Cerkovna_Gazeta_2012_17_315_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Вересень 2012 № 17 (315)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua Архієрейська хіротонія

Архієрейська хіротонія

літературна сторінка

історія церкви

Хіротонія архімандрита Даміана (Давидова) на єпископа Фастівського, вікарія Київської Митрополії

Хіротонія архімандрита Олексія (Шпакова) на єпископа Вознесенського і Первомайського

«Ми віримо у Сонце Правди — Христа»

с. 4–5

с. 6–7

с. 8–9

Історія християнства в Ірландії

В. Г. Перов

Тітонька Марія І ця проста російська жінка у своєму убогому вбранні стає високим типом та ідеалом материнської любові й смирення

с. 14–15 АНОНС

Із 19 вересня до 19 жовтня, на прохання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та з благословення Блаженнішого Патріарха Єрусалимського Феофіла III, Україну відвідає Плащаниця Пресвятої Богородиці. Про це повідомляється у відповідному листі Блаженнішому Митрополиту Володимиру від Предстоятеля Єрусалимської Церкви. Нині Плащаниця Пресвятої Богородиці перебуває в Єрусалимі, в подвір’ї Гефсиманської обителі, так званій Малій Гефсиманії, розташованій навпроти входу в Храм Гроба Господнього. У цьому невеликому храмі вона зберігається праворуч від вівтаря.

Предстоятель УПЦ на малій батьківщині 2 вересня, в Неділю 13-ту після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав свою малу батьківщину — с. Марківці Летичівського р-ну Хмельницької області. У СвятоАрхангело-Михайлівському храмі села Предстоятель УПЦ звершив Літургію. Його Блаженству співслужили: митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр та духовенство Летичівського благочиння. Разом із численними парафіянами храму на Літургії були присутні голова Летичівської районної ради

Віталій Тимчак, голова Летичівської селищної ради Леонід Станжицький і народний депутат України Ігор Рибаков. Після богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир подякував усім за спільну молитву і нагородив благословенними грамотами колектив хору «Зорі Полісся» — за участь в ювілейному концерті на честь 20-річчя Харківського Архієрейського Собору УПЦ та Предстоятельського служіння Його Блаженства. Потім Блаженніший Митрополит Володимир відвідав цвинтар, де звершив панахиду по спочилих батьках — приснопам’ятних Маркіяну і Феодосії, померлих родичах, односельчанах, а також воїнах, що полягли у роки Великої Вітчизняної війни, та новопреставлених православних християнах.

Графік перебування Плащаниці Пресвятої Богородиці в єпархіях Української Православної Церкви: Київ — 19.09 — 24.09 Полтава — 24.09 — 26.09 Харків — 26.09 — 29.09 Ізюм — 29.09 — 30.09 Донецьк (Святогірська Лавра) — 30.09 — 02.10 Луганськ — 02.10 — 05.10 Дніпропетровськ — 05.10 — 08.10 Запоріжжя — 08.10 — 11.10 Біла Церква — 12.10 — 13.10 Київ (Спасо-Преображенський собор) — 14.10 Житомир — 15.10 — 16.10 Тернопіль — 16.10 — 17.10 Почаїв — 17.10 — 18.10 Львів — 18.10 — 19.10

№ 17 (315), вересень 2012

православна газета

н о в и н и, п од і ї, ко м е н та р і ПРЕ ДСТОЯТЕЛЬ У ПЦ

31 серпня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв першого секретаря Апостольської нунціатури в Україні монсеньйора 5 вересня в Україну прибула частиця Чесного і Животворящого Хреста Господнього з монастиря Сагмата (Преображення Господнього) Елладської Православної Церкви. Після прибуття в Міжнародний аеропорт «Бориспіль» святиню було доставлено в столичний Пантелеймонівський монастир у Феофанії, де її зустрів Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Його Блаженство, у співслужінні архієпископів Яготинського Серафима і Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра, звершив молебень перед Чесним Хрестом, молитовно вклонився святині і звернувся до присутніх з архіпастирським словом (у якому, зокрема, висловив радість із приводу

6 вересня Блаженніший Митрополит Володимир звершив освячення храму Страстей Христових чоловічого монастиря на честь Положення ризи Божої Матері у Влахерні (с. Томашівка Фастівського р-ну Київської області). Його Бла-

Вечеслава Тумира. На зустрічі також був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Приводом для зустрічі стало завершення дипломатичної місії Вечеслава Тумира в Україні,

принесення святині в Україну). Частиця Хреста Господнього з монастиря Сагмата перебува-

женству співслужили архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), єпископ Макарівський Іларій (керуючий Макарівським вікаріатством Київської єпархії) та єпископ Фастівський Даміан

ЦЕРКВА та ЗМІ оскільки він отримав призначення в столицю Куби. Гість подякував Блаженнішому Митрополиту Володимиру за плідну співпрацю, а Предстоятель УПЦ побажав Вечеславу Тумиру успіхів у подальшій дипломатичній діяльності. Напередодні вищезгаданої зустрічі, 29 серпня, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира та на запрошення Апостольського нунція в Україні архієпископа РКЦ Томаса Едварда Галліксона, секретар Предстоятеля Української Православної Церкви архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр взяв участь в урочистому прийомі з нагоди від’їзду Вечеслава Тумира з України. Прийом відбувся у приміщенні Апостольської нунціатури в Україні.

тиме в Україні до 7 листопада й відвідає Черкаську, Житомирську та Чернігівську єпархії.

2–5 вересня в Києві про йшов 64-й Всесвітній газетний конгрес — 19-й Всесвітній форум редакторів, де були представлені сучасні тенденції в медіасфері й досягнення провідних фахівців ЗМІ з усього світу. На запрошення організаторів медіафоруму як гість у ньому взяв участь голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко. Відділ зовнішніх церковних зв’язків Української Право-

славної Церкви спільно з телеканалом «Інтер» готує фільм про життя християн Сирії в умовах воєнних дій. До складу знімальної групи увійшов співробітник ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Захарія Керстюк. У фільмі планується показати побут християнських сімей Сирії, свідчення міцності їхньої віри у складних життєвих умовах, а також зафіксувати факти руйнування християнських святинь і тортур християн з боку радикальних ісламістів.

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, СУСПІЛЬСТВО

31 серпня у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври було звершено молебень перед початком навчання для ліцеїстів, зарахованих на I курс Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Служіння молебню очолив заступник голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними

силами та іншими військовими формуваннями України прото ієрей Віталій Приходько. У вітальному слові протоієрей Віталій побажав ліцеїстам гарних результатів у навчанні та службі, звернувши увагу на важливість виховання духов них якостей майбутніх офіцерів. У молебні взяли участь близько 300 вихованців, офіцерів і викладачів військового ліцею.

1 вересня протоієрей Віталій Приходько був присутній на урочистій церемонії з нагоди початку нового навчаль-

ного року в Національній академії внутрішніх справ (м. Київ) та благословив на навчання нових курсантів. 2 вересня протоієрей Віталій Приходько звершив молебень перед початком навчання в Юридичному ліцеї імені Ярослава Кондратьєва Національної академії внутрішніх справ, де навчаються дітисироти, а також діти інвалідів та ветеранів органів внутрішніх справ.

(намісник столичного чоловічого Введенського монастиря, скитом якого є обитель у Томашівці). За богослужінням молилися голова Фастівської районної ради Володимир Іщенко та голова сільської ради Томашівки Олена Пашун. Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 10.09.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

orthodox.org.ua ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

світильник христовий

Святитель Петро, митрополит Київський (день пам’яті — 6 вересня за н. ст.)

ого авторитет був настільки великий, що жодне значне державне починання в Московській Русі не обходилося без молитви біля гробу цього праведника. Запевнення князів у вірності Московському великому князю, обрання і наречення руських первосвятителів, складання державних договорів — ці та багато інших подій першорядної важливості здійснювалися із закликом його святого імені. Митрополит Київський і всієї Русі Петро увійшов в історію як перший із руських митрополитів, які обрали Москву постійним місцем свого служіння. Праведник був родом з Волині. Ще до народження майбутнього святителя мати Петра отримала одкровення про благодатне обрання свого сина. У 12 років Петро був прийнятий

до числа братії одного з монастирів. Праведник старанно займався вивченням Святого Письма та іконописом. За доброчесне подвижницьке життя настоятель обителі звів Петра у сан ієромонаха. Через деякий час, попросивши благословення, майбутній святитель пішов з монастиря в пошуках усамітненого місця для звершення подвигів. На березі річки Ратс він збудував невелику келію та віддався молитві. Про подвижника почули люди, і навколо нього стали збиратися ті, хто бажав чернечого життя. Так виник монастир, що отримав назву Новодворський. Петро був обраний його настоятелем. Нерідко до обителі приїжджав Галицький князь Юрій Львович, щоб особисто поговорити з Ратським ігуменом. Одного разу монастир відвідав Володимирський митро-

п ра в о с л а в н и й кал е н д а р полит Максим, який обійшов Руську землю зі словом повчання і настанови. Ігумен Петро подарував високому гостю написану власними руками ікону Успіння Божої Матері. Владика Максим не розлучався із цим образом до кінця своїх днів і постійно молився перед ним за Руську землю. Коли митрополит помер, великий князь Володимирський (1305–1318) святий Михаїл Тверський направив у Константинополь до патріарха свого кандидата на овдовілу кафедру. Це був ігумен Геронтій. Коли його корабель плив у Візантію, йому явилася Божа Матір і сказала: «Даремно трудишся, сан святительський не дістанеться тобі. Той, хто написав Мене, Ратський ігумен Петро, зведений буде на престол Руської митрополії». Прибувши у Новий Рим, Геронтій незабаром передав святительське облачення і жезл іншому кандидату на кафедру — ігумену Петру, якого відправив у Константинополь Галицький князь Юрій. Прийнявши сан

Великий перед Богом і людьми

Преподобний Пимен Великий (день пам’яті — 9 вересня за н. ст.)

а свою смиренність, скромність, правдивість і самовіддане служіння Богові він отримав від сучасників назву Великий. Преподобний Пимен був родом з Єгипту. Народився праведник у 340 р. Разом із двома своїми братами Анувієм і Паїсієм він прийняв тверде рішення присвятити життя Богові й був прийнятий в один з єгипетських монастирів. Усі троє одразу показали себе строгими подвижниками, про що говорить такий випадок: коли мати прийшла у монастир провідати своїх дітей, то ніхто із синів не вийшов до неї. Вона довго стояла і плакала біля їхніх келій. Тоді Пимен через зачинені двері сказав їй: «Якщо ти витримаєш тимчасову розлуку з нами, то в майбутньому житті бачитимеш нас, так ми сподіваємося на людинолюбство Боже!». Мати змирилася і повернулася додому.

Преподобний Пимен був суворим постувальником і не їв по тижню, а то й більше. Однак іншим він радив їсти кожен день, але не до переситу. Коли праведник дізнався про одного ченця, який шість днів поспіль не їв, але при цьому гнівався на брата, то сказав: «Навчився постувати по шість днів, а від гніву не може утриматися ані дня». Слава про подвиги пре подобного вийшла за межі єгипетської пустелі. Один із високих сановників хотів зустрітися з ним особисто, але Пимен відмовив йому, боячись втратити благодать смирення. Інша справа ченці, з якими Божий угодник проводив багато часу, відповідаючи на їхні запитання про боротьбу з пристрастями і спасіння душі. Незважаючи на те, що святий жив у IV ст., до нас дійшло багато його повчань,

Образ покаяння

Преподобний Мойсей Мурин (день пам’яті — 10 вересня за н. ст.)

IV ст. в єгипетській пустелі подвизався чернець на ім’я Мойсей. Він був ефіопом за походженням і за свій темний колір шкіри отримав від сучасників прізвисько «Мурин». Одного разу до його самотньої келії увірвалися четверо розбійників. Подвижник був настільки фізично сильний, що зміг здолати нападників і зв’язаними приніс їх у монастир на суд братії. З благословення старців, преподобний змилувався над бранцями. Дуже скоро розбійники впізнали у ньому свого ватажка, який ще не так давно разом із ними брав участь у вбивствах і грабунках. За свою фізичну силу і сувору вдачу Мойсей користувався в банді незаперечним авторитетом. Тільки одне згадування його імені лякало населення. Замолоду Мойсей був рабом вельможного пана. Одного разу він скоїв вбивство і був вигнаний. Так Мурин пристав до ватаги розбійників. Після

декількох років життя у гріху він, з великої Божої милості, покаявся й вирішив піти до одного з монастирів Єгипту. Тільки після довгих старанних прохань колишнього розбійника ченці дозволили йому залишитися в їхньому монастирі. Преподобний перебував у повному послуху в ігумена обителі, подовгу проливаючи покаянні сльози про гріховно прожите життя. Для посилення подвигів він оселився в окремій келії недалеко від монастиря. Після того як розбійники, що напали на нього, були ним помилувані, вони за прикладом свого ватажка також прийняли чернецтво. Покаялась і решта членів банди, як тільки їм стало відомо про те, що сталося: вони також залишили розбій і пішли в монастир. Тривалий час подвижник ніяк не міг перемогти в собі блудну пристрасть. За порадою духовно досвідченого старця Мойсей став дуже помірним в

їжі. Щоб звільнитися від блудних видінь у снах, праведник почав щоночі молитися у своїй келії, а щоб не заснути, увесь час робив це стоячи. Від тривалої боротьби преподобний зневірився. Тоді авва Ісидор обнадіяв його видінням ангелів, сказавши, що довга боротьба необхідна йому для повного очищення від старих гріхів. Незабаром праведник прийняв на себе ще один подвиг: ночами розносив воду по келіях пустельників. А одного разу він відчув сильний удар у потилицю і впав замертво біля колодязя. Так біси мстилися святому за його перемогу над ними. Цілий рік Мурин пролежав у розслаб ленні, після чого повідав ігумену про тверду рішучість продовжувати боротьбу. Однак авва Ісидор сказав, що блудна пристрасть вже залишила його. Старець велів йому причаститися Святих Таїн і з миром йти у свою келію. Відтоді преподоб ний Мойсей отримав від Господа владу над бісами. Згодом він був висвячений у сан диякона. Коли ж єпископ захотів випробувати його, то преподоб ний з повним смиренням при-

№ 17 (315), вересень 2012

митрополита і благословення патріарха Афанасія, святитель у 1308 р. відправився на Русь. Протягом року праведник перебував у Києві, а потім

переїхав у Володимир. В умовах татарського ярма йому часто доводилося міняти місце служіння, об’їжджаючи великі території. Нерідко святитель виступав у ролі миротворця, примиряючи ворогуючих князів. У 1312 р. митрополит Петро здійснив поїздку в Орду, де отримав від хана Узбека грамоту, що охороняла права руського духовенства. А через 13 років, на прохання великого князя Івана Даниловича, святитель переніс свою кафедру до Москви. Відбулася історична подія, що вельми вплинула на майбутнє цього міста та історію Росії в цілому, про що пророче передбачив сам Петро. У серпні 1326 р. праведний владика благословив будівництво Успенського собору Московського Кремля. Не доживши до завершення робіт, митрополит Петро помер у грудні того ж року, вказавши точне місце свого поховання: поряд із жертовником споруджуваного храму. Вже через 13 років, у 1339 р., митрополит Петро був причислений до лику святих.

що виникали, мабуть, якраз під час таких бесід. Пимен говорив: «Людині необхідно дотримуватися трьох головних правил: боятися Бога, часто молитися і робити добро людям»; «Злоба ніколи не знищить злоби. Якщо хто тобі зробив зло, зроби йому добро, і твоє добро переможе його злобу». На запитання, що краще — говорити або мовчати, старець відповів: «Хто говорить Бога заради — добре робить, і хто мовчить Бога заради — теж добре робить». І ще: «Буває, що людина здається мовчазною, але якщо серце її осуджує інших, то вона говорить завжди. І є такі, які увесь день говорять язиком, але всередині себе дотримують мовчання, тому що не засуджують нікого». Один чернець запитав у святого, чи слід покрити мовчанням гріх брата, який згрішив, якщо доведеться побачити його. Старець відповів: «Якщо ми приховаємо гріхи братів, то й Бог приховає наші гріхи, і якщо ти побачиш брата, який грішить, не вір своїм очам і знай, що

твої гріхи схожі на колоду, а гріхи брата твого схожі на сучок». Щоб уникнути марної слави, Пимен часто переходив з одного монастиря до іншого. Ті, хто був із ним поруч, часто чули від нього слова про те, що він «буде кинутий на те місце, куди буде кинуто сатану». Одного разу праведник дізнався про старця-пустельника, який був незадоволений його приходом і заздрить йому. Преподобний з братією пішов до нього, захопивши із собою їжі, щоб пригостити. Однак старець довго не відчиняв двері своєї келії. Тоді Пимен сказав: «Ми не підемо звідси, доки не удостоїмося вклонитися святому старцю», — і залишився стояти на спекотливому сонці. Бачачи таку доброту й терпіння, старець впустив його, сказавши: «Справедливо, що я чув про вас, але бачу у вас добрі справи стократ більші». Преподобний Пимен Великий відійшов до Господа близько 450 р. у віці 110 років. Дуже скоро Церква визнала його святим.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА: 14 вересня — початок індикту — церковне новоліття; Чернігівсько-Гефсиманської ікони Божої Матері; 17 вересня — святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського; святителя Митрофана, єпископа Воронезького; 18 вересня — благовірного князя Гліба, у Святому Хрещенні Давида; преподобного Іова Угольського; 19 вересня — Києво-Братської ікони Божої Матері; 20 вересня — преподобномученика Макарія Канівського, архімандрита Овруцького, Переяславського; 21 вересня — Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; ікони Софії, Премудрості Божої (Київської); 22 вересня — праведних богоотець Іоакима і Анни; святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського; Собор Глинських святих; 23 вересня — преподобного Павла Послушливого, Печерського, у Дальніх печерах; 24 вересня — преподобного Силуана Афонського; Собор Святогірських святих, які в Успенській Святогірській Лаврі почивають; Святогірської Зимненської ікони Божої Матері; 25 вересня — Боянської ікони Божої Матері; 27 вересня — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; святителя Іоанна Златоуста. йняв безчестя. Минуло ще трохи часу, і Мойсей прийняв сан пресвітера. На 75-му році життя святий передбачив братії розбійницький напад на монастир. Сам же подвижник вирішив залишитися, сказавши, що вже давно чекає здійснення слів

Господа: всі, хто візьме меч, від меча і загинуть (Мф. 26: 52). Із преподобним залишилося сім ченців. Один з них врятувався і розповів братії про їхню загибель. Сталося це близько 400 р. Підготував Андрій Гор

№ 17 (315), вересень 2012

ДУХОВНІ ШКОЛИ 31 серпня відбулося засідання Вченої ради Київської духовної академії, на якому були представлені нові співробітники, затверджено календарний план першого семестру 2012–2013 навчального року, розглянуто низку поточних питань.

На початку роботи Вченої ради проректор КДА з навчальної роботи доцент єпископ Ірпінський Климент від імені професорсько-викладацької корпорації КДАіС привітав ректора Київських духовних шкіл архієпископа Бориспільського Антонія із 45-річчям від дня народження (яке відзначалося 25 серпня) і вручив Його Високопреосвященству подарунок. У свою чергу, владика Антоній привітав єпископа Климента з архієрейською хіротонію, що відбулася 23 липня, і подарував йому пам’ятну панагію. Відкриваючи засідання Вченої ради, архієпископ Антоній відзначив, що в 2012–2013 навчальному році Київські духовні школи святкуватимуть 20-річчя із дня відродження Київської духовної академії, з нагоди чого планується проведення низки заходів.

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

православна газета

Хіротонія архімандрита Даміана (Давидова) на єпископа Фастівського, вікарія Київської Митрополії Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 16 «ЦПГ» за 2012 р.), 30 серпня, за Літургією в соборному храмі столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії, служіння якої очолив Предстоятель Української Православної Церкви, відбулася хіротонія архімандрита Даміана (Давидова), намісника Введенського чоловічого монастиря м. Києва, на єпископа Фастівського, вікарія Київської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р., журнал № 86). Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел; архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Білогородський Миколай, Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар

Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр; єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Макарівський Іларій, Олександрійський і Світловодський Антоній, Васильківський Пантелеімон, Бро-

варський Феодосій, Шепетівський і Славутський Діонисій, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, Бердянський і Приморський Єфрем, Бородянський Варсонофій, клірики монастиря та Київської єпархії.

Наприкінці богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до новохіротонісаного єпископа Даміана зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл.

Слово архімандрита Даміана (Давидова) при нареченні його на єпископа Фастівського Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отець! Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, богомудрі й боголюбиві архіпастирі!

Владика ректор також відзначив зростання кількості учнів КДАіС, у зв’язку з чим виникла необхідність у нових приміщеннях. Уже цього року Київській духов ній академії передано частину аудиторій, в які переводяться катехизаторські курси та деякі класи. Далі, згідно з регламентом, проректор з навчальної роботи єпископ Климент представив підсумки вступних іспитів і оголосив список кандидатів на отримання стипендії Блаженнішого Митрополита Володимира та стипендії імені Георгія Кірпи. У рамках засідання владика ректор представив нових співробітників Київських духовних шкіл. Вчений секретар протоієрей Володимир Коцаба повідомив про створення робочої групи з підготовки до щорічної наукової конференції, яка пройде в КДА 22–23 жовтня.

На закінчення засідання архієпископ Антоній подякував протоієрею Володимиру Коцабі за труди на посаді вченого секретаря і представив корпорації нового вченого секретаря — професора протоієрея Ростислава Снігірьова. Крім того, згідно з указом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, на посаду першого проректора Київської духовної академії і семінарії призначено протоієрея Сергія Ющика.

Промислом Божим, призволенням Блаженнішого отця нашого Митрополита Київського і всієї України та Священного Синоду Української Православної Церкви визначено мені бути єпископом Церкви Христової, вікарієм Київської Митрополії. Колись, під час явлення Пресвятої Богородиці преподобному Сергію Радонезькому, він запитав у преподобного Михея: «Бачиш, чадо?». Той відповів: «Бачу, отче, і жахаюся!». І зараз, стоячи перед Вами, Ваше Блаженство, і перед вами, святителі Божі, я так само жахаюся, усвідомлюючи свою неміч і недостойність, розуміючи висоту і відповідальність архіпастирського служіння. Дякую Господу і Його Пречистій Матері за всі милості й щедроти, даровані мені протягом усього мого життя. Народився я в місті Одесі у сім’ї робітників, де перші християнські навички отримав від своїх бабусь. Яскравим світлом і великим покровом мого життя була Пресвята Діва в Її чудотворному образі Касперівському, а також молитовне заступництво святого праведного Іони Одеського. Із вдячністю згадую Його Високопреосвященство присно пам’ятного митрополита Сергія (Петрова), з рук якого я, навчаючись в Одеській духовній семінарії, отримав підрясник, чернечий пояс, чотки, скуфію і став послушником Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря. З любов’ю та вдячністю згадую й отця ректора приснопам’ятного протоієрея Олександра Кравченка, і весь викладацький склад, і нині живих і в Бозі спочилих, мудрим і чуйним піклуванням яких Господь благово-

лив мені здобути богословські знання. Після переведення мене до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври й чернечого постригу, що його звершив наді мною намісник обителі архімандрит Іонафан (Єлецьких) (нині архієпископ Тульчинський і Брацлавський) у 1988 р., моє життя змінилося, і головним правилом, якого навчали всі наставники у вірі, став святий послух. Назавжди залишаться в пам’яті роки, прожиті у Святій Лаврі, де у братній сім’ї насельників, під керівництвом Його Блаженства та намісника, відбувалося моє становлення у преподобницькому подвигу. Із благословення Вашого Блаженства, я був призначений настоятелем столичного Свято-Введенського храму, який 1996 р. був перетворений на монастир. Рішенням Священного Синоду мені було визначено стати намісником цієї обителі. Відновлення монастиря і відкриття скиту проходили під чуйним та мудрим керівництвом Вашого

Блаженства. Завжди звертаючись до Вас, я ніколи не пішов не почутим і не втішеним. Ваша батьківська підтримка і потрібне в ту хвилину слово завжди вселяли надію на успіх справи. І ось зараз, стаючи до нового для мене архієрейського служіння і розуміючи всю відповідальність, покладену на мене, і всю свою недостойність, душевні й тілесні очі підвожу догори і закликаю на допомогу всіх святих отців Печерських, преподобних матерів Димитру та Олімпіаду, своїх небесних покровителів і прошу, щоб вони ублагали Господа і Його Пречисту Матір бути мені гідним працівником у винограднику Христовому. Ваше Блаженство! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Молю вашу святиню: прийміть нині сповідання це і помоліться, щоб через покладання ваших рук Дух Святий щедро вилився на мою душу, дарував мені мудрість, розум, страх Божий і управив у великотрудній справі архіпастирського та ігуменського піклування про братію і спасіння людських душ.

православна газета

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

БІОГРАФІЯ ПРЕОСВЯЩЕННОГО ДАМІАНА, ЄПИСКОПА ФАСТІВСЬКОГО Єпископ Фастівський Даміан (у миру — Олег Олександрович Давидов) народився 1 грудня 1959 р. у м. Одеса. У 1990 р. закінчив Одеську духовну семінарію. З 1 березня 1988 р. — послушник Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря, а з 12 липня того ж року — Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври. 27 жовтня 1988 р. пострижений у чернецтво з ім’ям Даміан на честь Даміана Печерського; 30 жовтня того ж року висвячений у сан диякона, а 13 листопада — в сан ієромонаха. У 1992 р. призначений настоятелем столичного Введенського храму на Печерську.

28 квітня 1994 р. нагороджений хрестом із прикрасами. 7 грудня 1996 р., після перетворення парафії на монастир, указом Священного Синоду призначений намісником цього монастиря. 21 квітня 1997 р. зведений у сан архімандрита. 27 листопада 2008 р. нагороджений другим хрестом із прикрасами. 25 серпня 2012 р. обраний єпископом Фастівським, вікарієм Київської Митрополії. 27 серпня 2012 р. у храмі на честь Усіх святих столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив наречення архімандрита Даміана (Давидова) на єпископа Фастівського.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА преосвященному ДАМІАНУ, ЄПИСКОПУ ФАСТІВСЬКОМУ, ВІКАРІю КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

Преосвященний єпископе Даміане! Через покладення рук твоїх співбратів-єпископів сьогодні ти прийняв благодатний дар Святого Духа, завершивши сходження ієрархічними сходами, пройшовши всі ступені священства й отримавши священний сан єпископа. Чин церковний, який зазвичай поєднує з молитвою і тайнодією ще й повчання, покладає на Нас обов’язок у сьогоднішній, глибоко значущий для тебе день не відпустити тебе без напуття. Проте і сам ти виголосив собі повчання в той момент, коли привселюдно, перед лицем усієї Церкви виголосив твоє Сповідання віри, твої обітниці, зокрема й обіцянку не шукати свого, але лише того, що є від Господа Іісуса. Проповідуй, що сповідав, виконуй, що обіцяв, і принесеш добрий плід Господу Іісусу та Його Святій Церкві. Задля цього не забувай, наш співбрате, наступне: для того щоб наш подвиг для Церкви був благонадійним і корисним, йому повинен передувати у довершеному ступені й особистий подвиг, подвиг над самим собою. Святий Максим Сповідник, характеризуючи єпископа, говорить, що «той має якості єпископа, хто освячує розум священним помазанням богопоклінного відання Святої Трійці». Виходячи зі слів преподобного Максима, перевагою єпископського служіння над іншими церковними ступенями є таке освячення розуму, яке через пізнання Святої Трійці було б разом із тим безперестанним Їй поклонінням. Великою є така вимога від єпископа. Хто з нас скаже, що відповідає такій вимозі? Апостол Павел у Посланні до Тимофія говорить про необхідність зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх (2 Тим. 1: 6). Саме в цих словах ми знаходимо відповідь, де почерпнути силу для богопізнання. Богодухновенний Павел свідчить, що, по-перше, у священнотай-

ному рукопокладенні дається дар Божий, по-друге, що це не просто дар, який відданий у волю того, хто його прийняв, але дар, який «живе» і, як властиво кожному живущому, має власну силу і дію. Ти прийняв дар Божий, віднині він живе в тобі, поширюючи в тобі вишню силу і дію на природні людські сили і дії. Цей дар Божий є світлом для твого розуму, для того, щоб ти побачив Істину, праведне і спасительне для твоєї душі і для душ тих, ким ти керуватимеш, для всієї Церкви Христової. Цей дар укріплює волю для подвигів за Істину і Правду заради спасіння. Зігрівати дар Божий необхідно молитвою віри, прикладами твердих подвижників у славу Божу і на благо Церкви, а найбільше — духовним і сердечним зверненням до Господа нашого Іісуса Христа, Який приніс Себе в Жертву заради викуплення бідних наших душ із пекельного полону. Благоговійна любов до Божественного Іскупителя нехай полум’яніє у твоєму серці подібно до купини, яка горіла й не згорала, свідком чого був боговидець Мойсей. Ти був призваний Божою Матір’ю із південного одеського краю до Богом береженого золотоверхого

Києва у переломні дні другого Хрещення Русі. Свято-Успенську КиєвоПечерську Лавру — Дім Пресвятої Богородиці — було повернено Церкві, і ти став одним із перших насельників по її відродженні. На долю покоління, до якого ти належиш, випала участь відродження зруйнованих святинь. Свій послух ти виконував і виконуєш з усією відповідальністю перед Богом, Його Пречистою Матір’ю, перед Його Святою Церквою. Багато трудів ти поклав на відновлення Свято-Введенської обителі міста Києва. Заразом відновилося в ній і духовне чернече життя. Невимовною милістю Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, видимим знаком Її милості до нас, в обителі, очолюваній тобою, стало явлення в 1993 р. Її чудотворного образа. Пречиста дійсно «зглянулася на смирення» і прийшла особисто укріпити всіх нас у ті тривожні часи початку 1990-х. Ще з більшим завзяттям ти продовжив труди з церковного благоустрою. Свідченням цього є Ризоположенський скит, численні храми, що отримали та отримують допомогу від Свято-Введенської обителі. Покладаємо надію, що обрання тебе єпископом та призначення вікарієм Київської Митрополії не ослабить твого горіння у справі церковного благоустрою, а, навпаки, дасть тобі силу і наснагу для його подальшого, ще більш старанного звершення. Прийми цей пастирський жезл, і нехай він нагадує тобі, що ти повинен не лише сам іти, спираючись на нього, але й вести словесних овець шляхом правди до спасіння, до Неба. Зійди нині на цю єпископську кафедру та преподай з неї народу Божому своє перше архіпастирське благословення. Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

№ 17 (315), вересень 2012

ДУХОВНІ ШКОЛИ 1 вересня, у День знань, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Божественну літургію. Його Високопреосвященству співслужили проректор з навчальної роботи єпископ Ірпінський Климент, перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик, проректор з

виховної роботи архімандрит Маркел, голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, вчений секретар КДА професор протоієрей Ростислав Снігірьов, викладачі та студенти Київських духовних шкіл у священному сані. За богослужінням молилися викладачі, студенти та вихованці академії і семінарії. Під час служіння Літургії архі єпископ Антоній звершив хіротонії випускників КДАіС: диякона Валентина Макарова висвятив на священика, читця Антонія Нагорного — у сан диякона. Після Літургії викладачі та студенти попрямували в академічний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, де біля раки з мощами преподобного Нестора Літописця Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив молебень на початок нового навчального року. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Ірпінський Климент, а також викладачі КДАіС у священному сані. Звертаючись зі словом до учасників молебню, Блаженніший Митрополит Володимир, зокрема, зазначив, що «освіта — це те, що дає можливість ще глибше зрозуміти зміст і значення нашого покликання». Після богослужіння викладачі та студенти отримали благословення Предстоятеля Української Православної Церкви на труди і навчання в новому навчальному році.

Урочистості з нагоди початку нового навчального року відбулися і в інших духовних навчальних закладах УПЦ, зокрема 3 вересня — в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія (серед почесних гостей були архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор і вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій). orthodox.org.ua; сайт КДАіС (kdais.kiev.ua) 3 вересня в Ужгороді відбулися установчі засідання загальних зборів засновників і пленуму зі створення Міжнародної академії богословських наук (далі — МАБН). Засновниками МАБН, створеної з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, виступили Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія УПЦ і Карпатський університет імені Августина Волошина. Згоду на міжнародну богословсько-наукову діяльність у рамках МАБН на сьогодні дали представники наукових богословських кіл України, Росії, Білорусі, Латвії, Чехії, Словаччини, Греції, Грузії, Угорщини, а також фахівці у різних галузях науки. Під час першого засідання пленуму Академії почесним академіком і почесним президентом МАБН було обрано Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. У ході організаційного засідання загальних зборів засновників і пленуму затверджено перший склад членів Академії, утворені й обрані її керівні органи. Зокрема, президентом МАБН обраний ректор УУБА архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор. З детальнішою інформацією можна ознайомитися на сайті Ужгородської української богословської академії (uuba.org.ua). Головний офіс МАБН розміщуватиметься в Києві. За матеріалами прес-служби УУБА-КаУ

№ 17 (315), вересень 2012

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

ЦЕРКВА І КУЛЬТУРА 1 вересня у столичній галереї «Соборна» на території будівництва кафедрального собору на честь Воскресіння Христового відбулося урочисте відкриття фотовиставки «Радощі літа». Відкрив і благословив проведення заходу голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона. Голова Синодального відділу УПЦ з благодійності та соціального служіння архідиякон Сергій Косовський передав присутнім благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

«Радощі літа» — це творчий експеримент дев’яти київських фотографів, який буде представлений до уваги киян і гостей столиці у виставковій залі галереї «Соборна» до 1 жовтня. Організатором виставки

православна газета

Хіротонія архімандрита Олексія (Шпакова) на єпископа Вознесенського і Первомайського 4 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив служіння Божественної літургії в соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: митрополити Вишгородський і Чорнобильський Павел, Миколаївський і Очаківський Питирим; архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Город ницький Олександр; єпископи Васильківський Пантелеімон, Ірпінський Климент, Бердянський і Приморський Єфрем, Бородянський Варсонофій та Фастівський Даміан. За богослужінням відбулася хіротонія співробітника Київської духовної академії і семінарії, клірика Київської єпархії архіманд рита Олексія (Шпакова) на єпископа Вознесенського і Первомайського (згідно з рішенням Священного Синоду Української Право-

славної Церкви від 25 серпня 2012 р., журнал № 75). Наприкінці богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир

звернувся до новохіротонісаного єпископа Олексія зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл.

Слово архімандрита Олексія (Шпакова) при нареченні його на єпископа Вознесенського і Первомайського

виступив Духовно-просвітницький центр УПЦ за сприяння Синодального відділу УПЦ з благодійності та соціального служіння. Фотовиставкою відкрився новий творчий сезон у галереї «Соборна». В рамках його відкриття також відбувся святковий концерт. orthodox.org.ua БОГОСЛУ ЖІННЯ 31 серпня, в день святкування іконі Божої Матері «Всецариця», єпископ Васильківський Пантелеімон звершив Літургію у храмі на честь цього образа Пресвятої Богородиці на території Київської міської клінічної лікарні № 9. Його Преосвященству співслужили настоятель храму, благочинний Центрального округу

м. Києва протоієрей Анатолій Затовський і духовенство благочиння. По закінченні богослужіння владика Пантелеімон вручив головному лікарю лікарні Михайлу Валюку орден УПЦ святителя Луки, архієпископа Кримського. Потім відбувся хресний хід навколо лікарні, традицію звершувати який заклав попередній настоятель храму, нині покійний, лікар протоієрей Михаїл Суховій. orthodox.org.ua

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отець! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, богомудрі архіпастирі Христової Церкви! З великим хвилюванням сприйняв я несподівану для себе звістку про обрання мене Вашим Блаженством і Священним Синодом Української Православної Церкви на високе єпископське служіння. Знаючи про те, наскільки багато і наполегливо ухилялися від єпископського жереба такі святі й рівноангельні мужі, як святителі Василій Великий та Іоанн Златоуст, преподобний Сергій Радонезький, а також багато інших їхніх послідовників, я долаю чимале збентеження, щоб із належним для кожного ченця смиренням прийняти обрання, що випало на мене, як святий послух, що приводить до відмови від своєї волі й будь-якого плотського мудрування. Не відчуваючи в собі повноти тих дарувань, що ними має бути наділений архієрей для гідного і праведного служіння Святій Церкві й народові Божому, я з особливим сподіванням звертаюся до Господа, Який завжди кроки людини виправляє (див.: Пс. 36: 23) і Який сказав своїм учням і послідовникам: не ви Мене обрали, а Я вас обрав (Ін. 15: 16). Усвідомлення того, що мені належить зодягнутися в архієрейське достоїнство не з волі випадку чи якихось земних обставин, а тільки з премуд рого Промислу Божого, є для мене найголовнішою опорою, що дозволяє протистояти всім сумнівам і збентеженням, що охоплюють мене. Із вдячністю Богові я сприймаю все моє попереднє життя: роки першого духовного досвіду, навчання і несення послуху в Київських духовних школах, мого чернечого шляху і священнослужіння. За увесь цей час я жодного разу не пошкодував про те, що тільки Христос Спаситель і Його Свята Церква залишилися в моєму житті. І якщо належить мені в майбутньому єпископському служінні бути завжди готовим усякому, хто вимагає звіту про уповання, дати відповідь (див.: 1 Пет. 3: 15), то про це будуть моя проповідь і слова повчання. Підношу в ці дні особливі молитви всьому сонму святих угодників Божих, з якими мене, недостойного, ріднить давня і досто

хвальна Київська духовна академія. Під їхнім молитовним покровом, як і під заступництвом Собору преподобних отців Києво-Печерських, минули найкращі роки мого життя. Нехай не залишать вони мене без своєї благодатної допомоги і в майбутньому моєму єпископському служінні на південних землях нашої боголюбної Батьківщини. У цей важливий і відповідальний для мене день зі словами найглибшої вдячності я звертаюсь до Вас, Ваше Блаженство. Своїм прикладом Ви явили всім чадам Української Православної Церкви образ істинного архіпастиря, який іде попереду свого словесного стада шляхом Божественної істини (див.: Ін. 10: 27). Життям своїм Ви невпинно свідчите, що християнське смирення перемагає всі підступи світу, який лежить у злі, а заповідь любові є тим головним орієнтиром, що ним повинні керуватися всі: як миряни, так і священики та єпископи. Знаком найглибшої вдячності за виявлену мені високу довіру нехай буде моя молитва про дарування Вашому Блаженству духовної і тілесної міцності, щоб іще многії літа наша Церква втішалася тим умиротворенням та піднесенням, яким благословляє її Господь через Ваше Предстоятельське служіння. Я дякую Богові за те, що на життєвому шляху Він посилав мені вірних наставників і друзів, які умудряють мене завжди обирати

лише те, що є Боже. Їхньою підтримкою і Божою благодаттю я є те, що є (1 Кор. 15: 10). З особливою подякою хочу звернутися до Високопреосвященнішого архі єпископа Бориспільського Антонія, під чиїм керівництвом я не тільки трудився на доручених послухах у Київській духовній академії, а й намагався виправляти в собі внутрішню людину. Вже не навчаючись, а працюючи в духовній школі, я щодня брав у владики Антонія уроки мудрого керівництва та постійного духовного вдосконалення. Нині, всечесні архіпастирі Божі, в очікуванні прийняття сугубого дару Духа Святого, що передається в Церкві Христовій від часів святих апостолів, уповаю на те, що через покладання ваших святительських рук Всещедрий Господь звершить Свою силу в моїй немочі (див.: 2 Кор. 12: 9). Смиренно прошу Ваших святительських молитов, щоб насіння Божественної благодаті, яка завжди «немощная врачует и оскудевающая восполняет», що його ви даєте через архієрейське рукоположення, знайшло для себе в моїй душі родючий ґрунт, який може принести достойний духовний плід на славу Божу, на славу Його Святої Православної Церкви і спасіння пастви, що вручається мені. 27 серпня 2012 р., храм на честь Усіх святих Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії

православна газета

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

БІОГРАФІЯ ПРЕОСВЯЩЕННОГО ОЛЕКСІЯ, ЄПИСКОПА ВОЗНЕСЕНСЬКОГО І ПЕРВОМАЙСЬКОГО Єпископ Олексій (у миру — Олексій Олексійович Шпаков) народився 25 січня 1975 р. у м. Львові. Після закінчення школи вступив до Михайлівського вищого професійного технічного училища № 52. У 1993 р. був призваний на строкову службу до лав збройних сил. З 1995 до 2000 р. ніс послух при храмі на честь Покрову Пресвятої Богородиці смт Михайлівка Запорізької області. У 2000–2004 рр. навчався в Київській духовній семінарії. У 2004 р. був зарахований на заочне відділення в Чернівецький педагогічний богословський інститут, який закінчив 2006 р. У 2008 р. висвячений у сан диякона, й цього ж року — на священика. Будучи кліриком Бердянської єпархії, ніс різні послухи: прес-секретаря єпархії, голови єпархіального суду, голови ревізійної комісії та секретаря єпархії.

№ 17 (315), вересень 2012

ПРЕ ДСТОЯТЕЛЬ У ПЦ

У 2008 р. вступив на заочне відділення Київської духовної академії. Того ж року ректором КДАіС архієпископом Бориспільським Антонієм пострижений у чернецтво з ім’ям Олексій, на честь святителя Олексія, митрополита Московського. З 2009 р. у Київській духовній академії виконував послух помічника економа і чергового помічника проректора з виховної роботи. 25 серпня 2012 р. згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ (журнал № 75) обраний єпископом Вознесенським і Первомайським. 27 серпня 2012 р. у храмі на честь Усіх святих столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив наречення архімандрита Олексія (Шпакова) на єпископа Вознесенського і Первомайського.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА преосвященному Олексію, ЄПИСКОПУ Вознесенському І Первомайському Преосвященний єпископе Олексію! Возлюблений у Христі брате! Тайнодією Святого і Животворящого Духа, при покладенні Наших рук на тебе зійшла благодать єпископства. Ти вступив у сонм архієреїв Православної Церкви Христової. Замислись лише, наскільки численними є ці святительські ряди, яким неосяжним для наших духовних очей є це священне зібрання православних архієреїв, які від початку Церкви Христової проходили й проходять свій подвиг святительського служіння. У ці святі хвилини першого вітання, яке Ми сьогодні звертаємо до тебе як до архієрея, Ми говоримо про всю велику і величну сім’ю апостольських наступників, що жили і трудилися на ниві Христовій до Нас із тобою. Говоримо Ми це для того, щоб нагадати, скільки натхненних прикладів з усіх сторін єпископського служіння ми маємо у лиці святителів Божих, які прославилися святістю і нині оточені вічною доброю пам’яттю в історії Святої Церкви. В усі віки Господь дарував Своїй Церкві піднесені зразки непохитного стояння за Істину, за чистоту віри, в охороні її від усіляких зазіхань з боку єресей та розколів. За образним порівнянням святого Іоанна Златоуста, архієрей подібний до сторожа, який стоїть на вежі й оглядає округу, аби зла людина не пробралася в те місце, що його охороняє сторож. У своїй єпархії архієрей — перший благовісник істин святої віри, він проповідник Слова Божого «благовременно и безвременно», як заповідав святий апостол Павел (див.: 2 Тим. 4: 2). Нехай зразки святителів минулого, які сьогодні разом із нами невидимо стали учасниками твоєї хіротонії, предстоячи Престолу Божому на Небесах, безперестанно кличуть тебе наслідувати їх. Наслідування ж полягає в тому, щоб віддавати себе до останньої краплини найвеличнішій на Землі справі — служити Господу, Святій Церкві та православному народу Божому. Сьогодні Великий Архієрей, Господь наш Іісус Христос обрав і послав тебе до найвищого, архієрейського служіння Своїй Церкві, яку здобув Пречистою Своєю Кров’ю. Нехай благословить душа твоя Господа, нехай не перестає серце твоє завжди возноситись до Престолу Господнього у молитві подяки за всі благодіяння Божі до тебе. Хто з подякою приймає благодіяння і дари Божі, хто користується ними з благоговійним і смиренним серцем, тому вони примножуються, рясніючи від невичерпної благодаті Христової. Маючи страх від величі явленого на тобі благодіяння Божого, завжди пам’ятай, що Премилосердний Господь наш, обираючи угодних Йому

9 вересня, у Неділю 14-ту після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир з архіпастирським візитом відвідав Чернігівську єпархію. У Свято-Троїцькому кафедральному соборі Блаженніший Владика вклонився мощам святителів Феодосія Чернігівського, Філарета (Гумілевського) та преподобного Лаврентія Чернігівського й очолив Божественну літургію. Митрополиту Володимиру співслужили архієпископи Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, а також духовенство міста. По завершенні богослужіння правлячий архієрей єпархії, владика Амвросій, подякував Блаженнішому Митрополиту Володимиру за архіпастирський візит та подарував ікону преподобного Лаврентія Чернігівського з частицею мощей.

на служіння Собі, не залишає їх власним силам, але наділяє силою з неба (Лк. 24: 49), як наділив святих Апостолів, яким обіцяв перебувати з ними у всі дні до закінчення віку. В запоруку цих Божественних обіт ниць Він дарував із покладенням Наших рук тобі благодать Животворящого Свого Духа, Який немічних зцілює і доповнює те, чого бракує. Не забувай лише сам нагадувати собі про обов’язок, який лежить на тобі, — підтримувати цей дар Божий, який віднині й назавжди живе в тобі. Цей дар Божий підтримується насамперед безперестанною сердечною молитвою до Пресвятого Духа Божого, Який є Подателем усього благого. Він осяює і просвітлює розум небесним світлом Євангелія Христового та наставляє на всяку істину. Дух Божий нехай зігріває серце твоє вогнем невгасимої любові до Бога і до всіх людей, особливо ж до ввіреної тобі пастви Христової. Нехай він оживотворить і зміцнить твій дух живою, ніколи не зникаючою надією на всемогутню силу Глави Церкви, Господа Іісуса, Який, Сам розпочавши в тобі своє діло, Сам і довершить його. Зігрівай отриманий тобою дар Божий безперестанним повчанням у Слові Божому, адже це таке невичерпне джерело, з якого чим більше черпаємо, тим більше знаходимо в ньому Духа життя, сили й утіхи. Зігрівай дар Божий, що живе в тобі, посильними подвигами любові до Бога і до ближнього. Насамперед — сумлінним і благоговійним звершенням служб церковних, як заповідав святий апостол Павел учневі своєму апостолу Тимофію передусім прошу підносити молитви, моління, благання, подяки за всіх людей… за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне у всякому благочесті і чистоті (1 Тим. 2: 1, 2). Наступним же є сумлінне служіння всім ближнім, чим тільки можеш: доброю порадою, повчаль-

ною настановою і духовним утішанням, матеріальною допомогою. Адже все, що ми робимо для ближніх наших, — робимо для Самого Господа: істино кажу вам: тому що ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені (Мф. 25: 40). Ти належиш до тих єпископів, яких відносять до академічного духовенства. Під покровом Божої Матері, Ігумені нашої Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, ти сумлінно ніс послух у Київських духовних школах, готуючи освічених священнослужителів для Церкви. Нині ти сам, вийшовши зі стін своєї альма-матер та прийнявши від Священного Синоду нашої Церкви послух єпархіального служіння, наочно переконаєшся в тому, наскільки зараз нашому суспільству та Церкві потрібне освічене духовенство, яке повинно дати відповіді на запити і виклики сьогодення. Прийми, возлюблений брате, разом зі словами Нашої настанови і гарячі вітання. Ми віримо, що набули у твоїй особі ще одного ревного й натхненного пастиря на ниві Божій. Ми віримо, що всі свої сили, оновлені й підкріплені архієрейською благодаттю, ти складеш на Вівтар Божий задля процвітання Церкви Христової. А зараз візьми із рук Наших цей жезл як символ дарованої тобі від Бога єпископської влади, яку використовуй згідно з настановою Апостола: на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового (Єф. 4: 12). Разом із тим нехай цей жезл буде тобі знаменням благодатної міцності й сили, яку подає Господь усім, хто добре трудиться у його вертограді. Зійди на амвон і від повноти благодаті Всесвятого Духа, що спочила на тобі, преподай твоє перше благословення народу Божому. Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Народний депутат України Ігор Рибаков подарував кафедральному собору ікону святителя і чудотворця Спиридона Триміфунтського, яку привіз з острова Корфу (Греція). конференції Від 5 до 8 вересня в монастирі Бозе (північ Італії) проходила Міжнародна конференція «Людина — домоправитель творіння Божого». У ній взяли участь понад 160 представників європейських, близькосхідних та американських навчальних закладів і науководослідних центрів, зокрема й із Помісних Православних Церков, Римсько-Католицької Церкви, древніх Церков Сходу.

З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, в роботі форуму взяв участь Керуючий справами УПЦ, ректор Київських духовних шкіл архієпископ Бориспільський Антоній. У заключний день роботи конференції архієпископ Антоній виступив з доповіддю «Євхаристія і творіння». kdais.kiev.ua

№ 17 (315), вересень 2012

історія церкви

православна газета

«МИ ВІРИМО У СОНЦЕ ПРАВДИ — ХРИСТА»

Історія християнства в Ірландії

Руїни собору святого Кіарана у Клонмакнойсі

дохристиянський період в Ірландії, що за вісім тисячоліть прийняла декілька хвиль переселенців, існувала розвинена язичницька релігія. Задовго до приходу кельтів, на північ від сучасного Дубліна був споруджений комплекс із 40 могильних курганів Бру-на-Бойн. Побудований одночасно з єгипетськими пірамідами в Гізі, він є найбільшим пам’ятником мегалітичного мистецтва в Європі.

Дохристиянськ а Ірландія. Друїди та філіди

Хрещення острова. Святий Патрик

Релігія кельтів, які оселилися на острові за 400–500 років до Р. Х., частково відома нам завдяки їхнім легендам та міфам, записаним ранніми християнськими ченцями. Кельти сприймали надприродне і, зокрема, потойбічний світ як найважливіший бік їхнього життя, тому друїди мали великий політичний вплив. В Ірландії, яка уникла римського завоювання, інститут друїдизму втримався особ ливо довго. Наступниками друїдів тут були філіди — поети, оповідачі саг (ірл. «scel» — повість, історія), що відігравали релігійно-магічну роль і були строго приурочені у виконанні до певних моментів буття. На час прийняття християнства в Ірландії почали складатися ранньофеодальні кланово-племінні протодержави, які підпорядковувалися верховн ому королю (втім, влада його була номінальною).

Блага Вість, яка прийшла у південну частину Ірландії, вочевидь, у IV ст. з римської Британії, не зустріла серйозного опору ні в народі, ні в племінній аристократії, ні навіть серед друїдів та філідів. Монастирі, що виникли на південному сході острова ще до приходу «апостола Ірландії» святого Патрика, шанували своїх засновників, житія яких частково дійшли до нас. Сучасник подій, богослов та історик святий Проспер Аквітанський повідомляє, що в 431 р. папа святий Целестин I відправив якогось Палладія в Ірландію, до тих з її жителів, які вірили у Христа. Однак саме святий Патрик заслужив найменування «апостола острова» — він хрестив понад 120 тисяч людей, заснував сотні храмів, декілька монастирів. Ірландські джерела визначають початок діяльності Патрика 432 р., смерть його — 461 або 493 р. Верховний король Лоегайре спочатку

Кельтський хрест, або хрест святого Патрика

вороже поставився до Патрика і, побоюючись за своє становище, кілька разів намагався підлаштувати вбивство святого. Лоегайре зрештою також хрестився, «але повірив тільки устами, а не чистим серцем». Зовнішня безболісність переходу до християнства в Ірландії пояснюється багато в чому тим, що православні ірландські клірики успадковували форму, елементи моралі та поведінки друїдів, але ніяк не зміст — релігійну доктрину та практику друїдів у їхній цілісності вони безповоротно викорінили. «Легенди і саги, — пише історик-кельтолог C. В. Шкунаєв, — рясніють розповідями про зіткнення святих та друїдів, з яких перші незмінно виходять переможцями». Легендарний епізод цієї боротьби описує дослідник давньої православної Ірландії протоієрей Олександр Шабанов: «Коли св. Патрик у черговому зіткненні з друїдами дізнався про їхнє поклоніння сонцю, то промовив такі знамениті слова: “Ми теж віримо в Сонце — Сонце Правди — Христа”. І наказав перекреслити кола, що символізували сонце, хрестом. Так з’явився Кельтський хрест, або хрест св. Патрика, що поширився по всьому північному заході Європи до Росії включно (Новгород Великий, Ізборськ)».

« Золота доба » Ірландської Церкви ( VI–VIII ст.)

Після Патрика продовжилася побудова Ірландської Церкви за покладеним ним зразком — у VI–VIII ст., як і при ньому, центри єпархій засновувалися виключно у монастирях, оскільки справжніх міст на той час у країні ще не було. Найулюбленішою ірландською святою, прославленою не лише чудесами, що вона їх звершувала, а й своєю добротою та милосердям, стала свята Бригіта, яка жила у другій половині V і на початку VI ст. До кінця VI ст. опорою молодої Ірландської Церкви стали виключно монастирі, які підтримували духовні зв’язки з іншим православним світом. Вони отримували книги з Олександрії та Антіохії, створювали свої власні книги в численних монастирських скрипторіях. У найвпливовіших чернечих школах окрім богословських дисциплін викладали латинь, грецьку і давньоєврейську мови. Ірландці, до прийняття християнства практично ізольовані у своєму культурному розвитку, полум’яно звернулися до нової віри, і їхні монастирі за короткий час стали чи не головними осередками християнської вченості в Європі. Значний внесок Ірландії у християнське богослов’я, пра-

вославне за своїм змістом. «По суті, — констатує автор сайта Православіє.Ru Володимир де Беєр, — Ірландська Церква залишалася відданою православному християнству впродовж кількох століть, у той час як інша частина Західної Церкви, особливо з кінця VIII ст., почала поступово все більше відходити від давньої православної християнської віри». Але в VI–VII ст. саме Рим, папи були захисниками Право слав’я. Східна Церква нерідко вдавалася в єресі, такі як монофелітство, потім іконоборство. Проте в деяких випадках римсько-ірландські протиріччя в релігійних питаннях були дуже гострі. Головна розбіжність на той час полягала у використанні Ірландією неправильного способу рахування дати Пасхи, заснованого на 84‑річному циклі й місячному календарі. Відрізнялися в Ірландській і Римській Церквах також Таїнство Хрещення та обряд хіротонії єпископа, незгода існувала і в способі гоління чернечої тонзури, унікальними були ірландські звичаї зберігання святої води до наступного свята Хрещення (6 січня) і запалювання великодніх вогнів, які продовжували горіти цілий рік. Ченці ірландських обителей стали на декілька століть найревнішими хранителями і про-

Святий Патрик звертається до королів Ірландії. Вітраж Успенського собору в Карлоу. Фото А. Ф. Борхерта

православна газета

Найулюбленіша ірландська свята — Бригіта — жила в другій половині V і на початку VI ст.

повідниками віри Христової в Європі. Із великим запалом взялися вони за місіонерське діяння. З 500 р. після Р. Х. починається «золота доба» Ірландської Церкви, що тривала майже три століття. У Британії та на європейському континенті ірландці за цей час заснували багато монастирів, шляхи їхніх місіонерів дещо пізніше пролягли навіть до давнього Києва.

Нашестя вікінгів і початок англійського завоювання ( IХ—ХII ст.)

У 795 р. язичники-вікінги вперше вчинили набіг на узбережжя Ірландії. Сім років потому вони розорили монастир Айони. Незадовго до цього в монастирі було створено шедевр середньовічного книжкового мистецтва — Келлську книгу, що містить чотири Євангелія латинською мовою, вступ і тлумачення. Книгу ченці, які тікали від вікінгів, перевезли в Ірландію, в Келлський монастир. Збиток від грабежів вікінгів був великий — багато монастирів, особливо прибережні та острівні, були розграбовані і спалені, роль духовенства в ірландських королівствах знизилися. Але загарбники створили на узбережжі міські поселення (зокрема, Дублін та Лімерик), і в Ірландії, що раніше була майже виключно сільською, з’явилися міста-порти, незамінні для морської торгівлі. Монастирі поблизу Дубліна в цілому змогли співіснувати з містом буйних вікінгів, зберігши свій статус оплоту освіченості й релігійності в країні. Усе X ст. ірландці наполегливо намагалися звільнитися від скандинавських загарбників. Але тільки в 1014 р. на чолі з верховним королем Бріаном Бору вони перемогли й вигнали вікінгів, при цьому сам король загинув у вирішальній битві біля Клонтарфа. Втративши лідера, Ірландія знову загрузла в клановофеодальних усобицях, що полегшило новому ворогу — англо-норманським лицарям — через півтора століття почати завоювання острова. Це принесло Ірландії катастрофічні наслідки в усіх сферах життя, зокрема релігійній.

і сто р і я ц е р к в и

Один з найбільших ірландських святих, преподобний Кольмкілл («голуб Церкви»), інше ім'я — Колумба Айонський, чудотворець († 597 р.)

Церква Ірландії в сере дні віки

Церква Ірландії була заснована 1536 р. рішенням ірландського парламенту і короля Генріха VIII (який став головою цієї Церкви й водночас очолив Церкву Англії) і проголошена державною. Хоча більшість є п и с ко п а т у підтримали реформи, значна частина священиків та ірландського населення зберегли вірність католицизму. Спочатку доктрина Церкви Ірландії схилялася до кальвінізму і була радикальнішою, ніж у Церкви Англії (див.: «Ірландські статті», написані в 1615 р. архієпископом Армага Джеймсом Ашшером). Однак у 1634 р. «39 статей англіканського віросповідання» були затверджені разом з ірландськими, а з 1660 р. вони стали єдиними. В цей самий час було зроб лено переклад Біблії ірландською мовою — Новий Завіт надруковано в 1602 р., а Старий Завіт — у 1680 р. Після об’єднання Великобританії та Ірландії в Сполучене Королівство у 1801 р. Церкви Ірландії та Англії також були об’єднані в Об’єднану Церкву Великобританії та Ірландії, а один архієпископ та три єпископи, які обираються за ротацією, увійшли до Палати лордів. У 1836 р. було скорочено церковну десятину, яку до цього платили особи всіх віросповідань, а в 1869‑му, оскільки Церква Ірландії користувалася підтримкою меншості населення, ліберальний уряд Вільяма Гладстона прийняв «Акт про поділ Ірландської Церкви». Згідно з ним із 1871 р. вона втратила статус державної, фінансову підтримку й частину майна, що перейшло державі, а також представництво в Палаті лордів, отримавши натомість право на автономне керування Синодом.

Поява протестантизму

У XVII ст. поселенці з Великобританії почали формувати в Ірландії протестантську громаду. Поступово чисельність протестантів у північно-східних графствах перевищила кількість католиків. Це у поєднанні з тим, що протестанти обіймали правлячі та керівні позиції, призвело до дискримінації за релігійною ознакою, що зберігається багато в чому

№ 17 (315), вересень 2012

Преподобний Брендан-мореплавець, Клонфердський чудотворець († бл. 575 або 583 р.). Шанується як покровитель моряків

й досі. Доктрину ірландського протестантського націоналізму було сформовано у XVIII ст. товариством «Об’єднаних ірландців». Проте католицька громада завжди об’єднувала більшість населення Ірландії, спираючись на маси сільських жителів.

Церква сьогодні

Протестантська Церква Ірландії входить до Англіканської Спільноти як провінція. Об’єднує англікан як у Північній Ірландії, так і в Республіці Ірландія, будучи другою за кількістю послідовників на острові після РимськоКатолицької Церкви. Вона дотримується єпископальної системи управління і складається з 12 очолюваних єпископами діоцезів, що діляться на парафії. П’ять діоцезів у південній частині острова об’єднані у провінцію Дублін, а сім діоцезів північної частини — у провінцію Арма. Обидві провінції очолюють архі єпископи, з яких архієпископ Дубліна титулується Примаcом Ірландії, а архієпископ Арми — Примаcом усієї Ірландії, будучи первоієрархом Церкви та її головою, хоча не має реальної влади. Управління справами Церкви здійснює Синод, який складається з двох палат — Палати єпископів і Палати представників, що обирається парафіянами. Палата єпископів має першість і право на таємне голосування. Важливі рішення повинні бути прийняті двома третинами голосів у обох палатах. Церква Ірландії, яка входить до Всесвітньої ради Церков, дотримується загальноангліканської доктрини віровчення. Символом Церкви є прапор святого Патрика. Кафедральними храмами Ірландської Церкви є собор святого Патрика для Армагської провінції і собор Христа для Дублінської провінції. Розташований у Дубліні собор святого Патрика з 1871 р. має статус національного. Ірландія залишається однією з найрелігійніших країн Європи, підтримуючи місіонерську діяльність у всьому світі, однак дедалі більший розвиток у країні отримує позацерковний спосіб життя. Так, у 1992 р. ірландським жінкам дозволили виїжджати за кордон, щоб зро-

бити аборт; у 1995 р. були дозволені розлучення. Кількість людей, які вважають себе віруючими, різко скоротилася за останні 30 років; щотижневе відвідування меси зменшилося з 91 % до 60 % у період між 1973 і 1998 рр., особливо серед молоді. Ще однією ознакою секуляризації є те, що в 1996 р. майже кожна четверта дитина була народжена поза шлюбом (уп’ятеро більше, ніж у 1980‑му). У період між 1986 і 1996 рр. кількість розлучень і відмов від спільного життя зросла на 135,7 %, а в 1991–1996 рр. кількість сімей з одним із батьків зросла на 15 %.

Обряд конфірмації в ірландських школа х

До початку 80‑х років XX ст. Католицька Церква Ірландії відігравала значну роль у системі освіти країни. Це було пов’язано з тим, що держава надавала Католицькій Церкві особливий статус, який дозволяв їй контролювати систему освіти та шлюбно-сімейні відносини у суспільстві. Усе змінилося з відміною в 1972 р. пункту Конституції Ірландії про особливу роль Католицької Церкви. Остання перестала тотально контролювати освіту, залишивши за собою право духовного наставника підростаючого покоління. В результаті діти шкільного віку отримують зараз ту підтримку від Церкви, яка необхідна їм для формування свого ставлення до світобудови, де є місце й релігійному сприйняттю. Обряд конфірмації, на відміну від першого Причастя, яке проводиться лише в католицьких школах, є і в протестантських школах. Він знаменує собою новий щабель у християнському розвитку дитини. Це свого роду підтвердження усвідомленості бажання дітей продовжувати шлях до Бога. А за кілька днів до початку обряду в ірландських школах проходять церемонії запалювання вогню, який символізує віру в Бога. Під час цієї церемонії батьки запалюють свічки, отримані при Хрещенні своїх дітей, і передають ці свічки спадкоємцям, ніби ділячись із ними вірою. Володимир Моїсеєнко, Олена Головіна

Святий Патрик, «апостол Ірландії» вятий Патрик народився С на заході Британії і був сином римського міського

чиновника-християнина. У 16‑річному віці Патрика викрали пірати і продали в рабство до Ірландії, де йому протягом шести років довелося пасти стада свого господаря. Там він жив серед християн — це ще раз свідчить, що християнство було введено в Ірландії до нього. Одного разу святому Патрику вдалося втекти, і він невдовзі опинився на безлюдній землі — можливо, це була Бретань. За кілька років святий Патрик повернувся до Британії, але у видінні йому було відкрито, що він повинен повернутися в країну свого рабства заради Євангелія. Він вирушив в Галію здобувати освіту. Там йому вдалося відвідати острів Лерін — знаменитий православний центр у Західній Європі. Перед поверненням до Ірландії святий Патрик був хіротонісаний на єпископа в Оксеррі святим Германом або його попередником святим Аматором. У 432 р. Патрик висадився в Ірландії, в містечку Саболл, поряд із Віклоу, і побудував церкву в районі затоки Стренгфорд, де в 433 р. запалив великодній вогонь. Після семи років місіонерських поїздок Ірландією він провів увесь Великий піст на горі у графстві Мейо — зараз це місце відоме як Кроу-Патрик. За римсько-католицькою традицією святий Патрик став першим єпископом Арми — до VIII ст. вона була церковною столицею Ірландії. Він спочив у Саболлі в 461 (або 493) р. і був похований, за переданням, у Даунпатрику. День його пам’яті — 17 березня; найперше святкування цього дня було звершене 670 р. За матеріалами сайта pravoslavie.ru

№ 17 (315), вересень 2012

духо в н е ж и т т я

православна газета

«Щ

Протягом усього історичного періоду таке питання ставлять люди, які не можуть задовольнятися лише матеріальним благополуччям, а прагнуть живити розум і серце, вгамовуючи свою духовну спрагу, наповнюючи життя справжнім змістом. Ті, що прагнуть і жадають правди (Мф. 5: 6) знаходять її у Церкві Христовій, а решта, як Пилат, через поневолення себе пристрастям світу, «умиває руки» і розпинає її. У пострадянському суспільстві відчутно зростає авторитет і вплив Православної Церкви, покликаної Богом бути хранителькою Істини й живити народ водою благодатної любові. Водночас посилюється діяльність безлічі дрібних і великих релігійних течій (розколів і сект), які, здебільшого, будують свою проповідь на викритті проблем православних християн, особливо духовенства. Розкольники і сектанти забувають, що Церква свята, бо Главою Церкви є Сам Господь Бог, і окремі недбалі її члени, нехай це навіть єпископи чи священики, не можуть применшити її святості. Тим більше що, невидимо для оточуючих, недбалі члени поступово відсікаються від Церкви невидимою рукою Божою. Православна Церква не визнає «правди» розкольників і сектантів. Їхня правда не Божа, а людська, небезстороння, оскільки заснована на невірі у святість Церкви. Священномученик Кіпріан Карфагенський вчить: «Поза Церквою немає спасіння». Але розкольники і сектанти, не визнаючи єдиної істинної Церкви і не бажаючи змиритися перед Істиною, утворюють усе нові й нові релігійні течії. Простим людям серед різноголосся віровчень важко розібратися, де правда, а де брехня. Так було в усі часи людської історії. Розколи і єресі існували вже за апостолів. Але невже стрімко наближається та остання година, про яку говорив Господь, коли через зменшення любові і множення єресей та розколів важко буде знайти справжню віру на землі? У світі нині існує безліч релігійних течій, які взаємно викривають одна одну і тільки свій шлях вважають правильним. Як людині, яка шукає Істину, відокремити пшеницю від полови? Чисті і смиренні серцем люди легко знаходять Істину, за заповіддю Божою Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Мф. 5: 8). А безтурботні щодо свого спасіння та одержимі пристрастями люди, щоб не обтяжувати себе пошуками Істини, вважають за краще стверджувати, що все одно як вірувати, адже Бог один. Інші ще зухваліше заявляють, що не обов’язково ходити до Церкви, бо в них Бог «у душі». Така байдужість і нерозважливість щодо спасіння своєї душі ніколи не доводять

Іісус Христос перед Пілатом Понтійським. Стінопис, 1546 р.

о є істина?» Таке питання ставив дві тисячі років тому правитель І удеї П онтій Пилат Іісусу Христу (див.: Ін. 18: 38). Хоча римський префект і знав, що іудеї із заздрощів віддали Христа на суд, та не зміг побачити , що сама Істина стоїть перед ним.

ЧИ ВСЕ ОДНО, ЯК ВІРУВАТИ? до добра. Якщо людині в магазині не все одно, якої якості товар вона купує, а в лікарні не байдуже, який лікар її лікує, то тим паче не можна допускати байдужості та безтурбот ності у справі спасіння душі, яка набагато дорожча за тіло. Тіло рано чи пізно перетвориться на порох, а душа безсмертна і після смерті тіла. Залежно від того, наскільки міцна була її віра, вона перейде або в рай, або в пекло. А тим, які кажуть, що у них Бог «у душі», слід сказати наступне: лише деякі великі подвижники Церкви, як, наприклад, святитель Ігнатій Богоносець, святитель Григорій Богослов, преподобний Симеон Новий Богослов та інші, мали відвагу свідчити про присутність Бога у своєму серці. Що вже тоді казати про тих, хто далекий від справжнього духовного життя! Якщо людина, відкинувши хибні стереотипи, вирішила серед безлічі релігій знайти Істину, то чи є для цього якийсь певний критерій, що ним можна було б керуватися? Таким критерієм, без сумніву, є заповіді Божі. Про це говорить апостол Іоанн Богослов: А що ми пізнали Його, дізнаємося з того, що додержуємось Його заповідей. Хто говорить: я пізнав Його, але заповідей Його не виконує, той лжець і немає в ньому правди; а хто додержує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо, що ми в Ньому. Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив (1 Ін. 2: 3–6). Отже, у тій релігії, де люди намагаються виконувати заповіді Божі й уподіб нюватися Христу, є Істина. Але хтось заперечить, що всі релігії говорять про необхідність виконання заповідей Божих, усі релігії мають своїх подвижників… У природі кожної людини, попри зараження первородним прабатьківським гріхом, залишилося прагнення до добра. Окремі добрі справи здатні робити усі: і язичники,

і іудеї, і мусульмани, і зовсім невіруючі люди. Це має на увазі давній християнський письменник Тертуліан, коли говорить, що душа людини — за природою християнка. Наскільки щире і непохитне це прагнення до добра, перевіряється Господом через випробування людини. Чи зможе людина встояти перед спокусами пияцтва, крадіжки, обману, розпусти, постраждати за правду, зберегти людське обличчя, маючи багатство, владу? Чи зможе захистити слабкого, допомогти нужденному, зберегти цнотливість до шлюбу і вірність у шлюбі, відмовитися від абортів і контрацептивів? Усе це залежить не від рівня її фізичної сили або освіченості (ці риси можуть бути тільки допоміжними), а від стану її серця, наскільки воно укріплено покаянням і молитвою. Встояти проти цих спокус і зваб без благодатної допомоги Божої дуже важко. Навіть апостол Павел, який бачив Господа, творив безліч чудес, зізнається у своєму Посланні до Римлян: Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю (Рим. 7: 19). Добро легко робити своїм рідним, близьким, друзям, знайомим і всім, хто потім відповість нам взаємністю і віддасть вдесятеро більше. А хто з нас бажає добра своїм ворогам, кривдникам, несимпатичним нам людям? Небагато людей здатні на це, але вони є тією сіллю, яка не дає світові остаточно загинути від ворожнечі, злоби, ненависті, образ, заздрощів, хоті. Такі люди готові краще померти, ніж вчинити не по совісті. Щодня Церква шанує пам’ять мучеників і сповідників, які душу свою поклали заради любові до Бога і ближнього. Уявлення про чесноти й особливо про найвищу чесноту — любов — у сучасному світі дуже спотворене. У популярних телесеріалах і романах говорять про любов, яка, по суті, є замаскованим егоїзмом. Плоди наслідування такої

любові — це гординя, заздрість, ворожнеча, пияцтво, вбивства, подружні зради, сімейні негаразди, в результаті яких понад 50% сімей розпадається. Навіть збоченці без будьякого сорому вимагають від держави визнати законною свою «любов». Але справжня любов народжується тільки на хресті самозречення. Любов, про яку розповідають у бульварних романах і популярних телесеріалах, хибна, бо вона народжується тільки від руху крові і плоті. Людина, яка виявляє таку любов, змушена часто, як злодій, ховатися, обманювати близьких. Сектантська ж і розкольницька любов до людей занадто сконцентрована на самій собі і не виявляється, за заповіддю Христа, таємно, а потребує широкої прижиттєвої реклами, а отже, без смирення. Сектантські проповідники нині постійно на телебаченні хваляться плодами своєї проповіді, розповідають, як їхні місіонери, ризикуючи своїм життям, навертають до Христа дикі племена канібалів у Африці чи язичницькі народи Індії, як вони успішно працюють з наркоманами. Все це дуже добре, але там, де немає смирення, не може бути Божої благодаті. А відповідно, чи не згорять їхні добрі справи, як солома, на Страшному Суді Божому? Все, що робиться без християнського смирення, в очах світських, нецерковних людей буває дуже ефектне і помітне. Але такі «кричущі» добрі справи тільки на якийсь короткий період можуть відволікати людей від їхніх проблем (алкоголізм, наркоманія тощо), корінь же зла залишається невикорчуваним. Господь дивиться не на кількість зроблених людиною добрих справ, а на стан її серця: чи є в ньому покаяння, чи утвердилось воно в добрі й чи стало стійким до зла, чи здатне воно сприйняти благодать. Людина може все життя ходити у храм, молитися, каятися, причащатися Святих Христових Таїн, творити добрі

справи і навіть чудеса, мати високе положення в суспільстві, — але опинитися поза райськими обителями через своє жорстокосердя і формалізм, як це трапилося з гордим фарисеєм з євангельської притч і. І, навпаки, людина може все життя творити зло, а в останню мить свого земного перебування щиро розкаятися у власних беззаконнях — і Господь помилує її за її скрушене серце, як Він помилував розбійника, який розкаявся на хресті, і той першим увійшов у рай. Нецерковній людині важко це зрозуміти. На таке твердження вона може тільки усміхнутися. Такий факт ніяк не вкладається в рамки формальної логіки. Але тим, що воно не від світу цього, і своєю таємничістю Православ’я саме й відрізняється від інших, більш зрозумілих людству релігій. «Відплата від Господа буває не за чесноти, не за труди заради них, а за смирення, що від них народжується», — вчить преподобний Ісаак Сирін. Бог гордим (які вихваляються своїми добрими справами. — арх. М.) противиться, а смиренним дає благодать, — вчить апостол (Як. 4: 6). Благодать — це любов Божа, яка дає силу безмовно і з вдячністю долати всі незручності, скорботи та мінливості земного життя. А головне — вона допомагає успішно протидіяти злу і не про людське око творити окремі добрі справи, роблячи добродійність єдиним сенсом свого життя і в цьому уподіб нюючись Самому Богу. Отже, смиренне виконання заповідей Божих, особливо заповіді про любов до Бога і ближнього, є тим критерієм, за яким можна відрізнити серед безлічі релігій пшеницю від полови, правду від брехні. Дай Боже усім людям, які ще шукають Істину, знайти її там, де вона перебуває вже 2000 років — у святій Православній Церкві Христовій. Архімандрит Маркел (Павук)

православна газета

Ц е р к в а та З МІ

МЕДІАМІСІЯ ЦЕРКВИ

№ 17 (315), вересень 2012

єПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯ

Відомі місіонери обговорили перспективи православного свідчення у ЗМІ

2 вересня в галереї «Соборна» Духовно-просвітницького центру УПЦ відбувся круглий стіл «Перспективи культурного оновлення України: роль телебачення і масмедіа». На зустріч зібралися пастирі, журналісти й місіонери: керівник Синодального відділу у справах молоді єпископ Обухівський Іона, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, протоієреї Андрій Ткачов, Олександр Акулов і Олександр Авдюгін, керівник проекту «ФОМА в Укра-

їні» Антон Нікітін, а також протодиякон Андрій Кураєв. Владика Іона озвучив основні претензії до сучасного телебачення: журналісти часто тенденційно висвітлюють церковне життя, маніпулюють «смаженими» фактами. «І у споживачів медіапродукту складається негативне враження про Церкву, — констатував єпископ Іона. — Хоча позитиву в нас набагато більше». На його думку, не варто гнатися за рейтинговістю православних передач, якщо для цього потрібно використовувати сумнівні методи світських ЗМІ. Антон Нікітін, який свого часу керував службою новин телеканалу «Інтер», розповів про позитивний досвід співпраці із Церквою на прикладі зустрічі у прямому ефірі зі Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом влітку 2009 р. Антон Нікітін вважає, що якщо журналісти професійно виконують роботу й поважають традиції своєї країни, то їхній медіап родукт буде корисний Церкві та суспільству. Церковний письменник, популярний блогер, прес-секретар Луганської єпархії протоієрей Олександр Авдюгін упевнений, що православним телепередачам потрібно освоювати формат прямого ефіру. Церква має достатньо мислячих, грамотних священиків, які у змозі впоратися із подібним

завданням. Але чим більше слово «повинен» вживатиметься у православних ЗМІ, тим менше їх дивитимуться, вважає протоієрей Олександр Авдюгін. Він наполягає на тому, що менторський тон взагалі не має звучати з вуст місіонера. Директор православного кінофестивалю «Покров» протоієрей Олександр Акулов запропонував силами церковних журналістів створювати православні рейтингові ток-шоу для світських телеканалів. Як запевнив отець Олександр, серед провідних телепро-

дюсерів України є люди, які симпатизують Церкві й готові співпрацювати в медіасфері. Модератор зустрічі протоієрей Георгій Коваленко був дещо іншої думки про ток-шоу. «Те, що я сьогодні бачу на телебаченні, — це рух у бік безперервного ток-шоу. Скоро навіть новини зніматимуться на замовлення сценариста з редакції новин, — вважає отець Георгій. — У своїй сутності ток-шоу — це маніпуляція, і багато хто з нас, дивлячись такі передачі по телевізору, бачать, що це неправда». На думку прото

ієрея Георгія, Церква може протиставити розважальній сутності сучасного телебачення свої традиційні цінності. Протодиякон Андрій Кураєв тонко підмітив, що сучасна аудиторія, особливо молодіжна, часто не визнає за священиком право на звернення до неї. І тому потрібно спочатку довести, що спілкуватися із православними може бути цікаво. Крім того, відомий місіонер закликав пам’ятати про факультативність діяльності Церкви в житті сучасного суспільства. «Для нас православна віра — найважливіше, — підкреслив протодиякон Андрій Кураєв, — але для дуже багатьох людей, до яких звернені місіонерські передачі, це не так». Відомий київський публіцист і письменник протоієрей Андрій Ткачов вважає, що православні ЗМІ зобов’язані реагувати на резонансні події, осмислювати їх і давати актуальну оцінку. Люди ХХI століття прагнуть віри, і спілкування з носіями євангельського смислу для них дуже важливе, впевнений отець Андрій. Зустріч, що тривала понад дві години, зібрала не так багато слухачів, як хотілося б. До того ж організатори вибрали не зовсім вдалий формат заходу, в рамках якого учасники лише висловили свої думки. Дискусії про актуальні проблеми сучасних ЗМІ як такої не відбулося, хоча становище частково врятував протоієрей Георгій Коваленко, який спрямовував зустріч у конструктивне русло. Тим не менше значущість сказаного виступаючими важко переоцінити. І є всі надії вважати, що круглий стіл, проведений на початку вересня, матиме продовження, і не тільки в церковному середовищі.

ЗАПОРІЖЖЯ. 26 серпня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив літію на могилі протоієрея Феодосія Станкевича († 1950) у м. Мелітополі. Нагадаємо, що на засіданні, що відбулося 25 серпня 2012 р. Священний Синод УПЦ благословив місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії протоієрея Феодосія Станкевича (журнал № 73). Прославлення відбудеться 10 жовтня у м. Запоріжжя, а доти на могилі сповідника Феодосія Станкевича у м. Мелітополі щодня звершуватимуть панахиду. hram.zp.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 28 серпня, в день свята Успіння Пресвятої Богородиці, рішенням депутатів Вишневської міської ради було виділено земельну ділянку площею 1,7 га під будівництво загальноосвітньої спортивно-оздоровчої школи з православною спрямованістю (православної гімназії) в ім’я апостола Андрія Первозванного. Як уже раніше повідомляла наша газета, ідея будівництва навчального закладу

була запропонована громадою парафії на честь Вознесіння Господнього м. Вишневе; проект отримав благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. orthodox.org.ua СУМИ. 28 серпня єпископ Сумський і Охтирський Євлогій звершив чин великого освячення — після капітальної реставрації — Успенського храму с. Біловоди Роменського благочиння. pravoslavie.sumy.ua ХЕРСОН. 28 серпня відбулися урочистості з нагоди престольного свята та 20-річчя відродження Успенського собору м. Херсона. Служіння Літургії очолив архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн. Перед початком Літургії владика звершив мале освячення центрального приділу. За особливі заслуги перед Українською Православною Церквою почесний староста собору, Херсонський міський голова Володимир Сальдо був удостоєний Відзнаки Предстоятеля Української Православної Церкви.

Олег Карпенко

Настоятеля Свято-Успенського собору архіманд рита Олексія (Федорова) нагороджено другим наперсним хрестом та почесним знаком «За заслуги перед громадою Херсона». orthodox.org.ua, pravoslavie.ks.ua

№ 17 (315), вересень 2012

оловною темою цієї бесіди є запит, а запит містить у собі і сумнів, і подолання сумнівів та непевності, яке, як правило, досягається тільки актом віри. У таких випадках ми кажемо: «Наразі у мене немає відповіді на запитання, але наскільки я знаю Бога, я можу Йому довіряти й тому будуватиму свої дії на довірі, поки не дозрію, не виросту духовно, не наберуся життєвого досвіду й знання настільки, щоб зрозуміти те, що наразі за межами мого розуміння». І це природний підхід, він по праву застосовується в усіх сферах людського знання. З його допомогою ми дізнаємося про звичайне людське життя, здобуваємо освіту в школі й університеті, розв’язуємо життєві проблеми. І коли ми опиняємося віч-на-віч із Богом, від нас вимагається той самий підхід — готовність, часом героїчна, довіряти Йому всупереч очевидним речам. Ці слова — «всупереч очевидним речам» — звучать майже по‑блюзнірськи, але буває, що довколишня дійсність настільки жахлива, настільки страшна, що у нас може постати запитання: «Як Бог допускає подібне? Яка Його відповідальність у цьому?» — тому що допустити у певному сенсі рівносильне тому, щоб погодитися з тим, що відбувається. І це запитання я хочу сьогодні й порушити. Можливо, моя бесіда видасться неясною, тому що я говоритиму про те, що намагався сам зрозуміти, але поки не зрозумів у достатній мірі. а початку Книги Буття ми дізнаємося, що Бог посадив у раю два дерева: дерево життя і дерево пізнання. Живлячись від одного дерева, Адам і Єва були покликані зростати в нескінченному пізнанні Бога, у приєднанні до Нього; від іншого дерева їм було сказано не споживати. І ось тут вони піддалися спокусі. У третьому розділі Книги Буття нам говориться, що сатана підступився до Єви і сказав їй: «Бог заповів вам не торкатися плодів дерева пізнання, бо коли ви зробите це, то станете, як Він — всевідаючими» (див.: Бут. 3: 1—5). І в цей момент, як ми читаємо у всіх коментарях, Єва спокусилася, і це стало початком падіння. Я хочу звернути вашу увагу на такі моменти. По-перше, Єва на той час була ще безгрішною, чистою, непорочною, і слова, з якими змій до неї звернувся, не могли адресуватися до якогось властивого їй злого начала. Вони були звернені до її безвинності, чистоти, щирості, і вона повірила змію не тому, що їй захотілося порушити Божу заповідь, а тому, що подумала: хтось дає їй хорошу пораду. Адже Бог, створюючи людей, заповів їм пізнати Його і пізнати геть усе довкола. Але для того, щоб усе пізнати, є два шляхи: один — таке єднання з Богом, таке цілковите приєднання до Нього, що Його думки стануть нашими думками. Це — зростання у святості шляхом приєднання до Бога. спокусі, яка випала Єві, був присутній інший момент. У ньому було неначе справжнє бажання виконати Божу заповідь, але найкоротшим шляхом: з’їж цей плід — і ти знатимеш, як знає Бог. Споживання плоду — це, звичайно, образ, і в деяких коментарях, на які, як правило, не звертають уваги, йдеться, що споживання плоду означає до певної міри приєднання. Тож порада, що

два погляди на одну подію Читаючи в Біблії про гріхопадіння перших людей, ми часом дещо спрощено сприймаємо ту спокусу, якій піддалася Єва. Нам здається, що вона не зуміла протистояти очевидній звабі. Тим не менше все не так просто. Митрополит Антоній Сурозький у своїй бесіді пропонує глибше розглянути подію гріхопадіння. була дана у той момент Єві, була такою: ототожнися з довкіллям, зі світом, який навколо тебе, і ти пізнаєш його, як знає його Бог. Бог пропонував інше: приєднайся до Мене, і ти розділиш Моє знання. Якщо спрощено обмірковувати, то можна сказати, що це те саме, але різниця в тому, що знати все в Бозі, як знає Бог, через приєднання до Нього у премудрості й у житті — це одне; пізнавати Божий світ незалежно від Бога — зовсім інше. І тут можна навести чудовий уривок з писань святого Іринея Ліонського, про який я дізнався декілька років тому, прочитавши статтю Олів’є Клемана. вятий Іриней Ліонський пише, що Бог надав нам два шляхи до повноти знання: один — цілковите приєднання до Бога, другий — глибше і повніше приєднання до створеного світу, яке саме по собі не було відкиданням Божої волі, але фактично означало вступ на довгий, болісний, важкий шлях пошуку. У Бозі зосереджене все знання, і приєднання до Бога давало можливість пізнати все так, як знає Бог, звичайно, не одразу, а в міру того як людина живе спільним з Ним життям. Єві ж було запропоновано пізнавати все людськими зусиллями. Можливо, моя думка видається вам незрозумілою. Мені непросто її висловити, але я вам дам приклад, образ. Людину можна пізнати, приєднавшись до неї серцем і розумом. Це стосується тих, кого ми глибоко любимо, кому безмежно довіряємо, з ким глибоко щасливі, з ким ділимося нашими думками і чиї думки розділяємо. Це безпосереднє приєднання і безпосереднє знання через приєднання. Але, з іншого боку, можна скласти собі глибоке й істинне уявлення про людину через плоди її праці, наприклад якщо говорити про ікони та іконописців. ожен і к о н о п и се ц ь висловлює своє знання про Христа, про Божу Матір, про святих, про Ангелів, про світ зі свого власного досвіду. Деякі

православна газета

духо в н а б е с і д а

іконописці були людьми великого духу, інші — менш духовно обдарованими, але так чи інакше їм було дано прозріння, яке вони висловили у своєму мистецтві, і в їхніх творах ми зустрічаємося не тільки з цим прозрінням, але й із самим художником, з його особистістю. Про старовинні ікони (втім, і про сучасні) дуже часто можна сказати, що це — робота Феофана Грека, це — робота преподобного Андрія Рубльова, це — робота Л. О. Успенського, це — робота того або іншого іконописця, те саме прозріння, виражене через досвід, зсередини досвіду різних іконописців. І думка, яку святий Іриней Ліонський намагається до нас донести, полягає в тому, що якщо ми будемо досліджувати глибоко, чистим серцем, проясненим розумом створений Богом світ, то поступово відкриємо для себе Самого Творця. Зрозуміло, це обхідний шлях, довгий шлях, у ньому немає прямоти, простоти, щирості приєднання до Самого Творця, і все‑таки цей шлях може привести нас до мети. ле тут нам потрібно пам’ятати про два аспекти цієї проблеми. Коли ми прагнемо до спілкування з Богом, нам заважає наша гріховність (і під гріховністю я маю на увазі не те, що ми особливо погані й зіпсовані, а те, що ми недос коналі — недосконалі внаслідок споконвічної втрати нашими прабатьками приєднання до Бога). І коли ми вдивляємося у творіння Боже, ми не можемо пізнати Бога таким, яким Він є, тому що наш зір скаламутився. В апостола Павла є місце, де він каже, що ми бачимо речі немов крізь тьмяне скло (1 Кор. 13: 12). Іноді цей уривок перекладається «як у дзеркалі», але я гадаю, в оригіналі чітко сказано: замість того, щоб бачити речі безпосередньо або через чисто вимите вікно, ми бачимо їх крізь сіре, запорошене, тьмяне скло. Це стосується і нашого уявлення про Бога і духовні предмети, і нашого уявлення про навколишню дійсність. нший бік проблеми — це те, що ми живемо у занепа-

лому світі. Ми не знаємо, яким світ був спочатку, і не можемо навіть його собі уявити. Нам тільки дано знати, що Бог створив світ досконалим, що на всьому був Дух Божий і провадив усе до повноти. Ми живемо у світі, у якому цього більше нема, навіть у Церкві, навіть у святих. Можна сказати сміливо, ба навіть зухвало, що ми всі носимо святиню у глиняних посудинах (див.: 2 Кор. 4: 7). Бувають моменти, коли святість сліпуче засяє в людині, але частіше до нас доходить лише напівсвітло. Згадаймо, наприклад, святих, житія яких ми читаємо: у їхньому житті бували моменти, коли зненацька слава Господня починала сяяти в них. Ясна річ, що я маю на увазі видіння Мотовилова. Мотовилов, бесідуючи з преподобним Серафимом, запитав його: «Що відбувається, коли благодать Божа, Дух Божий осіняє людину?». І відразу без усяких слів це відбулося. Мотовилов закрив очі руками, і преподобний Серафим сказав: «Чому Ви закрили очі?» — «Тому що мене засліпило сяйво Вашого обличчя». У той момент, розповідав він потім, обличчя преподобного Серафима, залишаючись людським лицем, його власним лицем, немов зсередини просяяло полуденним сонцем, і він осліп від його світла. Преподобний Серафим сказав: «Так буває, коли Дух Божий торкнеться нас». Але навіть святих ми не завжди бачимо у такій славі. Читаючи житія святих, ми бачимо людське начало, часом — шляхетне, прекрасне, славне, часом — тендітне, настільки дивовижно тендітне, що благодать Божа перемагає його, і тоді вже діє Бог, а не людина. І нам потрібно про це пам’ятати, коли ми намагаємося зрозуміти різницю між безпосереднім приєднанням до Бога і приєднанням до Бога через бачення Його творіння. а це ще не все. Отець Сергій Булгаков одного разу сказав, що початок Книги Буття — це не історія, не точний опис в історичних термінах то го, що в і д бу в а л о с я до падіння. Він називає початок Книги Буття метаісторією і пояснює, що в ній оповідаються реальні події, однак в занепалому світі немає мови, за допомогою якої можна адекватно розповісти про світ до падіння. Тому всі образи початку Книги Буття істинні в тому розумінні, що повідом ляють про справжні речі, але вони не є їхнім точним описом. Ось чому я вважаю, що думка, яку висловив святий Іриней Ліонський, надзвичайно важлива. Це один із можливих підходів до розуміння початку Книги Буття, але це творчий підхід, підхід, який може дати нам надію. Як правило, нам кажуть, що змій звернувся до Єви й обманом схилив її спробувати плоду з дерева пізнання, і вона побачила, що плід гарний, і їла від нього. Виявивши недовіру Богові, Єва втратила свою цілісність і після цього звернулася до Адама й запропонувала йому частину плоду. І він з’їв його і згрішив. І Бог приходить на допомогу: ще не все втрачено. Він кличе: «Адаме, де ти?» — тому що Адам сховався. «Чи не їв ти від плоду?» Адам відповідає: «Так, але дружина, яку Ти мені дав, вона подала мені з того дерева» (див.: Бут. 3: 1—13). І в цьому бачать нове падіння.

Адам своєю відповіддю ніби звинувачує Самого Бога в тому, що Він — причина падіння: Він не тільки посадив це дерево, Він не тільки допустив змія в рай, Він не тільки допустив, щоб Єва піддалася спокусі, але дозволив їй спокусити Адама, і тепер вони разом згрішили. думаю, що на речі можна подивитися інакше, й тоді ми побачимо, що Адам у відповідь на запитання, що його поставив перед ним Бог, говорить: «Це — дружина, яку Ти мені дав», тим самим визнаючи, що Єва — дарунок Самого Бога, тому вони разом будуть проживати те, що призначено долею. Адам не звертається до Бога з осудом, а приймає найбільший дарунок, який одержав від Бога, — Єву, ім’я якої в перекладі означає життя (Бут. 3: 20). І вони опиняються у світі, порушеному непослухом або наївністю, довірливістю обох, Адама і Єви, і живуть у ньому, але не відвертаються від Бога. На мою думку, у такому баченні речей, що його я вам подав, більше краси. Комусь із вас воно може видатися фантазією, комусь здасться, що воно не узгоджується з тлумаченнями, які вам відомі, але уривок з писань святого Іринея стоїть для мене окремо, як щось таке, що має першочергове значення. далі події розвиваються. Спочатку Адам був один, потім з’явилася Єва. І тут, мабуть, я хочу повторити те, про що згадував раніше. Про Єву, як правило, кажуть, що вона була народжена, створена з ребра Адама (див: Бут. 2: 21—22), але на прадавніх мовах слово «ребро» означало те саме, що й «бік». Приміром, слов’янське «спати на ребрах» означало «лежати на боці». Тому Єва не була просто створена з невеликої кістки, вилученої з Адама, Єва була його половиною. Є чудові коментарі з цього приводу. Мені згадується іудейський коментар, у якому сказано: «Певна річ, що це було ребро, тому що ребро ближче всього до серця». Це дивно, але я думаю, зміст розповіді в тому, що вселюдина, антропос, який був створений споконвічно (слово «Адам» означає просто «людина», «людська істота»), розділився надвоє, але при цьому залишився єдиним. І коли Адам глянув на Єву, яка стала ніби незалежною його частиною, він сказав: «Вона — кість від костей моїх, і плоть від плоті моєї. Вона буде зватися (тут у перекладі губиться зміст) жінкою, бо народилася від чоловіка» (порівн.: Бут. 2: 23). У давньоєврейському тексті використовуються слова «іш» та «іша»: я — це «іш», вона — це «іша»; вона — це я в жіночому роді, я — це вона в чоловічому. І тільки після падіння Адам і Єва побачили, що вони дві різні особистості. Вони виявили те, чого не усвідомлювали раніше: що вони нагі (див.: Бут. 3: 7). Власну наготу не усвідомлюєш, про наготу їм стало відомо тому, що вони не були більше єдині. от ми живемо у світі, де послуговуємося образами і словами, невідповідними для адекватного опису подій початку Старого Завіту. Слова, якими можна було б їх описати, зникли з нашої мови, тому що світ змінився… Антоній, митрополит Сурозький (із книги «Упевненість у речах невидимих. Останні бесіди (2001–2002)»)

православна газета

дУхо В н и Й В и м і р

№ 17 (315), вересень 2012

відПовідь на Прокляте Питання стіва дЖобса

дин із найвідоміших підприємців *** нашого часу колись пішов із ож як щодо Стіва Джобса? Що в Церкви після того, як пастор не нього із цією темою, і чи пише про зміг відповісти на його запитання. це Айзексон? Пише, і ось що. Запитання, що його поставив майбут«Пол і Клара не були надто вже віруній творець «Apple», в усі часи ставлять ючими людьми, але хотіли дати синові собі та іншим мільйони думаючих релігійне виховання і тому по неділях людей. брали його із собою в лютеранську Світ має свої «житія святих». Це біо- церкву. Але коли Стіву виповнилося триграфічна література про тих людей, чию надцять, він туди ходити перестав. значущість одні активно пропагують, а Джобси передплачували журнал “Life”; інші мовчки приймають як даність. на обкладинці липневого номера за Поява такої літератури неминуча, тому 1968 рік була фотографія голодуючих що людина живе наслідуючи. Вона дітей з Біафри. Стів приніс журнал у наслідує й у таких дріб’язках, як спосіб недільну школу й запитав пастора: випускання диму при курінні, й у таких — Якщо я підніму палець, чи довідасерйозних речах, як пошук мети в житті, ється Господь, який саме з пальців я хочу вибір моделі поведінки, формування підняти, ще до того, як я зроблю це? світогляду. Тут їй без «кумирів», про Пастор відповів: яких сказано «Не створи», обійтися — Певна річ. Господеві все відомо. важко. Тоді Джобс показав знімок з “Life”: Повинен бути хтось розумний і авто— Чи знає Господь про те, що ці діти ритетний (письменник, журналіст, шано- голодують? ваний політик тощо), хто вказав би — Стіве, я розумію, що тобі важко в це цілому поколінню на певну особистість, повірити, але Господь знає і про це. обрану як еталон, матрицю. Тоді Джобс заявив, що не хоче вірити Тут завжди є місце кон’юнктурі, в такого Бога, і ніколи більше не бував у духові часу, прямому або опосередкова- церкві. Щоправда, багато років він ному замовленню. Але саме явище існує вивчав і практикував дзен-буддизм». майже повсюдно, у будь-яку епоху. Імена й рід занять змінюватимуться. В *** одні часи в ціні військові, в інші — предавайте відзначимо для початку, ставники мирних професій. Від дослідщо батьки Стіва «не були надто ника морських глибин до футболіста, вже віруючими людьми, але хотіли дати від кабінетного вченого до вуличної синові релігійне виховання і тому по співачки в різний час і неділях брали його із різним аудиторіям собою в лютеранську будуть запропоновані Велика людина тому й велика, церкву». Якщо люди для замилування та самі вірять так, «як що впливає прикладом на наслідування різні осомокре горить», то перебистості, яскраві й не багатьох і повз грандіозні ідеї дати віру вони неспродуже. можні. Визнаючи за про бога, смерть і сенс життя Ось, наприклад, вірою виховні та інші відомий журналіст цінності, вони хочуть, пройти мовчки не може Уолтер Айзексон не щоб цими благами скотак давно написав біористалися їхні діти. Але, графію Стіва Джобса. Про впливовість не маючи самої віри й не люблячи її за самого Айзексона шепочуть скупі її єдину істинну цінність — богоспілкуфакти біографії: у минулому він дирек- вання, такі батьки прирікають себе і тор CNN і головний редактор журналу своїх дітей на низку лицемірних вправ. «Time». Його книга — один із прикладів Не варто дивуватися, що максималістсвоєрідного «сучасного житія», на яке ськи налаштовані підлітки згодом обрисучасник може рівняти крок, звідки вають усі зв’язки з такою «релігійністю» йому пропонується черпати цитати й і вважають її мораллю лицемірів. Проприклади для обґрунтування своєї блема ця стосується не одних лише власної життєвої позиції. лютеранських громад в Америці, але взагалі всіх християнських громад і *** вимагає окремого вивчення. Занадто ад кожним із великих є хтось велика спокуса прищеплювати комусь більший, а над усіма взагалі є християнські цінності з тією метою, щоб Найвищий. Тема взаємин непересічної вихованець став освіченою (культурлюдської особистості з Творцем завжди ною, порядною) людиною, і водночас вкрай важлива і цікава. Ну не може самому ставитися до релігії не більш сильний розум і незалежна душа про- ніж до священного пережитку. йти повз й удостоїти мовчанням Того, Джобс перестав відвідувати богослуКого ненастанно оспівують Ангели. Це жіння у 1З років. Вік промовляє сам за пересічна людина, зворушлива у своїй себе. У ці ж роки людину починають хвиунікальності, може або мати теплу і, як лювати моральні питання. Це може бути повітря, необхідну віру, або не мати її як щось особисте (дружба й зрадництво, зовсім, проте нікому не докучати своїм наприклад), так і щось глобальне (велика безвір’ям. А велика людина тому й кількість страждань і сліз на Землі, всеїдвелика, що впливає прикладом на бага- ність смерті тощо). тьох і повз грандіозні ідеї про Бога, Узгоджувати повсякденну сумну смерть і сенс життя пройти мовчки не реальність і криваві повідомлення може. щоденних міжнародних новин із вченВласне, у людини, яку умовно назива- ням про благого Бога й дорослому ють «великою», є тільки два, ні, три нелегко. Тут потрібно зуміти від серця шляхи, так само як у васнецовського до серця сказати стривоженій людині, витязя. Така людина каже: «Бог є. Він що Бог не тільки не закрив очі на біль гідний любові та служіння. Я перед Ним світу, але й Сина Свого Єдинородного — порох». Або: «Усе, що стосується Бога, послав, щоб урятувався Ним світ. І Хрисперевершує мій розум. Я нічого не можу тос, Який прийшов у стражденний світ, чітко сказати й нікого не засуджую за не скасував страждань, але Сам взяв їх його релігійні переконання». Ну й третій на Себе, занурився в їхню глибину. варіант: «Немає нічого. Усе вигадала Занурення Христа у страждання назване Церква. А якщо щось і є, то все не так, як навіть «хрещенням», оскільки поринув нам кажуть». Він у них з головою. Блаженний той, Залишається додати, що іноді три кому змогли дати це відчути старші дороги перетворюються на три сосни, і наставники. Блаженний той, хто, стоячи людина нікуди не йде по одного разу навколішки біля Розп’яття, не розв’язує обраному шляху, а примудряється теоретичні питання, а зі страхом дивузаблудитися і пробродити все життя у ється Божественному милосердю. У тих-таки трьох соснах. Із сучасною Стіва було інакше. людиною це трапляється дедалі часКмітливий хлопчик поставив запитіше. тання про сполучуваність всемогутності

люблячого Бога і людських страждань, що ніколи не припиняються. Не одержавши швидкої та влучної відповіді, навряд чи можливої в умовах уроку й несподіванки запитання, він вирішив покінчити з релігією для себе. Швидше за все, рішення дозріло раніше, а на уроці було лише оголошене. Дивно, що в якості знаменитої «сльозинки замученої дитини», через яку світоустрій Божий відкидав герой Достоєвського, Стів вибрав дітей Біафри. Ніхто з нас не покаже сьогодні на карті цю країну в Африці, тому що її немає. Проіснувавши менше трьох років, вона зникла в 1970 р., отже, є на сьогодні Утопією — країною «без місця», у дослівному перекладі. Для теоретиків Міста-Сонця Утопія була країною, де все гаразд. Для бунтарів проти Божих порядків потрібне інше місто-Утопія, де все погано й на яке Бог не звертає уваги. Дуже жаліючи дітей держави, що розтанула у повітрі як дим, Стів відмовився від Бога, у Якого до пуття і повірити не встиг. Але у своєму зреченні він виявив недитячу послідовність і твердість. Просто Павка Корчагін: розсердився на попа, насипав йому махорки в діжу й на все життя записався в атеїсти.

щодня». Достоєвський взагалі мав властивість продумувати проблематику добра і зла до таких глибин, що будь-яка серйозно мисляча людина після знайомства з його книгами вже не зможе називати першопричиною зла щось дрібне й тимчасове. Наприклад — машинне виробництво або жіночу емансипацію. Розумна людина взагалі не повинна спрощувати проблему зла. Підходячи до неї з різних боків, вона повинна згодом зрозуміти, що зла воля людська — найбільш руйнівне явище в житті світу. Розмірковуючи над причинами злої зіпсованості цієї волі, людині доведеться зануритися у священний світ релігійних передань і одкровень, звернувшись до розповіді про гріхопадіння та необхідність Спокути, до вчення про майбутню долю світу. І релігійний підхід до життя якраз розумний і глибокий на відміну від півзаходів і поверхневих реакцій, що їх пропонує розум, який не молиться.

*** рім уже сказаного, є ще одна дуже важлива ідея. Люди повинні наставляти людей, допомагати їм, захищати їх. *** Явно втручатися Богові або небожителям юди думають, що думати легко. у кожну житейську справу означало б, що Тому жодної думки за життя люди — не люди зовсім, а злі істоти, які багато хто ризикує до кінця не доду- вміють тільки псувати життя собі й іншим. мати. «Ну нехай інші, але Джобс! — Але людина людині — маленький бог, або вигукнемо ми. — Він напевне мав пово- бог після Бога, коли вона навчає, лікує, дитися розумніше!» годує, захищає ближнього. А от, припустімо, Господь заговорив би У Миколая Сербського серед безлічі з ним. Не в громах і блискавках, як із заміток і оповідань є згадка про одного Мойсеєм, щоб не вмерти тому від страху, художника, який малював бідних а запросто, як в американських фільмах людей. Матері зі згаслими очима та з іноді показують. Заговорив би і сказав: худими дітьми на руках у нього вихо«Стіве, увімкни мізки. Ти недурний хло- дили дуже зворушливо й правдопопець. Уяви, що ми з тобою нагодуємо всіх дібно. Він заробив чимало грошей, дітей Біафри й навіть усієї Африки. Ти малюючи чужу бідність. Але одного гадаєш, вони стануть разу художник вигукщасливі, а Мені додасться нув: «Стоп! Годі малюЛюдина людині — маленький доброти? Ти помиляєшся. вати! Настав час допоЛюдина страждає від магати!». Він став місібог, або бог після бога, коли тисячі причин, не онером, на що дістав вона навчає, лікує, годує, пов’язаних із хлібом спеціальне благослонасущним. І самого хліба вення, і решту життя захищає ближнього людині не вистачає не провів у справах блатому, що хліба нема, а годійності й проповіді. тому, що в людських серцях живуть жадіб- Згодом він став англіканським єписконість, жорстокість, кревна помста, бажання пом. Прізвище його Туккер, а місце пригнічувати й панувати, невгамовна багаторічного полум’яного служіння — розпуста, божевільна гордість. Звідси — Уганда, тобто та сама Африка. усе зло. Ось із цим давай боротися. Це є й у тобі, і в інших. У цій боротьбі Я допо*** тів не був запрограмований на ту можу тобі, а все інше додасться». Якби долю, яку він прожив. Хто зна, як Господь завів зі Стівом таку бесіду, точніше — якби Стів придумав собі цю бесіду, би склалося його життя, якби в один із у ній могло б бути сказано і про те, що днів він показав учителеві недільної безліч чорних дітей Америки не голоду- школи фото з журналу «Life» і запитав: ють, як чорні діти Біафри. Хліб у них є «Чи можемо ми як християни чимось щодня. Але вони також не мають щастя, допомогти нашим бідним одноліткам у сурогат якого шукають у бандитській далекій країні?». хвацькості, побутовій розпусті, дивній Можливо, корпорацію «Apple» ствомузиці й дешевих наркотиках. рив би в цьому разі хтось інший, і про Ця розмова — моя фантазія. Її можна цього іншого впливовий Айзексон писав пом’якшити, замінивши слова. Великий би згодом біографічну книгу. російський письменник, який написав про знамениту «сльозинку», сказав і про Протоієрей Андрій Ткачов те, що «справжні проблеми людини (За матеріалами журналу починаються тоді, коли вона має хліб «ФОМА в Україні»)

№ 17 (315), вересень 2012

л і т е рату р н а сто р і н ка

православна газета

єПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯ ДОНЕЦЬК. 29 серпня у Свято-Успенській Микільсько-Василіївській обителі (с. Микільське Волноваського р-ну Донецької області) відбулися урочистості з нагоди 10-ї річниці від дня преставлення засновника монастиря схиархімандрита Зосими (Сокура). Літургію в Успенському соборі обителі звершив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон у співслужінні дев’яти архієреїв УПЦ та сонму духовенства Донецької та Горлівської єпархій. Цього дня владика Іларіон освятив розписи Успенського собору. Після Літургії було звершено панахиду в каплиці над місцем поховання схиархімандрита Зосими. За богослужінням молився Президент України Віктор Янукович.

«Трійка. Учні-майстрові везуть воду», 1866 р.

В. Г. Перов 31 серпня у Центрі слов’янської культури м. Донецька відбувся вечір пам’яті «Згадаймо про батюшку Зосиму». ortodox.donbass.com КРИВИЙ РІГ. 30 серпня архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем звершив освячення недільної школи та нової будівлі Місіонерського відділу Криворізької єпархії при храмі на честь ікони Божої Матері «Віднайдення загиблих» м. Кривий Ріг. 1 вересня архієпископ Єфрем звершив освячення каплиці в ім’я преподобного Нестора Літописця при Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї. eparhia.com.ua ВОЛИНЬ. 31 серпня у Палаці культури Луцька відбулася прес-конференція «Благодійність як велика чеснота», під час якої митрополит Волинський і Луцький Нифонт та Луцький міський голова Микола Романюк вручили сертифікати на побутову техніку сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Тітонька Марія

екілька років тому я писав картину (йдеться про картину «Трійка. Учні-майстрові везуть воду» — ред.), в якій мені хотілося представити типового хлопчика. Довго я його шукав, та, попри всі пошуки, задуманий мною тип не зустрічався. Одначе якось навесні, а саме наприкінці квітня, чудового сонячного дня я походжав коло Тверської застави, і назустріч мені стали траплятися фабричні й різні майстрові, що поверталися із сіл, після Великодня, на свої важкі літні роботи; проходили цілі групи прочан, переважно селянок, що йшли на поклоніння преподобному Сергію і московським чудотворцям; а біля самої застави, у спорожнілому сторожовому будинку із забитими вікнами, на напіврозваленому ґанку я побачив велику юрбу втомлених пішоходів. Одні сиділи й жували якусь подобу хліба; інші, солодко заснувши, розляглися під теплими променями блискучого сонечка. Картина була приваблива! став придивлятися до її подробиць й осторонь помітив бабусю із хлопчиком. Бабуся щось купувала у жвавого крамаря. Коли я підійшов ближче до хлопчика, то був вражений, оскільки побачив той типаж, якого так довго шукав. Я одразу ж почав розмовляти з бабусею та з ним і між іншим запитав у них: звідки й куди вони йдуть? Бабуся одразу заходилася розповідати, що вони з Рязанської губернії, були в Новому Єрусалимі, а тепер прямують до Троїце‑Сергія і хотіли б переночувати в Москві, але не знають, де притулитися. взявся показати їм місце для нічлігу. Ми пішли разом. Бабуся йшла повільно, трохи шкутильгаючи. Її смиренна постать з торбинкою за плечима і сива голівка у білій хустині була дуже милою. Уся її увага була прикута до хлопчика, який тільки те й робив, що щоразу спинявся і з великою цікавістю розглядав усе довкола; бабуся ж, очевидно, боялася, щоб він не загубився. Я тим часом обмірковував, як би їй пояснити мій намір написати її маленького супутника. Не придумавши нічого кращого, я розпочав із того, що запропонував їй грошей. Бабуся здивувалася і не наважувалася їх узяти. Тоді вже, з конечної потреби, я одразу сказав їй, що хлопчик мені дуже подобається і мені хотілося б написати з

У рамках спільного благодійного заходу Волинської єпархії УПЦ та Луцької міської ради 40 луцьких сімей отримали сертифікати на пральні машини, газові плити, мікрохвильові печі, праски, пилососи. orthodox.lutsk.ua ПОЛТАВА. 1–2 вересня в Полтавській єпархії відбувся Третій міжнародний фестиваль церковного дзвону «Диканські передзвони». Фестиваль традиційно проходив у два етапи: перша частина відбулася 1 вересня при Свято-Троїцькому храмі с. Великі Будища Диканського р-ну, а друга, основна, — 2 вересня при Свято-Миколаївському храмі смт Диканька. Організаторами виступили: Полтавська єпархія Української Православної Церкви, Диканська районна державна адміністрація, Фонд «Відродження пам’яті Марії Башкирцевої». Участь у фестивалі взяли майстри церковного дзвону з України, Білорусі та Росії. pravoslavie.poltava.ua ВІННИЦЯ. 2 вересня відбулося урочисте відкриття приватного православного навчально-виховного комплексу в ім’я святителя Миколая (побудований біля Хрестовоздвиженського храму м. Вінниці). У комплекс входять дитячий садок і школа, яка цього року оголосила набір учнів перших-других класів. Перед початком церемонії відкриття навчальні класи та інші приміщення комплексу освятив митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон.

нього портрет. Вона ще більше здивувалася і навіть ніби трохи оторопіла. Я став пояснювати свє бажання, намагаючись говорити якомога простіше й зрозуміліше. Та попри всі мої мудрування і пояснення бабуся майже нічого не второпала, а тільки усе більш недовірливо на мене поглядала. Я зважився тоді на останню можливість і став умовляти піти зі мною. На це останнє бабуся погодилася. Прийшовши до майстерні, я показав їм розпочату картину й пояснив у чому справа. Вона, здається, зрозуміла, а проте рішуче відмовлялася від моєї пропозиції, посилаючись на те, що вони не мають часу, що це великий гріх, та й до того ж вона ще чула, що від цього не тільки марніють люди, але навіть умирають. Я, як міг, намагався запевнити її, що це неправда, що це просто небилиці, й на доказ своїх слів поставив за приклад, що і царі, і архієреї дозволяють писати із себе портрети, а святий євангеліст Лука сам був живописцем, що є багато людей у Москві, з яких написані портрети, але вони не марніють і не вмирають від цього. Бабуся вагалася. Я навів їй ще декілька прикладів і запропонував гарні гроші. Вона подумала, подумала й зрештою, на мою велику радість, погодилася написати портрет з її сина, як виявилося згодом, дванадцятирічного Василька. Сеанс розпочався негайно. таренька одразу всілася неподалік і безперестанку приходила та причепурювала свого сина, то поправляючи йому волосся, то обсмикуючи сорочку: одним словом, дуже заважала. Я попросив її нічого не чіпати й не підходити до нього, пояснивши, що це уповільнює мою роботу. Вона сумирно сіла й почала розповідати про своє життя‑буття, усе поглядаючи з любов’ю на свого милого Василька. З її розповіді можна було помітити, що вона зовсім не така стара, як мені здалося з першого погляду; років їй було небагато, але праця й горе зістарили її без часу, а сльози згасили її маленькі смиренні й ласкаві очі. еанс тривав. Тітонька Марія, так її звали, усе розповідала про свою важку працю і нещастя; про хвороби й голод, що даються їм за їхні великі гріхи; про те, як поховала свого чоловіка та дітей і залишилася з однією розрадою —

синочком Васильком. І відтоді, уже декілька літ, щороку ходить на поклоніння великим угодникам Божим, а цього разу вперше взяла із собою і Василька. Багато розповідала вона цікавого, хоча й не нового, — про своє гірке вдівство й селянські злидні. Сеанс закінчився. Вона обіцяла прийти наступного дня і дотрималася обіцянки. Я продовжував мою роботу. лопчик сидів добре, а тітонька Марія знову багато говорила. Але потім почала позіхати і хрестити свого рота, і зрештою зовсім задрімала. Тиша настала непорушна і тривала близько години. Марія спала міцно і навіть похропувала. ле раптом вона прокинулася і стала якось неспокійно метушитися, щохвилини запитуючи мене, чи довго я ще їх протримаю, що їм вже час іти, що вони спізняться, бо вже ж, бачте, далеко за полудень і їм давно вже треба бути в дорозі. Я поквапився закінчити голову, подякував їм за працю, розрахувався з ними і провів їх. Так ми й попрощалися, задоволені одне одним. Минуло близько чотирьох років. Я забув і бабусю, і хлопчика. Картина давно була продана й висіла на стіні відомої зараз галереї пана Третьякова. Одного разу наприкінці Страсної седмиці, повернувшись додому, я дізнався, що до мене двічі заходила якась сільська бабуся, довго чекала і, не дочекавшись, воліла прийти завтра. Наступного дня, щойно я прокинувся, як мені сказали, що бабуся вже чекає на мене. Я вийшов і побачив перед собою маленьку, згорблену бабусю у великій білій хустині, з‑під якої визирало маленьке личко, вкрите дрібними зморщечками; тонкі губи її були сухі й ніби загорнулися усередину рота; маленькі очі дивилися сумно. бличчя її було мені знайоме: я бачив його багато разів, бачив і на картинах великих живописців і в житті. Це була не проста сільська бабуся, яких ми чимало зустрічаємо, ні — це було типове уособлення безмежної любові й тихого смутку; у ньому було щось середнє між ідеальними бабусями в картинах Рафаеля і нашими добрими старими няньками, яких тепер уже немає на світі та й навряд

Х А

православна газета

л і т е рату р н а сто р і н ка

чи ще коли-небудь такі будуть. Вона стояла, опираючись на довгу палицю, зі спірально вирізаною корою; її некритий кожушок був підперезаний якоюсь поворозкою; мотузка від торбини, що висіла за спиною, стягла комір її кожушка й оголила схудлу, зморшкувату шию; її неприродної величини постоли були брудні; увесь цей старий, не раз заштопаний одяг мав якийсь сумний вигляд, і щось прибите, страждальницьке було у всій її постаті. Я запитав, що їй потрібно. Вона довго беззвучно ворушила губами, безцільно метушилася й, нарешті, витягши із кошика яйця, зав’язані в хустинку, подала їх мені, дуже просячи прийняти подарунок і не відмовити їй у її великому проханні. Тут вона сказала мені, що знає мене давно, що років зо три тому вона була у мене і я писав її сина, і, наскільки вміла, навіть пояснила, яку я писав картину. Я згадав бабусю, хоча й важко було упізнати її: так вона постаріла за цей час! Я запитав її, що привело її до мене? І щойно я поставив це запитання, як ураз все обличчя бабусі начебто сколихнулося, почало рухатися: ніс її нервово засмикався, губи затремтіли, маленькі очі часто‑часто заморгали й раптом зупинилися. Вона хотіла вимовити якусь фразу, довго й нерозбірливо шамкотіла одне й те саме слово, та, вочевидь, не мала сил доказати цього слова до кінця. «Добродію, а синок мій…» — почала вона чи не вдесяте, а сльози текли рясно і не давали їй говорити. Вони текли й великими краплями швидко скочувалися по її зморшкуватому обличчю. Я подав їй води. Вона відмовилася. Запропонував їй сісти — вона залишилася на ногах і все плакала, втираючись волохатою полою свого зашкарублого кожушка. Нарешті, наплакавшись і трохи заспокоївшись, вона пояснила мені, що синок її, Василько, торік захворів на віспу й помер. Вона розповіла мені з усіма подробицями про його важку хворобу й страждальницьку кончину, про те, як опустили його в сиру землю, а з ним закопали й усі її втіхи та радощі. Вона не звинувачувала мене в його смерті, — ні, на те воля Божа, але мені здалося самому, начебто в її горі частково винен і я. Я помітив, що вона так само думала, хоча й не казала. І от, поховавши своє дороге дитя, розпродавши увесь свій скарб і пропрацювавши зиму, вона зібрала трохи грошей і прийшла до мене, аби купити картину, де був написаний її синок. Вона переконливо просила не відмовити їй у її проханні. Тремтячими руками розв’язала вона хустку, де були загорнені її сирітські гроші, й запропонувала їх мені. Я пояснив їй, що картина тепер не моя і що купити її не можна. Вона засмутилася й

почала просити, чи можна їй хоча б подивитися на неї. Я її втішив, сказавши, що подивитися вона може, і призначив їй наступного дня піти зі мною; але вона відмовилася, кажучи, що вже дала обіцянку у Страсну суботу, а також у перший день Світлого свята пробути коло святого угодника Сергія, і, якщо можна, то вона прийде на другий день після Великодня. У призначений день вона прийшла дуже рано й усе квапила мене йти швидше, щоб не спізнитися. Близько дев’ятої ми вирушили до пана Третьякова. Там я велів їй почекати, сам пішов до хазяїна, щоб пояснити йому в чому справа, і, зрозуміло, негайно дістав від нього дозвіл показати картину. Нас повели розкішно вбраними кімнатами, обвішаними картинами, але вона ні на що не звертала уваги. Прийшовши до тієї кімнати, де висіла картина, яку бабуся так переконливо просила продати, я надав їй можливість самій знайти цю картину. Зізнаюся, я думав, що вона довго шукатиме, а можливо, і зовсім не знайде дорогі для неї риси; тим більше це можна було припустити, що картин у цій кімнаті було дуже багато. Але я помилився. Вона озирнула кімнату своїм смиренним поглядом і стрімко пішла до тієї картини, де дійсно був зображений її милий Василько. Наблизившись до картини, вона зупинилася, подивилася на неї і, сплеснувши руками, якось неприродно скрикнула: «Сину мій! Рідненький ти мій, ось і зубик твій вибитий!» — і з цими словами, немов трава, підрізана змахом коси, впала на підлогу. опередивши служника, щоб він дав спокій бабусі, я пішов нагору до хазяїна й, пробувши там близько години, повернувся вниз подивитися, що там відбувається. Перед моїми очима постала така сцена: служник із вологими очима стояв, притулившись до стіни, і, лише жестом показавши мені на бабусю, швидко вийшов, а бабуся стояла навколішки й молилася на картину. Вона молилася гаряче й зосереджено на зображення її дорогого та незабутнього сина. Ні мій прихід, ні кроки служника не порушили її уваги; вона нічого не чула, забула про все довкола і тільки бачила перед собою те, чим було сповнене її розбите серце. Я зупинився, не наважуючись перешкодити її святій молитві, й, коли мені здалося, що вона закінчила, підійшов до неї і запитав: чи надивилася вона на свого сина? Бабуся повільно звела на мене свої смиренні очі, і в них було щось неземне. Вони блищали якимось захватом матері при несподіваній зустрічі свого улюбленого й загиблого сина. Вона питально зупинила на мені свій погляд, і було ясно, що вона або

не зрозуміла мене, або не чула. Я повторив запитання, а вона тихо прошепотіла у відповідь: «Чи не можна до нього прикластися?» — і показала рукою на зображення. Я пояснив, що цього не можна, через похиле положення картини. Тоді вона стала просити дозволу ще надивитися востаннє в її житті на її милого Василька. Я пішов і, повернувшись уже з хазяїном п. Третьяковим години за півтори, побачив її, як і першого разу, усе в тому ж положенні, навколішках перед картиною. Вона нас помітила, і важке зітхання, більше схоже на стогін, вирвалося з її грудей. Перехрестившись і вклонившись ще декілька разів до землі, вона промовила: «Вибач, люба моя дитино, вибач, мій милий Васильку!» — підвелася й, обернувшись до нас, почала дякувати п. Третьякову й мені, кланяючись у ноги. Пан Третьяков дав їй трохи грошей. Вона взяла і поклала їх у кишеню свого кожушка. Мені здалося, що вона це зробила несвідомо. Я, зі свого боку, обіцяв написати портрет її сина й надіслати їй у село, для чого взяв її адресу. Вона знову впала в ноги — чималих зусиль вартувало зупинити її від виявлення такої щирої подяки; але, нарешті, вона якось заспокоїлася і розпрощалася. Виходячи з будинку, вона все хрестилася й, обертаючись, комусь низенько вклонялася. Я також попрощався з п. Третьяковим і пішов додому. На вулиці, обганяючи бабусю, я подивився ще раз на неї: вона йшла тихо й здавалася стомленою; голова її була опущена на груди; часом вона розводила руками і про щось сама із собою розмовляла. ерез рік я виконав свою обіцянку й надіслав їй портрет її сина, прикрасивши його позолоченою рамкою, а за декілька місяців одержав від неї листа, де вона мене повідомляла, що «лик Василька повісила до образів і молить Бога про його упокій і моє здоров’я». Увесь лист від початку до кінця складався з подяки. Ось минуло вже добрих п’ять або шість років, а й досі нерідко переді мною постає образ маленької бабусі з її маленьким личком, укритим зморщечками, з хусткою на голові й із зашкарублими руками, але великою душею. ця проста російська жінка у своєму убогому вбранні стає високим типом та ідеалом материнської любові й смирення. Чи жива ти тепер, моя бідолашна? Якщо так, то посилаю тобі моє сердечне вітання. А можливо, давно вже вона спочиває на своєму мирному сільському цвинтарі, уквітчаному влітку й укритому непрохідними заметами взимку, — поруч зі своїм любим синочком Васильком.

В ас и л ь Г р и горов и ч П е ров народився 2 січня 1834 р. в Тобольську. Будучи дошлюбною дитиною барона фон Крідінера, отримав прізвище свого хрещеного батька — Васильєв.

Перовим він стане пізніше, змінивши прізвище на прізвисько, дане в дитинстві за успіхи у краснописі. Закінчивши курс в Арзамаському повітовому училищі, був відданий до художньої школи О. В. Ступіна в Арзамасі. У 1853 р. вступив до Московського училища живопису, скульптури й зодчества, де його вчителями стали М. І. Скотті, А. М. Мокрицький та С. К. Зарянко. У 1856 р. отримав малу срібну медаль в імператорській Академії мистецтв. Потім були інші: у 1858 р. — велика срібна медаль за картину «Приїзд станового на слідство», у 1860 р. — мала золота медаль за картини «Сцена на могилі» та «Син дяка, підвищений у перший чин», у 1861 г. — велика золота медаль за картину «Проповідь на селі». Отримавши разом із золотою медаллю право на поїздку за кордон, Перов у 1862 р. відвідав головні художні центри Німеччини і провів

близько півтора року у Парижі. Повернувся до Росії у 1864 р. до закінчення терміну. Серед яскравих прикладів творчості Перова — «Трійка» («Учні-майстрові везуть воду», 1866). Ця картина — одна з найвідоміших робіт, присвячених дитячій темі. У 1870‑ті роки художник створив галерею портретів сучасників, діячів російської культури — портрети О. М. Островського, Ф. М. Достоєвського та ін. В останні десятиліття життя художник виявляє неабиякий талант письменника-нарисовця (оповідання «Тітонька Марія», «Під хрестом» та ін.). У 1871–1882 рр. Перов викладав у Московському училищі живопису, скульптури й зодчества, де серед його учнів були М. О. Касаткін, С. О. Коровін, М. В. Нестеров, А. П. Рябушкін. Перов помер 10 червня 1882 р. у с. Кузьминки від сухот. Картини Перова зберігаються в Третьяковській галереї у Москві.

№ 17 (315), вересень 2012

єПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯ

Настоятель Хрестовоздвиженського храму прото ієрей Миколай Давидовський був удостоєний ордена УПЦ преподобного Нестора Літописця І ступеня. orthodox.vinnica.ua МУКАЧЕВЕ. 2 вересня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив новий храм на честь апостолів Петра і Павла у с. Підгорб Ужгородського р-ну Закарпатської області. m-eparchy.org.ua ЖИТОМИР. 3 вересня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим освятив закладний камінь у фундамент каплиці в ім’я благовірного князя Олександра Невського, яку буде зведено навпроти Управління МВС України в Житомирській області. zhytomyr-eparchy.org МУКАЧЕВЕ. 4 вересня відбулося відкриття пресцентру Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, створеного з благословення архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора та за ініціативою єпархіального Інформаційного відділу. Пресцентр розташовано на території, прилеглій до Покровського храму-пам’ятника м. Ужгород. m-eparchy.org.ua ЖИТОМИР. 5 вересня, у день віддання свята Успіння Пресвятої Богородиці та святкування Подільській іконі Божої Матері, архієпископ Житомирський і НовоградВолинський Никодим очолив служіння Літургії в Успенському архієрейському соборі м. Житомира. Святкування Подільській іконі Пресвятої Богородиці, що перебуває в Успенському храмі Житомира, було встановлено рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р. (журнал № 34). Після Літургії відбувся хресний хід із Подільською іконою навколо собору. zhytomyr-eparchy.org ХЕРСОН. 5 вересня у Херсоні вперше було звершено святкування Собору Херсонських святих. Цього дня архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн у співслужінні кліриків єпархії звершив Літургію у Свято-Духівському кафедральному соборі м. Херсона. Після закінчення Божественної літургії відбувся хресний хід навколо собору. pravoslavie.ks.ua ВОЗНЕСЕНСЬК. 6 вересня духовенство та миряни Вознесенської єпархії, утвореної рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 серпня 2012 р. (журнал № 75), зустріли свого правлячого архієрея — єпископа Вознесенського і Первомайського Олексія (Шпакова). У кафедральному соборі м. Вознесенська митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим, архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф та єпископ Вознесенський і Первомайський Олексій звершили Божественну літургію. За богослужінням молилися голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володи-

мир Коцаба, клірики єпархії, парафіяни міських храмів; співав хор студентів Київських духовних шкіл. Після відпусту архієпископ Іоасаф зачитав рішення Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р. (журнал № 75) та Указ Блаженнішого Митрополита Володимира про призначення єпископа Олексія правлячим архієреєм Вознесенської єпархії. Потім архієпископ Іоасаф звернувся до владики Олексія та присутніх із вітальним словом, закликавши кліриків єпархії допомагати своєму правлячому архієрею і спільно з ним трудитися на благо Святої Православної Церкви. За матеріалом сайта КДАіС

№ 17 (315), вересень 2012

зверніть увагу

«СВІТЛЯЧОК» ШУКАЄ ДРУЗІВ!

З 2008 року в м. Севастополі з благословення митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря виходить православна газета для дітей та дорослих «Світлячок». У вересні 2012 р. у газети подвійне свято — вийде 50-й її номер, а сама вона відзначає своє чотириріччя. Відрадно, що «Світлячок» подобається і юним, і дорослим читачам, що його чекають у багатьох сім’ях, школах. Ми намагаємося так підбирати матеріали, щоб вони були цікавими, пізнавальними і духовно корисними. Знаємо чимало випадків, коли та чи інша публікація в газеті викликала активне обговорення серед хлопців та дівчат, використовувалася вчителями на уроках, і навіть допомагала батькам змінити своє ставлення до деяких духовних питань. Так, мама однієї дівчинки переглянула своє ставлення до милостині й милосердя після публікації в рубриці «Добрі історії в картинках» розповіді про необхідність допомагати стражденним. Коли виникла життєва ситуація, подібна до тієї, що була розказана в «Добрих історіях», донька нагадала мамі про прочитане у «Світлячку», і та прислухалася до її слів.

«Світлячок» знають і люблять не тільки у Севастополі. Коли про нього з’явилися статті в інших православних виданнях України, коло наших читачів значно розширилося. На сьогодні 1000 примірників «Світлячка» залишається в Севастополі і розповсюджується безкоштовно, а інша тисяча «їде» до одержувачів у 12 населених пунктів по всій Україні. Ось уже кілька років по 20, 50, 100 примірників газети у нас замовляють віру-

ючі з інших міст, причому часто люди вкладають свої особисті гроші, розглядаючи цю пожертву як милостиню. Газета орієнтована на дітей 10–17 років, а також дорослих. Виходить щомісяця, 12 сторінок формату А-4, 1-ша і 12-та — кольорові. Ми хочемо, щоб читачів дитячої православної газети ставало щодалі більше. Одна гривня — невеликі гроші за 12-сторінкове видання, наповнене розвиваючою, позитивною і духовно корисною інформацією. Тому радимо всім купувати «Світлячок» для своїх парафій, шкіл, родин! Мінімальне замовлення — 10 примірників. Передплати на газету немає, відправлення — бандеролями й посилками через «Укрпошту». Ознайомитися з усіма номерами «Світлячка», що вийшли, можна на сайті: http:// svetlachok.ucoz.ru «Світлячок» чекає зустрічі з новими читачами, юними і дорослими. Приєднуйтесь! Артемій Сльозкін, випусковий редактор «Світлячка» Для листів: а/с 23, м. Севастополь, 99001 тел.: +38 (0692) 93–60–51, моб.: +38 (050) 686–55–50

православна газета

ВИЩІ СВЯТО - ВОЛОДИМИРСЬКІ ПРАВОС ЛАВНІ БОГОС ЛОВСЬКІ КУРСИ оголошують набір студентів на заочну форму навчання

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ПРОХОДИТЬ ШЛЯХОМ ПОШТОВОГО ЛИСТУВАННЯ МІЖ ВИКЛАДАЧАМИ ТА УЧНЯМИ. ВСІ НЕОБХІДНІ НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ (ПОСІБНИКИ, ЗВУКОЗАПИСИ ЛЕКЦІЙ, ЗАВДАННЯ) НАДСИЛАЮТЬСЯ ПОШТОЮ РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ. МОВА НАВЧАННЯ — РОСІЙСЬКА. Зарахування здійснюється на основі поданих документів без вступних іспитів. По закінченні видається свідоцтво або диплом церковного зразка. Адреса: 04107, м. Київ, вул. Стара Поляна, 46, ВСВПБК Телефони: (093) 549–44–62, (044) 383–74–88 Сайт: www.bogoslovie.kiev.ua прох ання про допомог у

Врятуйте життя Давиду Бенідзе

«СВІТИ, ТВОРИ, ШУКАЙ, ЛЮБИ»

Інтерв’ю з благочинним Севастопольського округу, головним редактором газети «Світлячок» протоієреєм Сергієм Халютою — Отче Сергію, чотири роки виходить наш «Світлячок». Чотири роки навіть для світської газети — термін чималий, але ми говоримо про газету православну, та ще й дитячу. Як Ви, як головний редактор, оцінюєте пройдений «Світлячком» шлях? — Ви знаєте, я вдячний Богу за те, що з’явилися люди, які працюють зі мною разом і випускають цю чудову дитячу газету. Шлях, який ми пройшли протягом цих років, дійсно угодний Богу. І я скажу чому: місіонерський матеріал для дітей, який ми публікуємо в газеті, затребуваний. Якщо ви помітили, «Світлячок» довго у храмах не лежить. Від сили два-три дні — і газета розкуплена. Зараз ми друкуємо близько двох тисяч примірників «Світлячка» щомісяця. Я вважаю, що для нашого благочиння це чималий тираж. Тобто дві тисячі сімей у Севастополі та в різних точках України отримують і читають нашу газету. Нас читають у Ялті, Євпаторії, Бахчисараї, Сімферополі, в Києві, в містах і селищах Одеської, Миколаївської, Полтавської та інших областей України. «Світлячок» несе позитивні емоції. Ця газета добра. Ось навіть я, головний редактор, коли буває в мене сумний настрій, беру «Світлячок», і, зна-

єте, він ніби освітлює мені шлях, настрій змінюється на краще. — Як показують опитування, «Світлячок» читають усі члени сім’ї, від малого до великого. Як Ви думаєте, чому, зорієнтована, насамперед, на дитячу аудиторію, газета настільки популярна у дорослих читачів? — Господь говорить нам в Євангелії: дозвольте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже (Мк. 10: 14). Напевно, дорослі, які читають «Світлячок», повертаються в чистоту свого дитинства. Ми часто на сторінках газети піднімаємо проб лемні питання: наркоманія, алкоголізм, ігрова, тютюнова залежності тощо. Про це писати потрібно. Пишуться ці статті з великою любов’ю, вони спонукають людину задуматися про ту чи іншу життєву ситуацію. Тому й дорослі із задоволенням читають. Вони дізнаються з нашої газети, як боротися з недугами душі, недугами наших дітей. Причому аналіз проблем йде без якогось осуду. Так, ми говоримо про погане, але при цьому даємо пораду, як це «погане» прибрати, як з цього поганого зробити хороше. Ми говоримо про те, що потрібно нашим дітям, щоб вони дійсно прийшли до спасіння. Ви ж знаєте, можна за той чи інший проступок покарати

дитину фізично. А можна покарати дитину добрим словом, коли батьки з любов’ю вкажуть їй на її недоліки. Спокійно, з розумінням вкажуть. Я думаю, що дитина швидше виправиться від цієї любові, ніж від фізичного покарання. Як покарання дитини має бути з любов’ю, так і в нашій газеті проблеми суспільства ми розглядаємо через призму любові. Очевидно, це і приваблює читачів. — Батюшко, які, на Ваш погляд, перспективи газети у світлі пройденого чотирирічного шляху? — У «Світлячка» є гасло, поміщене в «шапку» газети: «Світи, твори, шукай, люби». Думаю, що в цих словах сказано все. Хочеться побажати, щоб ви брали інтерв’ю у головного редактора на п’ятиріччя газети, потім на 10-річчя, на 20-річчя. Хто буде цим головним редактором, я не знаю: життя змінюється, життя, як річка — воно тече. Але головне, щоб наша газета не зраджувала свій дух, а залишалася справді «Світлячком», який висвітлює людям шлях у темряві, що оточує нас у нашому житті. Щоб наше життя було корисне суспільству, Церкві та найголовніше — щоб наше життя було угодне Богу. Бесіду вів Артемій Сльозкін

У грудні 2011 р. Давид поступив на лікування в дитяче онковідділення Національного інституту раку з діагнозом «нейробластома позачеревного простору». Сім’я Бенідзе з невеликого села в Криму. Мама Давида перебуває у декретній відпустці по догляду за дворічною донькою. Батько займався перевезенням вантажів на власному вантажному автомобілі. Після біди, що трапилася, він змушений був продати машину і тепер увесь час перебуває біля дружини і дитини. За час лікування п’ятирічний Давид пройшов тривалий курс хіміотерапій, але лікування ще не закінчене. Дитині потрібно пройти комп’ютерне обстеження в Угорщині. Але для цього необхідно знайти 16 000 грн. Лікування має тривати, і далі на дитину чекає або операція з видалення пухлини, або

АУТО-ТКМ. Це може показати лише MIBG-сканування. Відкладати обстеження не можна, бо це зупинить процес лікування. Зараз з Давидом-молодшим у лікарні перебуває тато, Давид-старший. Мама Марина змушена була поїхати додому до своєї мами, у якої стався інсульт. Працювати нікому, грошей взяти теж нізвідки. У батьків є ще молодша донька, яка увесь час лікування братика живе з сестрою Марини і вже її називає мамою. Тривалий час сім’я Бенідзе живе тільки завдяки пожертвам небайдужих людей. Давиду та його рідним, як ніколи, потрібна підтримка. Вони звертаються у молитвах до Бога і до всіх добрих людей за допомогою, бажаючи, щоб їхній син зміг одужати. Без вашої допомоги батькам Давида не впоратися. Тел.: 095–757–74–41, Марина (мама); 098–441–88–74, Надія (волонтер) Реквізити: Приватбанк № рахунку: 29244825509100 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 4405 8858 2252 8052 Одержувач: Бенідзе Давид Георгійович Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа»