Cerkovna gazeta 2013 13 335 ua

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Липень 2013 № 13 (335)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua, cpg.in.ua ІНТЕРВ’Ю Поки будують собор 30 червня у храмі на честь Усіх святих, розташованому на території будівництва кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, кількасот парафіян і гостей відзначали престольне свято

с. 5

УРОКИ ІСТОРІЇ

ВСЕЛЕНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я Візитки Помісних Церков

Амвросій і Феодосій: вічне протистояння

Автокефальна Церква — це самостійна Церква, що адміністративно незалежна від інших Помісних Церков

Кожен християнин — це воїн, мета якого — вічність, а засіб — бій. Світ лежить у злі (1 Ін. 5: 19), а отже, поле битви набуває вселенського масштабу

с. 8–9

с. 12

1025-РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

МІЖНАРОДНИЙ ХРЕСНИЙ ХІД 4 липня в м. Севастополь (АР Крим) прибув Міжнародний хресний хід з мощами святого рівно­ апостольного князя Володимира, присвячений 1025-річчю Хрещення Русі. З благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, організатором молитовного ходу, що об’єднав міста Росії, Білорусі й України, виступила Міжнародна громадська органі-

зація «День Хрещення Русі». На територію Сімферопольської єпархії ковчег із мощами Хрестителя Русі було доставлено літаком із Мінська. Автотранспортом святиня прибула в Севастополь. Тут її зустрічали біля пам’ятника святому апостолу Андрію Первозванному, що на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Малим хресним ходом святиню доставили

у верхній храм Володимирського кафедрального собору, де благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта у співслужінні духовенства звершив перед ковчегом з мощами молебень.

7–9 липня хресний хід відвідав Одесу. Його подальший маршрут єпархіями Української Православної Церкви такий: Дніпропетровськ (10–13 липня), Чернівці —

«СКАРБИ ЛАВР УКРАЇНИ» 8 липня у столичному музейно-виставковому центрі «Музей історії Києва» відкрилася виставка «Скарби святих Лавр України». Експозиція присвячена 1025-річчю Хрещення Русі й триватиме до 15 серпня. Участь у її відкритті взяли вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій і секретар Київської єпархії по м. Києву прото­ ієрей Віктор Іващук. Захід також відвідали: міністр культури України Леонід Новохатько, заступник голови Київської міської державної адміністрації

СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ

Віктор Корж, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина та ін. Владика Варсонофій передав присутнім вітання й благословення від Предстоятеля УПЦ і побажав отримати духовну користь кожному, хто відвідає експозицію. На виставці представлено унікальні предмети з Києво-Печерської, Почаївської та Святогірської Лавр. Серед представлених експонатів – ікони, церковні книги, хрести, прикраси для ікон, літографії тощо.

Успенська Почаївська Лавра (14–16 липня), Ужгород (17–18 липня), Святогірськ — Донецьк — Луганськ (19–22 липня), Харків (23–24 липня), Чернігів (25–26 липня). Завершиться хресний хід 27 липня в Києві. На Хрещатику його зустрічатимуть Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил та ієрархи Помісних Православних Церков. АНОНС

Справжня допомога по-справжньому нужденним Часто можна побачити, як люди підходять до священика, аби взяти благословення «на молочко» чи «на рибу». Але рідко — на добру справу

с. 14 ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 9 липня, у день святкування Тихвінській іконі Божої Матері й 47-річчя від дня архієрейської хіротонії Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятель Української Православної Церкви звершив Літургію в соборному храмі столичного Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили ієрархи Української Православної Церкви й духовенство Київської єпархії. На малому вході Блаженніший Митрополит Володимир, на увагу до церковних заслуг і з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі, звів єпископа Сумського й Охтирського Євлогія в сан архієпископа. Його Блаженство також удостоїв настоятеля Георгіївського храму с. Селище Баришівського р-ну Київської області протоієрея Михаїла Макєєва права носіння другого хреста з

прикрасами. За богослужінням Предстоятель висвятив на ієромонаха співробітника Київської Митрополії ієродиякона Антонія (Сергієвського). Наприкінці богослужіння Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній від імені єпископату, духовенства, ченців і мирян привітав Його Блаженство із черговою річницею архієрейської хіротонії. Наостанок Блаженніший Владика привітав учасників богослужіння зі святом Тихвінської ікони Божої Матері. ІС ПОЛ ЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

28 червня виповнилося 15 років від дня архієрейської хіротонії архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Амвросія.

26–28 липня у Києві перебуватиме світова святиня — хрест апостола Андрія Первозванного

9 липня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Яготинського Серафима, вікарія Київської Митрополії, керуючого Яготинським вікаріатством Київської єпархії.

2

№ 13 (335), липень 2013

28 червня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв архієпископа Ізюмського і Куп’янського Єлисея. У зустрічі

29 червня, біля Монумента Дружби на місці перетину кордонів Росії, України й Білорусі (с. Сеньківка Чернігівської області) відбувся Міжнародний фестиваль «Слов’янська єдність — 2013». Його органі30 червня, у Неділю 1-шу після П’ятидесятниці, Усіх святих, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію на площі перед столичним Усіхсвятським храмом (на території будівництва Воскресенського кафедрального собору УПЦ). Його Блаженству співслужили: настоятель храму архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, керуючий будівництвом Воскресенського кафедрального собору УПЦ єпископ Бородянський Варсонофій, єпископ Васильківський Миколай, голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, духовенство столиці й храму. Після Літургії Предстоятель УПЦ привітав учасників богослужіння зі святом Усіх свя1 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся із працівниками Департаменту містобудування й архітектури м. Києва. У зустрічі також взяли участь: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук. Його Блаженство привітав гостей із Днем архітектури України й за заслуги перед Українською Право-

православна газета

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц взяв участь голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Архієпископ Єлисей доповів Предстоятелю УПЦ про стан справ у Ізюмській єпархії, проінформував про підготовку єпархіальних

заходів у рамках святкування 1025-річчя Хрещення Русі, а також розповів про торжества, що пройшли 19 червня з нагоди 40-річчя від дня народження керуючого єпархією (див.: № 12 «ЦПГ» за 2013 р.).

затором цього року виступила Українська сторона, а заходи фестивалю були присвячені 1025-річчю Хрещення Русі. У зв’язку із проведенням форуму, біля Монумента Дружби було звершено Божественну літур-

гію, служіння якої очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Його Блаженству співслужили голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній, ієрархи та духовенство з України, Росії й Білорусі. На богослужінні були присутні радник Президента України — керівник Головного управління з питань гуманітарного розвитку Адміністрації Президента України Юрій Богуцький, Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов та інші офіційні особи, представники молоді й офіційних делегацій із прикордонних областей, гості фестивалю. По завершенні богослужіння Предстоятель УПЦ звернувся до його учасників з Архіпастирським словом, у якому сказав про важливість єдності у Христі.

тих. Від імені общини Всіхсвятського храму Його Блаженство поздоровив архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Далі в Галереї

славною Церквою вручив церковні нагороди. Зокрема, директор Департаменту й головний архітектор Києва

«Соборна» та в садку біля храму престольне свято продовжилося спільною трапезою, ігротекою й освітньо-розважальною програмою для дітей.

Сергій Целовальник був нагороджений орденом УПЦ святого благовірного князя Яро­ слава Мудрого.

2 липня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з народним депутатом України Віктором Балогою. Його Блаженство привітав гостя із 50-річчям від дня наро-

дження (яке той відзначав у грудні 2012 р.) і удостоїв Відзнаки Предстоятеля УПЦ. На зустрічі був присутній Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній.

5 липня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв голову Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського. Під час зустрічі архідиякон Сергій доповів Його Блаженству про поточну діяльність очолюваного ним відділу й про соціальні ініціативи, присвячені 1025-річчю Хрещення Русі. Зокрема, отець Сергій розповів про проект освітніх курсів для сестер милосердя з метою залучення православних сестринств до роботи із хворими й виконання різних заходів щодо охорони

здоров’я у штатних і надзвичайних ситуаціях. Його Блаженство подякував архідиякону Сергію за реалізовані й благословив на подальші труди. Блаженніший Владика також благословив спільну ініціативу Синодального відділу з благодійності й соціального служіння та Паломницького центру «Джерела» (м. Київ) із соціальної допомоги дітям-сиротам, яких взято під опіку Православної Церкви при Вознесенському монастирі Чернівецької єпархії (с. Банчени). Під час зустрічі Предстоятель УПЦ привітав архідиякона Сергія Косовського з 55-річчям від дня народження й побажав подальших успіхів у служінні на благо Православної Церкви.

6 липня Блаженніший Митрополит Володимир відвідав столичний Свято-Троїцький чоловічий монастир (Китаєва Пустинь), де очолив вечірнє богослужіння й освятив відроджений монастирський храм в ім’я преподобного Серафима Саровського. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, архієпископ Переяслав-Хмель-

ницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, намісник монастиря архіманд­ рит Прохор (Костюченко) і братія обителі у священному сані. Після освячення храму Блаженніший Владика привітав отця-намісника, братію і парафіян зі знаменною подією в житті монастиря, а також вручив церковні нагороди благодійникам.

7 липня, у день свята Різдва чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна й пам�������������� ’������������� яті всіх святих, у землі Русі просіявших, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію у храмі в ім’я рівноапостольної княгині Ольги в Дарницькому р-ні м. Києва. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, архієпископ Перея­ слав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи

Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, настоятель храму протоієрей Всеволод Рибчинський, духовенство столиці й храму. На малому вході Предстоятель УПЦ, за заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 75-річчя від дня народження, нагородив протоієрея Всеволода орденом святого апостола Іоанна Богослова I ступеня.

9 липня виповнилося 63 роки від дня народження Президента України Віктора Януковича. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив Главі Держави привітання, у якому, зокрема з нагоди 1025-

річчя Хрещення Русі, побажав йому «молитовної підтримки від святих заступників нашого народу — рівноапостольних великого князя Володимира й великої княгині Ольги». За матеріалами офіційного сайта УПЦ

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото протодиякона Максима Брусники Газета віддрукована у типографії ТОВ «Новий Друк», Головний редактор 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, архімандрит Лонгин (Чернуха) тел.: 536–15–28 Відповідальний секретар Свідоцтво про реєстрацію Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 12.07.2013 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай Наша адреса: 01015, Київ, вул. Лаврська 15, корп. 39, тел./факс: 254–48–63

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

Православ н и й Кал е н дар

ЗАХИСНИК ЧИСТОТИ ВІРИ

Святитель Анатолій, патріарх Константинопольський (день пам’яті — 16 липня за н. cт.) Під час його патріаршества Константинопольський престол став рівний за честю престолу Старого Рима. Крім того, тепер у відання патріарха Нового Рима були передані Церкви Малої Азії, Греції та Причорномор’я, а також усі ті нові Церкви, що виникнуть у народів цих областей. Завдяки святителю, Руська Православна Церква також увійшла в канонічну територію Константинопольського Патріархату. Святий Анатолій прославився і як автор стихир на недільні дні, Господні свята (Різдво Христове, Богоявлення), а також дні мучеників (Пантелеймона Цілителя, Георгія Побідоносця, Димитрія Солунського). У богослужбових книгах вони так і позначаються — «Анатолієві».

Праведник народився в одному із центрів християнської цивілізації, мегаполісі того часу — Олександрії. Наприкінці IV — на початку V ст. християни вже стали потроху забувати про минулі гоніння. На боці Церкви стояла держава, а імператори, які вважали себе християнами, всіляко підтримували своїх одновірців. Отримавши блискучу гуманітарну освіту, Анатолій прийняв сан диякона і став найближчим помічником Олександрійського патріарха святителя Кирила. Разом із ним праведник був присутній на засіданнях Третього Вселенського Собору в Ефесі 431 р., який засудив лжевчення Несторія, що Іісус Христос був тільки людиною, в якій

СВІТЛОНОСНИЙ ПАСТИР

Святитель Василій, єпископ Рязанський (день пам’яті — 16 липня за н. ст.) За нетривалий час свого служіння в архієрейському сані він встиг стати пастирем для мешканців трьох руських міст: спочатку Мурома, потім Рязані, а наприкінці життя — Перея­ славля Рязанського. Муромчан праведник напоумив, рязанців утішив, а для жителів Перея­ славля Рязанського став прикладом віри і терпіння. Друга половина XIII ст. Зруйнована, спалена, але не зломлена морально Русь стала адаптуватися до нових реалій існування в умовах монголо-татарського домінування. Набіги кочівників продовжувалися і після навали військ хана Батия, але тепер вони мали точковий, містечковий характер. Щоб відновити життя Мурома після одного з таких набігів, у місто з Києва приїхав благовірний князь Георгій Яро­ славич. Крім організації відновлювальних робіт правитель зміг досягти поставлення в Муромі

єпископа. Жереб архієрейського служіння припав на святителя Василія. Про походження праведника історія замовчує, але, виходячи зі змісту церковних пісне­ співів, можна сказати, що на шлях служіння Христу він став ще в юнацькому віці. Чернецтво прийняв у одному з монастирів Мурома. А до часу свого обрання на кафедру був сповнений уже багатьма чеснотами. У часи загальної біди святитель показав себе добрим і мудрим пастирем, непохитним стовпом чистоти і цнотливості. Розсіяних варварським навалою він збирав, засмучених утішав, грішників навертав на шлях покаяння. Такі подвиги єпископа Василія стали нестерпні для ворога роду людського, і він почав замислювати лихе. Диявол прийняв образ блудниці й з’являвся в архієрейському будинку: то на ґанку, то розчісуючи волосся біля вікна, то виходячи у якихось

ХРЕЩЕНИЙ ХРИСТОМ

Святий великомученик Прокопій Кесарійський (день пам’яті — 21 липня за н. ст.) За часів правління імператора Діоклетіана (284–305), гонителя християн, Єрусалим зазнавав частих набігів з боку арабських племен. Коли проконсул Неаній перебував зі своїми військами у місті, стало відомо про нову агресію. Жителі Єрусалима звернулися до проконсула із проханням захистити їхнє місто від розграбування. Неаній взяв із собою срібний хрест, який таємно зберігав, і з ім’ям Іісуса Христа на вустах рушив назустріч ворогові. У битві араби зазнали нищівної поразки. На полі бою залишилося лежати близько 6 тис. мертвих тіл їхніх одноплемінників. Водночас жоден римський легіонер не постраждав, навіть не був поранений. Сталося чудо. Воїнів разом із полководцем з честю зустріли городяни. Коли Неаній повідомив про перемогу своїй матері Феодосії, то у відповідь отримав пропозицію принести подячні жертви ідолам. Він пішов у будинок, де містився родинний жертовник, і, замість того щоб принести жертви, на очах у матері знищив ідолів. Розгнівавшись, Феодосія осо-

бисто донесла імператору про непошану її сина до вітчизняних богів. Діоклетіан наказав прокуратору Іудеї на ім’я Іустій провести розслідування. Для Неанія Єрусалим був рідним містом. Тут він народився, виріс, здобув блискучу для свого часу освіту. Батько праведного, Христофор, був знатним римлянином. Сповідуючи християнство, він не встиг ознайомити сина з основами віри, оскільки помер, коли Неаній був ще зовсім малий. Виховувала хлопчика мати, переконана язичниця. Коли Діоклетіан зійшов на престол, юнака представили імператору, і він став швидко просуватися кар’єрними щаблями. У 303 р. правитель ініціював нову хвилю гонінь на християн. Неаній був поставлений проконсулом і на чолі кількох легіонів вирушив з каральною експедицією в Олександрію. Дорогою в Єгипет, недалеко від сирійського міста Апамея, Неанію, як колись апостолу Павлу на шляху в Дамаск, явився Сам Спаситель світу. Проконсул почув Голос із неба: «Неанію, і ти йдеш на Мене?». Тоді він

жив Бог. Після смерті святителя Кирила у 444 р. Анатолій продовжив служити дияконом при новому патріархові Діоскорі, який ухилився в іншу крайність і став стверджувати, що Божественна природа у Христі повністю поглинула людську. Це лжевчення підривало персправах. Одного разу бояри та народ зібралися біля будинку святителя для обговорення важливої справи. У цей час на їхніх очах дівиця взяла чоботи й побіг­ла вгору сходами архієрейського будинку. Побачивши це, люди обурилися. Почулися крики: «О, єпископе, не належить тобі мати дів у оселі своїй на ложі». Василій вийшов до людей і, розібравшись, у чому його звинувачують, став виправдовуватися, кажучи: «Не винен я у блуді, що в ньому мене звинувучуєте». Але люди не вірили словам праведника. Почулися заклики до вбивства недостойного архіпастиря. Зрештою, всенародно було вирішено вигнати єпископа з Мурома. Перш ніж піти, святитель попросив дати йому час до третьої години дня. Люди, вражені смиренністю святителя, погодилися і розійшлися. Невин­ ний праведник усю ніч молився зі сльозами в соборному храмі на честь страстотерпців Бориса і Гліба; звершив всеношну та вранці — Літургію. Потім відспівав молебень перед шанованою ним іконою Богородиці у Благозапитав: «Хто Ти, Господи?». Цієї миті в небі з’явився величезний сяючий хрест і пролунали слова: «Я — розіп’ятий Іісус, Син Божий. Ти, який бачив Мене, станеш обранцем. Цим ти переможеш усіх ворогів своїх. Нехай буде з тобою мир Мій». Коли явлення закінчилося, серце грізного карателя напов­ нилось невимовною духовною радістю. Гонитель Христа тепер став Його вірним послідовником. У місті Скіфополь Неаній замовив одному майстру срібний хрест, подібний до того, який був явлений у видінні. Щойно роботу було закінчено, на хресті самі собою з’явилися три образи з написами єврейською мовою: вгорі — «Еммануїл», а з боків — «Михаїл» та «Гавриїл». Праведник благоговійно припав устами до святині та взяв її з собою до Єрусалима. Опинившись у палаці прокуратора Іудеї, він в урочистій обстановці отримав указ імператора про шанування ідолів. Прочитавши повне богохульних висловів послання Діоклетіана, Неаній на очах у присутніх розірвав документ. Такі дії були сприйняті як образа імператора, і проконсула взяли під варту. Незабаром його перевели в Кесарію Палестинську, де колись мучився апостол Павел. Після серії допитів і тортур сповідника кинули у сиру

№ 13 (335), липень 2013

3

шооснови розуміння про спасіння і спокуту людства Боголюдиною Іісусом Христом. Діоскор пішов далі і став наполягати, щоб так думала вся Церква. Для цієї мети в Ефесі 449 р., за підтримки імператора, був зібраний собор, який увійшов в історію як «Розбійницький». На ньому Константинопольський патріарх Флавіан, який відстоював чистоту православного вчення, був позбавлений влади, сану і підданий фізичному побиттю. Засуджений на вигнання святитель невдовзі помер від отриманих ран. Тепер зібранню необхідно було вирішити, хто посяде патріарший престол. Діоскор висунув власного кандидата, диякона Анатолія, щоб поширити свій вплив і на Константинополь. Проте дуже прорахувався. Новий патріарх став активним учасником Четвертого Вселенського Собору, що проходив у Халкідоні 451 р., а

через сім років очолив Помісний Собор Константинопольської Церкви, де були затверджені православні принципи віровчення, а вчення Діоскора засуджено. За час служіння Анатолія, патріарх Флавіан був причислений до лику святих, а його мощі урочисто перенесли до столиці Візантійської імперії. Патріарх Нового Рима прославився і як активний збирач християнських святинь, перенісши до Константинополя багато мощей святих мучеників. Така діяльність праведника посилила авторитет Константинопольської кафедри в усьому християнському світі. У 457 р. на трон зійшов Лев I Макелла. Святий Анатолій особисто вінчав його на царство. Таким чином, святитель увійшов у історію ще й як перший патріарх, який вінчав імператора. Вже наступного року патріарха Анатолія не стало. Він помер 3/16 липня 458 р.

віщенському храмі, взяв цю ікону із собою і, віддавшись на волю Божу, з надією на Божу Матір, пішов до річки Оки, щоб назавжди залишити Муром. Біля берега вже стояв спеціально приготовлений човен, але для святителя він виявився зайвим. Розстеливши по воді свою архієрейську мантію, він зайшов на неї, як на пліт, і поплив проти течії річки з такою швидкістю, ніби стояв на вітрильнику, що його підганяв вітер. У цей час

почулися вигуки здивованої юрби: «О святий владико Василію! Прости нас, грішних рабів своїх; згрішили перед тобою, отче, святий владико, не забудь нас, рабів твоїх». І праведний умить був узятий від очей муромці. Через шість годин він чудесним чином був принесений у Рязань. Люди вже зібралися в головному храмі міста на всеношну, але диякон, який вийшов в облаченні, так і не зміг почати богослужіння звичайним для цього вигуком. Нарешті його вуста вимовили: «Не можу починати, владика прибув, владику зустрічайте!». Народ вийшов до Оки, де побачили пастиря, який плив до них. Однак радість незабаром змінилася на горе. Татари зруйнували місто. Єпископ Василій змушений був перенести кафедру в Переяславль Рязанський (сучасну Рязань). Усього лише десять років тривало його служіння. У 1295 р. він переселився у вічні обителі. Нетлінні мощі святителя Василія понад 300 років перебували в землі у Борисо-Глібському соборі й були відкриті 1609 р.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ ДНІ ПАМ’ЯТІ:

16 липня — преподобних Анатолія, у Ближніх печерах, Анатолія затворника, у Дальніх печерах, Печерських; святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Русі, чудотворця; 17 липня — преподобного Андрія Рубльова, іконописця; царственних страстотерпців: царя Миколая, цариці Олександри, царевича Олексія, великих княгинь Ольги, Татіани, Марії та Анастасії; 18 липня — преподобного Сергія, ігумена Радонезького; 19 липня — преподобного Сисоя, схимника Печерського, у Дальніх печерах; праведної діви Іуліанії, княжни Ольшанської; 21 липня — явлення ікони Пресвятої Богородиці у місті Казані; 22 липня — преподобного Гавриїла Афонського;

23 липня — преподобного Антонія Печерського, Київського, начальника усіх руських ченців; Покладення чесної ризи Господа нашого Іісуса Христа у Москві; 24 липня — рівноапостольної Ольги, великої княгині Руської, у Святому Хрещенні Єлени; 25 липня — мучеників Феодора варяга і сина його Іоанна, у Києві; святкування іконі Божої Матері, іменованій «Троєручиця»; 27 липня — преподобного Феофіла Київського, Христа заради юродивого; 28 липня — святих отців шести Вселенських Соборів; рівноапостольного великого князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія; преподобного Іова Угольського; Собору Київських святих.

темницю. Раптом у камері знесиленого в’язня засяяло світло і явився Сам Господь Іісус Христос. У супроводі святих ангелів Він звершив Хрещення Свого обранця з ім’ям Прокопій. Дуже скоро тортури продовжилися. Непохитність в’язня, який зазнавав нелюдських страждань, сповнила бажанням постраждати за Христа і його варту. Під меч ката пішли й воїни проконсула разом зі своїми трибунами Нікостратом і Антіохом. Також 12 жінок,

надихнувшись подвигами Прокопія, прийшли у Кесарійську преторію і добровільно віддали себе на муки за Христа. Ставши свідком того, що відбувається, мати праведника Феодосія розкаялася у своєму вчинку, стала в ряди сповідників і була страчена. Новий правитель області, Флавіан, вирішив не продовжувати тортур і наказав обезголовити Прокопія. Підготував Андрій Гор

4

№ 13 (335), липень 2013

православна газета

н ов и н и, п одії, ком е н тарі

ЦЕРКВА Й С УСПІЛЬС ТВО 21 червня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами й іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин взяв участь в урочистій церемонії випуску офіцерів, що відбувся у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Цього року дипломи з освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» одержали 115 випускників, «магістр» — 22 випускники. Вітаючи випускників, владика Августин побажав їм успіхів у подальшій військовій службі, а після вручення дипломів окропив їх святою водою.

26 червня в Національній академії педагогічних наук України (м. Київ) відбулися торжества з нагоди 75-річчя академіка НАПН України Миколи Євтуха, доктора педагогічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України. У заході взяв участь голова Синодального відділу релігійної освіти, катехізації й місіонерства УПЦ митрополит Полтавський і Миргородський Филип, який оголосив вітальний адрес Предстоятеля Української Православної Церкви й вручив Миколі Євтуху орден святого благовірного князя Ярослава Мудрого, а також ікону з Казанським образом Пресвятої Богородиці.

29 червня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами й іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин звершив Таїнство Хрещення у храмі на честь Різдва Божої Матері Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Цього дня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, голова Синодаль-

ЗВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ІЗ ПРИВОДУ 70-РІЧЧЯ ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ У 1943 р., під час Другої світової війни, на Волині сталося братовбивче протистояння між українцями й поляками, яке забрало тисячі людських життів. Своєї кульмінації конфлікт досяг у липні 1943 р., коли Українська повстанська армія атакувала кілька десятків населених пунктів із переважаючим польським населенням. У відповідь на це польська Армія Крайова розпочала силові акції проти мирного українського населення. Ці події увійшли в історію як Волинська трагедія. У 2013 р. виповнюється 70 років цього кривавого конфлікту. Про перебіг міжетнічного протистояння на Волині, його причини та наслідки вже не перше десятиліття сперечаються історики. Ця дискусія, мабуть, триватиме і надалі. Однак, які б не були висновки науковців, Церква Христова має винести моральну оцінку Волинській трагедії. Православна Церква завжди підтримувала у своїх вірних любов до Батьківщини, завжди плекала християнський патріотизм. Українська Православна Церква в Основах соціальної концепції підкреслює, що «православний християнин покликаний любити свою Вітчизну, <…> покликаний зберігати й розвивати національну культуру, народну самосвідомість».

Наша любов до рідної землі має виявлятися «в захисті Вітчизни від ворога, праці на благо Вітчизни, піклуванні про упорядкування народного життя» (п. ІІ, 3). Разом із тим Православна Церква застерігає, що «національні почуття можуть бути причиною гріховних явищ, таких як агресивний націоналізм, ксенофобія, національна винятковість, міжетнічна ворожнеча» (п. ІІ, 4). Волинська трагедія стала сумним прикладом саме такого гріховного спотворення національного почуття. Християнський патріотизм є несумісним із виявами насильства відносно інших народів. Тому Православна Церква однозначно засуджує міжетнічну ворожнечу, як таку, що суперечить християнській етиці. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо, як різні політичні сили намагаються використати сумну річницю Волинської трагедії для суспільних маніпуляцій. Українська Православна Церква однозначно засуджує будь-які спроби використати для політичних спекуляцій трагедію, яка забрала численні життя поляків та українців. Наші народи є сусідами. І ми маємо будувати братні взаємовідносини, долаючи важкий тягар історичних протистоянь і конфліктів. У цьому процесі вже були зроб­

лені важливі кроки. 2003 року Президенти України та Польщі підписали спільну заяву «Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині». Тоді ж було оприлюднено відповідну заяву Верхов­ ної Ради України та звернення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Православна Церква завжди намагається здійснювати місію примирення між націями, втягнутими у ворожнечу. І сьогодні ми закликаємо український та польський народи до взаємного прощення та примирення. Ми маємо перегорнути цю прикру сторінку історії та докласти зусиль, аби подіб­не не повторилося в майбутньому. За словом святого апостола Павла, ми маємо жити у мирі з усіма людьми (див.: Рим. 12: 18) та завжди дбати про добро один для одного і для всіх (див.: 1 Сол. 5: 15). У дні 70-ї річниці Волинської трагедії Українська Православна Церква підносить молитви про упокоєння всіх, хто загинув під час цього братовбивчого протистояння. Нехай благодать Господа нашого Іісуса Христа буде з усіма нами. Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

ПАМ’ЯТЬ

ного військового відділу УПЦ заснував благочестиву, нову для України, традицію. Відтепер архієпископ Августин особисто, на прохання військовослужбовців і правоохоронців України, звершуватиме Таїнство Хрещення над кожною другою й наступною дитиною в їхніх сім’ях.

2 липня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням єпископа Макарівського Іларія відбулось засідання Комітету з біоетики й етичних питань при Священному Синоді Української Православної Церкви. На початку засідання голова Комісії з питань біоетики Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця доктор медичних наук Петро Музиченко від імені внучки архієпископа Луки (Войно-Ясенецького) передав у дарунок Комітету портрет святителя з дарчим написом від його нащадків. У ході засідання було розглянуто питання участі в П’ятому національному конгресі з біоетики (який пройде у вересні) й відбулося обговорення програми Конгресу. Було ухвалено звернення до оргкомітету й учасників Конгресу з проханням висловити своє ставлення до проблеми можливої зміни презумпції незгоди щодо посмертного донорства (зафіксованої наразі у чинному законодавстві України) на презумпцію згоди, на чому наполягає ряд експертів, переважно фахівці-трансплантологи. Раніше Комітет висловився проти таких змін, а також проти можливості розширення кола потенційних донорів за рахунок осіб, обмежених у своїй фізичній та правовій дієздатності, та залучення до донорства дітей. Також обговорили деякі методологічні питання біоетичної експертизи в християнській і світській етиці й шляхи зближення їхніх підходів.

4 липня голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь у святкуванні сторіччя із часу заснування Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Владика Климент оголосив вітальне слово Предстоятеля Української Православної Церкви, подякував керівництву установи за плідну співпрацю з Українською Православною Церквою та вручив церковні нагороди директорові Інституту і його співробітникам.

22 червня, у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, представники Міністерства оборони України й Генерального штабу Збройних сил України, ветерани, курсанти й військовослужбовці Київського гарнізону, а також військові священики пройшли хресним ходом від Святої брами Києво-Печерської Лаври до Пам’ятника Вічної Слави на могилі Невідомого солдата у столичному Парку Вічної Слави. Тут голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерків-

ський і Богуславський Августин звершив заупокійну літію по загиблих під час війни. У своєму слові після літії владика Августин побажав Божої

допомоги й сил учасникам ВВВ. Після чого виступили перший заступник начальника Генерального штабу ВР України адмірал Ігор Кабаненко, ветерани

й члени Ради у справах пастирської опіки при Міністерстві оборони. Учасники заходу поклали квіти до монумента Невідомому солдату й поставили свічки в спеціальний каркас у формі напису: «1941–1945». Того ж вечора у Парку Вічної Слави звучали військово-патріотичні композиції у виконанні духових військових оркестрів Міністерства оборони України. Слід зазначити, що хресний хід військових до могили Невідомого солдата в День скорботи й вшанування пам’яті жертв війни відбувся уперше й відтепер буде щорічним.

СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ

3 липня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч голови Синодального відділу з благодійності й соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського із представниками організацій, що опікуються проблемами алкозалежних. У зустрічі також взяли участь співробітники відділу: протоієрей Володимир Косточка й керівник проектів допомоги алкозалежним

священик Лука Звягінцев. У ході зустрічі обговорювалися питання співробітництва в наданні допомоги залежним. Представники організацій звернулись до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з проханням благословити проведення разом із Православною Церквою проектів та програм, спрямованих на допомогу стражденним.

4 липня співробітники Синодального відділу з благодійності й соціального служіння УПЦ протоієрей Володимир Косточка та священик Лука Звягінцев відвідали Київський міський будинок дитини імені М. М. Городецького у смт Ворзель Київської області. На прохання медперсоналу священнослужителі привезли в Будинок дитини ікону

«Одигітрія Байтальська». Перед чудотворним образом Божої Матері звершили молебень, після якого всіх дітей помазали освяченим єлеєм. На згадку про візит вихованці одержали в благословення ікони Пресвятої Богородиці. Завдяки допомозі небайдужих людей дитбудинку також передали кошти й потрібні продукти.

православна газета

і н т е рв’ю

№ 13 (335), липень 2013

ПОКИ БУДУЮТЬ СОБОР

5

ретичне та практичне навчання 150 дітей парусному спорту. На останній тиждень серпня ми плануємо проведення парусної регати «Юнга та капітан» на справжніх яхтах.

— Маєте багато спонсорів?

— Дякувати Богу, навколо дуже гарні люди, які для мене не просто благодійники, а насамперед друзі. Вони відчувають нашу відданість справі та бачать результати нашої роботи. За цих людей та їхні родини щоденно підносяться молитви. Працюємо вже четвертий рік. До речі, зараз розпочали новий проект — відеолітопис «Життя собору». Це, так би мовити, онлайн-проект, який незабаром з’явиться на сайті. Не всім, але багатьом сучасним людям простіше сприймати інформацію візуально, аніж читати статті.

30 червня у храмі на честь Усіх святих, розташованому на території будівництва кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, кількасот парафіян і гостей відзначали престольне свято. З цієї урочистої нагоди Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну Літургію на площі перед храмом. Предстоятелю УПЦ співслужили архієпископ Перея­слав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Бородянський Варсонофій, єпископ Васильківський Миколай та інші клірики. По завершенні Літургії Митрополит Володимир побажав віруючим молитовної підтримки всіх святих, які показали світу, що на землі з допомогою Божою можна досягати святості. А престольне свято продовжилось спільною трапезою, концертом, ігротекою та освітньо-розважальною програмою для дітей. У просторій Галереї «Соборна», що при храмі, як-то кажуть, голці ніде було впасти. Ксенія Зозуля, керівник Духовно-просвітницького центру кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, віднайшла час у щільному графіку, щоб дати інтерв’ю «Церковній православній газеті». Але й відповідаючи на запитання, Ксенія продовжувала працювати — телефонні дзвінки, поради колегам, плани щодо організації при Центрі журналістської студії для підготовки фахівців, яких бракує для якісного висвітлення подій як церковного, так і світського життя...

— Які проекти Духовно-просвітницького центру пройшли випробування часом?

— Зараз ми реалізуємо понад 20 різноманітних проектів: недільні школи, студії, клуби, духовно-просвітницькі зустрічі із провідними богословами, фестивалі, виставки та вис­ тавки-конкурси. Наприклад,

Ксенія Зозуля, керівник Духовно-просвітницького центру кафедрального собору на честь Воскресіння Христового

хлопчики й дівчатка займаються в дитячій театральній студії «Радощі». Її очолює справжній майстер своєї справи Сергій Дудко, який серцем уболіває за кожного учня. На заняттях можна оволодіти навичками вокально-театрального мистецтва. Також закладається культурно-просвітницька основа у клубі бального танцю «Ренесанс»; проходять заняття з іконопису, церковного співу, етикету, англійської мови «Divinе», театральної і літературної майстерності. Окремий, дуже важливий напрям – Православний центр розвитку сім’ї (куратор — Іванна Братусь). Тут готують молодь до подружнього життя, консультує православний психолог. Ці занят тя супроводжуються духов­ними бесідами зі священиками. Також є різноманітні тренінги, наприклад «Я обираю здоров’я». Останнє заняття, на якому пояснювали правила поведінки в небезпечних життєвих ситуаціях, зібрало у залі понад півсотні слухачів (від восьми до 16-ти років). Тренери були вкрай перевантажені, але молодці — впоралися. Однак усі ці заходи навряд чи були б здійснені без підтримки Синодальних відділів УПЦ, представників шоу-бізнесу, ЗМІ, відомих спортсменів та діячів культури із різних регіонів України. 18 червня, скажімо, у нас виступав фольклорний ансамбль «Божичі». Концерт організували спільно із Синодальним відділом УПЦ у справах сім’ї, а усі кошти, зібрані під час проведення акції, спрямовані на лікування дітей з малозабезпечених сімей та на допомогу багатодітним родинам. Дуже вдячна за підтримку протоієрею Георгію

Коваленку, голові Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. А ще провели вечір української культури, вечорниці…

— Хіба вечорниці — це захід для православних?

— Наші двері відчинені не лише для православних. Вечір української культури зібрав понад 200 відвідувачів, переважно молодь. Деякі вагалися, чи заходити, коли дізналися, що захід влаштовано під егідою Церкви. А потім роздивилися вишиванки на нашій виставці, чудові ікони, вишиті справжніми майстринями, поспілкувалися з волонтерами, залученими до соціального служіння з благословення владики Іони, який очолює Синодальний відділ УПЦ у справах молодді… І такий рівень спілкування змінив ставлення до Церкви у багатьох відвідувачів галереї. Вечорниці викликали бурхливе обговорення в соціальних мережах. Молоді люди були здивовані нашою відкритістю. Дехто переконався, що критичність стосовно «людини в пошуку» не притаманна сучасній православній молоді. І це приємно. Адже й поміж моїх знайомих є такі, що, йдучи до Бога із чистим відкритим серцем, постраждали від недоречних зауважень у деяких храмах. Хоча не факт, що такі «вчителі» наважилися б, наприклад, підійти до безпритульного на вулиці й запропонувати йому ліки або їжу.

— Себто іноді шлях до храму пролягає через Галерею.

— Ми не ставимо перед собою такого завдання. Навіть більше — я проти того, аби впливати на вибір людини. Хоча

«Предстоятель — зразок служіння Господу та ближньому. І кожне його слово, кожна молитва надихає на таке служіння...»

насправді просто неможливо не відчути благодать, працюючи при храмі на честь Усіх святих, в якому є частиці мощей багатьох угодників Божих. Часто люди звертаються із запитаннями, як підготуватись до Сповіді та Причастя. Чимало відвідувачів Галереї, а також людей, дотичних до нашої діяльності, хрестилися самі, похрестили дітей, обвінчалися, почали свідоміше ставитися до Православ’я, до богослужінь. Час від часу збираються богословські клуби, причому деякі із заходів відвідують богослови з регіонів України, з Росії, Білорусі, навіть зі США. Зараз, наприклад, працюючи над організацією першого Пасхального фестивалю дитячого кіно, ми отримуємо роботи з усього СНД. Це свідчить, що про Духов­ но-просвітницький центр уже знають за кордоном.

— Який з перелічених напрямів діяльності Центру вам найбільше до вподоби?

— Для кожної людини, яка шукає відповіді на духовні питання, наш Центр пропонує різні проекти. Мені подобаються усі, оскільки вони народжуються в моєму серці. Галерея — «моя дитина», за яку я переживаю, якою живу уже протягом багатьох років… Якось отець Віктор Іващук, який дуже нас підтримує, навіть зробив мені дружнє зауваження, що потрібно дбати про своє здоров’я та не затримуватись допізна на роботі.

— Із чого починається ваш робочий день?

— З молитви. А потім — купа роботи. Кожний проект потребує уваги. Зараз, наприклад, у рамках Центру розвитку сім’ї разом із Київським міським крейсерським яхт-клубом і компанією «Samsung Electronics» організували спільний благодійницький проект для багатодітних родин — тео-

— А з яких заходів починали?

— Галерея відкрита 23 листопада 2009 р. нашим Предстоятелем Блаженнішим Митрополитом Володимиром (до речі, ця подія сталася в день його народження). Спочатку «Соборна» планувалася лише як виставкова зала. Але зусиллями Олени Рєзнікової, Алли Тарасевич, які очолювали Центр до мене, стараннями багатьох інших людей Галерея жила... Пам’ятаю, як мене — сестру милосердя — благословили допомогти у прибиранні цієї зали та організації свята. Промислом Божим так склалося, що мені запропонували очолити Духовно-просвітницький центр.

— І Ви, напевно, одразу погодились.

— Спочатку вагалась. Була неабияка спокуса — майже одночасно я отримала приваб­ ливу пропозицію очолити світську організацію. Мій духівник порадив прийняти те, що пропонує Господь. І зараз я зовсім про це не жалкую. Адже ми щодня намагаємося зосередити в Галереї найкраще, що може бути в духовно-просвітницькому плані. В нашій команді працюють справжні фахівці. А починали ми з традиційної для багатьох храмів недільної школи… До речі, зараз вона має чотири вікові напрями.

— А Ви самі навчались у недільній школі?

— Мої батьки — віруючі, й ми із двома сестрами відвідували храм з дитинства. Я народилась та виросла в сільській місцевості на Вінниччині. У нас зберігся двохсотрічний дерев’яний храм і є нова цегляна церква. Пам’ятаю, як отець Віктор (він, до речі, служить і зараз) проводив узимку заняття в недільній школі…

— А чому заняття проводилися лише взимку?

— (Посміхається.) Улітку в учнів багато роботи по господарству.

— Як долаєте втому?

— Згадую про Блаженнішого Митрополита Володимира. Він для мене — приклад. Мої труднощі — це ніщо, порівняно із життєвими ситуаціями, які долав і долає він. Предстоятель — зразок служіння Господу та ближньому. І кожне його слово, кожна молитва надихає на таке служіння. Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц

6

№ 13 (335), липень 2013 ЦЕРКВА І С УСПІЛЬС ТВО

4 липня у Верховній Раді України Міжфракційним депутатським об’єднанням на підтримку канонічної Православної Церкви й за підтримки Української Православної Церкви було проведено круглий стіл «Міжнародні стандарти й шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері захисту прав сім’ї». У заході взяли участь голова Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богу­ славський Августин, голова Синодального відділу з благодійності й соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський, ряд співробітників синодальних і єпархіальних відділів УПЦ. У роботі засідання, що пройшло під головуванням народного депутата України Вадима Колесніченка, взяли участь учені, журналісти, представники громадськості. Предметом обговорення стало питання запровадження в Україні ювенальної юстиції та її можливих негативних наслідків, серед яких, на думку учасників круглого столу, – порушення базового юридичного принципу презумпції невинності, руйнування сім’ї й традиційних сімейних цінностей. Під час роботи круглого столу владика Августин оголосив Звернення Священного Синоду УПЦ щодо можливості введення в Україні системи ювенальної юстиції. Були також озвучені дані соціологічних моніторингів, згідно з якими домінуючими цінностями в українському суспільстві є міцна сім’���������������������������������������������� я��������������������������������������������� й добробут дітей. Учасники засідання відзначили, що застосування міжнародних правових норм може здійснюватись винятково в інтересах родини й не повинно призводити до руйнування культурної самобутності України, традиційних моральних цінностей. За результатами роботи круглого столу прийнято резолюцію, яку направили у відповідні комітети Верховної Ради. Б ЛАГОДІЙНІС ТЬ 23 червня, у день Святої Трійці, після святкового богослужіння в столичному Троїцькому Іонинському монастирі, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира на території Національного Ботанічного саду ім. М. М. Гришка відбулась благодійна акція «Молодість не байдужа», організована Синодальним відділом УПЦ у справах молоді. Захід проходив за активного сприяння парафіян Іонинського монастиря й учасників однойменного акції волонтерського руху, що діє при обителі. Благодійна акція «Молодість не байдужа» проводиться вже третій рік поспіль, її мета — організація дозвілля дітей з багатодітних родин, дітей-сиріт та інвалідів, а також збір коштів для пацієнтів дитячих онкологічних відділень. У рамках акції для дітей діяли атракціони, майстер-класи з оригамі, скульптури, виготовлення листівок, готування варення. Представники громадської організації «Вірне козацтво» провели показові бої на шпагах, діти із Всеукраїнської організації «Православні скаути України» влаштували лабіринти й спортивні змагання. Для участі в акції волонтери руху «Молодість не байдужа» привезли своїх підопічних з будинків інвалідів і хворих дітей.

1025- РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ 2 липня у великому залі засідань Кабінету Міністрів України відбулась нарада Організаційного комітету з підготовки й святкування в Україні 1025-річчя Хрещення Київської Русі. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, від Української Православної Церкви участь у нараді взяв Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. У нараді брали участь: Прем’єр-міністр України Микола Азаров, Голова Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін, керівники міністерств, голови міських адміністрацій і представники християнських конфесій України. ВИС ТАВКИ 5 липня у виставкових залах пам’ятки архітектури XIII ст. «Пекарня» Національного заповідника «Софія Київська» відбулось урочисте відкриття виставки «Натхнення під покровом Святої Софії – Премудрості Божої» народного художника України Людмили Мєшкової. Участь у відкритті взяв секретар по м. Києву Київської єпархії протоієрей Віктор Іващук. Від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира отець Віктор привітав Людмилу Мєшкову із 75-річчям і вручив їй орден УПЦ святої великомучениці Варвари I ступеня. Захід також відвідав Прем’єрміністр України Микола Азаров. У двох виставкових залах понад 130 робіт майстра – керамічні панно, ікони, портрети (зокрема, портрет Предстоятеля УПЦ), ескізи й фотографії.

православна газета

гра н і б уття

ЖИТТЯ ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ При Хрещенні 25-річний князь Володимир був наречений Василієм. Після цього він одружився з царівною Анною й відвіз її до Києва. Потім князь Володимир охрестив своїх дітей — і тоді почались регулярні проповіді християнської віри. Їх вели і сам князь, і грецькі священики (особ­ ливо з Корсуня, які говорили слов’янською мовою), і болгарські священики із Придунав’я, і ті дружинники, які вже давно прийняли християнство. Ідолів скинули, порубали й спалили, а головного з них — Перуна — стягнули до ріки, прив’язавши до хвоста коня. По дорозі його били палицями, а потім скинули у Дніпро, і течія його забрала. Після

цього князь оголосив: «Якщо хто, багатий чи бідний, жебрак чи раб, не з’явиться завтра на річці, той буде проти мене». Більшість городян прийшли на те місце, де р. Почайна зливається із Дніпром. Тоді священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михаїлом звершили Таїнство святого Хрещення над безліччю киян. «І вранці вийшов Володимир зі священиками на Дніпро. І зібралося людей без ліку: увійшли у воду й стояли, одні по шию, інші по груди, діти ж біля берега, інші ж тримали дітей; ті, хто вже охрестився, ходили поруч, а священики, стоячи, творили молитви. І треба було бачити радість на небесах і на землі про спа-

сіння стількох душ», — так описує літопис цю велику подію. Так, майже без опору, відбулась найбільша національна подія — Хрещення Русі 988 р. За перші три роки віра Христова була поширена по всьому «великому шляху з варяг у греки» і простягнулась набагато далі: на верхню Волгу, до Ростова й Суздаля. Князь Володимир наказав споруджувати храми в тих місцях, де раніше стояли ідоли, а особ­л иво опікувався духов­ною освітою народу: «І повелів попам по містах і селах приводити людей до Хрещення й дітей навчати грамоти, вчення книжного…». Після Хрещення Володимир став зовсім іншою людиною, такою доброю і

милостивою, що народ назвав його «Красним Сонечком». Князь не бажав більше воювати, йому стало важко карати на смерть навіть найзапекліших розбійників. На князівському дворі він почав улаштовувати частування для всього народу, а для хворих велів розвозити по будинках хліб, м’ясо й мед. Володимир виписав із Візантії художників, архітекторів і вчителів. У Києві була влаштована школа, де хлопчиків готували до прийняття священства. Також великий князь досить часто збирав своєрідні «з’їзди», так звані «пиры», на які скликав людей з усієї країни. Хреститель Київської Русі прославлений Церквою в лику святих як рівноапостольний.

ЯК ЗМІНИЛОСЯ ВАШЕ ЖИТ ТЯ ПІС ЛЯ ХРЕЩЕННЯ? ПРОТОІЄРЕЙ ВІТА ЛІЙ ЕЙСМОНТ:

— Трапляється, люди приймають Хрещення з причини «так треба», «так прийнято», «не завадить», що справедливо засуджується в різних православних ЗМІ. Але колись прийняття Таїнства з таких, здавалося б, примітивних намірів ставало подвигом. . . . Д и т и н ст в о моє минуло в 1970-ті роки у Криму, Нижньогірському районі, що в північносхідній частині півострова. У районі храмів тоді

не було, тому, аби охрестити дитину, потрібно було добиратися до сусіднього райцентру. Пам’ятається, мати не раз мені показувала мій великий хрещальний

картонний хрест, на якому було зображення Роз­ п’ятого, з якимись незрозумілими мені тоді літерами. Часто крадькома, з особливим благоговінням, виймав з маминої шкатулки цей паперовий хрест, складений удвоє. Він мені віщував про інший світ, про світ Вічності, який був тоді прихований, але до якого так хотілося доторкнутися. В Одесі, де я став студентом, храмів було багато. Після лекцій я іноді

обережно переступав церковний поріг в надії почути надзвичайне. Потім у моєму житті з’явилася дівчина із церковної сім’ї, що незабаром стала мені дружиною, а після — матушкою. Тоді церква, яку я почав відвідувати по неділях, напрочуд швидко влилася в моє життя. Пам’ятаю мить, коли я раптом усвідомив, що храм — це «мій дім назавжди». Так хрещенське сім’я Христове дало перші паростки у спраглому ґрунті юного серця.

народження. Та якось до церкви ніхто не поспішав. Та ще й друг сім’ї, який прагнув називатися моїм хрещеним, не з’явився на Таїнство Хрещення. Батьки вийшли із ситуації. Через рік раптово відійшла у вічність дружина хрещеного, а на роковини її смерті він… покінчив із життям. Було страшне горе. Тоді я вперше познайомилася зі смертю та гріхом. Усі бідкалися: «Боже, який гріх, який гріх… Як же їхні діти?!». Стало цікаво: а що таке гріх? До цього я мислила категоріями: добро — зло. Потім була смерть і відспівування моєї прабабусі, яка була віруючою, і в будинку якої я бачила

ікони. На її похованні й відбулася друга зустріч із вірою та зі священиком. Після смерті дідуся — третя зустріч. Був хрещенський святвечір, я жахливо ридала, сльози перетворювалися на льодяні доріжки. Смерть дідуся стала для мене несподіваним ляпасом, а батюшка раптом заспокоїв мене простими словами: «У Бога немає мертвих, у Бога всі живі»… У нашій школі була віруюча вчителька української мови та літератури, й вона нітрохи не соромилася хвилин 10­–15 уроку присвячувати розповідям про Бога, таїнства, молитву. Частенько наші хлопці цим користувалися і навмисне «розводили» вчителя на такі відступи від теми. Саме тоді я й обзавелася Біблією. Читала її вдень і вночі, щось підкреслювала, виписувала, конспектувала, перечитувала знову й знову… І років у 14 вирішила: виросту — і піду в монастир. Хоча слабо розуміла, що таке монастир, так — по телевізору бачила та в книжках читала.

Тоді ж я писала свої перші публікації в газету — це була серія статей про наркоманію. Крім бесід і зустрічей з наркоманами — колишніми й теперішніми, наркологом, була й зустріч із батюшкою. Він знову говорив мені про гріх. Та моя дорога до храму все ще якось проходила повз храм… У храм же я потрапила перед вступом до вишу. Ми з мамою (а вона на той момент вже заходила в церкву) вирішила піти у храм, помолитися… Не пам’ятаю, про що та як молилася, але пам’ятаю, що, побачивши образ Спасителя, розридалася. Це було незабутнє відчуття. Вже будучи студенткою, я вперше сповідалася й причастилася. Але я не прийшла до цього сама — підштовхнула подруга. Ми оплакували загибель її брата… Пам’ятаю кожне слово, сказане на своїй першій Сповіді, те незвичайне відчуття після першого Причастя… І ось тільки тоді стало разюче змінюватися моє життя, я усвідомила, що значить бути охрещеним у Православ’ї.

ОЛЬГА М А МОН А:

— Сказати, що після Хрещення моє життя змінилося разюче й раптово, — було б неправдою. Життя, дійсно, змінювалося, але крихітними кроками. Хрестили мене вже у свідомому віці — мені було майже вісім. Вперше була у храмі, вперше бачила священика й, хоча була у свідомому віці, насправді мало що усвідомлювала. Розуміла лише одне — сталося щось незвичайне, я ніби попрощалася з дитинством, стала величатися в розмовах із однолітками. Ігри в ляльки та читання казок стала вважати негідним заняттям — ляльок відправила на бабусине горище, а на полиці з’явилася книга «Хатина дядька Тома». Та дорога до храму знову була забута. І нагадували мені про те, що я охрещена, тільки мій натільний хрестик, який ніколи не знімала, й нечаста молитва, якої мене навчила прабабуся Ольга. Дивно, але хрещені батьки в мене з’явилися задовго до мого Хрещення, навіть задовго до

ЦЕ ЦІК АВО У 988 році: • у князя Володимира було, за різними джерелами, від п’яти до десяти дружин і 800 наложниць. Після Хрещення він відпустив від себе усіх дружин і наложниць, повінчався із грецькою царівною); • Анні Візантійській, дружині князя Володимира, було 25 років; • князю Ярославу Мудрому (у Хрещенні Георгію), сину Хрестителя Русі, — десять років;

• засновнику Києво-Печерської Лаври, майбутньому преподобному Антонію Печерському — п’ять років. Княгиня Ольга (у Хрещенні Єлена) охрестилася 955 р. у Константинополі, у віці 65 років. Її хресним батьком був імператор Костянтин Багрянородний, якому на той час виповнилося 50 років. Князі Аскольд і Дір охрестилися 860 р. у Києві від єпископа, якого відрядив Константинопольський патріарх Фотій I.

православна газета

гра н і б уття

ОЛЕГ ГАВРИШ:

— Я охрестився у Благовіщенському соборі м. Харкова на початку 1990-х, перед цим прочитавши Закон Божий, Євангеліє та П’ятикнижжя Мойсея. Тобто зробив це усвідомлено. Проте далі почався довгий шлях до Бога, який триває й сьогодні. Хрещення — особ­ ливий момент у житті кожного християнина. Це і вступ у завіт з Богом, і нове народження одночасно. Коли ти охрещений — ти нове творіння у Христі Іісусі, життя почи-

нає грати іншими барвами, і все стає по-іншому. Але Хрещення — це тільки початок шляху. Наведу один приклад. (Можливо, комусь він

здасться трохи дивним.) Якось у моєї тітки, охрещеної у Православній вірі, вдома стали відбуватися дивні явища. Щось там рухалося, тріскотіло, предмети міняли дислокацію самі собою тощо. Прийшов священик освячувати квартиру. Тітка сказала, що, мабуть, у квартирі поселилися духи. І зізналася, що намагалася домовлятися з ними, умовляючи не робити капостей, не лякати її. Ми пояснили їй, що християнка повинна не домовлятися з

«духами», а наказувати їм іти геть, іменем Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа. Після освячення квартири явища припинилися. Ця історія підкреслює, наскільки важливо не тільки вступити у завіт з Богом, але й зростати в Ньому, осягаючи повноту благодаті й глибини віри, що їх відкриває нам Слово Боже й Свята Церква. Як каже святий апостол: правда Божа з’являється з віри в віру, як написано: а праведний житиме вірою. (Рим. 1: 17).

н есл о з а с п о ко є н н я . Ви­й шовши із храму охрещеним в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, я помітив у блакиті неба небачені досі білосніжні хмари. Щось зі мною, очевидно, відбулось.

Але умиротворення тривало недовго. Простоти наближення до Господа здалось якось недостатньо. Потягнуло на духовні подвиги. Швидко прочитавши Євангеліє, я з’ясував, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерті та безліч гріхів покриває! (Іак. 5: 20). І заходився воцерковлювати навколишніх. При цьому я або не зрозумів, або не помітив застережень смиренномудрого Якова у 3-й главі його Соборного послання — не багатьом варто вчите-

лювати, щоб не зазнати більшого осуду. А порадою священика-хресного, який рекомендував записатися на курси при КДАіС, тоді зневажив. Безплідність ревного не по розуму місіонерства серед усіх без розбору — атеїстів, свідків Єгови, теософів, саєнтологів і навіть чаклунів — гірчить у серці дотепер. Але із Христом навіть розкраяне, зболіле серце виявляється здатним і вірити, і сподіватися, і любити. Це, мабуть, головна зміна в моєму жит ті після Хрещення, глибина якого невимовна.

не більш ніж данина традиції, скажу, що конкретно в моєму випадку питання про Хрещення онуки та доньки членів комуністичної партії формулювалося не: «Чи будемо хрестити?», а «����������������� Коли будемо хрестити?». Не знаю, традиційно чи ні, але в нашому домі я не пам’ятаю Великодня без крашанок та Різдва без подарунків. До речі, одним із найяскравіших дитячих спогадів на все життя залишиться гра з дідусем «навбитки» — чия крашанка сильніша. Щоправда, пояснити сутність цих свят у нашій родині могла лише старенька прабабця. Вона до самої смерті ходила в церкву і як могла прово-

дила серед дітей, онуків та правнуків, так би мовити, місіонерськокатехізаторську роботу. Моє воцерковлення відбувалося разом із воцеркволенням нашої родини. Першою в родині воцерковилася мама. Очікуючи по півроку повернення з бойових походів батька — офіцера військово-морського флоту, мама знаходила спокій у своїх хвилюваннях за нього та надію на й о го б л а го п о л у ч н е повернення лише в упованні на Бога й молитві. Молилася спочатку як уміла, відшукуючи православну літературу в умовах її повної відсутності та заборони. Допомогти їй в цьому було особливо нікому, адже жили ми тоді у маленькому військовому містечку, розташованому досить далеко від великих міст. Зрозуміло, що Церкви там не було й бути не могло. Але, переїжджаючи на нові місця служби батька до більш великих міст, наша родина поступово почала ходити до Церкви. Пере­ їхавши до Києва, стали жити повноцінним церковним життям. Наша родина вже багато років відвідує Свято-Іллінський храм. Щодо батька, то його улюбленою відповіддю

на запитання, як він став віруючим, була: «Хто в море не ходив, той Богу не молився». Взагалі, сила його віри в Бога завжди була для нашої родини тим компасом, який допомагав не «збитися з курсу». Залишається вона для нас такою і зараз, коли його вже з нами немає. Навіть страждаючи від онкологічного захворювання, батько завжди знаходив сили ходити на Літургію кожні вихідні та свята, а коли стан здоров’������������������ я зовсім не дозволяв, ������������������� він причащався Святих Христових Таїн у лікарні чи вдома. Особ­ ливо вразило мене те, що навіть у реанімації, коли він востаннє прийшов до тями, єдиним його проханням було Святе Причастя. Маючи такі приклади батька й мами мені важко, ба навіть неможливо зрозуміти людей не віруючих, важко усвідомити, як це — жити «до» Хрещення, або, що набагато страшніше, «поза» Хрещенням. Адже це дійсно страшно — жити з відчуттям своєї скінченності, бо навіть коли намагаєшся сховатися від усвідомлення цього в повсякденних проблемах, все одно залишаєшся самот­ нім.

В’ЯЧЕС ЛАВ Д АРПІНЯНЦ:

— Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! (Мф. 11:28). Я прибіг до Христа задовго до того, як звернув увагу на Його заклик у Євангелії від Матфея. Я не прийшов, а саме прибіг, хоча й пересувався із труднощами, обтяжений наслідками східних практик і безпутного життя. Я переступив поріг храму від безвиході. Але відсутність глибоких знань про Православ’я й «незріле» ставлення до Бога не стали перешкодами. Таїнство Хрещення при-

ОЛЕНА КУЛАКЕВИЧ:

— На відміну від неофітів різноманітних сект, які радісно розповідають з екрана телевізора про казкові зміни в їхньому житті, що відбулися після хрещення, мені досить важко відповісти на запитання: чи змінилося моє життя після Хрещення? Думаю, що відповідь буде: ні, не змінилося. Не змінилося, бо я не знаю, яке воно, «життя до Хрещення», і не маю змоги зафіксувати «до й після», адже все своє свідоме життя завжди була хрещена. Завжди, тому що, дякуючи батькам, мене, як, мабуть, і більшість моїх однолітків, хрестили зовсім маленькою. Приблизно через місяць після народження. Кажу «приблизно», адже хрестили «підпільно»: вдома, за присутності лише найближчих родичів. А отже ні про яке свідоцтво про Хрещення у 1981 р. (доба розвинутого соціалізму) мова не йшла. Тож «вік» Хрещення вдається встановити лише зі спогадів батьків. Але я й без свідоцтва дуже пишаюся тим, що живу православною християнкою майже від народження. На зауваження, мовляв, Хрещення маленьких дітей у ті роки було

ЦЕ ЦІК АВО Існує версія, згідно з якою князь Аскольд був нащадком князя Кия — легендарного засновника Києва. Святослав Ігорович — єдиний син великого київського князя Ігоря та княгині Ольги, якого вона народила у 52 роки. У рік Хрещення княгині Ольги Святославу було 13 років. Мати намагалася навернути до християнства й сина. Але Святослав залишився язичником,

пояснюючи, що християнин не матиме авторитету серед дружини. Проте Хрещення князя Володимира засвідчило зворотне. Борис і Гліб (у Хрещенні Роман і Давид) народилися відповідно через два й чотири роки після Хрещення Русі. Обоє були вбиті: Борис — у віці 25 років, Гліб — 23. Зараз на місці зупинки й загибелі Бориса стоїть м. Бориспіль.

№ 13 (335), липень 2013

7

МОНАС ТИРСЬКЕ ЖИТ ТЯ 25 червня, у день пам’яті преподобного Онуфрія Великого, у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі молитовно відзначили 25-річчя відродження в обителі чернечого життя. Божественну літургію в монастирському Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських звершили намісник обителі митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископи Шепетівський і Славутський Діонисій і Фастівський Даміан, а також братія Лаври у священному сані.

27 червня, у день святкування іконі Божої Матері «Споручниця грішних», у Свято-Троїцькому Корецькому ставропігійному жіночому монастирі (Рівненська область) було звершено Божественну літургію. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, святкове богослужіння очолив Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. Його Високопреосвященству співслужили митрополити Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, Тернопільський і Кременецький Сергій, архієпископи Рівненський і Острозький Варфоломій, Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, єпископ Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, а також численне духовенство. Після Літургії перед іконою «Споручниця грішних» звершили молебень. МІЖПРАВОС ЛАВНІ ЗВ’ЯЗКИ Із 26 червня до 5 липня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й на запрошення Західно-Американської єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона з пастирським візитом відвідав православні парафії у м. Сан-Франциско (Сполучені Штати Америки, штат Каліфорнія). Владику супроводжував перший заступник голови Синодального молодіжного відділу УПЦ, насельник Київського Троїцького Іонинського монастиря архімандрит Іоасаф (Перетятько). У рамках візиту єпископ Іона взяв участь у торжествах з нагоди святкування пам’яті святителя Іоанна, архі­ єпископа Шанхайського й Сан-Франциського, відвідав православні святині заходу США й мав ряд зустрічей з молоддю та паствою РПЦЗ. За матеріалами офіційного сайтa УПЦ, прес-служб Синодальних установ, сайтa Київської Митрополії тa інших інтернет-ресурсів ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ БІЛА ЦЕРКВА. 19 червня архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав військову частину А-0543 у с. Ольшаниця Рокитнянського р-ну Київської області (Білоцерківська єпархія). У рамках святкування 70-річчя із часу утворення частини був освячений храм при ній, зведений силами військово­ службовців. bc-eparchy.org.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 22 червня, у Троїцьку батьківську суботу, намісник Києво-Печерської Лаври, вікарій Київської Митрополії митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел відвідав с. Гатне Києво-Святошинського р-ну Київської області, де, з благосло-

вення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, освятив новозбудований Покровський храм. Після освячення митрополит Павел у співслужінні архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Никодима звершив у храмі Божественну літургію. lavra.ua МУКАЧЕВЕ. 23 червня, у день Святої Трійці, архі­ єпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив новозбудований Свято-Троїцький храм у с. Заріччя Іршавського благочиння Мукачівської єпархії. m-eparchy.org.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 24 червня, у день Святого Духа, архі­ єпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив каплицю на честь 1025-річчя Хрещення Русі с. Новосолоне Новомиколаївського р-ну Запорізької області. hram.zp.ua

8

№ 13 (335), липень 2013

Кафедральний собор в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця у Фанарі — головний храм Константинопольського Патріархату з 1601 р., Стамбул, Туреччина

вселенське православ’я

Кафедральний Патріарший собор на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, Олександрія, Єгипет

Успенський кафедральний собор, Дамаск, Сирія

православна газета

Храм Воскресіння Христового (Гробу Господнього), Єрусалим, Ізраїль

ВІЗИТКИ ПОМІСНИХ ЦЕРКОВ Автокефальна Церква — це самостійна Церква, що адміністративно незалежна від інших Помісних Церков. Вселенська Православна Церква складається із 14 Автокефальних Церков і однієї, автокефалію якої визнала частина цих Церков, хоча її апостольська наступність не заперечується. У порядку диптиха Руської Православної Церви — це Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Чеських земель і Словаччини й Американська.

1. Константинопольська Церква. За переданням, заснована апостолом Андрієм Первозванним, а її першим єпископом був апостол від 70-ти Стахій. Дала світові святителів Василія Великого, Григорія Богослова, інших отців Церкви, сонм святих і мучеників. Має особливий статус у сім’�������� ї������� Помісних Церков, «перевагу честі», про що говорить 3-тє правило II Вселенського Собору 381 р. і 28-ме правило IV Вселенського Собору 451 р., але її юрисдикція на них не поширюється. Із цього ж 451 г. року — Патріархат. Після завоювання Константинополя османами в 1453 р. протягом століть кілька Помісних Православних Церков, починаючи із РПЦ, вийшли з її лона. Канонічна територія: Туреччина, частина Греції, у т. ч. велика святиня — Гора Афон, Американська архієпископія і єпархії по всьому світу. 133 архієреї; 5,9 тис. священиків; понад 3 млн членів. Предстоятель: Варфоломій I (Архондоніс), 232-й Святіший Архієпископ Константинополя — Нового Рима і Вселенський Патріарх (із 22 жовтня 1991 р.). Кафедральний собор в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця у Фанарі (район Стамбула).

2. Олександрійська Церква. За переданням, заснована близько 43 р. апостолом Марком. Колиска православного чернецтва. Дала світові святителів Афанасія Великого і Кирила Олександрійського. Серед святинь — церква на честь Успіння Богородиці (печера, де жило Святе Сімейство). Із середини III ст. Олександрійський єпископ має титул Папи, а із 451 р. — Патріарха. У ХХ ст. її юрисдикція була поширена на всю Африку.

Кафедральний соборний Храм Христа Спасителя, Москва, Росія

Провадить інтенсивну місіонерську діяльність у Африці, де вже налічується близько 5–6 млн православних у 5 єгипетських (до 300 тис. осіб) і африканських єпархіях. Усього: 39 архієреїв; 30 єпархій; понад 500 священнослужителів. Предстоятель: Його Блаженство Феодор II (Хорефтакіс), 116-й Папа і Патріарх Великого Града Олександрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, усього Єгипту й усієї Африки, Отець Отців, Пастир Пастирів, Архієрей Архієреїв, Тринадцятий Апостол і Суддя Всесвіту (з 9 жовтня 2004 р.). Кафедральний Патріарший собор — Благовіщенський в Олександрії.

3. Антіохійська Церква. Засновники — апостоли Петро й Павел. Патріархія із 451 р. Дала світові преподобного Симеона Стовпника. Із 637 р. Сирія — під владою арабів. Наприкінці XI ст. хрестоносці насадили тут (і в Палестині) латинський клір, Патріарх до 1269 р. перебував у вигнанні в Константинополі й Нікеї. У часи Османської імперії близько 8–9 % сирійських арабів сповідували Православ������������������������������ ’����������������������������� я. У 1899 р. був обраний перший Патріарх-араб, відтоді ця традиція зберігається. Юрисдикція: Сирія, Ліван, Ірак, країни Перської затоки й Аравійського півострова; низка єпархій у Європі, Америці, Австралії. 28 архієреїв; 22 єпархії; понад 400 священиків; вірян — близько 2 млн осіб, з них 1 млн у Сирії й 400 тис. у Лівані. Серед святинь — Сайданайська ікона Божої Матері в однойменному монастирі. Предстоятель: Іоанн X (Язіджі), 167-й Блаженніший Патріарх Великої Антіохії, Сирії, Кілікії, Месопотамії й усього Сходу (із 17 грудня 2012 р.) Кафедральний Успенський собор у м. Дамаску.

Цмінда Самеба — кафедральний собор в ім’я Святої Трійці. Тбілісі, Грузія

4. Єрусалимська Церква. Вважається матір’ю всіх християнських Церков, тому що тут протікало земне життя й звучала проповідь Спасителя. Перший єпископ — апостол Яків, брат Господній по плоті. З 451 р. — Патріархат. Дала світові святих архієпископа Кирила Єрусалимського і єпископа Маіумського святителя Косму Піснеспівця. Із VII ст. — багатовіковий період випробувань, особ­ ливо трагічних у правлінні турків-мамлюків (XIII–XV ст.). Після завоювання Палестини турками-османами — більш мирний період, однак перехід святих місць до православних (1634 р.) Католицька Церква заперечувала аж до розв’язання питання конференціями в Парижі й Берліні у 1856–1878 рр. Юрисдикція: Ізраїль та Йорданія, автономна Синайська Архієпископія. До 400 тис. вірян; 23 архієреї; 4 єпархії; 50 священиків. Найбільшими святинями Єрусалимської Церкви є Голгофа і Гроб Господній у кафедральному соборі Воскресіння Христового. Предстоятель: Феофіл III (Яннопулос), Блаженніший Патріарх Святого Града Єрусалима й усієї Палестини (із 22 серпня 2005 р.)

5. Руська Православна Церква. У 988 р. Русь прийняла християнство, ставши митрополією Константинопольського Патріархату. До 1299 р. митрополити Київські і всієї Русі перебували в Києві, потім переселились у Володимир, після чого — у Москву. В 1448– 1458 рр. вийшла з-під канонічного підпорядкування Константинополю. З 1589 р. — Московський Патріархат.

1721 р. патріаршество було скасовано, відновлене 1917 р. Із часів засновника, рівноапостольного князя Володимира, дала світові сонм святих і мучеників. Серед святинь — Свято-Троїцька Сергієва Лавра. У РПЦ 324 архієреї; 259 єпархій; 34 195 священнослужителів (на 2013 р.), 164 млн вірян. У канонічній єдності із РПЦ перебувають: дві автономні Православні Церкви — Японська й Китайська; одна самокерована Церква із правами

Кафедральний собор в ім’я святого Архангела Михаїла, Белград, Сербія

широкої автономії — Українська; чотири самокеровані Церкви — Молдови, Латвійська, Естонська, Руська Православна Церква Закордоном (РПЦЗ). Предстоятель: Кирил (Гундяєв), 16-й Святіший Патріарх Московський і всієї Русі (з 27 січня 2009 р.). Кафедральний соборний Храм Христа Спасителя в Москві.

6. Грузинська Апостольська Автокефальна Православна Церква. Хрещені грузини у IV ст. стараннями святої рівноапостольної Ніни. Спочатку — у складі Антіохійської Церкви. Автокефалія затверджувалась поступово, з V до ХI ст. Понад півтора тисячоліття Грузії доводилось боротися проти завойовниківіновірців, при цьому мученицьку смерть за віру Христову прийняло безліч людей, починаючи зі святого царя Мітрідата V. Після приєднання до Росії автокефалія була скасована. У 1917 р. патріарше правління відродилось, восени 1943 р. євхаристичне спілкування між Руською та Грузинською Церквами було відновлено, а 1989 р. Грузинську Церкву визнав Константинополь. Серед святинь — Мцхетський собор, де зберігається найбільша реліквія — безшовний хітон Господній.

37 архієреїв; 35 єпархій; близько 1100 священнослужителів; до 4 млн членів. Предстоятель: Святіший і Блаженніший Ілія II (Гудушаурі-Шіолашвілі), Католикос-Патріарх усієї Грузії, архієпископ Мцхетський і Тбіліський (з 1977 р.). Кафедральний собор — в ім’я Святої Трійці у Тбілісі.

7. Сербська Церква. Серби прийняли християнство у VII–IХ ст., але тільки 1219 р. Константинопольський Патріарх висвятив святого Савву в сан архієпископа й визнав Сербську Церкву автокефальною. За ім’ям цього найбільшого святого серби називають свою Церкву Свято-Саввською. З 1346 р. — Патріархат із резиденцією в м. Печ. У ХV ст. Сербію завоювали османи. Три століття потому Печську Патріархію було зведено в ранг митрополії та підпорядковано Константинополю. Автокефалію Сербської

Патріарший собор на честь святих Костянтина і Єлени, Бухарест, Румунія

православна газета

вс е л е н с ь к е п равослав’я

№ 13 (335), липень 2013

9

Патріарший кафедральний собор в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського, Софія, Болгарія

Кафедральний Іоанно-Богословський собор, Нікосія, Кіпр

Благовіщеньский кафедральний собор, Афіни, Греція

Кафедральний Воскресенський собор, Тирана, Албанія

Церкви у 1879 р. відродив Константинопольський Патріарх, а 1920 р. у ній було відновлено патріаршество. Нині юрисдикція Сербської Церкви — країни колишньої Югославії, сербська діаспора. 45 архієреїв; 46 єпархій; понад 3 тис. священнослужителів; 8 млн членів. Серед святинь — Свято-Успенська Лавра Студениця і Хіландарський сербський монастир на Афоні. Предстоятель: Іриней (Гаврилович), 45-й Архієпископ Печський, Митрополит Белградсько-Карловацький, Патріарх Сербський (із 22 січня 2010 р.). Кафедральний собор — в ім’я святого Архангела Михаїла у Белграді.

8. Румунська Церква. Уже в II–III ст. християнство проникало в римську провінцію Дакія. З IV ст. — у юрисдикції архієпископів Сирмійського й Солунського, потім — у складі Охридської архієпископії й Тирновського Патріархату. Із 1359 р. була митрополією в складі Константинопольського Патріархату. У дунайських князівствах та їхній Церкві з початку XVIII ст. установилося панування ставлеників султана — греків-фанаріотів. Саме тоді тут у національній святині — Нямецькій Лаврі — подвизався один із великих святих — Паїсій Величковський. У 1865 р. було проголошено автокефалію, яку через 20 років визнав Константинополь. З 1925 р. — Патріархат. Нині близько 20 млн членів; 53 архі­ єреї; 6 митрополій у Румунії, 3 — за кордоном; 15,5 тис. священнослужителів. Предстоятель: Даниїл (Чоботя), Архі­ єпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенський і Добруджийський, Намісник Кесарії Каппадокійської, Митрополит Унгро-Влашський, Патріарх всієї Румунії (з 12 вересня 2007 р.). Патріарший собор: на честь рівно­ апостольних Костянтина і Єлени (Бухарест).

9. Болгарська Церква. Із I–II ст. на території нинішньої Болгарії було кілька єпархій. 865 р., за святого князя Бориса, відбувається хрещення болгар. У ті часи тут подвизались учні святих Кирила й Мефодія — святий Климент, єпископ Охридський, і святий Наум, а також преподобний Іоанн Рильський — святий заступник Болгарії. 919 р. проголошується автокефалія в ранзі Патріархату, яка проіснувала (з перервою) до завоювання Болгарії турками 1393 р. За

османського панування — у юрисдикції Константинопольського Патріархату.

1872 р. автокефалія була проголошена, але визнана Константинополем лише 1945 р., а ще через вісім років БПЦ зведена в ранг Патріархату. Святині: Рильська обитель, болгарський монастир на Афоні Зограф. Кількість вірян — близько 4,5 млн; 32 архієреї; 15 єпархій, з яких 2 закордонні; понад 1500 священиків. Предстоятель: Неофіт (Димитров), Святіший Патріарх Болгарський, Митрополит Софійський (із 24 лютого 2013 р.). Кафедральний собор: в ім’я святого Олександра Невського (Софія).

10. Кіпрська Церква. За переданням, заснована апостолом Варнавою в 47 р. Була єпархією Антіохійської Церкви, із 431 р. — автокефальна Архієпископія. В VI ст. Кіпр завойований арабами, в 1091 р. — хрестоносцями, потім належав Венеції. У ці п’ять століть на острові безуспішно насаджувалося католицтво. З 1571 р. частина Османської імперії, у 1878–1960 рр. — володіння Великобританії. 17 років президентом незалежного Кіпру був архієпископ Макаріос. У 1974 р., після зіткнень між кіпріотами-греками й турками, Туреччина окупувала північ острова, звідки втікло християнське населення. Серед святинь Кіпру, «острова святих», — монастирі Ставровунійський (із частиною Животворящого Древа Хреста Господнього) і апостола Варнави (на місці його поховання).

650 тис. вірян; 18 архієреїв; 10 єпархій; 600 священнослужителів. Предстоятель: Хризостом II (Енглістріотіс), 81-й Архієпископ Нової Юстиніани й усього Кіпру (з 5 листопада 2006 р.). Кафедральний собор: Іоанно-Богословський у м. Нікосія.

11. Елладська Церква. Заснована близько 53 р. апостолом Павлом. Її єпархії підкорялися Риму, із 732 р. — Константинополю. У часи Латинської імперії (ХIII ст.) насаджувався католицизм. Після османського завоювання в ХV ст. становище православних постійно погіршувалось. 25 березня 1821 р., у день свята Благовіщення, митрополит Патрський Герман підняв повстання, яке закінчилося незалежністю Греції. У 1833 р. Елладська Церква оголосила автокефалію. У 1850 р. визнана Константинополем. Канонічна

територія Елладської Церкви своєрідна: більша частина Греції («Стара Еллада» (46 єпархій)) у безпосередньому її підпорядкуванні; «Новими землями» вона управляє, але вони входять у канонічне відання Константинопольського Патріарха. Дала світові безліч святих, зокрема святителя Григорія Паламу. Серед святинь — Свята Метеора. Близько 9 млн членів; 107 архієреїв; 82 єпархії; 9,1 тис. священнослужителів. Предстоятель: Ієронім II (Ліапіс), Архієпископ Афінський і всієї Еллади (із 7 лютого 2008 р.). Кафедральний Благовіщенський собор у Афінах.

12. Албанська Церква. Християнські общини в цих колишніх римських провінціях були із часів апостольських. Близько 731 р. приєднані до Константинопольського Патріархату, з 1018 р. — до Охридської архієпископії. У період османського панування з�������������� ’������������� явились духовні центри, що протистояли іновірству, — монастирі й м. Мосхополь. У 1767 р. скасовано автокефалію Охрида. У 1922 р. була проголошена автокефалія Албанської Православної Церкви, через 15 років її визнав Константинополь. У 1967 р. Албанія була оголошена атеїстичною державою. У 1991 р. упав комуністичний режим, почалося відновлення церковного життя. Канонічна територія — Албанія. Серед святинь — монастир святого Наума з його гробницею. Склад: 8 архієреїв; 4 єпархії; 144 священнослужителі; за переписом 2011 р. — 189 тис. православних. Предстоятель: Анастасій (Яннулатос), Архієпископ Тиранський і всієї Албанії, Митрополит Тиранський, Дурресський і Ельбасанський (із 24 червня 1992 р.). Кафедральний собор: Воскресенський у м. Тирані.

13. Польська Церква. Ще в IХ ст. святий Мефодій хрестив якогось польського князя «в Вислех». Хрещена Польща була в 966 р. князем Мешко I за православним обрядом, але після його одруження із саксонською принцесою він перепідкорив свої землі Риму. За даними археологів, у XII–XIII ст. у районі Кракова ще зберігався слов’янський церковний обряд. Польща сто років була частиною Російської імперії. У 1840 р. була утворена самостійна Варшавська єпархія. Після того як країна стала незалежною,

Константинопольський Патріарх у 1924 р. односторонньо визнав Православну Церкву Польщі автокефальною. РПЦ визнала автокефалію в 1948 р. Серед святинь — монастирі Супрасльський і Яблочинський (єдиний на території сучасної Польщі, який майже п’ять століть постійно залишався православною обителлю).

11 архієреїв; 8 єпархій; близько 420 священнослужителів; 507 тис. вірян. Предстоятель: Блаженніший Савва (Грицуняк), 7-й Митрополит Варшавський і всієї Польщі (з 12 травня 1998 р.). Кафедральний собор: в ім’я святої Марії Магдалини у Варшаві.

14. Церква Чеських земель і Словаччини. Почавшись раніше, масове Хрещення народу Великої Моравії розгорнулося 863 р. за святих Кирила й Мефодія. Від святого Мефодія прийняли Хрещення чеський князь Боривой і його дружина — свята Людмила. Зміцнював Православ’я мученик князь Вацлав († 929). Але згодом лише у Східній Словаччині Православ’я протрималось до ХVII ст. На рубежі XIX–XX ст. тут почалося повернення з унії в Православ’я. У 1929 р. була створена Чеська православна єпархія в юрисдикції Сербської Церкви. У післявоєнний час вона була екзархатом РПЦ, в 1951 р. здобула автокефалію. З 1992 р. вона іменується Православна Церква в Чеських землях і Словаччині. Нараховує 6 архієреїв; 4 єпархії; 197 священнослужителів; 78 парафій у Чехії й 171 у Словаччині; близько 100 тис. вірян. Із 12 квітня 2013 р. Місцеблюститель Предстоятельського престолу Православної Церкви Чеських земель і Словаччини — Архієпископ Оломоуцький і Брненський Симеон (Якович). Кафедральний собор: Кирило-Мефодіївський у Празі.

15. Американська Церква. У 1794 р. була заснована місія РПЦ на Алясці. Понад 40 років у ній подвизався преподобний Герман Аляскинський. У 1840 р. була заснована Камчатська, Курильська й Алеутська єпархія на чолі зі святителем Інокентієм (Веніаміновим). Через 17 років у Сан-Франциско був відкритий перший православний храм у континентальних США. Майбутній патріарх РПЦ Тихон (Бєллавін) з 1898 р. понад вісім років був єпископом Алеутським і Північноамериканським. Із середини 1920-х років Північноамериканська Митрополія перебувала поза спілкуванням із РПЦ і РПЦЗ. У 1970 р. Синод РПЦ відновив спілкування з нею, а 10 квітня дарував Православній Церкві в Америці автокефалію, яку визнали також Болгарська, Грузинська, Польська ПЦ і ПЦ Чеських земель і Словаччини. Склад (2012 р.): 22 архієреї; 14 єпархій; 1098 священнослужителів; 577 парафій у США, 112 — у Канаді, 10 — у Мексиці; 24 монастирі; близько 100 тис. членів (близько 100 тис. причасників; близько 1 млн хрещених). Предстоятель: Тихон (Моллард), Блаженніший Архієпископ Вашингтонський, Митрополит усієї Америки й Канади. Кафедральний собор: Микільський у м. Вашингтоні. Володимир Моїсеєнко

Кафедральний собор в ім’я святої Марії Магдалини, Варшава, Польща

Кафедральний собор на честь святих Кирила і Мефодія, Прага, Чехія

Кафедральний Микільський собор, Вашингтон, США

10

№ 13 (335), липень 2013

православна газета

історія ц е ркв и

«ПОГЛЯНЬ НА НОВІЇ ЛЮДИ СВОЇ! ДАЙ ЖЕ ЇМ, ГОСПОДИ, УЗНАТИ ТЕБЕ, ІСТИННОГО БОГА» До 1025-річчя Хрещення Русі ДО СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА

1025-річчя Хрещення Русі, яке широко відзначають цими днями її спадкоємці — Україна, Росія та Білорусь, дає привід зазирнути у минуле, охопити уявним поглядом набагато триваліший проміжок часу, щоб зрозуміти місце та значення цієї події в нашій історії. Ми по праву вшановуємо дату прийняття християнства Руссю — і хрестителя країни — рівноапостольного князя Володимира. І все ж про Христа, Розіп’ятого й Воскреслого, народи, які жили на території нинішньої України, дізналися набагато раніше. Згідно з давніми джерелами Благу Вість на береги Криму і Причорномор’я приніс брат апостола Петра, апостол Андрій Первозванний. Широко побутує версія, що він далі піднявся по Дніпру й досяг навіть Ладоги та Балтики, обігнувши потім морями Європу. Хоча ця версія й менш достовірна і спирається лише на передання, проте багато істориків Церкви цілком припускають таку можливість. Безперечно те, що християнство з’явилося й утвердилося найраніше в Криму. Сюди, в Херсонес, римською владою був засланий і прийняв близько 101 р. мученицький вінець святий папа Климент I — апостол від 70-ти, четвертий єпископ римський. За переданням він застав тут уже близько двох тисяч християн. Можливо, частина з них була навернена раніше апостолом Андрієм, інші ж були заслані каторжники з різних частин Римської імперії. Завдяки апостольській проповіді святого Климента увірували у Христа і прийняли Хрещення ще кілька тисяч осіб. На самому початку IV ст. у Херсонесі було засновано єпископську кафедру. Її становлення було нелегким — кільком першим єпископам довелося прийняти мученицький вінець від затятих поган. Тільки після Міланського едикту (313 р.) імператора Костянтина християнство на південному березі півострова утвердилося, про що свідчить участь місцевого єпископа у діяннях Другого Вселенського Собору 381 р. Тоді ж північніше Кримських гір оселилися хрещені до того

«Апостол Андрій Первозванний водружає хрест на горах Київських», М. Ломтєв, 1848 р.

часу готи, і, незважаючи на те що населення з віками змінювалося, Готфійська єпархія проіснувала тут до кінця ХVIII ст. Були й інші кримські єпархії — Сурозька (Сугдайська), у районі нинішнього Судака, і Фульська. Дещо пізніше Євангельська Вість прийшла до жителів Північного Причорномор’я. Сподвижник першого херсонеського єпископа-мученика святого Василія, святий Єфрем, приніс її на береги Дунаю, але кілька років потому був там усічений мечем. У III ст. у пониззі Дніпра розселилися готи. Підкоривши собі Боспорське царство, вони нападали звідси на володіння Римської імперії, привозячи багато грецьких полонених. Серед останніх було чимало християн, чия проповідь мала успіх. Уже на Першому Вселенському Соборі у Нікеї 325 р. був присутній боспорський єпископ Кадм. Два століття потому, за імператора Юстиніана, який активно сприяв поширенню в імперії християнства, Крим і

Софійський собор у Полоцьку (1044–1066 рр.)

Боспор стали володіннями Візантії. Єресі монофелітства та іконоборства, що запанували пізніше в Константинополі, привели на північні чорноморські береги багатьох християн, що з б е р е гл и в і р н і ст ь Православ’ю. Серед засланих сюди був і святий папа Римський Мартін I († 655), який знайшов у Херсонесі свою кончину. Багато хто, особливо в часи іконоборства у VIII–IX ст., тікали у Крим та його околиці від гонінь. Тут, у печерних монастирях і скитах, подвизались вони в молитві, також ведучи проповідь серед місцевого язичницького населення, дотримуючи настанови Спасителя апостолам: ось, Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби (Мф. 10: 16). Тоді ж, як вважають деякі історики, виникли печерні скити у Придністров’ї і, можливо, навіть на місці нинішньої СвятоУспенської Святогірської Лаври. Ревним захисником іконошанування був святитель

Святий рівноапостольний князь Володимир. Ікона роботи архімандрита Зинона (Теодора), 1998 р. Петербург

тефан Сурозький, († 787), архі­ єпископ Сугдеї (нині м. Судак). Широкий степовий і лісостеповий край, від гирла Дунаю до Дону, та Поділля, що примикає до нього із заходу, історики називають «коридором цивілізацій». Протягом двох тисячоліть тут пройшло кілька хвиль переселення народів. Кочові племена приходили, зазвичай, зі Сходу, осідали тут, хто на кілька років, а хто на віки. Але насувалася нова хвиля завойовників і змітала попередніх. І християнство також, проникнувши сюди в перші століття після Р. Х., не­одноразово, ледь оволодівши душами осілих на цій землі, відступало під натиском нових завойовників, щоб діяннями подвижників знову утвердитися серед новоприбулих. У житії святителя Стефана Сурозького ми зустрічаємо першу згадку про тих, хто згодом прийде сюди останніми, але цього разу назавжди, і, перетворивши тисячолітнє Дике Поле на квітучий землеробський край, утвердить тут

віру Христову. У житії Стефана Сурозького згадується цікавий момент, який викликає супе­ речки серед істориків. Невдовзі після смерті святителя «рать великая русская из Новаграда» на чолі з якимось князем Бравліном здійснила спустошливий набіг на Крим. Узявши Сугдею, Бравлін спробував пограбувати храм святої Софії, де була гробниця святого Стефана, і був уражений хворобою, якої позбувся, тільки коли разом зі своїми боярами був хрещений архієпископом Філаретом. Що це за князь і яке відношення має Новаград до Новгорода, заснованого, як вважають, більш як півстоліття потому, залишається нез’ясо­ваним. Куди більш документованою є подія літа 860 р., коли «той самий, що всіх залишає позаду в лютості і кровопролитті, так званий народ Рос», як писав сім років потому святий патріарх Фотій, на 200 кораблях здійснив набіг на Константинополь. «Та нині, однак, — продовжує святитель, — і вони змінили язичницьку і безбожну віру, у якій перебували колись, на чисту і щиру релігію християн... І при цьому настільки розпалилося їхнє жагуче прагнення та поривання до віри <...>, що прийняли вони у себе єпископа й пастиря і з великою ретельністю та старанням зустрічають християнські обряди». Таким чином, вважають історики, десь у цьому семирічному проміжку князі Аскольд і Дір з боярами та частиною народу прийняли Хрещення у Києві від єпископа, посланого Константинопольським патріархом Фотієм. Можливо, висловлюються припущення, навіть від самих святих братів Костянтина-Кирила та Мефодія, посланих невдовзі після набігу до хазарів. Щоб там не було, але у складі Константинопольського патріархату була тоді утворена «Руська митрополія», яка згадується в деяких списках статуту імператора Льва Премудрого (886– 912) на 60-му місці. Але язичницька реакція, що наступила після захоплення Києва Олегом у 882 р., на сторіччя вкинула Русь знову в морок ідолопоклонства. Християни (здебільшого варяги) становили незначну меншість навіть у Києві, де існував храм в ім’я про-

Софійський собор у Великому Новгороді (1045–1050 рр.)

православна газета

Лядовський скельний монастир

рока Ілії. Благовірна княгиня Ольга, прийнявши в середині Х ст. християнство сама, сприяла його поширенню, проповідуючи під час своїх поїздок по країні і ставлячи хрести на місці язичницьких капищ. У той самий час західні слов’янські землі, що входили до складу Великої Моравії, після приходу туди 863 р. святих рівноапостольних братів і створення ними слов’янської абетки, пережили 22-річний період бурхливого розвитку своєї Церкви. Однак, незабаром після смерті святого Мефодія, зусиллями князя і німецьких єпископів там узяв гору латинський обряд. І все ж у ці роки учні святителя змогли хрестити багатьох у Закарпатті, де, можливо, навіть була заснована єпархія в Мукачевому. За уривчастими відомостями деякі з них проповідували в Подільських землях «...навіть до р. Ушиці» і проник­ли в нинішню Галичину до дулібів, білих хорватів і бужан, що жили тут. Століття потому, 981 р., великий князь Київський Володимир відвоював у Польщі Перемишль та Червенські міста й пізніше, після Хрещення Русі, включив ці землі — Червону Русь — до складу Волинської єпархії.

ХРЕЩЕННЯ РІЗНИХ ЗЕМЕ ЛЬ РУСІ Кияни були хрещені рівно­ апостольним князем Володимиром та присланим від Константинопольського патріарха Миколая II Хрисоверга духовенством у 988 р. «Повість минулих літ» повідомляє, що князь під час Хрещення свого народу підніс таку молитву:

Святитель Стефан Сурозький, архієпископ Сугдеї († 787)

«Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди Свої! Дай же їм, Господи, узнати Тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на Тебе і на Твою силу, одолів я підступи його». Два роки потому Хрещення прийняв Новгород, а самим кінцем століття датована берестяна грамота, що згадує християнський храм у далекому Суздалі, у північно-східній Русі, що свідчить на користь відомостей, які містяться в пізніх літописах, про раннє Хрещення цих земель. Розіславши по уділах своїх дітей, великий князь дбав про максимальне поширення віри — від Пскова і Новгорода до Ростова і Мурома, від Полоцька, ВолодимираВолинського до боспорської Тмутаракані. І все-таки не підлягає сумніву, що землі, близькі до столиці — Києва, прийняли Святе Хрещення раніше, ніж околиці, особливо населені здебільшого неслов’янами, мовою яких Святе Письмо і богослужбові тексти не були ще перекладені. Це відзначають усі церковні історики, починаючи з митрополита Макарія (Булгакова). Та й глибина проникнення християнства в народні маси на півдні Русі була більша, охоплення їх ширше. Як вважають, перша митрополича кафедра перебувала (до будівництва київського Софійського собору на початку ХI ст.) у Переяславі. З перших єпархій Новгородська, Ростов-

Зимненський Святогірський Успенський жіночий монастир. Дзвіниця

історія ц е ркв и

№ 13 (335), липень 2013

Святослав Ярославич (1027–1076), князь Чернігівський, з 1073 р. великий князь Київський (праворуч), із сім’єю. Мініатюра з Ізборника, 1073 р.

ська, Чернігівська та Білгородська (біля Києва) були засновані близько 992 р., Туровська — трохи більше ніж на десятиліття пізніше. Волинь, оповідає передання, особливо любив князь Володимир, який заклав тут м. Володимир-Волинський, а в 1001 р. недалеко від міста було засновано Святогірський монастир у Зимно, що стоїть і понині. Він подарував обителі ікону Божої Матері, отриману від Констан-

Святі брати Кирил і Мефодій, просвітителі слов’ян. Руська ікона XVIII–XIX ст.

тинопольського патріарха в благословення на шлюб із сестрою імператора Візантії Анною. Велика ВолодимирВолинська єпархія охоплювала Галицькі та Подільські землі. В останніх відроджувалися печерні монастирі, де два з половиною століття до того

11

Ікона Пресвятої Богородиці «Зимненська»

Святий Мартін, папа Римський († 655)

ховалися грецькі іконошанувальники. Тут, свідчить передання, преподобний Антоній у 1013 р., повертаючись з Афону до Києва, якийсь час провів у заснованому ним печерному скиту, з якого виріс Лядовський скельний монастир. Величезну роль у поширенні віри Христової відіграла заснована святим Антонієм Києво-Печерська Лавра. Потім він деякий час провів у Чернігові, де, користуючись заступництвом князя Святослава Ярославича, замовника знаменитих двох Ізборників Святослава, також заснував печерний монастир. Монастирі, поширившись по всій неосяжній Русі, стали оплотом грамотності, звідси ченці несли в народ віру, тут вели літописи, складали житія святих, що подвизалися в них. Школи, за велінням Ярослава Мудрого, існували і при храмах. За зразком Києва, у Новгороді та Полоцьку при ньому були закладені Софійські собори, в Чернігові його брат-суперник Мстислав збудував величний Спасо-Преображенський собор. Відомо про Хрещення у ХII ст. деяких половецьких князів. Осівши на землях уздовж Росі, деяка частина половців та інших кочівників прийняла християнство. Найпізніше на території України Православ’я утвердилось на землях, які стали після навали монголотатар Диким Полем — у південних степових районах та на Донбасі, — після відвоювання цих земель Річчю Посполитою (всупереч волі її правлячих кіл),

а потім Російською державою, у ХVI–XVIII ст. Розпочавшись у апостольські часи, проникнення християнства в усі куточки нинішньої України тривало близько півтора тисячоліття. І все ж вирішальною була та подія, 1025-річчя якої ми відзначаємо цими днями — Хрещення Русі трудами рівноапостольного князя Володимира та його сподвижників. Працями тих небагатьох, чиї імена відомі, й багатьох інших — грецьких, болгарських священиків та

«Преподобний Антоній Печерський». Фрагмент Свенської ікони Божої Матері, 1288 р.

їхніх послідовників з уродженців Русі, діяння яких відомі лише Господу. Завдяки їм нашою країною було зроблено вибір на користь одвічної, не спотвореної пізніми нашаруваннями християнської віри — Православ’я. Володимир Копиловський

Горянська ротонда (церква в ім’я святої Анни). XII або XIII ст., с. Горяни (передмістя Ужгорода)

12

№ 13 (335), липень 2013

урок и історії

православна газета

АМВРОСІЙ І ФЕОДОСІЙ: ВІЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ Кожен християнин — це воїн, мета якого — вічність, а спосіб її досягти — битва. Світ лежить у злі (1 Ін. 5: 19), а отже, поле битви набуває вселенського масштабу. Ставлячи перед собою глобальні цілі, можна упустити деталі і в результаті програти генеральний бій завдовжки в життя. Ясна свідомість не допустить збою в ідентифікації добра та зла і не зіб’є компас віри, який вкаже дорогу до Того, Хто є Шлях і Істина і Життя. МОМЕНТ ІСТИНИ

У 80-х роках IV ст. у Флоренції стався випадок, який надав руху всьому багатолюдному місту. У одного з городян на ім’я Децент помер син. Сам факт смерті хлопчика не викликав у сучасників підвищеного інтересу. Друзі, близькі та родичі, приносячи свої співчуття, втішали Децента як могли. У цей самий час його відвідав один єпископ. Помолившись, він воскресив хлопчика, а потім попрямував до свого міста, де вже багато років старанно служив Господу. Звали його Амвросій, а місцем його постійного служіння був найбільшим після Рима мегаполіс Італії. Сьогодні він відомий як Мілан, а тоді, наприкінці IV ст., місто мало більш довгу назву — Медіолан. Рівноапостольний імператор Костянтин, підписавши у цьому місті 313 р. свій знаменитий едикт про рівноправність християн із представниками інших релігій імперії, прославив Мілан на віки. Амвросій стояв на паперті щойно збудованого за його ініціативою собору, що височів на місці знайдення нетлінних останків святих мучениківблизнюків Гервасія та Протасія. Тепер вони лежали у крипті храму, освяченого на їхню честь. Небесне заступництво мучеників зараз було вкрай необхідне святителю. До церкви наближалися люди. Блиск шат говорив про їхній високий соціальний стан. Ще кілька секунд — і серед них уже можна було розгледіти фігуру людини, яку не сплутати ні з ким іншим. Це був Феодосій — абсолютний повелитель однієї із супердержав давнього світу. Ніщо не могло перешкодити йому розпоряджатися долями мільйонів громадян своєї багатонаціональної країни. Він щойно розправився з одним із незаконних претендентів на трон — узурпатором Максимом. Війська римського імператора здобули перемогу. Тремтіти перед самим видом Феодосія змушував і факт щойно упокорених ним Фессалонік. Найбільше грецьке місто було поставлене на коліна. За відкритий виступ проти влади імператор розпорядився стратити кожного десятого його жителя. Тепер крок Феодосія був твердим як ніколи: він ставив мету і досягав її. Після перемоги над Максимом правитель три роки перебував у Медіолані, який, таким чином, тимчасово став центром його великої імперії. Вирішивши помолитися у храмі, Феодосій попрямував до кафедрального собору міста. Тут його й зустрів єпископ Амвросій, який перегородив шлях імператору, звернувшись до нього з промовою, сповненою докорів за розорене місто і смерть тисяч людей. Святитель нагадав правителю про праведний Божий

Суд, закликав до покаяння і більше того — наклав єпитимію: Феодосію слід принести публічне покаяння за своє зухвале рішення, а доти він відлучався від Причастя і не повинен був носити знаки імператорського достоїнства. Слова Медіоланського святителя справили приголомшливе враження й були за своєю разючістю як грім серед ясного дня. Ситуація загострилася до краю. Пензель блискучого фламандця ван Дейка дає нам можливість уявити драматизм того моменту. Можна лише здогадуватися про ті переживання, що їх відчували у цей час єпископ Амвросій, який карав праведним гнівом нічим не обмеженого у своїх діях монарха, і сам імператор Феодосій, який зазнавав публічного приниження своєї гідності. Дорікаючи правителю у кровожерливості, святитель сам міг стати жертвою монарха. Прикладів такого розвитку подій відомо достатньо. Так, варто було тільки Константинопольському архієпископу Іоанну Златоусту дорікнути двору за розкіш і порочне життя, як невдовзі він опинився у засланні, а потім був до смерті виснажений дорогою до нового місця ув’язнення, куди так і не дістався.

майбутнього світильника Церкви обіймав посаду намісника провінції Галлія (територія сучасної Франції). У роду святителя були і мученики за Христа (двоюрідна сестра Сотерія). У той час коли Феодосій громив варварів на Балканах, будучи командуючим військами провінції Ілірік, Амвросій до 30 років здобував освіту в Римі, навчаючись наук у найкращих учителів. У 373 р. Амвросій став префектом Північної Італії з центром у Медіолані. Наступного року жителі міста опинилися перед проблемою вибору нового єпископа. Оскільки в Медіолані домінували дві партії (православні та прихильники єресі Арія) і ніхто не хотів поступатися, то як компроміс запропонували обійняти єпископську кафедру префекту. Такий хід розвитку подій застав Амвросія зненацька, і він відмовився. Однак у процес втрутився імператор Валентиніан I, який підтримав вибір медіоланців. На той час Амвросій навіть не був хрещений. 30 листопада 374 р. він тричі занурився у купіль в ім’я Пресвятої Трійці. А вже 7 грудня прийняв архієрейський сан, пройшовши, таким чином, за сім днів усі щаблі церковної ієрархії — випадок унікальний для історії.

Є вузький шлях і широкий. Можна йти по життю, милуючись широкими горизонтами свого рівного, як водна гладінь, шляху, а можна дертися вгору, протискуючись через терни. Свій варіант проходження кожен вибирає сам. Або візьмемо святителя Каліника, який посідав усе той самий Константинопольський престол, але через три століття — за імператора Юстиніана II. Патріарх не дав благословення на руйнування храму, на місці якого у подальшому мало розгорнутися будівництво палацових покоїв василевса. В результаті Калінику викололи очі, відрізали ніс і язик, а потім замурували страждальця у стіні. Амвросій Медіоланський чудово розумів, на який крок іде і що за цим може статися, і він зробив свій вибір.

Відразу ж після обрання Медіоланський єпископ пожертвував Церкві всі свої величезні багатства. Святитель був стриманий у всьому, вів скромний спосіб життя і дотримувався обітниці безкорисливості. Через п’ять років Феодосій був обраний імператором східної частини Римської імперії, ставши співправителем імператора Граціана. Два «титани» епохи досягли піку своєї кар’єри, щоб одного дня помірятися силами своїх уявлень про принципи влаштування світу.

ГЕРОЇ СВОГО ЧАС У

Трагедія у Фессалоніках була не поодиноким випадком під час правління Феодосія. Так, 387 р., після народного обурення в Антіохії на Оронті (найбільшому місті Сирійського регіону), коли розлючений натовп просто розніс на шматки статуї імператора, що розцінювалося як один із найсерйозніших злочинів, — у мегаполіс прибула каральна експедиція. У той час Іоанн Златоуст уже прославився як талановитий проповідник. І ось якою була реакція вчителя Церкви на ті події: «Колись наше місто образило імператора, і імператор наказав знищити його все дощенту, і чоло-

Амвросій і Феодосій були ровесниками. Різниця у віці складала між ними всього шість років. Приблизно в один час вони пішли і в інший світ. Феодосій помер у січні 395 р. від водянки. Амвросій через два роки — у квітні 397 р. у Велику Суботу — за один день до святкування Великодня. Феодосій за походженням був іспанцем, пізнавав життя не тільки сидячи за партою, а й верхи на бойовому коні, беручи участь у військових походах свого батька — начальника імперської кінноти. Амвросій був сином не менш іменитого батька. Як припускають, батько

БОЖИЙ С УД

«Святий Амвросій та імператор Феодосій». Антоніс ван Дейк, 1630 р.

віків і дітей, і житла. Так царі гніваються! Вони користуються владою як хочуть! Таке-то зло влада». На відміну від Златоуста, який перебував у далекій Антіохії і мав тоді ще сан священика, у Амвросія з’явилася можливість особисто висловити свою реакцію на різанину у Фессалоніках. Це місто Феодосій добре знав. Перші два роки правління він прожив там зі своїм двором, намагаючись залатати проломи у прорваних готами східних кордонах імперії. Там же з Феодосієм сталося і чудо зцілення від невиліковної хвороби, після того він і прийняв Таїнство Хрещення від рук православного єпископа. У 390 р., перед самим початком міських скачок, командуючий військами в провінції Ілірік на ім’я Ботерих (німець за походженням) раптом заарештував популярного в народі візника через побутову провину. На благання городян Ботерих ніяк не відреагував і поплатився за це життям. Після цього в місто увійшли каральні війська. Тоді загинуло від семи до 15 тисяч осіб — 1/10 населення всього міста! П’ятнадцять тисяч безсмертних душ, які ще могли б жити, звершувати добрі справи й готуватися до зустрічі із Христом кожна у свій час. І ось з волі однієї людини їх не стало. Єпископ міста Медіолана був готовий швидше доповнити їхню кількістю, ніж проігнорувати цю криваву бійню, зробивши вигляд, що нічого не сталося. Феодосій був зупинений на паперті храму і скорився. Він зняв із себе символи імператорської влади, провів вісім місяців у покаянні й на свято Різдва Христового був допущений до Причастя. При цьому святитель Амвросій домігся того, щоб Феодосій видав закон, згідно з яким затвердження смертних вироків відкладалося на 30 днів після їхнього винесення. Після подій, що відбулися, правитель продовжив своє

перебування в Медіолані. За цей час він розправився з усіма незаконними претендентами на владу й увійшов в історію як останній імператор єдиної Римської імперії. Після нього країна остаточно розділилася на дві частини: західну і східну. У 395 р. святитель Амвросій помолився над спочилим Феодосієм, після чого тіло забальзамували й відправили до Константинополя, куди імператор не встиг добратися. А через два роки і сам єпископ віддав свою душу Господу, Якому так старанно служив. Шанування Амвросія як святого почалося майже відразу після його кончини. У пам’яті нащадків він залишився як автор гімну «Тебе, Бога, хвалимо...», реформатор церковного співу (ввів антифонний спів при богослужінні), засновник у Медіолані чоловічого монастиря і двох храмів, у одному з яких тепер відкриті для поклоніння нетлінні мощі небесного покровителя Мілана. Імператор Феодосій також був прославлений Церквою у лику святих, а за свої заслуги у справі викорінення язичництва названий Великим. Є вузький шлях і широкий. Можна йти по життю, милуючись широкими горизонтами свого рівного, як водна гладінь, шляху, а можна дертися вгору, протискуючись через терни. Свій варіант проходження кожен вибирає сам. Щоб зупинити прояв зла, не обов’язково чекати його виклику в глобальному масштабі. Для цього не обов’язково бути єпископом і чудотворцем і чекати, коли у двері твого храму постукає імператор. Кожна людина — це всесвіт. Сидячи на кафедрі свого серця, можливо, достатньо буде подбати про те, щоб зробити його зоною відчуження зла, і тоді у світу з’явиться ще один шанс на те, аби стати добрішим і кращим. Андрій Гор

православна газета

н а ш і свят и н і

№ 13 (335), липень 2013

Храм в ім’я святої Параскеви П’ятниці

ЛЯДОВСЬКИЙ СКЕЛЬНИЙ МОНАСТИР

ТИСЯЧА РОКІВ ОБИТЕЛІ

Л

ного» й зупинився у благодатному Лядовському краї. Чернець Антоній оселився у скельних печерах, де висік собі келію, яка збереглася незмінною до наших днів. Монастир відіграв важливу роль у політичному житті України. Так, 1649 р. ігумен Лядовського монастиря Павел з ієромонахом Никифором були першими послами Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича. З роками Лядовський монастир став духовним, господарським і просвітницьким центром Поділля. Були часи, коли йому належали понад 50 десятин землі в долині Дністра. Предметом особливого поклоніння прочан є старовинна ікона «Усікновення чесної глави Хрестителя Господнього Іоанна». З давніх-давен вона вважалася чудотворною.

Під одним із храмів збереглася давня кістниця з останками ченців. Паломники пройшли печерами й печерними храмами, висіченими у скелі ченцями багато століть тому, напилися води з цілющого джерела. Вона виявилася дуже чистою та смачною. Нам пояснили, що тут багато кремнію, який збагачує та очищає воду. На території монастиря облаштовано купальню. Деякі з нас занурилися, попри холодну пору року, і ніхто не захворів. За атеїстичної влади значну частину споруд було підірвано. Сила вибуху була такою, що куполи з деяких храмів опинилися у Дністрі. Відродження обителі почалося 1998 р. із приходом братії з Почаївської Лаври. Зараз старовинна святиня відновлюється з руїн у всій своїй красі, стаючи одним з оплотів Православної віри в Україні. Тамара Зозуленко

Печерний храм Лядовського монастиря

Купальня

Кістниця

ядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир є одним із найдавніших в Україні. Він розташований на лівому березі Дністра на кордоні з Молдовою. До монастиря, високо в гори, веде крута стежка. Проїхати нею не можна, і всі прочани йдуть пішки по бездоріжжю. Свята обитель розташована на крейдяних кручах, з висоти яких відкривається чудова панорама долини Дністра. Колись під покровительством обителі, на її престольне свято — Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, тут щорічно проводилися знамениті Лядовські ярмарки. Ця традиція відроджується у наш час. За переданням монастир засновано 1013 р. родоначальником чернецтва на Русі преподобним Антонієм Печерським, який тоді повертався з Афону до святого града Києва. Він відчув заклик «гласу небес-

13

У печерному храмі в ім’я преподобного Антонія

14

№ 13 (335), липень 2013 ЄПАРХІА ЛЬНЄ ЖИТ ТЯ

МУКАЧЕВЕ. 24 червня архієпископ Мукачівсьий і Ужгородський Феодор освятив новозбудований СвятоТроїцький храм у Боздоському парку м. Ужгород. m-eparchy.org.ua ПОЛТАВА. 24 червня митрополит Полтавський і Миргородський Филип уперше звершив Літургію архієрейським чином у Свято-Троїцькому Великобудищанському жіночому монастирі, що відроджується (с. Писарівщина Диканського р-ну Полтавської області). Рішення про відкриття (відродження) вищезгаданої обителі було прийнято на засіданні Священного Синоду УПЦ, що відбулося 20 липня 2012 р. (журнал № 56). pravoslavie.poltava.ua ДОНЕЦЬК. 25 червня в Успенській Святогірській Лаврі відбулося соборне архієрейське богослужіння. Митрополиту Донецькому і Маріупольському Іларіону співслужили архієпископи Святогірський Арсеній (намісник монастиря) та Ізюмський і Куп’янський Єлисей, єпископи Інокентій (Шестопаль), Горлівський і Слов’янський Митрофан, Макіївський Варнава, Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон і Новоазовський Варсонофій. У слові після Літургії митрополит Іларіон привітав архієпископа Святогірського Арсенія із 45-річчям від дня народження (21 червня), відзначивши внесок Його Високопреосвященства у відродження Успенської Святогірської Лаври. Владика Іларіон також зачитав Патріарше привітання й вітальну грамоту від Блаженнішего Митрополита Київського і всієї України Володимира з повідомленням про нагородження архієпископа Арсенія орденом УПЦ святого апостола Андрія Первозванного. ortodox.donbass.com ЗАПОРІЖЖЯ. 25 червня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив Свято-Духівський храм у Космічному мікрорайоні м. Запоріжжя. hram.zp.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 26 червня, у день святкування Собору новомучеників і сповідників Запорізького краю та 21-ї річниці утворення Запорізької єпархії, у рамках святкування 1025-річчя Хрещення Русі, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, водами Дніпра з Києва до Запоріжжя було принесено стародавній хрест із частицею Животворящого Хреста Господнього й численними частицями мощей святих угодників Божих (див.: № 12 «ЦПГ» за 2013 р.). Після урочистої зустрічі святині хресний хід на чолі з архієпископом Запорізьким і Мелітопольським Лукою проїхав у Покровський архієрейський собор, де було звершено Літургію. Архієпископу Луці співслужили архієпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей, єпископ Бердянський і Приморський Єфрем та духовенство Запорізької єпархії. hram.zp.ua ЛУГАНСЬК. 27 червня, у день спомину знайдення мощей священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан освятив храм в ім’я цього святого у смт Родаково Слов’яносербського р-ну Луганської області. eparhia.lg.ua МУКАЧЕВЕ. 27 червня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив новозбудовану каплицю в ім’я преподобного Серафима Саровского в с. Ужок Великоберезнянського благочиння Мукачівської єпархії. Того ж дня архієпископ Феодор освятив дев’ятиметровий дерев’яний хрест, встановлений на Ужоцькому перевалі (Великоберезнянський р-н Закарпатської області). Установка й освячення поклінного хреста присвячена 1700-річчю Міланського едикту. m-eparchy.org.ua СІМФЕРОПОЛЬ. 27 червня, у рамках заходів, присвячених 1025-річчю Хрещення Русі, у верхньому храмі Володимирського собору в Херсонесі (м. Севастополь, Сімферопольська єпархія) було зроблено спеціальне гасіння поштових мініатюр. На ювілейній марці зображені головний купол Володимирського собору в Херсонесі й візитівка Національного заповідника «Херсонес Таврійський» — базиліка 1935 р. orthocrimea.org ЗАПОРІЖЖЯ. 28 червня, з благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, у м. Мелітополі Запорізької області відбувся хресний хід, присвячений 1025-річчю Хрещення Русі. Священнослужителі Мелітопольського благочиння на чолі із благочинним церков м. Мелітополя протоієреєм Олександром Целіковим, духовенство й ченці чоловічого монастиря в ім’я преподобного Савви Освященного, козаки Мелітопольського куреня козачого війська Запорозького низового, вихованці православного військово-патріотичного клубу «Ангел» і парафіяни храмів міста пройшли хресним ходом символічні 1025 метрів — від монастиря в ім’я преподобного Савви Освященного до хреста, встановленого на південному в’їзді в Мелітополь, де звершили молебень. hram.zp.ua

соціал ь н е служ і н н я

православна газета

СПРАВЖНЯ ДОПОМОГА ПО-СПРАВЖНЬОМУ НУЖДЕННИМ Часто можна побачити, як люди підходять до священика, аби взяти благословення «на молочко» чи «на рибу». Але рідко — на добру справу. «Піст — час добрих справ» — гарний слоган. Однак потрібно, не чекаючи посту, переходити від слів до діла. Навколо багато тих, хто потребує нашої допомоги. Щоправда є й ті, хто користується милосердям віруючої людини, такий у них бізнес — шахрайство. Проте родинам з інвалідами й організаціям, що займаються реабілітацією інвалідів, насправді потрібна допомога, й не тільки матеріальна. Потрібні увага та участь, що виявляються, наприклад, у пошуку реабілітаційних центрів і сімей зі схожими проблемами, у розв’язанні побутових питань, у проведенні дозвілля інвалідів. Для людей з обмеженими можливостями побувати на свіжому повітрі часом є великою проб­лемою. І допомога хоча б у цьому вже може принести їм радість. Дієва допомога інваліду повинна бути спрямована на те, щоб він якнайменше відчував свою хворобу, не почувався викинутим на узбіччя життя або залишеним наодинці зі своєю бідою. Важливо допомогти йому включитися в активне життя, знайти шляхи своєї реалізації серед «звичайних» людей. Тут, радше, потрібно стати для них другом і союзником, ніж просто помічником. А це так непросто. Носіть тягарі одне одного, і так виконаєте закон Христовий (Гал. 6: 2) Як ніхто, інваліди особливо потребують нас, нашої любові й турботи, духовної та матеріальної підтримки. Євангеліє закликає нас не просто співчувати іншому, але й до діяльного вияву нашої любові.

БЕЗ ВИХІДНИХ І ВІДПУСТОК Мами, які одного разу почули вирок лікарів: «Ваша дитина буде інвалідом», пережили важке випробування. Здається, розвалився увесь світ, немає за що вхопитися… Як жити далі? У розпачі деякі думають: «Краще б дитина зовсім не народжувалася!». У такій ситуації на допомогу приходить Церква, яка вустами преподобного Іоанна Ліствичника каже: «Цілий світ нерівноцінний душі; світ минає, а душа нетлінна й зостанеться нетлінною». Потрібно допомогти зневіреним осмислити їхню ситуацію в контексті вічності нашого буття, вічності людських душ. Обмежені фізичні можливості — не вирок для сенсу життя. Багатьом мамам уже в пологовому будинку пропонують віддати немовля в дитбудинок, а самій «влаштовувати своє життя й народити здорову дитину». Але справжні мами навіть не можуть собі уявити, як це — віддати свою дитину, тим більше хвору. Вони несуть тяжкий хрест. І, як правило, вихідних або відпусток у них не буває. Життя дітей-інвалідів досить одноманітне: дім — лікування — спеціалізована школа — дім. І добре, якщо в цьому ланцюжку є дім. «Якби ви запитали мене про те, що краще для хворої дитини, я б особисто відповів у такому порядку: перше — жити з мамою,

друге — смерть, третє й найстрашніше — дитбудинок», — так каже письменник Рубен Гальєго, який сповна пізнав, що таке радянське дитбудинківське життя. Попри діаг­ нози «ДЦП», «розумова відсталість» та інші, Рубен — яскравий приклад торжества волі до життя, духу й таланту над фізичною неміччю. Його автобіографічна книга «Біле на чорному» у 2003 р. здобула найпрестижнішу в Росії літературну премію «Російський Букер». У ній викладені історії з незвичайного дитинства. До речі, у книзі він згадує, що найкращі нянечки були віруючими.

ОБ’Є ДНАННЯ ЗУСИЛЬ Раніше у батьків не було вибору. Навчали дітей-інвалідів тільки в інтернатах. Мало батьків могли залишити роботу й займатися навчанням таких дітей вдома. Сьогодні в деяких містах з ініціативи батьків створюються реабілітаційні центри денного перебування дітей-інвалідів. Батьки можуть залишити дитину на кілька годин у спеціалізованій установі. Це дає їм можливість не звільнятися з роботи, а дітям — одержати сімейне виховання. Але це можливо тільки для тих, хто зможе дістатися до таких центрів. Було б ідеальним створення цих центрів при кожній поліклініці. В Україні де-не-де вже працюють державні реабілітаційні центри й громадські благодійні організації, що надають духовно-просвітницьку, психолого-педагогічну й медико-консультативну допомогу людям із патологіями в розвитку. В основному вони існують коштом благодійників. Наприклад, Алчевська духовна лікарня, Вінницька обласна організація «Відкриті серця», Київське благодійне товариство «Джерела», «Родина» та інші. Працюють там переважно батьки дітей-інвалідів. Та бувають винятки. Що приводить сюди людей, готових дарувати свій час і сили інвалідам? Оксана Кущ, соціальний керівник БО «Джерела» у Києві: — Тут важко працювати. Дуже стомлюєшся. Морально важко, відчуваєш себе вичавленим лимоном. Але я розумію, що тут потрібна, і в цьому вбачаю і свою реалізацію. Кожному потрібно приділити увагу. Часто батьки зайняті зароблянням грошей і не знаходять часу на спілкування з дитиною. Для них голов­не — взути, одягти й нагодувати дитину. Усе інше — на нас. Марина Кравцова, соціальний керівник майстерень у Мінську: До речі, слово «інвалід» походить від латинського invalidus — «немічний, недійсний». І якщо поруч є такі люди, то їхня слабкість усе-таки не повинна робити їх недійсними для життя. А це багато в чому залежить від нас із вами.

— Свого життя без розумово відсталих людей я вже не уявляю. Те, як вони ставляться до тебе, до життя, до того, що відбувається навколо, — це величезна цінність. Якщо через якісь обставини навіть піду з майстерень, я все одно шукатиму цих людей, тому що вони вчать відкритості, щирості, любові.

НА ДОПОМОГ У ПРИХОДИТЬ ПРАЦ Я За всіх часів визнавали важливість праці для розвитку особистості. Якщо подивитися список найбагатших і найуспішніших країн світу, ми побачимо, що він збігається з переліком держав, де інваліди можуть жити повноцінним життям. Що більш гуманне те чи інше суспільство, що більше люди готові звертати увагу на інших і допомагати слабким, то успішніше розвиватиметься держава, зокрема й в економічному плані. Проте, на жаль, у нашому суспільстві легше навісити на інваліда ярлик «непрацездатний», ніж дати йому можливість працювати. Але ж за законом усі мають право на працю. І багато інвалідів можуть працювати. Оксана Кущ: — Батьки часто дивуються зі здіб­н остей дітей, коли бачать вироби, які вони зробили у нас. Раїса Кравченко, виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів і людей з інтелектуальною недостатністю», мама дорослого сина — інваліда І групи: — Моєму синові важливо, коли він бачить, що на благодійних акціях його вироби продаються. Коли він робить щось корисне, то підвищується його самооцінка. Трудове виховання — це стрижень усього виховного процесу.

РОБОТА ЗАВЖ ДИ ЗНАЙДЕТЬС Я Тож якщо хто цікавиться, як допомогти інвалідам та їхнім сім’ям, то ось деякі відповіді. Можна обмежити себе в бажанні піти на творчий вечір і подарувати таку можливість мамі, що засиділася вдома, доглядаючи хвору дитину. А з дитиною зайнятися творчістю. Тільки прийти заздалегідь, щоб мама встигла ще й у перукарню забігти. Можна на православних парафіях організувати групу активістів, які регулярно допомагатимуть родинам з інвалідами. Наприклад: 14 активістів, щодня хворого відвідує один із них. Отже, кожному потрібно всього лише раз на два тижні подарувати свій час сім’ї з інвалідом. А можна прийти з ящиком інструментів і щось полагодити у квартирі. Було б бажання й не було б страху перед контактом із чужим болем і неміччю. Це, звичайно, складно, але все-таки можна спробувати допомогти інвалідові знайти роботу, що йому до снаги. Катерина Дятлова

православна газета

У МОСКОВСЬКОМУ МЕТРО ВІДКРИЛАСЯ ФОТОВИСТАВКА «ДВА ХРЕЩЕННЯ РУСІ»

25 червня на станції «Виставочна» московського метрополітену відкрилася унікальна фотовиставка, повідомляє foma.ru. Експозиція присвячена 1025-річчю Хрещення Русі й 25-річчю відродження церковного життя в Руській Православній Церкві. Виставку організували Синодальний інформаційний відділ РПЦ і православний журнал «ФОМА» разом із Московським метрополітеном.

У церемонії відкриття взяли участь заступник голови Синодального інформаційного відділу Ігор Мєщан, заступник начальника метрополітену з майново-земельних відносин і комунікацій Володимир Погонін і настоятель храму в ім’я Олександра Невського при МДІМВ протоієрей Ігор Фомін. Фотографи-учасники виставки у своїх роботах розповідають про найпам’ятніші моменти епохи, яку називають «другим хрещенням Русі». На виставці представлені як сучасні, так і унікальні архівні фотографії кінця 1980-х — початку 1990-х років з архівів ІТАР-ТАРС, РІА Новини, а також фотоархіву журналу «ФОМА». До експозиції ввійшли, зокрема, знімки богослужіння на честь 1000-річчя Хрещення

Русі у Володимирському соборі м. Києва (1988 р.), перенесення мощей Серафима Саровського в Дивєєво (1991 р.), першого після розпаду СРСР хресного ходу по Невському проспекту (1993 р.), доставки поклінного хреста із Соловків на підмосковний Бутівський розстрільний полігон НКВС-КДБ (2007 р.), розвантаження волонтерами гуманітарної допомоги для потерпілих від повені у Кримську, подвір�������������������� ’������������������� я Троїцької Сергіє-

вої Лаври в Антарктиді (з пінгвінами на передньому плані). «Це перший захід, який Церква проводить разом із метрополітеном. Нам цей майданчик дуже важливий, тому що для багатьох метро сьогодні стало другим домом, а те, що людина бачить на бігу, все одно відкладається в її пам’яті… Друге хрещення почалося, коли 1983 р. заговорили про 1000-річчя Хрещення Русі й було вирішено, що перший монастир (СвятоДанилівський) віддадуть для проведення урочистостей», — сказав журналістам настоятель храму в ім’я Олександр Невського при МДІМВ протоієрей Ігор Фомін. Виставка буде відкрита до 10 вересня в години роботи метрополітену.

У МІНСЬКУ СВЯЩЕНИКИ РОЗПОВІЛИ СВІТСЬКИМ ЖУРНАЛІСТАМ ПРО ЦЕРКВУ Лекції, присвячені взаємодії Церкви й ЗМІ, проходять щорічно в рамках курсів підвищення кваліфікації журналістів під егідою Академії управління при Президентові Республіки Білорусь. Цього року слухачами курсів стали понад 30 редакторів і кореспондентів ЗМІ з усіх областей країни, повідомляє офіційний сайт Білоруської Православної Церкви. Чергова лекція відбулася 26 червня 2013 р. на парафії на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість» у Мінську. «Мета нашої зустрічі — знайти одне одного», — заявив на початку лекції прес-секретар Мінського єпархіального управління протоієрей Сергій Лепін. Він назвав журналістику «подвигом, що вимагає певної самопожертви». Разом із тим священик нагадав, що для висвітлення релігійних тем треба певна підготовка: «Ніхто без спеціальних знань не писатиме про балет або хокей — з

релігією так само». Священик підкреслив, що церковна тема у ЗМІ не повинна зводитися до теми свят і обрядів, а християнські звичаї не повинні змішуватися в публікаціях із язичницькими. «Коли ви писатимете про чергове православне свято, варто подумати: як те, що ми пишемо, співвідноситься із Христом?» — сказав отець Сергій. Заступник прес-секретаря Мінського єпархіального управління диякон Миколай Шульмін ознайомив слухачів з основними позиціями церковного протоколу. Кореспондент офіційного сайта Білоруської Православної Церкви Тетяна Кузнєцова провела презентацію ЗМІ Московського Патріархату в цілому й Білоруського Екзархату зокрема. Потім журналістам показали фільм про духовно-просвітницькі проекти білоруського телебачення.

мі ж н арод н і н ов и н и

№ 13 (335), липень 2013

15

ВІРА ПРАВОСЛАВНИХ АМЕРИКАНЦІВ — УСВІДОМЛЕНА ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ 4 липня громадяни Сполучених Штатів відзначили 237‑му річницю незалежності країни. Відомий київський публіцист і письменник протоієрей Андрій Ткачов, який нещодавно повернувся з США, і керівник Паломницького Центру ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко розповіли сайту «ФОМА в Україні», чого можна повчитися в американців і в чому особливості американського Православ’я.

Протоієрей Андрій Ткачов, настоятель храмів на честь преподобного Агапіта Печерського й святителя Луки Кримського при Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця: — Принципи американського суспільства засновані на пуританстві, підприємливості, сміливості, відчайдушності, іноді на безпринципності й зухвальстві. США для нас — це ворог номер один, з одного боку. З іншого — зовсім невідома країна. Те, що ми про неї знаємо, — це голлівудські помиї. Насправді там є чого повчитися. Американці патріотичні. У складних ситуаціях вони виявляють свою згуртованість, готові пра-

цювати й боротися разом. У якомусь сенсі Америка для Європи — те саме, що Русь для Візантії. Умираюча Візантія передала Русі світоч своєї віри. Європа, що задихається від релігійних воєн та інших проб­ лем, передала Америці світоч своїх ідей, які там розцвіли краще. Американські православні християни лояльні до влади. Хоча, може, й не підкреслюють свою громадянськість. Вони, приміром, не соромляться повісити прапор Російської Федерації поруч із портретом імператора Миколая ІІ, а з іншого боку натягнути прапор Сполучених Штатів. Для них це не є моральною проблемою. Вони розуміють, що ця країна їм дала притулок, вони живуть у ній гідно. Вони в чомусь вдячні їй, у чомусь не згодні. Але, втім, вони громадянські. Якщо вся країна святкує День Незалежності, то й православні християни теж це відзначають. Як написано

в апостола: кому податок податок, кому мито мито, кому страх страх, кому честь честь. (Рим. 13: 7).

Володимир Теліженко, керівник Паломницького Центру ВЗЦЗ УПЦ: — Ось уже 1025 років як Православ’я присутнє в нас на державному рівні. США — країна нова. Тобто вік держави Сполучених Штатів не порівняти з віком Православної віри на Русі. Відповідно, Православ’я приймає різні форми, перебуваючи в різних суспільствах. Реалізація віри в побуті виявляється по-різному. Православні американці — це люди, які усвідомлено зробили

свій вибір віросповідання. Вони не можуть послатися на багатовікову традицію предків. І в цьому докорінна відмінність між Право­ слав’ям у США й у нас. Наприклад, Україна вважається однією з найрелігійніших країн Європи. Водночас нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація, що ми посіли 13-те місце у списку най­ аморальніших країн. Це свідчить про те, що релігійність для традиційних православних держав часто не перетинається з повсякденним життям. Ми завжди відзначаємо великі релігійні свята, але часто забуваємо, як допомогти ближньому: нагодувати, напоїти, дати милостиню, відповісти на виклики сучасності з п о гл я д у С в я то го Письма тощо. Для православних у США їхня віра — це актуальне життя. Вони розуміють, що їхня релігійна традиція утворюється прямо зараз — їхніми молитвами й трудами.

1025-РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ ВІДСВЯТКУЮТЬ У США Урочистості, пов������������� ’������������ язані з ювілеєм Хрещення Русі, пройдуть не тільки в Україні, Росії та Білорусі, але й у США, повідом­ ляє Седмиця.Ru. Первоієрарх Руської Православної Церкви Закордоном митрополит Іларіон напередодні святкування закликав свою паству зібратись на торжества в м. Джексон (штат Нью-Джерсі), де є православний храм в ім’я святого князя Володимира. «Багато наших кліриків і віруючих мають різне — неросійське — походження, але всім серцем прийняли звичаї й традиції Руської Православної Церкви. Не впадемо ж у спокусу поділу нашої єпархії на культурні групи. Тому що,

будучи синами й дочками Руської Православної Церкви, ми всі є громадянами Святої Русі», — сказано у зверненні владики Іларіона. Митрополит також відзначив, що «коли ми говоримо про Святу Русь, ми маємо на увазі не Російську Федерацію або будь-яке інше громадянське суспільство на землі, а той стиль життя, який через віки передали нам такі великі святі Руської землі, як рівноапостольні князь Володимир і княгиня Ольга, преподобні Сергій Радонезький, Іов Почаївський, Серафим Саровський і найближчі до нас мільйони новомучеників і сповідників XX ст.».

ЕЛЛАДСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВИСТУПАЄ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ НЕДІЛІ ЯК ВИХІДНОГО ДНЯ

Палке обговорення у Греції викликала пропозиція міністерства розвитку дозволити працювати торговельним закладам і в неділю, яка традиційно у цій країні є вихідним днем, повідомляє Седмиця.Ru. За це нововведення виступає й

«трійка» кредиторів Греції. Однак ця ідея зустріла відсіч з боку торговельних асоціацій. Думку Церкви з цього приводу висловив митрополит Коринфський Діонисій, представник Афінської Архієпископії по зв’язках із засобами масової

інформації. Елладська Православна Церква вважає, що неділя присвячена Господу Богу й повин­на залишатись неробочим днем, ніхто не може забрати у християнина право відвідувати недільні богослужіння та відпочивати після робочого тижня.

У КИТАЇ НАБИРАЄ ПОПУЛЯРНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ОБРЯД ВІНЧАННЯ Про це виданню «Амурська правда» розповів настоятель руського православного храму на честь святих апостолів Петра й Павла в Гонконзі священик Діонисій Поздняєв. «У Китаї дуже популярний християнський обряд вінчання: біла сукня, квіти, арка. Стало модно влаштовувати щось на кшталт вінчання — у церкву люди не йдуть, але обмінюються обручками, зізнаються одне

одному у вірності, тобто довільно складений світський чин, — пояснює отець Діонисій. — Писк моди — запросити на цей захід справжнього, бажано іноземного священика. Мене двічі запрошували. Одного разу вінчалися п р а в о сл а в н і китайці — спочатку я їх у храмі обвінчав, а трохи пізніше вони влаштували таку само церемонію для широкого кола людей. А наступного разу попросили

провести молебень із благословенням — наречена не була охрещеною. Але для них був обов’язковий момент обміну обручками, традиційні запитання одне одному. На одному католицькому храмі я навіть бачив рекламу «Вінчання у храмі — модно, креативно, могутньо!», на банері — китайська наречена в білій сукні, якісь пташки-квіточки». Підготував Олег Карпенко

16

православна газета

№ 13 (335), липень 2013

ПРОРОК МУХАММЕД І ХРИСТИЯНИ

Монастир святої великомучениці Єкатерини, Синай, Єгипет. Фото Іллі Колпакова

На Синайському півострові, просто посеред мусульманського світу, ось уже 14 століть стоїть православний монастир святої Єкатерини. Примітно, що обитель жодного разу не була ні зруйнована, ні пограбована, а під час революції бедуїни взяли її під свій захист.

У

січні 2011 р., у день національної солідарності з поліцією, хтось запропонував влаштувати день протесту проти поліцейської жорстокості. У п’ятницю, після молитви, на площу Тахрір вийшли тисячі людей, незадоволених тим, що в країні вже багато років діє військовий стан, а поліція не несе відповідальності за свої дії. «У людях було стільки протестуючого ентузіазму, що після п’ятничної проповіді вони вирішили зібратися на площі Тахрір і стали протестувати проти уряду взагалі — ось як усе почалося в Єгипті», — розповідає отець Іустин, бібліотекар Синайського монастиря святої Єкатерини, влаштувавшись на жорсткому стільці свого робочого кабінету. За його словами, революція поставила монастир під загрозу розграбування.

лені на гірських плаях навколо монастиря. Охорона підтримувалася цілодобово доти, доки влада в країні не перейшла до військових, і монастир не повернувся під захист держави. «Це мене дуже зворушило, — згадує отець Іустин.

— Я зрозумів, що, незважаючи на півтори тисячі років, які відділяють бедуїнів від їхніх предків, це ті самі воїни, що їх імператор привіз сюди у VI ст. І вони продовжують робити те саме —���������������� ����������������� захищати монастир».

тепер беру християн під руку мою як земляків моїх, і зобов’язуюсь в ім’я Аллаха бути їм захистом проти будь-якого супротивника. Нехай не посміє ніхто силою примушувати їх до покори, і не посміє зміщати їхніх єпископів і виганяти ченців з їхніх монастирів. Нехай не посміє ніхто руйнувати будинки їхньої молитви, не заподіє їм шкоди й не пограбує їх в ім’я вигоди для мусульман. Ослушник нехай буде оголошений клятвопорушником перед лицем Аллаха і бунтівником перед пророком його. Нехай будуть християни союзниками моїми, я клятвено ручаюсь бути їм захистом. Нехай не примусить їх ніхто залишити домівки свої, нехай не примусить до бою проти їхньої волі ��������������� —�������������� нехай мусульмани захищають їх силою зброї. Нехай не візьме ніхто заміж християнку проти її волі, й не стане на заваді їй відвідувати її церкву. Нехай буде повага до церков їхніх, і не стане на заваді ніхто підтримці їх і не поставить під сумнів святості даних у них обітниць. Нехай вірні не порушать клятви цієї до Судного Дня». У монастирі зберігається сучасна оригіналу копія грамоти. Оригінальний же документ було віддано турецькому султану 1517 р. Традиційно султани підтверджували привілеї, що їх дарує цей документ, аж до Абдул Хаміда II, останнього султана Туреччини. «Цей документ заслуговує на те, щоб його краще знали й більше поважали, як прецедент мирних і конструктивних відносин між мусульманами та християнами, — вважає отець Іустин. — Серйозне

МАМА З МАЛЕНЬКОЮ ДОНЬКОЮ ПРОСЯТЬ ПРО ДОПОМОГУ «Доброго дня! Мене звати Олена, у мене є донька Анастасія (у Хрещенні — Богдана), якій майже чотири роки. Я — мати-одиначка... Прописані ми з Настею в центрі обліку бездомних громадян, оскільки власного житла не маємо. Дитина дуже часто хворіє, тому влаштуватися на постійне місце роботи у мене не виходить. Хапаюся за все — то конверти клею, то вікна комусь помию, але це все разове, і заробіток дуже маленький. Єдине постійне джерело доходу — це 390 грн, які виплачують на дитину, але цього не вистачає навіть на її лікування, не кажучи вже про оплату житла та про харчування. Так ми й живемо... Допомагали й допомагають друзі та знайомі, але їхні можливості теж не безмежні.» Тел.: 093–847–01–64 (Олена Міхеєва), 097–291–55–76 (Дмитро Буличов, волонтер) РЕКВІЗИТИ Д ЛЯ НА Д АННЯ ДОПОМОГ И:

Приватбанк Номер картки: 4149 6054 5093 0516 Одержувач: Журавель Юлія Сергіївна (картку відкрито на ім’я дочки подруги, але перебуває в Олени)

КІНОПЕРЕГЛЯД

«НЕМОЖЛИВЕ»

ОТЕЦЬ ІУСТИН

У монастирському музеї зберігаються скарби світового значення, зокрема три найдавніші з відомих людству християнських ікон (VI ст.), й просто безліч золотих та срібних предметів. У розпал заворушень єгипетські поліцейські перестали виходити на роботу, і блокпости в ущелині по дорозі до монастиря спорожніли. Монастир залишився без охорони. Тоді до ченців із офіційною делегацією прибули бедуїни племені джабалія. Вони проживають приблизно за три кілометри на північ від монастиря в селищі святої Єкатерини й не схожі на решту дев’ять бедуїнських племен Синаю. (Хоча, за чутками, вони так само торгують наркотиками і зброєю.) Джабалія є прямими нащадками 200 воїнів, яких разом із сім’ями привіз на Синай імператор Юстиніан для будівництва єкатерининського монастиря і його захисту в VI ст. Наприкінці VII ст. воїни перемінили свою віру, навернувшись в іслам, але зберег­ли вірність своїй службі. І єгипетська революція ще раз це підтвердила. Бедуїни сказали ченцям, що були разом із ними усі ці століття і не збираються залишати монастир у такий важкий час. Того ж дня бедуїни зайняли кинуті блокпости в ущелині, перегородивши її надійніше, ніж спартанці Фермопіли. Вартові також були вистав-

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

Фірман Мухаммеда. Фото Іллі Колпакова

ОХОРОННА ГРАМОТА ПРОРОК А МУ Х АММЕ Д А

Завдяки сухому клімату і праці ченців монастир має приголомшливу збірку рукописів і книг, найдавніших ікон, богослужбових предметів та церковних облачень. Один із найважливіших документів монастиря —��������������� ���������������� знаменита охоронна грамота пророка Мухаммеда (Фірман Мухаммеда). Вважається, що її текст диктував сам пророк Мухаммед, і папір скріплений відбитком його долоні. У грамоті говориться таке: «В ім’я Аллаха милостивого і милосердного. Це послання від Мухаммеда ібн Абдалли усім християнам, ближнім і дальнім, нехай буде воно запорукою нашої з ними єдності. Цим приношу я клятву за себе, моїх слуг, послідовників і одновірців, в тому, що від-

випробування для світу сьогодні — це фундаменталізм, який у релігійному контексті стає екстремізмом. Увесь арабський світ змінюється, багато країн зазнають серйозних політичних змін. І з цими змінами приходять перспективи появи уряду, який більше рахується з потребами народу. Але разом із тим з’являється перспектива появи й більш тоталітарних і фундаменталістських режимів. Монастирю доводиться бути дуже чутливим до змін. Із VII ст. монастир ���������� —��������� це християнський інститут, що живе в мусульманському світі, тому в нас накопичився великий досвід поваги, толерантності й мирного співіснування, який потрібно раз у раз підтверджувати у випробуваннях, що виникають сьогодні». Кирил Миловідов, «Нескучный сад»

Сучасне людство, здається, починає звикати до частих повідомлень про лиха, спричинені війнами, природними або техногенними катастрофами. Прослухавши чергове таке повідомлення, глядач перемикає телевізор на улюблену програму чи продовжує займатися своїми справами, насолоджуючись комфортом від думки, що ця біда сталася не з ним, не з його близькими. І таким чином людина не помічає, як її душа поступово черствіє, втрачає співчуття, виправдовуючись у думках: «А що я можу зробити? Там є кому рятувати ситуацію!». І лише деякі поспішають допомогти: хто матеріальними коштами, хто докладаючи своїх сил, хто молитвою за тих, які потрапили у біду. інострічка іспанського режисера Хуана Антоніо Байона «Неможливе» (2012 р.) переносить нас у рік 2004-й — до катастрофи в країнах Південно-Східної Азії (Шрі-Ланка, Індонезія, Таїланд та ін.), коли величезне цунамі забрало життя понад 230 тисяч осіб. Фільм має за основу реальну історію родини, що пережила цю трагедію. езтурботний сонячний ранок на узбережжі Індійського океану за одну мить перетворюється на суцільне пекло. Родина — подружжя і троє дітей — проходить через жах стихії, та найстрашніше — через душевні муки від утрати рідних. Переборюючи нестерпний фізичний біль і долаючи розпач, герої фільму, завдяки любові одне до одного й силі духу, роблять, здавалося б, неможливе — виходять переможцями в цьому страшному випробуванні. Хоча у фільмі немає жодного слова про Бога, та ми бачимо Його Промисл. інодрама дає можливість перейти від загальної уяви про трагедію до співчуття конкретним її жертвам. Тим самим фільм ніби протвережує від обивательського сприйняття катастрофи, нагадує про те, що за всім цим — долі людей, їхнє горе, їхній крик про допомогу. Чи можемо ми їм допомогти? Можемо. І насамперед — нашою молитвою.

К Б

К