Cerkovna_Gazeta_2012_6_304_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Березень 2012 № 6 (304)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua СЛОВО ПАСТИРЯ

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ДУХОВНИЙ ВИМІР

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

Великий піст: шлях до Пасхи

Подвижник Закарпаття

Хвороба як подвиг

Кожний роман сповнений любові

Піст — це духовна подорож, мета якої — Пасха, «свято свят»

Преподобний Іов Угольський

Поради батькам особливих дітей

До 200‑річчя Чарльза Діккенса

с. 5

с. 6–7

с. 10

с. 12

ПЕРШЕ ЗАСІДАННЯ КОМІСІЇ

З ПІДГОТОВКИ ЗМІН ТА ДОПОВНЕНЬ ДО СТАТУТУ ПРО УПРАВЛІННЯ УПЦ

20 березня 2012 р., з благословення Предстоятеля УПЦ, у Києво-Печерській Л аврі відбулося перше засідання Комісії з підготовки змін та допов­ нень до Статуту про управління Української Православної Церкви (редакції 2007 р.). По завершенні роботи члени Комісії на чолі з митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном відвідали в лікарні Блаженнішого Митрополита Володимира і доповіли про результати роботи. Про завдання, що стоять перед Комісією, та підсумки першого засідання розповідає голова Комісії митрополит Д онецький і Маріупольський Іларіон.

— Владико, які завдання стоять перед Комісією з підготовки змін та доповнень до Статуту про управління Української Православної Церкви?

— Останній Архієрей‑ ський Собор показав, що в архієреїв, духовенства та вірних нашої Церкви вини‑ кають питання щодо діючого Статуту про управління УПЦ, за яким ми живемо з 2007 р. Це пов’язано взагалі зі змі‑ нами і в державі, і в Церкві. Тому є деякі неузгодження та неточні визначення тих чи інших питань. І це потребує копіткої канонічної та юри‑ дичної роботи. Через те Собор єпископів УПЦ 8 липня 2011 р. доручив створити відповідну Комісію, головою якої Блаженніший Митропо‑ лит Володимир благословив бути мені. Персональний склад Комісії затверджено рішенням Священного

ПРЕЗИДЕНТ ЗУСТРІВСЯ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ЦЕРКОВ 21 березня відбулася зустріч Віктора Януковича з главами та представниками традиційних християнських конфесій і релі‑ гійних організацій. Глава Дер‑ жави звернувся до учасників зустрічі із вступним словом і запросив представників Все­ української ради Церков і релі‑

Синоду УПЦ від 26 січня 2012 р. Головне завдання Комісії — привести наш Ста‑ тут у відповідність до чин‑ ного законодавства та узго‑ дити його зі Статутом Руської Православної Церкви, з останніми рішеннями Архіє‑ рейських і Помісних Соборів. Отже, Комісія повинна вивчити ці питання і потім винести їх на розгляд Свя‑ щенного Синоду, а Синод вже має винести на розгляд Собору єпископів питання щодо внесення змін до дію‑ чого Статуту.

— Які саме питання розглядалися на сьогоднішньому засіданні?

— Перше засідання мало організаційний характер. Ми окреслили коло питань і вибрали секретаріат Комі‑ сії, який оброблятиме про‑ позиції і вестиме протоколи. До його складу увійшли: секретар Комісії єпископ Б і л го р о д -Д н і ст р о в с ь к и й Олексій, вікарій Одеської єпархії; ректор Почаївської духовної семінарії архі­ манд­рит Нафанаїл (Крикота) та голова Юридичного від‑

гійних організацій долучитися до розгляду Проекту Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 р., висло‑ вивши переконання, що належне місце у Концепції має бути від‑ ведено духовному розвитку України. Закінчення на с. 5

ділу УПЦ Валентин Феодосі‑ йович Волинець. Усі члени Комісії мали можливість висловитися стосовно діючого Статуту та внести пропозиції щодо його покращення. Також ми визначили дату наступного засідання — 26 квітня, після Пасхи.

— Коли очікувати результатів діяльності Комісії?

— Я думаю, що 26 квітня, на другому засіданні, ми вже матимемо перші результати. Якщо на те буде згода Комі‑ сії, подамо пропозиції на Синод — і чекатимемо рішення Священного Синоду УПЦ. На мою думку, Комісія повинна працювати постійно, але її активність має зале‑ жати від надходження тих чи інших питань. Як і будь-який документ, Статут про управ‑ ління УПЦ має право на зміни та доповнення і пови‑ нен відповідати реаліям життя Церкви та чинному законодавству. За потребою може оновлюватися чи змі‑ нюватися і персональний склад Комісії.

РОБОТА КОМІСІЇ З КАНОНІЗАЦІЇ СВЯТИХ 6 березня у Києво-Печер‑ ській Лаврі відбулося засідання Комісії з канонізації святих при Священному Синоді Україн‑ ської Православної Церкви. Очолив засідання голова Комі‑ сії архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн. Члени Комі‑ сії заслухали рапорт митропо‑ лита Донецького і Маріуполь‑ ського Іларіона про можливість зарахування до лику місцево‑ шанованих святих Донецької

єпархії схимонаха Ілії (Ганжі, † 17 квітня 1946 р.), а також рапорт єпископа Ніжинського і Прилуцького Іринея про мож‑ ливість зарахування до лику місцевошанованих святих Ніжинської єпархії ігумені Сма‑ рагди (Онищенко, † 1935 р.). Комісія постановила направити Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Воло‑ димиру рапорти з відповідними проханнями.

2

№ 6 (304), березень 2012

4 березня відбулися вибори Президента Російської Федерації, на яких переміг Голова Уряду РФ Володи‑ мир Путін. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив В. В. Путіну привітання у зв’язку з обранням його на пост Президента РФ. «З глибокою повагою оцінюючи Ваші заслуги у зміцненні церковно-державних відносин, вірю, що Ваші подальші труди принесуть добрі плоди на благо народу Божого і Христової Церкви», — йдеться, зокрема, у привітанні Його Блаженства.

6 березня Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в лікарні, де Його Блажен‑ ство проходить реабілітацію, відвідали члени Комісії з канонізації святих при Священному Синоді Україн‑ ської Православної Церкви. Голова Комісії архієпис‑ коп Херсонський і Таврійський Іоанн доповів Пред‑

стоятелю УПЦ про роботу Комісії та ознайомив із рішеннями, прийнятими на засіданні, що відбулося цього дня. Блаженніший Митрополит Володимир зазначив, що він особисто багато чув про подвиж‑ ницьке життя ігумені Смарагди (Онищенко, † 1935), питання про можливу канонізацію якої розглядалося іншими членами Комісії. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володи‑ мира у лікарні відвідав голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин. Владика Августин доповів Предстоятелю УПЦ про напрацювання Від‑ ділу у справі духовно-пастирської опіки військовос‑ лужбовців в умовах реформування Збройних сил, а також отримав благословення Його Блаженства на здійснення паломницьких поїздок кількох груп вій‑ ськовослужбовців та членів їхніх сімей в Успенську Почаївську Лавру, на Святу Землю та до християнських святинь Західної Європи. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідала віце-прем’єр-міністр — міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова. Її супроводжував секретар Київської Митрополії, благочинний м. Києва протоієрей Віталій Косовський. Блаженніший Владика привітав Раїсу Богатирьову з призначенням на нову посаду. Віце-прем’єр-міністр — міністр охорони здоров’я України розповіла Предстоятелю УПЦ про плани діяль‑ ності на новій посаді, а також обговорила з Його Бла‑ женством перспективу співпраці Міністерства охорони здоров’я України та Української Православної Церкви. На завершення зустрічі Блаженніший Митрополит Воло‑ димир дав Раїсі Богатирьовій своє благословення.

7 березня Блаженнішого Митрополита Володимира в лікарні відвідав намісник Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври митрополит Вишгородський і Чор‑ нобильський Павел. Його Високопреосвященство супроводжували скарбник Лаври архімандрит Варсо‑ нофій (Столяр) і начальник Південно-Західної заліз‑ ниці Олексій Кривопішин. Владика Павел поінформу‑ вав Митрополита Володимира про стан справ у монастирі і Київській єпархії, а також отримав благо‑ словення Предстоятеля УПЦ на вручення церковних нагород братії Києво-Печерської Лаври.

10 березня, напередодні святкування Собору всіх преподобних Києво-Печерських, у суботу другої сед‑ миці Великого посту, Блаженніший Митрополит Київ‑ ський і всієї України Володимир звершив Літургію в лікарні, де проходить реабілітацію.

православна газета

п р е дсто я т е л ь

БЛАЖЕННІШИЙ МИТРОПОЛИТ ВОЛОДИМИР:

«Я ЖИВУ ІНТЕРЕСАМИ ЦЕРКВИ»

Великий піст — час тиші, уваги до себе і молитви. Але пристрасті, що вирують навколо нашої Церкви останні кілька місяців, не дають віруючим відірватися думками від «земного і тимчасового». Загроза нового розколу в УПЦ, можлива втрата Православною Церквою в Україні незалежності в управлінні, фактична або уявна боротьба за церковну владу — ці теми переважали і в численних запитаннях, з якими останнім часом приходили журналісти в лікарню до Предстоятеля. Блаженніший Митрополит Володимир відповідав коротко, ємко, по суті, тобто в характерній для нього манері. І його слова для багатьох із нас стали відрадою і втіхою. Однак пристрасті вляжуться і, швидше за все, струться з пам’яті. А те, що Блаженніший після місяців реанімації знову з нами — для мільйонів православних українців стало справжнім чудом і Божою відповіддю на гарячу спільну молитву. Майже півроку ми не мали можливості регулярно бачити і чути свого Предстоятеля. І сьогодні «Церковна православна газета» та портал «Православіє в Україні» прийшли до свого найулюбленішого спікера, основного героя новин і публікацій, а також молитвеника і порадника, щоб почути і передати іншим, що Блаженніший Владика хоче сказати всім нам. Тим, хто звик до його тихого слова, скучив за батьківською люблячою усмішкою і дуже сподівається побачити його за звершенням Божественної літургії в храмі у дні святкування 20‑річчя його Предстоятельства. Як Блаженніший почувається і які завдання ставить перед собою у Великий піст; що згадує за роки свого управління УПЦ з болем, а що — з радістю, і як нам ставитися до співвітчизників, які вже 20 років перебувають у розколі, — розповів Предстоятель у нашій бесіді.

— Ваше Блаженство, дозвольте від редакцій і «Церковної православної газети», і сайта «Православіє в Україні», від усіх наших читачів висловити радість, з якою ми зустрічаємо звістку про Ваше одужання. Ваша тривала відсутність особливо помітна в Лаврі: доріжка, якою Ви зазвичай гуляли і яка проходить саме під нашими вікнами, без Вас зовсім спорожніла. Повертайтеся скоріше, ми не просто молимося про Ваше здоров’я, ми на Вас дуже чекаємо! Дякуємо Вам і за цю нашу розмову. Всі ці роки Ви дуже багато пропові­д ували — і в храмі, і по радіо, і з телеекранів. Стільки часу у зв’язку з хворобою віруючі не могли чути Вашого пастирського слова, але дуже його чекали! І ось тепер, знову маючи можливість звертатися до пастви, що б Ви хотіли сказати всім нам?

— Щиро дякую всім за молитви! Згадуючи слова апостола Павла, великого проповідника, якого шанує Свята Церква, хотів би ще раз підкреслити: ми повинні про‑ йнятися почуттям відданості Богу і служінням нашим ближнім. Є наставляння в апостола: в істині стійте, тримайтеся віри. Необхідно набуття святості, досягнення свя‑ тості. Преподоб­н ий Серафим Саровський казав, що надбання Духа Святого — все одно, що свя‑ тість. Це має відігравати вирі‑ шальну роль у житті нашого сус‑ пільства і нашої Церкви. «Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас» (Пс. 33: 12), — говорить нам Господь через псалмоспівця. Мета життя людини — зблизитися з Христом. Інакше немає сенсу — ні життя, ні тих страждань, що випа‑ дають на долю кожного, ні сердеч‑ ного терпіння. Пізнавати Бога необхідно для того, аби зрозуміти істину нашого спасіння. Пізнавати Бога — це означає наблизитися до Нього, зробити ще один крок у Його бік. Тісне спілкування з Ним і є запо‑ рукою досягнення життя вічного.

— Зараз Великий піст, коли кожен християнин, у свою міру, закликається до подвигу. Які завдання на час Великого посту ставите для себе Ви?

— Завдання ті самі, що й усі християни повин­ні ставити перед

собою. Мені ніяково починати з Тому кожна людина повинна того, щоб показати себе. Немає поспішати звернутися до Бога, такої потреби, бо має бути нели‑ поки не пізно. Життя таке коротке, цемірний подвиг, справжній піст. проминає за мить. Чимало людей Саме лише утримання від їжі і наприкінці свого життя хапаються пиття призводить до трагічного за голову, кажуть: «Боже мій, стану гордості, непам’ятливості. у мене стільки ще справ, стільки Замість того щоб у кінцевій меті планів, стільки обіцянок, і кінець нам з’єднатися з Господом, вихо‑ усьому. Як же це так сталося?!». дить, що ми ходимо навколо, дивимося по боках, шукаємо при‑ — Що б Ви побажали тим, хто від для гордості, щоб побачити: а ще думає, поститися йому чи ні? ми, коли постимося, який вигляд — Доводиться, хоча і з жалем, маємо? Над цим людина багато відзначати той факт, що кращі ті, працює, на жаль. хто перебувають А думати треба про у пошуках, — їхнє стано‑ «У Церкві немає інше, про Христа. вище вигідніше, ніж “своїх” і “чужих”, Ми віримо в Господа у тих, які вважають, що нашого Іісуса Христа, ось, вони вже все зна‑ є Христос. Начальника нашого ють і вже будуть інших Він закликав життя, нашого спа‑ учити. сіння. Віримо у Святу Піст справжній — це і закликає всіх» Соборну Апостольську повне утримання від Церкву, віримо в її гріхів, від гріховних буття, в її постійну думок і справ, які запо‑ допомогу тим, хто до неї зверта‑ лоняють людину. Тим, хто ється. Всі засоби є у Церкви, поститься, стає легше нести хрест зібрані в семи таїнствах, які вона і досягати спасіння. затвердила і якими й досі, можна сказати, благословляє тих, хто — Кілька запитань із нагоди народився, хрестився, хто одру‑ близького ювілею — 20‑річчя жився. Щоб усі зростали в дусі Вашого Предстоятельства. Що церковному і набували благодаті зараз із Вашого 20‑річного слуСвятого Духа. жіння на кафед­р і Київських

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 22.03.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpgazeta.blogspot.com/, http://orthodoxy.org.ua/tn/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета митрополитів згадується з особливим теплом і радістю?

— Я, на жаль, не був на Архіє‑ рейському Соборі в Харкові, який відбувся 20 років тому. У той час я перебував у Фінляндії на бого‑ словській конференції. Після Архієрейського Собору мені зате‑ лефонували і запитали, чи маю бажання і чи приймаю архієрей‑ ське рішення та постанову. Нехай буде воля Божа — я нічого не вибирав і ні від чого не від‑ мовлявся. Багато радісного було. Найпри‑ ємніше — коли дозволили від‑ крито проповідувати, перестали забороняти. Радісно було, коли, хай і ціною великих зусиль, було добуто дозвіл на реєстрацію пра‑ вославних громад, коли наш моло‑ діжний рух почав розвиватися. Радувала і радує поява єпар‑ хій — поділ великих, бо стільки людей прийшло у Церкву, збіль‑ шилася кількість священнослужи‑ телів, відкрилися нові монастирі. І це триває, дякувати Богу. Дасть Бог, будуть якісь результати.

— Ваше Блаженство, це життя Церкви, а які світлі миті запам’яталися особисто Вам?

— У мене немає особистих інтер‑ есів, я живу інтересами Церкви.

— А що за ці роки було у Вашому служінні найважчим?

— Час був складним і для ста‑ новлення України, складним він був і для Церкви. Після приїзду до Києва я згадував Чернігів, бо в кінці 1960‑х я був там чотири роки правлячим єпископом. І завжди шкодував, коли бачив серед людей нелюдські стосунки. Шкодував про те, що не знав, як сказати і до кого звернутися, щоб зрозуміли: поспішайте, люди добрі, робити добро, а то погибель поглине вас! Було багато проблем, але най‑ страшніше — братоненависництво. Воно й сьогодні має відлуння у відносинах різних Церков… Я пам’ятаю, як спочатку були роз‑ дратовані люди. Як деякі свяще‑ ники і навіть деякі єпископи віді‑ йшли від істинної, канонічної Церкви і стали очолювати те, що антизаконне, не божественне, а отже і не спасительне.

— Як сьогодні ставитися до того, що за Вас моляться не лише православні, а й ті, хто перебуває з нами в розділенні?

— Дякую всім. І я прошу святих молитов у вас усіх — не стільки про мене, скільки про всю нашу Церкву. Потрібно поважати молитву і кожне молитовне покло‑ ніння як окремої людини, так і цілих груп. У нас немає євхарис‑ тичного спілкування з тими, хто відійшов, але домашня молитва не заборонена. І якщо ми пам’ятатимемо і згадуватимемо одне одного, можливо, Господь пробудить совість і приведе нас до єдності у Христі.

— Уже 20 років Церква в Україні перебуває в розділенні. І за цей час виросло ціле покоління людей, які не причетні до розколу, але змушені жити у його реаліях,

п р е дсто я т е л ь

часто без розуміння, що ж нас народам, всьому створінню. І «хто все‑таки розділяє. Як нам, моло- увірує й охреститься, буде спаседому поколінню Української Пра- ний; а хто не увірує, буде осуджевославної Церкви, ставитися до ний» (Мк. 16: 16). наших однолітків, які виросли Наша інтернет-сторінка хороша. і виховані в УПЦ КП і УГКЦ? Чи Особливо важливо, що люди між шукати шляхи примирення, адже собою висловлюють власне ідею зближення з неканонічними судження, про щось говорять, кри‑ конфесіями в нашій Церкві не всі тикують. підтримують?.. Я сам колись стояв біля витоків — Думаю, що деякі новонавер‑ і нашого «Православного віс­ни­ка», нені дійсно можуть не розуміти і нашої «Церковної православної історичного шляху нашої Церкви. газети». Така діяльність завжди Зараз є ті, хто активно включа‑ була благородною і важливою. ється в молодіжний рух, у справи Пригадую, що коли я був редак‑ милосердя, відвідує недільні тором «Православного вісника», школи, вступає до духовних семі‑ то влада вимагала, аби у ЗМІ яко‑ нарій. Усе це спрямовано на те, мога менше згадувалося, що є Бог. І щоб людина без будь-якого тиску, ось я приніс круту, будемо гово‑ без погроз ставала на шлях роз‑ рити, статтю до редакції. За ідеоло‑ думів про Церкву, яка як Мати гію нашого журналу та інших закликає всіх і всіх об’єднує. видань, яких у той час було раз-два Є одна непорушна істина, яку та й годі, відповідав уповноваже‑ потрібно зрозуміти. У Церкві немає ний із комітету з питань релігії. І він «своїх» і «чужих», мені з роздратуван‑ «чорних» і «білих», «Мета життя людини — ням казав: «Вікторе а є Христос, і Він Маркіяновичу, що ж зблизитися з Христом. закликав і закликає це виходить? Країна всіх, Він все перема‑ йде вперед, а ви тяг‑ Інакше немає сенсу — гає і всього досягає. нете назад. Країна ні життя, ні тих Головне — триматися має світлі надії, а ви одного курсу, курс що проповідуєте? страждань, що один має бути — до Лякаєте людей випадають на долю Христа. До Нього бісами. Прибрати це назустріч слід нама‑ слово, “біс”!». І дово‑ кожного» гатися йти кожному з дилося прибирати. нас, прагнути до «Залиш­те його у спо‑ Нього душею і серцем. Тому, хто кої, — казав той чоловік, — для чого долучився, — розвиватися, терпіти і на сторінках згадувати? Не філо‑ допомагати ближньому своєму, софствуйте. Навіщо всіх лякати? який ще не долучився. Всі ці боги, боги. Давайте домови‑ Не тільки нинішня молодь, а й мося, щоб згадок таких не було…» сучасні літні люди в пошуках істини Ми тоді перевели все на жарт. Але стали дуже дратівливими. Тому й жарт жартом, а було справжнє виникають конфлікти, що нерідко гоніння на Церкву. починаються і через релігійні Але, слава Богу, пережили ті питання, а про справжню мету важкі часи. І всі разом намагати‑ життя на землі часто забувають. мемося сприяти розвитку наших церковних видань надалі.

— Зараз наша Церква переживає непростий період. Певною — Ваше Блаженство, що б Ви мірою ці труднощі відобража- могли побажати нашим читачам і, ються на сторінках засобів масо- взагалі, всім віруючим? вої інформації, і багато людей, — Усі церковні видання насамперед світських, дуже бен- повин­н і йти в одному напрямі, тежаться. Що б Ви могли сказати аби щодня з їхньою допомогою тим, хто ще не в Церкві і має прокладали собі дорогу до спа‑ до неї претензії? сіння всі люди — віруючі, невіру‑ — Сказати: «Іди і дивись», — як ючі, вперто невіруючі, вперто у Біблії сказано (див.: Одкр. 6: 1). віруючі — сказати, хто є хто, Подивися і переконайся в тому чи складно, все в руках Божих. іншому. Або утвердись у сумнівах, Усі наші видання — це дар або відкинь їх, але при цьому і милосердя Боже. Якщо деякі покладайся на Бога. У Церкві всіх, видання слабенькі — треба хто закликає Його Святе Ім’я, активно допомагати. Багато що поминають і приймають. залежить від єпархії, від правля‑ чого архієрея. А всім разом необ‑ — Ваше Блаженство, з Вашого хідно співпрацювати. І на цьому благословення 14 років тому було шляху хочу побажати, щоб Господь створено першу інтернет-сторінку просвітив усіх нас як у житті тим‑ нашої Церкви. Відтоді сайтів часовому, так і в житті вічному. з’явилося вже дуже багато. А як Ви ставитеся до Інтернету, адже сьо— І останнє запитання. Ваше годні він зовсім не такий, яким Блаженство, ми дуже чекаємо Вас був 14 років тому? на урочистості з нагоди 20‑річчя — Інтернет для нашої Церкви Предстоятельства. Який подарупотрібна річ. І такі сучасні досяг‑ нок ми, віруючі, могли б Вам зронення поширюватимуться і розви‑ бити до ювілею? ватимуться. На жаль, інформації — Молитва. багато, і людині часом важко розі‑ братися. Але нам потрібно вико‑ P. S. ристовувати можливості нести Прийшовши на інтерв’ю, ми ще свою віру, спілкуючись із молоддю у дверях стояли, як Блаженніший, в університетах, школах, із дітьми тепло посміхаючись, сказав: «Десь у дитячих садочках. Потрібно я їх уже бачив…». І стало зрозупам’ятати: Господь вимагає від нас міло, що нас не просто впізнали, проповідувати Євангеліє всім а й, у принципі, раді бачити.

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

18 березня виповнилося 35 років від дня народження вікарія Київської Митрополії, секретаря Предстоятеля Укра‑ їнської Православної Церкви архієпископа ПереяславХмельницького і Вишневського Олександра.

21 березня виповнилося 45 років від дня народження єпископа Сумського і Охтирського Євлогія.

№ 6 (304), березень 2012

3

Його Блаженству співслужили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишнев‑ ський Олександр, єпископи Олександрійський і Світло‑ водський Антоній та Васильківський Пантелеімон.

12 березня Блаженнішого Митрополита Володи‑ мира в лікарні відвідав архієпископ Уманський і Зве‑ нигородський Пантелеімон, який доповів Його Бла‑ женству про стан справ в Уманській єпархії, а також попросив благословення на вручення церковних нагород клірикам єпархії до дня Святої Пасхи. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володи‑ мира у лікарні відвідав єпископ Конотопський і Глу‑ хівський Іосиф. Владика Іосиф, зокрема, доповів Предстоятелю УПЦ про стан справ у ввіреній йому єпархії та про роботу очолюваного ним Синодального відділу у справах пастирської опіки козацтва України та духовно-фізичного виховання молоді. Того ж дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у лікарні прийняв Уповнова‑ женого Верховної Ради України з прав людини Ніну Карпачову. Під час зустрічі Ніна Іванівна розповіла Його Блаженству про роботу омбудсмана, зокрема — із захисту прав православних віруючих та релігійних організацій. Наприкінці Ніна Карпачова побажала Предстоятелю УПЦ якнайшвидшого одужання. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир зустрівся з Уповноваженим Президента України з прав дитини Юрієм Павленком. На зустрічі був при‑ сутній представник Української Православної Церкви при Уповноваженому Президента України з прав дитини протоієрей Олег Мельничук. Сторони обгово‑ рили спільні дії Церкви і держави в соціальній сфері, зокрема — щодо захисту материнства і дитинства. Юрій Павленко зазначив, що позицію Української Православної Церкви щодо політики зміцнення інсти‑ туту сім’ї в Україні та створення секції відповідального батьківства при Громадській консультативній раді з питань захисту прав дитини було почуто в Раді. Під час зустрічі також обговорювалися питання підтримки багатодітних сімей, родин, які опинилися у складних життєвих обставинах, проблеми дітей-сиріт, дітейінвалідів, дітей, які перебувають у конфлікті з законом. Юрій Павленко і протоієрей Олег Мельничук отри‑ мали благословення Предстоятеля Української Право‑ славної Церкви на подальшу співпрацю та побажали Його Блаженству одужання.

13 березня відбулася телефонна розмова між Предстоятелем Руської Православної Церкви Святі‑ шим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом і Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї Украї­ни Володимиром. Під час бесіди Святіший Патріарх Кирил побажав Блаженнішому Митрополиту Володи‑ миру якнайшвидшого одужання. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир прийняв у лікарні архієпископа Полтавського і Мир‑ городського Филипа.

14 березня Блаженнішого Митрополита Володи‑ мира в лікарні відвідали митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, вікарій Київської Митрополії архієпископ Білогородський Миколай разом із кліриками храму в ім’я Архистратига Михаїла с. Білогородка Київської області та єпископ Сєверодо‑ нецький і Старобільський Агапіт. Із нагоди 65-річчя від дня народження, яке митрополит Антоній відзна‑ чив у жовтні минулого року, Блаженніший Митрополит Володимир нагородив ювіляра орденом святого Андрія Первозванного. У свою чергу, архієпископ Миколай доповів Його Блаженству про свою діяль‑ ність, а також отримав благословення Предстоятеля УПЦ на подальші труди.

17 березня Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володи‑ мира відвідали в лікарні постійні члени Священ‑ ного Синоду Укра‑ їнської Право‑ славної Церкви — митрополити Одеський і Ізма‑ їльський Агафан‑ гел, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон. Під час бесіди Блаженніший Владика цікавився питаннями життя єпархій, богослужбової та просвіт‑ ницької діяльності парафій. Предстоятель Української Православної Церкви благословив відзначити церков‑ ними нагородами до Дня Святої Пасхи деяких кліриків за старанні труди на ниві церковного служіння. Поспіл‑ кувавшись із Предстоятелем, члени Священного Синоду побажали Його Блаженству якнайшвидшого одужання.

4

№ 6 (304), березень 2012

УЧИТЕЛЬ БОГОПІЗНАННЯ ПРЕПОДОБНИЙ СИМЕОН НОВИЙ БОГОСЛОВ (день пам’яті — 25 березня за н. ст.)

О

сновним його подвигом була невпинна Іісусова коротка молитва: «Господи, помилуй!» Преподобний Симеон Новий Богослов наро‑ дився у 946 р. у м. Галаті (на пів‑ ночі Малої Азії). Батько святого готував сина до придворної кар’єри та дав йому хорошу світ‑ ську освіту. Деякий час Симеон перебував при дворі в Констан‑ тинополі і виконував доручення імператора. Коли йому випо‑ внилося 25 років, він покинув службу, батьківський дім і пішов до Студійського монастиря, де був під духовним керівництвом знаменитого на той час старця Симеона Благоговійного. Щоб зосередитися на молитві, пра‑ ведник шукав усамітнення. Навіть під час богослужінь стояв окремо від братії. Щоб пам’ятати про смерть, ночі проводив на кладовищі. Плодом такої ста‑ ранності Симеона був особли‑ вий стан захоплення, коли Дух Святий у вигляді хмари, що сві‑ титься, сходив на нього і закри‑ вав від його очей усе навко‑ лишнє. Згодом преподобний досяг духовної просвітленості, що особливо було помітно в ті моменти, коли він служив Літур‑ гію. У 980 р. Симеон був постав‑ лений ігуменом монастиря в ім’я святого Маманта. Цей послух він ніс чверть століття, навівши порядок у господар‑

православна газета

п рав о с л ав н ий кал е н д а р

стві обителі й упорядкував храм. Доброта в Симеоні поєд‑ нувалася зі строгістю та з не­у хильним дотриманням євангельських заповідей. Так, коли його улюблений учень Арсеній перебив ворон, які повидзьобували розмочений хліб, ігумен змусив його нани‑ зати птахів на мотузку, повісити її на шию і стояти так у центрі двору. Тоді ж в обителі перебу‑ вав на покаянні єпископ із Рима. Преподобний незмінно висловлював йому свою доброту й увагу. За строгість у дотриманні чернечої дисци‑ пліни братія почала нарікати на свого настоятеля, а якось, після закінчення служіння Літургії, двоє з них напали на ігумена. У конфлікт втрутився Константинопольський патрі‑ арх, і нападники були вигнані з монастиря. Проте Симеон не залишив їх у миру і з потреби допомагав своїм кривдникам. Близько 1005 р. преподоб­ ний передав обов’язки слу‑ жіння настоятеля Арсенію, а сам залишився на спочинку в монастирі, віддавшись усаміт‑ неній молитві й написанню богословських трудів. Сокро‑ венна праця у Христі — основна тема творів праведника (уривки з його робіт увійшли в п’ятий том «Добротолюбія»). У них він вчить способам духов­ ного вдосконалення, як боро‑ тися проти пристрастей і грі‑ ховних помислів. Крім цього, Симеон Новий Богослов був і видатним церковним поетом. Йому належать «Гімни Божес­ твенної любові» — близько 70 поем, повних глибоких моли‑ товних роздумів. Учення пре‑ подобного Симеона про нову людину, про «обоження плоті», яким він хотів замінити вчення про «умертвіння плоті» (за що його і назвали Новим Богосло‑ вом), сприймалося сучасни‑ ками насилу. Праведник пішов на берег Босфору, де заснував обитель в ім’я святої Марини. У 1021 р. преподобний Симеон мирно відійшов до Господа. Подробиці життя святого нам відомі завдяки працям його учня — преподобного Микити Стифата.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ: 27 березня — святителя Феогноста, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі; 28 березня — знайдення мощей преподобного Варсонофія Херсонського, сповідника; 29 березня — преподобної Євтропії Херсонської; 31 березня — Похвали Пресвятої Богородиці; Данівської («Аз есмь с вами и никтоже на вы») ікони Божої Матері; 1 квітня — преподобної Марії Єгипетської; Собору преподоб­ них і преподобномучеників Звіринецьких; 4 квітня — священномученика Василія, єпископа Прилуць‑ кого; 5 квітня — преподобного Никона, ігумена Києво-Печер‑ ського; преподобної Єлени Києво-Флорівської; 6 квітня — преподобного Захарії, посника Печерського, у Дальніх печерах; 7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці; воскре‑ шення праведного Лазаря; кончини святителя Тихона, патрі‑ арха Московського і всієї Русі; 8 квітня — Входу Господнього до Єрусалима; Собору Архан‑ гела Гавриїла; 10 квітня — преподобномученика Євстратія Печерського, у Ближніх печерах; Радомишльської (Іверської) ікони Божої Матері; 13 квітня — преподобного Іпатія цілителя, Печерського, у Дальніх печерах.

«СТРИМАНІСТЮ І ПРАЦЕЮ НАСОЛОДИВСЯ...»

ПРЕПОДОБНИЙ МАКАРІЙ КАЛЯЗИНСЬКИЙ (день пам’яті — 30 березня за н. ст.) ого рідний брат послужив Й Богу в сані єпископа, а пле‑ мінник увійшов в історію

Церкви під іменем преподо‑ бного Паїсія Углицького. Препо‑ добний Макарій Калязинський народився у 1400 р. у селі поблизу м. Кашина в сім’ї боя‑ рина Василя Кожина. З юнацтва праведник прагнув до черне‑ чого життя, однак, поступаючись батьківській волі, одружився. Через рік померли його батько та мати, а ще за три роки — дру‑ жина. Макарія нічого більше не пов’язувало з миром, і він від‑ далився до Миколаївського Клобуковського монастиря. Від‑ чуваючи сильне бажання до усамітнення, святий разом із іншими сімома ченцями засну‑ вав пустинь між двома озерами поблизу Волги, за 18 верст від Кашина. Це були землі боярина Івана Коляги, який не на жарт занепокоївся, тому що пережи‑ вав за свої незайняті земельні володіння, які тепер могли взяти собі в користування ченці. Боя‑ рин ніяк не міг побороти цей страх і став уже думати про вбивство Макарія, однак цьому завадила тяжка хвороба. Відчу‑ ваючи швидку кончину, Іван Коляга розпорядився принести його до преподобного, щоб попросити пробачення за свій злий намір. «Бог простить тебе», — відповів смиренний подвижник. Бажаючи загладити гріх та прагнучи допомогти пра‑

веднику, боярин віддав пустині, що виникла, свої землі. Незаба‑ ром ченці спорудили в обителі храм в ім’я Пресвятої Трійці. Звістка про покаяння боя‑ рина привернула увагу до монастиря. Навколо праведника зібралося багато тих, хто праг‑ нув спасіння. Коли стали оби‑ рати ігумена, то спільним бажанням було бачити на цьому місці Макарія. На той час йому виповнилося 53 роки, але він не вважав себе гідним і запропо‑ нував священство та ігуменство кожному з семи старців, які при‑ йшли з ним. Однак потім все ж таки поступився спільному бажанню і прийняв священний сан від рук Тверського єпископа Мойсея. До першого служіння біля престолу Божого новий ігу‑ мен готувався довгою усамітне‑ ною молитвою, а потім причас‑ тив усю братію Святих Таїн. У сані ігумена преподобний тру‑ дився нарівні з усіма ченцями. Надалі в монастирі зберігалися два потира, дискос і два блюда, зроб­лені Макарієм на токар‑ ному верстаті. Праведник одна‑ ково до всіх був уважний і при‑ вітний, не роблячи різниці між бідними та багатими. Він носив найпростіший одяг, часто з лат‑ ками. У спілкуванні та житті пре‑ подобний був простий і більше любив чути про себе глузування, ніж похвали. Макарій часто ходив безлюдними місцями, щоб насолоджуватися бажаним

усамітненням на природі. Дикі звірі, відчуваючи його лагід‑ ність, іноді брали у нього їжу. Відомо, що за весь час перебу‑ вання в пустелі праведник не змінював суворого укладу свого життя. Господь нагородив Свого угодника даром зцілення. Мака‑ рій не раз зцілював розслабле‑ них та біснуватих. Преставився преподобний 30 березня 1483 р. Після смерті святого на його тілі побачили важкі вериги, про які ніхто не знав. Нетлінні мощі праведника були знайдені через 38 років, під час копання ровів для нового храму. А у 1547 р. Церква встановила повсюдне святкування пам’яті преподобного Макарія Каля‑ зинського.

«ЧИСТОТИ СВІТИЛЬНИК» ПРЕПОДОБНИЙ ОЛЕКСІЙ, ЧОЛОВІК БОЖИЙ (день пам’яті — 30 березня за н. ст.) дин із найбільш шанованих О святих на Русі — преподоб­ ний Олексій, чоловік Божий.

Народившись у Римі, в сім’ї сенатора, він міг сподіватися на блискучу кар’єру та безбідну ста‑ рість. Проте святий залишив усе заради того, щоб наблизитися до Бога. Батьки праведника, Євфи‑ міан та Аглаїда, радо приймали у своєму великому будинку подо‑ рожніх, жебраків, сиріт та вдів. Однак подружжя тривалий час було бездітним. Вимоливши собі сина, вони намагались, щоб він виріс здоровим та освіченим. Коли Олексій змужнів, батьки святого знайшли йому дівчину з імператорського роду, дуже кра‑ сиву і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій від‑ дав їй свій золотий перстень і поясну пряжку, сказавши: «Збе‑ режи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, аж поки не від‑ новить нас Своєю благодаттю». Після цього праведник залишив будинок і відправився на кораб­лі до Сирії, а звідти до Едеси, де, роздавши залишки свого майна жебракам, став просити милостиню у притворі храму в ім’я Пресвятої Богоро‑ диці. Харчуючись тільки хлібом і водою, Олексій ночами не спав і все молився. Кожну неділю він причащався Святих Христових Таїн. Євфиміан та Аглаїда почали шукати свого раптово зниклого сина. Їх наймити опинилися і в Едесі. Проте, подавши милос‑ тиню Олексію, вони не впізнали його. З часом батько, мати і дру‑ жина праведника, продовжуючи

сумувати, змирилися, поклав‑ шись на волю Божу. В Едесі свя‑ тий провів 17 років. Якось цер‑ ковному сторожу явилася Сама Пречиста Діва Марія і сказала, що жебрак Олексій є чоловік Божий. Намагаючись сховатися від людської слави, праведник сів на корабель і вирушив до рідного міста апостола Павла — Тарса. Однак на шляху судно потрапило в сильний шторм і пристало до берега Італії неда‑ леко від Рима. Побачивши в цьому Божу волю, Олексій вирі‑ шив повернутися до рідної домівки. Як він і припускав, батьки не впізнали його. Святий попросив свого батька надати йому притулок. Той радий був прийняти жебрака, дав йому місце в сінях свого будинку і наказав носити йому їжу з хазяйського столу, приставив для допомоги наймита. Олексій не змінив способу життя. Так само молився ночами, обмежу‑ ючись в їжі тільки хлібом і водою. Деякі наймити батька стали заздрити Олексію і зну‑ щатися з нього. Проте правед‑ ник усе сприймав із терпінням і покорою волі Божій. Так минуло ще 17 років. Коли преподобному було від‑ крито час його швидкої смерті, він узяв сувій і описав у ньому своє життя, зокрема і те таємне, що було відомо тільки батьку з матір’ю, і слова, сказані дружині у шлюбній кімнаті. У неділю, після Божественної літургії, в соборі апостола Петра зверши‑ лося диво. Від святого престолу був глас згори: «Шукайте Божого чоловіка, щоб він помо‑

лився про Рим та про весь народ його». А в четвер увечері, коли весь народ у присутності Рим‑ ського папи Інокентія І та імпе‑ ратора Гонорія молився, щоб Господь відкрив їм ім’я правед‑ ника, від престолу був глас: «У будинку Євфиміана — чоловік Божий, там шукайте». Коли звер‑ нулися до Євфиміана, той нічого не зміг відповісти. Тоді наймит, приставлений до Олексія, роз‑ повів про його праведне життя. Однак, коли святого все ж таки знайшли, він уже відійшов до Господа. В руці його був міцно стиснутий сувій. Після коліно­ уклінного прохання імператора і папи дати їм можливість про‑ читати його, праведник розтис‑ нув руку. Незабаром сувій був прочитаний читцем храму апос‑ тола Петра. Батько, мати і дру‑ жина святого з плачем припали до його чесних останків. Олек‑ сій, чоловік Божий, був похова‑ ний у 411 р., а у 1216 р. були знайдені його святі мощі. Підготував Андрій Гор

православна газета

с л о в о п аст и р я

К

оли людина готується вирушити в дорогу , вона повинна знати мету своєї подорожі . Т ак буває і з постом. Піст — це, переважно, духовна подорож, мета якої — Пасха, «свято свят». Піст — приготування до «звершення Пасхи, істинного одкровення». Тож варто почати з того, щоб спробувати осягнути зв’язок посту з Пасхою, тому що цей зв’язок відкриє нам щось дуже суттєве, щось вирішальне у всій нашій християнській вірі й житті.

Чи треба пояснювати, що Пасха — це набагато більше, ніж одне зі свят, більше, ніж щорічне озна‑ менування й шанування події минулого? Кожен, хто хоча б один pаз у житті відчув цю єдину у світі радість пасхальної ночі, що «яскравіша за сонячний день», — розу‑ міє це. Але що це за радість? Чому ми можемо співати під час великодньої yтpені: «Нині усе сповни‑ лося світлом: небо, і земля, і підземелля»? З якою метою ми «смеpті святкуємо yмеpтвіння, зруйнування пекла й іншого — вічного — життя початок»?.. На всі ці запитання одна відповідь: Hове Життя, яке майже дві тисячі років тому засяяло з гробу, було дано всім віру‑ ючим у Христа. Воно було дано нам у день нашого Хpещення, коли, як каже апостол Павел, «ми похо‑ вані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих… так щоб і ми стали ходити в обновленні жит тя» (Рим. 6: 4). тже, на Пасхy ми свя­т ­к у­є мо Вос­к pе­ сін­н я Хpистове як щось таке, що відбулося і про‑ довжує відбуватися з нами; тому що кожний із нас отримав цей даp нового життя, отримав здатність прийняти його і жити ним. Даp цей цілком змінює наше ставлення до всього на світі, також і до смеpті. Він дає нам можливість pадісно ствеp­ джувати: «Смеpті немає!». Проте, звісно, тут ми ще зустрічаємося зі смертю віч-на-віч, і якось вона пpийде за нами. Але ми віpимо, що Своєю власною смеpтю Хpистос змінив самy сутність смеpті, зробив її Пасхою — пеpеходом у Цаpство Боже, перетворю‑ ючи найбільшу тpагедію — в остаточну перемогу, «смеpтю смеpть подолав» (pозтоптав, знищив смеpть Своєю смеpтю). Він зробив

О

ВЕЛИКИЙ ПІСТ: ШЛЯХ ДО ПАСХИ нас співучасниками Свого Воскpесіння. Ось чому наприкінці Великодньої yтpені ми говоримо: «Хpистос воскpес, і життя цаpствyє! Хpистос воскpес, і меpтвих більше немає». ю віру Цеpкви під­ твеpджено і дове‑ дено без­ліччю сонмів свя‑ тих. Та все ж хіба ми не переконуємося щодня на власному досвіді, що рідко коли маємо цю віpy, що ми постійно втрачаємо і зраджуємо нове Життя, яке дістали як даp, і насправді ми живемо так, нібито Хpистос не воскpес із меpтвих, нібито ця єдина за своїм значенням подія нічого не значила для нас? Усе це через нашу слаб‑ кість, через неможливість повсякчас жити «віpою, надією й любов’ю» на тому рівні, на який Хpистос нас підніс, коли сказав: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його» (Мф. 6: 33). Ми про‑ сто забуваємо все це, бо вже занадто заклопотані і занурені у щоденні тур‑ боти; а через те, що ми забуваємо, — ми стаємо слабкішими. Ми живемо так, нібито Хpистос ніколи і не пpиходив. І це єдиний справжній гріх, найглибша трагедія і смуток нашого номінального християн‑ ства. Коли ми це зрозуміємо і визнаємо, тільки тоді змо‑ жемо збагнути, що таке Пасха і чому перед нею потрібен піст. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти, що всі літургійні тpадиції Цеpкви, увесь цикл її богослyжінь існує переду‑ сім для того, щоб допо‑ могти нам знову побачити і відчути це Нове Життя, від якого ми так легковажно відійшли, зрадили його, але після покаяння, — поверну‑ лися до нього.

Ц

Як можна любити й бажати отримати те, чого ми не знаємо? Як можна ставити понад усе на світі те, чого ми не знаємо, pадість, яку ми не відчули? Одним словом: як ми можемо шукати Цаpства, про яке не маємо наймен‑ шого уявлення? Цеpковне богослyжіння від початку і донині є єдиний вхід у це Ц а p ст в о , долучення до Hового Життя. Цеpква відкриває нам чеpез своє богослужбове життя те, чого «око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Коp. 2: 9). Пасха є серцевиною цього богослyжбового жит тя, його сеpцем, його веpши­ ною, сонцем, що своїми променями осяює усе довкола. Щороку відчиня‑ ються двеpі у сяйво Цаpства Хpистового, нам дається передчування вічної радості, що очікує нас, слави і перемоги, що поки невидимо, але вже сповнює увесь всесвіт: «Смеpті немає». Усі цер‑ ковні служіння зосереджені довкола Великодня: томy літypгійне річне коло, послі‑ довність свят і постів стає подорожжю, паломниц­твом до Пасхи. дначе, стаpе життя, життя гpіха, мізер‑ ність не так‑то легко побо‑ роти і змінити. Євангеліє чекає і вимагає від людини зусиль, на які вона наразі у сьогоднішньому своєму стані зовсім не здатна. Нас викликають на бій із неви‑ димим, кличуть до мети, до нового життя, яке вище за наші можливості. Навіть апостоли, коли слухали вчення свого Наставника, здивовано запитували Його: «Як це можливо?» Бо ж насправді, нелегко від‑ мовитися від мізерного

О

ідеалу життя, яке сповнене щоденними клопотами, пошуками засобів для заможного існування, задо‑ волення, загалом усього, що таке далеке від мети — досконалості: «будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мф. 5: 48). Світ усім своїм земним єством каже нам: будьте щасливі, живіть без‑ турботно, ідіть широким шляхом. Христос у Єванге‑ лії промовляє до нас: ідіть вузьким шляхом, шляхом боротьби і страждань, тому що це єдиний шлях до справжнього щастя. Без допомоги Церкви як можемо ми зважитися на цей страшний вибір, як можемо ми покаятися і повернутися до світлої і радісної обіцянки, яку щороку Церква дає нам у день Великодня? Тож ось для чого потрібен піст. Це — рука допомоги, яку нам простягає Церква, школа покаяння, лише одна вона може приготувати нас до того, щоб зустріти Пасху не тільки як дозвіл на те, щоб їсти, пити і відпочи‑ вати, але як справжній кінець старого у нас, як вступ до нового життя. а початку християн‑ ства головним завданням посту була під‑ готовка «оглашених» (тобто новонавернених християн) до Хрещення, яке відбувалося під час Пасхальної літypгії. Але навіть, коли Цеpква зараз pідко хpестить дорослих і самого явища «оглаше‑ них» більше немає, голов­н е значення посту залишається незмінним. Бо, хоча ми й охрещені, ми повсякчас втрачаємо і зраджуємо те, що отри‑ мали пpи Хpещенні. Ось чому Пасха є щорічним поверненням до нашого власного Хpещення, а піст готує нас до цього повер‑ нення, до поступового і постійного зусилля, що веде нас до Пасхи, до кін‑ цевого переходу у нове життя у Хpисті. Піст і Пасха щороку є для нас новим відкриттям і надбанням того, що було дано нам під час власної смерті й воскресіння у святому Хpещенні. Як тільки ми вступаємо у «світлу печаль» посту, ми далеко-далеко попереду бачимо кінець шляху. Цей кінець, його мета — радість Великодня, вхід у сяйво слави Цаpства Hебесного.

Н

З книги протоієрея Олександра Шмемана «Великий піст»

№ 6 (304), березень 2012

5

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ 19 березня Керуючий справами УПЦ архі­ єпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан відвідав Предстоятеля УПЦ в лікарні та передав Його Блаженству для ознайомлення звіти керуючих єпархіями УПЦ за минулий період 2012 р. Також були розглянуті поточні питання діяльності Київської Митрополії. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира в лікарні відвідав єпископ Нарв‑ ський і Причудський Лазар (Естонська Право‑ славна Церква Московського Патріархату). Владика Лазар передав Предстоятелю УПЦ привітання від митрополита Таллінського і всієї Естонії Корнилія і розповів Митрополиту Володимиру про життя Естонської Церкви на сучасному етапі. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира в лікарні відвідав архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем, який доповів Його Блаженству про стан справ у вві‑ реній йому єпархії, а також взяв благословення на вручення церковних нагород єпархіальним клірикам. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua, lavra.ua, pravoslavie.poltava.ua ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА Закінчення. Початок на с. 1

ПРЕЗИДЕНТ ЗУСТРІВСЯ З ПРЕДСТАВНИК АМИ ЦЕРКОВ

Від Української Православної Церкви участь у зустрічі взяв Керуючий справами УПЦ архі­ єпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, який оголосив Звернення Блажен‑ нішого Митрополита Володимира до Прези‑ дента України: «Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Від імені Української Православної Церкви дозвольте щиро привітати Вас із Великим постом, а також скласти щиру подяку як Главі Держави за постійну увагу до питань релігій‑ ного життя нашого народу. Ми високо цінуємо рівень взаємовідносин, які за останній час склалися між Церквою та Державою у нашій країні і готові до подаль‑ шого плідного їх розвитку. Із вдячністю Богові слід зазначити, що на сьогодні між представниками різних віроспо‑ відань, не зважаючи на наші відмінності, існує взаєморозуміння, толерантність, що сприяє утвердженню міжконфесійної злагоди та миру. Всіх нас об’єднує усвідомлення необхідності всім наявним у наших конфесіях духовним потенціалом служити благу українського народу та процвітанню нашої Держави. Ми молимося про те, щоб милосердний Гос‑ подь благословив Україну миром, добробутом, дарував нам усім духовну втіху, добре серце і наснагу для нових добрих справ. Але сучасні умови життя постійно нагадують нам, віруючим людям, що Держава і народ будуть тільки тоді щасливо жити, коли ми подо‑ лаємо жорстокість і насильство, пияцтво і нар‑ команію, розпусту і вседозволеність, коли життя і діяльність усіх членів нашого суспіль‑ ства будуть ґрунтуватись на високих духовноморальних цінностях. Нехай сьогоднішня зустріч членів Всеукра‑ їнської ради Церков і релігійних організацій з Президентом України стане реальним дієвим вкладом у розв’язання важливих питань релі‑ гійного життя в Україні. Щиро бажаємо Вам, вельмишановний Вікторе Федоровичу, Божої допомоги, кріпості духовних і тілесних сил у Ваших трудах на посаді Президента нашої Держави».

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ

ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ ТА ЇЇ БАТЬКАМ!

У грудні у маленького Богданчика Яременка почав боліти животик. Тоді ніхто й припустити не міг, що за два наступних місяці дитині доведеться побу‑ вати в чотирьох лікарнях, а батьки змушені будуть витратити всі свої гроші на його обстеження. У лютому Богдан поступив до лікарні вже у важкому стані. Пухлина, яка виросла, передавила шос‑ тий хребець, і у дитини відмовили ніжки, він

не може самостійно пере‑ суватися. Зараз хлопчик перебу‑ ває на лікуванні в Націо‑ нальному інституті раку. Лікарі відділення забезпе‑ чили батьків і дитину пре‑ паратами хіміотерапії. Але на Богданчика чекають довгі місяці лікування. Попереду ще шість блоків хіміотерапії, поїздка на комп’ютерне обсте‑ ження в Росію, яке коштує близько 12 тис. грн., і ауто‑ трансплантація.

Сім’я родом із Київської області. Мама працює в колгоспі, у тата постійної роботи немає, займається пасікою. Весь час він зму‑ шений перебувати поруч із дружиною і сином. Якщо у когось є можливість орга‑ нізувати продаж меду, передзвоніть, будь ласка, татові — це буде велика допомога! Зараз грошей у батьків не залишилося зовсім, і позичити теж уже ніде. Залишається тільки вірити

БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ Д ЛЯ НА Д АННЯ ДОПОМОГИ:

ПриватБанк, р / р 29244825509100, МФО 305299, ОКПО 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 6762 4620 5656 8444 Одержувач: Яременко Віктор Васильович Інд. код: 2647812252 КОНТАКТИ: Тел. тата: 097–713–12–41, Віктор; тел. мами: 096–691–45–17, Тетяна; тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. в допомогу небайдужих сердець. Будь ласка, допо‑ можіть, дитині та її батькам!

Інформація надана православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» та Українською відкритою асоціацією організацій, груп та осіб, що працюють із дітьми, які страждають на онкозахворювання (www.donor.org.ua).

6

№ 6 (304), березень 2012

Див н ий Б о г у с в я т их с в о їх

БОГОСЛУЖІННЯ 11 березня, в Неділю 2-гу Великого посту, в день святкування Собору всіх преподобних Києво-Печер‑ ських, у Трапезному храмі на честь преподобних Анто‑ нія і Феодосія Печерських Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври була звершена Божественна літургія святителя Василія Великого. Богослужіння очолив намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорно‑ бильський Павел. Його Високопреосвященству співслу‑ жили: митрополит Черкаський і Канівський Софроній, архієпископи Білоцерківський і Богуславський Митро‑

фан (Керуючий справами УПЦ), Бориспільський Анто‑ ній (голова ВЗЦЗ УПЦ, ректор Київської духовної ака‑ демії і семінарії), Переяслав-Хмельницький і Вишнев‑ ський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), єпис‑ копи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Макарівський Іларій, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеі‑ мон, Васильківський Пантелеімон, Дрогобицький Філа‑ рет, а також братія Лаври у священному сані. На малому вході ряд насельників Лаври за старанне служіння та до свята Святої Пасхи були удостоєні богослужбових нагород. Після закінчення Літургії було звершено молебень преподобним отцям Києво-Печерським.

18 березня, в Неділю 3-тю Великого посту, Хресто‑ поклонну, ректор Київської духовної академії і семі‑ нарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію святителя Василія Великого в академічному храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. На малому вході, з благословення Блаженнішого Митро‑ полита Київського і всієї України Володимира, за гідне проходження церковно-адміністративного послуху та до свята Великодня архієпископ Антоній удостоїв ряд співробітників Київських духовних шкіл богослужбо‑ вих нагород (перелік нагороджених див. на сайті kdais.kiev. ua).

18 березня, в Неділю 3-тю Великого посту, Хресто‑ поклонну, вікарій Київської Митрополії, секретар Предстоятеля Української Православної Церкви архі‑ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр відзначив 35-річчя від дня народження. У день ювілею архієпископ Олександр звершив Літургію у Спасо-Преображенському храмі в Голосіїв‑ ському районі столиці (житловий масив Теремки-2). Разом із владикою Олександром участь у богослужінні взяли: архієпископ Білогородський Миколай, єпис‑ копи Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Городницький Олександр, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Броварський Феодосій, Шепетівський і Славутський Діонисій, Обухівський Іона. По завершенні Літургії від архіпастирів і духовен‑ ства владику Олександра привітав єпископ Житомир‑ ський і Новоград-Волинський Никодим, а від мирян – голова парафіяльної ради храму Ігор Лисов. Цього дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, вітаючи архієпископа Олек‑ сандра, нагородив його Відзнакою Предстоятеля УПЦ. Нагороду Блаженніший Владика вручив у лікарні, де проходить реабілітацію. orthodox.org.ua

ПОДВИЖНИК ЗАКАРПАТТЯ ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ УГОЛЬСЬКИЙ Село Іза Закарпатської області називають «селом святих» — лише в першій половині ХХ ст. з нього вийшло понад 160 ченців. Пам’ять про деяких із них закарпатці зберігають із особливим трепетом.

У

Георгія та Анни Кундрі було п’ятеро синів і три дочки, та для жителів Ізи така сім’я не вважалася багатодітною. Дехто мав і по 10–12 дітей. Сина, який наро‑ дився 18 травня 1902 р., батьки назвали Іваном. Давши хлопцеві ім’я на честь Предтечі Господ‑ нього — батька ченців і пустельни‑ ків, батьки ніби передрікали, що він стане духоносним старцем — наставником багатьох ченців. Коли Івану Кундрі було близько десяти років, у його житті відбулася зустріч, яка стала для нього і для його брата Василя «моментом істини». Тоді в їхньому будинку переховувався від угорської влади православний ієромонах Амфіло‑ хій (Кемінь). Хрест подвижника виблискував золотом, і хлопцям дуже хотілося його поцілувати. «Цей хрест — подарунок імпера‑ тора Миколи ІІ, тому той, хто його поцілує, повинен усе життя присвя‑ тити Богові і стати ченцем», — сер‑ йозно відповів старець. Хлопці не спали всю ніч, вагалися, а вранці рішуче підійшли до священика і пообіцяли, що стануть ченцями. Обидва брати виконали обіт­ ницю, але це сталося через багато років, а попереду було непросте дитинство. Закарпаття тоді перебу‑ вало під владою Австро-Угорщини, і бути православним означало бути поза законом. Заради звершення богослужіння віруючі збиралися по домівках таємно, вночі. Право‑ славних священиків перевозили від селища до селища, ховаючи у візках під сіном. Лише діти могли пересуватися вільно, не виклика‑ ючи підозр жандармів. Саме діти збирали людей на богослужіння, вони ж могли принести лист від архієрея або освячене миро. Одного разу отець Амфілохій (Кемінь) служив чергову нічну Літургію, а Івану Кундрі та його брату доручили стежити за жан‑ дармами. Хлопці захопилися бого‑ служінням і упустили момент, коли будинок оточили. Старця заарешту‑ вали і на очах у селян повели в Хуст. Брати плакали. Вони не могли пробачити собі цієї помилки. «З раннього дитинства полюбив Господа нашого Іісуса Христа, Його Пречисту Матір і православну віру. А наше бідне Закарпатті зовсім не мало спокою. Постійно воно переходило з рук у руки. Так, у нас були то мадяри, то румуни, то чехи, то

ЗБОРИ БЛАГОЧИННИХ СТОЛИЦІ 6 березня у столичному Іллінському храмі відбу‑ лися чергові збори благочинних столичних благо‑ чинь. Головуючий на зборах секретар Київської Митрополії, благочинний м. Києва протоієрей Віта‑ лій Косовський звернув увагу учасників засідання на необхідність сприяти анкетуванню столичного духовенства та своєчасному наданню даних анкету‑ вання секретарю благочинного столиці та в канце‑ лярію Київської Митрополії. Обговоривши дисци‑ плінарні питання, також було назначено програму підготовки м. Києва до свята Великодня. orthodox-church.kiev.ua

православна газета

Із братією Городилівського монастиря

знову мадяри. Всі вони, крім румунів, переслідували православну віру і всіляко нав’язували унію з Римом». Будь-який підліток мріє про те, щоб потрапити в далекі країни або здійснити кругосвітню подорож. Іван мріяв про Сербію. Для нього вона була казковою країною, в якій жили безстрашні мученики та святі царі, в якій нікому не вдалося зни‑ щити православну віру. Хлопцеві тоді виповнилося 17. Грошей він не мав, однак дізнався, що р. Тиса впадає в Дунай і якщо плисти за течією, то можна потрапити прямо до Белграда — столиці пра‑ вославної Сербії. І він поплив… Побудував пліт, взяв запас провізії і, гаряче помолившись Богу, від‑ дався на волю стрімкої річки. Хлопця чекало гірке розчару‑ вання: адже тільки вода може вільно рухатися вниз за течією, минаючи державні кордони, а людям цього не дано. Його пліт зупинили прикордонники, і дове‑ лося Івану ні з чим повертатися додому. «У храмі мого рідного села служив отець Доримедонт, який наставляв мене в Законі Божому і благословив допомагати йому у вівтарі. Коли я підріс, то з благословення батьків і отця Доримедонта вступив послушником у монастир, де з часом мене постригли в рясофор із ім’ям Іов. А тут, як на зло, почалася Друга світова війна. Чехи з Закарпаття пішли — знову прийшли мадяри. Зробили вони ревізію монастиря і наказали мені йти в мадярську армію. Яка напасть — тільки мене там і не вистачало!». Отець Іов розумів, що фашистимадяри змусять його воювати проти Радянського Союзу. Не бажа‑ ючи стріляти у братів-слов’ян, він вирішив утекти до Росії. Взяв сумку, поклав туди Євангеліє, хліб, сіль, кухоль, попрощався з ігуменом і пішов у ніч. Де пішки, де на попут‑ ках, вдало перейшов кордон із Польщею, нарешті вийшов до кор‑ дону радянської Росії. Щиро помо‑ лившись, він перетнув кордон СРСР. Ішов 1939 р. «Я відразу натрапив на прикордонний наряд. Кинулася на мене собака, я відбився палицею, клацнули затвори гвинтівок. Кричать: “Лягай!”. Я ліг на землю, плачу, цілую її від радості: “Брати рідні, я до вас із самого Закарпаття йду, нарешті

Архімандрит Іов (Кундря)

Бог мене привів на Русь святу!” Старший відповів: “Пішли на заставу, там розберуться, що ти за птаха”. На заставі мене відразу визнали шпигуном, відвезли в НКВС. Суд тривав сім хвилин. Вирок такий: за шпигунство — 15 років, за релігійність — п’ять і про всяк випадок ще п’ять років заслання. І всього — 25». Радянський ГУЛАГ жив за прин‑ ципом: «Злочинний світ повинен знищити сам себе». Людям ство‑ рили такі умови, щоб вони звіріли і вбивали одне одного. Особливо важко доводилося на Норильських рудниках. Голод, каторжна праця і жорстокість охоронців були такими, що смерть від морозу вва‑ жалася легким позбавленням від страждань. Несподівано отця Іова викликали до начальника табору і замінили вирок мобілізацією в Чехословацький корпус Людвіга Свободи, адже за паспортом монах був громадянином Чехії. «Ох, війно, війно, важка ти, проклята! Каїнів це труд і ченцеві не заняття. Єдине, що мене втішило — пам’ять про святих воїнівченців Осляба і Пересвіта, яких преподобний Сергій Радонезький благословив битися на полі Куликовому. Так, із боями, я дійшов до Праги. Після перемоги, нарешті, мене демобілізували. Повернувся на батьківщину. Здрастуй, Верховино, мати моя. Знову я в своєму монастирі». Сім років отець Іов не був удома. Це були роки випробувань, які загартували його дух. Він пропус‑ тив через себе біль багатьох людей, і Господь дарував йому здатність цей біль вгамовувати. У нього від‑ крився дар молитви і прозорли‑ вості. Він став тим, кого на Русі здавна називали старцями. За 40 років служіння у священ‑ ному сані було всього кілька днів, коли отець Іов (Кундря) не звер‑ шив Літургію. Одного разу це ста‑ лося через операцію, коли подвиж‑ нику довелося видаляти великий осколок, який сидів у грудях багато років із часів війни. Іншим разом він пропустив Літургію через непо‑ розуміння — його помічницям не вдалося спекти просфори. «Якби ви знали, що ми втратили сьо‑ годні», — з глибоким сумом сказав тоді старець. Він випромінював особливу, благодатну радість. Тим, хто прихо‑ див за розрадою, він говорив: «Ніч би ся журила! Дасть Бог — все буде добре». При цьому його обличчя світилося від радості, і прості слова, сказані русинським діалектом, діяли сильніше за будь-яку пропо‑ відь. Але при всьому милосерді він був нетерпимий до пороків, особ­ ливо коли це стосувалося святині. Одного разу він побачив, що після

православна газета

Див н ий Б о г у с в я т их с в о їх

№ 6 (304), березень 2012

7

ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА 9 березня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій відвідав соціальні центри Макарівського р-ну Київської області (зокрема, Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Про‑ мінь надії» смт Макарів) і дитяче відділення Мака‑ рівської центральної районної лікарні. Під час візиту установам було передано продукти харчу‑ вання, речі, іграшки; досягнуто домовленість про подальшу співпрацю у соціальній сфері між пред‑ ставниками обласної, районної влади та священ‑ нослужителями.

Храм в ім’я святителя Димитрія Солунського в с. Мала Уголька

читання Псалтиря за душу помер‑ лого на поминальний стіл поста‑ вили горілку. «Люди! Що ви робите! Псалми читалися, а ви таке робите! Я йду звідси!» Якось до старця приїхав із Москви професор МДУ з дружиною, аби обговорити важливі духов­ні питання. Професор був віруючий, із дружиною давно розписаний, але в храмі вони не вінчалися. «Ви ж у блуді живете, а прийшли про високі матерії розмовляти!» — від самого порога дорікнув їм ста‑ рець. Відразу ж серед присутніх вибрав свідків, які могли тримати вінці, і повінчав нову пару. «Колись чаші для Причастя були дерев’яними, а люди — золотими. Тепер — навпаки. Не розуміють люди, що причащаються Тіла і Крові Христових. Зменшилась віра. Будуть церкви зводити, але благодаті в них не буде, любові не буде. Якщо людина і захоче жити за вірою, то їй стануть сильно заважати». Особливу владу Господь дав старцю над злими духами. Пись‑ менник Валерій Лялін розповідав про те, як став свідком вигнання демона з русина Івана Гойду, одер‑ жимого блудним бісом: «Рано вранці, ще до Літургії, батюшка разом із церковним сторожем — міцним чоловіком-лісорубом — завели Івана у притвор. Незабаром звідти пролунав такий вереск, ніби кабана на Різдво різали. Потім почувся покаянний плач, а ще півгодини було тихо. Нарешті, хитаючись, вийшов Іван. Він витирав рукою сльози і повторював: “Щоб я ще колись — ні, Боже мій. Навіки все. Щоб мене Бог вразив. Завтра запишуся у ченці”. Питаю, чи вийшов біс? “О-го-го, ще й який! Великий, смердючий, кудлатий, як горила”. — “А батюшка що робив?” — “Та все робив. Молитву читав, батогом мене вчив, святою водою

кропив, ладаном курив, великою іконою тиснув”». У 1966 р. отця Іова звели в сан архімандрита. Сивому старцю йшов тоді 63‑й рік. Він служив в с. Угля, був духівником величезного округу і кількох монастирів, за його рекомендацією понад 150 юнаків прийшли до духовних семінарій та стали пастирями, а батюшка щиро вважав себе недостойним сану архімандрита. «Смиренно прошу Вас, владико, — писав старець архієпис‑ копу Григорію, — залишити мене в сані ігумена, який я маю. Є багато священиків, богословів і протоієреїв, які вже понад 40 років служать Церкві, і вони гідні такої нагороди, а не я. Тому вдруге прошу Вас не нагороджувати мене таким високим саном». Однак не всі йшли в Углю тільки за порадою до отця Іова. Дехто вва‑ жав, що в угольському храмі є чим поживитися, оскільки його відвіду‑ вали багато паломників, і кожен залишав там якусь копійку. Якийсь Петро із с. Драгово вирішив погра‑ бувати старця. Під час нападу отець Іов попросив розбійника не відні‑ мати у нього життя — не заради себе, а заради пастви і душі самого нападника. Петро не став чіпати священика. Він забрав гроші і зник. Його спіймали і засудили. Він роз‑ каявся у вчинку і все життя радів, що Господь не дав йому вбити святу людину. Однак родичів старця дуже схвилював цей випадок. Вони бла‑ гали батюшку переїхати з Углі до рідної Ізи або хоча б дозволити поховати його в рідному селі. Саме тоді старець написав свій заповіт. «Я 20 років прослужив у селі Мала Уголька при храмі святого великомученика Димитрія Солунського. Моє життя підходить до кінця, і скоро мені виповниться 80 років. Я забороняю кудись вивозити моє грішне тіло. Наказую від-

співати чернечим чином і поховати біля хреста на середині кладовища. Архімандрит Іов».

28 липня 1985 р., у день пам’яті рівноапостольного князя Володи‑ мира, в угольському храмі було багатолюдно, як зазвичай буває в такі великі свята. Батюшка служив завжди ревно і піднесено, ніби розмовляючи з Богом. Однак під час проповіді він здивував вірую‑ чих. Завжди лаконічний, на цей раз він говорив довго і натхненно, немов прощаючись із паствою. В кінці дня він звершив вечірню, під час якої по його обличчю безпе‑ рервно текли сльози. Після служби вихованець батюшки отець Іосиф Ярема почув останнє повчання. Старець казав про те, що скоро настануть часи, коли православних не переслідуватимуть за віру, але свободою нової епохи не слід тішитися, бо відбудеться надзви‑ чайний занепад моральності. Під час розмови отцю Іову стало погано, і того ж вечора він помер. Старець заповідав поховати себе в Углі, проте його заповіт сьогодні частково порушено. Він спочиває не на кладовищі, а в угольському храмі, бо 12 жовтня 2007 р. відбулося його прославлення в лику святих. Після знайдення мощей, із кла‑ довища їх було перенесено в церкву, але, щойно процесія уві‑ йшла до храму, на електропроводи впало дерево й у всьому селі згасло світло. Богослужіння відбувалося при свічках. Його мрією з дитинства було стати православним ієромонахом. Не великим царем і не лицарем на білому коні, а звичайним чен‑ цем, щоб служити Богу і людям. Він хотів дарувати людям нескінченне щастя віри. Заради здійснення мрії він колись присягнув на золотому хресті, і його мрія здійснилася. Олександр Ворсін

ПА ЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВЗЦЗ УПЦ ЗАПРОШУЄ ЗДІЙСНИТИ ПА ЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ ЗАК АРПАТ ТЯ 1–7 травня 25–30 червня 29 грудня 2012 р. — 5 січня 2013 р.

29 грудня 2012 р. — 9 січня 2013 р. (Різдво Христове) Україна, Київ, Залізничне шосе, 3 тел.: +38-044-383-04-11, +38-044-383-04-22, +38-044-383-04-12; факс: +38-044-529-02-92 www.pilgrims.in.ua e-mail: pilgrimsua@gmail.com Рака з мощами Іова Угольського

Президент України Віктор Янукович підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів», повідомила 13 березня прес-служба Глави Держави. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира голова Від‑ ділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній направив Президенту України лист, у якому подякував Главі Держави за підписання вищезазначеного закону та висловив упевненість, що він буде ефективний у профілак‑ тиці куріння серед підростаючого покоління. prezident.gov.ua 15 березня в Києві, у Великому конференц-залі Національної академії наук України, відбувся круглий стіл «Обличчям до людини: Церква і держава у слу‑ жінні мігрантам». Українську Православну Церкву на форумі представляли заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Мико‑ лай Данилевич та співробітник Відділу Андрій Коби‑ лецький. Метою форуму було обговорення проблем українських трудових мігрантів та пошук шляхів співпраці між Церквою і державою в питаннях фор‑ мування державної концепції ефективної міграційної політики. У своєму виступі протоієрей Миколай Дани‑ левич розповів про роботу, яку провадить Українська Православна Церква у сфері опіки над трудовими мігрантами.

16 березня в Києві, у приміщенні Українського Біблійного товариства, відбулася зустріч представ‑ ників Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій з віце-прем’єр-міністром — міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою. З боку влади також були присутні міністр культури України Михайло Кулиняк та його перший заступ‑ ник Юрій Богуцький. Українську Православну Церкву на зустрічі представляли вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій і спів‑ робітник Відділу зовнішніх церковних зв’язків про‑ тодиякон Ростислав Воробій. Посівши посаду віце-прем’єр-міністра України, Раїса Богатирьова поставила перед собою мету дізнатися більш детально про стан справ у релігій‑ ній сфері, з’ясувати й обговорити проблеми, які тур‑ бують представників Церков та релігійних організа‑ цій. Кожен із присутніх мав можливість у короткому зверненні представити свою конфесію і змалювати актуальні питання релігійного життя. Владика Фео‑ досій у своєму слові передав Раїсі Василівні подяку від Блаженнішого Митрополита Володимира за нещодавнє відвідування Його Блаженства в лікарні, ознайомив із останніми подіями життя УПЦ і нага‑ дав про проблему реституції церковного майна. Під час зустрічі також було піднято питання забо‑ рони абортів, викладання Закону Божого у школах, поширення духовної літератури, відновлення роботи громадських рад при конкретних міністер‑ ствах та відомствах; виражено стурбованість із при‑ воду погіршення стану суспільної моралі, пропа‑ ганди одностатевих шлюбів, поширення ВІЛ/СНІД та ін. У заключному слові віце-прем’єр-міністр пообі‑ цяла проводити зустрічі з представниками ВРЦіРО якомога частіше, підкреслила важливість поруше‑ них проблем і подякувала учасникам зустрічі за їх спільне обговорення. ЦЕРКВА І КУЛЬТУРА 9 березня. В рамках підготовки до IV Пасхальної хорової асамблеї на території столичного Іллін‑ ського храму відбулася зустріч секретаря Київської Митрополії, протоієрея Віталія Косовського з пер‑ шим заступником міністра культури України Юрієм Богуцьким і ректором Національної музичної ака‑ демії України імені П. І. Чайковського Володимиром Рожком. Під час обговорення плану заходів Асамб‑ леї з пропозиціями виступили присутні на зустрічі хормейстер Національної опери України Богдан Пліш та директор Рівненської обласної філармонії Олександр Тарасенко. orthodox.org.ua

№ 6 (304), березень 2012

історія церкви

православна газета

ШЛЯХ СВЯТОГО ЯКОВА

ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В ІСПАНІЇ

Частина II. Від ХIII ст. до наших днів ЗАВЕРШЕННЯ РЕКОНКІС ТИ ( ХIII—Х V ст.) Битва під Лас-Навас‑де-Толоса стала поворотним пунктом Реконкісти. Її пра‑ пором був святий Яків, над полями битв гримів бойовий клич християнського воїнства — «Сантьяго!», серед лицарства апостол отримав прізвисько «СантьягоМатаморос» (Сантьяго — винищувач маврів). Успіхи християнських коро‑ лівств не обмежувалися Реконкістою. В 1212‑му, вирішальному році перемоги над маврами, король Леона і Галісії Аль‑ фонсо IX заснував університет у Сала‑ манці, найдавніший в Іспанії. Чотири роки потому папа Гонорій III затвердив орден братів-проповідників, що отри‑ мав пізніше назву домініканців в ім’я його засновника — Домініка де Гусмана Гарсеса, уродженця селища Калеруега в Іспанії. Орден було ство‑ рено для підготовки грамотних пропо‑ відників і боротьби з єресями. В остан‑ ньому він особливо досяг успіху: недарма його прізвисько — «Пси Гос‑ подні» (Domini Canes) — віками наво‑ дило жах на реальних і уявних єретиків середньовічної Європи. Католицька традиція пов’язує з іменем Домініка появу розарію — широко відомої като‑ лицької молитви на чотках.

29 червня 1236 р. королю Кастилії і Леона Фернандо III Святому нарешті вдалося взяти Кордову, а 12 років потому і Севілью, в яку він переніс сто‑ лицю. До кінця життя Фернандо завою‑ вав майже всі мусульманські держави півострова. Він відкинув пропозицію французького короля Людовика IX взяти участь у хрестовому поході проти східних мусульман, кинувши: «Мені своїх маврів вистачає!» Емір Гранади Мухаммад I ал-Галіб був змушений визнати себе данником королів Касти‑ лії. Фернандо Святий заснував надзви‑ чайно красиві собори в Бургосі і Толедо. У східній частині півострова король Арагона Хайме I Завойовник відвоював Балеарські острови, в 1238 р. вступив у Валенсію, протягом наступних трьох десятиліть воєн вигнав маврів із Мурсії. У ті роки торговець Петро Ноласко викупив із рабства безліч християн‑ ських бранців, витративши на це весь успадкований ним батьківський статок. Духівник короля (пізніше генерал домі‑ ніканського ордену) Раймунд де Пенья‑ форт і барселонський єпископ Беренга‑ рій за повної підтримки короля схва‑ лили створення Ноласко, чернечого ордену мерседаріїв, метою якого став викуп полонених. При відвоюванні півострова Като‑ лицька Церква та духовно-лицарські ордени Сантьяго, Калатрави, Алькан‑ тара поряд зі світськими феодалами ставали власниками величезних маєт‑ ків. Сюди вони пільгами переманювали

селян із півночі, даючи їм землі, які забрали у мусульман. Та все ж кастиль‑ ські королі, починаючи з освіченого государя Альфонсо Х Мудрого (1252– 1284), тривалий час були порівняно терпимі до представників інших релігій та іменували себе «королями трьох релігій». Рівень розвитку економіки та куль‑ тури мусульманських еміратів був вищим, ніж у католицьких королівствах. Чудовий укріплений палац Альгамбра, побудований на початку ХIV ст. у Гра‑ наді, привабливі сади і багаті поля вра‑ жали європейців, які приїздили в емі‑ рат. У ХIV — першій половині ХV ст. Реконкіста йшла в цілому мляво, але в жовтні 1340 р. на Ріо-Саладо відбу‑ лася одна з найбільших її битв, в якій маврів, що вторглися з Марокко, було розбито. У цей період поступово поси‑ люється релігійна ворожнеча, колишня терпимість поступається місцем фана‑ тизму.

19 жовтня 1469 р. в Алькасарі Сеговії, замку інфанти, було укладено династич‑ ний шлюб принцеси Кастильської Іза‑ белли з принцом Арагонським Ферди‑ нандом (Фернандо), який десять років потому, коли вони успадкували свої королівства, поклав початок об’єднанню Іспанії. Прийнявши владу, католицькі королі цілком заслужили цей титул, отриманий ними в 1496 р. від папи Олександра VI, уродженця Іспанії. Іза‑ белла I Кастильська і Фердинанд II Ара‑ гонський протягом усього свого спіль‑ ного правління прагнули політичне об’єднання країни доповнити релігій‑ ним. Пріор монастиря Санта-Крус-лаРеал, духівник кастильської королеви Томас де Торквемада був призначений ними «Великим інквізитором». Цей «молот єретиків» дав хід спаленню на вогнищі не лише «відьом» та єрети‑ ків (кількість аутодафе в його час оці‑ нюється мінімум у 2200), а й некато‑ лицької літератури, переважно найцін‑ ніших єврейських і арабських бібліотек. У 1492 р. було завойовано Гранаду.

К АТОЛИЦЬК А ІСПАНІЯ В Х VI — ПОЧАТК У ХIХ ст. Через три місяці в зайнятій ними розкішній Альгамбрі Ізабелла і Ферди‑ нанд видали едикт від 31 березня, що поставив іудеям жорстку умову: пере‑ йти у католицизм або у тримісячний термін залишити країну. Вже понад десятиліття інквізиція Торквемади (який сам був вихідцем із хрещених євреїв) пильно стежила за справжністю хре‑ щення марранів. Криптоіудеїв виявляли і нещадно карали: на них накладали штрафи (на які, як і на позики у єврей‑ ських лихварів, велися завершальні бої Реконкісти), їх спалювали на вогнищі. Цей едикт був першим в історії Іспанії,

за яким було з її території вигнано цілий народ (до 300 тисяч осіб), що про‑ живав тут уже протягом півтори тисячі років. Дев’ять років потому долю іудеїв роз‑ ділили мусульмани. Прагматичні едикти 1501—1526 рр. повністю заборонили арабську мову, носіння мусульман‑ ського одягу, будь-які прояви арабськомусульманської культури (мусульман‑ ські імена, пісні, танці, звичаї) і навіть мавританські лазні, які до того часу перетворилися на місце таємних зібрань мусульман. Продовжувач справи Торквемади, архієпископ Толедо Франсиско Хіменес де Сіснерос своєю вкрай релігійною нетерпимістю привів багатьох людей на вогнище інквізиції. Водночас, вима‑ гаючи щирого служіння Богові і Церкві, він провів багато розслідувань про поведінку кліру і ченців, нещадно виганяючи тих, хто не виконував обіт­ ниць, порушував заповіді і не був «зразком святого життя». У 1500— 1502 рр. Сіснерос видав перекладені з вестготсь­кої мови на латину міссал і бревіарій давнього мосарабського обряду, який після реконструкції набув максимально наближеного вигляду до того, яким був за Ісидора Севіль‑ ського. Він розпорядився зберегти або ж повторно ввести обряд в Толедо, Саламанці та Вальядоліді, а також домігся від папи Юлія II офіційного дозволу щодо його використання. Через півтора десятиліття було завершено організовану ним, із залученням кра‑ щих знавців старожитностей, роботу над Комплютенською поліглотою — тек‑ стом Святого Письма давньоєврей‑ ською, грецькою та латинською мовами, що дозволило побачити біблійні тексти без пізніших спотворень. Відтоді потужна Іспанська Церква, посилена інквізицією, надовго стала непорушною опорою абсолютизму в Іспанії і католицизму в Європі. Це допомогло запобігти у самій Іспанії поширенню Реформації, початої в рік смерті Сіснероса Мартіном Лютером у далекому Віттенберзі. Проте Реформа‑ ція торкнулася Іспанії іншою стороною, втягнувши її в руйнівні релігійні війни. Іспанський король Карл I Габсбург, який у 1520 р. став і імператором Священної Римської імперії Карлом V, повів нещадну боротьбу з протестантизмом. Здобувши ряд перемог, Карл все ж зму‑ шений був піти на компроміс — Ауг‑ сбурзький релігійний мир 1555 р. визнав лютеранство офіційною релігією в німецьких володіннях імперії. Розча‑ рований, Карл I склав із себе іспанську корону на користь сина Філіпа, а два роки потому й імператорські повнова‑ ження. Залишок життя колишній імпе‑ ратор провів у монастирі в СанХеронімо‑де-Юсте в Естремадурі.

Ескоріал — монастир святого Лаврентія, палац і резиденція короля Іспанії Філіпа II поблизу Мадрида. Побудований у 1563—1584 рр.

8

Великий вплив на Карла мав творець гілки босоногих францисканців Петро Алькантрійський. Він також був настав‑ ником і духівником Терези Авільської, автора містичних творів і перебудов‑ ниці іспанського кармелітського чернец­тва (гілка «босоногих кармелі‑ ток»). У Контрреформації велику роль зіграв заснований у 1534 р. іспанцем Ігнасіо де Лойолою орден єзуїтів (офі‑ ційна назва «Товариство Іісуса»). Члени ордену, підвладного безпосередньо папі Римському, повели місіонерську і прозелітичну діяльність у всьому світу. Правління Філіпа II стало зенітом могутності Іспанії. У 1561 р. Філіп обрав своєю резиденцією Мадрид, поблизу якого розпорядився звести Ескоріал, що поєднував у собі королівську резиден‑ цію, монастир святого Лаврентія та династичну усипальницю. У 1580 р. йому вдалося об’єднати Португалію з Іспа‑ нією під одним скіпетром. Але розгром англійцями Непереможної армади у 1588 р., 40‑річна боротьба з револю‑ цією в іспанських Нідерландах, що про‑ ходила під протестантськими гаслами, вигнання півмільйона морисків із Іспа‑ нії ознаменували провал політики, яку півтора століття вели іспанські королі. Результатом було зубожіння і майже повне банкрутство Іспанії до кінця правління бездарного Філіпа III і початку Тридцятилітньої війни, що закінчилася перемогою протестант‑ ських країн і повною незалежністю Гол‑ ландії та Португалії. Грубі забобони, що панували в країні при останньому з іспанських Габсбургів — Карлі II, вили‑ лися в грандіозне аутодафе 1680 р. Можливо, що цю подію викликала одна з небагатьох самостійних дій Карла II: очевидно, будучи противником жорсто‑ кості інквізиції, він звелів дослідити її діяльність, заснувавши Велику Хунту. Війна за іспанську спадщину, що вибух‑ нула після смерті короля в 1700 р. і коштувала Європі понад півмільйона життів, привела на іспанський престол французьких Бурбонів. У часи правління Карла III (1759–1788) Іспанія почала оговтуватися від занепаду. Спирався король-реформатор на талано‑ витих і освічених міністрів — графа Аранда, який обмежив вплив інквізиції, графа Флорідабланка, який домігся від папи видання булли 1773 р., що знищила орден єзуїтів. Граф Кампоманес нама‑ гався покласти край надмірному зрос‑ танню церковного майна, збільшив роз‑ міри платні парафіяльних священиків і дбав про підвищення їхнього освітнього та морального рівня, що був украй низь‑ ким. Реформи Карла III викликали народні хвилювання, підбурювані неосві‑ ченим духовенством та єзуїтами. Король відгукувався про це так: «Мій народ, як дитина, — вона плаче, коли її миють». У 1767 р. єзуїти були вигнані з країни.

і сто р і я ц е р кви

РОКИ ФРАНКІЗМУ І НАШІ ДНІ (1939–2012) Іспанія 1940—1950‑х рр. мала яскраво виражений клерикальний характер, це була епоха «релігійного запалу і наснаги». Проте вже тоді багато видних католиків, навіть міністрів, кате‑ горично протестували проти побудови справжньої фашистської держави. У 1953 р. було підписано новий конкор‑ дат із Ватиканом. У 1960‑і і в 1970‑і рр. Церква разом із усім суспільством від‑ далялася від режиму, іспанський католи‑ цизм переживав при цьому найсильнішу кризу ідентичності. Ці зміни були пов’язані здебільшого з II Ватиканським собором Католицької Церкви та з його ідеями: акцент змістився на здійснення людиною і суспільством релігійних, політичних і культурних свобод. Іспан‑ ський католицизм на чолі з кардиналом Вісенте Енріке-і-Таранконом, який керу‑ вав «розлученням» Церкви і франкізму, еволюціонував до повного прийняття ліберальної демократії. Франко помер 20 листопада 1975 р. Король Хуан Карлос I розпочав процес поступового переходу до демократії. Конституція 1978 р. відокремила Церкву від держави. За три десятиліття, що минули відтоді, релігійність іспанців значно знизилася. Якщо в 1980 р. 90 % жителів країни були католиками, то в 1996 р. їх стало 83 %, а у вересні 2010 р. — лише 73 % населення Іспанії. Серед віруючої молоді більш помітний спад: якщо в 1980 р. католиками нази‑ вали себе 76 % молоді від 15 до 29 років, то сьогодні — 52 %. Середній вік като‑ лицьких священиків в Іспанії становить 63 роки, а з 23,3 тисячі парафій майже половина не має свого постійного свя‑ щеника. За словами папи Бенедикта XVI, сьо‑ годні «в Іспанії існує агресивний анти‑ клерикалізм, подібний до того, яким були позначені 30‑ті роки минулого століття». Дійсно, попри рішучий осуд іспанським кліром на чолі з кардиналом-архієпис‑ копом Мадрида Антоніо Марією Роуко Варелою, в Іспанії, на додаток до полег‑ шення процедури розлучення та абортів, у 2005 р. був легалізований одностате‑

Православний храм РПЦ в ім’я Архангела Михаїла в м. Алтеа, Іспанія

9

вий шлюб. Того ж року, вперше з часу падіння диктатури Франко, Церква від‑ крито втрутилася в політичне життя Іспанії — кардинал Роуко Варела закли‑ кав віруючих взяти участь в антиурядо‑ вій маніфестації, спрямованій проти всіх цих нововведень. Одночасно відбувається консолідація тих, хто залишився вірним християнству: нове освічене покоління ставиться до віри більш свідомо, не як до традиції, а глибоко особисто. Відроджується паломництво в Сантьяго‑де-Компостела («Шлях святого Якова»), що прийшло в занепад ще в XVI ст. Якщо в 1978 р. ним пройшли всього 13 осіб, то в 2009‑му — понад 145 тисяч. 7 листопада 2010 р. папа Бенедикт XVI провів обряд освя‑ чення недобудованого собору Святого Сімейства в Барселоні — шедевра світо‑ вої архітектури. У серпні 2011 р. у Мадриді, за участю папи і від 1 до 1,5 млн людей, відбувся XXVI като‑ лицький Всесвітній день молоді. З початку 90‑х років ХХ ст. в Іспанії динамічно розвивається Православ’я. Православних нині в країні близько 1,5 млн осіб (здебільшого — трудові мігранти), дві третини з них — румуни, близько 300 тисяч — громадяни України. У 2001 р. було утворено парафію РПЦ на честь Різдва Христового у складі Кор‑ сунської єпархії. 6 грудня 2011 р. єпис‑ коп Єгор’євський Марк (Головков) і єпис‑ коп Корсунський Нестор (Сиротенко) освятили наріжний камінь у фундамент храму на честь Різдва Христового в Мадриді. Будуються й інші, наприклад, храм в ім’я Архангела Михаїла в м. Алтеа. Зростає інтерес до Православ’я і серед корінних жителів країни. «Іспанці, майже нічого не знали про Право­ слав’я раніше, — пише ієромонах Арсеній (Соколов), — сьогодні живо ним цікав‑ ляться. Когось приваблює краса і таєм‑ ничість стародавніх візантійських обря‑ дів, когось — культурно-етнографічний інтерес, а когось (є, на щастя, і такі) бажання дізнатися про Православ’я, що виникло так раптово на іспанському монорелігійному ландшафті, обґрунто‑ вано живим релігійним інтересом». Володимир Моїсеєнко Храм на честь Різдва Христового в Мадриді, закладений 6 грудня 2011 р. Проект московського архітектора О. Р. Воронцова у співпраці з іспанським архітектором Хесусом Сан Вісенте

Починаючи з 1808 р., протягом чверті століття Іспанія пережила дві іноземні інтервенції і дві революції, втратила майже всі колонії в Америці. Наполеон, посадивши на іспанський трон брата Жозефа, скасував інквізицію і дві тре‑ тини монастирів. Тоді ж метою повсталих іспанців став захист «батьківщини, короля і релігії». Вигнавши за допомо‑ гою англійської армії французів, іспанці повернули трон Фернандо VII, який повернув Церкві конфісковане при Жозефі майно, відновив інквізицію та монастирі, повернув у країну єзуїтів. У 1826 р. у Валенсії був страчений через повішення шкільний учитель Ріполль за звинуваченням у деїзмі, причому вос‑ таннє були дотримані обрядові сторони аутодафе. Після смерті Фернандо VII в 1833 р. внаслідок скасування ним салічного закону вступила на престол його мало‑ літня дочка Ізабелла II. Урядом в умовах розпочатої революції було скасовано інквізицію, проведено дезамортизацію — розпродаж державних, церковних і гро‑ мадських земель, яка супроводжувалася руйнуванням храмів і монастирів. Разом із власністю Церква втратила можливість здійснювати благодійну діяльність, чи то пожертвування, утримання лікарень, сирітських будинків, притулків, монас‑ тирських шкіл. Розпочався 40‑річний період, попере‑ мінних революціями, карлістських війн, названих так в ім’я брата померлого короля дона Карлоса Старшого, який претендував на престол. Карлісти спира‑ лися на частину духовенства, титуловану знать, верхівку армії, відсталі верстви селянства півночі та сходу країни. 16 лютого 1851 р. було укладено конкордат Іспанії з папським престолом, що узако‑ нив статус католицизму як державної релігії Іспанії. Після року Першої респуб­ ліки, політику лідерів, яку іспанці визна‑ чили як «дебілідад» (слабкість), до влади в 1874 р. прийшов Альфонсо XII і, очо‑ ливши армію, розбив карлістів. Вирізня‑ ючись тактом і миролюбністю, амністу‑ вав карлістів і провівши через кортеси

помірну конституцію, король отримав від підданих прізвисько Умиротворитель. Реставрація монархії, архітектором якої був прем’єр-міністр Іспанії Антоніо Кановас де Кастільо, відродила колишні теплі відносини між Церквою і монар‑ хією, не руйнуючи при цьому лібераль‑ них основ держави. Католицизм став єдиним офіційно підтриманим віроспо‑ віданням, решта отримали лише статус допустимих. І все ж за другу половину XIX ст. Католицька Церква майже втра‑ тила пастирський зв’язок із найбідні‑ шими іспанцями: сільський пролетаріат послухався обіцянок анархізму, місь‑ кий — опинився під впливом соціаліс‑ тичних ідей. Також і значна частина місь‑ кої буржуазії та інтелігенції під впливом ідей позитивізму, дарвінізму чи марк‑ сизму ставилася до Церкви байдуже або скептично. Роки правління короля Альфонсо XIII (1886–1931) припали на іспано-амери‑ канську війну 1898 р., що закінчилася цілковитим приниженням Іспанії, втра‑ тою залишків її впливу в Європі. Це посилило політичну кризу в країні, почався розгул тероризму. Релігійне питання в перші десятиліття ХХ ст. пере‑ стало бути основою єдиної політичної системи, як це задумав Кановас, а стало причиною розколу між партіями лібера‑ лів і консерваторів. Католицизм стійко асоціювався із консерватизмом. Альфонсо XIII був вигнаний із країни під час революції 1931 р. У роки Другої республіки конституція відокремила Церкву від держави, був заборонений орден єзуїтів, конкордат був денонсова‑ ний. У березні 1933 р. прийнято закон про конфіскацію церковних земель і частини нерухомості. Перемогу Франко у громадянській війні іспанський клір зустрів із піднесенням. Причини цієї під‑ тримки лежать у галузі звичайної (і «закритої») традиціоналістської мен‑ тальності, а також пов’язані з жорстокими переслідуваннями Церкви з боку респуб­ліканців під час громадянської війни: близько семи тисяч священиків було вбито, зруйновано багато храмів, що розташовувалися в республіканській зоні, і знищено значну частину худож‑ ньої спадщини.

Новий собор у Саламанці. Побудований у XVI—XVIII ст.

ІСПАНСЬК А ЦЕРКВА В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЙ (1808–1938)

№ 6 (304), березень 2012

«Шлях Святого Якова». Паломництво до гробниці апостола в Сантьяго‑де-Компостела

Спокутний храм Святого Сімейства в Барселоні, що будується на приватні пожертвування з 1882 р. Знаменитий проект Антоніо Гауді

православна газета

10

№ 6 (304), березень 2012

православна газета

Духо в н ий вимі р

ХВОРОБА ЯК ПОДВИГ

ПОРАДИ БАТЬКАМ ОСОБЛИВИХ ДІТЕЙ

У

благодатний для душі кожного християнина час Великого посту Православна Церква закликає своїх чад не лише відмовитися від вживання в їжу скоромних продуктів, а й бути особливо уважними до тих людей, хто потребує нашої допомоги: немічних, хворих, літніх. Бо без справ милосердя тілесний піст не принесе духовного плоду. У зв’язку з цим хочу ще раз поговорити про моїх товаришів у недузі, про яких я писав у статті «Цілитель особливих дітей» (див.: «ЦПГ» № 13 за 2011 р.), де йшлося про прекрасну людину, лікаря-кінезотерапевта Анатолія Смолянинова.

На одному з лікувальних семінарів Анатолій Григорович попросив мене сказати кілька слів батькам своїх пацієнтів про православну точку зору щодо причин виникнення хво‑ роб і про церковні засоби зці‑ лення недуг. Адже часто буває, коли батьки особливої дитини, бачачи, що вона не в змозі три‑ мати ложку чи голову, не може сісти або навіть підвестися, впадають у відчай, втрачають віру і надію, замикаються у собі...

ЗВІДКИ БЕРУ ТЬС Я ХВОРОБИ Хвороба близької людини — нелегке випробування для кожного з нас. Але особливо важко, коли, ледь прийшовши у світ, захворює немовля. Ще жахливіше, коли хвороба при‑ зводить до інвалідності з наро‑ дження. Тоді у медичній довідці маленької людини з’являються страшні слова: «Потребує сто‑ ронньої допомоги, інвалід дитинства». Хвороба малюка — душевна мука для його батьків і рідних. З цієї миті майже все їхнє життя — лише скорбота і страждання, постійний страх за майбутнє доросле життя сина чи дочки. І постійні запитання, що їх ставить собі кожна мама: «Що буде з моєю дитиною, якщо я помру? Чому Бог допус‑ тив, що вона сидить у візку, а не грає у футбол із ровесни‑ ками?» А відповідей на них вона не знаходять. Чому ж Бог, Який Благий і Людинолюбець, дозволяє існувати страждан‑ ням, хворобам, смерті? Святе Письмо однозначно стверджує: «Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі» (Прем. 1: 13–14). Господь створив людину для вічного життя і вічного спілку‑ вання з Собою. Вічний і люди‑ нолюбний Бог не хотів творити і не створив хвороби та смерті, проте непослух наших пра‑ батьків Богу призвів до перво‑ родного гріха. Адам і Єва пору‑ шили заповідь Божу. Піддав‑ шись диявольській спокусі, вони не лише втратили можли‑ вість особистого спілкування з Богом і дар вічного життя, а й втратили здоров’я. Одне з тяжких наслідків грі‑ хопадіння прабатьків, яке перейшло у спадок до нас, їхніх нащадків, — схильність людини до різних захворю‑ вань. Через гріх у світі наші душевно-тілесні сили від початку ослаблені. Іноді хво‑ роба має не тільки тілесну, а й духовну причину. Нерідко трапляється так, що хвороба змушує людину пере‑ осмислити прожите життя: попросити вибачення у рідних, у тих, до кого була раніше не­у важною, кого образила; духовно змінити своє життя на

краще. Бувають і такі випадки, коли хвороба викликає осо‑ бливий прояв Божої любові і милості до хворого. І новоза‑ вітна історія багата на такі приклади зцілень хворих.

ЩОБ ЗНАЙТИ БОГА Не раз згадується про це в Євангелії від Іоанна. Так, у 9-й главі розповідається про зці‑ лення Господом сліпонародже‑ ного: «І, проходячи, побачив <Іісус> чоловіка, сліпого від народження. Учні Його запитали в Нього: Равві! Хто согрішив, він чи батьки його, що сліпим народився? Іісус відповів: ні він не согрішив, ні батьки його, але це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі. Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не може. Доки Я у світі, Я світло світові. Сказавши це, він плюнув на землю, зробив слиною суміш і помазав сумішшю очі сліпому, і сказав йому: іди, умийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, прийшовши зрячим» (Ін. 9: 1–7). Ось так на цій нещасній, немічній людині чудесно явилася божественна благодать, яка завжди «немічних лікує і убогих наповнює». Доля будь-якого інваліда дитинства дуже схожа на його долю. Думаю, що хвороби посилаються йому не в пока‑ рання за власні гріхи або гріхи батьків, а для того щоб він, гідно несучи хрест хвороби, знайшов Бога у своїй душі, щоб і на ньому, як і на євангель‑ ському сліпонародженому, явилися діла Божі. Преподоб­ ний Серафим Саровський казав: «Хто з терпінням і сми‑ ренням переносить хворобу, тому Бог ставить її замість подвигу». Довго спілкуючись зі своїми друзями, що страждають, як і я, на дитячий церебральний параліч, можу сказати, що багато фізично здорових людей можуть повчитися у них

доброті, вірі, любові, терпінню, мужності, силі духу і волі, опти‑ мізму. Найкраще, щоб сама дитина та її рідні терпіли хво‑ робу без озлобленості і жор‑ стокості. З погляду Православ‑ ної Церкви, хвороба — не без‑ глузде страждання, а духовнотілесне випробування від Господа і кожному з нас потрібно пережити його по-християнськи: гідно і муж‑ ньо. Якщо юнак чи дівчина терплять свою хворобу з таким настроєм душі, то в їхньому житті справджуються слова Господа: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12: 9). Якщо в сім’ї дитини-інваліда є фізично здорові брат чи сестра, то спілкування з хворим чле‑ ном сім’ї може стати для них школою любові та милосердя.

ЛІК АР ЛІК УЄ, ГОСПОДЬ ЗЦІЛЮЄ Чимало таких людей — друзі автора цих рядків. Наприклад, нині спочилий, засновник Фонду розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій інвалідів м. Києва «АІК» Євген Монукало; директор Київ‑ ського фізкультурно-спортив‑ ного клубу інвалідів «Проме‑ тей» Володимир Поляков; голова Київської громадської організації інвалідів «Джерело натхнення» Світлана Одинець та інші мужні люди. Для опису їхніх доль і досягнень не виста‑ чить і цілої книги. Православна Церква не заперечує труд лікарів, але вважає, що він буде найкорис‑ нішим, коли у лікареві поєдна‑ ються власне лікар і христия‑ нин, бо лікар лікує, а Господь зцілює. Лікування медичними засобами буде ще більш діє‑ вим, коли разом із ліками, про‑ цедурами, операціями на допомогу хворому прийдуть засоби благодаті Божої, які можуть кардинально змінити його духовне життя. Це — Хре‑ щення, Сповідь, Причастя Свя‑ тих Христових Таїн, молебні за його здоров’я. Слава Богу, у наш

час храми чи каплиці з’явилися при багатьох лікарнях. Особливе значення для зці‑ лення мають молитви свяще‑ ника і батьків за здоров’я хво‑ рого чада, виголошені на Боже‑ ственній літургії. Господь часто милостиво чує такі гарячі молитви і нерідко посилає болящій дитині зцілення. Якщо дитина фізично слабка або серйозно хвора, Право‑ славна Церква благословляє причастя недужого на дому. Для перемоги над недугами Церква радить вдаватися і до Таїнства Єлеосвячення (в народі воно називається Соборування). У цьому Таїнстві, через пома‑ зання освяченим єлеєм (олією) частин тіла хворого (грудей, лоба, вух, рук, ніг), за молитвою Церкви Бог подає стражден‑ ному благодать Святого Духа для освячення та зцілення душі і тіла. У крайньому разі Таїнство Єлеосвячення священик також може звершити вдома. Радісно бачити, коли у бать‑ ків хворих дітей з’являється бажання освятити квартиру чи будинок. У молитвах чину освя‑ чення дому священик просить Господа благословити сім’ю, яка живе в цій оселі, подати її чле‑ нам любов, віру, однодумність, духовне і тілесне здоров’я, бла‑ гословити на всяке добре діло. «Коли Господь не будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126: 1), — каже псалмоспі‑ вець. І після освячення дому в ньому перебуває благодать — Божественна сила, що неви‑ димо охороняє житло і його мешканців.

КОЛИ ДІТИ ДОПОМАГАЮТЬ БАТЬК АМ

«Христос зцілює хворих у Віфезді», Карл Генріх Блох, Музей мистецтв Університету імені Брігама Янга (США)

Величезне значення для зці‑ лення хворої дитини має молитва її матері перед іко‑ нами Господа, Богородиці, Ангела-хранителя, святих. Любляча мати завжди щиро, від усього серця молиться за свою дитину. Молитва матері об’єднується з молитвою угод‑ ника Божого, зображеного на іконі, але який перебуває на небесах, — і приходить із небес полегшення. Віруючі матері знають чимало випадків, коли Господь відповідав на їхні молитви перед домашніми іко‑

нами, піднімаючи дітей із одра хвороби здоровими. Безліч таких випадків протя‑ гом століть було зафіксовано перед чудотворними іконами Божої Матері: Києво-Печер‑ ською, Почаївською, Казан‑ ською, Володимирською, Смо‑ ленською і багатьма іншими. Ікони Спасителя, Божої Матері, великомученика і цілителя Пантелеймона, Ангела-храни‑ теля повинні бути у кожній пра‑ вославній родині, де живе важко хвора дитина. Для спа‑ сіння душі і для зцілення від недуги корисно читати акафіст великомученику і цілителю Пантелеймону. Обов’язково потрібно мати вдома хрещен‑ ську святу воду. Освячена на свято Хрещення Господнього, вона називається велика агі‑ асма (у перекладі з грецької — святиня) і має велику цілющу силу. Болящій дитині необхідно молитися не лише в храмі, а й удома. Православний молит‑ вослов можна придбати у будьякому храмі. Кожній дитині, що прийшла до віри, бажано знати найважливіші молитви: молитву Господню «Отче наш», Символ Віри, «Богородице Діво, радуйся», а також молитву про болящих «Вседержителю, Святий Царю». За вченням апостола Павла, родина є малою Церквою (див.: Рим. 16: 4). Від взаємин батьків і дитини, її виховання залежать і її майбутнє життя, її перемога над недугою, добрі властивості її душі. Якщо хвора дитина зна‑ йшла віру в Бога, проявляє інтерес до Церкви, Православ’я, то батькам найкраще уважно поставитися до релігійного вибору дитини і знайти Господа разом із нею: стати постійними парафіянами обраного нею храму, знайти духовного отця. У сучасному церковному житті нерідко трапляється, коли саме діти приводять батьків і роди‑ чів до Бога, тим самим духовно спасаючи їх. Церковне життя має стати для віруючої дитини та її рідних не тимчасовим яви‑ щем, а вічним способом життя в Господі Іісусі Христі. Якщо це станеться, то життя такої сім’ї незалежно від стану фізичного здоров’я дитини буде щасливим і радісним. Віктор Науменко

православна газета

Наш су ч ас н ик

ЯКЩО НЕ МОЖЕШ ЗМІНИТИ…

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ОСОБЛИВИХ ДІТЕЙ Промислом Божим наше повсякдення іноді складається так, що повчальні приклади доброчесного життя ми бачимо не тільки в житіях святих, але й у житті особливих дітей. У кожного з моїх товаришів своя доля, своє горе і скорбота. Але попри всі труднощі, яких довелося їм зазнати ще за молодих і сповнених душевних сил літ, їх поєднує одна спільна для всіх риса характеру. Вони

ставляться до своїх найтяжчих недуг не як до безнадійного страждання, а, радше, як до посланої згори, від Бога, реаль‑ ності, що спонукає долати труд‑ нощі, цим самим доводячи собі й довколишнім, що ми само‑ стійні й життєздатні, що ми повноправні особистості, а не просто люди з обмеженими можливостями, як характери‑ зує нас значна частина суспіль‑ ства.

На жаль, медицина поки не може фізично зцілити нас від наших недуг, але, якщо спробу‑ вати змінити своє ставлення до них і до життя, можна виявити в собі безліч талантів і здібнос‑ тей, дарованих нам щедрою десницею Господа. Напевно, саме для тих, хто з народження не відчував радості хоча б одного самостійного кроку, найбільш актуальні слова дав‑ ньої мудрості: «Якщо не можеш

У спортивному клубі «Прометей» після змагань у колясках: Тетяна Лексунова, Наталя Горбуз (танці на візках), Світлана Одинець («Джерело натхнення»), Віктор Науменко (випускник КДА, автор статті), В’ячеслав Трофименко (міжнародний гросмейстер з шашкової композиції), Юлія Навроцька (суддя наших шахово-шашкових змагань)

№ 6 (304), березень 2012 змінити обставини, зміни своє ставлення до них». Сучасник апостола Павла римський філо‑ соф Сенека також залишив навдивовижу точний вислів подібного змісту: «Треба муж‑ ньо переносити те, що ти не можеш змінити». Саме так і зробили багато хто з моїх друзів, максимально розкривши свої таланти і здіб­ ності. Хочу сказати, що кожний із них посів у житті призначене йому Богом місце і став пере‑ можцем власних немочей. Насмілюся припустити, що і багатьох із них стосуються слова Господа Іісуса Христа, сказані в Нагорній проповіді: «Ви —

11

світло миру» (Мф. 5: 14). Зви‑ чайно, ці слова перш за все мають духовно-пастирський сенс і безпосередньо адресо‑ вані апостолам та їхнім спадко‑ ємцям по благодаті — єписко‑ пам. Але, гадаю, що в деяких випадках їх можна адресувати і звичайним людям. Адже буває, що й мирянин світлом мораль‑ ної чистоти свого життя приваб­ лює до себе людей, стає хоро‑ шим прикладом для навколиш‑ ніх, моральним авторитетом для тих, хто живе поруч із ним, і тоді до світла його душі прагнути‑ муть люди. На декількох таких прикладах, явлених у житті моїх товаришів, я хочу зупинитися.

Міжнародний день інвалідів у спортивному клубі «Прометей». Київ, грудень 2011 р.

ПРИК Л А Д ОПТИМІЗМ У І Ж ИТ ТЄ ЛЮБС ТВА Світлана Коваленко, інвалід дитин‑ ства I групи (ДЦП), родом із маленького містечка Полонне, що на Хмельниччині. Разом із нею ми перенесли найсклад‑ ніші операції на ногах, після яких вона змогла самостійно піти з канадськими паличками. Приклад оптимізму й жит‑ тєлюбства. Вона закінчила звичайну школу, курси психологів і вирішила присвятити своє життя богоугодній справі — соціально-спор‑ тивній реабілітації інвалі‑ дів рідного міста й району. Створила й очо‑ лила Полонський район‑ ний фізкультурно-спор‑ тивний клуб молодих інвалідів «Каскад». За підсумками п’ятирічної плідної роботи він був визнаний кращим фіз‑ культурно-спортивним клубом інвалідів Хмель‑ ницької області.

ЗІГ РІВАТИ ДУ ШІ

На екскурсії у Києво-Печерській Лаврі. 2010 р.

Закінчила Відкритий міжна‑ родний університет розвитку людини «Україна». А екскурсії для інвалідів, які Світлана постійно організовує в сто‑ личні музеї й Києво-Печер‑ ську Лавру, — просто неза‑ бутні.

Андрій Семененко, кандидат історичних наук

Майстер художньої вишивки Ірина Риб’яч — страждає ослабленим зором і епілепсією. Вона створила прекрасні ікони Спасителя, Богородиці, ангелів. Одна із цих ікон, образ Спасителя, який Ірина вишивала дев�������������������� ’������������������� ять місяців і пода‑ рувала мені в день отримання диплома про закінчення Київської духовної ака‑ демії, зараз експонується на виставках у Голосіївському районі м. Києва, зігрі‑ ваючи душі відвідувачів. Тривалий час Ірина очолювала Полонське відділення Хмельницької обласної організації Спілки організацій інвалідів України.

ЕКСК У РСІЇ Д ЛЯ ІНВА ЛІДІВ Гідний щирої поваги життєвий шлях Світлани Одинець, керівника Київської громадської організації інвалідів «Джерело натхнення». Маючи важке захворювання очей і ДЦП, вона успішно здобула дві вищі освіти — жур‑ наліста та юриста (помічник нотаріуса).

С УД Д Я Ш А ХОВИХ БАТА ЛІЙ

Скажу декілька хороших слів про нашого беззмінного суддю шахово-шашкових баталій у Київ‑ ському міському фізкультурно-спор‑ тивному клубі інвалідів «Прометей» Юлію Навроцьку. Страждаючи ДЦП із епісиндромом, вона успішно закінчила Київське відділення Тернопільської фінансової академії за фахом бухгал‑ тер-економіст.

ПІДГОТОВК А П А РАОЛІМПІЙЦІВ Наш спільний друг і спортивний організатор Володимир Поляков (ДЦП, гіперкінетична форма), директор Київ‑ ського міського фізкультурно-спортив‑ ного клубу інвалідів «Прометей», май‑ стер спорту України з настільного тенісу. Невичерпний оптимізм і енергія дозволяють йому успішно керувати 17 спортивними секціями, що орендують спортзали по всьому місту, виставляти спортсменів-інвалідів на різні пара­ олімпіади.

20 РОКІВ МУ ЖНОСТІ Й ДРУ ЖБИ Є серед моїх давніх друзів і кандидат історичних наук Андрій Семененко, без‑ компромісна й принципова людина. У нього ДЦП (I група), важкий гіперкінез, непрацююча ліва рука — і веселі очі. Червоний диплом Національного уні‑ верситету імені Тараса Шевченка й най‑ гостріша тема дисертації про ідею неза‑ лежності України. Через сім місяців буде 20-літній юві‑ лей нашої дружби з дуже ерудованою людиною, наділеною оригінальним мис‑ ленням, Сергієм Скицем. Важкий поліомі‑ єліт, візок, астматичний бронхіт. Різно‑ бічно освічений: закінчив Київський дер‑ жавний інститут кінематографії імені Карпенка-Карого за фахом кінознавство. У своїй дипломній роботі він порушував питання походження й історії російського іконопису. Потім закінчив юридичний факультет Відкритого міжнародного уні‑ верситету розвитку людини «Україна» за фахом цивільне право. Наразі Сергій кореспондент газети «Хрещатик». Моя дорога й віддана подруга, при‑ кута до візка, Танюша Лексунова (ДЦП, важкий ступінь короткозорості). Найдоб­рішої душі людина, наша утіш‑ ниця, закінчила юридичний факультет університету «Україна».

ПА ЛАЮЧИЙ СВІТИЛЬНИК Історії життя моїх друзів можна про‑ довжувати нескінченно. Але зараз я хочу закінчити розповіддю про близьку

Євген Монукало, засновник благодійного фонду «Асоціація інвалідів-комп’ютерників»

дружбу з незвичайною людиною, яка передчасно почила, — Женею Монука‑ лом, який був для всіх нас як «палаючий світильник». Із чотиримісячного віку він мав тіло, покалічене дивною хворобою. При цьому душа його була невичерпної глибини. Женя праг допомагати всім, спонукаючи до діяльності тих, хто через свої фізичні обмеження зневірився в собі, вдався в тугу. Він хотів показати іншим, що ніхто в цьому світі не зайвий, не випадковий, що у кожного є своя місія, що потрібно багато чого зробити. І він реально перетворював наш світ. Став президентом створеного ним бла‑ годійного фонду «Асоціація інвалідівкомп’ютерників» (АІК), впровадив про‑ граму «Інтернет — у кожен дім», де Інтернет був безкоштовним для всіх інвалідів. Спасибі, Женю, мир твоїй душі. Використовуючи можливості АІКа, він запустив програму дистанційного навчання роботи за комп’ютером. Було відкрито віртуальне агентство з працев‑ лаштування інвалідів. Женя очолив Спілку молодіжних громадських організацій інвалідів Києва, закінчив університет «Україна» за фахом інженер комп’ютерних технологій. Своєрідним підсумком його короткого, але яскравого 26-літнього життя стала публікація особистого щоден‑ ника «У пошуках сенсу життя», що є квін‑ тесенцією духовно-філософських погля‑ дів хлопця. За видатні заслуги перед Україною Євген Вікторович Монукало був посмертно нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Віктор Науменко

12

№ 6 (304), березень 2012

В и д ат н і п о стат і

православна газета

КОЖНИЙ РОМАН СПОВНЕНИЙ ЛЮБОВІ

ДО 200‑РІЧЧЯ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА

Чарльз Діккенс — це письменник, якого зараз знають усі і не знає ніхто. Ім’я на слуху, а книг — не читали. Зате дивилися діснеївські мультики про дядечка Скруджа, не підозрюючи, що Діккенс писав зовсім не про качок. Вважається, що Діккенс — християнський мораліст, але чому і чого, мало кому відомо. Можливо, кругла дата, 200‑річний ювілей, заново відкриє для нас цього колись всесвітньо популярного письменника. ДИТИНСТВО, ОТРОЦТВО, ЮНІСТЬ Народився Чарльз Діккенс 7 лютого 1812 р. у британ‑ ському місті Портсмуті. По бать‑ ківській лінії він походив з «низького» стану: дідусь його був дворецьким, бабуся — покоївкою. Батько, чиновник морського відомства, дуже страждав через своє похо‑ дження — на відміну від сина, який був геть далекий від уста‑ лених забобонів. У дитинстві Чарльз мав дві пристрасті: театр та читання. У дружній та веселій родині Діккенсів п о ст і й н о в л а ш то в у в а л и домашні вистави, і майбутній письменник був на перших ролях. А любов до художнього слова почалася з казок няні — казок, які ми б зараз назвали «страшилками». Подорослі‑ шавши, Чарльз зачитувався збірками англійських та араб‑ ських казок, але терпіти не міг повчальних дитячих книжок. А найбільше любив Шекспіра та Новий Завіт, який потім часто цитував у своїх романах. Сім’я Діккенсів належала до панівної Aнгліканської Церкви, однак юний Чарльз отримав досить чудне релігійне вихо‑ вання. Няня на ніч співала йому церковні гімни, від яких враз‑ ливий хлопчик плакав у подушку. Невдовзі батько Діккенса, людина широкої душі, проте безтурботний і марно‑ тратний, не зміг розрахуватися із кредиторами і потрапив до боргової в’язниці, а разом з ним і мати Діккенса з молод‑ шими дітьми. Чарльз часто від‑ відував рідню у тюрмі, і ці вра‑ ження лягли в основу сцен перебування містера Піквіка у борговій в’язниці та епізодів з інших його романів. Діккенсу тоді було 12 років, він жив у пансіоні з такими самими нікому не потрібними дітьми і працював на фабриці з вироб‑ ництва вакси. Цей час прини‑ жень, відчуття повної занедба‑ ності письменник з гіркотою згадував у романі «Девід Коп‑ перфільд». Соціальна неспра‑ ведливість, бездушне став‑ лення до дітей-працівників назавжди визначили основний пафос його творчості — захист бідняків, особливо дітей.

І МИЛІСТЬ ДО ПРОПАЩИХ ЗАК ЛИК АВ

лася як історія для дітей, але поступово ставала дедалі глиб‑ шою і сумнішою. Потім з-під його пера вийшли твори «Бар‑ небі Радж», «Мартін Чезлвіт», «Домбі і син», «Девід Коппер‑ фільд» (найбільш автобіогра‑ фічний роман Діккенса).

У 1833 р. вийшло перше оповідання Діккенса «Обід на Поплар-Уок», опубліковане під псевдонімом Боз. Під цим самим псевдонімом вийшла у 1836 р. і його перша книга нарисів. Їхніми героями стали « РІЗ ДВЯНІ ПОВІСТІ » дрібні чиновники та буржуа, Найвиразніше християнські клерки, власники дрібних погляди Діккенса втілено крамничок, господині пансіо‑ у знаменитих «Різдвяних повіс­ нів, лихварі, погоничі, актори — тях». Найкраще з оповідань — бідний люд, що змушений «Різдвяна пісня у прозі», яка щодня боротися за шматок буде цікава всім поколінням хліба, але не втрачає людської у родині: від дідусів-бабусь гідності та вміння радіти життю. до онуків різного віку. Історія Книга зіграла свою роль — Ебінізера Скруджа, процвітаю‑ Діккенс стає популярним авто‑ чого ділка з лондонського ром, його починають активно Сіті, який друкувати. Після публіка‑ ції «Посмертних я на пісн записок Піквік‑ «Різдвя . с н е к Ч. Дік н ського клубу» , Лондо у прозі» до письменника прийшла слава. Немає потреби переказувати цю кумедну та зворуш‑ ливу книгу. Досить сказати, що в наш неласкавий час вона може стати гарними ліками від зневіри, відчаю і роздрату‑ вання. Містер Піквік, заможний та респекта‑ бельний літній пан, який облишив справи і вирішив подорожу‑ вати з тим, щоб запису‑ вати свої спостере‑ заради к а р’є р и ження про людей, спо‑ пожертвував сім’єю, друзями, чатку викликає у читача іро‑ простим людським щастям, — нічну посмішку. Але поступово це і притча, і фантастика, і містер Піквік завойовує нашу до болю реалістична розповідь прихильність своїм постійним про те, як гарна загалом оптимізмом, своєю люб’язністю, людина перетворюється невичерпною чемністю, готов‑ на жадібного та безсердечного ністю потрапити в халепу, аби мізантропа. тільки допомогти людині У Святвечір увесь Лондон у скруті. радісно жвавий: усі, від бідняка У «Піквікському клубі» немає до лорда-мера, готуються до явних християнських посилань, Різдва. Але для похмурого, зале‑ та все у цьому романі прони‑ денілого всередині Скруджа зане християнським світлом велике свято — прикрий простій співчуття до людей. І не лише у робочих буднях, день, коли він до людей, а й до птаха в клітці, не може примножити свої капі‑ квітів, що задихаються без води тали. І тому він ненавидить в букеті, — до всього живого. Святки і всю цю святкову радість Після «Піквікського клубу» були навколо. Але ось у його само‑ написані «Олівер Твіст» тній, холодній, величезній і «Життя та пригоди Ніколаса і похмурій квартирі незадовго Ніклбі», а потім — «Крамниця до півночі з’являється привид старожитностей», що почина‑ його компаньйона Марлі і,

добряче налякавши, розповідає про покарання, яке він, Марлі, несе після смерті. Він мусить бачити людські радості, які не може розді‑ лити, — а за життя не хотів! — і людські прикрості, яким не може допомогти, хоча за життя міг. Тепер він змушений поневірятися світом і тягнути за собою ланцюг, що його сам скував собі за життя, — ланцюг «з ключів, висячих замків, скарб‑ ничок, документів, гросбухів і важких гаманців…». Марлі упрохав вищі сили дати Скруджеві шанс спокутувати все ско‑ єне ним зло, щоб він не повторив долі свого компаньйона. І ось приголомше‑ ному Скруджеві, з я ко го ш в и д ко випаровується матеріалізм, а з ним і зарозумі‑ лість, і зневага до всього, що не пов’язане з наживою, являються три духи. Вони, крім усього іншого, показують Скруджеві день його смерті та його самого на смерт‑ ному ложі — всіма забутого, обікраденого. І немає жодної людини, яка б згадала його добрим словом, бо він сам за життя не зробив жодного добра безкорисливо та щиро. Але Діккенс не був би Діккен‑ сом, якби залишив читача разом із головним героєм у відчаї та безнадії. І в «Пісні», і в «Дзвонах» у снах героїв їм показане страшне майбутнє — їхнє та їхніх близь‑ ких. Проте Діккенс — не фата‑ ліст. «Життєвий шлях людини, якщо неухильно його дотриму‑ ватися, веде до визначеного кінця… Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим». Що зрештою і робить Скрудж, і фінал повісті такий

світлий, такий щасливий, що читач мимоволі радіє разом з героями, і це щастя, яким нас обдаровує Діккенс. Християнство Діккенса поля‑ гає не в тому, що слова «благо‑ словить нас усіх Господь!» часто звучать у його книгах. І навіть не в тому, що великі євангельські рядки цитуються там і тут. Сам дух його творів — глибоко хрис‑ тиянський. Тільки людина, про‑ світлена євангельськими істи‑ нами, могла написати: «У в’язницях, лікарнях і богаділь‑ нях, в убогих притулках злида‑ рів — усюди, де суєтність і жалю‑ гідна земна гординя не закри‑ вають серця людини перед бла‑ годатним духом свята, — всюди давав він людям своє благосло‑ вення і навчив Скруджа запові‑ дей милосердя». «Поспішайте робити добро» — ці слова сучасника Діккенса, лікаря Гааза, безпосе‑ редньо співвідносяться з ряд‑ ками все тієї ж «Різдвяної пісні» про те, що можливостей для добра так багато, а часу насправді обмаль. «Кожна християнська душа, творячи добро, нехай на найскромнішій ниві, побачить, що її земне життя занадто швидкоплинне для безмежних можливостей добра!.. Навіть віками каяття не можна відшкодувати втра‑ чену на землі можливість зро‑ бити добру справу». * ** Не вірте тим, хто каже, що Діккенс застарів, що, мовляв, книги його затягнуті та нудні, — це говорять ледарі з атрофова‑ ною від перегляду серіалів і записів у «Однокласниках» свідомістю. Діккенс сучасний. Діккенс дотепний. Діккенс потрібен нам. Потрібні його книги, сповнені неймовірної чарівності та могутньої сили доброти. І закінчимо фіналь‑ ними словами «Різдвяної пісні»: «Нехай осінить нас усіх Господь Бог своєю милістю!». Наталія Богатирьова, журнал «Фома»

А старі картини, особливо екранізація класики, дуже хороші, і в них закладено глибокий зміст. Діккенс цьому приклад: він «наскрізь» християнський. Хоча імені Христа і не згадує. Але кожен його роман сповнений любові. Так, містер Піквік, що б не трапилось, непохитно вірить людям. Навіть у боргову в’язницю потрапляє через довірливість. До нього приходить кривдник, який спокусив його родичку і запроторив його самого до в’язниці, а містер Піквік жаліє його та ще й дає грошей, аби той купив собі їжі. Дивишся на злочинця, який безсоромно обдурює людей, і плакати хочеться. Зреш­ тою містер Піквік долає всі негаразди, оскільки не втратив віри в людей. Він перемагає, бо на очах пом’якшуються серця людей. Ієромонах Серафим (Роуз) Ч. Діккенс. «Девід Копперфільд»

православна газета

Лі т е рату р н а сто р і н ка

О

тець Павел свого правлячого архієрея бачив не часто — не тому, що дотримувався старого солдатського (і попівського теж) правила «подалі від начальства, поближче до кухні», а через те, що зі своїх «палестин» до єпархіального управління було без малого півтори сотні кілометрів, із яких половина — ґрунтовка. В минулому році, влітку, владика приїздив у престольний день. Літургію звершив, слово своє святительське сказав і кожного парафіянина розцілував. Та й як не розцілувати, якщо парафіян присутніх на архієрейської службі було двадцять дві душі? У вівтарі, зазвичай, багатолюдно. Навколишні священики з’їхалися, та й свита архієрейська число правлячих додала. У храмі ж вільно. Бабусі й дідусі з трьома представниками молодого покоління, які незрозуміло чому з села не виїхали, багато місця не займають. У сусідньому від храму будинку при‑ готували для владики і гостей трапезу. Як згадують старожили, востаннє такий багатий стіл ще за радянської влади був: якраз на травневі свята, коли високе начальство їм прапор перемож‑ ців соціалістичного змагання вручало. Сьогодні обласні чиновники вкупі з районними про наявність даного села згадували рідко. І, якби не храм, із його недільними та святковими службами та невгамовним настоятелем, який обби‑ ває пороги місцевих державних уста‑ нов, — забули б про нього геть-чисто. На обіді святковому розповіли пара‑ фіяни своєму «владиченьку», що за кілометр від храму криниця є. Вода у ній дивовижна, цілюща і свята.

— Це чому ж «свята»? — здивувався архієрей.

— Так там ще до колгоспів каплиця була, до неї вся округа їздила, — роз’яснив дід Федір, виконуючий у парафії всі посади, крім настоятель‑ ської.

— У тому вибалочку, дорогий вла‑ дико, — продовжив дід, — на Великдень та на Преполовіння завжди правилось, і архієреї туди частенько заїжджали. Я ж іще хлопцем був нетямущим, погано пам’ятаю, а ось батько мій розповідав, що воду цю навіть у столицю до самого царя возили.

— Так і «самому царю»? — засумні‑ вався архієрей, але, подумавши, звер‑ нувся до настоятеля: — Ти, батюшко, роз‑ відай, що це за джерельце таке знаме‑ ните. Дивишся, і в тебе джерело духовне розквітне. Отець Павел благословення архіє‑ рейське на «потім» відкладати не став, по навколишніх селах цілий розшук вчинив і, нарешті, на місцевого краєз‑ навця-архіваріуса вийшов. На відміну від районного музею, де окрім кам’яних скіфських баб, фотографій часів мину‑ лої війни, а також орденів і біографій передовиків сільського господарства ніяких документів не залишилося, в домашній колекції краєзнавця батюшка майже усе потрібне знайшов. Була тут і карта, де на місці криниці хрестик стоїть із написом «Святе дже‑ рело». Бачачи, як щиро радіє священик, кра‑ єзнавець, поставившись спочатку до візиту батюшки скептично і з побою‑ ванням, хмикнув здивовано і сказав: — Зараз, зачекай. Це «зараз» тривало хвилин десять. І ось перед приголомшеним батюшкою Павлом лежали кілька пожовклих, наклеєних на картон, фотографій його власного парафіяльного храму, де під знімками ясно читалося: «1912 рік». Було серед фото і зображення невели‑ кої альтанки з хрестом угорі, поруч із якою стояли кілька офіцерів та світ‑ ських дам. На німе батюшчине запи‑ тання: «Це що, наше джерело?» — краєз‑ навець ствердно кивнув і, бачачи сумнів в очах священика, ще раз сказав: — Зараз. ил для нових здивувань у отця Павла вже майже не залишилося, та, коли перед ним з’явилася під‑ шивка «Клірових відомостей» початку минулого століття та метрична книга його рідної парафії тих самих часів, він

С

№ 6 (304), березень 2012

13

Н

ІСТОРИЧНЕ ВІДКРИТТЯ лише зміг вимовити банальне: «Оце так!». Із документів виходило, що дід Федір був правий у всьому, навіть у тому, що з благословення архієрейського воду з цієї криниці до Санкт-Петербурга дійсно відсилали. Отець Павел одразу ж почав збира‑ тися до єпархії. Та ось біда, краєзнавець на вмовляння священика з’їздити разом із цими знахідками до владики навідріз відмовився, а копії зробити не дозво‑ ляв. Довелося вдаватися до головного аргументу. Батюшка запевнив місцевого історика та зберігача фактів і артефак‑ тів, що дане історичне відкриття буде обов’язково оприлюднене у всіх ЗМІ, навіть в Інтернеті, із зазначенням імені першовідкривача. Така заява подіяла незаперечно. В обласний центр батюшка і краєзнавець, взявши з собою документально-історичні скарби, по­їхали разом. Прийшла черга дивуватися правля‑ чому архієрею. Правда, здивування вла‑ дики поєднувалося з подвійним адміні‑ стративно-пастирським прагматизмом. Спочатку він поцікавився: чи відправив отець Павел подячний молебень після такого грандіозного відкриття. Пояс‑ нення про те, що не було часу, тому що відразу до єпархії поїхав, владика сприйняв скептично і пояснив настоя‑ телю, що Богу дякувати треба за всяку милість, нехай навіть і незначну, й одного «спаси, Господи» вкупі зі «спа‑ сибі» ніяк не достатньо. оки в домовому єпархіальному храмі батюшка з архієрейським келійником правили молебень, владика поїв чаєм із варенням і пиро‑ гом краєзнавця. Місцевий архіваріус і хранитель артефактів був настільки вражений незвичайністю обстановки і поважним ставленням до його пер‑ сони, що внутрішньо вже погодився припустити, що Бог все ж існує. Це при‑ пущення почало переходити у впевне‑ ність, коли архієрей легко розібрався у наданій карті й без проблем став швидко читати записи в метричній та парафіяльній книгах, які сам краєзна‑ вець насилу розбирав і розшифровував. Перед священиком, який повернувся з молебню, в архієрейській приймальні постала дивна картина: на всю довжину і ширину стола, за яким зазвичай збира‑ лась єпархіальна рада, були розстелені дві карти, архівна та сучасна; над ними схилилися дві голови, які гаряче дово‑ дять одна одній своє бачення даної місцевості в ракурсі щойно зроблених

П

історичних відкриттів. Причому дані голови називали одна одну на «ти» і дозволяли собі запально сперечатися і давати визначення на зразок «Нічого ти не розумієш». Якби не різний одяг та зачіски, отцю Павлу важко було б і визначити, кому доповісти про викона‑ ний послух. Архієрей підняв голову і жестом запросив батюшку приєднатися до остаточного вирішення архівних справедливостей. Виявляється, що на джерелі дійсно була каплиця, до якої колись ішов і старий і молодий. Це незаперечно доводилося документами і свідченнями. Ось тільки не на Велик‑ день збиралися там священики та пара‑ фіяни, а в Лазареву суботу, тому що зберегла історія переказ, що воскре‑ сила та дивовижна джерельна вода єдиного сина матері-вдови, коли везли його на возі вже на цвинтар… Виріс той син і, випросивши благословення у тодішнього єпископа, поставив на місці криниці каплицю, освячену на честь святого і праведного Лазаря. оки важкі воєнні та подальший голод знищили майже всіх жителів тих місць, свідків минулого. Пере‑ дання забулися. Факти розгубилися, а храми зруйнувалися.

— Бачиш, батюшко, — звернувся вла‑ дика до отця Павла, — якби не той мій приїзд, та служба на парафії вашій, та обід, яким мене старі твої частували, так би й не дізналися ми про цю святиню. Згоден зі мною?

— Згоден, владико, — відповів свяще‑ ник. — Промисл Божий. Цей діалог уважно слухав краєзна‑ вець, намагаючись зрозуміти, про який такий обід іде мова і що це за штука така — «Промисл». Утім, дивуватися він уже перестав через те, що все, що від‑ бувалося, ніяк не вкладалося в його абсолютно матеріалістичну свідомість, що дала того дня значний крен у бік релігійного ідеалізму православної спрямованості. Краєзнавець поки зро‑ зумів лише, що його багаторічна праця, від якої відмахувалися всі, починаючи від дружини і закінчуючи місцевою вла‑ дою, не тільки потрібна, а просто необ‑ хідна, затребувана і буде збережена. Та й як не зрозуміти, якщо архієрей сказав, що всі ці історичні матеріали будуть опубліковані, а батюшка пови‑ нен домогтися, щоб церковна земля біля святого джерела була повернена її законному власнику. Документи, так би мовити, до цієї вимоги «додаються».

Р

аступного свого приїзду до облас‑ ного центру отець Павел попряму‑ вав у самий головний і великий державний будинок із колонами. У будинку цьому, за останні сто років, при будь-якій владі завжди всякі керів‑ ники перебували. Прапори над домом змінювалися, гімни різні в ньому зву‑ чали, в кабінетах рахівниця замінилася арифмометром, потім комп’ютерами, а начальство як сиділо по кімнатах і залах, так і нині сидить, навіть кількість їх збільшилась. Довго бродив священик від одних дверей до інших, читав солідні та грізні найменування керівни‑ ків і відділів, розмірковуючи, куди ж йому звертатися. Все роз’яснила літня жінка, якій батюшка коротко пояснив, у чому, власне, полягає його справа.

— Так це в «земельний відділ», — під‑ казала вона та вказала на потрібні двері. У «земельному відділі» всі були зайняті розгляданням паперів та комп’ютерних моніторів, але все ж таки вигляд довговолосого священика в під‑ ряснику ніяк не вписувався в світський конторський інтер’єр, тому батюшка незабаром почув стандартне: — Ви з якого питання, панотче?

— З земельного, — відізвався отець Павел, обернувшись до молодої людини.

— Який район? — запитав чиновник. Батюшка назвав район і село. Молодий клерк довго вистукував на клавіатурі дріб даних, а потім дивно подивився на того попа, який прийшов, і, зрозумівши, що той не жартує, відпо‑ вів: — Такого поселення у вашому районі немає. Прийшла черга дивуватися батюшці: — Це як же немає? Далі події розвивалися за сценарієм, який у цьому кабінеті ніхто припустити не міг. Отець Павел рішуче підсунув до клерка вільний стілець, що стояв поряд, сів на нього і так само беззасте‑ режно взяв у чиновника, який аж застиг, кермо управління комп’ютера. Швидко в пошуковому рядку набрав «Яндекс-карти», перейшов у супутнико‑ вий режим, наблизив картинку і вказав на дві рідні вулички з трьома десятками хат.

— Ось моє село! А ось це храм! іля столу, за яким сидів перед комп’ютером священик, зібралися всі обласні «земельні ресурси» в особі начальників і їхніх помічників. Та й як не зібратися? Якщо, по‑перше, піп за комп’ютером, а, по‑друге, в області знайшлося село, якого за документами не існує… Історія з отримання документів на землю поряд із поселенням, яке ніде не значиться, могла б перейти в розряд довгої переписки, з узгодженнями і роз‑ глядами, але на черговому обласному святі, куди запросили і правлячого архі‑ єрея, владика взяв і розповів обласному начальству про історію з криницею. Справа відразу прийняла позитивний напрямок. І не тільки напрямок. В обласній газеті з’явилася стаття про нове, дивовижне історичне місце рідного краю; на телебаченні батюшчин краєзнавець дав інтерв’ю про свої зна‑ хідки та відкриття, а на місці криниці швидко була побудована така ж, як на архівному фото, капличка. У Великий піст отець Павел запросив владику відвідати його парафію в Лаза‑ реву суботу.

— Приїжджайте, владико, Літургію звершимо і каплицю на криниці освя‑ тимо.

— Приїду, — з посмішкою пообіцяв архієрей, — готуйся.

— От тільки, владико, трохи розпоря‑ док вашої служби змінити доведеться, — продовжив священик.

— Це чому ж? — не зрозумів архіє‑ рей.

— Так Ви минулого разу розцілували усіх молільників, а тепер їх багато, не вийде…

Б

Протоієрей Олександр Авдюгін

14

№ 6 (304), березень 2012 КОНФЕРЕНЦІЇ, СЕМІНАРИ

6 березня голова Синодального відділу Української Православної Церкви з біоетики й етичних питань єпис‑ коп Макарівський Іларій взяв участь у засіданні семі‑ нару «Проблеми біоетики та фізики живого» на тему «Негативний вплив окультизму і псевдонауки на сучасну медицину й освіту», який проходив у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. У семі‑ нарі також взяв участь заступник голови Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ протоієрей Геннадій Батенко. orthodox.org.ua 12 березня у Київській духовній академії відбулася ІІІ щорічна студентська конференція «Студентська наука в духовній школі», присвячена цього року 245річчю від дня народження та 175-річчю від дня смерті видатного церковного вченого митрополита Київ‑ ського і Галицького Євгенія (Болховітінова). У роботі форуму взяли участь представники церков‑ них навчальних закладів України, Росії та Румунії. Відкрив пленарне засідання ректор Київської духов­ ної академії та семінарії, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира до учасників і організаторів конференції оголосив секретар вченої ради КДАіС протоієрей Володимир Коцаба. Після пленарного засідання конференція продов­ жила свою роботу в чотирьох секціях: церковна історія, богослов’я і біблеїстика, церковно-практичні дисци‑ пліни, патрологія. Того ж дня в межах конференції відбувся навчальнометодичний семінар, присвячений вивченню спадщини новомучеників та сповідників ХХ ст. у духовних навчальних закладах і організований Учбовим коміте‑ том при Священному Синоді УПЦ за участю видавниц­ тва «Дух і Літера». У роботі семінару, яку очолив архієпископ Борис‑ пільський Антоній, взяли участь: голова Синодального відділу Української Православної Церкви з біоетики й етичних питань єпископ Макарівський Іларій, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, директор видавниц­ тва «Дух і Літера» Костянтин Сігов, представники навчальних закладів УПЦ. У вступному слові архієпископ Антоній коротко виклав історію прославлення новомучеників і сповід‑ ників ХХ ст., звернувши увагу присутніх на документи Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 2011 р., присвячені увічненню пам’яті новомучеників. Із доповідями виступили проректор КДА з навчальної роботи доцент архімандрит Климент (Вечеря) і прорек‑ тор КДА з науково-богословської роботи доцент Воло‑ димир Бурега. Костянтин Сігов виступив на семінарі з презентацією книги проповідей і статей священика Анатолія Жураковського († 1937) «Ми спасаємося Його життям». Після презентації відбулася дискусія, під час якої присутні обмінялися думками щодо перспектив вивчення подвигу та спадщини новомучеників і спо‑ відників ХХ ст. у духовних школах Української Право‑ славної Церкви. kdais.kiev.ua 15–16 березня в Києві відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Соціальна політика щодо невиліковно хворих». Від Української Православ‑ ної Церкви участь у форумі взяв голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, який виступив із допо‑ віддю на тему «Українська Православна Церква як суб’єкт соціальної політики щодо невиліковно хворих» (текст доповіді опублікований на офіційному сайті УПЦ). orthodox.org.ua

РОЗПОЧАВ РОБОТ У НОВИЙ С АЙТ ПОЧАЇВСЬКОЇ ДУ ХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ — W W W.PDSEM.MREZHA.NET. Думка про створення нового ресурсу нашої духов­ ної школи виникла ще рік тому. На початку навчаль‑ ного року на цей послух було призначено викладача семінарії С. В. Сторчового. І ось нещодавно, завдяки напрацюванням Сергія Володимировича, з’явилася веб-сторінка Почаївської духовної семінарії. У розділі «Історія Семінарії» розповідається про виникнення та сучасне життя духовної школи. Актуальні й цікаві статті — у розділі «Публікації». Також на сайті розміщено проповіді (які виголошу‑ ються у семінарському храмі) викладачів і вихован‑ ців ПДС. Відомості та малодосліджені твори з історії Церкви ви можете знайти у розділі під назвою «Книги». Крім цього, на сайті міститься інформація для студентів заочного сектора навчання та вступни‑ ків. Побажання до дизайнера і редактора сайта можна надсилати на електронну адресу: pdsem@meta.ua. Антон Мусієнко, вихованець ПДС

православна газета

М і ж н а род н і н о ви н и БІЛЬШІСТЬ БОЛГАРСЬКИХ СВЯЩЕНИКІВ ПЕРЕБУВАЮТЬ ЗА МЕЖЕЮ БІДНОСТІ Багато болгарських православ‑ них священнослужителів змушені виїжджати на тимчасові заробітки до Греції, повідомляє Седмиця.Ru з посиланням на болгарське видання «Монітор». Близько 50 болгарських православних священиків, щоб про‑ годувати свої сім’ї, працюють у Гре‑ ції на збиранні маслин і на будівниц­тві поруч із робітникамиемігрантами. У Болгарії священик з вищою духовною освітою отримує на місяць у середньому 300 левів (150 євро), із середньою — 280 левів (140

євро), а без освіти — 270 левів (135 євро). При цьому середньомісячна заробітна плата у Болгарії стано‑ вить близько 700 левів (350 євро). Додаткові кошти священикам приносить відсоток, нарахований від оплати звершених ними хре‑ щень, вінчань та відспівувань, але суттєвих сум цей вид доходу дося‑ гає тільки у великих містах. У про‑ вінції кількість звершених треб значно менша, як і сума винагород за них. Декілька болгарських священи‑ ків знайшли місця у православних

парафіях у Греції, але у вільний час все одно змушені підробляти. У самій Болгарії священики також часто шукають можливості для підробітку. Наприклад, один зі священиків у вільний час працює таксистом, інший — автослюсарем. У Русе та у Вудині два священики, які мають вищу юридичну освіту, давали адвокатські консультації. Деякі священики зараз отри‑ мують другу вищу освіту, щоб мати можливість поєднувати цер‑ ковне служіння зі світською про‑ фесією.

В ЯПОНІЇ У ПРАВОСЛАВНИХ ПРОБЛЕМИ З МІСІЄЮ Японська Автономна Право‑ славна Церква переживає проб­ леми з місією: жителі Країни сонця, що сходить, не поспішають при‑ ймати Хрещення, передає Древоінфо. «У нас є новонавернені, які при‑ йняли Хрещення. Але більшість із них — це діти від змішаних япон‑ сько-російських шлюбів. Усього ж нових православних у Японії з’являється приблизно 20–30 осіб на рік», — заявив митрополит Токій‑ ський і всієї Японії Даниїл в інтерв’ю, опублікованому в газеті «Известия». Він навів дані, згідно з якими в країні налічується близько 30 тисяч православних (у першій половині ХХ ст. їх було близько 90 тисяч), діє 60 невеликих храмів і каплиць, несуть служіння близько 30 свяще‑ ників. «Після жовтневої революції японські православні залишились напризволяще, що не сприяло поширенню східного християн‑ ства. А в останні десятиліття японці думають в основному про

миттєві інтереси. Вони часто забувають про те, що є щось і важливіше», — констатував вла‑ дика. Поряд із цим, за його словами, серед японців мало бажаючих стати ченцями. «Вони хочуть мати сім’ю. Бути самотнім— не в япон‑ ській традиції. І Патріарх Кирил, коли був тут, говорив мені, що потрібно більше ченців. А де ж їх узяти? На три єпархії у нас два керуючі, і мені доводиться поєд‑ нувати. Я тому й наступника собі не можу знайти», — зазначив митрополит Даниїл. Якщо ж наступником буде хтось із Росії, то Японська Церква «втратить свою автономність», так що «потрібен японець», вважає він. Японська Автономна Право‑ славна Церква була заснована російським місіонером, архіманд­ ритом (згодом архієпископом) Миколаєм (Касаткіним), який при‑ був до Японії у 1861 р. за рішен‑ ням Святішого Синоду. У 1870 р. він заснував та очолив Руську православну місію в Японії. Пере‑

Кафедральний собор на честь Воскресіння Христового у Токіо, резиденція Предстоятеля Церкви

клав японською мовою Святе Письмо, богослужбові книги, побудував у Токіо Воскресен‑ ський собор. У 1970 р. Руською Православною Церквою святи‑ тель Миколай був зарахований до лику святих. Того ж року Москов‑ ський Патріархат надав Японській Православній Церкві автономію.

У САНКТ-ПЕТЕРБУРЗІ З’ЯВИВСЯ АВТОБУС МИЛОСЕРДЯ 6 березня Петербурзький благо‑ дійний фонд «Дияконія» запустив проект пересувного пункту допо‑ моги бездомним, передає Седмиця.

Ru. «Автобус милосердя» буде щодня розвозити по місту гарячу їжу. «Іноді Церкву сприймають як інститут ритуальних послуг, забу‑ ваючи, що вона існує для спа‑ сіння душі людини. А спасіння неможливе без справ мило‑

сердя», — зазначає голова прав‑ ління фонду «Дияконія», голова єпархіального відділу з благо‑ дійності протоієрей Олександр Степанов. Автобус супроводжуватимуть волонтери — парафіяни храму на честь Спаса Нерукотворенного Образа (на Конюшенній площі). «У нас був схожий досвід з організа‑ цією “Нічліжки”, але тепер ми можемо внести християнську скла‑

дову в наше служіння», — сказав волонтер Михайло Чібуткін. Мета проекту — не тільки нагоду‑ вати людей, позбавлених даху над головою. «Наше головне завдання — допомогти їм повернутися в соціум. Ми будемо за необхідності відправ‑ ляти їх на лікування в лікарню, забезпечувати одягом, сприяти у відновленні документів», — поді‑ лилася планами директор фонду «Дияконія» Олена Ридалевська.

«ПЕПСІ» ПЛАНУЄ ВИКОРИСТОВУВАТИ АБОРТИВНІ ТКАНИНИ ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ СМАКУ СВОЄЇ ПРОДУКЦІЇ Компанія «Пепсі», яка найближ‑ чими тижнями збирається випус‑ тити новий продукт «Пепсі Некст», стикається зі зростаючим бойкотом. Активісти руху «На захист життя» протестують проти використання компанією абортивних тканин. Однак за підтримки адміністрації президента США компанії вдалося захистити свої технологічні новації, передає сайт grehu.net.

28 лютого Комісія з безпеки та обміну адміністрації Обами ухва‑

лила рішення, згідно з яким вико‑ ристання компанією «Пепсі» абортованих людських останків у процесі виробництва підсилюва‑ чів смаку, яке передбачається угодою з досліджень та розвитку з компанією «Сеномікс», нале‑ жить до «звичайних бізнес-опе‑ рацій». У відповідь на це рішення сена‑ тор від Оклахоми Ральф Шорті запропонував прийняти білль SB1418, що забороняє продаж

продуктів, при виробництві або розробці яких використовувалися абортовані людські останки. Противники впровадження подібних технологій в американ‑ ську харчову промисловість закли‑ кають відмовитися від напоїв ком‑ панії «Пепсі». Зараз бойкот охопив Канаду, Німеччину, Польщу, Великобрита‑ нію, Ірландію, Шотландію, Іспанію, Португалію, Австралію і Нову Зеландію.

ЗВЕРНІТЬ У ВАГ У

Змінилася контактна інформація Бердянської єпархії

Нова електронна адреса єпархіального управління — mail@eparhiya.com.ua Єпархіальні відділи: — релігійної освіти та катехізації — тел.: 097–619–68–96, голова — протоієрей Сергій Ілюшенко; — юридичний відділ — тел.: (06153) 4–72–56, голова — священик Ігор Макаров. Кафедральний собор на честь Володимирської ікони Божої Матері — 71128, с. Нововасилівка Бердянський р-ну Запорізької області; тел.: (06153) 2–87–32. Настоятель — протоієрей Миколай Іванченко.

православна газета

М і ж н а род н і н о ви н и ПОНАД 2,2 МЛРД ЛЮДЕЙ В УСЬОМУ СВІТІ НЕ МОЖУТЬ ВІЛЬНО СПОВІДУВАТИ СВОЮ РЕЛІГІЮ

У МОСКВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВУ КНИГУ МИТРОПОЛИТА АНТОНІЯ СУРОЗЬКОГО У видавництві «Нікея» поба‑ чила світ книга митрополита Антонія Сурозького «Впевненість у речах невидимих. Останні бесіди». Читачам її представили 6 березня в Будинку російського зарубіжжя ім. О. І. Солженіцина. Видання містить серію бесід, проведених митрополитом Антонієм Сурозьким (1914— 2003) у лондонській парафії англійською мовою в останні роки його життя. Упорядник і перекладач книги Олена Садовникова, яка протягом 11 років була парафі‑ янкою лондонського собору, свідчить, що бесіди митропо‑ лита Антонія 2001—2002 рр. викликають «відчуття справж‑ нього слова». Їх можна розгля‑ дати як духовний заповіт вла‑ дики, який цього разу зверта‑ ється до «дорослої аудиторії — до своїх учнів, яких він ростив понад півстоліття». «…Головною темою цих бесід є запитання, а запитання охоплює і сумнів, і подолання сумнівів і непорозумінь, яке деколи досягається тільки актом віри», — говорить митро‑ полит Антоній. Він пояснює, що, сумніваючись, «ми не помиляє‑ мось». Навпаки, чесний сумнів, звернений до Бога, — це «наше право і обов’язок». Такий підхід виявився особливо важливим для імунолога Олени Садовни‑ кової та її колег-учених, які виступали на вечорі. Доктор медичних наук Дмит­ро Казанський зізнався, що книга стала для нього «від‑

криттям, надією», тому що допомогла зняти «внутрішні протиріччя між світом віри і світом науки». «Митрополит Антоній нібито протирає “каламутне скло” (1 Кор. 13: 12), через яке ми бачимо світ», — поділився вра‑ женням від книги психолог, завкафедри психологічного факультету МДУ Борис Братусь. «Будь-яке чесне, відкрите піз‑ нання — благословенне, і через нього відкривається лик Самого Бога», — резюмував він висно‑ вок митрополита Антонія, нага‑ давши афористичне висловлю‑ вання М. В. Ломоносова: «Наука і релігія суть рідні сестри». Протоієрей Максим Хижий поставив на зустрічі запитання про «труднощі перекладу», маючи на увазі неоднозначне сприйняття спадщини митро‑ полита Антонія в сучасній Росії. За його словами, «тран‑ сляція ідей» митрополита Антонія ускладнюється тим, що його богослов’я сформува‑ лося в контексті європейської християнської традиції, з якої Росія була викинута на багато десятиліть. Крім того, в сучас‑ ній Росії мають місце «спроби відродження навіть не христи‑ янства, а традиційних ціннос‑ тей, навіть не завжди христи‑ янських», і на цьому тлі важко почути і прийняти звістку митрополита Антонія про осо‑ бисту зустріч з Богом, про свій вибір, про «вміння сумніва‑ тися в загальноприйнятих істинах».

Ці дані навів у своїй доповіді представ‑ ник Ватикану при ООН архієпископ Сіль‑ вано Томазі, повідомляє Седмица.Ru з посиланням на Vaticanhistory. Згідно з його інформацією кожна третя людина у світі піддається дискримінації через свої релігійні переконання. Близько 70 % населення світу проживає в країнах, де свобода віросповідання строго обме‑ жена. І ця тенденція зростає. Виступаючи на засіданні Ради з прав людини в Женеві, Томазі зазначив величезне зростання числа терактів проти християн в Африці, Азії та на Близькому Сході. Їх кількість у період з 2003 до 2010 р. збільшилася втричі. У той же час папський дипломат попе‑ редив про зростання релігійної несвободи в західному світі, вказавши на тенденцію до витіснення релігії у сферу приватного життя і на зростання кількості випадків відкритої ворожості стосовнодо здій‑ снення права на свободу віросповідання. Спеціальний доповідач ООН з питань свободи релігії Хайнер Білефельдт вважає, що одна з основних причин обмеження релігійної свободи в багатьох країнах світу — інтереси держави, що бажають від‑ вернути увагу від внутрішніх проблем і перенаправити агресію на представників меншин.

ВИСТАВКА В РИМІ РОЗПОВІДАЄ ПРО ІСТОРІЮ СВЯТОГО ПИСЬМА

Обговорюючи природу людини і питання її походження, професор Докінз визнав, що він швидше агностик, ніж атеїст, і був «збитий з пантелику склад‑ ним богослов’ям», вважаючи, що Адама й Єви ніколи не існувало. Висловлюючи своє розчару‑ вання, він вдався до показової фрази: «О, Боже».

РОСІЯ ВЕДЕ БОРОТЬБУ З АБОРТАМИ У 1920 р. Росія стала пер‑ шою країною в світі, яка лега‑ лізувала аборти. Широке їх застосування для контролю народжуваності призвело до того, що зараз Росія перебуває в числі лідерів за цим показ‑ ником. На 100 новонародже‑ них немовлят тут припадає більше 73 убитих в утробі матері. Тепер російська громадсь­ кість б’є на сполох у зв’язку з глибокою демографічною кри‑ зою, на тлі якої боротьба з абортами багатьма розглядає­ ться як пріоритетний напрямок у вирішенні проблеми. Остан‑ ньою ініціативою уряду Росій‑ ської Федерації в даній сфері стало скорочення переліку

соціальних показань для без‑ коштовного переривання вагіт‑ ності, повідомляє Газета.Ru. Зараз легально зробити аборт на пізніх термінах зможуть лише жертви насильства. Згідно з російським законо‑ давством, штучне переривання вагітності за бажанням жінки дозволено при терміні вагіт‑ ності до 12-ти тижнів, а після цього терміну — тільки за наяв‑ ності певних показань. У Мінздраві зазначають, що попереднє скорочення пере‑ ліку соціальних показань при‑ звело до зменшення числа абортів за соціальними показ‑ никами (у 2003 р. їх було зро‑ блено більше 30 тисяч, у 2010му — лише 392).

15

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЖИТОМИР. 3 березня в Іоанно-Богословському храмі с. Тальки Новоград-Волинського благочиння Житомирської єпархії відбулося освячення престолу. З благословення єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Нико‑ дима чин освячення очолив благочинний Новоград-Волин‑ ського округу протоієрей Стефан Маркевич. Храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова був побудований у 1999 р., але раніше богослужіння звершувалися на тимчасо‑ вому престолі. zhytomyr-eparchy.org КІРОВОГРАД. 4 березня, в Неділю 1-шу Великого посту, Торжества Православ’я, з благословення єпископа Кірово‑ градського і Новомиргородського Іоасафа в Кіровограді відбувся хресний хід. Близько 120 парафіян міських храмів на чолі з представниками духовенства на автобусах об’їхали навколо міста. Протягом усього шляху підносилися молитви до Бога, Його Пречистої Матері, святої праведної Єлиcавети — покровительки міста, а біля уклінних хрестів звершувалися молебні співи. Завершився хресний хід молебнем у фортеці святої праведної Єлиcавети. orthodox-kr.org.ua ДОНЕЦЬК. 5 березня звершена перша Божественна літургія в новозведеному храмі на честь Козельщанської ікони Божої Матері м. Донецька. З благословення правля‑ чого архієрея Донецької єпархії митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона богослужіння очолив єпископ Бердянський і Приморський Єлисей. eparhiya.com.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 6 березня архієпископ Запорізький і Мелі‑ топольський Лука відкрив виставку «Світ православної книги» в Запорізькій обласній бібліотеці ім. О. М. Горького. Нагадаємо, що за пропозицією Святішого Патріарха Мос‑ ковського і всієї Русі Кирила, з 2010 р. щорічно відзнача‑ ється День православної книги, приурочений до дати випуску першої на Русі друкованої книги Івана Федорова «Апостол» (вийшла у світ 1 березня 1564 р.). В експозиції представлені богослужбові й богословські православні видання з бібліотечних фондів, книги з церковної історії, житійна література, видання, присвячені православним хра‑ мам Запоріжжя, тощо. hram.zp.ua ХАРКІВ. 7 березня тимчасово виконуючий обов’язки керуючого Харківською єпархією архієпископ Ізюмський Онуфрій звершив закладку капсули з пам’ятною грамотою в основу храму в ім’я благовірної цариці Тамари в районі П’ятихатки, на півночі м. Харкова. При звершенні чину були присутні Харківський міський голова Геннадій Кернес, гене‑ ральний піклувальник будівництва Павло Фукс. eparchia.kharkov.ua ХЕРСОН. 9 березня архієпископ Херсонський і Таврійсь­ кий Іоанн у Свято-Духівському кафедральному соборі м. Херсона освятив (після ремонтно-відновлювальних робіт і нанесення нових настінних розписів) лівий приділ на честь священномучеників херсонеських, пам’ять яких вшанову‑ ється 20 березня. pravoslavie.ks.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 10 березня, з благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, відбувся обласний семінар на тему «Особливості сприйняття дітьми матеріалів духовно-морального змісту», організований методичним центром Запорізької єпархії. hram.zp.ua

БРИТАНСЬКИЙ АТЕЇСТ НЕ МОЖЕ ДОВЕСТИ, ЩО БОГА НЕМАЄ Таке зізнання зробив затятий поборник дарвінівської еволю‑ ції, відомий войовничий атеїст професор Річард Докінз, пові‑ домляє invictory.org з посилан‑ ням на «The Daily Mail». Про це він заявив під час дискусії про походження Всесвіту з архі‑ єпископом Кентерберійським Роуеном Вільямсом.

№ 6 (304), березень 2012

У ватиканській галереї Карла Великого урочисто відкрилася виставка «Verbum Domini» («Слово Господнє»), повідомляє Богослов.Ru з посиланням на Радіо Вати‑ кану. Вперше відвідувачі зможуть побачити понад 150 предметів виняткової історич‑ ної цінності з «The Green Collection» — найбільшого в світі зібрання текстів та рідкісних біблійних документів, а також із приватних колекцій. Серед експонатів на виставці представ‑ лена Codex Climaci Rescriptus, одна з най‑ давніших Біблій у світі, написана палес‑ тинською арамейською мовою. І ще — кам’яний рукопис Йесельсона, довжиною близько метра, знайдений у Йорданії у районі Мертвого моря, з 87 рядками івритом, датований I ст. до Різдва Христо‑ вого. Особливістю Ватиканської виставки стануть реконструкції таких історичних об’єктів, як келія Мартіна Лютера у Варт‑ бурзькому замку, Кумранські печери, де були знайдені так звані сувої Мертвого моря, друкарня Гутенберга, а також будівля монастиря святої Катерини на Синаї, де був знайдений «Синайський кодекс».

«Verbum Domini» проходитиме з 1 березня до 15 квітня. Ініціатором події стала Папська рада з культури. Підготував Олег Карпенко

ХЕРСОН. 12 березня в Херсонському єпархіальному управлінні під головуванням архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна відбулося засідання єпархіальної ради, на якому, зокрема, було прийнято рішення про встанов‑ лення в межах Херсонської єпархії щорічного святкування на честь Собору Херсонських святих — 5 вересня. pravoslavie.ks.ua ЛУЦЬК. 12 березня, в рамках відродження у Волинській єпархії традиції православних катехізисних читань, у Луцькому палаці культури відбулася перша зустріч, на якій був узгоджений графік читань. Відтепер вони проводи‑ муться щопонеділка, за винятком святкових днів і літніх місяців. orthvoldiocese.lutsk.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 13 березня, після місяця лікування (див.: «ЦПГ» № 4 за 2012 р.), митрополит Дніпропетров‑ ський і Павлоградський Іриней був виписаний із обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова м. Дніпропетровська. Митрополит Іриней подякував співробітникам лікарні за лікування, побажавши їм душевної рівноваги і терпіння, а пацієнтам — якнайшвидшого одужання. В адміністратив‑ ному центрі Дніпропетровського єпархіального управління владика Іриней зустрівся з працівниками, преподав їм бла‑ гословення і подякував за молитви. eparhia.dp.ua БІЛА ЦЕРКВА. 17 березня, в суботу третьої седмиці Вели‑ кого посту, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан відвідав парафію в ім’я великомученика Панте‑ леймона м. Біла Церква. Під час візиту владика Митрофан звершив освячення домового храму на честь ікони Божої Матері «Невипивана Чаша», облаштованого у приміщенні парафіяльної недільної школи, і Літургію в новоосвяченому храмі. bc-eparchy.org.ua

16

№ 6 (304), березень 2012

«РАДУЙСЯ, КРЕСТЕ ГОСПОДЕНЬ!» «У православних богослужбових текстах щодо Хреста нерідко вживаються вирази як до одухотвореного предмета. Наприклад, у богослужінні на Хрестопоклонну неділю: “Радуйся, честный Кресте” (стихири на “Господи, воззвах” на малій вечірні); або — “Отверзи врата небесная, Кресте, любящим тя” (стихири на “Господи, воззвах” на малій вечірні). Як розуміти такі висловлювання? Чи може це означати, що Хрест — жива сутність?» Микола, Київ

І

Відповідає викладач догматичного богослов’я КДАіС ігумен Сильвестр (Стойчев):

ноді подібні епітети щодо Хреста можуть викликати певні здивування. Відповідаючи на них, можна прийти до твер‑ дження, згідно з яким до Хреста додаються характеристики живої істоти, тому що Він і є жива істота. Так, у російській релігійній філо‑ софії цю точку зору висловив Павло Флоренський у творі «Філософія культу». Очевидна неортодоксальність і відсутність святоотцівського обґрунтування такого твердження унеможлив‑ люють прийняття його навіть як окремої богословської думки. Інша крайність у поясненні таких виразів зводиться до звинува‑ чення православних християн у язичництві. Для того щоб знайти відпо‑ відь, що дає правильну інтер‑ претацію таких виразів, слід звернутися до Біблії. Для Свя‑ того Письма взагалі є характер‑ ним вживання метафор і персо‑ ніфікацій.

православна газета

запитання–відповідь

«Чого ти, море, розступилося? І ти, Йордане, чого повернув назад? Чого ви, гори, як вівці скачете, і ви, пагорби, наче ягнята? (Пс. 113: 5–6). «Радуйтеся, небеса, і веселися, земле, і викликуйте, гори, з радості, бо утішив Господь народ Свій і помилував страдників Своїх» (Іс. 49: 13). «І почервоніє місяць, і засоромиться сонце» (Іс. 24: 23). Зрозуміло, що море не роз‑ ступається, гори не скачуть і

сонце не соромиться. Все це приклади вживання метафо‑ ричної мови. Включаючи у своє богослу‑ жіння мову метафор, Церква в цьому повністю слідує біблій‑ ній традиції. І кожен, хто хоче звинуватити Церкву в якомусь одуховлюванні неживих пред‑ метів, повинен розуміти, що ця ж проблема стане перед ним і при тлумаченні біблійних метафор. А стверджувати, що в Біблії вживання метафор і

персоніфікацій допустиме, а у православних богослужбових текстах це вже ознака язични‑ цтва, — явно непослідовно. У текстах богослужіння на Хрестопоклонну неділю пер‑ соніфікується не тільки Хрест. Що зайвий раз доводить: пер‑ соніфіковані вирази харак‑ терні для богослужбових тек‑ стів. Наприклад, предмет, абсо‑ лютно протилежний Хресту, теж характеризується як живий! «Три кресты водрузи на Голгофе Пилат, два разбойников, и един Жизнодавца. Егоже виде ад, и рече сущим доле: о слуги мои, и силы моя! Кто водрузив гвоздие в сердце мое, древяным мя копием внезапу прободе? И растерзаюся, внутренними моими болю, утробою уязвляюся, чувства моя смущают дух мой, и понуждаются изрыгати Адама, и сущия от Адама, древом данныя ми: Древо бо сия вводит паки в рай» (ікос канону на Хрестопоклонній неділі). Те, що автор богослужіння чітко розуміє метафоричність висловів, видно з канону, наприклад з його 1-ї пісні: «ибо яко одушевленну тебе, и возглашаю, и облобызаю тя» («звертаюся і прикладаюся, як до одухотвореного»). І в інших богослужбових текстах є багато яскравих при‑ кладів персоніфікації неживих речей: «Яко живоносец, яко рая краснейший, воистинну и чертога всякаго царскаго показася светлейший, Христе, гроб

Твой, источник нашего воскресения» (Літургія святителя Іоанна Златоуста). Зауважимо, що гроб Христа іменується «живоносцем», а Хрест Христовий — «Животво‑ рящим». В обох випадках, зви‑ чайно, ці епітети додаються не тому, що гроб — носій, а Хрест — джерело життя, а тому, що вони послужили для нашого спасіння Господом Іісусом Христом. Проте ні в якому разі не означає, що гроб або Хрест живі істоти. Говорячи про справу нашого спасіння, ми навряд чи можемо уникнути мови метафор і пер‑ соніфікацій, оскільки без них наша мова стає сухою, млявою. Коли ж необхідно сказати про щось, що має не просто інфор‑ мативний характер, а стосу‑ ється нашого життя, хвилює нас, має екзистенційний вимір, то тут потрібна виразна, пое‑ тична мова. Як можна було б, наприклад, використовуючи тільки прозаїчну мову, пере‑ дати пасхальну радість? І коли Церква оспівує величезне діло Боже — то й усе охоплюється цієї всеосяжною радістю, все «оживає»: тоді й гроб живоно‑ сець, і Хрест животворить, і пекло стогне, і гори скачуть, і земля тремтить. Ми повинні розуміти, що, закликаючи на допомогу Хрест Христовий, ми закликаємо Божественну силу Самого Христа — силу Його любові, силу Його прощення, силу Його захисту від зла. Хрест Христовий — це Божественна благодать.

ботний у році день не звершу‑ ється, а читаються Царські часи, на яких звучать старозавітні пророцтва, апостольські читання й євангельські уривки про страждання Христові. На вечірні на середину храму виносять із вівтаря для покло‑ ніння віруючих плащаницю — зображення знятого з Хреста Спасителя. Відразу за вечірнею іде мале повечір’я, під час якого читається канон про Розп’яття Господнє й на плач Пресвятої Богородиці. Більша його частина складається з сумних слів, які автор канону — Симеон Логофет — вклав у вуста Пресвятої Богородиці, Яка бачить Свого Сина й Гос‑ пода на Хресті. І лише один тропар (на «Славу» 9-ї пісні) містить слова, які гімнограф насмілився присвоїти Самому Господу: «О како утаилася Тебе есть бездна щедрот, Матери в тайне изрече Господь; тварь бо Мою хотя спасти, изволих умрети. Но и воскресну, и Тебе возвеличу, яко Бог небесе и земли». У відповідь, в остан‑ ньому тропарі канону, ми знову чуємо слова Богородиці, але це вже не слова туги: «Воспою милосердие Твое, Человеколюбче, и покланяюся богатству милости Твоея, Владыко…».

рочо сповіщене у псалмах (Пс.

15: 8–11), розповість ікона Воскресіння. От що з цього при‑ воду пише літургіст Марія Сергі‑ ївна Красовицька: «Відомо, що ікона Воскресіння в тому вигляді, у якому ми дуже часто її бачимо: Господь у білому одязі, з хоругвою, Хрест, труна, камінь, Ангел — це дуже пізня іконогра‑ фія, а Візантія й Русь знали Воскресіння, що зображується у вигляді Зішестя в пекло. Саме ікона Зішестя в пекло довгі віки на православному Сході була єдиним зображенням Воскре‑ сіння Христового. Якщо погля‑ нути на цю ікону, ми побачимо чорну безодню, у яку спуска‑ ється Господь; зазвичай при цьому Його гіматій розвівається — цим, мабуть, зображується стрімкість Його руху. Ногами Своїми Господь стоїть на зруй‑ нованих воротах пекла. Двері пекла розтрощені, повністю зруйновані. <…> Господь бере за руку Адама; на класичних іконах це дивна зустріч: обличчя Адама, який чекав і дочекався, і Господь, Який бере його за руку, зовсім уже безсилу, і твердо веде за Собою. Поруч Єва. Виведення грішної людини з пекла і спа‑ сіння її — ось суть цієї зустрічі». На Літургії Великої Суботи, яка відправляється у поєднанні з вечірнею, відбувається пере­ одягання священнослужителів з темного, постового, одягу в одіж світлу; відповідно до цього змі‑ нюють й усе убрання храму. Близько дванадцятої години ночі звершується полуношниця, на якій співається канон Вели‑ кої Суботи й відносять у вівтар плащаницю. А потім, зазвичай опівночі, починається велико‑ дня утреня — утреня «свята свят і торжества з торжеств»…

ПРАВОС ЛАВНИЙ К А ЛЕНД АР

ВІД ВЕРБНОЇ НЕДІЛІ ДО ВЕЛИКОЇ СУБОТИ

Після 40 днів Великого посту («корисної для душі Чотиридесятниці») і Лазаревої суботи, коли згадується, як Спаситель воскресив праведного Лазаря (див.: Ін. 11: 1–46), що стало безпосереднім приводом до осуду Його на смерть, Свята Церква святкує Вхід Господній у Єрусалим і вступає у Страсну седмицю.

ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУС А ЛИМ У це свято, яке в нинішньому році припадає на 8 квітня, зга‑ дується урочиста й водночас смиренна (на «віслюку») хода Спасителя на вільні страж‑ дання. Подію, яку ми святкуємо, описують усі чотири єванге‑ лісти. Від пальмових гілок (ваій), з якими люди зустрічали Спасителя, Який прямував до Єрусалима (див.: Ін. 12: 13), свято дістало назву Неділя ваій. Оскільки у нашій місце‑ вості замість ваій застосову‑ ються гілочки верби, то ще одна назва цього свята — Вербна неділя.

ВЕ ЛИКІ ПОНЕДІЛОК, ВІВТОРОК І СЕРЕД А Від свята ваій — на вечірні цього дня — Церква запрошує вірних до «чесного Христових Страстей <…> таїнства спасительного». У перші три дні Страсної седмиці, присвяченої спогаду останніх днів земного життя Спасителя, Його страждань, Хресної смерті й поховання, на утрені звучить тропар, що починається словами: «Се Жених грядет в полунощи, и блажен раб, егоже обрящет бдяща…». Цей тропар нагадує нам євангельські притчі про десятьох дів, які чекають наре‑

ченого (див.: Мф. 25: 1–13), і про рабів, які не знають, коли прийде їхній пан (див.: Мк. 13: 34–37), і закликає душу до пильнування: «Блюди убо, душе моя, не сном отяготися, да не смерти предана будеши…». У богослужіннях перших днів Страсної седмиці згаду‑ ються останні бесіди Спасителя з учнями, а також події, що від‑ булися в останні дні перед Його стражданнями. Так, зокрема, у Великий Понеді‑ лок — прокляття Господом без‑ плідної смоківниці; у Великий Вівторок — притчі про десять дів і про таланти, а також бесіда про Друге Пришестя Христове й Страшний Суд; у Велику Середу — як грішниця помазала Господа миром і зрадництво Іуди. У кожен із цих трьох днів звершується Літургія Перед­ освячених Дарів, у Велику Середу — востаннє.

ВЕ ЛИКИЙ ЧЕТВЕР У Четвер Страсної седмиці звершується спогад Тайної Вечері, під час якої Господь установив Таїнство Євхаристії й обмив ноги Своїм учням, показавши їм «смиренності образ»; також згадується зрад‑ ництво Іуди. За Літургією свя‑ тителя Василія Великого, що звершується на вечірні, замість Херувимської пісні цього дня

звучить особливий тропар: «Вечери Твоея тайныя днесь, Сыне Божий, причастника мя приими: не бо врагом Твоим тайну повем, ни лобзания Ти дам, яко Иуда, но яко разбойник исповедаю Тя: помяни мя, Господи, во царствии Твоем». Ця пісня-молитва, що звучить від першої особи, слугує нам застереженням від уподіб­ нення Іуді й недостойної участі у Тайній Вечері. Тропар «Вечери Твоея тайныя днесь…» на Літургії Великого Четверга також є віршем до причастя і співається під час причащання й замість пісні «Да исполнятся уста наша…». Саме на Літургії Великого Четверга (хоча й не в усі роки) Предстоятель Церкви освячує миро, яке використо‑ вують при звершенні Таїнства Миропомазання.

ВЕ ЛИК А П’ЯТНИЦ Я Цього дня — одного із голов­ них днів церковного кален‑ даря — відбувається спомин Святих спасительних Страстей Господа нашого Іісуса Христа: Його спокутних страждань і Хресної смерті. На утрені цього дня (яка зазвичай звершується у Великий Четвер увечері) читаються так звані Страсні Євангелія — 12 євангельських читань, що розповідають про страждання і смерть Спасителя. Літургія у цей найбільш скор‑

ВЕ ЛИК А С УБОТА У Суботу Преблагословенну Свята Церква згадує тілесне перебування Спасителя у гробі, Його зішестя душею в пекло, і вже цього дня, що поєднує в собі скорботу й радість, починає святкувати Воскресіння Гос‑ поднє. Про зішестя Спасителя в пекло, що не відображене в канонічних Євангеліях, але що згадується в апостольських посланнях (напр., Єф. 4: 9) і про‑

Підготував Михайло Мазурін