоч би навіть я сильно прагнув того, тим паче що я повідомив тобі всі мої наміри... Чи не пам’ятаєш того, про що і я багаторазово говорив тобі і що ти бачив насправді, наскільки немічна душа моя?.. Златоуст. Пам’ятаю... що часто чув від тебе такі слова, і не зречуся… Втім, тепер я не сперечатимуся про це; не прошу й тебе бути щирим переді мною, коли я пригадуватиму про деякі з притаманних тобі чеснот. Якщо ти захочеш викривати мене у неправді, то я не пошкодую тебе, але доведу, що ти заперечуєш більше за скромністю, ніж за справедливістю, і приведу як свідчення істини слів моїх не що інше, а твої ж слова і справи. По-перше, я хочу запитати тебе: чи знаєш ти, яка сила любові? Христос, не згадуючи про всі чудеса, які мали бути звершені апостолами, сказав: по тому знати муть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою (Ін. 13: 35); а Павел говорить, що любов є виконання закону (Рим. 13: 10), і що без неї й дарування не приносять ніякої користі (див: 1 Кор. 13: 1–3). Ось цей чудовий скарб, відмінна властивість учнів Христових, що перевищує обдарування, я бачив міцно посадженим у душі твоїй, і він приносить рясні плоди. Василій сказав: зізнаюся, що я багато дбаю про це і дуже стараюся дотримуватися цієї

Сам Господь каже: «...жниво велике, а женців мало, тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє» (Лк. 10: 2) заповіді, але ще й наполовину не виконав її, це й сам ти засвідчиш, якщо, облишивши лестощі, захочеш говорити істину. Златоуст. Отже я звернуся до доказів... і чим погрожував, те і зроблю тепер, а саме доведу, що ти хочеш бути більше скромним, ніж справедливим. Розкажу одну подію, яка нещодавно трапилася, не згадуючи про час, щоб хто не подумав, що я намагаюся давністю часу затемнити істину; тут сама близькість часу не дозволить мені прикрити щось улесливими словами. Коли один з наших друзів, обмовлений у проступках зухвалості й гордості, наражався на крайню небезпеку, і тоді, коли ніхто не закликав тебе і сам обвинувачений не просив, ти сам себе наразив на небезпеку. Так було діло; але щоб викрити тебе і словами твоїми, пригадаю і сказане тобою. Коли таку ревність твою одні засуджували, інші хвалили і звеличували, ти сказав тим, хто засуджував: “що робити? — інакше не вмію любити, як жертвуючи душею моєю, коли потрібно врятувати когось із друзів, що перебувають у небезпеці”, повторивши, хоча й іншими словами, але в тому ж сенсі, слова Христові, що їх Він сказав учням, визначаючи досконалу любов: немає більше від тієї любові, говорив Він, як хто душу свою по кладе за друзів своїх (Ін. 15: 13). Таким чином, якщо немає вищої міри любові, ти встиг дійти до кінця: і справами і словами своїми досяг найвищої вершини її... Василій сказав: отже, ти думаєш, що для виправлення ближніх достатньо сили любові? Златоуст. Здебільшого. . . вона дуже може посприяти цій меті, якщо ж ти бажаєш, щоб я навів докази і твоєї розсудливості, то зроблю і це, і доведу, що ти більш розважливий, ніж

велелюбний... Якщо ж... я відхилив від себе важкий тягар, то замість того, щоб вибачити, якщо не хочуть виправдати, чому звинувачують мене в тому, що я пощадив душу свою?.. Якби я був висвячений, тоді якщо не всі, то ті, хто має з а д о в ол е н н я розносячи неславу, могли б підозрювати й говорити багато і про мене і про тих, хто обрав мене, наприклад: що виборці дивляться на багатство, що надають перевагу знаменитості роду, що звели мене на цю ступінь за мої лестощі й навіть не знаю, чи не став би хтось підозрювати, що вони підкуплені від мене грошима; сказали б, що Христос закликав на цю посаду рибарів, виробників наметів і митарів; а вони відкидають людей, які харчуються від денної праці, а того, хто займається мирськими науками і проводить дозвільне життя, приймають і звеличують; чому вони знехтували мужами, які багато потрудилися у справах церкви, а того, хто ніколи і не торкався цих праць, а все життя своє витратив на суєтне заняття мирськими науками, раптом звели на таку почесть? Та ще й більше того могли б сказати, коли б я прийняв цю посаду... А потому, після вступу в саме служіння, у мене забракло б сил щодня виправдовуватися... хоч би всі вчинки мої були бездоганні, хіба довелося б у чомусь схибити через недосвідченість і незрілий вік... Хоча те саме можуть сказати і про тебе, але ти справами своїми скоро доведеш, що не слід судити про розсудливість за віком, і вирізняти старця за сивиною, і не всякого юного відстороняти від цього служіння, але юного по вірі (новохрещеного); між тим і іншим — велика різниця». За матеріалами книги «Святитель Иоанн Златоуст. Избранные творения. Том II»

ЧИЯ ЦЕРКВА?

ещодавно по телевізору було чергове ток-шоу — цього разу присвячене темі сурогатного материнства. Точніше, чому Церква проти. Але я зараз не про це. Просто, спостерігаючи реакцію різних людей на ток-шоу і на позицію представників Церкви, я зміг сформулювати для себе деякі думки. Отже, ось є у нас наша Православна Церква… Стоп! У кого це «у нас»? У тих, хто щонеділі ходить на Літургію, щомісяця сповідається і причащається? Чи у тих, хто зрідка з»являється у храмі, проте любить поговорити про ісихазм та теодiцею? Чи у тих, хто приходить у храм, щоб освятити яйця і паски? Чи у тих, хто хрестить дітей, «щоб здоровішими були»? А може, у тих, хто відроджує національний дух і потребує ідейної «надбудови»? Усі ці люди вважають Церкву своєю. Всі вони заявляють: «Я — православний» — і ображаються, якщо хтось у цьому засумнівається. «Та що ви лізете з вашими канонами! Їх за кам’яної доби склали!» Найпростіше зробити суворе обличчя і заявити, що «вас тут не стояло». Що Церква — тільки для воцерковлених членів парафіяльної громади, які регулярно беруть участь у богослужінні, які знають досконало православне віровчення, а решта — «захожани». Але тут є дві небезпеки. Перша і найочевидніша — скотитися в психологію сектантства. Ми — духовні, ми — обрані Богом, ми спасаємося, а всі інші — грішники без шансів. «Але цей народ неук в законі, проклятий він» (Ін. 7: 49). В історії Церкви була така єресь — монтанізм (II ст. після Р. Х.). Її послідовники були впевнені, що Церква — для міцних духом героїв, здатних на великі подвиги, а слабкі дрібні людці можуть іти лісом. Таких не беруть у космонавти! Друга небезпека — відштовхнути людей, які поки багато чого не знають, але цілком можуть стати справжніми християнами. Відштовхнути, не розуміючи. Точніше, не намагаючись зрозуміти їхньої мотивації, обзиваючи «захожанами» й виставляючи заздалегідь недосяжну для них планку. Тому давайте все‑таки спробуємо розібратися, чим керуються ці люди, яких за церковними канонами дійсно складно назвати християнами. Адже вони не брешуть, називаючи себе православними. Не брешуть, говорячи про Православну

православна газета

ц е рква та сус п іл ьство

№ 13 (311), липень 2012

Церкву — це наша Церква. Бо Церква їм дійсно потрібна. На жаль, найчастіше потрібна зовсім не для того, заради чого Її заснував Господь наш Іісус Христос. Перш за все — потрібна для самовиправдання. Люди живуть, ні в чому собі не відмовляючи, беруть від життя все, але все‑таки відчувають неправильність такого стану речей. Совість гризе — не так щоб надто сильно і дуже боляче, але певна незручність є, і добре б її зняти. Отримати якусь вищу моральну санкцію на звичний спосіб життя. І ось тут Церква виявляється дуже зручна. Сходив у храм, пожертвував грошей — і на душі легше. «Хоч я і грішник, — думає людина, — але ж у храмі буваю, допомагаю, є за що себе поважати…» Ще краще сповідь. Ні, звичайно, не для того щоб перестати грішити, а просто для годиться. Зачитати біля аналоя список своїх гріхів, схилити під єпитрахиль голову, вислухати молитву про відпущення гріхів — і можна себе привітати: вжив заходів. Ну так, звичайно, грішити продовжую, але я ж не якийсь там закоренілий негідник, я сповідаюся (до речі, і з воцерковленими людьми таке часто-густо буває). Людину окрилює саме усвідомлення, що вона, заходячи у церкву, робить щось хороше і правильне, і це хороше і правильне врівноважує в ній усе інше. Можна брати хабарі, можна бити своїх дітей, можна зраджувати дружину, можна здати хвору маму в будинок для літніх людей — усе це ніби нівелюється відвіданням храму.

Друге, навіщо буває потрібна Церква, — це побутовий магізм. Дитинку похрестити — здоровіша буде, після рагсу повінчатися в храмі — щоб міцнішим був шлюб, молебень замовити, щоб вилікуватися від бронхіальної астми. Або щоб іспит скласти. Не те щоб люди залізно вірять в ефективність таких способів, але — чого на світі не буває? А раптом спрацює? Гірше точно не буде. Слід підстрахуватися з усіх сторін, включаючи й небесну. Шанси є — адже існує ця сама Церква тисячі років. Значить — перевірено часом, надійний бренд… Третя причина — для солідності. «Солідний Господь для солідних господарів», як висловився Віктор Пелевін. Належність до Церкви — це на скількись пунктів підвищує твій соціальний рейтинг. Значить, ти людина правильна, статечна, зрозуміла. Якщо ти, як і інші шановані люди, по неділях відстоюєш службу — значить, ти теж до них в якомусь сенсі причетний… Причому не лише в чужих очах солідний вигляд маєш, а й у своїх власних. Ясна річ, поки на Церкву існує мода. Якщо мода зміниться на айкідо чи на вирощування гарбузів — значить, тепер гарбузи… Четверта причина — це підпора для великої та потрібної справи. Справа може бути різною… У кожному разі, не погано було б заручитися небесною підтримкою. Даєш Церкву, яка підтримає нашу праведну боротьбу! Зобов»язана підтримати, бо вона — за велике і світле, і ми теж — за велике і світле, а значить, цілі наші збігаються… Є і п»ята причина — щоб втішили. Як відомо, Церква — це місце, де втішають, коли в тебе горе. Звучать якісь незрозумілі, таємничі піснеспіви, батюшка говорить щось таке проникливе, пахне ладаном, свічки горять — і на душі стає легше. Напевно, я щось пропустив, і є ще й шоста причина, і сьома тощо. Втім, не важливо, скільки їх, — важливо, що від Церкви люди хочуть отримати щось поцейбічне, корисне, потрібне в практичному житті. І от, з одного боку, є ми, воцерковлені християни, які прагнуть до спасіння у Вічності, до з»єднання з Христом — а з іншого боку, всі ці, хто шукає від Церкви різного роду користі. І чисельно їх значно більше. Якби питання церковного життя вирішувалися простим голосуванням — страшно подумати, на що ті, хто шукає користі, перетворили б Церкву. Який там стовп і утвердження Істини? Яке там Тіло Христове? «Облиште ви ці середньовічні дурниці!

Ви нам послугу надайте, а ми заплатимо за прейскурантом!» Ми вважаємо, що ці люди помиляються, а вони вважають нас вузьколобими фанатиками-догматиками, і їхнє невдоволення нами щороку зростає. Їм потрібна така Церква, в якій зручно та комфортно, яка надає послуги. Нам — в якій ми позбавляємося від рабства гріху, лікуємося від своєї духовної хвороби, і це далеко не завжди буває легко та приємно. Ми нерідко встаємо відносно них у повчальну позицію, і до часу до пори вони на це погоджувалися: мовляв, вам видніше, ви тут завсідники, а ми — ми до вас на вогник зазирнули. Але зараз, особливо у зв»язку з конфліктами між Церквою і суспільством, що розгораються, вони, «ті, що шукають користі», дедалі частіше починають поводитися в Церкві як господарі. До рейдерського захоплювання справа не дійшла і навряд чи дійде, але тенденція недобра. То що ж робити? Воювати з ними? Гнати з Церкви, звинувачувати в невігластві та язичництві? Мовляв, Церква — не для них, бо Церква — не комбінат духовних послуг. Церква дійсно не комбінат духовних послуг, але звідси не випливає, що Церква — не для них. Церква — для всіх. І цих людей, які приходять до неї «поцейбічної користі заради», Церква теж приймає. Адже Бог усіх нас любить і хоче всіх спасти, а Церква — засіб спасіння. Часто буває так, що людина кардинально змінюється не в момент приходу до Церкви, а вже будучи в ній. Часом — будучи багато років. У кожного свій темп і своя межа. Не можна говорити людині: «Ти до нас не доріс, от станеш святим — приходь». Треба говорити інакше: «Дуже добре, що ти до нас прийшов, ми тобі раді. Але май на увазі, що тут — не те, що ти думаєш. Не «виправдалка», не «чаклувалка», не «втішалка»… Хочеш до нас на корабель спасіння? Чудово, вхід безкоштовний, і місць усім вистачить. Але корабель йде не зовсім туди, куди ти думаєш. Він іде в набагато краще місце. Залишишся з нами — прекрасно. Підеш в якусь «виправдалку-чаклувалку» — що ж, твоє право, твоя свобода. Але ось тільки не хапайся за штурвал і не намагайся вирулити наш корабель куди тобі хочеться. Адже він не твій персональний корабель. Він — Божий». Віталій Каплан www.foma.ru

КОМЕНТАР

Протоієрей Олександр Немчинов Автор статті, на жаль, безумовно правий. Ми не помітили того, як у п’янкому дусі «перебудови» переплутали довгоочікувану свободу з вільністю, розбещеністю і вседозволеністю. Не зовсім усвідомлюємо сьогодні й те, що нові члени Церкви, будучи твердо переконані у своїй правоті, вносять у неї елементи єресі гуманізму. До революції Церква була захищена від цієї єресі суспільною свідомістю держави з унітарним

монархічним режимом. Схоже самосвідомість плюс дух колективізму не давали їй проникнути в Церкву і за радянських часів. І це незважаючи на всі спроби гуманістів-ди сидентів ангажувати релігійні організації (їм неважливо було, які саме) у протистояння системі. Після падіння тоталітарного режиму за основу суспільних цінностей було прийнято демократію, тобто втілення ідей гуманізму, де-фактo — сучасна релігія західного світу. Саме нею нові і н к в і з и то р и «миротворці», застосовуючи фізичне насильство, поневолюють цілі народи. Якщо процес демократизації нашої Церкви не буде хоча б частково призупинено, то він неминуче призведе до якоїсь форми псевдоправославної унітарної церкви. Віровчення залишиться лише як номінальне;

буде надано велику свободу в трактуванні догматичних питань; Святе Письмо стане сприйматися тільки у межах розуму. Але любов (а може, й пристрасть) до обрядовості в нашому народі швидше за все залишиться (як і пошук у Церкві можливості «почаклувати»). А якщо врахувати ще й давню, хворобливу схильність руського Православ’я до єресі етнофілетизму, то неважко спрогнозувати, що найбільш імовірною для демократизованої ліберальної церкви може стати роль обрядово-національної системи. При всьому різноманітті й суперечливості сучасних внутрішньоцерковних напівправославних течій їх об’єднує одне: піднесення власного «я» над соборністю Церкви. Тож спасибі Віталію Каплану за точний і ємний критичний аналіз.

Євтропія (Бобровнікова), монахиня Свято-Флорівського монастиря Чия ж Церква і що робити з людьми, які приходять у храм «поцейбічної користі заради»? Церква — Господня, і за словом Його: «того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6: 37), приймає кожного, хто приходить. А що робити з тими, хто приходить? Я думаю — любити, і цим сказано все. Любити не означає потурати слабкостям: адже і розумно, а не безумно люблячі батьки виявляють необхідну строгість до своїх дітей відповідно до їхнього віку. А ті,

хто приходить чи заходить у храм з якихось своїх, нехай життєвих чи навіть корисливих, міркувань, теж перебувають у духов ному сенсі на різних вікових рівнях. Тому один підхід потрібен до тих, хто шукає розраду в скорботі, інший — до тих, хто просить про здоров’я, успіхи чи гроші; один — до тих, хто з дитинства хрещений і щось знає про Церкву, знайомий із православною традицією хоча б на побутовому рівні, інший — до тих, хто прийняв Хрещення дорослим і нічого не знає про Православ’я, тощо. Колись я стала свідком розмови відомого київського священика, спочилого протоієрея Михайла Бойка з літньою «захожанкою». Мене вразило, наскільки дбайливо він з нею говорив — як з маленькою дитиною. І ще запам’яталися його слова: «Коли дівчина виходить заміж, вона вчиться вести домашнє господарство... Для того щоб зварити борщ, потрібно знати, що і

в якій послідовності в нього покласти, а живуть усі так, неначе цього вчитися не треба, тобто живуть як доведеться... Є книга життя — Євангеліє, де написано, як правильно жити». У розмові з тими, хто запитує про нашу віру, я часто повторюю слова батюшки, і, ви знаєте, вони завжди, хто б не був моїм співрозмовником, сприймаються з розумінням. Як правило, люди розуміють, що духовного життя треба вчитися, а якщо не розуміють і не хочуть розуміти (а є й такі), Господь знайде засоби, щоправда, не завжди приємні, як привернути до Себе людину, якщо душа її ще жива, чи залишить її. Є Промисл Божий про кожну людину, і я думаю, що Господь Сам знає, кого і як привести до Себе, а нам, «воцерковленим» п р а в о сл а в н и м , потрібно тільки довіряти Йому і бути готовими будь-кому, хто домагається від нас звіту про наше уповання, «дати відповідь з лагідністю і благоговінням» (1 Пет. 3: 15).

православна газета

Наші свят и н і

№ 13 (311), липень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ МИКОЛАЇВ. 18 червня митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим освятив храм в ім�� ’�� я святителя Миколая Чудотворця в мікрорайоні Варварівка м. Миколаєва. Благодійника будівництва храму Ігоря Данишевського нагороджено орденом святителя Миколая Чудотворця. У свою чергу, підприємець передав у дарунок храму ікону святителя Миколая. eparhia.mk.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 22 червня, у День скорботи і вшанування пам�� ’�� яті жертв війни в Україні, у Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 р.» (с. Нові Петрівці Вишгородського р-ну Київської області) відбувся меморіальний захід, у якому взяли участь вікарії Київської митрополії єпископи Макарівський Іларій і Броварський Феодосій. У каплиці в ім’я великомученика Георгія Побідоносця владика Іларій очолив заупокійну літію по загиблих воїнах і звернувся до присутніх із промовою, після чого відбулося покладання квітів до пам’ятника полеглим воїнам ВВВ. У заході взяли участь голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк та інші представники влади. orthodox.org.ua

Батуринський Миколаївський Крупицький монастир

ІСТОРІЯ БАТУРИНСЬКОЇ ОБИТЕЛІ

мальовничому куточку непоУ далік від м. Батурина (Чернігівська обл., Ніжинська єпархія) на

березі р. Сейм усамітнився Батуринський Миколаївський Крупицький монастир, який привертає серця прочан не лише з різних регіонів України, але й інших країн. Сьогодні обитель відродилася з руїн. атуринський Миколаївський Крупицький монастир лежить біля с. Осіч Бахмацького р-ну. Найвірогідніше, монастир виник ще у домонгольський час і розташовувався десь у кілометрі на захід від теперішнього монастиря, серед лісу та боліт. Те місце називають «скиток». У північно-західній частині скита і нині є курган, на якому в давні часи явився образ святителя Миколая. В пам’ять про це й було засновано монастир, названий Миколаївським. А Крупицьким став він тому, що на цьому ж місці під час татарської облоги жителям навколишніх сіл і ченцям, які переховувались тут і страждали від голоду, посипалась крупа з неба. У середині XIII ст. обитель було зруйновано і відновлено тільки на початку XVII ст. Розквіт монастиря почався з 1669 р., коли Батурин став столицею Гетьманщини. На його розвиток жертвували гетьмани та козацька старшина. Тому монастир був дуже багатим — села, землі, виробництва, ліси, луки, озера, перевози через ріки. Тут існувала велика бібліотека. Серед книг особливо шанованою була Острозька Біблія (1581). з монастирем пов’язана діяльність святителя Димитрія Ростовського. У 1682–1683 і 1686– 1692 рр. він був ігуменом монастиря. Владика любив місцевий затишок і збудував собі келію, де у 1690–1692 рр. працював над створенням «Четій-Міней». Завдяки йому Іван Мазепа передав у дар монастирю з батуринської казни частицю мощей великомучениці Варвари. У 1683 р. свята Варвара явилася уві сні святителю. Дізнавшись про зберігання частиці мощей святої Варвари у Батурині, Димитрій Ростовський попросив дозволу у гетьмана Івана Мазепи й 15 січня 1691 р. урочисто переніс святиню до Крупицького монастиря. Святитель започаткував традицію щовівторка звершувати великомучениці молебень. У 1680 р. було освячено головний храм монастиря — Свято-Миколаївський собор. Він був побудований у візантійському стилі, мав

руйновані стіни, гори сміття, З зарослі чагарників — такою в кінці 90‑х рр. минулого століття

Крупицький чудотворний образ святителя Миколая

п’ять куполів, а всередині — п’ятиярусний різьблений позолочений іконостас. Тривалий час це була єдина кам’яна споруда монастиря. ісля Батуринської трагедії 1708 р. монастир було спалено військами на чолі з О. Меншиковим, а настоятеля монастиря архімандрита Гедеона (Одорського) заслано на Соловки. Відновлюватись монастир почав із 1740‑х рр. Допомагали обителі й імператриця Єлизавета та останній гетьман України Кирило Розумовський. До 1803 р. монастирська церква на честь Преображення Господнього була дерев’яна. 1804 р. було освячено новий кам’яний СвятоПреображенський храм. У 1823– 1825 рр. будується нова мурована дзвіниця. Але побудована вона була дуже неякісно, тому пізніше її розібрали, звівши натомість іншу, яка пережила решту споруд монастиря. На дзвіниці розмістили сім дзвонів, найбільший з яких важив 100 пудів. У 1834 р. було побудовано ігуменський корпус. онастир жив спокійно й розмірено, аж доки 1922 р. його не закрили. Криниця була засипана сміттям і різним мотлохом. В ігуменському корпусі діяла школа, а згодом — адміністрація місцевого колгоспу. Будівлі не ремонтувались і поступово руйнувались. У 1930‑ті рр. дійшла черга і до храму на скитку — його також розібрали. Під час Великої Вітчизняної війни дзвіницю двічі намагалися підірвати — спочатку радянські війська, потім німецькі. Але споруда дивом уціліла.

побачили обитель монахині Дорофея та Афанасія із Чернігівського Свято-Успенського Єлецького монастиря, які приїхали відновлювати святиню з благословення єпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія. Спочатку вони спали просто на підлозі в приміщенні колишньої школи, де знайшли дві сухі кімнати з пічкою. Відтоді у монастирі відновились регулярні богослужіння. Статус монастиря був повернений обителі 30 травня 2000 р. На сьогодні відновлено Спасо-Преображенський храм та келії сестер. Чудові розписи у храмі та іконостас зробили майстри із Західної України. Зараз ведуться роботи з відновлення дзвіниці. В обителі усього п’ять черниць і вряди-годи приходять кілька послушниць, які трудяться від самого світанку до пізнього вечора. Життям обителі мудро керує ігуменя Дорофея (Хохлова). храмі монастиря зберігаються святині — ковчег із частицями мощей святителя Миколая Мірлікійського та ще 20 угодників Божих. Особливе ставлення православних віруючих до місцевошанованого чудотворного образа святителя Миколая. До 1812 р. святиня розміщувалася в малій Миколаївській церкві на скитку — тобто на первісному місці існування обителі, а потім була перенесена у монастир. Після революції ікону вдалося врятувати місцевій жительці, яка заховала її в скриню. Тільки 2001 р. образ повернули у монастир. Відтоді фіксуються сотні випадків зцілення хворих після молитов біля цієї ікони. Люди виліковуються від тяжких недуг, таких як рак, параліч, сліпота, безпліддя. Є в монастирі ще одна святиня — Меленський образ Божої Матері. Ікона занесена в каталог чудотворних ікон на початку XIX ст. ині монастир є екскурсійним об’єктом і охороняється державою (занесений до Реєстру нерухомих пам’яток національного значення Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»). Дістатись до Батурина не дуже складно: спочатку залізницею до станції Бахмач або Конотоп, а звідти автобусом до с. Осіч. У монастирі будуть щиро раді всім паломникам, помічникам і туристам.

Катерина Дзекун, науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»

ВІННИЦЯ. 22 червня у церковному будинку, що при вінницькому храмі в ім�� ’�� я святителя Луки Кримського, відбулося перше засідання єпархіального відділу з питань охорони здоров’я й пастирської опіки медичних установ. Відділ було створено 3 травня 2012 р. з благословення митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона, а його керівником призначено настоятеля храму в ім�� ’�� я святителя Луки Кримського м. Вінниці протоієрея Володимира Тютенка. Учасники засідання розглянули питання подальшої співпраці з установами охорони здоров’я в районах Вінницької області, можливості відкриття лікарняних храмів і поділилися досвідом надання духовної допомоги хворим і звершення богослужінь у лікарнях. orthodox.vinnica.ua ХЕРСОН. 22 червня архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн, на запрошення керівництва виправнотрудової колонії загального режиму № 105 у с. Дар’ївка Білозерського р-ну Херсонської області, звершив у ВТК закладку храму в ім’я великомучениці Анастасії Узорішительниці. Наразі в одному з приміщень колонії діє домовий храм в ім’я цієї святої. pravoslavie.ks.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 23 червня відбулося освячення храму в ім�� ’�� я великомученика і цілителя Пантелеімона, що на території Центральної районної лікарні м. Боярка Києво-Святошинського р-ну Київської області. Чин освячення звершив вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій у співслужінні блачинного Києво-Святошинського церковного округу протоієрея Василія Русінки, духовенства м. Боярки та благочиння. НІЖИН. 23 червня, у день пам’яті святителя Іоанна, митрополита Тобольського і всього Сибіру, Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Ніжина, на батьківщині святого. Його Високопреосвященству співслужили єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней і Рокитнянський Никодим. Після Літургії відбувся урочистий хресний хід з мощами святителя Іоанна й чудотворною іконою Пресвятої Богородиці «Життєподательниця». kdais.kiev.ua, orthodox.org.ua ОДЕСА. 23 червня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел освятив каплицю в ім’я преподоб ного Ілії Муромця, що на території УМВС України на Одеській залізниці. pravoslav.odessa.net ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. 23 червня митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній освятив каплицю на честь Святого воїнства у Національній академії Державної прикордонної служби України. Освячення каплиці було приурочене до дня випуску офіцерів-прикордонників. fialco.org ХАРКІВ. 24 червня, у неділю 3-тю після П�� ’�� ятидесятниці, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій відвідав с. Карасівку Золочівського р-ну Харківської області, де освятив відновлений Свято-Покровський храм. Цього року жителі с. Карасівка відзначають 110-ліття від дня першого освячення Свято-Покровського храму. У 30-ті рр. XX ст. храм закрили для віруючих і перетворили на зерно сховище. Відновлення та освячення Покровського храму стало знаменною подією для жителів села. eparchia.kharkov.ua

№ 13 (311), липень 2012

православна газета

і н т е рв’ю

ПРО СПОЖИВАЧІВ, СВЯТИХ І КОМПРОМІСИ

адянський період приніс Церкві не тільки руйнування, але й понад півтори тисячі канонізованих святих мучеників за віру. Однак чому про них часом нічого не знають навіть віруючі люди і як ставитися до суперечок навколо їхньої канонізації — про це ми вирішили запитати у протоієрея Миколая Доненка, автора декількох книг про новомучеників, члена Синодальної комісії Української Православної Церкви з канонізації святих. Отець Миколай рідко з’являється на публіці, здебільшого він заклопотаний історичною роботою або своїм священицьким служінням. Нам вдалося поспілкуватися з ним на богословській конференції «Бердянські читання», що проходила в Україні 30–31 серпня 2011 р. — Отче Миколаю, чим для себе ви пояснюєте відсутність широкого шанування новомучеників навіть серед віруючих людей? — Усе просто: їм немає місця в суспільстві споживання, навіть серед «віруючих споживачів». На жаль, люди сьогодні все сприймають як товар — святу воду, Божу благодать, допомогу святих. Будь-яка святість, будь-яка культура, будь-яке мистецтво вимірюється грішми. Тобі пропонується що завгодно — бої без правил, конкурс краси, японська кухня, усі види конфесій і будь-які таїнства. Для споживача зроблять усе, що він захоче: хочете, ченця викличемо для духовної бесіди, хочете, замовимо вам тайський масаж. Подвиг новомучеників повною мірою, на жаль, не затребуваний. Але ж це — школа життя і спасіння, це кращі педагоги нашої історії, які показали живий приклад, як нам жити й умирати в екстремальних умовах, які показали всім своїм життям і смертю, як зберегти вірність Христу. Але, на жаль, як ми бачимо, часто акценти зміщуються, і в особі мучеників та сповідників люди бачать не стільки подвиг віри й вірності Христу і Його Церкві, скільки те, чим вони можуть бути їм корисними у тих чи інших життєвих обставинах. Наприклад, святитель Лука, великий архієрей, який усім своїм життям сповідував Христа, часто приваблює людей не блискучим прикладом вірності й стояння в Істині, а тим, що він — лікар, отже, може зцілити. Так, може. І зцілює. Але головне все-таки в його житті, що стало вже житієм, — це бездоганне сповідання православної віри, самовіддана боротьба за канонічну Церкву. І ось за цей подвиг, я в цьому переконаний, Господь наділив його даром зцілення й чудотворення. — Парадокс, але серед нових святих є прямі опоненти тодішнього патріаршого Місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського), який вважав, що краще піти на компроміс із радянською владою, але зберегти церковну організацію. Хто в такому разі має рацію — митрополит Сергій чи його опоненти, канонізовані Церквою?

— Будь-яка полеміка усередині Церкви — це позитив. Згадайте, навіть апостол Павел каже, що «мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами досвідчені» (1 Кор. 11: 19). Ми всі перебуваємо в одному просторі, але в нас можуть бути різні погляди. Бо є щось більше, що нас поєднує й не дає нам вийти за церковну огорожу. Бо ж і серед тих, хто залишився з митрополитом Сергієм, теж є новомученики. Наприклад, священномученик Анатолій, митрополит Одеський, священномученик Фаддей, архієпископ Тверський, священномученик Аркадій, єпископ Бежецький, та багато інших. Це аскети, богослови, які залишилися вірними Христу до кінця. До речі, до свого ув’язнення священномученик Анатолій був у складі Синоду, що його очолював митрополит Сергій (Страгородський). Будь-яке протиставлення привертає увагу, на певному етапі допомагає зрозуміти, що відбувається, але детальніше вивчення історії розкриває нюанси й виявляє подробиці, які допомагають нам уникнути зайвої категоричності. — Деяких репресованих священнослужителів не канонізують через те, що в їхніх слідчих справах сказано, що вони визнали себе винними або зреклися віри. Однак слідчі НКВС не вельми чисто вели справи й цілком могли очорнити чесну людину, аби вислужитися перед начальством. Чи можемо ми довіряти цим документам? — Можемо. Поясню чому. Про мучеників ми дізнаємося з актів гонителів. Давні мартирологи складені саме на основі таких актів. Для християн було важливо, як гонителі зафіксували мучеництво: принесли мученики жертву язичницьким богам чи ні. І для гонителів важливо було зафіксувати, що вони змогли зробити з тієї або іншою жертвою. Якщо до всіх джерел ставитися з такою підозрою, то чому ми можемо вірити іншим джерелам? Наприклад, що священнослужитель, або єпископ, або чернець поводився на допитах бездоганно. Може, це була якась внутрішньовідомча гра з таємничими цілями й непрозорими завданнями? Інакше кажучи, така підозрілість дуже небезпечна.

— Але ж так було не завжди. Є випадки, коли слідчі все ж фальсифікували протоколи. — Були такі факти. Деякі особливо підприємливі слідчі не викликали ув’язненого, а самі писали питання й відповіді, а потім підробляли підпис. Я знаходив такі справи, а також і ті справи, що їх заводили на самих слідчих, які порушили соціалістичну законність, де вони визнавали себе винними у таких підробках. Але навіть при цих застереженнях не можна забувати, що позиція сповідника й мученика завжди очевидна. Один із прикладів — новомученики Бердянська. Після довгих катувань священномученик Віктор Кіранов зламався і визнав себе винним. Повернувшись до камери, він зрозумів, що сталося, і покаявся. Те саме відбулося й зі священномучеником Михаїлом Богословським. І вони пишуть заяву, в якій стверджують: усі показання вибили силою, дізнання велося під тиском. Справа йде на повторне розслідування. Зрештою їх засудили, але набагато пізніше, ніж збиралися слідчі. Щось подібне було й у житті святителя Луки (Войно-Ясенецького). У протоколах одного з його допитів він заявляє щось на зразок того, що «я дам завтра показання про свою антирадянську діяльність, про свої контрреволюційні погляди, про тих людей, з якими я спілкувався на цю тему». Але далі у кримінальній справі жодних подібних текстів не зустрічається. Я став докладніше порівнювати дати. Виявилося, що після цього його визнання йому замінили слідчого. Відповідь очевидна: святитель Лука прийшов у камеру, він зрозумів, що відбулося, і відрікся від сказаного під тиском. Так, дійсно, людина слабка, людина може падати. Питання лише в тому, чи підніметься вона після падіння. Очевидно, що після цього у святителя Луки відбулася якась темпераментна розмова, і слідчого замінили. І більше сповідник ніколи не йшов на повідку в гонителів. Є й інші приклади. Видатний архієрей Руської Православної Церкви архієпископ Феодор (Поздєєвський), який тривалий час була одним із головних борців з обновленцями, після арешту дуже змінився. З допитів видно, що на нього тиснули чи не в кожному запитанні, й потроху, сантиметр за сантиметром, він поступається слідчим НКВС. Болісно, важко, але поступається, поки остаточно не здається… До правди завжди можна дійти. Для цього треба аналізувати документи й реконструювати події. Іноді, звичайно, потрібна буде й графологічна експертиза. Але все це можна зробити, і це робиться. — Отче Миколаю, а Ви самі відчували коли-небудь заступництво тих, про кого пишете? І що може дати сучасній людині шанування цих святих? — Ви знаєте, якби не допомога цих святих, я б узагалі не зміг виконувати таку трудомістку й дуже клопітну роботу. Бо сам напевне знаю, що я — людина грішна й дуже потребую допомоги святого. Шанування святих робить людину причетною до Церкви як до містичного Тіла Христового. Адже святість – це заклик до всіх нас. «Будьте святі, Я бо святий!» (Лев. 11: 45), — каже Господь. «Набудьте Духа Святого», — повчав преподобний Серафим Саровський. Святі дають нам приклад, як втілювати ці заповіді. Крім того, вони — наші помічники й заступники на шляху до Небесного Царства. Бесіду вели Влад Головін, Дмитро Марченко

православна газета

соціал ь н е служ і н н я

№ 13 (311), липень 2012

ПОБАЧИТИ РАДІСНІ ОЧІ ДІТЕЙ

березні цього року ми вперше відвідали Бердичівську школу-інтернат. Так склалося, що географія поїздок волонтерів руху «Молодість небайдужа», які вже другий рік відвідують дитячі будинки з різними майстер-класами, поповнюється щораз новими місцями. Вибір цього інтернату був не випадковим, не ми його шукали, він «знайшовся» сам. Провівши вперше майстеркласи, ми всі відчули щиру віддачу дітей та їхній непідробний інтерес до занять. І багатьом хлопцям та дівчатам захотілося приїхати до дітей ще раз. На жаль, не у всіх вийшло, оскільки був робочий день. Але ті, хто пої хав, не пошкодували про свій вибір. І сьогодні, після другої поїздки, чітко розумієш, як це добре, що Господь подарував можливість познайомитися з такими чудовими дітьми. *** друге приїхавши в інтернат до дітей, я трохи нервувала. А раптом діти не впізнають, а раптом не підійдуть, і знову треба починати все спочатку?.. Але, побачивши радісні очі Олега (хлопчик із 7-А), просто розтанула і стала розпитувати, як вони живуть, якими успіхами можуть поділитися. А він у відповідь усе посміхався. З дітей 7-Б класу, до яких ми, власне, приїжджали, я пам’ятала дуже небагатьох, адже під час першої поїздки, в основному, спілкувалася з учнями із 7-А. *** перше саме тут, у Бердичеві, почула нове для себе слово. Весь час думаєш, що ти волонтер, або «віруючий», як нас в основному нази-

Ближче до вечора дітлахи, які спочатку з цікавістю розглядали священика, уже не відходили від отця Сергія. Гра у волейбол з його участю, я думаю, запам’ятається їм надовго. А далі була фотосесія в стрибках, у химерних фігурах, гра в «показуху». Ще й не думаючи їхати, ми вже почули від дітей запитання: «А коли ви приїдете наступного разу?». Я знаю, вони обов’язково чекатимуть на нас знову. І нам, волонтерам, слід придумати щось нове, чим ми можемо поділитися і порадувати їх. *** орогою додому, вже за традицією, ми заїхали в чудове кафе, де змогли обмінятися своїми враженнями про поїздку, послухати цікаві та веселі розповіді батюшки, а також поміркувати над майбутніми поїздками. Дасть Бог, побачимо діток знову, вже після канікул: відпочилих, повних сил і вражень. Слава Богу за все і щира вдячність координатору Аліні за організацію поїздки!

вають діти в дитбудинках, а тут, виявляється, ти «спонсор». Цього разу ми приїхали не самі, а з протоієреєм Сергієм Антонюком, взявши кілька ящиків фруктів, які ми разом із дітлахами спочатку дружно вивантажували з машини, а потім так само дружно їли на пікніку. * * ало не* вперше так близько побачивши священика, діти розійшлися по кутках. Однак їхнє збентеження тривало недовго, і вже за півгодини після приїзду ми взялися готувати для невеликого пікніка, який вирішили влаштувати просто в саду. Озброївшись пакетами з продуктами, покривалами, спортивними приладдям та гітарою, все рушили в сад. Але наше торжество на природі тривало недовго. Ледве встигнувши проковтнути кілька бутербродів, ми квапливо почали збирати продукти, трохи намоклі від невеликого дощику, який, тільки полякавши нас, тут же скінчився.

Усім нашим колективом було прийнято рішення продовжити трапезу в ігровій кімнаті, куди, як бджоли на мед, збиралися діти з інших класів. * * далі було:* Плетіння кісок: спасибі Анжелі, яка, попри свої 12 років, впоралася з моїм неслухняним волоссям, як майстерний перукар. Кілька партій у шашки з Марійкою, чемпіонкою серед дівчаток інтернату з цього виду спорту. Вальс і полька разом з Колею із 7-Б, який завдяки своїм артистичним здібностям уже виграв кілька шкільних конкурсів і зараз разом із дея кими іншими хлопцями відпочиває в таборі «Молода гвардія». На шкільній дошці успіхів діти показали свої досягнення, розповівши про плани на літо. *** акий щирий і непідробний інтерес до спілкування зустрінеш нечасто і не в усіх дитячих будинках. Тут діти

дусної спеки, але густа тінь багаторічних дерев дбайливо приховала своїх гостей від розпеченого світила. Ми насолоджувалися розкішною літньою трапезою, жартували, розповідали історії «з життя волонтера» й відповідали на запитання. Кожному дісталося своє запитання, написане на складеному аркуші паперу і витягнуте з вишуканого капелюха... Діалог розтягнувся на кілька годин. Виявилося, що багато хто не до кінця усвідомлює мети своїх поїздок, що позна-

завжди готові разом щось робити, допомагати, легко відгукуються на прохання. Головне для них, напевно, як і для нас, дорослих, — отримати у відповідь увагу, підтримку, розуміння. *** сього цього того дня вистачало, і ми, волонтери, і діти разом раділи чудовій можливості спілкування одне з одним.

Ольга Хоменко, волонтер руху «Молодість небайдужа»

ЗУСТРІЧ У ГОЛОСІЇВСЬКОМУ ЛІСІ

оли людина робить якісь дії на регулярній основі, вони рано чи пізно отримують для неї статус «звички». Звичка ж небезпечна тим, що присипляє розум й охолоджує почуття. Людина твердо ступає второваною стежкою, з часом вкорінюється в усвідомленні своєї досвідченості, починає лінуватися здобувати нові знання і нерідко забуває, куди ж вона, власне, йде. Вивести її з такого напівсвідомого руху здатні прості запитання: «Що я роблю?», «Навіщо я це роблю?», «Що я при цьому відчуваю?», «Чи задоволена я результатом своїх дій?», «Чи можу я щось поліпшити?». Ці запитання поставили одне одному ми, волонтери руху «Молодість небайдужа», вже не перший рік працюючи з дітьми в дитячих будинках Боярки і Гребінок. Координатор поїздок Аліна Недашківська, психолог за освітою, завжди тонко відчуває, коли нам, волонтерам, потрібна чергова «ін’єкція усвідомленості». До таких зустрічей вона завжди готується, збирає матеріали, адже робота з дітьми-сиротами потребує певних знань. Сонячного недільного дня ми зібралися в Голосіївському лісі. Повітря плавилося від 30-гра-

чається на якості роботи і стосунках із дітьми. Не завжди ми замислюємося про перспективи розвитку своєї діяльності, нерідко залишаємося безініціативними. Часто озвучувана проблема «не знаю, як знайти підхід до дитини» полягає не в закритості й відстороненості підопічного, а в нашій скутості й небажанні попрацювати над собою. Говорили ми про необхідність обов’язкової підготовки волонтерів до занять, від якої залежить плідність проведе-

ного дня. Намагалися визначити мету своїх поїздок, фокусуючи основну увагу на роботі з дітьми за загальноосвітньою програмою. На жаль, більшість дітей у дитячих будинках суттєво відстають у навчанні від своїх однолітків. Іноді з’ясовує ться, що четвертокласник не вміє читати, а 17-річний випускник мовчи посміхається на запитання: «Скільки буде тричі по вісім?». Але з’ясувати проб лему — це лише половина справи. Головне — спробувати її вирішити, адже дітлахам набагато приємніше поганяти у футбол або сплести браслет із бісеру, ніж сидіти у вихідний день за «нудними» підручниками. І тут уже поле для волонтерської творчості. Як мотивувати дитину? Які підбирати слова й методики, аби процес навчання міг захопити більше ніж на 15 хвилин? Тут у хід йдуть і маленькі заохочувальні подаруночки (наприклад, наклейки), і цікаві ігри чи заняття улюбленою справою по завершенні навчального процесу. Та й авторитет волонтера, а також прагнення дитини зробити своєму дорослому другу приємне грають далеко не останню роль. Ще одна важлива тема, з якою стикається кожен волонтер, — це поведінка в разі знущання і хамства з боку дітей. Чи припустиме в таких випадках застосування сили? Чи

можна дозволити собі грубіянити у відповідь? Однозначних відповідей не було знайдено. Головний висновок — не можна залишатися байдужим. Слід пам’ятати, що рух «Молодість небайдужа» — це не лише назва, а й девіз, заклик до дії. Спілкуючись із друзямиоднодумцями, з якими нас об’єднала спільна добра справа, ми отримуємо особливу користь. Кожен волонтер має можливість у невимушеній обстановці висловитися і при цьому почути думку оточуючих. Дуже цікаво слухати друзів. Часто під час спілкування дізнаєшся багато нового про тих дітей, з якими працюєш, та й про себе самого, про свою поведінку тощо. Звичайно, виникають і суперечки, іноді бувають гострі ситуації... Хоч відразу розмова й не клеїлась, але потім почалося живе і гаряче обговорення наболілих тем. Як завжди, на завершення був уже гарний настрій. У результаті й відпочили, й поспілкувалися. А найважливіше, на наш погляд, — раптом стало простіше приділяти увагу близьким людям. Щось вдалося у собі змінити. Ось така у нас відбулася волонтерська зустріч! Ольга Стоянова, Ігор Сичов, волонтери руху «Молодість небайдужа»

№ 13 (311), липень 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. 27 червня, Указом Президента України № 417/2012 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України», митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній удостоєний ордена «За заслуги» I ступеня. fialco.org ЛЬВІВ. 28 червня, у день пам’яті блаженного Августина, єпископа Іппонійського, керуючий Львівською єпархією архієпископ Львівський і Галицький Августин відзначив день небесного покровителя і 60-ліття від дня народження (60 років владиці Августину виповнилося 7 квітня. – Ред.). На запрошення архієпископа Августина на торжества прибули численні гості з різних єпархій України та з-за кордону. У день святкування біля Свято-Георгіївського кафедрального собору м. Львова просто неба спільно звершили Божественну літургію: митрополити Ташкентський і Узбекистанський Вікентій, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Луцький і Волинський Нифонт, Тернопільський і Кременецький Сергій, Черкаський і Канівський Софроній, Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, Почаївський Володимир; архієпископи Берлінсько-Германський і Великобританський Марк (РПЦЗ), Женевський і Західно-Європейський Михаїл (РПЦЗ), Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, Львівський і Галицький Августин, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Мукачівський і Ужгородський Феодор, Городницький Олександр; єпископи Брестський і Кобринський Іоанн, Хотинський Мелетій, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеімон, Дрогобицький Філарет, Банченський

Лонгин і єпископ (на спокої) Мефодій. Перед початком богослужіння голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Костюк, на виконання Указу Президента України, вручив владиці Августину орден «За заслуги» III ступеня. Після богослужіння ювіляра привітали співбрати-архієреї. Поздоровлення від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира оголосив секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр. Керуючого Львівською єпархією також привітав міський голова Львова Андрій Садовий. Після богослужіння в міському Палаці залізничників відбулася святкова академія, присвячена ювілею архієпископа Августина. upc.lviv.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 29 червня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон провів збори духовенства Бориспільського благочиння. На зборах, що відбулися в храмі в ім�� ’�� я Архістратига Божого Михаїла с. Проців Бориспільського р-ну Київської області, зокрема, обговорювалися питання співпраці благочиння з єпархіальними відділами Київської Митрополії. orthodox.org.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 2 липня, в день пам’яті святителя Іоанна, архієпископа Шанхайського і СанФранциського, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр освятив місце під будівництво храму в ім’я святителя Іоанна, який буде зведено на території СпасоВознесенського храмового комплексу м. Вишневе (Києво-Святошинський р-н Київської області). Владиці Олександру співслужили благочинний Києво-Святошинського церковного округу та настоятель СпасоВознесенського храму протоієрей Василій Русінка і духовенство міста. Його Високопреосвященство також освятив приміщення дитячої поліклініки, що будується, і місце під будівництво храму на честь святих жон-мироносиць, що зводиться на території міського кладовища. Владику Олександра супроводжував міський голова Вишневого Ілля Диков, з ініціативи та за підтримки якого зводитимуться храми і вже будується дитяча поліклініка. orthodox.org.ua

Ц е рков н а с п ад щ и н а

православна газета

«ЦИМ ПЕРЕМАГАЙ…»

У Національному Києво-Печерському історикокультурному заповіднику до візиту Святішого Патріарха Кирила відкриється виставка, присвячена легендарному хресту Сергія Радонезького. Цей хрест став символом благо- цар узяв хрест Сергія Радонезького словення преподобного на пере- як благословення преподобного могу православного воїнств на битву з нащадками ординців. над ординськими загарбниками. Літопис повідомляє: «И как госу1240 р., під час навали хана дарь вышел на луг против города Батия, був зруйнований Київ. Землі (Казани) и велел государь хоругви Давньої Русі опинилися під мон- христианские развертети, спречь голо-татарським ярмом. Майже пів- знамена, на их образ Господа тора століття слов’янські народи нашего Іісуса Христа нерукотвоне могли піднятися на визвольну ренній, а поверх водружен живоборотьбу проти Золотий Орди. творящий крест, иже был у праро1380 р. це вдалося зробити князю дителя его Государя нашего Димитрію Донському. достохвального князя Димитрія Благословенний хрест Сергія на Дону». Радонезького є свідком тих історичПісля загального штурму 2 жовних подій. На ручці хреста зберігся тня 1552 р. Казань було взято. напис: «Цим хрестом благословив Казанське ханство припинило своє преподобний ігумен Сергій князя існування. Димитрія на поганина царя Мамая і Цар Іван Грозний прикрасив сказав: Цим перемагай ворога. дерев’яний благословенний хрест Хрест преподобного Сергія У літо (рік) АТП (1380) Серпня КЗ (27) преподобного Сергія Радонезького Радонезького викликав замилудня». срібним окладом фрязької (швей- вання та величезний інтерес серед Никонівський літопис повідо- царської) роботи й слов’яно- членів Церковно-археологічного мляє, що перед Куликовською бит- руськими накладними бляхами із товариства. Водночас виникло привою князь Димитрій Донськой зображенням Розп’яття. пущення, що напис на хресті фальприйшов за благословенням у Сер1612 р., у Cмутні часи, оклад сифіковано. гіїв монастир, і преподобний Сергій хреста був ушкоджений. Пізніше 1889 р. у присутності великого Радонезький двічі благокнязя Петра Михайлословив його, надихаючи вича вчені А. В. Прахов і на боротьбу проти ярма М. І. Петров провели ординських ханів. дослідження хреста Преподобний спочатку Сергія Радонезького. благословив особисто Вони зняли срібний князя після спільної траоклад хреста, а на ньому пези в монастирі. Другий виявили печатку майраз він благословив стра Мюллера, яку ексДимитрія Донського, двох перти датували кінцем ченців, які йшли на битву, ХVI ст. а також князів, бояр, воєДослідники дійшли вод, які прийшли за блависновку, що благослогословенням у Сергіїв венний хрест з’явився монастир перед походом не пізніше царювання на Мамая. Івана Грозного. На війну проти ЗолоПрофесор Київської тої Орди виступила більдуховної академії шість руських земель. В. З. Завитневич у 1888 Князь Московський і 1890 рр. підготував два Димитрій Донськой очореферати, де зібрав усі лив об’єднане слов’ян літописні й письмові ське військо. відомості про хрест, 8 вересня 1380 р. війяким Сергій Радонезьська Золотої Орди були кий благословив князя розгромлені на полі КулиДимитрія Донського. ковому, а сам Мамай утік. Завитневич дійшов Ця блискуча перемога висновку, що благосломала величезне значення венний хрест, який в житті всього слов’ян надійшов до Церковноського народу, адже вона Ікона «Святий Сергій Радонезький благословляє князя Димитрія археологічного музею, розвінчала хибне уяв- Донського на Куликовську битву» може бути справжнім. лення про непереможХрест преподобного ність ординців. хрест Сергія Радонезького опинився Сергія Радонезького з 20‑х рр. Незважаючи на те що Куликов- на півдні Росії, а в ХIХ ст. він пере- ХХ ст. зберігається у фонда Києвоська битва ще не привела бував у колекції французького Печерського заповідника. Під час до повного звільнення від «прокля- інженера Траншера. Великої Вітчизняної війни він був того ярма», але вона завдала най1874 р. Траншер продав свою евакуйований в Уфу, а 1947 р. знову тяжчого удару по Золотій Орді й колекцію за три тисячі рублів повернувся у фонди Заповідника. посилила роль Московського кня- колишньому міському голові Києва 1987 р. хрест преподобного Серзівства в об’єднанні руських земель Павлу Павловичу Демидову, який гія Радонезького був відреставроу їхній боротьбі за незалежність від прийняв титул князя Сан-Донато, ваний у Центрі реставрації та ексординських ханів. наданий йому італійським королем. пертизи Національного КиєвоЛише 1478 р. Русь перестала пла- Демидов перевіз колекцію й хрест Печерського заповідника реставтити данину Орді. Восени 1480 р., Сергія Радонезького в Італію. ратором І. Ігуменовим. Така історія після битви на р. Угрі, було скинуто 1885 р. він продав князівство Сан- цієї реліквії. більш ніж двохстолітнє ординське Донато разом з усім майном. КолекБлагословенний хрест преподоярмо. цію церковної старовини й хрест бного Сергія Радонезького є симУ роки царювання Івана IV Гроз- преподобного Сергія Радонезького волом доблесті, честі й слави ного серйозною перешкодою придбав місцевий католицький слов’янського воїнства. для розвитку торгівлі з країнами монастир. Побачити цю святиню ви змоСередньої Азії, Кавказу й Сибіру Дружина П. П. Демидова — Олена жете на виставці, яка відкриється було Казанське ханство — частина Петрівна Демидова, князівна Сан- 25 липня в Успенському соборі колишньої Золотої Орди. Воно здій- Донато, — хвилювалася, що право- Києво-Печерської Лаври. снювало грабіжницькі набіги славні реліквії перебувають у руках на руські землі й постійно захоплю- католицьких ченців. Вона викупила Алла Бартош, вало в полон слов’янське населення. ці святині й передала їх у грудні завідуюча сектором 1552 р., після ретельної підго- 1888 р. до Церковно-археологічнауково-дослідного товки, військо на чолі з Іваном Гроз- ного музею, що при Київській відділу історії КПЛ ним підійшло до Казані й почало духовній академії, супроводжуючи Національного Києво-Печерського облогу міста. У Казанський похід їх формальним дарчим листом. історико-культурного заповідника

православна газета

мі ж н арод н і н ов и н и

№ 13 (311), липень 2012

30 червня в Москві завершив свою роботу 34-й Московський міжнародний кінофестиваль. Серед кінострічок конкурсної програми особливо був відзначений фільм «Орда» (режисер — Андрій Прошкін, генеральний продюсер — Сергій Кравець), створений кінокомпанією «Православна Енциклопедія», повідом ляє Седмиця.Ru. Журі кінофестивалю вручило фільму премію «за кращу режисерську роботу» (Андрій Прошкін) і «за кращу жіночу роль» (Роза Хайрулліна — за виконання ролі ханши Тайдули). В основі сюжету кінострічки лежить епізод з житія святителя Олексія, митрополита Московського: у 1357 р. він зцілив ханшу Тайдулу — матір хана Золотої Орди Джанібека. Вихід фільму в прокат заплановано на осінь 2012 р.

У МІНСЬКУ ВИЙШЛА БІОГРАФІЯ МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ, ЯКИЙ ВРЯТУВАВ ВІД ЗНИЩЕННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКУ ЛАВРУ Книга «Хранитель. Життєвий шлях Федора Михайловича Морозова» присвячена життю видатного мистецтвознавця, колекціонера, археолога, який самовіддано займався збереженням пам’яток мистецтва та старовини, пише сайт Видавничої ради Білоруської Православної Церкви. Людина незвичайної і непростої долі, Ф. М. Морозов (1883–1962) виявився причетний до багатьох яскравих подій свого часу. У 1920-х роках Ф. М. Морозов працював у Києві науковим співробітником Всеукраїнської академії наук і Київського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини. Головною його справою в місті стала організація на території Києво-Печерської Лаври музейного містечка, завдяки чому вдалося врятувати від знищення не тільки найцінніші пам’ятники релігійного мистец тва, а й саму Лавру.

З 1925 р. Ф. М. Морозов працював науковим співробітником Музейного фонду, потім Російського музею і з 1933 р. — Державного Ермітажу, якому віддав майже 30 років життя. Завдяки його особливій здатності виявляти ніким до нього

ЧЕНЦІ ВІДРОДЖУЮТЬ ЗАЛИШЕНЕ ГРУЗИНСЬКЕ СЕЛИЩЕ

Село Трехві, що розташоване в Карельському р-ні Кахетії, місцеві жителі — усі до одного — залишили після розпаду СРСР. Врятувати вимерле, загублене в горах селище вирішили грузинські священнослужителі, повідомляє БлаговістІнфо з посиланням на телеканал «ПІК». Послушник Іраклій і настоятель місцевої церкви, кинутої напризволяще та зруйнованої за минулі десятиліття, три роки тому оселилися в Трехві з наміром побудувати тут монастир. На зібрані пожертви їм вдалося відновити стародавню церкву.

І тепер вони щодня проводять тут богослужіння. «Коли ми з настоятелем прибули сюди, тут панувало повне запустіння. Усе, що ви бачите, ми побудували своїми руками. З головними побутовими проб лемами стикаємося взимку. Непрохідні снігові замети позбавляють нас зв’язку зі світом на кілька місяців. Вода замерзає, доводиться носити її відрами з гірських джерел. Електроенергію отримуємо від сонячних батарей. Вистачає на зарядку телефонів і освітлення монастиря», — розповів послушник журналістам.

ПРОТОІЄРЕЙ МИКОЛАЙ ОЗОЛІН ОБРАНИЙ ДЕКАНОМ СВЯТОСЕРГІЇВСЬКОГО БОГОСЛОВСЬКОГО ІНСТИТУТУ В ПАРИЖІ Рада викладачів Свято-Сергіївського православного богословського інституту в Парижі на загальних зборах, що відбулися 18 червня, обрала прото ієрея Миколая Озоліна, професора іконознавства, пастирського богослов’я і гомілетики, деканом Інституту на два найближчі академічні роки (з 1 вересня 2012 до 31 серпня 2014 р.). Про це повідомляється

на офіційному сайті православного внз. Декан Свято-Сергіївського інституту фактично є головою цього навчального закладу. Формально ж його ректором за посадою традиційно є голова Екзархату руських парафій у Західній Європі Константинопольського Патріархату (нині — архієпископ Команський Гавриїл).

не помічені пам’ятники багато музеїв Петербурга збагатилися цінними експонатами. Чимало шедеврів мистецтва Ф. М. Морозов врятував від розграбування. Сьогодні врятовані ним речі складають цілі фонди у таких сховищах, як Ермітаж та Російський музей. «Рятував він не тільки пам’ятники “чужого” соціалістичному суспільству дворянського мистецтва, як говорили в радянські часи, а й пам’ятники церковні, що могло накликати політичні звинувачення. Однак, незважаючи ні на що, Ф. М. Морозов намагався зберегти церковну старовину, яку любив. І саме ця справа стала для нього своєрідним служінням Церкви — в роки релігійних переслідувань рятувати церковну історико-культурну спадщину, що гинула», — підкреслює автор дослідження, доцент Мінських духовних шкіл Г. Е. Щеглов. Про існування історичного селища з печерними комплексами, датованими XI ст., сьогодні мало хто знає. Між тим Трехві протягом століть служило укриттям для населення під час ворожих навал. А відтоді як дорога, що веде до комплексу Удабно, обвалилася, ці печерні комплекси стали доступні тільки для альпіністів. Як заявив керівник Карельського муніципалітету з економічних питань Зураб Лекішвілі, паралельно з початком будівельних робіт на території монастиря розпочнеться ремонт центральної дороги. У 2013 р. планується налагодити систему водопостачання.

Сіонський собор (Тбілісі)

ФІЛЬМ ПРО СВЯТИТЕЛЯ ОЛЕКСIЯ «ОРДА» ОТРИМАВ ДВА ПРИЗИ МОСКОВСЬКОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ

ДУХОВНА ОСВІТА В ГРУЗІЇ ПОВНІСТЮ ФІНАНСУЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ Про це повідомляє у своїй колонці головний редактор інтернет-порталу Богослов.Ru протоієрей Павел Великанов. Семінарії та академії Грузії отримали державну акредитацію і на 100% фінансуються з бюджету країни. При цьому Церква вимагає від міністерства освіти повного невтручання в навчальний процес із богословських предметів та збереження всього укладу життя духовної школи в недоторканності. «Академію у Тбілісі очолює чудовий священик Георгій Звіададзе, єдиний протопресвітер у Грузинській Церкві, найближча до Святішого Патріарха Ілії людина, — пише отець Павел. — Нам розповідали про те, що конкурс до семінарії сьогодні — від 10 до 15 осіб на місце, а ще кілька років тому Патріарх благословив прийняти всіх, хто подав документи, — таких виявилося півтори тисячі». «На всеношній у Сіонському храмі (Тбілісі) я побачив, що церква вщерть заповнена людьми, — ділиться враженнями від поїздки до Грузії протоієрей Павел Вел�� и�� канов, — не змарнілими представницями прекрасної статі, а чоловіками в розквіті років, молоддю та юнаками. Ми дізналися, що у кожної третьої дитини в родині

хресним батьком стає сам Патріарх Ілія — щоб таким чином підтримати природний приріст населення. Порадів за 14 тисяч немовлят, у яких хрещений — Предстоятель Церкви...» «Ось чого сьогодні катастрофічно не вистачає — щирого інтересу до людини, — робить висновок автор статті. — І це не “продавити” жодним розпорядженням. Цього треба цілеспрямовано навчати — щоб отримати як дар, і благословення, і хрест. Навчати насамперед у семінаріях, де сама обстановка повинна буквально на всіх кутах кричати: “Ви потрібні нам! Ми вас шукаємо! Ми б’ємося з вами і за вас, щоб хоча б трохи розігріти серце, що трохи захололо, що обтяжене земними клопотами, заморочене дурманом світу цього”. Тільки коли семінарії стануть такими живими, заразливо живими організмами — можна сподіватися і на якісне поліпшення загального клімату на парафіях і в цілому в Церкві. Усі інші спроби приречені перетворюватися на фарс і лише заважати визріванню цього дуже потаємного, інтимного процесу олюднення Церкви — за образом Істинної Людини і Бога — Спасителя Христа».

СВІТ ПОБАЧИВ НОВИЙ ТОМ «ПРАВОСЛАВНОЇ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ» Він відкривається статтею, присвяченою історії та колекціям Історичного музею в Москві, повідомляє інтернетпортал «Православ’я і світ». Центральна публікація 28-го алфавітного тому «Православної енциклопедії» присвячена Італії. У ній, окрім загального історичного та релігієзнавчого нарису, міститься великий матеріал, присвячений розвитку християнської архітектури та образотворчого мистецтва на півострові від періоду пізньої античності й до наших днів. Не оминули увагою автори й церковну музику, а також знаменитих італійських композиторів, значне місце у творчості яких посідають духовні твори. Як і завжди, том містить велику кількість статей, присвячених окремим персоналіям: «Іувеналій», «Іуліан» та «Іуліана», «Іулій», «Іустин», «Іуда, Праведний», «Іуда, Брат Господній» та «Іуда Іскаріот». До тому ввійшли статті про знаменитого сербського богослова — преподобного Іустина (Поповича),

святого мученика Іустина Філософа та ін. У стат ті «Вихід» (рос. «Исход») не тільки наводиться аналіз другої книги П’ятикнижжя з погляду текстології та структури її змісту, а й розглядаються питання, що стосуються археологічних даних і контексту єгипетської історії. 28-й том також містить статтю, присвячену одній з неканонічних книг Старого Завіту, — «Іудифи Книга». Новозавітну тематику в томі представляє стаття про послання Іуди. Розповідається в ньому і про апокрифи, зокрема про гностичний текст, що відомий як «євангеліє Іуди». Підготував Олег Карпенко

№ 13 (311), липень 2012

зверніть увагу

ТЕРМІНОВО ПОТРІБНІ ДОНОРИ

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира редакція «Церковної православної газети» видала настільний «Православний церковний календар» на 2013 р. Календар є офіційним виданням Київської Митрополії, друкується українською та російською мовами, ілюстрований кольоровими додатками фотографій єпископату Української Православної Церкви. В календарі вміщенo: місяце слов, вказівки щоденних євангельських і апостольських читань, деякі богослужбові вказівки, Пасхалія на 2014–2033 рр., святці, доповнені іменами нещодавно канонізованих святих нашої Церкви, перелік чудотворних ікон Божої Матері, оновлена довідкова та контактна інформація про єпархії УПЦ (єпархіальні управління, періодичні видання, духовні навчальні заклади тощо).

ДЛЯ ВАСИЛЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА ПОТОМСЬКОГО Василь Валерійович (1951 р. н.) страждає на мієлому III ступеня з ураженням грудного відділу хребта. Вперше хвороба дала про себе знати чотири роки тому. Відтоді Василь Валерійович періодично проходить лікування, під час якого необхідно вливання донорської крові. Зараз він перебуває на лікуванні й у нього критично низький рівень гемоглобіну — 40 одиниць. Дуже потрібні донори III групи крові з позитивним резусом B (III) Rh+3+. Адреса лікарні: Міська клінічна лікарня № 9, 2-ге гематологічне відділення, вул. Ризька, 1, м. Київ. Контактний телефон: 067–708–98–46. ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ КІРОВОГРАД. 6 липня єпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф звершив освячення Воскресенського храму м. Кіровоград (вул. Маршала Конєва). У дар храму владика Іоасаф передав ікону священномученика Миколая Іскрівського. 7 липня єпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф освятив новий храм в ім’я святителя Миколая Чудотворця в с. Хащувате Гайворонського р-ну Кіровоградської області. Головний керівник будівництва храму Олександр Денисюк був удостоєний ордена святителя Миколая Чудотворця. orthodox-kr.org.ua

Синодальний Інформаційнопросвітницький відділ УПЦ спільно з Видавничим відділом УПЦ видали фотоальбом — «Українська Правос лавна Церква — Єдина, Свята, Соборна, Апостольська. 1992–2012». В основу текстової частини фотоальбому покладено доповіді Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, прочитані на Соборі УПЦ (8 липня 2011 р.) та конференції «Українська Православна Церква на межі тисячоліть» (28 травня 2012 р.). Текст проілюстровано фотографіями, що відображають життя Української Православної Церкви за останні 20 років.

ХАРКІВ. 6 липня. Видавничим домом «Український Медіа Холдинг» випущено у світ третє видання із серії «Харків туристичний», що присвячене православним храмам і святиням Слобідського краю. З благословення архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, в підготовці матеріалів путівника брав участь Паломницький відділ Харківської єпархії. eparchia.kharkov.ua НОВА КАХОВКА. 7 липня, в день свята Різдва чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет звершив освячення Іоанно-Предтеченського храму с. Миролюбівка Нововоронцовського р-ну Херсонської області (Новокаховська єпархія) й очолив служіння Літургії в новоосвяченому храмі. Церква була побудована в 1844 р. на кошти князя Михайла Воронцова, в 1903 р. стараннями парафіян перебудована: початково зведений у формі ковчега храм став хрестоподібним. За радянської влади храм закрили й використовували як зерносховище, а пізніше — як місцевий клуб; купол, що прикрашав церкву і храмову дзвіницю, атеїсти зруйнували. В кінці 1990-х рр. храм повернули Церкві, після чого почалося його відновлення. На сьогоднішній день проведені внутрішні реставраційні роботи. За матеріалами сайта Новокаховської єпархії та Антонія Мусієнка ВІННИЦЯ. 8 липня, в день пам’яті благовірних князя Петра і княгині Февронії (яких шанують як покровителів православної сім’ї), з благословення митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона, в освітньому центрі при Хрестовоздвиженському храмі м. Вінниці відбувся Перший сімейний фестиваль Вінницької єпархії. Організаторами фестивалю виступили православні молодіжні організації храмів Вінниці за підтримки єпархіального відділу у справах молоді. Фестивальним заходам передував молебень, який звершив митрополит Симеон. Звертаючись зі словом до учасників фестивалю, владика Симеон підкреслив важливість популяризації та підтримки сімейних цінностей у сучасному суспільстві, в якому шлюб, сімейні стосунки й особливо дітонародження стають все менш популярними. Архієрей висловив надію, що принаймні у православних сім’ях, які дотримуються традицій сімейного виховання, народжуватимуться не одна-дві дитини, а більше дітей і будуватимуться стосунки, засновані на Євангелії Христовому. У рамках фестивалю відбулися різноманітні конкурси (такі, наприклад, як «Сімейні старти» або інтелектуальна вікторина), майстер-класи (у тому числі урок дзвону), а також святковий концерт. Заходи, присвячені дню пам’яті святих Петра і Февронії, пройшли і в інших єпархіях УПЦ (зокрема, Донецькій, Запорізькій, Сімферопольській). orthodox.vinnica.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 10 липня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон звершив закладку храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці в с. Вороньків Бориспільського р-ну Київської області. orthodox.org.ua

православна газета

Видавничий відділ Української Православної Церкви випустив збірник «Українська Православна Церква на межі тисячоліть. Документи і матеріали». У 2012 р. Українська Православна Церква відзначає 20-ту річницю Харківського Собору єпископів та 20-річчя обрання на Київську кафедру Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Збірник, який пропонується до уваги читачів, містить у собі матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Українська Православна Церква на межі тисячоліть», що була присвячена цим ювілеям і відбулася 28 травня 2012 р. в Києві, а також документи, безпосередньо пов’язані з проведенням Харківського Собору. Видання розраховане на богословів, релігієзнавців, студентів і викладачів духовних шкіл, усіх, хто цікавиться історією Православної Церкви в Україні.

За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, та за рекомендацією кафедри загального мовознавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протоієрей Олег Кожушний видав книгу, яка знайомить читача з гімнографічною спадщиною Сінезія Киренського, знакової особистості ранньовізантійської доби. В цій праці проводиться аналіз релігійно-філософських поглядів птолемаїдського єпископа, що містяться в його поетичних творіннях, а також метричне і стилістичне дослідження гімнів, розглядається вживання синонімічних теонімо-поетонімів і подається авторський переклад гімнів українською мовою. Монографія зацікавить усіх тих, хто не залишається байдужим, зустрівшись із глибиною філософсько-богословської думки та поетикою її зовнішнього вираження.

Видавничий відділ Української Православної Церкви випустив «Православний катихізис. Основи християнського віровчення» (українською мовою). Книга, пропонована до уваги читачів, створена на основі одного з найвідоміших видань цього напрямку — катихізису святителя Філарета (Дроздова), митрополита Московського. Для багатьох поколінь православних християн «Катихізис» митрополита Філарета був училищем віри і благочестя, ця унікальна книга перевидавалася понад сто разів. Дане видання катихізису має ряд особливостей. Видавничий відділ УПЦ адаптував текст дореволюційного видання до умов сучасного життя нашої Церкви. При цьому максимально збережений дух оригінального видання і, наскільки це було можливо, стиль оригіналу. Книга, без сумніву, буде корисною для всіх, хто прагне пізнати істини віри, більше дізнатися про віровчення Православної Церкви.

Видавничий відділ УПЦ випустив твори сучасного церковного композитора, регента хору Київської духовної академії і семінарії ігумена Романа (Підлубняка). Більша частина творів написана для мішаного хору, також є піснеспіви для однорідного хорового складу. Твори, вміщені у першому розділі збірника, присвячені 75-річному ювілею Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Вся музика легко лягає на слух і запам’ятовується півчим, що дозволяє виконувати її різними складами хору. Особливий музичний стиль, використаний упорядником, відкриває красу та глибину православного співу. Сподіваємося, що видання збагатить репертуар церковних хорів та слугуватиме зразком хормейстерам, регентам і всім любителям церковної музики.