Cerkovna gazeta 2013 17 339 ua

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Вересень 2013 № 17 (339)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua, cpg.in.ua СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ Історія всиновлення: душа світла, тепла, а ноги ми йому полагодимо

ПАМ’ЯТНІ ДАТИ Свято-Троїцька Олександро-Невська Лавра

Влад — наша дитина. Я відчуваю його, як свого. Важко уявити його в іншій родині

Найвідоміший монастир на честь благовірного князя — ОлександроНевська Лавра в Петербурзі — святкує 300-річчя

с. 6

с. 8

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ДУХОВНИЙ ВИМІР Чи безневинна лайка?

Мудрі звуки

З погляду християнської аскетики, лайка — це пряме породження блудної та гнівної пристастей. Ці пристрасті завжди ідуть поряд одна з одною

Особливе хвилювання відчував я щоразу, коли слухав у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі її розспів

с. 12

с. 14–15 К АНОНІЗАЦІЯ

ПРОСЛАВЛЕННЯ В ОЛЕКСАНДРІЇ 4 вересня в м. Олександрія Кіровоградської області пройшли урочистості з нагоди прославлення в лику місцевошанованих святих Ол е кс а н д р і й ської єпархії протоієрея Адріана Вожакова († 1937) та протоієрея Димитрія Сурмелі († 1937). Рішення про прославлення священномучеників Адріана й Димитрія було прийнято Священним Синодом Української Православної Церкви на засіданні 5 січня 2013 р. (журнал № 2). З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, служіння Літургії з чином прославлення в Покровському кафедральному соборі м. Олександрія очолив Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. Його Високопреосвященству співслужили єпископи Кременчуцький і Лубенський Миколай та Олександрійський і Світловодський Боголеп, а також духовенство єпархії. Після закінчення Літургії митрополит Антоній від імені Блаженнішого Митрополита Володимира привітав владику Боголепа зі знаменною подією в житті Олександрійської єпархії, а також із тезоіменитством, передавши йому в дар пам’ятну панагію. Життєписи новопрославлених святих читайте в найближчих номерах «Церковної православної газети». ЮВІЛЕЙ

75-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТРОПОЛИТА ОДЕСЬКОГО І ІЗМАЇЛЬСЬКОГО АГАФАНГЕЛА

ПРАВОСЛАВ'Я В МОЛДОВІ ВІДЗНАЧИЛО ЮВІЛЕЙ 7 вересня у Кишиневі розпочалися урочистості з нагоди 200-ї річниці заснування КишинівськоМолдавської Митрополії. Урочисті заходи очолив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у торжествах взяв участь Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній та голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Читайте на с. 3

Читайте на с. 2

2

№ 17 (339), вересень 2013

Закінчення. Початок на с. 1

75-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТРОПОЛИТА ОДЕСЬКОГО І ІЗМАЇЛЬСЬКОГО АГАФАНГЕЛА 31 серпня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир прибув у Одесу для участі в урочистостях з нагоди 75-річчя від дня народження митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела. В аеропорту Предстоятеля Української Православної Церкви зустрічали: митрополит Агафангел, митрополити Донецький і Маріупольський Іларіон, Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, архієпископ Горлівський і Слов’янський Митрофан, вікарій Одеської єпархії єпископ Овідіопольський Аркадій, духовенство

3 вересня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся із групою дітей з дитячого будинку сімейного типу, який діє при Вознесенському Банченському монастирі Чернівецької єпархії. У зустрічі взяли участь намісник монастиря і керівник дитбудинку єпископ Банченський Лонгин та голова Синодального відділу з благодійності й соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський. У Всіхсвятському храмі при Митрополи-

3 вересня, в день відкриття третьої сесії Верховної Ради України VII скликання, Повноважний Представник УПЦ у Верховній Раді України прото­ ієрей Василій Русінка передав голові Парламенту Володимиру Рибаку лист Предстоятеля УПЦ до керівництва Верховної Ради із проханням включити до порядку денного ряд законопроектів, спрямованих на законодавче вирішення нагальних питань подальшого розвитку державно-церковних відносин. У листі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї Украї­ни йдеться про такі законопроекти: «Про внесення змін до деяких законів Украї­н и (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади)» (номер реєстрації 2051); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заборони приватизації, списання і відчуження культових та інших будівель і майна)» (№ 2894); «Про внесення змін до

православна газета

П РЕ ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

Одеської єпархії. Потім Блаженніший Митрополит Володимир прибув до Успенського Одеського чоловічого монастиря, де біля святих врат Його Блаженство зустрічали братія обителі та учні Одеської духовної семінарії. Блаженніший Владика відвідав Успенський храм, де помолився біля святинь і звернувся до присутніх з архіпастирським словом. Його Блаженство, зокрема, висловив радість у зв’язку з ювілеєм митрополита Агафангела і зазначив, що завжди вирушає до Одеси як до першоджерела свого духовного прозріння, становлення (бого-

словського і загальнохристиянського), свого церковного служіння Богу. Предстоятель УПЦ також подякував митрополиту Агафангелу за багаторічне управління Одеської єпархією — «богомудре, активне, зі знанням справи і сповнене сердечного почуття». Потім Блаженніший Митрополит Володимир відвідав монастирське братське кладовище, де звершив заупокійне богослужіння біля могили свого духовного отця митрополита Бориса (Віка), а також підніс до Господа молитви про спочилу інокиню Макарію — матір митрополита Агафангела.

1 вересня в Одесі відбулися урочистості на честь 75-річчя митрополита Одеського у Ізмаїльського Агафангела. Цього дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста. Його Блаженству співслужили: митрополити Кишинівський і всієї Молдови Володимир, Одеський і Ізмаїльський Агафангел, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон, Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Феодосійський і Керченський Платон, Тернопільський і Кременецький Сергій, Рязанський і Михайлівський Павел (Росія), Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, Вишгородський і Чорнобильський Павел, ієрархи УПЦ та Помісних Православних Церков, духовенство Одеської єпархії. На малому вході, за заслуги перед Церквою та у зв’язку з ювілеєм, митрополит Агафангел був нагороджений Відзнакою Предстоятеля Української Православної Церкви. По закінченні Літургії було звершено молебень. Потім

Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до владики-ювіляра з вітальним словом, у якому, зокрема, зазначив, що за понад 20 років архіпастирського служіння на Одеській кафедрі митрополит Агафангел виявив себе як чудовий храмобудівник. Блаженніший Владика подарував митрополиту Агафангелу на молитовну пам’ять ікону Божої Матері. У слові-відповіді владика Агафангел подякував Предстоятелю УПЦ за візит та участь в ювілейних урочистостях. Потім відбувся хресний хід, під час якого Блаженніший Митрополит Володимир освятив пам’ятник святителю Інокентію (Борисову), зведений трудами митрополита Агафангела. Того ж дня ввечері Блаженніший Митрополит Володимир взяв участь в урочистій академії, присвяченій 75-річчю митрополита Агафангела, яка відбулася в Одеському національному академічному театрі опери та балету. За матеріалами офіційного сайта УПЦ і сайта Одеської єпархії УПЦ

чій резиденції Його Блаженство благословив дітей на паломницьку поїздку до Святої Землі. Паломництво групи у складі 100 дітей на чолі з єпископом Лонгином організовано Синодальним відділом з благодійності й соціального служіння УПЦ та паломницьким центром «Истоки». Після благословення учасники паломницької групи відвідали Святу Успенську Києво-Печерську Лавру, де вклонилися монастирським святиням. Братією обителі також був організований благодійний обід для юних паломників.

статті 265 Податкового кодексу України (щодо об’єктів житлової нерухомості релігійних організацій)» (№ 2895); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо добровільної участі у системі загально­ обов’яз­ко­вого державного соціального страхування священн о сл у ж и тел і в , ц е р ко в н о ­ служителів релігійних організацій, які не є найманими працівниками)» (№ 2896); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо створення умов для повернення культових споруд релігійним громадам)» (№ 2993); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо партнерських взаємовідносин держави, школи і церкви)» (№ 2340а); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо визнання документів про освіту і наукові ступені, що їх видають і присвоюют ь д у хо в н і навчальні заклади)» (№ 2380а); «Про внесення змін до деяких законів України (щодо запрова-

дження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес») (№ 3026); «Про відродження унікального символу Православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві» (№ 3007), а також про проект парламентської Постанови «Про скасування Заяви Президії Верховної Ради України від 15 червня 1992 року № 2446-XII (щодо Собору Української Православної Церкви в Харкові)» (№ 2774). Разом із тим Українська Православна Церква закликала керівництво Верховної Ради не включати до порядку денного Парламенту України скандально відомий проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 2342), як такої, що суперечить традиційним духовним і моральним цінностям нашого народу та сприяє моральному розкладанню українського суспільства.

8 вересня, в Неділю 11-ту після П’ятидесятниці, день свята Стрітення Володимирської ікони Божої Матері, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври.

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Фото протодиякона Максима Брусники вул. Лаврська 15, корп. 39, Газета віддрукована у типографії тел./факс: 254–48–63 ТОВ «Новий Друк», 02094, м. Київ, Відповідальний секретар вул. Магнітогорська, 1, Олена Головіна тел.: 536–15–28 Редагування і коректура: Свідоцтво про реєстрацію монахиня Євтропія (Бобровнікова), Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, КВ № 126901574 ПР Олена Скринник, Аліна Кудлай від 07 червня 2007 р. Верстка та дизайн: ієрей Сергій Підписано до друку Кононенко, Віталій Сидоркін, 12.09.2013 р. Максим Мудрак, Наталія Реплянчук Наклад 20 000 прим.

Його Блаженству співслужили намісник обителі митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, єпископ Ірпінський Климент і насельники монастиря у священному сані. За матеріалами офіційного сайта УПЦ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою.

православна газета

Н О В И Н И, П ОД І Ї, КО М ЕН ТА Р І

№ 17 (339), вересень 2013

3

Закінчення. Початок на с. 1

ПРАВОСЛАВ'Я В МОЛДОВІ ВІДЗНАЧИЛО ЮВІЛЕЙ 7 вересня в Національному палаці «Ніколає Сулак» відбувся святковий акт. У заході взяли участь керівництво країни, ієрархи, які прибули на урочистості, та інші офіційні особи. На початку акту Святіший Патріарх Кирил привітав учасників та гостей урочистостей із 200-річчям заснування Кишинівсько-Хотинської єпархії. Архіпастир подякував за відродження церковного життя митрополиту Володимиру, єпископату, духовенству та всім православним віруючим республіки, кожен з яких у міру своїх сил брав участь у цьому великому історичному відродженні Православ’я на молдовській землі. Після завершення святкового акту учасники урочистостей відвідали Успенський Капріянський монастир, де Святішим Патріархом була відслужена літія на могилі митрополита Гавриїла (БенулескуБодоні).

8 вересня, в день Стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив служіння Божественної літургії на площі перед кафедральним собором на честь Різдва Христового в Кишиневі. Його Святості співслужили: митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній, архієреї Молдови, Росії, України. Після Літургії Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній передав від Предстоятеля Української

Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира репринтну копію Пересоп­ ницького Євангелія та вітальний адрес із нагоди 200-річного ювілею утворення Кишинівсько-Хотинської єпархії. «Християнство на території сучасної Молдови відоме ще з перших століть існування Церкви. Молдова пройшла довгий історичний шлях, увібравши безліч культурних впливів. Особливо ми б хотіли сьогодні підкреслити, що ще з XI ст. склалися тісні культурні й духовні зв’язки між молдовськими землями і Київською Руссю, — сказано у вітальному слові Предстоятеля УПЦ. — Тісні духовні зв’язки між Україною та Молдовою існували й у наступні століття. Досить пригадати, що одним з найвидатніших Київських митрополитів за всю історію Православної Церкви в Україні був уродженець Молдовського князівства святитель Петро Могила. Нинішній рік є ювілейним для всієї Руської Православної Церкви. Минуле літо було ознаменовано урочистостями на честь 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Це свято знову продемонструвало всьому світові силу Святого Православ’я, засвідчило нашу єдність у Христі. Глибоко символічно, що саме цього року ми відзначаємо і 200-річчя створення Кишинівської єпархії. Це дає нам можливість ще раз звернути свій погляд в історію і замислитися над долями Православ’я в наших країнах. Нехай Господь молитвами Своєї Пречистої Матері зберігає у благочесті Православну Церкву в Молдові», — завершив привітання Блаженніший Митрополит Володимир. Сайт КДАіС

ПРО ЩО МРІЮТЬ ДІТИ В Українському домі презентували проект допомоги юним пацієнтам «OХМАТДИТу»

Н

а великому екрані головного конгрес-центру Києва — казковий світ. Маленькі принци й принцеси танцюють і читають вірші. У казці їм добре, а в реальності їхнє жит тя затьмарюють щоденні крапельниці й медичні процедури. Дівчатка й хлопчики на екрані — це пацієнти відділення токсикології та інтенсивної еферентної терапії «OХМАТДИТу». Саме для них і організували 29 серпня в Українському домі презентацію збірника «Казки, що виховують: класика для дітей». У книгу ввійшли десять казок різних країн світу — з ілюстраціями юних художників із «OХМАТДИТу». Разом із книгою підготували й аудіоверсію збір-

ника, яку начитали актор Володимир Талашко, Віталій Лінецький, телеведучі Ганна Гомонай, Руслан Сенічкін і Наталя Тихопій, режисер Данило Сирих. Мета благодійного проекту — зібрати гроші на лікування 22 маленьких пацієнтів відділення токсикології, які потребують термінової пересадки нирки. Необхідну інформацію (діагноз, банківські реквізити, контакти батьків) організатори опублікували на сайті проекту kazki.com.ua. Крім того, тут можна безкоштовно завантажити книгу, подивитися малюнки й фотографії, ближче познайомитися з дітьми, прочитати індивідуальну візитну картку кожної дитини й по можливості допомогти.

Ініціатор благодійного проекту — народний депутат України, лікар-педіатр, член Опікунської ради Національної клініки «OХМАТДИТ» Андрій Шипко. З його ініціативи у відділенні токсикології постійно проводяться сеанси казкотерапії. Читати казки дітям приходять відомі диктори й артисти. «Атмосфера лікарні — це далеко не та атмосфера, як у школі чи садочку, — розповідає Андрій Шипко. — Діти перебувають на лікуванні роками. Коли створюєш у лікарні атмосферу дружби й творчості, то й лікування проходить по-іншому. Найголовніше — те, що ми організували дітям свято, вселили в них радість і віру, й вони щиро прийняли все це».

На сцені Українського дому того дня виступили зірки кіно й естради: народна артистка України Ніна Матвієнко, народний артист України Володимир Талашко, група «С. К. А. Й.», співак Андрій Кравчук, народний артист України Гурбан Аббасов, заслужена артистка України Тамара Ходакова й інші. Але головними учасниками заходу були діти, які потребують допомоги. І на свято вони прийшли не як пацієнти лікарні, а як казкові герої. Особисту участь у проекті взяв голова Синодального молодіжного відділу УПЦ єпископ Обухівський Іона. Він передав усім учасникам проекту благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. «У дитинстві багато хто наслідує казкових героїв, які борються зі злом. У казках не все гладко, і це непогано, — розповідає владика. — Як і те, що позитивні герої із честю виходять зі скрутних ситуацій, долаючи всі перешкоди. Загалом, усе це сприяє формуванню в дітей правильного настрою та ставлення до життя. І я можу тільки дякувати людям, які читають казки тим, кому їх не читають батьки, у силу яких би то не було обставин». Єпископ Іона вважає, що це служіння важливе не тільки для слухачів казок, які перебувають у дитбудинках і лікарнях, але й для волонтерів. Адже допомога й підтримка стражденних і нужденних — це дієве виконання заповіді Господа Іісуса Христа. Відвідуючи лікарні й дитбудинки, можна переосмислити ставлення до життя й навіть уникнути депресії. Підтриму-

ючи нужденних, зустрічаючись із чужим горем, людина починає адекватніше оцінювати свої проблеми, які найчастіше не мають нічого спільного з реальністю й майже завжди перебільшені. Наприкінці свята телеведуча Наталя Тихопій і співак Андрій Кравчук провели благодійний аукціон, на якому виставили десять картин, написаних дітьми під час занять із казкотерапії. Покупці робіт пожертвували на лікування дітей 33 тисячі гривень. Усі гості заходу одержали в подарунок збірник «Казки, що виховують: класика для дітей». Наклад книги — три тисячі примірників. Збірник безкоштовно поширюватимуть у школах, дитячих садках і будинках-інтернатах. А що ж головні винуватці урочистостей в Українському домі? Вони мріють про свою казку з гарним кінцем. Про це вони розповідали з екрана у конференц-залі: — Хочу поїхати додому і щоб уже не потрапляти сюди. Жити нормально.

— Зробити пересадку й бути вдома зі своєю сім’єю.

— Одужати і, коли виросту, бути розумним.

— Я хочу одужати, танцювати й стати відомим хореографом... Ціна їхньої мрії — 40–50 тисяч гривень, потрібних для лікування. Команда організаторів і волонтерів благодійного проекту вірить: разом ми зможемо допомогти дітям перемогти хворобу. Олег Карпенко

4

№ 17 (339), вересень 2013

П раво с лав н ий Кал е н да р

ДУХОНОСНИЙ ПАСТИР

Святитель Геннадій, патріарх Константинопольський (день пам’яті — 13 вересня за н. ст. ) У другій половині V ст. у столиці Візантійської імперії, Константинополі, жив такий собі живописець, що наважився написати образ Іісуса Христа з рисами грецького язичницького божества Зевса. Однак Бог зневаженим не буває (Гал. 6: 7), і рука художника, який вчинив таке блюзнірство, заніміла і стала всихати. Вражений горем живописець звернувся по допомогу до Святої Церкви. У цей час Константинопольську патріаршу кафедру посідав святитель Геннадій. Отримавши від нього слова повчання, живописець приніс покаяння і при всіх сповідав свій гріх патріарху. З цього часу хвороба відступила від святотатця, і з часом рука стала такою, як і раніше. Патріарший престол святитель Геннадій посів 458 р., за прав-

ління святого благовірного імператора Лева Великого. Якось, в одній з нічних молитов Геннадія, Господь відкрив Своєму угоднику, що після його смерті на паству будуть сильні напади ворога. Відтоді й до кінця своїх днів праведник невпинно підносив молитви Спасителю про мир Церкви, щоб Господь зберіг її непереможеною силами пекла. Сучасники запам’ятали патріарха як людину незлобиву, лагідну, чисту в справах і намірах. Водночас святитель ревно відстоював чистоту православного віро­ вчення і вимагав такого ж ставлення до справи свого служіння з боку підлеглого йому священства. Ті, хто хотів прийняти ієрейський сан, повинні були добре знати Святе Письмо й на пам’ять цитувати Псалтир. Геннадій скли-

ЗАХИСНИК ЄДНОСТІ ЦЕРКВИ

Священномученик Кіпріан, єпископ Карфагенський (день пам’яті — 13 вересня за н. ст. ) У середині III ст. у північноафриканському місті Карфаген спалахнула епідемія моровиці. Городяни стали масово залишати місто, кинувши напризволяще не тільки своє майно, а й смертельно хворих родичів. У такій ситуації Карфагенський єпископ вирішив особистим прикладом показати, що епідемії можна протистояти не тільки втечею. Він особисто доглядав за покинутими хворими, ховав померлих, зокрема і язичників. У цей час на Карфаген обрушилося ще одне випробування: посуха та її неминучий наслідок — голод. Панікою, що виникла, скористалися кочові племена нумідійців, які стали здійснювати набіги й забирати місцевих жителів у полон. Щоб полегшити життя страждальцям, єпископ переконав заможних городян пожертвувати свої кошти на харчування голодним і викуп полонених, кажучи: «Любов — основа всіх чеснот, вона вічно буде з нами у Царстві Небесному».

Цього архієрея звали Кіпріан. Для святителя Карфаген був рідним містом. Тут він виріс у сім’ї сенатора-язичника, тут отримав блискучу світську освіту, ставши вчителем красномовства і філософії у місцевій школі. З часом ораторський талант Кіпріана отримав загальне визнання. Його часто можна було зустріти на судових засіданнях як захисника інтересів своїх співгромадян. Проте ні слава, ні багатство, ні розкішні бенкети із друзями не могли втішити Кіпріана в пошуку відповіді на одне питання, яке хвилювало його: що є істина? З цим самим питанням він звернувся до християн. Ознайомившись із працями апологета Тертулліана, Кіпріан усвідомив, що при своєму способі життя він не здатний відчути переродження. Зі стану нерішучості його вивів місцевий пресвітер Цецилій, і в 46 років Кіпріан став оглашенним. Роздавши своє майно убогим, він

СІЛЬ ЗЕМЛІ

Святий мученик Мамант (день пам’яті — 15 вересня за н. ст.) «Поминайте святого мученика: ті, хто бачив його у видінні, <...> кому з тих, хто призиває ім’я його, він допоміг самою справою, кого із заблукалих у житті наставив, кого від недуг зцілив, чиїх дітей, уже померлих, знову повернув до життя, чиє життя продовжив — усі, зібравшись воєдино, принесіть хвалу мученику». Ці слова святителя Василія Великого були сказані через століття після смерті святого мученика Маманта. Божий угодник народився в малоазійському місті Кесарія у першій половині III ст. Однак на світ він з’явився не в батьківському домі, наповненому затишком і теплом, а в тюремній камері, куди його благочестива мати Руфіна потрапила за відкрите сповідання віри у Христа. Відразу після народження Маманта свята Руфіна померла, в передсмертній молитві попросивши Господа бути Хранителем і Заступником її синові. Незадовго до свого народження немовля втратило і батька, Феодота, який також опинився в темниці за свої переконання. Феодот упрохав Спасителя взяти його до Себе до того, як

розпочнуться тортури над християнами, і Господь почув молитви страждальця. Святі останки батьків Маманта були поховані на кошти багатої вдови Аммії, яка стала хлопчикові другою мамою й оточила його любов’ю і турботою. Мамант усім серцем сприйняв християнське віровчення, був старанний в науці, мав як на свої роки розважливий розум. Особистим прикладом отрок привів до Христа багато своїх однолітків, за що був викликаний на допит до місцевого правителя Демокріта. Враховуючи походження юного в’язня, Демокріт не наважився застосувати щодо нього тортури й направив сповідника на суд імператора Авреліана. Коли Мамант постав перед лицем верховного правителя, то виявив твердість у вірі й не піддався на вмовляння та погрози. Більше того, юнак викрив Авреліана в лукавстві та божевіллі, оскільки той наполягав на поклонінні бездушним божкам. Імператор був збентежений такою зухвалістю і наказав катувати його, після чого сповідника кинули в

кав Помісний собор, де була засуджена єресь константинопольського священика Євтихія, який стверджував, що в Іісусі Христі була тільки одна природа — Божественна, тоді як тіло Спасителя було примарним і уявним. Також на Соборі було засуджено таке явище, як симонія, тобто набуття священицького сану за винагороду. Служіння патріарха Геннадія закарбувалося в пам’яті нащадків будівництвом столичної церкви в ім’я святого пророка Іоанна Предтечі, а також одним дивовижним епізодом із життя святішого. У той час у храмі в ім’я святого мученика Єлевферія в Константинополі служив клірик Харисим. Своє життя він проводив у лінощах і нечистоті, крім цього він іноді займався розбоєм і чаклунством. Довгі вмовляння патріарха ні до чого не привели. Щоб напоумити негідного служителя, святитель розпорядився завдати йому кілька ударів. Однак цей вимушений переселився у дім священика і незабаром прийняв Хрещення. «Коли хвиля, що відроджує, очистила нечистоти мого колишнього життя, — писав пізніше святитель, — світло, тихе і ясне, зійшло з Неба в серце моє». Через рік праведник прийняв ієрейський сан, а коли 248 р. помер місцевий єпископ Донат, то городяни одностайно обрали Кіпріана своїм новим архієреєм. Насамперед новий Карфагенський єпископ взявся за викорінення пороків серед кліру й пастви, підкріплюючи свою діяльність особистим прикладом. Духовний авторитет святителя визнали єпископи прилеглих міст. У 249 р. імператором Риму став Декій, який почав гоніння на Церкву. Про це Кіпріану стало відомо із сонного видіння. Роздавши церковне майно клірикам, святитель таємно залишив місто, щоб зберегти можливість підтримувати віру пастви. Під час мук деякі християни не витримували тортур і приносили жертви ідолам. Перш ніж прийняти їх у лоно Церкви, Кіпріан наказував спочатку упевнитися в щирості їхніх намірів, а потім, море. Однак Мамант залишився живий. Він був урятований Ангелом, який відніс його на одну з найвищих гір недалеко від м. Кесарії. Праведник зробив собі невелике помешкання і став вести суворий спосіб життя, проводячи час у молитві й читанні Святого Письма. Юнак харчувався молоком диких кіз і ланей. З часом він отримав особливий дар повелівати тваринним світом. У житті юного відлюдника стало нерідким таке явище: щоб послухати читання Святого Євангелія, біля його оселі збиралися звірі, що жили в тих місцях. Святий знайшов можливість здійснювати і справи милосердя: із залишків молока він робив сир і роздавав його нужденним. Через деякий час слава про подвижника поширилася по всій окрузі, що стривожило правителя Кесарії Олександра, і той послав за Мамантом загін воїнів. Коли юнак зустрів солдатів у горах, то запросив їх до себе, напоїв молоком і пригостив сиром, після чого відкрив їм своє ім’я, оскільки знав, що закінчить своє життя мученицькою смертю. Опинившись перед правителем Олександром, юнак так само сміливо, як колись перед імператором, визнав себе християнином і викрив правителя в недале-

православна газета

захід впливу також не дав позитивного результату. Харисим продовжував попередній спосіб життя, спокушаючи нестійких у вірі парафіян. Тоді святитель Геннадій благословив одному зі своїх служителів прийти у храм грішного клірика і звернутися по допомогу до святого мученика Єлевферія, на честь якого була освячена церква. Звернувшись до мощей святого як до живої

людини, посланець патріарха голосно промовив наболіле прохання владики: «Святий мучениче Єлевферію! Патріарх Геннадій сповіщає тобі через мене грішного, що клірик Харисим, який служить у твоєму храмі, чинить багато беззаконь та спокус, тому ти або виправ його, або відсічи його від Церкви». Наступного ранку Харисим був знайдений мертвим... Саме під час патріаршого служіння святителя Геннадія римський сенатор Студій заснував знаменитий Студійський монастир. Від рук святого владики прийняв благодать священства преподобний Даниїл Стовпник, а преподобний Маркіан ніс у святішого послух економа. Із творінь патріарха до нас дійшли його тлумачення на книгу пророка Даниїла, а також «Окружне послання проти симонії», затверджене Собором 459 р. Після 13 років служіння на патріаршій кафедрі святитель Геннадій мирно спочив 471 р.

після церковного покаяння і благословення єпископа, приймати у спілкування. Думку святителя підтримали й інші місцеві єпископи. А 251 р. таким самим було рішення і Помісного Собору. Однак римський пресвітер Новаціан став наполягати на тому, що тих, хто відпав під час гоніння, не можна приймати в Церкву навіть після покаяння. У цьому він переконав карфагенського пресвітера Новата і трьох італійських єпископів. А коли не зустрів підтримки з боку Римського єпископа, став наполягати

на виборах нового Предстоятеля Церкви, чим створив загрозу розколу. У відповідь на таке беззаконня Кіпріан написав цілу книгу під назвою «Про єдність Церкви». У 253 р. до влади прийшов імператор Валеріан, і гоніння на християн повторилося. На пропозицію принести жертву ідолам святитель відповів відмовою, за що був засланий у м. Курубіс, де йому було відкрито про майбутню мученицьку смерть. Праведник написав багато листів і книг, які стали зразками православного сповідання і читалися на III Ефеському і IV Халкидонському Вселенських Соборах. Бажаючи постраждати у Карфагені, Кіпріан повернувся в місто. На суді він спокійно відповів, що не принесе жертви ідолам, а на смертний вердикт відповів словами: «Хвалити Бога!». Після цього священномученик востаннє благословив паству, розпорядився дати 25 златниць катові, сам зав’язав собі очі і схилив голову під меч. Ця подія відбулася 258 р. За часів правління короля Карла Великого (771–814) мощі Кіпріана були перенесені до Франції.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ ДНІ ПАМ’ЯТІ:

17 вересня — святителя І­о асафа, єпископа Бєлгородського; святителя Митрофана, єпископа Воронезького; 18 вересня — благовірного князя Гліба, у Святому Хрещенні Давида; преподобного Іова Угольського; 19 вересня — Києво-Братської ікони Божої Матері; 20 вересня — преподобно­ мученика Макарія Канівського, архімандрита Овруцького, Переяславського; 21 вересня — Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; ікони Софії, Премудрості Божої (Київської); 22 вересня — праведних Богоотців Іоакима й Анни; святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського; Собору Глинських святих;

23 вересня — преподобного Павла Послушливого, Печерського, у Дальніх печерах; 24 вересня — преподобного Силуана Афонського; Собору Святогірських святих, які в Успенській Святогірській Лаврі спочивають; Святогірської Зимненської ікони Божої Матері; 25 вересня — Боянської ікони Божої Матері; 27 вересня — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; святителя Іоанна Златоуста; 29 вересня — преподобного Кукші, сповідника Одеського; преподобного Іони Київського; ікони Божої Матері, іменованої «Призри на смирення», у Києві.

коглядності і сліпоті. Відповіддю були жорстокі тортури. Олександр не спинявся і вигадував усе нові катування для праведника. Сповідник отримав розраду, почувши звернені до нього з неба слова: «Кріпись і мужайся, Маманте». Нарешті, правитель віддав змученого юнака на поживу звірам, але ті, на подив Олександра, не чіпали святого.

Побачивши здивування правителя, один з язичницьких жерців метнув у Маманта тризуб і смертельно поранив його. Мученик зміг вийти за межі міста й помер в одній з печер. Це сталося 275 р. Дуже скоро Господь відкрив християнам, що Мамант угодний Йому, звершивши за молитвами святого багато чудес. Підготував Андрій Гор

православна газета

н ови н и, події, ком е н та р і

ЦЕРКВА, С УСПІЛЬС ТВО, ДЕРЖ АВА

29 серпня в смт Макарів Київської області відбулася зустріч голови Синодального комітету УПЦ з біоетики та етичних питань Української Православної Церкви

єпископа Макарівського Іларія із селищним головою Олександром Іващенком. У зустрічі взяв участь прес-секретар Макарівського вікаріатства Київської єпархії

архіманд­рит Філарет (Єгоров). Було обговорено питання взаємодії співробітників очолюваного владикою Іларієм Комітету з керівниками територіальних громад Київської області. Макарівський селищний голова також розповів про хід підготовки до святкування Дня Макарова, який відзначатиметься 4 жовтня, в день згадування знайдення мощей святителя Димитрія Ростовського (уродженця Макарова). Сторони домовилися про спільну роботу з проведення урочистостей, а також з проведення міжнародного фестивалю духовної, дитячої та сімейної пісні, присвяченого дню пам’яті святителя Димитрія. Крім того, обговорювалося питання встановлення побратимських стосунків між Макаровом і Ростовом Великим (РФ), де у Спасо-Яковлівському Димитріївському монастирі спочивають мощі святителя.

Української Православної Церкви протоієрей Миколай Данилевич, радник Предстоятеля Української Православної Церкви Юрій Решетніков, голова Відділу Московського Патріархату з відносин Церкви й суспільства, член Консультативної ради ОБСЄ з питань свободи релігії або переконань протоієрей Всеволод Чаплін. У ході дискусії, в якій також взяли участь представники різних релігійних громад, державних органів

ряду країн, учені та дипломати, проект документа (спрямований на сприяння д е рж а в н о м у визнан­ню релігійних громад шляхом їхньої реєстрації) було піддано ретельному аналізу. Юрій Решетніков у своєму виступі, зокрема, відзначив необхідність передбачити в законодавстві України можливість надання статусу юридичної особи релігійним об’єднанням, запропонувавши врахувати це в документі.

БОГОС ЛУ ЖІННЯ 30 серпня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній очолив служіння Літургії у Введенському храмі однойменного чоловічого монастиря м. Києва. Його Високопреосвященству співслужили: архієпископ Білогородський Миколай, єпископи Макарівський Іларій, Антоній (Боровик), Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій і Фастівський Даміан. Після Літургії митрополит Антоній привітав намісника монастиря єпископа Даміана з річницею архієрейської хіротонії, піднісши йому в дар пам’ятну панагію.

30 серпня під головуванням ректора Київської духовної академії та семінарії митрополита Бориспільського Антонія відбулося засідання Вченої ради КДА. На початку засідання, владика Антоній зазначив, що в Київських духовних школах відкрилася магістратура. «Це нові програми, нові труднощі й нові рішення. Наша школа не повинна стояти на місці. При цьому ми зобов’язані зберегти кращі традиції духов­ ної освіти. Впевнений, що в разі, коли ми всі будемо відповідально підходити до нашої роботи, цей рік стане фундаментом для богословської освіти на роки вперед», — сказав владика ректор. Потім митрополит Антоній представив нових викладачів і повідомив про зміни в адміністративній структурі: скасовано посади проректора з навчальної роботи та проректора з виховної роботи. Замість цього вводяться посади старшого помічника ректора з навчальнометодичної роботи і старшого помічника ректора з виховної роботи. За указом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, на посаду старшого помічника ректора з навчально-методичної роботи призначено архімандрита Сильвестра (Стойчева), на посаду старшого помічника ректора з виховної роботи — ієромонаха Амвросія (Вайнагія). Далі перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик представив результати вступних екзаменів на стаціо-

нарну й заочну форми навчання, а також виступив із доповіддю про відкриття в Київській духовній академії магістерської програми. Після затвердження навчального й календарного планів отець Сергій озвучив список кандидатів на отримання стипендій імені Блаженнішого Митрополита Володимира та стипендій імені Георгія Кірпи Міністерства інфраструктури України. Старший помічник ректора з виховної роботи зачитав звіт про стан Київських духовних шкіл у період вступних іспитів та літніх канікул і запропонував на затвердження Вченої ради кандидатури класних наставників і курсових керівників. Зі звітними доповідями також виступили економ КДАіС архімандрит Іларіон (Кострець) та завідуючий бібліотекою архімандрит Олексій (Коваль). КОНФЕРЕНЦІЯ

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ 1 вересня викладачі та студенти Київських духов­ них шкіл зібралися у храмі на честь Усіх преподобних Печерських Києво-Печерської Лаври, де перед чесними мощами преподобного Нестора Літописця було відправлено молебень на початок навчального року. Молебень очолив ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський Антоній. Перед богослужінням владика Антоній звернувся до студентів із напутнім словом. Після відпусту владика ректор окропив святою водою і благословив викладачів та студентів.

5

ДУ ХОВНІ ШКОЛИ

31 серпня голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин очолив у Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської Лаври молебень перед початком нового навчального року для новоприбулих вихованців Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

3 вересня у столиці України — діючого голови Організації з безпеки і співробітництва у Європі — пройшов консультативний круглий стіл з обговорення проекту Керівних принципів Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини у сфері визнання релігійних громад та інших громад, пов’язаних із переконаннями. Серед учасників заходу були відповідальний секретар Відділу зовнішніх церковних зв’язків

№ 17 (339), вересень 2013

5 вересня голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент взяв участь в Міжнародній церковно-науковій конференції «Непорушність духовної єдності — вірність Христу», яка проходила в Кишиневі й була присвячена 200-річчю організаційно-адміністративного становлення Православної Церкви Молдови. Організаторами заходу виступили Кишинівська Митрополія і Загальноцерковна аспірантура й докторантура імені святих рівноапостольних Кирила та Мефодія. Під час свого виступу єпископ Климент озвучив привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира організаторам та учасникам конференції. За матеріалами офіційного сайта УПЦ, сайтів Київської Митрополії та КДАіС, повідомленнями прес-служб Синодальних закладів

6

православна газета

Соціал ь н е с луж і н н я

№ 17 (339), вересень 2013

ІСТОРІЯ ВСИНОВЛЕННЯ: «ДУША СВІТЛА, ТЕПЛА, А НОГИ МИ ЙОМУ ПОЛАГОДИМО» НЕСПРАВНІ НІЖКИ

Владикові п’ять років, у нього ДЦП. Він не дуже добре ходить, але у всьому іншому — звичайний хлопчик, веселий та допитливий. Хоча минуло вже два роки відтоді, як його кращий друг виїхав додому до тата й мами, Владик постійно згадував про нього. «Я хочу в Москву! Там живе мій друг», — наполегливо повторював він усім вихователям і нянечкам у своєму далекому крихітному сибірському містечку. Ті з ним не сперечалися, але й не подавали марну надію. «Скільки ще його можна буде тут тримати?» — говорили вони між собою вечорами, коли вихованці вже спали. З будинку малятка дітей переводять у чотири роки, але для Влада зробили виняток. Усе сподівалися, що знайдуться батьки, які не побояться несправних ніжок.

Про Владика розповідали в передачі «Дитяче питання» радіо Росії, у його дитячий будинок приїжджав «Поїзд надії» з потенційними прийомними батьками. З’��������������������������� являлись������������������� якісь люди із різних міст, які листувалися з редактором програми та з адміністрацією дитячого будинку. У якийсь момент навіть здалося, що знайшлася гарна родина, яка «потягне». Однак знову щось не зрослось. А Владик чекав і пам’ятав про друга, з яким дуже хотів зустрітися. А влітку ми вийшли на зв’язок з Ольгою Резюковою, заступником керівника проекту «Дитяче питання». «Здається, ми знайшли маму для Владика! Вона вже їде його забирати!» «Звідки вона?» — було моє перше запитання. «З Москви!» І от ми вже спілкуємося з мамою Катею.

« ЖОДНОЇ ДИТИНИ -ІНВА ЛІД А ІЗ ЧЕРВОТОЧИНОЮ В ДУШІ НЕ БАЧИЛА » — Катерино, не страшно Вам було брати дитинуінваліда?

— Влад — наша друга прийомна дитина. Перша — дівчинка, вона з нами дев�������������������������� ’������������������������� ятий рік. Їй теж виповнилося п’ять, коли ми взяли її. І вона теж інвалід, але коли ми приїхали за нею, то цього не знали. Для нас це ніколи не було важливо. Ми із чоловіком 20 років працюємо з різними дітьми, дуже різними. Тому нас уже нічим не здивуєш.

— Як Вам здається, чому багатьом нашим співвітчизникам страшно мати справу з інвалідами?

— Інвалідів у нас взагалі бояться, це духовний недорозвиток суспільства, гадаю. Страх смерті — як у первісних людей, а хто як не інваліди найближчі до неї. Тому їх і уникають. Не привчені з дитинства, немає в культурі. Взяти в родину таку дитини клопітно, набагато легше — здорову. Є ще одна причина. Ось зі мною випадок стався, через три дні, як я Влада в Москву привезла. На дитячому майданчику мені буквально в обличчя одна тітка так і сказала: «Тобі не соромно?». Я їй кажу: «А чому мені має бути соромно?». Вона: «Тобі сказати?». Я: «Так, сказати!» (хоча вже розуміла, про що йтиметься, не вперше у практиці). Вона: «Ти виродка народила». Їй, звичайно, інші батьки стали рота затикати й усе таке, але це — «глас народу». І такий погляд досить поширений. Якщо у тебе

дитина — інвалід, тож і ти сама погана, «виродка народила». Крім того, величезна кількість витрат, як грошових, так і часових, і повна відсутність підтримки держави. Усе на своїх плечах.

— Чому саме Влад? Випадково знайшли «свого» чи шукали когось подіб­ного?

— Ми побачили фото, він нам сподобався. Нічого випадкового немає. Внутрішньо, гадаю, я хотіла хлопчика (хоча в мене своїх двоє), з ними цікавіше, але й значно складніше. Вважаю, що так усе й мало бути. Це Промисл, безумовно, і відповідь на запитання та молитви. Влад — наша дитина. Я відчуваю його, як свого. Важко уявити його в іншій родині. Тож він просто нас дочекався. Що стосується інвалідності, то я хотіла дитину із проблемами здоров’я. Я все життя з ними працюю й жодної дитини-інваліда із червоточиною в душі не бачила. А для мене це найголов­ ніше. У Влада душа світла, тепла. А ноги ми йому полагодимо.

ЛІТА К ВІЗ ДО ДРУ ГА Підлітаючи до Москви, Влад, не відриваючись, дивився в ілюмінатор: «Десь тут живе мій друг!». Два роки він чекав зустрічі й спілкування із хлопчиком, який був для нього навіть більше ніж другом.

«Він сприймає його як старшого брата! — каже Катерина. — Не знаю, наскільки реальний цей спогад...» Улітку Влад із мамою жили в пансіонаті з хором Тетеріна, куди ходить перша прийомна дочка Катерини. Влад відмовився співати в хорі сам. Сказав, що тільки із другом співатиме. А ще знайомі з хору порадили Катерині походити із Владом у дитячий садок для діток з інвалідністю, що в Марфо-Маріїнській обителі. У серпні, повернувшись із пансіонату, вони пішли на зустріч із сестрою Катериною, настоятелькою обителі. Стали розповідати про себе й згадали те місто, де перед цим жив хлопчик. Сестра Катерина одразу згадала ще одного всиновленого хлопчика із цього міста. Який же був подив обох, коли з������������������������������ ’����������������������������� ясувалося, що це товариш Владика, з яким він так хотів побачитися протягом останніх двох років. Дитяча віра в те, що друзі повин­ні бути разом, незважаючи на те що вони були розведені на кілька тисяч кілометрів одне від одного, всупереч тому, що багатомільйонне населення Москви не дає майже жодних шансів випадково зустріти того, кого шукаєш, — ще й ще раз переконує нас у «невипадковості випадковостей». Переконує в тому, що для Бога неможливого нема, і чудеса відбуваються тут і зараз. Анастасія Отрощенко, «Нескучний сад»

КОЛИ СІМ’Я НА РАДІСТЬ

В Духовно-просвітницькому центрі УПЦ навчають відповідальному шлюбу

У

вересні виповнюється два роки православному центру розвитку сім’ї «Сім’я на радість». Це стало приводом провести 8 вересня в Галереї «Соборна» день відкритих дверей родинного руху, розповісти про досягнення центру й поділитися планами на майбутнє. Свято відкрив духівник центру «Сім’я на радість» священик Олександр Пчельников, який нагадав просту істину: без здорової сім’ї неможливо побудувати повноцінне суспільство. Керівник центру Іванна Братусь розповіла про те, що сім’я має бути радісною, бо вона — залишок раю на землі, який існуватиме до кінця часів. «Нам уже два, отже, ми вміємо ходити, говорити, можемо чогось досягти, — сказала керівник центру. — День народження — це завжди відповідальний день не лише для людини, але й для організації. І сьогодні ми хочемо трошки розповісти про те, що нам вдалося зробити. Будемо раді, якщо ви запропонуєте нам свої ідеї».

«Сім’я на радість» приготувала для своїх гостей святковий концерт, під час якого відбулася презентація програм центру. Його фахівці починають працювати з молодими людьми, які тільки планують створити сім’ю, і потім допомагають молодому подружжю на всіх стадіях розвитку їхньої малої церкви. Центр працює в декількох напрямах: «Міцна сім’я». Це духовнопросвітницькі зустрічі з відомими православними пастирями та їхніми сім’ями. Тема — «Як створити міцну і люблячу сім’ю». Серед учасників таких зустрічей була сім’я священика Димитрія Прокопенка (батька вісьмох дітей), сім’я священика Миколая та матушки Вікторії Могильних (батьків вісьмох дітей), сім’я священика Костянтина та матушки Ольги Курбанових (батьків сімох дітей) та інші. У рамках цього напряму щосуботи о 15:00 у храмі на честь Усіх святих проходять молебні святим благовірним Петру і Февронії Муромським, після яких майбутні подружжя проходять співбесіду перед вінчанням.

«Пологи на радість». Це курс підготовки майбутніх батьків, у якому беруть участь психолог, акушер-гінеколог, педіатр, алерголог, гомеопат і священик. «Зростаємо разом». На заняттях цього напряму молоді батьки й мами спілкуються з досвідченими батьками та педагогами, вчаться сімейної відповідальності й діляться досвідом.

А ще центр проводить тренінгові програми для дітей і підлітків, допомагає багатодітним сім’ям, відкрив православну психологічну службу та клуб «Рукодільниця».

— На момент відкриття центру у мене вже був досвід роботи в соціальних проектах, а також достатня професійна підготовка з психології, педагогіки та практичної соціальної роботи, — розповіла «Церков-

ній православній газеті» керівник центру «Сім’я на радість» Іванна Братусь. — Але, що цікаво, вся моя попередня діяльність стосувалася соціальної допомоги сім’ї. І я часто запитувала себе: «Навіщо мені було стільки вчитися? Навіщо така різнопланова практика?». Було бажання застосувати отриманий досвід і знання в Церкві. Якраз у цей момент я зустрілася з директором Духовно-просвітницького центру Кафедрального собору Ксенією Зозулею. З перших днів ми разом почали працювати. Так народився православний центр «Сім’я на радість».

25 вересня він запрошує на чергову зустріч «Як створити міцну і люблячу сім’ю». Цього разу гості Галереї «Соборна» зустрінуться з відомим православним бардом, батьком трьох дітей, священиком Сергієм Кисельовим. Початок зустрічі о 19:00. Православний центр чекає всіх, хто хоче навчитися мистецтву щасливого сімейного життя. «Сім’я на радість» збирає своїх однодумців за адресою: Залізничне шосе, 3, Галерея «Соборна» Духовно-просвітницького центру при Кафед­р альному соборі на честь Воскресіння Христового (duhcenter.in.ua, тел. (044) 529– 03–59). Олег Карпенко

православна газета

Д ив н ий Б ог у с вяти х Свої х

№ 17 (339), вересень 2013

ПРОСВІТИТЕЛЬ ІРЛАНДІЇ Святий Патрик (Патрикій) Ірландський,

7

єпископ Армаський (бл. 383–461) «Він, Хто так часто вибачав мені мою дурість і недбалість у відповідь на те, що Святий Дух мені навівав, помилує мене завдяки тисячам і тисячам людей, тому що Він бачив, що я перебуваю у Його владі…»

З

авдяки його трудам Ірландія стала християнським краєм і прославилася як Острів святих. Заслуги цієї людини, що жила в IV–V ст., прирівнювали до апостольських, а його шанування не обмежилося ірландським узбережжям, а розповсюдилося у всій Західній Православній Церкві.

«З того часу, як я пізнав Його в юності, любов Божа росла в мені, аж до цього дня, по благодаті Господній, я зберігав віру…» ля святого Патрика рідним Д островом була не Ірландія, а сусідня Британія. Він виріс у

християнській родині. Батько праведника був дияконом і членом місцевої міської ради. Одного разу, коли Патрик був у батьківському домі, раптом перед ним постав небесної краси муж на ім’я Вікторій, який тримав у руках сувої листів. Відкривши першого з них, Вікторій прочитав: «Голос Ірландії! Святий юначе, ми молимо тебе знову прийти й ходити серед нас». Потім Патрикію почулися голоси людей з Фоклутського лісу. Багато з них були йому знайомі, оскільки він перебував у тих місцях у полоні. Юнак розтлумачив видіння як Божий заклик іти на проповідь Євангелія в ірландські землі. Та, перш ніж вирушити на острів, Патрикій вирішив отримати богословську освіту. Незважаючи на те що батько праведника, Кальпурній, був дияконом, він не дуже опікувався

освітою свого чада. Святий народився близько 383 р. і походив із галло-римської сім’ї. Коли йому виповнилося 16, його захопили в полон пірати й насильно продали в рабство одному багатому ірландцю. Шість років праведник провів у гірських північних районах острова. Головним його заняттям була охорона худоби господаря. Опинившись у язичницькому середовищі, у вкрай обмежених обставинах, Патрикій став частіше розмірковувати про Бога, пізнавати Його через природні явища. Постійно перебуваючи в покаянному настрої, він часто поринав у споглядальну молитву. Із часом праведник перестав помічати суворі кліматичні умови північного краю, а його серце було повністю спрямоване до неба. Невідомо, як довго продовжувався би полон юнака, що став для нього Раєм, якби не одна подія. Якось уночі він почув голос, який сказав йому: «Ти гарно вчинив, що постував і молився. Бог почув твою молитву. Тепер іди, повернися у свою вітчизну: для тебе приготовано корабель!». Патрик не став сумніватися і вирушив у путь. Повністю довірившись Богові, він пройшов понад 300 кілометрів і дістався порту, де стояв торговий корабель язичників. Сівши на корабель, святий три дні перебував у дорозі, після чого висадився разом з іншими подорожніми на пустельний берег. Після довгих і безрезультатних пошуків їжі, язичники попросили Патрика помолитися своєму Богу, щоби Він допоміг їм. Як тільки праведник здійняв руки, з’явилося стадо свиней. Наївшись, люди змогли продовжити шлях. Після різноманітних бід юнак, нарешті, дістався до свого дому. Незабаром він знову потрапив у полон до піратів, але через два місяці зміг утекти. Отримавши свободу, Патрик вирушив у Галлію (тер. сучасної Франції), щоб отримати богословську освіту в місцевих християнських центрах. Близько 15 років майбут-

ній просвітитель Ірландії перебував в Оксеррі (сучасн. Осер), де слухав учених мужів, серед яких був і святий Герман. Від його рук Патрикій прийняв благодать дияконського служіння, однак, коли зайшла мова про висвячення його в єпископи, він став відмовлятися. У 429 р. святий Герман повернувся з місіонерської поїздки у Британію, де боровся з єрессю пелагіанства. В цей момент йому стало відомо про раптову смерть єпископа Паладія, якого було послано в Ірландію для просвіти місцевих язичників. Тоді Герман запропонував Патрику взяти на себе обов’язки спочилого пастиря. Вважаючи себе недостойним такого високого служіння, подвижник погодився стати єпископом Ірландії тільки після видіння, з якого було зрозуміло, що така воля Божа.

«Мої улюблені, я шукав вас, а не ваших багатств. Те, що мені давали дарма, я так само й роздавав: вам — ваші блага, а собі — втому й небезпеки…» исадившись із невеликою В групою кліриків на узбережжі острова, Патрик дізна-

вся про проведення в той момент зборів старійшин родів Ірландії. Не барячись, святий вирушив до них. Опинившись серед великого числа язичників, він звернувся до них зі словами про Христа, Його смерть і воскресіння. Відомо, що святитель під час своїх промов повністю нехтував законами риторики, та його слова палали, а цитати зі Святого Письма, які він наводив, змушували так само горіти й серця тих, хто слухав його. Того ж дня Патрик привів до Христа кількох вождів, а з ними і їхні племена. Незабаром місіонери отримали ділянку землі, де було зведено перші храми й монастирі.

«Христос Спаситель став бідним заради нас, і я, бідний і нещасний, щодня очікував, що мене уб’ють, що я потраплю в пастку чи стану рабом, та завдяки небесним обіцянкам я не боявся нічого з усього того, віддавши себе в руки Всемогутнього Бога…»

С

Борис Анреп. Мозаїка «Святий Патрик» у католицькому соборі «Cathedral of Christ the King» в м. Мулінгар. Ірландія

вятий поставив мету обійти з проповіддю Євангелія весь острів. Особливу увагу святитель приділяв північним районам Ірландії. При цьому проповідник повністю нехтував своєю безпекою і відвідував найнебезпечніші для життя райони, дозволяючи Богу говорити через себе з усіма людьми, що населяли острів. Зазвичай, Патрик звертався зі словами Благої звістки спочатку до голів родів і королів. Так він зміг навернути королів

Дубліна, Мунстера і сімох синів короля Коннахта. Відомий також один випадок. Коли праведник, звернувшись із промовою, став розмірковувати про таємницю Пресвятої Трійці, взявши в руки трилисник конюшини. При цьому він сказав: «Як три ці листки можуть рости з одного стебла, так і Бог може бути єдиним в трьох Лицях». Успіхам Патрика стали противитися місцеві жерці-друїди, які намагалися вплинути на проповідника за допомогою чарів. Та святитель закликав на допомогу всемогутнього Творця і жерці були змушені визнати своє безсилля. Деякі з них увірували у Христа як Господа і прийняли ієрейський сан, ревно допомагаючи Патрику в його святому служінні. Серед тих, хто пішов за апостолом ірландців, були й барди-філіди — члени одного з вищих суспільних станів, діяльність яких полягала в збереженні й тлумаченні місцевих передань. Багато з них прийняли чернечий постриг і стали служити своїми талантами Богу, прославляючи Пресвяту Трійцю.

«Якщо мені вдалося зробити якусь добру справу для мого Бога, Якого я люблю, нехай ніхто не каже, що це зробив такий невіглас, яким я є, але це був дар Божий…» авернувши до Христа мешН канців королівства Оріел, святитель заснував у м. Арма

монастир, який став його резиденцією, а згодом — духовною столицею Ірландії. Досі Арма є кафедральним центром місцевого архієпископа — духовного гл а в и п і д л е гл и х йому остров’ян-католиків. Святий Патрикій не лише проповідував, але й займався організацією життя новоспечених християнських общин, поставляючи для них священиків і єпископів, кафедри яких розташовував не в містах, а в монастирях, рахуючись із менталітетом місцевих жителів. Згодом саме монастирі стали центрами християнської просвіти не лише Ірландії, але й сусідніх земель.

«З благодаті Божої заради вашого спасіння я все витерпів у тверезості й великодушності…» Святий Патрик чудово розумів, які страждання приносить піратська діяльність. Одного разу брити на чолі з Коротиком висадилися на узбережжі Ірландії зі звичною метою грабіжництва та взяття людей у рабство. Вони напали на одне тільки-но охрещене плем’я. Декого з них було вбито. Святитель не став мовчати і закликав Коротика до покаяння. Слова праведника не було почуто. Через кілька місяців ватажок піратів збожеволів і помер у відчаї.

«Нехай на те буде воля Божа, щоби мої чада перевершили мене у справах величних і в плодах спасіння!..» З якими б обставинами не стикався Патрик, його щоденним правилом завжди було читання вголос всього Псалтиря з біблійними піснями, а також текстів книг Святого Письма, серед яких була і книга Одкровення Іоанна Богослова. Крім того, кожну годину дня святитель сто разів осіняв себе хресним знаменням, а коли зустрічав по дорозі знак хреста, то сходив з візка і падав перед ним долілиць.

«Я просив Його дозволити мені пролити свою кров за Його ім’я: нехай навіть я був би позбавлений могили, і мій труп, розірваний на шматки, був би залишений на корм птахам і на поживу хижим звірам…» ісля 30 років служіння у П святительському сані, на 80-му році життя, Патрик

Ірландський написав свою знамениту «Сповідь». Точний час смерті святому було відкрито з небес. Перед тим як відійти у вічні поселення, він вирішив об’їхати всі єпархії Ірландії. Під час поїздки він побачив при дорозі кущ, який горів, але не згорав. Коли праведник наблизився до нього, то почув слова Ангела, який сповістив Патрику, що він судитиме ірландський народ в останні дні.

17 березня 461 р. святий прибув до містечка Саул, в області Улад (Ольстер). Того ж дня він помер. За переданням незадовго до смерті Патрик відвідав святу Бригітту й попросив її зіткати саван. Незабаром бездиханне тіло апостола Ірландії загорнули у витканий саван і поклали на візок, який повезли два дикі бики. На тому місці, де вони зупинилися, викопали могилу. Згодом воно отримало назву Даунпатрик. Справу праведника продов­ жив його улюблений учень Венігн. Сьогодні святитель Патрик є одним з найвідоміших у світі ірландських святих. З його ім’ям пов’язано багато храмів, а також місцевих ірландських традицій, які вже давно залишили межі острова. День святого Патрика святкують у різних країнах, навіть існує така приказка: «17 березня кожен відчуває себе трохи ірландцем». Андрій Гор

8

№ 17 (339), вересень 2013

пам’ятні дати

православна газета

СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ОЛЕКСАНДРО-НЕВСЬКА ЛАВРА

У

найважчий для Київської Русі час, коли зі сходу йшли монгольські орди, а із заходу насувалися лицарські полчища, Промисл Божий явив на порятунок Батьківщини святого князя Олександра — великого воїна-молитовника й подвижника. Його відомі слова «Не в силі Бог, а в правді» стали крилатими.

15 липня 1240 р., коли молодому князеві не було ще й 20-ти років, він на річці Неві з невеликою дружиною здобув блискучу перемогу над шведами, на чолі яких стояв їхній правитель Біргер. 1241 р. блискавичним походом святий Олександр повернув старовинну руську фортецю Копор’є, вигнавши звідти німецьких лицарів. Узимку 1242 р. він звільнив Псков, а у квітні на кризі Чудського озера повністю розгромив лицарів Тевтонського ордену, що несли на Русь «вогонь і меч». У 1261 р. стараннями князя Олександра й митрополита Кирила в Сараї — столиці Золотої Орди — була заснована єпархія Руської Православної Церкви. Олександр Невський, захисник кордонів Київської Русі, відомий далеко за межами нашої Вітчизни. Свідчення тому — присвячені цьому святому численні храми по усьому світу, зокрема Патріарший собор у Софії, кафедральний собор у Таллінні, храм у Тбілісі. Освячено в ім’я Олександра Невського храми в Нідерландах, Данії, Німеччині, Австрії, Італії, США, Японії, Тунісі. Найвідоміший монастир на честь благовірного князя — Олександро-Невська Лавра в Петербурзі, 300-річчя якої святкується цього місяця. Навесні 1704 р. цар Петро I особисто вибрав місце для майбутнього Петербурзького монастиря. Шість років потому визначено було іменувати монастир «Живоначальної Трійці і Святого благовірного Великого князя Олександра Невського». За переданням, на місці, обраному для Олександро-Невського монастиря, відбулася історична битва 15 липня 1240 р., в якій новгородці розгромили шведське військо ярла Біргера, що вторглося на Русь. Однак реально знаменита битва відбулася в гирлі р. Іжори, на сорок верст вище по Неві.

25 березня (за ст. ст.) 1713 р. освячено перший храм монастиря — дерев’яний Благовіщенський і відслужено першу Літургію. Першим членом братства Олександро-Невського монастиря був його настоятель Феодосій (Яновський).

30 серпня 1724 р. за царським велінням раку з мощами благовірного князя було урочисто перенесено з Володимира до Петербурга й поміщено в освяченій до цієї події монастирській церкві.

1720 р. в ОлександроНевському монастирі засновано друкарню, а 25 жовтня 1721 р. при монастирі була створена школа, що стала родоначальницею петербурзьких духовно-навчальних закладів. П’ять років потому на основі

Олександро-Невська Лавра

школи було створено Олександро-Невську Слов’яно-греколатинську семінарію. У 1797 р. її було перетворено на Олександро-Невську академію, дванадцятьма роками пізніше — на Санкт-Петербурзьку духовну академію. Кам’яне будівництво в Олександро-Невському монастирі розпочалося ще за Петра I. В основу було покладено «Генеральний план будови» італійського архітектора Доменіко Трезіні. Будівництво було завершено наприкінці XVIII ст. У 1783–1785 рр. за проектом І. Старова були побудовані в’їзні ворота з надбрамною церквою на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість», а 30 серпня 1790 р. відбулося урочисте освячення Троїцького собору та перенесення в нього мощей святого Олександра Невського.

18 грудня 1797 р. указом Павла I Олександро-Невський монастир наказано «перейменувати Лаврою зі штатом нарівні з Києво-Печерською та Троїцькою Сергіївською». Ченці Олександро-Невської Лаври вели місіонерську діяльність серед язичницьких народів. Серед проповідників, зокрема, були отець Іоакінф (Бічурін), який у 1807–1820 рр. очолював Руську духовну місію в Пекіні, отець Гедеон, який трудився в 1804–1807 рр. у складі православної місії на острові

Кадьяк біля берегів Аляски, та багато інших.

1800 р. у Благовіщенській церкві поховали О. Суворова. Через тісноту Лазаревського кладовища поряд із ним було засновано нове, яке стали називати Ново-Лазаревським. Тут, у некрополі XIX ст., поховані М. Карамзін, І. Крилов, В. Жуковський, Ф. Достоєвський, М. Глінка, М. Мусоргський, М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, О. Іванов, Б. Кустодієв... До початку XX ст. на території Олександро-Невської Лаври налічувалося 16 церков. Після 1917 р. усе церковне майно було націоналізоване. 12 травня 1922 р., у розпал «вилучення церковних цінностей на користь голодуючих», рака з мощами Олександра Невського була вилучена й поміщена в Державний Ермітаж, де знаходиться і досі. 20 листопада того ж року були вилучені і святі мощі, які потім тривалий час перебували в музеї атеїзму. Свято-Троїцький собор Лаври стає кафедральним до свого закриття в 1933 р. У 1936 р. був закритий СвятоДухівський храм. У 1946 р. держава повертає Лаврі Свято-Духівський храм. Митрополит Ленінградський Григорій (Чуков) клопотав перед світською владою і про повернення Свято-Троїцького собору, який було повернуто церкві 5 квітня 1956 р.

У 1961 р., під час хрущовських гонінь, Свято-Духівський храм був переданий державі, а останки Преосвященних митрополитів Григорія та Єлевферія були перенесені з храму в спеціально облаштовану крипту в підвалі Свято-Троїцького собору. У часи перебудови почалося відродження обителі. Церкві був переданий Микільський цвинтарний храм, урочисто освячений 22 квітня 1985 р.

3 червня 1989 р. відбулося повернення мощей благовірного князя Олександра Невського на своє історичне місце. Перше чернече богослужіння тут відбулося 14 вересня 1995 р.

27 травня 2009 р. в історичній будівлі Святішого Правлячого Синоду в Санкт-Петербурзі під головуванням Патріарха Московського і всієї Русі Кирила відбулося засідання Священного Синоду РПЦ. У ході нього було винесено рішення про призначення митрополиту Санкт-

Монастирський цвинтар

Петербурзькому і Ладозькому Володимиру двох вікарних єпископів. Одним із них став намісник Олександро-Невської Лаври архімандрит Назарій (Лавриненко). Під його керівництвом у Лаврі нині проводяться масштабні реставраційні роботи. Разом з відродженням монастиря та літургійного життя в Лаврі йде активне відродження традиційних ремесел. Тут працюють іконописна, червонодеревна і ювелірна майстерні, а також майстерня християнської олив’яної мініатюри.

12 вересня 2013 р., у день перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського, відбулись головні урочистості 300-річного ювілею Олександро-Невської Лаври. Святкова Божественна літургія, яку очолив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, була звершена у Свято-Троїцькому соборі. Володимир Моїсеєнко

православна газета

пам’ят н і дати

№ 17 (339), вересень 2013

9

ЗАКОРДОННІ ХРАМИ НА ЧЕСТЬ ЗАХИСНИКА ПРАВОСЛАВ’Я ПАРАФІЯ У РОТ ТЕРД АМІ У самому центрі Роттердама (Нідерланди), поряд із набережною р. Маас і величним мостом Еразма Роттердамського, здіймається однокупольний руський православний храм, освячений в ім����������������������������������� ’���������������������������������� я святого благовірного князя Олександра Невського. Парафія у Роттердамі належить Гаазько-Нідерландській єпархії Руської Православної Церкви. Церковнопарафіяльне життя православних емігрантів у Нідерландах тривалий час очолював архімандрит (із 1966 р. єпископ) Діонисій (Лукін), син царського морського офіцера. Отець Діонисій з юності вирішив присвятити своє життя служінню Богові, прагнучи при цьому до чернецтва. Він листувався із ченцями Афона й одержав у благословення від архімандрита Мисаїла, настоятеля Пантелеймонівського монастиря, невеличкий образок з іконою Божої Матері «Скоропослушниця», святкування якій припадало на наступний день після його дня Ангела в миру. Відтоді юнак особливо шанував цю ікону, неодноразово одержуючи через неї допомогу у важкі хвилини життя. Після закінчення Богословського інституту в Парижі й прийняття чернецтва і священства, отець Діонисій проходив пастирське служіння в різних парафіях Франції та Італії, поки волею Божою не потрапив у Голландію. Там йому одразу довелося будувати храм в ім������������������������������������� ’������������������������������������ я святої рівноапостольної Марії Магдалини в Гаазі, який був урочисто освячений 1937 р. Звістка про цю подію облетіла тоді усю закордонну російську пресу. Потрапила вона й у праліси Південної Індії, у келію руського пустельника, який там подвизався. У гостях цього подвижника саме перебував один голландський учений. І от, довідавшись про освячення нового православного храму в Голландії, ієросхимонах Костянтин — так звали пустельника — побажав пожертвувати в новий храм образ з іконою Божої Матері «Скоропослушниця», який він саме щойно написав. Згодом люди неодноразово одержували допомогу, явлену через цю ікону. Під час Другої світової війни, коли Нідерланди окупували фашисти, отець Діонисій за те, що переховував у своєму храмі людей від облав, був арештований гестапо й чекав розстрілу. Він ревно молився перед іконою «Скоропослушниця» і дав обітницю: якщо Господь сподобить залишитися в живих, то він побудує церкву на честь цієї ікони. І відбулося чудо — невдовзі отця Діонисія відпустили. У 1958 р. роттердамська община, яка правила богослужіння в церковному приміщенні на житловому кораблі, купила будівлю. Освятили домову церкву на честь ікони Божої Матері «Скоропослушниця» 26 січня 1958 р. митрополит Паризький Миколай і єпископ Лондонський Антоній у співслужінні

м. Софія

духовенства та за присутності численних віруючих і гостей. Оскільки кількість парафіян поступово збільшувалася, домова церква стала явно замалою. Було вирішено — побудувати справжній храм. Проект обговорювався на міжурядовому рівні під час візиту королеви Беатрікс до Росії 2001 р. У квітні 2002 р. був отриманий дозвіл на будівництво. Освячення храму в ім����������������������������� ’���������������������������� я святого благовірного великого князя Олександра Невського відбулося 20 червня 2004 р. Серед храмових святинь: ікона князя Олександра Невського із частицею його мощей дарунок Олександро-Невської Лаври (Санкт-Петербург); ікона святих Германа, Зосими й Савватія Соловецьких із частицями мощей — дарунок Соловецького монастиря; ікона святителя Луки (Войно-Ясенецького) із частицею гробу сповідника; шанована ікона Божої Матері «Скоропослушниця».

ХРАМ В ІМ’Я СВЯТОГО Б ЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКС АНДРА НЕВСЬКОГО У КОПЕНГАГЕНІ Перший храм Руської Православної Церкви у Копенгагені (Данія) почав своє існування в другій чверті XVIII ст. при резиденції посла Росії. З 1780 до 1809 рр. у м. Хорсенс існував також інший храм, при резиденції принцеси Катерини Антонівни Брауншвейг-Люнебурзької. Історія парафії в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського в Копенгагені бере свій початок з кінця XIX ст. Будівництво Олександро-Невського храму в центрі столиці Данії проводилося коштом імператорської родини. Храм освятили 29 серпня 1883 р. за присутності імператора Олександра III, імператриці Марії Федорівни, короля Данії Християна IX і грецької королеви Ольги Костянтинівни. Після 1917 р. парафія кілька разів змінювала свою юрисдикцію. До 1983 р. вона була у віданні Константинопольського Патріархату, а потім її приєднали до Руської Православної Церкви Закордоном (РПЦЗ). У квітні 2000 р. частина парафії вийшла з юрисдикції РПЦЗ і повернулася в лоно Московського Патріархату.

ОЛЕКС АНДРО - НЕВСЬКІ ХРАМИ В НІМЕЧЧИНІ Побудований 1829 р. прусським королем Фрідріхом Вільгельмом III Олександро-Невський храм у м. Потсдамі був покликаний увічнити пам’ять про дружній союз Росії та Пруссії у спільній боротьбі проти Наполеона. Є в Німеччині ще одна православна парафія в ім’я святого князя. На початку 40-х років минулого століття в містечку Маннгаймі було багато православних: росіяни, українці, серби, греки. З ініціативи пана Василя Кощавцева була орга-

нізована православна парафія. Її священиком став Олександр Попов, колись проповідник-баптист, якого навернув у Православ’я єпископ Мюнхенський і Баварський Серафим. Під час Другої світової війни приміщення, де правилися богослужіння, не­одноразово були зруйновані внаслідок бомбувань. Чудом уціліла, хоча й сильно обгоріла, ікона Пресвятої Богородиці. По закінченні Божественної літургії у неділю її виносили на середину храму й співали: «Под Твою милость...», а всі парафіяни ставали навколішки. Після війни постійного приміщення парафія не мала. Для проведення богослужінь доводилося не раз змінювати місце. 1954 р. міська влада виділила ділянку на Schwetzinger Strasse. Тут парафіяни самотужки поставили барак, який віддали американці, і влаштували церкву. Владика Олександр із Мюнхена освятив храм. Через 20 років, 1974 р., цю ділянку довелося віддати місту. Отець Федір виклопотав нове приміщення, де й досі відбуваються богослужіння.

м. Роттердам

ХРАМИ В ІМ’Я КНЯЗЯ ОЛЕКС АНДРА НЕВСЬКОГО У США Православна парафія у Хауеллі (США) була заснована стараннями присно­ пам’ятного архієпископа Віталія (Максименка), який благословив поселенцям будівництво храму та інших приміщень на п’яти акрах землі, отриманих у дарунок від Юлії Мартинівни Плавської. Перший камінь на місці майбутнього храму заклали 1936 р. А 12 вересня 1989 р., у день пам’яті святого князя, напроти каплиці заклали перший камінь кафедрального собору, освяченого 1997 р. Стару церкву переосвятили на честь Тихвінської ікони Божої Матері. Ще один храм в ім’я благовірного великого князя Олександра Невського є в американському місті Річмонді. Служби в обох храмах ведуться церковно­ слов’янською та англійською мовами.

м. Копенгаген

ХРАМ - ПАМ’ЯТНИК У СОФІЇ Храм-пам’ятник в ім’я благовірного князя Олександра Невського — кафедральний патріарший собор Болгарської Православної Церкви, створений в ознаменування визволення Болгарії. Проектував храм російський архітектор О. Померанцев. Будівництво завершено в 1912 р. У створенні настінного живопису та ікон брали участь видатні російські та болгарські художники: професори П. Мясоєдов, М. Судковський та І. Мрквічка, академіки А. Кисельов і Г. Желязков та інші. На престолі головного вівтаря зберігається образ з Іверською іконою Божої Матері в перлинній ризі — дар Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія I. Олександр Канівець

м. Хауелл, Нью-Джерсі

м. Потсдам

10

№ 17 (339), вересень 2013

і н т е р в’ю

православна газета

НАША ІНФОРМАЦІЯ — ЦЕ СУЧАСНІ НОВИНИ ПРО ВІЧНЕ

Напередодні VІІІ Фестивалю ЗМІ православних відбулася наша розмова з організатором, натхненником, ініціатором і постійним учасником усіх форумів, головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієреєм Георгієм Коваленком. Пригадаймо, як усе почи­ налось… Як виникла сама ідея фестивалю, визначи­ лися його цілі, завдання, як усе втілилося в життя?

— Фестиваль ЗМІ — це більше, ніж просто фестиваль. Це і конференція, і освітній проект, і міжособистісна взаємодія, тому що головна його мета – формування загальноцерковного інформаційного простору, координація діяльності єпархіальних інформаційно-просвітніх структур. І це неможливо зробити без особистого знайомства людей, які задіяні в інформаційних проектах. Хай там як розвиваються технології й комунікації, — вони не в змозі замінити особистого спілкування, вони лише можуть підвести до нього або продовжити його. На мою думку, фестиваль з’явився саме тоді, коли медійне співтовариство Церкви дозріло до того, щоб не просто знати одне одного зі статей, публікацій, особистих сторінок у соціальних мережах, а щоб познайомитись один з одним віч-навіч і стати співробітниками. І починався цей проект справді як фестиваль ЗМІ. Перший ФестЗМІ проходив у рамках Фестивалю православного кіно «Покров» і став презентацією єпархіальних, регіональних проектів. У результаті люди знайомилися, дізнавалися про успіхи, справи й проекти своїх колег. Вважаю, нам вдалося створити атмосферу взаєморозуміння. Тобто розуміння професійного, розуміння унікальності кожного регіону, кожного проекту, кожної команди. Цьому допомогла не спеціально нами придумана, але свідомо потім підтримана ідея проводити фестивалі в різних регіонах. Ми починали в Києві, потім у нас були Крим, Донбас, цього року — Львів, і ось ми знову повертаємось до Києва, познайомившись з Україною православною безпосередньо, побачивши її самі, а не з подачі світських журналістів. Адже існують певні міфи про схід і захід, про північ і південь країни, і дуже часто

іншому рівні. Ми запланували круглі столи й майстер-класи, у яких братимуть участь керівники загальнонаціональних теле- і радіоканалів, найбільш тиражних газет України, релігіє­з навці й професори Інституту журналістики. І ми навіть знайшли потрібну форму. Ми не просимо світських фахівців навчати церковних фахівців, а пропонуємо поділитися своїм досвідом, розповісти про власні успіхи й невдачі, про тенденції у ЗМІ. І подібне спілкування з провідними спеціалістами в журналістиці може допомогти церковному журналісту або главі інформаційної служби застосувати набуті знан­ня на практиці. І найважливіше, щоб була духовна користь як для авторів, так і для тих людей, для яких створюються церковні засоби масової інформації.

хом спасіння, є серед нас, вони можуть поділитися духовним досвідом. У цьому сенсі церковні ЗМІ повинні бути правдиві, але це не та правда, яка в кожного своя, а Правда Христова. Церковні ЗМІ повинні бути і терплячі, і поблажливі, і люблячі, і цим теж відрізняються наші формати. Хоча те саме можна сказати і про деякі світські проекти, які втілюють церковні православні люди, що намагаються жити згідно із заповідями та Євангелієм. Звідси випливає одне із завдань церковних ЗМІ — допомагати людям сформувати православний світогляд, православний погляд на життя. Адже сьогодні завзято формується нова медіа-реальність: телебачення — як кіно, життя — як ток-шоу. Коли на догоду формату, рейтингам, іншим завданням навіть новини робляться за сценарієм, тобто штучно створюються. Іноді це нагадує «міністерство правди» Оруелла — віртуальний, неіснуючий світ. А насправді проблема віртуалізації розв’я­ зується просто — для нас інтернет лише продовження реальності, а не її підміна або заміна. У мережі ми ніколи не повинні ховатися за «ніками», навіть якщо хочеться у такий конспіративний спосіб домагатися правди або справедливості, ми завжди повинні бути самі собою, тоді засоби комунікації нам допомагають. Якщо ж ми роздвоюємось або тікаємо у віртуальний світ від реальних проблем, або граємось у конспірацію чи таємні товариства, то відходимо від реальності й піддаємося тим спокусам, які подолав Христос у пустелі. Шлях маніпуляцій, страху й насильства до спасіння не веде.

У чому, власне, основна від­ мінність між світськими й церковними ЗМІ?

— Нині тенденція світських ЗМІ — все менше інформувати, все менше аналізувати й усе більше розважати, залякувати й маніпулювати. Церковні ж ЗМІ прагнуть виховувати, освічувати, тут неприйнятні маніпулювання, експлуатація людських пристрастей, перекручування фактів на догоду певному редакційному формату, викривлення дійсності, віртуалізація. Нам треба говорити про реальне життя, при цьому мета повинна бути виховна й просвітня. Церква не може відмовитися від своєї головної функції — вести до Христа. Якщо церковні ЗМІ цього не роблять, не розповідають про Христа, про досвід життя у Христі, то їхнє існування безглузде. Тому й відділ наш називається інформаційно-просвітницький, щоб ніколи не забувати, що наше завдання не тільки інформувати, але й освічувати. Наша інформація — це сучасні новини про вічне. Євангеліє — це блага звістка, навіть можна сказати, добра новина. Це завжди новина про те, що Христос воскрес і присутній у нашому житті; що святі є нашими помічниками й заступниками; що можна досягти спасіння; що люди, які йдуть цим шля-

Але тут для церковної журналістики є труднощі. Оскільки всі світські ЗМІ націлені на те, щоб якнай­ більше привернути увагу ауди­ торії, затягти, заінтригу­ вати. Тож як церковним ЗМІ протистояти цьому, щоб не бути нудними, не впасти в моралізаторство? Бути ціка­ вими, але не розважальними?

— Мені здається, що сьогоднішній світ (який стає дедалі більше персоніфікованим, коли лідери думок — це реальні люди й коли ми всі сидимо в соціальних мережах) якраз може нам допомогти. Коли ми говоримо не від імені всієї Церкви, на що мають право тільки Собори або першоієрархи, — ми говоримо від себе й про себе. Ми виймаємо колоду з власного ока, але не намагаємося витягти смітинку в когось, коли розповідаємо про те і закликаємо до того, у що самі віримо, і обговорюємо ті проб­ леми, які нас самих цікавлять. У цьому сенсі Євангеліє, християнство передається з уст в уста, від людини до людині. Живий досвід завжди цікавий, тому ми говоримо про необхідність створення власного інформаційного простору, де ми знаємо одне одного, де ми цікаві одне одному, де ми обговорюємо наші спільні проблеми.

Засідання робочої групи з підготовки чергового ФестЗМІ

30 вересня — 4 жовтня у Святій Успенській КиєвоПечерській Лаврі, на запрошення намісника обителі митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла, відбудеться VIIІ Фестиваль ЗМІ православних. Головна тема медіафоруму — «Система навчання та підвищення кваліфікації співробітників єпархіальних прес-служб та єпархіальних журналістів». До участі традиційно запрошуються представники всіх єпархій Української Православної Церкви, які регулярно висвітлюють релігійне життя в засобах масової інформації (заявки приймаються за адресою оргкомітету: festzmi@gmail.com). Подробиці — на сайті фестивалю (festzmi.org).

вони політично зумовлені, а в Церкви своя реальність, своє життя, своя інформація, якої дуже мало у світських ЗМІ. Коли ми всі знайомилися зі Святогірськом, із храмами на підприємствах у Донбасі, коли проводили екскурсії гірськими монастирями Криму, коли обходили храми в центрі Львова, то це було пізнавання тієї реальності, яку кожен з нас не зміг би почерпнути сидячи вдома або з якихось інших джерел. З іншого боку, фестиваль наближає нас до розуміння того, що крім загального інформаційного простору, існує церковний інформаційний простір, і його створюємо ми. Зараз, напередодні VІІІ інфор­ маційного форуму, що Ви можете сказати про вико­ нану роботу, про досягнення й подальший розвиток цього про­ екту?

— Кожний фестиваль унікальний, у кожного з них своє завдання, свій неповторний набір заходів. Ми завжди намагалися поєднати і роботу, і знайомство з регіоном, і спілкування. До речі, знахідка наших фестивалів — спілкування з архієреями. Це і владика Іона, владика Антоній, владика Арсеній, владика Олександр, владика Філарет… На нинішньому фестивалі очікуємо спілкування з владикою Павлом. Таке спілкування зовсім іншого рівня, ніж просто інтерв’ю. Це більш цікаві питання й більш глибокі відповіді. Оскільки ми на кожному фестивалі порушували свою тему, ставили свої завдання, то в цьому сенсі багато з поставлених завдань тільки-тільки починають усвідомлюватися або виконуватися. У нас ще велика історія попереду, і, повторюся, форум має декілька складових: фестивальна, презентаційна, освітня, пізнавальна, комунікаційна. І в цьому сенсі, я певен, у фестивалю є майбутнє. Скажімо, нинішній Фестиваль, який проходитиме у Києво-Печерській

Лаврі, відкриває для нас освітню епоху, бо ми досягли того рівня, коли стоїмо на порозі створення якщо не навчального закладу, то принаймні системи підготовки кадрів для церковних ЗМІ й підвищення кваліфікації людей, які вже працюють у церковних ЗМІ. Тому що «лава запасних» не така довга, як хотілося б, і необхідна в інформаційному суспільстві. Жнив багато, а робітників мало (Мф. 9: 37). Крім того, хотілося б передавати й ділитися тим унікальним досвідом, який накопичився за останні 20 років. Це потрібно тим, хто починає нові проекти, тим, хто сьогодні стає керівниками інформаційних служб. Щоб наші ЗМІ розвивалися на досвіді та з урахуванням помилок попередників, а не починалися «з нуля». Набутий досвід, цілком імовірно, уже варто систематизувати й проаналізувати. Ми вже визначилися з форматом наших церковних ЗМІ, бачимо, що є спільного у церковної газети зі світською, церковної теле- або радіопрограми зі світською. Але в нас є свої особ­ливості, наші інформаційні поля й інформаційні завдан­ня — різні. Було б добре, аби це від самого початку розуміли ті люди, які приходять зі світської журналістики в церковну. І, навпаки, щоб церковна людина, працюючи у світських ЗМІ, розуміла специфіку своєї роботи. Тому ми свідомо назвали наш фестиваль саме фестивалем ЗМІ православних. Припускаючи, що бувають суто православні ЗМІ, а бувають ЗМІ, які роблять православні люди. Можливо, є сенс запрошу­ вати світських журналіс­ тів на такі заходи?

— У нас на одному з фестивалів був такий досвід. Тоді ми знайомили нашу аудиторію зі світськими фахівцями, а світських журналістів — з нашими. Ми обмінювалися думками й досвідом роботи. На цьому фестивалі ми продовжимо таке спілкування, але трохи на

православна газета

VII ФестЗМІ. Львів, травень 2013 р.

Зараз дуже багато говорять про секуляризм і секуляризацію, але стосовно Церкви це проблема не стільки зовнішня, скільки внутрішня. Секуляризація проникає в середовище християн. Ми секулярні люди, коли нас новини про земне цікавлять більше, ніж інформація про небесне. Ми секулярні, коли більше віримо політикам, ніж ієрархам. Ми секулярні, коли бездумно довіряємо світським ЗМІ в церковних питаннях і не аналізуємо реальне життя,

Сучасне інформаційне суспільство базується на порушенні заповідей, на неправді, засудженні, експлуатації і заздрощах. І ось тут треба не стільки викривати суспільство, скільки упорядкувати свою церковну спільноту. Бо ж слово «спільнота» від одного кореня зі словом «спілкуватися». Наше спілкування між собою, у тому числі й через засоби масової комунікації, — це і є наша основна діяльність, а це завжди цікаво. Якщо мені цікава інша людина,

Фестиваль ЗМІ — це більше, ніж просто фестиваль. Це і конференція, і освітній проект, і міжособистісна взаємодія, тому що головна його мета – формування загальноцерковного інформаційного простору, координація діяльності єпархіальних інформаційно-просвітніх структур реальну ситуацію в Церкві. Тоді це наша внутрішня проблема, і подолати ми мусимо її всередині: починай із себе, а не зі спроб боротися з якимись зовнішніми, іноді вигаданими жупелами, якими ми лякаємо інших, вимурувавши огорожу навколо себе. Христос не казав нам закритися, Христос казав: ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа… (Мф. 28: 19), тобто треба навчити їх усього, що Він заповів. У цьому сенсі варто подивитися на самих себе, на­с кільки в нашому житті присутнє Євангеліє, наскільки наш світогляд відповідає йому, наскільки те, що ми читаємо, дивимось, і ті теми, які ми обговорюємо, стосуються справи спасіння нашої душі, наскільки вони відповідають заповідям.

цікаві її думки, значить мені буде цікаво й те, що вона робить. Це одне з основних завдань нашого фестивалю — стати одне одному цікавими, стати справжньою церковною просвітньою спільнотою. У чомусь це й реалізація принципу соборності Церкви. Наш фестиваль можна назвати інформаційним собором або собором інформаційних діячів. І нам би дуже хотілося, щоб цей дух справжньої церковної соборності, дух любові, бажання служити Богу і ближнім були тим головним, заради чого ми гуртуємось на фестивалі ЗМІ православних. А як до цієї соборності залучити людей з тих єпархій, які ще не брали участі у форумі?

— Я одразу згадую притчу про ближнього й запитання: хто твій

і н т е р в’ю ближній? Перш ніж спасати всіх, треба звернути увагу на тих, хто вже з нами. Тому ми раді, що більшість єпархій беруть участь у фестивалі. Як показує наша соціологія й аналітика, це саме ті єпархії, які реально провадять інформаційну діяльність, тобто немає такого, що у якійсь єпархії є певні напрацювання на інформаційній ниві, а ця єпархія участі не бере. В деяких єпархіях інформаційна діяльність поки в зародку або в потенціалі, але ми регулярно, через правлячих архієреїв, запрошуємо їхніх журналістів на фестиваль. Ми не використовуємо адмінресурс.

10–20 % нових людей з’являються на кожному фестивалі, і ми можемо побачити й почути їхню унікальність, дати їм себе презентувати, відчути себе частиною співтовариства. Я думаю, що це природній процес, його не треба форсувати. Як-то кажуть, на все свій час, плід повинен дозріти. До того ж не варто й про себе думати зайвого, не треба «спасати» Церкву, це Церква нас спасає, і ми в Церкві спасаємось. Потрібно просто робити свою справу максимально добре й об’єднуватися заради цього з однодумцями. Потрібно вміти побачити в іншому не менш здібного, не менш розумного, не менш віруючого, не менш відповідального, не менш фахового, ніж ти. У цьому, до речі, ще одна відмінність церковних ЗМІ — у нас якщо і є конкуренція між проектами, то в неї інша природа, інші завдання, а якщо є розбіжності, то вони повинні виявити по-справжньому мудрих, здібних, талановитих, і всі ми цьому повинні разом радіти. Отче Георгію, чого Ви чекаєте від Фестивалю в Києві? Чи покладаєте якісь особливі надії на нього?

— Ми чекаємо нових зустрічей, нових людей. Хотіли б познайомити наших соратників з останніми тенденціями в медіапросторі, щоб розуміти, куди і як рухається все інформаційне суспільство. Мені б хотілося, щоб на цьому Фестивалі з’явилися освітні проекти. Щоб вдалося створити в майбутньому сучасну базу для навчання, підготовки, підвищення кваліфікації фахівців у сфері церковних медіа. Єдиний спосіб підготовки таких кадрів — передача нашого реального, унікального досвіду, і не тільки київського. Цей досвід є в багатьох регіонах: у Луцьку, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Вінниці, список можна продовжувати. Створити потрібну нам і ефективну систему освіти — це наша мета. Ми сіятимемо зерно й сподіватимемося, що воно впаде на підготовлений ґрунт і дасть плід.

№ 17 (339), вересень 2013

11

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ВОЛИНЬ. 25 серпня в Луцькому замку, під час святкування Дня міста, пройшов 19-й фестиваль дзвонарського мистецтва «Благовіст Волині». В ньому взяли участь 23 колективи дзвонарів, а також учені, що досліджують історію мистецтва дзвону. orthodox.lutsk.ua ПОЛТАВА. 26 серпня в Полтавській місіонерській духовній семінарії під головуванням митрополита Полтавського і Миргородського Филипа пройшли вступні іспити на богословсько-місіонерське, регент-

ське та іконописне відділення стаціонарної форми навчання. За результатами конкурсу на стаціонарну форму навчання зараховано 55 осіб. pravoslavie.poltava.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 27 серпня вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив велике освячення престолу та Божественну літургію у храмі на честь Преображення Господнього неподалік с. Хотянівка Вишгородського р-ну Київської області. На богослужінні були присутніми голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк та його перший заступник Олександр Заєць. brovary-orthodoxy.org.ua ВОЛИНЬ. 27 серпня в Волинському краєзнавчому музеї відбулася урочиста академія з нагоди 20-річчя Музею Волинської ікони. З благословення митрополита Волинського й Луцького Нифонта, в заході взяли участь секретар Волинської єпархії протоієрей Миколай Бондарук, ректор Волинської духовної семінарії протоієрей Рустик Капауз, а також голова єпархіального Інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. Священнослужителі передали присутнім вітання й благословення від митрополита Волинського й Луцького Нифонта, а також вручили працівникам музею церковні нагороди. Зокрема, завідувач Музею Волинської ікони Тетяна Єлисеєва була удостоєна відзнаки Волинської єпархії — медалі Волинської ікони Божої Матері. orthodox.lutsk.ua ПОЛТАВА. 27 серпня в с. Кукобовка Решетилівського р-ну Полтавської області відбулося освячення храму на честь ікони Божої Матері «Достойно есть». Чин освячення звершив митрополит Полтавський і Миргородський Филип. pravoslavie.poltava.ua КІРОВОГРАД. 28 серпня, в день свята Успіння Пресвятої Богородиці, архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф освятив Успенський храм смт Капітанівка Новомиргородського р-ну Кіровоградської області. orthodox-kr.org.ua

Бесіду вела Олена Головіна

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У Вітаю, дорогі мої браття і сестри! Я вдячний усім, хто відгукнувся на моє прохання! Завдяки Вам я можу робити добрі справи, які так необхідні в нашому житті і для нашого майбутнього! Тепер я збираю кошти на необхідну й дорогу операцію, оскільки працювати фізично й розумово, займаючись якимось бізнесом, не можу, маючи другу групу інвалідності. Очевидно, після операції я зможу досить повноцінно жити й сам себе забезпечувати, роблячи добрі справи. Я живу лише тоді, коли живу для людей, але на даний момент я повністю покладаюся на Вашу допомогу!

Нехай береже і благословить нас Господь Бог на подальше життя. Сергій. Моя адреса: Яшин Сергій Іванович Вул. Комсомольська, 16 м. Кілія-3 Одеська область Україна 68303 Мій домашній телефон: (04843) 4–06–98 Мій мобільний телефон: (068) 818–29–58 Мої реквізити: Моя гривнева картка ПриватБанку: 4149 4377 0704 1842

ХМЕЛЬНИЦКИЙ. 28 серпня. За рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської премії імені Михайла Орловського в області історико-краєзнавчих досліджень, у 2013 р. премію присуджено секретарю Хмельницької єпархії УПЦ, кандидату богослів’я протоієрею Олександру Дацюку — за вагомий особистий внесок у вивчення та дослідження історії м. Хмельницького, створення циклу наукових статей з духовної педагогіки, історії та краєзнавства Поділля. Урочисте вручення лауреату диплома та грошової винагороди в розмірі однієї тисячі гривень відбудеться 28 вересня, в рамках святкових заходів, приурочених до Дня міста. fialco.org

12

православна газета

Духов н ий вимі р

№ 17 (339), вересень 2013

БО УСТА НАШІ ЧИ НЕ ТРАПЕЗА БОЖА?..

«Чи хочеш знати, яке велике зло — говорити сороміцьке й ганебне? Придивись, як червоніють від твого безстидства ті, хто тебе слухає. Бо що може бути гірше й огидніше за людину, яка безсоромно лихословить? Такі включають себе у розряд блазнів і розпусних жінок. Але й розпусні жінки мають більше сорому, ніж ти. Як же ти можеш навчити цнотливості дружину, коли безсоромними словами заохочуєш її йти у розпусту? Краще вивергати гнилість з рота, ніж лихослів’я. Якщо у тебе погано пахне з рота, то ти не торкаєшся спільної трапези, та коли душа твоя настільки сморідна, скажи мені, як ти насмілюєшся приступати до Таїн Господніх? Якби хтось, взявши нечистий посуд, поклав його на твоїй трапезі, такого ти палицями прогнав би: скажи тепер, невже ти не думаєш прогнівити Бога, коли мерзенніші за всякий нечистий посуд вимовляєш слова на цій трапезі Його? Бо уста наші чи не трапеза Божа, коли ми долучаємося Таїнства Євхаристії? Та й як може бути інакше? Бо ніщо так не гнівить Його, Найсвятішого і Найчистішого, як такі слова, ніщо не робить людей настільки нахабними й безсоромними, як коли вони говорять і слухають подібні слова, ніщо так легко не розриває нерв цнотливості, як полум’я, що займається від таких слів. Бог вклав у вуста твої пахощі, а ти вкладаєш до них слова, смердючіші за будь-який труп, і через них вбиваєш саму душу і робиш її нечутливою». Святитель Іоанн Златоуст

ЧИ БЕЗНЕВИННА ЛАЙКА?

Н

ещодавно один із відомих політиків, виступаючи на телебаченні в ток-шоу, сказав, що лайка є мало не невід’ємною частиною сучасної культури. Невже лайливі слова такі без­ невинні? З погляду християнської аскетики, лайка — це пряме породження блудної та гнівної пристастей. Ці пристрасті завжди ідуть поряд одна з одною. Люди, що одержимі ними, можуть зовні вдавати благочестя, смирення, імітувати утримання, проте брудні слова, що зриваються з їхніх вуст у хвилю роздратування, видають їхній справжній духовний стан. Чим вони, так би мовити, дихають. «Лайливі слова поганять вуста, з яких виходять, на­стіль­ки ж, як і вуха, в які входять», — писала в одному зі своїх листів імператриця Катерина II, яка не завжди вирізнялася християнським благочестям, але розуміла всю згубність лайки. Тим паче людина дійсно цнотлива і смиренна ніколи не дозволить собі лайливих слів. У неї навіть язик на це не повертається, як би їй не було прикро й боляче. наш час лайка особливо розповсюдилася серед підлітків. Промовляючи брудні слова, які при цьому підживлюються блудною пристрастю, що прокидається, і вживанням алкоголю й тютюну, підліток упевнений, що таким чином він самостверджується, стає в очах оточуючих дорослішим і соліднішим, що таким чином йому легше налагоджувати стосунки з іншими людьми. А насправді, в більшості

У

Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6: 9–10) випадків, лайка — це лише не до кінця усвідомлена захисна реакція від агресивного середовища, в якому підліток перебуває. Тобто виходить, що він лається через боягузтво, тому що боїться виглядати в такому середовищі білою вороною, стати у ньому вигнанцем. Підтвердження цьому можна знайти в тому, що найбільше лаються в армії (особливо в тих частинах, де командири не піклуються про своїх солдатів і де процвітає так звана дідівщина), у в’язницях і на зоні та в інших подібних неблагополучних місцях, де люди постійно відчувають страх. к позбутися лайки? Вона сама по собі зникає, коли людина переходить із агресивного середовища в середовище добре, здорове, де люди взаємно одне одного поважають, де розуміють, що будь-яке гниле, недобре слово може боляче поранити. Важко

Я

собі уявити лайливого ченця в монастирі, священика у храмі, професора вищого навчального закладу в аудиторії, вчителя у школі. Також ніколи не почуєш брудних слів у благополучній сім’ї, в морально здоровому трудовому колективі, де керівник по-батьків­ ському піклується про трудівників, де працюють не за страх, а за совість. Якщо ж християнину все ж доводиться працювати в середовищі, де постійно лаються, то йому в жодному разі не слід підлаштовуватися під такий стиль спілкування, під загальний агресивний настрій. Навпаки, він має докласти всіх зусиль, щоби постаратися привести своїх колег до бажання відмовитися від лайки. А якщо це не вдасться, то принаймні не брати участі в таких розмовах і посилено молитися за всіх одержимих цією згубною пристрастю, просячи Господа про їхнє виправлення.

одне гниле слово нехай Ж не виходить із вуст ваших, — закликає апостол

Павел (Єф. 4: 29). Це не просте моральне застереження. В давнину лайка була частиною язичницьких магічних обрядів і заклинань, за допомогою яких викликали злих духів. А кожний християнин, приступаючи до Таїнства Хрещення, в чині оглашення тричі зрікається сатани і всіх його справ і при цьому дує і плює на злого духа. Виходить, що коли християнин лається, то він кличе злих духів повернутися в нього, примиряється з ними. А вони, повертаючись у душу й тіло хрещеної людини, приводять із собою, за Євангелієм, інших, ще зліших духів, які потім дуже сильно збурюють такого християнина, відвертаючи його від молитви, посту, покаяння, тобто домагаються того, щоб він, їм на потіху, був віруючим лише на ймення, а не за суттю. Саме злі духи, що приліплюються до лихословів, відволікають від найважливішого для християнина — від богослужіння. За намовою таких лукавих духів людина починає виправдовувати своє невідвідання храму в недільні та святкові дні втомою, важливими заняттями, хоча насправді цей час присвячується телевізору, інтернету, пікніку чи відпочинку на дачі. У XVII ст., за царя Олексія Михайловича, стрільці ловили на вулиці лихословів і тут же,

«...Більшовизм народився з матірщини, та він, по суті, і є наругою над материнством: і в церковному, і в історичному відношенні. Треба рахуватися із силою слова, містичною і навіть заклинальною». Протоієрей Сергій Булгаков

на площі, при всьому чесному народі, спускали з них штани й сікли батогами. В наш час таке покарання здається занадто радикальним, але кожен християнин, який є співучасником лихослів’я, має випробовувати батогами свою совість. Стосовно ж згаданих місць, де особливо розповсюджена лайка, то тут, безумовно, необ-

З православного погляду лихослів’я — це гріх. Він був засуджений на Карфагенському соборі (прав. 71): «Непристойними словами ображають честь матерів сімейств і цнотливість інших» хідні і якісь облагороджуючі соціальні заходи. Одним із таких заходів в армії могло б стати запровадження посади полкових священиків, які добрим словом і особистим прикладом пом’якшували би звичаї у військовому середовищі, допомагаючи військовослужбовцям відмовитися від агресії стосовно молодших товаришів і перенаправити енергію на боротьбу із власними гріхами й недоліками. Архімандрит Маркел (Павук), викладач КДАіС

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ВОЗНЕСЕНСЬК. 29 серпня, в день згадування перенесення з Едеси в Константинополь Нерукотворенного Образа Господа Іісуса Христа, відбулося освячення храму в ім’я Архістратига Михаїла в с. Сирово Врадіївського р-ну Миколаївської області (Вознесенська єпархія). Чин освячення звершили митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим та єпископ Вознесенський і Первомайський Олексій. voznesensk.orthox.ru

пископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, єпископ Туровський і Мозирський Леонід (Білорусь), єпископ Фастівський Даміан, голова Адміністративного апарату Київської митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Після Літургії відбулося освячення пам’ятного хреста. Того ж дня, разом із керуючим Овруцькою єпархією, митрополит Антоній відвідав чоловічий монастир на честь Казанської ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче. orthodox.org.ua

ОВРУЧ. 29 серпня в м. Коростень Овруцької єпархії (Житомирська область) пройшли урочистості на честь 1025-річчя Хрещення Русі, які, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всєї України Володимира, очолив Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. За Божественною літургією в Ольгинському храмі м. Коростень митрополиту Антонію співслужили: митрополит Овруцький і Коростенський Віссаріон, архіє-

СІМФЕРОПОЛЬ. 29 серпня митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар взяв участь в урочистостях, присвячених 100-річчю храму на честь Феодорівської ікони Божої Матері м. Бахчисарай (АР Крим, Сімферопольська єпархія). Його Високопреосвященство очолив служіння у храмі Літургії, після якої відбувся хресний хід навколо церкви й молебень з освяченням пам’ятного хреста. orthocrimea.org

православна газета

мі ж н а род н і н ови н и

№ 17 (339), вересень 2013

13

ВІЙСЬКОВИЙ УДАР США ПО СИРІЇ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ТЕРОРИСТИ ЗАХОПИЛИ В СИРІЇ ДО ЗНИЩЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ, — ДРЕВНЄ ХРИСТИЯНСЬКЕ МІСТО ЗАЯВИВ ГЛАВА АНТІОХІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ Бойовики фронту Аль-Нусра мила, що бойовики погрожу(сирійські заколотники-джиха- вали сільським жителям смертю, У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ В опублікованому зверненні до віруючих первоієрарх Антіохійської Православної Церкви у Північній Америці митрополит Филип висловив стурбованість планами США вирішити конфлікт у Сирії військовим шляхом. «На мій погляд, як людини, що протягом багатьох років жила в цьому регіоні світу, військова операція не відповідатиме ні інтересам США, ні сподіванням сирійського народу і всього Близького Сходу в цілому», — зазначив митрополит. За його словами, «екстремісти з “Аль-Каїди” та інших

угруповань тільки й роблять, що моляться про ослаблення уряду Сирії». «Бомбардування стануть ще одним кроком до винищення християнства на Близькому Сході. Наша Церква вже принесла серйозні жертви, і нові мученики чекають на час свого прославлення. Ми не хочемо, щоб їх було ще більше», — підкреслив владика. Предстоятель Антіохійської Церкви у Північній Америці закликав усіх своїх послідовників звернутися до їхніх представників у Конгресі й «вима-

гати проголосувати проти однобічної військової акції США». Антіохійська Православна Церква була заснована святими апостолами Петром і Павлом, вона визнана всіма Помісними Православними Церквами.

1 млн віруючих Антіохійської Церкви проживає в Сирії (5 % населення) і 400 тис. — у Лівані (10 %). Сотні тисяч парафіян проживають у США та інших західних країнах. Зараз Антіохійська митрополія у США та Канаді нараховує понад 400 священиків і майже 240 храмів.

дісти, яких ООН кваліфікує як терористів) напали на історичне християнське селище Маалюля, передає Седмиця.Ru з посиланням на агентство АР. Маалюля — селище з населенням близько трьох тисяч чоловік. Тут розташовано кілька древніх православних і католицьких монастирів. Воно також є одним із трьох селищ у Сирії, в яких усе ще говорять арамейською мовою — рідною мовою Христа. Черниця місцевого православного монастиря Мар Текла (святої мучениці Фекли) повідо-

якщо вони не перейдуть в іслам.

100 сільських мешканців переховуються від ісламістів в обителі Мар Текла. Черниці також відвели 27 сиріт у сусідні печери, де вони перебувають у відносній безпеці. Член сирійського парламенту Марія Саадех сказала в інтерв’ю інформаційному агентству Fides, яке цитує CWN, що напад на Маалюля — «біда, удар по історичній, культурній і духовній спадщині, ще одна образа для сирійської цивілізації, плюралізму й гармонії».

ПЕРША ЛЕКЦІЯ З БОГОСЛОВ’Я В ОДНОМУ ІЗ ПРОВІДНИХ ВУЗІВ РОСІЇ ПРОЙШЛА В ПЕРЕПОВНЕНІЙ ЗАЛІ

Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон прочитав у Московському інженерно-фізичному інституті першу лекцію в рамках спецкурсу «Історія християнської думки». Таким чином, в одному із провідних вузів Росії, що готує фізиків-ядерників, розпочала свою роботу кафедра теології, поява якої викликала в науковому співтоваристві та ЗМІ гарячі супе­ речки. Так, у червні близько 100 академіків і членкорів РАН написали в Міністерство освіти й науки листа з вимогою цю кафедру закрити — на тій підставі, що Росія є світською державою. Тим часом кандидат фізикоматематичних наук і богослов’я ієромонах Родіон (Ларіонов) заявив порталу «Інтерфакс-Релігія», що перша лекція в рамках спецкурсу пройшла при переповненій залі, деякі навіть стояли у проходах. «Оскільки спецкурс викликав великий інтерес у всьому університеті, адміністрація надала можливість вільного відвідування цього курсу всім бажаючим», — зазначив співрозмовник агентства.

Звертаючись до студентів та викладачів, митрополит Іларіон пояснив, як з’явилася ідея відкрити кафедру теології в МІФІ. «Кожна людина, крім того що вона розвивається як фахівець у конкретній галузі наук… ще й має певні інтереси, прагне бути ерудованою. На жаль, досі, незважаючи на те що минуло вже понад 20 років відтоді, як релігія перестала бути забороненою темою, дуже часто люди, навіть широко освічені, мають дуже серйозні лакуни у знаннях із питань, що стосуються релігії», — сказав голова ВЗЦЗ МП. У рамках лекції було показано перший фільм із циклу «Церква в історії», присвячений особистості Іісуса Христа. За словами ієромонаха Родіона, кафедра теології у виші, де готують фізиків, незважаючи на протести ряду вчених, журналістів і блогерів, не є чимось новим у світовій практиці. «У всіх провідних європейських і американських університетах завжди існували факультети й кафедри теології», — підкреслив священик. Він зазначив, що деякі вважають, що це лише данина

історії, кажуть, що присутність релігії в тому чи іншому вигляді у вітчизняних технічних університетах не відповідає російській традиції. Однак, наприклад, в Імператорському московському технічному університеті (нині МДТУ ім. Баумана) від початку існував домовий храм. «Стосовно ж МІФІ, то, оскільки його було відкрито 1942 р., зрозуміло, що в той час про домовий храм не могло бути й мови. Але у 1970–1980-х роках в інституті існували так звані реставраційні загони, до яких входили студенти, аспіранти, викладачі, що їздили у Кирило-Білозерський, Ферапонтів та інші монастирі й допомагали їх відновлювати», — розповів ієромонах Родіон. Крім того, додав він, за радянських часів у МІФІ існував неофіційний гурток, на зборах якого студенти читали і обговорювали Євангеліє, а на Заході сьогодні, з настанням постсекулярної епохи, значно з р о сл а у ч а ст ь богослов’я та інших гуманітарних наук у міждисциплінарних проектах разом із природознавством. «Фактично в сучасній світовій науці з’являється потужний креативний тренд, пов’язаний з міждисциплінарними дослідженнями у конвергентних галузях. І дедалі частіше відкриття відбуваються на межі природничих та гуманітарних наук», — сказав священик. Як приклад він навів сучасні дослідження людської свідомості. «Буде шкода, якщо вітчизняна наука не зробить внесок у цю найцікавішу галузь через упередження. Тому логічним є те, що в одному із провідних технічних вузів Росії розпочала свою діяльність кафед­ра теології», — вважає богослов.

НА о. КРИТ НЕОЯЗИЧНИКИ ОСКВЕРНИЛИ ПРАВОСЛАВНИЙ ХРАМ Шокуюче видовище постало перед очима парафіян невеликого храму в селищі Лігар’я (область Іракліон) на о. Крит. Уночі невідомі, зламавши двері, проникли до церкви, осквернили богослужбові сосуди й нанесли на стіни антихристиянські написи. За змістом блюзнірських гасел можна вважати, що ван-

дали були неоязичниками: в одному з написів висловлюється невдоволення щодо «руйнування древніми християнами язичницьких капищ». У центрі храму експерти-криміналісти виявили попіл, що дає підстави припустити «проведення сатанинських ритуалів», інформує Cедмиця.Ru.

Подія розбурхала громадськість Криту, яка висловила обурення оскверненням православного храму. Варто зазначити, що неоязичництво у Греції, як і в інших європейських країнах, протягом останніх років набрало популярності. У зв’язку з цим почастішали й напади на християнські святині.

ПОБАЧИВ СВІТ 32-Й ТОМ «ПРАВОСЛАВНОЇ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ» Церковно-науковий центр «Православна Енциклопедія» підготував і випустив у світ 32-й алфавітний том, що надійшов у продаж 9 вересня 2013 р. У новому томі продовжено публікацію комплексу статей на літеру «К», який порівняно з іншими, імовірно, буде найбільшим — йдеться на сайті церковно-наукового центру. Серед матеріалів, опублікованих у 32-му томі, варто виділити статтю «Кеносис», де йдеться про богословське поняття приниження, применшення, тобто про зневажений стан, добровільно прийнятий Сином Божим при втіленні для спасіння світу. Велика стаття «Катехізис» розповідає про один із найпоширеніших жанрів християнської віровчительної літератури, який у різні епохи використовувався у різних християнських конфесіях з метою духовної просвіти віруючих. Особливе місце у статті посідає розділ, присвячений знаменитому «Катехізису» митрополита Московського Філарета (Дроздова).

32-й том «Православної Енциклопедії» містить ряд статей про єпархії та монастирі Помісних Православних Церков.

Релігієзнавча тематика представлена ​​у 32-му томі, насамперед цілим комплексом статей, що стосуються Католицької Церкви. Велика стаття «Католицизм» докладно розглядає особ­ливості католицької тріадології, христології, сотеріологіі, маріології, есхатології, вчення про Церкву, благодать і таїнства. Завершують новий том «Православної Енциклопедії» статті, якими відкривається великий комплекс матеріалів, присвячених православній спадщині Києва. До тому ввійш­ли статті: «Київ», «КиєвоБратська ікона Пресвятої Богородиці», «Києво-Братський Богоявленський монастир», «Києво-Могилянська Академія» та Києво-Печерська ікона “Успіння Пресвятої Богородиці”».

ГРЕЦЬКИМ СВЯЩЕНИКАМ ЗАБОРОНИЛИ ПОЛЮВАТИ

Грецьке агентство церковних новин «Ромфея» повідомило, що Священний Синод Елладської Православної Церкви вводить у дію своє рішення, прийняте кілька років тому, про заборону священнослужителям носити й застосовувати зброю, зокрема брати участь у полюванні. Вперше це питання постало 2006 р. після нещасного випадку на полюванні, де винуватцем виявився священик. Однак через численні протести кліриків це рішення не було втілено в життя.

Але після чергового випадку на полюванні Священний Синод повернувся до цієї пробл е м и . Члени С и н од у роз’яснюють духовенству, що заборона на носіння та використання зброї запобігатиме випадкам позбавлення сану священиків за ненавмисне вбивство під час полювання. Таким чином, із цього року мисливські товариства Греції зобов’язані відмовляти клірикам у видачі ліцензії на полювання. Підготував Олег Карпенко

14 «НЕВДЯЧНИЙ РІД МИСТЕЦТВА» № 17 (339), вересень 2013

православна газета

літ е рату р н а сто р і н ка

(до 100-річного ювілею перекладача Миколи Любимова)

Микола Любимов, 1961 р.

«Невдячним родом мистецтва» назвав художній переклад один із кращих російських радянських перекладачів ХХ ст. Микола Михайлович Любимов. Фраза гірка, проте правдива. Зазвичай ми знаходимо у книзі прізвище перекладача, тільки якщо переклад поганий. Про значну перекладацьку діяльність багатьох письменників звикли згадувати наприкінці довгого списку їхніх авторських робіт, як щось другорядне. Ми майже привчені думати, що письменники змушені займатися перекладами від безвиході, а мовознавці — з обов’язку. Велика кількість сучасних комп’ю­ терних засобів перекладу мала б посилити таке враження, але насправді

доступність процесу призвела до розуміння його складності. Можна кількома клацаннями машини зробити переклад слів, але думка, тим паче — образ, усе одно піде, в кращому разі — недостатньо зрозумілою, в гіршому — скаліченою. І тоді з полиць дістають книги з мистецтва перекладу, в інтернеті створюють співтовариства для обговорення майже детективних тонкощів пошуків єдино правильного слова. Почесне місце в цьому ряді посідають роботи й переклади (багато в чому — еталонні) Миколи Михайловича Любимова. Він прожив 80 років. Наприкінці минулого року з різницею місяць непомітно пройшли відразу дві його пам’ятні дати: 100-річчя від дня народження і 20 років від дня смерті. Ми знаємо й не знаємо Любимова. Для більшості він розчиняється за сторінками його блискучих перекладів Сервантеса, Боккаччо, Мольєра, Бомарше, Флобера, Меріме, Стендаля, Доде, Мопассана, Пруста, Шиллера — список можна було б продовжувати, доповнивши назвами самих творів та... склавши з них значну частину шкільної програми. Але самі письменники, яких перекладають у інших країнах і які перекладають авторів інших країн, за «розчиненням» завжди вміли розгледіти перекладача й не скупилися на компліменти. «Любимов перекладає так, що за книгою видно його особистість», — писав Веніамін Каверін, а Борис Зайцев зізнавався, що тільки після перекладу Любимова нареш­ті зрозумів і оцінив «Дон Кіхота». Передати всю повноту чужого духов­ ного багатства можна тільки через свої душевні глибини. А Микола Михайлович був людиною не тільки великих знань (закінчив перекладацький факультет Інституту нових мов у Москві, постійно вдосконалювався у свої знаннях, дуже

багато читав), а й великого серця, чистої душі. Багато з тих, хто знав Любимова, писали про нього як про дивовижну особистість, ніби «зіткану з любові» — «любові до Всевишнього, любові до православного церковного співу, до світової культури, до рідного слова». Причому любов ця була діяльна, радісна. Він завжди готовий був ділитися всім, що мав, насамперед — знаннями, досвідом, дружбою. Здатність до любові, самовіддачі й доброти для Миколи Михайловича була ще й сімейної рисою. Тітка його матері, фрейліна Анастасія Гендрікова, свого часу була заарештована разом із царською сім’єю і добровільно розділила її долю. Мати — Олена Михайлівна — була Батьки Миколи Любимова — Олена Михайлівна та Михайло Михайлович

засуджена на роки таборів за проживання на окупованій території під час Другої світової війни. Три роки сибірського заслання випало на долю і самого Любимова. Але ніщо з трагедій і драм життя не могло витруїти в душі Миколи Михайловича відчуття гармонії та всеєдності Божого світу. «Праця душі» — це і про переклади, і про життя Любимова. Праця, лише трохи привідкрита у авторських роботах — спогадах і нарисах — Миколи Любимова. Фразу про «невдячний рід мистецтва» Микола Михайлович продовжив: «якому я напів-змушено, напів-добровільно і, ймовірно, дарма віддав життя». Сумна фраза наприкінці тривалого шляху... Проте переклади Любимова залишили нам зігріваюче світло його чудової душі. Микола Любимов у дитинстві

Катерина Усачова

МУДРІ ЗВУКИ

1953 року я приїхав до Києва — приїхав, можна сказати, вперше. До війни я був у Києві навесні 1939 року, але тоді я прожив там усього кілька днів, приїхав непідготовлений, дечого не побачив зі своєї вини, через своє невігластво, багато чого не міг побачити й почути, бо в Києві тоді, за винятком Андріївської церкви і ще якихось церквиць на околиці, обителі та храми було закрито, а більшість — зруйновано. Отже, був червень 1953 року. «Во едину от суббот» я поїхав у Києво-Печерську Лавру на всеношну. Цього дня я багато бігав містом, приїхав у Лавру «еле можаху», у храмі проводилося прибирання, молільників довго не пускали, я мок під дощем, це мене дратувало, нарешті впустили, служба почалася з читання, і я подумав: «Чи не піти мені? Все одно довго не вистою». Та як загули, як залилися впереклик правий і лівий криласи, як почув я цю, за висловом Чайковського, «дику гармонію», почув на її батьківщині, незіпсовану гармонізаторами, в її первісному звучанні, — ноги мої приросли до місця. оли стоїш біля витоку річки, тебе охоплює якесь особливе хвилювання. Нехай далі від берега буде і різноманітніше, і живописніше, але це витік. Ось таке ж абсолютно особливе хвилю-

К

вання відчував я щоразу, коли слухав у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі її розспів, а там і не можна було нічого почути, крім цього розспіву, що виник у XI столітті, можна сказати — разом із самою Лаврою, на основі старогрецького наспіву, а згодом зазнав на собі впливу, як вказують дослідники, наспівів південнослов’янського й давньокиївського. Далі будуть і Бортнянський, і Березовський, і Ведель, і Турчанінов, і Кастальський, і Архангельський, і Чайковський, і Рахманінов, і Чесноков, і кого-кого тільки ще не буде, але це один із витоків руського церковного співу, та й не тільки церковного. З роками, з віками Києво-Печерський розспів розіллється на всю широчінь Русі великої і доплеснеться до наших північних, західних і східних околиць. им насамперед вражає слух Києво-Печерський розспів? Своєю гучноголосністю. Влітку 1955 року я познайомився з ієромонахом КиєвоПечерської Лаври о. Іосифом (у миру — Іван Сергійович Штельмах). Одного разу ми з ним усамітнилися для бесіди у затишному куточку лаврського внутрішнього дворика, й, сидячи на колоді, ця подвижницької непохитності людина, за плечима у якої і медичний факультет, і світська музична освіта, яка всю війну 41–45

Ч

Свята Успенська Києво-Печерська Лавра, 50-ті рр. ХХ ст.

років провела на фронті військовим лікарем, знала історію Києво-Печерської Лаври в усіх її розгалуженнях, яка збагнула і в теорії і на практиці премудрість православного співу, ділилася зі мною на моє прохання своїм розумінням Києво-Печерського розспіву. Причину його «гучноголосності» о. Іосиф вбачав у характері українського народу, який виріс серед степової та річкової широчіні, народу палкого і бойового. Як приклад він вказав мені на відзвуки запорізь-

ких войовничих наспівів у Києво-Печерському догматику «В Чермнем мори». Цілком приймаючи тл у м а ч е н н я о. Іосифа, я все ж дозволю собі додати, що гучноголосність виростала ще, ймовірно, і з простодушного переконання наших предків: чим голосніше, тим Богові чутніше, тим до Нього дохідливіше. слухаєшся, вслухаєшся у «дику гармонію», що їй такий поціновувач, як Чайковський, надавав перевагу співу в інших київських хра-

В

мах і монастирях, хоча і віддавав йому належне, — і тебе дивує вже не тільки гучноголосність, а й повтори, підхоплення: «Исповедуйтеся Господеви, яко благ, исповедуйтеся Господеви, яко благ, исповедуйтеся Господеви, яко благ, яко в век милость Его» («Хвалите имя Господне…»). «Пробави милость Твою ведущим Тя, ведущим Тя, пробави милость Твою ведущим Тя» («Великое славословие»).

православна газета

літ е рату р н а сто р і н ка

Руїни Успенського собору в Перемишлі, 1972 р. У цей собор ходив М. Любимов у дитинстві та юності, тут він назавжди полюбив церковний спів

Повтори й підхоплення о. Іосиф пояснював наполегливістю у славо­­слов’ї та молитвослов’ї (його буквальний вираз). За­ра­ди цього люди залишали світ з усією круговертю його марноти, з усією примарною райдужністю його мрій, з усією його неозорою та різноликою принадністю, цьому присвячували все своє життя — куди їм було поспішати? лух поступово звикає й до гучноголосності, й до повторів, і тоді починаєш розрізняти характер басової і тенорової партії в гармонії Києво-Печерського розспіву, основою якого, до речі, є другий тенор. Я запитав о. Іосифа, чи можна сказати, що баси « сл а в о с­ л о в л я т ь » , а тенори «молитвословлять»?

— Можна, — погодився о. Іосиф і додав: — А ще в нашому лаврському побуті є такий вираз: «Баси за землю тримаються, а тенори в небеса линуть». У розмові зі мною о. Іосиф розкрив повну відповідність КиєвоПечерського розспіву думкам і почуттям, вираженим у словах співів. Співають початковий псалом (103): ««Господи Боже мой, возвеличился еси зело». «Во исповедание и в велелепоту облеклся еси». «На горах станут воды. Дивна дела Твоя, Господи! Посреде гор пройдут воды. Дивна дела Твоя, Господи! Вся премудрос­ тию сотворил еси. Слава Ти, Господи, сотворившему вся!» Коли чуєш ці «широкі розводи у мелодіях», як в и сл о в и в с я Га й д а й , характеризуючи в листі до мене Києво-Печерський розспів, здається, ніби це недалеко, під горою, вийшовши з бере-

С

гів, шириться, шириться Дніпро навесні, у повінь. очатковий псалом присвячено створенню світу, — пояснює мені о. Іосиф. — Людина д и в ує т ьс я з то го, наскільки прекрасний створений Богом світ. Ось звідки це піднесення, ця радісна міць. а чому ж слідом за хвалою на славу світу, що оплавився із хаосу, й на славу його Творця такою скорботою звучить велика єктенія? Адже тим мінорним ключем, в якому ваш диякон закінчує кожне її прохання, ми, жителі півночі, скористалися для єктеній панахидних: …« И о еже проститися ему всякому пре­ грешению, вольному же и невольному...идеже праведнии упокояются…. .. …у Христа, Безсмертного Царя и Бога нашего, просим...»…

П Т

«тріумфальній», хоча і з відтінком недовірливого смутку, стрімкості відбивається радість жонмироносиць, які дізналися про те, що Христос воскрес... Одну із суботніх всеношних улітку 1955 року я стояв у Лаврі разом із професором Борисом Івановичем Пуришевим, для якого давньоруське зодчество й живопис — це була розгорнута, захоплива, натхненна книга: кожна лінія летить, співає, кожна барва живе і дихає, кожен завиток орнаменту сповнений високого значення. ього вечора Борис Іванович уперше чув Києво-Печерський розспів «масивом», без будь-якого прошарку й розбивання, з якими він виконується в інших монастирях і церквах. Всеношна у Лаврі тривала довго — п’ять годин. Під час богослужіння ми

Ц

спов­неної незламної віри в те, що «Святый без­ смертный» помилує їх, ченцям не страшно було розходитися на ніч по своїх печерах. Ще ми говорили про те, як добре, що існує тепер такий заповідник давньоруського співу. Душі любителя старовини Пуришева особ­ ливо дорогим було те, що це наспів — подумати тільки! — XI століття. Я висловив ту просту думку, що ні до чого було цей заповідник на початку революції закривати; жодної небезпеки для держави він не складає, а як це важливо, як це потрібно всім, хто любить музику, — побувати біля витоків руської музичної культури!

— Звичайно, — підхопив Борис Іванович, — і лише дурні цього не розуміють. . . Так! — повчально скоромовкою додав він. У 1923 році Пастернак скаржився, що «ум черствеет в царстве дурака». . . З 1957 по 1964 рік хрущовське «царство дурня» ширилося, примножувалося, багатшало і процвітало. За дуже вдалим спостереженням Мережковського, в революційні е п ох и висуваються люди, що вирізняються о со бл и в о ю д у р і ст ю, «коли додається до їхньої особистої дурості — загальна» (Наполеон. Белград, 1929. Т. 2. С. 37). У 1961 році дурням київським за вказівкою дурн ів моско вс ьк их знадобилося знову ліквідувати Києво-Печерську Лавру. Руських людей знову позбавили можливості помолитися в печерах біля гробниць своїх великих предків — першого руського історика Нестора, першого руського живописця Аліпія, одного з перших руських лікарів Агапіта й почути неспотворену, невиправлену, дику, але

Прикро мені та іншим, що Лавру закрили, але це закриття недовговічне — вона неодмінно відкриється знову, ось побачите. Пророцтво о. Іосифа збулося.

— Так, але за створенням світу невдовзі було гріхопадіння, — ось звідки мінор великої єктенії, — прокоментував о. Іосиф.

— Але чому ж таких духовних веселощів сповнений частий передзвін, який чується потім у «Блажен муж...»? Чому таке хвалебне життєствердження у цих нескінченних «алілуя»?

— А тому, що Спаситель усе ж прийде, тільки ти, чоловіче, будь справедливий, а шлях безбожних — згине. На загальному тлі уповільненості різко виділяються в полієлеї своїм «благовісним» ритмом недільні тропарі, й у цій

кілька разів спускалися в лаврський сад, виходили за хвіртку й, сидячи знову-таки на колодах і дивлячись на Дніпро, що міліє, і на просторе Задніпров’я, звідки тягнув теплий запашний вітер, ділилися щойно відчутим. Особливо приголом­ шений був Борис Іванович «Великим славо­ слов’ям», яке ченці, знявши клобуки, співали на середині храму. Закінчується воно протяжним, могутнім «Святым Боже». оли ми піднімалися до трамвайної зупинки, Борис Іванович сказав: — Тепер мені ясно, що після такої молитви,

К

прекрасну, дику, але єдину в усьому світі гармонію Києво-Печерського розспіву. І все ж о. Іосиф, який після другого закриття Лаври приїжджав до мене в Москву погостювати, казав: — Звичайно, прикро мені та іншим, що Лавру закрили, але це закриття недовговічне — вона неодмінно відкриється знову, ось побачите. Пророцтво о. Іосифа збулося. Ялта 1963 — Москва 1989 Микола Любимов, із книги спогадів «Нев’янучий цвіт»

№ 17 (339), вересень 2013

15

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ЖИТОМИР. 30 серпня у храмі на честь Успіння Божої Матері с. Олієвка Житомирського районного округу було освячено новий престол. З благословення архієпископа Житомирського і НовоградВолинського Никодима чин освячення очолив благочинний Житомирського районного округу протоієрей Богдан Лядобрук. 21 вересня, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, відзначатимуть 100-річчя храму. zhytomyr-eparchy.org ЗАПОРІЖЖЯ. 31 серпня відбулася презентація програми «Музичне мистецтво», розробленої з благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки для недільних шкіл Запорізької єпархії з метою ознайомити дітей зі світом класичної музики. Автор програми — Олена Скрипник, музикознавець симфонічного академічного оркестру Запорізької обласної філармонії. hram.zp.ua ПОЛТАВА. 31 серпня — 1 вересня в Полтавскій єпархії пройшов Четвертий міжнародний фестиваль церковного дзвону «Диканські передзвони». Фестиваль традиційно проходив у два етапи: перша частина форуму відбулася 31 серпня при Свято-Троїцькому храмі с. Великі Будища Диканського р-ну Полтавської області; друга, основна — 1 вересня, при Микільському храмі смт Диканька. Організаторами виступили: Полтавська єпархія Української Православної Церкви, Диканська районна державна адміністрація, Фонд відродження пам’яті Марії Башкирцевої. У форумі взяли участь майстри дзвонарства з України, Білорусі та Росії. У відкритті фестивальних заходів у Диканьці взяв участь митрополит Полтавський і Миргородський Филип. pravoslavie.poltava.ua ВОЛИНЬ. 3 вересня на другому пленарному засіданні 20-ї сесії Волинської обласної ради було прийняте рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Волині» митрополиту Волинському і Луцькому Нифонту. orthodox.lutsk.ua ХЕРСОН. 4 вересня, напередодні святкування в Х­ерсоні 1025-річчя Хрещення Русі, архієпископ Х­ерсонський і Таврійський Іоанн освятив уклінний Хрест на Миколаївському шосе при в’їзді до м. Херсона. pravoslavie.ks.ua

ВОЛИНЬ. 5 вересня в Луцькому педагогічному коледжі, з благословення митрополита Волинського і Луцького Нифонта, пройшла благодійна акція — вручення подарунків школярам: сиротам, позбавленим батьківської опіки, а також тим, які виховуються в багатодітних і малозабезпечених сім’ях. Шкільне приладдя та портфелі отримали 100 таких дітей з м. Луцька, Луцького, Ківерцівського та Рожищевського р-нів Волинської області. Ініціатором благодійної акції виступила Волинська єпархія Української Православної Церкви (зокрема, особисто митрополит Волинський і Луцький Нифонт); до неї також долучилася Волинська обласна державна адміністрація. Подарунки дітям вручили секретар Волинської єпархії протоієрей Миколай Бондарук, голова єпархіального Інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук, заступник начальника управління освіти й науки Волинської облдержадміністрації Валентина Загрева та директор Луцького педагогічного коледжу Петро Бойчук. orthodox.lutsk.ua КРИВИЙ РІГ. 6 вересня. За результатами Криворізького міського огляду-конкурсу з благоустрою, що проходив 24 серпня, в День незалежності України, перше місце в номінації «Кращий сквер» посів сквер перед Спасо-Преображенським кафедральним собором Криворізької єпархії, настоятелем якого є архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем. eparhia.com.ua

православна газета

№ 17 (339), вересень 2013

ЗАПИТАННЯ–ВІДПОВІДЬ

ІС ПОЛ ЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

8 вересня виповнилося 40 років від дня народження єпископа Дніпродзержинського і Царичанського Володимира.

АНОНСИ 15–18 вересня в Києві пройдуть XIII міжнародні Успенські читання, присвячені цього року темі «Передання й переклад». Про складнощі перекладу Євангелія сучасними мовами, відповідальність священнослужителя за передачу традиції, вплив апокрифів на нашу віру і про багато чого іншого — у виступах учасників форуму. Також у програмі Успенських читань: дискусії та круглі столи, презентації Луцької Псалтирі й нових книг видавництва «Дух і літера». Організатори Успенських читань – 2013: Києво-Печерська Лавра, Київська духовна академія, Національний заповідник «Софія Київська», Папська рада зі сприяння християнській єдності, Інститут релігійних наук Фоми Аквінського, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Центр св. Климента «Спілкування й діалог культур», Науково-видавниче об’єднання «Дух і літера».

22–23 жовтня в Києві, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, буде проведено �������������������������� V������������������������� Міжнародну науково-практичну конференцію «Духовна та світська освіта: історія взаємин — сучасність — перспективи». Організатором конференції є Київська духовна академія Української Православної Церкви. Цього року конференцію буде присвячено 1025-річчю Хрещення Русі. Особливу увагу на конференції планується приділити осмисленню 25-річного періоду відродження Православної Церкви в Україні. Докладніше про форум — на сайті Київської духовної академії та семінарії (kdais.kiev.ua). ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ДОПОМОЖІТЬ МОЄМУ СИНОВІ! «Я, Шадура Надія Анатоліївна, проживаю в м. Василькові Київської області. Мій син Мишко (1992 р. н.) важко хворий, він інвалід дитинства, перебуває на I групі інвалідності (підгрупа А). Діаг­ ноз: дитячий церебральний параліч, різко виражена розумова відсталість і ще цілий букет хвороб, серед яких — часті пневмонії та напади епілепсії. Син себе не обслуговує. Він сам не їсть, не пересувається (тільки в інвалідному візку, але не самостійно), не розмовляє, потребує сторонньої допомоги. Для постійного лікування йому необхідно багато дорогих ліків, а також предметів особистої гігієни. Нещодавно я поховала старшого сина Сергія (1990 р. н.), у якого також був діагноз ДЦП. Це сталося тому, що ми не змогли йому допомогти через брак грошей. Після смерті сина довелося взяти дуже велику суму в кредит (26 000 грн.) на похорон Сергія та лікування Мишка. Тепер банк погрожує мені через непогашений борг виселенням із квартири. Наближається зима, і мені нікуди йти з дитиною. Допомоги чекати немає звідки, батьків та рідних немає, чоловік ніде не працює, п’є. Я сама дуже хворію і зараз не працюю, перебуваючи вдома по догляду за дитиною-інвалідом. Живемо тільки на пенсію з інвалідності. Люди добрі, допоможіть, хто чим може, вибратися з тяжкого фінансового становища!..» Тел.: 096–536–34–81 (Надія Анатоліївна, мама), 098–441–88–74 (Надія, волонтер).

РЕКВІЗИТИ:

Райффайзен Банк Аваль Р/р: 262061064415 МФО: 380805 Призначення платежу: поповнення поточного рахунку клієнта Шадури Надії Анатоліївни ІНПП одержувача: 2430018601 Надія Попко, волонтерський рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі у справах молоді УПЦ

«У гніві й роздратуванні кинуті побажання: “Будь ти проклятий!”; “Нехай тобі всячина!”; “Щоб ти здох (вдавився, провалився)”; “Щоб у тебе руки відсохли!” тощо — дуже поширені. Часто проклинають одне одного родичі. Чи правда, що материнське прокляття, проклін свекрухи особливо тяжкі? І чи є таке поняття, як родове прокляття?

Ольга» ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ ПРО ПРОК ЛЯТ ТЯ

Багато хвороб, причини яких не можуть знайти лікарі, очевидно, з’являються від прокльону. А лікарі що — хіба вони знайдуть проклін? Якось до мене в келію принесли паралізованого чоловіка. Такий здоровенний дядько, а не міг сидіти! Його тулуб не згинався, був як дерев’яний. Одна людина несла його на спині, а друга підтримувала ззаду. Я поставив бідоласі два пеньки, і він насилу там примостився. Його супутники сказали мені, що він у такому стані з 15-літнього віку й страждає ось уже 18 років. «Та ж хіба таке може трапитися ні з того ні із сього? — подумав я. — Ні-ні, тут криється якась причина». Я почав розпитувати й дізнався, що цього юнака хтось прокляв. Що ж трапилося? А от що: якось він їхав до школи, сів у автобус і розкинувся на сидінні. На зупинці в автобус увійшли літній священик та один дідок і стали біля нього. «Встань, — сказав йому хтось, — поступися місцем старшим». А він, не звертаючи ні на кого уваги, розвалився ще більше. Тоді дідусь, що стояв поруч, сказав йому: «Ось таким витягнутим і залишишся назавжди — не зможеш сидіти». І цей прокльон подіяв. Он воно як — юнак був нахабнуватий. «А чого я, — каже, — вставатиму? Я за своє місце заплатив». Так, але ж інші теж заплатили. Стоїть літня поважна людина, а ти — підліток — розсівся. «Ось через це все й сталося, — сказав я йому. — Щоб стати на ноги, спробуй покаятися. Тобі необхідне покаяння». І як тільки бідолаха зрозумів й усвідомив свою провину, так одразу й одужав. Проклін має силу в тому разі, коли він є реакцією на несправедливість. Наприклад, якщо одна жінка підніме на глум іншу — яка страждає — або скоїть їй якесь зло й постраждала її прокляне, то переводиться рід тієї, яка вчинила несправедливо. Тобто якщо я роблю комусь зло і ця людина

Малюнок із зображенням старця Паїсія Святогорця

16

мене проклинає, то її проклін має силу. Бог попускає прокльонам мати силу подібно до того, як Він попускає, приміром, одній людині вбити іншу. Однак якщо все було справедливо, то проклін вертається назад — до тієї людини, яка цей проклін адресувала.

Звільнитися від прокляття можна покаянням і сповіддю Той, на кого спрямований проклін, мучиться в цьому житті. Але той, від кого виходить проклін, мучиться в цьому житті й страждатиме в житті вічному, бо якщо така людина не покається й не висповідається, то там вона буде покарана Богом як злочинець. Можливо, хтось дійсно тебе чимось скривдив. Але, проклинаючи людину, яка тебе скривдила, ти немов хапаєш пістолет і вбиваєш її. За яким правом ти так чиниш? Хай там що робить тобі твій кривдник — убивати його ти не маєш права. Якщо людина когось проклинає, то це значить, що в ній є злість.

Людина проклинає іншу людину, коли із пристрастю, з обуренням бажає їй зла. Звільнитися від прокльону можна покаянням і Сповіддю. Я знаю чимало таких випадків. Люди, які постраждали від прокльону, усвідомивши, що їх прокляли, бо вони у чомусь були винні, покаялися, висповідалися, і всі їхні лиха припинилися. Якщо винний скаже: «Боже мій, я вчинив таку-то й таку-то несправедливість. Вибач мені!» — і щиро, до щему в серці розповість про свої гріхи на Сповіді священику, то Бог пробачить покутника, адже Він — Бог.

Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо від слів своїх виправданий, і за слова свої будеш засуджений (Мф. 12: 36–37)