Cerkovna gazeta 2013 12 334 ua

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Червень 2013 № 12 (334)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua, cpg.in.ua ПАЛОМНИЦТВО

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

ІНТЕРВ’Ю

Кримська земля дихає давниною...

Златоуст і Євтропій: дві ідеології

Головний редактор журналу «ФОМА в Україні» Антон Нікітін:

Із давніх-давен Кримська земля славиться своєю святістю. Це навіть відображено у назвах: так, гору Ай-Петрі названо на честь святого апостола Петра, Ай-Тодор — на честь святого Феодора Студита, Ай-Никита – на честь мученика Никити

Те, що понад міру спожите, шкодить усякій живій істоті…

«Завжди є межа між добром і злом»

с. 8–9

с. 10

Для православної людини важливо не те, як ставляться до неї, а те, як вона ставиться до оточуючих

с. 11

СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ Дві перемоги святої Моніки Якщо чоловік загуляв, а дитина потрапила в секту... Історія Церкви свідчить, що не завжди сімейна ідилія була ґрунтом для проростання святості

с. 15 23 червня, в день Святої Трійці (П’ятидесятниці), Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію на Соборній площі Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, намісник обителі митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Макарівський Іларій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, а також духовенство монастиря. Святкове богослужіння відвідали Президент України Віктор Янукович, Прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Верхов­ної Ради України Володимир Рибак, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, члени уряду, народні депутати та інші високопосадовці. За сформованою богослужбовою традицією відразу після Літургії було звершено велику вечірню з читанням уклінних молитов.

«БЛАГОСЛОВЕН ЕСИ, ХРИСТЕ БОЖЕ НАШ, ИЖЕ ПРЕМУДРЫ ЛОВЦЫ ЯВЛЕЙ...»

15 червня, в день святкування Києво-Братській іконі Божої Матері і чергового випуску в Київських духов­них школах, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію на площі перед академічним храмом на честь Різдва Пресвятої Богородиці Києво-Печерської Лаври.

Закінчення. на с. 2

2

№ 12 (334), червень 2013

13 червня, в день свята Вознесіння Господнього, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав столичну Вознесенську парафію на Деміївці. Цього дня відзначалося 130-річчя із часу освячення храму. Блаженніший Митрополит Володимир очолив служіння Літургії, за якою Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Ірпінський Климент, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, благочинний Голосіївського благочиння і настоятель храму протоієрей Павел Кирилов, столичне і хра-

православна газета

П РЕ ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

Закінчення. Початок на с. 1

мове духовенство. За богослужінням Блаженніший Владика висвятив на священика клірика столичного храму в ім’я мученика Валерія диякона Володимира Слободнюка. З благословення Його Блаженства, митрополит Антоній освятив наку-

Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський Антоній, намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ та проректор КДА з навчальної роботи єпископ Ірпінський Климент, канцлер Свято-Володимирської право-

відбувся в актовому залі КиєвоПечерської Лаври. В урочистій церемонії взяли участь митрополит Бориспільський Антоній, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Ірпінський Климент. Доповідь про підсумки 2012–2013 навчального року представив єпископ Климент. Потім Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до випускників з напутнім словом і закликав на них благословення

славної богословської семінарії (Православна Церква в Америці) протоієрей Чед Хетфілд, викладачі та випускники КДАіС у священному сані. За богослужінням молилися студенти й випускники Київських духовних шкіл, їхні родичі та близькі. На малому вході Митрополит Володимир нагородив правом носіння наперсного хреста викладача семінарії ієромонаха Пимена (Воята). Богослужбових нагород також були удостоєні випускники Київських духовних шкіл в ієрейському сані: випуск­ ники академії — права носіння наперсного хреста, семінарії — права носіння камилавки. За богослужінням Його Блаженство висвятив на священика студента III курсу академії ієродиякона Веніаміна (Мазурчака) і на диякона — вихованця 2-го класу семінарії ченця Симеона (Трищука). Після Літургії Блаженніший Митрополит Володимир очолив випускний акт КДАіС, який

Боже. У свою чергу, митрополит Антоній подякував Його Блаженству за постійну опіку над духовними школами. Митрополит Володимир вручив викладачам Київських духовних шкіл нагороди за старанне несення послуху та у зв’язку з особистими ювілеями: протоієрею Олегу Кожушному — орден святителя Петра Могили, протоієрею Володимиру Коцабі — орден святого благовірного Київського князя Ярослава Мудрого, Людмилі Дуніній та Ірині Костюк — ордени святої великомучениці Варвари I ступеня. Потім відбулося вручення дипломів випускникам академії та семінарії. У 2012–2013 навчальному році дев’ять студентів закінчили КДА зі ступенем кандидата бого­ слов’я. Зі словами подяки на адресу Предстоятеля Української Православної Церкви, ректора Київських духовних шкіл та професорсько-викладацької корпорації виступили представники випускників та їхні батьки.

польний хрест для каплиці, побудованої на прихрамовій території, і вручив благодійникам церковні нагороди. Вознесенський храм на Деміївці, освячений 1883 р., примітний тим, що не закривався у радянський період.

13 червня, напередодні Дня медичного працівника (який відзначається у третю неділю червня), Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі зустрівся з міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою. На зустрічі також були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ П е р е я сл а в -Х м ел ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр та головний (позаштатний) спеціаліст з офтальмології МОЗ України Сергій Риков. Раїса Богатирьова розповіла Блаженнішому Владиці про стан справ у вітчизняній медичній галузі. Сторони висловили взаємне бажання продовжувати подальшу співпрацю на благо народу України. За заслуги перед Українською Православною Церквою Предстоятель нагородив міністра охорони

здоров’я орденом святителя Луки, архієпископа Кримського. У Свято-Миколаївському храмі при митрополичих покоях Блаженніший Владика звершив молебень за здоров’я медиків і благословив голову Міністерства та осіб, які її супроводжу-

вали, на подальшу роботу. Після богослужіння Його Блаженство подарував Раїсі Богатирьовій ікону Христа Спасителя і передав у дар Міністерству охорони здоров’я образ святителя Луки Кримського із частицею його чесних мощей.

14 червня, в день пам’яті преподобного Агапіта Печерського, лікаря безмездного, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, намісник Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, архі­ єпископ Городницький Олександр, єпископи Шепетівський і

Славутський Діонисій, Конотопський і Глухівський Роман, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, насельники монастиря у священному сані. Наприкінці богослужіння Предстоятель УПЦ молитовно вклонився чес-

ним мощам преподобного Агапіта (які до дня пам’яті святого традиційно переносять у Трапезний храм із Ближніх печер Лаври) та побажав віруючим його молитовного заступництва перед Престолом Господнім.

14 червня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв представників Волинської єпархії: секретаря єпархії протоієрея Миколая Бондарука та голову єпархіального інформаційнопросвітницького відділу протоієрея Валентина Марчука.

На зустрічі були присутні Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній та секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея с л а в -Х м е л ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр. Протоієреї Миколай Бондарук та Валентин Марчук доповіли Його Блаженству про стан здоров’я недужого митрополита Волинського і Луцького

Нифонта (яке на момент візиту значно покращилося), а також розповіли про презентації факсимільних видань УПЦ, що відбулися в Італії (див.: № 11 «ЦПГ» за 2013 р.) та майбутні презентації цих видань у Європі. Предстоятель УПЦ подякував священнослужителям за виконану роботу і благословив їх на подальші труди. Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото протодиякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 27.06.2013 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

П ра в осла в н ий Кал е н да р

ПІД ПОКРОВОМ ГЕОРГІЯ ПОБІДОНОСЦЯ

Перенесення мощей преподобного Феодора Сікеота (день пам’яті — 28 червня за н. ст.) Таємні вороги намагалися отруїти його, але Божа Матір дала йому три зернятка, він з’їв їх і залишився живий. Коли святому Феодору виповнилося шість років, мати, піклуючись про майбутнє сина, подарувала йому золотий пояс, оскільки хотіла, щоб він став воїном. Проте тієї самої ночі їй уві сні явився великомученик Георгій Побідоносець і відкрив справжнє покликання отрока, який присвятить себе служінню Богу. Преподобний Феодор народився в середині VI ст., за часів правління святого імператора Юстиніана, в малоазійському селі Сікеї неподалік від м. Анастасіополь. Із перших хвилин життя праведника було відкрито, що він обраний Богом на велике служіння. Коли його мати Марія зачала, то першої ж ночі уві сні

вона побачила сходження світлої зірки до неї в утробу. Щоб знайти цьому пояснення, Марія звернулася до прозорливого старця, який розтлумачив це як видиме сходження благодаті на зачате немовля. Пішовши до школи, Феодор виявив великі здібності до знань. Серед однолітків він вирізнявся мудрістю, лагідністю, розважливістю. У його будинку жив старець Стефан, і хлопчик почав наслідувати його благочестиве життя. У Великий піст він став їсти лише вечорами, і то невеликий шматок хліба. Щоб уникнути обіду, він приходив додому вже під вечір, а в обідню перерву йшов у храм Георгія Побідоносця, де святий великомученик зустрічав його в образі хлопця і вводив до храму. У десять років Феодор смертельно захворів. Безсилі

що-небудь зробити, рідні принесли юнака в храм Іоанна Хрестителя і поклали перед вівтарем. Цієї миті з образа Спасителя, написаного у склепінні храму, на вмираючого впали дві краплі роси, і хлопчик повністю зцілився. Відтоді Феодору став являтися святий Георгій, який відводив його на всю ніч у свій храм на молитву. Мати хлопця сильно переживала за безпеку сина і стала просити його не ходити самому ночами. Одного разу вона схопила його за волосся й силоміць привела додому. Вночі їй явився великомученик Георгій

№ 12 (334), червень 2013

і наказав не перешкоджати хлопчикові ходити до храму. Після цього Марія переконалася в особливому обранні свого сина. У 12 років праведник в тонкому сні сподобився видіння Самого Царя Слави, Який сказав: «Подвизайся, Феодоре, щоб прийняти в Царстві Небесному досконалу нагороду». Тепер юнак став ще старанніше молитися, а першу і Хрестопоклонну неділю Великого посту проводити у цілковитому мовчанні. Тоді диявол вирішив погубити його. Явившись в образі однокласника Геронтія, він закликав Феодора покінчити із собою і навіть показав «приклад», як треба стрибати в прірву, але хлопчика врятував великомученик Георгій. У 14 років святий пішов з дому і став жити при церкві Георгія Побідоносця. Вже тоді він отримав дар зцілення і вигнав з одного юнака біса. Два роки подвижник провів у затворі. Коли про нього дізнався місцевий єпископ Феодосій, то висвятив його у сан диякона, а потім священика, хоча праведному було всього 17 років. Під час палом-

ницької поїздки до Єрусалима Феодор прийняв чернецтво в Хозевітській Лаврі поблизу Йордану. Повернувшись на батьківщину, він продовжив служіння у своєму храмі. Від Святої Пасхи до Різдва праведник стояв у вузькій залізній клітці без даху, а від Хрещення до Великодня зачинявся в печері. З часом він отримав від Господа владу над дикими звірами. Ведмеді та вовки приходили до нього і брали їжу з рук. За молитвою преподобного зцілювалися прокажені, з цілих областей виганялися біси. Коли про його подвиги дізнався місцевий митрополит, то висвятив святого на єпископа Анастасіопольського. Одного разу через ті землі проходила візантійська армія, що поверталася з перської війни. Феодор зустрів їхнього полководця Маврикія і передбачив йому, що він стане імператором. Коли пророцтво збулося, на подяку правитель став постачати хліб у заснований преподобним монастир, де потім його роздавали всім нужденним. Ще за життя Феодора почали вважати святим. Помер преподобний 613 р.

Оптинського старчества також зародилися при Мойсеї. Праведник запросив до Оптиної старця Лева. Незабаром духовне опікування братії та мирян взяв на себе його учень — преподобний Макарій. При ньому ж у монастир прийшов великий світильник Оптиної — преподобний старець Амвросій. Із часом святий Мойсей зайнявся ще й книгодрукарством, випустивши 16 томів святоотцівської літератури. Тоді ж в Оптиній було зібрано

одну з найбагатших бібліотек. Незважаючи на заклопотаність господарською діяльністю, праведник був духоносним старцем, але свої благодатні дари він ретельно приховував, і про них мало кому було відомо. Вже будучи важко хворим, перед самою смертю, преподобний якось сказав відвідувачу, що в неділю буде у храмі. У відповідь на здивування співрозмовника, який став стверджувати, що в такому стані йому служити не можна, Мойсей відповів: «Служити не можна, але бути можна». Помер праведник 29 червня (за н. ст.) 1862 р., на 81-му році життя, прийнявши до цього схиму. Незабаром збулося і пророцтво старця: в неділю труну з його тілом помістили у храмі для відспівування і прощання. Через три роки, під час похорону преподобного Антонія, розкрили склеп, де знаходилася труна схиархімандрита Мойсея. Незважаючи на вологість труна збереглася, як нова, а коли її відкрили, то виявили, що останки святого настоятеля нетлінні.

ТВОРЕЦЬ ВЕЛИЧІ ОПТИНОЇ ПУСТИНІ

Преподобний Мойсей Оптинський (день пам’яті — 29 червня за н. cт.) У другій половині XIX ст. в Оптиній пустині сталася одна трагічна історія. Дівчина на ім’я Надія, під час несення послуху з прання білизни, стала набирати з котла окріп, послизнулася і впала в киплячу воду. Послушниця сильно обварилася, але ще два дні залишалася жива. Отримавши напуття усіма таїнствами, дівчина тихо померла. Перед її похованням одна жінка, яка працювала на оборі монастиря, побачила в тонкому сні покійного настоятеля обителі — преподобного схиархімандрита Мойсея (Путилова). Він йшов у мантії з палицею у напрямку храму, куди перенесли тіло покійної. Взявши благословення, жінка запитала: «Куди ви, батюшко, так поспішаєте?», на що він відповів: «Іду Надію провести». Так стало відомо, що й після смерті преподобний Мойсей не

залишив Оптину без свого заступництва. Батьки назвали праведника Тимофієм. Він був першою дитиною у сім’ї і до повноліття допомагав встати на ноги своїм молодшим братам, будучи для них наставником і в питаннях віри. Одного разу Тимофій узяв молодшого брата Іону (він теж буде прославлений Церквою серед святих і стане відомий як преподобний схиігумен Антоній) і вирушив по монастирях для спілкування з духовно досвідченими людьми. Розуміючи всю суєтність світу й порожнечу житейських справ, він разом із братом загорівся бажанням ступити на шлях чернечих подвигів і став послушником Саровського чоловічого монастиря. (У ті часи ще був живий великий старець преподобний Серафим Саровський.) Через три роки послушник

ЙДУЧИ НА НЕБО

Преподобний Тихон Мединський, Калузький чудотворець (день пам’яті — 29 червня за н. ст.) Місцем подвигів Божий угодник обрав правий берег невеликої річки Вепрейки, яка впадала в річку Угру. Це приблизно за 30 км від міст Калуги й Медині сучасної Росії, назви яких пізніше стали частиною його імені. Примітно також, що знамените «стояння на Угрі» руського воїнства і монголотатар, що поклало у 1480 р. кінець татарському домінуванню на Русі, стався неподалік від тих місць, де подвизався праведник у останні роки його життя. Преподобний Тихон Мединський, Калузький чудотворець, жив у XV ст. і був вихідцем, як вважають, з України, з м. Києва. У досить молодому віці він прийшов до Москви і став пострижеником Чудова монастиря. Проте через прагнення до усамітненого життя залишив обитель і оселився серед дрімучих лісів сучасної Калузької області, в дуплі велетенського дуба. Харчувався Тихон вкрай

бідно — зазвичай, дикими рослинами. Питну воду преподоб­ ний брав у колодязі, який сам і викопав при початку річки Вепрейки. Поступово навколо подвижника зібралися ті, хто бажав наслідувати його життя. Одного разу через ті місця проїжджав князь Василь Ярославич, який побачив житло самітників і наказав негайно забиратися з його землі. Образивши Тихона, князь замахнувся на нього батогом. Проте він не зміг виконати свого зухвалого наміру, оскільки в цей момент його рука оніміла і стала нерухомою. Гнів змінило почуття покаяння. Князь став благати преподобного про прощення. За молитвами Тихона рука правителя знову стала здоровою. Тепер він став прохати Калузького чудотворця залишитися в його князівстві й, більше того, організувати повноцінний монастир, а турботи про його утримання князь Василь обіцяв узяти на себе. Незабаром праведник

Ти­мофій опинився серед ченців, які подвизалися в рославльських лісах, де прожив десять років і прийняв чернечий постриг з ім’ям Мойсей. У Оптиній пустині необхідно було зайнятися благоустроєм Іоанно-Предтеченського скиту. На цей послух і було направлено преподобного. Так він опинився в монастирі, в якому йому судилося прославити Бога своїми трудами і подвигами протягом усього життя. Дар господарника, що виявився в Мойсеї, був помічений братією, і незабаром він став настоятелем обителі. З цього моменту почався розквіт Оптиної, яка при преподобному стала одним із центрів духов­ ного життя всієї Росії. З благословення святого Мойсея почалася реставрація старих храмів, а також будівництво нових. Навколо них були споруджені чернечі келії, трапезна, бібліотека... Не залишилися без уваги настоятеля й монастирські угіддя. Знамениті традиції заснував пустинь, а перший у ній храм освятив на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Справа, розпочата преподобним, не занепала. Монастир проіснував до наших днів і тепер відомий як Чоловічий монастир Успіння Пресвятої Богородиці — Калузька СвятоТихонова Пустинь. Святий Тихон став першим ігуменом обителі й запам’ятався як лагідний, смиренний і незлобивий пастир. Праведник з любов’ю приймав мирян, надаючи їм не тільки духовну, але й матеріальну допомогу. Відомо також, що преподобний Тихон був мовчазний і володів даром слізної молитви. Калузький подвижник прожив довге життя і помер у глибокій старості 1492 р. Незадовго до своєї смерті він прийняв постриг у велику схиму. Точна дата смерті праведника була зафіксована у синодику Лаврентіївського монастиря. Незважаючи на те що святий Тихон здійснював свій подвиг у далекому XV ст., до нас дійшло чимало свідоцтв про його діяльність. Так, велетенський дуб, у дуплі якого чудотворець провів роки молитовного подвигу, проіснував ще чотири століття і був зламаний

3

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ ДНІ ПАМ’ЯТІ:

1 липня — преподобного Леонтія, канонарха Печерського, у Дальніх печерах; 2 липня — апостола Іуди, брата Господнього; святителя Іова, патріарха Московського і всієї Русі; святителя Іоанна, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського; 4 липня — преподобного Максима Грека; 5 липня — преподобного Варлаама Хутинського; 6 липня — святкування Володимирській (Києво-Вишгородській) іконі Божої Матері; Собору Володимирських святих; 7 липня — Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна; 9 липня — святкування Тихвінській та Тихвінській Львівській «Сльозоточивій» іконам Божої Матері;

10 липня — преподобного Амвросія Оптинського; 11 липня — преподобних Сергія і Германа, Валаамських чудотворців; святкування іконі Божої Матері, іменованій «Троє­ручиця»; 12 липня — славних і все­ хвальних первоверховних апостолів Петра і Павла; святкування Касперівській іконі Божої Матері; 13 липня — Собору славних і всехвальних 12-ти апостолів; Собору Чернігівських святих; святкування Волинській іконі Божої Матері; 14 липня — священномученика Никифора, екзарха Константинопольського патріарха в Україні; Собору Галицьких святих; Собору Одеських святих.

грозою тільки у 30-х роках XIX ст. Над могутнім кореневищем дерева братія Тихонова монастиря вибудувала каплицю. Колодязь, який своїми руками викопав праведник, також зберігся і тепер відомий як «криниця преподобного Тихона».

У 1887 р. над ним було збудовано дерев’яний храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», в якому безліч людей отримало зцілення від душевних недуг, а також від хвороб очей. Підготував Андрій Гор

4

№ 12 (334), червень 2013

православна газета

н о в и н и, події, ком е н та р і

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 15 червня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі зустрівся із канцлером СвятоВолодимирської православної богословської семінарії (Православна Церква в Америці) протоієреєм Чедом Хетфілдом.

У зустрічі взяли участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та секретар Канадської архієпископії Православної Церкви в Америці протодиякон Назарій Полатайко. Під час зустрічі протоієрей Чед Хетфілд розповів Його Блаженству про підписання угоди про спів­ працю між Київською духовною академією і семінарією та СвятоВолодимирською православною богословською семінарією, що відбулося напередодні. Гості також презентували Блаженнішому Владиці наукові видання богословської семінарії ПЦА.

ПА ЛОМНИЦТВО Із 6 до 11 червня, з благословення Предстоятеля УПЦ, відбулося перше організоване паломництво військовослужбовців і співробітників право­ охоронних органів України до святинь Грузії. До складу групи увійшли офіцери Збройних сил України, представники Міністерства внутрішніх справ Укра11 червня у столичному Покровському чоловічому монастирі (Голосіївська пустинь) відбулася пресконференція, на якій були представлені заходи, заплановані до проведення в Києві у рамках святкування 1025-річчя Хрещення Русі. У прес-конференції взяли участь: Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, члени правління Міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі», депутат Київради Олексій Омельяненко, директор Інституту археології НАН України Петро Толочко, член Виконкому Національного олімпійського комітету України, призер Олімпійських ігор Олександр Крикун, намісник Покровського Голосіївського чоловічого монастиря архімандрит Ісаакій (Андроник). За словами митрополита Бориспільського Антонія, основні святкові заходи у Києві відкри-

їни, викладачі профільних навчальних закладів, військові пенсіонери та члени їхніх сімей. Очолив групу голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин. 9 червня архієпископ

Августин співслужив Святішому і Блаженнішому КатоликосуПатріарху всієї Грузії Іллі II, а учасники паломницької групи молилися за Літургією у Троїцькому соборі Тбілісі. Того ж дня відбулася зустріч представників Синодального військового відділу УПЦ із Предстоятелем Грузинської Церкви.

1025- РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

ються 27 липня молебнем на честь Хрестителя Русі на Володимирській гірці. Того ж дня у Києво-Печерській Лаврі відбудеться вечірнє богослужіння, а 28 липня вранці — святкова Літургія. У ювілейних урочистостях у столиці візьмуть участь представники 15 Помісних Православних Церков. У дні святкування очікується також прибуття до Києва великої кількості паломників, яких розмістять у монастирях. Керівник МГО «День Хрещення Русі»

Олег Кривошея розповів про майбутню зустріч мощей святого рівноапостольного князя Володимира, які доставить у Київ міжнародний хресний хід, що стартував 29 травня у Владивостоці. 27 липня на столичному Хрещатику ковчег із мощами Хрестителя Русі зустрінуть Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир та ієрархи Помісних Православних Церков.

ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО

16 червня у столичному Покровському чоловічому монастирі (Голосіївська пустинь) відбулися урочистості з нагоди 20-річчя відродження чернечого життя в обителі. Цього дня Предстоятель Української Православної Церкви очолив служіння Літургії в монастирському храмі на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». Перед початком Літургії Блаженніший Митрополит Володимир звершив чин освячення храму. Його Блаженству співслужили: намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, митрополит Черкаський і Канівський Софроній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій та Фастівський Даміан, намісник монастиря архімандрит Ісаакій (Андроник), духовенство столиці та братія монастиря у священному сані. На малому вході Митрополит Володимир удостоїв ряд насельників Голосіївського монастиря богослужбових нагород. Після закінчення богослужіння Предстоятель УПЦ привітав братію і паломників зі знаменною датою та подякував отцю-наміснику і всім, хто потрудився для відродження та розбудови Голосіївської обителі. Потім Його Блаженство освятив накупольні хрести для монастирського храму в ім’я великомученика Іоанна Сочавського. Наостанок Блаженніший Владика звершив заупокійну літію по особливо шанованій монахині Аліпії (Авдєєвій), яка трудилася на території Голосіївської пустині в часи повного запустіння обителі.

12 червня у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці Києво-Печерської Лаври Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній привітав заслужених лікарів Києва із Днем медич-

ного працівника (який цього року відзначався 16 червня) і, від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вручив їм почесні грамоти. У заході також взяли участь секретар Київської єпархії по м. Києву

протоієрей Віктор Іващук і настоятелі столичних лікарняних храмів. Вітаючи нагороджених, митрополит Антоній подякував їм за жертовне служіння людям і побажав допомоги Божої в подальших працях.

14 червня голова Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богу­ славський Августин разом зі своїми заступниками архімандритом Лукою (Винарчу-

ком) і протоієреєм Віталієм Приходьком, настоятелем храмів при Національній академії внутрішніх справ, звершив молебень на випускному святі у НАВС. 996 молодих офіцерів у лейтенантських погонах поповнили особовий склад правоохоронної системи України.

Того ж дня архієпископ Августин звершив молебень біля раки з мощами преподоб­ ного Агапіта Печерського для випускників Української військово-медичної академії, які традиційно приходять до святого цілителя в день його пам’яті по благословення на початок лікарської практики.

14 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на прохання Посольства Російської Федерації в Україні, в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври відбувся подячний молебень, присвячений Дню Росії (відзначається 12 червня). Богослужіння звершив вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій, який передав вітання Предстоятеля Української Православної Церкви громадянам Російської Федерації, що проживають в Україні, і співробітникам Російського дипломатичного корпусу. На богослужінні були присутні: Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов, радник Президента України Ганна Герман, голова

комітету Держдуми РФ у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками Леонід Слуцький, представники дипломатичного корпусу, почесні гості. Після закінчення молебню було звершено заупокійну літію біля могили Петра Столипіна, а потім на площі перед Успенським собором відбувся концерт духовних піснеспівів. Святкові заходи продовжилися в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал». У них взяли участь Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній та секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ П е р е я сл а в -Х м ел ь н и ц ь к и й і Вишневський Олександр. Архієреїв супроводжували: голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба,

секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, секретар Волинської єпархії протоієрей Миколай Бондарук, голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук. Від імені Предстоятеля УПЦ священно­ служителі подарували Послу Російської Федерації примірник факсимільного видання Луцького Євангелія XIV ст., здійсненого Волинською єпархією. (Оригінал Луцького Євангелія зберігається в Російській державній бібліотеці.) У рамках урочистостей відбувся концерт духовної музики за участю Національної заслуженої академічної капели України «Думка», Національного президентського оркестру України, солістів Державного академічного Маріїнського театру (РФ).

13 червня, в день свята Вознесіння Господнього, у ставропігійному чоловічому монастирі в ім’я преподобного Паїсія Величковського (м. Севастополь, с. Морозівка), після закін-

чення Літургії, яку очолив намісник обителі архімандрит Гавриїл (Анісімов), було освячено закладний камінь у підмурівок братського корпусу. Ініціатором будівництва корпусу

МОНАС ТИРСЬКЕ ЖИТ ТЯ виступив Вадим Новинський. У дар обителі благодійник передав список чудотворної ікони Пресвятої Богородиці «Скоропослушниця», привезений ним з афонської обителі Дохіар.

православна газета

н о в и н и, події, ком е н та р і

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ

5

ЦЕРКВА І К УЛЬТ У РА

14 червня ректор Київської духовної академії і семінарії, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній і канцлер Свято-Володимирської православної богословської семінарії (Православна Церква в Америці) протоієрей Чед Хетфілд підписали угоду про співпрацю між двома богословськими школами. Від Київської духов­ ної академії на підписанні були присутні перший проректор протоієрей Сергій Ющик, проректор з науково-богословської роботи Володимир Бурега, вчений секретар протоієрей Ростислав Снігірьов. Угода передбачає обмін студентами та викладачами, обмін досвідом у галузі сучас-

них освітніх методик, розробку й виконання спільних науково-дослідних проектів, проведення науково-дослідних симпозіумів, конференцій і семінарів, обмін публікаціями, навчальними та науко-

вими виданнями, що представляють взаємний інтерес. Після підписання угоди сторони обмінялися подарунками — науковими виданнями богословських шкіл Києва і Нью-Йорка.

14 червня у Київській духов­ ній академії і семінарії відбувся випуск вихованців та студентів заочної форми навчання. Після подячного молебню в академічному храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці Києво-Печерської

Лаври (служіння якого очолив ректор КДАіС, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній) відбувся урочистий акт. Митрополит Антоній звернувся до випуск­ ників із напутнім словом, а ті, у свою чергу, виступили зі сло-

вами подяки на адресу владики ректора та викладачів Київських духовних шкіл. Далі відбулося вручення дипломів. У подарунок випускникам було вручено наукові й періодичні видання Київських духовних шкіл.

ЦЕРКВА І К УЛЬТ У РА

№ 12 (334), червень 2013

17 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври відбувся концерт сучасних духовних творів всесвітньо відомого естонського композитора Арво Пярта, які виконав вокальний колектив «Vox Clamantis» (Естонія, художній керівник — Яан-Ейк Тульве). У програмі також прозвучали твори Тиніса Каумана (Естонія), григоріанські оферторії та градуали. Концерт відвідали священно­служителі Української Православної Церкви: голова Синодального відділу УПЦ з біо­е тики та етичних питань єпископ Макарівський Іларій, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, регент хору Київської духовної академії та семінарії архімандрит Роман (Підлубняк), настоятель парафії в ім’я святителя Амвросія Меді-

оланського м. Мілан (Італія) архімандрит Амвросій (Макар), в. о. прес-секретаря Макарівського вікаріатства Київської єпархії архімандрит Філарет (Єгоров), регент хору київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря диякон Миколай Лисенко. Серед слухачів були також канцлер СвятоВолодимирської православної богословської семінарії (США) протоієрей Чед Хетфілд і секретар Канадської архієпископії Православної Церкви в Америці протодиякон Назарій Полатайко. Відкрив концерт директор на­уково-видавничого об’єднання «Дух і літера» Костянтин Сігов, який презентував книгу «Арво Пярт: бесіди, дослідження, роздуми» (Київ: «Дух і літера», 2013), надавши слово самому композиторові. Перед початком виступу «Vox Clamantis» у виконанні камерного хору «Київ» (диригент — Микола Гобдич) прозвучала музична присвята Арво Пярту, написана його давнім другом, всесвітньо відомим сучасним

українським композитором Валентином Сильвестровим. Концерт відвідали численні діячі культури і мистецтв України, композитори, музико­ знавці. Почесними гостями концерту стали видатний канадський філософ Чарльз Тейлор і американський соціолог Хосе Казанова, які прибули в Україну для виступів із лекціями й семінарами про християнство в сучасному секуляризованому світі в наукових і церковних установах Києва. По завершенні концерту священнослужителі та інші слухачі поспілкувалися з Арво Пяртом, православним християнином і послідовником традиції преподобного Силуана Афонського, людиною, для якої надзвичайно важливим є «воцерковлення» її музики. Того ж дня перед концертом Арво Пярт відвідав храми і святині Києво-Печерської Лаври, в тому числі Ближні печери, де перебувають мощі його небесного покровителя преподобного Арефи Печерського. (Візит Арво Пярта до Києва був організований за участю Міністерства культури України, Посольства Естонії в Україні, Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, Націо­нального Києво-Печерського історико-культурного заповідника, науково-видавничого об’єднання «Дух і літера» та Центру святого Климента «Спілкування та діалог культур». Фото: Марія Коваленко, Лідія Лозова

20 червня у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври Арво Пярту було вручено орден УПЦ преподобних Антонія і Феодосія Печерських II ступеня, якого видатного композитора удостоїв Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Нагороду вручив настоятель Амвросіївської парафії м. Мілан (Італія) архімандрит Амвросій (Макар). Нагородження відбулося після Літургії, яку архімандрит Амвросій звершив у співслужінні з в. о. прес-секретаря Макарівського вікаріатства Київської єпархії архімандритом Філаретом (Єгоровим), секретарем

Вищих богословських курсів імені святого рівноапостольного князя Володимира прото­ ієреєм Богданом Огульчанським, настоятелем столичного храму в ім’я святителя Петра Могили та ікони Божої Матері «Пом’якшення злих сердець» протоієреєм Іоанном Троньком, викладачами та студентами Київської духовної академії і семінарії у священному сані. За Літургією молилися сам Арво Пярт та його український колега Валентин Сильвестров, а також композитори, музико­ знавці, діячі культури з Росії, України, Естонії, Німеччини. На криласі співали учасники камерного хору «Кредо» (регент — Богдан Пліш), який у

2011 р. виконав «Адамів плач» Арво Пярта в Національній філармонії України. По завершенні богослужіння у виконанні хору «Кредо» прозвучав твір Арво Пярта «Богородице Діво, радуйся!». Вручаючи церковну нагороду, отець Амвросій побажав Арво Пярту писати нові твори, які духовно збагатили б церковну скарбницю. Згодом відбулася зустріч діячів мистецтва з головою Синодального відділу УПЦ з біо­ етики і етичних питань єпископом Макарівським Іларієм та іншими священнослужителями. Єпископ Іларій, зокрема, відзначив значення творчості православних композиторів у справі євангельської проповіді.

18 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у столичній галереї «Соборна» відбувся благодійний концерт фольклорного ансамблю «Божичі». Він про­ йшов у рамках заходів, організованих Синодальним відділом УПЦ у справах сім’ї до 1025річчя Хрещення Русі, за підтримки Духовно-просвітницького центру на честь Воскресіння Христового. Зібрані кошти будуть використані для

лікування дітей з малозабезпечених сімей та для допомоги багатодітним сім’ям. Відкрив концерт голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон. У концерті прозвучали псальми — народні пісні релігійного змісту (у 2009 р. випущені ансамблем «Божичі» окремим альбомом). Прослухати деякі з них можна на сайті ансамблю (bozhychi.com.ua), у розділі «Записи».

19 червня в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбулися публічна лекція канадського філософа Чарльза Тейлора на тему «Різноманітність значень секуляризації на Заході», презентація українського перекладу його книги «Секулярна доба» (надрукованого н а ­у к о в о - в и д а в н и ч и м об’єднанням «Дух і літера»), а також дискусія за підсумками лекції та презентації. Чарльз Тейлор — один із лідерів сучасної світової філософської думки, автор робіт з політичної та соціальної філософії, широко відомий своїми дослідженнями сучасної особистості та філософії релігії. У заході взяли участь: голова Синодального відділу УПЦ з біоетики і етичних питань єпископ Макарівський Іларій, голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, настоятель Амвросіївської парафії м. Мілан (Італія) архімандрит Амвросій (Макар), в. о. прес-секретаря Макарівського вікаріатства Київської єпархії архімандрит Філарет (Єгоров). З Москви спеціально для участі у заході прибув протоієрей Володимир Шмалій, проректор Загальноцерковної аспірантури та докторантури Руської Православної Церкви. Почесним гостем став композитор Арво Пярт. На початку зустрічі вступні слова були надані президентові КиєвоМогилянської Академії Сергію Квіту і Надзвичайному і Повноважному Послу Канади в Україні Трою Лулашнику. У ролі ведучого виступив директор

видавництва «Дух і літера» Костянтин Сігов. Лекція Чарльза Тейлора була присвячена аналізу становлення сучасних секулярних товариств і дослідженню самого явища секуляризації. По завершенні презентації священнослужителі разом з іншими гостями взяли участь у прийомі, організованому Посольством Канади в приміщенні Могилянського музею, і докладніше обговорили з Чарльзом Тейлором питання минулого, нинішнього і майбутнього становища християнства в сучасному світі. Лекція та презентація відбулися за участю Посольства Канади в Україні, Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив, Загальноцерковної аспірантури та докторантури РПЦ, Фонду Темплтона, науково-видавничого об’єднання «Дух і літера», Центру святого Климента «Спілкування та діалог культур». Фото: Марія Коваленко

ЦЕРКВА ТА ОСВІТА 18 червня на базі Білоцерківського навчально-виховного об’єднання «Перша Білоцерківська гімназія — школа I ступеня» Білоцерківської міської ради відбулася ІІІ регіональна науково-практична ко н ф е р е н ц і я « Ду хо в н о моральне виховання в системі освіти Київщини», присвячена 1025-річчю Хрещення Русі. Ініціаторами її проведення виступили: Білоцерківська єпархія Української Православної Церкви, Київська обласна державна адміністрація, департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів. У роботі конференції, зокрема, взяли участь: архі­ єпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, начальник Управління духов­ ної освіти Білоцерківської єпархії протоієрей Ігор Ковровський, співробітник Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Української Православної

Церкви протоієрей Сергій Коцар. Перед початком роботи конференції відбувся невеликий концерт духовних пісне­ співів у виконанні чоловічого хору Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Біла Церква. Конференція розпочалася з оголошення привітань Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка, голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства УПЦ митрополита Полтавського і Миргородського Филипа та єпископа Серафима (Залізницького), в минулому керуючого Білоцерківською єпархією. Доповіді, що прозвучали на конференції, стосувалися питань викладання курсів християнської етики у загальноосвітніх навчальних закладах Київської області та формування духовних цінностей і моральних переконань учнів за допомогою курсу «Біблійна історія та християнська етика».

6

№ 12 (334), червень 2013

н о в и н и, події, ком е н та р і

ІІІ ВСЕ УКРАЇНСЬКИЙ ФЕСТИВА ЛЬ КОНК УРС ПАРАФІЯЛЬНИХ КОЛЕКТИВІВ УКРАЇНИ « ПЕНТІКОСТІЯ » 16 червня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й за підтримки Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал», проведено III Всеукраїнський фестиваль-конкурс парафіяльних хорових колективів «Пентікостія» в рамках святкування 1025-ї річниці Хрещення Русі.

У фестивалі взяли участь 13 хорових колективів із Києва, Мелітополя, Запоріжжя, Ірпеня та Вінниці. Цьогоріч фестиваль проводився не у храмі, як у минулі роки, а в Національному культурно-мистецькому комплексі «Мистецький Арсенал», що дало змогу розширити репертуар і залучити до участі такий чудовий колектив, як православний дитячо-юнацький оркестр Запорізької єпархії. Музика в їхньому виконанні гармонійно влилася у духовні мелодії хорового співу й додала фестивалю «Пентікостія» особливої урочистості та святкового настрою. Виступи хорів оцінювало авторитетне журі, до складу якого входили: Олександр Тарасенко — заслужений діяч мистецтв України, хормейстер Національної опери України, регент Спасо-Преображенського собору (м. Київ), Дмитро Радик — заслужений діяч мистецтв України, професор, декан диригентського та вокального факультету НМАУ ім. П. Чайковського, голова асоціації діячів музичної освіти і виховання НВМС, ієродиякон Геронтій (Борисевич) — регент Митрополичого художнього хору Києво-Печерської Лаври, а також голова журі — протодиякон Димитрій Болгарський — кандидат мистецтвознавства, кандидат богослов’я, заслужений діяч мистецтв України, професор. За авторитетністю журі можна було би порівняти з журі європейського конкурсу, який проводиться вже багато років. І, незважаючи на те що фестиваль «Пентікостія» ще дуже молодий (йому лише три роки), він порадував не лише гарним журі, а й чудовими колективами. Крім вінницьких хорів можна відзначити камерний хор Свято-Вознесенської Деміївської церкви м. Києва та ансамбль «Преображеніє» з кафед­ рального собору в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського м. Мелітополь. Окремої уваги заслуговує доброзичливість організаторів — Дар’ї Кириченко та її помічників, які зробили все, аби фестиваль став не змаганням хорів, а справжнім святом духовної музики. Особливо святковим став гала-концерт фестивалю «Пентікостія», який відкрив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Сам приїзд Його Блаженства відбувся у дуже урочистій і зворушливій атмосфері. Хор вінницького Хрестовоздвиженського храму заспівав піснеспів грецькою мовою «Тон деспотін», яким зазвичай зустрічають архієрея, а в цей час Предстоятель проходив посередині двох рядів дітей-учасників фестивалю, які передавали з рук у руки квіти, щоб потім вручити їх Митрополиту. Надзвичайно зворушливими були слова, що ними Блаженніший подякував дітям: «Милі мої…». Після цих слів на очах юних хористів з’явилися сльози. Потім Митрополит Володимир благословив організаторів, учасників та гостей фестивалю у своєму вітальному слові. Порадував учасників та гостей фестивалю виступ почесної гості «Пентікостії» народної артистки України Ніни Матвієнко, яка зачарувала слухачів своєю піснею. Далі був фінал за участю усіх хорів та оркестру, які заспівали молитву про Україну «Боже Великий Єдиний» і многоліття під натхненним керівництвом протодиякона Димитрія Болгарського. Вітаємо переможця III Всеукраїнського фестивалюконкурсу парафіяльних колективів «Пентікостія» — Дитячо-молодіжний хор Спасо-Преображенського кафедрального собору. Додому у Вінницю діти повезли не лише диплом лауреата, а й ікону Пресвятої Трійці, яку вручають володарю Гран-прі. Отримавши цю ікону з рук володаря Гран-прі минулорічного фестивалю «Пентікостія» регента хору Свято-Троїцького собору м. Києва, вінничани підтримали фестивальну традицію, за якою ця ікона перебуватиме у храмі, де співає хор-переможець, до наступного року, а потім буде вручена наступному володарю Гран-прі.

православна газета

КИТАЙ: МІСІЯ МОЖЛИВА

Перший в історії візит Предстоятеля Руської Православної Церкви в Китай пройшов із 10 до 15 травня Це був винятковий візит. Зустрічей голови КНР із главою будьякої християнської Церкви не було з 1949 р. І все ж ця патріарша поїздка — подія історична не тільки для церковного керівництва чи для світської влади, а й, що найголовніше, для простих людей — православних віруючих у Китаї. Пекін, Харбін, Шанхай — ніколи раніше православний пастир такого рівня не відвідував ці місця і не спілкувався так близько зі своєю паствою. Патріарха Московського і всієї Русі Кирила супроводжувала офіційна делегація у складі голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона, керівника Адміністративного секретаріату Московської Патріархії єпископа Солнєчногорського Сергія, голови Синодального інформаційного відділу В. Р. Легойди, заступника голови ВЗЦЗ протоієрея Миколая Балашова, помічника голови ВЗЦЗ протодиякона Володимира Назаркіна, керівника особистого секретаріату Патріарха М. Г. Куксова. Першого дня візиту, 10 травня, Патріарх Кирил зустрівся в Пекіні з головою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном і директором Державного управління у справах релігій Китайської Народної Республіки Ван Цзоанем. Увечері на честь Предстоятеля Руської Православної Церкви було дано прийом від імені директора Державного управління у справах релігій Китайської Народної Республіки.

11 травня Патріарх Кирил ознайомився з пам’ятками Піднебесної, відвідавши Велику китайську стіну і колишній Імператорський палац. Наступного дня Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію на території Посольства Російської Федерації в Пекіні, після якої відбулася зустріч Предстоятеля Руської Церкви з китайськими православними віруючими.

12 травня в Пекіні пройшла презентація книги Патріарха Кирила «Свобода і відповідальність» китайською мовою.

13 травня у штаб-квартирі Державного управління у справах релігій КНР Святіший Патріарх Кирил зустрівся з релігійними лідерами Китаю. Цього ж дня глава РПЦ відбув із Пекіна у Харбін, після приїзду в місто він відвідав Софійський собор.

14 травня, у вівторок 2-ї седмиці після Пасхи, на Радоницю, Патріарх Кирил звершив Божественну літургію в Покровському храмі Харбіна. На сугубій ектенії було піднесено особливе прохання про постраждалих під час повені в Китаї. За богослужінням поминали покійних архіпастирів, пастирів, ченців і мирян Китайської Автономної Православної Церкви. Того ж дня у Харбіні відбулася зустріч Патріарха Московського і всієї Русі Кирила із заступником голови Народного уряду провінції Хейлуньцзян Сунем Юнбо. В останній день візиту в Китай, 15 травня, Патріарх звершив у Шанхаї Божественну літургію в будівлі колишнього собору на честь ікони Божої Матері «Споручниця грішних». По завершенні богослужіння Предстоятель РПЦ відповів на запитання журналістів.

Дивом уцілілий Софійський собор

«Сьогодні ми є свідками відродження Китайської Православної Церкви, — зазначив Патріарх, — тієї самої Церкви, яка існує в Китаї протягом трьохсот років, і яка, як ви знаєте, у ХХ столітті разом з усім китайським народом пройшла через важкі випробування». Предстоятель РПЦ позитивно оцінив результати свого візиту у Китай. Говорячи про звершені під час поїздки служби, спілкування з православними віруючими, Його Святість особливо зупинився на богослужінні в Шанхаї, згадавши, що на Літургію зібралося дуже багато віруючих — як китайців, так і росіян, українців, білорусів, молдаван, грузинів, греків, сербів, і всі вони склали сьогодні єдину громаду Китайської Православної Церкви. Відповідаючи на запитання про можливі перспективи відновлення церковного життя в Китаї, Святіший Патріарх нагадав, що між Росією і Китаєм був підписаний План дій з реалізації положень Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво між Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою, що передбачає, зокрема, розвиток взаємодії між Державним управлінням КНР у справах релігій та Радою із взаємодії з релігійними організаціями при Президентові Російської Федерації. Після цього відбулася зустріч Патріарха Кирила із заступником голови Постійного комітету шанхайських зборів народного представництва пані Чжун Яньцюнь. Завершилася програма візиту зустріччю у штаб-квартирі Ради церков Китаю з релігійними діячами Шанхаю. Усі шість днів подорожі Патріарха супроводжували журналісти. Радіожурналіст Мілена Фаустова, оглядач радіокомпанії «Голос Росії», вела власний подорожній щоденник: — Зовсім нещодавно словосполучення «Китай православний» насилу вкладалося в голові. У перші дні — вже в КНР — виникало відчут тя повної з а г и б ел і Православ’я в цій комуністичній народній республіці. Дахи пагод, барельєфи драконів, статуї левів і буд, червоні зірки — було все що завгодно, крім головного. Перший розрив шаблону стався в Пекіні. Навіть не під час історичної Літургії Патріарха на території російського посольства, не після

спілкування із православними співвітчизниками, а коли Первоієрарх раптом несподівано захотів поспілкуватися з албазинцями — православними китайцями, нащадками російських козаків, що принесли Православну віру в Піднебесну. Під час богослужіння їх важко було помітити. Стоячи поодинці, вони радше сприймалися як службовці посольства, які прийшли поцікавитися, що ж тут таке відбувається. А от коли близько десятка православних китайців зібралися разом на зустрічі з Патріархом, коли зі сльозами на очах стали розповідати про зганьблені храми їхньої Церкви, коли несподівано слово взяла дочка останнього китайського єпископа — ось саме тоді раптом стало зрозуміло: Православ’я в республіці не просто є, воно живе, дихає, пульсує, переживає, молиться, чекає, сподівається, вірить. Вірить у можливість свого відродження, в допомогу Церкви та Патріарха, якого всупереч, здавалося б, усім канонам називає «своїм отцем». Другий зсув парадигми — це Харбін. Храм Святої Софії. Будівлямузей, національна власність і гордість Китаю. Але раптом — величезні золоті хрести, які влада Піднебесної навіть у роки гоніння на релігію і віру, за часів забуття і вигнання Православ’я, все-таки побоялася зняти з церкви. На тлі блакитного харбінського неба, багатоповерхівок і написів китайською — хрести, що відбивають яскраве сонце, виглядають як щось ірреальне, а від того стають ще ближче і дорожче. А пасхальне «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав», що раптом грянуло під склепіннями Софійського храму-музею, дає ч і т ке усвідомлення: Православ’я в Китаї живе незважаючи ні на що. Квінтесенція всієї подорожі – звичайно, Літургія в Шанхаї. Те, що влада міста дозволила провести її в соборі, де ось уже 50 років богослужіння заборонено, говорить багато про що, якщо не про все. А два китайські священнослужителі, про яких ми чули, але вважали красивим міфом, доповнюють і завершують пазл «Православний Китай». За матеріалами офіційного сайта Московського Патріархату та журналу «ФОМА в Україні»

православна газета

П АЛ О М Н И ЦТ В О

Закінчення. Початок див. у № 11

«ПОКЛОНІМОСЯ ПІДНІЖЖЮ НІГ ЙОГО»

Про паломництво на Святу Землю в часи древньої Церкви Знову звернувшись до «Церковно-історичних оповідей загальнодоступного змісту й викладу» професора Олексія Петровича Лебедєва (1845–1908), продовжимо знайомство з історією паломництва на Святу Землю в часи древньої Церкви.

розрахунки з боку нових володарів Палестини. Мандрівники залишали в Палестині чимало золота, чи то у вигляді різних милостинь на користь церков, чи то у вигляді плати за дозвіл оглянути ту або іншу святиню, що перебувала у руках невірних, чи то у вигляді простих витрат на проживання: все це спонукало магометан не перешкоджати християнам відвідувати святі місця Палестини».

ПРО ПА ЛОМНИКІВ МИМОВОЛІ Напис на зірці латиною: «Тут Дівою Марією був народжений Іісус Христос»

ПРО МІСЦ Я ПОК ЛОНІННЯ З особливою ревністю християнські мандрівники IV–V ст. відві­ дували Єрусалим, де, насамперед, вклонялися Животворящому Хресту Господньому. За словами святого Кирила Єрусалимського (IV ст.), частиці від Хреста Христового розносилися паломниками по всій християнській землі. Уже тоді в числі найшанованіших єрусалимських святинь були печера Гробу Господнього і гора Голгофа, місце хресної смерті Спасителя. Відвідували паломники Сіонську світлицю, оглядали дім первосвященика Каяфи і преторію римського правителя Понтія Пілата (що збереглися, хоча й у запустінні, до IV ст.) та багато інших пам’ятних місць. Після Єрусалима особливу увагу мандрівників привертав Віфлеєм. За свідченням блаженного Ієроніма, тут відвідували «готель Марії», тобто місце Різдва Христового. Серед святих місць, що їх вважали своїм обов’язком відвідати паломники, були: гора Єлеонська поблизу Єрусалима, з якої вознісся Господь; гроб Лазаря у Віфанії; Йордан; гора Фавор, на якій, за переданням Церкви, Господь преобразився перед учнями; такі міста, як Назарет, Кана, Капернаум, а також море Генісаретське. Особливо варто згадати, що привертали увагу древніх мандрівників величні будови, які було споруджено на Святій Землі імператором Костянтином Великим та його матір’ю Єленою. За словами О. П. Лебедєва, «ці чудові споруди були нібито знаками перемоги християнства над язичництвом, яка звершилася на початку IV століття», а «перше місце посідала споруда над печерою Гробу Господнього і храм поблизу неї». Крім цього храму, Костянтин побудував храм біля дуба Мамврійського, який мандрівники вважали настільки ж прекрасним, як і храм у Єрусалимі. У свою чергу, свята Єлена побудувала прекрасні храми над печерою Різдва Христового у Віфлеємі та на горі Єлеонській — на місці Вознесіння Господнього, що також привертали увагу паломників.

ДУ МКИ ПРО ПА ЛОМНИЦТВО У зв’язку з тим що у IV і на початку V ст. паломництво на Святу Землю стає справою досить поширеною, в той самий час отцями і вчителями Церкви було висловлено чимало глибоких думок про важливість і значення подорожей на Святу Землю. Причому думок, що не тільки збуджують і зміцню-

ють прагнення до прочанства, але й таких, що вчили християн бути обережними у своїх пориваннях до подорожей і пов’язувати цінність паломницького подвигу не з дальністю подорожі, а з правильним душевним настроєм. Наприклад, блаженний Ієронім надавав дуже великого значення паломництву на Святу Землю у справі релігійного прогресу християнина, але, в той самий час, радив мандрівникам ні на хвилину не забувати, що справжнє служіння Богу — в дусі (див.: Ін. 4: 23–24), і давав зрозуміти, що паломництво на Святу Землю тоді тільки матиме значення, коли паломники, побачивши місця хресної смерті та воскресіння Спасителя, поховають себе для гріха і воскреснуть для нового, досконалого життя. У свою чергу, святий Григорій Ніський писав про те, що було б безпідставно думати, ніби, побувавши в Єрусалимі, людина стає більш віруючою, ніж інші люди, і що вона стає святішою, особливо якщо думки її залишаються гріховними.

ПІС ЛЯ ЗАВОЮВАННЯ ПА ЛЕС ТИНИ М УС УЛЬМАНАМИ Як з а у в а ж ує п р о ф есо р О. П. Лебедєв, вивчення історії подорожей на Святу Землю після V ст. древньої Церкви ускладнюється, оскільки «історик не багатий документами», але все одно виклад цієї історії можливий. Ось як викладає її сам Лебедєв: «Недовго Свята Земля залишалася в руках християнського уряду. На початку VII ст. Палестина була завойована сарацинами-мусульманами, під пануванням яких вона залишалася в усі часи древньої Церкви. Без сумніву, попервах цього панування християни побоювалися вирушати в подорож до святих місць, які перебували в руках невірних. Можливо, цим пояснюється та обставина, що ми так мало знаємо про подорожі у Святу Землю із VII століття. Але незабаром виявилося, що побоювання і страх іновірного панування в Палестині безпідставні. Магометани-сарацини з вельми важливих причин анітрохи не думали перешкоджати мандрівникам-християнам, навпаки, вони навіть прихильно дивилися на таку справу. У самих магометан становила релігійний закон — подорож до святих місць: що вважали вони справою святою для себе, в тому вони не могли відмовляти й християнам. До того ж, такі місця, як Єрусалим, предмет глибокого релігійного шанування християн, були також священними й гідними шанування і в очах сарацинів-магометан. До цього приєднувалися й економічні

Примітно, що труднощі та небезпеки подорожі (наприклад, можливі зіткнення з іновірними) робили паломницький подвиг ще більш привабливим і цінним в очах християн, і той, хто здійснив таку подорож, дивився на себе як на свого роду героя. У той самий час, якщо у IV–V ст. на Святу Землю подорожували з доброї волі, спонукувані благочестям і бажанням вклонитися святим місцям, що пов’язані з великими подіями Священної історії, то в наступні століття серед паломників нерідко можна було зустріти тяжких грішників, які подорожували до святих місць із примусу духовної влади, щоб замолювати гріхи. Траплялося, що такі мандрівники, замість того щоб очистити свою душу подвигом, час шляху використовували на аморальні справи.

В ОЧІК У ВАННІ КІНЦ Я СВІТ У Своєрідний сплеск подорожей на Святу Землю спостерігався в X і XI ст. У зв’язку із закінченням тисячоліття християнської ери багато християн чекали настання кінця світу. Наприкінці X ст. чимало з них вирушили до Єрусалима, щоб у поклонінні місцевим святиням почерпнути сили для боротьби з антихристом і гідно приготуватися до Страшного суду. Оскільки кінець X ст. не виправдав зазначених вище очікувань, те саме стали думати про кінець XI ст.

ПЕРЕКРУ ЧЕННЯ ПА ЛОМНИЦЬКОГО ПОДВИГ У Одним із перекручень звичаю подорожувати на Святу Землю були подорожі, натхнені надією удостоїтися смерті в Єрусалимі (багато хто вважав, що тим самим відкриють собі райські двері). Як повідомляє професор О. П. Лебедєв, «у деяких мандрівників паломництво набуває вигляду своє­рідного до дивини. Вигадали особливий одяг для подорожей до святих місць, одяг, що показував би їх грішниками, які каються; в руки брали бич, ймовірно, в ознаменування того, що прийнятий ними подвиг є свого роду самобичування; нерідко йшли босоніж. Останню крайність у подорожах описуваного часу складає те, що деякі йшли таким чином: три кроки зроблять вперед, а потім крок назад, щоб у такий спосіб подов­ жити шлях і зробити його бажанішим Богу». У зв’язку з цим прикладом доречно ще раз згадати слова святителя Григорія Ніського про те, що «зміна місця не наближає нас до Бога. Але де б ти не був, Господь прийде до тебе, якщо обитель душі твоєї виявиться такою, щоб Господь міг вселитися в тобі й ходити» (див.: Лев. 26: 12). Підготував Михайло Мазурін

№ 12 (334), червень 2013

7

ПАМ’ЯТЬ 19 червня секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук взяв участь в урочистій церемонії відкриття героїко-патріотичного зльоту «70 років визволення Києва». Захід проходив на території Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» (Вишгородський р-н Київської області). Організатором зльоту виступив Департамент освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації. На святковому заході були присутні директор Департаменту Оксана Добровольська, голова Відділу релігійної освіти і катехізації Київської єпархії протоієрей Сергій Бойко, керівники й педагоги навчальних закладів Києва, представники громадськості. Протоієрей Віктор Іващук передав присутнім благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, нагадав про необхідність пам’ятати свою історію та закликав педагогів виховувати в учнях патріотизм. Пам’ять загиблих воїнів вшанували хвилиною мовчання і покладанням квітів до Стіни пам’яті. ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 21 червня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв делегацію Запорізької єпархії на чолі із секретарем єпархії архімандритом Леонідом (Шереметом). Предстоятель УПЦ передав гостям старовинний хрест XVII ст. з частицею Животворящого Хреста Господнього й численними частицями мощей святих угодників Божих. У період із 26 червня до 21 липня ця святиня (передана Церкві 12 березня в рамках підготовки до святкування 1025-річчя Хрещення Русі) перебуватиме в межах Запорізької єпархії. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з головним лікарем Київської міської клінічної лікарні № 1 Ігорем Чермаком і головою Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації Сергієм Витковским. На зустрічі також були присутні голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба й настоятель парафії при вищезазначеній лікарні протоієрей Нестор Коломієць. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив Ігоря Чермака та Сергія Вітковського орденами УПЦ святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Прото­ ієрей Нестор запросив Митрополита Володимира звершити закладку храму в ім’я рівноапостольного князя Володимира на території клінічної лікарні № 1 напередодні 1025-річчя Хрещення Русі. (13 вересня минулого року Блаженніший Митрополит Володимир підтримав ініціативу Ігоря Чермака і благословив назвати Київську міську клінічну лікарню № 1 ім’ям рівноапостольного князя Володимира та побудувати на її території каплицю в ім’я Хрестителя Русі.)

22 червня, у Троїцьку батьківську суботу (в яку Православна Церква звершує пам’ять усіх від віку спочилих благочестивих християн, отців і братів наших), Блаженніший Митрополит Володимир очолив служіння Літургії у соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, архієпископ Яготинський Серафим, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, духовенство монастиря. У зв’язку із 72-ю річницею від дня початку Великої Вітчизняної війни в Троїцьку батьківську суботу також вшанували пам’ять полеглих у роки ВВВ.

24 червня, у день Святого Духа, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію у Свято-Троїцькому храмі на столичному житловому масиві Троєщина. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митро-

полит Бориспільський Антоній, єпископ Ірпінський Климент, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, настоятель храму і благочинний Деснянського благочиння прото­ ієрей Димитрій Григорак, духовенство столиці.

8

наші святині

№ 12 (334), червень 2013

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ВКЛОНИТИСЬ СВЯТИНЯМ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ: ■ Три українські Лаври Київ — Чернігів Київ — Почаїв Святогірська Лавра (за груповими замовленнями) ■ Почаївська Лавра (щотижня) ■ Москва 26–29 липня, 9–12, 23–26 серпня ■ Єкатеринбург 12–22 липня ■ Москва — Дивєєво 4–9 липня, 15–20 серпня ■ Соловки — Валаам 17–25 липня, 13–21 серпня ■ Санкт-Петербург — Валаам 14–19 липня, 11–16 серпня ■ Санкт-Петербург — Олександро-Свірський монастир 27 червня – 1 липня, 1–5 серпня ■ Золоте кільце Росії 28 липня – 8 серпня ДО СВЯТИНЬ ДАЛЕКОГО ЗАРУБІЖЖЯ: ■ Ізраїль: 6–13 липня, 2–9 вересня ■ Ізраїль — Йорданія 2–8 вересня ■ Йорданія 8–15 вересня ■ Кіпр 6–13, 20–27 липня, 10–17 серпня ■ Афон 27 червня – 4 липня, 18–25 липня, 30 вересня – 5 жовтня ■ США 27 червня – 8 липня ■ Прибалтика 14–26 серпня ■ Великобританія 12–18 липня ■ Чорногорія 19–26, 22–29 червня 6–13, 17–24, 20–27 липня ■ Туреччина 14–25 липня (з відпочинком на морі) ■ Греція 29 липня – 16 серпня (з відпочинком на морі) ■ Румунія — Греція 3–17 червня, 25 липня – 12 серпня (з відпочинком на морі) ■ Молдова – Румунія 24–31 серпня (з відпочинком на морі) ■ Франція — Німеччина «До тернового вінця Спасителя» 3–11 липня, 31 серпня – 8 вересня ■ Німеччина — Бельгія «Стопами Романових» 8–12 липня, 12–16 серпня ■ Бельгія — Голландія 8–15 липня ■ Швейцарія — Ельзас 8–15 липня

православна газета

КРИМСЬКА ЗЕМЛЯ ДИХАЄ ДАВНИНОЮ...

І

з давніх-давен Кримська земля славиться своєю святістю. Це навіть відображено у назвах: так, гору Ай-Петрі названо на честь святого апостола Петра, Ай-Тодор — на честь святого Феодора Студита, Ай-Никита – на честь мученика Никити і т. ін. Крим — унікальне місце: красива природа, тепле море, яскраве сонце. Для наших сучасників — це курортний край із багатим історичним минулим.

ТВЕРДИНЯ ПРАВОС ЛАВ’Я Свято-Георгіївський монастир поблизу Севастополя було засновано 891 р. грецькими купцями. Одного разу вони пливли із товаром до Херсонеса й біля мису Фіолент потрапили у шторм. Спалахували блискавки, високі хвилі з великою силою розбивалися об скелі. Корабель кидало, як тріску. Гибель греків, здавалося, була неминучою. Вони почали молитися святому великомученику Георгію Побідоносцю, дуже шанованому православному святому. Святий угодник Божий з’явився на скелі поблизу берега, море затихло. Врятовані греки зійшли на цю скелю, на вершині побачили ікону святого Георгія і винесли її на берег. На знак подяки за спасіння вони заснували печерний монастир. Земля цієї древньої обителі особлива. Ще у I ст. тут проповідував

Свято-Георгіївський чоловічий монастир, мис Фіолент

Слово Боже апостол Андрій Первозванний, його печерна церква уціліла до наших днів. Саме вона стала вирішальним фактором, коли обиралося місце для монастиря. (А краєвиди тут особ­ ливі. Сама назва мису Фіолент у перекладі із грецької означає «Божественна земля». Це одне із найкрасивіших місць у світі, адже разом сходяться море, небо та степ. Паломники мали нагоду пересвідчитись у цьому на власні очі: не було серед нас жодної людини, яка б не залишилась у захопленні від побаченої панорами. Тут легко дихається навіть спекотного літнього дня, бо повітря насичено ялівцевими фітонцидами.) Святий Георгій був покровителем монастиря протягом усієї історії. У часи, коли Крим належав

Візантії, він розквітав; при золотоординцях тут життя затихало; після приєднання Криму до Росії у 1783 р. монастир почав відроджуватись. Цю древню обитель не зруйнували ні татари, ні генуезці, позаяк дуже шанували святого Георгія та цілюще джерело на території монастиря. У 1794 р., згідно із рішенням Святішого Синоду, Свято-Георгіївський монастир став базовою обителлю для флотських ієромонахів (корабельних священників). Історія обителі пов’я­ зана з іменами славетних адміралів Ф. Ушакова, П. Нахімова, М. Лазарева. Для останнього на території монастиря навіть збудували невеличкий двоповерховий будинок, який зараз, як ми бачили, лежить у руїнах.

На будівництво Георгіївського храму жертвував свої власні кошти князь О. Голіцин, заповівши поховати його у некрополі цієї церкви. Храми зводились на верхньому та нижньому ярусах монастиря. Ікони прикрашали золотом та сріблом, коштовним камінням, іконостаси вкривали позолотою. Царі Олександр I, Олександр II, Микола I, Олександр III, Микола II не­о дноразово відвідували монастир і всіляко сприяли його розквіту. Під час Кримської війни 1853–1865 рр. монастир переживав тяжкі часи. Але рука неприятеля не піднялася, щоб зруйнувати обитель. Ченці Свято-Георгіївського монастиря та флотські ієромонахи брали участь у героїчній обороні Севастополя.

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: +38 (044) 383–04–11 +38 (044) 383–04–22 +38 (050) 265–55–42 +38 (097) 545–42–55 Факс: +38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua Свято-Климентівський Інкерманський печерний чоловічий монастир

православна газета

Паломники біля Лівадійського палацу

Вони звершували богослужіння, освячували батареї, благословляли солдат, сповідували вмираючих. При переселенні християн із Криму в обителі залишилося кілька ченців. Старшим був старець Каліник, який прожив у монастирі 100 років і помер у 116-річному віці (1692–1808). Він навіть у досить солідних літах зберігав бадьорість духа та ясний розум. А запорукою свого довголіття вважав те, що дотримувався постів, жив у благодатному місці та пив воду із джерела святого Георгія. Він завжди всім казав: «Пийте і ви монастирську воду, і будете здорові й довголітні, як я!». (Це джерело збереглося до наших днів і не втратило своєї цілющої сили. Ми із сином мали нагоду пересвідчитись у цьому ще два роки тому. Сталося так, що в останній день від’їзду з Білої Церкви у паломницьку поїздку до Криму хлопець захворів. Бронхіт, сильний кашель із астматичним компонентом. Однак про поломництво було домовлено заздалегідь, тож ми поїхали, сподіваючись на милість Божу. Хоч був спекотний серпневий день, проте біля моря не відчувалося дискомфорту. Ми набрали у монастирі святої води із джерела Георгія Побідоносця у всі порожні пляшки. Потім зійшли «стежкою здоров’я» до моря, яка нараховує 700 східців (паломники якраз мали вільний час). До

н аші с в яти н і

№ 12 (334), червень 2013

9

Свято-Володимирський храм у Херсонесі

вечора син випив усю воду і його здоров’я значно поліпшилось. Додому хлопець приїхав здоровим, обійшлося без ліків.) На святкуванні 1000-річного ювілею монастиря на скелі Святого Явлення було встановлено хрест із датами: 891– 1891. Щодо подальшої долі цієї обителі, то після подій 1917 р. монастир розділив участь всіх православних святинь Криму. У 1924 р. його закрили, через п’ять років — повністю ліквідували. Від храму в ім’я святого Георгія залишились лише дві мармурові сходинки. Хрест на скелі також знищили. Відродження обителі почалося 1991 р.: їй повернули законні землі, а на скелі знову встановили семиметровий білий кам’яний хрест.

ЦЕРКВУ В ІМ’Я СВЯТОГО К ЛИМЕНТА ЗВОДИЛИ АНГЕ ЛИ В Інкерманській долині до скелі приліпився, як гніздо ластівки, Свято-Климентівський печерний чоловічий монастир. На території сучасної України це найдревніша обитель, яка виникла ще у 60–70-ті роки І ст. Її заснував святитель Климент — один із великих проповідників християнства. Він народився у Римі, в сім’ї язичників, отримав гарну освіту. Климента висвятив на Римську кафедру апостол Петро.

Храм на честь Воскресіння Христового, мис Форос

За проповідь Слова Божого імператор Траян вислав єпископа до Криму, у місто Інкерман. Там уже працювали в засланні на каменоломнях майже дві тисячі ув’язнених християн. Люди дуже страждали від нестачі питної води. Молитвами святого Климента на території монастиря забило святе джерело, яке існувало до 1930 р. Щодня до єпископа Климента приходило прийняти Хрещення понад 500 осіб. Він мав велику духовну силу і продовжував у Криму проповідувати ім’я Христове. Імператор Траян, дізнавшись про успішну діяльність Климента, наказав його стратити. Святого посадили у човен, прив’язали до якоря і потопили у Козачій бухті. Щороку в день смерті єпископа Климента море відступало, і люди бачили його нетлінні мощі, які знаходились у підводному гроті. Але із часом море перестало їх відкривати... У 861 р. брати Кирил та Мефодій їх знайшли та перенесли на острів Козачий, де, за переданням, церкву звели Ангели. Після того як князь Володимир прийняв святе Хрещення у Херсонесі, він переніс чесну главу святого Климента до Києва. До речі, вона й зараз там перебуває (у Києво-Печерській Лаврі) й мироточить. В Інкерманському монастирі паломники бачили діючі печерні храми, засновані ще святим Климентом: у скельному

приміщенні вирубували із каменя престол і звершували богослужіння. Є в цьому монастирі костниця — місце поховання ченців за афонським звичаєм. На стіні надпис: «Ми були такими, як ви, а ви будете такими, як ми». Під час Другої світової війни у печерах цієї обителі розташовувалася 25-та Чапаєвська дивізія Приморської армії. У червні 1942 р. на Інкерманських висотах солдати дивізії стримували ворога, який рвався до Севастополя. Тоді було знищено більше половини споруд монастиря. Частицю мощей від чесної глави священномученика Климента було передано з КиєвоПечерської Лаври в Інкерманський Свято-Климентівський монастир після його відкриття в 1991 р.; раку з мощами встановлено у боковому нефі Климентівського храму.

БЛАГОС ЛОВЕННА ТАВРИД А Паломники з цікавістю оглянули руїни древнього Херсонеса, який виник за кілька століть до Різдва Христового і за свою тривалу історію не раз зазнавав спустошливих загарбницьких набігів. Білоцерківці побували на богослужінні у Володимирському соборі Херсонеса. Це один із найвеличніших храмів Криму. Неповторна краса собору, чудова акустика, непе-

ревершений спів хору справили надзвичайне враження на паломників. У Севастополі ми відвідали храм в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира — ус и п а л ь н и ц ю адміралів М. Лазарева, В. Корнілова, В. Істоміна, П. Нахімова. Храм є своєрідним пам’ятником героїчної 11-місячної оборони Севастополя у Кримській війні проти союзних армій Франції, Англії, Сардинії та Туреччини. Двадцять кораблів чорноморського флоту під Балаклавою зуміли перемогти об’єднаний флот із 89 кораблів. Рішення щодо будівництва храму було прийнято ще 1825 р. імператором Олександ­ ром I. Гроші збирали по всій країні. Його зведено у візантійському стилі, із мармуровими колонами з білого інкерманського каменю. У всьому відчувається гармонія, як і належить храму Божому. У Форосі білоцерківці милувалися церквою на честь Воскресіння Христового (1892 р.), яка вважається візитною карткою Криму. У цьому чудовому куточку землі й нині з’являються острівці тиші та спокою, де горять лампади й лине палка молитва до Бога. Білоцерківські паломники відкрили для себе Крим православний, почули багато корисного й необхідного для спасіння душі, укріпились у вірі. Тамара Зозуленко

Храм-усипальниця адміралів, м. Севастополь

10

№ 12 (334), червень 2013

Сто р і н ки істо р ії

православна газета

ЗЛАТОУСТ І ЄВТРОПІЙ: ДВІ ІДЕОЛОГІЇ

Сьогодні багато молодих людей мріють про швидкий і простий заробіток, легке і безтурботне дозвілля. Сюди можна також додати прагнення до влади. Якщо ми звернемося до історії, то переконаємося в тому, що бажання добре попоїсти, красиво вдягтися, мати гарне житло було досить поширене й раніше. У минулому людства ми також бачимо інтриги, зрадництва, лицемірство та решту з набору сумновідомих і в наш час способів досягнення зазначеної вище мети. Мети, яка, на думку тих, хто до неї прагне, виправдовує засоби. І тут доречно згадати приклад з історії Візантійської імперії.

« Х ТО БУ В ВИЩИМ ЗА ЦЮ ЛЮДИН У? ЧИ НЕ ПЕРЕВЕРШИ ЛА ВОНА УСІХ НА СВІТІ СВОЇМ БАГАТС ТВОМ?..»

Поява в суспільстві IV ст. чиновника високого рангу супроводжувалася оплесками, загальними радощами й несенням палаючих світильників. До його почту входили спеціальні люди, обов’язком яких було розштовхувати перед ним народ і голосно перераховувати звання та регалії свого господаря. Життя такої людини складалося з постійних урочистостей, бенкетів, «узливаннями вина», що супроводжувалося улесливими словами про його могутність… Усі ці факти й про конкретну історичну особистість — консула східної частини Римської імперії євнуха Євтропія. На початку 395 р., після смерті імператора Феодосія Великого, він допоміг його синові — імператорові Аркадію — розв’язати одне дуже важливе й делікатне для нього питання, пов’язане з пошуком майбутньої дружини. Євтропій уміло скористався ситуацією й догодив правителеві імперії. Обраницею василевса стала дочка одного із франкських полководців Феодосія — Євдоксія. Після цього Євтропій і зовсім став фаворитом правителя Візантії. Незабаром він був призначений на посаду препозита священної спочивальні, тобто завідувачем особистих покоїв імператора. Щоправда, знайшлися й противники шлюбу Аркадія з Євдоксією. Одним із них був талановитий і впливовий полководець Руфін, який планував видати заміж за василевса свою дочку — Марію. Щоб позбутися такого могутнього ворога, Євтропій організував убивство Руфіна, а його родину вигнав із Константинополя.

«УСЕ ЦЕ БУЛО, ЯК НІЧ ТА СНОВИДІННЯ, І КОЛИ С ТА ЛО ДНІТИ, — ЗНИК ЛО…»

Поступово Євтропій набув величезного впливу на імператора. Після вдало проведеної у Вірменії військової кампанії проти гунів, у 397 р. Євтропій одержав високий титул консула. На той час це було радше почесне звання. Консул уже не мав тієї реальної влади, як це було в Римській імперії. Однак збереглися традиції, які мали досить велике соціальне звучання та були здатні зачепити багато в чому спокушену душу Євтропія. Приміром, зображення консула витесували з каменя, а його статуя стояла у найпочесніших місцях столиці. Таке дозволялося хіба що імператорові. Ще одна не менш прикметна річ — ім’я консула одержував той календарний рік, у якому і відбулося його обрання. Здавалося б, ось ця мить щастя. Мрія здійснилася. Про це добре сказав сучасник Євтропія архієпископ Іоанн Златоуст: «Хто був вищим за цю людину? Чи не перевершила вона усіх на світі своїм багатством?... Чи не досягла самісінької вершини почестей? Чи не всі тріпотіли перед нею і боялися її?». Та обличчя цього світу мінливе. Євтропій став надто зарозумілий у спілкуванні з імператрицею, що негайно позначилося на ставленні до нього імператора Аркадія. 399 р. Євтропія позбавили усіх його звань і привілеїв. Більше того, над Євтропієм нависла загроза фізичної розправи. Зовсім зневірившись, він вирішив звернутись за підтримкою до Церкви й скористатися її давнім правом притулку. Суть цього права полягала в тому, що втікача

не мали права силою витягти із храму. У тих випадках, коли людина шукала притулку не від месників, а від «правди законної» (наприклад, суду), єпископ видавав утікача, але при цьому брав обіцянку, що прийнятий під захист Церкви не буде покараний смертю або вигнанням. Якщо ж йшлося про приватні суперечки, то Церква не видавала потерпілого доти, доки його супротивник не заприсягнеться на Євангелії, що хоче примиритися з ним. Таку ж клятву повинен був дати й сам утікач.

« ХІБА ТИ НЕ ЗНАЄШ, ЩО СПРАВЖ НЄ Ж ИТ ТЯ — ЦЕ ПОДОРОЖ? ХІБА ТИ Г РОМА Д ЯНИН? ТИ — ПОДОРОЖ НІЙ…»

Ми знайомі з подробицями цієї трагедії завдяки Іоанну Златоусту. Ставши 398 р. главою Церкви Нового Рима, він побачив, що господарський механізм

тину церковних грошей Іоанн віддав на допомогу бідним і на облаштування лікарень. «Христос, безпритульний мандрівник, — казав він, — ходить і просить даху, а ти замість того, щоб прийняти Його, прикрашаєш підлогу, стіни, капітелі, прив’язуєш до лампад срібні ланцюги». Ось як описує архієпископ Іоанн стан консула Євтропія на той момент: «Учора, коли прийшли за ним із царського палацу для того, щоб силоміць узяти його, і він прибіг до святилища, обличчя його було, як і тепер, нітрохи не краще, ніж у мерця; а скрегіт зубів, і тремтіння, і трепет у всьому тілі, і дрижачий голос, і стерплий язик, і увесь вигляд були такі, які можуть бути в людини зі скам’янілою душею».

« БІД А ЗРОБИ ЛА ЙОГО ВЧИТЕ ЛЕМ…»

Златоуст і Євтропій були знайомі один з одним ще задовго до цієї трагічної ситуації. Саме завдяки прямому втручанню останнього вибір імператора у справі обрання на вакантну єпископську кафедру Константинополя припав на Златоуста. Кандидатура Іоанна, який славився благочестям, аскетизмом і красномовством, здавалася Євтропію найзручнішою. Він спо-

Святитель Іоанн Златоуст. Мозаїка, Софійський собор, Київ. ХІ ст.

порушив закон…Це видовище приборкає запал усякого багатія, роз’їсть його гордовитість, і він, почавши цінувати людські справи так, як слід їх цінувати, вийде звідси, навчившись на ділі того, про що Писання говорить у словах: усяка плоть — трава, і вся краса її — як квіт польовий (Іс. 40: 6)».

« ДЕ Ж ИТ ТЄВЕ, ТАМ ЗА З ДРІС ТЬ, А ДЕ ДУ ХОВНЕ, ТАМ ЛЮБОВ…»

Чим же скінчилась уся ця історія? Слова й авторитет першої особи Візантійської Церкви вплинули. Євтропія не стратили, як цього прагли імператриця, гвардійці й народ. З наказу імператора Аркадія Євтропій був засланий на острів Кіпр. Щоправда, ненадовго. Його супротивники, а якщо сказати точніше — то відверті вороги, не могли примиритися з таким м’яким вироком. Того ж року Євтропія повернули до Константинополя. Привід для розправи, як це звичайно буває, знайшли досить швидко. Препозитарію й консулові відтяли голову за те, що він носив імператорські шати.

« ХОЧА Б У ВЕСЬ ВСЕСВІТ НАМАГАВС Я ШКОДИТИ ТОБІ, А ЛЕ ЯКЩО ТИ С АМ СОБІ НЕ ШКОДИТИМЕШ, ТО НЕ ЗА ЗНАЄШ ШКОДИ…» Консульська процесія. Штучна мозаїка з римської базиліки Юнія Басса (IV ст.)

архієпископії під час його попередника Нектарія почасти втратив євангельську простоту. Златоуст заходився реформувати. Він розігнав так званих духовних сестер — дівиць і дияконіс, які жили в будинках Константинопольського єпископа. Удовам наказав вийти знову заміж або ж поводитися згідно з овдовілим станом. А ченцям, які замість суворої спільножительної дисципліни обрали безцільне блукання з місця на місце, дав у наказовій формі пораду — розійтися по своїх монастирях. Більшу час-

дівався на те, що Златоуст, людина «не від світу цього», буде слухняним знаряддям у його руках. Щоправда, він швидко зрозумів, що помилився. Новий архієпископ став управляти Церквою з повною незалежністю, дотримуючи виключно євангельських принципів. Справа дійшла навіть до конфлікту із всесильним фаворитом. Хоч як це парадоксально, але причиною зіткнення було те саме право притулку Церкви, що його Євтропій намагався скасувати. Тепер же сам використовував його як єдину можливість для свого порятунку.

«У ЦЬОМ У Й ВЕ ЛИЧ ЦЕРКВИ: КОЛИ НАПА Д АЮТЬ НА НЕЇ, ВОНА ПЕРЕМАГАЄ; КОЛИ З ЛОМИС ЛЯТЬ НА НЕЇ, ВОНА ПРОС ЛАВ ЛЯЄ ТЬС Я…»

Бюст Євтропія з Ефеса. Художньо-історичний музей, м. Відень

Народ не схвалював того, що Іоанн надав Євтропію притулок. Однак сам святитель вбачав у помилуванні ворога найбільшу перемогу Церкви. Непідкупний і прямий, він завжди стояв між гнобителями й пригнобленими, і його голос був голосом совісті світу. Ось які слова вимовив Златоуст у ті дні: «Чи ж не повсякчас казав я тобі, що багатство — раб-утікач? А ти нас не слухав. Чи не казав я, що воно — невдячний слуга? А ти не хотів йняти віри… ми й тоді не залишали тебе, попри твоє обурення, і тепер, пропащого, тебе покриваємо та захищаємо. Церква, яка терпіла від тебе гоніння, відкрила для тебе свої надра й прийняла тебе». За словами архієпископа, Євтропій тепер «на ділі переконався, що накоїв, що своїм учинком сам перший перед лицем усього всесвіту

Інша особа нашої історії — архієпископ Іоанн Златоуст — ненабагато пережив ненависного всім фаворита. Голов­не завдання його морально-соціального вчення було незмінне — донести своїм сучасникам істину євангельських цінностей. Златоуст викривав надмірну пишність двору, спосіб життя придворних, критикував зловживання владою чиновниками. Незабаром відбувся конфлікт із імператрицею, який закінчився його засланням 404 р. у Вірменію, місто Кукуз. Звідти архієпископа направили в Пітіунт, сучасну Піцунду, куди Златоуст уже не дійшов. Виснажений нескінченними переходами й нелюдським ставленням конвоїрів, він помер у невеликому містечку Комани 407 р. Ми почали свою оповідь із роздумів про багатство. Доречно було б її й закінчити думками Златоуста про зміст і значення матеріальних благ. «Хотів би я довідатись, — каже він, — навіщо люди так багато піклуються про багатство, адже Бог призначив природі міру і межі, щоб ми не мали жодної потреби шукати багатства. Він повелів, наприклад, одягати тіло однією–двома одежинами, тож зайва не потрібна для захисту тіла. Для чого ж тисячі шат — цей наїдок для молі? Так само є міра й межа щодо споживання страв, і те, що понад міру спожите, шкодить усякій живій істоті… Нам потрібний тільки один дах, для чого ж ці хороми, ці дорогоцінні житла?». Суєта суєт, — усе суєта! (Еккл. 1: 2). Цей вислів, за словами все того ж Іоанна Златоуста, «назавжди має бути написаний і на стінах, і на одежі, і на площі, і на будинку, і на дорогах, і на дверях… і має повторюватися постійно». Андрій Гор

православна газета

і н т е р в’ю

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ЖУРНАЛУ «ФОМА В УКРАЇНІ» АНТОН НІКІТІН:

«ЗАВЖДИ Є МЕЖА МІЖ ДОБРОМ І ЗЛОМ»

Так сталося, що головний редактор провідного українського телеканалу «ІНТЕР» і керівник православного журналу «ФОМА в Україні» — це одна й та сама людина — Антон Нікітін. За фахом він правознавець, захистив дисертацію, викладав у юридичних вузах, але пізніше життя своє пов’язав із журналістикою, працював головним редактором новин, знімав документальне кіно. Кожні вихідні Антон разом з родиною ходить у православний храм. «Церковна православна газета» запитала у нього про те, як юрист потрапив у журналістику, й наскільки сумісна робота на телебаченні з випуском православного журналу.

— Чому кандидат юридичних наук став займатися журналістикою?

— Людина здатна займатися різними речами, і ми вільні вибирати для себе заняття не тільки у момент вступу до інституту, але й протягом усього життя. Бог влаштував так, що я не потрапив у один політичний проект. Хоча на той момент (це було 2001 р.) я був не проти, я цим захоплювався. З політикою не склалося, але мене помітили і запропонували роботу редактора у телевізійному агентстві. Відтоді я працював на юридичній ниві й опановував, як міг, журналістику. Тож юридичну дисертацію я вже захищав, маючи редакторський досвід. Але не можна все життя плисти у двох човнах, і на певному етапі мені довелося робити вибір. Я зробив його. А потім були і телеканали «К1» та «ІНТЕР», і документальне кіно, і «ФОМА в Україні».

— Як з’явилася ідея випускати православний журнал?

— 2009 р. відбувся перший Архіпастирський візит Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україну. Телеканал «ІНТЕР» приділив величезну увагу цій важливій події. Тоді телеканалом керувала Ганна Безлюдна, я очолював службу новин. При підготовці висвітлення візиту ми познайомилися з керівником Синодального інформаційного відділу Московської Патріархії Володимиром Легойдою, який до того часу багато років був і зараз є головним редактором журналу «Фома» — унікального православного видання. Разом задумали створити українську версію. Виявило­сь, ще одна група людей паралельно «заразилася» ідеєю зробити «ФОМУ в Україні». Ми сьогодні працюємо всі разом, тиждень тому забрали з друкарні 15-й номер «ФОМИ в Україні».

— Як Вам вдається одночасно керувати редакцією найбільшого телеканалу України та колективом православного журналу?

— На етапі запуску журналу це було б неможливо. Але ми виходимо вже понад рік, і багато процесів налагоджено. Це дозволяє ефективно розпоряджатися часом. Ну, й дуже важливо відзначити те, що в журналі «ФОМА в Україні» дуже професійний і дисциплінований колектив. Заступник головного редактора протодиякон Олександр Карпенко та відповідальний секретар Олег Карпенко прекрасно організували роботу видання і сайта foma.in.ua. Також на початку нам надали братську допомогу дуже багато людей: колеги з московської

№ 12 (334), червень 2013

11

ЄПАРХІА ЛЬНЄ ЖИТ ТЯ СІМФЕРОПОЛЬ. 7 червня у Кримському республіканському інституті післядипломної педагогічної освіти відбувся черговий випуск слухачів. 27 вчителів Криму отримали свідоцтва про закінчення курсів із предмету «Основи православної культури Криму». orthocrimea.org КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 8 червня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив велике освячення престолу в храмі в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського с. Осещина Вишгородського р-ну Київської області. brovary-orthodoxy.org.ua

редакції «Фоми» — особисто Володимир Легойда та Володимир Гурболіков, неоціненну підтримку нашому проектові надав керівник Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко та, повторюся, дуже багатобагато людей. Спасибі всім! «Ф О М А в Україні» — це наш спільний проект.

— Відомо, що за участю журналу «ФОМА в Україні» телевізійне агентство «Профі ТБ» зняло документальний православний телесеріал. Коли можна буде його побачити?

— Він транслюється на телеканалі «НТН». У травні вже вийшло дві серії — про преподобних Лаврентія Чернігівського та Кукшу Одеського. У День Святої Трійці можна буде побачити фільм про преподобного Амфілохія Почаївського. А 22 червня, в цю трагічну дату в історії нашого народу — день початку Великої Вітчизняної війни, телеканал «НТН» покаже фільм про людину, яку визнали праведником світу, нашого земляка, дивовижного киянина, священика Олексія Глаголєва. У цьому фільмі також розповідається про історію Церкви під час війни...

— Наскільки, на Вашу думку, журналістика корисна сучасній людині?

— Сьогодні світ влаштований так, що людині складно жити без інформації. І тут очевидна відповідь на запитання, яке Ви поставили. Але крім цього журналістика формує картину світу для сучасної людини, руйнуючи кордони й допомагаючи подолати простір. І найголовніше — вона здатна об’єднувати суспільство навколо певних цінностей, що, по суті, й означає «формувати громадську думку». Але важливо розуміти, що все, що може бути зі знаком плюс, може бути й зі знаком мінус. Так і журналістика може дезінформувати, руйнувати картину світу, роз’єднувати. Той, хто обирає цю професію, повинен чітко і з повною відповідальністю все це усвідомлювати.

— У такому разі, де межа між справжньою журналістикою та «жовтою»?

— Немає справжньої та несправжньої журналістики. Вираз «жовта преса» пішов від кольору газет, що друкувалися на дешевому папері. Це були бульварні видання, що писали про сенсації, скандали, насильства, злочини. Завдання видань, які ми називаємо «жовтими», — розважати. І все. І якщо для видавця і журналістів такі теми, як смерть, трагедія, конфлікт, стосунки

між людьми, любов, є виключно предметом розваги, — отже, перейдено ту саму «жовту» грань.

— Чого бракує сучасним православним ЗМІ?

— Того ж, чого і світським. Професійних кадрів, економічної незалежності, можливостей для розвитку. Здатності виживати в умовах сучасного ринку. Хоча це дуже «нецерковна» риторика, але це так. Якщо говорити про серйозні ЗМІ — у них повинні працювати професіонали, повин­н а бути база, всі необхідні умови, техніка... Втім, якщо іноді порівнювати якість православних і світських ЗМІ та проаналізувати, якими ресурсами вироб­ ляються ті ж єпархіальні газети, то варто відзначити, що люди, які займаються церковними медіа, часто просто звершують подвиг. Досить якісне видання можуть робити лише кілька людей, вони віддають цій роботі себе повністю, виконуючи її з любов’ю. А все тому, що зрозуміла місія православних ЗМІ: говорити про красу християнства, розповідати про віру та спасіння.

— Чи можуть християнські медіа стати гідними конкурентами світським ЗМІ?

— За певних обставин, коли у виробництві керуються комерційними принципами. Адже конкуренція — це штука економічна. Якщо говорити про конкуренцію змістовну, то будь-яка газета чи журнал є одне одному конкурентами, оскільки людина, вибираючи для себе улюблене видання, відмовляється від інших видань. З цієї точки зору деякі церковні ЗМІ можуть конкурувати не тільки зі світськими, але й одне з одним. Але ця конкуренція — змістовна — потрібна і важлива, бо вона є запорукою підвищення якості та надає людині можливість вільного вибору. Ми розуміємо, що це дуже важливо.

— Як співробітники телеканалу «ІНТЕР» сприймають православний світогляд свого головного редактора?

— Я не бачу якогось нонсенсу в тому, що на комерційному телеканалі можуть працювати віруючі співробітники. Віра і Церква — вони ж для всіх, Церква — це всі ми. Мені здається, що для православної людини важливо не те, як ставляться до неї, а те, як вона ставиться до оточуючих.

— Що б Ви порадили журналісту-початківцю?

— Пам’ятати, що завжди є межа між добром і злом, і якщо ти переступиш цю лінію, то нічим не можна буде пояснити, чому ти це зробив. Бесіду вів Олег Алімов

ВІННИЦЯ. 8 червня в актовому залі Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу в ім’я святого Миколая при Хрестовоздвиженському храмі м. Вінниця відбулася 11-та науковопрактична конференція «Православна освіта на Поділ­лі: минуле і сьогодення». Конференція зібрала понад 130 учасників — педагогів, викладачів недільних шкіл, представників духовенства Вінницької та Могилів-Подільської єпархій, членів Вінницької обласної асоціації православних педагогів. orthodox.vinnica.ua ЛУГАНСЬК. 8 червня у Володимирському кафед­ ральному соборі м. Луганська відбулося урочисте богослужіння, присвячене 1025-річчю Хрещення Русі. Служіння Літургії очолив архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан. У богослужінні також взяли участь: митрополит (на спочинку) Іоанникій (Кобзєв), єпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон, єпископ Сєверодонецький і Старобільський Никодим.

9 червня, після звершення Літургії у Петро-Павлівському кафедральному соборі, в Луганську відбувся хресний хід, присвячений 1025-річчю Хрещення Русі. Його очолив архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан. Хресний хід, в якому взяли участь єпископ Сєверодонецький і Старобільський Никодим, духовенство області, численні миряни (зокрема представники козацтва), пройшов від храму в ім’я мучениці Татіани на території Луганського національного університету імені Тараса Шевченка до скульптурного зображення Пресвятої Богородиці на вулиці Радянська. Тут було звершено подячний молебень. eparhia.lg.ua МУКАЧЕВЕ. 9 червня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звершив освячення престолу у Свято-Миколаївському храмі с. Сусково Свалявського р-ну Закарпатської області. m-eparchy.org.ua ЛУГАНСЬК. 10 червня у Луганському богословському університеті в ім’я Архістратига Михаїла відбувся урочистий акт, присвячений другому випуску бакалаврів, магістрів богослов’я та бакалаврів церковного співу. Участь в урочистостях взяли архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан та дружина Президента України Людмила Янукович — голова опікунської ради ЛБУ. eparhia.lg.ua

12

№ 12 (334), червень 2013 ЄПАРХІА ЛЬНЄ ЖИТ ТЯ

НІЖИН. 11 червня з нагоди 50-річчя від дня народження єпископа Ніжинського і Прилуцького Іринея, у Стрітенському соборі м. Прилуки було звершено Літургію. Разом із владикою Іринеєм у богослужінні взяли участь: намісник Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, митрополит Черкаський і Канівський Софроній; архієпископи Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Житомирський і НовоградВолинський Никодим, Городницький Олександр; єпископи Гомельський і Жлобинський Стефан (Білорусь), Хотинський Мелетій, Львівський і Галицький Філарет, Шепетівський і Славутський Діонисій, Конотопський і Глухівський Роман, Бородянський Варсонофій та Фастівський Даміан. Після Літургії відбувся подячний молебень. Зі словом до єпископа Іринея звернувся митрополит Павел, який передав ювіляру вітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. orthodox.cn.ua ДОНЕЦЬК. 12 червня, у день віддання свята Пасхи, митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон звершив велике освячення храму на честь Воскресіння Христового м. Донецька. ortodox.donbass.com СУМИ. 13 червня, у день свята Вознесіння Господнього, єпископ Сумський і Охтирський Євлогій очолив, з нагоди престольного свята, служіння Літургії у Вознесенському соборі м. Тростянець Сумської області. Після богослужіння відбулося освячення дзвону, пожертвуваного до 100-річчя храму, що відзначається цього року. Потім відбувся хресний хід до каплиці в ім’я великомученика і цілителя Пантелеймона, яку владика Євлогій освятив. portal-pravoslavie.sumy.ua

ХАРКІВ. 13 червня, в день свята Вознесіння Господнього, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив освячення оновленого Вознесенського храму в Жовтневому р-ні м. Харкова. eparchia.kharkov.ua ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 14 червня у Дніпропетровську, з ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Спілка православних жінок», відбувся круглий стіл «Взаємодія органів влади, Церкви і громадськості: реалії та перспективи». У засіданні взяли участь митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, вікарій Дніпропетровської єпархії єпископ Новомосковський Євлогій, а також голова Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї єпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон, який оголосив вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. У рамках круглого столу було підписано угоду про співпрацю між Все­ українською громадською організацією «Спілка православних жінок» і Міжнародною громадською організацією «Спілка православних жінок». Співголова МГО «Спілка православних жінок» Ніна Жукова і ряд голів регіональних організацій Всеукраїнської Спілки православних жінок були удостоєні орденів святої Анастасії Київської. eparhia.dp.ua

соціал ь н е служ і н н я

православна газета

НЕЗВИЧАЙНА ПОЇЗДКА ДО КОНОТОПA Ця поїздка була не зовсім звичайною, а точніше зовсім незвичайною. Як правило, наша «банда» раптово і регулярно «захоплює» дитячі будинки чи інтернати й починає «мучити» дітей: вони пишуть слова, вирішують логічні завдання, будують замки, роблять орігамі, вироби та багато іншого. Для тих, хто «залишається в живих», влаштовуємо солодкий конкурс, і все — чергова перемога. Піднімається білий прапор, директор віддає нашому капітану свою шпагу. Але цього разу все було інакше, і треба було набрати нову команду добровольців. Насправді все почалося набагато раніше, коли до капітана дійшли чутки, що в деякому українському містечку, де колись тонули коні, є люди, такі само відважні та нещадні до дітей. «Ми їдемо», — сказав наш капітан без зайвих зволікань, як тільки почув таку новину. Добровольців двічі кликати не треба, тим більше на таку справу! Діставшись до умовленого місця через дві з половиною години, наша команда вельми потребувала поповнення стратегічних запасів. Огляд новобранців на голодний шлунок, як відомо, не можливий. Дана проблема була вирішена в першу чергу. Наївшись досхочу, ми зрозуміли, що потрапили в правильне місце, й розпочали огляд. До нашого приїзду підтяглися майбутні добровольці з усієї око-

лиці. Вони були різного віку й соціального стану, але не статус визначає бажання діяти. Після первинного інструктажу з «техніки безпеки» — роботи з дітьми із дитячих будинків, було вирішено перевірити новобранців у «бою». Метою став інтернат, де проживають 130 жінок і дівчат. Не можна сказати, що битва завершилася успішно на 100 % — перший бій часто проходить не за накресленим планом. Проте мети було досягнуто й початок покладено. Втрат не було — лише здобутки. Наші хлопці провели для підопіч-

ГУРТОЖИТОК ЛЮБОВІ

Блаженні убогі духом... (Мф. 5: 3). З цієї фрази починаються заповіді блаженства. Неодноразово я стикалася з її тлумаченням, та одного чудового дня переді мною раптом наяву відкрилася нова несподівана грань духовної убогості. Однак розпочну по порядку... Ми, група волонтерів під керівництвом координатора поїздок у дитячі будинки Аліни Недашківської, вирушили у м. Конотоп Сумської області з метою відвідати спеціалізований інтернат, де живуть жінки та дівчата віком від 4 до 35 років зі статусом непрацездатності. Причина настільки страшного «діагнозу» в кожної з них своя: хтось страждає на шизофренію, синдром Дауна чи аутизм, когось долають напади епілепсії, у когось — явні ознаки божевілля та затримки розвитку. Досвіду роботи з такими людьми у нас не було, тому перед зустріччю нервували, а хвилини знайомства спричинили в багатьох заціпеніння і навіть страх. Як заговорити із жінкою, яка, сидячи на лавочці,

ритмічно й безупинно розгойдується? Про що запитати дівчинку з відсутнім поглядом? Часу на роздуми не було. Ми приїхали працювати і, відкинувши емоції, стали готувати майстер-класи. Спільна праця творить дива. З величезним інтересом дівчата включилися у роботу. Вони створювали аплікації з природних матеріалів, складали фігурки орігамі, збирали конструктори й пазли, розмальовували зображення Ангелів. Але що мене вразило найбільше — це ступінь їхньої довіри до нас, чужих для них людей, яких вони бачили вперше у житті. Здорова людина (чомусь захотілося цю фразу взяти у лапки) перед обличчям нового знайомого поводиться, як правило, досить стримано. Вона придивляється, прислухається, оцінює ситуацію, розкривається неквапом, обережно, лише відчувши наявність чогось спільного, об’єднуючого з новачком. А тут прийняті правила обережності розлетілися вщент. У робочій кімнаті панувала така

них цікаві майстер-класи. Повернулися до Києва пізно ввечері. Потім пройшло обговорення: «старі», тобто ми, продовжили ділитися досвідом, а «молоді» волонтери слухали й активно ставили запитання. Завданням було не просто розповісти про волонтерство, а запалити новачків. Чи вдалося — час покаже. Антон Пєшкін, волонтер руху «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді атмосфера відкритості й цілковитої душевної щирості, аж розум відмовлявся вірити, що таке може бути. Дівчата невпинно нас обіймали, цілували нам руки, дякували так, наче ми привезли їм незліченні скарби. І так поводилися всі мешканці цього дивного гуртожитку любові! Потім я думала... Багато думала про те, наскільки невідомі й незбагненні шляхи Любові. Чому Любов знаходить собі простір у обмеженому розумі й оминає так званий здоровий глузд? Чому людям, в яких усе добре з головою, так складно будувати стосунки одне з одним, і чому людина божевільна без зусиль руйнує бар’єр замкнутості і з легкістю входить у простір твого серця? Як розгадати цю таємницю? Тут варто повернутися до початку моїх роздумів і згадати заповідь блаженства: Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне (Мф. 5: 3). Мені здається, що розгадка широти душі дівчаток лежить у розумінні цієї заповіді. Їхня загальна властивість — непідробна простота, відсутність зарозумілості, амбіцій та бажання щось із себе показати, якось про себе заявити, бути кимось, ким ти насправді не є. Вони гранично чесні одна з одною і перед самими собою. Вони — вічні діти, які застиглі у часі і зберегли в собі безпосередність і радість дитячого світосприйняття. Вони — судини, які в змозі прийняти в себе ріки любові. Любов живе у простоті, недосвідченості їхніх сердець. Їй там легко і вільно. А в наших серцях їй тісно. Забагато в них думок про нас самих, забагато порожніх бажань і цілей, турбот і суєти. Як навчитися жити так, щоб, зберігши розум, ми не позбулися духовної убогості? Ольга Стоянова, волонтер руху «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді

православна газета

духо в н е ж иття

№ 12 (334), червень 2013

13

ЯК ВІРИМО — ТАК І ЖИВЕМО

БАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ Цю життєву історію мені розповіла матушка Галина із Білоцерківської єпархії. Свого часу, коли вона була ще студенткою одного з київських інститутів, а це 70-ті роки минулого століття, її цікавило питання: як раніше виходили заміж, де знайомилися, як сваталися, що цінували в молодих людях тощо. От і розпитувала вона про це у своєї бабусі. Та охоче розповідала: — Коли прийшла пора, батьки мене благословили: «Підеш заміж за Павла! Парубок гарний, рід благочестивий, православний». Усе це я сприйняла без суперечок, бо хіба ж батьки своїй дитині поганого хочуть? Так і сталося. Дід бабусю завжди жалів, вони ніколи не сварилися і

були для всіх прикладом щасливого подружнього життя. У сім’ї виросло семеро дітей, хлопці стали професійними військовими, дівчата — вчителями. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, батько пішов на фронт, а вдома всі за нього молилися і вимолили. Він повернувся живий, але був поранений. Бабуся його швидко поставила на ноги засобами народної медицини, які відтоді почала ретельно вивчати. А ось таку життєву історію розповів староста нашого храму Василь Михайлович: — Я народився і виріс на Полтавщині. Мати ходила до церкви, була дуже віруючою людиною. Всі

ЯК МАЙОР АВІАЦІЇ СТАВ ПРОТОІЄРЕЄМ Протоієрей Олексій Фомін, нині покійний, стояв біля витоків відродження Православної віри у Білоцерківській єпархії. Саме завдяки його зусиллям у 1989 р. Спасо-Преображенський кафедральний собор у м. Біла Церква, що на Київщині, було передано православній общині. Доля цього чоловіка незвичайна. Він успішно закінчив військове

авіаційне училище, на крилатих машинах виконував у повітрі найскладніші завдання. Одного разу майору Фоміну довелося катапультуватися із літака, але парашут чомусь не розкрився. За лічені секунди у думках промайнуло все життя, наближалася земля, смерть здавалася неминучою. Льотчик ледве встиг промовити: «Господи,

КУРИТИ — БІСАМ КАДИТИ

Тютюнокуріння — пагубна звичка, що завдає великої шкоди здоров’ю: псується кров, страждають судини, знижується гострота мислення. Отже, людина свідомо скорочує собі вік. Цієї звички нелегко позбутись. Є такі люди, які не можуть перебороти цю при-

страсть, інколи із такою проблемою звертаються до служителів Церкви. Зазвичай, їм радять, насамперед прийти на Сповідь та причаститися. Я особисто знаю одну жінку, яка дуже хотіла покинути курити. Вона старанно готувалася до Причастя, зробила над собою зусилля, і

У СВЯТА ПРАЦЮВАТИ — ЛИШЕ ЧАС ВИТРАЧАТИ

Сталося так, що я перебувала у від’їзді, а чоловік із сином вирішили викопати траншею, щоб підвести воду до дачного будиночка у селі. Вони були у храмі на Трійцю і забули, що на другий

день теж велике свято – Святого Духа. Отже, працювали весь день, натомилися, адже робота важка, спека нестерпна. Наступного дня у селі прокладали дорогу, цією вули-

БАГАТО МОЖЕ МОЛИТВА ПРАВЕДНИКА Сталося так, що єдина донька у сім’ї селян поїхала на заробітки до Італії. Згодом вона прислала матері подарунок: золотий ланцюжок та хрестик із медальйоном — ікона Божої Матері. Жінка раділа дорогим речам, адже хоча донечка й далеко, та матір не забуває. Турбота рідної дитини зігрівала серце й душу.

Однак через деякий час ланцюжок розірвався, і все загубилося. Жінка була у відчаї. Сусідка порадила їй звернутися у своїй біді до Божої Матері, попросити у Неї допомоги. Саме на той час у храм, парафіянкою якого є потерпіла, привезли чудотворну Рудосільську ікону Божої Матері.

«Старовинний обряд благословення нареченої в місті Муромі». І. С. Куликов

ЄПАРХІА ЛЬНЄ ЖИТ ТЯ

діти у сім’ї виховувалися у традиціях Православної віри. З Божою допомогою я успішно закінчив військове училище і збирався одружитись. Мати радила мені брати дівчину зі свого села, мовляв, тут люди одне одного знають. Утім, сільські дівчата мене зовсім не цікавили, здавалися несучасними. Привіз я з міста красуню. Одружилися. Життя не складалося, адже жінка була невіруючою, час від часу виникали супе­ речки через будь-які дрібниці. У нас виявилися різні погляди, орієнтири, цінності — не було духов­ ного підґрунтя для сімейного життя. Потім я все життя згадував благословення матері і шкодував, що я її не послухався – дуже тяжко мені жилося. спаси мене, все життя Тобі служитиму!». І... сталося чудо: він упав прямо на скирту соломи. Залишився живий і неушкоджений. Відтоді він звернувся до Православ’я, прийняв дияконський сан, а згодом став священиком. Протоієрей Олексій завжди виголошував змістовні, повчальні проповіді і вважав, що священнослужитель не має права на помилку, адже від нього залежать людські долі.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 15 червня митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней відвідав парафію в ім’я пророка Божого Ілії 1-го (правобережного) міського благочиння м. Дніпропетровська (на території поселення Мирний) і звершив велике освячення новозбудованого храму на честь Різдва Христового, який зводився протягом десяти років — з 2003-го по 2013 р. eparhia.dp.ua

ХАРКІВ. 16 червня, у Неділю 7-му після Пасхи, святих отців Першого Вселенського Собору, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив освячення храму в ім’я великомучениці Єкатерини у с. Катеринівка Лозівського р-ну Харківської області. eparchia.kharkov.ua СУМИ. 17 червня, після Літургії в Пантелеймонівському храмі м. Суми, у Сумському пастирсько-богословському духовному училищі відбувся випускний акт. Цього навчального року закінчили навчання 27 вихованців. portal-pravoslavie.sumy.ua ІЗЮМ. 19 червня, у день 40-річчя від дня народження архієпископа Ізюмського та Куп’янського Єлисея, у Вознесенському кафедральному соборі м. Ізюм було звершено Літургію. Богослужіння очолив Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній. Його Високопреосвященству співслужили: архі­ єпископи Рівненський і Острозький Варфоломій, Харківський і Богодухівський Онуфрій, Запорізький і

вранці не викурила цигарку. Причастилась. Коли виходила із церкви, із подивом відчула, що у неї немає бажання курити. Жінка протрималася п’ять днів, потім до неї зайшла подруга. За чашкою кави гостя, як завжди, закурила, і хазяйка не витримала. Пристрасть до куріння того разу перемогла... цею проїхав трактор та все закопав, хоча трубу вони не проклали і справу не закінчили. Уся праця виявилась марною. Робота у церковні свята та недільні дні, якщо шкодить богослужінню — не благословенна й на користь не піде. Господь завжди допомагає тому християнину, який шанує Бога та Його святі дні. Жінка придбала літографію, приклала її до образа, щиро помолилася. Через кілька днів вона їхала велосипедом з роботи. Раптом із нього злетів ланцюг. Зупинитися. Нахилившись, щоб полагодити велосипед, побачила на землі свій ланцюжок. Трохи далі лежали і хрестик з медальйоном. Допомога надійшла швидко. Тамара Зозуленко

Мелітопольський Лука, Святогірський Арсеній, Ізюмський і Куп’янський Єлисей, Городницький Олександр; єпископи Макіївський Варнава, Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Сєверодонецький і Старобільський Никодим, Бердянський і Приморський Єфрем, Вознесенський і Первомайський Олексій, а також духовенство Ізюмської, Київської, Донецької та Бердянської єпархій. Після закінчення богослужіння митрополит Антоній звернувся до архієпископа Єлисея з вітальним словом та, за дорученням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вручив ювіляру Відзнаку Предстоятеля УПЦ. izyum-eparhiya.org ЛУГАНСЬК. 19 червня архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан звершив мале освячення храму в ім’я святителя Миколая на території Комісарівської виправної колонії № 22 (Перевальський р-н Луганської області). eparhia.lg.ua

14

№ 12 (334), червень 2013

православна газета

сім е й н і ці н н ості

З ГЛИБИН БАТЬКІВСЬКИХ СЕРДЕЦЬ

Двічі у своїх посланнях апостол Павел звертається з настановою: батьки, не дратуйте ваших дітей! Як виконати цю заповідь? Як зростити між батьками та дітьми взаєморозуміння? Поки діти маленькі, вони природним чином прив’язані до батьків. Але з роками ця прив’язаність кудись зникає. І не завжди діти у цьому винні. Наведені нижче приклади стосунків батьків і дітей говорять про те, що важливою умовою успіху таких взаємин є повага батьків до дітей. Діти обов’язково оцінять цю повагу та відплатять вдячністю.

ДИВИСЬ НА ВДІВ ТА СИРІТ!

Чарлі Чаплін, батько 12‑ти дітей, 1965 р., будучи мудрим сивочолим чоловіком 76 років, написав листа своїй 21‑річній дочці Джеральдині, яка шукала себе в танці на паризькій сцені. Це приклад батьківської любові й турботи, суму й радості, гордості й хвилювань, накопиченої мудрості й збереженого в собі дитинства. Чарлі Чаплін розумів, що не зможе заборонити своїй дочці займатися мистецтвом танців, яке межує з утратою цнотливості. Однак він знайшов тактовні слова, попередивши дочку про небезпеку, аби вона не втратила моральні орієнтири. «Дівчинко моя! …Безліч казок розповідав я тобі в ті далекі ночі, але свою казку — ніколи. А вона теж цікава. Це казка про голодного блазня, який співав і танцював у бідних кварталах Лондона, а потім збирав милостиню. Ось вона, моя казка! Я пізнав, що таке голод, що таке не мати даху над головою. Більш того, я зазнав принизливого болю блукача-блазня, у грудях якого вирував цілий океан гордості, й цю гордість боляче ранили кидані монети. І все-таки я живий, тож залишимо це. Краще поговорімо про тебе. Після твого імені — Джеральдина — випливає моє прізвище — Чаплін. Із цим прізвищем понад сорок років я смішив людей на землі. Але плакав я більше, ніж вони сміялися. Джеральдино, у світі, в якім ти живеш, існують не одні лише танці й музика! Опівночі, коли ти виходиш із величезної зали, ти можеш забути багатих шанувальників, але не забувай запитати у водія таксі, який повезе тебе додому, про його дружину. І якщо вона вагітна,

якщо в них немає грошей на пелюшки для майбутньої дитини, поклади гроші йому в кишеню. Я розпорядився, щоб у банку оплачували ці твої витрати. Але всім іншим плати чітко за рахунками. Час від часу їзди в метро або на автобусі, ходи пішки й оглядай місто. Придивляйся до людей! Дивися на вдів і сиріт! І хоча б один раз на день кажи собі: «Я така ж, як вони». Так, ти одна з них, дівчинко! Більше того. Мистецтво, перш ніж дати людині крила, щоб вона могла злетіти догори, зазвичай ламає їй ноги. І якщо настане день, коли ти відчуєш себе вищою за публіку, одразу ж кидай сцену. На першому ж таксі поїдь в околиці Парижа. Я знаю їх дуже добре! Там ти побачиш багато танцівниць, таких як і ти, навіть красивіших, більш граційних, з великою гордістю. Сліпучого світла прожекторів твого театру там не буде й близько. Прожектор для них — Місяць. Вдивися добре, вдивися! Чи не танцюють вони краще за тебе? Зізнайся, моя дівчинко!

Першою умовою успіху виховання дітей є посилена молитва про них батьків. А якщо ми відчуваємо слабкість і неуважність нашої молитви, то, за вченням святих отців, якість нашої молитви ми повинні… поповнювати кількістю її. (З листів Oптинського старця Амвросія «Про християнське виховання дітей»)

Завжди знайдеться такий, хто танцює краще за тебе, хто грає краще за тебе! І пам’ятай: у родині Чарлі не було такого грубіяна, який висварив би візника або позбиткувався над жебраком, що сидить на березі Сени. Я помру, але ти будеш жити. Я хочу, щоб ти ніколи не знала бідності. З цим листом надсилаю тобі чекову книжку, щоб ти могла витрачати скільки побажаєш. Але коли витратиш два франки, не забудь нагадати собі, що третя монета — не твоя. Вона повинна належати незнайомій людині, яка її потребує. А таку ти легко зможеш знайти. Варто тільки захотіти побачити цих незнайомих бідняків, і ти зустрінеш їх усюди. Я говорю з тобою про гроші, тому що пізнав їхню диявольську силу. Я чимало провів часу в цирку. І завжди дуже хвилювався за канатохідців. Але повинен сказати тобі, що люди частіше падають на твердій землі, ніж канатохідці з ненадійного канату. Можливо, на якомусь із бенкетів тебе засліпить блиск якогось

діаманта. У цей же момент він стане для тебе небезпечним канатом, і падіння для тебе неминуче. Можливо, одного чудового дня тебе зачарує прекрасне обличчя якогось принца. У цей же день ти станеш недосвідченим канатохідцем, а недосвідчені падають завжди. Не продавай свого серця за золото й коштовності. Знай, що найвеличніший діамант — це сонце. На щастя, воно світить для всіх. А коли настане час, і ти покохаєш, то кохай цю людину всім серцем. Я сказав твоїй матері, щоб вона написала тобі про це. Вона знається в любові більше, ніж я, і їй краще самій поговорити з тобою про це. Робота в тебе важка, я це знаю. Твоє тіло прикрите лише шматком шовку. Заради мистецтва можна з’явитися на сцені й оголеним, але повернутися звідти треба не тільки одягненим, але й чистішим. Я старий, і можливо, мої слова звучать смішно. Але, по-моєму, твоє оголене тіло повинне

належати тому, хто полюбить твою оголену душу. Не страшно, якщо твоя думка щодо цього питання десятилітньої давнини, тобто належить минущому часу. Не бійся, ці десять років не зістарять тебе. Але хай там що, я хочу, щоб ти була останньою людиною з тих, хто стане підданим острова голих. Я знаю, що батьки і діти ведуть між собою вічний двобій. Воюй зі мною, з моїми думками, моя дівчинко! Я не люблю покірних дітей. І поки з моїх очей не потекли сльози на цей лист, я хочу вірити, що сьогоднішня різдвяна ніч — ніч чудес. Мені хочеться, щоб відбулося диво, і ти дійсно все зрозуміла, що я хотів тобі сказати. Чарлі вже постарів, Джеральдино. Рано чи пізно замість білої сукні для сцени тобі доведеться надягти жалобу, щоб прийти до моєї могили. Зараз я не хочу ранити тебе. Тільки час від часу вдивляйся у дзеркало — там ти побачиш мої риси. У твоїх жилах тече моя кров. Навіть тоді, коли кров у моїх жилах охолоне, я хочу, щоб ти не забула свого батька Чарлі. Я не був ангелом, але завжди хотів бути людиною. Намагайся і ти. Цілую тебе, Джеральдино. Твій Чарлі. Грудень 1965 р.»

шись, кинув у відповідь: «Розправ плечі, не сутулься». Увечері повторилося те саме. Проходячи повз, я побачив, як ти, стоячи навколішки, граєш у кульки. На штанцях уже були дірки. Я принизив тебе при твоїх друзях, коли ти йшов переді мною в напрямку до будинку. Штанці були дорогими, якби ти сам платив за них, то був би акуратнішим.

Слухай сину, що каже тобі батько. Пам’ятаєш, як пізніше, коли я читав, сидячи в бібліотеці, ти несміливо ввійшов і подивився на мене з якимось болем в очах. Я кинув на тебе погляд поверх газети, нетерплячий і незадоволений, що, мовляв, мені заважають. Ти нерішуче стояв у дверях. «Чого ти хочеш?» — пробурчав я. Ти, нічого не сказавши, стрімко кинувся до мене, охопив руками мою шию й поцілував. І твої рученята стислися з любов’ю, яку Бог розпалив у твоєму серці і яку не може загасити навіть зневага. А потім ти пішов, і я чув, як ти піднімаєшся сходами. І в цей момент, синку, газета випала в мене з рук і моторошний паралізуючий страх охопив мене. Що ж зробила зі мною звичка? Звичка вичитувати, вишукувати помилки, робити зауваження. Це не тому, що я не люблю тебе, а тому, що занадто багато чекаю від дитини. Я оцінюю тебе мірками своїх років. А в тобі, у твоєму характері так багато хорошого, чудового,

щирого. Твоє маленьке серденько схоже на величезний диск сонця, що піднімається над дикими пагорбами. Я побачив це у твоєму раптовому пориві, коли ти підбіг і поцілував мене перед сном. І сьогодні більше нічого не має значення, синку. Я прийшов у темряві до твого ліжка й, присоромлений, став навколішки. Це недостатня спокута. Я знаю, що ти не зрозумів би всього того, що я зараз тобі кажу, навіть коли б ти не спав. Але завтра я буду справжнім батьком. Я буду твоїм щирим другом, буду страждати, коли ти страждаєш, і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу язика, коли з нього зриватимуться нетерплячі слова. І повторюватиму як заклинання: «Це всього лише хлопчик, маленький хлопчик!». Боюся, я уявляв тебе дорослим чоловіком. Тепер, коли я дивлюся на тебе, синку, як ти втомлено згорнувся у своєму ліжечку, я бачу, що ти усе ще дитина. Ще вчора мама носила тебе на руках, і твоя голівка лежала в неї на плечі. Я вимагав занадто багато...».

Джеральдина Чаплін репетирує з батьком танець на зйомках фільму «Графиня із Гонконгу», 1967 р.

КАЯТТЯ БАТЬКА Як гірко буває через роки усвідомлювати, що золоті хвилини спілкування із власною дитиною було витрачено на роздратовані зауваження та пропахлі нафталіном нотації… Ця оповідь стала надзвичайно популярною в усьому світі після того, як її опублікував у своїй книзі Дейл Карнегі. Її переклали на безліч мов, передрукували сотнями видань і процитували тисячі блогерів. Її повинен прочитати кожен батько або той, хто планує ним колись стати. «Послухай, сину, я кажу це зараз, коли ти спиш. Щока лежить на маленькій ручці, світлі кучері прилипли до вологого чола. Я потай прокрався у твою кімнату. Усього кілька хвилин назад, коли я сидів із газетою в бібліотеці, мене охопила хвиля каяття. Я прийшов у твою спальню з визнанням вини. Я подумав про те, що був занадто суворий до тебе. Я насварив тебе, коли ти збирався у школу, бо ти ледь тор-

кнувся рушником обличчя. Я вичитав тебе за те, що не чистиш черевиків, прикрикнув на тебе, коли ти кинув свої речі на підлогу. За сніданком я теж знайшов, через що тебе насварити. Ти щось пролив, ковтав їжу великими шматками, клав лікті на стіл і мастив занадто багато масла на хліб. А коли я поспішав на свій поїзд, а ти, йдучи гуляти, обернувся, помахав мені рукою й крикнув: «До побачення, татусю!», я, насупив-

православна газета

сім е й н і ці н н ості

ДВІ ПЕРЕМОГИ СВЯТОЇ МОНІКИ

ЯКЩО ЧОЛОВІК ЗАГУЛЯВ, А ДИТИНА ПОТРАПИЛА В СЕКТУ...

Словосполучення «християнська сім’я» вже саме по собі налаштовує на щось дуже милостиве: чоловік і дружина живуть «душа в душу», ходять до храму, навчають дітей Закону Божого, а ті, у свою чергу, слухаються батьків, виростають і стають ченцями або священиками. І саме такі родини дають світу святих. Але історія Церкви свідчить, що не завжди сімейна ідилія була ґрунтом для проростання святості. Її чоловік не тільки не ходив до церкви, а й, особливо не приховуючи, зраджував із жінками. Її син, коли підріс, почав зустрічатися з дівчиною, яка незабаром народила від нього позашлюбну дитину. А одружуватися молоді люди навіть не збиралися. Далі — син потрапив у єретичну секту і став її активним проповідником. Ось такі біди обрушилися на матір блаженного Августина — святу Моніку. Моніку видали заміж, навіть не запитавши її думки. У IV ст. це була звичайна річ. І проблема полягала не в тому, що дівчина навіть не познайомилась із майбутнім чоловіком до весілля, а в тому, що він не був християнином. Вона змушена була жити з людиною іншого світогляду, яка абсолютно по-іншому дивилася на все, що є для людини важливим у житті. Закохані — не ті, хто дивляться одне на одного, а ті, хто дивляться в одному напрямку. Але Моніка була позбавлена цієї радості. Проте, згадує Августин, «... вона спокійно терпіла його зради, ніколи з цього приводу не було у неї з чоловіком сварок». Такі обставини багатьох могли б довести до відчаю і стати причиною нестерпних душевних страждань. Але Моніка бачила в цьому свій хрест і відповіддю на її життєву ситуацію були слова апостола Петра: також і ви, жінки, будьте покірні своїм чоловікам, щоб ті з них, які хоч і не підкоряються слову, життям своїх жінок без слова приєднувались, коли побачать ваше чисте, богобоязливе життя (1 Пет. 3: 1, 2).

Саме так і чинила Моніка. Вона ніколи не перечила чоловікові, знаючи його запальний характер. «Вона служила йому, як пану, і намагалася здобути його для Бога», — пише святий Августин. Зрештою вона перемогла. Патрицій хрестився. Але між двома подіями — весіллям і Хрещенням чоловіка — пролягли довгі роки спільного життя, народження трьох дітей, незліченні зради чоловіка й такі само незліченні молитви дружини за нього.

СІМЕЙНЕ Щ АСТЯ

Завдання навернення чоловіка до віри було ускладнене принаймні двома обставинами. Чоловік не вважав зради чимось аморальним. Крім того, він був дуже запальний. Щоправда, не дозволяв собі підняти руку на дружину, хоча йому було з кого брати приклад. В інших сім’ях, стосунки з якими підтримували Моніка та Патрицій, чоловіки били своїх дружин, і ніхто не бачив у цьому особливої трагедії. Щоб він став християнином, його потрібно було переконати в тому, що подружня невірність — зрада, і від неї слід відмовитися раз і назавжди. Та що найскладніше — Моніці й самій потрібно було знайти в собі сили пробачити чоловіка. Їй вдалося і те, й інше. Єдине джерело відомостей про життя святої Моніки — спогади її сина Августина. Але він не описує детально, як саме мати привела його батька до віри. Хоча можна визначити кілька правил життя святої, завдяки яким вона стала переможницею: — ніколи не дорікати чоловікові за його недоліки, якими б страшними вони не здавалися; — щиро його слухатися, вважаючи себе його служницею; — завжди молитися про нього. Не дуже схоже на те, щоб Моніка була щаслива у сімейному житті, більшу частину якого складали скорботи. Важко віруючій людині уявити ступінь її терпіння. Невіруючому це й зовсім може видатися чимось божевільним. Зараз сказали б, що свята володіла емоційною компетенцією — знала почуття близьких та свої власні і вміла ці знання застосовувати з користю для всієї родини. Але ми скажемо простіше: саме віра в Бога давала їй мудрість і сили для терпіння. Вочевидь, у цьому вона і вбачала своє щастя.

Б ЛА ЖЕННІ МИРОТВОРЦІ

Окрема історія — це спілкування Моніки з подружками. Жінки часто скаржаться подругам на своє життя,

15

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

19 червня виповнилося 40 років від дня народження архієпископа Ізюмського і Куп’янського Єлисея.

21 червня виповнилося 45 років від дня народження вікарія Донецької єпархії, намісника Успенської Святогірської Лаври архієпископа Святогірського Арсенія.

22 червня виповнилося 20 років перебування на кафедрі митрополита Овруцького і Коростенського Віссаріона.

ЗАМІЖ МИМОВОЛІ

Моніка ніколи не перечила чоловікові, знаючи його запальний характер. «Вона служила йому, як пану, і намагалася здобути його для Бога», — пише святий Августин.

№ 12 (334), червень 2013

22 червня виповнилося 20 років перебування на кафедрі митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія.

22 червня виповнилося 20 років перебування на кафедрі митрополита Миколаївського та Очаківського Питирима.

а також і на своїх приятельок. Моніка терпляче вислуховувала їхні скарги, але ніколи не підтримувала бурчання або осуд. А потім, згадує блаженний Августин, вона «...повідомляла кожній приятельці те, що сприяло примиренню обох». Жила б Моніка у наш час, вона збирала б повні зали на тренінги з особистісного зростання і мистецтва спілкування. Стикнувшись із величезною кількістю стресових ситуацій, вона усі ці ситуації спокійно вирішувала, майстерно завершуючи кожен конфлікт миром. Та її головна перемога — це спасіння сина.

МОЛИТВА МАТЕРІ

У Патриція та Моніки було троє дітей — двоє хлопчиків і дівчинка. Старшого звали Августин. Хлопчик виріс і став вести далеко не благочестиве життя. Жив зі своєю дівчиною, як зараз сказали б, у «цивільному шлюбі». Потім Августин потрапив у секту маніхеїв (заснов­ ник якої вважав себе наступним після Іісуса Христа месією) і, захопившись їхнім ученням, зумів заманити в цю організацію своїх друзів. Що було робити Моніці, яка розуміла згубність такого вчення і небезпеку, в якій опинився її син? Вона молилася сама і просила знайомих священиків переконати сина в істинності християнства. Один зі священиків відповів їй: «Син таких сліз не може загинути». «У розмовах зі мною вона часто згадувала, що прийняла ці слова так, ніби вони прозвучали їй з Неба», — пише Августин.

Чи хочеш, щоб син твій був слухняним? З дитинства виховай його суворо. Не думай, що слухання Святого Письма буде для нього справою зайвою. Святитель Іоанн Златоуст Августин був у секті довгих десять років. Увесь цей час мати не втрачала надії. І, зрештою, її син став православним християнином. Моніка, ніби виконавши свою земну місію до кінця, померла в рік, коли Августин прийняв Хрещення. Їй було тоді 56 років, Августину — 33 роки. На перший погляд, не найсильніший результат місіонерської роботи: за десять років — усього лише один навернений. Однак давайте згадаємо, ким став цей чоловік — одним з найвідоміших і найулюбленіших святих Християнської Церкви. Його «Сповідь» досі залишається серед найсильніших християнських книг. У ній, крім усього іншого, є й такі слова: «Так, якщо я — гідний син Твій, Господи, це від того, що Ти дав мені в матері вірну рабу Твою». Владислав Головін

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ПОТРІБНА ДОПОМОГА МОЛОДІЙ МАМІ! Нещодавно у Ольги Ющик виявили рак молочної залози. Вона перебуває в дуже складній ситуації і просить про допомогу. Ось її лист: «Мені 39 років, у мене рак молочної залози 2-ї стадії з метастазами у двох лімфовузлах. У січні 2013 р. мене прооперували. Завдяки допомозі моїх колег та небайдужих людей я пройшла чотири курси хіміотерапії. Мені належить пройти ще два курси хімії та гінекологічну операцію. Внаслідок токсичності та агресивності лікування порушена робота всіх органів. Тепер потрібні чималі кошти для відновлення. Я звертаюся до всіх, хто не байдужий до чужої біди. Для подальшого мого лікування необхідно зібрати близько 20 000 грн. Від цієї суми безпосередньо залежить моє життя. Буду вдячна будь-якій допомозі. У мене маленька донька (4,5 рочки). Виховую її сама. Я дуже люблю свою дочку і хочу бути з нею. Ольга Ющик». Тел.: 097–866–90–43 (Ольга), 098–441–88–74 (Надія, волонтер)

РЕКВІЗИТИ:

«Приватбанк» Р/р: 29244825509100 МФО: 305299 ЄДРПОУ: 14360570 Номер картки: 6762 4682 0920 1692 Одержувач: Карпук Тамара Вікторівна (мама) Надія Попко, волонтер руху «Молодість не байдужа»

ПОД ЯК А В одному з попередніх номерів газети (див.: № 8 «ЦПГ» 2013 р.) ми розмістили інформацію із проханням допомогти Валі Михайловій: дитина зі страшним діагнозом «папіломатоз гортані» терміново потрібувала дорогої операції, коштів на лікування і просто підтримки. На щастя, знайшлися добрі люди — і незабаром дівчинці зробили успішну операцію в корейській клініці. Дякуємо нашим читачам за молитви та матеріальну допомогу Валі Михайловій!

16

грані буття

№ 12 (334), червень 2013

православна газета

ЛАРЬОК-КАПЛИЦЯ

улиця у центрі міста. В Рядами — припарковані дорогі іномарки, з неба нависають величезні брудні полотнища, що прикривають чималу будівлю «Дитячого світу»: ремонт, реставрація... На розі й без того вузького тротуару втиснувся у стіну взуттєвий ларьок. Я його вже давно примітив: на вікнах із трьох боків — паперові ікони Божої Матері. Ларьок відкрито. Це дуже добре, бо вже майже тиждень не можу купити собі прості чорні шнурки для черевиків. Купую, відходжу. Піти не можу: надто гарне місце, тепле таке. Повертаюся. середині по стінах бахромою — чорні, коричневі, різнокольорові шнурки, є навіть якісь фантастичні, «з іскоркою». Устілки, тюбики крему. Нехитрий набір. Але під полицею-шафою — цілий іконостас із маленьких затертих образів, свічник, якісь книжки. З вузького прорізу дверей на мене дивляться два вугляні ока. Яскраво-вугляні — таке, може бути, цікаво? Уважні та добрі очі. Сиве кучеряве волосся. Низенька повна жінка, здається, рада не стільки покупцеві, скільки тому, що покупець явно хоче поспілкуватися. очинаємо балакати. П’ять хвилин — і я поринаю у дивовижну — гірку й щасливу — історію ассирійської сім’ї, що втекла до Росії від турецької різанини на початку минулого століття. «Ассирійці — знаєте історію, так? Ассирійці — вони ж перші за Іісусом Христом пішли! І говорили тоді — знаєте? — арамейською мовою; а це саме наша мова, ассирійці

У

П

нею говорили!..» — я, повністю зачарований, стою і посміхаюся. Я розумію, що люблю ассирійців. Посміхатися виходить не завжди. Жінка згадує свого дідуся і бабусю та починає тихо плакати. Вони жили у Красноярську. Теплолюбні ассирійці — у Східному Сибіру! А потім дідуся репресували. «А мама — Царство їй Небесне! — потім усе життя, коли по телевізору передавали прогноз погоди і показували Красноярськ, плакала. Бідна моя матуся, скільки ж вона пережила...» мовчу. Переді мною — жива історія минулого століття. Історія, що переорала й перемолола життя цих добрих людей, які говорили тією самою мовою, що й Христос Спаситель, які приїхали сто років тому до Росії з благовоління царя Миколи II і так важко обживалися в чужій країні. «Багато тоді повмирало... Переважно, помирали чоловіки. Адже селилися в підвалах, жити було ніде. Жінки — вони залишалися вдома, їм простіше було, а чоловіки працювали, виходили на вулицю, а там холодно». «А образи — ви думаєте, чому я їх розклеїла? Ви ж бо віруюча людина, я бачу? Розкажу. Тут недалеко, в переході, на стінах стали малювати чорних свиней. Чорною фарбою. Напевно, проти мусульман. У них же свиня — погана тварина. Якщо десь не хотіли, щоб мусульмани будували мечеть — туди підкидали здохлу свиню, і вони вже будувати нічого не могли.

Я

порушує правила пожежної безпеки, але я схитую головою: правильно. Вона ставить підсвічник перед «іконостасом»: «Я часто так роблю...». «А роботи зараз ніякої немає. “Дитячий світ” як закрили на ремонт — так і все: людей немає, виручки немає. Ось відремонтують, відкриють магазин...» оза спиною у мене проходять двоє, чоловік і жінка. Вони чують нашу розмову, жінка обертається, кидає на ходу: «Та годі вам! Ніякого “Дитячого світу” більше не буде!..» — І я одразу відчуваю, як звучать ці слова: холодно, навіть озлоблено. Зовсім не так, як звучить мова моєї випадкової співрозмовниці. Звідки така різниця, цікаво? На щастя, вона не чує цієї репліки роздратованої пані. «Між іншим, мама моя — Царство їй Небесне! — адже вона на цьому місці з п’ятдесят третього року стояла! Вона бачила ще котлован, який під “Дитячий світ” копали. Адже його до фестивалю п’ятдесят сьомого року будували. А вже коли їй зовсім важко стало — я сюди прийшла. А так я — майстер жіночих зачісок...» Як дивно: бачиш людину п’ять хвилин — і вона тобі вже майже рідна. ідходить солідний чоловік. Дуже добре: клієнт, рідкість за теперішніх часів. Йду до метро. Повертаюся з півдороги, роблю знімок взуттєвого ларка, який, увесь в іконах, має вигляд маленької каплиці. Несу в кишені подарунок для маленької доньки: різнокольорові шнурки, аж три пари — червоні, жовті. Є навіть якісь фантастичні, «з іскоркою».

П

потім я приходжу, дивумаю про те, що для А люся — у мене на стінах Д когось вистачає простої, чорні свині намальовані. Вони, непомітної сторонньому напевно, думали, що я мусульманка. Хотіли, щоб я пішла звідси. А я й не знаю, що робити. Запитала у знайомої, і вона порадила. Я взяла православний календар і вирізала звідти ікони Божої Матері. І наклеїла зусібіч. І все, більше нічого, все спокійно. Вони зрозуміли, що я православна. А свиней я сірою фарбою сама зафарбовувала». нічого навколо себе не помічаю, просто стою, слухаю. Дивлюся на стіни ларка; сіра фарба, судячи з усього, лягла на них щонайменше двадцятим шаром. Дивлюся на маленьку іконку блаженної Матрони, що висить у жінки на шиї. Вона розповідає про чудо, яке сталося за молитвами Матронушки, і часточасто цілує образок. Чудо це — зовсім просте, можна сказати, побутове; розповідати про нього мені не хочеться: нехай ці добрі ниточки, що пов’язують жінку з улюбленою святою, залишаться між ними.

Я

погляду події, яку й чудом назвати не кожен наважиться, — вистачає для укріплення у вірі. А хтось, і живого Бога побачивши на власні очі, так нічого й не зрозуміє і не відчує. Жінка, розуміючи, що я вдячний слухач і відразу не піду, говорить неквапливо й добре. Від невловимого акценту її мова звучить особливо тепло. У південних людей мова тепліша, лагідніша, ніж у жителів півночі, — промайнуло в моїй голові. «У вас немає сірників? А запальнички? Ні, звичайно, ви ж не курите, так». — Вона нарешті знаходить сірники й дістає декілька тонких свічок. Запалює одну, обертається до мене: «Я правильно роблю?». І я розумію, що в цьому — невловиме дихання східної традиції: рішення приймає чоловік. Звичайно, це дуже неправильно — запалювати свічки у малюсінькому ларку, це абсолютно точно

П

Михайло Моїсеєв

УОЛТЕР ГРІН, ЯКИЙ СКАЗАВ УСІМ «СПАСИБІ»

оли Уолтеру Гріну виповнилося 70 років, він К здійснив найбільший, найзначущіший і найдивніший свій проект. Уолтер вирішив розшукати

всіх, кому з тих чи інших причин був вдячний, і особисто сказати кожному з них «спасибі». Ця подорож перевернула його життя. се почалося з того, що Уолтер Грін, 70-річний пенсіонер, дізнався про раптову смерть популярного американського телеведучого Тіма Рассета. Уолтер не був знайомий із Тімом Рассетом особисто, але завжди з радістю слухав його передачі та вважав, що вони вплинули на його життя. Новина засмутила Уолтера ще й тому, що йому так і не випало нагоди зустріти Тіма, подякувати йому й особисто висловити своє захоплення. «Потім я згадав про свого батька, який помер, коли мені було 17, і про те, як багато я не встиг сказати йому, — говорить Уолтер. — І тоді я зрозумів, що не хочу йти з життя, не подякувавши усім тим, хто на мене так чи інакше вплинув!» Уолтер Грін взяв блокнот і виписав імена усіх, кому він хотів би сказати «спасибі». І вирушив у дорогу. ін розшукав інвестора, який 40 років тому не побоявся вкласти гроші в його перший бізнес, і сказав йому «спасибі». Він знайшов ту людину, яка колись уперше залучила його до благодійної діяльності, що принесла йому стільки радості, й від усієї душі їй подякував. Відвідав старого знайомого, якого не бачив багато років, і який 35 років тому дав йому на диво цінну пораду, що змінила його життя, і подякував йому за це. Сказав «спасибі» усім своїм вчителям і багатьом учням. Своєму лікарю, своєму фінансовому консультанту, друзям, партнерам, колегам. сього в списку Уолтера було 44 людини, наймолодшому з яких виповнилося 28, а найстаршому 87 років. Щоб особисто подякувати кожному з них, йому довелося проїхати через усю Америку, відвідати Мексику й навіть Африку.

ВИЩІ СВЯТО-ВОЛОДИМИРСЬКІ ПРАВОСЛАВНІ БОГОСЛОВСЬКІ КУРСИ оголошують набір слухачів на 2013–2014 навчальний рік

У

В

У

На курсах відкриті такі відділення: • вечірнє — заняття проводяться двічі на тиждень у будні; • заочне — лекції проходять по суботах через тиждень; • дистанційне — навчальний процес проводиться через інтернет-сайт: www.bogoslovie.kiev.ua; • кореспондентське — навчання проходить шляхом поштового листування.

олтер стверджує, що кожна нова зустріч У наповнювала його радістю. «Я навіть не уявляв, наскільки я вдячний усім цим людям і як

сильно вони вплинули на мене, — каже Уолтер. — І я ніколи не думав, що подякувати їм виявиться настільки просто, і що це принесе такий неймовірний душевний спокій. Зараз найкращий час мого життя». Загалом Уолтерова «Подорож вдячності», як він її називає, тривала понад рік. А коли він повернувся додому, у нього відбулася, напевно, найважливіша розмова. «Я думав, що за 50 років шлюбу сказав дружині все, що міг, — говорить він. — Але виявилося, що ці стосунки значили для мене навіть більше, ніж я припускав». результаті Уолтер Грін у 70 років розпочав нове життя і кар’єру! Він написав про свою подорож книгу і тепер виступає із публічними лекціями про те, як проста подяка може зробити життя щасливішим. «У кожного із вас є близька людина, яка живе в межах 10 кілометрів від вашого будинку, — запевняє він. — Зовсім не важко зайти і сказати їй, що вона для вас означає». Уолтер Грін вважає, що кожному з нас дуже важливо встигнути це зробити.

У

Олександр Мурашев, Тетяна Хрилова

На вечірньому та заочному відділеннях: 1) є два рівні навчання: основний — три роки, вищий — два роки; 2) пропонуються три напрями спеціалізації: богословський, місіонерський, педагогічний. На дистанційному і кореспондентському відділеннях навчальний процес одноетапний. Наступного навчального року вводиться новий курс — іконопис. Приймаються особи у віці від 15 років. Прийом на курси проходить на основі поданих документів (незалежно від місця проживання). Мета навчання на ВСВПБК: 1) отримання слухачами основних богословських знань за вченням Православної Церкви (катехізація учнів); 2) навчання основ духовного життя; 3) воцерковлення слухачів; 4) поглиблене навчання за обраними напрямами. Після закінчення курсів видається диплом церковного зразка. Випускники мають можливість працювати в недільних школах, вести гуртки із православним ухилом, працювати вихователями та педагогами в дитячих православних таборах. Педагоги можуть викладати богословські дисципліни в загальноосвітніх школах. По довідки звертайтеся за телефонами: 050–351–26–30, 044–417–00–78, 044–383–74–88. Дивіться також сайт ВСВПБК: www.bogoslovie.kiev.ua