Cerkovna_Gazeta_2012_18_316_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Вересень 2012 № 18 (316)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

НАШІ СВЯТИНІ

Преподобний Афанасій Серпуховський; Знайдення мощей первомученика архідиякона Стефана;

«До Твоєї милості звертаємось…»

Царство Його не від світу цього

Історія Глинської пустині

Про царствених страстотерпців та причини їхнього сумнівнопристрасного шанування

с. 8–9

с. 10–11

Великомученик Євстафій, дружина його Феопістія та діти їхні Агапій і Феопіст

с. 6

ПАЛОМНИЦТВО ПЛАЩАНИЦІ БОГОРОДИЦІ Патріархат); архієпископи: Бори спільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Білогородський Миколай, Білоцерківський і Богуславський Августин, Харківський і Богодухівський Онуфрій; єпископи: Васильківський Пантелеімон, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, духовенство Київської єпархії, насельники обителі, викладачі та вихованці Київських духовних шкіл, численні віруючі.

Закінчення на с. 2 ▶

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! 6 вересня виповнилося 35 років від дня народження єпископа Кременчуцького і Лубенського Миколая.

20 вересня виповнилося 20 років від дня архієрейської хіротонії архі єпископа Білоцерківського і Богуславського Августина.

Андре Моруа

Прокляття Золотого тільця Помер він природньою смертю, і всі його скарби були цілі-цілісінькі…

с. 12–13

К АНОНІЗАЦІЯ ПРЕПОДОБНОГО ІЛІЇ ( ГАНЖІ )

Святиня вперше покинула Єрусалим 19 вересня з Гефсиманії (Єрусалим) в Україну прибула Плащаниця Пресвятої Богородиці. Зустріч ікони Успіння Божої Матері у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Плащаницю також зустрічали: митрополити: Вишгородський і Чорнобильський Павел (намісник Лаври), Мексиканський, Венесуельський, Карибський і всієї Центральної Америки Антоній (Антіохійський

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ІНТЕРВ’Ю

27 вересня виповнилося 40 років від дня народження єпископа Білгород- Дністровського Олексія, вікарія Одеської єпархії.

24 вересня у Свято-Георгіївському соборі м. Макіївки відбулося прославлення у лику святих схимонаха Ілії (Ганжі). З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира урочисте богослужіння цього дня очолив митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, якому співслужили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон; архієпископи: Рівненський і Острозький Варфоломій, Запорізький і Мелітопольський Лука, Святогірський Арсеній; схиєпископ Аліпій (Погребняк); єпископи: Білгород-Дністровський Олексій, Горлівський і Слов’янський Митрофан, Макіївський Варнава, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, благочинні Донецької та Горлівської єпархій. За богослужінням також молилися: мер м. Донецька Олександр Лук’янченко, мер м. Макіївки Олександр Мальцев, керівники підприємств Донецького регіону. Мощі преподобного Ілії Макіївського були доставлені до Свято-Георгіївського собору ченцями Святогірської Лаври. До цього братія монастиря, яка допомагала знайти святиню, виготовила раку та облачення. 8 травня 2012 р. на засіданні Священного Синоду УПЦ під головуванням Блаженнішого Митрополита Володимира було прийнято рішення про канонізацію преподобного Ілії у лику святих (журнал № 33).

Плащаниця

№ 18 (316), вересень 2012

17 вересня, перебуваючи на Святій Землі з метою принесення в Україну Плащаниці Божої Матері, голова офіційної

делегації Української Православної Церкви архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звер-

Закінчення. Початок на с. 1 ▶ На Соборній площі перед святинею Блаженніший Владика очолив молебень, по завершенні якого звернувся до присутніх зі словами настанови: «Сьогодні Богоматір залишила святий град Єрусалим, де Вона спочиває у Своїй іконі, і прийшла до нас, у Свій дім, який присвячений Їй. Вона відвідує нас і в радощах, і в скрутні хвилини життя, бо хоче, щоб ми зрозуміли Божу правду... Посланництво з Єрусалима ікони Богородиці — важлива історична подія, і вона повинна залишитися у наших серцях...» Після цього Плащаниця була перенесена до Стефанівського приділу Успенського собору.

шив Божественну літургію у храмі в ім’я благовірного князя Олександра Невського Олександрівського подвір’я у Єрусалимі. На прохання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та з благословення Блаженнішого Патріарха Святого Града Єрусалима Феофіла III, Плащаниця відправилася в Україну. Передача Плащаниці відбулася 19 вересня у храмі в ім’я святої мучениці цариці Олександри Руської духовної місії. 19 вересня архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр у співслужінні архієпископа Геразького Феофана звершив Божественну літургію на святій Голгофі. orthodox.org.ua

ГРАФІК ПЕРЕБУВАННЯ ПЛАЩАНИЦІ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В ЄПАРХІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ:

православна газета

24 вересня Президент України Віктор Янукович молитовно вклонився Плащаниці Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Главу Держави супроводжував Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Перед святинею також молилися голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк та Генеральний прокурор України Віктор Пшонка.

Луганськ

02.10 – 05.10

Станом на ранок 2 жовтня Плащаниця Пресвятої Богородиці відвідала Київську, Полтавську, Харківську, Ізюмську єпархії Української Православної Церкви та Успенську Святогірську Лавру (Донецька єпархія).

Дніпропетровськ

05.10 – 08.10

ПОВЕРНЕННЯ СВЯТИНІ

Запоріжжя

08.10 – 11.10

Біла Церква

12.10 – 13.10

Київ (Спасо-Преображенський Собор)

14.10

Житомир

15.10 – 16.10

Тернопіль

16.10 – 17.10

Почаїв

17.10 – 18.10

Львів

18.10 – 19.10

ЮВІЛЕЙ

24 вересня, у день Собору Святогірських святих, у СвятоУспенській Святогірській Лаврі відбулися урочистості з нагоди 20-річчя відновлення чернечого життя у стародавній обителі, а також проводів Малочернеччинського образа Христа Спасителя до Сумської єпархії. Божественну літургію очолив митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел. Його Високопреосвященству співслужили: митрополити: Донецький і Маріупольський Іларіон, Воронезький і Борисоглібський Сер-

гій; архієпископи: Луганський і Алчевський Митрофан, Рівненський і Острозький Варфоломій, Сєверодонецький і Старобільський Агапіт, Харківський і Богодухівський Онуфрій, Запорізький і Мелітопольський Лука, Святогірський Арсеній; схиєпископ Аліпій (Погребняк); єпископи: Інокентій (Шестопаль), Білгород-Дністровський Олексій, Горлівський і Слов’янський Митрофан, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, Сумський і Охтирський Євлогій, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Ровень-

ківський Никодим, Острогозький Андрій, численне духовенство. Наприкінці богослужіння митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел передав у дар обителі ікону преподобного Гавриїла Афонського із частицею святих мощей. Після Божественної літургії відбувся хресний хід — проводи Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя» до Сумської єпархії УПЦ. За матеріалами сайтів Донецької та Одеської єпархій

25 вересня в Суми прибув знову віднайдений Малочернеччинський чудотворний образ Христа Спасителя «Хліб Життя». Сумчани та паломники з різних регіонів України та ближнього зарубіжжя зустріли святиню на центральній площі Сум великодніми піснеспівами. Святиню також зустрічали керівники області і міста. Всеношну напередодні очолив Високопреосвященний Олександр, архієпископ Городницький, вікарій Київської Митрополії. У день урочистостей Божественну літургію в Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Суми звершили: архіє пископи: Хустський і Виноградівський Марк, Городницький Олександр; єпископи: Сумський і Охтирський Євлогій, Ямпільський Іосиф, Конотопський і Глухівський

Роман у співслужінні собору духовенства. В урочистостях взяли участь голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар Донецької єпархії протоієрей Георгій Гуляєв, інші високі гості. За богослужінням також молилися голова Сумської обласної державної адміністрації Ю. П. Чмирь, голова Сумської обласної ради Г. В. Михайленко, секретар Сумської міської ради О. Л. Мовчан, заступник Сумського міського голови В. М. Волонтирець. Донецький благодійник і колекціонер Олег Зданович, який передав Православній Церкві Малочернеччинський образ, був удостоєний ордена УПЦ Почаївської ікони Божої Матері. Офіційний сайт Сумської єпархії

православна газета

п ра в о с л а в н и й кал е н д а р

НОСІЙ ПРАВДИ

Преподобний Афанасій Серпуховський (день пам’яті — 25 вересня за н. ст.)

ітописи розповідають про нього як про старця «доброчесного, проповідника, знавця Святого Письма». Преподобний Афанасій Серпуховський, у миру — Андрій, був уродженцем Новгородської землі й прославив Господа у ті часи, коли Руська земля засяяла світлом богоугодного життя преподобного Сергія Радонезького. Андрій з раннього віку прагнув до подвижництва, і коли настав час знайти досвідченого наставника, то звернувся до настоятеля обителі в ім’я Пресвятої Трійці — ігумена Сергія. Останній постриг юнака в чернецтво з ім’ям Афанасій, на честь преподобного Афанасія Великого. Улюбленим послухом праведника стало книгописання. Виклад на письмі бого-

словських істин про Пресвяту Трійцю і духовне діяння, відкритих світові преподобним Сергієм, а також перекладацька діяльність стали справою всього життя святого Афанасія. У 1374 р. на праведника було покладено новий послух. На прохання Серпуховського князя Володимира Хороброго Сергій Радонезький благословив своєму улюбленому учневі очолити у вотчині правителя будівництво нової обителі на честь Зачаття Пресвятої Богородиці. Коли роботи були завершені, Афанасій став настоятелем монастиря, який розташувався недалеко від міста Серпухова, на високому березі річки Нари. Звідси обитель отримала назву Високої або Висоцької, а її перший ігу-

мен став іменуватися Афанасієм Висоцьким. Багато руських подвижників пройшли тут високу школу чернецтва. Спосіб життя ченців був настільки аскетичним, що деякі не витримували й покидали монастир. Саме сюди Сергій Радонезький направив свого майбутнього наступника преподобного

ПЕРШИЙ СТРАЖДАЛЕЦЬ ЗА ХРИСТА

Знайдення мощей первомученика архідиякона Стефана (день пам’яті — 28 вересня за н. ст.)

ід час однієї зі своїх місіонерських поїздок святий апостол Павел прибув до Єрусалима. Іудеї схопили його, щоб побити камінням. Павел нагадав їм про архідиякона Стефана, який був убитий ними таким саме чином, а він, ще не знаючи Христа, заохочував тоді тих, хто підняв руку на Божого угодника. Сам Стефан був євреєм, але народився і жив поза межами Святої Землі, тому підпадав в очах ортодоксальних іудеїв під категорію елліністів, тобто тих, хто зазнав впливу грецької культури. Коли кількість християн стала зростати, апостоли вибрали сім достойних мужів собі у помічники, або диякони, щоб вони доглядали за хворими, вдовами, нужденними. Головним серед них був обраний Стефан, який отримав звання архідиякона. Маючи сильну віру і володіючи даром слова, праведник разом з іншими дияконами дуже скоро став приймати найбезпосереднішу участь у молитвах і

богослужіннях. Проповідь Стефана була настільки ревною, що, бачачи його успіхи в поширенні вчення Христа, а також знамення і чудеса, якими він підкріплював свої слова, фарисеї вирішили позбавитися від нього. Вони схопили праведника і привели на свою вищу раду — синедріон. Коли архідиякону дали можливість відповісти на звинувачення неправдивих свідків, які говорили, що він у своїх проповідях зневажає Бога і пророка Мойсея, сповідник нагадав фарисеям історію єврейського народу. Стефан на яскравих прикладах показав їм, як іудеї противилися Богові, б’ючи посланих до них пророків. Розпалюючись гнівом, фарисеї продовжували слухати його. Під час промови праведника над ним розверзлось небо, і він вигукнув: я бачу небеса, що розкрились і Сина Чоловічеського, Який стоїть праворуч Бога (Діян. 7: 56). Не витримавши цих слів, затикаючи вуха, фарисеї кинулися на нього й вивели

Візантії, оселившись у монастирі Іоанна Предтечі, де зайнявся своєю улюбленою справою — переписуванням книг і перекладами кращих творів святих отців. Між книгописними майстернями Константинополя і Серпухова склалися тісні стосунки. На Русь прийшли високі зразки візантійського мистецтва книжкової мініатюри і графіки. За весь час перебування в Новому Римі Афанасій прислав до Серпухова близько десяти кращих за виконанням візантійських ікон. Не випадково саме до Серпухова преподобний Никон направив навчатися іконописної справи преподобного Андрія Рубльова. Незадовго до смерті (близько 1401 р.) святий Афанасій переписав (а можливо, і сам переклав) відомий на Русі статут під назвою «Око церковне». Точна дата смерті Божого угодника не відома. Повне житіє Афанасія Серпуховського з’явилося на світ у 1697 р.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА: 4 жовтня — святителя Димитрія, митрополита Ростовського; 6 жовтня — святителя Інокентія, митрополита Московського; преподобної Єлени Києво-Флорівської; 8 жовтня — преподобного Сергія, ігумена Радонезького, чудотворця; преподобної Досифеї затворниці, Київської; 9 жовтня — апостола і євангеліста Іоанна Богослова; святителя Тихона, патріарха Московського і всієї Русі; 11 жовтня — преподобного Харитона сповідника; Собор преподобних отців Києво-Печерських, котрі у Ближніх печерах (преподобного Антонія) спочивають; 12 жовтня — Собор Полтавських святих; 13 жовтня — святителя Михаїла, першого митрополита Київського; 14 жовтня — Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; апостола від 70-ти Ананії; преподобного Романа Солодкоспівця; Касперівської ікони Божої Матері. само був похований і праведний Никодим, таємний учень Христа, який знайшов притулок у будинку іудейського законо вчителя. Гамаліїл дедалі більше почав схилятися до віри у Христа і прийняв Хрещення. Після смерті він був похований у тій самій печері. У 415 р. мощі

всіх трьох святих були чудесно знайдені й урочисто перенесені до Єрусалима. А у 428 р. мощі архідиякона Стефана були перенесені до Константинополя. Нині десниця святого первомученика благоговійно зберігається у Серапіоновій палаті Троїцької Сергієвої Лаври.

Незабаром у Євстафія виздихала вся худоба і померли слуги. Залишившись без засобів до існування, він узяв дружину Феопістію та двох синів Агапія і Феопіста й таємно залишив дім, щоб жити у смиренні й невідомості. Під час плавання по морю господар корабля вирішив заволодіти Феопістією і силоміць висадив Євстафія із синами на берег. У скорботі святий продовжив шлях. Щоб перейти через річку, він вирішив по черзі перенести синів убрід. Коли один із них стояв на березі, його раптово

схопив лев. Повернувшись із погоні до другого сина, Євстафій виявив, що його поцупив вовк. Виливши своє горе у молитвах, праведник попрямував до найближчого селища Вадісс, щоб найнятися на роботу. П’ятнадцять років святий провів у працях, не відаючи, що його діти були врятовані місцевими пастухами й землеробами, і що дружина його мирно працює, залишившись незганьбленою, оскільки корабельник невдовзі захворів і помер у тяжких муках. Одного разу, працюючи в полі, праведник зустрів своїх друзів по службі, які розшукували його на прохання імператора Траяна. Вони не впізнали в ньому свого полководця і просили за винагороду допомогти їм. Євстафій не відкрив свого імені, але запросив друзів у дім господаря і нагодував їх. Під час бесіди воїни помітили на його шиї слід від глибокої рани і впізнали у співрозмовнику друга. Святий погодився повернутися до Риму і стати воєначальником. Беручи новобранців на службу, він не впізнав серед них своїх синів, які були друзями і не знали, що вони брати. Під час походу солдати розбили намети в одному із селищ. За розмовою Агапій опо-

вів Феопісту свою сумну історію про те, як утратив матір, а потім батька. Натомість Феопіст розповів свою — і так відкрилося, що вони рідні брати. Цю розмову почула їхня мати, оскільки намет знаходився поряд з її будинком. Не відкриваючись їм, вона звернулася до воєначальника з проханням залишитися в армії, щоб бути поруч зі своїми синами. Коли ж Феопістія розповідала свою історію, то Євстафій впізнав у ній свою дружину. Так родина знову возз’єдналася. Після закінчення війни Траян помер. Новий імператор Адріан вирішив відсвяткувати перемогу приношенням жертв ідолам. На подив правителя, Євстафія не виявилося серед присутніх. Коли його розшукали, він сповідав себе християнином. На суді імператора праведник підтвердив віру в Христа. Свої дні великомученик разом із дружиною та синами закінчив у вогні розпеченого мідного бика. Коли ж з’ясувалося, що тіла мучеників не були ушкоджені вогнем, а їхні обличчя випромінюють незвичайне світло, багато хто зі свідків чуда, що сталося, визнали Христа істинним Богом.

Великомученик Євстафій, дружина його Феопістія та діти їхні Агапій і Феопіст (день пам’яті — 3 жовтня за н. ст.) щедрі милостині дійшли до Мене». Плакида вигукнув: «Господи, я вірую, що Ти — Бог Неба і землі, Творець усіх створінь. Молю Тебе, Господи, навчи мене, що мені робити». І знову пролунав Божественний голос: «Іди до священика християнського, прийми від нього Хрещення, і він наставить тебе на шлях спасіння». Здивований Плакида скерував свого коня до оселі повідомити рідним про те, що сталося. У відповідь дружина розповіла йому про незвичайне сновидіння, в якому їй було сказано про те, що вся їхня сім’я пізнає істинного Бога — Іісуса Христа. Після прийняття Хрещення і причастя Євстафій прийшов на те місце, де відбулося чудо спілкування з Богом, щоб подякувати Йому за милість. І знову праведник удостоївся чудесного одкровення Господа, Який повідав йому про майбутні випробування, подібні до тих, що їх зазнав Іов.

Никона для постригу в чернецтво і настанови в чернечому подвигу. У 1378 р., після смерті святителя Олексія, на Русь прибув новий митрополит — святитель Кіпріан. Проте Московський князь Димитрій Донський не прийняв поставленого в Константинополі первоієрарха, оскільки наполягав на висвяченні в митрополичий сан свого духівника — Михаїла (Митяя). Кіпріан опинився у складному становищі, але незабаром отримав підтримку Сергія Радонезького і Афанасія Висоцького. Святитель часто їздив до Нового Рима для участі в засіданнях синоду, що стосувалися церковного управління на Русі. В одну з таких поїздок він узяв із собою святого Афанасія, який благословив нести послух настоятеля монастиря преподобному Афанасію Молодшому. Майже 20 років, до самої смерті, Висоцький ігумен провів у столиці

за місто, щоб побити камінням. Першими, згідно із законом, пожбурили у святого каміння ті, хто свідчив проти нього на синедріоні, а потім решта. Падаючи від ударів, святий архідиякон Стефан став молити Господа простити і не вважати їм це за гріх. Свідком інциденту став юнак на ім’я Савл, який згодом під ім’ям апостол Павел прославився на весь світ як ревний проповідник Євангелія. У той момент він був на боці іудеїв і стеріг одяг тих, хто побивав сповідника камінням. Деталі події нам відомі завдяки апостолу Луці, який описав їх у Діяннях святих Апостолів. Архідиякон Стефан віддав свою душу Господу в 34 р. Після страти тіло мученика було залишено на поживу звірам. Проте наступного дня законовчитель Гамаліїл, який користувався великою повагою серед іудеїв, послав своїх людей, щоб вони забрали тіло Стефана. Праведник був похований в одній із печер на землі Гамаліїла. Згодом там

ДРУГИЙ ІОВ

я історія сталася наприкінці І — на початку ІІ ст. за часів процвітання Римської імперії. У період правління імператорів Тита, а потім Траяна святий великомученик Євстафій виявив себе як талановитий полководець. Тоді він був ще язичником і носив ім’я Плакида. Крім успіхів у ратній справі він відзначився тим, що допомагав усім, хто опинявся у скрутному становищі. Якось під час полювання Плакида захопився гонитвою за оленем. Збігши на високе місце, звір зупинився. Наблизившись до нього, Плакида побачив між його рогами сяючий Хрест, а на ньому — розп’ятого Сина Божого. Незабаром мисливець почув голос: «Навіщо ти Мене переслідуєш, Плакидо?». «Хто Ти, Господи, Який говорить зі мною?» — у страху запитав Плакида. І почув у відповідь: «Я — Іісус Христос, Бог. Ти Мене, не знаючи, вшановуєш, бо твої добрі справи і

№ 18 (316), вересень 2012

Підготував Андрій Гор

№ 18 (316), вересень 2012

православна газета

П р е дсто я т е л ь У П Ц

10 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви провів робочу зустріч із головою Синодального відділу з благодійності і соціального служіння УПЦ архідияконом Сергієм Косовським. Його Блаженство благословив створення нових соціальних проектів, спрямованих на надання допомоги нужденним. 12 вересня, у день пам’яті преподобного Олександра Свірського († 1533) та день перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського (1724), Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у соборному храмі Свято-Пантелеймонівського монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи: Шепетівський і Славутський Діонисій, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, намісник ставропігійного чоловічого монас-

тиря в ім’я преподобного Паїсія Величковського архімандрит Гавриїл (Анісімов), благочинний лікарняних храмів м. Києва протоієрей Роман Барановський та духовенство обителі.

Цього дня архієпископ Олександр відзначив день свого небесного покровителя. Після богослужіння Митрополит Володимир привітав Високопреосвященнішого владику зі святом.

15 вересня, у річницю смерті В и со к о п р е о с в я щ е н н і ш о го митрополита Харківського і Богодухівського Никодима, у Благовіщенському кафедральному соборі Харкова Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив Божественну літургію. Його Блаженству співслужили митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим, митрополит Некреський Сергій (Грузинська Православна Церква), митрополит Білгород-

ський і Старооскольський Іоанн, митрополит Полтавський і Миргородський Филип, архі єпископ Сєверодонецький і Старобільський Агапіт, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей, єпископ Львівський і Галицький Філарет, духовенство Харківської єпархії та гості з інших єпархій. За богослужінням також молилися голова Харківської

обласної державної адміністрації Михайло Добкін, голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, інші особи, з якими приснопам’ятний владика Никодим був особисто знайомий і ніс труди на благо народу. Після закінчення Божественної літургії Блаженніший Митрополит Володимир очолив заупокійну літію біля могили митрополита Никодима в нижньому приділі Благовіщенського собору.

19 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській КиєвоПечерській Лаврі прийняв народного депутата України та засновника Інституту прав людини і запобігання екстремізму та ксенофобії (IHRPEX) Олександра Фельдмана та подякував за допомогу в організації принесення в Україну з Єрусалима Плащаниці Пресвятої Богородиці.

Офіційний сайт Харківської єпархії

13 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир прийняв у своїй резиденції у Свято-Пантелеймонівському монастирі у Феофанії головного лікаря Київської міської клінічної лікарні № 1 Ігоря Чермака. За заслуги перед Українською Православною Церквою Ігор Чермак нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира. На зустрічі також були присутні: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський

Олександр, благочинний лікарняних храмів м. Києва протоієрей Роман Барановський, настоятель столичного храму в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського протоієрей Нестор Коломієць. Блаженніший Митрополит Володимир підтримав ініціативу Ігоря Івановича і благословив назвати Київську міську клінічну лікарню № 1 іменем рівноапостольного князя Володимира та побудувати на її території каплицю на честь хрестителя Київської Русі. Настоятелем майбутньої каплиці було призначено отця Нестора Коломійця.

21 вересня академічний храм Київських духовних шкіл, що знаходиться на території Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври, відзначив престольне свято. Божественну літургію на площі перед храмом очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. Його Блаженству співслужили: намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), єпископ Васильківський Пантелеімон, викладачі та студенти духовних шкіл у священному сані.

За богослужінням Митрополит Володимир висвятив на священика випускника академії диякона Георгія Крючкова, а в сан диякона — студента ІІІ курсу академії Віталія Коцабу. Після Божественної літургії Блаженніший Владика звернувся до віруючих із повчальним словом, у якому наголосив: «Божа Матір допомагає нам іти тернистими шляхами землі й, показуючи особистий приклад через Свій подвиг і страждання, навчає нас довготерпіння. Божа Матір жодному не відмовляє в допомозі. Нехай дух наш завжди буде на висоті та в радості, і нехай величається нашим життям, нашими справами та вчинками святість Божої Матері». По завершенні богослужіння відбувся хресний хід навколо академічного храму.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 02.10.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета 22 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир прийняв у своїй резиденції у СвятоПантелеймонівському монастирі у Феофанії настоятеля громади Тезе (Франція) брата Алоїса та представників громади. На зустрічі також були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр та директор науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера» Костянтин Сігов. Наприкінці зустрічі Його Блаженство та гості обмінялися пам’ятними подарунками.

23 вересня, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир із Архіпастирським візитом відвідав Білоцерківську єпархію. Мета візиту – участь у святкуванні 20-річчя архієрейської хіротонії керуючого єпархією архіє пископа Білоцерківського і Богуславського Августина. Цього дня Блаженніший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію у С п а со - П р е о б р а ж е н с ь к о м у

24 вересня, у день святкування чудотворній Зимненській іконі Божої Матері, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив урочистості у Свято-Успенській Святогірській Зимненській ставропігійній жіночій обителі (с. Зимне Волинської області). Архіпастир звершив Божественну літургію на площі поряд зі Свято-Успенським храмом монастиря. Його Блаженству співслужили: митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон; 25 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав Іллінський храм м. Києва та привітав його настоятеля, секретаря Київської Митрополії протоієрея Віталія Косовського з 50-річчям від дня народження (яке той відзначав 24 вересня). Його Блажен-

П р е дсто я т е л ь У П Ц 23 вересня у конференцзалі Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври відбулося відкриття XIІ Міжнародних Успенських читань. Цього року тема Читань — «Свідчення: традиції, форми, імена». На відкритті засідання були присутні представники духовенства, богослови й філософи, релігійні й громадські діячі з України, Росії, Білорусі, Італії, Франції та інших країн. Традиційно організаторами заходу виступають: СвятоУспенська Києво-Печерська Лавра, Київська духовна академія, Національний заповідник «Софія Київська», Інститут релігійних наук святого Фоми Аквінського, Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Центр святого Климента «Спілкування і діалог культур», Науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера». «В усі часи всі шукали істину, і це не випадково, адже з цього розпочав проповідь Господь наш Іісус Христос, — наголосив у вступному слові, відкриваючи форум, Блаженніший Митрополит Володимир. — Істина — це мета життя християнина. Християнин повинен осягати істину і прийти з цією істиною до людей, які його оточують. Істина приво-

кафедральному соборі м. Біла Церква. Йому співслужили митропо26 вересня, напередодні лити: Вишгородський і Чорно- свята Воздвиження Чесного і бильський Павел, Миколаїв- Животворящого Хреста Госський і Очаківський Питирим; п о д н ь о го, Блаженніший архієпископи: Бориспільський Митрополит Володимир зверАнтоній (Керуючий справами шив всеношну з чином воздУПЦ), Білоцерківський і Богус- виження Хреста в Трапезному лавський Августин, Переяслав- храмі на честь преподобних Хмельницький і Вишневський Антонія і Феодосія Печерських Олександр (секретар Предстоя- Святої Успенської Києвотеля УПЦ), Городницький Олек- Печерської Лаври. Його Бласандр; єпископи: Хотинський женству співслужили: митроМелетій, Фастівський Даміан та полит Вишгородський і Чорнодуховенство єпархії. бильський Павел (намісник Лаври); архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ) та ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), єпископи: Васильківський Пантелеімон, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, а також насель-

№ 18 (316), вересень 2012

дить до пізнання Бога, а пізнання Бога приводить до ясної та виразної дороги, яка веде до єднання людини з Богом». Далі присутні заслухали доповідь Митрополита Володи-

мира на тему «Свідчення як проповідь Слова Божого у сучасному світі». Міжнародні Успенські читання продовжать свою роботу до 26 вересня.

ники обителі у священному сані. 27 вересня, в день свята Хрестовоздвиження, Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні архієпископа

Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра звершив Літургію в храмі на честь Усіх святих столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії.

30 вересня, в Неділю 17-ту після П’ятидесятниці, після Воздвиження, і день пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію в Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: архієпископи Білоцерківський і митрополит Вишгородський і Богуславський Августин, Пере- Чорнобильський Павел, архі яслав-Хмельницький і Вишнев- єпископ Переяслав-Хмельський Олександр (секретар ницький і Вишневський ОлекПредстоятеля УПЦ); єпископи сандр, єпископи ВасильківВолодимир-Волинський і ський Пантелеімон та БородянКовельський Володимир, ський Варсонофій, духовенство Васильківський Пантелеімон, монастиря у священному сані. Львівський і Галицький Філарет, духовенство Володимир1 жовтня Блаженніший Митрополит Київський Волинської єпархії. На завершення архієреї та і всієї України Володимир освятив храм в ім’я священнослужителі звершили благовірного князя Ігоря Чернігівського храмохресний хід із чудотворною вого комплексу на честь Різдва Пресвятої БогоЗимненською іконою довкола родиці, розташованого в столичному житловому Успенського храму, після чого масиві Теремки-1 (вул. Академіка Глушкова, 11). перед святинею було відслу- Його Блаженству співслужили: архієпископи: Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький жено подячний молебень. і Вишневський Олександр (секретар Предстояство подякував ювіляру за теля УПЦ), єпископи: Макарівський Іларій, багаторічну працю на відпові- Васильківський Пантелеімон, Броварський Феодальному посту в Київської досій, Ірпінський Климент, Бородянський ВарсоМитрополії та побажав допо- нофій; настоятель храму протоієрей Василій моги Божої в подальших тру- Грицько, клірики храму та столиці. Після освядах на благо Святої Церкви. чення Предстоятель УПЦ звернувся до присутніх Напередодні Блаженніший з архіпастирським словом, а також подякував Владика удостоїв отця Віталія ктитору храму народному депутату України Ігорю ордена УПЦ святителя Петра Рибакову за труди на благо Церкви. Могили. orthodox.org.ua

№ 18 (316), вересень 2012

9–11 вересня у столиці Боснії і Герцеговини Сараєво пройшов міжнародний симпозіум, у якому взяли участь релігійні та громадські діячі різних країн. Серед учасників, зокрема, були Предстоятель Кіпрської Православної Церкви Архі єпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостом II, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, міністр Італії з міжнародного співробітництва та інтеграції професор Андреа Ріккарді.

н о в и н и, п од ії, ко м е н та р і

МІЖНАРОДНІ КОНФЕРЕНЦІЇ З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у роботі симпозіуму взяв участь Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній. 10 вересня архієпископ Антоній взяв участь у роботі круглого столу «Бідні ставлять запитання», що проходив у рамках міжнародного форуму. На засіданні Його Високопреосвященство виступив із доповіддю «Церква покли-

православна газета МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

кана служити бідним». У своєму повідомл енні владика звернув увагу на різне ставлення до бідності та бідних в елліністичній і старозавітній культурі, а потім і новозавітній традиції. Для християнської Церкви з перших днів її існування допомога бідним стає одним із пріоритетів, про що розповідається вже у книзі Діяння святих Апостолів. І всю свою історію християнство незмінно вважає турботу про бідних своїм важливим служінням. kdais.kiev.ua 14 вересня, у день пам’яті преподобного Симеона Стовпника, Предстоятель Польської Православної Церкви Митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва відвідав СвятоГеоргіївський Ставропігійний чоловічий монастир (с. Городниця Житомирської області), де у соборному храмі обителі очолив Божественну літургію. Йому співслужили: архієпис копи: Бориспільський Антоній, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Мука-

Від 9 до 11 вересня у Мілані (Італія), при парафії в ім’я святителя Амвросія Медіоланського, проходила V Міжнародна конференція «Амвросіївські читання» на тему «Християнське свідчення в сучасному секулярному світі». З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира участь у конференції взяли: голова Синодального відділу релігійної освіти, катехізації і місіонерства УПЦ митрополит Полтавський і Миргородський Филип та голова Синодального відділу з проблем біоетики та етичних питань вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій. Перед відкриттям конференції митрополит Филип очолив Божественну літургію у Свято-Амвросіївському храмі Мілана. Після закінчення богослужіння владика Филип передав настоятелю парафії архімандриту Амвросію (Макару)

благословення Блаженнішого Митрополита Володимира та ікону Спасителя — подарунок парафії. У перший день читань Високопреосвященніший владика Филип оголосив вітальне слово Предстоятеля УПЦ та виступив із доповіддю «Проповідь Євангелія Христового у сучасному світі». 10 вересня, у день пам’яті Собору преподобних отців Києво-Печерських у Дальніх печерах, єпископ Макарівський Іларій очолив Божественну літургію у храмі в ім’я святителя Амвросія Медіоланського. Того ж дня владика звершив і молебень біля мощей святителя. У рамках культурної програми конференції було відві дування Амвросіївської бібліотеки-музею м. Мілан, а також кафедрального собору та інших храмів міста, перед православними святинями яких було звершено молитву. Також єпис-

коп Іларій та інші учасники науково-богословського форуму відвідали м. Ортона, де помолилися біля мощей апостола Фоми. 13 вересня владика Іларій звершив Божественну літургію у крипті Свято-Миколаївського храму у м. Барі, де покояться мироточиві мощі святителя і чудотворця Миколая. Йому співслужили: настоятель парафії в ім’я Амвросія Медіоланського архімандрит Амвросій (Макар), голова комісії з благодійництва Макарівського благочиння Київської єпархії архімандрит Філарет (Єгоров), духовенство, яке прибуло вклонитися святим мощам. 14 вересня єпископ Макарівський Іларій звершив Божественну літургію у храмі (ХІ ст.) давнього монастиря святого Іоанна Серподержця Калабрійського. Нещодавно відроджена православними ченцями обитель знаходитьсь у горах Калабрії на півдні Італії.

чівський і Ужгородський Феодор, намісник монастиря архі єпископ Городницький Олександр; єпископи: ВолодимирВолинський і Ковельський Володимир, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан. Наприкінці богослужіння секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр зачитав вітальне слово Блаженнішого Митрополита Володимира.

ЦЕРКВА І НАУ К А 12 вересня, під час чергового засідання Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями, було розглянуто діяльність робочої групи з розробки правового механізму державного визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів України. Уповноважений УПЦ з питань вищої освіти і науки архімандрит Віктор (Бедь) підготував проект документа щодо цього питання. Передбачається максимально спрощена та прозора процедура визнання (нострифікації) дипломів про вищу освіту, дипломів про наукові ступені та атестатів про вчені звання, що їх видають і присвоюю ть вищі духовні навчальні заклади і наукові установи релігійних організацій, незалежно від того, чи вони знаходяться і діють в Україні, чи за її межами. До складу нострифікаційних комісій Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України пропонується ввести і представників від вищих духовних навчальних закладів і наукових установ релігійних організацій.

Участь у засіданні під головуванням народного депутата України, голови ради Володимира Марущенка, також взяли: голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент, заступник Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки архімандрит Гавриїл (Кризина), перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик. * * * З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, засновано Міжнародну академію богословських наук як наукову установу в галузі богослов’я. Засновники — Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина. Почесним президентом академії обрано Блаженнішого Митрополита Володимира, а її президентом — уповноваженого Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки архімандрита Віктора (Бедя). Прес-служба УУБА–КаУ

ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО

15 вересня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон взяв участь у спільному критсько-українському інвестиційному бізнес-форумі, який проходив на грецькому острові Крит. Його супроводжував директор Паломницького центру при Відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Володимир Теліженко. Від імені Блаженнішого Митрополита Володимира єпископ Пантелеімон оголосив вітальне слово. На форумі, організованому префектурою о. Крит, українську сторону представляли голова

Київської обласної держадміністрації Анатолій Присяжнюк, представники регіональної влади Київщини, підприємці. 16 вересня у сільській парафії неподалік столиці Криту Іракліона владика Пантелеімон співслужив за Літургією Архієпископу Критському Іринею. За богослужінням молились учасники форуму. Нагадаємо, що цьогоріч у травні губернатор о. Крит Ставрос Арнаутакіс та очільник Київщини Анатолій Присяжнюк підписали соціальний проект щодо організації відпочинку дітей Київщини. На основі спільної угоди за літній період на о. Крит відпочило 450 дітей з Київської області.

10 вересня відбулася зустріч голови Учбового комітету при Священному Синоді Української Православної Церкви, вікарія Київської Митрополії єпископа Ірпінського Климента із ректором Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Володимиром Рожком. Під час зустрічі обговорювалися питання щодо подальшої співпраці в напрямку професійної підготовки регентів церковних хорів. Після зустрічі відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на фасаді навчального корпусу

консерваторії з нагоди 80-річчя від дня народження видатного українського діяча, ректора Національної муз ичної академії України ім. П. І. Чайковського Олега Семеновича Тимошенка. На відкритті були присутні: Міністр культури України Михайло Кулиняк, голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України Володимир Семиноженко, а також відомі діячі культури та мистецтва. Наприкінці церемонії по приснопам’ятному Олегу Тимошенку було звершено заупокійну літію.

православна газета

н о в и н и, п од ії, ко м е н та р і ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ

19–24 вересня, з нагоди роковин від дня смерті митрополита Харківського і Богодухівського Никодима, в Україні перебувала делегація Антіохійської Православної Церкви. 19 вересня Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі прийняв делегацію Антіохійської Православної Церкви на чолі з митрополитом Мексиканським, Венесуельським, Карибським і всієї Центральної

Онуфрій, єпископ Кесарійський, вікарій Мексиканської єпархії Ігнатій. Архіпастирям співслужило духовенство Харківської єпархії. Після закінчення Божественної літургії митрополит Мексиканський Антоній звершив панахиду біля гробу митрополита Никодима. 22 вересня члени зарубіжної делегації відвідали храми м. Харкова. 23 вересня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив Божественну літургію у храмі на честь Озерянської ікони Божої Матері Свято-Покровського чоловічого монастиря м. Харкова. Архіпастирю співслужило духовенство обителі. За богослужінням молилися митрополит Мексиканський, Венесуельський, Карибський і всієї Центральної Америки Антоній, єпископ Кесарійський, вікарій Мексиканської єпархії Ігнатій. З благословення Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, архієпископ Онуфрій вручив митрополиту Антонію нагороду — Відзнаку Предстоятеля УПЦ — за зміцнення братерських відносин між православними народами. 24 вересня, на запрошення ректора ХДС архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, ієрарх Антіохійської Православної Церкви митрополит Антоній зустрівся з викладачами та учнями Харківської духовної семінарії.

Америки Антонієм (Шедрауі). Глава Антіохійської делегації нагородив Блаженнішого Митрополита Володимира ювілейною медаллю великомученика Георгія Побідоносця. На згадку про зустріч Блаженніший Владика подарував гостю пам’ятну панагію. 20 вересня члени делегації зустрілися з керівництвом та студентами Харківського Національного університету ім. В. Н. Каразіна. 21 вересня Божественну літургію у Свято-Благовіщенському соборі звершили митрополит Мексиканський, Венесуельський, Карибський і всієї Центральної Америки Антоній, митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, архієпископ Харківський і Богодухівський

ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО 12 вересня голова Учбового комітету при Священному Синоді Української Православної Церкви єпископ Ірпінський Климент взяв участь у роботі громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями. Під час засідання обговорювалися питання, пов’язані з визнанням духовної освіти в Україні та наданням можливості релігійним організаціям засновувати духовні навчальні заклади різних рівнів акредитації. Результатом роботи засідання став план дій громадської ради з ініціювання прийняття законодавчих актів, спрямованих на державне визнання дипломів духовних навчальних закладів. 13 вересня в культурно-мистецькому центрі Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбулося засідання круглого столу «Любов до рідної землі». Представники релігійних організацій, духовних і світських навчальних закладів обговорили питання, що стосуються екологічних проблем. З благословення Керуючого справами Української Православної Церкви, ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Бориспільського Антонія, в роботі форуму взяв участь перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик. Учасники висловилися за необхідність об’єднання зусиль для збереження чистоти навколишнього середовища, підвищення рівня суспільної культури і виховання дбайливого ставлення до природи. kdais.kiev.ua 13 вересня, на запрошення міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архі єпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав Міністерство внутрішніх справ України, де провів лекцію для співробітників відомства на тему «Співвідношення понять гріха і злочину у свідомості християнина», після чого відповів на запитання слухачів. bc-eparchy.org.ua 20 вересня, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, Керуючий справами УПЦ архі єпископ Бориспільський Антоній відвідав Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де звершив заупокійну літію по жертвах масових політичних репресій та освятив Пам’ятний знак на місці їхнього поховання. На заході були присутні: голова КМДА Олександр Попов, директор Заповідника Марина Громова, автор проекту Пам’ятного знаку архітектор Лариса Скорик.

25 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у СвятоПантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв Апостольського нунція в Україні архієпископа Томаса Едварда Галліксона. Архієпископ представив нового першого секретаря Апостольської нунціатури в Україні монсеньора Петра

Тарнавського, який віднині продовжуватиме своє служіння в Україні, та секретаря Папської ради сприяння християнській єдності священика Мілана Жуста, який опікується нашими студентами, що проходять навчання у навчальних закладах Ватикану. Також сторони обговорили стан сучасних міжцерковних відносин в Україні.

25 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир з Архіпастирським візитом відвідав Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир столиці. У соборному храмі обителі Владика преподав віруючим Первосвятительське благословення. Після цього Архіпастир мав розмову із настоятелькою монастиря ігуменею Антонією про життя обителі. Наостанок Предстоятель благословив матушку-ігуменю та насельниць іконками. 25 вересня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Свято-Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв співробітника Грузинської Патріар-

№ 18 (316), вересень 2012

хії протоієрея Георгія Харазашвілі, який передав Владиці привітання, а також подарунок від Святішого Католикоса-Патріарха всієї Грузії Іллі ІІ з нагоди 35-річчя Патріаршого служіння.

У свою чергу, Предстоятель УПЦ передав Патріарху Іллі слова подяки і побажання міцного здоров’я, а також пам’ятний подарунок із нагоди свого 20-річного служіння на кафедрі Київських митрополитів.

21 вересня вікарій Київської Митрополії єпископ Ірпінський Климент взяв участь у церемонії відкриття Президентами України Віктором Януковичем та Республіки Польща Броніславом Коморовським центральної частини Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму на території Національного історикомеморіального заповідника «Биківнянські могили». Закладання капсул на місці майбутнього Міжнародного меморіалу жертвам тоталітаризму 1937– 1941 рр. Президентами України та Польщі відбулося 28 листопада 2011 р. Меморіал увіковічує пам’ять не лише жертв сталінських репресій. У 1941 р. тут були поховані розстріляні офіцери польської армії. Відкриття меморіалу завершилося хвилиною мовчання.

наші святині

№ 18 (316), вересень 2012

православна газета

«ДО ТВОЄЇ МИЛОСТІ ЗВЕРТАЄМОСЬ…»

Історія Глинської пустині

еликою духовною радістю для віруючих є відродження обитеВ лей Православної Церкви, цих святих і древніх місць на славу Божу. Одна з них, Глинська пустинь, вистояла у часи гонінь молитвами й заступництвом Цариці Небесної. І нині насельники, які живуть у ній, з допомогою трудників і паломників відновлюють і упорядковують цю святиню. ВИНИКНЕННЯ МОНАСТИРЯ Глинська пустинь виникла серед дрімучих лісів Крупецької волості, за 36 верст від Путивля. Нині це село Соснівка Глухівського району Сумської області. Саме там, у XVI ст., селяни, які ставили на деревах вулики, на високій сосні побачили ікону Різдва Пресвятої Богородиці, від якої йшло світло. Коли минув страх, вони стали молитися Матері Божій, збираючись із родичами та односельцями біля сосни. Невдовзі біля коріння цієї сосни з’явилося джерело. Хто приходив — отримував допомогу Цариці Небесної, зцілення від душевних і тілесних недуг. Якийсь пустельник побудував там каплицю і трудився у пості та молитві. Народне шанування святого місця не припинялося, а звістка про чудеса від знайденої ікони привернула ченців найближчого монастиря — Путивльського Молченського, що розташовувався за 40 верст від місця явлення образа. Ченці поставили нову каплицю і в ній звершували своє правило. Їх можна назвати першими ченцями нової обителі, названої Глинською — найпевніше тому, що її землі належали князям Глинським, із роду яких була дружина Івана Грозного — Олена. Є й інша версія: начебто була тут зручна ділянка, з хорошою глиною, яку брали місцеві селяни для виготовлення глиняного посуду. Зараз важко про це судити. Ґрунт там піщаний і зовсім не підходить для гончарів. Наприкінці XVI ст. благочестивий житель цієї волості скликав своїх односельців, і вони замість каплиці збудували дерев’яний храм. Ікону пробували зняти із сосни, але вона чудесним чином знову опинялася на місці свого явлення. Слава про чудотворну ікону дедалі більше поширювалась, і її намагалися переносити у довколишні міста — Путивль, Рильськ, Севськ. Але, коли залишали ікону в якомусь місті, вона зникала й опинялася на колишньому місці. Згодом у пустині побудували кам’яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

ВІДНОВНИК ПУСТИНІ Багато для розвитку і благополуччя Глинської пустині зробив преподобний Філарет (Данилевський, 1777–1841), перетворивши її на джерело духовної просвіти. Фома Данилевський, майбутній ігумен Філарет, народився в Україні, в козацькій родині, і вихований був у строгому благочесті. З дитинства він виявив любов і старанність до Церкви і богослужіння, що й визначило його життєвий шлях. Протоієрей, настоятель храму, де на криласі співав і читав Фома, одного разу вирушив до Києва, взявши із собою хлопця. В Києві у протоієрея був знайомий — шанований старець, настоятель Дальніх печер Києво-Печерської Лаври, ієромонах Трифіллій, який прийняв Фому до себе келійником. У КиєвоПечерській Лаврі Фома Данилевський прожив близько трьох років. Духовно виховуючи його, старець пророчо казав: «Знай, ти будеш ченцем і головним над ченцями». Але, перш ніж присвятити себе чернецтву, юнак пішов служити до Чорноморського козацького війська, де був причетником військового храму. Однак, захворівши, повернувся в Києво-Печерську Лавру і продовжив послушницький

шлях, де співав на криласі разом із майбутнім святителем Антонієм (Смирницьким), з яким мав дружні стосунки. У 1802 р. Фома вирушив у Софронієву пустинь. Він упав у ноги настоятелеві архімандриту Феодосію (Маслову) і просив прийняти його під своє духовне керівництво. Цей досвідчений старець, друг і співтаїнник преподобного Паїсія (Величковського), взяв новопостриженого отця Філарета під своє керівництво, навчаючи його науки розпізнавання помислів, очищення серця і розумної молитви. У 1817 р. Філарет був призначений настоятелем Глинської пустині. Як у духовному, так і в матеріальному відношенні обитель перебувала далеко не в кращому стані. Дерев’яні будови спорохнявіли, єдиний храм із двома банями потребував ремонту. Скарбниця була порожня, хліба не вистачало, ченці харчувалися вареним буряком. Вони просили у преподобного Філарета благословення, щоб залишити пустинь. Але він умовив їх потерпіти, і братія повернулася до своїх келій. А незабаром сюди прибув великий обоз із борошном, що його пожертвував невідомий меценат. Говорили, що про це подбав настоятель... Важливим трудом його діяльності став «Статут Глинської пустині», розглянутий і затверджений 1821 р. Святішим Синодом. Він складався із трьох розділів, в яких були визначені чин богослужіння, порядок у трапезі, обов’язки братії на послухах («піт, що його проливає чернець на послуху, має в очах Божих таке саме спасенне значення для трудівника, яке має кров, що пролита і проливається мучениками») і в келіях, обов’язки настоятеля і старшої за посадою братії тощо. Настоятель вимагав суворого дотримання статуту, заявляючи, що якщо хто його порушить, то з тим він судитиметься на суді Божому. У 1839 р. Філарет був зведений в ігуменське достоїнство. На той час кількість ченців пустині становила понад 100 осіб. Помер преподобний Філарет 31 березня 1841 р., залишивши після себе добрі справи і світлу пам’ять. Рака з його мощами перебуває в Микільському храмі Глинської пустині.

СТАРЦІ У тропарі Собору преподобних старців Глинських говориться: «Преподобнии и богоноснии отцы наши Глинстии, ученьми древних отцев старчество в обители утвердившии, молитвою, кротостию, постом и смирением в послушании любовь Христову стяжавшии; во дни гонения в разсеянии за веру православную, яко звезды на небесех всю вселенную просветившии и ко Христу приведшии. Молитеся ко Господу, помиловати и спасти души наша». Життя цих старців, що проходило у працях і молитвах, було важким і суворим. Деякі з них були канонізовані в лику преподобних. Відомо, що ще до приходу сюди настоятеля Філарета в пустині подвизалися такі старці, як преподобні Василій (Кішкін, 1745–1831) і Феодот (Левченко, † 1859). Про старця Василія майже жодних відомостей до нас не дійшло. Коли серед Глинської братії з’явився Феодот, то його поставили працювати на кухні. Це була важка робота, послушник виконував усі вказівки старших покірливо,

терплячи образи і кривди. На кухні ніс послух мало не все життя, тут і ночував — своєї келії тоді він не мав. Тут же гаряче і щиро молився. Преподобний Філарет ставив його братії за приклад. Коли Феодот постарів, то став трудитися на пасіці. Молився в тісній келії, на соломі. 16 липня 1859 р. він віддав свій дух Господу. Подвижництво Феодота закарбувалося в серці преподобного Мартирія (Кириченка, 1800–1865). У пустинь він прийшов послушником у віці 31 року, працював на кухні. Був скромний, не мав особистого майна і прожив своє життя простим ченцем. Мартирій походив із заможної родини, і коли його брат відвідував Глинську пустинь, то завжди залишав їй багаті пожертви. Сам

Мартирій не захотів керувати молодими ченцями, вважаючи себе недостойним священного сану. Їхнім сучасником був і смиренний старець Євфимій (Любимченко, 1795– 1866). Поступивши в пустинь у 1818 р., виконував чорну роботу і своєю сумлінною працею звернув увагу настоятеля преподобного Філарета — його призначили до нього келійником. У старечому віці Євфимій давав насельникам корисні й мудрі поради. 30 років він виконував паламарські обов’язки, досконально знав Церковний Устав. Преподобний часто ходив у ліс, де проводив години в молитовному спогляданні, але завжди вчасно повертався на службу. Помер 7 лютого 1866 р., причастившись перед смертю Святих Христо-

Церква в ім'я святителя Миколая Чудотворця. Глинська пустинь

православна газета

н а ші с в я т и н і

№ 18 (316), вересень 2012

Ікона преподобного Серафима (Амеліна)

вих Таїн. При цьому він плакав, як сам казав братії, сльозами радості від майбутньої зустрічі з Господом. За настоятеля пустині преподобного Інокентія (Степанова, † 1888) росло і зміцнювалося у подвигу нове покоління ченців. Серед подвижників були схиархімандрит Іоанникій (Гомолко, 1842–1912), схимонах Архип (Шестаков, † 1896) і схимонах Лука (Швець, † 1898). Відразу ж після кончини преподоб ного Інокентія настоятельство у Глинській пустині прийняв Іоанникій. Мудрий старець, він строго стежив за порядком у монастирі, наставляючи братію до спасіння, однак через наклеп був змушений залишити монастир. Преподобний Архип перебував у пустині з 1852 р., несучи послух у пекарні. Отець Архип часто юродствував, щоб позбутися суєтних відвідувачів або недушекорисних розмов, і казав: «Найкраще дурнем бути, та треба вміти ним стати». Одним із Глинських братів, чиє життя проминуло в болісних поневіряннях монастирями, був преподобний Лука. Будучи молодим послушником, він дотримувався повчань старця схиархімандрита Іліодора (Голованицького, 1795–1879). За словами старця Архипа, Лука вичитував 12 тисяч Іісусових молитов на добу і, крім того, знаходив час на читання святоотецьких творінь про молитву та стриманість розуму від гріховних помислів.

КОЛИШНЯ ВЕ ЛИЧ ОБИТЕ ЛІ За увесь час існування Глинської пустині вона не раз була розорена. Її собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці збудували напередодні секуляризації монастирських земель, а потім відреставрували зусиллями преподобного Філарета. У середині XIX ст. його реконструювали, а майже через 100 років безбожна влада стерла собор з лиця землі... На дореволюційній фотографії добре видно чудову панораму Глинської пустині з її храмами та спорудами. Один із храмів, на честь Іверської ікони Божої Матері, стояв на кам’яних склепіннях вхідних воріт (саму ікону надіслали сюди з Афона). Поряд із храмом була книжкова крамниця. На території пустині розташовувалися: теплий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, храм на честь Нерукотворного Образа Господа Іісуса Христа (Спасо-Іліодорівський скит) і церква у Ближньому скиту (недалеко від братського кладовища). Храми були кам’яні (крім храму в Спасо-Іліодорівському скиту), міцні, з багатим церковним начинням. Діяли 4 домові церкви, 15 братських корпусів, 8 готелів для прочан і трапезна. Працювали пральня, лікарня з аптекою. У період революції та громадянської війни майже все це було перетворено на руїни. У 1922 р. місцеві органи влади закрили монастир і організували тут містечко для дітей, які прибули з Поволжя, де розпочався страшний

голод. У 1928 р. замість нього було створено сільськогосподарську артіль, перетворену в подальшому на колективне господарство, яке змінив у 1936 р. промисловий комбінат, що виготовляв різноманітний інвентар для сільгоспробіт. У 1941 р. Сумщину окупували німецькі загарбники. Монастирське життя в Глинській пустині відновилося завдяки насельникам, які добилися її відкриття в 1942 р. Обитель утримувалася на добровільні пожертвування парафіян. Братія жила в злиднях. Борошно для просфор і вино для Літургії діставали з великими труднощами. Однак ченці не ремствували... Якийсь час після війни пустинь ще діяла. Але настала хвиля гонінь за правління Хрущова: розпочалися часті перевірки обителі, були складені списки ченців із позначками навпроти прізвищ про подальшу їхню долю. Глинську пустинь вирішили закрити, під будь-яким приводом виселивши з неї всю братію. Для цього було розроб лено спеціальний план. У 1961 р. співробітники УВС, оточивши монастир, підігнали вантажівки, примусово помістили в них ченців і відвезли їх на залізничну станцію. Одних відправили на заслання, інших — у діючі обителі, а хтось потрапив на Афон. Рятівним захистком для багатьох Глинських ченців стала Грузинська Православна Церква, де знайшов притулок і канонік монастиря Леонтій (Гудимов), що став згодом митрополитом Одеським і Херсонським. Усі храми і споруди закритої пустині були передані Соснівському будинку інвалідів, на основі якого потім створили інтернат для психічно хворих громадян.

СВЯТИНІ Історія Глинської пустині нерозривно пов’язана із чудотворною іконою Різдва Пресвятої Богородиці, якій, власне, і був зобов’язаний своєю появою монастир. До закриття обителі образ перебував у соборі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. У виданій 1912 р. книзі, присвяченій історії та сучасному стану обителі, є досить повний її опис. «Ікона ця, заввишки 4 1/2 вершка (20 см) і завширшки 3 3/4 вершка (16,7 см), має три зображення, відокремлених один від одного особливими обрисами: праведного Іоакима, праведної Анни та їхнього благословенного плода — Діви Марії на руках у дружини. Ікона завжди розташовувалася над Царськими вратами головного храму собору або теплої церкви, відповідно до того, де, залежно від пори року, відбувається богослужіння. Під іконою знаходяться срібні підвіски, що їх, за прикладом св. Іоанна Дамаскіна, залишають на повсякчасну пам’ять ті, хто отримали зцілення. По суботах, при читанні соборного акафіста Богородиці, а також для прикладання в інший час, чудотворну ікону спускають на двох тасьмах, прикритих шовковими стрічками з написаним на ній золотими літерами останнім кондаком Благовіщенського акафіста і Бого-

родичного: “Под Твою милость прибегаем, Богородице Дево’’». За молитвами біля цієї ікони відбувалися численні зцілення. Наприклад, достовірна історія свідчить, що в 1893 р. у рясофорного ченця Симеона на руці з’явився шкірний наріст, який мучив його. Жодні ліки не допомагали. Але після молитви перед чудотворним образом та помазання руки олією з його лампади чернець зцілився. Інший хворий, із Севська, страждав на неміч, сильне серцебиття і сліпоту. Прийшовши у монастир, він помолився перед цією іконою, протер олією очі і прозрів. З благословення ігумена зцілений прийняв постриг і залишився служити в пустині. Чудотворна ікона допомагала боротися із холерою та пожежами, про що повідомляли «Біржові відомості». У 1922 р., після розгрому монастиря, вона опинилася у с. Шалигине: ікону забрали члени місцевої церковної ради. Далі її слід втрачається, але існує надія, що образ повернеться до рідної обителі. Нині в Микільській церкві монастиря знаходиться список із ПустинноГлинської ікони Богородиці. Необхідно сказати і про ікону з Нерукотворним Образом Спасителя. В описі Глинської пустині 1829 р. йдеться: «Один із братів тутешніх, ієродиякон Авксентій, мав діда, вельми побожного ченця, який, вправляючись у мистецтві живопису в XVIII столітті, написав у пості та молитві ікону “Нерукотворного Спаса”». У 1818 р., на прохання матері Авксентія, її передали у Глинську пустинь. У їхньому будинку цей образ завжди шанували як чудотворний. Варто було комусь почати марнословити чи розпускати плітки в кімнаті, де була ця ікона, як відразу ж від неї лунав дивний тріск, що припиняв такі розмови... Певний час у монастирському соборному храмі зберігався і шанований список Молченської ікони Божої Матері, оздоблений срібною ризою. Її оригінал було втраченно на початку XIX ст.

Схиархімандрит Іоанн (Маслов), літописець Глинської пустині, укладач Глинського Патерика

Преподобний Серафим (Зиновій Мажуга)

ВІДРОД ЖЕННЯ Новий розділ в історії Глинської пустині розпочинається з 1994 р., від часу остаточної передачі її Церкві. Основ ними проектами реконструкції є надбрамний і Микільський храми. Значущою для всієї Церкви подією стала канонізація 13-ти Глинських подвижників, що відбулася 2008 р. Тодішній архієпископ Конотопський і Глухівський Лука, звертаючись до своєї пастви, зазначив: «Ці Глинські святі — наші співвітчизники. Їхній чернечий і молитовний подвиг служіння Богу і людям зміцнює віру сучасних православних християн. Із канонізацією Глинських подвижників ми отримали ще одних небесних покровителів нашого краю...». У пустині було знайдено мощі дев’яти старців-подвижників, що спочивають нині у Микільській церкві. А в середині 2010 р. тут пройшли урочистості з нагоди прославлення ще трьох насельників: схимитрополита Зиновія (Мажуги), схиархімандритів Андроника

Преподобний Андроник (Лукаш)

(Лукаша) і Серафима (Романцева). Тоді обитель відвідало кілька тисяч прочан. Божественну літургію очолив Блаженніший Митрополит Володимир, який є Священноархімандритом монастиря, що з 1996 р. став ставропігійним. Слід сказати, що Глинська пустинь знаходиться за 12 км від міста Глухова і пов’язана з ним не тільки географічною близькістю: у XX ст. багато Глинських ченців знайшли собі притулок у Глухові або в його околицях. А тепер у місті діє Духовно-просвітницький центр, що його опікує Глинська пустинь. Лев Кудрявцев

№ 18 (316), вересень 2012 ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО

19–21 вересня у конференц-залі санаторію «ПущаОзерна» відбувся Міжнародний з’їзд «Трезвенна спадщина священномученика Володимира (Богоявленського) для сучасного суспільства», організований Синодальним відділом УПЦ у справах молоді та Все українським Свято-Володимирським братством «Трезвіння». Він об’єднав понад 60 активістів з України, Росії та Білорусі. На форумі, присвяченому 100-річчю знаменитого антиалкогольного з’їзду 1912 р., були порушені гострі питання, пов’язані з основними різновидами хімічної залежності людини. Своєрідним резюме для всіх присутніх стала думка, яку висловив кандидат педагогічних наук, протоієрей Ігор Бачинін, голова Іоанно-Предтечинського братства «Трезвіння», член Церковно-громадської ради з протидії алкогольній загрозі при Священному Синоді РПЦ: Церква повинна спрямовувати основні зусилля не на боротьбу з пияцтвом, а на встановлення тверезості — як фізичної, так і духовної. І починати треба з відстоювання основних духовних цінностей християнської цивілізації в умовах завзятого їх руйнування ззовні. Інформуючи людей про небезпеку алкогольної залежності, Церква повинна поширювати тверезий спосіб життя також власним прикладом. Саме тому абсолютно логічним завершенням Міжнародного з’їзду «Трезвіння» стало прийняття декількома його учасниками обітниці тверезості. Воно пройшло в урочистій обстановці молебню, який очолив організатор з’їзду, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона. Прес-служба Синодального відділу УПЦ у справах молоді КОНФЕРЕНЦІЯ 13 вересня 2012 р. Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі провела круглий стіл на тему «Хто і як відповідає за безпеку дітей в інформаційному просторі в Україні та за кордоном: реалії та перспективи». Засідання відбулося у столичному прес-центрі Українського національного інформаційного агентства «УКРІНФОРМ». У його роботі взяли участь представники Комітетів Верховної Ради України, центральних органів виконавчої влади, освітяни, вчені та науковці, представники релігійних та громадських організацій, загальнонаціональних телерадіоканалів. Від Української Православної Церкви на засіданні круглого столу був присутній головний редактор «Церковної православної газети» архімандрит Лонгин (Чернуха). Учасники круглого столу одностайно констатували, що відповідальність за безпеку дітей в інформаційному просторі України має нести все суспільство. В родинах необхідний батьківський контроль за користуванням дітьми телебаченням, Інтернетом та іншими ЗМІ; педагоги, вихователі та психологи повинні навчати дітей та батьків правил інформаційної безпеки, запобігання залежності від тих чи інших ЗМІ, що призводить до адиктивної поведінки; медійниками повинна бути розроблена система інформаційних попереджень про зміст інформації на предмет сцен насилля, нецензурної лексики, еротики тощо. Також час показу телепрограм повинен враховувати вікові особливості глядачів. Держава має здійснювати правовий захист споживачів інформації та контролювати виконання існуючих законів. Під час спілкування з боку діячів мистецтва, освітян та батьків прозвучало звернення до представників Церкви активно долучатися до захисту дітей від впливу негативної інформації. На це архімандрит Лонгин (Чернуха) відповів, що Православна Церква, а також Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій постійно звертаються до представників держави та громадськості щодо необхідності негайного вирішення порушеної проблеми й надалі готові співпрацювати у цьому полі. У резолюції круглого столу учасники звернулися до органів законодавчої та виконавчої влади з рекомендацією вжити невідкладних заходів: — щодо впорядкування законодавства у галузі інформаційної безпеки дітей, яке б передбачало регулюючий, а не забороняючий характер та охоплювало усі складові інформаційного простору України; — зобов’язання бізнес-середовища до активної саморегуляції діяльності, насамперед у частині підвищення якості програм для дітей; — впровадження, у тому числі на законодавчому рівні, існуючого досвіду країн Європи для вдосконалення правого механізму розповсюдження програмного продукту в інформаційному просторі без цензури, але із застосуванням економічних санкцій до його виробників та осіб, якщо такий продукт може негативно впливати на дітей.

І н т е р в’ю

православна газета

ЦАРСТВО ЙОГО НЕ ВІД СВІТУ ЦЬОГО

Про царствених страстотерпців та причини їхнього сумнівно-пристрасного шанування

Фото Олексія Оліфіренка

Дванадцять років тому, 20 серпня 2000 р., Православна Церква канонізувала як страстотерпців імператора Всеросійського Миколу II, його дружину і п’ятьох дітей — їхній подвиг віри і мученицька кончина під час гонінь поза всякими сумнівами. В 1918 р., у ніч із 16 на 17 липня (за новим стилем), імператорську родину розстріляли більшовики. Визнання царя і його рідних у лику святих зовсім не перекреслює слів Царя і Бога нашого Іісуса Христа: Царство Моє не від світу цього (Ін. 18: 36). 2005 р. Православна Церква у своєму офіційному документі — Основи соціальної концепції — чітко й вичерпно сформулювала свою позицію щодо питань державно-політичного устрою. Православних закликали ухилятися від абсолютизації влади, від невизнання кордонів її суто земної, тимчасової й минущої цінності, обумовленої наявністю у світі гріха й потребою його стримувати. При цьому самé виникнення держави (будь-якої форми правління!) пропонується розуміти не як «споконвічно боговстановлену реальність», а як даровану Богом можливість улаштування громадського життя, виходячи з вільного волевиявлення. Церква пропонує чадам молитися про державну владу (навіть незалежно від переконань і віросповідання її носіїв), щоб провадити тихе і мирне життя в усякій побожності та чистоті (1 Тим. 2: 2). Слід визнати, на жаль, що в цьому випадку офіційну позицію Церкви не розділяють, а іноді й зневажають самі православні. Є навіть такі священнослужителі, які забороняють своїй пастві відвідувати храми, де немає ікон царствених страстотерпців, самочинно накладаючи на мирян заборону — аж до відлучення від Причастя тих, хто не висповідав (!) гріх царевбивства або не захотів брати участь у чині (!) загального покаяння. Апофеозом надсвідомості, що межує із хворобливою істерією, стала поява білбордів, де «Царем-Іскупителем» названо імператора Миколу II, а не Царя й Бога нашого Іісуса Христа. Про те, чи треба каятися у вбивстві Миколи II, про сенс і можливість масового каяття, про міру відповідальності дітей за гріхи батьків ми мали бесіду з відомим богословом, протоієреєм Андрієм Ткачовим, настоятелем столичних храмів в ім’я преподобного Агапіта Печерського і в ім’я святителя Луки Кримського. — Отче Андрію, яка Ваша думка щодо «всенародного покаяння»? — Покаяння — це Таїнство, що стосується особистості, а не народу. Так само як нема «всенародного причастя», «всенародного вінчання». Інсинуації так званих монархістів на тему містичного вінчання царів на царство, влади з народом не можна плутати з таїнствами, які звершуються між Живим Богом і живою душею людини. Таїнства Церкви спрямовані на особистість, і сама віра особистісна, і заповіді адресовано одній людині, а не безлічі. Наприклад, ми не бачимо таких заповідей, як «не чиніть перелюбу», «не крадіть», але Бог звертається до кожного: «не укради», «не чини перелюбу». Тобто ще в Старому Завіті ми бачимо особистісно-орієнтовані заповіді, відповідно й покаяння має бути особистісним, як-от у Царя Давида: Тобі, одному я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив (Пс. 50: 6). Слова псалмо співця, що кається, звучать і сьогодні, суть розкаяння людини перед Богом не змінилася. Пропаганда «всенародного покаяння» приховує у собі загрозу якоїсь профанації Таїнства.

вильного і поверхневого осмислення цієї найбільшої події можна побачити якийсь історичний прецедент, що дає нам привід для самоідентифікації як «охрещених усіх укупі», дужчає спокуса думати, що нам повіки треба все робити разом: усім народом і каятися, і причащатися, і спасатися, і гинути. Такий погляд суперечить Євангелію. До речі, історичний досвід інших православних народів свідчить про особистісний підхід у прий нятті християнства. Так, у грекоримському світі Слово Боже проповідували з уст в уста. Кожний або сам приходив до віри, або його приводили поручники, але, так чи інакше, оглашений проходив катехізацію, після чого вступав у православну громаду. І таким тривалим процесом прийняття віри Церква жила довгі віки у межах греко-римської цивілізації. Не випадково тоді й було закладено міцний патристичний фундамент — Церква того періоду складалася з яскравих, глибоко віруючих особистостей, так би мовити, із гвардійців, а випадкових людей, що охрестилися «про всяк випадок», тоді було набагато менше.

— Де коріниться ця дивна ідея? — Думаю, що у феномені Хрещення Русі. Розумієте, за непра-

— Невже немає Божого Промислу саме в такому Хрещенні Русі за часів князя Володимира?

— Є, звичайно. Але цей історичний факт передбачає цілком природню наявність серед руського хрещеного люду суперечливих рис. Загалом же важливо розуміти, що в цьому світі жоден народ ніколи не був і не буде стовідсотково християнським, так само як немає однозначно хороших або, навпаки, поганих народів, кожний — це як засіяне доброю пшеницею поле, поміж якого росте бур’ян. І так зване «всенародне покаяння» — це не шлях до кращого життя. Та це покаяння й неможливе! Просто тому, що покаяння — занадто складна справа, яка має йти від душі. Навіть коли ми говоримо про покаяння однієї людини, то з досвіду знаємо, що буває дуже важко... Не випадково ж у наших молитвах є таке сповідання: или хощу, или не хощу, спаси мя (молитва преподобного Іоанна Дамаскіна). Адже ми, віруючи у Христа і навіть прагнучи до благочестя, можемо не прагнути до спасіння, вряди-годи прагнути, сумніватися… Окремо взятій людині іноді складно віднайти цілісність, тож як у такому разі досягти цілісності від народу? «Всенародне покаяння» — ніщо інше як ілюзія. Складається враження, що багато думок уперто віруючих монархістів ґрунтуються на упереджених судженнях щодо доль світу і Русі. Наприклад, стверджують, що Русь немислима без монархії, що свою місію вона може виконати тільки з монархом. З цим я якось не наважуюся погодитися. — Що скажете парафіянам, яких відлучають від Причастя за небажання каятися в гріху царевбивства, до якого вони непричетні? — Не слід нав’язувати, звалювати на плечі якусь специфічну історіософію. Якщо людина іде до Христа і вірить Йому як особистому Спасителю, то це втішно… Христос є Бог Втілений, Друга Іпостась, у Ньому ми знаходимо богоспілкування, через Сина ми пізнаємо Отця... Найголовніше, що потрібно для життя християнина, у ньому виховують особисті почуття до Христа, особисті стосунки з Ним. Саме такий досвід богоспілкування й народжує покаянне почуття, й аж ніяк не заклики до незрозумілого масового каяття. Ми повинні усвідомлювати: усе погане, що ми скоюємо, — це наш гріх перед Творцем, а не проти царської клятви, яку хтось взагалі може не знати, від якої, власне кажучи, нас відокремлює чималий відрізок часу. Тож якщо я не знаю про якісь клятви 1612 р., про цілування хреста, наприклад, про якісь нюанси помазання, то я нічого не втрачаю на шляху до спасіння. Змучені й загнані люди йдуть у Церкву з таких нетрів, з такої суєти, з таким гріховним тягарем (що має тенденцію наростати), із такою засміченою інформаційними вигадками свідомістю... Моторошний абсурд нав’язувати теорії парафіянам — благочестиві монархічні фантазії окремих пастирів не повинні шкодити пастві. Якщо ж священики послідовні в самочинних заборонах, то мирянам краще знайти собі іншу православну парафію. Є випадки, коли попів, що зайняли тверду позицію з того чи іншого дискусійного питання, не лякають і покарання з боку архі єреїв. Досвід доводить, що такі пастирі скоріше підуть у розкол, створять собі якусь підпільну маргінальну групу, ніж підкоряться Священноначалію. Тут усе зрозуміло: мовляв, і архієреї нібито вже не ті, і часи останні, тобто, «наша пісня гарна й нова, починаймо її знову».

православна газета — Спасіння — це все-таки особистісний чи масовий процес? — Я особисто приходжу до Христа, але поза Церквою не мислю цього!.. Що таке релігія? Це жива душа перед Живим Богом, Суламіта і її Коханий, це Пісня Пісень Соломона. Бог і душа — ось християнин. Богоспілкування — це таємниця стосунків людини й Бога. А що таке молитва?.. Молитва і є таємниче богоспілкування, і виконання заповідей — також… Коли ми припиняємо грішити? Тоді, коли ми любимо Господа і зростаємо у своїй любові до Нього! Тільки люблячий Христа слухає Його слова, дотримується заповідей. Але віра Богові й любов до Творця не сліпі. Все! Решта — за дужками. Віра полегшує життя людини, тверезить її, а не навпаки. Величезний гріх пастиря — ускладнити людині шлях до Христа. Страшно поставити себе на місце того, хто прийшов до Спасителя під тягарем особистих нерозкаяних гріхів, а його запитують, чи згрішив він проти клятви 1612 р. і що у 1917-му робили його родичі. Нав’язування свого суб’єктивно-сумнівного світогляду — тяжкий гріх, а в нинішніх реаліях — особливо. Необхідно відчувати час і розуміти, що наразі дійсно важливе, а про що можна потурбуватися, коли не буде насущних питань. — Як Ви самі ставитеся до монархічної форми правління? — Переконаний, що розмови про це неактуальні. Про відродження монархії можна говорити тоді, коли сформується певна критична маса людей, які живуть церковним життям, і більшість з-поміж них виявиться прихильниками монархії. Саме говорити, обмірковувати, а не нав’язувати готові рішення, невідомо на якій підставі. Я не бачу можливості встановити монархію для нас, хоча ця форма правління мені до вподоби, оскільки вона вимоглива, передбачає, що всі стани служать, несуть послух не за страх, а за совість. Такий підхід — найвища форма свідомості! Де її взяти? Адже у такому випадку йтиметься не тільки про молитви й заповіді, а й про всі громадські справи. Не варто впадати у фантазерство й перетворюватися на Герберта Уеллса або Олександра Бєляєва. Бездумна праця мріяти про співгромадян, які продають, будують, займаються науковою діяльністю, підмітають вулиці, літають у космос, та інших, які роблять будьяку свою справу з вірою в слухняність помазанику Божому. Звідки візьмуться такі співгромадяни? — Чи можливе спасіння в умовах демократії? — Християнство пропонує людині шлях до спасіння у відносній свободі від зовнішніх обставин і умовностей. Ніщо не заважає християнинові спасатися, будучи гнаним за віру в ісламській країні, наприклад. А в країнах класичної демократії й узагалі на Заході хіба ніхто не спасається? Знаємо ж ми, що є такі зразки християнського життя, як, наприклад, архімандрит Софроній (Сахаров) (учень старця Силуана Афонського), який подвизався в Англії, той же митрополит Антоній (Блюм) та багато інших. А життя в країні з диктаторським режимом (що, до речі, й було в період СРСР) хіба перешкоджало спасінню християн?.. У своєму максимумі людина може сповідати себе християнином незалежно від будь-яких зовнішніх обставин. Зворотний бік медалі — ілюзії щодо того, що якась зовнішня форма правління неодмінно дасть нам змогу жити так, а не інакше, так, як ми того, мовляв, заслуговуємо. Не варто цим особливо тішитися.

І н т е р в’ю

№ 18 (316), вересень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЗАПОРІЖЖЯ. 6 вересня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука відновив читання курсу лекцій з біоетики для студентів медичного факультету Запорізького державного медичного університету. Цей курс покликаний дати майбутнім лікарям не тільки загальні уявлення про біоетику як сучасну науку, а й можливість поглянути на медицину і біологію, на людське життя у світлі моральності, ознайомити їх зі ставленням Української Православної Церкви до проблем сучасної медицини. Перша лекція Його Високопре освященства для студентів першого курсу університету була присвячена видатному хірургу і священнослужителю — святителю Луці Кримському. hram.zp.ua МУКАЧЕВЕ. 6 вересня, з благословення архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора, в м. Перечин Закарпатської області відкрито й освячено Духовно-просвітницький центр імені архімандрита Василія (Проніна). Центр створено за ініціативи Інформаційного відділу Мукачівської єпархії, Пере— Чи є у православних ЦарІскупитель, окрім Христа? — Нема! Будь-яка інша думка з цього приводу — єресь, що перевертає усе з ніг на голову. До речі, й сам Микола II постраждав аж ніяк не на порожньому місці. Про соціальні катаклізми в Росії попереджав, наприклад, преподобний Серафим Саровський. Можна й глибше копнути — оцінити епоху Петра І, скажімо, часи скасування патріаршества… Ідеалізація царської Росії — це помилка, на мій погляд. Корабель російської імперської державності не пішов би на дно, якби він увесь не був прошитий-пронизаний бацилами розтління. Усе гнило на очах і шматками відвалювалося — це очевидно будь-якому історикові. Не настільки ж геніальними були Ленін із Троцьким, щоб запросто взяти й розвалити таку величезну державу. Взагалі, якщо все, що відбувалося в різні періоди царської епохи прив’язати до Православ’я, то виявиться, що православна монархія має досить дивне обличчя. Насправді в нас немає таких періодів, які можна було б назвати «золотою добою». Та, мабуть, і не тільки в нас. Царство Небесне без Христа неможливе. А незрілі монархічні погляди, що виходять із палаючих вогнем сердець, небезпечні. Силу-силенну енергії люди витрачають на безглузді речі, на боротьбу з вітряками, отаке духовне «донкіхотство». Так, ДонКіхот начебто смішний. Та якби ж то він нікому жити не заважав, і сам, зрештою, не вмер від туги, то сміх був би доречний… Важливо усвідомити, що й у часи монархії в Росії і проституція була, і наркоманія, і таємна поліція, і каторги, і шахраї, і вбивці. Так, мабуть, розмах зараз більший. Але це омана — називати гарним усе, що було за царів. — Чи відповідальні діти за гріхи батьків? — Ось погляньмо: у людини Х батько був алкоголік, дід був алкоголік, і прадід пиячив. У такий от спосіб і сформувалася генетична схильність до алкоголізму, наш Х виявився сам охочий до чарки... Так, звичайно, він може молитися за батька-діда-прадіда, але краще ж самому кинути пити... Дієвим чином і покаянням перервати родову гріховну закономірність! Трапляється, що гріх, як клубок, наростає зі зміною поколінь. Але зупинити цей процес можна й потрібно, заради Христа, Його милістю. Ось тоді, швидше за все, усі грішні пращурі й матимуть відраду, і посміхнуться, тому що їхній гріх зупинить свій рух у просторі й часі. Адже й ті грішники, які зараз у пеклі, очікують Другого Пришестя, і в цьому сенсі нащадки несуть певну відповідальність за їхні душі, але міру цієї відповідальності не

варто перебільшувати. І відродження монархії — це не панацея від родових гріхів. Взагалі, я вважаю, що у наших людей їх два. Перший — невігластво (від нього й ненависть до допитливих і думаючих людей, підшкірна ненависть, з якою й рубали шашками під час революції), небажання думати та вчитися. Простіше обрати собі сумнівний світогляд і впертися, немов та відома тварина, розділяючи світ на «своїх» і «чужих». А другий родовий гріх — жахливе ставлення до Літургії, так зване «панахидноакафістне благочестя». Я зараз маю на увазі не тих, хто далекий від храму, а парафіян, які не знають і не люблять Літургії, які звертають увагу на все, що завгодно — на старців, на якісь повчання, на пости, на самих себе й гріхи, а натомість витісняють на периферію свідомості Христа й Чашу. Таке ставлення — безмірний гріх. Доки участь у Літургії (буквально «спільна справа») не буде добровільно-розумною, свідомо-радісною і — підкреслю — спільною, доки Причастя не стане частим і бажаним, а ставлення до Таїнства таїнств — гідним і значним, навряд чи щось якісно зміниться в житті народу. Зараз нам потрібно не багаття запалювати, а лампадки! Треба підтримувати релігійне життя, не давати йому охолонути, але й штучно не розпалювати. Увесь цей лемент: «Караул! Давайте всім народом принесемо покаяння!..». Це що?.. У цих криках нічого спільного із закликами до покаяння з вуст Іоанна Хрестителя та інших святих. Між тим, щоб зберегти вогник лампадки, треба більше вміння й старання, дбайливе ставлення й терпіння! Ну, візьмімо хоча б молитву. Навіщо гнатися за непосильними молитовними правилами і якимись особливими покаянними чинами?.. Результат — розхитана психіка й труднощі з виконанням простих правил. Простого й здорового ставлення до молитви у нас нема, немає рівності й постійності. Натомість у нас якісь «гойдалки», якийсь «подих океану». Щоб дім побудувати, потрібне терпіння, розумність. Щоб народне життя побудувати — тим більше. Не треба ворушити минуле, щоб побороти родові гріхи, а треба йти за правильними християнськими традиціями, будувати життя навколо Літургії, мислити тверезо й реалістично. Решта — додасться. Релігія повинна стати шкірою народу. Не волоссям, яке можна зістригти, не одягом, який можна зняти й поміняти, а шкірою! Тобто тим, від чого не можна відмовитися безболісно, що не можна зірвати й залишитися живим. Вести людей до Христа — завдання Церкви. Бесіду вела Ганна Захарова

чинського благочиння та Перечинського молодіжного братства імені архімандрита Василія (Проніна). Серед напрямків роботи центру — щотижневі збори Перечинського братства, катехізаторські зустрічі та бесіди з дорослими, заняття недільної школи та ін. orthodox.org.ua, m-eparchy.org.ua ОДЕСА. 6–8 вересня в Одесі відбувся III Всеукраїнський фестиваль православних журналів «Сімейні читання» (перші два проходили у Вінниці й Севастополі). Серед завдань фестивалю — популяризація сімейних цінностей, донесення до аудиторії правильного розуміння сутності християнського шлюбу, зокрема через ознайомлення із православними виданнями сімейної тематики. 6 вересня у прес-клубі Одеського відділення Націо нальної спілки журналістів України відбулася присвячена форуму прес-конференція. Її відкрив керівник проекту — єпископ Обухівський Іона, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, головний редактор православного журналу для молоді «Отрок. ua». У заході також взяли участь член Патріаршої ради з питань сім’ї та захисту материнства протоієрей Димитрій Смирнов, благочинний храмів першого Одеського округу протоієрей Павел Поліщук, голов ний редактор православного сімейного журналу «Фамілія», засновниця фестивалю «Сімейні читання» Наталія Горошкова і директор фестивалю Марина Богданова. Того ж дня у рамках фестивалю в Одеській духовній семінарії відбулася зустріч протоієрея Димитрія Смирнова з учнями ОДС, а також із православною громадськістю Одеси. Протоієрей Димитрій виступив з лекцією про сім’ю і відповів на запитання аудиторії.

7 вересня в рамках фестивалю відбулася презентація православних видань та зустріч із творчими колективами журналів в Одеській національній юридичній академії України, а також зустріч протоієрея Димитрія Смирнова зі студентами академії. Продовження на с. 12

№ 18 (316), вересень 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

Продовження. Початок на с. 11

8 вересня, після Літургії в храмі на честь мучеників Адріана і Наталії на Французькому бульварі м. Одеси, служіння якої очолили вікарій Одеської єпархії єпископ Білгород-Дністровський Олексій і єпископ Обухівський Іона, в Андріївському подвір’ї Свято-Андріївського Руського скиту на Афоні відбулося відкриття параду презентацій. Біля входу в подвір’я було організовано виставку-ярмарок православних сімейних видань — учасників фестивалю. Єпископ Обухівський Іона оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира і передав учасникам «Сімейних читань» благословення Предстоятеля УПЦ, а вікарій Одеської єпархії єпископ Овідіопольський Аркадій — благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела. Оргкомітету фестивалю також були передані вітальні слова Синодального інформаційного відділу Руської Православної Церкви і Синодального інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви. Після представлення головних редакторів православних сімейних журналів розпочався парад презентацій та творчих зустрічей з авторами видань — учасниками фестивалю. У заході, зокрема, взяли участь журнали «Отрок.ua», «Фамілія», «Фома в Україні», «Самарянка», «Капельки» і «Шишкін ліс». У рамках програми фестивалю також відбулися виступи дитячих та фольклорних колективів Одеської єпархії. pravoslav.odessa.net, orthodox.org.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 7 вересня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон освятив після капітального ремонту дитячий садок «Дударик» м. Обухів Київської області. На відкритті

л і т е рату р н а сто р і н ка

Андре Моруа

ПРОКЛЯТТЯ ЗОЛОТОГО ТІЛЬЦЯ

війшовши в нью-йоркський ресторан «Золота змія», де я був завсідний гість, одразу помітив за першим столиком маленького дідуся, перед яким лежав великий кривавий біфштекс. Мені здалося, що десь я його зустрічав, чи то у Парижі, чи ще деінде. Сівши за столик, я підкликав хазяїна: — Скажіть-но, хто цей відвідувач, який сидить праворуч від дверей? Це ж француз? — Це пан Борак. — Борак? Промисловець? Певна річ! Тепер і я упізнав. Але раніше я жодного разу його не бачив у вас. — Він, зазвичай, приходить раніше за всіх. Полюбляє посидіти наодинці. Хазяїн нахилився до мого столика і пошепки додав: — Диваки вони якісь, він і його дружина… Зараз він снідає один. А прийдіть ви сьогодні ввечері о сьомій годині, й застанете його дружину — вона обідатиме теж на самоті. Таке враження, ніби їм докучило дивитися одне на одного. А насправді живуть душa в душу… Вони винaймають номер у готелі «Дель-моніко»… Загадка та й годі… орак… Таж певна річ, я був iз ним знайомий у Парижі. У ті роки, між двома світовими війнами, він постійно бував у драматурга Фабера. Очевидно, їх поєднувала спільна манія — надійне розміщення капіталу і страх втратити нажиті гроші. Борак… Йому, либонь, років вісімдесят зараз. Я згадав, що десь 1923 року він відійшов від справ, при цьому нажив капітал у декілька мільйонів. О тій порі його доводило до відчаю падіння франка. — Неподобство! — обурювався він. — Я сорок років працював у поті чола, щоб скінчити свої дні у злиднях. Гроші тануть на очах. Що буде з нами на схилі літ? — Беріть приклад із мене, — радив йому Фабер. — Я перевів усі свої гроші у фунти… Це цілком надійна валюта. Коли років три-чотири потому я знову побачив обох приятелів,

дитсадка були присутні голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, міський голова Олександр Левченко і народний депутат, Герой України Тетяна Засуха. orthodox.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 7 вересня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука передав у дар Запорізькій міській багатопрофільній дитячій лікарні № 5 медичні препарати — легеневі сурфактанти, призначені для лікарняного відділення реанімації новонароджених. Придбання препаратів стало можливим у результаті проведення благодійного проекту Запорізької єпархії «Любов милосердствує». Незадовго до цієї події, 4 вересня, архієпископ Лука передав у дар Запорізькому обласному туберкульозному клінічному диспансеру наркозно-дихальний апарат «Малятко», також придбаний на кошти, зібрані у результаті благодійного марафону «Любов милосердствує». orthodox.org.ua, hram.zp.ua СУМИ. 7–8 вересня, з благословення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія, в Сумському ТЮГу пройшов православний дитячий театральний фестиваль, у рамках якого сумчанам були представлені сім робіт дитячих студій та гуртків із Сум, Тростянця, Недригайлова, Глухова та села Боромля Сумської області. pravoslavie.sumy.ua ВОЛИНЬ. 8 вересня, з благословення митрополита Волинського і Луцького Нифонта, архімандрит Аліпій (Сапіга) звершив освячення Пантелеймонівського храму смт Мар’янівка Горохівського р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua ЛУГАНСЬК. 8–9 вересня в Луганську пройшов Міжнародний фестиваль козачого творчості «Любо». Учасників фестивалю благословили архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан та голова Синодального відділу УПЦ з питань душпастирської опіки козацтва України та духовно-фізичного виховання молоді єпископ Ямпільський Іосиф. 8 вересня єпископ Іосиф взяв участь в освяченні поклінного хреста, встановленого козаками в Станиці Луганській; 9 вересня — зустрівся з отаманами і козаками козачих громад регіону, закликавши козаків спільно з УПЦ працювати на благо Вітчизни і Православної віри. Прес-служба Синодального відділу УПЦ з питань пастирської опіки козацтва України та духовнофізичного виховання молоді; orthodox.org.ua

православна газета

вони були збентежені. Борак прислухався до поради Фабера, але після цього Пуанкаре вдалося підняти курс франка, і фунт сильно впав. Тепер Борак думав тільки про те, як ухилитися від прибуткового податку, який о тій порі почав зростати. — Яка ж бо ви дитина, — повторював йому Фабер. — Послухайте мене… На світі є одна-єдина непорушна цінність — золото… одружжя Борак послухалося Фабера. Вони купили золото, абонували сейф у банку й час від часу, мліючи від захвату, навідувалися до цього фінансового храму, аби вклонитися своєму ідолові. Зустрів я їх уже 1937 року — у торговця картинами у Фобур-СентОноре. Борак тримався із сумною гідністю, мадам Борак, маленька, чистенька бабуся у чорній шовковій сукні з жабо із мережив, видалася мені наївною і безпосередньою. Борак зніяковіло попросив у мене поради: — Ви, любий друже, людина мистецтва. Як, по‑вашому, можна ще сподіватися на те, що імпресіоністи знову зростуть у ціні? Не знаєте?.. Ото часи! Навіть експерти тут безсилі! — Ну, а ваше золото? — запитав я його. — Я придбав ще багато нових злитків… Але уряд подейкує про реквізицію золота, про те, щоб розкрити сейфи… Подумати страшно… Я знаю, ви скажете, що найрозумніше — перевести все за кордон… Так‑то воно так… Але куди? Британський уряд діє так само круто, як наш… Голландія і Швейцарія на випадок війни зазнають занадто великої небезпеки… Залишаються Сполучені Штати, але, відтоді як там Рузвельт, долар теж… І потім доведеться переїхати туди на проживання, щоб одного чудового дня ми не опинилися відрізаними від наших капіталів… ось тепер я зустрів Борака у «Золотій змії» на Лексингтон-Авеню. Де їх захопила війна? Цікавість узяла гору, і, коли Борак

підвівся зі свого місця, я підійшов до нього і назвав своє ім’я. — Ще б пак, звісно, пам’ятаю, — сказав він. — Дуже радий бачити вас, мій друже. Сподіваюся, ви зробите нам честь і завітаєте до нас на чай. Дружина буде щаслива… Бачте, ми тут вельми сумуємо, бо ж ні вона, ні я не знаємо англійської… — І ви постійно живете в Америці? — У нас немає іншого виходу, — відповів він. — Приходьте, я вам усе поясню. Завтра на п’яту годину. Я пристав на запрошення і з’явився рівно у призначений час. Мадам Борак була у тій же чорній шовковій сукні з білим мереживним жабо, що й 1923 року, та із красивими перлами на шиї. Вона видалася мені дуже пригніченою. — Мені так сумно, — поскаржилася вона. — Ми замкнені у цих двох кімнатах, поруч жодної знайомої душі… Я й гадки не мала, що доведеться доживати віку у вигнанні. — Але хто ж вас примушує до цього, мадам? — поцікавився я. — Як мені відомо, у вас нема особистих причин боятися німців. — Що ви, німці тут ні до чого, — заперечила вона. — Ми приїхали сюди задовго до війни. ї чоловік підвівся, прочинив двері у коридор і, переконавшись, що нас ніхто не підслуховує, замкнув їх на ключ, повернувся і пошепки сказав: — Я вам усе поясню. Бачите… Не знаю, чи пам’ятаєте ви, що після приходу до влади Народного фронту ми вирішили, що небезпечно зберігати золото у французькому банку і знайшли таємний надійний спосіб переправити його до Сполучених Штатів. Певна річ, ми вирішили й самі сюди перебратися. Не могли ж ми кинути своє золото напризволяще… Однак 1938 року ми перевели золото у паперові долари. Ми вважали (і, як виявилося, не помилилися), що в Америці девальвації більше не буде, до того ж дехто з обізнаних людей повідомив нам,

православна газета що нові геологічні пошуки росіян понизять курс золота… Отут‑то й виникло запитання: як зберігати наші гроші? Відкрити рахунок у банку? Обернути їх на цінні папери? На акції?.. Якби ми купили американські цінні папери, то довелося б платити прибутковий податок, а він тут дуже великий… Тож ми все залишили у паперових доларах. Я, не витримавши, перебив його: — Виходить, для того, щоб не платити п’ятдесятипроцентного податку, ви добровільно обклали себе податком стовідсотковим? — Тут були ще й інші причини, — продовжував він ще більш таємничим тоном. — Ми відчували, що наближається війна, і боялися, щоб уряд не заморозив банківських рахунків і не відкрив сейфи, тим більше що у нас немає американського громадянства… От ми й вирішили завжди зберігати наші гроші при собі. — Тобто як «при собі»? — вигукнув я. — Тут, у готелі? боє схитнули головою, зобразивши якусь подобу посмішки, й обмінялися поглядом, сповненим лукавого самовдоволення. — Так, — продовжував він ледь чутно. — Ми склали все — і долари, і трохи золота — у велику валізу. Вона тут, у нашій спальні. Борак підвівся, прочинив двері в суміжну кімнату й, підвівши мене до порога, показав нічим не примітну зовні чорну валізу. — Ось вона, — шепнув Борак і майже благоговійно причинив двері. — А ви не боїтеся, що хтось довідається про цю валізу зі скарбами? Подумайте, яка спокуса для злодіїв! — Ні, — сказав він. — По-перше, про валізу не знає ніхто, крім нашого адвоката… і вас, а вам я цілком довіряю… Валіза ніколи не привертає такої уваги, як, скажімо, кофр. Нікому не спаде на думку, що в ній зберігається цілий статок. До того ж ми обоє сторожуємо цю кімнату і вдень, і вночі. — І ви ніколи не виходите? — Разом ніколи! У нас є револьвер, і один із нас завжди чергує в номері… — Ні, дорогий пане Бораку, не розумію, не можу зрозуміти, заради чого ви прирекли себе на це жалюгідне життя, на це болісне самітництво… Податки? Та кат їх бери! Хіба ваших грошей не вистачить вам з лишком до кінця життя? — Не в цьому річ, — відповів він. — Не хочу я віддавати іншим те, що набув такою працею. Іншою їхньою турботою був собака. Красивий пудель, дуже розумний, завжди лежав у кутку вітальні, але тричі на день його

Андре Моруа (справжнє ім’я Еміль Саломон Вільгельм Ерзог, 1885— 1967), французький письменник-прозаїк, історик, літературознавець. Член Французької академії, почесний доктор Единбурзького й Оксфордського університетів. Походив із заможної сім’ї євреїв, які були навернені у католицизм. В юнацькі роки служив адміністратором на текстильній фабриці свого батька. У 1897 р. Еміль Ерзог вступив до Руанського ліцею. У 16 років йому присуджують ступінь ліценціата. У роки Першої світової війни Моруа служив військовим перекладачем і офіцером зв’язку. Матеріалом для перших романів «Мовчазний полковник Брамбл» (1918) і «Балакучий доктор О’Треді» (1922) послужили враження, отримані ним під час служби.

л і т е рату р н а сто р і н ка

треба було виводити гуляти. Цей обов�� ’�� язок подружжя також виконувало по черзі. ідтоді я часто йшов зі служби раніше, щоб рівно о сьомій годині потрапити в «Золоту змію». Тут я підсідав до столика мадам Борак. Вона була балакучіша за свого чоловіка і простодушно виповідала мені свої тривоги й плани. — Ежен — людина рідкісного розуму, — сказала вона мені одного разу ввечері. — Він завжди все завбачає. Сьогодні вночі йому спало на думку: а що, якщо вони раптом візьмуть та й накажуть обміняти гроші для боротьби з тезаврацією? Як тоді бути? Нам же тоді доведеться пред’явити наші долари. — І що в цьому поганого? — Це дуже навіть погано, — відповіла мадам Борак. — Бо ж 1943 року, коли американське казначейство оголосило перепис майна емігрантів, ми нічого не пред’явили… А тепер у нас можуть бути серйозні неприємності… Але в Ежена народився новий план. Кажуть, що в деяких республіках Південної Америки взагалі немає прибуткового податку. Якби нам вдалося переправити туди наші гроші… дея ця так мене захопила, що наступного дня я прийшов у ресторан до сніданку. Борак завжди радів моєму приходу. — Ласкаво прошу, — вітав він мене. — Ви прийшли дуже до речі: мені треба у вас дещо довідатися. Ви часом не знаєте, які формальності потрібні, щоб стати громадянином Венесуели? — Не знаю, — сказав я. — А Колумбії? — І гадки не маю. Краще зверніться у консульства цих країн. — У консульства! Та ви з глузду з’їхали!.. Щоб привернути увагу? Він з огидою відсунув тарілку зі смаженим курчам і зітхнув: — Що за часи! Подумати тільки, якби ми народися у 1830 році, ми прожили б своє життя спокійно, не знаючи податкової інквізиції й не боячись, що нас пограбують! А нині що не країна — то розбійник з великої дороги… евдовзі після цього мені довелося виїхати у справах до Каліфорнії так і не дізнавшись, ким зрештою стали Бораки — уругвайцями, венесуельцями чи колумбійцями. Повернувшись через рік у Нью-Йорк, я запитав про них у хазяїна «Золотої змії» пана Робера. — Як ся мають Бораки? Як і раніше ходять до вас? — Що ви, — відповів він. — Хіба ви не знаєте? Вона минулого місяця померла, здається, від розриву серця, і відтоді я не бачив чоловіка. Я написав старому декілька слів, висловивши йому співчуття, і

попросив дозволу відвідати його. Наступного дня він зателефонував мені й запросив зайти. Він змарнів, сполотнів, губи стали зовсім безкровні, голос ледве чутний. — Я тільки вчора дізнався про горе, що спіткало вас, — сказав я, — чи можу я бути вам чимось корисний, бо ж я розумію, що ваша сумна втрата, крім усього іншого, вельми ускладнила ваше життя. — Ні, ні, анітрохи… — відповів він. — Я просто вирішив більше не відлучатися з дому… Залишити валізу я боюся, а довірити її мені нікому… Тому я розпорядився, щоб їжу мені приносили сюди, прямо в кімнату. — Але ж вам, напевно, таке цілковите самітництво як тягар? — Ні, ні, анітрохи… До всього звикаєш… Я дивлюся з вікна на перехожих, на машини… І потім, знаєте, за такого способу життя я нарешті відчув себе у цілковитій безпеці… Колись я, бувало, виходив снідати й цілу годину не мав спокою: усе думав, чи не сталося, бува, чого за час моєї відсутності… Звичайно, удома залишалася моя бідна дружина, але я уявити собі не міг, як вона впорається з револьвером, особливо з її хворим серцем… А тепер я тримаю двері відчиненими, й валіза завжди в мене на очах… Тож усе, чим я дорожу, завжди зі мною… А це — винагорода за мої численні поневіряння… Ось тільки Фердинанда шкода. удель, почувши своє ім’я, підійшов, сів коло ніг хазяїна і кинув на нього питальний погляд. — Ось бачите, сам я тепер не можу його виводити, але зате я найняв хлопчину, і той за невелику плату виводить Фердинанда на прогулянку… — А в Південну Америку ви передумали їхати? — Звичайно, друже мій, звичайно… Що мені теперечки там робити? Вашингтон більше не говорить про обмін грошей, а у мої літа… Він і насправді сильно постарів, а спосіб життя, який він вів, навряд чи йшов йому на користь. Рум’янець зник з його щік, та й говорив він ледь-ледь. «Чи можна його взагалі вважати живим?» — подумав я. ереконавшись, що нічим не можу йому допомогти, я попрощався з ним. І вирішив зрідка відвідувати його, але через декілька днів, розгорнувши «НьюЙорк таймс», одразу звернув увагу на заголовок: «Смерть французького емігранта. Валіза, набита доларами!». Я нашвидку прочитав замітку: справді, йшлося про мого Борака. Вранці його знайшли мертвим: він лежав на чорній валізі, накрившись ковдрою. Помер він природньою смертю, і всі його скарби були цілі-цілісінькі…

Під час Другої світової війни письменник служив капітаном у французькій армії. Після окупації Франції німецькими військами він виїхав до США, де працював викладачем в уні-

верситеті Канзасу. Потім добровольцем брав участь у кампанії в Північній Африці. У 1946-му Моруа повернувся до Франції. Творчість Моруа воістину величезна — близько 200 книг, серед яких романи і новели («Мінливості любові», «Листи незнайомці», «Сімейне коло»), критичні статті й філософські есе; літературні мемуари й історичні праці (книги з історії Англії, Франції, Сполучених Штатів Америки). Андре Моруа — визнаний майстер жанру романізованої біографії (книги про Шеллі, Байрона, Бальзака, Тургенєва, Жорж Санд, Дюма-батька і Дюма-сина, Гюго) й іронічно-психологічного оповідання. Помер Андре Моруа у своєму будинку в передмісті Парижа 9 жовтня 1967 р.

№ 18 (316), вересень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ БІЛА ЦЕРКВА. 9 вересня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин звершив Літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква. Після богослужіння голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, який був присутній на ньому, привітав владику Августина з призначенням на Білоцерківську кафедру

і побажав Його Високопреосвященству Божої допомоги в архіпастирському служінні, висловивши сподівання на взаєморозуміння і співпрацю єпархіальної та світської влади. У соборі також було оголошено про те, що для більш активної участі мирян у житті єпархії створюються такі церковні спільноти: братство благовірного князя Ярослава Мудрого, військове братство преподобного Іллі Муромця, молодіжне братство великомученика Георгія Побідоносця, медичне братство святителя Луки Кримського, сестринство преподобномучениці великої княгині Єлисавети. Того ж дня, із благословення архієпископа Августина, у Свято-Троїцькому храмі м. Кагарлик Київської області (Білоцерківська єпархія) вперше відбулася місіонерська Літургія. Богослужіння очолив благочинний Кагарлицького округу протоієрей Василій Синюк, роз’яснення чину Літургії для парафіян та гостей храму проводив диякон Владислав Коцюба. bc-eparchy.org.ua ОДЕСА. 9 вересня, з благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, вийшов в ефір перший випуск програми «Місіонерський огляд» — спільного проекту відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Одеської єпархії та телекомпанії «Репортер». Програма виходитиме в ефір кожні два тижні по неділях із повторами протягом тижня (щопонеділка та щочетверга). Цей медіапроект також можна подивитися в Інтернеті на сайті місіонерського відділу Одеської єпархії (missia.od.ua). pravoslav.odessa.net ГОРЛІВКА. 10 вересня, в день пам’яті знайдення мощей преподобного Іова Почаївського, єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан звершив Літургію в храмі в ім’я святого Іова м. Костянтинівка Донецької області. Після Літургії єпископ Митрофан звершив закладку трьох міських храмів. Стрітенський храм буде побудований біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, у пам’ять про їхній подвиг. Церква в ім’я благовірного князя Ігоря Чернігівського — поблизу залізничного вокзалу. А храм в ім’я праведного Іоанна Кронштадтського буде зведений поряд із діючим у пристосованому приміщенні однойменним храмом на вулиці Жовтнева. При закладці каменів у підмурівок храмів був присутній мер міста Сергій Давидов. ortodox.donbass.com ОДЕСА. 12 вересня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел освятив новозбудований храм на честь Успіння Божої Матері в смт Фрунзівка Одеської області. Титар храму Олександр Пресман був удостоєний ордена святителя Миколая Чудотворця. pravoslav.odessa.net

є п а рх і ал ь н е ж и т т я

№ 18 (316), вересень 2012

ГОРЛІВКА. 13 вересня єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан у співслужінні духовенства Горлівської єпархії звершив освячення новозбудованої дерев’яної церкви в ім’я святителя Іоанна Златоуста у м. Артемівську. При освяченні були присутні почесний титар храму Артемівський міський голова Олексій Рева і один з благодійників церкви народний депутат України Сергій Клюєв. Дерев’яна церква була споруджена на місці зруйнованого в радянський період Покровського храму. ortodox.donbass.com ДОНЕЦЬК. 14 вересня, на 79-му році життя, відійшла до Господа cхиігуменя Марія, настоятелька Касперівського жіночого монастиря смт Грузько-Ломівка м. Макіївка Донецької області. Матушка Марія (уроджена Лідія Олексіївна Селеніна) народилася 15 січня 1934 р. у с. Нижнє-Ольховатове Курської області в благочестивій православній родині. Батько загинув у Велику Вітчизняну війну. У 1947 р. сім’я переїхала в м. Караганду до родичів. Там, із 14 років, Лідія працювала на шахті — мотористкою, газовимірницею; потім — на заводі в ливарному цеху формівницею. У 1954 р. вийшла заміж, через два роки народила дочку Світлану. У 1957 р. помер чоловік, і Лідія разом з дочкою переїхала в сел. Межове м. Макіївка Донецької області. Займалася шиттям вдома. 11 червня 1998 р. прийняла постриг у чернецтво з нареченням імені на честь великомучениці Катерини. 24 грудня 1999 р. над черницею Катериною (Воропаєвою) було звершено схимницький постриг з нареченням імені на честь святої Марії Магдалини. У листопаді 2002 р. митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон благословив схичерницю Марію виконувати обов’язки настоятельки Касперівського жіночого монастиря. 29 липня 2004 р., згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ, черниця Марія (Воропаєва) владикою Іларіоном зведена в сан ігумені з покладанням наперсного хреста за посадою. Матушка Марія вирізнялася дивовижною працьовитістю, мудрістю. Сестри дуже любили настоятельку за її доброту і скромність. Відспівування спочилої, з благословення митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, очолив єпископ Макіївський Варнава, вікарій Донецької єпархії. Похована матушка Марія на чернечому цвинтарі при Свято-Одигітріївському храмі. ortodox.donbass.com ЛЬВІВ. 14 вересня, з благословення єпископа Львівського і Галицького Філарета, керівник пресслужби Львівської єпархії Марк Каюмов взяв участь у благодійній акції «Українські книги — сільським бібліотекам», що проходила в рамках 19-го Форуму видавців у Львові. Керівник прес-служби передав для бібліо тек Львівської області екземпляри нових україномовних видань: «Православний катехізис», підготовлений Видавничим відділом УПЦ; книгу протоієрея Діонисія Мартишина «Благовістіть оновлення світу: духовні бесіди зі студентською молоддю на православні свята», а також православний журнал для дітей «Божа нивка» — видання Відділу релігійної освіти і катехізації Львівської єпархії. upc.lviv.ua ХУСТ. 14 вересня, в день пам’яті преподобного Симеона Стовпника, відбулося освячення престолу Хрестовоздвиженського храму Свято-Симеонівського чоловічого монастиря м. Виноградів Закарпатської області. Чин освячення очолив архієпископ Хустський і Виноградівський Марк. На запрошення владики

Марка участь в урочистостях у Симеонівській обителі взяв єпископ Бердянський і Приморський Єфрем. По закінченні Літургії та молебню архієпископ Марк привітав настоятеля обителі архімандрита Симеона (Голубку) з тезоіменитством і висловив надію, що в майбутньому монастир, розташований серед виноградників, матиме особливе значення в житті Хустської єпархії, готуючи вино для звершення Євхаристії. За матеріалом сайта eparhiya.com.ua ВОЛИНЬ. 15 вересня митрополит Волинський і Луцький Нифонт звершив освячення Успенського храму с. Воротнів Луцького р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК. 15 вересня, в день святкування дня міста Дніпродзержинська, після молебню у Свято-Миколаївському кафедральному соборі, який звершили митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем та єпископ Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, відбулося освячення нової будівлі єпархіального управління. На молебні і при освяченні були присутні голова Дніпропетровської

облдержадміністрації Олександр Вілкул, міський голова Дніпродзержинська Станіслав Сафронов, представники міськради. При звершенні чину освячення було оголошено слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, який, зокрема, зазначив, що «наявність повноцінних адміністративних приміщень дає Дніпродзержинській єпархії можливість більш плідно здійснювати високе церковне служіння». Благодійники та всі, хто потрудився у справі створення єпархіального управління, були удостоєні нагород УПЦ, зокрема Олександр Вілкул — ордена святого апостола Андрія Первозванного, Станіслав Сафронов — ордена преподобного Феодосія Чернігівського. eparchia.at.ua ЛЬВІВ. 17 вересня під головуванням єпископа Львівського і Галицького Філарета в Георгіївському кафедральному храмі м. Львова відбулися збори духовенства єпархії. На зборах, зокрема, були схвалені ескіз майбутнього православного кафедрального собору м. Львова та посвячення його на честь Дванадцяти апостолів. upc.lviv.ua МИКОЛАЇВ. 17 вересня в єпархіальному управлінні Миколаївської єпархії відбулася зустріч митрополита Миколаївського і Очаківського Питирима та єпископа Вознесенського і Первомайського Олексія. Після підписання правлячими архієреями двох єпархій відповідного акта, владика Питирим передав владиці Олексію особисті справи священнослужителів і документи

православна газета парафій новоствореної Вознесенської єпархії. Архіпастирі також відвідали кафедральний собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Миколаєва та вклонилися святиням храму. eparhia.mk.ua СУМИ. 17 вересня, з благословення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія, у 12-му мікрорайоні м. Суми (вул. Інтернаціоналістів, 51), навпроти споруджуваного храму, на цокольному поверсі багатоповерхового будинку було відкрито домовий храм в ім’я святителя Іоасафа Білгородського (настоятель храму — протоієрей Миколай Смакоуз). pravoslavie.sumy.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 18 вересня в Мелітополі відбулося знайдення мощей шанованого в народі протоієрея Феодосія Станкевича, якого рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р. причислили до лику святих новомучеників і сповідників Запорізького краю. Знайдення мощей звершили архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука та клірики Запорізької єпархії. Знайдені мощі доставлено в Мелітопольський кафедральний собор в ім’я благовірного князя Олександра Невського і підготовлено для чину прославлення. 13 жовтня в Покровському архієрейському соборі м. Запоріжжя пройдуть урочистості з нагоди причислення до лику святих чотирьох Запорізьких новомучеників і сповідників: священиків Олександра Шишина, Філософа Зябрева, Феодосія Станкевича і Митрофана Воздвиженського. На жаль, відомо місце поховання тільки протоієрея Феодосія Станкевича. hram.zp.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 18 вересня, з благословення митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, благочинний Севастопольського округу Сімферопольської єпархії протоієрей Сергій Халюта освятив каплицю в ім’я апостола Іоанна Богослова в с. Тилове Балаклавського р-ну м. Севастополь (Сімферопольська єпархія). crimea.orthodoxy.su, sevpravoslavie.ucoz.net КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 19 вересня, в день спомину чуда Архістратига Михаїла, що в Хонех, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон очолив служіння Літургії в храмі на честь чуда Архістратига Михаїла в с. Підгірці Обухівського р-ну Київської області. Слід зазначити, що цього року храму виповнилося 270 років. Настоятель храму архімандрит Серафим (Пружинський) був удостоєний ордена УПЦ святителя Феодосія Чернігівського. orthodox.org.ua ДОНЕЦЬК. 21 вересня, з благословення митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, до 20-річчя відновлення чернечого життя у Свято-Успенській Святогірській Лаврі вийшло у світ третє, розширене, видання фотоальбому «Лавра на Святих Горах». Наклад книги — 4000 примірників. ortodox.donbass.com

ЗВЕРНІТЬ УВАГ У ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УПЦ ЗАПРОШУЄ ПОКЛОНИТИСЯ СВЯТИНЯМ УКРАЇНИ І РОСІЇ      

Почаїв 1314.10 (від 350 грн.) Золоте кільце Росії 514.10 Курська Корінна пустинь 1620.10 Канікули в Москві 310.11 Москва – Дивеєво 29.12.124.01.13 Санкт-Петербург 38.02.2013

ДО СВЯТИНЬ ДАЛЕКОГО ЗАРУБІЖЖЯ           

адреса

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: +38 (044) 383 04 11 +38 (044) 383 04 22 +38 (050) 265 55 42 +38 (097) 545 42 55 Факс: +38 (044) 529 02 92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

  

Ізраїль 916.10, 1926.10, 2431.10, 1726.11 (від 950 дол.) Ізраїль – Йорданія 613.10 (від 1100 дол.) Афон 30.097.10 (685 євро) Швейцарія 512.10, 29.01.2013 (1100 євро) Греція (м. Барі) 616.10 (850 євро) Греція (о. Патмос) 1930.10 (950 євро) США 820.10 (від 3200 дол.) Кіпр 916.10 (від 700 євро) Румунія 2226.10 (від 330 євро) Австралія 26.105.11 (від 3300 дол.) Грузія 30.106.11 (від 1000 дол.) Іспанія 312.11 (від 950 євро) Італія 1623.12 (від 1100 євро) Прибалтика – Фінляндія 29.12.124.01.13 (від 750 євро)

ВИЩІ СВЯТО - ВОЛОДИМИРСЬКІ ПРАВОСЛАВНІ БОГОСЛОВСЬКІ КУРСИ оголошують набір студентів на 2012–2013 навчальний рік НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ПРО ХОДИТЬ ШЛЯХОМ ПОШТО ВОГО ЛИСТУВАННЯ МІЖ ВИКЛАДАЧАМИ ТА УЧНЯМИ. ВСІ НЕОБХІДНІ НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ (ПОСІБНИКИ, ЗВУКОЗАПИСИ ЛЕКЦІЙ, ЗАВДАННЯ) НАДСИЛАЮТЬСЯ ПОШТОЮ РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ. МОВА НАВЧАННЯ — РОСІЙСЬКА. Зарахування здійснюється на основі поданих документів без вступних іспитів. По закінченні видається свідоцтво або диплом церковного зразка. Адреса: 04107, м. Київ, вул. Стара Поляна, 46, ВСВПБК Телефони: (093) 549–44–62, (044) 383–74–88 Сайт: www.bogoslovie.kiev.ua

православна газета

мі ж н а род н і н о в и н и

БІЛЬШІСТЬ ЖИТЕЛІВ ПЛАНЕТИ ВІРЯТЬ У БОГА Це показало опитування, проведене у 57 країнах Міжнародною асоціацією Геллапа (Gallup International Association) серед 50 тисяч осіб, повідомляє Седмиця.Ru. Більше половини жителів планети (59 %) вважають себе людьми релігійними, 23 % сказали, що вони не релігійні, і лише 13 % респондентів зарахували себе до атеїстів. Країнами з найвищим відсотком віруючих людей стали Гана, Нігерія, Вірменія, Фіджі, Македонія, Румунія, Ірак, Кенія, Перу та Бразилія.

Найбільше атеїстів живе у Китаї, Японії, Чехії, Південній Кореї, Німеччині, Нідерландах, Австрії, Ісландії, Австралії, Ірландії та Франції. Дослідники констатували, що в цілому кількість релігійного населення у світі неухильно знижується — в середньому на 9 % за останні сім років. У ряді країн зниження склало близько 20 % (наприклад, у Франції, Швейцарії та ПАР). За останні сім років сильно зросла кількість віруючих (на 4–6 %) тільки в Македонії, Сербії, Румунії, Молдові, Пакистані та Малайзії.

№ 18 (316), вересень 2012

У БІЛОРУСЬКІЙ ЦЕРКВІ СТВОРИЛИ РАДУ ІЗ СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ

ПОНАД 30 МІЛЬЙОНІВ ПРИМІРНИКІВ БІБЛІЇ РОЗПОВСЮДИЛИ У 2011 р.

Такі дані оприлюднила Всесвітня федерація біблійних товариств (UBS, United Bible Societies). Якщо у 2010 р. були продані або розповсюджені безкоштовно близько 29 млн примірників Біблій, то 2011 р. цей показник склав 32,1 млн, повідом ляє Седмиця.Ru. Збільшення кількості розповсюджених видань Святого Письма пов’язано насамперед зі зростанням його популярності у країнах Африки і

Латинської Америки. У Європейському регіоні та країнах Близького Сходу були розповсюджені понад 2 млн 570 тисяч примірників Біблії. Це на 2,7 % більше, ніж 2010 р. Майже дві третини Біблій розповсюджується арабською, китайською, англійською, французькою, німецькою, португальською, російською та іспанською мовами. Більшість Біблій розповсюджено у Бразилії (7,9 млн), Китаї (3,8), Індії (2,2) та Нігерії (1,7).

УСЬОГО ЛИШЕ 15 % РОСІЯН ЦІКАВЛЯТЬСЯ АСТРОЛОГІЄЮ І ВІРЯТЬ У ПРИКМЕТИ Такі дані всеросійського опитування, проведеного некомерційною дослідницькою службою «Середа», передає Благовіст-Інфо. Астрологією та ворожінням захоплюються 10 % чоловіків і 19 % жінок. Найменше цікавляться прикметами і марновірством росіяни старші 65 років — їх налічується 8 %. Серед респондентів, які назвали себе православними і належать до Руської Православної Церкви, захоплюються ворожінням і астрологією 16 %. Серед невіруючих росіян вірять у прикмети

і долю лише 9 %. Навпаки, наймарновірніші росіяни ті, хто вірить у Бога, але не зараховує себе до жодної з релігій: 20 % підтвердили, що прислухаються до астрології, ворожіння та прикмет. Серед мусульман ця цифра складає всього 5 %. Узагальнений портрет росіянина, який захоп люється ворожінням, астрологією і прикметами, має такий вигляд: жінка віком від 18 до 24 років, яка не має дітей, мешкає в маленькому місті Північно-Західного Федерального округу, вірує у Бога, але не сповідує жодної з релігій.

СЕРБСЬКИЙ АРХІЄРЕЙ ВСТУПИВ У ПОЛЕМІКУ З ГОЛОВОЮ УРЯДУ КРАЇНИ

Відомий православний богослов єпископ Афанасій (Євтіч), який нині перебуває на спочинку, заявив, що «немає земної Сербії без небесної», повідом ляє Седмиця.Ru з посиланням на сербське видання «Бліц». Слова владики стали реакцією на заяву нового голови уряду Сербії Івіци Дачича, який сказав, що його не цікавить «небесна Сербія», і що він має намір вести реальну політику. «Я беру на себе відповідальність і починаю служити на

користь Сербії. Не буде повернення у 1990-ті, мене не цікавить “небесна Сербія” — тільки сьогодення і майбутнє країни. Якби сьогодні був Відовдан, що має таке значення і символіку, я б хотів, щоб він не стільки був пов’язаний з небесною Сербією, скільки дозволив би, не змінюючи минулого, зробити все, щоб змінити сьогодення», — заявив Дачич 28 серпня на з’їзді Соціа лістичної партії Сербії. У відкритому листі єпископ Афанасій запитує політика: чи

знає він, що для святителя Сави Сербського і святого великомученика Лазаря Косівського не було земної Сербії без небесної? Владика погоджується, що Православна віра і Православна Церква починають жити на землі, але вони продовжують жити у Царстві Небесному, і тому не може бути «цивілізаційного поділу людини і народу по різні боки труни і смерті». Відовдан — День святого великомученика Лазаря і всіх мучеників сербських, головне національне сербське свято, пов’язане з битвою на Косовому полі. 8 (22 за н. ст.) червня 1389 р. війська князя Лазаря зазнали нищівної поразки в битві з військом султана Мурата. Ця поразка призвела до втрати незалежності Сербії на 500 років. Турки також зазнали важких втрат. У той самий час Косівська битва надовго затримала просування турків у Європу. За переданням, у ніч перед битвою князю Лазарю явився Ангел і запитав його, що він вибирає — «царство земне», тобто перемогу над турками і благополуччя Сербії (але тільки поки він сам житиме на землі), або мучеництво заради Царства Небесного (а також обіцяння, що сербський народ до кінця часів залишиться православним). Лазар відповів, що «земне царство — на мить, а Небесне Царство — навіки».

У КАНЗАСІ ВІДКРИТО ПЕРШУ В ІСТОРІЇ ШТАТУ ПРАВОСЛАВНУ ШКОЛУ У приватній школі, відкритій при соборі в ім’я святого Георгія м. Вічіта, штат Канзас, розпочали заняття 18 учнів. Поки у ній всього три класи — від підготовчого до другого. Дженніфер Себітс, президент опікунської ради школи, говорить, що у ній можуть навчатися діти будь-якого віросповідання, повідомляє Седмиця. Ru з посиланням на The Wichita Eagle.

Школа пропонує класичний навчальний план, а також програми вивчення латинської та грецької мов, заняття з мистецтва тощо. Себітс стверджує, що кожен рік протягом наступних трьох років додаватиметься по класу: навчання має стати п’ятирічним, включаючи підготовчий клас. Вартість навчання у школі складає 2500 доларів США на рік.

Таке рішення було прийнято на засіданні Священного Синоду Білоруської Православної Церкви 3 вересня. З повідомленням про створення ради виступив Митрополит Мінський і Слуцький Філарет. Функції ради будуть аналогічні функціям Патріаршої комісії з питань сім’ї та захисту материнства, що діє в Руській Православній Церкві, повідомляє сайт «Православ’я і світ». Новий орган координуватиме роботу з надання посильної допомоги багатодітним і неблагополучним сім’ям, братиме участь в організації заходів зі зміцнення інституту сімей і з порятунку ненароджених дітей, сприятиме відкриттю

центрів захисту материнства і сімейних цінностей, взаємодіятиме з профільними державними і громадськими організаціями. На даний час центри захисту материнства і сімейних цінностей діють у Мінській, Брестській та Вітебській єпархіях Білоруської Православної Церкви. Планується розповсюдити досвід цих центрів і на інші єпархії. Очікується, що центри проводитимуть просвітницьку роботу у сфері сімейних цінностей, надаватимуть допомогу жінкам у кризових ситуаціях, вагітним жінкам, багатодітним сім’ям, дітям, які залишилися без піклування батьків.

ГРУЗИНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ЧИТАТИМЕ КНИГИ РАЗОМ ІЗ ПАСТВОЮ

Про введення нової традиції Католикос-Патріарх усієї Грузії Ілія II розповів під час недільної проповіді у кафедральному соборі в ім’я Пресвятої Трійці, повідомляє Благовіст-інфо. Патріарх висловив тривогу і занепокоєння з приводу того, що населення країни дуже мало часу приділяє книгам. «Ми не турбуємо себе читанням. Ми переключилися на Інтернет і телебачення. Все це поверхнево. . . Від сьогодні щонеділі я даватиму вам завдання, щоб ви прочитали якусь конкретну книгу. Щочет-

верга о 19:00 ми збиратимемося в Центрі духовного та інтелектуального розвитку молоді та обговорюватимемо сенс і зміст книги. Одна людина зробить доповідь, а після цього почнеться обговорення», — оголосив Ілія II у своєму рішенні. «На обговореннях буду присутній і я. Так що хочеш чи не хочеш доведеться прочитати задану книгу», — зазначив Глава Грузинської Православної Церкви. Першою із книг, які необхідно прочитати, Патріарх назвав Біблію. За його словами, це найбільша з книг, і знати її повинен кожен, хто живе. «Але, зрозуміло, до четверга Біблію цілком прочитати вам не вдасться, тому даю своє благословення на прочитання Книги Іова. Він зазнав великих мук, однак залишився непохитний у своїй вірі. У четвер увечері ми з вами обговоримо зміст цієї книги», — підбив підсумок Патріарх.

ПОМЕР ЗАСНОВНИК СЕКТИ МУНІТІВ

Південнокорейський мільярдер і засновник секти «Церква об’єднання» Сан Мен Мун помер 3 вересня на 93-му році життя, повідомляє Седмиця.Ru. Сан Мен Мун народився 1920 р. у селянській родині. Під час Корейської війни він був арештований владою Півночі й відправлений до концтабору, звідки його звільнили американські війська. Після цього він піддавався арештам і на Півдні (зокрема, за звинуваченнями у двоєженстві). Проте створена ним «Церква об’єднання», прихильники якої вважають свого наставника реінкарнацією Христа і «отцем всіх», швидко набрала чисель ність, отримувала багаті пожертви. Мун проповідував

об’єднання усіх релігій в одне нове вчення і передбачав появу нової раси людей. Для цього він, зокрема, регулярно проводив колективні весілля, де наречені, як повідомлялося, нерідко вперше знайомилися один з одним. Такі заходи неодноразово призводили до скандалів. «Церква об’єднання» має відділення більш ніж у 190 країнах, до неї входить приблизно 2 млн осіб. Кількість адептів Сан Мен Муна в Україні незначна �� —�� менше 500 активних членів громад (для порівняння: у Росії — не менше 25 тисяч). Підготував Олег Карпенко

№ 18 (316), вересень 2012

православна газета

соціальне с лужіння

«МОЯ ХАТА СКРАЮ…»

ва роки тому подзвонила Д за оголошенням: знадобилась допомога дворічному

хлопчику, який перебував на лікуванні в Охматдиті. Моє знайомство з Артемком почалося за тиждень до його дня народження. У два роки він важив усього 6700. Волонтери встановили графік чергувань і щодня приходили до нього в лікарню. Вони годували, гуляли, купали (літо було дуже спекотне), вчили говорити цього славного хлопчину. Коли йому зробили складну операцію, волонтери цілодобово були з ним. Артемку виготовили корсет, що дозволяє йому повзати, але сидіти й ходити сам хлопчик не може. Потім Господь послав йому прекрасну жінку Ірину, яка і стала другою мамою (швидше бабусею) нашому хлопцю. Спочатку вона провела з ним довгі місяці в лікарні, потім у санаторії в Пущі-Водиці. Коли його остаточно виписали, Ірина відвезла хлопчика до себе додому, в маленьке містечко у Дніпропетровській області. Артемко почав говорити, співати пісні, набрав вагу. Але періодично їм дзвонять з Охматдиту і просять приїхати на консультацію. Якось, розмовляючи з Іриною по телефону, я дізналася, що вони знову перебувають у рід-

ній лікарні (хоча як можна назвати лікарню рідною?). Запитала, як вони доїхали. Ірина відповіла, що нормально — на другій полиці. «Хто на другій полиці їхав?» — перепитала я. «Ми з Артемком...» Виявилося, що квитків на нижні місця не було, тому Ірина купила квиток на верхнє місце у плацкартному вагоні. Підійшовши до провідника, попросила допомогти з кимось помінятися на нижнє місце. Але провідниця сказала, щоб вона домовлялася сама. Ірина просила, щоб хтось поступився їм місцем, та ніхто з пасажирів не захотів з нею мінятися. Я порахувала, що нижніх місць у купе 18, плюс дев’ять бокових. Разом 27 нижніх місць. 27 людей, бачачи літню жінку з дитиною-інвалідом (не бачити це міг тільки сліпий, оскільки Артемко в корсеті, і ноги у нього висять як батоги), не поступилися своїм місцем, і вона полізла з ним на другу полицю. ...Може, у цьому вагоні їхали всі сліпі чи інваліди, і вони просто не могли поступитися місцем? Ні, в цьому вагоні їхали в Київ наші здорові співвітчизники, якщо не рідні та близькі люди, то напевно якісь знайомі, й вони цілу ніч спокійно спали...

Але перш, ніж ми досягли входу в Царство Небесне, нас зустріли злі духи останнього митарства, яке називається митарством немилосердя і жорстокосердості. Мучителі цього митарства особливо жорстокі, а ще більше їхній князь. Він має сухий, похмурий вигляд і в люті душить немилосердним вогнем. У цьому митарстві без жодної пощади випробовуються душі немилосердних. Навіть і якщо хтось і робив великі подвиги, дотримувався суворого посту, був невсипущим у молитвах, зберіг чистоту серця і умертвив плоть стриманістю, але був немилосердний, немилостивий, глухий до благань ближнього свого — той із цього митарства падає додолу, потрапляючи в пекельну безодню, і не отримає милості вовіки. Митарство 20‑те

о в ел о с я мені Д нещодавно проводжати знайомих, які

виїжджали в Крим. Поїзд Київ — Севастополь відправлявся о 18:40. Занісши речі у вагон, ми вийшли на перон трохи поговорити. Поруч із нами стояла група молоді, що проводжала дівчину-інваліда. Вже залишалося небагато часу до відправлення поїзда, тож вони акуратно підняли візок у вагон і відвезли дівчину в купе. Ми ж іще стояли на пероні й побачили, як провідниця раптом швидко

стала ходити по вагону вперед-назад. Тут вона спустилася і підійшла до нас. Мало не плачучи, поцікавилася, які у нас місця. Почувши, що у нас є нижнє місце, запитала, чи не поступимося ми ним дівчиніінваліду. Знайомі погодилися. Ви б бачили, як зраділа провідниця! Перед цим вона пройшла по вагону і просила всіх пасажирів помінятися з дівчиною місцями — і жоден із них не погодився. Її сусідами по купе була сімейна пара з дитиною років 13-ти. У них було два нижніх місця,

але вони не поступилися ні одним із них дівчині, яка не може навіть стояти, не кажучи про те, щоб залізти на верхню полицю. Цих батьків я б точно позбавила батьківських прав, щоб своєю байдужістю і немилосердністю не доводили до морального падіння власну дитину. Але ж і решта людей, хто їхав на верхніх полицях, мовчали і ніяк не відреагували, щоб змінити ситуацію. Поїзд уже почав відправлятися, і провідниця, яка все ще не могла отямитися, гірко сказала: «Як люди

можуть так чинити? Адже з кожним із нас таке може трапитися. Всі ми під Богом ходимо!». Дві дуже схожі історії про людську байдужість: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Що змушує нас закривати очі й бути зовсім байдужими до чужого горя? У першому опові данн і виявилося 27 байдужих людей, у другому — 17. У першому випадку взагалі ніхто не поступився місцем, у другому хоч одна людина виявила людяність. І за те дякувати Богу! Аліна Недашківська

КОМЕНТАРІ ПРОТОІЄРЕЙ ІОАНН ТРОНЬКО

МИЛОСЕРДЯ НЕ МОЖЕ МАТИ ЗВИЧНИЙ ФОРМАТ

ожен з нас хоча б раз у житті стикався із черствістю: і в інших, і в собі. Тільки в інших її помітно краще, а ось свою — можна виправдати. Для цього знаходиться ряд відмовок: «чому саме я?!», «чи не стану жертвою обманщика?», «кожному своє», «мене хочуть використати», «я вчора вже допоміг» тощо. Одна мама згадувала, що ніколи не відгукувалася на прохання стати донором крові для онкохворих дітей. Потім, через роки, не виходило в лічені години знайти донора для хворого на важку лейкемію сина. Вона в розпачі хапала перехожих за руки, приголомшуючи їх запитанням: «Яка у вас група крові?». І за кожною спиною людини, яка перелякано тікала, бачила себе — ту безтурботну жінку, яка пройшла повз чужу біду... Ні, звичайно, ми можемо бути милосердними, але не просто так. Милосердям купуються самовдоволення і ексклюзивна вдячність саме «врятованої» нами людини. Багато хто тому довго шукає для милостині бідного пенсіонера чи малозабезпечену сім’ю. Просто поділитися не цікаво і марнославство не задовольняє. А старець Паїсій Святогорець радить шукати таких прохачів, які не будуть дякувати. На запитання — «чи подаю я милостиню?» — є спокуса згадати ряд «професійних» жебраків біля входу в храм чи монастир, кинуту дрібну купюру і почуття задоволення від зроб леного.

Однак милосердя не може мати звичний формат. Милосердя — це хліб для самотньої сусідки і поїздка у притулок, візит до сумуючої бабусі і цільовий збір коштів для нужденних, телефонний дзвінок зневіреному і біль у стомлених ногах заради жінки з немовлям у тролейбусі. Господь частіше застає наше серце зненацька, коли ми не підготувалися, не налаштувалися творити добро. Адже найважче в милостині — доводиться відкрити для когось наш особистий простір, наприклад нагодувати мандрівника у своїй оселі, перемагаючи страх бути обкраденим; бачачи інвалідний візок, нагадати собі — «і моє здоров’я і благополуччя умовне»; присвятити свій вихідний участі у благодійному ярмарку. «Через що ми стаємо жорстокосердими до бідних і навіть до своїх родичів? — чи не через пристрасть нашу до насолод, взагалі до черева, до одягу, до дорогого посуду, меблів, екіпажу, до грошей...» Праведний Іоанн Кронштадтський (1829–1908)

Справжнє милосердя, яке введе нас в Царство Небесне, може стати частиною нашого життя, як у притчі про Страшний Суд (див.: Мф. 25: 31–46). Спочатку воно дається з душевним зусиллям, подоланням ліні й серцевого холоду, а потім стає радісною звичкою, готовністю на відгук.

ПСИХОЛОГ АНАСТАСІЯ БОНДАРУК

ВНОСИТИ СВОЮ МАЛУ ЛЕПТУ апевно, логічним висновком Н до історій, наведених автором, була б думка: «Тому що

нехристи, від того й байдужі». Однак я сама виховую тяжко хвору дитину, тому в моєму оточенні десятки мам, які розповідають історії про те, як у православних храмах до них підходять люди і кажуть: «Вийдіть із храму з вашою дитиною, вона біснувата» або «Вам краще відвідувати іншу парафію». Іноді трапляється, що диякон, дивлячись на маму з 5—10‑річною дитиною-інвалідом на руках, яка стоїть у черзі до Причастя, пропускає вперед здорових дітей, а на її прохання пропустити відповідає: «Що ви розмахуєте своєю дитиною, як червоним прапором». І самі здорові діти та їхні батьки не завжди вважають за потрібне пропустити дитину-інваліда до Чаші. Байдужість це? Думаю, більше. Дуже часта реакція на інвалідів у нашому суспільстві — пряма або прихована агресія. Якось, коли моя дочка була ще маленькою, я вирішила проїхати з нею у візку (дитина не ходить) маршруткою — і мало не випала з автобуса, який рушив не дочекавшись нашої посадки. Навколо стояли й сиділи люди, і ніхто не подав руки. Я здивовано запитала у тих, хто стояв навколо: «Чому ж ви мені навіть руки не подали?». І почула у відповідь: «Сиди вдома зі своєю дитиною». Проїжджаючи повз храм, жінка, що кинула цю репліку, старанно хрестилася… А питання про те, чому в більшості наших храмів немає пан-

дусів на сходах, багато років ятрить розум не одного інваліда. Тому я не думаю, що всі чуйні люди — православні, а ті, хто поводиться інакше — ні. Замислимося, що таке байдужість? Це аж ніяк не спокій душі чи відсутність реакції та емоційної включеності. Якщо розібратися, то «Моя хата скраю» = «Це мене не стосується» = «Я не хочу, щоб це мене стосувалося» = «Якщо це мене торкнеться, це буде нестерпно». Тому байдужість у такому випадку — захист. Захист від того, що приносить нестерпний біль і неможливість його пережити. Агресія у таких випадках — захист від небажання відчувати страх або «Душа людська в глибині своїй таїть багато добра. Треба його тільки відшукати». Преподобний Лев Оптинський (1768–1841)

душевний біль. Усе це — наслідок глибокої й укоріненої духовн ої безграмотності. Є і небажання розлучатися з комфортом. Так що реакція є, але вона має агресивний і захисний характер. На противагу таким людям волонтери якраз люди підготовлені. В американських школах, наприклад, до особливих дітей приставляють волонтерів, і вони возять їх на уроки. Але перед цим волонтер приходить у клас і показує однокласникам фільм про хвору дитину. Там розповідається про причини її хвороби, її характер, особливості. Так діти дізнаються і приймають нового учасника навчального процесу.

Одного разу зі мною сталася така історія. Під час занять із дочкою я серйозно пошкодила спину і, повертаючись додому в маршрутці, сиділа, насилу долаючи біль. І тут зайшла дуже немолода жінка, що ледве стояла на ногах. Я відчувала, що у мене просто немає фізичних сил поступитися їй місце. А навколо тиша. Добре, що незабаром знайшовся охочий. Або ось… Якось поспішала до пенсійного фонду і по дорозі побачила дорослу жінку на інвалідному візку. Вона намагалася проїхати по тротуару, але там були припарковані машини. Попросила мене допомогти їй з’їхати з високого бордюру на дорогу. Я допомогла і відчула, що пошкодила спину. Для себе вирішила, що більше так не робитиму… Як виходити з таких ситуацій? Питання залишається відкритим. Пам’ятаю пораду, що її дав мені й багатьом батькам із хворими дітьми один фізіо терапевт: «Доглядаючи хвору дитину, батьки самі не повинні ставати інвалідами». Робота з інвалідами — процес, що забирає багато сил. Якщо у когось ці сили є — духовні, фізичні, інтелектуальні — й людина готова ними поділитися — прекрасно. Що стосується тих, у кого таких сил немає… Ми не маємо права їх судити. Їм теж потрібна наша допомога. Святитель Філарет Московський вважав: «Треба хотіти доброї справи; але коли вона не від нас залежить і не робиться, не обурюватися проти тих, хто її не робить, а просити допомоги від Бога і віддавати у Його волю те, що від нас не залежить». Такі листи й матеріали повинні з’являтися, як і будь-яка соціальна реклама на цю тему. Це допомагає подолати примітивні страхи і незнання. Адже, якщо кожен із нас внесе свою малу лепту, може вийти непоганий результат.