Cerkovna_Gazeta_2012_23_321_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Грудень 2012 № 23 (321)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ДУХОВНЕ ЖИТТЯ

ЛЮДИНА У ЦЕРКВІ

ПАЛОМНИЦТВО

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

Піст із вдячністю і радістю

Край раннього християнства

Почути тих, які пішли

«Любитель Священної Біблії»

На запитання, пов’язані з постом, відповідає архімандрит Маркел (Павук)

На крайньому сході Туреччини, біля кордону із Сирією та Іраном, лежить нагір’я під назвою Тур-Абдін — гора Божа

Які прекрасні перші кроки воцерковлення, перші місяці, перший рік життя зі знайденим сенсом…

До 290-ї річниці від дня народження Григорія Сковороди

с. 7

с. 8

с. 10–11

с. 12–13

НОВИНИ, ПОДІЇ, КОМЕНТАРІ

ЦЕРКВА І ДЕРЖ АВА

5 грудня в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця (Київ) перший заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді архімандрит Іоасаф (Перетятько) і співробітник відділу психолог Ганна Лелик взяли участь у семінарі «Логотерапія для лікарів і пацієнтів, або Навіщо сучасній людині сенс життя?». Захід відбувся в рамках постійно діючої в НМУ школисемінару «Проблеми біоетики й фізики живого». Під час семінару Ганна Лелик виступила з допо-

віддю, присвяченою логотерапії Віктора Франкла. Архімандрит Іоасаф презентував присутнім книгу Ганни Лелик «Наука про душу, або “Несучасна” психологія». Декількома днями раніше, із 26 до 30 листопада, відбувся ряд зустрічей співробітників Синодального молодіжного відділу з викладачами й студентами вищих навчальних закладів м. Харкова. Зустрічі проходили у формі показу тематичних фільмів із наступним їх обговоренням зі студентською аудиторією.

10 грудня, наступного дня після церковного святкування освячення церкви в ім’я великомученика Георгія в Києві, у Будинку Митрополита на території Національного заповідника «Софія Київська» відбувся святковий вечір, присвячений цій події.

Олена Сердюк відзначила значущість діяльності князя Ярослава Мудрого, зокрема як храмобудівника. Потім слово було надано архієпископу Антонію. Зачитавши вітання Блаженнійшого Митрополита Володимира організаторам і учасникам святкового заходу, Його Високопреосвященство від-

Храм в ім’я великомученика Георгія Побідоносця стояв поряд із собором Святої Софії й був зведений благовірним князем Яро славом Мудрим (у Хрещенні Георгієм) на честь його небесного заступника. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у заході взяв участь Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Перед початком офіційної частини владика Антоній у супроводі генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» Олени Сердюк відвідав книжкову виставку, де було представлено стародавні й сучасні видання. Відкриваючи вечір,

значив, що період князювання Ярослава Мудрого може бути названий золотою добою давньоруської культури: у його час засновувалися монастирі, будувалися храми, збиралися бібліотеки, створювалася самобутня богословська література, перлиною якої є «Слово про закон і благодать» Київського митрополита Іларіона. У рамках вечора відбулася презентація книги академіка НАНУ Петра Толочка «Ярослав Мудрий». На закінчення відбувся концерт хору Національної опери України ім. Тараса Шевченка (давньоруська пісня XI ст.) і струнного квартету Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.

БЛАГОСЛОВЕННЯ ЗАКОНОДАВЦЯМ 12 грудня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської Лаври звершив молебень перед початком роботи Верховної Ради України VII скликання. За богослужінням молилися новообрані депутати ВР. Його Блаженству співслужили: намісник Лаври митрополит Чорнобильський і Вишгородський Павел, Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильків-

ський Пантелеімон, Броварський Феодосій, Обухівський Іона, Фастівський Даміан. Блаженніший Владика побажав народним обранцям допомоги Божої у трудах на благо України. Після молебню Предстоятель УПЦ благословив депутатів, окропив їх святою водою та подарував кожному примірник видання Святого Письма Нового Завіту. Того ж дня з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній взяв участь в урочистому відкритті першої сесії Верховної Ради України VII скликання.

СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ

МІЦНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Із кожною людиною, що з нею ми зустрічаємося, з кожним місцем, що його відвідуємо, існує певний зв’язок. Він може бути у вигляді тонкої ниточки або міцного каната, який ніхто не зможе розрубати. Такий дивовижний зв’язок одразу ж виник між нами

ІС ПОЛ ЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! й дітьми, коли ми вперше відвідали їх у дитячому будинку с. Молниця Чернівецької області. Тоді приїхало понад 40 волонтерів із різних регіонів України, серед них і восьмеро з братства преподобного Іони, організованого при Свято-Троїцькому Іонинському монастирі у м. Києві. Закінчення на с. 15

25 листопада виповнилося п’ять років від дня архієрейської хіротонії єпископа Сумського і Охтирського Євлогія.

№ 23 (321), грудень 2012

Як уже повідомляло наше видання (див.: № 22 «ЦПГ» за 2012 р.), 23 листопада Предстоятелю Української Православної Церкви виповнилося 77 років. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил надіс лав Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру привітання такого змісту: «Ваше Блаженство, дорогий Владико! Прийміть сердечні вітання із днем Вашого народження. З юного віку Ви мали щире бажання присвятити своє життя

православна газета

П РЕДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

церковному служінню, і Господь подарував Вам таку можливість. Протягом довгих років Ви жертовно трудитеся у Винограднику Христовому, приносячи щедрі плоди, які є цінними як для українського Право слав’я, так і для всієї Повноти нашої Церкви. За словом праведного Іова, мудрість у старших, і в довголітніх — розум (Іов 12: 12). Вашої мудрості, багаторічного пастирського досвіду та вміння приймати виважені рішення сьогодні особливо потребують православні віруючі України.

24 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив заупокійну літію та поклав квіти до монумента «Свіча пам’яті», що на території Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». Його Блаженству співслужили Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ П е р е я сл а в -Х м ел ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр і єпископ Ірпінський Климент. У поминальному заході також взяли участь викладачі й студенти Київських духовних шкіл.

Радіючи з того, що, Божою поміччю, Ви повернулися до виконання Ваших високих Предстоятельських обов�� ’�� язків, молитовно бажаю Вашому Блаженству доброго здоров’я, духовної бадьорості, миру й довголіття. Милостивий Господь заступництвом Своєї Пречистої Матері нехай зміцнить Вас на нелегкому шляху апостольського служіння та вдосталь обдарує благодатними дарами Святого Духа. З любов’ю у Христі, Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі».

НЕКРОПОЛЬ КОЛИШНЬОГО ПЕЧЕРСЬКОГО ВОЗНЕСЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ ПЕРЕНЕСЕНО У ФЛОРІВСЬК У ОБИТЕ ЛЬ

27 листопада Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії вклонився Єрусалимській Плащаниці Пресвятої Богородиці. Цю ікону було

принесено в обитель перед її від’їздом з меж Української Православної Церкви в Єрусалим (див.: с. 15).

4 грудня, в день свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, Предстоятель Української Православної Церкви очолив служіння Літургії в Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Блаженнішому Митрополиту Володимиру співслужили: намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Макарівський Іларій, Ірпінський Климент, Бородянський

Варсонофій, а також духовенство обителі. За богослужінням Предстоятель УПЦ висвятив на священика студента III курсу Київської духовної академії диякона Василія Лепея й на диякона — вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Василія Костюка.

2 грудня, у Неділю 26-ту після П�� ’�� ятидесятниці, Блаженні-

9 грудня, у Неділю 27-му після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Його

8 грудня у Вознесенський сій, Обухівський Іона, БородянФлорівський жіночий монас- ський Варсонофій, Фастівський тир м. Києва було перенесено Даміан і духовенство обителі. людські останки, що їх знаЗа богослужінням молилася йшли при археологічних роз- настоятелька Флорівського копках на території Національ- монастиря ігуменя Антонія ного культурно-художнього (Фількіна), насельниці й парай музейного комплексу «Мис- фіяни обителі. На церемонії тецький Арсенал», розташова- були присутні перший заступного на місці колишнього ник голови Київської міської Печерського Вознесенського державної адміністрації Олекжіночого монастиря. сандр Мазурчак і генеральний Церемонію перепоховання директор комплексу «Мисочолив Блаженніший Митропо- тецький Арсенал» Наталія лит Київський і всієї України Заболотна. Як раніше повідоВолодимир, який звершив мляло наше видання, саме ший Митрополит Київський і зау покійну літію на місці вона звернулася до Предстоявсієї України Володимир звер- нового поховання, поряд із теля УПЦ із проханням шив Божественну літургію в соборним храмом Флорів- про перепоховання (див.: соборному храмі столичного ського монастиря. Його Бла- № 22 «ЦПГ» за 2012 р.). В її Пантелеймонівского жіночого женству співслужили: намісник зверненні, зокрема, відзначамонастиря у Феофанії. Його Святої Успенської Києво- лося, що 2012 р. виповнюється Блаженству співслужили: Керу- Печерської Лаври митрополит 300 років із часу переселення ючий справами УПЦ архієпис- Чорнобильський і Вишгород- у Флорівську обитель черниць коп Бориспільський Антоній, ський Павел, Керуючий спра- Печерського Вознесенського єпископ Макарівський Іларій, вами УПЦ архієпископ Борис- жіночого монастиря (прим.: духовенство обителі. пільський Антоній, секретар переведеного на Поділ Предстоятеля УПЦ архієпископ у зв’язку із закладкою Києво3 грудня, напередодні свята П е р е я сл а в -Х м ел ь н и ц ь к и й Печерської цитаделі). Введення у храм Пресвятої і Вишневський Олександр, Після богослужіння БлаженБогородиці, Блаженніший єпископи Васильківський Пан- ніший Владика звернувся Митрополит Володимир відві- телеімон, Броварський Феодо- до присутніх із проповіддю. дав Введенський чоловічий монастир м. Києва, де очолив 12 грудня Блаженніший у церемонії перенесення у стовсеношну. Його Блаженству Митрополит Київський і всієї личний Флорівський монастир співслужили: архієпископ Біло- України Володимир у своїй некрополя Печерського Вознецерківський і Богуславський резиденції в Києво-Печерській сенського жіночого монастиря. Августин, намісник обителі Лаврі прийняв генерального У ході зустрічі також були обгоєпископ Фастівський Даміан, директора Національного куль- ворені питання співпраці між духовенство монастиря. Перед турно-мистецького та музей- Українською Православною початком богослужіння Блажен- ного комплексу «Мистецький Церквою та «Мистецьким Арсеніший Владика молитовно вкло- Арсенал» Наталію Заболотну, налом». Наостанок сторони нився найвідомішій і найшано- яка подякувала Його Блажен- обмінялися пам’ятними подаванішій святині обителі — іконі ству за благословення й участь рунками. Пресвятої Богородиці «Призри на смирення». ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ Блаженству співслужили: намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ) і Яготинський Серафим, єпископи Васильківський Пантелеімон і Бородянський Варсонофій, духовенство обителі. За богослужінням Предстоятель УПЦ висвятив на священика студента ІІІ курсу КДА ієродиякона Феодосія (Марченка) й на диякона — вихованця 3-го класу КДС Олексія Лисюка.

18 листопада в кафедральному православному соборі в ім’я благовірного князя Олександра Невського м. Пряшів (Словаччина) відбулася хіротонія нового архієпископа Пряшівського і Словацького, а напередодні — там само — наречення архімандрита Ростислава на архієпископа Пряшівського. Чин наречення та архієрейську хіротонію очолив Блаженніший Митрополит Чеських Земель і Словаччини Христофор. Із благословення Блаженнішого

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 14.12.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

Митрополита Київського і всієї України Володимира, участь у богослужіннях прийняв архі єпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор. Вітаючи нововисвяченого владику Ростислава, архієпископ Феодор відзначив історичну й духовну єдність двох братніх єпархій, які в минулому входили до складу Мукачівсько-Пряшівської єпархії (в юрисдикції Сербської Православної Церкви). orthodox.org.ua, m-eparchy.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

ДРУГ БІДНИМ І ЗНЕДОЛЕНИМ

Святий праведний Філарет Милостивий (день пам’яті — 14 грудня за н. ст.)

вятий Філарет Милостивий прославив Бога своїм благочестивим життям у VIII ст. Разом із дружиною Феозвою і трьома дітьми праведник жив у малоазійському місті Амнія. Обійнявши високу державну посаду, Філарет мав доступ до великих коштів. Протягом усього життя він зустрічав багато жебраків, інвалідів, хворих, до яких відчував співчуття. Святий часто повторював рідним слова Святого Письма: «Ми нічого не принесли у світ, тож нічого не можемо й винести з нього...». Філарет став роздавати своє майно тим, хто був на межі життя і смерті, у кого завтрашній день уже міг і не настати через голод, хвороби, нестатки. За неймовірні щедрість і спів-

чуття сучасники назвали Філарета Милостивим. Коли провінцію Пафлагонія, де проживав праведник, розорили араби, в нього залишилися два воли, корова з телям, кілька вуликів і будинок. Серед скорботи, що панувала навколо, Філарет говорив про те, як непросто багатим потрапити в Царство Небесне, і що бідним це зробити набагато простіше. Незабаром святий роздав нужденним і те, що мав. Одного разу праведникові довелося розлучитися і з верхнім одягом, щоб пожертвувати його жебраку, що постукав до нього у дім. Дружина й діти дорікали святому за марнотратність і нерозважливість. Він лагідно втішав їх і казав, що Господь нікого не залишає без допомоги й вина-

п равослав н ий кал е н д а р

приготувати великий обід для Царя і його свити. Коли стіл був наповнений дорогими стравами, праведник запросив до себе в дім близько 200 жебраків, сліпих, кульгавих, старих і немічних. Того дня ніхто з родичів не ремствував на нього, оскільки всі розуміли, що, говорячи про Царя, він мав на увазі Господа Іісуса Христа. Про-

давши подароване йому імператором майно, Філарет став володарем великої суми грошей, яку роздав бідним. Рідні Божого угодника вже не докоряли йому, оскільки стали свідками істинності слів святого про те, що Господь ще у тутешньому житті з надлишком нагороджує тих, хто милує жебрака. «За милості твої до бідних і нас благословив тепер Бог багатством», — говорили вони. Філарет Милостивий прожив довге життя, померши у віці 90 років († 792). Перед смертю він зібрав дітей та онуків і, як старозавітний патріарх Яків, кожному передбачив його майбутній життєвий шлях. У мить смерті праведника приміщення наповнилося незвичайними пахощами. Святі останки Філарета було поховано в обителі Суда Родольфія в Константинополі. Там само, після багатьох трудів на благо Церкви, знайшла вічний спочинок і його дружина Феозва.

нік, який став грубо втручатися у справи місцевої Церкви. Пригнічений мирськими чварами, єпископ Іоанн таємно залишив кафедру й пішов до Єрусалима, де, у відповідь на його гарячі молитви до Господа про місце подальшого служіння, на небі

з’явилася зірка, що привела святого в Лавру преподобного Савви Освященного. Праведник чотири роки старанно й покірливо трудився в обителі як простий чернець, приховавши свій архієрейський сан. На Іоанна звернув увагу настоятель, запропонувавши йому прийняти сан священика. Святому довелося зізнатися в тому, що він єпископ. Іоанн відкрив свою таємницю Єрусалимському патріарху Ілії, а незабаром через одкровення з Неба це стало відомо і преподоб ному Савві. Наступні кілька років святитель Іоанн провів у відокремленій келії, взявши на себе подвиг мовчання. Праведник не виходив навіть у храм. У пошуках ще більшої аскези святий залишив Лавру й пішов у пустелю, де провів понад дев’ять років, харчуючись виключно травами. Цей подвиг був угодний Богу, і Він послав Своєму обранцю лева, який

оберігав пустельника від неприємностей. Одного разу до Іоанна прийшов преподобний Савва й ублагав його повернутися в Лавру, де незабаром Господь чудесним чином відкрив братії, що з ними подвизається єпископ. Коли настоятель Лаври віді йшов до Господа, Іоанн дуже тужив по спочилому, але удостоївся явлення Савви у сонному видінні, отримавши від преподобного пророцтво, що йому належить ще потрудитися в боротьбі з єрессю. Так і сталося: святителю довелося залишити тихе келійне життя, щоб утвердити братію у Православ’ї і показати всю хибність аргументів прихильників єресі Оригена. Цілі 66 років преподобний Іоанн Мовчальник провів у Лаврі Савви Освященного, закінчивши свій багатостраждальний життєвий шлях у віці 104 років.

Преподобний Іоанн Мовчальник (день пам’яті — 16 грудня за н. ст.)

родині місцевого воєначальника. Дуже рано отрок полюбив читати Святе Письмо й молитися на самоті. Після смерті батьків Іоанн витратив отриману спадщину на будівництво храму на честь Пресвятої Діви Марії і став подвизатися при ньому в пості, молитві та стриманості. Коли праведнику виповнилося 28 років, його було висвячено в єпископський сан і направлено служити на кафедру м. Колонії, як того і просили місцеві жителі. З цього часу Іоанн посилив свої аскетичні подвиги, цілком віддаючись новому послуху. На десятий рік служіння святитель вирушив у Константинополь із проханням вплинути на нового правителя Вірменії на ім’я Пазі-

НАСЛІДУЮЧИ БОГОМУДРОГО ВЧИТЕЛЯ

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА:

Преподобний Савва Сторожевський (день пам’яті — 16 грудня за н. ст.)

дин із перших учнів преподобного Сергія Радонезького — святий Савва Сторожевський, Звенигородський. З ранньої юності праведник присвятив своє життя Богу, прийнявши чернечий постриг з рук самого Радонезького чудо творця. Савва харчувався тільки рослинною їжею, носив грубий одяг, спав на долівці, зберігаючи у всьому простоту й безкорисливість. Для братії Троїцької обителі він був зразком смирення. Коли подвижник набув достатнього духовного досвіду, то, з благословення Радонезького ігумена, взяв на себе послух духівника монастиря. Однак Господь судив Савві просяяти світлом доброчесного життя і за межами Сергієвої обителі. Коли князь Димитрій Донський повертався із перемогою з Куликового поля, то вирішив у вдячність Богу влаштувати на р. Дубенці монастир на честь Успіння Божої Матері. Ігуменом нової обителі, з благословення святого Сергія, став преподобний Савва. У 1392 р., уже після смерті Радонезького чудотворця, коли його наступник пішов у відлюдне місце для подвигу безмовності,

братія вблагала Савву стати їхнім новим пастирем і отцем. Виконуючи цей послух, праведник увесь час відчував небесне заступництво преподобн ого Сергія. Відомо також, що під час ігуменства Савви за стінами монастиря чудесним чином з’явилося джерело води. Одного разу до праведника звернувся його духовний син, Звенигородський князь Юрій, із проханням прийти до нього і благословити його дім. Давши правителю і його близьким благословення, Савва вже зібрався повернутися, та його зупинило ще одне прохання князя: влаштувати в його володіннях, а саме на Сторожевській горі, нову обитель. Оскільки Божий угодник уже давно прагнув усамітненого життя, то прийняв пропозицію князя і заснував дерев’яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а недалеко від неї збудував собі келію. У 1399 р. Руська Церква прикрасилася ще одним монастирем, заснованим трудами преподобного Савви. Праведник із любов’ю приймав усіх, хто хотів віддатися спілкуванню з Богом у безмовності й тиші, далеко від мирських турбот.

городить сторицею кожного, хто виконує Його заповідь: хто просить у тебе — дай, і хто хоче в тебе позичити — не відвертайся (Мф. 5: 42). Незабаром друг праведника прислав голодуючим 40 мір пшениці. На прохання дружини, 35 мір Філарет відділив для прожитку сім’ї та повернення боргу. Свою ж частину, п’ять мір зерна, протягом якихось двох днів він знову роздав бідним, чим викликав гнів дружини. Після цього випадку дружина й діти стали харчуватися окремо, таємно від нього. Якось святий застав їх за одним із таких обідів і попросив нагодувати його якщо не як чоловіка й батька, то хоча б як гостя і мандрівника, який відвідав їхній будинок. Але недовго Божий угодник перебував у нужді. Вийшло так, що його внучка вийшла заміж за імператора Візантії Костянтина Порфірородного, й Філарет став володіти ще більшими багатствами. Він попросив своїх близьких

У ТИШІ Й МОЛИТВІ

ивучи у пустелі, він харчувався самими травами, присвячуючи весь час молитві та праці. Войовничі кочівники кілька разів намагалися вбити його, але їх зупиняв страх перед левом, який прислужував пустельнику й відганяв від нього ворогів. Безперестанною м ол и т в о ю, с м и р е н н і ст ю, подвижницьким життям преподобний Іоанн Мовчальник здобув благодать Святого Духа, явивши безліч чудес. Праведник міг знати думки людей, зцілювати одержимих злим духом і допомагати ще за життя тим, хто прикликав його на допомогу в молитвах. Преподобний народився в середині V ст. у Вірменії, в

№ 23 (321), грудень 2012

Щоб організувати життя обителі, він сам викопав криницю біля підніжжя гори, звідки носив на своїх плечах воду; обгородив храм і келії дерев’яною огорожею, а згодом брав активну участь у будівництві кам’яної церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Того ж 1399 р. у житті угодника стався знаменний випадок: князь Юрій, готуючись до воєнного походу, попросив у святого старця благословення, а разом із ним отримав і пророцтво про вдале завершення справи. Дуже скоро Звенигородський правитель повернувся у своє князівство з перемогою. У 1406 р. святий Савва спочив. Велика кількість зцілень і чудес, що відбувалися при гробі праведника, а також численні явлення привернули увагу віру-

17 грудня — великомучениці Варвари; преподобного Іоанна Дамаскіна; святителя Геннадія, архієпископа Новгородського; 18 грудня — преподобного Савви Освященного; 19 грудня — святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця; 20 грудня — святителя Амвросія, єпископа Медіоланського; преподобного Іоанна, посника Печерського, у Ближніх печерах; святителя Амвросія сповідника, єпископа Кам’янець-Подільського; ючих. В одній із грамот, що датується 1539 р., старця було названо чудотворцем. А в 1547 р. його причислили до лику святих. Особливо шанував преподоб ного цар Олексій Михайлович, який пішки паломничав у його обитель. Відомий випадок, коли святий Савва чудесним чином врятував правителя від лютого ведмедя. Наприкінці XV ст. ігумену Саввинської обителі Діони-

22 грудня — зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці; 23 грудня — святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського; 24 грудня — преподобного Никона Сухого, Печерського, у Ближніх печерах; преподобного Кукші Одеського; 25 грудня — святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського, чудотворця; 26 грудня — мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста; преподобного Мардарія, затворника Печерського, у Дальніх печерах; 28 грудня — Собор Кримських святих. сію після вечірнього правила явився преподобний і сказав: «Діонисію! Вставай і напиши лик мій на іконі». На запитання Діонисія хто він, — той, що явився, відповів: «Я Савва, начальник цього місця». Детально розпитавши старця Авакума, який замолоду бачив Божого угодника, ігумен став до роботи й виконав прохання святого. Підготував Андрій Гор

православна газета

н ови н и, под ії, ком е н та р і

№ 23 (321), грудень 2012

ПОСЛАННЯ Предстоятеля Української Православної Церкви з нагоди 75-річчя подвигу християн, які постраждали під час терору 1937 р.

Збудую Церкву Мою — і врата пекла не подолають її (Мф. 16: 18), — сказав Господь про Святу Церкву, яку Він придбав Кров’ю Своєю (Діян. 20: 28). Ані людські, ані надлюдські сили не в змозі похитнути цю твердиню, наріжним каменем якої є Сам Пастиреначальник Христос. Цю істину підтверджено багатьма історичними свідченнями. Найпереконливішим із них можна назвати 1937 р. — апогей більшовицького «Великого терору». Розпочався цей терор з перших днів існування радянської влади — позбавленням Церкви усіх прав і свобод, вилученням церковних цінностей, блюзнірським розкриванням святих мощей, глумом над святинями, знищенням храмів і монастирів, масовим убивством християн (мирян, ченців, священнослужителів, архієреїв,

серед яких одним із найперших прийняв вінець мучеництва митрополит Київський Володимир (Богоявленський)). Тоталітарний комуністичний режим розгорнув нещадну війну з релігією. Вона підлягала повному викоріненню. Боротьба була жорстокою, нещадною і безкомпромісною. Бойові дії точилися на усіх фронтах: ідеологічному, коли по всій країні розпочався рух насильницького вступу до спілки войовничих безбожників і атеїстична література в безмежних накладах розповсюджувалась серед населення; історичному, коли на догоду більшовицькій доктрині переписувалася і переглядалася вітчизняна історія; освітньому, коли «хлібом насущним» нових поколінь стали постулати марксизму-ленінізму; культурному, де єдиним на потребу оголошувався

принцип «партійності культури», покликання якої полягало в обслуговуванні інтересів КПРС; державотворчому, коли відбувалося зречення спадку святого рівно апостольного князя Володимира і його благочестивих наступників. Оголошувалася кардинальна революція світогляду — відречення від Бога та християнських моральних засад і запровадження філософії матеріалізму. Всі, хто був інакомислячим, не сприймав комуністичної ідеології, отримували тавро ворога й мали бути ліквідовані. Не лише люди Церкви — цілі соціальні верстви винищувалися як клас. У 1932 р. Сталін підписав декрет про безбожну п’ятирічку. Роком її закінчення став жахливий 1937-й… Протягом цієї п’ятирічки було страчено мільйони невинних страждальців: найкращі

представники інтелігенції, вченого світу, інженерних кадрів, військової еліти, культури і мистецтва. Диявольським знаряддям ліквідації селянства та перетворення його на колгоспний пролетаріат став масовий голодомор 1932–1933 рр. Воістину в цей час точилася війна режиму з народом. Церква, як невід’ємна частина народу, в цю криваву епоху страждала разом із ним. Партійні вожді ставили завдання винищувати її «до останнього попа». Та це не вдалося їм ані в 1937-му, ані в 1961 р., ані в інші періоди, хоча інколи здавалося, що її вже розгромлено вщент. Дивовижним чином через муки й страждання розстріляних, закатованих у в’язницях і казематах, померлих від голоду й нелюдських умов існування в таборах або на засланні наслідувачів Христа Церква набувала

нової сили, звеличувалася, знову воскресала. Молитви святих сповідників і новомучеників, зерно їхньої проповіді, приклад їхнього служіння та подвигу давали добрий плід (див.: Лк. 8: 8), щедрі сходи на духовній ниві. Минуло 75 років з того часу. Але пам’ять про тих, хто власною кров’ю та життям засвідчив вірність Господу і Його Святій Церкві, не згасає. Вона сяє іменами новоканонізованих угодників Божих, серед яких священномученики Костянтин (Дьяков), митрополит Київський; Ол е к с а н д р (Петровський), архі єпископ Харківський; Анатолій (Грисюк), митрополит Одеський; Прокопій (Скадовський), архієпископ Херсонський; Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Харківський; київські священики Михаїл Єдлінський та Олександр Глаголєв і багато інших. Ство-

рено патерики й мартирологи вітчизняних новомучеників і сповідників, складено церковні служби у дні їхньої пам’яті. На їхню честь будуються храми й каплиці. Ми завжди повинні пам’ятати, що саме полум’яна любов цих людей до Бога і Святої Церкви — це перемога, що світ перемогла (1 Ін. 5: 4). Хто відлучить нас від любові Божої: чи скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? <...> Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Бо <…> ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Початки, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Іiсусі, Господі нашому! (Рим. 8: 35–39). Володимир, Митрополит Київський і всієї України

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ

ВІДІЙШОВ ДО ГОСПОДА БЛАЖЕННІШИЙ ПАТРІАРХ АНТІОХІЙСЬКИЙ ІГНАТІЙ IV

5 грудня 2012 р. у Бейруті (Ліван) помер Предстоятель Антіохійської Православної Церкви Блаженніший Патріарх Великої Антіохії й усього Сходу Ігнатій IV.

Як повідомляє портал Патріархія.ru, Його Блаженство народився 1921 р. у сирійському селі Мхардей, що неподалік від м. Хама, в благочестивій православній арабській сім’ї. З юних літ він відвідував богослужіння та брав участь у церковному житті. Ще у період навчання в університеті в Бейруті майбутній Патріарх вступив на службу в один із храмів місцевої єпархії — спочатку як вівтарник, а через деякий час він став у цьому храмі дияконом. У 1942 р. він був одним із організаторів православного молодіжного руху, який розвивався у Лівані та Сирії під час

Другої світової війни. Цей рух додав нових життєвих сил усій Антіохійській Церкві та сприяв притоку молоді в Церкву. У 1945 р. майбутній Патріарх вирушив до Парижа, де

СПІВЧУТТЯ

Б ЛА ЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА У ЗВ’ЯЗК У З КОНЧИНОЮ БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА ВЕЛИКОЇ АНТІОХІЇ І ВСЬОГО СХОДУ ІГНАТІЯ IV Священному Синоду Антіохійської Православної Церкви Із глибокою сердечною скорботою Ми прийняли звістку про кончину Блаженнішого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу Ігнатія IV. Життєвий шлях спочилого Первосвятителя завжди слугував прикладом щиросердної християнської любові, яка була джерелом його християнського подвигу, тих невтомних та самозречених трудів, якими він відстоював інтереси віруючих, як добрий пастир, готовий покласти душу свою за овець Христового стада (див.: Ін. 10: 11). Як і його славнозвісний попередник — священномученик Ігнатій Антіохійський, Блаженніший Патріарх Ігнатій IV був ревним молитвеником

за багатостраждальний сирійський народ і розповсюджував світло Христової проповіді. Від імені Священного Синоду та Повноти Української Православної Церкви висловлюємо щирі співчуття братній Церкві Антіохії з приводу її втрати, та підносимо молитви до Всевишнього про упокій Блаженнішого Патріарха Ігнатія IV, завжди пам’ятаючи прохання святого Богоносця до римлян: «Поминайте в молитві вашій Церкву Сирійську: в ній замість мене пастир тепер Бог. Один Іісус Христос буде єпископствувати в ній і любов ваша». Вічна йому і блаженна пам’ять! Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

навчався у Свято-Сергіївському православному богословському інституті. Після повернення на Близький Схід він заснував у Лівані Православну богословську семінарію при Баламандському монастирі, в якій протягом багатьох років виконував обов’язки декана. У 1953 р. він виступив одним із засновників Синдесмосу — Всесвітнього об’єднання православної молоді й богословських шкіл. У 1961 р. відбулася його архієрейська хіротонія, а в 1970 р. він став митрополитом Латакійським. 2 липня 1979 р. обраний 166-м Патріархом Антіохійським. Чин інтронізації відбувся 8 липня того ж року. Понад три десятиліття Блаженніший Ігнатій стояв біля керма корабля Антіохійської Церкви, не залишаючи свій народ у

найважчі періоди історії. Нині древня Антіохійська кафедра втратила мудрого й великодосвідченого Патріарха, молитвеника й люблячого паству отця. Послання зі співчуттями Священному Синоду Антіохійської Православної Церкви надіслали Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил та Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. 9 грудня у соборі в ім’я святителя Миколая Чудотворця в бейрутському районі Ашрафія відбулося відспівування новопреставленого Антіохійського Патріарха. Чин відспівування очолили Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій, Блаженніший Архієпископ Кіпрський Хризостом II, Блаженніший Архієпископ Албанський Анастасій. У ньому

також взяли участь делегації Помісних Православних Церков, які прибули в Бейрут на траурні заходи, серед них — делегація Руської Православної Церкви, очолювана головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополитом Волоколамським Іларіоном. Молитвослів’я, що включали, за звичаєм Антіохійської Церкви, пасхальні піснеспіви, підносилися арабською, грецькою, церковнослов’янською, сербською, грузинською та румунською мовами. Місце поховання спочилого Предстоятеля Антіохійської Церкви — усипальниця Антіохійських патріархів, розташована на території Успенського Патріаршого собору в історичній частині Дамаска. Нехай упокоїть Господь душу Блаженнішого Патріарха Ігнатія в оселях праведних.

СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ 28 листопада відбулася зустріч голови Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського з благочинним Вишгородського церковного округу Київської єпархії протоієреєм Димитрієм Денисенком, священнослужителями благочиння та директором центру ресоціалізації для наркозалежних смт Димер Вишгородського р-ну Київської області Іриною Кравченко. Учасники зустрічі обговорили питання духовної опіки наркозалежних та співпраці Церкви з адміністрацією установи. 5 грудня у московському Храмі Христа Спасителя відбулася III Міжнародна конференція «Церква і бідні. Православні й католики у служінні милосердя», організована Синодальним відділом РПЦ із церковної благодійності та соціального служіння та католицьким рухом

мирян «Громада святого Егідія» за участю Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. У роботі форуму взяв участь вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, який передав учасникам конференції вітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та виступив із доповіддю «Христос-Спаситель — смиренний Брат принижених», присвяченою соці-

альному служінню в Українській Православній Церкві у світлі євангельської заповіді милосердя. 9 грудня, з нагоди Міжнародного дня інвалідів (відзначається 3 грудня), вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій відвідав Бородянський психоневрологічний інтернат з подарунками для проживаючих у ньому дітей. orthodox.org.ua

православна газета

н ови н и, под ії, ком е н та р і

КУДИ РУХАЄТЬСЯ ТРАНСПЛАНТОЛОГІЯ? В редакції газети «Известия в Украине» відбувся круглий стіл з питань зміни законодавства про пересадку органів. Ініціатива Міністерства охорони здоров’я, згідно з якою в недалекому майбутньому кожен померлий громадянин України стане потенційним донором органів, викликала широкий резонанс у суспільстві. Щоб з’ясувати ситуацію, газета «Известия в Украине» 27 листопада запросила до себе в редакцію експертів з даної проблеми, а також журналістів провідних українських ЗМІ. У дискусії на тему «Стан трансплантології в Україні: чи допоможе хворим ініціатива МОЗ про презумпцію згоди на пересадку органів?» узяли участь: директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ Руслан Салютін, начальник управління Головного слідчого управління МВС України підполковник міліції Олександр Вакуленко, голова Синодального відділу УПЦ з проблем біоетики та етичних питань єпископ Макарівський Іларій та президент Асоціації психологів України Надія Луньова. Церковну позицію з даного питання озвучив єпископ Іларій. Він підкреслив, що в таких випадках УПЦ керується своєю

Соціальною концепцією. «Сама по собі трансплантація, дарування органів — справа хороша, коли людина з доброї волі віддає свій орган іншій, щоб урятувати її життя, — зазначив владика. — Але людина сама повинна вирішувати: готова вона йти на таку жертву чи ні. Тому Церква схиляється до презумпції незгоди на вилучення органів після смерті. У людини має бути вільний вибір, так само як і в її родичів. Ніхто не може стати добрим чи милосердним з примусу чи за вказівкою закону. УПЦ неодноразово розглядала це серйозне й важке питання, і головне, на чому вона акцентує свою увагу — це на добровільності в питаннях донорства органів». Директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ Руслан Салютін розповів, що кількість людей, які щороку трагічно гинуть у ДТП, дозволяє перекрити необхідність в органах для трансплантації, але недосконале законодавство заважає цьому. За його словами, обговорювана концепція передбачає три випадки, за яких у померлого не можна буде вилучити органи або тканини: 1. Якщо людина за життя написала письмову відмову, яку було зареєстровано у спеціальному реєстрі.

2. Коли родичі хворого, на момент його потрапляння в клініку, дали незгоду на вилучення анатомічного матеріалу. 3. Не можна вилучати органи і тканини у людей, особистість яких не встановлено. Начальник управління Головного слідчого управління МВС України підполковник міліції Олександр Вакуленко зауважив, що ініціатива МОЗ, яка передбачає проведення операцій з трансплантації приватними клініками, недоцільна, оскільки несе в собі потенційну небезпеку зловживань і правопорушень у медичній сфері. Йому заперечив Руслан Салютін, уточнивши, що концепція дозволяє приватним клінікам проводити операції тільки з трансплантації тканин і клітин. Трансплантація органів, як і раніше, залишиться за державними установами. За його інформацією, на сьогодні

в Україні, згідно з постановою Кабінету Міністрів, 15 клінік мають право проводити операції з трансплантації. З них працюють лише сім. Президент Асоціації психологів України Надія Луньова висловила побоювання щодо виникнення в Україні чорного ринку органів та послуг з їхньої пересадки, що цілком можливо після прийнят тя нового закону. У свою чергу підполковник Олександр Вакуленко повідомив, що з 2007 до 2012 р. в Україні було порушено вісім кримінальних справ за статтею 143 КК — «Порушення в ст а н о в л е н о го з а ко н о м порядку трансплантації органів або тканин людини» і по них уже винесено п’ять звинувачувальних вироків. І Руслан Салютін і Олександр Вакуленко визнали, що проблема недобросовісного ставлення медиків до своїх

№ 23 (321), грудень 2012

обов’язків існує, як існує і корпоративна солідарність, що покриває помилки лікарів. Для боротьби з корупцією у сфері трансплантології було запропоновано створити Медичну інспекцію з функцією контр олю за неналежним наданням медичної допомоги. На закінчення круглого столу директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ Руслан Салютін підсумував, що не настільки принципово важливо, чи буде в Україні презумпція згоди або незгоди, головне — це створення ефективної системи надання допомоги хворим, які потребують пересадки органів. За даними сайта umoloda. kiev.ua презумпція незгоди діє сьогодні у 64 % країн світу, зокрема у США, Німеччині, Великобританії, Франції, Канаді, Португалії. Разом із тим американські медики щороку роблять близько десяти тисяч пересадок нирок, чотирьох тисяч — печінки, двох тисяч — серця. У Сингапурі донорів підтримують на державному рівні. Люди, які погодилися поділитися органами після своєї смерті, мають соціальні пільги, а їхні рідні — після смерті родича-донора — отримують 50-відсоткову знижку на лікування в державних клініках протягом п’яти років. Презумпція згоди діє в Росії, Австрії, Бельгії, Іспанії, Чехії, Білорусі, Угорщині. Олег Карпенко

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 22 листопада в Києві від булася прес-конференція «1025‑ліття Хрещення Русі: спільне святкування в Україні, Росії, Білорусі». Організатори с в я т ку в а н н я оголосили про збір громадських ініціатив і побажань щодо організації торжеств, які відбудуться наступного року. За словами керівника міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі» рок-музиканта Олега Карамазова (Кривошеї), «багато ініціатив надходить під час самого святкування. У нас, як в організаторів, є благословення Предстоятеля Руської Православної Церкви оголосити збір народних ініціатив. До Різдва ми чекаємо пропозицій (на поштову адресу info@dkr.kiev.ua), які, можливо, стануть частиною програми святкування наступного року». Під час прес-конференції директор Інституту археології Національної академії наук України академік Петро Толочко відзначив, що історичне Хрещення Русі стало подією не тільки церковною, але й «подією державного значення», що визначила перспективи історичного розвитку Києва й усього східного слов’янства «на тисячоліття вперед». Депутат Київської міської ради, член правління МГО «День Хрещення Русі» Олексій Омельяненко розповів про проект будівництва в Києві, на березі Дніпра, недалеко від пам’ятника засновникам Києва, храмового комплексу в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира. Генеральний директор студії «Бабич-дизайн» групи компаній «Star Media» Валерій Бабич повідомив про зйомки фільму

про День Хрещення Русі, а член ради Клубу головних редакторів країн СНД, Балтії та Грузії Володимир Скачко пообіцяв поширити інформацію про підготовку й святкування Дня Хрещення Русі «в усьому світі, який вважає себе православним і християнським». У рамках святкування 1025‑ліття Хрещення Русі організатори планують провести також декілька освітніх проектів, зокрема конкурс дитячого малюнка, присвяченого темі Хрещення Русі, й конкурс шкільних творів. 23 листопада, напередодні Дня пам�� ’�� яті жертв голодоморів, у Національному музеї «Меморіал пам�� ’�� яті жертв голодоморів в Україні» (м. Київ) відбулася поминальна церемонія. Пам’ять жертв голоду вшанували Президент України Віктор Янукович, Прем’єрміністр Микола Азаров, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма й Віктор Ющенко, представники дипломатичного корпусу та громадськості, члени Все української Ради Церков і релігійних організацій. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Українську Православну Церкву на церемонії представляв вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій. Учасники меморіального заходу поклали символічні композиції з квітів і колосся до скульптури «Гірка пам’ять дитинства» та монументу «Свіча пам’яті» й ушанували пам’ять загиблих від голоду хвилиною мовчання.

25 листопада, у Неділю 25‑ту після П’ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив Літургію в соборному храмі Христа Спасителя (Москва). Серед архієреїв, які співслужили Його Святості, був Керуючий справами Української Православної Церкви архі єпископ Бориспільський Антоній. За Літургією було звершено хіротонію архімандрита Філарета (Гаврина) на єпископа Бєжецького і Весьєгонського (Тверська Митрополія). Нововисвячений архієрей — випускник Київської духовної академії, у 2008—2012 рр. — викладач Київської духовної семінарії. 4 грудня українська делегація на чолі з головою Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки козацтва України й духовно-фізичного виховання молоді єпископом Ямпільським Іосифом взяла участь у зустрічі Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з отаманами реєстрових козачих військ Росії, України й Білорусі, що відбулася в Донському ставропігійному чоловічому монастирі м. Москви. 9 грудня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звершив Літургію у Спасо-Преображенському соборі Голосіївського р-ну столиці (житловий масив Теремки-2). У храмі проводився відеозапис богослужіння, організований супутниковим каналом Національної телекомпанії України «Перший

Ukraine», який незабаром транслюватиме недільні та святкові богослужіння зі Спасо-Преображенського собору в прямому ефірі. 10 грудня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся із секретарем Мінського єпархіального управління Білоруської Православної Церкви протоієреєм Миколаєм Коржичем. У ході зустрічі отець Миколай, від імені Високопреосвященнішого Митрополита Мінського і Слуцького Філарета, Патріаршого екзарха всієї Білорусі, вручив архієпископу Антонію орден Білоруської Православної Церкви святителя Кирила Туровського I ступеня за заслуги перед Святою Церквою та з нагоди 45‑ліття від дня народження. 11 грудня в Церковно-археологічному музеї Київської духовної академії під головуванням архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна відбулося засідання Комісії з канонізації святих при Священному Синоді УПЦ. У засіданні взяли участь: архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Святогірський Арсеній, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Городницький Олександр, єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, ІваноФранківський і Коломийський Пантелеімон і Фастівський

Даміан. Члени Комісії заслухали рапорти про можливість канонізації ряду подвижників благочестя. Результати роботи Комісії розгляне Священний Синод УПЦ. 11 грудня в Києво-Печерській Лаврі відбувся Всеукраїнський семінар, присвячений проблемам релігійної освіти і катехізації в Україні. У роботі семінару, що його провів Відділ релігійної освіти, катехізації й місіонерства при Священному Синоді УПЦ, взяли участь представники 30 єпархій Української Православної Церкви, столичні педагоги, представники ЗМІ та ін. 12 грудня в редакції газети «Комсомольська правда в Україні» відбувся круглий стіл «Гроші та благодійність: як допомогти людям і не стати жертвою обману?». Одним із його учасників був голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ, прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, який акцентував увагу на євангельських джерелах благодійності й служіння ближньому, розповів, як організовується благодійна діяльність на загальноцерковному, єпархіальному й парафіяльному рівнях, а також ознайомив присутніх із програмою III благодійного ярмарку «Від Миколая до Різдва». На сайті газети «Комсомольська правда в Україні» (kp.ua) доступні відеоматеріали круглого столу. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, patriarchia.ru, kdais.kiev.ua

№ 23 (321), грудень 2012

н ови н и, под ії, ком е н та р і НОВИНИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ 21 листопада в богослужінням читали Націон альному музеї імена жертв, установ«Меморіал пам’яті лені за час роботи жертв голодоморів в музею. Україні» (м. Київ) відбу24 листопада перший лася щорічна акція в і к а р і й К и ї в с ь ко ї «Стража пам’яті». З бла- Митрополії архієпископ гословення Блаженні- Бориспільський Антоній шого Митрополита звершив Літургію у БлаКиївського і всієї Укра- говіщенському чоловіїни Володимира вікарій чому монастирі м. Києва Київської Митрополії (в Бортничах). За богоєпископ Васильківський служінням владика Пантелеімон звершив Антоній висвятив на заупокійну літію по диякона насельника безневинно постражда- монастиря ченця Смалих співвітчизниках. За рагда (Чекана).

25 листопада, у Неділю 25‑ту після П’ятидесятниці, у СвятоТроїцькому Іонинському монастирі м. Києва святкували пам’ять відновлення соборного храму в ім’я Святої Трійці та 20‑ліття відновлення в обителі богослужінь. Літургію звершив вікарій Київської Митрополії, намісник монастиря єпископ Обухівський Іона. 27 листопада у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі благочинні благочинницьких округів м. Києва привітали першого вікарія Київської Митрополії архієпископа Бориспільського Антонія із шестиріччям архієрейської хіротонії, що виповнилося напередодні, 29 листопада в КиєвоПечерській Лаврі перший вікарій Київської Митрополії архі єпископ Бориспільський Антоній зустрівся з духовенством Другого Шевченківського благочиння м. Києва, утвореного в результаті реформування столичних благочинь (див.: № 21 «ЦПГ» за 2012 р.). У ході зустрічі архієпископ Антоній представив клірикам благочинного вищезгаданого благочиння протоієрея Анатолія Затовського.

26 листопада. Отці благочинні побажали Його Високопреосвященству міцного здоров�� ’�� я, дов-

голіття, натхнення та допомоги Божої в нелегкому служінні Святій Церкві.

Паїсія м. Севастополь (Балаклавський р-н, с. Морозівка), з благословення священноархімандрита монастиря Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, урочистості з нагоди престольного свята цього року було перенесено на 2 грудня. Того дня Літургію в обителі звершили секре-

тар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Джанкойський і Роздольненський Аліпій у співслужінні намісника монастиря архіманд рита Гавриїла (Анісімова) та братії у священному сані.

30 листопада в Києво-Печерській Лаврі перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з кліриками Деснянського благочиння м. Києва, яким представив отця благочинного — протоієрея Димитрія Григорака. 28 листопада — день пам’яті преподобного Паїсія Величковського. У ставропігійному монастирі в ім’я преподобного

православна газета

1 грудня перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію у храмі в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського, що в Дарницькому р-ні столиці. Його Високопреосвященству співслужив секретар Київської єпархії м. Києва протоієрей Віктор Іващук, благочинний новоствореного Другого Дарницького благочиння протоієрей Нестор Коломієць і духовенство благочиння.

5 грудня в Києво-Печерській Лаврі перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з духовенством кладовищенського благочиння м. Києва. У ході зустрічі архієпископ Антоній представив клірикам нового благочинного кладовищенського благочиння протоієрея Сергія Вейга, а також зосередив увагу священнослужителів на проблемах функціонування парафій Української Православної Церкви на території столичних кладовищ.

6 грудня, в день пам�� ’�� яті благовірного великого князя Олександра Невського, у столичній парафії в ім’я преподоб ного Сергія Радонезького відбулося святкове богослужіння (нижній приділ головного парафіяльного храму присвячено благовірному князю Олександру). Служіння Літургії того дня в парафіяльному храмі на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість» очолив перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній. За Літургією владика Анто-

ній звершив дияконську хіротонію вихованця 3‑го класу Київської духовної семінарії Олега Кобака. Після Літургії був молебень благовірному князю Олександру Невському, а потому владика Антоній звернувся до присутніх із проповіддю, привітав настоятеля храму протоієрея Ярослава Шовкеника із призначенням на посаду благочинного Солом’янського благочиння столиці, а також, з нагоди ювілею, вручив ордени святителя Димитрія Ростовського ряду священнослужителів.

7 грудня в Києво-Печерській Лаврі перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з духовенством Першого Шевченківського благочиння столиці. Під час зустрічі архієпископ Антоній представив клірикам благочинного вищезгада-

ного благочиння архімандрита Іону (Радзивіла), а також обміркував з ними актуальні питання столичного церковнопарафіяльного життя, відзначивши, зокрема, важливість роботи з молоддю та вдосконалення діяльності парафіяльних недільних шкіл.

10 грудня, у день святкування іконі Божої Матері «Знамення», вікарій Київської Митрополії, намісник СвятоТроїцького Іонинського монастиря м. Києва єпископ Обухівський Іона звершив Божественну літургію в столичному Знаменському храмі, що приписаний до монастиря (настоя-

тель храму — протоієрей Олександр Акулов, директор Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров», заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді з питань культури і спорту). За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, kdais.kiev.ua, prp-sergiy.kiev.ua

6 грудня, в день пам’яті благовірного великого князя Олександра Невського і 21-шу річницю створення Збройних сил України, у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври було звершено Божественну літургію. Богослужіння звершили намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел та голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин у співслужінні військового духовенства Української Православної Церкви. На богослужінні були присутні: міністр оборони України Дмитро Саламатін, начальник Генерального штабу — Головнокомандуючий ЗС України генерал-полковник Володимир Замана, члени колегії Міністерства оборони України, а також понад 500 військо-

вослужбовців: генерали, офіцери, курсанти, ліцеїсти та солдати Київського гарнізону.

ЦЕРКВА І АРМІЯ 25 листопада голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав 72-гу гвардійську окрему механізовану бригаду 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України (м. Біла Церква Київської області), де взяв участь в урочистостях з нагоди складення присяги військовослужбовцями осіннього призову 2012 р. Архієпископ Августин побажав молодим воїнам бути вірними присязі, гідно проходити військову службу, виголосив молитву про воїнів та окропив їх святою водою, а також провів зустріч із начальником Білоцерківського гарнізону, командиром бригади полковником Андрієм Грищенком. 29–30 листопада в Одесі, у Військовій академії Сухопутних військ, відбулися збори

військового духовенства Української Православної Церкви. Перед його відкриттям у храмі на честь рівно апостольних Кирила і Мефодія, розташованому на території Академії, було звершено Літургію, служіння якої очолили митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел та голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин. Урочисте відкриття зборів відбулось у Георгіївському залі Академії. Архі єпископ Августин оголосив привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира; потім зі словом до присутніх звернувся митрополит Агафангел. У рамках зустрічі обговорювалися стан взаємин Церкви та Збройних сил, проблеми пастирської опіки вої-

нів, які перебувають у «гарячих точках» у складі контингентів миротворчих сил ООН, тощо. 5 грудня, на запрошення Міністра оборони України Дмитра Саламатіна, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав демонстрацію вищого пілотажу льотчиками 299-ї бригади тактичної авіації повітряного командування «Південь» Повітряних сил ЗСУ на аеродромі «Кульбакіно» (м. Миколаїв). Того ж дня, у складі делегації Міністерства оборони, владика Августин відвідав м. Одесу, де взяв участь в урочистостях з нагоди вручення оглядових ордерів на житло військовослужбовцям та ветеранам ЗС України та членам їхніх сімей.

8 грудня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин взяв участь у церемонії приведення до присяги військово службовців, призваних восени 2012 р. для проходження служби у Внутрішніх військах МВС України. Церемонія відбулася на плацу Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років». До присяги було приведено 1030 призовників, які проходитимуть службу у військових частинах Північного територіального командування Внутрішніх військ Київського гарнізону. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, bc-eparchy.org.ua, eparhiya.od.ua

православна газета

духов н е ж иття

ПІСТ ІЗ ВДЯЧНІСТЮ І РАДІСТЮ Триває Різдвяний піст. Незважаючи на те що для багатьох уже не вперше починати багатоденний піст, завжди знайдеться місце для духовних «доробок», для духовного вдосконалення. А хтось уперше розпочав багатоденний піст й обов’язково постане перед численними питаннями на тему «Як правильно постувати?». Пропонуємо нашим читачам ряд відповідей на поширені у зв’язку з цим запитання. Відповідає архімандрит Маркел (Павук). — Піст для початківців. Що важливо для людини, яка вперше почала постувати? — Для початківців головне правильно зрозуміти, навіщо треба постувати. Не можна постувати, як іноді це роблять, тільки заради здоров’я чи заради успіху на роботі. Призначення посту полягає в тому, щоб шляхом обмеження у скоромній їжі та розвагах зробити людину добрішою, чуйнішою до чужого болю і чистішою. Якщо цього не відбувається, а, навпаки, людина пишається своїм постом і при цьому гнівається, дратується та кривдить ближніх, тоді краще зовсім не постувати. . . Про це говорить Сам Господь: для чого Мені безліч жертв ваших? (Іс. 1: 11); ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорсткою рукою бити інших (Іс. 58: 3–4). Ні, такий піст не угодний Богу. Жертва Богові – це дух упокорений; серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш (Пс. 50: 19). — Як правильно чинити людині, яка постує, в родині, де крім неї посту ніхто не дотримується? — Таке питання рідко виникає, якщо той, хто дотримується посту, постує правильно. Тобто коли плодом його посту є більше уподібнення Богові в любові, добрі, розсудливості, терпеливості, смиренності, лагідності та інших чеснотах. У цьому разі його, усвідомлено або неусвідомлено, захочуть наслідувати і всі члени сім’ї. На думку преподобного Серафима Саровського, навколо людини, яка має благодать Божу і мирний дух, спасаються тисячі. А якщо людина постує по-фарисейськи, пишається своїм постом і засуджує тих, хто не постує, тоді її ніхто не захоче наслідувати, і їй одній постувати буде дуже й дуже важко. «Один у полі не воїн». — Якщо на піст припадає ювілей дідуся, тітки, сестри, приїздять невіруючі родичі, то як бути у такій ситуації? — Можна з любов’ю накрити гарний пісний стіл. У крайньому разі, для невіруючих родичів можна п р и гот у в а т и

Головна відмінність посту від дієти полягає в тому, що той, хто дотримується дієти, дбає про себе, про своє здоров’я, а той, хто дотримується посту, думає не стільки про себе, скільки про те, щоб догодити Богові та ближнім непісні страви. Головне, у свято виявити якомога більше великодушності, доброти, не скупитися на подарунки, на слова подяки, похвали щодо рідних, близьких, гостей, і тоді всі будуть задоволені й радітимуть навіть при пісному столі. Бо де Дух Господній, там свобода (2 Кор. 3: 17). — Як вчинити, якщо той, хто постує, працює у світській організації, а на час посту припадають світські свята, дні народження співробітників? — Найперший обов’язок християнина — бути місіонером, проповідником Євангелія серед невіруючих. Проповідником можна бути й без слів, переконуючи за допомогою благочестивого способу життя. А тому не варто порушувати свій піст заради свята. Якщо ви заздалегідь чемно і скромно попросите організаторів свята, щоб для вас приготували пісні страви (наприклад, картоплю без м’ясного бульйону і салат без сметани, а на олії), то вас ніхто за це не засудить, а, навпаки, всі більше поважатимуть. Навіть Новий рік (для багатьох це свято дуже

дороге) можна чудово і з настроєм зустріти при строгому пісному столі, як свого роду передсвято Різдва Христового. Можуть бути й тости, й салют, а от м’ясний салат «Олів’є» потрібно замінити пісним салатом. Головне пам’ятати, що наше християнське свято ще

Навіть Новий рік (для багатьох це свято дуже дороге) можна чудово і з настроєм зустріти при строгому пісному столі, як свого роду передсвято Різдва Христового попереду, а до нього потрібно себе підготувати гідно, щоб Богонемовляті Христу знайшлося місце в нашому серці. А якщо ми в Н о в и й р і к о б’ ї д а тимемось і пиячитимемо, то навряд чи зможе м о с п р и й н я т и в повній мірі радість свята Різдва Христового. — Деякі лікарі радять постувати, оскільки це

приносить ко р и с т ь здоров’ю. Чим піст відрізняється від дієти? — Головна відмінність посту від дієти полягає в тому, що той, хто дотримується дієти, дбає про себе, про своє здоров’я, а той, хто дотримується посту, думає не стільки про себе, скільки про те, щоб догодити Богові та ближнім. Лікарі правильно рад я т ь постувати, оскільки хвороби здебільшого є наслідком нестриманості в їжі, питті, словах та вчинках. Святитель Іоанн Златоуст, звертаючись до тих, хто не може виявити стриманості, говорить: «Чи не бачите щодня, як від розкішних столів та непомірного насичення виникає безліч хвороб? Звідки хвороби в ногах? Звідки хвороби голови? Звідки примноження зіпсованих мокрот? Звідки незліченна кількість інших хвороб? Чи не від непомірності, чи не від того, що ми вливаємо в себе вина більше належного? Як судно переповнене скоро занурюється і тоне, так і людина, віддавшись обжерливості й пияцтву, летить у безодню, потоп ляє свій розум і лежить, зрештою, як живий труп, який часто може ще зробити що-небудь лихе, а на добре здатен не більше за мертвих». — Чи правдивий вислів: «Піст розпочався — чекай спокус»? — Так, цей вислів справедливий. Бо в піст тоншають душевні й тілесні почуття і людина починає помічати за собою та іншими те, чого вона раніше не помічала. Звідси виникає більше спокус. Але якщо у людини, яка постує, смиренний, духовний настрій, тоді вона усю свою енергію спрямовує на викорінення власних вад, на покаяння, намагаючись не помічати слабкостей інших людей. У результаті спокуси допомагають людині стати кращою і сильнішою. Недарма святий апостол Яків пише: з великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте в різні спокуси, знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння; терпіння ж повинно мати досконалу діяльність, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку (Як. 1: 2–4). Тож спокус у піст боятися не треба, а, навпаки, потрібно із вдячністю і радістю їх приймати.

№ 23 (321), грудень 2012

ДУ ХОВНА ОСВІТА

ЦЕРКОВНА НАУКА ЙДЕ ДО УНІВЕРСИТЕТУ БОГОСЛОВИ ТА РЕЛІГІЄЗНАВЦІ ОБГОВОРИЛИ МАЙБУТНЄ ТЕОЛОГІЇ У СВІТСЬКИХ ВУЗАХ Міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми викладання релігієзнавчих та релігійних дисциплін у вищому навчальному закладі» відбулася 3 грудня в київському Інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського. З вітальним словом до учасників форуму звернувся Керуючий справами УПЦ, ректор Київських духовних шкіл архієпископ Бориспільський Антоній. У своєму короткому зверненні владика окреслив коло основ них проблем, що виникли у зв’язку із входженням теології в освітній простір України. Як взаємодіятимуть система духовних навчальних закладів із новоствореними теологічними факультетами? Чи можливо викладання теології за конфесійною ознакою у світській державі? Як подолати конфронтацію та протиріччя між релігієзнавством і теологією? «Потрібно визнати, — підсумував архієпископ Антоній, — що сьогодні ми бачимо набагато більше питань, ніж відповідей на них». Проблематику, заявлену виступом ректора Київських духовних шкіл, доповнив голова Учбового комітету УПЦ, проректор КДАіС з навчальної роботи єпископ Ірпінський Климент. Він нагадав, що в українських вишах впроваджується конфесійна модель богослов’я, яка, за його словами, робить неможливими будь-які прояви богословського релятивізму. «І у разі коли богослов’я не відповідає своєму високому покликанню, а спроба богословствування не корелює з єдиною божественною істиною, воно стає єрессю, а автор такого вчення —�� єретиком», — вважає владика. На його думку, якщо не забезпечити необхідних умов для отримання досвіду богоспілкування, то ідея створення теологічних факультетів може виявитися мертвонародженою. Владика зазначив неефективність створення прямої конкуренції церковним навчальним закладам, запропонувавши світським вишам зосередитися на підготовці викладачів, фахівців церковних ЗМІ, соціальних працівників, капеланів тощо. Доктор філософських наук, професор кафедри культурології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Юрій Чорноморець продов жив думку владики Климента: «Згідно із преподоб ним Максимом Сповідником, теологія — це єдність віри, практики, теорії та містики. Чотири елементи теології — це чотири етапи духовного життя ченця, і тому формування теологів в університеті практично не можливе. У той самий час

теологія може бути присутня у виші. В університеті теологи можуть розповідати про предмет занять, але в рамках наукового наративу, наукового жанру й навіть енциклопедичного узагальнення». Проректор з наукової роботи КДА Володимир Бурега розповів про досвід роботи богословських факультетів у державних університетах Помісних Православних Церков Європи. «Жодна з Помісних Церков не має такої системи духовної освіти, яка була в дореволюційній Російській імперії. Греція, Болгарія, Сербія та інші країни пішли іншим шляхом — створення богословських факультетів у державних університетах», — зазначив Володимир Бурега. Ці факультети повністю інтегровані в систему державної освіти, при цьому навчальний процес там безпосередньо контролюється Церквою. Доцент кафедри культурології НПУ ім. М. Драгоманова Віталій Хромець звернув увагу на те, що основний замовник фахівців-богословів — Церква, яка вже має вибудувану систему духов ної освіти. «Якщо не буде соціального церковного замовлення на підготовку теологів у світських навчальних закладах, слід констатувати, що такий проект приречено на провал». У конференції також взяли участь колишній директор інституту церковно-державних відносин Бейлорського університету (Техас, США) Девіс Дерек, професор Інституту філософії ім. Г. Сковороди Людмила Филипович, професор Тульського державного педагогічного університету Олена Мірошникова, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «КиєвоМогилянська академія» Олександр Сарапін, перший проректор КДАіС прото ієрей Сергій Ющик та ін. Організаторами зустрічі виступили Київська духовна академія, Українська асоціація релігієзнавців, НПУ ім. М. Драгоманова та інші українські виші. Незважаючи на те що проведена дискусія не дала готових відповідей на поставлені питання і виявлені проблеми, її значення полягає саме у відкритому діалозі між представниками світської та церковної науки. Це спілкування дає надію на успішне подолання перешкод на шляху включення теології в освітній простір України. Причому є всі шанси, що присутність теології в університеті визначатиметься в діалозі богословів та вчених, ставши оптимальною для Церкви й такою, яка відповідає православній традиції. Олег Карпенко

8 КРАЙ РАННЬОГО ХРИСТИЯНСТВА № 23 (321), грудень 2012

Паломництво

Монастир святого Михаїла (IV ст.)

а крайньому сході Туреччини, біля кордону із Сирією та Іраном, лежить нагір’я під назвою ТурАбдін — гора Божа. Тут, у радіусі 150 км, розташовуються кілька стародавніх монастирів та храмів IV–V ст. Їх було засновано раніше, ніж монастирі святої Катерини на Синаї та святого Савви в Палестині. Це забута земля раннього християнства й один із центрів сирійських християн, де й зараз можна почути Літургію, зокрема святого Якова. За 3 км від м. Мардін знаходиться один із величних діючих монастирів — Дайрул Заферан. У ньому можна побачити надгробки 52 сирійських патріархів, старовинне єпископське й патріарше дерев’яне крісло-трон, настінні розписи й мозаїки, гробницю 12 000 мучеників. Вівтар прикрашено завісами з вишитими сучасними іконами. Серед архітектурних особливостей — численні різьблені орнаменти V ст.; усе прекрасно відреставровано. Далі, на відстані приблизно 150 км, знаходиться ще один старовинний діючий монастир V ст. — Мар Габріель. Його заснували два сирійські монахи — Мар Шемун (Симон) та Мар Шмуіель (Самуїл), які знайшли тут вічний спочинок. Згодом сюди прийшло багато подвижників, а найперші були з Єгипту. Візантійські правителі, наприклад імператор Анастасій (V ст.), імператриця Феодора (VI ст.), чимало жертвували на обитель. Нині вона має кілька храмів, бібліотеку зі старовинними книгами, зокрема з Єван-

Монастир Мар Габріель (біля с. Мідьят, V ст.)

геліями в окладах; при ній діє семінарія (навчається близько 20 студентів) і жіночий монастир. Якщо проїхати трохи на північ — побачимо у с. Антлі незвичайну, старовинної архітектури церкву на честь Богородиці, збудовану в V ст. Саме з цього села, за переданням, походили волхви. На г. Ізала є монастирі Мар Якуп та Мар Іоханн (V ст.) з могилами засновників. За 30 км на південь, біля м. Нісібін, знаходиться монастир святого Євгенія (363 р.), де подвизався преподобний Єфрем Сирін. Мар Євгеній був учнем преподобного Пахомія Єгипетського. На той час тут діяла знаменита Сирійська богословська академія (800 учнів), на чолі якої стояв Яків, єпископ Нісібійський (учасник І Вселенського Собору). Серед викладачів був знаменитий сирійський богослов Мар Барсаума (викладав екзегетику), який багатьох персів навернув у православну віру (навіть шаха Пероза (V ст.)). Богословські праці Барсауми видано 1922 р. у Німеччині. До речі, в західній частині Ірану й досі знаходиться близько 40 православних церков (район Нова Джульфа). У 1877 р. у Нісібіні (місце народження Єфрема Сиріна) було знайдено старовинний рукопис (зберігається в Лондоні, у Британському музеї) невідомого автора під назвою «Історія Мар Ябалахи III і рабан Сауми». В ній оповідається про двох ченців XIII ст., один з

православна газета

Крісло-трон сирійського патріарха (XII ст.) у монастирі Дайрул Заферан (біля м. Мардін)

Великомученик Георгій. Сучасна ікона на полотні

яких став митрополитом Північного Китаю! Вони проповідували християнство серед монголів, персів, китайців (із 1245 до 1317 рр.). Крім того, жили у вищезгаданих обителях і побудували величний храм (зараз знаходиться на східному кордоні Ірану) у м. Марага — в заснованому ними монастирі Іоанна Хрестителя. Цікаво, що ці ченці побували в Італії та Англії, збираючи пожертвування і святі реліквії для своїх храмів. Римський папа Миколай IV, король Франції Філіп IV були дуже здивовані їхньою звісткою, що на Сході давно вже існує християнство. На запитання хто ж проповідував у їхній країні — вони відповіли: «Мар Фома, Мар Наддай (тобто Фаддей)». На півночі, в м. Діарбакира (історична назва Аміда), теж є багато старовинних храмів. Поряд, у селі Бет-Аггелайє, 507 р. народився знаменитий історик Церкви Іоанн Ефеський. Молоді роки він провів у монастирі святого Іоанна Ортайського, а 524 р. став патріархом, заснувавши 99 церков і 12 монастирів. У середині XIX ст. російський посол у Сирії К. Базілі (товариш М. Гоголя по навчанню в Ніжинській гімназії) зазначив у своїх спогадах «о полудикой горе Тур Абдина, населенной курдами и йезидами»: «Эта святая гора усеяна множеством монастырей и пустынь». Перше археологічне дослідження цих монастирів почала у 1909 р. англійка Гертруда Белл (1868–1926). Верхи на коні, з рушницею (щоб захис-

титись від місцевих племен курдів), ночуючи у наметі, вона склала план всієї місцевості, розташування монастирів та зробила цінну фотофіксацію архітектури. (Всі фото зберігаються в бібліотеці університету Ньюкасла, Англія). Збереглися і її щоденники, в яких вона, зокрема, зазначає, що в дорозі рятувалася тільки Біблією: «Ця магічна книга відганяла від мене всі жахи небезпечної подорожі». Згодом, через початок Першої світової війни, дослідження було припинено. У самому м. Мардін теж знаходиться кілька старовинних діючих храмів. З їхніх вишуканих дзвіниць відкривається величний вид на історичну Месопотамську рівнину. Ці місця, освячені багатьма подвижниками, на жаль, нині маловідомі. Туристів тут узагалі не буває. У 2011 р., до 1600-річчя заснування монастиря Мар Габріель, Турабдинський митрополит і настоятель монастиря Мар Тимофій опублікував історичне дослідження з переліком усіх священнослужителів та ченців обителі. А святкування самої події відбувалось у м. Мардіні за участю тамтешнього мера, Константинопольського патріарха Варфоломія, Сирійського патріарха Ігнатія. Ніна Пархоменко, професор кафедри графічного і комп’ютерного дизайну Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ), кандидат мистецтвознавства

Місце, де оселилися перші ченці з Єгипту (сучасна реставрація)

православна газета

под ви ж н ики благо ч е стя

№ 23 (321), грудень 2012

КАМЧАТСЬКИЙ МІСІОНЕР І КІРОВОГРАДСЬКИЙ АРХІПАСТИР 4 листопада цього року виповнилося 50 років від дня смерті видатного церковного ієрарха й місіонера митрополита Кіровоградського і Миколаївського Нестора (Анісімова, 1885—1962). Як уже писала наша газета (див.: № 21 «ЦПГ» за 2012 р.), 5 листопада в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї відбувся вечір пам’яті владики Нестора. У своєму виступі його спадкоємець по кафедрі архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф, зокрема, сказав: «Історичне значення діяльності митрополита Нестора важко переоцінити, а внесок, який він зробив у місіонерську роботу Руської Церкви на початку ХХ ст., взагалі унікальний і без перебільшення може бути названий подвигом». Пропонуємо до вашої уваги декілька фрагментів із багатої на події біографії владики Нестора.

МІСІОНЕР Ще в передреволюційні роки владика Нестор (Анісімов) здобув популярність як камчатський місіонер. На Камчатку він поїхав, будучи юним ієромонахом, а благословення на місіонерські труди взяв у святого праведного Іоанна Кронштадтського. Ієромонах Нестор навчав тубільців основ православного віровчення та російської мови, перекладав коряцькою мовою молитви й уривки з Євангелія. А ще він годував голодних, лікував хворих, навчав коряків правил гігієни, роздавав їм мило й ліки, відучував від куріння (тютюн на Камчатку вдосталь привозили американські промисловці, і його курили й жували не тільки коряцькі чоловіки, але й жінки і навіть діти). За словами місіонера, однією з головних перешкод для проповіді Євангелія на Камчатці була «нехристиянська поведінка місцевого російського населення Камчатки й іноземців: чиновників, промисловців, купців». 1910 р., стараннями ієромонаха Нестора й завдяки підтримці митрополита Петербурзького Антонія (Вадковського), Святіший Синод ухвалив статут новоутвореного Камчатського братства, в яке, зокрема, записався імператор Миколай II. Кошти, що їх жертвували братству, йшли на зведення храмів, шкіл, притулків, лікарень, місіонерських станів. До 1917 р. на території Камчатської місії було 37 церков, 38 каплиць і 42 школи. У 1916 р. відкрилося Камчатське вікаріатство. Єпископом Камчат-

ським і Петропавлівським визначено було стати архімандритові Нестору, архієрейська хіротонія якого відбулася у Владивостоці.

У ЧАСНИК ПОМІСНОГО СОБОРУ Владика Нестор був одним з учасників Помісного Собору РПЦ 1917— 1918 рр. Під час революційних подій він разом із багатьма іншими членами Собору ходив по Москві й надавав допомогу пораненим. Як член соборної комісії з фотографування та опису ушкоджень Кремля, єпископ Нестор написав брошуру «Розстріл Московського Кремля» — свідчення наруги над святинями у дні братовбивчої бійні.

У ЗАРУБІЖ ЖІ Значна частина життя владики Нестора (з 1921 р.) проминула в еміграції. У цей період він, зокрема, очолював Камчатське подвір’я в Харбіні; згодом перейшов у юрисдикцію Карловацького Синоду. 26 червня 1945 р. руські єпископи тих єпархій, що перебували на території Китаю і підпорядковувалися Карловацькому Синоду (серед них і архієпископ Нестор), надіслали звернення до патріарха Олексія I, у якому вони привітали Предстоятеля Руської Церкви зі сходженням на патріарший престол і просили прийняти їх під високу руку первосвятительської опіки. Після переговорів, що пройшли в Харбіні між делегацією РПЦ на чолі з єпис-

ПА ЛОМНИЦТВО ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВíЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗВЕРШИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ НОВИЙ РІК У ДИВЄЄВО 29.12.12 – 04.01.13 (від 1850 грн.) КАНІКУЛИ В ЗАКАРПАТТІ 29.12.12 – 09.01.13 (від 2500 грн.) ПСКОВСЬКІ ПЕЧОРИ ñ САНКТ-ПЕТЕРБУРГ 03–09.02.13 (від 3100 грн.) ОПТИНА ПУСТИНЬ 23–25.02.13 (від 1500 грн.) ЗОЛОТЕ КІЛЬЦЕ РОСІЇ (Москва, Дивєєво) 01–11.03.13 (від 4500 грн.) ТРИ УКРАЇНСЬКІ ЛАВРИ (Святогірськ – Київ – Почаїв, 1685 грн.) ПОЧАЇВ (350 грн.)

ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ У ДАЛЕКЕ ЗАРУБІЖЖЯ ІЗРАЇЛЬ 30.12.12 – 05.01.13, 02–09.01.13, 13–20.01.13 (від 950 дол.) ДО ТЕРНОВОГО ВІНЦЯ СПАСИТЕЛЯ (Франція — Німеччина) 28.01 – 05.02.13, 27.02 – 07.03.13 (1200 євро) СВЯТА ВІЗАНТІЯ 08–15.03.13 НОВИЙ РІК У БРЮССЕЛІ — РІЗДВО У ПАРИЖІ 28.12.12 – 09.01.13 (автобус, 950 євро)

АДРЕСА

НОВИЙ РІК У ПЮХТИЦІ (Прибалтика — Фінляндія) 29.12.12 — 04.01.13 (850 євро) НОВИЙ РІК В ЕФІОПІЇ 30.12.12 – 09.01.13 РІЗДВО У ПАРИЖІ (Німеччина – Франція) 02.01.13 – 10.01.13 (1300 євро) ШВЕЙЦАРІЯ 02–09.01.13, 06–12.03.13 (1200 євро) СВЯТИНІ АМЕРИКИ 08–17.03.13 (від 3300 дол.)

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: + 38 (044) 383–04–11, + 38 (044) 383–04–22, + 38 (050) 265–55–42, + 38 (097) 545–42–55 Факс: + 38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

копом Ростовським Єлевферієм та архіпастирями китайських єпархій, було підписано акт про возз’єднання останніх із Матір’ю Церквою. 1946 р. був утворений Східноазіатський екзархат, першим екзархом якого став архієпископ Нестор, зведений у сан митрополита з титулом Харбінського і Маньчжурського.

В УВ’ЯЗНЕННІ У липні 1948 р. в аеропорту Харбіна, перед вильотом до Москви на святкування 500‑ліття автокефалії Руської Церкви, митрополита Нестора заарештували. Ув’язнення він відбував у мордовському таборі в селищі Явас біля м. Потьма. Це селище знаходиться неподалік Саровської пустині й Дивєєвського монастиря. У таборі владику Нестора особливо пригнічувало лихослів’я конвоїрів і ув’язнених. Одного разу, 1951 р., коли ув’язнені виконували роботи у Дивєєво, один зі співкамерників архіпастиря упізнав будиночок дивєєвської Паші (блаженної Параскеви Дивєєвської. — Прим. ред.). І митрополит Нестор згадав, як 40 років тому в цьому будиночку його зустрічала юродива стариця. Увійшовши до її келії, молодий архімандрит зі здивуванням почув нецензурну лайку, а потім — звертання до нього: «Ось, батюшко, через 40 років ти тут, у цих місцях, іншого слова не почуєш». Наприкінці 1955 р. владику Нестора звільнили. По приїзді в Москву його прийняв

Картина Филипа Москвітіна, 2009 р. / moskvitin.ru

патріарх Олексій I, виявивши до нього якнайтепліше ставлення і турботу. 18 липня 1956 р. владика Нестор отримав призначення на Новосибірську кафедру.

НАПРИКІНЦІ ЗЕМНОГО ШЛЯХ У Через похилий вік і важку хворобу у 1958 р. митрополит Нестор був змушений піти на спокій, але, трохи одужавши, побажав повернутися до архі єрейського служіння. Останнім місцем його архіпастирських трудів стала Кіровоградська єпархія, до складу якої входило декілька нинішніх єпархій Української Православної Церкви, а місцем упокоєння — підмосковне Передєлкіно, де він був похований біля Преображенської церкви. За книгами протоієрея Владислава Ципіна підготував Михайло Мазурін

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 23 листопада, в Національному КиєвоПечерському історико-культурному заповіднику, у виставковій залі Успенського собору, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира відкрилася виставка «1937 рік: Голгофа Церкви. До 75-річчя подвигу християн, які постраждали під час “Великого терору”». Організаторами виставки виступили Синодальний відділ УПЦ «Місія Церква і культура», музей «Православна Україна» й Києво-Печерський заповідник. Виставку створено на основі архівних матеріалів, особистих справ представників репресованого духовенства КиєвоПечерської Лаври, унікальних фотографій новомучеників та інших експонатів. Див. також: Послання Предстоятеля Української Православної Церкви з нагоди 75-річчя подвигу християн, які постраждали під час терору 1937 р. (с. 4). Із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира митрополит Полтавський і Миргородський Филип очолив українську паломницьку групу, яка відвідала Святу Гору Афон. До складу групи ввійшов голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. 22 листопада українські паломники відвідали афонські обителі Ватопед, Іверон, Дохіар і Андріївський скит; у ніч із 22 на 23 листопада митрополит Филип звершив Літургію у Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі. 28 листопада, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь у нараді голів християнських Церков України. Учасники зустрічі розглянули низку актуальних питань церковнодержавних відносин і ухвалили рішення викласти свою позицію щодо них у зверненнях до Президента України й новообраних народ-

них депутатів України, обговорили проект звернення до співвітчизників щодо викривлення змісту християнських свят (зокрема, Різдва Христового, Різдва Іоанна Хрестителя, днів пам’яті Всіх святих і мученика Валентина), а також внесли пропозиції щодо формату святкування 1025-ліття Хрещення Русі, яке відзначатиметься на загальнодержавному рівні у 2013 р. 4 грудня в Києві під головуванням Президента України Віктора Януковича відбулася Всеукраїнська нарада з питань захисту прав дитини. Українську Православну Церкву на нараді представляв Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Учасники зустрічі обговорили широке коло питань, що стосуються захисту прав дитини, виконання указів і доручень Глави Держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту дітей, захисту прав дітей з особливими освітніми й медичними потребами, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки, дітей, які перебувають у конфлікті із законом. Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко відзвітувався про свою діяльність за рік. 7 грудня, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон відвідав акцію «Мода на ненасильство», яка відбулася в рамках щорічної кампанії «16 днів проти насильства». В акції взяли участь жінки — жертви домашнього насильства, представники посольств, міністерств і відомств, органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, міжнародних, неурядових організацій, ЗМІ. Захід, що його організував Фонд «Гармонізоване суспільство», пройшов у приміщенні Фонду сприяння розвитку мистецтв (м. Київ). orthodox.org.ua

№ 23 (321), грудень 2012

Л юд и н а у Ц е р кві

православна газета

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 20 листопада. Видавництво храму на честь Іверської ікони Божої Матері м. Дніпропетровськ (ж/м «Північний») випустило у світ книгу «Божественна літургія святого апостола Якова, брата Божого і першого ієрарха Єрусалимського» — репринт видання 1938 р., надрукованого з благословення Архієрейського Синоду Руської Православної Церкви Закордоном. eparhia.dp.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 21 листопада, у день святкування Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, у с. Піски Іванківського р-ну Київської області було освячено каплицю. З благословення вікарія Київської Митрополії єпископа Броварського Феодосія, освячення звершив благочинний Іванківського церковного округу протоієрей Іоанн Токарук у співслужінні священиків благочиння. brovary-orthodoxy.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 21 листопада, в рамках благодійного проекту «Любов милосердствує», архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука від імені Запорізької єпархії Української Православної Церкви передав Запорізькій обласній громадській організації сімей інвалідів «Людям потрібні люди» грошовий сертифікат. hram.zp.ua ВІННИЦЯ. 24 листопада митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон відвідав Свято-Миколаївську парафію с. Миколаївка Літинського р-ну Вінницької області, де очолив чин освячення престолу та служіння Літургії. orthodox.vinnica.ua ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. 24 листопада єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир освятив оновлений храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова у с. Скулин Ковельсько-Воскресенського благочиння Володимир-Волинської єпархії. vv-orthodox.org ВОЛИНЬ. 24 листопада митрополит Волинський і Луцький Нифонт освятив храм на честь святих князівстрастотерпців Бориса і Гліба с. Шклинь Горохівського р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua МИКОЛАЇВ. 24 листопада, після важкої тривалої хвороби, на 39-му році життя відійшов до Господа прото ієрей Віталій Шилюк — благочинний Новобузького округу Миколаївської єпархії, настоятель храму на честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла м. Новий Буг. 26 листопада у вищеназваному храмі митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим, у співслужінні священиків Миколаївської, Вознесенської та інших єпархій УПЦ, звершив Літургію та поховання новопреставленого протоієрея Віталія Шилюка. Похований протоієрей Віталій в огорожі Михайлівського Пелагіївського жіночого монастиря Миколаївської єпархії. eparhia.mk.ua ПОЛТАВА. 25 листопада, у Неділю 25-ту після П’ятидесятниці, митрополит Полтавський і Миргородський Филип очолив служіння пізньої Літургії в Макаріївському кафедральному соборі м. Полтави. Цього дня в собор було принесено частицю мощей преподобного Паїсія Величковського, уродженця Полтави. У слові після Літургії владика Филип подякував наміснику ставропігійного чоловічого монастиря в ім’я преподобного Паїсія Величковського м. Севастополя архімандритові Гавриїлу (Анісімову), який передав частицю мощей святого Полтавській єпархії. На згадку Його Високопреосвященство передав у дар севастопольській обителі ікону з частицею мощей святителя Афанасія (Вольховського), Полтавського чудотворця. З нагоди принесення в Полтаву мощей святого Паїсія майстрами іконописного відділення Полтавської місіонерської духовної семінарії було написано ікону святого. Постійним місцем перебування цього образа з частицею мощей преподобного Паїсія Величковського стане Спаський храм Полтави. pravoslavie.poltava.ua ХАРКІВ. 25 листопада архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій відвідав с. Хролі Харківського р-ну Харківської області, де звершив освячення нижнього, Свято-Миколаївського, приділу споруджуваного храму, очолив служіння Літургії та освятив нові дзвони для храмової дзвіниці. eparchia.kharkov.ua ХЕРСОН. 25 листопада архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн освятив храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці с. Новокиївка Каланчацького р-ну Херсонської області. Цей храм (перше освячення якого відбулося у 1881 р.) — єдина в районі церква, яка не була зруйнована у лихоліття і збереглася до нашого часу. Віруючим храм (що у різний час використовувався як зерно сховище, клуб та музей історії села) було повернуто 1992 р. pravoslavie.ks.ua

ПОЧУТИ ТИХ, ЯКІ ПІШЛИ кі прекрасні перші кроки Я воцерковлення, перші місяці, перший рік життя зі знайденим сенсом... Особливо якщо це час молодості.

ЧАС РОЗКИД АТИ К АМІННЯ Окрім відкриттів у духовній реальності, приголомшливого відчуття Божої присутності, потрясінь від Євангелія та безлічі читаних духовних книг, це ще й радість знайдення нових друзів, спілкування з братами й сестрами по вірі. Як посланих Богом, ми приймаємо людей, з якими разом робимо ці відкриття, ділимося книгами, разом їздимо у паломництва до святинь, переживаємо й молимося один за одного. Так, і це спілкування не безхмарне, ранять чиїсь зриви й душевні драми, заважають власні сумніви; як і в усіх, трапляються сварки та суперечки. Але вище цього — радість: як добре, що усі ми тут... у Церкві Христовій. Півтора-два десятки років позаду... І гірко згадувати ті щасливі роки, тому що хто з чернецтва, хто зі священства, хтось просто після семінарії, хтось із постійних і вірних парафіян... пішли в нікуди. Не в розкол, не в який-небудь альтернативний духовний шлях. Просто в нікуди. Починаємо із дружиною згадувати старих церковних друзів, і з жахом розуміємо, що тих, хто пішов, ледь не більше, ніж тих, хто залишився у Церкві. І це не ті, хто, зайшовши у храм на хвилинку, злякався злих бабів чи розчарувався у «мерседесистих» попах. Це люди, за плечима в яких роки церковного життя, томи прочитаної літератури, у деяких навіть є досвід стикання з безсумнівними чудесами. Ті, кого ми згадуємо, живуть у різних містах, і не усі вони знайомі між собою.

ПРИЧИНИ У КОЖНОГО СВОЇ З кимось із тих, які пішли з Церкви, у нас збереглися дружні стосунки, з кимось вони згасли. Але багато хто сам згортає спілкування з тими, з ким розпалася єдність віри — їм так легше. Не думаю, що це саме мені так «пощастило» із друзями, оскільки тема відходу з Церкви звучить з різних сторін з великою тривогою, тому є сенс говорити про явище загальноцерковне. Отже, причини у кожного свої. І все-таки не може не виникнути єдине запитання про усіх: «Чому?». Найпростіше згадати рядок Висоцького про те, що у Церкві все не так. Але що саме не так? Сказати, що взагалі «усе» — отже, визнати, що Бога немає. Або що є якийсь інший «вищий розум», але не існує Крові Христової, пролитої за наші гріхи і даваної нам у євхаристичній Чаші. Однак до такого заперечення мало хто доходить навіть з тих, які пішли. Модне нині пояснення, що причиною розчарування стають гріхи ієрархів — політичні, фінансові чи ще якісь — занадто плоске. Так, є ті, хто декларує подібні теми як причини відходу, але це в усіх випадках є «переведенням стрілок». Для того, хто знає, що таке Євхаристія, відмовитися від Чаші Христової на знак протесту проти якої-небудь ситуації у навколоцерковно-політичному просторі — безумство. Завжди є причини глибші. Можна, звичайно, засуджувати їх за слабкість віри і порочність, але можна і згадати про те, що віра — від слухання. І, треба думати, не від слухання порожніх слів (правильних за змістом, але порожніх у тому сенсі, що за ними немає справжнього досвіду), а від сприйняття — і не тільки через слова — досвіду духовного життя. І

ось тут вступає в силу інша правота. Тим, які пішли — неважливо, у блуд або ще кудись, — не вистачило тієї глибини духовного досвіду, яка могла б їх утримати. Тієї глибини досвіду, яку вони могли б сприйняти із спілкування зі старшими братами по вірі. Духовна реальність — це не тільки Бог, ангели і святі. Це ще й біси. До того ж нікуди не дівається і недосконалість людської свідомості (за християнською антропологією, обумовлена занепалим станом нашого єства), душевні хвороби, пристрасті. Молитва й аскеза в поєднанні з гордістю плюс нерозуміння деяких тонкощів духовного життя — стан духовної спокуси, коли начебто духовне життя приносить плоди, тільки це не ті плоди. Не від Бога. Ще може бути молитва й цілком собі правильна, але надмірне духовне напруження протягом тривалого часу стає людині не під силу, й, зірвавшись із цього напруження, колишній молитвеник вдається до інших крайнощів — перестає молитися зовсім. Ще може бути неправильне розуміння сенсу покаяння, коли людина замість звільнення від тягаря гріхів згинається під вагою зневіри, породженої відчуттям власної безнадійної гріховності. Ще є незліченна кількість усіляких інших пасток, застрягши в яких людина так і не приходить до мети свого духовного життя. У якихось випадках результат — це перехід у стан «теплохолодності». Але може бути й маятник, що гойднувся у зворотний бік — у жорстке заперечення Православ’я. Можуть бути особисті трагедії. Може бути душевний злам, який призводить до психічної патології.

НА ПОПЕ ЛИЩІ На початку 1990-х в одному провінційному місті хрестився хороший чоловік, який вельми захоплювався екстрасенсорикою, астрологією та йогою. Не юний вже. З вищою освітою. Приблизно через півроку після Хрещення вирішив, що треба б якось воцерковлятися, читати духовну літературу, в храм ходити. Усвідомив свої помилки, покаявся. І зрозумів, що краще б навіть не просто ходити на служби, а влаштуватися при якомусь храмі — сторожем, наприклад. Прийшов, йому запропонували заодно почитати на криласі. Ще через півроку — ієрейська хіротонія, призначили кліриком того самого міського храму. Час був такий: храми відкриваються — служити нікому, а тут людина доросла, освічена, без канонічних перешкод — чому б її не висвятити. Тим паче що ставленик уже встиг прочитати купу святоотцівської літератури. Будучи людиною містично обдарованою та схильною до радикалізму в своєму духовному пошуку, він вдався до православної аскези і глибокої молитви. Радився і з досвідченими людьми, звичайно. Але більше часу витрачалося не на спілкування зі старшими товаришами, а на опікування власних духовних чад, які з’явилися у перші ж тижні його священства. І ось приклад, до чого це призвело. Аля хрестилася дорослою; між Хрещенням і тим днем, коли назріла потреба сповідатися, минуло кілька років. Вона прийшла в найближчий храм, підійшла до незнайомого священика... І стала його духовним чадом, оскільки це й був недавно висвячений отець Z. Це було щастя — відразу потрапити до такого уважного, чуйного і мудрого духівника! Усі батюшки завжди поспішають, приходить неофіт із готовністю вбирати наста-

православна газета нови, а вбирати їх немає звідки, позаяк наставника, який поспішає з треби на требу, піди злови. А отець Z няньчиться з парафіяльною молоддю, як мама рідна. Отець Z, цитуючи Святе Письмо і отців, пояснив Алі, що вона повинна повністю змінити своє життя заради Христа, відмовитися від усього мирського, до чого було прив’язане її серце. Художниця, вона палила власні малюнки на подвір’ї свого будиночка. Фотоальбоми з кадрами своєї молодості, своїх веселих дружніх компаній. Платівки, книги... За кілька років Ангеліна стала хворіти. Не виключено, що в цьому відіграло свою роль аскетичне життя — суворе постування, могла бути ще психосоматика від постійного — на межі божевілля (хоча нинішній Алі здається, що далеко за межею) — відчуття духовної боротьби з навколишніми темними силами. У монастирі, куди Аля їздила з благословення отця Z, їй якось сказали, що вона повинна прийняти постриг. Часи останні, спасатися усім треба тільки в чернецтві, а вона ще й хворіє багато, раптом помре. Наявність 12-річної дочки перешкодою не стала — мовляв, Бог допоможе з вихованням як-небудь і без мами. Тут знайшлися мудрі духовні сестри, які пояснили, що відмовлятися від запропонованого постригу — це зовсім страшно. Новопострижена мати Ангеліна (залишимо, щоб не плутатися, героїні нашої оповіді те саме ім’я і в чернецтві) в монастирі пробула недовго, її благословили тимчасово повернутися до мирського життя, щоб поєднувати чернечий подвиг із вихованням дочки. Саме в цей час ми з нею і стали спілкуватися досить часто, а познайомилися приблизно за півроку до постригу. Матушку дивувало поєднання у мені церковності (служив псаломщиком в одному із приміських храмів) з інтересом до світської літератури, музики... З роками, дивлюся, із межового стану матушка почала поступово виходити, розважливості додалося. Ще вона стала уникати спілкування як із отцем Z, так і з тими, кого він представляв їй як духовних авторитетів. Цьому сприяв ряд обставин. Наприклад, один шанований блаженний раб Божий, провидець і чудотворець, почав аж надто дивно поводитися. Мати Ангеліна довго пояснювала поведінку старця юродством, за допомогою якого той боровся зі спокусою людської слави. Але, мабуть, дуже великою була спокуса слави, і якось радикально доводилося старцю юродствувати, так що у матушки пояснення цих дивацтв одного разу вичерпалися. Не виходить у мене засуджувати Ангеліну. Тому що розвиток цієї історії відбувся за одним із закономірних варіантів: якщо людину довго скручувати у пружину, є ймовірність, що колись ця пружина з перехльостуванням розкрутиться. І отець Z щиро хотів якнайкраще. Душу покладав у молитві за духов них чад. І митрополита, який його висвятив, теж засуджувати не хочу. А що йому було робити, коли люди йдуть до храму лавиною, а служити нікому? Як не бридко іноді звучить фраза «час був такий», тут вона вельми доречна. Таким чином, питання «хто винен?», щоб не згрішити засудженням, відкидаємо. Залишається питання «що робити?». Точніше, два питання. Що робити, щоб люди не йшли з Церкви, і що робити стосовно тих, які вже пішли? Так, я, напевно, далі говоритиму очевидні речі, але не можна ж залишити текст без висновків, зупинившись на попелищі Аліних багать...

Л юд и н а у Ц е р кві

НЕ ТРЕБА ГРАТИ В ЦЕРКВУ Не претендую на формулювання глобальних, для усієї Церкви, порад. Справа ця невдячна, та й безглузда. Можна обмежитися простором тієї ділянки, яка дана кожному з нас, і поставити перед собою питання: що робити саме тут і зараз? І клірикам, і мирянам. Я б собі відповів так: не грати в Церкву. Вчитися жити справжньою Церквою, справжньою молитвою. Але для цього потрібні справжні провідники, без них мало хто здолає Дорогу Чистих Душ... І в цьому продовження відповіді: триматися подалі від тих, хто «грає»: від батюшок, у яких духовні чада «виростають» уже під час служіння сорокоуста; від тих, хто, спекулюючи поняттями школи чернецтва, своїх ведених скручує в пружину. Але йти треба. І це означає — шукати живих носіїв досвіду життя у Христі. Знаходячи, вбирати цей досвід, перебудовувати своє життя згідно з ним, навчаючись поєднувати усвідомлений послух, свободу й відповідальність в одній посудині. І не тільки з книг: у старців, чиї келії ще не встигли охолонути від їхньої гарячої молитви, залишилися вихованці. Наступники досвіду, вони, нехай і не ввійшовши ще в міру своїх наставників, зберігають на собі відблиск їхнього світла. Важливо спадкоємство живого досвіду тих, у кому проявилися плоди Духа в наш час, у тій самій реальності, в якій перебуваємо ми. Так, лжестарців набагато більше, ніж справжніх подвижників, — попит породжує пропозицію, на жаль. Але наш час відрізняється від 1990-х тим, що нині набагато доступніша інформація, яка дозволяє розрізняти самозваних сталкерів і справжніх пастирів. Та й негативний досвід попереднього покоління неофітів — у допомогу тим, хто шукає опори зараз. Помилка — це не тільки сприйняття актора, що грає старця, за старця справжнього. Помилки бувають і в спілкуванні зі справжніми подвижниками. Наприклад, абсолютизація їхнього досвіду. Небезпека створити кумира зі свого наставника. Однак — повторюся — важливе спілкування саме із живими носіями досвіду. Тому що причетність до цього досвіду відбувається не тільки через засвоєння інформації. Це й допомога у вичісування з власної голови «комах». Це й просто присутність... Точніше, не зовсім просто, а молитовна співприсутність. Коли ми молимося разом зі старцем і просимо його молитов, допомога дається нам не менш важлива, ніж духовна порада. Останнє, до речі, стосується і відвідування могил та келій покійних подвижників, оскільки в такому шануванні тих, хто молиться за нас перед небесним Престолом, теж відбувається молитовний зв’язок із ними. І друге питання — про позицію щодо тих, хто відійшов. Коротка й головна відповідь — любити. Дуже поширена помилка — відносити до тих, хто в наш час йде від церковного життя, слова апостола Іоанна: вони вийшли з нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами (1 Ін. 2: 19). По-перше, тут Іоанн Богослов говорить про тих, кого він називає антихристами; по-друге, общини апостольського часу всетаки відрізнялися силою духу від сучасної Церкви. Беремо цитату з послання Іоанна трохи ширшу: діти! останній час. І як ви чули, що прийде антихрист, і тепер з’явилося багато антихристів, то ми і пізнаємо з того, що останній час настав. Вони вийшли з нас, але не були наші: бо якби вони були

наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли і через те виявилось, що не всі наші. Ви ж маєте помазання від Святого і знаєте все (1 Ін. 2: 18–20). Ті, хто пішов з Церкви, надламавшись у спробах жити християнським життям у наш час, — не антихристи. І під помазанням від Святого мається на увазі не нинішнє Миропомазання, звершуване при Хрещенні. Ми — не ті, ми не проповідуємо іншими мовами й не вигонимо бісів. А було б у нас більше віри й любові, було б видно у нас плоди Духа — менше стало б приводів для сумних розмов про тих, хто пішов із Православ’я. Тому ми не маємо права на осуд. Необхідність відчувати відповідальність за тих, хто був поруч із нами і пішов — це одна причина не засуджувати. Інша полягає ось у чому: засуджуючи, ми думаємо, що «от я вже точно ніколи». І при цьому не пам’ятаємо про апостола Петра... Утім, у найпершому слові, в короткій відповіді — «любити» — вже міститься і неосудження, і потреба у молитві за них, і те ставлення, яке не дасть тим, які пішли, відчувати за спиною двері, зачинені з нашого боку. У ньому ж і прагнення зрозуміти їх, і смиренність, з якою ми повинні прийняти їхнє викриття — в якихось випадках словесне викриття нашої гріховності, а в якихось — мовчазне, зроблене самим фактом їхнього відходу від нас. Для цього їх треба принаймні почути. Такою думкою я збирався завершити цей вже досить тривалий потік свідомості, як зателефонував мені мій друг ієродиякон Пантелеімон (Корольов) і сказав: «Знаєш, чого у тебе там бракує — в думках про те, що робити, аби люди не йшли із Церкви? Найголовнішого: любити треба не тільки тих, хто пішов, любити треба і тих, хто ще не пішов». Я усміхнувся, потім подумав: а ці слова можуть звучати не гаслом, а дороговказом цілком конкретного шляху, якщо говорити не просто про необхідність взагалі любити одне одного, а про творення у Церкві простору, де саме любити: про парафіяльні общини.

ОБЩИНА ЯК ПРОСТІР ЛЮБОВІ... Сама по собі общинність — не гарантія правильності побудови церковного життя. Добре було б, щоб об’єднання в общину не означало одночасного відділення від усієї Церкви. А від цього може вберегти тільки спадкоємство досвіду молитви, причетність до духовної школи подвижників попередніх поколінь. При цьому Церква — це не те, куди ми приходимо або звідки йдемо. Церква — це те, що ми творимо... або руйнуємо. Якщо кожен із нас є частиною єдиного містичного Тіла Христового, то, відколюючи від цього Тіла частку у вигляді себе, відпалого гріхом, ми руйнуємо не тільки себе. Утім, це не моє відкриття, про це ще апостол Павел писав: чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени (1 Кор. 12: 26). Із двох взаємопов’язаних шляхів творення — творення себе, власного християнського життя, і творення общинності (нехай навіть поки що не повнокровних парафіяльних общин у тих місцях, де це неможливо, але хоча б малих духовних сімей, що об’єднуються спільним духовним досвідом і молитвою один за одного) — і складається доступне для кожного з нас, і для кожного ж необхідне — творення Церкви. Протоієрей Димитрій Струєв, pravmir.ru

№ 23 (321), грудень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЧЕРКАСИ. 25 листопада митрополит Черкаський і Канівський Софроній звершив велике освячення новозбудованого Покровського храму с. Ковтуни Золотоніського р-ну Черкаської області. cherkasy-orthodox.com.ua ВІННИЦЯ. 26 листопада митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон звершив освячення каплиці в ім’я мученика Віталія у смт Вендичани Могилів-Подільського р-ну Вінницької області. orthodox.vinnica.ua КІРОВОГРАД. 26 листопада архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф звершив освячення закладного каменя в основу храму в ім’я великомученика й цілителя Пантелеймона на території Кіровоградського обласного онкологічного диспансеру. orthodox-kr.org.ua РІВНЕ. 26 листопада, у день пам’яті святителя Іоанна Златоуста, архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій освятив новий храм в ім’я святителя Миколая Чудотворця у Покровському жіночому монастирі смт Гоща Рівненської області. Храм розташовано на другому поверсі житлового корпусу обителі, увінчано куполом і хрестом. rivne-pravoslavne.org.ua БІЛА ЦЕРКВА. 27 листопада, у день пам’яті апостола Филипа, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин освятив новозбудований храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Миронівка Київської області (Білоцерківська єпархія). bc-eparchy.org.ua ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. 27 листопада єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир освятив новозбудований храм в ім’я благовірного князя Олександра Невського с. Забужжя Любомльського р-ну Волинської області. vv-orthodox.org МУКАЧЕВЕ. 28 листопада Мукачівська єпархія Української Православної Церкви уклала договір про спів працю із Закарпатським обласним центром з профілактики та боротьби зі СНІДом. Договір — під час робочої зустрічі, що відбулася в єпархіальному управлінні, — підписали архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор і головний лікар Центру Іван Миронюк. На завершення зустрічі указом владики Феодора голова Перечинського молодіжного братства імені архімандрита Василія (Проніна) протоієрей Василій Керецман був призначений координатором Мукачівської єпархії з питань співпраці з медичними установами. m-eparchy.org.ua ВІННИЦЯ. 29 листопада. Настоятель храму в ім’я благовірного великого князя Олександра Невського м. Вінниці ієрей Віктор Парандюк наступні півроку прослужить у складі українських військовослужбовців миротворчого контингенту ООН у Демократичній Республіці Конго. Колишній військовий льотчик, підполковник Військово-повітряних сил України, а нині священик Вінницької єпархії виконуватиме обов’язки офіцера зі зв’язків із релігійними об’єднаннями, а також стане для українських миротворців духовним наставником. Кандидатура ієрея Віктора була узгоджена Синодальним відділом УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України та Генеральним штабом ЗСУ; на своє нове призначення священнослужитель отримав благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона. orthodox.vinnica.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 30 листопада. Із благословення митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Іринея, в мережі Інтернет відкрито сайт Відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Дніпропетровської єпархії УПЦ (адреса ресурсу: osvita. pravorg.ru). eparhia.dp.ua КІРОВОГРАД. 30 листопада, напередодні Дня працівників прокуратури України, архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф освятив каплицю в ім’я святої праведної Єлисавети (небесної покровительки м. Кіровограда, що спочатку мало назву Єлисаветград) при прокуратурі Кіровоградської області. orthodox-kr.org.ua ЛЬВІВ. 30 листопада, Указом Президента України Віктора Януковича № 670/2012 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року», єпископ Львівський і Галицький Філарет був удостоєний ордена «За заслуги» III ступеня. upc.lviv.ua

№ 23 (321), грудень 2012

4 грудня в Інституті філософії імені Г. Сковороди Національної академії наук України під головуванням директора Інституту академіка НАН України Мирослава Поповича відбулося урочисте засідання Вченої ради, присвячене 290-річчю від дня народження видатного українського філософа. Під час засідання відбулася презентація видання повного зі брання творів Григорія Сковороди у 2-х томах (російською мовою), здійсненого видавництвом «Богуславкнига» за підтримки благодійного Фонду братів Павличенків. Видання відкриває передмова Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Від Української Православної Церкви в урочистостях та презентації взяв участь голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ прото ієрей Георгій Коваленко.

Блаженніший Митрополит Володимир про актуальність спадщини Григорія Сковороди:

«СВІТ І СЬОГОДНІ НАМАГАЄТЬСЯ ВПІЙМАТИ КОЖНОГО З НАС»

Григорій Савич Сковорода вважається предтечею оригінальної російської релігійної філософії кінця ХIХ — початку ХХ ст. Однак його творчість є для нас і закономірною вершиною філолофськобогословської традиції, народженої у стінах Київської духовної академії. Григорій Сковорода — християнський мислитель XVIII ст., але його творчість актуальна не тільки для його часу і його сучасників. Питання, що їх він порушує, хвилюють людство й сьогодні. Тому твори Сковороди читатимуть і намагатимуться переказувати сучасною нам мовою. Оскільки за зовнішньою архаїчною формою завжди криється сучасний і актуальний зміст. В основі ж його творчості — премудрість текстів Святого Письма і богослов’я отців Церкви. Але нерідко біблійна мудрість переплітається з мудрістю давньогрецьких філософів. Божественна премудрість не цурається діалогу з мудрістю людською. Ум Сковороди перебував у внутрішній рівновазі віри й розуму, які Григорій Савич не відокремлював одне від одного. Григорій Сковорода був глибоко віруючою людиною, що вміла стояти у волі, яку дарував нам Христос (Гал. 5: 1). Сковорода був вільним церковним мислителем і людиною усвідомлено й глибоко воцерковленою. Усім відома епітафія, що прикрашає його надгробну плиту: «Світ ловив мене, та не впіймав…». Ця фраза актуальна й у нашому суспільстві невтримного споживання, яке намагається мирські цінності поставити на перше місце й змусити нас думати тільки про матеріальне і земне, про гроші, славу й задоволення. Світ і сьогодні намагається впіймати кожного з нас. Але, щоб залишитися вільним, потрібно відповісти на питання, що їх перед нами ставить філософія життя. І відповісти на них так, як відповів великий наш співвітчизник і великий філософ Григорій Савич Сковорода: А мне одна только в свете дума, Как бы умрети мне не без ума. Смерте страшна, замашная косо! Ты не щадиш и царских волосов, Ты не глядиш, где мужик, а где царь, — Все жереш так, как солому пожар. Кто ж на ея плюет острую сталь? Тот, чия совесть, как чистый хрусталь!

В и д ат н і постаті

православна газета

«ЛЮБИТЕЛЬ СВЯЩЕННОЇ БІБЛІЇ»

До 290-ї річниці від дня народження Григорія Сковороди

учасні словники й енциклопедії називають Григорія Савича Сковороду С видатним українським просвітителем — гуманістом, філософом, поетом, перекладачем. Усе це правда, але неповна. Григорій Сковорода, без-

сумнівно, — один із найславетніших діячів доби бароко. Про нього на сьогодні написано понад дві тисячі досліджень. Однак сам він давно перетворився на легенду, а тому ключів до розуміння його життя та писаних робіт може бути багато.

КНИГА ЖИТ ТЯ Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. у незаможній козацькій родині в с. Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області). Першим духовним наставником Григорія був батько, саме він прищепив хлопчикові дві непорушні істини: треба бути правдивим і мати почуття власної гідності.

Все минає, але любов після всього зостається Навчатися Григорій почав у дяка, потім вчився у чорнухинській церковнопарафіяльній школі. Можна припустити, що саме в цей час, під впливом шкільної поезії, різдвяних і великодніх пісень, народних дум і козацьких пісень, які виконували сліпі лірники й кобзарі, почали формуватися художні смаки майбутнього поета і філософа. Ґрунтовну освіту він отримав у КиєвоМогилянській академії, де здобув знання з античної (захоплювався ідеями Сократа, Діогена, Платона) й західноєвропейської філософії та літератури, досконало вивчив грецьку, латинську, староєврейську, польську, німецьку мови. Відомо, що великий вплив на талановитого юнака мала особистість святителя Георгія (Кониського) — одного з видатних духовних діячів XVIII ст., який тоді викладав у академії філософію.

Кому душа болить, тому весь світ плаче У цей час до Сковороди приходить перше визнання. Григорій мав чудовий голос і неабиякий музичний хист, грав на багатьох інструментах, сам складав музику, тож 1742 р. його було запрошено до придворної співацької капели цариці Єлизавети. Проте вже 1744 р. Григорій Сковорода повертається до Києва і продовжує навчання в академії. За рік, у складі делегації генерала Вишневського, він їде до Угорщини. Наступні п’ять років Григорій багато подорожує Європою. Подорожі не тільки розвивають світогляд, не тільки дозволяють ознайомитись із європейською (насамперед — німецькою) філософською думкою та літературою, вони остаточно формують

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений

визначальну рису характеру Сковороди — поривання до мандрів. Після повернення в Україну Сковорода був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму. Спеціально для своїх студентів він створив посібник «Рассуждения о поэзии и руководство к исскуству оной» (не зберігся). Новаторство Григорія Сковороди (який просто й дохідливо говорив про поезію та правила віршування, а також про нові методи виховання, що полягали в індивідуальному підході до учнів, у виявленні їхніх природних здібностей) не сподобалось ректорові колегіуму, і талановитий педагог-учений змушений був залишити улюблену справу.

Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру Наступні п’ять років Сковорода працював домашнім учителем у поміщика С. Томари. Саме в ці роки Григорій написав значну частину віршів збірки «Сад божественных пѣсней» та ще ряд творів. 1759 р. життя Григорія Савича вкотре змінюється, і він починає викладати у Харківському колегіумі поетику, етику та грецьку мову. Для своїх учнів він склав підручник «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» — своєрідний курс етики. За десять років у Харкові Сковорода створює найвідоміші свої твори: «Басни Харьковскія», «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе» і «Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе». Саме у цих книгах Сковорода вперше повноцінно формулює основну для його філософії ідею — про самопізнання та розмежування справжнього, духовного, вищого й помилкового, нижчого в людині. Постійний тиск з боку церковних представників, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум (1760, 1764, 1766), адже духовна кар’єра, як і світська, не приваблювали Григорія Савича. Остаточно звільнений з посади через інтриги та наклепи в 1769 р., він утратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист. Відтоді Григорій Сковорода обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво в миру. Наступні десятиліття він подорожує містами й селами Лівобережної України. Саме в ці роки народжується образ, що пізніше

Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим стане легендою. Філософ вдягався бідно, з вигляду він нічим не відрізнявся від інших прочан, не вживав м’яса та риби, спав не більше чотирьох годин на добу, був завжди бадьорий, стриманий, усім задоволений, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав сумних, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, був побожним без марновірства. Дорогою Сковорода вів пов чальні бесіди з людьми всіх станів і звань, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку зупинявся в кого-небудь із близьких. У ці місяці у своїх тимчасових пристановищах він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру. Обране ним життя мандрівника дозволяло залишатися самим собою в будь-якій ситуації. В його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія і флейта з мундштуком зі слонової кістки. Помер Григорій Сковорода 29 жовтня 1794 р. у с. Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині, в маєтку знайомого помі-

Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності щика М. Ковалинського. Досить скоро після смерті філософа його улюблений учень та близький друг склав його першу біографію, якою і дав початок легенді Григорія Сковороди.

Ж ИТ ТЯ У КНИЗІ Філософія, література і, власне, навіть життя були для Сковороди способами досягнення якоїсь вищої мети. Підписуючи листи, він часто називав себе «учитель Закона Божія». Сенс свого життя Сковорода визначав просто: наслідувати Іісуса Христа і трактувати, пояснювати Біблію — навчати Закону Божого. Саме тому він став

Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце

православна газета

В и д ат н і постаті

Хіба може говорити про біле той, котрому невідомо, що таке чорне? «іноком» — іншою людиною, яка мовила світові «ні». На думку Сковороди, людина має жити задля самосвідомості й богосвідомості. Пізнати Бога можна в Біблії, яка містить у собі стежки Божі. Людина може знайти Бога у самій собі. Для цього потрібна віра: де закінчується межа розуму, там починається віра. Проти дослівного розуміння Біблії Сковорода виступав дуже гостро.

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий? Для нього Біблія — найголовніша із книжок, у якій Сам Бог веде з людьми поважну розмову про те, що щастя слід будувати саме на вічних цінностях. Найяскравіше ця думка проілюстрована у збірках «Сад божественных пѣсней» та, деяким чином, «Басни Харьковскія». За Сковородою, байка має сприяти в пошуку й розкритті вічної істини. Свої філософські погляди Сковорода висловлював практично в

Не розум від книг, а книги від розуму створились усіх творах: віршах, байках, прит чах, проте найбільш безпосереднім чином — у трактатах: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Кольцо», «Потоп змеиный» та ін. Існує безліч аналізів світогляду й філософії Сковороди, проте кілька найхарактерніших рис виділяють усі дослідники: Вчення про дві натури і три світи. Григорій Сковорода вважав, що є два світи, чи дві «натури»: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог, Який

завжди є, був і буде; завдяки Йому й існує наш світ. Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи: макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макрой мікросвіт. Кожен із цих світів має подвійну натуру — видиму, зовнішню (матеріальну), й невидиму, приховану (духовну). Справжня людина — це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здіб ностями. Пізнання та самопізнання. Ідея «пізнай себе самого», висунута давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном), посідає провідне місце у філософській системі Сковороди. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури — зовнішню та внутрішню: «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, — повинен спочатку виміряти себе». Самопізнання мислитель розглядає як спосіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить — бути щасливою. Вчення про «споріднену працю» (природні схильності людини). Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона «споріднена», якщо людина любить її і вкладає в неї душу. Натомість «неспорідненість важча від будь-якого неробства». Філософія серця. «Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі — оце тобі проміння божественного серця». Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті. Вчення про щастя. На думку Григорія Сковороди, людина тілесна — нещаслива, людина духовна — вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати «споріднену працю», розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами й переконаннями.

Загалом, у творах Сковороди ф і л о со ф і я п о є д н ує т ьс я з богослов’ям в оригінальну, тільки йому властиву мудрість, народжену в духовному шлюбі з Книгою книг — зі своєю «улюбленою нареченою», як він називав Біблію. Так, Біблія завжди була незвичайною книгою для Сковороди. Саме з Біблії і почалося формування його філософської системи. Для нього це Книга, яку треба дуже уважно

Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою (Із афоризмів Григорія Сковороди)

читати і при цьому не зупинятись на зовнішньому, на явищах, а проникати глибоко в суть сказаного, тобто — тлумачити алегорично. Біографи Сковороди свідчать, що він не просто вільно цитував Біблію та часто складав цілі симфонії із біблійних текстів, але й ніколи не розлучався з Книгою і помер із нею.

* * *

«Любитель Священної Біблії», — так себе охарактеризував Григорій Сковорода у 1774 р. Вислів може мати лише ситуативне філософське значення, а може стати виміром усього буття непересічної, виняткової особистості. Зрештою, легенда має право на тлумачення. Олена Усачова, Катерина Усачова

№ 23 (321), грудень 2012

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ БІЛА ЦЕРКВА. 1 грудня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав храм на честь Преображення Господнього с. Телешівка Рокитнянського благочиння Білоцерківської єпархії, в якому освятив нижній приділ в ім’я великомучениці Єкатерини. bc-eparchy.org.ua ЖИТОМИР. 1 грудня у Хрестовоздвиженському храмі м. Житомира вперше мовою жестів було звершено Літургію для тих, хто не чує. У богослужінні взяли участь представники київської громади глухих на чолі зі своїм духівником священиком Григорієм Крижановським. Відтепер богослужіння мовою жестів відбуватимуться у Житомирі регулярно — щонеділі та у святкові дні. zhytomyr-eparchy.org ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 3 грудня, у 75-ту річницю з дня мученицької кончини священномученика Макарія (Кармазіна), єпископа Єкатеринославського, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней очолив служіння Літургії у храмі в ім’я цього святого смт Ювілейне Дніпропетровського р-ну. В архіпастирському слові після Літургії владика Іриней закликав завжди пам’ятати про духовний подвиг священномученика Макарія, який є найбільшим прикладом жертовного служіння і любові до Батьківщини та Святої Церкви. eparhia.dp.ua БІЛА ЦЕРКВА. 4 грудня на 69-му році життя мирно відійшов до Господа заштатний клірик Білоцерківської єпархії архімандрит Антоній (Царенко). Від імені духовенства й пастви Білоцерківської єпархії архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин направив телеграму зі співчуттями рідним і духовним чадам новопреставленого. Архімандрит Антоній (Олександр Михайлович Царенко) народився 6 жовтня 1944 р. у с. Мошни Черкаської області. У 1977 р. закінчив Ленінградську духовну семінарію; того ж року був висвячений на диякона, а потім — на пресвітера. У 1979 р. у Почаївській Успенській Лаврі прийняв чернечий постриг з ім’ям Антоній. Був настоятелем Миколаївської церкви м. Шпола Черкаської області (1977–1980), храму в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського с. Шамраївка Київської області (1981–1984), Вознесенської церкви с. Кривошиїнці Білоцерківської єпархії (1984–2009). У 1988 р. нагороджений наперсним хрестом, у 1993 р. зведений у сан ігумена, у 1995 р. — архімандрита. 30 квітня 2009 р., у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, почислений за штат Білоцерківської єпархії. Останні роки свого життя священнослужитель прожив у рідному селі Мошни Черкаської області, де і був похований. bc-eparchy.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 4 грудня, в день свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, в рамках постійно діючого проекту Запорізької єпархії «Любов милосердствує», з благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки та за підтримки Запорізької обласної державної адміністрації, офіційна газета Запорізької єпархії «Літопис Православ’я» та офіційний єпархіальний сайт розпочали безстрокову благодійну акцію «Сім’ю — кожній дитині». Суть акції полягає у розміщенні в єпархіальних ЗМІ фотографій та коротких даних дітей, які утримуються в інтернатних установах Запорізької області й можуть бути усиновлені. hram.zp.ua КРЕМЕНЧУК. 4 грудня єпископ Кременчуцький і Лубенський Миколай відвідав с. Мусіївка Хорольського р-ну Полтавської області (Кременчуцька єпархія), де освятив Вознесенський храм. kremen-eparh.org РІВНЕ. 5 грудня. З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія, надруковано щорічник «Рівненська єпархія» за 2011 р. З виданням можна ознайомитися у бібліотеках при храмах Рівненської єпархії; в мережі Інтернет доступна для завантаження електронна версія щорічника (посилання див. на єпархіальному сайті). rivne-pravoslavne.org.ua МИКОЛАЇВ. 6 грудня митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим звершив освячення місця під будівництво храму на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці в смт Ольшанське та освячення каплиці в ім’я преподобномучениці Єлисавети біля Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 у с. Сапетня Миколаївського р-ну Миколаївської області. eparhia.mk.ua

Пам'ятник Г. С. Сковороді біля стін Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди

ЗАПОРІЖЖЯ. 7 грудня, під головуванням архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, відбулося щорічне засідання керівників єпархіальних відділів Запорізької єпархії, які відзвітували про роботу, виконану в 2012 р. Цього дня також був створений новий відділ, який займеться координацією будівництва храмів на території єпархії. Керівником відділу призначений протоієрей Олексій Литвин, настоятель храму в ім’я святителя Луки Кримського. hram.zp.ua

№ 23 (321), грудень 2012

мі ж н а род н і н ови н и

ВИХОДИТЬ ДРУКОМ БЛАГОДІЙНЕ ВИДАННЯ НОВОГО ЗАВІТУ І ПСАЛТИРЯ Фонд імені святителя Григорія Богослова разом із Видавництвом Московської Патріархії готує черговий безкоштовний тираж Нового Завіту і Псалтиря, повідомляє офіційний сайт Московського Патріархату. Видання призначене для безкоштовного поширення

через Синодальні відділи та єпархії Руської Православної Церкви на підтримку місіонерської діяльності. Випуск перших 20 тисяч примірників відбувся цього літа. Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Воло-

коламський Іларіон 17 червня передав тираж Святого Письма у Синодальні відділи з питань тюремного служіння та взаємодії зі Збройними силами й правоохоронними установами. Заявки можна надсилати на електронну адресу: fondgb2012@mail.ru.

У МОСКВІ ВІДЗНАЧИЛИ 20-ЛІТТЯ НАЙБІЛЬШОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ РПЦ 18 листопада в залі церковних соборів храму Христа Спасителя відбувся ювілейний урочистий акт Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету, повідомляє його сайт. Святкування відкрив Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Його Святість подякував співробітникам ПСТГУ за дослідження подвигу новомучеників і сповідників Руських. (Ці дослідження, зокрема, знайшли своє відображення у виставці під назвою «Подолання: Руська Церква й радянська влада», що наразі діє.) Серед головних досягнень Свято-Тихонівського університету Святіший Патріарх відзначив розробку державного стандарту з теології, а також налагодження системи дистанційного навчання. «Університет підготував плеяду профе-

сорів, докторів і кандидатів наук», — сказав Патріарх. Вітання від імені президента Росії В. В. Путіна передав повноважний представник президента РФ у Центральному федеральному окрузі О. Д. Бєглов, який у своєму виступі підкреслив, що в основі розвитку університету повинна зберегтися модель конфесіонального вишу. «Свято-Тихонівський університет відіграє важливу роль у взаємодії між державою, Церквою та суспільством», — зазначив він. Митрополит Ахалкалакський і Кумурдойський Миколай зачитав поздоровлення від Католикоса-Патріарха всієї Грузії Ілії ІІ: «Ми раді, що наша співпраця не обмежується тільки навчанням грузинських студентів у ПСТГУ, але також розвиваються наукові контакти». Патріарх Ілія передав побажання, щоб на основі

тієї взаємодії, що існує між Руською і Грузинською Церквами, змогли налагодитися загострені відносини між двома країнами. У слові-відповіді ректор ПСТГУ протоієрей Володимир Воробйов відзначив смиренність грузинських архієреїв, які незважаючи на свої численні обов’язки приїжджають складати іспити, пишуть наукові праці й не соромляться своєї учнівської ролі. Ректор МДУ ім. М. В. Ломоносова академік В. А. Садовничий у своєму виступі пригадав 1992 р. — час створення ПСТГУ: «Це був перший у нашій країні досвід заснування видатного вищого навчального закладу. Університети створюються сотні років, і хоча ПСТГУ про йшов цей шлях прискорено, його вже можна назвати справжнім університетом».

ПРОЙШЛА КОНФЕРЕНЦІЯ З ВИВЧЕННЯ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ 21 листопада 2012 р. в актовому залі Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету пройшла конференція «Вивчення історії Руської Православної Церкви на сучасному етапі: проблеми й перспективи», в якій взяли участь керівники провідних світських і церковних дослідних центрів Росії. З доповіддю «Сприйняття новітньої церковної історії в Росії та Російському зарубіжжі й об’єднання двох частин Руської Православної Церкви» виступив голова конференції архі єпископ Женевський Михаїл. «Закордонна Церква завжди

розуміла, що розділення — явище тимчасове, яке треба подолати», — зазначив владика. Ректор ПСТГУ протоієрей Володимир Воробйов розповів у своєму виступі, чому із самого початку вивченню новітньої історії РПЦ у виші приділялася підвищена увага: «Навіть ті люди, які жили в радянський час, не дуже уявляли, що відбувалося із Церквою в ті роки, а нове покоління взагалі нічого не знає про її долю. Безбатьківство, відірваність від коріння призводить до загибелі національної культури, і треба докласти всіх зусиль, аби цього не допустити».

На початку 1990-х р. було створено Синодальну комісію, що зібрала матеріал приблизно про дві тисячі кліриків, які постраждали в період радянських гонінь, але через декілька років вона припинила свою діяльність. Потім надійшло патріарше благословення продовжити цю роботу. Було створено базу даних «За Христа постраждалі», яка стала першим науковим ресурсом РПЦ в Інтернеті. Наразі у базі зібрано персональну інформацію про 35 тисяч постраждалих у роки гонінь, повідомляє офіційний сайт Московського Патріархату.

У БЕЛЬГІЇ З’ЯВИВСЯ НОВИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ХРАМ Церкву в ім’я Архістратига Божого Михаїла і всіх Небесних Сил безплотних освятили митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва, архієпископ Брюссельський і Бельгійський Симон і голова представництва Кіпрської Церкви при Євросоюзі єпископ Неапольський Порфирій. Богослужіння зібрало у м. Монс (валлонська провінція Ено) віруючих бага-

тьох національностей — росіян, поляків, греків, бельгійців і громадян колишніх радянських республік, повідомляє інтернет-портал «Православ’я і світ». «У парафії цього храму ми нараховуємо близько 400 родин, але це умовна цифра. Сюди приїжджають православні із французької Пікардії, церкву відвідують греки, поляки й румуни, які проживають уздовж

бельгійсько-французького кордону. Всього ми тепер нараховуємо в Бельгії 14 парафій і два монастирі», — сказав протоієрей Павел Недосєкін, настоятель нового храму у м. Монс і брюссельського храму в ім’я Святої Живоначальної Трійці. Він розповів, що з освяченням храму в Монсі православні церкви «охопили практично всі великі міста Бельгії».

РПЦ УРЯТУВАЛА ХРАМ ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО ВІД ЗАКРИТТЯ Руська Православна Церква надала допомогу Єрусалимському Патріархату в розв’я занні питання про борги перед корпорацією «Гихон», через які під загрозою закриття опинився Храм Гробу Господнього, повідомляє сайт foma.ru. «Наразі борги Храму Гробу Господнього за воду списані не без участі Руської Православної Церкви», — розповів прес-

секретар Святішого Патріарха Кирила диякон Олександр Волков. Зокрема, як зазначив отець Олександр, це питання обговорювалося на зустрічі Патріарха Кирила й президента Ізраїлю Шимона Переса. За словами священнослужителя, уряд Ізраїлю погодився списати борги храму за останні сім років. Рішення щодо боргів за попе-

редні роки ухвалюватиме спеціальна комісія. Рахунки за воду Єрусалимський Патріархат на пільгових умовах оплачуватиме із 2013 р. За даними компанії «Гихон» Храм Гробу Господнього не оплачував водопостачання протягом останніх 40 років. У зв’язку із цим і було ухвалене рішення заблокувати рахунки Патріархату.

православна газета

БОЛГАРИ НАЙБІЛЬШЕ ДОВІРЯЮТЬ ЦЕРКВІ

Болгарська Православна Церква, як і раніше, користується довірою більшості болгарських громадян, повідомляє Седмиця.Ru з посиланням на видання «Фокус-Ньюз». 48,3 % болгар схвалюють діяльність БПЦ, показало проведене в період із 1 до 7 листопада 2012 р. опитування 1000 повнолітніх болгарських громадян у 86 населених пунктах по всій Болгарії. Після Болгарської Православної Церкви в рейтингу довіри йдуть поліція (41,5 %) й армія (39,6 %), а найнижчі позиції в рейтингу довіри — у прокуратури (16,6 %) і судової системи (15,7 %).

У КИТАЇ НАДРУКОВАНО ПОНАД 100 МЛН БІБЛІЙ Єдина видавнича компанія, уповноважена видавати Біблії в Китаї, днями оголосила, що в країні надруковано понад 100 млн Священної Книги християн, повідомляє Богослов.Ru з посиланням на cnlnews.tv. Кві Жонгуй, голова ради компанії «Amity Printing Co. Ltd.», сказав, що 100-мільйонний примірник було надруковано в липні, передає Xinhuanet. Його компанія надрукувала 60 млн Біблій (у тому числі окремі видання мовою національних меншин) і 40 млн примірників понад 90 мовами для 70 різних країн і регіонів світу. «Amity Printing» друкує Біблії з 1988 р., коли компанія почала діяти як спільне підприємство Об’єднаних біблійних товариств (UBS) і «Amity Foundation».

Майкл Перейу, генеральний секретар UBS, сказав: «У сьогоднішньому цифровому світі, що швидко розвивається, багато хто все ще залишається без родинного й духовного спілкування. Бідні християни в сільській місцевості Китаю все ще чекають свої перші Біблії. І я сподіваюся, що ці довгострокові відносини з UBS продовжуватимуть відкривати можливості для зміни життя китайського народу». Сьогодні в Китаї налічується понад 16 млн християн, повідом ляє Xinhuanet, навчається 1800 семінаристів у 18 біблійних школах, діють 55 тисяч церков і місць зборів, 100 тисяч добровольців і 36 тисяч місіонерів. Однак, за неофіційними даними, кількість християн у Китаї набагато більша та становить не менше 70 млн.

У ФРАНЦІЇ ВІДБУЛИСЯ МАСШТАБНІ ПРОТЕСТИ ПРОТИ ОДНОСТАТЕВИХ «ШЛЮБІВ» Понад 100 тисяч осіб по всій Франції взяли участь у масових демонстраціях проти наміру влади легалізувати одностатеві шлюби. Наймасовіші акції протесту відбулися у Парижі, Ліоні, Марселі й Тулузі. Представники низки релігійних громад Франції напередодні відвідали засідання Національних зборів — нижньої палати парламенту, де висловили протест проти ново введень, що готуються, повідом ляє Православ�� ’�� я.Ru з посиланням на агентство «ІТАР-ТАРС». Керуючий Румунською Православною митрополією Західної і Південної Європи

митрополит Іосиф, від імені Асамблеї православних єпископів Франції, закликав парламент відмовитися від розгляду цього законопроекту. «Необхідно відкликати документ і організувати загальнонаціональну дискусію, присвячену цьому непростому питанню», — зазначив владика Іосиф. Нагадаємо, що законопроект про легалізацію одностатевих шлюбів, який викликав гостру дискусію в країні, був схвалений кабінетом міністрів у листопаді цього року. Його розгляд у парламенті республіки намічено на січень 2013 р. Підготував Олег Карпенко

православна газета

соціал ь н е сл уж і н н я

Закінчення. Початок на с. 1

* * * ...Ми дотрималися своєї обіцянки: через кілька місяців, вже у розширеному складі київських волонтерів, зустрілися з дітлахами. Дивно, що вони нічого не забули і запитували нас про ті речі, які ми, дорослі, вже й не пам’ятали. На жаль, утретє ми змогли зустрітися лише через рік. Звичайно ж, діти змінилися, підросли. Коли я шукала свого друга, мене боляче зачепила кимось сказана фраза: «Хто його шукає? До нього ніхто не може приїхати!». Таке я чула, коли приїхала в тубдиспансер відвідати одного хлопчика. Для мене це стало справжнім шоком. Дитина перебуває місяцями у лікарні, й ніхто до неї не приїжджає, ніхто не цікавиться, як вона... * * * ...Знову настав час, коли серце защеміло й виникло бажання зустрітися з тими, хто тобі дорогий. Цієї осені група волонтерів Іонинського братства вкотре відвідала чернівецьку землю. Програма у нас була насичена. Відразу ж після приїзду в Чернівці ми поїхали у Введенський жіночий монастир,

де побували на архієрейській Літургії з нагоди дня Ангела ігумені монастиря — доброї і турботливої ігумені Мелітини. Потім відвідали кафедральний собор, храм в ім’я святителя Миколая (з незвичайними «крученими» куполами), а також чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці «Гореча», який нещодавно святкував своє 300-річчя. У цьому монастирі ми бували вже неодноразово, і, як завжди, нас радо зустріли, провели для гостей екскурсію. А ще встигли подивитися одну з головних визначних пам’яток міста — національний університет — колишню резиденцію буковинських митрополитів. . . .Перед поїздкою волонтери запитали мене: «А в Хрещатику ми будемо?». Ви подумаєте, що йдеться про київську вулицю Хрещатик. Зовсім ні. Так називається улюблений нами монастир у с. Хрещатик — Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир. Святинями монастиря вважаються чудотворне джерело (в який ми із задоволенням і, звичайно ж, з молитвою занурилися) і невелика печерка, де трудився преподобний Кукша Одеський. Що можна коротко сказати про цю обитель: благодатне і красиве місце, в якому ми почуваємося як удома. Побувавши на вечірній службі, ми вже пізно ввечері поїхали в Банчени й увесь наступний день провели у Вознесенському монастирі. З ранку були на Літургії в нещодавно побудованому гарному Троїцькому храмі, а потім хоч трохи, але змогли поспілкуватися з дітьми. Перша зустріч була з Ваньком, який розповідав про себе і ставив мені запитання. Виникло таке враження, що ми розлучилися нещодавно. Потім він раптом запитав мене: «Коли ти приїдеш?». І, не чекаючи моєї відповіді, сказав: «Приїдеш, коли зможеш! Так?». Я подумала, що це найточніша відповідь. З дорослішими дітьми ми теж поспілкувалися. Цього разу усіх до сліз розчулив Стьопа своєю відвертістю і щирістю... Упевнена: мине час, і ми знову приїдемо у цей дивовижний край. Адже завжди хочеться повертатися туди, де тебе люблять і чекають. Аліна Недашківська

хлопчина насилу ходить, рук у нього немає. Багато читає, любить поезію. Цього разу прочитав вірш, що зворушив усіх нас до сліз. Взагалі, куди б ми тут не приїжджали, скрізь нас зустрічали дуже гостинно і смачно годували. На вечірній службі ми були у Хрещатицькому монастирі. На диво тихе і спокійне місце. Під час вечері батюшка читав нам душекорисні повчання. Там само, в монастирі, занурилися в цілюще джерело. Заїжджали на вранішнє богослужіння в Буковинський жіночий монастир. У самих Банченам ми розмістилися в побудованому поряд з обителлю великому й гарному паломницькому готелі. З благословення владики Лонгина, проживання та харчування було для нас безкоштовним. Побували на недільному богослужінні у великому соборі. Дивує, наскільки швидко відбудовується цей монастир. Звідси сім кілометрів до кордону з Румунією, тому служба ведеться майже повністю румунською мовою і проповідь, відповідно, теж виголошується румунською. Братії тут понад 90 осіб. А ось як цікаво відбулася у нас зустріч із владикою Лонгином. Тричі ми приїжджали й не могли застати його на місці. Пригадується,

попереднього разу, перебуваючи пізно ввечері в монастирі у Банченах, побачили світло з вікна його келії і зраділи, що наступного дня зможемо з ним поспілкуватися. Але виявилося, що рано-вранці він поїхав... А цього разу зустріч відбулася абсолютно несподівано. Ми вже зібрали речі, виселилися з готелю і збиралися від’їжджати. Увесь цей час нас супроводжувала Жанна, що займається молодіжною роботою при Чернівецькій митрополії. Саме вона перша побачила владику в мікроавтобусі, що зупинився неподалік. Ми взяли благословення. Повернувся додому з бажанням зберегти в душі світлі, радісні почуття. Але... вступив у конфлікт зі своїм сусідом по кімнаті. Розмовляли ми у підвищеному тоні. Особ ливо я. Загалом, поводився грубо. Та, видно, зіграло роль те, що перед цим ми побували в чотирьох монастирях. Згадалося, як владика Лонгин звернув увагу на те, що зараз дуже мало людей, які дійсно люблять Бога. І мені стало шкода «опонента», захотілося попросити в нього пробачення. Ось такий плід волонтерської поїздки — час було витрачено не даремно. Ігор Сичов, Православний молодіжний рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді

МІЦНИЙ ЗВ’ЯЗОК

У дитбудинку було 250 дітей; з деякими із них, в основному інвалідами, ми тісно спілкувалися. Я помітила одного хлопчика, який, як мені здалося, зовсім не хотів спілкуватися, з побоюванням поглядаючи на нас. Спілкування з Ваньком (так звати хлопчика) мені вдалося встановити тільки завдяки фотоапарату. Показавши, як треба фотографувати, я віддала його Ванькові. Він став фотографувати усе, що бачив і хотів. «Покажи, покажи, як я зняв», — часто кликав він мене. І я йому показувала. Іноді виходили досить гарні знімки, але здебільшого видно було тільки випадкові фрагменти. Побачивши свої шедеври, Ванько не дуже засмучувався і продовжував знову знімати геть усе. Спілкувалися ми і з дорослішими хлопцями — Ромою, Стьопою, Тарасом та іншими дітьми, які розповідали про своє життя, співали пісні, читали вірші. Розлучалися ми з ними довго, неохоче й дали обіцянку приїхати знову. І щось трапилося з нами: ми були вже не такі, як раніше. Спілкування з ними змінило нас. Думаю, що саме в той, перший приїзд і утворився цей зв’язок між нами й дітьми.

ЧАС ВИТРАЧЕНО НЕ ДАРЕМНО

ми в Чернівецьку область не Їдляхали тільки щоб відвідати святині, а й того аби поспілкуватися з вихо-

ванцями дитячого будинку, що вже став відомим. Опікуються дитбудинком братія монастиря, парафіяни і особисто єпископ Банченський Лонгин (багатьом він відомий як отець Михаїл за фільмом «Форпост»). Сюди ми і приїжджаємо вже третій рік поспіль, щоб поринути в атмосферу доброзичливості й людяності. Нехай вибачать мене читачі за такі гучні слова, однак ті, хто побував у цій та попередніх наших поїздках, можуть це підтвердити. Їздимо ми завжди дружною компанією волонтерів організації «Молодість небайдужа». І це незважаючи на те, що склад — не постійний. Цього разу група складалася з 18 осіб, включаючи куратора нашого волонтерського напряму Аліну Недашківську. Відвідали нещодавно збудований безпосередньо біля самого монастиря будинок для дітей-інвалідів, які після досягнення повноліття виходять із дитячого будинку. Живуть вони тут у прекрасних умовах. Навколо дивовижні пейзажі. Тільки ось трохи сумують за своїми друзями, які залишилися у попередньому дитбудинку. Спілкувалися ми з нашим давнім другом Степаном. Цей невисокий 20-річний

№ 23 (321), грудень 2012

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 21 листопада, у день святкування Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, у монастирі Дохіар на Святій Горі Афон відзначалося престольне свято. Цього дня, на запрошення настоятеля обителі архімандрита Григорія (Зуміса) і з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, богослужіння в Дохіарському монастирі очолив вікарій Київської Митрополії, намісник Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря єпископ Обухівський Іона. Наступного дня, 22 листопада, у святогірській обителі звершувалася так звана ктиторська служба, на якій поминають засновників та благодійників монастиря. Очолив богослужіння також єпископ Іона. orthodox.org.ua Як уже повідомляло наше видання, з 19 вересня в межах Української Православної Церкви перебувала Плащаниця Пресвятої Богородиці — ікона, принесена в Україну з Єрусалима. 27 листопада святиню було принесено у столичний Пантелеймонівський монастир у Феофанії, де у своїй резиденції їй вклонився Блаженніший Митрополит Володимир, після чого Плащаниця Пресвятої Богородиці відбула до Єрусалима. Доставити Плащаницю було доручено офіційній делегації Української Православної Церкви на чолі із секретарем Предстоятеля УПЦ архієпископом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром.

28 листопада, перебуваючи на Святій Землі, з благословення Блаженнішого Патріарха Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофіла III, архієпископ Олександр разом з архієпископом Герасським Феофаном (Єрусалимська Православна Церква) звершив Літургію у Гробниці Божої Матері в Гефсиманії. Того ж дня делегація УПЦ на чолі з архієпископом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром була прийнята Предстоятелем Єрусалимської Православної Церкви. У зустрічі взяв участь заступник начальника Руської Духовної Місії в Єрусалимі ігумен Феофан (Лук’янов). Архієпископ Олександр передав Блаженнішому Патріарху Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофілу III чудотворну Плащаницю Пресвятої Богородиці та листа-подяку від Предстоятеля Української Православної Церкви, в якому, зокрема, сказано: «Щиро дякуємо Вашому Блаженству за дружні, добрі відносини між Матір’ю Церков — Святою Єрусалимською Церквою та Православною Церквою України, що виявляється в постійному літургійному спілкуванні між ієрархами Церков на Святому Гробі та в інших святих місцях, в гостинному прийомі Єрусалимською Церквою численних паломників з України та в безперестанних молитвах Вашого Блаженства про Православну Церкву в Україні та нашій мірності». У свою чергу, Патріарх Феофіл відзначив особливу любов російського та українського народів до Пресвятої Богородиці й висловив сподівання, що перебування великої святині — Плащаниці Богородиці — в межах Української Православної Церкви стане сугубим знаком єдності Церкви й допоможе зцілити розкол українського Православ’я. Предстоятель Єрусалимської Церкви також відзначив важливу роль Блаженнішого Митрополита Володимира та запевнив, що він невпинно підносить молитви про здоров’я та зміцнення Його Блаженства як гаранта єдності і благополуччя Української Православної Церкви і всього українського народу. Під час зустрічі Блаженніший Патріарх Феофіл нагородив архієпископа П е р е я сл а в -Х м ел ь ницького і Вишневського Олександра Святим золотим хрестом братства Все святого Гробу Господнього з короною. orthodox.org.ua, rusdm.ru

№ 23 (321), грудень 2012

зверніть увагу

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

ДОРОГІ БРАТИ Й СЕСТРИ!

« ЦЕРКОВНА ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА »

запрошує вас до кола своїх читачів та авторів У НАШІЙ ГАЗЕТІ ВИ ЗНАЙДЕТЕ МАТЕРІАЛИ НА ТАКІ ТЕМИ: новини, події, коментарі; історія та віровчення Церкви; основи духовного життя; релігієзнавство — православний погляд; життя видатних людей, події культурного життя; Вселенське Православ’я; наші святині; соціальне служіння; церковний календар; сім’я, здоров’я; літературна сторінка.

передплатний індекс україномовного видання:

96145

передплатний індекс російськомовного видання:

96137

Оформити передплату на наше видання на 2013 р. можна в будь-якому відділенні зв’язку, а також через Інтернет на сайті www.presa.ua, здійснивши розрахунок одним із трьох способів: оплатити в банку сформований рахунок, скористатися системою Webmoney або платіжними картками Visa чи MasterCard. Крім того, Ви можете передплатити газету також для своїх близьких та знайомих.

православна газета МІЖНАРОДНІ НОВИНИ

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В АМЕРИЦІ ОБРАЛА НОВОГО ГОЛОВУ

Архієпископ Філадельфійський і Східно-Пенсильванський Тихон (Моллард) 13 листопада 2012 р. був обраний Предстоятелем Православної Церкви в Америці, повідомляє офіційний сайт ПЦА. У Соборі Американської Православної Церкви взяли участь 663 члени — єпископи, священики й миряни із парафій ПЦА у США, Канаді й на Алясці. 590 членів Собору мали право голосу. На пленарному засіданні, після Божественної літургії, відбулися вибори Предстоятеля. У першому турі виборів жоден із кандидатів не отримав мажоритарної більшості, у другому турі архієпископ Тихон і єпископ НьюЙоркський Михаїл одержали 355 і 317 голосів відповідно. Попередник Владики Тихона, митрополит Іона (Паффхаузен) подав у відставку з поста Предстоятеля Православної Церкви в Америці 7 липня 2012 р. Блаженніший Архієпископ Вашингтонський, Митрополит усієї Америки і Канади Тихон направив Предстоятелю Української Православної Церкви листа, в якому, зокрема, попросив молитов Блаженнішого Митрополита Володимира про його служіння, про братів-архієреїв, кліриків і мирян ПЦА, про поширення Євангельської проповіді на Північноамериканському континенті. Новообраний Предстоятель Православної Церкви в Америці зазначив, що розраховує на молитовну підтримку Блаженнішого Митрополита Володимира та його «смиренний приклад духовного лідера», а також висловив сподівання на особисту зустріч у найближчому майбутньому. orthodox.org.ua ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО Українська Православна Церква звернулася в Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі у зв’язку із безпрецедентним проявом блюзнірства з боку української компанії «Укрсувенір». Як повідомляється в листі Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира голові Комісії Василю Костицькому, йдеться про виготовлення на замовлення «Укрсувеніру» й поширення в роздрібній торговельній мережі гральних карт із зображенням святих храмів м. Києва. «На Наше глибоке переконання, в діях “Укрсувеніру” є всі ознаки свідомої та цинічної наруги над почуттями мільйонів православних християн і

віруючих інших конфесій як в Україні, так і за її межами. Вважаємо, що крім морального осуду винні особи повинні бути піддані дисциплінарному адміністративному й матеріальному впливу, а при наявності відповідних правових підстав, можливо, й карному переслідуванню. Українська Православна Церква просить Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі вжити всіх передбачених законодавством України вичерпних правових заходів щодо виправлення цієї ситуації та недопущення подібних проявів у майбутньому», — зазначається у зверненні. За матеріалами офіційного сайта УПЦ