Cerkovna_Gazeta_2012_20_318_UA.pdf

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Жовтень 2012 № 20 (318)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ОФІЦІЙНО

ЦЕРКВА І КУЛЬТУРА

Святитель Іоанн Суздальський; преподобний Іларіон Псковоєзерський; преподобний Іларіон Великий

Преподобно­сповідниця Софія Київська

«Врата пекла не подолають її»

Кіносвято, яке завжди з тобою

Прості люди йшли до матушки Софії зі своїми скорботами та негараздами: спілкування з нею змінювало на краще людей різних станів, відкривало їм сенс буття

Прийняття чи неприйняття індивідуальних номерів жодною мірою не є питанням сповідання віри чи гріховним діянням

У Києві відбувся Х ювілейний фестиваль православного кіно «Покров»

с. 3

с. 8–9

с. 11

с. 13

НОВІ ПОКРОВИТЕЛІ ЗЕМЛІ ЗАПОРІЗЬКОЇ

13 жовтня в Покровському архієрейському соборі м. Запоріжжя, за Літургією, служіння якої очолив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, відбулося прославлення у лику місцевошанованих святих Запорізької єпархії чотирьох угодників Божих — священиків Олександра Шишина († 1921), Філософа Зябрева († 1937), Феодосія Станкевича († 1950) і Митрофана Воздвиженcького († 1938) (згідно з рішенням С в я щ е н н о го Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р., журнали № 71–74). Закінчення на с. 6

ПРОСЛАВЛЕННЯ В ПОКРОВСЬКІЙ ОБИТЕЛІ

21 жовтня, в Неділю 20‑ту після П’ятидесятниці, святих отців VII Вселенського Собору, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію в Микільському храмі Покровського жіночого монастиря м. Києва. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Святогірський Арсеній, Яготинський Серафим, ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр; схиєпископ Аліпій (Погребняк); єпископи Макарівський Іларій, Ямпільський Іосиф, Броварський Феодосій, Обухівський Іона, Конотопський і Глухівський Роман, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, секретар Київської Митрополії протоієрей Віталій Косовський, духовенство Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря і клірики м. Києва. Закінчення на с. 6

ПЕРЕБУВАННЯ У КИЄВІ МОЩЕЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ПАНТЕЛЕЙМОНА

20 жовтня, на прохання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, до Києва зі Святої Гори Афон була принесена чесна глава великомученика і цілителя Пантелеймона. Закінчення на с. 6

У СТОЛИЦІ ВІДКРИТО ПОДВІР’Я АФОНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

21 жовтня відбулося офіційне відкриття подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря при столичному храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 20 липня 2012 р., журнал № 50). У відкритті, яке очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, взяли участь перші особи держави: Президент України Віктор Янукович, Прем’єрміністр України Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, члени уряду та інші високопосадовці. У Михайлівському храмі, перед чесною главою та іконою великомученика і цілителя Пантелеймона, Блаженніший Владика звершив молебень. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Васильківський Пантелеімон. У слові по завершенні молебню Предстоятель УПЦ, зокрема, зазначив, що відкриття подвір’я є історичною подією, що відроджує тісні зв’язки зі Святою Горою Афон, які були перервані в часи богоборчої влади. Потім було оголошено грамоту Блаженнішого Митрополита Володимира про відкриття у Києві подвір’я Свято-Пантелеймонівського на Афоні монастиря, яку Його Блаженство вручив представнику обителі ієромонаху Макарію (Макієнку). Закінчення на с. 6

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

19 жовтня виповнилося п’ять років від дня архієрейської хіротонії та перебування на кафедрі єпископа ІваноФранківського і Коломийського Пантелеімона.

2

№ 20 (318), жовтень 2012

православна газета

П Р Е ДСТО Я ТЕ Л Ь У П Ц лося в Національній опері України. Привітавши присутніх, Предстоятель УПЦ підкреслив важливість православного кіно для сучасного суспільства, а також нагородив церковними орденами режисерів і артистів фільмів-лауреатів попередніх фестивалів. (Детальніше про фестиваль «Покров», що проходив 11–14 жовтня, читайте на с. 13.)

Напередодні виборів до Верховної Ради України, які відбудуться 28 жовтня 2012 р., Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир видав Розпорядження, яким нагадав вікарним єпископам, намісникам і настоятелькам монастирів, настоятелям храмів та всім клірикам Київської Митрополії Української Православної Церкви «про неможливість проведення політичної агітації та розповсюдження політичної агітаційної літератури в храмах і монастирях Української Православної Церкви». Як наголошується в документі, політична агітація у храмах і монастирях суперечить рішенням Священноначалія нашої Церкви — Основам соціальної концепції УПЦ (розділ V), Зверненню Собору єпископів УПЦ від 21 грудня 2007 р., Зверненню Священного Синоду УПЦ до православних громадянам у зв’язку з майбутніми виборами до Верховної Ради України від 25 серпня 2012 р., постанові Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 2011 р. «Практика заяв і дій ієрархів, духовенства і мирян під час передвиборних кампаній»,

рішенню Священного Синоду Руської Православної Церкви від 4 жовтня 2012 р. (журнал № 93) і численним нагадуванням Священноначалія про неможливість політизації церковного життя. Крім того, «політична агітація релігійними організаціями суперечить Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (ст. 5)». У зв’язку із цим Предстоятель Української Православної Церкви благословив: оголосити вищезазначене Звернення Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р. у всіх храмах і монастирях Київської Митрополії та в ставропігійних монастирях УПЦ; усім клірикам Київської Митрополії ознайомитися з вищезазначеними рішеннями Священноначалія РПЦ та УПЦ і виданим Розпорядженням. Блаженніший Митрополит Володимир також закликав віруючих Української Православної Церкви — кандидатів у депутати та виборців — утриматися від політичної агітації у храмах і монастирях. Порушення даного розпорядження, як наголошується в документі, тягне за собою церковно-канонічну відповідальність.

Того ж дня, напередодні свята Покрову Пресвятої Богородиці, Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Покровський жіночий монастир столиці, де звершив святкову всеношну у храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця. Його Блаженству співслужили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, вікарій Конотопської єпархії єпископ Ямпільський Іосиф, духовенство обителі.

17 жовтня розпочався візит Предстоятеля Української Православної Церкви в Одеську єпархію. Цього дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в храмі на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» Свято-Успенського чоловічого монастиря м. Одеси. Його Блаженству співслужили: митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, архі­ єпископи Житомирський і Новоград-Волинський Никодим та Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, вікарій Одеської єпархії єпископ Білгород-Дністровський Олексій та Овідіопольський Аркадій, духовенство монастиря та єпархії.

Перед початком богослужіння Предстоятель УПЦ молитовно вклонився чудотворному Касперівському образу Пресвятої Богородиці. По завершенні богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир привітав митрополита Агафангела із 20-річчям перебування на Одеській кафедрі, а також нагородив єпископа Олексія орденом УПЦ апостола і євангеліста Іоанна Богослова I ступеня (з нагоди 40-річчя від дня народження). Предстоятель УПЦ також відвідав братське кладовище монастиря, де помолився біля могили свого духовного отця митрополита Бориса (Віка).

18 жовтня, у ході візиту в Одеську єпархію, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав м. Вилкове, де освятив храм в ім’я преподобного Серафима Саровського і звершив Літургію в новоосвяченому храмі. Його Блаженству співслужили: архі­

єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Білгород-Дністровський Олексій. За богослужінням молилися благодійники та засновник храму Ігор Рибаков.

11 жовтня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв секретаря Київради Галину Герегу та, за заслуги перед Українською Православною Церквою, нагородив її орденом рівноапостольної княгині Ольги. На зустрічі були присутні секретар

Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир взяв участь у відкритті Х Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров», що відбу13 жовтня Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Спасо-Преображенську парафію в Голосіївському р-ні столиці (житловий масив Теремки-2) та освятив накупольний хрест і дзвони для храмової дзвіниці. Його Блаженству співслужили настоятель храму архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Васильківський Пантелеімон, клірики храму. Предстоятель УПЦ також освятив у соборі настінну мозаїку, робота над якою була нещодавно завершена. Варто зазначити, що карильйон дзвіниці Спасо-Преображенського собору — найбільший в Україні. Він складається із 56 відлитих у Голландії дзвонів, які звучатимуть не лише у дні церковних свят, але й щогодини в денний час.

14 жовтня, в день свята Покрову Пресвятої Богородиці, Блаженніший Митрополит Володимир очолив служіння Літургії у Спасо-Преображенському храмі в Голосіївському р-ні столиці (житловий масив Теремки-2). Перед початком богослужіння, біля входу до храму, Предстоятеля УПЦ зустріли голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов та голова парафіяльної ради Ігор Лисов. Його Блаженству співслужили настоятель храму архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Ямпільський Іосиф, клірики храму. Після богослужіння Блаженніший Владика вручив церковні ордени всім причетним до зведення храмового комплексу, а також

вклонився Плащаниці Пресвятої Богородиці й точному списку Володимирської (Вишгородської) ікони Пресвятої

Богородиці (див. с. 5), що перебували цього дня у С п а со - П р е о б р а ж е н с ь к о м у храмі.

15 жовтня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв представника Президента України у Верховній Раді України народного депутата Юрія Мірошниченка, народних депутатів Ігоря Рибакова та Олександра Єдіна. На зустрічі також були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея с л а в -Х м е л ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр та представник УПЦ у Верховній

Раді протоієрей Василій Русінка. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив Олександра Єдіна орденом святого благовірного князя Ярослава Мудрого. За ініціативою протоієрея Василія Русінки було розглянуто питання взаємодії Церкви і ВР України у сфері освіти. Блаженніший Владика також благословив початок будівництва першої православної гімназії у м. Вишневе Київської області. Нагадаємо,

що рік тому Митрополит Володимир благословив ідею, запропоновану громадою парафії на честь Вознесіння Господнього м. Вишневе, щодо створення православної гімназії з державною атестацією загальноосвітньої середньої школи. 28 серпня ц. р. на черговій сесії Вишневської міської ради одноголосним рішенням депутатів було виділено земельну ділянку розміром 1,7 га під будівництво школи православної спрямованості в ім’я апостола Андрія Первозванного.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 26.10.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

ЧЕСНОТ УЧИТЕЛЬ

Святитель Іоанн Суздальський (день пам’яті — 28 жовтня за н. ст.) иттєвий шлях цього Бо­жо­ Ж г­о угодника відомий нам відтоді, коли він став до вико-

нання обітниць, добровільно прийнятих на себе при постригу в чернецтво. Ігумен тієї обителі, побачивши в інокові Іоанні майбутнього єпископа, наставляв його не сумувати, не нехтувати вбогими, не хизуватися знаннями, перебувати у смиренні думки. У 1350 р. Суздальський князь Костянтин Васильович переніс столицю своїх величезних володінь із Суздаля в Нижній Новгород. При цьому правитель хотів мати і свого архієрея, окремо від Ростовського і Володимирського. З благословення Константинопольського патріарха, першим архієреєм Нижньогородської єпархії став інок Іоанн. Приступивши до виконання архіпастирських обов’язків, пра-

ведник взявся за місіонерську діяльність. Тоді як князь Костянтин розширював межі своїх володінь за рахунок підкореної мордви, Іоанн слідом за ним сіяв слово Боже серед язичників. Проповідь святителя була особливо дієвою, бо життя владики являло собою приклад благочестя. Єпископ Іоанн був мовчазний і лагідний, ніколи не гнівався, мав любов до всіх людей, був далекий від марнославства і лукавства. Проповіді архіпастиря були ясними і зрозумілими й навертали слухачів до покаяння. Багатих він навчав не звеличуватися і не покладатися на земне багатство; вдовиць — дотримуватися посту і стриманості та уникати прикрас у одязі. Безкорисливий і жалісливий, він дбав більше про спокій інших, ніж про свій. Помітивши непомірно високий

пра в о сла в н ий кал е н дар податок, який зобов’язані були виплачувати селяни, він зміг вплинути на ситуацію і знизити його. Стараннями єпископа Іоанна були побудовані богадільні для хворих та старих, а благочестя в народі праведник підтримував звершенням хресних ходів. Під час молитви святитель був нерухомий. Одного разу, на свято Преображення Господнього, під час Літургії у нововлаштованій Євфимієвій обителі князь Борис побачив, що з єпископом служить ще хтось, убраний у світло і славу. На наполегливе прохання князя святитель сказав: «Якщо Бог відкрив тобі видіння, чи можу я се втаїти? То був Ангел Господній, який не тільки нині, а й завжди, велінням Божим, співслужить мені, недостойному. Але не розповідай нікому про те, що бачив, поки я живий». Владика не любив, коли його добрі справи і дари, прийняті від Бога, ставали відомі людям. А коли святителя запитували, яка чеснота найвища, він відповідав: «Та, яку творять таємно».

У МОЛИТВАХ НЕ ВСИПАЮЧИ

тельників. У пошуках безмовності подвижники усамітнювалися в глухих місцях, серед лісів, боліт та мохів. Одним із таких ревнителів Царства Небесного був і преподобний Іларіон Псковоєзерський, Гдовський. Пройшовши школу духов­ного зростання у преподобного Євфросина Псковського, праведник вирушив на пустельний острів на р. Желча (біля Чудського озера), де серед дрімучих лісів став очищувати розум духовним спогляданням, перебуваючи у невтомній боротьбі з невидимими духами злоби. У 1460 р. він заснував на березі р. Желчі, недалеко від Гдова, Озерський Покровський чоловічий монастир. Обитель перебувала на кордоні з Лівонським орденом, тому ченці постійно зазнавали його грабіжницьких нападів, але братія щоразу старанно працювала

над її відновленням. Попри важкі умови та брак коштів, преподобний Іларіон затвердив у монастирі високе благочестя. Преподобний прославився даром прозорливості: він заздалегідь знав, з яким питанням до нього прийшла людина і якою пристрастю вона одержима. Місцем своїх подвигів святий обрав дупло гігантської сосни. Все його життя було наповнене постійною працею, самопримусом до звершення чеснот, молитвою, богомисленням, стриманістю, смиренням і відданою любов’ю до Бога. У 1476 р. преподобний Іларіон відійшов до Господа. Братія, оплакуючи розлуку зі своїм улюбленним аввою, поховала його останки біля північних дверей іконостасу в храмі на честь Покрову Пресвятої Богородиці заснованої ним обителі. Після канонізації його ім’я було внесено в «Повний християнський місяцеслов». Згодом у монастирі був побу-

У 1364 р. до нього звернувся за благословенням побудувати нову жіночу обитель благовірний князь Андрій, описавши обставини, за яких він прийняв

3

таке рішення. (Коли князь із дружиною плив на кораблях по Волзі від Нижнього Новгорода, то здійнялася сильна буря, що загрожувала загибеллю. Всі почали благати Господа про допомогу. Став молитися і Андрій, давши обітницю влаштувати обитель у разі спасіння. Буря відразу ж вщухла, і всі дісталися до берега.) Вислухавши князя, святитель дав йому своє архієрейське благословення. Скоро князь Андрій помер, а між братами князями Борисом і Димитрієм розгорілися сильні суперечки за вплив… Єпископ Іоанн став жити в самоті в Боголюбській обителі Пресвятої Богородиці, де з часом прийняв постриг у схиму. Помер праведник після нетривалої хвороби у 1373 р. і був похований у соборі Суздаля. Через 200 років Церква вже шанувала його як святого: на його честь будувалися храми й була написана служба. Також відомо багато випадків зцілення після молитов біля мощей святителя Іоанна Суздальського.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА:

Преподобний Іларіон Псковоєзерський, Гдовський (день пам’яті — 3 листопада за н. ст.)

X V–XVI ст. у різних куточУ ках Псковського краю почали виникати скити пус-

№ 20 (318), жовтень 2012

дований храм на честь Різдва Христового, а його лівий приділ був освячений в ім’я преподоб­ ного Іларіона. Монастир Псковоєзерського старця проіснував до часів правління імператриці Катерини ІІ, коли вийшов указ про його закриття. Відтоді головний Покровський храм монастиря став парафіяльним. Останню Літургію в ньому було звершено в 1942 р. Два храмові дзвони, відлиті 1570 р. на особисте замовлення царя Івана Грозного, були переміщені в Псковський музей-заповідник…

27 жовтня — преподобної Параскеви Сербської; преподобного Николи Святоші, князя Чернігівського, Печерського чудотворця, у Ближніх печерах; 28 жовтня — іконі Божої Матері «Спорителька хлібів»; 29 жовтня — мученика Лонгина сотника, що при Хресті Господньому; преподобного Лонгина, вратаря Печерського, у Дальніх печерах; 30 жовтня — преподобномученика Андрія Критського; мучеників безсрібників Косми і Даміана; іконам Божої Матері «Визволителька», «До Різдва і після Різдва Діва»; 31 жовтня — апостола і євангеліста Луки; 2 листопада — великомученика Артемія; мучениці Ірини; 3 листопада — преподобного Іларіона Великого; преподобного Іларіона, схимника Печерського, в Дальніх печерах; 4 листопада — Казанській іконі Божої Матері; 5 листопада — апостола Якова, брата Господнього по плоті; 6 листопада — іконі Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Тепер у стінах древнього Покровського храму, де спочивають мощі преподобного Іларіона, знову чути молитву. Літургійне життя в ньому відродилося

1993 р. Острівне село Озера, де стоїть церква на честь Покрову Пресвятої Богородиці, є постійним місцем паломництва багатьох православних християн.

ЗАСНОВНИК БЛИЗЬКОСХІДНОГО ЧЕРНЕЦТВА

Преподобний Іларіон Великий (день пам’яті — 3 листопада за н. ст.) античному світі велику В популярність мали спортивні перегони. У палестинському

місті Газа перед черговими змаганнями один з наїзників, який був християнином, звернувся до відомого подвижника Іларіона з проханням допомогти йому перемогти супротивника, який удався до магії. Праведник дав наїзникові освячену воду, і той переміг. Після цього випадку багато жителів міста прийняли християнство, а прихильники переможеного звинуватили Іларіона в чаклунстві й навіть вимагали його страти… Наприкінці життя праведника слава про створені ним чудеса гриміла не тільки в Палестині, а далеко за її ме­жами (Свята Церква надала Іларіону рідкісний додаток до імені, прозвавши Великим).

Сам праведник був родом з язичницької сім’ї і прийняв християнство у віці 15 років в Олександрії, де здобував освіту. Дізнавшись про подвиги Антонія Великого, Іларіон попрямував до нього в єгипетську пустелю і протягом двох місяців наслідував чесноти свого прославленого вчителя. Повернувшись додому близько 306 р., праведник вже не застав живими батьків. Одержавши спадщину, юний подвижник роздав усе бідним і пішов у пустельні місця Палестини, ставши засновником чернецтва на Близькому Сході. Іларіон спав на голій землі, їв один раз на добу після заходу сонця (і то небагато), протистоячи численним спокусам. Одного разу, розгнівавшись на себе, перейнятого помислами, він почав бити себе

в груди зі словами: «Осле, я відучу тебе брикатися, я годуватиму тебе не ячменем, а соломою, голодом і спрагою я зроблю тебе слабким…». Дуже скоро про незвичайного подвижника дізналися місцеві жителі. Багато з тих, хто приходив до нього, приймали християнство, а деякі й чернецтво. Двадцять два роки преподобний подвизався в пустелі, отримавши від Господа дар чудотворення. Так, святий подвижник зцілив неплідну жінку з м. Елевтерополь, біснуватого охоронця імператора Констанція II і багатьох інших. Крім цього, Іларіон зціляв і біснуватих тварин, пояснюючи це тим, що «диявол горить такою ненавистю до людей, що бажає знищити не тільки їх самих, а й те, що належить їм». Кількість ченців обителі преподобного безперервно зростала. Втім, це був незвичайний монастир. В околицях Гази окремо стояло багато келій, а єдиним їхнім

центром була особистість самого Іларіона Великого. Періодично (зазвичай, раз на рік) святий обходив келії і повчав братію. В один із таких обходів праведник привів до Христа жителів м. Елуси, які зустрілися йому. Відомо також, що преподобний був украй некористолюбний і нетерпимий до будьякого прояву жадібності, передусім серед ченців. Іларіон також міг тільки за самим запахом, що йшов від людини чи предмета, якого та торкалася, визначити, яким гріхом вона обтяжена чи «яким демоном схоплена». Учитель Іларіона, преподобний Антоній, дуже високо відгукувався про свого великого сучасника й висловлював щире здивування, коли до нього за порадою приходили люди з Палестини, тоді як у їхній місцевості жив такий Божий угодник. На 65‑му році життя святий Іларіон відчув необхідність

в усамітненому житті й попрямував до Єгипту. Однак чуда, що їх він звершував, щоразу привертали до нього багато людей. Преподобний пройшов Лівію, Сицилію, Балкани, поки не оселився на о. Кіпр, де і знайшов вічний спокій (371–372). Підготував Андрій Гор

4

№ 20 (318), жовтень 2012

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі

православна газета

ЮВІЛЯР 14 жовтня, у день свята Покрову Пресвятої Богородиці та пам’яті преподобного Романа Солодкоспівця, найстарший клірик м. Києва протоієрей Роман Косовський відзначив тезоіменитство і 90-річчя від дня народження. Цього дня ювіляр звершив у столичному Іллінському храмі Літургію, по завершенні якої його привітали настоятель, клірики й парафіяни, вихованці недільної школи й численні гості. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського

і всієї України Володимира, отець Роман був удостоєний Відзнаки Предстоятеля УПЦ. У вшануванні священникаювіляра взяв участь голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту генерал-лейтенант Микола Мальков, який вручив батюшці відомчу відзнаку «За сприяння розвитку Державної спеціальної служби транспорту». Подарунком від керівника Держспецтрансслужби став виступ військового духового оркестру.

Особливо приємним для отця Романа як ветерана Великої Вітчизняної війни став вітальний адрес від Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України генерал-полковника Володимира Замани. Гетьман Запорозького Козацтва, маршал козацтва Дмитро Сагайдак вручив ювіляру орден «Гетьман Петро Сагайдачний». orthodox-church.kiev.ua

БОГОС ЛУ ЖІННЯ 10 жовтня, у Всесвітній день психічного здоров’я, в Кирилівському чоловічому монастирі м. Києва було звершено молебень. Богослужіння очолив намісник обителі, голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон. Його Преосвященству співслужили заступник голови Синодального відділу УПЦ із питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів протоієрей Геннадій Батенко та духовенство монастиря.

11 жовтня, у день святкування Собору преподобних отців Києво-Печерських, які у Ближніх печерах спочивають, Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври. Його Високопреосвященству співслужили єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Васильківський Пантелеімон, Ірпінський Климент і Бородянський Варсонофій.

14 жовтня, у день свята Покрову Пресвятої Богородиці, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив Літургію в соборному храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця Покровського жіночого монастиря м. Києва. Перед початком богослужіння єпископ Іларій молитовно вклонився мощам засновниці обителі — преподобної Анастасії Київської, а після Літургії звершив молебень, привітав насельниць та парафіян обителі із престольним святом, а настоятельку монастиря ігуменю Калісфенію (Шамайло) — ще й з днем ​​народження.

16 жовтня, у день пам’яті священномученика Діонисія Ареопагіта, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр відвідав парафію в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського у Дарницькому р-ні м. Києва, де звершив Літургію у приділі в ім’я святого Діонисія. Після Літургії владика Олександр освятив накупольні хрести для храму й, за благословенням Предстоятеля УПЦ, вручив церковні нагороди благодійникам і будівельникам церкви.

22 жовтня, напередодні святкування Собору Волинських святих, у тимчасовому храмі на честь Всіх святих землі Волинської м. Луцька було звершено святкову всеношну. Богослужіння очолили митрополит Волинський і Луцький Нифонт, секретар Предстоятеля УПЦ архі­ єпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр та вікарій Чернівецької єпархії єпископ Хотинський Мелетій. За богослужінням секретар Предстоятеля УПЦ оголосив привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира митрополиту Нифонту з нагоди 1020-річчя заснування Волинської кафедри та 20-річчя перебування на кафедрі владики Нифонта. За благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира, архі­ єпископ Олександр вручив митрополиту Нифонту орден УПЦ преподобних Антонія і Феодосія КиєвоПечерських І ступеня. orthodox.org.ua, orthodox.lutsk.ua

23 жовтня, у день знайдення мощей святителя Філарета, митрополита Київського, відбулися урочистості з нагоди тезоіменитства та 40-річчя від дня народження єпископа Львівського і Галицького Філарета. Цього дня у Петро-Павлівському храмі м. Жовква Львівської області було звершено Літургію, служіння якої очолив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон. Його Високопреосвященству співслужили архієреї Української Православної Церкви (зокрема владика Філарет), а також архієпископ Люблінський і Холмський Авель (Польща), єпископи Брестський і Кобринський Іоанн (Білорусь), Гатчинський Амвросій, Магаданський і Синьогорський

Іоанн (Росія), духовенство єпархії та численні гості у священному сані. На увагу до заслуг єпископа Філарета перед Церквою та у зв’язку із 40-річчям від дня народження (виповнилося 9 серпня), із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр вручив ювіляру Відзнаку Предстоятеля Української Православної Церкви. Напередодні у кафедральному Георгіївському храмі м. Львова відбулося вечірнє богослужіння, яке очолив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон. orthodox.org.ua, upc.lviv.ua

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 10 жовтня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій, голова Комітету з біоетики та етичних питань при Священному Синоді УПЦ, провів робочу зустріч із д-ром Герхардом Альбертом, керуючим справами німецького благодійного католицького фонду «Реновабіс», і паном Іоахімом Зауером, відповідальним за проекти фонду в Східній і Центральній Європі та Україні зокрема. У зустрічі взяли участь директор Українського гуманітарного видавництва «Дух і Літера» Костянтин Сігов та

директор Центру святого Климента «Спілкування і діалог культур» Вадим Залевський. Зустріч відбулася в рамках відві­дування представниками «Реновабісу» церковних і громадських організацій України — партнерів фонду. На прохання німецьких гостей єпископ Іларій розповів про сучасне духовне життя і науково-богословську діяльність Української Православної Церкви (зокрема, йшлося про міжнародну богословську конференцію «Успенські читання»), а також про діяльність очолю-

ваного ним Комітету. Д-р Альберт, у свою чергу, розповів про напрями діяльності «Реновабісу», підкресливши важливість співпраці з УПЦ. Того ж дня відбулася зустріч голови Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископа Ірпінського Климента з вищезазначеними представниками фонду «Реновабіс». Відповідаючи на запитання німецьких гостей, владика Климент розповів про історію та сучасний стан духовної освіти в Україні, розкрив особливості української ситуації в цій сфері порівняно з європейською, вказав на існуючі проблеми в церковно-державних відносинах, зокрема на невирішеність питання державного визнання дипломів про освіту випускників духовних навчальних закладів України. З іншого боку, владика Климент відзначив як позитивний момент певну незалежність духовних шкіл в Україні від держави. Єпископ Климент особливо підкреслив потребу українського суспільства у високоосвічених священиках. У свою чергу, д-р Альберт розповів про історію та місії фонду «Реновабіс», про позитивний досвід міжконфесійної співпраці в соціальній сфері.

Сторони погодилися в тому, що на тлі суспільних процесів, що відбуваються в сучасному постсекулярному світі, християни різних конфесій повинні об’єднувати свої зусилля у соціальному служінні. Завершуючи зустріч, єпископ Климент висловив глибоку вдячність співробітникам фонду, завдяки підтримці яких кращі випускники Київських духовних шкіл мають можливість проходити стажування та продовжувати своє навчання в Європі. orthodox.org.ua, сайт КДАіС (kdais.kiev.ua)

19 жовтня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій взяв участь в урочистих зборах із нагоди 20-річчя Асоціації «Еммануїл», які відбулися у Міжнародному центрі культури й мистецтв Федерації профспілок України (м. Київ). Зокрема, владика Іларій оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Володимира президенту і співробітникам асоціації. orthodox.org.ua

православна газета

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі

№ 20 (318), жовтень 2012

ПОВЕРНЕННЯ НА КИЇВСЬКУ ЗЕМЛЮ 12 жовтня у храмі-музеї в ім’я святителя Миколая у Толмачах при Державній Третьяковській галереї (м. Москва), біля чудотворної Володимирської (Вишгородської) ікони Божої Матері, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил освятив точний список святині, призначений для Борисо-Глібської церкви м. Вишгорода, в жіночому монастирі якого ікона перебувала у XII ст. Його Святості співслужили секретар Предстоятеля Української Православної Церкви архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, настоятель храму в ім’я святителя Миколая у Толмачах протоієрей Миколай Соколов і клірики храму. За богослужінням молилися члени української делегації: голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк; начальник головного управління економіки Київської ОДА Володимир Коваль; голова Києво-Святошинської районної державної адміністрації Олександр Заєць; радник голови Київської ОДА Олег Шумаєв; голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик). Перед початком чину освячення архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр у співслужінні настоятеля та кліриків храму звершив Літургію, за якою молив������������������������ c����������������������� я про Українську Православну Церкву, її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира, про Українську

Державу, її керівників і боголюбивий народ. Після освячення образа Святіший Патріарх Кирил вклонився чудотворній Володимирській іконі та звернувся до учасників богослужіння з Первосвятительським словом, у якому, зокрема, наголосив на великому значенні освячення списку Володимирської ікони Божої Матері та її повернення «на київські пагорби, у те місце, куди вона була перенесена з Візантії». У свою чергу Святішому Патріархові Кирилу подякували голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк та архі­ єпископ Олександр, який також передав Його Святості слова привітання та подяки від Блаженнішого Митрополита Володимира. Усім присутнім були вручені іконки з Володимирським образом Божої Матері. Того ж дня у храмі на честь Усіх святих київського Пантелеймонівського монастиря у Феофанії ікону зустрів Предстоятель Української Православної Церкви. Під піснеспіви на честь Пресвятої Богородиці архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк внесли образ у храм, де Блаженніший Митрополит Володимир звершив перед ним молебень. За богослужінням молилися архієпископи Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олек-

Блаженніший Владика подякував Анатолію Присяжнюку за допомогу в організації доставки списку в Україну. Потім ікона вирушила до Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, де перебувала протягом двох днів.

ГРАФІК ХРЕСНОГО ХОДУ З ВИШГОРОДСЬКОВОЛОДИМИРСЬКОЮ ІКОНОЮ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ПО КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (з 27 жовтня): Біла Церква — 27—29.10 Миронівка — 29—31.10 Богуслав — 31.10 — 02.11 Тараща — 02—03.11 Ставище — 03—04.11 Тетіїв — 04—05.11 Володарка — 05—06.11 Сквира — 06—07.11 Рокитне — 07—09.11 сандр, Городницький Олександр, настоятелька Пантелеймонівського монастиря ігуменя Єлисавета (Андреєва) з насельницями обителі, численні віруючі. По завершенні молебню Митрополит Володимир вклонився іконі та звернувся до присутніх зі словом: «До нас іще раз прибула Пресвята

КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО ВОЛОДИМИРСЬКУ (ВИШГОРОДСЬКУ) ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ КОРОТК А ІСТОРІЯ

Як повідомляє «Православна енциклопедія», Володимирська ікона — найбільш рання з відомих збережених чудотворних ікон Древньої Русі. Видатний церковний історик XIX ст. митрополит Московський і Коломенський Макарій (Булгаков) так оповів коротку історію образа: «Ікона Божої Матері Володимирська, писана <...>, за переданням, святим євангелістом Лукою, принесена з Царгорода в Київ близько 1131 р., тому що привезена, говорить літопис, в одному кораблі з іншою іконою Богоматері, що називалася Пирогощою, в ім’я якої великий князь Мсти­ слав ще 1131 р. заклав кам’яний храм у Києві. Потім деякий час перебувала в жіночому Вишгородському монастирі. У 1155 р. перенесена князем Андрієм Боголюбським у Володимир на Клязьмі, від чого і стала називатися Володимирською. У 1395 р. перенесена до Москви; була поновлена ​​тут у 1514 р. з благословення митрополита Варлаама і знаходиться в московському Успенському соборі».

X X СТОЛІТ ТЯ

Історія XX ст. доповнила розповідь митрополита Макарія. У грудні 1918 р. Володимирська ікона була взята із закритого для богослужіння Успенського собору на реставрацію (закінчену у квітні 1919 р.), з 1926 р.

Кагарлик — 09—11.11 Васильків — 11—13.11 Фастів — 13—15.11 Бородянка — 15—16.11 Іванків — 16—18.11 Поліське — 18—19.11 Бориспіль — 19—21.11 Баришівка — 21—22.11 Згурівка — 22—23.11 Київ — 23.11 Богородиця у Своєму образі, йменованому Володимирським. Сьогодні це благословення Божої Матері явилося нам у списку чудотворної ікони, щоб ми могли попросити у Неї заступництва й Покрову нашому народові, нашій Святій Церкві та кожному з нас, грішних».

матом, температурним режимом та сигналізацією, він водночас залишається самостійним храмом, де у свята й вихідні дні звершуються богослужіння, підноситься молитва і навіть горять свічки. Для Володимирської ікони виготовили на заводі Мінатома РФ особливий куленепробивний кіот із підтримуваною всередині необхідною температурою».

ЗА ІНІЦІАТИВОЮ ПРЕ ДСТОЯТЕ ЛЯ

до 1930 р. перебувала у московському Державному історичному музеї, а потім була передана в Державну Третьяковську галерею. Шанування Володимирської ікони як чудотворної святині відновилося в 90-х рр. XX ст., а у храмімузеї в ім’я святителя Миколая у Толмачах при ДТГ вона постійно перебуває з 1999 р.

У ХРАМІ - МУ ЗЕЇ

Як повідомляється в публікації на сайті храму у Толмачах (vtolmachah.ru), «зрозуміло, що справа не обмежилася про-

5

стим перенесенням Володимирської ікони в домовий Микільський храм: необхідно було забезпечити особливий музейний режим у храмі, якому офіційно надано статус храму-музею. Тому ввійти до церкви можна лише через двері Третьяковської галереї з боку Малого Толмачовського провулка (поряд із дзвіницею) і, перш ніж піднятися сходами до храму, належить обов’язково залишати у гардеробі верхній одяг. Обладнаний як музейний зал із передовими технологіями, зі штучно створеним клі-

За словами голови Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігумені Серафими (Шевчик), ідея написати точний список Володимирської ікони Божої Матері для Борисо-Глібської церкви м. Вишгорода належала Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру, була схвалена Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом і підтримана державною адміністрацією Київської області. Образ писали (за технологією XII ст.) викладачі іконописного відділення Одеської духовної семінарії.

ПРО НАЙД АВНІШИЙ ШАНОВАНИЙ СПИСОК

Окрім списку Володимирської ікони, написаного для Борисо-Глібської церкви Вишгорода, відомо багато інших. Як повідомляє «Православна енциклопедія», найдавніший шанований список чудотворної ікони «в міру і подобу», створений, імовірно, преподобним Андрієм Рубльовим невдовзі

У неділю, 14 жовтня, на свято Покрову Божої Матері, образ був принесений на Літургію до Спасо-Преображенського собору в Голосіївському р-ні столиці. Богослужіння очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (див.: с. 2). По завершенні богослужіння ікона була доставлена ​​в м. Вишгород, на центральній площі якого святиню зустріли: благочинний Вишгородського церковного округу протоієрей Димитрій Денисенко, духовенство благочиння, голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк, керівники міста, численні миряни. Хресним ходом образ Пресвятої Богородиці був перенесений у храм на честь благовірних князів Бориса і Гліба, де його зустрів архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Владика Олександр звершив перед іконою молебень, по завершенні якого привітав присутніх зі знаменною подією, а також передав їм благословення Святішого Патріарха Кирила та Блаженнішого Митрополита Володимира. Із благословення Блаженнішого Митрополита Володимира з Вишгорода розпочався хресний хід з іконою храмами Київської області, по завершенні якого образ перебуватиме у Вишгородській БорисоГлібській церкві.

після поновлення древньої святині у кінці XIV — на початку XV ст., — Володимирська ікона з Успенського собору Володимира. Перше історичне свідчення про шанування цього списку Володимирської ікони належить до початку XVI ст.

ТРИ СВЯТК УВАННЯ

Святкування Володимирській іконі Божої Матері звершується кілька разів на рік: 21 травня/3 червня — на згадку про спасіння Москви в 1521 р. від нашестя татар під проводом хана Махмет-Гірея, 23 червня/6 липня — на знак подяки за позбавлення Москви від нашестя хана Ахмата у 1480 р., 26 серпня/8 вересня — на згадку про чудесне позбавлення Руської землі від Тамерлана в 1395 р. Варто відзначити, що 26 серпня 1812 р. свято Стрітення Володимирської ікони співпало із днем​​ Бородинської битви.

ЗВ’ЯЗОК ЕПОХ

З Володимирською іконою пов’язані найважливіші події руської церковної історії: зокрема, перед нею звершилися обрання і поставлення святителя Іова — першого патріарха Московського і всієї Русі (1589 р.) і святителя Тихона — першого предстоятеля Руської Церкви після відновлення патріаршества Помісним Собором 1917–1918 рр. За матеріалами pravenc.ru, orthodoxy.org.ua Підготував Михайло Мазурін

6

№ 20 (318), жовтень 2012

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі

православна газета

Закінчення. Початок на с. 1

ПЛАЩАНИЦЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В УКРАЇНІ Триває перебування в межах Української Православної Церкви Плащаниці Пресвятої Богородиці, принесеної в Україну з Єрусалима 19 вересня (див.: № 18 «ЦПГ» за 2012 р.). У період із 12 до 19 жовтня святиня відвідала Білоцерківську єпархію УПЦ, Спасо-Преображенський собор у Голосіївському р-ні Києва, Житомирську, Тернопільську єпархії, Успенську Почаївську Лавру, Львівську єпархію. Потім перебування святині в межах УПЦ було продовжено. У період із 19 до 25 жовтня Плащаниця відвідала міста Ірпінь, Переяслав-Хмельницький і Бровари Київської області, Сумську та Черкаську єпархії. ГРАФІК ПОДАЛЬШОГО ПЕРЕБУВАННЯ ПЛАЩАНИЦІ БОЖОЇ МАТЕРІ В УКРАЇНІ: — Криворізька єпархія — 25–27 жовтня; — Сімферопольська єпархія — 27–30 жовтня; — Миколаївська єпархія — 30 жовтня – 2 листопада; — Вінницька єпархія — 2–5 листопада; — Рівненська єпархія — 5–8 листопада; — Волинська єпархія — 8–10 листопада; — Мукачівська єпархія — 10–13 листопада. До речі, як повідомляв в інтерв’ю порталу «Православіє в Україні» архімандрит Єрусалимської Церкви Ігнатій (Казакос), супроводжуючий святиню, принесена в межі УПЦ Плащаниця Пресвятої Богородиці — не та, в яку було обгорнуте тіло Божої Матері при Її похованні, а древня, особливо шанована в Єрусалимській Церкві ікона. orthodox.org.ua

НОВІ ПОКРОВИТЕЛІ ЗЕМЛІ ЗАПОРІЗЬКОЇ

Митрополиту Іларіону спів служили: архієпископи Луганський і Алчевський Митрофан, Василій (Златолінський), Криворізький і Нікопольський Єфрем, Харківський і Богодухівський Онуфрій, Запорізький і Мелітопольський Лука, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр; єпископи Горлівський і Слов’ян­ ський Митрофан, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Броварський Феодосій, Новокаховський і Генічеський Філарет, Кременчуцький і Лубенський Миколай, Путивльський Антоній, Конотопський і Глухівський Роман, Бердянський і Приморський Єфрем, Фастівський Даміан, Возне-

сенський і Первомайський Олексій, а також духовенство єпархії. За богослужінням було звершено останню панахиду по подвижниках, після чого були зачитані рішення Священного Синоду УПЦ та життєписи прославлених святих. Далі під спів тропарів, кондаків і величань новопро­ славленим святим із вівтаря винес­ли для молитовного поклоніння їхні іконописні зображення. По завершенні Літургії митрополит Іларіон привітав архієпископа Луку із прославленням нових святих та 20‑річчям Запорізької єпархії. Потім архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр зачитав вітальний адрес від Предстоятеля Української

Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира і вручив правлячому архієрею Запорізької єпархії орден святого апостола Андрія Первозванного. Після Літургії відбувся урочистий прийом, на якому голова Запорізької обласної державної адміністрації Олександр Пеклушенко вручив Запорізькій єпархії, владиці Луці та владиці Василію медаль «За заслуги перед Запорізьким краєм», зазначивши дедалі зростаючу роль Церкви у духовному та соціальному житті області. Пам’ять новопрославлених святих визначено звершувати в день їхнього прославлення. orthodox.org.ua, hram.zp.ua

Закінчення. Початок на с. 1

ПРОСЛАВЛЕННЯ В ПОКРОВСЬКІЙ ОБИТЕЛІ

За богослужінням відбулося прославлення у лику місцевошанованих святих Київської єпархії схиігумені Софії (Гриньової, † 1941) — згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р. (журнал № 70).

Звертаючись до пастви зі словом настанови, Митрополит Володимир побажав, щоб за молитвами новопрославлених святих Господь зміцнив кожного у вірі. Пам’ять схиігумені Софії, заснов­ ниці обителі на честь ікони Божої

Матері «Утішання» («Відрада») в Калузькій губернії та настоятельки Покровського монастиря в Києві, визначено звершувати 22 березня / 4 квітня (день кончини) і 28 квітня / 11 травня (день знайдення мощей). (Див. також с. 8–9.) orthodox.org.ua

Закінчення. Початок на с. 1 ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 6 жовтня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України, відвідав столичний Центральний будинок офіцерів ЗС України, де взяв участь в урочистих зборах із нагоди десятиріччя Об’єднання ветеранів розвідки України та виступив з вітальним словом. На зустрічі були присутні представники Росії, Білорусі, Болгарії та Чехії. Як голові Синодального військового відділу владиці Августину було вручено відзнаку Об’єднання.

11 жовтня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин на запрошення голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту генерал-лейтенанта Миколи Малькова взяв участь у засіданні військової ради Держспецтрансслужби, в ході якого були підбиті підсумки роботи відомства за третій квартал 2012 р.

15 жовтня на території 195-ї центральної бази Державної спеціальної служби транспорту під головуванням архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина відбулося чергове засідання Опікунської ради при Синодальному відділі УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. В ході засідання, зокрема, були розглянуті організаційні питання, що стосуються проведення Всеукраїнського хресного ходу з іконою святого рівноапостольного князя Володимира з відвідуванням військових частин ЗС України, а також досвід роботи Адміністрації Держспецтрансслужби України з організації забезпечення конституційних прав віруючих військовослужбовців на свободу совісті та релігійні переконання.

ПЕРЕБУВАННЯ У КИЄВІ МОЩЕЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ПАНТЕЛЕЙМОНА

В межі України святиню доставила офіційна делегація УПЦ на чолі із секретарем Предстоятеля УПЦ архієпископом ПереяславХмельницьким і Вишневським Олександром. Біля Святих воріт Києво-Печерської Лаври мощі великомученика Пантелеймона зустрів Блаженніший Митрополит Володимир. У зустрічі святині також взяли участь намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, архієпископ Білогородський Миколай, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, духовенство Київської єпархії та монастиря, численні миряни. На Соборній площі Лаври Блаженніший Владика очолив молебень перед святинею, по завершенні якого звернувся до присутніх зі словами настанови, побажавши, щоб за молитвами великомученика Пантелеймона Господь був милостивий до нашого народу, нашої Святої Церкви і кожного з нас. Була також оголошена грамота Блаженнішого Митрополита КиївЗакінчення. Початок на с. 1

У СТОЛИЦІ ВІДКРИТО ПОДВІР’Я АФОНСЬКОГО МОНАСТИРЯ До присутніх у храмі звернувся Президент України Віктор Янукович, який подякував священнослужителям і усім причетних до відкриття у столиці України подвір’я афонської обителі. Ієромонах Макарій передав у дар Предстоятелю УПЦ і Президенту України ікони великомученика Пантелеймона. Наостанок Віктор Янукович вклонився мощам великомученика Пантелеймона, принесеним у Київ зі Святої Гори Афон напередодні, 20 жовтня. Детальніше читайте на сайті Подвір’я (afon.in.ua). За матеріалами офіційного сайта УПЦ

ського і всієї України Володимира про відкриття в Києві подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря при столичному храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 20 липня 2012 р., журнал № 50). Наостанок Предстоятель УПЦ вклонився главі великомученика Пантелеймона та іконі святого, написаній у Афонському Пантелеймонівському монастирі для подвір’я в Києві.

Потім чесна глава святого Пантелеймона хресним ходом була перенесена у столичний храм в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського, при Олександрівській (Жовтневій) лікарні. Тут святиня перебуватиме до 5 листопада включно. Додаткову інформацію про перебування глави великомученика Пантелеймона в Києві та розклад богослужінь біля святині див. на сайті подвір’я Пантелеймонівського на Афоні монастиря (afon.in.ua). orthodox.org.ua

православна газета

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 8–11 жовтня у Страсбурзі (Франція) відбулася Перша Генеральна Асамблея Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму», в роботі якої взяв участь секретар Київської Митрополії УПЦ протоієрей Віталій Косовський, який виступив із доповіддю «Ідеологія войовничого радикального націоналізму та ксенофобії: християнський аналіз проблеми». Отець Віталій також оголосив 11 жовтня в Київській міській державній адміністрації відбувся суспільно-політичний захід «Жити до останнього подиху», організований «Українською лігою сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги». Від Української Православної Церкви участь у заході взяли голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, співробітник Відділу Геннадій Таранюк і заступник голови Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів протоієрей Геннадій Батенко. В рамках заходу було представлено досвід Православної Церкви в наданні допомоги людям, які потребують милосердя.

7

КОНФЕРЕНЦІЇ Звернення Блаженніш о го Митрополита Володимира до організаторів, учасників та гостей форуму, в якому, зокрема, зазначено, що Українська Православна Церква «засуджує прояви радикального націоналізму, ксенофобії, національної винятковості, міжетнічну ворожнечу й будь-яку політичну ідеологію, яка базується на антисемітських і расистських позиціях».

12 жовтня вікарій Київської Митрополії єпископ Ірпінський Климент взяв участь у святкуванні 60-річчя Київської міської клінічної лікарні № 1. Владика Климент виступив з вітальним словом, передав керівникам і співробітникам медустанови благословення Предстоятеля УПЦ, подякував їм за багаторічну самовіддану працю на благо людей, а також зазначив, наскільки важлива у справі лікування людей допомога Божа, що надається через молитву про хворих.

14 жовтня, у день свята Покрову Пресвятої Богородиці, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення керівництва Оратівського р-ну Вінницької області, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон відвідав с. Новоживотів, в Покровському храмі якого звершив Літургію. Потім, після Літургії, святкового молебню і хресного ходу, владика Пантелеімон взяв участь у церемонії відкриття в селі газопроводу.

Варто зазначити, що здача в експлуатацію газопроводу у с. Новоживотів багато в чому стала можливою завдяки клопотанню Предстоятеля Української Православної Церкви. У червні 2010 р. парафіяни Покровського храму звернулися до Блаженнішого Митрополита Володимира із проханням клопотати перед керівництвом держави та області стосовно добудови автоматизованої газорозподільної станції «Новоживотів», що дозволило б газифікувати будинки не тільки новоживотівчан, але й

жителів інших сіл Оратівського району. Підтримуючи звернення віруючих Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Володимир направив відповідні листи Президенту України, Прем’єр-міністру України, головам Вінницької та Черкаської ОДА і голові правління НАК «Нафтогаз України». Незадовго до відкрит тя газопроводу представники Оратівської районної ради та парафіяни Покровського храму с. Новоживотів надіслали Його Блаженству лист-подяку.

17 жовтня в Адміністрації Президента України відбулася зустріч Глави Держави з керівниками українських Церков та релігійних організацій. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, участь у ній взяв Керуючий справами УПЦ архі­ єпископ Бориспільський Антоній.

18 жовтня у Верховній Раді України відбувся II національний молитовний сніданок «Місія християн у сучасному світі: Обов’язок, Служіння, Любов». У ньому взяли участь представники й лідери Церков і релігійних об’єднань України,

Європи та США, народні депутати України, парламентарі зарубіжних країн, представники дипломатичних місій і громадських організацій. Українську Православну Церкву представляв вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський

Феодосій. На початку заходу до учасників звернувся Голова Верхов­ ної Ради України Володимир Литвин, який, зокрема, заявив про підтримку ідеї проведення щорічних молитовних сніданків в українському Парламенті.

18 жовтня у Київському міському будинку вчителя відбувся Всеукраїнський форум родини. З благословення Предстоятеля УПЦ у ньому взяв участь голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Васильківський Пантелеімон. У рамках форуму обговорювалися проблеми й досягнення державної сімейної політики, сучасні загрози традиційній сім’ї та шляхи її захисту, освітні та просвітницькі програми, новий законопроект про засади державної сімейної політики тощо.

19 жовтня голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь у роботі V Міжнародного форуму «Простір гуманітарної комунікації», організованого за сприяння Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Національного педагогічного у н і в е р с и те т у імені М. П. Драгоманова, Київ­ ської духовної академії

№ 20 (318), жовтень 2012

і семінарії та інших освітньо-наукових закладів. Владика Климент виступив на форумі з доповіддю про взаємодію конфесійної та світської освіти, а також про розвиток богослов’я в Україні. За матеріалами офіційного та єпархіальних сайтів УПЦ і повідомленнями пресслужб Синодальних відділів

16–18 жовтня в Балаклаві (АР Крим) відбулася IV Всеукраїнська конференція голів та представників єпархіальних відділів у справах молоді та молодіжних організацій Української Православної Церкви. У форумі, організатором якого виступає Синодальний відділ УПЦ у справах молоді, також взяли участь гості з Росії, Білорусі, Словаччини.

16 жовтня, перед відкриттям конференції, голова Синодального молодіжного відділу єпископ Обухівський Іона очолив служіння Літургії у Володимирському соборі в Херсонесі (м. Севастополь). У церемонії урочистого відкриття форуму, що відбулося в кінопавільйоні Національного музею героїчної оборони й визволення Севастополя, взяв участь митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар. У рамках роботи конференції були заслухані доповіді з педагогіки, психології, апологетики тощо; представники єпархіальних молодіжних відділів та молодіжних організацій УПЦ поділилися досвідом роботи і реалізації проектів із залученням молоді в регіонах. Серед тем, що їх піднімали на форумі, — виховання дітей та процеси становлення особистості, досвід створення при храмі груп продовженого дня для дітей, виховання молоді за допомогою спортивних занять, можливості проповіді в Інтернеті, форми апологетичного служіння в Україні, роль психолога у Православній Церкві та ін. За матеріалом прес-служби Синодального відділу УПЦ у справах молоді 22–23 жовтня в Київській духовній академії відбулася IV Міжнародна науково-практична конференція «Духовна і світська освіта: історія взаємовідносин — сучасність — перспективи».

23 жовтня в актовому залі Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка відкрилися П’яті Покровські міжнародні читання. Докладніше про ці форуми читайте в наступному випуску «Церковної православної газети».

8

№ 20 (318), жовтень 2012

православна газета

ДИвнИЙ боГ У СвЯтИх СвоЇх

ПРЕПОДОБНОСПОВІДНИЦЯ СОФІЯ КИЇВСЬКА Місто Київ. Дачне селище Ірпінь. 1931 рік. Тут, у переддень Покрову Божої Матері, престольного свята Покровського жіночого монастиря, останню настоятельку обителі (1913– 1923 рр.) ігуменю Софію (Гриньову) було арештовано і потім відправлено у Київський будинок попереднього ув’язнення. Це був її третій арешт за час існування безбожної влади.

ДИТИНСТВО І ЮНІСТЬ

На вимогу слідчого, матушка на аркушах паперу коротко виклала свій життєвий шлях. «...Я осиротіла 7-ми років, сестра 5-ти і брат 1-го року... Нас, дітей, розібрали родичі з маминого боку... З часом у спадок від дядька брат Борис отримав невеликий шматок землі у Воронезькій губернії, і ми, здаючи цю землю в оренду, мали від того матеріальну підтримку в розмірі від 500-700 руб. на рік. На ці кошти жили». Із 16-ти років Соня проживала у тітки та бабусі по маминій лінії в Калузькій губернії. Неподалік їхнього маєтку знаходилася Оптина пустинь. Одного разу, приїхавши в обитель, сімейство Гриньових молилося у храмі. Після закінчення богослужіння батюшка-старець, який звершував Літургію, вийшов із хрестом. Повернувшись у бік Гриньових, він попросив пропустити ігуменю. Вони з подивом озирнулися навсібіч, а потім зрозуміли, що батюшка кличе Соню. Дівчинка приклалася до хреста, а прозорливий старець, гладячи її по голові, пророчо передрік: «Яка ігуменя буде!». Закінчивши гімназію, Софія вступила до Київської консерваторії по класу співу. Надзвичайним за красою і силою голосом юної студентки Гриньової захоплювалися викладачі, які одностайно бачили в ній майбутню оперну співачку. Її сестра, Марія Євгенівна, згадує: «...Майже перед самим закінченням консерваторії, коли сестрі було 22 роки, вона після уроку співу не побереглася. Слід було півгодини не виходити на морозне повітря. Але Соня відразу ж після уроку поквапилася додому. Дорогою зустріла знайомих, весело з ними розмовляла. Прийшла додому радісна, розчервоніла від морозу. І скоро її юна веселість обернулася на смуток: Соня через два дні захворіла на дифтерійну ангіну в дуже сильній формі, після якої вона зовсім утратила голос. Дев’ять місяців сестра не могла говорити. Професорам консерваторії було дуже прикро через її хворобу. Повернути їй голос було неможливо, незважаючи на всі зусилля лікарів. Моя сестра впала у розпач. З кожним днем їй ставало дедалі гірше і, зрештою, їй стало зовсім погано. Лікарі припускали у неї туберкульоз горла й радили відправити у Швейцарію в Давос. Нічого іншого не залишалося робити, як погодитися на цю далеку подорож. Але Господь приготував їй інше місце, де вона силою Божественною отримала зцілення. Приятелька моєї сестри <...>, Анна Захарівна Знаменська, наша сусідка по маєтку, в цей час встигла вже здійснити своє полум’яне бажання послужити Богу в чернечому чині. Її батько виділив їй частину маєтку, де

нею спочатку було створено маленьку громаду з п’ятдесятьма сестрами, які розміщувалися перші місяці в куренях. В описуваний час громада встигла вирости у Свято-Троїцьку обитель. Настоятелька мати Анна запросила свою улюблену подругу відпочити перед дорогою за кордон у чудовій місцевості й набратися, скільки можливо, сил. Сестра пристала на це запрошення і прибула в обитель. Але, всупереч очікуванням, її не оздоровило соснове повітря. Її здоров’я стало погіршуватися швидким темпом, і справа дійшла до того, що стали побоюватися, що наближається фатальний кінець. Настоятелька поспішила запросити до важкохворої духівника обителі, старенького священика, для напуття милої моєї сестрички в інший, кращий світ. На сповіді Соня говорити не могла, і плакала на грудях найдобрішого старця, який підбадьорював її і втішав. Після причастя моя сестричка, зворушена і втомлена, тихо заснула. Ніч минула спокійно. Вранці Соня прокинулася, і, на радість і подив чергової сестри, вона раптом звернулася до неї з кількома словами. Настоятелька із сестрами, дізнавшись про чудо, поспішили в келію до хворої. Соня заговорила з ними і попросила покликати батюшку й відслужити подячний молебень. Здоров’я сестри стало швидко відновлюватися. Після цієї великої милості Божої, так чудесно явленої, Софія назавжди залишила мирське життя. Її душа жадала служити Господу, дякувати і нескінченно любити Його».

« ВІДРА Д А Й У ТІШАННЯ »

«У 22 роки пішла в монастир Калузької губернії Таруського повіту, де й прожила до 39-ти років». Соня залишилася у СвятоТроїцькій громаді. Пробувши там нетривалий час, вона разом із Катериною Метцендорф перейшла в Миколаївський монастир. У новій обителі сестри щиро полюбили Софію, яка читала й пояснювала їм духовні книги. Але ворог роду людського посіяв плевели заздрості у старших черниць, і в 1897 р. дві юні черниці залишили цей монастир, не бажаючи давати привід для спокуси. Софія і Катерина вирішили з Божою допомогою влаштувати свою невелику громаду і створити її в дусі щирої християнської любові. Їхню увагу привернула мальовнича горбиста

місцевість Калузької губернії, розташована на високому березі Оки при впадінні в неї річечки Дугни. На одному з пагорбів височів старовинний храм в ім’я Іоанна Милостивого, який перебував у сумному запустінні. У цій забутій людьми церкві зберігався чудовий образ Божої Матері «Відрада й Утішання». Немов сама Цариця Небесна вказала сестрам, які шукали духовного пристановища, послужити Їй та Її Передвічному Синові саме тут, засвітивши лампаду чернечого життя. Незабаром у жіночому гуртожитку — так попервах імену-

і їх ніяк, при всьому старанні, не змогли відкрити. Матушка Софія, сповнена спокою, благодушно зазначила, що це ніби віщує в’язницю... До часу вступу її на посаду настоятельки в обителі було закінчено будівництво величного Миколаївського собору, закладеного государем 1896 р. У травні 1911 р. у верхньому поверсі собору, розрахованого на 2500 людей, було освячено головний престол. Невсипущими працями та ревними турботами ігумені Софії впродовж декількох років були підготовлені й освячені два приділи в соборному храмі. Крім того, матушка отримала дозвіл на влаштування церкви в нижньому напівповерсі собору. Ігуменя Софія, яка залишилася сиротою в ранньому дитинстві, зворушливо любила дітей монастирського притулку, що нараховував 46 дівчаток різних станів. У двокласній школі, влаштованій при притулку, навчалося 66 дітей. При школі були майстерні: живописна, ризна, швейна, квіткова, позолотна, палітурна та черевична. Мистецтву рукоділля та інших робіт дівчаток навчали монастирські сестри. У святкові дні вихованки відвідували хворих із подарунками, зробленими власноруч, а також співали під час богослужіння в лікарняному храмі.

ПОТРЯСІННЯ

Юна Соня Гриньова

вали громаду в офіційних документах — зібралося близько 150-ти сестер. Спільними силами було відремонтовано церкву, побудовано монастирські корпуси, створено дитячий притулок. У грудні 1905 р. указом Калузької духовної консисторії рясофорна послушниця Софія була затверджена начальницею жіночої общини «Відрада й Утішання». Прості люди йшли до матушки Софії зі своїми скорботами та негараздами: спілкування з нею змінювало на краще людей різних станів, відкривало їм сенс буття і шлях до неба.

У ТРЕТЬОМУ УДІЛІ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

«На сороковому році свого життя (я) була викликана Синодом у Петроград для постригу в чернецтво й посвячення в сан ігумені. Посвячував мене Київський митрополит Флавіан для призначення на посаду настоятельки Києво-Покровського жіночого монастиря, де я і прослужила впродовж 10 років (від 1913-го до 1923 р.)». Незабаром після зведення в ігуменський сан матушка Софія прибула до Києва. У Покровському монастирі всі зібралися біля святих воріт, з нетерпінням очікуючи приїзду нової настоятельки. Під дзвони її екіпаж під’їхав до обителі. Несподівано дверцята, з яких повинна була вийти ігуменя, заклинило,

З початком Першої світової війни монастирські лікарні були перетворені на лазарет для хворих і поранених, який налічував 225 ліжок. Матушка Софія неодноразово жертвувала монастирські кошти на користь лазарету. Сестри обителі шили білизну для діючої армії, передавали в Німеччину для наших військовополонених засушені просфори та церковні свічки, сухарі з житнього хліба та інші пожертвування. Численні біженці отримували притулок у готельних монастирських корпусах. Та незабаром монастирська лікарня опинилася у скрутному матеріальному становищі. Грошей не вистачало навіть на найнеобхідніші витрати...

ВИПРОБУВАННЯ

У січні 1918 р. Київ перейшов до рук більшовиків. Князь М. Д. Жевахов, очевидець тих подій, згадував: «Ігуменя Софія чітко розуміла глибоку трагічність братовбивчої боротьби, заснованої на боговідступництві та зневазі заповідей Господніх. Вона відчувала, що Небесний Жених душ людських закликає всіх вірних Своїх до сповідницького подвигу. Із серця матушки, відданого Богові й милосердного до людей, йшло благодатне світло християнського миру, мужності та надії. Приклад великодушності і стійкості настоятельки утверджував і черниць нести терпляче свій хрест за винятково тяжких обставин». Більшовики протрималися в місті менш як місяць. За цей час було обстріляно й Покров-

ський монастир. Але Цариця Небесна зберегла Свою обитель. Матушка Софія доповідала на початку лютого 1918 р. благочинному київських монастирів архімандриту Амвросію: «Своїм обов’язком вважаю довести до відома Вашого Високопреподобія, що за минулі дні обстрілу міста і, зокрема, ввіреної мені обителі, в останній милістю Божою жодних значних пошкоджень не виявилося, так само і людських жертв та нещасть, за винятком поранення в руку осколком снаряда черниці Капітоліни». Навесні 1919 р. князь М. Д. Жевахов за станом здоров’я проходив лікування в монастирській лікарні. Він згадував: «У кінці березня більшовики почали <...> облогу монастиря, з метою виловити “контрреволюціонерів”, які переховувалися там. Монастир був обкладений зусібіч гарматами й кулеметами, і більшовики стали його обстрілювати. Цілком очевидно, що потреби в такому обстрілі не було, бо ворота обителі не зачинялися не тільки вдень, але й уночі, і вхід у неї був вільний для кожного. Обстріл проводили, звичайно, тільки задля руйнування християнських святинь, знущання над вірою, святотатства і блюзнірства. Напівп’яні солдати вривалися у храм, знищували ікони, били скло, грабували, знущалися над священнослужителями та черницями й виганяли молільників із храму».

ТРУДОВА ОБЩИНА

На початку березня 1919 р. вийшов наказ Київської Ради робітничих депутатів про націоналізацію всього монастирського майна. В обителі було створено Києво-Покровську жіночу трудову ремісничу і садово-городню общину. Згідно з її статутом метою общини було «планомірне спільне застосування жіночої праці <...> для задоволення матеріальних і духовно-культурних запитів своїх членів». Громаді надавалося право мати різні майстерні, користуватися садибою, що належала Покровському монастирю, займаючись на ній садівництвом, городництвом, вирощуванням лікарських рослин. Дозволялося також займати житлові приміщення садиби та мати при собі лікарню. У той самий час монастир жертвував гроші на потреби голодуючих, ув’язнених, постраждалих від пожежі й ніколи не забував про бідних. На початку 1922 р. уряд видав декрет про вилучення церковних цінностей на потреби голодуючих. У перших числах лютого в головному корпусі Покровського монастиря було вилучено надлишки меблів і відправлено в готель «Савой» на Хрещатику. Через кілька днів ігуменя Софія назавжди, як виявилося згодом, залишила обитель, яка незабаром припинила своє існування.

ІРПІНЬ

«...1923 указом Живої Церкви (ВЦУ) була звільнена з посади, й мені запропоновано було виїхати з обителі. Я виїхала за межі міста у ліс, у дачне селище Ірпінь, і жила там із трьома сестрами». Селище Ірпінь, у яке приїхала матушка, складалося з дачних будиночків, розкиданих у лісі на великій відстані один від одного. Разом з ігуменею

православна газета Софією приїхали Пелагея Білецька, Марфа Устимова та Матрона Антипова. Ці сестри були особливо віддані матушці. Марфа і Матрона починали свій чернечий подвиг в общині «Відрада й Утішання», а потім разом із матушкою Софією переїхали в Покровський монастир, де стали її келійницями. «Через рік на Ірпінь приїхав священик Покровського монастиря о. Димитрій Іванов і розташувався в одній з нами садибі, оскільки будинок, який ми займали, був великий, і квартира від комун. від. розцінювалася дорого, а ми займали лише дві кімнати. У 1924 році була арештована слідчим ДПУ Чистовим і затримана <...> строком на 6 тижнів. Питали мене про церковні речі, взяті свого часу на облік <...>. О. Димитрій Іванов звершував на половині своєї квартири молитви й богослужіння, встановлені статутом Св. Церкви, і я користувалася цим благом аж до 1928-го року, коли навесні в травні місяці була арештована слідчим Свириденком за загальною репресією, про що дізналася згодом <...> з газет. У цей арешт у липні місяці <...> я тяжко захворіла на гнійне запалення щелепи, верхній гребінець якої був зламаний важким вириванням зуба при контрактурі щелепи. Наприкінці арешту, який тривав тижнів 7-м, слідчий Іванов оголосив мені, що я засуджена до виселення на схід; але поки місце висилки точно не визначено, пропонується мені виїзд на Ірпінь строком на один місяць для поправлення здоров’я. <...> Я чекала впродовж осені, довідувалася в прокуратурі у прокурора Головченка й залишилася вільною. У цей час я виїхала з Ірпеня в Полтавську губернію і з цього часу з о. Димитрієм Івановим та із сестрами, які жили зі мною на Високій вулиці, я не зустрічалася. Іноді впродовж двох років я приїжджала на Ірпінь, нікому не кажучи з колишніх знайомих. Так, останнього разу я приїхала в травні місяці 1931 р. до <...> Олени Дмитрівни Бабенко, яка живе на Толстовській вул. № 10 та в якої залишалися і деякі мої речі, і прожила в неї до жовтня цього року, збираючись останні дні поїхати до однієї зі своїх родичок-бабусь, і навіть уклала деякі речі, але, будучи в ніч під 13-е жовтня затримана агентами ДПУ і міліцією, виявилася в Допрі в жін. кор. 4/2. Останній свій приїзд на Ірпінь я не була прописана, в чому і визнаю себе винною, нічим не маючи виправдатися. Нехай буде наді мною свята воля Божа і ваше милостиве рішення. Віку мені 59 років. Софія Гриньова». Матушку звинуватили у проведенні контрреволюційної роботи, спрямованої на повалення радянської влади, і взяли під варту.

ди в н ий б о г у с в я т и х с в о ї х

Настоятелька Києво-Покровського жіночого монастиря ігуменя Софія. На фотографії власноручний напис матушки: «Я зустрінуся з тобою в країні Істини, на лоні вічної любові, у невидимому прекрасному граді».

10 січня 1914 р.

Разом із матушкою заарештували Матрону Антипову і Ксенію Ковальову.

ВИСИЛК А

У лютому 1932 р. працівники ДПУ ухвалили рішення продовжити термін розглядання справи ігумені Софії і заарештованих із нею. Матрона Антипова та Ксенія Ковальова були допитані ще раз. Вони безбоязно стверджували, що їм невідомо, яку діяльність проводила матушка Софія, і з ким вона мала зв’язок. Їх відпустили з-під варти, слідчу справу щодо Антипової та Ковальової було припинено. Ігуменя Софія залишилася одна. Її допитали 3 липня 1932 р.

3 жовтня 1932 р. Особлива Рада при Колегії ДПУ УРСР, заслухавши справу Гриньової С. Є., прийняла своє рішення, що відрізнялося від запропонованого раніше слідством. У виписці з протоколу Особ­ ливої Ради говорилося: «Гриньову Софію Євгенівну з-під варти звільнити, позбавивши права проживання в 12 н. п. строком на три роки, враховуючи строк із 14/Х31 р. Справу здати в архів». Однак для слабкого здоров’я ігумені Софії, підірваного майже річним ув’язненням, і ця вільна висилка в голодні 1930-ті роки була тяжким випробуванням. Матушка виїхала в Путивль. Уже 2 серпня 1933 р. вона звернулася до прокурора Верховного суду з такою заявою: «3-го квітня цього року я зверталася до вас з уклінним проханням дозволити мені повернутися на моє колишнє місце проживання, і ось уже минуло чотири місяці, а я не отримую жодної відповіді. Тому звертаюся до вас удруге з великим проханням про те саме.

Будиночок у с. Покров, де проминули останні роки життя матушки Софії

Зверніть вашу милостиву увагу на хвору стару, яка не має жодних засобів для життя в абсолютно незнайомому містечку, і дозвольте мені, хворій та слабкій, повернутися на колишнє місце, ближче до моїх родичів. Доживаю останні дні мого життя. Софія Євгенівна Гриньова». Це прохання не задовольнили. Матушка, відчуваючи дедалі більшу неміч, наприкінці серпня звернулася до генерального прокурора. Вона просила дозволу раніше присудженого трирічного терміну повернутися в Ірпінь, а якщо це неможливо, то дозволити проживати їй у Конотопі. Незважаючи на слізні благання немічної матушки, в достроковому звільненні із заслання їй відмовили, і вона з найближчими сестрами назавжди залишила Україну. Відомо, що ігуменя Софія була пострижена у схиму, але хто й коли звершив постриг — назавжди залишилося таємницею.

№ 20 (318), жовтень 2012

9

НОВІ КНИГИ Під егідою Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) підготовлено підручник для вихователів і батьків у колективних та індивідуальних формах роботи з дітьми старшого дошкільного віку.

ПОКРОВ

За несповідимим Промислом Божим, навіть останні дні життя матушки Софії проминули неподалік Покровського храму с. Покров Московської області. Біля храму стояв дерев’яний будиночок, у якому жила ігуменя Софія. Поряд із будинком розкинувся гарний ялинник, і матушка, що страждала від нападів бронхіальної астми, часто приходила сюди подихати цілющим повітрям. Ігуменя Софія мирно спочила у квітні 1941 р. Через деякий час її рідна сестра отримала з Росії листа: «...Пише вам одна з дочок вашої сестри Софії Євгенівни. Вона доручила мені ще років два тому в разі її смерті сповістити вам про це. І ось ця страшна мить настала! Наша мила Софія Євгенівна померла 4-го квітня нового стилю о 1 годині 25 хв. дня. Останні три роки вона страждала на тяжку хворобу. У неї була бронхіальна астма, яка спочатку виявлялася легкими нападами, потім вони почали частішати, додалося ще й захворювання серця. Смерть її настала несподівано, незважаючи на те, що очікувати цю гірку подію можна було щодня. Зранку вона почувалася не гірше звичайного. Вона попросила одну з улюблених її книжок і, відправивши дітей, що були при ній, залишилася сама... Із сусідньої кімнати було чутно, як вона перегортала сторінки книжки, і раптом вона закашлялась. Їй стало важко дихати. . . Дихання ставало все важче, все рідше, очі були ясні, все розуміли, вони дивилися на ікони, потім вона перевела погляд в інший кут на улюблений образ, потім швидко і міцно заплющила їх, і більше ці дорогі, ясні оченята вже не розплющувалися...». Матушка Софія не дожила півроку до відновлення діяльності Києво-Покровського жіночого монастиря, що знову відкрився в жовтні 1941 р. У серпні 1989 р. її було посмертно реабілітовано. Завдяки праці О. Концевич «Схиігуменя Софія. Настоятелька Покровського монастиря в Києві», виданій у США, ім’я матушки стало відоме світу. У 1981 р. схиігуменя Софія (Гриньова) була причислена до лику святих новомучеників і сповідників Руських, прославлених Руською Православною Церквою Закордоном. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 серпня 2012 р. схиігуменя Софія (Гриньова) причислена до лику місцевошанованих святих сповідників Київської єпархії. Підготувала Олена Головіна

Навчально-методичний посібник розроблено з метою сприяння духовно-моральному розвитку дітей, прищеплення любові до ближнього, до своєї Батьківщини через долучення до християнських цінностей, до традицій українського народу у взаємодії сім’ї та дошкільних навчальних закладів. Посібник ознайомлює дітей з такими християнськими моральними цінностями, як любов, дружба, людяність, милосердя, пошана до батьків і старших, працелюбство, гостинність, доброчинність тощо та основ­ними християнськими святами як частиною української культури. Ідея та розробка тем: архімандрит Лонгин (В. Г. Чернуха), Е. В. Бєлкіна . ПА ЛОМНИЦТВО ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВíЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗВЕРШИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ КАНІКУЛИ В МОСКВІ 28.10 – 03.11.12 (від 2600 грн. — діти, від 2900 грн. — дорослі) НОВИЙ РІК У ДИВЄЄВО 29.12.12 – 04.01.13 (від 1850 грн.) КАНІКУЛИ В ЗАКАРПАТТІ 29.12.12 – 09.01.13 (від 2500 грн.) ПСКОВСЬКІ ПЕЧОРИ ñ САНКТ-ПЕТЕРБУРГ 03–09.02.13 (від 3100 грн.) ОПТИНА ПУСТИНЬ 23–25.02.13 (від 1500 грн.) ЗОЛОТЕ КІЛЬЦЕ РОСІЇ (Москва, Дивєєво) 01–11.03.13 (від 4500 грн.) ТРИ УКРАЇНСЬКІ ЛАВРИ (Святогірськ – Київ – Почаїв, 1685 грн.) ПОЧАЇВ (350 грн.) ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ У ДАЛЕКЕ ЗАРУБІЖЖЯ ІЗРАЇЛЬ 19–27.11.12, 03–10.12.12, 30.12.12 – 05.01.13, 02–09.01.13, 13–20.01.13 (від 950 дол.) ІЗРАЇЛЬ — ЙОРДАНІЯ 19–27.11.12 (1200 дол.) РУМУНІЯ 22–26.10.12 (автобус, 330 євро) ГРУЗІЯ 03–10.11.12 (від 1000 дол.) ІСПАНІЯ 03–12.12.12 (від 950 євро) МІСЦЯМИ ДИНАСТІЇ РОМАНОВИХ (Німеччина — Бельгія) 12–16.11.12, 17–21.12.12 (750 євро) ДО ТЕРНОВОГО ВІНЦЯ СПАСИТЕЛЯ (Франція — Німеччина) 05–13.12.12, 28.01 – 05.02.13, 27.02 – 07.03.13 (1200 євро) НА СВЯТО СВТ. МИКОЛАЯ Італія 13–26.12.12 (автобус, 870 євро) Італія – Греція 14–23.12.12 (1200 євро) Свята Візантія 14–21.12.12, 08–15.03.13 НОВИЙ РІК У БРЮССЕЛІ — РІЗДВО У ПАРИЖІ 28.12.12 – 09.01.13 (автобус, 950 євро) НОВИЙ РІК У ПЮХТИЦІ (Прибалтика — Фінляндія) 29.12.12 — 04.01.13 (850 євро) НОВИЙ РІК В ЕФІОПІЇ 30.12.12 – 09.01.13 РІЗДВО У ПАРИЖІ (Німеччина – Франція) 02.01.13 – 10.01.13 (1300 євро) ШВЕЙЦАРІЯ 02–09.01.13, 06–12.03.13 (1200 євро) СВЯТИНІ АМЕРИКИ 08–17.03.13 (від 3300 дол.) АДРЕСА

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: + 38 (044) 383–04–11, + 38 (044) 383–04–22 + 38 (050) 265–55–42, + 38 (097) 545–42–55 Факс: + 38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

10

№ 20 (318), жовтень 2012

Офіцій н о

православна газета

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ та підтверджують громадянство України. Більшість передбачених цим Законом документів міститимуть імплантований безконтактний елект­ рон­ний носій, на який вноситиметься інформація про особу. До Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять численні звернення віруючих з вимогою не допустити введення в дію вищезазначеного Закону. В цих зверненнях йдеться про те, що такий Закон порушує право громадян, гарантоване ст. 32 Конституції України. Крім того, занепокоєння православних

СУТЬ ПЕЧАТКИ АНТИХРИСТА — У ВІДРЕЧЕННІ ВІД ХРИСТА

З

нову в церковному середовищі піднялася хвиля занепокоєності щодо використання державою ін­фор­ ма­ційних технологій для ідентифікації людини. Ідентифікація (або розпізнання) необхідна для обліку населення, з метою забезпечення його прав на працю, соціальний та правовий захист. Так було завжди відтоді, як існує держава, просто форми обліку змінювалися відповідно до часу. Нагадаємо, що праведний Іосиф Обручник та Пресвята Діва Богородиця, як законослухняні громадяни, брали участь у переписі населення (див.: Лк. 2: 1–5), по суті — тій самій ідентифікації, а Христос платив податки (див.: Мф. 17: 24–27). Зазвичай, противники ідентифікаційних номерів платників податків (ІНПП), біометричних паспортів (БП) і чипів пов’язують це питання з апокаліптичними пророцтвами про печатку антихриста, числом 666. У цьому є своя логіка, адже від прийняття числа звіра за часів правління антихриста залежатиме соціальний статус людини, можливість отримання засобів для існування. Але в судженнях про часи антихриста і передуючих цьому подіях криється диявольська пастка. І знаходиться вона на полюсах двох крайнощів. Світ у злі лежить (див.: 1 Ін.

5: 19). Як тоді в цьому світі жити? Як зберегти спокій і, з одного боку, не впасти в апокаліптичну паніку, а з іншого — не піддатися помилковому самозаспокоєнню? Перше небезпечно тим, що, коли дійсно потрібно буде кричати «Вовки! Вовки!», — більше не повірять. «Ви вже кричали, але їх не було», — скажуть нам. Друге небезпечно духовним розслабленням і недбалістю, непідготовленістю до випробувань, які, згідно з Одкровенням, чекають на християн останніх часів. Без сумніву, все, що робить християнина залежним від земного життя, може використовуватися проти його релігійних принципів. Винаходи людства й земні блага саме тоді стають ворожими християнину, коли заради них вимагається порушення Божих заповідей, тобто вчинення гріха, відречення від Бога. Згадаймо перших християнських мучеників. Багато з них

перебували на службі в імператорів, були посадовцями або воїнами, родичами вельмож. Проте смерть вони приймали тоді, коли відмовлялися назвати імператора богом або принести жертви язичницьким ідолам. Власне, те саме чекає і останніх християн. Суть печатки антихриста — у відреченні від Христа. Тут можуть бути використані й технічні винаходи. Але відомо також, що антихрист володітиме окультними знаннями в усій досконалості, яка можлива земній людині. Навіщо йому тоді техніка й досягнення науки? А може, це буде лише містична символіка, яка свідчитиме про те, що носій цього знаку відрікся від Христа? Ми можемо шукати антихриста в кому завгодно і в чому завгодно (як це вже не раз відбувалося в історії християнства), можемо сперечатися, відстоюючи свою правоту та втрачаючи духовні сили й час для здійснення добрих справ, для зміцнення у вірі, для зростання в любові. Але не так важливо, яким чином ставитиметься печатка. Важливий саме духовний принцип: піддасться людина спокусі диявола, що вимагає відречення від Христа заради тимчасового життя, чи стане сповідником та мучеником. До речі, сьогодні є достатньо інформації про те, що відмова від мікрочипів дійсно може позбавити людину громадянських прав та зробити її вигнанцем. Принцип такий: якщо носій чипа не згоден із державною політикою, його електронну картку (паспорт, кредитну картку, водійське посвідчення тощо) просто блокують, і тоді людина дійсно «не зможе продавати або купувати» (див.: Одкр. 13: 17). У цьому відмінність між прийняттям чипа та прийняттям печатки антихриста: від прийнятого чипа можна відмовитися, а від прийнятої печатки — ні. Якщо хтось вважає, що ІНПП, БП та чипи замінюють християнське ім’я, перешкоджають участі людини у спасительному Домобудівництві Божому, є гріхом відступлення від віри, то такі погляди вже можна розцінювати як есхатологічну єресь, що сіє паніку, вводить багатьох

віруючих викликає можливість втручання в їхнє особисте життя, яку створює Закон № 10492. Автори звернень вказують, що цей Закон не в усьому узгоджується з вимогами Закону України про захист персональних даних (№ 4452-VІ). Стаття 16 зазначеного Закону передбачає, що «особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідні бланки документів, оформлення і видача таких документів здійснюються у

порядку, встановленому чинним законодавством України». Однак, на жаль, у Законі ніяк не прописано порядок відмови громадян від внесення їхньої персональної інформації до безконтактного електронного носія. Тому норма про таку відмову носить виключно декларативний характер. Шановний Вікторе Федоровичу! Від імені Української Православної Церкви звертаюся до Вас із проханням накласти вето на Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують

особу чи її спеціальний статус» (№ 10492), оскільки цей Закон несе в собі загрозу обмеження базових прав людини. Вважаю, що питання про доцільність створення в Україні єдиного демографічного реєстру потребує додаткового вивчення. Відомо, що чимало країн відмовилися від запровадження подібних реєстрів. З любов’ю у Христі та Божим благословенням, ВОЛОДИМИР, МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ

КОМЕНТАР

«Антихрист і Диявол». Лука Сіньореллі, близько 1445 р.

Шановний Вікторе Федоровичу!

2 жовтня 2012 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (№ 10492). Цей Закон запроваджує в Україні єдину інформаційно-телекомунікаційну систему (Єдиний державний д е м о г р а ф і ч ­н и й ре­є стр), що містить персональні та біометричні дані про особу. Із застосуванням цього реєстру особі видаються документи, що посвідчують особу

людей у духовну оману, викликає агресію та зневіру. Мої опоненти, зазвичай, хапаються за ще один контраргумент: мовляв, сьогодні йде репетиція, а завтра почнуть ставити печатку по-­с правж­ ньому. На це можна відповісти так. По-перше, репетиція йде ще від часів гріхопадіння Адама і Єви; по-друге, нагнітання пристрастей з приводу ІНПП та БП, швидше за все, провокація, мета якої — направити духовні сили людини не на духовне вдосконалення, а на церковні розбіжності й боротьбу з вітряками; по-третє, згадаймо ще раз прит­чу про хлопчика і вовків. Введення ІНПП, БП та мікрочипів дійсно нагадує пророцтво про печатку антихриста. Однак релігійне підґрунтя тут притягнуте за вуха. Проте ці нововведення викликають у мене цілу низку питань. Наприклад, як держава зможе гарантувати збереження даних, що знаходяться в Єдиному реєстрі? Хіба у нас в кра-

їні настільки розвинена технічна база, щоб захистити цей банк інформації від хакерів? Де гарантія, що ті, хто оброблятиме всі ці дані, збережуть конфіденційність? Стосовно чипів, які вводять під шкіру... На мою думку, введення радіочастотних імплантатів протиприродно для людини й може загрожувати її здоров’ю. Адже невідомо, як організм відреагує на роботу цих винаходів сучасної науки. І чи є гарантія, що подібні пристрої в майбутньому не використовуватимуть, наприклад, із терористичними цілями? Адже відомо, що радіохвилі можуть впливати на психічний стан людини, викликаючи в ній депресію, хвилювання, страх, тривогу, паніку, безсоння, агресію або, навпаки, ейфорію. На жаль, багато відкриттів та винаходів науки спочатку здійснювалися задля блага людства, а потім оберталися для нього катастрофою. Читаючи деякі церковні документи щодо ідентифікації

особистості, я бачу, що Церква в особі своїх архіпастирів поблажливо ставиться до немощів тих, хто вже заражений страхом перед сучасними технологіями. І заради них Церква, звертаючись до можновладців, робить делікатні спроби віддалити час введення біометричних паспортів і тому подібних речей. Іншого пояснення цьому я не знаходжу. Але існують й інші церковні документи, про які, на жаль, багато людей не знали й не чули. У нашій газеті ми вирішили помістити висновок VII пленуму Синодальної Богословської комісії. Це звернення православних богословів, архіпастирів і пастирів до всієї нашої Церкви ясно, в дусі миру, терпіння та любові до заблудлих, вказує на помилки, що виникли сьогодні у питаннях есхатології — вченні про останні часи. Цьому документу вже 11 років, проте його актуальність безсумнівна. Архімандрит Лонгин (Чернуха)

православна газета

Офіцій н о

№ 20 (318), жовтень 2012

«ВРАТА ПЕКЛА НЕ ПОДОЛАЮТЬ ЇЇ» 19–20 лютого 2001 р. у Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі відбулося засідання VII розширеного пленуму Синодальної Богословської комісії під головуванням Патріаршого Екзарха всієї Білорусі митрополита Мінського і Слуцького Філарета. На засіданні було ухвалено офіційний документ, текст якого повністю наводиться нижче.

І

з благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II, у зв’язку з дискусією в церковних і громадських колах щодо проблеми впровадження індивідуальних номерів платників податків (ІНПП), 19–20 лютого 2001 р. у Троїце-Сергієвій Лаврі, в стінах Московської духовної академії, відбулося розширене засідання Синодальної Богословської комісії за участю архієреїв, які представляють Православні Церкви чотирьох країн — Росії, України, Білорусі, Молдови, намісників і духівників ставропігійних монастирів, представників державних органів, консультантів та експертів. У ході роботи Комісії відбувся взаємоповажний і плідний діалог між представниками Церкви й державних органів — Державної Думи і Міністерства з податків та зборів. У процесі діалогу були прояснені питання, пов’язані з порядком податкового обліку громадян. Пленум розглянув проблеми, що викликають занепокоєння і збентеження серед частини церковного народу, питання, що їх ставлять у численних зверненнях віруючі та в публікаціях засоби масової інформації: 1. Чи є апокаліптичне число 666 в ІНПП та електронних документах, що посвідчують особу?

2. Чи є ІНПП печаткою антихриста?

3. Чи втрачає християнин своє ім’я, приймаючи ІНПП?

4. Чи існує духовна загроза у процесах глобалізації?

5. Наскільки правомірні дії окремих священнослужителів у зв’язку із проблемою ІНПП? Всебічно обговоривши ці теми, пленум дійшов такого висновку.

З

1.

гідно з експертним висновком, ІНПП є послідовністю із 12 арабських цифр, з яких перші дві — код регіону, наступні дві — номер місцевої податкової інспекції, наступні шість — номер податкового запису платника податків і останні дві — так звані «конт­ рольні цифри» для перевірки правильності запису. Наявність трьох шісток у цьому наборі цифр може бути тільки випадковою. Говорити про неодмінну присутність числа 666 у ІНПП немає жодних підстав. У деяких публікаціях є твердження, що в електронних документах, які використовують магнітнозчитувальний запис, як кодове міститься число 666. Згідно з експертним виснов­ ком, отриманим нашою комісією, таке твердження не має підстави. Припущення про приховану присутність 666 може вважатися частково обґрунтованим лише тоді, коли йдеться про кодування інформації за допомогою штрих-коду, виконаного згідно зі стандартом EAN-13/UPC, який застосовується для маркування товарів (при цьому слід зауважити, що власне комп’ютер не сприймає три пари видов­ жених розділових ліній як шістки; однак їхнє графічне накреслення є схожим із графічним накресленням цифри шість у цьому ж стандарті кодування). Коли ж йдеться про запис іншими відомими нам системами, що відрізняються від EAN-13/UPC (товарних штрих-кодів), зокрема на магнітних смугах, які присутні в електронних документах, то експерти не виявляють наявності числа 666 в цьому типі запису інформації.

П

2.

оширене у середовищі деяких православних християн уявлення про те, що «антихрист ще не з’явився, а

печатки вже ставлять», або що існує якась «попередня печатка», суперечить церковному вченню про появу антихриста в «останні часи» людської історії. Як уже було сказано в Заяві Священного Синоду Руської Православної Церкви від 7 березня 2000 р. під назвою «Поважати почуття віруючих. Зберігати християнське тверезомислення», «тим, хто намагається пов’язувати ідентифікаційні номери з “печаткою антихриста”, нагадуємо, що у святоотцівському переданні таку печатку розуміли як знак, що закріплює свідоме відречення від Христа... Всупереч цій традиції іноді стверджують, що технологічна дія нібито може сама по собі зробити переворот у потаємних глибинах людської душі, приводячи її до забуття Христа. Таке марновірство розходиться із православним тлумаченням Одкровення святого Іоанна Богослова, згідно з яким “печатка звіра” ставиться на тих, хто свідомо увірував у нього “тільки заради хибних його чудес” (святитель Іоанн Златоуст). Ніякий зовнішній знак не порушує духовного здоров’я людини, якщо не стає наслідком свідомої зради Христа й наруги над вірою». Таке твердження раніше було зроблено і в окружному посланні Священного Синоду Елладської Церкви № 2641 від 9 лютого 1998 р.: «“Печатка”, чи буде це ім’я антихриста або число його імені, коли прийде час її проставлення, тоді тільки спричинить за собою відречення від Христа й поєднання з антихристом, коли буде добровільно прийнята людиною. Добровільне прийняття “печатки”, яке ототожнюється з явним відреченням від Христа, позбавляє божественної благодаті, оскільки сама людина за своїм бажанням перестає сприяти цій благодаті й без жодного каяття прагне відкинути її».

Н

3.

а питання про те, чи втрачає християнин своє ім’я, приймаючи ІНПП, ми можемо відповісти словами архімандрита Іоанна (Крестьянкіна): «Дорогі мої, як ми піддалися паніці — втратити своє християнське ім’я, замінивши його номером? Але хіба це може статися в очах Божих? Хіба біля Чаші життя хтось забуде себе і свого небесного покровителя, даного у мить Хрещення? І чи не згадаємо ми всіх тих священнослужителів, мирян-християн, які на тривалий період життя повинні були забути свої імена, прізвища, їх замінив номер, і багато з них так і пішли у вічність із номером. А Бог прийняв їх у Свої Батьківські обійми як священномучеників і мучеників, і білі переможні ризи сховали під собою арештантські бушлати. Не було імені, але Бог був поруч, ведучи віруючого в’язня крізь щоденну смертельну загрозу. У Господа немає поняття про людину як про номер, номер потрібен тільки сучасній обчислювальній техніці, для Господа ж немає нічого дорожчого за живу людську душу, заради якої Він послав Сина Свого Єдинородного Христа-Спасителя. І Спаситель увійшов у світ із переписом населення». Разом із тим, враховуючи збентеження в церковному народі у зв’язку з присвоєнням ІНПП, Священноначаліє Руської Православної Церкви за пропозицією духівника Троїцької Сергієвої Лаври архімандрита Кирила (Павлова) мало діалог із керівництвом Міністерства Російської Федерації з податків та зборів. У ході діалогу Міністерством було заявлено про готовність звернутись із пропозицією до Державної Думи

Російської Федерації із законодавчою ініціативою про зміни до Податкового кодексу Російської Федерації, зокрема про введення документа «особовий рахунок платника податків — фізичної особи» та поняття «номер особового рахунку платника податку — фізичної особи». У разі реалізації цього рішення побоювання деяких про «заміну християнського імені на номер» втратять будь-які підстави (оскільки в цьому разі номер присвоюється документу, а не особі).

П

4.

роцеси глобалізації, породжені зростаючою взаємозалежністю держав та народів, можуть бути використані злою волею для поневолення людей і людських спільнот. Так, не можна заперечувати небезпеку використання різних технологій для встановлення системи тотального контролю, для порушення таємниці особистого життя і для тиску на релігійний і світоглядний вибір особистості. Учасники засідання Богословської комісії висловили думку про доцільність створення церковно-громадської ради, яка в контакті з державними органами здійснювала б вивчення вищевказаних процесів і тенденцій, аналізувала розвиток відповідних норм міжнародного права, а також законодавчі ініціативи та дії виконавчої влади, що складають небезпеку для свободи особистості та збереження культурно-релігійної своєрідності народів, історично пов’язаних із Православ’ям. У зв’язку з цим було б доцільно направити Президентові РФ і у Федеральні Збори РФ відповідний лист від імені Святішого Патріарха або Священного Синоду. У багатьох країнах існують механізми правового захисту від спроб запровадження єдиного універсального ідентифікатора особистості або створення єдиної міжвідомчої бази даних. Особливу увагу слід приділити питанню про введення електронних паспортів та інших новітніх методів ідентифікації, які використовуватимуться для ведення розрахунків, отримання соціальної та медичної допомоги. Притому що сама технологія виробництва й застосування подібних ідентифікаторів не може вважатися вартою осуду, необхідно вимагати гарантій збереження таємниці особистого життя, відкритості для людини всієї інформації, що збирається про неї, водночас при недоступності її будь-кому, крім особ­ ливо уповноважених державних інстанцій, які діють на підставі відповідних законів. Визнаючи об’єктивний і неоднозначний характер процесів глобалізації, учасники пленуму вважають своїм обов’язком нагадати про те, що Творцем і Промислителем світу є Бог. За свою двотисячолітню історію Церква Христова пережила багато державних устроїв, які ставили за мету знищення Церкви й духовне поневолення християнських народів, але всі вони розбилися об камінь обітниці Христової: збудую Церкву Мою, і врата пекла не подолають її (Мф. 16: 18).

В

5.

«Основах соціальної концепції Руської Православної Церкви» (III.5) йдеться, що в разі, якщо держава примушує громадян до гріха, Церква може закликати до громадянської непокори. Однак ці слова з діяння Ювілейного Архієрейського Собору 2000 р. говорять про Церкву, а не про окремих священнослужителів або мирян, які самочинно насмілюються говорити від імені Церкви. Викликає особливу стурбованість той факт, що багато кліриків насмілюються діяти без благословення Священноначалія, а часом — у прямому протиріччі з тією позицією, яка відкрито й недвозначно була висловлена правлячими архієреями та вищою церковною вла-

11

дою в особі Архієрейського Собору, Священного Синоду та Святішого Патріарха. Абсолютно неприйнятними є факти передачі кліриками й чернецтвом своїх звернень у засоби масової інформації та органи державної влади, що часом має характер неприкритого тиску на Священоначаліє. Таким ми нагадуємо 11-те правило Сардикійського Собору: «Якщо який єпископ, чи пресвітер, чи взагалі будь-хто з кліру без дозволу і грамот від єпископа області, й особливо від єпископа митрополії, наважиться піти до царя: такий нехай буде відлучений і позбавлений не тільки спілкування, але й сану, який мав... Якщо ж нагальна потреба змусить кого йти до царя: той нехай творить це з розважливістю і з дозволу єпископа митрополії та інших тієї області єпископів, і нехай мають грамоти від них». Слід нагадати сучасним «ревнителям не по розуму», що Господь поклав на єпископів особливу місію: бути будівничими Христових Таїн і хранителями неушкодженого віровчительного Передання. Відступ від законного Священноначалія є відступ від Духа Святого, від Самого Христа. Як говорить священномученик Ігнатій Богоносець, «усі йдіть за єпископом, як Іісус Христос — за Отцем, а за пресвітерством — як за апостолами. Дияконів же шануйте як заповідь Божу. Без єпископа ніхто не роби нічого, що стосується Церкви... Де буде єпископ, там повинен бути і народ, так само, як де Іісус Христос, там і кафолична Церква» (Св. Ігнатій Антіохійський, Смирн. 8). Православна Церква сповідує, що «без єпископа ні Церква Церквою, ні християнин християнином не тільки бути, а й називатися не може. Бо єпископ, як наступник апостольський, покладанням рук і прикликанням Святого Духа отримав по-наступницьки дану від Бога владу зв’язувати й розв’язувати�������������������������� » (Послання Східних Патріархів).

ВИСНОВКИ: 1. Прийняття чи неприйняття індивідуальних номерів жодною мірою не є питанням сповідання віри чи гріховним діянням. Це справа особистого вибору, вона не має релігійного значення.

2. Збентеження, що виникли в церковному середовищі в ході дискусій про ІНПП, свідчать про необхідність посилення учительного служіння церковної ієрархії та виправлення недоліків, що існують у духовному опікуванні. У зв’язку з цим ми шанобливо просимо Святішого Патріарха звернутися до Повноти Руської Православної Церкви з пастирським посланням.

3. Не осуджуючи людей, які відмовляються від прийняття ІНПП, слід висловити тривогу про духовний стан тих із них, хто величається своєю відмовою, засуджуючи тих, хто не наслідував їхній приклад.

4. Абсолютно неприпустимим є накладення пастирями церковних заборон за прийняття або за неприйняття податкових номерів.

5. На жаль, доводиться констатувати той факт, що віруючі люди, які відмовилися від ІНПП, нерідко стикаються з дискримінацією з боку роботодавців. Згідно з офіційними заявами керівництва Міністерства Російської Федерації з податків та зборів, такі дії є протиправними. У цих випадках необхідно звертатися у вищі податкові інстанції.

6. Учасники пленуму дійшли висновку, що Руській Православній Церкві потрібне серйозне вдосконалення видавничої та інформаційно-аналітичної діяльності з вивчення та висвітлення церковних і суспільних проблем.

7. Церква має свої засоби опору наростанню гріха у світі: це не мітинги і листівки, а виконання заповідей Божих, молитва і покаяння. Протистояння злу, що множиться у світі, стає справді християнською справою не тоді, коли християни заражають один одного необґрунтованими страхами, а тоді, коли ми живемо конкретними справами, спрямованими на зміцнення нашої віри і допомогу ближньому. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прослав ляли Отця вашого Небесного (Мф. 5: 16).

12

№ 20 (318), жовтень 2012

Із 12 до 16 жовтня, на запрошення Румунської Православної Церкви та з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, офіційна делегація Української Православної Церкви перебувала з візитом в Яссах (Румунія), де взяла участь у святкуванні 370-ї річниці проведення Ясського Собору (1642 р.) і в урочистостях у день пам’яті преподобної Параскеви. Делегацію очолив Керуючий справами Української Православної Церкви, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній. До складу делегації увійшли голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, проректор КДАіС з науково-богословської роботи Володимир Бурега, доцент Академії протоієрей Олексій Добош і викладач Академії ігумен Сильвестр (Стойчев). В аеропорту м. Ясси делегацію зустрів архієпископ Ясський, митрополит Молдови та Буковини Феофан (Румунська Православна Церква). З аеропорту українська делегація вирушила в кафедральний собор м. Ясси, де вклонилася мощам преподобної Параскеви. На прохання Румунської Православної Церкви та з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, в Ясси з Київської Китаївської пустині були принесені для поклоніння мощі преподобного Феофіла, Христа заради юродивого.

12 жовтня ввечері в Яссах відбувся традиційний хресний хід із мощами преподобної Параскеви, яка шанується як покровителька Ясс. Того ж дня делегація Української Православної Церкви відвідала чоловічий монастир на честь Трьох святителів, у якому в 1642 р. відбувся Ясський Собор, що схвалив Сповідання віри, написане Київським митрополитом Петром (Могилою). У храмі цього монастиря до 1889 р. перебували мощі преподобної Параскеви, після чого вони були перенесені в кафедральний собор Ясс.

13 жовтня, з нагоди святкування на честь преподоб­ ної Параскеви, в Ясси прибули Блаженніший Патріарх Румунський Даниїл та Блаженніший Митрополит Чеських земель і Словаччини Христофор. Предстоятелі двох Помісних Православних Церков вклонилися мощам преподобної Параскеви та преподобного Феофіла, Христа заради юродивого, і звершили молебень у кафедральному соборі м. Ясси. На молебні була присутня делегація УПЦ. КРИВИЙ РІГ. 5 жовтня, в день пам’яті пророка Іони, архі­єпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем освятив каплицю в ім’я Всемилостивого Спаса в сел. Кресівське-2 м. Кривий Ріг, споруджену стараннями генерального директора ТОВ «ЄСК» Сергія Шибка. eparhia.com.ua ОДЕСА. 5 жовтня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення каплиці на честь благовірних князя Петра і княгині Февронії. Каплицю зведено на території нового парку, який був урочисто відкритий цього дня в сел. Шевченко Суворовського р-ну Одеси. pravoslav.odessa.net

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

Того ж дня Блаженніший Патріарх Даниїл та Блаженніший Митрополит Христофор звершили освячення нового храму на честь Входу Господнього в Єрусалим. У богослужінні взяв участь архієпископ Бориспільський Антоній. У другій половині дня у Трьохсвятительському монастирі було відкрито книжкову виставку на честь ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ОДЕСА. 9 жовтня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення каплиці в ім’я великомученика Георгія Побідоносця, розташованої на території спец­підрозділу «Беркут» Головного управління МВС України в Одеській області. Перед початком чину освячення владика Агафангел помолився про співробітників «Беркута», які загинули при виконанні службового обов’язку. pravoslav.odessa.net СУМИ. 9 жовтня, в день пам’яті апостола і євангеліста Іоанна Богослова, Сумський кадетський корпус ім. І. Г. Харитоненка вперше після 1918 р. відзначив престольне свято домової кадетської Іоанно-Бого-

ВІННИЦЯ. 6 жовтня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон освятив храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова в с. Побережне Вінницького р-ну Вінницької області. orthodox.vinnica.ua ВОЛИНЬ. 6 жовтня митрополит Волинський і Луцький Нифонт освятив новозбудований храм в ім’я апостола Андрія Первозванного в с. Струмівка Луцького р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua СУМИ. 7 жовтня, в Неділю 18-ту після П’ятидесятниці, єпископ Сумський і Охтирський Євлогій звершив велике освячення Хрестовоздвиженського храму смт Чупахівка Охтирського р-ну Сумської області. pravoslavie.sumy.ua ЧЕРКАСИ. 7 жовтня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин та вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон у співслужінні духовенства Черкаської єпархії освятили новий храм в ім’я святителя Миколая Чудотворця в с. Селище Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської області. За Літургією в новоосвяченому храмі були піднесені молитви про зцілення митрополита Черкаського і Канівського Софронія, який за станом здоров’я не зміг очолити чин освячення. bc-eparchy.org.ua, cherkasy-orthodox.com.ua

словської церкви. Єпископ Сумський і Охтирський Євлогій звершив мале освячення відреставрованого храму, а потім освятив точну копію історичного прапора Сумського кадетського корпусу. Владика Євлогій також передав для храму Типікон, що до 1918 р. належав кадетській церкві, а потім зберігався в одному із храмів Сумської єпархії. pravoslavie.sumy.ua ВІННИЦЯ. 11 жовтня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон освятив храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці в с. Кремінне МогилівПодільського р-ну Вінницької області. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 11 жовтня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення храму в ім’я рівноапостольної великої княгині Ольги в м. Запоріжжя (на бульварі Шевченка).

православна газета

370-річчя Ясського Собору 1642 р., на якій були представлені зокрема й українські видання. Увечері в кафедральному соборі м. Ясси відбувся концерт хору Ясського національного оперного театру. У концерті прозвучали церковні піснеспіви румунських та російських композиторів. У неділю, 14 жовтня, на площі перед кафедральним собором Ясс було звершено Божественну літургію, яку очолили Блаженніший Патріарх Румунський Даниїл та Блаженніший Митрополит Чеських земель і Словаччини Христофор. Їм співслужили архієреї Румунської Православної Церкви, архієпископ Бориспільський Антоній, єпископ Банченський Лонгин, члени української делегації у священному сані. Після Літургії архієпископ Антоній оголосив привітання Блаженнішого Митрополита Володимира Блаженнішому Патріарху Даниїлу з нагоди дня пам’яті преподобної Параскеви.

14 жовтня ввечері делегація Української Православної Церкви відвідала чоловічий монастир Четецуя поблизу м. Ясси, заснований у XVII ст.

15 жовтня в м. Ясси відкрився присвячений 370-річчю Ясського Собору 1642 р. Міжнародний науковий симпозіум «Сповідання віри: його місце і роль у православній традиції», в роботі якого взяла участь делегація УПЦ. На симпозіумі архієпископ Антоній оголосив привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. У рамках пленарного засідання відбулася презентація книги «Записки святителя Петра Могили», виданої Київською духов­ною академією спільно з Інститутом рукописів Націо­нальної бібліотеки України імені В. І. Вернадського і Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником. У своїй доповіді архієпископ Антоній розповів про цю унікальну пам’ятку, історію її вивчення та публікації. До бібліотеки богословського факультету в Яссах були передані примірник цієї книги та інші видання Київської духовної академії. Члени делегації Української Православної Церкви виступили на симпозіумі з доповідями, що стосуються різних аспектів діяльності, богослов’я та спадщини святителя Петра (Могили).

15–16 жовтня делегація УПЦ відвідала ряд монастирів Румунської Православної Церкви, зокрема прославлену Нямецьку обитель. За матеріалами сайта КДАіС (kdais.kiev.ua) Того ж дня архієпископ Лука взяв участь у презентації книги «Шляхом апостола Андрія: Нариси історії Православ’я в Запорізькому краї. До 20-річчя Запорізької та Мелітопольської єпархії». Презентація відбулася в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. О. М. Горького. Підготовкою книги (виданої за підтримки й участі голови ради директорів АТ «Мотор Січ», Героя України В’ячеслава Богуслаєва) займалися професійні історики і вчені під безпосереднім керівництвом архієпископа Луки. Більшу частину тиражу буде передано бібліотекам міста та області.

12 жовтня, з ініціативи голови Запорізької обласної державної адміністрації Олександра Пеклушенка та з благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, в ефірі ЗОДТРК «Запоріжжя» пройшов благодійний телемарафон «Під Покровом Богородиці», метою якого був збір коштів на розпис Покровського архієрейського собору м. Запоріжжя. Того ж дня у Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара відбулася урочиста Академія, присвячена 20-річчю Запорізької єпархії 13 жовтня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука, в рамках святкування 20-річчя Запорізької єпархії, відкрив у Запорізькому обласному крає­ знавчому музеї тематичну виставку «Під Покровом Богородиці», присвячену становленню та відродженню Православ’я на Запорізькій землі. hram.zp.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 13 жовтня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон освятив пам’ятник на честь Покрову Пресвятої Богородиці в с. Григорівка Обухівського р-ну Київської області. orthodox.org.ua КІРОВОГРАД. 13 жовтня архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф звершив освячення храму в ім’я преподобного Афанасія Афонського. Храм розташовано в 101-му мікрорайоні м. Кіровоград (біля заводу «Креатив»). orthodox-kr.org.ua ОДЕСА. 13 жовтня в Архангело-Михайлівському Одеському жіночому монастирі відкрилася виставка, присвячена 20-річчю перебування митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела на Одеській кафедрі. Продовження на с. 13, 15

православна газета

ц е рк в а і кул ьтура

№ 20 (318), жовтень 2012

КІНОСВЯТО, ЯКЕ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

У Києві відбувся Х ювілейний фестиваль православного кіно «Покров» а цю подію ми чекали цілий рік, а Н організатори «Покрову» заздалегідь пообіцяли влаштувати особливе свято для всіх шанувальників православного кіно. До того ж саме в ці дні у прокат вийшов найочікуваніший фільм на релігійну тематику — «Орда», який повинен був стати родзинкою фестивалю.

КРАЩІ З КРАЩИХ У ПРАВОС ЛАВНОМУ КІНО Переможцями номінацій стали: Документальне кіно — «Форпост», режисер Михайло Шадрін. Анімаційний фільм — «Зустріч», режисер Наталія Федченко.

Не можна не відзначити фільм «Патріарх», знятий телевізійним агентством «Профі ТБ» спеціально до 65-річчя Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Героями фільму стали відомі люди зі світу науки, культури й шоу-бізнесу, а також звичайні парафіяни, чиє життя змінило знайомство з Патріархом. Фільм заслужено отримав диплом фестивалю «За зміцнення віри».

ПРИКРАСИТИ СВІТ ЛЮБОВ’Ю

НАВІЩО ПРАВОС ЛАВНИМ КІНЕМАТОГРАФ? Відкриття ювілейного кінофоруму відбулося 11 жовтня у Національній опері України та пройшло зі справжнім європейським розмахом. Біля входу — червона доріжка, навколо — безліч зірок кіно. Помічаємо, як скромно стоїть осторонь відомий російський режисер Володимир Хотиненко (документальний серіал «Паломництво у вічне місто», художній фільм «Піп»). Цього року він очолює журі ігрових фільмів. Розповідає, що участь у фестивалі для нього —�������������������������� ��������������������������� хороша можливість подивитися кіно. «Дивно чути таке від відомого режисера», — зауважуємо йому. «Може, для кого й дивно, а для мене ні, ���������� —��������� відповідає Володимир Іванович. — Я один із тих, хто найбільше переглядає чуже кіно. Намагаюся дивитися усе: й ігрове, й документальне». Не можемо не запитати про його роботу над новим фільмом за романом Достоєвського «Біси». Володимир Іванович розповідає, що зараз триває робота над сценарієм, акторські проби розпочнуться у листопаді, а зйомки стартують у травні. «Робота йде неймовірно складно», — зізнається режисер і обіцяє показати фільм вже за рік. А тим часом учасники та численні гості фестивалю заповнюють прекрасний зал оперного театру. Ведучі — Федір Бондарчук і Тетяна Терехова ��������� —�������� починають свято. Гостей та організаторів фестивалю вітає Президент України Віктор Янукович у своєму телезверненні, а Прем’єр-міністр Микола Азаров — ������ осо���� бисто зі сцени. Потім виступив і президент фестивалю народний депутат України Андрій Деркач, подякувавши глядачам за те, що вони дивляться фільми, які «змушують відчувати, змушують думати». Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир побажав усім глядачам отримати «урок віри й любові один до одного», наслідуючи вчинки позитивних героїв православних фільмів. Владика відзначив кращі роботи за увесь десятирічний період існування фестивалю, нагородивши їхніх творців.

13

Короткометражний фільм — «Спаси і збережи», режисер Ольга ШульгінаМоскаленко. Ігровий фільм — «Піп», режисер Володимир Хотиненко. За ролі священиків у кіно нагороди фестивалю отримали: Дмитро Назаров («Штрафбат»), Єгор Пазенко («Настоятель»), Віктор Павлюченков («Батюшка»), Юрій Бєляєв («Спас під березами»), Сергій Маковецький («Піп») і Петро Мамонов («Острів»). Нагороду в номінації «краща актриса» отримала Ксенія Раппопорт за роль у фільмі «Два дні» (режисер Авдотья Смирнова), а кращим актором був визнаний Федір Бондарчук, який також зіграв у цьому фільмі. Кращою кінокомпанією була визнана «Православна енциклопедія» за серіал «Земне й небесне».

« ОРД А » В НАЦІОНА ЛЬНІЙ ОПЕРІ Перед показом фільму «Орда» виступили його творці: режисер Андрій Прошкін, сценарист Юрій Арабов та ведучий «Православної енциклопедії» протоієрей Олексій Умінський. Юрій Миколайович здивував глядачів, повідавши, що його картина про любов, але «місцями її, можливо, складно дивитися». А протоієрей Олексій Умінський сказав, що фільм показує не святість, а лише шлях до цієї святості. Проте фільм розповідав переважно про Золоту Орду, а не про святителя Олексія. Організатори влаштували не заплановане обговорення картини, яке мимоволі перейшло в осмислення мети і завдань православного кіно. Учасники дискусії були одностайні в тому, що «Орда» — це професійно зроблений кінопродукт. Але далі думки розділилися. Одні захищали неординарний авторський підхід до православної теми, інші висловлювали повне неприйняття фільму.

Продовження. Початок на с. 12 14 жовтня, в день святкування Покрову Пресвятої Богородиці та 20-річчя перебування на Одеській кафедрі митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, владика-ювіляр очолив служіння Літургії у Спасо-Преображенському Одеському кафедральному соборі. Митрополиту Агафангелу співслужили: митрополити Донецький і Маріупольський Іларіон, Вінницький і Могилів-Подільський Симеон; архієпископи Луганський і Алчевський Митрофан, Рівненський і Острозький Варфоломій, Білоцерківський і Богуславський Августин, Харківський і Богодухівський Онуфрій, Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Город­ ницький Олександр; єпископи Унгенський і Ніспоренський Петро (Молдова), Білгород-Дністровський Олексій (вікарій Одеської єпархії), Горлівський і Слов’янський Митрофан, Сумський і Охтирський Євлогій, Овідіопольський Аркадій (вікарій Одеської єпархії). По завершенні Літургії відбувся молебень

Заслужений працівник культури України, керівник Центру православної культури «Ліствиця» протоієрей Ігор Собко висловив думку про те, що «Православ’я та екшн не сумісні», а «Орда» має лише формальні ознаки православного фільму. «У фільмі немає духу, а отже немає життя, — вважає отець Ігор. — Автори взялися до роботи, будучи не готові до цього. У режисера не відбулося зустрічі із Христом».

ПОК А ЗИ 12–14 жовтня в київському Будинку Кіно відбулися покази конкурсної програми «Покрову». Усього на фестиваль цього року надійшло 150 документальних картин. Серед них журі відібрало 40 робіт з України, Росії, Білорусі, Грузії та Польщі. У програмі також змагалися по вісім ігрових і короткометражних стрічок, а також п’ять анімаційних. Головою об’єднаного журі фестивалю було обрано архієпископа Бориспільського Антонія, Керуючого справами УПЦ. Переможців у конкурсах ігрового й короткометражного кіно визначило журі під головуванням народного артиста РФ, режисера і сценариста Володимира Хотиненка. Журі конкурсів документального і анімаційного жанрів очолив президент Першого національного каналу Єгор Бенкендорф. У п’ятницю, 12 жовтня, відбулася прем’єра фільму «Старець Паїсій і я, який стоїть догори ногами» київського режисера Олександра Столярова, неодноразового лауреата кінофестивалю «Покров». Картина була створена за мотивами життєпису відомого грецького подвижника Паїсія Святогорця. Того ж дня демонструвався чудовий, зворушливий фільм «Хлібний день», що оповідає про непросте життя сучасної глибинки. Йому, зрештою, вдячні глядачі й віддали свій «Приз глядацьких симпатій».

Церемонія закриття фестивалю відбулася увечері 14 жовтня, на свято Покрову Пресвятої Богородиці. Будинок Кіно насилу вмістив усіх бажаючих бути присутніми на фінальному акорді кінофоруму. Вручаючи призи переможцям, президент фестивалю православного кіно «Покров» народний депутат України Андрій Деркач поділився своїми роздумами на тему, яка стала лейтмотивом ювілейних урочистостей. «Православне кіно — це обов’язково пошук, — розповів Андрій Леонідович. — Здебільшого, це розповіді про святих, монастирі, про євангельську правду». Він підкреслив, що головне у православних фільмах — не тематика, а кінцевий результат, коли «людина прикрашає світ милосердям і любов’ю». «І за це спасибі всім творцям фільмів», —�������������������������� ��������������������������� підсумував президент фестивалю. За традицією, Андрій Деркач закрив Х ювілейний фестиваль і оголосив про початок XI міжнародного фестивалю православного кіно «Покров». Адже, як стверджують його організатори, свято доброго кіно триває цілий рік. І тепер для таких слів у них є всі підстави — кращі фільми «Покрову» можна дивитися на сайті фестивалю http:// pokrovkino.com. ПЕРЕМОЖЦІ IX МІЖНАРОДНОГО ФЕС ТИВА ЛЮ ПРАВОС ЛАВНОГО КІНО « ПОКРОВ » Ігрове кіно I премія — «Диригент», режисер Павло Лунгін.

II премія —���������������������� ����������������������� «Шанувальниця», режисер Віталій Мельников.

III премія ����������������������� —���������������������� «Платон Ангел», режисер Іван Войтюк. Документальне кіно I премія — «Архімандрит», режисер Георгій Калина.

II премія — «Пан прем’єр-міністр», режисер Олександр Столяров.

III премія — «У садах Валаамських», режисер Федір Соловйов. Анімаційне кіно I премія — «Повість временних літ», режисер Марія Ховенко.

II премія — «Азбука церковно­ слов’янська», режисер Олена Борушко.

III премія — «Потоп», режисер Василь Корецький. Короткометражне кіно I премія — «Хлопчики», режисер Ілля Казанков.

II премія —����������������������� ������������������������ «Право на чудо», режисер Наталя Ліпатова.

III премія — «Троє вас — троє нас», режисер Віталій Любецький. Олег Карпенко

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

перед ковчегом із десницею святителя Спиридона Триміфунтського, доставленою в Україну із Греції. Потім з вітальними словами до владики-ювіляра звернулися митрополит Іларіон та єпископ Олексій, а також представники грецької делегації. На завершення

митрополит Агафангел звернувся до всіх присутніх з архіпастирським словом і словами подяки за участь в урочистостях. Того ж дня в Одеському академічному російському драматичному театрі відбулися урочисті збори, присвячені 20-річчю перебування митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела на Одеській кафедрі. У зборах взяли участь: архієреї — учасники ювілейних урочистостей в Одесі, клірики Одеської єпархії, керівники місцевих органів влади та державного управління, представники дипломатичного корпусу, ділових кіл, політичних партій, громадських організацій, творчої та наукової інтелігенції регіону. На завершення зборів відбувся концерт, у якому були виконані духов­ні піснеспіви. Потому відбувся урочистий прийом на честь владики-ювіляра. pravoslav.odessa.net Закінчення на с. 15

14

православна газета

р е ц е н зія

№ 20 (318), жовтень 2012

«ОРДА»: НЕВИПРАВДАНІ ОЧІКУВАННЯ

ська столиця Сарай постає брудною і похмурою; ось руським рабам відсікають голови. А хан Джанібек, дивлячись на це, увесь час щось їсть...

Кадр із фільму: митрополит Олексій Московський (актор Максим Суханов) приїхав в Орду

ПРАВД А І ВИМИСЕ Л

На цей фільм чекали. Нарешті кінострічка постала перед очима глядачів. Нею було відкрито X православний кінофестиваль «Покров». Журналістка порталу «Православіє в Україні» поділилася своїми враженнями від фільму. Фільм «Орда», як заявили його творці — режисер Андрій Прошкін і керівник «Православної енциклопедії» Сергій Кравець — оповідає про «події руської історії другої половини XIV ст. і подвиг святителя Олексія, митрополита Московського».

МОНГОЛИ ЧИ ОРКИ? Чого чекаєш від фільму після такої анотації? По-перше — очікуєш побачити на екрані природу християнського чуда й образ святителя Олексія, який увійшов в історію Церкви не тільки як чудотворець і подвижник, а й як мудрий архієрей, будівничий монастирів, дипломат (налагоджував відносини з Литвою, Ордою і Твер’ю) та регент святого благовірного князя Димитрія Донського. По-друге — очікуєш побачити історію руського народу: як він виживав за часів диких міжусобиць, під гнітом монголо-татарського ярма, як глибоко вірував у Бога і віддано любив Русь, як зароджувалися серед нього титани духу, подібні до святителя Олексія. По-третє — хочеться побачити життя і побут Орди — могутньої та грізної держави, що тримала у страху всю Євразію, від Тихого океану до Атлантики. Приходиш із такими очікуваннями в кінотеатр, зручно вмощуєшся у кріслі — й одразу бачиш на екрані монголів, схожих на орків із фільму «Володар кілець». «Орки»-монголи сидять у якійсь зубожілій юрті і, як годиться оркам, поїдають жирне м’ясо брудними руками, не витираючи при цьому жир з обличчя, дико регочуть і корчать звірячі пики. На цей бенкет зі щирим подивом дивляться ченці з Авіньйона, які прибули до хана дізнатися, чи не збирається він іти війною на їхнє місто. Здивування ченців

Біля стін монгольського міста

цілком зрозуміло, вони, мабуть, очікували побачити столицю Орди — знаменитий Сарай, про який арабський мандрівник XIV ст. Ібн Баттута писав: «...Одного разу ми поїхали верхи з одним зі старійшин його, маючи намір об’їхати навкруги й дізнатися обшир його. Жили ми в одному кінці Сарай-Бату і виїхали звідти вранці, а доїхали до іншого кінця його тільки після полудня... і все це суцільний ряд будинків, де немає ні пустопорожніх місць, ні садів. У Сарай-Бату тринадцять мечетей для соборної служби; одна з них шафійська. У Сараї живуть різні народи, як-от: монголи — це справжні жителі країни і владики її; деякі з них мусульмани; аси, які мусульмани, кипчаки, черкеси, руські й візантійці, які християни. Кожен народ живе у своїй ділянці окремо; там і базари їхні. Є і водопостачання, і каналізація». Замість цієї пишноти вони побачили кілька брудних юрт посеред степу — тут будь-хто здивується. Хан Тінібек (Андрій Панін) веде із ченцями з Авіньйона дивний діалог. Спершу власноруч пропонує їм скуштувати м’яса. Ченці відмовляються від частування. Хан загрозливо сміється, ніби натякаючи, що життя коротке, і що кинджал небезпечний. Потім він каже, що, звичайно, захопить рідне місто ченців, хоч і не знає, де це місто розташоване: хану, за його словами, потрібно більше степів, щоб випасати своїх овець... Виходить, Орда захоплювала землі для випасу худоби? А в містах степів немає. Напевно, хану приписали такі слова, щоб показати, наскільки він був дурний і неосвічений. Раптом, просто на очах у ченців, хана Тінібека вбивають, і новим ханом стає його брат Джанібек (Інокентій Дакаяров). Мати Тайдула (Роза Хайруліна), на згадку про померлого сина, холоднокровно відрубує собі палець: «Сокиру мені! Нитку!»... Ранок. Монголь-

За сюжетом Тайдула, що мала особливий вплив у ханстві, сліпне. Її син Джанібек викликає всіляких лікарів і шаманів, які намагаються зцілити хвору за допомогою орлиного посліду, заклинань та інших народних монгольських ліків. Тут слід зауважити, що події фільму відбуваються в 1357 р. В Орді вже майже півстоліття панував іслам, який досяг на той час свого розквіту. Більш того, в 1261 р. Сарай-Бату став центром новоутвореної Сарайської єпархії Руської Церкви, а в 1315 р. — католицького єпископства. Але у фільмі монголо-татари — справжні язичники. Мечетей, про які згадував арабський мандрівник, немає, намаз ніхто не звершує, проте в ханстві є шамани, і панують забобони. Так, колись при монгольських ханах дійсно жили віщуни, які передбачали затемнення сонця і переправляли між вогнями все, що надсилалося до двору, маючи від цього належну частку. У листах Плано Карпіні й Нільома Рубрука читаємо: «Брат Андрій та його товариш мали пройти вогнями з двох причин: по-перше, вони несли подарунки, по-друге, ці подарунки були призначені особі вже померлій, а саме Кен-хану. Від мене нічого такого не вимагали, бо я нічого не приніс. Якщо якась тварина чи щось інше впаде на землю, поки вони проводять це таким чином між вогнів, то це належить їм». Листи ці, які, до речі, використовували під час зйомок автори фільму, написані 1253 р., а події фільму, нагадаємо, відбуваються в 1357 р. Ну, помилився режисер на сто років, з ким не буває? Зате багаття і відрізані голови мають картинний вигляд. * * * Повернімося до хворої Тайдули. Шамани й чаклуни, звичайно, виявилися шарлатанами і не вилікували ханшу. Тоді Джанібек згадав про митрополита Олексія, «здатного молитвами творити чудеса», і посилає за ним у Московію своїх послів. До речі, якраз перед тим, як осліпла Тайдула, хан Джанібек радів виступу фокусника-чарівника. Але його мати викрила цього шарлатана, за що хан тут же забив його до смерті. Виходить, Тайдула знала, що всі ці «чарівники» — шарлатани? Чому ж тоді вона зовсім не була проти, щоб шамани лікували її? ...Два татари під’їздять до дивного міста: річка, дерев’яні похилені будиночки і кілька монголів на вулицях. Далі дізнаємося, що в цьому містечку живуть християни. Оскільки на питання послів «Де всі?» — татарам відповідають, що всі на службі у храмі. Посли прямо на конях в’їжджають у храм — Успенський собор, де митрополит Олексій (Максим Суханов) звершує богослужіння. І це — Москва... У історика М. Тихомирова читаємо: «У XIV столітті Москва стала столицею одного з найсильніших руських князівств. Для успішної боротьби із суперниками Москви — Твер’ю та Рязанню — і з Литвою Іван Калита, який отримав у хана ярлик на велике княжіння Володимирське, замислив перебудувати місто. У 1339 році “месяца ноября в 25 день на память святого мученика Климента, замыслиша и заложиша рубити град Москву, а кончаша тое же зимы на весну в великое говенье”. Цей “град Москва дубов” виріс між річками Москвою і Неглинною і перерізав стару Новгородську дорогу, що проходила по Великій Нікітській вулиці та Великій Ординці. Значення нової Новгородської дороги отримали Тверська і П’ятницька вулиці. За Івана Калити

Москва XIV ст. очима творців фільму

православна газета головні ворота Московського Кремля були влаштовані у східній його стіні. Вони вели не до князівських угідь за річкою Неглинною, а до Московського посаду. Були перебудовані за Калити і московські собори. У 1333 році замість здавна існуючої дерев’яної церкви архістратига Михаїла зведено кам’яний Архангельський собор і поблизу нього дерев’яну церкву Благовіщення (згодом кам’яний Благовіщенський собор). Обидві церкви стояли на бровці Кремлівського (Боровицького) пагорба над Москвою-рікою. На північ від них у 1326 році побудовано кам’яний Успенський собор. Його також було добре видно з Москви-ріки. На схід від цих церков, на вершині Кремлівського пагорба, в 1329 році поставлено кам’яну церкву Іоанна Ліствичника із дзвіницею (попередницею дзвіниці Івана Великого)». Однак режисеру видніше, який у ті роки вигляд мала Москва. До послів виходить князь Іоанн Красний, який чомусь поводиться, як гопник: ходить перевальцем, жмуриться і гризе горіхи. «Тримай», — ділиться князь своїми горіхами з одним із послів. Навіщо він це зробив? Щоб образ гопника став остаточно завершеним? Мовляв, «здоров, пацани, сємки будете?». Монголи — князю: «У ханстві — горе, осліпла Тайдула. Якщо з нами поїде твій митрополит і зцілить Тайдулу, то хан Джанібек не піде на Московію. А якщо не поїде, то спалимо місто...». Князь прибігає до митрополита Олексія — святий у цей час парить ноги у відварі із шишок. Князь починає скиглити: «Що тобі — важко для нас чудо звершити? Пам’ятаєш, звершив ти водосвятний молебень, і чума скінчилася в місті». «Може, то чудо було, а може, випадковість, хто його знає. Одному Богу відомо, як усе було. Не звершуємо ми чудес», — відповідає йому архієрей. Гаряче ж вірує святитель Олексій! «Може, чудо, може, не чудо, може, взагалі випадковість»... Владика неначе впевнений, що ніякого чуда в Орді він звершити не може, але їде, щоб урятувати свій народ від чергового набігу татар. Та й князь Іоанн, як бачимо, в чудо не вірить. Не встиг митрополит зникнути з-перед очей, як правитель каже священикові, щоб той готувався посісти місце митрополита Олексія...

ЗАПЛУ ТА ЛИСЬ У МОЛИТВА Х Митрополит Олексій приїжджає в Сарай зі своїм келійником Федьком. Відзначимо, що, на відміну від князя Іоанна і митрополита, Федько в можливості зцілення Тайдули не сумнівається ні на мить, він навіть придумав, що попросить у хана в нагороду за чудо — лисячу шубу. Так, віра «гламурного» любителя хутра Федька показана явно сильнішою за віру митрополита. Монголи, першим ділом, змушують владику очиститися — пройти крізь вогонь, перш ніж потрапити в покої Тайдули. Із житія святителя Олексія ми дізнаємося, що він не раз бував в Орді як дипломат, а «вогненне очищення» там не практикувалося вже 50 років. Утім, знову ж таки, режисерові видніше. Отже, владику зачиняють у дворі Тайдули, щоб він її зцілив. Але чуда не сталося. В принципі, воно й зрозуміло. Персонаж Суханова не вірив у чудо — ось і вийшло, як з апостолом Петром: і, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Іісуса, та, бачачи сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи! спаси мене. Іісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловірний! чого ти засумнівався? (Мф. 14: 29–31). Таким маловірним і постає перед глядачами святитель Олексій. Митрополита роздягають і виганяють, як худобу, з міста Сарая. А Федька-келійника роблять рабом і відправляють працювати опалювачем. За словами Прошкіна, в образі святителя Олексія він вивів інтелектуала того часу, але ніякої інтелектуальності глядач не бачить, він бачить самокопирсання маловіра. Тему духовного подвигу теж не розкрито. Показано надзвичайну смиренність і жертовність святителя Олексія, який розуміє, що, не звершивши чуда, прирік свій народ на загибель. Його відпускають, але він не їде в Москву, а повертається разом із рабами в Сарай. Повертається, щоб самому стати рабом і прийняти мучеництво. Федько, колишній келійник митрополита, тепер уже ненавидить його і навіть намагається задушити. Більш того, Федько починає молитися Аллаху. І от саме завдяки цим кадрам ми й здогадуємося, що в Сараї — іслам, а монголи, хоч і поклоняються ідолам, — усе ж не язичники, а мусульмани. Владика Олексій втрачає духовні сили й намагається себе спалити. Ніби суїцид. Режисер явно «в темі» християнської віри. Змучений і обгорілий, святитель лежить під зливою в бруді і звертається до Бога: «Де Ти, я не чую Тебе? Я не чую Тебе...». Сталося чудо. Тайдула зцілилася. Можливо, творці «Орди» хотіли показати, що святитель Олексій був такою ж людиною, як усі ми. Що він сумнівався, був спокушуваний, але глибоко вірив у Бога й уповав на Нього. Митрополит не просить у Бога чуда, а запитує, для чого Він посилає йому такі випробування, і плаче, як усі ми, маловірні, бо не бачить Божої допомоги, не відчуває Божої присутності. Але

р е ц е н зія

№ 20 (318), жовтень 2012

святим він, за фільмом, стає завдяки жертовності і смиренню. Хоча з того ж фільму виходить, що хан вбиває рабів виключно, щоб зламити дух Олексія. Отже, всі ці люди могли залишитися живі, якби не жертовність святителя. Якось жертовність ця невиправдана, непереконлива. Митрополит мав славу мудрого архієрея, а тут він не може знайти вихід із ситуації.

ЩО Ж БУЛО НАСПРАВДІ

15

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ Закінчення. Початок на с. 12, 13 ЖИТОМИР. 14 жовтня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим освятив нові дзвони для дзвіниці Хрестовоздвиженського кафедрального собору м. Житомира. zhytomyr-eparchy.org

Хан Джанібек вручає ярлик митрополиту Олексію, дарує лисячу шубу Федькові (якого, виявляється, не встигли вбити) й відпускає їх у Московію. Тайдула передає святителю перстень, який, згідно із житієм митрополита, досі зберігся. Але у фільмі владика відмовляється від персня і віддає його монгольському послу. Автори ніби підкреслюють, що матеріальне святителю не потрібне. Митрополит повертається із Сарая в Московію, повторюючи, що ніякого чуда він не звершував. А в Орді в цей час Джанібека вбиває його ж син Бердібек, який посідає престол, попри те що Тайдула відмовилася його благословити. «Але чому?» — запитує Бердібек. — «Не знаю. Цього не хоче Бог...» (Виходить, Тайдула після чудесного зцілення увірувала у Христа? І не просто увірувала — їй відкрилися шляхи й помисли Господні. Чи вона має на увазі Аллаха?) З’являється пояснювальний напис: «Це був початок розпаду Великої Орди». Титри. Отже, тема Православної віри не розкрита. Невже так мало подій у житії святителя, які можна було взяти для екранізації? Навпаки. У тій же «Православній енциклопедії» знаходимо житіє святителя Олексія і розуміємо, що події його життя могли скласти канву захоплюючої пригодницької епопеї, в якій знайшлося б місце всьому: подорожам, полону, політиці, інтригам, війнам і чудесам. Ось, наприклад, як пише про події, показані у фільмі «Орда», історик С. Перевезенцев: «Уже за життя Олексій прославився як чудотворець. У 1357 році митрополит Олексій їздив в Орду на запрошення хана Джанібека. Річ у тім, що ординська цариця Тайдула осліпла й побажала, щоб Олексій зцілив її. Житіє митрополита розповідає, що 18 серпня, в день від’їзду, у Москві сталося чудо: в Успенському соборі перед гробом святого митрополита Петра сама собою запалала свічка. Олексій розділив свічку і одну частину її роздав народу, а іншу взяв із собою. В Орді, біля хворої цариці, він помолився і запалив привезену з Москви свічку. Потім окропив Тайдулу освяченою водою — і та одразу прозріла». Припустімо, що картина не про Православ’я, а про Орду. Знов не туди. Монголи тут суцільні вандали і ненажери, вони тупі, хоча їм не чуже інженерне мислення — вміють створювати бойові й тортурні машини. Весь фільм дивуєшся: «І ось ці брудні дикуни примудрилися завоювати півсвіту й по-хазяйському заглядалися на іншу половину?». І взагалі, до питання про історичну достовірність. Одна річ — спрощення та допущення, щоб сюжет вийшов цільним, а інша — те, що називається «на осиці кислиці». Те, як у фільмі зобразили Орду й Московське князівство, нагадує, як зобразили Російську імперію в голлівудській версії «Анни Кареніної»: vodka, medved, balalajka, Вронський постійно просить Кареніну зварити йому «borshch». Суцільна екзотика!

КІРОВОГРАД. 14 жовтня, на свято Покрову Пресвятої Богородиці, Кіровоградська єпархія відзначила 200-річчя кафедрального собору на честь Різдва Божої Матері. Літургію в соборі в день свята звершили митрополит Почаївський Володимир (намісник СвятоУспенської Почаївської Лаври), архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, архі­ єпископ Кіровоградський і Новомиргородський І­оасаф та єпископ Хотинський Мелетій. По закінченні Літургії митрополит Володимир привітав владику І­оасафа з ювілеєм кафедрального собору і передав йому в дар для храму ікони преподобних Іова та Амфілохія Почаївських. Того ж дня ввечері в Кіровоградській обласній філармонії відбулися урочиста академія та концерт. orthodox-kr.org.ua

У ЗА ЛИШК У — НЕПРИЄМНИЙ ОС А Д

ПОЛТАВА. З 15 жовтня, із благословення митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, при Відділі з благодійності та соціального служіння Полтавської єпархії Української Православної Церкви діє центр «Благо». Основні напрями діяльності центру: збір пожертвувань у вигляді одягу, взуття, медикаментів, засобів гігієни тощо; розподіл гуманітарної допомоги між нужденними; надання духовної підтримки. pravoslavie.poltava.ua

Саме час запитати: «Чого навчає ця кінокартина?». Але тут мені можуть дорікнути. Мовляв, і не має мистецтво бути повчальним. Так вважають деякі громадяни. Причому серед цих «деяких» і сам режисер А. Прошкін. Він прямо говорить в інтерв’ю: повчальність кіно — це «дивна й утилітарна ідея, яку нам намагалися втовкмачити в радянський час». Припустимо. Можливо, кіно не повинно повчати, але тоді, напевно, воно повинно розважати? Але фільм «Орда» й не розважає. Картина місцями нудна, від натуралізму стає зле, мотивації героїв незрозумілі, діалоги не цікаві, дивитися на все це сумно і неприємно. У такому разі — яка місія кіно? Навіщо воно? Напевно, щоб автори самовиразилися, а глядачі захоплювалися їхнім багатим внутрішнім світом і жалкували, що «не доросли» до розуміння всієї глибини фільму. Цікаво, що і режисер, і автор сценарію, і виконавець ролі митрополита Олексія підписали лист на підтримку «Пуссі Райот». Звичайно, у нас свобода совісті й переконань, можна кого завгодно підтримувати і що завгодно підписувати, але хіба не виходить, що якось дуже дивно і специфічно автори фільму «Орда» ставляться до Церкви?.. І чому саме таким людям вирішили доручити створення фільму про православного святого? Дуже хотілося б, щоб наступного разу той, хто задумає зняти історичний фільм про православного святого, для втілення своєї ідеї залучив сценариста, який знає історію (або хоча б уміє користуватися достовірними джерелами), і режисера, який знається на християнській вірі й поважає Православну Церкву. Ольга Мамона

КРИВИЙ РІГ. 14 жовтня відбулися урочистості з нагоди 15-річчя створення Покровського жіночого монастиря м. Кривий Ріг. На запрошення архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема на урочистості прибули єпископи Дніпродзержинський і Царичанський Володимир та Кременчуцький і Лубенський Миколай, які разом із владикою Єфремом звершили велике освячення нового монастирського собору на честь Покрову Пресвятої Богородиці. eparhia.com.ua ХЕРСОН. 14 жовтня в Покровському сквері м. Херсона відбулося відкриття «Алеї духовності», на стендах якої представлено 17 православних храмів міста

(у хронологічному порядку від дня заснування). Проект здійснено з благословення архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна жіночим клубом «Ініціатива», який очолює секретар Херсонської міської ради Зоя Бережна. Матеріали про історію храмів підготовлені Херсонським єпархіальним управлінням. pravoslavie.ks.ua

СІМФЕРОПОЛЬ. 18 жовтня митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар звершив освячення храму в ім’я святителя Луки, архієпископа Сімферопольського. Храм розташовано на території Севастопольської міської лікарні № 1 ім. М. І. Пирогова. При освяченні були присутні Прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба, голова Севастопольської міської ради Юрій Дойніков. sevpravoslavie.ucoz.net ОДЕСА. 20 жовтня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення каплиці в ім’я святого праведного воїна Феодора Санаксарського (Ушакова) на території Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України. Того ж дня митрополит Агафангел звершив освячення храму на честь ікони Божої Матері «Нев’янучий Цвіт», розташованого в с. Лозовому Роздільнянського р-ну Одеської області, на території скиту Іверського Одеського чоловічого монастиря. pravoslav.odessa.net

16

№ 20 (318), жовтень 2012

православна газета

духовне жит тя

ДУХІВНИК — НАЙКРАЩИЙ ДРУГ

Р

ано чи пізно православний християнин стає перед питанням вибору священика для керівництва у своєму духовному житті. На що треба звертати при цьому увагу? Які обрати головні орієнтири, щоб не помилитися в людині, якій ввірятимеш духовне життя своє та близьких? Про це на сторінках нашої газети розмірковує проректор з виховної роботи Київської духовної академії і семінарії архімандрит Маркел (Павук). Після 70 років радянських гонінь на Церкву, коли священики висміювалися, вважалися зайвими членами суспільства, дармоїдами і ледарями, коли їх часто без суду й слідства кидали до в’язниць і позбавляли життя, в нашому суспільстві залишається ще багато тих, хто не до кінця розуміє, в чому головне призначення священиків. Хтось хоче бачити в них борців за справедливість, захисників знедолених (свого роду безстрашних суперменів), хтось — полум’яних політиків, дехто — вчених мужів, інші чекають від них, як від психологів, допомоги у вирішенні своїх емоційних проблем, а є й такі, хто звертається до них як до провидців майбутнього. Так, справді, у певній мірі кожен священик повинен бути і захисником знедолених, і мудрим політиком, і вченим, і лікарем, і психологом, і пророком. Але ці якості не виражають усієї суті священицького служіння.

ЯК КРАЩОМУ ДРУГ У Кожен священик насамперед повинен бути для своїх парафіян добрим і водночас досить суворим батьком, який постійно дбає про духовне вдосконалення своїх чад. Тому до священиків і прийнято звертатися «отче такий-то» або «батюшко». На превеликий жаль, таке звернення в сучасному секулярному світі стало дещо формальним, а слово «піп» узагалі набуло негативного забарвлення. Причин для цього багато, але, мабуть, так не сталося б, якби всі священики намагалися бути не лише отцями (Христос-Спаситель застерігав проти зловживання таким зверненням, бо передбачав, що деякі пастирі будуть ним хизуватися (див.: Мф. 23: 8–10)), але й найкращими друзями для своїх парафіян. Це буває, коли священицьке служіння переростає в духівництво. Так, духівник — це не тільки духовний отець, а пере­ дусім — найкращий друг. Приклад такого ставлення дає Сам Господь, коли говорить учням: ви — друзі Мої (Iн. 15: 14). А справжній друг завжди готовий за тебе постраждати, він ніколи не зрадить у

скрутну хвилину життя, не погребує жодними твоїми немочами, підтримає, дасть добру пораду. Друг ніколи не боїться сказати правду, якою б гіркою вона не була. Другові можна довірити все найпотаємніше — те, про що не розповідають навіть рідному батьку чи матері. У цьому мінливому світі справжнього друга знайти буває дуже важко, а тому багато людей відчувають себе самот­­ німи й покинутими. Люди дуже нестійкі у своїх думках, переконаннях, симпатіях і антипатіях. Згадаймо, як іудейський народ кричав Христу: осанна! (Мф.: Мф.

21: 9, 15, Мк. 11: 10, Ін. 12: 13), а через кілька днів: розіпни Його! (Мк. 15: 13, 14, Лк. 23: 21, Ін. 19: 6, 15). Як пише псалмоспівець Давид, кожна людина говорить неправду (Пс. 115: 2), і не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння (Пс. 145: 3). Але добрим духівником, якому можна довіритися, як кращому другу, зобов’язаний бути кожний священик. Якщо він не є таким, тоді втрачається сенс його служіння. Ті таїнства і треби, які звершує священик, набувають змісту і стають дієвими за умови, що ми всі «возлюбим друг друга», як виголошує перед звершенням найважливішого Таїнства — Євхаристії — диякон. Для такої непростої місії Господь у Таїнстві Священства посилає пастирю особливий дар Своєї благодаті, що надає йому сили любити кожну людину, не тільки праведну, а й грішну, навіть ту, яка перебуває на самому «дні».

СВЯЩЕНИКИ ТЕ Ж ЛЮДИ В останні 20–30 років у західному християнстві дуже гостро постала проблема так званого професійного пастирського вигорання. Суть цього явища полягає в тому, що через якийсь час виникає «звикання» до свого служіння, священик стає байдужим до виконання своїх обов’язків, до людей, які звертаються до нього по допомогу. І нас ця проблема теж стосується, православні священики не безгрішні. З погляду православної аскетики, про-

блема «вигорання» постає лише в тих священиків, які втрачають благодать Божу через наявність якихось тяжких нерозкаяних гріхів, які не працюють над своїм духовним вдосконаленням, для яких служіння — лише заробіток і засіб влади над людьми. Дякувати Богові, таких священиків не так уже й багато. Більшість самовіддано, зі страхом Божим звершує своє служіння. Зазвичай, чим старший священик, чим більший духовний і пастирський досвід він має, тим більше тягнуться до нього за порадами і настановами люди. Але це не означає, що коли в храмі служать тільки молоді священики, то ними слід нехтувати. Вони мають таку саму благодать, як і літні священики, і також можуть бути добрими духівниками. Головне, щоб вони оволодівали основами аскетики й перемагали в собі найнебезпечніші та найспокусливіші в усі часи пристрасті — пияцтво, блуд і сріблолюбство. Тож знайти духівника не так важко. У наш час духовні академії та семінарії готують чимало добрих і грамотних священиків. Набагато важче бездоганно виконувати поради духівника. Як кажуть, зараз проблема не в тому, що бракує старців (духівників), а в тому, що мало послушників.

КОЛИ СЕРЦЕ ПЕРЕПОВНЮЄ ЛЮБОВ Впізнати доброго духівника можна не стільки по тому, як він звершує богослужіння чи проповідує, скільки по плодах його служіння. Якщо у храмі багато молоді й дітей, які регулярно сповідаються і причащаються Святих Христових Таїн, а там, де він служить, менше розлучаються і менше пиячать, то це свідчить про те, що священик старанно трудиться на ниві Божій і є добрим духівником і пастирем. У стосунках з іншими людьми такий духівник ніколи не дозволить собі зверхності, пихатості, користолюбства. Він також ніколи не дозволить собі пристрасного ставлення до тієї чи іншої людини. Це не означає, що в нього не

може бути улюблених чад (були вони й у Спасителя), але краще, коли він не акцентує на цьому увагу. Якщо батюшка ділить паству на близьких і далеких, то поступово в такій церковній громаді з’являються риси сектантської відокремленості, і в результаті люди починають боротися не із власною недосконалістю, а з вітряками «всесвітніх катастроф»… Крім того, священик повинен відчувати в собі здатність у будь-який момент віддати життя за свою паству. А це може бути лише за умови, коли його серце переповнює велика любов до людей, незалежно від їхньої національності та політичних уподобань. До речі, проблема всіх нинішніх розкольницьких і сектантських угруповань саме в тому, що вони, на словах різко відмежовуючись від політики, насправді є дуже політизованими. Лише той священик, який подолав у собі політичні пристрасті, може по-справжньому любити свою паству. Для православного священика, який не перебуває в полоні політичних гасел, однаково дорогими і святими є і Почаївська Лавра, і печери Києво-Печерської Лаври, і Троїцький собор Троїцької Сергієвої Лаври під Москвою, в якому спочивають мощі преподобного Сергія Радонезького, і Римські катакомби, де покояться мощі перших християнських мучеників. Ось такий ідеальний образ священика і духівника як друга. Ідеалу досягти нелегко, але цілком реально. Цей ідеал нагадує нам євангельський образ Самого Христа, на Якого всі християни (не лише священики) повинні намагатися бути схожими.

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ПРОСТИЙ ХЛОПЕЦЬ У СКЛАДНІЙ СИТУАЦІЇ! Дмитро Стрільчук — студент за­очного відділення Вінницького політехнічного університету. Захоплюється комп’ютерним дизайном та графікою, футбольний фанат, простий хлопець зі своїми мріями, бажаннями та прагненнями. Дмитру 23 роки, і йому ще багато належить зробити: закінчити вуз, створити сім’ю, зустріти безліч свят у колі люблячих його людей... За останній час Дмитро переніс два полімерні курси хіміотерапії, і йому двічі було зроблено переливання тромбоцитів. Сьогодні він потребує вашої допомоги, щоб продовжити лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку та ще на один крок наблизитися до втілення своєї мрії — бути здоровим. Йому необхідна фінансова допомога в розмірі 119 809 грн.

26 коп. Батьки Дмитра зібрати таку суму не можуть. Ми просимо допомогти усіх, кому не байдужа доля хлопця, який опинився у вкрай складній життєвій ситуації. Дайте йому шанс прожити здорове і щасливе життя.

ОЛЕЧЦІ ПОТРІБНА ДОПОМОГА!

Тел.: 098–708–73–86, мама; 096–388–22–10, Анна (куратор). РЕКВІЗИТИ: Приватбанк МБФ «Подих життя» ЄДРПОУ 36058191 МФО 300711 Р/р 26004052711155 Призначення платежу: Благодійний внесок на забезпечення лікувального процесу Стрільчука Дмитра, без ПДВ. Інформацію надано православним молодіжним рухом «МОЛОДІСТЬ НЕБАЙДУЖА».

У 2010 р. 15-річній Олі Вайленко поставили страшний діагноз — «нейробластома». Її лікування розпочалося в Луганську. Першу операцію Олі зробили 10 січня 2011 р. Потім були чотири блоки хіміотерапії, друга операція з видалення пухлини та встановлення протеза головної стегнової артерії. У липні 2011 р. основне лікування закінчилося, але після чергової перевірки в Олі виявили рецидив. На той час вона закінчила 11-й клас і вступила до медучилища. На початку серпня Оля з мамою приїхала на лікування в Київський Національний інститут раку, де дівчинці поставили інший діагноз — «ПНЕТ (примітивна нейроектодермальна пухлина) м’яких тканин правого стегна». Зараз Оля пройшла перший блок хіміотерапії. Попереду наступні блоки хіміотерапії та операція. Оля — дуже активна й життєрадісна дівчина. Медсестри з відділення прозвали її «смайликом». Сім’я живе в с. Павлівка Луганської області. Мама зараз ніде не працює, отримує пенсію Олі. Батько пропрацював 34 роки водієм у колгоспі. Коли захворіла Оля, вся робота по господарству лягла на його плечі. Він не міг залишатися на роботі понаднормово, і його звільнили. «Ми ніколи не зверталися по допомогу, справлялися своїми силами й тими грішми, що їх зібрали нам школа, спортивна школа та односельці», — говорить мама Олі. Але зараз сім’я перебуває у скрутному фінансовому становищі. Будь ласка, підтримайте Олечку!

Тел.: 050–039–94–54, Валентина Іванівна (мама); 098–441–88–74, Надія Попко (волонтер). РЕКВІЗИТИ: Приватбанк Р/р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 4149 4377 3249 1137. Одержувач: Вайленко Валентина Миколаївна. ІПН 2258021028 Інформацію надано православним молодіжним рухом «МОЛОДІСТЬ НЕБАЙДУЖА».