Cerkovna_Gazeta_2013_01_323_UA

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Січень 2013 № 1 (323)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПАЛОМНИЦТВО

ОФІЦІЙНО

КАЛЕНДАР

Засідання Священного Синоду УПЦ

Святий мученик Гордій; святий апостол Марк; Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

Журнали від 5 січня 2013 р.

с. 3

с. 4—5

Антіохія — центр раннього християнства

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ Все, що мав, я присвятив Богу

Це місто з давньою історією, від попередніх цивілізацій тут залишилося чимало артефактів, виставлених у місцевому археологічному музеї

366 років тому, 1 (11) січня 1647 р., відійшов до Господа намісник Києво-Печерської Лаври, Київський митрополит Петро Могила, завершивши своє подвижницьке життя і 14‑річне управління митрополією

с. 8

с. 10–11 ЦЕРКВА І К УЛЬТ У РА

У ФРАНЦІЇ БУЛИ ПРЕДСТАВЛЕНІ УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ РІЗДВА ХРИСТОВОГО

ОНОВЛЕННЯ ВЕЛИКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ЦЕРКВИ 3 січня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив освячення оновленого Успенського собору Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, а потім — Літургію в ньому. Його Блаженству співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел (намісник монастиря); архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), Город­ ницький Олександр; єпископи: Ніжинський і Прилуцький Іриней, Макарівський Іларій, Сєверодонецький і Старобільський Пантелеімон, Шепетівський і Славутський Діонисій, Броварський Феодосій, Конотопський

і Глухівський Роман, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, а також духовенство обителі. На малому вході Блаженніший Владика удостоїв ряд насельників Лаври богослужбових нагород. Після закінчення богослужіння Митрополит Володимир привітав духовенство, насельників та парафіян КиєвоПечерської Лаври з оновленням головного монастирського храму й подякував усім, хто був до цього причетний. У свою чергу, намісник монастиря митрополит Павел подякував Його Блаженству за молитви й піклування про монастир і братію. За заслуги перед Українською Православною Церквою та допомогу

в реставрації Успенського собору Блаженніший Владика удостоїв благодійників церковних нагород. Успенський собор, головний храм Києво-Печерської Лаври, був побудований у 1073–1078 рр., кілька разів реконструйований, майже повністю знищений вибухом 3 листопада 1941 р., відновлений у 1998–2000 рр. і освячений Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром 24 серпня 2000 р. Протягом кількох останніх років зусиллями Святої Успенської Києво-Печерської Лаври та Національного КиєвоПечерського історико-культурного заповідника в соборі проводилися роботи з відтворення розпису та оздоблення інтер’єрів.

ІС ПОЛ ЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

3 січня випов­нилося 20 років служіння у священному сані архієпископа Балтського і Ананьївського Олексія.

12–13 січня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, за підтримки Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» та Міжнародного благодійного фонду «Соняшник», відбулася поїздка до Страсбурга (Франція) з різдвяною програмою зведеного дитячого ансамблю, до якого увійшли кращі представники кількох творчих колективів України. Групу супроводжувала голова Синодального відділу «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), настоятелька Архангело-Михайлівського монастиря м. Одеси. За підтримки мерії Страсбурга, мерії м. Ешо і фонду преподобного Серафима Саровського (Росія) Представництво Руської Православної Церкви при Раді Європи та ставропігійна парафія на честь Усіх святих у Страсбурзі організували програму перебування гостей. Програма перебування українських гостей у Франції розпочалася з молебню у храмі святого Трофима в м. Ешо (де знаходиться рака, в якій протягом 400 років зберігалися мощі мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, і нині перебувають частиці мощей святої Софії і Животворящого Хреста Господнього). Після молитви український ансамбль і його керівники були прийняті мером Ешо Жаном Луї Фрейдом.

Закінчення на с. 6 ДОК У МЕНТИ

6 січня випов­ нилося 30 років від дня ієрейської хіротонії єпископа Овідіо­ польського Аркадія, вікарія Одеської єпархії.

7 січня виповнилося 25 років від дня ієрейської хіротонії митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла, намісника Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, вікарія Київської Митрополії, постійного члена Священного Синоду УПЦ, голови Комісії у справах монастирів УПЦ.

На офіційному сайті Української Православної Церкви (orthodox.org.ua) ви можете ознайомитися з доповідями голів Синодальних відділів УПЦ про їхню діяльність у 2012 р.

2

№ 1 (323), січень 2013

30 грудня, в Неділю 30-ту після П’ятидесятниці, святих праотців, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами Української Православної Церкви), Запорізький і Мелітопольський Лука, Балтський і Ананьївський Олексій, Яготинський Серафим,

Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), клірики Запорізької єпархії та духовенство монастиря. На богослужінні був присутній міський голова Запоріжжя Олександр Сін. На малому вході Митрополит Володимир нагородив настоятеля Благовіщенського храму м. Березань Київської області протоієрея В’ячеслава Ушакова правом носіння митри — з нагоди 50-річчя служіння у священному сані.

31 грудня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії провів ряд робочих зустрічей. Предстоятель УПЦ прийняв настоятельку Свято-Троїцького Дерманського жіночого монастиря Рівненської єпархії ігуменю Вероніку (Зощук), яку нагородив правом носіння другого хреста із прикрасами — з нагоди майбутнього 55-річчя від дня народження. Того ж дня Блаженніший Владика прийняв першого заступника міністра культури України Юрія Богуцького та голову правління Українського фонду культури, відомого поета Бориса Олійника. Юрій Богуць-

кий, з нагоди 60-річчя від дня народження (яке він відзначив 24 вересня 2012 р.), був удостоєний Відзнаки Предстоятеля УПЦ. Блаженніший Владика також прийняв генерального директора компанії «Дружба-Нова» Сергія Гайдая зі співробітниками. За заслуги перед Українською Православною Церквою, благодійність і будівництво храмів Сергій Гайдай був нагороджений орденом святителя Миколая Чудотворця. За допомогою благодійника були споруджені храм в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова у столичному житловому масиві Позняки та храм на честь Перекопської ікони Божої Матері в Чернігівській області.

У ніч із 31 грудня 2012 р. на 1 січня 2013 р. Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію в соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Яготинський Серафим, Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар

Предстоятеля УПЦ); єпископи: Макарівський Іларій, Сєверодонецький і Старобільський Пантелеімон, Ірпінський Климент, духовенство м. Києва. За Літургією Предстоятель УПЦ подякував Господу за милості, явлені у 2012 р., а по закінченні богослужіння привітав його учасників із настанням нового року й побажав благословення Божого на майбутні звершення.

7 січня, в день свята Різдва Христового, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври очолив служіння Літургії святителя Василія Великого. Його Блаженству співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел; архієпископ Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр; єпископи: Ямпільський Іосиф, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, насельники обителі у священному сані.

православна газета

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

Під час Божественної літургії митрополит Павел зачитав Різдвяні послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила та Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. На святковому богослужінні були присутні: Прем’єр-міністр України Микола Азаров, Голова Верховної Ради України Володимир Рибак, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв, народні депутати України. Богослужіння транслювалося в ефірі «5 каналу» і телеканалу «Україна».

2 січня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав загальноосвітню школу № 4 м. Вишневе Київської області, в якій навчаються діти ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та переселенців із Чорнобильської зони відчуження. Його Блаженство супроводжували секретар Предстоятеля

УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та благочинний Києво-Святошинського церковного округу протоієрей Василій Русінка. Блаженніший Владика привітав викладачів, школярів та їхніх батьків із Різдвом Христовим та Новим роком, побажавши всім міцного здоров’я та благословення Божого.

6 січня Блаженніший Митрополит Володимир звершив різдвяну всеношну у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський

Павел; архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр; єпископи: Макарівський Іларій, Ямпільський Іосиф, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, а також насельники обителі у священному сані.

7 січня, в день свята Різдва Христового, у Національній опері України відбулося благодійне свято «Різдвяний вертеп-2013», який відвідали діти з дитячих будинків та шкілінтернатів столиці та Київської області. Цей захід під патронатом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира проводиться вже десятий рік поспіль. Організатором свята виступив Синодальний відділ УПЦ у справах молоді за підтримки народного депутата України Андрія Деркача.

Разом із Блаженнішим Митрополитом Володимиром участь у заході взяли: секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент. Свято відкрив Предстоятель Української Православної Церкви, який привітав дітей з Різдвом Христовим. Присутніх

також привітав перший заступник міністра культури України Юрій Богуцький. У рамках «Різдвяного вертепу-2013» відбувся концерт за участю відомих виконавців і художніх колективів України; гості свята отримали солодкі подарунки від Синодального відділу УПЦ у справах молоді. Перед початком заходу Блаженніший Владика вручив організаторам та учасникам «Різдвяного вертепу-2013» благословенні грамоти.

8 січня Предстоятель Української Православної Церкви у співслужінні духовенства Київської єпархії звершив велику вечірню у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. За богослужінням молилися: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел (намісник обителі); архієпископи Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії), Білогородський Миколай, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ); єпископи: Макарівський Іларій, Бровар-

ський Феодосій, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, духовенство храмів м. Києва та Київської області, мешканці та гості столиці. Після богослужіння від імені вікарних архієреїв, духовенства, чернецтва і всієї пастви Київської єпархії секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр привітав Блаженнішого Митрополита Володимира з Різдвом Христовим (текст привітання опубліковано на офіційному сайті УПЦ. — Ред.).

У слові-відповіді Блаженніший Митрополит Володимир також привітав усіх присутніх зі святом та подякував за поздоровлення. Віруючим були роздані іконки свята Різдва Христового з благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви. У храмі пролунали різдвяні колядки у виконанні Митрополичого хору під керуванням архідиякона Геронтія (Борисевича) і хору Київської духовної академії та семінарії під управлінням архімандрита Романа (Підлубняка).

9 січня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію в соборному храмі Свято-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря столиці. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Фастівський Даміан, духовенство обителі. За богослужінням Блаженніший Митрополит Володимир висвятив у священника студента II курсу Київської духовної академії ієродиякона Феофана Меджидова. Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 17.01.2013 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

Предстоятель УПЦ також направив: — вітання учасникам Міжнародного новорічного молодіжного форуму, що відбувся у Святій Успенській Почаївській Лаврі; — поздоровлення міністру охорони здоров’я України Раїсі Богатирьовій із 60-річчям від дня народження (яке вона відзначала 6 січня). За матеріалами офіційного сайта УПЦ ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145

Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

православ н ий кал е н дар

БЕЗСТРАШНИЙ СПОВІДНИК ПРАВДИ

Святий мученик Гордій (день пам’яті — 16 січня за н. ст.) е були часи, коли публічне Ц сповідування Іісуса Христа Господом неминуче тягло за

собою публічне засудження, приниження і ганебну мученицьку смерть. Люди опинялися за ґратами лише тому, що бездоказово підозрювалися у симпатіях до християн. Тюрми були переповнені, міста порожніли, а пустелі наповнювалися втікачами, які не бажали опинитися у руках катів. Такий стан справ був характерний для східної частини Римської імперії у першій половині IV ст., за правління Лікінія. Він був співправителем святого рівноапостольного імператора Костянтина, який правив західною частиною країни. Більше того, Лікіній мав родинні зв’язки з

Костянтином і отримав у дружини його сестру за умови терпимого ставлення до християн, проте обіцянки не дотримав. Тоді ж своїм доброчесним життям прославив Господа святий мученик Гордій. Він був сотником римської армії. Бажаючи вірою і правдою служити імператору, він не зміг примиритися із пануючим беззаконням. Праведник залишив усе, що мав: родичів, друзів, багатство, вважаючи, що краще перебувати в оточенні диких звірів, ніж жити в одному місті з ідолопоклонниками й людьми, які потопають у брехні. Наставником святого став Дух Істини. Гордій почав готуватися до війни з богоборчими силами, озброївшись постом і

ТОЙ, ХТО ДУШУ ЗА ХРИСТА ВІДДАВ

Святий апостол Марк (день пам’яті — 17 січня за н. ст.) ніч Хресних страждань У Іісуса Христа один з Його учнів ішов за Ним, накривши

себе покривалом. Воїни намагалися схопити юнака, але той зміг втекти від переслідувачів, залишивши у їхніх руках тільки покривало. Згідно з Переданням, учасником цього євангельського епізоду був святий апостол і євангеліст Марк, який і описав його в Євангелії, не згадавши, щоправда, свого імені. З давніх часів апостол зображується з левом. Це пов’язано із тим, що в його Євангелії Христос описаний, насамперед, як всемогутній Цар, Який прийшов у світ. Апостол від 70-ти, Марк, званий ще Іоанном-Марком, був родом з Єрусалима. Апостол Варнава доводився йому дядьком. Рідний дім Марка прилягав до

Гефсиманського саду й після воскресіння Спасителя деякий час служив місцем зборів перших християн. Після зішестя Святого Духа на апостолів Марк узяв найактивнішу участь у справі проповіді Царства Небесного, що наблизилось. Він став помічником первоверховних апостолів Петра і Павла в їхніх місіонерських працях. Декілька разів побував у Римі, пройшов із проповіддю острів Кіпр. Став свідком чуда, здійсненого апостолом Павлом на острові Паф, коли був уражений сліпотою волхв Еліма, який намагався відвернути проконсула Сергія від віри. Декілька разів відвідував Єгипет, проповідував у Антіохії, Селевкії, заснував із апостолом Петром Церкву в м. Вавилон у Месопотамії. (Із цього міста апостол

постійною молитвою. Ще не так давно він застосовував свої фізичні сили для боротьби з ворогами вітчизни, тепер же йому довелося готуватися до найскладнішого протиборства — з ворогом роду людського. У 320 р. в усіх містах східної частини Римської імперії готувалися до святкування на честь язичницького бога війни Марса. В одному з міст, влада якого уславилася особливою жорстокістю до християн, було організовано святкові вистави з найширшим розмахом. Це привернуло увагу багатьох людей. Серед них опинився і Гордій, який звернувся до присутніх із проповіддю про Христа. Свій сповідницький подвиг він почав словами пророка Ісайї: Мене знайшли ті, що не шукали Мене (Іс. 65: 1). Під час промови праведника язичники почали обурено Петро направив послання малоазійським християнам, у якому з любов’ю відгукувався про святого Марка, свого духов­ного сина.) Разом із апостолом Тимофієм Марк відвідав апостола Павла в Римі, де й написав святе Євангеліє. Після цього праведник побував у Олександрії, де заснував християнське училище, з якого згодом вийшли знамениті отці та вчителі Церкви, зокрема Климент Олександрійський, святителі Діонисій, Григорій Чудо­ творець. Апостол Марк запа­м’я­ тався і як укладач чину Літургії для олександрійських християн. Ревний місіонер пройшов із проповіддю внутрішні області Африки, був у Лівії, Нектополі. У цей час він отримав повеління від Духа Святого йти до Олександрії. Прийшовши у місто, святий оселився у шевця Ананії, якому зцілив хвору руку. Ананія з радістю прийняв апостола і слухав його вчення, а потім з усім своїм

«СВІТЛИЙ СЛОВА ГЛАС»

небосхилі яскравіше за решту зірок, віщуючи ранок благодатного дня. Найшанованіший святий після Пресвятої Діви Марії — пророк і Предтеча Господній Іоанн. Скрізь, де тільки є привід говорити про Євангеліє, згадується і він — вірний послушник Божої волі та свідок Його величі. Із біографії пророка примітним моментом є факт його спорідненості з Христом, тому що Іоанн був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлисавети (з роду царя Давида), яка доводилася двоюрідною сестрою Пресвятій Богородиці. Батьки праведника жили на південь від Єрусалима — біля м. Хеврон. Доживши до похилого віку, Захарія і Єлисавета залишалися бездітними. Про народження сина Захарія дізнався від самого Архангела Гавриїла, який явився йому в храмі під час богослужіння. Коли Іоанн був ще немовлям, над ним нависла загроза загинути від меча солдатів царя Ірода. Правитель знищував усіх хлопчиків віком до двох років у

Віфлеємі та його околицях, щоб позбавитися, таким чином, народженого Богонемовляти Христа. Праведний Захарія не видав місця, де ховалася Єлисавета із сином, і був убитий між храмом і жертовником. Мати пророка забрала його в пустелю і там через деякий час померла. До свого виходу на служіння святий Іоанн жив у дикій пустелі, ведучи аскетичний спосіб життя. Його їжею були дикий мед і акриди (рід сарани). Він носив грубий одяг, підперезаний шкіряним поясом. Коли Іоанну виповнилось 30 років, Бог покликав його на служіння Своєму народові. Підкоряючись Його волі, пророк прийшов до р. Йордан, куди перед святом очищення приходило безліч людей, щоб звершити обряд релігійного обмивання. Там Іоанн і звернувся до євреїв із проповіддю покаяння, закликаючи бого­ обраний народ до очищення своїх сердець перед прийняттям істин Євангелія від грядущого Месії. На знак внутрішнього очищення людини Іоанн звершував над нею обряд хрещення в Йордані. Цей обряд

3

вимагати заарештувати зухвалого проповідника, тоді як християни аплодували йому. Почалося сум’яття. «Я повернувся, щоб своєю справою показати, що сповідую Іісуса Христа, мою надію і захист», — продовжував Гордій. Ці слова розлютили начальника міста, і він наказав віддати святого на жорстокі муки. Сповідник стійко витримував усі тортури, звертаючись до Бога: «Не боятимуся зла, бо Ти зі мною». Тоді правитель вирішив перемогти сповідника хитрістю, запропонувавши йому славу, гроші та владу. Гордій лише посміявся над цим, сказавши: «Невже ти можеш дати мені що-небудь таке, що могло б бути краще за Царство Небесне?». Після цього було дано наказ відтяти святому голову. Усі ці події відбувалися на очах у багатьох людей. Друзі та родичі Гордія стали благати його хоча б тільки на словах зректися

Христа, серцем продовжуючи вірувати в Нього. Гордій відповів: «Хіба ви не чули слів Господніх — а хто зречеться Мене перед людьми, зречусь того і Я перед Отцем Моїм Небесним (Мф. 10: 33)?». Перехрестившись, мученик без страху попрямував до ката й сам поклав голову на плаху...

домом прийняв Хрещення. Незабаром більшість жителів того району, де проживав швець, стали християнами. Коли про це стало відомо язичникам, вони обурилися й вирішили позбавити Марка життя. Дізнавшись про це, святий

апостол поставив Ананію єпископом, а трьох християн — Малка, Савина та Кердіна — пресвітерами. Марка схопили, коли він звершував богослужіння. Його побили й поволок­ли вулицями міста, кинувши до в’язниці. Вночі праведник удостоївся видіння Спасителя, Який укріпив його на подвиг. Уранці наступного дня апостола потягли на судилище, але дорогою він помер. Останніми словами сповідника були: «В руки Твої, Господи, віддаю дух мій». Язичники не заспокоїлися і розвели вогонь, щоб спалити останки святого. Однак прогуркотів грім, сонце померкло й задвигтіла земля. Натовп розбігся, а християни змогли поховати тіло улюбленого вчителя. Це сталося у 63 р. Через 250 років над мощами апостола було побудовано церкву, а у 820 р. святі останки перенесли до Венеції і поклали у спеціально побудованому для цього храмі, де знаходяться й до сьогодні.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА:

Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна (день пам’яті — 20 січня за н. ст.) елич його служіння можна В порівняти із вранішньою зорею, яка стала світити на

№ 1 (323), січень 2013

був прообразом Таїнства Хрещення у Християнській Церкві. Кульмінацією служіння пророка було звершення ним обряду хрещення над Іісусом Христом. Тоді ж він став свідком чудесного одкровення про троїчність Бога. Іоанн побачив, як Дух Святий зійшов у вигляді голуба на Спасителя, і в той самий час почув голос Бога Отця з неба: Це є Син Мій Улюб­ лений (Мф. 3: 17). Отримавши одкровення про Іісуса Христа, пророк Іоанн почав свідчити про Нього: ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріхи світу (Ін. 1: 29). Після хрещення Спасителя праведник продовжив своє служіння Істині, ставши викри-

21 січня — преподобного Григорія, чудотворця Печерського, у Ближніх печерах; преподобного Григорія, затворника Печерського, у Дальніх печерах; 22 січня — святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Русі, чудотворця; преподобного Іони Київського; 23 січня — святителя Феофана, затворника Вишенського; священномученика Анатолія, митрополита Херсонського і Одеського; 24 січня — преподобного Феодосія Великого, спільних

житій начальника; Єлецькій іконі Божої Матері у Чернігові; 27 січня — рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії; 30 січня — преподобного Антонія Великого; 1 лютого — преподобного Макарія, посника Печерського, у Ближніх печерах; преподоб­ ного Макарія, диякона Печерського, у Дальніх печерах; 2 лютого — преподобного Євфимія Великого; преподоб­ ного Євфимія, схимника Печерського, у Дальніх печерах; 3 лютого — преподобного Максима Грека.

вачем усякої неправди у світі. Так, він викрив царя Ірода Антипу, який став коханцем Іродіади, дружини свого рідного брата Филипа, залишивши власну дружину ������������� —������������ доньку аравійського царя Арефи. Реакція Ірода не змусила себе довго чекати: праведник опинився за ґратами. Під час святкування свого дня народження цар Ірод був настільки вражений красою танцю дочки Іродіади Соломії, що, зворушений, пообіцяв їй усе, чого тільки та не побажає. Навчена матір’ю, вона попросила голову Іоанна Хрес-

тителя. Ірод зі скорботою наказав виконати її прохання, оскільки шанував Іоанна як пророка. Тіло святого Хрестителя Господнього було поховане у м. Севастії, недалеко від могили пророка Єлисея. Про високе життя і подвиги Іоанна Предтечі засвідчив Сам Спаситель: з народжених жінками не було більшого за Іоанна Хрести­ теля (Мф. 11: 11). Десниця цього найбільшого Божого угодника нині зберігається в Чорногорії, в Богородицькому монастирі м. Цетіньє. Підготував Андрій Гор

4

№ 1 (323), січень 2013 ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ

13 січня, в день віддання свята Різдва Христового, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію у Трапезному храмі на честь Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Макарівський Іларій, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, а також духовенство обителі.

оф і ц і й н о

православна газета

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ 5 січня в Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося перше у новому році засідання Священного Синоду УПЦ. Священний Синод ухвалив наступні рішення.

14 січня, в день свята Обрізання Господнього, Блаженніший Митрополит Володимир звершив у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Літургію святителя Василія Великого, пам’ять якого Православна Церква також вшановує цього дня. Його Блаженству співслужили намісник обителі митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Ірпінський Климент і Бородянський Варсонофій і насельники монастиря у священному сані.

14 січня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв народного депутата України Андрія Деркача і нагородив його орденом УПЦ святого апостола Андрія Первозванного. При врученні нагороди були відзначені заслуги Андрія Леонідовича перед Українською Православною Церквою: його стараннями відроджено ряд храмів і монастирів на території України; він також бере активну участь в організації та проведенні таких церковних проектів, як Міжнародний фестиваль православного кіно «Покров», благодійне свято «Різдвяний вертеп» (під патронатом Блаженнішого Митрополита Володимира) тощо.

15 січня, у день преставлення (1833) і другого знайдення мощей (1991) преподобного Серафима, Саровського чудотворця, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, тезоіменитий архієпископ Яготинський Серафим, єпископи Макарівський Іларій, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, духовенство обителі та Яготинського вікаріатства Київської єпархії. НОВИНИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ 26 грудня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі перший вікарій Київської Митрополії УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній провів збори столичних благочинних і голів єпархіальних відділів Київської єпархії. У ході зборів було заслухано звіти останніх про роботу, проведену в 2012 р., і розглянуто плани на 2013 р. Наостанок було підбито перші підсумки діяльності новостворених у результаті адміністративно-територіальної реорганізації благочинь столиці. ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 27 грудня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з помічником голови Київської міської державної адміністрації Віктором Чижевським. Від імені голови КМДА Олександра Попова гість привітав архієпископа Антонія з наступаючими святами. Його Високопреосвященство подякував Олександру Попову за привітання і висловив надію на подальшу плідну співпрацю між Церквою та державними установами. За підсумками конкурсу «Мистецтво книги України» за 2011 р. диплома першого ступеня удостоєне видавництво «Фенікс» — за видання книги «Записки святителя Петра Могили», здійснене спільними зусиллями Київської духовної академії, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а також Інституту рукописів Національної бібліо­теки України ім. В. І. Вернадського. Нагадаємо, що ця книга містить фотокопію та розшифровку унікальної рукописної пам’ятки XVII ст. — особистої книги для записів святителя Петра Могили (див.: № 23 «ЦПГ» за 2011 р.) За матеріалами сайтів kdais.kiev.ua, kplavra.kiev.ua 28 грудня в Національному заповіднику «Софія Київська» відбулося відкриття виставки «Митрополит Євгеній (Болховитінов) (1767–1837). Праці, заповідані Києву». У заході взяв участь Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній. Перед церемонією відкриття у Стрітенському приділі Софійського собору Його Високопреосвященство звершив літію по митрополиту Євгенію, після якої, разом із генеральним директором заповідника Оленою Сердюк, поклав квіти до могили видатного ієрарха. orthodox.org.ua

ЖУРНАЛ № 01 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття в с. Загребля Малинського р-ну Житомирської області скиту в ім’я преподобного Силуана Афонського та в с. Соболівка Брусилівського р-ну Житомирської області скиту на честь ікони Божої Матері «Іверська» ставропігійного жіночого монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері смт Чоповичі Малинського р-ну Житомирської області. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити відкриття в с. Загребля Малинського р-ну Житомирської області скиту на честь преподобного Силуана Афонського ставропігійного жіночого монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері смт Чоповичі Малинського р-ну Житомирської області.

2. Благословити відкриття в с. Соболівка Брусилівського р-ну Житомирської області скиту на честь ікони Божої Матері «Іверська» ставропігійного жіночого монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері смт Чоповичі Малинського р-ну Житомирської області. ЖУРНАЛ № 02 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, голови Синодальної комісії з канонізації святих, про причислення до лику місцевошанованих святих Олександрійської єпархії протоієрея Адріана Вожакова († 1937) та протоієрея Димитрія Сурмелі († 1937). Розглянувши житіє, труди, подвиги та враховуючи народне шанування протоієрея Адріана Вожакова і протоієрея Димитрія Сурмелі, — УХВАЛИЛИ: 1. Благословити місцеве прославлення та шанування в межах Олександрійської єпархії протоієрея Адріана Вожакова та протоієрея Димитрія Сурмелі.

2. Затвердити іконописне зображення святих.

3. Затвердити представлені проекти тропаря і кондака святих.

4. Пам’ять священномученика Адріана Вожакова, пресвітера, та священномученика Димитрія Сурмелі, пресвітера, звершувати в день їхнього прославлення.

5. Піднести подяку Всемилостивому Богу, дивному у святих Своїх, що явив нам нових молитвеників за Святу Церкву та наш народ. ЖУРНАЛ № 03 СЛУХАЛИ рапорт Прео­с вя­ щенного архієпископа Хустського

і Виноградівського Марка про зміну статусу Свято-Троїцького чоловічого монастиря с. Вільхівці Тячівського р-ну Закарпатської області на статус Свято-Троїцького жіночого монастиря. УХВАЛИЛИ благословити зміну статусу Свято-Троїцького чоловічого монастиря с. Вільхівці Тячівського р-ну Закарпатської області на статус Свято-Троїцького жіночого монастиря. ЖУРНАЛ № 04 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа про встановлення ще одного дня пам’яті святителя Афанасія, Полтавського чудотворця, 27 вересня/10 жовтня (старий/новий стиль), у день його прославлення. Довідка: 28 травня 2010 р. рішенням Священного Синоду Укра­ їнської Православної Церкви (жур­ нал № 25) святителя Афанасія, Полтавського чудотворця, причис­ лено до лику місцевошанованих святих Полтавської єпархії з уста­ новленням пам’яті в день його бла­ женної кончини 1/14 січня (старий/ новий стиль). УХВАЛИЛИ: 1. Благословити встановлення ще одного дня пам’яті святителя Афанасія, Полтавського чудо­ творця, 27 вересня/10 жовтня (старий/новий стиль), у день його прославлення.

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 05 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа про внесення імені священномученика Гавриїла Полтавського у місяце­ слов Української Православної Церкви із встановленням дня пам’яті в день його мученицької кончини 20 травня/2 червня (старий/новий стиль). Довідка: у 1981 р. рішенням Архі­ єрейського Собору Руської Право­ славної Церкви Закордоном клірика Полтавської єпархії протоієрея Гавриїла Коваленка причислено до лику новомучеників та сповідників ХХ ст.

14 червня 2011 р. рішенням Свя­ щенного Синоду Української Право­ славної Церкви (журнал № 24) свя­ щенномученик Гавриїл Полтавський включений до Собору Полтавських святих. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити внесення імені священномученика Гавриїла Пол-

тавського у місяцеслов Української Православної Церкви із встановленням ще одного дня пам’яті в день його мученицької кончини 20 травня/2 червня (старий/новий стиль).

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 06 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного єпископа Сумського і Охтирського Євлогія про встановлення святкування другого знайдення Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя» 12/25 вересня (старий/новий стиль). УХВАЛИЛИ: 1. Благословити встановлення святкування другого знайдення Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя» 12/25 вересня (старий/новий стиль).

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 07 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія про відкриття Свято-Михайлівського скиту Головчинецького Спасо-Преображенського жіночого монастиря у с. Марківці Летичівського р-ну Хмельницької області. УХВАЛИЛИ благословити відкриття Свято-Михайлівського скиту Головчинецького Спасо-Преображенського жіночого монастиря у с. Марківці Летичівського р-ну Хмельницької області. ЖУРНАЛ № 08 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного митрополита Полтавського і Миргородського Филипа про внесення імені преподобномученика Ніла Полтавського у місяцеслов Української Православної Церкви із встановленням дня пам’яті в день його мученицької кончини 4/17 липня (старий/новий стиль). Довідка: у 1981 р. рішенням Архі­ єрейського Собору Руської Право­ славної Церкви Закордоном ієромо­ нах Полтавського Хрестовоздви­ женського монастиря Ніл був при­ числений до лику новомучеників та сповідників ХХ ст.

14 червня 2011 р. рішенням Свя­ щенного Синоду Української Право­ славної Церкви (журнал № 24) пре­ подобномученик Ніл Полтавський включений до Собору Полтавських святих.

православна газета УХВАЛИЛИ: 1. Благословити внесення імені преподобномученика Ніла Полтавського у місяцеслов Української Православної Церкви із встановленням ще одного дня пам’яті в день його мученицької кончини 4/17 липня (старий/новий стиль).

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 09 СЛУХАЛИ інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про призначення на посаду намісника (ігумена) Кирилівського чоловічого монастиря м. Києва архіманд­ рита Варлаама (Озимка). УХВАЛИЛИ призначити на посаду намісника (ігумена) Кирилівського чоловічого монастиря м. Києва архімандрита Варлаама (Озимка). ЖУРНАЛ № 10 СЛУХАЛИ рапорт Прео­священ­ ного єпископа Дніпродзержинського і Царичанського Воло­ димира про звільнення ігумені Маргарити (Шевченко) з посади настоятельки Свято-Іосифівського жіночого монастиря с. Мар’ївка Магдалинівського р-ну Дніпропетровської області та призначення на цю посаду черниці Анастасії (Соломахи) з возведенням у сан ігумені. УХВАЛИЛИ: 1. Звільнити ігуменю Маргариту (Шевченко) з посади настоятельки Свято-Іосифівського жіночого монастиря с. Мар’ївка Магдалинівського р-ну Дніпропетровської області.

2. Призначити на посаду настоятельки Свято-Іосифівського жіночого монастиря с. Мар’ївка Магдалинівського р-ну Дніпропетровської області черницю Анастасію (Соломаху) з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою. ЖУРНАЛ № 11 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа ПереяславХмельницького і Вишневського Олександра, голови Нагородного відділу, про заснування ордена Української Православної Церкви «За вірність сімейним цінностям». УХВАЛИЛИ благословити заснування ордена Української Православної Церкви «За вірність сімейним цінностям». ЖУРНАЛ № 12 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана про позбавлення священного сану клірика Тульчинської єпархії ієромонаха Варфоломія (Атаманенка). УХВАЛИЛИ позбавити священного сану клірика Тульчинської єпархії ієромонаха Варфоломія (Атаманенка). ЖУРНАЛ № 13 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна про позбавлення священного сану забороненого у священнослужінні клірика Херсонської єпархії ієрея Кирила Дорошка. На підставі 27, 42, 58 правил святих Апостолів та 9 правила Двократного Собору — УХВАЛИЛИ позбавити священного сану забороненого у священнослужінні клірика Херсонської єпархії ієрея Кирила Дорошка. ЖУРНАЛ № 14 СЛУХАЛИ рапорт архідиякона Сергія Косовського, голови Синодального відділу з благодійності та соціального служіння Української

Православної Церкви, про включення сестринства на честь преподобномучениці Єлисавети та інокині Варвари, що діє при храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського, м. Києва, у структуру Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ. УХВАЛИЛИ благословити включення сестринства на честь преподобномучениці Єлисавети та інокині Варвари, що діє при храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського, м. Києва, у структуру Синодального відділу з благодійності та соціального служіння Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 15 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки про внесення до списку новомучеників та сповідників Запорізьких новопрославлених святих: сповідника Феодосія Станкевича, пресвітера; сповідника Митрофана Воздвиженського, пресвітера; священномученика Олександра Шишина, пресвітера, та сповідника Філософа Зябрєва, пресвітера. Довідка: 25 серпня 2012 р. на засіданні Священного Синоду Укра­ їнської Православної Церкви (жур­ нали №№ 71–74) протоієрей Фео­ досій Станкевич, ієрей Митрофан Воздвиженський, ієрей Олександр Шишин та ієрей Філософ Зябрєв були причислені до лику місцевоша­ нованих святих Запорізької єпархії. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити внесення до списку новомучеників та сповідників Запорізьких новопрославлених святих: сповідника Феодосія Станкевича, пресвітера; сповідника Митрофана Воздвиженського, пресвітера; священномученика Олександра Шишина, пресвітера, та сповідника Філософа Зябрєва, пресвітера.

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 16 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки про встановлення ще одного святкування пам’яті сповідника Феодосія Мелітопольського 5/18 вересня (старий/новий стиль), у день знайдення його мощей. УХВАЛИЛИ: 1. Благословити встановлення ще одного святкування пам’яті сповідника Феодосія Мелітопольського 5/18 вересня (старий/новий стиль), у день знайдення його мощей.

2. Календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви. ЖУРНАЛ № 17 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного архієпископа Хустського і Виноградівського Марка про затвердження ігумена Варлаама (Діденка) на посаді настоятеля (ігумена) Спасо-Преображенського чоловічого монастиря с. Теребля Тячівського р-ну Закарпатської області. УХВАЛИЛИ затвердити ігумена Варлаама (Діденка) на посаді настоятеля (ігумена) Спасо-Преображенського чоловічого монастиря с. Теребля Тячівського р-ну Закарпатської області. ЖУРНАЛ № 18 МАЛИ МІРКУВАННЯ про утворення Могилів-Подільської єпархії. УХВАЛИЛИ: 1. Утворити Могилів-Подільську єпархію, виділивши її зі складу

оф і ц і й н о Вінницької та Тульчинської є­пархій.

2. До складу Могилів-Подільської єпархії віднести Крижопільський, Могилів-Подільський, Мурованокуриловецький, Піщанський, Томашпільський, Чернівецький, Шаргородський та Ямпільський р-ни Вінницької області.

3. Єпархіальному архієрею Могилів-Подільської єпархії мати титул «Могилів-Подільський і Шаргородський».

4. Керуючим Могилів-Подільською єпархією призначити Преосвященного архієпископа Агапіта (Бевцика).

5. У складі Вінницької єпархії залишити м. Вінниця, Барський, Вінницький, Жмеринський, Калинівський, Козятинський, Літинський та Хмільницький р-ни Вінницької області.

6. Єпархіальному архієрею Вінницької єпархії надалі іменуватися «Вінницький і Барський».

7. У складі Тульчинської єпархії залишити Бершадський, Гайсинський, Іллінецький, Липовецький, Немирівський, Оратівський, Погребищенський, Теплицький, Тиврівський, Тростянецький, Тульчинський і Чечельницький р-ни Вінницької області.

8. Єпархіальному архієрею Тульчинської єпархії і надалі іменуватися «Тульчинський і Брацлавський». Про що надіслати відповідні Укази. ЖУРНАЛ № 19 МАЛИ МІРКУВАННЯ про реорганізацію церковного управління в межах Луганської області. УХВАЛИЛИ: 1. До складу Луганської єпархії віднести місто Луганськ, Біловодський, Марківський, Міловський, Новоайдарський, Перевальський, Слов’яносербський та СтаничноЛуганський р-ни Луганської області, а також міста обласного підпорядкування, що знаходяться на території даних районів.

2. Єпархіальному архієрею Луганської єпархії Преосвященному архієпископу Митрофану й надалі іменуватися «Луганський і Алчевський».

3. До складу Сєверодонецької єпархії віднести Білокуракінський, Кремінський, Новопсковський, Попаснянський, Сватівський, Старобільський і Троїцький р-ни Луганської області, а також міста обласного підпорядкування, що знаходяться на території даних районів.

4. Єпархіальному архієрею Сєверодонецької єпархії і надалі іменуватися «Сєверодонецький і Старобільський».

5. Звільнити Преосвященного єпископа Сєверодонецького і Старобільського Пантелеімона від управління Сєверодонецькою єпархією.

6. Керуючим Сєверодонецькою єпархією призначити Преосвященного єпископа Ровеньківського Никодима, звільнивши його з посади вікарія Луганської єпархії.

7. Утворити Ровеньківську єпархію, до складу якої віднести Антрацитівський, Краснодонський, Лутугинський та Свердловський р-ни Луганської області, а також міста обласного підпорядкування, що знаходяться на території даних районів.

8. Єпархіальному архієрею Ровеньківської єпархії мати титул «Ровеньківський і Свердловський».

9. Керуючим Ровеньківською єпархією призначити Преосвященного єпископа Пантелеімона (Поворознюка). Про що надіслати відповідні Укази.

№ 1 (323), січень 2013

5

БОГОС ЛУ ЖІННЯ 26 грудня вікарій Київської Митрополії, намісник столичного Свято-Троїцького Іонинського монастиря єпископ Обухівський Іона звершив чернечий постриг у Спасо-Преображенському скиті обителі в с. Нещерів Обухівського р-ну Київської області. Рясофорні чернець Антоній та ієродиякон Лука були пострижені в мантію, а послушники Олександр та Георгій — у рясофор. Новопострижені рясофорні ченці отримали імена на честь преподобних Мойсея Мурина й авви Дорофея. У ніч із 31 грудня 2012 р. на 1 січня 2013 р. єпископ Обухівський Іона звершив Літургію у Троїцькому соборі Іонинського монастиря. У проповіді після богослужіння єпископ Іона звернув увагу на те, що громадянське святкування Нового року є для віруючих ще одним приводом подякувати Богові за Його милості (хоча Церква й відзначає новоліття 1 вересня за старим стилем).

2 січня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звершив чернечий постриг насельниць ставропігійного жіночого монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері (урочище Кип’яче, смт Чоповичі Малинського р-ну Житомирської обл.). Постриг відбувся у столичному храмі в ім’я святителя Михаїла, першого митрополита Київського. Із благословення священноархімадрита обителі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, чернечий постриг прийняли п’ять інокинь, ще п’ять насельниць були пострижені в рясофор. До прийняття постригу всі вони несли послух сестер милосердя в сестринстві на честь преподобномучениці великої княгині Єлисавети та інокині Варвари при Свято-Михайлівському храмі м. Києва. Восприємницею при постригу стала настоятелька монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері ігуменя Катерина (Смичок).

5 січня вікарій Київської Митрополії єпископ Ірпінський Климент очолив служіння Літургії у храмі в ім’я великомучениці Анастасії Узорішительниці на території Бучанської виправної колонії № 85 (Київська область). Після богослужіння в актовому залі колонії відбувся концерт, у якому студенти Київських духов­ них шкіл виконали різдвяні колядки. У ніч із 6 на 7 січня 2013 р. вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона очолив різдвяне богослужіння (всеношну й Літургію) у Свято-Троїцькому Іонинському монастирі столиці. З монастиря велася пряма телевізійна трансляція на «5 каналі». За Літургією єпископ Іона висвятив у сан ієромонаха ієродиякона Луку і в ієродиякона ������������� —������������ ченця Антонія, насельників Спасо-Преображенського чоловічого монастиря с. Нещерів Обухівського р-ну Київської області (скит Іонинського монастиря). Було оголошено Різдвяне послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. У рамках просвітницького проекту Іонинського монастиря під час богослужіння поширювалася брошура «Служба Різдву Христовому», що містить послідовність святкової всеношної та Літургії церковно­ слов’янською мовою з паралельним перекладом і роз’ясненням богослужбових текстів і піснеспівів.

7 січня, у день свята Різдва Христового, Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній очолив служіння Літургії в Успенському Святогірському Зимненському жіночому ставропігійному монастирі (Володимир-Волинський р-н Волинської області). На богослужінні був присутній Президент України Віктор Янукович. Після богослужіння архі­ єпископ Антоній привітав Главу Держави з Різдвом Христовим. На згадку про перебування в монастирі Президенту була подарована ікона із Зимненським образом Божої Матері. У свою чергу, Віктор Янукович передав у дар обителі церковне начиння. Президент України в супроводі архієпископа Антонія й настоятельки монастиря ігумені Стефани (Бандури) також оглянув обитель і відвідав печеру преподобного Варлаама та храм в ім’я святої праведної діви Іуліанії, княгині Ольшанської.

8 січня, у день святкування Собору Пресвятої Богородиці, яке звершується наступного дня після свята Різдва Христового, секретар Предстоятеля УПЦ архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звершив Літургію у столичному храмі на честь Усіх святих на території будівництва Воскресенського кафедрального собору.

8 січня намісник Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, вікарій Київської Митрополії митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив Літургію у столичному храмі на честь Різдва Христового (на Оболонській набережній). У ці дні духовенство та парафіяни храму відзначали п’ятиріччя створення парафії (5 січня 2008 р. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив освячення престолу на честь Різдва Христового).

6

№ 1 (323), січень 2013

православна газета

н ови н и, под і ї, ком е н тар і

ЦЕРКВА І К УЛЬТ У РА

Закінчення. Початок на с. 1 Увечері того ж дня в одному з культурних центрів м. Страсбурга, в рамках проекту Всіхсвятської парафії «Православне Різдво у Страсбурзі», відбувся концерт українського колективу «Соняшник». Уже вдруге православна парафія на честь Усіх святих спільно з міською владою влаштовує святковий концерт у Страсбурзі, який з 1992 р. має найменування «столиця європейського Різдва». З вітальними словами до численних глядачів звернулися представник Московського Патріархату при Раді Європи ігумен Филип (Рябих), постійний Представник України при Раді Європи Микола Точицький, вікарний єпископ католицької архієпископії Страсбурга Вінсент Доллман, заступник мера Страсбурга пані Франсуаз Бюфе, ігуменя Серафима (Шевчик). Промовці одноголосно відзначили унікальність програми, яка вперше ознайомила жителів Страсбурга з українськими традиціями святкування Різдва Христового. На сцені, прикрашеній в українських народних мотивах, діти від 5 до 16 років розгорнули театралізовану різдвяну виставу, в ході якої виконали колядки, пісні й танцювальні номери. По закінченні концерту від імені парафії Всіх святих і Представництва України при Раді Європи молодим артистам були вручені різдвяні подарунки.

13 січня учасники творчого колективу молилися за Літургією у храмі на честь Усіх святих у Страсбурзі. Після закінчення богослужіння ігуменя Серафима, від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, передала Страсбурзькій парафії ікону з Касперівським образом Божої Матері. Потім у парафії, силами дитячого й дорослого парафіяльних хорів, а також українських гостей, було влаштовано невеликий різдвяний концерт. Усіхсвятська парафія також організувала для паломників з України екскурсію Страсбургом. За матеріалом сайта Представництва РПЦ у Страсбурзі 12–13 січня у столичній галереї «Соборна» (на території будівництва Воскресенського кафед­ рального собору УПЦ) відбувся II Різдвяний фестиваль «Віфлеємська зірка», організований Духовнопросвітницьким центром при Соборі. У рамках фестивалю були представлені дитячі театралізовані вистави вихованців недільних шкіл, присвячені Різдву Христовому. Роботу фестивалю очолив вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій. orthodox.org.ua ЦЕРКВА І МОЛОДЬ

25 грудня відбулася зустріч між головою Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископом Обухівським Іоною та керівниками Всеукраїнських молодіжних громадських організацій «Національна організація скаутів України» (НОСУ) і «Православні скаути України». У ході зустрічі були підписані договори про партнерство між скаутськими організаціями та Синодальним молодіжним відділом. НОСУ отримуватиме постійну духовну підтримку від Української Православної Церкви, а православні скаути відтепер увійдуть до структури Синодального відділу у справах молоді. Від 30 грудня 2012 до 2 січня 2013 р., із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у Свято-Успенській Почаївській Лаврі відбувся Міжнародний молодіжний новорічний форум. Захід проводився восьмий рік поспіль, цього разу — під патронатом Синодального відділу УПЦ у справах молоді та за сприяння Почаївської духовної семінарії. У роботі форуму взяли участь: перший заступник голови Синодального молодіжного відділу архімандрит Іоасаф (Перетятько), представники 20 єпархій УПЦ, гості з Росії, Білорусі, Польщі та Словаччини. Під час церемонії відкриття архімандрит Іоасаф оголосив привітання Предстоятеля УПЦ. За матеріалами прес-служби Синодального молодіжного відділу

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ РПЦ 25–26 грудня у Патріаршій і Синодальній резиденції у СвятоДаниловому монастирі м. Москви під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила відбулося засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви. Серед архієреїв, які підписали журнали засідання, — Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (постійний член Священного Синоду РПЦ) і архієпископ Хустський і Виноградівський Марк. Учасники засідання, зокрема, слухали повідомлення Святішого Патріарха Кирила про пленум Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви, який відбувся у Москві (22–23 листопада 2012 р.), і постановили передати на розгляд Архієрейському Собору РПЦ 2–5 лютого 2013 р. такі проекти документів, розглянуті на пленарних засіданнях Міжсоборної присутності: «Положення про обрання Патріарха Московського і всієї Русі» (у чотирьох варіантах); пропозиції щодо змін у Статуті Руської Православної Церкви у зв’язку з уточненням повноважень Помісного та Архієрейського Собору й «Положення про склад Помісного Собору Руської Православної Церкви»; «Про позицію

Церкви у зв’язку з розвитком технологій обліку та обробки персональних даних»; «Позиція Руської Православної Церкви щодо реформи сімейного права і проб­ лем ювенальної юстиції»; «Позиція Руської Православної Церкви з актуальних проблем екології» (журнал № 111). Серед інших було прийнято рішення «встановити додатковий день святкування пам’яті святих благовірних князя Петра, у чернецтві Давида, і княгині Февронії, в чернецтві Євфросинії, Муромських чудотворців, — у недільний день, що передує 19 вересня (6 вересня за ст. ст.), на згадку про пере­

несення їхніх чесних мощей у 1992 р.» (журнал № 129). Учасники засідання також постановили «схвалити “Последование Святаго Елеа, совершаемого поскору” для вживання у тих випадках, коли Таїнство Єлеопомазання необхідно звершити над хворими людьми, які перебувають на стаціонарному лікуванні» (журнал № 130). Детальніше з вищезазначеними та іншими постановами Священного Синоду Руської Православної Церкви, прийнятими на засіданні 25–26 грудня 2012 р., можна ознайомитися на офіційному сайті Московського Патріархату (patriarchia.ru).

КРУ ГЛИЙ С ТІЛ 25 грудня в Київській духовній академії відбувся круглий стіл «Духовні та морально-етичні проб­ леми в практичній діяльності юриста», приурочений до 130-річчя від дня народження та 20-річчя канонізації професора Петроградського університету Юрія Петровича Новицького († 1922). Відкри-

ваючи засідання, керівник Юридичної служби Київської Митрополії УПЦ священик Олександр Бахов розповів про мученика Юрія, зазначивши, зокрема, що він піддався гонінням і зазнав мученицької кончини не тільки за свої релігійні переконання, але й за професійну юридичну діяльність (як захисник

Церкви в перші роки після жовтневого перевороту 1917 р.). Таким чином, мученик Юрій, як зразок твердого слідування християнській вірі й дотримання моральних норм у професійній діяльності, може служити прикладом для сучасних юристів-християн. Сайт КДАіС

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ніч на 15 січня У 2013 р., смиренно переживши важку хво-

робу, у віці 55 років відійшов до Господа співробітник Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України капітан першого рангу у відставці Віктор Степанович Кулакевич. Віктор Степанович залишиться в церковній пам’яті як вірний товариш і надзвичайно щира людина. Він народився у віруючій родині в с. Глинне Рокитнівського району Рівненської області. Закінчив Київське вище військовоморське політичне училище (1982), військовополітичну академію (1992), загалом віддавши службі у Збройних силах 20 років (значна частина цього терміну — на Чорноморському флоті). Як високоосвічений офіцер проходив службу в на­уково-дослідному центрі Міністерства оборони України, працював старшим викладачем кафед­ри філософії Київського гуманітарного інституту. Після звільнення в запас (1998) відчув необхідність своєї присутності у Церкві, розуміючи всю важливість духовно-пастирської роботи у силових структурах України. В 2000 р. його було при-

значено відповідальним секретарем Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Це був той час, коли кількість причетних до роботи Синодального військового відділу Української Православної Церкви складалася з декількох людей. Довелося відроджувати структуру Відділу, налагоджувати поточну роботу, сприяти утворенню єпархіальних відділів по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями. На цій посаді він став одним з активних фахівців по утворенню діалогу між Церквою і силовими структурами задля духов­ ної опіки особового складу.

В інтерв’ю для нашої газети (див.: № 4 «ЦПГ» 2012 р.) на запитання «Які, на Ваш погляд, особисті риси повинен мати капелан?» Віктор Степанович відповів: — Це відкритість, сміливість. Потрібно любити людей, потрібна увага до людей. Військова служба пов’язана з постійним ризиком, багато зустрічається жорстокості. Солдати шукають розуміння та спів­ чуття. Іноді приходять із найбезглуздішими запитан­ нями. І тут від священика потрібно багато терпіння і такту. Я вважаю, що роль капелана полягає також і в тому, щоб дещо пом’якшити жорстку армійську сис­ тему — порадити командирам, навчити їх батьків­ ської любові до солдатів. Адже командир православ­ ний ���������������������������������������������� —��������������������������������������������� це інший командир. Християнська любов, бать­ ківська турбота ніколи не дозволять йому підводити товаришів по службі, принижувати солдатів. Ніколи православний офіцер не лихословитиме й не поведи­ тиметься по-хамському. Де є священик, там відчува­ ється, що й клімат у колективі інший. Із притаманною йому наполегливістю він завжди був готовий надати кваліфіковану допомогу молодим співробітникам у набутті необхідного досвіду, поділитися мудрою порадою. Володіючи великим службовим досвідом і неабиякими знаннями, він не лише виконував послух відповідального секретаря, але й був радником голови Синодального військового відділу архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина. Навіть страждаючи на невиліковну хворобу, він не полишав повсякденних трудів у Синодальному військовому відділі.

До його думки дослуховувалися як провідні фахівці Міністерства оборони України й керівники виховних відділів силових структур, так і закордонні військові колеги й військове духовенство. Сьогодні продовжують надходити співчуття із-за кордону від капеланів та військовослужбовців. Раб Божий Віктор похований на Лісовому цвинтарі в м. Києві. Всемилостивий Господь нехай упокоїть його душу в оселях праведних і дарує йому Свою милість і нагороду за щиросердну віру й гарячу любов до Святої Христової Церкви. Вічна пам’ять покійному.

православна газета

і н т е рв’ю

№ 1 (323), січень 2013

ЗЦІЛЕННЯ ВІД ГОСПОДА Наша зустріч із єпископом Пантелеімоном (Поворознюком) відбулася за кілька днів до грудневого засідання Священного Синоду УПЦ, одним із рішень якого було призначення єпископа на нову кафедру зі звільненням з посади вікарія Київської Митрополії та намісника Свято-Кирилівського монастиря у м. Києві. Владика керував монастирем, що був відкритий 14 червня 2011 р., рівно півтора року. Тому наша розмова йшла про долю обителі, її минуле та сьогодення. Відомо, що СвятоКирилівський монастир, перетворений з общини, яка діяла з 1993 р. на території найбільшої психіатричної лікарні в Україні, не тільки не змінив форми співпраці з медперсоналом лікарні, але продовжує їх успішно розвивати.

— Владико, Ви очолили монастир, який відродив своє існування через 200 з гаком років. Як Ви сприйняли це призначення?

— Дійсно, Свято-Кирилівський монастир має давню історію, він безпосередньо пов’язаний з історією Давньої Русі. Обитель засновано, як свідчать літописи, у 1139 р. великим князем Всеволодом Ольговичем, правнуком Ярослава Мудрого, перед тим як він посів київський престол. Це місце називалося Дорогожичі, тут перетиналися дороги із Києва на Вишгород, Володимир-Волинський, Чернігів. Монастир мав і стратегічне значення, позаяк стояв на неприступних пагорбах в оточенні глибоких урочищ і водних перешкод. Із часом він став князівською усипальницею, в Кирилівському храмі були поховані сам великий князь, його дружина. Тут був похований і князь Ігор, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Сам Кирилівський храм (ХІІ ст.), що зберігся донині і став головним храмом нашої обителі, хоча й перебуває під опікою Національного музею «Софія Київська» як перлина історії і давньої архітектури, ожив духовно, коли в ньому стали звершуватися літургії. Цей храм — як живий літопис із унікальними фресками, з роботами видатного художника Михайла Врубеля — увібрав у себе за багато століть молитовну пам’ять наших попередників, преподоб­них отців... Ви правильно згадали: понад 200 років тому (з 1786 р.), після реформи Катерини ІІ, монастир, перетворений на парафіяльну церкву, припинив своє існування... Будучи послушником Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, я прийняв указ про своє намісництво як волю Божу. І коли входив під склепіння цього храму, то відчував страх і трепет, розуміючи свою недостойність продовжувати справу святителя Димитрія Ростовського, який тут прийняв постриг і був короткий час ігуменом. Тому звернувся з молитвою про допомогу Божу до Святої Трійці, на честь якої був створений колись цей монастир, і до покровителів цього храму — святителів Кирила і Афанасія Олександрійських, Димитрія Ростовського...

— Ви говорите про духовний зв’язок. Але історія Кирилівського монастиря має безліч білих плям (у післямонгольський період, наприклад). Як відродити духовні традиції, точніше — як дізнатися про них?

— Напевно в домонгольський період тут, як і в КиєвоПечерській Лаврі, використову-

вався Студійський статут спільножительного монастиря. ХVII– XVIII ст. дають уже більш детальну інформацію про чернецтво цього періоду. Звичайно, ми насамперед повинні просити допомоги Божої та заступництва небесних покровителів обителі, про яких я вже згадав. Тому що монастир — це не стіни, не корпуси. Монастир — це перш за все братія, її труди й молитви. Люди, приходячи у монастир, стають трудниками, послушниками, і вони повинні пройти шлях випробувань — скласти своєрідний іспит. Я своїй братії кажу: «Ми мале стадо, але прошу вас бути вірними, згідно зі словом Святого Письма. Якщо ми один одного підтримуватимемо, розумітимемо, кожен прагнутиме виконувати послух на своєму місці, то зможемо багато зробити для слави Божої та відродження цієї древньої обителі».

— Владико, Свято-Кирилівська община утворилася 20 років тому, у 1993 р. Приснопам’ятний її настоятель,

протоієрей Федір Шеремета, теж прагнув до того, щоб тут відродився монастир. Що було зроблено для цього?

— Зроблено дуже багато. Фактично парафією, общиною — так правильніше говорити в даному випадку — закладені основи монастирської діяльності. Служби проходили щодня (протоієрей Федір сам був літургіст, багато років викладав літургіку в Київських духовних школах і надавав богослужінням величезне значення). Організувалося сестринство по догляду за хворими; був створений храм у старому корпусі лікарняного клубу (раніше тут знаходилася трапезна з Василіївським храмом). Це вже зовсім новий храм, у ньому є й хрестильна кімната з баптистерієм для повного занурення дорослих, які приймають Таїнство Хрещення. Тут також знаходиться канцелярія обителі, кабінет намісника. А в головному храмі — Кирилівському — обладнана вівтарна частина. До 1993 р. на місці вівтаря стояли батареї опалення...

Створений скит із храмом в ім’я мученика Олександра Римського в Баришівському районі під Києвом, невеликий чернечий корпус у так званій «пустиньці» на території лікарні тощо. Зараз у храмі, як і раніше, служить священство парафії разом із ченцями, які прийшли в обитель. Сестринство милосердя продовжує свою діяльність. Чимало парафіян обителі несуть тут різні послухи по 10–15 років. Оскільки парафія значилася як лікарняна, то й монастир покликаний розвивати цю діяльність.

— Із цього приводу, владико, хотів запитати: як обителям, парафіям потрібно вибудовувати відносини з такими закладами, де проходять лікування ті, хто страждає від душевних розладів?

— Без розуміння людської немочі, хвороби, ми не можемо співчувати ближнім. Сьогодні ми здорові, а завтра можемо бути прикуті до ліжка. У нас є безліч добрих прикладів опікування цієї категорії хворих:

«Свято-Кирилівський монастир». Федір Солнцев, 1843 р., Київ

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Монастир уперше згадується в літописі під 1167 р., але заснований був дещо раніше. Його друга літописна назва — «Всеволож» — свідчить про те, що фундатором обителі був князь ВсеволодКирило Ольгович, а отже час заснування монастиря знаходиться десь між 1140 і 1146 р. Будівни­ цтво кам’яного храму в ім’я святого Кирила було закінчено вже після смерті князя його вдовою Марією Мстиславною. Після тривалої перерви, викликаної монгольською навалою, згадки про монас­ тир знову з’являються лише з 1530 р. Протягом XVI ст. він існував лише номінально, перебуваючи у власності приватних осіб. У 1605–1612 рр. монастир разом із головною церквою відбудував (з наказу воєводи Василя-Кос­ тянтина Острозького) ігумен Василій Красовський. Головний престол храму був освячений в ім’я Святої Трійці, тому монастир із цього часу став називатися Троїцько-Кирилівським або просто Троїцьким. У 1662 р. обитель була спалена татарами, яких привів під Київ Юрій Хмельницький. Про­ тягом XVII ст. ігуменами монастиря були видатні церковні діячі: Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Мелетій Дзик. У 1665–1675 рр. послушником і ченцем монастиря був майбутній святитель Димит­ рій Ростовський (у 1697 р. нетривалий час був кирилівським ігуменом). Його батько Савва Туптало був ктитором обителі. Не без його допомоги монастир був відбудований у 1687–1697 рр. ігуменом Інокентієм Монастирським. Наступні ґрунтовні роботи у монастирі провів після пожежі 1734 р. архітектор Іван ГригоровичБарський. У 1760–1773 рр. він відреставрував Кирилівську церкву, звів поряд із нею дзвіницю і два корпуси келій, а монастир оточив муром із чотирма вежами (збереглася одна). У 1747 р. Кирилів­ ський монастир отримав статус архімандритії, але користувався ним недовго. Ще під час епідемії чуми 1770 р. монастирські будівлі були тимчасово конфісковані для облаштування карантину. Вна­ слідок секуляризації 1786 р. монастир узагалі припинив існування. На його території почала діяти Кирилівська лікарня.

7

здавна при монастирях і парафіяльних храмах організовувалися лікарні, богадільні, де люди, й особливо незаможні, отримували лікарську допомогу. При цьому слід зазначити, що Церква завжди з повагою ставилася до медицини, яка з часом розвинулася як самостійна галузь знання. У Книзі Іісуса, сина Сирахового, сказано: шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Гос­ подь створив його... Господь створив із землі зцілення, і роз­ судлива людина не буде знева­ жати їх. Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його у дивних ділах Його: ними Він зціляє людину і знищує хво­ робу її (Сир. 38: 1, 4, 6–7).

— Не секрет, що серед віруючих зустрічаються люди, які нехтують офіційною медициною, покладаючи надію тільки на Бога. Чи правильно це?

— Без допомоги Божої людина не зможе зцілитися. Але в тій самій Біблії пророк знову нагадує: у хворобі твоїй не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш гріховне життя, і виправ руки твої, і від усякого гріха очисти серце... І дай місце ліка­ реві, бо і його створив Господь, і нехай не віддаляється він від тебе, бо він потрібен. У якийсь час і в їхніх руках буває успіх; бо і вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення і зцілення для про­ довження життя (Сир.

38: 9–10, 12–14). Раніше люди були особливо уважні до цих питань, і всі свої проблеми, зокрема й зі здоров’ям, розглядали в духовній площині. У минулі часи хворі, особливо стражденні душевними недугами, тягнулися до вогнищ духовності. Так при обителях виникали лікарні. Проте й зараз, у нашому секулярному світі, хвороба часто відіграє визначальну роль у переоцінці моральних і духовних цінностей. Саме так: «Як тривога, то до Бога»... Тоді люди тягнуться до храмів, вдаються до таїнств Церкви, переосмислюють своє життя. У хворобі людина ставить собі питання: «Чи правильно я живу?». У хворого прокидається заглушений голос совісті. Про це свідчать і священики, аналізуючи стан людської душі. Так закінчилося наше перед­ новорічне інтерв’ю. Дізнавшись про нове призначення єпископа Пантелеімона, ми привітали його по телефону й запитали, чи підтримуватиме він зв’язок зі Свято-Кирилівським монас­ тирем надалі.

— Я отримав благословення Предстоятеля нашої Церкви на відродження знаменитої Кирилівської Благовіщенської церкви-дзвіниці (один із кращих творів знаменитого українського архітектора Івана Григоровича-Барського), яка була по-варварському знищена в роки атеїстичного лихоліття, — відповів владика. — Щодо цього питання я мав ряд зустрічей із Прем’єр-міністром України М. Я. Азаровим, а також із міністром культури М. А. Кули­няком. Ми також розробили план з реконструкції інших будівель монастиря. У «пустиньці» запланували спорудження дерев’яного храму. Сподіваюся, що спільно з новим намісником та братією обителі нам вдасться реалізувати ці плани. Бесіду вів Сергій Герук

8

православна газета

Паломництво

№ 1 (323), січень 2013

АНТІОХІЯ — ЦЕНТР РАННЬОГО ХРИСТИЯНСТВА

О

дним із міст раннього християнства (звідки, до речі, й походить назва «християни») є Антіохія. Воно знаходиться у Східній Туреччині, донедавна мало назву Антак’я, а торік перейменоване на Хатай (назва держави хеттів). Це місто з давньою історією, від попередніх цивілізацій тут залишилося чимало артефактів, виставлених у місцевому археологічному музеї.

ВІД ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕ ДНЬОВІЧЧЯ Антіохія була однією зі столиць держави Селевкідів. Заснована сподвижником Олександра Македонського, Селевком Нікатором, який назвав місто на честь батька Антіоха. Римські імператори Марк Антоній і Тиберій забудували Антіохію мармуровими вулицями з колонадами й театрами, зі стадіонами та скульптурними монументами (наприклад, Калігула у вигляді Зевса). Будинки були оздоблені мозаїками. У Селевкії мешкало близько 200 тисяч римлян, також тут жили євреї та сирійці. У цих місцях розмовляли грецькою мовою. Селевкія була осередком культури, де особливо любили театр. Коли на місто зненацька напали перси, всі жителі знаходилися в театрі на виставі Аристофана про персів, і коли на них посипалися стріли — не вставали, бо вважали, що так і задумано. У 1098–1268 рр. тут перебували хрестоносці (неподалік, у р. Гьоксу, потонув імператор Фрідріх Барбаросса). До того часу належить легенда, описана в поемі італійського поета епохи Відродження Т. Тассо «Звільнений Єрусалим». Доньку антіохійського володаря Ермінію взяли у полон хрестоносці й подарували лицарю Танкреду. Він повівся шляхетно, звільнивши її. За це Ермінія покохала його і вирішила повернутися до табору Танкреда, проте він, тяжко поранений, уже помирав... Саме за часів господарювання тут хрестоносців, у 1098 р., у церкві святого Петра було знайдено славнозвісний «спис сотника Лонгина». Знахідка тоді допомогла одержати перемогу над сарацинами (арабами). Подальша доля списа невідома. Є гіпотеза, що це — не справжній спис, бо справжній знаходився у Константинополі в церкві Пресвятої Богородиці (Форос). У ХІІ ст. була добудована стіна — фасад до печери у г. Сильпис (сучасна назва — Неджар Дагі, заввишки 500 м). У І ст. саме в цій печері за містом таємно збиралися християни, зокрема апостоли Петро та Варнава, який першим прийшов у Антіохію. Ця печера й досі існує у первісному вигляді — з високою стелею і таємним ходом нагору зліва. У центрі стоїть мармуровий саркофаг, таке саме крісло, у стіні вмонтована невелика скульптура апостола Петра. У день пам’яті апостолів Петра і Павла тут відбувається святкове богослужіння за участі численних паломників з Риму. Проте і щодня, особливо влітку, звивистим шляхом до печери піднімаються багато місцевих турків із дітьми, туристи з інших країв. На терасі біля печери — столики кав’ярні під розлогим деревом. Звідси, з висоти, відкривається чудовий краєвид міста в далечині, адже печера знаходиться на околиці.

Антіохія (нині м. Хатай). Печера апостола Петра. Тут збиралися християни I ст.

ченик Ігнатій Богоносець. Іоанн Златоуст, коли служив в Антіохії, написав йому похвалу й зазначив, що він був поставлений самим апостолом Петром і став другим Антіохійським єпископом після Єводія. Ігнатій, за словами Іоанна Златоуста, був взірцевим єпископом, сприяв запровадженню антифонного співу. За часів імператора Траяна, який прибув у Антіохію 107 р., Ігнатій був заарештований і відвезений до Риму, де його віддали на розтерзання звірям. Про муки Ігнатія збереглися детальні записи, залишені свідками, що супроводжували його в Римі. (У 1647 р. ці свідчення були видані латиною, а 1869 р. — грецькою мовою.) Коли Траян запитав Ігнатія,

чому його називають Богоносцем, той відповів, що так називають ту людину, яка носить Христа у своєму серці. Де саме народився Ігнатій, достоту невідомо, але походження він мав сирійське. Святий прийняв мученицьку смерть 20 грудня (2 січня за н. ст.) 107 р., і ця подія згадується Православною Церквою і сьогодні. Католицька Церква день пам’яті святителя Ігнатія відзначає 14 лютого (за н. ст.), оскільки саме цього дня мощі мученика було поховано у церкві святого Климента в Римі. Сюди вони були перенесені за часів імператора Юстиніана, при завоюванні Антіохії перським царем Хозроєм (540). Святий Ігнатій залишив по собі послання, зокрема до Полікарпа. У 1646 р. у бібліо­теці Медичі у Флоренції І. Фоссом було відкрито й надруковано сім послань святителя. У 1845 р. англійський учений В. Кюртон надрукував давні сирійські переклади послань Ігнатія до єфесян та римлян. А 1839 р. англієць Г. Таттам, знавець коптської мови, у Нітрійському монастирі в Єгипті знайшов давній кодекс сирійського послання святого Ігнатія до Полікарпа (перша половина VІ ст.), а також інші рукописи, що були перекладені та на­друковані англійською мовою.

ІГНАТІЙ БОГОНОСЕЦЬ У 252–300 рр. тут знаходилася резиденція патріарха Антіохійського. Тут, в Антіохії, народився святитель Іоанн Златоуст; саме тут блаженний Ієронім Стридонський перекладав Біблію на латину (Вульгата) і побачив у видінні Іісуса Христа (373). Відомим єпископом міста протягом 40 років був священному-

Інтер'єр печери I ст. Мармуровий престол, над ним — статуя апостола Петра

« ПРАВОС ЛАВ’Я ТВЕРДО ДОТРИМУ ЮТЬС Я » Неподалік від Антіохії, біля р. Пірамус, у мальовничій долині зі старовинним мостом, оточеним горами, знаходиться с. Мопсует (де мешкав відомий церковний письменник Феодор Мопсуетський. Тлумачення його творів складав преподобний Єфрем Сирін). Річка була кордоном Кілікії. Саме звідси, через гірський прохід, так звані Кілікійські ворота, вирушали у другу місіонерську подорож апостоли Павел, Сила та Варнава.

Через місто й досі протікає р. Оронт (сучасна назва Асі Нехрі), яка впадає у Середземне море біля м. Іскендерума. З порту тут відправлялися в першу місіо­нерську подорож апостоли Павел і Варнава. Зі сходу місто оточує гірський хребет із залишками фортеці. Тутешні повітря і клімат вважаються корисними для здоров’я. Про це зазначав у своїх дорожніх нотатках і мандрівник із Києва Василь Григорович-Барський (1701–1747). У 1728 р., на свято Архангела Михаїла, він прийшов сюди «разом із християнами і слухав Божественну Літургію, що відбувалася в одній печері, на горі <...>; сюди щонеділі та у святкові дні збираються правовірні християни на службу Божу <...> печера, де відправляють Літургію у святкові дні, весь інший час стоїть порожня, і тільки коли збираються в ній християни, то беруть із собою свічки, ікони та священницьке облачення, а після служби знов забирають додому <...> Православ’я вони твердо дотримуються» (переклад П. Білоуса). Григорович-Барський вказує і на велику кількість дерев і садів у цій місцевості. Відомо, що в лавровому гаю, колись присвяченому язичницькій німфі Дафні, збиралися апостоли Павел із Варнавою й вели бесіди.

СЬОГОДЕННЯ Археологічні розкопки почалися тут 1932 р. ученими Принстонським університетом. У передмісті Каусьє, за мостом через Оронт, було знайдено Чашу для Причастя (знаменита «антіохійська Чаша») із зображеними постатями Христа і апостолів. Ідея створення місцевого музею мозаїки належала знаменитому британському археологові Л. Вуллі. Його відкриття відбулося 23 липня 1948 р. Зараз це найбільший музей римської мозаїки у світі, сюди приїздять численні туристи. Деякі мозаїки після розкопок були взяті до Лувру. Звідси пролягає найближча дорога до м. Алеппо (Сирія). Саме нею йшов український мандрівник В. ГригоровичБарський, а до нашої країни — Павел Алеппський. А нещодавно було відкрито авіасполучення Стамбул – Хатай, і тепер кожен може потрапити сюди. Ніна Пархоменко

православна газета

п е дагог і ка

№ 1 (323), січень 2013

9

ЧОМУ ДІТИ ЙДУТЬ ІЗ ЦЕРКВИ?

Чому одні діти, виростаючи, залишаються у храмі, а решта йде? Що батьки роблять не так, і як виправити ці помилки? Розмірковує ігумен Нектарій (Морозов).

П

ро що мимоволі згадуєш, коли думаєш про дивовижну Дівчинку, Яку у віці трьох років привели до Єрусалимського храму Її праведні батьки? Про різне, мабуть… Про Її непересічну долю. Про те, як готувалася Вона там, у Храмі, до Свого великого служіння. Ну, і про те, напевно, як сам уперше переступав церковний поріг. А ще — про тих дітей, яких, так само як колись Іоаким і Анна Марію, приводять у храм їхні батьки. Про них просто неможливо не згадати. Діти у храмі… Це вельми небуденна річ. Зовсім не буденна. одного боку, вони нагадують про те, що коли не віруватимеш як дитина, то не досягнеш Царства Небесного. А з іншого — змушують придивлятися до них і замислюватися: а чи справді вони ті самі діти, віру яких слід узяти за взірець? Утім, однак хвилюєшся, дивлячись на них, що сам стільки зайвих доріг стоптав, стільки поворотів непотрібних зробив, стільки часу даремно згаяв, поки нарешті до Церкви дістався! А якби так, як вони, ще змалку у храмі бувати, молитися, сповідатися, причащатися! Ото було б добре… Та й про інший бік як не сказати? Адже бачиш, як підходять діти на Сповідь — далебі не вперше — і так само не знають, що казати на ній… к їм нудно та ма­руд­но увесь вільний час проводити у храмі. Як нудьгують під час незрозумілої й тому нецікавої для них проповіді. І як пропадають десь у далекім краю (Лк. 15: 13), коли досягнуть повноліття, пропадають разом з усім своїм «досвідом церковного життя», з усім «багажем знань», який здобули в недільній школі, — щоб або повернутися колись згодом, або не повернутися вже зовсім. І, звичайно, намагаєшся зрозуміти: яка різниця між тими, які йдуть потім, і тими, що залишаються та живуть у Церкві, що стала їм ближчою за рідну домівку, що їх відрізняє? Хоча відповідь, правду кажучи, тобі вже відома, ти одержував її неодноразово, і кожний новий випадок лише підтверджує її правильність. І різниця, і відмінності здебільшого не в дітях, а в їхніх батьках. У тому, як вони виховують своїх синів і дочок, як «воцерковляють» їх, як самі живуть — життям церковним і взагалі. помилки, які мають характер шаблону, які начебто легко виправити. Але копнеш, і виявляється, що вони з іншим, куди глобальнішим пов’я­ за­н і. Тут, отже, треба

З

Я

Є

не щось окреме виправляти, а життя змінювати і ставлення до нього — і до церковного, і до того, що «взагалі»… Та все ж, не наважуючись рішуче змінювати чиєсь життя, скажу зайвий раз про те, про що часто доводиться говорити — з матір’ю чи батьком, рідше — з парою. Тому що навряд чи він буде зайвим. ені здається, дуже важливо для батьків пам’ятати, що самі вони опинилися у храмі не в якийсь випадковий момент свого життя. Вони в Церкві, бо настав час, коли вони відчули в ній потребу, зрозуміли, що без неї ніяк, і зрештою самі зробили цей найважливіший вибір. А діти… Нехай вони маленькі, але кожен із них — особистість. Так, багато що доводиться і вирішувати, і вибирати за них. Вони ж бо ще не все розуміють. Але що, коли цього розуміння вистачає для того, аби сприйняти це рішення і цей вибір як насильство над своєю волею? І якщо у сприйнятті дитини це насильство не тільки побутового характеру, але й релігійного? оже, краще не «за них», а разом із ними — вибирати й вирішувати? Це складніше, але це реально — якщо життя у тата й мами із сином або дочкою спільне, одне на всіх, якщо дорослі не подрібнюють його на шматки. Коли життя спільне, то це так природно — усе пояснювати, розповідати, показувати, переконувати, переживати, зрештою, разом. Отут голов­не тільки, щоб довіра була, а вона буде — треба лише із самого початку, тобто з народження, не робити того, від чого вона у дитини зникає. Дитина з’являється на світ немічною, без батьків їй не просто було б важко — без них або тих, хто їх заміняє, дитині не вижити, вона цілком на їхньому піклуванні, від них залежить її існування. Від них дитина одержує все потрібне, вони дають їй перші уроки того, як не пропасти у світі, що її оточує. Спочатку — на рівні того, що не треба намагатися засунути мамину шпильку в розетку або татовою запальничкою підпалювати фіранки, потім — більш серйозні. І якщо все це робиться з любов��������� ’�������� ю і турботою, коли — втішаючи, а коли й суворо, то довіра не втрачається. трачається вона тоді, коли дитина бачить, що вона заважає, що вона дратує, що на неї кричать або, навпаки, намагаються відскіпатися недоречно лагідним словом, шоколадкою, подарунком. Коли вона розуміє, що на ній «заощаджують» душевні сили,

М

на неї не витрачаються, розуміє, що вона — окремо. І так само довіра втрачається, якщо дитина помічає у своїх близьких неправду й фальш — дитяче серце особливо чуйно вловлює будь-яку неправду й хворіє від неї. А коли цей фальш поширюється і на християнське життя — то вже зовсім лихо. Хіба можна чогось навчити дитину словом, яке не тільки не підкріплене ділом, але ще й розходиться з ним? Тому й доводиться раз за разом засмучувати батьків, які запитують, як бути із дітьми, як змусити їх змінитися, полюбити християнство серцем. Засмучувати нагадуванням про те, що змінитися й полюбити насамперед повинні вони самі… Хтось прислухається до цієї поради й дотримуватиметься її, хтось, усвідомлюючи її справедливість, йде засмучений, тому що не має рішучості змінюва-

деякі, як на мене, найрозповсюдженіші та найсерйозніші. Перша з них — надмірна суворість до дитини у храмі. Відомо, що батьки часто намагаються знайти в дітях якусь «компенсацію» того, чого не змогли досягти самі. Нерідко цей процес компенсування ламає та спотворює дитину. І в Церкві — так само. Ми не хочемо, аби хтось нас змушував щось робити мимоволі: або самі, або ніяк.

Я

М

В

то втече з нього, щойно перестане боятися. І якщо з примусу «по‑християн­ ському» живе, то й тут фінал буде таким само. Близька до цієї помилки інша — коли батьки не можуть тверезо оцінити, на що здатне їхнє чадо, а на що ні. І попри те, що йому явно не до снаги всю службу — не помолитися, а хоча б відстояти — ведуть його і на всеношну, і на Літургію, і на кожне свято. А там — залежно від свого характеру: або дозволяють дитині гратися під час богослужіння з такими ж стомленими однолітками, або смикають її постійно, а то й лупцюють. кось я зіштовхнувся в себе у храмі з такою несподіваною «складністю»: кажу проповідь, а переді мною стоїть повна сил та енергії бабуся із двома онуками обабіч, не відриваючись дивиться на мене, а оскільки маленькі шибеники на місці встояти не можуть, вона, так само не відводячи від мене погляду, нагороджує їх дзвінкими ляпасами. Обличчя хлопчиків на короткий час стають скорботно-зосередженими, а потім усе повторюється. І зупинитися хотілося, залишити проповідь і просто при всіх цій бабусі усе пояснити… Але не наважився і тепер жалкую: іншим разом поговорити з нею не вдавалося, принаймні, так, щоб бабуся всерйоз мене зрозуміла, а зараз і вона, і онуки десь зникли. ехто намагається привчити своїх дітей до ходіння у храм і побожного в ньому перебування за допомогою не тільки «батога», але й «медяника»: у хід ідуть різні нагороди та заохочення — за те, що пішов на службу, за чинне на ній стояння, за відсутність скарг і забаганок. Це краще, ніж лупцювати за протилежну поведінку, але насправді — ненабагато. Ні страх фізичного покарання, ні зиск виступати стимулами для успіху в духовному житті, безумовно, не можуть… Багато помилок пов’я­ зано з дитячою Сповіддю. Один батько додумується до того, що лякає нею дитину: — Дивися, що ти накоїв, я батюшці все розповім! Буде тобі…

Д

Основа помилок лежить в ігноруванні й нехтуванні тим, що є найважливішим у стосунках людини з Богом — правом вільного вибору. Пригнічуючи її, забуваючи в принципі, що вся суть — у самостійному виборі людини, батьки, бажаючи зробити своїм дітям «якнайкраще», калічать їх і фактично позбавляють можливості самостійно пізнати та зрозуміти християнське життя. тися, а хтось навіть не може її зрозуміти. Ну, а результат кожного зі ставлень доводиться бачити в дітях. е те, що стосується помилок «усього життя». А щодо шаблонних, так би мовити, буденних, то їх удосталь. Назву лише

Ц

Але чомусь готові змушувати того, хто слабший і не може нам протистояти… То ч н і ш е , спочатку не може, а потім — протидіє. І нам, і Церкві, яку з нашої вини неправильно розуміє. Якщо ходить дитина у храм з примусу,

Інший намагається вивідати у священика, про що дитина говорила, коли каялася, забуваючи, що таємниця дитячої Сповіді нічим не відрізняється від таємниці Сповіді дорослої. Третій постійно підказує: — Не забудь на Сповіді про це сказати. І про те… І от іще про що… ле найгірше, коли батьки за дитину Сповідь… пишуть. Я чимало зустрічав таких дітей, які підходять до аналоя із хрестом та Євангелієм, щоб, немов завчений урок, прожебоніти усілякі «згрішив», не вдумуючись навіть, про що вони говорять. Немає кращого способу, щоб загасити в маленькій людині покаянний дух, ніж цей. І що найстрашніше — адже й пояснюєш таким «старанним» татам і мамам, що в жодному разі цього не можна робити, шкода від цього душі. Не слухають! І самі так само сповідаються. Таке враження, що один раз вивчили й щоразу повторюють — щось «по суті», а щось — про всяк випадок, «раптом і це було». агалом, якщо підсумувати, то виходить, що основа всіх цих помилок лежить в ігноруванні й нехтуванні тим, що є найважливішим у стосунках людини з Богом — правом вільного вибору. Пригнічуючи її, забуваючи в принципі, що вся суть — у самостійному виборі людини, батьки, бажаючи зробити своїм дітям «якнайкраще», калічать їх і фактично позбавляють можливості самостійно пізнати та зрозуміти християнське життя. Тож, самі того не підозрюючи, часто стають головною перешкодою на шляху дітей до Бога… …Підвівши свою ма­­ лень­ку трирічну Донечку до входу в Храм, праведні Іоаким і Анна відпустили Її, давши можливість самостійно подолати сходинки, що вели всередину. Вони допомогли Їй дістатися до Храму, але увійшла Вона в нього Сама. І коли я думаю про це, то здається мені, що найкраще, що можуть зробити віруючі батьки для своїх дітей, які лише починають вірити, — це не привести їх у Церкву, а саме допомогти їм прийти. І не боятися надати їм потім право вибору. www.pravmir.ru

А

З

10

№ 1 (323), січень 2013 ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

26 грудня відбулася зустріч Керуючого справами УПЦ, ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Бориспільського Антонія із професором Регенсбурзького університету (Німеччина), завідуючим кафедрою конституційного права освітньої програми ім. Жана Моне Райнером Арнольдом. На зустрічі був присутній ректор Київського університету права НАН України професор Юрій Бошицький. Сторони обговорили перспективи розвитку українськонімецького співробітництва у різних сферах. На завершення бесіди архієпископ Антоній вручив гостям останні видання Київської духовної академії. Сайт КДАіС 7 січня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій взяв участь у благодійній акції «Різдвяний обід для бідних і знедолених», яку щорічно у день свята Різдва Христового проводить католицька організація мирян «Громада святого Егідія» (в Україні діє з 1991 р.). Цього року на обід зібралися понад 300 бездомних і знедолених людей, яких обслуговували близько 150 волонтерів.

12–13 січня у м. Тбілісі (Грузія) відбулися урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження і 35-річчя Патріаршої інтронізації Святішого і Блаженнішого Католикоса-Патріарха всієї Грузії Ілії ІІ. У них взяли участь представники Української Православної Церкви на чолі із секретарем Предстоятеля УПЦ архієпископом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром. До складу делегації увійшли: архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, голова служби протоколу Київської Митрополії протоієрей Валерій Кравець, директор Паломницького центру при Відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Володимир Теліженко. Увечері 12 січня ієрархи УПЦ були прийняті Предстоятелем Грузинської Православної Церкви в його резиденції. На зустрічі також були присутні: Надзвичайний і Повноважний Посол України у Грузії Василь Цибенко, Радник Посольства України у Грузії Анатолій Гамалій, члени Священного Синоду ГПЦ. На початку зустрічі, яка транслювалася у прямому ефірі грузинських телеканалів, архієпископ Олександр передав Святішому і Блаженнішому Патріарху Ілії II привітання від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Патріарх Ілія II у слові-відповіді, зокрема, сказав про глибокі духовні й культурні зв’язки, що об’єднують грузинський та український народи. Після обміну привітаннями Посол України у Грузії Василь Цибенко вручив Предстоятелю Грузинської Церкви орден «За заслуги» I ступеня, яким Патріарх Ілія II був нагороджений згідно з Указом Президента України Віктора Януковича.

див н ий бог у святи х свої х

ВСЕ, ЩО МАВ, Я ПРИСВЯТИВ БОГУ

366 років тому, 1 (11) січня 1647 р., відійшов до Господа намісник Києво-Печерської Лаври, Київський митрополит Петро Могила, завершивши своє подвижницьке життя і 14‑річне управління митрополією. Діяльність митрополита Петра вирізняється великою різнобічністю. Енергійно та наполегливо він ішов до головної своєї мети — відродження Православної Церкви в Україні. Святитель зробив вагомий внесок в історію нашої Церкви, а також освіти і культурного розвитку всієї країни.

6 грудня 1996 р., на відзначення 400‑літнього ювілею від дня народження (31 грудня 1596 р. за ст. ст.) митрополита Київського і Галицького Петра Могили, Священний Синод Української Православної Церкви причислив його до лику святих.

ОСВІТА І СТАНОВЛЕННЯ

Петро Могила походив із боярського роду. Його батько Симеон був господарем Валахії, а потім Молдавії. Симеон мав двох братів: Георгія — митрополита Молдавського, та Єремію, який до нього правив Молдавією. Рід князів Могил сприяв розвитку Львівського православного братства і надсилав йому значну матеріальну допомогу. Без сумніву, митрополит Георгій заронив у душу Петра, майбутнього митрополита Київського, глибоку віру, любов до Бога та Святої Православної Церкви.

1612 р. Могилам, після поразки від Кантемира Мурзи, який захопив господарство, довелося тікати у Річ Посполиту, де вони мали сильних та багатих родичів: племінниця Симеона, Раїна Могилянка, була матір’ю Єремії Вишневецького, якому належала майже вся Лівобережна Україна. Свою першу освіту Петро Могила отримав у Львівському братстві. Завершив навчання за кордоном, де слухав лекції в різних університетах, оволодівши декількома європейськими мовами, а також латиною.

У

Освітня й культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася турботою лише про Київську колегію. Саме за його участі були відкриті колегії у Вінниці (пізніше перенесена до Гощі) і Кременці. Для розпису київських церков запрошувались кращі художники з Європи. Багато з них так і залишалися в Києві, сприяючи розвитку місцевої художньої школи. У 1619 р. Петро Могила вступив на військову службу і за рік узяв участь у боях під Цецорою, де польське військо зазнало страшної поразки від турків. Та Господь зберіг життя молодого Петра. (Відомо, що в цій битві загинув Михайло Хмельницький, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького, а сам Богдан потрапив у полон, пробувши в турецькій неволі два роки.) 1621 р. Осман ІІ зібрав 300‑тисячне військо і рушив на Річ Посполиту. Петро Могила взяв участь у битві під Хотином, де 35‑тисячне польське військо намагалося затримати турків. Своєчасна допомога 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним змусила турків відступити з великими втратами.

ЧЕРНЕЧИЙ ПОСТРИГ

Архієпископ Олександр передав Його Святості вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Володимира, з благословення якого Католикос-Патріарх Ілія II був нагороджений орденом УПЦ преподобних Антонія і Феодосія Печерських I ступеня. У ході зустрічі відбулася телефонна розмова між Святішим Патріархом Іллею і Блаженнішим Митрополитом Володимиром. Предстоятель Грузинської Церкви, зокрема, подякував Митрополиту Володимиру за участь представників УПЦ в ювілейних урочистостях і за нагороду, запевнивши Його Блаженство у теплій дружбі та безперестанних молитвах про Нього біля Престолу Божого. Після закінчення зустрічі архієпископ Олександр та Василь Цибенко відповіли на запитання грузинських тележурналістів. Увечері того ж дня архієпископ Олександр відвідав офіційний прийом у парламенті Грузії, даний на честь Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія I та Святішого і Блаженнішого КатоликосаПатріарха Ілії II.

православна газета

1622 р. Петро Могила, маючи високий чин, назавжди залишив військову службу, заразом відмовившись від світської кар’єри, та вступив послушником до Києво-Печерської Лаври. Він часто зустрічався з митрополитом Іовом Борецьким, який став його духов­ним отцем. У 1625 р. Петро Могила прийняв чернечий постриг від намісника Києво-Печерської Лаври архімандрита Захарії Копистенського, що й визначило його подальший життєвий шлях. Ця доба характеризується великою бідою і випробуваннями для Православної Церкви, оскільки православне населення указом польського короля Сигізмунда ІІІ, фанатичного католика, опинилося в становищі злочинців. Натомість братства, монастирі й козацтво допомагали Церкві у збереженні Православ’я.

ПРАВОС ЛАВНА КОЛЕГІЯ — НОВИЙ НАВЧА ЛЬНИЙ ЗАК ЛА Д

8 квітня 1627 р. відійшов до Господа намісник Києво-Печерської Лаври архімандрит Захарія Копистенський. У грудні того ж року Петро Могила став архімандритом і намісником Лаври, а 1629 р. від патріарха Константинопольського Кирила Лукариса він отримав титул екзарха патріаршого престолу. «Новий архіманд­ рит одразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, незнаючих із них наказував учити, а впертих і своєвільних піддавав покаранням;

«Митрополит Петро Могила». З. Копистинський, полотно, олія. 1885 р.

оновив церкву, не шкодував витрат на оздоблення печер, підпорядкував Лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при Лаврі богадільню для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищу школу» (М. Костомаров). Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які б відповідали потребам часу і ні в чому не поступалися подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання. Восени 1631 р. на території КиєвоПечерської Лаври він відкрив першу школу (за зразком провідних шкіл того часу). Всього у ній навчалося понад 100 учнів.

Учені, викладачі та учні Київської колегії мали можливість постійно користуватися святительською бібліотекою (однією з найбагатших на той час). У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд із богословською літературою сусідували польські хроніки, давньоруські літописи, документальні збірники, хронографи. Свою бібліотеку Петро Могила заповів Київській колегії (з 1658 р. — Академія). Разом із нею туди перейшли і книги Іова Борецького, що їх свого часу він заповів Петру Могилі.

30 грудня 1631 р. члени Київського братства склали акт про те, що архімандрит Петро Могила є довічним наставником і опікуном Київського братства, й підпорядкували свою православну школу виключно владі Константинопольського патріарха. Після цього Петро Могила об’єднав свою Лаврську школу із Братською, перейменувавши їх на колегію і взявши на своє утримання. Ця колегія, названа Києво-Могилянською, стала одним із найважливіших навчальних закладів слов’янського світу.

ПЕРЕМОГА ПРАВОС ЛАВ’Я

У квітні 1632 р. помер король Сигізмунд ІІІ. Згідно з польською конституцією було скликано сейм для обрання нового короля, куди офіційно запросили всіх духовних і світських чинів. Митрополит Київський Ісайя Копинський, обтяжений старістю і хворобами, не зміг прибути сам і відправив на сейм свого представника, архімандрита Петра Могилу. На сеймі у Кракові Петро Могила від імені народу й духовенства заявив, що вони не братимуть участі в сеймі доти, доки не отримають гарантій на повернення Православній Церкві усього, що в неї забрали уніати. Не бажаючи зупиняти відкриття засідання сейму та ще з причини

православна газета поваги до козацтва, королевич Владислав прийняв пропозицію архімандрита. Відповідний акт згоди (меморіал) був затверджений печатками королевича й уніатського митрополита Йосифа Велямина Рутського та, за наполяганням архімандрита Петра Могили (для більшої впевненості), розісланий по всіх відповідних місцях. Незважаючи на всі протести католицького й уніатського духовенства Православна Церква отримала від короля Владислава ІV диплом, який підтверджував вільне існування Православної віри, дозвіл реставрувати старі й будувати нові церкви, при монастирях і храмах створювати братства, школи, семінарії та друкарні. Православній Церкві було дозволено вибирати свого митрополита, якого мав висвячувати патріарх Константинопольський. 1 грудня 1632 р. усі ці постанови були затверджені королем Владиславом IV і сеймом. равославні представники, які були присутні на сеймі, побачили в Петрі Могилі високоосвічену людину й тонкого дипломата, тому вирішили вибрати його митрополитом Київським, на що той дав згоду. Після цього він звернувся до короля Владислава IV за затвердженням у цьому сані й за збереженням за ним посади намісника КиєвоПечерської Лаври. Відповідь була позитивна. Аби не виник­ло непорозумінь між православними, які залишилися в Києві, Петро Могила відправив у Константинополь ректора київських духовних шкіл Ісайю Трофимовича, щоб узяти патріарше благословення на своє висвячення в митрополити. Отримавши його, архімандрит Петро Могила, за підтримки Київського і Луцького братств, вирушив до Львова, де у ставропігійному монастирі на честь Успіння Пресвятої Богородиці зустрівся з Єремією Тисаровським — єдиним православним єпископом, який зберіг свою кафедру і з титулом екзарха Константинопольського патріархату мав право висвятити Київського митрополита від імені Вселенського патріарха. назначений термін до Львова прибули три православні єпископи, хоча і звільнені уніатами від своїх єпархій: Аврамій (Пінський і Туровський), Ісаакій (Луцький) і Паїсій (Холмський), численне православне духовенство й миряни. Висвячення архіманд­ рита Петра Могили проходило 28 квітня 1633 р., у церкві Львівського ставропігійного братства. Митрополит Петро Могила прожив у Львові понад два місяці, неодноразово звертаючись до короля Владислава, щоб він дозволив перетворити Києво-Братську і Богоявленську школи на Академію. Прохання митрополита було задоволене, однак школу перейменували не на Академію, а на колегію. к колегія, так і Братський монастир утримувалися, головним чином, на кошти митрополита (він подарував колегії власне село Позняківку, надавав допомогу вчителям та учням). Важливим було те, що в монастирі перебували лише ті ченці, які були наставниками в колегії. Усі вони вийшли з

П

У

Я

див н ий бог у святи х свої х

Києво-Печерської Лаври й вирізнялися освіченістю і вірністю Православ’ю. Освітня й культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася турботою лише про Київську колегію. Саме за його участю були відкриті колегії у Вінниці (пізніше перенесена до Гощі) та Кременці. Для розпису київських церков запрошувались кращі художники з Європи. Багато з них так і залишалися в Києві, сприяючи розвитку місцевої художньої школи. чені, викладачі та учні Київської колегії мали можливість постійно користуватися святительською бібліотекою (однією з найбагатших на той час). У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд із богословською літературою сусідували польські хроніки, давньоруські літописи, документальні збірники, хронографи. Свою бібліотеку Петро Могила заповів Київській колегії (з 1658 р. — Академія). Разом із нею туди перейшли і книги Іова Борецького, що їх свого часу він заповів Петру Могилі. иєво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культури. Професура й викладачі, зазвичай, мали європейську освіту, більшість закінчили провідні вищі навчальні заклади і принесли в Академію кращі надбання методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували суспільну повагу до школи. Для всіх викладачів і учнів вважалося нормою брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях та святах, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян. Учні шкіл та слухачі колегії, або «бурсаки», під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов’язувала Академію з народом. Вони працювали вчителями, давали вистави, показу-

№ 1 (323), січень 2013

У

К

Пам’ятник святителю Петру Могилі біля Київської духовної академії. Києво-Печерська Лавра

вали вертепи, співали колядки — одним словом, виконували просвітницьку й культурну місію. иєво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як митрополит Стефан Яворський, архієпископ Феофан Прокопович, архімандрит Єлисей Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, П. Завадовський, О. Безбородько, та багато інших. Першими професорами й викладачами у Московському та СанктПетербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської академії, а Феофан Прокопович став засновником Всеросійської академії наук.

К

НА КИЇВСЬКІЙ К АФЕ ДРІ

Наприкінці червня 1633 р. митрополит Петро Могила урочисто вирушив до Києва. Святи-

тель із новою силою взявся за розбудову своєї кафедри. Уся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної та богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідності власним життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі й невтомно піклуючись про паству. итрополит Петро розпочав упорядкування богослужбової практики й налагодження видавничої діяльності. Релігійні суперечки

М

«Києво-Могилянська академія». Оксана Хейлик

11

ХVІІ ст. вимагали чіткого й сучасного викладу основ Православної віри. Для цього 1640 р. Петро Могила скликав у Києві собор (8—18 вересня), на який запросив духовних і світських осіб, переважно членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і тривалий час служив православному духовенству України, а згодом і всієї Російської імперії. «Требник» містив не лише молитви й обряди, але й додаткові пояснення та настанови, як слід поводитися та чинити у тому чи іншому випадку, а також догматичні й обрядові пояснення Літургії, написані одним з учнів Могили ігуменом Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найвідоміших — це «Служебник» (1629, 1639). На церковному соборі 1642 р. в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідання віри». цей період та в подальші роки весь свій талант святитель Петро скеровував на духовне виховання народу, наставляючи його завжди бути вірним Православ’ю. Принагідно згадати, як 1646 р. земні шляхи митрополита Петра Могили і Богдана Хмельницького перетнулися вдруге — за декілька місяців до відходу святителя до Господа. Ця зустріч мала вирішальне значення в житті Хмельницького, з огляду на його особистий вплив на події, що вагомо змінили українське суспільство. Перебуваючи у стані душевного потрясіння (ляхи відібрали у Хмельницького маєток, вбили його молодшого сина й викрали жінку, з якою він мав намір одружитися) і водночас маючи рішучі наміри, Хмельницький зустрівся з митрополитом Петром Могилою і попросив його благословення звести три православні церкви в гирлі річок Унави та Ірпіня (з перспективою будівництва козацького монастиряфортеці) й з цього місця розпочати визволення України. Святитель уважно вислухав Хмельницького і з великою радістю благословив його, надавши значну підтримку грішми. годом там було збудовано три православні храми і на їхній основі — монастир-фортецю (СвятоПокровська Унаво-Ірпінська пустинь).

19 березня 1647 р. нетлінні останки митрополита Петра Могили поховали у вказаному ним за дев’ять днів до своєї кончини місці (біля лівого криласа) у Великій Печерській (Успенській) церкві (в листопаді 1941 р. її підірвали, саркофаг святителя Петра було повністю знищено). Перед смертю святитель так підсумував справу свого життя: «Все, що мав я, те присвятив разом із собою на хвалу й служіння Богу».

У

З

Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як митрополит Стефан Яворський, архієпископ Феофан Прокопович, архімандрит Єлисей Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, П. Завадовський, О. Безбородько, і багато інших. Першими професорами та викладачами у Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були саме випускники КиєвоМогилянської Академії, а Феофан Прокопович став засновником Всеросійської академії наук.

Ростислав Солопенко, докторант Варшавської християнської богословської академії

12

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 13 січня представники УПЦ відвідали Посольство України у Грузії. У ході зустрічі архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та Посол України у Грузії обговорили питання церковно-державних відносин і проекти зі збереження та поширення культурних цінностей, ініційовані Посольством. Архієпископ Олександр зазначив важливість культурних і духов­ них зв’язків українського й грузинського народів і роль Святішого Патріарха Ілії та Блаженнішого Митрополита Володимира у відносинах між двома народами. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, архієпископ Олександр вручив нагороди УПЦ: Послу України у Грузії Василю Цибенку — орден святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого; Раднику Посольства Анатолію Гамалію — орден великомученика Георгія Побідоносця. На завершення зустрічі сторони обмінялися пам’ятними подарунками.

13 січня у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Тбілісі було звершено Літургію, служіння якої очолили: Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій І, Святіший і Блаженніший Католикос-Патріарх усієї Грузії Ілія ІІ, Святіший Патріарх Сербський Іриней, Місцеблюститель Патріаршого престолу Болгарської Православної Церкви митрополит Варненський і Великопреславський Кирил, Блаженніший Митрополит Чеських земель і Словаччини Христофор. У богослужінні, яке транслювалося у прямому ефірі грузинських телеканалів, взяли участь члени делегації Української Православної Церкви. Під час відвідування ювілейних урочистостей відбулися зустрічі представників УПЦ із Предстоятелями Константинопольської, Сербської Православних Церков та Православної Церкви Чеських земель і Словаччини. За матеріалами офіційного сайта УПЦ ПА ЛОМНИЦТВО Із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, паломницька група Української Православної Церкви відвідала острів Корфу (Греція). До складу групи увійшли: архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, народний депутат України Ігор Рибаков, директор Паломницького центру при ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко, священно­ служителі та миряни УПЦ.

26 грудня архієреї УПЦ і священнослужителі, які входили до складу делегації, звершили Літургію у храмі святителя Спиридона Триміфунтського, біля його святих мощей. Після Літургії ієрархи відслужили подячний молебень перед мощами святителя Спиридона, піднісши сугубі молитви про Україну, її народ і Предстоятеля УПЦ. Із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, паломницька група УПЦ, до складу якої увійшли вищезазначені особи, відвідала м. Барі (Італія).

28 грудня архієпископи Никодим і Олександр очолили служіння Літургії у крипті базиліки святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудо­ творця, на гробниці святого. Ієрархи УПЦ також звершили біля мощей святителя Миколая подячний молебень.

православна газета

і стор і я обит е л і

№ 1 (323), січень 2013

МОНАСТИР У СТАРОВИННОМУ ЗАМКУ Слова «палац», «маєток», «зàмок» для мене, вихідця із селянського середовища, ще з дитинства асоціювалися з пишністю, багатством, вишуканою та незрівнянною красою. А кінофільми про давно минулі дні, казки та легенди про королів і королев, царів і цариць, принців і принцес, графів і графинь, а також відвідування різноманітних музеїв, що розгорнули свої експозиції у приміщеннях, де в давні часи мешкали найясніші особи та представники найвищої знаті, утверджували саме такі мої думки. Згодом реальність наших днів, вивчення історії (однією із жорстоких сторінок якої було втілення в життя дуже далекої від любові до ближнього тези «мир хатам — війна палацам»), трохи, так би мовити, підредагували мої надто вже рожеві уявлення про навколишню дійсність.

А

нещодавно ми з редактором передачі «Благовіст» Лідією Гончар побували в одному зі старовинних зàмків. Розташований він у селищі Червоне, що в Андрушівському районі Житомирської області. Жителі самого Червоного і навколишніх сіл цей архітектурний об’єкт називають маєтком Терещенка (йдеться про відомого до революції цукровиробника). Зàмок споруджено на межі XVII та XVIII ст. Його фундатором був польський магнат граф Адольф Грохольський. Нині тут міститься православний жіночий монастир на честь Різдва Христового. Духівник обителі та настоятель храму на честь святих царственних мучеників — архіманд­р ит Тимофій (Волощенко). Саме він, із благословення архі­є пископа Житомирського і Новоград-Волинського Никодима, і привіз нас до Червоного. Коли ми заїхали на територію монастиря, перше, що впало в око, — це сам будинок, колишній маєток. Сірого кольору, триповерховий, з колись красивими аркоподібними вікнами, з кількома чотириповерховими вежами, що увінчані ажурними зубцями та свічками. Більшість вікон побиті, без скла, а деякі й без рам. Окремі з них закладені цеглою. Стіни в багатьох місцях обдерті, облущені. Хоча над центральним входом якимось дивом зберігся давній герб фундатора зàмку. Разом з отцем Тимофієм заходимо під колись величні склепіння.

— У нас на сьогодні дуже страшне убожество, — говорить отець Тимофій. — Як бачите, тут немає ні підлоги, ні даху, ні вікон… Колишній кінозал — одне з перших приміщень, куди нас запросив намісник монастиря. Ми це визначили самі, побачивши у стіні характерні отвори для кінодемонстраційних апаратів. У давні часи це був бенкетний або концертний зал із великими красивими балконами, — захоплено розповідає отець Тимофій. — Ви погляньте — оркестрова яма! Дивлячись на цей зàмок, я, заплющуючи очі, бачу тут храм, прекрасний Божий храм, — уже мрійливо мовить намісник монастиря. — Тут у нас буде вівтарна частина. На цих балконах стоятиме крилас. Уявляєте: хори славлять Бога (тут дуже гарна акустика), усі ці стіни вимальовані візантійським письмом, люди йдуть сюди помолитися… І в це місце я приходжу щоранку,

щовечора. Стою і читаю молитвочку. Хрещу тут оці стіночки. Кажу: «Господи, прошу Тебе — по моєму грішному маленькому сердечку, але дай славити Тебе тут».

— Повернімося думкою в минуле, — пропонуємо отцю Тимофію. — Що було в цьому приміщенні після революційних подій 1917 р.?

— Після 1917 р. у замку існував дитбудинок, інтернат для знедолених, — говорить архімандрит. — Після Великої Вітчизняної війни тут було утворено профтехучилище, яке готувало будівельників... До 1992 р. приміщення замку перебувало, можна сказати, в порядку. Працювала електрика, каналізація. А потім приміщення стало безгосподарним… Не прийшли до нас ні американці, ні німці, ні поляки, — згадує священик. — Усе робили самі. Сусіди — хто вікно вирвав і через паркан витяг, хто зірвав підлогу, хто з покрівлі бляху потяг... І потихеньку за 20 років усе розікрали, розграбували. А потім побачили, що воно уже нікому не потрібне, все руйнується, то, мовляв, давайте віддамо ченцям… Загалом, добре, що замок перейшов у чернечі руки, — робить висновок отець Тимофій. — Ми сподіваємося на милість Божу. І на вашу передачу, де нас багато хто почує. Впевнений, що люди захочуть до нас приїхати, побачити, помолитися з нами, попрацювати. Приїжджайте, будь ласка, до нас, попрацюйте. Нехай вас зміцнить і благословить Господь і дарує вам спасіння.

Ми пройшлися поверхами будинку. Скрізь розруха, неначе після війни. Особливо нас вразила та частина приміщення, де донедавна між невеликими кімнатами стояло спеціальне обладнання для обігрівання житла в холодну пору року. Маю на увазі груби.

— Самі груби повиламували та повиносили, — показує нам розбиті й потрощені стіни отець Тимофій. — Повністю повитягували весь метал. Але думаємо, що Промислом Божим у нас тут будуть келії.

— А хто житиме в цих келіях? — запитуємо отця Тимофія. — І скількома руками зараз здійснюється відродження будинку та становлення обителі?

— Дивлячись на цю маленьку духовну сім’ю, яку мені дав Господь, з десятеро цих людей, серце радіє, що вони так працюють… Одна з великих кімнат старовинного замку обладнана під храм.

— Маємо все необхідне для проведення богослужінь, — запевнив нас архімандрит Тимофій. — У нас зберігається понад 150 святинь: частиця Древа, на якому був розіп’ятий Господь, мощі Іоанна Хрестителя, Іоанна Златоуста, Василія Великого… Як хочеться, щоб монастир піднявся з руїн, щоб відроджувалося і міцнішало духов­не життя в нашому краї! Володимир Татаренко, ведучий радіопередачі «Благовіст» Національної радіокомпанії України

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЗАПОРІЖЖЯ. 25 грудня в Андріївському кафедральному соборі м. Запоріжжя, під головуванням архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, відбулися підсумкові звітні збори духовенства Запорізької єпархії. На зборах архієпископ Лука виступив із доповіддю про стан справ у єпархії, де, зокрема, оголосив такі статистичні дані. У Запорізькій єпархії — 157 храмів і каплиць, 162 зареєстровані парафіяльні общини, 219 священнослужителів (190 пресвітерів і 29 дияконів). hram.zp.ua КОНОТОП. 25 грудня, у день пам’яті святителя Спиридона Тримі-

фунтського, єпископ Конотопський і Глухівський Роман звершив освячення храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці в м. Кролевець. konotop-eparhiya.org.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 26 грудня митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней відвідав Дніпропетровську обласну державну адміністрацію, де зустрівся з її новопризначеним (згідно з Указом Президента Ук р а ї н и № 748/2012) головою Дмитром Колесниковим. Архіпастир привітав керівника регіону із призначенням на пост і офіційним вступом на посаду, побажавши йому міцного

здоров’я, добробуту й допомоги Божої в трудах. Владика Іриней також висловив сподівання на продовження конструктивної взаємодії між єпархією та обласною адміністрацією із широкого кола питань, значущих для Церкви, регіону та країни. Ієрарх підніс у дар Дмитру Колесникову подарункове видання Біблії, а той, у свою чергу, подякував владиці Іринею і подарував Його Високопреосвященству на згадку про зустріч книгу-двотомник «Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області: історичні нариси».

Закінчення на с. 14

православна газета

м і ж н арод н і н ови н и

ОБРАНО НОВОГО ПАТРІАРХ А АНТІОХІЙСЬКОЇ ПРАВОС ЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Митрополит Іоанн (Язиги) став 158-м Патріархом Антіохійським, повідомляє портал «Православ’я і світ» із посиланням на агентство Romfea. Повний титул Антіохійського Патріарха — Його Божественне Блаженство, Блаженніший Патріарх Великого Божого града Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії, Месопотамії і всього Сходу Іоанн X. На даній кафедрі митрополит Іоанн змінив патріарха Ігнатія IV (Хазіма), який помер 5 грудня у Бейруті на 92-му році життя.

Патріарх Антіохійський Іоанн X народився 1955 р. у Сирії. В 1978 р. закінчив Баламандську духовну

семінарію, а в 1983 р. — богословський факультет Фессалонікійського університету (зі спеціалізацією з літургіки).

В 1981 р. отримав диплом із візантійської музики Фессалонікійської консерваторії.

24 січня 1995 р. був висвячений на вікарного єпископа АльХоснського (Пірзького). У 1981–2008 рр. був викладачем літургіки в Баламандській семінарії. У 1989–1992, а потім знову у 2001– 2005 рр. був її ректором. 17 червня 2008 р. був обраний митрополитом Західно- і Центрально-Європейським. Патріарх Іоанн — автор численних книг і статей з богослов’я та літургіки.

ГЛАВА БОЛГАРСЬКИХ РОЗКОЛЬНИКІВ ПОВЕРНУВСЯ В ЛОНО ЦЕРКВИ На прохання митрополита хом» Пименом на єпископа і Синод Болгарської Православної Церкви 11 грудня розглянув прохання глави т. зв. «Альтернативного синоду» «митрополита Софійського» Інокентія (Петрова) і дозволив йому повернутися в лоно Церкви у сані єпископа Крупниського, повідомляє Седмиця.����������������������� R���������������������� u з посиланням на офіційний сайт Болгарської Патріархії. Це рішення Синод ухвалив після розгляду покаянного прохання «митрополита» Інокентія, яке він направив 2 грудня, і його письмової декларації, в якій він відмовився від усіх санів і титулів, отриманих ним після 1 жовтня 1998 р.

Старозагорського Галактіона є п и с ко п у К ру п н и с ь ко м у визначено бути вікарієм Старозагорського митрополита. «Митрополит Софійський» Інокентій (Петров), ще будучи в сані архімандрита, пішов у розкол на самому початку його виникнення 1992 р. , коли частина духовенства Болгарської Православної Церкви висловила недовіру патріарху Болгарському Максиму через те, що він у 1971 р. очолив Болгарську Патріархію нібито за допомогою комуністичної влади та з порушенням Церковного Уставу. У 1996 р. архімандрит Інокентій був хіротонісаний розкольницьким «патріар-

призначений «Со­ф ій­­ським митрополитом». На Соборі в жовтні 1998 р., за підтримки представників Помісних Православних Церков, розкол був частково подоланий. Єпископу Інокентію було дозволено повернутися в лоно Церкви у сані єпископа Крупниського. Проте він відмовився, а після смерті «патріарха» Пимена у 1999 р. очолив «Альтернативний синод». Про намір повернутися в лоно канонічної Болгарської Церкви «митрополит» Інокентій повідомив невдовзі після смерті Патріарха Болгарського Максима, що настала 6 листопада цього року.

У РПЦ ПІДГОТ УВА ЛИ ПОСІБНИК З ОГЛАШЕННЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ БА Ж АЮТЬ ХРЕСТИТИСЯ

Відділ релігійної освіти і катехізації Руської Православної Церкви підготував спеціальне видання правил оглашення людей, які бажають хреститися, повідомляє foma.ru, з посиланням на офіційний сайт Московської Патріархії.

Робота під назвою «Оглашення на сучасному етапі» містить інформацію про принципи організації огласительної практики на парафії та заснована на рекомендаціях «Концепції місіонерської діяльності Руської Православної Церкви»,

схваленої Архієрейським Собором у 2008 р., а також ряду інших документів. Видання вийшло у вигляді додатку до журналу «Православна освіта» та рекомендовано для кожної парафії Руської Православної Церкви.

БІБЛІЙНЕ ТОВАРИСТВО СЕРБІЇ НА ЧЕСТЬ 1700- РІЧЧЯ МІЛАНСЬКОГО ЕДИКТ У БЕЗКОШТОВНО РОЗД АСТЬ 55 ТИСЯЧ ПРИМІРНИКІВ БІБЛІЇ Таке рішення було прийнято 28 листопада на з’їзді представників біблійних товариств, у якому взяли участь перекладачі Святого Письма із Сербії, Хорватії, Словенії, Македонії та Албанії. Акція пройде за фінансової підтримки Біблійного

товариства Австралії, повідом­ ляє Седмиця.Ru з посиланням на сербське видання «Політика». Учасники форуму дійшли висновку, що, хоча в даний час Біблія перекладена практично на усі мови світу, перед пере-

кладачами продовжують виникати нові завдання. Найактуальнішим із них залишається необхідність адаптації перекладу до літургійних та місіонерських завдань Церкви і його доступність розумінню і сприйняттю сучасних людей.

ХРИСТИЯНИ Є НАЙБІЛЬШОЮ РЕЛІГІЙНОЮ У той же час християни є Люди, які сповідують народні ГРУПОЮ У СВІТІ найбільшою релігійною гру- або племінні релігії, як-от тра-

Кількість людей без релігійної належності становить 16 % світового населення. Про це свідчить останнє дослідження американського соціологічного центру Pew Research Center «Світовий релігійний ландшафт», передає Богослов.Ru. Дослідження показало, що існує велика різниця в середньому віці представників різних релігійних груп. Мусульмани та індуси є наймолодшими, тоді як найстарішими виявилися буддисти та іудеї. Середній вік мусульман — 23 роки, а середній вік іудеїв — 36 років.

пою, яка включає 2,2 млрд осіб — 32 % світового населення. Наступною найбільшою за чисельністю групою є мусульмани — 1,6 млрд (23 % світового населення). Індусів — близько 1 млрд (15 % світового населення), а буддистів майже півмільярда — близько 7 %. Більше ніж три чверті людей без релігійної належності живуть в Азії, переважно у Китаї. Багато з них мають деякі релігійні або духовні переконання і, можливо, навіть вірять у Бога, але не ідентифікують себе з тією чи іншою конфесією.

диційні релігії африканських, китайських і австралійських аборигенів, а також американських індіанців, представляють 6 % світового населення. В Україні, за даними Pew Research Center, 83,8 % населення — християни, 14,7 % — особи без певної релігійної належності, 1,2 % — мусульмани, а індусів, буддистів та іудеїв — по 0,1 %. Дослідження ґрунтувалося на аналізі 2,5 тисяч різних джерел даних включно з переписом населення і демографічними дослідженнями дітей та дорослих у 232 країнах світу за станом на 2010 р.

№ 1 (323), січень 2013

13

ГРУ ЗИНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ІЛІЯ II ЗАК ЛИК АВ МОЛОДЬ ЗАЙМАТИСЯ НАУКОЮ

Католикос-Патріарх Грузинської Православної Церкви Ілія II, у своєму слові після закінчення недільного богослужіння 2 грудня, закликав молоде покоління країни дружити з книгою і займатися наукою, повідомляє foma.ru з посиланням на портал «Право­ славие.by». За словами Предстоятеля Церкви, грузинські монастирі завжди вирізнялися не тільки духовною діяльністю, але й великими науковими справами. Ситуація у світі, на думку Ілії II, нагадує про необхідність просувати саме наукові знання. «Сьогодні ми живемо у складний період. Ці складнощі

охопили увесь світ. Люди стали більш приземленими і матеріальними», —��������������� ���������������� зауважив Предстоятель Грузинської Церкви. Він також констатував, що молоде покоління або зовсім не хоче вчитися, або набуває таку професію, яка може принести тільки матеріальний статок. Ілія II зауважив, що якщо в Грузії наука «впаде», то впаде й сам грузинський народ, оскільки наука — це та сила, на яку опираються нація і Церква. Закликаючи молодь дружити з книгою, Патріарх зазначив, що той, хто вірує, є рабом Божим, а той, хто вірує і знає, — Його другом.

У ГОНКОНГ У ВІДЗНАЧИЛИ 300- РІЧЧЯ ПРАВОС ЛАВНОЇ МІСІЇ В КИТАЇ

«Ми відзначаємо річницю указу китайського імператора Кансі від 1712 р. , завдяки якому в Пекіні офіційно могла почати свою діяльність Російська духовна місія. На неї одночасно покладалися і дипломатичні функції. Члени Місії стали не тільки першими дипломатами в Піднебесній, але й першими російськими вченими-синологами», ������ —����� розповів настоятель парафії на честь апостолів Петра і Павла протоієрей Діонисій Поз­д ­ няєв. Святкові заходи, зокрема Божественна літургія у ПетроПавлівському храмі Гонконгу, стали можливими завдяки зусиллям Інституту китайськохристиянських відносин, Китайського університету Гонконгу та місцевого православ-

ного братства, повідомляє foma.ru. Літургію очолив єпископ Бікінський Єфрем, перший проректор Хабаровської духовної семінарії. Розповідаючи про сьогоднішнє життя православних у Китаї, отець Діонисій зауважив: «Ми стикаємося з тим, що існує вкрай мало матеріалів китайською мовою про Православ’я. Але за 2012 р. ми переклали й надрукували п’ять книг». Нині у Китаї діє чотири храми Китайської Автономної Православної Церкви. Однак богослужіння в них не звершуються, оскільки немає священиків-китайців. Нещодавно влада країни дала дозвіл на те, щоб у православні семінарії Росії для навчання було направлено два студенти.

ПРАВОС ЛАВНИЙ СОБОР У НІЦЦІ ВІДЗНАЧАЄ СТОРІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ Свята на честь сторіччя собору в ім’я святителя Миколая Чудотворця в Ніцці на Лазурному узбережжі Франції почалися 19 грудня урочистим богослужінням, повідомляє Православ’я.Ru. Того ж дня відбулася церемонія відкриття погруддя цесаревича Миколи Олександровича, сина російського імператора Олександра II. Його встановили поряд із собором в ім’я святителя Миколая. Історія собору в Ніцці тісно пов’язана із життям і долею цесаревича. Сучасна будівля храму зведена на території колишньої вілли Бермон, де 1865 р. він помер після важкої хвороби. Свято-Микільський собор — найбільший російський православний храм за кордоном, одна з найвідоміших і найвідвідуваніших визначних пам’яток Ніцци (у 2010 р. його

відвідали понад 273 тисячі осіб). Собор було закладено 12 квітня 1903 р., у річницю смерті сина Олександра II цесаревича Миколи. Будівництво велося до 1912 р. Храм у стилі московських і ярославських храмів кінця XVI — початку XVII ст. спроектував професор Петербурзької академії мистецтв архітектор М. П. Преображенський. Із 1923 р. право володіння Свято-Микільським собором мала Православна асоціація Ніцци (ACOR). У 2005 р. Російська Федерація заявила свої права на цей храм. Наприкінці 2011 р., після багаторічної судової тяганини, представники Московського Патріархату отримали ключі від собору. Зараз настоятелем собору є протоієрей Миколай Озолін. Підготував Олег Карпенко

14

№ 1 (323), січень 2013

Закінчення. Початок на с. 12 24 грудня митрополит Іриней та архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем були присутні на церемонії офіційного представлення нового губернатора Дніпропетровської області, що відбулася в актовій залі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Представляв нового губернатора його попередник на цій посаді — віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул. eparhia.dp.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 26 грудня в Інформаційному пресцентрі м. Сімферополя, з ініціативи Сімферопольської і Кримської єпархії та Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти, відбулася прес-конференція «Формування особистості школяра на основі православних культурно-історичних традицій», присвячена таким питанням, як спільна діяльність родин, школи і Церкви у сфері духовно-морального виховання підростаючого покоління та підвищення професійного рівня вчителів, які викладають курси духовно-морального спрямування. Мова, зокрема, йшла про курс «Основи православної культури Криму», що викладається у школі Автономної Республіки з 2003 р. На даний час курси духов­но-морального спрямування викладаються більш ніж у 360 загальноосвітніх навчальних закладах АРК. crimea.orthodoxy.su БІЛА ЦЕРКВА. 27 грудня у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква під головуванням архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина відбулися загальноєпархіальні збори духовенства. Виступаючи на зборах із доповіддю, владика Августин, зокрема, звернув особливу увагу священнослужителів Білоцерківської єпархії на питання, що стосуються активізації місіонерської роботи з молоддю, якість, активність і регулярність якої у парафіях є одними з показників відповідності або невідповідності парафіяльного священика його посаді. bc-eparchy.org.ua СУМИ. 27 грудня у сесійній залі Сумської обласної ради відбулися загальні збори духовенства Сумської єпархії Української Православної Церкви. У доповіді єпископа Сумського і Охтирського Євлогія про стан справ у єпархії у 2012 р., зокрема, було наведено такі статистичні дані: загальна кількість парафій за станом на кінець 2012 р. — 271 (на вісім більше, ніж у попередньому році); загальна кількість храмів — 232 (у 2012 р. освячено шість храмів); церковне служіння у парафіях Сумської єпархії несуть 207 священнослужителів. Найважливішою подією 2012 р. у доповіді названо друге знайдення Малочернеччинського чудотворного образа Христа Спасителя. pravoslavie.sumy.ua БЕРДЯНСЬК. 28 грудня єпископ Бердянський і Приморський Єфрем освятив будівлю телекомпанії «ТБ-Бердянськ». На богослужінні були присутні генеральний директор телекомпанії Вікторія Горбатко, ведуча православної програми «Благовіст» Дар’я Лагутіна та інші співробітники. Звертаючись до працівників телекомпанії, владика Єфрем підкреслив, наскільки серйозна відповідальність лежить на людях, які володіють засобами впливу на громадську думку, подякував за спів­ працю та побажав усім Божої допомоги й заступництва святого Архангела Гавриїла, який шанується як небесний покровитель журналістів. eparhiya.com.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 28 грудня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив каплицю в ім’я святого благовірного великого князя Олександра Невського на території управління загону відомчої воєнізованої охорони Запорізької АЕС. hram.zp.ua ФЕОДОСІЯ. 28 грудня, в день святкування Собору Кримських святих, у Феодосійському соборі на честь Казанської ікони Божої Матері митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар і митрополит Феодосійський і Керченський Платон очолили служіння Літургії. По завершенні богослужіння митрополит Лазар оголосив Указ Священного Синоду УПЦ про призначення митрополита Платона правлячим архієреєм Феодосійської єпархії. crimea.orthodoxy.su ЖИТОМИР. 29 грудня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим звершив велике освячення храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці у с. Носівки Чуднівського р-ну Житомирської області. Настоятель парафії ієрей Володимир Підлісецький був нагороджений золотим наперсним хрестом. zhytomyr-eparchy.org МУКАЧЕВЕ. 29 грудня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор відвідав з архіпастирським візитом м. Іршава Закарпатської області, де із собором духовенства Іршавського благочиння освятив уклінний хрест. m-eparchy.org.ua

Є П А РХІ АЛ ЬНЕ Ж И Т Т Я

православна газета

У ЛУГАНСЬКУ ДУХОВЕНСТВО ОБГОВОРИЛО ПРОБЛЕМИ ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ Досить часто у зведеннях новин ми читаємо про збори духовенства, що пройшли у тій чи іншій єпархії. Зазвичай ці повідомлення обмежуються лише декількома словами. Ми попросили протоієрея Олександра Авдюгіна, голову Інформаційного відділу Луганської єпархії, докладніше розповісти нашим читачам про те, які питання піднімалися на зборах священнослужителів Луганської єпархії, що відбулися 28 грудня минулого року. Тим паче що недавно в єпархіальному керівництві відбулися зміни. Єпархіальні збори проходили у ПК залізничників м. Луганська. (Зауважимо, що форуму, де разом присутнє майже все духовенство єпархії, не проводилося у нас давно.) Багато молодих священиків уперше брали участь у такому заході. Понад 300 священнослужителів, які зібралися біля будівлі ПК в історичному районі обласного центру, а потім заповнили практично весь зал Палацу, привернули увагу не лише луганчан, а й місцевих ЗМІ. Під час проведення зборів було два дзвінки з міських пресслужб із запитанням «Що там у вас відбувається?». А відбувалося те, що й має бути (і, впевнений, буде) регулярним у житті нашої єпархії, адже й Церковний Устав це при­ писує. У своєму виступі правлячий архієрей, Високопреосвященний Митрофан, архієпископ Луганський і Алчевський, охарактеризував минулий рік як складний і особливий в історії єпархії, оскільки за рішенням Синоду УПЦ від 20 липня було проведено зміну єпархіального керівництва. Владика з любов’ю та щирою повагою говорив про свого попередника, митрополита Іоанникія (Кобзєва), який протягом 22 років очолював Луганську єпархію і при якому відбувалося її становлення, було побудовані сотні храмів, та й більшість священиків нашої єпархії висвятив саме владика Іоанникій. На жаль, здоров’я митрополита не дозволило йому надалі виконувати численні послухи й повною мірою контролювати діяльність єпархії. Саме це стало основою прийняття рішення про зміну єпархіального керівництва. Владика Митрофан зазначив, що за шість місяців зміг відвідати практично всі парафії єпархії. У багатьох із них він служив і вже склав загальне уявлення про стан єпархіальних справ. ХЕРСОН. 1 січня на офіційному сайті Херсонської єпархії опублікована стаття «Основні події в житті Херсонської єпархії за 2012 р.». У публікації, зокрема, повідомляється, що за минулий рік архі­ єпископ Херсонський і Таврійський Іоанн відвідав 48 парафій єпархії, звершив 260 богослужінь і освятив шість храмів. pravoslavie.ks.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 7 січня в м. Севастополі (Сімферопольська єпархія) вдесяте був здійснений традицій-

Зазначимо, що на сьогоднішній день в єпархії налічується 248 парафій, і, звичайно, у всіх правлячий та вікарний архієреї відслужити за шість місяців не змогли, проте всі їх відвідали, а тижневий графік служб з їхньою участю включав щонайменше три-чотири парафії. Одним із головних напрямів своєї діяльності керуючий єпархією вважає налагодження повноцінної роботи єпархіальних відділів (до речі, голови деяких із них були звільнені від своїх обов’язків). Тут владика особливо підкреслив, що без допомоги благочинних та намісників, їхньої активної діяльності в чіткому виконанні єпархіальних рішень дані проблеми вирішити неможливо. Щоб єпархіальне життя було повнокровним, підкреслив архієпископ Митрофан, потрібна щоденна кропітка праця. Владика торкнувся усього спектру єпархіальних проблем, але особ­ливо приділив увагу таким: — зміцнення церковної дисципліни відповідно до вимог Статуту УПЦ; — неприпустимість канонічних порушень, пов’язаних із відмовою у виконанні єпархіальних вказівок; — звітність кожного священика перед благочинним; — помилки й недоліки у здійсненні богослужінь; — скорочення уставних вимог при здійсненні треб і молебнів; — занедбаність богослужбового й церковного начиння, облачення та парафіяльної документації; — повна заборона на співпрацю з ритуальними фірмами; — обов’язковість проповідей на богослужінні; — вдосконалення катехізаторської та духовно-просвітницької діяльності, співпраця в цьому

ний загальноміський Різдвяний хресний хід, в якому взяли участь священнослужителі севастопольських храмів на чолі з благочинним Севастопольського округу протоієреєм Сергієм Халютою та багато мирян. crimea.orthodoxy.su МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ. 9 січня митрополит Вінницький і Барський Симеон у Свято-Георгіївському храмі м. Могилева-Подільського представив архієпископа Могилів-Подільського та Шаргородського Агапіта,

питанні з державними органами освіти; — контроль за продаваною в церковних крамницях літературою; — обов’язковий дозвіл правлячого архієрея на випуск будь-якої друкованої продукції парафіями і благочиннями; — неприпустимість участі священнослужителів у громадських заходах, злетах, конференціях, телевізійних програмах тощо без погодження з архієреєм; — співпраця зі ЗМІ; — більш активна співпраця з державними соціальними службами. Вікарій Луганської єпархії, Преосвященний Никодим, єпископ Ровеньківський (нині Сєверодонецький і Старобільський), у своїй невеликій доповіді торкнувся тем, пов’язаних із єпархіальною звітністю, внесками та придбанням необхідних для діяльності парафій церковних товарів. Владика звернув особливу увагу на своєчасність і правильність оформлення документів, пов’язаних із фінансами й бухгалтерією, а також на роботу єпархіального складу. Потім про проблеми, пов’язані з правовими питаннями, та способи їхнього вирішення розповів голова юридичного відділу єпархії прото­ ієрей Геннадій Єрьоменко. Він розповів про правильне ведення парафіяльної документації, про оформлення статутів парафій, їхньої реєстрації, а також про пенсійне забезпечення. Після доповідей, між священством і архієреями відбувся обмін думками з усіх проблем церковного життя. Кожен священик міг поставити будь-яке запитання владиці й отримати на нього розгорнуту відповідь.

призначеного правлячим архієреєм новоствореної Могилів-Подільської єпархії згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ від 5 січня 2013 р. (журнал № 18). Після представлення у Свято-Георгіївському храмі, який став кафедральним собором м. Могилева-Подільського, було звершено Літургію. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 11 січня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив нову будівлю

недільної школи при Володимирському храмі м. Вільнянська Запорізької області. hram.zp.ua ХАРКІВ. 13 січня, в Неділю 32-гу після П’ятидесятниці, після Різдва Христового і перед Богоявленням, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій відвідав храм на честь Різдва Х р и сто в о го м. Мерефа Харківської області, де освятив престол і звершив Літургію. eparchia.kharkov.ua

православна газета

духов н ий вим і р

№ 1 (323), січень 2013

НЕ ПІДДАВАТИСЯ НА ПРОВОКАЦІЇ

15

КОЛОНК А АВТОРА

У 24‑му номері «Церковної православної газети» за минулий рік було опубліковано статтю про спроби зустріти кінець світу в різні часи. У зв’язку з цим у мене виникли питання. Навіщо людству в Біблії дано такі неясні одкровення, через які раз у раз відбувається плутанина? Хіба це не спокуса? І навіщо взагалі нам дано Апокаліпсис, якщо зрозуміти його до кінця ніхто не може? Віталій, м. Київ ВІДПОВІД АЄ АРХІМАНДРИТ ЛОНГИН ( ЧЕРНУ Х А ):

— Не тільки у книзі Одкровення Іоанна Богослова говориться про кончину нашого світу. Задовго до її появи про це свідчили пророки Старого Завіту, Сам Господь наш Іісус Христос, а також апостоли у своїх посланнях. Дійсно, ми поки, як говорить апостол Павел, лише гадаючи (1 Кор.

13: 12) бачимо вияв духовного світу (в його минулому, сьогоденні та майбутньому). Ці духовні знання, а в чомусь і здогади, по‑перше, допомагають нам подолати наше уявлення про життя в його матеріальному бутті. Через подібні пророцтва Святе Письмо дає нам змогу відчути смак духовного світу. Людині завжди хотілося знати, що чекає її та все людство в майбутньому. Саме цю потребу, певною мірою, задовольняє Святе Письмо. Але робить це так, щоб у нас усе ж залишалося відчуття таємничості. Адже це відчуття є неодмінним атрибутом віри. Крім того, картини глобальних подій, грандіозних битв між силами добра і зла, описані в Апокаліпсисі, пробуджують наш дух від земного анабіозу (сплячки), в який ми періодично впадаємо через суєту земних турбот. На тлі цих подій тьмяніють земні пріоритети, ми стаємо сприйнятливішими до духовних речей. Мимоволі ставимо собі питання: а на чиєму ми боці — добра чи зла? Ці роздуми пробуджують і почуття покаяння.

Слід зазначити, що деякі пророцтва досить ясні. Наприклад, про те, що перед кончиною цього світу Євангеліє буде проповідано всім народам (див.: Мф. 24: 12–14, Лк. 18: 8), украй збідніє віра і любов між людьми (див.: Мф. 24: 6, 7), з’явиться багато лжепророків (див.: Мк. 13: 22), будуть особливі безлади й протистояння у світі політичному, місцями настануть голод, моровиця та великі землетруси, а потім, перед самим пришестям Христовим, померкнуть сонце і місяць (див.: Мф. 24: 6–39, Мк. 13: 14–25). Це орієнтири, які нагадують нам про те, що час близько, що ми маємо бути пильними. З цими духовними покажчиками ми повинні звіряти свій духовний стан, чи не підпадаємо ми самі під гріхи, про які, наприклад, говорить апостол Павел: знай же, що в останні дні наста­ нуть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, горді, зне­ важливі, лихослівні, батькам непо­ кірні, невдячні, нечестиві, недруже­ любні, непримиримі, наклепники, нестримані, жорстокі, не люблячі добра, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж бого­ любні, що мають вигляд побож­ ності, а сили її відреклися (2 Тим. 3: 2–5). А що стосується плутанини, то виникає вона з причини людської гордині й жадібності. У першому випадку — це бажання відчути себе, розгадавши таємниці пророцтв, ні багато ні мало пророками, а у другому — ставши новим

вождем обманутих, на їхні пожертвування збити собі капітальчик. І Святе Письмо в цьому не винне. Диявол усіляко намагається підмінити істину неправдою. Але ж ми попереджені. Тільки потрібно включати розум і не піддаватися на провокації. До речі, тут хочу торкнутися нинішньої проблеми в нашому церковному житті, пов’язаної з тим, що деякі віруючі бачать свою місію у протистоянні пришестю антихриста, в боротьбі з ІНПП та подіб­ ними речами. Їхнє основне завдання — віддалити час пришестя антихриста, не допустивши введення електронних засобів ідентифікації особи. Але якщо дотримуватися їхньої логіки, то незабаром з’являться й інші проблеми, які вже не будуть пов’язані з числом 666. Адже прик­метами близького кінця світу (а з ним і пришестя антихриста) будуть не тільки процеси глобалізації, що призводять до тотального контролю над людиною, але і проповідь Євангелія по всій землі й настання миру в усьому світі (див.: 1 Фес. 5: 3). То що ж, тоді, аби затримати прихід антихриста, християни повинні будуть облишити проповідь Євангелія, стати мілітаристами й боротися з будь-яким виявом миротворства? Щоб уникнути такого абсурду, слід прагнути творити якомога більше добрих справ заради Бога, шукати Царства Небесного, а не антихристового, а все інше додасться (див.: Лк. 12: 31).

ЛИС Т ДО РЕ Д АКЦІЇ

ДАВАЙТЕ ПІДТРИМАЄМО ХРАМ! Хочу розповісти про храм в ім’я святої великомучениці Єкатерини, що у передмісті Луцька, парафіянами якого, милістю Божою, стали моя мама і сестра з дітками. Молодий настоятель храму, отець Володимир, — чудовий батюшка і дуже добра людина. Одного разу вони з матушкою зупинялися в нас у Києві, й матушка мені розповіла, що він священик у 13‑му поколінні, дитинство своє провів біля діда, теж священика, читаючи житія святих та іншу духовну літературу, яка була в бібліотеці сільського храму. Особливо я вдячна отцю Володимиру за те, що він своїми добрими і спокійними бесідами зумів привести мою родину в канонічну Церкву. Коли у нас на Волині виник розкол, мої рідні почали ходити в церкву т. зв. «Київського патріархату», а моя сестра навіть «похрестила» у них свою донечку. Я тоді ще погано розуміла, в чому різниця, і, щоб уникнути скандалу й образи, погодилася стати хрещеною. Однак саме цей випадок і змусив мене з’ясувати, що ж усе‑таки це за «патріархат» такий, якого не визнає вся Церква. Звичайно, я всіляко намагалася переконати моїх рідних вийти з розколу й похрестити Ганнусю в справжній, канонічній Церкві… Та все було марно. Один знайомий київський батюшка порадив мені припинити сваритися з рідними, умовляти й переконувати, а тільки молитися та покладатися не на свої сили, а на Бога, й Господь управить і, можливо, пошле таку людину, яка зуміє знайти потрібні слова.

І Господь управив одразу ж! Одного разу, зовсім випадково, моя мама потрапила на недільну Літургію у новий храм в ім’я святої великомучениці Єкатерини, де служив отець Володимир. Проповідь священика її так вразила, що вона привела туди сестру, й вони самі захотіли поговорити з батюшкою на тему розколу. Отець Володимир усього лише декількома словами, але з любов’ю та щирим уболіванням за тих, хто через незнання опинився у розколі, зумів пояснити їм небезпеку самочинного розділення Церкви. Хвалити Бога! Ганнусю похрестили в канонічній Церкві, а мої рідні тепер щонеділі моляться у храмі, незважаючи на «незрозумілу» церковно­ слов’янську мову, й не можуть натішитися своїм батюшкою. Я все це написала, щоб вкотре згадати про милість Божу, яка виявляється у таких чудових пастирях, як отець Володимир. Вони не розпалюють ворожнечі, а самі глибоко вболівають за паству й роблять усе можливе, аби вилікувати розкол, не йдучи на суперечні канонам компроміси… Так, батюшці нелегко, бо ж у тому селі є великий храм «Київського патріархату», де все служиться «зрозумілою» мовою. Але він молодець, не втрачає надії, трудиться, робить усе можливе, а все інше покладає на Господа. На вихідних ми були в селі, і в мене самої виникли сумніви: община зовсім маленька, де ж узяти стільки грошей. А поговоривши з матушкою, побачивши, що батюшка світиться вірою, я засоромилася своїх думок: бо ж те, що неможливо людині — можливо Богові.

Релігійна громада святої великомучениці Єкатерини с. Великий Омеляник Луцького району Волинської області просить Вас надати посильну допомогу в будівництві стилобату над пристосованим приміщенням церкви. Його спорудження дає перспективу подальшого будівництва постійного храму й значного збільшення парафіян за рахунок жителів прилеглих багатоповерхівок м. Луцька. Вартість зазначеного будівництва, згідно з кошторисними розрахунками, становить 1 688 785 грн. Парафіяни змушені звертатися по допомогу, оскільки матеріальне становище общини не дозволяє повністю здійснити фінансування будівництва. Давайте підтримаємо парафію і пожертвуємо хоч трішки на будівництво храму! Тетяна, м. Київ

РЕКВІЗИТИ Д ЛЯ ПОЖЕРТВУВАНЬ:

Повна назва банку: Філія Волинського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» Поштова адреса: м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 8 МФО: 303398 Код ЄДРПОУ: 09303328 РО святої великомучениці Єкатерини Ідентифікаційний код: 35229446 Із 5.08.2008 р. відкрито поточний рахунок у національній валюті: Номер рахунку: 260073013017. МФО 305299 ОКПО 14360570 Р/р 29244825509100 Одержувач: ПАТ КБ «Приватбанк» Призначення платежу: зарахування коштів на картку № 6762468850776869 Ковальчук Олександра Олександрівна, ІНПП 1622901862.

У ГОНИТВІ ЗА БЛАГОДАТТЮ «Нині вод освячується єство. . .» Велике освячення води здавна прикрашало урочистість богослужіння свята Богоявлення, ставши незмінною його частиною. Богоявленська вода — особ­ лива святиня (у православній літературі звана великою агіасмою), яка вживається з трепетним благоговінням і з Божим страхом. Страх Господній визначається у Святому Письмі як початок мудрості. І саме цієї мудрості (про що свідчить церковна практика) бракує багатьом людям, які активно пробираються до цієї святині й розштовхують ближніх для якнайшвидшого отримання її. Чому так відбувається? дна з причин криється в забобонному уявленні про те, що саме перші, хто отримує водохресну воду, сподобляються особливої благодаті, тому й вода, взята з перших рук, ніби «більш благодатна». Таке уявлення про благодать є глибоким невіглаством, адже вона, за словом апостола, подається лише смиренним; людям гордим і грубим, як відомо, навпаки, Бог противиться (див.: Як. 4: 6).

О

притчі про СтрашУ ний суд Христос говорить про те, що все,

що ми робимо людям (яких Він називає Своїми «братами меншими»), — робимо Йому. Чого тоді варто чекати від Господа після штовхання та розпихування людей під час роздачі великої агіасми? ричиною тисняви і штовханини тут бачиться також і невикоренена радянська ментальність багатьох бабусь, які за колишніх часів поквапом хапали те, що роздавалося дешево або безкоштовно. При цьому їм невтямки, що отримуваного «продукту» в храмах завжди вистачає. е одна причина спішного придбання святині, як не дивно, — іноді й у самих парафіянах, які щиро вірують в євангельські слова, що читаються під час малого освячення води: иже первее влазяше по воз­ мущении воды, здрав бываше (українською: хто перший входив у неї після збурення води, той одужу­ вав (Ін. 5: 4)). Йдеться про особливу купальню в Єрусалимі, де колись раз на рік відбувалося зцілення. Але саме Сам Христос і «порушив» цей порядок, зціливши того, хто не встиг

П

Щ

Одна з причин тисняви і штовханини криється в забобонному уявленні про те, що саме перші, хто отримує водохресну воду, сподобляються особливої благодаті, тому й вода, взята з перших рук, ніби «більш благодатна». оже, для отриМ мання Божої благодаті не­о бов’я­з ­­ково в

житті щось змінювати, достатньо задовольнятися лише придбанням богоявленської води — вона ж бо свята, а отже, і благодатно діє? акі думки народжуються у тих, хто уявляє святу воду якимсь магічним атрибутом, що діє сам по собі. Однак у церковних священнодійствах немає ніякого магізму: вода після освячення залишається тією ж водою, з тим само хімічним складом. Вона, як і будь-яка інша святиня, не діє сама по собі: через святиню звершує Свою дію Бог. Тому люди, не шукаючи шляхів Господніх, не знайдуть благодаті навіть у тому разі, якщо виллють на себе відро хрещенської води.

Т

опинитися «першим влазячим». Відтепер для зцілення необхідна не першість у швидкості, а віра, бо все можливе віруючому (Мк. 9: 23), для чого необхідно мати віру хоча б з гірчичне зерно (Мф. 17: 20). Щодо тих, хто прагне бути першим, — Господь Іісус говорить про сумну долю таких (наприклад, у словах про перше і останнє місце на весіллі (Лк. 14: 8–10)). А Його вислів багато хто з перших будуть останніми, а останні першими (Мф.

19: 30, Мк. 10: 31) відомий кожному, тому багато парафіян і не поспішають з отриманням води, освяченої на свято Хрещення Господнього, поступаючись тим, хто прагне це зробити якомога раніше. Протоієрей Віталій Ейсмонт

16

православна газета

№ 1 (323), січень 2013 ІЗ РЕ Д АКЦІЙНОЇ ПОШТИ

ДУ ХОВНА ОПІК А ДІАСПОРИ

МИ ВСІ — ДІТИ РІДНОЇ НАШОЇ УКРАЇНИ ЛИСТ ЧИТАЧКИ Б ЛА ЖЕННІШОМУ МИТРОПОЛИТ У ВОЛОДИМИРУ

Ваше Блаженство, я живу в м. Євпаторії (Крим), дуже хворію, інвалід дитинства II групи, пересуваюся за допомогою милиць. Я вірую у Христа й черпаю в цьому сили. У 2012 р. передплачувала «Церковну православну газету» й передплатила на 2013 р. Мені дуже подобаються публікації про храми нашої країни. У моєму місті є два храми: собор в ім’я святителя Миколая і колишня грецька церква в ім’я Ілії Пророка. Мені страшно згадувати той час, коли радянська влада руйнувала Божі святині. Наші матері й батьки плакали, і ми, діти, теж плакали, не розуміючи цього неподобства, що його творили такі люди з чорною душею. А тепер відчуваєш величезну

радість, коли читаєш, що відкриваються церкви по всій Україні! Шкодую я дуже, що не могла в дитинстві та юності відвідувати храм: то піонерія, то комсомол — і вперед з піснею... Моя мама була чудовою хористкою і співала в церковному хорі, і нам із сестрою передала віру в Бога. І я не проміняю нашу віру на жодні секти. Мені дуже боляче дивитися, як Вам, Владико, важко служити Літургію, але слава Богу, Який дає Вам сили, здоров’я і терпіння. Я хочу, Владико, звернутися до Вас із таким проханням: благословіть нашого Президента Віктора Януковича, щоб він об’єднав Україну, щоб не було ворожнечі між нами. Ми всі —

брати й сестри, діти рідної нашої України. Ваше Блаженство, ми з Вами земляки, адже я теж родом із Хмельницької області, тільки район Новоушицький, на кордоні з Молдовою. І буває дуже боляче й образливо, коли чуєш: то «Захід — бандери», а то «Схід — бандити». По телевізору — самі шоу та салони краси... Ваше Блаженство, порадьте нашому Президентові, щоб у школі вивчали Закон Божий (як його вчила моя мама в с. Нова Ушиця). Щоб дівчаткам викладали урок праці, вони в’язали, шили, вчилися готувати їсти, прибирати в оселі, створювали міцну сім’ю. А хлопчики щоб виконували чоловічу роботу. Я вибачаюся перед Вами, що так багато написала, просто душа радіє. З повагою, Людмила

НОВІ ФИ ЛЬМИ Спеціально до свята Різдва Христового студія кіно Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (продюсер — протоієрей Георгій Коваленко, голова Відділу) завершила роботу над фільмом «Різдво». Його зйомки проходили на Святій Землі, в Італії та Україні. Переглянувши фільм, ви дізнаєтеся про стародавні українські вертепи та святвечір в італійській родині, а також про «суперечливі» — з погляду науки — події Різдва. «Ми створили святковий фільм, і для нього не потрібні окремий кінозал та повна тиша, — розповідає режисер документальної кінострічки і автор сценарію Олена Каретник. — Його можна дивитися як за сімейною трапезою, так і під час духовної бесіди. Мені здається, ми повинні не соромитися всюди й голосно говорити про свою віру. Якщо ми, християни, вітаємо з Різдвом Христовим, то говоримо «Христос рождається — славімо Його!», а не говоримо «Веселих свят». У нашому фільмі, в кожному його кадрі, в кожному слові, звучить думка, що на Різдво можна й потрібно веселитися голосно і

від душі, але дуже важливо розуміти суть свята». Дійсно, коли майже всі теле- і радіопередачі заповнені частогусто порожніми, іноді вульгарними жартами, а фільми до свята мають дивні назви якихось духів, «втраченого» й навіть, прости Господи, «чорного» Різдва, наш фільм «Різдво» — ковток свіжої та чистої води. Ми переглядали його великою родиною кілька разів. Маленькі діти із захватом вдивлялися у незліченні вертепи, виготовлені в Італії, і просили

собі такі самі. Школярам цікавий був відеоряд відомих євангельських сюжетів, а дорослі, спостерігаючи за дитячою безпосередньою реакцією, відкривали для себе нове, більш глибоке розуміння Святого Письма. В Інтернеті фільм можна переглянути на відеохостингу YouTube українською та російською мовами. Дивіться самі, даруйте фільм близьким і знайомим, радіючи разом із ними. Олена Головіна

ЗВЕРНІТЬ У ВАГ У

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ запрошує у 2013 р. здійснити паломництва новими, унікальними маршрутами:

01103 Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: +38 (044) 383 04 11 +38 (044) 383 04 22 +38 (050) 265 55 42 +38 (097) 545 42 55 Факс: +38 (044) 529 02 92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

НОВІ ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ У 2013 Р.

• на честь 400‑ліття династії Романових складено маршрут поїздки європейськими країнами, що пов’язані з історією останньої династії російських імператорів; • подорож до Сицилії дозволить ознайомитися з унікальними античними пам’ятниками і храмами перших століть; • поїздка до Великобританії відкриє для Вас стародавніх святих Британії та Уельсу; • далека Австралія буде близькою — вона не тільки розкаже історію своїх монастирів, але й розповість про унікальну природу континенту. Паломництво може бути не тільки корисним, але й надзвичайно цікавим заняттям!

Місцями династії Романових у Європі, 25–29.03.2013 р., 15–19.04.2013 р., 04–08.05.2013 р. (від 850 євро, з перельотом) Сицилія — Мілан, 28.03 – 05.04.2013 р.

(від 980 євро, з перельотом; міні–групи) Лігурія, південь Франції, з відпочинком на узбережжі,

01–12.05.2013 р. (від 900 євро, з перельотом) Великобританія, святі Британії та Уельсу, 25.05 – 01.06.2013 р. Австралія, святині Сіднея і Мельбурна, 13–23.04.2013 р. (від 3300 дол.) Сербія і Чорногорія, святині Балкан, 29.04 – 11.05.2013 р.

(від 700 євро, автобус)

25 грудня, перебуваючи в Італії, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій очолив молебень біля мощей святителя Миколая Чудотворця у крипті базиліки святого в м. Барі. Після молебню Його Преосвященство звершив Літургію у храмі в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського (пам’ять якого припадала на цей день) Патріаршого подвір’я святителя Миколая Чудотворця у м. Барі. Єпископу Іларію співслужили: настоятель Подвір’я протоієрей Андрій Бойцов, настоятель парафії в ім’я святителя Амвросія Медіоланського (м. Мілан, Італія) архімандрит Амвросій (Макар), клірик Макарівського вікаріатства Київської єпархії архімандрит Філарет (Єгоров), православні священнослужителі з України, Росії, Білорусі, Італії, Грузії. По завершенні Літургії відбувся хресний хід навколо храму. Єпископ Іларій передав учасникам богослужіння привітання від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

26 грудня єпископ Макарівський Іларій очолив служіння Літургії в кафедральному храмі м. Лорето (Італія), де знаходиться Дім Пресвятої Богородиці, перенесений сюди у середні віки. По завершенні богослужіння Його Преосвященство передав численним прочанам, які були у храмі, благословення та привітання від Предстоятеля УПЦ і побажав українцям, що перебувають в Італії, зміцнення від Господа.

Настоятель Амвросіанської парафії м. Мілан архімандрит Амвросій (Макар), який співслужив Його Преосвященству, подякував єпископу Іларію і попросив передати уклін від усієї української православної діаспори Блаженнішому Митрополиту Володимиру, зазначивши, що Предстоятель УПЦ двічі відвідував Амвросіанську парафію і на Його Блаженство завжди з особливою любов’ю чекають співгромадяни, які перебувають в Італії. Православні священнослужителі погодили з наглядачем-охоронцем кафедрального собору питання щодо регулярного звершення у Домі Пресвятої Богородиці православних літургій. Обговорювалося також питання відвідування Лорето паломницькими групами з України. Перебуваючи в Італії, єпископ Макарівський Іларій також відвідав Рим, де вклонився православним святиням і підніс молитви про Предстоятеля УПЦ, Україну та її боголюбивий народ.

28 грудня Його Преосвященство взяв участь у ряді зустрічей. Темою розмови з помічником генерального секретаря католицької організації мирян «Громада святого Егідія» Алессандро Салаконе були питання допомоги бідним та знедоленим. Йшлося і про роботу очолюваного єпископом Іларієм Синодального комітету УПЦ з біоетики та етичних питань. Владика Іларій також зустрівся із православною молоддю України, Білорусі та Росії, що прибула до Італії в паломництво і для участі в зустрічі християнської молоді. Обговорювалися, зокрема, питання соціального молодіжного служіння. Напередодні, 27 грудня, Його Преосвященство зустрівся із керівником французької Громади Тезе (об’єднує представників різних християнських конфесій, в основному католиків і протестантів) братом Алоїсом.

29 грудня єпископ Макарівський Іларій очолив молебень у приділі преподобного Венедикта Нурсійського базиліки храму апостола Павла у Римі (де перебувають мощі святого апостола, а також його чесна верига). За богослужінням молилася православна молодь з України, Росії та Білорусі. Після молебню Його Преосвященство звернувся до молодих людей зі словом настанови, а також передав їм привітання від Предстоятеля УПЦ. За матеріалами офіційного сайта УПЦ