Cerkovna_Gazeta_2012_7_305_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Квітень 2012 № 7 (305)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПАЛОМНИЦТВО

ЦЕРКВА І НАУКА

Із духом радості та благодаті

Спраглі до правди

Чудеса

Завдяки християнству стала можливою поява наукової картини світу

Медики не могли пояснити причину такого незрозумілого одужання фактично приреченої на смерть людини

с. 10–11

с. 13

Паломницькі нотатки про поїздку на Святу Землю

с. 8–9

КВІТИ РАДОСТІ І МИЛОСЕРДЯ 10 квітня на території КиєвоПечерської Лаври урочисто відкрився ІІ Благодійний ярмарок «Великодній кошик», який допоможе зібрати кошти на лікування двох тяжкохворих підлітків. У рамках пасхального фестивалю, який триватиме до 17 квітня, пройдуть мистецькі майстеркласи з декорування великодніх кошиків живими квітами, уроки писанкарства, вітражного розпису, а після Пасхи — майстер-класи з етнічного танцю. Також на

ярмарку можна буде придбати великодні подарунки, монастирські паски і продуктові набори в кошиках до святкового пасхального столу.

9 квітня на головній площі перед Успенським собором Лаври було встановлено велетенську писанку з живих квітів. Її презентував благодійний партнер «Великоднього кошика» — квітковий кутюр’є «LoraShen», один із лідерів української фешн-флористики. Його флористи зібрали квіткову

композицію заввишки 2,5 м, на що знадобилося 7,5 тисячі червоних і жовтих троянд. Для третього кольору флористи використали декорувальну зелень. Диво з квітів протримається п’ять-сім днів. Ко м е р ц і й н и й директор «LoraShen» Лідія Кашлакова пояснила: «Кольорову гаму обрали не випадково: червоний колір символізує сум через розп’яття Іісуса Христа, а яскравожовтий та зелений знаменують радість, життя».

ЗУСТРІЧ БЛАГОДАТНОГО ВОГНЮ

14 квітня, орієнтовно о 19.00–20.00, делегацією Української Православної Церкви на чолі з головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископом Бориспільським Антонієм спеціальним рейсом з Єрусалима до України буде доставлено Благодатний вогонь із храму Гробу Господнього. Зустріч Благодатного вогню відбудеться у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі. Під час очікування на великому екрані, встановленому на площі перед Успенським собором обителі, транслюватиметься документальний фільм «Пасха» виробництва Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Пасхальне богослужіння на соборній площі Лаври розпочнеться о 23.30.

ДУХОВНИЙ ВИМІР

СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ

Трішечки нашої уваги та часу «Хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає» (Мф. 18: 5)

с. 14–15

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ Прославляючи Воскреслого Христа за Його великі благодіяння, явлені на нашій Святій Церкві за ці роки, щиро дякуємо всім вам за молитви про Наше здоров’я та допомогу в служінні, до якого Ми були покликані соборним розумом єпископату в пасхальні дні 1992 року. Читайте на с. 3

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

31 березня виповнилося п’ять років від дня архієрейської хіротонії єпископа Бердянського і Приморського Єлисея. * * * 7 квітня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Львівського і Галицького Августина, голови Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України.

2

№ 7 (305), квітень 2012

20 березня Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відвідав у лікарні архі­ єпископ Запорізький і Мелітопольський Лука. Владика Лука доповів Його Блаженству про стан справ у Запорізькій єпархії, а також отримав благословення нагородити низку кліриків єпархії церковними нагородами. Крім того, архієпископ Лука ознайомив Блаженнішого Владику з єпархіальним благодійним проектом «Любов милосердствує», що покликаний допомогти хворим дітям. Його Блаженство приєднався до учасників проекту й пожертвував 15 тисяч гривень.

21 березня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідав у лікарні митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. У ході зустрічі владика Павел обміркував з Його Блаженством поточні питання життєдіяльності Української Православної Церкви, а також клопотався про вручення нагород клірикам Київської єпархії, які гідно несуть церковне служіння, і подав на затвердження Його Блаженству список кандидатів на нагородження. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідав у лікарні Керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, який доповів Його Блаженству про зустріч (що відбулася того дня) Президента України з главами й представниками традиційних християнських конфесій та релігійних організацій (див.: № 6 «ЦПГ» за 2012 р.). У ході бесіди владика Митрофан передав Предстоятелеві УПЦ від Глави Держави побажання якнайшвидшого одужання. Разом з архієпископом Митрофаном Предстоятеля УПЦ відвідав архі­ єпископ Римсько-Католицької Церкви в Україні Мечислав Мокшицький.

22 березня Блаженнішого Митрополита Володимира в лікарні відвідав єпископ Бердянський і Приморський Єлисей, який доповів Його Блаженству про стан справ у ввіреній йому єпархії, зокрема про підготовку до святкування п’ятиліття з дня її заснування. Владика Єлисей також отримав благословення від Предстоятеля УПЦ на вручення в день Пасхи церковних нагород клірикам і благодійникам єпархії та на організацію хресного ходу з Бердянська у Полоцький Спасо-Євфросиніївський жіночий монастир (Білорусь) з іконою й частицею мощей рівноапостольної Марії Магдалини.

24 березня Блаженніший Митрополит Володимир уперше з вересня минулого року звершив Божественну літургію у Свято-Миколаївському храмі при резиденції Предстоятеля УПЦ у Києво-Печерській Лаврі. Його Блаженству співслужили архієпископи Почаївський Володимир, ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Яготинський Серафим і Городницький Олександр. На малому вході Блаженніший Митрополит Володимир звів архієпископа Володимира в сан митрополита, єпископів Яготинського Серафима й Городницького Олександра — у сан архієпископа (з нагоди 20-ліття Предстоятельського служіння Його Блаженства й на увагу до заслуг у справі відродження чернечого життя й відновлення монастирів — Свято-Успенської Почаївської Лаври, столичного Свято-Пантелеймонівського монастиря (у Феофанії), Свято-Георгіївського Город­ ницького монастиря відповідно).

православна газета

п р е дсто я т е л ь У П Ц 24 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в КиєвоПечерській Лаврі прийняв представників Міжнародної мережі православних скаутів «Десмос». У вітальному слові до гостей Владика Митрополит відзначив, що робота з молоддю є богоугодною справою, і побажав їм Божої допомоги. Потому скаути мали бесіду з архієпископом ПереяславХмельницьким і Вишневським Олександром, який, нагадаємо, є членом організації «Православні скаути України».

2 квітня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир зустрівся з міністром культури України Михайлом Кулиняком. Під час зустрічі Михайло Андрійович розповів Його Блаженству про культурне життя України та про підготовку до святкування Світлого Христового Воскресіння, а також взяв благословення на подальшу працю.

5 квітня Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у лікарні відвідали архієреї Української Православної Церкви: митрополити Луцький і Волинський Нифонт, Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній та архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан. Під час зустрічі митрополит Нифонт передав Предстоятелеві УПЦ звіт Волинської єпархії за 2011 р., а також розповів про життя єпархії, відзначивши, що від початку року було зареєстровано шість нових релігійних громад. Правлячі єпископи Волинської та Білоцерківської єпархій також взяли благословення на вручення церковних нагород єпархіальним клірикам.

2 квітня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідала ігуменя СвятоПокровського жіночого монастиря столиці Калісфенія (Шамайло) із сестрами обителі. У ході бесіди матушка ігуменя розповіла Його Блаженству про життя обителі й відзначила, що насельниці монастиря вдячні Богові за те, що Блаженніший Владика в період реабілітації обрав для звершення богослужінь саме Покровський монастир.

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у лікарні, де проходить реабілітацію, зустрівся з головним рабином Києва й України Яковом Дов Блайхом. У побажанні Блаженнішому Владиці міцного здоров’я Яків Дов Блайх відзначив, що Митрополит Володимир є гарантом міжрелігійного та міжконфесійного миру в країні.

6 квітня, у переддень свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Блаженніший Митрополит Володимир очолив святкову вечірню службу у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон.

7 квітня, у день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра звершив Літургію в соборному Свято-Миколаївському храмі Покровського жіночого монастиря м. Києва. За Літургією Блаженніший Владика удостоїв декількох кліриків Київської єпархії богослужбових нагород.

8 квітня, у день свята Входу Господнього в Єрусалим, Предстоятель Української Православної Церкви у співслужінні архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра і єпископа Васильківського Пантелеімона звершив Божественну літургію у Спасо-Преображенському храмі, що у Голосіївському р-ні м. Києва (житломасив Теремки-2). За Літургією Блаженніший Владика удостоїв кліриків храму богослужбових нагород. Благодійника храму Романа Шведа нагороджено орденом святителя Миколая Чудотворця. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, eparhiya.com.ua Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 11.04.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

п асхал ь н і п о с л а н н я

Патріарха Московського і всієї Русі Кирила архіпастирям, пастирям, дияконам, чернецтву і всім вірним чадам Руської Православної Церкви

Возлюблені у Господі Преосвященні архіпастирі, всечесні пресвітери і диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри! Духовно торжествуючи у це велике і преславне свято Воскресіння з мертвих Спасителя світу, подумки споглядаючи Його постання із гробу, звертаю до всіх вас життєствердне, сповнене внутрішньої сили, непоборної правди й радості привітання: Христос воскрес! Світосяйна великодня ніч являє людству повноту Божественної любові, через яку превічний Син Небесного Отця прийняв на Себе людське єство, зцілив його від хвороби гріха і, зійшовши в пекельні глибини, розірвав пута смерті, дарувавши нам безцінну можливість єдності зі своїм Творцем і Промислителем. Долучаючись до цієї всепокриваючої любові Господа, ми отримуємо непереможну зброю «проти світоправителів темряви віку цього, проти піднебесних духів злоби» (Єф. 6: 12). Ми долаємо страх, викликаний обмеженістю нашої людської природи, й одержуємо здатність сміливо дивитися в очі будь-яким викликам часу. Бо «в любові немає страху, але довершена любов проганяє страх» (1 Ін.

4: 18). Н���������������������������� евипадково Євангеліє багаторазово сповіщає нам слова Господні, які Він промовляв для підбадьорення, зміцнення духу Своїх послідовників: «Не бійся!». Страх перед майбутнім, жахання небезпек, невідомих, уявних чи реальних загроз — це почуття, знайоме багатьом. Але Господь перебуває з нами, якщо тільки ми самі не відвертаємося від Нього. І у дні прославлення Його перемоги над смертю Спаситель знову звертається до кожного з нас: «Не бійся, тільки віруй!» (Мк. 5: 36). Нехай наше християнське життя, що суперечить лукавому духові віку цього, стане наочним підтвердженням Правди Вічної. Бо, хоча нині ми перебуваємо в умовах суспільної і релігійної свободи, але прагнення жити згідно із христи-

янськими моральними нормами означає, як і раніше, рух проти течії. Воно виявляє незгоду з тими стереотипами поведінки та позицією виправдання гріха, які наполегливо й системно впроваджуються у життя людей через сучасні засоби впливу на свідомість. Привернувшись до Господа, ми зможемо вибратися з духовної порожнечі та егоїзму, що панує у світі, побачити світло Воскресіння, сприйняти його як дороговказ на шляху до Небесного Града. Джерелом сил у цьому прямуванні до вічності нехай стане для нас долучення до єдиної Євхаристичної чаші. Нехай зміцнить нас благодать Всесвятого Духа, даруючи нашим душам невід’ємний мир, стійкість у вірі, зростання у чеснотах. Причащаючись Тіла і Крові Христових, ми, за словом Святого Письма, стаємо «причасниками Божого єства» (2 Пет. 1: 4), стаємо здатними змінити свій природний стан. Через Причастя ми отриму������� ємо можливість у всьому уподібнитися Тому, Хто заради нас «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і на вигляд став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2: 7—8). Моральна, духовна зміна самого себе є головною запорукою і основою для преображення життя суспільства, народу, країни. Неможливо змінити на краще ціле, не удосконалюючи його частини. Правильний умонастрій людей усіх вікових, соціальних і політичних груп безпосередньо визначає добробут Вітчизни. Від того, якими будуть наші життєві вектори, залежить шлях розвитку всіх держав історичної Русі, нашої Церкви, а в граничному значенні — й усього творіння Божого, врученого нам Творцем, щоб берегти і «охороняти його» (Бут. 2: 15). Молитовно бажаю всім вам, дорогі мої, не­ослабного перебування в радості про Воскреслого Переможця пекла і бажаю превеликої допомоги Божої у ваших повсякденних трудах. Амiнь. Воістину воскрес Христос!

№ 7 (305), квітень 2012

3

Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української Православної Церкви

Возлюблені у Господі архіпастирі, високошановані пастирі, чесне у Христі чернецтво, боголюбиві миряни — брати і сестри! Христос воскрес! Ще вчора ми розпиналися і погребалися разом із Христом, і серця наші були сповнені співчуття до Розіп’ятого. А сьогодні ми сповнені радості та тріумфу, бо повстав із мертвих наш Спаситель і Переможець пекла! До цього торжества ми прийшли через співчуття Страстям Господнім, бо «той, хто не став співпричасником у Страстях Христових через покаяння й послух і не зробився спів­ учасником Його смерті, — за словами преподобного Симеона Нового Богослова, — не буде також співучасником у духов­ному воскресінні й не отримає Святого Духа». У Домобудівництві Спасіння Воскресіння Христове є явленням Божественної всемогутності: Христос після Своєї смерті зійшов у пекло, зійшов у пекло з власної волі, переміг смерть, як Бог і Владика. Воскрес триденно і воскресив із Собою Адама й увесь людський рід від уз пекла і тління. Розбивши врата смерті, Христос показав нам шлях до життя вічного. «Отже: прийдіть (Пс. 94: 1), — закликає святитель Григорій Ніський, — у радості заспіваємо Господеві, Який розбив силу ворожу і підійняв заради нас велике переможне знамення хреста над подоланим противником. Проголосимо славу Спасителю нашому (див.: Пс. 94: 1)! Проголошення ж це є урочистим вигуком, який виривається у переможців над переможеними». Справді, Воскресіння Христове є величезною перемогою над дияволом, гріхом і неміччю людської природи. Воскресінням Господа Іісуса Христа з мертвих завершився Боголюдський подвиг спасіння й оновлення людини. Воскресіння стало свідченням того, що Іісус Христос є істинний Бог і Господь, Визволитель і Спаситель. Христос помер плоттю, але плоть Його з’єднана в одну Іпостась незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно з Богом Словом. Христос воскрес, бо смерть не могла втримати у своїй владі тіло і душу Христові, які перебувають у іпостасній єдності з Джерелом вічного життя, з Тим, Хто за Своїм Божеством є Воскресіння і Життя. Іісус Христос воскрес, як початок померлих, первісток із мертвих (див.: Кол. 1: 18). Воскреснувши, Він освятив, благословив і утвердив воскресіння всіх

людей, які постануть із землі в загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос. Христос Господь дарував нам не лише воскресіння тіл, що відбудеться в кінці світу, а й духовне відродження і воскресіння, яке щодня відбувається в людських душах. «Саме його дарує через Святого Духа Той, Хто одного разу помер і воскрес, — говорить преподобний Симеон Новий Богослов. — Він Сам воскресає через всіх і в усіх тих, хто живе гідно, і співвоскрешає душі, які добровільно і з вірою померли разом з Ним, уже тут даруючи їм Царство Небесне». Пасха Христова є святом не тільки тих, хто живе нині, а й тих, хто пере­йшов у життя вічне, святом усього всесвіту. Бо ті узи гріха і тління, що їх зняв з людства Своїм воскресінням Господь Іісус, впали і з усього створіння, яке стало колись, через падіння Адама і Єви, носієм клятви гріха. Святкуючи Світле Христове Воскресіння, ми маємо пам’ятати, що те торжество духу, яке ми отримали проходячи Великий піст, не повинно закінчитися з настанням Пасхи, навпаки — ще посилитися і зрости. «Будьмо уважні, — закликає нас преподобний Феодор Студит, — щоб нам провести це свято світло і боголіпно, бо це Пасха — перший і найбільший дар Божого домобудівництва. За допомогою благоговіння приборкаємо своє тіло так, щоб, хоч і зміниться їжа, не змінився наш духовний стан… У цьому полягає для нас сенс таїнства: померти для світу (тобто гріха) і жити тільки для Бога». Саме цю істину було засвідчено на історичному Харківському Архієрейському Соборі, 20-річчя якого ми відзначаємо цього року. Прославляючи Воскреслого Христа за Його великі благодіяння, явлені на нашій Святій Церкві за ці роки, щиро дякуємо всім вам за молитви про Наше здоров’я та допомогу в служінні, до якого Ми були покликані соборним розумом єпископату в пасхальні дні 1992 року. Щиро вітаючи вас, улюблені брати і сестри, із всерадісним світлим Христовим Воскресінням, молюся про збереження та зміцнення нашої єдності у Христі й бажаю, щоб благодать Христа Воскреслого перебувала з усіма вами, зміцнюючи вас у ваших повсякденних трудах і утверджуючи в новому благодатному житті через оновлення у Господі! Амiнь. Воістину воскрес Христос!

4

№ 7 (305), квітень 2012

православна газета

п ра в о с л а в н ий кал е н д а р

НАСЛІДУВАЧ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ

КРАСНОМОВНИЙ СПОВІСНИК БОЖОЇ БЛАГОДАТІ

ПРЕПОДОБНИЙ ЄВФИМІЙ, СУЗДАЛЬСЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ

ПРЕПОДОБНИЙ ІОСИФ ПІСНЕСПІВЕЦЬ (день пам’яті — 17 квітня за н. ст.) ятуючись від навали варваР рів, преподобний Іосиф піснеспівець переселився з бать-

(день пам’яті — 14 квітня за н. ст.)

очувши якось у храмі слова П Євангелія: «Тоді Іісус сказав учням Своїм: Якщо хто хоче іти

за Мною, нехай зречеться самого себе, і візьме хрест свій тай нехай іде за Мною» (Мф. 16: 24), він твердо вирішив присвятити своє життя Богові. Преподобний Євфимій Суздальський був родом із Нижнього Новгорода. Народившись на початку XIV ст., праведник прожив 88 років і мирно відійшов до Господа 14 квітня 1404 р. Уже в дитячому віці він відрізнявся від своїх однолітків тим, що, залишивши забави, старанно вивчав Святе Письмо, благоговійно слухаючи Слово Боже. Юнак часто відвідував богослужіння, усамітнюючись, як правило, в затишному місці храму, щоб ніхто не відволікав його від молитви, принесеної Богу в чистоті серця. Вирішивши залишити світ, він пішов у Вознесенський Печерський монастир, заснований учнем преподобного Сергія Радонезького — святителем Діонісієм. Євфимій із більшою старанністю прийнявся за виконання чернечих праць. Преподобний майже не спав і проводив ночі в молитві. Він безперервно постив, ніколи не їв досхочу, пив тільки воду. Чи рубаючи дрова, чи виконуючи роботи на кухні або в полі, чи носячи воду, праведник ніколи не забував, що служить Господу. І таке розчулення дарував йому Бог, що й хліба не міг він їсти без сліз. Коли у 1352 р. Суздальський князь Борис Костянтинович вирішив побудувати обитель, то звернувся до преподобного Діонісія по допомогу у виборі її настоятеля. У відповідь Діонісій

Поховання прп. Євфимія. Фреска СпасоПреображенського собору Євфиміївського монастиря м. Суздаля

Преподобний Євфимій. Розпис трапезної частини Вознесенського собору Печерського монастиря

указав князю на ченця Євфимія. Ставши архімандритом заснованої ним загальножительної пустелі в ім’я святителя Василія Великого, праведник дав обітницю ніколи не залишати монастир. Із часом він підготував собі місце для поховання біля стін головного храму пустелі поруч із жертовником. Монастир швидко розростався. Невдовзі в ньому зібралося більше 300 ченців. Одного разу князь Борис побачив у вівтарі Ангела, який під час Літургії співслужив преподобному Євфимію. Вирізняючись строгістю життя, праведник багато в чому прагнув наслідувати свого знаменитого сучасника — преподобного Сергія. Так само як і Радонезький чудотворець, носив простий чернечий одяг, був суворим до себе і неупередженим до інших. Жебраки й убогі знаходили в обителі Євфимія прожиток, хворі — мирний притулок і спокій. За боржників преподобний часто сам виплачував борги, а несправедливо переслідувані могли покладатися на його безкорисливе заступництво і захист. Після смерті святого Господь прославив Свого угодника чудесами і зціленнями від його мощей, які були знайдені нетлінними у 1507 р. Загальноцерковне звеличування преподобного відбулося на Московському Соборі 1549 р. А через 108 років гробниця з його мощами була урочисто перенесена в соборний храм обителі. Пустеля преподобного Євфимія проіснувала до 60-х років XVIII ст. За весь цей час праведник не одноразово явив її подвижникам своє небесне опікування і заступництво.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ: 14 квітня — преподобного Геронтія, канонарха Печерського, у Дальніх печерах; святителя Пахомія Романського; 15 квітня — Світле Христове Воскресіння. Пасха; 17 квітня — преподобного Іосифа Багатостраждального, Печерського, у Дальніх печерах; 18 квітня — перенесення мощей святителя Іова, патріарха Московського і всієї Русі; 19 квітня — преподобної Анастасії, великої княгині Київської; 20 квітня — ікони Божої Матері «Живоносне Джерело»; 21 квітня — святителя Нифонта, єпископа Новгородського; преподобного Руфа, затворника Печерського, у Дальніх печерах; 22 квітня — апостола Фоми.

ками із Сицилії до Греції. У 15 років праведник вступив до монастиря м. Фессалоніки. Там він прийняв чернецтво і священний сан. Серед братії обителі Іосиф відрізнявся благочестям, працьовитістю і лагідністю. Коли монастир відвідав преподобний Григорій Декаполіт, то звернув увагу на подвижника і взяв його з собою до Константинополя. Це були часи правління імператора-іконоборця Льва Вірменина. Константинопольський патріарх був на стороні правителя. Щоб заручитися підтримкою Римського папи, не підвладного візантійському імператору, православне духовенство Константинополя відправило преподобного Іосифа як свого представника в Рим. По дорозі святого схопили араби, які були навмисно найняті іконоборцями. Так преподобний опинився на острові Крит. У в’язниці Іосиф укріпив у вірі одного єпископа. Слова святого так вплинули на нього, що він мужньо пішов на смертні страждання. Через шість років ув’язнення праведнику явився святитель Миколай Мірлікійський і повідомив, що імператор Лев помер і гоніння припинені. Святитель дав преподобному сувій і сказав: «Прийми цей сувій і з’їж його». У сувою було написано: «Швидше прийди,

Щедрий, і ласкаво допоможи нам, бо все можеш, якщо зволиш». Іосиф прочитав сувій, з’їв його і сказав: «Які солодкі гортані моєї слова ці» (Пс. 118: 103). Святитель Миколай звелів йому проспівати ці слова. Після цього кайдани самі спали з преподобного, двері темниці

відчинилися, і він вільно вийшов із неї, а потім був піднесений у повітря. Опинившись біля Константинополя, святий увійшов у місто. Одного разу Іосиф отримав у дар частицю мощей апостола Варфоломія. Побудувавши храм в його ім’я, святий хотів гідно вшанувати пам’ять апостола, але був засмучений тим, що не знайшов церковних піснеспівів, присвячених Варфоломію. Сорок днів преподобний провів у слізних молит-

вах, готуючись до свята. У надвечір’я свята у вівтарі йому явився апостол Варфоломій, поклав на його груди Євангеліє і благословив писати церковні піснеспіви зі словами: «Нехай благословить тебе правиця всесильного Бога, і нехай виллються на язик твій води Небесної Премуд­р ості, серце твоє нехай буде храмом Духа Святого, і піснеспіви твої нехай будуть насолодою всесвіту». Після цього чудесного явлення Іосиф написав канон апостолу і з тих пір почав складати церковні піснеспіви на честь Божої Матері та святих угодників. При імператорі-іконоборцю Феофілу святий піснеспівець вдруге постраждав за Істину, провівши 11 років у в’язниці м. Херсона. У 842 р., за часів правління імператриці Феодори, праведник був звільнений і поставлений посудозберігачем у Софійському соборі Константинополя. Проте, за викриття в незаконному співжитті Варди, брата цариці, був відправлений у вигнання. З вигнання Іосиф повернувся тільки після смерті Варди у 867 р. Преподобний був поновлений на посаді та призначений духівником усього константинопольського кліру. Про наближення смерті праведника сповістив Сам Господь, явившись йому вві сні. Кілька днів святий гаряче молився, готуючись до смерті. Лики Ангелів та святих, яких преподобний Іосиф прославив своїми співами, з торжеством провели його душу в Горній світ.

ПРОТИВНИК НЕПРАВДИ ПРЕПОДОБНИЙ ПЛАТОН, СПОВІДНИК СТУДІЙСЬКИЙ (день пам’яті — 18 квітня за н. cт.) евний захисник усякої Р правди, преподобний Платон Студійский народився у

735 р. Рано залишившись сиротою, праведник зміг отримати хорошу освіту завдяки старанням своїх родичів. Досягнувши повноліття, Платон зайнявся веденням господарства у батьківському маєтку. Будучи ревним і невибагливим трудівником, юнак набув великий статок. Проте душа його повністю прагнула до Бога. Відпустивши слуг на волю і роздавши свій маєток, Платон залишив мир і прийняв чернецтво в обителі під назвою «Символи», що неподалік від гори Олімп у Греції. Молитовна старанність подвижника, його працьовитість і лагідність прихилили до нього братію обителі. У вільний від богослужінь час святий займався переписуванням книг, складав збірки з творінь святих отців. У 770 р. помер настоятель обителі і братія обрала новим ігуменом Платона, хоча на той час йому було всього лише 35 років. Через п’ять років помер візантійський імператор Костянтин Копроним, і праведник відправився до Константинополя. Там йому запропонували взяти архієрейський сан і зайняти митрополичу кафедру в Никомидії, проте преподобний відмовився. Взявши з

собою племінників Феодора та Іосифа, він відправився з ними у пустинне місце під назвою Сокудіон, де вони заснували чернечу обитель. На горі подвижники побудували храм в ім’я апостола Іоанна Богослова. Настоятелем монастиря став Платон. У 787 р. патріарх Тарасій і цариця Ірина зібрали Сьомий Вселенський Собор. На нього був запрошений і преподобний Платон. Під час дебатів із іконоборцями він успішно викрив єресь і активно захищав шанування ікон. Повернувшись в обитель, праведник із часом передав управління монастирем преподобному Феодору. У 795 р. імператор Костянтин VI вирішив повінчатися зі своєю родичкою на ім’я Феодотія, а дружину насильно змусив прийняти чернецтво. Константинопольський патріарх Тарасій засудив цей шлюб. Тоді правитель знайшов священика на ім’я Іосиф, який зважився порушити патріаршу заборону. Дізнавшись про це, преподобний Платон і Феодор відлучили імператора від Церкви і розіслали про це листи у всі монастирі. У відповідь правитель наказав заарештувати Платона, а Феодора відправив у заслання. Через два роки Костянтин VI помер, і праведники отримали свободу. Феодор став настоятелем Сту-

дійського монастиря, розташованого неподалік від Константинополя, а Платон — простим ченцем на послуху у свого племінника. Коли до влади прийшов імператор Никифор, він самовільно долучив до спілкування з Церквою відлученого священика Іосифа. У відповідь Платон і Феодор виступили з викриттям подібних дій правителя. За вказівкою Никифора обидва сміливці були арештовані й ув’язнені. Через чотири роки (після смерті імператора у 811 р.) Платон був звільнений і повернувся у Студійську обитель, де подвизався до кінця своїх днів. Праведник відійшов до Господа в Лазареву суботу 18 квітня 814 р. на 79-му році життя. За свій сміливий виступ на захист святих ікон преподобний Платон отримав від Церкви найменування сповідник. Підготував Андрій Гор

православна газета

Ц ЕР К В А, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖА В А

21 березня в столичному коледжі імені В. О. Сухомлинського було відкрито духовно-естетичний центр для учнів. Участь у церемонії відкриття взяв вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій. Освятив центр духівник коледжу, настоятель столичного храму на честь Усіх святих воїнів священик В’ячеслав Яковенко. Уже в день відкриття у центрі розпочали роботу студії образотворчого мистецтва, народної творчості, поезії та ін. Слід зазначити, що в навчальному закладі впроваджено програму з християнської етики для 1–11-х класів.

27 березня, на запрошення Макарівської районної державної адміністрації, голова Комісії з благодійності Макарівського благочиння Київської єпархії Української Православної Церкви та Комісії з питань благодійності Макарівської районної ради ігумен Філарет (Єгоров) взяв участь у зустрічі з віце-прем’єрміністром України — міністром соціальної політики України Сергієм Тігіпком, яка відбулася в Макарівському районному центрі соціальної підтримки дітей та сімей «Промінь надії».

Віце-прем’єр-міністр України розповів присутнім про державні соціальні ініціативи. Дізнавшись про соціальну роботу в районі, він вказав на значущість участі в роботі соціальних організацій священнослужителів Макарівського благочиння, зауваживши, що така співпраця є позитивним досвідом, який можна і потрібно використовувати повсюдно. Було зазначено, що держава й надалі співпрацюватиме у вирішенні соціальних питань із представниками традиційних для України віросповідань і, зокрема, в першу чергу — з Українською Православною Церквою. Готується підписання відповідних офіційних угод. Між ігуменом Філаретом (Єгоровим) і Сергієм Тігіпком відбулася розмова, в якій вони обмінялися думками з питань служіння ближнім, зокрема допомоги дитячим будинкам, прийомним сім’ям і соціально незахищеним верствам населення. На завершення ігумен Філарет передав учасникам зустрічі вітання від вікарія Київської Митрополії єпископа Макарівського Іларія та вручив у благословення вихованцям соціального центру, його працівникам, представникам влади і громадськості натільні хрести та ікони.

3 квітня голова Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин провів ряд зустрічей з керівниками силових структур, нещодавно призначеними на посади. Під час зустрічей з міністром оборони України Дмитро Саламатіним та начальником Генерального штабу — головнокомандувачем Збройних сил України генерал-лейтенантом Володимиром Заманою обговорювалися питання пастирської опіки віруючих військовослужбовців та духовно-морального виховання особового складу Збройних сил України в період їхнього реформування. У рамках зустрічі з міністром внутрішніх справ України генералом внутрішньої служби України Віталієм Захарченком відбулася розмова про стан моральності та духовності в середовищі правоохоронців, про роль і можливості Української Православної Церкви у його поліпшенні.

4 квітня у конференц-залі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України під головуванням народного депутата України Володимира Марущенка відбулося чергове засідання Громадської ради з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями при МОНМС Україні. Українську Православну Церкву на цьому заході представляли: заступник Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки, заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді професор архімандрит Гавриїл (Кризина), секретар служби Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки ієромонах Гліб (Казьмірук), секретар Учбового комітету УПЦ, проректор Київської духовної академії та семінарії доцент архімандрит Климент (Вечеря), перший заступник голови Синодального відділу релігійної освіти і катехізації УПЦ протоієрей Олександр Білокур та секретар того ж відділу Ірина Ковальчук. До порядку денного засідання, зокрема, було включено такі питання: про роботу робочої групи з розробки механізму державного визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів України; про вироблення галузевого стандарту зі спеціальності «богослов’я»; про реалізацію гендерної політики у сфері освіти та впровадження ювенальної юстиції; про висвітлення діяльності Громадської ради. З першого питання, зокрема, зі словом про своє бачення механізму визнання дипломів вищих духов­ них навчальних закладів виступив директор департаменту атестації кадрів МОНМС Україні Віктор Бондаренко. Він зазначив, що, на його думку, потрібно, перш за все, визначити критерії технічного та інтелектуального забезпечення духовних навчальних закладів, які хочуть державного визнання своїх дипломів. Крім того, Громадська рада приєдналася до реалізації суспільного проекту «Українська освітня платформа», метою якого є зміцнення освітніх прав і свобод у процесі реформування освітньої сфери в Україні.

5

Комінко. Під час зустрічі обговорювалися проблеми внутрішньоцерковної комунікації за допомогою сучасних технологій, проблеми місіонерства у всесвітній мережі Інтернет, а також виклики, які стоять перед Церквою в інформаційному секулярному суспільстві. Коментуючи подію, протоієрей Георгій Коваленко розповів про досягнуту домовленість проводити такі зустрічі регулярно. За словами отця Георгія, «перша зустріч — це перше знайомство і вільне спілкування. Наступні зустрічі мають бути тематичними. Церква сподівається, що в результаті створюватимуться майданчики для спілкування православних християн і вироблятиметься сучасний християнський стиль обговорення різних тем, зокрема й проблемних. Бо, на жаль, сьогодні інтернет-спільноті, і взагалі ЗМІ, не вистачає таких християнських чеснот, як довіра, повага і любов». orthodox.org.ua 4 квітня у Києві відкрили нову естакаду, що сполучає Набережне шосе і Дніпровський спуск. Разом із керівництвом міста у церемонії відкриття транспортної розв’язки взяв участь митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Владика звершив подячний

молебень і подякував голові Київської міської державної адміністрації Олександру Попову та будівельникам за труди з благоустрою столиці. lavra.ua 5 квітня у конференц-залі Державної інспекції техногенної безпеки України відбулася нарада «Забезпечення пожежної безпеки культових установ. Безпека людини — наша спільна мета». Українську Православну Церкву на цій зустрічі представляв вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій. У ході наради представники Церков і релігійних організацій висловили свої думки з питань забезпечення пожежної безпеки храмів та взаємодії з вищезгаданою інспекцією.

6 квітня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій взяв участь у відкритті виставки дитячого пасхального малюнка (в художній галереї Володимира Титуленка, члена Національної спілки художників України) в с. Русанів Броварського р-ну Київської області. orthodox.org.ua

4 квітня ввечері у Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч прес-секретаря Предстоятеля УПЦ, голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрея Георгія Коваленка з відомими в інтернет-середовищі блогерами, які є вірними Української Православної Церкви. У зустрічі також брали участь головний редактор «Церковної православної газети» архімандрит Лонгин (Чернуха) і відповідальний редактор порталу «Православіє в Україні» Юлія

ЗАСІДАННЯ ЮВІЛЕЙНОЇ КОМІСІЇ 27 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла відбулося засідання Комісії з організації урочистих заходів з нагоди 20-річчя Харківського Архієрейського Собору Української Православної Церкви та перебування на Київській кафед­рі Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира.

№ 7 (305), квітень 2012

З благословення Його Блаженства, головні урочистості заплановано на 24–28 липня 2012 р. Серед запланованого — ювілейна виставка, створення фільму та видання фотоальбому, проведення богословської конференції, ювілейна академія у Національній опері Україні та урочисте богослужіння в Києво-Печерській Лаврі в день пам’яті рівноапостольного великого князя Володимира — Хрестителя

Русі і небесного покровителя Предстоятеля УПЦ. Очікується прибуття на торжества Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. У дні 20-річчя Харківського Архієрейського Собору, 27–28 травня, планується проведення ювілейних заходів у Харкові, а в день 20-річчя прибуття Блаженнішого Митрополита Володимира у Київ, 20 червня, — на рівні Київської єпархії.

АКЦІЯ З благословення голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископа Обухівського Іони, з 30 березня до 12 квітня 2012 р. проходить передвеликодня акція «Квітучий храм», учасникам якої запропоновано організувати прибирання храмів і монастирів, облаштувати клумби та прилеглі території, посадити поряд із храмами дерева.

6

29–30 березня в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатському університеті імені Августина Воло-

шина (УУБА-КаУ) з архіпастирським візитом перебував Блаженніший Митрополит Чеських земель і Словаччини Христофор.

ворено питання про спів­ працю між Православною Церквою Чеських земель і Словаччини та УУБА-КаУ на

ниві розвитку богословської освіти та науки.

30 березня Блаженніший Митрополит Христофор очолив служіння Літургії у КирилоМефодіївському академічному храмі. По завершенні богослужіння у Свято-Миколаївському актовому залі УУБА-КаУ Блаженніший Владика Христофор прочитав лекцію з історії розвитку Православної Церкви Чеських земель і Словаччини. З благословення Предстоятеля УПЦ, архімандрит Віктор (Бедь) вручив Блаженнішому Митрополиту Христофору орден УПЦ великомученика Георгія Побідоносця. Того ж дня, 30 березня, в Ужгороді відбулася робоча зустріч Блаженнішого Митрополита Христофора з архієпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором. uuba.org.ua

30 березня – 1 квітня паломницька група Української Православної Церкви на чолі з секретарем Предстоятеля УПЦ архієпископом ПереяславХмельницьким і Вишневським Ол е кс а н д р о м відвідала о. Корфу (Греція). До складу делегації увійшли народні депутати України Ігор Рибаков, Ігор Лисов, Володимир Каплієнко; голова Синодального відділу УПЦ з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, директор паломницького центру при ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко та ін. Під час паломництва, 31 березня, архієпископ Олександр звершив у храмі в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського Літургію церковно­ слов’янською мовою, після якої було відправлено молебень біля мощей святого та підне-

сено сугубі молитви за здоров’я Блаженнішого Митрополита Володимира. Того ж дня паломники з України мали офіційну зустріч із митрополитом Керкірським, Паксоським і Діапонтійських островів Нектарієм. У ході бесіди митрополит Нектарій зазначив, що з особливою

радістю згадує своє перебування в Україні під час принесення в межі УПЦ чесної десниці святителя Спиридона Триміфунтського, і передав Блаженнішому Митрополиту Володимиру привітання і побажання духовних та тілесних сил. orthodox.org.ua

29 березня в ході робочої зустрічі Блаженнішого Владики з ректором УУБА-КаУ професором архімандритом Віктором (Бедем) було обго-

31 березня в київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі відбулася зустріч голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископа Обухівського Іони з вікарієм Сан-Франциської і Західно-Американської єпархії Руської Православної Церкви Закордоном єпископом Сіетлійським Феодосієм, відповідальним за роботу з молоддю. Під час зустрічі архієреї обговорили шляхи співпраці очолюваних ними церковних молодіжних

структур. Того ж дня, на свято Похвали Пресвятої Богородиці, єпископ Феодосій взяв участь у читанні Акафіста Божій Матері в Іонинському монастирі. Варто зазначити, що єпископ Феодосій (Іващенко) — уродженець Києва, був серед перших насельників знову відкритої в 1988 р. КиєвоПечерської Лаври, де прийняв чернечий постриг; навчався в Київській духовній семінарії. orthodox.org.ua

ДОПОМОЖІТЬ МИКИТЦІ ПОДОЛАТИ ХВОРОБУ!

На початку серпня у дитини заболів живіт. Зроблений у сільській лікарні знімок не показав нічого страшного, лікарі рекомендували застосувати клізми, і все повинно було нормалізуватися. Але клізми не допомогли, і через два тижні довелося їхати вже до Одеси. Під час УЗД лікар виявив пухлину на лівій нирці і збільшені лімфовузли. Два тижні мама з Микитою чекали вердикту лікарів у відділенні урології і, отримавши направлення в Національний інститут раку, помчали до Києва. З 25 серпня вони намагаються звикнути до нових реалій, але поки що виходить не дуже. Ганна, мама Микитки, налякана, на очі постійно навертаються сльози. Вона зовсім не знала куди бігти, кого просити про допомогу. Ганні всього 22 роки, але за ці сім місяців їй довелося чимало пережити. Батьків уже немає, з рідних людей — лише чоловік, який далеко. А Микитка, напевно, не зовсім розуміє, що відбувається.

православна газета

З ОВНІ Ш НІ З В’Я З К И

№ 7 (305), квітень 2012

30 березня – 2 квітня вікарій Львівської єпархії єпископ Дрогобицький Філарет на чолі паломницької групи з України відвідав Святу Гору Афон.

1 квітня, після великої вечірні у Ватопедському монастирі і братської трапези, єпископ Філарет разом з іншими паломниками мав зустріч з ігуменом Ватопедської обителі архімандритом Єфремом, якого 30 березня було звільнено з ув’язнення, де той перебував у зв’язку з розслідуванням обставин здійснення операцій з нерухомістю між обителлю та грецькою державою (багатьма цей арешт було сприйнято як випад проти афонського чернецтва та Православ’я). Владика Філарет висловив подяку Богу, Який дарував отцеві Єфрему звільнення з в’язниці, і передав ігумену Ватопедської обителі благословення Блаженнішого

Митрополита Київського і всієї України Володимира. У свою чергу, архімандрит Єфрем подякував представникам УПЦ за молитовну підтримку. upc.lviv.ua

6–9 квітня паломницька група на чолі з головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископом Бориспільським Антонієм відвідала Святу Гору Афон (Греція).

6 квітня, в перший день візиту, архієпископ Антоній звершив Літургію Передосвячених Дарів у Афонському Пантелеймонівському монастирі.

7 квітня, в день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, митрополит Мілітський Апостол і архієпископ Антоній у співслужінні ігумена Ватопедського монастиря архімандрита Єфрема і ігумена Хіландар-

ського монастиря архімандрита Мефодія звершили Літургію в Благовіщенському соборі Ватопедської обителі.

8 квітня, у день свята Входу Господнього в Єрусалим, владика Антоній звершив Літургію в монастирі Дохіар. Його Високопреосвященству співслужив священноігумен обителі архімандрит Григорій.

9 квітня, у Великий Понеділок, паломницька група ще раз відвідала Руський Пантелеймонівський монастир, де архі­ єпископ Антоній звершив Літургію Передосвячених Дарів. kdais.kiev.ua

ПРОХА ННЯ ПРО ДОПО М О ГУ

Ну й добре, так простіше. Він захоплено розповідає про те, що любить розмальовувати картинки і складати пазли, і всім демонструє свої успіхи. Пройдено вже вісім хіміотерапій і аутопересадку кісткового мозку, 21 день у чотирьох стінах стерильної кімнати, мегадозна хімія. Все це далося їм ой як нелегко. Кілька разів відкривалася кровотеча, потім почався страшний стоматит, дитина десять днів майже нічого не їла. Через карантин у відділенні довелося їхати додому. Але, слава Богу, результати аналізів трохи покращилися, дитина стала хоч трошки їсти, зникли страшні болі в животику. За час лікування пухлина зменшилася майже на 90%, яка ситуація після боксу — важко сказати: обов’язково потрібно пройти MIBG-обстеження у Москві. Вартість всього, включаючи проживання, проїзд, харчування, — близько 10 тис. грн. Але ж і це ще не все, попереду — операція і променева терапія. А грошей на це немає зовсім.

БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ Д ЛЯ НА Д АННЯ ДОПОМОГИ: Р/р № 29244825509100 МФО: 305299 ЄДРПОУ: 14360570 Картка № 4405 8858 1343 7073 Одержувач: Подольська Ганна Ігорівна КОНТАКТИ: Тел. мами: 096-255-68-27, Ганна. Тел. волонтера: 095-766-46-67, Надія Іващенко. Увесь цей час Ганна справлялася з лікуванням дитини тільки завдяки допомозі небайдужих людей, і тепер, як ніколи, їм знову потрібна допомога, самим їм не впоратися з цією бідою. Вдома, у с. Миколаївка Одеської області, у Микити залишилася зовсім маленька семимісячна сестричка, яка зараз живе у бабусі. Ганна

перебуває у декретній відпустці, раніше працювала продавцем. Її чоловік, нерідний тато Микитки, працюючи охоронцем, отримує близько 1,5 тис. грн. Його зарплата плюс пенсія дитини — це поки все, на що може розраховувати сім’я. Але цього все одно катастрофічно не вистачає, а лікування тільки почалося...

Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» та Українською відкритою асоціацією організацій, груп та осіб, що працюють із дітьми, які страждають на онкозахворювання (www.donor.org.ua).

православна газета

Ви д ат н і п о стат і

ТРУДІВНИК

Серед картин художника Миколи Пимоненка відсутні величні полотна, його творчий шлях не був позначений активними пошуками нового стилю у мистецтві, у його життєписі немає несподіваних поворотів, буремних подій чи геніальних осяянь. А проте він один із найвідоміших та найпопулярніших нині українських митців.

У

демічні виставки як екзаменаційні. Тож сім років потому художник отримав повноцінний диплом. Проте ще перед цим до Києва переїжджає вчитель Пимоненка — Володимир Орловський, талановитий художникпейзажист. Учителя й учня пов’язувала не тільки дружба, вони були родичами та мешкали у Києві в одній садибі, адже Микола був чоловіком прийомної дочки Орловського Олександри. Винятково щасливий шлюб сусідував із на

7

ЦЕРКОВНЕ МИСТЕЦТВО

(До 150‑річчя з дня народження Миколи Пимоненка)

сі найбільш значимі для подальшої реалізації себе та свого обдарування події в житті Миколи Пимоненка відбулися рано. Він народився 21 березня (9 березня за ст. ст.)

1862 р. у Києві в родині власника іконописної майстерні та різьбяра по дереву Корнилія Пимоненка. Микола рано почав учитися малюванню, так само рано отримав перші враження від народного побуту та життя, адже разом із батьком хлопчик їздив навколишніми селами, допомагаючи йому у спорудженні вівтарів та розписуванні церков. Вочевидь, здібності Миколи були винятковими для його віку: коли їх помітив батько, то віддав сина навчатись до іконописної школи при Києво-Печерській Лаврі; коли у 1876 р. їх помітив художник Микола Мурашко, він доклав усіх зусиль, аби переконати мецената Київської малювальної школи Івана Терещенка прийняти хлопця на навчання безкоштовно. Вже через два роки перебування у школі Микола Пимоненко, ставши кращим учнем, починає працювати репетитором молодших класів. Закінчення школи давало Миколі право бути вчителем малювання, проте він прагнув більшого. 1882 року Микола вступає до Академії мистецтв у Петербурзі, але через важкий північний клімат та знач­ні нестатки у молодому віці отримує важку хворобу легенів, що мучитиме його все життя. За два роки художник був змушений покинути навчання та повернутися до Києва, проте вчителі Пимоненка — Ілля Рєпін та Володимир Орловський — вважали здіб­ ності свого учня настільки особливими, що Миколі було дозволено надсилати свої роботи на ака-

№ 7 (305), квітень 2012

родних виставок (під час однієї з них Лувр викупив для свого зібрання картину Пимоненка «Гопак»). Неважко помітити, що переважна більшість винагород стосується не так конкретних визнач­ них досягнень, як роботи художника загалом. Роботи щоденної, безперервної, часто виснажливої через слабке здоров’я, але улюбленої та захоп­ леної. Від багатьох художників-жанристів свого покоління Пимоненка відрізняла осяйна закоханість у щоденне

«Автопортрет», бл. 1912 р.

гувати своїми творами Пимоненко, — зачарованість навколишнім життям в усіх його проявах, і саме ці прояви він ніколи не втомлювався відображати. За своє 50‑річне життя Микола Пимоненко 27 років працював як самостійний та самобутній митець (його спадщина становить 180 закінчених картин, близько 400 етюдів і понад 100 малюнків). Учителем малювання (у Київській малювальній школі, потім — у Київському політехнічному інституті, крім того, був організатором першого у Києві державного художнього училища) він пропрацював 32 роки. «Він завжди

4–5 квітня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр перебував у Нідерландах, де відбулося заливання найбільшого дзвону для дзвіниці Спасо-Преображенського храму у Голосіївському р-ні м. Києва. Вага дзвону — 1500 кг. Українська делегація прибула в Амстердам 4 квітня і відвідала дзвоноливарний завод, де владика Олександр звершив молебень на початок доброї справи та окропив святою водою виробниче обладнання. За традицією у дзвін закладаються освячені монети. Від Блаженнішого Митрополита Володимира архі­ єпископ Олександр заклав у дзвін золотий червінець. Головою парафіяльної ради Спасо-Преображенського храму Ігорем Лисовим було закладено монети, зібрані парафіянами храму. orthodox.org.ua ЗБОРИ БЛАГОЧИННИХ СТОЛИЦІ 5 квітня у столичному Іліїнському храмі під головуванням секретаря Київської Митрополії, благочинного м. Києва протоієрея Віталія Косовського відбулися чергові збори благочинних благочинницьких округів столиці.

«Косовиця»

диво плідною дружбою. Саме впливові тестя приписують поетичні яскраві пейзажі жанрових картин Пимоненка. Талант, помічники, вчителі, хвороба, робота, друзі, шлюб — усе це за перші 30 років життя. До наведеного переліку можна сміливо додати славу, адже полотна Миколи Пимоненка стають відомими та популярними вже у 90‑х рр. ХІХ ст. завдяки участі у виставках Товариства пересувних художніх виставок. Зовні здавалося, що все подальше життя Миколи — один суцільний шлях визнання та винагород: статський радник, академік живопису, нагороджений орденом святої Анни за розписи у Володимирському соборі (образи святого Миколая та святої Олександри), член міжнародних художніх товариств та учасник міжна-

«Вечоріє», 1900 р.

життя та простих людей. Можливо, тому у його творчості майже відсутні соціальні, тим більше політичні мотиви. Так само притлумлені акценти на етнографічних особливостях. Селяни та міщани (точніше, кияни) на його полотнах живі, наче на секунду завмерли, щоб рухатися далі; вони спілкуються, сміються, сумують, мріють, моляться… Єдина ідея, яку дозволяв собі пропа-

«Ранок Христового Воскресіння», 1891 р. Рибінський державний історикоархітектурний і художній музей-заповідник

«Із лісу», 1900 р.

носив із собою маленьку скриньку з полотном, пензлями й фарбами та альбомчик із олівцем», — писала у спогадах про чоловіка Олександра Пимоненко. Художник ані на мить не переставав працювати, реалізовуючи себе, свій талант. Сучасники згадували, що це сповнювало його сумну душу постійною радістю.

У засіданні взяв участь митрополит Черкаський і Канівський Софроній, який, з благословення Священного Синоду УПЦ, контролює будівництво в столиці кафедрального собору на честь Воскресіння Христового. Його Високопреосвященство розповів зборам про хід будівельних робіт, а також подякував духовенству Києва за істотну фінансову допомогу. Протоієрей Віталій також ознайомив благочинних із програмою святкування в столиці 20-річчя Харківського Архієрейського Собору Української Православної Церкви і служіння на Київській кафедрі Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира. orthodox-church.kiev.ua ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 27 березня в рамках робочого візиту в Україну голова Колегії Євразійської економічної комісії Віктор Христенко відвідав Києво-Печерську Лавру. У резиденції намісника монастиря Віктор Борисович зустрівся з тимчасово керуючим Київською єпархією митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом.

Катерина Усачова

У ході зустрічі гість поділився своїми враженнями від перебування в древній обителі. Митрополит Павел розповів гостю про зусилля, які братія монастиря докладає для відновлення Києво-Печерської Лаври. Віктор Борисович, у свою чергу, розповів про труди з відродження Старицького Успенського чоловічого монастиря (Тверська область). По закінченні зустрічі Віктор Христенко і супроводжуючі його особи відвідали Ближні та Дальні печери обителі. Гості помолилися біля мощей преподобних отців Печерських і побували біля головних святинь Лаври. lavra.ua

8

№ 7 (305), квітень 2012

Н

аш літак заходить на посадку в аеропорту БенГуріон пізно вночі. Земля Обітована зустрічає паломників вогнями ілюмінацій і з перших кроків викликає захоп­ лення. На групу білоцерківців чекала гід — інокиня Іларія з Горненського монастиря (Руська духовна місія в Єрусалимі). Відразу впадають в око особ­ ливості Ізраїлю: інші природа, культура, менталітет, але голов­не те, що на цій Землі перебувають найважливіші святині християнського світу. Що характерно, храми в Ізраїлі зводили на місцях, пов’язаних із євангельськими подіями (нові споруди будувати заборонено).

С ЛІД АМИ ІІС УС А ХРИСТА

Назарет — перше місто, яке ми відвідали. Саме звідси Син Божий розпочав Свій земний шлях, що закінчився на Голгофі. Це найбільше (населення — 90 тисяч мешканців) арабське місто в Ізраїлі. Тут жили праведний Іосиф Обручник та Діва Марія. Паломники пили воду з джерела, біля якого Архангел Гавриїл сповістив Пречистій Діві благу вість про народження Сина Божого. Багато разів Діва Марія та Спаситель черпали воду із цього джерела. У ті часи воно забезпечувало водою все місто. До речі, за смаковими властивостями вона вважається найкращою в Ізраїлі. Паломники мали нагоду в цьому пересвідчитися. Над джерелом у XVIII ст. було зведено величний грецький храм, оздоблений фресками. Кана Галілейська — невеличке село з вузенькими вуличками, розташоване на відстані 5 км від Назарета. Сюди Христос разом із Матір’ю були запрошені на весілля. Богородиця вперше клопотала за людей перед Сином Божим, і Він здійснив перше чудо — перетворив воду на вино. У Кані паломники відвідали храм, зведений на місці будинку, де жив наречений — Симон Кананіт. Тут зберігаються два кам’яні водоноси, якими користувалися на весіллі. У храмі перебувають нетлінні мощі нареченого, який пішов за Христом і став одним із 12‑ти Його апостолів. Дитячі та юнацькі роки Спасителя минули в Галілеї. Земля там найродючіша, годує всю країну. Галілейське море красиве у будь-який час. Його берегами часто проходив Іісус Христос, тут люди слухали Його проповіді; тут Він ходив

Гора Фавор. Три кущі

православна газета

Паломництво

ІЗ ДУХОМ РАДОСТІ ТА БЛАГОДАТІ

ПАЛОМНИЦЬКІ НОТАТКИ по водах до човна апостолів, зціляв недужих. Тихим вечором ми мали нагоду пропливти Галілейським морем на човні часів Іісуса Христа. Човен знайшли у 1996 р. — через малу кількість дощів море відійшло від берега. Човен зберігався впродовж 20 століть, його зроблено з 18 видів дерев (переважно кипариси). За благословенням священника ми набрали відро морської води, і він окропив нею кожного паломника. Стомлені, але такі радісні і щасливі, ми повернулися того вечора до готелю. Наступного дня ми відвідали монастир Табгха, який нагадує про чудо примноження «п’яти хлібів та двох риб». На місці, де сидів Христос, знаходиться храм, зведений у VI ст. Камінь, на якому Господь розкладав хліб, нині використовується як вівтар. На березі Галілейського моря розташувався грецький монастир 12‑ти апостолів. Тут Господь здійснив багато чудес: зцілив двох сліпих, розслабленого, якого до Спасителя спустили на мотузках через дах, раба сотника, кровоточиву жінку та ін. Гора Фавор (висота 600 м) — місце Преображення Христа перед апостолами Петром, Яковом та Іоанном. Тут Господь показав свою Божественну суть, аби учні не мали в Ньому сумніву в годину тяжких випробувань. У І ст. благочестиві паломники піднімались гірською стежкою, зараз під’їжджають маршрутними таксі звивистим шляхом.

На вершині гори стоїть грецький монастир святого пророка Ілії. У вівтарній частині храму, збудованого в IV ст. рівноапостольною царицею Єленою, розташоване місце Преображення. У монастирі перебуває чудотворна ікона Божої Матері «Акафістна», яку помилково називають «Нев’я­ нучий Цвіт». Її надруковано на папері з офорта (такі відбитки друкували для паломників). Ікону було виловлено у пляшці арабськими дітьми в Галілейському морі. Після того як ікону помістили у храмі, від неї почалися зцілення. По краях образа люди вивішують позолочені та срібні медальйони (їх можна купити у храмі). Такий тут звичай. На території монастиря ми бачили три кущі. Згадаймо євангельське: «Господи! як гарно нам тут бути» (Мф. 17: 4). На горі Фавор Господь і нині являє Свою славу: щороку в день Преображення над нею сходить хмара. Із давніх-давен християнські паломники намагались зануритись у священні води річки Йордан. Йорданит (буквально у перекладі Йорданчик) — затока Йордану. Гарно, благодатно тут почуваєшся. Паломники придбали білі сорочки, спеціально пошиті для омовіння. У них, немов новонароджені немовлята, ми тричі з головою занурилися у воду. На території Гефсиманського саду розташувався руський монастир святої рівноапостольної Марії Магдалини. Величний храм збудував у 1888 р. імператор Олек-

сандр III, присвятивши його також пам’яті своєї матері. Цей п’ятиглавий собор із золотими куполами й досі вважається одним із найкрасивіших на Святій Землі. Плеяда царів — Олександр II, Олександр III, Микола II — завжди щедро жертвували на Руську Палестину. Перед Першою світовою війною третина святинь Землі Обітованої належала Руській духовній місії. У храмі в ім’я Марії Магдалини покояться мощі княгині Єлисавети та інокині Варвари, страчених безбожниками. Княгиня була на освяченні цього храму, їй все так сподобалося, що у 24‑річному віці вона сказала: «Як би я хотіла бути тут похованою!». Ці слова стали пророчими. Віфлеєм — місто народження Спасителя. Воно розташоване на кордоні Палестини та Ізраїлю. Базилика Різдва Христового — єдиний християнський храм на Святій Землі, що вцілів з домусульманського періоду. Перси-завойовники пощадили споруду, бо побачили на стінах зображення волхвів у персидському одязі. Увійти до храму паломники змогли лише зігнувшись. Таким був первісний задум будівничих, щоб вклонитися святості цього місця. Печера розташована під вівтарем, місце народження Спасителя позначене срібною зіркою. Ясла, в які Богородиця поклала новонародженого Христа, розміщені у правій частині печери. Незабутнє враження справила на паломників Лавра святого Савви Освященного, яка

Українські паломники з Патріархом Єрусалимським Феофілом III

зведена у випаленій сонцем Іудейській пустелі. Вона заснована цим святим ще у 486 р. Саме тут він багато років ніс свої аскетичні подвиги. У часи розквіту чернецтва (V—VI ст.) у Лаврі проживало понад 1000 ченців. У цій обителі життя ченців вирізняється особливою суворістю. Трапеза буває лише один раз на день, під час святої Чотиридесятниці — сухоїдіння. Жінкам доступ на територію Лаври закрито, як і на Афоні. Мощі Савви Освященного виносять на поклоніння до входу в обитель. Одна з монастирських реліквій — фінікова пальма, яку посадив святий Савва. Її листя має цілющу силу — лікує безпліддя. Його й нині роздають паломникам. На територію обителі нерідко заповзають змії та скорпіони, але нікому з ченців не завдають шкоди. У різні часи в Лаврі жили Іоанн Дамаскін, Андрій Критський та інші святі. Нині тут трудяться 20 ченців на чолі з архімандритом Євдокимосом. Єлеонська гора — місце Вознесіння Господа на 40‑й день після Воскресіння. Зберігся камінь із відбитком правої ступні Спасителя, «стопочка», що утворилася при Вознесінні. Святиня тепер перебуває у володінні мусульман, у восьмигранній каплиці.

АУДІЄНЦІЯ У ПАТРІАРХ А

Православні храми в Ізраїлі належать до Єрусалимського Патріархату, який очолює грецький Патріарх Феофіл ІІІ. Він зустрівся з нашою групою у тронному залі своєї резиденції. Патріарх привітав усіх із перебуванням на Святій Землі, сказав напутнє слово, благословив подарунками та пригостив солодощами. Зокрема, він зазначив: «Російські та українські паломники завжди вирізняються тим, що з особливим благоговінням вклоняються святиням. Вони відчувають, що кожен, хто тут побував, стає співпричасником благодаті святих місць. Ми, як члени Православної Церкви, маємо честь бути хранителями та служителями святинь, продов­жуючи справу апостолів. Наша мета — зберегти їх для майбутніх поколінь. Бажаю, щоб поклоніння ваше було гідним, і ви, оновлені духом і тілом, повернулися додому, а дух радості та благодаті передали іншим!». Тепер усе більше й більше наших співвітчизників відвіду-

православна газета

Пал о м н ицт в о

Лавра преподобного Савви Освященного

ють Землю Обітовану і скрізь відчувають доброзичливе ставлення. А в монастирях, які належать Руській духовній місії, наших паломників зустрічають як рідних. У деяких обителях нас запрошували до монастирського саду скуштувати мандаринів та інших цитрусових, пригощали кавою та цукерками.

ЄРУС А ЛИМ — СЕРЦЕ СВЯТОЇ ЗЕМ ЛІ

Це місто віруючих, людей різних конфесій, «місто миру». Тут живе майже 1 млн мешканців. Паломники пройшли хресним шляхом Спасителя — дорогою завдовжки 1 км, яка починається від Преторії і закінчує­ ться Голгофою. Саме цим шляхом ішов Христос, несучи Свій хрест Дорогою добровільної жертви… Ми йшли мовчки, розуміючи важливість моменту. Ось тут Він упав під тяжкістю хреста і залишив відбиток руки на камені; тут іудеї змусили Симона Киринеянина нести хрест Спасителя… Головний храм Єрусалима — храм Гробу Господнього — найбільша святиня християнського світу. Він зведений на місці страждань та Воскресіння Господа. Храм багато разів руйнували, та він знову піднімався з попелу. Сьогодні він складається з численних каплиць, святилищ та приділів. Деякі з них належать католикам та вірменським християнам. Гроб Сина Божого — це кам’яна плита у печері, покрита мармуровою дошкою, над якою зведено Кувуклію — каплицю. До святилища одноразово можуть увійти до п’яти осіб. Хвилювання охоплює кожного, хто приходить сюди і стає свідком Воскресіння Сина Божого. Звідси явились світові радість, життя, безсмертя… Кожну ніч на Святому Гробі звершують Божественну літургію. Її завжди очолює один із

єпископів Грецької Церкви. Тієї ночі службу звершував владика Ісихій, якому співслужили священнослужителі Румунії, Болгарії, Греції, Польщі, України та Росії. Люди говорять різними мовами, але Господь поєднав усіх. Молитву «Отче наш» співав увесь храм зі сльозами на очах. Відчувалась велич та все­пере­магаюча сила Право­с лав’я. Причащались майже всі присутні на Літургії. Паломники отримали велику духовну силу і радість. Кожен із нас запалив єрусалимські свічки на Гробі Господньому та загасив їх, щоб привезти у свої домівки. Особливу увагу паломників привернув у храмі Камінь Помазання — низька мармурова плита. Це місце, куди благословенний Іосиф та Никодим перенесли тіло Христа для помазання миром перед похованням. Зворушливо було бачити, як і нині жінки всього світу приносять ароматичні олії на Камінь Помазання, прикладаючи до нього хрестики, хустки, свічки і з благоговінням вклоняючись святині.

ІЗРАЇЛЬ НА В Л АСНІ ОЧІ

Ізраїль як держава виник у 1948 р. Територія країни стратегічна, адже тут проходять важливі торговельні шляхи, за які завжди велася боротьба. Населення сучасного Ізраїлю становить близько 8 млн осіб, із них 1,5 млн. — репатріанти-євреї із країн колишнього Радянського Союзу. Із вікна автобуса ми бачили екзотичну природу: вздовж дороги розкинулись мандаринові, бананові, мигдальні, оливкові гаї. Саме олива — вічне дерево — є символом цієї країни. Сільське господарство в Ізраїлі досить розвинене. Успішно застосовуються найновітніші світові технології. У цій галузі працюють, як правило, араби.

Ми не бачили дач, у них немає потреби, адже свіжі фрукти та овочі є у великому асортименті цілий рік. Там землю люблять і ретельно її обробляють: за занедбаний клаптик землі (ми такого не спостерігали) накладаються штрафи. Дерева ростуть із потужною кореневою системою і не потребують родючих ґрунтів — їм достатньо каменистих. Ферми перебувають у чудовому стані. До речі, найбільша у світі крокодилова ферма — в Ізраїлі. Скрізь на клумбах ми спостерігали трубочки, пофарбовані під колір землі: крапельне зрошення — цим славиться Ізраїль. Останні роки дощів випадає все менше, і для поливу задіяна сучасна система очистки каналізаційних стічних вод, знесолюється також вода Середземного та Мертвого морів. Пішки люди ходять мало, незважаючи на відстань, їздять автомобілями. Машини, як правило, новенькі (не більше двох років), дороги гарні, добре освітлені, навіть у пустелях. У гаражах немає потреби, автомобілі стоять на вулицях, ніхто нічого не краде. Сім’я в Ізраїлі зведена у високий ранг. Діти — це святе, це — майбутнє. Середня заробітна плата в Ізраїлі становить 2 тисячі доларів, буханець хліба коштує 1,5—4 долари. На вулицях звучить англійська, арабська, російська та єврейська мови. Ізраїль — країна трьох релігій: іудейської, християнської та мусульманської. 70 % населення становлять євреї. Серед них є православні та іудеї. Щодо останніх, ми спостерігали, як вони живуть за законами рабинату — святкують суботній день: шабат. Тоді життя в місті немов замирає, транспорт не працює, не дозволяється займатися жодними справами. Цього дня можна зробити не більше двох тисяч кроків, усе заздалегідь прораховано. Люди йдуть до найближчої синагоги або до Стіни Плачу. В Ізраїлі досить високо розвинена медицина, ми проїжджали цілі спеціалізовані містечка. За статистикою, на першому місці серед захворювань — онкологічні проблеми шкіри. Більшу частину року сонце дуже спекотне, температура сягає понад +50°С. Чотири дні паломництва пролетіли миттєво. Ми цінували кожну хвилину, проведену на Святій Землі. Господь послав нам велику радість — пройти слідами Христа, вклонитися великим святиням. Відтепер спогади про Землю Обітовану будуть нам втіхою у важкі хвилини життя. Тамара Зозуленко

тоді як традиційно в іконографії Богородиця зазвичай зображується скорботною або розчуленою. Віфлеємську ікону Божої Матері було пожертвовано до базиліки Різдва Христового Російським Імператорським домом (точна дата невідома). Риза її виготовлена з плаття преподобномучениці Єлисавети

9

ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ ЄРУСАЛИМСЬКА За Переданням Церкви Єрусалимський образ Божої Матері було написано апостолом Лукою, причому, сталося це на Святій Землі, в Гефсиманії, через 15 років після вознесіння Спасителя на небо. За візантійського імператора Лева Великого (457–474) Єрусалимську ікону було перенесено до Константинополя і поміщено у храмі Богоматері, йменованому «Пігій», тобто «Джерело». За імператора Іраклія (575–641) місто оточили скіфи, але його не було взято лише завдяки всенародній молитві перед цією іконою. В пам’ять про таке чудо образ перенесли в один із головних храмів Візантії — у Влахернську церкву, де він і залишався протягом майже трьох століть. На початку Х ст. Єрусалимська ікона потрапила у кримське місто Херсонес, звідки рівноапостольний князь Володимир узяв ікону до Києва. Коли ж слідом за киянами святе Хрещення і християнство прийняли новгородці, князь послав цей образ їм у напуття. Понад 400 років образ Богородиці перебував у Софійському соборі Великого Новгорода. Богоматір із Немовлям на правій руці зображена до пояса і дивиться на оберненого до Неї Сина. Мафорій, вільно спадаючи з голови Богородиці, — це яскравий, частіше червоний, виворіт у одворотах. (Дзеркальне відображення цього іконографічного типу — Грузинський образ Богоматері. Цю ікону також особливо шанували у стародавніх новгородських землях.) У середині XVI ст., за правління царя Івана Грозного, Єрусалимську ікону було взято до московського Успенського собору і поміщено серед інших святинь. Усіма шанована ікона перебувала у Кремлі до 1812 р., коли її захопили французи і відвезли до Франції. У Парижі, в соборі Паризької Богоматері, ікона зберігається і донині. Залишилося два точних списки з Єрусалимської ікони Богородиці. Перший було принесено до Кремля з церкви на честь Різдва Богородиці (на Сінях), що розташовувалася в житлових палатах московських царів. В Успенському соборі ікона оселилася за патріаршим місцем. Другий список Єрусалимського образа перебуває у храмі на честь Різдва Христо-

ВІФЛЕЄМСЬКА ІКОНА БОГОРОДИЦІ Віфлеємська ікона Пресвятої Богородиці перебуває в базиліці Різдва Х р и сто в о го у Віфлеємі. Образ розташований за декілька метрів праворуч від спуску до печери Різдва Христового, біля стіни, у дерев’яному кіоті. Ця ікона особливо вирізняється тим, що Пресвята Діва зображена на ній усміхненою,

№ 7 (305), квітень 2012

(Романової, † 1918 р.). Це образ руського письма. Він належить до іконописного типу «Одигітрія», що в перекладі з грецької означає «Путеводительниця». На Віфлеємській іконі Пречиста Діва зображена з Немовлям Христом. У лівій руці Божественного Немовляти — держава, символ царственої влади, правою Він благо-

вого в Ізмайлові, що ніколи не закривався. Його принес­ли сюди з су с і д н ьо го Покровського собору царської садиби на СрібноВиноградському острові. Єрусалимська ікона велика за своїми розмірами і тому важка. Під час хресних ходів її насилу можуть нести вісім осіб. На боках ковчега ікони також зображені апостоли і троє мучеників. Найбільш прославлений список Єрусалимської ікони Богородиці, подарований у 1855 р. святителем Московським Філаретом (через посередництво відомого Христа заради юродивого Івана Степановича) Хрестовоздвиженській жіночій обителі Подільського повіту Московської губернії. У 1873 р. там відбулося освячення храму на честь Єрусалимської ікони Божої Матері. Дуже шанувалася в обителі і знаменита ікона Єрусалимська (Бронницька), яка не раз бувала в цьому монастирі. У 1892 р. жителі Бронниць у дар Воскресенському собору, що будувався в монастирі, подарували точну копію чудотворної Єрусалимської (Бронницької) ікони. У 1911 р. обитель відвідала велика княгиня Єлисавета Феодорівна. Монастир швидко набув у Подільському краї славу духовного, благодійного та освітнього центру. Після перевороту 1917 р. влада заборонила хресний хід з Єрусалимською (Бронницькою) іконою. Обитель невдовзі закрили, а будь-яке згадування про неї зникло з друку. Але за Божим провидінням обитель одну з перших знову було відкрито на початку 1990-х рр. Нині це ставропігійний монастир, який перебуває під прямим управлінням Патріарха Московського і всієї Русі. Знову звучить тут молитовний спів, звернений до Єрусалимської ікони Богоматері — Наставниці і Покровительки всіх православних християн.

24 жовтня 2011 р. у столичний храм на честь Єрусалимського образа Пресвятої Богородиці була принесена ікона з Єрусалимським образом Божої Матері. Принесена ікона — точна копія Єрусалимської — написана з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира й освячена в Гефсиманії у 2010 р. Святкування Єрусалимському образу Пресвятої Богородиці — 25 жовтня за н. ст.

словляє всіх тих, хто молиться перед образом Його Пречистої Матері. Божа Матір вказує на Спасителя як на Шлях Життя — у цьому сенсі Вона і є Путеводительницею, що веде нас до Христа, від гріха — до спасіння. Уже в наш час Віфлеємська ікона прославилася багатьма чудесами. Її дуже шанують у Палестині, причому не лише християни, а й мусуль-

манське населення. За сформованою традицією, перед цією іконою моляться про дарування дітей, про їхнє благополуччя і про сімейний добробут.

3–11 квітня 2010 р. Віфлеємська ікона Божої Матері «Усміхнена» перебувала в Києві. День святкування В і фл еє м с ь к і й і ко н і Пресвятої Богородиці — 28 серпня за н. ст.

10

№ 7 (305), квітень 2012

православна газета

ц е р к в а і н аука

СПРАГЛІ ДО ПРАВДИ Як співвідноситься віра в Господа з науковими знаннями?.. Видатний учений і мислитель, засновник Московського університету Михайло Ломоносов писав з цього приводу, що наука і релігія «у розбрат прийти не можуть…» («хіба що хтось через якесь марнославство й показ свого мудрування на них ворожнечу зведе»). Такої самої думки дотримувався, до речі, і святитель Московський Філарет: «Віра Христова не у ворожнечі з істинним знанням, тому що не в союзі з невіглаством». Протиставлення релігії та наукового світогляду навряд чи можна назвати коректним уже тому, що багато вчених вважали себе віруючими: Миколай Коперник, Галілео Галілей, Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Блез Паскаль, Макс Планк та багато інших (без яких важко уявити науку в принципі). Це, до речі, не випадково, а закономірно: саме завдяки християнству стала можливою поява наукової картини світу, опис якої почався після того, як зірки стали зірками, переставши бути богами. Зараз про це можна говорити впевнено і вільно, проте так було не завжди.

ПРО ТЕРНИ ТА ЗІРКИ

З

а часів СРСР тоннами видавалася науковопопулярна література, що втовкмачувала ідеї про протиставлення релігії та науки, звеличувала діалектичний матеріалізм і роль комуністичної партії у будь-яких галузях знання. На всі духовні пошуки відповідь лунала, наче постріл: «Наука довела — бога немає» (само слово «Бог» тоді писали з маленькою літери). Особливо великий успіх ця відповідь мала в період правління генсека Микити Хрущова. Навесні 1961 р., невдовзі після польоту в космос, у Юрія Гагаріна запитали, чи бачив він там Бога. Перший із смертних, який побував на орбіті, засміявся і чесно зізнався, що не бачив, і цю його відповідь розтиражували газети, розставивши «правильні» акценти. Про те, що насправді правильно, а що — ні, тоді мало хто замислювався. Критерії правильності зміщували і розмивали: книги Нового і Старого Завітів при Хрущові спалювали, храми масово закривали, священиків, як могли, переслідували. Це зараз у будь-якому православному храмі можна взяти Євангеліє, відкрити і прочитати: «Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Котрий у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1: 18). Апостол Іоанн, як і інші євангелісти, свідчить про Втілення Боголюдини Іісуса Христа. Однак не треба бути вченим богословом, аби зрозуміти: Юрій Гагарін у космосі не бачив, та й не міг бачити Бога. Але це зовсім не означає, що Бога немає… Втім, і про те, що сам Гагарін (як і багато інших космонавтів, ракетобудівників, учених того часу) був хрещеним і відвідував Свято-Троїцьку Сергієву Лавру, ми дізнаємося лише зараз. Приміром, ігумен Іов (Талац), насельник обителі (в дитинстві мріяв стати космонавтом, а нині опікується ними духовно), переконався, відвідавши Російський держ­ архів соціально-політичної історії, що на пленумі ЦК комсомолу Юрій Гагарін публічно вимагав відновлення храму Христа Спасителя в Москві. Відвага — нечувана на ті часи. Про цю та про багато інших подій космології навіть зняли фільм «Космос як послух». правжні вчені (навіть невіруючі) і зараз звертаються до Церкви. Ігумен Іов (Талац) розповідає, як одного разу в приватній розмові відомий дослідник побіжно зауважив: мовляв, чим більше вивчається Всесвіт, тим менше в ньому залишається місця Богу. Питання ченця-попа про те, чи знає вчений, яка зараз температура в Галактиці М-81, який тиск за 20 км від снігових шапок Марса і… що робить його дружина, поста-

С

вили чоловіка у глухий кут. «Навіть якби вивчили всі таємниці світобудови, а один сантиметр залишився не вивченим наукою, то це мале не дозволило б справжнім ученим стверджувати, що Бога немає…» — резюмував апологет з любов’ю.

ПРО СИ Л У ЗН А НЬ

ро науку з любов’ю говоП риться в Основах соціальної концепції — офіційному

документі нашої Православної Церкви. Цій темі присвячено розділ XIV, в якому стверджується, зокрема, що «хоча наука може бути одним із засобів пізнання Бога (див.: Рим. 1: 19–20), Православ’я бачить у ній також природний інструмент благоустрою земного життя, користуватися яким треба вельми обережно. Церква застерігає… від спокуси розглядати науку як галузь, абсолютно незалежну від моральних засад». Такий підхід до питання цілком традиційний.

2004‑му ігумен Феофан (Крюков) склав невеликий, але дуже змістовний збірник праць святителя Феофана Затворника, назвавши його просто: «Православ’я та наука». У цій брошурі є уривки з листів святителя до його духовних чад, серед яких були, очевидно, як учені, так і просто люди, що захоплювалися науками. Ось одна з пастирських настанов: «Учення за плечима не носити. Тому воно життю не перешкода. Дотягніть його до кінця. Поможи вам Господи!..». Ось — інша: «Наука — наукою, а життя — життям… Те, чого вимагає богодогоджання, можна виконати і між заняттями». А ось наступне повчання приватного характеру: «Берег­т и серце слід, аби не прилягало до насолод мирських. Користування цими насолодами гасить вогонь духу, тоді як участь у чомусь без цього використання лише дує на той вогонь, а не гасить. І заняття ваші з хімії зовсім не гасять… Навіщо ж кидати?..». ось зірочка з цілої плеяди узагальнень святителя Феофана: «Є люди, які дні й ночі просиджують за вивченням якоїсь науки — математики, фізики, астрономії, історії тощо, думаючи, що живлять душу істиною, а душа їхня чахне і нудиться. Чому? — Тому, що немає істини в тих місцях, де хочуть її знайти! Не тому так кажу, що науки не можуть містити істини… а що нерідко вона буває звідти вигнана і заміщена то мріяннями, то припущеннями, що суперечать істині. — Але ж душу не обдуриш… Ось вона й нудиться. Та це ніби ще слушні заняття… А що сказати про тих, хто жадібно читає періодичну нашу писемність?».

У

А

ПРО ВЧЕНИХ І ПР О Л Ж ЕН АУ К У

ажливість критерію В істинності знань сьогодні все гостріше відчувають

і самі вчені. Михайло Гельфанд, доктор біологічних наук, професор МДУ, одну з публічних лекцій (на тему «Біоінформатика: молекулярна біологія між пробіркою та комп’ю­ тером») почав вельми нетривіально. Він акцентував увагу слухачів на тому, що, якщо в пошуковій системі Інтернет набрати словосполучення «академія біоінформатики», то чи не першим сайтом, куди буде запропоновано зайти, стане сторінка якоїсь «академії біоенергоінформатики», що, серед іншого, пропонує послуги: діагностика пристріту, зняття привороту та інша окультна облуда. Аби уникнути непорозумінь, професор Гельфанд уточнив, що вестиме мову не про це, а про «змістовну молекулярну біологію». Наведений приклад — не єдиний.

«Чим більше я займаюся вивченням природи, тим більше зупиняюся у благоговійному здивуванні перед ділами Творця. Я молюся під час своїх робіт у лабораторії». Луї Пастер (1822–1895), хімік, біолог

Національної наукової медичної бібліотеки виявився журнал з помітною назвою «Фізика свідомості і життя, космологія та астрофізика». Зі змісту стало зрозуміло, що на його сторінках йшлося, серед іншого, про «вироблення нових фізичних уявлень про природу свідомості», і «не лише в земному, а й у космічному масштабі». У свідомості відразу ж виникли асоціації з радянськими книжками а-ля «Хочу все знати!» (мабуть, знайомі читачам, яким за 30‑ть) — науково-популярні опуси містили чимало пізнавального, але в цілому сприяли формуванню уламкового, антирелігійного світогляду. І вже точно не варто було їх рекомендувати до прочитання дітям молодшого шкільного віку. Зараз же псевдонаукової літератури і зовсім греблю гати, тому необхідно виявляти неабияку обережність навіть у державних бібліотеках. Пам’ятаючи про те, що найгірша брехня має нашивки, а іноді й зовсім виряджається в одяг правди. икладач філософії одного з провідних університетів столиці констатувала якось, що наука прийшла до розуміння непоясненності світу з позицій матеріалізму (так само як і інших теорій). Проте визнан­ня цього на офіційному рівні може мати наслідки, що не збігаються з очікуваннями православних. За словами цієї вченої (і не лише її), наукове дослідження духовного світу та його закономірностей може привести до повсюдного відкриття «кафедр з вивчення барабашок». Утім, це жодним чином не виправдовує духовні лінощі багатьох православних учених та студентів. ахідна наукова думка все частіше шукає опору в християнстві. Як наслідок — на дошках оголошень столичних вузів уже зустрічаються оголошення, немислимі не те що за радянських часів, але й зовсім нещодавно, зокрема запрошення на різноманітні конференції та літні студії з питань науки і релігії. Існують цілі організації та інститути (Faraday Institute for Science and Religion, Christians in Science тощо), що займаються цими питаннями. Деякі навіть виділяють учасникам заходів

юди, які мають стосунок Л до наукових кіл, стверВ джують, що чимало сучасних дослідників, маючи досить неясне уявлення про Православ’я, шукають підґрунтя для своїх висновків в окультизмі. По суті, спостерігається ренесанс примітивного язичництва. Коріння цього процесу виявив ще святитель Феофан Затворник. Не заперечуючи наукового знан­н я (а подекуди — навпаки, схвалюючи), святий отець ставить основоположне питання: «Що є наука?». У його інтерпретації: «Сама по собі вона є душевною справою; душевне ж не розуміє духовного і тіснить його… Щоб цього не було, треба душевне одухотворити — пропустити крізь нього елементи духовні… Наука не самостійна пані. В моду увійшло виставляти науку, немов якусь царську особу. Особа ця — мрія. Жодної науки у нас немає, яка б стала міцно на своїх основах».

ПР О Н АС У ЩНЕ

проби наук (як гуманітарС них, так і природничих) «стати на основах» залишають

дуже примітні сліди-артефакти. Так, до прикладу, у каталозі

З

стипендії, що покривають проїзд, проживання та участь у конференціях. Це і добре, і погано. З одного боку, є люди, які намагаються осмислити, як співвідносяться наука та релігія, а це вселяє надію, що «кафедри з вивчення барабашок» не стануть реальністю. З іншого боку, можливість появи цих «кафедр» багато в чому є наслідком реформації (що визначила напрям наукової думки на Заході), і ще глибше — відпадання католицизму від Православної Церкви… Це, втім, делікатна проблема, так само як і тема практичного використання наукових відкриттів.

ПР О НЕПРИП УС ТИМЕ

учасні досягнення… «С включаючи фізику елементарних частинок, хімію,

мікробіологію, свідчать, що вони суть меч обоюдогострий, здатний не тільки принести людині добро, а й позбавити її життя. Євангельські норми… дають можливість такого виховання особи, за якого вона не могла б використати із злим наміром одержані знання й сили. Тому Церква і світська наука покликані до співробітництва в ім’я спасіння життя та його належного устрою», — йдеться в Основах соціальної концепції Української Православної Церкви. Причому особливо підкреслюється, що «до кінця XX століття наука й техніка досягли таких великих результатів і набули такого впливу на всі сторони життя, що перетворилися… на визначальний чинник буття цивілізації. Науково-технологічний рівень… такий, що злочинні дії невеликої купки людей у принципі можуть протягом кількох годин викликати глобальну катастрофу, в якій безповоротно загинуть усі вищі форми життя». акож Церква застерігає від спроб використовувати досягнення науки й техніки для встановлення контролю над внутрішнім світом особистості, для створення будь-яких технологій сугестії та маніпуляції людською свідомістю або підсвідомістю.

Т

Ольга Бреєва, В’ячеслав Дарпінянц

православна газета

ц е р к в а і н аука

№ 7 (305), квітень 2012

11

РОБИ ВІРУ ПАНУЮЧОЮ — А НАУКУ ПІДЛЕГЛОЮ

СВЯТИТЕЛЬ ФЕОФАН ЗАТВОРНИК ПРО НАУКУ КОЛИ МОЖНА ЖИТИ ЗА НАУКОЮ?

Був час, коли науковці спиралися більше на розум і все твердили: «Розум вимагає саме того, розум не згоден на це». Нині залишили розум у спокої та стали посилатися все на науку. Наука стала пані і володаркою, перед якою все зобов’язане колінкувати. А що таке наука? Немає жодної науки скільки-небудь сформованої. Будь-яка наука ще саму себе шукає; факти, що належать до сфери кожної з них, не зібрані та не розібрані як слід, а про відкриття причинних відносин і, тим більше, про визначення основ кожної науки ще немає й згадки. Жодна наука сама собі ще не пані — як же їй керувати іншими? Є книги, в яких на­у ковці висловлюють свої погляди на науку, але це далеко не те, що сама наука. Погляди науковців — їхня власна справа; саме тому й недоречна фраза: «наука вимагає», а правильніше: «ось той і той так вважає». Якби наука дійсно повернулася до своїх основ, то вирок її

«Є три розряди людей: одні знайшли Бога і служать Йому — люди ці розумні та щасливі. Другі не знайшли і не шукають Його — ці нерозумні і нещасні. Треті не знайшли, але шукають Його, — це люди розумні, але ще нещасні». Блез Паскаль (1623–1662), фізик, математик і релігійний філософ

був би цінний; тоді це було б те саме, що голос Божий, бо так як усяка наука обіймає будь-яку частину єства, а частина єства є творіння Боже і в законах своїх являє визначення волі Божої, то наука, повернувшись до своїх основ та до визначення законів, що діють у відомому колі буття, вказувала б нам точні визначення волі Божої, коритися яким є невідкладний закон для всякої розумної істоти. Тоді кожна наука була би ймовірно однією з книг Святого Письма, яка містить Божественне Одкровення, а вся наука у своїй сукупності — Біблією, Одкровенням Божим в єстві речей; тоді було б у нас дві Біблії: одна писана, а інша не писана, та, що міститься в бутті речей. У дійсності наука могла б вимагати слухняності та покори, але насправді, як

воно є тепер, вона того не варта. Чи буде коли-небудь варта — невідомо, але зараз посилатися на неї не має рації.

СТОСОВНО НАУКОВОЇ ОСВІТИ

Питається, як повинен стримувати себе християнин щодо зовнішньої мудрості або наукової освіти? Обирай найпотрібніше. З предметів цієї мудрості обирай найпотрібніше за твоїм станом, особливо те, до чого відчуваєш потяг, і те, в чому переважно є потреба братам твоїм, християнам. Внеси православні основи. А в образі дослідження намагайся основи кожної досліджуваної тобою науки освятити світлом небесної мудрості або навіть унести їх туди з цієї сфери.

«Пояснити походження життя на землі тільки випадком — це те саме, що пояснити походження словника вибухом у типографії...». Чарльз Дарвін (1809–1882), природознавець

ПОВНОТА ВІД АННЯ НАУКИ

ристиянство, подолавши Х язичницькі забобони, деміфологізувало природу, що сприяло виникненню наукового природознавства. Згодом науки — як природничі, так і гуманітарні — стали однією з найважливіших складових культури. До кінця XX століття наука й техніка досягли таких великих результатів і набули такого впливу на всі сторони життя, що перетворилися, по суті, на визначальний чинник буття цивілізації. ауково-технічний рівень цивілізації нині такий, що злочинні дії невеликої купки людей у принципі можуть протягом кількох годин викликати глобальну катастрофу, в якій безповоротно загинуть усі вищі форми життя. З християнського погляду, все це є наслідком того хибного принципу, що лежить в основі сучасного науково-технічного розвитку. Він полягає в апріорній установці, що цей розвиток не повинен бути обмежений будь-якими моральними, філософськими або релігійними

Н

вимогами. Проте за такої «свободи» науково-технічний розвиток потрапляє під владу людських пристрастей, передусім марнославства, гордощів, прагнення щонайбільшого комфорту, які руйнують духовну гармонію життя, з усіма негативними явищами, що випливають звідси. Тому нині для забезпечення нормального людського життя як ніколи потрібне відновлення втраченого зв’язку наукового знання з релігійними духов­ ними та моральними цінностями. Потреба в такому зв’язку зумовлюється й тим, що значна частина людей не перестає вірити у всемогутність наукового знання. евною мірою саме внаслідок такого погляду в XVIII ст. частина атеїстично настроєних мислителів рішуче протиставила науку релігії. Водночас загальновідомим фактом є те, що за всіх часів, включаючи й теперішній, багато хто з найвидатніших учених були й залишаються людьми релігійними. Це було б

П

неможливим за наявності принципових суперечностей між релігією та наукою. На­укове та релігійне пізнання мають абсолютно різний характер. У них різні вихідні засновки, різні цілі, завдання, методи. лід відзначити й некоректність протиставлення релігії і так званого наукового світогляду. За своєю природою тільки релігія та філософія виконують світоглядну функцію, проте її не беруть на себе ні окремі спеціальні науки, ні все конкретно-наукове знання в цілому. ерква застерігає людину від спокуси розглядати науку як галузь, абсолютно незалежну від моральних засад. Сучасні досягнення в різних галузях, включаючи фізику елементарних частинок, хімію, мікробіологію, свідчать, що вони суть меч обоюдогострий, здатний не тільки принести людині добро, а й позбавити її життя. Євангельські норми життя

С

Ц

Відганяй неправославні основи. Інших же основ, неприязних їй, не тільки не треба приймати, а гнати їх і переслідувати. Розширюй спостереження і розумові пізнання. Взагалі, ніскільки не противно розширювати коло своїх знань про речі за спостереженнями і міркуваннями розуму… Потрібно тільки, щоб це робилося, коли мудрість є вже істинна. Роби віру пануючою — а науку підлеглою. Бо ця, як вічна, небесна і Божественна, повинна бути основною, а та, як пані тільки на час, повинна бути підлеглою. Не дозволяй пишатися ні науці, ні собі заради неї. З цієї ж причини ніколи, ні словом, ні думкою не потрібно надавати останній якогось безсумнівного значення, не ставити її найважливішою, а уявляти плазуючою на землі, як і є, й не дозволяти пишатися ні їй, ні самому заради неї. Не мучся невисокими науковими здібностями. Ще одне зауваження про міру здібностей. Міра здібностей — від Бога. Тому прийми її з вдячністю і задоволенням, але ніяк не мучся, якщо вона не надто висока. Потрібне й суттєве кожен здатний знати.

«Чудове влаштування космосу та гармонія в ньому можуть бути пояснені тільки тим, що космос був створений за планом всезнаючої і всемогутньої істоти. Ось — моє перше й останнє слово». Ісаак Ньютон (1643–1727), фізик і математик

дають можливість такого виховання особи, за якого вона не могла б використати із злим наміром одержані знання й сили. лід особливо виділити суспільні науки, внаслідок свого характеру неминуче пов’язані із галузями бого­ слов’я, церковної історії, канонічного права. Вітаючи досягнення світських учених у даній сфері й визнаючи важливість гуманітарних досліджень, Церква водночас не вважає раціональну картину світу, що іноді подається в таких дослідженнях, повною і всеосяжною. Релігійний світогляд не може бути заперечений як джерело уявлень про істину, а також розуміння історії, етики та багатьох інших гуманітарних наук, які мають підстави й право бути присутніми в системі світської освіти й виховання, в організації суспільного життя. Тільки поєднання духовного досвіду з науковим знанням дає повноту відання. юдина як образ і подоба Незбагненного Творця в своїх таємничих глибинах вільна. Церква застерігає від

Особ­ливі наукові пізнання не для всіх. На те народжуються особливі люди, яким вони доручаються Богом і які відповідатимуть за свої наміри і справи. Втім, нерідко Сам Бог поступається вірі та пошуку люблячих Його і розверзає благословенням те, що закрив у народженні. Трудись і молись для їх підвищення. Звідси — трудись, бо і працею підносяться сили, а головне — шукай і молись. Хто вірував і посоромився? Але при цьому все ж віддавайся Богу, бо Він краще знає, що для нас спасіння. Нарікай на недбальство, віднови розладнане. Якщо ж виявиться, що слабкість пізнання і сил залежить від нас, від нашого недбальства та розпусти, то треба нарікати на те, а після нарікання подбати усіляко про відновлення розладнаного.

«Я дивуюся, чому люди воліють блукати у невідомості з багатьох важливих питань, коли Бог подарував їм таку чудову книгу Одкровення?» Майкл Фарадей (1791–1867), англійський фізик і хімік

С

Л

спроб використати досягнення науки й техніки для встановлення контролю над внутрішнім світом особи, для створення будь-яких технологій сугестії та маніпуляції людською свідомістю або підсвідомістю. (Із «Основ соціальної концепції УПЦ», XIV)

12

№ 7 (305), квітень 2012 КОЛОНК А АВТОРА

Духо в н ий в им і р

православна газета

«ЛЮДИНА ПОВИННА ШУКАТИ НЕ ЧУДЕС, А НАСАМПЕРЕД ЧИСТОТИ СЕРЦЯ»

У наш час ми нерідко чуємо розповіді про різні чудеса — мироточення ікон, знамення на небі та ін. «Церковна православна газета» звернулася до священнослужителів із запитаннями: «Як правильно ставитися до чудес і свідчень про них? І як відрізнити помилкові, вигадані чудеса від істинних?».

ХРИСТОС — НАША ПАСХА

З

нову милосердний Господь сподобив нас зустріти світле і спасительне свято Свого Воскресіння — Пасху, свято свят і торжество з торжеств. Пасха Христова — найбільший прояв Божественної любові до кожної людини. Охоплений бажанням врятувати людство від гріха і смерті, Господь Іісус Христос помер на Чесному Животворящому Хресті за кожного з нас і воскрес із мертвих на третій день для кожного з нас, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3: 15). овозавітна х р и ст и я н с ь к а Пасха тісно пов’язана з єврейською старозавітної Пасхою. Слово «пасха» (євр. — «песах») у перекладі означає «проходження повз, позбавлення, звільнення». У ніч виходу ізраїльтян з Єгипту Ангел Господній пройшов повз ті будинки ізраїльтян, що були помазані кров’ю пасхального агнця. Цей агнець бу в прообразом Предвічного Агнця Божого — Господа Іісуса Христа, Який взяв на Себе гріхи світу. Іудеї, святкуючи Пасху, дякують Богові за позбавлення від смерті та закінчення рабства. Ми ж, християни, з апостольських часів сприйняли смерть Спасителя — Хресну Пасху — як спасіння світу від гріхів, а Його Воскресіння — Пасху Воскресіння — як божественну перемогу над смертю, неминучим, страшним наслідком людського гріха. удеї їли пасхального агнця з прісним хлібом (мацою) та гіркими травами, згадуючи і радість звільнення, і гіркоту рабства. Наша паска — солодка, пишна, гарна. У день Світлого Христового Воскресіння, після Літургії, ми несемо її разом із крашанками як дар нашого сімейного пасхального столу Воскреслому Спасителю для освячення

Н

І

Його благодаттю. Смакуючи її всю Світлу седмицю, ми знову переживаємо радісну звістку про Воскреслого Спасителя і сподіваємося на блаженне життя з Ним у Його Небесному Царстві. пасхальні дні Церква торжествує. Пасхальні богослужіння особливо урочисті. Воскресіння Христове — основа і вінець нашої віри, головна і найбільша істина, яку благовістять апостоли і вся Церква. «Христос бо воста, веселие вечное», — співається в Пасхальному каноні Іоанна Дамаскіна. овчальний древній благочестивий звичай Православної Церкви дарувати фарбовані пасхальні яйця. Цей звичай, за переданням, бере свій початок від святої рівноапостольної Марії Магдалини, яка прийшла в Рим для проповіді Євангелія. Зайшовши у палац до імператора Тиберія, при якому був розп’ятий Господь Іісус Христос, вона вітала його пасхальним вигуком: «Христос Воскрес!» і подарувала йому біле яйце, тому що була бідна й не могла дарувати дорогих подарунків. У відповідь імператор Тиберій сказав: «Неможливо мертвій людині воскреснути, так само як неможливо цьому білому яйцю стати червоним». Але, милістю Божою, сталося чудо. Як тільки Тиберій промовив ці слова, біле яйце в його руці стало червоним. Таким чином, сам імператор Тиберій мимоволі засвідчив істинність Воскресіння Христового. Відтоді ми даруємо один одному на Пасху червоні яйця, сповідуючи, за прикладом рівно­ апостольної Марії Магдалини, істинність Воскресіння ХристаЖиттєдавця і вітаючи один одного апостольськими словами: «Христос Воскрес! — Воістину Воскрес!».

У

П

Віктор Науменко

бачила мироточення ікон, хоча й не настільки рясне, як у випадку з мироточивими главами: на іконах лише проступали оліїсті плямки. Можливо, таким чином Господь напоумив її у скорботних життєвих обставинах, викликаних неправильним способом життя (за пристрастями, а не за чеснотами), підтримав її, щоб вона не впала у зневіру і розпач. Апостол Павел говорить про те, що «мови є знамення не для віруючих, а для не віруючих» (1 Кор.

14: 22). Таких явних чудес, як ходіння Спасителя по воді, зцілення хворих через покладання одежі й поясів з тіла апостола Павла, говоріння віруючих незнайомою мовою,

яких було багато у первохристиянський час і за допомогою яких Бог закликав людей до Себе, зараз відбувається менше. Де я к і п р ед ст а в н и к и харизматичних се к т навіть дорікають православним християнам у тому, що вони не творять явних чудес. На мій погляд, вищезазначені слова апостола якраз і пояснюють, чому в первохристиянській Церкві чудеса Божі виявлялися щедро, а зараз — набагато менше. Тому що чудеса — не для віруючих, а для невіруючих. Якщо людина розвинула у собі духов­н ий орган, що зветься вірою (а віра — це не якесь естетичне почуття, а саме орган пізнання світу невидимого; він розвивається життям за заповідями Божими), то вона обов’язково починає відчувати присутність Божу. Вона починає відчувати і бачити, особливо — з огляду на прожиті роки, що Промисл Божий не просто втручається в наше жит тя, а будує його. І для такої людини саме її життя є чудом. Дійсно, зараз ми чуємо про вияв великої кількості

чудес, особливо часто — про мироточення ікон. Наскільки можна зрозуміти, в деяких випадках мова йде про ситуації, коли людина перебуває в омані. Як же нам оцінювати ті чи інші чудесні вияви, що виходять за рамки нашого буденного сприйняття? Спаситель дав нам для цього чіткий орієнтир, чіткий критерій: «всяке дерево пізнається по плодах своїх» (Лк. 6: 44). Якщо плодом надприродних подій є користь духовна — люди приходять до Бога, каються у своїх гріхах, виправляють своє життя на краще, — то, звичайно, це благодатні чудеса. Якщо ж людина лише заражається гординею і починає думати про себе (причому, можливо, навіть не на рівні розуму, а на рівні серця і відчуття), що вона — в ел и к и й світильник Божий, який удостоївся чудес, і з висоти цієї своєї особливої «обраності» може і священикам вказувати, як їм паству пасти, і єпископа повчати, як йому жити, то це, звичайно, сумно. Такі деградації Спаситель характеризував словами: «горе такій людині» (Мф. 18: 7)…

якщо людина готова відкрити свою душу Богові й шукає істину. У більшої частини людей у результаті чуда відбувається моральна і духовна зміна. Відгук душі людини, яка шукає Бога, на справжнє чудо завжди буде позитивним. Протилежну реакцію, коли люди бачать явний прояв дії благодаті Божої і відкидають її, як робили це, наприклад, деякі з книжників і фарисеїв, Христос назвав хулою на Духа Святого (див.: Мф.

12: 22–37). Говорячи про правильне ставлення до чудес та численних свідчень про них (найчастіше ми чуємо про різні чудесні явління, як-от: мироточення, кровоточення, сльозоточивість ікон), слід зазначити, що чудеса Божі, зазвичай, відбуваються так, що не викликають сумнівів у віруючої людини. Проте трапляється, що ми, наприклад, чуємо про мироточення ікон у будинку жінки, яка зовсім недавно прийшла

до Церкви, а коли цю ікону приносять у х р а м на загальний огляд, вона припиняє мироточити… Потрібно ставитися до цього дуже розважливо. Тому будь-яке явище, що претендує бути названим виявом Божої сили, має бути досліджено церковною владою. В цьому питанні ми не повинні покладатися на свідчення однієї людини, бо здавна, як ми знаємо зі Святого Письма, істинним вважалося свідчення двох. І та чи інша подія — чи то внутрішньоцерковний конфлікт, чи якесь чудесне явище — осмислюється со б о р н и м розумом Церк­ви. Це робиться для того, щоб виключити будьякі емоції, суб’єктивність або ситуації, коли чудо є лише плодом уяви людини або навіть результатом впливу злого духа. (Ми знаємо зі Святого Письма, що й антихрист, який з’явиться в останній час і ворогуватиме проти Бога, явить безліч фальшивих чудес і знамень, і ними спокусяться чимало віруючих.) Чудесні явління потрібно досліджувати і для того, щоб виключити можливість будь-якої фальсифікації. Адже, якщо якесь помилкове або звичайне явище буде видано за чудо, це може завдати величезної шкоди авторитету Церкви — знайдуться вороги Церкви, насмішники і наклепники, які використають це проти неї.

Треба сказати, що людина, яка перебуває в омані, насамперед шукає якихось знамень і чудес. А людина повинна, перш за все, стати на шлях покаяння і прагнути очищення свого серця, щоб Господь міг зробити нас Своїм знаряддям, щоб ми були святі й непорочні. Як уже було сказано, чудеса не відбуваються «на замовлення», не мож­ на, наприклад, просити Господа про те, щоб ікона замироточила. Потрібно розуміти, що чудеса, які, як правило, носять характер знамень, тобто якихось особливих Божих вказівок, — мироточення ікон, явління образів — відбуваються у важкі та відповідальні моменти життя людини або всього суспільства. Наприклад, знай­ дення Державної ікони Божої Матері було пов’язано з приходом богоборчої влади і поваленням православного монарха; деякі чудесні явління були в Україні перед Чорнобильською катастрофою. Багато знамень мають на меті підтримати людину, вказати людині стражденній або тій, яка знаходиться на порозі якихось випробувань, що Бог — з нами, що Він — наш захисник, і ми повинні мати надію, тверду віру і любов до Господа свого.

Архімандрит Полікарп (Ліненко), уставник і регент лівого криласу Святої Успенської Києво-Печерської Лаври: — Як можна зрозуміти із запитань, маються на увазі не ті, звичайні для нас, чудеса, якими є наше існування, схід сонця, повітря, що ним ми дихаємо, тощо, а ті чудеса, які перевершують закони природи. Знаєте, я намагаюся бути людиною віруючою і визнаю, що у світі виявляються чудеса Божі, тобто випадки безпосереднього впливу Бога на життя людей, пов’язані з подоланням природних законів (фізичних, хімічних, біологічних), встановлених тим же Богом. Визнаю, що є такі чудесні явління, як мироточення і кровоточення ікон, ароматні пахощі від них, розцвітання сухих квітів біля образів. Першим чудом, з яким я на власні очі стикнувся сам, безпосередньо, було мироточення святих глав у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, яке триває досі. Одна з моїх знайомих також Протоієрей Володимир Савельєв, керівник Видавничого відділу Української Православної Церкви, викладач основного богослов’я й апологетики Київської духовної академії: — Почнемо з того, що ми розуміємо під чудом. Це є особлива дія Божа в нашому світі, яка виходить за рамки природних законів буття, коли «перемагаються єства устави» (при цьому слід зазначити, що чудо надприродне, але не протиприродне). Чудеса безпосередньо пов’язані з Божественним Одкровенням, проявом Божим у світі. Другий, дуже важливий, момент — телеологічний, тобто чудо завжди має якусь мету, і ця мета пов’язана зі спасінням людини. Чудеса ніколи не робляться «на замовлення» і несуть глибокий духовний зміст. Є також моральний аспект, який відрізняє справжнє чудо від фальшивих чудес, різних фокусів, магічних ритуалів і дій, демонічних явищ і маніпуляцій з людською свідомістю. Істинне чудо, яке звершується силою Божою, не може не робити глибокого впливу на душу і свідомість людини. Воно торкається людського серця, його розуму і спричиняє особ­ ливу зміну, — звичайно,

Підготував Михайло Мазурін

православна газета

Духо в н ий в им і р

О лександр Д ья ченко — священик , письменник , автор оповідань. О тець О лександр ста в с в я щ е н и ко м тільки в 40 років. У дитинстві мріяв бути військовим моряком. Закінчив сільськогосподарський інститут у Б ілорусії . П онад десять років працював на залізниці звичайним робітником. Потім пішов н а в ч ат и с я у Православний СвятоТихонівський гуманітарний університет, 11 років тому був рукопокладений. В л у ч н і ж и т тє в і з а м ал ь о в к и от ц я Олександра популярні в інтернеті й друку ються в щотижневику «Моя сім’я». 2010 р. було надруковано його збірник «Плачущий ангел», що посів перше місце на конкурсі «Просвіта через книгу ». Г отується й друга книга. Яскраві, сучасні й надзвичайно глибокі

ЧУДЕСА Т

ітка Валя, моя колишня сусідка, щоразу, як лягала до лікарні, кликала мене, аби я її причастив. Сама вона в храм не ходила — не могла вистояти службу. Якось, уже в літньому віці, прийшла до храму і простояла всю службу, не сходячи з місця. Ступні ніг у неї потім пашіли, і після цього вона не змогла себе змусити прийти ще хоча б раз. «Хіба можна осягнути неосяжне?» — запитував я її. У Церкві не можна на «забіг» довжиною в ціле життя вибігати як на стометрівку. Не можна з ходу, наскоком пізнати Бога нашим пошкодженим серцем і розмірковувати про Церкву зіпсованим пристрастями розумом. Як вважала тітка Валя, до лікарні батюшка уже сам зобов’язаний іти. Щороку складний бронхіт укладав її на лікарняне ліжко, і щоразу, як тільки причаститься Святих Христових Тайн, вона поверталася до життя. Так було декілька років поспіль, а врешті-решт здало серце, прямо на Благовіщення. В одне з таких відвідувань я прихопив із собою зайву частинку Святих Дарів. Запитую медсестру: «Чи нема у вас ще якогось безнадійно хворого, але тільки щоб при розумі була людина?» Думаю: однаково мені потім її відспівувати, може, кого й вдасться підготувати. Бо з цим у нас погано — не хочуть люди йти з життя по‑християнськи. Відкладають Сповідь і Причастя на таке «потім», що тільки руками розводиш. Бояться батюшку запросити, мовляв, прикмета погана. Якщо запросиш, — неодмінно помреш. Без нього ще, може, і видряпаєшся, а от із

попом — уже точно не жилець! Іноді відмова від Причастя мотивується гребуванням. Старенька бабуся, років за 80, хвора на рак, страждає від водянки, розкладається вже при житті.

— М а м о , давай батюшку запросимо, покаятися тобі треба, святиню прийняти!

— Ні, гидую я з однієї ложки! А те, що нею самою мо­ж уть погидувати, людині й невтямки. Провели мене до палати. Там окремо, мабуть, щоб не турбувати інших хворих, тихо помирала жінка. Пам’ятаю, звали її Ніною. Погляд — байдужий до всього, голос ледве чути. Сестра каже мені: «У неї пролежні вже до кісток». Я потім бачив їх, Ніна сама мені показувала. Від куприка до попереку і на п’ятах — широкі смуги, кольору офіцерського ременя. Не було в неї ні газет, ні книжок, ні телевізора, не стояли на тумбочці, як бува у таких місцях, маленькі образочки. Я присів поруч і запитав у Ніни: «Ви вірите в Христа?» Вона сказала, що багато чула про Нього, але конкретно нічого не знає. Я розповідав їй про Христа, про Його любов д о л юд е й , про Церкву, яку Він заснував і за яку помер. Вона уважно слухала мене, і, коли я запитав її, чи не хоче вона прийняти Святе Причастя (а відволікати з пропозицією було не можна — ніхто не знав, чи доживе вона до завтрашнього дня), Ніна погодилася. Вона справді принесла покаяння (як змогла, звичайно) і причастилася. Перед Причастям я попередив її, що Бог може зберегти її на землі, але

№ 7 (305), квітень 2012

вона повинна пообіцяти Йому, що частину життя, що залишилося, вона проведе в храмі. Ніна пообіцяла: якщо виживе, то буде жити зовсім іншим життям, — і заплакала. Потім я приходив до неї ще раз, приніс Євангеліє. Коли ввійшов до палати, побачив Ніну — вона стояла коло вікна. Дивно, але після Причастя її стан чудесно змінився. Ніна раптово й стрімко стала одужувати, їй залишилося тільки залікувати пролежні та виписатися додому. Наші медики не могли пояснити причину такого

то помреш?» Ніна на мої слова завжди якось віджартовувалася, поки вже пізньої осені, після завершення всіх сільськогосподарських робіт, не сказала мені жорстко й чітко: «Я ніколи не прийду до тебе в храм. Невже ти цього і досі не зрозумів? Я не вірю ні тобі, ні у твого Христа». Не знаю, як зараз живе Ніна, і чи жива вона взагалі. Але я більше не зустрічав її в селі. Ніколи відтоді не зустрічав… Недавно друзі відвезли мене до однієї моєї давньої знайомої, назову її Надією. Ми бачилися з

...Не хочуть люди йти з життя по‑християнськи. Відкладають Сповідь і Причастя на таке «потім», що тільки руками розводиш. Бояться батюшку запросити, мовляв, прикмета погана. Якщо запросиш, — неодмінно помреш. Без нього ще, може, і видряпаєшся, а от із попом — уже точно не жилець! незрозумілого одужання фактично приреченої на смерть людини. На їхніх очах відбулося справжнє чудо. Відтоді я нерідко зустрічав Ніну в селі й жодного разу не бачив у храмі. Я нагадував жінці про обіцянку, яку вона дала перед Причастям, але Ніна щоразу знаходила причину, чому і досі не знайшла часу навіть просто зайти до храму. Майже рік Ніна доповідала мені про свої успіхи на дачі: «У мене троє мужиків, батюшко, мені їх усіх годувати потрібно, от і працюю не покладаючи рук!». Де б не відбувалася наша зустріч, Ніна завжди голосно вітала мене. Я нагадував про її слова, сказані на смертному одрі: «Невже ти не розумієш, що якщо не виконаєш своєї обіцянки,

нею роки три тому. Надія по‑людськи дуже нещаслива. Свого часу хвороба зробила її кістки на­сті­ льки крихкими, що майже кожне падіння призводило до перелому. Та потім ще до всіх лих з’явилася злоякісна пухлина. Її чоловік на той час уже помер, дітей по­д ­ руж­жя не нажило, та й із родичів майже нікого не зосталося. Надія була приречена на самотню й болісну кончину, якби не зустріла гастарбайтера з Узбекистану на ім’я Каміл. Не знаю, що могло привабити Каміла в Надії, але сам він, людина літня і самотня, взяв на себе турботу про цю нещасну жінку. Каміла я знав добре, він цілий сезон відробив у нас, ремонтуючи дзвіницю. Щоправда, тоді я не розгледів у ньому тих якостей, про які дізнався потім.

Отож, саме Каміл сказав Надії про те, що треба запросити до неї додому отця, так мене називали наші будівельники-узбеки. «Отець помолиться, і тобі стане легше, — переконував він Надію. — Потрібно молитися, Надю. Я молитиму Аллаха, а ти молися Христу, і Він тобі неодмінно допоможе!» Надія згодом розповідала мені, як Каміл переконував її почати молитися і як їй було важко подолати своє невір’я й зважитися на розмову зі священиком. Колись вона ні в що не вірила, зализувала на самоті свої рани й готувалася вмирати. Усе в її житті було чітко визначено, а тут раптом якась ірреальність… Тож друзі привезли мене додому до Надії. Вона знала, що я буду пропонувати їй прийняти Причастя, а для цього їй потрібно було хоча б не курити зранку, але вона, звичайно ж, викурила декілька цигарок. Пам’ятаю, як метушився Каміл, який він був радий приймати у своєму домі отця як почесного гостя. Надія була прикута до ліжка з черговим переломом. Спільну мову ми з нею знайшли напрочуд легко. Вона все життя проробила простим малярем на будівництві, а я десять років — робітником на залізниці. Це нас, напевно, і зблизило. Вона думала, що побачить перед собою щось таке, що з іншого світу, а прийшов такий же роботяга, як і вона сама, і нам було про що поговорити. Я розповідав їй про Христа і Його страждання, а вона мені — про свої болі. Зрештою я почув від неї те, чого чекав. Вона сказала, що хотіла б вірити в Христа і, напевно,

13

оповідання от ц я Олександра заворожують читача з перших рядків . У чому його секрет ? У правді жит тя . В ін чітко бачить те , що ми навчилися не помі чати, — те, що завдає нам незручності і бентежить совість . А ле тут, у тіні нашої уваги, не тільки біль і страждання . С аме тут — і несказанна радість, яка веде нас до Світла. Пропонуємо до вашої уваги одне з опові дань автора.

стала б християнкою, але, мабуть, не судилося… «Надю, — відповів я їй тоді, — якщо ти справді Йому повіриш, то Він може зберегти тобі життя й поставити на ноги. Але потім ти вже не вийдеш із храму. Якщо ти на це твердо зважишся, усе так і буде». Вона пообіцяла. Дивна річ, але, гадаю, що Надія зцілилася за вірою гастарбайтера. Її нога швидко зрослася, і жінка вперше за декілька років вийшла з дому без милиць. Далі — більше, її зняли з обліку як онкологічну хвору. Минуло більше року; вона ходила по місту, відвідувала друзів, але так і не знайшла часу, аби хоча б раз зайти до храму, що стоїть поряд із її будинком. Дивина… Чим можна пояснити таку невдячність Тому, Хто тільки-но таким дивом подарував тобі ще один шанс на життя? Ясна річ, що подарував не заради телевізора з його нескінченними серіалами й іншою дурницею, а на покаяння. Я знав, що її хвороба повернеться. Так і сталося: знову — лікарняне ліжко й купа ліків. Спасибі, що хоч Каміл не залишає — уже десять років живуть разом. І ось першого тижня Великого посту Надію привезли до нас на службу. Знову ми розмовляли з нею про гріх, знову я готував її до Причастя. Вона знала, що буде причащатися, знала, що їй потрібно хоча б зранку утриматися від паління, але, звичайно ж, накурилася. Іншого я й не очікував, та все ж допустив до Причастя, тому що, може, це її остання можливість побувати в храмі. Причащав і думав, а раптом Господь дасть їй ще один шанс? Хто знає, але я чомусь сумніваюся…

14

№ 7 (305), квітень 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

ЖИТОМИР. 18 березня в ефірі житомирського телеканалу «Союз-TV» вийшов перший випуск православної програми «Благовіст». Автори програми мають намір знайомити глядачів з новинами церковного життя, пояснювати Святе Письмо, відповідати на актуальні запитання тощо. Телепрограма виходитиме щотижня, по неділях, у вечірньому ефірі телеканалу «Союз-TV». Також її можна буде подивитися на сайті Житомирської єпархії УПЦ, у розділі «Медіа». zhytomyr-eparchy.org ЗАПОРІЖЖЯ. 20 березня, з благословення архі­ єпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, у Вольнянській центральній районній комунальній лікарні (Запорізька область) відкрилася молитовна кімната на честь Усіх святих лікарів безмездних.

22 березня, з ініціативи архієпископа Луки, на Соборній площі біля Покровського архієрейського собору м. Запоріжжя розташувався мобільний пункт рентгенодіагностики. Після Літургії, в рамках місячника боротьби з туберкульозом, парафіяни та духовенство змогли пройти флюорографію. hram.zp.ua СУМИ. 21 березня, в день святкування КурськійКорінній іконі Божої Матері «Знамення» та 45-річчя єпископа Сумського і Охтирського Євлогія, в Сумському Спасо-Преображенському кафедральному соборі було звершено Літургію. Богослужіння очолили єпископи Унгенський і Ніспоренський Петро (Молдова), Білгород-Дністровський Олексій, Сумський і Охтирський Євлогій, Городницький Олександр.

На увагу до заслуг перед Українською Православною Церквою та з нагоди 45-річчя від дня народження Предстоятель УПЦ удостоїв єпископа Євлогія ордена святого благовірного князя Ярослава Мудрого. pravoslavie.sumy.ua ПОЛТАВА. 23 березня у військовій частині 3052 відбулися урочистості з нагоди 20-ї річниці Внутрішніх військ МВС України. Після закінчення урочистого засідання було звершено освячення каплиці в ім’я преподобного Сергія Радонезького, розташованої на території частини. Чин освячення очолив протоієрей Олександр Антонюк, голова єпархіального відділу по співпраці з правоохоронними органами та установами виконання покарань. pravoslavie.poltava.ua МИКОЛАЇВ. 25 березня митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим відвідав з архіпастирським візитом с. Кобзарці Снігірьовського р-ну Миколаївської області, де звершив велике освячення новозбудованого храму на честь Казанської ікони Божої Матері. eparhia.mk.ua ОДЕСА. 25 березня вийшов в ефір 100-й випуск телепрограми «Телевізійний єпархіальний огляд» — спільного проекту прес-служби Одеської єпархії та ТРК «Глас» (м. Одеса). Напередодні цієї події, 21 березня, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел прийняв у своїй резиденції на території Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря керівників і співробітників вищезгаданої телерадіокомпанії, подякував їм за співпрацю і вручив церковні нагороди. pravoslav.odessa.net

со ц і ал ь н е с л уж і н н я

православна газета

«Хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає» (Мф. 18: 5). З давніх часів образ сироти, як незахищеної особи, яка потребує допомоги, згадувався у Старому і Новому Завітах Біблії. Допомога сиротам завжди вважалася богоугодною справою та одним із найважливіших проявів благодійності. У 67‑му псалмі Старого Завіту Бог називається Отцем сиріт і Суддею вдовиць у святих оселях (див.: Пс. 67: 6). Звертаючись до Бога, псалмоспівець говорить: «Ти бачиш, бо Ти споглядаєш на страждання та пригноблення, щоб відплатити рукою Твоєю. До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом» (Пс. 9: 35). Заповіді Старого Завіту вимагали не пригноблювати ні вдови, ні сироти (див.: Втор. 22: 22). У Новому Завіті й у всій подальшій історії християнства допомога сиротам також вважається необхідною та богоугодною справою. «Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу» (Як. 1: 27). Сьогодні тисячі дітей-сиріт від народження до повноліття перебувають у дитячих будинках та інтернатах, закликаючи нас піклуватися про них, пам’ятаючи слова Господа. І волонтери з організації «Молодість небайдужа» показують приклад у служінні дітям, обділеним батьківською любов’ю та увагою.

ТРІШЕЧКИ НАШОЇ УВАГИ ТА ЧАСУ

О

сь уже кілька років волонтери руху «Молодість небайдужа» відвідують дитячі будинки під Києвом. Іноді діти, які там виховуються, хворіють більш серйозними захворюваннями, ніж звичайна простуда, і їм доводиться проходити лікування в лікарні або санаторії, але ми все одно приїжджаємо їх провідувати. І ось про одне з таких відвідувань наша розповідь. Восьмеро дітей із дитячого будинку відпочивали в санаторії, але несподівано одна дівчинка захворіла на вітрянку, і всіх відправили в інфекційне відділення на 21 день. Діти зателефонували та попросили провідати їх. Кожен із дітей попередньо склав список необхідних речей: книги, ручки, зошити, розмальовки, ігри, вишивки тощо. Купивши усе замовлене, я поїхала в лікарню. Діти чекали і, як тільки побачили мене, відразу ж стали стукати у скло. Вони перебували в боксах: ніхто нікуди вийти не міг, їжу їм приносили. Спочатку ми спілкувалися, притискаючи долоні до вікна і кричали один одному. Потім прийшла сердита медсестра та відчи-

нила бокс, де лежали дівчата, скаржачись, що вони погано поводяться, не слухаються, а хлопці навіть розколупали частину стіни. Дітки мовчки стояли, опустивши очі. Але, побачивши кімнату (два на три метри) з тьмяними сірими стінами, з трьома ліжками (одне з яких, з ґратами, призначалося для маленьких дітей, а спала в ній 12‑річна Аня) і двома старими тумбочками, я зрозуміла причину такої поведінки «поганих» дітей: вони так поводилися тому, що нічого не робили цілими днями, оскільки їм просто нічим було зайнятися. Я запитала у медсестер, а що б вони особисто або їхні власні діти робили, будучи замкнутими в чотирьох стінах 24 години на добу, без книг, без ручок — взагалі без нічого. Ні слова не відповівши, вони тільки з подивом дивилися на мене. …На одній із молодіжок в Іонинському монастирі знайомий волонтер Петро мені подарував православний молодіжний журнал «Спадкоємець», присвячений дітям-сиротам і проблемі донорства. І яким було моє здивування, коли в статті під назвою

ІCПАНСЬКА МАМА

«Я

ка вона мати?! Це звання ще треба заслужити», — так сказав 16‑річний хлопець про свою матір, яка здала його в дитячий будинок, коли йому було всього шість років. Вірніше сказати, від нього відмовилася не тільки мати, його віддали на виховання чужим людям усі рідні: батько, брат, тітки, дядьки і бабуся. І от, незважаючи на таку кількість рідних людей, хлопчик став жити в дитбудинку. Маленький і худенький для свого віку, Дмитро довгий час збирав дітей із дитбудинку та грав із ними тільки в одну гру, яку знав. Він брав довгу мотузку, розмахуючи нею в різні боки і щось кажучи собі під ніс, обходив дитячий будинок, а всі діти гусаком йшли за ним. Він багато разів бачив, як це робить батюшка в його рідному селі. Дитина «грала» в похорон, на які його постійно водила бабуся. Інших ігор він просто не знав. Спочатку Дмитро чекав, весь час сподівався, що до нього приїдуть

рідні та заберуть його додому. Але час минав, і ніхто його не відвідував. Хлопчик не розумів, і, напевно, йому ніхто не зміг би пояснити, чому він живе в дитячому будинку, а не з рідними людьми. Він із заздрістю дивився на дітей, яких у вихідні відвідували батьки, а на свята чи канікули забирали додому. До багатьох дітлахів теж ніхто не приїжджав, але у них просто нікого не було. Вони — сироти, а він при живих батьках теж став сиротою. Адже за всі роки, проведені в дитячому будинку, до нього тільки декілька разів приїжджала бабуся і рази чотири — батько. А мама так жодного разу за десять років і не провідала свого сина. Дмитро дуже ображався на свою матір, засуджував її. Минув час, хлопець почав відвідувати храм, сповідатися і причащатися, почуття образи з часом відійшло. Він став молитися за неї кожен день. І несподівано сталося чудо. Напевно, милосердний Бог почув його дитячі

«Жахливі діти» я прочитала про трьох хлопчаків із дитбудинку, які так само лежать у боксах в інфекційному відділенні дитячої лікарні. До них взагалі ніхто не приходив, у них теж не було ні іграшок, ні книжок. Тільки жалісливі матусі, які лежали зі своїми дітьми в сусідніх палатах, зрідка давали їм цукерки і шоколад. А медперсонал лікарні встиг «охрестити» маленьких вихованців дитбудинку, двох шестирічних і одного семирічного, «сиротами, за якими в’язниця плаче». Молода дівчина-студентка стала відвідувати хлопців. Вона розмовляла з ними, читала книжки, грала в ігри. Вона просто приділяла їм свій час, і вони перестали бешкетувати, ставши «слухняними» дітьми. Дві такі до болю схожі історії, пов’язані з долями дітей-сиріт, які лежать в лікарнях. Країни різні, а ставлення до дітей однаково байдуже. Але що ж потрібно таким дітям, та й усім дітям? — тільки трішечки нашої уваги та часу, якого якраз у нас й не вистачає. Не вистачає часу на добрі справи!

молитви і дарував зустріч: цього року мама приїхала до сина в дитячий будинок. Вона, ховаючи очі, весь час просила його пробачити їй, але так і не сказала, що забере сина додому. Хлопчик чекав і сподівався, що мама ось-ось скаже: «Поїхали додому». Але, на жаль, ще одного чуда не сталося. Провівши декілька годин із сином, жінка поїхала додому. Вони обмінялися телефонами, але мати не дзвонила. Дмитро сам телефонував їй та просив хоч на декілька днів забрати його додому, щоб він міг побачити брата і побувати на могилах батька і бабусі. Але мама сказала, що зараз у них ремонт, і вона не може його забрати. Нехай він ще почекає… …Діти з дитбудинку двічі на рік — на зимові та літні канікули — їдуть відпочивати (за спонсорством благодійних фондів) в Італію, Іспанію, США. Нашому Дмитру пощастило, у нього теж була така можливість, і він протягом восьми років їздив на канікули до Іспанії. Його брала до себе проста іспанська родина. І ці чужі люди годували, одягали, займалися з ним і завжди надсилали посилку до свят. Вони ніколи не втрачали зв’язок із хлопчиком. Іспанська мама щовівторка дзвонила, і вони довго говорили, розповідаючи один одному події, що сталися за тиждень, ділячись сокровенним. Іспанці завжди ставилися до українського хлопчика як до рідного, як до члена сім’ї. І гірко було почути від дитини: «Як так може бути, що рідна мама, яка недалеко від мене живе, з якою у нас одна мова, одна кров, одна віра, — не має бажання спілкуватися з власним сином? А з іспанкою нас розділяють тисячі кілометрів, і мова інша, і віра інша, але вона піклується про мене, як про рідного сина». Нещодавно він сказав, що збирається допомагати своїй мамі. Мова йшла не про рідну маму, яка дала життя, а про чужу літню жінку, яка стала йому за ці роки МАТІР’Ю.

православна газета

со ц і ал ь н е с л уж і н н я

«ТИ НАС НЕ ЧЕКАВ?!»

У

дитинстві я часто бувала в літніх піонерських таборах. У вихідні дні там наставав період очікування приїзду мами, тата, бабусі з дідусем… Чекали всі діти. Хто приїде? Що смачненьке привезе? І, коли вожатий раптом називав моє прізвище і говорив, що до мене приїхали, я бігла зі всіх ніг, бігла до рідних. І приходила радість зустрічі з близькими людьми. Були вихідні, коли ніхто не приїжджав. До всіх дітей приїхали, а до мене — ні. І тоді охоплювало почуття самот­ ності. Мене не кинули, ні, просто на час забули про мене. Але я відчувала і завжди знала, що мої рідні мене люблять. І що скоро вони обов’язково до мене приїдуть. Я вірила і чекала.

Очікування. Це почуття повернулося, коли потрапила до лікарні. Виходити на вулицю не можна, грати — теж. Місяцями перебувала в одній палаті, яку рідко покидала. Було дуже нудно і нестерпно тужливо від вимушеного ув’язнення. І тоді очікування приходу рідних ставало постійним почуттям. Я чекала родичів і близьких людей, і вони приходили. А коли рідних немає?! …Ми приїхали до дитини з дитбудинку в лікарню. Несподівано захворів 12‑річний хлопчик, який спочатку був у санаторії, а потім його відразу ж відправили на лікування до лікарні. У кімнаті його не було. Але, діти, які оточили нас, відразу запитали, до кого ми приїхали. Ми відповіли,

що шукаємо Миколу. Не минуло й кілька хвилин, як, захекавшись, з’явився Микола. Він довго стояв, нічого не кажучи, лише здивовано дивився на нас, як би не вірячи своїм очам.

— Ти не чекав нас?! — запитала я.

— Не чекав, — відповіла дитина, опустивши сумні очі. «Правильно, — подумала я. — Хто до нього прийде? Він сирота. Мама і тато померли. Інших родичів теж немає (може, і є, та він їм не потрібен)». Нікого у нього немає. І він не чекає. Тому що немає на кого чекати. Немає на кого! Що відчуває дитина, будучи одна в лікарні, знаючи, що до неї ніхто не приїде? Не знаю… Але те, що він нікого не чекає, зачепило мене, і щось усередині стислося. Він навіть не мав надії, що хтось може до нього приїхати. Хто-небудь! Повертаючись додому, думала, що, напевно, нікого не чекають і ще п’ять дітей із інших дитбудинків, які перебувають разом із Миколою в цій же лікарні. …Увечері несподівано пролунав дзвінок. Молода жінка сказала, що вони з чоловіком хочуть комусь допомагати. Виявилося, що живуть вони недалеко від дитячої лікарні. Розповівши про Миколу та інших хлопців, запропонувала відвідати їх. Під час розмови з нею мене не покидало відчуття, що нам її послав Сам Господь. Щось підказувало, що ця сім’я обов’язково приїде до дітей. І вони, дійсно, вже не раз відвідали хлопців. Є багато дітей (і не тільки дітей, а й дорослих), які нікого не чекають. Вони дуже хочуть, щоб хтось прийшов до них, зателефонував їм, поговорив із ними, дізнався, як у них справи. Але вони не вірять, що хтось може прийти, допомогти, зрозуміти… І зробити це — просто так.

ТАКЕ ВАЖЛИВЕ ДОБРЕ СЛОВО

Я

ніколи не бачила його. Ми говорили з ним тільки по телефону. Спочатку це було коротке спілкування, яке полягало в повсякденних питаннях: «Як справи? Що нового?» Відповідь була незмінною: «Все нормально». Це «нормально» я чула всі п’ять місяців, протягом яких спілкувалася з 15‑річною дитиною з дитбудинку. Костя виявився настільки закритим, що всі мої спроби розговорити його наштовхувалися на глуху стіну односкладових відповідей. І мені доводилося самій ділитися з ним новинами, розповідати про всі події, що відбулися за тиждень. Тобто, це був, в основному, мій монолог, а він тільки слухав, зрідка підтакуючи або перепитуючи. Влітку ми якийсь час не телефонували один одному: хлопчик поїхав на канікули до іспанських «мами» і «тата». Потім почався новий навчальний рік. Якось він сам подзвонив мені, і його, що називається, п р о р в а л о. Завжди стриманий, Костя несподівано обрушив цілий шквал запитань. «А ви можете собі уявити, — запитав він мене, — що відчуває

дитина, коли вона приходить зі школи і ніхто не запитує її, які оцінки вона отримала? Ніхто не питає, як вона себе почуває, чи їла що-небудь з ранку; чи є у неї друзі, і хто вони; чому в неї синець під оком…» Хвилин п’ять він перераховував запитання, які кожен батько задає своїй дитині-підлітку. Плачучи в трубку, Костя вперше за весь час нашого спілкування розповів, що мама його жива, і живе вона зовсім недалеко від дитя-

чого будинку, але приходить до нього тільки зрідка і зовсім не цікавиться, як він живе. Хлопчик раптом запитав мене: чи нормально, що його мама так ставиться до нього? І, не чекаючи моєї відповіді, сам промовив, що ні. Потім він сказав, що нікому не потрібен, ніхто його не любить, що він — сирота. Що я могла йому відповісти, і як я могла його зрозуміти? Хоч я сама вже мама зі стажем, але моя мама щодня хвилюється за мене.

…Іноді чую від молодих хлопців і дівчат, що у них не зовсім складаються стосунки з батьками, що вони втомилися від їхнього контролю — від того, що мама і тато можуть кілька разів на день зателефонувати і запитати: «Як справи?» — І телефонують при цьому чомусь у найбільш не­слу­ шний час, що сильно дратує… Звичайно, часто зустрічається і гіперопіка батьків, але зазвичай подібні дзвінки — це всього лише ніжна, зворушлива турбота наших мам і тат про нас, дітей. Поки наші батьки живі, ми для них діти, і це не залежить від нашого віку. Вони хвилюються за нас, люблять нас, і це треба цінувати. І це нормально. У нашій країні більше ста тисяч дітей-сиріт, у багатьох із них є батьки і близькі родичі. Але вони не цікавляться ними: не приїжджають на свята, не відвідують їх у лікарнях, ніколи не вітають із днем​​ народження. Батьки — живі, а діти — сироти. Це н е н о р м а л ь н о. І страшно. Підготувала Аліна Недашківська, координатор поїздок у дитячі будинки

№ 7 (305), квітень 2012

15

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ БЕРДЯНСЬК. 31 березня, в суботу 5-ї седмиці Великого посту — на свято Похвали Пресвятої Богородиці, в кафедральному соборі на честь Різдва Христового м. Бердянська молитовно відсвяткували п’ятиріччя від дня заснування Бердянської та Приморської єпархії, а також п’ятиріччя архієрейської хіротонії єпископа Бердянського і Приморського Єлисея. Літургію звершив правлячий архієрей у співслужінні духовенства Бердянської та Київської єпархій. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в рамках святкування відбулося нагородження всіх, хто особливо потрудився на благо Бердянської єпархії УПЦ. eparhiya.com.ua КРИВИЙ РІГ. 31 березня, з благословення архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема, у Кривому Розі відбулася акція «Рідному місту — від щирого серця», в ході якої православною молоддю Кривбасу було висаджено 300 молодих дерев. Ініціатором акції, приуроченої до 80-річчя Дніпропетровської області та до майбутнього освячення храму в ім’я великомученика Георгія Побідоносця в мікрорайоні Макулан, виступило Православне молодіжне братство імені святителя Петра Могили, що діє при храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. eparhia.com.ua

ХЕРСОН. 31 березня архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн освятив — після реставраційнобудівельних робіт — центральний вівтар Свято-Духівського кафедрального собору Херсона. pravoslavie.ks.ua ЛЬВІВ. 4 квітня у Львівському єпархіальному управлінні відбулися збори дружин священнослужителів, які провів архієпископ Львівський і Галицький Августин. Виступ владики на зборах було присвячено темі

«Покликання дружини священнослужителя та її роль у належному звершенні пастирського служіння чоловіком-священиком». upc.lviv.ua ОДЕСА. 5 квітня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення місця під будівництво каплиці в ім’я преподобного Ілії Муромця на

території Управління транспортної міліції на Одеській залізниці, заклавши в основу храму капсулу зі святими мощами і з пам’ятною грамотою. pravoslav.odessa.net КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. У мережі Інтернет відкрито сайт храму на честь Покрову Божої Матері та в ім’я великомученика Артемія Антіохійського с. Гатне Києво-Святошинського р-ну Київської області (pokrova.kiev.ua).

16

№ 7 (305), квітень 2012

православна газета

що ЧИТАТи, що дивитись

НОВІ КНИГИ

ПЕРІОДИК А

ПРАВОСЛАВНИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ ТИХ, ХТО СУМНІВАЄТЬСЯ, — ТЕПЕР В УКРАЇНІ

Ж

урнал «Фома» не має потреби в особливому представленні. Ось уже майже десять років це один із найпопулярніших православних журналів на пострадянському просторі. Особливість видання полягає у його доступності і світським, і церковним читачам. Ідеї «Фоми» надихнули українських церковних журналістів створити схожий проект у себе. Їхні старання увінчалися виходом у квітні цього року першого номера журналу «Фома в Україні» накладом сім тисяч примірників. У 1995 р. студент Московського державного інституту міжнародних відносин Володимир Легойда познайомився у США з православною громадою, що видавала журнал «Смерть світу». Це знайомство перевернуло його уявлення про релігійну журналістику. Він зрозумів, що розповідати про Бога потрібно сучасною мовою. «Там, в Америці, я познайомився із людьми з громади, яку заснували свого часу отець Серафим (Роуз) і отець Герман (Подмошенський), — розповідає Володимир Легойда. — У місті, де я навчався, був навіть… Богоявленський скит. Звичайний на вигляд будинок, у якому жили два молодих послушники, один з них — колишній рок-музикант. Вони стали випускати журнал для панків «Death to the World» («Смерть світу»). Я їм трішки допомагав. Коли від’їжджав, отець Герман мені сказав, що тепер треба випускати журнал у Росії. Я кажу: «Отче, я ж не панкував ніколи, який з мене панк?». Відповідь була такою: «Тобі Бог дав голову, тепер навчися нею користуватися. Придумай так, щоб вийшов цікавий православний журнал». Повернувшись до Москви, Володимир Легойда взявся за справу. Друзі познайомили його з Володимиром Гурболиковим, який тоді обіймав керівні посади в тижневику Федерації незалежних профспілок Росії «Солідарність». «Ми мали неофітський порив, бажання щось зробити, — згадує Легойда, — і були запитання оточуючих нас людей: для Володі — у газеті, для мене — в інституті. Бо ж ми не пішли нікуди — ні в семінарію, ні в монастир, і виходить, що навколо люди думають не так, як ти, тому й запитують: чому? І розумієш, що це твої вчорашні запитання

або запитання, схожі на твої, і тобі хочеться відповісти. Ось це, власне, і можна назвати першим народженням журналу». Друзі самі знайшли і написали матеріали для першого номера, зверстали його і показали сигнальні примірники своїм друзям. Багатьом подобалося. Один зі священиків — протоієрей Аркадій Шатов (нині — єпископ Пантелеімон, голова Синодального відділу з церковної благодійності та соціального служіння РПЦ), відомий у Москві організатор соціальних проектів Церкви, — допоміг проекту фінансово. «У ті, початкові, часи він мав одне, але незаперечне достоїнство: був дуже щирий і живий. Але щирий не в тому сенсі, що ми не брехали, — ми і зараз не брешемо. Просто, розумієте, тоді створення журналу — це був не просто порив, усе було через страждання, на пориві багато не зробиш. Тоді “Фома” був передуманий, вистражданий», — згадує Володимир Легойда. З 2003 р. «Фома» стає періодичним виданням і починає виходити в кольорі, з 2005 р. — це щомісячний ілюстрований журнал. Зараз Володимир Легойда — професор кафедри міжнародної журналістики МДІМВ і голова Синодального інформа-

ційного відділу Московського Патріархату, але залишається беззмінним головним редактором «Фоми». Він розповідає, що журнал було задумано як православне видання доступною, зрозумілою світському читачеві мовою, звернене до людини, яка стоїть на порозі Церкви, але має сумніви щодо ряду питань. «Ми у жодному разі не намагаємося нікого повчати, — пояснює Володимир Легойда, — навпаки, намагаємося розібратися разом із читачем, поділитися своїм позитивним досвідом». Перший номер журналу «Фома в Україні» виходить напередодні Світлого Христового Воскресіння і присвячений цьому святу свят. З обкладинки видання на читача дивляться Емір Кустуриця, Дмит­ро Дюжев, Володимир Гостюхін, Олег Карамазов, Володимир Талашко, В’ячеслав Бутусов і Марія Миронова. Кожен із них розповідає про свій прихід до віри, ділиться духовними відкриттями й цікавими життєвими історіями. З безлічі новинок книжкового ринку «Фома в Україні» відібрав і проаналізував найцікавіші. У сфері уваги журналу — ті книги, читання яких змушує замислитися, дає можливість по‑новому поглянути на, здавалося б, давно відомі речі. Рецензії журналу допомагають розібратися у великій кількості хорошої літератури і вибрати гідну книгу для читання. У рубриці «Смислова географія» журнал знайомить із Києво-Печерською Лаврою та Київською духовною академією. На сторінках «Фоми в Україні» найкращі православні автори щиро і відкрито говорять про віру і любов, сумніви і подолання життєвих труднощів. Тут розповідається про дружбу і милосердя, жертовність і щастя. Журнал не є офіційним церковним виданням, але отримав благословення Священноначалія і рекомендований до поширення Синодальним інформаційно-просвітницьким відділом УПЦ. До українських читачів прийшов цікавий і розумний співрозмовник, який знайомитиме їх з багатющим світом культури і дорогоцінною спадщиною християнської віри. Підготував Олег Карпенко, за матеріалами сайтів foma.ru і foma.in.ua

ДУШЕКОРИСНЕ ДОЗВІЛЛЯ

Студія в ім’я святого сповідника Іоанна Воїна за інформаційної підтримки журналу «Фома» випустила два фільми (режисер Віталій Любецький) — «Притчі» і «Притчі-2».

К

ангела на це запитання бентежить глядачів, які, врешті, отримують важливий духовний урок. Ця дивовижна історія написана на початку XX ст. святителем Василієм Кінешемським. «В одному місті жила жінка, — йдеться у третій частині фільму. — Постів дотримувалася, Євангеліє читала, храм відвідувала…». І ось якось подає вона милостиню убогій, а та каже: «До тебе сьогодні Христос прийде!». Ми так часто зайняті собою, що не помічаємо, як життя проходить повз. Відвертаючись одне від одного, ми віддаляємося від Христа. Фільм «Прит­чі» по‑новому відкриває звичне життя, показуючи нам самих себе. «Притчі-2» — продов­ ження фільму «Притчі», випущеного у 2011 р. І знову три оповідання, три приводи з доброю посмішкою поспостерігати за ста-

рими знайомими і замислитися: у чому вони мають рацію, а в чому ні. Герой першої історії «Лампадка» — послушник, той самий, що на кладовищі ходив небіжчиків лаяти. Знову він схибив. «У чому кого засудиш — у тім і сам побудеш», — каже старець і для науки дає йому новий послух: пройти навколо села з лампадкою в руках, не проливши ні краплі олії і не загасивши вогню… У новелі «Сорочка» Марія, яка Спасителя в гості чекала, проходить через нові спокуси. Важко їй одній господарство дачне вести, а ще важче по‑християнськи людей прощати. Але Марія не сумує — добром платить за зло, молиться і чекає чуда. І воно відбувається. Жили на одному острові три старці-рибалки, оповідає третя історія («Троє Вас — троє нас»). Якось пропливав повз на кораблі

ської» у викладі українською мовою. Видання підготувала столична парафія в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського у Святошинському р-ні м. Києва спільно з видавництвом «Соборність». Книгу видано з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й рекомендовано до друку Рецензійною комісією Української Православної Церкви. Головний редактор — настоятель вищезгаданої парафії прото­ ієрей Миколай Данилевич. Переклад з російської (у викладі святителя Димитрія, митрополита Ростовського) та видання книги підготовлено Василем Генсьорським. Книга надійшла у роздрібний продаж із 15 березня. Щодо придбання книги за гуртовими цінами можна зве­р­ татися за телефонами: +38– 063–629–17–11, (044) 360–04–77. Докладніше про видання читайте на сайті парафії в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського (spiridon.in.ua).

ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ

ФІЛЬМИ

артина «Притчі» — нове слово у сучасному православному кінематографі. У кожній із трьох частин картини глядачеві запропонована корисна для душі історія, розказана по‑людськи щиро, з домашньою теплотою. Перша притча («Незвичайний послух») змусить вас із невдачливим героєм замислитися про гріх гордині та цінності християнського смирення. «Завтра благословляю тебе йти на кладовище, і як побачиш, що небіжчика несуть — ганьби його останніми словами», — каже старець молодому п о сл у ш н и к у. П і сл я настільки інтригуючого початку слідує не менш цікаве продовження… «Господи! Чому ти не чуєш нас? — запитує священик у наступній прит­чі. — Люди ходять до церкви, моляться, але їм не стає легше…» Відповідь

ийшла друком книга В «Житіє преподобної матері нашої Марії Єгипет-

відомий і шанований усіма архімандрит. Почувши, що живуть на острові святі чудотворці, не повірив і вирішив сам усе побачити. А коли дізнався, що рибалки навіть «Отче наш» не знають, став їх вчити правильно молитися… Обидві картини, здається, будуть цікаві як дорослим, так і дітям. Їх можна дивитися в колі сім’ї чи недільній школі, запропонувати родичам, які воцерковляються, чи друзям. Обговорення кожної з історій, пов’язуючи їх з власними схожими ситуаціями, принесе безсумнівну духовну користь.

«Яке символічне значення великоднього куліча і сирної паски?» Олена Згідно зі Святим ПисьКуліч, або паска, за мом і Переданням пасхальною трапезою Церкви, Господь Іісус нагадує нам про воскресХристос після Свого лого Христа, Його невиВоскресіння являвся диму присутність серед апостолам під час їхніх учнів і послідовників. трапез. Тому місце посеТакож своєю формою редині за трапезою у них куліч нагадує Голгофу, залишалося не зайнятим, на якій відбулося спаа серед столу лежав при- сіння всього людства від значений Господу хліб. тотальної влади гріха та Звідси з’явилася тради- смерті. ція у свято Воскресіння Сирна паска (у Требзалишати у храмі хліб нику — «млеко огустев(грецькою «артос»). Його шее», тобто м’який сир) клали на особливому має форму усіченої пірастолі, як це робили апос- міди й символізує гроб, у толи. Протягом усієї Світ- якому відбулося найвелої седмиці артос обно- личніше чудо Воскресять під час хресних ходів сіння. Тому зверху пасочнавколо храму, а в суботу ниці (форми) повинні після благословення роз- бути літери «ХВ», що дають віруючим. означають вітання Оскільки сім’я є малою «Христос воскрес!». На Церквою, то з часом бічних сторонах за травиник звичай мати артос дицією робляться зобравдома. Ним став куліч ження хреста, списа, (від грец. kollikion — кру- тростини, а також пароглий хліб) — високий, стків і квітів, що символіциліндричної форми хліб зують страждання та із здобного тіста. Слово воскресіння Господа це увійшло в європейські нашого Іісуса Христа. мови: kulich (ісп.), koulitch За матеріалами (фр.). сайта pravmir.ru