Cerkovna_Gazeta_2013_07_329_UA by blog CPG

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Квітень 2013 № 7 (329)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офіційному сайті УПЦ — www.orthodox.org.ua, а також на сайтах: www.orthodoxy.org.ua, fotolitopys.in.ua, cpg.in.ua АРХІЄРЕЙСЬКА ХІРОТОНІЯ

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

Хіротонія архімандрита Варсонофія (Виниченка) на єпископа Новоазовського

Піст і здоров’я

с. 5

с. 7

ПАЛОМНИЦТВО

Про культуру харчування, здоровий спосіб життя — наша бесіда з Валентином Вікторовичем Луцьким

МАЛА ЦЕРКВА

Сумельський монастир — хранитель «Панагії Чорної скелі»

Батьківське благословення Що таке батьківське благословення? Чому воно потрібне? Народжується воно спонтанно чи до нього готуються?

На території Туреччини, неподалік від м. Трабзон (колишній Трапезунт), високо в горах розташувався старовинний візантійський монастир

с. 12–13

с. 8

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 29 березня Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру в рамках IV Міжнародного проекту «Україна й українці — цвіт нації, гордість країни» було вручено зірку «Патріот України». Згаданий вище проект засновано 2007 р. з метою заохочення громадян, які зробили вагомий внесок у розвиток держави, зміцнення її міжнародного іміджу та об’єднання української нації. Крім нагрудної відзнаки, лауреатові проекту вручається диплом «За виявлений патріотизм і бездоганне служіння Україні» та Книга пошани «Україна й українці — цвіт нації, гордість країни». ЮВІЛЕЙ

«ТВОИМ ЗАСТУПЛЕНИЕМ И ПОМОЩИЮ СПАСАЕМИ» 7 квітня, у Неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну, свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній очолив служіння Літургії у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Його Високопреосвященству співслужили намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Ірпінський

Климент, Бородянський Варсонофій, Васильківський Миколай і духовенство монастиря. За Літургією митрополит Антоній рукоположив у сан пресвітера студента II курсу Київської духовної академії ієродиякона Інокентія (Підтоптаного), а митрополит Павел звершив дияконську хіротонію випускника КДА Олександра Мартинова. За підтримки фонду Кафедрального собору УПЦ на честь Воскресіння Христового та Відділу

Київської єпархії «Церква і культура» під час богослужіння у храмі перебувала давня ікона Божої Матері «Розчулення», яка ймовірно належала святому благовірному князю Володимиру Мономаху (докладніше див. у № 16 «ЦПГ» за 2012 р.). Цей образ Богоматері також буде доступний для поклоніння у Києво-Печерській Лаврі 20 квітня, на свято Похвали Пресвятої Богородиці.

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ 1 квітня, як повідомляє сайт КДАіС, у Київській духовній академії відбулася ІV щорічна студентська конференція «Студентська наука в духовній школі». У роботі форуму, присвяченого 1700-річчю видання Міланського едикту, взяли участь представники Київських духовних шкіл, Ужгородської української богословської академії, Чернівецького православного богословського інституту, Одеської, Волинської, Полтавської, Харківської, Почаївської, Таврійської духовних семінарій і Чернігівського духовного училища. Пленарне засідання відкрив ректор Київської духовної академії і семінарії, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній, який оголосив вітальне слово

Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира організаторам та учасникам конференції. На пленарному засіданні владика Антоній виступив із доповіддю «Міланський едикт 313 року: обставини його видання і можливі інтерпретації змісту». Із презентацією діяльності Православного

богословського факультету імені святого Василія Острозького Університету Східного Сараєва виступив декан факультету протоієрей Борис Брайович. Потім відбулося підписання договору про спів працю між Київською духовною академією та вищезгаданим факультетом. Після пленарного засідання робота конференції продовжилася у восьми секціях: «Історичний шлях Православ’я на Русі: до 1025-річчя Хрещення Київської Русі», «Біблійні науки і моральне богослов’я», «Догматичне богослов’я і патрологія», «Апологетика і релігійна філософія», «Порівняльне богослов’я і сектознавство», «Історія Київських духовних шкіл», «Історія Церкви», «Церковно-практичні дисципліни».

1 квітня в резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося перше засідання Організаційного комітету з підготовки та проведення святкування 1025-річчя Хрещення Русі. Нагадаємо, що цей Оргкомітет під головуванням Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського Антонія було утворено рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 15 березня 2013 р. (журнал № 20, див.: № 6 «ЦПГ» за 2013 р.). Окрім членів Комітету на засіданні були присутні представники Адміністрації Президента України та Міністерства культури. Керуючий справами Української Православної Церкви поінформував присутніх про перше засідання Церковно-громадського організаційного комітету з підготовки і проведення святкування 1025-річчя Хрещення Русі. Воно відбулося 27 березня під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила у Москві (див.: с. 4). Радник Президента України — керівник Головного управління Адміністрації Президента України з питань гуманітарного розвитку Юрій Богуцький ознайомив членів Організаційного комітету із планами держави щодо святкування ювілею. Потім учасники засідання розглянули попередній план святкових заходів.

№ 7 (329), квітень 2013

26 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир підписав указ про призначення вікарія Київської Митрополії єпископа Бородянського Варсонофія ключарем споруджуваного у Києві храму на честь Воскресіння Христового — кафедрального собору Української Православної Церкви, повідомляє сайт «Православіє в Україні». 27 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в київському Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся із грецькою делегацією, до складу якої увійшли: Надзвичайний і Повно-

православна газета

П Р Е ДСТО Я ТЕ Л Ь У П Ц

інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко та директор Паломницького центру УПЦ Володимир Теліженко. Сторони обговорили питання взаємодії у сфері організації паломництв

важний Посол Греції в Україні Георгіос Георгунтзос, віцегубернатор Іонічних островів і губернатор о. Корфу Христос Скуртіс, керівник туристичного комітету Іонічних островів Василій Кондос, відповідальний за туризм у губернському управлінні Іонічних островів Спірос Фіміс, представник відділу туризму Кікладських островів у Південному Егейському регіоні Димитрій Пасхалідіс, відповідальний за туризм на о. Тінос Іоанн Відаліс. Від Української Православної Церкви у зустрічі взяли участь архі єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), голова Синодального

до святинь Греції. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Митрополит Володимир нагородив посла Греції Георгіоса Георгунтзоса орденом УПЦ святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Пан посол подякував Його Блаженству за нагороду та запевнив, що й надалі сприятиме зміцненню українсько-грецьких відносин. Митрополит Володимир також привітав членів грецької делегації з Днем Незалежності та зі святом Благовіщення Пресвятої Богородиці, які у Греції відзначають 25 березня. На завершення зустрічі сторони обмінялися пам’ятними подарунками.

28 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з головним лікарем пологового будинку № 5 м. Києва Михайлом Макаренком та його заступником Дмитром Говсєєвим. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ П е р е я сл а в -Х м ел ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр та благочинний Києво-Святошинського благочиння протоієрей Василій Русінка. За труди на благо Церкви Блаженніший

Владика нагородив Михайла Макаренка орденом святого апостола Андрія Первозванного, а Дмитра Говсєєва — орденом святителя Миколая Чудотворця. Відзначимо, що стараннями нагороджених розпочато будівництво дзвіниці храму на честь ікони Божої Матері «Знамення», розташованого на території пологового будинку, а також відремонтовано приміщення медичного закладу та придбано сучасне обладнання. Крім того, ведуться проектні роботи з будівництва перинатального центру.

28 березня, Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії за труди на благо Церкви вручив нагороди благодійникам. Зокрема, підприємці Д. Гордієнко та І. Стаковиченко були нагороджені орденом преподобних Антонія і Феодосія Печерських II ступеня, М. Затуловський — орденом святої рівноапостольної великої княгині Ольги, В. Малахов — благословенною грамотою Блаженнішого Митрополита Володимира з нагрудною відзнакою. Благословенними грамотами Блаженнішого Митрополита Володимира також були відзначені а д в о к а тс ь ке об’єднання «Аліас» та агентство «RM & C». На зустрічі були при-

сутні Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-

Хмельницький і Вишневський Олександр та вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій.

29 березня у Всіхсвятському храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії Блаженніший Митрополит Київський і всієї

України Володимир очолив наречення архімандрита Ва рсонофія (Виниченка) на єпископа Новоазовського, вікарія Донецької єпархії,

а 30 березня, за Літургією в соборному храмі Пантелеймонівської обителі, — архієрейську хіротонію архімандрита Варсонофія (див.: с. 5).

Понад шість років канал доступний телеглядачам України.) За заслуги перед Церквою Блаженніший Владика нагородив телеканал «Союз» орденом Української Православної Церкви преподобного Нестора Літописця I ступеня. Орденів преподобного Нестора II ступеня були удостоєні: митрополит Єкатеринбурзький і Верхотурський Кирил, керівник православного телеканалу «Союз»

ігумен Димитрій (Байбаков), директор московського представництва телеканалу Сергій Юргін, співробітник телеканалу протоієрей Олексій Ладигін. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко.

1 квітня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії за заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 45-річчя від дня народження нагородив голову Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ прото ієрея Георгія Коваленка орденом святого благовірного князя Ярослава Мудрого. 1 квітня, Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в київському Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв співробітників православної телекомпанії «Союз». (Телекомпанію «Союз» засновано в Єкатеринбурзькій єпархії 2005 р. Телеканал висвітлює діяльність багатьох єпархій як у Росії, так і в інших країнах канонічного простору Руської Православної Церкви.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 12.04.2013 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Прохання не використовувати газету з побутовою метою

православна газета

пра в осла в н ий кал е н дар

ПАСТИР СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

чернець Софроній (Кристалевський) прийняв чернечий постриг. Першої ж ночі після зречення від усього земного праведник отримав одкровення з неба про своє майбутнє служіння. Перебуваючи після постригу в храмі, як того вимагають правила Православної Церкви, Софроній раптом почув Голос, що вимовив такі слова: «Коли будеш єпископом, побудуй храм на честь Усіх святих». На той момент майбутньому святителю було 26 років. Після отримання освіти в Київській духовній академії, він вступив до Преображенської обителі, де дав обітницю присвятити своє життя Господу, прийнявши ім’я Єрусалим-

ського патріарха Софронія. Через два роки, у 1732 р., його викликали у Київ, де у Софійському соборі хіротонісали в сан ієродиякона, а потім — ієромонаха. У 1735 р. отець Софроній був посланий у Санкт-Петербург для виконання доручень Переяславського архієрея в Синоді, де зарекомендував себе з найкращого боку і з часом був прийнятий до числа братії щойно створеного Олександро-Невського монастиря. Ставши намісником майбутньої Лаври, праведник ніс цей послух більше семи років, займаючись благоустроєм столичної обителі, поповненням бібліотеки монастиря, організацією навчального процесу в семінарії, що знаходилася при ньому.

У 1753 р. у житті святого відбулася поворотна подія: імператриця Єлизавета Петрівна рекомендувала його Святішому Синоду як кандидата на овдовілу єпископську кафедру Іркутської і Нерчинської єпархії. В указі самодержиці говорилося, що Софроній «особа, не тільки гідна єпископського сану, але й така, яка цілком може виправ-

ницьких сім’ях, при будь-якому зручному приводі закликав мирян до моральної чистоти. Крім цього архіпастир піклувався про гідне становище жінок у сім’ї та вимагав відповідного до них ставлення. Владика суворо стежив і за тим, щоб богослужіння відбувалися згідно з Уставом. За спогадами келійника архіпастиря, святитель вів суворе подвижницьке життя, «їжу їв найпростішу й у малій кількості, служив дуже часто, більшу частину ночі проводив у молитві, спав на підлозі. . .». Відчуваючи погіршення свого здоров’я, єпископ Софроній звернувся до Синоду із проханням про відхід на спочинок. Однак у столиці не поспішали з відповіддю, оскільки знайти гідну заміну було непросто. 12 квітня 1771 р. архіпастир Сибірської землі відійшов у вічність. А майже через півтора століття, у 1918 р., він був причислений до лику святих.

унію з Римом. Повернувшись до Москви, він був позбавлений влади собором руських архієреїв і таємно втік до папи Римського. Після Ісидора новим Московським митрополитом одностайно був обраний святитель Іона. Вперше Константинопольський патріарх благословив поставити у Москві канди-

дата, обраного собором руських архієреїв. Ця історична для Руської Церкви подія відбулася у 1448 р. Іона з архіпастирською ревністю став утверджувати благочестя серед пасомих, словом і ділом зміцнюючи Православну віру в країні. При цьому він не залишив і особистих чернечих подвигів. За труди на благо Церкви святитель Іона удостоївся від Бога благодатних дарів чудотворіння і прозорливості. У 1451 р. Москву взяли в облогу татари. Вже палали передмістя... У цей неспокійний час святитель з духовенством звершував хресний хід стінами Кремля, зі сльозами благаючи Господа і Його Пречисту Матір про спасіння міста й місцевих жителів. Зустрівши благочестивого ченця старця Антонія, святитель став просити його помолитися про спасіння міста, на що той відповів: «Великий святителю! Дякуємо Богу і Пречис-

тій Його Матері: почула Вона молитви твої й ублагала Сина Свого, місто і всі православні християни будуть врятовані за твоїми молитвами. Вороги скоро будуть переможені. Тільки мені одному судилося від Господа бути вбитим ворогами». Ледве старець сказав це, як ворожа стріла пронизала його. Пророкування старця Антонія збулося: на свято Положення ризи Пресвятої Богородиці, в лавах татар сталося сум’яття, і вони у невідомому страху й жаху почали тікати. На згадку чудесного порятунку Москви від ворогів святитель Іона збудував на своєму подвір’ї храм на честь Положення ризи Пресвятої Богородиці. У 1461 р., на 13-му році служіння, Московський святитель відійшов до Господа. Вже через 11 років мощі святого митрополита були знайдені нетлінними і покладені в Успенському соборі Кремля.

НАСТАВНИК СПАСІННЯ

Святитель Іона, митрополит Московський (день пам’яті — 13 квітня за н. ст.) дного разу Симонів монасО тир відвідав Московський митрополит Фотій. Після

молебню владика благословив архімандрита і братію, а потім вирішив дати благословення ченцям обителі, які виконували різні монастирські роботи. Коли митрополит зайшов у пекарню, то побачив сплячого від багатьох праць ченця Іону, права рука якого була зігнута у благословляючому жесті. Святитель попросив не будити його і передбачив майбутнє велике служіння ченця на славу Христової Церкви. Початок чернечим подвигам Іона поклав у рідному місті Галичі, прийнявши у 12 років постриг в одному із місцевих монастирів. Пізніше праведник перейшов у Симонів монастир,

де багато років виконував різні послухи. Минув час, і пророцтво святителя Фотія виповнилося: Іона був поставлений на служіння єпископом Рязані й Мурома. Після смерті митрополита у 1431 р., новим кандидатом на Московську кафедру за своє добродійне життя був вибраний святитель Іона. Проте у ті часи поставлення звершував Константинопольський патріарх. Приїхавши у Новий Рим, праведник дізнався, що патріарх Іосиф II уже поставив на Московську кафедру болгарина на ім’я Ісидор, тому змушений був повернутися. Проте служіння Ісидора було недов гим. Пробувши якийсь час у Києві, а потім у Москві, митрополит 1438 р. вирушив на Флорентійський собор, де прийняв

СМИРЕННИЙ ПОСЛУШНИК БОЖОЇ ВОЛІ

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ ДНІ ПАМ’ЯТІ:

Преподобний Варсонофій Оптинський (день пам’яті — 14 квітня за н. ст.) немагаючи від численних З болісних недуг, преподобний Варсонофій Оптинський, однак,

приймав усіх без відмови. Зцілюючи тілесні й душевні немочі, батюшка направляв на тісний і скорботний, але єдино спасительний шлях. Одного разу до нього привели глухонімого юнака. «Страшна хвороба — наслідок тяжкого гріха, вчиненого ним у дитинстві», — пояснив старець його нещасній матері й щось тихо зашепотів на вухо хворому. «Батюшко, він вас не чує, — розгублено вигукнула мати, — він же глухий...» — «Це він тебе не чує, — відповів старець — а мене чує», — і знову став говорити щось пошепки у вухо юнакові, очі якого розширилися від жаху, і він покірно схитував головою... Після Сповіді преподобний Варсонофій причастив страждальця, і хвороба залишила його. За багато років перед тим, коли праведника знали як полковника Павла Івановича Пліханкова, він прийшов у Оптину пустинь за духовною порадою до святого старця Амвросія. Коли преподобний тільки підходив до скиту, одна блаженна,

що знаходилася в «халупці» старця, несподівано з радістю вимовила: «Павло Іванович приїхали». — «От і слава Богу», — спокійно відгукнувся Амвросій... Тут же, у «халупці», й почув Павло Іванович слова старця, що вразили його: «Через два роки приїжджайте, я вас прийму». Він виконав прохання святого і приїхав у самий останній день відпущеного терміну, але в живих Амвросія вже не застав. У 1892 р. Павло Пліханков був зарахований до числа братства Іоанно-Предтеченського скиту. Протягом трьох років щовечора ходив він для бесід до старців: спочатку до преподобного Анатолія, а потім до преподобного Іосифа. У 1902 р. праведник був висвячений на ієродиякона, а на початку наступного року — в сан ієромонаха. За увесь час свого чернечого життя преподобний Варсонофій залишав Оптину лише декілька разів — і то тільки з послуху. З початком російськояпонської війни 1904–1905 рр. батюшка поїхав на фронт, де сповідував, соборував і причащав поранених і вмираючих, сам неодноразово наражаючись на смертельну небезпеку.

дати бажання та надії государині та Синоду — нести тягар єпископського служіння на далекій околиці й задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи і свавілля людського» . Про труднощі служіння в Сибіру святителю було добре відомо, тому перед поїздкою до Іркутська він відвідав Києво-Печерську Лавру, просячи благословення біля мощей Божих угодників. Побував він і у рідній Красногорській обителі. Тоді ж праведник займався пошуком освічених і духовно досвідчених помічників. Навесні 1754 р. владика прибув до Іркутська. Попросивши благословення на майбутній подвиг біля могили першого архіпастиря Східного Сибіру святителя Інокентія (Кульчицького), владика Софроній розпочав діяльність: призначив намісниками місцевих обителей духовно досвідчених подвижників, регламентував домашню освіту дітей у свяще-

Святитель Софроній, єпископ Іркутський (день пам’яті — 12 квітня за н. ст.) 1730 р. у Покровському У храмі Красногорського Преображенського монастиря

№ 7 (329), квітень 2013

17 квітня — преподобного Іосифа Багатостраждального, Печерського, у Дальніх печерах; 18 квітня — святителя Іова, патріарха Московського і всієї Русі; 20 квітня — свято Похвали Пресвятої Богородиці; Данівській («Аз есмь с вами и никтоже на вы») іконі Божої Матері; А у 1910 р., також «за послух», їздив на станцію Астапово для напуття вмираючого Льва Толстого. Згодом він із глибоким сумом згадував: «Не допустили мене до Толстого... Благав лікарів, рідних, нічого не допомогло... Хоча він і Лев був, але не зміг розірвати кільце того ланцюга, яким скував його сатана». У 1907 р. Варсонофій став нести послух скитоначальника. У цей час про благодатного старця знала уже вся Росія. Люди низкою тяглися в Оптину за зціленням не тільки тілесних хвороб, але й понівечених,

стомлених гріхом душ. Преподобний володів даром бачити найпотаємніші помисли душі, що давало йому великі можливості для зцілення людських немочей, вигнання бісів. Дар прозорливості Варсонофія особливо виявлявся при звершенні Таїнства Сповіді. Софія Михайлівна Лопухіна згадувала, як вона, приїхавши в Оптину 16-річною дівчиною, потрапила в «халупку», в якій приймав старець. Преподобний побачив її й покликав у сповідальню. Там він переказав їй усе її життя, рік за роком, провину за провиною, не тільки вказуючи точно дати,

21 квітня — преподобної Марії Єгипетської; святителя Нифонта, єпископа Новгородського; преподобного Руфа, затворника Печерського, у Дальніх печерах; Собору преподобних і преподобномучеників Звіринецьких; 27 квітня — воскрешення праведного Лазаря; 28 квітня — свято Входу Господнього до Єрусалима. коли вони були вчинені, але також називаючи й імена людей, з якими вони були пов’язані. А завершивши цей страшний переказ, зажадав: «Завтра ти прийдеш до мене і повториш усе, що я тобі сказав. Я хотів тебе навчити, як треба сповідатися»... Батюшка віддав душу Господу 14 квітня (за н. ст.) 1913 р. У передсмертній хворобі преподобний Варсонофій щодня причащався Святих Таїн. Відмовившись від допомоги лікаря і будь-якої їжі, лише повторював: «Залиште мене, я вже на хресті...». Підготував Андрій Гор

№ 7 (329), квітень 2013

православна газета

н о в и н и, под і ї, ком е н тар і

1025- РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 2 квітня у Синодальному залі Київської Митрополії, під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, відбулося засідання Координаційної ради голів Синодальних установ при Предстоятелі Української Православної Церкви. У засіданні, зокрема, було розглянуто плани Синодальних установ із відзначення у 2013 р. 1025річчя Хрещення Русі, 1700-річчя видання Міланського едикту, 1150-річчя початку місії рівноапостольних Кирила і Мефодія та 900-річчя написання «Повісті минулих літ».

3 квітня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир зустрівся із членами міжфракційного депутатського об’єднання «За сприяння свободі совісті». Від депутатського корпусу на зустрічі були присутні народні депутати України Ганна Герман (яка очолює згадане об’єднання), Юрій Мірошниченко, Едуард Гурвіц, Андрій Деркач, Олег Ляшко, Сергій Міщенко, Оксана Калетник. З боку Української Православної Церкви на зустрічі були присутні: Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, секретар Предстоятеля УПЦ архі єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, голова Синодального відділу УПЦ з біоетики та етичних питань єпископ Макарівський Іларій, голова Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів єпископ Львівський і Галицький Філарет, голова Синодального відділу у справах молоді єпископ Обухівський Іона, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального відділу «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова Юридичного відділу УПЦ Валентин Волинець, радник Предстоятеля УПЦ Юрій Решетніков та Представник УПЦ у Верховній Раді України протоієрей Василій Русінка. Вітаючи присутніх, Блаженніший Митрополит Володимир подякував народним депутатам за створення депутатського об’єднання і готовність сприяти вирішенню важливих питань державно-церковних відносин, а також за відкритість до діалогу та бажання спільно творити добрі справи. Предстоятель УПЦ сказав про те, наскільки важливо гідно відзначити 1025-річчя Хрещення Русі й окреслив коло питань, що їх Церква вважає першочерговими у розвитку співпраці з державою і, зокрема, з Верховною Радою України як вищим законодавчим органом країни. У слові-відповіді Ганна Герман подякувала Його Блаженству за благословення на створення міжфракційного депутатського об’єднання «За сприяння свободі совісті» й висловила надію на плідну співпрацю парламентарів із релігійними організаціями задля служіння народу України. Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній звернув увагу депутатів на питання, що турбують нашу Церкву. Серед голов них — питання отримання Церквою як релігійним об’єднанням статусу юридичної особи; питання про заборону приватизації церковного майна, що перебуває у державній та комунальній власності; питання визнання державою духовної освіти та надання Церкві права засновувати навчальні заклади; питання захисту суспільної моралі. У рамках зустрічі відбувся обмін думками щодо порушених питань. На завершення Блаженніший Митрополит Володимир подякував народним обранцям за відвідування Лаври у святі дні Великого посту й подарував кожному примірник Святого Письма Нового Завіту з особистим підписом, а також диски із фільмом про Хрещення Русі та церковними піснеспівами. За матеріалами офіційного сайта УПЦ

27 березня в Патріаршій та Синодальній резиденції в Даниловому монастирі у Москві Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив перше засідання Церковно-громадського організаційного комітету з підготовки і проведення святкування 1025річчя Хрещення Русі. Комітет було створено рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви від 12 березня 2013 р. (журнал № 11). Від України в засіданні взяли участь: Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній; намісник Святої Успенської Києво-Печерської

Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел; віцепрем’єр-міністр України Костянтин Грищенко; голова Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України», мер м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Юрій Вілкул; заступник мера м. Києва, секретар Київської міської ради Галина Герега; голова правління міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі» Олег Кривошея. В ході дискусії обговорювалися питання участі органів державної влади трьох країн у підготовці до ювілейних урочистостей, розробка плану основних

заходів за участю Святішого Патріарха і глав держав, порядок розгляду громадських ініціатив, що надходять до Оргкомітету. По завершенні засідання Святіший Патріарх Кирил «на увагу до внеску у справу зміцнення традиційних духовних і культурних цінностей народів Росії, України, Білорусії» та у зв’язку із 50-річчям від дня народження вручив голові правління громадської організації «День Хрещення Русі» Олегу Кривошеї орден святого рівноапостольного великого князя Володимира III ступеня. orthodox.org.ua, patriarchia.ru

3 квітня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії митрополита Бориспільського Антонія з головою Київської обласної ради Олександром Качним та його заступником Іваном Шкиртою. 4 квітня Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній зустрівся із представниками Київської міської державної адміністрації: першим заступником директора Департаменту культури КМДА Валентиною Ліно-

вицькою, начальником управління у справах національностей та релігій Михайлом Мошколою та директором департаменту містобудування і архітектури, головним архітектором Києва Сергієм Целовальником. На зустрічі були присутні голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент і секретар по м. Києву протоієрей Віктор Іващук. Того ж дня в Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського Антонія з міністром

культури України Леонідом Новохатьком. На зустрічі також були присутні: радник Президента України — керівник Головного управління Адміністрації Президента України з питань гуманітарного розвитку Юрій Богуцький та ректор Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Василь Чернець. У рамках перерахованих вище зустрічей обговорювалися питання організації та проведення святкових заходів, присвячених 1025річчю Хрещення Русі. orthodox.org.ua

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ 27 березня в Церковно-археологічному музеї Київської духовної академії відбулася зустріч студентів КДА з гостем із Китаю професором Сунь Юе, відомим перекладачем китайською мовою російськомовної літератури. На зустрічі були присутні перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик та проректор з науково-богословської роботи Володимир Бурега. Професор Сунь Юе виступив із доповіддю «Становище релігійних конфесій в сучасному Китаї», а також розповів про переклад китайською мовою Святого Письма та богослужбових текстів. На завершення протоієрей Сергій Ющик подякував гостю за візит та захопливу розповідь і подарував йому академічні видання. Організатори виставки «Сучасна освіта в Україні — 2013», що проходила в Києві 25–27 лютого, нагородили Київську духовну академію дипломом «за високі творчі досяг-

нення в удосконаленні змісту навчально-виховного процесу національної системи освіти України». Крім того, ректор КДАіС митрополит Бориспільський Антоній був

удостоєний подячної грамоти «за плідну організаторську і творчу роботу з удосконалення навчальновиховного процесу в національній системі освіти України».

29 березня відбулася зустріч Керуючого справами УПЦ, ректора Київської духовної академії і семінарії митрополита Бориспільського Антонія з делегацією факультету Православного богословського факультету імені святого Василія Острозького Університету Східного Сараєва. До складу делегації, що відвідувала Київські духовні школи з офіційним візитом, входили: декан вищеназваного факультету протоієрей Борис Брайович і проректор з духовної освіти, культури і спорту Університету Східного Сараєва священик Дарко Джога. Учасники зустрічі обговорили перспективи співпраці навчальних закладів у галузі освіти. На зустрічі були присутні перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик та проректор з науково-богословської роботи Володимир Бурега. 1 квітня у Церковно-археологічному музеї Київської духов ної академії Учбовий комітет при Священному Синоді УПЦ провів методичний семінар для викладачів церковнослов’янської мови духовних навчальних закладів. У своєму виступі голова Учбового комітету єпископ Ірпінський Климент охарактеризував основні напрями освітньої реформи, що стосуються методології викладання цієї дисципліни. В рамках семінару обговорювалися питання, пов’язані з формуванням компетенцій церковнослов’янської мови у студентів духовних навчальних закладів. Викладачі охарактеризували основні джерела та посібники з церковнослов’янської філології, поділилися власним досвідом викладання. Після програмних виступів і дискусії було ухвалено ряд рішень, що стосуються створення сучасних посібників з церковнослов’янської мови для духовних семінарій та училищ. Прес-служба Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ

православна газета

арх і є р е йс ь ка х і рото н і я

№ 7 (329), квітень 2013

ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА ВАРСОНОФІЯ (ВИНИЧЕНКА) НА ЄПИСКОПА НОВОАЗОВСЬКОГО

30 березня, в суботу 2-ї седмиці Великого посту, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: митрополити Донецький і Маріупольський Іларіон, Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Вишгородський і Чорнобильський Павел; архієпископи Запорізький і Мелітопольський Лука, Святогірський Арсеній, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ); єпископи Горлівський і Слов’янський Митрофан, Макіїв-

ський Варнава, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Львівський і Галицький Філарет; духовенство Київської та Донецької єпархій. За Літургією було звершено хіротонію архімандрита Варсонофія (Виниченка), настоятеля храму в ім’я преподобного Агапіта Печерського м. Донецька і духівника Донецької єпархії, на єпископа Ново азовського, вікарія Донецької єпархії (згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 15 березня 2013 р., журнал № 36). На завершення богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до єпископа Варсонофія зі словом настанови та вручив йому архієрейський жезл.

БІОГРАФІЯ ЄПИСКОПА ВАРСОНОФІЯ Єпископ Варсонофій (у миру — Володимир Семенович Виниченко) народився 1961 р. у м. Донецьку. Навчався у середній школі № 110 м. Донецька, після чого з відзнакою закінчив Донецький технікум промислової автоматики. У 1993 р. закінчив Московський технічний університет. Духовну освіту здобув у Московських духовних школах. 1995 р. висвячений у сан диякона, а згодом — священика. У 1996 р. намісником Свято-Успенського Святогірського монастиря архімандритом Арсенієм (Яковенком) був пострижений у чернецтво з нареченням імені Варсонофій (на честь преподоб ного Варсонофія Оптинського).

З 1998 р. — настоятель Свято-Тихонівського храму м. Новодонецьк Донецької області та благочинний Новодонецького округу Горлівської єпархії. Із 2000 р. — настоятель храму в ім’я преподобного Агапіта Печерського м. Донецька. 2004 р. зведений у сан архімандрита. У 2013 р. обраний духівником Донецької єпархії. 5 березня 2013 р. рішенням Священного Синоду УПЦ архімандриту Варсонофію (Виниченку) визначено бути єпископом Новоазовським. Чин наречення відбувся 29 березня 2013 р. у Всіхсвятському храмі Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії.

СЛОВО АРХІМАНДРИТА ВАРСОНОФІЯ (ВИНИЧЕНКА) ПРИ НАРЕЧЕННІ ЙОГО НА ЄПИСКОПА НОВОАЗОВСЬКОГО, ВІКАРІЯ ДОНЕЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико й отче, богомудрі архіпастирі, святителі Христові! Призволенням Духа Святого й обранням Вашого Блаженства та Священного Синоду Української Православної Церкви стою я перед вами, покликаний до високого єпископського служіння. Єпископ — це світильник, який ставлять на свічнику, щоб він світив усім, аби бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного (Мф. 5: 16). Цього покликання страшилися і від нього ухилялися великі отці Церкви Христової, вважаючи себе недостойними вступити на шлях святительського служіння. Трепет і страх наповнюють мою душу та серце від усвідомлення того, що завтра через покладання Ваших святительських рук я маю вийти на шлях апостольського служіння. У ці хвилини я ясно усвідомлюю свою неміч і недостатність людських сил для проходження такого служіння. З особливою гостротою розумію, що тільки благодаттю Божою я те, що є (1 Кор. 15: 10), і якщо є щось добре, що зроблено мною в моєму житті, то це зробив не я, а, за словом апостола Павла, благодать Божа (1 Кор. 15: 10). І в цьому твердому покладанні на допомогу Божу в служінні, що

лежить переді мною, я смиренно схиляю свою голову під благословення Вашого Блаженства. Втішаю себе надією на заступництво Цариці Небесної. У Свято-Успенській Святогірській Лаврі 16 років тому, перед Її Святогірською іконою, мною були вимовлені чернечі обітниці. Уповаю на молитовне заступництво угодників Києво-Печерських, Святогірських та преподобного і богоносного отця нашого Воніфатія Київського. У ці священні для мене хвилини висловлюю глибоку синівську вдячність Вашому Блаженству і Священному Синоду Української Православної Церкви за високу довіру. Смиренно приношу слова подяки Високопреосвященнішому Іларіону, митрополиту Донецькому і Маріупольському, під омофором якого я несу своє служіння. В його особі я завжди маю батьківське піклування і приклад самовідданого служіння Церкві Христовій. Прошу вас, святителі Божі, поминати мене у ваших святих молитвах, які укріплюватимуть мене в майбутньому служінні, щоб стати мені, за словами апостола Павла, Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини (2 Тим. 2: 15). Амінь. 29 березня 2013 р.

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА ПРЕОСВЯЩЕННОМУ ВАРСОНОФІЮ, ЄПИСКОПУ НОВОАЗОВСЬКОМУ, ВІКАРІЮ ДОНЕЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Преосвященний єпископе Варсонофію! Віднині в архієрейському достоїнстві наш у Христі брате і співслужителю! Промислительна десниця Божа привела тебе нині у цей святий храм, освячений в ім’я цілителя душ і тілес великомученика Пантелеймона, щоб згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви через покладання святительських рук ти прийняв благодать єпископського служіння Церкві Христовій. Ти зведений сьогодні благодаттю Святого Духа на найвищий щабель священицького достоїнства і покликаний у подальшому звершувати своє служіння в сані єпископа богоспасенного града Новоазовська, вікарія Донецької єпархії. За освяченою часом традицією нам, твоїм старшим співбратам, заповідано сказати тобі напутнє слово, бо нині разом із нами ти стаєш на шлях архіпастирського служіння. Слово повчання та настанови, яке ти почуєш сьогодні з Наших уст, сприйми усім твоїм єством, серцем і розумом. Те хвилювання, що його ти відчув, преклонивши коліна перед престолом Господнім, трепет тієї миті, коли на твою главу були покладені відкрите Євангеліє й архієрейські руки, через які зійшла на тебе благодать Божа, нехай назавжди закарбуються у твоєму серці. Сьогодні ти приєднаний до сонму наступників апостольського служіння, одягнутий у святительське облачення та перепоясаний силою вищої ієрархічної влади. Тобі належить бути пастирем пастирів стада Христового, для яких ти повинен стати прикладом у служінні та в житті. Тільки тоді твоє слово буде сприйняте, тільки тоді воно буде переконливим, коли буде підкріпл ене прикладом твого власного життя. Величне таїнство звершилося над тобою — подані тобі нині дари твоєї особистої П’ятидесятниці є запорукою багатьох благ. Але й дані тобою сьогодні у сповіданні віри обітниці багато до чого тебе зобов’язують, і найперше — до послуху Матері Церкві та Священноначаллю, яке поставило тебе на свічник служіння Церкві Христовій. У твоєму єпископському служінні тебе чекають труднощі й випробування, але пам’ятай, що Господь наш Іісус Христос завжди посеред нас. Саме від Господа шляхи людини скеровуються, і саме Той, Хто покликав нас до того чи іншого служіння, дарує нам силу, мужність і витримку. Жезл сили, — говоримо Ми

нині тобі із псалмоспівцем Давидом, — нехай пошле тобі Господь (див.: Пс. 109: 2). Зігрівай у собі отриманий тобою нині благодатний дар Святого Духа, нехай буде плодоносною твоя архіпастирська діяльність на ниві Божій. Пам’ятай слова святого апостола Петра, якими він на зорі християнства наставляв Христових пастирів: пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові (1 Пет. 5: 2–3). Возлюблений у Христі наш співбрате! Нехай благодать Божа, що немічних зцілює і занепале відновлює, і що її ми не по заслугах наших, а виключно з милосердя Христа Бога нашого отримуємо від Отця Небесного, невідступно перебуває з тобою на шляху твого єпископського служіння, перед яким ти стоїш. У своєму слові при нареченні ти сказав, що єпископ — це світильник, який поставляється на свічнику. Усвідом ці слова, сказані Господом Нашим Іісусом Христом, і світи, і будь світлом світові, щоб ті, які бачать добрі справи твої, прославили Отця нашого Небесного. Ти сказав, що схиляєш смиренно свою голову під наше благословення. Благословляємо ж тебе бути чесним у своєму пастирському служінні перед Богом і перед людьми, щоб совість твоя ніколи не затьмарювалася угодовством і компромісними пóступками, до яких так часто сьогодні схиляє нас князь світу цього. Чистота совісті перед Богом і людьми є запорукою чистоти душі та сподівання на дійсну й дієву поміч Божу. У цьому ти маєш добрий приклад Високопреосвященнішого митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, під омофором якого ніс своє служіння у священному сані й продов жиш допомагати йому в несінні нелегкого хреста єпархіального служіння у сані вікарного архієрея. Тож нехай самовіддане й жертовне служіння Матері Церкві Преосвященного владики буде для тебе прикладом. А тепер прийми цей жезл, як знамено сили, що посилає тобі Господь, як символ пастирського піклування про ввірене тобі словесне стадо, і подай від отриманої тобою архієрейської благодаті благословення Боже всім, хто цього священного дня молився за тебе й чекає від тебе твого першого архіпастирського благословення. Володимир, Митрополит Київський і всієї України

№ 7 (329), квітень 2013

православна газета

н о в и н и, под і ї, ком е н тар і

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 27 березня у столичному Університеті «Україна» відбулася конференція Асоціації паліативної та хоспісної допомоги «Соціальна політика щодо тяжкохворих (невиліковних)». Українську Православну Церкву на конференції представляли: голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ, член Асоціації паліативної та хоспісної допомоги архідиякон Сергій Косовський, заступник голови Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів протоієрей Геннадій Батенко, координатор соціально-медичних програм Відділу з благодійності Геннадій Таранюк (який виступив із доповіддю «Система охорони здоров’я і соціального захисту в Україні: послуги чи допомога?»), директор церковного будинку для людей похилого віку с. Степок Обухівського р-ну Київської області Галина Маковій, сестри милосердя сестринства на честь преподобномучениці великої княгині Єлисавети та черниці Варвари. На початку роботи форуму архідиякон Сергій Косовський передав його організаторам та учасникам вітання і благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. За багаторічну плідну працю у справі допомоги важкохворим, із благословення Блаженнішого Владики, архідиякон Сергій вручив члену-кореспонденту Національної академії медичних наук України, директорові Інституту паліативної та хоспісної допомоги Міністерства охорони здоров’я України професору Юрію Губському орден УПЦ преподобного Агапіта Печерського I ступеня. Прес-служба Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ 4 квітня, на прохання групи народних депутатів, що входять у міжфракційне об’єднання «За сприяння свободі совісті», в залі засідань Верховної Ради України відбувся молебень на початок доброї справи і про примноження любові та припинення ворожнечі. Молебень звершив представник Української Православної Церкви у Верховній Раді України протоієрей Василій Русінка. На богослужінні були присутні народні депутати Ганна Герман, Андрій Деркач, Володимир Бандуров, Дмитро Шенцев, Володимир Зубик, Григорій Смітюх, Олексій Азаров, Ельбрус Тедеєв та ін. Спеціально до цієї події, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, були принесені Страсна ікона Божої Матері «Отченашівська» (прославилася в с. Отченашівка Вінницької області) та хрест, освячений у Єрусалимі на Гробі Господньому. Як зазначив протоієрей Василій Русінка, «ми щиро молилися, щоб і серед народних обранців, і взагалі в нашому народі панували мир, взаємоповага, злагода та любов, щоб не розгорялися ворожнеча, розбрат і ненависть. Як віруючі люди, ми повинні любити і служити ближньому. Як народні обранці і громадяни України, ми покликані до служіння людям заради загального блага нашого народу». orthodox.org.ua 6 квітня, в день передсвята Благовіщення Пресвятої Богородиці, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, намісник Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел вручив церковні нагороди офіцерам і солдатам Окремого полку Президента України, які відзначилися під час ліквідації наслідків снігопадів на території давньої обителі. orthodox.org.ua, lavra.ua ЦЕРКВА І МОЛОДЬ 27 березня в київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі під головуванням єпископа Обухівського Іони, вікарія Київської Митрополії, голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді, відбулася нарада священиків, призначених відповідальними за роботу з молоддю в благочиннях м. Києва. Зустріч була організована в рамках реформування структури Київської єпархії, з метою знайомства та координації роботи. Учасники наради обмінялися інформацією про свої можливості, плани й ускладнення в роботі. На завершення зустрічі єпископ Іона закликав приділяти підвищену увагу питанням взаємної координації та інформації. Був затверджений план роботи на найближчий час. Прес-служба Синодального відділу у справах молоді УПЦ

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ 29 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами Української Православної Церкви, першого вікарія Київської Митрополії митрополита Бориспільського

Антонія з радником мера Єрусалима Еладом Халеві. На зустрічі були присутні представник туроператорів Святої Землі Емран Абу Снейнех і директор Паломницького Центру УПЦ Володимир Телі-

женко. Під час зустрічі сторони обговорили перспективи співпраці для підвищення рівня організації паломницьких поїздок українських віруючих в Єрусалим. orthodox.org.ua

БОГОС ЛУ ЖІННЯ 31 березня, в Неділю 2-гу Великого посту та свято Собору всіх преподобних Києво-Печерських, у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія КиєвоПечерської Лаври молитовно вшанували пам’ять усіх преподобних отців Печерських. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, служіння Літургії очолив Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній. Його Високопрео священству співслужили: намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел; архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Білогородський Миколай, Білоцерківський і Богуславський Августин, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Святогірський Арсеній, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Яготинський Серафим; єпископи Макіївський Варнава, Ніжинський і Прилуцький Іриней, ВолодимирВолинський і Ковельський Володимир, Макарівський Іларій, Туровський і Мозирський Леонід (Білоруський екзархат), Сіетлійський Феодосій (РПЦЗ), Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Новомосковський Євлогій, Джанкойський і Роздольненський Аліпій, Сєверодонецький і Старобільський

Никодим, Львівський і Галицький Філарет, Броварський Феодосій, Кременчуцький і Лубенський Миколай, Конотопський і Глухівський Роман, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Вознесенський і Первомайський Олексій, Васильківський Миколай, Ново азовський Варсонофій; духовенство монастиря, а також представники делегації Православного богословського факультету імені святого Василя Острозького Університету Східного Сараєва, що були з візитом у Київських духовних школах. На богослужінні були присутні генеральний директор

Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина та його співробітники. За Літургією владика Антоній звершив священицьку хіротонію клірика Київської єпархії диякона Сергія Журуна, а єпископ Новоазовський Варсонофій висвятив на диякона викладача Київської духовної семінарії Юрія Георгіцу. Після Літургії було звершено молебень до всіх преподоб них Печерських. Потім митрополит Антоній привітав намісника монастиря митрополита Павла, братію Лаври і гостей, що прибули на урочистості, зі святом обителі.

27 березня вікарій Київської Митрополії, голова Синодального відділу у справах молоді єпископ Обухівський Іона взяв участь у зустрічі з Олександром Кочубеєм — нащадком давнього роду Кочубеїв. Захід із циклу творчих діалогів з представниками відомих вітчизняних династій проводився православним сімейним журналом «Фамілія» в рамках просвітниць-

ЦЕРКВА І СІМ’Я кого проекту «Фамільні зустрічі», спрямованого на популяризацію сімейних цінностей і зміцнення статусу традиційної сім’ї в суспільстві. Учасники зустрічі, що відбулася в київській галереї-ризниці «Чудотворні ікони Афону», поділилися своїм баченням сім’ї як малої Церкви, обговорили її значення у збереженні духовності й церковних традицій. Гість творчого діалогу

Олександр Кочубей, предки якого емігрували до Швейцарії після революції 1917 р., розповів про те, як вихідці з України зберігали за кордоном вірність Церкві — будували храми, організовували общини, виховували дітей у Православній вірі. За матеріалом прес-служби Синодального відділу у справах молоді УПЦ

29–30 березня в актовому залі Київського національного торговельно-економічного університету відбувся III Всеукраїнський батьківський форум, на якому обговорювалися актуальні проблеми виховання й освіти дітей та молоді, шляхи їхнього вирішення, питання активізації взаємодії навчальних закладів із батьків-

ською громадськістю. У роботі форуму взяли участь провідні фахівці Міністерства освіти і науки України та Нац іональної академії педагогічних наук України, Адміністрації Президента України, Міністерства юстиції, депутати Верховної Ради, педагоги, психологи, представники відділів освіти і навчальних закладів,

а також представники батьківської громадськості з усіх регіонів країни. У перший день до учасників форуму звернувся голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Ровеньківський та Свердловський Пантелеімон, який оголосив вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

1 квітня у столичному дитячоюнацькому центрі «Натхнення» відбулася зустріч з нагоди десятиріччя від часу заснування Центру у справах сім’ї та жінок Деснянського р-ну м. Києва. Участь у

заході взяв голова Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, який передав керівникові Центру Наталі Грищенко та колективу благословення

і найкращі побажання від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, а також вручив благословенну грамоту Предстоятеля Української Православної Церкви.

КОНФЕРЕНЦІЯ 2 квітня голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Богослов’я в Україні: організаційний та освітньо-науковий контекст», що проходила в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (м. Київ). На форумі владика Климент виступив із доповіддю «Богослов’я в сучасній конфесійній освіті». Прес-служба Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 4 «ЦПГ» за 2013 р.), із 14 лютого до 3 червня єпархіями Української Православної Церкви проходить хресний хід із частицею Древа Чесного і Животворящого Хреста

ХРЕСНИЙ ХІД Господнього та мощами святих рівноапостольних царя Костянтина і матері його цариці Єлени, присвячений 1700-річчю видання Міланського едикту. У період із 14 березня до 4 квітня святині відвідали Донецьку, Горлівську,

Ровеньківськ�� у�� , Луганську, Сєверодонецьку єпархії, Успенську Святогірську Лавру, Ізюмську, Харківську, Сумську, Конотопську та Ніжинську єпархії УПЦ. За матеріалами офіційного сайта УПЦ

православна газета

А ктуал ь н е і н т е р в’ю

№ 7 (329), квітень 2013

ПІСТ І ЗДОРОВ’Я

еликий піст —�� сприятливий час для лікування тілесних і душевних недуг. Господь дав нам тіло і сказав: «Зберігайте його в чистоті, як храм Святого Духа». Наше завдання — утримувати його в доброму здоров’ї та, якщо виникають проблеми, — здоров’я відновлювати. Про культуру харчування, здоровий спосіб життя — наша бесіда з Валентином Вікторовичем Луцьким, співробітником Київського центру доктора медичних наук професора С. М. Бубновського (філії знаходяться по всій Україні). Валентин Вікторович — фахівець із механотерапії (лікування за допомогою тренажерних пристроїв) і кінезіотерапії (лікування правильним харчуванням і рухом). Він закінчив Київський університет фізичної культури як реабілітолог та інженерне військове училище за спеціальністю «інженерна психологія». аш співрозмовник тривалий час займався розробкою тренажерних пристроїв, має великий досвід роботи зі спортсменами, у минулому він віце-президент і тренер з бодібілдингу. Наразі Валентин Вікторович є тренером з нового виду спорту — силового багатоборства (силова витривалість, спритність, швидкість, гнучкість). Валентин Вікторович �� —�� православний християнин, причому не номінальний, а, як сьогодні прийнято говорити, практикуючий. У Церкву він прийшов понад 20 років тому і, незважаючи на фізичні навантаження, що пов’язані з його професією, дотримується встановлених постів, працює над собою в духовному плані.

— Валентине Вікторовичу, розкажіть про свою роботу, про те, як Ви допомагаєте людям відновлювати здоров’я. — У нашому центрі навчають культури руху, правильного харчування, здорового способу життя. В організмі людини налічується більше 700 м’язів. Вони не тільки призначені для перенесення тлінного тіла по землі, але й водночас є транспортною системою з доставки крові, лімфи, поживних речовин у всі ділянки нашого організму. Таким чином, здоров’я багато в чому залежить від способу життя людини. Якщо вона мало рухається — виникають усілякі хвороби, зокрема й застійні запальні процеси. Усе це підтверджує відому істину: «Здоров’я — в русі!». Коли пацієнт приходить у наш центр, його насамперед обстежує лікар-кінез іолог (новий напрям у медицині). Він розробляє комплекс фізичних вправ на тренажерах і програму харчування, яка підходить саме цій людині. Пацієнт починає працювати над своїм тілом і перетворює це на спосіб життя. Таким звичайним природним способом вдається вилікувати навіть найскладніші системні захворювання. Одним зі складових елементів кінезіотерапії є оздоровлення холодними процедурами. Вони посилюють мікроциркуляцію в зонах ураження, і

Щодо вегетаріанства та сироїдіння — це спосіб життя окремих людей. Якщо вони почуваються добре і комфортно, то це їхній шлях. Господь дав людині різноманітну їжу і свободу розумного вибору. Треба навчатися культури правильного харчування. Але сьогодні підібрати необхідний раціон може тільки лікар-кінезіолог. Важливо не їсти після 18:00, оскільки потім їжа не засвоюється організмом, відбуваються гнильні процеси. Народна мудрість вчить: «Сніданок з’їж сам, обідом поділися з другом, а вечерю віддай ворогу!». У цьому закладено глибокий зміст. о стосується спиртних напоїв, то тільки 50 грамів алкоголю (я віддаю перевагу якісному червоному вину каберне) стимулюють роботу шлунково-кишкового тракту, якщо ж доза більша — процеси травлення уповільнюються. Із благословення духівника я входжу в піст голодуванням (один-два дні, при цьому важливо очистити кишечник, наприклад випити проносне). З власного досвіду знаю, що так легше позбутися смакової залежності. Після цього організм сам відчуває, що йому необхідно.

Щ Валентин Луцький

Мета стриманості в їжі — приборкати плоть, щоб вона не обтяжувала пристрастями, не перешкоджала духовному життю. Важливо, насамперед, звернути увагу на добре ставлення до ближніх: вчитися їх любити, не дратуватися. обмінні процеси активізуються. Тому тим, кому не до вподоби холодний душ, ми радимо його полюбити. — З якими проблемами найчастіше звертаються до Вас пацієнти? — Ми живемо в постійній суєті й гонитві, хаотично харчуємося. Люди ведуть малорухливий спосіб життя, мають досить слабкі м’язи, які не виконують свої функції. Від цього виникає безліч проблем. ителі великих міст часто, без особливої необхідності, користуються громадським транспортом. А відомо, що для гарного самопочуття необхідно щодня проходити пішки близько 10 кілометрів. У трохи кращому становищі, при розумних фізичних навантаженнях, перебувають дачники, але їхні рухи дещо обмежені. Правильно рухатися — це виконувати вправи з повною амплітудою, коли м’язи максимально розтягуються та скорочуються. Цього вдається досягти на наших багатофункціональних тренажерах. Стосовно харчування можна сказати, що у наш час населення дуже схильне до надмірної ваги. Люди неправильно харчуються, часто витрачають гроші на шкідливу смачну їжу, переїдають, віддаються насолодам, потішають своє тіло. Святе Письмо вчить: зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та п’янством і житейськими турботами (Лк. 21: 34). днією з причин ожиріння може бути і той фактор, що людина рідко їсть. Такий організм схильний до накопичення запасів на непередбачену ситуацію. Треба харчуватися частіше й багато пити очищеної води, а краще —�� джерельної (2—2,5 літри на добу). Доведено, що чашка міцної кави виводить із клітин організму 3 склянки води, а чашка чаю — 2 склянки. Це призводить до порушення балансу ритму

серця, до збудження нервової системи. Значно корисніше в цьому плані пити трав’яні чаї. У наш час майже в усіх людей порушений баланс обмінних процесів. «Забруднюють» організм борошняні вироби, крохмалиста їжа, солодощі. Що стосується останніх, то надлишок цукру змушує підшлункову залозу «плакати», а це знижує імунітет, зменшує силу м’язів і призводить до діабету. Зауважу, що фізичні навантаження утилізують зайвий цукор у крові. До того ж солодощі створюють в організмі людини сприятливе середовище для розмноження паразитів, сприяють появі грибкових захворювань. Очевидно, що люди мало вживають в їжу клітковини, від якої залежить робота товстого кишечника. Треба більше їсти фруктів, овочів, зелені. сільській місцевості населення знаходиться ближче до природи, в них баланс добових ритмів більш природний. Вони раніше лягають спати, прокидаються із сонцем. «А хто рано встає, тому Бог дає!» — говорить народна мудрість. Хоча сільські жителі передчасно виснажують свій фізичний резерв надмірною працею. Людина за своєю природою має бути сильною. Якщо вона вранці прокидається бадьорою та міцною — у неї баланс поживних речовин перебуває в нормі. Якщо відчуває себе розбитою, млявою — їй потрібно переглянути раціон харчування. На всілякі перекоси організм реагує слабкістю м’язів. У наш центр приходять люди із трагічними долями, болящі, але мало хто з них веде духов ний спосіб життя. А здебільшого через скорботи люди і приходять до Бога. Адже рідко хто може терпіти тілесні недуги без Божої допомоги. воїм пацієнтам я завжди рекомендую дотримуватися постів, оскільки в цей період організм відпочиває від

важкої їжі, відновлює сили, очищується. Доведено, що пісна їжа більше сприяє довголіттю, ніж м’ясо-молочна. Піст заспокоює душу, звільняє від озлоб лення та гордині — дуже шкідливих емоцій, які відбиваються і на фізичному здоров’ї. До того ж людина, виконуючи приписи Церкви, виконує волю Божу й завжди знаходиться під покровом Господа і Богородиці. Наш народ у попередні століття найсуворішим чином дотримувався постів і був найбільшим за зростом і силою народом, здоров’ю якого заздрили іноземці. — Валентине Вікторовичу, як Ви дотримуєтесь посту? Ваші рекомендації читачам газети щодо харчування у цей період. — Харчування завжди повинне бути раціональним, постачати в організм достатню кількість білка — будівельного матеріалу. Якщо його бракує, то м’язи стають кволими. піст необхідно вживати в їжу достатню кількість рослинних білків: квасолі, сочевиці, гороху, горіхів, насіння. З олій найкориснішими є кедрова, кунжутна, льняна, гарбузова тощо. Велику цінність мають злакові: гречка, пшоно, ячмінь, кукурудза. Потрібно їсти морепродукти: креветки, кальмари, морську капусту, спіруліну. Корисно додавати до раціону квашену капусту, огірки й помідори, продукцію бджільництва: мед, пергу, квітковий пилок, маточне молочко.

«Прийміть піст, хворі, — це матір здоров’я. Прийміть піст, здорові, — це збереження вашої тілесної міцності». Святитель Василій Великий

— Розкажіть, як правильно завершити піст. —�� Із посту потрібно виходити грамотно, не на шкоду здоров’ю. Типова картина, коли на святковому столі — ковбаси, сало, копченості, яйця... Розговіння «за повною програмою». Організм при цьому перебуває в шоковому стані. На скоромну їжу треба переходити поступово, їсти в невеликих кількостях, щоб організм адаптувався. Тоді, наприклад, на Світлій седмиці буде більше бажання і сил ходити на служби у храм. Перш ніж переходити на тваринні білки, раджу «запустити» ферменти. Для цього в їжі повинні бути продукти з гіркотою: хрін, гірчиця, гіркий перець, часник, цибуля, імбир. — Мій сусід прийшов до віри, захворівши на важку онкологічну недугу. Він зцілився і став ревно дотримуватися усіх канонів Православної Церкви. У Великий піст чоловік іноді обходився без вареної їжі, не вживав олії, в деякі дні голодував. У результаті потрапив до лікарні з виснаженням. Валентине Вікторовичу, як Ви прокоментуєте цю ситуацію? — Людина не готова була до такої міри посту, на даний час це не її рівень. Мета стриманості в їжі — приборкати плоть, щоб вона не обтяжувала пристрастями, не перешкоджала духовному життю. Важливо, насамперед, звернути увагу на добре ставлення до ближніх: вчитися їх любити, не дратуватися. Один із подвижників благочестя сказав мудрі слова, які завжди потрібно пам’ятати: «Наше тіло — це віслючок, який повинен довезти нас до Царства Небесного. А для цього його потрібно правильно годувати, поїти й за ним доглядати». Бесіду вела Тамара Зозуленко

православна газета

Історія церкви

№ 7 (329), квітень 2013

Скельна церква на честь ікони Богородиці «Панагія Сумела». Зовнішній розпис

СУМЕЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР — ХРАНИТЕЛЬ «ПАНАГІЇ ЧОРНОЇ СКЕЛІ»

а території Туреччини, неподалік від м. Трабзон (колишній Трапезунт), високо в горах розташуН вався старовинний візантійський монастир. Засновано його було ще IV ст. і присвячено Бого родиці, бо саме на тому місці явилася Її ікона «Панагія Сумела», що означає «з гори Мела». У турків побутували назви, відповідно, «монастир Матері Марії» та «Панагія Чорної скелі».

ВІДНАЙДЕННЯ ОБРА ЗА Ікону приписують пензлю євангеліста Луки, вона має цікаву історію. За переданням, після смерті апостола його учень Ананія передав образ до однієї з церков м. Афіни. У 379 р., за правління імператора Феодосія І, ікона зникла. Пізніше священику Василію явилась Богородиця, Яка наказала йому з небожем стати ченцями, йти на Схід і шукати ікону на невідомій їм горі, що називається Мела. Відтак, уже ченці Варнава та Софроній припливли морем з Афін до Трапезунда, де в місцевих мешканців дізналися про місце розташування гори з такою назвою. Піднявшись на гору, вони знайшли у печері ікону Богородиці й отримали новий наказ: залишитися і заснувати на цьому місці монастир. Трапилося це 385 р. Ченці розпочали будівництво келій, звели стіни. Води спочатку не було, але завдяки молитвам забило джерело. Впродовж 17 днів вони майже нічого не їли, та несподівано

з’явився віслюк із провізією, що її надіслав ігумен Вазелонського монастиря, розташованого неподалік, після одкровення від Богородиці. Із 412 р. монастир почав поступово заселятися. Візантійський імператор Юстиніан (527–565) подарував обителі багату бібліотеку, цінні свічники та святу реліквію — оздоб лену сріблом частицю Хреста Господнього.

РОЗКВІТ ОБИТЕ ЛІ З ХІ ст. імператори Комніновської династії (особливо з 1280 р. — часу правління Олексія ІІІ Комніна) опікувалися монастирем, багато добудовували, прикрашали його стіни розписами. Так, 1361 р. інтер’єр було декоровано фресками, що ілюстрували Новий Завіт, на стінах з’явилися портрети імператора Олексія ІІІ Комніна та його дружини Феодори. На південній стіні — портрет наступного імператора — Мануїла ІІІ Андроника (1390–1417). В апсиді — велике зображення

Богородиці, т. зв. «Платернетисса» — із Христом на грудях та розведеними вбік руками. Після турецького завоювання, починаючи від султана Селіма І (1512), протягом XVIII ст. всі відомі султани — Баязид, Мурад — підтверджували права монастиря спеціальними фірманами, дарували йому коштовні подарунки, бо вшановували Айя Маріам (Святу Марію). Султан Абдулла збудував акведук, фонтан; Мустафа (1695) подарував срібні канделябри-свічники. Священниками у монастирі були греки. 1710 р. митрополит Ігнатій з області Халдія прибув до монастиря і розпочав будівництво нових келій, балконів, готелю, реставрував старі фрески, добудував східну стіну. У 1732 р. іконописець Савас, який прибув до монастиря разом з Ігнатієм, написав нові фрески на південній і східній стінах. Згодом, у 1760 р., митрополит Ігнатій переїхав до Криму, жив у балаклавському Георгіївському монастирі й очолив переселення греків із Криму до нового міста Маріуполь (1789 р.).

Зустріч Марії з Єлисаветою

ває у церкві с. Кастанья (область Верія, неподалік від Салонік). Чудовим обрамленням монастиря є сувора, незаймана природа — вони нерозривно пов’язані. Це дика гірська частина, де високі сосни, граби підпирають небо, яке завжди у хмарах (адже висота 3500 м). Навкруги — темні розщілини. Водоспад обабіч дороги з ревінням зривається донизу з висоти 100–200 м. Людський голос не у змозі перекричати гуркіт водяних потоків. Підніматися звивистими стежками, що пролягають крізь ущелини, майже чорний ліс, де променів сонця не видно, ступаючи чорним базальтовим камінням, дуже важко. Та ще й із низьких хмар постійно накрапає, повітря дуже вологе, суцільний туман. Як збереглися фрески і як піднімалися на гору будівничі з вантажем, просто не можна осягнути. До того ж тут і зараз водяться дикі звірі — ведмеді, вовки, шакали. Монастирські споруди вмонтовано у скелю, але до її вершини ще далеко. Це можна побачити на фото, але на знімку не розгледіти глибину прірви під монастирем, бо він насправді існує між небом і землею. Закритий монастир перебуває немовби у летаргічному сні, охоплений спогадами про минулу славу. Дивовижної форми камені навколо здаються просто сплячими воїнами-охоронцями обителі. Та коли зрештою дістаєшся до стін монастиря, розписаних фресками, вони вітають тебе світлим поглядом. Образи Богородиці та Христа в оточенні угодників Божих; святі воїни — Георгій, Димитрій, Феодор — охороняють свою територію

Марія та Іосиф

без зброї. Щоправда, державний охоронець — поліцейський з автоматому руках — чергує тут постійно. Час та землетруси не владні над цим місцем. І, хоча фрески подекуди злущені, вони залишаються величними й цінними, адже це — XVIII, XVII або й навіть XIV ст. Спеціалісти розрізняють їх за стилістичними ознаками та особливостями іконографії. Ранні фрески у стилі візантійського іконопису, на думку відомого візантолога Д. Талбота Райса, який бачив їх 1929 р., вказують на руку якогось балканського майстра зі слов’ян. Тут зображено усі свята — Зішестя Святого Духа, Вознесіння, Преображення. . . Є великі багатофігурні композиції — І Нікейський Собор (де зображено святителя Миколая у сцені заушення Арія), докладна композиція «Успіння Богородиці», «Христос — Великий Архієрей». Ці іконографічні схеми згодом були закріплені й повторені у традиції християнського іконопису. Так само як і започаткований тут образ «Богородиця Платернетисса» («Знамення» — у традиціях нашого іконопису). Зустрічаються тут і ранні варіанти іконографії Старого Завіту. Таких давніх скельних циклів розписів, які дійшли до нашого часу, дуже мало у цілому світі. У Туреччині, крім зазначених вище, подібні розписи збереглися лише в Каппадокії. Із 1972 р. Сумельський монастир став музеєм і перебуває під охороною держави, а його територія є національним заповідником, який приваблює туристів з усього світу. Ніна Пархоменко

МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ

Скельний Сумельський монастир. Туреччина, р-н Трабзон

Протягом ХІХ ст. монастир продовжував діяти, його відвідали й описали іноземні мандрівники (з Німеччини та Англії). Відомо, що 1875 р. там уже проживало 12 ченців. Ситуація змінилася після російсько-турецької війни (1877 р.), коли греки були змушені залишити монастир. Після революції Ататюрка всі монастирі в Туреччині було закрито. За проектом обміну населенням греки були виселені на батьківщину, а турків повернули із Греції до Туреччини. Святині монастиря було передано до музею Бенаки в Афінах. 1922 р. Сумельська ікона Богородиці була також перевезена до Греції і зараз перебу-

Фрагмент настінної фрески Богородиці «Знамення» у храмі монастиря

православна газета

палом н ицт в о

№ 7 (329), квітень 2013

ВІДРОДЖЕНІ СВЯТИНІ

Із глибини віків, ще від часів наших предків, збереглися древні святині. Білоцерківські паломники мали нагоду доторкнутися до них, подорожуючи святими місцями Вінницької, Хмельницької та Чернівецької областей.

К А ЛИНІВСЬКИЙ ХРЕСТ ТВОРИТЬ ЧУДЕС А

Перша святиня, біля якої зупинились паломники, — Калинівський хрест (Вінницька область). Ми побачили величний хрест із розп’яттям, зроблений із дуба. Над ним збудували сучасну скляну галерею. Поряд �� —�� криниця із цілющою водою. Історія чудотворного хреста бере початок із 1923 р. Розповідають, що одного вечора їхали на возі, повертаючись додому із громадянської війни, два солдати. Біля повороту стояв дерев’яний хрест зав вишки 6 м. На одній з його сторін була ікона «Розп’яття». Він вважався місцевою святинею, тут правили молебні. У цей хрест і вистрелив один із солдатів, влучивши в ікону. Куля пробила праве плече Спасителя, звідти потекла кров. У червоноармійця, який стріляв, раптово відняло руку. Ця подія підняла на ноги все село. До хреста йшли люди, зцілювалося багато хворих. Кров сочилася із хреста до самої землі... Міський фельдшер узяв кров на аналіз і відправив на експертизу до Києва, звідки повідомили — це була справжня людська кров. З наказу атеїстичної влади фельдшера розстріляли. Безбожники зрізали хрест, щоб припинити поклоніння цій святині та вгамувати релігійне піднесення народу. Криницю засипали землею. Та православні християни не забували про Калинівське чудо. На цьому місці встановлювали хрести після війни, але стояли вони недовго. І лише 1993 р. було встановлено новий семиметровий дубовий хрест. Саме з того часу й відновилася традиція хресних ходів до Калинівського хреста. Водночас була розчищена і криниця. Нині на цьому місці, як і в минулі часи, відбуваються зцілення.

БАКОТА. ЗА ЛИШКИ СКЕ ЛЬНОГО МОНАСТИРЯ

Природа тут мальовнича: монолітні високі скелі, вкриті лісами, повновода річка Дністер. Враження таке, ніби перебуваєш на краю землі, а мирська суєта залишилася десь далеко. Бакота —�� село на Хмельниччині. Вперше воно згадується у літописі 1024 р. Тут утворився

скельний чоловічий монастир, засновником якого вважається преподобний Антоній, що стояв біля витоків Києво-Печерської Лаври. Ченці жили у печерах, про це свідчать археологічні розкопки. Історія Бакоти цікава та здебільшого трагічна. Не оминали її епідемії, голод, військові події. У XIII ст. — це велике княже місто, що входило до складу Галицько-Волинського князівства й нараховувало кілька тисяч жителів. Був період, коли Бакотою заволоділи монголотатари. Ченці та жителі міста сховалися від них у лабіринтах монастирських печер. Вороги пропонували їм добровільно здатися та зректися віри, але цього не сталося. Тоді нападники засипали вихід великим камінням, тим самим поховавши людей живцем. Протягом XVI–XVIII ст. тут було невеличке село. Певний час у цих місцях хазяйнували турки й румуни. Після 1918 р. ця територія стала прикордонною; на іншому березі Дністра лежала Румунія. За радянської влади складали списки місцевих жителів: хто викликав довіру, тому дозволяли купатися у Дністрі.

Відчувається вікова намоленість цих місць. Як розповів білоцерківцям екскурсовод — корінний житель ближнього села, останнім часом Бакота приваблює багатьох паломників і туристів, які бажають відвідати ці місця, напитися води із цілющих тисячолітніх джерел. До того ж тут, за даними метеорологів, спостерігається унікальний мікроклімат, схожий з ялтинським. Скелі та ліси захищають береги Дністра від холодних вітрів.

К АМ’ЯНЕЦЬ ПОДІЛЬСЬКИЙ — ПЕРЛИНА НА К АМЕНІ

У це місто закохуються всі, хто хоч раз його відвідав. Тут природа й хист зодчих створили єдиний ансамбль фортечних мурів та стрімких берегових круч. Білоцерківці з цікавістю оглянули одну із найбільших та найнеприступніших споруд — фортецю. Вона посідає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества. Про могутність фортеці складали легенди. Споруджена вона на високому скелястому березі р. Смотрич для оборони Турецького мосту, єдиного можливого в’їзду до міста.

Хотин

У давні часи �� —�� це ціле містечко: 60–70 хат, два палаци з глибокими підвалами, церкви, кав’ярні, 17 довгих підземних галерей тощо. Через Хотин проходив стратегічний торговельний шлях (річковий та сухопутний), що з’єднував Кам’янець-Подільський зі Стамбулом. Під стінами цієї неприступної фортеці точилися запеклі бої, відбивалися ворожі напади поляків і турків. У Хотинській фортеці знімали фільми «Три мушкетери», «Захар Беркут», «Стріли Робін Гуда» та ін.

СТОПАМИ АНТОНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО

Кам’янець-Подільський

Історія Бакоти закінчилася 1981 р. у зв’язку з будівництвом Новодністровської ГЕС. Жителів перевели у сусідні місця, а сам населений пункт затопили водою, піднявши її рівень на 35 м. Нині Бакотою умовно називають місця вздовж берега Дністра. Є залишки скельних печер, храмів – все це охороняється державою.

Певний час Кам’янецьПодільський належав Османській імперії, Речі Посполитій, Російській імперії. У глибині століть губиться час заснування міста. На території фортеці знайдено залишки поселень трипільської культури. Про високий статус Кам’янцяПодільського свідчить те, що деякий час тут друкувалися власні гроші – кам’янки. Архітектура зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірменів, турків, росіян) та релігій (православної, католицької, мусульманської, іудейської). Всього у місті нараховується 177 історичних пам’яток архітектури, воно входить до «семи чудес України».

Невеличке село Непоротове (Чернівецька область) загубилося у густих лісах. Неподалік від нього є дивовижні печери. За сивої давнини тут був монастир, засновником якого вважається Антоній Печерський. Непоротовський СвятоМиколаївський чоловічий печерний монастир особливий за своєю забудовою. Уявіть собі на досить великій висоті над Дністром широку галерею, висічену у скелі. Її підтримують стовпи. Заглиблення свідчать, що тут жили ченці; збереглися залишки печерних храмів. Навколишня природа вражає своєю красою. У східній частині обителі збереглася печерна келія ченця-затворника: низенькі вхідні двері, місце для книг та

ікон, полиці для домашніх речей. Паломники побачили про довгувате заглиблення у підлозі. Ця яма нагадує гробницю. Можливо, відлюдник тут спав, завжди пам’ятаючи про час смертний... До 1940 р. тут знаходився скит Галиця з досить добре поставленим господарством. Він мав п’ять гектарів землі, гектар лісу та ін. Як розповіли старожили, 1940 р. прийшла у ці місця безбожна влада. Всіх ченців вивели на берег Дністра й розстріляли. Уцілів лише один, який на той час був відсутній. Нині ця православна святиня відроджується. За вісім останніх років відбудували деякі приміщення, підняли з руїн храм в ім’я святителя Миколая. Минають роки і століття, а благодатна лампада, яку засвітили в тиші печер святі угодники Божі зі скиту Галиця, світить і в наш час. Паломницька поїздка тривала два дні, але була насичена чималими враженнями, і згодом паломники подумки ще не раз поверталися в ці місця. Краса побачених святинь, цілющі джерела, скельні печерні храми – все це зворушує та наповнює душу тихою радістю. Тут неначе часточка неба на землі, де все суєтне забувається, і душа звертається до Бога! Тамара Зозуленко

ХОТИНСЬК А ФОРТЕЦ Я

Бакота. Печерний храм

На відстані 20 км від Кам’янця- Подільського знаходиться один із найдавніших оборонних пунктів Придністров’я — Хотинська фортеця. Вона побудована із міцного каміння на скелястому мисі Дністра. Навколо неї — дуже глибокий яр. У 2002 р. було відзначено 1000-ліття Хотина.

У Непоротівському Свято-Миколаївському чоловічому печерному монастирі

№ 7 (329), квітень 2013

соц і ал ь н е служ і н н я

православна газета

ТЮРЕМНИЙ ЗАМОК КНЯГИНІ ТА ЙОГО МЕШКАНЦІ

таровинний західноукраїнський С Дрогобич зустрів нас мокрим снігом і привітним ставленням офіцерів

пенітенціарної служби Львівської області. Вони гостинно надали мікроавтобус, щоб зустріти на вокзалі тюремних капеланів різних християнських конфесій — членів правління Української міжконфесійної місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», яку очолював протоієрей Віктор Яценко. Подія неординарна: у Дрогобицькій виправній колонії посиленого режиму № 40 на 1500 осіб обладнано новий православний храм на честь Сорока Севастійських мучеників (Українська Православна Церква). Як відомо, ці хоробрі воїни постраждали за Христа у IV ст. і є заступниками всіх «стражденних і обтяжених», хто звертається до них по допомогу. Таку аналогію вибрали самі ув�� ’�� язнені, засновники нового тюремного храму: 40-ва колонія і 40 мучеників Севастійських. День пам’яті cвятих — 22 березня. Рівно за місяць до цієї події, 22 лютого, храм мав освятити єпископ Львівський і Галицький Філарет і в ньому мала відбутися перша Божественна літургія за участю самих ув’язнених...

БОЖ ИЙ ХРА М ЗА ТЮРЕМНИМ М У РОМ

Згідно з переказом, цей столітній тюремний замок на 600 ув’язнених, що ввійшов нині до складу 40-ї колонії, збудувала наближена до австро-угорського трону графиня Брегіда Люмберзька на місці загибелі свого чоловіка від рук розбійників. Замок стоїть на мальовничій горі на околиці Дрогобича, за п’ять кілометрів від відомого курорту Трускавець. Вочевидь, графиня бажала, щоб убивці її чоловіка-графа в покаянні завершили тут своє неправедне життя. Цю легенду передають із вуст у вуста й нинішні ув’язнені, тож її знає кожен мешканець стародавнього тюремного замку, точніше — «сороківки», як прийнято називати цю установу посиленого режиму для відбування покарань. Напевно, графиня ревно молилася, кажуть самі засуджені, якщо у «сороківці» діють відразу п’ять домових храмів різних конфесій: греко-католицької, «Київського патріархату», двох протестантських й УПЦ. Щоправда, храм канонічної Церкви, на освячення якого ми прибули, створювався протя-

Тюремний замок графині 1910 р.

гом останніх трьох років. Православна парафія діяла, настоятель протоієрей Роман Кононенко служив молебні й акафісти, сповідував і причащав ув’язнених запасними Дарами, але Літургії звершувати було ніде. Староста общини Євген Шадрін зі своїм помічником і співбратом Павлом К. та іншими засудженими узялися за облаштування нового храму на честь Сорока Севастійських мучеників. Знайшовся й меценат з місцевих жителів, що допомагав будівельними матеріалами та у придбанні церковного начиння. Торік колонію відвідали й насельники Києво-Печерської Лаври, духовний зв’язок з общиною підтримує також братія Свято-Архангело-Михайлівського Грушевського монастиря із Закарпаття на чолі з ієромонахом Пименом (Мацолою). Отець Пимен — відомий духівник і молитвеник, автор книг про монастирі Закарпаття, який, попри свою фізичну незрячість, проводить велику духовну роботу в місцях позбавлення волі. Він з іншими ченцями монастиря теж прибув на освячення храму колонії. Нашим супутником був також представник департаменту державної пенітенціарної служби України підполковник В. Хведчук. Він зазначив, що наразі у місцях позбавлення волі перебуває близько 150 тисяч осіб, з яких понад 40 тисяч відвідують богослужіння різних конфесій, переважно храми, каплиці й молитовні кімнати Православної Церкви. Минувши Дрогобич, ми під’їхали до стародавніх корпусів колонії, де нас зустрічало її керівництво на чолі з підполковником В. Кутовим. Очікували прибуття Преосвященного Філарета, єпископа Львівського й Галицького. Владика приїхав у супроводі львівського духовенства й півчих. Залишилися формальності — пройти найсуворіший пропускний контроль на територію колонії...

«У ТЕМНИЦІ БУВ, І ВИ ПРИЙШЛИ ДО МЕНЕ » ( Мф. 25: 36)

. . .Коли останні важкі ґратчасті тюремні двері з моторошним брязкотом зачинилися, ми опинилися на території колонії, де за високим муром з колючим дротом і тюремними вишками виднілося похмуре лютневе небо. Тут уже діяли суворі закони перебування під вартою для мешканців колонії, які скоїли злочини різного ступеня тяжкості. Середній вік засуджених 25–45 років.

На фото (зліва направо): Олексій Кабанов, Віктор Д., Павло Семерей і Павло Велюра

Як зауважив у бесіді протоієрей Віктор Яценко, голова Синодального відділу у справах пастирської опіки пенітенціарної системи, в колоніях України, як у жодному іншому місці, сконцентровані гріх і злочинність, і від Церкви чимало залежить, щоб цього зла в країні було якнайменше. Місця позбавлення волі — це не просто ізоляція. Це й місце великих страждань і очікувань, важких дум, гірких сліз, розпачу й надії. Це своєрідний індикатор духовно-морального стану суспільства, в якому народжується злочин перед державою, соціумом і Богом. Зачатки злочинів та їхні прояви, нехай в ембріональному стані, кожний без особливих зусиль може відшукати у своїй душі: злість, заздрість, жадібність, сріблолюбство, перелюб, любов до розкоші й небажання працювати і багато чого іншого, часто невидимого для стороннього ока, але добре відомого занепалій людській природі. Тож, за висловом Ф. М. Достоєвського, який пройшов каторгу, «усі згрішили й усі учасники одноособового й загальносвітового гріха», але розплачуються за нього лише «найнещасніші». Тюремне духовенство вважає і пенітенціарна служба цілком погоджується з цією думкою, що людина, яка скоїла злочин і перебуває в ув’язненні, має особливі й виняткові умови для покаяння, для навернення свого змученого гріхом серця до Бога. Невипадково колишній Державний департамент України з питань виконання покарань перейменовано на Державну пенітенціарну службу України, оскільки латинське «penitentiarius» означає «покаянний». Тобто в самій назві служби закладено духовний, виправний, у першу чергу перед Богом, зміст. Ще 20 років тому про присутність священика на території виправної установи не могло бути й мови. Тим більше — про створення храму та проведення богослужіння. Щоправда, бували винятки й у радянський час. Колишній настоятель Кирилівської парафії м. Києва протоієрей Федір

Колонія № 40, сучасний вигляд

Шеремета († 2012) розповідав, що, коли він був іще кліриком Покровського монастиря, йому довелося на прохання й клопотання родичів сповідувати двох злочинців, які були засуджені радянським судом до вищої міри покарання. І відбулося буквально повторення євангельського сюжету. Один із засуджених, зовсім ще юний, на Сповіді в камері приніс щиросерде покаяння, молив Господа пробачити його тяжкий гріх. Другий же, запеклий карний злочинець, не побажав сповідатися. І що дивно: злочинцеві, який покаявся, смертну кару замінили 15-літнім строком ув’язнення, а другого — стратили. Більше того, злочинець, який покаявся, потім ще листувався з отцем Федором і молитвами Церкви одержав дострокове звільнення. Як відомо, після розпаду СРСР на початку 1990-х у новостворену демократичну Україну хлинули різного роду проповідники й місіонери неорелігій, що часто носили деструктивний характер. І більша частина з них відразу зорієнтувалася на проповідь в українських в’язницях і виправних колоніях, одержавши туди доступ. Поки керівництво виправних установ не вдарило на сполох. 1998 р. між Департаментом з питань відбування покарань і Українською Православною Церквою було укладено угоду про співпрацю, після чого практично за кожною установою був закріплений православний священик. Наразі на території виправних установ України діє 132 храми й каплиці, переважно православні, а також 188 молитовних кімнат. Духовну роботу із засудженими проводять більше трьох тисяч священнослужителів і волонтерів.

У ХРА МІ Н А ЧЕС ТЬ СОРОК А СЕВАС ТІЙСЬКИХ М У ЧЕНИКІВ

У храмі й коридорі, що веде до нього, було врочисто тихо. Засуджені, співробітники установи, духовенство й журналісти чекали на владику. Такий чин: настоятель отець Роман Кононенко із хрестом на вкритому платом блюді

православна газета

зустрічає архієрея при вході у храм і просить очолити богослужіння. Служба почалася. Згідно з архієрейським чином, єпископ певну частину служби проводить у храмі серед віруючих. Зворушливо було бачити ще досить молодого архі єрея, що сидить у центрі храму, а навколо нього ув’язнені в тюремній формі, з нашивками на грудях, де вказано прізвища, загін і статтю, за якою засуджений відбуває покарання — своєрідне «клеймо», яке означає, що ти — злочинець. Багато з них були ровесниками владики. Зі свічками в руках вони щільно оточили єпископа, справді, як вівці свого пастиря. Напередодні Літургії мені вдалося поспілкуватися з декількома учасниками створення цього тюремного храму — зі старостою Павлом Семереєм і з парафіянином Віктором Д. Розпитувати в подробицях про скоєний злочин мені здалося недоречним. Тож запитав у обох, що змінилося в їхньому житті в місцях позбавлення волі, коли вони прийшли до Бога й стали активними парафіянами. Староста Павло жив і працював у Криму, мав серйозний бізнес і переступив закон. Відбуває солідний строк. Залишилося три з половиною роки, але є надія звільнитися раніше за амністією. Зараз перед Павлом стоїть важливе питання про вступ на заочне відділення Вищих Свято-Володимирських богословських курсів у Києві. На волі його чекають 14-літня дочка Богдана й восьмирічний син Денис. Із дружиною, на жаль, розлучилися. Я також довідався про великий внесок у будівництво спонсора із Дрогобича Євгена Фідика, допомогу в оформленні храму художників Ігоря Савченка й Павла Велюри. Павло: «Знаєте, на волі я теж вважав себе віруючим. Любив під’їхати на своїй машині до храму, поставити свічку, перехреститися. На Великдень паски освятити. Та Бога я зустрів тут, на зоні. Лише тут я усвідомив, що таке покаяння, що таке віра, відчув, як прощачає й милує Господь, і як Він оновлює душу й тіло. Бо людина, що взяла на себе тягар гріха, найчастіше не знає й не розуміє, яку страшну вагу несе її душа, наскільки вона хвора й скалічена. Як людина, що перебуває в

задушливому і сморідному повітрі, звикає до нього і не розуміє, чому їй погано. Це лише віддалене порівняння. І раптом ця людина виходить на чисте свіже повітря та вдихає на повні груди... У створенні, ремонті й оформленні цього храму я бачив велику милість Божу. Душа моя раділа, і люди, мої співкамерники, стали мені зрозуміліші, ближчі й... рідніші. Бо душа моя відродилася. Тут я це зрозумів і дякую Богові за моє випробування та покарання, без нього б я залишався, як написано в Євангелії, “сліпим, глухим і німим”...». Віктор Д. родом із Закарпаття. Так вийшло, що двоюрідний брат, з яким товаришували з дитинства, увірував у Бога, а Віктор з родиною переїхав до Москви, зароб ляв на життя спершу чесно, а потім став на злочинний шлях. Статті важкі. Але термін теж уже збігає. І що дивно, його двоюрідний брат чернець Петро — насельник Грушевського монастиря, який і опікує Дрогобицьку колонію. Цього дня ченці приїхали сюди, привезли в подарунок книги, ікони й священицьке облачення. Віктор: «Напередодні нашого свята я з іншими братами багато днів до пізньої ночі трудилися тут із нашим настоятелем отцем Романом. Якби раніше мені сказав хтось, що я з такою радістю й хвилюванням допомагатиму в храмі, я б назвав цю людину божевільною. Звичайно, молитви брата, молитви Церкви — велика сила. Я відчув це на собі, коли сам став молитися, не формально, а так, від серця. Коли став уперше на Сповідь, здавалося, що палаю у вогні. Потрібно пройти це. Насамперед — визнати себе винним перед

соц і ал ь н е служ і н н я Богом, не тільки в порушенні закону, а й в усьому іншому, із чого складається гріховна людина. Звичайно, тут нас, православних християн, мало, з усієї колонії десь 30–40. Є молитовні приміщення для інших конфесій; я не засуджую нікого, нехай кожний молиться, де вважає за потрібне, і слава Богові за це. Але я точно знаю, що для мене поза Православ’ям немає спасіння... Тож сьогодні я поєднаюся із Христом у Святій Євхаристії». Того дня храм на честь Сорока Севастійських мучеників було освячено і вся тюремна церква причащалася. Така подія залишиться в пам’яті цих людей і цього суворого тюремного замку.

КОЛИ ПРИЛІТАЮТЬ Ж АЙВОРОНКИ

Була на Русі така традиція — у день пам’яті Сорока мучеників Севастійських випікати із пшеничного пісного тіста жайворонків. Зазвичай це відбувається у Великий піст, і цього дня звершується Божественна літургія, після якої на столі з�� ’�� являються фігурки жайворонків. Ця дивовижна пташина перша прилітає з-за теплих морів-океанів, щоб звити гнізда й співати високо в небі чудові пісні. Орнітологи знають, що через свою пісню, якою жайворонок по-своєму славить Бога, він часто стає жертвою войовничих яструбів, і єдиний шлях порятунку від хижака — каменем падати вниз. Можна провести аналогію із Севастійськими воїнами-мучениками, які продовжували славити Христа-Бога навіть під загрозою смерті. А ще цього березневого дня зі співом жайворонків приходить весна. І в день престольного свята тюремного храму ці малі пташки, ширяючи високо в небі, розіллються зворушливим співом, славлячи Господа. Можливо, цього дня в колонії пектимуть хлібних жайворонків і однозначно — звершуватиметься Свята Євхаристія й ще чотири в’язні приймуть Таїнство Хрещення. Жайворонок — птах весни, краси й волі, такої жаданої та бажаної для в’язнів цього тюремного замку. Як хотілося б, аби воля ця стала для них волею радісною й легкою. Волею від гріха, волею нового життя. Сергій Герук, фото автора foma.in.ua

№ 7 (329), квітень 2013

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ 4 квітня за адресою mitropolia. kiev.ua відкрився офіційний сайт Київської Митрополії Української Православної Церкви. 4 квітня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, в актовому залі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври відбулися збори кліриків Броварського, Макарівського та Переяслав-Хмельницького вікаріатств Київської єпархії. Засідання очолив Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній. На зустрічі були присутні вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій, Броварський Феодосій, Васильківський Миколай і секретар Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук. Відкриваючи зустріч, митрополит Бориспільський Антоній представив духовенству нового вікарного архі єрея — єпископа Васильківського Миколая, Указом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира призначеного керуючим Переяслав-Хмельницьким вікаріатством Київської єпархії УПЦ. У своєму слові владика Антоній охарактеризував сучасний стан церковного життя Київської єпархії і зосередив особливу увагу на якостях, необхідних для повноцінного виконання пастирями своїх обов’язків. У зв’язку з великою кількістю парафій у Київській єпархії виникла необхідність у реорганізації існуючого адміністративнотериторіального поділу благочинь. Згідно з розпорядженням Блаженнішого Митрополита Володимира, проведено реорганізацію Броварського, Макарівського та Переяслав-Хмельницького вікаріатств, у межах яких утворено такі благочиння. В рамках Броварського вікаріатства: 1) Перше Броварське (благочинний — протоієрей Олександр Левчук); 2) Друге Броварське (благочинний — протоієрей Іоанн

Мисів); 3) Перше Вишгородське (благочинний — протоієрей Димитрій Денисенко); 4) Друге Вишгородське (благочинний — протоієрей Олександр Стасів); 5) Іванківське (благочинний — протоієрей Миколай Гриньов); 6) Поліське (благочинний — протоієрей Іоанн Токарук). У рамках Макарівського вікаріатства: 1) Макарівське (благочинний — архімандрит Кирил (Білан)); 2) Бишівське (благочинний — архімандрит Філарет (Єгоров)); 3) Перше Бородянське (благочинний — протоієрей Віктор Талько); 4) Друге Бородянське (благочинний — протоієрей Богдан Чубайко); 5) Вишневське (благочинний — протоієрей Василій Русінка); 6) Бучанське (благочинний — протоієрей Олександр Козинець); 7) Ірпінське (благочинний — протоієрей Олександр Федорічко); 8) Боярське (благочинний — протоієрей Володимир Паращак); 9) Білогородське (благочинний — протоієрей Ростислав Корчак); 10) Фастівське (благочинний — архімандрит Онисим (Бала)). У рамках ПереяславХмельницького вікаріатства: 1) Перше Переяслав-Хмельницьке (благочинний — архімандрит Ніл (Семенець)); 2) Друге ПереяславХмельницьке (благочинний — протоієрей Геннадій Спатарь); 3) Перше Бориспільське (благочинний — протоієрей Георгій Носач), 4) Друге Бориспільське (благочинний — архімандрит Феогност (Юраш)); 5) Обухівське (благочинний — протоієрей Андрій Брега); 6) Українське (благочинний — протоієрей Петро Артерчук); 7) Васильківське (благочинний — протоієрей Андрій Гоєнко); 8) Калинівське (благочинний — архімандрит Ярослав (Алексєєнко)); 9) Гребінківське (благочинний — архімандрит Ігнатій (Сологуб)). Після вручення указів новопризначеним благочинним відбулося обговорення поточних питань життя Київської єпархії. Прес-служба Київської Митрополії

ПА ЛОМНИЦТВО 4–5 квітня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, група паломників Української Православної Церкви на чолі із секретарем Предстоятеля УПЦ архієпископом Переяс лавХмельницьким і Вишневським Олександром відвідала Святу Гору Афон. До складу групи увійшли вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій, титар монастиря в ім’я преподобної Анастасії Київської с. Ковалівка Васильківського р-ну Київської області Анатолій Засуха із сім’єю та ін. 4 квітня паломники відвідали монастир Ватопед, де вклонилися святиням обителі й були прийняті ігуменом монастиря архімандритом Єфремом. Під час зустрічі від Блаженнішого Митрополита Володимира в дар монастирю було передано примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія. Архімандрит Єфрем відзначив, що цей цінний подарунок займе гідне місце в монастирській бібліотеці, і передав Його Блаженству слова подяки, запевнивши у молитвах про Блаженнішого Владику. Того ж дня українські паломники відвідали монастир Іверон, де вклонилися чудотворній Іверській іконі Божої Матері й зустрілися з ігуменом монастиря архімандритом Нафанаїлом. Під час зустрічі в дар монастирю також

було передано примірник факсимільного видання Пересоп ницького Євангелія. Архімандрит Нафанаїл тепло згадував про попередні відвідини Митрополитом Володимиром Іверської обителі й передав у подарунок Його Блаженству ікону Пресвятої Богородиці. Того ж дня група прибула в Пантелеймонів монастир на Святій Горі. 5 квітня архієпископ Олександр та єпископ Варсонофій у співслужінні братії монастиря звершили Літургію Передосвячених Дарів у Пантелеймонівському храмі обителі. Після Літургії відбулася зустріч делегації з ігуменом обителі архімандритом Єремією, під час якої в дар монастирю було передано примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія. Для Анастасіївського монастиря Київської єпархії його титар Анатолій Засуха привіз з Афону списки чудотворних ікон Божої Матері «Іверська» і «Одигітрія», а також ікону Христа Спасителя, написані ченцями Ватопедського монастиря. До свята Похвали Пресвятої Богородиці ці ікони перебуватимуть у столичному храмі на честь Усіх святих. (6 квітня під Усіхсвятським храмом перед принесеними з Афону іконами настоятель храму архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр звершив Літургію.) orthodox.org.ua

№ 7 (329), квітень 2013

мала ц е рк в а

православна газета

БАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

«Церковна православна газета» у своєму блогу провела круглий стіл на тему «Батьківське благословення». Що таке батьківське благословення? Чому воно потрібне? Народжується воно спонтанно чи до нього готуються? На жаль, у сучасному суспільстві й батьки, й діти над цими питаннями замислюються не так часто. Зазвичай, це пов’язано з питанням вступу в сімейне життя, та й то не завжди. Цікаво, чи багато хто з нас згадає той момент, коли вони брали батьківське благословення або самі його давали? Такі питання було запропоновано учасникам круглого столу. АРХІМАНДРИТ ЛОНГИН ( ЧЕРНУХА ), насельник Києво-Печерської Лаври, головний редактор «Церковної православної газети»: — Важко знайти народ, в етичних нормах якого не було б прописане шанування батьків. Очевидно, що ця чеснота є одним із основних факторів щастя людини, яка готується або вже вступила у самостійне життя. Але, з іншого боку, акцент на збереженні цього життєвого правила водночас свідчить і про те, що воно найчастіше порушується. Чому? Це запитання треба ставити і батькам, і дітям. Щодо дітей, то це, скоріше, брак життєвого досвіду, легковажність, поверхневе ставлення до життя, але також і брак авто-

ритету батьків. Ось тут уже треба запитувати батьків, чому їхній авторитет і довіра дітей до них зникають. Батьківське благословення матиме більшу силу, якщо воно підкріплюється авторитетом батьків.

КАТЕРИНА НЕМЧИНОВА, головний редактор жіночого православного журналу «Самарянка», дружина священика: — На жаль, також можна констатувати й факт утрати багатьох традицій, які були започатковані нашими предками. І, як це часто буває, старе втратити легко, а нового набути дуже складно. До таких утрачених традицій належить і батьківське благословення. Але ж саме завдяки традиціям формується світогляд, створюються звичаї родини. За старих часів батьки розуміли, що одруження веде до об’єднання двох родів, уклад кожного з яких міг разюче відрізнятися. Люди жили великими сім’ями, і традиції роду були важливою частиною, тому що допомагали регулювати стосунки між усіма

членами родини. Тепер відбувається те ж саме. Молода родина так само поєднує зовсім різні системи укладів. Тому, звичайно ж, традиція батьківського благословення важлива й сьогодні. І ці традиції треба відроджувати.

С ЛОВО « ПРО ШАНУВАННЯ БАТЬКІВ »

«Відомо чимало історій, які підтверджують реальну силу влади батьків над дітьми. Багато є таких прикладів, коли батьківське благословення зводило благодать на душі своїх дітей. І навпаки, прокляття батьківське піддавало жахливим стражданням, м у ка м дітей непокірних. Блаженний Августин, єпископ Іппонійський, розповідає один випадок. Колись в одному з міст його єпархії такому прокляттю піддалося ціле сімейство. Мати дев’ят ьох синів, старенька, одного разу була сильно засмучена своїм старшим сином, який не тільки усно її образив, але й наважився побити її. Ображена, засмучена таким вчинком старшого сина, мати дорікала у душі й іншим своїх синам: чому вони не втримали його і не допомогли, не захистили її, коли він наносив їй удар? І ось у пориві такого обурення, гніву вона всіх їх без

розбору прокляла. І суд Божий, суд неминучий звершився. Старший син того ж дня був розбитий паралічем. Руки його, а потім і всі члени тіла стали тремтіти. Він повністю занеміг, не міг навіть ходити. Така ж доля спіткала і всіх інших синів протягом одного тільки року. Тож вони, не виносячи сорому, не терплячи ганьби від своїх співгромадян, пішли з цього міста й десь поневірялися по всій Римській імперії. Ось наочний приклад, очевидний приклад, як скоро суд Божий відбувається над зухвалими нешаноб ливими дітьми. Цей приклад переконує нас ще й у тому, що грішать і матері, які ось так осмілюються вимовляти настільки безрозсудні прокляття на своїх дітей. І подвійно грішать діти, які змушують своїх батьків на такі крайні вчинки — прокляття». Архімандрит Кирил (Павлов)

ЧЕРНИЦЯ ЄВТРОПІЯ ( БОБРОВНІКОВА ), насельниця Київського Вознесенського Флорівського монастиря, літературний редактор Видавничого відділу УПЦ, член редакційної колегії «Церковної православної газети»: — Цілком згодна з матушкою Катериною. Усе починається із сімейних традицій. Якщо в родині поважають дідусів і бабусь, якщо пам’ятають прадідів і прабабусь, а можливо, і більш віддалених родичів, розповідають про них дітям, про те, як вони жили, про певні вчинки й випадки з життя рідних, що свідчать про працьовитість, чесність, благочестя й інші гідні поваги якості, то діти вчаться пишатися своїми предками й самі намагаються жити гідно, знаючи, що їхнім онукам колись розповідатимуть про них уже їхні діти. Згадаймо біографії великих людей: чимало з них знали свій родовід ледь не з виникнення прізвища. Недарма ж у Євангелії — головній книзі всіх християн — така увага приділяється родоводу Христа. Звичайно, ми повинні усвідомлювати, що сьогодні сімейний уклад дуже далекий від того, яким він був, скажімо, у XIX ст. І якщо ми просто почнемо копіювати його — це буде підробка, на кшталт тих козаків, які носять Георгіївські хрести, невідомо де і як зароб лені. На мою думку, усе має йти від серця. Головне — усвідомити, що традиція — це не луб’яна картинка, а те, що нам життєво потрібно, якщо ми хочемо, щоб наші діти були щасливі й прожили своє життя гідно. У Святому Письмі сказано: ділом і словом шануй

батька твого і матір, щоб прийшло на тебе благословення від них, бо благословення батька утверджує доми дітей, а клятва матері руйнує дощенту (Сир. 3: 8–9). Аби проілюструвати сказане, розповім дві історії про батьківське благословення. Приходить якось до мене одна віруюча жінка й скаржиться, що чоловік п’є й бешкетує. Діти страждають, родина на межі зубожіння. Запитую: «А ти, коли заміж за нього йшла, у мами своєї запитала?». Вона відповідає: «Ой ні, він моїй мамі дуже не подобався, вона не хотіла, щоб я за нього виходила». Й друга історія. Була в мене знайома віруюча бабуся, Марія Андріївна Ганжулевич. Народилася вона в Житомирі у великій родині священика, де була найменшою. На початку 1930‑х років її батька заарештували й заслали до Сибіру. Дорогою його, 74‑літнього незрячого і немічного дідуся, викинули з вагона, думаючи, що він однаково помре. Але він не помер. І пішки, жебракуючи й ночуючи, де доведеться, дістався‑таки додому.

Коли Марія, ще зовсім дівчинка, закінчила медичне училище (до речі, треба сказати, що це вже було диво, оскільки дітям «ворогів народу» не дозволялося навчатися в середніх і вищих навчальних закладах), то дістала призначення в медпункт на лісопильню. І батько, виряджаючи доньку в дорогу, благословив її іконою Богородиці, аби вона працювала, по суті, на добробут тієї жахливої влади, від якої жорстоко й несправедливо він сам постраждав. Я бачила цю ікону й сама читала слова батьківського благословення на ній. На жаль, не пам’ятаю дослівно написаного. Але пам’ятаю, що мене вразила серйозність ставлення отця Андрія до того поля діяльності, на яке мала йти його дочка, хоча тоді воно мені видалося нецікавим. Він писав, що благословляє дочку Марію на чесну працю й допомогу стражденним людям. Гадаю, само по собі зрозуміло, що Марія Андріївна прожила довге та достойне життя. Після училища вона, віруюча дівчина, вступила до медичного інституту й, будучи радянською студенткою, не побоялася допомагати й відвідувати у засланні свого духівника — архієпископа Волинського і Житомирського Аверкія (Кедрова), розстріляного в 1937 р. Марія Андріївна пройшла усю Велику Вітчизняну війну, спочатку як лікар у партизанському загоні, а потім і в діючій армії. Після війни вона до пенсії працювала лікарем у психіатричній лікарні. Протягом усього свого життя Марія Андріївна незмінно мала повагу й любов близьких, своїх пацієнтів і всіх, хто знав цю світлу людину. Тож, як‑то кажуть, зважайте самі — що і як.

АРХІМАНДРИТ ЛОНГИН ( ЧЕРНУХА ): — Я пригадав одну історію. Бажання стати ченцем у мене виникло, коли мої батьки вже померли. Наприкінці Великого посту, на Страсній, був призначений мені час постригу. Отож вирішив відвідати свою батьківщину, так би мовити, попрощатися з рідними й друзями. Але я вагався: казати про постриг своїй рідній сестрі, яка старша на 13 років і в дитинстві виховувала мене, чи ні. Я боявся, що це її засмутить. Відчував дискомфорт від самої лише думки про про-

щання зі слізьми… Але, як сам пізніше усвідомив, мною керував егоїзм. Я не хотів створювати собі зайвих проблем, душевних переживань. У той час із Києва й назад я їздив «автостопом». Чекати машину треба було щонайбільше хвилин 40. Тож, так нічого і не сказавши сестрі про постриг, я повертався назад у Київ. А на трасі простояв понад три години. Вирішивши добиратися на перекладних, я застряг у дорозі, а це вже було на знач ній відстані від дому. Ні туди, ні сюди. За цей час мені багато про що довелося передумати.

І що довше я чекав машину, то ясніше усвідомлював, що неправильно повівся із сестрою. Все‑таки вона старша за мене, найрідніша після батьків людина, і я не просто маю їй сказати про зміни у своєму житті, але повинен попросити в неї благословення. Усвідомивши це, я перейшов на протилежний бік дороги. Відразу під’їхав автобус, і за годину я дістався домівки. Отримавши благословення сестри, наступного дня я вийшов на трасу. За кілька хвилин зупинилася машина, і я поїхав до Києва.

благо-дать, благо-вістя, благодіяння, благо-честя і, звичайно ж, благо-словення. Благословити — значить від Самого Бога

передати слово, яке обожнює й одухотворяє наше життя. Власне благословення нерозривно пов’язане з поняттям батьківства. І без усякої супе речки більший меншого благословляє (Євр. 7: 7). Тобто благословити може батько своє чадо, а не навпаки. У благословенні відбувається поєднання всього найбільш священного, що ми бачимо в батьках. Для того, кому дається благословення, духівник, батьки по плоті — нерозривно пов’язані з Отцем Небесним, з Царицею Небесною. Питання: чи завжди відбувається цей священний зв’язок насправді?

ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР НЕМЧИНОВ, клірик храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці на житломасиві «Сонячний» м. Дніпропетровська, керівник катехізаторських курсів Дніпропетровської єпархії: — Говорячи про благословення, зокрема й батьківське, православному християнинові неминуче стає трохи сумно. Тому що благословення — це те, що майже відсутнє у сучасному житті. Саме поняття «благо» має корінь Божественного походження. Господь дасть благо (Пс. 84: 13). А отже, божественне й усе те, що несе в собі благо:

Про те, що священицьке й навіть архієрейське благословення часто буває звичайною формою вітання, сьогодні пишуть і говорять досить багато. А от батьківське благословення нині якось забуте зовсім. Та й про яке благословення може йтися, якщо живий, особистісний зв’язок людини з Богом

для переважної частини людства давно розірвано. А в більшості тих, хто вважає себе віруючим, духовне життя обмежується досить слабенькою інтеграцією у традиційну обрядову систему. Батьківський статус втратив своє Божественне начало. Простіше кажучи, в особі батьків діти не бачать

мала ц е рк в а Бога й тому, найчастіше, не мають авторитету. Це, у свою чергу, призводить до втрати взаєморозуміння між батьками і дітьми, та й у цілому між поколіннями, до соціальних конфліктів і роз’єднаності. Усе це робить наше життя тьмяним, беззмістовним та безглуздим. Сумно.

ЧЕРНИЦЯ ЄВТРОПІЯ ( БОБРОВНІКОВА ): — Гадаю, сумно багатьом, і не тільки через те, що «благословення — це те, що майже відсутнє у сучасному житті». На жаль, багато чого «відсутнє» сьогодні в нашому житті. Ільїн казав, що релігійність — це, насамперед, відповідальність. Тож відсутність благословення — це свідчення відсутності відповідальності дітей перед батьками і батьків перед дітьми, а отже — перед Богом. І це, на жаль, у першу чергу стосується нас, тих, хто вважає себе віруючими. АРХІМАНДРИТ ЛОНГИН ( ЧЕРНУХА ): — Думаю, що все‑таки діти теж можуть благословляти своїх батьків. Ми ж благословляємо Отця нашого Небесного. До речі, одна із сучасних проб лем полягає в тому, що діти

соромляться своїх батьків, уникають розмов з ними при своїх однолітках, а іноді в компаніях зі зневагою згадують про своїх «старих». Не хочу звинувачувати в цьому тільки дітей. Часто батьки бувають винними у втраті до

них поваги. Але й не виправдовую їх. Як приклад поважного ставлення дітей до батьків, попри безвідповідальне ставлення останніх до свого батьківства, пропоную читачам прочитати оповідання А. П. Чехова «Батько».

НАТАЛЯ ГОРОШКОВА, головний редактор сімейного православного журналу «Фамілія»: — Сьогодні важко говорити про батьківське благословення, якщо батьки найчастіше не знають, чим живуть їхні діти, які книги читають, з ким проводять час. Що вони можуть у такому випадку порадити? І чи мають вони право? Як можна застерегти дитину від неправильних кроків, не знаючи в якому напрямі вона рухається? Батьківське благосло вення — це питання відповідальності й духовної зрілості, до того ж з обох сторін. Це показник добрих, щирих стосунків між дітьми й батьками. Коли батьки погоджуються з тим, що вирішують їхні дорослі діти. І батьківське благосло-

вення — це наслідок правильного виховання й гармонічного розвитку стосунків у сім’ї, побудованій на любові та повазі. З перших років життя

діти повністю залежать від батьків. У міру дорослішання дедалі більше відповідальності перекладається на дітей. І завдання батьків — не командувати дітьми, а навчити самостійно приймати правильні рішення, розв’язувати складні завдання. Щоб діти зрозуміли й захотіли робити те, що правильно. Тоді батьківське благословення буде вагомим іспитом на взаєморозуміння. А оскільки у багатьох сім’ях не вибудовуються правильні стосунки, немає уболівання та живого інтересу одне до одного, — як наслідок, усе більше безпомічних батьків, яких не чують їхні уже дорослі діти і які натомість у розпачі готові кричати слідом за Тарасом Бульбою: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю».

ЧЕРНИЦЯ ЄВТРОПІЯ ( БОБРОВНІКОВА ): — Починати треба з нас, дорослих, тобто із себе. По-перше, треба позбутися радянської звички брехати й узагалі всякого роду «показухи». Зрозуміло, що ось так відразу позбутися того, що десятиліттями виховувалося, неможливо. Але треба, принаймні, намагатися чесно ставитися до себе й

своїх дітей. Треба щиро бажати нашим дітям добра, не «успіху», а саме добра у християнському розумінні цього слова. Треба чесно пояснювати дітям (звичайно, зважаючи на вік), що «успіх» у житті — не головне, що їхнє життя може бути й важким, та головне за будь-яких обставин залишатися людиною. Мені дуже сподобалися слова батька сучасного поета і прозаїка Ольги

Седакової: «Я тебе не для тебе вирощую, а для людей»… Ще краще вирощувати людей для Бога, але тільки це не має бути просто декларацією. А якщо це стане глибоким внутрішнім переконанням, то батьківське благословення буде не просто якоюсь благочестивою формою, бо чим серце наповнене, те говорять уста (Лк. 6: 45).

АНАСТАСІЯ БОНДАРУК, православний психолог: — Повернуся до слів отця Олександра: «Власне благословення нерозривно пов’язане з поняттям батьківства. І без усякої суперечки більший меншого благословляє (Євр. 7: 7). Так у сім’ї встановлюється ієрархія, тобто виникає структура, певним чином організована. Ієрархія (від греч. hieros — священний, arche — влада) — розташування частин або елементів цілого в порядку від нижчого до вищого. Протилежність принципу ієрархії — принцип рівності. Таким чином, те, що оточує дитину ззовні, стає її

частиною. Тоді дитина може й у собі мати структурну ієрархію, як казали на Русі — «Царя в голові». І всі нижчі сили душі керуватимуться вищими. Або ж усередині особистості дитини буде принцип рівності, і будьяка душевна сила може вилитися назовні без жодного усвідомлення. Так формується, наприклад, асоціальна особистість: людина, яка не може керувати своїми деструктивними імпульсами. Тому в тих сім’ях, де діти приймають батьківське благословення, а батьки його дають, виникає можливість духовного й психологічного здоров’я, відкрива-

ється можливість соціалізації. Дитина вчиться поважати й чути іншого. Якщо благословення зникає, скасовується ієрархія, і принцип рівності вступає у свої руйнівні права. Звичайно, у житті не все так полярно. На щастя, і в невоцерковлених сім’ях може діяти закон поваги до старших, закладений віруючими прадідами. Так само, як у православних сім’ях можуть бути труднощі, коли влада батьків безмежна, а вимоги — занадто високі. Відповідно, у такому випадку батьки повинні вчитися бачити можливості й сили дитини.

ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР НЕМЧИНОВ: — Саме таку рівність нав’язують сьогодні всьому людству разом з «ідеалами» гуманізму й демократії. Результат ми можемо бачити самі. Сучасній людині дуже важко буває зрозуміти, що слова «рівність» і «справедливість» — це аж ніяк не синоніми. Демагогічна тріада «воля, рівність, братерство» на початку ХХ ст. у Росії стала справжньою епідемією, яка

частково просочилася навіть у церковну свідомість. Охоплені хворобливою ейфорією «відновлення та перебудови світу», люди не хотіли й не могли побачити того, що священне поняття «воля» вони просто-напросто переплутали з розбещеністю. А рівність при такому розумінні волі зрешт ою може призвести тільки до руйнування всіх основ ієрархічності, тобто — до анархії. Чи варто дивуватися, що патріархальний

уклад, який робить сакральною не тільки церковну, але й суспільну та сімейну ієрархію, був майже повністю зметений «хвилею» цієї ейфорії. Відновити сьогодні в суспільстві колишнє благоговійне (але не улесливе!) ставлення до субординації набагато складніше, ніж відновлювати міста, знесені цунамі. Тож, споглядаючи цю сумну картину, залишається тільки ставити собі толстовське питання: «І що ж нам робити?».

№ 7 (329), квітень 2013

АНАСТАСІЯ БОНДАРУК: — Іноді приходять сім’ї, які уже зіштовхнулися зі складними, часом невідворотними порушеннями в дитини. Часто такі сім’ї готові до змін. Хоча є у них і спротив духовному та психологічному зростанню. Багато моїх колег, стикнувшись із неможливістю батька стати для сім’ї авторитетом, рекомендують членам родини побувати на бесідах, що їх проводить при храмі той чи інший батюшка. Так, за допомогою авторитету священика, який свідчить людині про буття Боже, про те, Хто такий Отець Небесний. Це стає частиною особистості. Характер дитини змінюється. Змінюються і стосунки в сім’ї. Говорити про проблеми — не дуже корисно. Бо ж коли це відбувається на соціальному рівні, то, за статистикою, люди часто-густо реагують депресивно. Тому можна використовувати контраст. Давати образ сильного батька, пояснювати, як це впливає на дітей, на сім’ю, і про вплив слабкої батьківської позиції. Багато хто запитує: «А якщо я виховую сина сама?». Тут потрібно згадати, як наш народ вистояв у післявоєнні роки. Матері говорили своїм синам: «Ти що робиш? Твій батько за тебе кров проливав, загинув як герой. Що б він сказав на це?». У такий спосіб формувався образ сильного батька, батька-героя. І дитина намагалася хоча б трохи відповідати. У наш час дуже багато говориться про роль матері, про маму співають пісні, а про батька? Якщо ми працюємо у православних ЗМІ, то можемо формувати усвідомлення значення батьківської позиції, розуміння того, що є дефіцит такої позиції, наслідки цього дефіциту й вихід. Хто такий сильний батько? Це не деспотичний батько, це не батько, який стукає кулаком по

столу й вимагає до себе поваги, це не батько, який залякує всіх карою Божою і забуває про Божу любов. Часто цитують апостола Павла, що «жінці — голова чоловік», забуваючи, що повна цитата: хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христу — Бог (1 Кор. 11: 3). Тобто сильний батько — це батько, який прагне жити згідно із Законом, пам’ятаючи при цьому про блаженство тих, хто розуміє свою духовну вбогість. Тому і з православними є про що говорити. Наприклад, про комплекс православної повноцінності. «Якщо я ходжу до церкви, то я майже ідеальний. Проблем у мене не повинно бути. Я з Богом домовився». Також нерозуміння необхідності й важливості соціалізації. Адже іноді позиція батьків настільки сильна, що дітям можна жити тільки в сім’ї й важко виходити в соціум. Не враховується, що для нормального психологічного розвитку в підлітковому віці авторитет батьків змінюється на соціальні авторитети. Наприклад, одна мама звернулася з тим, що її син став товаришувати з готами. Вона всіма силами пропонувала себе як приклад для наслідування. Хлопчикові це не підходило. У роботі з ним стало зрозуміло, що серед готів він шукає позицію, яка відрізняється від маминої. «Хочу стати собою». І виходом для нього стало знайомство із тренером з боротьби, якою він захопився. Цей молодий чоловік став для нього прикладом сили й мужності. Мама ж думала, що може замінити дитині увесь світ. Це дуже небезпечно. Дитина хотіла стати собою, а не копією мами. Так, тренер не був православним. Однак він навчав вихованців, що таке відповідальність, дисципліна, як захистити дівчину й себе, чому шкідливо пити й курити.

АРХІМАНДРИТ ЛОНГИН (ЧЕРНУХА): — Ми лише частково торкнулися низки питань, пов’язаних із роллю батьків як ієрархів родин, що мають владу від Бога благословляти й забороняти. Але уже є над чим поміркувати. Я хотів би завершити нашу бесіду прикладами, як іноді епізоди зі спілкування між дітьми й батьками можуть стати по‑справжньому заповідями, благословенням на майбутнє життя. Пропоную дві історії, що їх розповів митрополит Антоній Сурозький. «Я пригадую сумний епізод у своєму житті, коли мій батько запитав мене: “Яка твоя найбільша мрія?”. Я був молодий тоді й відповів: “Бути наодинці з Богом”. Тоді він подивився на мене й зі смутком сказав: “Ти ще й не почав бути християнином”.

Тому що якщо ми любимо Бога, то повинні розділити з Ним Його турботу про увесь світ і про кожну людину в цьому світі». І друга розповідь: «Одного разу, ще будучи юнаком, я повернувся з літнього табору. Мій батько зустрів мене й висловив занепокоєння щодо того, як мені жилося в таборі. “Я боявся, — сказав він, — що з тобою щось сталося”. Я з легкістю юності запитав: “Ти боявся, що я зламав ногу чи скрутив шию?”. І він відповів дуже серйозно, із властивою йому тверезою любов’ю: “Ні, це не мало б значення. Я боявся, що ти втратив цілісність душі”. І потім додав: “Пам’ятай: живий ти чи помер — не так важливо. Одне справді важливо й має бути важливо і для тебе, і для інших: заради чого ти живеш і за що ти готовий померти”».

«Яків дає благословення Єфрему та Манасії». Уест Бенджамін

православна газета

№ 7 (329), квітень 2013

мала ц е рк в а

православна газета

ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА

Князь Володимир Всеволодович Мономах (1053–1125) отримав прозвання Мономах від матері — дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Він був князем Чернігівським, а потім Переяславським (Переяславля Південного), а з 1113 р. — Київським. Усе життя провів у боротьбі з половцями та їхнім звичним союзником — князем Олегом Святославичем. Володимир Мономах здійснив на своєму віку 83 великі походи й поїздки, а більш дрібних і пригадати не міг. , недостойний, дідом Краще праведникові мале, ляє до себе, так само і Господь своїм Ярославом, бла- аніж багато багатств грішним. наш показав нам перемогу над гословенним, славним Бо сила грішних зламається, а ворогами, як трьома справами названий при хрещенні Васи- праведних зміцнює Господь. Бо добрими позбавлятися від них і лем, руським іменем Володи- грішники загинуть, — а правед- перемагати їх: покаянням, сльомир, батьком возлюбленим і них милує й обдаровує. Бо ті, зами і милостинею. І це вам, діти матір’ю своєю з роду Монома- хто благословляють Його, мої, не тяжка заповідь Божа, як хів… і заради людей християн- наслідують землю, а ті, хто про- тими справами трьома позбуських, яких стільки уберіг з клинають Його, будуть знищені. тися гріхів своїх і Царства милості своєї і батьківської Небесного не лишитися. «Ділом і словом шануй батька молитви від усіляких бід!.. Діти Бога заради, не лінуйтеся, мої або хто інший, слухаючи благаю вас, не забувайте про ті твого і матір, щоб прийшло на мою грамотицю, не посмійтеся з три справи, адже не важкі вони. тебе благословення від них, неї, а кому із дітей моїх вона Ні самітництвом, ні чернецтвом, буде люба — хай прийме її в ні голодуванням, які інші бо благословення батька серце своє і не лінуючись почне добродійні терплять, але малою утверджує доми дітей». трудитися. справою можна отримати Перш за все, Бога ради і душі (Сир. 3: 8–9) милість Божу. своєї, майте страх Божий у «Що таке людина, як подусерці своєму і милостиню Господом стопи людини маєш про неї?». «Великий Ти, подавайте щедру, бо то початок направляються. Коли вона Господи, і дивні діла Твої. Розум всякого добра. впаде, то не розіб’ється, бо Гос- людський не може осягнути «Навіщо сумуєш ти, душе моя? подь підтримує руку її. Моло- чудеса Твої», — і знову скажемо: Навіщо бентежиш мене? Май дий був і постарів, та не бачив «Великий Ти, Господи, і дивні надію на Бога, бо вірю в нього». праведника покинутим, ні діла Твої, і благословенне і «Не змагайся з лукавими, не нащадків його, щоб просили славне ім’я твоє навіки по всій за�� здри тим, хто�� чинить�� безза- хліба. Кожний день милостиню землі». Бо хто не возвеличить і коння, бо лукаві будуть знищені, подає праведник і позичає, і не прославить силу Твою і Твоїх а ті, хто слухає Господа, будуть плем’я його благословенне великих чудес і благ, влаштоваволодіти землею». І ще трохи: «І буде. Ухилися від зла, зроби них на цьому світі: як небо влане буде грішника; подивишся на добро, знайди мир і віджени штоване, або як сонце, або як місце його і не знайдеш його. зло, і живи навіки-віків». <...> місяць, або як зірки, і тьма, і Лагідні ж успадкують землю і Воістину, діти мої, розумійте, світло? І земля на водах покланасолодяться світом. Учинить що чоловіколюбець Бог милос- дена, Господи, Твоїм Промисзлочин грішний проти правед- тивий і премилостивий. Ми, лом! Звірі різні і птиці та риби ного і скрегоче на нього своїми люди, грішні й смертні, і якщо прикрашені Твоїм Промислом, зубами; а Господь посміється хто-небудь нам зробив зло, то Господи! І з цього чуда подивунад ним, бо бачить, що настане ми хочемо його поглинути і ско- ємося, як із праху створив день його. Зброю витягли гріш- ріше пролити його кров. А Гос- людину, які різноманітні людники, напинають лук свій, щоб подь наш, володіючи і життям і ські обличчя; якщо і всіх людей простромити убогого і нужден- смертю, гріхи наші, що вищі зібрати, не всі мають однаконого, вразити справедливих сер- голів наших, терпить усе наше вий вигляд, але кожен має свій цем. Зброя їхня вразить серця життя. Як батько, дитя своє вигляд обличчя, з Божої їхні, і луки їхні зламаються. люблячи, б’є його і знову прихи- мудрості. І тому подивимося, як

«Я

«Володимир Мономах біля київських воріт». Наталія Кургузова-Мірошник

птиці небесні із раю йдуть, і перш за все у наші руки, і не поселяються в одній країні, але і сильні і слабкі йдуть по усіх землях, за Божим повелінням, щоб наповнилися ліси й поля. Усе це дав Бог на користь людям, в їжу і на радість. Велика, Господи, милість Твоя до нас, оскільки блага ці створив Ти заради людини грішної. І ті ж птиці небесні навчені

«Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі». (Вих. 20: 12)

«Влада батьків над дітьми має свій початок від самої природи. Така честь їм є нагорода за хвороби народження». Святитель Іоанн Златоуст. Вісім слів на книгу Буття. Слово IV

ЗАПОВІТ «Бережіться, християни, ображати батьків своїх, щоб не випробувати на собі караючу Божу руку. Після Бога немає у нас більших благодійників, як батьки наші. Страшно бути невдячним до них! Притому знай: яким ти до своїх батьків будеш, такими й діти твої до тебе будуть, за словом Христовим: якою мірою міряєте, такою відміряється і вам! (Мф. 7: 2)». Святитель Тихон Задонський

дин смиренний священик, який прослужив п’ятдесят вісім років у селі Като Потам’я в області Аграфа, залишив у серцях своїх односельців добрий приклад і мудрі слова. Попри його суворість (він твердо дотримувався вчення Церкви і щодо віри, і щодо моральності), священика любила паства за те, що сам він

жив згідно з тим, чого навчав інших. Власними руками виконував не тільки всі роботи, необхідні для підтримання храму, але й трудився на загальних сільських роботах, орудуючи киркою та лопатою разом із робітниками, не вважаючи це чимось принизливим. (А сьогодні навіть на Святій Горі багато хто вважає, що дуже

принизливо трудитися над реставрацією власного монастиря, возячи тачку і працюючи кельмою; мозолясті руки вважаються прикметною ознакою людей нерозвинених!) Він був взірцем для односельців у всьому, що стосувалося сільського життя. Він був справжнім священиком, у якого завжди яскраво горів світильник віри... Він був зразком священика Бога Вишнього і служителем таїнства спасіння людей. До глибокої старості, навіть будучи при смерті, він докладав усіх зусиль до того, щоб його паства не залишилася без богослужіння... Він також був взірцем одруженого священика. Вони з дружиною поважали одне одного, бо любили Христа, і кожному з них відкривалися достойності іншого, його кращі риси й жертовність. (Мені доводилося чути, як сільські жителі говорили своїм дружинам: «Що ти робила цілий день?», і від цього ставало боляче моєму серцю.) Матушці відкривалося терпіння і працьовитість батюшки, а йому — сміливість і твердість матушки в несенні труднощів життя. Їхня родина жила, як справжній древній спільножительний монастир. Ніхто не мав нічого свого, а все було спільним. Попри складне сільське життя, вони ніколи не сварилися між собою... Хоч їм часто

«Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться». (Притч. 26: 2)

Тобою, Господи: коли повелиш, то заспівають і людей звеселять; а коли не накажеш їм, то, й ті, що голос мають, оніміють. «І благословенний, Господи, і прославлений сильно!». «Всякі чудеса і ці блага створив і зробив. І хто не славить Тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всією душею в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, нехай буде проклятий!».

доводилося несолодко, їх об’єднувала любов до Христа й почуття обов’язку. Батюшка мав п’ятеро дітей. Двох він від усього серця віддав Христу: один з його синів став священиком, а одна з дочок пішла в монастир. Один із синів засмучував його своєю пристрастю до оковитої, але своє засмучення батько вимовляв без слів, лише молитовно здіймаючи руки до Того, Хто може позбавити від смерті. Для свого маленького села він був також прикладом ведення домашнього господарства — справи, яка сьогодні зникла навіть із найвіддаленіших хуторів нашої країни: півні не кричать, кури не квокчуть, ягнята не бекають, садів не вирощують... У батюшки ж все, що оточувало його дім, було у зразковому порядку. Його сім’я все робила разом: разом із плугом і серпом, разом на підрізуванні гілок і на збиранні винограду, разом у кошарі та вдома, разом у церкві й на молитві. Коли в церкві читалася молитва, здавалося, що вони ставали одним тілом з однією душею, небеса відкривалися, і молитва їхня досягала мети. Земне життя не балувало їх своїми благами, але вони своїми чеснотами самі робили його прекрасним... (Із книги «Люди Церкви, яких я знав» архімандрита Григорія, ігумена афонського монастиря Дохіар)

Відблиском його святого життя є заповіт, який він залишив своїм дітям: Мої останні заповіти: Улюблені мої діти, Майте тверду віру. Майте повноту любові. Творіть добро скрізь і завжди. Не ворогуйте. Терпіння — корінь чеснот. Після моєї смерті не плачте і не ридайте. Я не хочу вінків та квітів. Одягніть мене в мої білі облачення і святогірський саван. Вкладіть мені в руки Новий Завіт. Нехай мій похорон буде простим, скромним. Могила — без прикрас, із хрестом та огорожею. На могилі напис: «Я всіх прощаю й у всіх прощення прошу». Замість надгробного слова — просто попрощайтеся. Поминок і застілля не потрібно. Для всіх — просте частування. На могилі вашої мами нехай буде написано: «Безстрашна у житті матушка Василіки». Коли ми обоє помремо, замовте за нас сорок літургій. Нехай буде з вами благословення Боже І мої гарячі молитви. До зустрічі в горньому Єрусалимі. Отець Костянтин Підготувала Олена Головіна

православна газета

М і ж н арод н і н о в и н и

У НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ ПРОЙШЛО СВЯТО ПЕРШОЇ СПОВІДІ 10 березня у Микільському соборі Нижнього Новгорода, з благословення митрополита Нижньоновгородського і Арзамаського Георгія, вперше пройшло свято першої Сповіді для дітей, повідомляє сайт Нижньоновгородської єпархії. Священнослужителі вирішили організувати таке свято для того, щоб допомогти юним парафіянам якомога усвідомленіше підійти до нового етапу в їхньому духовному житті, коли вони починають приступати до Причастя після Таїнства Покаяння. У святі першої Сповіді взяли участь 25 осіб: учні парафіяльної недільної школи, діти парафіян, вихованці соціально-реабілітаційного центру для неповнолітніх «Сонечко». «Ми доклали усіх зусиль, аби день першої Сповіді пройшов в урочистій обстановці, щоб він закарбувався у пам’яті дитини на все життя. Дуже важливо,

щоб діти усвідомили, що Сповідь — це свято», — відзначив диякон храму Михаїл Макаров. Відтепер свято першої Сповіді відзначатимуть у Микіль-

Тепер православні общини Пакистану, надаючи допомогу потерпілим від рук екстремістів, розподіляють рис, масло, цукор, інші продукти й збираються збільшити обсяг допомоги. Православна місіонерська община преподобного Серапіона Кожеєзерського

У США ВІДБУЛАСЯ ПРЕМ’ЄРА МІНІ-СЕРІАЛУ «БІБЛІЯ» На телеканалі History 3 берез ня відбулася всесвітня прем’єра десятигодинного історичного міні-серіалу «Біблія». За повідомленнями рейтингових агентств, активна аудиторія глядачів фільму склала 14,8 млн глядачів. Фільм відзняли відомі продюсери Марк Бернетт і його дружина Рома Доуні, повідом ляє Седмиця.Ru. Робота над фільмом «Біблія» тривала упродовж останніх двох років. «Ми з дружиною досі щороку дивимося стару класику — фільм “Десять заповідей” Сесиля Блаунта де Мілль, — поділився Бернетт, — але наші троє підлітків вважають цей фільм явно застарілим. Я від самого початку усвідомлював, наскільки масштабним є цей проект, і молився про це з того моменту, як почав думати про його реалізацію. Я ні на секунду не сумнівався в тому, що саме я повинен це зробити». Бюджет фільму склав 22 млн доларів США, але завдяки самовідданій роботі й вірі творчої групи фільму й акторів,

за словами Марка Бернетта, на екрани вийшов фільм ціною в 100 млн доларів. Сюжет фільму охоплює десять ключових біблійних оповідей, починаючи з книги Буття й закінчуючи книгою Одкровення. Аби дотриматися точності викладу, до екранізації залучили понад 40 відомих експертів, богословів і вчених.

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ КОНОТОП. 22 березня у центральній бібліотеці смт Ямпіль Сумської області (Конотопська єпархія) відбувся семінар бібліотечних працівників Ямпільської централізованої бібліотечної системи. З його учасниками зустрілися співробітники єпархіальних відділів Конотопської єпархії: молодіжного — протоієрей Миколай Закроєць і місіонерського — протоієрей Владислав Ющенко. Священики розповіли присутнім про давні монастирські книгозбірні — прообрази сучасних бібліотек, про роботу древніх літописців і перекладачів. Обговорювалися також новинки православних видавництв і питання поповнення фондів бібліотек духов ною літературою. konotop-eparhiya.org.ua

ському храмі щомісяця. У першу суботу місяця проходитимуть зустрічі-бесіди, а у другу неділю місяця — перша Сповідь.

ПРАВОСЛАВНІ ПАКИСТАНУ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ ПОТЕРПІЛИМ ВІД ІСЛАМСЬКИХ ПОГРОМІВ 11 березня в багатьох містах Пакистану відбулися мирні ходи християн. Віруючі вийшли на вулиці на знак протесту проти ісламських погромів, що відбулися 9 березня в Лахорі, й з вимогою скасувати «закон про богохульство». Православні священики також взяли участь у ходах. У м. Саргод в акції брав участь отець Кирил Амер, у Хайдарабаді — отець Антоній Масіх. Обидва вони священики Руської Православної Церкви Закордоном, які несуть служіння в цих містах. Зі слів отця Іоанна Танвеєра, який опікує православні громади в Лахорі, Вазіробаді й Хафізобаді, вражає жорстокість погромників, спрямована навіть на тварин. Ідучи на погроми, мусульмани запаслися пальними речовинами.

№ 7 (329), квітень 2013

також відправила допомогу постраждалим християнам у Пакистані й продовжує збір коштів для жертв погрому, повідомляє Седмиця.Ru. Потерпілих тимчасово поселили в наметовому таборі. Уряд Пакистану обіцяє надати допомогу у відновленні згорілих будинків. Ентузіазм Марка й Роми, виявлений стосовно цього фільму, був абсолютно щирим. Їх хвилювала суть історії, і вони прагли передати її так, як ніколи раніше. Міні-серіал «Біблія» відзнято на високопрофесійному рівні з використанням масштабних декорацій, залученням професійних акторів і візуалізацією за допомогою сучасних спец ефектів. «Історія містить спадщину, укорінену у важливих подіях, які об’єднують усіх нас разом, — заявила Ненсі Дубук, президент т ел е в і з і й н о ї мережі “A&E”. — Немає жодних сумнівів у тому, що Біблія є однією з найвагоміших і найпопулярніших книг у світі. Неймовірні й потужні оповіді, що містяться в ній, назавжди змінили хід історії та вплинули на релігію всього світу. Ми цінуємо нашу співпрацю із продюсерами Марком і Ромою, які оживили сторінки Біблії на екранах для нового покоління глядачів, і сподіваємося, що ці “біблійні оповіді” справили свій вплив і на наступні покоління». Підготував Олег Карпенко

КІРОВОГРАД. 24 березня, у Неділю 1-шу Великого посту, з благословення архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа та за підтримки регіонального об’єднання «Православна просвіта», відбувся хресний хід навкруг Кіровограда, присвячений святу Торжества Православ’я. Близько 200 парафіян міських храмів на чолі з представниками кіровоградського духовенства на автобусах об’їхали навколо міста. Протягом усього шляху безперервно підносилися молитви до Бога, Його Пречистої Матері та покровительки міста святої праведної Єлисавети, а біля уклінних хрестів звершувалися молебні пісне співи. Завершився хресний хід молебнем у фортеці святої праведної Єлисавети. orthodox-kr.org.ua ДОНЕЦЬК. 26 березня у Донецьку відбулася зустріч отаманів козачих полків Донецької області з представниками духовенства Донецької єпархії. У заході взяли участь представники 32 козачих підрозділів, голова відділу інформаційно-просвітницької діяльності Донецької єпархії протоієрей Георгій Гуляєв, керівник відділу релігійної освіти, місіонерства і катехізації протоієрей Володимир Леонов та інші священнослужителі. Як повідомив керівник місіонерського сектора єпархіального відділу релігійної освіти, місіонерства і катехізації протоієрей Сергій Полгородник, козацькі отамани вирішили подати прохання на ім’я митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона про те, щоб для пастирської опіки за кожним козачим підрозділом був закріплений духівник. У ході зустрічі було прийнято внутрішній статут об’єднання козацьких організацій області, затверджено план громадських заходів на 2013 р. і були намічені основні напрями роботи. Було також вирішено, що подібні зібрання проводитимуться щоквартально. ortodox.donbass.com ЛУГАНСЬК. 26 березня архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан освятив закладний камінь на місці будівництва храму-каплиці на честь ікони Божої Матері «Семистрільна» на території Луганського слідчого ізолятора. eparhia.lg.ua БІЛА ЦЕРКВА. 28 березня у Тетіївському районному центрі позашкільної освіти відбулася зустріч архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина з педагогами району, зокрема із вчителями курсу «Біблійна історія та християнська етика». Під час зустрічі було підписано угоду про співпрацю між відділом освіти Тетіївської районної державної адміністрації Київської області та Управлінням духовної освіти Білоцерківської єпархії. 29 березня архієпископ Августин взяв участь у ряді заходів із нагоди святкування 90-річчя утворення Білоцерківського р-ну Київської області. bc-eparchy.org.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 28 березня у Дніпропетровську відбувся Всеукраїнський молодіжний форум «Я — громадянин України. Міжнаціональні відносини у молодіжному та студентському середовищі», організований Всеукраїнською громадською організацією «Спілка православних жінок» спільно з Українською Православною Церквою за підтримки Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Дніпропетровської міської ради. Почесними учасниками відкриття форуму стали митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней та мер Дніпропетровська Іван Куліченко, які звернулися до присутніх із вітальними словами. eparhia.dp.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 29 березня вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій взяв участь у святкуванні 90-річчя від часу утворення Макарівського р-ну Київської області. Його Преосвященство супроводжував представник Макарівського благочиння, голова комісії з благодійності Макарівської районної ради архімандрит Філарет (Єгоров). У рамках святкування єпископ Іларій та архімандрит Філарет мали спілкування із нинішніми й колишніми керівниками Макарівського р-ну та Київської області. Прес-служба Макарівського вікаріатства ЛУГАНСЬК. 29 березня. За адресою okrug3.lg.ua відкрито сайт 3-го благочинницького округу м. Луганська. eparhia.lg.ua МИКОЛАЇВ. 30 березня митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим освятив закладний камінь у підмурівок храму в ім’я благовірного князя Олександра Невського у с. Костянтинівка Новоодеського р-ну Миколаївської області. eparhia.mk.ua

№ 7 (329), квітень 2013

православна газета

богослужіння

«АЩЕ БАБЫ СЛЫШАЛА ЕСИ»,

або Про особливості перекладу та розуміння богослужбових текстів

У вівторок 1-ї седмиці Великого посту в 5-й пісні канону преподобного Андрія Критського звучать такі слова: «Аще бабы слышала еси, убивающыя иногда безвозрастное мужеское, душе окаянная, целомудрия деяние, ныне, яко великий Моисей, сси премудрость». Чудовий приклад того, що незрозумілість церковнослов’янського тексту зовсім не зводиться до незрозумілості окремих слів: тут якраз кожне слово зрозуміле... або ж виглядає зрозумілим. Але що ж усе це означає?

азвичай люди особливо й не замислюються над загальним змістом таких виразів, їм вистачає знайомих слів, з яких вони якось реконструюють усе інше. І справді, хто ж не чув про бабів, які іноді вбивають усе чоловіче? Вже краще тоді цнотливість, аніж такі баби, це точно. Тільки до чого тут Мойсей? І що пропонується робити з премудрістю? Є, звісно, вихід — стояти у храмі з книжечкою в руках, із паралельним сучасним перекладом, або прочитати його вдома. Неважко буде знайти в мережі Інтернет такий переклад (авторство мені невідоме): «Если ты слышала, несчастная душа, о повивальных бабках, некогда умерщвлявших новорожденных младенцев мужского пола, то теперь, подобно Моисею, млекопитайся мудростью». Одразу видно, що з «целомудрия деянием» перекладач не впорався і просто цей вираз опустив — а може, навіть і не зрозумів, до чого були ці слова. Дивлячись на такий переклад, одразу погоджуєшся з тими, хто говорить: перекладати богослужбові тексти не варто, урочистість втрачається, а розуміння додається небагато, та й узагалі не все вдається передати. Ось і «целомудрие» вже втратили. Усе це правильно, тільки тут перед нами не переклад, а, швидше, підрядник: буквальна, неоковирна передача змісту віршованого оригіналу. До того ж підрядник цей неповний, із пропуском. Якби так переклали Гете чи Шекспіра, ми б теж сказали, що їх перекласти неможливо, що треба вчити мову оригіналу. Ось, наприклад, підрядник першої строфи 90-го сонета Шекспіра: «Тоді ненавидь мене, коли захочеш; якщо колинебудь, то тепер, тепер, коли світ нахилив мої діяння до хреста, приєднайся до злоби фортуни, застав мене схилитися, і не заглядай для втрати опісля». Поетичний же переклад В. Марача звучить так:

Якщо колись розлюбиш, хай це буде Тепер, коли нічому вже не рад; Хай світ мене осудить і забуде, Але не будь останньою із втрат. Думку автора передано точно і яскраво — саме тому, що лише деякі слова оригіналу перекладені тут дослівно. Однак повернімося до канону Андрія Критського. Розбиратися із церковнослов’янською найпростіше за допомогою грецького оригіналу, й тут саме такий випадок: Εἰ τὰς μαίας ἤκουσας κτεινούσας ποτὲ ἄνηβον, τάλαινα, τὴν ἀρρενωπόν, ψυχή, τῆς σωφροσύνης πρᾶξιν νῦν ὡς ὁ μέγας Μωσῆς τιθηνοῦ τὴν σοφίαν. Церковнослов’янська мова зазвичай точно копіює грецьку, але тут навіть вона відійшла від дотримання точного порядку слів оригіналу, інакше було б зовсім важко зрозуміти: «безвозрастное окаянная мужеское душе». Так уже влаштована класична грецька поезія: слова можуть розташовуватися практично в довільному порядку, визначення можуть перемішуватися між собою, і лише артиклі та відмінкові закінчення чітко показують, що до чого належить. Наприклад, «целомудрия деяние» стоїть у тому ж знахідному відмінку, що й «безвозрастное мужеское», отже, обидва вони є прямими доповненнями при дієприкметнику «убивающих». А головне — перед «мужеское» стоїть артикль жіночого роду τὴν, тож треба шукати іменник жіночого роду в знахідному відмінку, бо прикметники можуть належати тільки до нього. Ті ж самі повитухи вбивали чоловіче й новонароджене «деяние целомудрия». Вже слов’янський переклад це втрачає хоча б тому, що у слов’янській мові називний відмінок тотожний знахідному, адже слово «деяние» в ній середнього роду (у грецькій — жіночого). Артиклів же у слов’янській мові взагалі

ЛИСТ ДО РЕД АКЦІЇ Добридень, шановна редакціє газети. Хочу розповісти про отця Сергія Кисельова із с. Сулимівка Яготинського р-ну Київської області. Божим Промислом мені потрапила «Церковна православна газета» за січень 2013 р. До цього я ніколи її не бачила. Прочитала інтерв’ю з отцем Сергієм Кисельовим. Було таке відчуття, що читала про близьку людину. І вирішила висловити подяку за його пісні. 12 років тому в мене була дуже сильна депресія. Спілкуючись зі знайомою, розговорилися про церкву в с. Сулимівка, про отця Сергія. Віра Андріївна розповіла про те, що отець Сергій записує свої пісні на касети. Я її попросила придбати записи для мене. Купила магнітофон і слухала записи пісень. Це було взимку, вечори довгі, на душі дуже важко. Прокручувала касету по декілька разів. Коли

ставало легше, ставила записи пісень співачки Раїси Кириченко. Так я зиму і вижила. Пізніше Віра Андріївна ще три касети мені передала. Ось і живу вже стільки років із вдячністю в душі до отця Сергія. Розповідаю знайомим, з ким спілкуюся, про його прекрасні пісні, які лікують душевні рани, дають сили вистояти в житті. У цих піснях кожне слово — благодатний бальзам для зраненої душі, роздуми про життя, спілкування з Богом, прагнення до очищення і духовного, і душевного, і фізичного. «Я жив у невірстві колись». «Душа, чи жива ти?» «Без болю не прожити нам». Спасибі Вам, отче Сергію, а усій Вашій родині —�� миру, благополуччя, Божої благодаті. З повагою, Лідія Овчаренко, м. Яготин Київської обл.

немає. Таким чином, із тексту зникли ключові граматичні ознаки, на яких трималася структура оригіналу — звичайна річ для перекладів слов’янською із грецької. Принагідно зауважимо, що святий Андрій писав свій канон дуже архаїчною грецькою мовою, навіть для його сучасників ця мова звучала так само, як для нас нині церковно слов’янська. Просто на той час це була єдина літературна грецька, інша виникла набагато пізніше, у новий час. Тому мова канону була зрозуміла кожній людині, яка ходила до школи, звикла до розбору й розуміння таких конструкцій, навіть якщо в побуті їх не вживала. То що ж треба зробити, щоб перетворити підрядник на переклад? Для початку — привести його до норм літературної мови. Ось, наприклад, переклад отця Амвросія Тимрота: «О повивальных бабках ты слышала, несчастная душа, что должны были некогда убивать младенцев мужского пола — действие целомудрия; но теперь, как великий Моисей, пей молоко премудрости». Це вже дійсно переклад... але й у ньому не все зрозуміло. Перш за все, до чого належать слова «действие целомудрия»? Якщо не заглядати у грецький оригінал, це залишається незрозумілим, навіть більше — необі знана людина може подумати, що так названо вбивство немовлят (зрештою, є ж 136-й псалом «На ріках вавилонських», де побиття дітей згадується як щось дуже бажане)! Треба б уточнити: вбивству немовлят уподібнюється вбивство ледь виниклого «деяния целомуд рия» — саме те, у чому кається грішник під час Великого посту. І винні в цьому, звісно, не повитухи, а він сам, тому й нагадує він про це своїй душі. До речі, про повитух... А хіба вони когось убивали? Йдеться, звісно, про історію з першої глави біблійної книги Вихід: єгипетський фараон звелів повитухам убивати новонароджених

єврейських хлопчиків. Однак Біблія говорить ясно: але повитухи боялися Бога, і не робили так, як говорив їм цар Єгипетський, і залишали дітей живими (Вих. 1: 17). Святий же Андрій ясно говорить: вбивали (грецьке слово κτεινούσας не залишає жодних сумнівів). Саме тому отець Амвросій і перекладає «должны были некогда убивать» — хоч і неточно, але згідно з текстом Святого Письма. Ось, до речі, ще один приклад для тих, хто стверджує, ніби отці до нас і за нас уже витлумачили Біблію і ми можемо лише повторювати за ними: тлумачення тут прямо розходиться з текстом. Приймемо його і тільки його — повинні будемо внести правку в Біблію, і таких прикладів чимало. Чому, до речі, преподобний Андрій такий «неакуратний» із текстом? Та просто тому, що він зовсім не розповідає нам історію про повитух у Єгипті часів Мойсея. Він бере цей образ, щоб розповісти про прикрощі власної душі. Важливий не стільки факт, скільки сама можливість такої ситуації: повитуха, яка покликана оберігати та приймати нове людське життя, може, виявляється, обірвати його на самому початку, виконуючи наказ жорстокого правителя. І точнісінько так чинить іноді моя душа з найдобрішими починаннями, знищуючи їх у зародку. Це цілком типова для гімнографії ситуація, коли біблійні образи використовуються незалежно від свого історичного контексту, просто для ілюстрації зовсім інших ідей, і неможливо чекати від таких посилань точності.

І все ж, гадаю, що сучасній людині недостатньо самої згадки про Мойсея ближче до кінця цієї складної фрази — вона просто не зрозуміє, про яких повитух йдеться в тексті. Та в перекладача є право підказати їй, додати до перекладу інформацію, яку автор тексту однозначно мав на увазі, але читач або слухач, швидше за все, не згадає. Звісно, той, хто не читав книгу Вихід, у будь-якому разі не зрозуміє, про що йдеться (і це, до речі, до питання про те, чи потрібен православним Старий Завіт — та без нього вони ж у власному богослужінні ні за що не розберуться!). Однак можна дати хоча б невелике посилання на Єгипет, щоб нагадати тим, хто Вихід читав. І, нарешті, треба все ж прояснити, чому тут цнотливість порівнюється з немовлятами, особ ливо якщо врахувати, що в повсякденній мові цнотливість давно стала синонімом безшлюбності й жодних немовлят узагалі не передбачає. Ризикну запропонувати власний переклад: «Слышала ли ты, несчастная душа: некогда египетским повитухам велено было убивать новорожденных мальчиков, и так же ты губила целомудрие в зародыше — но теперь, как великий Моисей молоком материнским, питайся молоком премуд рости». Абсолютно не наполягаю на тому, що цей переклад ідеальний і що весь канон перекладати слід саме так. Наполягаю на іншому: поезію, зокрема й літургійну, у принципі можна перекладати, тільки не треба плутати переклад із підрядником. Андрій Десницький

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

МА ЛЕНЬКІЙ СОФІЇ ПОТРІБНА НАША ПІДТРИМК А

Дівчинка дуже хоче ходити, говорити і спілкуватися зі світом, але у неї це не виходить. Виною усьому внутрішньо утробна інфекція, яка затримала розвиток Софії в материнській утробі. «Дитина народилася з діагнозом “артрогрипоз”, — розповідає Наталя, мама дівчинки, — лікар-генетик сказав, що наше захворювання в Україні маловідоме. У рік Софійка не могла перевертатися, сидіти, ставати на ніжки. Зараз дівчинці два роки і дев’ять місяців. Грамотне комплексне лікування дало добрі результати: дівчинка добре розуміє, коли до неї звертаються, навчилася гратися іграшками, самостійно РЕКВІЗИТИ: сидіти, стояти з підтримкою, стала більше «Приватбанк» говорити. Але головне — у нас уже є надія Р/р: 29244825509100 на одужання!» МФО: 305299 Зараз Софійці необхідно пройти курс ЄДРПОУ: 14360570 реабілітації в Міжнародному центрі ім. Козявкіна у м. Трускавці (вартість лікуНомер картки: вання без проживання та харчування — 4627 0812 0384 1056 6500 грн.), курс реабілітації в Дитячому Одержувач: клінічному санаторії «Хаджибей» Краснова Наталя у м. Одеса (вартість — 1680 грн.), медикаІгорівна. ментозне лікування препаратом «Когітум»

(вартість — 1300 грн.), їй потрібні тутери на ніжки, 2 пари (вартість однієї пари — 6000 грн.). «Зібрати гроші на лікування я сама не в змозі, — продовжує Наталя. — Я мати-одиначка, проживаю із 79‑річною бабусею, мама померла 2011 р. На даний момент я отримую 130 грн. “дитячих” грошей і 750 грн. допомоги по догляду за дитиною-інвалідом. Усе, чого ми зараз досягли у лікуванні, — це завдяки допомозі та милосердю небайдужих людей. Дуже прошу Вас допомогти мені зібрати гроші для моєї донечки. Я буду вдячна кожній гривні, пожертвуваній Вами. Ми з донькою будемо за Вас молитися до кінця своїх днів». Тел.: 050—312–22—48, 063—658–21—48, Наталя (мама); 098—441–88—74 (Надія, волонтер). Надія Попко, волонтерський рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді