Cerkovna_Gazeta_2012_21_319_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Листопад 2012 № 21 (319)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

ПАЛОМНИЦТВО

Святий великомученик Димитрій Солунський; блаженний Симон Юр’євецький;

Сад Богоматері: Свята Гора Афон

святитель Іона, архієпископ Новгородський

«…Відтепер і надалі нехай буде це Твоєю спадщиною і Твоїм садом, і пристанню спасіння для бажаючих спасти себе…»

с. 3

с. 8–9

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ЛЮДИНА У ЦЕРКВІ

Віддані обов’язку

Катерина Дятлова:

Про нових заступників землі Запорізької

«Якщо ми будемо справжніми християнами, то люди не йтимуть із Православ’я»

с. 12

с. 14

«СОБОР СВЯТИХ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ»

— образ під такою назвою написано з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Святкування Собору святих КДА звершуватиметься в один день із пам’яттю преподобного Нестора Літописця, 9 листопада.

7 листопада ввечері у лаврському академічному храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці, у присутності викладачів і студентів Київських духов­ них шкіл, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній освятив образ. Сайт КДАіС (kdais.kiev.ua)

МОЩІ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ПАНТЕЛЕЙМОНА ПРОВEЛИ НА АФОН, АЛЕ ЇХНЯ ЧАСТИЦЯ ЗАЛИШИТЬСЯ НА АФОНСЬКОМУ ПОДВІР’Ї У КИЄВІ

5 листопада Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію у столичному Пантелеймонівському жіночому монастирі у Феофанії. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами Української Православної

Церкви), Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр; єпископи Макарівський Іларій, ІваноФранківський і Коломийський Пантелеімон, Васильківський Пан-

телеімон, Броварський Феодосій, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій; секретар Київської Митрополії протоієрей Віталій Косовський, благочинні церковних округів м. Києва та Київської єпархії, духовенство обителі. Закінчення на с. 7

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

3 листопада виповнилося 50 років від дня народження митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона.

2

№ 21 (319), листопад 2012

25 жовтня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв архієпископа Білоцерківського і Богу­ славського Августина, який доповів Його Блаженству про результати роботи Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ. Зустрічі передувало засідання

25 жовтня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв директора Паломницького центру при Відділі зовнішніх церковних зв’яз­к ів Української Право­ славної Церкви Володимира Теліженка, який, зокрема, доповів Його Блаженству про організоване Центром паломництво на Святу Землю. У рамках паломництва, що тривало із 12 до 20 вересня, завдяки сприянню ряду компаній Святу Землю відвідали майже півтори тисячі осіб, серед яких — малозабезпечені паломники. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив осіб, стараннями яких було

25 жовтня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства УПЦ митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, який доповів Його

православна газета

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

Комісії, яке відбулося цього дня в Церковно-археологічному музеї Київської духовної академії. У засіданні, зокрема, взяли участь: архієпископ Августин (голова Комісії); Керуючий справами УПЦ, ректор КДАіС архієпископ Бориспільський Антоній; намісник Успенської Почаївської Лаври митрополит Почаївський Володимир; єпископ Ірпінський Климент.

організовано паломництво: заступника директора Паломницького центру при ВЗЦЗ УПЦ Неонілу Ворсіну — орденом великомучениці Варвари; першого заступника генерального директора авіакомпанії «АероСвіт» із комерційної роботи Антона Маттіса — орденом святителя Миколая Чудотворця; заступника директора авіакомпанії «АероСвіт» Сергія Поштового — орденом великомученика Георгія Побідоносця; керівника відділу продажів авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» Наталю Гладун — орденом великомучениці Варвари; директора Паломницького центру «PiligrimKo» Олега Іохведсона — грамотою Предстоятеля УПЦ.

Блаженству про роботу та результати V Покровських міжнародних місіонерськопросвітницьких читань, що відбулися у Києві 23–25 ​​жовтня (див.: с. 6), і передав Блаженнішому Владиці Звернення до Предстоятеля УПЦ від імені організаторів, учасників та гостей форуму.

31 жовтня під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в резиденції Його Блаженства у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії відбулася нарада з питань релігійної освіти в Українській Православній Церкві. У нараді взяли участь: митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, ректор Таврійської духовної семінарії; митрополит Волинський і Луцький Нифонт; митрополит Полтавський і Миргородський Филип, голова Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації, ректор Полтавської духовної семінарії; архієпископ Бориспільський Антоній, Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії; архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій, ректор Харківської духовної семінарії; архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука; архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ; єпископ Ірпінський Климент, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ; архімандрит Віктор (Бедь), ректор Ужгородської Української богословської академії на честь святих Кирила і Мефодія; архімандрит Нафанаїл (Крикота), ректор Почаївської духовної семінарії; протоієрей Рустік Капауз, ректор

1 листопада у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулися збори благочинних м. Києва. У зборах також взяли участь Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Відкриваючи зустріч, Митрополит Володимир охарактеризував сучасний стан столичного церковного життя й особливо зосередив увагу на рисах, необхідних для повноцінного виконання обов’язків благочинного. На думку Його Блаженства, для

Волинської духовної семінарії; професор архімандрит Нестор (Соменок). За підсумками засідання Блаженніший Митрополит розпорядився: 1. Розглядати духовні навчальні заклади, а саме — Київську духовну академію, Ужгородську Українську богословську академію, духовні семінарії, духовні училища, регентські відділення (як філії духовних семінарій), а також богословсько-катехізаторські курси як такі, що належать до компетенції (координації) Учбового комітету при Священному Синоді Української Православної Церкви.

2. Питання релігійного виховання в дошкільних навчальних закладах, викладання предметів духовно-морального змісту в середніх загальноосвітніх навчальних закла-

дах (усіх форм власності), а також питання підготовки педагогічних кадрів зі ступенями бакалавра та магістра у вищій школі віднести до компетенції (координації) Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації УПЦ.

3. Вважати корисним і важливим для Церкви прийняття позитивного рішення про визнання державними установами дипломів випускників духовних навчальних закладів на території України.

4. Вважати за доцільне скликати найближчим часом <...> засідання для розгляду питань про координацію Все­ українських конференцій та інших заходів, для більш плідної роботи Синодальних відділів та інших церковних установ, що ведуть діяльність у цьому напрямі.

вдосконалення парафіяльного життя одне благочиння повин­но включати не більше 10–12 храмів. Оскільки на сьогодні у Києві значно зросла кількість парафій, то виникла необхідність в реорганізації існуючого адміністративно-територіального поділу благочинь. Згідно з розпорядженням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, благочинні округи столиці, що існували, розформовані, а з метою ефективного церковно-адміністративного управління парафіями в територіальних межах м. Києва створені такі благочиння: 1) Голосіївське (благочинний — протоієрей Павел Кирилов); 2) Перше Дарницьке (благочинний — протоієрей Василій Біляк); 3) Друге Дарницьке (благочинний — протоієрей Нестор Коломієць); 4) Деснян-

ське (благочинний — протоієрей Димитрій Григорак); 5) Дніпровське (благочинний — протоієрей Олександр Дроб’язко); 6) Оболонське (благочинний — протоієрей Володимир Терещук); 7) Печерське (благочинний — протоієрей Павел Поваляєв); 8) Подільське (благочинний — протоієрей Тимофій Костюченко); 9) Святошинське (благочинний — прото­ ієрей Діонисій Дунаєв); 10) Солом’янське (благочинний — протоієрей Ярослав Шовкеник); 11) Перше Шевченківське (благочинний — архімандрит Іона (Радзивіл)); 12) Друге Шевченківське (благочинний — протоієрей Анатолій Затовський); 13) Кладовищенське (благочинний — протоієрей Сергій Вейго); 14) Лікарняне (благочинний — протоієрей Роман Барановський). Загальний контроль виконання вищезазначеного розпорядження покладено на першого вікарія Київської Митрополії. Крім того, Указом Блаженнішого Митрополита Володимира на посаду секретаря по м. Києву Київської єпархії призначений протоієрей Віктор Іващук. На завершення зборів архі­ єпископ Антоній окреслив коло завдань, які Священноначаліє Української Православної Церкви ставить перед новопризначеними благочинними.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 08.11.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

БЕЗСТРАШНИЙ СВІДОК ПРАВДИ

Святий великомученик Димитрій Солунський (день пам’яті — 8 листопада за н. ст.) вятий великомученик С Ди­мит­рій Солунський народився у сім’ї проконсула

м. Фессалонік (суч. Салоніки), у період жорстоких гонінь на Церкву. Праведник був хрещений у таємному домовому храмі й навчений батьками основ християнської віри. У 305 р. на престол вступив імператор Галерій Максиміан. До цього часу Димитрій досяг повноліття, однак його батька уже не було в живих. Незабаром імператор запросив юнака до себе й, переконавшись у його освіченості, запропонував йому посісти місце проконсула Фессалонік. Правителем були висунуті дві головні умови: захищати місто від варварів і стратити усіх, «хто закликає ім’я Розп’ятого». Прийнявши призначення, юнак пішов до свого міста й, обійнявши посаду, одразу ж сповідав себе

християнином. Замість гонінь, він став проповідувати язичникам Христа Воскреслого і за силою своєї ревності зрівнявся з апостолом Павлом, який проповідував у цих місцях двома століттями раніше. Під впливом проконсула Димитрія багато жителів міста прийняли християнство. Коли про це дізнався імператор, то розлютився і вирішив покарати супротивника своєї волі. Повертаючись з армією із Причорномор’я, Галерій Максиміан намірився вести війська через Фессалоніки. Коли про це дізнався Димитрій, то наказав вірному слузі Луппу роздати проконсульське майно бідним: «Розділи багатство земне між ними — шукатимемо собі багатства небесного», а сам віддався посту й молитві, готуючись прийняти муки. Прибувши до міста, імператор

п ра в о с л а вн и й кален д а р викликав до себе проконсула Димитрія, який привселюдно заявив про суєтність римського багатобожжя і зізнався, що поклоняється єдиному правдивому Богові. Сповідника ув’язнили для подальшого розгляду справи, а імператор тим часом захотів розважитися гладіаторськими боями. Він із захопленням дивився, як германець на ім’я Лій здобував у боротьбі з християнами перемогу за перемогою, скидаючи їх униз на списи воїнів. Однак, побачивши загибель свого улюбленця від рук християнина Нестора, правитель обурився. Коли з’ясувалося, що той вийшов на бій, взявши дозвіл в ув’язненого проконсула Димитрія, то було віддано наказ умертвити і Нестора, і його непокірного вчителя. Рановранці наступного дня воїни зайшли у темницю до святого Димитрія і закололи його списами. Вірний слуга великомученика Лупп благоговійно зібрав його кров на хустину, а також зняв із його руки золоту каблучку з печаткою. Цими двома святинями, хустиною і перснем, святий Лупп зцілив

САМОЗРЕЧЕННЯ ЗАРАДИ ЛЮБОВІ

себе зустріли людину, зовнішній вигляд якої їх украй здивував. На ній не було нічого окрім сорочки, була вона босою та виснаженою. Селяни повідомили про те, що трапилося, місцевому священику, і той дав притулок безпритульному. Це був блаженний Симон Юр’євецький, Христа заради юродивий. З юнацьких років він присвятив себе подвигу юродства, пішовши з рідного дому в дрімучі ліси. Взимку і влітку праведник ходив тільки у льняній сорочці й босоніж, ​​так що шкіра його почорніла. Спав юродивий на голій землі. Нерідко Симона били, ображали й піднімали на глум люди, які не розуміли його служіння, та щоразу він терпів усе з лагідністю і не платив злом за зло, але молився за кривдників, а собі постійно докоряв і називав «дурнем» і «неситою гортанню». Симон ходив по домівках єлнатських жителів і допомагав їм у найважчих роботах, але при цьому не брав нічого

взамін. Виснажуючи себе постом, блаженний присвячував молитві частину дня і ночі. Проживши у с. Єлнать 15 років, праведник перейшов до м. Юр’євець-Поволзький, щоб продовжити свій подвиг. Улюбленим місцем перебування святого стали церковні паперті, де він проводив час у молитві. Особливо часто він молився перед образом Божої Матері на паперті одного із храмів Богоявленського монастиря. Блаженний отримав від Господа дар передбачення. Одного разу юродивий зайшов у будинок воєводи, який не був знайомий із блаженним і, бачачи його незвичайну поведінку, не стримав свого гніву, наказавши слугам побити докучливого дивака й кинути його у підвал. Від отриманих ран блаженний уже не одужав. Відчуваючи швидке наближення смерті, Симон запросив до себе священика, сповідався і причастився Святих Христових Таїн. 17 листопада 1584 р. Божий угодник помер. На його поховання зібралося усе місто, яке стало свідком покаянних

ОБРАЗ ЛАГІДНОСТІ

Святитель Іона, архієпископ Новгородський (день пам’яті — 18 листопада за н. ст.) середині XV ст. однією з У вулиць Великого Новгорода брів блаженний Михаїл

Клопський. Дітлахи, що гралася неподалік, помітили юродивого й почали кидати в нього камінці. Побачивши хлопчика, який стояв осторонь, святий підбіг до нього, взяв на руки й, називаючи на ім’я, хоча бачив його вперше, сказав: «Ваньку! Вчися грамоти, бути тобі у Новгороді архієпископом. . .». Ванько був тихим хлопчиком, його виховувала одна вдова, яка зглянулася над сиротою, який залишився у три роки без мами, а у сім років без батька. Подорослішавши, юнак вирушив до Отньої пус-

тині, що неподалік від Новгорода. Там Іоанн прийняв постриг з ім’ям Іона і став старано служити Богові. Він був строгим і благочестивим ченцем, і коли настав час обирати нового ігумена обителі, то вибір братії ліг саме на нього. Жителі Новгорода незабаром полюбили нового настоятеля за його незлостивість, щирість і безкорисливе служіння. У монастир стали вносити багаті пожертви, завдяки яким ігумен Іона зміг у 1452 р. побудувати чудовий храм на честь Трьох святителів. Після смерті у 1458 р. владики Євфимія новгородці обрали на овдовілу кафедру

багатьох жителів міста і привів їх до Христа, за що був схоплений та страчений. Тіло ж святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання звірям, але місцевим християнам вдалося таємно поховати його. Зовсім скоро, при імператорі Костянтині Великому, над

3

могилою праведника було побудовано церкву, яку через сто років змінив величний храм. Під час будівельних робіт було знайдено нетлінні мощі сповідника. Із VII ст. вони стали мироточити. І після смерті великомученик Димитрій побажав залишитися покровителем свого міста: незважаючи на усі спроби, так ані разу й не вдалося перенести мощі або навіть частицю їх до столиці імперії ������������ —����������� у Константинополь. Пам’ять про цього святого з давніх часів пов’язувалася із військовою доблестю і захистом Вітчизни. І хоча він прославив Господа у Греції, його подвиг виявився дуже близьким слов’янській душі. Церковне шанування великомученика Димитрія Солунського на Русі почалося одразу після її Хрещення. До початку 70-х років XI ст. належить заснування Димитріївської обителі у Києві, відомої згодом як Михайлівський Золотоверхий монастир. Вона була побудована сином Ярослава Мудрого, великим князем Ізяславом, у Хрещенні Димитрієм.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА:

Блаженний Симон Юр’євецький (день пам’яті — 17 листопада за н. ст.) дного разу, йдучи лісом, О жителі с. Єлнать Костромського краю несподівано для

№ 21 (319), листопад 2012

слів воєводи... Симон був похований на території такого улюб­леного ним за життя Богоя в л е н с ь ко го м о н а ст и р я . У 1619 р. над могилою блаженного було побудовано церкву на честь ікони Пресвятої Богородиці «Одигітрія». А 1635 р. ігумен монастиря Діонисій повідомив Московського патріарха Іоасафа про зцілення, що відбуваються при гробі блаженного. Відтоді Церква стала шанувати Юр’євецького чудо­ творця як святого. Із благословення святішого Іоасафа було написано ікону блаженного. Службу блаженному Симону було складено 1666 р. ігумена Отньої пустині. Прийнявши архієрейський сан, владика Іона був до всіх співчутливий, навчав паству не лише словом, а й ділом. Пам’ятаючи свої дитячі роки, особливо уважний він був до сиріт, вдів, людей, які зазнавали насилля. У 1461 р. Московський святитель Іона, відчуваючи свою смерть, запросив до себе з Новгорода архієпископа Іону, щоб той допоміг йому у виборі наступника, а можливо й сам дав згоду посісти Московську кафедру. Проте через своє смирення старець написав таку відповідь: «Я вже старий, ноги у мене слабкі, не можу виконати бажання твого, святий отче; побачимося у тому житті». Він надіслав лише звичайну згоду на обрання того, хто буде визнаний Собором як гідний кандидат...

10 листопада — великомучениці Параскеви, нареченої П’ятниця; преподобного Іова, ігумена Почаївського; святителя Димитрія, митрополита Ростовського; преподоб­ ного Феофіла Київського, Христа заради юродивого; 11 листопада — преподобного Аврамія, затворника Печерського, у Ближніх печерах; 12 листопада — преподобної Євтропії Херсонської; священномученика Олександра, архієпископа Харківського; Озерянській іконі Божої Матері; 13 листопада — преподобних Спиридона і Никодима, проскурників Печерських, у Ближніх печерах; 14 листопада — священномученика Сергія, архієпископа Єлецького, Мелітопольського; Собор новомучеників і сповідників Запорізьких; 17 листопада — святителя Павла Тобольського; 19 листопада — преподобного Варлаама Хутинського; преподобного Луки, економа Печерського, у Ближніх печерах; 21 листопада — Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних; 22 листопада — преподобного Онисифора Печерського, у Ближніх печерах; іконі Божої Матері, іменованій «Скоропослушниця».

Несучи хрест архіпастирського служіння у Новгороді, владика Іона знаходив час і на опікування Отньою пустинню. Так, зусиллями святителя було побудовано кам’яні храми в

ім’я пророка Іоанна Предтечі та в ім’я святителя Миколая Мірлікійського, братську трапезну. Крім того, владика викликав у Новгород агіографа ієромонаха Пахомія Логофета, який на підставі місцевих джерел написав житія найшанованіших новгородських святих. Служіння архієпископа Іони запам’яталося ще й тим, що за його ініціативою, у 1463 р., в Новгороді було побудовано перший на півночі Русі храм в ім’я преподобного Сергія Радонезького. Святитель разом із мирською владою Новгорода надав велику підтримку й Соловецькому монастирю, який на той час тільки зароджувався. Відчувши наближення смерті, владика заповів поховати себе в Отній пустині. У 1470 р. святитель Іона відійшов у вічність. Підготував Андрій Гор

4

№ 21 (319), листопад 2012

н о в и н и, п од ії, ко мен та рі

православна газета

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 3 листопада, напередодні дня святкування Казанській іконі Божої Матері, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив святкову всеношну у соборному храмі Вознесен-

ського Флорівського жіночого монастиря м. Києва. Його Блаженству співслужили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, священнослужителі обителі та сто-

лиці. Слід зазначити, що для Флорівського монастиря день святкування Казанській іконі — престольне свято, оскільки один із храмів обителі присвячений цьому образу Пресвятої Богородиці.

4 листопада, у день святкування Казанській іконі Божої Матері, Предстоятель Української Православної Церкви відвідав з Архіпастирським візитом Вінницьку єпархію, де очолив урочистості з нагоди 50-річчя митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона. За Літургією у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Вінниці Його Блаженству співслужили: митрополити Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, Миколаївський і Очаківський Питирим, Вінницький і Могилів-Поділь-

ський Симеон; архієпископи Люблінський і Холмський Авель ( П о л ьс ь к а П р а в о сл а в н а Церква), Луганський і Алчевський Митрофан, Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Білоцерківський і Богуславський Августин, Гурій (Кузьменко), Криворізький і Нікопольський Єфрем, Херсонський і Таврійський Іоанн, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Харківський і Богодухівський Онуфрій, Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Житомирський і Новоград-Волин-

ський Никодим, ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр; єпископи Тираспольський і Дубосарський Савва, Кагульський і Комратський Анатолій (Молдова), Балтійський Серафим (Росія), Брестський і Кобринський Іоанн (Білорусь), Хотинський Мелетій, БілгородДністровський Олексій, Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеімон, Васильківський Пантелеімон, Нарвський і Причудський Лазар (Естонія), Ровеньківський Никодим, Єдинецький і Бричанський Никодим (Молдова), Львівський і Галицький Філарет, Кременчуцький і Лубенський Миколай, клірики Вінницької єпархії та гості у священному сані. По закінченні Літургії Митрополит Володимир привітав владику Симеона із 50-річчям (яке той відзначав напередодні, 3 листопада) і подарував ювілярові ікону з Казанським образом Божої Матері, написану на Афоні. За заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 50-річчя Блаженніший Владика удостоїв митрополита Симеона Відзнаки Предстоятеля УПЦ. У свою чергу, митрополит Симеон від імені пастви Вінницької єпархії подякував Митрополиту Володимиру за візит і молитви.

БОГОС ЛУ ЖІННЯ, ОСВЯЧЕННЯ

Яру в Києві. Каплиця розташована на місці розстрілу православних священиків. 6 листопада 1941 р. архімандрит Олександр і протоієрей Павел були розстрі-

пігійного жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі» ігуменю Зою (Пишну) з 80-річчям від дня народження і удостоїв її Відзнаки Предстоятеля УПЦ.

5 листопада Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Державної податкової служби України Олександра Клименка, який представив Його Блаженству проект храму в ім’я

святителя Феодосія Чернігівського та отримав благословення Предстоятеля УПЦ на його зведення у м. Києві. Настоятелю майбутнього Феодосіївського храму священикові Андрію Романову Блаженніший Владика вручив відповідний указ.

6 листопада, в день святкування іконі Божої Матері «Усіх скорботних Радість», Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав Спасо-Преображенський чоловічий монастир у с. Княжичі Броварського р-ну Київської області, де звершив Літургію. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, намісник монастиря архімандрит Софроній (Шинкаренко), благочинний

Броварського благочиння протоієрей Олександр Левчук, духовенство обителі та Броварського р-ну. За богослужінням Блаженніший Владика помолився про упокій Святішого Патріарха Болгарського Максима, який відійшов до Господа вранці цього дня (див.: с. 13). Після Літургії Предстоятель УПЦ звершив молебень перед особливо шанованою в обителі іконою Божої Матері «Усіх скорботних Радість».

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 26–28 жовтня, із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, офіційна делегація Української Православної Церкви на чолі з архієпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором перебувала з візитом у Чорногорсько-Приморській митрополії Сербської Православної Церкви.

27 жовтня члени делегації відвідали ряд монастирів СПЦ і вклонилися їхнім святиням.

28 жовтня архієпископ Мукачівський і Ужгородський мира, князя Сербського, м. Бар Феодор співслужив митропо- (Чорногорія). литу Чорногорсько-ПриморПісля освячення архієпископ ському Амфілохію і архієпис- Феодор оголосив вітальне копу Гродненському і Волко- звернення Блаженнішого виському Артемію (Білорусь) за Митрополита Київського і всієї Літургією у нижньому храмі на України Володимира та, з блачесть Усіх святих Воскресен- гословення Його Блаженства, ського кафедрального собору вручив митрополиту Амфілохію м. Подгориця (адміністративна орден УПЦ рівноапостольного столиця Чорногорії). князя Володимира. У свою Того ж дня відбулося освя- чергу, митрополит Амфілохій чення хреста для головного передав Його Блаженству через купола споруджуваного храму архієпископа Феодора ікону в ім’я мученика Іоанна-Володи- мученика Іоанна-Володимира.

30 жовтня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та єпископ Васильківський Пантелеімон очолили служіння Літургії в храмі на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» Покровського чоловічого монастиря столиці (Голосіївська пустинь). Після Літургії владика Олександр звершив заупокійну літію по особливо шанованій в монастирі черниці Аліпії (Авдєєвій), яка несла свій чернечий подвиг на території Голосіївської обителі (у період до її відродження), відійшла до Господа 30 жовтня 1988 р. і похована в усипальниці під храмом на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». За словами намісника монастиря архімандрита Ісаакія (Андроніка), у день 24-ї річниці упокоєння черниці Аліпії в обитель прийшли помолитися близько 80 тисяч паломників.

2 листопада вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій освятив каплицю на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» у Бабиному

5 листопада Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії привітав настоятельку Городницького ставро-

ляні за заклик до населення чинити опір німецько-фашистським загарбникам; у 2000 р. на цьому місці було встановлено пам’ятний хрест.

православна газета

н о в и н и, п од ії, ко мен та рі

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 22 жовтня в Кабінеті Міністрів України під головуванням віце-прем’єр-міністра України Раїси Богатирьової відбулося засідання Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій. У нараді взяли участь представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій України, а також представники міністерств і відомств, що задіяні у питаннях церковно-державних відносин. На порядок денний були винесені для обговорення питання, що стосуються прийнятих Верховною Радою України законів: Закону № 10492 «Про єдиний державний демографічний реєстр», Закону № 10221, яким вносяться зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», та ін. На нараді також ішлося про можливість визнання релігійних організацій суб’єктами права щодо заснування навчальних 30 жовтня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч представників Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ і Федерального медико-біологічного агентства Росії (ФМБА). У ході зустрічі були обговорені питання співробітництва у сфері надання медичної, соціальної та духов­ ної допомоги, виконання спільних освітніх медико-соціальних програм і проектів та координації дій у надзвичайних ситуаціях. Із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, головою Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідияконом Сергієм

закладів державного стандарту акредитації. Позицію Української Православної Церкви з питання про можливе введення біометричних паспортів представляв протоієрей Миколай Данилевич. Він нагадав про те, що Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звернувся до Президента України з проханням ветувати Закон «Про єдиний державний демографічний реєстр» — зокрема, у зв’язку зі стурбованістю православних віруючих щодо створюваної Законом можливості втручання в особисте життя і відсутністю прописаного порядку відмови громадян від внесення їхньої персональної інформації в безконтактний електронний носій на бланках нових документів (докладніше читайте у № 20 «ЦПГ» за 2012 р.). Протоієрей Миколай Данилевич також запропонував напра-

№ 21 (319), листопад 2012

5

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ вити Президентові України рекомендацію ветувати Закон і відправити його на доопрацювання. Позицію Української Православної Церкви стосовно введення біометричних паспортів одноголосно підтримали усі члени ВРЦіРО. Крім того, свою солідарність із позицією УПЦ висловила представник Упов­ новаженого Верховної Ради з прав людини Аксана Філіпішина. Заступник міністра юстиції Андрій Сєдов зазначив, що Міністерством юстиції Президенту України також були направлені суттєві зауваження щодо Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр». Підбиваючи підсумок обговорення, віце-прем’єр-міністр України Раїса Богатирьова запропонувала внести до протоколу пропозицію Президенту України ветувати Закон про біометричні паспорти.

26 жовтня раптово, від інфаркту міокарда, помер клірик Київської єпархії ієрей Олег Погорєлов. Отець Олег багато років віддав служінню Церкві, останнім часом ніс послух настоятеля храму в с. Розважів Іванківського р-ну Київської області, а також організовував парафіяльну общину і готував відкриття храму в с. Калинівка (Поліського р-ну).

28 жовтня, в Неділю 21-шу після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, після Літургії у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці с. Мусійки Іванківського р-ну, в однойменному храмі с. Вовчків Поліського р-ну звершив поховання священика Олега Погорєлова. Отця Олега поховали за вівтарем храму с. Вовчків. * * * Як повідомляє сайт Броварського вікаріатства Київської єпархії УПЦ (brovary-orthodoxy. org.ua), після кончини ієрея Олега Погорєлова без чоловіка і батька залишилися дружина і восьмеро дітей (у віці від одного до 14 років). Сім’я покійного потребує допомоги. Запропону-

вати її безпосередньо можна за телефоном благочинного Іванківського округу протоієрея Іоанна Токарука: 097–355–51– 20. Адреса сім’ї: 07051, Київська обл., Поліський р-н, с. Черемошна, вул. Набережна, 21, Галина Михайлівна Погорєлова. БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ: Одержувач: Погорєлова Галина Михайлівна Банк одержувача: «ПриватБанк» МФО 305299 ОКПО 14360570 Рахунок одержувача у банку: 29244825509100 Призначення платежу: «Переказ особистих коштів для поповнен­ня карти № 5211537313742053, Погорєлова Галина Михайлівна, ІПН: 2786221183» Гаманець WebMoney: ГРИВНЯ: U386260614089 РУБЛЬ: R455505444120 ДОЛАР: Z258581414282 ЄВРО: E362720025866 Група у Фейсбуку: www.facebook.com/groups/ pogorelovy/ Группа В Контакті: vk.com/opogorelov

МОНАС ТИРСЬКЕ ЖИТ ТЯ

Косовським було підписано угоду про співпрацю між Відділом і ФМБА. Представник ФМБА Міністерства охорони

здоров’я РФ О. В. Пушкін вручив отцю Сергію урядову нагороду «Золотий хрест ФМБА Росії».

31 жовтня вікарій Київської Митрополії, керуючий Макарівським вікаріатством Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій та голова постійно діючої комісії з питань благодійності Макарівської районної ради архіманд­ рит Філарет (Єгоров) відвідали Центр соціально-психологічної реабілітації дітей у с. Копилів Макарівського р-ну Київської області. Разом із ними вихованців Центру (дітей і підлітків з неблагополучних сімей) відвідали учасники т а б о ру - п о сел е н н я учнів н ед і л ь н и х шкіл Києва «Козацька Покрова», який традиційно організовується у дні шкільних канікул при духовнопросвітницькому центрі «Ковчег» парафії в ім’я преподоб­ ної Параскеви Сербської с. Лишня Макарівського благо-

чиння. У рамках відвідин юні козаки зі своїми наставниками виступили з концертом козачих піснеспівів і розповіддю про православні засади козацького руху. Соціальному центру були передані побутова техніка, а також подарунки від

православної парафії в ім’я святителя Амвросія Медіоланського м. Мілан (Італія). Для вихованців Центру були організовані змагання з козачих бойових мистецтв. Священно­ служителі провели євангельську бесіду.

2 листопада у м. Києві, на території 195-ї центральної

бази Державної спеціальної служби транспорту, відбулося

святкування Дня залізничника (відзначається 4 листопада. — Прим. ред.). У заході взяли участь голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин та вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон. Архієреї привітали військовослужбовців Держспецтрансслужби із професійним святом та висловили впевненість, що вони й надалі гідно служитимуть народу України.

26 жовтня Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії архі­ єпископ Бориспільський Антоній відвідав столичний Вознесенський Флорівський жіночий монастир, де зустрівся з настоятелькою ігуменею Антонією (Фількіною), духовенством і сестрами обителі. Під

час зустрічі владика Антоній підкреслив значущість жіночого чернецтва у Православній Церкві; обговорювалися також актуальні питання внутрішнього устрою жит тя монастиря. На завершення архієпископ Антоній відповів на запитання насельниць обителі.

ЦЕРКВА І К УЛЬТ У РА

orthodox.org.ua

2 листопада вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій взяв участь у відкритті виставки ікон та картин на бересті харківського художника Бориса Чурилова (1938–2008) «Русь споконвічна». У заході також взяв

Вдова художника Наталя Чурилова розповіла гостям про історію створення унікальної експозиції. Продовжився вечір фольклорними виступами. Виставка, організована представництвом Росспівробітництва в Україні, експонувати-

участь секретар по м. Києву Київської єпархії протоієрей Віктор Іващук.

меться в київському Російському центрі науки і культури до 24 листопада включно.

6

№ 21 (319), листопад 2012

православна газета

КО Н Ф Е Р Е Н Ц І Ї

ЦЕРКОВНО-АРХЕОЛОГІЧНОМУ МУЗЕЮ КДА — 140 РОКІВ

ього року Київська духовна Ц академія відзначає знаменну дату — 140 років засну-

вання Церковно-археологічного музею та Церковно-архе­ ологічного товариства. Саме до цієї події була приурочена традиційна міжнародна науковопрактична конференція «Духов­на і світська освіта: історія взаємин — сучасність — перспективи», що вже вчетверте пройшла у стінах Київських духовних шкіл.

22 жовтня, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Володимира, в актовому залі КиєвоПечерської Лаври на відкриття конференції зібралися науковці провідних навчальних закладів України й закордону. Щоб взяти участь у форумі, до Києва завітали представники Свято-Тихонівського православного гуманітарного університету, Мінської духовної академії, духовних семінарій України та Росії. Не залишили поза увагою конференцію й науковці світських вузів та наукових центрів. Так, поділитися думками до Академії прибули професори з КиєвоМогилянської та Острозької академії, Національної академії державного управління при Президентові України, педагогічного університету ім. М. ������� ���� Драгоманова, університетів Воронежа, Харкова, Полтави, Сімферополя та ін. До участі в обговоренні різноманітних тем також долучилися експерти з Національного історико-культурного Києво-Печерського заповідника, Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського, представники єпархій України та Росії. Відкриваючи конференцію, ректор Київської духовної академії архієпископ Бориспільський Антоній передав�������� учасни-

кам��������������������������� найщиріші вітання та Архіпастирське благословення від Предстоятеля УПЦ. Його Блаженство звернув увагу на знач­ну роль, яку відіграли Церковно-археологічне товариство та Церковно-археологічний музей у становленні та розвитку академічної науки в Церкві. «Наслідком спільних зусиль членів товариства стало віднайдення і збереження унікальних археологічних пам’я­ ток, без яких багато сторінок історії нашого народу залишились би назавжди забутими. Не менш важливим наслідком діяльності товариства є й усвідомлення того факту, що справжнє розуміння державної історії настає разом із розкриттям феномену Церкви та духовних основ українського народу. Цей висновок має бути глибоко осмислений тими, хто сьогодні покликаний розбудовувати систему освіти й виховання майбутніх поколінь», — зазна-

чив у вітальному слові Блаженніший Владика. З доповіддю виступив і сам ректор КДАіС. Архієпископ Антоній розповів про історію та становлення Церковно-архе­ ологічного товариства й Церковно-археологічного музею, їхній вплив на розвиток науки на теренах нашої держави. Далі слово було надано представникам світської науки. Зокрема, доктор філософських наук, декан гуманітарного факультету Києво-Могилянської академії професор Марина Ткачук розповіла про трагічну долю провідних діячів української духовної науки, представників Київських духов­ них шкіл у роки войовничого атеїзму. Завершуючи відкриття конференції, з доповіддю про «арабську колонію» — студентів із православного Сходу, які навчалися в КДА, — виступила доктор церковної історії професор Свято-Тихонівсього пра-

вославного університету Наталія Сухова. За традицією, на відкритті конференції відбулася презентація наукових видань, що їх продукує Київська духовна академія. Як підсумок, за матеріалами конференції, приуроченої 20-річчю Харківського Архієрейського Собору, що проводилась у травні цього року, було видано збірку статей та фотоматеріалів «Українська Православна Церква на межі тисячоліть. Документи і матеріали». Чергове видання підготував викладач КДАіС протоієрей Олег Кожушний, який цього разу представив свою книгу перекладів «Єпископ Птолемаїдський Синезій та його гімни». Але родзинкою цьогорічних видань стала монографія Сергія Головащенка «Дослідження та викладання Біблії в Київській духовній академії ХІХ — початку ХХ ст.», яка проливає світло на розвиток біблеїстики у стінах

«ДОСВІД ХРИСТИЯНСЬКОЇ СВЯТОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ»

Відбулися V Покровські місіонерсько-просвітницькі читання 23 жовтня, як уже повідом­ ляла «Церковна православна газета», в актовому залі Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка розпочали роботу V Покровські Міжнародні читання. Цього року вони були присвячені 20-річчю Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та 10-річчю створення Синодального відділу релігійної освіти,

катехізації та місіонерства Української Православної Церкви. Відкриваючи офіційну частину, голова вищеназваного Синодального відділу митрополит Полтавський і Миргородський Филип оголосив вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Володимира, а також коротко окреслив проблеми, що стосуються місіонерської, просвітницької та освітньої діяльності в сучасному суспільстві.

Із привітаннями до організаторів, учасників та гостей форуму звернулися: представник Президента України у Верховній Раді України Юрій Мірошниченко; голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов; від імені ректора КНУ імені Тараса Шевченка — декан філософського факультету Анатолій Конверський; директор Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України Іван Бех; директор Центру європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» та наукововидавничого об’єднання «Дух і Літера» Костянтин Сігов; в. о. заступника голови Відділу релігійної освіти та катехізації Руської Православної Церкви ігумен Митрофан (Шкурін), який оголосив привітання голови Відділу митрополита Ростовського і Новочеркаського Меркурія; ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк; від імені ректора Паризького Свято-Сергіївського православного богословського інституту — професор Йоост ван Россум.

Далі робота форуму продов­ жилася пленарними засіданнями.

24 жовтня учасники Читань працювали в секціях: «Досвід християнської святості та його місце в розвитку вітчизняної педагогіки»; «Сім’я та молодь — поле діяльності церковної місії»; «Сучасна недільна школа: перспективи розвитку»; «Церква і медицина: служіння любові»; «Простір філософії і світ Божий». Відбувся також круглий стіл «Православні освітні проекти й

КДА в дореволюційний період і дає поштовх до вивчення нових граней біблейської науки. По завершенні пленарного засідання усі гості вирушили до Це р к о в н о - а рхе о л о г і ч н о го музею КДА, де була влаштована святкова експозиція, яка відображає найцікавіші моменти із життя музею та Церковно-археологічного товариства. Саме тут у подарунок від Якутської єпархії РПЦ у свою колекцію музей отримав найстаріший артефакт — частину бивня мамонта. Конференція продовжила свою роботу у п’яти секціях. Учасники працювали за такими напрямками: «Історія та сучасний стан духовних і богословських навчальних закладів», «Історія Церковно-археологічного музею та Церковно-археологічного товариства», «Доля експонатів ЦАМ у післяреволюційний період», «Вивчення церковної археології в духовних навчальних закладах: проблеми і перспективи», «Взаємодія Церкви та світської науки у справах вивчення, зберігання і використання пам’яток церковної старовини». Було заслухано понад 50 доповідей від науковців із різних куточків СНД. Ще одним традиційним заходом у рамках конференції стало проведення семінарів для викладачів духовних навчальних закладів. Цього разу викладачі духовних семінарій змогли поспілкуватися щодо проблем і перспектив вивчення догматичного бого­ слов’я в духовних школах. Завершилась конференція 23 жовтня проведенням круглого столу «Християнство на території України до Володимирового Хрещення: проблеми і перспективи наукового дискурсу». Ігумен Сильвестр (Стойчев)

перспектива їхнього розвитку в сучасному світі».

25 жовтня в актовому залі Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка відбулося підбит тя підсумків роботи і закриття V Покровських місіонерсько-просвітницьких читань. Були оголошені й затверджені підсумковий документ роботи Читань та Звернення до Предстоятеля УПЦ від імені організаторів, учасників та гостей форуму, а також вручені благословенні грамоти переможцям Другого Всеукраїнського конкурсу програм і сценаріїв недільних шкіл. За підсумками роботи форуму буде видано збірник наукових праць. orthodox.org.ua

православна газета

КО Н Ф Е Р Е Н Ц І Ї

ПРАВОСЛАВНА ЖУРНАЛІСТИКА — ЦЕ ПОЄДНАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ З ВІРНІСТЮ СВОЇЙ ТРАДИЦІЇ

ід 29 до 31 жовтня в Москві В пройшов П’ятий фестиваль православних ЗМІ «Віра і слово».

Цього разу він зібрав 467 делегатів зі 155 єпархій країн СНД, близького і далекого зарубіжжя. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, від Української Православної Церкви у фестивалі взяли участь голови та співробітники єпархіальних інформаційних відділів Української Православної Церкви — всього 60 осіб із 25 єпархій. Від Київської Митрополії на форум прибули вікарій Київської Митрополії, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, головний редактор православного журналу для молоді «Отрок.ua» єпископ Обухівський Іона, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, головний редактор «Церковної православної газети архімандрит Лонгин (Чернуха), відповідальний редактор інтернет-порталу «Православіє в Україні» Юлія Комінко та інші. На форумі в рамках круглих столів піднімалися питання майбутнього офіційних церковних друкованих та інтернет-ЗМІ, участі ЗМІ у формуванні дискусійної культури Міжсоборної присутності. Обговорювалися теми можливості створення позитивного образу Церкви в суспільстві, доцільності православним ЗМІ самим говорити про внутрішньоцерковні негаразди й багато інших. Також відбулася презентація роботи єпархіальних прес-служб. Заключними акордами фестивалю стали молебень його покровителям — апостолам Петру й Павлу — в храмі Христа Спасителя і зустріч зі Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом. Його Святість звернувся з Архіпастирським повчанням до церковних працівників у сфері медіа і визначив основні цілі присутності Церкви в інформаційному середовищі. Зокрема, Патріарх зазначив: «Руська Православна Церква

прагне використовувати всі можливі засоби для християнського свідчення світові. Православні журналісти, єпархіальні прессекретарі покликані ставити саме євангельську місію в основу своєї діяльності. І це стратегічне бачення того, чим, власне кажучи, покликаний займатися церковний журналіст, ніколи не повинно вас покидати... Місія Церкви має своєю метою тільки спасіння людини. Все інше вторинне. Все те, чим хворіє наше суспільство, і не тільки наше, — всі ці політичні перипетії, зіткнення корпоративних, національних, групових інте­р есів, боротьба за владу і за вплив — усе це вторинне. Первинне спасіння людини, і первинність цієї мети розуміє кожен, хто з досвіду свого життя відчув, що означає рух до Христа, що означає прагнення до того, щоб знайти спасіння своєї душі... Слід постійно пам’ятати про відповідальність, яку накладає на християнина, особливо на священнослужителя, присутність у публічному просторі. Християнське свідчення в медійній сфері припускає тісне співробітництво православних ЗМІ та єпархіальних пресслужб. Вибудова такої співпраці —

БОГОС ЛУ ЖІННЯ, ОСВЯЧЕННЯ 26 жовтня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній звершив мале освячення храму в ім’я Архістратига Божого Михаїла м. Києва на території окремого полку Президента України. На богослужінні були присутні Президент України Віктор Янукович, голова Київської міської державної адміністрації

Олександр Попов, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка, міністр оборони Дмитро Саламатін, керівники Міністерства оборони і Генерального штабу Збройних сил України, народні депутати України, представники громадськості. Після закінчення богослужіння Глава Держави подякував усім, хто взяв участь у відновленні храму, а також передав у дар новоосвяченому храму ікону Архістратига Михаїла.

одне із завдань фестивалю «Віра і слово». Православна журналістика сьогодні — це поєднання професіоналізму з вірністю своїй традиції, це здатність представити інформацію, з євангельських позицій дати оцінку подіям, що відбуваються. Православні журналісти покликані орієнтуватися не тільки на церковну аудиторію, а й свідчити про моральні цінності мовою, зрозумілою для світських людей і переконливою для них». У ході зустрічі з учасниками фестивалю Святіший Патріарх Кирил відповів на запитання, що надійшли від громадських діячів, представників прес-служб та інформаційних відділів Латвійської Православної Церкви, Донської митрополії, Благовіщенської, Володимирської, Вятської, Єкатеринбурзької та Карагандинської єпархій, а також представників журналу «“ФОМА” в Україні», інформаційного порталу «Релігія і ЗМІ». Після зустрічі з Патріархом відбулася урочиста церемонія вручення премій «Віра і слово» та конкурсу прес-служб. Премія «Віра і слово» була присуджена (серед інших переможців) православному журналу «“Фома” в Україні» (протодиякон Олександр Карпенко та Антон Нікітін) — за новий проект 2012 р. Нагороду в номінації «Презентація прес-служби» отримала Донецька єпархія (1-ше місце вона поділила з Кемеровською єпархією). Голова Синодального інформаційного відділу Володимир Легойда вручив дипломи найактивнішим учасникам фестивалю, серед яких була відзначена голов­ ний редактор православного журналу для жінок «Самарянка» Катерина Немчинова (Дніпропет­ ровськ). Підготував архімандрит Лонгин (Чернуха)

№ 21 (319), листопад 2012

7

СВЯТИНІ Закінчення. Початок на с. 1 Перед початком богослужіння з відкритого 21 жовтня (див.: № 20 «ЦПГ» за 2012 р.) київського подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря (при храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського) в соборний храм обителі у Феофанії була принесена чесна глава великомученика і цілителя Пантелеймона. По закінченні Літургії Блаженніший Митрополит Володимир звершив перед мощами великомученика молебень, після чого Його Блаженство та інші священнослужителі молитовно вклонилися святині. За богослужінням молився Президент України Віктор Янукович. По завершенні богослужіння відбулися проводи святині, яка вирушила до місця її постійного перебування — у Свято-Пантелеймонівський монастир на Святій Горі Афон. Супроводжувати святиню Блаженніший Митрополит Володимир благословив офіційну делегацію УПЦ на чолі з архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм та єпископом Броварським Феодосієм. Частиця мощей великомученика Пантелеймона назавжди залишиться на Афонському подвір’я у Києві. Нагадаємо, що чесна глава великомученика і цілителя Пантелеймона була принесена у Київ 20 жовтня 2012 р., напередодні відкриття київського подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря. Протягом 17 днів святині вклонилися близько 500 тисяч віруючих. У період перебування чесної глави великомученика на київському Афонському подвір’я богослужіння біля святих мощей, зокрема, звершували: 21 жовтня — Літургію (перед відкриттям подвір’я) — єпископ Васильківський Пантелеімон; 22 жовтня — молебний спів з акафістом — намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел із братією; 24 жовтня — молебень — Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духов­ної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній; 26 жовтня — нічну Літургію — єпископ Бородянський Варсонофій; 28 жовтня — Літургію та молебень — архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та єпископ Магаданський і Синьогорський Іоанн; 30 жовтня — молебень — єпископ Васильківський Пантелеімон; 31 жовтня — молебень — єпископ Броварський Феодосій; 1 листопада — молебний піснеспів — архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин; 4 листопада — Літургію — єпископ Макарівський Іларій (детальніше — на сайті afon.in.ua)

ПЛАЩ АНИЦ Я ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В УКРАЇНІ Триває перебування в межах Української Православної Церкви Плащаниці Пресвятої Богородиці — стародавньої ікони, принесеної в Україну з Єрусалима 19 вересня (див.: № 18 «ЦПГ» за 2012 р.). У період із 25 жовтня до 7 листопада святиня відвідала Криворізьку, Сімферопольську, Миколаївську, Вінницьку, Тульчинську (м. Немирів) та Рівненську єпархії УПЦ. Термін перебування Плащаниці Пресвятої Богородиці в Україні був продовжений до 15 листопада. Графік (оновлений) подальшого перебування Плащаниці Божої Матері в Україні: — Володимир-Волинська єпархія — 9—10 листопада; — Мукачівська єпархія — 10—13 листопада; — Івано-Франківська єпархія — 13—14 листопада; — Хмельницька єпархія — 14—15 листопада; — Київ — Єрусалим — 15—16 листопада. Із 7 до 19 листопада, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у столичному Десятинному монастирі на честь Різдва Пресвятої Богородиці перебуватиме Почаївський образ Божої Матері.

8

№ 21 (319), листопад 2012

Паломництво

САД БОГОМАТЕРІ:

УДІ ЛИ БОГОРОДИЦІ Н А ЗЕМ ЛІ

огородиці, за переданням, випало згідно з Б апостольським жеребом проповідувати Євангеліє в Іверії (сучасна Грузія). Але спершу

Лавра преподобного Афанасія Великого

Богоматір відвідала друга Господнього — Лазаря Чотириденного. (Після того як Іісус Христос воскресив його, Лазар, побоюючись бути вбитим іудеями, вирушив на Кіпр і став першим єпископом цього острова.) Через морську бурю корабель, де знаходилася Пресвята Діва, втратив керування. Марія ревно молилася, і перед Нею постав Архангел Гавриїл, який вказав на півострів Афон. Наближаючись до берега, Богородиця почула голос із неба: «Скільки я додам, Матір Моя, усе Твоїм буде, якщо вони дотримуватимуться Моїх настанов. Відтепер і надалі нехай буде це Твоєю спадщиною і Твоїм садом, і пристанню спасіння для бажаючих спасти себе, а також тихим притулком і сховищем для покаяння тих, хто обтяжений багатьма гріхами». Оскільки Афон є уділом Пресвятої Богородиці, візантійський імператор Костянтин Мономах, дід князя Володимира Мономаха, видав указ, що забороняє жінкам відвідувати Святу Гору. Це правило досі ніхто не скасовував: уже понад тисячу років сюди не ступала нога жінки.

ІС ТОРІЯ АФОНСЬКОГО ЧЕРНЕЦТВА ід IV ст. до Р. Х. Афон входив до складу МакеВ донії, а із II ст. до Р. Х. — до складу Римської імперії. В Аполлонії, невеликому грецькому

Монастир Дохіар

місті-полісі, розташованому колись на території сучасного Афону, проповідував апостол Павел. У часи гонінь у тій самій Аполлонії було замучено багатьох християн. Після прийняття у 313 р. Костянтином Великим едикту про вільне віросповідання християнства, Афон потрапляє в поле зору візантійських імператорів: до Аполлонії прибув перший єпископ, були побудовані собори в Каріесі (сучасний адміністративний центр Афону) й Ватопеді. Щедрі пожертвування на будівництво храмів на Святій Горі робили й наступники Костянтина. У VII ст. після Р. Х. араби, взявши в облогу Константинополь, знищили усі населені пункти Афону, зокрема й Аполлонію. За Промислом Божим, півострів став безлюдним. Згодом, рятуючись від ісламської загрози, із Близького Сходу на Афон почали переселятися єгипетські та палестинські ченці, які жили поодинці або невеликими общинами. Через це в 676 р. імператор Костянтин Погонат передав Афон у вічну власність ченцям. Першим відомим афонським святим, житіє якого дійшло до наших днів, вважається преподобний Петро Афонський († 734). Із 971 або 972 р. на Афоні діяв типікон Іоанна Цимісхія, що став основою прийнятого у 1045 р. типікона Костянтина Мономаха. Згідно з типіконами іноземці не мали права селитися на Афоні без попереднього дозволу проту (орган управління, який представляв Афон перед цивільною та церковною владою Візантії). Крім того, бажаючі прийняти постриг на Афоні повинні були знайти тут духовного наставника і протягом року бути у нього послушниками. У Х ст. на Афоні розпочався процес формування великих монастирів, у які об’єднувалися

Монастир святого Павла

Іверський монастир

Пантелеймонів монастир

православна газета

розрізнені дрібні обителі та келії пустельників. Велика Лавра преподобного Афанасія Великого була першою спільножительною обителлю, що згадана в історичних літописах. У 1204 р. латиняни, завоювавши Візантію, вивезли в Західну Європу незліченні багатства та святині. Не минули пограбування і Святу Гору Афон. Після відновлення у 1261 р. Візантії, Афон став важливим центром духовного життя не тільки імперії, а й країн південно-східної Європи: Русі, Сербії, Болгарії, Молдовлахії (сучасні Молдова і Румунія), а також Іверії (сучасна Грузія). Вихідцями із цих країн засновувалися монастирі, що мали національне забарвлення. В історичних документах XI ст. засвідчено існування великої руської чернечої общини в монастирі Ксилургу, якій у 1169 р. було передано монастир Фессалонікійця, відомий з того часу як руська обитель великомученика Пантелеймона. Виникла Іверська обитель, яка належала грузинам, а також болгарський монастир Зограф. Святитель Савва Сербський († 1236), син сербського царя Стефана Неманьї (у постризі преподобний Симеон), заснував Хілендарський монастир. Взяття турками у 1453 р. Константинополя остаточно зруйнувало Візантійську імперію. Завдяки аполітичності чернецтва Афон на початку турецького панування користувався особливими правами та привілеями, наданими Муратом ІІ і деякими наступними султанами. На початку XVI ст. посилилися утиски православних: у 1520 р. була спроба перетворити церкви на мечеті, а в 1566 р. султан Селім II відібрав у афонських монастирів усі володіння. Крім того, турецька влада закрила усі грецькі школи. На межі XV–XVI ст. приїзди монастирських посольств із Афону на Русь за збором пожертвувань стали регулярними. Місцеві правителі жертвували багату милостиню, а з Афону в подарунок отримували святині. У 1705 р. Константинопольським патріархом Гавриїлом III руським ченцям знову, після де­яких перипетій, було передано Пантелеймонів монастир. У той важкий час Афон став місцем грецької освіти, вченості і книговидавництва: при монастирях діяли таємні школи, що займалися освітою в національно-патріотичному дусі. Перший офіційний в Османській імперії грецький навчальний заклад — так звана Афонська академія або Афоніада —було відкрито при монастирі Ватопеді тільки в середині XVIII ст. Майже чотири століття Греція знаходилася під османським ярмом, проте народ зберіг свою віру. Ідеологічним натхненником національновизвольного повстання 1821 р. стала Православна Церква. Дізнавшись про заворушення на Пелопоннесі, розлючені турки звинуватили у співучасті патріарха Григорія V. На Пасху первосвятителя повісили на брамі Константинопольської патріархії, а потім тіло викинули в море. Мощі священномученика знайшли російські моряки і доставили їх в Одесу. У роки боротьби грецького народу за свою незалежність афонські монастирі продавали найцінніші скарби, надаючи повстанцям фінансову допомогу. Відомі також випадки й військового опору, що його чинили монастирі. Турецькі

православна газета

П ал о мн и цт в о

СВЯТА ГОРА АФОН

війська, окупувавши Афон, почали жорстокі репресії. Вцілілі ченці розсіялися по островах архіпелагу. На допомогу одновірцям прийшла Росія, яка в XIX ст. зіграла ключову роль у звільненні Балканського півострова від турецького ярма. За умовами Адріанопольського мирного договору, підписаного Росією і Портою у вересні 1829 р., Туреччина офіційно визнала незалежність Греції, що забезпечило повернення монастирських володінь. У 1912 р. Афон було приєднано до Греції. У 1924 р. уряд і парламент Греції ухвалили нині чинний загальноафонський Статут, який регламентує автономне самоврядування Афонського півострова.

А ДМІНІС ТРАТИВНИЙ УС ТРІЙ ТА У ПРАВ ЛІННЯ АФОНОМ

А

фон є унікальною багатонаціональною чернечою республікою, що розташована на півострові (60 км завдовжки і 7‑12 км завширшки). На прапорі Вселенської Патріархії, який використовується на Афоні, зображено герб династії візантійських імператорів Палеологів. Із 20‑ти афонських монастирів 17 належать грекам, монастир великомученика Пантелеймона — росіянам, є також болгарська й сербська обителі. До XIV ст. Афоном керував виключно прот (пρώτος) — виборний орган, до складу якого входили представники різних афонських монастирів. На початку XIV ст. афонським монастирям став присвоюватися статус ставропігійних, тобто підлеглих безпосередньо Константинопольському патріарху. Підкорився патріарху і прот, який у 1585 р. було скасовано, а у 1783 р. відновлено. Згідно із загальноафонським Статутом 1924 р., Афон, з одного боку, підпорядковується Міністерству закордонних справ Греції, з іншого — Константинопольській Патріархії, незважаючи на те що у середині XIX ст. Елладська Церква отримала автокефалію. Богослужбова практика на Афоні ґрунтується виключно на юліанському календарі. Чернечий побут прописано у внутрішньомонастирських статутах (канонізмах). Адміністративна, законодавча й судова влада належить Священній Общині (Кіноту), до складу якої входять по одному представнику із 20‑ти чільних монастирів. Термін повноважень Священної Общини становить один рік. Священна Община обирає Священне Попечительство — орган адміністративної влади, що складається з Первопопечителя і трьох помічників. Кожен монастир буває представлений в Епістасії (виконавчий орган Кіноту) кожні п’ять років разом із трьома іншими в його групі монастирями. Резиденція Священної Общини знаходиться у Кареї — столиці афонської чернечої республіки. Крім того, на Афоні є своя поліція. Чільні монастирі мають на своїх землях скити, келії, каливи (окремі споруди), кафізми (або сідалища), ісихастирії (печери). Створення нових або скасування старих монастирів, перетворення скитів на монастирі, келій на скити, калив на келії, згідно зі Статутом, заборонено. Існуюча система поділу земель між чільними монастирями склалася до середини XVІ ст. Принципова відмінність чільних монастирів від скитів, келій і калив — виняткове право брати участь в органі самоврядування і право на земельну власність. Скити виникли на Афоні як форма організації чернечого побуту (вона була запозичена Нілом Сорським († 1508), який після повернення на Русь заснував проживання в скиту за афонським Статутом). Скит повністю підпорядковується головному монастирю, хоча по суті — це також невеликий монастир. У наш час на Афоні налічується 12 скитів, чотири з яких мають спільножительний, вісім — осібножительний статут. За користування землею скити мають боргові зобов’язання перед головним монастирем. Своєрідною формою осібножительної афонської традиції є так звані «келії» — зазвичай, дво-триповерхові будівлі з домовим храмом, у яких проживають старець із учнями. Келіоти мають земельні ділянки й займаються сільськогосподарською працею. Найчастіше келії утворюють селища, іноді осібножительні скити, в яких мешкають до 30–40 ченців. Калива також є будівлею, в якій проживають учні та старець (кількість учнів обмежена). На відміну від келіотів, каливити не мають

земельних наділів і живуть виключно ремеслом та рукоділлям. Групи калив утворюють невеликі селища, наприклад Капсала поблизу Кареї, Мала свята Анна, Катунак’я тощо. Кафізми — це окремі споруди, розташовані поблизу материнських монастирів. На відміну від келіотів і каливитів, монахи, які несуть подвиг усамітнення, не мають учнів. Зазвичай, у таких подвижників зберігаються келії в головному монастирі. Ісихастиріями називаються печери, де живуть ісихасти. Проявом крайнього аскетизму є життя «на сидіннях» або «котушках». Цей вид подвигу полягає в тому, що пустельник проживає в печері на укісній горі. Підхід із суші майже неможливий, тому зв’язок зі світом здійснюється за допомогою котушки й мотузки. На Афоні нерухоме майно, скити, келії та каливи продаються і купуються. Саме тому тут є скити, що належать етнічним групам, які відрізняються від етнічної групи головного монастиря. Наприклад, на землях грецького монастиря Пантократор розташовано Свято-Іллінський скит, у якому проживають в основному росіяни й українці. Статути монастирів, залежно від економічних умов, зазнавали змін. У Х ст. Афанасій Великий, отримавши від воєначальника і майбутнього імператора Візантії Никифора ІІ Фоки кошти, заснував Велику Лавру — головну обитель Афону. Тим самим було покладено початок спільножительства. У XVII ст. усі афонські монастирі мали осібножительний статут. Із 1922 р. у всіх монастирях Святої Гори Афон затверджено спільножительні чернечі правила. У більшій частині скитів, а також в усіх келіях, каливах, кафізмах і, звичайно, ісихастиріях ченці живуть за осібножительним статутом. Особливістю афонського Статуту є нічні богослужіння.

Скит святої праведної Анни

ДУ ХОВНИЙ ЗВ’ЯЗОК АФОН У І РУСІ дин із засновників Києво-Печерського О монастиря, в миру Антипа, вирушив на Афон і прийняв на Святій Горі постриг з ім’ям Антоній

— на честь засновника чернецтва Антонія Великого. Одному Богу було відомо, що Антоній Печерський стане засновником чернецтва на Русі. З житійної літератури відомо, що Феоктистові, ігумену обителі Есфігмен, поблизу якої в печері подвизався Антоній, було одкровення з неба, після чого він закликав Антонія і сказав: «Повертайся на Русь, де завдяки тобі постане безліч чорноризців, і нехай буде з тобою благословення Святої Гори Афон». Прийнятий потім Феодосієм Печерським, ще одним засновником Києво-Печерського монастиря, Студитський Статут був загальноприйнятим і на Афоні. Крім того, відомо, що на той час багато руських ченців та купців відвідували Константинополь і Афон. У XIII–XIV ст. на Афоні широко розповсюджується відома ще з V–VI ст. практика ісихазму (грецьк. — безмовність, спокій). Найвідомішими проповідниками «розумної молитви» були Григорій Синаїт († 1346) і архієпископ Солунський Григорій Палама († 1359). В ісихазмі отримали розвиток два напрями: повне усамітнення з поглибленою молитвою й перебування у спільножительстві. З останнім органічно пов’язане старчество — чернечий подвиг, внутрішньо спрямований на досягнення безпристрасності через постійне пам’ятання про Бога (більшість святих отців зі смиренням творили Іісусову молитву), а зовні — на духовну опіку ченців і мирян. У кінці XIV — на початку XV ст. пожвавлюються зв’язки руського чернецтва з Афоном. Зі Святою Горою пов’язані імена багатьох святих, канонізованих Руською Православною Церквою (Ніл Сорський, Сергій Нуромський, Іларіон, ігумен новгородського Лисицького монастиря та інші). Один із них, святитель Кіпріан, мав духовне спілкування із преподобним Сергієм Радонезьким. У XVIII ст. преподобний Паїсій Величковський заснував на Афоні русько-молдавський скит святого пророка Ілії. За Божим Промислом, учні старця Паїсія заснували знамениту Оптину пустинь, де процвітали старчество й розумна молитва. Широко відомо також ім’я преподоб­ ного Силуана Афонського, який уславився далеко за межами Святої Гори. Олександр Канівець

Монастир Симонопетра

Монастир Ксенофонт

Монастир Зограф

№ 21 (319), листопад 2012

9

10

№ 21 (319), листопад 2012

БІЛА ЦЕРКВА. 21 жовтня, у Неділю 20-ту після П’ятидесятниці, пам’ять святих отців VII Вселенського Собору, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин освятив новозбудовану каплицю з іконостасом в ім’я святителя Миколая Чудотворця у с. Щербашинці Богуславського р-ну Київської області. bc-eparchy.org.ua ВОЛИНЬ. 21 жовтня єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир відвідав свою малу батьківщину ������������������������������������ —����������������������������������� с. Невір Любешівського р-ну Волинської області. З благословення митрополита Волинського і Луцького Нифонта, єпископ Володимир звершив велике освячення сільського храму в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

є ПА РХ іАЛ Ь Н е Ж И т т я 21 жовтня митрополит Агафангел освятив престол храму на честь Почаївської ікони Божої Матері с. Плоске Балтського р-ну Одеської області. pravoslav.odessa.net ЧЕРКАСИ. 21 жовтня у с. Софіївка Черкаського р-ну Черкаської області було освячено православний храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Із благословення митрополита Черкаського і Канівського Софронія чин освячення звершив секретар Черкаської єпархії протоієрей Василій Вознюк. cherkasy-orthodox.com.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 22 жовтня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр освятив хрест на місці будівництва Спасо-Преображенського храму с. Ходосівка (Хутір Ясний) Києво-Святошинського р-ну Київської області. При освяченні був присутній благочинний Києво-Святошинського церковного округу протоієрей Василій Русінка. orthodox.org.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 22 жовтня. Видавництво храму на честь Іверської ікони Божої Матері (ж/м «Північний» м. Дніпропетровськ) за сприяння Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства УПЦ випустило у світ «Греко-російський літургікон. (Богослужбове послідування для українців і росіян, які моляться у грецьких храмах)». Малофор-

21 жовтня у Палаці культури м. Луцьк відбулася урочиста академія, присвячена 1020-річчю від заснування православної єпископської кафедри на Волині, 20-річчю предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та 20-річчю перебування на Волинській кафедрі митрополита Волинського і Луцького Нифонта. vv-orthodox.org, orthodox.lutsk.ua

при перепохованні. Настоятелі місцевих парафіяльних общин протоієрей Геннадій Сараб’єв та ієрей Іоанн Бігун звершили панахиду по загиблих воїнах, після якої останки було віддано землі. eparchia.at.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 24 жовтня. Кафедра богослов’я Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) спільно із Запорізьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти провела республіканський семінар «Викладання курсів духовно-морального спрямування у навчальному закладі. Проблеми і знахідки». У семінарі взяли участь представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, вчені, методисти й викладачі духовних дисциплін із різних регіонів України. hram.zp.ua ВІННИЦЯ. 25 жовтня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон освятив новоутверджений престол храму в ім’я преподобного Антонія Великого с. Лозова Хмельницького р-ну Вінницької області. До цієї події древній храм, перша згадка про який датується 1650 р., приймав архієрея 100 років тому. orthodox.vinnica.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 25 жовтня. В адміністративній будівлі при кафедральному соборі на честь СпасоНерукотворного образа м. Павлограда Дніпропетровської області відкрито церковний музей. Музейна експозиція складається з кількох розділів. Перший, названий «Духовна спадщина», присвячений старині. Другий носить назву «Церква у XX столітті», а третій розповідає про православне життя сучасного Павлограда. Серед експонатів —������������������������������� �������������������������������� старовинні книги, ікони, документи, фотографії. eparhia.dp.ua ВІННИЦЯ. 26 жовтня, в день святкування Іверській іконі Божої Матері, митрополит Вінницький і МогилівПодільський Симеон освятив храм у с. Антонівка Томашпільського р-ну Вінницької області, а також Свято-Андріївську церкву с. Вапнярка того ж району. orthodox.vinnica.ua

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 21 жовтня на спортивному стадіоні Маріїнської гімназії м. Дніпропетровська, яка розташована поряд із будівлею адміністративного центру Дніпропетровського єпархіального управління та навпроти Свято-Троїцького кафедрального собору, матна книга на 76 сторінок пропонується в допомогу православним українцям і росіянам, які не знають грецької мови, а також є навчальним посібником для місіонерів і катехізаторів. Вона містить текст Літургії святителя Іоанна Златоуста грецькою мовою у російській транскрипції з паралельним текстом церковнослов’янською мовою. eparhia.dp.ua

з благословення та за особистої участі митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Іринея, вперше відбувся Покровський «ярмарок талантів» учнів недільних шкіл Дніпропетровської єпархії. eparhia.dp.ua

православна газета

КРЕМЕНЧУК. 22 жовтня єпископ Кременчуцький і Лубенський Миколай відвідав м. Лохвиця Полтавської області (Кременчуцька єпархія), де звершив освячення каплиці в ім’я великомученика і цілителя Пантелеймона, розташованої на території районної лікарні. kremen-eparh.org

ОДЕСА. 21 жовтня, після Літургії в Успенському соборі м. Балта Одеської області та освячення накупольних хрестів для храму, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел очолив перенесення мощей святого праведного Феодосія Балтського із собору в Покровський Феодосіївський чоловічий монастир міста. Під час хресного ходу з чесними мощами угодника Божого владика Агафангел звершив освячення пам’ятної дошки на місці храму, де свого часу служив

ВОЛИНЬ. 26 жовтня митрополит Волинський і Луцький Нифонт взяв участь в урочистому відкритті оновленого залізничного вокзалу м. Луцька, освятивши приміщення вокзалу та територію навколо нього, а також подарувавши залізничникам ікону Христа Спасителя. orthodox.lutsk.ua ВІННИЦЯ. 27 жовтня митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон звершив освячення Свято-Успенського храму с. Садки Могилів-Подільського р-ну Вінницької області. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 27 жовтня. З благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, в Запорізькій єпархії стартував фотоконкурс «Спадщина святого апостола Андрія Первозванного», до участі в якому запрошуються всі охочі православні християни. Серед запропонованих тем — «Який прекрасний цей світ» (пейзажна та макрозйомка), «Запоріжжя — місто православне» (фото міста та його мешканців: архітектурне фото, репортаж, пейзаж), «Любов милосердствує» (фото, пов’язані з життям хворих людей, сиріт, інвалідів та волонтерською діяльністю). hram.zp.ua ХАРКІВ. 27 жовтня, з благословення архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, священнослужителі Харківської єпархії звершили повітряний хресний хід з Озерянським та Піщанським образами Божої Матері навколо м. Харкова та Харківської області. Перед початком хресного ходу владика Онуфрій в Іоанно-Богословському храмі архієрейської резиденції на території Покровського монастиря м. Харкова звершив молебень перед списками вищеназваних

ВОЗНЕСЕНСЬК. 23 жовтня у м. Южноукраїнськ Миколаївської області (Вознесенська єпархія) відбувся міжрегіональний науково-практичний семінар «Введення християнських цінностей і моралі шляхом викладання предмету “Основи християнської етики”». На запрошення єпископа Вознесенського і Первомайського Олексія у семінарі взяли участь митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим, доцент Київської духовної академії протоієрей Володимир Савельєв та викладач КДА ігумен Сильвестр (Стойчев). voznesensk.orthox.ru, kdais.kiev.ua

праведний Феодосій. Після прибуття в обитель було звершено подячний молебень. Нагадаємо, що чин прославлення у лику святих праведного Феодосія Балтського 20 жовтня 2009 р. провів Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, під час перебування в Одеській єпархії.

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК. 23 жовтня у с. Болтишка Криничанського р-ну Дніпропетровської області (Дніпродзержинська єпархія) відбулося перепоховання останків 35 воїнів Великої Вітчизняної війни, які загинули в боях у жовтні 1943 р. на цій землі. Стараннями історико-пошукової організації «Пошук – Дніпро» останки загиблих воїнів було ідентифіковано; знайшлися і родичі деяких воїнів — вони були присутні

ікон, що зберігаються в Покровській обителі. Під час польоту священнослужителями на чолі з намісником Покровського монастиря архімандритом Нестором (Петренком) були прочитані акафісти Озерянській та Піщанській іконам Божої Матері. eparchia.kharkov.ua

православна газета

ІС ТОРІЯ СВЯТА

Ш

анування святих Ангелів існувало як у старозавітній, так і в новозавітній Церкві. У Старому Завіті пророк Мойсей, який отримав від Бога заповіді, водночас прийняв від Нього веління поставити у Святому Святих золоті зображення Херувимів (див.: Вих. 37: 7–9). В образі Ангелів неодноразово являвся Сам Бог (наприклад, див.: Бут.

18: 3–5). Явлення Ангелів завжди викликали в людях благоговіння, і місця цих явлень були священні. У Святій Церкві безперервно відбувається прикликання святих Ангелів і воздається їм благоговійне шанування. Святкування Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних встановлено на початку IV ст. на Помісному Лаодикійському Соборі, що проходив за кілька років до I Вселенського Собору (приблизно 319– 320 р.). Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння Ангелам як творцям і правителям світу (деміургам) і затвердив їхнє православне шанування. Церква вчить нас, що Ангели є безтілесними духами, мають розум, власну волю і перебувають у послухові в Бога, будучи тварними (створеними) істотами. Видатний богослов XIX ст. митрополит Московський Макарій (Булгаков) так описує правильне шанування святих Ангелів: «Пам’ятаючи ставлення до нас наших Ангелів-хранителів, навчимося: а) слухатися їх, як наших вірних наставників на шляху істини й добра, і для цього завжди мати відкритий розум та серце для прийняття їхніх благих напоумлень; б) звертатися до них з молитвою в усіх наших потребах і напастях, як до наших предстателів перед Богом і хранителів душ і тілес наших; в) любити їх і дякувати за всю ту ніжну і піклувальну любов, з якою вони проходять своє служіння нам грішним, і за всі ті благодіяння, які нам роблять; г) не засмучувати їх своєю неуважністю і поганими справами, навпаки, радувати їх своїм зверненням до Бога і доброчесним життям».

Б о го с лужіння

«ТВОРЯЙ АНГЕЛЫ СВОЯ ДУХИ, И СЛУГИ СВОЯ ПЛАМЕНЬ ОГНЕННЫЙ» ПРО ПАРЕМІЇ на свято Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних

мечем Іісусу Навіну (див.: Нав. 5: 13–15). Іісусу Навіну належало здобути укріплене місто Єрихон, щоб усі ізраїльтяни могли рушити у глиб країни. Єрихон був прикордонною фортецею, обнесеною високими й міцними стінами. Іісус особисто хотів оглянути стіни міста, щоб вирішити, де зручніше розпочати напад. Заглиблений у ці плани, він не помітив, як перед ним з’явився незнайомець із наготовленим мечем. Вийнятий меч означав готовність напасти на воєначальника. Іісус не злякався, сміливо ступив йому назустріч із запитанням: «Наш ти чи від наших ворогів?». Прибулий виявився ні ворогом, ні ізраїльтянином. Він сказав про себе: «Я Архістратиг Сили Господньої». Силою Господньою або воїнством Господнім Святе Письмо називає Ангелів. Вони, як воїни, оточують Престол Божий, зберігаючи строге підпорядкування Йому і чиноначальникам, завжди готові захищати вірних Його й уражати ворогів (див.: 3 Цар. 22: 19). Силою Господньою називали й народ ізраїльський (див.: Чис. 14: 17), бо він покликаний був стати знаряддям Господа серед людей і, якщо треба, крушити ворогів Його зі зброєю в руках. Той, що явився Іісусу Навіну з вийнятим мечем, говорив не тільки про себе як про начальника Ангелів, а й про свою готовність допомагати ізраїльтянам у важкому завоюванні Ханаанської землі. Іісус вклонився вождю Небесних Сил до землі й висловив готовність зробити все, що він накаже. У відповідь почув веління зняти взуття, бо це місце священне. Іісус міг пригадати, що ті самі слова були сказані Мойсею в купині. Мойсей вважав, що чує Ангела, але у відповідь дізнався, що з ним говорить Бог Авраама, Ісаака та Якова. Іісус Навін теж міг

11

«Це Я», тобто Той, у Кому ти хочеш упевнитися, і «Я зачекаю, поки ти повернешся». Гедеон пішов додому, заколов козеня, зварив його, напік опрісноків, поклав у кошик, а бульйон налив у горщик і приніс усе це гостю. Ймовірно, він боявся одразу принести жертву (в жертву приносили сире м’ясо тварини, варити не треба було), вирішив вчинити як Авраам, тобто прийняти гостя як мандрівника, запропонувати йому частування, потай сподіваючись, що це частування якимось чином перетвориться на жертву. Гедеон отримав те, чого бажав. Йому велено було скласти хліб, м’ясо біля каменя (або на камені), вилити зверху бульйон (для жертви потрібно вино). Одна чудесна мить — і вогонь без дров запалюється від дотику жезла Ангела Господнього до каменя, все згорає, і вже нічого немає перед Гедеоном. Він отримав бажане. Він переконався, що говорив із ним Бог. Переконався і злякався. Чого? Смерті, бо сказано Мойсеєві, що не залишиться жити людина, яка побачила Бога. Доки не надто вірив Гедеон, то й не боявся. Впевнився — і жахнувся. «Мир тобі, не бійся, не помреш», — почув він у відповідь. Оговтавшись від переляку, він створив жертовник. Точніше, це був не жертовник, на якому приносять жертву, а пам’ятник, щоб нащадки пам’ятали, що на цьому місці мир зійшов в душу Гедеона, мир від Бога, Який тут йому явився; мир настав і для всього народу, коли покарані були гнобителі.

ТРЕТЯ ПАРЕМІЯ третій паремії розповідається про У плачевну долю вавилонського царя в пеклі, де він буде, і про радість усієї

ПЕРША ПАРЕМІЯ ерша святкова паремія (грецьк. П παροιμία — притча) оповідає про момент явлення чоловіка з наготовленим

№ 21 (319), листопад 2012

«Архангел Михаїл, який перемагає диявола». Рафаель, 1518 р.

вирішити, що і йому явився Сам Бог, а місце Його явлення має значення храму. Трохи далі, вже безпосередньо від лиця Божого, будуть слова: «Ось Я в руки твої передаю Єрихон». Але чому тоді Господь називає Себе Архістратигом Сили Господньої? Бо до Другої Іпостасі Святої Трійці — як посередника між Богом Отцем і людьми, як вісника і виконавця Божественних призначень, як Передвічного Слова, Яке відкриває для людей невидимого Бога, — належать і найменування: Радник (Іс. 9: 6), Ангел завіту (Мал. 3: 1).

ДРУ ГА ПАРЕМІЯ руга паремія оповідає про приклиД кання Гедеона (див.: Суд. 6: 11–24). Після смерті Іісуса Навіна ізраїльтяни

зазнавали утисків від різних завойовників, бо відступили від Господа і стали ідолопоклонниками. Одними з найжорстокіших володарів Ізраїлю були мадіамляни. Вони спустошували їхні поля, забирали худобу, змушували ізраїльтян ховатися у печерах, ущелинах, щоб тільки врятуватися, вижити. Біди змусили згадати про Господа і благати Його про допомогу. В результаті народного каяття надається їм допомога через Гедеона, який покликаний звільнити їх від Мадіама. Гедеон бачить мандрівника (судячи з жезла), який присів під дубом. Сам він зайнятий справою, йому треба змолоти пшеницю в точилі, тобто такому місці, яке можна влаштувати у скелі чи викопати в саду, але не на виду, як зазвичай робиться тік. Гедеону треба було ховатися і поспішати, щоб не відібрали пшеницю. Він, імовірно, зовсім не звернув уваги на мандрівника під деревом, однак той сам привітався звичайними для того часу словами: «Господь з тобою...». Гедеон сприйняв їх за зви-

чайну ввічливість і сказав про те, що його хвилювало: «Якби Господь був з нами, хіба б терпіли ми стільки зла? І де Його чудеса, про які розповідали батьки наші? Нині залишив нас Господь і віддав у руки мадіанитян». Гедеон заглиблений у свої думки й не цікавиться тим, хто перед ним. Несподівано для себе він чує веління йти і врятувати Ізраїль від Мадіама. «Я посилаю тебе» звучить так само, як колись чув Мойсей з купини, коли закликав врятувати Ізраїль від фараона. Гедеон починає здогадуватися, що йому це сказано, як колись Авраамові, Самим Богом. І якщо раніше він звертався до співрозмовника, називаючи його «пане», то тепер — «Господи». Та повністю впевнитися в тому, що з ним говорить Господь, Гедеону важко. Важко йому й уявити, що має він виконати таке веління, про що прямо говорить: «Хто я такий, щоб мені повірили, щоб мене послухали? Я з тієї «тисячі» (одиниця в адміністративному розподілі), яка в коліні Манасіїному вважається найгіршою». Імовірно, найгіршою через брак сильних, багатих, впливових людей, а може, через те, що за чисельністю була набагато меншою за свою назву тисяча. Залучити інших ніяк через постійну ворожнечу. «Навіть у своїй родині я наймолодший, і тому хто зі старших послухається і підкориться мені?» Тим більше що мадіамські полки, як сарана, розмножилися і винищують усе на шляху. Господь підбадьорює Гедеона обіцянкою: «Я буду з тобою, і тому ти впораєшся з Мадіамом, як впорався б з однією людиною». Гедеон знає, що тільки Богу можливо створити таке чудо, але до кінця ще не впевнився, тож просить, аби впевнитися, знамення від Бога. Щоб знамення було дієвим, він просить почекати, поки піде і приготує жертву. І у відповідь чує:

землі, звільненої від його панування (див.: Іс. 14: 7–20). Вся земля полегшенно зітхне, позбувшись мучителя. Згадування кедра тут не випадкове. Зазвичай усі завойовники рубали кедри ліванських гір, щоб там не ховалися жителі, готуючи напад на поневолювачів, і щоб ще більше пограбувати країну, оскільки кедри ці становили її багатство, гордість і красу. Засмучення пекла, яке побачило полоненого смертю нещодавно могутнього халдейського царя, удаване. Цим тільки підкреслюється насмішка, зловтіха над недавнім владикою, якого всі боялися і ненавиділи. Тепер уся слава його — пекло. Вона розіб’ється, як крихка посудина, кинута на землю і перетворена на купу уламків. Халдейський цар мріяв так високо піднестися над усіма живими на землі, щоб не тільки землею володіти, а піднятися на небо, стати подібним Вишньому. Цю гординю, зарозумілість, шаленість можна порівняти тільки із сатанинськими. «Во ад снидеши» — результат його. Досяг він цього тим, що розоряв, руйнував землі, знущався над народами, відводив полонених у чужі краї, не дозволяючи повертатися додому. Все це викликає гнів Божий, який виявиться в загибелі царя від рук його ворогів, у позбавленні звичайного, з почестями, поховання, у викоріненні всього його роду (не кажучи вже про полонення душі його в пекельних темницях, про що вже говорилося). Чому пророчі слова про загибель земного володаря приурочені до святкування на честь Ангелів? На думку святих отців (Афанасій Великий, Григорій Богослов), згадуваний у цій паремії образ денниці, який сяяв славою більше за інших, можна зіставити тільки з дияволом, який був першим світлоносцем, але, загордившись, відмовився визнати Бога Джерелом світла, себе ж хотів прирівняти до Нього, щоб привласнити собі Його честь. Однак якщо говорити про падіння першого ангела, то слід сказати і про те, що не всі за ним пішли. Ті, хто встояв у вірності Богу, продовжують Його славословити під проводом Архістратига Михаїла та Архангела Гавриїла, невидимо охороняючи нас від духів злоби й відкриваючи глибину радості богоспілкування. Підготував Максим Мудрак

12

№ 21 (319), листопад 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

ДИ В Н и й Б О Г у С В Я Т и Х С В Ої Х

православна газета

ВІДДАНІ ОБОВ’ЯЗКУ

ПРО НОВИХ ЗАСТУПНИКІВ ЗЕМЛІ ЗАПОРІЗЬКОЇ Як уже повідомляла наша газета (див.: № 20 «ЦПГ» за 2012 р.), 13 жовтня у Покровському архієрейському соборі м. Запоріжжя відбулося прославлення в лику місцевошанованих святих Запорізької єпархії чотирьох угодників Божих — священиків Олександра Шишина († 1921), Філософа Зябрева († 1937), Феодосія Станкевича († 1950) і Митрофана Воздвиженcького († 1938) (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 25 серпня 2012 р., журнали №№ 71–74). Пропонуємо до вашої уваги короткі життєписи новопрославлених святих, які служили Богові в різних містах і селах на території сучасної Запорізької єпархії та зазнали гонінь і страждань від богоборчої влади. СВЯЩЕНИК МИТРОФАН КОСТ Я Н Т И Н О В И Ч В О З Д В И Ж Е НСЬКИЙ народився 4 червня 1886 р. у с. Великому Харківської губернії. У 1904 р. він почав служити псаломником Микільської церкви с. НовоДанилівка Тавричеської єпархії, а з 1918 р., після рукоположення у сан священика, служив тут же настоятелем. 1931 р. священик був арештований Акимівським ДПУ, але через п’ять днів його відпустили. Згідно з характеристикою, складеною для органів НКВС, Воздвиженський — «антирадянськи налаштований тип», «піп соціально небезпечний

для суспільства». 6 серпня 1937 р. отця Митрофана знову заарештували. Його звинувачували в «контрреволюційній агітації терористичного напрямку», яка полягала в тому, що він під час перепису закликав людей писатися віруючими. На єдиному допиті священик поводився непохитно, усі обвинувачення відкинув. 10 жовтня 1937 р. батюшці оголосили вирок: десять років виправно-трудової колонії. У нелюдських умовах ГУЛАГу він не прожив і року. Смерть праведника настала в «Локчимлазі» Комі АРСР 2 жовтня 1938 р.

П РОТО І Є Р Е Й Ф Е ОДО С І Й ФИЛИПОВИЧ СТАНКЕВИЧ народився 11 січня 1872 р. у с. Черлинкове Подільської губернії в родині псаломника, закінчив Подільську духовну семінарію. У серпні 1901 р. за власним проханням його було призначено судновим священиком на броненосець Тихоокеанської ескадри «Сисой Великий», потім — на броненосний крейсер «Росія»; у боях був поранений, мав контузію. За старанне служіння та мужність у боях дістав багато нагород. Пізніше був духівником цілого загону суден, благочинним берегових військових церков Одеського військового округу. В 1918–1919 рр. працював конторником у штабі Морської оборони, а після відходу червоних військ, як записано у кримінальній справі, «відновив свою духовну діяльність»: опікувався пораненими у госпіталях, служив у Миколаївській церкві в Татарській Слобідці, пізніше — настоятелем Митрофанівської церкви. Отець Феодосій не міг погодитися з політикою грубого втручання радянської влади у внутрішнє життя Церкви, що полягало у вилученні церковного майна, репресіях проти духовенства й віруючих, підтримці обновленського руху. Усе це через агентурних працівників ставало

відомим органам ДПУ. 13 червня 1927 р. його заарештували. На запитання уповноваженого на черговому допиті він відповів: «Я суворо дотримуюся завітів Христа, і, якщо відступлю, я буду не християнином». Його позбавили права проживати в Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі, Ростові-на-Дону й у Криму строком на три роки й вислали в м. Мелітополь. 15 листопада 1937 р. священика знову заарештували. Цього разу його намагалися звинуватити в участі у «контрреволюційній фашистській організації церковників», що своєю розгалуже-

ною мережею нібито охопила всю Дніпропетровську область. 65‑літнього, практично глухого після контузії священика звільнили тільки наприкінці грудня, протримавши у в’язниці понад рік, але так і не почувши від нього зізнання. У вересні 1941 р. загальними зборами парафіян церкви в ім��������� ’�������� я святителя О��������������������������� ���������������������������� лексія, митрополита Московського, селища Круча отця Феодосія обрали настоятелем. Тут він служив майже до самої своєї смерті, що настала 1950 р. У 1943 р. у своєму послужному списку батюшка написав чудові слова, які можуть слугувати девізом і водночас коротким підсумком його священицького служіння: «Від Віри Християнської Православної, від Церкви Христової, від Святих Правил Апостольських і Соборних, святоотцівських, а рівно й від священного сану, який ношу, — не відрікався». Під час Великої Вітчизняної війни він допоміг багатьом уникнути відправлення на примусові роботи в Німеччину. За молитовною допомогою до протоієрея Феодосія зверталося багато людей, зокрема й партійне керівництво міста. Є свідчення очевидців про те, що ця допомога була дієвою: після молитов батюшки відбувалися зцілення важких хвороб, наприклад епілепсії, бешихи.

С В Я Щ Е Н И К ОЛ Е КСА Н Д Р ТРОФИМОВИЧ ШИШИН народився 1881 р. у Крутицькій волості Рязанської губернії, в родині селянина. Закінчив повний курс Рязанської духовної семінарії. Він не міг прийняти ані серцем, ані розумом багато з того, що коїлося в перші роки після жовтневого перевороту: декрету про відділення Церкви від держави, червоного терору як винищування власного народу. Про це він відкрито говорив людям.

4 грудня 1921 р. отця Олександра заарештували, порушивши проти нього кримінальну справу. Розслідування тривало всього два дні. У справі — дев’ять аркушів, з них два аркуші займає протокол допиту обвинувачуваного. Священика звинуватили в антирадянській контрреволюційній агітації «серед населення та несвідомої темної маси». На допиті й судовому засіданні священик мужньо відкинув усі пред’явлені йому звинувачення.

Уповноважений Запорізької надзвичайної трійки запропонував «Шишина Олександра піддати вищій мірі покарання — розстріляти, майно його конфіскувати, справу припинити і здати до архіву, населенню оголосити, що розстріляний як заручник». Запорізька надзвичайна трійка висловила згоду, додавши: «…з метою морального впливу на населення оголосити, що розстріляний як заручник».

СВЯЩЕНИК ФІЛОСОФ ПАВЛ О В И Ч З Я Б Р Е В народився 1874������������������������������ ����������������������������� р. у родині священика. Закінчив Сімферопольське духовне училище, й після складання іспиту його призначили псаломником Димитрівської церкви с. Цареводарівка Тавричеської єпархії, а 1898 р. перевели в Іллінську церкву с. Гірсівка. Після 1917 р. отець Філософ служив у храмі в ім’я Архангела Михаїла с. Гюнівка Великобілозерського району. Після закриття церкви в 1931 р. продовжував звершувати нелегальні (з погляду радянського законодавства) богослужіння в оселях парафіян. Отця Філософа неодноразово піддавали репресіям. Майно його родини за несплату податків

декілька разів розпродавалося й остаточно було розпродане в 1936 р. 14 серпня 1937 р. священик був укотре заарештований Великобілозерським районним відділом НКВС. Його звинуватили в тому, що він продовжував звершувати богослужіння після закриття церкви, в «контрреволюційній терористичній діяльності». На допиті, на пропозицію дати свідчення по суті, отець Філософ сказав: «Основна моя професія — священик, після закриття церкви в с. Гюнівка я залишився відданий моєму обов’���������������� язку������������ й продовжував проводити релігійні обряди у будинках». На запитання слідчого про ставлення до політики партії священик прямо відповів: «Я вважав і вважаю, що радянська влада

неправильно вела й веде політику, не дозволяючи проводити релігійні обряди, а також — неправильно, що закрили церкви, бо це йде в розріз із інтересами віруючих, а звідси — моє невдоволення політикою Комуністичної партії та її вождів».

21 вересня 1937 р. трійкою УНКВС по Дніпропетровській області батюшку засудили до восьми років тюремного ув’язнення. У кримінальній справі відомостей про звільнення отця Філософа немає. Зважаючи на те, що на момент винесення вироку священикові виповнилося 63 роки, можна напевне стверджувати, що з ув’язнення він не повернувся. За матеріалами сайта Запорізької єпархії (hram.zp.ua)

ПОЛТАВА. 28 жовтня, в Неділю 21-шу після П’ятидесятниці, в с. Щербані Полтавського р-ну Полтавської області відбулося освячення храму в ім’я Архістратига Божого Михаїла. Чин освячення та Літургію звершив митрополит Полтавський і Миргородський Филип. pravoslavie.poltava.ua ЖИТОМИР. 29 жовтня духівник недільної школи при Житомирському Спасо-Преображенському кафед­ральному соборі ієрей Миколай Синюк провів екскурсію по головному храму міста і прочитав лекцію про богослужбові книги Православної Церкви для студентів Навчально-наукового інституту філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка. zhytomyr-eparchy.org ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. 30 жовтня відбулися загальні збори духовенства Володимир-Волинської єпархії. Єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир оголосив статистичні дані по єпархії та відзначив головні події церковного життя за рік;

голови єпархіальних відділів прозвітували про виконану роботу. Наостанок владика Володимир відповів на запитання священиків, звернув особливу увагу на необхідність дотримання священнослужителями правил дорожнього руху, а також закликав їх до постійного самовдосконалення — як в інтелектуальному, так і в духовному плані. pravoslavie.poltava.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 31 жовтня, в день пам’яті апостола і євангеліста Луки, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив закладку храму в ім’я святого апостола Луки в с. Вахівка Вишгородського р-ну Київської області. У підмурівок церкви було закладено капсулу з пам’ятною грамотою та частицю мощей мученика Мартирія. brovary-orthodoxy.org.ua КІРОВОГРАД. 31 жовтня архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф освятив в ім’я апостола і євангеліста Луки, пам’ять якого звершується цього дня, новоспоруджений дерев’яний храм у с. Пушкове Голованівського р-ну Кіровоградської області. orthodox-kr.org.ua

ОДЕСА. 31 жовтня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел освятив поклінний хрест на території скверу імені К. Г. Паустовського, неподалік від музею відомого письменника. pravoslav.odessa.net

православна газета

міжн а род ні н о в и н и

ВІДІЙШОВ ДО ГОСПОДА СВЯТІШИЙ ПАТРІАРХ БОЛГАРСЬКИЙ МАКСИМ

У 1950 р. призначений настоятелем Болгарського подвір’я в Москві. Після повернення на батьківщину в 1955 р. призначений головним секретарем Священного Синоду Болгарської Церкви (обіймав цю посаду до 1960 р.) і головою редакційної колегії Синодальних періодичних видань (1957–1960 рр.).

30 грудня 1956 р. хіротонісаний на єпископа Браницького.

30 жовтня 1960 р. призначений митрополитом Ловчанським. На Патріаршому виборчому Церковно-народному Соборі Болгарської Православної Церкви, що проходив 4–8 липня 1971 р. у Софії, митрополита Ловчанського Максима було обрано на Патріарший престол.

Інтронізація 21-го Патріарха Болгарського відбулася 4 липня 1971 р. у Олександро-Невському соборі в Софії. Патріарх Максим був Предстоятелем Болгарської Церкви 41 рік. Нехай упокоїть Господь душу новопреставленого раба Свого Святішого Патріарха Болгарського Максима в оселях праведних.

СПІВЧУТТЯ

ним знаряддям у своїх руках. Але вся ця духовна боротьба вкотре послужила тільки на славу Божу, бо Христос сказав: де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них (Мф. 18: 20). Господь почув спільне моління Церкви Своєї, пославши їй в особі Преосвященного митрополита Ловчанського Максима архіпастиря, право правлячого слово Христової істини. Святіший Патріарх Максим дійсно явив своїм життям приклад справжнього християнського служіння. Завжди пам’ятаючи слова Спасителя: Я пастир добрий: пастир добрий життя своє покладає за овець (Ін. 10: 11), він усі свої душевні й тілесні сили спрямував на турботу про християнське виховання і захист ввіреного його піклуванню Христового стада. Старанний молитвеник, пре-

красний богослов, справжній етнарх болгарського народу, готовий вислухати і втішити у часи душевної скорботи, — ось лише деякі риси, властиві Святішому Патріарху, за які Господь Вседержитель дарував йому довгі роки служіння перед Своїм престолом. І сьогодні ми, подібно до святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова (див.: 3 Ін. 1: 6), свідчимо перед Церквою про глибину християнської любові й чесноти спочилого у Господі Первосвятителя. Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого Святішого Патріарха Максима в оселях праведних, де немає ані хвороб, ані печалі, ані зітхання, але життя нескінченне. Вічна пам’ять! Володимир, Митрополит Київський і всієї України

ПРЕЗЕНТОВАНО ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ ПРО СВЯЩЕННО­МУЧЕНИКА СЕРГІЯ МЕЧОВА

Двотомник матеріалів, пов’язаних із життям і подвигом одного з видатних пастирів Руської Церкви XX ст., був представлений 14 вересня в московському Культурному центрі «Покровські ворота», передає Благовіст-Інфо. Видання «“Один одного тягарі носіть”: життя і пастирський подвиг священномученика Сергія Мечова» являє собою найбільш повне на сьогодні зведення проповідей, листів, спогадів, фотографій та інших матеріалів, що стосуються особистості пастиря з Маросейки. Видання, підготовлене Свято-Тихонівським гуманітарним університетом спільно з общиною храму в ім’я святителя Миколая в Кленниках на Маросейці, приурочене до 120річчя від дня народження священномученика Сергія та 70-річчя його мученицької кончини. Як зазначив на презентації видавець Єгор Агафонов, у двотомнику зроблена спроба «окреслити увесь духовний простір» отця Сергія, показавши не лише його власні тексти, а й «плоди його пастирського служіння». Перший том уміщує життєпис отця Сергія, статтю про особливості його пастирського досвіду, спогади про батюшку й маросейську громаду. Особливий розділ першого тому «Ті, які були єдиним серцем» — це своєрідна мініенциклопедія про найвідоміші фігури маросейської

парафії, священнослужителів та мирян. Другий том — спадщина самого отця Сергія: проповіді, рання стаття «Про відродження завітів Православ’я», листування з батьком — протоієреєм Олексієм Мечовим, листи до духовних дітей із заслання. За словами Є. Агафонова, ці пастирські послання читаються саме як «листи батька своїм дітям», вони свідчать про сприйняття общини як справжньої духовної родини. Ут������������������������ ворення общини як «покаяльно-богослужбової сім’ї» батьком і сином Мечовими визначило нову віху в історії руського православного пастирства, стверджує священик Павел Хондзинський, автор статті про духовне наставництво отця Сергія. Священик підкреслив особливу важливість цієї «новації»,

13

СВІТ ПОБАЧИТЬ ПЕРШИЙ ТОМ ЗІБРАННЯ ПРАЦЬ ПАТРІАРХА МОСКОВСЬКОГО І ВСІЄЇ РУСІ КИРИЛА

6 листопада 2012 р. спочив у Господі найстаріший серед Предстоятелів Помісних Православних Церков Святіший Патріарх Болгарський Максим. Майбутній Владика (у миру Марин Найденов Мінков) народився 29 жовтня 1914 р. У 1935 р. він із відзнакою закінчив Софійську духовну семінарію, в 1942 р. — богословський факультет Софійського державного університету імені святого Климента Охридського. На останньому курсі факультету, 13 грудня 1941 р., прийняв чернечий постриг з ім’ям Максим, а 19 грудня був рукопокладений у сан ієродиякона.

14 травня 1944 р. висвячений у сан ієромонаха, а 12 жовтня 1947 р. возведений у сан архімандрита і призначений протосингелом ДоростолоЧервенської митрополії.

Священному Синоду Болгарської Православної Церкви Із глибоким сумом Ми сприйняли звістку про блаженну кончину Святішого Патріарха Болгарського Максима. І сьогодні, цього скорботного для Вселенського Православ’я дня, Українська Церква молитовно поділяє втрату братньої Церкви Болгарії. Святіший Патріарх Максим прийняв благий ярем Первосвятительства у важкі для православної пастви Болгарії часи. Богоборча влада всіма силами намагалася викорінити віру Христову з умів та сердець боголюбивого болгарського народу, проводячи антирелігійну пропаганду, переслідуючи священно­ служителів, прагнучи підкорити собі Церкву, зробивши її слухня-

№ 21 (319), листопад 2012

яка глибоко вкорінена у традиції, адже покаяльна сім’я будувалася за прикладом общини Христа і Його апостолів. За словами отця Павла, утворення маросейської громади відбувалося «на порозі революції», і саме завдяки таким общинам Церква вижила у роки гонінь. Виступаючий зазначив також, що цей досвід відроджується у наші дні в деяких парафіях. Унікальність же маросейської громади полягає у тому, що й після арешту отця Сергія вона продовжувала залишатися духовної сім’єю і «протрималася так» аж до відкриття храму в 1990 р., коли її настоятелем став протоієрей Олександр Куликов, який очолив збір матеріалів про отців Олексія, Сергія та їхніх парафіян.

Книга підготовлена ​​Видавництвом Московської Патріархії. Раніше аналогічні зібрання праць первосвятителів Руської Церкви друкувалися у простому хронологічному порядку. Хронологічної послідовності дотримано й у цьому виданні, однак матеріали кожної книги відображатимуть багатоманітне служіння Святішого Патріарха Кирила. Сукупність книг, присвячених тому чи

іншому напряму діяльності Предстоятеля Церкви, складе тематичну серію. Підготовлений видавницт­ вом том належить до першої серії (під назвою «Слово Предстоятеля») і містить матеріали офіційного характеру, що відоб­ражають Патріарше служіння у перші три роки від дня інтронізації, повідомляє офіційний сайт Московського Патріархату.

ПАРАФІЯНИ ЛОНДОНСЬКОГО СОБОРУ РОЗПОВІЛИ ПРО ІСТОРІЮ СВОЄЇ ОБЩИНИ Ірина Янівна і Володимир Борисович фон Шліппе познайомилися з митрополитом Сурозьким Антонієм y 1961 р., ставши парафіянами лондонського Успенського собору. Про особисте спілкування з пастирем, про те, які порядки були встановлені в очолюваній ним громаді, про уроки, якими все життя керується сім’я фон Шліппе, гості розповіли численним відвідувачам Московського культурного центру «Покровські ворота» 22 вересня, повідомляє Благовіст-Інфо. Усі духівники, які були у сім’ї фон Шліппе в еміграції (а це архієпископ Іоанн (Ша­хов­ ськoй), протопресвітери Олександр Кисельов і Василій Зеньковський та інші), вчили своїх чад, що християнське життя повинно бути цілісним: воно не ділиться на життя в храмі й поза храмом. Так само наставляв свою паству в Лондоні й митрополит Антоній, навчаючи дивитися на все з погляду вічності. За спогадами Ірини фон Шліппе, у властивій йому манері митрополит говорив: «Навіщо позбавляти себе радості робити щось бого­у годне з любові?». І його парафіяни сприймали служіння ближнім як особливий привілей, тим більше що в парафії було достатньо можливостей для докладання сил. Це мало такий вигляд: усі турботи про позабогослужбові потреби лежали виключно на добровольцях — членах громади. Приміщення для богослужіння — собор — було придбано у складчину й належало усій громаді, яка обирала керуючих. «Ми самі були зобов’язані утримувати собор, ми ніколи не залежали від щедрості окремих дарувальників. Владика не дозволяв жодних “членських внесків”, але підтримував добровільні пожертвування», — продовжила оповідачка. Важливо, що за треби клірики Сурозької єпархії ніколи не брали грошей, але саме це спонукало багатьох жертвувати в подяку

пристойні суми. Архітектор, бухгалтер, юрист, кравець (шиття облачень), секретар, редактор, друкарі, лектори, ведучі курсів — усі вони були з числа парафіян і працювали безкоштовно, як і півчі (за винятком особливо нужденних). Але найпочеснішою роботою вважалося... прибирання храму: до неї допускалися тільки ті, «хто досяг певного духовного рівня». Настоятель собору благословляв щасливця, він «дякував за довіру», і найретельніше прибирання виконувалося при зачинених дверях, «щоб ті, хто прибирав, не могли похвалитися». А ті, хто просто зазирав у храм, з підозрою говорили: «Щось у вас чисто, як у протестантів...». Ірина Янівна розповіла один з епізодів: якось група літніх парафіянок попросила настоятеля заспокоїти дітей, які їм докучали. Митрополит Антоній з готовністю пообіцяв, що діти відтепер не вимовлять ані звуку, не бігатимуть і не бешкетуватимуть у храмі... Витримавши паузу, він додав: «За однієї умови: якщо хоча б одна з вас на сповіді зізнається мені, що під час Літургії у неї не було жодної дозвільної думки». Відтоді «бабусі» депутацій більше не присилали. Деяких членів громади митрополит Антоній благословляв на особливе особисте служіння, про яке не знали інші. Так, одна з парафіянок, яка працювала суддею і мусила оголошувати звинувачувальні вироки, відвідувала сім’ї засуд­жених нею людей і як могла допомагала їм. Вона робила це, не афішуючи, протягом 35 років, незважаючи на те що не раз зазнавала небезпеки й навіть побоїв. Багато духовних чад митрополита Антонія служили інвалідам, людям похилого віку, хворим, бездомним — це було в порядку речей. «Волонтерську роботу в нас прийнято робити ще відповідальніше, ніж основну, оскільки це — на славу Божу», — зазначила Ірина фон Шліппе.

БІБЛІЮ ПЕРЕКЛАЛИ ЧЕЧЕНСЬКОЮ МОВОЮ Святе Письмо чеченською мовою підготував Московський інститут перекладу Біблії, повідомляє сайт журналу «Фома». На даний момент видання вже знаходиться у друці. За словами консультанта інституту Андрія Десницького, даний

переклад став четвертим повним перекладом Біблії національними мовами Росії. Окрім російської, вже є переклади чуваською і тувинською мовами. Підготував Олег Карпенко

14

№ 21 (319), листопад 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

л юд и н а у церкві

православна газета

КАТЕРИНА ДЯТЛОВА:

«ЯКЩО МИ БУДЕМО СПРАВЖНІМИ ХРИСТИЯНАМИ, ТО ЛЮДИ НЕ ЙТИМУТЬ ІЗ ПРАВОСЛАВ’Я» Усі, хто стикався у Києві з церковним служінням для людей, які погано чують, знають Катерину Дятлову — одного з провідних фахівців із сурдоперекладу в Українській Православній Церкві, активіста громади глухих при столичному Троїцькому Іонинському монастирі та співробітницю телеканалу «Глас». А тепер вона ще й багатодітна мама. Але мало хто знає, що, перш ніж прийти в Церкву, Катерина побувала у протестантській громаді. Про це і зайшла мова у нашій бесіді.

БІЛА ЦЕРКВА. 3 листопада в м. Біла Церква відбулося освячення нового храму в ім’я преподобного Ілії Муромця, зведеного на території Білоцерківського військового шпиталю. Чин великого освячення і першу Літургію в новоосвяченому храмі звершили архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, вікарій Луганської єпархії єпископ Ровеньківський Никодим.

5 листопада, в день пам’яті святого апостола Якова, брата Господнього по плоті, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква архі­ єпископ Августин очолив служіння Літургії за чином святого апостола Якова. Таке богослужіння звершувалося в Білоцерківській єпархії вперше. bc-eparchy.org.ua КІРОВОГРАД. 5 листопада в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї відбувся вечір пам’яті видатного церковного ієрарха і місіонера митрополита Кіровоградського і Миколаївського Нестора (Анісімова, 1885–1962). Приводом для організації вечора послужило 50-річчя від дня блаженної кончини владики Нестора. З доповідями та спогадами виступили місцеві вчені-крає­ знавці та люди, в житті яких митрополит Нестор віді-

грав значну роль. Архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф у своєму вітальному слові, зокрема, сказав: «Для мене як для правлячого архієрея Кіровоградської єпархії є особливою честю очолювати ту кафедру, на якій у недалекому минулому працював на благо Церкви владика Нестор. Історичне значення діяльності митрополита Нестора важко переоцінити, а внесок, який він зробив у місіонерську роботу Руської Церкви на початку ХХ ст., взагалі унікальний і без перебільшення може бути названий подвигом». orthodox-kr.org.ua За адресою izyum-eparhiya.org розпочав роботу офіційний веб-сайт Ізюмської єпархії Української Православної Церкви. Нагадаємо, що Ізюмську єпархію утворено рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 р. (журнал № 45) шляхом виділення зі складу Харківської єпархії. ТУЛЬЧИН. 5 листопада парафію в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Рогізка (Чечельницький р-н Вінницької області) відвідав архієпископ Тульчинський і Брацлавський Іонафан. Цього дня Його Високопреосвященство звершив у храмі Божественну літургію у співслужінні секретаря єпархії архімандрита Сергія (Аніцоя), благочинного протоієрея Василія Смагла, настоятеля храму протоієрея Димитрія Горбенка, духовенства району та гостей у священному сані. По завершенні богослужіння владика Іонафан привітав отця Димитрія із 60-літтям, подякувавши за багаторічні труди з відновлення храму й духовності у селі. Також Преосвященний владика привітав парафіян зі 100-річчям завершення будівництва та освячення храму, що відзначали у день престольного свята, 9 жовтня, святковою Божественною літургією, яку звершив благочинний району протоієрей Василій Смагло.

— Як Ви увірували?

— У мені жила пам’ять про те, як у дитинстві бабуся водила мене із сестрами у храм на свята. Вона вчила нас молитви «Отче наш». Коли ми засинали, бабуся щовечора молилася над усіма нами. У 14 років я вперше потрапила в КиєвоПечерську Лавру на екскурсію, організовану для нашої групи викладачем математики. Екскурсоводом був студент духовної академії, який незабаром прийняв постриг. (Тепер він намісник одного зі столичних монастирів.) Мене вразила його щира віра, було зрозуміло, що Православ’я — це основа його життя. Другу екскурсію нам проводив інший академіст (нині — насельник Лаври). І його віра також запалила в мені вогник. Так я прийшла до переконання, що якщо є такі люди, значить Православна віра — це не просто частина нашої культури, а щось більш глибоке.

— Чому ж тоді Ви залишили Православ’я і стали відвідувати протестантські збори?

— Після екскурсій у КиєвоПечерську Лавру я стала ходити на богослужіння, але багато чого було не зрозуміло. Книг не вистачало. Я намагалася слухати проповіді на богослужіннях, проте на багато питань так і не знайшла відповідей. Мені було дуже важливо розуміти слова молитов і піснеспівів, значення Таїнств і усе, що стосується віри. А я тоді не знала, що в Лаврі відкрилася недільна школа. І тут мій знайомий розповів, що знає одну церкву, де багато розповідають про віру. Пішла туди. Я була насторожена: знала про секти й дуже боялася там опинитися. Служіння мені здалося примітивним. Але пастор зрозумілою мовою розповідав про Бога. Його проповіді були не абстрактними, а дуже життєвими, заснованими на особистому досвіді. Люди там називали себе «просто християнами». Вони з готовністю могли присвятити багато часу людині, у якої виникали духовні питання. Мені сподобалася саме щирість цих людей. Вони були радісні... У цю протестантську організацію я ходила майже рік: відві­ дувала їхні недільні служіння, молодіжні зібрання і буденні зустрічі з вивчення Біблії, працювала у літніх таборах, організованих американськими спонсорами для дітей з багатодітних та неблагополучних сімей.

— Опишіть процес залучення нових членів до секти.

—���������������������������� Кожну нову людину там огортають теплом і увагою, не нав’язуються. Це процес «євангелізації», за їхньою термінологією. Роздають листівки із запрошенням на концерт, де розповідатимуть про Бога. Туди люди йшли із власної волі.

— Кого Ви зустрічали у цій організації?

— Там були дуже освічені люди, переважно молодь. Були й батьки молодих людей. Усі вони намагалися бути «гарячими» християнами, як закликав пастор. І пастор був теж дуже щира людина. Він перевіз свою дружину з вісьмома дітьми до

Києва, наймав просте житло. Його діти навчалися у наших школах, закінчили тут вузи, вели молодіжні зібрання. Я з повагою згадую про них. Єдине, шкода, що наші співвітчизники, які відвідували ту організацію, спочатку не вникли в суть Православної віри. У них було досить поверхневе уявлення про Православ’я.

— Чи можна сучасним православним чогось повчитися у протестантів щодо місіонерської діяльності та організації общинного життя?

— Впевнена, що так. Майже усі, хто там відвідує служіння, так чи інакше, займаються місіонерством. Хтось бере участь у постановках, хтось працює з дітьми під час служінь, хтось грає на гітарі й співає для молоді, хтось відвідує хворих, хтось перекладає проповіді, а хтось просто надає своє житло для проведення молодіжних зібрань. Окрім того, виділяється багато фінансів на книги, наочні посібники, матеріали для виробів, канцелярське приладдя, оренду будівлі для організації дитячих таборів, закупівлю туристичного спорядження для проведення виїздів на природу тощо. Якщо людина повністю присвячує свій робочий час справам місіонерства, то їй виплачується гідна заробітна плата. Пастори активно допомагають в усьому. Усі живуть єдиною общиною. Проблеми однієї людини стають спільними. Благополуччя конкретного члена організації на ділі обертається підтримкою для когось нужденного. Це я побачила саме в тій організації, де особисто була. Православним можна повчитися у них, як жити справжньою общиною, де носять тягарі один одного (див.: Гал. 6: 1). Також, я думаю, нам треба вчитися не тільки покладатися на Бога, але й самому щось робити...

— Як до Вас прийшло переконання в істинності Православ’я і що стало причиною повернення в Церкву?

— Неодноразово відбувалися «випадкові» зустрічі у Лаврі з одним із екскурсоводів, про якого я говорила вище. Він відповідав на багато моїх запитань. І хоча у протестантській організації говорили, що їхнє віровчення не відрізняється від православного, але все ж певні «нестиковки» були. У цьому мені поступово допомогли розібратися при «випадкових» зустрічах. А потім мене запросили в Лаврську недільну школу для дорослих (тоді її очолював отець Лонгин (Чернуха)). Привели мене спочатку в третій клас. Багато що здавалося незрозумілим. Як зараз пам’ятаю, викладали тему «Вчення святителя Григорія Палами про Божественні енергії». Я займалася на лекції тим, що виписувала у стовпчик незрозумілі слова. Мене повели в перший клас. Усе, що викладали тут, виявилося для мене доступним. Той самий клас відвідувало багато таких «учнів», як я. Вчителями працювали студенти семінарії та академії. Думаю, наше спілкування було взаємно корис-

Cурдопереклад богослужіння

ним: студенти вчилися говорити з людьми, а ми збагачувалися їхнім знанням Православ’я. Про усіх них можна сказати чимало теплих слів. Головне —����������������������� ������������������������ вони показали нам глибину і суть Православ’я. Усе стало на свої місця. Вже не потрібно було ходити в інші організації. Учні нашого класу дуже подружилися: досі підтримуємо один одного і вважаємо великим даром Божим наше знайомство між собою та з викладачами Лаврської недільної школи. Вирішальним у виборі Право­ слав’я для мене стало усвідомлення, що такого досвіду, яким багата Православна Церква, немає ніде. Саме у Православній Церкві Причастя — це не просто спогад про Жертву Христову, а єднання із Самим Христом. І щоб це єднання відбулося, потрібно серйозно готувати свою душу. Також у протестантів примітивний алгоритм спасіння: «Ось, Христос вже усіх спас — залишається тільки радіти й веселитися». Але ж потрібно ще й працювати, щоб хоч трішки стати гідними принесеної за нас Жертви. Потрібно звикати до Божественного світла, інакше потім це світло може нас просто засліпити...

— Які, на Ваш погляд, основні причини того, що в секти потрапляють хрещені у Православ’ї люди?

— Головна причина — люди не знають своєї віри, в якій були хрещені. Оглашення необхідне, а якщо хрестять немовля, то потрібно розмовляти з батьками і хрещеними. Також, на жаль, ми, православні, іноді даємо приводи для спокуси, часом забуваємо про любов. Проте я знаю і приклад турботи про тих, хто вперше приходить до храму (в одному зі столичних монастирів). Це ініціатива самих парафіян. З благословення настоятеля, хтось із парафіян стає біля столика зі свічками та з православними журналами: нова людина заходить у храм і одразу їх бачить. Її тепло зустрічають і допомагають розібратися в питаннях віри.

— Що потрібно зробити Церкві для того, щоб люди не потрапляли у секти?

—��������������������������� Потрібно оглашати, просвіщати, щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу (2 Кор. 11: 12). Нам, дітям Православної Церкви, треба вчитися любити образ Божий у собі й любити ближніх, намагатися мати живе спілкування з Богом. Впевнена: якщо ми будемо справжніми православними християнами і нашою головною проповіддю стане наше християнське життя — люди не йтимуть із Право­ слав’я. Бесіду вів Олег Карпенко

православна газета

зверні т ь ув а гу

№ 21 (319), листопад 2012

15

ПА ЛОМНИЦТВО

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВíЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗВЕРШИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ НОВИЙ РІК У ДИВЄЄВО 29.12.12 – 04.01.13 (від 1850 грн.) КАНІКУЛИ В ЗАКАРПАТТІ 29.12.12 – 09.01.13 (від 2500 грн.) ПСКОВСЬКІ ПЕЧОРИ ñ САНКТ-ПЕТЕРБУРГ 03–09.02.13 (від 3100 грн.) ОПТИНА ПУСТИНЬ 23–25.02.13 (від 1500 грн.) ЗОЛОТЕ КІЛЬЦЕ РОСІЇ (Москва, Дивєєво) 01–11.03.13 (від 4500 грн.) ТРИ УКРАЇНСЬКІ ЛАВРИ (Святогірськ – Київ – Почаїв, 1685 грн.) ПОЧАЇВ (350 грн.) ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ У ДАЛЕКЕ ЗАРУБІЖЖЯ

ІЗРАЇЛЬ 03–10.12.12, 30.12.12 – 05.01.13, 02–09.01.13, 13–20.01.13 (від 950 дол.) ІСПАНІЯ 03–12.12.12 (від 950 євро) МІСЦЯМИ ДИНАСТІЇ РОМАНОВИХ (Німеччина — Бельгія) 17–21.12.12 (750 євро) ДО ТЕРНОВОГО ВІНЦЯ СПАСИТЕЛЯ (Франція — Німеччина) 05–13.12.12, 28.01 – 05.02.13, 27.02 – 07.03.13 (1200 євро) НА СВЯТО СВТ. МИКОЛАЯ Італія 13–26.12.12 (автобус, 870 євро) Італія – Греція 14–23.12.12 (1200 євро) Свята Візантія 14–21.12.12, 08–15.03.13 НОВИЙ РІК У БРЮССЕЛІ — РІЗДВО У ПАРИЖІ 28.12.12 – 09.01.13 (автобус, 950 євро) НОВИЙ РІК У ПЮХТИЦІ (Прибалтика — Фінляндія) 29.12.12 — 04.01.13 (850 євро) НОВИЙ РІК В ЕФІОПІЇ 30.12.12 – 09.01.13 РІЗДВО У ПАРИЖІ (Німеччина – Франція) 02.01.13 – 10.01.13 (1300 євро) ШВЕЙЦАРІЯ 02–09.01.13, 06–12.03.13 (1200 євро) СВЯТИНІ АМЕРИКИ 08–17.03.13 (від 3300 дол.) АДРЕСА

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: + 38 (044) 383–04–11, + 38 (044) 383–04–22 + 38 (050) 265–55–42, + 38 (097) 545–42–55 Факс: + 38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

ДУ ХОВНЕ ЖИТ ТЯ

ГОСПОДЬ БЛИЗЬКО ДО ВСІХ, ХТО ПРИЗИВАЄ ЙОГО

ув у великій кіновії Б один економ. Коли він вів справи кіновії,

трапилося йому впасти у гріх нестриманості. Так нерозкаяним у цьому гріху він і помер. Авва м о н а ст и р я , будучи духов­н о прозорливим, зібрав усю братію і сказав: «Брат пішов із життя, і ви знаєте, що для вашого спокою і безмовності він щиросердечно займався нашими справами і як людина спокушений був лукавим, і тому через нас впав у гріх. Давайте потрудимося старанно за нього і будемо молити Людинолюбця Бога». Вони ж, сповнені співчуття та вдячності за всі його труди, почали зі сльозами постувати й молити Бога, щоб Він помилував його. І про-

вели три дні і три ночі, перебуваючи в пості, нічого не їли, плакали та журилися про погибель брата. сподобився авва видіння, і побачив Спасителя, Якого умилостивила своїми трудами братія. Диявол же почав звинувачувати і говорити: «Владико, він мій. Прошу Тебе, він з наших, я допомагав йому у гріху. І будучи, Господи, Суддею Праведним, праведно суди». І сказав йому Спаситель: «Праведний Я Суддя, але й милостивий, і мірою Моєї правди й милості служить Моє людинолюбство. Й оскі­ льки Я милосердний і людинолюбний, то буде благо не знехтувати моління стількох святих мужів, принесеного Мені

І

за одного ураженого, і притому заради них самих, які моляться за те, що впав він у гріх. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і залишитися неураженим від твоїх стріл. Але через справи братії як людина погубив себе. Чи не бачиш, як усі на смерть віддають себе за нього? Гаразд, переконай їх перестати благати Мене і тоді візьми його. Якщо ж такі душі наражаються на небезпеку постраждати від голоду, три дні і три ночі прикликаючи Мене і зі сльозами благаючи за нього, не полишаючи молитов, і зітхань, і колінопреклонінь і попелом посипаючи свої голови, і це за брата, переможеного не усвідомлено, а лукавством, — чи не є благо задовольнити їхнє прохання? Бо якщо царів земних умилостивляє прохання багатьох людей

за засудженого, якого вже ведуть на смерть, і він забирає винного з рук ката, то тим паче Я, будучи Царем праведним і людинолюбним, виконаю прохання і моління Моїх воїнів, принесене Мені за одного?» Коли сказав це Господь, диявол був посоромлений і зник. оли ж розповів авва обителі про видіння братії, то зраділи вони радістю великою. І почало обличчя спочилого брата потроху очищатися від чорноти і стало все чистим. Упевнившись, що приєднав Господь його душу до лику спасенних, тіло поховали. І раділи всі чудесному спасінню брата, тому що Господь близько до всіх, хто призиває Його праведно (див.: Пс. 144: 18).

К

(Древній патерик.

1874. С. 424)

ПРО ЧИСТОТУ СЕРЦЯ ПРИТЧА

Одна сімейна пара переїхала жити в нову квартиру. Вранці, ледь прокинувшись, дружина визирнула у вікно і побачила сусідку, яка розвішувала для просушування випрану білизну.

— Подивись, яка брудна у неї білизна, — сказала вона своєму чоловікові. Але той читав газету й не звернув на це жодної уваги.

— Напевно, у неї погане мило, або вона зовсім не вміє прати. Варто було б її повчити. І так кожного разу, коли сусідка розвішувала білизну, дружина дивувалася, яка ж вона брудна. Одного ранку, поглянувши у вікно, вона викрикнула: — О! Сьогодні білизна чиста! Напевно, навчилася прати!

— Та ні, — сказав чоловік, — просто я сьогодні раніше встав і вимив вікно. Так і в нашому житті! Все залежить від вікна, через яке ми дивимося на події. І перед тим як осуджувати інших, необхідно задуматися, наскільки чисті наші серця та наміри!

16 МИ НЕ МОГЛИ НЕ ЗУСТРІТИСЯ № 21 (319), листопад 2012

православна газета

літературна сторінка

У

вечері ми збиралися «на лавці». Це місце таке біля будинку Колі Малиновського. Будинок старий, війну пережив, від шумної вулиці високим кам’яним парканом відгороджений та кущами бузку прикритий. Там стіл стояв із двома лавочками, місцевими доміношниками споруджений. Надвечір любителі забити «козла» — пенсійного віку дядьки, які постійно там збиралися, —���������������������� ����������������������� розходилися, поступаючись місцем молодому поколінню Портянки. Портянкою наш район називався через його розташування уздовж вулиці Портової, яка не затихала ані вдень, ані вночі. Іноді й ми доміно «балувалися», але більше теревенили, та по «Спідолі», як Висоцький співав, «контру ФРН» слухали. Західні станції нещадно глушили, тому місцеві умільці переналаштовували нам короткохвильові діапазони на частоти, де «глушилки» не так активно працювали. ама політика, як така, нас цікавила остільки-оскі­ льки, а от музичні програми Сєви Новгородцева з Бі-бі-сі та рок-огляди «Голосу Америки» були нашими. Ми їх навіть усіма можливими способами на стрічкові магнітофони записували. Сєва Новгородцев із Лондона о 23.30 щосуботи завжди в ефірі віщав і музичні новинки розповідав, а опівночі, після новин, якийсь священик про Бога говорив, що було, звичайно, цікаво, але не надто. Напевно, так би й приглушували ми звук після Сєвиної передачі, але якось він цілу програму рок-опері «Іісус Христос Супер Зірка» присвятив і так натхненно сюжет переповідав, що стало зрозуміло — в головах наших повна відсутність біблійних знань. Образливе відкриття і прикре. Ні, про релігію нам у школі, певна річ, розповідали ������ —����� звичайно, як про пережитки й повний непотріб, але те, що Христос може стати героєм рок-опери, було незрозуміло. А оскільки Сєва користувався безумовним авторитетом, вирішили ми лондонського попа слухати, мо’ просвітить... ісля двох-трьох передач чітко визначилися: треба б почитати Біблію і Євангеліє. Про те, що це одна книга, ми ще не думали, як, утім, не знали, що на початку 70-х знайти в Ростові Біблію не так просто. На книжковій товкучці у парку, біля обласного драмтеатру, де не тільки обмінювались книжками, але й можна було «з-під поли» дістати практично усе, що видавалося і в СРСР, і «за бугром», у відповідь на запитання «Де придбати Біблію?» нас відрядили до представника ростовського книжкового бомонду, сухенького дідка з дивним ім’ям Порфирій. Порфирій доброзичливо вислухав, уважно на нас поглянув і сказав: — Царська — п’ятсот, сучасна — триста п’ятдесят. а ті часи подібні цифри кого завгодно могли ввести у ступор, а для нас вони взагалі здавалися фантастичними. Та й як не здаватися, якщо заробітна плата за місяць у тих із нас, хто працював, не

Р

С

П

Н

— Що, книжка цікава? — вирішив до кінця розібратися Микола.

—������������������������� Цікава, —��������������� ���������������� коротко відповів старий, а потім, глянувши на нас добрим поглядом, що викликав довіру, додав: — Про вас, хлопчики, книжка написана. Про апостолів. озмова вийшла наскільки дивною, настільки й цікавою. Ми усі до старого підійшли.

— Це чому ж про нас, діду?

— не витерпів Вітько Рибак.

— І чого це ми апостоли? — запитав я. Дід посміхнувся, ще раз оглянув нас добрими очима й відповів: — Бо апостоли рибалками були. І теж сіттю рибу ловили. Увечері в море йшли, на ранок з уловом були. Про це в книжці написано, — показав дід на товстий фоліант у зеленій обкладинці.

—�������������������������� Якій ще книжці? —�������� ��������� не вгамовувався Вітько.

—����������������������������� Та у Біблії, ��������������� —�������������� просто відповів дід. аші фізіономії показували таке здивування, що старий розсміявся. Сміх його був дивний. Прихильний такий сміх. Після нього ще поговорити хочеться. Розповіли ми нашому неочікуваному співрозмовнику, який перейшов з іпостасі «окупанта» в ранг найцікавішого співрозмовника, як ми довго в Ростові Біблію шукали, як її почитати хотіли.

— Почитати мало, апостоли ви мої, — відповів старий. — Нею б жити треба.

— Це як? — не зрозумів я.

— Довга розмова, синки. А мені збиратися треба, поки зовсім не посутеніло. тарий витягнув з води кукан із трьома невеликими сазанчиками, змотав вудки і потягнув за мотузку, яку ми у траві й не помітили. Із прибережного очерету вислизнув невеликий човен. Укинувши свій улов і снасті, старий обернувся до нас і просто сказав: — Візьміть, хлопчики, книжку. Вона вам зараз потрібна, а мені вже не знадобиться. Ми, нічого не розуміючи, мовчки проводжали старого. Тільки запитали у нього, де він живе, щоб Біблію після відпочинку нашого завезти.

—��������������������������� Та тут, недалеко, �������� —������� відповів старий і назвав село, куди ми заходили по продукти. сі три дні ми по черзі вголос читали Біблію. Ні, рибу теж ловили і вранці один одного будили словами «Вставай, апостоле», але все ж головною була Книга. Поверталися через три дні. Біля сільського причалу жінки полоскали білизну. Запитали у них, де тут дід живе з борідкою, добрий такий? Жінки здивовано на нас подивилися, а одна з них заплакала.

— Нема вже діда вашого, хлопці, в обід поховали...

Н

«Прикликання апостолів Петра і Андрія». Дуччо ді Буонінсенья. Національна галерея мистецтв, Вашингтон

перевищувала 120–140 рублів, а студентської стипендії хіба що на пиріжок з компотом і проїзд до інституту вистачало? Вирішили у церкву піти. ростовському соборі було малолюдно, прохолодно і тьмяно. Служба вже закінчилася. Біля темних ікон горіли свічки. Якісь бабусі мили кам’яні плити підлоги. Зліва, біля довгого столу із продуктами, стояв священик з якимось хлопчиною, в темному до п’ят одязі. Священик нескінченно читав імена з маленьких книжечок, а його помічник складав їх у довгі шухляди дивних ящиків, схожих на перевернуті полиці. Підійти до священика посоромилися, та й зайнятий він був, тому звернулися до жінки, що продавала свічки і хрестики. Вона, як і Порфирій на книжковому ринку, уважно вислухала й, пильно нас розглянувши, відповіла: —�������������������������� Хлопці, Біблій ми не продаємо. У бабусь своїх попитайте... Бабусь мали усі. Ікони в їхніх будинках і квартирах були, а от Біблія... А чи нам, онукам, не знати, що у бабусі є і чого нема?! оча, коли подумали й перебрали родичів, усетаки вирішили Біблію по селах і станицях пошукати. Може, й збереглася у кого. Через тиждень Вітько Рибак приніс на експертизу товсту книжку із хрестом, написану незрозумілою мовою, як з’ясувалося пізніше — церковнослов’янською. Фоліант іменувався дивною назвою «Трїwдь Постная». Спільними зусиллями розібралися, що перевернута англійська «дубль ве» означає «о», але зрозуміти, що таке «Тріодь», не змогли. Допоміг «Словник атеїста», де

У

Х

популярно роз’яснювалося, що це богослужбова книга, по якій співають і читають на службах під час Великого посту, а також говорилося, що під час цих постів тисячі наших предків страждали від голоду та хвороб. Ще у словнику було написано, що Тріодь ця за біблійними текстами складена, але який сенс розшифровувати уривки незрозумілою мовою, не знаючи їхнього змісту? Вдома, у відповідь на запитання до батьків, де Біблію почитати, — дивний погляд без коментарів і знизування плечима. Ось так. Солженіцина укупі з Войновичем і Аксьоновим, та й іншими письменниками-дисидентами, за яких з інституту виганяли і на п’ять років на БАМ висилали, знайти для нас проблеми не було, а Біблія виявилася книгою недоступною. аближалися травневі свята, три дні вихідних. Усі разом — а нас п’ятеро друзів було — викрутилися усіма правдами й неправдами від першотравневої демонстрації та несення прапорів із гаслами, і вирушили по широкому після весняної повені Дону в далеке село, розташоване на острові в гирлі річки. Ми туди завжди на риболовлю їздили. Батьки наші на цю справу позитивно дивилися, і човен моторний випросити у них проблем не складало. Там, за селом, у донських єриках і заплавах можна було не тільки гарної риби наловити, але ще й аборигенами себе відчути. Навколо —������������ ������������� тільки очерети й верби з лозами на островах. Удень — гомін птахів, а ввечері первісна тиша. Навіть жаби не кумкають. Якби не комарі — чистий рай. Ми так і назвали свій острівець — Рай. Напевно, у кожного з нас є таке

Н

місце, де, крім тебе самого і друзів найближчих, нікого бачити не хочеться. Таким для нас цей Рай був. селі докупили продуктів. Дров у знайомого ри­ба­л­ ­ки добули. Травневі ночі на Дону ще прохолодні, хмизом не обігрієш. Долили у мотор човна бензину — і в Рай... Ще на підході до острова почули запах диму, а потім і два вудилища побачили. Вони над очеретами стирчали, як ознака того, що наша робінзонада наказала довго жити. І точно. На улюбленому острівці — сто метрів завдовжки і тридцять завширшки — в затоці, куди так любили на світанку донські чабаки заходити, сидів літній чоловік із невеликою густою бородою і читав товсту книгу. Побачивши нас, він привітно помахав рукою, мовляв, підходьте, місця вистачить. Наші кислі обличчя, видно, нічого йому не говорили, хоча ми навіть і не привіталися. Хоча чого вітатися з окупантом? е було надвечір, шукати інший острів вже не було коли. Та й де його у цих нетрях знайдеш? Вивантажилися. Намет встановили. Почали снасті розбирати, багаттячко розпалювати. Коля Малиновський, як найголовніший і найвідповідальніший, все-таки вирішив до окупанта підійти. Адже, як не злись, ночувати разом доведеться.

— Діду, клює рибка? — замість «здрастуйте» запитав Микола.

— Та Бог його знає, синку, як вона клює, — відповів дід і додав: — Я ось зловив зо три, мені вистачить на вечерю. точно, ми відразу звернули увагу, що старий увесь цей час на поплавки не дивився. Втупився у свою книгу й голови не піднімає.

У

Ц

І

С

У

*** Багато років минуло, але слова цього діда — «Візьміть, хлопчики, книжку. Вона вам зараз потрібна, а мені вже не знадобиться» — я пам’ятаю. А ось як звали його, ми так і не спитали... Протоієрей Олександр Авдюгін