Cerkovna_Gazeta_2012_9_307_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Травень 2012 № 9 (307)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

АРХІЄРЕЙСЬКА ХІРОТОНІЯ

НОВОМУЧЕНИКИ І СПОВІДНИКИ

Священномученик Василій, єпископ Амасійський. Праведна діва Глафіра; святитель Афанасій Великий, Олександрійський; преподобний Феодосій Печерський

Хіротонія архімандрита Антонія (Кріпака) на єпископа Бородянського, вікарія Київської Митрополії

«Не бійся говорити правду будькому…»

Три риби від святителя Миколая

Життєпис преподобного Антонія (Абашидзе), схиархієпископа, сповідника Київського

«Батюшка Михаїл, немолодий сільський священик, подався ловити рибу...»

с. 4

с. 6–7

с. 10–11

с. 13

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

ПРОСЛАВЛЕНО ПРОТОІЄРЕЯ СЕРГІЯ БОНДАРЕНКА 26 квітня, в день 26‑х роковин Чорнобильської катастрофи, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел очолив служіння Літургії в Іллінському храмі м. Чорнобиля. Його Високопреосвященству співслужили архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, єпископи Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон, настоятель храму протоієрей Миколай Якушин та інші священнослужителі. За богослужінням відбулося прославлення у лику святих протоієрея Сергія Бондаренка. Рішення про причислення протоієрея Сергія Бондаренка († 1937 р.) до лику місцевошанованих святих Київської єпархії було прийнято на засіданні Священного Синоду УПЦ 14 червня 2011 р. (журнал № 23).

Закінчення на с. 13

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ

8 травня в Синодальному залі Київської Митрополії під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви.

БУТИ ДЖЕРЕЛАМИ ВОДИ ЖИВОЇ

Від 7 до 12 травня гірничий Донбас гостинно приймав православних медійників з України та Росії. Вже вп’яте майстри слова, мікрофона та камери зібралися разом на Всеукраїнський фестиваль ЗМІ православних. ПЕРШИЙ ДЕНЬ ФЕСТИВА ЛЮ

Відкриття проходило у Макіївці, в Будинку культури Ясинівського коксохімічного заводу За традицією, на початку пролунало вітальне слово Блаженнішого Митрополита Володимира, яке оголосив голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко. Голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона зазначив, що до

виникнення ФестЗМІ православні медійники не мали змоги відчувати плече та лікоть один одного, і ось така можливість у журналістів тепер існує. Владика подякував митрополитові Донецькому і Маріупольському Іларіону, з благословення якого V ФестЗМІ православних проходить на донецькій землі, та протоієрею Георгію Коваленку, який є ідейним натхненником та організатором форуму.

Цього року ФестЗМІ відкривав і директор Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров» прото­ ієрей Олександр Акулов, який близько десяти років тому саме через журналістику прийшов у православні ЗМІ. Він наголосив, що сьогодні медійникам Церкви потрібно об’єднати зусилля для створення професійного соціального проекту, аби вирішувати важливі проблеми суспільства в теле- та радіоефірі.

Закінчення на с. 8–9

У засіданні взяли участь: митрополити Одеський і Ізмаїльський Агафангел, Луганський і Алчевський Іоанникій, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Сімферопольський і Кримський Лазар; архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим; єпископ Бердянський і Приморський Єлисей. Закінчення на с. 2–3

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

11 травня єпископу Івано-Франківському і Коломийському Пантелеімону виповнилося 45 років.

2

православна газета

офіційно

№ 9 (307), травень 2012

Закінчення. Початок на с. 1

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ

Н

а початку засідання

Предстоятель Української Православної Церкви звернувся до ієрархів із вступним словом,

привітавши їх зі святом

Пасхи та подякувавши всім, хто був поруч із ним під час хвороби. Священний Синод ухвалив такі рішення: Ж У РНА Л № 24

УХВАЛИЛИ: 1. Піднести подячні молитви Милосердному Богу за те, що Він почув молитви Церкви і підняв з одра хвороби Предстоятеля Української Православної Церкви Його Блаженство Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, який приступив до виконання своїх обов’язків.

2. У зв’язку з тим, що Предстоятель Української Православної Церкви Його Блаженство Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир приступив до виконання своїх обов’язків, призупинити дію постанов Священного Синоду Української Православної Церкви, які були прийняті, виходячи із ситуації, коли Блаженніший Митрополит Володимир не міг виконувати обов’язки Предстоятеля УПЦ, а саме: 1) журнал № 73 від 23 грудня 2011 р. (про тимчасово головуючого в засіданнях Священного Синоду Української Православної Церкви на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира); 2) журнал № 74 від 23 грудня 2011 р. (щодо управління Київською єпархією, Свято-Успенською КиєвоПечерською Лаврою, Київськими духовними академією та семінарією, ставропігійними монастирями та монастирями Київської єпархії на період хвороби Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира); 3) журнал № 75 від 23 грудня 2011 р. (щодо перевірки фінансово-господарської діяльності Київської Митрополії Української Православної Церкви та Київської єпархії за 2011 р.); 4) журнал № 6 від 26 січня 2012 р. (про тимчасове управління Київською єпархією).

Ж У РНА Л № 25

СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про заміщення посади

Керуючого справами Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ: 1. На підставі пункту 1 розділу VI; параграфу И) пункту 11, розділу V Статуту про управління Української Православної Церкви призначити Преосвященного Антонія, архієпископа Бориспільського, на посаду Керуючого справами УПЦ, звільнивши його з посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ. Призначити Преосвященного архієпископа Антонія постійним членом Священного Синоду за посадою.

2. Призначити головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, звільнивши його з посади Керуючого справами УПЦ. Залишити Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, постійним членом Священного Синоду УПЦ. Висловити Преосвященному архієпископу Митрофану подяку за багаторічні труди на посаді Керуючого справами УПЦ.

3. Окрім основних обов’язків, покладених на Керуючого справами УПЦ та обумовлених Статутом про управління Української Православної Церкви, віднести до його обов’язків і наступні повноваження: а) наглядати за діяльністю церковних установ, утворених Священним Синодом; б) уповноважено представляти Предстоятеля Української Православної Церкви в державних, громадських та церковних заходах, відповідати за міжхристиянські та міжрелігійні відносини УПЦ.

Ж У РНА Л № 26

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо відзначення у 2012 р. 20‑річчя Харківського Архієрейського

Собору та 20‑річчя Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. УХВАЛИЛИ: І. Затвердити наступний графік проведення урочистих заходів: 1. 27 травня 2012 р. (день проведення Харківського Архієрейського Собору): 1) в усіх храмах та монастирях Української Православної Церкви відслужити подячні молебні; 2) Преосвященному Онуфрію, архієпископу Ізюмському, тимчасово керуючому Харківською єпархією, надати пропозиції щодо урочистих заходів у м. Харкові 27 травня поточного року.

2. 28 травня 2012 р. — конференція в «Українському домі», присвячена 20‑річчю Харківського Архі­єрейського Собору та 20‑річчю Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (проводить Київська духовна академія).

3. 20 червня 2012 р. (день приїзду Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира до м. Києва) у СвятоУспенській Києво-Печерській Лаврі звершити святкову Божественну літургію за участю вікарних архієреїв Київської Митрополії та духовенства Київської єпархії.

4. Урочисті заходи провести в м. Києві 24–28 липня 2012 р. за наступною програмою: 24 липня (вівторок): — презентація нового відеофільму та відкриття фотовиставки в «Українському домі»; 27 липня (п’ятниця): — 11.00 — молебень на Володимирській гірці; — 15.00 — урочиста Академія в Національній опері України;

— 17.00 — всеношна у СвятоУспенській Києво-Печерській Лаврі; 28 липня (субота): — 9.00 — Божественна літургія на Соборній площі СвятоУспенської Києво-Печерської Лаври, святковий молебень, хресний хід на Дальні печери. ІІ. Направити запрошення взяти участь у святкуваннях Предстоятелю Руської Православної Церкви Його Святості Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу. ІІІ. Просити Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила направити запрошення Предстоятелям Помісних Православних Церков для участі їхніх делегацій в урочистих заходах у м. Києві.

Ж У РНА Л № 27

СЛУХАЛИ рапорт голови Синодального відділу «Церква і культура» Української Православної Церкви ігумені Серафими (Шевчик) щодо проведення святкувань з нагоди 20‑річчя знайдення чесних мощей священномученика Володимира (Богоявленського) († 1918 р.) та 20‑річчя встановлення дня пам’яті Собору новомучеників і сповідників, які від безбожної влади у ХХ ст. за Христа постраждали. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити проведення урочистих заходів з нагоди 20‑річчя знайдення чесних мощей священномученика Володимира (Богоявленського) († 1918 р.) та 20‑річчя встановлення дня пам’яті Собору новомучеників і сповідників, які від безбожної влади у ХХ ст. за Христа постраждали.

2. Для розробки плану заходів та їх організації створити комісію на чолі з Преосвященним Митрофаном, архієпископом Білоцерківським і Богуславським, головою ВЗЦЗ УПЦ.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 16.05.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

Ж У РНА Л № 28

МАЛИ М І Р КУ В А Н Н Я про призначення постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви. УХВАЛИЛИ ввести у число постійних членів Священного Синоду Української Православної Церкви Преосвященного Лазаря, митрополита Сімферопольського і Кримського.

Ж У РНА Л № 29

СЛУХАЛИ інформацію Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира щодо численних звернень віруючих Української Православної Церкви з проханням виступити від усієї Повноти Української Православної Церкви проти впровадження в Україні наступних законів та законопроектів: — впровадження документів, що посвідчують особу з машинозчитуваними електронними носіями інформації (чипами); — чинного Закону України «Про захист персональних даних»; — впровадження в Україні ювенальної юстиції; — поширення та пропаганди содомських гріхів, дозволів на проведення гейпарадів, узаконення одностатевих зв’язків. УХВАЛИЛИ: 1. Доручити голові Богословсько-канонічної комісії Преосвященному Августину, архієпископу Львівському і Галицькому, Повноважному представнику Української Православної Церкви у Верховній Раді України протоієрею Василію Русінці, голові Юридичного відділу УПЦ В. Ф. Волинцю розробити офіційний документ, у якому б висловлювалась чітка позиція Української Право-

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн.

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета славної Церкви із зазначених питань.

2. Просити Його Блаженство Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира звернутися від усієї Повноти Української Православної Церкви із зазначених питань до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України.

Ж У РНА Л № 30

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Павла, митрополита Вишгородського і Чорнобильського, намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, стосовно підтримки законопроекту № 9690 про внесення змін до деяких законів України (щодо передачі об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям). УХВАЛИЛИ направити від імені Священного Синоду Української Православної Церкви відповідне звернення до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України.

Ж У РНА Л № 31

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Августина, архієпископа Львівського і Галицького, голови Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді Української Православної Церкви, щодо інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Преосвященного Іонафана, архієпископа Тульчинського і Брацлавського. Довідка: Преосвященний Іонафан, архієпископ Тульчинський і Брацлавський, на власному офіційному веб-сайті розміщував матеріали, що містять неправдиву інформацію, мають відверто наклепницький характер та вносять смуту. УХВАЛИЛИ: 1. Поставити на вид Преосвященному Іонафану, архі­ єпископу Тульчинському і Брацлавському, вищезгадані порушення церковної дисципліни.

2. Звернути увагу Преосвященних Української Православної Церкви на необхідність уважно та ретельно вивчати інформацію, що міститься на єпархіальних вебсторінках.

Ж У РНА Л № 32

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іоанна, архієпископа Херсонського і Таврійського, голови Комісії з канонізації святих УПЦ, про причислення до лику місцевошанованих святих Ніжинської єпархії подвижниці благочестя ігумені Смарагди (Онищенко) († 1935). Розглянувши житіє, труди, подвиги, чудеса та враховуючи народне шанування подвижниці благочестя ігумені Смарагди (Онищенко), — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування ігумені Смарагди (Онищенко).

2. Затвердити іконописне зображення святої.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака святій преподобній Смарагді Ніжинській, сповідниці.

4. Останки святої преподобної Смарагди Ніжинської, сповідниці, вважати святими мощами.

5. Пам’ять святої преподоб­ ної Смарагди Ніжинської, сповідниці, звершувати у день її прославлення.

офіційно

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, Який явив нам нову молитвеницю за нашу Святу Церкву та наш народ.

Ж У РНА Л № 33

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іоанна, архієпископа Херсонського і Таврійського, голови Комісії з канонізації святих УПЦ, про причислення до лику місцевошанованих святих Донецької єпархії подвижника благочестя схимонаха Ілії (Ганжі) († 17.04.1946). Розглянувши житіє, труди, подвиги, чудеса та враховуючи народне шанування подвижника благочестя схимонаха Ілії (Ганжі), — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування схимонаха Ілії (Ганжі).

2. Затвердити іконописне зображення святого.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака святому преподобному Ілії Макіївському.

4. Останки святого препо­ доб­ного Ілії Макіївського вважати святими мощами.

5. Пам’ять святого преподобного Ілії Макіївського звершувати 4 / 17 квітня.

6. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, Який явив нам нового молитвеника за нашу Святу Церкву та наш народ.

Ж У РНА Л № 34

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Никодима, архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського, про встановлення святкування Подільській іконі Божої Матері. УХВАЛИЛИ: 1. Встановити святкування Подільській іконі Божої Матері в день віддання свята Успіння Божої Матері.

2. Календарній комісії внести відповідні доповнення у Церковний календар Української Православної Церкви.

Ж У РНА Л № 35

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іринея, єпископа Ніжинського і Прилуцького, про встановлення дня пам’яті преподобного Феофана Рихловського. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити звершувати пам’ять преподобного Феофана Рихловського 5 / 18 січня та в день його прославлення — 19 жовтня / 1 листопада.

2. Календарній комісії внести відповідні зміни у Церковний календар Української Православної Церкви.

Ж У РНА Л № 36

СЛУХАЛИ інформацію Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про звернення ігумена Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря архімандрита Ієремії з проханням благословити відродження в м. Києві закритого у 1923 р. подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря. УХВАЛИЛИ: 1. Інформацію прийняти до відома.

2. Підтримати пропозицію ігумена Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря архімандрита Ієремії щодо відродження в м. Києві подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря.

3. Направити Його Святості Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу відповідний лист із проханням благословити відродження в м. Києві подвір’я Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Ж У РНА Л № 37

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Антонія, єпископа Олександрійського і Світловодського, про відкрит тя Свято-Покровського чоловічого монастиря в м. Олександрії та про призначення настоятеля монастиря. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити відкриття Свято-Покровського чоловічого монастиря в м. Олександрії.

2. Настоятелем СвятоПокровського чоловічого монастиря в м. Олександрії затвердити правлячого архієрея Олександрійської єпархії.

Ж УРНА Л № 38

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Єлисея, єпископа Бердянського і Приморського, про призначення настоятелькою Свято-Серафимівського жіночого монастиря смт Комиш-Зоря монахині Єлисавети (Гайдарової) з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою. УХВАЛИЛИ призначити монахиню Єлисавету (Гайдарову) настоятелькою СвятоСерафимівського жіночого монастиря смт Комиш-Зоря з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

Ж У РНА Л № 39

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Пантелеімона, архієпископа Уманського і Звенигородського, про затвердження на посаді настоятельки СвятоПантелеймонівського жіночого монастиря, що в с. Одай Жашківського р-ну Черкаської області, монахині Феодори (Нижник) із возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою. УХВАЛИЛИ затвердити монахиню Феодору (Нижник) на посаді настоятельки СвятоПантелеймонівського жіночого монастиря, що в с. Одай Жашківського р-ну Черкаської області, з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

Ж У РНА Л № 40

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Софронія, митрополита Черкаського і Канівського, про затвердження намісником (ігуменом) чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Черкаси архімандрита Іоанна (Вахнюка). УХВАЛИЛИ затвердити архімандрита Іоанна (Вахнюка) намісником (ігуменом) чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Черкаси.

Ж У РНА Л № 41

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Софронія, митрополита Черкаського і Канівського, про затвердження намісником (ігуменом) чоловічого монастиря в ім’я преподобного Олексія, чоловіка Божого, що в с. Плескачівка Смілянського р-ну Черкаської області, ієромонаха Олексія (Павленка). УХВАЛИЛИ затвердити ієромонаха Олексія (Павленка) намісником (ігуменом) чолові-

№ 9 (307), травень 2012

3

ПРИЗНАЧЕННЯ Указом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира архієпископ Бориспільський Антоній призначений першим вікарієм Київської Митрополії Української Православної Церкви. Згідно з визначенням Його Блаженства від 8 травня 2012 р., на першого вікарія Київської Митрополії покладено такі повноваження: а) координація діяльності інших вікаріїв Київської Митрополії, б) управління монастирями і парафіями м. Києва та Київської єпархії; в) виконання повноважень голови єпархіальної ради Київської єпархії; г) скликання єпархіальної ради і єпархіальних зборів Київської єпархії та головування на них; ґ) управління бухгалтерією Київської Митрополії УПЦ. чого монастиря в ім’я преподобного Олексія, чоловіка Божого, що в с. Плескачівка Смілянського р-ну Черкаської області.

Ж У РНА Л № 42

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іринея, митрополита Дніпропетровського і Павлоградського, про затвердження на посаді настоятельки Знаменського жіночого монастиря, що в с. Вербівське Васильківського р-ну Дніпропетровської області, монахині Варвари (Бобер) з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою. УХВАЛИЛИ затвердити монахиню Варвару (Бобер) на посаді настоятельки Знаменського жіночого монастиря, що в с. Вербівське Васильківського р-ну Дніпропетровської області, з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

Ж У РНА Л № 43

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іосифа, єпископа Конотопського і Глухівського, про звільнення з посади намісника Різдва Пресвятої Богородиці Софронієво-Молченського чоловічого монастиря Конотопської єпархії архіманд­ рита Миколая (Поліщука) згідно з поданим проханням. УХВАЛИЛИ звільнити архімандрита Миколая (Поліщука) з посади намісника Різдва Пресвятої Богородиці Софронієво-Молченського чоловічого монастиря Конотопської єпархії.

Ж У РНА Л № 44

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Пантелеімона, архієпископа Уманського і Звенигородського, про закріплення парафій м. Ватутіне Черкаської області за Уманською єпархією. УХВАЛИЛИ затвердити парафії м. Ватутіне Черкаської області у складі Уманської єпархії.

Ж У РНА Л № 45

МАЛИ М І Р КУ В А Н Н Я про розподіл Харківської єпархії на дві самостійні. УХВАЛИЛИ: 1. Утворити Ізюмську єпархію, виділивши її зі складу Харківської єпархії.

2. До Ізюмської єпархії віднести такі райони Харківської області: Балаклійський, Борівський, Великобурлуцький, Вовчанський, Дворічанський, Дергачівський, Зміївський, Золочівський, Ізюмський, Куп’янський, Печенізький, Чугуївський, Шевченківський.

3. У Харківській єпархії залишити м. Харків та такі райони Харківської області: Барвінківський, Близнюківський, Богодухівський, Валківський, Зачепилівський, Кегичів-

ський, Коломацький, Красноградський, Краснокутський, Лозівський, Нововодолазький, Первомайський, Сахновщинський, Харківський.

4. Преосвященним Харківським і надалі іменуватися «Харківський і Богодухівський».

5. Преосвященним Ізюмської єпархії іменуватися «Ізюмський і Куп’янський».

6. Архієпископом Харківським і Богодухівським, керуючим Харківською єпархією, призначити Преосвященного Онуфрія, архієпископа Ізюмського, вікарія Харківської єпархії, звільнивши його з посади вікарія Харківської єпархії.

7. Єпископом Ізюмським і Куп’янським, керуючим Ізюмською єпархією, призначити Преосвященного Єлисея, єпископа Бердянського і Приморського, звільнивши його від управління Бердянською єпархією.

8. Тимчасове управління Бердянською єпархією доручити Преосвященному Луці, архієпископу Запорізькому і Мелітопольському. Про що надіслати відповідні укази.

Ж У РНА Л № 46

СЛУХАЛИ інформацію Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про призначення ще одного вікарія Київської Митрополії. УХВАЛИЛИ: 1. Єпископом Бородянським, вікарієм Київської Митрополії, бути архімандриту Антонію (Кріпаку), наміснику Різдва Пресвятої Богородиці ставропігійної Глинської пустині.

2. Наречення та хіротонію архімандрита Антонія (Кріпака) на єпископа Бородянського, вікарія Київської Митрополії, звершити в м. Києві. Про що надіслати відповідний указ.

Ж У РНА Л № 47

СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Онуфрія, митрополита Чернівецького і Буковинського, про призначення вікарія Чернівецької єпархії. УХВАЛИЛИ: 1. Єпископом Банченським, вікарієм Чернівецької єпархії, бути архімандриту Лонгину (Жару), наміснику Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря Чернівецької єпархії.

2. Місце наречення та хіротонії архімандрита Лонгина (Жара) на єпископа Банченського, вікарія Чернівецької єпархії, залишити на розсуд Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Про що надіслати відповідний указ.

4

ВІРНІ РАБИ БОЖІ

СТОВП ПРАВОСЛАВ’Я

Священномученик Василій, єпископ Амасійський. Праведна діва Глафіра (день пам’яті — 9 травня за н. ст.)

Є

пископ малоазійського міста Амасія, святий Василій звершував богослужіння, активно проповідував Христа справами благочестя. Праведна діва Глафіра була служницею дружини правителя Східної частини Римської імперії. Це були часи, коли про Христа вже можна було говорити вголос безбоязно. У 313 р. вийшов знаменитий Міланський едикт правителя Західної частини Римської імперії рівноапостольного Костянтина Великого «Про віротерпимість». Розпочався новий етап у житті Вселенського Право­слав’я. Однак співправитель Костянтина, Лікіній, який управляв Східної частиною, хоча й підписав едикт, проте, як і раніше, дотримувався язичницьких поглядів і не терпів інакомислення. Запалившись тілесною пристрастю до служниці своєї дружини Констанції, християнки Глафіри, він змусив її вдатися до крайнього засобу — втечі. Правителю було повідом-лено, що вона збожеволіла і лежить, прикута до ліжка. Насправді ж Глафіра,

православна газета

п ра в о сл а в н и й кал е н д а р

№ 9 (307), травень 2012

отримавши від Констанції достатньо коштів, вирушила до Вірменії. По дорозі вона зупинилася в Амасії у святителя Василія. На той момент праведник будував храм і потребував коштів. Усе, що мала, Глафіра віддала єпископу, а також просила допомогти в будівництві свою пані Констанцію, якій написала листа. Цариця виконала прохання, але про лист стало відомо Лікінію, який наказав негайно за­арештувати Глафіру разом із єпископом Василієм. Свята Глафіра померла ще до того, як наказ дійшов до Амасії. Це сталося 322 р. Святителя Василія схопили і направили до імператора. За сповідником пішли два диякони, Парфеній і Фестим, які оселилися поблизу темниці. Християнин на ім’я Елпідіфор підкупив охорону і відвідував єпископа разом із Парфенієм та Фестимом. Напередодні дня суду святитель Василій, як завжди, співав псалми, а слова «аще вселюся в последних моря и тамо рука Твоя наставит мя и удержит мя десница Твоя» (Пс. 138: 9, 10)

Святитель Афанасій Великий, Олександрійський (день пам’яті — 15 травня за н. ст.)

Р

проспівав тричі зі сльозами. Диякони засумнівалися, чи не злякався святитель майбутніх мук, але він заспокоїв їх. Коли настав час суду, імператор звернувся до праведника із пропозицією стати верхов­ ним жерцем, якщо той відречеться від Христа. Отримавши тверду відмову, правитель наказав усікти Василія мечем. Перед стратою сповідник зміг попрощатися з Парфенієм та Фестимом. Потім святитель сказав катові: «Друже, роби, що тобі наказано», — і спокійно встав під удар меча. Після страти Елпідіфор спробував викупити останки Амасійс ь ко го є п и с ко п а . Однак солдати, злякавшись ослухатися волі імператора, кинули їх у море. Незабаром Елпідіфору тричі уві

сні явився Ангел зі словами: «Єпископ Василій у Синопі й чекає на вас». Припливши разом із дияконами Парфенієм та Фестимом у Синоп, він знайшов місцевих рибалок і попросив їх закинути сіті. Проте рибалки витягли їх порожніми. Тоді Елпідіфор попросив закинути сіті ще раз, прикликавши ім’я Бога Всевишнього. Сіті винесли тіло святителя Василія. При цьому виявилося, що голова мученика приросла до тіла. Тільки шрам на шиї нагадував про нещодавні страждання святого. Мощі єпископа Василія були благоговійно доставлені в Амасію і поховані у збудованому ним храмі (знайдення мощей святого святкується 13 травня за н. ст.).

ЗАСНОВНИК СПІЛЬНОЖИТЕЛЬНОГО ЧЕРНЕЦТВА НА РУСІ

евний захисник чистоти православного віровчення святитель Афанасій Великий народився у 297 р. в Олександрії — одному з найбільших міст східної частини Римської імперії. З біографії святителя відомо, що ще у дитинстві він настільки любив і знав богослужіння, що збирав хлопчаків, «призначав» когось дияконом, когось священиком, а сам, неначе єпископ, звершував служіння біля престолу, повторюючи все до найдрібніших деталей. Коли навколо них збиралися хлопці з язичницьких сімей, то Афанасій розповідав їм про Христа, а тих, хто висловлював бажання хреститися, хрестив на березі моря. У цей момент повз дітей проходив Олександрійський архієпископ Олександр. Побачивши, що Афанасій усе робить правильно, святитель підтвердив звершене таїнство миропомазанням. Владика знайшов батьків благочестивого юнака і попросив їх дати Афанасієві добру освіту, а потім присвятити свого сина Церкві. Коли Афанасію виповнився 21 рік, він був висвячений архієпископом Олександром на диякона. У цьому сані він супроводжував патріарха на Вселенський Собор 325 р. в Нікеї, де виступив із палкою промовою, викриваючи аріанську єресь. Наступного року архієпископ Олександр помер, і на його місце було обрано диякона Афанасія. Прийнявши архієрейський сан, святий продовжив боротьбу з єрессю Арія, що набула широкого поширення. Прихильники цього лжевчення отримали підтримку при дворі й домоглися засу-

Преподобний Феодосій Печерський (день пам’яті — 16 травня за н. ст.)

О

дин зі стовпів руського чернецтва — преподобний Феодосій Печерський. Великий Божий угодник народився неподалік від Києва у с. Василеві. Згодом його родина переїхала до Курська. Там і минуло дитинство святого. Феодосій дуже рано відчув у собі прагнення до подвижницького життя: постійно відвідував богослужіння у храмі, уникав ігор з однолітками, сам умовив батьків віддати його навчатися Святого Письма. У 14 років Феодосій втратив батька. Мати праведника була владною жінкою. Вона дуже любила свого сина і карала його за прагнення до подвижницького життя. Коли Феодосію виповнилося 24 роки, він таємно залишив дім і у КиєвоПечерському монастирі прийняв чернечий постриг від рук преподобного Антонія, ставши його найближчим учнем. Минуло чотири роки, і мати пра-

ведника знайшла його. Вона зі сльозами просила Феодосія повернутися, але натомість він сам переконав її прийняти чернецтво. Ставши ченцем, преподоб­ ний трудився більше за інших: носив воду, рубав дрова, молов жито… У спекотні ночі він оголював своє тіло та віддавав його на поживу комарам і мошкарі, які кусали його до крові, але святий терпляче займався рукоділлям і співав псалми. Праведник першим приходив до храму і не залишав зайнятого місця до кінця богослужіння. У 1054 р. його було висвячено у сан ієромонаха, а через три роки обрано ігуменом обителі. Слава про подвиги Феодосія залучила багатьох бажаючих знайти спасіння. Преподобний збудував новий храм і ввів у монастирі спільножительний Студійський устав, спеціально переписаний для цієї мети в Константинополі. Ставши ігуменом, святий не переставав виконувати найважчі послухи. Ночі він проводив у молитві, ніхто не бачив, щоб він спав лежачи. Їв тільки сухий хліб та варену зелень без олії. У Великий піст Феодосій усамітнювався для подвигів у печері, яку спеціально викопав недалеко від обителі, і залишався там, ніким не видимий.

Преподобний ходив у грубій волосяниці, одягненій просто на тіло, й упізнати в цьому убогому старцеві прославленого ігумена було дуже непросто. Праведник ніколи не зберігав у обителі великих запасів їжі, сподіваючись на допомогу Божу. І завжди, за його молитвами, знаходилися благодійники, які приносили свої пожертви. Преподобний Феодосій став покровителем жебраків, побудувавши для них спеціальний двір, де вони мали можливість поїсти й обігрітися. Незаконно засуджені завжди могли розраховувати на його допомогу, і судді переглядали свої вироки, коли про це їх просив Києво-Печерський ігумен. Великі князі, особливо Ізяслав, любили розмовляти з ним на духовні теми. Праведник мирно відійшов до Господа у 1074 р., заздалегідь передбачивши час своєї смерті. Його останки було поховано в печері, де він усамітнювався на час посту. Уже через 17 років мощі преподоб­ ного було знайдено нетлінними. А у 1108 р. Феодосія було причислено до лику святих. Нині місцезнаходження святих мощей праведника невідоме. Ім’ям Божого угодника названо Дальні печери та джерело Києво-Печерської Лаври.

Рака з мощами святителя Афанасія. Собор святого Марка, Каїр

дження святителя Афанасія. У 336 р. праведника було заслано до м. Трір. Коли імператор Костянтин помер, Афанасій зміг повернутися на місце свого служіння. Однак дуже скоро новий імператор Констанцій, який надавав підтримку єретикам, призначив на Олександрійську кафедру аріанина Григорія. Святитель знову був змушений залишити місце свого служіння. Архієпископ Афанасій пішов шукати допомоги в Рим, до папи Юлія I. Останній зібрав у 343 р. Сардикійський церковний собор, де істинним віровченням було визнано Нікейський символ віри, а погляди святителя Афанасія — повністю відповідними догматам Церкви. Однак, повернувшись до Олександрії, праведник незабаром знову залишився без кафедри. Наступні 20 років сповідник провів у безперервній боротьбі за чистоту Православ’я, ставши автором багатьох богословських трактатів, послань, бесід, апологетичних творів. Серед них: «Історія аріан для ченців», «Чотири слова проти аріан», «Книга про Трійцю і про Духа Святого», а також житіє преподобного Антонія Великого. У період недовгого правління імператора Юліана Відступника Афанасій знову опинився у вигнанні, цього разу — у Фиваїдській пустелі. Після безславної смерті василевса великий сповідник віри отримав чергову — остаточну — можливість зайнятися вирішенням насущних питань життя Олександрійської Церкви. Ще цілих сім років (до самої своєї смерті 373 р.) святитель Афанасій радував вірних своїм ревним служінням на славу Божу. Підготував Андрій Гор

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ:

19 травня — преподобного Іова Почаївського; 21 травня — апостола і євангеліста Іоанна Богослова; преподобного Арсенія працелюбного Печерського, у Дальніх печерах; 22 травня — святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця; Межиріцької і Перекопської ікон Божої Матері; 23 травня — апостола Симона Зілота; святителя Симона, єпископа Володимирського і Суздальського, у Києві, у Ближніх печерах; святителя Антонія Воронезького; Києво-Братської ікони Божої Матері; 24 травня — Вознесіння Господнього; рівноапостольних Мефодія і Кирила, учителів Словенських; преподобного Софронія, затворника Печерського, у Дальніх печерах; святителя Олександра, архієпископа Харківського; 25 травня — священномученика Єрмогена, патріарха Московського і всієї Русі, чудотворця; Собору преподобних отців Молченських; 26 травня — преподобномученика Макарія, архімандрита Овруцького, Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця; 103‑х мучеників Черкаських; 27 травня — преподобного Никити, затворника Печерського, єпископа Новгородського; Собору Карпаторуських святих.

православна газета

н о в и н и, п од і ї, ко м е н та р і

23 квітня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир прийняв архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луку, який привітав Його Блаженство зі Світлим Христовим Воскресінням, доповів про стан справ у ввіреній йому єпархії, а також доповів про проведений у Запорізькій області благодійний марафон «Любов милосердствує» (див.: № 8 «ЦПГ» за 2012 р., с. 13).

27 квітня. Блаженніший Митрополит Володимир благословив своїм підписом початок проектних робіт та підготовку до будівництва православної гімназії з

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ гію у Свято-Георгіївському храмі, розташованому на площі перед Південним терміналом Київського залізничного вокзалу. Його Блаженству співслужили: митрополит Кримський і Сімферопольський Лазар, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, настоятель Свято-Георгіївського храму та благочинний КиєвоСвятошинського округу протоієрей Василій Русінка, почесний настоятель храму протоієрей Миколай Забуга, а також намісники ряду монастирів Української Православної Церкви, клірики храму і столиці. На малому вході, за сумлінне архіпастирське служіння на Кримській кафедрі та з нагоди 20‑річчя Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятель УПЦ нагородив митрополита Лазаря правом носіння другої панагії. Крім того, Блаженніший Владика нагородив намісника Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині архімандрита Антонія (Кріпака) правом носіння другого хреста, а голову Синодального

державною атестацією загальноосвітньої середньої школи. Ідея створення гімназії, яку буде названо ім’ям святого апостола Андрія Первозванного, належить громаді парафії на честь Вознесіння Господнього м. Вишневе Київської області.

28 квітня, в суботу седмиці 2‑ї після Пасхи, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир столиці, де в соборному храмі обителі звершив Божественну літургію. Його Блаженству співслужили: секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Макарівський Іларій, намісник Різдва Пресвятої Богородиці ставропігійної Глинської пустині архімандрит Антоній (Кріпак), благочинний Київської єпархії у справах монастирів архімандрит Іларіон (Каменський), священнослужителі монастиря.

№ 9 (307), травень 2012

5

в Українській Православній Церкві та про засідання Священного Синоду УПЦ, яке відбулося цього дня. У свою чергу, Святіший Патріарх зазначив, що Блаженніший Митрополит Володимир повноцінно повертається до виконання обов’язків Предстоятеля Української Православної Церкви. На завершення розмови Патріарх Кирил побажав Його Блаженству наснаги та успіхів у подальшому служінні, підкресливши: «Ви як миротворець, як ніколи, потрібні нашій Церкві».

12 травня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка. Губернатор розповів Блаженнішому Владиці про життя Київської області. У свою чергу, Блаженніший Митрополит Володимир подякував Анатолію Йосиповичу за підтримку і сприяння у будівництві та відродженні храмів і обителей. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі нагородив музикантів Олега Карамазова (Кривошею) (гурт «Брати Карамазови») та Юрія Шевчука (гурт «ДДТ») орденами Української Православної Церкви святого апостола Андрія Первозванного. Музиканти відомі не тільки своєю творчістю, а й громадською діяльністю, спрямованою на підтримку духовних зв’язків між Україною, Росією та Білоруссю. Серед найбільш відомих проектів, в яких вони беруть участь, — концерти з нагоди Дня Хрещення Русі.

відділу УПЦ у справах пастирської опіки пенітенціарної системи протоієрея Віктора Яценка — правом носіння хреста з прикрасами. За богослужінням Його Блаженство також рукоположив у священика насельника Глинської пустині ієродиякона Олексія (Коровіна).

8 травня відбулася телефонна розмова між Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром та Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом. У ході бесіди Блаженніший Владика, зокрема, привітав Святішого Патріарха з великодніми святами та Днем Перемоги, а також розповів про стан справ

Напередодні, 11 травня, Блаженніший Митрополит Володимир привітав Олега Карамазова з 50‑річчям, високо оцінивши його труди на благо Православної Церкви і народу України. orthodox.org.ua

МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА ВИПИСАНО З ЛІКАРНІ

ОФІЦІЙНИЙ КОМЕНТАР

На малому вході Блаженнійший Владика нагородив настоятельку обителі ігуменю Антонію (Фількіну) орденом святої рівноапостольної княгині Ольги, священнослужителя монастиря протоієрея Євгенія Запорожця — орденом святителя Миколая Чудотворця. За богослужінням Його Блаженство також рукоположив у священика насельника Глинської пустині ієродиякона Іоанникія (Садовникова).

6 травня, в Неділю 4‑ту після Пасхи і день пам’яті великомученика Георгія Побідоносця, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літур-

10 травня Митрополит Київський і всієї України Володимир був виписаний з Клініки «Оберіг», де він проходив лікування та реабілітацію. Стан Блаженнішого Владики стабільний, дозволяє йому повернутися до роботи, брати участь у церковних заходах, зустрічах, суспільному житті. Митрополит Володимир був госпіталізований 30 жовтня 2011 р. у зв’язку з ускладненнями, що виникли на фоні основного захворювання ������ —����� хвороби Паркінсона, у важкому стані, що вимагало тривалого лікування. До процесу лікування були залучені провідні фахівці України та іноземні колеги. Під час лікування були використані унікальні медичні технології з існуючих у сучасній медицині, а також комплекс реабілітаційних заходів, які дозволяють людині після важкої,

тривалої хвороби повернутися до повноцінного життя. Деякі лікувальні заходи були проведені вперше в Україні фахівцями Клініки «Оберіг» за підтримки іноземних колег. Команда фахівців, яка протягом цього часу лікувала Митрополита Володимира, щохвилини відчувала невичерпну силу віри, силу молитви мільйонів віруючих, які співпереживали в ці важкі для Блаженнішого Владики часи. Деякий час після виписки Митрополит Володимир перебуватиме під наглядом лікарів, періодично проходитиме наступні етапи фізичної реабілітації в умовах реабілітаційного центру. Архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ, В. О. Рибчук, генеральний директор Клініки «Оберіг»

ОСВЯЧЕННЯ 7 травня вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон відвідав столичну парафію в ім’я преподобного Николи Святоші (на території військової частини Т-0710 Держспецтрансслужби), де освятив нижній храм в ім’я мученика Іоанна Воїна. Його Преосвященству співслужили благочинний південносхідного округу м. Києва протоієрей Всеволод Рибчинський, настоятель храму протоієрей Павел Барщик, головний військовий священик Київського гарнізону протоієрей

Василій Стецяк, духовенство благочиння. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира владика Пантелеімон нагородив благодійників храму церковними нагородами. Зокрема, ініціатор будівництва голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту генерал-лейтенант Микола Мальков удостоєний ордена святителя Миколая Чудотворця. Після освячення храму було звершено літію по загиблих воїнах, відбувся також святковий концерт з нагоди Дня Перемоги, в якому взяв участь зведений

оркестр Держспецтрансслужби. Нагадаємо, що голов­ ний престол храму в ім’я преподобного Николи Святоші 4 листопада 2010 р. освятив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

12 травня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій освятив місце під храм в ім’я святого апостола Андрія Первозванного на території Київського училища професійної підготовки працівників міліції ГУМВС України. orthodox.org.ua

6

№ 9 (307), травень 2012

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

КОНФЕРЕНЦІЇ 19–21 квітня у Києві відбувся Міжнародний конгрес з медичного та фармацевтичного права, біоетики і соціальної політики. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира від Української Православної Церкви в конгресі взяли участь і виступили з доповідями заступник голови Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ протоієрей Геннадій Батенко та співробітник Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ, секретар Синодального відділу з проблем біоетики і етичних питань Геннадій Таранюк. У рамках форуму обговорювалися сучасні виклики системі охорони здоров’я і питання правового регулювання застосування новітніх біомедичних технологій (деякі з них, як відомо, є неприпустимими або сумнівними з погляду християнської етики).

25 квітня у столичному готелі «ІнтерКонтиненталь» розпочався дводенний Міжконфесійний форум «Назустріч змінам — значення релігії в сучасному світі. Віра в умовах демократії і світського суспільства», організатором якого виступив Інститут прав людини і запобігання екстремізму та ксенофобії. Серед учасників форуму був Блаженніший Патріарх Єрусалимський Феофіл III. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, участь у відкритті форуму взяв голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, який оголосив вітальне слово Предстоятеля Української Православної Церкви до учасників зібрання. «Тема, яку винесено на порядок денний конференції, є надзвичайно важливою і вразливою для всіх нас, як для представників релігій, так і для світських людей. Адже постмодерне суспільство сьогодні намагається оголосити релігію особистою справою кожної людини, намагається витіснити релігійний фактор на периферію суспільного життя. ���������������������������� Однак ми бачимо, що глобалізаційні процеси у світі призводять до того, що людина дедалі більше відчуває себе самотньою. Саме тому очевидним є те, що в найближчому майбутньому роль релігії у суспільстві загалом, і в житті кожної людини зокрема зростатиме», — наголосив Митрополит Володимир у своєму слові.

26–27 квітня в Києві відбулися Всеукраїнські збори духовенства, яке опікується засудженими до позбавлення волі. Форум тюремного духовенства було організовано Синодальним відділом Української Православної Церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної системи. У зборах взяли участь близько 50 священнослужителів і мирян з єпархій Української Православної Церкви, а також делегація з Росії на чолі з єпископом Красногорським Іринархом, головою Синодального відділу Московського Патріархату з тюремного служіння, і делегація з Білорусі на чолі з архієпископом Вітебським і Оршанським Димитрієм, головою Відділу Білоруської Православної Церкви по взаємодії з Міністерством внутрішніх справ Республіки Білорусь і Департаментом виконання покарань МВС Республіки Білорусь. У форумі також узяв участь голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин.

Загальна тема зборів ��������������������������� —�������������������������� «Сучасна практика пастирської роботи в місцях позбавлення волі. Співпраця з громадськими та благодійними організаціями». В рамках зборів у Державній пенітенціарній службі України відбулося засідання круглого столу «Ефективність співпраці тюремного духовенства з адміністрацією установ виконання покарань після підписання Угоди про співпрацю Української Православної Церкви та Державної пенітенціарної служби України від 26 серпня 2011 р.». Крім того, в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності за участю народних депутатів, юристів і викладачів було проведено круглий стіл «Законодавчі аспекти запровадження інституту тюремного духовенства». orthodox.org.ua

православна газета

ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА АНТОНІЯ (КРІПАКА) НА ЄПИСКОПА БОРОДЯНСЬКОГО, ВІКАРІЯ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ 13 травня, в Неділю 5‑ту після Пасхи, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в соборному храмі столичного Свято-Пантелеймонівського монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: митрополити Одеський і Ізмаїльський Агафангел, Черкаський і Канівський Софроній, Вінницький і МогилівПодільський Симеон, архієпископ Бориспільський Антоній, Білогородський Миколай, Сарненський і Поліський Анатолій, Полтавський і Миргородський Филип, Запорізький і Мелітопольський Лука, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Яготинський Серафим, Перея­

слав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр, єпископи Хотинський Мелетій, Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Дрогобицький Філарет, Броварський Феодосій, Шепетівський і Славутський Діонисій, а також голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко та духовенство П а н тел е й м о н і в с ь ко го монастиря. За богослужінням собор архієреїв рукоположив архімандрита Антонія (Кріпака), намісника Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині, у сан єпископа Бородянського, вікарія Київської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від

8 травня 2012 р., журнал № 46). Після закінчення богослужіння Предстоятель Української Православної Церкви звернувся до н о в о р у к о п о л о ж е н о го владики зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл, після чого єпископ Антоній благословив віруючих.

Н а п е р ед о д н і , 12 трав­ня, в храмі на честь Усіх святих Пантелеймонівського монастиря відбулося наречення архімандрита Антонія (Кріпака) на єпископа Бородянського. Чин наречення очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

СЛОВО ПРИ НАРЕЧЕННІ ПРЕОСВЯЩЕННОГО ЄПИСКОПА АНТОНІЯ

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико, милостивий первосвятитель і отець! Ваші Преосвященства, богомудрі архіпастирі! Господь устами апостола Павла говорить нам: «Хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3: 1). Однак, усвідомлюючи свої особисті недоліки і немочі, не бажав я цього служіння. Та ось нині Серцезнавець Господь Своєю волею, благословенням же Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви закликає мене, недостойного, до високого і відповідального служіння єпископа. Пам’ятаючи, що й волосся з голови людини не впаде без Промислу Божого, знаю, що в цьому і є Його всеблага воля, яку я завжди прагнув і прагну зі смиренням приймати. Не за особисті мої заслуги та достоїнства, а для блага Матері Церкви Господь закликає мене сьогодні на це служіння. Аж до нинішнього дня моє життя проходило у лісовій глушині, де розташована знаменита Гл и н с ь к а пустинь,

Cвященноархімандритом якої є Ви, Ваше Блаженство. Усвідомлюю, що Серцезнавець Господь мені ще у підлітковому віці визначив нести хрест служіння Богу і ближньому саме в Глинській пустині. Почув я про цей монастир від свого парафіяльного священика, який служить і нині, протоієрея Павла Лапоногова. Ця дивовижна людина була знайома з преподобними Андроніком (Лукашем) і Серафимом (Романцовим), багато чого від них навчилася, багато що передала й мені. Дізнавшись про таку велику святиню Православ’я, я у 12 років дав Богу обіт­ ницю, що якщо Господь сподобить мене чернецтва, то я буду ченцем саме в Глинській обителі (яка у той далекий тепер час була закрита) і саме тут моє тлінне тіло знайде місце останнього спочинку. Вперше я переступив поріг цієї святині 1996 р. Тут, біля могил тоді ще не прославлених преподобних Гл и н с ь к и х подвижників, я зростав духовно і тут сподобився чернечого постригу, дияконської і священицької хіротоній. З особливим

трепетом і любов’ю, Ваше Блаженство, я завжди згадую Ваші приїзди у Глинську обитель. Особливо пам’ятними були Ваші візити в 2008 і 2010 рр., коли Ви очолювали урочистості з нагоди прославляння преподобних отців Глинських. Великий вплив на мене, як на ченця, мав приснопам’ятний глинський подвижник архімандрит Іларіон (Приходько, † 2008), багаторічний і незмінний духівник Новгородської єпархії. Батюшка, на основі повчань Глинських старців давніх часів, наставляв мене на чернечому шляху, давав цінні поради щодо того, як влаштовувати чернече життя і порядок в обителі. Багато які зі слів отця Іларіона стали пророчими, і навіть те, що я стою тут перед Вами, було перед­речене ним в останній мій візит до нього (за 20 днів до його кончини). Не в багатолюдному місті, а в лісовому монастирі належить мені нести хрест єпископського служіння, проте усвідомлюю всю відповідальність свого нового послуху. Вірю і сподіваюся, що Сама Цариця Небесна, Яка обрала багато років

тому це святе місце, допомагатиме мені й у подальшому служінні. Досі, як би іноді важко не було мені і братії, не було жодного дня, щоб я не відчував Її незриму благодатну допомогу. Тут і зараз висловлюю щиру та сердечну вдячність Вам, Ваше Блаженство, за батьківську увагу і турботу про мене, недостойного, владикам Пантелеімону і Луці — за життєві уроки та настанови. Сьогодні Матір Церква закликає мене до високого архієрейського служіння, тому, стоячи тут перед Вами, Ваше Блаженство, Ваші Преосвященства, прошу Вас помолитися за мене грішного, щоб Господь сподобив мене неосудно прийняти апостольську благодать, яка з часів Самого Христа безперервно передається в Церкві, «всегда немощная врачующи и оскудевающая восполняющи», і яку Сам Господь дарує мені для служіння Його Церкві та Його народу.

12 травня 2012 р., CвятоПантелеймонівський монастир м. Києва

православна газета

а рх і є р е й с ь ка х і рото н і я

БІОГРАФІЯ ПРЕОСВЯЩЕННОГО АНТОНІЯ, ЄПИСКОПА БОРОДЯНСЬКОГО Єпископ Бородянський Антоній (Сергій Михайлович Кріпак) народився 16 лютого 1977 р. у с. ЧовноФедорівка Зіньківського р-ну Полтавської області, в сім’ї службовців. У 1984 р. вступив до середньої школи. У 1996 р. був прийнятий до числа братії ставропігійної Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині, де проходив загальні послухи. Із 1997 р., з благословення намісника обителі, навчався у Таврійському духовному училищі.

20 квітня 2002 р. пострижений у чернецтво з ім’ям Антоній на честь

преподобного Антонія КиєвоПечерського.

12 травня 2002 р. висвячений у сан ієродиякона, після хіротонії був призначений виконуючим обов’язки економа і благочинного обителі.

19 грудня 2002 р. висвячений у сан ієромонаха.

4 квітня 2003 р. удостоєний права носіння набедреника і наперсного хреста.

6 червня 2004 р. удостоєний права носіння палиці і хреста з прикрасами.

26 жовтня 2003 р. возведений у сан ігумена.

16 квітня 2006 р. возведений у сан архімандрита.

6 січня 2007 р. затверджений на посаді благочинного обителі.

22 вересня 2008 р. нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира.

23 грудня 2010 р. призначений виконуючим обов’язки намісника ставропігійної Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині, а 14 червня 2011 р. затверджений на цій посаді.

6 травня 2012 р. удостоєний права носіння другого хреста з прикрасами.

13 травня 2012 р. рукоположений у сан єпископа.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА

ПРЕОСВЯЩЕННОМУ АНТОНІЮ, ЄПИСКОПУ БОРОДЯНСЬКОМУ, ВІКАРІЮ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

Преосвященний єпископе Антонію! Христос Воскрес! У цей знаменний день твого життя, коли через покладення рук Преосвященних архієреїв, діянням Святого Духа тобі даровано високий сан архіпастиря Церкви Божої, вітаємо тебе, нашого нового співбрата і співслужителя. Настав час, коли воля Господня і тебе покликала до вищого єпископського служіння. Ми віримо, що в земному житті все діється за Божим Промислом. Тому і твоє обрання сталося не випадково, а з волі Божої. Дар архієрейської благодаті ти не повинен сприймати як нагороду або вдячність за труди. Архієрейське служіння — це передусім подвиг, до того ж подвиг відповідальний, високий і благородний. Ось чому святий апостол Павел пише: «Вірне слово: коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3: 1). Цю саму думку висловлює і святий Григорій Богослов, кажучи, що з наперед обраних благодаттю на служіння Церкві не підлягають осуду ні ті, що лякаються

приймати дар, — за своє побоювання, ні ті, що охоче погоджуються з обранням, — за свою ревність. Бо одні бояться важливості служіння, а інші скоряються, маючи віру в Того, Хто їх покликав. Прощаючись із ефеськими пастирями, апостол Павел подав їм таке повчання: «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20: 28). Повчання коротке, але глибоке та надзвичайно важливе. Цим апостол засвідчив ту істину, що хоч єпископ настановляється в земних умовах, за участю людської волі, проте він є знаряддям Духа Святого. Утішна для нас, єпископів, ця істина, бо вона запевняє нас у тому, що в нашому служінні ми маємо допомогу Святого Духа. Ця істина говорить нам ще й про те, що ми повинні завжди мати страх Божий, щоби гріховними вчинками не зневажити Духа Святого і не втратити Його допомогу. Якщо Дух Святий благоволив обрати кого на єпископське служіння, то

Він, віримо, не залишить Свого обранця, коли сам обранець не відхилиться від Нього власними гріхами. Немає сумніву в нас, що твоє служіння у священному сані було для тебе корисною і повчальною школою. Однак церковний звичай велить нам подавати повчання новопоставленому єпископові, перш ніж він приступить до самостійного управління довіреною йому паствою. Коли єпископ вимогливий до ввіреної йому пастви і суворий до самого себе, тоді його служіння буває плодотворним. Але коли єпископ не виявляє такої суворості до себе і не слухається заповіту апостола «пильнувати себе», а його власне жит тя не повчальне для пастви, тоді він стоїть не на правильному шляху в своєму архіпастирському діянні. Завжди пам’ятай слова апостола Павла, що «єпископ повинен бути непорочний, <…> тверезий, невин­ ний, благочинний, чесний, гостинний, здібний навчати» (1 Тим. 3: 2). Єпископові слід бути завжди молитовно зосередженим, уважливим і не­ба­гато­мов­ним, пам’я­та­

ючи про святителя Миколая, якого Церква величає і за те, що «про лагідність <його> свідчило слово мовчазне». Будь ревним до служби церковної, але не піддавайся спокусі втішатися собою. Тобі, дорогий співбрате, Промислом Божим призначено нести послух у Різдва Пресвятої Богородиці Глинській пустині. Будь мудрим наставником для братії, їхнім люблячим батьком, достойним прикладом для новоначальних ченців. Глинська пустинь прославилась дивними угодниками Божими, які нехай будуть для тебе прикладом у служінні Богу, братії та людям. Не полишай своєї справи з розбудови обителі. Завжди піклуйся про її благоустрій, красу і велич. А зараз прийми цей жезл, як видимий знак твого архіпастирського служіння, вийди на кафед­р у і благослови народ Божий, який взяв молитовну участь у твоїй хіротонії. Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

№ 9 (307), травень 2012

7

ЦЕРКВА І СУСПІЛЬСТВО 19 квітня голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона взяв участь у відкритті пасхального концерту для дітей з вадами слуху, який відбувся у столичній галереї «Соборна» на території будівництва Воскресенського кафедрального собору. Свято організували та провели педагоги недільної школи для глухих «Чути серцем», що діє при Духовно-просвітницькому центрі в галереї «Соборна». У програмі концерту були ігри та конкурси, танцювальні номери й пісні мовою жестів.

25 квітня в Києво-Печерській Лаврі відбувся щорічний пасхальний прийом для військовослужбовців та військових аташе, організований Синодальним відділом УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України спільно із Синодальним відділом УПЦ у справах пастирської опіки пенітенціарної системи. У прийомі взяли участь військові аташе Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Словаччини та Індії, офіцери військових формувань України, відповідальні за взаємодію з УПЦ. Пасхальний молебень в Аннозачатіївському храмі Лаври очолив голова Синодального військового відділу архієпископ Львівський і Галицький Августин. Для учасників прийому було організовано екскурсію по Лаврі та святкову трапезу.

27 квітня в Київській духовній академії та семінарії відбулося засідання Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ, яке очолив голова Відділу єпископ Дрогобицький Філарет. Перед початком засідання в храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці Києво-Печерської Лаври було звершено молебень перед іконою з частицею мощей святителя Луки Кримського. На засіданні було розглянуто ряд питань, що стосуються літургійної та соціальної діяльності Церкви в галузі медицини. За пропозицією єпископа Філарета, з метою прийняття колегіальних рішень було створено раду при Синодальному відділі, до якої увійдуть представники відділів з ​​питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ усіх єпархій УПЦ. На засіданні також було ухвалено рішення про створення методичного посібника для священнослужителів, які служать у лікарняних храмах.

4 травня, напередодні професійного свята співробітників Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України (яке відзначається в день пам’яті великомученика Георгія Побідоносця), в столичному Іллінському храмі було звершено подячний молебень, за яким молилися понад 200 працівників УБОЗу. Молебень звершили клірик Іллінського храму протоієрей Ростислав Войцеховський і секретар благочинного м. Києва протодиякон Андрій Романов.

5 травня в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна відбувся черговий випуск. Перед святковими заходами ліцеїсти разом із викладачами відвідали Святу Успенську Києво-Печерську Лавру, де були присутні на подячному молебні, який у монастирському Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських звершив головний військовий священик Київського гарнізону протоієрей Василій Стецяк. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

ВІДВІДИНИ УКРАЇНИ ПРЕДСТОЯТЕЛЕМ ЄРУСАЛИМСЬКОЇ ЦЕРКВИ

25 квітня вночі, на запрошення Інституту прав людини і запобігання екстремізму та ксенофобії, в Україну прибув Блаженніший Патріарх Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофіл III. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в аеропорту «Бориспіль» гостя зустріла делегація Української Православної Церкви на чолі з Керуючим справами УПЦ архієпископом Білоцерківським і Богуславським Митрофаном. У зустрічі також взяли участь: голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Метою візиту Патріарха Феофіла в Україну була участь в Київському міжконфесійному форумі, що відбувся 25–26 квітня.

У ході перебування в Україні, 25 квітня Блаженнішого Патріарха Феофіла прийняв Президент України Віктор Янукович. У зустрічі також взяли участь архієпископи Бориспільський Антоній та Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Того ж дня відбулася зустріч Блаженнішого Патріарха Феофіла з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. На зустрічі також були присутні митрополит Почаївський Володимир, архієпископи Бориспільський Антоній та Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, представники дипломатичних кіл. У бесіді Митрополит Володимир згадав зустрічі з Патріархом на Святій Землі, а також попросив у нього благословення й молитов біля єрусалимських святинь. У відповідь Предстоятель Єрусалимської Православної Церкви

привітав Митрополита Володимира з Пасхою Христовою і запросив у Святу Землю для звершення богослужінь. Того ж дня Блаженніший Патріарх Феофіл III відвідав Києво-Печерську Лавру.

Біля Святих врат обителі Блаженнішого Патріарха зустріли Керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, вікарні архієреї Київської Митрополії, а також архієпископ Львівський і Галицький Августин, священнослужителі монастиря та столиці, викладачі та студенти Київських духовних шкіл. У Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Патріарх Феофіл очолив молебень. По завершенні богослужіння Блаженнішого Патріарха вітав Керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан. У слові-відповіді Предстоятель Єрусалимської Православної Церкви привітав священнослужителів і всіх вірних чад УПЦ зі святом Воскресіння Христового, а також сказав про високий авторитет Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у православному світі. orthodox.org.ua

8

Закінчення. Початок на с. 1

православна газета

церква та змі

№ 9 (307), травень 2012

БУТИ ДЖЕРЕЛАМИ Від 7 до 12 травня гірничий Донбас гостинно приймав православних медійників з України та Росії. Вже вп’яте майстри слова, мікрофона та камери зібралися разом на Всеукраїнський фестиваль ЗМІ православних. ДРУГИЙ ДЕНЬ ФЕСТИВА ЛЮ

Спілкування відбувалося у донецькому «Центрі слов’янської культури» «Проповідуйте, доки є час»

Ці слова Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви, могли б стати благословенням, а кажучи світською мовою — девізом другого дня роботи учасників фестивалю. Він був присвячений презентації є п а рх і а л ь н и х (і не тільки) медіа-проектів. Кожен працівник православних медіа-структур та світські журналісти, які пишуть на православні теми, знають фразу зі Святого Письма, що спочатку було Слово, і це Слово було — Бог (див.: Ін. 1: 1). Як сказав протоієрей Георгій Коваленко, якщо наші засоби масової інформації не говорять про Христа, вони не потрібні. Нині УПЦ має

потужні медіа-ресурси: від редакції офіційних новин УПЦ — до студії православних фільмів, блогу «Церковної православної газети» та інтернетпорталу «Православіє в Україні». Новим засобом проповіді Слова Божого для православних медіа-ресурсів є Інтернет, зокрема соціальні мережі. Співробітник «Православія в Україні» Дмитро Марченко розповів, що публікація тексту в соціальних мережах автоматично збільшує у рази кількість людей, які його прочитали. Це підтвердив і приклад просування сайта Синодального молодіжного відділу, з презентацією якого виступили єпископ Іона та диякон Димитрій Ніколаєв. Цікавою була презентація проектів Донецької єпархії, популярного журналу «Фамілія» та парафіяльного журналу «Купол». Світський за формою

телеканал «Орбіта» (м. Червоноармійськ Донецької області) вдало висвітлює події церковного життя, поєднуючи динаміку сучасного телебачення з духов­ ною складовою новин.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ ФЕСТИВА ЛЮ

Паломництво до Свято-Успенського Микільсько-Василівського монастиря в с. Микільське

У цій обителі подвизаються як жінки, так і чоловіки — усього близько 200 насельників. Тут зберігається чудотворна ікона Божої Матері «Скоропослушниця» і… капелюх святого Іоанна Кронштадтського, який одягали всі прочани. Гості фестивалю завершили день у Трапезному храмі монастиря, де пройшов «круглий стіл», присвячений технології створення позитивного образу священнослужителів і Церкви.

Учасники фестивалю після прес-конференції з архієпископом Арсенієм

«Круглий стіл» у конференц-залі (Трапезний храм) Успенського Микільсько-Василівського монастиря с. Микільське

Божественна літургія у Свято-Георгіївському храмі м. Макіївка у День Перемоги, 2012 р.

ОРГАНІЗАТОРАМ І УЧАСНИК АМ V ФЕСТИВА ЛЮ ЗМІ ПРАВОС ЛАВНИХ ПАТРІАРШЕ ПРИВІТАННЯ Дорогі брати й сестри!

Христос Воскрес! Щиро вітаю організаторів, учасників і гостей V Всеукраїнського фестивалю ЗМІ православних. Сьогодні, у добу Інтернету й високих технологій, засобам масової інформації відводиться ключова роль у формуванні серед наших сучасників певної оцінки явищ. Це накладає величезну відповідальність і на журналіста, який пише статтю, і на редактора, який випускає матеріал, і на власника медіа-ресурсу, який задає основні напрями інформаційної політики видання. Така відповідальність полягає насамперед у тому, щоб, не розпалюючи людських пристрастей і не прагнучи догодити певним зацікавленим суспільним силам, чесно і правдиво розповідати про поточні події. Ці принципи стосуються діяльності як світських ЗМІ, так і православних, що виконують важливу справу євангельського свідчення світові. Церковна місія сьогодні ведеться у багатьох сферах

суспільного життя, що часто викликає неприховане роздратування у тих, хто прагне до обмеження участі Церкви в житті сучасної людини. У цих умовах необхідно розуміти, що наші необдумані й необережно сказані слова інколи можуть не тільки дати привід тим, хто шукає приводу (див.: 2 Кор. 11: 12) похулити Святу Церкву, її канони і служителів, але й відвернути людей від Православ’я, відштовхнути їх від Бога. Усвідомлюючи всю відповідальність, що лежить на нас, ми повинні прагнути до того, щоб наше свідчення віри було зваженою і дієвою відповіддю на будьяку агресивну риторику, що лунає на адресу Церкви. Бажаю вам міцності сил, допомоги від Господа й успіхів у майбутніх трудах. Благословення Воскреслого Спасителя нехай перебуває з усіма вами. Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі

ПРИВІТАННЯ БЛА ЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА

Шановні організатори й учасники V Фестивалю ЗМІ православних! Христос Воскрес! Цю євангельську новину несли по всьому світові апостоли й рівноапостольні, захищали мученики та страстотерпці, відстоювали святителі й отці Церкви, доводили преподобні та праведні. Євангельська новина актуальна і сьогодні. І хоча змінюються технології її поширення, «Іісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13: 8), а душа людини прагне «єдиного на потребу» — віри і спасіння. Сучасні ЗМІ мають родзинку, замішану на пристрастях і омані, але, на жаль, усе менше додають євангельської солі Правди й Істини до того інформаційного продукту, що виробляють. Тому православні ЗМІ і православні журналісти у світських ЗМІ мають стати євангельською закваскою для всього інформаційного простору.

Пам’ятайте, головною темою всієї вашої інформації має бути Христос. Євангеліє має бути мірилом при аналізуванні подій і розумінні поглядів. Божі Заповіді повинні бути дороговказом при оцінці суспільного життя. А всі інші слова мають бути дорогоцінною оправою до головного образа — Слова, Яке «стало плоттю, і вселилося між нас, повне благодаті й істини» (Ін. 1: 14). У своєму служінні будьте свідками Божественної істини, непохитно стійте у православній вірі, любіть один одного, Бога і Святу Церкву, допомагайте один одному і ближнім побачити Христа і йти шляхом спасіння. Нехай Боже благословення перебуває з усіма вами, а Дух Святий навчить вас, що і як говорити, писати та знімати. Воістину Воскрес Христос! Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

православна газета

ц е р к в а та зм і

№ 9 (307), травень 2012

ВОДИ ЖИВОЇ

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ФЕСТИВА ЛЮ

Несподівана Святогірська Лавра Одним із найяскравіших вражень для православних медійників на цьогорічному Фестивалі ЗМІ православних стало відвідання Успенської Святогірської Лаври. Незважаючи на те, що, здавалося б, уже багато про неї відомо, обитель приготувала для нас чимало сюрпризів. Святогірська Лавра — наймолодша з усіх таких монастирів в Україні. Однак мова не про її вік — адже на Святих горах здавна селилися монахиподвижники. Йдеться про особ­ ливий статус Лаври, якого у 2004 р. був удостоєний монастир за своє важливе духовне значення для Донецької землі та всієї України. Новітня історія монастиря розпочалася 1992 р., коли на Святі гори прийшли подвизатися вісім монахів. За ці 20 років монастир не тільки відновив колишню велич і красу, виховав ціле покоління священиків і ченців, але й організував просвітню діяльність, духовно опікуючись сусідніми школами.

Ра д і с н и м відкрит тям для багатьох прочан стали печери Лаври, чудово оздоблені канонічним розписом храми, невеличкий скит, збудований з дерева, та монастирський музей. Гості зустрілися з намісником Святогірської Лаври архієпископом Арсенієм. Владика вразив усіх неймовірною щирістю та мудрістю, за що, за підсумками фестивалю, отримав відзнаку в номінації «Приклад позитивного образу православного архіпастиря та духовної розсудливості».

П’ЯТИЙ ДЕНЬ ФЕСТИВА ЛЮ

Робота у секціях та майстеркласи Підбиття підсумків

Ведучі міні-круглих столів «Аналіз стану, проблеми та тенденції у функціонуванні православних мас-медіа на сучасному етапі» за напрямками: преса, прес-служби, телебачення, радіо та Інтернет — архімандрит Лонгин (Чернуха), протоієрей Георгій Гуляєв, Олена Каретник та Юлія Комінко — виступили з короткими доповідями. Робота у секціях була дуже цікавою,

насиченою та ефективною. Журналісти обговорювали проблеми, з якими стикаються у процесі своєї професійної діяльності, разом шукали шляхи їхнього вирішення. Говорили про взаємне співробітництво і про нові проекти. Особливу увагу приділили необхідності підтримки ЗМІ з боку самих єпархій в особі правлячих архієреїв і священнослужителів. Ця підтримка важлива для реалізації намічених проектів на більш якісному рівні, що дозволить підвищити імідж Української Православної Церкви. «Усі разом ми створюємо загальноцерковну інформаційну мережу. Ми повинні відчути себе частиною єдиного організму, — підкреслив голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко. — При цьому завжди необхідно пам’ятати про три принципи професійної етики православного журналіста: любов, довіра один до одного та повага до думки оточуючих». За матеріалами www.festzmi.org

9

Покладання квітів до меморіалу на місці колишнього концтабору, м. Донецьк

Співробітники «Церковної православної газети» у Святогірській Лаврі

КОМЕНТАРІ УЧАСНИКІВ ТА ГОСТЕЙ ФЕСТИВАЛЮ Єпископ Макіївський Варнава (Філатов), вікарій Донецької єпархії: — Фестиваль — справа дуже важлива, яка слугує об’єднанню, згуртуванню нас біля єдиного джерела. Що частіше ми зустрічаємося, тим краще, особливо коли зустрічаються представники засобів масової інформації. Ми неодмінно повинні спілкуватися, щоб бути єдиними в дусі. Фестиваль служить саме цьому завданню. Відрадно, що ми разом, ми єдині, а коли ми єдині, ми непереможні. Головне — твердо стояти на позиціях канонічного Православ’я, протистояти звабам і спокусам. Архієпископ Арсеній (Яковенко), намісник Святогірської Лаври: — Я ще застав часи, коли церковних видань було дуже мало. Те, що вдавалося знайти, купити, або хтось привозив, передавав, зберігали, переписували, копіювали. Зараз, звичайно, удосталь церковних ЗМІ, цілі книжкові розвали, прочитати все просто неможливо, позаяк не можна осягнути неосяжне. Тому хотілося б, щоб усе це видавалося насамперед розсудливо, щоб

не було легковажних видань. Журналістам і всім учасникам фестивалю хочу нагадати слова Христа: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5: 48). Якщо ви оживлятимете свою душу Сповіддю, Причастям, молитвою, тоді й іншим щось зможете сказати. Як говорив Паїсій Святогорець: «Усі люди поділяються на мух і бджіл. Бджола, навіть коли літатиме над смітником, знайде на краю звалища квітку і збере з неї

Протоієрей Олександр Авдюгін: — В Україні налічується 45 єпархій. На ФестЗМІ були представники 25. Де решта 20? Відсутність їхніх представників — це не матеріальні проблеми і брак інформації про

форум православних медійників, що проводиться двічі на рік. Інша тут печаль: нікому їхати через відсутність того, що можна показати, і через те, що не виявляється бажання навчатися.

нектар. А муха, коли й залетить у прекрасний квітучий сад, знайде на краю саду смітник і т а м н а ї ст ьс я » . Будьте ж бджолами, а ваші видання нехай стануть джерелами живої води.

Єпископ Обухівський Іона (Черепанов), вікарій Київської Митрополії: — Нинішній фестиваль проходить на дуже високому організаційному рівні. Видно, що організатори багато потрудилися, щоб учасники отримали максимум користі. До того ж відчувається, що все робиться не для звітності, не для галочки, а для того щоб допомогти Протоієрей Георгій Гуляєв, прес-секретар Донецької єпархії, керівник її інформаційно-просвітницького відділу: — Оскільки цього року нам випала честь приймати V фестиваль ЗМІ православних у себе, доводилося вирішувати безліч організаційних питань. І перше, про що подумалося після завершення цього багатоденного форуму, — слава Богу, що все задумане виконано. Зберігся дух фестивалю і найголовніше — та духовна Віктор Радзієвський, відповідальний редактор української версії сайта «Patriarchia.ru», м. Москва: — На цьому фестивалі мене приємно здивувала обстановка. Відчувається дружня атмосфера близьких духом людей, які займаються однією справою, які раді поділитися досвідом і раді бачити один одного. Мені давно хотілося потрапити на ці фести-

складова, завдяки якій він принесе користь і людям, які працювали тут, і всій Церкві. Багато учасників уперше побували

людям благовістити Слово Боже в миру. Відмінність цього фестивалю від інших — місце проведення. Але в кожному місці програма відпрацьовується на 100 %, народ дуже плідно трудиться, спілкується. Крім офіційної частини, проходить спілкування в кулуарах, відбувається особисте знайомство, що важливо для подальшої роботи. І найголовніше — ми тут в нашій Лаврі, яка сяє на Святих горах і свідчить світові про православну віру. Хочеться, щоб усі з «чистих джерел» дізналися про донеччан, про їхню віру, працю, життя. Приємно було побачити старих знайомих, познайомитися з новими людьми. Сподіваюся, що кожен новий такий фестиваль змінює людей на краще, допомагаючи в роботі й пошуку правильних рішень.

реально бачимо, що «Схід і Захід — разом». Тут це не позбавленний життя лозунг, а реально працюючий проект. На заході і сході, на півночі і півдні нас об’єднує православна віра, у Христі ми всі єдині. У тому числі й журналісти, які можуть мати різні погляди на ті чи інші проблеми, але в цілому всі вони прагнуть одного — проповідувати Христа Воскреслого.

Храм в ім'я святителя Ігнатія Маріупольського на території Донецького металургійного заводу

валі, але, на жаль, з різних причин досі це не вдавалося. Спілкуючись раніше з отцем Георгієм Коваленком та іншими представниками Української Православної Церкви, я уявляв, що тут панує саме така атмосфера і дуже радий з того, що нітрохи не помилився у своїх очікуваннях. Завдяки формату фестивалю мені вдалося особисто познайомитися з багатьма пред-

ставниками українських православних ЗМІ, що допоможе значно спростити роботу над українською версією сайта Московської Патріархії. Також сподіваюся, що завдяки цим контактам і подібним заходам нам вдасться сформувати єдине зведення загальноцерковної лексики, яка стосується не тільки богослужіння, а й церковного життя в цілому.

10

№ 9 (307), травень 2012

Н о в о му ч е н ики і сп о в і д н ики

православна газета

«НЕ БІЙСЯ ГОВОРИТИ ПРАВДУ БУДЬ-КОМУ…» ЖИТТЄПИС ПРЕПОДОБНОГО АНТОНІЯ (АБАШИДЗЕ), СХИАРХІЄПИСКОПА, СПОВІДНИКА КИЇВСЬКОГО ПРИСВЯТИТИ СЕБЕ С ЛУ ЖІННЮ ЦЕРКВИ

Схиархієпископ Антоній (у миру Давид Ілліч Абашидзе) належав до старовинного і шляхетного грузинського роду. По батькові він походив з князів Абашидзе, по материнській лінії був родичем іншого знаменитого князівського сімейства — Багратуні, з якого вийшов герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал Багратіон. Народився майбутній світильник Церкви 12 жовтня 1867 р. у с. Веджіни Сигнахського повіту Тифліської губернії в маєтку своїх батьків. Після закінчення Тифліської гімназії навчався на юридичному факультеті Імператорського Новоросійського університету в Одесі, який закінчив у 1891 р. з відзнакою. Перед молодим князем відкривалася блискуча світська кар’єра, але несподівано для рідних він обирає іншу, духовну стежину — вступає на I курс Київської духовної академії.

1 жовтня 1892 р. Давид Абашидзе подав на ім’я ректора академії єпископа Сильвестра (Малеванського) прохання, в якому писав: «Маючи непереборне бажання виконати обіт­ ницю, яку я давно дав Господу, цілком присвятити себе служінню Святій Його Церкві, впадаю до ніг Вашого Преосвященства і найсмиренніше прошу висвятити мене у чернечий чин». Як напише пізніше сам владика, «Господь сподобив мене прийняти чернецтво в церкві преподобного Антонія в Ближніх печерах у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі, в якій, перед вступом своїм до Духовної Академії і при вступі у чернецтво, прожив 3 місяці, а після прийняття чернецтва, впродовж 4 років свого навчання, вважав Св. Лавру своїм рідним монастирем». Того ж року 16 листопада Давид Абашидзе був пострижений у чернецтво з ім’ям Димитрій, на честь святителя Димитрія Ростовського, а через п’ять днів, 21 листопада, в Богоявленській церкві Києво-Братського монастиря висвячений у сан ієродиякона.

ВИК ЛА Д АЦЬК А ДІЯЛЬНІСТЬ

Після закінчення академії в 1896 р. Димитрій Абашидзе був удостоєний звання кандидата богослов’я і висвячений у сан ієромонаха і того ж року призначений викладачем Святого Письма до Тифліської духов­ної семінарії. У той час одним з її вихованців був Йосиф Джугашвілі (Сталін), майбутній глава радянської держави. У 1897 р. отця Димитрія призначили інспектором Кутаїської духовної семінарії, а через рік, у цій самій посаді, він повернувся до Тифліської семінарії. Тут під його керівництвом знову опинився вихованець Джугашвілі, який на той час із зразкового семінариста перетворився на некерованого бунтівника:

не раз його карали за порушення семінарської дисципліни, відвідування революційних зборів та зберігання нелегальної літератури. Отець Димитрій намагався напоумити юнака, але все було марно. У травні 1899 р. Йосифа Джугашвілі відрахували із семінарії «за нез’явлення на іспити з невідомої причини». Бачачи, що бунтарський дух дедалі більше захоплює і розбещує юнацтво, отець Димитрій розпочав усно і в пресі виступати з полум’яними пропові­ дями, викриваючи революційне безумство. 1900 р. його звели у сан архімандрита і призначили ректором Олександрівської Ардонської духовної семінарії. Під його керівництвом у 1902 р. було розпочато будівництво нової будівлі семінарії. У садибі, що належала семінарії, було посаджено великий фруктовий сад, за яким доглядали самі вихованці. Архімандрит Димитрій був не тільки добрим пастирем, керівником, вихователем юнацтва, він завжди вирізнявся благородством, особистою мужністю і навіть відвагою. Так, будучи ректором, він відвідував розташований неподалік від семінарії лепрозорій, де причащав прокажених.

…ЩОБ ПРОЩ АТИ

23 квітня 1902 р. відбулася хіротонія отця Димитрія на єпископа Алавердського, вікарія Грузинського Екзархату. У промові при нареченні у святительський сан владика засвідчив свою готовність до жертовного служіння на ниві Христовій: «…Настають часи люті, — говорив він, — множаться гріхи, лжевчення й невіра… Я у Господі не боюсь безчестя, що примножується… Сходження на кафедру єпископську є наближенням до Голгофи. Але Голгофа не може злякати християнина, для неї ми народжені, а без Голгофи немає Воскресіння… І я, немічний, тому зі світлим у Господі лицем розпочинаю велике служіння, обіцяючи служити Єдиному Господу і Богу Христу Іісусу, Який вихопив мене з пащі гріха, очистив і освятив мене своєю всемогутньою благодаттю».

Мартвільський Успенський чоловічий монастир, X ст.

Згодом владика дуже часто говорив: «Єпископська влада дана мені не для того, щоб карати, а щоб прощати». У перші ж роки свого єпископського служіння Преосвященний Димитрій виявив велику ревність у піклуванні про Церкву. Діяльність його була широкою і різноманітною. Він займався справами духовної освіти, був головою Грузинської Єпархіальної училищної Ради, головою Комітету з видання грузинського церковного обіходу, очолював Археологічний музей Грузинського Екзархату й організував поповнення його зібрань. Одночасно був настоятелем Тифліського Спасо-Преображенського монастиря, завоювавши таку любов ченців, що, дізнавшись про його від’їзд, «уся братія ридала вголос». У 1903 р. Преосвященний Димитрій був призначений єпископом Гурійсько-Мінгрельським Грузинського Екзархату. Одночасно він — настоятель давнього Мартвільського Успенського чоловічого монастиря, заснованого у X ст.

НА Т УРКЕСТАНСЬКІЙ К АФЕДРІ

У 1906 р. єпископ Димитрій отримує призначення в Ташкентську і Туркестанську єпархію. У той час вона вважалася найвіддаленішою і найбіднішою в Руській Церкві: парафії були розкидані на величезній території, що охоплювала нинішні Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Казахстан. Священиків бракувало — духовенство вкрай неохоче їхало в цей далекий незнайомий край з важким кліматом, де жили народи, що не знали Христа. З перших кроків на Туркестанській кафедрі владика Димитрій завоював симпатії в усіх прошарках суспільства. Широка освіченість, щирий інтерес до будь-якої людини допомагали йому знаходити спільну мову з різними людьми. В його поводженні з дворянами, чиновниками, офіцерами виявлялося шляхетне походження і виховання; вони знали про його князівську гідність і бачили в архієреєві «людину свого кола», завдяки чому йому

вдалося зруйнувати ту стіну відчуження, яка часом розділяла імперську і духовну владу в Туркестані. Духовенство, відчувши підтримку й турботу нового архієрея, збадьорилося. Становлення церковного життя, будівництво храмів і зміцнення парафій у Середній Азії відбувалося багато в чому завдяки православній ревності й пожертвам російських промисловців, купців, селян, що переселилися сюди. Єпископ Димитрій радо запрошував їх до себе, пригощав і годинами розмовляв з благодійниками, яким була дуже приємна така увага архіпастиря. Він відвідував сільські парафії, умів знайти прості й проникливі слова про православну віру, що викликали відгук у серцях селян, серед яких на той час сіяли смуту сектанти і революціонери-безбожники. Адже до Туркестану, як і до Сибіру, засилали революціонерів, сюди втікали з Центральної Росії різного роду сектанти. Владика Димитрій непримиренно ставився до зазіхань на віру і моральність народу й чимало зусиль доклав для захисту своєї пастви від «вовків у овечій шкурі». Вражають розмах і стрімкість поїздок Преосвященного Димитрія єпархією. Подолання середньоазіатських доріг у той час вимагало неабиякої сміливості й мужності. Владика зумів відвідати всі закутки неосяжного Туркестанського краю. Часто його виручав набутий в юності кавалерійський вишкіл. Одного разу владиці довелося верхи на коні перепливти стрімку річку. Вийшовши на берег у мокрому одязі, він пожартував: «От тепер я зрозумів, що я справжній туркменський архієрей». За шість років служіння Преосвященного Димитрія в Туркестанському краї кількість храмів зросла більш ніж удвічі (із 78 до 161), причому будувалися не лише скромні сільські храми, а й величні собори чудової архітектури. Піклуванням владики було завершено будівництво Вознесенського кафед­ рального собору у Вєрному (Алма-Аті), який за красою порівнювали з храмом Василія Блаженного на Красній площі в Москві. У ті ж роки чудової краси храми було споруджено у Самарканді, Коканді, Ашхабаді, Байрам-Алі, Іссик-Кульському Свято-Троїцькому чоловічому монастирі. Владика Димитрій піклувався про зміцнення монастирів, що вже були в єпархії, і про створення нових. За його допомогою у Вєрному було засновано Іверсько-Серафимівський жіночий монастир, якому він передав землю та будівлі приміської архієрейської дачі. З благословення владики в Ашхабаді також виник жіночий монастир. Єпископ Димитрій заснував у Туркестані єпархіальний журнал «Туркестанські Єпархіальні відомості», який швидко став авторитетним виданням.

Схиархієпископ Антоній (князь Абашидзе)

У ньому друкувалися нариси парафіяльного життя, статті богословського, історичного, філософського, краєзнавчого характеру, відгуки на російські та зарубіжні події, а також велися палкі обговорення духов­н о-моральних питань. Владика став ініціатором скликання загальноєпархіальних з’їздів духовенства Туркестану, які надихнули священнослужителів краю, давши їм можливість відчути свою єдність у трудах на священній ниві Христовій. Перший такий з’їзд відбувся 1908 р.

ПОЇЗДКИ РОСІЄЮ

Серед невпинної тяжкої праці з управління єпархією Преосвященний Димитрій все‑таки знаходив час для поїздок до Росії та України, паломництва до давньоруських святинь. Ці поїздки були аж ніяк не відпочинком — вони входили до його діянь на благо Туркестанської пастви. Він сам об’їжджав російські духовні семінарії, полум’яними промовами «про спраглу на трудівників Туркестанську ниву Божу» збуджував ревність у їхніх вихованців і забирав багатьох з них із собою в Туркестан, щоб висвятити у священний сан і послати на служіння в осиротілі без духовенства парафії. Наприкінці перебування єпископа Димитрія в Туркестані священики були в усіх храмах єпархії. Крім того, був ще штат «роз’їзних» пастирів, з’явилася можливість зміцнювати великі парафії — направляти туди другого священика. З благословення владики було створено церковні просвітницькі організації, як-от Туркестанське єпархіальне братство на честь Казанської ікони Божої Матері, Туркестанське товариство релігійно-моральної просвіти, Православне товариство корогвоносців, Закаспійське братство Святого Хреста в Ашхабаді. Для зміцнення віри в народі владика Димитрій намагався використовувати величну красу п р а в о сл а в н и х обрядів. При ньому почали організовуватися урочисті далекі хресні ходи (із селища — в селище, з міста — в місто), храмові свята і свята з нагоди прибуття різних святинь.

ПЕРЕВЕДЕННЯ НА ТАВРІЙСЬК У К АФЕДРУ

Для протидії сектантам Преосвященний Димитрій організував протисектантські місіонерські курси. Він докладав

православна газета

Н о в о му ч е н ики і сп о в і д н ики

також чимало зусиль, аби захистити туркестанську паству від ворогів Православ’я — революціонерів. Останні почали поширювати усілякі вигадки і зводити наклепи на владику, на адресу його посипалися погрози. Проте цим справа не обмежилася: двічі в карету Преосвященного Димитрія підкладали бомби, які милістю Божою обидва рази так і не вибухнули. Але архіпастир залишався безстрашним. Тож не дивно, що звістка про те, що Преосвященного Димитрія переводять на Таврійську кафед­ру, скорботою відгукнулася в серцях православних туркестанців. У прощальному адресі духовенства мовилося: «Сумно розлучатися з Вами, Владико, отець-миротворець. Адже Ви воістину замінювали нам рідних матір і батька». Одночасно з переведенням у Крим владика був призначений настоятелем Корсунського Богородичного монастиря, а в 1914 р. також настоятелем Балаклавського Георгіївського монастиря. З перших днів служіння в Тавриді він активно береться проповідувати, велику увагу приділяє протисектантській місіонерській роботі. Так само, як і в Туркестані, Преосвященний Димитрій багато роз’їжджає: менш ніж за два роки він відвідав практично всі парафії та монастирі своєї єпархії.

обов’язки штатного священика (в сані архієпископа!) на колишній броненосець «Потьомкін», після відомих революційних подій і бунту перейменований на «Пантелеймон». З дня прибуття владики на корабель на ньому щодня звершувалися встановлені згідно із церковним статутом служби. Архієпископ Димитрій брав участь у всіх походах Чорноморського флоту з травня 1915‑го до першої половини квітня 1916 р. За «доблесні труди, докладені під час військових дій» владика був нагороджений орденом Олександра Невського з мечами. Скориставшись війною, вороги Російського престолу здійснили державний переворот, названий згодом Лютневою революцією, після якої, в результаті Жовтневої революції, яка відбулася за нею, до влади прийшли комуністибільшовики. У Петрограді, Москві та інших містах почалися заворушення, колись сміливі російські солдати, «розпропагандовані» різними агітаторами, масово дезертирували й тікали з фронтів. 2 лютого сталося вимушене зречення імператора Миколи II. Відчувши п’янкий дух безвладдя та вседозволеності, люди, втративши страх Божий, почали піднімати руку і на Церкву.

С ЛУ ЖІННЯ В ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Тим часом у Москві 15 серпня 1917 р., у день свята Успіння Пресвятої Богородиці, відкрився Всеросійський Церковний Помісний Собор, голов­ ним підсумком якого стало обрання на патріарший престол святителя Тихона. Архієпископ Таврійський Димитрій був обраний головою Відділу з улаштування церковних справ на Кавказі. У той час, коли в Кремлі проходили соборні засідання, за його стінами вирувала жорстока міжусобиця, проливалися ріки братської крові. Владика Димитрій був обраний до складу депутації Собору, яка 31 жовтня 1917 р. розпочала переговори з більшовиками й зуміла домогтися від них припинення обстрілу Кремля, що дозволило зберегти кремлівські святині та продовжити роботу Собору. У відповідь на звинувачення одного з учасників Собору в «занадто доброзичливому» ставленні до більшовиків, владика відповів: «Я б вважав щастям і честю загинути разом з юнкерами («білими»), але вважаю своїм обов’язком помолитися і за тих, які незаконно поховані біля стін Кремля («червоних»). Те, що серед них, можливо, є іудеї,

У 1914 р. вибухнула світова війна. Туреччина, яка заявляла про свій нейтралітет, без оголошення війни розпочала ворожі дії. 16 жовтня турецька ескадра напала на Севастополь. Були зруйновані деякі будівлі, один снаряд потрапив у Морський госпіталь. Дізнавшись про бомбардування міста, Преосвященний Димитрій наступного ж дня прибув до Севастополя, щоб служити там Божественну літургію. Після Літургії він попрямував у Морський госпіталь, де відвідав поранених і звершив відспівування п’яти загиблих матросів, провівши їхні останки до місця поховання на військовому кладовищі. З благословення владики було створено Єпархіальний комітет допомоги пораненим.

6 травня 1915 р. за старанне служіння на славу Святої Церкви Преосвященного Димитрія було зведено у сан архієпископа. На урочистостях з цього приводу, сповнений патріотичного почуття, він висловив бажання послужити Богу і людям на полі битви. З дозволу імператора бажання владики було задоволене, і його призначили виконуючим

ЦЕРКОВНИЙ ПОМІСНИЙ СОБОР

не може завадити мені молитися за них» (Діяння Священного Собору Православної Руської Церкви 1917–1918 рр. Т. 3. С. 181). У цих словах якнайкраще відбивається ставлення владики до людини і до свого християнського та пастирського обов’язку. Благородство і вірність, такі властиві йому, виявилися і в тому, що він не прийняв автокефалії Грузинської Церкви, «завойованої» в ті роки, коли Росія перебувала «в імлі» й Руська Церква зазнавала гонінь від безбожної влади. Прийнявши чернецтво і висвячення в Руській Церкві, він залишався вірним їй до кінця. Разом із тим він не засуджував і тих, хто відійшов від неї, і підтримував дружні стосунки з багатьма архієреями та духовенством Грузинської Церкви.

№ 9 (307), травень 2012

гарячої молитви у лаврських печерах біля мощей преподобних отців Києво-Печерських) до 20 травня перебував у тюремній лікарні. Висланий до Києва 21 травня 1923 р.

ПРИЙНЯТ ТЯ СХИМИ

Наприкінці 1918 р. архієпископ Димитрій повернувся на свою кафедру в Таврійську єпархію. У Криму вирувала громадянська війна. Крим переходив з рук у руки. У цій складній ситуації владика, незважаючи на те, що його життю щохвилини загрожувала смертельна небезпека, поводився з великою мужністю. Коли в Крим увійшли війська барона Врангеля, в травні 1919 р. на Південно-Східному руському церковному соборі у Ставрополі владика Димитрій був обраний головою Тимчасового Вищого Церковного Управління Південного Сходу Росії, яке опікувалося паствою на територіях, що перебували під контролем Білого руху. Архієпископ Димитрій намагався виступити миротворцем між ворожими таборами. Влітку 1920 р. за його почином у Криму були оголошені «дні покаяння», до участі в яких він сподівався залучити і червоноармійців. Його підпис стоїть першим під Посланням ВЦУ на Південному Сході Росії до православного руського народу із закликом припинити братовбивство та грабежі й повернутися до праці на славу Божу. Та, на жаль, спокушений псевдовчителями народ залишався глухим до голосу Церкви. Після поразки Врангеля більшість духовенства, що перебувало у Криму, разом із білою армією вирушила в еміграцію, проте архієпископ Димитрій відмовився залишити батьківщину. Він продовжував жити в архієрейському будинку в Сімферополі, служив у кафед­ ральному соборі. Кожен день приносив звістки про арешти й розстріли, але владика не намагався сховатися.

Ще будучи в Криму, у листі від 17 травня 1921 р., владика звертався до Духовного собору Києво-Печерської Лаври з проханням удостоїти його «прийняття св. схими — чину великого ангельського образу». І ось, 27 листопада 1923 р. в церкві в ім’я преподобного Антонія у Ближніх печерах владика прийняв схиму з нареченням імені преподобного Антонія Печерського. Але жити в Лаврі йому не судилося — захоплена безбожниками, вона доживала останні дні. Монахи змушені були залишити свою обитель, багато які з них знайшли притулок у лаврських скитах і пустинях. Владика Антоній оселився в Китаївській пустині КиєвоПечерської Лаври, де щоденно звершував повністю добове коло лаврських богослужінь. У цей час він постриг у ченці багатьох лаврських послушників, а десятки ченців рукоположив у ієродиякони та ієромонахи. Духовним сином владики став архімандрит Гермоген (Голубєв), який жив тоді ж у Китаївській пустині, а згодом був обраний настоятелем Києво-Печерської Лаври і чимало постраждав у радянських каторжних таборах. До закриття Китаївської пустині в 1929 р. владика жив біля Троїцької церкви, після закриття — на приватній квартирі, поряд із пустинню, в районі під назвою Мишоловка. За спогадами архієпископа Леонтія Чилійського (Филипповича), владика Антоній жив у Києві «як великий подвижник, молитовник і духоносний старець». За духовними порадами до нього зверталися православні віруючі з Росії, України, Білорусії, Грузії, і в нього окормлялося багато віруючих, особливо ченці. «Жив він не для себе, — пише владика Леонтій, — а для Бога, для Церкви і для людей. Жоден православний єпископ, і навіть деякі з обновленців, які згодом принесли покаяння, не проїжджали повз його скромне житло, щоб не зайти для православної бесіди». Митрополит Веніамін (Федченков) проніс через роки поневірянь і скорбот повчання архієпископа Димитрія, сказане йому під час архієрейської хіротонії: «Не бійся говорити правду будь-кому, хоча б і самому Патріарху або іншим поважним людям».

АРЕШТ ВЛА ДИКИ

АВВА АНТОНІЙ

БУ ТИ МИРОТВОРЦЕМ

У листопаді 1922 р. владика Димитрій був засуджений на рік примусових робіт за участь у чернечому постригу протоієрея Олександра Звєрева і хіротонії його на єпископа Мелітопольського. Вдруге він був за­арештований органами ДПУ-НКВС у Топловському Параскевинському монастирі 11 квітня 1923 р. і звинувачений у «контрреволюційній діяльності, участі у збройній боротьбі проти республіки». Утримувався під вартою у Феодосії. 17 квітня владика був перевезений до сімферопольської в’язниці, де у зв’язку з різким погіршенням здоров’я (він майже втратив зір, який частково відновився після його

У 1920–1930 рр. схиархі­ єпископ Антоній продовжував брати участь у звершенні таємних хіротоній. На початку 1933 р. він був заарештований органами ДПУ. Заарештовані лаврські ченці на допитах говорили про колосальний авторитет владики, називали його своїм аввою, «благочестивим отцем своїм». У матеріалах слідчої справи він названий «ідейним натхненником Київської к / р (контрреволюційної — Ред.) організації церковників». Вирок — три роки концтаборів умовно. Можливо, від більш жорстоких репресій владику вберегло знайомство зі Сталіним — колишнім вихованцем Тифліської семінарії.

11

9 травня 1933 р. слідчі органи визнали, що перебування схиархієпископа Антонія на волі не вплине на хід слідства, і 10 травня він був випущений із в’язниці з підпискою про невиїзд з Києва. Після звільнення владика продовжував зустрічатися і листуватися з духовними чадами, зокрема з тими, які п е р е бу в а л и в ув’язненні, в таборах і засланнях, надсилав до місць ув’язнення посилки. З кінця 1937 р. до 15 липня 1941 р. владика Антоній, перебуваючи на покої, був єдиним православним архієреєм у Києві. Проживав він на приватній квартирі на Кловському узвозі, 20. За свідченням архі­ єпископа Леонтія Чилійського, будинок був маленький, простий-простий. «При владиці жив мирянин — майбутній о. Димитрій Бакай, насельник Руської Духовної Місії у Святій Землі, і дві черниці — Ксенія та Серафима, які доглядали за ним». Після окупації Києва фашистами восени 1941 — взимку 1942 р. до Лаври повернулася братія чисельністю 15–20 осіб, яким пощастило вижити й уникнути арештів. На Ближніх печерах почав діяти монастир. Узимку 1941 р. владика Антоній перебрався з Кловського узвозу до Лаври. Він зайняв маленький будиночок колишнього настоятеля Ближніх печер. Тоді до Києва приїхав єпископ Пантелеймон (Рудик) — тимчасово керуючий Київською єпархією. До 1942 р. у підпорядкуванні єпископа Пантелеймона перебувало п’ять чоловічих і три жіночі монастирі, 23 храми. Завдяки авторитету схиархі­є пископа Антонія і єпископату Автономної Української Православної Церкви на чолі з єпископом Пантелеймоном в Україні вдалося зберегти єдність з Матір’юЦерквою.

23 липня 1942 р., в день свого Ангела, владика востаннє брав участь у богослужінні у Великій церкві. Схиархієпископ Антоній спочив у КиєвоПечерській Лаврі 1 листопада 1942 р. і був похований біля вівтарної стіни Хрестовоздвиженського храму на Ближніх печерах. Поховання святого старця проходило при величезному скупченні народу. Напис на могильному хресті був обраний самим владикою: «Отче! согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15: 18–19). Могила схиархієпископа Антонія зберігалася до 1960‑х років і була місцем поклоніння віруючих. У роки хрущовських гонінь на Церкву могилу зрівняли із землею і закатали асфальтом, однак через 30 років, у 1990 р., місце поховання владики Антонія було відновлене братією відродженого монастиря. Напис на могильній плиті через брак на той час відомостей було змінено, тепер на ній написано: «В пам’ять вічну буде праведник».

22 квітня 2012 р. в КиєвоПечерській Лаврі відбулося прославлення преподобного Антонія у сонмі святих. Мощі святого спочивають у храмі на честь Усіх преподобних Печерських на Ближніх печерах. Підготувала монахиня Євтропія (Бобровнікова)

12

№ 9 (307), травень 2012

Д и в н и й Б о г у с в я ти х с в о ї х

православна газета

Я ПРИЙШОВ ДО ВАС У МІСТО БАР...

Перенесення мощей святителя Миколая Через 700 з лишком років після блаженної кончини угодника Божого Миколая († бл. 345), великого Мірлікійського чудотворця, Лікія, древня область на південному заході Малої Азії, почала зазнавати частих нападів сарацинів. Спорожніли старовинні Міри: вцілілі жителі переселилися в інше місце, за 30 стадій (близько 3 км) від колишнього міста. Там ще залишався Сіонський храм, що містив у собі скарб — чесні мощі святителя Миколая, що їх охороняли лише кілька ченців. Попустивши розорення міста, уславленого мощами Свого угодника, Господь визначив перенести їх у багатолюдне італійське місто Бар (Барі). Бог благословив це перенесення мощей, за словами святителя Димитрія Ростовського, для того «щоб мощі такого світильника світу, душа якого у світлостях небесних має гідну собі честь, і на землі не були без шанування та під спудом, і щоб щедре джерело чудесних зцілень не було без тих, хто черпає з нього», а також, «щоб і Заходу не залишитися без благодіянь Божих, які відбуваються завдяки клопотанням великого архієрея». Саме перенесення мощей відбулося за таких обставин. У 1087 р., за візантійського імператора Олексія I Комніна (1081–1118) і Константинопольського патріарха Миколая III Граматика (1083–1111), святитель Христовий Миколай явився уві сні одному чесному і благоговійному священику м. Бара, яке 200 років було осередком грецької влади в Італії і лише незадовго до цього підкорилося норманам. «Піди і скажи кліру та народу, — в явлінні звелів святитель священикові, — щоб вони взяли з Мір Лікійських мощі мої і перенесли в тутешнє місто, бо Господу не угодно, щоб я залишався там у пустелі». Вранці священик пішов до церкви і розповів про своє видіння кліру та народу. Всі, хто був у церкві, почувши про таку милість до них Господа і Його угодника святителя Миколая, сповнилися великої радості. «Господь послав тепер Свою милість на людей і місто наше», — казали вони. Одразу спорядили кораблі й відправили на них священиків, кліриків та інших благочестивих і побожних людей для перенесення мощей святителя Миколая. Усіх, хто вирушив за мощами угодника Божого, за словами західного літописця Сігеберта, сучасника перенесення мощей, було 47 осіб, не рахуючи прислуги і матросів. Благополучно досягли вони Антіохії. Але тут отримали неприємну звістку, що венеціанські купці, які перебували на той час в Антіохії, також мають намір вирушити в Міри для перенесення мощей святителя Миколая до свого міста. Сподіваючись випередити останніх, баряни відразу ж відпливли від берегів Антіохії, завдяки попутному вітру швидко досягли берегів Лікії і зупинилися в Андріаці (пристань м. Мір). Звідси вони послали на берег двох єрусалимських паломників: один родом був

Ікона «Перенесення мощей святителя Миколая в Бар-град». Храм Руського подвір’я в Барі

грек, другий — француз. Треба було довідатися, чи немає турків поблизу місцезнаходження мощей угодника. Паломники, не помітивши в місті нічого підозрілого, повернулися до кораблів й оголосили барянам, що вони можуть безперешкодно здійснити своє бажання. Взявши зброю і залишивши матросів та прислугу стерегти свої судна, ті вирушили у храм в ім’я святителя Миколая. Мощі святого угодника Божого охороняли лише чотири сторожі-ченці. Гості відкрили ченцям свій намір — перенести мощі чудотворця в Бар, а щоб швидше отримати їхню згоду, запропонували 300 золотих. Ченці відмовилися від грошей і навіть хотіли сповістити про те, що відбувається, жителів Мір. Але баряни, розгадавши намір ченців, зв’язали їх і поставили свою сторожу біля дверей храму.

Один із двох барських пресвітерів, які прибули в храм в ім’я святого Миколая, тримав у руках своїх пляшечку, напов­ нену святою водою. Він бажав взяти участь у переговорах зі сторожами і поставив пляшечку на верх не дуже високої колони перед вівтарем. Сталося неймовірне: пляшечка із дзвоном впала на мармур, але не розбилася. Всі присутні здивувалися цьому і піднесли хвалу Богові. У цьому знаменні вони побачили виявлення волі святого на негайне перенесення його мощей. Юнак на ім’я Матфей почав погрожувати сторожу смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Інший сторож, бажаючи позбавити впертого від смерті, вказав розлюченому юнакові, де перебували мощі. При цьому він розповів, що спроби перенести мощі робили навіть імператори, однак марно. Вочевидь, святи-

Мармуровий престол над мощами святителя Миколая у крипті (нижньому храмі) базиліки Сан Нікола (м. Барі, Італія)

телю було неугодно залишити Міри. Проте торік святитель явився у видінні трьом людям і кожному наказав оголосити жителям Мір, які зі страху перед турками залишили місто, щоб вони повернулися, в іншому ж разі пообіцяв переселитися в інше місце. Тепер, закінчив сторож, святий Миколай вирішив виконати свою обіцянку. Натхненний цією розповіддю, Матфей молотком розбив мармурову плиту помосту. Прибравши осколки мармуру, баряни почали копати під нею землю і скоро знайшли білий саркофаг, покритий кам’яною трикутною кришкою. Коли Матфей зняв кришку, то від раки розлилися такі пахощі, що всім присутнім мимоволі здалося, ніби вони перебувають у раю. Ці чудові пахощі завдяки вітру, що раптово подув, досягли берега моря за три милі від храму. Всім стало зрозуміло, що угодник Божий згоден на перенесення мощей. Матфей вийняв мощі з раки і передав пресвітеру, який ретельно загорнув їх у нову одежу. Хтось із барян хотів узяти із собою з храму ще й давню чудотворну ікону святителя Миколая, але зробити цього йому не вдалося. Святий угодник не хотів остаточно залишити Лікію. Радісні баряни з мощами святителя Миколая вирушили до своїх кораблів. Вони вихваляли всемогутнього Бога, Який увінчав їхній благий намір успіхом. Тим часом жителі Мір, дізнавшись про перенесення святині на корабель барян і побачивши в цьому волю святого угодника, зібралися на березі моря. Вони ридали і просто в одязі та взутті кидалися в море, хапалися за весла з криками: «Віддайте отця нашого і господаря нашого, який своїм заступництвом оберігав нас від видимих ворогів! Якщо не всього, то хоча б частицю його мощей дайте нам. Як же залишитися нам без такого покровителя?». Баряни втішали, як могли, плачучих жителів Мір, казали, що у них залишається гроб святителя, повний святої вологи, і його чудотворна ікона. Проте довго ще чувся плач...

8 травня (21 за н. ст.) баряни прибули на пристань святого Георгія, Христового мученика, що за чотири милі від м. Бара. Звідси вони дали знати жителям міста про швидке прибуття мощей знаменитого чудо­ творця Сходу, а самі почали готувати дерев’яний ковчег, в який і було покладено мощі святителя. Звістка про прибуття барян з мощами великого чудо­творця рознеслася по всьому місту, і наступного дня, 9 (22) травня, на пристані зібрався величезний натовп. Барське духовенство вийшло прийняти мощі святого угодника Божого. Мореплавці повідомили співгромадян, що коли брали мощі угодника Христового, то дали обітницю спорудити в його ім’я церкву на дворі панському, званому Катапані. Тут виникла суперечка: більшість схвалила обіцянку сміливців, інші ж хотіли, щоб святитель Миколай був похований у міському соборі.

Бажаючи мирним шляхом уладнати суперечку, Ілля, настоятель бенедиктинського монастиря, умовив мореплавців перенести мощі угодника в церкву його обителі, щоб вони перебували там, поки збудують нову. Мореплавці, знаючи Іллю як людину благочестиву, погодилися. Про святиню дали знати Барському архієпископу Урсону (у той час його не було в місті). Він поспішив у Бар-град і насамперед вклонився мощам великого угодника, але настійно зажадав перенести мощі в собор і чинив опір зведенню нового храму. Супереч­ка переросла у збройну сутичку, в результаті якої загинуло чотири людини. А тим часом моряки через потайні ворота в монастирі винесли мощі угодника Божого і поставили їх у церкві в ім’я мученика Євстахія, поблизу Катапані. Розбрат вщух сам собою. Архієпископ дозволив будувати новий храм і урочисто попрямував у супроводі багатьох єпископів, соборного духовенства і величезного натовпу народу до церкви на поклоніння мощам святого Миколая. Як тільки мощі угодника Христового прибули в Бар-град, почали відбуватися чудеса. Численні недужі — кульгаві, сліпі, глухі, біснуваті, — доторкнувшись до мощей, отримували зцілення. Чудеса від мощей спонукали барян збудувати нову кам’яну церкву — в ім’я святителя Миколая. В 1089 р. храм було зведено. Тоді ж для мощей святителя приготували срібну, з коштовними каменями, раку. Клір церкви і жителі міста відправили в Рим до папи Урбана II прохання, щоб він відвідав Бар-град, освятив новий храм в ім’я святителя Миколая і своїми руками поклав у нову раку чесні мощі угодника Божого. Папа Урбан II з радістю погодився виконати це прохання і 1 жовтня прибув у Барград. Тут він переклав мощі в нову раку, переніс її у храм в ім’я святителя Миколая і поставив у вівтарі. У новій церкві поставили і гроб, в якому раніше спочивали мощі святого, і в який було покладено частицю його мощей. Через деякий час святитель Миколай явився уві сні одному благочестивому ченцеві і сказав: «Благословенням всесильного Бога я прийшов до вас у місто Бар; тепер я хочу, щоб мощі мої було покладено під престолом». Волю угодника Божого негайно виконали: мощі його було покладено під престол, де вони перебувають і досі. Підготувала Олена Головіна

Базиліка святителя Миколая, у крипті якої лежать мощі святителя Миколая (м. Барі, Італія)

православна газета

Д и в н и й Б о г у с в я ти х с в о ї х

№ 9 (307), травень 2012

13

ПРОС ЛАВ ЛЕННЯ

Закінчення. Початок на с. 1

ПРОСЛАВЛЕНО ПРОТОІЄРЕЯ СЕРГІЯ БОНДАРЕНКА

Б

ТРИ РИБИ ВІД СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ

атюшка Михаїл, немолодий сільський священик, подався ловити рибу. Річка після паводка ще не увійшла у свої береги, не клювало, але батюшкою керувало почуття обов’язку, яке, втім, керувало ним завжди. Однак в останні дні це почуття вкрай загострилося. Наближалося свято Трійці, особливо шановане в тутешніх краях, а отже — з обов’язковими рибними пирогами. Проте у селі, де мешкав священик, жодного рибалки не лишилося. А він ніяк не хотів залишити сусідів без святкового пирога. Ось і довелося взяти вудку і спуститися до річки. Слід зазначити, що діло було 22 травня, тобто на Миколин день, коли батюшка вже відслужив Літургію і повернувся додому. Підійшовши до води, він насамперед перехрестився, а потім звернувся до святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця. Звернувся не вголос, а подумки. Мовляв, так і так, я розумію, що риба зараз не клює і клювати не може. Але мені вкрай потрібні дві рибки: для директора школи Петра Олександровича і для Євстолії. Лише дві! Петро Олександрович, хоч він до церкви не ходить, мужик непоганий, тямущий — це ж він дозволив викладати мені Закон Божий, а районна влада перешкоджала, заважала... Знову ж узимку: вечорами, бува, вийдемо на вулицю, поговоримо, і котики наші поряд сидять — такі собі присутні. Мій Барсик з його Мурочкою дуже дружний. Ну ось. А в минулий сінокіс син Петра Олександровича — Олександр Петрович — потонув: від спеки перегрівся, пірнув у річку — серце й обмерло. Річка ж у нас ціле літо холодна. Молодий хлопець був — 30 років, теж у школі працював: учителем фізики. Троє дітлахів залишилося. Я його під батькові іменини саме відспівував — під свято Петра і Павла. Кажуть, у колишні часи до Петрового дня не косили, але тоді, може, клімат нормальний був? А тепер — годі зрозуміти. Петро Олександрович з дитинства погодний журнал веде — півстоліття вже, і виходить, що нинішня погода жодному розумінню не підлягає.

І ось, думаю, сядуть вони всією сім’єю за святковий стіл, а рибного пирога немає. Завжди рибник був, і раптом не стало. Петру Олександровичу самому тепер не зловити: хворіє він сильно. Цього року навіть до річки не спускався. Викладаючи таким чином свій інтерес, отець Михаїл тим часом закинув вудку і вдивлявся в поплавок. Поплавок не ворушився. Схаменувшись, батюшка спішно додав, що сім’я у директора школи не маленька: дружина, донька з чоловіком, невістка, троє онуків, — тож і рибник потрібен великий, щоб усім вистачило. І, сподіваючись на розуміння, попросив у святителя Миколая помолитися перед Господом за недостойного ієромонаха Михаїла. Тут поплавок різко пішов під воду, батюшка підсік і витягнув на берег щуку: вперше у житті йому довелося зловити на черв’яка, та ще й біля самого берега, таку велику щуку. Волосінь не витримала і обірвалася — добре, що рибина була вже на землі. Він подякував Господу, зв’язав волосінь і знову закинув вудку. Після чого став розповідати про сусідку Евстолію. Про те, що вона нещодавно овдовіла, що покійний чоловік її — дід Сергій — під час війни був підводником. Останню обставину отець Михаїл повторив і навіть зробив невелику паузу, натякаючи цими знаками, що розраховує на особ­ливу прихильність святителя Миколая до моряків. Повідомив, що на службу Евстолія ходить кожного недільного дня і щоразу приносить березове полінце для опалення. Така ось лепта вдовиці. Раніше-бо дід Сергій ставив на річці сіточку, а тепер Евстолія може без пирога залишитися. У зв’язку з її самотністю та малою комплекцією батюшка і рибку просив дрібну. Тільки одну! Попалася плотиця грамів до 600: з такої виходить соковитий пиріг класичного розміру. Ще раз подякувавши Господу, а потім і святителю Миколаю за швидко почуті молитви, батюшка змотав вудку і пішов додому. Усе, що відбувалося до цієї хвилини, навряд чи здивує віруючу людину: завдяки молитвам, відомо, і не таке трапляється, — найцікавіше поча-

лося саме тепер. Отець Михаїл раптом зупинився і в повному сум’ятті вимовив: «Господи, прости мене, грішного: про Анну Василівну забув!». Його охопило почуття палючого сорому: просив дві риби, дві отримав, і після цього починає молитися ще про одну? Ну, звичайно ж, сором! «Господи, якщо можеш, прости!» — повторював він. У благаннях повернувся до річки, але закидати вудку не поспішав, вважаючи це божевільною зухвалістю. Спочатку слід було пояснити. І знову подумки: мовляв, так і так, потрібна третя риба. Анна Василівна, звичайно, превелике стерво! Тут отець Михаїл злякано озирнувся — чи не чув хто його лайливої і засуджувальної думки? Але поруч нікого не було. Цікаво, що святителя Миколая, до якого, власне, і було розумове послання, батюшка при цьому анітрохи не забоявся. І потім розповів, що стара розпускає про нього всілякі чутки, що не дає користуватися своїм колодязем — найближчим від будинку священика, і тому доводиться ходити з відрами мало не за тридев’ять земель. Але це все — дурниці, визнавав батюшка: чутки і плітки для нас — ніби ордени та медалі, подорожі з відрами — гімнастика. Головне — в Анни Василівни батько священиком був, його в лихі роки замучили. Батюшку Михаїла бентежила майбутня зустріч із ним. Дійсно, зустрінуться ТАМ, а протоієрей Василій і запитає: «Що ж ти — не міг моїй дочці рибки для пирога впіймати?». Тож, продовжував міркування отець Михаїл, хоч вона і капосниця, та рибинку треба зловити: може, це останній пиріг в її житті. А що вредна, мовляв, — не її провина: скільки вона змалку через батька-священика зазнала! І попросив ну хоч малесеньку рибку. Клюнув якийсь підлящик — на невеликий пиріжок. Отець Михаїл сказав: «Усе, усе, винен, йду», — і без зупинки до села. Звістка про вдалу риболовлю облетіла околицю, народ побіг до річки. Ловили день, ловили другий — усе дарма. Вирішили, що священик зловив випадково, через непорозуміння, і заспокоїлися. Священик Ярослав Шипов

Священномученик Сергій Бондаренко прийняв священний сан у Києво-Печерській Лаврі у 1907 р. і був направлений на служіння до рідного міста Чорнобиль. У 1933 р. отця Сергія заарештували за безпідставним звинуваченням, після чого він три роки відбував незаслужене покарання у в’язниці. Після звільнення повернувся до священицького служіння і був призначений настоятелем Свято-Іллінського храму в Чорнобилі. Віруючі любили свого доброго і ревного пастиря. У 1937 р. атеїстична влада пред’явила отцю Сергію ряд нових звинувачень,

одне з яких полягало в тому, що він просив не закривати православні храми. Власті обіцяли відпустити отця Сергія, якщо напередодні Пасхи він скаже парафіянам, щоб вони не вірили в Бога. На Великдень батюшка вийшов до пастви зі словами «Христос Воскрес!» і освятив паски. Після цього священнослужителя заарештували і мучили, вимагаючи зректися Бога. Священномученик Сергій мужньо перетерпів усі скорботи та страждання і був розстріляний 21 серпня 1937 р. Місце поховання отця Сергія невідоме. orthodox.org.ua, lavra.ua

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГ У

СОФІЇ ПОТРІБНА НАША ПІДТРИМКА

До редакції «Церковної православної газети» звернулася жінка, яка знаходиться у складній життєвій ситуації. Розповідає Софія: «Все розпочалося у 1996 р., коли наша сім’я потрапила в аварію. Чоловік та син загинули, а я залишилася жива. Господь так управив, що я потрапила до Іонинського монастиря і працювала там над розписом храму. Одного разу в Керчі познайомилася з директором місцевого дитячого будинку Тетяною Гришиною і почала відвідувати дітей-сиріт, а потім влаштувалася туди на роботу. З часом я заприязнилася із двома малюками — братами Сергієм та Михайлом. Друзі допомогли мені оформити над ними опіку. Потім у нас з’явився старший Сергій, за ним — Маруся і Катруся. Катруся до нас привела Олега та Олю. Усі вони діти-сироти з Керченського інтернату. Зараз усі діти — студенти. Старший Сергій навчається в інституті іноземних мов, Олег — на спеціаліста з банківської справи, Катя — в медуніверситеті, Михайло і Сергій — в політехнічному університеті, а Маша — в харчовому. Усі вони навчаються добре. Оля вже заміжня, виховує сина Максимка. Захворіла я у 2006 р. Лікарі поставили діагноз: “дисемінована злоякісна меланома і злоякісна пухлина мозку”. Прооперували — широка ексцизія

КОНТАКТИ: 095–610–46–33, Софія Строгая E-mail: sofiya-strogaya@mail.ru 098–441–88–74, Надія Попко (волонтер)

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ: А-Банк (Приватбанк) МФО 307770, ОКПО 14360080, Р/р 29244825503000 Для поповнення картки 6705092000016206 ІПН 3046720250 Кузнєцов Сергій Юрійович (це рахунок старшого сина) Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість небайдужа» (molodost.in.ua).

шкіри лівого стегна, операція Дюкена зліва. Патологічний міоз. У подальшому неодноразово проходила курси ПХТ та імунотерапію. У 2008 р. було проведено чергову операцію та 11 курсів імунотерапії. Через серцеву недостатність виникли сильні головні болі. Метастази розташувалися в грудній клітці біля лівого передсердя, а також у судинах головного мозку. У лютому 2011 р. було проведено складну операцію в НДІ нейрохірургії ім. Бурденка у Москві. Пухлину видалено, але немає можливості контролювати метастази. Остаточно їх видалити можливо тільки блоками хіміотерапії. На сьогодні рекомендовано препарат “Мюстофоран”, вартістю 6000 грн. за один курс. Усього потрібно пройти чотири курси з перервами три тижні.

12 травня мені потрібно заступати на перший блок хіміотерапії. Відкладати блоки неможливо, а грошей на препарат практично немає. Молюся, сподіваючись на милість Божу. З повагою, Софія». Ми звертаємося до всіх небайдужих людей і дуже просимо допомогти Софії! Без нашої підтримки, власними силами їй не впоратися, а відкладати курс хіміотерапії не можна. Зараз важлива будь-яка сума, нехай навіть найменша, адже вона подарує промінчик надії! Просимо молитов про р. Б. Софію.

14

православна газета

Н о в и н и, п од і ї, ко м е н та р і

№ 9 (307), травень 2012

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

ЮВІЛЕЙ українським центром болгарської культури.

26 квітня голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з групою журналістів, які представляють провідні німецькі ЗМІ, прес-служби південних і центральних єпархій Римо-католицької церкви Німеччини і католицьку благодійну організацію «Реновабіс». Журналісти прибули в Україну, щоб ознайомитися з політичним, культурним та релігійним життям нашої країни напередодні чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» і поширити інформацію про це у своїй країні. У ході зустрічі архієпископ Антоній розповів гостям про сучасне життя Української Православної Церкви. Німецькі журналісти, зокрема, цікавилися питаннями соціальної діяльності УПЦ, підготовки майбутніх священнослужителів, церковнодержавних взаємин, станом міжконфесійних відносин в Україні. У зустрічі також взяв участь заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич. По завершенні зустрічі сторони обмінялися подарунками.

28 квітня в Будинку Москви у Софії (колишня будівля посольства Російської імперії, а згодом Радянського Союзу) відкрилася виставка творів майстрів церковного мистецтва, частина якої представляла художні традиції України. Виставку було організовано в рамках візиту до Болгарії Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила; український стенд підготували Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ та Синодальний відділ УПЦ «Церква і культура» з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Відкрив виставку голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон. Українську Православну Церкву представляла ігуменя Серафима (Шевчик), голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура». В українській експозиції, зокрема, були представлені предмети сучасного церковного мистецтва, виготовлені в різних монастирях України, роботи золотошвейного відділення Одеської духовної семінарії, твори, представлені Все­

28–29 квітня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення єпископа Єдинецького і Бричанського Никодима, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр відвідав Єдинецьку і Бричанську єпархію Православної Церкви Молдови.

29 квітня, в Неділю святих жон-мироносиць і день пам’яті праведних Іосифа Аримафейського та Никодима, у СвятоДимитрівському соборі м. Купчинь правлячий архієрей Єдинецької єпархії єпископ Никодим, архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Корсунський Нестор і Нефтекамський і Белебеєвський Амвросій звершили Літургію. За богослужінням, з благословення Предстоятеля УПЦ, архієпископ Олександр вручив церковні нагороди благодійникам храму, а після Літургії оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, в якому Його Блаженство привітав єпископа Никодима з тезоіменитством та минулим 55-річчям. Митрополит Володимир удостоїв владику Никодима ордена УПЦ святителя Петра Могили, а також передав йому в дар панагію. У свою чергу, керуючий Єдинецькою єпархією подякував Блаженнішому Митрополиту Володимиру за духовну підтримку та удостоїв архієпископа Олександра ордена Православної Церкви Молдови князя Стефана Великого. orthodox.org.ua

ПАМ’ЯТЬ

26 квітня виповнилось 26 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС.

22 квітня, у Неділю 2-гу після Пасхи, апостола Фоми, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій відвідав зону радіаційного відчуження Чорнобильської АЕС, яка територіально входить до складу Броварського вікаріатства Київської єпархії. У Покровському храмі колишнього смт Поліське владика звершив Літургію для мешканців зони відчуження — «самоселів», які не захотіли залишити рідні місця після Чорнобильської трагедії. Після закінчення Літургії на Поліському кладовищі було звершено панахиду.

26 квітня вночі на території Свято-Михайлівського комплексу в Дарницькому р-ні Києва єпископ Броварський Феодосій звершив заупокійну літію по загиблих і спочилих учасниках ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На поминальній церемонії були присутні голова Київміськдержадміністрації Олександр Попов, ліквідатори аварії на ЧАЕС, родичі загиблих. О 1-й годині 23 хвилини (час вибуху на ЧАЕС) прозвучало 26 ударів поминального дзвону — за кількістю років, що минули від дня трагедії. Учасники церемонії поклали квіти до меморіалу на території храмового комплексу.

26 квітня вранці заупокійне богослужіння на території Дарницького Свято-Михайлівського комплексу звершив Керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан. У меморіальному заході взяли участь Прем’єр-міністр Україна Микола Азаров, голова КМДА Олександр Попов, члени Уряду, представники Адміністрації Президента, народні депутати України, численні кияни.

1 травня у столичний храм на честь Усіх святих на території будівництва Воскресенського кафедрального собору зі Свято-Іллінського храму м. Чорнобиля прибула чудо­ творна ікона «Спас Чорнобильський». Вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій у співслужінні духовенства

Південно-Західного благочиння м. Києва звершив перед образом молебень. Після цього в галереї « Со б о р н і й » відкрилася виставка «Чорнобиль: Люди — Місця — Солідарність — Майбутнє», присвячена 26-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС й організована Синодальним відділом з благодійності та соціального служіння УПЦ спільно з Дортмундським міжнародним освітнім центром та за підтримки Духовно-просвітницького центру Кафед­ рального собору на честь Воскресіння Христового, а також Синодального відділу з проблем біоетики і етичних питань. Ікона «Спас Чорнобильський» перебувала у Всіхсвятському храмі до 9 травня, а вищезгадана виставка у галереї «Соборній» завершилась 10 травня. * * * 28 квітня, найближчої суботи після Радониці, з ініціативи Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон звершив на території меморіалу панахиду по померлим від голоду. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua

10–13 травня у Свято-Успенській Почаївській Лаврі відбулися урочистості з нагоди десятиріччя канонізації преподобного Амфілохія Почаївського. У ювілейних заходах взяли участь архієреї, священнослужителі та численні паломники з України та Росії.

11 травня відбулося освячення пам’ятного хреста, встановленого біля Свято-Троїцького собору Почаївської Лаври. Освячення звершили митрополити Сімферопольський і Кримський Лазар, Тверський і Кашинський Віктор, Миколаївський і Вознесенський Питирим, Почаївський Володимир та архієпископ Львівський і Галицький Августин. Того ж дня у Свято-Троїцькому соборі відбулася конференція «Преподобний Амфілохій — новий чудотворець Волинської землі», по завершенні якої в Успенському соборі Лаври було звершено всеношну з читанням акафіста преподобному Амфілохію.

12 травня, в день пам’яті преподобного Амфілохія Почаївського, в Успенському соборі Божественну літургію звершили постійні члени Священного Синоду УПЦ — митрополити Сім-

феропольський і Кримський Лазар, Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богу­ славський Митрофан (голова ВЗЦЗ УПЦ), Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), а також митрополити Тверський і Кашинський Віктор, Тернопільський і Кременецький Сергій, Черкаський і Канівський Софроній, Миколаївський і Вознесенський Питирим, Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, Почаївський Володимир (намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври) та інші ієрархи. Після Літургії відбувся молебень та урочистий хресний хід з мощами преподобного Амфілохія. orthodox.org.ua, kdais.kiev.ua

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ

СТОПАМИ ІОВА ПОЧАЇВСЬКОГО

Цього року в Почаївській духов­ ній семінарії — 18‑й випуск. Вона порівняно молода , заснована 1994 р. на базі духовного училища при Почаївській Лаврі. Та, незважаючи на свій юний вік, має славу «духовного розсадника». Випускниками її є відомі архімандрити, ігумени, ієромонахи та ієродиякони, викладачі Київської духовної семінарії та академії, Ужгородської богословської академії, Чернівецького православного богослов ського інституту.

ПЕРШИЙ УРОК — ПОС ЛУ Х Нині у Почаївській семінарії навчаються 180 студентів за двома напрямками: пастирським і богословським. За чотири роки навчання хлопці студіюють майже 70 предметів. Дисципліна, як в армії: підйом о сьомій годині ранку, через 30 хвилин — ранкові молитви, сніданок. Опісля семінаристи йдуть у Лавру й прикладаються до святинь, беручи благословення на день у преподобного Іова, як і вся братія. А близько дев’ятої розпочинаються заняття. Але тут особливість: паралельно з уроками студенти несуть послух, який для декого може розпочатися навіть о п’ятій ранку на чергуванні в Успенському соборі, келарні, кухні. Масово вихованці семінарії задіяні у проведенні екскурсій для паломників, де випробовують себе як проповідники.

ХРАМ БУДУВА ЛИ СВОЇМИ РУК АМИ Майбутні священики не цураються жодної роботи: вміють столярувати, штукатурити, мурувати. Вихованці власноруч побудували на третьому поверсі семінарії храм на честь святих Іова й Амфілохія Почаївських (освячений у 2007 р.) і тепер мають можливість щодня проводити богослужіння.

— Приїхали мої земляки із Вінницької області, завітали до семінарського храму і сказали, що таке відчуття, ніби опинилися у старовинній церкві, —

розповідає ієромонах Кукша. — А насправді тут раніше було горище… Знайшовся чоловік із СанктПетербурга, який пожертвував кошти на рідкісний розпис іконостасу. У цей храм залюбки тепер приходять місцеві мешканці, щоб послухати хор студентів, а це два криласи по 40 півчих. Храм збудовано за спецпроектом Псковського інституту так, що спів хору чути в усіх куточках храму. Проживають семінаристи у тісних кімнатах по 20‑30 осіб.

— У новому корпусі плануємо звести ще два поверхи і мансарду, — продовжує розповідь отець Кукша. — Це дасть можливість вмістити усі класи, актовий зал, бібліотеку, заочний сектор та келії студентів. На прохання людей похилого віку на першому поверсі облаштуємо храм, а також одне крило відведемо під перше в Україні іконописне училище та відділення різьби по дереву. Але ситуація така, що у семінарії не вистачає коштів не те що на реконструкцію такого масштабного приміщення, а навіть на проект (це в межах 100 тисяч гривень), тож сподіваємося на доброчинність людей.

С УМЛІННІ СЕМІНАРИСТИ Серед вихованців найбільше представників Волині, Закарпаття, Чернівецької області, чимало вінничан. Найважчими предметами семінаристи називають літургіку, сакраментологію, грецьку, латинську мови, іспити з яких з першого разу складають одиниці. З 50 вступників до 4‑го курсу, буває, доходить 30… Якщо комусь здається, що семінаристи — обов’язково діти священиків, то це не так. Тут є вихованці з різних сімей. І всі однаково безкоштовно навчаються, йдучи стопами преподоб­ ного Іова Почаївського до духовних висот. Ольга Вільчинська, Тернопільська область

православна газета

П а м’я т н і д ати

ВІН ПІШОВ

Р

озповів мені цю історію баяніст Сашко Кузнєцов. ...Був у нас у солдатському ансамблі пісні й танцю Ріхард трубач. Він — латиш і, крім своїх рідних мелодій, грав на срібній трубі російські, українські, грузинські і якісь такі, яких мені й чути не доводилося. Звичайно ж, думали ми, що труба його була з чистого срібла, тому що звук у неї був дивовижної краси й задушевності… У сорок першому, як і всі, ми відступали. Ішли від синіх Карпат… Бігли ми з балалайками замість гвинтівок, і нам видавалося, що наша віра в самих себе, наша надія залишилися в Прикарпатті, у дніпровських вирах, куди ми неодмінно повинні повернутися, якщо хочемо, щоб удома нас вважали чоловіками. І ми повернулися. Якось увечері зайшов до мене Ріхард, якийсь аж надто смутний. Так я про себе визначив його настрій по очах.

— Якщо ти нікуди не квапишся, — сказав він, — посидимо трохи. Поговоримо. Минулася війна, і заспівало в солдатові: додому, ДОДОМУ! А в Ріхарда чомусь не було цієї радості, веселого очікування. Турбувало його щось, боліло в ньому.

— Сідай, друже… Я розпалю камін, відчиню вікно, загашу світло, щоб краще бачити зірки, і посидимо, поговоримо.

— Не треба камін, не треба зірки, — сказав він і засмикнув штору вікна.

— Тільки ти, я й тиша.

— А що трапилося? Та ти сідай. Сів він у дубове крісло з різьбленою спинкою вище його голови, по-німецькому ґрунтовне.

— Нічого не трапилося, я просто стомився від шуму. Стріляють, стріляють!

— Але ж уже не стріляють.

— Стріляють. У вухах залишилося. Я навіть ночами прокидаюся від стрілянини... Давай помовчимо. З тобою вдвох. Ти дуже схожий на мого брата. Дякую.

— За що? — здивувався я.

— За те, що схожий на мого рідного брата. На мого молодшенького. Він прикрив очі темними із блакиттю повіками. Якийсь час сидів нерухомо, а потім глянув на мене, тихенько посміхнувся: — Я дуже люблю, коли люди мовчать. Коли вони мовчать — не кажуть неправди, не проголошують слів, за якими ховають свої думки та справи... Вибач, але мені все-таки треба трохи поговорити, дещицю сказати, якщо ти можеш послухати мої слова.

— Звичайно, кажи.

— Дякую.

— Нема за що.

— О-о, якщо людина уважно, душевно слухає тебе — спасибі їй. Усі люблять говорити, мало хто може душевно слухати...

— Навіщо ти так, Ріхарде? У нас багато дуже хороших, як ти кажеш, душевних хлопців.

Він зупинив мене, ввічливо піднявши свою руку музиканта.

— Є яких багато, але я їх так мало зустрічав. Послухай мене, будь ласка... На небі є дуже багато зірок, але мені зовсім не треба таке велике небо, так багато зірок. Мені потрібна одна, маленька зірочка. Нехай найменша, але зрозуміла мені, тому що вона розуміє мене... Я довго, дуже довго, багато думав і вирішив — Бога все-таки немає. Напевно, немає.

— Звичайно, немає! Давно всім відомо.

— Щасливий ти, — сумно сказав він. Не тільки словами, але й своїми великими сумними очима сказав.

— Чому я? Ми обидва не віримо, виходить, і щасливі обидва.

— Ні. Ти щасливий, ти так напевно все знаєш, розумієш.

— Та облиш, Ріхарде! Була така страшна війна, скільки людей полягло, а ми з тобою залишилися живі. Хіба це не щастя?! І Бог тут зовсім ні до чого!

— Ні, щасливий ти, а я... краще б мене вбило.

— Що за дурість! — обурився я. — Ми обидва з тобою — живі! На ранок заснуть зірки, зійде сонце! Ми побачимо його! Зрадіємо!

— Не треба так голосно, — зморщився Ріхард. — У мене від гучних слів болить голова. Поговоримо тихенько, подумаємо тихенько — душевно... Він щільніше втиснувся в куток крісла, склав руки на грудях і так дивився перед собою, начебто не стіна була перед ним, а відкритий простір.

— Якби був Бог, — продовжував Ріхард, — він, перш ніж народити мене на світ, мав би показати, яке є життя людини, життя птаха, дерева. Якби я сам обрав людське життя, якби кожний добровільно обрав його сам собі, то люди не були б такими... жорстокими, кривавими. Вони не були б такими нещасними.

— Що ти говориш! Мудрі люди кажуть: людина — звучить гордо, людина — це вінець природи. Ріхард зіщулився, втягнув голову в плечі: — Не треба цих гучних фальшивих слів. Я не хочу бути людиною, відпусти мене.

— Як це — я?! Куди?! Зовсім не розумію тебе.

— Неправда. Розумієш. Відпусти мене — туди, — і він показав рукою, немов би знову не стіна була перед ним, а відкритий простір. Мені стало якось недобре, мороз поза спиною пішов… Мені стало страшно. Не за себе, а за Ріхарда, за його срібну, душевну трубу.

— Не знаю, як це й куди я можу тебе відпустити. Поясни, будь ласка. І якщо тобі не подобається бути людиною, то ким би ти хотів бути?

— стримуючи свою знервованість, сказав я.

— Дуже люблю віслючків. Вони такі гарні, добрі й дуже мирні. Я хотів би народитися віслючком. Яка це дивовижна тварина. Найпрацьо-

витіша, найбільш мирна, най... Я хочу піти туди, де вони живуть. Відпусти мене. Лишенько, що з ним? Він побачив моє сум������������� ’������������ яття, підійшов, поклав руку мені на плече.

— Ти не думай, що я хворий. Ні. Я просто стомився від кровожерливих людей.

— Але ж війна уже скінчилася, Ріхарде!

— Ні. Вона ніколи не скінчиться... Ти подивися: французи поклали великого вбивцю Наполеона на найпочеснішому місці Парижа й вклоняються йому. А в нас? Що більше він убив людей, то більше в нього нагород на грудях.

— Що ти кажеш, Ріхарде, наші герої вбивали фашистів, а фашисти — нелюди!

— Що ти кажеш! — обурився й Ріхард, гнівом спалахнули його красиві очі. — Якби перемогли німці, вони нас називали б нелюдами.

— Ти помиляєшся. Це фашисти зчинили війну. Ми позбавили людство від коричневої чуми.

— А вони називають нас червоною чумою.

— Отямся, Ріхарде! Наша, перша у світі держава трудового народу!..

— Не треба, — болісно зморщився Ріхард і зіщулився, забився в самий куток величезного крісла. — Ти ж хороший хлопець, а таке говориш... У давні часи, якщо людина вбивала людину, навіть захищаючи своїх дітей, однаково вважалася великим грішником і йшла геть, щоб на самоті, своєю скорботою очиститися від страшного гріха і тільки потім повернутися додому. А тепер? Он як усі вони радіють, пишаються своїми вбивствами, їм не шкода німецьких матерів, дітей, їм не боляче дивитися на свої закривавлені руки...

— Замовкни, будь ласка, Ріхарде!

— скрикнув я, злякавшись, що нас хтось може почути. — Ти, дійсно, дуже стомився, тобі треба добре відпочити...

— Виходить, ти мене відпускаєш?! — зрадівши вигукнув він.

— Але в мене немає права...

— Є, є! У тебе найбільше право — мого друга, мого брата. Ти тільки скажи, що відпускаєш, і більше нічого не треба. Я піду туди, де живуть віслючки. Може, до Єрусалима. Може, знайду там Бога, з Ним легше буде жити. Так я думаю, так думав мій дід, моя бабуся. Я не знав, що сказати. Я мовчав.

— Дякую! — вигукнув Ріхард. — Ти мій справжній душевний друг. До побачення! Прощавай! Він пішов… На роялі в кімнаті, де жив Ріхард, у розкритому футлярі лежала срібна труба. Лейтенант зі «Смерша» допитував хлопців нашого ансамблю. Випитував, чи не помічав хто раніше чогось підозрілого в поведінці «підлого дезертира, що втік на захід». Ні. Нічого не помічали. Треба б сказати лейтенантові, що зовсім не на захід пішов Ріхард, що він просто хворий, що... А якщо не він, а всі ми хворі? Ріхард сказав, що війна ніколи не скінчиться. А як їй скінчитися, якщо це стародавнє місто лежало в забутті, немов контужене було. Народився й був він Бреславлем, потім став Бреслау, тепер став Вроцлавом. Був він і під чехословаками, і під угорцями, і під австріяками, і під поляками, і під німцями, тепер знову — під поляками, а хто наступний? І все кров, кров, кров... Але чому Ріхард пішов у бік Єрусалима? Не знав я тоді. Та й тепер — лише здогадуюсь. Євген Карпов (Друкується у скороченні)

№ 9 (307), травень 2012

15

9 ТРАВНЯ ВІДЗНАЧАЛАСЯ 67-МА РІЧНИЦЯ ПЕРЕМОГИ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ 27 квітня Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» на прохання керівництва Архангельської області Російської Федерації провела акцію «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». В рамках заходу у Воскресенському («афганському») храмі м. Києва українські пошуковці передали останки воїнів Великої Вітчизняної війни, знайдені в Україні, їхнім родичам з Росії та представникам губернатора Архангельської області. Панахиду за упокій воїнів Михайла Кармаліса і Костянтина Латухіна звершив єпископ Броварський Феодосій, голова Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів. У заході взяли участь представники Державної служби України з питань інвалідів та ветеранів, Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, представники Посольства РФ в Україні, духовенство, ветерани та студенти військових навчальних закладів Києва.

5 травня, напередодні Дня Перемоги, в смт Калинівка Броварського р-ну Київської області щорічно вшановують пам’ять воїнів-правоохоронців 227-го полку військ НКВС СРСР, які вели героїчні бої з фашистами у вересні 1941 р. Захід організовує командування Внутрішніх військ МВС України, запрошуючи ветеранів війни, керівників Броварського р-ну, учнів місцевої школи. Традиційною стала і заупокійна літія по спочилих воїнах, яку звершують співробітники Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Цього року її звершив заступник голови Відділу протоієрей Віталій Приходько.

6 травня в Києві, у штабі Сухопутних військ Збройних сил України, відбувся концерт дитячого хору Києво-Печерської Лаври під управлінням Тетяни Войцеховської, приурочений до Дня пам’яті великомученика Георгія Побідоносця та Дня Перемоги. Хор виконав церковні та військово-патріотичні твори. Українську Православну Церкву на заході також представляли: клірик Іллінського храму столиці протоієрей Ростислав Войцеховський і головний військовий священик Київського гарнізону протоієрей Василій Стецяк, який звернувся до присутніх на концерті з вітальним словом.

8 травня єпископ Броварський Феодосій звершив освячення пам’ятного монумента «Символ миру» та панахиду по спочилих воїнах у Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» в с. Нові Петрівці Вишгородського р-ну Київської області. У меморіальних заходах також взяли участь голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, його перший заступник Ярослав Москаленко, керівники районних адміністрацій Київської області, ветерани.

9 травня, у свято Преполовіння П’ятидесятниці і День Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941– 1945 рр., у всіх храмах м. Києва відбулися богослужіння, під час яких було піднесено сугубі молитви про захисників Вітчизни, що поклали своє життя на полі битви. У столичному Іллінському храмі, після закінчення Божественної літургії і панахиди по померлих воїнах, священнослужителі та парафіяни привітали одного з найстаріших священиків Української Православної Церкви, учасника бойових дій ВВВ протоієрея Романа Косовського з Днем Перемоги. Після слів привітань та численних добрих побажань на адресу отця Романа було зроблено загальне фото на пам’ять. Того ж дня біля Всеукраїнського комплексупам’ятника загиблим у Афганістані голова Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки воїнівінтернаціоналістів єпископ Броварський Феодосій звершив панахиду по офіцерах і солдатах, загиблих у боях у роки Великої Вітчизняної війни, а також під час війни в Афганістані та інших локальних військових операцій за кордоном. За матеріалами сайтів orthodox.org.ua, orthodox-church.kiev.ua

16

№ 9 (307), травень 2012

православна газета

Церква і молодь

С

вято було організоване Духовно-просвітницьким центром при Кафедральному соборі на честь В оскресіння Христового в рамках клубу «Душевна культура» та за підтримки активістів молодіжних об ’ єднань І онинського монастиря , храму в ім’я преподобного Агапіта Печерського і Всеукраїнської громадської організації «Вірне Козацтво».

Бал відбувся увечері 6 травня: 140 юнаків і дівчат кружляли під звуки вальсу, опановували тонкощі танго, менуету та інших класичних бальних танців. Стараннями педагога-хореографа Андрія Лісовського вісім молодих пар дебютували на балу в постановочних полонезі, віденському й повільному вальсах. Атмосферу справжнього бального салону підкреслювало і вишукане оздоблення залу — біло-червоне оформлення сцени, банкетних столиків, усюди квіти і жива музика... Кавалери, згідно з бальними правилами, які оголосили ведучі, запрошують дам до танцю, і ось уже кружляють пари... Гостей радували своїми творчими номерами традиційні учасники балу — вихованці Української академії балету при Національній опері України (керівник — заслужений діяч мистецтв України Альвіна Кальченко); випускники Національної музичної академії імені П. І. Чайковського Альона Строя, Ольга Романенко, Віктор Андрейченко; учасники музичного проекту «Дитячий фактор» Ольга Тимошенко, Катерина Барабаш, Поліна Пеєва, Катерина Груздєва, Марія Титова; музиканти Катерина Васильєва, Марія Таксюр та Анатолій Стоїков. Особливу атмосферу вечора створили театральні мініатюри у виконанні акторів Олександра Васіна і Марії Хомутової. «Те, що саме Духовно-просвітницький центр при Кафедральному соборі на честь Воскресіння Христового став продовжувати традицію відродження

ВІДРОДЖУВАТИ ТРАДИЦІЇ

У галерії «Соборна» пройшов бал православної молоді бальної культури в Україні — не випадковість, — розповідає директор галереї «Соборна» та в. о. директора Духовнопросвітницького центру Ксенія Зозуля.

— Поняття балу в дореволюційній Росії незмінно було пов’язане зі справою благодійності та соціального служіння. Бали часто організовувалися з метою збору коштів для надання допомоги нужденним. Їхня ідея полягала в тому, щоб люди спільно, тішачись і радіючи, могли зробити корисну, потрібну справу. Сьогодні Православіє в Україні активно відроджується. Ми всі вчимося бути православними християнами, любити ближніх і нести по силі кожен своє служіння. Але при цьому ми не повинні думати, що служіння ближнім має бути пов’язане лише із терпінням незручностей і труднощів. До всього в житті потрібно підходити з «легким серцем», пам’ятаючи, що те, що ми

робимо ближньому, — робимо Самому Богові». Нинішній бал став уже другим, організованим у рамках клубу «Душевна культура». Нагадаємо, що перший, Різдвяний, бал «Під світлом Віфлеємської Зірки» пройшов у галереї «Соборна» 22 січня 2012 р. Бал є благодійним, усі зібрані кошти буде спрямовано на підтримку нового проекту — недільної школи для людей із порушеним зором «Світ на кінчиках пальців». До організації та участі в бальній програмі залучені небайдужі, діяльні люди, представники різних видів культури — від балету до академічного вокалу та театрального мистецтва. Про значення молодіжних ініціатив у справі соціального служіння та національного культурного відродження говорив у своєму вітальному слові й шановний гість весняного бального

ВСЕ ЛЕНСЬКЕ ПРАВОС ЛАВ’Я

ПРИКРА ПОДІЯ Вселенський Патріархат звернувся з листом до всіх Предстоятелів Помісних Православних Церков, щоб проінформувати їх про викрадення чесних мощей великомучениці Анастасії Узорішительниці з Патріаршого ставропігійного монастиря в ім’я святої Анастасії, розташованого неподалік Салонік (Греція). Священний Синод Вселенського Патріархату повідомляє всім Поміс-

ним Церквам про цю подію з метою запобігання спробам продажу мощей різним парафіям та монастирям. Таке звернення буде надіслано не лише канонічним Православним Церквам, а й представникам влади країн, де є розкольницькі групи і духовенство, повідомляє грецьке агентство «AMEN.gr». Мощі святої Анастасії Узорішительниці було викрадено з

ЗВЕРНІТЬ УВАГ У

салону архімандрит Іоасаф (Перетятько): «Молодь дійсно є активом Церкви. Ми знаємо з історії, що саме молоді люди з гарячою вірою захищали Православ’я в роки гонінь, вони безстрашно йшли на муки, доводячи не тільки свою віру, а й вірність. Молоді люди можуть дуже багато дати Церкві, вони активні й діяльні. Якщо їхня діяльність спрямована на творення, розвиток духовності, відродження культурних традицій і благовістя Слова Божого, то це велика цінність. Віру потрібно зміцнювати, нею потрібно ділитися. А ще потрібно показувати сучасному суспільству обличчя православної молоді. Усередині ж самої молодіжної громади потрібно вчитися один у одного, потрібно просто навчитися радіти і розділяти цю радість один з одним...» Слова підтримки ініціаторам весняного балу в своєму святковому відеоінтерв’ю для сайта www.agapitluka.com.ua висловив і настоятель храмів в ім’я преподобного Агапіта Печерського і в ім’я святителя Луки Кримського протоієрей Андрій Ткачов: «Ми найбільше хотіли б, щоб цей захід став не тільки танцювальною подією культурного життя столиці, а, перш за все, об’єднав православних молодих людей у прагненні разом відроджувати прекрасні традиції аристократичних бальних салонів, вивчати культуру танцю та поведінки в суспільстві, щоб молоде обличчя Православ’я в Україні було зразком виховання, благородства і гармонії внутрішньої та зовнішньої краси». Бал пройшов на ура, всі гості довго не хотіли розходитися, а організатори запевнили присутніх, що справа відродження балів в Україні стараннями галереї «Соборна» неодмінно продовжуватиметься: наступний, осінній, бальний салон заплановано на жовтень 2012 р. Анна Захарова

22 на 23 квітня 2012 р. Із монастиря було вкрадено ковчег із чесною главою великомучениці, ковчег зі стопою святої, загальний ковчег з мощами святих Анастасії, Параскеви та Модеста, а також напрестольний хрест. Мощовик, в якому зберігалася глава святої Анастасії, датується першими роками після 1830 р., коли монастир було спалено. orthodox.org.ua

ПАСХА У НОРВЕГІЇ

У

се більше сонячного світла і тепла ллється в наші душі навесні… Це час, коли ми відзначаємо найсвітліше православне свято — Пасху.

Цього року мені довелося святкувати Воскресіння Христове у стародавній столиці Норвегії ��������������������� —�������������������� м. Осло. Хочу поділитися з читачами газети де­якими фактами та враженнями про православне життя в цьому чудовому краю землі. Почнемо з того, що, за статистикою на 2004 р., у Норвегії мешкало близько 10 тисяч російських та українських громадян. Хоча найпоширенішою релігією в Норвегії є лютеранство, більшість наших співвітчизників сповідують православну віру. Дослідники характеризують зібрання православних як швидкозростаючу релігійну групу в Норвезькому Королівстві. Слід зазначити, що Норвегія рано пізнала православну віру завдяки багатьом ватажкам вікінгів, які оселилися в східних центрах Право­ слав’я — Києві та Новгороді. У 1560‑х рр. преподобним Тр и ф о н о м П е ч е н гс ь к и м на норвезькій землі було побудовано православну каплицю. Російські священики і монахи відвідували північ Норвегії ще до Другої світової війни. Однак на початок XX ст. у країні не існувало православних парафій. Їхня поява пов’язана з масовою післяреволюційною еміграцією 1917 р. У 1921–1929 рр. у російській громаді Християнії

(Осло) періодично проходили богослужіння та інші релігійні заходи, для яких запрошувався православний священик зі Стокгольма. Наприкінці 1980‑х рр. до Норвегії прийшла нова хвиля слов’янської імміграції. 14 грудня 1996 р. в Осло було створено парафію в ім’я святої рівноапостольної княгині Ольги (на території старовинного історичного кладовища майже в самому центрі міста). Це найбільше об’єднання православних у Норвегії: у його лавах налічується близько 500 парафіян. Настоятелем був призначений православний місіонер, благочинний парафій Московського Патріархату в Норвегії ігумен Климент. Парафія друкує щ о к в а рт а л ь н и й журнал «Руська лепта», при ній діє недільна школа для дітей, іконописний клас, тут проводяться лекції про Право­ слав’я російською та норвезькою мовами. Настоятелем храмів у Ставангері, Бергені та Кіркенесі також є ігумен Климент. Повертаючись до нинішнього святкування Пасхи, відзначимо, що парафіян було особливо багато, серед них — не тільки росіяни, а й норвежці, які з радістю на обличчях молилися і норвезькою вимовляли «Христос Воскрес». Після закінчення служби священик ще раз привітав парафіян з великим святом і, коли всі підходили цілувати хрест, вручив кожному крашанку. Марія Риженко, волонтер із Ніжина («Молодість небайдужа»)