Cerkovna_Gazeta_2012_16_314_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Серпень 2012 № 16 (314)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua АРХІЄРЕЙСЬКА ХІРОТОНІЯ

ОФІЦІЙНО

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ПАЛОМНИЦТВО

25 серпня у Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви відбулося розширене засідання Священного Синоду УПЦ

Хіротонія архімандрита Варсонофія (Столяра) на єпископа Бородянського, вікарія Київської Митрополії

Забуті християнські храми Галатії

с. 4–5

с. 6–7

с. 8

Михайло Коцюбинський

Харитя

На території сучасної Туреччини є багато місць, по­в’яза­них із проповідницькою діяльністю апостола Павла

«Хіба я не казала вам, матінко, що добрий Бог дасть вам здоров’я і поможе зібрати хліб?»

с. 14–15 АНОНС

ХРЕСНИМ ХОДОМ — НА ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО

25 серпня, незадовго до свята Успіння Пресвятої Богородиці, в Успенську Почаївську Лавру прибув велелюдний хресний хід із с. Довжок Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької області, що розпочався 19 серпня, в день свята Преображення Господнього. Протя-

гом тижня понад 10 тисяч осіб різного віку подолали відстань у 250 км. Цей хресний хід відбувається вже понад 150 років і з кожним роком збирає все більше православних людей з різних країн. Відбувся також хресний хід із м. Ковеля, що розпочався 21 серпня

і завершився участю у Літургії в Почаївській обителі у день престольного свята. У ньому взяли участь 320 осіб з Володимир-Волинської єпархії віком від 9 до 80 років; очолив хресний хід єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир.

АРХІЄРЕЙСЬК А ХІРОТОНІЯ 30 серпня, за Літургією в соборному храмі столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії, собор архієреїв на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром звершив хіротонію архімандрита Даміана (Давидова), намісника Введенського

чоловічого монастиря м. Києва, на єпископа Фастівського, вікарія Київської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р., журнал № 86). Детальніше про хіротонію, що відбулася, читайте у наступному номері «ЦПГ».

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, 23–25 жовтня 2012 р. у Києві відбудуться П’яті Покровські міжнародні місіонерськопросвітницькі читання, присвячені 20-річчю Предстоятельського служіння Його Блаженства та 10-річчю створення Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства. Тема Читань — «Досвід християнської святості в освітньому просторі: минуле і майбутнє». Основні напрями роботи форуму: «Досвід християнської святості і його місце в розвитку вітчизняної педагогіки»; «Сім’я та молодь — поле діяльності церковної місії»; «Сучасна недільна школа: перспективи розвит­к у»; «Церква і медицина: служіння любові»; «Простір філософії і світ Божий». У рамках Читань відбудеться круглий стіл «Православні освітні проекти та перспектива їхнього розвитку в сучасному світі». Докладна інформація розміщена на сайті Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства (rokim.org.ua). Довідки за телефонами: +38 044 255–12–34 і +38 044 280–48–59.

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

16 серпня виповнилося 35 років від дня народження вікарія Київської Митрополії єпископа Ірпінського Климента.

24 серпня виповнилося 20 років від дня архієрейської хіротонії митрополита Овруцького і Коростенського Віссаріона.

25 серпня виповнилося 20 років перебування на кафедрі митрополита Волинського і Луцького Нифонта.

25 серпня виповнилося 45 років від дня народження архієпископа Бориспільського Антонія, Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії, ректора Київської духовної академії і семінарії.

26 серпня виповнилося 20 років від дня архієрейської хіротонії митрополита Миколаївського і Очаківського Питирима.

2

№ 16 (314), серпень 2012

15 серпня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв церковного благодійника, народного депутата України Артема Пшонку. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив Артема Вікторовича (стараннями якого були відреставровані кафедральний собор Бер-

православна газета

ПРЕ ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

дянської єпархії на честь Різдва Христового та Успенський храм м. Токмак) орденом святого рівноапостольного князя Володимира. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Бердянський і Приморський Єфрем і поперед­ ній керуючий Бердянською єпархією — єпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей.

17 серпня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв міністра надзвичайних ситуацій України

Віктора Балогу. У ході розмови Віктор Іванович, зокрема, поцікавився про стан здоров’я Предстоятеля УПЦ і запросив Його Блаженство відвідати Закарпаття.

18 серпня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв директора Націо­нального історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», колишнього керівника Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника

Марину Громову. У ході зустрічі Предстоятель УПЦ привітав Марину Едуардівну з 50-річчям від дня народження (яке вона відзначила 30 липня) і побажав успішних праць на новій посаді. У свою чергу, Марина Громова побажала Його Блаженству довгих років служіння на благо Української Православної Церкви.

18 серпня увечері, напередодні свята Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив всеношну у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили

намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон та Ірпінський Климент, а також насельники обителі у священному сані.

25 серпня, на засіданні Священного Синоду УПЦ, Блаженніший Митрополит Володимир за заслуги перед Церквою та у зв’язку із 45‑річчям від дня народження нагоро-

див Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії архієпископа Бориспільського Антонія орденом святителя Петра Могили.

18 серпня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв групу православних меценатів, які представили унікальну кам’яну різьблену ікону Божої Матері ймовірно часів Київської Русі. Уклонившись старовинному образу, Предстоятель УПЦ благословив створення експертної комісії для подальшого вивчення святині. «Думаю, що ця ікона належним чином вивчатиметься, і народ зверне свої серця, свої уми до цієї знахідки», — зазначив він. Ікона, знайдена під час розкопок на Княжій горі під

Каневом у 1930-х рр. , досі перебувала у власності різних приватних осіб. Вчені припускають, що образ належав князю Володимиру Мономаху (у Хрещенні Василію). Про це свідчить напис на звороті: «Господи, помози рабу Твоему Василию на многая лета <…>». За даними експертів, ікона виготовлена ​​візантійськими майстрами не пізніше XIII ст. Підробити її в сучасних умовах неможливо. Вчені називають знахідку унікальною, оскільки ікон цього часу на камені досі не виявлено. Матеріал, з якого виготовлена ​​ікона, — природний гіпс. Образ Пресвятої Богородиці

належить до іконографічного типу «Розчулення». На іконі також зображені первоверховні апостоли Петро і Павел, святителі Іоанн Златоуст, Василій Великий і Григорій Богослов та святі воїни, серед яких, імовірно, великомученики Георгій Побідоносець і Феодор Стратилат. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ а рх і є п и с ко п П е р е я сл а в Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова відділу «Церква і культура» Київської єпархії протоієрей Олег Скнар, експерти та науковці.

19 серпня, в день свята Преображення Господнього, Блаженніший Митрополит Володимир очолив служіння Літургії у Спасо-Преображенському храмі в Голосіївсько­му р-ні столиці (житловий масив Теремки-2). Його Блаженству співслужили секретар Предстоятеля УПЦ і настоятель храму архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Макарівський Іларій, клірики храму. Наприкінці богослужіння Предстоятель УПЦ привітав ктитора, настоятеля, духовенство та парафіян Преображенського храму із престольним святом, звернувся до них зі словами настанови, а також звершив, за традицією, освячення винограду та плодів.

20 серпня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, благодійника Вінницької єпархії УПЦ Віктора Жереб-

нюка. Під час зустрічі Віктор Миколайович доповів Його Блаженству про будівництво та відновлення храмів у містах Жмеринка та Бар, а також у Свято-Троїцькому Браїлівському жіночому монастирі, які здійснюються за підтримки благодійника. На знак уваги

до заслуг перед Церквою Блаженніший Митрополит Володимир вручив Віктору Жеребнюку орден УПЦ святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня і побажав йому успіхів у подальших благодійних трудах на благо Церкви.

24 серпня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі вручив церковні нагороди благодійникам. Герой України, почесний президент Одеського морського торгового порту Микола Павлюк був нагороджений орденом святого благовірного князя Ярослава Мудрого, начальник Одеського порту Юрій Васьков — орденом великомученика Георгія Побідоносця, директор столичного «Українського дому» Оксана Гриценко —

орденом великомучениці Варвари I ступеня, головний режисер Національної опери України Анатолій Солов’яненко — орденом рівноапостольного князя Володимира II ступеня, художній керівник творчого колективу Хмельницької області «Зоря Поділля» Микола Черкаський — орденом святителя Димитрія Ростовського, директор Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова Національної академії медичних наук України Наталія Пасєчнікова — орденом святителя Луки Кримського. Учас-

ники кол е к т и в у «Зоря Поділ­ля» були відзначені грамотами Блаженнішого Митрополита Володимира. Блаженніший Владика подякував нагородженим за допомогу Церкві і благословив кожному ікону Божої Матері. У свою чергу Микола Павлюк подарував Його Блаженству старовинну ікону Покрову Пресвятої Богородиці. Крім того, учасники колективу «Зоря Поділля» передали Предстоятелю УПЦ привітання від земляків і піднесли свіжоспечений коровай. orthodox.org.ua

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 31.08.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

ДИВНИЙ БОЖИЙ УГОДНИК

Святий праведний Лаврентій, Христа заради юродивий, Калузький чудотворець (день пам’яті — 23 серпня за н. ст.)

Н

а початку XVI ст. на вулицях російського міста Калуги можна було зустріти незвичайного чоловіка: і взимку, і влітку він ходив босоніж, одягав на себе тільки довгу сорочку, а в сильний мороз — овечий кожух. Це був святий праведний Лаврентій, Христа заради юродивий, Калузький чудотворець. Він прославив Господа своїми подвигами у ті часи, коли Калуга стала центром нового самостійного князівства, правителем якого у 1505 р. став син великого князя Івана ІІІ Симеон. Нам відомо, що Лаврентій походив з боярського роду Хитрових. Можливо, саме тому святий не тільки знайшов притулок у княжому будинку, але й особисто спілкувався з

Калузьким правителем. Проте частіше, ніж у княжих палатах, його можна було побачити за півверсти від міста на вершині гори, вкритої густим лісом, де самотньо стояв храм на честь Різдва Христового. Там, на церковній паперті, у нічних молитвах святий говорив з Богом. Щоб його подвиг не був помітний людям, поряд із храмом блаженний збудував келію, з якої викопав підземний хід до церкви. Таким чином він міг чути церковну службу і, ніким не побачений, із сльозами молитися і робити поклони. Помер блаженний Лаврентій влітку 1518 р. На місці його подвигів згодом, можливо ще князем Симеоном, була влаштована чернеча обитель. Мощі

п равослав н ий кал е н да р святого були покладені біля лівого криласу храму на честь Різдва Христового під спудом. Вже у 1565 р. було розповсюджене шанування святого. Так, цар Іван Грозний в одній зі своїх грамот монастирю писав: «Монастир Різдва Христового, де лежить Лаврентій Христа заради юродивий». А через сто років царівна Татіана Михайлівна підписала подароване монастирю Євангеліє, де прямо назвала Лаврентія преподобним і чудотворцем. Праведник був настільки великий перед Богом, що за життя ще прославився даром чудотворення. Найвідоміше з них сталося у 1512 р., під час татарської навали. Князь Симеон вийшов із дружиною на бій з ворогом. Тим часом блаженний Лаврентій перебував у його домі. Раптом він скрикнув гучно: «Дайте мені гостру сокиру, пси напали на князя Симеона, треба оборонити його від псів». Схопивши сокиру, праведник пішов.

НЕБЕСНИЙ ПОКРОВИТЕЛЬ БОЛГАР

Преподобний Іоанн Рильський (день пам’яті — 31 серпня за н. ст.)

С

вяте життя Іоанна Рильського і знамення милості Божої за його молитвами стали найкращою проповіддю Євангелія в новоохрещеній Болгарській землі. Великий подвижник віри народився у 876 р., в селі, розташованому неподалік від сучасної столиці Болгарії міста Софії. Рано залишившись сиротою, він змушений був стати пастухом. Одного разу господар побив його за те, що загубилися корова з телям. Хлопчик довго плакав і молився Богу, щоб Він допоміг йому знайти їх. Вирушивши на пошуки, він знайшов теля біля річки Струм. Несподівано в річці почала підніматися вода. Щоб перейти на інший берег, де стояла корова, Іоанн поклав на воду свій одяг, зобразив на ньому знамення хреста і, взявши теля на руки, пішов по воді. Свідком чуда був господар хлопчика. Злякавшись побаченого, він відпустив Іоанна, щедро винагородивши його. Праведник роздав усе майно односельцям і пішов у пустинні місця. Коли й де він прийняв чернецтво, невідомо. Пре­

подоб­ний оселився на високій горі, де збудував собі хатину з хмизу. Але через бешкетування місцевих розбійників незабаром довелося звідти піти. Іоанн знайшов глибоку печеру, де провів у подвигу 12 років. Місце було настільки безлюдним, що коли до нього прийшов рідний племінник Лука, щоб розділити з ним подвиги, то святий спочатку сприйняв його появу як бісівську спокусу, але потім зрадів і прийняв з любов’ю. Разом самітники подвизались недовго. Батько Луки силоміць забрав його додому. Дорогою юнака вкусила змія, і він помер. Батько Луки повернувся до Іоанна і приніс щире покаяння... Згодом преподобний перейшов у Рильську пустинь, де оселився в дуплі дерева. Там він багато плакав, молився, постив, харчуючись тільки травами. Бачачи таке терпіння, Бог виростив Своєму угодникові боби. Одного разу, чимось налякана отара овець, заблукавши, прийшла на місце подвигів святого. Слідом за вівцями прийшли й чабани, які побачивши

ХРАНИТЕЛЬ ТРАДИЦІЙ СТАРЧЕСТВА

Преподобний Ісаакій I Оптинський (день пам’яті — 4 вересня за н. ст.)

У

се життя цього праведника стало гідним продов же н н я м д ухо в н о го подвигу його великих попередників ���������������������� —��������������������� старців Оптиної Пустині. Преподобний Ісаакій I Оптинський (у миру Іван Іванович Антимонов) народився в Курську 1810 р., за два роки до навали Наполеона. До того як піти в монастир він жив з батьками, у домі яких панувала атмосфера любові, взаємної поваги і щирого прагнення до виконання євангельських заповідей. Батько Ісаакія був купцем, за бездоганну чесність він користувався великою пошаною серед городян. Перш ніж піти в монастир, святий довгі роки трудився разом з батьком, допомагаючи йому в справах торгівлі. У 36 років він оста-

точно вирішив залишити мирське життя. У 1847 р. Ісаакій вступив послушником до вже знаменитої тоді Введенської Оптиної Пустині, в житті якої обов’язковим був духовний послух старцям. Праведник став духовним чадом пре­ подоб­ного Макарія і під його керівництвом старанно виконувати усі послухи, що були йому доручені: на пасіці, у хлібопекарні, трапезній, у палітурній майстерні, на криласі… Він неухильно виконував молитовне правило, не робив собі ніяких поблажок, суворо відвідував богослужіння, обмежував себе в їжі та відпочинку і з кожним роком щодалі більше духовно зростав. У 1851 р. Ісаакій був пострижений у рясофор, а через три роки прийняв чер-

самітника, який годував тварин бобами, були дуже здивовані. Іоанн гостинно прийняв їх, сказавши: «Ви прийшли сюди голодні — рвіть собі мої боби та їжте». Дорогою назад один з чабанів почав пригощати своїх товаришів бобами, які крадькома взяв із собою. Але плоди виявилися порожніми. Чабан розкаявся і повернувся до святого, щоб попросити вибачення. «Бачите, діти, — сказав той, — ці плоди призначені Богом для прожитку самітника». З того часу праведника почали часто відвідувати люди, і ніхто з тих, хто приходив до нього, не залишився невтішним. Одного разу з Іоанном захотів побачитися сам болгарський цар нецтво. У 1855 р. за благословенням свого духовного отця він прийняв сан ієродиякона, а через три роки — ієромонаха. Сучасники Ісаакія відзначали, що в цей час він залишався таким самим скромним, доступним і відкритим у спілкуванні з братією, як і до висвячення. У 60-ті рр. у дещо усталеному житті святого відбулися зміни. У 1860 р., передчуваючи свою близьку кончину, преподобний Макарій благословив Ісаакію перейти під духовне керівництво іншого великого Оптинського старця — Амвросія. А через два роки, після смерті настоятеля обителі преподоб­ ного Мойсея, Ісаакій за обранням братії стає його наступником, смиренно взявши на себе послух бути першим серед рівних. Протягом трьох десятків років він мудро керував монастирем, зробивши його одним із найзнаменитіших у Росії ІІ половини XIX ст. Крім господарської діяльності, преподоб­ ний Ісаакій великої уваги нада-

№ 16 (314), серпень 2012

3

У цей момент правитель опинився у скрутному становищі: противник оточив князя, який оборонявся на одному з кораблів. Несподівано юродивий, який раптом з’явився поруч, почав підбадьорювати воїнів Симеона словами: «Не бійтеся». Одразу ситуація змінилася, у битві настав перелом, і ворог

був розбитий. Преподобний же знову з’явився в будинку князя і, юродствуючи, шумів: «Оборонив князя від псів». Повернувшись з походу, Симеон розповів про цей дивний випадок усім, хто не був його свідком, дякуючи Господу за перемогу. Не випадково в іконописній традиції Лаврентія прийнято зображати із сокирою, насадженою на довге топорище. Рятуючи місто Калугу за життя, преподобний не залишив його без свого заступництва і після смерті. Особливо калужани дякували праведнику за допомогу під час навали Наполеона. Так, у Калузьких краях під Малоярославцем у жовтні 1812 р. відбулася одна з вирішальних битв, яка змусила ворога тікати з Москви обезлюдненою Смоленською дорогою. На місці битви було встановлено пам’ятник, на якому було написано, що Калузька земля поклала «край наступу і початок відступу й загибелі ворога».

Петро (927–969), але святий через смирення своє ухилився від зустрічі. Минув ще якийсь час, і навколо подвижника зібралася братія. Так у печері, де колись трудився сам преподобний, виник монастир. Помер Іоанн Рильський на 70-му році життя, 31 серпня 946 р. Знаменно, що точну дату його смерті ми знаємо завдяки давньоруським книгам, оскільки на Русі серед народу святий Іоанн був дуже шанованим. За п’ять років до своєї смерті

самітник написав «Заповіт до учнів» — один з найкращих творів староболгарської писемності. Мощі великого Божого угодника преподобного Іоанна спочивають на місці його подвигів — у Рильському монастирі в Болгарії. На наші землі частина мощей преподобного Іоанна (десниця) вперше була принесена наприкінці X — на початку XI ст., найімовірніше до міста Рильська, а місцем спочивання святині став побудований для неї храм.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА: 3 вересня — преподобного Аврамія працелюбного, Печерського, у Ближніх печерах; 5 вересня — священномученика Іринея, єпископа Ліонського; священномученика Прокопія, архієпископа Херсонського; 6 вересня — святителя Петра, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі, чудотворця; Петровської ікони Божої Матері; 8 вересня — стрітення Володимирської (Києво-Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці; 9 вересня — преподобних священномученика Кукші і Пимена посника, Печерських, у Ближніх печерах; 10 вересня — Собору преподобних отців Києво-Печерських, котрі у Дальніх печерах (преподобного Феодосія) спочивають; преподобного Іова Почаївського; 11 вересня — Усікновіння глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна; 12 вересня — преподобного Олександра Свірського; благовірного князя Даниїла Московського; благовірного князя Олександра Невського. вав виконанню братією чернечих послухів і статуту, при цьому не роблячи винятку й для себе. Без благословення старця праведник не робив жодних монастирських справ і навчав цього братію. Так, благоговійно, майже до применшення себе, стояв він з усіма в черзі до свого духівника, старця Амвросія, і розмовляв з ним, стоячи на колінах, як простий послушник. Останні роки життя святого були сповнені скорботами. Важко пережив він від’їзд преподобного Амвросія до Шамордина. У той час погіршилося його здоров’я і він почав слабшати. Незважаючи на любов і підтримку братії, сили Ісаакія згасали. Помер він мирно в оточенні своїх духов­них дітей 4 вересня 1894 р., давши їм останню настанову: «Любіть Бога і ближніх, любіть Церкву Божу, в службі церковній, у молитві шукайте благ не земних, а небесних; тут, у цій святій обителі, де ви поклали початок чернечого життя, і скінчайте дні

свої». Мощі Божого угодника нині спочивають у Казанському храмі Свято-Введенського ставропігійного чоловічого монастиря Оптина Пустинь. Підготував Андрій Гор

4

№ 16 (314), серпень 2012

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА 16 серпня голова Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин і голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко відвідали храм в ім’я мученика Іоанна Воїна при столичній військовій частині Т0710 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України. Владика Августин і отець Георгій провели зустріч із головою Адміністрації Держспецтрансслужби генерал-лейтенантом Миколою Мальковим, у ході якої обговорювалися питання духовної опіки військовослужбовців.

19 серпня, на запрошення керівництва Національного комітету спорту інвалідів України та з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, заступник голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України протоієрей Віталій Приходько взяв участь в урочистій презентації Національної паралімпійської збірної команди України. Отець Віталій звернувся до спортсменам-інвалідам зі словами настанови та благословив їх на гідне представлення нашої країни на XIV літніх Паралімпійських іграх у Лондоні (29 серпня — 9 вересня 2012 р.).

22 серпня у столичному Центральному будинку офіцерів Збройних сил України відбулася робоча зустріч голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина з першим заступником міністра оборони України Олександром Олійником. Від Міністерства

оборони у зустрічі також взяв участь директор Департаменту соціальної та гуманітарної політики МО Борис Андресюк. У ході зустрічі обговорювалися питання пастирської опіки віруючих військовослужбовців і духовно-морального виховання особового складу ЗС України у період їх реформування. Обговорювалося також питання проведення хресного ходу з іконою небесного покровителя ЗСУ — рівно­ апостольного князя Володимира, яка була освячена Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром 28 липня цього року, в день пам’яті святого князя Володимира, в рамках урочистостей, присвячених Дню Хрещення Русі (див.: № 15 «ЦПГ» за 2012 р.). Планується, що у вересні образ буде урочисто вручено керівництву військового відомства, а потім, у період до 6 грудня 2012 р. — Дня Збройних сил України, відвідає військові гарнізони і військові частини ЗСУ. Прес-служба Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України 22 серпня в колонній залі Київської міської державної адміністрації відбувся заключний етап конкурсу творчих робіт родин столиці «Україна — держава моя»: нагородження переможців та святковий концерт. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, у заході взяв участь голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон, який звернувся до організаторів, учасників та гостей конкурсу з вітальним словом. Перед початком офіційної частини владика Пантелеімон оглянув виставку кращих робіт учасників конкурсу. Конкурс «Україна — держава моя», організований Київським міським центром сім’ї «Родинний дім» та Головним управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА та присвячений Дню незалежності України, проходив із 1 червня до 15 серпня 2012 р. Переможці визначалися в чотирьох номінаціях (малюнок, вишивка, інші техніки, фотографія). orthodox.org.ua, kreschatic.kiev.ua

православна газета

офіцій н о

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ 25 серпня у Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося розширене засідання Священного Синоду УПЦ. Окрім постійних членів Синоду та архієреїв, викликаних для участі в літньо-осінній сесії Священного Синоду УПЦ, у засіданні взяли участь й інші ієрархи Української Православної Церкви. Священний Синод УПЦ ухвалив такі рішення:

Ж УРНА Л № 69 СЛУХАЛИ повідомлення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про святкування, що відбулися з нагоди 20‑річчя Харківського Архієрейського Собору та 20‑річчя Предстоятельського служіння Його Блаженства. Довідка: 2012 р. виповнилось 20 років Харківського Архієрейського Собору та Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Володимира. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 26 січня 2012 р. (журнал № 7) було створено ювілейну комісію по святкуванню зазначених подій, а 8 травня (журнал № 26) Священний Синод затвердив план урочистих заходів.

27 травня у Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова відбулася Божественна літургія, яку звершили архієреї Руської та Української Православної Церкви, а також представники Помісних Православних Церков. По закінченні богослужіння у нижньому храмі кафедрального собору в ім’я святителя Мелетія Харківського ієрархи звершили заупокійну літію на могилі митрополита Никодима (Руснака), який у 1992 р. очолив роботу Харківського Архієрейського Собору.

28 травня в м. Києві в Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» пройшла організована Київською духовною академією Міжнародна науково-практична конференція «Українська Православна Церква на межі тисячоліть». У міжнародному форумі взяли участь вчені як із церковних, так і зі світських наукових установ, а також представники Помісних Православних Церков. У рамках конференції працювала виставка «Митрополит Володимир єднає Україну».

20 червня, в день прибуття Блаженнішого Митрополита Володимира до м. Києва, на Соборній площі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври було звершено Божественну літургію. Богослужіння очолив Предстоятель Української Православної Церкви у співслужінні єпископату УПЦ. З нагоди святкової події, зі Свято-Успенського кафедрального собору м. Одеси була привезена Касперівська ікона Божої Матері. Кульмінацією святкувань стало прибуття до Києва на урочистості Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, який перебував з Первосвятительським візитом в Україні від 26 до 28 липня. У святкових богослужіннях взяли участь представники Помісних Православних Церков. УХВАЛИЛИ: 1. Піднести молитовну подяку Господу Богу за Його безмежні милості і щедроти, які Він проявляє до Своєї Святої Церкви в умовах нових реалій історичного буття.

2. Скласти подяку Його Блаженству Блаженнішому Митрополиту

Київському і всієї України Володимиру за жертовне 20‑річне Предстоятельське служіння на кафедрі Київських митрополитів.

3. Піднести молитви за здоров’я живих та упокій спочилих учасників Харківського Архієрейського Собору.

4. Висловити подяку Його Святості Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу за особисту участь у святкуваннях та духов­ну підтримку багатомільйонної пастви Української Православної Церкви.

5. Направити подячні листи Предстоятелям Помісних Православних Церков за участь делегацій в урочистостях.

6. Направити подячні листи Президенту України В. Ф. Януковичу, Прем’єр-міністру України М. Я. Азарову, голові Київської міської державної адміністрації О. П. Попову, міністру внутрішніх справ України В. Ю. Захарченку за сприяння та допомогу в організації урочистих заходів.

7. Подякувати ювілейній комісії за здійснену роботу з організації та проведення святкувань.

Ж УРНА Л № 70 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих сповідників Київської єпархії схиігумені Софії (Гриньової) († 1941). Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування схиігумені Софії (Гриньової) — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Київської єпархії схиігумені Софії (Гриньової).

2. Затвердити іконописне зображення святої.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака схиігумені Софії (Гриньовій), сповідниці.

4. Останки схиігумені Софії (Гриньової), сповідниці, вважати святими мощами.

5. Пам’ять схиігумені Софії (Гриньової), сповідниці, звершувати 24 березня / 4 квітня (день кончини) та 28 квітня / 11 травня (день знайдення мощей) за старим і новим стилем.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нову молитвеницю за Святу Церкву та наш народ.

Ж УРНА Л № 71 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих новомучеників Запорізької єпархії священика Олександра Шишина († 1921).

Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування священика Олександра Шишина — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії священика Олександра Шишина.

2. Затвердити іконописне зображення святого.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака священномученику Олександру Шишину, пресвітеру.

4. Останки священномученика Олександра Шишина, пресвітера, вважати святими мощами.

5. Пам’ять священномученика Олександра Шишина, пресвітера, звершувати в день його прославлення.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нового молитвеника за Святу Церкву та наш народ.

Ж УРНА Л № 72 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих сповідників Запорізької єпархії священика Філософа Зябрева († 1937). Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування священика Філософа Зябрева — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії священика Філософа Зябрева.

2. Затвердити іконописне зображення святого.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака сповіднику Філософу Зябреву, пресвітеру.

4. Останки сповідника Філософа Зябрева, пресвітера, вважати святими мощами.

5. Пам’ять сповідника Філософа Зябрева, пресвітера, звершувати в день його прославлення.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нового молитвеника за Святу Церкву та наш народ.

Ж УРНА Л № 73 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих сповідників Запорізької єпархії протоієрея Феодосія Станкевича († 1950). Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування протоієрея Феодосія Станкевича — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії протоієрея Феодосія Станкевича.

православна газета 2. Затвердити іконописне зображення святого.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака сповіднику Феодосію Станкевичу, пресвітеру.

4. Останки сповідника Феодосія Станкевича, пресвітера, вважати святими мощами.

5. Пам’ять сповідника Феодосія Станкевича, пресвітера, звершувати в день його прославлення.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нового молитвеника за Святу Церкву та наш народ.

Ж УРНА Л № 74 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих сповідників Запорізької єпархії священика Митрофана Воздвиженського († 1938). Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування священика Митрофана Воздвиженського — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії священика Митрофана Воздвиженського.

2. Затвердити іконописне зображення святого.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака сповіднику Митрофану Воздвиженському, пресвітеру.

4. Останки сповідника Митрофана Воздвиженського, пресвітера, вважати святими мощами.

5. Пам’ять сповідника Митрофана Воздвиженського, пресвітера, звершувати в день його прославлення.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нового молитвеника за Святу Церкву та наш народ.

Ж УРНА Л № 75 МАЛИ МІРКУВАННЯ про розподіл Миколаївської єпархії на дві самостійні. УХВАЛИЛИ: 1. Утворити Вознесенську єпархію, виділивши її зі складу Миколаївської єпархії.

2. У Миколаївській єпархії залишити Миколаївський, Березанський, Очаківський, Жовтневий, Ново­ одеський, Баштанський, Снігурівський, Новобузький, Березнегуватський та Казанківський р-ни Миколаївської області.

3. До Вознесенської єпархії віднести Вознесенський, Кривоозерський, Первомайський, Врадіївський, Доманівський, Арбузинський, Братський, Веселинівський та Єланецький р-ни Миколаївської області.

4. Єпархіальному архієрею Миколаївської єпархії надалі іменуватися «Миколаївський і Очаківський».

5. Єпархіальному архієрею Вознесенської єпархії мати титул «Вознесенський і Первомайський».

6. Єпископом Вознесенським і Первомайським бути ігумену Олексію (Шпакову), клірику Київської єпархії.

7. Наречення та хіротонію ігумена Олексія (Шпакова) на єпископа, після зведення його в сан архімандрита, звершити у м. Києві. Про що надіслати відповідні укази.

Ж УРНА Л № 76 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про включення до Собору Київських святих преподобного Воніфатія Київського (Феофанівського).

офіцій н о

УХВАЛИЛИ: 1. Благословити включення до Собору Київських святих преподоб­ ного Воніфатія Київського (Феофанівського).

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви.

Ж УРНА Л № 77 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про стан справ на будівництві Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ: 1. Залишити за Преосвященним митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм здійснення контролю над ходом фінансування та будівництва Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви.

2. Преосвященному митрополиту Черкаському і Канівському Софронію на наступному засіданні Священного Синоду надати звіт про проведену роботу.

Ж УРНА Л № 78 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про затвердження ескізу ордена Української Православної Церкви на честь Волинської ікони Пресвятої Богородиці. УХВАЛИЛИ затвердити ескіз ордена Української Православної Церкви на честь Волинської ікони Пресвятої Богородиці.

ЖУРНАЛ № 82 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про стан справ навколо храму на честь Воскресіння Христового в м. Києві (храм пам’яті загиблим та ветеранам Афганістану). УХВАЛИЛИ: зважаючи на конфліктну ситуацію, що триває протягом останніх років, передати храм на честь Воскресіння Христового в м. Києві (храм пам’яті загиблим та ветеранам Афганістану) з прилеглими спорудами в розпорядження Київської духовної академії.

ЖУРНАЛ № 83 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія про затвердження його на посаді настоятеля СвятоПокровського чоловічого монастиря м. Харкова. УХВАЛИЛИ затвердити Преосвященного архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія на посаді настоятеля (священноархімандрита) Свято-Покровського чоловічого монастиря м. Харкова.

ЖУРНАЛ № 84 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія про призначення ігумена Нестора (Петренка) на посаду намісника Свято-Покровського чоловічого монастиря м. Харкова зі зведенням у сан архімандрита. УХВАЛИЛИ призначити ігумена Нестора (Петренка) на посаду намісника Свято-Покровського чоловічого монастиря м. Харкова зі зведенням у сан архімандрита.

ЖУРНАЛ № 85

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного єпископа Львівського і Галицького Філарета, голови Синодального відділу «Церква і медицина», про зміну назви очолюваної ним Синодальної установи. УХВАЛИЛИ змінити назву Синодального відділу «Церква і медицина» на Синодальний відділ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів.

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Волинського і Луцького Нифонта про звільнення з посади ректора Волинської духовної семінарії протоієрея Сергія Ющика та призначення на цю посаду протоієрея Рустика Капауза. УХВАЛИЛИ: 1. Звільнити з посади ректора Волинської духовної семінарії протоієрея Сергія Ющика.

2. Призначити на посаду ректора Волинської духовної семінарії протоієрея Рустика Капауза.

Ж УРНА Л № 80

ЖУРНАЛ № 86

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного єпископа Шепетівського і Славутського Діонисія про затвердження його на посаді настоятеля Свято-Різдва Богородиці Городищенського монастиря с. Городище Шепетівського р-ну Хмельницької області. УХВАЛИЛИ затвердити Преосвященного єпископа Шепетівського і Славутського Діонисія на посаді настоятеля (священноархіманд­ рита) Свято-Різдва Богородиці Городищенського монастиря с. Городище Шепетівського р-ну Хмельницької області.

СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про призначення вікарних єпископів Київської Митрополії. УХВАЛИЛИ: 1. Єпископом Бородянським, вікарієм Київської Митрополії, бути архімандриту Варсонофію (Столяру), насельнику Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври.

2. Наречення та хіротонію архімандрита Варсонофія (Столяра) на єпископа звершити в м. Києві. Про що надіслати відповідний указ.

3. Єпископом Фастівським, вікарієм Київської Митрополії, бути архімандриту Даміану (Давидову), клірику Київської єпархії.

4. Наречення та хіротонію архімандрита Даміана (Давидова) на єпископа звершити в м. Києві. Про що надіслати відповідний указ.

Ж УРНА Л № 79

Ж УРНА Л № 81 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття скиту Свято-Кирилівського чоловічого монастиря м. Києва на честь святого мученика Олександра Римського в с. Мала Тарасівка Баришівського р-ну Київської області. УХВАЛИЛИ благословити відкриття скиту Свято-Кирилівського чоловічого монастиря м. Києва на честь святого мученика Олександра Римського в с. Мала Тарасівка Баришівського р-ну Київської області.

ЖУРНАЛ № 87 МАЛИ МІРКУВАННЯ про звернення до православних громадян у зв’язку з майбутніми виборами до Верховної Ради України. УХВАЛИЛИ звернутися до православних громадян у зв’язку з майбутніми виборами до Верховної Ради України.

№ 16 (314), серпень 2012

5

ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ДО ПРАВОСЛАВНИХ ГРОМАДЯН У ЗВ’ЯЗКУ З МАЙБУТНІМИ ВИБОРАМИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

28 жовтня 2012 р. відбудуться чергові вибори народних депутатів України. Вже розпочато передвиборчу кампанію: як політичні сили, так і окремі кандидати оприлюднюють свої передвиборчі програми, зустрічаються з виборцями, ведуть активну агітацію в засобах масової інформації. У цей відповідальний період ми вважаємо за потрібне у черговий раз заявити, що Українська Православна Церква не є суб’єктом політичного процесу. Церква не бере участі в політичній боротьбі, не веде агітації за ту чи іншу політичну силу, того чи іншого кандидата. Місія Церкви полягає в іншому. Наш обов’язок — проповідувати вічні євангельські цінності та докладати максимум зусиль для їх втілення в життя. Церква має преображати світ, вести людей до Бога, до вічного блаженства в Царстві Слави. Саме з цієї точки зору ми, християни, маємо оцінювати усі явища суспільно-політичного життя. Передвиборча кампанія завжди є часом особливої активності усіх суспільно-політичних сил, часом загострення політичної боротьби. На жаль, ця боротьба нерідко перетворюється на протистояння, в якому сторони забувають про мораль та гідність. Часто ми стаємо свідками використання методів політичної боротьби, які суперечать не тільки християнським етичним нормам, але й загальновизнаним демократичним принципам. Інколи вітчизняні політики забувають про любов до ближнього, намагаючись перемогти у виборах за будь-яку ціну. Передвиборчий процес для нашого суспільства є важливим іспитом не лише на політичну свідомість і відповідальність, але й на духовну зрілість. Він дозволяє перевірити, наскільки глибоко проникли в наше суспільство Христові заповіді. Аби з гідністю скласти цей іспит, зусиль мають докласти і державна влада, і політичні сили, і кандидати в депутати, і пересічні громадяни. Обов’язок державної влади полягає у забезпеченні вільного демократичного волевиявлення громадян під час виборів. Держава має гарантувати відкритий та прозорий виборчий процес, захистити громадян від усіх можливих спроб обмежити їхнє конституційне право на чесні вибори. Учасники виборів (як суспільно-політичні сили, так і окремі кандидати) мають вести боротьбу за голоси виборців гідними методами. Є неприпустимими будьякий тиск на виборців, наклепи на своїх політичних опонентів, проголошення нездійсненних обіцянок тощо. Кожен із нас несе відповідальність перед Богом не тільки за свої вчинки, але й за кожне сказане слово, особливо якщо це слово є публічним та звернене до усього суспільства. На жаль, суспільно-політичні сили іноді намагаються втягнути до передвиборчої кампанії і представників Церкви. Ми вважаємо своїм пастирським обов’язком ще раз нагадати єпископам і священикам Української Православної Церкви про неприпустимість політичної агітації з церковного амвону. Церква має об’єднувати людей різних політичних переконань, і тому політичні гасла мають завжди залишатися поза церковною огорожею. Ми вже неодноразово підкреслювали, що принципово засуджуємо так зване «політичне православ’я». І сьогодні ми знов закликаємо єпископат і духовенство стати на заваді усім спробам політизації церковного життя. Усіх вірних Української Православної Церкви закликаємо взяти участь у голосуванні. В день парламентських виборів ми маємо прийти на виборчі дільниці й віддати свій голос за тих, кого вважаємо найдостойнішими. Зробити свідомий і відповідальний вибір — це наш громадянський обов’язок. Обираючи ту чи іншу політичну силу, того чи іншого кандидата, нам слід не лише дослухатися політичних гасел, що голос­но лунають у політичній рекламі, але, перш за все, враховувати досвід і професіоналізм кандидатів, вивчати їхні передвиборчі програми, уважно дивитися, якими методами вони ведуть політичну боротьбу. Сьогодні, коли наш народ має обрати найгідніших своїх представників для роботи в єдиному загальнонаціональному органі законодавчої влади України, ми закликаємо єпископат, духовенство і мирян Української Православної Церкви посилити свої молитви за майбутнє нашої держави. Будемо просити Всемогутнього Бога, щоб Він благословив наш народ і наставив усіх нас на шлях миру і злагоди. Нехай щедроти Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа перебувають з усіма нами. Київ, 25 серпня 2012 р.

6

№ 16 (314), серпень 2012

а рх і є р е йс ь ка х і рото н ія

БОГОС Л У ЖІННЯ 24 серпня, в день 21-ї річниці незалежності України, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні вікарних архієреїв Київської Митрополії та духовенства Київської єпархії звершив подячний молебень у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Підносячи подячні молитви до Бога, Предстоятель УПЦ попросив у Всевишнього благословення та благополуччя для Української держави та її народу. За богослужінням молилися Президент України Віктор Янукович, Прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, члени уряду, народні депутати України та інші високопосадовці. Після молебню Предстоятель УПЦ привітав Президента України і всіх присутніх із Днем незалежності, побажавши їм благословення Божого і заступництва Пресвятої Богородиці. orthodox.org.ua 25 серпня, у суботу 12-ї седмиці після П’ятидесятниці, Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію у храмі в ім’я преподобного Антонія Печерського в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. За богослужінням молилися митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, викладачі та студенти Київських духовних шкіл. Після відпусту митрополит Сергій привітав архієпископа Антонія зі знаменною датою — 45-річчям від дня народження, вручивши йому на молитовну згадку ікону. Після Літургії архієпископа Бориспільського Антонія із 45-річчям також привітали представники професорсько-викладацької корпорації та вихованці КДАіС. Від імені викладачів та співробітників Київських духовних шкіл проректор з виховної роботи архімандрит Маркел побажав Його Високопреосвященству здоров’я, сил і Божої допомоги у виконанні послухів на благо Церкви. kdais.kiev.ua ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ 20 серпня клірики й парафіяни храмів Київської єпархії прощалися з протоієреєм Стефаном Шереметою, який відійшов до Господа 18 серпня. Заупокійна літургія і чин відспівування відбулися у Василіївському трапезному храмі Кирилівського монастиря столиці, де раніше, до відродження в обителі чернечого життя, служив рідний брат отця Стефана — протоієрей Феодор Шеремета († 2011). Відспівування звершив намісник обителі єпископ Васильківський Пантелеімон у співслужінні братії монастиря та духовенства Київської і Вінницької єпархій. Протоієрей Стефан Шеремета народився 2 травня 1931 р. у с. Підлісне Літинського р-ну Вінницької області. У 1957–1962 рр. навчався в Київській та Одеській духовних семінаріях. 5 грудня 1966 р. був рукоположений у сан диякона. У 1968–1978 рр. служив дияконом у храмах Ржищева, Обухова, Свято-Троїцькому храмі на Солом’янці та Покровському храмі на Пріорці м. Києва. 14 травня 1978 р. рукоположений у сан ієрея. У 1978–1982 рр. служив в Успенському соборі м. Переяслава-Хмельницького. У 1987–1997 рр. служив у Свято-Троїцькому храмі м. ПереяславаХмельницького, в якому був настоятелем з 15 липня 1992 р. З 15 липня 1992 до 29 серпня 1997 р. ніс послух благочинного Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області.

22 серпня, в День пам’яті працівників органів внутрішніх справ, що загинули під час виконання службових обов’язків, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин звершив панахиду в храмі в ім’я великомученика Георгія Побідоносця столичного Свято-Михайлівського храмового комплексу. У храмі зібралися рідні та близькі загиблих співробітників органів внутрішніх справ, правоохоронці столиці на чолі з начальником управління кадрового забезпечення ГУМВС України в м. Києві Петром Майстренком. У слові перед початком панахиди владика Августин відзначив важливість служіння правоохоронних органів і висоту подвигу загиблих правоохоронців. На сьогодні на обліку в Головному управлінні столичної міліції перебуває 44 сім’ї працівників органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків. За післявоєнні роки таких співробітників київської міліції налічується 80; 38 із них віддали своє життя, захищаючи правопорядок у роки незалежності України. За матеріалом прес-служби Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України

православна газета

ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА ВАРСОНОФІЯ (СТОЛЯРА) НА ЄПИСКОПА БОРОДЯНСЬКОГО, ВІКАРІЯ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

28 серпня, в день свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі

на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел,

Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, архі­ єпископ Яготинський Серафим, секретар Предстоятеля УПЦ архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Броварський Феодосій, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, насельники обителі у священному сані. На богослужінні були присутні Президент України Віктор Янукович, міністр культури Михайло Кулиняк, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, народні депутати України. За Літургією було звершено хіротонію казначея Києво-Печерської Лаври архімандрита Варсонофія (Столяра) на єпископа Бородянського, вікарія Київської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р., журнал № 86). Наприкінці богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до єпископа Варсонофія зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл. Після Літургії відбувся хресний хід до площі біля Ближніх печер обителі, де було звершено подячний молебень Пресвятій Богородиці.

СЛОВО ПРИ НАРЕЧЕННІ ПРЕОСВЯЩЕННОГО ЄПИСКОПА ВАРСОНОФІЯ Ваше Блаженство, Блаженніший Владико, Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, боголюбиві пастирі Святої Христової Церкви! Стоячи нині перед Богом і Його святим народом, я відчуваю глибоке хвилювання й шукаю заспокоєння у сподіванні на милість Божу та вашу батьківську любов. Моє серце сповнене вдячності за ту велику довіру, яку ви виявляєте до мого недостоїнства, благословляючи на шлях єпископського служіння Церкві Христовій. Усім своїм розумом я усвідомлюю величезну відповідальність і самовіддачу, яких потребує це служіння, і всім єством я відчуваю власну неміч, а тому гаряче прошу ваших молитов, богомудрих настанов, вашої батьківської та братської підтримки в послуху, який чекає на мене. Служіння єпископа є наступництвом і продовженням апостольського служіння, без якого немає Істинної Церкви, і яке має звершуватися в чистоті сповідання віри та чистоті духовного життя. Закликаючи Своїх учнів на проповідь і надаючи їм духовну владу, господь наш Іісус Христос дав таку настанову: Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами нехай буде як менший, а старший — як слуга (Лк.

22: 25). Я маю щире бажання покласти ці слова в основу свого служіння, щоби серце та розум мої не заносилися, а спов­нювалися любові до Бога та Його Церкви. Божою милістю, Ваше Блаженство, я сподобився багато років прожити у святій, благословенній Києво-Печерській обителі. Тут, у Святій Лаврі, я отримав богословські знання в Духовних школах, із лаврською братією ніс свій монастирський послух, мав можливість молитовного спілкування з Вами, Ваше Блаженство, мав змогу навчатися у Вас самовідданого служіння Богу та ввіреній Вам пастві, терпінню в скорботах, духов­ній простоті та мудрості, архіпастирській принциповості та поблажливості. Молю Бога, щоби, за молитвами Його Пречистої Матері й усіх святих, Він ще багато років зміцнював Вас духовно й тілесно у Предстоя-

тельському служінні нашій Святій Церкві. Прошу також Господа, щоб я міг бути не лише споглядачем Ваших трудів, але й, хоча б і малою мірою, істинним наслідувачем і вірним співпрацівником Вашим на ниві Христовій. Я вдячний Вам, Владико, за те, що свого часу Ви підтримали мене в моєму виборі чернечого шляху, підписавши моє прохання про прийняття до монастиря. Відповідальність єпископського служіння я усвідомлюю не лише перед Богом і Його святими, але й перед людьми, які змалку прищеплювали мені віру, виховували в добрі, перед тими, хто дав мені благословення йти шляхом священнослужителя, хто неодноразово підтримував і підтримує мене на цьому шляху. Я вдячний своїм батькам, які, попри те, що виховували мене в роки атеїзму в нашій країні, все ж мудро посіяли в мені зерно віри, любов до Церкви, інтерес до Святого Письма, любов до духовних традицій. Вони були моїми першими наставниками в сумлінному ставленні до праці, шануванні старших, розсудливості та подоланні життєвих труднощів. Я вдячний Високопреосвященнішому митрополиту Онуфрію за особливу турботу й любов, які я відчув, коли проходив у його єпархії військову службу. В непрості роки мого життя він підтримав мене, що також вплинуло на мій вибір стати священиком. Роки навчання в Київських духов­них школах назавжди збережуться в моїй пам’яті як час радості від отримання духовних знань, душекорисного спілкування з

викладачами та студентською братією, як час добрих надій та подальшого визначення мого духовного шляху. Я низько вклоняюся своїм викладачам і наставникам за їхні труди, за те, що багато які з них стали для мене прикладом турботи про майбутніх пастирів нашої Церкви, прикладом постійної роботи над собою в пошуку духовних знань і бажанні ділитися цими знаннями. Я також низько вклоняюся Високопреосвященнішому владиці Павлу, наміснику КиєвоПечерської Лаври, який у 1998 р. прийняв мене до святої обителі й довірив мені послух казначея, завдяки чому я отримав досвід адміністративної роботи, що, упевнений, знадобиться мені в подальшому служінні Церкві. Із синівською любов’ю я дякую духівникові Лаври — отцю Аврамію, молитвами та мудрим керівництвом якого я зміцнювався всі ці роки, під покровом любові якого моя душа знаходила заспокоєння й духовну радість. Я вдячний лаврській братії, молитовну підтримку якої я завжди відчував, і сподіваюся, що й надалі вона не залишить мене у своїх молитвах. Лавра стала для мене особливою школою благочестя, духовної дисципліни, школою духовного спілкування з ближніми, з боголюбивою паствою. Перш ніж стати на шлях єпископського служіння, прошу у Вас, Ваше Блаженство, у Вас, Преосвященні владики, у всього боголюбивого народу святих молитов, щоб Пастиреначальник Христос дарував мені все необхідне для служіння Богу Отцю, пославши Духа Святого для розуміння Його волі, для мудрого окормлення пастви. Свою надію покладаю на Пречисту Владичицю Богородицю, преподоб­них отців Печерських, свого небесного покровителя преподоб­ного Варсонофія Великого та на всіх святих, щоби вони своїми молитвами допомогли мені достойно, неосудно нести свій хрест на славу Триєдиного Бога та Його Святої Церкви.

27 серпня 2012 р., храм на честь Усіх святих Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії

православна газета

а рх і є р е йс ь ка х і рото н ія

БІОГРАФІЯ ПРЕОСВЯЩЕННОГО ВАРСОНОФІЯ, ЄПИСКОПА БОРОДЯНСЬКОГО

Єпископ Варсонофій (у миру — Василь Петрович Столяр) народився 1 серпня 1972 р. в м. Ладижин Тростянецького р-ну Вінницької області у сім’ї робітників. У 1979 р. вступив до Лукашівської восьмирічної загальноосвітньої школи, яку закінчив у 1987 р. з листом-подякою за відмінне навчання та зразкову поведінку. У 1987 р. вступив до Одеського вищого училища метрології та якості, яке закінчив у 1991 р., здобувши середньо-спеціальну освіту та професію технік-метролог радіотехнічних вимірювань. З 1991 до 1993 р. проходив військову службу в лавах Збройних сил України. У 1993 р. вступив до Київської духовної семінарії.

3 листопада 1996 р. за Божественною літургією у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Митрополитом Київським і всієї України Володимиром був пострижений у читця. У 1997 р. закінчив Київську духов­ну семінарію і вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 2001 р.

28 листопада 1998 р. написав прохання на вступ до числа братії СвятоУспенської Києво-Печерської Лаври і був зарахований послушником.

24 грудня 1998 р. у Хрестовоздвиженському храмі Києво-Печерської Лаври єпископом Вишгородським Павлом, намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, вікарієм Київської Митрополії, був пострижений у рясофор з ім’ям Варсонофій (на честь Варсонофія Великого). З 1998 до 1999 р. виконував послух рухлядного монастиря. З 1999 р. був призначений на послух келаря.

17 січня 1999 р. у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври єпископом Вишгородським Павлом був рукопокладений у сан ієродиякона.

1 квітня 1999 р. у храмі в ім’я преподобного Антонія (Ближні печери) Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври єпископом Вишгородським Павлом був пострижений у мантію з ім’ям Варсонофій.

7 квітня 1999 р. у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Митрополитом Київським і всієї України Володимиром був рукоположений у сан ієромонаха.

21 листопада 2000 р. Митрополитом Київським і всієї України Володимиром нагороджений наперсним хрестом. Того ж року нагороджений ювілейним орденом Української Православної Церкви «Різдво Христове–2000» II ступеня.

5 лютого 2001 р. Духовним собором Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври був обраний членом Духовного собору та призначений на послух казначея Києво-Печерської Лаври.

7 квітня 2001 р. у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Блаженнішим Митрополитом Володимиром зведений у сан ігумена.

21 листопада 2002 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром нагороджений хрестом із прикрасами.

14 березня 2004 р. Блаженнішим Митрополитом Володимиром зведений у сан архімандрита.

27 серпня 2012 р., у храмі на честь Усіх святих столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії, відбулося наречення архіманд­ рита Варсонофія (Столяра) на єпископа Бородянського. Чин наречення очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА ПРЕОСВЯЩЕННОМУ ВАРСОНОФІЮ, ЄПИСКОПУ БОРОДЯНСЬКОМУ, ВІКАРІЮ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ Возлюблений у Христі Іісусі співбрате наш Преосвященний єпископе Варсонофію! Нині ти соборною молитвою і рукоположенням співбратів твоїх по єпископату сподобився сприйняти Божу благодать, яка освячує тебе до високого служіння архієрейського. По-братерському вітаємо тебе з цим даром милості Божої. Церква наша живе, розширює своє служіння в навколишньому світі, що ставить перед нею нові запитання, на які необхідно з лагідністю та благоговінням (1 Пет. 3: 15) дати відповідь кожному, хто нас запитує. Благословенням Божим зростає кількість єпископату нашої Церкви, і знову ж сьогодні, як і щоразу, Нашим обов’язком є звернутися до тебе з цим словом настанови. Будь нелінивим у тому труді, який з омофором нині покладено на твої плечі. З батьківською турботою дослухайся до потреб твоїх пасомих. Як архіпастирю Церкви Христової, тобі з терпінням і сумлінністю належить охороняти чистоту православної віри. Стій подібно до божественного Аввакума на сторожі святих істин і традицій православної віри, являй себе неослабним піклувальником благочестивого народу Божого. Звершуй своє служіння Церкві Христовій, її вірним чадам у світлості розуму, спокійній твердості, без роздратування. На твоєму архіпастирському шляху зустрінуться і такі, що противляться, або мають непослух, але ти дій так, щоби міг сказати з чистою совістю, повторюючи слова псалмоспівця Давида: «Душа моя перебувала в мирі, живучи з тими, хто ненавидить мир» (див.: Пс. 119: 6). Постійно пильнуй, щоби ввірене твоєму піклуванню стадо не було розкрадене, оскільки Сам Господь прикликає пастирів Церкви покласти душу свою за овець своїх (див.: Ін. 10: 11). Не можу не нагадати ще раз і слова святого апостола Павла з його Послання до Тимофія, адже саме він у повному обсязі визначає і навчає нас, яким має бути єпископ, і як він повинен звершувати своє

служіння. А повинен він бути бездоганний, тверезий, невинний, чесний, миролюбний (див.: 1 Тим. 3: 2, 3). Своїми силами без допомоги Божої благодаті ніхто з нас не може понести покладені на нього обов’язки. Тільки віра в Бога і Спасителя, Якого жадає душа, і за Ким знемагає плоть (Пс. 62: 2), запалює в душах світло надії, що Господь є нашою непохитною опорою і проводирем на архіпастирському шляху. Шлях єпископства — це шлях подвигу в ім’я тих, заради кого Господь наш Іісус Христос віддав Своє життя, кого Він іскупив Своєю Кров’ю. Шлях єпископства — шлях апостольський. Єпископ — апостол Христовий, який присвячує своє життя проповіді вчення Свого Небесного Учителя, і якщо необхідно, то повинен і життя своє віддати заради Його торжества. Обов’язки єпископа різносторонні, відповідальні й тяжкі. Ці обов’язки чітко й докладно прописані святим апостолом Павлом у його посланнях до тих осіб, яких він висвячував на те, щоб вести Церкву Христову. Єпископ є продовжувачем справи Христа і святих апостолів. Що може бути вище за це і відповідальніше? Єпископ — наступник апостольської влади, а тому він повинен мати і апостольську ревність про славу Христову і спасіння ввірених йому. Єпископ є переважно благодатним будівничим таїн Божих, а це потребує від нього особ­л ивої моральної чистоти, бадьорості духу й чутливої совісті. Він є учителем правди, а це потребує від нього глибокого знання

Божественного вчення і людської природи. Єпископ — керівник на шляху спасіння не лише овець стада Христового, але й церковних пастирів. Необхідно мати високий досвід у духовному житті, адже, на жаль, і серед пастирів зустрічаються вовки в овечих шкурах, які розтлівають паству. Нехай кредо твого життя і твого служіння стануть слова «пастир для пастви, а не навпаки», запам’ятай їх від сьогодні й назавжди. Перечитуй слова священицької Присяги, яку ти свого часу складав, і того Сповідання віри, яке виголосив сьогодні в Нашій присутності, у присутності співбратів архіпастирів та народу Божого, — у них чітко накреслені орієнтири, потрібні для безпомилкового служіння та можливості догодити Господеві. Твоє становлення проходило на Наших очах. Послухи, які покладалися на тебе Священноначалієм, виконувалися тобою сумлінно, із дійсно чернечим смиренням, вихованим у тобі твоїми батьками, духов­ ними наставниками, а особливо намісником Києво-Печерської Лаври Преосвященним митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом. У твоєму особливому служінні, яке розпочинається від сьогодні, уповай на допомогу Божу, на заступництво Цариці Небесної, під чиїм Богоматірним Покровом перебуває наша Свята Лавра, на допомогу преподобних отців Києво-Печерских і всіх святих угодників Божих, які є світочами для всіх нас у сучасному буремному та секулярному світі. А тепер прийми цей жезл — символ єпископської влади і служіння, зійди на кафедру й подай благословення народу Божому, який сьогодні, в день Успіння Пресвятої Богородиці — престольного свята Києво-Печерської Лаври, зібрався тут і став молитовним співучасником твого духовного зростання. Володимир, Митрополит Київський і всієї України

№ 16 (314), серпень 2012

7

ЦЕРКВА І КОЗАЦТВО З благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила та Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Україну відвідав голова Синодального комітету Руської Православної Церкви із взаємодії з козацтвом митрополит Ставропольський і Невинномиський Кирил.

20 серпня в Успенській Святогірській Лаврі відбулася зустріч митрополита Кирила з козаками східної України.

21 серпня у київському Центральному будинку офіцерів відбувся круглий стіл «Співпраця Православної Церкви та козацтва: російський та український досвід». У ньому взяли участь митрополит Ставропольський і Невинномиський Кирил, голова Синодального відділу УПЦ з питань пастирської опіки козацтва України та духовно-фізичного виховання молоді єпископ Ямпільський Іосиф, секретар Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні, головний отаман Вірного козацтва Олексій Селіванов, члени Координаційної ради і представники козачих організацій. Митрополит Кирил розповів про державну політику Росії щодо козацтва, про досвід воцерковлення козаків і про козацьке життя у проб­ лемних регіонах (таких як Північний Кавказ). Єпископ Іосиф поділився досвідом об’єднання козацтва України. Козачі отамани розповіли про діяльність своїх організацій, зокрема про роботу з молоддю. За результатами роботи круглого столу був прийнятий меморандум.

22 серпня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася нарада священиків, які опікуються козачими громадами України. Збори очолили митрополит Ставропольський і Невинномиський Кирил та єпископ Ямпільський Іосиф. Великий інтерес у духовенства викликала інформація митрополита Кирила про чинопослідовність, що розроблена для опіки козацтва й використовується при проведенні козацьких кіл, освяченні прапорів і зброї тощо. Духівники українських козачих громад розповіли про свій досвід. Як зазначили священики та отамани в особистому спілкуванні після наради, альтернативи об’єднанню зусиль Церкви та козацтва немає. Того ж дня митрополит Кирил у супроводі єпископа Ямпільського Іосифа відвідав м. НовоградВолинський, де його зустрічали представники Вірного козацтва Житомирської області та духівник козачої громади священик Стефан Маркевич.

23 серпня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами Української Православної Церкви архієпископа Бориспільського Антонія з митрополитом Ставропольським і Невинномиським Кирилом та єпископом Ямпільським Іосифом. У ході зустрічі митрополит Кирил розповів про становище козацтва в Російській Федерації, зокрема про взаємини козацтва з Православною Церквою та органами державної влади. Крім того, митрополит Кирил відзначив високий рівень духов­ності в середовищі українського козацтва, з діяльністю якого отримав можливість ознайомитися під час візиту в Україну.

24 серпня митрополит Кирил відвідав Запоріжжя, де, зокрема, мав зустріч з архієпископом Запорізьким і Мелітопольським Лукою та поспілкувався із представниками козацтва Запорізького краю, а також Харкова і Криму. За матеріалами прес-служби Синодального відділу УПЦ з питань пастирської опіки козацтва України та духовно-фізичного виховання молоді і сайта orthodox.org.ua НОВА КНИГА Вийшов у світ збірник проповідей Керуючого справами Української Православної Церкви, ректора Київської духовної академії і семінарії архі­ єпископа Бориспільського Антонія «Нехай радість ваша буде повна». До видання увійшли проповіді різних років, виголошені архієпископом Антонієм в академічному храмі Московської духовної академії, в Києво-Печерській Лаврі та в академічному храмі Київських духовних шкіл. Книга видана з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. kdais.kiev.ua

8

№ 16 (314), серпень 2012

Н

а території сучасної Туреччини є багато місць, по­в’яза­н их із проповідницькою діяльністю апостола Павла. Один з важкодоступних, мало досліджених археологами та невідомих туристам — район Іконії (частина романської Галатії). Ще в VI ст. до Р. Х. імператор Август приєднав ці землі до своєї імперії, проклавши стратегічну дорогу з центральної Анатолії до узбережжя Середземного моря — порту Атталії (сучасна Анталія). До цієї території входять поселення Дербе (давня назва — Дервія), Лістра, де проповідували апостоли Павел та Варнава під час свого другого та третього пастирського відвідання цих місць. Ми знаємо, що у Лістрі (сучасна назва Силістрія) апостол Павел познайомився з благочестивою родиною майбутнього апостола Тимофія (йому було тоді 15 років). За переданням, тут він охрестив святу Феклу, і саме звідси, пере­ одягнувшись у чоловічій одяг, вона пішла за ним у Кілікію (до м. Тарса). Місцеві жителі, язичники, почали вважати апостола Павла богом Гермесом (після того як апостол зцілив кульгавого), а Варнаву (оскільки той був кремезної статури) самим Зевсом. Євреї ж закидали Павла камінням за проповідь у синагозі, тож йому довелось покинути це місце, хоча згодом він повернувся, бо галатів дуже полюбив, саме про цю громаду особ­ливо піклувався, про що свідчить його Послання до Галатів. Галатією називалася область від Антіохії Писидійської до Дервії. Зараз в археологічному музеї м. Коньї знаходиться вівтарний камінь з викарбуваним ім’ям єпископа Дервії Михаїла. Місцевість ця дуже сувора, з величними горами (гора Такель, вулкан Карадаг заввишки 2500 м, гора святої Фекли, відроги Таврського хребта).

У Лістрі апостол Павел познайомився з благочестивою родиною майбутнього апостола Тимофія. За переданням, тут він охрестив святу Феклу, і саме звідси, переодягнувшись у чоловічій одяг, вона пішла за ним у Кілікію А ще ця місцина наводить «смертельну тугу», як зазначав, спеціально проїхавши верхи по маршруту апостола Павла, французький письменник та історик Ернест Ренан (у своїй книзі «Апостол Павел», СПб, 1907 р.). Цицерон, бувши тут римським проконсулом, писав про дикий, неосвічений народ, який говорив ліаконійською мовою (нею володів і апостол Павел). Історик Страбон (І ст. до Р. Х.) також описував це високе, холодне та безводне нагір’яплато. Римський імператор Клавдій спеціально влаштував у цьому неприступному районі Тавра колонію з метою охорони кордону. Апостолу Павлу доводилось обходити вулкан з півночі, пробиратися через перевали та високі гори, аби дістатися до поселень. Зараз їх майже не існує, але архітектурні споруди, залишки римських оборонних мурів, величних храмів збереглися. Вони майже не досліджувалися, археологічні розкопки не проводилися. Турки називають це місце «Тисяча і одна церква» («Бін-бір Кіліса», як зазначено на карті), проте жоден транспорт сюди не ходить, оскільки тутешній край давно обезлюднів.

Лістра, Туреччина

Паломництво

православна газета

ЗАБУТІ ХРИСТИЯНСЬКІ ХРАМИ ГАЛАТІЇ

Залишки монастиря Архістратига Михаїла, VI ст.

Біля підніжжя вулкану Карадаг відкривається дивовижна панорама�������������������������� :������������������������� череда гір, вкритих храмами V–VIII ст. У деяких із них збереглися тільки апсиди з майстерно викладеними склепіннями. Зустрічаються храми трьохнефні, з колонадами, багато саркофагів з хрестами. Цей комплекс називають монастирем Архістратига Михаїла. А от у с. Сілле (теж неподалік від Коньї) церква була зведена самою імператрицею Єленою у 327 р., коли та проїздила через ці місця. Храм побудувано у традиціях старовізантійської архітектури, з куполом своєрідної форми, прикрашено внутрішніми розписами, дерев’яним різьбленим іконостасом (щоправда, без ікон). У склепінні — зображення Христа-Пантократора; на стінах та арках — Архістратига Михаїла, святих Марії Єгипетської із Зосимою, великомучеників Георгія і Димитрія, пра­отців Адама і Єви та ін. Єпископом Іконії (з кафедрою у м. Коньї) в IV ст. був святий Амфілохій, друг Василія Великого. Розписи початку XVIII ст. свідчать про те, що церква діяла і в мусульманські часи. За дорученням міністерства культури Туреччини нині ці розписи відновлює реставратор Сулейман Пірам. У 1899 р. археологічні розкопки тут проводив англієць Вільям Рамсей (1851–1939). Метою його роботи було підтвердити свідчення євангеліста Луки, зокрема оповідь про діяння апостола Павла. Віруючий археолог на основі дослідження місцевих церков V–X ст. написав книгу «Святий Павел: мандрівник і римлянин», видану англійською мовою у Лондоні. Ніна Пархоменко, доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ

Село Сілле (біля м. Конья, Туреччина)

Церква святої Єлени (заснована нею у 343 р. у с. Сілле)

православна газета

Палом н ицтво

№ 16 (314), серпень 2012

ПЕРЛИНА АДРІАТИКИ Хресним ходом, вузькими сходами, з духовними піснеспівами, паломники пройшли до печерної церкви, де колись служив Василій Острозький. Ми приклалися до його чесних мощей, попросивши допомоги й заступництва. На місці, де була келія святителя, у скелі росте виноградна лоза, яка щороку рясно плодоносить, хоча на такій висоті це практично неможливо. Василій Острозький незримо зберігає цю обитель, про що свідчать факти. Під час Великої Вітчизняної війни тут проходили запеклі бої. Фашисти боролися з партизанами і хотіли знищити монастир. Під час обстрілу в храм потрапив снаряд, але не вибухнув, а розколовся на дві частини. Він зберігається в одній із ризниць як доказ заступництва святителя.

Монастир Острог

Ч

орногорія — маленька і незвичайна балканська країна — впродовж багатьох століть є духовною фортецею християнства, Богом береженим краєм, освяченим життям великих подвижників. Вона розташована на значній відстані від України, але завжди залишається близькою нам за духом…

У СВЯТИТЕ ЛЯ ВАСИЛІЯ ОСТРОЗЬКОГО Монастир Острог — одне з найдивовижніших і найчудовіших місць у Чорногорії. Це визнають усі, хто хоча б раз побував у ньому. Він вирубаний у прямовисній скелі на висоті 900 м над рівнем моря. Завдяки своїй унікальній архітектурі та місцерозташуванню Острог, немов провідна зоря на темному небі, завжди добре видно здалеку і вдень, і вночі. Заснов­ ником цього дивовижного монастиря вважають єпископа Василія Острозького (1610– 1671) — одного з найшанованіших святих Сербської Православної Церкви. Василій Острозький (справжнє ім’я Стоян Йованович) народився в родині побожних батьків. Змалку ступивши на шлях служіння Богу, він пройшов його до кінця, здобувши величезний авторитет і щиру повагу сучасників своїм праведним і подвижницьким життям. Розквіт релігійної діяльності єпископа Василія припав на найважчий час в історії Чорногорії та історії Православ’я на цій землі. Внаслідок османського нашестя на Балкани багато православних віруючих зазнавали жорстоких гонінь і насильницького потурчення.

Монастир Жича

ЦЕТІНЬЄ — СЕРЦЕ ЧОРНОГОРІЇ Місто Цетіньє — давня столиця Чорногорії, її культурний центр. Його прозвали сербською Спартою — через героїч-

Василій Острозький усі свої сили віддавав молитві, будівництву нових церков, допомозі хворим і нужденним. Його трудами був споруджений монастир — символ непохитної віри свого засновника. Нетлінні мощі владики спочивають у Хрестовоздвиженському храмі обителі, й від них відбувається багато зцілень. Василію Острозькому моляться і для продовження роду. Для нас, паломників, дорога до монастиря стала нелегким випробуванням. Вона в’ється вузьким серпантином, де насилу можуть роз’їхатися два автомобілі. Придорожніх огороджень немає і просто під колесами автомобіля видно гірські ущелини. Такі екстремальні обставини Паломники у м. Цетіньє вимагали від паломників твердості духу, щирої молитви, а від водія — високої ний опір жителів цього міста професійної майстерності. Все постійним зазіханням з боку минулося благополучно. Османської імперії. Монастир Острог розташоУ Цетіньє знаходиться одна з ваний на трьох рівнях. На ниж- найвідоміших обителей краньому — храм із братськими їни — Новий монастир. Від будівлями, де ми й заночували. самого заснування, ось уже 500 Вранці паломники піднялися років, він є резиденцією Чорвище, до храму в ім’я мученика ногорських митрополитів. Станко. Цьому 15‑річному юнаІсторія обителі свідчить: кові турки відрубали руки, за святу віру, за рідну землю в яких він тримав святий хрест… горяни не шкодували життя.

За своїм географічним розташуванням ця країна займає дуже ласий шматочок узбережжя, й охочих захопити його завжди було багато… У Новому монастирі, у церкві на честь Різдва Пресвятої Богородиці, зберігаються великі святині, що колись належали Росії: частиця Древа Животворящого Хреста Господнього, десниця Іоанна Хрестителя, чудотворна Філермська ікона Божої Матері. Свого часу вони були даровані російському імператорові Павлу I мальтійськими лицарями. Після революції ці святині вивезла з країни імператриця Марія Федорівна, і вони опинилися на території Чорногорії. Нині до них нескінченним потоком ідуть паломники. У Цетіньє особливо шанують святителя Петра Цетіньського, митрополита Чорногорського, за якого в XIX ст. Чорногорія здобула незалежність від турецького ярма.

НА ПРЕСТОЛЬНОМУ СВЯТІ День пам’яті великомученика Георгія Побідоносця паломники святкували в монастирі Джоржеві Ступові. Обитель заснована в 1218 р., один з її давніх храмів освячено в ім’я Георгія Побідоносця. Богослужіння звершувалося сербською мовою, але практично все було зрозуміло, особливо прохання на єктеніях «Господу се помолімо!». Атмосфера свята відчувалася в усьому: урочисті богослужіння, безліч квітів, радісні, світлі обличчя. Парафіян багато, особливо молодих сімей із дітьми. Паломників з України приймали радо й гостинно. Чорногорський єпископ Ієронім, який був присутній на святі, приділив нам особливу увагу.

БУДВА: МІСТО К УРОРТ Згідно з розробленим маршрутом паломники зупинилися на кілька днів в одному з давніх монастирів Будви. Саме місто простягається вздовж узбережжя Адріатичного моря, і кожен метр землі тут освоєно під туристичний сервіс. Усе продумано до дрібниць: вранці рівняють прибережний пісок, скрізь чисто,

9

радують око екзотичні рослини. А ось пиво розпивати на пляжах не можна — за це накладається штраф. У сезон чисельність населення збільшується вдесятеро. Щороку Будва стає все популярнішою серед росіян, які активно купують тут нерухомість. Літньому відпочинку в цій країні сприяють безвізовий режим, швидкий авіапереліт тощо. Тут уся краса Балкан була перед нами: вгорі, на схилах гір, лежав сніг, а внизу розкинулося тепле море — курортний сезон у розпалі. Ми бачили, як ростуть у садах інжир, цитрусові, фейхоа, розквітлі магнолія та бузок. Заводів і фабрик у місті немає, промислові товари — в основному китайські. Продукти харчування в супермаркетах досить високої якості і при цьому недорогі. Особливої уваги заслуговують євродороги. Вони настільки гарні, що під час поїздки в мікроавтобусі паломники могли спокійно спати, читати, писати. У скелях вирубані тунелі завдовжки 5–6 км. Водночас горяни живуть досить скромно. Про це можна судити хоча б з їхніх автомобілів на дорогах.

БРАТИ ПО ВІРІ У Чорногорії проживає 626 тисяч людей, налічується понад 50 монастирів. Вони невеликі, зі своїми традиціями. У кожній обителі є ризницямузей, де зібрані унікальне церковне начиння, старовинні ікони та ін. В одній із них ми бачили дари російських царів. Що характерно, свічки у храмах не ставлять, для цього є спеціальні споруди на вулиці. Нам запам’ятався давній монастир Савіна (X–XIII ст.) у Герцег-Нові. У ньому зберігаються десниця преподобної Єлени, цариці Сербської, і чудотворна Савинська ікона Божої Матері. Найвіддаленіша точка нашого паломництва — монастир Рожевичі (XIII ст.) (усього ми проїхали понад п’ять тисяч кілометрів). Паломники побували в найбільш значущих православних обителях країни, дізналися їхню історію, відчули любов і привітність братнього чорногорського народу. Враження від цієї поїздки залишаться на все життя. Тамара Зозуленко

10

православна газета

Сто р і н ки істо р ії

№ 16 (314), серпень 2012

◀

карата діаман- на таку величезну кількість тів, золоту брош- вилучених з Успенського собору зірку в 5 каратів, коштовностей, із НКВС повідозолоту брош зі мили, що до наміченої загальної смарагдом і 2 ваги не вистачає ще 128 кг срікаратами діа- бла на суму 6400 карбованців, мантів, золоту яку рада церковної громади до брош-голуба у 2 4 травня повинна доставити в карати. губернську комісію. Золота риза О 18-й годині, захопивши ікони Успіння, що ризу ікони Успіння Богородиці сяяла коштов- та всі зазначені вище коштовним камінням і ності, комісія з вилучення цінявляла собою ностей виїхала з Києво-Печербезцінний витвір ської Лаври. ювелірного мисЗа загальновідомою версією, тецтва, була оці- за діаманти з ризи ікони Успіння нена комісією у Богородиці у США було заку62 550 карбо- плено зерно для голодуючих ванців золотом. півдня України та Поволжя. Як відомо з Чудотворна ікона Успіння м а т е р і а л і в Богородиці тривалий час зберісправи, риза галася в Успенському соборі ікони Успіння Києво-Печерської Лаври. Під Риза ікони Успіння Богородиці. Фото 1888 р. була прикра- час фашистської окупації ікона шена 85 вели- разом з іншими цінностями ◀ Іконостас головного вівтаря Успенського собору, ікона кими діаман- Лаври була вивезена німцями в Успіння у золотій ризі над Царськими вратами, невгасима тами загальною приміщення школи на срібна лампада перед нею та срібне панікадило. вагою 110,5 вул. Мало-Левашовській у Києві. Фото кінця ХІХ ст. карати, а також У вересні 1943 р. з наказу начальника охорони. Через одним сибір- начальника крайового управдеякий час до Лаври прибув ським смарагдом величиною у ління музеїв Києва доктора Вінзаступник наркома внутрішніх 5 каратів, двома цейлонськими тера цінності з Лаврського справ М. Серафимович із комі- сапфірами в 4 карати, перли- музею вивезли до Кам’янцясією з вилучення цінностей. ною в 5 каратів, двома перли- Подільського, а звідти до Пруссії Серафимович заявив, що має нами у 8 каратів та іншим (у маєток Вільденгоф). розпорядження забрати ризу з коштовним камінням.

17 лютого 1945 р. маєток ікони Успіння Богородиці, не Найбільші діаманти прикра- Вільденгоф згорів ущент. Ввавдаючись до переговорів про її шали на іконі одяг Спасителя. жається, що тоді ж у пожежі викуп. Він запропонував добро- Це три діаманти по 2,5 карата загинули цінності, награбовані вільно зняти ризу з ікони кожний. Діамантів, що важили фашистами в українських Успіння, бо в разі відмови комі- менше карата, було загальною музеях. Подальша доля давньої сія зробить це сама. вагою 147 каратів. Самі шати чудотворної ікони Успіння БогоРада церковної громади важили понад 2 кг золота 82-ї родиці невідома. обговорила цю вимогу й дала проби. комісії письмову відповідь про Того ж дня в Успенському Алла Бартош, те, що представники ради не соборі було знято велике срібне завідуюча сектором можуть зняти ризу з ікони, бо це панікадило (168 кг срібла), науково-дослідного відділу образить віруючих, оскільки срібна дошка з престолу Траісторії КПЛ вони, щоб захистити святиню, пезної церкви та вилучена та її художньої спадщини, зібрали пожертвування, які срібна рака (завважки 480 кг) Національний Києво-Печерський можуть покрити більшу частину від мощей святої княжни Іуліаісторико-культурний призначеного викупу. Комісія з нії Ольшанської. Та, незважаючи заповідник вилучення цінностей склала протокол про те, що ризу добровільно не було передано. Разом із заявою рада церковної громади вирішила передати цей протокол до губернського революційного трибуналу. Згодом ризу з древньої ікони Успіння Богородиці було обережно знято ювеліром комісії Хмелевським. Потім екклесіарх Лаври встановив ікону в круглу металеву раму, що не мала великої цінності й була залишена комісією з вилучення церковних цінностей. На цій круглій рамі був зроблений діамантовий німб (над головою Бога Саваофа), за який комісія з вилучення цінностей вимагала викуп у 17 каратів діамантів. Тому рада Ікона Успіння Богородиці. Список. ІІ пол. ХVІІ ст. церковної громади віддала 7,65

ІКОНА УСПІННЯ БОГОРОДИЦІ ДОЛЯ РИЗИ

мав декілька золотих і срібних риз, оздоблених великою кількістю коштовного каміння. Усі вони зберігалися в ризниці Успенського собору, а найкраща прикрашала ікону Успіння над Царськими вратами Успенського собору. Та бурхливі події початку ХХ ст. все змінили. У 1921–1922 рр. усі головні землеробські території були охоплені голодом. Кількість голодуючих досягла 23,2 млн.

23 лютого 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет видав декрет про вилучення із церков усіх цінностей, а 8 березня того ж року вийшла його постанова «Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим». З донесення у Духовний собор Лаври нам відомо, як відбувалася конфіскація ризи чудотворної ікони Успіня Божої Матері. Опівдні 27 квітня 1922 р. Лавру оточили війська, які нікого не впускали без особливого на те розпорядження

◀

90 років минуло відтоді, як з Успенського собору була вилучена риза найвідомішої та найшанованішої святині КиєвоПечерської Лаври — чудотворної ікони Успіння Божої Матері. Передання свідчить, що древня ікона Успіння була привезена до Лаври з Візантії будівничими Успенської Великої церкви, які отримали її від самої Богородиці. Ця ікона розміщувалася над срібними Царськими вратами головного вівтаря Успенського собору, в коштовній, сяючій діамантами ризі. З 1812 р. перед образом горіла невгасима срібна визолочена лампада на згадку про визволення Росії від навали Наполеона. До чудотворної ікони, як зазначає історик Сементовський, щороку приходило вклонитися понад 100 тисяч прочан, і з неї було зроблено багато списків, завдяки чому ми знаємо, який вона мала вигляд. Печерська ікона Успіння, яка в народі користувалася особливим шануванням, і оздоблена була по-особливому. Цей образ

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ

ДОПОМОЖІТЬ АЛЛІ МЕЛЬНИЧУК Мати багатодітну родину — велика сміливість у наш час. Аллочка саме з такої родини, і їй потрібна допомога! Усе почалось у 2011 р. зі, здавалося б, простого синця в області правої лопатки. Але час минав, а біль не проходила... В районній лікарні поставили діагноз «туберкульоз», і тільки у Луцькій обласній лікарні встановили, що це— страшна хвороба, саркома Юінга. Там же, в Луцьку, дівчинка пройшла чотири блоки хіміотерапії. Тепер Алла перебуває на лікуванні у Києві в Інституті раку. Але вона дуже сильно потребує вашої допомоги. Запланована операція довгий час відкладалася, через

те що не змогли відібрати для пересадки необхідну кількість стовбурових клітин. За цей час Алла пройшла сім блоків хіміотерапії. Але з операцією вже тягнути не можна, і хоча аналізи, слава Богу, показали, що метастази призупинені, ризики дуже великі — терміново необхідне оперативне втручання. Попереду в Алли дві складні операції — замість передбачуваної однієї! Сім’я 16-річної дівчинки перебуває в дуже важкому матеріальному становищі! Воно погіршилося ще й тим, що одна з молодших сестер Аллочки, Роза, також захворіла. У Мельничуків 10 дітей, наймо-

лодшій, Настусі, всього один місяць. Мама в декретній відпустці, а тато постійно знаходиться в Києві з Аллою. Ситуація просто критична: грошей зараз не вистачає навіть на харчування. Алла звертається до вас із проханням про допомогу, дайте їй вийти переможцем з важкої боротьби за життя. Без вашої допомоги боротьба ця буде нерівною, і шанси дівчинки зведуться до нуля. Ми просимо вас надати їй необхідну фінансову та молитовну допомогу, оскільки без неї Аллочці просто не вистояти! Аллі необхідна також кров третьої групи з позитивним резусом (B (III) Rh +3 +) на тромбоконцентрат.

КОНТАКТИ: Тел. волонтера: 095–589–21–86 Анна Синиця

РЕКВІЗИТИ:

Приватбанк р/р 29244825509100 МФО: 305299 ОКПО: 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 4627 0858 2319 0976 Одержувач: Мельничук Голгеня Адібівна ІПН: 2517211346 Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість не байдужа» (www.molodost.in.ua)

православна газета

М олоді ж н е служ і н н я

№ 16 (314), серпень 2012

11

ЛІТНЯ БОГОСЛОВСЬКА ШКОЛА К оли викладачі та студенти богословських вузів відпочивають і набираються сил для наступного навчального року, знаходяться ентузіасти, які навіть літо використовують для навчання та наукової роботи. Ось уже десять років такі любителі богослов’я збираються в с. Лишня під Києвом, щоб взяти участь у роботі щорічного Київського літнього богословського інституту (КЛБІ). Ініціаторами його створення виступили місцева православна громада святої Параскеви Сербської та Центр святого Климента «Спілкування і діалог культур». Цього року ювілейний, X КЛБІ проходив від 29 липня до 11 серпня. Тема його роботи — «Свідчення християнина в сучасному світі». Тут прочитали свої лекції викладачі українських вузів, Свято-Тихонівського гуманітарного університету (Москва), Російського православного університету, богослови зі США, Італії та Болгарії. Московський професор Ірина Леонідівна БагратіонМухранелі провела цикл занять

на тему «Християнські цінності в сучасному кіномистецтві». Слухачам інституту звечора пропонували переглянути фільм, який потім був предметом обговорення на ранковому занятті. Американський вчений Поль Валлієр прочитав цикл лекцій «Богослов’я псалмів», а український богослов Олександр Філоненко познайомив слухачів із феноменом теоестетики.

У роботі КЛБІ взяв участь проректор Загальноцерковної аспірантури та докторантури РПЦ імені святих Кирила і Мефодія протоієрей Володимир Шмалій. Під час круглого столу «Християнське свідчення в секулярну епоху: Чарльз Тейлор і його “А Secular Age”» викладачі, гості та слухачі інституту обговорили актуальні проблеми сучасних цер-

ковно-державних відносин. У дискусії взяли участь єпископ Макарівський Іларій (Шишковський), голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, Поль Валлієр, протоієрей Володимир Шмалій, Костянтин Сігов, ректор духовної семінарії СанСюльпіс (Париж, Франція) священик Дідьє Берте, Олександр Філоненко та ін. Духівник інституту, настоятель храму в ім’я святої Параскеви Сербської та керівник духовно-просвітницького центру «Ковчег» архімандрит Філарет (Єгоров), завжди гостинно приймає слухачів КЛБІ. Цього року серед них були і два студенти київських духов­ них шкіл — третьокурсник КДА Віталій Бєліков і вихованець 3-го класу КДС Микола Осипенко. Представників різних конфесій, за словами Костянтина Сігова, об’єднує інтерес до життя православної парафії. «Заради цього вони і при­ їздять сюди, — пояснює він. — Їх цікавить свідчення Право-

славної Церкви... Мені здається, що любов до Православ’я, яка формується завдяки такому спілкуванню, є найкращим результатом наших зустрічей». Третій рік у рамках КЛБІ діє Дитяча академія. За словами організаторів, це один з най­ успішніших і найперспективніших напрямів інституту. «Він показує, що діти навіть у найбільш кризовому віці (13–14 років) можуть виявляти величезний інтерес і до іконографії, і до літургіки», — ділиться Костянтин Сігов. В останній день роботи КЛБІ всі три покоління учасників роботи інституту (викладачі, студенти й діти) з великим небажанням розлучались із гостинним «Ковчегом». Утім, тема «Свідчення християнина в сучасному світі» для багатьох із них на цьому не закінчилася. Зовсім скоро нас чекають XII Міжнародні Успенські читання на тему «Свідчення: традиції, форми, імена», що відкриються 23 вересня в Києво-Печерській Лаврі. Олег Карпенко

ТРИ ДНІ, ЯКІ ЗАЛИШАТЬСЯ У СЕРЦІ

Три дні, проведені на Рівненській землі, промайнули дуже швидко. Напевно, так завжди буває, коли кожен прожитий день до краю насичений цікавими подіями.

вославної молоді була присвячена проблемам сім’ї та внутрішньосімейних стосунків. Усі слухали владику, затамувавши подих, а після виступу засипали його безліччю запитань. Увечері, з благословення архієпископа Варфоломія, багато охочих сповідалися, щоб наступного дня прийняти Святе Причастя.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ – ЗНАЙОМСТВО Третій православний молодіжний з’їзд Рівненської єпархії проходив із 7 до 11 серпня 2012 р. у скиту праведної Анни в с. Онишківці, і моє перше знайомство із цією чудовою обителлю почалося з Літургії з нагоди престольного свята — Успіння святої праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Очолив Божественну літургію митрополит Тверський і Кашинський Віктор, якому співслужили архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій, архієпископ Городницький Олександр, єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет і численне духовенство. Після закінчення Божественної літургії було звершено молебень, і відбулося мале освячення води у джерелі праведної Анни. Потім після розселення у просторі кімнати і смачного обіду (а в монастирях несмачної їжі не буває — навіть найпростіші страви надзвичайно смачні), відбувся концерт недільних шкіл, де юні таланти показували свою майстерність. Кілька років уже існує традиція в перший день з’їзду встановлювати великий дерев’яний хрест. Усі учасники, а це понад 200 осіб, зібралися біля хреста. Священики урочисто читали молитви, а довкола величезного хреста стояла молодь із запаленими свічками. А потім зі співом тропаря Чесному Хресту: «Спаси, Господи, люди Твоя…», всі вирушили до місця, де стоять чотири раніше встановлених хрести. Тихий вечір, зоряне небо, зосереджені обличчя молодих людей і священиків, встанов-

ДЕНЬ ТРЕТІЙ – РОБОЧИЙ

лення й освячення хреста, молитви владики Варфоломія і сказані ним слова про важливість цієї події, а потім помазання всіх учасників з’їзду єлеєм, — усе це справило на мене незабутнє враження. На душі було тепло і радісно, з’явилося почуття братньої єдності з усіма присутніми. А пізно ввечері було «багаття». Мені завжди подобалося це могутнє слово —

«багаття». Продовження знайомств, спілкування, пісні біля вогнища тощо. Не хотілося розходитися...

ДРУГИЙ ДЕНЬ – ВІДКРИТ ТЯ Перша половина дня була присвячена відкриттю з’їзду. Після молебню на початок доброї справи владика Варфоломій відкрив з’їзд. А потім з

теплим словом до присутніх звернулася настоятелька монастиря ігуменя Михаїла. Матушка — надзвичайно любляча людина, з якою любов’ю вона разом із сестрами монастиря подбала про те, щоб усім учасникам було затишно і добре у святій обителі. І, повірте, це їм вдалося на славу. У другій половині дня проводилися ігри «на знайомства», командні виступи. А після вечері відбулася зустріч з єпископ Новокаховським і Генічеським Філаретом, який дуже жваво, на конкретних прикладах розказав про духовний бік шлюбу, про взаємини статей, про природу чоловіка й жінки, про прояви мужності та жіночності. Адже основна тема рівненського з’їзду пра-

9 серпня, в день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона, більшість із тих, хто приїхав на з’їзд, причастилися Святих Христових Таїн. Вдень знову були спортивні ігри, які буквально запалювали молодь, конкурси, бесіди з єпископом Філаретом, а ввечері — «багаття»... Ось таким насиченим був третій день. А попереду були нові конкурси, концерти, бесіди, квест та ще багато інших цікавих заходів. Коли з’їзд закінчився, стало трохи сумно, нікому не хотілося розлучатися. А як могло бути по-іншому? Адже стільки сил доклали священики Рівненської єпархії, всі організатори, щоб цей молодіжний форум не лише відбувся, а й був захоп­ люючим, приніс радість і нові знання. Ці дні, проведені на прекрасній рівненській землі, у святій обителі, назавжди залишаться в серці. Чому? Тому що найважливіше, що сталося за цей час — відбулася радість зустрічі. Радість зустрічі з багатьма чудовими людьми, які за кілька днів стали знайомими та близькими. Аліна Недашківська

12

№ 16 (314), серпень 2012

М І ж н А рОД н І н О В И н И

ВИЙШОВ У СВІТ НОВИЙ ЖУРНАЛ «ХРАМОБУДІВНИК» Це видання — спеціалізований додаток до «Журналу Московської Патріархії», присвячений питанням проектування, будівництва, реставрації та утримання храмів, повідомляє Офіційний сайт Московського Патріархату. Воно покликане допомогти священнослужителям, які стикнулися з необхідністю будівництва нового храму або проведення реставраційних робіт. Додаток стане також дискусійним майданчиком для архітекторів, будівельників, реставраторів, різьбярів, іконописців і всіх тих, хто займається оздобленням храмів. На сторінках журналу публікуватимуться ескізні та архітектурні проекти храмових і парафіяльних буді-

вель, практичні рекомендації щодо вибору будівельних матеріалів, розгляд можливих помилок та інша інформація,

що допомагає оптимізувати процес будівництва. «“Храмобудівник” орієнтований не тільки на фахівців у галузі архітектури, а й на священнослужителів і мирян, які цікавляться питаннями храмобудівництва й церковного мистецтва в цілому або стикаються з практичною необхідністю будівництва та реставрації храму», — підкреслює головний редактор журналу протоієрей Володимир Силов’єв. Він усіх небайдужих читачів закликає до активної співпраці з виданням. Журнал виходитиме раз на квартал у форматі А4 на 64 шпальтах, тиражем 7–10 тисяч примірників. У 2012 р. «Храмобудівник» почне розповсюджуватися серед настоятелів храмів як безкоштовний додаток до «Журналу Московської Патріархії».

ГРУЗИНСЬКИМ СВЯЩЕНИКАМ ЗАБОРОНИЛИ БРАТИ УЧАСТЬ У ПОЛІТИЧНИХ АКЦІЯХ

православна газета

У БРИТАНСЬКИХ ГОТЕЛЯХ З’ЯВИЛИСЯ ЕЛЕКТРОННІ БІБЛІЇ Готель «Hotel Indigo» у британському місті Ньюкасл замінив паперові примірники Біблій у кімнатах на електронні читалки Kindle, повідомляє Благовіст-інфо з посиланням на Lenta.Ru і The Daily Telegraph. Текст книги завантажений у пам’ять пристроїв. Постояльці готелю зможуть безкоштовно «залити» на читалку й інші праці релігійного характеру за умови, що

Таке рішення ухвалив Священний Синод Грузинської Православної Церкви, що відбувся 5 липня у Тбілісі, повідомляє Благовіст-інфо. «Церква є всеосяжною, і в ній можуть перебувати члени різних політичних партій. Ми покликані об’єднувати країну, і тому участь священнослужителів у акціях є неприпустимою», — заявив КатоликосПатріарх всієї Грузії Ілія II на засіданні Синоду. Таке рішення було викликане участю священнослужителів у мітингах, що проводяться останніми тижнями опозиційної коаліцією «Грузинська мрія».

їхня ціна в інтернет-магазині не перевищує п’яти британських фунтів. Також з’явиться можливість купити твори художньої літератури для читання на Kindle. Відмовитися від паперових Біблій готель вирішив задля експерименту. Якщо досвід визнають успішним, пристрої залишаться на місці й, можливо, з’являться в інших готелях мережі.

ПОЛОВИНА АМЕРИКАНЦІВ ВІРЯТЬ У БІБЛІЙНИЙ ВІК ЛЮДСТВА

У ШВЕЙЦАРІЇ ПРОХОДИТЬ ВИСТАВКА ОДЯГУ БІБЛІЙНИХ ЧАСІВ Її організував музей Біблії і Сходу при університеті швейцарського міста Фрібурга, повідомляє Седмиця.Ru. Експозиція відтворює історію стародавнього костюма від каунакеса (шумерський одяг із довгошерстого хутра, що увійшов в ужиток у III ст. до Р. Х.) до грецької туніки та перших штанів, винайдених персами і скіфами. Особливе місце на виставці займає група статуеток, що зображають весілля хананейського принца. Реконструкція одягу відтворювалася за копією інтарсії на меблях зі слонової кістки (ці меблі експонуються в музеї). Оригінал, що датується добою бронзи,

був знайдений у передгір’ї Кармеля в Ізраїлі й знаходиться в Ізраїльському музеї в Єрусалимі. Ще одним цікавим експонатом є реконструкція одягу іудейського первосвященика, відтворена за текстами біблійної книги Вихід. На відміну від попередніх уявлень, головний убір священнослужителя не схожий на турецький тюрбан. Він відтворений за прикладом іудейських шапок на ассирійських барельєфах. Ефод первосвященика нагадує давньоєгипетські облачення, а не одяг католицьких священиків, як це прийнято зображувати.

Згідно з даними недавнього опитування, проведеного Інститутом Геллапа, 46 % американців вірять у те, що Бог створив людину кілька тисяч років тому, інформує religare.ru. Соціологи опитали понад 1000 дорослих американців із 50 штатів. З’ясувалося, що з 1982 р., коли Інститут Геллапа

вперше провів аналогічне дослідження, до 2012 р. кількість переконаних креаціоністів практично не змінилася (у 1982 р. їх було 44 %), кількість прихильників еволюції, керованої Богом, трохи зменшилася, а кількість прихильників «чистого» еволюціонізму дещо зросла.

РУСЬКА ЗАРУБІЖНА ЦЕРКВА ВІДКРИЛА МІСІЮ В ПАКИСТАНІ

У США ПОМЕР ВІДОМИЙ СВЯЩЕНИК І МІСІОНЕР ПІТЕР ГІЛЛКВІСТ Він був кліриком Антіохійської Православної Церкви і керівником видавництва Conciliar Press. Отець Пітер відійшов до Господа 1 липня після тривалої хвороби, в колі родини і духовних чад, передає Седмиця.Ru. Протоієрей Пітер Гіллквіст народився в лютеранській сім’ї у 1938 р., закінчив університет Міннесоти за спеціальністю «журналістика». В процесі вивчення церковної історії Пітер дійшов висновку, що Православна Церква — єдина істинна Церква. У 1979 р. він брав участь у заснуванні Єван-

гелічної Православної Церкви, а 1987 р. більшість її членів на чолі з Пітером Гіллквістом та іншими випускниками Богословської семінарії Далласа прийняли Православ’я. Пізніше розпочалася ціла хвиля переходів віруючих із основних протестантських деномінацій — Єпископальної та Лютеранської Церков. Свій шлях у Право слав’я отець Пітер докладно описав у книгах «Повернення додому: від протестантизму до Православ’я» і «Від протестантизму до Право слав’я: 30 років потому».

«Громада швидко розвивається і привертає увагу тих людей у Пакистані, які цікавляться і шукають віри Христової», — йдеться в повідомленні Митрополита Східно-Американського і Нью-Йоркського Іларіона, опублікованому на сайті РПЦЗ. За словами Митрополита, віруючі моляться просто неба або у вільних приміщеннях. Місії потрібно приміщення під церкву, земля вже є. Церкву і дитячий будинок планують збу-

дувати в пакистанському м. Саргодха. Громада об’єднує 175 осіб. «Милістю Божою, це буде перша наша православна церква в Індостані, яка стане фортецею православної духовності й керівництвом до дії для віруючих, а також притулком для багатьох нещасних пакистанських дітей», — зазначив Митрополит Іларіон. Підготував Олег Карпенко

православна газета

ПОЛОВИНА РОСІЯН ВВАЖАЮТЬ, ЩО РПЦ ЙДЕ В НОГУ З ЧАСОМ

17 % росіян згодні з тим, що Руська Православна Церква консервативна і застаріває, а 47 % — із тим, що Церква йде в ногу з часом, — такі дані всеросійського опитування, повідом­ ляє сайт соціологічної служби «Середа». Найбільший вплив на оцінку Руської Православної Церкви має ступінь довіри до неї і Патріарха Кирила з боку респондента. Церкву називають консервативною 35 % опитаних, які не довіряють Святішому, і 37 % опитаних, чия довіра до Церкви за останні роки знизилася. Але 56 % тих, хто довіряє Церкві та Патріарху, навпаки, вважають, що Руська Православна Церква йде в ногу з часом. Серед тих, хто не довіряє Патріархові, цю думку поділяє лише 31 %. Результати соцопитування прокоментував директор Центру історичної психології при кафедрі історії слов’янських і балканських країн історичного факультету СПбДУ диякон Володимир Василик. Він вважає, що у

своїх глибинах Церква повинна бути «невідсвітньою», бо Царство Христове не від світу цього (Ін. 18: 36). Однак Церква повин­на відповідати на справжні духовні запити своїх сучасників, шукати ключик до їхньої вельми зіпсованої гріхом душі, тому розмова має вестися тією мовою, яка зрозуміла суспільству. Разом з тим диякон Володимир Василик акцентує увагу на тому, що сучасне суспільство не завжди обирає правильний напрямок свого розвитку, потураючи гріху, і в цьому разі Церква повинна вказувати правильний шлях. «Вона повинна всіма силами боротися за спасіння своїх чад, — упевнений історик. — І священнослужителям необхідно користуватися всіма технічними засобами, щоб допомогти людям. Якщо у твоєму розпорядженні тільки ноги — йди ногами, якщо віслючок — їдь на віслючку, якщо вертоліт, то лети вертольотом, але тільки за умови, що цей вертоліт не погубить того, кого шукаєш».

ПРЕСВІТЕР ГРОМАДИ АДВЕНТИСТІВ СТАВ ПРАВОСЛАВНИМ ДИЯКОНОМ

15 липня в кафедральному соборі Благовіщенська було звершено дияконську хіротонію над парафіянином білогорського храму на честь ікони Божої Матері «Всецариця» Сергієм Міцканом. До цього Сергій був пресвітером громади адвентистів сьомого дня у Хабаровську, повідомляє сайт Благовіщенської єпархії. Шість років тому внаслідок чвар серед громади він разом з дружиною залишив цю організацію і переїхав в Амурську область. Кілька років, живучи поза будь-якою конфесією, він продовжував дотримуватися неопротестантських поглядів. «Але все частіше мене мучили сумніви і відчуття яко-

їсь наростаючою порожнечі, — згадує отець Сергій. — Перелом стався в 2010 р., коли в Петербурзі я зустрівся зі своїм знайомим пастором, який, на мій подив, щодалі більше навертався до Православ’я. Він познайомив мене з чудовими людьми — православними священиками, після спілкування з якими я почав дивитися на світ зовсім іншими очима». Відтоді Сергій Міцкан почав заново відкривати для себе християнство, відвідувати православні храми й остаточно зрікся протестантизму. Тепер молодий диякон збирається вступати до Хабаровської духовної семінарії.

М і ж н а род н і н ови н и

№ 16 (314), серпень 2012

13

НАЙВИЩОЮ ДОВІРОЮ У ГРУЗІЇ КОРИСТУЄТЬСЯ ЦЕРКВА

Згідно з опублікованими 24 липня даними соціологічного дослідження із зовнішніх і внутрішньополітичних питань Міжнародного респуб­ ліканського інституту (IRI), в Грузії найбільшою довірою серед державних, політичних і громадських інститутів користується Грузинська Православна Церква — їй довіряють 94 % опитаних. Друге місце за популярністю в опитуванні займає армія, якій довіряє 89 % респондентів. На третьому місці поліція — 88 %. Президентському інституту довіряють 69 % опитаних, уряду — 66 %, парламенту — 65 %, передає Седмиця.Ru з посиланням на Грузія Online.

Річка Мткварі (Кура). Вдалині — собор Цмінда Самеба (собор Святої Трійці, Тбілісі)

НАЙБІЛЬШЕ ХРАМІВ У ЛАТВІЇ НАЛЕЖИТЬ ЛЮТЕРАНАМ І ПРАВОСЛАВНИМ Згідно з даними щорічного звіту Міністерства юстиції Латвії, у 2011 р. на території країни у володінні релігійних громад і організацій перебувало 733 храми і культових будівлі, передає Благовіст-інфо. Найбільше храмів належить Латвійській Євангелічно-Лютеранській Церкві — 290, Латвійській Православній Церкві — 121, баптистам — 72, старообрядцям — 69 і адвентистам сьомого дня — 30. У звіті зазначено, що всі релігійні парафії та громади країни налічували 1 110 154 осіб, при цьому населення Латвії становить близько 2 млн осіб. У 2011 р. різко збільшилася кількість парафіян Латвійської ЄвангелічноЛютеранської Церкви: якщо у 2010 р. їх було 431 447 осіб, то у минулому вже 708 773. Як і на рік раніше, у 2011 р. православних у Латвії налічувалося 370 000 осіб. У звіті за минулий рік немає відомостей про Римсько-Католицьку Церкву Латвії, оскільки на неї правило кабінету міністрів про щорічне надання інформації не поширюється. За неофіційними даними, число католиків на території республіки може становити близько 415 000 осіб.

Кафедральний собор на честь Різдва Христового Латвійської Православної Церкви (Рига)

АРХІЄПИСКОП ІЄРОНІМ II РОЗПОВІВ ПРО МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ЕЛЛАДСЬКОЇ ЦЕРКВИ Грецьке агентство церковних новин «Ромфея» виклало зміст відкритого листа Архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма II, адресованого прем’єрміністру Греції А. Самарасу, головам парламентських фракцій, міністру освіти, культури і релігії, генеральному секретарю у справах релігії, послам країн Євросоюзу в Греції, керівникам органів Євросоюзу та всім ієрархам Елладської Православної Церкви. Послання має на меті правдиво показати сучасний стан Елладської Церкви, щоб спростувати дезінформацію і міфи, які навмисно створюють негативний імідж Церкви, повідом­ ляє Седмиця.Ru. У цьому листі Ієронім II торкнувся питань про доходи й оподаткування Елладської Церкви, про заробітну плату духовенства та благодійну діяльність. Він нагадав, що звільнення Елладської Церкви від податків було скасовано 23 квітня 2010 р. Податком не обкладаються тільки місця богослужінь та суспільно корисні об’єкти. Церква платить: податок на нерухомість (причому діє потрійний коефіцієнт порівняно з громадськими установами), податок з орендної плати, що стягується з церковної нерухомості (з коефіцієнтом 20 % її вартості, тобто більш високим, ніж у приватних

Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім II, Предстоятель Елладської Православної Церкви

осіб) та ін. Загальна сума податків, виплачених Церквою за 2011 р., склала 12,584 млн євро. Щодо зарплати, виплачуваної духовенству державою, Архієпископ зазначив, що вона здійснюється на основі зобов’язання, даного державою Церкві у 1833 р., коли було націоналізовано дві третини її

нерухомої власності. Нині велику частину залишків володінь займають ліси, які, згідно з законодавством Греції, ніяким чином не можна використовувати. Говорячи про церковні доходи, Ієронім II підкреслив, що Елладська Церква не має доходів від підприємницької та торгової діяльності. Що стосується благодійної діяльності, то зараз Церква утримує 2325 кас допомоги бідним, 85 будинків престарілих, 36 дитячих притулків, 10 ясел, 10 дитячих садків, 10 лікарень, 13 медичних установ для хронічно хворих, 8 установ для осіб з обмеженими можливостями, 6 притулків для бездомних, більше 200 пунктів видачі безплатного харчування, магазини з безплатними продуктами для бідних тощо. У 2010 р. Елладська Церква витратила на благодійну та соціальну діяльність 96,234 млн євро. Як відомо, останнім часом багато європейських ЗМІ виступили з публікаціями, в яких стверджують, що Елладська Церква ухиляється від допомоги своїй країні у виході з кризи, що охопила її, оскільки звільнена від податків і користується великими привілеями. Підготував Олег Карпенко

14

№ 16 (314), серпень 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ.

12 серпня у м. Ковелі Володимир-Волинської єпархії відбулося освячення храму в ім’я священномученика Анатолія Ковельського, митрополита Одеського. Чин освячення і служіння Літургії на новому престолі очолив єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир. vv-orthodox.org

СЄВЕРОДОНЕЦЬК. 12 серпня архієпископ Сєверодонецький і Старобільський Агапіт​​, єпископ (на спочинку) Інокентій (Шестопаль) та єпископ Дніпродзержинський і Царичанський Володимир освятили новий храм на честь Царствених страстотерпців у смт Білокуракине Луганської області (Сєверодонецька єпархія). На богослужінні був присутній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь Віктор Тихонов. sed-eparhia.com ВОЛИНЬ. 13 серпня під головуванням митрополита Волинського і Луцького Нифонта у Волинській духов­ ній семінарії відбулося підсумкове засідання педагогічної ради, на якому були розглянуті результати вступних іспитів до семінарії. За результатами іспитів до ВДС зараховані 39 хлопців (37 на перший і двоє на другий курс) і 12 дівчат (на регентське відділення). orthodox.lutsk.ua ОДЕСА. 13 серпня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення каплиці в ім’я великомученика Георгія Побідоносця на території Південного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. pravoslav.odessa.net БІЛА ЦЕРКВА. 15 серпня під головуванням архі­ єпископа Білоцерківського і Богуславського Августина у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква відбулися збори духовенства Білоцерківської єпархії. Перед початком загальних зборів у приміщенні єпархіального управління архієпископ Августин провів нараду благочинних. На зборах було обрано новий склад єпархіальної ради, затверджені духівник єпархії — благочинний Володарського округу протоієрей Миколай Сичевський — та його помічники. bc-eparchy.org.ua ВІННИЦЯ. 15 серпня відбувся традиційний хресний хід до місця явлення у 1923 р. Пресвятої Богородиці в Іосафатовій долині, поблизу с. Голинчинці Шаргородського р-ну Вінницької області. Хресний хід, у якому брали участь близько 20 тисяч паломників із України, Росії та Молдови, очолили митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим та єпископ Конотопський і Глухівський Роман. У Іосафатовій долині було звершено Літургію. На богослужінні були присутні представники влади Вінницької області на чолі з головою облдержадміністрації Миколою Джигою. orthodox.vinnica.ua ВОЛИНЬ. 16 серпня, з благословення митрополита Волинського і Луцького Нифонта, архімандрит Аліпій (Сапіга) звершив освячення Георгіївського храму в с. Березна Воля Любешівського р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua ХАРКІВ. 18 серпня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив чин освячення та першу Літургію у храмі в ім’я рівноапостольного великого князя Володимира м. Харкова. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, за труди на славу Святої Церкви настоятель новозбудованого храму протоієрей Анатолій Булгаков був удостоєний права носіння митри. Розташований у багатолюдному Салтівському житловому масиві м. Харкова, Володимирський храм може вмістити одночасно дві тисячі богомольців.

21 серпня архієпископ Онуфрій звершив освячення Свято-Софіївського храму в мікрорайоні Залютине м. Харкова та Літургію в новоосвяченому храмі. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, за надану допомогу в будівництві нового православного храму начальник Південної залізниці Віктор Остапчук був удостоєний Відзнаки Предстоятеля УПЦ. eparchia.kharkov.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 21 серпня митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел освятив закладний камінь і хрест на місці будівництва храму на честь Казанської ікони Божої Матері у с. Володимирівка Вишгородського р-ну Київської області. В основу храму було закладено капсулу з пам’ятною грамотою. lavra.ua

Л іт е рату р н а сто р і н ка

У

печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Це Харитина мати. Шість тижнів минуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна вдова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. І вдовине жито поспіло, та немає кому його жати: сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа: тяжка слабість спутала руки й ноги, прикувала до постелі... Лежить бідна мати Харитина та б’ється з думами... Рипнули двері.

— То ти, Харитю? — почувся млявий голос слабої.

— Я, мамо! З дверей виткнулось спершу відро, до половини наповнене водою, далі русява голівка дівчинки, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори. В хату ввійшла Харитя і поставила коло печі відро. Їй було вісім років. Десь дуже важким видалось Хариті те відро з водою, бо, поставивши його на землю, хвилинку стояла нерухомо, спершись на припічок і важко дихаючи. Ліва рука від незвичайної ваги зомліла, і Харитя не могла її зігнути. Але це було одну хвилину. В другій — метнулась Харитя до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву, зняла з полиці горщик і поставила його біля відра.

— Що ти робиш, доню? — поспитала мати.

— Вечерю варитиму, мамо. Слаба тільки зітхнула. А Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини, налила в горщик води і приставила його до вогню. Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від однієї роботи до іншої. Великі сиві очі з-під довгих чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося, повні вуста розтулилися, — вся увага її була звернена на роботу. Вона забула навіть і за нові червоні кісники, що двічі обмотували її русяву, аж білу, голівку. Кісники ті були її радість, її гордощі. Оце третій день, як хрещена мати подарувала їй ті кісники, а Харитя й досі не натішиться ними. Мати стиха застогнала. Харитя стрепенулась і підбігла до ліжка.

— Чого ви, матінко? Може, водиці холодної? Що у вас болить? — ластівкою припадала вона коло недужої.

— Ох, дитино моя люба! Все в мене болить: руки болять, ноги болять, голови не зведу. От, може, вмру, на кого ж я тебе лишу, сиротину нещасну?.. Хто тебе догляне, вигодує? Харитя почула, що її маленьке серце заболіло, наче хто здавив його у жмені; сльози затремтіли на її довгих віях. Вона припала матері до рук і почала їх цілувати.

— Що ми робитимемо, доню? От довелось мені злягти саме в жнива... Хліб стоїть у полі невижатий, осипається... І вже не знаю, як мені, бідній, недужій, запобігти лихові... Як не зберемо хліба — загинемо з голоду зимою!.. Ох, Боже мій, Боже!

— Не журіться, мамо! Не плачте! Адже ж Бог добрий, мамо! Бог поможе вам одужати, поможе вам хліб зібрати... Правда, мамо?.. Правда?..

II оки Харитя говорила ті слова, в біленькій голівці її промайнула думка: як то нема

П

православна газета

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

ХАРИТЯ

кому жати? А вона що ж робитиме? Ще торік ходила вона з мамою на ниву, бачила, як мати жне, ба, сама брала серп і жала! Адже ж вона багато б нажала, якби мати не сварила за скалічений палець! Але торік вона була ще маленька, маленькими рученятами не могла вдержати серпа, а тепер вона вже виросла, набралася сили і руки побільшали. Харитя глянула на свої руки. Адже цими рученятами вона принесла з річки піввідра води, хоч яке воно важке, те відро! Завтра, коли розвидниться, встане Харитя, нагодує маму (коли б ще схотіли їсти, а то відколи слабі — саму воду п’ють), візьме серп і піде в поле. А вже як буде жати! І не розігнеться! І уявилась Хариті вижата нива, а на ній стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті. І сама Харитя стоїть на полі, дивиться на свою працю і думає, як би звезти хліб у стодолу. От що вона зробить: піде до хрещеного батька, обійме його рученьками за шию і скаже: «Тату мій любий та милий! Я вже вам бавитиму маленького Андрійка, буду йому за няньку, тільки звезіть наш хліб та складіть у стодолу!». Він добрий, батько хрещений, він її послухає, звезе хліб. А як же зрадіє мати, коли Харитя прийде до неї й скаже: «А бачте, матусю кохана, а я ж вам не казала, що Бог поможе нам зібрати хліб? Увесь хліб у стодолі!». Мати з радощів вичуняє, пригорне доню до серця, поцілує, і знову житимуть вони веселі та щасливі і не згинуть зимою з голоду... В печі щось бухнуло, засичало. То збігав куліш. Мерщій кинулась Харитя до печі, відставила горщик, доглянула страву й насипала в полив’яну миску гарячого кулішу. Мати виїла ложок зо дві та й поклала ложку. Страва здалася їй несмачною. Харитя їла чи не їла, швиденько помила посуд, поскладала його на мисник, засунула сінешні двері і стала навколішки перед образами молитися Богу. Вона складала ручки, хрестилась, зітхала та здіймала очі вгору й дивилась пильно на образ, де був намальований Бог Отець. Вона вірила, що Господь любить дітей і не

дасть їх на поталу. Адже недарма тримає Він у руці золоте яблучко з хрестиком: певно, Він дасть те яблучко добрій, слухняній дитині. І Харитя своїм дитячим лепетом прохала у Бога здоров’я слабій матусі, а собі сили вижати ниву. Ця думка не давала їй спокою, їй хотілося швидше діждатися ранку. «Ляжу зараз спати, щоб завтра раніше прокинутися», — подумала Харитя й, поставивши коло мами воду на ніч, лягла на лаву. Але сон не зліплював їй очей, він десь утік з цієї хати, бо й недужа мати не спала й стогнала. Повний місяць дивився у вікно і на комині намалював також вікно з ясними шибками та чорними рамами. Харитя поглядала в той куток, де лежав серп, і думала свою думу. А надворі так місячно, ясно, хоч голки збирай. Харитя сіла на лаві і глянула у вікно. В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці. Високі чорні тополі, як військо, стояли рядами край дороги. Синє небо всипане було зорями. Зорі тихо тремтіли... «А що, якби тепер вийти на ниву? Е, ні, страшно, вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці...» І Хариті справді стало страшно, вона знову вляглася на лаві й одвернулась від вікна.

— Чому ти не спиш, доню? — питає мати.

— Так... я зараз спатиму, мамо! Мати стогне, а Харитю живий жаль бере за серце. Бідні мама! Все болить у них. Коли б той добрий Бог послав їм полегкість! Аж ось трохи згодом і слаба мати, і копи на полі, і русалки, і вовк, і ясне вікно на комині змішуються в якійсь кумедній плутанині. Сон, влетівши до хати, бере Харитю під своє крило. Срібний промінь місячний тихо сяє на білій голівці дівчинки, всміхається до нових червоних кісників, гуляє по смуглявому видочку та по білих дрібненьких зубках, що виглядають з-за розтулених повних уст. Харитя спить солодким сном.

III ано встало золоте сонечко. Рано, разом з сонцем, прокинулась і Харитя. Хутенько зварила

Р

православна газета куліш, нагодувала маму, сьорбнула й сама кілька ложок. Упоравшись, зняла серп з полиці, поклала в торбинку хліба та цибулі й зав’язалась рябенькою хусточкою. Далі поцілувала маму й каже: — Піду я, мамо, на вулицю до дівчат, побавлюся трохи.

— Іди, доню, та не барись. Іде Харитя селом, і якось їй чудно. Ніколи не ходила вона сама так далеко від хати. От вже й крайню хату минула, вийшла на поле й стала, задивившись в далечінь на чудовий краєвид. І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим ясно-зелоного вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонкова. Віють з поля чудові пахощі від нестиглого зерна і польових квіток. І добре Хариті на ниві, і страшно. Стала вона й не знає, чи йти далі, чи вертатися. Але виткнулась десь далеко з жита червона хустка жіноча, і Харитя згадала і хвору маму, і чого прийшла. Вона подалася стежкою межи жита. Як тільки Харитя увійшла межи жита, гарний краєвид зник. Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, як биндочка, синіло небо, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилась наче на дні в морі. В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку. Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки. Харитя мимохідь зривала дорогою квіточки та йшла все далі. Аж ось і їхня нива. Вона добре знає свою ниву, ось і рівчак той, що

Л І Т е рАТУ р н А СТО р І н КА

промила весняна вода. Харитя поклала торбинку, взяла в руки серп і почала жати. Тихо навкруги. Тільки цвіркун цвіркоче в житі, шелестить сухий колос та інколи запідпадьомкає перепелиця. Жне Харитя, але якось недобре йде робота. Довге стебло путається, великий серп не слухається в маленькій руці, колосся лоскоче спітніле личенько... Аж ось щось наче впекло Харитю в палець. Вона вихопила руку й побачила на пальці кров. Серп випав Хариті з рук, лице скривилося з болю, на очі набігли сльози, і Харитя от-от заплакала б гірко, коли б не нагадала про свою бідну маму. Швиденько обтерла вона кров з пальчика спідничкою, затерла врізане місце землею і почала жати. Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті, піт великими краплями падає на землю, а бідна

дівчинка жне та й жне. Якось обернулась Харитя назад, щоб покласти нажату жміньку, глянула навкруги — і страх охопив її. Адже вона одна на ниві! Ану, який страх вискочить із жита й задушить її! Раптом — фуррр!. . Перепелиця пурхнула перед самою Харитею і, тріпочучи короткими крилами, ледве перенесла на кілька ступнів своє тяжке, сите тіло. Серце закалатало Хариті у грудях з переляку; далі наче спинилось, і Харитя скаменіла на місці. Однією рукою стиснула жміньку жита, другою — серп. Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом

дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла. Серце знов застукало в грудях. Харитя наважилась тікати. Стежкою наближались дві молодиці. Харитя подивилася на них, знову нагадала недужу, бідну маму і, схиливши русяву голівку, взялась до роботи. Вона мусить вижати жито! Вона мусить потішити свою добру нещасну маму! Молодиці наблизилися до Хариті, впізнали її і глянули одна на одну.

— Ти що тут робиш, Харитю? — спитали разом. Харитя здригнулась, підвела очі на молодиць і засоромилась.

— Жну... мати слабі лежать... нема кому хліб вижати... з голоду згинемо зимою... У голосі її тремтіли сльози. Молодиці знову глянули одна на одну.

— Бідна ж ти, дитино, бідна!.. Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дуже заболів той пальчик, що втяла серпом, заболіли ноги, наколені стернею, згадався переляк недавній, — сльози, немов град, посипалися на землю, і Харитя, голосно хлипаючи, заридала. Молодиці кинулися до неї.

— Що з тобою, дитино? Не плач, перепілочко! Мати твоя, дасть Бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду. Ну, не плач же, квіточко! Молодиці взяли на руки бідну Харитю, цілували, потішали.

— Ходімо зараз до матері, нехай вона втішиться, що має таку добру дитину... Молодиці взяли за руки Харитю і подались стежкою назад у село. Харитя йшла і тихо хлипала.

IV езабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися голодної смерті. Мати цілувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала: — Хіба я не казала вам, матінко, що добрий Бог дасть вам здоров’я і поможе зібрати хліб? Хіба не на моє вийшло?.. Малюнки Людмили Ільчинської

Н

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці. Пізніше Коцюбинські залишили Вінницю й переїхали жити у село, а потім — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875–1876). У 1876–1880 рр. Коцюбинський навчався у духовному училищі в Шаргороді. У цей період твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. По закінченні навчання у 1880 р. Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 р. родина Коцюбинських, яка деякий час переїжджала з місця на місце, повернулася до Вінниці. У 1882 р. Коцюбинський був заарештований за зв’язок із народовольцями, а після звільнення взятий під нагляд поліції. Через важке матеріальне становище сім’ї юнак не зміг продовжити освіту: осліпла мати, а згодом (у 1886 р.) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (вісім осіб) лягла на плечі Михайла. У 1886–1889 рр. він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором. У 1892–1896 рр. Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота у селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-коптьор», «Дорогою ціною». Потім письменник працював у Криму, що запалював творчу уяву чутливого до екзотики Коцюбинського. У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав до Чернігова. Спочатку обіймав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земський збірник Чернігівської губернії». У вересні 1900 р. влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911 р. У Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня в будинку письменника збиралася літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі в майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом М. Коцюбинський почав подорожувати. Він об’їздив майже всю Європу — не тільки за покликом душі, а й у зв’язку із хворобою. Він часто відвідував італійський острів Капрі, де проходив лікування від астми та туберкульозу. У 1911 р. Товариство прихильників української науки і мистецтва призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 рублів на рік, щоб він міг звільнитися зі служби. Однак письменник почувався дедалі гірше. Навесні 1913 р. М. Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові.

№ 16 (314), серпень 2012

15

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ХЕРСОН. 21 серпня в Херсонському єпархіальному управлінні відбулося підписання договору про спільну діяльність (з виховання підростаючого покоління, організації спільних духовно-просвітницьких заходів тощо) між Навчально-виховним комплексом Херсонської обласної ради «Школа гуманітарної праці» та Херсонською єпархією УПЦ. Договір підписали архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн та директор Школи Артем Кияновський. pravoslavie.ks.ua ЛЬВІВ. 22 серпня Львівську єпархію відвідав архієпископ Люблінський і Холмський Авель (Польська Православна Церква). Єпископ Львівський і Галицький Філарет і архієпископ Авель обговорили питання співпраці між єпархіями. На зустрічі був присутній Генеральний консул Республіки Польща у м. Львові Ярослав Дрозд. upc.lviv.ua ЧЕРНІГІВ. 22 серпня, в день пам’яті святителя Філарета та преподобного Лаврентія Чернігівських, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Чернігова відбулося соборне служіння Літургії. Богослужіння звершили митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископи Чернігівський і НовгородСіверський Амвросій, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Конотопський і Глухівський Роман, а також духовенство єпархії та гості у священному сані. Після Літургії перед нетлінними мощами святителя Філарета та преподобного Лаврентія було звершено молебний піснеспів і відбувся хресний хід з мощами святих навколо Троїцького собору. lavra.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 23 серпня архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та єпископ Макарівський Іларій освятили храм в ім’я пророка Ілії у с. Нове Залісся Бородянського р-ну Київської області. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира настоятель храму протоієрей Георгій Удєнцов був удостоєний ордена святителя Димитрія Ростовського. Обрання пророка Ілії небесним покровителем новоосвяченої церкви пов’язано з тим, що с. Нове Залісся побудовано для переселенців із зони відчуження ЧАЕС, а діючий у м. Чорнобилі храм — Іллінський. orthodox.org.ua МУКАЧЕВЕ. 24–26 серпня у с. Турички Перечинського р-ну Закарпатської області відбувся зліт православної молоді Мукачівської єпархії. m-eparchy.org.ua ХАРКІВ. 24 серпня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій освятив в ім’я апостола Якова, брата Господнього, нижній боковий вівтар храму в ім’я благовірної цариці Тамари в селищі П’ятихатки м. Харкова.

26 серпня архієпископ Онуфрій освятив в ім’я мученика Віктора нижній приділ Преображенського храму, що будується на території Харківського міського клінічного пологового будинку. eparchia.kharkov.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 25 серпня. З нагоди 20-річчя Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира видана книга-літопис «В ім’я єдності», що представляє собою історичний нарис про візити Предстоятеля УПЦ на Дніпропетровщину та підготовлена видавничим відділом і прес-службою Дніпропетровської єпархії під загальною редакцією митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Іринея. eparhia.dp.ua УЖГОРОД. 25 серпня відбулося підсумкове засідання приймальної комісії Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія. За результатами іспитів та співбесід на навчання до УУБА у 2012–2013 навчальному році за спеціальністю «Богослов’я» зараховано 110 студентів (на денну форму навчання — 30, на заочну — 80). uuba.org.ua ЖИТОМИР. 26 серпня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим відвідав смт Романів Житомирської області, де освятив новозбудовану каплицю на честь Успіння Божої Матері. zhytomyr-eparchy.org

16

№ 16 (314), серпень 2012

православна газета

обережно: лжедуховність

ШЛЯХ ДО ІСТИНИ ЧЕРЕЗ ТЕРНИ СЕКТАНТСТВА

К

ожен з нас не раз зустрічав на вулицях сектантських проповідників, які роздають журнали або листівки із запрошенням на різні заходи, пов’язані з вивченням християнської віри і Біблії. Здається, ці люди потрапили в тенета, з яких уже не вибратися… А чи таке вже безнадійне їхнє становище? Адже серед них є і ті, хто відчайдушно шукає істину, сенс життя і Бога! Почувши євангельські слова шукайте, і знайдете (Мф. 7: 7) вони прагнуть пробитися крізь житейське море і відшукати заповітний острів Божої правди. Сучасна історія Православної Церкви накопичила безліч історій про те, як за Промислом Божим, у результаті наполегливих пошуків, ці богошукачі знаходили вірну дорогу до Нього.

ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК «До п’ятидесятників я потрапив через свою допитливість, — розповідає 25‑річний менеджер-фінансист Віталій. — Не міг жити байдуже, хотілося знайти хоч якісь відповіді на нагальні питання. Перше, що в їхньому середовищі здивувало — це те, як усе “насправді” просто. Здавалося, добре знан­ня Біблії могло дати відповіді на всі запитання! Досить слухати проповіді, слухатися пасторів, читати Святе Письмо, і все стане ясно, очевидно і зрозуміло». Читаючи Біблію, Віталій прагнув втілювати прочитане у життя. Не пив, не курив, намагався добре до всіх ставитися і бути добропорядним християнином. Однак багато які з євангельських рядків не давали йому спокою. Стало зрозуміло, що чогось бракує. Йому було не достатньо того, що він робив.

Не пити і не курити — цього було замало. До того ж, деяких пристрастей він так і не позбувся. «Я знав, що є Церква, яка називає себе Православною, — розповідає Віталій, — але від місцевого батюшки я не міг добитися зрозумілої відповіді на мої запитання». Одного разу, будучи вже активним членом «своєї церкви», він зацікавився православною літературою. Цікаво було, чому стільки людей попадається на гачок «цих забобонів і мертвих традицій» (саме так дивиться на Православ’я переважна більшість сектантів). Почавши читати, Віталій був вражений глибиною й обґрунтованістю аргументів, на яких будується православне віро­ вчення. Але найбільше його вразив «Древній патерик». У ньому Віталій побачив практичне втілення євангельського ідеалу! «Це було те, чого я так довго шукав», — говорить він. За його словами, в цій книзі подаються настільки чіткі практичні рекомендації щодо духовного життя, що сумнівів у нього більше не залишалося…

Зараз Віталій допомагає у храмі і намагається займатися місіонерством серед своїх колишніх побратимів, пояснюючи їм красу і глибину Православ’я. Як він сам каже, «не можу залишатися байдужим».

НЕВИПА ДКОВА ЗУСТРІЧ 30‑річний веб-дизайнер Сергій виріс у родині баптистів. Однак за час перебування у протестантській громаді він не знайшов відповідей на запитання, що бентежили його. Сергій розумів, що «церква», в яку він ходив, не веде свою історію від перших апостолів. Але чому ж тоді вона істинна? Чому існує стільки конфесій і кожна претендує на те, що саме вона правильно навчає і живе за Біблією? Деякі з добре ерудованих його побратимів щось розповідали йому про історію Церкви. Однак це була дуже дивна розповідь, що закінчувалася IV століттям, яке ознаменувало початок темного середньовіччя, а просвіт з’явився тільки з початком реформації

Лютера. «Куди поділися 15 століть життя Церкви?!» — це запитання не давало спокою Сергію. «Духовне життя членів цієї організації теж не вирізнялося досконалістю, — розповідає Сергій, — ніхто не міг пояснити, як практично подолати гріх». Те, що треба вірити в допомогу Божу і не грішити — це він знав. І намагався вірити і не грішити. Але всередині нічого не змінювалось. Одного разу на автобусній зупинці Сергій випадково зустрів православного священика. «Отче, що треба робити, щоб подолати гріх — постити?», — з іронією запитав він. «Взагалі піст уже закінчився, але якщо з любов’ю, то можна все», — відповів священик. Ці нехитрі слова православного пастиря вразили Сергія до глибини душі. «Через мої скляні очі пробилися сльози. Повернувшись додому, я відразу ж став шукати і читати православну літературу і з часом став воцерковлятися», — розповідає він.

РАННІ ОТЦІ ЦЕРКВИ Свою історію розповів нам ієромонах Хризостом, насельник Архангело-Михайлівського Звіринецького монастиря. Будучи студентом, він дуже захоплювався релігією. Якось побачив на вулиці двох людей, які сперечалися. Один був з «Білого братства», інший — євангеліст. Аргументи останнього здалися йому тоді досить вагомими. Як говорить отець Хризостом, його здивувало те, що простий християнин, не одягнений по формі в рясу чи костюм, у звичайних потертих джинсах так уміло користується цитатами з Біблії. По закінченні суперечки він підійшов до протестантського проповідника, щоб

АГРЕСІЯ ПРАВОСЛАВ’Ю НЕ ЛИЧИТЬ

24 червня в с. Орлине (30 км від Севастополя) стався інцидент, про який, завдяки Інтернету, відразу ж стало відомо громадськості. Парафіяни храму в ім’я преподобного Сергія Радонезького на чолі з настоятелем ієреєм Володимиром Ломакіним і священиком Іоанном Лучиним хресним ходом підійшли до книжкового намету адвентистів сьомого дня і під спів молитви «Царю Небесний», обливши з відра святою водою адвентистів та їхні книги, перевернули намет з прилавком і пішли. Отець Володимир пояснив свої дії тим, що він не­одноразово попереджав адвентистів, щоб ті не проповідували в тому місці, де стався інцидент. Дивитися без обурення відеоролик неможливо не лише представникам інших віросповідань, а й усякому розсудливому православному християнину. До цього додається ще й почуття сорому за наших братів по вірі. Анітрохи не підтримуючи оману сектантів, ми однак не маємо права вдаватися до подіб­ них методів протистояння їм. Такий підхід суперечить духу християнської любові, духовної мудрості. Про це свідчить історія Православної Церкви, у якій є багато прикладів засудження і неприйняття насильства у проповіді. Крім того, ми самі стаємо порушниками релігійної свободи та прав віруючих. Хочемо ми того

чи ні, протестанти мають у нашій державі рівні з нами права на місіонерську діяльність. Можна зрозуміти занепокоєння православних християн нестримним зростанням кількості різних сект, зокрема тоталітарних. Але це не привід для релігійних погромів. Ми можемо застосовувати тільки інформаційні, та й то — витримані у коректній формі, без фанатизму, образ і огульних звинувачень методи протидії перекрученням вчення про Бога і Церкву, які дедалі більше поширюються. На жаль, подібні акції роблять ведмежу послугу Церкві. Така поведінка з нашого боку лише відштовхне людей, які не утвердилися у своєму духовному виборі, від православної віри і ще більше налаштує проти неї переконаних у своїй правоті сектантів. Неприпустимо проповідувати Христа насильством. Агресія Православ’ю не личить. Як повідомляє офіційний сайт Кримської єпархії, у зв’язку з інцидентом, церковний суд Сімферопольської і Кримської єпархії, розглянувши справу про церковне правопорушення, передбачене 77-м правилом Карфагенського Собору, а також за неналежну для священнослужителів поведінку, позбавив настоятеля парафіяльного храму с. Орлине Севастопольського благочиння ієрея Володимира Ломакіна

права носіння наперсного хреста, а ієрея Іоанна Лучина — права носіння камилавки, і зобов’язав їх вибачитися перед постраждалою стороною. Благочинний Севастопольсь­ кого округу протоієрей Сергій Халюта, якому було доручено проконтролювати виконання постанови церковного єпархіального суду, повідомив, що ієреї Володимир Ломакін та Іоанн Лучин уже вибачилися перед представниками адвентистів сьомого дня.

77-м правилом Карфагенського Собору (419 р.) було постановлено щодо розкольників і єретиків донатистів чинити «лагідно та мирно, хоч вони неспокійним своїм різнодумством і дуже ухиляються від єдності Тіла Господнього. Таким чином, за можливістю нашою, нехай стане повністю відомим для всіх... уловлених їх спілкуванням та приязню, якою жалісною оманою вони себе зв’язали. Можливо, тоді, як ми з лагідністю збираємо різномислячих, за словом Апостола, дасть їм Бог покаяння до пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх до волі своєї (2 Тим. 2: 25, 26)». Це правило актуальне й у наш час і має бути застосовне до всіх єретичних течій. Архімандрит Лонгин (Чернуха)

поставити кілька запитань. Той дав йому візитку і запропонував вивчати Святе Письмо разом з його групою. Отець Хризостом відразу відгукнувся на цю пропозицію і незабаром сам став керівником однієї з таких груп. З часом він вирішив поглибити знання Біблії через вивчення історії Церкви. «Так я вийшов на ранніх отців, учнів апостолів. У результаті мій інтерес природним чином націлився на Православ’я. Вивчаючи твори Ігнатія Богоносця, Полікарпа Смирнського, Климента Римського та інших отців разом з деякими членами своєї групи, я дійшов висновку, що істинна Церква — Православна», — розповідає отець Хризостом. Зараз він опікується діяльністю київського Апологетичного центру в ім’я святителя Іоанна Златоуста, проповідує серед протестантів. Ці та подібні історії навернення у Православ’я — серйозний привід замислитися про наше ставлення до сектантів. Адже не виключено, що деякі з них можуть стати нашими побратимами. Але чи готові ми до діалогу з ними, заснованому на терпінні й любові? Крім того, помічали, що вчорашні сектанти стають активними практикуючими православними. Серед них є люди різних професій і соціальних верств. Вони вже не можуть залишатися пасивними. Секта для цих людей була лише етапом пошуку віри, їхнього щирого прагнення до істини. Адже, хто шукає справжнє, той і знаходить справжнє. І якщо він не здається, Господь допомагає йому знайти шлях до істинної, православної, тобто такої, яка правильно славить Бога, віри. Вадим Димов

ВИЩІ СВЯТО ВОЛОДИМИРСЬКІ ПРАВОС ЛАВНІ БОГОС ЛОВСЬКІ КУРСИ оголошують набір студентів на заочну форму навчання

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ПРОХОДИТЬ ШЛЯХОМ ПОШТОВОГО ЛИСТУВАННЯ МІЖ ВИКЛАДАЧАМИ ТА УЧНЯМИ. ВСІ НЕОБХІДНІ НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ (ПОСІБНИКИ, ЗВУКОЗАПИСИ ЛЕКЦІЙ, ЗАВДАННЯ) НАДСИЛАЮТЬСЯ ПОШТОЮ РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ. МОВА НАВЧАННЯ — РОСІЙСЬКА. Зарахування здійснюється на основі поданих документів без вступних іспитів. По закінченні видається свідоцтво або диплом церковного зразка. Адреса: 04107, м. Київ, вул. Стара Поляна, 46, ВСВПБК Телефони: (093) 549–44–62, (044) 383–74–88 Сайт: www.bogoslovie.kiev.ua