Cerkovna_Gazeta_2012_8_306_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Квітень 2012 № 8 (306)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

НАШІ СВЯТИНІ

НОВИЙ ЗАВІТ

ДУХОВНИЙ ВИМІР

Святитель Лука (Войно-Ясенецький):

Православна перлина Волині

Чому Христос звершував чудеса?

Багаті теж плачуть

«Я полюбив страждання…»

Доля давньої СвятоТроїцької Корецької ставропігійної обителі

Христос не звершив жодного чуда для Свого прославлення

Чому у світі так багато зла і страждань?

с. 5

с. 8–9

с. 10

с. 11

«ФОМА В УКРАЇНІ»: МИ — ЗА РОЗМОВУ ПО СУТІ

Відомий православний журнал видаватиметься тепер і в Україні

У квітні 2012 р. до українського читача прийшло цікаве видання, на яке багато хто чекав із нетерпінням. Напередодні Великодня побачив світ перший номер журналу «Фома в Україні». Презентація нового православного видання відбулася 19 квітня в інформаційному агентстві УНІАН. Щоб підтримати творців журналу «Фома в Україні», з Москви приїхав засновник і незмінний головний редактор «Фоми», голова Синодального інформаційного відділу Московського Патріархату Володимир Легойда. Гість розповів, що, видаючи в 90-х роках журнал, його творці були схожі… на закоханого юнака, який «перебуває в особливому стані. Він раптом побачив, що світ, який досі йому здавався чорнобілим, насправді кольоровий. І цією радістю він прагне поділитися з усіма довкола, всім розповісти, яка ж прекрасна його кохана».

У ПАМ’ЯТЬ ВІЧНУ БУДЕ ПРАВЕДНИК

Закінчення на с. 5

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

Відбулося прославлення у лику святих схиархієпископа Антонія (Абашидзе) 22 квітня, у Неділю апостола Фоми, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив служіння Літургії у Трапезному храмі на честь преподоб­них Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, голова ВЗЦЗ УПЦ, ректор Київських духов­них шкіл архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, а

також духовенство монастиря у священному сані. За богослужінням відбулося прославлення у лику святих схиархієпископа Антонія (Абашидзе) († 1942). Архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр оголосив рішення Священного Синоду УПЦ від 14 червня 2011 р. (журнал № 21) про причислення схиархієпископа Антонія (Абашидзе) до лику місцевошанованих святих Києво-Печерської Лаври, а архієпископ Бориспільський Антоній ознайомив присутніх із його житієм. На середину храму було винесено його іконописне зображення, після чого Предстоятель УПЦ, архієреї, духовенство та миряни вклонилися

мощам новопрославленого святого. За Літургією, на малому вході, Блаженніший Митрополит Володимир з нагоди 20-річчя Предстоятельського служіння Його Блаженства і на увагу до церковних заслуг звів у сан архієпископа єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Никодима. Крім того, під час богослужіння Блаженніший Владика висвятив на священика свого особистого помічника диякона Володимира Капацина.

* * *

Життєпис схиархієпископа Антонія (Абашидзе) читайте у наступному номері «Церковної православної газети».

15 квітня виповнилося 15 років перебування на кафедрі архієпископа Кам’янець-Подільського і Городоцького Феодора.

* * *

19 квітня, у день свого народження, вікарій Київської Митрополії, тимчасово керуючий Київською єпархією, намісник Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел відзначив 15-річчя архієрейської хіротонії.

* * *

24 квітня виповнилося 20 років служіння у священному сані єпископа Дніпродзержинського і Царичанського Володимира.

2

№ 8 (306), квітень 2012

православна газета

Н о в и н и, п од і ї, ко м е н та р і

БОГОС Л У ЖІННЯ 10 квітня, у Великий Вівторок, тимчасово керуючий Київською єпархією митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел у співслужінні єпископів Макарівського Іларія та Васильківського Пантелеімона звершив Літургію Передосвячених Дарів у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської Лаври. З благословення Предстоятеля УПЦ за ревне служіння Церкві Божій та у зв’язку зі святом Святої Пасхи владика Павел удостоїв богослужбових нагород представників обласного духовенства Київської єпархії.

12 квітня, у Великий Четвер, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра звершив Літургію в лікарні, де проходить реабілітацію. За богослужінням Його Блаженство нагородив правом носіння другого наперсного хреста настоятеля столичного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 10 квітня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр зустрівся з першим секретарем Посольства Франції в Україні Еммануелем Бераром. Зустріч відбулася в резиденції Предстоятеля УПЦ в Києво-Печерській Лаврі. В ході бесіди владика Олександр ознайомив гостя з життям Української Православної Церкви і діяльністю Синодальних відділів. Дипломат також відвідав домовий Свято-Миколаївський храм при резиденції Предстоятеля УПЦ. На завершення зустрічі архієпископ Олександр передав пану Еммануелю пам’ятні сувеніри від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. orthodox.org.ua

13–14 квітня офіційна делегація Української Православної Церкви на чолі з головою ВЗЦЗ УПЦ архієпископом Бориспільським Антонієм відвідала Святу Землю з метою принесення у Велику Суботу до Києва Благодатного вогню.

13 квітня делегацію було прийнято Блаженнішим Патріархом Святого града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом III. На зустрічі, що відбулася в резиденції Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви, також були присутні студенти Київських духовних шкіл, які перебували в паломництві на Святій Землі. Архієпископ Антоній подякував Патріарху Святого града за теплу зустріч і на пам’ять про неї подарував Блаженнішому Феофілу список Почаївської ікони Божої Матері. Предстоятель Єрусалимської Церкви привітав делегацію УПЦ на Святій Землі і подарував архієпископу Антонію панагію. orthodox.org.ua, kdais.kiev.ua

ПАСХА У ЛІВІЇ

протоієрея Василія Грицька. Після богослужіння Митрополита Володимира відвідали вікарії Київської митрополії — архієпископ Яготинський Серафим та єпископ Обухівський Іона. Того ж дня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив Літургію святителя Василія Великого у храмі в ім’я преподобної Параскеви Сербської с. Лишня Макарівського р-ну Київської області. Його Преосвященству співслужив настоятель храму архімандрит Філарет (Єгоров). Після Літургії відбулася бесіда єпископа Макарівського з представниками місцевої влади, в ході якої було наголошено на необхідності подальшої співпраці служителів Церкви та представників територіальних громад.

У столиці Лівії м. Тріполі наші співвітчизники і православні інших національностей відсвяткували Воскресіння Христове у храмі в ім’я апостола Андрія Первозванного, що розташований на території Посольства України. Великоднє богослужіння звершив співробітник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Захарія Керстюк. До останньої миті не було відомо, чи надасть лівійська влада дозвіл на звершення богослужінь. Для того щоб взяти участь у пасхальному богослужінні, люди приїхали в українське посольство заздалегідь, до початку комендантської години, а саме — до 22:00.

вим Воскресінням, подарував кожному з них по іконці, молитвослову та великодньому яйцю, а також передав їм духовну

14 квітня, у Велику Суботу, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел у співслужінні єпископа Макарівського Іларія звершив Літургію у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Під час богослужіння, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, митрополит Павел удостоїв священнослужителів Києва богослужбових нагород.

14 квітня, в день 150-річчя Петра Столипіна, біля його могили поряд з Трапезним храмом Києво-Печерської Лаври намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив панахиду. На поминальному богослужінні були присутні Прем’єр-міністр Україна Микола Азаров, секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв, міністр культури Михайло Кулиняк, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторія Ліснича. До могили великого реформатора було покладено квіти і пам’ятний вінок від Прем’єр-міністра України. Микола Янович зазначив фундаментальність реформ Петра Столипіна, які не втратили актуальності й у наш час. Митрополит Павел, у свою чергу, також сказав про історичну значимість особистості Петра Аркадійовича. orthodox.org.ua, lavra.ua

У нічному богослужінні взяли участь 63 віруючих. Великодні привітання «Христос воскрес!» звучали під супровід автоматних черг, що часто переривали нічний спокій столиці Лівії. У сам день свята Воскресіння Христового, після завершення комендантської години, освятити паски та поспілкуватися зі священиком приїхало ще понад 200 чоловік.

17 квітня протоієрею Захарії Керстюку вдалося зустрітися з українськими заручниками, які вже близько восьми місяців утримуються лівійськими повстанцями. Крім наших співвітчизників, яких більше 20-ти, в полоні також перебувають два громадянина Росії та троє громадян Білорусі. Отець Захарія привітав усіх заручників зі Світлим Христо-

літературу. Священик поспілкувався з кожним із заручників, підтримав і підбадьорив, переконуючи не падати духом, молитися і сподіватися на краще. Замість обумовленої однієї години, зустріч тривала більше

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 25.04.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

двох годин. Українцям також вдалося коротко поспілкуватися з рідними по мобільному телефону священика. На зустрічі були присутні Посол України в Лівії Микола Нагорний та Посол Білорусі в цій країні Анатолій Степусь. За словами самих заручників, напередодні приїзду священика їм поліпшили умови перебування і харчування. Нагадаємо, що наприкінці серпня 2011 р. групу наших співвітчизників було захоплено лівійськими повстанцями за підозрою у виконанні робіт для армії колишнього лідера цієї країни Муаммара Каддафі (що самі заручники заперечують). Поїздку українського священика до Лівії було організовано Відділом зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви за сприяння Організації Об’єднаних Націй. orthodox.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

СВІДОК БОЖОЇ СИЛИ

Священномученик Артемон Лаодикійський (день пам’яті — 26 квітня за н. cт.)

З

юних років він присвятив себе служінню Церкві Христовій. 12 років був читцем, наступні 28 — дияконом, а останні 33 роки свого життя служив у сані пресвітера. Священномученик Артемон народився і жив у Лаодикії Сирійській. Коли імператор Діоклетіан почав гоніння на християн, він уже був похилого віку. Каральний загін воїнів на чолі з Патріком ще тільки наближався до Лаодикії, а ідоли капища Артеміди вже були розбиті та спалені. Це було зроблено руками місцевого єпископа Сисинія і священномученика Артемона.

Потім вони зібрали християн у храмі, де переконували їх не боятися майбутніх мук. Прибувши до міста, Патрикій влаштував п’ятиденні торжества язичницьким богам. По­їхавши до капища Артеміди для жертвоприношень, він дізнався про те, що трапилося і вирушив із загоном воїнів до місця, де збиралися християни. По дорозі Патрикію стало погано, його кинуло в жар, і солдатам довелося занести свого знесиленого воєначальника до найближчого будинку. «Християни прокляли мене, і це їхній Бог мене мучить», — сказав він наближеним. Благання Патрикія до ідолів не полегшили його страждань. Тоді він послав гінця до Сисинія з проханням допомогти йому, за що обіцяв зробити золоту статую єпископа. Святитель відповів: «Золото твоє нехай буде з тобою, а якщо хочеш зцілитись, увіруй у Христа». Злякавшись смерті, Патрикій визнав Христа Богом, і, за молитвами Сисинія, хвороба залишила його. Однак диво не вплинуло на карателя. Хоча він і залишив християн Лаодикії у спокої, однак вирушив виконувати наказ імператора в Кесарію. Дорогою йому зустрівся старець, за яким ішли попарно шість диких ослів та два оленя. Це був священик Артемон. На запитання Патрикія як йому вдається вести за собою диких звірів, той відповів, що для справжньої віри у Христа немає нічого неможливого. Дізнавшись, що перед ним Артемон, який брав участь

п ра в о сл а в н и й кал е н д а р у погромі храму Артеміди, Патрикій наказав схопити його і відвести до Кесарії. Старець послухався, а тварин відправив до єпископа Сисинія. Останній дізнався про те, що сталося від одного з двох оленів, який отримав дар слова. У Кесарії Патрикій спробував примусити священномученика принести жертви в капищі Асклепія, де жило багато отруйних змій. Щоб зайти до нього, жерці спочатку приносили жертви. Але Артемон безстрашно зайшов у капище і вивів звідти змій. Коли язичники з остраху кинулися тікати, він своїм подихом умертвив змій. Це все відбулося на очах жерця Віталія, який увірував у Христа і попросив святого охрестити його. Патрикій подумав, що це — волхвування Артемона і про­ дов­жив катування. Тим часом у місто прибіг олень, який говорив із Сисинієм, і став лизати ноги праведника. Потім він, отримавши дар слова, звернувся до мучителя і передбачив йому швидку смерть у киплячому казані. Патрикій наказав убити Артемона, щоб той не привернув до себе дивами ще більше прихильників. Величезний казан із киплячою смолою був готовий. Воєначальник вирішив особисто в цьому переконатися. Коли він під’їхав до котла на коні, два Ангели у вигляді орлів скинули Патрикія в киплячу смолу. Артемон залишився живий і незабаром хрестив жерця Віталія та багатьох язичників, які увірували у Христа. Згодом святий, за покликом Божественного голосу, пішов із проповіддю до Асії, в селище Вулі, де багатьох навернув до віри у Христа, й у 303 р. прийняв мученицьку смерть від язичників.

ТВЕРДИЙ ПОБОРНИК ПРАВОСЛАВ’Я Святитель Мартин I Римський, сповідник (день пам’яті — 27 квітня за н. ст.)

У

649 р. на римський папський престол був обраний святитель Мартин Сповідник. Того часу мислення багатьох християн похитнула монофелітська єресь, згідно з якою в Іісусі Христі була одна воля, а не дві, як учить Православна Церква. Тоді серед прихильників єресі були візантійський імператор Констанс і Константинопольський патріарх Павло II. Щоб примирити ворогуючі сторони, імператор видав монофелітський «Зразок віри» (Типос), обов’язковий для всього населення імперії, який забороняв подальші суперечки. Про цей документ у Римі дізналися в рік обрання святого Мартина. У відповідь праведник скликав собор, на якому помилкова думка монофелітів була засуджена. Папа відправив Павлу II послання, де пропонував повернутися до лона Православної Церкви. Імператор Констанс розгнівався і наказав своєму воєначальнику Олімпію силою привести Мартина до Константинополя. Проте цьому завадили численні прибічники папи в Римі. Тоді Олімпій вирішив убити Мартина й підіслав до нього воїна. Як тільки вбивця наблизився до праведника, то раптово осліп. Олімпій сповнений жахом утік до Сицилії, де незабаром загинув у битві. Констанс не відступав і у 654 р. послав за Мартином воєначальника

Феодора. Останній звинуватив святого в таємному спілкуванні з ворогами імперії — арабами, знеславленні Пресвятої Богородиці та неканонічному вступі на папський престол. Незважаючи на те, що римське духовенство навело незаперечні аргументи на користь невинуватості папи, Феодор таємно вночі заарештував Мартина та відвіз на один із Цікладських островів (Наксос), що в Егейському морі. Там праведник перебував цілий рік, терплячи знущання, голод і всякі злигодні. Потім святитель був відправлений до Константинополя. Хворого, змученого старця принесли до суду на носилках. Проте судді категорично вимагали встати. Весь судовий процес знесиленого сповідника підтримували воїни. Після показань неправдивих свідків, які говорили про таємні зв’язки Мартина з арабами, святий спробував виправдатися, але судді навіть не стали його слухати. Тоді у глибокій скорботі він сказав: «Господу відомо, яке велике благодіяння зробите ви мені, якщо скоро віддасте на смерть». Праведника вивели у двір до натовпу, якого змушували кричати: «Анафема папі Мартину!» Ті, хто знав, що святий страждає невинно, йшли зі сльозами на очах. Нарешті, був оголошений вирок: позбавити святителя папського сану і стратити. Напівроздягненого Мартина закували в ланцюги і поволокли до в’язниці.

Коли імператор повідомив про те, що сталося, вмираючому Константинопольському патріарху, то Павло тільки відвернувся, сказавши: «Горе мені! Ще нове діяння до мого осуду», — і просив припинити муки святителя. Тоді Констанс знову відправив до в’язниці своїх слуг для додаткового допиту. Сповідник відповів їм: «Якщо навіть і роздрібнять мене, не буду спілкуватися з Константинопольською Церквою, поки вона перебуває у зловірі». Твердість поборника Православ’я настільки вразила мучителів, що вони замінили смертну кару засланням до далекого Херсонеса Таврійського. Виснажений хворобою, злиднями, голодом і стражданнями, святий Мартин помер у засланні в 655 р. Через чверть століття, на VI Вселенському Соборі, єресь монофелітів була засуджена і святі мощі праведника перенесені до Константинополя, а пізніше в Рим.

№ 8 (306), квітень 2012

3

БЕЗСТРАШНІ ЮНІ СПОВІДНИЦІ

Мучениці Агапія, Ірина і Хіонія Аквілейські (день пам’яті — 29 квітня за н. ст.)

С

вяті мучениці Агапія, Ірина і Хіонія були рідними сестрами і вели благочестиве життя. У відповідь на численні домагання наречених вони відповідали відмовою. Їхнім духовним наставником був священик Зінон. Одного разу йому вві сні було відкрито про те, що найближчим часом він помре і про майбутні муки юних дів за Христа. Таке ж видін­ня отримала й великомучениця Анастасія Узорішительниця. Вона жила в тому ж місті, Аквілеї, і прославилася своєю турботою про ув’язнених християн. Анастасія одразу ж поспішила до юних сповідниць, щоб зміцнити їх у майбутньому подвигу. Незабаром Зінон помер, а праведниці були віддані на суд гонителю християн — імператору Діоклетіану. Побачивши перед собою прекрасних дівчат, правитель запропонував їм знайти знат­ них наречених зі своєї свити, якщо сестри принесуть жертви язичницьким богам. У відповідь Агапія, Ірина і Хіонія стали говорити про Єдиного Бога, Який і гідний поклоніння. Щоб продовжити слідство, імператор наказав сповідницям слідувати за ним до Македонії, де передав їх в руки місцевого вельможі Дулкіція. Коли той вперше побачив сповідниць, то був уражений їхньою красою і запропонував свободу, якщо вони виконають його бажання. Отримавши відмову, Дулкіцій наказав узяти під варту юних сповідниць. Уночі правитель прийшов до дів у в’язницю, щоб насильно оволодіти ними. Тим часом святі Агапія, Ірина і Хіонія встали на нічну молитву. Коли Дулкіцій намагався підкрастися до них, невидима сила вразила його. Він збожеволів і почав бігати по в’язниці. Опинившись на кухні, де стояли казани, сковороди, чавуни, він так вимастився сажею, що воїни та слуги насилу розгледіли в ньому

свого правителя. Побачивши себе у дзеркалі, Дулкіцій вирішив, що сповідниці зачарували його, і задумав їм помститися. Незабаром правитель наказав воїнам привести сестер на суд і роздягнути їх. Однак солдати нічого не змогли зробити: одяг ніби прилип до тіл праведниць. Раптово Дулкіцій заснув, проте, коли його принесли в дім, відразу прокинувся. Дізнавшись про все що сталося, розгніваний імператор передав справу Сисинію. Отримавши категоричну відмову відректися від Христа, новий правитель наказав Агапію і Хіонію заживо спалити, а молодшу сестру Ірину залишив для допиту. Подякувавши Господу за мученицькі вінці, Агапія і Хіонія з молитвою відійшли до Господа. Після того, як вогонь згас, виявилося, що їхніх тіл та одягу не торкнуло полум’я, а обличчя залишились прекрасні та спокійні. Наступного дня Сисиній став погрожувати такою ж розправою й Ірині. А коли знову отримав відмову, пригрозив віддати її в будинок розпусти на наругу. Але свята мучениця відповідала: «Нехай моє тіло буде віддане на насильницьку наругу, але душа моя не знечеститься зреченням від Христа». По дорозі до будинку розпусти солдатам явилися два Ангели у вигляді світлих воїнів, які передали їм новий наказ: відвести Ірину на високу гору і залишити там. Виконавши наказ, вони доповіли про це своєму правителю. Сисиній був розгніваний. Прийшовши до гори з загоном солдатів, він побачив Ірину на неприступному шпилі. Тоді один із його воїнів поранив святу стрілою. Подякувавши Господу, мучениця лягла на землю і відійшла до Господа. Дізнав­ шись про смерть святих сестер († 304 р.), великомучениця Анастасія поховала їхні тіла. Підготував Андрій Гор

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ: 29 квітня — святих жон-мироносиць; ІллінськоїЧернігівської ікони Божої Матері; 30 квітня — преподобного Паїсія Київського, Христа заради юродивого; 2 травня — блаженної Матрони Московської; 3 травня — Собору новомучеників Бердянських; 6 травня — великомученика Георгія Побідоносця; 7 травня — преподобного Савви Печерського, у Ближніх печерах; преподобного Олексія, затворника Печерського, у Ближніх печерах; 8 травня — апостола і євангеліста Марка; 10 травня — преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа Володимир-Волинського; 12 травня — преподобного Амфілохія Почаївського; новомучеників, у Бутові постраждалих; 13 травня — апостола Якова Зеведєєва; святителя Ігнатія (Брянчанінова), єпископа Кавказького і Чорноморського.

4 ПАСХА КРАСНА № 8 (306), квітень 2012

14 квітня, у Велику Суботу, приблизно о 21:30, делегація Української Православної Церкви на чолі з головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків архієпископом Бориспільським Антонієм, яка відвідала Єрусалим з метою принесення в Україну Благодатного вогню, доставила святиню у Києво-Печерську Лавру. Біля центральних воріт обителі її зустрів намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. На соборній площі Лаври митрополит Павел і архієпископ Антоній благословили віруючих Благодатним вогнем, а потім роздали запалені від нього єрусалимські свічки духовенству та мирянам. Протягом пасхальної ночі Благодатний вогонь було доставлено у храми і монастирі УПЦ. У ніч із 14 на 15 квітня Блаженніший Митрополит Володимир очолив Пасхальну утреню, яка вже п’ятий рік поспіль відбувається на площі перед Успенським собором Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, ректор Київських духовних шкіл архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон та Броварський Феодосій, а також духовенство монастиря. Разом із Предстоятелем УПЦ у Лаврі молилися тисячі віруючих. Богослужіння відвідали Президент України Віктор Янукович, Пре­м’єрміністр України Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк, голова Київміськдержадміністрації Олександр Попов, члени Уряду, народні депутати та інші високопосадовці. По завершенні утрені Блаженніший Митрополит Володимир відбув у Свято-Покровський жіночий монастир м. Києва, де в соборному Свято-Миколаївському храмі очолив служіння Літургії. Його Блаженству співслужили архі­є пископ Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр та духовенство монастиря.

15 квітня, в день свята Пасхи, з б л а го сл о в е н н я Б л а ж е н н і ш о го Митрополита Володимира, на площі біля Ближніх печер Києво-Печерської Лаври відбулася великодня акція соціальної допомоги столичним дітям із функціональними обмеженнями та їхнім батькам. Організаторами акції виступили: Синодальний відділ з благодійності та соціального служіння УПЦ, благочиння м. Києва та Київський міський центр

Н о в и н и, п од і ї, ко м е н та р і

православна газета

соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Зі словами вітання до гостей звернулися намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел та голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський. Потім владика Павел окропив присутніх святою водою і вручив дітям подарунки.

16 квітня, ввечері понеділка Світлої седмиці, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел у співслужінні секретаря Київської митрополії протоієрея Віталія Косовського та духовенства столиці звершили пасхальну вечірню у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. За богослужінням також молилися вікарні архієреї Київської Митрополії та єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. Перед богослужінням ієрархів, духовенство та мирян зі святом Пасхи привітав Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Після богослужіння від імені вікарних архієреїв, духовенства, чернецтва та мирян Київської єпархії Його Блаженство привітав митрополит Павел. З благословення Предстоятеля УПЦ, ряд кліриків Київської єпархії було удостоєно богослужбових нагород. Увечері того ж дня викладачі та студенти Київської духовної академії і семінарії на чолі з ректором Київських духовних шкіл архієпископом Бориспільським Антонієм привітали Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з Пасхою. Владика ректор від імені педагогів та учнів КДАіС побажав Його Блаженству здоров’я та довголіття і подарував Предстоятелю УПЦ сувенірне пасхальне яйце. У свою чергу, Блаженніший Митрополит Володимир привітав гостей та вручив їм подарунки.

18 квітня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин привітав зі святом Воскресіння Христового особовий склад дисциплінарного батальйону ЗС та військовослужбовців, які відбувають покарання у дисциплінарному батальйоні. Під час зустрічі владики Августина і супроводжуючих його осіб з командуванням батальйону обговорювалися питання духов­ного окормлення осіб, які несуть службу і відбувають покарання у батальйоні. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, lavra.ua, kdais.kiev.ua ЦЕРКВА І ДЕРЖ АВА

Секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр нагороджений Почесною грамотою Київської обласної державної адміністрації — «за особистий внесок у відродження духовності, поширення моральноетичних християнських цінностей, активну громадську і благодійну діяльність та з нагоди 80-річчя утворення Київської області». orthodox.org.ua

13 квітня на запрошення намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Вишгородського ������ і����� Чорнобильського Павла обитель відвідав Прем’єр-міністр України Микола Азаров у супроводі міністра культури Михайла Кулиняка. На території Верхньої Лаври їх зустріли митрополит Павел і генеральний директор Національного КиєвоПечерського історико-

культурного заповідника Вікторія Ліснича. Микола Янович відвідав благодійний ярмарок «Великодній кошик», що проходив на території заповідника, майстерклас із розпису писанок та поспілкувався з відвідувачами Лаври, серед яких були учні середньої школи № 99 Дніпровського р-ну Києва. Потім Глава Уряду ознайомився з ходом робіт з реставрації Великої Лаврської дзві-

ниці та Трапезного храму на честь пре­ подоб­них Антонія і Феодосія Печерських, а також оглянув Успенський собор, розпис якого знаходиться на завершальному етапі. Прем’єр-міністр України зазначив, що Уряд зробить усе можливе для того, щоб зберегти для майбутніх поколінь наші святині та пам’ятники. orthodox.org.ua, lavra.ua

православна газета

Дивний Бог у святих своїх

СВЯТИТЕЛЬ ЛУКА (ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКИЙ):

№ 8 (306), квітень 2012

5

Закінчення. Початок на с. 1

«Я ПОЛЮБИВ СТРАЖДАННЯ…»

Цього року, 9 травня, Православна Церква відзначає 135‑ліття від дня народження святителя Луки (Войно-Ясенецького), архієпископа Сімферопольського і Кримського. Всесвітньовідомого хірурга і святителя, архієпископа Луку сьогодні вшановують як сповідника, який зазнав багато гонінь та утисків за Христа. Він є автором відомих книг. Дорогі читачі, пропонуємо до вашої уваги уривки з автобіографічного нарису святителя.

У

літку 1921 р. отцю Валентину довелося привселюдно виступити в суді. Професор Л. В. Ошанін згадує: «До Ташкента з Бухари привезли якось партію поранених червоноармійців. Дорогою їм робили перев’язки в санітарному поїзді. Але надворі було літо, тож під пов’язками розвелися личинки мух… Поранених розмістили в клініці професора Ситковського. Робочий день уже скінчився, і лікарі розійшлися. Черговий лікар зробив дві—три невідкладні перев’язки, а інших поранених тільки підбинтував і залишив для радикальної обробки до ранку. Так і невідомо, звідки поширилися чутки, що, мовляв, лікарі клініки чинять шкоду, гноять поранених бійців, у яких на ранах хробаків аж кишить». Тоді на чолі НК стояв латиш Петерс. Він мав у місті грізну репутацію людини невблаганножорстокої й дуже швидкої на винесення вироків із «найвищою мірою». За його наказом негайно були арештовані й відправлені у в������������ ’����������� язницю професор П. П. Ситковський і всі лікарі його клініки. Заарештували і двох чи трьох лікарів, які служили в Наркомздраві. Петерс вирішив зробити суд показовим. Як і більшість латишів із НК, він погано знав російську мову, та попри це, назначив себе громадським обвинувачем. У цій ролі він промовив не вельми грамотну, зате «громову» обвинувальну промову. Були в ній і «білі недобитки», і «контрреволюція», і «явне зрадництво». Над обвинувачуваними нависла загроза розстрілу. «Інших виступів я не пам������������������ ’����������������� ятаю, — пише професор Ошанін, — крім виступу професора Вой­ но-Ясенецького, якого викликали серед інших експертів-хірургів… Він одразу безстрашно напав на грізного Петерса, професор буквально громив його як цілковитого невігласа, який береться судити про ті речі, у яких нічого не розуміє, як безсовісного демагога, що вимагає найвищої міри для винятково чесних і сумлінних людей». Професор С. А. Масумов згадує про суд так: «Зала суду була повнаповнісінька. Найбільше було робітників, але деяку кількість пропусків дістали лікарі міста. За наказом Петерса професора Ситковського з в’язниці

до залу суду доставила кінна охорона. Професор ішов посеред вулиці із закладеними за спину руками, а по боках їхали на конях конвойні з шаблями наголо. Суд потрібен був для «виховних» цілей, аби ясно показати робітничому класу його ворогів — прислужників світового капіталізму. Проте добре продуманий спектакль зійшов нанівець, коли головуючий викликав професора Войно-Ясенецького як експерта.

— Отче і професоре Ясенецький-Войно, — звернувся до батюшки Валентина Петерс, — чи вважаєте ви, що професор Ситковський винний у неподобствах, які виявили у його клініці? Питання стосувалося першого пункту обвинувачення. Завідувачеві клініки ставився в провину розвал дисципліни серед хворих та особового складу. Поранені, що лежали у клініці, пиячили, билися, водили до палат блудниць, а лікарі й медсестри цьому нібито потурали.

— Товаришу громадський обвинувачу, — пішла відповідь експерта Войно-Ясенецького, — я прошу за цією ж справою заарештувати і мене. Тому що й у моїй клініці панує такий же безлад, як і у професора Ситковського.

— А ви не поспішаєте, прийде час, і вас заарештуємо! — загорланив Петерс. У хірургічних клініках міста справді коїлися страшні неподобства. Більшість поранених, які лежали в клініках про­ фесорів Ситковського, Войно-Ясенецького й Боровського, були червоноармійці. У величезних марширувальних залах вищого кадетського корпусу, перетворених на палати, розбещена на фронтах братва без просипу пила самогон, курила махру, привселюдно в палатах вдавалася до розпусти. Тут же поруч лежали важкопоранені. Але на їхні благання про тишу й спокій більш дужі бійці не звертали жодної уваги. Одного разу під час професорського огляду ординатор Беньяминович доповіла про чергову оргію в палаті. Валентин Феліксович наказав викликати дебоширів до нього. Але ледь він піднявся на другий поверх у свій кабінет, як знизу по сходах ціла орава п’яних червоноармійців полізла «бити попа».

«ФОМА В УКРАЇНІ»: МИ — ЗА РОЗМОВУ ПО СУТІ

Відомий православний журнал видаватиметься тепер і в Україні

Доктор Беньяминович встигла замкнутися в операційній, а професора побили. Били жорстоко, штовхали ногами і милицями. Після цих побоїв завідувач клініки на декілька днів був прикутий до ліжка. Лікарі, що сиділи в залі, добре знали цю історію, знали й про інші дебоші червоноармійців у госпіталях. Безлад у клініці Ситковського, що його описував у своїй промові Петерс, нікого не здивував: як і Войно-Ясенецький, професор Ситковський прос­то фізично не міг упоратися з буйними пацієнтами. Друге питання громадського обвинувача стосувалося випадку з «хробаками». Войно-Ясенецький докладно пояснив суду, що ніяких хробаків під пов�������������������� ’������������������� язками в червоноармійців не було, а були личинки мух. Хірурги не бояться таких випадків і не квапляться чистити рани від личинок, тому що давно помічено, що личинки, навпаки, сприяють загоєнню ран. Англійські медики навіть використовували личинки як своєрідні стимулятори загоєння. Досвідчений лектор, Валентин Феліксович так виразно й переконливо розтлумачив суть справи, що робоча частина залу схвально загомоніла.

— Які ще там личинки… Звідки ви все це знаєте? — лютував Петерс.

— Доводжу до відома товариша громадського обвинувача, — з гідністю відповів Войно-Ясенецький, — що я закінчив не дворічну радянську фельдшерську школу, а медичний факультет Університету святого Володимира у Києві.

Зала вибухнула оплесками. Остання відповідь ос­т а­точно розлютувала всесильного чекіста. Ви­соке положення представника влади вимагало, щоб зухвалий експерт був негайно знищений, принижений, роздавлений.

— Скажіть, отче і професоре ЯсенецькийВойно, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете? — продовжував Петерс. Насправді святий пат­ ріарх-сповідник Тихон, дізнавшись про те, що професор Войно-Ясенецький прийняв сан священика, благословив його продовжувати справу хірургії. Отець Валентин не став нічого пояснювати Петерсу, а лише відповів: — Я ріжу людей для їхнього ж порятунку, а в ім’я чого ріжете людей ви, товаришу громадський обвинувачу? Зал зустрів влучну відповідь реготом і оплесками. Усі симпатії були тепер на боці священикахірурга. Йому аплодували і робітники, і лікарі. Наступне запитання, за міркуванням Петерса, мало би змінити настрій робочої аудиторії: — А як це ви вірите в Бога, отче і професоре Ясенецький-Войно? Хіба ви Його бачили, свого Бога?

— Бога я справді‑таки не бачив, товаришу громадський обвинувачу. Але я багато оперував на мозку й, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму. І совісті там теж не знаходив. (Дзвіночок голови потонув у реготі зали, що ще довго не змовкав.)

«Фома», як і новий журнал «Фома в Україні», намагається розповідати про найголовніше, про те, з чим прийшло християнство у світ. «Християнство — не про те, якою людина була, і навіть не про те, якою людина є. Усе християнство й усе Євангеліє — про те, якою людина може стати, якщо вона йтиме за Христом. А вона й може стати подібною Христу», — упевнений Володимир Легойда. Головний редактор «Фоми» розповів журналістам про своє українське коріння. «Україна — це моя Батьківщина. Мої батьки звідси й багато моїх родичів жили тут. Я, загалом, з одного дому приїхав в інший дім. І дуже сподіваюся, що мій перший дім також радісно прийме “Фому”, як колись прийняв другий», — сказав Володимир Легойда. Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко відзначив, що журнал «Фома в Україні» дуже символічно прийшов до читачів напередодні Фоминої неділі. Він подякував православним журналістам, зусиллями яких з’явився перший номер видання, і висловив спільну радість з приводу того, що «проект, про який ми довго мріяли, втілено». Головний редактор журналу «Фома в Україні» Антон Нікітін розказав, як створювався проект: «Коли ми познайомилися з Володимиром Романовичем і обговорювали з ним різні питання, заходила розмова і про журнал. Згодом ми довідалися, що є група ентузіастів, ініціативних людей, які запалені цією ж думкою, які теж прагнуть, щоб в Україні був такий журнал». «Це журнал з дуже серйозним освітнім і змістовним цензом, — розповів головний редактор видання.

— Тут немає прохідних статей і випадкових авторів. Нам пишуть кращі православні публіцисти всього пострадянського простору. Журнал чітко структурований, він має дуже зрозумілий і цікавий зміст. Це журнал, у якому православні автори зрозумілою та доступною мовою розповідають про красу Православ’я. Не тільки про віру, але й про культуру, суспільні проблеми, відповідають на запитання, які цікавлять багатьох людей». На запитання «Церковної православної газети» про те, чи буде «Фома в Україні» розвиватися подібно до Видавничого дому «Фома» й «обростати» паралельними проектами, Володимир Легойда відповів, що для справжнього розвитку щонайперше потрібна конструктивна критика. «Ми віримо й сподіваємося, — додав він, — що “Фома в Україні” відбудеться як справжнє культурне явище». А Антон Нікітін додав, що вже зараз, на етапі свого запуску, «Фома в Україні» є більш ніж «просто журналом». «На моє глибоке переконання, там, де є зміст і реальні справи, а не пропаганда й розповіді про відсутній предмет, що ми часто бачимо, — там завжди виростає щось більше», — висловив упевненість керівник проекту. На завершення перший представник російського журналу й розповсюджувач «Фоми» на території України журналіст Влад Головін запитав про висвітлення у православних ЗМІ, й зокрема у «Фомі», конфліктних питань, пов������������������������������� ’������������������������������ язаних із Церквою. На що Володимир Легойда відповів, що журнал завжди був щирий зі своїм читачем. «Але розмова начистоту завжди була про найголовніше, — додав він. — Це була розмова про ті, так звані “прокляті” питання, що ними завжди мучиться людина і які геніально й пронизливо описав Достоєвський. Про сльозинку дитини, про те, що робити з несправедливістю… Ось це те, що дійсно є проблемою. Коли людина думає: от є Бог, але є й смерть, зло, несправедливість, діти страждають, батьки плачуть. Чому так? Розмова начистоту завжди буде про це. А є дріб’язкові питання… Я можу сказати як людина, яка закінчила інститут міжнародних відносин, яку готували до інформаційних воєн: є питання, які вкидаються, коли нема чого сказати по суті. Ми — за розмову по суті. Ми повністю готові тримати відповідь, як говорить Євангеліє, за кожне сказане слово». Олег Карпенко

6

православна газета

п ал о м н и цт в о

№ 8 (306), квітень 2012

СЛІДАМИ РУСЬКОГО СВЯТОГО

м. Ургюп, Туреччина

Того дня Ага застав у своїй кімнаті блюдо з паруючим пловом. Дивуючись тому, хто міг поставити його в замкненій кімнаті, він ще більше здивувався, коли побачив на посуді клеймо свого дому… Уже ніхто не сумнівався в тому, що Іоанн — праведник і чудотворець. Господарі вмовляли його переселитися зі стайні в будинок, але Іоанн до кінця життя не залишив свого подвигу. Прожив він трохи більше 40 років. Половину з них — у полоні. Невдовзі після смерті його стали шанувати греки.

У Христі немає «ні елліна, ні іудея, <…> варвара, скіфа, раба, вільного» (Кол. 3: 11), — говорить апостол Павел. Праведний Іоанн Руський засвідчив ці слова своїм подвигом.

С

хідних слов’ян іноді зневажливо називають «іванами». Тому начальник оттоманської кінноти Ага зовсім не здивувався, коли почув ім’я свого нового раба. Для більшості війна — драма, для багатьох — професія, для деяких — джерело наживи. Ага належав до останніх і торгівлю полоненими сприймав як щось звичайне. На початку XVIII ст. турки активно боролися за Причорномор’я з Петром І. Під час одного з походів російську армію разом з імператором оточили. Вимушений «Прутський мир» відібрав у Петра Азов і багатьох полонених бійців. Туреччина наповнилася слов’янськими невільниками. Так Іоанн опинився в м. Прокопіон (сучасний Ургюп). Сьогодні це містечко справляє враження справжньої «глухомані». Природа нагадує кримську, що в околицях Бахчисарая, оcь тільки мінаретів більше, і в печерах, якими скопані підніжжя стрімких скель, усе ще живуть люди. Усього за 50 км лежить знаменита Каппадокія — осередок богословської освіти в IV–V ст. У цих місцях прославилися Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Ніський; недалеко від Ургюпа колись подвизався Симеон Стовпник. Тільки навряд чи полонений Іоанн знав про минулу велич цих

місць. Його чекала лише каторжна праця. Багатьох його співвітчизників, які стали невільниками, турки схилили до прийняття ісламу. Для правовірного мусульманина навернути «невірного» було справою честі, й засоби в цьому питанні підходили будь-які. Іоанна били, палили волосся на голові, топили в гною, але його відповідь була незмінна: «Християнином народився, християнином і помру». Зрештою Ага здався і перестав мучити раба, тим більше що той за свободу віри обіцяв віддано служити господареві. І Ага не прогадав — в Іоаннові він отримав цінного працівника, якого незабаром полюбили всі домочадці й навіть коні, що завжди зустрічали його радісним іржанням. Жив Іоанн разом із кіньми. Штучна печера, що служила стайнею, збереглася до сьогодні. Кріплення для мотузок, якими прив’язували коней, кам’яні ясла вздовж стін, серед них — невелика площинка, на якій ледь поміститься людина, — кам’яне ложе Іоанна. Єдиною розрадою невільника стала молитва. Він віддавався їй під час роботи, у хвилини відпочинку, а іноді його могли побачити за богослужінням у храмі. Господар уже не перешкоджав таким проявам релігійності Іоанна, оскільки став розуміти причини

благоденства свого дому. Заради Іоанна Господь благословив господаря достатком. Ставши багатим, Ага зважився на подорож до Мекки — священного міста мусульман. Під час його відсутності дружина влаштувала свято на честь паломництва чоловіка. Пригощаючи гостей пловом, вона поскаржилася, що чоловік

*** Турки і греки одне одного не любили. Ця нелюбов народилася декілька століть тому, у часи падіння великої Візантії. То стихаючи у мовчазній неприязні, то розростаючись до кровопролитних сутичок, це протистояння показало, що жити в мирі на одній території два народи не зможуть. Тоді виникла ідея обміну населенням. У 1923 р. турки, які проживали на території Греції, переселилися до Туреччини. Греки теж мали повернутися на батьківщину. Два мільйони людей пішли з насиджених місць. Залишаючи рідний Прокопіон, греки забрали мощі Іоанна Руського. Забрали вони і назву міста, давши його ім’я Новому Прокопіону на острові Евбея. Дорога до Неопрокопіона — витіюватий серпантин серед

Паломники у стайні, де жив Іоанн Руський, м. Ургюп

не може зараз поласувати разом з усіма своєю улюбленою стравою. Іоанн відразу ж зголосився відправити плов у Мекку. Попри сміх гостей, викликаний такою заявою, господиня вручила Іоанну посуд із пловом, будучи впевнена, що він або з’їсть плов сам, або роздасть убогим. Повернувся Іоанн через кілька хвилин, але вже без страви.

оливкових садів, стрімких скель, крихітних гірських селищ та сліпучих спалахів моря на горизонті. Коли, нарешті, потрапляєш у містечко, то складається враження, що воно виросло навколо храму. Насправді храм в ім’я Іоанна Руського — не найдавніша споруда, але те, що життя міста обертається навколо нього, — сумнівів не викликає.

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВЗЦЗ УПЦ ЗАПРОШУЄ ЗДІЙСНИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я Греція



9–17 червня

(з відвідуванням Святої Гори Афон)

Греція



9–17 червня

(з відвідуванням м. Барі в Італії)

Італія



19–27 травня

(на святкування дня пам’яті святителя Миколая)

Кіпр



17–24 липня

США



27 червня – 8 липня

Ізраїль



21–28 травня



31 травня – 7 червня

Чорногорія 

16–23 червня

(з відвідуванням Каліфорнії та Аляски)

(Вознесіння Господнє) (Трійця)

(з відвідуванням м. Барі в Італії)

Каппадокія

Дізнавшись, що група, яка прийшла у храм, — паломники з України, настоятель храму виносить з вівтаря блюдо, в якому Іоанн Руський відправив плов своєму господареві. Втім, воно не схожа на блюдо — це скоріше неглибока чаша з кришкою. Приклавшись до святині, обмінюємося кількома словами зі священиком. Для розуміння знати мову не обов’язково: «євхаристо», «євлогіте» звучить для православних, як пароль. Для нашого паломника багато що у грецькому храмі незвично: двометрові свічки, тужливий спів самотнього півчого, стільці посеред храму, та все одно розумієш, що тобі тут щиро раді. Греки знають, що в ковчезі посеред храму лежить твій земляк. Голова трохи повернена вліво, руки благовидно складені на грудях, з-під укривала виглядають худенькі ніжки. За життя святий стоншився до знемоги, але до нього йдуть і йдуть, знаючи, що зовнішність оманлива. На раці, посеред квітів, лежать дивні медальйони. На них викарбувано зображення рук, ніг, людського серця, а ось — зображення дитини. Відразу зрозуміло, за що людина дякує — за зцілений орган або за подароване дитя. Записаних чудесних випадків не злічити… Іоанн Руський крім рідної мови знав ще й мову любові, завдяки якій став своїм і для турків, і для греків. Дивлячись на його житіє, ми теж можемо вивчити цю мову, яка зрозуміла кожному народу. Олександр Ворсін

православна газета

Дивний Бог у святих своїх

№ 8 (306), квітень 2012

7

ПОМІЧНИК НА ШЛЯХУ ДОДОМУ

Однією з незвичайних Святі в Церкві — це взірці

особливостей нашої віри є реальна участь святих подвижників у духовному житті кожного віруючого. християнського життя. Використовуючи їхній досвід, їхні молитви, повчання, книги, ми можемо правильно здійснювати свій духовний шлях.

А

ле водночас — вони і помічники на цьому шляху. Своїми молитвами до Бога, любов’ю, яку здобули у християнському подвигу, вони підтримують нас. І багатовіковий досвід Церкви підтверджує цей факт. Молитовне звернення до святих, загально- і місцевошанованих, приносить нам велику користь. У цьому шануванні на нас справджуються слова Божої обітниці: «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить нагороду праведника» (Мф. 10: 41). Святі подвижники перебувають поза часом. Якщо в будь-якому храмі (чи то кафедральний собор або сільська церквичка) ми подивимося на ікони святих з погляду часу, то побачимо, що перед нами — усі епохи церковної історії. Але разом із тим, у духовному сенсі, вони для нас — сучасники.

24 квітня (за н. ст.) Церква вшановує пам’ять одного з перших своїх святих, учня святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископа Пергамської Церкви (в Малій Азії), мужа апостольського, священномученика Антипи. Саме про нього згадує апостол Іоанн у своєму «Одкровенні»: «���������������� І Ангелу Пергамської церкви напиши: так говорить Той, Хто має гострий з обох боків меч: знаю твої діла, і щ����������������������� о ��������������������� ти������������������� ������������������ живеш������������� там, де престол сатани, і що зберігаєш ім’я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа» (Одкр. 2: 12–13). Єпископ Пергамський Антипа жив, проповідував, зазнав гонінь і мук у I ст., яке згодом визначили як «апостольське століття». Проповідь єпископа Антипи розлючувала язичницьких жерців. Вони дорікали йому за те, що він відвертає народ від поклоніння вітчизняним богам, та вимагали припинити проповідь про Христа і принести жертву ідолам. Святитель Антипа на ці звинувачення спокійно відповідав, що не стане служити богам-бісам, які тікають від нього, смертної людини, щойно він у молитві прикличе на допомогу Спасителя Іісуса Христа. На заперечення жерців, що їхні боги існують здавна, а Христос з’явився нещодавно і був розп’ятий при Пілаті як лиходій, пролунала чітка відповідь святителя, що язичницькі боги створені руками людей, і всі оповіді про них містять чимало прикладів беззаконь і пороків. Ці дискусії та суперечки завжди закінчувалися молитвою єпископа Пергамського, в якій Антипа твердо сповідував віру в Сина Божого, Який втілився від Пресвятої Діви. Розлючені жерці, бачачи марність і недієвість своїх спроб змусити святителя відректися від віри у Христа, потягли священномученика Антипу в храм Артеміди і кинули його в розжареного мід-

ного вола, куди зазвичай кидали жертви ідолам. Священномученик у розжареній печі голос­но молився Богу, просячи прийняти його душу і зміцнити віру християн. Він відійшов до Господа спокійно, ніби заснувши. Вночі християни взяли не займане вогнем тіло священномученика Антипи і з честю поховали в Пергамі. Гробниця священномученика стала джерелом чудес і зцілень від різних хвороб. У народі звертаються до священномученика Антипи при зубних болях. Чому саме так? На початку XIX ст., після війни з Наполеоном, тихі та спокійні часи настали в Російській імперії. Ні, війни були, але далеко. В центрі ж Росії наповнювалися міста, села, хутори і станиці людом православним, який займався землеробством і ремеслами. У цей час поміщики, особливо чорноземних губерній, відправляли на Землю Святу, в Палестину, своїх селян. З кожної сім’ї по людині. По черзі. Як парафіяльний піп благословив, а керуючий маєтком дозволив, або пан призначив.

Здавна священномученика Антипу шану вали у Візантії як цілителя зубного болю. Із грецьких джерел шанування його як святого, молитви якого допомагають при зубних хворобах, перейшло в руські богослужбові книги. Так, в Апостолі початку XV ст. про нього сказано: «������ благо дать от Бога имат целити болезнь зуб ную����������������������������������� ». У Великих Мінеях Четьях, що опо відають про житіє священномученика Антипи, йдеться про те, що, коли його кинули в розпечений мідний к���������� азан������ , свя тий попросив у Господа відпущення своїх гріхів, а також про дарування усім, хто поминає його ім’я, зцілення від різ них хвороб, і «о неутешимей зубней болести бесстрастно (тобто безболісно) лечитися испросив, и о мире помолився, к Богу отъиде». Прочан збирали усією громадою. Наказів про молитви, поклони і літургії з молебнями на Святій Землі, біля Гробу Господнього, було безліч. Прощалися не без сліз. Дорога далека, і не всі могли її здолати. Сходженим шляхом частенько горбки з хрестами траплялися. Хтось Богу душу віддав, до Його святинь прямуючи, а інші, навпаки, з паломництва додому не дісталися. Померли, відмолившись і за себе, і за весь рід свій. Адже півроку в один бік прочани йшли і стільки ж — на Батьківщину, та шість місяців молитви і трудів по святинях, церквах і монастирях Святої Землі. Час немалий.

Одна з таких паломницьких груп, десь у середині позаминулого століття, вирішила з протоптаної паломницької стежки звернути, щоб скоротити відстань до рідних домівок. Були це селяни Богучарівського повіту Воронезької губернії, тобто північні сусіди земель нинішнього сходу України. Йшли влітку, поспішали до жнив, тому й вирішили «зрізати» частину шляху, йти навпростець, через Міллерове до Богучара, а там вже й до рідних сіл рукою подати. Увечері зупинилися біля балки, яка сильно заросла лісом і чагарником. Почули шум води і зрозуміли, що Сам Господь привів їх до ночівлі. Коли трохи спустилися, побачили невеликий водоспад із повноводного джерела, що текло з-під каміння. Вода утворила озерце і бігла в темну глибінь, затягнуту водоростями, тванню і невеликим очеретом. Розташувалися на схилі, поперед­ньо обвівши місце ночівлі товстою хутряною мотузкою, перешкодою для змій, які завжди розселялися на кордоні між сухими ковильними степами і водою. Відмившись від дорожнього пилу, наїлися гарячої юшки і, подякувавши Богові за хліб насущний і ночівлю зручну, полягали спати. Заморилися прочани: шлях нелегкий. Вранці, на зорі, як і належить, першим прокинувся староста. Здивувавшись легкості тіла й тому, що від короткого сну повністю зникла втома, яка так довго накопичувалася, вирішив ще почекати, не будити ходаків-молитвеників, і спустився до криниці вмитися. Вранішнє сонце вигравало в падаючій воді різнокольоровими спалахами. Староста замилувався красою, перехрестив лоба зі словами «Все премудро створив Ти» (Пс. 103: 24) і одразу ж завмер у подиві: з водоспадних струменів цілющого джерела на нього дивилася людина в єпископському облаченні. Староста хотів був гукнути товаришів, але зміг лише здавлено вимовити, часто хрестячись: — Господи, що ж це??? Господи, як же це??? Але його почули. Спустилися ще кілька богомольців-селян і з благоговінням дивилися на водоспад. У водоспаді стояв єпископ. Скільки тривало це видіння — невідомо, тільки сильніше заграло сонце, бризки втратили свої райдуги, і чудесне видіння розчинилося у воді. У ті часи народ був не тільки богобоязливий, а й знав Закон Божий. Улюбленими розповідями в довгі зимові вечори були житія святих. Знали наші пращури на перелік не тільки подвиги мучеників і преподобних, але і як багато хто з них виглядав. До церкви бо всі ходили, а там образи на стінах та аналоях. Коли трохи оговталися, то заспівали молитву подячну й одразу ж почали

Священномученик Антипа Пергамський

думати й гадати, кого це вони у джерелі побачили, хто їм знак подав і для чого явився на світанку? Але тут ніхто не міг сказати, що ж це за святий був, який із криниці на них дивився. Не зустрічався нікому з богомольців цей образ. Поки міркували і сперечалися, час настав вирушати в дорогу, і тут інші чудеса виявилися. З подивом дивилися паломники на свої чисті, без подряпин, саден і болючих мозолів ноги. Адже вчора ввечері крутило підошви від дороги далекої, боліло тіло, вкрите ранками, які не загоювалися… А нині — пропали болячки. Особливо раділи ті, кому зуби дошкуляли. Де його висмикнеш, без коновала? Зараз же посміхалися богомольці, чудесно позбавлені виснажливого болю. Не боліли зуби! Решту дорогу (а йшли ще понад два тижні) тільки й розмов було, що про чудо біля криниці. Воду ж із джерела кожен у торбинці додому ніс, зберігаючи старанно разом зі святинями палестинськими. До повітового Богучара дісталися за кілька днів надверіч. Заночували у дворі церковному, під навісом. Хоча то вже й не сон був — так, перепочили трохи, будинки ж рідні поряд — днів зо два дороги. Та чимало місцевих жителів прийшли подивитися на ходаків-молитвеників, розповіді про святі місця послухати, дізнатися, що за морями діється, та як іноземний і іновірний люд живе. Коли ж наші богомольці про чудесне явління, що з ними недавно трапилося, розповідали, то багатьох сумніви долали: як це в наших краях та в такий час грішний чудеса відбуваються? Але слова ті про дивовижне джерело в пам’ять селян запали, а на ранок, коли перед дорогою богомольці зайшли у храм Божий, чудо недавнє й підтвердилося. У притворі храму, з лівого боку, зі стіни дивився на них той самий єпископ. У німбі над ним богомольці, впавши на коліна, прочитали: «Святий священномученик Антипа, єпископ Пергамський»… Протоієрей Олександр Авдюгін

ЦЕРКОВНЕ МИСТЕЦТВО

ГОСПОДИ, ГОСПОДИ, СИЛОЮ ТВОЄЮ! ВІДБУЛИСЯ КОНЦЕРТИ IV МІЖНАРОДНОЇ ПАСХАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ Вишукану духовну музику слухали кияни та гості столиці протягом пасхальних свят. Від 16 до 26 квітня під патронатом Української Православної Церкви у столиці пройшла Міжнародна пасхальна асамблея. Девізом музичного дійства стали слова 20-го псалма: «Господи, Господи, силою Твоєю», які є назвою 34-го хорового концерту Дмитра Бортнянського. Цього року музичний фестиваль розширив свої творчі горизонти. Крім хорової музики на асамблеї звучали симфонічні, вокальні та камерноінструментальні твори. У 13-ти концертах фестивалю взяли участь Національна заслужена акаде-

мічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний хор ім. Григорія Верьовки, Зведений хор Києво-Печерської Лаври, Зведений хор духовенства Варшавсько-Бєльської єпархії (Польща), камерний хор «Хрещатик», чоловічий хор «Оптина Пустинь» (м. Санкт-Петербург, РФ) та інші колективи. Ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Володимир Рожок розповів «Церковній православній газеті» про завдання Пасхальної асамблеї. «Зараз дуже складний час, відбувається глобалізація. Держави, люди, нації дуже заполітизовані, — вважає Володимир Івано-

вич. — Ми — музиканти, мистецтво­ знавці — дійшли висновку, що потрібно людей якось об’єднувати. Щоб вони не роз’єднувалися у своїх прагненнях до ситості, грошей тощо, а, навпаки, духов­но зростали. Ми прагнемо жити на благо України, її народу — ось голов­н а мета, об’єднавча функція нашої Асамблеї. Хочемо, щоб після неї люди стали добрішими, радіснішими і вірили в те, що тільки в праці та в повазі один до одного можна досягти великої мети. Ми повинні бути православною нацією». «Хорошою ознакою християнської цивілізації, — каже заслужений діяч мистецтв України протодиякон Миколай Лисенко, — є пасхальні фестивалі. Вони проводяться скрізь. І дуже приємно, що Україна приєдналася до цього руху і вже вчетверте проводить Пас-

хальну асамблею, де відроджуються імена, культурна спадщина. Так, один із концертів Пасхальної асамблеї присвячено 170-річчю засновника українського музичного мистецтва — Миколи Віталійовича Лисенка». Олег Карпенко

8

православна газета

наші святині

№ 8 (306), квітень 2012

важливі історичні документи та цінне майно монастиря. Після розгрому французів насельниці повернулися в рідні стіни.

ЧАС ВОЄН ТА РЕВОЛЮЦІЙ

ПРАВОСЛАВНА ПЕРЛИНА ВОЛИНІ

С

кладна та сумна доля давньої

Свято-Троїцької Корецької

ставропігійної обителі: монастирю довелося зазнати розорення,

утисків з боку іноземних загарбників, під загрозою було саме його існування. А після взяття коли монастирем володіли і правили уніати.

Богородиці та стійкості його черниць.

ЗАСНУВАННЯ ОБИТЕ ЛІ. ПРЕПОДОБНИЙ ВАРЛА АМ

Історія обителі, розташованої на р. Корчик, що на Рівненщині, почалася далекого 1064 р., коли перший ігумен Києво-Печерського монастиря, преподобний Варлаам, за велінням Господа заснував тут жіночий монастир на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Про той давній період у біографії обителі збереглося дуже мало відомостей. За перші 200 років свого існування вона встигла значно зміцнитися і перетворитися на великий центр християнської просвіти на Волині. На шляху до чернецтва отцеві Варлааму довелося зазнати чимало поневірянь та утисків. Це був перший ігумен монастиря, про якого невелику інформацію можна почерпнути в житії преподобного Феодосія «Сказання, чому прозвався Печерським монастир». Відомо, що він ріс і виховувався у боярській родині, в деяких джерелах його називають Іваном. Служив при дворі князя Ізяслава Ярославича, старшого сина Ярослава Мудрого. Це відбувалося в період розквіту КиєвоПечерського монастиря. В юності він захотів піти у монастир і прийняти постриг, та батьки і чути не бажали про це. Тому він таємно відвідував печери, розмовляючи зі старцями. А одного разу повідав про своє бажання преподобному Антонію, повідомивши йому: «Хотів би, отче, якщо на те воля Божа, стати ченцем і жити з вами».

Та

Преподобний Антоній повчально попередив, щоб перед Богом і всіма святими не став би брехуном, відступником і був вірним своєму слову. Але Варлаам наполягав і просив: «Прошу тебе, отче, швидше пострижи мене». Його благословили, одягли у чернечий одяг, звершили постриг, і він став жити у Ближніх печерах, молячись Господу Богу. Батьки не полишали спроб повернути його в сім’ю. Одного разу батько увірвався в його келію і силою зачинив преподобного в холодній кімнаті свого будинку, щоб змусити відректися від чернечого життя. На знак протесту Варлаам почав голодувати і так знесилів, що вся рідня злякалася наслідків. Після цього випадку батько дозволив йому піти у монастир. Преподобний Варлаам продовжував трудитися у монастирі. Багато віруючих і прочан, які приходили до нього в печеру за благословенням, приймали чернецтво. Коли в печерах стало тісно, він вирішив для братії побудувати наземний храм, келії та огорожу. «И оттоле, — каже літописець — почаща Печерскый монастыр». А через кілька років преподобний Антоній поставив його ігуменом Печерської обителі. Передання свідчить, що преподобний Варлаам здійснював паломництво в Єрусалим і Константинополь. Одного разу проїздом затримався на березі р. Корець і заснував тут жіночий монастир. Як і раніше на Печерську, почав з будівництва дерев’яного храму, келій для насельниць і послушниць, яких стала приймати до себе обитель. Повертаючись із Константинополя до Києва, преподобний Варлаам помер 1067 р. у Зимненському Святогірському монастирі, недалеко від Володимира-Волинського. За заповітом його поховали в Печерській обителі. Нині святі мощі преподобного спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.

РОЗОРЕННЯ

Преподобний Варлаам — засновник Корецького Благовіщенського жіночого монастиря

Волині Польщею були роки, Господа, Пресвятої

він вистояв і був врятований завдяки заступництву

Насельниці молилися Господу, працювали на своїй землі, але їхнє мирне життя було порушене в результаті нашестя хана Батия в 1240 р. Корець і монастир, що розташовувався у ньому, було дощенту спалено. Деякі черниці врятувалися у прилеглому лісі, решта заживо згоріла у храмі. Після відходу монголо-татар Корецький монастир почав відроджуватися. Черниці, які вижили, поступово відновили зруйнований храм та споруди. У цьому їм допомагали жителі міста. Виросли нові будівлі й висока дерев’яна стіна навколо них, укріплена земляними

валами. Монастирський храм освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Однак протягом ХІІ—XV ст. Волинь і Корецька обитель ще неодноразово зазнавали нападів татар. У 1496 р. військо кримського хана Менглі-Гірея тримало Корець в облозі більше двох тижнів. Дерев’яні стіни фортеці не витримали, і татари увійшли в місто. Розлючені вчиненим опором, вони знищили всіх жителів від малого до старого. Та сама доля чекала і на корецьких сестер, але вони встигли врятуватися, вийшовши з обителі підземними ходами. Від Корця та обителі тоді залишилися тільки спалені руїни. Вистояв лише кам’яний замок князів Корецьких. У 1571 р. князь Євфимій, побоюючись натиску латинян на Волині, починає відновлювати монастир (у той час Воскресенський), зміцнюючи Православ’я в краї. Піднявшись на ноги, монастир продовжив своє високе служіння. Та невдовзі польський король видав указ про приєднання всіх православних мирян до унії. У той час у краї не залишилося жодної православної жіночої обителі, крім Корецької. У важких умовах сестри змушені були шукати засоби для існування. Їх підтримувала Почаївська обитель та ігумен Іов, який відвідав Корець у 1628 р.

БОРОТЬБА ЗА МОНАСТИР

У 1648 р. в Україні розпочалася визвольна війна проти польських поневолювачів, у результаті чого Корецьку жіночу обитель було розорено. За умовами «вічного миру», укладеного між Польщею та Росією в 1686 р., населенню Речі Посполитої надавалася свобода віросповідання, але насправді її отримали лише католики. У 1752 р. уніатський єпископ Феодосій Рудницький, під охороною військ, увів черницьбазиліанок до Корецької обителі, тож насельниці змушені були залишити її. У 1795 р., із входженням Волині до складу Росії, вийшов указ про нове відкриття Корецького жіночого монастиря. Давня обитель стала відроджуватися. Навіть сильна пожежа, що виникла в 1797 р., не могла вплинути на її розвиток і становлення. Духовне і господарське життя насельниць тривало. У 1812 р. французька армія на чолі з Наполеоном Бонапартом вторглася в межі Росії. Корецький жіночий монастир надав російській армії допомогу в сумі 10 тисяч рублів сріблом, а сам був евакуйований до Полтавської губернії. В районі Корця відбулася битва між повстанцями і загарбниками, в результаті якої було безповоротно втрачено

Наступні десятиліття не принесли обителі серйозних потрясінь, але Волинь знову опинилася під владою Польщі. Луцька католицька курія намагалася силою захопити монастир, та Паризький суд перешкодив цьому. На початку ХХ ст. монастир пережив роки Першої світової війни, революцію, громадянську війну, і йому довелося відстоювати свою належність до Православної Церкви. У період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. він передав діючій армії 2,5 тисячі карбованців на будівництво танкової колони і 16 тисяч карбованців у фонд оборони. А коли розпочалася окупація Західної України фашистськими загарбниками, обитель була притулком місцевим жителям. У 1958 р. місцеві органи влади вирішили закрити деякі монастирі, серед них і Корецький. Проте втручання патріарха Олексія I зірвало ці богопротивні дії.

МОНАСТИРСЬКІ БУДОВИ

Фактично Троїцький комплекс було освоєно черницями монастиря порівняно недавно, тобто наприкінці XIX ст. До цього їм служив Воскресенський монастир, побудований, у свою чергу, на місці давнього Благовіщенського. Центром богослужбового життя тут є Троїцький храм Корецького монастиря, який будувався ще в XVII ст. Його зведення розпочав князь Самуїл на прохання його сестри Серафими. Але потім храм потрапив у руки католиків і надалі прийшов у цілковите запустіння. Відродження його відносять до 1860 р. Кошти на ремонт та облаштування комплексу збирали по всій Україні та Росії. Свого архітектурного вигляду він набув у середині 1870 р., коли його покрили чотирисхилим дахом і відновили п’ять куполів. Поряд виросла і шатрова дзвіниця з чотирма вікнинами. Церква була готова до внутрішнього оздоблення. Для розписування стін було запрошено досвідченого майстра Почаївської Лаври — послушника Петра Патокіна. Роботи почалися з вівтаря. А для нового монастирського комплексу художниками тієї ж Лаври було розписано 14 святкових ікон. Чудотворну ікону Божої Матері «Споручниця грішних» було також внесено у Троїцький собор разом із плащаницею Пресвятої Богородиці. Сестри обителі мали потребу в теплому храмі. Його було збудовано в 1883 р. й освячено на честь Різдва Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна. Храм зведено у псевдоруському стилі. Він невеликий за розмірами, але просторий всередині і розписаний олійними фарбами. Іконостас різьблений, позолочений, а у вівтарній апсиді вміщено образ Божої Матері «Благодатне Небо». Пізніше реставрацію іконостасу було приурочено до святкування 100‑річчя від дня його зведення. Тоді з різних районів і єпархій України сюди прибули багато гостей та паломників. Дзвіницю Корецького монастиря спорудили швидко. Проект було схвалено у Волинському губернському правлінні, й у листопаді 1905 р. вона вже служила сестрам та віруючим. Дзвіниця розташувалася на третьому ярусі. Безпосередньо на території монастиря розташовується корпус для черниць, де одночасно передбачено келії і трапезну, що з’єднані з Предтеченським храмом. Є і другий двоповерховий корпус сестер. Крім цих будівель є й інші будівлі, зокрема господарські. В обителі розташоване кладовище, де ховають померлих насельниць. Тут виділяються гранітні пам’ятники, встановлені Корецьким ігуменям: Феофанії (Сеницькій, 1877— 1916); Феофанії II (Павлюк-Задворній, 1931—1946); Наталії (Ільчук, 1970— 2007).

православна газета

наші святині О. С. Пушкіним, який зробив їй пропозицію, відхилену її батьками. Він присвятив їй свої відомі вірші «Я вас любил…». У 1888 р., у віці 80 років, Анна Олексіївна померла. Похована вона за вівтарем Троїцького собору Корецької обителі, на її могилі встановлено надгробний пам’ятник, увінчаний хрестом.

ПРО ТИХ, Х ТО УПРАВЛЯВ МОНАСТИРЕМ

Ікона Божої Матері «Споручниця грішних» Корецька

ІКОНИ ОБИТЕ ЛІ ТА Ї Ї Б ЛАГОДІЙНИКИ

Головною святинею Корецької обителі є ікона Божої Матері «Споручниця грішних». Цей образ пережив багато випробувань і служив постійною запорукою любові Пресвятої Богородиці до всіх тих, хто вручив себе Її заступництву. Ікона Божої Матері «Споручниця грішних» і плащаниця Пресвятої Богородиці свого часу перебували в будинку корецьких князів, але потім, ставши католиком, князь Ян-Карл передав реліквії своїй сестрі, ігумені Серафимі. Їх було урочисто перенесено до Троїцького храму. Під час пожежі 1797 р. черниці встигли їх винести з храму і врятувати. Ці великі святині шанували не тільки в Корці, а й по всій Волині. Відомий випадок, що коли в 1806 р. архієрейську кафедру очолив владика Даниїл (Наттон-Михайлівський Мардамський), то він відвідав Корецький монастир і молився тут перед іконою «Споручниця грішних». У 1894 р. ікону оздобили коштовним камінням. З тих пір, після молитов перед образом, від нього відбулося багато зцілень та інших чудес. Так, наприклад, ієромонах Варсонофій звершив перед іконою молебень, благаючи Богородицю допомогти зцілити його знайомого віруючого із с. Козлин Рівненського повіту, — і незабаром той одужав. А одного разу, в день святкування цій іконі, зранку лив сильний дощ. І, як тільки розпочався хресний хід навколо храмів монастиря, злива стала вщухати і припинилася зовсім. В обителі є ікони «афонського походження» — ікона великомученика і цілителя Пантелеймона, а також образ Божої Матері «Геронтисса», який ще називають «Ігуменя Гори Афонської». У Свято-Троїцькому храмі перебувають й інші образи святих: ікони Архангела Михаїла, Собору Києво-Печерських угодників… У зв’язку з тим що в ХХ ст. Корецький монастир уникнув закриття, всі знайдені ікони збереглися, вони цілі і розміщуються на своїх місцях у храмах. Серед благодійників обителі, що надавали і надають їй свою допомогу, було чимало відомих святих, меценатів, заможних людей і простих її шанувальників. Перш за все, це деякі князі з родини Корецьких, про яких уже було сказано; преподобний Іов Почаївський; монах Пантелеймонового монастиря Макарій зі Святої Гори Афон; патріархи Олексій I та Олексій II; Митрополит Київський і всієї України Володимир. Не можна не згадати і постійну відвідувачку та благодійницю Корецького монастиря, Анну Олексіївну Андро, уроджену Оленіну, яка, після смерті чоловіка Федора Олександровича Андро де Ланжерона в 1885 р. , оселилася в маєтку дочки поблизу Корця. Одного разу, відвідавши обитель, вона дізналася про дитячий притулок, що знаходився тут, і взяла його під свою опіку. Освічена жінка, вона була знайома з

На жаль, не всі імена настоятельок Корецького жіночого монастиря дійшли до нас із глибини століть. У 1579 р. ігуменею обителі була княжна Софія, яка прийняла постриг з ім’ям Серафима. Завдяки її ініціативі обитель ніби воскресла знову. Її брат Самуїл переймався її справами, але з часом змінив своє ставлення до Православ’я. Відвідав­ши папу Римського і повернувшись до свого замку, він був готовий до прийняття католицтва. У битві під м. Хотином, у 1621 р., Самуїл потрапив у турецький полон і був посаджений на палю. А в 1633 р. померла ігуменя Серафима. Попрощатися з нею приїжджав митрополит Петро Могила. У 1752 р. уніати силою витіснили черниць з обителі, й ігуменя Анастасія (княжна Анна) разом із сестрами перебралися в містечко Клинець, у маєток, який зберігся. Але їх позбавили і цього останнього притулку — католики вигнали їх і звідти. У 1795 р., коли після розгрому польських військ Волинь було приєднано до Росії, згідно з указом Катерини II монастир було відкрито. У 1866 р., за клопотанням ігумені Апол-

у 1931 р. Після тимчасового правління ігумені Ніни (Баташової) на це місце було призначено настоятельку Феофанію II (Павлюк-Задворну). Сестри пережили Другу світову війну та прихід радянської влади на Волинь. У 1938 р. матушка Феофанія II виграла в Паризькому суді справу, у якій вирішувалося питання про належність обителі. Німецька окупація принесла сестрам багато поневірянь, горя та втрат, а в результаті бомбардувань сильно постраждав фруктовий сад. Пізніше ченці Почаївської Лаври подарували обителі дві сотні фруктових саджанців. Між іншим, радянська влада також гнобила черниць, відвівши під склад «Заготзерно» частину келійних будівель. Восени 1946 р. матушка Феофанія II покинула цей світ. Із приходом до монастиря ігумені Магдалини (Крісько) налагодилося господарство, зруйноване війною, але духовне життя, на жаль, прийшло в розлад. Почалися серйозні негаразди, і Магдалина залишила монастир, хоча вона щиро прагнула змінити наявну ситуацію. Не змог­ла поліпшити становище і настрій насельниць й ігуменя Євлогія (Омельчук). Дух справжньої християнської любові змогла відродити у цих стінах настоятелька Людмила (Вельсовська). Це був період гонінь на Церкву за М. Хрущова. Влада стала виживати черниць із монастиря, відбираючи угіддя, позбавляючи їх засобів для життя. Постійна боротьба з державними чиновниками підірвала здоров’я ігумені — у неї стався інфаркт. А потім в обитель доставили указ архі­ єпископа Волинського Панкратія про те,

Вид на Свято-Троїцький храм та дзвіницю із заходу. Монастирська недільна дитяча школа і регентсько-катехізаторське училище

лінарії, монастирю повернули майно, а також орні землі та сіножаті. Нарешті побудували дзвіницю. Але настоятелька Аполлінарія не встигла завершити все задумане — вона п о м е рл а в 1876 р. ХХ ст. обитель зустріла під управлінням ігумені Феофанії (Синецької), відомої будівниці Троїцького комплексу Корецького монастиря, де насельниці перебувають і донині. Війна 1914—1918 рр. порушила звичне життя. Необхідно було евакуювати 11 дзвонів у м. Курськ, а черниць вивезти до Полтавської губернії. І матушка Феофанія з честю виконала цю справу, свій обов’язок. Але в 1916 р. вона померла, і її місце посіла ігуменя Михаїла (Мелетьєва), період управління якої припав на роки польського панування. Повторилося все те, що давно було знайоме православному населенню. Корецький монастир не закрили, але він втратив деякі будівлі, майно і землі. Корпуси було відведено для потреб поліції та прикордонної охорони поляків. Відправлені в Росію дзвони загубились на її просторах, і матушка Михаїла добилася побудови нової дзвіниці. Однак здоров’я настоятельки було підірвано, і вона пішла на спочинок

що «зважаючи на старечу неміч і тривалу хворобу настоятелька Людмила звільняється з 10 травня 1962 р. від управління монастирем»… Але вже через 36 годин матушка була в Москві, на прийомі у патріарха Олексія I. Після бесіди з генеральним прокурором СРСР Р. Руденком патріарх сказав Людмилі: «Заспокойтеся, матушко. Все буде добре…». Завдяки енергії та рішучості ігумені, все завершилося благополучно у цій історії, а деякі з гонителів позбулися своїх посад. До 1967 р. сили матушки вичерпалися, і вона передала монастирські справи у ведення черниці Наталії (Ільчук).

№ 8 (306), квітень 2012

Іконостас Предтеченського храму

урочистої події патріарх Пимен нагородив її орденом святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня, а ігуменю Наталію — таким самим орденом II ступеня — за багаторічні труди з облаштування монастиря. У червні 1984 р. Свято-Троїцькому Корецькому монастирю було надано ставропігію — безпосереднє підпорядкування патріарху. Багато чого було зроблено. У корпусах працювали музей, бібліотека, медпункт, готельні номери. Були відкриті недільна дитяча школа, регентськокатехізаторське училище, організовано хор і золотошвейну майстерню. Ігуменя Наталія направила на навчання в регентський клас при Ленінградській духовній академії чотирьох сестер, серед яких була і майбутня настоятелька Рафаїла (Хильчук). У серпні 1990 р. монастир відвідав патріарх Олексій II. Він подарував обителі ікону з Казанським образом Божої Матері і залишив свій запис у Книзі відвідувачів. Про цю подію нагадує меморіальна дошка, встановлена на стіні Троїцької церкви.

26 липня 2006 р. новою ігуменею монастиря, яка править і в наш час, стала матушка Рафаїла, якій добре відомі закони, традиції та побут чернечого спільножительства.

2 серпня 2009 р. Корецький монастир відвідав Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Нині тут подвизаються понад 90 монахинь. Корецька обитель славиться майстринями золотого шиття, які зберігають давні традиції. Відроджується і монастирське господарство. Черницям надали в користування 20 га землі, завдяки яким сестри не тільки утримують обитель і школи, а й щодня годують численних прочан. Та головне для них, звичайно, — молитва за увесь світ. Лев Кудрявцев

ПАТРІАРША СТАВРОПІГІЯ

За роки перебування в державному підпорядкуванні обитель перебувала в запустінні й невизначеному стані. Відчувався вплив розкольницького руху в Україні. За настоятельки Наталії обителі довелося зазнати нових неприємностей, але, попри все, як і раніше звершувалися постриги, оновлювалися храми і будівлі, відродилося паломництво.

4—6 жовтня 1980 р. відзначалося 100‑річчя відновлення обителі. З нагоди

9

Майстерня монастиря. Позолота по дереву

10

№ 8 (306), квітень 2012

новий завіт

православна газета

Святе Письмо Нового Завіту свідчить, що Господь у дні Свого земного життя творив безліч чудес, які показали Його владy над бісами, смертю і стихіями. Христос зцілював сліпих, кульгавих, глухих, воскрешав мертвих, ходив по воді, примножував хліби. Чому Господь звершував усі ці чудеса?

ЧУДЕС А СПАСИТЕ ЛЯ

Сучасники Христа сприймали саму діяльність Спасителя на рівні чуда. «Бо Він учив їх, як Такий, що має владу» (Мк.

1: 22), «і дивувалися вченню Його, бо слово Його було владне» (Лк. 4: 32), «і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Нього це? що за премудрість дана Йому, і як діються такі чудеса руками Його?» (Мк.

6: 2). При цьому в Письмі чудеса Спасителя розуміють як прояв саме цієї сили. Дослідники Біблії зазначають, що Євангеліє лише як виняток застосовує слово «чудо» стосовно діянь Христових. Євангелісти Матфей, Марк і Лука використовують термін δύναμις (дінаміс) — сила, євангеліст Іоанн — σημείον (сіміон), що означає знамення. Крім того, в Євангелії від Іоанна Господь просто говорить про Свої діяння — έ̉ργα (ерга), що свідчать про Нього. Діяння ж ці, «яких ніхто інший не створив» (Ін. 15: 24), були проповідь, зцілення, благодійність. У Святому Письмі є випадки, коли зазначені вище терміни висловлюють різні погляди на одні й ті самі категорії діянь. Наприклад, у Євангелії від Марка розповідається про зцілення розслабленого (Мк. 2: 1–12). Для свідків зцілення це було чудо, якому вони здивувалися; стосовно людини це була сила, завдяки якій вона за словом Господа встала і, взявши постіль, вийшла перед усіма. Для присутніх це стало знаменням того, що посеред них знаходиться Син Чоловічеський, Який «має владу на землі прощати гріхи» (Мк. 2: 10).

ХРИСТОС — БОГОЛЮДИНА

Найбільшим чудом Христовим є Він Cам, Його народження і явління світові. Не дивно, що Він творить чудеса. Дивно було б тільки одне — якби Він їх не творив. Блаженний Августин каже: «Не дивно, що Бог творить чудо. Ми повинні більш радіти й дивуватися, що Господь наш Спаситель Іісус Христос став людиною, ніж тому, що Бог посеред людей творить чудеса». Протоієрей Сергій Булгаков вважає, що чудеса Христові належать до Промислу Божого, творяться в межах світу і вкладених у нього Творцем сил. Отець Сергій зазначає, що «чудеса звершувались Сином Чоловічеським і в Його людській Iпоcтасі, отже, вони доступні

людині». Господь каже: «Хто вірує в Мене, діла, котрі творю Я, і він створить, і більше цих створить» (Ін. 14: 12). Усі чудеса принципово доступні людині, і всі вони вже звершувалися старозавітними пророками Мойсеєм, Іллею та Єлисеєм, зокрема й воскрешення. Христос дарує апостолам можливість творити чудеса при відправленні їх на проповідь: «хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте» (Мф. 10: 8; Мк. 3: 15; Лк. 9: 2). Учні Спасителя «виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли» (Мк. 6: 13). Цей дар чудотворення триває в заснованій Христом Церкви в усі часи. Святитель Григорій В ел и к и й говорить: «Свята Церква щодня звершує духовно те, що колись через апостолів робила тілесно. Бо її священики, покладаючи на віруючих руки і забороняючи злим духам панувати над їхньою душею, що інше роблять, як не виганяють бісів? І віруючі, які, залишивши мирські слова колишнього життя і беручи участь у святих таїнствах, сповіщають славу і могутність свого Творця, що інше роблять, як не говорять новими мовами? Ці чудеса тим більші, чим вони духов­н іші, через них розпалюються не тіла, але душі. Чудеса тілесні іноді показують святість, але не породжують її, їх можуть мати й недобрі люди, але чудесами духовними можуть користуватися тільки добрі». Слід зазначити, що чудеса Спасителя всетаки відрізняються від старозавітних. Час земного життя Іісуса був для Ізраїлю часом вчення, що докорінно відрізнялося від попереднього, часом, коли увесь цивілізований світ вже знемагав від народного марновірства і піднімався над політеїзмом. Діяння Господа не мали тієї масштабності й зовнішньої ефективності, які були властиві стародавнім чудесам, однак містили в собі найглибші істини, належали, насамперед, до тіла і духу людини. Людина, а не природа, стає головним предметом великих сил. Звичайно, чудеса в галузі природи т р и в а ют ь , оскільки вона є частиною Царства Божого, і ми не можемо їх не враховувати, проте вони мають те п е р д ру го р я д н и й характер. Не настільки вражаючи нашу уяву, нові чудеса мають більш значущий внутрішній зміст.

вони повинні були прийти від повноти люблячого серця. Виховання учнів було вихованням любові, воно випливало з любові та здійснювалося в любові».

СЕНС ЧУДЕС СПАСИТЕ ЛЯ

ЧОМУ ХРИСТОС ЗВЕРШУВАВ ЧУДЕСА? ЧУДЕС А — С ЛУ ЖІННЯ ЛЮБОВІ

З усіх звершених Христом чудес більшість — масові зцілення. В Євангелії Господа зображено чудесним цілителем, оточеним хворими тілом і душею: біснуватими, прокаженими, сліпими, глухими і німими. Євангеліст Матфей повідомляє: «І ходив Іісус по всій Галілеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всякий недуг і всяку неміч у людях. І розійшлись чутки про Нього по всій Сірії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги й припадки і біснуватих, і сновид, і паралітиків, і Він зціляв їх» (Мф. 4: 23–24). Людське горе і страждання постає перед Спасителем у всій своїй безпорадності. Гос-

Біблія чітко стверджує, що Христос не звершив жодного чуда для Свого прославлення. Всі Його діяння були справами людинолюбства і доброти. подь, будучи за Своєю людською безгріховністю вільним від цих хвороб і страждань, зі співчут тям приймає чужий біль: «Коли ж настав вечір, привели до Нього багато біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих, щоб справдилося сказане пророком Ісайєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби» (Мф. 8: 16–17). Святе Письмо вказує, що Спаситель співпереживає людському горю і допомагає скорботному людству. Так, про воскрешення сина Наїнської вдови сказано: «Поба-

чивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач» (Лк. 7: 13) і воскресив юнака. Розповідь про насичення п’яти тисяч народу п’ятьма хлібами передує у євангеліста Матфея таким за­у важенням: «і, вийшовши, Іісус побачив багато людей, змилосердився над ними, і зцілив недужих їхніх» (Мф. 14: 14). Євангеліст Марк говорить про це більш виразно: «Іісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав учити їх багато» (Мк. 6: 34). Те саме і при насиченні чотирьох тисяч людей сімома хлібами: «Іісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: жаль мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі» (Мф. 15: 32). До чудес, звершених Господом заради милосердя до людського ст р а ж д а н н я , м ож н а віднес­ти і перше чудо в Кані Галілейській на шлюбному бенкеті. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) го в о р и т ь : «Чудеса Христові були очевидні; вони були зрозумілі для найпростіших людей; нічого в них не було загадкового, кожен міг достоту розглянути їх; для сумніву і здивування, чи справді це чудо, або ж тільки уявлення чуда, не було місця. Чудеса Боголюдини мали безліч свідків, з яких більша частина були... ворожі Йому... Найлютіші вороги Господа не відкидали їх, намагалися тільки принизити їх блюзнірським перетлумаченням і всіма способами, що були їм навіяні лукавством та злобою. У чудесах Господа не було жодної суєтності, жодного ефекту; жодного чуда не зроблено напоказ людям; усі чудеса прикривалися покровом Божественного смирення. Вони становлять собою ланцюг благодіянь стражденному людству».

ВИХОВАННЯ У ЧНІВ

Відомий богослов єпископ Кассіан (Безобразов) висловлює думку, що Господь, «не відкриваючи Своєї месіанської гідності та припиняючи свідоцтво бісів, чекав вільного і невимушеного сповідання з боку учнів». Євангеліє вказує, що цілий ряд великих чудес Господь творить у присутності самих учнів. Так, приборкання бурі (див.: Лк. 8: 22–39) викликає у апостолів здивоване запитання: «хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухають Його?» (Лк. 8: 25). Відповідь передбачувана, але учні ще її не знайшли. Господь докоряє їм за відсутність віри і продовжує виховання. При воскрешенні дочки Іаіра (див.: Лк. 8: 40–56) були присутні батьки тієї дівчини та учні, притому навіть не всі, а тільки найближчі — Петро, ​​І оанн та Яків. Допущення учнів єпископ Кассіан пояснює турботою про їхнє виховання. Цьому ж служило і чудо насичення п’яти тисяч і пов’язане з ним чудо ходіння по водах (див.: Мф. 14: 13–34; Мк.

6: 30–53). У євангеліста Марка здивування, яке викликає в учнів ходіння Вчителя по водах і припинення бурі, супроводжується зауваженням: вони «не зрозуміли чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле» (Мк.

6: 52). Свідками чуда були лише учні. Подив виливається у запитання, на яке Євангеліє від Матфея одразу ж дає й відповідь: «воістину Ти Син Божий» (Мф. 14: 33). Зіставлення текстів Євангелія від Матфея та Марка дозволяє думати, що ця відповідь була усвідомлена не відразу. Але до цієї відповіді Господь вів учнів. Завершуючи свою думку, єпископ Кассіан говорить: «Загальний напрям виховання для нас зрозумілий. Господь хотів, щоб учні впізнали у Ньому обіцяного Месію. Але до цього сповідання

Христос став Людиною для того, щоб врятувати людство від гріха, прокляття та смерті. Цій меті пришестя у світ Спасителя відповідали Його чудеса, звершені Ним для надання людям тілесної допомоги. Так, чудесно зцілюючи недуги, які з’явилися на світі внаслідок гріха, Христос давав зрозуміти, що Він є Лікар і духовних недуг, що має владу звільнювати від гріхів. Допомагаючи людям у фізичних потребах, Господь наводив їх на думку про потреби духовні й схиляв їх до пошуку Його всесильної допомоги. Біблія чітко стверджує, що Христос не звершив жодного чуда для Свого прославлення. Під час спокушання в пустині Він не став перетворювати камінь на хліб і не кинувся з високої покрівлі храму. Ці чудеса, яких вимагав від Іісуса диявол, могли б тільки послужити для особистої слави Христа, але не мали б спасительного значення для людей. Під час Свого суспільного служіння Господь із тієї ж самої причини не погодився на пропозицію фарисеїв і книжників показати знамення з Неба (див.: Мф.

12: 38; Лк. 11: 16), наприклад грім і блискавку в ясний день. Таке знамення, можливо, і збільшило б славу Христа, але Він уникав людської слави і Свою Божественну всемогутність ніколи не використовував для прославлення Себе. Всі Його діяння були справами людинолюбства і доброти. На завершення нашої статті наведемо слова святителя Ігнатія (Брянчанінова): «Гріх служить причиною всіх недуг у людині, і душевних і тілесних, служить причиною тимчасової і вічної смерті. Господь, явив Свою владу над наслідками гріха в тілах людських, явив цим владу Свою над гріхом взагалі... Господь, зцілюючи єдиним словом, єдиним велінням всіх хворих, воскрешаючи мертвих, наказуючи нечистим духам, явив владу Свою, явив владу Бога над людиною, над гріхом, над нечистими духами, явив очевидно для тілесних відчуттів... Людині було дано знамення в ній самій, не де-небудь зовні; людині дано було докази спасіння її в ній самій, не десь далеко від неї. Свідчення вічного спасіння душі й тіла давалося через тимчасове спасіння тіла від тілесних недуг і тілесної смерті». Підготував протоієрей Миколай Баранов

духо в н и й в и м і р

№ 8 (306), квітень 2012

У

388 р., у Великий піст, святитель Іоанн Златоуст, звертаючись із проповіддю до антіохійського народу (який розбив імператорські статуї, злякався скоєного і чекав покарання), відповів на багато таких питань, що хвилювали і тоді, і зараз. Примітно, що перша знаменита проповідь прозвучала до того, як спалахнув заколот. Златоуст розмірковував, серед іншого, про послання апостола Павла до учня Тимофія, зокрема про повчання: «Вживай небагато вина, ради шлунку твого і частих твоїх недугів» (1 Тим. 5: 23). Цей вислів багатьом може здатися тривіальним, який зовсім не стосується проблемних питань. Святитель Іоанн Златоуст переконує у зворотному: «Язичницька наука, розкриваючи багато вульгарного і навчаючи слухачів багатьох дурниць, відпускає їх із порожніми руками і такими, що ні багато ні мало не придбали собі чогось доброго. Благодать же Духа не так, а зовсім навпаки: небагатьма словами вона вселяє любомудріє... і часто буває достатньо узяти звідси один тільки вислів, щоб мати засоби на весь життєвий шлях. ...Кажуть: хіба Тимофій сам не міг знати, чим треба користуватися, а чекав дізнатися це... з послання... призначеного для народного читання? (Це для того зроблено), щоб тобі знати... Деякі не менше дивуються... запитуючи себе: для чого чоловік, який мав таку завзятість... зазнав такої хвороби? Дійсно, він не просто хворів, недуги його завжди і безупинно слідували одна за одною... Звідки це видно? Зі... слів Павла. Він [...] зазначив. . . кажучи: частих твоїх недугів. Нехай вислухають це ті, хто, піддавшись тривалій хворобі, нарікають (на свої страждання) і знемагають. Але питання полягає не в одному лише тому, що він (Тимофій) хворів, будучи святим, і хворів так безперестанно, а в тому, що йому довірені були і громадські справи... Та не лише це, а й щось інше є питанням для тих, хто сумнівається, саме — чому, якщо Тимофій перебував у такому стані, ні сам він не зцілив себе, ні його вчитель. Вони пробуджували мертвих... а... немічного тіла не зцілили... Але найголовніше в тому, що Павел, після стількох і таких знамень... не соромився

БАГАТІ ТЕЖ ПЛАЧУТЬ

Нещодавня трагедія у Миколаєві, що зі зрозумілих причин викликала значний суспільний резонанс, викликає багато питань, чимало з яких звучать на сторінках ЗМІ... Де був Господь, коли відбувалося все це? Чому попускаються свавілля, страждання?.. Відповіді, запропоновані журналістами, у ряді випадків просто визначають винних — «мажори», «алкоголь» і навіть «сама потерпіла». Навряд чи такі думки можна назвати вичерпними або навіть правдивими. Хоча б тому, що аж ніяк не всі «мажори» — покидьки. «Алкоголь» — рідина, на яку нарікати безглуздо. А робити «постраждалу» крайньою і зовсім аморально. Таким чином, цілком закономірні питання залишаються без чітких відповідей, а ті, що є, — лише посилюють нерозуміння. Ситуація ця не нова. писати Тимофію, щоб він вдавався до послуг вина. (Це особ­ ливо важливо) не тому, що ганебно пити вино, — нехай не буде!.. Бачите, як те, що здається нікчемним, рясніє численними питаннями? Наведемо ж і рішення... Павел... не просто сказав: вживай небагато вина, а сказав наперед: надалі пий не [одну] воду, потім уже приєднав пораду вживати вино; словом же надалі він позначив, що до того... Тимофій пив воду і внаслідок цього став хворий. Хто не здивується його любомуд­ рію та строгості? Він досяг самих небес, зійшов на вершину чесноти, і це свідчить про нього його учитель, кажучи: послав до вас Тимофія, мого улюбленого і вірного в Господі сина (1 Кор. 4: 17)... Тимофій... знав, що юність важка, що вона легко займиста, легко піддається спокусам, легко потрапляє на слизький шлях і потребує дуже міцної вузди, бо вона є ніби багаттям, яке захоплює все. . . поза ним. . . І всіляко намагався згасити це полум’я... Нехай нездужає, казав він, тіло, але не слабшає душа, і нехай приборкується плоть, але не буде перешкод для плину душі до неба. Але... він не занедбував справи божественні, а

всюди літав більше, ніж здорові і сильні тілом, то в Ефес, то в Коринф, часто в Македонію, в Італію, всюди перебуваючи з учителем... Така ревність про Бога, настільки легкі крила дає вона. Як людям, які мають сильні і здорові тіла, немає... користі від здоров’я, якщо душа зневажена, безтурботна і лінива, так і знесиленим немає жодної шкоди від слабкості, якщо душа благородна. . . Де­я ким здається, що це. . . виправдання для... безсоромного вживання вина. Насправді не так... Повчання приписує радше піст. [...] Павел... ставить нам міру і межі вживання вина... Не так руйнується земля, що обтяжена постійним достатком вод, як розхитується, розслабляється і зникає сила тіла, постійно затоплювана питтям вина. Тому уникатимемо крайнощів. . . піклуючись і про здоров’я тіла і стримуючи його... Вино дано Богом не для того, аби ми впивалися доп’яну, а щоб були тверезими, щоб веселилися, а не сумували, бо вино, говориться, веселить серце людини (Пс. 103: 15). [...] А пияцтво — справа диявола. Не вино призводить до пияцтва, а нестриманість призводить до пияцтва. Не ганьби творіння Боже, а засуджуй бе­зумство співраба.

«БУДЕ КЛИКАТИ МЕНЕ, І Я ПОЧУЮ ЙОГО»

Н

ерідко доводиться чути від людей нецерковних: чому Бог допускає ті чи інші беззаконня? Відповідь на це питання давали багато богословів, починаючи від святих отців і закінчуючи нашими сучасниками. Я не маю права міркувати на богословські теми і говорити про природу добра і зла, твердо знаю одне: є Промисл Божий про кожну людину, і все, що відбувається з людиною, відбувається для людини і заради людини. Буває, що Бог попускає нам випробування і скорботи, тому що ми не звертаємося до Нього по допомогу. Щоб це про­

Ієронім Босх. «Сім смертних гріхів і Чотири останні речі» (фрагмент)

православна газета

ілюструвати, розповім кілька історій. У нас в редакції на початку 1990-х років працювала друкарка. (Тоді комп’ю­терів у нас ще не було, і тексти на друкарських машинках набирали друкарки.) У неї було дві доньки, дівчата 17 і 19 років. Жінка ця була віруючою, а дівчата її до цього ставилися з якоюсь іронією, мовляв, що з мами взяти — вона людина відстала. І ось одна з них у вихідний день поїхала в село до родичів. Транспорт тоді ходив погано, і до села зазвичай добиралися попутками. Дівчина зу­пин­ ила попутну ма­ши­ну, в якій їхало двоє чоловіків, і ті погодилися її підвезти.

Нічого не підозрюючи, вона сіла в машину. Про­ їхавши трохи, машина різко повернула до лісу. Неважко здогадатися, що за цим сталося. І, коли вже здавалося, що порятунку немає, дівчина згадала свою дитячу молитву — «Отче наш» і почала у відчаї молитися. І тут, за словами дівчини, щось сталося: викрадачі вийшли з машини, стали про щось радитись, потім сперечатися і сваритися, після чого один із них повернувся до машини, в якій вони зачинили свою жертву, сів за кермо, ви­їхав на трасу, зупинив і грубо, зі злістю сказав: «Виходь!». І все. І чудом

...Пияцтво — корінь усього злого. Вино дано для того, щоб відновити сили слабкого тіла, а не для того, щоб руйнувати силу душі, щоб усувати неміч плоті, а не шкодити... П’яниця живий мрець; пияцтво — демон самозваний, недуга, що не має прощення, падіння, позбавлене виправдання, загальна ганьба роду нашого. П’яниця не тільки непотрібний... у справах... а і з одного просто виду противніший за всіх, дихаючи смородом. Виригання, позіхання і крики п’яних неприємні й огидні... Але найбільше зло в тому, що ця недуга робить для п’яниці недоступним небо... Тому знищимо цю погану звичку і послухаємо слів Павла: вживай небагато вина. [...] Так і дані нам необхідні для життя їжу і пиття ми... повинні вимірювати часом і необхідністю, ніколи не переходити за межі необхідності й нічого не робити нерозважливо і безладно. Тепер, коли ми дізналися про дбайливість Павла і чесноту Тимофія, направимо бесіду на вирішення поставлених питань... Для чого ж (запитують) допустив Бог впасти в недугу такому святому, який звершував настільки великі справи, і чому ні сам він, ні вчитель не могли усунути хвороби, а мали

врятована дівчина, і, звичайно, її мама впевнені, що врятував її Той, Кого вона благала про допомогу. Ще одна історія. Кілька років тому мені потелефонувала знайома. Плачучи, вона розповіла про те, що їй щойно по мобільному телефону подзвонила 16-річна донька, яка загубилася в Карпатських горах. Дів­ чинка з друзями каталася на лижах, якось з’їхала з маршруту і, оскільки почався снігопад, загубила дорогу і своїх супутників. Снігу ставало дедалі більше, зійшли сутінки, допомоги чекати не було звідки. Мама дівчинки заїхала до найближчого храму, стала

11

потребу в допомозі вина? У цьому полягало питання... Ви ж чули, як багато хто запитує: чому, справді, один, будучи людиною смиренною і лагідною, щодня буває викликаний до суду якимсь... лиходієм... — і Бог допускає це? Чому інший, брехливо звинувачений, помер несправедливо?.. Ми могли б назвати багатьох святих, які жили і в наш час, і за наших предків, які зазнали чимало... мук. [...] Я можу вказати вашій любові вісім причин усякого роду та виду лих святих... Перша полягає в тому, що Бог попускає їм терпіти біди, щоб вони внаслідок величі своїх заслуг і чудес не впадали скоро в гордість. Друга в тому, щоб інші не думали про них більше, ніж властиво людській природі, і не вважали, ніби вони боги, а не люди. Третя — щоб сила Божа явилася... через людей слабких і пов’язаних узами. Четверта — щоб ясніше виявилося терпіння їх самих, як людей, які служать Богу не через нагороди, а... і після великих лих виявляють чисту любов до Нього. П’ята — щоб ми любомудрствували про воскресіння. Насправді, коли ти побачиш, що людина праведна... терпить без кінця лиха, так і йде з цього світу, то ти мимоволі змушений будеш подумати про тамтешній суд... Шоста (причина) в тому, щоб усі, хто зазнає нещасть, мали достатньо розради і полегшення, дивлячись на них і пам’ятаючи про лиха, що трапилися з ними. Сьома, щоб, коли ми закликаємо вас (наслідувати) чесноти їх і... кажемо: «Наслідуй Павла і співревнуй Петру», ви, з причини надмірної висоти заслуг, не подумали, що вони були людьми іншої природи, і не відмовилися боязко від наслідування. Восьма, щоб коли потрібно шанувати і шкодувати, ми знали, кого потрібно вважати блаженним і нещасним...». У цій своїй проповіді антіохійцям святитель Іоанн Златоуст підтвердив словами Святого Письма кожну з причин страждань праведників, а сам — чи не увесь час служіння гнаний і світською владою, і недбайливими архієреями — помер у засланні восени 407 р., по дорозі в Пітіунт... Останній вислів Іоанна Златоуста, як і багато інших, став частиною Передання Церкви: «Слава Богу за все!». Підготував В’ячеслав Дарпінянц

читати акафіст святителю Миколаю, попросила почитати цей акафіст і помолитися ще кількох своїх знайомих. І коли дійшли до молитви в кінці акафісту, дівчинка зу­ст­ ріла кількох хлопців, які,

так само як і вона, заблукали через снігопад. Але вона вже не була одна! А коли дочитали молитви — їх знайшли. Монахиня Євтропія (Бобровнікова)

12

№ 8 (306), квітень 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

ПОЛТАВА. 6 квітня у с. Михайлівка Машівського р-ну Полтавської області відбулося освячення храму в ім’я благовірного князя Олександра Невського. Чин освячення і Літургію в новоосвяченому храмі очолив архієпископ Полтавський і Миргородський Филип. pravoslavie.poltava.ua ЛЬВІВ. 7 квітня, в день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці та 60-річчя архієпископа Львівського і Галицького Августина, у Свято-Георгіївському храмі м. Львова було звершено Літургію. Богослужіння очолили архієпископ Августин і вікарій Львівської єпархії єпископ Дрогобицький Філарет. Перед початком богослужіння голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк зачитав привітання ювіляру від Президента України Віктора Януковича, а також привітав владику Августина від свого імені. Після Літургії єпис-

Л і т е рату р н а сто р і н ка

православна газета

ДИВОВИЖНЕ — ПОРЯД П ро свою нову книгу «Несвяті святі» розповідає сам автор — архімандрит Тихон (Шевкунов), намісник московського Стрітенського монастиря.

Патерик — сучасний, без обману та прикрас, з гумором і добротою. Поряд із нашим світом, який ми добре знаємо, світом, що переходить із одного суспільно-політичного стану в інший, де все частіше страшні події стають уже не тільки нав’язливими, але й звичними, у яких часом панує розпач, а іноді й жах, — реально існує зовсім інший світ. Якщо назвати цей світ Церквою, багато хто не повірить. Для більшості наших співвітчизників слово «Церква» пов’язане з масою стереотипів, які часом украй неприваб­ ливі: від церковного офіціозу до тоскного мракобісся. Але насправді це все випадкові риси. Як у Блока: «Сотри случайные черты — И ты увидишь: мир прекрасен». Кожен може легко і вільно увійти у цей дивовижний світ, відчути

себе в ньому справжнім громадянином, учасником ні з чим незрівнянного життя. Відчути Промисл Божий у своїй долі, осягти, що життя йде за зовсім іншими законами. Зрозуміти, що якщо зійти з цього порочного й жорстокого кола, у яке втягується людина (зокрема й церковні люди), то ми опинимося у світі Божому. Людина, яка спробувала, що це таке, ясна річ, не зможе ніколи цього забути. Усі розповіді цієї книги поєднує лише одне — від усього серця мені хотілося повідати про Промисл Божий. Це і є найвражаюче чудо, яке можна перевірити на собі самому. Адже, як сказав один із подвижників, кожен християнин може написати своє Євангеліє. І ми всі є свідками того, як Бог веде цей світ.

Пропонуємо до Вашої уваги два оповідання з нової книги отця Тихона (Шевкунова).

ПРО ТЕ, ЯК МИ ЙШЛИ В МОНАСТИР

коп Філарет оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, який удостоїв ювіляра ордена УПЦ апостола Андрія Первозванного. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил удостоїв архієпископа Августина ордена святителя Інокентія, митрополита Московського, II ступеня. upc.lviv.ua ХЕРСОН. 7 квітня архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн звершив закладку каменя у фундамент храму на честь сорока мучеників Севастійських, що зводиться на території Управління ДАІ УМВС України в Херсонській області.

12 квітня архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн відвідав виправну колонію № 61 м. Херсона та відправив молебень перед початком установки обладнання для відеотрансляції богослужінь із храму в ім’я преподобного Варсонофія Херсонського в камери засуджених. (Сам храм розташовано на території колонії.) На молебні були присутні священнослужителі Хрестовоздвиженського храму Херсона, начальник Управління Державної пенітенціарної служби в Херсонській області генерал-майор внутрішньої служби Володимир Пінькас, керівники та особовий склад колонії, а також засуджені. Відеотрансляція богослужінь у камери засуджених — перший такий досвід в Україні. pravoslavie.ks.ua ДОНЕЦЬК. У ніч із 14 на 15 квітня, у свято Світлого Христового Воскресіння, відбулося перше богослужіння в новому храмі в ім’я рівноапостольного князя Володимира м. Маріуполь Донецької єпархії. www.ortodox.donbass.com ВІННИЦЯ. 15 квітня, у свято Світлого Христового Воскресіння, з благословення митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона, у м. Вінниці відбувся II загальноміський Пасхальний хресний хід. Люди із 34 вінницьких храмів йшли п’ятьма напрямками, щоб зустрітися на площі біля Воскресенського храму, де митрополит Симеон у співслужінні духовенства міста звершив пасхальну вечірню та утреню. На богослужіння прибули керівники області та міста, які разом із владикою Симеоном привітали православних городян із великим святом. orthodox.vinnica.ua

Щ

иро кажучи, у монастир на початку вісімдесятих років ми не йшли, а втікали. Думаю, нас вважали трохи ненормальними. А іноді й не трохи. За нами приїжджали згорьовані батьки, безутішні наречені, розгнівані професори інститутів, де ми колись навчалися. За одним ченцем (а він утік, уже коли вийшов на пенсію і справив повноліття останньому зі своїх дітей) приїжджали сини й дочки. Вони галасували на весь монастир, що негайно ж відвезуть свого татуся додому. Ми ховали його за величезними кошиками у старому каретному сараї. Діти запевняли, що їхній батько, заслужений шахтар, з’їхав з глузду. А він просто упродовж тридцяти років день і ніч мріяв, коли зможе розпочати свій подвиг у монастирі. Ми його добре розуміли. Бо й самі втекли від світу, що став безглуздим, — шукати Бога, Який ураз нам відкрився. Майже так само, як хлопчики тікали, аби стати юнгами на кораблі й вирушити у далеке плавання. Тільки заклик Бога був незрівнянно сильнішим. Подолати його ми не могли. Точніше, безпомилково відчували, що якщо не відгукнемося на цей заклик, не покинемо все і не підемо за Ним, то безповоротно втратимо себе. І навіть якщо здобудемо увесь світ з усіма його радощами та втіхами, він нам буде не потрібний і не милий. Звичайно, було страшенно шкода щонайперше батьків, які нічого не могли зрозуміти і розгубилися, бачачи нашу рішучість. Потім — друзів і подруг. Наших улюблених інститутських професорів, які, не жалкуючи часу й сил, приїжджали в Печори «рятувати» нас. Ми були готові життя за них віддати. Але не монастир. Нашим близьким усе це здавалося диким і зовсім незрозумілим. Пригадується, я вже декілька місяців жив у монастирі, коли сюди приїхав Сашко Швецов. Була неділя — єдиний вільний день у тижні. Після чудесної недільної служби й монастирського обіду ми, молоді послушники, лежали, солодко простягнувшись на ліжках, у нашій великій і сонячній келії для послушників. Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явився високий юнак, наш ровесник, років двадцяти двох, у фірмових джинсах і дорогій куртці.

— А мені тут подобається! — заявив він нам, навіть не привітавшись. — Я тут залишуся!

«Ось поставлять тебе завтра на корівник або каналізацію вигрібати, тоді подивимося, залишишся ти чи ні», — позіхаючи, подумав я. Напевно, приблизно те саме спало на думку всім, хто разом зі мною розглядав цю столичну штучку, яка залетіла у старий монастир. Сашко виявився сином торгпредівського працівника, жив з батьками в Пекіні, Лондоні й Нью-Йорку і тільки нещодавно повернувся до Росії — навчатися в інституті. Про Бога він дізнався десь півроку тому — небагато, але найголовніше. І, вочевидь, по‑справжньому дізнався. Тому що відтоді стала його непокоїти цілковита безглуздість життя й неприкаяність, аж поки не натрапив він на монастир. Одразу зрозумівши, що знайшов саме те, що шукав, він навіть не став повідом­ ляти про своє нове місце проживання батькам. Коли ми дорікнули Олександрові в жорстокості, він заспокоїв нас, сказавши, що батько все одно скоро його відшукає. Так і трапилося. Сашків тато приїхав у Печори на чорній «Волзі» і влаштував показовий скандал з участю міліції й КДБ, із залученням шкільних друзів й інститутських подруг — з усіма звичними для нас

інструментами визволення з монастиря. Тривало це досить довго, поки нажаханий батько не переконався, що все марно і Сашко нікуди звідси не піде. Скарбник, архімандрит Нафанаїл, намагаючись хоч якось утішити московського гостя, лагідно сказав йому: «Ну от, віддасте свого сина в жертву Богові. Стане він печерським ієромонахом, ще будете ним пишатися…». Пам’ятаю, який дикий вереск оглушив тоді монастир: — Ніколи!!! Це репетував Сашків тато, який просто ще не знав, що отець Нафанаїл був прозорливим, а то не став би так нервувати. Сашко справді зараз ієромонах. Причому єдиний з усіх нас, хто був у день його першого приїзду в келії для послушників, хто залишився служити у Псково-Печерському монастирі. А Сашків тато, Олександр Михайлович, через десять років став працювати зі мною в Москві, у Донському монастирі, а потім і в Стрітенському — завідувачем книжкового складу. На цій церковній посаді, ставши найщирішим молитвеником і шукачем Бога, він і відійшов до Господа.

Л і т е рату р н а сто р і н ка

Зцілення кровоточивої жінки (фреска). Римські катакомби

православна газета

ЧУДО ІЗ СЕСТРОЮ ГЕНЕРАЛА

В

Євангелії від Луки розповідається про подію у маленькому рибальському містечку — про зцілення Господом Іісусом Христом жінки, яка майже двадцять років страждала від невиліковної хвороби. Відбулося це зцілення якось дивно: коло Іісуса Христа повсякчас товпилася сила-силенна люду, і кожен чогось праг від Нього — хто позбутися хворості, хто якогонебудь чуда, хто сам не знав чого. Серед цієї неймовірної товкотнечі Господь враз обернувся і запитав Своїх учнів: — Хто щойно доторкнувся до Мене? Учні здивувалися: — Народ коло Тебе товпиться і тисне зусібіч, усі шукають нагоди хоч на мить полонити Твою увагу. А Ти кажеш: «Хто доторкнувся до Мене?..». Христос відповів, що все це так, але серед тисняви й штовханини Він відчув, що Його божественна сила раптом зійшла на когось із людей. І тоді жінка, яка стояла поблизу, із соромом зізналася, що це вона доторкнулася до одежі Учителя. Із соромом — тому що, за іудейськими законами, вона вважалася нечистою через свою жіночу хворобу й не повинна була торкатися людей, щоб не опоганити їх. А зізналася — тому що тієї ж миті безпомилково відчула: хвороби в ній більше нема! У відповідь на це Христос звернувся до жінки зі словами, яких було достатньо, щоб пояснити чудо, що відбулося, і їй, і учням, і нам з вами: — Велика віра твоя! Іди з миром! Так за всіх часів переплітаються смиренна і всесильна віра в Бога й ламаного шеляга не варті тимчасові людські закони, фальшивий сором і страх людського осуду. Усі ви, брати й сестри, звичайно, пам’ятаєте, як нещодавно ми святкували шестисотріччя події, на честь якої засновано наш монастир, — стрітення Володимирської ікони Божої Матері — порятунку Москви від навали хана Тамерлана. Яке ж бо то було

свято! Тоді із Третьяковської галереї до нас у монастир на один день принесли старовинну чудо­ творну Володимирську ікону Пресвятої Богородиці, головну святиню Русі. У хресній ході, що розпочалася у Кремлі і завершилася тут, у Стрітенському монастирі, взяли участь понад тридцять тисяч віруючих. Лив вересневий дощ. Святіший патріарх і сонм духовенства у наскрізь мокрому одязі повільно йшли слідом за іконою, а люди стояли уздовж вулиць і, коли велику святиню проносили повз них, ставали навколішки — у калюжі, на мокрий асфальт — ніхто не зважав куди. Була вже третя година ночі, коли нарешті остання людина з величезної черги ввійшла до нашого храму і вклонилася святині. У порожній церкві перед чудо­ творною іконою, що стояла на постаменті, залишилися лише ті, хто відповідав за її доставку і схоронність: учені-мистецтвознавці із Третьяковської галереї, співробітники адміністрації міста, високі міліцейські чини. Усі стояли у цілковитій тиші: вони побачили велич народної віри і просто були приголомшені цим. Ми з братією востаннє до землі вклонилися перед іконою, поцілували святий образ, потім я сказав чиновникам: — Ось зараз — єдиний шанс у вашому житті, коли в такий день і в такому місці ви можете підійти до великої ікони і помолитися Цариці Небесній. За декілька хвилин ікону відвезуть назад у музей. Я все розумію: ви люди сановиті, але не проминіть цю можливість. Чиновники зиркали один на одного, переступали з ноги на ногу, ніяковіло посміхалися, але не сходили з місця. Гадаю, кожен із них, аби він був тут один, з радістю вклонився б цій старовинній великій святині, попрохав би у Матері Божої про найпотаємніше. Але тепер, як говориться в Євангелії, «з остраху перед іудеями», усі стояли немов дерев’яні. І раптом один високий міліцейський чин, з обличчям, що вмить

почервоніло, як радянський прапор, несподівано зробив крок уперед. Він сердито крекнув, тицьнув свій кашкет якомусь майорові й, піднявшись сходинками до ікони, невміло зробив перед нею три поклони. Голосно цмокнув у броньоване скло й став щось щиро шепотіти Матері Божій. Ще раз вайлувато вклонився до землі і, задкуючи, спустився вниз. Висмикнув кашкет із рук міліціонера, який стояв здивовано роззявивши рота, і, похмуро оглянувши всіх, відійшов убік.

— Молодець, товаришу генерале! — сказав я. — За таке Матір Божа вас ніколи не залишить. — І звернувся до музейних працівників: — Усе, везіть ікону. Минув тиждень. Ми запросили на святкову трапезу тих, хто брав участь у підготовці нашого свята: братію, численних співробітників монастиря, мистецтвознавців із Третьяковки, міських чиновників, наш хор. Просто щоб усім подякувати. На трапезу прийшов і той самий генерал.

— А ви знаєте, зі мною ж таки сталося чудо! — сказав він, виголошуючи тост. І поділився тим, що із ним відбулося. Коли вночі у храмі генерал почув пропозицію підійти до чудотворної ікони, він, як і всі, спочатку просто злякався. Поруч стояли люди його статусу і навіть ті, від кого він залежав. Але саме в ті дні у генерала сталося лихо: його старша сестра, яка жила у Володимирі, потрапила в автомобільну катастрофу, їй роздробило обидві ноги. Там же, у Володимирі, їй зробили багатогодинну операцію, одну ногу зібрали й наклали гіпс. Попереду була ще одна операція — на другій нозі, із тривалим наркозом. Але сестра генерала була жінкою вже похилого віку, і лікарі боялися, що її хворе серце може не витримати цього випробування. Тієї ночі генерал, наважившись, підійшов до ікони Божої Матері й прошепотів: — Матір Божа, мені нічого не треба, у мене все є. А от сестра… У неї завтра операція. Я боюся, вона не витримає… Допоможи їй! Наступного ранку генерал зателефонував до лікарні, щоб довідатися, як проходить операція. Однак йому сказали, що ніякої операції не було. На його здивування лікарі відповіли, що зранку, перед тим як везти жінку до операційної, їй зробили останній рентгенівський знімок, на якому раптом виявилося, що роздроблені кістки ноги розташовані саме так, як слід, аби правильно зростися. Вочевидь, уночі хвора якось щасливо повернулася, кістки стали дуже вдало, тож медикам зосталося лишень, не гаючи часу, накласти гіпс. Зцілення кровоточивої жінки відбулося дві тисячі років тому на околиці Римської імперії, у провінційному галілейському містечку Капернаумі. А історія з міліцейським генералом і його сестрою — у наш час, у Москві. Багато хто вважає євангельські події дивовижною, але неможливою казкою. Піднесеною, красивою, такою, що робить людину, та що там людину — людство! — кращим. Та все ж — казкою… Але це не так! Апостол Павел зробив колись велике відкриття — настільки важливе, що його треба добре пам’ятати кожному з нас. Адже це тільки здається, що відкриття відбуваються лише у фізиці або медицині. Отож, апостол Павел виявив найважливіший, основний закон нашого світу. І сформулював його так: «Господь Іісус Христос учора, і сьогодні, і навіки — Той Самий!».

№ 8 (306), квітень 2012

13

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЗАПОРІЖЖЯ. 16 квітня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука очолив хресний хід духовенства та мирян м. Запоріжжя, що пройшов від Миколаївського храму міста до Покровського храму на острові Хортиця. У хресному ході брав участь мер м. Запоріжжя Олександр Сін із сім’єю. hram.zp.ua КІРОВОГРАД. 16 квітня, в понеділок Світлої седмиці, у ході візиту до Гайворонського благочиння Кіровоградської єпархії, єпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф освятив каплицю і хрест на місці будівництва нового Покровського храму с. Бандурове. orthodox-kr.org.ua ГОРЛІВКА. 17 квітня, в день святкування Іверській іконі Божої Матері, єпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан у співслужінні духовенства Горлівської єпархії звершив освячення місця під будівництво храму на честь Іверського образа Пресвятої Богородиці в селищі Микитівка м. Горлівка Донецької області. Храм зводиться на місці зруйнованої безбожниками в радянський період СвятоМиколаївської церкви. www.ortodox.donbass.com КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 18 квітня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій освятив храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці в смт Клавдієво Бородянського р-ну Київської області. Після Літургії в новоосвяченій церкві владика освятив дитячий майданчик на території біля храму. orthodox.org.ua ХАРКІВ. 19 квітня. З благословення виконуючого обов’язки керуючого Харківською єпархією архієпископа Ізюмського Онуфрія благочинними і настоятелями парафій єпархії зібрано понад 56 тисяч підписів на захист Свято-Успенської Почаївської Лаври, щоб повернути будівлі, які раніше належали обителі Української Православної Церкви. Намісник Почаївської Лаври митрополит Почаївський Володимир направив архієпископу Онуфрію лист подяки. eparchia.kharkov.ua СУМИ. 19 квітня в актовому залі Сумського єпархіального управління відбулася прес-конференція за підсумками єпархіальної благодійної акції «До Світлого Дня —����������������������������������� ������������������������������������ світлі вчинки», яка була організована і проведена Сумською єпархією УПЦ та Сумською обласною державною телерадіокомпанією в період Великого посту і завершилася у третій день Пасхи. Станом на 19 квітня 2012 р. зібрано понад 376 тисяч гривень (пожертвування продовжують надходити). Як і торік, оргкомітет акції має намір витратити зібрані кошти на придбання дорогих медичних препаратів та необхідної апаратури для лікування маленьких пацієнтів відділення онкології та гематології Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. pravoslavie.sumy.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 20 квітня. Управління охорони здоров’я Запорізької облдержадміністрації підбило підсумки безкоштовного донорства в рамках благодійної акції «Любов милосердствує», яка проводилася з ініціативи архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки та за підтримки облдержадміністрації. Всього по області взяли участь у безкоштовному донорстві 1598 осіб, від яких заготовлено 485 літрів консервованої крові. На прес-конференції, що відбулася 9 квітня, архі­ єпископ Запорізький і Мелітопольський Лука повідомив, що за підсумками благодійного марафону «Любов милосердствує» було зібрано понад мільйон гривень. Ці кошти призначено для допомоги хворим дітям. hram.zp.ua 20 квітня, у п’ятницю Світлої седмиці, митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій відвідав з архіпастирським візитом Почаївську духовну семінарію, де очолив пасхальне вечірнє богослужіння у храмі на честь преподобних Іова і Амфілохія Почаївських. Його Високопреосвященству співслужили ректор семінарії архімандрит Нафанаїл (Крикота), а також викладачі й гості у священному сані. За богослужінням співав семінарський хор під керівництвом регента Олександра Москвича. Після пасхальної вечірні митрополит Сергій звершив хіротесію над цьогорічними випускниками, звівши їх у читці. По закінченні богослужіння отець ректор привітав правлячого архіпастиря зі святом Пасхи. Фоторепортаж події можна переглянути на сайті Почаївської духовної семінарії. Антоній Мусієнко, студент ПДС

14

№ 8 (306), квітень 2012

святе письмо і передання

«Я ПРИЗНАЧИВ ЇЇ ВАМ ДЛЯ ЖЕРТОВНИКА»

православна газета КРИ ЛАТІ ВИС ЛОВИ БІБ ЛІЇ

БІБЛІЯ ТА СВЯТІ ОТЦІ ПРО ВЖИВАННЯ КРОВІ В ЇЖУ

Д

о складу національної кухні багатьох народів входить їжа, приготована з крові тварин . Цей факт часто бентежить віруючих, оскільки С вяте П исьмо С тарого і Н ового З авітів , а також канони Ц еркви містять заборону на вжи вання крові в їжу.

Уперше цей припис згадується у книзі Буття (9: 4), коли Господь, укладаючи завіт із Ноєм, велить: «плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте», і потім неодноразово повторюється у книгах Старого Завіту (Лев. 3: 17; Втор. 12: 16; Втор. 12: 23; Лев. 17: 11). Доцільно навести повністю текст із книги Левит: «щоб приводили сини Ізраїлеві жертви свої, які вони заколюють на полі, щоб приводили їх перед Господом до входу в скинію зібрання, до священика, і заколювали їх Господу в жертви мирні; і покропить священик кров’ю жер- «Жертва Ноя», Джеймс Тіссо товник Господній при вході у скинію зібрання і спалить жир у при- покарання, як і за вживання в їжу в і з а н т і й с ь к о го і м п е р а то р а ємні пахощі Господу, щоб вони крові: «Тому що, хто буде їсти Лева VI. Причиною підтвердження надалі не приносили жертв своїм жир з худоби, що приноситься цього припису декількома правиідолам, за якими блудно ходять в жертву Господу, знищиться душа лами стало широке вживання вони. Це нехай буде для них поста- та з народу свого» (Лев. 7: 25) християнами крові тварин у приновою вічною в роди їх. Ще скажи (порівняйте з Лев. 17: 10). готуванні їжі. Причому багато з їм: якщо хто з дому Ізраїлевого і з У Новому Завіті, в 15‑й главі них вважали, що не порушують прибульців, які живуть між вами, Діянь святих апостолів, цю старо- заборону Святого Письма, коли приносить всеспалення або завітну заборону підтверджено. готують їжу не з крові, але з викожертву і не призведе до входу Взагалі, вся глава оповідає ристанням крові. Вальсамон, у скинію зібрання, щоб принести її про найважливіпояснюючи 67‑ме Господу, то знищиться людина та ший момент ранправило Трульського «Утримуватися від з народу свого. Якщо хто з дому ньої християнської собору, так пише про ідоложертовного Ізраїлевого і з прибульців, які історії — про взаєце: «Дехто, хоча не їли живуть між вами, буде їсти яку- мини навернених із кров, але готували і крові, і удавленини, небудь кров, то зверну лице Моє язичництва з хрисстрави з інших речоі блуду, і не робити на душу того, хто буде їсти кров, тиянами з іудеїв вин та з крові, і і винищу її з народу її, тому що («деякі з фарисейказали, що вони іншим того, чого собі душа тіла в крові, і Я призначив її ської єресі, які увірудотримуються постане бажаєте» вам для жертовника, щоб очи- вали, і говорили, що нови божественного щати душі ваші, бо кров ця душу треба обрізувати (Діян. 15: 29). Письма тому, що не очищає; тому Я сказав синам Ізра- я з и ч н и к і в та їли кров безпосередїлевим: жодна душа з вас не пови- заповіс­ти їм додерньо», і далі вже про нна їсти крові, і прибулець, що жувати закон Мойсеїв» (Діян. 15: свій час (ХII ст. — ігум. С.) каже: «І живе між вами, не повинен їсти 5)). Унаслідок цієї суперечки було ж и тел і Ад р і а н о п ол я ( н и н і крові. Якщо хто із синів Ізраїлевих ухвалено «не утрудняти язичників, турецьке м. Едірне — ігум. С.), як і з прибульців, що живе між вами, які навертаються до Бога» (Діян. чую, вживають кров тварин у деяна ловитві упіймає звіра або 15: 19) і далі наказано «утримува- ких харчах». Із упевненістю птаха, якого можна їсти, то він тися від ідоложертовного і крові, і можна стверджувати, що в цьому повинен дати витекти крові її удавленини, і блуду, і не робити питанні такі тлумачі правил, як і покрити її землею, тому що іншим того, чого собі не бажаєте» Іоанн Зонара, Олексій Аристен, душа всякого тіла є кров його, (Діян. 15: 29). Феодор Вальсамон, єпископ вона душа його» Чому з усього різ- Никодим (Мілаш), погоджуються: (Лев. 17: 5–13). номаніття староза- в їжу не можна вживати кров Жертвоприношення Із процитовавітних заборон було і страви, приготовані з хоч яким встановлене Богом з часу ного тексту ясно: обрано саме ці? використанням крові. заборона на Ймовірно, відповідь Якщо поставити собі запитання, падіння й у старозавітній вживання крові в полягає у тому, що чи можна застосовувати лікарські Церкві складалося їжу пов’язана з вони максимально препарати, інгредієнтами яких є твердженням, що наголошували на кров тварин (наприклад, гематоголовним чином з крові, «душа тіла відмінності старого ген), то необхідно зрозуміти, що сила якої залежала в крові» (Лев. 17: Ізраїлю від язични- Святе Письмо і канони забороня11) (див. також: ків (див.: Втор. 18: 9). ють вживання крові в їжу, бо кров не від її речовини, а від Втор. 12: 23: Однак і Новий Ізра- мала сакральне значення і приособливого відношення «кров є душа»), їль, Церква Христова, значалася для жертовника, а тобто кров є діюповинен ухилятися також тому, що це служить обжердо Господа Іісуса Христа, чою жит тєвою від такого життя, яке ливості (у Слов’янській кормчій Який мав пролити кров силою, що приасоціюється з обжер- так і сказано: «Неции убо угождеводить організм ливістю, грубістю та ния ради чревного, кровь коего Свою за життя світу; у рух. Слід зверпохіттю — з язич- либо животного, хитростию бо це є єдина рівночесна нути увагу на ницьким способом некоею сотворяют снедну»). слова «Я признажиття. А старозавітне Лікарські засоби, певно, не є їжею, Богу жертва. чив її вам для релігійно-культове і тим паче — насолодою для Святитель Феофан, з н а ч е н н я жертовника, щоб к р о в і черева. Вживання будь-яких преочищати душі затворник Вишенський у Новому Завіті роз- паратів (зокрема, гематогену) ваші, бо кров ця глядається як прооб- також не є участю в релігійній душу очищає» разне: кров була практиці. Зважаючи на це, можна (Лев. 17: 11). Далі йде власне прообразом крові Христа, проли- дійти висновку: у використанні заборона на вживання крові тої Ним на Хресті за спасіння подібних ліків немає нічого варв їжу. Отже, очевидно, що забо- світу (див.: 10‑та глава Послання того осуду. На закінчення відзнарона на вживання крові в їжу має, до євреїв). чимо, що такі питання вимагають, передусім, не кулінарне, а реліЗаборону на вживання крові звичайно, ширшого обговорення, гійне обґрунтування. тварин у їжу було підтверджено і висловлений тут погляд є приЦікаво відзначити, що за пої- 63‑м Апостольським правилом, ватною думкою. дання жиру, який призначений 67‑м правилом Трульського у жертву, передбачене таке саме собору, а також 58‑ю новелою Ігумен Сильвестр (Стойчев)

Каменя на камені не залишити Після входу в Єрусалим Христос, знаючи, що іудеї віддадуть Його на Хресну смерть, пророчо сказав апостолам, вказуючи на храм Соломона: «Чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано» (Мф. 24: 2). Історично слова Господа справдилися близько 70 р. післія Р. Х., коли за підняте іудеями повстання римський полководець, син імператора Веспасіана Тит, захопив Єрусалим і зруйнував його дощенту. Під час штурму згорів дотла і храм, від якого залишилася лише частина стіни, яка відтоді іменується ізраїльтянами Стіною плачу. А ізраїльський народ на покарання за невіру в Господа був розсіяний серед усіх народів землі. Цей вислів вживається у значенні повного краху надій, ідей, планів, особистих стосунків. Підготував Віктор Науменко ЧИ ЗНАЄ ТЕ ВИ, ЩО...

Місто Марії

Місто Маріуполь засновано 1778 р., коли через загрозу нової російсько-турецької війни розпочалося переміщення з Кримського ханства в Російську імперію християн — усього близько 31 тис. осіб, більша половина яких були православні — греки, кілька сотень грузинів і волохів, а також близько 12,5 тис. вірмен. Під проводом митрополита ГотфейськоКафайського Ігнатія (Гозадіні) і керівництвом командувача Кримського корпусу генерал-поручика О. В. Суворова переселенці, несучи з собою велику святиню — Бахчисарайську ікону Божої Матері, звершили важкий перехід. Указом імператриці Катерини II, а також ордером намісника південних губерній князя Г. О. Потьомкіна кримським грекам було відведено територію Павлівського (Маріупольського) повіту Азовської губернії, а засноване незадовго до того місто Павлівськ при цьому було перейменовано на Маріуполь. Цю назву місто остаточно отримало 24 березня 1780 р. за пропозицією митрополита Ігнатія. Псевдогрецька назва з елементом «-поль» (тобто місто, «місто Марії») було дано на честь Марії Федорівни, дружини спадкоємця царського престолу, майбутнього імператора Павла I та її покровительки — Пресвятої Богородиці. 26 липня того ж року переселенці на чолі з митрополитом Ігнатієм уперше прибули в Маріуполь. Частина з них оселилася в місті, а решта — в 19 селах у його околицях. Грузини й волохи заснували окреме село Георгіївка, назване пізніше Ігнатіївкою. 15 серпня в Маріуполі відбулися урочистості з нагоди завершення переселення, а митрополит Ігнатій освятив місця для будівництва майбутніх храмів міста. Були закладені собор в ім’я святого Харалампія (відкритий для богослужіння вже 22 квітня 1782 р.), а також церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці (Карасівська) та на честь Успіння Пресвятої Богородиці (Маріїнська). 4 червня 1791 р. добудовано й освячено церкву в ім’я Марії Магдалини. Владика Ігнатій заснував у місті свою кафедру, перейшовши під омофор Руської Православної Церкви як вікарний архієрей Слов’янської та Херсонської єпархії зі збереженням титулу митрополита ГотфейськоКафайського і з правом опіки грецької громади краю. У 1783 р., коли Крим увійшов до складу Росії, частина греків повернулася туди, але більша частина їх залишилася, надовго визначивши етнічний склад міста. Володимир Моїсеєнко

православна газета

«ОСНОВИ РЕЛІГІЙНИХ КУЛЬТУР» ВИКЛАДАТИМУТЬ У ВСІХ ШКОЛАХ РОСІЇ

Таке рішення прийняв уряд Російської Федерації, затвердивши введення з 2012 / 2013 навчального року в усіх 4‑х класах російських шкіл

комплексний навчальний курс «Основи релігійних культур і світської етики», передає «Благовіст-інфо». Його викладатимуть одну годину на тиж-

РОЗПОЧАВ РОБОТУ ОФІЦІЙНИЙ САЙТ СИНОДАЛЬНОГО ВІДДІЛУ У СПРАВАХ МОНАСТИРІВ ТА ЧЕРНЕЦТВА РПЦ

М і ж н а род н і н о в и н и день у формі бесіди без виставлення оцінок. У той же час, понад 40 % батьків російських школярів не захотіли, щоб їхні діти вивчали у школі основи релігії в рамках нового курсу, повідомила директор департаменту загальної освіти Міносвітнауки РФ Олена Нізієнко. «Дисципліни для своїх дітей вибирали батьки, які писали заяву, де могли вибрати будь-який із шести модулів. За підсумками апробації вони вибрали: основи світської етики — 42 %, основи православної культури — 30 %, основи світових релігій — 18 %, ісламської культури — 9 %, буддійської культури — 1 % і 0,5 % вирішили вивчати іудейську культуру», — розповіла представник міністерства. На інтернет-ресурсі публікується інформація про діяльність цієї синодальної установи, представлено довідкові матеріали про ставропігійні та єпархіальні монастирі, розміщено інтерактивну карту монастирів Руської Православної Церкви. Сайт доступний за адресою www.monasterium.ru. Синодальний відділ у справах монастирів та чернецтва було перетворено із Синодальної комісії у справах монастирів рішенням Священного Синоду від 15 березня 2012 р.

КНИГИ ХАББАРДА ВИЗНАНО ЕКСТРЕМІСТСЬКИМИ Й ЗАБОРОНЕНО НА ТЕРИТОРІЇ РОСІЇ Мособлсуд підтвердив законність рішення Щолківського міського суду про визнан­н я екстремістськими книг засновника секти саєнтології Рона Хаббарда, повідомляє religare.ru. У ході судового засідання було доведено, що книга «Що таке саєнтологія?» та деякі інші брошури Хаббарда спрямовано на форму-

вання ізольованої соціальної групи, члени якої навчаються бездоганному виконанню своїх функцій, значна частина яких полягає в боротьбі з рештою світу. Згідно з результатами експертного висновку, зазначені матеріали містять заклики до здійснення екстремістської діяльності, а також принизливі

характеристики, заперечливі оцінки і негативні настанови відносно осіб за ознакою їхньої соціальної належності. У зв’язку з набранням судового рішення сили закону дані книги буде включено до федерального списку екстремістських матеріалів і заборонено для розповсюдження на території Росії.

ЄДИНИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ СВЯЩЕНИК ПАКИСТАНУ ОТРИМАЄ МАТЕРІАЛЬНУ ДОПОМОГУ ВІД МОСКОВСЬКИХ МІСІОНЕРІВ

З такою ініціативою виступили благодійний фонд «Місія Кирила і Мефодія», місіонерський факультет Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету (ПСТГУ) і Місіонерська комісія при Єпархіальній раді м. Москви. Єдиний православний священик у Пакистані, отець Іоанн Танвір, отримає посилку з одягом, церковним начинням та книгами. У листопаді минулого року отець Іоанн приїжджав до Москви і зустрічався зі студентами місіонерського факультету ПСТГУ. За даними ООН, від епідемії лихоманки, що розпочалася в Пакистані через повені, постраждало понад 2 млн осіб, з них півмільйона дітей. Саме тоді студенти ПСТГУ виступили з ініціативою зібрати матері-

Отець Іоанн Танвір — єдиний православний священик у Пакистані

альну допомогу і направити її побратимам, які зазнали біди. «Отець Іоанн зі своєю громадою просить молитов. Його парафіяни — це 300 чоловік з усіх 500 православних, що живуть у Пакистані. Громада,

яка перебуває в юрисдикції Константинопольського Патріархату, зараз збирається на богослужіння в будинку священика і не має свого храму», — зазначають у прес-службі місіонерської комісії.

У ЛАТВІЇ ГОТУЮТЬ ДЕСЯТКИ ТЕОЛОГІВ, АЛЕ ВОНИ НЕ ЗАТРЕБУВАНІ

сійну, а академічну освіту. Втім, на думку декана факультету Ралфа Кокіна, «теолог може працювати скрізь, де є робота, пов’язана з живими людьми. І не тільки в церквах. Теологічний факультет не готує священиків, ченців та посадових церковних осіб. Це вибір і відповідальність кожної людини, де, як і що робити надалі, як з розумінням та накопиченим досвідом будувати своє життя».

Державний бюджет Латвії цього року перерахував кошти Латвійському університету (ЛУ) для навчання 90 теологів, повідомляє Благовіст-Інфо. Проте досі на латвійському ринку праці немає конкретного місця, де б на цих дипломованих фахівців був попит. Згідно зі

статистикою, конкуренція на факультеті теології практично нульова, один курс забезпечує 25 бюджетних місць, частина яких так і може залишитися незаповненою. Це пов’язано насамперед із тим, що теологічний факультет ЛУ дає студентам не профе-

№ 8 (306), квітень 2012

15

НОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ НІМЕЧЧИНИ — КОЛИШНІЙ ПАСТОР Федеральні збори Німеччини 18 березня більшістю голосів обрали президентом країни колишнього лютеранського пастора і правозахисника з НДР Йоахіма Гаука, повідомляє сайт grehu.net з посиланням на британську телерадіокорпорацію Бі-Бі-Сі. Він змінив на посту глави німецької

держави Крістіана Вульфа, який подав у відставку 17 лютого після ряду фінансових скандалів.

72‑річний Йоахім Гаук отримав підтримку 991 з 1232 членів Федеральних зборів, до яких входять депутати бундестагу та представники федеральних земель.

У БАВАРІЇ ЗНАЙДЕНО МОЩІ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ ДВОЄСЛОВА

В одній з каплиць церкви святих Миколая і Єлисавети баварського монастиря Андекс знайдено срібний релікварій з мощами святителя Григорія I Двоєслова, папи Римського (540–604), повідомляє Седмиця.Ру. Мощі зберігаються у т. з. Печальній каплиці й знаходяться поряд із трьома іншими срібними релікваріями, де спочивають мощі преподобного Венедикта Нурсійського (480– 543), преподобної Схоластики Нурсійської (480–535) і святителя Лева IX, папи Римського (1002–1054). Історія появи частиці мощей святителя Григорія в Андексі до кінця не з’ясована. За даними «Православної енциклопедії», відкриття мощей святого відбулося у 826 р. в Римі з дозволу імператора Людовика Благочестивого. Із XVI ст. перебування частини глави святителя Григорія фіксується в Кельні. В Андексі мощі святителя Григорія могли з’явитися значно раніше — наприкінці Х або ХII ст. Монастир, що розташований на «Святій горі» недалеко

від озера Аммерзеє, є нині другим за популярністю паломницьким місцем (після Альтеттінга) в Баварських Альпах. Релігійна історія Андекса почалася наприкінці Х ст., коли граф Рассо (880–954) привіз із Святої Землі кілька реліквій: серед них — фрагменти Хреста Господнього, тернового вінця Спасителя та ін., що й поклало початок зібранню святих мощей в обителі.

У РЕЗУЛЬТАТІ ЗЕМЛЕТРУСУ ПОСТРАЖДАЛИ КУПОЛИ СВЯТО-ТРОЇЦЬКОГО МОНАСТИРЯ У МЕХІКО

Потужний землетрус силою 7,4 бала обрушився на Мексику 20 березня. Було зруйновано близько 200 будинків, постраждали щонайменше 11 людей, кілька загинуло, 2,5 млн людей залишилися на час без електрики. Архімандрит Нектарій (Хаджи-Петропулос), керівник місії Руської Зарубіжної Церкви в Мехіко, розповів про те, як стихійне лихо відбилося на житті православних. «Слава Богу, нічого страшного не сталося, — говорить архімандрит. — Усі наші релігійні речі впали на землю: ікони, полиці, лампади, канделябри, меблі, кухонне приладдя. Всюди бите скло і цегла. Найбільше постраждали куполи. Кілька годин не було телефонного зв’язку, Інтернету та електрики. Але всі наші парафіяни цілі, тільки дуже налякані».

Свято-Троїцький монастир, настоятелем якого є архімандрит Нектарій, було засновано у 2007 р. Він окормляє не тільки російську діаспору, а й православних сербів, болгар, молдаван і мексиканців. Від самого свого заснування монастир відчував величезні фінансові труднощі. Останні кілька років обитель виживає на зарплату ігумена, який викладає в місцевому університеті, а також завдяки працьовитості та винахідливості монастирської братії, яка займається різними проектами на благо монастиря і громади. Місія архімандрита Нектарія гостро потребує молитовної та фінансової допомоги, для того щоб продовжувати поширювати світло Православ’я в Мексиці. Підготував Олег Карпенко

Освячення яєць і пасок на Пасху у Свято-Троїцькій обителі в Мехіко

16

РЕЛІГІЯ В УКРАЇНІ: ЦИФРИ І ФАКТИ

Міністерство культури України оприлюднило інформаційний звіт «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні» за 2011 р. Згідно з офіційною статистикою в нашій країні діють релігійні організації 55 віросповідних напрямів, але переважна більшість віруючих — православні християни. Найчисленнішою залишається Українська Православна Церква, яка налічує 12 3 40 парафій та 191 монастир. У Церкві здійснюють своє служіння 9922 священнослужителі. За нею йде УПЦ Київського патріархату, яка налічує 4482 парафії, 49 монастирів і 3088 священнослужителів. У свою чергу УАПЦ налічує 1208 парафій, 9 монастирів і 730 священно­ служителів. УГКЦ має 3700 парафій, 117 монастирів і 2545 священнослужителів. Римсько-Католицька Церква в Україні представлена ​​918 парафіями, 100 монастирями і 608 священнослужителями. Серед протестантського напряму найчисленнішим є Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів — 2574 релігійні організації та 3002 служителі. Далі йде Всеукраїнський союз церков християн віри єван­г ельськоїп’ятидесятників, до складу

православна газета

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

№ 8 (306), квітень 2012

якого входять 1622 релігійні організації, 2352 служителі. Церква адвентистів сьомого дня зараз нараховує 1062 релігійні організації і 1180 церковних служителів. Релігійна мережа свідків Єгови представлена ​​1 096 громадами і 1902 служителями. В Україні налічується 279 іудейських релігійних організацій і 172 священнослужителі. Іслам у країні представлений 1207 громадами, які очолюють 544 священнослужителі. В Україні існують й інші конфесійні спрямування, але їхні кількісні показники незначні.

Незважаючи на постійне збільшення кількості релігійних організацій, у звіті Міністерства культури наголошується, що забезпеченість конфесій священнослужителями складає 88,2%. При цьому рівень забезпеченості релігійних організацій молитовними приміщеннями становить 66,1%. Нагадаємо, що згідно з даними опитування, проведеного соціологічною службою Українського центру економічних і політичних досліджень у 2010 р., найбільше практикуючих віруючих має Українська Православна Церква — понад 1 млн. До Української православної церкви Київського патріархату відносять себе близько 0,5 млн активних парафіян. У греко-католиків постійних парафіян — 0,8–0,9 млн. Підготував Олег Карпенко

ЧИСЕЛЬНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКИХ КОНФЕСІЙ В УКРАЇНІ ( КІЛЬКІС ТЬ ПАРАФІЙ )

УПЦ — 12 340 УПЦ КП — 4482 УАПЦ — 1208 УГКЦ — 3700 РКЦ — 918

12340

Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів — 2574 Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників — 1622 Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня — 1062 Релігійні організації свідків Єгови в Україні — 1096

ЩО ДИВИТИСЯ І СЛУХАТИ ТЕЛЕПЕРЕДАЧІ

«Православна енциклопедія в Україні»

Щомісячна програма Першого Національного каналу Ук р а ї н и . Тел е п р о г р а м а для всіх, хто цікавиться історією, культурою, християнством. На ці теми у студії з ведучим — ректором Київської духовної академії і семінарії архієпископом Бориспільським Антонієм — розмовляють відомі історики, богослови, письменники, актори, політики. Також у кожному випуску програми — розповідь про новини культури і події православного життя.

2574

3700 1208

918

1622

Програма виходить по вівторках вранці та ввечері. Ряд передач також можна переглянути на сайті Першого Націо­нального www.1tv.com.ua

РАДІОПЕРЕДАЧІ

«На сон грядущим»

Щоденна вечірня телепрограма телеканала КРТ. По буднях — о 21:35, у вихідні — о 20:50. Вечірня бесіда зі священиком Андрієм Ткачовим про радощі та проблеми минулого дня, відповіді на поставлені жит тям питання, роздуми над словами Вічної книги перед щоденною молитвою на сон грядущим…

(Дані Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України на 1 січня 2012 р.)

4482

«Світло»

Телепрограма «Світло» на Першому Національному каналі дає можливість дізнатися точку зору різних релігій на ті чи інші питання сучасного життя суспільства.

1062 1096

«Православний календар»

Радіо Ера і Перший канал Українського радіо. Щодня з 6:00 до 20:00 (5 випусків на добу). Проект радіостудії Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Ведучий — протодиякон Миколай Лисенко.

«Православіє в Україні»

Радіо Ера і Перший канал Українського радіо. По п’ятницях о 21:15. Офіційний тижневий випуск новин УПЦ. Спільний проект радіо­студії Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря та порталу «Православіє в Україні» (orthodoxy.org.ua). Архів радіопрограми можна знайти на сайті: http://orthodoxy.org.ua / audio

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ

«НАДІЯ У МЕНЕ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ ПОРУЧ ЛЮДИ, ЯКІ МЕНІ ДОПОМАГАЮТЬ» Лист до редакції: «Доброго дня! Мене звати Сергій. Я народився 18 червня 1979 р., живу в маленькому містечку Кілія Одеської області, в бідній родині з трьох осіб — мати, батько і я. У дитинстві я часто хворів ГРЗ, які доводилося лікувати антибіотиками, внаслідок чого моє здоров’я погіршилося. З 18-ти років почав хворіти хронічними захворюваннями травної системи. Після 20-ти років захворів паротитом (свинкою) з важким ускладненням і змушений був лікуватися сильними антибіотиками у високих дозах, щоб не було подальших ускладнень. Після цього скинув у вазі понад 10 кг, а невдов­зі захворів на сальмонельоз і знову змушений був лікуватися антибіотиками, в результаті чого став непрацездатним. У 25 років захворів арахноїдитом (лептоменінгіт), став інвалідом. Мої батьки вийшли на пенсію за віком, і у нас почали зростати грошові борги. Живемо у приватному, наполовину чужому, напівзруйнованому будиночку, на відновлення якого немає коштів. Фінансова криза ще більше погіршила наше ста-

новище. У матері почалася астма, а у батька стався інсульт. У 31 рік я захворів вітряною віспою і вкотре змушений був лікуватися сильними антибіотиками... Разом: 1. Нашого єдиного джерела доходу — пенсій — на життя нам не вистачає.

2. Тепер я інвалід II групи, при зрості 175 см маю вагу 40 кг.

3. Негарантоване і не­з нач­н е надходження коштів до нашого міста для закупівлі пільгових ліків не дає можливості на необхідне мені лікування.

4. Мої звернення до соціальних органів України не дали позитивних результатів і привели тільки до додаткових витрат.

5. На мої звернення до соціальних органів інших держав надійшла відповідь, що там допомагають лише громадянам своїх держав. Залишається звернутися до Вас. Зараз я пропадаю. Перестаю їсти, маю велику потребу в коштах на лікування за місцем проживання, ліках та госпіталізації до нашої Одеської обласної клінічної лікарні. Моя сім’я потребує додаткової постійної матеріальної

допомоги для придбання вугілля, дров, газу та на інші витрати.

1 тонна вугілля нам коштує 250 доларів, 1 кубометр дров — 50 доларів, 1 балон газу — 30 доларів. З ліків мені необхідні: — «Мезим форте 10000» — 100 таблеток (5 упаковок); — «Біфіформ комплекс» — 120 таблеток (4 упаковки); — «Траумель С» — 100 таблеток (2 упаковки); — «Цель Т» — 100 таблеток (2 упаковки). Я можу харчуватися тільки дитячими безмолочними кашами — 20 грн. за упаковку (250 г). На місяць мені необхідно близько 20 упаковок. Допоможіть, чим можете, заради Бога! Якщо бажаєте допомогти, можете відправити ліки або іншу допомогу на мою домашню адресу. Можу прийняти передачу автобусом Київ — Кілія або Одеса — Кілія. Також якщо бажаєте допомогти мені з госпіталізацією, то кошти можна відправити просто в лікарню, про що (або про інші варіанти) можна домовитися зі мною по телефону або за іншими ко н т а к т н и м и даними. Будь ласка, моліться за нас!»

КОНТАКТИ: Стаціонарний телефон: +38–04843–40698 Мобільний телефон: +38–068–818–29–58 Skype: sergeyyashin2 QIP: 350736354 E-mail: sergeyyashin@mail.ru

Моя домашня адреса: Яшин Сергій Іванович, вул. Комсомольська, 16, м. Кілія-3, Одеська область, Україна, 68303.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ:

Для переказу по Україні у гривнях, номер моєї гривневої картки ПриватБанку: 4149437707041842 — Яшин Сергій Іванович

INTERMEDIARE BANK: Банк-кореспондент JP MORGAN CHASE BANK New York, USA SWIFT CODE: CHASU33

Для переказу USD (доларів США) необхідно вказати у платіжних документах такі реквізити:

CORRESPONDENT ACCOUNT: 0011000080 Рахунок банку одержувача в банку кореспонденції

BENEFICIARY: YASHIN SERGEY IVANOVICH

WebMoney: Z406664077936 U317825608277 R214780301147

Одержувач (П.І.Б. власника рахунку англійською мовою) ACCOUNT: 26203600915737 BANK OF BENEFICIARY: Банк одержувача PRIVATBANK DNEPROPETROVSK, UKRAINE SWIFT CODE: PBANUA2X

Yandex гроші: 410011160689792 Тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» (www.molodost.in.ua).