Cerkovna_Gazeta_2012_14_312_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Липень 2012 № 14 (312)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ЦЕРКВА І МИСТЕЦТВО

20 липня відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви

Від доброго коріння благодатний плід

Подорож слова

Козак Луганський

У 2012 р. виповнюється 20 років від дня виходу у світ першого видання книги академіка Д. С. Лихачова «Російське мистецтво. Від давнини до авангарду»

Від дня народження Володимира Даля виповнилося 210 років. Життя цієї людини так само дивовижне, як і його Словник

с. 4–5

с. 8

с. 10

с. 14–15

ОФІЦІЙНО

Ім’я Ярослава Мудрого відоме не менше, ніж ім’я його славетного батька — святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

МНОГАЯ ЛІТА, БЛАЖЕННІШИЙ ВЛАДИКО! Вірні Української Православної Церкви вітають свого Предстоятеля з 20-річним ювілеєм служіння на кафедрі Київських митрополитів і просять його первосвятительських молитов біля престолу Божого

«НАЙВАЖЛИВІША ПРОПОВІДЬ — ЦЕ ПРОПОВІДЬ ВАШОГО ЖИТТЯ» Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил — про Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира: Сьогодні вельми урочистий день для всієї благочестивої Повноти Української Православної Церкви, бо нині ми святкуємо тезоіменитство Вашого Блаженства. Ви є гаряче улюбленим пастирем України. У найважчий час Господь саме на Вас поклав хрест служіння митрополита Київського, відповідального за єдність свого народу. Терпінням, смиренням і глибокою вірою Ви досягли того, чого не можуть досягти люди, які стараються посилити свій голос, спов­нений гніву і злоби, навіть за допомогою сучасних електронних засобів: тихий голос правди сильніший за голос злоби, бо Бог сильніший за диявола, бо Христос воскрес і переміг усяке зло. Проходячи ці спокуси, ми повинні зберігати вірність Господу і духовно зростати — в мирі, любові та однодумності. Ваше Блаженство! <...> Пройти такий життєвий шлях, як Ви пройшли, неможливо без допомоги Божої.

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

12 липня митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, постійний член Священного Синоду УПЦ, відзначив 20‑річчя перебування на кафедрі.

16 липня виповнилося 20 років від дня архієрейської хіротонії архієпископа Білогородського Миколая, вікарія Київської Митрополії.

17 липня виповнилося 50 років від дня народження єпископа Хотинського Мелетія, вікарія Чернівецької єпархії.

29 липня виповнюється 5 років від дня архієрейської хіротонії єпископа Макарівського Іларія, вікарія Київської Митрополії.

Господь був із Вами з Вашого дитинства та отроцтва. Він провів Вас через Вашу юність. Він вів Вас найважчими дорогами церковного служіння в роки, коли панівною ідеологією був атеїзм, коли бути священиком не означало бути в пошані й коли у кожного, хто ступав на шлях служіння Господу, не було жодних життєвих перспектив, окрім однієї — покладання на волю Божу. І Ви пройшли цим важким шляхом, працюючи і на Батьківщині, і за кордоном на відповідальних послухах, сходячи від сили до сили. У найважчу для Вашої Батьківщини України мить Господь покликав Вас служити тут, на дніпровських пагорбах. І знову — не в славі, не в честі, а через важкі роки пройшли Ви, несучи на собі важкий хрест Предстоятеля Церкви, відповідального за народ.

Цього року святкування у Києві пам’яті святого рівно­ апостольного князя Володи­ мира та Дня Хрещення Русі допов­н ять урочистості з нагоди 20‑річчя Предстоятель­ ського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, що прохо­ дитимуть від 27 до 28 липня. У зв’язку із цим у столиці України від 26 до 28 липня перебуватиме Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил.

26 липня у Києво-Печерській Лаврі відбудеться засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви. Далі програма урочистостей буде такою:

Закінчення на с. 2 27 липня, п’ятниця 13:00 — святковий молебень на Володимирській гірці.

15:00 — урочиста Академія в Палаці «Україна».

17:00 — всеношна на Соборній площі Києво-Печерської Лаври.

28 липня, субота 08:30 — зустріч Блаженнішого Митрополита Володимира біля Святих воріт Києво-Печерської Лаври.

08:45 — зустріч Святішого Патріарха Кирила біля Святих воріт Києво-Печерської Лаври.

09:00 — святкова Божественна літургія на Соборній площі КиєвоПечерської Лаври.

2

православна газета

офіційно

№ 14 (312), липень 2012

Закінчення. Початок на с. 1

«НАЙВАЖЛИВІША ПРОПОВІДЬ — ЦЕ ПРОПОВІДЬ ВАШОГО ЖИТТЯ»

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил — про Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира: І от, оцінюючи цей довгий життєвий шлях, я запитую себе: чому відбувається так, що одні люди, здіймаючись службовими щаблями, отримуючи більше повноважень і більше відповідальності, стають дедалі гіршими, і вчорашні друзі кажуть: «З ним спілкуватися неможливо — після того як став начальником, він людей не бачить»? А інші, сходячи від сили до сили, стають усе кращими: минає різкість, яка притаманна молодому віку, у людини з’являється внутрішнє смирення, розуміння незначущості своєї власної особистості перед лицем Божественної величі. Тоді кожен новий крок, що піднімає людину перед іншими людьми, стає для неї ще одним кроком до Христа, бо велике служіння — це хрест, це величезний тягар відповідальності. А тягар здатен розчавити, зруйнувати — чи не тому відповідальність високого служіння нерідко завершується тим, що людина лишається нездатною продовжувати свою справу? Саме тому, що для Вас сходження щаблями церковного служіння було здобуттям усе нових і нових вимірів духовного життя, зануренням у духовний досвід, саме тому з кожним роком Ви ставали все більш доступним, відкритим. Ви навчилися зустрічати найсер­ йозніші проблеми зі смиренням, любов’ю та покорою волі Божій, зберігаючи при цьому дивовижну здатність аналі­ тично мислити, об’єктивно оцінювати ситуацію і приймати єдино правильні рішення. *** Я хотів би подякувати Вам, Блаженніший Владико, за весь Ваш життєвий шлях, а особливо — за ці останні важкі роки служіння Предстоятелем. Я вірю, що Вашою молитвою перед Богом, разом із молитвою Вашого єпископату, всього єпископату Церкви Руської, будуть подолані розбіжності, розділення, і люди зрозуміють, що там, де любов, — немає небезпеки. Там, де любов, — відступають людські конфлікти. Там, де любов, — Бог торкається людських сердець. І тому найважливіша проповідь, яку Ви говорите серед інших прекрасно сказаних проповідей, — це проповідь Вашого життя. Я б особливо хотів подякувати Вам, Ваше Блаженство, за радість помолитися з Вами і співслужити. Щоразу, коли я

Блаженніший Митрополит Володимир дякує Святішому Патріарху Кирилу за спільну молитву. Київ, 27 липня 2010 р.

приїжджаю сюди, по-особливому б’ється серце. По-перше, усвідомлюєш, що Київ є джерелом нашої спільної духовної історії. З іншого боку, можливо, через перше своє хрещальне ім’я Володимир я ще з дитинства відчував особливі почуття і до міста Києва, і до України. І ці почуття сьогодні значно зміцнюються від усвідомлення того, яку велику добру духовну справу здійснює Українська Православна Церква, що її веде Блаженніший Владика Митрополит Володимир, зберігаючи єдність святого руського Православ’я, зберігаючи істинну віру у своєму народі, наповнюючи народ святими таїнствами, відроджуючи його до життя — і земного, повного та щасливого, і до життя вічного. *** Ваше Блаженство, дорогий Владико! <...> Усе Ваше життя є яскравим прикладом ходу тернистим і славним шляхом служіння Богу, готовності залишити все заради виконання слів Євангелія (див.: Мк. 10: 29). Ви прийняли священний сан у непросту епоху, коли саме сповідання віри вимагало мужності, твердості й рішучості слідувати за Христом. Отримавши дорогоцінний досвід адміністративної та викладацької роботи на посаді

ректора Одеської духовної семінарії, з волі Божої Ви були покликані Священноначалієм до архієрейського служіння. Чимало праць Вам довелося понести на терені міжконфесійних взаємин, а також і на

ниві богословської освіти. Ви багато зробили для збереження кращих традицій підготовки майбутніх пастирів, очолюючи Учбовий комітет і Московську духовну академію і семінарію.

Зваживши на Вашу старанність, явлену в організації єпархіальної діяльності, Серцезнавець Господь вручив Вашому піклуванню Українську Православну Церкву. Цей вантаж відповідальності було покладено на Ваші плечі у нелегкий час, коли хитрістю і підступністю ворогові роду людського вдалося посіяти плевели розколу у винограднику Божому. І Вам довелося докласти чимало зусиль для утвердження канонічного Православ’я, повернення тих, хто відпав, до лона Істини, настанови тих, хто помиляється. Так Ви виконали заповіт апостола: «Благаємо вас <…>, браття, наставляйте на розум безчинних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, будьте довготерпеливі до всіх» (1 Фес. 5: 14). І нині Ви з властивими Вам мудрістю, батьківським увагою і ревністю про спасіння душ людських продовжуєте з честю нести весь тягар турбот щодо улаштування церковного життя в Україні, особистим прикладом наставляючи єпископат, клір і паству у виконанні заповідей Божих. Зі слів Святішого Патріарха Кирила 29 липня 2009 р., 25 лютого 2010 р., 22 листопада 2010 р.

Божественна літургія на площі перед Успенським собором Києво-Печерської Лаври у день пам’яті рівноапостольного князя Володимира і тезоіменитства Предстоятеля УПЦ, 28 липня 2010 р.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 25.07.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

п рав о слав н и й кал е н дар

ВІСНИК БОЖОЇ ВОЛІ

Святий пророк Ієзекіїль (день пам’яті — 3 серпня за н. ст.)

VI ст. до Різдва Христового вавилонський правитель Навуходоносор ІІ зробив другий вдалий похід на землі євреїв, здобув Єрусалим і забрав безліч полонених. Серед переселенців опинився й 25-річний священик Ієзекіїль. Після п’яти років перебування у полоні він був покликаний Господом до пророчого служіння. Святому було видіння, в якому відкрилося майбутнє єврейського народу і всього людства. Перед пророком з’явилася сяюча хмара, у середині якої було полум’я, а в ньому — таємнича подоба рухомої Духом колісниці й чотирьох крилатих тварин, кожна з яких мала чотири обличчя: людини, лева, тільця та орла. Перед їхніми обличчями знаходилися колеса, всі-

яні очима. Над колісницею височіло кришталеве склепіння, а над склепінням — щось на зразок престолу немовби з блискучого сапфіру. На цьому престолі була сяюча «подоба Людини», а навколо Неї — веселка. (Святі отці так тлумачили ці символи: пресвітла «подоба Людини», Яка сидить на престолі, була прообразом втілення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії, Яка стала Престолом Божим; чотири тварини — прообрази чотирьох євангелістів, а колеса з безліччю очей — частини світу з усіма народами землі.) У цей момент Ієзекіїля охопив страх, і пророк упав на землю, але почув голос, що звелів йому встати і йти на проповідь до ізраїльського народу. Особ­

НЕБЕСНІ ПОКРОВИТЕЛІ РУСІ

Kнязі-страстотерпці Борис і Гліб (день пам’яті — 6 серпня за н. ст.) Вони були причислені до лику святих як Руською, так і Константинопольською Церквою. Перші руські праведники — благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні — Роман і Давид). Обидва святі були молодшими синами рівноапостольного князя Володимира і народилися незадовго до Хрещення Русі. Остання обставина вплинула на їхнє виховання та світогляд. Князі виросли свідомими християнами, любили богослужіння, читання творів святих отців. Старший із братів, Борис, прагнув наслідувати подвиги древніх святих і молив Господа удостоїти його такої честі. Ці прагнення поділяв з ним і Гліб. Великий вплив князі зазнали з боку свого батька, бачачи його справи доброчес-

ності. Перед своєю смертю великий князь Володимир звернувся до Бориса, як до вправного воїна, з дорученням йти із дружиною на печенігів. Вирушивши у похід, князь не виявив войовничих кочівників: степовики почали тікати ще до сутичок із його військом. Повертаючись до Києва, Борис дізнався про смерть батька й про те, що Київський престол посів його старший брат Святополк. Останній бачив у Борисі свого суперника, який мав реальну силу усунути його від влади. «Не підніму руки на брата свого, та ще й старшого за мене, якого мені слід вважати за батька», — з цими словами праведник розпустив своє численне військо і не піддався на вмовляння взяти владу до своїх рук. Розчаровані

ливість служіння праведника полягала в тому, що він звертався переважно до євреїв, які жили у сільській місцевості, залишаючи м. Вавилон для проповіді своєму великому сучасникові — святому пророку Даниїлу. У зв’язку з тим що євреї були розсіяні по дружинники залишили князя з нечисленною прислугою біля р. Альти. Святополк не повірив у щирість намірів молодшого брата. 6 серпня 1015 р. убивці, підіслані князем, прокололи страстотерпця списами в його наметі під час звершення утрені. Слуга Георгій Угрин (угорець за походженням), який став на захист свого князя, одразу ж був убитий. А от сам Борис залишився живий. Більш того, він зміг вийти з намету й після нетривалої молитви звернувся до своїх убивць із пропозицією «закінчити службу свою, і нехай буде мир брату Святополку й вам». У відповідь святого простромили списом. Тіло праведника повезли до Вишгорода. Дорогою їх зустріли інші найманці Святополка — варяги. Вони звернули увагу на те, що Борис усе ще живий, і уразили мечем серце князя. Останки страстотерпця знайшли спокій у храмі в ім’я святителя Василія Великого у Вишгороді.

ТИРСЬКА СПОВІДНИЦЯ нареченою Христовою та передбачив майбутні страждання за віру. Для Христини це було великою втіхою, а її молитва стала ще більш палкою. Праведниця розбила всіх ідолів, які знаходилися в її будинку, а їхні уламки викинула за вікно. Коли до неї прийшов батько, щоб піднести спільні молитви, то був дуже здивований відсутністю ідольських бовванів. Христина не відповідала на його запитання. Дізнавшись правду від служниць, Урван сильно розгнівався і став бити доньку. Тоді сповідниця зізналася у своїх переконаннях, чим ще більше засмутила батька, і була запроторена до в’язниці. Мати Христини, намагаючись позбавити доньку від страждань, наполегливо просила її зректися Христа, але нічого не досягла. Незабаром батько викликав Христину на суд. Вкотре отримавши відмову, він віддав її на жахливі тортури. Дівчину прив’язали до колеса над вогнем, яке повільно повертали, щоб заподіяти максимум болю. Але Господь зберігав життя своєї нареченої, Ангели ж полегшували її страждання. Христина продовжувала славити Бога і

3

великій території Халдеї, Ієзекіїль, щоб бути почутим усіма, писав свої проповіді. Підсумком його 20-річної діяльності став твір, що складається із 48 глав, який увійшов до числа книг Старого Завіту й отримав назву за ім’ям свого автора. У цій книзі можна знайти два важливі для нас пророцтва. Перше говорить про храм Господній, що наповнився славою. Це була звістка людині часів Старого Завіту про майбутнє створення Церкви Христової через спокутний подвиг Сина Божого, який втілився від Пресвятої Діви Марії, іменованої пророком «воротами зачиненими», що ними пройшов лише Господь Бог. Друге пророцтво описує видіння про сухі кістки на полі, яким Дух Божий дав нове життя. Тут розповідається про майбутнє загальне воскресіння мертвих і нове, вічне життя викупле-

них хресною смертю Господа Іісуса Христа. Святий Ієзекіїль сповіщав своїм одноплемінникам і про майбутні покарання за відступ від віри в Єдиного Бога, і в той самий час — про майбутнє повернення із полону та відновлення зруйнованого храму в Єрусалимі. Нам також відомо, що пророк був наділений даром чудотворення. Як колись і Мойсей, Ієзекіїль, помолившись, розділив води р. Ховар і урятував свій народ від переслідування халдеїв. У часи, коли лютував голод, пророк ублагав Господа, і Він не дав людям померти. Свої дні праведник закінчив мученицькою смертю. Його розірвали на частини дикими кіньми за викриття одного багатого єврея в ідолопоклонстві. Останки пророка Ієзекіїля було поховано в усипальні прабатьків Авраама неподалік сучасного Багдада.

Досягнувши своєї мети, Святополк, прозваний у народі Окаянним, взявся за князя Гліба. Останній був викликаний до Києва зі свого успадкованого Мурома. Святий Гліб уже знав про смерть батька та про вбив-

ство брата. Більше того, він знав про підготування замаху на нього самого. Перебуваючи у глибокій скорботі, Гліб віддав перевагу смерті, аніж міжусобній війні. Зустріч святого з убивцями сталася в гирлі р. Смядині, неподалік Смоленська. Незабаром загинув і сам тиран. Його війська були розбиті новгородською дружиною князя Яро­ слава Мудрого, причому на тому самому місці, де зовсім недавно загинув князь Борис — біля р. Альти. Святополк утік до Польщі, де провів залишок днів у сум’ятті та пошуку притулку... Посівши Київський престол, святий Ярослав розшукав мощі свого благовірного брата Гліба, який чотири роки пролежав непохованим, і поклав їх поруч із мощами святого Бориса у Вишгородському храмі. «З того часу, — пише літописець, — затихла на Русі крамола». Шанування Бориса і Гліба як святих почалося незабаром після їхньої кончини.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ:

Свята учениця Христина (день пам’яті — 6 серпня за н. cт.) Вона жила у III ст., а її батько, Урван, був правителем м. Тира. Ім’я, яке дівчинці вибрали батьки, стало передвісником її майбутнього життєвого шляху. Серед своїх ровесниць праведниця вирізнялася незвичайною красою. Батько Христини вирішив присвятити свою доньку служінню язичницьким богам і зробити жрицею. Щоб зберегти її в чистоті, Урван спорудив спеціальне приміщення, куди і помістив свою юну доньку. З цього моменту вона могла бачити тільки своїх батьків і двох служниць, а головним обов’язком Христини стало кадіння фіміаму язичницьким ідолам, якими було всіяне її нове житло. Перебуваючи на самоті, дівчина довго спостерігала за красою навколишнього світу. Поступово вона почала міркувати про те, Хто є Творцем такої різноманітної краси. Бачачи, що бездушні ідоли самі є творінням людських рук, Христина стала думати про єдине джерело усього живого на землі та гаряче молитися невідомому Богу, поєднуючи свою слізну молитву з постом. Ангел Божий, який явився одного разу, наставив її в істинній вірі в Іісуса Христа, осінив хресним знаменням, назвав

№ 14 (312), липень 2012

молилася Йому. Слова молитви лилися з уст юної сповідниці і в темниці після тортур. Тоді явився Ангел і зцілив її. Побачивши наступного ранку свою доньку зовсім здоровою, Урван приписав усе чаруванню та наказав утопити Христину у морі. Але сталося ще одне чудо: камінь пішов на дно, а свята залишилася на поверхні води, підтримувана Ангелом. Її оповила хмара, з якої почувся голос, що назвав над нею ім’я Святої Трійці, як при чині Хрещення. У цей момент свята побачила Господа, і її серце наповнилося невимовною радістю. Урван був шокований, побачивши доньку знову живою. Він вирішив продов­ жити муки наступного дня, залишивши праведницю на ніч у в’язниці. Однак тиран раптово помер тієї ж ночі. До приїзду нового правителя міста, Діона,

27 липня — преподобного Феофіла Київського, Христа заради юродивого; 28 липня — рівноапостольного великого князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія; преподобного Іова Угольського; Собору Київських святих; 29 липня — святих отців шести Вселенських Соборів; 30 липня — святкування Святогірській іконі Божої Матері; 31 липня — преподобного Іоанна Багатостраждального, Печерського, у Ближніх печерах; преподобного Памви, затворника Печерського, у Дальніх печерах; 1 серпня — преподобного Паїсія печерського, у Дальніх печерах; преподобного Серафима, Саровського чудотворця; 2 серпня — пророка Ілії; 3 серпня — преподобного Онуфрія мовчазного, Печерського, у Ближніх печерах; 4 серпня — преподобного Корнилія Переяславського; 5 серпня — святкування Почаївській іконі Божої Матері;

Христина залишалася за ґратами. Увесь цей час вона приймала людей, наставляючи їх у вірі. Тоді Церква поповнилася трьома тисячами нових членів. Приступивши до обов’язків, Діон продовжив муки святої. За ними були й чудеса. Коли за допомогою молитви Христина зруйнувала статую Аполлона,

6 серпня — преподобного Полікарпа, архімандрита Печерського; преподобномучеників Мгарських; 7 серпня — праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці; 8 серпня — преподобного Мойсея Угрина, Печерського, у Ближніх печерах і преподоб­ ного Мойсея, чудо­творця Печерського, у Дальніх печерах; 9 серпня — великомученика і цілителя Пантелеймона; 10 серпня — святкування Смоленській, іменованій «Одигітрія», іконі Божої Матері; 11 серпня — мученика Даниїла Черкаського; 12 серпня — мученика Іоанна Воїна; 13 серпня — священномученика Веніаміна, митрополита Петроградського і Гдовського, і з ним убитих священномученика архімандрита Сергія і мучеників Юрія та Іоанна; 14 серпня — винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього.

раптово помер і сам Діон. Черговий правитель Тира, Юліан, після нетривалого суду знову відіслав праведницю на муки, а потім звелів усікти мечем. Її останки були з честю поховані місцевими християнами. Підготував Андрій Гор

4

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ 20 липня в Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося чергове засідання Священного Синоду УПЦ. У засіданні взяли участь: митрополити Одеський і Ізмаїльський Агафангел, Сімферопольський і Кримський Лазар, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Черкаський і Канівський Софроній; архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Рівненський і Острозький Варфоломій; єпископ Сєверодонецький і Старобільський Агапіт. Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив такі рішення:

Ж УРНА Л № 49

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела про розподіл Одеської єпархії на дві самостійні. УХВАЛИЛИ рапорт Преосвященного митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела прийняти до уваги.

Ж УРНА Л № 50

СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття (відродження) в м. Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря. Довідка: 28 березня 2012 р. на ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира надійшов лист від ігумена Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря архімандрита Ієремії з проханням благословити відродження в м. Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського монастиря.

8 травня 2012 р. Священний Синод Української Православної Церкви (журнал № 36) ухвалив підтримати пропозицію ігумена монастиря архімандрита Ієремії та направити відповідне клопотання Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу, який 2 липня 2012 р. у листі за № 01 / 3 252 на ім’я Блаженнішого Митрополита Володимира повідомив про своє благословення на відродження (відкриття) в м. Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря. УХВАЛИЛИ: 1. Відкрити (відродити) в м. Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря при храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського.

2. Піднести подячні молитви Всемилостивому Богу за Його милість, явлену у можливості зміцнити духовні узи нашої Церкви зі Святою Горою через

православна газета

офіційно

№ 14 (312), липень 2012

відкриття подвір’я Афонської обителі в м. Києві.

3. Встановити такий порядок його функціонування: В юридичному, господарському та адміністративному відношенні подвір’я перебуває у підпорядкуванні Київської Митрополії. У храмі подвір’я на єктеніях після підношення імені Патріарха Московського і всієї Русі та Митрополита Київського і всієї України окремим проханням підносити ім’я священноархімандрита, настоятеля Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря за формулою: «О всечестнем отце нашем священноархимандрите Иеремии с братией обители сея Господу помолимся». День пам’яті великомученика і цілителя Пантелеімона (27 липня/9 серпня, старий/ новий стиль) святкувати як престольне свято. Настоятель подвір’я за поданням Свято-Пантелеймонівського монастиря затверджується Митрополитом Київським і всієї України. Причт подвір’я перебуває у підпорядкуванні Митрополита Київського і всієї України.

4. Направити подяку Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу за Його Первосвятительське благословення на відкриття в м. Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря.

5. Висловити подяку ігумену Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря архімандриту Ієремії з братією за понесені труди для відкриття у м. Києві подвір’я Афонської обителі.

Ж УРНА Л № 51

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона про відкриття жіночого монастиря на честь Барської ікони Божої Матері в м. Бар Вінницької області.

УХВАЛИЛИ: 1. Благословити відкриття жіночого монастиря на честь Барської ікони Божої Матері в м. Бар Вінницької області.

2. Настоятелькою (ігуменею) жіночого монастиря на честь Барської ікони Божої Матері в м. Бар Вінницької області призначити ігуменю Антонію (Стеценко).

Ж УРНА Л № 52

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Луцького і Волинського Нифонта про внесення до Собору Волинських святих новопрославлених уродженців Волині, викладачів і випускників Волинської духовної семінарії та тих, чия церковна діяльність була пов’язана з Волинським краєм. УХВАЛИЛИ: Благословити внесення до Собору Волинських святих: 1. Святителя Петра Могили — члена Луцького Молодшого Свято-Георгіївського братства.

2. Священномученика Аркадія (Остальського), єпископа Бежецького, — випускника Волинської духовної семінарії.

3. Священномученика Амвросія (Гудка), єпископа Сарапульського і Слабужського, — ректора Волинської духовної семінарії.

4. Священномученика Назарія (Лежава), митрополита Кутаїського, — викладача Волинської духовної семінарії.

5. Священномученика Олександра Скальського, пресвітера, — уродженця Волині.

6. Священномученика Корнилія Удиловича, пресвітера, — випускника Волинської духов­ ної семінарії.

7. Священномученика Арефу Насонова, пресвітера, — уродженця Волині.

8. Священномученика Євгенія (Вижву), ігумена, — насельника Почаївського Лаври.

9. Священномученика Мирона Ржепіка, пресвітера

Сергієво-Посадського, — випускника Волинської духовної семінарії.

10. Священномученика Василія Малахова, пресвітера, — викладача Волинської духовної семінарії.

11. Священномученика Володимира Правдолюбова, пресвітера, — директора Житомирської учительської семінарії.

12. Священномученика Ілію Бенеманського, пресвітера, — військового священика Волинського полку.

13. Священномученика Максима Сандовича, пресвітера Горлицького, — випускника Волинської духовної семінарії.

14. Священномучеників Холмських і Підляшських Петра Огризенка, Сергія Захарчука, пресвітерів, — випускників Волинської духовної семінарії.

15. Священномучеників Холмських і Підляшських Миколая Голця, пресвітера, та Павла Швайка, пресвітера, з дружиною мученицею Іоанною — уродженців Волині.

16. Новомученика Миколая Варжанського — випускника Волинської духовної семінарії. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви.

Ж УРНА Л № 53

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного єпископа Сумського і Охтирського Євлогія про знайдення оригіналу Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя», який вважався втраченим із 20-х років ХХ ст. УХВАЛИЛИ: 1. Піднести подяку Господу Богу за даровану радість звершувати молитви перед віднайденою святинею.

2. Постійним місцем перебування Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя» визначити Спасо-Преображенський кафедральний собор м. Суми, де ікона була явлена і прославлена як чудо­ творна.

Ж УРНА Л № 54

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки про перейменування «Собору новомучеників та сповідників Запорізької єпархії» на «Собор новомучеників та сповідників Запорізького краю». УХВАЛИЛИ: 1. Благословити перейменування «Собору новомучеників та сповідників Запорізької єпархії» на «Собор новомучеників та сповідників Запорізьких».

2. Пам’ять новомучеників та сповідників Запорізьких звершувати щорічно 13/26 червня (старий/новий стиль).

3. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви.

Ж УРНА Л № 55

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященних архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія та єпископа Ізюмського і Куп’янського Єлисея про зміну територіальних меж Харківської та Ізюмської єпархій. УХВАЛИЛИ: 1. До Харківської єпархії віднести Дергачівський та Золочівський райони Харківської області, виділивши їх зі складу Ізюмської єпархії.

2. До Ізюмської єпархії віднести Барвінківський і Близнюківський райони Харківської області, виділивши їх зі складу Харківської єпархії.

Ж УРНА Л № 56

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа про відкриття (відродження) Велико-Будищанського Свято-Троїцького жіночого монастиря в с. Писарівщина Диканьського р-ну Полтавської області. УХВАЛИЛИ благословити відкриття Велико-Будищанського Свято-Троїцького жіночого монастиря в с. Писарівщина Диканьського р-ну Полтавської області.

Ж УРНА Л № 57

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Луцького і Волинського Нифонта про відновлення історичної назви Волинської єпархії та внесення відповідних змін до Статуту про управління єпархії. Довідка: єпархія з назвою «Волинська» була утворена в межах Волинської губернії в 1799 р. Незважаючи на те, що протягом ХІХ–ХХ ст. її адміністративний центр знаходився в різних містах (Острозі, Житомирі, Луцьку), до 1996 р. вона зберігала назву «Волинська».

3 травня 1996 р. Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив розділити Волинську єпархію на дві самостійні: Луцьку і ВолодимирВолинську (журнал № 16).

27 липня 1996 р. за єпархіальним архієреєм Луцької єпархії закріплено титул «Луцький і Волинський».

25 червня 2012 р. Преосвященний митрополит Луцький і Волинський Нифонт звернувся до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та Священного Синоду Української Православної Церкви з рапортом про відновлення історичної назви «Волинська єпархія» замість «Луцька єпархія» із внесенням відповідних змін до Статуту про управління Луцької єпархії Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити відновлення історичної назви «Волинська єпархія» замість «Луцька єпархія».

2. Преосвященним Волинської єпархії мати титул «Волинський і Луцький».

3. Преосвященному Митрополиту Волинському і Луцькому Нифонту забезпечити внесення відповідних змін до Статуту про управління єпархії у встановленому чинним законодавством порядку.

Ж УРНА Л № 58

СЛУХАЛИ пропозицію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, священноархімандрита Різдва Богородиці Глинської пустині, про зміну титулу намісника ставропігійної обителі Преосвященного єпископа Бородянського Антонія. УХВАЛИЛИ преосвященному єпископу Бородянському Антонію, наміснику ставропігійної Різдва Богородиці Глинської пустині, надалі іменуватися «Путивльським».

Ж УРНА Л № 59

МАЛИ МІРКУВАННЯ про жіночий монастир на честь Афонської ікони Божої Матері в

православна газета с. Чоповичі Малинського р-ну Житомирської області. Довідка: жіночий монастир на честь Афонської ікони Божої Матері розпочав своє існування з общини сестер милосердя в 2001 р., отримав статус монастиря в 2007 р. та був освячений Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром у 2009 р. Храм монастиря та дев’ять корпусів побудовані коштом релігійної громади храму в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського, що розташовується у м. Києві. Всі насельниці обителі (20 монахинь, 40 інокинь, 20 послушниць) є киянками та в минулому сестрами милосердя. УХВАЛИЛИ надати жіночому монастирю на честь Афонської ікони Божої Матері в с. Чоповичі Малинського р-ну Житомирської області статус ставропігії під безпосереднім керівництвом Митрополита Київського і всієї України.

Ж УРНА Л № 60

СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття в м. Ладижин Вінницької області скиту Свято-Троїцького ставропігійного жіночого монастиря м. Не­мирів. УХВАЛИЛИ благословити відкриття в м. Ладижин Вінницької області скиту Свято-Троїцького ставропігійного жіночого монастиря м. Немирів.

Ж УРНА Л № 61

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Ов­руць­ кого і Коростенського Віссаріона про звільнення ігумені Аполлінарії (Цвіркун) із посади настоятельки (ігумені) СвятоВасилівського жіночого монастиря в м. Овруч Овруцької єпархії. УХВАЛИЛИ звільнити ігуменю Аполлінарію (Цвіркун) із посади настоятельки (ігумені) Свято-Василівського жіночого монастиря в м. Овруч Овруцької єпархії.

Ж УРНА Л № 62

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Бориспільського Антонія, голови Учбового комітету, про призначення ректора Харківської духовної семінарії у зв’язку зі смертю митрополита Харківського і Богодухівського Никодима, який з 1996 р. обіймав цю посаду. УХВАЛИЛИ призначити ректором Харківської духов­ ної семінарії Преосвященного архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія.

Ж УРНА Л № 63

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, голови Місіонерського відділу та Відділу релігійної освіти і катехізації, про об’єднання очолюваних ним двох відділів у Синодальний відділ релігійної освіти, катехізації і місіонерства. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити об’єднання Місіонерського відділу та Відділу релігійної освіти і катехізації у Синодальний відділ релігійної освіти, катехізації і місіонерства.

2. Головою Синодального відділу релігійної освіти, катехізації і місіонерства призна-

чити Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа.

Ж УРНА Л № 64

МАЛИ МІРКУВАННЯ про діяльність Синодальних установ. УХВАЛИЛИ: 1. На підставі поданого прохання звільнити Преосвященного архієпископа Бориспільського Антонія з посади голови Учбового комітету, подякувавши йому за понесені труди з відродження духовної освіти в Українській Православній Церкві.

2. Призначити головою Учбового комітету проректора Учбового комітету архіманд­ рита Климента (Вечерю).

3. Архімандриту Клименту (Вечері) бути єпископом Ірпінським, вікарієм Київської Митрополії. Наречення і хіротонію архімандрита Климента (Вечері) на єпископа звершити у м. Києві.

4. Для вдосконалення діяльності Синодального відділу у справах пастирської опіки козацтва та духовно-фізичного виховання молоді звільнити голову відділу Преосвященного єпископа Конотопського і Глухівського Іосифа від управління Конотопською єпархією та призначити його єпископом Ямпільським, вікарієм Конотопської єпархії.

5. Преосвященним Конотопським і Глухівським бути архімандриту Роману (Кимовичу), клірику Шепетівської єпархії. Наречення і хіротонію архімандрита Романа (Кимовича) на єпископа звершити у м. Києві. Про що надіслати відповідні Укази.

Ж УРНА Л № 65

МАЛИ МІРКУВАННЯ про стан справ у Луганській єпархії. Довідка: у відповідь на численні письмові звернення, розпорядженням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира за № 1073 від 21.06.2012 р. була створена комісія для вивчення стану справ у Луганській єпархії. До складу комісії, яку очолив Преосвященний митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, увійшли: Преосвященні митрополити Донецький і Маріупольський Іларіон, Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архієпископи Криворізький і Нікопольський Єфрем, Харківський і Богодухівський Онуфрій та доцент Київської духовної академії протоієрей Ігор Базаринський. Комісія працювала в м. Луганську 25 червня 2012 р. Висновки за результатами роботи були зафіксовані у письмовому рапорті й передані на розгляд Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. УХВАЛИЛИ: 1. Звільнити Преосвященного митрополита Луганського і Алчевського Іоанникія від управління Луганською єпархією, подякувавши йому за понесені багаторічні труди на Луганщині.

2. У зв’язку з почисленням на спокій вивести Преосвященного митрополита Іоанникія з числа постійних членів Священного Синоду.

3. Визначити постійним місцем перебування Преосвященного митрополита Іоанникія м. Луганськ.

4. Належне утримання Преосвященного митрополита

офіційно Іоанникія забезпечувати Луганському єпархіальному управлінню.

5. Призначити Преосвященного митрополита Іоанникія настоятелем Свято-МиколоПреображенського собору м. Луганська.

6. Преосвященному Луганському і Алчевському доповіс­ти письмовим рапортом Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру про виконання даних рішень.

7. Преосвященним Луганським і Алчевським призначити архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана, звільнивши його від управління Білоцерківською єпархією. Про що надіслати відповідні Укази.

Ж УРНА Л № 66

МАЛИ МІРКУВАННЯ про призначення Преосвященних. УХВАЛИЛИ: 1. Преосвященним Білоцерківським і Богуславським призначити архієпископа Львівського і Галицького Августина, звільнивши його від управління Львівською єпархією.

2. Преосвященним Львівським і Галицьким призначити єпископа Дрогобицького Філарета, звільнивши його з посади вікарія Львівської єпархії.

3. Звільнити Преосвященного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луку від тимчасового управління Бердянською єпархією.

4. Преосвященним Бердянським і Приморським бути архімандриту Єфрему (Ярінку), клірику Хустської єпархії.

5. Преосвященним Ровеньківським, вікарієм Луганської єпархії, призначити єпископа Рокитнянського Никодима, звільнивши його з посади вікарія Білоцерківської єпархії. Про що надіслати відповідні Укази.

Ж УРНА Л № 67

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія про звільнення Преосвященного єпископа Дубнівського Нектарія з посади вікарія Рівненської єпархії. УХВАЛИЛИ для вивчення даного питання створити комісію у складі: 1. Преосвященний Сергій, митрополит Тернопільський і Кременецький, — голова.

2. Преосвященний Лука, архієпископ Запорізький і Мелітопольський.

3. Преосвященний Пантелеімон, єпископ Івано-Франківський і Коломийський. Комісії представити результати своєї роботи на наступне засідання Священного Синоду.

Ж УРНА Л № 68

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела про призначення вікарного єпископа Одеської єпархії. УХВАЛИЛИ єпископом Овідіопольським, вікарієм Одеської єпархії, бути архімандриту Аркадію (Таранову), клірику Одеської єпархії. Місце проведення наречення та хіротонії архіманд­ рита Аркадія (Таранова) на єпископа залишити на розсуд Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Про що надіслати відповідний Указ.

№ 14 (312), липень 2012

5

АРХІЄРЕЙСЬК А ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА РОМАНА ( КИМОВИЧА)

22 липня, в Неділю 7-му після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в соборному храмі столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: митрополити Вишгородський і Чорнобильський Павел, Почаївський Володимир; архі­ єпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Яготинський Серафим, Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр; єпископи Олександрійський і Світловодський Антоній, Васильківський Пантелеімон, Шепетівський і Славутський Діонисій. За Літургією було звершено хіротонію архімандрита Романа (Кимовича), намісника Різдва Богородиці Городищенського монастиря Шепетівської єпархії, на єпископа Конотопського і Глухівського (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 20 липня 2012 р., журнал № 64). Після закінчення богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до єпископа Романа з напутнім словом і вручив йому архі­ єрейський жезл, після чого владика Роман дав віруючим перше архіпастирське благословення.

Напередодні, 21 липня, у храмі на честь Усіх святих столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії відбулося наречення архімандрита Романа (Кимовича) на єпископа Конотопського і Глухівського. Чин наречення очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

АРХІЄРЕЙСЬК А ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА К ЛИМЕНТА ( ВЕЧЕРІ ) 23 липня, у день пам’яті преподобного Антонія Печерського († 1073), Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі на честь преподоб­ них Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври.

кий Іриней, Новомосковський Євлогій, Ровеньківський Никодим, Львівський і Галицький Філарет, Броварський Феодосій, Новокаховський і Генічеський Філарет, Конотопський і Глухівський Роман; обраний на єпископа Бердянського і Приморського архімандрит Єфрем (Ярінко), а також насельники монастиря та викладачі Київських духовних шкіл у священному сані. За Літургією відбулася хіротонія проректора Київської духовної академії і семінарії з навчальної роботи, голови Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ архімандрита Климента (Вечері) на єпископа Ірпінського, вікарія Київської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 20 липня 2012 р., журнал № 64). Після закінчення богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до єпископа Климента зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл. (Під час богослужіння Предстоятель УПЦ привітав КеруюЙого Блаженству співслу- чого справами УПЦ архієписжили: митрополити Чернівець- копа Бориспільського Антонія з кий і Буковинський Онуфрій, тезоіменитством. Після Літургії Вишгородський і Чорнобиль- намісник Києво-Печерської ський Павел, Тернопільський і Лаври митрополит ВишгородКременецький Сергій, Почаїв- ський і Чорнобильський Павел ський Володимир; архієпископи очолив хресний хід, який про­ Бориспільський Антоній (Керу- йшов до площі біля Ближніх ючий справами УПЦ, ректор печер монастиря, де було зверКДАіС), Кам’янець-Подільський і шено молебень преподобному Городоцький Феодор, Сєверо- Антонію.) донецький і Старобільський Наречення архімандрита Агапіт, Яготинський Серафим, Климента (Вечері) на єпископа Кіровоградський і Новомирго- Ірпінського відбулося 21 липня, родський Іоасаф, Переяслав- у храмі на честь Усіх святих стоХмельницький і Вишневський личного Пантелеймонівського Олександр (секретар Предстоя- монастиря у Феофанії. Чин теля УПЦ), Городницький Олек- наречення очолив Блаженнісандр; єпископи Хотинський ший Митрополит Київський і Мелетій, Ніжинський і Прилуць- всієї України Володимир. ­(Докладніше про хіротонії читайте у наступному номері «ЦПГ»)

6

№ 14 (312), липень 2012

н о в и н и, п од і ї, ко м е н тар і

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 12 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир прийняв делегацію ВолодимирВолинської єпархії на чолі з єпископом ВолодимирВолинським і Ковельським Володимиром. На зустрічі також були присутні благочинний Успенського Низкиницького чоловічого монастиря (Іваничівський р-н Волинської області) ігумен Стефан (Хильчук) та прессекретар єпархії протодиякон Віктор Мартиненко.

Блаженніший Владика передав у дар Низкиницькому монастирю примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія (це видання було здійс­ нене Українською Православною Церквою в 2008 р.). Вручаючи дар, Предстоятель УПЦ наголосив, що це Євангеліє для давньої обителі буде ще однією святинею, біля якої братія вдосконалюватиметься у чернечому подвигу. У свою чергу, єпископ Володимир передав Його Блаженству побажання здоров’я і міцності сил від пастви Володимир-Волинської єпархії.

18 липня, в день спомину знайдення чесних мощей преподобного Сергія Радонезького (1422), Предстоятель Української Православної Церкви відвідав у Солом’янському р-ні столиці парафію в ім’я преподоб­ ного Сергія Радонезького, що відзначала цього дня десятиріччя заснування. У парафіяльному дерев’яному храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, почесний настоятель храму єпископ Дрогобицький Філарет, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, благочинний Південно-Західного церковного округу столиці протоієрей Павел Кирилов, благочинний Київської єпархії у справах монастирів архімандрит Іларіон (Каменський), настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник, духовенство храму і району.

православна газета

10 липня в Києві відбулося перше засідання правління Благодійного фонду «Християнська освіта», заснованого з ініціативи Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України за участю Церков і релігійних організацій. Мета Фонду — сприяння поширенню в українському суспільстві християнської освіти та виховання, реалізація освітніх та виховних програм, заснованих на християнських моральних цінностях, залучення фінансових, інтелектуальних, організаційних, технічних та інших

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА ресурсів для сприяння викладачам у формуванні дітей, підлітків та молоді як високоморальних і високодуховних особистостей для трансформації українського суспільства. Засідання правління БФ «Християнська освіта» відбулося під головуванням президента Фонду, голови Громадської ради при МОНМС України, народного депутата України Володимира Марущенка. Від Української Православної Церкви участь у засіданні взяв Упов­н оважений УПЦ з питань

вищої освіти і науки архімандрит Віктор (Бедь). Правління Фонду розглянуло питання, що стосуються затвердження благодійних програм «Підручники з предметів духовноморального спрямування» і «Учитель християнської етики», а також критерії визначення навчальнометодичних посібників, навчальних посібників та підручників, для друку яких надаватиметься підтримка БФ «Християнська освіта», і друкарень для їх друку.

18 липня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, з метою координації роботи Української Православної Церкви, органів державної влади, інститутів громадянського суспільства і небайдужих громадян у справі розвитку духов­ ності, моральності, патріотизму і громадянської відповідальності у військовому середовищі, при Синодальному відділі УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України створено Опікунську раду. На першому організаційному засіданні, яке відбулося у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі, члени Опікунської ради обговорили принципи, форми й методи своєї роботи і конкретну участь у сприянні реалізації проектів Відділу. До складу Опікунської ради увійшли: народні депутати України Геннадій Васильєв, Юрій Болдирєв, екс-міністр оборони

України адмірал запасу Михайло Єжель, представники генералітету України та інші особи, що користуються авторитетом у військово­ службовців і протягом тривалого часу співпрацюють із Синодальним військовим відділом. По завершенні засідання голова Адміністрації Держспецтранс-

служби України генерал-лейтенант Микола Мальков привітав голову Синодального військового відділу УПЦ архієпископа Львівського і Галицького Августина із 60-річчям. Прес-служба Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України

Прес-служба УУБА-КаУ

23 липня у приміщенні Київської обласної державної адміністрації відбулася церемонія проводів спортсменів Київської області, які візьмуть участь у ХХХ Літніх Олімпійських та ХIV Параолімпійських іграх у м. Лондоні (Великобританія). З благословення Предстоятеля УПЦ, захід відвідав секретар Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук, який звернувся до спортсменів зі словами повчання і благословив їх на участь у змаганнях. У церемонії проводів також взяв участь губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк. orthodox.org.ua СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ 9–10 липня в Москві пройшов II Загальноцерковний з’їзд із соціального служіння «Допомога сім’ї як сфера відповідальності Церкви і держави». Форум зібрав близько 550 учасників та гостей, у тому числі 230 керівників соціальних відділів, духівників та старших сестер сестринств милосердя зі 109

За богослужінням, з нагоди десятиріччя парафії і за заслуги перед Церквою, Блаженніший Владика удостоїв кліриків храму богослужбових нагород. По завершенні Літургії Його Блаженство освятив дев’ять накупольних хрестів для головного парафіяльного храму в ім’я преподобного Сергія Радонезького. Після цього Предстоятель УПЦ привітав віруючих із днем пам’яті преподобного Сергія Радонезького і побажав усім його молитовної підтримки. Блаженніший Митрополит Володимир також удостоїв церковних нагород благодійників парафії. Почесний настоятель єпископ Дрогобицький Філарет за труди з будівництва парафії був удостоєний ордена Української Православної Церкви святителя Луки Кримського. Наостанок Предстоятель УПЦ оглянув нижній приділ в ім’я благовірного князя Олександра Невського споруджуваного кам’яного храму в ім’я преподобного Сергія Радонезького (наразі в приділі ведуться оздоб­ лювальні роботи).

єпархій Руської Православної Церкви, а також учасників фестивалю соціальних технологій на захист родини «За життя — 2012» та представників Руської Православної Церкви Закордоном. З’їзд відкрився 9 липня Божественною літургією в храмі Христа Спасителя, яку звершив Святіший

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви очолив служіння молебню на початок доброї справи та літії по загиб­ лих під час лиха у Краснодарському краї і в автокатастрофі в Чернігівській області. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у з’їзді взяла участь делегація УПЦ, яку очолив голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський. Архідиякон Сергій поділився з учасниками форуму досвідом реалізації соціальних проектів і програм, спрямованих на надання допомоги нужденним. За підсумками з’їзду були прийняті Пропозиції щодо організації церковної роботи з підтримки багатодітних сімей, вагітних та одиноких жінок з дітьми, які перебувають у важкій життєвій ситуації, сімей з інвалідністю батьків або дитини, неповних сімей та сімей з низьким достатком. patriarchia.ru, orthodox.org.ua

православна газета

н о в и н и, п од і ї, ко м е н тар і

ЦЕРКВІ ПЕРЕДАНО ЗНАЙДЕНИЙ НЕЩОДАВНО МАЛОЧЕРНЕЧЧИНСЬКИЙ ОБРАЗ СПАСИТЕЛЯ У Донецьку виявили древню ікону Христа Спасителя, яка наприкінці ХIX ст. прославилася численними чудесами зцілення в с. Мала Чернеччина Сумського повіту Харківської губернії. Малочернеччинський образ Спасителя шанували не тільки православні, а й лютерани та католики. Саме для цієї ікони Святіший Синод у 1904 р. встановив щорічний хресний хід, який збирав багато паломників. У роки громадянської війни ікону було втрачено. Але пам’ять про неї зберігали віруючі Сумської області, попри закриття храмів та гоніння. За словами секретаря Сумської єпархії УПЦ протоієрея Георгія Тарабана, у багатьох храмах Сумської області досі зберігаються списки цієї ікони. Довгі роки пошуки втраченої святині залишалися безуспішними. Кілька років тому до колекції донецького колекціонера Олега Здановича потрапила древня ікона Христа, яка називається «Спас у точилі», а також «Хліб Життя».

Нещодавно з Росії було отримано експертний висновок доктора мистецтвознавства Ірини БусевоїДавидової, згідно з яким «є вагомі підстави вважати, що <…> образ є втраченою чудотворною святинею iз Всіхсвятської церкви села Мала Чернеччина». Як сказано у висновку, ікона з колекції Олега Здановича за рядом ознак збігається iз чудотворним образом з Малої Чер-

№ 14 (312), липень 2012

7

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 22 липня Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив міністру культури України Михайлу Андрійовичу Кулиняку співчуття у зв’язку зі смертю Героя України, актора театру і кіно Богдана Сильвестровича Ступки. За словами Його Блаженства, «впродовж багатьох років Богдан Сильвестрович був втіленням українського кінематографа, улюбленим артистом мільйонів людей. Неперевершений дар акторського таланту Богдана Сильвестровича був великим надбанням культури українського народу». Предстоятель УПЦ також висловив співчуття рідним і близьким Богдана Ступки. ЮВІЛЕЙ

неччини. Вона також написана на полотні й за стилістикою може бути датована другою половиною XVIII ст. Оклад кінця XIX ст. свідчить про шанування ікони саме в цей період, хоча сама вона є більш давньою. Швидше за все, полотно натягнули на дошку саме у зв’язку із влаштуванням окладу й початком шанування. Ручки з тильного

боку свідчать, що образ носили у хресні ходи, а останні було встановлено тільки для чудотворного Малочернеччинського образа, але не для його списків. Після спілкування з єпископом Сумським і Охтирським Євлогієм колекціонер Олег Зданович прийняв рішення передати святиню Православній Церкві. Крім проведення необхідних реставраційних

робіт донецькі реставратори виготовили для ікони спеціальний кіот з ручками, які дозволяють носити образ у хресних ходах.

15 липня, в день святкування Турковицькій іконі Божої Матері, в Донецьку, в домовому храмі на честь Турковицького образа на території архієрейської резиденції, перед початком богослужіння відбулася зустріч чудотворного Малочернеччинського образа, який доставив у храм Олег Зданович. Літургію в день храмового свята звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, архієпископ Святогірський Арсеній, схи­ єпископ Аліпій (Погребняк), єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан, єпископ Макіївський Варнава у співслужінні духовенства Донецької та Горлівської єпархій. Після Літургії відбувся хресний хід із Малочернеччинським чудо­ творним образом. За труди на славу Святої Церкви колекціонер Олег Зданович був удостоєний ордена УПЦ святого князя Володимира II ступеня. До 24 вересня, дня святкування Собору Святогірських святих, Малочернеччинський чудотворний образ Христа Спасителя перебуватиме у Свято-Успенській Святогірській Лаврі, а потім буде переданий православним віруючим Сумської єпархії УПЦ. За матеріалами сайтів ortodox.donbass.com, orthodox.org.ua

12 липня, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим взяв участь в урочистостях iз нагоди 400-річчя ПетроПавлівського собору м. Мінська (Білорусь), найдавнішого зі збережених храмів міста.

Цього дня Божественну літургію в соборі очолив Патріарший Екзарх всієї Білорусі Митрополит Мінський і Слуцький Філарет, якому співслужили архі­ єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, вікарій Мінської єпархії єпископ Борисовський Веніамін, клірики Петро-Павлівського собору і запрошені на свято священнослужителі. Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим зачитав вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та привітав Митрополита Філарета, настоятеля собору протоієрея Георгія Латушка і всіх учасників урочистостей зі знаменною датою. У свою чергу Митрополит Мінський і Слуцький Філарет висловив слова щирої подяки Блаженнішому Митрополиту Володимиру, запевнивши, що молиться за здоров’я Предстоятеля Української Православної Церкви.

ЦЕРКВА ТА МОЛОДЬ 21 липня в околицях Севастополя (АР Крим) розпочав роботу ХІІ Православний молодіжний міжнародний фестиваль «Брати», що проходить за підтримки Синодального відділу УПЦ у справах молоді. Цього року, вже втретє за сім років існування фестивалю, місцем його проведення стала Україна, хоча традиційно форум проходить у Російській Федерації, на Бородінському полі, неподалік від м. Мо­жай­ська Московської області. Участь у фестивалі в Криму беруть понад 1100 осіб — священнослужителі та молодь із Росії, України та Білорусі. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира Українську Православну Церкву на XII фестивалі «Брати» представляють: делегація Синодального відділу УПЦ у справах молоді на чолі з єпископом

Обухівським Іоною, учас­ ники волонтерського руху «Молодість небайдужа» з Києва, священнослужителі, які проводять роботу з молоддю в єпархіях УПЦ, і представники молодіжних рухів із регіонів. У неділю, 22 липня, в наметовому храмі на місці проведення ХІІ фестивалю «Брати» вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона звершив Літургію. Його Преосвященству співслужили священнослужителі — учасники фестивалю із Росії, України та Білорусі. За богослужінням були піднесені молитви про успішне проведення молодіжного форуму. Увечері того ж дня відбувся концерт з нагоди урочистого відкрит тя фестивалю. З вітальним словом від Блаженнішого Митрополита Володимира виступив єпископ Іона. Владика передав

учасникам благословення Предстоятеля Української Православної Церкви та побажав їм з користю провести дні фестивалю, щоб із новими силами й натхненням повернутися до праць на користь Церк­ви і ближніх. Вітальне слово від митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря зачитав про-

тоієрей Петро Чайковський, благочинний Бахчисарайського району, на території якого проходить фестиваль. Православний міжнародний молодіжний фестиваль «Брати» у Криму триватиме до 29 липня. Прес-служба Синодального відділу у справах молоді

Після Літургії владики освятили розташований на південній стіні собору пам’ятний знак із зображенням святих первоверховних апостолів Петра і Павла, а також меморіальну дошку, на якій перераховані імена засновників собору. Портал church.by, прес-служба Житомирської єпархії ЦЕРКВА ТА ЗМІ 21 липня, у день святкування особливо шанованій у столичному Кирилівському монастирі Казанській іконі Пресвятої Богородиці, за адресою kirill-monastery.org.ua відкрився сайт обителі. orthodox.org.ua

8

№ 14 (312), липень 2012

ДиВний боГ У СВяТих СВоЇх

ВІД ДОБРОГО КОРІННЯ БЛАГОДАТНИЙ ПЛІД Ім’я Ярослава Мудрого відоме не менше, ніж ім’я його славетного батька — святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі. Уже відразу після смерті в 1054 р. князя Ярослава, названого у Хрещенні Георгієм, почали шанувати в народі як святого.

А

ле, на відміну від рівно‑ апостольного Володимира, Ярослав Мудрий, як пише відомий історик Церкви митро‑ полит Макарій (Булгаков), нале‑ жав до числа «тих угодників Божих, про яких достеменно відомо, що вони не були каноні‑ зовані ні місцевою, ні загально‑ церковною владою, але які про‑ славилися богоугодним жит‑ тям... та благодатними явлін‑ нями і, внаслідок цього, були шановані віруючим народом». У першу половину свого правління Ярославу довелося багато воювати, захищаючи й об’єднуючи руські землі. Але не війнами прославився великий князь Ярослав у вітчизняній історії. Заслуга святого князя Ярослава Мудрого перед Церк‑ вою і нашим народом полягає в тому, що він став гідним продо‑ вжувачем рівноапостольного Володимира у справі просвіт‑ лення Русі світлом Христової істини. Час його правління озна‑ менувався поширенням право‑ славної віри по всій Руській землі, будівництвом великої кількості церков та монастирів. При Ярославі вперше на Київ‑ ську кафедру був обраний русич — митрополит Іларіон, автор «Слова про закон і благодать» (до цього митрополити у Київ призначалися тільки патріархом Константинопольським і були греками). При ньому були кано‑ нізовані і перші руські святі — страстотерпці Борис і Гліб. Прославляючи у «Слові про закон і благодать» рівноапо‑ стольного князя Володимира, святитель Іларіон оспівує і бла‑ гословенні труди святого Ярос‑ лава: «Вельми добрим і вірним свідком... є також син твій Геор‑ гій (Ярослав), що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не ума‑ ляє заслуг твого благовір’я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокін‑ чене тобою, як Соломон по Давиді». «І при цьому почала віра християнська множитися на Русі і поширюватися, — вто‑ рить святителю преподобний Нестор літописець. — І чорно‑ ризці почали множитися, і з’явилися монастирі. І любив

православна газета

Одночасно з розповсюджен‑ ням книг Ярослав дбав про поширення грамотності, органі‑ зовував школи та училища для дітей. Наприклад, у Новгороді він влаштував училище для 300 хлопчиків. Саме з часу Ярослава на Русі став затверджуватися звичай навчати дітей грамоти; з цією метою найбільш тямущих із них «збирали по всій землі».

«Любіть одне одного... якщо будете жити в любові між собою, і бог буде з вами. Він підкорить вам усіх ворогів, і будете мирно жити. Та коли в ненависті будете жити, у сварках і міжусобицях, то самі загинете, і землю батьків, і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим»

І. Я. Билибін. «Великий князь Ярослав Мудрий», 1926 р.

Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, за їхніми книгами повчаються вір‑ нії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова. Так, неначе один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші — пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хре‑ щенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця

вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну» (переклад В. Яременка). При Ярославі Мудрому Київ став фактично другою культур‑ ною столицею християнського світу після Константинополя. На території Русі до XIII ст. було вже кілька сотень назв книг, число яких досягало 140 тисяч. При ньому на Русі з’явився цер‑ ковний Статут, або Кормча книга, — переклад візантійського Номоканона. До часу правління Ярослава належить багато при‑ крашене, з чудовими малюн‑ ками «Остромирове Євангеліє», написане для новгородського посадника Остромира. Яросла‑ вом Мудрим була заснована й перша бібліотека.

Ще на самому початку свого правління (близько 1016 р.) Ярослав поклав початок скла‑ данню першого писаного зводу законів — «Руської Правди», що облагородила у християнському дусі колишні закони та звичаї східних слов’ян. Правління Ярослава Мудрого — час економічного процві‑ тання Русі. У 1037 р. князь Яро‑ слав, звільнивши розорений набігами Київ від печенігів, «заклав велике місто», тобто відродив велич столиці Давньої Русі. За подобою Єрусалима в Києві були побудовані Золоті ворота, а за подобою Царгорода — Свята Софія. На Золотих воротах звели храм на честь Благовіщення Пресвятої Бого‑ родиці, потім біля Святої Софії побудували два монастирі — в ім’я святого Георгія та в ім’я свя‑ тої Ірини. У 1051 р. у Києві було закладено Києво‑Печерський монастир, що став на віки осе‑ редком духовного життя всієї Русі. Ярослав Мудрий побуду‑ вав чимало храмів не лише в Києві, а й в інших містах та селах своєї великої держави, навіть найвіддаленіших, як, наприклад, у Чудській стороні, де він заснував місто Юр’їв (нині естонське місто Тарту) із храмом в ім’я свого небесного покровителя, святого великому‑ ченика Георгія Побідоносця. Кількість монастирів і храмів на Русі неухильно зростала, в одному Києві тоді нараховува‑ лося до 400 церков. Великий князь Ярослав спо‑ чив у 76‑річному віці у Вишго‑ роді на руках свого улюбленого

сина Всеволода, гірко оплакува‑ ний народом. Похований він був у Києві в Софійському соборі. Перед смертю Ярослав зібрав своїх дітей і наказав: «Любіть одне одного... Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами. Він підкорить вам усіх ворогів, і будете мирно жити. Та коли в ненависті будете жити, у сварках і міжусобицях, то самі загинете, і землю бать‑ ків, і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим». Практично відразу після кон‑ чини благовірного князя Яро‑ слава Мудрого почалося міс‑ цеве шанування його як святого. Відоме, наприклад, свідчення Адама Бременського, який у «Діяннях первосвящеників Гам‑ бурзької церкви», що датуються 1075 р., називає великого князя Ярослава Володимировича свя‑ тим. Саме поховання в Софій‑ ському соборі свідчило про особливі заслуги спочилого перед Церквою. Перед його могилою, за словами Є. Є. Голу‑ бинського, звершувалися пана‑ хиди й навіть молебні, що дозволялися іноді Священнона‑ чалієм, «щоб з піднесенням молитов про нього певною мірою воздавалося йому шану‑ вання» (Історія канонізації свя‑ тих у Руській Церкві). Враховуючи всенародне шанування Ярослава Мудрого впродовж майже десяти століть , у зв’язку з 950‑ю річницею його смерті Священний Синод Укра‑ їнської Православної Церкви у 2004 р. благословив внести ім’я благовірного князя в місяце‑ слов і встановити святкування святому в день його кончини — 20 лютого (4 березня за н. ст.). У 2005 р., з благословення патріарха Олексія II, ім’я святого Ярослава Мудрого було внесено в місяцеслов Руської Право‑ славної Церкви. Про значення святого князя Ярослава Мудрого в історії Русь‑ кої Церкви і всього руського світу чудові слова сказав митро‑ полит Макарій (Булгаков): «Ми маємо дякувати Господу за те, що Він, обравши і приготувавши великого князя нашого Володи‑ мира бути просвітителем Росії... наступником його призначив бути мудрому і ревно‑благочес‑ тивому синові його Ярославу і що ці два царювання, що охо‑ плюють собою більш як півсто‑ ліття, послужили найсприятливі‑ шим часом для міцного наса‑ дження у нас віри Христової... У таких обставинах закладено, власне, основу Руської Церкви, основу тверду і глибоку, що зали‑ шається непохитною і досі». Підготувала монахиня Євтропія (Бобровнікова)

НОВІ ВИД АННЯ З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира редакція «Церковної пра‑ вославної газети» видала настільний «Православний церковний календар» на 2013 р. Календар є офіційним виданням Київ‑ ської Митрополії, друкується україн‑ ською та російською мовами, ілюстрова‑ ний кольоровими додатками фотографій єпископату Української Православної Церкви. У календарі вміщенo: місяцеслов, вка‑ зівки щоденних євангельських і апос‑ тольських читань, деякі богослужбові вказівки, Пасхалія на 2014–2033 рр., святці, доповнені іменами нещодавно канонізованих святих нашої Церкви, перелік чудотворних ікон Божої Матері, оновлена довідкова та контактна інфор‑ мація про єпархії УПЦ (єпархіальні управління, періодичні видання, духовні навчальні заклади тощо).

Видавничий відділ Української Православ‑ ної Церкви випустив «Православний катихізис. Основи християнського віровчення» (українською мовою). Книга, пропонована до уваги читачів, ство‑ рена на основі одного з найвідоміших видань цього напрямку — катихізису святителя Філа‑ рета (Дроздова), митрополита Московського. Для багатьох поколінь православних хрис‑ тиян «Катихізис» митрополита Філарета був училищем віри і благочестя, ця унікальна книга перевидавалася понад сто разів. Дане видання катихізису має ряд особли‑ востей. Видавничий відділ УПЦ адаптував текст дореволюційного видання до умов сучасного життя нашої Церкви. При цьому максимально збережений дух оригінального видання і, наскільки це було можливо, стиль оригіналу. Книга, без сумніву, буде корисною для всіх, хто прагне пізнати істини віри, більше дізна‑ тися про віровчення Православної Церкви.

православна газета

д и в н и й б о г у св я т и х св о ї х

КИЇВСЬКІ СВЯТІ «Т вій Київ — це небо», — писав у першій половині XVII ст. єпископ Мстиславський Сильвестр (Косов), соратник святителя Петра (Могили) і його майбутній наступник на Київській митрополичій кафедрі. Вчений ієрарх уподібнював велику кількість угодників Божих на духовному небосхилі Києва великій кількості видимих небесних світил. Споглядаючи красу зоряного неба, ми пам’ятаємо, що точне число зірок підрахувати неможливо. Так і щодо святих: Церква свідчить, що, крім явлених світу і прославлених, є багато святих, відомих тільки Богові. Говорячи про Київ, ми, зазвичай, вважаємо, що його святі — це, переважно, святі КиєвоПечерські — понад 120 подвижників, — які спочивають мощами у Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври. Однак, уважно вдивляючись в ікону Собору КиєвоПечерських святих (найпоширеніший тип якої — два сонми святих відповідно до двох лабіринтів печер і деякі святі в центрі — сформувався у ХVIII ст.), ми помічаємо, що тут зображено не лише тих, хто спочиває у печерах, і не лише подвижників Лаври, а й деяких інших святих: святого рівно­ апостольного князя Володимира, святих князів-страсто-

терпців Бориса і Гліба, святу великомученицю Варвару. Якщо присутність зображення святого Володимира можна пояснити тим, що із XVII ст. чесна глава князя спочивала в Успенському соборі Лаври, то решта троє з названих святих зображені лише з однієї причини — як особливо шановані в Києві. Для людей XVIII ст. київські святі — це насамперед Києво-Печерські й ті, про кого ніяк не можна промовчати при «спогаді про Другий Єрусалим». Святі Борис і Гліб — це перші святі з прославлених Церквою на Русі. А свята Варвара, хоча й не ступала по Руській землі у своєму земному житті, — з XII ст. благословляла Русь мощами, які спочивали у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі на Старокиївській горі. Не можна не відзначити ще одну особливість Собору Києво-Печерських святих: на його іконі зображено угодників Божих, які не були подвижниками Лаври та Києва, але мощі яких, через різні обставини, було перенесено в Лавру. Серед них: один зі святих Віфлеємських немовлят, святитель Феофіл Новгородський, преподоб­н а Євфросинія Полоцька, свята праведна княжна Іуліанія Ольшанська. Водночас на іконі немає цілого ряду Печерських

подвижників, відомих із житій, але мощі яких спочивають поза Лаврою, бо у давнину пам’ять подвижника більше шанували там, де відбувалися чудеса від його мощей. Якщо ми згадаємо всіх «печерян», які прославлені Церквою, а не тільки тих, мощі яких спочивають у лаврських печерах, то їх виявиться близько 200. А враховуючи, що у наш час багато нових канонізацій — численних новомучеників ХХ ст. і подвижників попередньої синодальної епохи, — цю цифру не можна вважати остаточною: адже багато хто з новопрославлених були, хоча б тимчасово, подвижниками Лаври. Велику кількість канонізацій у наші дні та причетність земної долі багатьох подвижників до Києва слід враховувати і тоді, коли питають про кількість угодників Божих, що причисляються до Собору Київських святих, на честь якого, за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, відбуватиметься особливе торжество в день пам’яті рівноапостольного князя Володимира. Багато імен можуть видатися «несподіваними» для сонму Київських святих, однак включення кожного імені в список обґрунтоване. Так, наприклад, цілий сонм святителів були учнями або викладачами Київської академії — тому час говорити про Собор Києво-Братських святих (у давнину Академія розташовувалася на тери-

№ 14 (312), липень 2012

9

Ікона Усіх святих, які в землі Руській просіяли

торії Києво-Братського монастиря): це святителі Софроній Іркутський, Іоасаф Білгородський, Мелетій Харківський, Інокентій Херсонський, Феофан

Затворник та деякі інші. Вивчаючи житія Київських святих, ми знову переконуємося у тому, що воістину «Київ — це небо»! Владислав Дятлов

НОВІ ВИД АННЯ Синодальний Інформаційнопросвітницький відділ УПЦ спільно з Видавничим відділом УПЦ видали фотоальбом — «Українська Православна Церква — Єдина, Свята, Соборна, Апостольська. 1992–2012». В основу текстової частини фотоальбому покладено доповіді Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, прочитані на Соборі УПЦ (8 липня 2011 р.) та конференції «Українська Православна Церква на межі тисячоліть» (28 травня 2012 р.). Текст проілюстровано фотографіями, що відображають життя Української Православної Церкви за останні 20 років.

Видавничий відділ УПЦ випустив твори сучасного церковного композитора, регента хору Київської духовної академії і семінарії ігумена Романа (Підлубняка). Більша частина творів написана для мішаного хору, також є піснеспіви для однорідного хорового складу. Твори, вміщені у першому розділі збірника, присвячені 75-річному ювілею Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Уся музика легко лягає на слух і запам’ятовується півчим, що дозволяє виконувати її різними складами хору. Особливий музичний стиль, використаний упорядником, відкриває красу та глибину православного співу. Сподіваємося, що видання збагатить репертуар церковних хорів та слугуватиме зразком хормейстерам, регентам і всім любителям церковної музики.

Видавничий відділ Української Православної Церкви випустив збірник «Українська Православна Церква на межі тисячоліть. Документи і матеріали». У 2012 р. Українська Православна Церква відзначає 20-ту річницю Харківського Собору єпископів та 20-річчя обрання на Київську кафед­ру Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Збірник, який пропонується до уваги читачів, містить у собі матеріали Міжнародної науковопрактичної конференції «Українська Православна Церква на межі тисячоліть», що була присвячена цим ювілеям і відбулася 28 травня 2012 р. у Києві, а також документи, безпосередньо пов’язані з проведенням Харківського Собору. Видання розраховане на богословів, релігієзнавців, студентів і викладачів духовних шкіл, усіх, хто цікавиться історією Православної Церкви в Україні.

Історія Свято-ІоанноБогословського монастиря — яскравий приклад духовних подвигів і трагедій, що їх пережила свята обитель разом із нашим народом. Ієромонах Іларіон (Кострець), викладач Київської духовної семінарії, в церковно-історичному нарисі послідовно — в документах, подіях та особистостях — оповідає про православну святиню у дивовижному куточку гірськолісового поясу Марамороша. І в наші дні у монастирі звершуються молитви; трудами матушки ігумені, сестер та вірян оновлюється обитель.

10

православна газета

ц е Р К В А і М и СТ е цТ В о

№ 14 (312), липень 2012

ПОДОРОЖ СЛОВА У 2012 р. виповнюється 20 років з дня виходу у світ першого видання книги академіка Д. С. Лихачова «Російське мистецтво. Від давнини до авангарду». За словами онучки вченого Зінаїди Курбатової, «Дмитро Сергійович Лихачов був великим книжником, і у нього була його улюблена книга. Це — “Російське мистецтво. Від давнини до авангарду”». Спочатку вона була названа «Відповідальність мистецтва». У книзі, пройнятій, як і всі праці Дмитра Сергійовича, любов’ю та гордістю за рідну культуру, відобразилася краса не тільки російського мистецтва у всій його «всесвітності», а й краса особистості її автора — православного християнина і вченого.

Дмитро Лихачов народився 28 листопада 1906 р. — на самому початку ХХ ст. — і помер за три місяці до кінця цього ж століття — 30 вересня 1999 р. На його очах виникла, а потім розпалася радянська імперія; він пережив дві війни й жовтневий переворот. Корінний петербуржець не тільки за народженням, але й за духом, «вартовий національної культури» і «совість нації» за сус‑ пільним визначенням, він при цьому ніколи не був дисидентом і свою громадянську позицію виявляв рідко. У відносинах із владою та її вимогами радше шукав «золоту середину», комп‑ роміс, іншими словами. В останні два десятиліття ХХ ст. таке ставлення назвали конформізмом і заходилися кри‑ тикувати вченого, забувши про два вкрай важливі фактори для формування внутрішніх принци‑ пів і зовнішнього самоконтролю Лихачова: табори й віра. Обидва парадоксальним чином перепле‑ лися на його життєвому шляху. Віра завжди була в душі Дмитра Сергійовича, учений її ніколи не афішував, а глибоко беріг. Однак навіть для віруючої душі пережи‑ вання, пов’язані з потраплянням у Соловецький табір особливого призначення, виявилися надзви‑ чайними. «Чого я навчився на Солов‑ ках? Насамперед, я зрозумів, що кожна людина — людина». Це переконання прийшло через загрозу життю, фізичне висна‑ ження та колосальний досвід співчуття: під час роботи з орга‑ нізації трудової колонії для під‑ літків Лихачов розшукував і рятував безпритульників, «ходив, немов очманілий, від їхніх роз‑ повідей про своє життя, про їхні страждання». Інтерес до людей, уміння їх слухати і відчувати розвивалися й далі — через табори проходили тисячі людей усіх професій і станів. «Досвід

усього баченого створив у мені якийсь дуже глибокий спокій і душевне здоров’я», — згадував учений на схилі віку. З таборів Лихачов був звіль‑ нений 1932 р., на півроку раніше терміну, як ударник будівництва Біломорсько‑Балтійського каналу. У рідний Петербург‑ Ленінград Дмитро Сергійович приїхав під час чергової хвилі політичних арештів. Дивом уник‑ нувши нових проблем і навіть домігшись, за сприяння колег, зняття судимості, Лихачов пра‑ цював коректором, потім редак‑ тором, паралельно цікавився і займався наукою. Через сім років у пресі з’являються перші роботи вченого про тексти й літературні пам’ятки Давньої Русі. Можна було б припустити, що тематику досліджень обрано зва‑ жаючи на максимальну віддале‑ ність від політики й дійсності, але розвиток наукового генія Дмитра Сергійовича мав і більш глибокі внутрішні передумови та шляхи, а зміст статей нерідко був невло‑ вимо пов’язаний з тими подіями, що відбувалися довкола вченого.

***

Інтерес до словесності вия‑ вився в Дмитра Лихачова ще в ранній юності. У неповні 17 років він починає займатися відразу у двох секціях відді‑ лення мово знавства й літера‑ тури факультету суспільних наук Ленінградського державного університету: романо‑герман‑ ській та слов’яно‑російській. До кінця навчання він підготував дослідження про забуті й неві‑ домі раніше публікації Миколи Некрасова, написав одну неофі‑ ційну, на матеріалі маловивче‑ них «Повістей про патріарха Никона», і одну офіційну — «Шекспір у Росії у XVIII столітті» — дипломні роботи. Саме в ці роки він захопився вивченням першоджерел.

Закінчення навчання збі‑ глося з арештом. Будучи політичним в’язнем у С и б і р у, Лихачов публі‑ к у є свою першу нау‑ к о в у працю – «Картяр‑ ські ігри криміналь‑ ників». Її невипадковість через декілька років підтвердила наступна робота – «Риси первісного примі‑ тивізму злодійської мови». Але повернутися до улюблених з юності тем і повноцінних науко‑ вих досліджень Дмитро Сергійо‑ вич зміг тільки наприкінці 1930‑х років, працюючи в секторі дав‑ ньоруської літератури Інституту російської літератури Академії наук СРСР. Редагуючи посмертне видання праць академіка О. О. Шахматова про руські літо‑ писні зведення, Лихачов сам роз‑ починає захоплено працювати над давніми літописами, і вже в 1941 р. отримує ступінь кандидата філологічних наук, а через шість років — ступінь доктора. Наукова праця у блокадному Ленінграді й пізніше в евакуації не була втечею від реальності, навпаки, вона доповнювала реальність історичними парале‑ лями й аналогіями. Він пише про рукописні й художні пам’ятки періоду татаро‑монгольського ярма, про повісті, присвячені Куликовській битві, публікує книгу «Оборона давньоруських міст». Ще одна з тем Лихачова 1940‑х і початку 1950‑х років — час і спадок Івана Грозного, — нерозривно пов’язана з вивчен‑ ням Новгородських літописів, але й така, що фігурує само‑

стійно. Літературне відобра‑ ження, осмислення та вплив переломних моментів і смутних часів у російській історії, воче‑ видь, особливо цікавили вченого в ці роки. Глибока і багаторічна робота над вивченням «Слова о полку Ігоревім» не заважала нарос‑ танню нової тенденції в тематиці статей Лихачова середини 1950‑х років — йдеться про захист пам’яток давнього мисте‑ цтва, а також про систематиза‑ цію та популяризацію давньої літератури. Розуміння людей, увага до них дозволяли викла‑ дати наукові висновки простою і ємною мовою, писати цікаво про складне. А власний накопичений досвід досліджень породжував бажання ділитися ним для полегшення роботи наступних поколінь учених. Дмитро Сергі‑ йович усе частіше публікує матеріали про методи вивчення рукописів і текстів, сприяє роз‑ витку книжкової серії «Літера‑ турні пам’ятки», пише енцикло‑ педичні статті й передмови до видань текстів. П’ять десятиліть тематична спіраль робіт Лихачова усе роз‑ ширювалася, охоплюючи дедалі ширші інтернаціональні сфери слов’янської культури й літерату‑ рознавства, а ближче до 1990‑х

років настав час «збирати каміння». Публікуються фунда‑ ментальні наукові праці, що під‑ бивають підсумки під усім досві‑ дом із вивчення давніх текстів, руського мистецтва, з давньо‑ руської і російської літератури, праці з філології та філософії. В останні роки життя вченого поряд із літературознавчими роботами все частіше стали з’являтися його статті про моральність, збереження куль‑ тури внутрішньої та спадкоємної. Низка публікацій і виступів мали характерну назву «Екологія куль‑ тури». Підбиваючи життєві під‑ сумки, Лихачов пише спогади й роздуми про розвиток суспіль‑ ства й країни. Але навіть у них домінує тема слова як основного містка зв’язку між людьми: «Загальна деградація нас як нації позначилася на мові насам‑ перед. Без уміння звертатися одне до одного ми втрачаємо себе як народ». Втім, маючи на схилі віку величезний науковий і особис‑ тісний авторитет, Дмитро Сергі‑ йович і далі дотримувався рівно‑ ваги у словах та діях. Навіть най‑ важливіші переконання й мірку‑ вання він вплітав у загальний потік думки, прагнучи донести, але не нав’язати своє слово. Катерина Усачова

«ДОПОКИ ЖИВЕ МИСТЕЦТВО, У РУСЬКОГО НАРОДУ ЗАВЖДИ БУДУТЬ СИЛИ ДЛЯ МОРАЛЬНОГО САМООЧИЩЕННЯ» Аби зрозуміти іншу людину, треба побачити в ній насамперед хороше. Погане роз’єднує людей, хороше ж об’єднує, дає змогу побачити в людині людину. Приблизно те саме з мистецтвом… Немає святості без подвигу. Немає щастя без труднощів його досягнення. Іти тисячі верст: до Києва, до Соловків, плисти до Афона... Я назвав Київ серед тих місць, куди йшли руські прочани. І це я зробив не випадково. Найбільшою руською святи‑ нею була Києво‑Печерська лавра. Й українці можуть пишатися, що їхнє місто від самого початку було центром усієї руської землі: майбутньої України, Вели‑ коросії та Білорусії. Думати інакше — вузькість, це значить применшувати зна‑ чення Києва як світового міста… Спільні долі пов’язали наші культури, наші уявлення про життя, побут, красу. У билинах головними містами руської землі залишаються Київ, Чернігів, Муром, Карела... І про багато що інше

пам’ятав і пам’ятає народ у билинах та історичних піснях. У серці своєму збері‑ гає красу, над місцевою — ще якусь над‑ місцеву, високу, єдину... І ці «ідеї краси» та духовної величі — спільні попри силу‑силенну верст, що роз’єднують нас. Так, вони роз’єднують, але ця роз’єднаність завжди закликала до єднання. А виникло це відчуття єдності давно. Бо ж у самій легенді про покли‑ кання трьох братів‑варягів далося взнаки уявлення (як я давно доводжу) про братерство племен, які ведуть свої князівські роди від родоначальників‑ братів. Та й, за літописною легендою, хто прикликав варягів: русь, чудь (предки майбутніх естонців), словени, кривичі й весь (вепси) — племена слов’янські й угро‑фінські. Отже, за оповіддю літо‑ писця XI століття, ці племена жили єди‑ ним життям. Були між собою пов’язані. А як ходили походами на Царгород? Знову‑таки союзами племен. За літопис‑ ною оповіддю, Олег взяв із собою в похід багато варягів, і словен, і чуді,

і кривичів, і мерю, і древлян, і радими‑ чів, і полян, і сіверців, і в’ятичів, і хорва‑ тів, і дулібів, і тиверців... Руська земля або, точніше, земля «Русь‑ ска», тобто вся — з майбутньою Україною, Білорусією та Великоросією, — була порів‑ няно негусто населена. Населення страж‑ дало від цієї вимушеної роз’єднаності, селилося переважно по торговельних шляхах — уздовж річок, селилося посе‑ леннями, і все‑таки не такими вже й вели‑ кими, боялося ж бо довколишньої невідо‑ мості. Вороги приходили не знати звідки, степ був «країною незнаною», західні сусіди — «німці», тобто народи «німі», що говорять незнайомими мовами. Тому серед лісів, боліт і степів люди хотіли утвердити своє існування, подати знак про себе високими спорудами церков немов маяками, що ставилися в колінах рік, на березі озер, просто на пагорбах, щоб їх здаля було видно. Ніде у світі немає такої любові до куполів і маківок церков, які ще здаля виблискують золо‑ том; до хорового співу, що розраховане

на широкі простори; до яскравих барв; до контрастних зеленого кольору і кольорів народного мистецтва, що вирізняються на тлі білих снігів. «Кольорів» — тобто їхніх відтінків. Кольорів, узятих із природи, які узгоджуються з нею і водночас від неї відрізняються. …Є одна риса в руській культурі, яка виразно позначається у всіх її царинах: це значення естетичного початку. «Аргумент краси» відіграв головну роль при виборі віри Володимиром I Святославичем. Літо‑ писна оповідь про те враження, яке спра‑ вила на послів Володимира церковна служба у константинопольському храмі Софії, — загальновідома. Саме це спону‑ кало руських князів будувати чудові храми у всіх основних містах Русі: Києві, Новго‑ роді, Полоцьку, Володимирі, Суздалі, Рос‑ тові, Пскові та ін. Навіть чужоземне ярмо не змогло повністю знищити естетичні форми культури. Із книги Д. С. Лихачова «Російське мистецтво. Від давнини до авангарду».

православна газета

Наш і св я т и н і

ДЖЕРЕЛО, ЩО ЗЦІЛЮЄ ДУШУ І ТІЛО

М

істо Бердянськ Запорізької області розташоване на березі Азовського моря. Це один із популярних курортів України. Сюди, де під дією сонячних променів вода і грязі у навколишніх лиманах набули цілющих властивостей, їдуть оздоровитися тисячі людей. Однією з особливостей Бердянська є те, що від міста в глиб моря більш як на 20 км тягнеться вузька ділянка суші. Називається вона — Бердянська коса. При в’їзді на унікальну місцевість десять років тому, у 2002-му, виріс красивий храм. Цей Дім Божий освячено в ім’я відомого у світі святого цілителя Пантелеймона. Настоятелем храму є протоієрей Євгеній Рябоконь. Отець Євгеній розповів нам, що коли ще храму не було, створена тут православна громада деякий час орендувала розташований на цій же території невеликий будиночок. Молилися в ньому. Одного разу діти, які гуляли неподалік, помітили, що серед піску з’явилося невелике джерело. Члени громади розцінили це як чудо Боже. Коли провели хімічний аналіз води, то виявилося, що вона має надзвичайні лікувальні властивості. Як діяти в цій ситуації? — постало питання перед отцем Євгенієм.

– «Був тоді світлої пам’яті один старець. Я йому розповів. А він каже: “Їдь і побудуй там купіль, нехай люди зцілюються”», — ділиться спогадами протоієрей Євгеній Рябоконь. Господь послав отцю Євгенію кількох благодійників, стараннями і з допомогою яких джерело було облагороджене. А над самим джерелом споруджено спеціальне приміщення — купальню. Вона має вигляд каплички. «Тепер ці люди, — розповідає отець Євгеній, — є парафіянами храму в ім’я святого Пантелеймона. І в цілюще джерело “окунаються”. Вода у джерелі холодна — від чотирьох до шести градусів». Сам отець Євгеній теж час від часу занурюється. Тому й відчуває себе молодим і енергійним. Він розповідає, що багато хто, особливо початківці, в купіль заходить з острахом. А виходить звідти окриленим і радісним. Разом із тим священик підкреслює, що вищим за Причастя Тіла і Крові Господніх немає нічого. «Люди, які з вірою приходять, ті й одержують зцілення. Хоча, — говорить отець Євгеній, — є чимало випадків, коли й невіруючі люди одержують зцілення. Цим Господь показує нам Свої чудеса. Нерідко перше відвідання купелі стає першим кроком до Бога, до віри православної». «Окуніться і ви», — запропонував мені отець Євгеній. Відверто кажучи, я не був готовим до занурення у хоч і лікувальне, та все ж дуже холодне джерело. Але… погодився. Разом з одним із парафіян, якого отець Євгеній попросив допомогти мені, заходимо до купальні. Складається вона з однієї, так би мовити, кімнати. Посередині приміщення розташоване, якщо так можна висловитися, невелике озерце. З меблів — лише вішалка для одягу і табуретка. Напарник звернув мою увагу на текст молитви великомученику і цілителю Пантелеймону, розміщеної у рамці на стіні. «Робіть як я!» — дружелюбно сказав мені мій новий товариш. Роздягнувшись і прочитавши молитву, я слідом за своїм досвідченим колегою, обе-

режно, тримаючись за перила, ступаю на східці, що круто опускаються у воду. До дна джерела ведуть чотири чи п’ять сходинок. І стільки ж, з протилежного боку, — назад, угору. Кожен крок углиб — це своєрідне випробування міцності духу і тіла. Від холоду перехоплює подих, хочеться поверну-

№ 14 (312), липень 2012

11

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

А одного разу стався з ним такий випадок. «У суботу на вечірній службі я з високою температурою стояв у храмі. Хотілося швидше піти додому. Батюшка підходить і каже: “Я тобі благословляю в купіль”. Думаю: “Як же я це все переживу?”. Але ж батюшка благословив.

НІЖИН. 11 липня, напередодні дня пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней звершив мале освячення Петро-Павлівського храму Благовіщенського чоловічого монастиря м. Ніжина після капітального ремонту. orthodox.cn.ua СУМИ. 11 липня. З благословення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія розпочав роботу сайт паломницького відділу Сумської єпархії (palomnik. sumy.ua). pravoslavie.sumy.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 12 липня, в день пам’яті славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив першу Божественну літургію з нагоди престольного свята у Петро-Павлівському соборі м. Бровари, який будується. Владиці Феодосію співслужили благочинний району та настоятель собору протоієрей Олександр Левчук, ректор Мінської духовної академії та семінарії архімандрит Іоасаф (Морза), священнослужителі Броварського благочинницького округу. orthodox.org.ua БІЛА ЦЕРКВА. 12 липня, в день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан освятив новозбудовану Петро-Павлівську каплицю, а також дзвіницю у с. Піщана Узинського благочиння Білоцерківської єпархії. bc-eparchy.org.ua МУКАЧЕВЕ. 12 липня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор взяв участь в урочистостях, присвячених 90-річчю заснування 128-ї окремої гвардійської Туркестансько-Закарпатської механізованої бригади. На святкування прибули командувач Сухопутними військами Збройних сил України генерал-полковник Геннадій Воробйов, генерали різних родів військ, ветерани та численні гості. Святкування почалося у штабі бригади і продовжилося на центральній площі м. Мукачеве, де відбувся святковий військовий парад. Офіційна частина святкування проходила в Мукачівському міському будинку культури. У своєму виступі владика Феодор підкреслив важливу роль Церкви й армії у вихованні молодого покоління, у формуванні патріотів, готових до захисту своєї віри та Батьківщини. Після святкових зборів архієпископ

Джерело біля храму в ім’я святого цілителя Пантелеймона у м. Бердянську Запорізької області

тися назад, до тепла, швидше витертися й загорнутися у м’який рушник. Та вольовим зусиллям і зі щирим проханням про Божу допомогу я продовжую свій шлях. І ось воно, дно. Глибина — по шию. Але ж це ще не все. Необхідно, як нагадує мені мій товариш, тричі, зі словами: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа», зануритися з головою — пірнути. Я бачив, як це переді мною робив він. З останніх сил стримуючи себе від бажання стрімголов вискочити з холоднючої води, намагаюся за прикладом свого товариша і собі повністю опуститися під воду. Цей момент виявився переломним. Моє попереднє бажання за кілька секунд зникло. Навпаки, захотілося побути у воді ще, не виходити з джерела. По тілу розлилося тепло, на душі стало легко й радісно. З води я виходив без поспіху, з душевним піднесенням та зі щирою вдячністю Господу за Його милість до мене. Від щирого серця прочитали подячну молитву великомученику і цілителю Пантелеймону. «Ну як?» — запитав мене отець Євгеній, коли я, задоволений відвіданням лікувального джерела, ви­йшов з купальні. Та він і без моїх слів бачив, що необхідного ефекту досягнуто. Біля отця Євгенія стояло кілька парафіян. Познайомилися. Один із них — Олександр — уже кілька років є духовним чадом отця Євгенія. Олександр любить разом із дружиною та їхніми трьома малолітніми дітьми приходити до храму, брати участь у богослужіннях. Любить і в джерело занурюватися.

А послух є послух. Треба йти. У мене температура 38–39 градусів. Ламає всього. Йшов, неначе на ешафот. Раз занурився, другий, третій. Дивлюся, живий вийшов, — напівжартома розповідає Олександр. — Самопочуття моє покращилось, але не зовсім. Прийшов на недільну службу. Після служби я тільки до дверей, а батюшка: “Благословляю в купіль”. Ну, думаю, вчора не загинув, так сьогодні загину напевно. Я знову пішов. Занурився — й одужав». А староста громади храму в ім’я святого цілителя Пантелеймона у Бердянську Геннадій Скорик розповів про одне із чудес, що сталося під час будівництва храму. «Коли робітники встановлювали хрест на куполі храму (а це був лютий, холодно), знизу за ходом робіт спостерігали кілька бабусь. Спускаючись після завершення справи, робітники незадоволено, майже з обуренням говорили бабусям: “Що ви нам заважали, своїм співом не давали працювати?..”. Хоча пісня була, — кажуть, — гарна, красива. Дивляться: а хто ж це міг співати? Всього дві бабусі стоять... “Ні, ми чули хор”, — кажуть». Настоятель храму протоієрей Євгеній Рябоконь їм пояснив: «Це вам Ангели співали. Ви ж хрест на храмі встановлювали». Володимир Татаренко, ведучий радіопередачі «Благовіст» Національної радіокомпанії України

Феодор прийняв у своїй резиденції командувача Сухопутних військ України генерал-полковника Геннадія Воробйова. У ході зустрічі були обговорені питання подальшої співпраці. m-eparchy.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 12 липня, в день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар звершив святкову Літургію у кафедральному Петро-Павлівському соборі м. Сімферополя. Цього дня священнослужителі та миряни, які брали участь у святкуванні престольного свята собору, вітали свого архіпастиря із 20-річчям служіння на Кримській кафед­р і. Багато присутніх згадували, як 20 років тому митрополит (тоді ще архієпископ) Лазар вперше звершив Літургію в храмі на честь апостолів Петра і Павла. Зі знаменною датою митрополита Лазаря привітав Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, який удостоїв Його Високопреосвященство ордена святителя Луки Кримського (вітальний адрес опублікований на офіційному сайті УПЦ orthodox.org.ua). Від імені духовенства та пастви Сімферопольської єпархії владику Лазаря привітав настоятель Петро-Павлівського кафедрального собору, секретар єпархії протоієрей Олександр Якушечкін. crimea.orthodoxy.su

12

№ 14 (312), липень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. 12 липня у с. Коржівці Деражнянського р-ну Хмельницької області відбулося урочисте відкриття чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Цього дня митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній у співслужінні духовенства Деражнянського благочиння звершив на монастирській площі Літургію. Його Високопреосвященство привіз із собою місцевошановану ікону з Іверським образом Божої Матері. Ікона раніше перебувала у монастирі, але в період гонінь була викрадена безбожниками. Після знайдення ікона перебувала у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького, а в день відкриття монастиря у с. Коржівці була повернута обителі. Після Літургії відбувся хресний хід до тимчасового Петро-Павлівського храму, куди й була принесена ікона. За активну участь у відродженні монастиря митрополит Антоній вручив його благодійнику Василю Демчишену орден УПЦ рівноапостольного князя Володимира II ступеня. Рішення про відродження монастиря у с. Коржівці Деражнянського р-ну Хмельницької області (історія якого бере свій початок у 1742 р.) було прийнято на засіданні Священного Синоду УПЦ від 14 червня 2011 р. (журнал № 35). fialco.org ЧЕРКАСИ. До 20-річчя Черкаської єпархії заснована особлива нагорода — медаль святого преподоб­ номученика Макарія, якою нагороджуватимуть священнослужителів, ченців та мирян за внесок у розвиток Черкаської єпархії. 12 липня, за святковим богослужінням у Покровському соборі м. Сміла, митрополит Черкаський і Канівський Софроній удостоїв цієї нагороди голову Смілянської райдержадміністрації Сергія Зайцева, за підтримки якого на території Смілянського р-ну Черкаської області відроджуються святі храми. cherkasy-orthodox.com.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 13 липня, в день святкування Собору славних і всехвальних 12-ти апостолів, архі­ єпископ Білогородський Миколай звершив Божественну літургію у Свято-Архангело-Михайлівському храмі с. Білогородка Києво-Святошинського р-ну Київської області. Його Високопреосвященству співслужили намісник столичного Введенського монастиря архімандрит Даміан (Давидов), клірики та гості храму в священному сані. Після закінчення Літургії від храму вирушив традиційний щорічний, вже 11-й, хресний хід з іконою Божої Матері «Призри на смирення» до Ризоположенчеського монастиря (с. Томашівка Фастівського р-ну Київської області). Хресний хід очолив намісник Введенського монастиря архімандрит Даміан. Хресний хід завдовжки 50 км присвячений головному скитському святу — Положенню ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні (2/15 липня) — і відбувається щорічно з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. vvedenskiy.com.ua МУКАЧЕВЕ. 14 липня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив приділ в ім’я преподоб­ ного Іова Почаївського і джерело, на якому зведена каплиця в ім’я святителя Іоанна Шанхайського і СанФранциського, у Свято-Успенському чоловічому монастирі Мукачівської єпархії (Воловецький р-н Закарпатської області). m-eparchy.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 15 липня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука у співслужінні кліриків Запорізької єпархії освятив у м. Запоріжжі новий храм на честь святих царствених страстотерпців. hram.zp.ua САРНИ. 15 липня, в Неділю 6-ту після П’ятидесятниці, у Сарненській єпархії відбулися урочистості, присвячені 55-річчю від дня народження і 30-річчю священицької хіротонії архієпископа Сарненського і Поліського Анатолія. Цього дня у Спасо-Преображенському соборі м. Кузнєцовська Рівненської області (Сарненська єпархія) було звершено Літургію. Богослужіння звершили: митрополит Луцький і Волинський Нифонт; архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Сарненський і Поліський Анатолій, Львівський і Галицький Августин, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр; єпископи Володимир-Волинський і Ковельський Володимир і Дрогобицький Філарет. Наприкінці богослужіння Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній оголосив вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (текст адреса опублікований на офіційному сайті УПЦ). З благословення Предстоятеля УПЦ ювіляр був удостоєний ордена святого апостола Андрія Первозванного. orthodox.org.ua

В І Ч Н А П А М’Я Т Ь 12 липня відійшов до Господа протоієрей Сергій Полежаєв, клірик столичних храмів в ім’я преподобного Агапіта Печерського та святителя Луки Кримського.

14 липня братія та парафіяни попрощалися з отцем Сергієм. Чин відспівування очолив архі­ єпископ Львівський і Галицький Августин. Віддати останній земний уклін священику й колишньому офіцеру прийшли його товариші по службі, а також сотні православних християн

22 липня, в Неділю 7-му після П’ятидесятниці, після закінчення Божественної літургії у Воскресенському («афганському») храмі м. Києва, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, голова Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів, звершив відспівування Алли Василівни Шипової.

православна газета

столиці. У промовах біля труни звучали справжня

любов та повага до покійного. Отець Сергій народився у 1949 р. у Запоріжжі. У 20 років у званні лейтенанта закінчив військове училище в Харкові. Служив у авіації (в Польщі, Середній Азії, Анголі). Служив гідно. А потім зрозумів, що Господь приготував для нього нове служіння. У чині полковника він прийняв священицький сан (1998 р. висвячений на диякона, у 2001 р.

— на ієрея). Закінчив Київську духовну семінарію і академію.

Отець Сергій завершив свій земний шлях у день пам’яті великих проповідників Євангелія — ​​первоверховних апостолів Петра і Павла. І це не випадково. У отця Сергія був дар проповіді Євангелія. Він любив людей, умів не судити їх. І тому так легко та ясно було на душі, коли він сповідував. У своїй не засуджуючій любові до людей він показав себе справжнім учнем Христа. Царство Небесне і вічний спокій отцю Сергію. Вічна пам’ять.

А. В. Шипова протягом майже 20-ти років була головою парафіяльної ради храму на честь Воскресіння Христового на Печерську, в якому завжди підноситься сугуба молитва про ветеранів-інтернаціоналістів і спочилих воїнів«афганців». Ці роки свого життя вона присвятила храму, його відродженню, реставрації, благоустрою.

Разом із тим Алла Василівна обіймала посаду голови комітету сімей воїнів, загиблих в Афганістані; була удостоєна державних і церковних нагород. Вшанувати пам’ять Алли Василівни та помолитися за упокій її душі прийшли ветерани війни в Афганістані, члени їхніх сімей, численні співробітники і парафіяни

Воскресенського храму, ті, хто знав і любив спочилу. П і сл я закінчення богослужіння було зачитано Указ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про призначення головою парафіяльної ради настоятеля Воскресенського храму — єпископа Броварського Феодосія.

ПАМ’ЯТІ КИЯНИНА ОЛЕКСАНДРА АНІСІМОВА

5 серпня виповнюється 40 днів від дня смерті Олександра Анісімова — видатного києвознавця, історика, православного публіциста. ...Молодому історику і журналісту було ледь за 20, коли він замислив книгу про рідний Київ, у якому, як сам казав, «народився, навчався, закохувався, знайшов справжніх д ру з і в » . Десять років копіткої роботи, і ось 1992 р. на книжкових прилавках і в газетних кіосках з’явилася його перша книга «Скорботна нечутливість» із підзаголовком «На добру згадку про Київ, або Сумні прогулянки містом, якого немає». Надрукована 30-тисячним накладом на газетному папері, сповнена ліризму, поезії та багатого історичного матеріалу, книга стала бестселером. Через два десятиліття її було перевидано вже в новій, якісній поліграфії. Чимало киян відкрили тоді для себе дореволюційний Київ, ніби разом з автором здійснили подорож у часі і проїхали кінним екіпажем — омнібусом, старим київським трамваєм або пройшли пішки по святих місцях разом із київськими паломниками. І вся подальша творчість Олександра Анісімова, виражена в нових 11-ти книгах про Київ, дихає любов’ю до рідного міста й болем за його долю. З часом з’явиться його двотомна монографія «Київ та кияни» і цілий ряд чудових видань про місто, яке він безмірно любив, розумів і відчував. Але у той час молодий автор уперше на докладному історичному матеріалі зазначив збитки,

що їх завдала безбожна влада православному граду — купелі християнства Київської Русі. У мартиролозі втрачених святинь — храмів, монастирських комплексів, скитів, каплиць, давніх кладовищ — пролунав заклик до їх відродження. Звичайно, громадське середовище того часу ще дихало «радянською свідомістю», і на молодого автора посипався шквал звинувачень. І не випадково у післямові до першого видання він написав: «Авторові неодноразово вказували на те, що книга чи не кожною своєю сторінкою звинувачує післяжовтневий період. Але ж звинувачує не книга, а факти, що містяться в ній». Творчості Олександра Анісімова судилося розвиватися в багатогранній журналістській, науковоісторичній та громадській діяльності. Він працював на телебаченні, був головним редактором УТ-3; десятки українських газет і журналів друкували його нариси про Київ. Окремі дослідження Олександр присвятив військовій історії Бабиного Яру, творчості

письменника Віктора Некрасова, а також Куренівській трагедії 1961 р. Особливою журналістською темою для нього стала Чорнобильська катастрофа 1986 р. Щороку в пам’ятні дні він виїжджав у Чорнобильську зону, підтримував зв’язок із ліквідаторами аварії та місцевими жителями. Також він був ініціатором відновлення к і л ь кох і сто р и ч н и х пам’ятників, зокрема княгині Ользі на Михайлівській площі. Протягом семи років Анісімов як головний редактор очолював «Православный Мiръ» — щомісячний ілюстрований міжнародний православний вісник, що видавався у форматі газети (до січня 2011 р.). Пачку примірників свіжого номера як подарунок завжди доставляли у Київську Митрополію. Олександр Леонідович підтримував творчі контакти з церковними друкованими та електрон­ ними виданнями. Митрополитом Київським і всієї України Володимиром він нагороджений орденом преподобного Нестора Літописця. Крім того, його було нагороджено медаллю Всесвітньої асоціації російськомовної преси, орденом «За Дружбу» МЗС РФ, іншими нагородами. Але головною нагородою його творчості стала любов багатотисячних читачів і подяка за багаторічну працю. Мені довелося знати, підтримувати творчі та дружні стосунки з цією талановитою, надзвичайно скромною і чуйною людиною. І, звичайно, у скупих газетних абзацах не вмістити всіх слів, які він заслужив. Не

доживши двох місяців до 51 року, Олександр після важкої хвороби, яку долав не перестаючи працювати, постав перед Господом 27 червня цього року. Та ще один штрих. Маючи поетичний дар, Олександр знаходив у рядках улюблених поетів, яких він знав напам’ять, відгомін своєї душі. І не випадково оправляв поетичною в’яззю Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Осипа Мандельштама та інших поетів, які любили Київ, розділи своїх історичних нарисів. А словами свого тезки, Олександра Вертинського, який також безмірно любив рідне славне місто, він ніби пере­ дав свої майбутні почут тя, коли став щирим православн­и м віруючим, парафіянин­ом давнього Свято-Кирилівського храму і відродженої, що колись існувала тут, Петро-Павлівської парафії на Куренівці, захисником і відроджувачем наших святинь: Я хожу по родному городу, Как по кладбищу юных дней. Каждый камень я помню смолоду, Каждый куст вырастал при мне. Здесь тогда торговали мороженым, А налево была каланча... Пожалей меня, Господи Боже мой… Догорает моя свеча!.. Похований Олександр Анісімов на древньому Байковому кладовищі. Вічна йому пам’ять. Сергій Герук

православна газета

м і ж н арод н і н о в и н и

РПЦ ЗАЙМЕТЬСЯ ОСВІТОЮ КИТАЙЦІВ У Московському Патріархаті мають намір зміцнювати позиції Православ’я в Китаї, інформує drevo-info.ru. «Ми ведемо зараз непростий діалог про нормалізацію становища Китайської Автономної Православної Церкви. В її історії були періоди розквіту й занепаду, зараз багато зруйновано, але щось залишилося», — сказав голова синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв), відвідуючи храм при Хабаровській духовній семінарії. Як зазначив владика, в РПЦ працюють із китайським керівництвом, щоб храми недіючі стали діючими, а відкриті храми «напов­нилися словами молитви, щоб наші співвітчизники та громадяни КНР могли безперешкодно здійснювати своє релігійне життя».

24 червня, в день, коли православні віруючі в Китаї святкують пам’ять 222 китайських мучеників, які постраждали за Христа у 1900 р., митрополит Іларіон звершив Божественну літургію у Покровському храмі м. Харбіна. Це була перша архієрейська Літургія в Покровському храмі за останні півстоліття. З 2001 р., коли помер настоятель храму священик Григорій Чжу, Божественна літургія була звершена в цьому історичному храмі лише одного разу — на Пасху 2010 р. Митрополиту Іларіону співслужив настоятель православної громади м. Шанхая протоієрей Олексій Кисе-

ХАРКІВ. 15 липня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій відвідав с. Рунівщина Зачепилівського р-ну Харківської області, де освятив новий Покровський храм. eparchia.kharkov.ua

левич. На богослужінні були присутні члени китайської православної громади Харбіна Василій У та Олександр Юй, які на виконання підписаного меморандуму між Радою із взаємодії з релігійними об’єд­нан­ нями при президенті Російської Федерації та Державним управлінням КНР у справах релігій у вересні розпоч­н уть навчання в духов­н их школах РПЦ. Сьогодні в Китаї налічується до 15 тисяч православних, які проживають у Пекіні, Шанхаї, провінції Хейлунцзян, автономних районах Сіньцзян та Внутрішня Монголія. При цьому Китайська Православна Церква має тільки двох священнослужителівкитайців — це 88-річний священик Михаїл Ван Цюаньшен та 84-річний протодиякон Євангел Лу Яфу. Пастирська діяльність РПЦ у Китаї розпочалася в XVII ст., коли до Пекіна з Росії прибув священик Максим

Леонтьєв. У 1713 р. була заснована Російська духов­на місія в Китаї. Трудами російських місіонерів Православ’я увійшло до китайського середовища.

23 листопада 1956 р. рішенням Священного Синоду всі православні храми в Китаї були передані в канонічне відання Китайської Православної Церкви, якій була надана автономія, із затвердженням обрання її Предстоятеля Патріархом Московським і всієї Русі. Після смерті єпископа Шанхайського Симеона у 1965 р. Китайська Православна Церква була без архіпастирського керівництва. Синод Руської Церкви у 1997 р. констатував, що, оскільки Китайська Церква не має свого Предстоятеля, надалі до його обрання Помісним Собором цієї Церкви канонічне опікування про її паству здійснюється Патріархом Московським і всієї Русі.

повідомляє Служба комунікації ВЗЦЗ. Тираж надрукований за підтримки Благодійного фонду імені святителя Григорія Богослова. Звертаючись до присутніх, митрополит Іларіон сказав: «Я хотів би, щоб у кожного православного християнина, незалежно від того, де він знаходиться: служить в армії чи з якихось причин опинився в ув’язненні,

їде він у поїзді чи зупиняється в готелі — під рукою було Святе Письмо. Тому ми надрукували це видання поки що невеликим тиражем, але продов­ж имо розпочату справу, щоб у кожного православного військовослужбовця, у кожного ув’яз­неного, який сповідує православну віру і бажає читати Святе Письмо, була така можливість».

РПЦ ДОПОМАГАЄ ЖИТЕЛЯМ КРИМСЬКА, ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ПОВЕНІ Настоятель Свято-МихайлоАрхангельського храму м. Кримська з двома парафіянами врятував iз розбурханої стихії 50 осіб. На гумовому човні 27-річний c������������������������������ вященик Олександр Карпець плавав затопленим містом, виручаючи знедолених, повідомляє інтернетпортал «Православ’я та світ» з посиланням на Life News. Священнослужителі Руської Православної Церкви одними з перших прийшли на допомогу жителям Кримська і прилеглих населених пунктів. Через кілька годин після трагедії на території храму в ім’я Святого Архангела Михаїла розвернувся пункт допомоги, в який доставляли потерпілих. Людям організували гаряче харчування, видали сухий одяг і продуктові пакети, надали необ-

хідну медичну і психологічну допомогу. «Духовенство православних парафій міста Кримська прийняло особисту участь у порятунку постраждалих, часто ризикуючи власним життям, — розповів благочинний Новоросійського церковного округу протоієрей Сергій Карпець. — На сьогодні Церква — один із ключових координаторів допомоги постраждалим від повені в Краснодарському краї. Щодня здійснюється адресна доставка гуманітарної допомоги, гарячого харчування, предметів першої необхідності, надається медична допомога. Мешканці отримують духовну і психологічну підтримку як безпосередньо в храмі в ім’я Святого Архангела Михаїла, так і в штабі угруповання МНС у Кримську».

Постраждалі вже отримали понад 710 т гуманітарної допомоги від Руської Православної Церкви, повідомляє СІНФО з посиланням на прес-службу Єкатеринодарської і Кубанської єпархії. Для допомоги в ліквідації наслідків повені в регіон прибула група представників Синодального відділу РПЦ із церковної благодійності та соціального служіння на чолі з єпископом Смоленським і В’яземським Пантелеімоном. Допомогти постраждалим приїхали два священики й сестра милосердя, які пройшли спеціальні курси МНС з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях, 47 семінаристів з московських духовних шкіл, 12 студентів з Російського православного університету та Свято-Тихонівського гуманітарного університету.

ЦЕРКВІ ДОВІРЯЮТЬ 70 % ЖИТЕЛІВ ЛИТВИ

Про це свідчать результати опитування, проведеного 23 травня — 3 червня на замовлення агентства новин ELTA компанією з дослідження ринку та громадської думки Baltijos tyrimai, повідомляє Благовіст-Інфо.

13

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

У В’ЯЗНИЦІ ТА ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ ПЕРЕДАНО 20 ТИСЯЧ ПРИМІРНИКІВ БІБЛІЇ Голова ВЗЦЗ РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон 17 липня після Божественної літургії в московському храмі на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість» на Великій Ординці передав безкоштовний тираж Святого Письма (20 тисяч примірників) для розповсюдження у військових частинах та місцях позбавлення волі,

№ 14 (312), липень 2012

За даними дослідження, Пожежно-рятувальній службі довіряють 88 % жителів Литви, Церкві — 70 %, президентській службі — 67 %, армії — 63 %, Конституційному суду — 55 %, поліції — 54 %, ЗМІ — 52%.

Як і раніше, найбільше жителі країни не довіряють сейму (83 %) та уряду (79 %). Підготував Олег Карпенко

КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 16 липня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон у Хрестовоздвиженському храмі м. Обухів Київської області провів збори духовенства Обухівського благочиння Київської єпархії. На зборах були розглянуті актуальні питання церковного життя округу, зокрема питання співпраці Обухівського благочиння з єпархіальними відділами Київської Митрополії, а також участі духовенства благочиння у підготовці візиту Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до Києва. Крім того, єпископ Пантелеімон представив духовенству благочиння новопризначеного секретаря Київської єпархії протоієрея Костянтина Пилипчука. В рамках візиту відбулася робоча зустріч владики Пантелеімона з мером Обухова Олександром Левченком. orthodox.org.ua ОДЕСА. 17 липня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел прийняв у своїй резиденції на території Свято-Успенського Одеського чоловічого монастиря співробітників Одеського православного медико-просвітницького центру «Життя» Надію Клименко, Інну Андріанову і духівника центру протоієрея Андрія Коробчука. Напередодні вони повернулися з Москви, де на Міжнародному фестивалі соціальних технологій на захист сімейних цінностей «За життя2012» були удостоєні гран-прі (за діяльність на захист ненароджених дітей, а саме — за інтерактивний дистанційний навчальний курс «Захист сім’ї, материнства і дитинства»). Митрополит Агафангел подякував протоієрею Андрію і співробітникам центру «Життя» за труди і вручив їм благословенні архіпастирські грамоти. Центр «Життя» охоплює своєю просвітницькою і місіонерською діяльністю пологові будинки, жіночі консультації, а також навчальні заклади, де проводяться лекції та виставки на захист життя. pravoslav.odessa.net БІЛА ЦЕРКВА. 18 липня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан освятив новий храм в ім’я Архистратига Михаїла с. Панікарча Ржищівського благочиння Білоцерківської єпархії. Настоятель храму протоієрей Андрій Мельник, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, був удостоєний права носіння митри. bc-eparchy.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 18 липня митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар у співслужінні духовенства Севастопольського округу звершив освячення семитонного дзвона, який напередодні зайняв своє місце у дзвіниці храму в ім’я святителя Миколая Чудотворця у бухті Камишова м. Севастополь (Сімферопольська єпархія). Цей дзвін, відлитий майстрами Донецького металургійного заводу, став другим, отриманим громадою Миколаївського храму, що будується в Камишовій бухті, від севастопольських благодійників (вага першого дзвону — п’ять тон). sevpravoslavie.ucoz.net ГОРЛІВКА. 19 липня відбулося освячення храму на честь ікони Божої Матері «Споручниця грішних», розташованого на території Артемівського слідчого ізолятора (Горлівська єпархія). Чин освячення звершив єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан у співслужінні духовенства єпархії. ortodox.donbass.com ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК. 19 липня. З благословення єпископа Дніпродзержинського і Царичанського Володимира вийшов у світ перший номер газети «Кам’янські єпархіальні відомості» (Кам’янське — історична назва Дніпродзержинська). eparchia.at.ua ЛЬВІВ. 22 липня, в Неділю 7-му після П’ятидесятниці, у Георгіївському храмі м. Львова була звершена Літургія, за якою пастві Львівської єпархії був представлений новий правлячий архієрей — єпископ Львівський і Галицький Філарет. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира цього дня до Львова прибув архі­ єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, який зачитав виписку із журналу № 66 засідання Священного Синоду УПЦ від 20 липня 2012 р. і Указ Предстоятеля УПЦ про призначення на Львівську кафедру єпископа Філарета (зі звільненням його з посади вікарія Львівської єпархії). Літургію в Георгіївському храмі звершили архієпископ Никодим та єпископ Філарет у співслужінні духовенства Львівської єпархії. Після Літургії був звершений молебень на початок доброї справи. upc.lviv.ua

14 КОЗАК ЛУГАНСЬКИЙ № 14 (312), липень 2012

православна газета

в и дат н і п о стат і

«Тлумачний словник живої великоруської мови» Володимира Даля — це книга, яка зберег­ла для нащадків незіпсований і неприкрашений — справжній — народний образ. Вдумаймося у прислів’я, які він зібрав: «Богове дорого, бісове дешево», «У кому є Бог, у тому є й сором», «Без віри Господь не визволить, без правди не виправить», «Дай Боже — добре, а слава Богу — краще»... Від дня народження Володимира Івановича виповнилося 210 років. Життя Даля так само дивовижне, як і його Словник.

В

ін народився 10 (22 за н. ст.) листопада 1801 р. у містечку Луганський завод (нині м. Луганськ) у родині датчанина і німкені. Його батько Йоган, лікар гірничого відомства, читав напам’ять уривки з давньоруських літописів. Розповідаючи дітям про битви, міг підвестися на весь свій величезний зріст і схвильовано, неголосно промовити, наприклад, таке: «П’ятого квітня 1242 року на кризі Чудського озера війська Олександра Невського наголову розбили тевтонських лицарів». З таким вихованням для Володимира Даля ніколи не поставало питання — де шукати батьківщину? Він писав: «Дух, душа людини — ось де треба шукати належність її до того чи іншого народу...». Мрія про створення словника народилася в Даля чи не змалку, воістину Бог заронив у нього цю іскру. Коли одного разу у хлопчика запитали, помітивши його інтерес до мови, чи збирається він, коли виросте, стати — як бабуся — перекладачем, Володя відповів зніяковіло: «Ні. Але хочу увесь час шукати слова». У 19-літньому віці Даль записав перше з них: «пасмурніти», почуте від ямщика, чим поклав початок своїй півстолітній праці. Це трапилося майже відразу після того, які він закінчив Морський корпус — найпривіле­йо­ ваніший навчальний за­к лад Росії, якщо не вважати Царськосільського ліцею. Даль потрапив у корпус як син головного лікаря Чорноморського флоту і став зі своїми друзями — майбутніми адміралами Нахімовим та Новосильцевим — одним із кращих учнів. Утім, моряком пробув не­дов­го. Епіграма на командуючого флотом Грейга, який, попри поважний вік, зійшовся з молодою красунею, коштувала Далю кар’єри у флоті. Але він про це ніколи й не жалкував.

Будинок-музей В. Даля у Луганську

Слідом за батьком Володимир вирішив стати військовим лікарем і вступив до Дерптського (нині Тартуський) університету. А 1829 р. поспіхом, на рік раніше закінчивши навчання, пішов на війну. ЛЮДИНА З ВЕ ЛИКИМ СЕРЦЕМ На Балканах Даль потрапив у саме полум’я, його подорожню обкурили димом, побоюючись чуми, що лютувала у тих краях. Поранені тисячами проходили через руки молодого лікаря, терзаючи його душу своїми муками. Він і сам ризикував загинути щохвилини. Із 300 військових лікарів, які брали участь у цій кампанії, за півтора року загинуло близько 200. «Доля обнесла мене цією чашею, підносячи її для випробування у смиренні... І досі ще спраглий до життя й водночас готовий померти, крокую або біжу...» — писав Даль. Там, на балканській війні, він полюбив простих солдатів, які навіть із полоненими ворогами ділилися всім, що мавли. Якось Даль став свідком такої картини: до полоненого турка з розсіченою вилицею підійшов юнак, притримуючи поранену руку здоровою, і, винувато посміхаючись, сказав: «Ти на мене не гнівайся, що я тебе так. Війна, брате...». Турок вдивлявся в обличчя мешканця Півночі й теж посміхався, відчуваючи співчуття. Солдати одразу побачили, що Даль — це людина з великим серцем. Довідавшись про його інтерес до слів і прислів’їв, наговорили стільки, що вийшов цілий пакунок записів. Одного разу верблюд із цим пакунком опинився в руках турків. Серед російських вояків одразу ж знайшлися охочі відбити його. За декілька днів козаки з переможною посмішкою підвели верблюда із втраченими паперами до намету свого лікаря.

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ ХРЕС Т ВІД ГОС УД АРЯ Після балканської кампанії Даль потрапив на польську війну, де особливо відзначився. Якось поляки притисли до Вісли піхотний корпус, у якому він служив. Міст був зруйнований. Виснажені російські частини, обози з пораненими опинилися у пастці. «Це кінець, усім нам прийшов кінець», — промовив один літній майор. Стали готуватися до смерті. А Даль у цей час вирушив оглянути місцевість. І випадково натрапив на склад діжок. Умить йому спала думка — влаштувати міст на плотах. «Але в нас немає жодного інженерного офіцера, — заперечив генерал, вислухавши Даля, — чи візьметеся самі за цю справу?» «Візьмуся», — відповів лікар. До 20-ти величезних діжок прив’язали дерев’яний настил — пліт готовий. За ним наступний. Пустили по мосту важкий віз. Дякувати Богу, все гаразд. Щойно скінчилася переправа, на залишеному березі з’явилася польська кіннота, а за нею і піхота. Даль, схопивши сокиру, побіг назад на міст і перерубав основ­ ний вузол, що з’єднував канати. Виявилося, що він заздалегідь передбачив майже блискавичне руйнування переправи. Коли супротивник отямився, було пізно. По сміливцю відкрили стрілянину. Але Даль стрибнув у річку, проплив чималу відстань під водою й випірнув там, де на нього не чекали. Коли він опинився серед своїх, гучне «ура!» солдатів, а слідом — Володимирський хрест від государя були нагородою за подвиг. А ось його брат Лев з цієї війни так і не повернувся. ЗОЛОТІ РУ КИ Через роки терпіння Даля стануть випробовувати запитанням, чому це він, дилетант, заходився складати небувалий за розмахом словник. Ситуація, схожа з тією,

Володимир Іванович Даль. Портрет пензля В. Г. Перова

що була під час форсування Вісли, де інженер-самоук урятував тисячі солдатських життів. Прекрасний хірург Микола Пирогов, найближчий друг Володимира Івановича, захоплювався: за що не візьметься Даль, усе йому вдається. Він навіть руками — лівою і правою — вправлявся однаково добре й тому міг оперувати поранених удвічі швидше звичайного. Уміння для військового хірурга безцінне. З березня 1832 р. В. І. Даль служить ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі й незабаром стає медичною знаменитістю столиці. Біограф Володимира Даля П. І. Мельников пише: «Тут він працював невтомно й невдовзі здобув авторитет чудового хірурга, особливо ж окуліста. За свій вік він зробив понад сорок операцій зняття катаракти, і всі цілком вдало». Того ж року вийшла у світ і завоювала популярність перша

Пушкін і Даль в оренбурзьких степах

збірка казок, що її видав Даль під псевдонімом Козак Луганський. Пристрасть до літератури захоплювала Володимира Даля усе більше, і, коли його запросили в Дерпт професором російської словесності, він погодився. Але посісти кафедру не встиг. Збірка потрапила до Третього відділення, де в казках знайшли крамолу. Лише заступництво царя врятувало Даля від в’язниці. І хоча призначення в Дерпт після цього зірвалося, Даль остаточно вирішив залишити медицину. « СПРАВЕ Д ЛИВИЙ Д А ЛЬ » Потім були кілька десятиліть чиновницької служби. Спочатку в Оренбурзі. Там місцеві жителі на сотні верст довкола прозвали його «справедливим Далем». Серед інородців Володимир Іванович прославився ще й тим, що вмів лікувати очні хвороби й багатьом повернув зір.

православна газета Згодом Даля перевели у Петербург, у міністерство внутрішніх справ, де він став, по суті, другою людиною після міністра. Але основні свої сили продовжував віддавати словесності. Ще працюючи в госпіталі, він потоваришував з Одоєвським і Жуковським. Приятелював з Пушкіним. Більш того, саме Пушкін подав ідею словника. Але щось заважало повному зближенню. Володимир Іванович був людиною високої моральності, чим нерідко завдавав клопоту своїм друзям. Лише в останні дні Пушкіна ця перешкода зникла. У той сумний час, коли Даль чергував біля ліжка вмираючого поета, вони, нарешті, перейшли на «ти». Нові казки призвели до чергової опали. Володимир Іванович опиняється в Нижньому Новгороді, де клопочеться справами удільних селян. На той час його світський чин відповідав генеральському званню, і це було дуже до речі — допомогло врятувати від каторги десятки мужиків. Загубив, наприклад, селянин коня, пішов шукати — потрапив у руки поліції. Як безпаспортного його вже були увіпхнули в етап, що йшов у Сибір, коли про цю подію дізнається Володимир Іванович. А ось інша історія, ще красномовніша. Злодії спробували пограбувати церкву, але парафіяни зі старостою на чолі схопили їх. І що ж? Злодії відкупилися, а старосту й 11 селян запроторили до арештантської роти. Далю вдалося врятувати і цих нещасних. І коли йому дорікали за те, що у його казках, повістях та розповідях забагато правди, чіплялися за кожне різке слово на адресу влади, він тільки сумно всміхався. Даль вважав, що джерело всіх негараздів — відрив столиць, культурного суспільства, державних діячів від народного життя. У прямому та переносному сенсі народ і можновладці розмовляли різними мовами. Людей, подібних Далю, які цими двома мовами володіли так само добре, як обома руками, було небагато. ЕКСПЕР Т С ЛОВА У всіх місцях, де доводилося бувати, Володимир Іванович невтомно збирав слова, казки, прислів’я. Десятки чиновників, що були під його керівництвом, різали папір на смуги, сортуючи й переписуючи зібраний матеріал. Робили це із задоволенням, захоплюючись грандіозним завданням. Через роки один із цих помічників, досягнувши високих ступенів і звань, ублагає

в и дат н і п о стат і

Пам’ятник В. Далю, м. Луганськ

царя Олександра II дати грошей на видання трьох останніх томів словника. Знання Далем мови, її діалектів поступово перетворювалося на легенду. Якось він підійшов до ченця, який збирав милостиню біля храму. Запитав: — Якого, отче, монастиря?

— Соловецького, рідненький.

— Того, що в Ярославській губернії? — посміхнувся Даль у вуса, визначивши це за словом «рідненький». «Чернець» ослаб­лим голосом заперечував: — Ні ж бо, рідненький, тамо-ді, у Соловецькім живу.

— Та ще з Ростовського повіту, — уточнив Володимир Іванович. Співрозмовник так і впав у ноги: «Не згубіть!» — зізнався, що він солдат-утікач. Та певна річ, що не діалектизми, а спільне для всього народу словесне багатство було головною любов’ю Даля. Та чиста мова, яка хіба що у Пушкіна змогла вторувати собі шлях нагору. Ті почуття, що їх Даль відчував до неї, зріднили його зі слов’янофільським рухом. Слов’янофіли (Хом’яков, Аксакови, Володимир Даль) усвідомлювали, що причина негараздів у державі полягає у виснаженні освіченого суспільства — моральному, релігійному, культурному. Даль писав у ті роки, що мова народна «сильна, свіжа, багата, коротка і ясна, тоді як письмова мова наша вочевидь стає усе більш неоко-

вирною, перетворюючись на якусь прісну розмазню...». З МОВОЮ Ж АР Т У ВАТИ НЕ МОЖ НА Особливо його засмучувало, що багато слів без будь-якої потреби замінювали іноземними. Робилося це з пихи, поганого смаку. Даль не був проти запозичення потрібних слів із чужих мов, але рішуче не міг утямити, навіщо замість «мрець» казати «кадавер». Володимир Даль попереджав: «З мовою, з людським словом... безкарно жартувати не можна; словесне мовлення людини — це видимий, відчутний зв’язок, сполучна ланка між тілом і духом». І ось цей зв’язок рвався. Часто траплялося таке, що публіцист того часу володів словниковим запасом у три-чотири рази меншим, ніж будь-який селянин, але при цьому невпинно базікав про народну освіту. Думки Даля розвивали Кіреєвський, Хом’яков, які бачили, що те саме відбувається і у царині віри. ТОРГ, ЩО НЕ ВІДБУ ВС Я А тим часом справа укладання словника просувається надзвичайно повільно. Ще на букві «З» Даль помічає, що старіє, і боїться не встигнути закінчити справи. Перед смертю Пушкін подарував йому свій перстень зі смарагдом, за яким, напівжартома казав Олександр Сергійович, його знаходить Муза. Після похорону делікатний Даль спробував

№ 14 (312), липень 2012

повернути коштовність дружині поета. Однак вона не тільки не взяла перстень, а ще й віддала сюртук, у якому Пушкін був на дуелі, — «выползину», як іменував його сам поет, запозичивши це слово у Даля. І от одного разу, через кілька років, Володимир Іванович відчинив шафу, надягнув першу ж річ, що трапилася, і вирушив у театр. У фойє він став помічати на собі здивовані погляди. Як виявилося, люди дивилися на діру в сюртуку. Ту саму, що була пробита кулею Дантеса... На букві «П» ним майже опановує розпач. Основні труднощі полягали в тому, що Володимир Іванович творив не просто словник, а як могутній, небувалий художник писав портрет народу у всіх його проявах і талантах. Наприклад, у слові «барка» дається стільки відомостей про це судно, що корабельники майбутнього зможуть відновити його вигляд, користуючись одним лише словником Даля. Словник ставав справжньою енциклопедією. Тільки при­слів’їв і приказок у ньому 30 тисяч. Вони дають уявлення про погляди народу на всі аспекти буття. Проте фахівці продовжували дивитися на цю працю згорда, вважаючи, що стати професіоналом Далю заважають «неспокійне бродяче життя, частково схильність до поетичної творчості». Тобто саме ті риси, без яких словник ніколи не був би створений. Одного разу в Академії наук Далю запропонували продати слова, які були пропущені в наукових словниках, — по 15 копійок за слово. Володимир Іванович надіслав на пробу невелику партію, надписавши «перша тисяча». В академії сполохалися — можливо, уперше відчувши свою слабість, майже без’язикість порівняно з народом. І от знімчілі росіяни, вони запитали в обрусілого німця Даля, скільки ще в нього зібрано невідомих їм слів. Таких слів у Володимира Івановича було понад 80 тисяч! Торг не відбувся. ПРИЄ ДНАННЯ ДО ПРАВОС ЛАВНОЇ ВІРИ Робота над словником добігала кінця. Слова Володимир Іванович розміщував гніздовим методом, коли поряд із «гласом» стояла вся його рідня аж до «вісника». Сам він пояснював це тим, що якщо ставити слова механічно в алфавітному порядку, то найближчі та найспорідненіші вислови стануть нудитися на самоті і скніти.

15

Треба думати, що на «гніздовому методі» відбилося і ставлення самого Даля до сімейного життя. Без родини, гнізда він обходитися не міг. Овдовівши, одружився знову, обидва рази з палкого кохання, став батьком п’ятьох дітей, був чудовим сім’янином. Саме любов до родини вплинула на його перехід з лютеранства у Православ’я. Даль був релігійною людиною упродовж усього життя. Говорячи про Православну Церкву, він завжди називав її «наша Церква» і все життя намагався знайти справжню віру. Про це згадують усі його біографи, щоправда, з великими неточностями. (На­п ри­к ­л ад, часто подейкують про його захоплення спіритизмом. Це не так. Даль дуже іронічно ставився до спіритизму й прищепив це ставлення дітям.) Після виходу у світ словника Володимир Іванович не розумів, навіщо Бог його тримає ще на цьому світі. Намагався перекладати Біблію простонародною мовою, але без особливої наснаги. За рік до смерті (помер він у Москві 22 вересня (4 жовтня за н. ст.) 1872 р.) Даль прийняв Православ’я. Пояснив це тим, що хоче лежати у могилі поруч із дружиною, та й діти на сусіднє православне кладовище ходитимуть частіше, ніж через усю Москву їздитимуть на німецьке. Але вочевидь це було лише скромним виконанням якоїсь значно більшої думки. Так, через занурення в глибини народної мови, через любов до народу Даль зміг зрештою приєднатися й до його віри, з’єднавшись у смерті з тими, кому віддав життя.

***

На честь 200-ліття від дня народження письменника ЮНЕСКО оголосила 2001 р. роком В. І. Даля. Майже 20 років (1801–1814 і 1819—1824) Даль прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали. У Луганську, на батьківщині Володимира Даля, на згадку про видатну людину було створено Літературний музей його імені. Науковим співробітникам музею вдалося зібрати у повному обсязі прижиттєві видання літературних творів Володимира Івановича. Ім’я В. Даля в Луганську носять також вулиця, середня школа і Східноукраїнський університет. Підготував Валерій Зал-Заде

НОВІ ВИД АННЯ Багато так званих «протиріч» між на­у кою та релігією давно вирішені на користь останньої. Але залишаються й питання невирішені. Розгляду деяких питань, що стосуються взаємозв’язку науки та релігії, і присвячена брошура «Наука і Православ’я», написана православними вченими. Останнім часом з’явилися псевдо­ наукові книги на підтримку релігії. Подіб­н а «підтримка»

якраз завдає прямої шкоди, оскільки диск р ед и т ує р ел і г і ю в очах освічених людей. Це питання також висвітлено у брошурі. У виданні розповідається про теорію еволюції та її співвідношення з релігійними уявленнями про виникнення Всесвіту, походження життя і його розвиток у часі. Благословення на цю роботу дав прото­ ієрей Анатолій Затовський.

За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, та за рекомендацією кафед­р и загального мово­знавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протоієрей Олег Кожушний видав книгу, яка знайомить читача з гімнографічною спадщиною Сінезія Киренського, знакової особистості ранньовізантійської доби. В цій праці проводиться аналіз релігійно-

філософських поглядів птолемаїдського єпископа, що містяться в його поетичних творіннях, а також метричне і стилістичне дослідження гімнів, розглядається вживання синонімічних теонімо-поетонімів і подається авторський переклад гімнів українською мовою. Монографія зацікавить усіх тих, хто не залишається байдужим, зустрів­шись із глибиною філософсько-богословської думки та поетикою її зовнішнього вираження.

16

православна газета

№ 14 (312), липень 2012

НОВИЙ ХРАМ В ІМ’Я БОГОРОДИЦІ

Явлення Піщанської ікони Богородиці пов’язують з ім’ям святителя Іоасафа Білгородського, який знайшов цей образ в 1754 р. З того часу відомо багато випадків чудесного зцілення і навіть воскрешення мертвих після молитви перед чудотворним образом. На початку XIX ст. у м. Ізюм Харківської губернії жив викладач місцевого училища Стефан Гелевський, у якого з невідомої причини помирали діти. Коли захворів останній з дітей — син Петро — батьки вирішили помолитися Божій Матері перед Її чудотворним образом, який знаходився в сусідньому селищі Піски. Дорогою їхній син помер. У храмі, не кажучи нікому про смерть дитини, вони просили священика відслужити молебень перед іконою Божої Матері. І раптом бездиханне дитя скрикнуло так сильно, що всіх присутніх охопив жах,

батько ж і матір зомліли. Прийшовши до тями, вони розповіли, як їхній син помер, але перед іконою ожив по молитвах Божої Матері. Хлопець скоро одужав, виріс, служив потім у Петербурзі й помер у літньому віці в чині полковника. Звістка про це чудо швидко розповсюдилася, що привернуло до чудотворної ікони багато прочан. Нині вона перебуває у Вознесенському кафедральному соборі м. Ізюм. Звичайно, 50-тисячному єпархіальному місту, в яке здійснюється все­ українське паломництво, другий храм був необхідний. Допомогу в його будівництві запропонував сам губернатор Харківської області Михайло Добкін. Перший камінь у підмурівок майбутнього хра­ му 1 липня цього року зак­ лали єпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей, губернатор Харківської області

Михайло Добкін, народний депутат України Василь Грицак і мер м. Ізюм Олександр Божков. Після Божественної літургії було звершено хресний хід з Піщанською іконою до місця майбутнього храму — біля цілющого джерела «Кириченківська криниця», де до присутніх із пастирським словом звернувся єпископ Єлисей. «Сьогодні у граді Ізюмі відбувся початок великої справи, — сказав владика, — закладено камінь у фундамент храму на честь Піщанської ікони Божої Матері. Це ще раз свідчить про те, що дане місце обрано Царицею Небесною...» «На святій Ізюмській землі сьогодні закладено камінь у фу н д а м е н т буд і в н и ц т в а нового храму, який віками служитиме людям, — зазначив голова Харківської обласної державної адміністрації Михайло Добкін. — Будівни-

цтво нових храмів — це символ відродження Слобожанщини і всього нашого народу». Храм буде дерев’яний, і його планують звести до зими цього року. Будівництво розпочнеться найближчим часом, причому, за

словами харківського губернатора, його фінансуватимуть за рахунок приватних пожертвувань. Підготував Олег Карпенко

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У 19 травня у Олександра і Маргарити Міщенків з Білої Церкви народився син. Проте їхня радість затьмарилася хворобою маленького Миколки — у немовляти виявили сильну шлункову кровотечу. Близько тижня він майже нічого не їв. І замість повернення додому мама з малюком потрапили в Охматдит. Кровотечу було зупинено, лікарі поставили діагноз — гемофілія. Зараз малюк продовжує втрачати у вазі, увесь час лежить під крапельницями, у нього низький рівень гемоглобіну.

Лікарі обіцяють, що хлопчик повинен перерости хворобу, оскільки у сім’ї немає спадковості з цього захворювання. Щоб одужати, йому необхідно пройти тривалий та дорогий курс лікування. Сім’я вже витратила 12 тисяч гривень, і це тільки початок. Крім того, у них росте п’ятирічна донька. Батьки дуже хочуть бачити свого малюка здоровим і життєрадісним. Але для цього їм потрібна ваша підтримка та фінансова допомога.

КОНТАКТИ: Тел. мами: 097–822–89–42, Маргарита. РЕКВІЗИТИ: ПриватБанк Р/р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 4405 8850 0976 9750 Одержувач: Міщенко Олександр Дмитрович ІПН 2879421611

«Доброго дня! Дякую за допомогу редакції “Церковної православної газети”, яка вже втретє і, сподіваюся, востаннє публікує моє прохання. Також висловлюю щиру вдячність усім, хто допоміг мені матеріально і молитовно. Ще раз розповім коротко мою історію. Мене звати Сергій. Я народився 1979 р., живу в маленькому містечку Кілія Одеської області, в бідній родині з трьох осіб — мати, батько і я. З 18-ти років почав хворіти хронічними захворюваннями травної системи. Після 20-ти

КОНТАКТИ:

Стаціонарний телефон: +38–04843–40698 Мобільний телефон: +38–068–818–29–58 Skype: sergeyyashin2 E-mail: sergeyyashin@mail.ru Адреса: Яшин Сергій Іванович, вул. Комсомольська, 16, м. Кілія-3, Одеська область, Україна, 68303.

ЗВЕРНІТЬ УВАГ У

років захворів паротитом (свинкою) з важким ускладненням. У 25 років захворів арахноїдитом (лептоменінгіт), став інвалідом. Мої батьки вийшли на пенсію за віком, і у нас почали зростати грошові борги. Живемо у приватному, наполовину чужому, напівзруйнованому будиночку, на відновлення якого немає коштів. У 31 рік я захворів вітряною віспою і вкотре змушений був лікуватися сильними антибіотиками... Фінансова криза ще більше погіршила наше становище.

У матері почалася астма, а у батька стався інсульт. Допоможіть, чим можете, заради Бога! Можу прийняти передачу автобусом Київ – Кілія або Одеса – Кілія чи на домашню адресу. Також якщо бажаєте допомогти мені з госпіталізацією, то кошти можна відправити просто в лікарню, про що (або про інші варіанти) можна домовитися зі мною по телефону або за іншими контактними даними. Будь ласка, моліться за нас!»

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ: Для переказу по Україні у гривнях, номер гривневої картки ПриватБанку: 4149 4377 0704 1842 Яшин Сергій Іванович WebMoney: Z406664077936 U317825608277 R214780301147

Yandex гроші: 41001705657126 *** Тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» (www.molodost.in.ua).