Cerkovna_Gazeta_2013_05_327_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Березень 2013 № 5 (327)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua богослужіння «Прииде пост, мати целомудрия» Тріодь Пісна — особлива богослужбова книга, що містить піснеспіви добового кола та охоплює період від підготовчих неділь до посту й до Страсної седмиці

с. 6

подвижники благочестя

наші святині Обитель на крейдяних горах. Успенська Святогірська Лавра На мальовничому березі р. Сіверський Донець, серед крейдяних гір, укритих густим лісом, розташувалася стародавня обитель

с. 8–9

парафіяльне життя

Живе джерело лаврської традиції

Храм на вулиці Кронштадтській

Світлій пам’яті архімандрита Спиридона (Лукича), у схимі – Діонисія

У Києві за останні 20 років побудовано багато прекрасних храмів. Але цей має одну особливість

с. 10–11

с. 12–13

милість та істина христового євангелія

«Спокушування Христа на горі». Фрагмент «Маести» Дуччо, 1308–1311 рр.

Великопісне послання Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української Православної Церкви Воспряни, о душе моя, деяния твоя, яже соделала еси, помышляй, и сия пред лице твое принеси, и капли испусти слез твоих; рцы со дерзновением деяния и помышления Христу и оправдайся (Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського) Возлюблені у Господі брати й сестри! Наблизився час покаяння, настала духовна весна — та весна, яка оновлює наші внутрішні сили, дарує нам передчуття Воскресіння Христового. іст є справою не тільки аскетичного подвигу, але, насамперед, подвигу внутрішнього й випробовування себе перед лицем Божим. Піст вимагає від нас не тільки виправдання перед Богом, а й зміни себе, гармонійного налаштування всіх сил нашого єства. Наші труди постування не повинн і бути марними, не повинні бути схожими на справи без плоду, тим паче що піст — це такий труд, який приносить плід не згодом, а в міру його виконання. «Зроби іспит собі, людино! ... Запитай себе, якою була ти до посту і якою стала, постуючи? З того, що ми робимо, одне приносить плід згодом, в іншому із самою справою поєднується і плід», — говорить святитель Іоанн Златоуст. трудах подвигу посту ми маємо гідних і сильних помічників і молитвеників — святих, які, пройшовши через нелегкі земні труди й великі нестатки, в терпінні здобули блаженну участь із Христом у Царстві Божому. Пам’ятаймо, що святі були такими самими людьми, як і ми, зі своїми немочами й вадами, недоліками, але за допомогою Божої благодаті вони змогли пересилити своє немічне єство і, досягнувши благодатної людяності, піднятися до вершин святості.

осподь наш Іісус Христос права посту повинна не Г у своєму Святому ЄвангеС озлоблювати, а пом’якшу лії вказує нам на ці найнеоб- вати наше серце, оскільки хідніші основи святості, що полягають у любові до Бога і ближнього, який є братом нашим. Тому справи милосердя, співчуття, жертовності — найсуттєвіша змістовна сторона посту, яка через своє здійснення д а рує нам співрозп’яття із Христом. Бо людина, яка присвятила себе справам жертовності, отримує від Бога уділ Христовий. І це благодіяння має відбуватися не заради морального самозадоволення, не заради слави від людей, а заради співучасті в жертовному подвигу Христа Спасителя. Цей наш подвиг п о в и н е н здійснюватися скромн о й безкорисливо. «Переломи хліб свій, і дай убогим. Ти даєш не своє; Бог для того дав тобі з надлишком, щоб і ти подавав іншим. Досить з тебе насущного хліба, як навчений ти у молитві; тому не збирай собі соломи для вогню і мук», — повчає нас преподоб ний Єфрем Сирін.

істинний піст привертає до нас благодать і милість Божу й робить з нас лагідних ягнят стада Христового. Нехай у ці дні кожний із нас проаналізує минулий рік, перегляне свої добрі й недобрі вчинки, очистить світлицю своєї душі, щоб вмістити в неї і Тайну Вечерю Господню, і суд над Христом, і наругу над Ним, і саме Розп’яття Господа. Якщо ми постараємося зробити це, докладемо зусиль, то в наше серце вселиться невимовна радість Воскресіння Христового. очу побажати вам, дорогі брати й сестри, великої допомоги Божої у проходженні посту, вдосконалення у справах доброчинності, у безперестанному осмисленні жертовного подвигу Христа, в усвідомленні необхідності нести істину й милість Христового Євангелія людям, що оточують нас, щоб Дар Воскресіння Христового став надбанням і розрадою всього людства.

15-ліття офіційного сайта упц і порталу «Православіє в Україні» 11 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в КиєвоПечерській Лаврі прийняв колективи офіційного сайта Української Православної Церкви й порталу «Право славіє в Україні» на чолі з головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, головним редактором офіційного сайта УПЦ і шеф-редактором порталу «Православі є в Україні» протоієреєм Георгієм Коваленком. На зустрічі був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олек-

сандр. Протоієрей Георгій нагадав історію заснування першого веб-порталу УПЦ і вручив Блаженнішому Митрополитові Володимиру грамоту, як «тому, хто 11 березня 1998 р. благословив створення офіційного сайта УПЦ і порталу “Православіє в Україні” — перших православних інтернетресурсів в Україні». Блаженніший Владика привітав співробітників веб-ресурсів із 15‑літтям від часу заснування останніх та удостоїв редакційні колективи офіційного сайта УПЦ і порталу «Православіє в Україні» Відзнак Предстоятеля УПЦ.

святині Із 2 березня до 28 квітня 2013 р. у храмах м. Києва перебуває чудотворна ікона святителя Миколая Чудотворця з Батуринського Миколо-Крупицького жіночого монастиря. Графік перебування святині в Києві: 2–19 березня — храм в ім’я Архангела Михаїла у Медмістечку (проспект Комарова, 3, корп. № 4); 19 березня – 7 квітня — храм в ім’я великомученика Димитрія Солунського в Жулянах (вул. Повітрофлотська, 1); 7–28 квітня — храм в ім’я святителя Миколая Чудотворця (вул. Фрунзе, 47).

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! 1 березня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія.

№ 5 (327), березень 2013

24 лютого на Патріаршому Виборчому Церковно-народному Соборі у Софії Патріархом Болгарським, Митрополитом Софійським був обраний митрополит Русенський Неофіт. Того ж дня у кафедральному соборі Софії в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського відбулася Патріарша інтронізація. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив Святішому Патріарху Болгарському Неофіту привітання такого змісту.

Ваша Святосте! Від імені Священного Синоду й усієї Повноти Української Православної Церкви сердечно вітаємо Вас зі сходженням на Патріарший престол Святішої Болгарської Церкви. На то воля Божа, щоб Ви прийняли жезл пастирського піклування про боголюбивий християнський народ Болгарії, і служіння це наскільки високе, настільки й великотрудне. Сучасне суспільство ставить перед християнством багато викликів, і тільки братня любов і

перебування, за словом блаженного апостола Павла, в однодумності між собою (див.: Рим. 15: 5) є дієвою запорукою успішного продовження спасительної місії Церкви у світі. Пастиреначальник Христос нехай благословить Ваші труди на благо Христової Церкви, нехай подасть Вам радість і мир, зміцнить Ваші духовні й тілесні сили на многая і благая літа. З братньою любов’ю у Господі, Володимир, Митрополит Київський і всієї України

28 лютого Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі, що у Феофанії (Київ), прийняв народного депутата України Володимира Продивуса. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Пере яслав-Хмельницький і Вишневський Олександр і голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ

протоієрей Георгій Коваленко. На увагу до багаторічної благодійної діяльності та за заслуги в реалізації проекту «Будиночок святого Миколая» Блаженніший Владика нагородив Володимира Продивуса орденом УПЦ святителя Миколая Чудотворця. У ході зустрічі сторони також обговорили процес створення та концепцію телевізійного каналу Української Православної Церкви

«Образ». Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 2 «ЦПГ» за 2013 р.), 24 січня народний депутат Володимир Продивус заявив про передачу Українській Православній Церкві телевізійного каналу (ліцензії на мовлення), у зв’язку з чим Предстоятель Української Православної Церкви благословив створення телеканалу під робочою назвою «Образ».

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв православного мецената Юрія Вязьмітінова, стараннями якого Церкві повертаються святині, що колись вважалися втраченими. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодаль-

ного інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко й голова відділу «Церква і культура» Київської єпархії протоієрей Олег Скнар. За труди на благо Церкви Блаженніший Владика нагородив Юрія Вязьмітінова Відзнакою Предстоятеля УПЦ. У ході зустрічі обговорювалося питання передачі із приватної колекції у власність Церкви кам’яної різьбленої ікони Божої

Матері «Розчулення» часів Київської Русі (образ знайшли під час розкопок на Княжій горі під Каневом у 1930-х роках). Передача відбудеться в рамках святкування 1025-ліття Хрещення Русі й 900-ліття, як престол київських князів посів Володимир Мономах, якому, на думку вчених, належав цей образ (докладніше про унікальну ікону читайте в № 16 «ЦПГ» за 2012 р.).

Того ж дня Блаженнішому Митрополиту Володимиру була презентована книга «Кам’яні сторінки біблійної історії: Дослідження епіграфічних пам’яток Ізраїлю та Іудеї періоду Першого Храму (X–VI ст. до Р. Х.)» викладача кафедри біблеїстики Київської духовної академії протоієрея Олега Скнаря. Представляючи книгу, протоієрей Олег розповів про наукову роботу, яку він провів, розшифровуючи й пере-

кладаючи з прадавніх семітських мов епіграфічні пам’ятки Святої Землі. Це позабіблійні джерела, що мають велике значення у відновленні повнішого контексту біблійної історії. Крім цього, автор поділився планами про нові видання, які мають продовжити дослідницький цикл. Книгу надруковано з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. У запропонованих дослідженнях протоієрея Олега

Скнаря докладно розглядаються основні пам’ятки давньосемітської палеографії, які, так чи інакше, відсилають нас до тексту Святого Письма. Кожний представлений текст розглядається в біблійному й археологічному контекстах. Книга буде цікавою для фахівців-богословів, філологів, істориків, археологів, а також усіх охочих поринути в наукове вивчення контексту біблійної історії.

України Леонідом Новохатьком (призначеним на цю посаду 5 лютого 2013 р.). На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ П е р е я с л а в -Х м е л ь н и ц ь к и й

і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, голова інформаційнопросвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук, керівник Головного управління з питань гуманітарного розвитку Адміністрації Президента України Юрій Богуцький. У ході зустрічі обговорювалися питання організації та проведення святкових заходів, присвячених 1025літтю Хрещення Русі. На завершення зустрічі міністру культури подарували примірник факсимільного видання Луцького Євангелія ХІV ст. , здійсненого Волинською єпархією УПЦ, а також ікони святих євангелістів. Крім того, протоієрей Валентин Марчук подарував Блаженнішому Владиці книгу-альбом «Музей волинської ікони».

28 лютого Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з міністром культури

православна газета

П РЕ ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

2 березня Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Ольгинський храм, що у Дарницькому р-ні столиці, й освятив накупольний хрест і дзвони для храмової дзвіниці. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельниць-

кий і Вишневський Олександр, настоятель Ольгинської церкви протоієрей Всеволод Рибчинський і духовенство храму. Після освячення Блаженніший Владика привітав духовенство і парафіян з важливою подією в житті парафії, подякував протоієрею Всеволоду Рибчинському за труди на церковній ниві, а також вручив церковні нагороди благодійникам.

3 березня, у Неділю про блудного сина, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, намісник Лаври митрополит Виш-

городський і Чорнобильський Павел, єпископи Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон, Львівський і Галицький Філарет, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, а також насельники Лаври у священному сані. За богослужінням Блаженніший Владика висвятив у сан диякона вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Георгія Боброва.

4 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща в Україні паном Генриком Літвіним. На зустрічі був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр. Сторони обговорили напрями співпраці Української Православної Церкви й Посольства. Зокрема, йшлося про спільні заходи, пов’язані з вшануванням пам’яті жертв міжнаціональних конфліктів ХХ ст. на Волині. Блаженніший Владика побажав дипломатові плідної роботи в Україні. На завершення зустрічі сторони обмінялися пам’ятними подарунками.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 14.03.2013 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

Свідки Правди

Святі мученики Євтропій, Клеоник і Василіск (день пам’яті — 16 березня за н. ст.)

лизько 308 р. у малоазійБ ському місті Амасія Понтійська відбулася зміна прави-

теля. Колишній володар на ім’я Публій загинув під час катувань великомученика Феодора Тирона, уражений Божим гнівом. Асклипіодот, який прийшов йому на зміну, теж був нещадний до християн. Коли він дізнався про те, що у темниці знаходяться друзі Феодора Тирона, то повелів негайно привести їх до себе. Перед Асклипіодотом постали брати Євтропій і Клеоник, а також Василіск — племінник великомученика Феодора. За час перебування під арештом вони встигли привести до Христа багатьох ув’язнених. Отримавши категоричну відмову принести жертви ідолам, правитель наказав розпочати тортури. Катування були настільки жорстокими, що тіла праведників перетворилися на

одну суцільну рану. Під час тортур святий Євтропій голосно молився до Спасителя: «Подай, Господи, нам терпіння незрадне, а в ранах цих сподоби досягнути вінця мученицького, і прийди на допомогу до нас, як прийшов Ти до раба Твого Феодора». У відповідь на благання святого мученикам явився Сам Господь з Ангелами, і з ними святий великомученик Феодор Тирон, який сказав їм: «Це на допомогу вам Спаситель прийшов, щоб здобули ви життя вічне». Свідками чудесного явлення стали також воїни й багато людей, які стояли поруч. Почалися хвилювання. Народ попросив припинити тортури, і Асклипіодот повелів відвести мучеників. Наступного дня Євтропій був запрошений на обід правителя, який зробив йому пропозицію публічно принести жертви язичницьким богам, а в

п равослав н ий кал е н да р душі залишатися християнином. Після чергової відмови Асклипіодот знову спробував досягнути своєї мети. Євтропій, Клеоник і Василіск насильно були приведені в язичницький храм Артеміди для принесення жертв. Тоді Євтропій став просити Спасителя: «Господи, будь з нами, а все язичницьке біснування винищи. Зроби так, щоб на місці цьому християни Безкровні Жертви приносили Тобі, Істинному Богу». Тільки прозвучало останнє слово молитви, як почався землетрус, стали рушитися стіни храму, а з ними розбилося і зображення богині Артеміди. Усі кинулися з храму, щоб не загинути серед руїн. І тут пролунав голос з неба: «Молитва ваша почута, і на цьому місці буде храм для молитви християн». Отямившись, Асклипіодот зі ще більшою люттю почав вимагати відректися від Христа. За його вказівкою мученики були прив’язані до дерев’яних кілків, вбитих у землю, щоб потім облити страждальців киплячою смолою. Святі стали моли-

вати на зораному полі. Пізніше в Команах було споруджено церкву в ім’я святого Василіска. Через сто років (407 р.) у цьому храмі, причастившись Христових Таїн, зі словами «Слава Богу за все!» відійшов у вічність архієпископ Іоанн Златоуст. Знесилений дорогою та знущаннями воїнів, святитель знайшов розраду в явленні Василіска, який перед рік йому швидку смерть.

Юрій не наважився виступити з військами на допомогу, займаючись підготовкою до оборони своїх земель. Пропозицію щодо миру ціною визнання васальної залежності від хана було відхилено. «Славетний бій, — вирішив князь, — краще за ганебний мир». Після першої поразки під Коломною взяли Москву. Організувавши оборону столиці князівства, Юрій з Василієм відійшли за Волгу, щоб зібрати нові війська замість тих, що були

знищені Батиєм. Там праведники дізналися про загибель столиці князівства Володимирана-Клязьмі, а також усієї родини Юрія. Його сини князі Всеволод, Мстислав і Володимир були зарізані «перед очима хана». 4 березня 1238 р. відбулася вирішальна битва на р. Сіті. Татари змогли оточити руську армію. Почалася різанина, в якій князь Юрій був порубаний, а поранений святий Василій потрапив у полон. Після відмови праведника служити ханові та зрадити свою віру настали муки. «И много мучивше его, смерти предаша, повергоша его в лесу Шернском». Василій Ростовський загинув, не доживши й до 30-ти. Тіло благовірного князя було знайдено сином священика і привезено до Ростова, де його поховали в Успенському соборі поруч з останками святого Юрія. Цей факт був сприйнятий сучасниками як вияв милості Божої до князів-соратників.

Благовірний князь Василій (Василько) Ростовський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

вості і слухняність старшим — ці традиційні риси руського князя знайшли своє втілення у святому благовірному князі Василієві Ростовському. Він належав до славного роду Мономаховичів. Юрій Долгорукий був його прадідом, а Всеволод III Велике Гніздо — дідом. Святий Василій народився 1208 р. у Ростові, де князював його батько — Костянтин Всеволодович. Через вісім років він став керувати усім Ростово-Суздальським князівством у м. Володимир-на-Клязьмі, а Ростов віддав в уділ сину Василію. Благовірному князю не виповнилося ще й десяти, коли прийшла звістка про смерть батька. З цього часу наставником юнака став його дядько —

святий Юрій, який почав правити Володимирською землею. Відомо, що 1219 р. праведник уже брав участь у поході володимиро-суздальських військ на Волзьку Булгарію, а через два роки — до гирла Оки, де святим Юрієм був закладений Нижній Новгород. Літописці відзначали велику популярність князя Василія серед бояр та інших підлег лих йому людей. «Бо хто служив йому, — говориться в літописі, — хто їв хліб його і пив з ним чашу, той вже не міг бути слугою іншого князя». У стародавніх джерелах говориться про світлий величний погляд благовірного правителя, його відвагу, благодійність, розум, освіченість, а також лагідність і доброзичливість. У 1223 р. Василію було доручено очолити допоміжний загін для загальноруського сте-

Бог — у правді

Благовірний князь Даниїл Московський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

априкінці XIII ст. Московське князівство було маленьким і незавидним уділом для правління. Однак благовірному князю Даниїлу вдалося зміцнити і збільшити його територію, але не шляхом інтриг та захоп лень, а озброївшись милосердям і миролюбністю. Святий Даниїл народився вже після навали на Русь монголо-татар — у 1261 р. Він був четвертим сином благовірного князя Олександра Невського. Праведник втратив батька дуже рано — у віці двох років. Коли Даниїлу виповнилося 11, він отримав в управління Москву з прилег лими землями. Служіння Вітчизні молодого князя пройшло під знаком девізу його батька — «Не в силі Бог, а в правді». Під час свого правління князь не брався за зброю з метою захоплення чужих земель, не відбирав майно в інших удільних правителів. За це Господь розширив кордони його володінь. У 1293 р. брат Московського правителя великий князь Андрій Олександрович найняв татар і розорив багато руських міст. Спустошив Муром, Суздаль,

Коломну, Дмитрів, Можайськ, Твер. Коли черга дійшла до Москви, Даниїл відкрив міську браму своїм загарбникам, які були набагато сильнішими. Разом з іншими жителями він зі скорботою терпів тягар розорення і розбою. Через два роки праведнику довелося знову зіткнутися зі своїм братом. Цього разу, зібравши військо, москвичі вийшли назустріч нападникам, але завдяки Дани-

пового походу проти татар, які раптово вторглися в межі союзників Русі — половців. Діставшись до Чернігова, Василій отримав сумну звістку про загибель руського воїнства у битві на Калці 16 червня 1223 р. Його війську нічого не залишалося, як повернутися назад у своє князівство. У 1227 р. Василій одружився з донькою святого Михаїла Чернігівського — Марією, а через чотири роки у них народився старший син — Борис. Життя йшло, катастрофа при Калці стала потроху забуватися. Ще у 1236 р. Василій гуляв на весіллях своїх рідних братів князів Володимира і Мстислава, тоді коли татари вже взяли Волзьку Булгарію. А наступного року татарський смерч обрушився і на саму Русь. У грудні взяли Рязань. Великий князь їлу кровопролиття вдалося уникнути. У 1300 р. Москві став погрожувати Рязанський князь Костянтин, який так само найняв татар для здійснення нападів. Але Даниїл зробив випереджувальний удар, розбив рязанську дружину, взяв у полон князя Костянтина й перебив багатьох татар. Даниїл виявив себе тут не лише як блискучий тактик, але і як переможець ненависних загарбників. Нехай ця перемога була негучною, але вона була першою після навали монголотатар 1237 р. При цьому Даниїл не скористався плодами своїх перемог, не відібрав землі, не взяв багату здобич, як це було прийнято у ті часи, а показав приклад безкорисливості, любові і братолюбства. У 1302 р. помер племінник Московського правителя князь Іоанн Дмитрович. За життя він шанував свого дядька, був лагідний і побожний, робив добро бідним. Вмираючи бездітним, він заповів своє князівство Даниїлу. На той момент Переяслав-Заліська земля була більшою за Московську як щодо території, так і за кількістю населення, яке проживало на ній, а сам Переяслав був добре захищеним містом. Однак князь залишився у Москві й не переніс столицю на нові землі. Розширення територій Москов-

тися Богу, а Євтропій вигукнув, звертаючись до мучителів: «Нехай оберне Господь учинок ваш супроти вас!». Коли ж кати стали обливати смолою сповідників, то вона обтікала їхні тіла як мармур, обпікаючи мучителів. Очевидці, побачивши це, жахнулися, а правитель, розлютившись, наказав рвати тіла святих залізними гаками і роз’ятрювати їхні рани гірчицею, змішаною із сіллю та оцтом. Святі й ці муки витримали з дивовижною твердістю. Розуміючи безглуздість подальших тортур, Асклипіодот віддав наказ розіп’яти Євтропія і Клеоника, а Василіска відправити у заслання. Останню ніч перед стратою мученики провели у молитві, і знову Господь явився їм і укріплював їх. Через два з половиною місяці прийняв вінець мученика і Василіск. Це сталося у далекому місті Комани (недалеко від сучасної Піцунди, Абхазія). Праведник був обезголовлений, а його останки кинули в річку. Християни змогли знайти їх і похо-

Покровитель руського воїнства

ійськова доблесть, священВ ний обов’язок служінню Батьківщині, почуття справедли-

№ 5 (327), березень 2013

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМуТЬСЯ дні пам’яті: 18 березня — благовірних князів Феодора Смоленського і чад його Давида та Константина, Ярославських чудотворців; 19 березня — святкування Ченстоховській іконі Божої Матері; 20 березня — священномучеників, які у Херсонесі єпископствували: Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія, Єферія, Єлпідія та Агафодора; святкування іконі Божої Матері, іменованій «Споручниця грішних», у Корці; 22 березня — 40 мучеників Севастійських; 23 березня — великомученика Феодора Тирона;

24 березня — преподоб ного Олексія Голосіївського, Київського; 27 березня — святителя Фео гноста, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі; 28 березня — преподоб ного Варсонофія Херсонського, сповідника; 29 березня — преподобної Євтропії Херсонської; 30 березня — преподоб ного Парфенія Київського; 31 березня — святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського; Собору усіх преподобних Києво-Печерських.

ського князівства у 1302 р. висунуло його в число найбільш значних. Саме тоді було покладено початок об’єднанню Руської землі в нову єдину потужну державу. Вже наступного, 1303 р. Даниїлу самому довелося готуватися до вічності. Вмираючи, праведник заповідав поховати його у заснованому ним на березі Москви-ріки Даниловому монастирі, але не в храмі, а на загальному монастирському цвинтарі. У XV ст., за часів правління Іоанна ІІІ, святий Даниїл нагадав про себе

забудькуватим нащадкам. Явившись юнакові з оточення великого князя, він сказав: «Не бійся мене — я християнин і господар цього місця, ім’я моє Даниїл, князь Московський, з волі Божої я похований тут. Скажи від мене великому князю Іоанну: сам ти утішаєш себе, а мене забув, але не забув мене Бог». Відтоді Іоанн ІІІ встановив співати соборні панахиди по родичахкнязях. У 1652 р. мощі благовірного князя було знайдено нетлінними. Підготував Андрій Гор

№ 5 (327), березень 2013

н ови н и, події, ком е н та р і

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ У ПЦ 6 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв міністра оборони України Павла Лебедєва. На зустрічі були присутні: голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, заступник голови Синодального військового відділу архімандрит Лука (Винарчук). Блаженніший Владика привітав Павла Лебедєва із призначенням на посаду міністра оборони (яку він обіймає з 24 грудня 2012 р.) і побажав плідної роботи на благо держави. Сторони обговорили взаємини між Українською Православною Церквою й міністерством і висловили сподівання на подальшу плідну співпрацю. У ході зустрічі було порушено питання духовно-моральної опіки військовослужбовців як в Україні, так і в українських підрозділах у складі миротворчих контингентів за кордоном. Обговорювалося також питання доцільності введення інституту військового духовенства у Збройних силах України. Того ж дня Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луку, який повідомив Його Блаженству про початок єпархіального благодійного проекту «Любов милосердствує», що проходить у Запорізькій єпархії вже втретє. Блаженніший Владика приєднався до учасників проекту, мета якого — допомога важкохворим дітям, і пожертвував 30 тисяч гривень (про проект «Любов милосердствує» читайте також на с. 12). 7 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв керуючого Орловською єпархією архієпископа Орловського і Лівенського Антонія. 9 вересня цього року виповнюється 900 років від дня кончини священномученика Кукші (у хрещенні — Іоанна), який народився неподалік нинішнього міста Орел (Російська Федерація), подвизався якийсь час у Києво-Печерській Лаврі, а потім отримав благословення займатися просвітою серед в’ятичів на території сучасної Орловської землі, де його як святого глибоко шанують. З нагоди майбутнього святкування на Орловщині пам’яті святого Кукші (у період із 7 до 9 вересня) і на прохання архієпископа Антонія Блаженніший Митрополит Володимир благословив передати Орловській єпархії частицю мощей священномученика. Також, із благословення Блаженнішого Владики, іконописці Києво-Печерської Лаври напишуть ікону святого Кукші, в яку вкладуть частицю мощей. Очікується, що в урочистостях візьмуть участь насельники Лаври. За матеріалами офіційного сайта УПЦ

православна газета

ЦЕРКВА, ДЕРЖАВА, СУСПІЛЬСТВО 23 лютого, в День захисника Вітчизни, голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними cилами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин звершив Літургію у київському храмі в ім’я пророка Ілії. Його Високопреосвященству співслужили співробітники Синодального військового відділу у священному сані та військове духовенство Київського гарнізону. Архієпископ Августин також звершив літію по відповідальному секретарю Синодального військового відділу Віктору Кулакевичу, з кончини якого 23 лютого виповнилося 40 днів. У другій половині дня владика Августин відвідав храм в ім’я преподобного Ілії Муромця при Білоцерківському військовому госпіталі, де звершив молебень. Після молебню Його Високопреосвященство відвідав реанімаційне та хірургічне відділення військового госпіталю, провідавши військових, які проходять лікування. Того ж дня голова Синодального військового 25 лютого голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі провів робочі зустрічі з головнокомандуючим Міжнародної громадської організації «Міжнародний корпус офіцерів» генерал-полковником Володимиром Толубком і колишнім командуючим Внутрішніми військами МВС України генерал-майором Володимиром Воробйовим. bc-eparchy.org.ua 26 лютого в Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній зустрівся з представниками Української спілки ветеранів Афганістану.

відділу взяв участь у зборах Клубу офіцерів «Честь» (м. Біла Церква) і вручив церковні нагороди особам, які потрудилися у справі благо устрою Божих храмів і посприяли духовній просвіті. Того ж дня архі єпископ Августин разом із мером Білої Церкви Василем Савчуком,

офіцерами й ветеранами 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади вшанував пам’ять воїнів, які полягли у боях за визволення України від загарбників, покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам у білоцерківському Парку Слави.

Під час зустрічі обговорювалися питання духовного опікування воїнів-інтернаціоналістів. Прес-служба Київської Митрополії

Єпископ Климент виступив з доповіддю про важливість визнання державою духовної вищої освіти та відображення цього в новому законі про вищу освіту, що готується для розгляду Верховною Радою. У дискусії з цього питання взяли участь народні депутати, представники профільних міністерств та громадськості, ректори ВНЗ. Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілія Гриневич висловила згоду із пропозицією внести статтю про духовну освіту в законопроект про вищу освіту з урахуванням зауважень, висловлених представниками церков і релігійних організацій України, зокрема Української Православної Церкви. Прес-служба Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ

27 лютого голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь у роботі слухань «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні», які відбулися у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти. Від Української Православної Церкви в роботі Слухань також взяли участь заступник Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки архімандрит Гавриїл (Кризина) і перший заступник голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства протоієрей Олександр Білокур.

28 лютого у Національному КиєвоПечерському історико-культурному заповіднику відбулася презентація факсимільного видання Луцького Євангелія XIV ст., здійсненого Волинською єпархією УПЦ. У презентації взяли участь: митрополит Волинський і Луцький Нифонт, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), керівник проекту архімандрит Онуфрій (Куц), голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук та генеральний директор Заповідника Любомир Михайлина. Примірник факсиміле Луцького Євангелія було передано у бібліотеку Києво-Печерського заповідника. kplavra.kiev.ua, orthodox.lutsk.ua

8 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв регента Митрополичого хору архідиякона Геронтія (Борисевича). За труди на благо Святої Церкви й з нагоди 35-ліття від дня народження Блаженніший Владика нагородив архідиякона Геронтія орденом преподобного Нестора Літописця ІІ ступеня. 9 березня Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з ректором Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Володимиром Рожком. Володимир Іванович просив у Блаженнішого Владики благословення на проведення V Пасхальної хорової асамблеї. Сторони також обговорили питання щодо створення на базі Національної музичної академії України кафедри церковного регентства. Крім того, Володимир Рожок розповів Блаженнішому Митрополитові Володимиру про святкування 100-ліття Київської консерваторії, яке відбудеться цього року.

28 лютого в Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська» відбулася презентація книги-фотоальбому «Музей волинської ікони». Участь у презентації взяв митрополит Волинський і Луцький Нифонт. На

заході також були присутні голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова інформаційнопросвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук, другий президент України (1994–2005) Леонід Кучма, представники влади Волинської області та ін. Владика Нифонт, користуючись нагодою, подарував примірник факсимільного видання Луцького Євангелія XIV ст. Леоніду Кучмі. Крім того, кілька примірників факсиміле Луцького Євангелія були передані у дар Національному заповіднику «Софія Київська». orthodox.lutsk.ua, orthodox.org.ua 28 лютого на засіданні Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі було розглянуто питання щодо відповідності чинному законодавству у сфері захисту суспільної

моралі гральних карт із зображеннями храмів і монастирів м. Києва — у відповідь на звернення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (див.: №№ 23, 24 «ЦПГ» за 2012 р.). Комісія, взявши до відома інформацію, що міститься у листах з Міністерства культури України, Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Національної академії мистецтв України, та враховуючи висновки фахівців Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, постановила, що наявність на гральних картах зображень храмів і монастирів Києва може ображати релігійні почуття громадян. Від Української Православної Церкви у засіданні взяв участь голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко.

православна газета

н ови н и, події, ком е н та р і НАГОРОДЖЕННЯ

№ 5 (327), березень 2013

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ У ПЦ

26 лютого, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній вручив дружині клірика Київської єпархії священика Ігоря Денисюка Наталії Денисюк орден преподобної Анастасії Київської. Отець Ігор і його дружина цього року відзначають 25-річчя подружнього життя. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, Наталія Денисюк народила п’ятьох дітей. Зараз подружжя виховує ще й двох онуків. Під час нагородження митрополит Антоній, зокрема, відзначив важливість прикладу подружжя, які з вірою та любов’ю протягом багатьох років крокують пліч-о-пліч шляхом до Царства Божого. Прес-служба Київської Митрополії

10 березня, у Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у столичному храмі на честь Усіх святих, що на території будівництва Воскресенського кафедрального собору. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ, настоятель Усіхсвятського храму архі єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Ірпінський Климент і Бородянський Варсонофій, а також духовенство храму. За богослужінням Блаженніший Владика висвятив на

БОГОСЛУЖІННЯ, ОСВЯЧЕННЯ 3 березня секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр освятив відремонтовані приміщення пологового будинку № 5 м. Києва. Під час відвідин пологового будинку владика Олександр благословив жінок, які вже є або незабаром стануть матерями, і новонароджених дітей. Архієпископ Олександр також освятив побудований стараннями головного лікаря медичної уста-

нови Михайла Макаренка будинок, де житимуть лікарі пологового будинку № 5. Наостанок архієпископ Олександр відвідав храм на честь ікони Божої Матері «Знамення» на території пологового будинку. orthodox.org.ua 8 березня, в день першого і другого знайдення глави Іоанна Предтечі, намісник Київського СвятоТроїцького Іонинського монастиря

єпископ Обухівський Іона звершив першу Літургію в новому приділі на честь Новомучеників та сповідників Руських Спасо-Преображенського храму Преображенського скиту Іонинського монастиря в с. Нещерів Обухівського р-ну Київської області. Приділ облаштовано у підвальному приміщенні скитського храму і розписано іконописцями з монастиря Дохіар на Святій Горі Афон. orthodox.org.ua, iona.kiev.ua

ПІДГОТОВК А ДО ЮВІЛЕЮ 4 березня в Патріаршій і Синодальній резиденції в Даниловому монастирі у Москві Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил прийняв Керуючого справами Української Православної Церкви митрополита Бориспіль-

ського Антонія та голову Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна. У ході бесіди обговорювалися, зокрема, питання підготовки до спільного відзначення 1025-ліття Хрещення Русі. У зустрічі також взяли участь голова

Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон і заступник голови ВЗЦЗ МП протоієрей Миколай Балашов. patriarchia.ru, orthodox.org.ua

Делегація Синодального відділу УПЦ у справах молоді на чолі з першим заступником голови відділу архімандритом Іоасафом (Перетятьком) взяла участь у щорічному зльоті Об’єднання молоді Білоруської Православної Церкви, який відбувся в Мінську 1–3 березня. На захід зібралося близько 250 молодих людей з

ЦЕРКВА І МОЛОДЬ близького і далекого зарубіжжя. Архімандрит Іоасаф поділився з учасниками зльоту досвідом молодіжного служіння в Київській та інших єпархіях Української Православної Церкви. Заступник голови Синодального молодіжного відділу з питань духовної опіки скаутських організацій протоієрей Іоанн Тронько розповів про скаутинг.

Волонтери руху «Молодість не байдужа» представили здійснювані в Україні соціальні та благодійні проекти. Під час роботи зльоту були також представлені численні проекти православних братств Білорусі, Росії, Прибалтики, Польщі. Прес-служба Синодального відділу УПЦ у справах молоді

диякона вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Георгія Байлієва. Наприкінці богослужіння Блаженніший Владика привітав духовенство та мирян з неділею, а також із Великим постом, що наближається, побажав допомоги Божої у його проходженні. Після Літургії Блаженніший Митрополит Володимир оглянув будівельний майданчик Воскресенського кафедрального собору УПЦ. 11 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі прийняв голову Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменю Серафиму (Шевчик). За особливі заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 50-ліття від дня народження Блаженніший Владика удостоїв ігуменю Серафиму Відзнаки Предстоятеля УПЦ.

НОВИНИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ 7 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії митрополита Бориспільського Антонія з головою Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергієм Червонопиським. У ході зустрічі було досягнуто згоди про відновлення богослужінь у столичному храмі на честь Воскресіння Христового, які не відбувалися протягом деякого часу. Того ж дня, з благословення митрополита Антонія,

першим проректором Київської духовної академії і семінарії протоієреєм Сергієм Ющиком у Воскресенському храмі було звершено подячний молебень. Відтепер богослужіння у храмі відбуватимуться регулярно. Сайт КДАіС 7 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії митрополита Бориспільського Антонія відбулася чер-

гова нарада вікарних єпископів Київської Митрополії Української Православної Церкви. У ході наради обговорювалися поточні питання життя Київської єпархії. orthodox.org.ua 7 березня в Києво-Печерській Лаврі відбулася перша репетиція хору духовенства Київської єпархії. Хор створено з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Регент — протоієрей Андрій Гоєнко. Прес-служба Київської Митрополії

прох ання про допомог у

Диякону Сергію Чоботарю знову необхідна підтримка!

Після того як у регента Архієрейського хору Почаївської Лаври диякона Сергія Чоботаря виявили синдром Аерза (ідіопатична легенева артеріальна гіпертензія), він пройшов обстеження в Німецькому центрі серця у Берліні. Лікарі цієї клініки підтвердили поставлений кардіологами України діагноз. Також вони відзначили необхідність операції та сказали, що готові прийняти диякона Сергія у перших числах лютого на лист очікування, але тільки в тому разі, якщо вся сума (360 000 євро) буде перерахована на розрахунковий рахунок клініки. Після запрошення з клініки отець Сергій поїхав на лікування. Однак коли він прибув туди, то Німецький центр серця відмовив йому у проведенні операції у

зв’язку з тим, що різко скоротився обсяг операцій для іноземних громадян. Після цього були зроблені запити до інших клінік. На даний час на звернення відгукнулася клініка у м. Клівленд (США). Там погодилися прийняти отця Сергія за терміновим викликом і запросили 25 березня на обстеРЕКВІЗИТИ: ження. Клініка виставила рахуДля переказів з інших банків: нок на суму 600 000 доларів. Одержувач: Приватбанк Завдяки всім небайдужим уже Найменування банку: Приватбанк зібрана більша частина суми — Номер рахунку: 29244825509100 548 572 долари. До кінця МФО: 305299 ЗКПО: 14360570 березня потрібно зібрати ще Призначення платежу: нарахування 51 428 доларів. грошей на рахунок Просимо всіх: не проходьте 6762462054711145 повз чуже горе! Сподіваємося Чоботар Сергій Анатолійович на Вашу допомогу та милосердя. Номер картки Приватбанку 6762462054711145 Антон Мусієнко Чоботар Сергій Анатолійович

11 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі зустрівся з народним артистом України Яном Табачником. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко. Сторони обговорили питання розвитку української культури й мистецтва. Блаженніший Владика відгукнувся на пропозицію взяти участь в авторській програмі Яна Табачника «Честь маю запросити». Ян Петрович засвідчив глибоку повагу Блаженнішому Митрополитові Володимиру й підніс у дар Його Блаженству міні-копію київського пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру. За матеріалами офіційного сайта УПЦ 12 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв благочинного Солом’янського благочиння м. Києва протоієрея Ярослава Шовкеника. За труди на благо Церкви та у зв’язку із 35-річчям від дня народження Митрополит Володимир нагородив протоієрея Ярослава орденом благовірного князя Ярослава Мудрого. У ході зустрічі отець Ярослав доповів Його Блаженству про стан справ у ввіреному йому окрузі та попросив благословення на видання офіційної газети благочиння «Солом’янка Православна».

№ 5 (327), березень 2013 ПРЕДСТОЯТЕЛЬ У ПЦ

православна газета

богослуж і н н я

«ПРИИДЕ ПОСТ, МАТИ ЦЕЛОМУДРИЯ»

Структура Тріоді Пісної

12 березня в рамках підготовки до святкування 1025-ліття Хрещення Русі Предстоятелю Української Православної Церкви був переданий старовинний хрест XVII ст. із частицею Животворящого Хреста Господнього та 66 частицями мощей святих угодників Божих. (Хрест знаходився у Благовіщенському соборі Московського Кремля, потім у зібранні графів Шереметєвих, а наприкінці ХХ ст. був переданий Церкві.) У домовому Свято-Миколаївському храмі при резиденції Предстоятеля УПЦ у Києво-Печерській Лаврі святиню Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру передала голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» та завідуюча музеєм «Православна Україна» ігуменя Серафима (Шевчик) у присутності секретаря Предстоятеля УПЦ архієпископа ПереяславХмельницького і Вишневського Олександра. З благословення Блаженнішого Владики, цей хрест перебуватиме у Київській Митрополії як одна з головних святинь урочистостей з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі. ДУ ХОВНІ ШКОЛИ 7 березня в Церковно-археологічному кабінеті Київської духовної академії під головуванням єпископа Ірпінського Климента відбулося засідання Учбового комітету при Священному Синоді Української Православної Церкви. У ньому взяли участь ректори і представники адміністрації вищих духовних шкіл УПЦ. Під час засідання Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній розповів про основні напрями підготовки до святкування 1025-ліття Хрещення Русі на загальноцерковному й загальнодержавному рівнях. Представники духовних шкіл обговорили спільну програму ювілейних заходів. Учасники засідання також обговорили зміст Концепції вищої духовної освіти УПЦ. Після програмного виступу голови Учбового комітету єпископа Ірпінського Климента і дискусії було схвалено текст Концепції, в якому визначаються основні напрями розвитку освітньої діяльності духовних шкіл. 7 березня, за сприяння Учбового комітету при Священному Синоді Української Православної Церкви, бібліотеки духовних навчальних закладів поповнилися примірниками нового видання Православного катехізису в кількості, необхідній для укомплектування фондів підручників. Захід відбувся у рамках проекту Учбового комітету з укомплектування духов них семінарій та училищ необхідними навчальними посібниками й дидактичними матеріалами. Передаючи представникам духовних шкіл комплекти Православного катехізису, голова Учбового комітету єпископ Ірпінський Климент відзначив важливість розробки та впровадження в освітній процес нових підручників, які б відповідали сучасним вимогам. Прес-служба Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ

12 березня ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський Антоній зустрівся з вікарієм Берлінської і Німецької єпархії Руської Православної Церкви Закордоном єпископом Штутгартським Агапітом. На зустрічі були присутні перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик та секретар єпархіального управління Німецької єпархії РПЦЗ протоієрей Миколай Артьомов. У ході зустрічі обговорювалися питання, що стосуються можливості отримання представниками Берлінської єпархії РПЦЗ богословської освіти в Київських духовних школах. Сайт КДАіС

Тріодь Пісна — особлива богослужбова книга, що містить пісне співи добового кола (тобто пісне співи на кожен день посту) та охоп лює період від підготовчих неділь до посту й до Страсної седмиці. Якщо у період підготовки до Великого посту, як, зрештою, і в недільні дні посту, зміни богослужіння мінімальні, то в будні є ряд особливостей, від однієї з яких ця книга й отримала свою назву. У перекладі з грецької «Тріодь» означає «трипісенний», тобто складений із трьох пісень. Сама назва говорить про те, що в період Великого посту канон на утрені складається не зі звичних дев’яти пісень (хоча правильніше сказати восьми, оскільки 2-га пісня канону не читається), а з трьох. Щопонеділка канон складається з 1-ї, 8-ї та 9-ї пісень; щовівторка — з 2-ї, 8-ї та 9-ї пісень; щосереди — з 3-ї, 8-ї та 9-ї пісень; щочетверга — з 4-ї, 8-ї та 9-ї пісень; щоп’ятниці — з 5-ї, 8-ї та 9-ї пісень. У суботи Великого посту виконується четверопіснець (що складається із 6-ї, 7-ї, 8-ї та 9-ї пісень), виняток становить субота 1-ї седмиці Великого посту, коли читається повний канон. Тріодь складалася протягом багатьох століть, саме тому має таку неоднорідну структуру. Вона містить піснеспіви багатьох авторів VIII– XIV ст., серед яких: святі Андрій Критський, Косма Маюмський, Іоанн Дамаскін, імператор Лев Мудрий, Феофан Начертанний, Феодор та Іосиф Студити. У сучасній Тріоді Пісній чітко виділяються два основні композиційні та змістові шари: пасхальний піст (Страсна седмиця), який іде за постом Чотиридесятниці з поперед німи трьома підготовчими седмицями, а також досить розгалужена група мінейних пам’ятей, перенесених у рухоме богослужбове коло з нерухомого. Тріодь — дуже багата, але в той самий час дуже неоднорідна богослужбова книга, в якій з покаяними молитвослів’ями на кожен день посту переплітаються мінейні

служби святим (наприклад: пам’ять великомученика Феодора в 1-шу суботу Великого посту, святителя Григорія Палами, преподобних Іоанна Ліствичника і Марії Єгипетської). Питання про те, як виникло те чи інше свято, чому воно святкується у той чи інший час, зазвичай пояснюється у святковому синаксарії. У синаксаріях підготовчих неділь і неділі Хрестопоклонної прекрасно пояснюється те, який тісний зв’язок з ідеєю Великого посту мають спогади цих неділь. І, навпаки, у синаксаріях решти неділь посту про стосунок подій та осіб, які згадуються, до ідеї посту майже нічого не говориться. Особливо цікава в цьому відношенні замітка синаксарія 4-ї неділі, де чітко окреслено характер внесення до Пісної Тріоді служби преподобному Іоанну Ліствичнику. У грецькій Тріоді читаємо: «Пам’ять його (преподобного Іоанна) звершується 30 березня. Святкуємо й нині, тому що від самого початку Святої Чотиридесятниці починають постійно читати у святих монастирях Ліствицю його слова». Частина цих спогадів — преподобних Іоанна Ліствичника, Марії Єгипетської і навіть поклоніння Хресту — привнесені до великопісного богослужіння тому, що за давнім звичаєм не належало звершувати свята в будні дні Великого посту, а слід було їх переносити на суботи й дні недільні (51-ше правило Лаодикійського Собору). Останню, найпізнішу, пам’ять — свя-

Зміст піснеспівів Тріоді Пісної «Незнання Тріоді — головна причина, чому християнська свідомість поступово інакше стала розуміти сенс і значення посту, — пише видатний богослов і літургіст ХХ ст. протоієрей Олександр Шмеман, — що зрештою перетворило його на дотримання суто формальних “приписів” і обмежень у їжі». Справжнє натхнення і заклик Великого посту на сьогодні майже втрачені, і, щоб їх відчути, необхідно уважне слухання усіх піснеспівів Тріоді. Звернемо увагу, наприклад, на те, як часто у стихирах звучить попередження саме проти «формального», а отже, лицемірного розуміння посту. Вже у середу м’ясопусної седмиці ми чуємо: «От брашен постящися, душе моя, и страстей не очистившися, всуе радуешися неядением: аще бо не вина ти будет ко исправлению, яко ложная возненавидена будеши от Бога. И злым демоном уподобишися, николиже ядущим. Да не убо согрешающи, пост непотребен сотвориши: но непоколебима к стремлениям безместным пребывай, мнящи предстояти распятому Спасу, паче же сраспятися тебе ради распеншемуся!» (Даремно ти радієш, душе, що утримуєшся від їжі, тоді як від пристрастей ти не очищена. В тобі немає бажання виправлення, ти будеш у презирстві, як брехлива, перед очима Бога, ти будеш порівняна зі злими демонами, які ніколи

не їдять! Якщо ти продовжуватимеш грішити, твій піст буде марний; тому намагайся постійно стояти перед Розп’ятим Спасителем, або скоріше намагайся співрозп’ятися Йому, Який був розп’ятий для твого спасіння)». Канони 1-ї седмиці Великого посту особливо наполягають не на утриманні від їжі, а на примноженні чеснот: «Приспе ныне, введеся подвигов время, поста поприще, усердно вси начнем сей, добродетели Господеви яко дары приносяще» (Настав нині період посту, прийшов час для подвигів, розпоч немо його старанно і принесемо Господу як дар наші добрі справи), «Воздержания зари приемлющи, облистайся, душе, и отбегни греховнаго омрачения: яко да возсияет ти оставления свет, Божественным Духом» (Приймаючи зорю стриманості, прямуй до цього сяйва і втечи від затьмарення гріхом, щоб Божественний Дух засяяв тобі світлом прощення). Але в той же час Тріодь нагадує про необхідність помірності в їжі: «Брашно Адам яде, и от рая того невоздержание изрину: нас же, Господи, пост приемый, достойны покаяния покажи, Человеколюбче» (Їжу з’їв Адам і був вигнаний з раю за нестриманість; але наш, Господи, прийми піст, і покажи нас гідними покаяння, Людинолюбче). Молитвослів’я Тріоді наполягають на тому, що період посту — це не

тителя Григорія Палами у 2-гу неділю посту, — за свідченням грецьких Тріодей, благословив патріарх Філофей на Соборі 1376 р. Особливе місце у структурі Тріоді Пісної займають паремії, які стали вносити до її складу лише з XII ст., до цього ж часу вони зазвичай містилися в особливих зведеннях — паремійниках (збірниках паремій на цілий рік). Для читання постом були призначені книги Буття, Вихід, Притчі та Іова. Вибір книги Буття можна обґрунтувати по-різному. В першу чергу, із законодавчих книг вона найбільше підходить для безперервного читання протягом такого численного богослужбового циклу, як Чотиридесятниця. Зміст Буття сконцентровано переважно навколо історичних подій, що мають загальнолюдську значущість, тоді як в інших джерелах чітко переважають законодавчі елементи, що призначалися виключно для старозавітних євреїв. Окрім того, сюжети гріхопадіння, потопу та інші найбільше відповідають покаянному характеру Чотиридесятниці. Водночас особистості патріархів, події їхнього життя дають масу повчального матеріалу в зрозумілій, чіткій, оповідній формі. Вихід узятий для Страсної седмиці з огляду на те, що особистість Мойсея, подія виходу євреїв з Єгипту і встановлення старозавітного свята Пасхи є прообразами Христа, звершеного Ним спасіння і новозавітної Пасхи. тільки період плачу і жалю про гріхи, але й час радості та виправлення життя: «Постное завещание радостно восприимем: аще бо бы сие праотец сохранил, Едемского отпадения не прияли быхом…» (Радісно прийміть заповіт посту! Якби праотець наш (Адам) не порушив посту, ми не були б позбавлені раю...), «Время веселое поста, темже чистоты световидныя и любве чистыя, молитвы светозарныя, и вся кия иныя добродетели насытившеся богатно, светло возопиим…» (Час посту — час радісний світлої чистоти, чистої любові, осяйної молитви; наситившись рясно усіляких чеснот, радісно вигукнемо...). Протягом 40 днів Хрест Господній, Його Воскресіння і сяюча радість Пасхи — головна тема всіх великопісних піснеспівів, постійне нагадування, що, яким би важким і вузьким не був шлях, він зрештою веде до трапези Христа в Його Царстві. Як уже було сказано, очікування та передчуття великодньої радості проходить через увесь піст і надає справжній сенс пісному подвигу: «Желающе Божественныя Пасхи причаститися… Последуем постом на диавола победу показавшему… Снемы Пасху Христову священнейшую» (Бажаючи причаститися Божественної Пасхи... Продов жимо піст, який дає нам перемогу над дияволом... І долучимося священнішої Христової Пасхи). Максим Мудрак

православна газета

І н т е р в’ю

№ 5 (327), березень 2013

Кого консультує Юридична служба Київської Митрополії? П

ортал «Православіє в Україні» продовжує серію інтерв’ю з очільниками новоутворених структурних підрозділів Київської Митрополії. Про напрями діяльності Юридичної служби Київської Митрополії УПЦ, взаємодію юристів Церкви з державними установами та про те, як можна отримати правову допомогу, — розповів керівник служби священик Олександр Бахов. — Отче Олександре, за логікою зрозуміло, чим займається юридична служба Київської Митрополії, але хотілося, щоб ви докладніше розповіли про її діяльність. — Юридичну службу як структурний підрозділ Київської Митрополії було створено у червні 2012 р. розпорядженням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. А у вересні того ж року указом Його Блаженства мене було призначено її керівником. Основне завдання юридичної служби — правове забезпечення діяльності Київської Митрополії Української Православної Церкви. Хотів би зазначити, що на відміну від класичної моделі юридичної служби наша робота у деякій мірі ускладнюється тим, що крім світського законодавства ми враховуємо церковні правила та канони, які є обов’язковими для кожного члена Церкви. — А які ще завдання виконує юридична служба? — Також служба у межах своєї компетенції здійснює візування проектів наказів, розпоряджень, рішень, постанов, договорів, готує правові висновки, роз’яснює і тлумачить чинне законодавство, здійснює реєстрацію статутів єпархіальних управлінь, монастирів, місій, парафій та надає

консультації з питань їхньої державної реєстрації. А крім того, забезпечує дотримання законодавства про свободу совісті та релігійних організацій структурними підрозділами Митрополії. Враховуючи інтенсивність законодавчого процесу в державі, ми також здійснюємо моніторинг тих законопроектів, що стосуються жит тя Церкви.

— За родом діяльності Вам доводиться спілкуватися із чиновниками та працівниками державних установ. Яке їхнє ставлення до Вас як представника церковної структури? — Загалом ставлення позитивне, і відносини складаються робочі та доброзичливі. Але іноді вони не розуміють інституційну організацію Церкви й канонічно-правові принципи організації церковного життя, що, у свою чергу, вимагає часу та зусиль на обґрунтування та доведення нашої позиції. Можливо, це обумовлено тим, що церковні канони, правила і статути не мають для них сили закону. — Скажіть, а чи може до Вас звернутися парафіяльний священик за юридичною консультацією чи правовою допомогою? — Звісно, що може. Для цього і створена Юридична служба. Священнослужителі звертаються з різних юридичних питань, починаючи із пробл ем на парафії й закінчуючи питаннями особистого характеру. До прикладу: священик служить у селі, має велику сім’ю, часто переживає скрутне матеріальне становище й не завжди знає, що може отримати соціальну допомогу. Але на парафіях є і такі проблеми, що мають системний характер, як-от оформлення прав на будівлі та земельні ділянки, й не завжди ці проблеми можна вирішити у правовому полі.

— Якщо до Вас звернеться за консультацією проста людина, чи приймете її? — Так, приймемо. По вівторках та четвергах ми здійснюємо прийом та надаємо безкоштовну юридичну консультацію і допомогу в межах своїх повноважень. При необхідності направляємо людину в інші юридичні організації, які на наше прохання надають правову допомогу у вигляді безкоштовних юридичних консультацій для православних християн. Переважна більшість людей звертаються до нас із проблемами у сфері цивільного та кримінально права, і, як правило, їхні справи вже розглядаються судом. На цій стадії людина потребує представника або захисника, залежно від категорії справи. На жаль, тут ми не маємо можливості бути представниками або захисниками у суді, але в окремих випадках можемо надати консультацію. Дуже часто буває так, що для вирішення проблеми людині потрібно порадити, куди звернутись, і допомогти правильно скласти документ. Із детальнішою інформацією щодо надання юридичної консультації можна ознайомитись на офіційному сайті УПЦ або за тел.: (044) 255–12–66.

— Отче Олександре, а як ви потрапили працювати до Юридичної служби і чим займалися до цього часу? — Усе сталось за Промислом Божим. Я працював юристом і мав певну адвокатську практику. Коли подав прохання на рукоположення в сан диякона, мені запропонували спробувати себе юристом у Юридичній службі Київської Митрополії. — Чи могли б Ви підсумувати роботу служби за минулий рік? — Юридична служба функціонує декілька місяців, тому говорити про підсумки ще зарано. Але за цей час, окрім

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ

28 лютого, на 46‑му році життя, відійшов до Господа настоятель столичного храму в ім’я преподоб ного Серафима Саровського при Опіковому центрі (вул. Попуд ренка, 36) протоієрей Мирослав Стемпель. Отець Мирослав народився 13 жовтня 1967 р. У 1992 р. закінчив Київське вище військово-морське політичне училище, у 1996 р. — Київську духовну семінарію. Висвячений у сан священика Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром 25 серпня 1996 р. З 1997 р. ніс послух настоятеля храму в ім’я преподобного Серафима Саровського у Дніпровському р-ні м. Києва. Відспівування новопреставленого протоієрея Мирослава було звершено 2 березня, після Літургії у Серафимівському храмі.

3 березня, на 96‑му році життя, відійшов до Господа найстаріший священик м. Києва протоієрей Миколай Радецький. Народився майбутній священик 22 травня 1917 р. Його батько протоієрей Григорій Радецький, настоятель Георгіївського храму в с. Пришивальня під Фастовом, у 1937 р. був заарештований, у березні 1938 р. — розстріляний, у 1960‑ті роки — повністю реабілітований. У 1938—1941 рр. Миколай Радецький навчався у медичному інституті. Під час війни працював лікарем у рідному селі. У 1942 р., на численні прохання парафіян, погодився стати священиком у сусідньому селі Криве, в якому і його батько на початку XX ст. починав своє служіння. Висвячений 1942 р. у м. Києві. Під час війни служив у селах Криве та Пришивальня Фастівського району, в 1945 р. переведений до м. Києва. У Києві служив багато років (переважно настоятелем або старшим священиком): у Покровському храмі на Пріорці, у Володимирському соборі, у Покровському храмі на Солом’янці. У 1992 р. разом з общиною був насильно витіснений із храму загонами УНА-УНСО, які діяли в інтересах розкольників. Протягом року община служила на вулиці біля церковної огорожі, вимагаючи справедливого рішення влади, якого так і не дочекалася. Служби тієї зими значно підірвали сили отця Миколая, почала прогресувати глухота. З 1993 р. служив у Хрестовоздвиженському храмі. Останнє десятиліття — на спочинку, у зв’язку

поточної роботи, ми вдосконалили роботу з реєстрації статутів єпархіальних управлінь, монастирів, місій, парафій. Провели реєстрацію статутів новоутворених єпархіальних управлінь та монастирів. Надали близько 200 юридичних консультацій із різних галузей права. З метою поширення та зміцнення Православної віри, у сфері юриспруденції було організовано круглий стіл, присвячений пам’яті юриста і професора, святого мученика Юрія Новицького.

* * * Юридична служба Київської Митрополії Української Православної Церкви надає безкоштовні юридичні консультації. ГРАФІК ПРИЙОМУ: • вівторок (11:00–13:00), • четвер (14:00–16:00). Адреса: м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 70 А, каб. 9. Прийом здійснюється за попереднім записом за тел.: (044) 255–12–66. Керівник Юридичної служби — священик Олександр Бахов.

Правос лавне книговид ання

з глухотою, яка поступово посилювалася. За часів радянських гонінь на Церкву підтримував священиків старшого покоління, перед смертю сповідував і причащав отця Олексія Глаголєва. Активно допомагав нечисленній в ті роки церковній молоді, ризикуючи власним становищем. Головними рисами протоієрея Миколая були євангельські простота, любов і доброта. Його очі завжди світилися любов’ю, його справою була молитва за всіх, його найбільшим скарбом — чистота перед Богом. Довгі роки отець Миколай прожив разом зі своєю дружиною Катериною, дочкою вчительки з Фастова. Виховав сина і дочку, побачив, як виросли спочатку онуки, а потім і правнуки. Протоієрей Миколай помер у старості, насичений днями (Іов. 42: 17), як справжній праведник. Вічна пам’ять новопреставленим священнослужителям!

28 лютого Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній взяв участь у 25-му засіданні Наглядової, Громадської та Опікунської рад з видання «Православної енциклопедії», що відбулося в Сергіївському залі кафедрального соборного Храму Христа Спасителя в Москві під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. У вступному слові до учасників засідання Його Святість, зокрема, зазначив: «В реалізації цього унікального проекту, який ми іменуємо “Православною енциклопедією”, настала

особлива мить — ми д о с я гл и се р ед и н и . Вийшли на сьогодні 30 томів “Православної енциклопедії”, і ми підійшли до літери “К”. <...> Звичайно, ми маємо ще багато зробити». По закінченні засідання у Великому залі Трапезних палат Храму Христа Спасителя відбулася презентація 28-го, 29-го і 30-го алфавітних томів «Православної енциклопедії», які представили Святіший Патріарх Кирил і керівник Церковно-на укового центру «Православна енциклопедія» Сергій Кравець. patriarchia.ru, сайт КДАіС

8 Обитель на крейдяних горах Наші святині

№ 5 (327), березень 2013

православна газета

Успенська Святогірська Лавра

«...Якщо б тепер мені ще раз довелося помилуватися на цю величезну картину із крейдяних скель Святогірських, я, без сумніву, багато про що забув би заради неї» Василь Немирович-Данченко

шли глибоку підземну печеру, в якій, як виявилося, ще до заснування обителі був храм. Дослідники припустили, що це церква на честь преподобних Антонія і Феодосія. При ній доживали свої дні схимонахи. Наразі тут проведено ремонтні роботи й експонується археологічний матеріал історикоархітектурного заповідника. Збереглася частина печерного монастиря, що вціліла після обвалу скелі. Основний підхід до печерного комплексу проходить усередині крейдяних гір підземним лабіринтом завдовжки до 500 м. Від підніжжя монастиря можна дійти до самої вершини. Збереглася і дорога до Святогірського монастиря, прорубана у відрогах крейдяних гір ще кілька століть тому, яка служила основним шляхом сполучення із зовнішнім світом. У ХІХ ст. вона була викладена камінням, а наприкінці 70-х років ХХ ст. — плитами.

На мальовничому березі р. Сіверський Донець, серед крейдяних гір, укритих густим лісом, розташувалася стародавня обитель. Одна з існуючих в історичній науці версій відносить її походження до часу виникнення іконоборчої єресі у Візантії (VIII–IX ст.) — якраз тоді частина тамтешніх ченців, що залишилися вірними Православ’ю, переселилися в ці краї. Проте інші дослідники вважають, що перші печерні монастирі виникли тут часів Давньої Русі.

Засн у вання обите лі Більша частина гнаних імператорами-єретиками православних іконошанувальників, переправившись через Чорне море, знайшла притулок у Криму, а деякі з них піднялися по річках Дон, Сіверський Донець і далі на північ. Можливо, свідченням цього є чимало досі існуючих печерних обителей на території Воронезької, Донецької та Луганської областей. Деякі (хоч і вельми туманні) відомості містять «Житія святих» (Стефана Сурозького, Феодора Студита та ін.). Близько 860 р. у цих краях, які на той час входили до складу Хазарського каганату, проповідували Православну віру рівноапостольні Кирил і Мефодій. На території, що прилягає до Святих гір, археологи знайшли чимало предметів, які належали християнському населенню. Поховання біля деяких городищ (Царино і Злівки), звершені за християнською традицією, належать до XI– XIV ст. Пам’ятником цього часу є Святогірські печери, що збереглися до наших днів, — свідки давніх подвигів братії і праць засновників обителі. Перші відомості про Святогірський монастир з’явилися у Московських літописах XVI ст.: він згадується як сторожовий пост держави, оскільки тоді обитель була найпівденнішим руським монастирем у степу, перебуваючи за «межею», тобто за кордоном. До початку XVIII ст. монастир не раз зазнавав пограбувань від кримських татар і «злодійських людей», тому царськими указами приписувалося постійно проживати в ньому загону воїнів з метою оборони цього рубежу. Починаючи із XVII ст. Святогірський монастир незмінно фігурує в державних документах як важливий стратегічний пункт на південних кордонах і укриття для православних, які втекли з кримського полону, а також зазнали релігійних гонінь у польсько-литовських землях. Фортецею служила сама крейдяна скеля. Неприступна зусібіч, вона була надійним притулком. Згідно з монастирським описом 1758 р. обитель мала чотири гармати: три мідні й одну чавунну, а в синодику згадується гармаш — чернець Яків. З царевого наказу до Святогірської фортеці були послані служиві люди з Чугуєва і Бєлгорода, щоб «татари і злодії Черкаси безвісно крадіжкою та обманом чогось недоброго не зробили». Наприкінці XVII ст. біля підніжжя скелі було закладено

перші наземні храми. 1679 р. було збудовано храм на честь апостолів Петра і Павла, а 1708 р. — новий кам’яний Успенський собор. Переселення ченців пов’язувалось із труднощами життя в печерах, про що нам говорить грамота архімандрита Іоїля, складена ним 1679 р.: «Архімандрит із братією з річки Сіверського Дінця на всяку потребу в монастир на гору воду носять на собі сходами у бочках по мірі 200 сажень... і від такої великої нужденності в тому монастирі старці не живуть, і досі він, архімандрит із братією, для зимового часу і літнього притулку усіх чинів людям, які приходять у монастир помолитися, під горою на березі біля річки Сіверського Дінця... будує дерев’яну церкву теплу в ім’я святих апостолів Петра і Павла». Крім того, вибір місця заснування обителі визначався й іншими причинами: наявністю природної фортеці — крейдяної скелі, відносно недоступної для зовнішніх ворогів, близькістю існуючої переправи через Донець — «великого» або «посольського» перевозу, що став важливою і чи не єдиною статтею доходу монастиря на початковому етапі існування, а також наявністю руського сторожового пункту — «Святогірської сторожі».

Ва ж кі часи У XVIII ст. обитель спіткали нові біди, серед яких була і моровиця, що забирала життя багатьох ченців. А 1787 р. , згідно з новою політикою секуляризації церковних земель, з указу Катерини II Святогірський монастир був узагалі закритий, а все його майно відписано в казну. У 1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князю Григорію Потьомкіну.

Братія на послухові

Відрод ж ення

Від колишнього монастиря залишилася тільки церква, що існувала як парафіяльна. Святитель Філарет (Гумілевський) писав, що іще у древності в Микільському печерному храмі, освяченому після відновлення у XIX ст. на честь Різдва Іоанна Предтечі, на крейдяному стовпі було знайдено ченцями чудотворний образ святителя Миколая. Із закриттям монастиря в 1787 р. печери прийшли в запустіння, і лише стовп, на якому було знайдено ікону, продовжував приваблювати багатьох богомольців. Відновлення обителі, за активної участі нових власників Святогір’я — князя Олександра Михайловича і Тетяни Борисівни Потьомкіних, відбулося 1844 р. Ще у 1836 р. були послані клопотання (зокрема, від запорізьких ченців) про відновлення монастиря. У 1841 р. розглядалося питання про відновлення печерних

споруд, а у 1842 р. — про збір пожертвувань на відновлення монастиря... Потьомкіни звернулися до Священного Синоду з проханням про відновлення обителі, виділяючи для неї 70 десятин лісової, сінокісної та городньої землі, жертвуючи і гроші. Факт відновлення Святогірської обителі мав широкий резонанс. Пройшли урочисті святкування з цієї нагоди. Височайше повеління обмежувало штат монастиря 24 ченцями. Велику допомогу обителі надала графиня Тетяна Борисівна Потьомкіна (уроджена Голіцина). Вона приїжджала сюди майже щоліта і брала безпосередню участь у монастирських справах. Завдяки їй обитель отримала пільги. Деякі пам’ятники архітектури було побудовано з її ініціативи, зокрема Преображенську церкву (1860). У ХІХ ст. на Святій горі, в одній із крейдяних скель, знай

Після другого відкриття обителі її настоятелем був призначений скарбник Глинської пустині ієромонах Арсеній (згодом — архімандрит), який прибув у монастир разом із деякими з найбільш ревних Глинських ченців. За короткий час Святогірська пустинь розцвіла. Були побудовані нові настоятельський, братський, просфорний, економічний корпуси, готелі, трапезні, а також оновлені стародавні храми й печерні церкви. Крім того, побудовано новий храм із дзвіницею, закладені Преображенська церква на вершині гори, Успенський собор і скитський храм в ім’я преподоб ного Арсенія Великого. Також обитель мала столярну, бондарну, слюсарну, ковальну, шевську, кравецьку і іконописну майстерні, пасіку на 600 вуликів, свічковий завод. Після своєї смерті архіманд рит Арсеній був похований у древньому печерному некрополі крейдяної скелі. До цього часу збереглися вирубані у вузькому коридорі ніші, де знайшли свій останній притулок перші насельники монастиря. У приміщеннях печерного комплексу досить відчутний високий рівень вологості.

Молитва у підземному храмі

православна газета Проте тут працювала система природного провітрювання, що сприяло зменшенню вологості повітря. Більш сирим був нижній ярус печерного монастиря, де розташовувалася вирубана у ХІХ ст. підземна однонефна Олексіївська церква. Центральним структурним елементом верхнього ярусу є Миколаївська церква, що служила основним культовим приміщенням до 1632 р., після чого прорубали хід у верхню частину скелі, де була викопана печерна Успенська церква. Однак у результаті обвалення верхньої частини кручі цей пам’ятник був знищений. У даний час Миколаївська церква використовується як одне з експозиційних приміщень історико-архітектурного заповідника. По обидва боки від неї розташувалися келії та спільна трапезна. Орієнтовно тут жило до 30 осіб, з яких тільки 12 були ченцями. Там само мешкали наймані працівники й воїни. Миколаївська церква стала одним із кращих творінь українського народного зодчества. Прикметна її особливість — композиційна єдність із крейдяною скелею та навколишнім природним ландшафтом. Історичні документи свідчать, що життя в печерах крейдяної скелі тривало майже 60 років — із 1624 до 1679 р., коли біля підніжжя скелі на березі Сіверського Дінця було побудовано першу дерев’яну церкву на честь апостолів Петра і Павла. Наприкінці XVII ст. ченці переселилися в наземні споруди, а в печерних келіях крейдяної скелі мешкали тільки затворники. У відродженій обителі було введено статут Глинської пустині, а духовне життя братії проходило під впливом досвідчених духівників — учнів знаменитого старця ігумена Філарета (Данилевського). При наступному настоятелі, архімандриті Германі, було завершено будівництво закладених раніше храмів, а також облаштовано лікарняний хутір із церквою на честь Охтирської ікони Богоматері, трапезний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці та Спасів скит (на місці катастрофи царського поїзда в 1888 р.). Успенський собор зведено в 1859–1868 рр. На замовлення монастиря його проект виконав академік архітектури Олексій Горностаєв у Петербурзі. Підрядником був Яків Єрьомін — селянин Володимирської губернії, який працював безоплатно, у славу Божу. В московській майстерні художника Степанова було зроблено

іконостас. Ця монументальна с п о руд а а рх і те к т у р н о го ансамблю в русько-візантійському стилі збереглася до сьогодні. У першій половині 1880-х років реставрували фасади пам’ятника й живопис в інтер’єрі собору. Існує і монастирський готель, збудований у другій половині ХIХ ст. Відомо, що у травні 1887 р. у ньому зупинявся Антон Чехов, там само, під час відвідування Святих гір, проживали Іван Бунін, Федір Тютчев, Сергій Ценський, Ілля Рєпін. Ризниця Святогірського монастиря містилася в Покровській церкві. Там само знаходилися архів і багата бібліотека, де серед богословської літератури зберігалися книги й документи історичного характеру. Так, академік Д. Багалій зазначав історичну й художню значущість рукописного синодика (книга поминання) Святогірського монастиря 1710 р., Євангелія XVII ст. Чехов писав: «Годинник на Святогірській дзвіниці, у вигляді передмови, програв свою тиху, мелодійну музику і слідом за цим пробив дванадцять». На жаль, цей унікальний винахід місцевого умільця було втрачено, і тільки отвори у верхній частині дзвіниці нагадують про те, що колись тут був годинник. Сама ж Покровська церква із дзвіницею в цілому збереглася, хоча і значно втратила свій первісний декор. Знамениті Кирило-Мефодіївські сходи Святогірського монастиря було побудовано 1851 р. на кошти поміщика Шабельського. Крита галерея мала 511 сходинок і з’єднувала нижню територію монастиря з Миколаївською церквою на вершині крейдяної скелі. Це була неординарна в архітектурному плані споруда, з безліччю веж і з визолоченими маківками. Споруди монастиря (готель, їдальня, чайна, комори тощо) були об’єднані у готельний двір. Деякі будівлі втрачено, здебільшого в період війни 1941– 1945 рр. Дотепер залишилося чотири будівлі готельного двору. Ці об’єкти теж входять у комплекс пам’ятників Святогірського заповідника. Готельний двір монастиря був збудований переважно в 50–70-ті роки ХІХ ст., а готель існував і у XVIII ст. Згідно з видатковою книгою монастиря за 1917 р., у літні місяці витрати обителі сягали 30 тисяч карбованців. Деякі споруди двору збереглися і продовжують частково використовуватися для господарчих потреб.

Наші святи н і Села Богородичне, Студенок, Банне, що знаходяться тут, були засновані в першій половині XVIII ст., у період інтенсивного заселення цієї місцевості, що належала Святогірському монастирю. Сьогодні ці населені пункти зберегли свої колишні назви, за винятком селища Банного, перейменованого 1964 р. на Слов’яногірськ (нині — Святогірськ). Тепер це місто-курорт. Монастирський або лікарняний хутір на початку XX ст. являв собою великий комплекс будівель, куди входили, крім описаних споруд, лікарня, церква й деякі інші будівлі господарчого призначення. Цей комплекс майже повністю був знищений у період Великої Вітчизняної війни. У Святогір’ї збереглися унікальні лісові масиви: дубові гаї, соснові насадження, хоча значна частина лісу була винищена у XVIII–XIX ст. Сучасники свідчили, що з одного дуба вибудовували вітряк і комору, а по Дону та Азовському морю ходили човни донських козаків, зроблені зі святогірського дерева. «Місце надзвичайно красиве й оригінальне: монастир на березі річки Дінця, біля підніжжя величезної білої скелі, на якій щільно й нависаючи один над одним височіють садки, дуби та вікові сосни. Здається, що деревам тісно на скелі й що якась сила випирає їх вище та вище. . . Сосни буквально висять у повітрі, того диви — зваляться. Зозулі й солов’ї не замовкають ані вдень ані вночі...» (А. Чехов). Звичаї та порядки тут були такі, що серед місцевого населення побутувала приказка: «Добре, як у Святих горах». Старанням настоятеля, архімандрита Германа, з 1879 р. у монастирі почала працювати власна фотостудія. Завідував нею чернець Тимон, який ґрунтовно знав фотографічне мистецтво. Завдяки цьому чудові види обителі, зняті того часу, збереглись до наших днів. Історик В. Дєдов повідомляє про існування кладовища перед входом до підземної церкви на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Особи, які поховані тут, були переважно з вищого стану.

Іоанн затворник Із 1851 до 1867 р. в одній з печер монастир перебував у затворі ієросхимонах Іоанн. Тільки двічі на рік він виходив на маленький майданчик, щоб зверху помилуватися красою цієї землі та річкою, що біжить унизу.

№ 5 (327), березень 2013

Преподобний Іоанн (у миру — Іван Крюков) народився 1795 р. у Курську і з восьми років мріяв про чернецтво. Сім’я жила в злиднях, думати про грамоту було ніколи. Хлопчик пережив утиски, образи і побої з боку господарів, у яких працював. Відвідавши Глинську пустинь, став проситися у матері відпустити його туди. Вона не змогла втримати сина, сказавши на прощання: «Йди з Богом і молися за мене!». Так Іоанн присвятив своє життя Богу. Коли було відкрито Святогірську обитель, то ігумен Арсеній перевів його до себе, а потім, випробувавши Іоанна, велів йому зачинитися в келії для сугубої молитви. Діяльну участь брав преподобний Іоанн затворник у розчищенні й розширенні раніше втраченого, а 1846 р. знову знайденого (за вказівкою одного столітнього старця) підземного храму. Його руками у вівтарі було висічено крейдяний престол. Храм освятили на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Останні дні затворник, будучи тяжко хворим, доживав на лікарняному хуторі монастиря, де й упокоївся. 24 серпня 1995 р. він був причислений Церквою до лику святих.

Лихоліт тя Прихід безбожників до влади докорінно змінив подальше життя Святогірського монастиря, розграбування якого почалося 1918 р. Усе майно було описане й відібране; блюзнірство над святинею супроводжувалося побиттям монастирської братії. Дуже швидко усіх насельників вигнали за межі монастиря. У 1922 р. Святогірську пустинь було закрито. Наруга над обителлю виявилася навіть у перейменуванні: Святі гори були названі Червоними. У 1927 р. як символ панування нової влади тут встановили пам’ятник революціонеру Артему. Двоповерховий храм на честь Преображення Господнього, що височів на сусідній горі, до того часу підірвали. Прийшли в запустіння і були розібрані храми в Охтирському, Арсеніївському і Спасовому скитах. У 1942 р. обитель знову відкрилася як парафія, але проіснувала недовго. У 1947 р. був підірваний кладовищенський Усіхсвятський храм, а в 1960-х роках — знищені усі монастирські кладовища. У 1950-х роках головний храм обителі — Успенський собор — у стислі терміни було перебудовано на кінотеатр, а трапезну церкву на честь Різдва Богородиці — на їдальню санаторію...

* * *

Усіхсвятський скит Святогірської Лаври

Ієросхимонах Іоанн затворник

У 1992 р. справдилися пророцтва багатьох Святогірських старців, які стали свідками закриття обителі: монастир було відновлено. 20 серпня, у день пам’яті святителя Митрофана Воронезького, одного із трьох святителів, яким присвячено лівий приділ Успенського собору, в цьому відродженому храмі було звершено першу Літургію, а 4 жовтня того ж року хресним ходом було повернуто в обитель велику святиню — Святогірську ікону Божої Матері. Через три роки, зі збільшенням чисельності братії, почалася його реставрація. Наразі монастирю передано усі

вцілілі храми, що були в його віданні до закриття, а на місці підірваних будуються нові. Тепер Успенський Святогірський монастир є найбільшим духовним центром, що опікує православну паству Донбасу, Слобідської України. Монастир відомий далеко за межами Донецького краю: у свята Святогірській іконі Божої Матері, преподобного Іоанна затворника, Успіння Божої Матері до обителі з’їжджається до 10–12 тисяч паломників з України, Росії та Білорусі, країн близького і далекого зарубіжжя. Кількість братії складає понад 100 осіб, щороку вона збільшується. В обителі відновлено два скити — Всіхсвятський та на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. У прилеглому до монастиря с. Богородичне відкрито храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». На п’яти монастирських дзвіницях встановлено 54 дзвони, найбільший з них важить понад 6 т. В обителі організовано чудовий братський хор. Ще до 1917 р., за клопотанням віруючих, зокрема запорізького та донського козацтва, неодноразово поставало питання про надання Святогірській пустині статусу Лаври. Однак сумні історичні події завадили цьому. Минули десятиліття, багато що змінилося в житті Церкви. 9 березня 2004 р. Священний Синод Української Православної Церкви розглянув і підтримав пропозицію про надання Успенському Святогірському монастирю статусу Лаври. У день її освячення, 25 вересня 2004 р., Божественну літургію тут звершив Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України. Так народилась іще одна Лавра в Україні. 8 травня 2008 р. Священний Синод ухвалив рішення про канонізацію подвижників Святогірської Лаври: єпископа Крутицького Іларіона (Григоровича, † 1759) і ще 11 преподоб них, чотирьох преподобно сповідників і одного Христа заради юродивого, які подвизалися в різний час в обителі. Зараз насельниками Святогірської Лаври відновлюються і реставруються пам’ятники XVII–XIX ст., створюються нові храми і будівлі, необхідні для забезпечення молитовного життя Лаври, а також для паломників, які прибувають у монастир та його скити. 1 листопада 2009 р. відбулася закладка храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії у місті Святогірську. 7 липня 2009 р., у день Різдва Іоанна Предтечі і напередодні пам’яті преподобного Кіпріана Святогірського, у Святогірській Лаврі були знайдені мощі першого настоятеля Святогірської пустині після її відновлення в 1844 р. — архімандрита Арсенія (Митрофанова) і мощі подвижника і прозорливця преподобного Ісаакія (Головіна). 30 липня того ж року, в день святкування Святогірській іконі Божої Матері, Успенську Святогірську Лавру вперше відвідав Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил і звершив у ній Божественну літургію. Його Святості співслужили Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир і багато визначних ієрархів РПЦ. Лев Кудрявцев

№ 5 (327), березень 2013

П одви ж н ики благо ч е стя

православна газета

ЖИВЕ ДЖЕРЕЛО ЛАВРСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Світлій пам’яті архімандрита Спиридона (Лукича), у схимі – Діонисія

(Друкується скорочено. Повністю статтю буде опубліковано у великодньому номері журналу «Православний вісник» та у блозі Церковної православної газети http://cpg-ru.in.ua)

Трійки його ніхто не викликав. Нічого не пояснюючи, його посадили в арештантський вагон і тільки у другому табірному пункті В’ятлагу (В’ятський виправно-трудовий табір) йому оголосили вирок.

Становлення

В’ятлаг

Архімандрит Спиридон (у миру — Кирило Миколайович Лукич) народився в Києві 30 червня 1908 р. Є думка, що батько його був генералом і родовим дворянином, але сам отець Спиридон писав в анкетах, що його батько був «інженером-будівельником». У 1918 р. Кирило вступив до 6-ї Київської гімназії. Однак через громадянську війну та смерть батька завершити навчання йому не довелось. У Кирила рано виявилися великі здіб ності до малювання, і в 1921 р. мати віддала його до живописної школи-майстерні при Києво-Печерській Лаврі. Там він «отримав, разом з художньою і загальну освіту, приблизно в розмірі 6-ти класів програми у духовній семінарії».

Обрання чернечого шлях у

«З 13-річного віку звикнувши до монастиря», Кирило обирає чернечий шлях і в 16 років поступає послушником у Свято-Троїцький Іонинський монастир, де, за розповідями самого отця Спиридона, він жив у одній келії з келійником преподобного Іони Київського. Келійник цей був уже в літах, але добре пам’ятав старця Іону й багато повчального розповідав про нього юному послушникові. Тоді ж Кирило знайомиться із схиархієпископом Антонієм (Абашидзе), який проживав у Києві на спокої і духовно опікував у ті роки багато церковних людей, і стає його духовним сином. У 1926 р. настоятелем Києво-Печерської Лаври братія одностайно обирає архімандрита Єрмогена (Голубєва) — також духовного сина владики Антонія, і того ж року Кирило «вливається у братське товариство ченців Києво-Печерської Лаври». Архімандрит Єрмоген, згодом архієпископ Калузький, стає, за словами отця Спиридона, його «духов ним другом» на все життя. Багато років потому архімандрит Спиридон згадував, що, коли в 1960-ті роки він приїжджав до владики Єрмогена, той, говорячи про Лавру, завжди з розчуленням вигукував: «Яка тоді була братія!..». У 1924 р. Києво-Печерську Лавру було передано обновленцям, тому багато ченців переселилися у лаврські пустині. Зокрема, настоятель Лаври архімандрит Гермоген разом з духівником лаврської братії схиархієпископом Антонієм (Абашидзе) перейшли до Китаївської пустині. У 1929 р. архімандрит Гермоген постригає Кирила у чернецтво з нареченням імені Спиридон. У пустині молодий чернець несе послух паламаря і помічника ключаря, а крім того, співає на криласі (саме там він досконально вивчив лаврський богослужбовий устав). А оскільки він був ще й іконописцем, то йому доручили реставрувати старий іконостас Троїцької церкви, за що йому було оголошено подяку від Духовного собору. У 1931 р. в Китаївській пустині заарештували отця Єрмогена й частину братії. Але утиски ченців розпочалися набагато раніше. Перш за все, владою були заборонені постриги і рукоположення. Ось чому отець Спиридон був висвячений «поза стінами монастиря»: в 1930 р. — у сан ієродиякона, у квітні 1934 р. — у сан ієромонаха. З 1934 р. у Радянському Союзі було закрито всі чернечі общини. Цього ж року Київ стає столицею Радянської України (з грудня 1919 до червня 1934 р. столицею був Харків), і всіх «соціально неблагонадійних» громадян виселяють за 100-кілометрову зону. Так ієромонах Спиридон (Лукич) опинився у Житомирі.

Учні іконописної школи при Києво-Печерській Лаврі. Другий праворуч — Кирило Лукич

Переїзд до Житомира

За спогадами сучасників, у ці роки Житомир був сприятливим місцем для проживання духовенства. Місцева влада не дуже ревно переслідувала духовенство, і православні жителі охоче допомагали й підтримували гнаних священнослужителів. Місто розташоване лише за 130 км від Києва, що також визначило вибір отця Спиридона, оскільки це давало йому можливість час від часу відвідувати хвору матір. Отець Спиридон заробляв на хліб тим, що ремонтував будинки, фарбував дахи, оскільки, як він сам пише, «не бажав робити зі свого сану професії та засобу матеріального існування». Незвичайним на той час було те, що він завжди ходив у підряснику, з довгим волоссям. Переодягався тільки для роботи. Отець Спиридон так писав про себе: «За вдачею своєю і мовчазним характером — я завжди віддавав перевагу усамітненню». Крім двох-трьох священиків, знайомих ще з Києва, батюшка нікого не відвідував, але тим, хто потребував притулку й допомоги, не відмовляв. У 1935 р. повернувся із заслання в Житомир знаменитий борець з обновленським розколом єпископ Полонський Максим (Руберовський). Владиці ніде було жити, і отець Спиридон віддав йому половину своєї кімнати, розгородивши її фіранкою. А 1936 р. він на два місяці поселив у себе ієромонаха Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Дасія (Красуліна).

Ва жке с усідство

Живучи самотньо, отець Спиридон міг віддаватися молитві і звершувати Літургію. Він багато читав святоотецької та художньої літератури, писав вірші, записував у зошит думки про прочитане. Коли ж у нього поселився владика Максим, розмірене життя його було порушене. За характером вони були зовсім різними людьми: отець Спиридон був мовчазний і по-чернечому некомпанійський, а єпископ Максим, навпаки, був відкритий, товариський і гарячий. Пізніше отець Спиридон не раз писав про те, що йому важко було жити з єпископом Максимом. Владика продовжував таємно управляти Полонським вікаріатством, тому до нього часто приїздили делегати з єпархії. А коли в 1936 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, стаття 124 якої «визнавала» право на свободу «відправлення релігійних культів... за всіма громадянами», відвідувачів квартири стало ще більше. Тепер щодня у кімнаті йшли розмови про те, як відродити Церкву, як відкрити храми, обговорювалися єпархіальні та житейські справи. Але ж кімната була розділена лише фіранкою, і отцю Спиридону, який стояв на молитві, заважали постійні розмови. Тому отець Спиридон за першої ж

нагоди, як тільки він підшукав собі інше житло, з’їхав від владики і відтоді «жодного разу в нього не бував». Та попри те, у ніч з 29 на 30 серпня 1937 р. його було заарештовано як члена контрреволюційної організації, якою нібито керував єпископ Максим.

Арешт і « с лідство »

Період 1936–1938 рр. в історії СРСР отримав назву «великого терору», або, як тоді казали, «чисток», хоча репресії щодо духовенства не припинялися протягом усього існування радянської влади. Настала черга постраждати за Христа і для отця Спиридона, заарештованого «представниками місцевого Житомирського НКВС». Два дні його утримували в камері тюрподу (в’язниці під будинком НКВС), а потім він був переведений до Житомирської в’язниці. Протягом двох тижнів батюшку не викликали на допити, не пояснювали, чому його заарештовано, у чому його звинувачують. Нарешті 13 вересня 1937 р. слідчий дав йому заповнити анкету, і 14 вересня обвинувачений Лукич був викликаний на допит. «Зізнатися самому, тобто лжесвідчити на самого себе, — згадував отець Спиридон, — я аж ніяк не бажав, і — заочний лжесвідок знайшовся на стороні, без мого бажання; але, очевидно, на догоду тим, хто вів слідство». «Невже, — запитував, уже перебуваючи в таборі, отець Спиридон, — так мало потрібно (чи зовсім не потрібно)... для того, щоб звести на людину таке звинувачення, завдяки якому вона приречена незаслужено перебувати в ув’язненні такий довгий строк?!». 17 вересня 1937 р., через 17 днів після арешту отця Спиридона, заарештували єпископа Максима. Незабаром було заарештовано ще кілька ієромонахів. Аналіз справи дозволяє припустити, що її було сфабриковано так, щоб на підставі свідчень заарештованих провести масові арешти духовенства, яке проживало в Житомирі. Єпископа Максима звинуватили в тому, що він таємно керував «контрреволюційним угрупованням церковників-тихонівців». 17 листопада 1937 р. обвинувальний висновок було підписано й направлено на розгляд Трійки Житомирського управління НКВС. У ньому писалося: «УДБ Житомирського Управління НКВС у м. Житомирі розкрито к-р угруповання ченців у складі 7-ми осіб, які проводили к-р діяльність...». Того ж дня Трійка винесла постанову: «Лукича Спиридона Миколайовича ув’язнити у ВТТ строком на 10 років». За цією постановою через шість днів, 23 листопада 1937 р., єпископа Максима розстріляли, а отця Спиридона з іншими заслали на каторгу. Обвинувального акта отець Спиридон, певно, як і решта засуджених у цій справі, так і не побачив, і на засідання

У таборі ієромонах Спиридон важко захворів. Порок серця, анемія, цинга, ревматизм та інші хвороби перетворили його на інваліда, «доходягу», він «не міг ходити, пересувався на милицях». У ці дні «з/к Лукич» у своїх листах на ім’я Прокурора СРСР писав: «Я буду одним з тих, які на наших очах зійшли в могилу, не дочекавшись... справедливості». Як часто людині здається, що випробувань, які випали на її долю, їй не витримати, і вона зійде в могилу. Але батюшка виявився одним з тих небагатьох мучеників за віру, хто не загинув у радянських таборах, а, зазнавши усіх жахів каторги, вижив, не був зламаний духовно і послужив ще на благо Святої Церкви Христової. Батюшка не любив говорити про роки, проведені в ув’язненні. За його словами, харчування у В’ятлагу було набагато гірше, ніж на Соловках. А проте, будучи вкрай ослабленим від недо їдання та цинги, він «утримався від вживання м’яса всі 10 років перебування у таборі». Як інваліда, через серцеву недостатність, батюшку не відрядили на лісозаготівлю, а призначили в майстерню розписувати іграшки. Так уміння малювати, набуте в Лаврській іконописній школі, врятувало його від, здавалося б, неминучої смерті. Якою була радянська каторга, можна уявити собі й за таким розказаним батюшкою епізодом. Як уже згадувалося, отець Спиридон не голив бороду і не стриг волосся, а волосся в нього було дуже густе й міцне. Коли він прибув на заслання, волосся у нього акуратно зрізали, щоб потім використати для виготовлення театральних перук (чи не нагадує це нацистські концентраційні табори?).

Вихід на свободу

30 серпня 1947 р. отець Спиридон залишив В’ятлаг і приїхав до Києва, сподіваючись повернутися у рідну Лавру, яку 1941 р. було відкрито. Однак влада відмовили йому в прописці. І знову він їде у Житомир, але, як і раніше, фактично залишається лаврським ченцем. Покійний схиігумен Агапіт (Кармаз) розповідав, що у батюшки на криласі було своє місце, і щоразу, приїжджаючи у Лавру, він співав за богослужінням. 13 січня 1948 р. правлячий архієрей направив батюшку служити в Михайлівську церкву села Крилівка Андрушівського району Житомирської області. У 1950 р. його перевели настоятелем на парафію в Чернігів. У Чернігові дуже близька була отцю Спиридону черниця Анна, згодом ігуменя Чернігівського Єлецького монастиря Амвросія (Іваненка), яка багато допомагала йому. Разом із матушкою вони відновлювали Чернігівський Троїцький собор і реставрували його розписи. На парафії отець Спиридон був недовго, дефект мовлення — наслідок табору — заважав йому благоговійно звершувати богослужіння, і він вийшов за штат. Батюшку взяв до себе священик Димитрій Погорський. У 1957 р. отець Димитрій був пострижений у чернецтво з ім’ям Феодосій, зведений у сан архімандрита і призначений ректором Саратовської духовної семінарії. У 1958 р. архімандрит Феодосій був висвячений на єпископа. Коли йому запропонували прийняти єпископський сан, він викликав до себе отця Спиридона і сказав: «Якщо ви погодитеся наставляти мене у всьому чернечому та єпископському, я прийму сан». Після призначення владики Феодосія на Пензенську кафедру він забрав батюшку із

православна газета собою до Пензи. І в Чернігові, і в Пензі отець Спиридон був настоятелем архієрейського хрестового храму, в його обов’язки входило також навчання ставлеників.

Реабілітація

У лютому 1954 р. отець Спиридон звернувся до Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова з проханням переглянути його справу і зняти судимість. Він писав: «За своїм станом здоров’я я по суті є інвалідом... потребую систематичного лікування та нагляду досвідчених лікарів. Але мене позбавляють цього, оскільки потрібні мені лікарі є тільки в Києві, а жити мені там хоча б і тимчасово не дозволяють... Судимість... гнітюче впливає на мій стан». 22 жовтня 1955 р. Лукич Спиридон Миколайович був реабілітований. У травні 1956 р. його зводять у сан ігумена, а в березні 1961 р. — у сан архімандрита. Але радість реабілітації була затьмарена новою хвилею гонінь на Церкву: знову знищують храми й монастирі, Хрущов обіцяє у 1980 р. показати по телевізору останнього попа в СРСР. У ці похмурі дні архімандриту Спиридону вдруге довелося пережити закриття дорогої його серцю обителі — КиєвоПечерської Лаври: у 1961 р. влада закрила монастир, що діяв на території нижньої Лаври.

П одви ж н ики благо ч е стя

лаврські нотні збірники... Ієродиякон Захарія в Почаєві складав списки тих лаврських ченців, послушників і шанувальників Лаври, які залишилися живими й могли б у неї повернутися. Список цей налічував до 30 осіб. Але отець Спиридон, який так багато потерпів й вистраждав, не вірив, що це колись станеться. Він говорив: «Навіть якщо Лавру відкриють, хто туди піде — комсомольці та піонери?!». Але коли після відкриття Лаври він уперше приїхав у неї і побачив багато молоді, то плакав від розчулення. «Звідки, — запитував він, — у Радянському Союзі могло взятися стільки молодих людей, які побажали піти в монастир?» Намісник Лаври єпископ Іонафан (Єлецьких) запросив старця бути духівником монастиря. Батюшка часто приїздив у Лавру, подовгу жив у ній, опікував молоду монастирську братію, звершував постриги, сповідував. Та й насельники Лаври нерідко відвідували його в Житомирі, щоб почерпнути від нього, як із живого джерела отцівського Передання, знання лаврської богослужбової та чернечої традиції.

Повернення у Житомир

У 1970 р. батюшка виходить на спокій і оселяється в Житомирі. Православні ж и то м и р я н и завжди любили його, підтримували і допомагали чим могли. Розповідають, що, коли в 1937 р. отця Спиридона заарештували, його бібліотеку та особисті речі віруючі розібрали по домівках. А коли він повернувся у Житомир, то майже все повернули. Батюшка оселився у невеликому будиночку в Жовтневому провулку. Його спосіб життя залишався таким само незмінним, як і колись. Він був великим постувальником і молитвеником. За свідченням ректора МиколоПерервинської духовної семінарії протоієрея Володимира Чувикіна, батюшка щодня звершував келійно усе добове коло лаврського богослужіння. Часто відвідував він Житомирський Спасо-Преображенський собор, беручи участь у богослужінні. У вільний час отець Спиридон пише коментарі на працю митрополита Мануїла (Лемешевського) «Руські православні ієрархи періоду з 1893–1965 рр.», веде записи з питань богослужбового уставу і піснеспіву, монастирського побуту. Господь дарував батюшці талант міцної пам’яті. Він був одним з рідкісних знавців православного богослужіння, знав напам’ять багато богослужбових текстів і піснеспівів, пам’ятав, як була розписана та чи інша церква у Києві, в КиєвоПечерській Лаврі. При всій своїй любові до усамітнення отець Спиридон вів широке листування з великим колом осіб і не відмовляв тим, хто шукав у нього духовної допомоги й порад.

Відрод ження Лаври

На початку 1980-х років виникла ініціативна група з колишніх ченців Києво-Печерської Лаври, які сподівалися й чекали на відкриття монастиря, і не тільки сподівалися й чекали, але й готувалися до цього. Вони збирали богослужбові книги,

Останній Ве ликий піст у Лаврі й постриг у схиму

Востаннє батюшка приїхав у Лавру на Великий піст 1991 р. Він планував побути весь піст і Великдень, а потім поїхати до Житомира, щоб вирішити якісь життєві справи. Але затримався і поїхав тільки через три чи чотири тижні. У Житомирі він захворів. У батюшки раптово почалися сильні болі в животі. Лікарі довго не могли встановити причину і призначити лікування. Крім того, у нього через серцеву недостатність дуже набрякали ноги, і на них утворилися незагойні виразки, які хоч і не боліли, але потребували частих перев’язок і завдавали чималих незручностей. До своїх хвороб отець Спиридон ставився дуже спокійно й не надавав їм особливого значення, але, будучи дуже дисциплінованим, всі приписи лікарів виконував беззаперечно. Через постійні болі батюшка змушений був увесь час перебувати в напівсидячому положенні, від чого утворилися великі пролежні. За три дні до постригу у отця Спиридона припинилися болі, зникла набряклість ніг, почали затягуватися виразки і пролежні й почалися видіння зі світу духовного. Раптом батюшка починав з кимось розмовляти, потім, якось сидячи у глибокій задумі, сказав, ніби сам до себе: «Хто ж це такі були, всі такі

однакові?..». Близькі батюшці люди розповідають, посилаючись на його слова, що серед бачених батюшкою був затворник Печерський Діонисій, який колись привітав пасхальним вигуком преподобних, чиї мощі спочивають у печерах, і отримав від них відповідь. Священики, що приїхали постригати батюшку, не домовилися заздалегідь, яким іменем нарікати його, думали вирішити це на місці. Там все й вирішилося. Отець Спиридон зустрів прибулих вигуком: «Христос Воскрес!», і його назвали на честь преподоб ного Діонисія.

№ 5 (327), березень 2013

СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ Згідно з угодою між Синодальним відділом з благодійності та соціального служіння УПЦ і Благодійним фондом «Православна Київщина» про надання допомоги алко- та наркозалежним людям на базі Спасо-

Бла женна кончина

Після постригу здоров’я схиархімандрита Діонисія, на радість його оточуючих, явно покращилося, але батюшка цієї радості не поділяв. На третій день йому різко погіршало, і він попросив запросити священика. Прийшов настоятель цвинтарної церкви в ім’я святителя Миколая (на Смолянці) отець Василій Кобелюк. «Отче, читайте відхідну», — звернувся до нього отець Діонисій. — «Що ви? — відповідав священик. — Давайте спочатку причастимося». — «Я вже випив таблетки», — сказав батюшка. Але священик наполіг, і батюшка його послухався і причастився. Причастившись, він знову попросив читати відхідну. Батюшка, одягнений у схиму, сидів на ліжку, очі заплющені. Дихання все рідше, все тихіше, потім він розплющив очі, подивився на тих, хто стояв перед ним, з очей викотилася сльоза, зітхнув востаннє і спочив — через годину після прийняття Святих Таїн. Завершуючи розповідь про отця Спиридона (у схимі — Діонисія), хотілося б сказати, що значення його трудів для Успенської КиєвоПечерської Лаври, та й, напевно, для всієї нашої Церкви неоціненне. Багато в чому завдяки отцю Спиридону сьогодні ми можемо бачити лаврське богослужіння у всій його красі та величі. Творчу спадщину архімандрита Спиридона в повному обсязі ще належить зібрати. В його працях відбилося все різноманіття його талантів, у них відбилася його турбота про Церкву і рідний монастир. Великий інтерес являють його нотатки з питань богослужбових чинопослідувань, зокрема «Проскомідія, або Практичний посібник зі звершення Божественної літургії» (нотатки ці зроблені були для учнів Пензенської семінарії), а також спогади про стародавні правила, які практикувалися в Лаврі, забуті деталі чернечого побуту. Зберігся звукозапис бесіди з отцем Спиридоном, де він розповідає про перебування у В’ятському таборі. Понад 20 років минуло від дня кончини архімандрита Спиридона (Лукича). Але й до цього дня житомиряни засмучуються через те, що батюшка не похований у Житомирі — адже тут він прожив понад два десятиліття і тут помер. Однак історична правда вимагає сказати, що отець Спиридон не з власної волі залишив Лавру і Київ. А для православного Житомира великим щастям і надбанням є те, що в ньому жила ця чудова людина — сповідник віри, справжній чернець і подвижник. Ігор Александров, монахиня Євтропія (Бобровнікова) Житомир — Київ

Преображенського консультаційно-реабілітаційного центру при столичному храмі на честь святих Жонмироносиць відбувся 3-й практичний семінар на тему «Первинне мотиваційне консультування алко- та наркозалежних і членів їхніх сімей». У семінарі взяли участь: президент БФ «Православна Київщина» Костянтин Пряницький, психолог Софія Ткаченко, студенти факультету психології та соціальної роботи Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. orthodox.org.ua КОНФЕРЕНЦІЯ

26–28 лютого, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у Запоріжжі відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Християнські цінності у житті суспільства і виклики сучасності, проблеми соціальної деформації», організована Запорізькою єпархією УПЦ, Синодальним відділом УПЦ у справах молоді, Всеукраїнським апологетичним центром в ім’я святителя Іоанна Златоуста при Синодальному молодіжному відділі, а також кафедрою богослов’я Інституту управління Класичного приватного університету (м. Запоріжжя). У форумі взяли участь представники 28 єпархій УПЦ, а також російських і білоруських апологетичних структур. Очолювали роботу конференції архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона та керівник Всеукраїнського апологетичного центру Павло Бройде. 26–27 лютого у рамках форуму відбувся семінар «Апологетичне служіння Церкви і виклики сучасного суспільства». На конференції, що відбулася 28 лютого, було оголошено вітальне слово Предстоятеля УПЦ. За матеріалами прес-служби Синодального відділу УПЦ у справах молоді ЦЕРКВА, ДЕРЖАВА, СУСПІЛЬСТВО 28 лютого на засіданні Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі розглядалося питання щодо поширення організаторами семінару «Початок світу» рекламних плакатів антихристиянської спрямованості (прим. ред.: йдеться про богохульну імітацію розп’яття). Розглянувши документи й матеріали, підготовлені фахівцями апарату Національної комісії за зверненням Канцелярії Київської Митрополії УПЦ щодо відповідності чинному законодавству у сфері захисту суспільної моралі поширення афіші про проведення семінару «Початок світу», організатором якого є «Центр культури свідомості», Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі вирішила, що зображення належить до продукції еротичного характеру, розповсюдження якої має здійснюватися згідно з чинним законодавством у сфері захисту суспільної моралі й може ображати релігійні почут тя громадян. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про захист суспільної моралі» зовнішня реклама (відкриті вітрини, щити на будинках, вулицях та ін.), що містить тексти і (або) зображення сексуального чи еротичного характеру, забороняється. orthodox.org.ua

№ 5 (327), березень 2013

па рафіял ь н е ж иття

православна газета

ЄПАРХІАЛЬНЕ ЖИТТЯ

єпархіальної ради. В ході роботи, зокрема, було сформовано новий склад єпархіальної ради — у зв’язку з поділом Луганської єпархії на дві самостійні, Луганську та Ровеньківську (див.: журнал № 19 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 січня 2013 р.). Було також прийнято рішення про поділ Луганського міського благочиння на три округи (благочинним 1-го міського благочиння призначений протоієрей Василій Сомик, 2-го — ієромонах Тихон (Ільгов), 3-го — протоієрей Олександр Пономарьов). Окрім того, в Луганській єпархії створено Відділ по взаємодії з громадськістю, головою якого призначено архімандрита Варфоломія (Кузнєцова), намісника Іоанно-Предтеченського чоловічого монастиря (с. Чугинка Станично-Луганського р-ну Луганської області). eparhia.lg.ua

ЛЬВІВ. 22 лютого єпископ Львівський і Галицький Філарет освятив храм на честь Сорока Севастійських мучеників у Дрогобицькій виправній колонії № 40 (Львівська область). upc.lviv.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 23 лютого вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив

велике освячення престолу храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці с. Багрин Васильківського р-ну Київської області. orthodox.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 23 лютого. У Запорізькій єпархії знову стартував благодійний проект «Любов милосердствує», мета якого — допомога важкохворим дітям. У зв’язку з цим архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звернувся до кліру й пастви єпархії із закликом взяти участь у зборі коштів та донорської крові для хворих дітей Запорізької області. hram.zp.ua

ХРАМ НА ВУЛИЦІ КРОНШТАДТСЬКІЙ У Києві за останні 20 років побудовано багато прекрасних храмів. Але цей має одну особливість. Він споруджений на вулиці Кронштадтській на честь праведного Іоанна Кронштадтського — всеправославного улюбленця, молитвеника і чудотворця, шанованого поряд із Серафимом Саровським та Миколаєм Мірлікійським. Кому з радянських чиновників прийшло в голову назвати невелику затишну вуличку на околиці Києва в районі колишнього Червоного Хутора й парку Партизанської слави на честь славного північноморського міста Кронштадта, важко сказати. Не обійшлося, очевидно, без Промислу Божого: так у назві однієї вулиці прославлено і героїчне місто-порт, і великого святого, і подвиг героїв Великої Вітчизняної війни.

Молитва на сніг у... біля покину того морг у Протоієрей Нестор Коломієць — настоятель храму і парафії в ім’я Іоанна Кронштадтського, яку він очолює вже 13 років. Храм побудований недавно, і служби ще проходять у цокольній храмовій частині з престолом в ім’я Діонисія Ареопагіта, учня і сподвижника апостола Павла. А розпочав свою діяльність тут молодий священик у 2000 р., будучи студентом другого курсу Київської духовної академії. Ось як розповідає про це сам отець Нестор: «На третьому курсі академії одружився і прийняв сан. Мені було тоді 22 роки. Спершу зареєстрували парафію, в районі універсаму “Київ” служили молебні. Хотіли відводити землю, будувати храм, шукали місце. А потім я дізнався, що, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, при кожній лікарні відкривають парафії. Звернувся до доглядача лікарняних храмів протоієрея Романа Барановського, і той сказав, що при 1-й міській лікарні потрібно відкривати лікарняну парафію. Нам було надано будівлю колишнього моргу, який уже давно не діяв — стояла лише його порожня покинута цегляна коробка, що стала притулком для бомжів і наркоманів... Це відштовхувало людей, кілька священиків відмовилися. Але й керівництво лікарні не було налаштоване на діалог із Церквою. Мовляв, є Лавра, будуються нові храми, навіщо ж іще на території

лікарні храм? Але я зрозумів, що парафію потрібно відкривати: величезна лікарня — місце, де у людей багато шансів зустрітися з Богом». Священик розпочав своє служіння з водосвятного молебню, а потім з нечисленними помічниками розпочав ремонт будівлі. Збили кілька шарів цементної підлоги і штукатурку зі стін, поставили нові вікна та двері, заново провели світло й воду. А потім освятили приміщення. Хоча спочатку дійсно було дуже важко. «Почалася зима. Холодно, — згадує отець Нестор. — Я на триногу ставив ікону Іоанна Кронштадтського. Надягав єпитрахиль і служив акафісти. І тут сталося щось, що зміцнило наше уповання на допомогу святого Іоанна Кронштадтського. Під час читання акафісту до мене підійшла одна жінка. Сльози душили її. Вона поділилася своїм горем — її чоловік поїхав на заробітки до Аргентини і знайшов там своє “щастя”. Сказав, що дружина його більше не цікавить. Я намагався її втішити, пояснивши, що головне — молитися, і Господь не залишить. Вона стала приходити на молитву щодня. А далі було ось що. В Аргентині 2001 р. стався дефолт. Чоловік написав їй листа, попросивши вислати 400 доларів на дорогу. Вона вислала гроші. Він приїхав, упав до неї в ноги, просив вибачити. І сім’я відновилася, вже як православна сім’я. Вони повінчалися. А дочка з часом вийшла заміж за священика. І примітно те, що ми читали акафіст праведному Іоанну Кронштадтському. Цей випадок зміцнив мене в упевненості, що то є воля Божа, щоб тут був храм...»

Про те, як 13- річний донецький місіонер став київським настояте лем ...Але почалося все набагато раніше. 12-річний Нестор Коломієць жив у Донецьку, непогано навчався. І дуже любив читати, займався в гуртку юних моряків і секції спортивної боротьби. Як згадує сам батюшка, оточення було виключно атеїстичне. «Одного разу батько приніс додому книгу “Новий Завіт” якогось закордонного видавництва, — розповідає отець Нестор. — Вона мене зацікавила, і я почав читати. Чита-

Храм в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського

ЛУГАНСЬК. 19 лютого в Луганському єпархіальному управлінні, під головуванням архієпископа Луганського і Алчевського Митрофана, відбулося засідання

ючи Євангеліє від Матфея, я зрозумів, що це не просто розповідь. Читав про Різдво Христове, про Хрещення Господнє, прочитав Нагірну проповідь. Захопила сама особистість Христа, вразив той факт, що Він помер за наші гріхи. У мене відкрився новий погляд на світ. Я повірив, що є Бог, що цьому Богу можна молитися, що Він близький. Коли читав Євангеліє від Марка, більш скорочене, але, по суті, схоже, вже вірив, що був такий Чоловік, який взяв на себе гріхи світу, що Він дійсно воскрес із мертвих, переміг смерть. А Євангеліє від Іоанна настільки мене вразило, що я бесіду з Никодимом вивчив напам’ять. За літо я прочитав Діяння святих Апостолів... Я ходив до школи з Євангелієм і розповідав про свої враження однокласникам. Через деякий час, милістю Божою, я познайомився з православним священиком, протоієреєм Димитрієм Гапоновим, йому зараз уже за 80. Він привів мене у православний храм — маленький будиночок на околиці Донецька. Після я став відвідувати Миколаївський храм на Ларинці (він був трохи ближче до мого дому), де і прийняв Хрещення. А напередодні у мене відбулося своєрідне сповідання віри. Це було 21 вересня, свято Різдва Богородиці. На уроці української літератури ми проходили тему “Біблія”. Оскільки жодного матеріалу з цієї теми на той час не було, вчителька звернулася до мене з пропозицією розповісти про Святе Письмо, про Євангеліє. І я розповів, як розумів і як умів. Вийшло, що це була моя перша проповідь і перше сповідання віри. Саме цього дня, після занять у школі, я прийняв Таїнство Хрещення і став членом Церкви. Через деякий час мене взяли прислужувати паламарем у вівтар в Миколаївський храм. Причащався щонеділі. Почалося нове життя... Потім були насичені й непрості роки навчання — в Одеській семінарії та Київській духовній академії. Коли я приїхав у Київ здавати документи для вступу в Академію, то зустрівся зі знайомою, яка жила на Харківському масиві. Прогулюючись цим мікрорайоном, побачив Ольгинський храм, зайшов туди помолитися. Мені і в голову не могло прийти, що через кілька

православна газета

па рафіял ь н е ж иття

№ 5 (327), березень 2013

ЄПАРХІАЛЬНЕ ЖИТТЯ

МУКАЧЕВЕ. 24 лютого архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звершив освячення престолу у Свято-Михайлівському храмі с. Пасіка Свалявського р-ну Закарпатської області (Мукачівська єпархія). m-eparchy.org.ua

Перший лікарняний храм общини

років я буду тут викладати в недільній школі, познайомлюся тут зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Що тут мене висвятять на диякона. І що ще цікаво. Того ж дня ми, після відвідування Ольгинського храму, попрямували до парку Партизанської слави та пройшлися вулицею Кронштадтською, повз місце майбутнього храму. Так Господь показав мені місце мого майбутнього служіння. Хоча тоді я і не здогадувався про це».

Щоб храми не були порожні, потрібен особливий під хід до людей На це місце студент Духовної академії ієрей Нестор Коломієць прийшов незабаром як настоятель парафії в ім’я праведного Іоанна Кронштадтського. Крім служіння акафістів і молебнів та капітального ремонту занедбаного будинку він регулярно відвідував пацієнтів лікарні, розраховуючи за тиждень обійти всі палати, а це 900 осіб. Причащав, сповідував, соборував, просто розмовляв, служив молебні, роздавав іконки, Євангелія. Медперсонал звик і вже з радістю відчиняв двері перед молодим священиком. Коли у відремонтованій будівлі почали служити Божественні літургії, з’явилися помічники. Паралельно

настоятель став клопотати про виділення місця під будівництво храму. Хто займався такою роботою в державних структурах, знає, що процес цей не кожному під силу. Проте отець Нестор поступово долав один за іншим рубежі чиновницького опору. Не можна сказати, що держава не йшла назустріч, просто паперові питання затягувалися на неймовірно довгий термін. Батюшка зауважив, що у великі свята чиновники чомусь стають привітніші й поступливіші. Так було отримано кілька важливих дозволів у день пам’яті святителя Миколая Чудотворця. А ще, впевнений священик, Господь ніколи не залишає без уваги зусилля людей, спрямовані на допомогу ближнім, особливо тим, хто страждає в лікарнях, у місцях позбавлення волі. Був недужим, і ви відвідали Мене (Мф. 25: 36), — сказав Спаситель. І Він приходить на допомогу тим, хто «відвідав Його» в особі стражденних і обтяжених... Відвідування хворих прикликає особливу Божу допомогу на життя і труди кожної людини, невпинно нагадує отець Нестор у проповідях. Зараз прекрасний храм в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського прикрасив і парк Партизанської слави, і куточок Червоного Хутора, що межує з парком, а головне — став ще одним святим місцем, куди йдуть люди для

Настоятель протоієрей Нестор Коломієць із вихованцями дитячої недільної школи

зустрічі з Богом. Коли отець Нестор розпочинав парафіяльну діяльність у будиночку на території лікарні, його паства налічувала 10-15 осіб. Зараз же Іоаннівський храм налічує близько півтисячі активних парафіян. І все ж, переконаний настоятель, православні храми поки ще відвідує дуже мало людей. І храмів катастрофічно не вистачає. Як не вистачає проповідників та місіонерів, щоб у душах людських, охоплених переважно матеріальними, споживчими проблемами, сіяти зерно живої віри. «Будь-яке велике місто потребує нових парафій. Ми будуємо нові храми. Вони повинні бути напов нені людьми. А для цього необхідно роз’яснювати ази Православної віри і дорослим, і молоді. Якщо ми не знайдемо підхід до молодого покоління, не зможемо привести його до Бога, наші храми будуть порожні», — переконаний священик. 30 жовтня минулого року прото ієрея Нестора Коломійця Блаженніший Митрополит Володимир призначив благочинним 2-го Дарницького благочиння м. Києва. А днями голова Київської міської адміністрації Олександр Попов за заслуги перед столицею вручив отцю Нестору ювілейну медаль на честь 1530-річчя Києва. Сергій Герук, фото автора

ХАРКІВ. 24 лютого, у Неділю про митаря і фарисея, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив освячення Покровського храму в селищі Основа м. Харкова. Цю церкву було відкрито 1948 р. як молитовний будинок і з часом перебудовано на кам’яний храм. eparchia.kharkov.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 27 лютого. Із благословення архі єпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, Методичний центр Запорізької єпархії УПЦ спільно із Запорізькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. О. М. Горького проводить вікторину «Православ’я в літературі». Учасникам вікторини, питання якої розміщено на сайті бібліотеки (zounb. zp.ua), зокрема, пропонується: визначити, які євангельські події відображено в запропонованих віршованих уривках; встановити відповідність між переспівами псалмів Тараса Шевченка і псалмами в оригіналі; підібрати прислів’я, що відповідають за змістом відомим євангельським висловлюванням. hram.zp.ua СУМИ. 28 лютого, з благословення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія, відбулася робоча зустріч оргкомітету третьої єпархіальної благодійної акції «До Світлого Дня — світлі вчинки». Акція проходитиме з Прощеної неділі (17 березня) до Пасхи Христової (5 травня) 2013 р. У кожному храмі Сумської єпархії УПЦ буде встановлено скриньки для збору коштів, які призначені для надання допомоги в лікуванні пацієнтів відділення онкогематології Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. Взяти участь в акції також можна за допомогою перерахування пожертвувань на спеціальний рахунок. Окрім того, усі бажаючі зможуть приєднатися до молитви за згодою (читання Псалтиря) про онкохворих дітей у період Великого посту. pravoslavie.sumy.ua РІВНЕ. 1 березня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія. Літургію у день ювілею в Городоцькому Свято-Миколаївському жіночому монастирі Рівненської єпархії звершили: митрополити Одеський і Ізма-

їльський Агафангел, Донецький і Маріупольський Іларіон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Волинський і Луцький Нифонт, Вінницький і Барський Симеон; архієпископи Рівненський і Острозький Варфоломій, Пінський і Лунінецький Стефан (Білорусь), Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр; єпископи Горлівський і Слов’янський Митрофан, Шепетівський і Славутський Діонисій у співслужінні численного духовенства. Секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр зачитав вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. З нагоди ювілею та за багаторічні труди на благо Церкви Предстоятель Української Православної Церкви удостоїв архієпископа Варфоломія ордена святого апостола Андрія Первозванного. orthodox.org.ua

№ 5 (327), березень 2013

Соціал ь н е служ і н н я

православна газета

Пізанська вежа, Белен, Кремль та багато іншого...

ещодавно їздили в дитячий інтернат Н у Київській області. Поїздка пройшла чудово. Слава Богу! На жаль, поїздки в

дитячі будинки та інтернати не завжди завершуються позитивними емоціями й почуттям не дарма прожитого дня. Успіх залежить від багатьох факторів, зокрема й від тих, на які ми, волонтери, не в змозі вплинути. У наших силах підготуватися до поїздки: скласти план занять, закупити необхідний інвентар, проінструктувати особовий склад. Але іноді по приїзді виявляється, що дітей немає — їх забрали на якийсь захід. Або, що зустрічається набагато частіше, у дитини може просто не бути настрою, і не виходить встановити з нею контакт... До цієї поїздки я не готувався взагалі. Добре, що є Аліна Леонідівна, яка домовляється з керівництвом і продумує сценарій роботи. У цьому інтернаті був уперше. Для себе одразу ж відзначив манеру спілкування дітей з вихователями та просто з дорослими людьми. На свій подив виявив, що вона майже не відрізняється від манери спілкування в родинах. Я кажу не про грамотність мовлення, а про ставлення до старших. Воно не було ідеальним, але не було й таким, яким я його бачив у деяких інших дитячих будинках. Зазвичай, ставлення до волонтерів, ставлення

до дорослих і ставлення дітей до своїх однолітків — це перше, що впадає в око в дитбудинках. Тут контрасту порівняно зі звичайною школою практично не було.

На традиційних заняттях і майстеркласах, що їх ми проводили й цього разу, волонтери відзначили велику зацікавленість дітей та їхню віддачу. А це один із найважливіших факторів при

Діти — джерело радості та щастя

ильне хвилювання і різні думки С мучили мене перед поїздкою до дитячого будинку.

Виник навіть якийсь внутрішній опір, а питання «Куди їду? Що робити? Як усе пройде? А чи той це шлях?» не давали зосередитися. Це було вперше в моєму житті! З’явилося глибоке сердечне бажання, щоб діти прийняли мене, і виник контакт із ними. Після того як відбулася наша зустріч, я зрозуміла, що у них тут свій світ — вони не знають мене, і я ловила спочатку тільки їхні допитливі погляди. І ось розпочалися заняття, і ми з ними за одним столом: чудові хлопці та дівчата — всі абсолютно різні й по-різному сприймають цей світ. У процесі роботи намагалася кожному приділяти увагу і з усіма познайомитися. Хлопчисько на ім’я Тьома якось не особ ливо привітно сприйняв виконання завдань, то відмовляючись, то зі сльозами на очах кажучи, що не може цього зробити. Всім серцем хотіла, щоб він спробував виконати завдання. У нього була явно виражена захисна реакція, яка приховувала невпевненість у собі і страх, що нічого не вийде. Тому з любов’ю і максимальною підтримкою допомагала йому й казала, що все у нього вийде, і він усе зможе! Хлопчик взяв олівець і став виконувати завдання, і пута негативу зникли — дитина ожила і з великим ентузіазмом та зацікавленістю почала працювати. Решта дітей в

міру своїх сил теж займалися. Особливо старався Сашко — великий розумник — який робив завдання дуже акуратно. Дивлячись на дітлахів, розуміла, що їхнє життя значно відрізняється від життя дітей, які живуть у благополучних сім’ях. Вони засинають без добрих казок

на ніч, не відчувають постійного тепла материнської та батьківської любові, ніхто їх за руку не візьме й не поведе до церкви, щоб познайомити з Богом і захистити від суворого сучасного світу. У них тут своє життя, свої дитячі закони. Але можна помітити, що вже зараз у них

Перша поїздка до дитбудинку

ніколи не була в дитячому будинку, Я аж доки не почула оголошення про волонтерські поїздки, що їх організовує

Іонинський монастир. Серце відгукнулось, я розшукала координатора… Настав день першої поїздки. На душі були хвилювання, вагання, страх, як перед іспитом: ти не знаєш, який дістанеться білет, які запитання. Напевно, це й був іспит, але життєвий. Я їхала і покладалась на волю Божу… Ось і дитячий будинок. Мене зустріли Ілля та Вова: швидко вхопили за руки й повели до класної кімнати. Я подружилась із Вовою, але було важко спілкуватись, бо спочатку потрібно обдумувати — а тоді говорити. За годину я помітила, що страх і хвилювання мене залишили, стало легше, з’явилась упевненість. Як виявилося з часом, Вова був моєю першою зустріччю і першою втратою, тому що його віддали у будинок сімейного типу. Я спілкувалася з ним тільки один раз, але відчуваю, що віддала час-

точку себе, а натомість отримала перший неоціненний досвід. Я не очікувала такого радісного настрою, щирих посмішок від дітей. Мені здавалось, що сміх та радість не є постійними гостями у цьому будинку. У наш час людина, маючи сім’ю, квартиру, гроші, відчуває себе нещасливою, прагне багатства. В дитбудинку все навпаки: діти не мають домівки, сім’ї, позбавлені материнської любові, але сповнені щирої радості й життєлюбства. Ось приклад, де можна навчитись по-справжньому цінувати кожен день, свою сім’ю, друзів, визначитись у моральних і духовних цінностях. Про перше враження я ще не була готова відповісти. Потрібен був час, щоб усе проаналізувати. Додому поверталась утомлена, мене переповнювали думки. Я повністю не усвідомлювала, чому поїхала, але вже знала, що тепер відбувся поворот у житті. Ця подія викарбувалась у моєму серці назавжди.

роботі з дітьми — всі вчителі й викладачі підтвердять мої слова. Мені було доручено проводити заняття зі збирання мініатюр вежі Белен, Кремля та Пізанської вежі. Складно сказати, кому було цікавіше, волонтерам чи дітям — головне, можна з упевненістю сказати, що цікаво було всім. Ми розділили дітей на три команди по троє й одному волонтеру в кожній. Перемагала та команда, яка раніше зібрала вежу, а також змогла гідно її презентувати всім іншим. Головна задумка полягала в тому, щоб навчити дітей працювати в команді, а також ознайомити їх із базовими принципами виступу та презентації. Крім того, звичайно ж, потрібні вияви посидючості, наполегливості та інтелекту, як від дітей, так і від волонтерів, вміння доводити почате до кінця. Чи варто їхати понад 100 км жахливою дорогою, розбиваючи автомобілі, витрачаючи вихідний день, бензин, гроші? Я думаю, що так (хоч машини й не мої, але гадаю, що їхні власники будуть зі мною солідарні!). Після такої поїздки хочеться приїжджати ще, день не здається прожитим марно. Запитання ж дітей «А коли ви знову до нас при їдете?» — ще одне тому підтвердження. Антон Пєшкін формується власна думка й життєва позиція, яку вони дуже сильно захищають навіть у колі ровесників. Вони люблять або не люблять, приймають або відкидають. Прихилити серця дітей дуже нелегко. Різні солодощі, іграшки та частування не зможуть у цьому допомогти. Єдино вірний шлях — віддати їм своє серце, свою душу і своє тепло. А як хочеться, щоб це крихітне, вразливе дитяче сердечко відкрило перед тобою свої двері. Воістину — це Боже благословення для мене. Їхня сім’я — ровесники й персонал дитячого будинку, яких вони сприймають більше як друзів, ніж як учителів і наставників. Хоча у багатьох є батьки. Та, на жаль, у них немає можливості забезпечити свою дитину, і вони змушені вдаватися до допомоги держави. Протягом дня були миті такої глибокої проникливості, що просто сльози на очі наверталися. Діти всі дуже чудові. І дай Боже, щоб ми могли допомогти їм і зробити хоч якийсь мінімальний внесок у їхнє життя. День пролетів непомітно. Настав час нашого від’їзду. Багато дітлахів вийшли до нас. Вони підходили й обіймали, серед них був хлопчик Сашко (йому близько 12 років), який запитав мене: «Ти ще приїдеш до нас?». Неможливо передати словами свої відчуття. Я поїхала, але моя душа і моє серце хочуть повернутися туди знову. Інна Яцуляк Перед наступною поїздкою координатор підготувала запитання на різні теми, щоб поспілкуватись з дитбудинківцями і зрозуміти їхній душевний настрій. Ми зібрались за чаюванням. Кожен діставав з торбинки клаптик паперу із запитанням — потрібно було дати відповідь. Ідея реалізувалась у всіх своїх виявах. Коли спілкувались, мені здавалося, що час зупинився. Було настільки затишно, спокійно, на душі панувала рівновага. Я давно такого не відчувала. Запитання вимагали задуматись про речі, яким я раніше надавала менше уваги. Наприклад, що є найголовнішим у нашому житті. Було важко зробити вибір і цікаво послухати інших, адже я майже ровесниця цих хлопців і дівчат, мені 18, а їм 16–17 років. Це дозволяло зрозуміти й пізнати іншу людину. Час минув швидко і треба було їхати, а так не хотілось… Ольга Євтушик, волонтерський рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді

православна газета

ЗИМОВИЙ ФЕСТИВАЛЬ «БРАТИ» ЗІБРАВ МОЛОДЬ ІЗ 6 КРАЇН «Не бійся, тільки віруй!» — таким був девіз XIII Міжнародного зимового фестивалю православної молоді «Брати», який проходив у Гродно від 3 до 10 лютого. У ньому взяли участь понад 160 молодих людей із Білорусі, України, Росії, Литви, Польщі та Сербії, повідомляє офіційний сайт Синодального відділу у справах молоді УПЦ. До програми фестивалю увійшли різні тематичні бесіди й дискусії зі священиками та із запрошеними гостями, май-

стер-класи, активні заходи на відкритому повітрі, бал із класичними танцями, екскурсії. Організаторами фестивалю виступили відділ у справах молоді Гродненської єпархії та Об’єднання молоді Білоруської Православної Церкви за участю міжнародного оргкомітету фестивалю «Брати» (Можайськ). Захід проходив із благословення Високопреосвященнішого Філарета, Митрополита Мінського і Слуцького, Патріаршого Екзарха всієї

Міжнародний православний фестиваль «Брати» є унікальною молодіжною ініціативою, що сприяє зближенню молоді країн близького й далекого зарубіжжя, розвитку дружби і взаєморозуміння між країнами. У самій назві фестивалю «Брати» закладено ідею єдності. Це ініціатива, що спрямована на збереження духов ності, моральності, культури народів Білорусі, Росії та України, близького й далекого зарубіжжя.

МИТРОПОЛИТ НЕОФІТ ОБРАНИЙ ПАТРІАРХОМ БОЛГАРСЬКИМ

Як повідомляє інтернет-портал «Православ’я і світ», митрополит Неофіт виграв другий тур виборів Предстоятеля Болгарської Православної Церкви, в який вийшов разом із митрополитом Гавриїлом Ловецьким. 24 лютого у Софії митрополит Кирил оголосив результати виборів — митрополит Неофіт набрав 90 голосів, 47 голосів отримав митрополит Гавриїл. Один із бюлетенів було визнано недійсним. Усього в патріарших виборах взяли участь 138 делегатів.

За підсумками першого туру жоден із трьох кандидатів не набрав необхідних 92 голосів членів Священного Синоду. Митрополит Неофіт зібрав 72 голоси, митрополит Гавриїл — 43, митрополит Галактіон — 22 і один бюлетень було визнано недійсним. Митрополит Русенський Неофіт (в миру — Симеон Ніколов Димитров) народився 15 жовтня 1945 р. у Софії. Закінчив Черепиську духовну семінарію, Софійську та Московську (аспірантура) духовні

академії, регентське відділення при МДА. Кандидат богослов’я. Був викладачем східно-церковного співу, регентом студентського хору СДА і Софійського священицького хору. 1975 р. пострижений у чернецтво. Викладав східно-церковний спів і богослужбову практику в СДА. 1977 р. був возведений у сан архімандрита, у 1981-му — призначений протосингелом Софійської митрополії, у 1985-му — висвячений на єпископа Левкійського, другого вікарія Софійській митрополії. 1989 р. призначений ректором Софійської духовній академії, а після перетворення академії на богословський факультет Софійського університету в 1991 р. став його першим деканом. На початку 1992 р. призначений головним секретарем Священного Синоду Болгарської Православної Церкви і головою церковного настоятельства при патріаршому Олександро-Невському соборі. У 1994-му обраний митрополитом Доростольським і Червенським, а після поділу єпархії на Доростольську і Русенську став митрополитом Русенським. Почесний доктор Софійського університету святого Климента Охридського за заслуги в галузі духовної освіти Болгарії.

«ЧЕТЬЇ-МІНЕЇ» СВЯТИТЕЛЯ ДИМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО ВПЕРШЕ ПЕРЕКЛАДЕНО ГРУЗИНСЬКОЮ МОВОЮ Настоятель тбіліського храму в ім’я святої Варвари протоієрей Теодор Гоголадзе завершив роботу над перекладом першого (вересневого) тому «Четій-Міней» святителя Димитрія Ростовського, пові домляє «Благовіст-інфо». «Це перший переклад грузинською мовою плоду багаторічних праць видатного діяча Руської Православної Церкви. Переклад праці святителя Димитрія Ростовського вимагає не тільки досконалого володіння російською та церковно слов’янською мовами, а й ґрунтовного знання, проникнення в дух і особливості тієї епохи

російської історії», — пише в передмові редактор видання, доктор філологічних наук, керівник Видавництва Грузинської Патріархії Гванца Коплатадзе. Видання «Четій-Міней» уже з’явилося на прилавках церковних крамниць Грузії; усього вийде 12 томів. В інтерв’ю тижневику «Сапатріаркос уцкебані» («Вісник Патріархії») отець Теодор підкреслив, що переклад грузинською мовою «Четій-Міней» повністю і в усіх деталях відповідає оригіналу. «Святий Єфрем Мцире, грузинський письменник, перекладач і філософ X ст., ство-

рив теорію перекладу, і розроб лені ним принципи лягли в основу світової перекладної літератури. В одній зі своїх праць Єфрем Мцире пише, що переклад повинен обов’язково виконуватися з мови першоджерела (оригіналу), не допускати скорочень або доповнень і відповідати текстові оригіналу. Разом із тим необхідно враховувати особливості мови, якою перекладається праця. Дотримуючись цих принципів я, з Божою допомогою, не відмовився від жодного абзацу, від жодної деталі, відображеної в “Четьїх-Мінеях” святителя Димитрія Ростовського», — розповів священик.

У ПАКИСТАНІ ПРОЙШОВ СЕМІНАР З ОСНОВ ПРАВОСЛАВ’Я

проводить розслідування, не виключає, що каплицю могли підірвати.

У ФРАНЦІЇ СХВАЛИЛИ ЗАКОН ПРО ОДНОСТАТЕВІ ШЛЮБИ Депутати Національних зборів (Нижня палата Парламенту) Франції схвалили законопроект, що легалізує в країні одностатеві шлюби й дозволяє таким сім’ям усиновлення дітей, повідомляє foma.ru. За ухвалення закону проголосувало 329 із 577 депутатів, проти висловилося 229. Відзначається, що результат голосування було визначено заздалегідь, оскільки прихильники проекту закону володіють більшістю в Нижній палаті. Раніше проти введення в країні цього

№ 5 (327), березень 2013

Білорусі, та Високопреосвященнішого Артемія, архієпископа Гродненського і Волковиського, голови Об’єднання молоді Білоруської Православної Церкви. Серед гостей фестивалю була делегація Синодального молодіжного відділу Української Православної Церкви на чолі з Преосвященнішим Іоною, єпископом Обухівським. До її складу увійшли: архімандрит Іоасаф (Перетятько), протоієрей Іоанн Тронько та інші.

У ГРЕЦІЇ НЕВІДОМІ ЗРУЙНУВАЛИ КАПЛИЦЮ В ІМ’Я СВЯТОГО ПРОРОКА ІЛІЇ На початку лютого у Греції стався безпрецедентний випадок вандалізму — невідомі повністю зруйнували каплицю в ім’я святого пророка Ілії в горах Астерусія Орі, повідомляє портал «Православіе.by» з посиланням на агентство Romfea. Каплицю було зведено в горах, які лежать паралельно з південним узбережжям Іракліона (Крит). Її власноруч побудував останній місцевий самітник Феодор, який для її зведення носив будівельний матеріал на своїх плечах. Настоятель ставропігійного монастиря Богородиці Панагія Одигітрія архімандрит Парфеній зазначив, що споруда була зруйнована людьми, а не якимось стихійним лихом. Поліція, яка

М і ж н а род н і н ови н и

закону виступили багато представників опозиції, а також християнські конфесії. Відразу після прийняття закону перед будинком Нац зборів пройшов стихійний мітинг проти легалізації одностатевих шлюбів, який зібрав близько 1,5 тисячі людей. Організована масова акція протесту намічена на 24 березня. Останньою ж великою акцією протесту проти ухвалення даного закону став паризькій хід, що відбувся 13 січня та зібрав понад 300 тисяч громадян.

Священик Руської Православної Церкви Закордоном отець Адріан Августус, який опікує засновану ним православну парафію в Пакистані, провів перший православний семінар у м. Хайдарабад у провінції Сінд, повідомляє Седмиця.Ru. Семінар з основ Православної віри було організовано для місцевої православної общини. Нагадаємо, що, з благословення Первоієрарха Руської Православної Церкви Закордоном, Митрополита Східно-Американського і НьюЙоркського Іларіона, на території Пакистану діє Руська православна місія в ім’я святого Архангела Михаїла.

У МАДРИДІ ОСВЯТИЛИ КУПОЛ І ХРЕСТ ДЛЯ СПОРУДЖУВАНОГО ХРАМУ В ІМ’Я СВЯТОЇ МАРІЇ МАГДАЛИНИ Чин освячення 7 лютого звершив єпископ Корсунський Нестор у присутності численних гостей, повідомляє сайт Корсунської єпархії. Після чину освячення єпископ Нестор подякував усім, хто брав участь у будівництві, зазначивши його важливість у країні, де Церква досі не має жодного свого храму. Будівництво храму було розпочато відразу ж після освячення закладного каменя 6 грудня 2011 р. Завершення робіт повинно відбутися імовірно у квітні 2013 р. Окрім храму парафіяльний комплекс включає в себе адміністративні приміщення, трапезну, класи для занять із дітьми й житло для духовенства. Підготував Олег Карпенко

духовне життя

№ 5 (327), березень 2013

ЄПАРХІАЛЬНЕ ЖИТТЯ

Протоієрей Сергій Правдолюбов:

«Прощати — це елементарна техніка безпеки»

росити одне в одного П пробачення у день Прощеної неділі — тра-

диція, данина моді чи встановлення, що має коріння у вічності? Коли, чому й навіщо потрібно прощати? Відповідає протоієрей Сергій Правдолюбов, настоятель храму в ім’я Живоначальної Трійці у ТроїцеГоленищеві (м. Москва): — Коли у людини має бути операція, під час якої вона може померти, навряд чи вона засумнівається, що необхідно пробачити всім, хто її коли-небудь вільно чи мимоволі образив. Зрозуміло, якщо вона вірує у Христа. Прощена неділя — нагадування про те, що нам треба буде всім пробачити. Так вимагає Господь наш Іісус Христос, і не тому що у Нього виникло таке деспотичне бажання, а тому що якщо я комусь не пробачив, марно навіть молитися і просити у Бога щось для себе. Жодних відмовок, вивертів бути не може. Ми повинні пробачити, інакше життя наше не рухатиметься. юди, виховані у Православній вірі, зобо в’язані прощати, не відкладаючи це на Прощену неділю. Апостол каже: гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому (Єф. 4: 26). А згадайте, які чудові слова є в молитві, яку ми читаємо перед Причастям: «первее примирися тя опечалившим». Тебе образили, і ти проси у кривдника пробачення. Це непросто, це вже рівень неземного буття. Але ми й призначені для іншого життя — вічного. Візьмемо супутник або космічний корабель. Його будують кілька десятиліть, витрачають

на це величезні гроші, готують до польоту на Марс. Побудували, злітає, щось не спрацьовує, падає.. . Чому? Неправильно були на землі орієнтовані плюси й мінуси електропостачання, не зміг він зорієнтуватися на сонці, розвернувши свої сонячні батареї, і загинув. агинув не тому, що Бог знищує космічний корабель, а тому, що люди недопрацювали тут, на землі. Тридцять років готували і не підготували як слід. А нас, людей, 60 років готують до вічного життя, кажуть, що для нього необхідно, а ми впираємося: «Та ви що? Неможливо пробачити всі образи». А якщо не працюватиме система, що будете робити далі? Усе впаде. Любий мій, давай налаштовуй свою роботу для вічності, а не для тимчасового життя на землі. Досить вслухатися у слова Божественної літургії, звернути увагу, в якому часі вживаються дієслова, щоб це стало очевидно. Ми зі студентами три роки вивчали грецький текст, зрозуміло,

консультуючись із професором грецької мови. Там є такі слова: «Згадуючи все, що для нас було (церковнослов’янською — вся, яже о нас бывшая): Хрест, гроб, триденне Воскресіння, на небеса сходження, одесную сидіння, Друге і славне паки Пришестя». Це не помилка. Греки жахнулися б від одного неправильного слова — зажадали б виправити. Але майже дві тисячі років ніхто не виправляє. Було Друге Пришестя — текст для майбутнього написаний, а не для сьогодення. І ще на одне місце Літургії хочу звернути увагу: «Нераздельней Троице покланяемся: Та бо нас спасла есть». Минулий доконаний час. Ми ще не врятовані, живемо на землі, а в Церкві співаємо: «Та бо нас спасла есть». е слова Літургії з майбутнього після Другого Пришестя, а ми їх співаємо зараз. Вони нагадують нам про розбіжності нашого лінійного часу і вічності, ми на Літургії молимося з

вічності і страшимося цього, якщо усвідомлюємо сенс слів. Святитель Василій Великий це трошки пом’якшив, в його Літургії немає такого буквального зіткнення часу й вічності, а коли слухаєш слова Літургії Іоанна Златоуста — древньої Антіохійської літургії, — аж страшно стає. Такий погляд з вічності у жодному разі не нав’язується, але ми повинні зі страхом і трепетом усвідомлювати, для чого живемо на землі, і всіма можливими технічними засобами налаштовувати себе розумово та морально на те, щоб дивитися уважно на своє життя саме звідти, з вічності. Прощати необхідно, бо це елементарна техніка безпеки. и спираємося на Євангеліє, на слова Христа, але нелегко буває дотримати їх миттєво, іноді «гальмуємо». Одного разу, коли я в храмі сповідував, підійшов чоловік і зненацька вдарив мене по щоці. А в мене відбулося деяке гальмування — я став згадувати, що треба робити у таких випадках. Максимум дві секунди думав, після чого підставив іншу щоку. ін не вдарив, більше у храм не приходив, але я досі себе лаю, що тоді загальмував. Миттєво повинен був підставити другу щоку, але наші розум, серце, совість ціпеніють перед Євангелієм. Без запізнення треба реагувати, інакше наш космічний корабель знову може звалитися. У житті земному нас тренують небесними заповідями вічного життя, щоб ми не погубили свій корабель своїми ж недоробками, неполадками, уповільненими реакціями.

ЦЕРКВА, ДЕРЖАВА, СУСПІЛЬСТВО 1 березня ректор Київської духов ної академії і семінарії митрополит Бориспільський Антоній і генеральний директор Національного КиєвоПечерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина підписали договір про співпрацю, який є підтвердженням аналогічної угоди, укладеної 2011 р. З боку духов ної академії при укладенні угоди були присутні: проректор з навчальної роботи доцент єпископ Ірпінський Климент, проректор з науково-богословської роботи професор Володимир Бурега, вчений секретар професор протоієрей Ростислав Снігірьов, проректор з виховної роботи архімандрит Маркел; з боку КиєвоПечерського заповідника — перший заступник генерального директора Валерій Панченко. На зустрічі також був присутній директор Паломницького Центру УПЦ Володимир Теліженко. Договір передбачає реалізацію спільних проектів у сфері наукової, видавничої, просвітницької, науково-експозиційної, організаційної та

музейної роботи. Академія і Заповідник домовилися про організацію спільних конференцій, семінарів, круглих столів, тематичних лекторіїв, про розробку спільних науководослідних проектів, обмін видавничою продукцією. На завершення зустрічі митрополит Антоній підніс у дар Києво-Печерському заповіднику видання КДА; у свою чергу, Любомир Михайлина передав книги в академічну бібліотеку.

православна газета

5 березня Керуючий справами Української Православної Церкви, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський Антоній зустрівся з ректором Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Володимиром Рожком. На зустрічі були присутні хормейстери Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка Олександр Тарасенко та Богдан Пліш, а також перший проректор КДАіС прото ієрей Сергій Ющик. У ході зустрічі обговорювалися питання участі Київської духовної академії в урочистостях із нагоди сторіччя Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського та налагодження співробітництва у створенні на базі останньої кафедри церковного регентства. Сайт КДАіС

ЛУГАНСЬК. 4 березня. Відкрився сайт Свято-Миколаївського кафедрального собору м. Алчевськ Луганської області (sobor-al.com.ua), створений з благословення настоятеля собору, благочинного Алчевського округу протоієрея Олександра Устименка. В меню сайта представлені розділи «Собор», «Храм Усіх святих» (розташований на території собору), «Духовенство», «Святині», «Недільна школа», «Хор», «Бібліотека», «Вічна пам’ять», «Питання до священика», «Гостьова книга». eparhia.lg.ua МИКОЛАЇВ. 4 березня у кафедральному соборі на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Миколаїв митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим у співслужінні духовенства міста звершив відспівування

мера Миколаєва Володимира Дмитровича Чайки, який помер 2 березня. За богослужінням молилися єпископ Вознесенський і Первомайський Олексій, голова Миколаївської обласної державної адміністрації Микола Круглов, голова обласної ради Ігор Дятлов, перший заступник Миколаївського міського голови Юрій Андрієнко, народні депутати, мери міст, представники дипломатичних місій, представники влади Миколаєва та Миколаївської області, керівники підприємств і організацій, городяни. eparhia.mk.ua СУМИ. 4 березня єпископ Сумський і Охтирський Євлогій звершив освячення каплиці в ім’я благовірного князя Ярослава Мудрого, зведеної біля будівлі прокуратури Сумської області. Каплиця названа на честь святого, що його співробітники прокуратури шанують як свого небесного покровителя. За богослужінням молилися голова Сумської обласної державної адміністрації Юрій Чмирь, голова Сумської обласної ради Геннадій Михайленко, Сумський міський голова Геннадій Мінаєв, прокурор Сумської області Руслан Білокінь та ін. pravoslavie.sumy.ua КІРОВОГРАД. 5 березня архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф звершив закладку каменя і капсули з пам’ятною грамотою у фундамент храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці у м. Мала Виска Кіровоградської області. orthodox-kr.org.ua ДОНЕЦЬК. 6 березня, у день святкування Козельщанській іконі Божої Матері, в Донецьку відбулося освячення храму на честь цього образа. Чин освячення звершили: митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, архієпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей, єпископ Макіївський Варнава та єпископ Бердянський і Приморський Єфрем у співслужінні духовенства Донецької єпархії. Новоосвячений храм розташовано на території головного офісу Асоціації НВО «Механік». Ініціатором зведення церкви виступив трудовий колектив підприємства. ortodox.donbass.com Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 4 «ЦПГ» за 2013 р.), від 14 лютого до 3 червня єпархіями Української Православної Церкви проходить хресний хід із частицею Древа Чесного і Животворящого Хреста Господнього та мощами святих рівноапостольних царя Константина і матері його цариці Єлени, присвячений 1700-літтю видання Міланського едикту. В період від 28 лютого до 13 березня святині, зокрема, відвідали єпархії УПЦ, розташовані на території Кіровоградської та Запорізької областей.