СБОРНИК МАТЕРИАЛОВ Международной научно - практической конференции by u-conferences.org/csps

Центр Науково – Практичних Студій Міжнародна науково – практична конференція «Міжнародний науковий форум: актуальні питання науки і практики у ХХІ столітті» ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 11 червня 2014р.)

Центр Научно – Практических Студий ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕ Международная научно - практическая конференция «Международный научный форум: актуальные вопросы науки и практики в ХХІ столетии» СБОРНИК МАТЕРИАЛОВ Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 11 июня 2014 г.)

Київ – 2014 2

УДК 001(082)«20» ББК 72я43 М58 Міжнародний науковий форум: актуальні питання науки і практики у ХХІ столітті. Збірник матеріалів Міжнародної науково – практичної конференції (м.Київ, Україна, 11 червня 2014р.). – Центр Науково – Практичних Студій, 2014. - 362с. У збірнику містяться статті (тези доповідей), подані на Міжнародну науково практичну конференцію «Міжнародний науковий форум: актуальні питання науки і практики у ХХІ столітті». Присвячено теоретичним та практичним аспектам гуманітарних і суспільних наук, природничих і медичних наук, технічних і математичних наук. Збірник розрахований на учасників конференції, а також вчених, викладачів, аспірантів, студентів та інших фахівців, які цікавляться та здійснюють дослідження в галузі гуманітарних і суспільних наук, природничих і медичних наук, технічних і математичних наук. Усі матеріали друкуються в авторській редакції. Центр Науково – Практичних Студій не завжди поділяє погляди авторів (учасників) конференції, викладені у цьому збірнику, та не несе відповідальності за зміст матеріалів, наданих авторами для публікації.

Международный научный форум: актуальные вопросы науки и практики в ХХІ столетии. Сборник материалов Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 11 июня 2014г.). – Центр Научно - Практических Студий, 2014. – 362с. В сборнике содержатся статьи (тезисы докладов) поданные на Международную научно - практическую конференцию «Международный научный форум: актуальные вопросы науки и практики в ХХІ столетии». Посвящено теоретическим и практическим аспектам гуманитарных и общественных наук, естественных и медицинских наук, технических и математических наук. Сборник рассчитан на участников конференции, а также ученых, преподавателей, аспирантов, студентов и других экспертов, которые интересуются и проводят исследования в сфере гуманитарных и общественных наук, естественных и медицинских наук, технических и математических наук. Все материалы печатаются в авторской редакции. Центр Научно - Практических Студий не всегда разделяет взгляды авторов (участников) конференции, изложенные в этом сборнике, и не несет ответственности за содержание материалов, представленных авторами для публикации.

ЗМІСТ / СОДЕРЖАНИЕ Гуманітарні та суспільні науки / Гуманитарные и общественные науки Науменко Н. В. Графічний символ як художній образ віршованого твору …………..……6 Верховцева І. Г. Реформування волосного суду в Росії у 1889 р.: реванш консерваторів чи прагматичний крок? …………………………………………………………………………..13 Черіпко С. І. Характер і естетика світосприймання ліричного героя поезій Михайла Драй-Хмари ……………………………………………………………………………………….19 Галаджій А. В. Особливості відтворення алюзії в українських перекладах романів Рея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” та Олдоса Хакслі “Прекрасний новий світ”…30 Мізерна М. О. Сучасний стан мови на телебаченні ………………………………………….36 Хрущ О. О. Синтаксичні особливості that-клауз у англійській мові ………………………..41 Сiлiнa М. Д. Прaвo нa життя як oсoбисте немaйнoве прaвo фiзичнoї oсoби зa укрaїнським законодавством …………………………………………………………………….47 Смирнова Г. О. Взаємна узгодженість та конкуренція загальних і спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Загальною та Спеціальною частинами Кримінального кодексу України …………………………………..51 Смирнова Г. О. Демократія і права меншості ………………………………………………..58 Мікаелян С.Г. Економічна оцінка інноваційних проектів за методом реальних опціонів..61 Мазіна О. І. Людський капітал в фінансовій та інтегрованій звітності …………………….65 Світлична В. Л. Оцінка кадрового потенціалу підприємства в умовах «нової економіки».72 Стецик Я. В. Інтернет-маркетинг промислових підприємств ………………………………..77 Жолдасбек Н. П., Усубалиева С. Д. Структурно-институциональный анализ бюджетной системы Республики Казахстан ………………………………………………………………….82 Алиаскарова А. К., Усенбаева Г. Д. Роль системы страхования в социальноэкономическом развитии страны ………………………………………………………………..90 Дедкова И.Ф., Туезова В.С. Внедрение коуч-технологий в развитие компетенций торгових представителей ……………………………………………………………………………………98 Дрижирук А. П. Здоров’язберігаючі освітні технології у навчанні іноземної мови: сутність і класифікація …………………………………………………………………………………….104 Вахидова Л. В., Давлетов О. Б. Дидактическая многомерная технология как средство формирования дидактико-технологической компетентности педагога ……………………108 Андреев Б. А. Информационная безопасность личности как составляющая национальной безопасности ……………………………………………………………………………………..115 Андреев Б. А., Жамантаев М. М. О некоторых методах обеспечения информационной безопасности государства ………………………………………………………………………119 Габбасова А. С. Особенности классификации трудовых споров ………………………….124 Бубенщиков Е. В., Боев Д. В., Тетиора С. Ю. Экология как один из факторов физического развития ………………………………………………………………………………………….130 Чабанюк О. Є. Сучасний стан державної боргової політики на прикладі Польщі ……...133 Бубенщиков Е. В., Боев Д. В., Тетиора С. Ю. Влияние иностранной валюты на становление Российской денежной единицы …………………………………………………140 Краев А. Е., Рудаева Н. А., Жгилев Д. Ю. Влияние человеческого и иных факторов на особенности национальной кухни разных стран мира ………………………………………144 Мікеладзе Н. Г. Кавалерідзе Іван Петрович – український скульптор грузинського походження ………………………………………………………………………………………148 Нешта О.Л. Традиційний принцип пропорційної побудови християнських храмів ……..154 Природничі та медичні науки / Естественные и медицинские науки Cатбаева Г. С. Особенности экономической оценки особо охраняемых природных территорий ……………………………………………………………………………………….161 Алтеева Н. К.Экологические проблемы нефтегазового сектора Казахстана …………….168 Стамбекова Д. Е. Экологический туризм в Казахстане, основанный на местных сообществах и его устойчивое развитие ………………………………………………………174 4

Стеценко Н. О., Сімахіна Г. О. Оцінка стабільності та реакційної здатності молекули лізину методами комп‘ютерної хімії …………………………………………………………..181 Игамбердиева С.Д., Ахмедова Х.Ю., Турсунхожаева Ш.У., Шакиров А.М., Садыкова Н.М. Сравнительный анализ иммунологических показателей при остром бруцеллезе с дисбактериозом кишечника ………………………………………………….186 Турсунхожаева Ш.У., Бегмонов С.А., Ахмедов К.Х., Бакиев Т.Н. Патоморфология печени при наркотическом отравлении и её значение в судебно-медицинской практике…193 Даниярова Ф. А., Азимова Н. М. Особенности течения желтушного синдрома у новорожденных…………………………………………………………………………………203 Технічні і математичні науки / Технические и математические науки Сімахіна Г. О., Стеценко Н. О. Вітамінна активність плодоовочевої сировини та окислювально-відновні ферменти ……………………………………………………………..210 Човнюк Ю.В., Сівак І.М. Вдосконалення інженерних методів розрахунку електромеханічних систем автоматизованого електроприводу машин …………………..217 Бородій Є. В. Вибір між лінійними та нелінійними класифікаторами у медичній кібернетиці ……………………………………………………………………………………….227 Водоп’янова О. С. Застосування алгоритмів машинного навчання для розпізнавання шахрайських онлайн транзакцій ……………………………………………………………….235 Король М. О. Методи та засоби надчутливого вимірювання потужності для діагностики у міліметровому діапазоні ………………………………………………………………………..239 Купцов Д. В. Вибір оптимального способу живлення бурових установок ……………….242 Петрушко П. Р. Ідентифікація авторства творів за допомогою машини опорних векторів та розподілених вихідних кодів ………………………………………………………………..245 Сабанін Є. О. Пошук точок в тривимірному просторі з двовимірних фотографій об’єкта.250 Семенов Р. Г. Розробка Web-сервісу автоматичного виправлення помилок методами обчислювальної лінгвістики та теорії ймовірності …………………………………………..256 Сенкевич С. О. Метод побудови Евклідового мінімального кістякового дерева у N-вимірному просторі …………………………………………………………………………..263 Нурпеисова М.М. Актуальные аспекты исследования подтверждения соответствия …..267 Нурпеисова М.М. Техническое регулирование – как система установления требований к качеству и безопасности ………………………………………………………………………...273 Ермакова Н.Г. Внедрение принципов согласованной политики в области обеспечения единства измерений стран Таможенного союза ……………………………………………….279 Бацура А. В., Коноваленко А. А., Бацура И. А. Причинно-следственная связь роста стоимости энергетических ресурсов в России…………………………………………………286 Бриль А. С. Универсальный подход к построению SQL запросов ………………………….295 Бугаев И. В., Николаев П. А., Мангушев В. И. Возможности двигательных процессов в робототехнике и их перспективы …………………………………………………………….302 Бугаев И. В., Николаев П. А., Симонович Д. А. Применение роботов в различных сферах деятельности человека …………………………………………………………………………..306 Коновал О. О. Комбінаторно-селекційний алгоритм МГУА для задачі класифікації біологічних об’єктів заданих множиною точок ……………………………………………….310 Мась В. С. Особливості побудови тріангуляції опуклої оболонки у тривимірному просторі…………………………………………………………………………………………...314 Панасюк О. Ю. Пошук найближчих слів у символьному дереві для корекції помилок .319 Харів О. М. Про категорію *- зображень комутаційних співвідношень з умовою ортогональності ………………………………………………………………………………….325 Черненко П. О. Дослідження та застосування концепцій складних мереж на прикладі транспортної системи України …………………………………………………………………329 Шликов М. П. Зображення q-деформацій канонічних антикомутаційних співвідношень.334 Филиппова Н. О. Аналитическое решение контактной задачи для консоли ……………..339 Якубовский Е. Г. Счетный набор решений уравнения движения N тел …………………..345 5

Графічний символ як художній образ віршованого твору Науменко Наталія Валентинівна, д. філол. н., професор кафедри українознавства Національного університету харчових технологій Літера – феномен культури, який відзначається особливою синтетичністю. Крім поєднання зовнішньої візуальної форми зі звуковим вираженням, вона включає

числові

та

кольорові

елементи.

Тому

буквар,

зокрема

–

сковородинський «Буквар миру», став для українських поетів ХХ століття однією з метафор світобудови. Починаючи з ІХ століття, алфавітна поезія («абецедарій» – від латинського «буквар») розвивається, постійно видозмінюючись. Так, Б. Степанишин, Л. Ушкалов, Д. Чижевський та ряд інших дослідників твердять, що від самого початку алфавітна поезія мала виразно духовний зміст, реалізуючись у жанрах молитви й так званого «маріологічного» вірша. А. Макаров з цього приводу зауважує: «Якщо в природі ми скрізь знаходимо виразні знаки присутності живої думки творця світу, то цілком логічно припустити, що й зовнішня форма творів, які несуть у собі часточку Божої мудрості, мусить мати якісь особливі зовнішні прикмети» [6, с. 247]. Тому метою нашого дослідження є ствердити український алфавітний вірш як різновид поетичного осягнення довкілля в його мовному вимірі, намагання поета проникнути в сутність світу, виражену метафорою абетки. Одна зі збірок В. Голобородька має саме такий заголовок – «Буквар для метеликів» (1967-1968). Ключові її образи – імена, назви, краєвиди, зведені у каталоги й словесні «атласи». Поетика називання речей і явищ (хай навіть неіснуючих) у сув’язі з твореними ними асоціаціями перетворює вірш на стародавній азбуковник, хоча й укладений не в алфавітному порядку: А ми святкуємо той день, / що знаходиться між неділею й понеділком. // Але в календарі / той листок завжди чомусь вирвано. / Це наш святковий день [«Наш день». 1, с. 167].

Власне символіка літер обіграється у наведеному нижче тривірші як зміна пір року: Літера К – пустила листок, і кетяг калини визрів. Літера Л – осіння, листя обпало, тільки кетяг калини. Літера Г – гола, бо зима [1, с. 177]. Віршеві «Рівність» характеру різкої за висловом пародії на документ офіційно-ділового стилю надає маркований літерами список: … У кого там є вірш про чубату яблуневу гілку? Обстригти: а) автора; б) вірш; в) яблуневу гілку [1, с. 186]. Архетипність не лише звука, а й його кольору підкреслюється в ліриці І. Малковича, який у верлібровому «Напучуванні сільського вчителя» (інша назва – «Свічечка букви «ї») обіграє кольористичні значення літер, характерних лише для української абетки: … ти, дитино, / покликана захищати / своїми долоньками / крихітну свічечку букви «ї», / а також, / витягнувшись на пальчиках, / оберігати місячний серпик / букви «є», / що зрізаний з неба / разом із ниточкою. / Бо кажуть, дитино, / Що наша мова – солов'їна… [5, с. 137]. Колізія російського та українського світоглядів, проявлена через літери, – квінтесенція зорового вірша М. Сороки «П’ята колона»: єєєєэ єєєєэ єєєєэ єєєєэ єєєєэ. Домінантою збірки «Тринадцять алогій» І. Калинця стає індивідуальноавторська концепція культури, яка, сполучуючи в одне ціле образи свят, квітів,

звуків, чисел, місяців, зодіакальних знаків, каменів тощо, витворює так звану «нову мову». Калинців

«Азбуковник»

визнано

вдалою

спробою

відродити

цей

стародавній поетичний жанр на ґрунті нової української культури [9, с. 103]. Його концепцією, за образним висловом М. Ільницького, є «духовна генеалогія визволення з-під тягаря приголосних… скандинавського імені (Іngward – Ігор. – Н.Н.), а відтак і варязького войовничого духу» [2, с. 144]. Акровіршовий за формою «Азбуковник» – притаманний не лише бароко, а й давнішій слов'янській культурі симбіоз зображення, напису й підпису [6, с. 23]. Так цей симбіоз виявляється у мініатюрі «К»: я знаю ти зламаний промінь об промінь спрагнений висоти тепер його персти вказують мені водночас і небо і землю… а насправді ти глухий проривний постріл… [3, с. 416]. І. Калинець створює кілька символічних рівнів образу літери К: візуальний «зламаний промінь» викликає асоціацію з фізичним процесом заломлювання; «персти», які «вказують водночас і небо і землю»; «глухий проривний постріл» – фонетична характеристика звуку К; «клешня долі» – ще одна візуальна асоціація (сузір'я Рака), натяк на дату народження поета (липень 1939 р.). Як у барокових carmina alphabetica, в «Азбуковнику» І. Калинця наявні символічні

знамення

слів-архетипів

української

культури,

виражених

заявленими у заголовках літерами: О – «веселкова» земна куля; Р – радість, офіра, «Христова літера»; А – «прозорА піраміда», стрілчастий храм; Л – «лагідний злам життя» (м'який звук і «гостра» літера); Ь – «беззвучна надія, [яка] важко дається чужомовцю», а відтак – вияв автохтонності мови.

Вельми оригінальним є «азбуковник» В. Лесича (1909-1982) – збірка «Предметність нізвідкіль» (1972). Її основний образний елемент, згідно з компаративними розвідками Б. Бойчука, – створення «напруженості й бажанівської гранчастості» шляхом ламання ритміки та розриву рядків, «образами та колізіями звуків» [11, с. 40], можна додати – образами та колізіями літер. Водночас (і це важливо) не всі твори збірки є верлібровими. Вільна форма характерна передусім для поезій, де семантика тексту має найбільші відмінності від семантики літери, винесеної в заголовок: Вікно місяця відкрите в інший світ в пливучих рамах мороку архітектура простору в зеленім світлі там граються метелики з ангелами на віридаріях де губляться безслідно й найтихіші кроки [«К». 4, с. 24]. Давньослов’янське значення літери К – «како», тобто «як». Отже, контекстуально мається на увазі вказівка на спосіб дії, мислення, бачення, сприйняття певного явища, а найголовніше – порівняння. Саме останнє можна визнати ідеєю, яка оприявнюється в поезії. У даному разі порівняння стосується показаного через «вікно місяця» життя «іншого світу», а саме – природного, очудненого в категоріях рукотворного довкілля. Символами цього бачення є «архітектура простору», «віридарії» – рідкісна барокова метафора зі значенням «город-як-книга»; море, що «грає на лірах скель»; «хвилясті мислі», які наслідують пейзаж із кущами (можна говорити про два види пейзажу – власне краєвид і його художню репродукцію); урешті – молитва, «не мовлена людськими словами». Якщо К в «Азбуковнику» І. Калинця виявляє свої конотації через аудіовізуальні образи-натяки (зламаний промінь, проривний постріл, клешня долі), то Лесичева символіка К та інших «верлібризованих» літер для свого розшифрування потребує активної роботи уяви, виводячи реципієнта на рівень

усвідомлення

неподільності

графічного,

словесного

та

числового

першоелементів в образі кириличної літери. Цікаво, що П. Мовчан у вірші «Очима до неба» сполучає всі ці концепти, виводячи символічний комплекс із візуальної подібності ластівки у польоті до літери «Р». Спершу поет робить це у вільній формі: Ластівка – … літера «Р» у слові «стррруна» або занурений на глибину очей сталевий якір, що оброста тривожними думками…, а відтак надає оповіді відповідного звукового інструментування та більш упорядкованого ритму: О, ластівко, уламок криці, / уламок спогадів лунких / про перецвічені квітки, / про блискавку, що на аркані / водила здичавілий грім, / про ранок сонячний, купавний… [8, с. 27] Вірш «Абетка» В. Терена, чия назва мала б установлювати горизонт очікування теми тлумачення літер, насправді за жанровою домінантою – віршована новела. Її сюжетною колізією стало зіткнення двох мов – української (гуцульського діалекту) та російської: в’язням у концтаборі … наказали / говорити тілько російською – / всяк мусив знати / що ми там шепочемось [12, с. 123]. У цій «Абетці» функцію літер отримують «заборонені» слова – діалектизми:

іменники

«маржина»,

«бусол»,

«вівчарик»,

«трембіта»,

«танашко», «вуйко», дієслово «видиш», прислівник «тілько», частка «гейби». З одного боку, у творі В. Терена виявляються прадавні табу на вимовляння деяких слів (за текстом вірша – на всю українську мову). З другого – прирівняна до літери лексема є часткою антоничівської «незнищенної матерії», першоосновою гуцульського макрокосмосу. У такому контексті «українська абетка», що її символізують шрами на тілі старого гуцула-оповідача, набуває характеру криптограми, рунічного письма.

«Відповідності»

між

літерами

та

їхнім

архетипним

наповненням

оригінально – через компонування у паліндромні верліброві рядки – знаходить А. Мойсієнко: Моди данина... Дивом / Нотую у тон: / О – соло, гожо-голосо. / Е – лель, леле. / А – / Вада, гадав... / У – гуд у дугу. / И – бурану наруби. / І – лети, Боже, меж обителі... / У нурт – струну / Мови, де дивом – / І леза на зелі [7, с. 17]. Символічне

значення

літер,

відтак

–

слів

прояснюється

анаграматичній поезії І. Ольшевського: літо / тіло / ілот // мов коник у Камінґса / витанцьовує / на папері слово / так недоречно вжите / взимку [10, с. 62]. Цитований твір на перший погляд має глибший сенс, ніж його американський прототекст – вірш Е.Е. Каммінґса «r-p-o-p-h-e-s-s-a-g-r» [див. 13]. В американського поета коник «танцює» свою назву (PPEGORHRASS, gRrEaPsPhOs), і спонтанний його рух позначається довільним розташуванням літер, яке врешті «витанцьовується» у grasshopper. На відміну від цього, «коник» І. Ольшевського рухається запрограмованим шляхом – анаграмами слова «літо», також загальновживаними словами. Алфавітна поезія для кожного її автора – філігранна поетична школа. Створюючи вірш на засадах поєднання літер абетки або їх подібності до предметів і явищ довкілля, поети тим самим стверджують неподільність зовнішнього та внутрішнього, слова мовленого та слова мисленого. Будучи в деяких випадках різновидом зорового віршування, carmina alphabetica

ХХ

століття

приховують

вагомий

пласт

природних

культурологічних образів, які на стадії створення поезії щоразу по-новому постають у бароковій символічній тріаді «зображення, напису та підпису», іншими словами – Речі, Слова та Вірша. Список використаної літератури: 1. Голобородько В. /Летюче віконце : вибрані поезії/ К.: Укр. письменник – 2005 – 463 с. 2. Ільницький М.М. /Ключем метафори відімкнені вуста… Поезія Ігоря Калинця/ Париж – Львів – Цвікау – 2001 – 192 с. 11

3. Калинець І.М. /Зібрання творів: у 2-х т. – Т. 2 : Невольнича муза/ К.: Факт – 2004 – 544 с. 4. Лесич В. /Предметність нізвідкіль/ Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи – 1972 – 47 с. 5. Малкович І. /Вірші на зиму / К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га – 2006 – 200 с. 6. Макаров А.М. /Світло українського бароко/ К.: Мистецтво – 1994 – 288 с. 7. Мойсієнко А.К. /Віче мечів. Паліндроми, або раки літеральні / К.: Задруга – 1999 – 93 с. 8. Мовчан П.М. /Очима до неба / К.: ВЦ «Просвіта» – 1999 – С. 27. 9. Науменко Н.В. /Інтерпретація образів слов'янської міфології в українському вільному вірші (на матеріалі збірки І. Калинця «Тринадцять алогій» / Мова і культура. (Науковий журнал) – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго – 2007. С. 98-105. 10.Ольшевський І. /Зодіакальне світло / Луцьк: ВМА «Терен» – 2008 – 108 с. 11.Поза традиції /Антологія української модерної поезії в діяспорі / Київ – Торонто – Едмонтон – Оттава: Вид-во Канадського інституту українських студій – 1993 – 473 с. 12.Терен В. /Твій день на землі: Вірші. Поеми. Вірші для дітей. Проза / К.: Вид-во імені Олени Теліги – 2001 – 520 с. 13.Cummings, E. E. /r-p-o-p-h-e-s-s-a-g-r [Електронний ресурс]: Режим доступу : http ://www.americanpoems.com/poets/eecummings/ grasshopper.shtml.

Реформування волосного суду в Росії у 1889 р.: реванш консерваторів чи прагматичний крок? Верховцева Ірина Геннадіївна, к.і.н., доцент кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету У ході реалізації Великої селянської реформи 1861 р. було запроваджено станове самоврядування селян, складовою якого стали волосні суди. Чималий масив

наукових

праць,

присвячених

діяльності

останніх,

авторства

дореволюційних [1; 2], діаспорних [3] та новітніх дослідників [4-11] свідчить: наукова полеміка щодо ролі волосних судів у процесах оновлення сільського життя в пореформену добу далека від завершення. Маловивченою залишається сторінка історії волосних судів, пов‘язана зі спробою їх реформування у 1889 р. в ході змін в управлінні селом, пов‘язаних з запровадженням у країні інституту земських дільничих начальників. Складовою реформи 1889 р. стали «Тимчасові правила про волосні суди». Ними вносились зміни у регламентацію діяльності названих судових установ, зокрема, земські начальники отримали чималі повноваження

впливати

на

діяльність

останніх.

Сучасний

дослідник

А.А.Сорокін вказує, що загалом у науковій літературі сьогодні залишаються дискусійними чимало аспектів судової діяльності земських начальників [12]. Негативна оцінка цієї діяльності істориками пов‘язується з посиленням станових принципів в організації місцевого управління, обмеженні участі селян у ньому, що у цілому характеризувалось, як консервативне явище. Смірнова Я.Б. зазначає: висновки щодо консервативного характеру реформи 1889 р. озвучувались вже на початку ХХ ст. з трибуни Державної Думи Росії. Громадські діячі, депутати закидали земським начальникам звинувачення у свавіллі, репресіях, жорстокості, антинародній діяльності [13]. Додамо, що така оцінка реформи 1889 р. перекочувала у наукову літературу та автоматично поширювалась на усе, що було пов‘язано з реалізацією реформи. Натомість, ті її аспекти, що обумовлювались змінами у діяльності волосних судів, вченими до останнього часу розглядались побіжно, фрагментарно. Певні зрушення сталися завдяки вченим-правникам [4-9], проте проблема у їх творах 13

розглядається в дещо обмеженому ракурсі. Спробуємо глянути на неї ширше і довести, що спроба реформування волосного суду у 1889 р., по суті, була не реваншем консерваторів, а радше прагматичним кроком, обумовленим необхідністю впорядкування у реаліях того часу діяльності станових установ самоврядування селян та поширення на селі модерних правовідносин. Запроваджені у 1861 р. волості і власне волосні суди стали тими новаціями селянської реформи, що свідчили про компроміс і водночас суперечності у поглядах

її

«отців»

на

майбутнє

села.

Представники

ліберальних

реформаторських кіл («західники») прагнули модернізації сільського життя «за європейськими лекалами», а слов‘янофіли – збереження традиційного ладу, зокрема, общинних порядків і норм звичаєвого права у діяльності сільських судів. При цьому волості стали цілком штучними утвореннями, вони часто поєднували кілька селищ, які раніше нічого спільного між собою не мали. За таких обставин усне, сільське звичаєве право, використовуючись у волосному правосудді, вносило радше розлад у правовідносини на селі пореформеної доби, аніж сприяло їх впорядкуванню, оскільки вкрай важко було довести існування тієї чи іншої традиції, як і визначити, чи застосовувалась вона у даній місцевості при відправленні сільського правосуддя. Селянський же світ через неграмотність його мешканців і специфічні традиції общинного співжиття настільки різнився за своїми культурними характеристиками від інших соціальних утворень тогочасної Росії, що про поширення на сільську місцевість норм офіційного (писаного) права не могло бути мови. Отже перетворені після 1861 р. на «сільських обивателів» селяни, по суті, були позбавлені права захищати свої майнові і особисті права у волосних судах, хоча доступних для них, але невпорядкованих. У цих судах панували підкупи лжесвідків, хабарі. Як відмічали сучасники, «знайти добросовісного суддю» у них було не можливо. Констатуючи нездатність волосних судів виконувати свої функції, чиновники вказували, що правовідносини на селі у пореформену добу скоріше характеризувались як правовий вакуум. Особливо урядовців непокоїв той факт, що через невпорядкованість правовідносин відчутно знизився стан його 14

господарського життя села, погіршився добробут учорашніх кріпаків, а це, у свою чергу, не дозволяло наповнювати казну держави, оскільки селянам не було з чого сплачувати податки. Ще одним негативним наслідком було те, що невпорядковане

волосне

правосуддя

гальмувало

формування

модерної

правосвідомості селян, як зазначали громадські діячі тої доби, «отучало» селян від законності. Діяльність утвореної на початку 1870-х рр. урядової комісії під головуванням сенатора М.Н. Любощинського; активна праця правників, етнографів, які розпочали збір, аналіз спадщини звичаєвого права, намагаючись уніфікувати його норми у межах волості, повіту, губернії; видання чисельних збірок матеріалів, аналітичних видань; сенаторські ревізії кінця 1870 – початку 1880-х рр.; робота комісії під головуванням М.С.Каханова у 1881-1885 рр. стали пошуками способів вирішення проблеми. Місцева бюрократія у періодичних звітах губернаторам і генерал-губернаторам, зборам губернських та повітових у селянських справах «присутствій» намагалась осягнути причину проблем, пов‘язаних з діяльністю волосних судів, звести до єдності, у раціональний спосіб уніфікувати, застосувавши логіку, механізми цієї діяльності [10, с. 8-9; 11, с. 173-174]. Не вдаючись до повторення традиційних тез про “консервативний поворот” з шляху ліберального реформаторства 18601870-х рр. на шлях контрреформ, здійснений урядом Олександра ІІІ в середині 1880-х – у 1890-ті рр., зазначимо: перспективним з точки зору дослідження історії реформування селянського самоврядування, відтак – волосних судів наприкінці ХІХ ст. нам уявляється вивчення цього процесу комплексно, в контексті аналізу ідейних і технологічних новацій в адмініструванні, що вироблялись у середовищі бюрократії протягом 1880 – 1890-х рр. Особливої уваги заслуговують тези, висловлені російським істориком І.А.Христофоровим у дослідженні, присвяченому аналізу урядової політики 1830-1890-х рр. щодо селянства. На думку вченого, не останньою мірою посилити вплив держави у місцевому управлінні “раціонально мислячу” бюрократію так званої “епохи контрреформ” мотивували вимоги стандартизації і раціоналізації управлінської та господарської сфер, пріоритети розбудови модерної системи оподаткування, 15

що, у свою чергу, зумовлювало пошук цією бюрократією оптимальної моделі адміністрування у країни в цілому [14, с. 65]. Саме у цьому контексті слід розглядати, на нашу думку, запровадження інституту

земських

адміністративні,

начальників.

судові

та

До

поліцейські

повноважень функції.

Ці

останніх

входили

посадовці

мали

контролювати (аж до скасування і розпуску) збори та рішення будь-яких селянських установ, у тому числі – волосних судів, могли виносити рішення про покарання штрафами, утриманням за гратами будь-кого з виборних селянських осіб. Також земський начальник був зобов‘язаний систематично ревізувати селянські установи самоврядування, безпосередньо контролювати справочинство волосного суду. Він перебирав на себе деякі функції мирового судді, призначав з числа кандидатів, обраних селянами на волосних зборах, власне волосних суддів, мав право приймати скарги від селян на рішення волосного суду касаційного та апеляційного характеру, подавати їх на розгляд або інших волосних судів, або з‘їзду земських начальників та інших селянських установ. До складу волосного суду відтепер входив волосний старшина, якого земський начальник міг призначати головою волосного суду [7, с. 44; 9]. Відтепер пересічні селяни отримали право оскаржувати рішення волосного суду, шукати захисту від зловживань з боку виборних селянських осіб у земського начальника та інших посадовців, а розширення письмового справочинства у цілому сприяло переходу від усного, аморфного та суперечливого звичаєвого селянського права до використання у діяльності волосного суду права письмового, офіційного; наводився лад у документації, земський начальник, виконуючи функції мирового судді, міг звертатись у спірних питаннях по допомогу до інших посадовців, що, по суті, вело до уніфікації законодавчих підстав вироків волосних судів. Щодо скасування мирської юстиції на селі названою реформою слід зауважити: і цей крок з боку влади був прагматичним. Як зазначають дослідники, у мирських судах на селі, до яких могли звертатись селяни у випадках, коли спірні справи торкались представників інших станів, що мешкали у волості, також панували безлад та 16

беззаконня. І тут реформа 1889 р., на наш погляд, була компромісним кроком: відтепер волосним судам ставали підсудними справи, в яких фігурували мешканці волості - учасники правовідносин, що не були селянами. У такий спосіб, на нашу думку, в діяльності волосних установ, зокрема - селянському судочинстві був зроблений хоча малий, але крок до всестановості, чого так прагнули тими часами представники ліберальних кіл. Важливою новацією реформи 1889 р. було і те, що відтепер волосні судді отримували зарплатню, знаки відмінності, а компетенція волосних судів загалом значно розширювалась: їм ставали підсудними майнові справи вартістю до 300 карб. та карні справи, щодо яких слідувало покарання у вигляді арешту на термін до 30 діб [9]. Це означало, що відтепер майже усі питання правовідносин на селі підпадали під юрисдикцію волосного суду, за виключенням тих, які вилучались законом з компетенції цього суду; що право писане, офіційне усе більше застосовувалось в діяльності волосного суду, і своєрідним координатором у цьому ставав земський начальник, адже на відміну від селянського загалу він був особою письменною. Нарешті ще одним позитивним зрушенням у здійснені волосного правосуддя, як вказують фахівці, було те, що реформою 1889 р., по суті, відбулась інституціоналізація волосного суду [6, с. 18], а значить, будучи складовою станового селянського самоврядування, волосний суд водночас ставав складовою загальнодержавних правовідносин, що, у свою чергу, також свідчить на користь, хоч і не значного, але поширення на селі модерних відносин у цілому. Отже у реаліях кінця ХІХ ст. реформування волосного суду у 1889 р. дозволяло бодай якоюсь мірою впорядкувати правовідносини на селі, сприяло піднесенню ефективності праці волосних судів загалом. Список використаної літератури: 1. Витте С.Ю. Записка по крестьянскому делу председателя Высочайше учрежденного особого совещания о нуждах сельскохозяйственной промышленности статс-секретаря С.Ю. Витте. – С-Пб.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1904. – 106 с. 2. Риттих А.А. Крестьянский правопорядок. – С-Пб.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1904. – 447 с. 17

3. Пушкарев С.Г. Очерки истории крестьянского самоуправления в России. – Прага, 1924. – 43 с. 4. Бурбанк Д. Правовая реформа и правовая культура: непризнанный успех волостных судов в имперской России // Правоведение. – 2003. – № 2 (247). – С. 188 – 196. 5. Скуратова И.Н. Право и обычаи в регулировании деятельности волостных судов Российской империи (на примере волостного суда Казанской губернии 1816-1917 гг.): Автореф. дис… кан. юрид. н.: 12.00.01. – Владимир, 2007. – 21 с. 6. Мельничук М.А. Институционализация волостных судов во второй половине ХІХ века: историко-правовой анализ: Дис…. кан. юр. н.: 12.00.01. – М., 2007. – 182 с. 7. Соцький Ю.Ф. Волосний суд у системі судових установ Російської імперії другої половини ХІХ ст.: структура та судові практики // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – Том 25 (64). – 2012. – № 1. – С. 39-45. 8. Башкирева Н.В. Институт земских участковых начальников и волостной суд: к вопросу о взаимодействии // Известия ВГПУ. – 2013. - № 1. – Т. 260. Гуманитарные науки. – С. 164-169. 9. Румянцев А.В. Усовершенствование волостного суда по закону «О земских участковых начальниках» от 12 июля 1889 г. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.juracademy.kharkov.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=307&Ite mid=112&lang=uk 10.Верховцева І.Г. «Селянська юстиція» в Росії у контексті політики модернізації села (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку: Збірник матеріалів VІІ Міжнародної науково-практичної конференції (17 - 18 травня 2014 р.). – Суми: ТОВ «Друкарський дім «Папірус», 2014. – С. 7-10. 11.Верховцева І.Г. Реформувати – не можна – скасувати: волосний суд у реформаторських планах російського істеблішменту початку ХХ ст. // Гілея: науковий вісник: збірн. наукових праць. – К.: ПП «Вид-во «Гілея», 2014. – Вип. 84 (№ 5). – С. 173-177. 12.Сорокин А.А. К вопросу об эффективности судебных полномочий земских начальников: региональный опыт и современная историографическая традиция [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.opentextnn.ru/nooroia/comp-hist-arch/?id=4936 13.Смирнова Я.Б. Судебная контрреформа 80-90-х годов XIX в. и ее влияние на институт мировых судей [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.superinf.ru/view_helpstud.php?id=1922 14.Христофоров И.А. Судьба реформы: Русское крестьянство в правительственной политике до и после отмены крепостного права (18301890-е гг.). – М., 2011. – 432 с.

Характер і естетика світосприймання ліричного героя поезій Михайла Драй-Хмари Черіпко Сергій Іванович, старший викладач кафедри базових і спеціальних дисциплін Інституту доуніверситетської підготовки Національного авіаційного університету м. Київ Ключові слова: неокласицизм, символізм, ліричний герой, естетика, світосприймання, адекватність, індивідуальний, традиція, модель Резюме. В статті розглянуто проблему літературних пошуків митця і особливості їх реалізації в умовах тоталітарного режиму. З’ясовано характер опору особистості й естетику його відтворення в поезії Драй-Хмари.

Процес

освоєння

літератури

«розстріляного

відродження»

набуває

осмислення в широких історико-літературних площинах: характеристиці епохи, дослідженні проблем, інтенцій, естетики, новаторства і традицій, тематики, жанрів і стильових течій. Одночасно, як зазначає Григорій Грабович, «у літературі ХХ століття її семіотична система значною мірою націлена на політичний момент, на більш або менш свідоме удержавлення і літератури і взагалі всієї культури» [1, с. 21]. Це ж стосується і літературної критики, дискретнішого освоєння творчості окремих письменників, особливо тих, чий спадок, як правило, розглядається лише в контексті певної течії, напрямку, коли індивідуальні особливості стилю митця ніби накладаються на сформований стереотип відповідного естетичного явища, окреслений творчістю більш талановитого (більш дослідженого) представника течії, мистецької групи. Системне ж уявлення про літературу і культуру можливе лише при ліквідації прогалин, повному і всебічному освоєнні всього художнього масиву, без уваги на стосунок до естетичних, суспільно-політичних, будь-яких інших об’єктивних чи суб’єктивних тенденцій, без огляду на усталені штампи і способи «виміру» таланту. Проникнення в художню тканину мистецької спадщини

художника, осягнення її з погляду не тільки індивідуального

художнього виразу, але й сучасної читацької рецепції, важливе і тому, що «література існує в комплексному культурно-естетичному коді. Не враховуючи цього, не зможемо зрозуміти ані літератури певної епохи, ані загального її тла. 19

Це стосується й триваліших періодів, як от бароко, і коротших, скажімо, бурхливого відродження 20-х років цього століття» [1, с.22]. Зауважимо, до речі, й таке явище, при якому літературна критика, а також читацька рецепція кожної доби має свої «горизонти сподівань», свої способи й характер теоретичного мислення, свої навіть межі цензурованого в порівняно недавніх часах. Розширення цих меж відбувається повільно, що відчутне навіть у працях поважних критиків. Блискуча передмова до «Вибраного» Драй-Хмари, належить, для прикладу, Іванові Дзюбі. В ній розкривається поетова творчість на широкому суспільному тогочасному тлі. Одним із перших, слідом за Юрієм Шерехом, Іван Дзюба вказує на оригінальність індивідуального стилю поета та відмінність від інших неокласиків. «Його поезія, – пише Дзюба, – не така залізно дисциплінована думкою, як у М. Зерова, не така прозора й згармонізована, як, скажімо, у М. Рильського та й навіть у П. Филиповича. В ній порівняно більше «невпорядкованої» стихії, емоційно випадкового; більше таємничості – якогось позараціонального залишку – того, що не почнеш за допомогою раціо» [3, с.29]. Однак у «Передмові» критика ще відчутна і ота «міра можливого», за котрою М. Драй-Хмара в його сприйманні і оцінці доби не надто дистанційований від

її палких адептів, також чується вплив теоретичного

шаблону, стосованого до неокласицизму як стильової течії, оскільки критик ані не піддає сумніву усталеного погляду про належність М. Драй-Хмари за характером стильових ознак до «п’ятірного грона» неокласиків, ані не вказує детальніше на властиві М. Драй-Хмарі стильові ознаки. Так серед іншого читаємо: «Попри всі свої сумніви, болі й вагання М. Драй-Хмара й далі щиро прагне перейнятися пафосом віри у світле майбутнє, пафосом благодатного руху вперед – бодай у найзагальнішій формі (конкретизувати свою поетичну мову тут йому не вдавалося)» [3, с.34]. Це своєрідний зразок «кесареві – кесареве», адже писалася рецензія ще в підімперські часи. Далі спостерігаємо своєрідне явище, коли автор ніби 20

змагається сам із собою: в цілому дуже тонке прочитання поезій намагається вкласти в прокрустове ложе означень, характерних для неокласиків. Програє і М. Драй-Хмара, але й сам критик раз-по-раз опиняється в двозначному становищі. Причина полягає в тому, що

останнім часом відчутні спроби

переосмислити індивідуальний стиль М. Драй-Хмари поза контекстом поетики неокласиків, як самодостатнє явище. Однозначно вважає так зокрема Юрій Шерех, підкреслюючи, що М. Драй-Хмара «належить до поетів, недооцінених щодо сили й значности свого таланту і неправильно оцінений щодо його місця в літературному процесі» [9, с.499]. Дослідник вважає поета одним із найвидатніших символістів свого часу, «що має право на своє окреме місце поруч інших помітних представників нашого символізму». До неокласиків, на думку Юрія Шереха, поета зараховано

з огляду на спілкування з

представниками означеної групи в ситуативній сфері наукових зацікавлень та людських симпатій. Згодом ця теза не піддавалася переглядові, а твори не перепрочитувалися, вилучені на тривалий час із поля читацької та суспільнонаукової уваги. В континуумі достатньо переконливо і професійно сформульованого означення набуває зовсім іншого виразу характер поетичного світосприймання Михайла Драй-Хмари, разом із тим розкриваються нові можливості ширших досліджень поетики віршів зацікавленість особливостями

Михайла Драй-Хмари. Тому й зростає індивідуального

стилю поета, способами

художнього сприймання дійсності цим своєрідним і так мало відомим поетом. І вже при першому ближчому знайомстві видаються слушними і обгрунтованими міркування Юрія Шереха. Світ вабить поета, як зазначає дослідник, «не своїм об’єктивним буттям, а заломленням у поетовій психіці, врізаністю в ріллю його душі, себто стороною суб’єктивною» [9, с. 500]. Задеклароване означення Юрія Шереха, однак, не знайшло ще свого продовження в ширших і глибших дослідженнях поетового слова. Між тим, коли наважитися з такої позиції на детальніше прочитання поезій Михайла 21

Драй-Хмари, розглянути їх не

в площині суспільно-реальній, а в

ірраціонально-суб’єктивістській, не в штучно запрограмованому естетичному континуумі неокласицизму, а в художній самодостатності виразу, вони починають звучати більш оригінально і самобутньо повноголосо. Художня модель світу набуває органічної єдності з життям і долею поета. Повне перепрочитання поезії Михайла Драй-Хмари, в тому числі й зокрема в естетичному ключі символізму, з’ясування в цьому дискурсі засвоєння поетом національних та європейських традицій і новаторства, поновому окреслює його естетичну модель світу та засоби її творення. Зупинимося на окремих найбільш яскравих деталях індивідуальних художніх прийомів розкриття духовного світу ліричного героя віршів Драй-Хмари в єдності з його світобаченням і світовідчуттям. Насамперед звернемо увагу на таку рису як взаємопроникнення зримого світу почуттів і переживань ліричного героя. Звуки, кольори, лінії, як і події, реалії, виповнюють душу ліричного героя, знаходять там відгуки, породжують слова, часто несподівані, іноді химерні, але завжди адекватні й неоднозначні, багатопланові водночас. Це залишає читачеві багато простору для уяви, будить у нього свою гаму почуттів, іманентних власному досвідові. Така гра з читачем провокує його до співтворчості. Виникає особливий взаємний читацькоавторський світ: тонкий, настроєвий, дуже шляхетний, інтелектуальний, до кінця не усвідомлений, мінливий, багатоплановий але завжди ніжний, чистий, майже дитинний. Світ

ліричного героя, вже при першому прочитанні сприймається в

своєрідній єдності декількох взаємопроникних компонентів: кольору, простору, музики, відчуттів. Враження від дійсності, – як зазначає Іван Дзюба, – «в нього опосередковані особливим типом сприймання та образного відтворення» [3, с. 31]. Невипадково, часом інтуїтивно, більшість критиків починають аналіз поетичного стилю М. Драй-Хмари з рядків, що стали хрестоматійними: «Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю» [4, с. 51]. В цьому М. ДрайХмара близький до раннього Тичини. 22

Особливістю поетового світосприйняття в тому також, що воно не насамперед

вмотивоване

суспільними

реаліями.

Подекуди,

щоправда,

жорстокий час проступає то сюжетом, то настроєм чи просто багряним кольором, то своєрідними образами тривожно-похмурого характеру. Але загалом ні тип світосприймання, ні в цілому художня модель світу, не в першу чергу залежать від тогочасної страшної епохи, визначаються насамперед характером обдарування митця і є самодостатніми та самовизначальними. В тих декількох віршах та поемах, де автор змальовує ті часи, міняється стиль, форми набувають епічного характеру, а образи-символи мають конкретні й точні обриси. Це насамперед вірш «Кошмар», поема «Медвідь-Гора» чи епізодична розповідь про молоду матір, яка з голоду вдалася до канібальства в поемі «Поворот». Поняття самодостатності поетового світосприймання має в його творчості масштабні закрої, стосується Драй-Хмари як митця, виразно характеризує ліричного героя його поезій. Разом із тим воно іманентно належить йому як людині, якій властиве відчуття внутрішньої свободи вибору, шляхетної гідності. Мабуть, тому так хибить критика, коли намагається екстраполювати художні вияви світосприймання поета насамперед на характер доби, звертаючи увагу на поезії, де автор намагається (робить спроби) згармонізувати свої взаємини з добою під тиском

пануючих настроїв та суспільно-політичних

реалій. Ці вірші, слабші в його спадщині, на жаль, впадають першими в око критика, що має свій горизонт сподівань. Тому так фатально ставили Михайла Драй-Хмару то в ряд молодих, ще не сформованих поетів, котрі не усвідомили, бач, величі революційної доби, то в ряд слабших поетів з угрупування, естетичну платформу якого приписують за традицією поетові. Чого коштували самому М. Драй-Хмарі такі уступки, можна судити саме з того, яким був він як особистість. За оцінкою Віктора Петрова – одного з найбільших знавців тогочасних реалій і тонких психологів-дослідників тої доби – був М. Драй-Хмара людиною безкомпромісно правдивою, «був схильний «дерзать», здатний до кінця стояти на своїх позиціях, незважаючи ні на що, 23

коли вважав їх правильними. В умовах кривавого терору він обстоював право людини на індивідуальну правду. Химерна позиція!», – гірко іронізує Віктор Петров [7, с. 62]. Дальші його означення ще більше розкривають характер цієї надзвичайної людини виняткової лицарської шляхетності, своєрідного ДонКіхота, але без трагічно-смішного Сервантесового флеру. «Він твердо стояв на тому, що всі слова і поняття мають свій прямий і безпосередній сенс. Він протестував проти спроб вносити в конкретні уявлення й звичні людські взаємини побічний сенс і двозначний зміст. Він протестував проти діялектичного зміщення понять, проти розкладу граней, зрушення меж світу, який він звик вважати реальним» [7, с. 62]. Хоч сказане стосується поведінки в реальному житті, але проливає світло й на характер поетичних уявлень Драй-Хмари. Власне, таке розуміння характеру митця встановлює визначає домінанту в характері світосприймання ліричного героя його поезії, допомагає зрозуміти, чому в них такий простір, так багато неба, хмар, вітру, так шляхетно поєднується золото з голубим і синім, рокочуть бандурами дивослова, так дитинно-чисто дзвенить мелодія всесвіту. Йдеться, очевидно, про єдність духовно гармонійної людини з його всесвіту. В контексті сказаного яскравіше проступає розуміння характеру кольорів, звуків і настроїв як головніших способів вираження настроїв ліричного героя поезій М. Драй-Хмари, зокрема домінанту голубого та синього кольору, поєднання його з золотом, порфіром. Це простежується в більшості поезій від перших віршів збірки «Проростень», де

«під блакиттю весняною сушить

березень поля» («Під блакиттю весняною», с. 42], де в серці поета «блакитніє новий, осяйний, безсмертний день» («Розлютувався лютий», с. 43), хвилює його «синій обрій» («Мене хвилює», с.49) і «синявою молодою сповняється ущерть душа», с.49), а «синьо-золоті грімниці» дражнять «відгульня-коня» («Стогнала ніч», с.53). Подібних прикладів можна навести безліч. Синій колір то зринає в конкретному слові, то в образі, то в дії («Засинив волохатий сон яри» («Ой, колом сонце», с.70). Поступово наповнюючи весь поетичний світ, він створює 24

уяву особливо широкого простору, він далі екстраполюється в своєрідний настрій – дуже лагідний, дитинний, погідний, врівноважений, настрій гармонії і злагоди зі світом і людьми, хоч якими б недосконалими вони не були. І знов, як перший чоловік, Усім тваринам дав я ймення, Я зорі сестрами нарік, А місяць – побратим у мене [4, с. 57]. І далі читаємо: Мить – як безвік. Безгоміння. Ось прислухайсь, не диши... Чуєш радісне квиління Несамотньої душі? («На смерканні», с.67) Якщо колір поетичного світу має визначену домінанту, то звуки як спосіб світосприймання і відображення мають надзвичайно багату гаму і розмаїття виразу. Насамперед часто вживаються слова на позначення співу, музики, музичних інструментів, звуконаслідувань голосу людей і тварин. Наведемо характерні рядки: Розлив свій гнів і стих. Струмки рокотять яром, І райдуга стожаром Дзвенить у стих ......................................... Ах, сон той – віщий дзвін: курить, мете сніжниця, а він у пісні сниться – мов навздогін («Розлив свій гнів» с.73)

В пісні цикади вчувається автору «немов сопілки звук тремтячометалевий» («Кримські цикади», с. 75). У вірші «На побережжі» чуємо, як «жайворонить високий крилас» (с.74). В інших – «за річкою співають десь півні» («На прю стає холодний ранок», с.76); «щебече десь жайворонок угорі» («Бреду обніжками...», с.77); «дзвенить над ухом жук» («Мені сниться…», с.79). Тому органічно сприймається авторове зізнання світові: Я з землею зрісся – не вирну, тільки чую під спів бджоли, Як ремигають сумирно десь на стерні воли («Мені сниться...», с.78) Особливо багатий у віршах М. Драй-Хмари звукопис. Тут виразно відчутна народнопісенна традиція. За багатством і красою поєднання звуків можна порівняти його вірші також із народною казкою. Використані з цього жанру засоби милозвучності української мови. Прикладів навіть не особливо треба добирати. Ними служить кожен рядок, як наприклад: Білі вишні, ще й білі морелі: – Здрастуй, золота Харито! – Розплітає хмарам джерегелі пустотливий вітер («Білі вишні», с.87) В окремих віршах звукопис надзвичайно повно передає в підтексті трагізм контексту суспільних подій, як це маємо в поезії «Перед грозою». Лексема фургон, крім звукової функції, має тут гранично виразну семантичну наповненість – передає зловіщу таємничість передчуття біди. Через призму цього слова набуває подвійного зміст символіка поетичного малюнка: Перший проїхав фургон – загуркотали колеса на позахмарнім мосту.... Загуркотали – і стихло (с.92) 26

Як і колір, звуки допомагають авторові не тільки творити певні настрої, але й впливають на сприймання й відчуття читачів. Йдеться власне і головним, найпершим чином про настрої, а не конкретні поняття чи навіть образи, хоча й образна система віршів поета дуже багата. І це не тільки надає поезії Михайла Драй-Хмари особливого чару, але й розвиває, збагачує читацьке відчуття й бачення світу, робить його багатоплановим, дає простір для змоги власних прочитань на різних рівнях і в різних площинах, в інваріантних образах і настроях. Адже і сам поет, відчувається, за названим, висловленим розуміє і відчуває «щось дальше й вище, але незбагненне, позарозумове, мінливе в своїй безконечній многозначності» [9, с. 504]. Характеризуючи цю особливість творення М. Драй-Хмарою художньої моделі світу, Юрій Шерех зазначав: «У поетовому світі зникають грані снів і дійсності, як і природи, – коли поет вслухається в безгоміння навколишньої природи і чує «радісне квиління» своєї «несамотньої душі»; тож не дивно, що найзвичайніші явища сповнюються лун далеких сутей...»[9, с. 504]. Вірші М. Драй-Хмари тому сповнені особливим багатством настроїв, почуттів, за котрими не тільки цікаво спостерігати – їх приємно переживати, вони збагачують почуттєво-естетичну сферу

обріїв читача, формують духовну

модель людини. Шкала відчуттів і настроїв ліричного героя надзвичайно багата. Їх викликає все, до чого торкнеться оком чи внутрішнім зором поет. Це, насамперед, закоханість у світ і людей, в Україну. В порівняно невеликій добірці оригінальних поезій «Вибраного» [4] бачимо Галичину і Донбас, Чернігів і Кам’янець-Подільський, Медобори й Хортицю, Крим і маленькі забуті Крути. Постають у віршах портрети Шевченка і Руданського, Тичини і Єсєніна. Звертається поет з любов’ю до донечки Оксани, бачить себе маленьким хлопчиком то біля теплої батькової уваги, то біля маминої домовини. Та при всій конкретиці предметів, на яких зупиняється око поета й адресатів, до яких лине його думка, в його віршах – мінімум конкретики змісту чи образів. Він творить насамперед настрій ліричного героя, розкриває 27

горизонти його уяви, передає багатство відчуттів. Цей спосіб художнього відтворення

світу наближає його до традиції і стилю символістів.

Заповнюється, таким чином, ще одна лакуна в творчій біографії митця – його стосунків і особлива увага до творчості французьких символістів. Адже за традицією, критика пояснювала цей інтерес М. Драй-Хмари як своєрідний опосередкований шлях до освоєння ним норм класичної поезії. Тепер такий поріг стає непотрібним. Модель світосприймання поета і художні прийоми зображення ним дійсності безпосередньо наближають його до французьких символістів. Зокрема, як відомо, Стефан Малларме вважав, що назвати предмет – значить на три чверті зруйнувати насолоду від твору, що полягає в самому процесі вгадування. «Мета символіста – стверджує Ставицька, – не тільки в тому, щоб висловити все до кінця, скільки в тому, щоб заронити думку і дати читачеві самому додумати і завершити написане» [8, с. 33]. Таким чином,

художня модель світу в творчості Михайла Драй-Хмари

характеризується відповідністю природи і людської душі. Як відомо – це є одним із класичних постулатів символістського світовідчуття. Світ – це стан душі, а душа – своєрідне інобуття світу. Між душею і природою, душею і речами встановлюється своєрідне відношення тотожності. Душа не намагається передати образ світу. Вона розчиняється в ньому, проникає в нього, стає його голосом. «Вони так легко розчиняються один в одному, що стають відчутні як два прояви одного і того ж начала» [8, с. 34]. Естетика поетичного слова М. Драй-Хмари вписана в контекст символістського моделювання світу. Слово поета розширювало свої можливості, одночасно збагачуючи читацьке світосприйняття та естетичну культуру. Список використаної літератури: 1. Грабович Г. Питання кризи й перелому в самоусвідомленні української літератури / Григорій Грабович // До історії української літератури. – К., 1997. – С. 34–45. 2. 220-і роки: літературні дискусії, полеміки. – К., 1991. – 366 с. 3. Дзюба І. «Він хотів «жить, творити на своїй землі…» / Іван Дзюба //ДрайХмара М. П. Вибране / Михайло Драй-Хмара ; упоряд.Д. Паламарчука, 28

4. Г. Кочура ; передм. І. Дзюби ; приміт Г. Кочура. – К. :Дніпро, 1989. – С. 5–39. 5. Драй-Хмара М. Вибране / М. Драй-Хмара. – К. : Дніпро, 1989. – 542 с. 6. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина / Михайло Драй-Хмара. – К. : Наукова думка, 2002. – 590 с. 7. Ковбасенко Ю.І. Михайло Драй-Хмара / Ю.І.Ковбасенко // Гроно нездоланих співців. – К., 1997. – С. 61–72 8. Петров В. Діячі української культури – жертви більшовицького терору. – Нью – Йорк : Пролог, 1959. – С. 62 9. Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10–30 рр. ХХ ст. – К. : Правда Ярославичів, 2000. – 156 с.

Особливості відтворення алюзії в українських перекладах романів Рея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” та Олдоса Хакслі “Прекрасний новий світ” Галаджій Анастасія Вікторівна, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка В основі сприйняття художнього слова лежить діалог письменника з читачем, творче розуміння якого обумовлене культурою, змістом його тезауруса, його особистістю і навколишньою дійсністю. Як

текст розглядаються

література, суспільство, історія, людина.

Положення про те, що історія, культура і суспільство можуть бути “прочитані” як

текст, призводить до сприйняття людської культури

як

єдиного

“інтертексту”, який, у свою чергу, служить предтекстом будь-якого нового тексту [3, с. 47], отже, інтертекстуальність виступає як форма існування літератури. У зв'язку з цим, інтертекстуальність повною мірою передбачає активного читача; саме він повинен не тільки розпізнати наявність інтертексту, а й ідентифікувати його, а потім і дати йому своє тлумачення. Виділяються різні форми інтертекстуальності, що варіюються від автора до автора. Так, І.В. Арнольд під інтертекстуальністю розуміє включення в текст цілих інших текстів з іншим суб'єктом мовлення, або їх фрагментів у вигляді цитат, ремінісценцій і алюзій [3, с. 48]. Алюзія є одним із проявів інтертекстуальності та є цінним джерелом знань про культуру і менталітет народу. Алюзія виступає як загальновизнаний засіб підвищення інтертекстуальної площини творів, створення його смислового, емоційно-естетичного потенціалу. У результаті функціонування стилістичного прийому алюзії у читачів створюються візуально і чуттєво відчутні образи, якими наділяється предметно-логічний зміст. В тексті алюзія представлена власними назвами та алюзивними висловами. Існують різні підходи для класифікації цього феномену, де найпоширенішою є тематична класифікація — за приналежністю алюзій до тієї чи іншої категорії культурних відомостей, тому що такий розподіл можливий завдяки подібності 30

змісту алюзії і претексту, який в ній актуалізується. Прикладів присутності міжтекстових зв'язків у сучасній літературі безліч. Крім даної художнику дійсності, він має справу, також, з попередньою та сучасною літературою. Такі форми алюзивності як міф, тексти канонічних релігій, шедеври світової літератури, надбали в сучасному літературному процесі ряд специфічних особливостей, що відрізняють їх від споконвічної форми [7, с. 54]. Долучаючись до світового зібрання текстів, використовуючи класичні образи і сюжети, художник висловлює ідеали і настрої своєї епохи. Сучасна проза відрізняється очевидною тягою до культурної та духовної інтеграції. Її стильова своєрідність проявляється у вираженій установці на палімпсестну і варіативну інтертекстуальність. Гідним зразком такого типу прози є творчість письменників Рея Бредбері та Олдоса Хакслі. Наявність алюзій в їх творах допомагає краще зрозуміти авторську інтенцію, що робить процес декодування твору більш творчим, насиченим та цікавим. У нашій статті ми класифікували алюзії в романах щодо їх приналежності до певних культурних відомостей. В романах Олдоса Хакслі “Прекрасний новий світ” та Бея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” алюзії можна поділити за наступними категоріями культурних кодів: 1) літературні 2) історичні 3) біблійні 4) міфологічні 5) інтермедіальні. Найбільша кількість алюзій припадає на перші дві категорії — літературну та історичну. Розглянемо приклади використання різних алюзій та їх способи відтворення в романах Рея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” та Олдоса Хакслі “Прекрасний новий світ” та їх роль в процесі читання. Загальновідомі алюзивні власні назви, що належать до загальнолюдської культурної спадщини, тобто є відомими в усьому світі, не становлять особливих труднощів для перекладача, оскільки вже склалася традиція їх перекладу. Найпоширенішим прийомом передачі власних назв є транскодування або ономастичний переклад - “створення чи відтворення відповідника, що має 31

фонографічну подібність до оригіналу” (термін Д. Єрмоловича): Whitman [1, с. 6] - Уїтмен [Є.К.], Guy [1, с. 6] – Гай [Є.К.], Faulkner [1, с. 6] – Фолкнер [Є.К.],

Shakespeare [2, с. 79] – Шекспір [С.М.]. При цьому нерідко потрібно брати до уваги традиційну форму, в якій імена відомі носіям мови перекладу. До таких форм належать міфологічні, історичні та біблійні власні назви: "How many copies of Shakespeare and Plato? [1, с. 37] ” "А скільки залишилося книжок Шекспіра чи Платона? [5, с. 276]” “Here.” Far away across town in the night, the faintest whisper of a turned page. “The Book of Job. [1, с. 45]” “Тоді слухайте». — Далеко, на іншому кінці нічного міста, зашурхотіли сторінки. — “Книга Іова” [5, с.158]. В

наступному

прикладі

використовується

прийом

розширення

структурного варіанту власної назви, що утворюється додаванням елементів: “It’s fine work. Monday burn Millay, Wednesday Whitman, Friday Faulkner, burn ‘em to ashes, then burn the ashes. That’s our official slogan [1, с. 6].” “Це непогана робота. В понеділок палити книжки Едни Міллей, в середу — Уїтмена, в п'ятницю — Фолкнера, перетворювати їх на попіл, а потім спалювати навіть попіл [5, с. 205].” Една Сент-Вінсент Міллей - американська поетеса і драматург, перша жінка, яка отримала Пулітцерівську премію з поезії, одна з найзнаменитіших поетів США XX століття. Не дивлячись на те, що вона є видатною постаттю в американській культурі, в Україні її творчість є маловідомою. Тому таке додавання елементів при відтворенні алюзивної власної назви допомагає читачам краще зрозуміти алюзію, точно передати всі конотації. “He was eating a light supper at nine in the evening when the front door cried out in the hall and Mildred ran from the parlour like a native fleeing an eruption of Vesuvius [1, с. 45].” “О дев'ятій годині, коли він вечеряв, гучномовець біля вхідних дверей сповістив, що прийшли гості, і Мілдред кинулася в передпокій так квапливо, наче людина, що втікає від виверження вулкану [5, с. 158].” 32

В 79 році відбулося одне з найбільш катастрофічних вивержень вулкана Везувія. Римські міста Помпеї, Геркуланум і Стабія, що розташовувалися біля підніжжя вулкана, були знищені. Вважається одним з найнебезпечніших вулканів світу. Алюзія на Везувій використовується для підсилення емоційного навантаження, тому прийом гіперонімічної трансформації не є доречним. Цей історичний факт є загальновідомим і тому його декодування не являє собою значну перекладацьку проблему. “They were like a monstrous crystal chandelier tinkling in a thousand chimes, he saw their Cheshire Cat smiles burning through the walls of the house, and now they were screaming at each otherabove the din. Montag found himself at the parlour door with his food still in his mouth [1, с. 45].” “Ці жінки були схожі на страховинні скляні люстри, які дзвенять тисячами підвісок. Навіть крізь стіни сяяли безглузді посмішки дам і долинали їхні верескливі голоси [5, с. 158].” Чеширський кіт – персонаж книги Льюїса Керрола “Аліса в країні чудес”, знаменитий своєю усмішкою та вмінням щезати, розчиняючись в повітрі, залишаючи на прощання тільки свою усмішку. Переклад Cheshire Cat smiles на безглузді посмішки є виправданим, адже в цьому прикладі коди двох культур не співпадають. В англійській мові існує сталий вираз “grin like a Cheshire cat”, що означає широку та пусту посмішку. В українській культурі “усмішка Чеширського кота” викликає дещо інші асоціації, а саме почуття енігматичності та загадковості. Передача та декодування алюзивних висловів з англійської на українську мову має також свої особливості. Оригінальну назву роману «Brave New World» [2], яка взята з рядків цієї п’єси Шекспіра, в єдиному на цей час українському перекладі, який було опубліковано в 1994-му році в журналі Всесвіт, було перекладено як «Прекрасний новий світ» [10]. Немає нічого поганого у такому перекладі, принаймні він кращий за “Дивний новий світ”, що невірно кальковане з російського «О дивный новый мир». 33

Але український переклад «Бурі» Шекспіра, що належить Миколі Бажану, також на даний момент єдиний і відповідні рядки у ньому звучать так: “О диво! Які вродливі я створіння бачу! Яке прекрасне це поріддя людське! Який чудесний світ новий оцей, Де отакі є люди! [6, с. 380]” Хоч дослівно вирвана з цього перекладу назва роману виглядатиме неприродно: “Чудесний світ новий (оцей)”, — змінивши порядок слів, все ж можна добитись якоїсь відповідності. Тож, будучи знайомим лише з оригінальним текстом, а не з українським перекладом, перекладачу можна взяти на себе сміливість перекладати назву і перефразувати її на власний розсуд, як “Прекрасний новий світ”. “He was digging in his garden-digging, too, in his own mind, laboriously turning up the substance of his thought. Death-and he drove in his spade once, and again, and yet again. And all our yesterdays have lighted fools the way to dusty death. A convincing thunder rumbled through the words. He lifted another spadeful of earth. Why had Linda died? [2, с. 240] ” “Джон копав свій город і намагався докопатися до того, що діялося в глибинах його душі. Смерть - і він загнав свій заступ раз, другий, третій. “І всі вчорашні наші дні освітлюють запилені шляхи до смерті й праху дурням”. Далекий грім прогуркотів на ствердження цих слів. Джон вивернув заступом новий шмат землі. Чому померла Лінда? [10, с. 141]” Джон втретє посилається до довгої промови Макбета, кажучи, що кожен прожитий день робить нас все ближче до смерті. Вислів вживається в перекладі з атрибуцією (лапки), а отже читач може розпізнати натяк на твір Шекспіра. Також ця стратегія застосовується і до маловідомих висловів, які настільки вплітаються в художню тканину твору, що їх важко вирізнити пересічному читачеві. Так як

шекспірівські алюзії роману “Прекрасний новий світ” були 34

передані власними варіантами перекладача, для кращого розуміння та сприймання тексту міг дати пояснення та коментарі. Але, такі прийоми перекладацької діяльності ускладнюють процес читання, відволікаючи від тексту. Коментар — штучний спосіб викликання читацької активності і руйнує задоволення від впізнання і розгадки алюзії. Навіть докладний коментар не може передати усі асоціації, що викликає алюзія у англомовного читача, оскільки її смисл відкривається лише разом з виявленням контексту, з якого вона була взята. Адекватність перекладу алюзій та їх декодування досягається лише тільки при збігу тезаурусів автора, перекладача та отримувача. Відтворення алюзивних власних назв та висловів спрацьовує у разі загальновідомих фактів, найчастіше біблійних, літературних та міфологічних, що зумовлено спільністю джерела для двох культур. При відтворенні алюзій перед перекладачем виникає проблема пошуку найлаконічнішої форми її вираження. Список використаної літератури: 1. Bradbury R. Fahrenheit 451. – M.: Del Rey Books, 1987. – 190 p. 2. Huxley A. Brave New World. – M.: Harper Perennial Modern Classics, 1998. – 268 p. 3. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 1999. – 444 с. 4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М.: Просвещение, 1990. – 300 с. 5. Бредбері Р. 451 градус за Фаренгейтом: Пер. з англ. Є. Крижевича. – К.: Дніпро, 1988. — С. 195-324. 6. Шекспір В. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6. Пер. з англ. М.Бажана. К.: Дніпро, 1986. 838 с. - С.: 366-437. 7. Ильин И.П. Стилистика интертекстуальности. Теоретические аспекты / И.П. Ильин // Проблемы современной стилистики. М., 1989. – С. 186 – 207. 8. Копильна О.М. Відтворення авторської алюзії в художньому перекладі (на матеріалі українських перекладів англомовної прози ХХ століття): дис... канд. філол. наук. – Київ, 2007. – 225 с. 9. Тухарели М. Д. Аллюзия в системе художественного произведения: дис. канд... филол. наук. – Тбилиси, 1984. – 167 с. 10.Хакслі О. Прекрасний новий світ: Пер. з англ. С. Маренко // Всесвіт. – 1994. - № 5-7. – 177 с. 35

Сучасний стан мови на телебаченні Мізерна Марина Олександрівна, студентка Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Для сучасної людини мас-медіа стали одним із основних джерел отримання інформації. Засоби масової комунікації надзвичайно активно впливають на свідомість суспільства, у тому числі й на формування мовомислення кожного індивідуума. У період, коли стверджується державний статус української мови, велике значення має рівень мовної культури засобів масової інформації (ЗМІ). „У мові ЗМІ, – як зазначає О. Сербенська, – відбуваються складні еволюційні процеси, пов’язані з життям національної мови. Якщо в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. такою сферою була художня література, то сьогодні одним з найважливіших центрів активного життя літературної мови стає, безперечно, сфера мас-медіа” [3, 135]. Мас-медіа – це феномен, що є генератором інформації, матеріальне вираження якої проходить через мову. Цілком очевидно, що ЗМІ стали каналом, який породжує нову чи заперечує стару систему функціонування мови, а отже, диктує межі культури українського слова. Так, С. Єрмоленко у статті “Нові комунікативні технології і мовна культура журналіста” підкреслює важливість володіння спонтанним усним літературним словом, яке повинно бути стилістично багатим, тобто глибина і всеохопність інформації має поєднуватися з досконалою формою [1]. Дослідження мови ЗМІ має багату традицію. Відомі численні дослідження, що стосуються мови преси (таких науковців, як О. Андрейченко, Д. Баранника, Т. Бондаренко, Г. Денискіної, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, Т. Коць, К. Ленець, О. Пономарева, О. Сербенської, О. Стишова, І. Холявко, О. Черемської, М. Яцимірської та ін.). Окремі праці присвячені мові радіо й телебачення (О. Гояна, Г. Денискіної, В. Лизанчука, М. Малого, І. Пенчук, Л. Поліщук, О. Семенової, Т. Федорів, Ю. Фінклера та ін.). Проте наукові роботи про мову прямого ефіру практично відсутні.

Телебачення, за визначенням, є процесом передачі на відстань зображення і звуку. Тележурналістика до тексту газет і звуку радіо додає рухоме зображення, і це означає якісно інший спосіб передавання інформації. Але слід пам’ятати, що в основі роботи кореспондента, редактора будь-якої телестудії, так само як газетяра і радійця, залишаються факт і слово. За його сценарієм телережисер

ставить

видовище,

телеоператори

проводять

зйомку,

відеоінженери зроблять монтаж знятого матеріалу. Проте першоосновою всієї складної роботи з підготовки телепередачі незмінно буде текст. Розвиток

технічних

засобів

журналістики

покликаний

надійніше

забезпечити виконання її головних завдань. Кінцевою метою й об’єктом діяльності ЗМІ у найширшому розумінні є суспільний процес, тобто реальна дійсність, інакше кажучи — життя у всьому його різноманітті. Безпосередніми учасниками життя є мільйони людей. До них, точніше до їх свідомості, звернені слово, звук і “картинка”, створювані з волі журналістів. Масова свідомість як така, як щось більше ніж сума індивідуальних свідомостей, створюється людьми і незалежно від ЗМІ, стихійно, під впливом життєвих реалій. Особистий досвід є головним чинником, що формує думки людей про навколишнє життя. Але не можна недооцінювати і вплив преси на громадську думку, адже з цих джерел люди довідуються дуже багато, з окремих питань набагато більше, аніж із власного повсякденного життя. Нерідкі випадки, коли втручання журналістів рішуче змінювало хід подій: приводило до зміни урядів, президентів. Так, наприклад, широко відома “Уотергейтська справа” почалася з публікації в місцевій газеті, а закінчилася відставкою президента США Р. Ніксона. Крім преси (тобто цілковито без її допомоги), на громадську думку впливають у своїх цілях державні органи, політичні партії і рухи, суспільні, релігійні організації тощо. Зміст понять “масова свідомість” і “громадська думка”, їхнє співвідношення вимагає від журналістів, керівників редакцій уважного підходу, постійного аналізу. Перше з них набагато ширше і містить у собі друге як вужче і конкретніше. Масова свідомість складається з безлічі 37

мінливих думок, вони інтегруються з таких, що панують у суспільстві та протистоять їм і за змістом, і по окремих вікових, статевих прошарках суспільства, і по регіонах. Громадська думка є, по-перше, формою прояву масової свідомості (найширша з таких форм — світова громадська думка). По-друге, це превалюючі в суспільстві, його окремих верствах погляди на найважливіші події, проблеми. Висвітлюється громадська думка як судження, оцінки, погляди, вимоги, прагнення, що переважають у певній соціальній групі відповідно до інтересів, що їх поєднують. Своєрідними ЗМІ є чутки — один з потужних інформаційних потоків, альтернативних пресі. Редакція, що вміло працює з чутками, тобто стежить за їх виникненням і розвитком та в разі потреби оперативно й авторитетно вносить ясність у громадську думку — незмінно набирає бали в боротьбі за читацький інтерес. Рубрика “Про чутки — компетентно” приречена на успіх, оскільки в ній газета чи ТРК ведуть мову про те, що вже хвилює громадськість, відображає масовий інтерес. “Не можна купувати черешню на базарі: її обприскували хімікатами!” — хвилюються городяни. Невелике інтерв’ю з головним

санітарним лікарем міста, поза

сумнівом, матиме максимальну аудиторію. Одна подібна публікація в кожнім випуску протягом тривалого часу міцно прив’яже суспільний інтерес до цієї газети, просуне її далеко вперед у конкурентній боротьбі. Грищук Е.Ю., кандидат психологічних наук, асистент кафедри соціальної психології факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, досліджуючи вплив етнолінгвістичної ідентичності на процес міжособової взаємодії, виокремила значення мови та її використання представниками різних груп, умовно визначеними за етнічними та мовними ознаками. За спеціально розробленою анкетою були опитані 387 осіб віком від 20 до 45 р. (м.Київ, м.Кіровоград, м.Сімферополь, м.Суми, м.Тернопіль, м.Херсон та м.Яремче). Дані анкетування дозволили виокремити три умовні групи досліджуваних: україномовні українці (далі УУ), російськомовні українці (УР) 38

та російськомовні росіяни (РР). Даний поділ здійснювався не лише на основі етнічного та мовного самовизначень респондентів, але й на основі того, якій мові при заповнені анкети респондент надавав перевагу. Це пов’язано з тим, що в ході опитування досить часто спостерігались розходження між вказаною респондентом «рідною», етнічною, а також мовою, якою людина переважно користується щодня. За результатами опитування 95% досліджуваних УУ вважають для себе рідною українську мову, 4% - російську і 1% - не визначились у цьому питанні. У групі УР 68% досліджуваних рідною вибрали українську мову; 46% – російську. Загальна сума перевищує 100%, адже досліджувані мали можливість позначати при необхідності обидві мови як рідні. Так, близько 15% респондентів групи УР обрали обидві мови в якості рідної. У групі досліджуваних РР, як і в групі УУ, більшість виборів рідної мови співвідноситься з їхньою етнічною мовою: 99% обрали в якості рідної російську мову; 5% - українську, близько 3% - обидві мови. Враховуючи специфіку досліджуваних регіонів та мовну ситуацію в країні загалом, нас цікавив також рівень компетентності досліджуваних в етнічній та «другій» мові. Так, найвищим рівнем компетентності у двох мовах володіють досліджувані групи УР. Хоча, при досить високому рівні розуміння та володіння як української, так і російської мови у групах УР та УУ, група РР характеризується високим рівнем розуміння та володіння лише власної етнічної мови при одночасному низькому рівні володіння українською мовою. При вивченні особливостей мовної діяльності респондентів у таких сферах життя, як «спілкування з українцями», «спілкування з росіянами», «сім’я», «робота», «побут» та «культура», виявилось, що найбільш радикальними у плані використання етнічної мови виявились респонденти групи РР, в яких у всіх сферах без винятку переважає використання саме російської мови. Значно менш радикальними у цьому аспекті виявились респонденти групи УУ, а найбільш толерантними до використання тієї чи іншої мови виявились респонденти групи УР. 39

Список використаної літератури: 1. Єрмоленко С. Нові комунікативні технологій і мовна культура журналіста // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. Вип. 23. – Львів, 2003. – С. 11-16. 2. Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація // Дивослово. – 2004. – № 12. – С. 2-7. 3. Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Вид. центр “Просвіта”, 2001. – 204 с.

Синтаксичні особливості that-клауз у англійській мові Хрущ Ольга Олегівна, студентка VI курсу Київського Університету імені Бориса Грінченка У даній статті розглянуто питання структурних особливостей номінальних комплементних that-клауз, які є типовими для системи підрядності в англійській мові. Специфіка цих полягає, по-перше, у поліфункціональності субординатура that, який залежно від позиції та дієслова-голови (head verb) може вводити релятивні чи комплементні клаузи, чиї синтаксичні функції у реченні суттєво відрізняються. По-друге, для багатьох складнопідрядних речень (далі СПР) із that-клаузою, властиве її оминання. Це відповідно позначається на синтаксичних зв’язках всередині речення. По-третє для комплементних that-клауз характерна екстрапозиція, яка також сильно залежить від слова-голови (head-word). Отже, метою статті є визначення терміну «клауза» у системі англійського гіпотаксису; місце номінальних та комплеметних клаузальних одиниць та визначення синтаксичних функцій thatклауз у системі СПР, в тому числі поняття екстра позиції та опускання субординатора «that». У своїй праці Ф.І. Буслаєв пропонує класифікацію таксономічних типів СПР, яка зазначає наявність паралелізму у структурах СПР і простого речення, тобто наявність «ізофункціональності» (відповідно паралельні одиниці названі «аналоги») [7, с.172]. Вона проявляється у класифікаціях підрядних частин СПР. Отже, виникає потреба вияснити, що собою являє поняття підрядної частини речення. Перш за все, вона визначається наявністю дієслова в особовій формі (центр предикативності), наявністю особливих синтаксичних зв’язків різнорангових складників. Завдяки цьому у синтаксичній теорії виникло дві класифікації

СПР:

формально-граматична

та

структурно-семантична.

Наприклад з синтаксично-смантичними відношеннями підрядний зв'язок може бути об’єктним, означальним, обставинним. Окрім того, підрядний зв'язок може бути прислівним і детермінативним (підпорядкування залежного 41

складника опорному слову; підпорядкування залежного компоненту головним членам предикативної одиниці) [6, с.18]. Паралелізм частин простого і складнопідрядного речення має певну специфіку. Перш за все, це відмінність у термінах. Одиниці СПР названі предикативними одиницями (ПО), а не реченнями [8, с. 7]. У лінгвістичній науці, пов’язаній з вивченням англійської мови, СПР часто розглядається як трансформація простого речення. Також в англістиці використовується термін клауза – будь-яка група, у тому числі і непредикативна, вершиною якої є дієслово, а за відсутності повнозначного дієслова – зв’язка або граматичного елементу, що відіграє роль зв’язки.Термінклауза точно відповідає англ. Clause(елементарне речення або предикація укр. мовою). Речення (англ. sentence) – це фінітна клауза. Нефінітніклаузи- це інфінітивні, дієприкметникові та герундій ні звороти, позбавлені предикативності, в решті показників схожі на речення [9, с.256]. Клаузи поділяються на залежні (підрядні клаузи) та незалежні (ядерні клаузи СПР). Клаузи є рекурсивною фразовою категорією, тобто можуть містити теоретично довільну кількість інших клауз. Клаузу, що містить у своєму складі ще хоча б одну іншу клаузу можна назвати поліпредикативною. Включення клауз одна в одну відбувається завдяки субординації та координації. Субординація пояснюється як наявність двох або більше клауз, не вкладених одна в одну (not embedded) і належних до третьої клаузи. Таким чином клаузи утворюють складносурядні речення. Клауза, яка містить включену клаузу, буде мати назву матрична (matrixclause) або головна, залежна клауза – включена або вбудована (embedded clause).

Окрім

того

СПР

можуть

бути

біпредикативними

та

поліпредикативними, які відповідно мають дві або більше складових частин [4, с. 987]. Ми слідуємо за Ю.І. Бойко у поглядах на те, що СПР розглядається як складнопідрядне речення із розширенням за рахунок підрядних та сурядних блоків, з’єднаних як синтетичним так і асиндетичним способом. Елементарне 42

СПР є біпредикативнм, а ускладнене, містить n-кількість предикативних частин. Із вищезазначеного випливає поняття підрядного блоку та сурядного комплексу. Перший розглядається як складовий компонент, який містить головну і залежну клаузи і може додатково розширюватись. Окрім того, вони поділяються на підрядні блоки відкритого та закритого типу. Блок закритого типу складається із двох частин та не може розширюватись, блок відкритого типу може поглиблювати синтаксичну перспективу завдяки консек’ютивній субординації (consequitive subordination), здатності до збільшення підрядних одиниць завдяки гомогенній та гетерогенній субординації. Сурядний комплекс це поєднання мінімум двох предикативних одиниць за допомогою сурядності. Відкритим комплексом є такий, що містить два або більше блоків. Закритий комплекс (або мінімальний) складається з одного блоку. Важливими ознаками речення є предикативність та модальність. Перший термін виражає зв'язок змісту речення з дійсністю завдяки категоріям модальності та часу. Модальність, у свою чергу, виражає дійсність в реченні через через граматичні категорії темпоральності, способовості та особовості. Вона також може бути двох типів: об’єктивна (предикативна, або первинна) та суб’єктивна (вторинна). Остання виражає додаткові семантичні відтінки у висловлюванні.

Для

СПР

відповідно

характерні

мономодальність

чи

бімодальність залежно від того, чи однакова модальність головної та підрядної частин [2, с. 5]. До

темпоральних

характеристик

СПР

відносяться

такі

форм:

теперішнього, минулого і майбутнього невизначеного розряду, теперішнього та минулого перфектного розряду.

Зважаючи на вищевказане, можна дати

наступне визначення СПР: «СПР – граматично та інформаційно оформлена цілісна конструкція, в основі якої зовнішні та внутрішні ознаки, яка складається із ряду одиниць, одна з яких є головною (матричною), якій шляхом субординації підпорядковується залежна (залежні) одиниці. Підрядність може 43

поглиблюватись та розширюватись, в такому разі підрядне речення може виступати головним для інших, глибших за рівнем» [6, с. 48]. Функціональна класифікація підрядних клауз розрізняє номінальні (nominal), адвербіальні (adverbial), релятивні (relative) та компаративні (comparative) клаузи. Певною мірою функціональна класифікація нагадує субклаузальні одиниці на кшталт іменної фрази чи прислівників [4, с. 1047]. Номінальні клаузи мають функції, наближені то функцій іменної фрази: суб’єкт (That the invading troops have been withdrawn has not affected our government's trade sanctions), об’єктом (I noticed that hespoke English with an Australian accent), комплементієм суб’єкта (My assumption is that interest rates will soon fall), аппозитив (Your criticism, that no account has been taken of psychological factors, is fully justified) і прикметниковим комплементієм (We are glad that you are able to join us on our wedding anniversary). Кожна номінальна клауза може виступати у будь-якій або у всіх цих функціях. Але на відміну від іменних фраз (noun phrases), номінальні клаузи (nominal clauses) можуть також функціонувати як прикметникові комплементії без прийменника (I'm not sure that I can remember the exact details). Іншою властивістю номінальних клауз є комплементація та екстра позиція, але при цьому для деяких структур вона є обовязковою, а для деяких – опціональною: Суб’єктна клауза зазвичай екстрапозиціюється. Екстрапозиції надається перевага, коли керуюча клауза питальна чи пасивна: Is it possible that they can't afford to rent that apartment? It was thought that the cease-fire still held. Екстрапозиція є обов’язковою, коли суперординаційна клауза є окличною. How strange it is that the children are so quiet! Клаузи у ролі додатка (об’єкта) зазвичай екстрапозиціюються, коли вживаються спільно з комплементієм об’єкта (object complement): Their daughter's success makes it very likely that she will return to California [5, с.3]. 44

Субординатор that часто опускається, коли клауза є прямим об’єктом (... she told us _ she would publish the stories ...) або у позиції комплементія (However, the fact is _ they belong to the South African nation) і такі клаузи вважаються нульовими that-клаузами. Також оминається, коли виступає комплементієм прикметника (I'm sure _ you can think of a situation where you are not open enough). Якщо

that-клауза

знаходиться

позиції

суб’єкта,

то

зазвичай

екстрапозиціюється: It dawned on Lucy that she loved John ... Коли суперординатна клауза питальна (Is it the case that there is no food in Kenya?) або пасивна (It was reported that most birds are direct descendants of dinosaurs), екстрапозиція є нормальним явищем і, якщо суперординатна клауза є окличною, екстрапозиція є обов’язковою (I knew, that you were a liar!). Об’єктні that-клаузи зазвичай екстрапозиціюються, коли присутній комплемтій об’єкта (President has already made it clear that the election will be free and fair) [1, с. 1]. У термінах синтаксичної теорії комплементні that-клаузи виконують функцію «комплементації», яка на функціональному плані проявляється у виконанні ряду синтаксичних ролей (додатка, аппозитивна та ін.). Актуальним питанням є визначення елементів суперординатного речення, які потребують комплементації, та умов її виникнення, зокрема виокремлення типів дієслів, які приймають саме that-комплеменії. Також необхідно встановити зв'язок між типами

дієслів,

які

приймають

that-комплементій

та

обов’язковою/опціональною його експлетивністю. Для цього необхідно визначити функціональні ролі that-клауз, зокрема здатність приймати тета-ролі та виступати аргументом. Список використаної літератури: 1. Бойко Ю.П. англійське складнопідрядне речення: структурносемантичний, когнітивний та функціональний аспекти: дис. докт. філол. наук : 10.02.04 / Бойко Юлія Петрівна. – Ч., 2013. – 482 с. 45

2. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / Ф. И. Буслаев. – М., 1959. – 386 с. 3. Иофик Л. П. Сложное предложение в новоанглийском языке / Л. П. Иофик. – Л. : Изд-во Ленинград.ун-та, 1968. – 214 с. 7ст. 4. Тестелец Я. Г. Введение в общий синтаксис / Я. Г. Тестелец. – М. : Рос.гос. гуманит. ун-т, 2001. – 800 с./256) 5. Hudson-Ettle D. Grammatical Subordination Strategies in Differing Text Types in the English Spoken and Written in Kenya: дис. докт. філос. наук /Diana Hudson-Ettle . – Chemnitz., 1998. – [Electronic Resource]. – Mode of access : URL http://www.tuchemnitz.de/phil/english/chairs/linguist/real/independent/eafrica/Diss_Diana/gl ieder.htm - Назва з екрану. 6. K. von Fintel Modality and Language/ Department of Linguistics and Philosophy, MIT - http://web.mit.edu/fintel/modality.pdf ,5 7. Quirk, Randolph; Greenbaum, Sidney; Leech, Geoffrey; & Svartvik, Jan. (1972). A grammar of contemporary English. Harlow: Longman. 8. Quirk R. A Comprehensive Grammar of the English Language/ R. Quirk, S. Greenbaum, G. Leech, J. Svartvik. – Cambridge: Cambridge University press, 1997. – 1792p. 9. Suellen Rundquist Basics of modern English for ESL teachers \ An Online Course SLTL Program, Hamline University http://sites.hamline.edu/~./srundquist/Slec11a.html

Прaвo нa життя як oсoбисте немaйнoве прaвo фiзичнoї oсoби зa укрaїнським зaкoнoдaвствoм Сiлiнa Мaринa Димитрiївнa, студенткa 4 курсу фaкультету сoцioлoгiї i прaвa Нaцioнaльнoгo Технiчнoгo Унiверситету Укрaїни "Київський Пoлiтехнiчний Iнститут" Aнaлiзуючи

цивiльнo-прaвoву

прирoду

прaвa

нa

життя,

пoтрiбнo

зaувaжити, шo це прaвo, як i всi oсoбистi немaйнoвi прaвa фiзичнoї oсoби, згiднo зi ст. 269 ЦК Укрaїни є невiд'ємним вiд нoсiя, пoзбaвленим екoнoмiчнoгo сенсу, виникaє у oсoби з мoменту нaрoдження чи iншoгo мoменту, прямo передбaчених зaкoнoм, a тaкoж нaлежнoгo їй дoвiчнo. Вiдсутнiсть екoнoмiчнoгo змiсту дaнoгo прaвa oзнaчaє, щo вoнo, нa вiдмiну вiд мaйнoвих прaв oсoбистoстi, не мoже бути вирaжене у грoшoвoму еквiвaлентi. Невiд'ємнiсть прaвa нa життя свiдчить прo те, щo дaне прaвo не мoже бути нiяким чинoм вiдoкремленo вiд oсoби-нoсiя - нi дoбрoвiльнo (шляхoм вiдмoви), нi примусoвo (шляхoм пoзбaвлення), нi пoстiйнo, нi тимчaсoвo. Oднaк при фoрмулювaннi ст. 281 ЦК Укрaїни зaкoнoдaвець ввiв певну невiдпoвiднiсть, зaкрiпивши пoвну зaбoрoну пoзбaвлення oсoби життя. Нa нaшу думку, тaке визнaчення не тiльки безпiдстaвнo рoзширює межi прaвa нa життя, фaктичнo визнaючи зa ним прирoду неoбмеженoгo прaвa, aле й не вiдпoвiдaє пoлoженням Кoнституцiї Укрaїни, якa при реглaментaцiї дaнoгo прaвa вкaзує в ст. 27, «нiхтo не

мoже

бути

свaвiльнo

пoзбaвлений

життя».

Рiзниця

мiж

дaними

фoрмулювaннями oчевиднa. Якщo у вaрiaнтi, який передбaчений ЦК Укрaїни, зaбoрoняється будь-яке пoзбaвлення життя фiзичнoї oсoби, тo у випaдку, передбaченoму Кoнституцiєю Укрaїни, зaбoрoняється пoзбaвлення життя людини без вiдпoвiднoї прaвoвoї пiдстaви. Звичaйнo, скaсувaння смертнoї кaри в Укрaїнi, якa булa введенa шляхoм рaтифiкaцiї прoтoкoлу № 13 дo Єврoкoнвенцiї, внеслa певнi гaрaнтiї здiйснення цьoгo прaвa, aле смертнa кaрa не є єдиним узaкoненим спoсoбoм oбмеження прaвa нa життя фiзичних oсiб. Крiм неї, нaприклaд, дo мoжливoстей oбмеження прaвa нa життя мoжнa вiднести неoбхiдну oбoрoну (ст. 1169 ЦК Укрaїни). Певними oбмеженнями прaвa нa життя мoжнa ввaжaти тaкoж i передбaченi п. 2 ст. 2 Єврoкoнвенцiї, 47

стaтей 36-43 Кримiнaльнoгo кoдексу Укрaїни, a тaкoж деякi iншi випaдки, якi прямo передбaченi зaкoнoм. Тoму бiльш прaвильним предстaвляється нaм пoлoження Кoнституцiї Укрaїни, якa все ж oбмежує дaне прaвo дo зaбoрoни свaвiльнoгo пoзбaвлення життя фiзичнoї oсoби. Oднaк тут уже гoстрo мaє стoяти прoблемa кoрдoнiв легiтимaцiї пoзбaвлення життя людини, тoбтo визнaчення тoгo виняткoвoгo перелiку oбстaвин, зa яких держaвa мaє прaвo дoзвoлити пoзбaвити людину життя. Aдже iстoрiї вiдoмo ряд «узaкoнених убивств», якими безпiдстaвнo пoрушувaлoся прaвo людини нa життя, нaприклaд, експерименти, якi прoвoдилися в нaцистськiй Нiмеччини щoдo oсiб неaрiйськoгo нaцiї i т. i. Нa цьoму тлi oсoбливo aктуaльнoю пoстaє прoблемa евтaнaзiї. Ця прoблемa тривaлий чaс дискутується в спецiaлiзoвaнiй лiтерaтурi i знaхoдить як прихильникiв, тaк i прoтивникiв дaнoгo спoсoбу припинення життя людини. Oсoбливoї гoстрoти ця прoблемa нaбулa в перioд рoзрoбки прoекту ЦК Укрaїни, aвтoри якoгo прoпoнувaли нa oднoму з етaпiв узaкoнити пaсивну фoрму евтaнaзiї. Врaхoвуючи це, хoчеться зaувaжити, щo, нa нaшу думку, слiд рoздiлити пoзицiю зaкoнoдaвця, який зaбoрoняє будь-який вид евтaнaзiї. Нa кoристь цьoгo твердження хoтiлoся б привести нaйбiльш зaгaльнi пoзицiї, якi вислoвлюються в лiтерaтурi. Пo-перше, рiшення прo евтaнaзiю, незвaжaючи нa те, щo рoбиться oсoбoю усвiдoмленo, oднaк мoже бути здiйсненo пoспiшним i незвaженим. Тaк, слiд пoгoдитися з aвтoрaми, якi стверджують, щo в стaнi хвoрoби прaктичнo не уникнути вaд вoлi, нaприклaд, пoмилкa, примусoве вoлевиявлення в результaтi нaсильствa, пoгрoзи, шaнтaжу, умoвлянь i т. д. Пo-друге, з релiгiйнoї тoчки зoру, християнствo спoвiдує принцип, щo життя - дaр Бoжий i тiльки Бoг мoже дaти i зaбрaти життя. Пiдсилює дaну тезу тaкoж i релiгiйнa зaбoрoнa, якa знaйшлa свoє мiсце в oднiй з десяти бiблiйних зaпoвiдей - «не убий» (Вих. 20:13 - Мф 5:21).

Пo-третє, зaкрiплення нoрмaми прaвa мoжливoстi евтaнaзiї безпoсередньo вплине нa суспiльну свiдoмiсть, oскiльки, з тoчки зoру суспiльнoї мoрaлi, все узaкoнене зaoхoчується з тoчки зoру держaви. Пo-четверте,

узaкoнення

евтaнaзiї

мoже

вплинути

нa

мoжливiсть

злoвживaнь з бoку медичнoгo персoнaлу тa призведе дo кримiнaлiзaцiї медицини. Як приклaд нaвoдяться Нiдерлaнди, в яких легaлiзoвaнa евтaнaзiя не знялa, a нaвпaки - зaгoстрилa прoблему «дoбре зaдoкументoвaних зaгaдкoвих смертей». Пo-п'яте, це мoжливiсть лiкaрськoї пoмилки. Дaний aргумент є oдним з нaйсерйoзнiших, oскiльки лiкaр, дaвши клятву Гiппoкрaтa, зoбoв'язується не зaшкoдити хвoрoму. Крiм цьoгo, в мiжнaрoднoму кoдексi медичнoї етики зaклaдений oбoв'язoк збереження людськoгo життя. A це oзнaчaє, щo лiкaр пoвинен викoристoвувaти всi мoжливi зaсoби для пiдтримки життя хвoрoгo дo йoгo смертi. Тiснo з цим пoв'язaне питaння виникнення i припинення прaвa нa життя. Aдже oскiльки oсoбисте немaйнoве прaвo нa життя є суб'єктивним цивiльним прaвoм,

тo

знaчить,

вoнo

хaрaктеризується

певними

темпoрaльними

(тимчaсoвими) межaми свoгo iснувaння. Дoсить спiрним нa сьoгoднi є питaння визнaчення мoменту виникнення прaвa нa життя. Пoширення oстaннiм чaсoм нaбулa думкa, щo мoментoм виникнення прaвa нa життя є мoмент зaчaття. Дaнa пoзицiя ґрунтується перевaжнo нa певних бioлoгiчних i християнськo-релiгiйних мiркувaннях пoняття життя. При цьoму пoтрiбнo визнaти, щo певнi передумoви дo тaкoгo виснoвку нaдaє тaкoж i aнaлiз чиннoгo зaкoнoдaвствa. Тaк, нaприклaд, aбз. 2 ч. 2 ст. 25 ЦК Укрaїни зaзнaчaє, щo в oкремих випaдкaх, встaнoвлених зaкoнoм, oхoрoняються iнтереси зaчaтoї, aле ще не нaрoдженoї дитини. Aнaлiзуючи цей випaдoк, ми згoднi з вислoвленoю в лiтерaтурi думкoю, щo вкaзaнa мoжливiсть з oхoрoни iнтересiв зaчaтoї дитини пoширюється лише нa iнтереси як вiдпoвiдну прaвoву кaтегoрiю, a не нa прaвa, дo яких вiднoситься oсoбисте немaйнoве прaвo нa життя. Крiм тoгo, мoжливiсть 49

oхoрoни цих iнтересiв пoвиннa бути прямo встaнoвленa в зaкoнi, чoгo стoсoвнo нaшoгo випaдку не передбaченo. Тoму з усьoгo нaведенoгo вище слiд зрoбити виснoвoк, щo прaвo нa життя як елемент зaгaльнoї цивiльнoї прaвoздaтнoстi фiзичнoї oсoби виникaє у oсoби з мoменту нaрoдження (ч. 2 стaттi 25 ЦК Укрaїни). Прaвильнiсть цiєї думки пiдтверджується зaкoнoдaвцем в iнших нoрмaтивнo-прaвoвих aктaх, зoкремa в ст.6 Зaкoну Укрaїни «Прo oхoрoну дитинствa», де зaзнaчaється, щo «кoжнa дитинa мaє прaвo нa життя з мoменту визнaчення йoгo життя i життєздaтнoю зa критерiями Всесвiтньoї oргaнiзaцiї oхoрoни здoрoв'я» . Крiм тoгo, сприйняття тoчки, згiднo якoї життя виникaє з мoменту зaчaття, фaктичнo унемoжливить тoчне встaнoвлення мoменту виникнення дaнoгo прaвa. Oтже, прaвo нa життя виникaє у фiзичнoї oсoби тiльки в мoмент нaрoдження.

Взаємна узгодженість та конкуренція загальних і спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Загальною та Спеціальною частинами Кримінального кодексу України Смирнова Ганна Олександрівна, студентка Чорноморського державного університету ім. Петра Могили Звільнення від кримінальної відповідальності – один з найбільш вагомих та проблемних інститутів кримінального права. Його важливість визначається тим, що застосування норм про звільнення від кримінальної відповідальності є одним із пріоритетних напрямків кримінальної політики України, сприяє втіленню в життя принципу економії кримінальної репресії, гуманізації кримінальної політики, справедливості, підвищенню ефективності механізму кримінально-правового

регулювання

охорони

суспільних

відносин,

спрямованого на запобігання вчиненню злочинів як особою, звільненою від кримінальної відповідальності, так і ін. Ці питання останнім часом перебувають у центрі досліджень вітчизняних науковців, зокрема:

Ю. В.Бауліна, О. А.

Губської, В. С. Єгорова, О. О. Житного. О. Ф. Ковітіді, Г. О. Усатого, В. П.Хряпінського, А. М. Ященко та ін. Перші витоки звільнення від кримінальної відповідальності зустрічаються в Старому Заповіті (Книга притч Соломонових), де сказано, що той, хто приховує свої злочини, не матиме успіху, а хто зізнається й полишить їх, того буде помилувано. У "Руській правді" було встановлено норму, що передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання за розтрату купцем чужих грошей і товару в разі відшкодуванням ним завданих збитків. Звільнення від кримінальної відповідальності є однією із центральних тем Загальної частини КК України, вивчення якої має важливе теоретичне та практичне значення. Хоча десятки століть поспіль юристи приєднуються до сформульованої Ч. Бекаріа тези, що неминучість кримінальних покарань є найбільш ефективним засобом, який стримує злочини, однак у сучасному світовому правознавстві кримінальна відповідальність і покарання вже не розглядаються як єдино можливий і неминучий наслідок вчинення злочину. 51

Прийняття Кримінального кодексу

України 5 квітня 2001 року сприяло

виокремленню в самостійний розділ Загальної частини КК України інститут звільнення

від

кримінальної

відповідальності.

Поняття

звільнення

від

кримінальної відповідальності зустрічається, зокрема, у: розділі IX Загальної частини КК України “Звільнення від кримінальної відповідальності” та деяких статтях Особливої частини КК України. Однак Кримінальним кодексом це поняття не розкривається. Лише в Постанові Пленуму Верховного Суду України 12 від 23 грудня 2005 р. « Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності » зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності — це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України, у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. У судовій практиці більшого розповсюдження набули загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, а саме у зв’язку з: 1) дійовим каяттям (ст. 45 КК України); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) передачею особи на поруки (ст. 47);

4) зміною

обстановки

(ст.

48);5)

закінченням строків давності (ст. 49); 6) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97) ; Щорічно зростає кількість осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості і були звільнені від кримінальної відповідальності як такі, що здійснили певний комплекс позитивної посткримінальної поведінки. Звільнення від кримінальної відповідальності передбачено не тільки в Загальній частині КК, а й у деяких нормах Особливої частини, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212 , ч. 4 ст. 212-1 ,ч. 2 ст. 255 ,ч. 2 ст. 2583,ч. 4 ст. 258-5,ч.6 ст. 260,ч. 3 ст. 263,ч. 4 ст. 289,ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309,ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 321, ч. 5 ст. 368-3,ч. 5 ст. 368-4, ч. 6 ст. 369, ч. 4 ст. 401. Майже за десятиріччя дії нового законодавства про кримінальну відповідальність їх

кількість збільшилась на чверть з 14 до 20 спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Безумовно, розвиток інституту заохочення в Особливій частині відповідає ідеї гуманізації кримінального законодавства та має перспективу щодо його поширення. Інститут спеціального звільнення має на меті попереджання небезпечних наслідків злочинів шляхом надання особі можливості звільнитися від відповідальності за умови добровільної заяви про вчинений злочин або вчинення дій, спрямованих на усунення суспільне небезпечних наслідків злочину, тощо, а також мету стимулювання цих осіб до повідомлення органам влади або правосуддя про вчинені злочинні дії, що полегшує боротьбу з ними. Цей вид звільнення покликаний також знизити або зовсім не допустити можливість вчинення злочину іншими особами. Оскільки спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності входять до інституту звільнення від кримінальної відповідальності, то вони мають спільні ознаки з цим інститутом. З огляду на зазначене, вони як і загальні види звільнення від кримінальної відповідальності за своїм змістом характеризується трьома моментами: здійснюються судом від імені держави; застосовуються до особи, яка вчинила злочин; полягають у незастосуванні чи відмові від офіційного осуду, кримінального покарання та судимості. Окрім спільних рис, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності мають особливі (відмінні від загальних) ознаки, які дають підстави називати зазначені види звільнення спеціальними. По-перше, вони передбачені для вичерпного переліку злочинів. У свою чергу, серед загальних видів звільнення немає жодного, який стосувався б конкретного злочину (конкретної статті, передбаченої Особливою частиною КК України), вони стосуються лише злочинів визначеного ступеня тяжкості – переважно це злочини невеликої або середньої тяжкості. По-друге, більшість спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності стосуються тяжких та особливо тяжких злочинів (ст.ст. 111,

114, 255, 258-3, 260, 263, 289, 307 КК України), тоді як більшість загальних – злочинів невеликої та середньої тяжкості(ст.ст. 45, 46,47,48 КК України). По-третє, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності містяться лише в нормах Особливої частини КК України, а загальні – в нормах Загальної. Слушно з цього приводу зауважує О.Ф. Ковітіді, що поняття «спеціальні» види звільнення указує тут не на особливості кінцевого результату застосування норми про таке звільнення (він є однаковим у будь-якому випадку звільнення від кримінальної відповідальності – особа, яка вчинила злочин, позбавляється низки його негативних правових наслідків), а лише на відособлення деяких норм поза Загальною частиною КК України [ 3,c.150]. По-четверте, умови спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності завжди пов’язані з позитивною післязлочинною поведінкою особи (добровільна здача заборонених законом предметів, добровільне повідомленні про злочин, активне сприяння його розкриттю), тоді як умови загальних видів звільнення можуть залежати від обставин об’єктивного характеру (закінчення строків давності, зміна обстановки). По-п’яте,

юридичні

підстави

спеціальних

видів

звільнення

від

кримінальної відповідальності передбачені окремими частинами статей (наприклад ч. 2 ст. 255 КК України), в свою чергу юридичні підстави загальних видів звільнення передбачені окремими статтями (наприклад ст. 45 КК України). Природно, якщо норми про загальне та спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності регулюють тотожні або однорідні суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням особою, яка вчинила певний злочин,

визначеного

кримінальному

законі

комплексу

позитивної

посткримінальної поведінки, то вони мають конкурувати між собою. Відповідно до такого бачення конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності, її можна визначити як проблемну ситуацію у процесі реалізації цих норм, що виникає у зв’язку з дією двох чи більше норм, які спрямовані на звільнення від кримінальної відповідальності, та фактичним 54

складом позитивної посткримінальної дії винної особи, що передбачає вибір і застосування тільки одного виду звільнення від кримінальної відповідальності. Погляди науковців щодо конкуренції норм про звільненні від кримінальної відповідальності можна поділити на чотири групи. Представниками першої групи висловлюється думка про загальну неможливість

конкуренції

відповідальності.

норм

Прихильник

про

цього

звільнення

погляду

О.К.

від

кримінальної

Марін

обґрунтовує

положення про те, що конкуренція кримінально-правових норм – це явище, яке може відбуватися лише між охоронювальними правовими нормами і неможливе між нормами регулятивними. Відповідно до цього, зазначається, що правомірно говорити про конкуренцію кримінально-правових норм лише при кримінально-правової кваліфікації, а не під час вирішення інших питань застосування

кримінального

відповідальності,

закону

кримінального

(звільнення

покарання,

від

кримінальної

призначення

кримінального

покарання тощо) [ 4,c.14] . Представники другої групи зауважують, що стосовно осіб, які вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за які передбачені спеціальні підстави

звільнення

від

кримінальної

відповідальності,

можуть

бути

застосовані і загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Загальної частиною КК України. Прибічники

третьої

позиції

щодо

конкуренції

норм

загальних

спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності стверджують про їх співвідношення не як загального і спеціального, що характерно для конкуренції, а як понять, що частково перехрещуються . Представники четвертої позиції наголошують на тому, що загальні і спеціальні норми про звільнення від кримінальної відповідальності можуть конкурувати між собою. «При конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності, – стверджує Г.О. Котляр, – керуються положеннями принципів гуманізму та економії кримінальної репресії, а також загальними правилами конкуренції норм. Наприклад: 1) при конкуренції 55

загального і спеціального видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується спеціальний вид звільнення; 2) при конкуренції імперативного (обов’язкового) і факультативного (необов’язкового) видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується імперативний вид звільнення; 3) при конкуренції безумовного та умовного видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується безумовний вид звільнення» . Відтак, цілком природною є ситуація, коли позитивні посткримінальні дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 212 чи ч. 1 або ч. 2 ст. 212-1 КК України, та до притягнення її до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі) або страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) чи відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), одночасно підпадає під дію загальних норм про звільнення, передбачених ст. 47, 48, ч. 4 ст. 212 або ч. 4 ст. 212-1 КК України. Незаперечним є правило подолання конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм, що полягає у застосуванні виключно спеціальної норми про звільнення від кримінальної відповідальності . Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності як такі, що регулюють тотожні або однорідні суспільні відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням особою, яка вчинила певний

злочин, визначеного у

кримінальному законі комплексу позитивної посткримінальної поведінки, конкурують між собою на зразок конкуренції загальних і спеціальних кримінально-правових

норм.

За

однаковості

інших

обставин

вищевказана

конкуренція долається на користь: а) спеціального; б) імперативного (обов’язкового); в) безумовного виду звільнення від кримінальної відповідальності.

1. 2.

Список використаної літератури: Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р., № 12 // Вісник Верховного Суду України. -2006. -№ 2. -С.13-16. Ковітіді О. Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності (за нормами Загальної частини Кримінального кодексу України): Навчальний посібник / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. — Сімферополь: ВД «Квадранал», 2005. — 224 с. Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм : автореф. дис. канд. юрид. наук / О.К. Марін. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2002. – 20 с. Козак О.С. Ефективність звільнення від кримінальної відповідальності в Україні : монографія / О.С. Козак / [за ред. О.М. Бандурки]. - К. : Освіта України, 2009. – 204 с. Хряпінський П. В. Спеціальне звільнення від відповідальності у кримінальному праві та законодавстві України : навч. посіб. / П. В. Хряпінський. - Запоріжжя : КСК- Альянс, 2010. - 270 с.

Демократія і права меншості Смирнова Ганна Олександрівна, студентка Чорноморського державного університету ім. Петра Могили На даному етапі суспільного розвитку демократія вважається благом для будь-якої країни. Чимало держав прагне називатися «демократичними». Проблема демократії та прав меншості є однією із центральних в юридичній науці. Але що криється під цим терміном, чи не пригнічуються права та свободи деяких верств населення при такому політичному режимі. Серед наукових досліджень, присвячених аналізу співвідношення демократії та прав меншості є праці таких видатних вчених, як : Аренд Лейпхарт, Джон Стюарт, Дж. Хайленд, Карл Поппер та інші. Метою

статті

з’ясування

сутності

принципу

більшості

при

демократичній організації державної влади. Демократія з давньогрецької перекладається як «влада народу». Наразі у наукових колах та у масовій свідомості утвердилася думка, що саме демократія є найкращою

із усіх можливих форм політичної організації суспільного

розвитку. Так, справді, вона має чимало переваг перед іншими політичними режимами, серед яких: і можливість народу брати участь в управлінні державними

справами,

політичне

різноманіття,

проголошення

та

гарантування прав людини, і законність як режим суспільно-політичного життя та інші. Демократія - це влада для народу. Але не потрібно забувати, що це влада більшості - це насамперед панування в суспільстві домінуючої групи над підпорядкованою масою. Тому існує реальна загроза тиранії «більшості » над « меншістю ». Меншість розуміють як групу населення, що знаходиться в чисельній меншості до іншої групи населення , ця група займає не домінуюче становище. Вона може

визначатися етнічним походженням людей, релігійними

вподобаннями, рівнем доходу та іншими чинниками, або в результаті програшу на виборах.

В результаті свого привілейованого становища через те , що більшість наділена вирішальним правом голосу при вирішенні державних справ, меншість повинна йти на поступки більшості, позиція меншості цілком реально може ігноруватися. Але це зовсім не означає, що меншість не має

бути

почутою, оскільки при реальній демократії права меншості не залежать від волі більшості і не можуть бути скасовані нею. Вивчаючи та враховуючи інтереси меншості, більшість не повинна тиснути на неї, а навпаки проявляти терпимість та йти на компроміси задля досягнення загального блага. Доречним з цього приводу є вислів Карла Поппера: « Демократію не можна розглядати як закон більшості. Адже більшість може правити тиранічними методами. При демократії влада тих, хто править , повинна бути обмежена». Отже має бути передбачений реальний та дієвий правовий механізм захисту прав меншості, а воля більшості неодмінно має поєднуватися з гарантіями прав людини та громадянина незалежно від того чи належить вона до домінуючої групи в державі чи ні. Інакше, якщо буде утиск прав та законних інтересів «меншості», якщо буде ігнорування гарантій її захисту, неврахування її позицій у політико-правовому процесі, можливі хвилі невдоволення, дестабілізації політичної ситуації і навіть революційні перевороти. Інтереси меншості у парламенті представляє парламентська опозиція. Наявність легальної опозиції є невід’ємним компонентом демократичного суспільства. Головне, щоб діяльність опозиції не порушувала законодавство та не обмежувалась лише критикою діяльності правлячих кіл, а й пропонувала альтернативні дієві програми дій із стабілізації існуючої ситуації . Отже, владно-управлінські рішення дуже рідко приймаються одностайно, дуже складно повністю сформувати парламент з однієї політичної партії, оскільки завжди були і будуть люди, у яких відрізняється точка зору від більшості. І меншість повинна дотримуватись рішень більшості . Головне - це , щоб меншість була почута та їй гарантувалися їх законні права та свобод. Як тільки

вона буде впевнена в їх захисті, то зможе включитися до втілення

програми правлячих кіл, чи хоча б не буде їм заважати та буде брати повноцінну участь у суспільному житті.

1. 2. 3. 4.

Список використаної літератури: Баранов Н.А.Современная демократия : эволюционный подход /Николай Баранов. −СПб. :БГТУ «Военмех», 2007. − 208 с. Байме К. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме. − К. : Стилос, 2008. − 396 с. Оніщук М. Більшість і меншість: уроки парламентської демократії / М. Оніщук // Голос України. – 2003. – №39, 28 лютого. − С. 8. Карчевська О.В. Розвиток теорії громадянського суспільства в контексті визначення сутності політичної стабільності / О.В. Карчевська // Політологічні записки : збірник наукових праць. − Випуск 3. – Луганськ : Видавництво СНУ ім. В. Даля, 2011. – С. 124-136. Туленков М. Соціально-управлінські механізми організаційної впорядкованості демократичної держави / Микола Туленков // Політичний менеджмент. − 2008. − №5. − С. 60-74.

Економічна оцінка інноваційних проектів за методом реальних опціонів Мікаелян С.Г., к.е.н., доцент, докторант кафедри міжнародного обліку і аудиту ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» Удосконалення

модифікація

сучасних

прийомів

управління

інноваційною діяльністю вимагають швидкого й адекватного реагування на зміну

кон'юнктури

ринку,

розвитку

нових

напрямків

інструментів

менеджменту, а також впровадження інновацій як результатів її здійснення. Прийняття рішень про умови виконання інноваційних проектів має проводитися на основі оцінки їх економічної ефективності. Кількісна оцінка такої ефективності повинна враховувати особливості, властиві всьому інноваційному процесу, такі як висока невизначеність майбутніх результатів і постійно виникаючі нові можливості (технологічні, маркетингові, управлінські тощо). Зокрема, інноваційні інвестиції (готові для впровадження новації, придбані

компаніями,

або

створені

через

здійснення

ними

НДДКР)

відрізняються високим ступенем невизначеності очікуваних результатів, тривалим

періодом

інвестування

та

отримання

ефектів,

високим

співвідношенням між прихованими і явними витратами і вигодами. Як наслідок, однією з проблем оцінки ефективності інвестицій в інноваційні проекти є наявність високих ризиків реалізації, проблематичність застосування в оцінках їх економічної ефективності традиційних методів і труднощі в розробці прозорого для інвесторів бізнес-плану інноваційного проекту. Ідея використання опціонної термінології і моделей, розроблених для фінансових опціонів, в аналізі інвестиційних рішень належить американському фахівцю з теорії фінансів С. Майерсу [1] (1977 р.). Йому ж належить термін «реальні опціони» (1984). Виникнення терміну «реальний опціон» обумовлено аналогією між інвестиційними проектами і фінансовими опціонами. Реальний опціон у практиці інноваційного менеджменту можна розглядати як придбання зацікавленою стороною шляхом здійснення деяких витрат (інвестицій)

права

прийняття

певного

управлінського

рішення

щодо 61

інноваційного результату у встановлений строк реалізації даного права, яке супроводжується зниженням невизначеності майбутнього в період між придбанням опціону й рішенням з реалізації права. Врахування характеристик інноваційних проектів, а саме можливостей, властивих,

насамперед,

інноваційним

інвестиціям дозволяє

реалізувати

опціонний підхід, при якому оцінка опціону (різних прав на проект основними власниками капіталу) являє собою оцінку додаткової цінності виникаючих можливостей. Отже, інвестиції у НДДКР також можуть розглядатися як реальні опціони. В фінансовому аналізі інвестицій у промислові потужності й у НДДКР можна відзначити наступну відмінність. Фінансова інформація, у випадку ухвалення рішення, наприклад, про будівництво заводу надійніша ніж щодо рішень по більшості науково-технічних проектів, особливо на ранніх етапах. З іншого боку, НДДКР мають ту перевагу, що їх найчастіше можна припинити з меншими фінансовими втратами. Застосування реальних опціонів для інноваційних проектів обумовлене різноманітністю можливих результатів і наслідків прийняття інвестиційних рішень. Прикладами управлінських рішень з інноваційного проекту можуть бути наступні дії суб'єкта управління, на думку М.А. Лімітовського [2]: • скорочення, припинення або нейтралізація негативних процесів, які можуть початися при здійсненні проекту; • розвиток позитивних рис проекту, тиражування його досвіду на інші об'єкти; • відстрочка проекту до одержання нової інформації, що має комерційну цінність; • зміна корпоративної, інвестиційної або фінансової стратегії відповідно до нових умов; • скорочення в контрактах негативної сторони ризиків за рахунок збільшення позитивної; • використання нових можливостей фінансування проектів, оперативна зміна структури й вартості капіталу. 62

Крім цього, на думку Т.В. Теплової [3] до основного числа таких опціонних можливостей можна віднести наступні управлінські рішення щодо проекту:  розкласти інвестиційні витрати за роками (періодам);  відмовитися від подальшої реалізації проекту; 

увійти в інші проекти завдяки інформації й досвіду, отриманому на

виході тощо. Отже, застосування методу реальних опціонів при здійсненні оцінки економічної ефективності вкладень в інноваційні проекти й прийнятті управлінських рішень зацікавленими в результатах реалізації інноваційного продукту сторонами, обумовлюється наступним його перевагами в порівнянні з існуючими методами традиційного інвестиційного аналізу. Однак слід зазначити певні умови застосування методу реальних опціонів: 1) Метод реальних опціонів (Real Option Valuation, ROV) визнає не тільки те, що гнучкість має цінність, але й те, що ця цінність зростає з ростом невизначеності. Тому, в умовах її відсутності, опціони не створюють ніякої цінності взагалі, тому що надалі в менеджменту немає можливості використовувати створювану опціонами гнучкість за своїм розсудом. Більшість методів

дисконтування

грошових

потоків

розглядають

зростаючу

невизначеність як негативний фактор, який знижує оцінку привабливості проекту. Така свідомо занижена оцінка виходить внаслідок того, що на практиці при оцінці інвестицій у технології менеджери навмисно завищують ставки

дисконтування,

таким

чином,

створюючи

забобони

щодо

довгострокових інвестицій у нові технології. Цінність підходу реальних опціонів тим більше, чим вище невизначеність умов функціонування господарюючого суб'єкта й можливості управлінського впливу на нього. Якщо майбутнє є прогнозованим і певним, використовувати реальні опціони для формування й оцінки стратегії розвитку недоцільно. Це пов'язане з тим, що підхід до управління й основа конкурентної переваги багато в чому залежать від повноти інформації про прийняті рішення. 63

2) Невід'ємною умовою застосовності реальних опціонів є наявність управлінської гнучкості, що представляє основу адаптаційних можливостей. Тільки за умови, що менеджери можуть активно впливати на управління господарюючим суб'єктом, їх сукупністю, а також проектом, з'являється можливість і право на зміну ходу реалізації стратегії. 3) Застосування методу реальних опціонів для інвестицій у нові технології виправдане через те, що цим інвестиціям органічно властиві особливості, які найчастіше позв'язують із цінністю опціонів. Як свідчать дані, реальні опціони є важливим інструментом управління інноваційним проектом на всіх його стадіях. Застосування методу дозволяє знайти приховані можливості проекту, а для учасника проекту – надається можливість їх оцінити. Список використаної літератури: 1. Myers, S.C. Determinants of Capital Borrowing / S.C. Myers // Journal of Financial Economics. - 1977. - Vol. 5, №3. - P.147-176. 2. Лимитовский М.А. Инвестиционные проекты и реальные опционы на развивающихся рынках: учеб.- практич. Пособие / М.А. Лимитовский. М.: Дело, 2004. - 527 с. 3. Теплова Т.В. Инвестиционные рычаги максимизации стоимости компании. Практика российских предприятий / Т.В. Теплова. – М.: Вершина, 2007. – 272 с.

Людський капітал в фінансовій та інтегрованій звітності Мазіна Олександра Іванівна, к.е.н, доцент кафедри бухгалтерського обліку Київського національного торговельно-економічного університету Останні

дослідження

актуалізують

роль

людського

капіталу,

підтверджують існування реальних загроз його розвитку, спонукають до активізації пошуку інструментарію його оцінки та контролю як на мікро- та макрорівнях так і в глобальних масштабах. Те, що поступово дійшли розуміння людини як основного економічного ресурсу, вартість такого ресурсу у вигляді людського капіталу все ж поки що не визнається активом підприємства, оскільки він не відповідає критеріям визначення активу з точки зору саме бухгалтерського обліку. Однак, занепокоєність міжнародних організацій ресурсозбереженням та розвитком людини як основного економічного ресурсу призвела до появи конкретних документів, якими заохочується надання інформації про розвиток людського капіталу у звітності підприємств. Проблеми оцінки та облікові аспекти людського капіталу досліджуються Н.Головай, Т.Давидюк, Н.Королюк, С. Легенчуком, К. Шиманською і ін. Згідно визначенню актива, що встановлюється Концептуальною основою міжнародних стандартів фінансової звітності, активами є ресурси, які відповідають критеріям контрольованості, ймовірності отримання економічних вигод та можливості достовірно їх оцінити [1]. З цієї точки зору найбільш вразливим критерієм об’єкта «Людський капітал» як активу є його контрольованість господарюючим суб’єктом. Вважається, що працівник, що володіє знаннями і компетенціями не є власністю підприємства та не підлягає купівлі-продажу. Дослідження, які проводяться сучасними науковцями у пошуку шляхів відображення людського капіталу в бухгалтерському обліку зосереджуються на механізмах отримання інформації для обліку затрат на формування та розвиток людського капіталу для нефінансової звітності, подання якої заохочується міжнародними організаціями у тому числі ООН. 65

Однак, за даними Представництва ООН в Україні, нефінансова звітність, яку оприлюднюють біля сорока вітчизняних компаній, формується в довільній формі і не надає чіткого уявлення про стан та тенденції розвитку людського капіталу на рівні підприємства [2]. Сучасні науковці також пропонують формувати внутрішню бухгалтерську звітність для управлінського персоналу, яка будується на групуванні витратних статей щодо формування, відтворення та використання людського капіталу на рівні підприємства з метою ефективного ним управління [3]. Обов’язкового відображення людського капіталу насьогодні вимагає тільки один вид звітності – це інтегрована звітність. Інтегрована звітність - це новий ефективний інструмент, який в найближчій перспективі забезпечить взаємодію компаній з фінансовими ринками та широким колом зацікавлених сторін. Але вже зараз даний інструмент є ефективним засобом для кращого розуміння компаніями власної бізнес-моделі та чинників, що створюють цінність. Головна особливість інтегрованої звітності полягає в тому, що вона фокусується на стратегічному напрямі розвитку підприємства та ресурсах, які компанія споживає і водночас створює. Такими ресурсами є фінансові, виробничі, людські, інтелектуальні, природні і соціальні капітали [4, с. 50]. Інтегрована звітність покликана об'єднати інформацію з фінансів, виробничих ресурсів, питань навколишнього середовища та соціальних аспектів в один чіткий, взаємопов'язаний і придатний для порівнянь інтегрований формат. Інтегрована звітність компаній, також відома як «звітність сталого економічного розвитку» та «звітність майбутнього», складається з трьох основних компонентів: екологічна звітність, соціальна звітність та звітність про корпоративне управління. Детальність розкриття кожної з компонент в даний час активно стандартизується. Вимоги до інформаційного наповнення інтегрованої звітності активно розвиваються. Дослідження показує, що якщо взяти 250 найбільших промислових компаній по всьому світу, то виявиться, що 95% з них вже надають такого роду інформацію. 66

Жодна економічно розвинена держава сьогодні не мислить корпоративної звітності без таких важливих складових як екологічна звітність, соціальна звітність та звіти з корпоративного управління. Необхідність виникнення інтегрованої звітності виникла в середині 2000-х років, а у 2007 році з ініціативи Принца Уельського було започатковано програму під назвою «Облік стійкості» («Accounting for Sustainability») і був розроблений документ з основними вимогами до звітності під назвою «Connected Reporting Framework». З часом, у 2010 році була створена Міжнародна Рада з інтегрованої звітності (IIRC). Як і було передбачено документом, у грудні 2013 року Міжнародний стандарт з інтегрованої звітності (МСІЗ) було врешті розроблено і презентовано [5]. Довгостроковою метою МСІЗ є впровадження інтегрованого мислення в основну ділову практику в державному і приватному секторах, результатом якого є ефективний і продуктивний розподіл капіталу, що сприятиме фінансовій стабільності та сталому розвитку [6]. Серед основних концепцій в МСІЗ визначаються поняття капіталу та види капіталів, які необхідно розкривати в інтегрованій звітності. Отже капіталом, згідно МСІЗ, є запас вартості, який зростає, зменшується або транформується в результаті діяльності підприємства. Наприклад, фінансовий капітал зростає, коли підприємство отримує прибуток, а якість людського капіталу зростає при навчанні працівників підприємства. У контексті цього Стандарту капітали відносяться до таких категорій як фінансовий, виробничий, інтелектуальний, людський капітал, соціальнорепутаційний та природний. Фінансовий капітал – це резерв коштів, які є наявними у підприємства та можуть використовуватися при виробництві товарів чи послуг, або це кошти, які надходять на підприємство як боргові чи пайові внески, гранти, інвестиції. Виробничий капітал – це виробничі фізичні об'єкти (на відміну від природних фізичних об'єктів), наявні в організації для виробництва товарів або

надання послуг, включаючи: будівлі, обладнання, інфраструктуру (наприклад, дороги, порти, мости, сміттєпереробні заводи і водоочисні споруди). Інтелектуальний капітал – це організаційні нематеріальні активи, засновані на знаннях, включаючи інтелектуальну власність, наприклад, патенти, авторські права, програмне забезпечення, права і ліцензії, знання, системи, процедури та протоколи. Людський капітал – це компетенції співробітників, їх здібності та досвід, а також їх мотивація впроваджувати інновації, в тому числі їх відповідність структурі управління організації та її підтримка, підхід до управління ризиками та етичні цінності, здатність розуміти, розробляти і реалізовувати стратегію організації, лояльність і мотивація для вдосконалення процесів, товарів і послуг, включаючи їх здатність керувати, управляти і співпрацювати. Соціально-репутаційний капітал – це інститути і відносини в рамках спільнот і між ними, а також між групами зацікавлених сторін та іншими групами, і здатність ділитися інформацією для підвищення індивідуального та колективного добробуту. Соціально-репутаційний капітал включає загальні норми і цінності і зразки поведінки; відносини / зв'язки між основними зацікавленими сторонами, а також довіру і готовність співпрацювати, які організація розвиває і прагне побудувати і підтримувати разом із зовнішніми зацікавленими

сторонами,

нематеріальні

активи,

пов'язані

брендом і репутацією, створеними організацією, соціальні ліцензії на роботу організації. Природний капітал – це поновлювані і невідновлювані природні ресурси та процеси, які дозволяють створювати товари або послуги, що підтримують минуле, сьогодення або майбутнє процвітання організації. Він включає повітря, воду, землю, корисні копалини і ліси, біологічні різновиди і здоров'я екосистеми. Компетенції співробітників та їх здібності, що є основними складовими людського капіталу за МСІЗ, формуються за рахунок засвоєння певних освітніх програм. Оплата таких програм підприємством, яке зацікавлене у зростанні 68

людського капіталу з точки зору бухгалтерського обліку є його витратами. Водночас, окремі статті витрат (на навчання, на підвищення кваліфікації, на пошук та залучення висококваліфікованого персоналу) не можуть вважатися витратами періоду, в якому вони були понесені, оскільки доходи, на які розраховує підприємство від такого роду витрат, будуть отримані тільки в майбутніх

періодах,

коли

навчений

персонал

за

рахунок

зростання

продуктивності праці буде сприяти зростанню доходів підприємства. Визнання таких витрат в момент їх здійснення призводить до порушення принципу відповідності доходів та витрат, понесених для отримання цих доходів. Дія цього принципу передбачає визнання витрат тільки в межах тих доходів, задля яких вони були понесені [7]. Отже, такі витрати слід капіталізувати та визнавати як окремий об’єкт бухгалтерського обліку «Інвестиції в людський капітал». Формування такого об’єкта

бухгалтерського

обліку

особливо

актуально

для

суб’єктів

господарювання, діяльність яких основана на використанні інтелектуальних ресурсів професіоналів. Адже для таких видів діяльності як професійний бухгалтер,

професійний

аудитор,

професійний

викладач

існує

вимога

обов’язкового підвищення кваліфікації в певному періоді часу. Як правило, така вимога фіксується в трудовому договорі і є обов’язковою до виконання. Якщо підприємство бере на себе відповідальність за підвищення кваліфікації працівників або компенсує витрати працівників, то такі витрати є інвестиціями в людський капітал. Термін використання такого активу регламентується трудовими угодами, в яких зазначено періодичність підвищення кваліфікації. Як

правило,

вимоги

до

періодичного

підвищення

кваліфікації

передбачаються і професійними організаціями, членство в яких є обов’язковим для професіоналів. Наприклад Міжнародні стандарти освіти для професійних бухгалтерів передбачають вимогу щодо обов’язкового і постійного підвищення кваліфікації членів Міжнародної федерації бухгалтерів. Така ж вимога діє і для професійних

аудиторів,

обов’язкове

підвищення

кваліфікації

яких

передбачається Положенням про постійне удосконалення професійних знань 69

аудиторів України, що затверджено рішенням Аудиторської палати України [8, 9]. Витрати на залучення висококваліфікованого і досвідченого персоналу, до яких відносяться професіонали окремих видів діяльності або менеджери високого рангу в визначених випадках можуть бути віднесені до активів, які слід класифікувати як «Право на використання людського капіталу». Яскравим прикладом компаній, в яких формуються подібні активи є футбольні клуби (як національні так і зарубіжні), які купують і продають своїх гравців, і оцінка яких здійснюється незалежними експертами. Так, в обліковій політиці «Manchester United» зазначено, що витрати, які несе організація на придбання гравців відображаються в обліку як нематеріальні активи з подальшою амортизацією прямолінійним методом на період дії контракту або шляхом переоцінки на кінець звітного періоду. Цим же шляхом ідуть і національні футбольні клуби, які придбання гравців з інших клубів відображають як

окремий

об’єкт обліку нематеріальних активів з назвою

«Трансфери футболістів» у складі інших нематеріальних активів. Такі «трансфери» підлягають амортизації прямолінійним методом протягом дії контракту [10, 11, 12]. Однак цей об’єкт

обліку якраз і є правом на

використання людського капіталу. Вимоги відображати людський капітал та його зміни у процесі господарської

діяльності

інтегрованій

звітності

встановлюються

Міжнародним стандартом інтегрованої звітності. При цьому до категорії людського капіталу відносять компетенції співробітників, їх здібності та досвід, управлінські якості та етичні цінності. Водночас сучасні принципи, якими керується бухгалтерський облік не дозволяють визнавати людський капітал активом підприємства у фінансовій звітності. Однак окремі його складові такі як «Інвестиції в людський капітал» і «Право

на

використання

людського

капіталу»,

які

формуються

використовуються на підприємстві, слід визнавати активами підприємства, що дозволить більш повно і достовірно висвітлювати інформацію про стан, зміни 70

та перспективи розвитку людського капіталу безпосередньо в фінансовій звітності та наближатися до вимог інтегрованої звітності. Список використаної літератури: 1. Концептуальна основа міжнародних стандартів фінансової звітності [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua 2. Нефінансова звітність: інструмент соціально відповідального бізнесу. Представництво ООН в Україні [Електронний ресурс]: Режим доступу: /http://www.globalcompact.org.ua/img/files/Nefinansova_zvitnist.pdf. / 2010. 3. Давидюк Т.В. Бухгалтерський облік в системі управління людським капіталом: теорія і методологія. Автореф.дис. д.е.н. Житомир 2011 р. 4. Драгер Х. Интегрированная отчетность – возможность для компаний наверстать упущенное в области корпоративной отчетності. Школа професійного бухгалтера. №2, 2014 р. 5. Слепнева Т.Н., Хоружий Л.И. Интегрированная отчетность: история развития и необходимость применения. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.scienceforum.ru/2013/pdf/8799.pdf 6. Интегрированная отчетность. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ir.org.ru/attachments/article/108/13-12-08-THE-INTERNATIONAL-IRFRAMEWORK.docx_en-US_ru-RU.pdf 7. П(С)БО 16 «Витрати» [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua 8. Міжнародні стандарти освіти для професійних бухгалтерів / Перекл. З англ..за ред.. Н.Непийводи./ - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2004. – 78 с. 9. Про затвердження Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів. Аудиторська Палата України Рішення №178/5 від 31.05.2007 /http://zakon.nau.ua/doc/?code=vr8-5230-07 10.Кулжабаев Самат. Бухгалтерський учет в професиональном спорте. 2004. this text is the property of kuljabaev samat jumabekovich - american university in kyrgyzstan 11. Manchester United PLC: “Consolidated Financial Statetements for the year ended 31 July 2003”, http://www.manutd.com/finance. 12.Річна інформація емітента цінних паперів за 2011 рік Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Шахтар» Донецьк» [Електронний ресурс]: Режим доступу: /http://shakhtar.com/data/download/pdf/shakhtar_2011.pdf

Оцінка кадрового потенціалу підприємства в умовах «нової економіки» Світлична Вікторія Леонідівна, аспірантка Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Вступ.

У сучасних умовах глобалізації світової економіки, посилення

конкуренції, змінилося відношення до головної продуктивної сили суспільства – людини, до її цінністно-мотиваційної діяльності. Сьогодні відбуваються глибокі трансформації не тільки в політичній та економічній структурах суспільства, але й в умовах функціонування підприємств, тобто здійснюється їх реструктуризація, розробляються і ухвалюються інноваційні стратегії й нові організаційні структури. Це має особливе значення для підприємств, які орієнтовані на інновації, тому, що саме для них проблема кадрів є визначальною. Кадрова політика є частиною політики підприємства й повинна повністю відповідати концепції його розвитку. Будь-якому керівникові відомо, що формування виробничих колективів, забезпечення високої якості кадрового потенціалу

вирішальними

конкурентоспроможності

факторами

підприємств.

ефективності Очевидною

виробництва

стає

та

необхідність

проведення на підприємствах нової кадрової стратегії та політики, яка ставить метою формування та розвиток кадрового потенціалу підприємства, здатного реагувати на інноваційні зміни. На жаль, діяльність кадрових підрозділів на вітчизняних підприємствах часто зводиться до номінального обліку співробітників і добору персоналу по наявних вакансіях. Така політика безперспективна, оскільки суттєво знижує конкурентоспроможність підприємств, й надалі може привести до відтоку висококваліфікованих фахівців. Основна

мета

формування

кадрової

політики

підприємства,

яке

функціонує в сучасних умовах, і відповідного кадрового потенціалу – пошук оптимальної комбінації ефективних варіантів навчання персоналу, підвищення його кваліфікації й трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і 72

стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня. Одним з важливіших інструментів формування кадрової політики підприємства (організації), є оцінка, як вид кадрової роботи, оскільки тісно пов'язана з широким кругом проблем управління і сприяє (у явному або неявному виді) їх рішенню в усіх структурних елементах системи управління відповідним потенціалом. Тільки на основі об'єктивної оцінки різних чинників і умов представляється можливим вибрати з наявних альтернатив ефективний варіант вирішення тієї або іншої кадрової проблеми. Ігнорування цих питань на практиці може привести до розробки і реалізації неефективних кадрових рішень, негативно вплинути на роботу персоналу і його розвиток, економічні показники діяльності підприємства [1, С.115], що обумовлює актуальність поставленого у статті питання. Виклад основного матеріалу. Сучасний тип управління кадровим потенціалом

має бути інноваційно спрямованим, тобто мати здатність і

можливість бачити необхідність накопичення знань і нововведень, змін інноваційного характеру, проектування нововведень і успішної реалізації їх в практиці управління [2]. В умовах економіки знань акцент у кадровій складовій підприємства робиться на двох проекціях, що включають: а) професійні знання, уміння і навички, що обумовлюють професійну компетентність (кваліфікаційний потенціал); б) пізнавальні здібності (освітній потенціал). Таким

чином,

найважливішим

завданням

управління

кадровим

потенціалом стає закріплення кваліфікованих фахівців і розвиток персоналу. Це завдання включає такі під завдання: - раціональний розподіл посадових обов'язків фахівців; - професійне і посадове просування працівників з урахуванням результатів оцінки їх діяльності та індивідуальних особливостей; - регулярне підвищення кваліфікації фахівців; - створення умов, що мотивують працівників до ефективнішої праці; 73

- планування кар'єри. Сутність цих завдань полягає у наступному. Робота з кадрами планується так, щоб поступово досягти збільшення у складі кадрового потенціалу тих фахівців, хто краще володіють сучасними професійними навичками і мають здатність до навчання, підвищення кваліфікації, освоєння нових професій. Принцип підбору і розставляння кадрів передбачає розробку конкретних вимог до них на підприємстві (в організації), виходячи з масштабів діяльності, конкурентоспроможності на ринку, традицій, а також схему раціонального розміщення персоналу між підрозділами, відділами і філіями підприємства (організації). Навчання

і підвищення кваліфікації кадрів передбачають постійне їх

навчання на усіх рівнях або у рамках самого підприємства (організації), або в спеціальних учбових центрах або вищих учбових закладах. Необхідність навчання в цілях підвищення кваліфікації обумовлена в основному вимогами і кон'юнктурою сучасного ринку, зростаючою конкуренцією і високим рівнем науково-технічного прогресу. Виходячи з цих завдань оцінку і аналіз показників пропонується провести за їх групуванням відповідно форм статистичної звітності формою №1-ПВ «Звіт з праці» і 6-ПВ (річна) «Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання». Показники оцінки розподілено на шість груп, у кожній групі виділено показники, що визначають властивості кадрів, характерні для «нової економіки» - економіки знань, наведено у табл.1. Висновки. Наведені у табл. 1 методи (показники) оцінки кадрового потенціалу підприємства дозволяють розкрити зміну потенціалу під впливом тих або інших чинників, раціональність використання, міру відповідності потребам підприємства і на їх основі розробити комплекс заходів підвищення ефективності формування і використання його кадрового потенціалу.

Таблиця 1. Показники оцінки кадрового потенціалу підприємства, властиві економіці знань № групи 1

Назва групи Показник показників Кількість і Кількість працівників, які мають вищу освіту за освітніми структура кадрів за рівнями на кінець року, усього, осіб, якісним складом у тому числі, що мають: працівників – неповну та базову вищу освіту; – повну вищу освіту. - науковий ступінь. Винахідники і раціоналізатори. Підготовка кадрів Навчено новим професіям (первинна професійна підготовка, перепідготовка), осіб; Безпосередньо на виробництві, усього, осіб, у тому числі, за формами навчання: – індивідуальна; – курсова. У навчальних закладах різних типів за договорами, усього, осіб, у тому числі: – професійно-технічних – вищих (І-ІV рівнів акредитації). Навчено новим професіям керівників, професіоналів, фахівців, крім того, навчались за кордоном. Підвищення Підвищили кваліфікацію, усього, осіб, кваліфікації у тому числі: - безпосередньо на виробництві; - у навчальних закладах різних типів за договорами; крім того, навчались за кордоном. Кількість Прийнято працівників, осіб, працівників за з них на новостворені робочі місця. період з початку Вибуло працівників, осіб, року з них з причин: –змін в організації виробництва і праці (реорганізація, реструктуризація, ін.) Склад фонду оплати Фонд додаткової заробітної плати, тис. грн., праці та інші з нього: виплати надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів; премії та винагороди, що носять систематичний характер (щомісячні, щоквартальні). Витрати на Сума витрат підприємства на утримання робочої сили утримання робочої крім тих, які враховані у фонді оплати праці, тис. грн. сили, що не входять у тому числі витрати на професійне навчання. до складу фонду оплати праці

Список використаної літератури: Одегов Ю.Г., Карташова Л.В. Управление персоналом, оценка эффективности. Учебное пособие для вузов. – М.: Изд-во «Экзамен», 2002. – 256с. Бегиджанов П.М. Особенности инновационногопредпринимательства и управление его развитием. М.: Монолит, 2002. – 209 с.

Інтернет-маркетинг промислових підприємств Стецик Ярослав Володимирович, магістр, Львівська комерційна академія Сучасна економіка нині характеризується гострою конкуренцією, що спонукає підприємства використання інноваційних технологій, а впровадження комплексу інтернет-маркетингу для промислових підприємств дозволяє автоматизувати

процес

взаємодії

клієнтами,

надаючи

індивідуальне

обслуговування в зручний час. Використання

новітніх

технологій

інтернет-маркетингу

сприяє

підвищенню конкурентоспроможності промислових підприємств. Інтернет впливав і продовжує впливати на формування й розвиток світового інформаційного співтовариства. Україна не є виключенням у даному процесі розвитку інформаційного простору, оскільки вона подолала 20 % бар’єр входження в інтернет простір. На сьогодні, в Україні активно розвивається інтернет – маркетинг, незважаючи на економічну кризу витрати на даний тип маркетингу тільки зростають [2]. Питання Інтернет-маркетингу є предметом наукових досліджень таких іноземних авторів як Котлер Ф., Хенсон У., Хартман А., Еймор Д., Леві Ж., та інші. Вони досліджували феномен віртуальної економіки, тенденції її розвитку, віртуальне мікро- та макромаркетингове середовище, веб-можливості для ведення бізнесу, природу формування та специфіку функціонування комплексу маркетингу в Інтернет-просторі. У наукових колах України це питання досліджували такі вчені:

І.

Литовченко, С. Ковальчук, І. Дубинский, М. Окландер, Ю. Багрин, А. Длигач, Н. Писаренко, В. Пилипчук, В. Полонець та багато інших. Так, С. Ковальчук досліджує умови та форми розвитку маркетингу в досить

новій

для

нього

формі:

партизанський

маркетинг,

який

використовується всюди і є мало затратним для підприємств [4]. У своїй праці І. Литовченко розглядає можливості застосування інтернет – маркетингу для оптимізації витрат і підвищення конкурентоспроможності в 77

діяльності комерційних структур в умовах економічної кризи. Пропонує напрями стратегічних рішень і інструментарій їх реалізації [5]. М. Окландер детально розглядає комплекс інтернет – комунікацій в маркетингу, виокремлює переваги та недоліки даного комплексу. Робить висновок, що інтернет – комунікації є невід’ємним елементом сучасного маркетингу, джерелом його подальшого розвитку [6]. А. Длигач та Н. Писаренко розглядають маркетингові дослідження в контексті розроблення маркетингових стратегій, взаємодію процесу самого дослідження,

отримання

інформації

та

побудови

реально

–

діючої

маркетингової стратегії [2]. Дослідженням стратегічного планування в мережі інтернет займався В. Пилипчук, з метою ефективного оцінювання можливих напрямків розвитку маркетингу на підприємстві з урахуванням його діяльності і на зовнішньому інтернет – ринку [8]. Незважаючи на значну кількість наукових праць, які тією чи іншою мірою пов’язані з розвитком інтернет-маркетингу в Україні, ще й досі залишається багато невисвітлених питань стосовно проблем та перспектив його розвитку, особливо

застосування

інструментів

інтернет-маркетингу

промисловими

підприємствами. Адже, з однієї сторони розвиток інтернет – маркетингу має позитивні результати, але з іншої сторони на шляху до цього є багато суперечностей та перешкод, явних проблем. Все більше число промислових підприємств включає інтернет - маркетинг у перелік використовуваних маркетингових інструментів. Можна виділити сім основних інструментів інтернет-маркетингу 

Вірусний маркетинг.



Просування в соціальних мережах.



Пошуковий маркетинг (у тому числі SЕO).



Медійна реклама.



Контекстна реклама.



Прямий маркетинг. 78



Партизанський маркетинг [1].

Вірусний маркетинг – один із найефективніших засобів реклами. Він полягає в тому, що люди пересилають один одному кумедний ролик або посилання і виходить, що вірусна реклама розповсюджується самостійно, від людини до людини, бездодаткових затрат з боку рекламодавця [7]. Соціальна мережа − інтерактивний веб-сайт, контент якого наповнюється самими учасниками мережі, спрямований на побудову спільнот в інтернеті з людей зі схожими інтересами або діяльністю [9]. Основним інструментом просування через інтернет ресурс являється інтернет сайт, саме тому йому потрібно приділяти більше уваги. Адже чим вища позиція сайта в результатах пошуку, тим більша ймовірність, що відвідувачів перейде на нього з пошукових систем, оскільки люди зазвичай ідуть за першими посиланнями. Тому все більшої популярності набуває SEOоптимізації. SEO розшифровується як Search Engine Optimization і означає оптимізацію, тобто просування веб-сайту в пошукових системах. Завдання SEO – вивести сайт на перші сторінки пошукових систем (таких як Google i Yandex) і забезпечити йому стабільну цільову відвідуваність по бажаним ключовим словам [1]. Контекстна реклама – це рекламні оголошення, які розташовуються вище (або праворуч) результатів пошуку пошукової системи. Тобто, якщо користувач набирає запит, який має відношення до продажу ваших товарів, або послуг, то він побачить ваше оголошення вище результатів пошуку, або праворуч від них [10]. Прямий маркетинг являє собою прямі комунікації з відібраним визначеним покупцем, найчастіше у вигляді індивідуалізованого діалогу з метою отримання негайного відгуку або здійснення угоди. До основних інструментів прямого маркетингу належать такі: - відправка каталогів; - поштові звернення; 79

- телефонний маркетинг; - інтерактивна реклама зі зворотним зв'язком ("телевізійні магазини", де використовується заклик: "Зателефонуйте зараз", та ін.). Партизанський маркетинг (guerrilla marketing) – це малобюджетні способи реклами і маркетингу, що дозволяють ефективно просувати свій товар або послугу, здобувати нових клієнтів і збільшувати свій прибуток, не вкладаючи або майже не вкладаючи грошей. Завдяки недорогим партизанським рішенням "в тилу" невелике українське промислове підприємство може в надзвичайно швидкі терміни вийти на один рівень із серйознішими суперниками. Головними характеристиками партизанського маркетингу виділяють. 1) мінімальні витрати; 2) нестандартні рішення; 3) швидкі результати; 4) чітка спрямованість на аудиторію; 5) системний

підхід

(залучення

максимальної

кількості

каналів

комунікації) [3]. Розвиток інтернет – маркетингу надає багато переваг для всіх суб’єктів ринкових відносин, створюючи при цьому новий ринок збуту продукції, інтернет – ринок. Інакше кажучи, всі учасники ринку інтернет - послуг повинні розглядати заходи в інтернеті як частина маркетингової стратегії підприємства. У цілому ж можна підсумувати, що використання інтернету в Україні сьогодні стосується майже всіх аспектів маркетингової діяльності дуже багатьох підприємств, причому його роль постійно збільшується. Базою цього використання служать і традиційні інструменти маркетингу, які стають у мережі більше ефективними, а також нові можливості, надавані інтернетом [11]. Список використаної літератури: 1. Ілляшенко Н. С. Seo-оптимізація як сучасний інструмент Інтернетмаркетингу [Електронний ресурс] / Ілляшенко Н. С. – Режим доступу : http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2012_3_63_74.pdf. 80

2. Длигач А., Писаренко Н. Маркетинговые исследования в разработке стратегий // Маркетинговые исследования в Украине. ― 2007. ― № 2. ― 67. 3. Каковкіна Д. В. Партизанський маркетинг в Україні [Електронний ресурс] / Каковкіна Д. В. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/28_PRNT_2011/Economics/6_94803.doc.htm 4. Ковальчук С. Сучасний «партизанський маркетинг»/ С. Ковальчук, О. Тябіна// Маркетинг в Україні – 2009 – № 5 С. 38 – 40 5. Литовченко І. Л. Інтернет – маркетинг як інструмент антикризових програм підприємства/ І. Л. Литовченко// Маркетинг в Україні – 2009 – № 5 С. 49 – 53 6. Окландер М. А. Комплекс Інтернет – комунікацій в маркетингу/ М. А. Окландер, І. Л. Литовченко// Маркетинг в Україні – 2008 – № 10 С. 29 – 35 7. Вірусний маркетинг (Viral marketing). Теорія і практика [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://seo-fight.blogspot.com/2011/01/viralmarketing.html 8. Пилипчук В. П., Литовченко І. Л. Стратегічне планування в мережі Інтернет // Маркетинг в Україні ― 2008 ― № 6 С.56 9. Соціальні мережі [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://webbuilding.com.ua/ukr/internet-marketing/social-networking/ 10. Контекстна реклама [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://ua.raskrutka.com.ua/context 11. Раца О. Б. Проблеми та перспективи розвитку інтернет – маркетингу в Україні [Электронный ресурс] / О. Б. Раца, Д. В. Глобак // – Режим доступа: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=33209

Структурно-институциональный анализ бюджетной системы Республики Казахстан Жолдасбек Нурлан Пернебекұлы, помощник АХЧ УО «Казахская инженерная и финансово-банковская академия» Усубалиева Салтанат Джумадиловна, к.г.н., доцент кафедры «Менеджмент международного туризма» Казахского университета международных отношений и мировых языков им.Абылай хана В национальной экономике Казахстана в результате формирования рыночных основ экономики формируется иной, нежели это было при плановой экономике, тип бюджета и бюджетной системы. В централизованной экономике государственный бюджет являлся бюджетом всего народного хозяйства. Такая концепция организации бюджетной системы государства отражала

огосударствление

централизацию

производства,

всего

воспроизводственного

распределения,

процесса,

перераспределения

использования значительной части национального дохода, в том числе ресурсов накопления и возмещения, в масштабах государства. Бюджетная

система

является

важной

составляющей

частью

всей

финансовой системы государства. Бюджетная система представляет собой совокупность всех видов бюджетов и внебюджетных фондов, находящихся в определенной взаимосвязи и основанных на экономических отношениях и юридических нормах. В Республике Казахстан существуют следующие уровни бюджета: 1.

республиканский бюджет;

областной бюджет, бюджет города республиканского значения,

столицы; 3.

бюджет района (города областного значения);

случаях,

установленных

БК РК,

может разрабатываться,

утверждаться и исполняться чрезвычайный государственный бюджет№ По бюджетному законодательству все виды и уровни бюджетов являются самостоятельными. В структуре бюджетной системы страны рассматриваются 82

также Чрезвычайный государственный бюджет и Национальный фонд Республики Казахстан. Центральное место в бюджетной системе страны республиканский бюджет, который на соответствующий финансовый год утверждается законом Республики Казахстан. Бюджетный кодекс Республики Казахстан определяет республиканский бюджет как централизованный денежный фонд, который формируется за счет налоговых и других поступлений и предназначен для финансового обеспечения функций центральных органов государственной власти,

также

для

реализации

общереспубликанских

направлений

государственной политики. Аналогичные определения даны в Бюджетном кодексе областному бюджету, бюджету города республиканского значения, столицы, бюджету района (города областного значения). В отличие от республиканского бюджета они

предназначены

государственных

для

органов

финансового и

обеспечения

реализации

функций

государственной

местных

политики

соответствующем регионе и районе. Под

чрезвычайным

государственным

бюджетом понимается

такой

бюджет, который формируется на основе республиканского и местных бюджетов и вводится и вводится в случаях чрезвычайного или военного положения в республике. Такой бюджет вводится в действие и прекращает свое действие на основании Указа Президента Республики Казахстан о введении и отмене чрезвычайного или военного положения на территории страны. Основой Национального фонда Республики Казахстан служат финансовые активы государства, аккумулированные на счете Правительства Республики Казахстан в Национальном банке Республики Казахстан, а также активы в виде иного имущества, кроме нематериальных активов. Средства этого фонда предназначены

для

обеспечения

стабильного

социально-экономического

развития государства, накопления финансовых активов и иного имущества, снижения зависимости экономики от сырьевого сектора и воздействия неблагоприятных внешних факторов. 83

Функционирование бюджетной системы основывается на следующих группах финансовых отношений: 

государства

предприятиями

процессе

формирования

централизованных денежных фондов; 

государства с организациями и учреждениями непроизводственной

сферы, находящимися на бюджетном финансировании; 

государства с населением по поводу формирования доходов

бюджета и выплата различных компенсаций, а также оказания социальной поддержки малообеспеченным гражданам; 

между институтами финансово-банковской системы (Минфином,

Национальным банком и др.); 

государства

зарубежными

странами

по

формированию

централизованных денежных фондов и др. Все эти формы финансовых отношений регулируются и совершенствуются государством, которым и осуществляется управление ими на основе разработанных принципов и правовых норм. В нашей республике бюджет принимается в виде закона и, как правило, такой акт состоит из текста бюджетного акта и приложений. Бюджетная система Республики Казахстан основывается на принципах единства, полноты, реалистичности, транспарентности, самостоятельности, последовательности, приоритетности, ответственности, эффективности и результативности. Причем главными принципами являются единство и самостоятельность, которые в тоже время выступают основными принципами организации бюджетного процесса. В Бюджетном кодексе Республики Казахстан дается понятие каждого из перечисленных выше принципов бюджетной системы. Бюджетное устройство Республики Казахстан соответствует унитарной форме

государственного

территориальные государственности.

единицы Все

устройства, страны они

при не

которой

имеют

подчиняются

ни

административноавтономии,

действующим,

ни

единым 84

законодательным

актам,

единым

органам

власти,

централизованному

управлению политическими, экономическими и. социальными процессами. Бюджетное устройство, соответственно, определяется действующими в стране основными законодательными актами, ролью и значением бюджета в экономических и социальных процессах [2]. Отношения, вышестоящими

складывающиеся и

нижестоящими

бюджетном бюджетами,

процессе принято

между называть

межбюджетными отношениями. Система межбюджетных отношений включает в себя отношения не только между республиканским бюджетом и бюджетами регионов Республики Казахстан, но и внутри регионов - между областными (городскими) и районными бюджетами. Основой межбюджетных отношений является

четкое

разграничение

функций

полномочий

уровней

государственного управления, единство и прозрачность методов распределения поступлений и расходов между уровнями бюджетов. Межбюджетные отношения основываются на определенных принципах. В Бюджетном кодексе РК изложены следующие принципы межбюджетных отношений: 

равенство

во

взаимоотношениях

нижестоящих

бюджетов

вышестоящими бюджетами; 

эффективное распределение поступлений с учетом соблюдения

следующих критериев их разграничения: a)

за

нижестоящими

бюджетами

закрепляются

налоговые

неналоговые поступления, имеющие стабильный характер, не за висящие от воздействия внешних факторов; b)

налоговые и неналоговые поступления, представляющие плату за

услуги, оказанные государственными учреждениями, поступают в доход бюджета, из которого финансируются указанные услуги; c)

налоги,

имеющие

перераспределительный

характер

не

равномерное размещение налоговой базы, закрепляются за более высокими уровнями бюджетной системы; 85

при закреплении налогов и других обязательных платежей в

бюджет предпочтение отдается тому уровню бюджета, который обеспечит наиболее высокую степень их собираемости; e)

налоги,

взимаемые

налоговой

базы,

имеющей

четкую

территориальную привязку, закрепляются за местными бюджетами; 

выравнивание

уровней

бюджетной

обеспеченности

административно-территориальных единиц; 

обеспечение предоставления местными исполнительными органами

одинакового уровня государственных услуг; 

максимальные эффективность и результативность предоставления

государственных услуг - закрепление государственных услуг за тем уровнем государственного эффективные

управления,

который

результативные

может

обеспечить

производство

наиболее

предоставление

государственных услуг; 

максимальное

приближение

уровня

предоставления,

государственной услуги к ее получателям - передача исполнения услуг на возможно более низкий уровень бюджетной системы с целью лучшего учета потребностей их получателей и повышения качества государственных услуг; 

ответственность каждого уровня бюджета за эффективное и целевое

использование полученных официальных трансфертов и кредитов. В соответствии с Бюджетным кодексом бюджет республики формируется по новой структуре, которая включает в себя следующие разделы: 1. Доходы: 

налоговые поступления;



неналоговые поступления;



поступления от продажи основного капитала;



поступления официальных трансфертов.

2.Затраты. 3.Операционное сальдо. 4.Чистое бюджетное кредитование: 86



бюджетные кредиты;



погашение бюджетных кредитов.

5. Сальдо по операциям с финансовыми активами: 

приобретение финансовых активов;



поступления от продажи финансовых активов государства.

6.Дефицит (профицит) бюджета. 7.Финансирование дефицита (использование профицита) бюджета: 

поступление займов;



погашение займов;



движение остатков бюджетных средств.

На сегодняшний день 68% доходов бюджета составляют налоговые поступления. Поступлениями трансфертов являются поступления трансфертов из одного уровня бюджета в другой, из Национального фонда Республики Казахстан в республиканский бюджет. Они составляют 28% в структуре доходов

бюджета.

Как

известно,

источниками

Национального

фонда

Республики Казахстан является доходы нефтегазового сектора, доходы от продажи казахстанских стратегических объектов, и отрасль образующих предприятий. Неналоговыми поступлениями являются обязательные, невозвратные платежи в бюджет, установленные Бюджетным кодексом

и другими

законодательными актами Республики Казахстан — 3%. Итак, налоговые поступления составляют значительную долю доходной части государственного бюджета Республики Казахстан. Первым общим показателем, характеризующим их роль в экономике той или иной страны, служит доля всех налоговых поступлений в валовом внутреннем продукте (ВВП).

Рисунок 1. Структура доходной части государственного бюджета РК [3] На настоящее время состав и структура доходов и расходов зависят от направлений осуществления бюджетной и налоговой политик государства, осуществляемых в конкретных социально-экономических и исторических условиях. При этом государство использует приемлемые в определенных условиях формы и методы формирования доходов и осуществления расходов. На сегодняшний день в системе введена вертикальная схема внутреннего контроля республиканского и местных бюджетов. Внутренний контроль проводит Комитет финансового контроля Минфина. Функции внешнего контроля остаются за Счетным комитетом и ревизионными комиссиями маслихатов, введен новый механизм перечисления средств в Национальный фонд. Развитие экономики во многом определяется состоянием финансовой системы страны. Роль, место и значение финансовых, кредитных, бюджетных отношений в развитии государства очевидны, поскольку от состояния этих отношений

зависит

достижение

оптимального

уровня

таких

макроэкономических показателей, как прирост валового внутреннего продукта, уровень безработицы и инфляции, состояние платежного баланса, валютного курса и других. 88

Бюджетная система выступает важным элементом финансовой системы как часть единого целого экономической системы государства. Бюджетная система должна функционировать стабильно, без резких изменений в бюджетном устройстве, в бюджетном процессе, в бюджетных процедурах и отношениях. Список использованной литературы: 1. Бюджетный кодекс Республики Казахстан от 24 апреля 2004 года №548-11, введенного в действие с 1 января 2005 года. 2. С.М. Омирбаев. Государственный бюджет, учебник. Алматы, 2011. 3. Данные Агентства статистики РК, 2014.

Роль системы страхования в социально – экономическом развитии страны Алиаскарова Айгерим Кайратовна, магистрантка УО «Казахская инженерная и финансово-банковская академия» Усенбаева Гульзамира Джолдасбековна, к.ф.н., доцент кафедры «Менеджмент международного туризма» Казахского университета международных отношений и мировых языков им. Абылай хана Страховой

рынок

—

это

особая

социально-экономическая

среда,

определенная сфера экономических отношений, где объектом купли-продажи выступает страховая защита, формируются спрос и предложение на нее. Объективная основа развития страхового рынка — необходимость обеспечения бесперебойности воспроизводственного процесса путем оказания денежной помощи

пострадавшим

случае

непредвиденных

неблагоприятных

обстоятельств. Страховой рынок можно рассматривать также как форму организации денежных отношений по формированию и распределению страхового фонда для обеспечения страховой защиты общества, как совокупность страховых организаций (страховщиков), которые принимают участие

оказании

соответствующих

услуг.

Обязательным

условием

существования страхового рынка является наличие общественной потребности на страховые услуги и наличие страховщиков, способных удовлетворить эти потребности. Переход отечественной экономики к рынку существенно меняет роль и место страховщика в системе экономических отношений [1]. Современная мировая экономика в значительной мере подвержена рискам, наступление которых неизбежно влечет значительные экономические потери. Зачастую

экономические

потери

становятся

следствием

технического

усложнения машин и оборудования, технологий и процессов, используемых в производстве, высокой концентрации дорогостоящих объектов и сооружений в крупных городских конгломерациях, высокой стоимости имущественных благ, принадлежащих отдельным лицам. Экономические убытки, которые несут национальные экономики стран мира из-за различных стихийных бедствий, исчисляются суммами, превышающими десятки и сотни миллионов долларов 90

США. Так, по оценкам специалистов экономические последствия от землетрясения в Индии в провинции Герат в январе 2001 года составили более 3,5 млрд. долларов США, штормы и наводнения на юге Англии в октябредекабре 2001 года причинили совокупный ущерб стоимостью более 3,3 млрд евро, наводнения в Японии в сентябре этого же года стали причиной экономических

убытков более 1,3 млрд. долларов США. Не менее

катастрофическими становятся и последствия аварий и катастроф на промышленных предприятиях: экономический ущерб от взрыва 21 сентября 2001г. На нефтеперерабатывающем заводе в Тулузе, Франция, оценивается в сумме, превышающей 2,0 млрд. долларов США; стоимость уничтоженной взрывом нефтяной платформы в Бразилии в марте того же года превышает 580,0 млн.долларов США,- перечень таких убытков чрезвычайно длинен. В то же время причины существенных экономических потерь также претерпевают изменения. Достаточно вспомнить последствия террористических актов в НьюЙорке, США 11 сентября 2001 года, в результате которых погибло более 3,0 тыс. человек, а стоимость экономических последствий оценивается в сумме 4070,0 млрд. долларов США, а также последствия аварий на АЭС «Фукусима 1» прошлого года, суммарный ущерб которого на сегодняшний день составил 74 млрд. долларов [2]. Также как и многие десятки и сотни лет тому назад общество вынуждено решать проблему защиты от экономических последствий стихийных бедствий, промышленных аварий и катастроф, обеспечения интересов семей и отдельных граждан при наступлении непредвиденных неблагоприятных последствий. Страхование является важнейшим способом минимизации и ликвидации экономических

потерь

обществе,

которые

являются

следствием

неблагоприятных явлений и событий. Совокупный оборот современного мирового страхового рынка превышает 2,4 трлн. долларов США. Имея давнюю историю, страхование в современной экономике играет роль стабилизатора и основного

гаранта

непрерывности

общественного

воспроизводства,

обеспечивая выплаты пострадавшим, которые в совокупности составляют более 91

триллиона долларов США ежегодно. Мировой рынок страхования давно перестал быть простой совокупностью национальных страховых рынков. Имея доступ на рынки других стран в системе Всемирной торговой организации, используя международное перестрахование, страховщики различных стран мира выполняют экономическую функцию сохранения и восполнения накопленного общественного богатства во всех странах мира. Зачастую при наступлении крупных убытков в отдельных странах мира в выплате страхового возмещения участвуют страховщики и перестраховщики, зарегестрированные в других странах и на других континентах. Исследователи считают, что ранние формы современного страхования появились в период позднего рабовладельческого строя. Различные коллегии, объединявшие лиц различных профессий и деятельности, в древнем Риме выполняли и цели вспоможения семьям погибших. Исторические источники свидетельствуют, что при внесении обязательного вступительного взноса в размере 100 сестерций и уплате ежемесячных взносов в 5 ас, семья умершего члена профессиональной коллегии ремесленников имела право на получение возмещения в сумме 300 сестерций [3]. В римских военных коллегиях сумма, которая выплачивалась семье погибшего воина, составляла 500 денариев. Сохранившиеся до нашего времени исторические источники свидетельствуют, что наиболее активно коллегии были распространены во 2-3 веках нашей эры. В Исламских Халифатах начало образования, которого относится ко второй половине 7-го века тоже существовали, и поныне существует формы страхования со специфическими условиями характерные исламским правилам финансирования [4]. Полностью утраченная в странах Европы практика коллективного несения риска

была

восстановлена

профессиональных

ремесленных

лишь

спустя

объединениях

несколько

столетий

средневековья. Торговые

гильдии не только занимались обеспечением взаимопомощи семьям погибших, но и активно использовали методы передачи риска при организации морских и торговых путешествий. В средние века в Ломбардии и Франции морское 92

страхование было широко распространено. Самый древний из известных договоров, содержащих современные признаки страхования, был подписан в Генуе 23 октября 1347года [5]. Известно также, что первая удачная попытка систематизации страхового права относится к 1681 году, когда во Франции во времена правления Людовика XIV появился специальный указ (ордонанс), устанавливающий

правила

морского

страхования.

Позднее

часть

его

положений была использована при подготовке Торгового Кодекса Наполеона I, 1807г., который был воспроизведен другими европейскими странами в национальных законах как образец страхового права. Современная история морского страхования связана с созданием Ллойд – как старейшего в мире специализированного страховщика в его современном понимании, созданного специального для целей страхования. Совершавшиеся ежедневно в одном из лондонских кафе, упоминания о котором известны с 1688 года4, сделки по морским торговым перевозкам и их страхованию приняли системный характер, что и послужило причиной появления практики «подписания» (принятия на страхование) отдельными лицами доли риска, которая и сегодня является основной страховых операций британского Ллойдс. В 1774 году подписчики (т.е. индивидуальные лица, принимавшие риск, связанный с морскими перевозками) Ллойдс объединились в ассоциацию, которая в соответствии с законом, приинятым британским Парламентом в 1871 году, получила официальный статус корпорации страховщиков с правом проводить операции по морскому страхованию, защищать интересы членов корпорации в области судоходства, грузов и фрахта, собирать и распространять информацию и сведения по судоходству. Современые законы о деятельности Ллойдс претерпели существенные изменения в связи с формированием единого страхового рынка в Европейском Союзе, однако до сих пор Ллойдс является уникальным юридическим лицом, объединяющим индивидуальных граждан и корпорации, которые выступают каждый самостоятельно и в совокупности, как самостоятельные страховщики [6].

Приведенный краткий исторический обзор показывает, что страхование в его современной форме отвечало потребностям быстро развивающегося капиталистического рыночного производства середины XIX века, а также получило массовое распространение благодаря своеобразному «изобретению» раннего капитализма - объединению капитала для несения риска путем образования акционерных обществ. Современное страхование все в большей мере связано с «общественными рисками» - страхованием различных видов ответственности, когда получателем страхового

возмещения

становится

потерпевший.

числу

наиболее

распространенных видов страхования относят страхование ответственности автовладельцев,

страхование

ответственности

товаропроизводителей,

работодателей, страхование ответственности за причинение вреда окружающей природной среде и другие виды. Эти виды страхования появились в начале 30ых годов ХХ века и вскоре получили массовое распространение. Изменяющийся характер рисков, таким образом, порождает и новые виды страхования [7]. Перечисленные выше обстоятельства показывают, что страхование как метод управления риском, при котором риск, присущий торговой или производственной операции, жизнедеятельности, передается другому лицу, учрежденному для этих целей в форме специализированной организации, имеет довольно непродолжительную историю, хотя страховые операции, обладающие признаками передачи риска другому лицу, имеют давнюю, многовековую историю в различных европейских странах. Страхование таким образом отвечает одной из основных потребностей, присущих

человеческому

обществу,

привнося

необходимый

элемент

стабильности в систему общественных отношений. Если первоначально страхование было призвано обеспечить материальные интересы, связанные преимущественно с владением различными видами имущественных объектов и благ, то к концу XIX века, страхование все в

большей мере становится элементом государственных концепций управления социальными рисками. Постепенно в системе государственного социального страхования стали появляться пенсионное страхование и медицинское страхование, а также социальное страхование на случай временной нетрудоспособности. Несмотря на то, что в различных странах мира в по-разному осуществляется государственное вмешательство и государственное регулирование проведения этих видов страхования, трудно представить современное экономически развитое государство, в котором управление социальными рисками общества осуществлялось бы иначе, чем с помощью страхования. Последние тенденции развития стран Европейского Союза показывают, что если в начале ХХ века преобладающими

являлись

государственные

системы

социального

страхования, то современные экономики в силу различных причин все в большей степени ориентированы на развитие частных систем страхования социальных рисков. Проводимые реформы государственного пенсионного страхования и медицинского страхования в Германии, Великобритании, Франции, Испании и других странах однозначно демонстрируют усиление роли частного страхования в системе общественного управления социальными рисками [7]. Страхование, как уникальная отрасль экономики, профессионально связанная с управлением рисками, оказывает существенное влияние на развитие

безопасности

производства

жизнедеятельности.

Стоимость

страхования оказывается тем выше, чем в меньшей степени на предприятиях или в хозяйствах уделяют внимание превентивным мероприятиям по снижению степени риска наступления основных неблагоприятных событий. Перечень таких мер и мероприятий достаточно широк и связан с особенностями производства и профессиональной деятельности в различных отраслях производства

противопаводковые

сферы меры,

услуг.

Противопожарные

массовые вакцинации

населения

мероприятия, на

случай

эпидемических заболеваний, и иные подобные меры существенно снижают 95

вероятность массовых экономических потерь. Появление этих методов снижения риска и последующий контроль за рисками во многом обязаны страхованию. Повсеместное

развитие

страховых

операций,

особенно

появление

долгосрочных видов страхования жизни, сосредоточение в управлении страховыми организациями огромных по размеру капиталов стали причиной появления в сфере страхования и иной общественно значимой функции – институционального инвестора. В силу инверсии производственного цикла в страховании страховщики для обеспечения исполнения обязательств по договорам

страхования

формируют

страховые

резервы.

Особенность

инвестиционных активов страховых организаций состоит в долгосрочности возможных вложений, именно поэтому многие считают, что только благодаря страховщикам

стало

возможным

осуществлением

таких

масштабных

инвестиций, как создание Манхэттена в Нью-Йорке13 и проведение других дорогостоящих строительных программ [10]. Таким образом, роль страховых организаций состоит также и в организации движения («перелива») средств на рынке капитала путем объединения незначительных средств, уплачиваемых каждым

страхователем

отдельности

по

договорам

страхования,

колоссальные по размерам инвестиционные фонды капиталов. В развитых странах сектор частного страхования обеспечивает большим количеством рабочих мест. Только в США число занятых в страховании, включая страховых посредников, составляет более 2,2 млн. человек, в европейских странах – во Франции более 220,0 тысяч человек, в Германии – более 250,0 тыс. человек, в Великобритании – более 350,0 тыс.человек. В совокупности общее число занятых в страховании в мире составляет не менее 3,5 млн.человек. Однако страховые рынки стран переходного периода, к которым относится и рынок страхования в Казахстане, находятся в стадии формирования. Приведенные выше функции страхования реализуются в неодинаковой степени, что может быть объяснено как низкой покупательской способностью 96

основных

потребителей

страховых

услуг,

так

определенными

макроэкономическими характеристиками состояния экономического развития: не развитостью системы

государственного

регулирования, отсутствием

экономических стимулов к развитию страхования, в том числе и крайне ограниченным

числом

социально

необходимых

видов

обязательного

страхования, и другие причины. Неразвитые рынки страхования, основной проблемой которых является недостаточная капитализация страховщиков и отсутствие опыта и знаний в проведении массовых видов рыночного страхования, требуют более активного государственного регулирования. Вместе с тем, динамика стран Центральной и Восточной Европы убедительно доказывает, что взвешенная государственная политика позволяет страхованию достаточно быстро обеспечить выполнение этих общественно значимых функций [7]. Список использованной литературы: 1. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2003. - 311 с. 2. Статья «Ущерб от аварии на АЭС «Фукусима 1»», http://ria.ru 3. К.Г. Воблый, Основы экономии страхования, М.,АНКИЛ, 1995, стр.11. 4. Р.И. Беккин. Исламская экономическая модель и современность. Издательский дом Марджани Москва 2009. 5. ИНГОССТРАХ: опыт практической деятельности, М., Издат.дом Русанова, 1996, стр.10. 6. Экономика и страхование, М., Церих-ПЭЛ, 1996, стр.233 7. Турбина К.Е. Теория и практика страхования: Учебное пособие — М.: Анкил, 2003. 8. А. Маслоу, Мотивация и личность, Харпер, Нью-Йорк, 1954. 9. Энциклопедия практической психологии. http://www.psychologos.ru 10. Семинар по страхованию 17-20 марта 1992г, стр.62, D.Bickethaupt, General Insurance, IRWIN, Illinois. 11. Сплетухов Ю.А., Дюжиков Е.Ф. Страхование: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2006.

Внедрение коуч-технологий в развитие компетенций торговых представителей Дедкова И.Ф., Туезова В.С., Современные тенденции рынка диктуют переосмыслить традиционную проблему «дефицита кадров», как банальную иллюзию. На смену ей все более настойчиво приходит проблема «дефицита компетенций». Общепринятое

понятие

«компетенция»

определяется

как

базисное

качество работника, имеющее причинное основание к результативному (наилучшему) выполнению рабочих функций, оцениваемых на основе точных критериев; где «оценка на основе критериев» означает, что компетенции измеряются по принципу ключевых эталонов эффективности, таким образом, компетенции имеют тенденцию прогнозировать хорошее или плохое качество выполнения служебных заданий, а «причинное основание» подразумевает, что степень

развития компетенций обуславливает саму эффективность от

исполнения рабочих функций [1]. У любой профессии существует своя спецификация, не является исключением и торговый представитель. В этой сфере очень многое зависит от человеческого

фактора:

его

способностям

решительно

действовать,

конкурировать, оценивать и, а так же интерпретировать всю необходимую ему информацию. Уже долгие годы эта профессия остается в "горячей десятке" наиболее востребованных специальностей. Эксперты рынка труда считают, что данные сотрудники необходимы любой компании, предлагающей какой-либо товар или услугу населению, по их мнению, в ближайшее время спрос на них будет оставаться неизменным. Высочайшая конкуренция среди полевых сотрудников, заставляет работать с максимальной эффективностью. Ведь доход торгового представителя напрямую зависит от его результата. Но зачастую убедить клиента в том, что именно его продукция необходима потребителю - становиться невыполнимой задачей. Когда все средства и методы дали осечку, приходят на помощь технологии коучинга. По данным исследователей в этой области, используя 98

коучинг, работник предприятия достигает поставленной задачи намного быстрее и эффективнее других [2]. Эффективны технологии коучинга так же при рассмотрении проблемы приема на должность соискателя тщательно подходящего под профиль работодателя. Грамотная оценка компетенций дает возможность показать реальные знания и навыки соискателя, так как содержит большое количество вопросов, на каждый из которых необходим пример из жизни кандидата [3]. Компетенции любого работника можно разделить на две группы: Компетенции первой группы нацелены на ключевые для определенной должности знания, умения и навыки, незаменимые для выполнения работы. Например, это опыт работы с каким-либо программным продуктом, навык вождения, способность свободно говорить на иностранном языке. Эти знания дают учебные центры, специальное обучение, курсы и опыт работы в установленной сфере. Компетенции второй группы - это те компетенции, которые отличают подходы к выполнению работы у просто хороших работников и отличных. К примеру, способность быстро адаптироваться в новом коллективе, эффективно работать в разнообразных и специфических ситуациях, лучшее отношение к клиентам или способность принимать решения и толерантно оценивать противоположное мнение [4]. Для реализации эффективной деятельности отдельного сотрудника наиболее важны компетенции второй группы. Итак, рассмотрим методику коучинга в разрезе повышения эффективности деятельности торгового представителя. В основе специфики этой профессии лежат следующие компетенции: 1.

Ориентации на достижение, где в соответствии с должностной

инструкцией сотрудник должен обладать такими компетенциями как: активно проявлять

участие

продвижении

нового

ассортимента

продукции,

обеспечивать максимальную реализацию продукции в товарном ряде, активно

принимать меры для ротации своего профессионального роста, принимать участие во всех допустимых обучающих программах. 2.

Инициативы: - проявлять инициативу в обучении, совершенствовать

необходимые навыки, активно проявлять интерес к новым технологиям и методам, приветствовать новые направления, требующие дополнительных знаний и умений. 3.

Поиска информации: - быть всегда в курсе последней информации путем

чтения или других источников ее получения, как можно чаще проводить маркетинговые исследования на закрепленной за ТП территорией. Прилагать усилия к обеспечению наиболее выгодного размещения ассортимента на торговой площади клиента. 4.

Ориентации на обслуживание клиента: - регулярно посещать всех,

закрепленных за ТП клиентов, стараться предугадать нужды и желания клиента, обходиться терпеливо и вежливо с клиентом, удовлетворять жалобы клиента, развивать партнерские отношения с клиентом, всеми доступными средствами помогать в достижении его цели. 5.

Межличностного

Работодателя,

всемерно

понимания:

способствовать

понимать их

стратегические

реализации

цели

укреплять

конструктивное сотрудничество со всеми клиентами, обеспечивать наивысший уровень обслуживания, устанавливать тесный контакт с максимальным числом клиентов. 6.

Самоконтроля: - постоянно поддерживать имидж делового человека, а так

же компании, чьи интересы он представляет, соблюдает график работы и отчетности, установленной формы. 7.

Уверенности в себе: - подготавливать и проводить презентации,

контролировать исполнение торговой и кредитной политики Работодателя. Данным подход позволит нам охарактеризовать модель эффективного торгового представителя в контексте компетенций. В настоящее время существует множество технологий, позволяющих оценить кандидата на ту или иную должность. Актуальной и «модной новинкой», а так же эффективным 100

методом является интервью по компетенциям. На сегодняшний день это один из самых распространенных методов проведения собеседования [5]. Основной задачей является сопоставление уровня профессиональных компетенций кандидата с заявленными данными, неотъемлемыми для благополучного выполнения своих

рабочих функций в должности, на которую претендует

соискатель [6]. Необходимо рассмотреть далее, как проходит интервью по компетенциям. Для каждой позиции необходимо выявить специфические компетенции, которыми кандидату требуется обладать, разрабатывается профиль вакантного места. В свою очередь интервью проводится на основе списка вопросов или кейсов (заданий) которые позволяют выявить специфическое поведение кандидата в типичных рабочих ситуациях в компании. Соискателя просят привести примеры решения заявленных задач из своего опыта или спроектировать возможные варианты своего поведения в предложенной ситуации. А сама оценка компетенций кандидата, как правило, проводится по бальной шкале. Рассмотрим примеры типовых вопросов по анкете. Вопросы к оценке компетенции «Уверенности в себе»: 1. Какой информацией вы обладаете о нашей компании? 2. Как вы представляете работу торгового представителя в нашей компании? 3. Чем вас заинтересовывает работа торгового представителя? 4. Почему вы ушли с последнего места работы / или уходите? 5. Что побуждает вас работать с полной отдачей?- Приведите пример. 6. Что вы ожидаете от работы торговым представителем в нашей компании? 7. Какую заработную плату вы хотели бы получать, работая у нас? Вопросы к оценке компетенции «Ориентации на обслуживание клиента»: 1. С какими клиентами вам приходилось работать? 2. Какой клиент для вас трудный? Почему? Как вы находили к нему подход? 3. Какие задачи перед вами ставились при работе с розничными точками? (Как вы думаете, какие задачи стоят перед торговыми представителями при работе с розничными точками? - для кандидатов без опыта работы ТП) 101

4. Какая задача для вас была самая сложная по выполнению? (Как вы думаете, что будет самым сложным для вас в работе ТП? - для кандидатов без опыта работы ТП) 5.

Какие документы нужны для осуществления продажи в розничной

торговой точке? Вопросы к оценке компетенции «Межличностного понимания, построения отношений»: 1. Как вы находите общий язык с разными людьми? - Приведите примеры. 2. Как часто вы сталкиваетесь с точками зрения противоположной вашей? 3. Расскажите о ситуации, когда это произошло, и как вы себя вели? Пример. 4. Какого рода аргументы на Ваш взгляд оказывают наибольшее воздействие на собеседника/клиента? Приведите пример ситуации, когда «аргументы не действовали»? Что вы делали? Чем завершилась ситуация. 5. В каких ситуациях общения Вы чувствуете себя неуверенно, испытываете дискомфорт? – Во время собеседования необходимо обратить внимание, насколько кандидат внимателен к Вашим вопросам. Дослушивает ли он вопросы, перебивает ли и т.д. 6. Насколько хорошо, по вашему мнению Вас понимают вас люди? 7. Как вы убеждаетесь, что вас поняли? Компетенция «Самоконтроля»: 1. Расскажите, как проходит ваш рабочий день, (режим работы: от и до, обед, работа по субботам). 2. Что позволяет вам быть пунктуальным, выполнять работу в назначенный срок? 3. Как вы готовитесь к рабочему дню / к визиту в торговую точку? Примеры. 4. Приведите пример важной задачи, которая стояла перед вами. Как вы планировали выполнить эту задачу? 5. Что Вас может вывести из уравновешенного состояния? Приведите пример последнего Вашего стресса на работе? 6. Сегодня на интервью Вы испытывали стресс? 102

Данным образом, внедрение коуч – технологий, в частности интервью по компетенциям, можно признать, несомненно, одним из самых эффективных методов подбора и отбора персонала. Данный метод используется как в государственных, так и в коммерческих сферах. По нашему мнению, интервью по компетенциям обеспечит сбор большого количества данных о кандидате, представления о нем, как о специалисте, а так же обеспечит наилучший и качественный подбор персонала.

5. 6.

Список использованной литературы: Дедкова И.Ф. , Моргунова Н.В Коучинг как инструмент мотивации к эффективной работе //Гуманитарные, социально-экономические и общественные науки. 2014. № 3. С. 249-251. Дедкова И.Ф., Баранник Ю.А., Пашьян М.А Моделирование компетенций персонала как важнейшее условие эффективной деятельности службы управления персоналом// Гуманитарные, социально-экономические и общественные науки. 2014. № 3. С. 252-255. Хатхоху М.А., Дианова О.И., Дедкова И.Ф. Перспективы обучения коучингу в России// В сборнике: Развитие организации и управления хозяйственными образованиями в отраслях экономики: разработка новых и адаптация существующих методов, механизмов и инструментов Дедкова И.Ф. сборник материалов международной научной конференции. Пермь, 2013. С. 123-129. Дедкова И.Ф., Онищенко К.С., Хилько Д.А. Перспективы применения коучинга в компетентностном подходе на современном предприятии//В сборнике: Актуальные вопросы экономики, управления и права Сборник материалов международной научной конференции, Беларусь, г. Витебск, 13-15 июня 2013 г.. Витебск, 2013. С. 60-65 Шевченко Т.Е., Дедкова И.Ф. «Профессия коучера в России: взгляд изнутри» Управление развитием персонала. 2012. № 3. С. 228-233. Лымарева О.А., Горенко А.А. «Инновационный подход в кадровом менеджменте» Экономика и менеджмент инновационных технологий. 2013. № 10 (25). С. 9.

103

Здоров’язберігаючі освітні технології у навчанні іноземної мови: сутність і класифікація Дрижирук Ая Павлівна, студентка Маріупольського державного університету (ОКР «Магістр», спеціальність «Мова та література (новогрецька)») Актуальність дослідження зумовлена складністю, багатовимірністю та багатогранністю здоров’я людини, а особливо учнів середньої школи, адже саме в цей період організм підлітків активно розвивається. Основні складові здоров’я – фізична, соціальна, психічна, духовна – рівнозначно важливі й особливі. Вони переплітаються, доповнюють одна одну, взаємоузгоджуються, утворюючи цілісність, своєрідне явище – феномен індивідуального здоров’я. Завдяки цьому людина живе, визначає свої потреби й можливості, планує свої дії задля збереження життя і зміцнення свого здоров’я та здоров’я інших. Тому особливої уваги вимагає навчання дітей дотриманню правил здорового способу життя. Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні психолого-педагогічні,

корегувальні,

реабілітаційні

заходи

метою

забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища [1, с. 8– 9]. Слід зазначити, що поняття “здоров’язберігаюча технологія” можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігаючою.

104

В процесі аналізу науково-педагогічної літератури (О. М. Ващенко, І. В. Волкова) ми узагальнили класифікацію здоров’язберігаючих освітніх технологій. Серед них можна виділити такі: -

здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для

перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації процесу навчання іноземної мови (з урахуванням вікових,

статевих,

норм), відповідність

індивідуальних навчального

особливостей

та

та фізичного навантажень

гігієнічних можливостям

дитини; - оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія; - технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти; - виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини [3, с. 8–9]. Знання, володіння і застосування зазначених технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище, центром якого буде – Школа 105

сприяння

здоров’ю.

цьому

контексті

науковці

виділять

здоров’язбережувальну та життєтворчу компетентності, які розуміються як комплекс знань, умінь, ставлень та цінностей, що спрямовані на збереження й укріплення здоров’я – свого та оточуючих, на уроках та в позаурочний діяльності. Формувати цю компетентність допомагає емоційний комфорт на уроці, розв’язання задач валеологічного змісту, проведення валеопауз, хвилин рухової активності, використання парт – конторок, ароматерапія тощо. Життєтворча компетентність – це володіння культурою міжособистісних взаємин учителя та учня або учня з учнем, уміння дотримуватися принципів толерантності,

застосовувати

мовленнєві

навички,

реалізовувати

загальнолюдські цінності, діяти в нестандартних ситуаціях, а також потреба у творчості. Цьому сприяє позитивна мотивація діяльності вчителя та учнів, наявність позитивних психологічних настанов за допомогою слова, почуттів, жестів, використання практичних методів і технологій кооперативного навчання, створювання проблемних ситуацій, захист творчих проектів [2, с. 123–124]. Слід зазначити, що поняття “здоров’язберігаюча” можна віднести до будьякої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігаючою. Отже, здоров’язберігаючі технології не обмежуються проведенням динамічним пауз на уроці, вони представляють складний та розгалужений процес забезпечення здорового навчання та подальшого розвитку учнів, усвідомлення важливості дотримання правил особистої гігієни, безпеки, отримання базових даних про світ та власний організм. Знання класифікації, а також володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі мають плідно

співпрацювати

практичними

учнями,

психологами,

батьками,

соціальними

медичними

педагогами

та

працівниками, соціальними 106

працівниками, та рештою зацікавлених у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, у

створенні,

шляхом

застосування

різноманітних

здоров’язберігаючих

технологій, освітнє середовище, сприятливе для виховання нової генерації учнів. Список використаної літератури: 1. Бойченко, Т. Є. Основи здоров’я : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, Н. С. Коваль. – К. : Генеза, 2009. – 160 с. 2. Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / за заг. ред. В. М. Оржеховської. – ТзОВ “Терно-граф, Тернопіль, 2007. – 200 с. 3. Сучасний навчальний заклад – Школа сприяння здоров’ю: матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару / за ред. Л. Д. Покроєва, С. Є. Вольянська, І. В. Волкова. – Харків : ХОНМІБО, 2006. – 148 с.

107

Дидактическая многомерная технология как средство формирования дидактико-технологической компетентности педагога Вахидова Люция Вансеттовна, кандидат педагогических наук, доцент, Давлетов Олег Борисович, соискатель, Башкирский государственный педагогический университет им.М.Акмуллы Поисковые научно-исследовательские работы в области инструментальной дидактики, выполняемые Научной лабораторией дидактического дизайна (НЭЛ ДД, [5,7]), синтез идей агентного подхода для построения обучающих систем и инвариантных

социокультурных

антропологических

оснований

образовательного процесса (методологические основания инструментальной дидактики, использование опыта применения основе

дидактической

многомерной

дидактического дизайна на

технологии

[7]),

позволили

сформулировать концепцию построения компьютерной обучающей системы на основе базовых модулей ‒ дидактико-технологических субагентов со следующими бинарными (инварианто-вариативными) основаниями: - инвариантно/вариативная основа построения содержания и этапов образовательного процесса – научно-познавательный, эмоционально-образнопереживательный

рефлексивно-оценочный

этапы

(и,

соответственно,

вариативное содержание); -

инвариантно/вариативная основа построения содержания и этапов

процесса учебной деятельности – предметно-ознакомительный, аналитикоречевой и моделирующее-фиксирующий этапы (и, соответственно, вариативное содержание); - многомерное – содержательное и пространственное – логико-смысловое моделирование знаний и умений (и, соответственно, вариативное содержание); - когнитивный – поддерживающий познавательную учебную деятельность – характер дидактических многомерных инструментов в качестве средств визуализации знаний (и, соответственно, вариативное содержание); 108

- мысленный аутодиалог обучающегося с логико-смысловыми моделями, представленными во внешнем плане учебной деятельности; - навигация в нематериальном пространстве знаний и деятельности благодаря дидактико-инструментальной поддержке универсальных и более сложных учебных действий и т.п. [1,3,7,8]. Проектирование,

программирование

эксплуатация

субагентной

обучающей системы предполагает наличие соответствующей дидактикотехнологической компетентности педагога. Концепция

построения

«DMT_DESIGN(SA).1»

обучающей

(«Дидактическая

субагентной

многомерная

системы

технология_Дизайн

(Субагентный).1» опирается на агентную логику развития обучающих систем и дидактико-инструментальную

реализационную

основу:

предварительно

разрабатываются дидактико-технологические субагенты для решения значимых педагогических задач обучения, которые затем с помощью программных средств наделяются функциями микронавигатора – проводников в мир знаний (свойства агентов в общепринятом с позиций искусственного интеллекта смысле

[3,4,6]).

Вся

же

обучающая

система

наделяется

функцией

макронавигатора – проводника в мир дидактического дизайна на основе дидактической многомерной технологии. Когнитивная визуализация знаний играет важную роль при построении обучающей системы;

она активно

применяется в научных исследованиях, в технике и многих областях деятельности, так как интеграция логических и образных методов отражения информации позволяет использовать важные свойства образа: определенность, ассимиляция, кумулятивность, целостность и конкретность, что и реализовано при разработке понятийно-образных дидактических средств – «логикосмысловых моделей» и «дидактических многомерных инструментов» [2,4,6]. Дидактико-технологическая

ИОС

обеспечивает

познавательную

деятельность и доступ к информационным образовательным ресурсам на основе современных информационных технологий, а также к методам и

109

средствам инструментальной дидактики и обращена, прежде всего, на субъекта образовательного процесса. Рассмотрим

конструкцию

обучающей

системы

каналы

ее

функционирования. У существующих компьютерных обучающих систем не всегда четко представлены дидактические основания, то есть обучающие системы концептуально не детерминированы в полной мере той или иной дидактической технологией, что ограничивает эффективность воздействия ее на будущего специалиста. Для преодоления данного недостатка в обучающей программе реализована техника обучения выполнению простых универсальных учебных действий и более сложных сценариев учебной познавательной деятельности. Реализовать это позволили агентный подход, психологопедагогические

основания

развивающего

обучения

дидактическая

многомерная технология (опирающаяся на инвариантные социокультурные и антропологические

основания),

примененная

качестве

детерминанта

структуры обучающей программы [5,7,8]. Примененная при проектировании системы когнитивная визуализация знаний, как уже отмечалось, играет важную роль при построении обучающей системы:

она активно применяется в научных исследованиях, в технике и

многих областях деятельности, так как интеграция логических и образных методов отображения информации позволяет использовать важные свойства образа

(определенность,

ассимиляция,

кумулятивность,

целостность

конкретность, что и реализовано при разработке понятийно-образных дидактических средств – «логико-смысловых моделей» и «дидактических многомерных инструментов»). Каждый субагент, каждый его узел обслуживаются микронавигатором. Все действия в нём разбиты по четырём универсальным микродействиям-модулям: вводно-пропедевтический,

теоретико-информационный,

практико-

инструментальный и рефлексивно-оценочный. В

вводно-пропедевтическом

ориентировочные

материалы

модуле

перед

тем

заложены как

подготовительные,

перейти

теоретико110

информационному модулю, в котором в свою очередь изложены основные теоретические и справочные материалы с иллюстрациями. В практикоинструментальном модуле обучающийся-педагог проходит практическое закрепление изученного в предыдущем модуле на основе упражнений с применением инструментов (программных или дидактических). В результатнооценочном модуле заложены методы контроля по определениям, по ключевым словам\словосочетаниям и по когнитивным изображениям. Социокультурные

антропологические

основания

субагентах SA3 «Познание», SA4 «Переживание»

реализованы

и SA5 «Оценивание».

Например, субагент SA3 предназначен для выполнения первой части образовательной

деятельности,

ее

структура

подчиняется

принципу

соответствия фило- и онтогенеза мышления человека и включает инвариантные этапы: первый этап – предметно-ознакомительная деятельность, цель ее

–

активизация

–

первой

представления

сигнальной

изучаемой

темы;

системы второй

формирование

этап

–

образа

аналитико-вербальная

деятельность, цель ее – осмысление, уяснение и понимание изучаемой темы; третий этап – моделирующе-фиксирующая деятельность, которая активизирует третью

сигнальную

систему

приводит

формированию

символов/схем/моделей изучаемой темы (что улучшает фиксации темы в памяти, а также ее восстановление). На первом этапе познания выполняется предметно-ознакомительная деятельность

изучаемым

объектом:

если

объект

материальный,

то

накапливаются сведения о его форме, частях, материале, окраске, различных особенностях и т.п. В том случае, если изучаемый объект не материальный, то для необходимого формирования его образа-представления потребуется включение воссоздающего воображения. данного

этапа

познавательной

Инструменты для выполнения

деятельности

–

органы

чувств

соответствующие измерительные инструменты. На

втором

этапе

познавательной

деятельности

выполняется

преобразование образа-представления в логически выстроенное описание 111

изучаемого объекта, которое может также включать ключевые слова, определение объекта, причинно-следственное описание объекта и т.п. Инструменты для выполнения данного этапа познавательной деятельности – системный подход, каузальная (причинно-следственная) логика, алгоритм подведения под определение и т.п. На

третьем

этапе

познавательной

деятельности

осуществляется

преобразование логически выстроенного описания изучаемого объекта либо в символ, либо в схему, либо в модель изучаемой темы. Инструменты для выполнения данного этапа познавательной деятельности – семиотический подход и алфавиты символов, когнитивное представление знаний и структурнологические схемы/фреймы, логико-смысловое моделирование и логикосмысловые модели. Обучающая система позволяет не только формировать дидактикотехнологическую компетентность, но и повышает профессиональную культуру педагога.

соответствии

диалектическими

законами,

деятельность

задаваемая обучающей программой упорядочена и структурирована логикой профессионального мышления - она структурируется в соответствии с логикосмысловым

моделированием,

опираясь

на

инварианты

дидактической

технологии – познание, переживание, оценивание и трех видов деятельности. Третьей составляющей становится инструментально-деятельностный подход, ведущей целью которого является марксово стремление вооружить субъекта труда таким орудием, которое будет адекватно предмету труда. Раскрывая законы диалектики в контексте обучающей программы, выделим основные положения исследования: Во-первых, в соответствии с первым законом диалектики – перехода количества в качество – идет постепенное нарастание числа решаемых различных задач (в частности, познания, переживания, оценивания) одним набором видов деятельности - предметно-ознакомительной, аналитико-речевой и

моделирующе-фиксирующей.

стереотип

самообучения

При

этом

формируется

самообразования,

продуктивный

транслирующийся

в 112

профессиональную деятельность, повторы же ведут к росту качества результатов. Закон единства и борьбы противоположностей реализован в обучающей системе. Известно, что

бесконечному количеству задач

соответствует

бесконечное количество решений. Однако это не рационально, и один из выходов в том, чтобы свести к минимуму количество рецептов решений. Частично

задача

решается

(предметно-ознакомительной,

использованием

инвариантов

аналитико-речевой,

деятельности моделирующе-

фиксирующей) и процесса познания, переживания и оценивания, включая сложную задачу отображения знаний с помощью инвариантных моделей. Закон отрицания отрицания имеет место быть в процессе персонификации: отрицание внешнего основания (инварианты) происходит при изменении внутреннего основания (вариативы) субъекта образовательной деятельности. Например,

трансформация

содержания

инварианта

задания

виды

деятельности субъекта, представленных в вариациях выполняемых заданий обучающей программы.

Список использованной литературы: Асадуллин Р.М., Кудинов И.В., Давлетов О.Б. Многомернодеятельностная методологема как визуализация субъектной парадигмы виртуального обучения // Педагогический журнал Башкортостана / Уфа. – 2008. – №2(15) . – С. 60-68 Вахидова Л.В., Разработка обучающей программы как условие развития личности // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании. Сборник научных трудов SWorld. –выпуск 2. Том 12. – Одесса: КУПРИЕНКО, 2013. 100 с. ISSN 2224-0187. С. 60-64 ЦИТ: 213-551 Давлетов, О.Б. Интеграция дидактической многомерной технологии и агентного подхода в компьютерной обучающей программе нового поколения [Текст] // Материалы Всероссийской научно-практической конференции "Прикладная информатика и компьютерное моделирование" г. Уфа, 25-28 мая 2012 г. Том 6. Уфа: БГПУ им. М.Акмуллы, 2012. С. 28-33. Дернов Г.С. Использование агентного подхода для разработки обучающей среды как средство обеспечения активного дидактического процесса // Новые образовательные технологии в вузе: Сб.материалов седьмой международной научно-методической конференции, 8 – 10 113

февраля 2010 года. В 2-х частях. Часть 2. Екатеринбург, 2010. 444 с. (С. 224-227). Манько Н.Н. Эволюция дидактического принципа наглядности: проективная визуализация педагогических объектов. – Уфа: Изд-во БГПУ, 2013. – 220 с. Тарасов В.Б. От многоагентных систем к интеллектуальным организациям: философия, психология, информатика. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – 352 с. Штейнберг В.Э., Вахидова, Л.В., Давлетов, О.Б. Концептуальнодетерминированные информационно-образовательные среды и их реализационная основа / Профессиональная педагогика: категории, понятия, дефиниции: Сб.науч.тр. - Екатеринбург, 2013. Вып. 7. 320 с. С. 271-278. Vahidova L.V. The concept of a personalized educational environment in the educational process // International Journal Of Applied And Fundamental Research. – 2013. – № 2 – URL: www.science-sd.com/45524446 (27.01.2014).

114

Информационная безопасность личности как составляющая национальной безопасности Андреев Борис Александрович, к.ю.н., г.Алматы, Казахстан Термин

«национальная безопасность»

впервые был официально

употреблен в тексте Статута Лиги Наций 1919 года, где в п.1 статьи 8 этого документа содержался призыв ко всем членам организации в целях сохранения международного мира ограничивать свои национальные вооружения «до минимума, совместимого с их национальной безопасностью» [1]. В последующем данное понятие получило распространение в США после принятия в 1947 году Закона о национальной безопасности и создания Совета национальной безопасности. безопасность» применяется

В настоящее время термин «национальная во многих других странах, при этом сущность

данного понятия неуклонно изменяется в связи с возникновением новых угроз национальным интересам. В Казахстане официальная точка зрения на это многогранное явление современной действительности закреплена в Законе «О национальной безопасности Республики Казахстан». Согласно указанному Закону, под национальной безопасностью Республики Казахстан понимается

состояние

защищенности национальных интересов страны от реальных и потенциальных угроз, обеспечивающее динамичное развитие человека и гражданина, общества и государства (ст.1 п.3). Основными составными частями (или подсистемами) национальной безопасности РК являются: - общественная безопасность; - военная безопасность; - политическая безопасность; - экономическая безопасность; - информационная безопасность; - экологическая безопасность. 115

В свою очередь, информационная безопасность определена как состояние защищенности информационного пространства Республики Казахстан, а также прав и интересов человека и гражданина, общества и государства в информационной сфере от реальных и потенциальных угроз, при котором обеспечиваются устойчивое развитие и информационная независимость страны (ст.4) [2]. Закрепление информационной безопасности на законодательном уровне в качестве одного из шести основных видов национальной безопасности не случайно, а в силу наличия реальных и потенциальных

угроз в

информационной сфере. Поэтому в целях обеспечения интересов общества и государства в информационной сфере, а также защиты конституционных прав гражданина разработана и

Указом Президента РК

утверждена Концепция

информационной безопасности Республики Казахстан

до 2016 года. Она

выражает «совокупность официальных взглядов на сущность и содержание деятельности

Республики

Казахстан

по

обеспечению

информационной

безопасности государства и общества, их защите от внутренних и внешних угроз. Концепция определяет задачи, приоритеты, направления и ожидаемые результаты в области обеспечения информационной безопасности личности, общества и государства [3]. Примечательно, что в тексте Концепции вводится понятие «обеспечение информационной безопасности личности», при этом интересы личности прописаны перед интересами общества и государства. Полагаю, что это не случайно. Сегодня человечество находится под комплексным воздействием всемирной паутины. Личности грубо навязывают некое «среднестатистическое» понимание мира и своего места в нем. При этом каждый человек не только утрачивает чувство национально-культурной идентичности и причастности к своей исторической общности, но и вообще теряет всякую индивидуальность, являющуюся движущей силой прогресса. В этом плане заслуживает внимания высказывание В.Зеланда: «История цивилизации насчитывает много тысяч лет. Однако буквально в последние 116

десятилетия картина резко изменилась благодаря новейшим достижениям в области информации. Количество накопленных данных на всевозможных носителях растет в геометрической прогрессии. Но угроза исходит не от объема самой информации, а от методов и средств ее распространения. Человек со всех сторон опутан телекоммуникационной паутиной, которая с каждым днем становится все более опасной. Опасность эта не ощущается, потому что развитие информационной индустрии идет под увеселительным наркозом новых развлечений и приятных удобств. … этот процесс переходит в свою завершающую стадию, когда человек окончательно лишается свободы выбора. Однажды человек окажется в ситуации, где он – элемент чудовищной энергоинформационной

матрицы.

Человек

будет

заключен

футляр

обусловленности и превратится в деталь механизма. Ячейка матрицы будет определять, каким образом ее элемент должен действовать и чего хотеть. Процесс этот уже идет, незаметно и неуклонно. И поделать с этим ничего нельзя. Для подчинения не обязательно применять физическое насилие. Достаточно сформировать мировоззрение человека таким образом, чтобы он просто не имел представления о своей свободе. Вот как раз это сейчас и делается» [4]. С отдельными положениями данной точки зрения можно поспорить, но, в целом, смысл ее несколько аллегоричен, однако верно передает текущее состояние

перспективу

среднестатистического

воздействия

индивида.

Такое

социальных

воздействие

сетей не

на

признает

государственных границ, имеет оперативно-проникающий характер, идет изза рамок системы государства и в этой связи оно не может

в принципе

контролироваться в рамках одной страны. Как следствие, попытки отдельных стран самостоятельно решить проблемы

информационной

безопасности

являются

малоэффективными.

Новому явлению современного мира необходимо противостоять комплексно, упреждающе, на межгосударственном уровне.

117

Отдельные шаги в данном направлении, с учетом понимания серьезности угрозы, в настоящее время предпринимаются. О данном факте свидетельствуют международные договоренности в сфере обеспечения информационной безопасности – принятие Концепции сотрудничества государств-участников Содружества Независимых Государств в сфере обеспечения информационной безопасности (подписана в г. Бишкеке 10 октября 2008 года), Соглашения между

правительствами

государств-членов

Шанхайской

организации

сотрудничества о сотрудничестве в области обеспечения международной информационной

безопасности

(ратифицировано

Законом

Республики

Казахстан от 1 июня 2010 года) и др. Однако, несмотря на

принимаемые на внутригосударственном

международном уровнях меры, отрицательное воздействие Интернета на конкретного человека с течением времени только усиливается. В этой связи представляется необходимым перехватить инициативу и к решению проблемы обеспечения информационной безопасности личности подойти комплексно и всесторонне – в мировом масштабе. Прежде всего в наступательном плане – в направлении формирования всемирной идеологии неприятия отступления от общечеловеческих ценностей и принципов развития цивилизации, и уже во вторую очередь необходимо продолжать уделять внимание т.н. защитнооборонительным мероприятиям – формированию у молодежи «иммунитета» к вредному воздействию Сети,

закрытию (блокированию) аморальных,

экстремистских и прочих деструктивных интернет-ресурсов и др.

1. 2. 3.

Список использованной литературы: Статут Лиги Наций // Международное право в избранных документах. Т.2. –М.: изд-во ИМО, 1957. С.79. Закон Республики Казахстан О национальной безопасности Республики Казахстан. 2012. - 06 января. Концепция информационной безопасности Республики Казахстан до 2016 года, утвержденная Указом Президента Республики Казахстан. – 2011. - 14 ноября. Зеланд В. Трансерфинг реальности. Ступень III: Вперед в прошлое! – СПб.: ИГ Весь; 2012. С.97. 118

О некоторых методах обеспечения информационной безопасности государства Андреев Борис Александрович, к.ю.н., г.Алматы, Казахстан Жамантаев Махмуджан Мухамадиевич, к.ю.н., г.Алматы, Казахстан Обеспечение

жизнедеятельности

современного

демократического

государства невозможно без принятия специальных мер, направленных на ограничение свободного обращения информации, раскрывающей содержание сведений в жизненно важных сферах - военной области, в области экономики, науки и техники, внешнеполитической и внешнеэкономической области, оперативно-розыскной и иной деятельности. Эти меры являются неотъемлемой частью обеспечения информационной безопасности, как составляющей национальной безопасности. Согласно Словарю русского языка С.И. Ожегова, безопасность - это «состояние, при котором не угрожает опасность, есть защита от опасности» [1]. Таким образом, как видно из определения, безопасность – это состояние защищённости. Казахстанский

законодатель

определил

понятие

«национальная

безопасность» в Законе «О национальной безопасности Республики Казахстан» как состояние защищенности национальных интересов страны от реальных и потенциальных угроз. В Послании Президента РК Н.А.Назарбаева народу Казахстана - Стратегии развития республики до 2030 года в качестве долгосрочного приоритета определена национальная безопасность, одним из элементов которой является информационная безопасность. В интересах обеспечения информационной безопасности регулирования общественных отношений,

возникающих в связи с отнесением сведений к

государственным секретам, их засекречиванием, распоряжением, защитой и рассекречиванием, в Казахстане принят Закон «О государственных секретах». Этим нормативным правовым актом государственные секреты определены как 119

защищаемые государством сведения, составляющие государственную и служебную тайны, распространение которых ограничивается государством с целью

осуществления

эффективной

военной,

экономической,

научно-

технической, внешнеэкономической, внешнеполитической, разведывательной, контрразведывательной, оперативно-розыскной и иной деятельности, не вступающей в противоречие с общепринятыми нормами международного права. Аналогичные нормативные правовые акты приняты и в других развитых странах. Необходимо отметить, что в различных современных правовых системах реализуются разные подходы к обеспечению безопасности информации, по тем или иным основаниям ограниченной к распространению. Анализ законодательства в сфере государственных секретов показывает, что

нормативно-правовом

регулировании

отнесения

сведений

государственным секретам существуют две принципиально отличающиеся системы. Российский исследователь Р. Корсун классифицирует эти системы по основанию отнесения сведений к государственным секретам, выделяя так называемые

перечневую

Персонифицированная

модель

персонифицированную существует,

модели

частности,

[2]. США,

Великобритании и некоторых других странах. В США порядок засекречивания сведений заключается в следующем: - директивой Президента США определены сведения, подлежащие засекречиванию; - установлены конкретные персоны, которые могут разрешать другим лицам

определять

степень

секретности

информации.

Таких

степеней

установлено три: «совершенно секретно» (top secret) - соответствует особо тяжко ущербу при раскрытии сведений; «секретно» (secret) - серьезному ущербу; «конфиденциально» (confidentional) – заметному ущербу; - лицо, имеющее право определять секретность одной степени, может определять секретность любой низшей степени. Число лиц, имеющих право

120

определять степень секретности информации, ограничено и составляет доли процента от числа лиц, допущенных к секретной информации; - на каждом документе должно быть указано имя лица, установившего его степень секретности; - одно из правил, рекомендуемых в США при засекречивании (рассекречивании) заключается в том, что любые сомнения в соответствии степени секретности информации должны быть разрешены в сторону низшего уровня или в случае конфиденциальной информации она должна быть незасекреченной; - если раскрытие информации может быть разрешено, оно должно быть разрешено. Ранее (до 1993 года) существовало правило: если требование о раскрытии информации может быть отклонено на законных основаниях, оно должно быть отклонено. В странах с романо-германской правовой системой действует перечневый подход к организации защиты государственной тайны. Для перечневой системы отнесения сведения к государственным секретам категории относимых сведений определены заранее, им, как правило, придается соответствующая юридическая сила актами разного уровня. Правовой базой для засекречивания конкретных сведений при таком подходе являются перечни сведений, определяющие классы и категории информации, относимой к государственной тайне. Такие перечни определяют, что необходимо защищать и используются для установления предмета преступного посягательства при расследовании преступлений. Предварительность

определения

категорий,

относимых

государственной тайне, позволяет осуществлять их анализ на этапе до принятия акта, согласовывать позиции заинтересованных субъектов и, следовательно, вырабатывать более взвешенные решения. Наконец, при поднятии данных перечней на законодательный уровень, их содержание будет тщательно анализироваться в рамках нормотворческой процедуры, придавая таким

121

нормам должную легитимность [2, с.14]. Перечневая система существует в Германии, Франции и других странах. Согласно Республики

Закону

РК

Казахстан

«О

государственных

утверждает

секретах»,

Перечень

Президент

должностных

лиц

государственных органов, наделенных полномочиями по отнесению сведений к государственным секретам. Отнесение сведений к государственным секретам осуществляется

соответствии

Перечнем

сведений,

подлежащих

засекречиванию [3]. Различие подходов к защите государственных секретов в различных странах обуславливает наличие определённых преимуществ и недостатков каждой модели. Суть персонифицированной системы состоит в том, что решения о засекречивании, установлении конкретной степени секретности, снижении степени

секретности

рассекречивании

принимает

конкретное

уполномоченное должностное лицо. У персонифицированной системы защиты государственных секретов имеется ряд преимуществ, главным из которых является наличие конкретного субъекта, принявшего решение о степени секретности сведений или об отсутствии таковой, соответственно несущего за правильность этого решения полную юридическую ответственность. Вторым преимуществом выступает оперативность в принятии решений – полномочное лицо

принимает

решение

самостоятельно,

исходя

из

необходимости,

оцениваемой субъективно, и само определяет срок сохранения сведений в тайне. Однако подобный субъективизм может являться также и недостатком этого

подхода,

поскольку

категории

относимых

тайне

сведений

первоначально не анализируются, отсутствует какая-либо стройная система их оценки, не позволяющая исключить влияние на засекречивание особенностей характера конкретного человека, который может при принятии решения руководствоваться не только личными убеждениями, доводами здравого смысла, но и эмоциями [2, с.13].

122

К преимуществам перечневой системы защиты государственных секретов относится прежде всего чёткая структурированность перечней сведений, относимых к различным степеням государственных секретов, научная обоснованность этих перечней. Также, необходимо отметить и то, что сведения, составляющие

государственные

секреты,

циркулируют

различных

ведомствах, применяются в разных отраслях деятельности. Решение о засекречивании сведений принимается многократно различными людьми в различных ситуациях. При этом перечневая модель защиты государственных секретов обеспечивает одинаковость принимаемого решения по одним и тем же сведениям. К

недостаткам

можно

отнести

невозможность

определить

соответствующими перечнями всех ситуаций, а также то, что постоянное развитие технологий, в особенности, информационного характера, диктует необходимость внесения изменений и дополнений в соответствующие перечни сведений, подлежащих засекречиванию, что снижает оперативность в принятии решений при определении степени секретности тех или иных сведений. Таким образом, принципиальным отличием отнесения сведений к государственным секретам для персонифицированной и перечневой модели защиты государственных секретов является следующее: - в правовых системах, принявших перечневую модель, в частности, в Республике Казахстан, степень секретности сведений, содержащихся в документе, определяется в соответствии с действующим перечнем сведений, подлежащих засекречиванию; - в правовых системах, принявших персонифицированную модель, в частности, в США, степень секретности сведений (документов) в каждом конкретном случае определяется исходя из внутреннего убеждения. В целом, необходимо отметить, что принятие решения о степени секретности сведений в странах, принявших модель персонифицированной системы защиты государственных секретов носит прецедентный характер, что обусловлено историческими предпосылками - в романо-германской правовой 123

семье на первый план выдвинуты нормы права, которые рассматриваются как нормы поведения, отвечающие требованиям справедливости и морали,

а в

семье общего права норма права направлена на то, чтобы разрешить конкретную проблему, а не сформулировать правило поведения на будущее [4]. Несмотря на указанные принципиальные различия, делать выводы о явных преимуществах какой-либо из рассмотренных моделей было бы неправильно. Обе системы работают достаточно эффективно, обеспечивая необходимый уровень

безопасности

государственных

информационных

ресурсов.

Их

различия и области применения базируется на сформировавшихся правовых системах.

1. 2.

3. 4.

Список использованной литературы: Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М., 1990. Корсун Р.В. Правовой институт государственной тайны и его отражение в законодательстве государств, входящих в СНГ: Автореф. … канд. юрид. наук. - М., 2007. С.11. Закон Республики Казахстан О государственных секретах. -1999.- 15 марта. Давид Р., Жофре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М.: Международные отношения, 1996. С.21.

124

Особенности классификации трудовых споров Габбасова А.С., старший преподаватель кафедры Политология и право Казахского экономического университета им.Т.Рыскулова Человек, в целях удовлетворения своих потребностей, а также для создания материальных, духовных и иных ценностей, занимается определенной деятельностью. В основном он устраивается на работу или создает свое дело. В первом случае он может быть работником, а во втором – работодателем. В обоих случаях он вступает в трудовые отношения. В отношениях между работником и работодателем могут возникнуть несогласие, расхождения, противоречия, конфликт, ссоры и т.д., т.е. трудовые споры. Некоторые авторы считают, что наименование «спор», «конфликт», «разногласие» являются условными и принципиального значения не имеют. Предметом рассмотрения является не спор, конфликт или разногласие, а требование работников о восстановлении нарушенного права или об установлении или изменении условий труда [1, С.169]. В законодательстве Республики Казахстан трудовой спор – «разногласия между работником (работниками) и работодателем (работодателями) по вопросам применения трудового законодательства Республики Казахстан, выполнения

или

изменения

условий

соглашений,

трудового

(или)

коллективного договоров, актов работодателя» [2, п.п. 19 п.1 статья 1]. В настоящее время, данное определение, по-нашему мнению, является полным и эффективным. Причинами

трудовых

споров

могут

быть

нарушения

трудового

законодательства и условий трудового договора. Например, работник работает в небезопасных условиях, несмотря, на требование норм трудового закона обеспечить безопасность. В случае, если трудовым договором на работодателя возложена обязанность создавать безопасные условия труда, то в данном случае может идти речь о невыполнении условий соглашения. Источники, вызывающие трудовые споры, могут разнообразными. Их 125

можно рассмотреть с объективной и с субъективной стороны. В случае объективного

характера

они

вытекают,

прежде

всего,

из социально-

экономической обстановки в конкретных компании или заводе. Например, в результате снижения спроса на товар и, соответственно, объемов производства в организации могут быть проведены мероприятия по упорядочению штатов и высвобождению части наемного персонала. Такая ситуация может вызвать трудовые споры. В случае субъектного характера, трудовые споры могут быть связаны

ошибками

некомпетентностью

лиц

административно-

управленческого аппарата, обеспечивающих организацию производства и совместную деятельность работников в процессе труда. Например, акт директора завода, который ухудшает условия труда. Таким образом, можно указать на эффективность определения, данного в Трудовом Кодексе, так как оно охватывает множество ситуаций и причин трудового спора. В результате, работник или работодатель могут обращаться в суд в случаях нарушения трудового законодательства, условий трудового соглашения или актов работодателя. Однако, это может привести к необоснованным притязаниям между работником и работодателем, которые при любой конфликтной ситуации будут обращаться в судебные органы. Здесь возникает необходимость повышения правовой культуры населения. Из определения трудового спора данного в Трудовом кодексе можно выделить два вида по субъектному составу. По этому признаку выделяют индивидуальные и коллективные трудовые споры. В первом случае, спорящими сторонами являются работник и работодатель, а в коллективном же споре можно применить следующую модель «коллектив работников – работодатель». Здесь следует иметь в виду, что нередко возникают ситуации, когда у многих работников организации появляются одинаковые по содержанию требования к работодателю. Например, по выплате задержанной заработной платы. В данном случае, как показывает практика, работники рассматривают отказ работодателя удовлетворить их претензии как начало коллективного трудового конфликта, который

со

значительной

степенью

вероятности

может

вылиться

в 126

коллективный трудовой спор. Однако, некоторые авторы считают, что такие споры являются не коллективными, а совокупностью индивидуальных трудовых споров [3, с.363]. По нашему мнению, такая совокупность индивидуальных трудовых споров может послужить причиной коллективного трудового конфликта. Трудовые споры можно разделить в зависимости от их содержания. По содержанию трудовые споры подразделяются на споры об установлении условий труда и споры о применении установленных условий труда. Под установлением условий труда понимается их определение с помощью законов, иных нормативных правовых актов, в том числе трудовых соглашений. Установленные таким образом условия труда носят общий характер и распространяются на всех или на определенные категории работников. Например, установленные законом размеры минимальной заработной платы и минимального ежегодного отпуска. Индивидуальные условия труда могут определяться

индивидуальным

трудовым

договором

работника

работодателем. Например, конкретный размер заработной платы. Применение установленных условий труда – это использование общих условий в индивидуальных трудовых отношениях на основании акта работодателя. Например, порядка производства сверхурочных работ и привлечение к ним работников или порядка наложения дисциплинарных взысканий.

Использование

общих

условий

труда

для

регулирования

индивидуальных трудовых отношений в ином порядке – по соглашению сторон трудового соглашения – следует понимать не как применение условий труда, а как установление индивидуальных условий на основе законов, иных правовых актов. Например, определяемый в трудовом договоре размер заработной платы не может быть меньше установленного законом предела. Споры о применении установленных условий труда носят исковой характер, поскольку это споры о восстановлении нарушенного права или законного

интереса,

рассматриваемые

на

основании

соответствующего

заявления или иска. 127

Споры об установлении условий труда – это споры неискового характера, так как здесь речь идет не о восстановлении нарушенного права, а об установлении нового права. Также возможна классификация споров по институтам и даже по субинститутам трудового права. По названному критерию индивидуальные трудовые споры могут быть классифицированы следующим образом: - Споры по применению законодательства о коллективных договорах и

соглашениях и по условиям договоров о труде. - Споры, в основе которых лежат разногласия по поводу применения за-

конодательства о занятости. - Споры, связанные с применением норм, входящих в институт «трудовой

договор». Таким образом, трудовые споры можно классифицировать по различным критериям. Определение трудового спора в законодательстве охватывает множество видов трудовых споров и, соответственно, возникает возможность установить подведомственность их разрешения. Например, четко указано, что разногласия могут быть между работником или работниками с одной стороны и работодателем с другой стороны. Другой пример, указывается возможное содержание трудового спора, который может быть связан с нарушением трудового законодательства или с незаконными актами работодателя. Исходя из вышесказанного, можно прийти к следующему выводу: определение трудового спора в Трудовом Кодексе РК является полным и эффективным. Во-первых, оно охватывает практически все возможные причины и источники трудовых споров, что позволит при разбирательстве четко

определить

правовую

природу

возникшего

спора.

Во-вторых,

определение позволяет классифицировать трудовые споры по различным критериям. В результате будет возможно выявить участников и содержание конкретного трудового спора, что играет роль при установлении их подведомственности.

128

Список использованной литературы: 1. Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – М: Юридическая литература, 1969 – 270 с. 2. Трудовой Кодекс Республики Казахстан от 15 мая 2007 года (с изм. и дополн.) - Алматы: Издательство «Норма-К», 2013 г.- 136 с. 3. Комментарий к КЗоТ РФ /Под общ. ред. Шкатуллы В.И. – М: ИНФРА-М, 1998 - 664 с.

129

Экология как один из факторов физического развития Бубенщиков Евгений Владимирович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Боев Дмитрий Витальевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Тетиора Сергей Юрьевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Разберем некоторые сведения и проведем связь между местом рождения и проживания человека с его физическим развитием. Определением экологии для данного тезиса является наука, которая определяет отношения между природой, человеком и их влияние друг на друга. Попробуем разобраться в влиянии экологии на примере России. Россия – страна с самой большой и разнообразной территорией, тут есть и места с лютой зимой, а также курортные зоны – теплые практически круглый год. Есть горная местность, но также и располагаются равнины. Есть места, где практически весь год сильная засуха и очень редки дожди, но есть и зоны повышенных осадков. Именно поэтому Россия, как никакая другая страна, подходит для сравнения тех или иных среднестатистических людей, для разных климатических и географических территорий, что влияли на их развитие. Какая экология является самой суровой? Какое место обитания людей не назовешь «райским», но люди там живут и выживают, хоть и немного замерзают. Тундра. Якутия, суровые Якутские зимы вырастили не одно поколение здоровых людей. По природе все они худые, жилистые, крепкие. С детства Якутяне привыкли к холодной зиме и, будучи детьми, никто не сидел дома. Они гуляли, одевались тепло, но чтобы быть согретыми, телу приходилось вырабатывать много тепла.

130

Холод был стимулом постоянно двигаться, заставлять своё тело работать в повышенном режиме. Благодаря этому большая часть Якутян вырастает закаленными спортом, холодом, и независимо от своей худобы – невозможно сильными.

Доказательством

этому

является

то,

что

есть

множество

национальных видов спорта, в которых Якутянам не будет равных никогда. В минусы, однако, можно отнести то, что им не хватает витаминов, экология тундры такая, что йод – необходимый элемент для нормального функционирования щитовидной железы, которая в свою очередь влияет на работу организма, находится в недостатке. Это проблемы и положительные моменты практически всех жителей севера. Но Россия на этом не заканчивается. На юге России находится множество гор, где проживает множество людей и народов. На физиологию каждого человека, родившегося и выросшего в горных территориях повлияли многие факторы. Горный воздух невероятно укрепляет их здоровье. Тамошние люди живут дольше, болеют меньше, выздоравливают быстрее. Горный воздух – разряжен, он невероятно чист, нет загрязняющих его факторов, копоти, пыли и прочего, а наоборот, он пропитан запахом цветов и трав, он чист благодаря свежим растениям, очищающим воздух немного лучше благодаря свету солнца. Свет солнца не преодолевает огромный путь, как до равнинных растений, он теплее, больше радиации – но не намного, что только улучшает фотосинтез у растений. Так как давление воздуха там менше, он содержит меньше кислорода, что положительно влияет на организм. Кислород, которым мы дышим и живем, на самом деле окисляет организм, влияет на старение и приносит с собой массу болезней. А что же можно сказать особенного о людях, находящихся в нашей Европейской части? Зимы не суровые, короткие, равнина. Дождей не много, засухи не часты. Есть некое загрязнение воздуха из-за перенаселенности центра. Всё это снижает физическое развитие. Но людей там больше, поэтому 131

известных спортсменов из центральной России больше, там же и больше людей страдающих ожирением, или же дистрофией.

Рисунок 1. Распределение вредных веществ в воздухе на территории России Физическое развитие людей Центральной области, с одной стороны от природы идеальное, но загрязняющие воздух факторы ухудшают общее состояние. Таким образом, на трех простых примерах можно видеть, что экология природы действительно влияет на физическое развитие людей. Список использованной литературы: 1. Будыко, Михаил Иванович. Глобальная экология. — М., 1972. — 327 с. 2. В.А. Березовский «Цветок Гильгамеша. Природная и инструментальная оротерапия» - изд: Заславский А.Ю. 2012 - 304с. 3. Пианка Эрик. Эволюционная экология. — М.: Мир, 1981. — 399 с.

132

Сучасний стан державної боргової політики на прикладі Польщі Чабанюк Олександр Євгенович, cтудент 4-го курсу Чорноморського державного університету імені Петра Могили Анотація. У цій статті розглядаються особливості польського досвіду регулювання державного боргу. Актуальність цієї теми полягає у її прямому зв’язку із сучасним економічним процесами що відбуваються в економіках різних країн. Ключові слова: публічні фінанси, державний борг, кредитні рейтинги, методи управлінням державним боргом Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Актуальність цієї теми полягає у її прямому зв’язку із сучасним економічним процесами що відбуваються в економіках різних країн,а саме підвищення ролі боргового кредитування економіки та низки економічних проблем,що виникають в наслідок останнього. Метою дослідження є аналіз державного боргу та його складових як соціально-економічного явища та дослідження методів управління державним боргом. Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Управління державним боргом розглядають стосовно як важливості для фінансової політики держави, так і перспектив формування та розвитку національної економіки. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці В.А. Андрушенка , Р. Барро, С. Брю, Дж. Кейнса, П. Кругмана, А. Лернера , Р. Масгрейва, К. Макконнелла , А. Сміта, П. Харрода та ін. Теоретичні й практичні питання державного боргу розглянуто в роботах українських дослідників: В.В. Козюка, , О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищука, Ю.К. Алексеєва та ін. Викладення

основного

матеріалу

дослідження

обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

повним

У Польщі, коли йдеться

про державний борг, законодавча база передбачає операції з такими 133

категоріями,як публічні фінанси,державний публічний борг.Так, відповідно до ст. 5. закону РП «Про публічні фінанси», публічні фінанси охоплюють процеси, пов’язані з нагромадженням та перерозподілом коштів, а сектор публічних фінансів складається із трьох частин – державних фінансів, фінансів органів місцевого самоврядування та фондів соціального страхування [1]. Під державними публічними фінансами розуміють суму заборгованостей держави у фінансовому секторі . У цьому питання визначальними є такі категорії ,як «державний публічний борг», «публічні фінанси», «сектор публічних фінансів», й саме це, на думку К. Полярчика, викликає плутанину та неточності у визначенні реальних показників боргу. Ще однією особливістю польського законодавства у сфері публічних фінансів є закріплення на рівні Конституції країни норми щодо максимального розміру державного боргу. Система регулювання та управління держави у сфері публічного боргу складається з 4-ьох основних частин: – Конституції – (обмеження розмірв державного боргу у 60% еквіваленті ВВП); – Закону про публічні фінанси – регламентуючого нормативного акту що за допомогою нормативно-правових актів узгоджує систему регулювання публічними фінансами в тому числі і публічним боргом – Інших законів Аналізуючи польський досвід управління державного боргу можна виділити 2 основних етапи або періоди. Початковим етапом можна вважати 80-ті рр. ХХ ст., коли Польща уклала 4 та 7 угод з Паризьким та Лондонським клубами відповідно про реструктуризацію

державного

угоди,позитивної

динаміки

боргу.

Не

величини

зважаючи державного

на

досягнуті

боргу

не

відбулося,натомість,він зріс вдвічі. Польща вдалася до крайніх заходів і в 1991 році уклала угоди з Паризьким клубом про реструктуризацію державного боргу на суму 15 млрд.

134

дол. США. Решта боргу була реструктуризована на 20 років з використанням значного пільгового періоду виплати основної частини боргу .[1] Початок другого етапу пов’язують з датою 3 квітня 1993 року,коли було укладено додаткову угоду з Паризьким клубом про зменшення боргу ще на 20 %, передбачалась схема конверсії боргу в національну валюту. У вересні того ж року за згодою з Паризьким клубом було реструктризовано державни борг на суму 113 млн.$ CША.Зважаючи на це, величину боргу вдалося зменшити за рахунок викупу забов’язань зі складною схемою,яка надавала право на отримання 55% дисконту, заміни зобов’язань на «Брейді-облігації» зі зменшеною номінальною вартістю та збільшення обсягу обертання до 30 років.[4] Управління державним боргом у Польщі здійснюється за допомогою заздалегідь ухваленої стратегії,яка визначає основні напрямки регулювання державної заборгованості та боргової політики у сфері публічних фінансів.Вона орієнтовано на розв’язок основних завдань сфери публічного боргу та пошуку оптимального інструментарію для їх здійснення. Вперше,при застосуванні стратегії управлінням державним боргом у Польщі,що мала місце у 1999 році,було окреслено цілі управління боргом Державного

казначейства

розподіляючи

їх

на

довготермінові

та

короткотермінові. Основною довготерміновою задачею було обмежити частку зовнішнього боргу у складі загального боргу,а також були поставленні такі завдання,як : подовжити термін функціонування державних цінних паперів у Польщі,стабілізувати графіки виплат та погашення державного боргу, а також підвищення якості прогнозування динаміки державного боргу за рахунок випуску цінних паперів зі фіксованою ставкою та перехід до більш гнучкої системи зовнішніх державних запозичень. Насправді,цей метод планування боргової політики не виправдав себе. Недостатньою опинилась сума коштів отриманих за видатками з бюджету(через неправильну оцінку надходжень в наслідок приватизації). Таким чином у у 2001-2002 рр. темп приросту ВВП суттєво знизився (близько 1%), а очікуване скорочення дефіциту бюджету не 135

відбулось,

натомість його розмір зріс.

У підсумку в 2001-2004

рр.

спостерігались високі темпи приросту державного (публічного) боргу.

Рисунок 1. Державний публічний борг: номінальний (в млрд. злотих) та у відсотках до ВВП у 1999- 2004 рр. Хоча, не звертаючи уваги на те, що перевага віддається фінансуванню урядових програм та зменшенню витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргу у довгостроковій перспективі, а також недопущення виходу за встановлені норми показників боргу, до важливих цілей можна віднести макроекономічне планування.

Рисунок 2. Цілі управління державним боргом [3] Державний борг (борг державного сектора після консолідації) на кінець третього кварталу 2012 року склав 835,498.1 млн. злотих. У третьому кварталі 2012 року знизився на 7,139.2 млн. злотих, тобто на 0,8%. Тим не менш, з початку 2012 року збільшилася на 20,155.4 млн. злотих, тобто на 136

2,5%.Наприкінці першого кварталу 2014 величина консолідованого державного боргу (відповідно до національної методології) склала млн. злотих 782,079.1. У порівнянні з кінцем 2013 розмір державного боргу скоротився на млн. злотих 100,218.6 (11,4%).

Рисунок 3. Динаміка державного боргу у Польщі 2001-2014 рр. [7] Слід зазначити, що Польща має непогані кредитні рейтинги у провідних рейтингових агенцій Standard&Poor's, Fitch, Moody's, про що свідчить стабільне зростання

надійності

гарантованих

державою

кредитних

інструментів

(боргових цінних паперів).

Рисунок 4. Динаміка рейтингу державних боргових зобов'язань Польщі за оцінками Standard&Poor's, Fitch, Moody's [7]. 137

Як видно з цього рисунка, кредитні рейтинги Польщі до 2012 року мали тенденцію до зростання. Стрімкий стрибок відбувся в 1995-1999 рр. І на разі, ці кредитні рейтинги, не дивлячись на збільшення боргового навантаження, залишаються високими.

Рисунок 5. Динаміка зростання державного боргу у Польщі 2002-2014 рр.,%ВВП [8]. Динаміка зростання державного боргу звідчить про те, що останніми роками уряд все частіше і частіше вдається до державних запозичень, хоча і державний борг в Польщі зростає поміркованими темпами. Загалом, Польща є досить вдалим прикладом країни з раціональним та якісним використання боргу як інструменту економічного зростання. Цікаво відзначити, Bloomberg обчислив, що з поправкою на ризик, повернення польських урядових облігацій є кращим вибором, ніж будь-який німецький дамб чи казначейські облігації США. У рейтингу, Bloomberg дає Польщі перше місце з 8.3% дохідності в національній валюті протягом трьох років до 6 лютого, проти 4% для німецького державного боргу і 3% для паперу США.[ 8] Польща була лише дев'ятою у загальному списку країн, що повертають борги. Аналіз механізмів регулювання державного боргу у Польщі дозволяє зробити висновок, що важливим напрямком до ефективного її функціонування має бути створення законодавчої та нормативної бази, зважена політика та раціональне використання отриманих коштів. 138

З метою регулювання сфери застосування боргових зобов’язань й боргової політики необхідно прийняти низку законодавчих актів у цій сфері, зокрема й закон про державний борг, яким чітко окреслити суб’єктів та механізм управління боргом (через прийняття середньострокової стратегії управління боргом), а також передбачити та виділити із міністерства фінансів окрему організаційно-правову структуру обслуговування та управління державним боргом із більшими аніж в межах міністерства повноваженнями. Отже, як можна зрозуміти історія має безліч прикладів регулювання державної заборгованості різними методами. Державний борг явище вже звичне, а тому і операції та різноманітні маніпуляції, до яких вдаються уряди, стають дедалі різноманітнішим.

1. 2. 3.

6. 7. 8.

Список використаної літератури: Н.Чуба. Польський досвід управління державним боргом// ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. Серія екон. 2008. Вип. 40. С.354-359 Міщенко О. Державний борг : історія та наслідки//Студентські наукові студії 2000.-вип.3.-ст.80-84 Дудченко В. Ю. Зарубіжна практика регулювання державного боргу// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. – 2007. – № 786. – С. 109-113. Макар, О. П. Світовий досвід управління державним боргом і перспективи його застосування в Україні [Текст] / О. П. Макар // Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. - 2012. - № 10. - С. 54-57 Евростат[Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_PUBLIC/2-24102012-AP/EN/224102012-AP-EN.PDF Міністерство фінансів Польщі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL http://www.mf.gov.pl/web/wp/strona-glowna Poland's debt trumps Germany's and America's [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL http://www.economist.com/blogs/easternapproaches/2012/02/well-donewarsaw Trading Economics[Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL http://www.tradingeconomics.com/

139

Влияние иностранной валюты на становление Российской денежной единицы Бубенщиков Евгений Владимирович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Боев Дмитрий Витальевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Тетиора Сергей Юрьевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Изначально вся страна пользовалась иностранной валютой. В большинстве случаев арабской валютой – дирхамом. Также использовались обычные раковины моллюсков. Первые попытки наладить производство собственной валюты у князей Руси уже были в 10-м веке. Тогда во главе государства стоял Владимир Святославович. После принятия христианства Русью не был сюрпризом тот факт, что на монетах был, присутствовал лик Иисуса Христа. Монеты того времени назывались в честь Великих Князей – Владимира, Ярополка, Святослава. После происходит не совсем ясный исторический промежуток времени, примерно до конца 11-го века, когда в качестве денег страна использовала серебряные болванки. Через полвека на рынках начали использовать гривны, специализированные нормированные слитки. Их части назвали рублями. Название прижилось и к современной валюте. Рубль использовался не только на территории Руси, Российской империи, РСФСР, Советского Союза, Российской Федерации, но и на территории Великого княжества Литовского, Латвии, Украины, Таджикистана. Для начала разберемся в происхождении слова “рубль”.

Есть много

разных версий и большинство из них сходятся в общем родстве к слову “рубить”, “обрубок”, “затычка”. К 1316 году на бумаге уже вплотную использовалось как замена гривне, которая, кстати, весила 196 грамм.

140

Так же существует теория о том, что “рубль” имеет родство с “рупией”, которая, кстати, переводится как серебро. Есть версия, где также задействована рубка гривны, но акцентируется внимание на количество отрубленных частей, а не на сам факт рубки. Гривна могла делиться на четыре промежутка, четыре части, четыре рубля. Здесь проводится аналогия с арабским слово “рубЪ”, что в переводе означает “четвертина, одна четвертая”. Есть версия, относящаяся к методу изготовки рубля, в которой он отливался в двух половинках, вследствие чего на ребре появлялся зазубренный шов или рубец. “РУБ”ец. Исходя из этой теории, рубль есть просто слиток с рубцом, швом.

Рисунок 1. Гривна, которая делилась на рубли Доподлинно неизвестно отношение рубля и гривны. Возможно, оно менялось от времени к времени. Или, в случае с постоянным отношением, рубль представлял собой способ оплаты товаров с соизмеримо малой стоимостью. Предполагалось, что рубль и был равен гривне, что в переводе составляет около 5-ой части килограмма серебра или половине, то есть одной 141

десятой. Постепенно, к 15-ому веку рубль стал не мерой веса серебра, а денежной единицей, состоящей из большего числа еще незначительных частей валюты. Ко времени самостоятельной денежной чеканки, на Руси было несколько денежных единиц. Был рубль, состоящий из денег. Были полушки и пулы. Пулы применялись при самых незначительных операциях, а их стоимость варьировалась от 1/60 до 1/72 денги. Были

полтины и алтыны. Были

полуполтины и четверти. Известен факт любви Алексея Михайловича

раздаче народу свертков, начиненных мелкой монетой, в общем числе содержащую более крупную единицу.

Рисунок 2. Денежные меры Рубль, в более привычном понимании, благодаря различным денежным реформам предшественников, был уже наблюдаем в петровское время. Это была монета в 28 грамм, с содержанием серебра в 25 грамм, после смерти 142

императора снизилось до 18 грамм. Примерно в то же время началось производство бумажных рублей. При Екатерине I был замечен факт того, что медные рубли были переняты у Шведских «плат» и имели квадратную форму. Советский рубль начал свое существование в 1919 году и был примерно равен 0,987412 граммам золота, но из-за невозможности обмена это было лишь формальное сравнение. Билет банка России начал свое существование с отмены полномочий банка СССР в 1993 году. Нынешние бумажные рубли хранят на себе изображения городов Российской федерации, на “твердых” рублях изображен герб Российской федерации. Рубль успел прожить очень интересную жизнь, начиная от серебряных слитков весом в 200 грамм и монет, различных по номиналу, цвету, размеру и форме, а иногда и ракушек, до изящных купюр и привычных, можно даже сказать логичных в своей простоте деления монет. Список использованной литературы: 1. Спасский И.Г. Русская монетная система. Место и значение русской монетной системы в мировом денежном хозяйстве. — Л., 1962. 2. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В четырех томах / Пер. с нем. и доп. члена-кор. АН СССР О. Н. Трубачева / Под ред. проф. Б. А. Ларина. — 2-е изд., стереотипное. — М.: Прогресс, 1986—87.

143

Влияние человеческого и иных факторов на особенности национальной кухни разных стран мира Краев Артем Евгеньевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Рудаева Наталия Александровна, студентка 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Жгилев Данил Юрьевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Мир полон примеров, когда обычная ошибка, человеческая лень, или иные стечения обстоятельств, стали причиной появления выдающихся изобретений, подтверждений, казалось бы, совсем уж невероятных теорий... Или блюд. Рассмотрим несколько примеров.

Рисунок 1 . Сыр Сыр – один древнейших продуктов питания. Предположительно возник в процессе перехода молока в сырные головы, в котором использовались сычужные ферменты, иначе сычуга, животных. Время появления такого продукта, как сыр доподлинно не известно. Тем не менее, наиболее ранние свидетельства о применении сыра или его добыче датируются уже пятью тысячами лет до нашей эры, на местах, где сейчас расположена

современная

Польша.

Там

были

обнаружены

сита

молекулярными следами молочных жиров. В теории сроки начала изготовления сыра сопоставимы с периодом одомашнивания овец, что происходило восемь 144

тысячелетий назад. Легенды о происхождении идут одновременно с территорий Ближнего Востока, Европы, Сахары. Но из общего числа легенд наибольшее количество вариаций имеет та, в которой арабские кочевники после долгого перехода по пустыне обнаружили в своих бурдюках вместо ожидаемого молока сыворотку, творог и нечто, отдаленно напоминающее сыр. Объяснялось это тем, что под воздействием давления, жары, постоянных помешивании внутри емкостей и сычужных ферментов (ведь емкости для хранений молока, как и многое другое, были сделаны из шкур и внутренних органов животных, в данном случае предположительно овец) молоко свернулось. Однако со стороны античной Греции ведется повествование о некоем герое Аристеусе, владевшем секретами сыроварения еще до тех времен, как греки могли делать вино. По свидетельству римлян, это предприятие было очень сложным и затратным и посему изготавливалось за пределами Древнего Рима. Наиболее ценные иностранные сорта доставлялись в страну для элитарного слоя. Россия допетровского периода производила сыр “сырым” рецептом, без термической обработки. С восхождением же на престол Петра I в Империи появились иностранные сорта сыра.

Рисунок 2. Сюрстрёмминг Сюрстрёмминг – национальный продукт родом из Швеции. На родине является деликатесом, в ином другом месте может показаться попыткой отравления. Все дело в способе приготовления и обработки рыбы. 145

Выловленная и выпотрошенная, за исключением аппендикса, где содержатся ферменты, необходимые для размягчения мяса, и икры для вкуса, сельдь укладывается по бочкам с соляным раствором. По истечению нескольких дней раствор удаляет кровь и жир. После процедура повторяется в бочке с раствором с меньшим содержанием соли. Время повторной процедуры изменено от нескольких дней до нескольких месяцев. По их истечению рыба фасуется в банки, но продолжает киснуть. Успех партии зависит от конечного содержания тузлука и температуры хранения. Во время окисления образуются пропионовые, масляные, уксусные кислоты. Ко всему прочему образуется сероводород, причем в больших количествах. Поэтому в банках скапливается большое количество газов и открывать их стоит или вне дома, или под водой. Как же появился подобный продукт? Закваска пищи - один из первых способов консервации. Во время войны шведов и немцев возникли перебои с поставками соли. Из-за возникшего дефицита рыба засаливалась при меньшем ее количестве. Пища начинала бродить, но в условиях войны и голода неприхотливый солдат не выбирал и пробовал то, что было. И к его удивлению, опробованная еда отнюдь не напоминала «тухлятину», более того, рыба не протухла, она прокисла. Позже, после войны, бедняки, узнавшие новый метод консервации, экономили на соли, которая стоила не дешево даже не в военное время, а мир получил еще один деликатес. Последние, но не по значимости, примеры находчивости поваров. Последующие продукты появились на свет благодаря смекалке и легкой меркантильности их создателей. Пьетро Ферреро, опоздав в кондитерскую, обнаружил растаявшие сладости. Дабы продать хоть что-то, он решил намазать полученную массу на хлеб.… В тот же момент он стал изобретателем всем известной пасты Nutella. Некий

Петренко, начальник

кондитерского

цеха, обнаружил,

что

работники забыли убрать в холодильные камеры взбитые яичные белки. Им

146

было принято решение довольствоваться тем, что имеется. Так появились хрустящие коржи. Моряки, перевозившие португальское вино, попавшие в штиль на экваторе и не сумевшие продать испортившийся продукт, были вынуждены вести его опять в Европу. Позже было обнаружено, что вино не только не испортилось, но и приобрело изысканный карамельно-ореховый привкус, визитную карточку Мадеры. Портвейн появился благодаря находчивым перевозчикам вина из той же Португалии. Дабы вино не испортилось, в него добавили бренди. Печенье с шоколадной крошкой появились, потому что у некой Рут Уэйкфилд не оказалось под рукой шоколадной глазури. Рут, не поспевая к ужину гостей, решила добавить лежавшую неподалёку плитку полусладкого шоколада. К её удивлению, шоколад не расплавился. Партия была бы забракована, если бы миссис Уэйкфилд не попробовала полученный продукт. Выпечка очень понравилась повару. Не надо бояться экспериментировать. Продуктов, как и условий приготовления, множество. Комбинаций еще больше. И не все результаты известны. Список использованной литературы: 1. Монтанари, Массимо. Голод и изобилие. Как питались европейцы. — СПб.: Alexandria, 2008. 2. Поваренное искусство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

147

Кавалерідзе Іван Петрович – український скульптор грузинського походження Мікеладзе Наталія Гелаївна, асистент викладача кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університетцу імені Юрія Кондратюка Анотація: у статті досліджуються основні періоди життя І.П. Кавалерідзе, вивчаються його скульптурні твори, які вплинули на подальший стилістичний розвиток української скульптури Анотация: в статье исследуются основне периоды жизни И.П.Кавалеридзе, изучаются его скульптурне произведения, которые повиляли на дальнейшее стилистическое развитие украинской скульптуры Аnnotation: the article studies the main period of life I. Kavaleridze, studied his sculptural works that wagged the further development of Ukrainian stylistic sculpture Ключові слова : Грузія, Україна, скульптура, Кавалерідзе Іван Петрович Ключевые слова : Грузия, Украина, скульптура, Кавалеридзе Иван Петрович Keywords: Georgia, Ukraine, sculpture, Ivan Kavaleridze. У даному дослідженні ми розглянемо питання впливу грузинського мистецтва на українську культуру. Такий представник грузинського мистецтва в Україні , як Кавалерідзе Іван Петрович, здійснив значущий вплив на розвиток грузинсько-українських мистецько-культурних взаємовідносин на українське мистецтво і культуру в цілому. Баканідзе О. А. у своїх роботах «Грузинсько-українські літературномистецькі взаємини» , «Україна і Грузія: точки перетину», приділяє увагу постаті І.П. Кавалерідзе та його внеску у подальший розвиток української скульптури [1-2]. В дослідженнях С. Зінич, Л. Донець, Н. Капельгородської, А. Німенко, Е. Константінова

та інших розкривається його багатогранна

особистість [6, с. 31]. 148

Метою

дослідження

вивчення

творчості

І.П.

Кавалерідзе,

як

представника грузинської культури в Україні. Самобутні шляхи долав у кіно талановитий скульптор, сценарист, кінорежисер, драматург та прозаїк, і в кожній галузі — художник-мислитель, оригінальний творець, народний артист України Іван Петрович Кавалерідзе (1887—1978). Олесь Гончар порівнював Івана Кавалерідзе з титанами Відродження і писав: «Замість тоталітарних пам'ятників зійдуть на п'єдестали справжні художні шедеври, що їх свого часу пропонували Олександр Архипенко та Іван Кавалерідзе» [1, с. 80] Кавалерідзе одним з перших в українському кіномистецтві звернувся до історичних фільмів. Йому належать перші радянські кіноопери. Він зняв перший український звуковий художній фільм. Його творчі пошуки залишили слід не тільки у духовній культурі українського народу, а і завоювали право життя в культурі всього світу [2, с. 25]. 1899 року, після трьох років навчання, Івана забрав до Києва дядько, художник і археолог, хранитель скіфського відділу Київського археологічного музею Сергій Мазаракі. Він добре знав І.Рєпіна, приятелював з А.Куїнджі, в його домі часто бували артисти Київського оперного театру, художники С.Васильківський,

Ф.Красицький,

П.Мартинович,

С.Світославський,

І.Селезньов, О.Сластьон, І.Труш. Творча атмосфера в домі Сергія Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захоплень юнака. У Києві Кавалерідзе спочатку понад шість років навчався у приватній гімназії Валькера, яку змушений був залишити через переслідування поліцією за участь у студентських заворушеннях 1905 року. 1906 року Кавалерідзе вступає до Київського художнього училища в клас архітектури,

потім

переходить

клас

ліплення

скульптора

Федора

Балавенського [7, с. 5]. У 1909—1910 роках Кавалерідзе навчається у Петербурзькій Академії мистецтв.

149

В 1910 році Іван Кавалерідзе стажується у Парижі в майстерні відомого скульптора Н. Аронсона. Кавалерідзе знайомиться з багатьма діячами культури Франції, відвідує майстерню славетного скульптора Огюста Родена. Через деякий час повернувся до Києва [8, с. 15] На серйозному конкурсі пам’ятника княгині Ользі, оголошеному Військово-історичним товариством, до якого був причетний сам цар, 24-літній юнак зайняв перше місце [4, с. 1]. У авторському проекті Ольга була зображена з мечем і мала досить войовничий вигляд. Митрополит Флавіан зажадав забрати меч і покласти праву руку на груди, де, на його думку, мав був хрест. [8]. За задумом автора фігури пам'ятника повинні були відлити з бронзи, але і тоді грошей не вистачало. Вирішили побудувати тимчасовий пам'ятник зі світлого залізобетону з додаванням мармурової крихти. [7 , с. 5 ]. Уздовж Володимирського проїзду в 1909 році було прийняте рішення відтворити «Історичний шлях», тобто прокласти грандіозну алею, яка б складалася з пам'ятників видатним діячам вітчизняної історії — князю Олегу, княгині Ользі, Святославу, Володимиру Великому, Ярославу Мудрому, Нестору Літописцю. «Первістком» цього гігантського проекту став пам'ятник княгині Ользі, апостолу Андрію Первозданному, рівноапостольним Кирилові і Мефодію. Офіційне відкриття відбулося 4 вересня 1911 року [1, с.82 ]. З 1911 по 1915 рік Кавалерідзе створює скульптури «Святослав у бою», «Борис Годунов», «Хокеїст», портрети Я. Протазанова, О.Волкова, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Мусоргського та інші [6, с. 45 ]. У 1915 році під час 1-ї світової війни Кавалерідзе був мобілізований у діючу армію. У 1923 році у тодішній столиці України Харкові оголосили конкурс проектів на пам'ятник знаменитому революціонеру Артему. Боротись за участь у спорудженні першого радянського монумента на Донбасі зголосилося 83 скульптори. Першу премію не дали нікому, а другу одержав 36-літній Іван Кавалерідзе. [8, с. 15 ] 150

За задумом скульптора-новатора 15-метрова статуя революціонера повинна була стати втіленням нової епохи. Монумент він назвав «Слава праці». В обраному для пам'ятника матеріалі, залізо символізувало силу, а бетон — стійкість. Для роботи над пам'ятником він переїздить до Харкова і влаштовується художником у видавництво «Комуніст» [5, с. 2]. У 1926 році Кавалерідзе створює свій знаменитий пам'ятник — гігантську 30- метрову скульптуру Артема в стилі конструктивізму, яку встановили на високій горі в Славяногорську (дод. Е, мал.15). Ця робота одночасно є пам'ятником безкорисливого служіння мистецтву [2, с. 4]. У 1944—1948 роках Кавалерідзе — старший науковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР, створює скульптури «Григорій Сковорода», «Козак на коні», «Святослав», пам'ятники Дзержинському та Леніну та ін. У 1949—1957 роках створює портрети І.Павлова, Л.Толстого, М.Горького, Ф.Шаляпіна, скульптури «Кобзар», «А.Бучма в ролі Задорожного» та ін. У 1957—1962 роках Кавалерідзе — режисер Київської кіностудії ім. О.Довженка. Паралельно, як скульптор, створює

пам'ятник

Б.Хмельницькому

Кобеляках,

скульптури

«М.Кропивницький», «Тарас Шевченко на засланні» [8, с. 24]. 1962 року відбулася персональна виставка творів І.Кавалерідзе. Наступного року Іван Кавалерідзе потрапив у чорну смугу звинувачень — «кубіст» і «абстракціоніст», « не наш». За наказом запопадливих чиновників за одну ніч знищили його пам'ятник Шевченку в Сумах. Сценарії Кавалерідзе перестали включати в плани кіностудій. Деякі друзі забули дорогу до його гостинного дому [6, с. 12] 1969 року Кавалерідзе присвоєно звання народного артиста України. Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковому кладовищі. У 1987 році світова громадськість відзначила 100-річчя з дня народження Кавалерідзе за календарем ЮНЕСКО. Метою цього святкування в першу чергу 151

був намір повернути спадщину великого майстра народові. В с. Новопетрівці, де народився Кавалерідзе, було відкрито художньо-меморіальний музей, 1989 року — галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, 1991 року — музей-майстерню у Києві, на Андріївському узвозі [4,с. 3]. У 1997 році, до 110річчя з дня народження Івана Кавалерідзе, було відновлено найпершу його конкурсну роботу, яку знищували двічі. Спочатку в 1919 році фігуру княгині роздробили на 17 брил. Інші фігури зашили дошками, а на місце Ольги поставили убоге погруддя Кобзаря [4, с. 4 ]. А у 1923 році пам'ятник зовсім зник. Але історія зайвий раз довела той факт, що справжні цінності не піддаються впливу моди і самодурству політиків. Тепер він відроджений красується, як біломармуровий символ української державності, освіти й духовності. Адже творчі пошуки Кавалерідзе залишили помітний слід у кожній із галузей, які освоював цей Майстер. Його реалістичне мистецтво завоювало право на довге життя в культурі українського народу, та й у культурі всього світу [1, с.85]. Іван Кавалерідзе зробив великий внесок у розвиток українського мистецтва. Його твори знаходяться на вулицях багатьох міст України, вони є яскравим прикладом українського кубізму в скульптурі.

1. 2.

4. 5.

Список використаної літератури: Баканідзе О. А. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини/ О.Баканідзе - К.: Дніпро, 1984.- 221 с. Баканідзе О. А. Україна і Грузія: точки перетину / О. Баканідзе [Електронний ресурс]: Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. Наукова періодика України. Режим доступу до статті: http://archive.nbuv.gov.ua Брокгауз Ф. Энциклопедический словарь / Ф. Брокгауз, И. Ефрон. [Електронний ресурс]: Грузинское искусство режим доступу : http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron Всеукраинское общественное объединение «Георгия» - [Електронний ресурс] : http://iberieli.org/iberieli/ansambl-iberieli-ua/ Гресь Є.Б. Українська культура, як баланс між європейськими та неєвропейськими чинниками Світової історії - [Електронний ресурс] /Є.Б. Гресь // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. Наукова періодика України. Режим доступу до статті: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pkl/2009_25/Gres_Je.B.pdf6. 152

6. Зінич С.Г. Іван Кавалерідзе : скульптор, кінорежисер і театральний діяч, народний артист УРСР / С. Г. Зінич, Н. М. Капельгородська - К. : Мистецтво, 1971. - 184 стр. + 13 арк. іл. - Майстри сцени та екрана . 7. Константинова Е. Зигзаги судьбы Ивана Кавалеридзе / Е. Константинова. – [Електронний ресурс] - Зеркало Недели № 12 (641) 31 марта — 6 апреля 2007 – Режим доступу до статті : http://www.interesniy.kiev.ua 8. Німенко А. Кавалерідзе - скульптор / А. В. Німенко - К. : Мистецтво, 1967. - 53 с. + 22 арк. іл.

153

Традиційний принцип пропорційної побудови християнських храмів Нешта Ольга Леонідівна, провідний архітектор відділу історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська» Виявлення пропорційної закономірності в об’ємно-просторовому та планувальному вирішенні споруди свідчить про стале використання певного принципу побудови. Існуючі методи пропорційного аналізу в архітектурі визначають співвідношення частин споруди до цілого, ширини приміщення до його довжини,модульні та інші розмірні взаємозалежності. Таким чином, різні дослідники можуть визначити різні співвідношення в одній споруді, і це лише стверджуватиме застосування пропорцій в процесі будівництва. Традиція храмобудування передавалась усним шляхом та підкріплювалась практикою в ремісничих

артілях. Мало відомостей збереглось щодо

будівельного процесу, незначна кількість інструментів, та їх простота свідчить на користь володіння майстрами елементарними знаннями геометрії та свідомого застосування їх для побудови прямих кутів стін. Наразі пам’ятки, що зберегли в собі автентичну матеріальну структуру розкривають інформацію про будівельний матеріал, конструктивні прийоми, декоративне оздоблення але процес зведення споруди, принцип формоутворення, пропорційні залежності в основі розмітки плану залишаються мало дослідженими [4]. На початку XIX ст. у Лондоні вийшла друком публікація священика, члена товариства антикварів, головного бібліотекаря університету Кембриджа Томаса Керіха «Про використання в сакральнійархітектурі середньовіччя містичної фігури, що називається риб’ячий пузир (Vesica Piscis)».[5] Мова йде про геометричну фігуру, що утворюється внаслідок перетину двох кіл з однаковим діаметром (Рис.1).

154

Рисунок 1. Пропорційні співвідношення в середині фігури VesicaPiscis Томас

Керіх

відмітив

значний

вплив

геометричної

фігури

на

формоутворення будь-яких речей, що мають сакральне призначення з часів встановлення християнства. Хоча цю фігуру знали ще митці Давнього Єгипту, назву Vesica Piscis їй дав Альбрехт Дюрер на початку шістнадцятого століття. За допомогою фігури Vesica Piscis можна побудувати рівносторонній трикутник та прямокутник з ірраціональними співвідношеннями √2,√3,√5. Трикутник став основною геометричною фігурою в дослідженнях пропорцій в архітектурі

Л. Мьоньє.

[6].

Ірраціональними

співвідношеннями

√2,√3,√5найчастіше визначають гармонійні пропорції в архітектурі. Основою

пропорційної

побудови

дослідженнях

Т. Керіха

стає

геометрична фігура Vesica Piscis. Простежуючи її вплив на сакральне мистецтво та повсюдне використання закладених в ній співвідношень: від іконографічних зображень, елементів розпису в храмах, побудови арок, вікон до планувальної побудови споруди в загалом, Т. Керіх називає цю фігуру містичною. Застосування Vesica Piscis в планувальній структурі автор простежує в храмах від Латеранської базиліки (324) та старого собору Св. Петра в Римі(360) до Батського абатства (1495-1611). Т Керіх відзначив, що чим старша споруда, тим простіше застосований принцип Vesica Piscis в її планувальній

структурі.

Це

свідчить

про

свідоме

використання

ранньохристиянському храмобудуванні певної традиції об’ємно-планувальної побудови, що визначала габаритні розміри храму та окремі елементи споруди (рис.2).

155

Рисунок 2. Пропорційна побудова арок Солберійскього собору та церкви Темпл у Лондоні за Т. Керіхом Перші храми Київської Русі успадкували цю традицію від візантійських майстрів. Згодом, внаслідок активного переселення людей із центральносхідних земель Київської Русі у ХІІІ ст. багато будівельних артілей перемістилось до Галичини та Карпат.[Гошко Ю.Г., Кіщук Т.П., Могитич І.Р., Федака П.М. Народна архітектура Українських КарпатXV-XXст.- К.:Наукова думка,1987.-271с.:іл.,с.7]Вагомий внесок в дослідження пропорційної побудови Давньоруських храмів зробив К. Афанас’єв [1]. Результати досліджень К. Афанас’єва важливі перш за все тим, що його геометричний метод пропорціонування поєднується із процесом зведення споруди. Власною методикою геометричного аналізу пропорційності К. Афанас’єв розкриває багато закономірностей в планах та розрізах відомих пам’яток Київської Русі, в той же час окремо намагається простежити спільні риси і в давньоєгипетському та

середньовічному

Європейському

зодчестві.

За

думкою

автора,

середньовічний зодчий хоча і відміряв всі співрозмірності своєї будови досить чітко, все ж таки не прагнув до точної побудови, архітектурна форма виходила за допомогою простих геометричних прийомів. Важливим для даного дослідження

посилання

К. Афанас’єва

на

доповідь

архітектора

М. А. Чхіквадзе в 1945 році на засіданні сектора історії архітектури Інституту історії мистецтв АН СССР. М. Чхіквадзе знайшов символічну схему 156

чотирилисткової розетки на стіні одного із давніх грузинських храмів, на її основі виконав геометричний аналіз побудови форм ряду грузинських храмів. Цю роботу згодом продовжила К. Желоховцева [2], розвинувши типову схему побудови планів хрестовокупольних храмів (Рис.3).

Рисунок 3. Типова схема побудови підкупольного простору храму за К. Желоховцевою В

збережених

пам’ятках

українського

народного

храмобудування

простежується спадкоємна традиція. Багатовікова проста народна мудрість зведення храмів почала втрачатись в ХІХ столітті після заборони Святішого Синоду Російської православної церкви будувати храми «в малороссийском вкусе». З того часу все більше церков споруджувались за офіційно схваленими проектами в загальноімперській стилістиці. Традиційна дерев’яна церква помітно відрізняється від церкви спорудженої за проектом. Насамперед ця різниця виходить із планувальної структури. Отже, простежимо шлях створення квадрату центральної нави традиційної дерев’яної церкви. Спочатку прокладалась вісь, що була орієнтована на точку сходу сонця, як зазначено вище. Далі на вісі обирався центр, точка з якого виводилося коло діаметром, що дорівнює довжині центральної нави. Точки перетину цього кола з віссю є центрами кіл з таким самим діаметром. Тобто наступні кола на вісі утворюються за принципом Vesica Piscis.

157

Щоб провести перпендикулярну лінію до основної вісі від точок перетину центрального кола з віссю відкладається радіус для зручності приймаємо його рівним діаметру центрального кола. Далі на точках перетину перпендикулярної вісі з центральним колом відкладаються ще два кола з діаметром рівним попереднім. Таким чином отримуємо чотирилисткову розетку. Наступним етапом з'єднаємо точки перетину крайніх кіл прямими лініями і отримаємо квадрат розмітки центральної кліті. На цьому етапі вже можна простежити залежність розміру діагоналі центральної нави від її довжини. Ці два розміри є основними в побудові всього плану та об'єму церкви Виявлена розетка, що утворюється перетином кіл з однаковим діаметром (D1), допомагає побудувати описаний квадрат навколо центрального кола, діагональ якого є одночасно діаметром другого кола (D2). Ці два розміри є вихідними для побудови традиційного храму, як в плані так і у висотних розмірах. Це принципова схема побудови центральної кліті традиційного храму (рис.4). За

результатом

даного

дослідження

побудова

центральної

нави

утворюється з правильного квадрату розмітки і кілки забивали у землю по кутам цього квадрата. Подовження чи розширення центральної нави утворювалось за рахунок різностороннього розташування брусів. Розміри бабинця та вівтаря утворювалися відкладанням мотузки, що дорівнює діагоналі квадрату розмітки або (D2) від середини стіни центральної нави чи від окреслення другого кола (D2). Важливо зазначити, що цей вихідний розмір дорівнює діагоналі квадрату розмітки і вимірюється від кілків розмітки, тож тільки в тих випадках, коли стіни відкладались назовні від кілків розмітки, цей розмір буде дорівнювати внутрішній діагоналі центрального зрубу [3].

158

Рисунок 4. Принципова схема побудови української тризрубної дерев’яної церкви Отже, принцип пропорційної побудови храму - це, перш за все, практична формула зведення споруди. В основі якої лежать прості геометричні правила побудови прямих кутів та паралельних стін. Часто ці геометричні побудови зустрічаються в елементах декору: різьбленні, кам’яній пластиці, орнаментах. Християнська парадигма визначала символічне архітектурне формотворення храму.

Традицію

планувально-просторової

побудови

тривалий

час

підтримували будівельні артілі та на сьогоднішній день вона вже повністю втрачена, адже сучасний будівельний процес розділив традиційну роботу зодчого на архітектурну, конструктивну та будівельну, що виконують різні спеціалісти. Виявлення давньої традиції храмобудування важливо для поглиблення знань в історії та теорії архітектури так і для відродження в сучасному проектуванні та зведенні храмів. Список використаної літератури: 1. Афанасьев К. Н. Построение архитектурной формы древнерусскими зодчими.-М. : Издательство Академии наук СССР, 1961.- 271с.

159

2. Желоховцева Е.Ф. Геометрическиеструктуры в архитектуре и живописи ДревнейРуси// Естественнонаучныезнания в ДревнейРуси.- М.: Наука, 1980, с.23-63 3. Нешта О.Л. Пропорціонування деревяних храмів Західної України// Дослідницькі та науково-методичні праці, К.: Українська академія Мистецтва, випуск 19, 2012.-с.303-317 4. Оустерхаут Роберт. Византийские строители / Пер. Л. А. Беляев; редакция и комментарии: Л. А. Беляев, Г. Ю. Ивакин. – Киев – Москва: «КОРВИН ПРЕСС», 2005. – 332 с. 5. Kerrich T. Observations on the use of the mysterious figure, called Vesica Piscis, in the Architecture of the Middle Ages, and in Gothic Architecture, Archaeologia 19 (1821) pp.353–368 6. Louis Meunié L’Architecture et la géométrie: Symmetries et rythmes harmoniques.-Paris, Vincent, Fréalet Cie, 1968, p.96.

160

Особенности экономической оценки особо охраняемых природных территорий Сатбаева Г.С., к.э.н., и.о. доцента кафедры «экономика природопользования» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова, г.Алматы Несколько десятилетий назад мировому сообществу стало понятно, что происходит

интенсивное сокращение площадей естественных экосистем и

увеличивается количество исчезающих видов, то есть природа не способна конкурировать с экономическими интересами общества. Именно тогда экологи и экономисты объединились, чтобы определить количество и оценить экономическую ценность «экологических услуг», предоставленных видами и естественными свойствами окружающей среды. Под экосистемными (экологическими) услугами понимаются которые люди извлекают из экосистем. Эксперты различают

выгоды,

следующие

категории экологических услуг: - обеспечивающие услуги — ресурсы, непосредственно эксплуатируемые человеком,

например,

продовольствие,

вода,

сырьевые

материалы,

лекарственные ресурсы; -

поддерживающие

услуги

—

процессы,

косвенным

образом

обеспечивающие возможность эксплуатации природных ресурсов, например, первичная продукция, опыление; - регулирующие услуги — естественные механизмы, обеспечивающие регулирование

климата,

круговорот

биогенных

элементов

воды,

регулирование численности вредителей, предотвращение наводнений и т.д.; - культурные услуги — блага, получаемые людьми от использования естественной окружающей среды в рекреационных, культурных и духовных целях. Международный проект «Экономика экосистем и биоразнообразия» ТЕЕВ (The Economics of Ecosystems and Biodiversity) стал первым масштабным шагом в области интеграции оценки экосистемных услуг в экономику развитых стран. Проект осуществляется с 2007 г. в рамках Евросоюза и представляет 161

собой

глобальное исследование, которое базируется на расчетах выгод,

получаемых

глобальной

экономикой

от

биоразнообразия,

определении

издержек от его потери и отказа от принятия защитных мер по сравнению с эффективным природопользованием [1]. Ученые экономисты-экологи привели неоспоримые доказательства того, что экосистемные функции и связанные с ними услуги являются основой жизнеобеспечения

человека

необходимым

условием

долгосрочного

устойчивого развития общества и экономики. При этом качество и объем экосистемных услуг определяются состоянием естественных экологических систем, а основу устойчивости и эффективности экосистемных функций составляет природное биологическое разнообразие, поэтому для поддержания экосистемных услуг необходимо его полноценное сохранение. Лучше всего естественные экологические системы сохраняются на особо охраняемых природных территориях (ООПТ), поэтому расчеты экономической оценки экологических услуг на ООПТ представляют наибольший интерес. Экосистемный подход к экономической оценке был принят на пятой конференции сторон Конвенции по биоразнообразию (2000 г., Найроби). Данный подход рассматривается как стратегия комплексного управления земельными, водными и живыми ресурсами, направленная на их охрану и устойчивое использование на основе принципа справедливости. Практически в нем сбалансированы три задачи Конвенции: охрана, устойчивое использование, честное и справедливое разделение выгод, приобретаемых в результате использования генетических ресурсов [2]. В целях экономической оценки экосистемных услуг выделяют четыре этапа: идентификация экосистемной услуги; определение ее экономической ценности; определение получателя выгод от услуги и формирование механизма платежей (компенсации) за экоуслуги. Чем выше экономическая ценность природных объектов, тем больше вероятность, что принятые экономические решения,

воплощенные

различных

проектах

программах,

будут

экологосбалансированными, учитывать интересы охраны среды и экономии 162

природных ресурсов. Природа будет по-прежнему деградировать, если экономисты не будут в более полной мере отражать ее ценность в анализе и разработке экономической политики. Ценность ООПТ складывается из прямой стоимости использования, косвенной стоимости использования, стоимости отложенной альтернативы и стоимости

существования.

Наилучшим

образом

экономической

оценке

поддается прямая стоимость использования, которая складывается из оценки стоимости ресурсов и их устойчивого использования. Если рассмотреть составляющие прямой стоимости ООПТ, то к ним относятся:

стоимость

древесины (санитарные рубки); стоимость побочных продуктов (грибов ягод и пр.); стоимость лекарственных растений; стоимость устойчивой охоты и рыболовства, рекреационной деятельности,

туризма. Другими словами,

ценность прямого использования, которую также называют ценностью извлечения,

потребительской

или

структурной

ценностью,

образуется

товарами, которые можно извлечь, потребить или напрямую использовать. Помимо товаров, потребляемых напрямую, ценность прямого использования может и не быть связанной с потреблением. Например, туристы, посещающие национальный природный парк, получают ценность прямого использования, но на самом деле не «потребляют» каких-либо природных ресурсов. Эти выгоды реальны, их можно измерить, они имеют стоимостное выражение. Экономисты называют такое потребление неконкурентным, и относят такие товары к категории общественных благ. Потребительскую

ценность

измерить

не

трудно,

так

как

здесь

присутствует наблюдаемое количество продуктов, цены на которые также известны. Ценность, не связанную с потреблением, измерить сложнее, так как количество и цена могут быть ненаблюдаемыми. Косвенная стоимость использования ООПТ - показатель возможных выгод включает в себя: связывание углекислого газа (смягчение парникового эффекта.);

водорегулирующие

функции

(защита

от

наводнений);

163

предотвращение эрозии почв; сохранение здоровья населения во время отдыха на территории ООПТ. Ценность косвенного использования (ценность, не предполагающая извлечения, или функциональная ценность) формируется услугами, которые предоставляет окружающая среда.

Например, водно-болотные угодья

фильтруют воду, благодаря чему улучшается качество воды вниз по течению, а национальные парки предоставляют возможности для отдыха.

Эти услуги

имеют ценность, однако измерить ее гораздо труднее, чем ценность прямого использования [3]. Стоимость

существования

обычно

нельзя

оценить

помощью

стоимостных показателей, полученных посредством рыночных цен, поскольку не существует какого-либо рынка, оценивающего эстетические аспекты: ценность природы самой по себе, эстетическая ценность природы для человека, долг по сохранению природы перед будущими поколениями и т.д. В настоящее время существуют такие методы оценки, как метод субъективных оценок (готовность

платить);

метод

гедонистического

ценообразования;

метод

транспортно-путевых затрат (определение стоимостных или временных затрат на достижение населением места, интересующего его). В отличие от ценности использования, ценность неиспользования связана с теми экологическими выгодами, которые можно получить без использования окружающей среды, будь оно прямое или косвенное.

Нередко важнейшей

выгодой подобного рода является ценность существования - ценность, которую люди извлекают от осознания существования чего-либо, даже если они не предполагают когда-либо этим воспользоваться.

Например, люди видят

ценность в существовании снежного барса, даже если они никогда в жизни не увидят его, а, если он исчезнет, то многие испытают чувство утраты. Ценность неиспользования оценивать сложнее всего, так как по определению она не отражается в поведении людей, и потому не поддается отслеживанию. Стоимость

отложенной

альтернативы

связана

консервацией

биологического ресурса для возможного использования в будущем, поэтому ее 164

можно рассчитать, как сумму прямой и косвенной стоимости использования. Подобный вид ценности формируется, когда сохраняется возможность получить ценность прямого использования ( с извлечением или без него) в более поздние временные сроки. Важным представляется и окружающую

среду.

Здесь

экономический анализ воздействий на доминируют

два

подхода.

Во-первых,

используются традиционные критерии затрат и выгод, т.е. выгоды от определённых действий сравнивают со связанными с ними затратами, и на основании результата судят о целесообразности таких действий. Подобный подход, как правило, применяют для сопоставления нескольких вариантов и при этом важно

выявлять и рассчитывать стоимость воздействия на

окружающую среду. Например, анализ эффективности различных мер борьбы с загрязнением атмосферного воздуха и ожидаемых выгод для здоровья, который обеспечивает каждый вариант. Иногда традиционный

анализ затрат и выгод может оказаться

нецелесообразным или нежелательным или

стоимостное выражение выгодам

дать невозможно. В частности, некоторые природные ландшафты (территории) могут быть настолько уникальными, что появляется необходимость сохранить их любой ценой. В отдельных случаях могут иметь место неопределённость в отношении выгод от экологических товаров и услуг, или трудности в определении должного стоимостного выражения. В случае, если утрата таких товаров и услуг была бы необратимой, есть смысл остановиться на такой стратегии, которая минимизировала бы возможные потери из-за ущерба для окружающей среды, при условии, что её социальные издержки не будут слишком высокими. Подобный подход называют безопасным минимальным нормативом, а для анализа используется методика «затраты-эффективность», а не «затратывыгоды». Подход «затраты-эффективность» помогает определить наиболее эффективный способ решения задачи, однако

не показывает, будут ли

ожидаемые выгоды превышать издержки [4]. 165

Использование

прогрессивных

экономических

инструментов

регулирования природопользования актуально для Казахстана.

Экосистемы

Казахстана обеспечивают население широким разнообразием жизненно необходимых услуг, при этом существующие практики природопользования не всегда являются устойчивыми, и, во многих случаях, ведут к деградации экосистем. Кроме того,

большинство экосистемных услуг не получают

должного признания, или их ценность не демонстрируется с экономической точки зрения. Таким образом, нарастает потребность в механизмах, которые предоставляли бы стимулы для учета ценности экосистем в процессе принятия решений. Одним из таких механизмов, продвигаемых в странах Центральной Азии, являются Платежи за экосистемные услуги (ПЭУ). ПЭУ -

это экономический

инструмент, позволяющий

обеспечить

долгосрочное предоставление экосистемных услуг, который обеспечивает оценку и учет экологических издержек и прибыли. В случаях ограничения финансовых ресурсов ПЭУ может стать незаменимым инструментом решения сложных эколого-экономических проблем. Стратегическими направлениями организации по продвижению ПЭУ в Казахстане в ближайшие пять лет являются повышение осведомленности в области экосистемных услуг, увеличение количества местных практик и опыта в данной области, содействие развитию национальных политик и директив в этой сфере. Внедрение ПЭУ планируется на территории Каратауского заповедника. Проект «Сохранение биоразнообразия и комплексное бассейновое управление в долине реки Сырдарья Казахстана» имеет целью восстановление экологических систем бассейна реки Сырдарья и предусматривает создание новых охраняемых территорий, а также

внедрение различных форм

устойчивого землепользования в зонах, определенных в качестве важных экологических коридоров. При этом предполагается тесное сотрудничество с местными сообществами и неправительственными организациями в интересах обеспечения устойчивого использования экосистем и новых возможностей развития. 166

Список использованной литературы: 1. Экономика экосистем и биологического разнообразия для тех, кто определяет политику в стране и в мире. Отчет ЭЭБР. Печать (Вельзель+Хардт), Весселинг, Германия, 2009. 2. Конференция сторон Конвенции о биологическом разнообразии. Пятое совещание. UNEP/CBD/COP/5/23, Найроби, 15–26 мая 2000 г. 3. Бобылев С.Н., Захаров В.М. Экосистемные услуги и экономика. М.: ООО «Типография ЛЕВКО», Институт устойчивого развития/Центр экологической политики России, 2009. 4. Millennium Ecosystem Assessment. Ecosystems and Human Well-being // Synthesis Peport. — Island Press, Washington DC, 2005, P. 201-209.

167

Экологические проблемы нефтегазового сектора Казахстана Алтеева Н.К., старший преподаватель кафедры «экономика природопользования» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова г.Алматы В настоящее время высокий рост добычи и переработки нефти в масштабах мира приводят к тому, что уровень загрязнения окружающей среды нефтепродуктами приобретает глобальный характер. Не является исключением и Республика Казахстан. В сферу антропогенного освоения месторождений нефти и газа вовлекаются значительные территории республики. В результате происходит нарастающее ухудшение экологической обстановки. Практика показывает, что на протяжении многих десятилетий на нефтяных месторождениях Казахстана складывалась доминирующая сырьевая система

природопользования

экстремально

высокими

техногенными

нагрузками на окружающую среду. Несмотря на огромное политическое и экономическое значение развития нефтегазового сектора для Казахстана, сегодня важной задачей является выявление и решение многочисленных экологических проблем. Анализ существующей ситуации показывает, что предприятия нефтегазового сектора

были и остаются значительными

источниками экологической опасности для природной среды и населения. При этом экологический ущерб от их деятельности зачастую носит необратимый характер, последствия которого будет очень трудно исправить и, тем более, игнорировать в будущем. Процесс нефтегазодобычи

сопровождается не только увеличением

темпов изъятия невозобновимых природных ресурсов, но и внесением в окружающую среду вредных углеводородных загрязнителей, среди которых наибольшую опасность представляют сырая нефть, газовые конденсаты, нефтешламы, кислые гудроны и другие опасные вещества.

Результатом

является изменение химических и физико-химических свойств почвы, нарушение гидрологического режима территорий, обеднение и изменение

168

видового состава, структуры и продуктивности фитоценозов, сокращение пространственного размещения и численности популяций животных. Следует отметить, что в Казахстане идет процесс активного освоения новых

месторождений

углеводородного

сырья,

сопровождающихся

геологоразведочными, буровыми и строительными работами, прокладкой трубопроводов, дорог, ростом населенных пунктов, что, в свою очередь, характеризуется интенсивным антропогенным воздействием на все компоненты окружающей

среды.

Иными

словами,

все

технологические

процессы

нефтегазодобычи и сопутствующая ей деятельность являются потенциальными источниками загрязнения окружающей среды. Вокруг каждой буровой установки в радиусе 500-800 метров на 70-80% уничтожается растительность и почвенный покров, происходит на 40% загрязнение площадки нефтью, буровыми растворами и химреактивами. Замазученность почвы на некоторых нефтепромыслах достигает толщины до 10 метров [1]. Самым тяжелым и опасным по последствиям является загрязнение подземных и наземных пресных вод и загрязнение морской среды, как это имеет место в акватории Каспийского моря. В частности, образующийся при бурении скважин буровой шлам может содержать до 7,5% нефти и до 15% органических химических реагентов, применяемых в буровых растворах. На шельфе при разработке нефтяных месторождений даже при нормальном режиме добычи нефти каждая буровая установка выбрасывает в воду: нефти – 30 – 120 т, бурового шлама – 150 – 400 т, буровых выработок – 200 – 1000 т [2]. Статистические данные свидетельствуют, что на акваторию Каспия с речным стоком ежегодно поступает примерно 70-90 тыс. тонн нефтяных углеводородов. Высокая концентрация нефтепродуктов отмечается во всей морской толще, особенно в ее верхнем слое, причем следы нефти выявлены на площади более 800 кв. км вокруг морских буровых платформ . В

Казахстане

подвержен

наиболее

Прикаспийский

сильному

антропогенному

воздействию

нефтедобывающий регион, где насчитывается 169

более 4,3 млн. га нарушенных земель, включая 1,5 млн. га техногенных зон, 1,9 млн.

га

деградированных

пастбищ,

0,6

млн.

га

загрязненных

нефтепродуктами и 0,3 млн. га земель с радиоактивным загрязнением. Общая площадь нефтяного загрязнения в Западном Казахстане составляет 194 тыс. га, а объем разлитой нефти - более 5 млн. т. [3]. В настоящее время отмечается

наличие устойчивой тенденции к

ухудшению экологической ситуации в Каспийском бассейне, что привело к увеличению количества случаев инфекционных заболеваний, увеличилась смертность, отмечен самый высокий по Казахстану уровень младенческой смертности – 37 случаев на 1000 новорожденных, 90% новорожденных детей страдают анемией. На долю западных областей Казахстана приходится 40% от общего валового продукта республики. Более 60 стран вкладывают инвестиции в развитие этого региона и в первую очередь в нефтегазовый сектор. Казахстан располагает крупнейшими в Каспийском регионе доказанными запасами сырой нефти. По данным British Petroleum подтвержденные запасы углеводородов, как на суше, так и на шельфе, оцениваются в пределах 5,5 млрд. т. или 39,8 млрд. баррелей. Однако прогнозные запасы нефти только по месторождениям, расположенным в казахстанском секторе Каспийского моря, составляют более 17 млрд. т. или 124,3 млрд. баррелей [4]. Мощные запасы углеводородного сырья помогли Казахстану выстроить энергетическую политику как основу для ускоренного экономического развития. По запасам углеводородного сырья Казахстан занимает лидирующие позиции среди многих крупнейших нефтедобывающих стран. В нефтегазовой отрасли страны сосредоточены практически все ключевые компании мирового углеводородного бизнеса. В итоге получается, что, с одной стороны, развитие нефтегазовой отрасли способствует экономическому благополучию государства, с другой стороны – порождает

все

больше

экологических

проблем.

ресурсодобывающих отраслях не существует чисто экологических или чисто 170

экономических проблем. И те, и другие тесно переплетаются и взаимосвязаны. Например, в Казахстане имеет место слабый уровень нефтепереработки, сравнительно

малый

коэффициент

извлекаемости

углеводородов.

Функционируют лишь три нефтеперерабатывающих завода (НПЗ) общей мощностью 18 млн. тонн нефти в год: ОАО «Атырауский НПЗ» ЗАО «Павлодарский нефтехимический завод» и ОАО «Шымкентнефтеоргсинтез». Нефтеперерабатывающая

отрасль

пока

не

удовлетворяет

потребностям

внутреннего рынка республики в нефтепродуктах. Значительно отстает от развитых стран мира Казахстан и по глубине переработки нефти:

уровень переработки нефти на республиканских НПЗ

составляет около 45–50% (для сравнения: в США, Канаде и Великобритании данный показатель приближается к 86–92%). Высок объем производства мазута, значительная часть которого вместо дальнейшей глубокой переработки сжигается в топках электро- и теплостанций для выработки тепла и электроэнергии, а часть сжигается на факелах. Вместе с тем мазут является основным видом сырья для производства широкого ассортимента топлива, масел и других важнейших синтетических нефтехимических продуктов. Примером нерационального, с огромными экономическими потерями, использования углеводородного сырья, которое, в свою очередь, ведет к тяжелейшим экологическим и социальным последствиям, является сжигание попутного газа на факелах. Статистика показывает, что ежегодно при добыче нефти сжигается на факелах свыше 2 млрд. кубометров попутного газа. Практически из 9 млрд. куб.м. ежегодно добываемого в стране попутного нефтяного газа

(ПНГ) утилизируется только две трети. Экологическими

последствиями подобного сжигания ПНГ на факелах является существенное воздействие на климат, так как в атмосферу выбрасывается диоксид углерода, метан и активная сажа. Как известно, диоксид углерода и метан являются самыми активными парниковыми газами, которые усугубляют глобальную проблему потепления климата.

171

Кроме того, сжигание ПНГ сопровождается тепловым загрязнением окружающей среды: вокруг факела радиус термического разрушения почв колеблется в пределах 10–25 метров, растительности — от 50 до 150 метров. При этом в атмосферу поступают как продукты сгорания ПНГ, в том числе окись азота, сернистый ангидрид, окись углерода, так и различные несгоревшие углеводороды. Значительные концентрации окислов азота и серы фиксируются на расстоянии 1–3 км от факела, сероводорода — 5–10 км, а окиси углерода и аммиака — до 15 км. Социальными последствиями этого является увеличение заболеваемости местного населения раком легких, бронхов,

поражениями

печени и желудочно-кишечного тракта, нервной системы, зрения [5]. В настоящее время проблема сжигания ПНГ на факелах сдвинулась с места. Крупные нефтегазовые компании внедряют новые технологии, способствующие утилизации ПНГ, что, в конечном итоге позволяет экономить ресурсы, получать экономическую выгоду, снижать загрязнение окружающей среды. Одна из крупнейших компаний «Тенгизшевройл» (ТШО) в 2012 году на глобальном форуме по сокращению сжигания попутного нефтяного газа в Лондоне признано мировым лидером в деле сокращения сжигания попутного нефтяного газа на факелах. Более десяти лет ТШО работал над задачей прекращения рутинного сжигания газа на факелах и повышения объемов поставок газа потребителям, что было частью общего плана охраны окружающей среды. В результате этих инвестиций с 2000 по 2010 гг. удалось снизить объемы сжигания газа на факелах на 97%. Сегодня в Казахстане принят курс на полную утилизацию попутного газа, используемого преимущественно в новом секторе энергетики. Введенные газотурбинные электростанции «Тенгизшевройл» (240 мВт), Карачаганакская (120мВт), Кызылординская (150 мВт), Жанажолская (48 мВт), Уральская (28 мВт), а также строящаяся Кандыагашская ГТЭС (100мВт), проектируемая Актюбинская (360 мВт), AgipKCO (230 мВт), Жамбылская (240 мВт), SBS Steel в г. Актобе (180 мВт) способствуют более полному использованию попутного газа,

обеспечению энергией энергодефицитных регионов, преодолению 172

энергозависимости, эффективному импортозамешиванию, созданию новых рабочих мест. Производство электроэнергии в ГТЭС устойчиво растет, ее доля в общем объеме произведенной в стране электроэнергии увеличивается, потенциал все еще значителен. В нефтегазовом секторе Казахстана наиболее актуальным в настоящее время является принцип: для того, чтобы свести к минимуму отрицательное воздействие на окружающую среду, необходимо экологизировать экономику, т. е. обеспечить применение и выполнение совокупности управленческих (организационных), технологических, финансово-экономических мероприятий, направленных на снижение давления нагрузки на окружающую природную среду предприятиями при сохранении целей производства – получения прибыли при достаточных темпах развития экономики, обеспечивающих поступательное развитие человеческого сообщества.

1. 2. 3. 4.

Список использованной литературы: Абросимов А.А. Экология переработки углеводородных систем / Под ред. М. Ю. Доломатова, Э. Г. Теляшева.- М.: Химия, 2002г., с. 70-81 Подавалов Ю.А. Экология нефтегазового производства. М.: Изд-во «Инфра-Инженерия», 2010 г., с.134-146 Стратегические цели НК «КазМунайГаз»// Нефть и газ. 2010. №6. Программа по развитию нефтегазового сектора в Республике Казахстан на 2010 – 2014 гг. Постановление Правительства Республики Казахстан от 18 октября 2010 года №1072 Диаров. М. Д. Экология и нефтегазовый комплекс. Алматы, 2011г.

173

Экологический туризм в Казахстане, основанный на местных сообществах и его устойчивое развитие Стамбекова Д.Е., студентка 4 курса специальности «туризм» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова г.Алматы Туризм является одной из важнейших сфер современной экономики, нацеленной на удовлетворение потребностей людей и повышение качества жизни населения, что связано, как правило, с постоянно растущим спросом на путешествия, необходимостью отдохнуть и познать новое. В настоящее время одним из самых активно развивающихся сегментов туристского рынка становится экологический туризм, который также называют экотуризмом, экологически устойчивым туризмом, зеленым туризмом или сельским туризмом. Экологический

туризм

сегодня

это

одна

из

наиболее

бурно

развивающихся отраслей туристской индустрии. Одним из показателей роста интереса к экотуризму является проведение десяти Всемирных конгрессов по экологическому туризму «Annual World Congress on Adventure Travel & Ecotourism». Ежегодно в сфере экологического туризма производится товаров и услуг на сумму 55 млрд. долл., что составляет 25 % международной торговли в сфере услуг и 12 % валового мирового продукта [1]. Именно на экологический туризм возлагаются большие надежды в реализации концепции устойчивого развития туризма и путешествий, что связано, в первую очередь, с рациональным использованием природных и культурно-исторических туристских ресурсов, которое позволит избежать многих негативных последствий массового туризма. В Казахстане экологический туризм обладает огромным потенциалом для развития,

являясь

приоритетной отраслью хозяйства и способствует

устойчивому развитию экономики. В настоящее время изменились задачи особо охраняемых природных территорий, к которым помимо экологического просвещения стало относиться развитие экологического туризма, в частности развитие туризма, основанного на местных сообществах.

В целом туризм, 174

основанный на сообществах, подразумевает форму туризма, при которой происходит вовлечение представителей местного сообщества и получение ими выгоды от их деятельности [2]. История экотуризма, основанного на сельских сообществах, в Казахстане берет начало в 2000-х годах, благодаря инициативам международных донорских организаций, реализованных в сотрудничестве казахстанскими неправительственными организациями (НПО). В марте 2003 года была профинансирована первая в Казахстане туристская инициатива, целью которой являлось развитие экотуризма «как способа получения дохода в отдаленных сельских

сообществах,

экологическому

сохранения

образованию».

окружающей

Инициатива

среды

учитывала

содействия возможности

экотуризма в плане получения дохода отдаленными сообществами. В процесс развития экотуризма вовлекается сельское население, которое может зарабатывать предоставлением различных услуг - гостевых домов, юрт, организацией домашнего питания, арендой лошадей и т.д. В 2005 г. Казахстанской Туристской Ассоциацией (КТА) при финансовой поддержке Фонда Евразия в Алматы был создан орган, поддерживающий развитие экологического туризма в республике - Информационно-Ресурсный Центр Экотуризма (ИРЦЭ). Проект ИРЦЭ - это предоставление информации на международном и казахстанском туристском рынке, поддержка местных сообществ, основанных на туризме и помощь им в создании устойчивого дохода через развитие экотуризма. В своей деятельности ИРЦЭ использует принцип развития экотуристских регионов в Казахстане через: - участие местного населения в процессе принятия решений. ИРЦЭ регулярно проводит встречи с координаторами, чтобы обменяться идеями по политике и совместно определять развитие стратегии центра; - уважительное отношение к местной культуре и традиции. ИРЦЭ использует местный и зарубежный опыт для оборудования гостевых домов, чтобы в них отражались местная культура и история, и в тоже время улучшался комфорт. Пища готовится из местных продуктов, по рецептам национальной 175

кухни. Так же предлагаются: этно-шоу, фестивали и национальные виды спорта; - пользу для окружающей среды. Сообщества предоставляют экскурсии и работают в рамках закона об окружающей среде. Кроме того, сообщества оставляют часть их дохода для развития самих сообществ и охраны природы; - увеличение дохода местной экономики и сообщества. Гостевые дома предоставляют местные жители, и большая часть денег, потраченных туристами за сервис и проживание, остаются у провайдеров гостевых домов. Эти дома получали помощь из различных источников в виде обучения персонала, грантов на улучшение интерьера и санитарно-технического состояния, и т.п. Хозяева домов могут предложить гостям программу, приближенную к международному пониманию экотуризма. ИРЦЭ/КТА разработаны стандарты для гостевых домов, проживая в которых туристы ведут сельский образ жизни, знакомятся с повседневной казахской культурой и природными достопримечательностями. Вместе с созданием гостевых домов, юрточных лагерей, услуг гидов и т.п. должны быть в соответствии с определенными стандартами обустроены экотуристкие маршруты. Важной представляется работа по совершенствованию имеющегося или созданию уникального экотурпродукта. Под доработкой и созданием уникального экотурпродукта понимается проектирование места, которое будет удовлетворять потребности туристов. Данный процесс состоит из работы над тремя компонентами, не исключающими друг друга: - демонстрация самобытности территории и проживающих на ней сообществ; - улучшение инфраструктуры; - предоставление возможности посещения природных и культурноисторических достопримечательностей. Работа над созданием турпродукта будет более эффективной, если ее будут осуществлять представители местных сообществ, так как они являются не только основными производителями туристского продукта в этом регионе, 176

но и его частью. Кроме того, местные жители имеют наибольший багаж знаний о родных местах, традициях, обычаях и т.п. Благодаря реализации местным сообществом социальных проектов, экотуристы вносят свой вклад в социальное, экологическое, культурное и экономическое развитие посещаемой территории [3]. Вовлечение местных сообществ в процесс развития экотуризма на территории их проживания не должно допускать экономического развития в ущерб состоянию окружающей среды и социальному развитию. С другой стороны, жители, получающие доход от экотуристской деятельности, заинтересованы в сохранении экологического состояния местности своего проживания. Туристы являются непосредственными потребителями экотуристского продукта. Они вносят денежный вклад, который трансформируется в реализацию деятельности по внедрению принципов экотуризма. Поскольку устойчивое развитие экотуризма невозможно без туристов, поставщики услуг должны постоянно рассматривать пути улучшения качества сервиса и интересоваться мнением туристов. В то же время, туроператоры не должны упускать возможности рассказать туристам о снижении негативного влияния их пребывания на окружающую среду и о степени важности экотуризма для благосостояния местных сообществ. Для сотрудничества представителей туриндустрии и местного сообщества необходима

четкая

подтвержденная

официальными

документами

информация обо всех правовых нормах, прямо и косвенно регулирующих туристский бизнес на ООПТ и в его окрестностях. При правильной организации, планировании и управлении экотуризм может и должен привести к достижению следующего: Создание рабочих мест и источников дохода для местного сообщества, польза разным секторам обслуживания. Экотуризм может приносить пользу не только поставщикам туруслуг (гиды и владельцы гостевых домиков).

результате предоставления экотуристских услуг повышается спрос на 177

магазины, транспортные услуги и услуги тех, кто выращивает продукты питания. Если занятые в туризме также будут тратить свои дополнительные средства внутри своего сообщества, это создаст возможности для поддержания дополнительных рабочих мест. В отдаленных сельских областях экотуризм представляет один из немногочисленных новых и усовершенствованных источников дохода. Формирование знаний экотуристов о местности, в которую они приехали, заботы о ее сохранении и стимулирование экотуристов на внесение своего вклада в поддержание экологической ситуации. Экотуризм не может быть только средством повышения информированности туристов о местных традициях и биоразнообразии,

он также должен показывать, насколько

природные зоны нуждаются в сохранении, и как прибыль от экотуризма создает средства, которые напрямую идут на поддержание благосостояния сообщества и качества окружающей среды. Когда некоторая часть прибыли от экотуризма возвращается непосредственно на сохранение природы, лица, ответственные за управление и мониторинг окружающей среды, имеют больше возможностей для выполнения своей работы. Растущее экономически

осознание выгодным

того,

что

средством.

окружающая Через

среда

экотуризм

может

можно

быть

создать

финансовую заинтересованность в защите окружающей среды от разрушающих альтернативных форм развития, таких как заготовка и транспортировка леса или разработка нефтяных месторождений (как это произошло в тропических лесах Эквадора). Сохранение и возрождение вырождающихся местных знаний, традиций и ремесленничества. Через привлечения туристов, заинтересованных в покупке местных ремесленных изделий и поделок и изучении местных традиций, можно поддержать или возродить местную культуру. Повышение

сплоченности

внутри

сообщества

гордость.

При

вовлечении сообщества в процесс развития и управления туризмом повышается сплоченность внутри этого сообщества. Кроме этого, рост интереса туристов 178

местностью и прогресс, который стал возможен благодаря туризму, вызывает гордость местного населения. Необходимость меньших стартовых вложений и меньший объем получаемых результатов по сравнению с другими формами экономического развития. По сравнению с другими видами деятельности для экотуризма нужны практически минимальные инвестиции, т.к. экотуризм использует, в основном, существующие ресурсы (например, естественная окружающая среда для прогулок и развлечений, дома для проживания туристов). Точно так же, ограниченное, но эффективное использование ресурсов не должно привести к большим негативным результатам, таким как, например, загрязнение. Необходимость меньших стартовых вложений и меньший объем получаемых результатов по сравнению с другими формами экономического развития. По сравнению с другими видами деятельности для экотуризма нужны практически минимальные инвестиции, т.к. экотуризм использует, в основном, существующие ресурсы (например, естественная окружающая среда для прогулок и развлечений, дома для проживания туристов). Точно так же, ограниченное, но эффективное использование ресурсов не должно привести к большим негативным результатам, таким как, например, загрязнение. Широкое обращение валюты, которую привозят и тратят туристы. Если деньги потрачены экотуристом в местном сообществе и в местных предприятиях, а не в иностранных отелях и компаниях, то деньги останутся и будут циркулировать внутри сообщества и страны в целом, в дальнейшем принося выгоду как государству, так и отдельному его жителю. Улучшение имиджа и ценности местности, стимулирование дальнейших вложений государством. Успешное развитие экотуризма помогает государству понять, что природные территории являются хорошим объектом для инвестиций, и как результат, будут вкладывать в ремонт дорог, водопроводов и механизмов сбора и переработки мусора . Таким образом, экотуризм должен развиваться таким образом, чтобы быть устойчивым и выгодным для местного сообщества: экотуризм можно развивать 179

только после тщательного изучения рыночного спроса на предлагаемый турпродукт, включая уровень инвестиций, необходимых для его разработки и маркетинга. Местная экономика не должна стать слишком зависимой от экотуризма, а предложение экотуризма не должно превышать спрос на него. Список использованной литературы: 1. WTO Tourism 2020 Vision, 2004. 2. Руководство по развитию экологического туризма в Казахстане. Под общей редакцией Тонкобаевой А. , Алматы, 2009 - 157 с. 3. Храбовченко В.В. Экологический туризм. Учебно-методическое пособие. М.: Финансы и статистика, 2009.

180

Оцінка стабільності та реакційної здатності молекули лізину методами комп‘ютерної хімії Стеценко Наталія Олександрівна, к.х.н., доцент кафедри технології оздоровчих продуктів Національного університету харчових технологій Сімахіна Галина Олександрівна, д.т.н., професор, завідувач кафедри технології оздоровчих продуктів Національного університету харчових технологій Біологічно активні речовини є природними та необхідними компонентами харчових продуктів. Вивчення їх будови і властивостей – одне з важливих завдань, що дозволяє розробляти принципи конструювання нових харчових продуктів оздоровчого і профілактичного призначення. Будова сполук, їх властивості і реакційна здатність визначають механізми перетворень, що відбуваються у технологічних процесах. Тому на сучасному етапі розвитку науки необхідно враховувати ці знання при створенні нових корисних фізіологічно функціональних інгредієнтів, розробленні новітніх технологій харчових продуктів оздоровчої дії. Комп’ютерна хімія – це інформативний метод отримання даних щодо будови і властивостей речовин, який ґрунтується на використанні математичних методів для обчислення параметрів молекулярних структур, фізико-хімічних властивостей та реакційної здатності хімічних сполук [1]. В основі комп‘ютерної хімії знаходяться три потужних комплекси методів: метод молекулярної механіки, молекулярної динаміки, а також квантової хімії. Методи молекулярної механіки і квантової хімії суттєво відрізняються між собою. Перший ґрунтується на законах пружності, які описують взаємодії, що приводять до поєднання атомів в молекулі, а другий – на електронно-ядерній будові атомів, тобто на кулонівських взаємодіях електронів і ядер. В основі молекулярної динаміки знаходяться закони класичної механіки. В квантової хімії модель молекули – це сукупність ядер і електронів, що підкоряється законам квантової механіки. У молекулярній механіці та сама молекула

181

розглядається як сукупність атомів, взаємодія яких задається, як правило, за допомогою емпіричних потенціалів. На даному етапі розвитку галузь знань, яка отримала назву комп’ютерна хімія, не обмежується лише квантово-хімічними розрахунками і включає широке коло теоретичних методів, в тому числі різноманітні методи розрахунку фізико-хімічних властивостей речовин, бази даних, чисельне моделювання статистичних характеристик і динаміки хімічних процесів. Найбільш теоретично розробленими з них є візуалізація просторової будови молекул; прогнозування фізико-хімічних властивостей органічних сполук на основі аналізу їх хімічної будови та системи управління базами даних хімічних сполук; квантова хімія; методи розрахунку геометричної будови, статистичних характеристик та динаміки молекул, що базуються на класичній механіці: молекулярна механіка, молекулярна динаміка тощо [2]. Для використання методів комп‘ютерної хімії розроблені спеціалізовані програмні пакети, одним з яких є пакет HyperChem. В ньому реалізовані всі сучасні методи комп’ютерної хімії, включаючи неемпіричні та напівемпіричні квантово-хімічні методи, молекулярну механіку, молекулярну динаміку, метод Монте-Карло. Для кожного метода є набор різних параметризацій, який дозволяє досліднику варіювати вибір варіанта постановки задач залежно від мети досліджень та можливостей обчислювальної техніки. На властивості та реакційну здатність біологічно активних речовин суттєво впливає їхня просторова будова. Методи молекулярної механіки, квантової хімії дають можливість розрахувати геометричні параметри молекул та їхні енергетичні характеристики, які будуть адекватні експериментальним даним. Метою роботи є визначення та порівняння просторової

будови,

енергетичних характеристик та реакційної здатності незамінної амінокислоти лізину, який є однією з найбільш дефіцитних речовин в складі багатьох білків харчових продуктів, зокрема зернових культур. Було досліджено просторову та електронну будову молекули лізину, яка може знаходитися у вигляді нейтральної, позитивно та негативно зарядженої 182

частинки, а також гідратованої сполуки. Для цього застосовували програмний пакет HyperChem. На першому етапі структурних

формул

досліджень

хімічних

вирішується

сполук,

їх

завдання

візуалізація

та

редагування отримання

трьохвимірних моделей. Структурна формула та трьохвимірна модель молекули лізину наведені на рис.1 та рис. 2 відповідно.

Рисунок 1. Структурна формула молекули лізину Завдання комп’ютерної програми, яка реалізує методи молекулярної механіки та квантової хімії, полягає у розрахунку енергетичних характеристик молекули та у знаходженні її найбільш оптимальної геометричної будови шляхом пошуку мінімального значення енергії залежно від координат атомів.

Рисунок 2. Трьохвимірна модель молекули лізину 183

Було

встановлено

просторову

будову

та

проведено

розрахунки

енергетичних характеристик молекули лізину у вигляді нейтральної, позитивно та негативно зарядженої частинки та гідратованої сполуки. Значення загальної енергії та її складових для молекулярних структур наведено в табл. 1. Таблиця 1. Енергетичні характеристики молекули лізину Енергетичні характеристики, Нейтральна Катіон Аніон ккал/моль Загальна енергія

-2,998

-1,618

3,202

Енергія зв’язків

0,325

0,345

0,286

Енергія кутів

1,324

1,546

0,916

Енергія просторових кутів

2,975

2,517

1,019

Ван-дер-Ваальсові взаємодії

2,923

3,090

2,358

Просторові напруження

0,120

0,123

0,116

Електростатичні взаємодії

-4,716

-4,206

-1,495

З наведених даних можна зробити висновки, що у вакуумі найбільш стабільною є нейтральна молекула, про що свідчить мінімальне значення загальної енергії даної структури. Загальна енергія обумовлена Ван-дерВаальсовими, електростатичними взаємодіями та енергією просторових кутів. При переході від нейтральної сполуки до заряджених частинок загальна енергія зростає, що свідчить про зменшення стабільності та підвищення реакційної здатності катіону та аніону. В харчових продуктах амінокислоти можуть знаходитися у водних розчинах. Тому важливо визначити та порівняти енергетичні характеристики молекули лізину в газовому та водному середовищах. Для оцінювання стабільності провели моделювання взаємодії молекули лізину з диполями води. Результати розрахунків наведено в табл. 2.

184

Таблиця 2. Порівняння енергетичних характеристик молекули лізину у воді та вакуумі Енергетичні Нейтральна Катіон Аніон характеристики, вакуум вода вакуум вода вакуум вода ккал/моль Загальна енергія Енергія зв’язків

-2,998

-579,833

-1,618

-564,84

3,202

566,14

0,325

0,355

0,345

0,398

0,286

0,337

Енергія кутів

1,324

5,379

1,546

5,406

0,916

5,136

Енергія просторових кутів Ван-дер-Ваальсові взаємодії Просторові напруження Електростатичні взаємодії

2,975

-2,628

2,517

0,930

1,019

0,897

2,923

-172,833

3,090

-167,509

2,358

-168,315

0,120

0,011

0,123

0,034

0,116

0,036

-4,716

-410,119

-4,206

-404,102

-1,495

-404,24

Аналіз отриманих даних показує, що гідратовані сполуки значно стабільніші ніж молекули, які знаходяться у газовому середовищі. Загальна енергія нейтральної сполуки у вакуумі становить (-2,998) ккал/моль, а у воді – (-579,834) ккал/моль. Це обумовлено зменшенням значень енергії Ван-дерВаальсових, електростатичних взаємодій та енергії просторових кутів. Отже, у водному середовищі досліджені молекулярні структури проявляють меншу реакційну здатність. Дослідження енергетичних характеристик молекули лізину показало, що найбільш стабільною структурою є нейтральна, а реакційноздатною – аніон. Порівняння енергетичних характеристик молекул у вакуумі та у воді показує, що водне середовище сприяє стабільності утворених сполук. Список використаної літератури: 1. Бутырская, Е.В. Компьютерная химия: основы теории и работа с программами Gaussian и GaussView/ Е.В. Бутырская. – М.: СОЛОНПРЕСС, 2011. – 244 с. 2. Соловьев, М.Е. Компьютерная химия / М.Е. Соловьев, М.М. Соловьев. – М.: Химия, 2007. – 536 с. 185

Сравнительный анализ иммунологических показателей при остром бруцеллезе с дисбактериозом кишечника Игамбердиева С.Д., соискатель НИИ эпидемиологии, микробиологии и инфекционных заболеваний МЗ РУз Ахмедова Х.Ю., доктор медицинских наук, главный научный сотрудник НИИ Турсунхожаева Ш.У., старший преподаватель кафедры Патологической анатомии Шакиров А.М., студент ТашПМИ Садыкова Н.М., соискатель НИИ эпидемиологии, микробиологии и инфекционных заболеваний МЗ РУз Клинические

проявления

бруцеллезной

инфекции

связывают

иммунопатологическими сдвигами в организме, которые зачастую являются следствием многочисленных

причин, одной из которых является развитие

дисбактериоза, имеющегося в организме или развивающегося в результате заболевания

или в процессе этиотропного лечения (1,2,6,). У большинства

больных, получавших антибиотики, восстановление «микробного баланса» происходит самостоятельно и незаметно для человека. Развитие осложнения зависит от комплекса причин, в которые входят и характеристики применяемых антибиотиков, и особенности их использования, и, естественно, состояние больного (1,4). Изучению иммунной системы, неспецифической резистентности организма у больных бруцеллезом посвящено значительное число работ. Однако, исследования, посвященные изучению клинико-иммунологических особенностей

больных

бруцеллезом

дисбактериозом

практически

отсутствуют, что и явилось основанием для проведения данного исследования. Цель исследования. Изучить особенности клинико-иммунологических показателей у больных острым бруцеллезом с дисбактериозом кишечника.

186

Материал и методы. Исследования проведены в период 2010-2011 гг. на базе

клиники

НИИ

эпидемиологии,

микробиологии

инфекционных

заболеваний МЗ РУз. Для решения поставленных задач были обследованы 55 больных острым бруцеллезом. Верификация диагноза проводилась на основании положительных результатов тестов: реакции Райта (РА), реакции Хеддлсона (РХ), реакции пассивной гемагглютинации (РПГА). Микробиоценоз кишечника изучался бактериологическим методом [4] серийными разведениями исследуемого материала с последующим посевом на плотные питательные среды по секторам. Cодержание в периферической крови популяций

СD3+-,

CD20+-

лимфоцитов, субпопуляций Т-лимфоцитов CD4+- и цитотоксических CD8+лимфоцитов определяли при помощи моноклональных антител. Вычислением соотношения CD4+/CD8+ определяли значение иммунорегуляторного индекса (ИРИ).

Кроме того, у всех обследуемых детей в периферической крови

определяли процентное содержание антигенсвязывающих лимфоцитов (АСЛ), специфически сенсибилизированных относительно тканевых антигенов (ТА) мозга, печени, почек и суставной сумки. Определение АСЛ к ТА различных органов осуществляли методом Ф.Ю.Гариб и М.В.Залялиевой (3). Сущность метода заключается в том, что лимфоциты больного инкубируются с эритроцитарным диагностикумом, содержащим эритроциты с фиксированными на поверхности

мембраны ТАГ.

Рецепторы на поверхности лимфоцитов

специфически связываются с ТАГ на поверхности эритроцитов и образуются “розетки” из связанных лимфоцитов и эритроцитов. Далее на окрашенных мазках подсчитывается процентное соотношение связанных с эритроцитами лимфоцитов по отношению к общему пулу последних. Содержание в крови АСЛ к ТАГ до 2% от общего пула лимфоцитов принято считать физиологическим, а свыше 2% - признаком патологии органа (3,5). Статистическую обработку цифрового материала с вычислением величин средней арифметической, среднего квадратичного отклонения, а также достоверности различий осуществляли с помощью дисперсионного анализа и 187

применением компьютерной программы XP - 2003. Различия в показателях признавались достоверными при p < 0,05. Полученные результаты исследования. В динамике заболевания (при поступлении и после проведенного курса антибиотикотерапии перед выпиской) изучены показатели клеточного иммунитета, антигенсвязывающих лимфоцитов к тканевым антигена печени, кишечника и суставной сумки у 55 больных острым

бруцеллезом.

На основании проведенных

микробиологических

исследований все больные были разделены на 2 группы: 1 группа – больные острым бруцеллезом с установленным дисбактериозом при поступлении; 2 группа – больные острым бруцеллезом, у которых дисбактериоз при поступлении не установлен. 1 группу составили 33 больных (60,0%)

группу составили 22 (40,0%) больных. Анализ иммунологических изменений в зависимости от наличия или отсутствия

дисбактериоза

кишечника

показало

отсутствие

каких-либо

значительных отличий в показателях клеточного иммунитета. Так, отмечается достоверное снижение показателей CD3-, CD20-лимфоцитов относительно показателей в норме в обеих группах при недостоверной разнице в показателях между группами (при норме 56,21±0,54% в 1 группе 48,50±0,46, во второй 47,64±0,47%); В-лимфоциты при норме 20,26±2,10%, в 1 группе 15,50±0,10%, во второй 15,43±0,17%, соответственно). Во всех группах также отмечается снижение субпопуляций Т-лимфоцитов - CD4-лимфоцитов (при норме 38,00±0,39%, в первой группе лимфоцитов

(при норме

20,56±0,22%, во второй 22,36±0,45%); CD8-

26,14±0,35%, в 1 группе 17,25±0,17%, во второй

16,64±0,40%), при отсутствие значимой разницы в показателях

CD4-, CD8 –

лимфоцитов между группами. Соответственно во всех группах отмечается достоверное снижение уровня ИРИ в среднем в 1,19 раза

по сравнению с

показателями в норме (при норме 1,46±0,03; в 1 группе 1,19±0,01, во второй 1,35±0,03), при этом сравнительный анализ показателей между группами показал достоверную

разницу, то есть ИРИ в группе с отсутствием

дисбактериоза значительно выше относительно показателей ИРИ в группе с 188

дисбактериозом. Данное обстоятельство указывает на то, что соотношение субпопуляций Т-лимфоцитов при отсутствие дисбактериоза свидетельствует о более адекватном иммунном ответе организма на внедрение возбудителя. Анализ проведенных исследований по выявлению антигенсвязывающих лимфоцитов

(АСЛ),

специфически

сенсибилизированных

тканевым

антигенам (ТАГ) печени, почек, мозга и суставной сумки во всех группах показал, что выраженность данных показателей различная

и зависит от

исходного состояния микробиоценоза кишечника. Так, в 1 группе больных (больные с дисбактериорзом), АСЛ к ТАГ печени в 3,64, во второй группе (без дисбактериоза) в 2,87 раза выше уровня в контроле, во всех группах разница достоверна. Сравнительный анализ уровня АСЛ к ТАГ печени между группами показал достоверную разницу между 1–й и 2-й группами больных (5,97±0,22% и 4,71±0,35%, соответственно, Р<0,05). Значительно отличаются показатели АСЛ к ТАГ почек во всех группах как относительно контрольных, так и между собой. Так, при норме уровень АСЛ к ТАГ почек составляет у больных с дисбактериозом - 4,44±0,22%, во 2 группе у больных без дисбактериоза - 3,57±0,20%, что в 2,30 и 1,85 раз выше показателей в норме (1,93±0,13%), соответственно. Необходимо также отметить, что уровень АСЛ к ТАГ почек значительно выше в первой группе по сравнению со второй (1,24 раза, Р<0,05). При

поступлении

больных

бруцеллезом

отмечены

наиболее

выраженные значения АСЛ к ТАГ оболочек суставной сумки во всех группах, особенно в группе больных с дисбактериозом. Так, в 1 группе показатель достоверно выше в 4,69 раз и во второй в 3,19 раз относительно контроля (9,56±0,26% и 6,50±0,39%; при норме 2,04±0,21%, соответственно, Р<0,05). Уровень АСЛ к ТАГ оболочек суставной сумки во второй группе также достоверно отличается от показателей в первой группе больных (1,47 раза, Р<0,05) (Табл.1). Показатели АСЛ к ТАГ мозга во всех группах (3,41±0,23 % и 2,71±0,16%, соответственно) достоверно отличаются как от значений в норме (2,26±0,13%), 189

так и показателей друг от друга.

Анализ динамики показателей клеточного

иммунитета и уровня антигенспецифических лимфоцитов, специфически сенсибилизированных к тканевым антигенам мозга, печени, почек и суставной сумки после проведенного курса антибиотикотерапии (2 курсов традиционной терапии, состоящей из комплексной антибиотикотерапии -1 курс: левомицетин по 0,5мг 4 раза в день и стрептомицин по 250 мг 2 раза в день в течении 10 дней, 2 курс – доксициклин по 100 мг 2 раза в день и канамицин по 250 мг 2 раза в день в течении 10 дней; симптоматическое и др.) показал еще большее усугубление имевшего место у наших больных при поступлении вторичного иммунодефицита. Так, если

уровень CD3+- лимфоцитов до лечения был в 1 группе

больных с дисбактериозом в 1,16 раз ниже показателей в норме, то после лечения уже в 1,28 раза; во второй группе без дисбактериоза в 1,18 раз до лечения, а после в 1,27 раза (при норме 56,21±0,54%,; в 1 группе до лечения 48,55±0,45, после 43,76±0,30%; во второй группе до лечения 47,68 ±0,57% и после лечения 44,09 ±0,54%). Во всех группах отмечается снижение после лечения

субпопуляций

Т-лимфоцитов

38,00±0,39%, в первой группе

CD4-лимфоцитов

(при

норме

до лечения 20,58±0,21%, после лечения

18,45±0,24%; во второй 21,59±0,45% и 20,09±0,31% соответственно); CD8лимфоцитов (при норме 26,14±0,35%, в 1 группе до лечения 17,21±0,17% и после

лечения

15,70±0,23%;

во

второй

16,50±0,30%

15,55±0,27%,соответственно). В

связи

отсутствием

определенной

динамики

показателей

субпопуляций CD4- и CD8-лимфоцитов после проведенного лечения как в 1 группе, так во второй группе отсутствует динамика показателя ИРИ (при норме 1,46±0,03; в первой до лечения 1,20±0,01; после 1,31±0,02, во второй группе 1,31±0,02 и 1,30±0,03, соответственно), оставаясь при этом достоверно ниже показателей в норме (р<0,05). Сравнительный анализ динамики В-лимфоцитов

показал некоторое

увеличение показателей как в 1 группе, так и во второй относительно 190

показателей до лечения (при норме

20,26±2,10%, в 1 группе до лечения

15,44±0,11% и после 15,82±0,07%, во второй

13,41±0,17% и 14,09±0,25%),

оставаясь все же достоверно ниже нормальных значений. Изучение

динамики

показателей

антигенсвязывающих

лимфоцитов,

специфически сенсибилизированных к тканевым антигенам мозга, печени, почек и суставной сумки после проведенного курса традиционной терапии, включающей 2 курса антибиотикотерапии, показал достоверное снижение всех изученных показателей АСЛ относительно соответствующих показателей до лечения. Так, в 1 группе относительно показателей до лечения отмечается в 1,22 раза снижение АСЛ к ТА мозга, в 1,43 раза АСЛ к ТА печени, в 1,76 раз АСЛ к ТА почек и в 1,62 раза АСЛ к ТА суставной сумки, оставаясь все же достоверно выше показателей в норме. Во второй группе наблюдается менее интенсивное снижение АСЛ к ТА мозга, печени, почек и суставной сумки (1,31;1,44;1,43 и 1,11, соответственно). Сравнительный анализ динамики показателей АСЛ к ТА мозга и суставной сумки у больных с дисбактериозом и без дисбактериоза показывает более интенсивное снижение данных показателей в группе больных, у которых при поступлении не выявлен дисбактериоз (Табл.2). Тогда как уровень АСЛ к ТА печени и почек после лечения в этих группах отличаются между собой недостоверно. Выводы. Анализ результатов проведенных исследований показывает, что на фоне имеющегося вторичного иммунодефицитного состояния и микробиоценоза кишечника, интенсивный курс специфической терапии двумя курсами антибиотикотерапии, вызывает еще большее снижение показателей клеточного иммунитета, усиливает имеющийся

дисбаланс микрофлоры

кишечника, а также у ряда больных вызывает развитие дисбиотических изменений в кишечнике. Список использованной литературы: 1. Бондаренко В.М. Роль условно-патогенных бактерий при хронических процессах различной локализации / М.: Тверь-Триада. – 2011; 88 с. 191

2. Гариб Ф.Ю. Микробиологическая диагностика дисбактериоза кишечника и его коррекция при помощи бактерийных препаратов Лактобактерина «Ором» и «Бифидумбактерина-L» /Гариб Ф.Ю., Норбаева И.Э., Бектимиров М.Т. и др. //Методические рекомендации. – Ташкент. – 1994. – 13 с. 3. Гариб Ф.Ю. Методы изучения субпопуляций лимфоцитов у человека при патологических состояниях. // Ф.Ю.Гариб, М.В. Залялиева Методические рекомендации. – Ташкент. – 1989. 4. Гриневич В.Б. Клинические аспекты диагностики и лечения дисбиоза кишечника в общетерапевтической практике/ В.Б. Гриневич, Ю.П.Успенский, В.М. Добрынин и др. //СПб., 2003; с. 36. 5. Гулямов Н.Г. Диагностическое значение показателей антигенсвязывающих лимфоцитов в оценке поражения органов при инфекционной и неинфекционной патологии / Гулямов Н.Г., Ахмедова Х.Ю., Далимов Т.К., Имамова И.А., Юлдашева Ф.З. //Ж.инфекция, иммунитет и фармакология.- 2005.-№3.-С.115-118 6. Мухамедов И.М. Микрофлора кишечника в норме и патологии и их коррекция // И.М.Мухамедов, Д.Э. Махкамова, Б.И. Мухамедов Учебное пособие. – Ташкент. – 2005. – 259 с.

192

Патоморфология печени при наркотическом отравлении и её значение в судебно-медицинской практике Турсунхожаева Ш.У., старший преподаватель кафедры «Судебной экспертизы, медицинского права патологической анатомии с секционным курсом» Бегмонов С.А., доцент кафедры «Патологической физиологии» Ахмедов К.Х., ассистент кафедры «Патологической физиологии» Бакиев Т.Н., студент 2-го педиатрического факультета Ташкентского Педиатрического Медицинского института г.Ташкент Неуклонный рост числа больных наркоманией и катастрофические последствия наркомании поставили перед отечественной медициной ряд неотложных теоретических и практических проблем [2, 18]. Применительно к проблеме наркотических интоксикаций приходится констатировать, что в современной литературе нет однозначности в отношении определения наркотических средств и наркомании. Термин ,,наркотическое вещество” содержит в себе три критерия: медицинский, социальный и юридический. Они взаимно зависимы и, в правовом аспекте, обязывают признавать средство наркотическим только при наличии всех указанных критериев [9]. В последнее время было изучено большое число соматических поражений у наркоманов [11, 14, 20, 25, 26, 30, 32,33]. Трактовка патоморфо- и танатогенеза

при

наркоманиях

затруднена

многообразием

эффектов

психотропных средств и примесей, а также поражением многих систем с нарушением межсистемных связей на различных уровнях организма [17, 1]. Морфологические изменения в печени, индуцированные действием наркотиков, посторонних примесей и активностью инфекционно-вирусного процесса, разнообразны и отражают часто одновременно протекающие адаптивные дегенеративные и регенеративные процессы. В случаях смерти наркоманов гепатит обнаруживается в 79-100% наблюдений [6]. 193

По данным Ю.И.Пиголкина [9], патология печени дает возможность косвенно судить о том, какие именно наркотические средства употреблялись. Печень наркоманов при макроскопическом исследовании, как правило, увеличена (масса в среднем 1937+116 г), с гладкой напряженной капсулой и закругленным (реже острым) передним краем. Почти в половине случаев наблюдается масса органа более 2000 г (гепатомегалия). Ткань печени может быть мягкоэластической консистенции или слегка уплотненной, на разрезе полнокровной, коричневато-красной, в 33% случаев с очень мелкими желтыми очажками, создающими впечатление пестрого рисунка, в 14% случаев – с диффузным

желтоватым

оттенком.

Иногда

макроскопические

данные

соответствуют так называемой «большой красной печени» [13]. В воротах печени в 97% случаев определяются увеличенные (размерами до 3х2,5х1,5 см) мягкоэластичные лимфатические узлы, не спаянные между собой и с окружающими тканями, на разрезе сочные, серо-розовые. Сведения о распространенности различных видов поражения гепатоцитов на фоне наркомании весьма немногочисленны и противоречивы. Например, частота

встречаемости

жировой

дистрофии

печени,

согласно

одним

источникам, составляет 70%, из них у 36,7% диффузная мелкокапельная, у 20,8% – очаговая разнокалиберная и у 12,5% – диффузная крупнокапельная, а по другим 3,3% [9]. Наиболее подробное описание морфологических изменений печени наркоманов приводится в работе Г.И.Непомнящих и соавт. [8]. По мнению этих авторов, токсическое действие наркотических средств проявляется, главным образом, на внутриклеточном уровне в виде гиперплазии эндоплазматического ретикулума, тенденции к повышению объемной плотности митохондрий и их размеров и более резкой встречаемости фокусов внутриклеточной регенерации, чем в клетках печени пациентов, не употребляющих наркотики Ряд авторов утверждает, что на фоне наркомании вирусные гепатиты протекают легче, чем у больных, не употребляющих НВ. В частности, описано преобладание у наркоманов морфологически неактивных и малоактивных форм 194

гепатита [7,10]. Отмечена редкость и малая выраженность перипортального фиброза у этой категории пациентов [31]. Отдельные исследователи считают, что у наркоманов вирусные гепатиты, напротив, протекают тяжелее [12]. Среди других особенностей вирусных гепатитов на фоне наркомании отмечена значительная примесь в инфильтратах эозинофилов или макрофагов (по типу гранулемы) [8]. По данным Ю.И.Пиголкина и соавт. [10], примесь эозинофилов указывает на некоторую роль токсико-аллергических механизмов повреждения печени при наркомании. Повышенное содержание макрофагов в инфильтратах на фоне наркомании, а также их скопление по типу гранулем могут быть объяснены реакцией на внутривенное введение вместе с НВ малорастворимого инородного

материала,

часто

выявляемое

наличие

сидерофагов

–

кровоизлияниями в строму, нередкими у наркоманов. По современным данным, репликация вирусов гепатита выявляется у 97,8% наркоманов, употребляющих героин внутривенно. Распространенность инфекции вируса гепатита В (ВГВ) среди наркоманов делает актуальным изучение её особенностей в этой популяции. Маркеры ВГВ выявляют у 22-69% наркоманов [6, 23, 24, 28, 29]. А при наличии клинических проявлений заболевания печени маркеры этого вируса обнаруживаются в 97,8% случаев [31]. По данным А.С.Логинова с соавт. [7], наиболее частой причиной вирусных заболеваний печени у больных наркоманией был вирус гепатита С. Так, anti-HCV обнаружили у 64 (80%) обследованных больных, у 26 (40%) из них выявлены HCV RNA. Сочетание маркеров anti-HCV и HbsAg имелось у 19 (25%), а anti-HCV с различными маркерами HВV– у 41 (59%) больного. У 3 из 7 пациентов методом ПЦР обнаружили HGV RNA. Установили увеличение частоты обнаружения anti-HCV в зависимости от длительности наркотизации: от 69% при наркотизации в течении 1-2 лет; до 87% – при употреблении наркотика более 3 лет. По данным D.M.Novick и соавт. [31], почти все наркоманы, страдающие хроническими заболеваниями печени, инфицированы ВГС. При гистологическом исследовании печени определяется картина хронического гепатита с преобладанием малоактивных форм (персистирующий 195

гепатит или активный с минимальной или умеренной активностью). Для хронического

активного

гепатита

характерны

перипортальные

внутридольковые, но не мостовидные некрозы, образование лимфоидных фолликулов, сочетание жировой и гидропической дистрофии, пролиферация желчевыводящих протоков [13, 27]. При этом морфологическими критериями диагностики ВГС-инфекции считаются лимфоидные фолликулы в портальных трактах и внутри долек, воспалительная инфильтрация в синусоидах в виде цепочек лимфоцитов, повреждение эпителия и пролиферация желчных протоков, сочетание гидропической дистрофии печеночных клеток с крупно- и мелкокапельной жировой дистрофией, активация и пролиферация звездчатых эндотелиоцитов, гетерогенность гепатоцитов, очаги некроза и апоптозные тельца, в том числе окруженные Т-лимфоцитами. Заражение наркоманов ВГС в 69% случаев происходит менее чем через год после начала внутривенного употребления наркотических средств [24]. Высокая частота обнаружения признаков инфекции ВГС у наркоманов и относительная легкость выявления её морфологических маркеров привели к тому, что ряд авторов рекомендуют считать картину хронического гепатита С, выявленную при гистологическом исследовании печени, одним из критериев судебно-медицинской и клиникоморфологической диагностики наркомании. Для повышения надежности использования данных морфологического исследования печени в установлении факта употребления наркотиков необходимы выявление особенностей гепатита С на фоне наркомании и уточнение на их основе критериев диагностики данного заболевания [9]. При остром отравлении наркотиками, в печени – острые изменения: резкое,

местами

неравномерное

полнокровие

сосудов

синусоидов.

Гепатоциты у лиц, употребляющих наркотики, преимущественно не изменены. К хроническим изменениям относятся изменения в портальных трактах в виде их

расширения

за

счет

хронической

воспалительной

инфильтрации,

представленной лимфоплазмоцитарными клетками с примесью эозинофилов [5] Имеются единичные сообщения, что при гепатитах на фоне наркомании, часто 196

наблюдается

значительная

примесь

инфильтратах

эозинофилов

или

макрофагов (по типу гранулемы) [6,8]. Возможность гранулематозного гепатита при наркомании представляет особый интерес для экспертной практики [9]. Как отмечает автор, в 98,3% исследованных нами случаев, в которых

присутствовал

портальный

гепатит,

составе

инфильтрата

обнаруживались макрофаги. Их количество нередко было повышено по сравнению с хроническим гепатитом без наркомании. Д.В.Комарова и В.А.Цинзерлинг [4] считают, что в патогенезе всех хронических гепатитов и циррозов решающую роль играет вирусная инфекция. Активность воспалительного процесса и скорость развития цирроза при сочетании ВГС и ВГВ возрастают, особенно при наличии репликации ВГВ [22,23]. Наиболее тяжелые поражения печени обнаруживают при коинфекции ВГВ, ВГС и ВГД [29]. Микст-гепатиты отличаются от моноэтиологических усилением некротических и воспалительных процессов, что проявляется, прежде всего, повышением активности портального гепатита [8, 16, 29]. Цирроз печени при наркомании отличается от других видов цирроза малым размером ложных долек и тонкостью фиброзных прослоек между ними. Многие

из

соединительнотканных

септ,

врастая

паренхиму,

слепо

заканчиваются в ней или отделяют её участки, но при этом не доходят ни до соседнего портального тракта, ни до центральной вены. Хронический

персистирующий

гепатит

той

или

иной

степени

выраженности встретился у 80% наркоманов всех возрастных групп; частота его встречаемости велика и у лиц моложе 19 лет. При этом степень выраженности данной патологии никоим образом не коррелирует с возрастом [5]. Морфологически при хроническом персистирующем гепатите отмечаются белковая дистрофия гепатоцитов и лимфомакрофагальная инфильтрация портальных трактов, приводящая к их фиброзу. Для хронического активного гепатита характерны также очаговые, перипортальные и мостовидные некрозы гепатоцитов, разрушение пограничной пластинки, выход воспалительного 197

инфильтрата за пределы портальных трактов и его проникновение в перипортальные и центральные зоны долек, гиперплазия и активация звездчатых эндотелиоцитов, деструкция стенок желчных протоков и их пролиферация, склероз стромы портальных трактов с образованием фиброзных септ, соединяющих портальные тракты друг с другом или с центральными венами. Точная оценка степени активности воспаления и фиброза в ряде случаев бывает затруднена, поэтому многие исследователи считают целесообразным пересмотр классификации хронических гепатитов, отмечая, что её современный вариант ограничивает возможности установления индивидуализированного диагноза [3, 15]. В настоящее время в экспертной практике существует тенденция расценивать

картину

хронического

персистирующего

гепатита

как

диагностический критерий хронической наркотической интоксикации. В ряде случаев необходим дифференциальный диагноз между хроническим гепатитом как осложнением наркомании и хроническим гепатитом, не связанным с ним [19]. По данным Ю.И.Пиголкина [9], хронический вирусный гепатит на фоне наркомании

приобретает

ряд

особенностей,

большинство

из

которых

определяется достоверно только при количественном микроскопическом исследовании. Из качественных отличий, прежде всего, следует отметить существенно большую частоту образования лимфоидных фолликулов в портальных трактах и внутри долек на фоне наркомании по сравнению с лицами, страдающими вирусными гепатитами без неё. Примесь эозинофилов или нейтрофилов к воспалительному инфильтрату отмечается у наркоманов значительно чаще, чем у больных хроническим гепатитом без наркомании, причем у многих наркоманов в составе инфильтрата имеются одновременно и нейтрофилы и эозинофилы. Примесь эозинофилов может быть объяснена аллергическим

компонентом

воспаления,

развивающегося

ответ

на

нестерильные инъекции, а примесь нейтрофилов, несомненно, свидетельствует 198

об алкогольном компоненте гепатита. Типично для наркоманов также наличие в портальных трактах плазматических клеток и повышенного количества макрофагов. Практически у всех наркоманов в печени отмечаются набухание и пролиферация звездчатых ретикулоэндотелиоцитов, нередко с отложениями пигмента в цитоплазме. У 64,6% наркоманов определяется пролиферация междольковых желчных протоков, однако, ни их расширения, ни скоплений желчных пигментов не обнаруживается. Многие исследователи отмечают, что для наркоманов характерны вирусные поражения печени и изучение их проявлений может способствовать разработке и уточнению морфологических критериев диагностики наркомании, но, в то же время, число работ, посвященных выявлению особенностей хронических вирусных гепатитов на фоне наркомании, относительно невелико, а приводимые в них сведения крайне противоречивы. Одним из наиболее характерных заболеваний наркоманов (особенно при внутривенном введении наркотиков) считается хронический гепатит вирусной этиологии.

Однако

данные

современной

литературы

характере

распространенности поражений этого органа при отравлении наркотическими средствами, как правило, неполны и крайне противоречивы. В частности, неясной

остается

роль

наркотиков

патогенезе

поражений

печени.

Отсутствуют данные о поражениях печени при сочетанной интоксикации наркотическими средствами и алкоголем. Остается нерешенным вопрос о различиях в течении и морфологии вирусных гепатитов на фоне наркомании и у лиц, не употребляющих наркотики. Таким образом, проблема особенностей течения хронических вирусных гепатитов на фоне наркомании остается нерешенной. Кроме того, достаточно часто анализ результатов секционного и гистологического исследования органов и тканей трупов наркоманов, умерших скоропостижно, представляет трудности

ввиду

многочисленных

сопутствующих

заболеваний

распространенном нозологическом спектре. Диагностика в этих случаях 199

основывается преимущественно на лабораторных данных, а между тем, в 5153% случаев судебно-химических исследований биологических жидкостей и тканей

умерших

от

отравлений

наркоманов

токсичные

вещества

не

обнаруживаются вследствие быстрой биотрансформации алкалоидов опия. В настоящее

время

судебно-медицинская

диагностика

отравлений

наркотическими средствами основана на совокупности морфологических данных и результатов определения содержания этих веществ в биологических жидкостях и тканях трупа. Судебно-химическое исследование позволяет установить не только вид наркотического средства. По его концентрации в тканях, крови и моче можно судить о времени, прошедшем с момента последнего приема наркотика, и о принятой дозе. Тем не менее, хотя в последнее время было изучено большое число соматических поражений у наркоманов, трактовка патоморфо- и танатогенеза при наркоманиях затруднена многообразием эффектов психотропных средств и примесей, а также поражением многих систем с нарушением межсистемных связей на различных уровнях организма. Таким

образом,

результаты

анализа

современной

литературы

свидетельствуют о необходимости более глубокого изучения морфологических процессов в печени, вызванных наркотической интоксикацией, а также о необходимости разработки критериев экспертной оценки морфологических изменений печени при острых отравлениях наркотиками.

Список использованной литературы: Врублевский А.Г., Егоров В.Ф., Кошкина Е.А. Смертность среди наркоманов, вводящих наркотики внутривенно, в Москве: Эпидемиологическое исследование // Вопр. наркол. – 1994. - № 4. – С. 80. Георгианова Е.К., Лычаков А.В., Малов А.В. и соавт. Экспериментальная модель отравления бензодиазепинами. // Эксперим. мед.- 1997. Т. 60. - № 5.- С. 61-64. Горфинкель А.Н., Коваленко В.Л., Ратникова Л.И. и др. Клиникоморфологические параллели при бессимптомных (субклинических) вариантах хронических вирусных гепатитов В и С. – В кн.: Тезисы 2-го съезда Международного союза ассоциаций патологоанатомов. – М., 1999. – С. 63. Комарова Д.В., Цинзерлинг В.А. Морфологическая диагностика 200

инфекционных поражений печени: Практическое руководство. – СПб.: Сотис, 1999. – 246 с 5. Кригер О.В., Могутов С.В., Буговский Д.И. и соавт. Судебномедицинская экспертиза смертельных отравлений наркотическими веществами. // Суд.-мед. эксперт. - 2001. - № 2. - С. 9-14. 6. Логинов А.С., Ильченко Л.Ю., Царегородцев Т.М. и соавт. Печень наркоманов. // Терапевтический архив. - 1999. - № 9. - С. 39-44. 7. Логинов А.С., Шарафанова Т.И., Ильченко Л.Ю. и др. Случай инфицирования вирусами гепатитов ТТ и G у больной алкогольным циррозом печени // Тер. арх. – 2000. – Т. 72, № 2. – С. 58-60. 8. Насибулин Б.А., Ткачев В.О., Войно-Ясенецкая О.В. Пыхтеев Д.М. Особенности структурных изменений головного мозга при сочетании ВИЧ-инфекции и наркомании. // Архив патологии. – 2002. - № 1. –С. 2427. 9. Пауков В.С., Угрюмов А.И. Патологическая анатомия алкогольной болезни. – В кн.: Новости науки и техники: обзор. Серия Медицина. Алкогольная болезнь. – ВИНИТИ, 1997. – 1997. - № 5. – С. 1-4. 10.Пиголкин Ю.И., Богомолов Д.В. Морфологические изменения внутренних органов при опийной наркомании // Архив патологии. – 2002.- № 3.- С. 3-5. 11.Пятницкая И.Н. Наркомании: Руководство для врачей. – М., 1994. – 360 с. 12.Саломатин Е.М., Николаева Э.Г. Судебно-химический анализ трупного материала на наличие лекарственных и наркотических соединений // Суд. –мед. эксперт. – 1999. – Т. 42, № 3. – С. 21-22. 13.Серов В.В. Паренхиматозные дистрофии: диспротеинозы и липидозы. – В кн.: Патологическая анатомия: Курс лекций (учебное пособие) / Под ред. В.В.Серова, М.А.Пальцева. – М.: Медицина, 1998. – С. 33-44. 14.Соколова Н.А., Ашмарин И.П. Опиоиды в сердце. // Анестезиоло. и реаниматол. – 1992. – 1. – С.78-82 15.Кованов В.В., Травкин А.А. Хирургическая анатомия конечностей человека. – М., 1983. – С. 222-223. 16.Колонтай Ю.Ю., Науменко Л.Ю., Гулай А.М. Современные аспекты лечения травм кисти и их последствий. //Сб. мат. научн.-практ. конф. – Днепропетровск, 1998. – С. 37-43. 17.Курбанов У.А. Пути улучшения результатов реплантации пальцев кисти: Автореф. дисс. … канд. мед. наук. – Душанбе, 1994. – 25 с. 18.Лебединцев Е.А., Сидоренков О.К. Опыт хирургического лечения застарелых открытых повреждений сухожилий кисти в травматологическом отделении областной больницы. //Сб. научн. тр.: Открытые повреждения кисти. – М., 1976. – С. 77-78. 19.Литвинов Е.Н. Открытые переломы костей кисти и пальцев с повреждением сухожилий у детей. /Сб. научн. тр.: Открытые тяжёлые повреждения конечностей. – Л., 1979. – С. 52-55. 20.Львов С.Е. Влияние механизма травмы на кровообращение пальцев кисти при закрытых переломах фаланг. //Сб.: Актуальные вопросы 201

травматологии и ортопедии. – Иваново, 1974. – С. 97-99. 21.Львов С.Е., Рослова Э.П., Философов А.Ю. Реабилитация больных с некоторыми заболеваниями и повреждениями кисти. – Горький, 1987. – С. 114-117. 22.Матышев А.А., Деньковский А.Р. Судебная медицина: Руководство для врачей. – Л., 1985. 23.Полозов Р.Н. Микрохирургическая коррекция при повреждениях кисти у детей. //Микротехника в хирургии и пограничных областях. – СанктПетербург, 1992. – С. 105-107. 24.Сапин М.Р. Анатомия человека. – М., 1987. – 380 с. 25.Ультрасонография сухожилий. /В.В.Кузьменко, В.Ф.Коршунов и др. //Вестник травматологии и ортопедии им. Приорова. – М., 2001. – № 1. – С. 33-36. 26.Усольцева Е.В. Хирургия заболеваний и повреждений кисти. – Л., 1975. 27.Хасиев Б.Г. Лечение сгибательных контрактур пальцев кисти. //Травматология, ортопедия и протезирование. – Москва-Харьков, 1985. – № 11. – С. 31-33. 28.Чверкалюк А.К. Фонофорез антибиотиков в комплексном лечении открытых повреждений мягких тканей кисти и пальцев: Автореф. дисс. … канд. мед. наук. – Харьков, 1982. – 22 с. 29.Шугаров Н.А. Лапин В.В. Способ лечения закрытых повреждений сухожилий разгибателей II-V пальцев кисти. //Ортопедия, травматология и протезирование. – Москва-Харьков, 1987. – № 6. С. 46-47. 30.Ameziane L. Souhail S.M. Reposition flap techniques in fingertip amputation: 6 coses. //Rew. Chir.Orthop. Reparatrice. Appar. Mot. – 2002. – Vol. 88 – N 4. – P. 406-9. 31.Bianchi S., Martinol C., Abdelwahab J.F. High-frequency ultrasound examination of the wrist and hand. //Skeletal Radiol. – 1999. – Vol. 28. – N. 3. – P. 121-129. 32.Elbeshbeshy B., Paksima N. Post-traumatic thumb reconstruction. //Bull. Hosp H. Dis. – 2001-2002. – Vol. 60. – N 3-4. – P. 130-203. 33.Teoh L.C., Tay S.C. et all. Heterodigital arterialized flaps for lange finger wounds: results and indications. //Plast Reconstr. Surg. – 2003. – Vol. 111. – N. 6. – P. 1905-13.

202

Особенности течения желтушного синдрома у новорожденных Даниярова Фарингизбону Алишер кизи, магистр Ташкентского педиатрического медицинского института Азимова Нодира Мирваситовна, к.м.н., ассистент кафедры Неврологии, детской неврологии и медицинской генетики Ташкентского педиатрического медицинского института Актуальность.

настоящее

время,

несмотря

на

определенные

достижения службы охраны матери и ребенка, сохраняется тенденция роста показателей заболеваемости новорожденных. Гипербилирубинемия является одним из наиболее часто встречающихся патологических состояний периода новорожденности. Частота встречаемости этого феномена в настоящее время растет во всем мире, становясь почти универсальной. По данным различных авторов

частота

патологической

гипербилирубинемии

доношенных

новорожденных составляет 25-65%, а у недоношенных 70-90% [1, с. 22; 4, 297]. Избыточное накопление билирубина в крови новорожденного вследствие несовершенства системы очищения от пигмента опасно для ребенка, так как может вызвать поражение центральной нервной системы и другие, не менее опасные осложнения и последствия [2, с. 16; 5, с. 132]. Существенные различия в подходах к лечению желтух новорожденных в неонатальных центрах мира свидетельствуют о том, что понимание биологии неонатальной гипербилирубинемии до сих пор остается неполным, и необходимы дальнейшие исследования в этой области для подведения более мощной биологической основы лечению [3, с. 100]. Цель исследования: изучить факторы риска и особенности течения физиологической гипербилирубинемии у доношенных новорожденных. Материалы и методы исследования: В основу исследования положены данные обследования 46 детей, изучен анамнез и оценено здоровье их мам. Среди новорожденных было 26 мальчиков (56,5%) и 20 девочек (43,5%). В ходе проведенного исследования новорожденные были подразделены на 2 группы. Первую группу составили 20 новорожденных, без развития желтухи составили 203

группа

сравнения,

56,5%

(n=26)

новорожденных

наблюдалась

физиологическая гипербилирубинемия (ФГ) – основная группа. В

зависимости

от

максимального

уровня

билирубина

продолжительности желтухи дети были разделены на две подгруппы: I группа с умеренной физиологической гипербилирубинемией (уровень билирубина не более 230,0 мкмоль/л); II группа - с физиологической гипербилирубинемией высокой степени (уровень билирубина 230,0-270,0 мкмоль/л, затяжной характер с длительностью более 21 дня). В I группу вошли 73,1% (n=19) новорожденных, во II – 26,9% (n-7) детей. Результаты

исследования:

Выявлена

зависимость

частоты

гипербилирубинемии от возраста матери в группе с ФГ достоверно больше женщин старше 35 лет и юных мам по сравнению с группой сравнения (р<0,001). При изучении акушерского анамнеза выявлено, что частота умеренной ФГ была достоверно выше у новорожденных, родившихся от первой или четвертой беременности (р<0,05). У новорожденных, родившихся от 5-7 беременности

повторных

родов

достоверно

чаще

наблюдалась

физиологическая гипербилирубинемия высокой степени (р<0,05). Значительно чаще, чем в группе сравнения, в группе ФГ высокой степени у женщин данной беременности предшествовало три и более медицинских абортов - 5 матерей (19,2%) этой группы в отличие от 5% женщин группы сравнения (р<0,05). Для группы умеренной ФГ этой закономерности не выявлено и, следовательно, наличие в анамнезе у женщины трех и более медабортов можно назвать одним из факторов риска развития высокой гипербилирубинемии у их новорожденных детей. При изучении соматического статуса женщин выявлено, что большинство женщин к моменту зачатия имели хроническую патологию одной или нескольких систем. В группе сравнения нарушение жирового обмена с ожирением наблюдалось у 7,7%, зоб 1 степени с эутиреозом - у 3,8%, с гипотиреозом - у 3,8% женщин. 204

Частым состоянием в группе с умеренной ФГ явилось нарушение жирового обмена с ожирением – 15,8%, реже с дефицитом массы – 5,2% Зоб 1 степени с эутиреозом во время беременности наблюдался у 5,2% женщин, у 5,2% - с гипотиреозом, проявлений тиреотоксикоза не отмечено. Достоверно чаще, чем в группе сравнения, у женщин из группы детей с высокой ФГ выявлено нарушение жирового обмена с ожирением - 42,9%, в то время как патология со стороны щитовидной железы на высокий уровень гипербилирубинемии существенного влияния не оказала. В I группе (умеренная ФГ) у матерей достоверно чаще, чем в группе сравнения, регистрировались хронические заболевания билиарного тракта (р<0,01), мочевой (обострение хронического пиелонефрита) (р<0,01) и половой (хронический аднексит и хронический эндометрит) (р<0,05) систем, во II группе (высокая ФГ) хронические заболевания билиарного тракта (р<0,01), хронический

тонзиллит

(р<0,01),

хронические

заболевания

мочевой

(пиелонефрит, цистит) (р<0,005) и половой (аднексит) (р<0,005) систем. У матерей в группе сравнения обострений хронического тонзиллита и хронического пиелонефрита не было. Проведена оценка факторов перинатального риска. Достоверно чаще высокая степень риска регистрировалась у новорожденных из группы детей с высокой ФГ (р<0,05). В группе детей с умеренной ФГ реже, чем в группе сравнения регистрировалась низкая степень перинатального риска (р<0,01). Значимыми факторами для группы детей с высокой ФГ явились наличие у матери хламидийного (р<0,01), микоплазменного (р<0,001), уреаплазменного (р<0,001) инфицирования, кольпита (р<0,05), бактериального вагиноза (р<0,01) и бессимптомной лейкоцитурии. В группе детей с умеренной ФГ инфицирование матерей встречалось достоверно реже (р<0,05). Достоверно значимым фактором развития гипербилирубинемии высокой степени являются тяжелые гестозы (преэклампсия и тяжелой нефропатия) Все

205

дети, родившиеся от матерей с этой патологией имели высокую степень гипербилирубинемии (р<0,001). Течение

родов

оказывает

огромное

влияние

на

адаптационные

возможности новорожденного ребенка. Отмечена прямая корреляционная связь высокой степени между брадикардией в родах и выраженностью желтухи (для группы высокой ФГ г=0,477). Длительный потужной период (более 1 часа) явился фактором риска гипербилирубинемии высокой степени (г=0,51), но связи умеренной ФГ с длительным потужным периодом не выявлено (r=0,17). Все новорожденные родились в сроке 38-41 неделя гестации. Оценка по шкале Апгар в новорожденных группы сравнения на первой минуте составила 7 баллов - 1,8%, 8 баллов - 53,1%, 9 баллов - 43,1%, 10 баллов - 2,0%. Дети с высокой ФГ достоверно чаще нуждались в оказании экстренной помощи в родовом зале. Оценка по шкале Апгар в группе детей с ФГ на первой минуте была достоверно ниже 7 баллов имели 7,5% (р<0,001), 8 баллов - 70,2% (р<0,05), 9 баллов - 22,3% (р<0,01). На 5 минуте достоверны лишь отличия в оценке на 10 баллов (р<0,001), которой не было в группе детей с высокой ФГ. То есть дети с ФГ достоверно чаще страдали в родах. У них значительно чаще отмечена травматизация во время родов большая родовая опухоль (р<0,05), обильные петехии

(р<0,05),

сочетание

кефалогематомы

петехий

(р<0,001),

кефалогематомы (р<0,01), в том числе крупные р<0,001). Достоверно значимыми факторами риска гипербилирубинемии высокой степени явились ЗВУР (р<0,05), масса тела при рождении 4000 гр и более (р<0,01), наличие морфо-функциональной незрелости (р<0,001). У новорожденных детей с высокой ФГ достоверно чаще встречался синдром дезадаптации (р<0,001), у них чаще наблюдались срыгивание, вялость и сонливость (р<0,001) Болевой синдром наблюдался в основном у новорожденных с массой при рождении более 4000 гр (в 86,4% случаев) Дети со ЗВУР и морфо-функциональной недостаточностью (МФН) более склонны к термолабильности (р<0,05), у них чаще регистрируются изменения в 206

неврологическом статусе - вялость, мышечная гипотония (р<0,01), нередко синдром срыгивания (р<0,05). Патологическая потеря массы тела у новорожденных с высокой ФГ наблюдалась у 22,6% детей, что достоверно выше, чем в группе сравнения 2,4%, (р<0,001). Патологическая убыль массы тела (более 8%) у маловесных детей встречалась реже, чем у крупных новорожденных, что мы связываем с большей величиной подкожно-жирового слоя, обильным отхождением мекония у крупных новорожденных и относительным недостатком молозива у их матерей в первые двое суток. При этом отмечена максимальная потеря массы тела у крупных новорожденных достоверно чаще к концу вторых суток, у маловесных новорожденных максимальная убыль первоначальной массы тела наблюдалась преимущественно на 4 сутки жизни. У новорожденных, с умеренной ФГ преобладала вторая степень истеричности кожи (по Крамеру) – 52,6%, третья наблюдалась в 31,6%, первая в 10,5% , и четвертая - лить в 5,2%. В группе новорожденных с высокой ФГ значительная часть детей имела третью (57,1%) и четвертую (28,6%) степени истеричности кожных покровов по Крамеру; вторая степень отмечена у 14,3% детей. Таким образом, имеется прямая корреляционная связь высокой степени между уровнем билирубина сыворотки крови и интенсивностью желтухи у новорожденного ребенка (р<0,05). Наличие обильной петехиальной сыпи на лице определяло появление субистеричного окрашивания кожных покровов уже на вторые сутки жизни новорожденного. Рассасывание петехий происходило, как правило, к 5-6 дню жизни, и исчезновение желтухи отмечалось к 10-14 дню (при отсутствии дополнительных отягощающих факторов, как-то ЗВУР, МФН, патологическая убыль первоначальной массы тела). Рассасывание кефалогематом, наоборот, сопровождалось более поздним визуальным появлением желтухи (на 5-6 сутки) и ее длительностью; при этом составила 14-30 дней. Купирование желтушного синдрома в группе детей с высокой ФГ происходило медленнее, чем у новорожденных в группе с умеренной ФГ. 207

У детей с умеренной ФГ желтушность отсутствовала в 52,6% к концу первой недели жизни, в 42,1% - к 11-14 дню, у 5,2% новорожденных - к 21 дню жизни. В то же время, только у 14,3% детей группы с высокой ФГ желтушность отсутствовала к концу 1 недели, у 14,3% - уровень иктеричноети снизился до 1 степени к 10-14 дню жизни, исчезновение желтухи в 71,4% произошло к концу 3 недели жизни, а 14,3% - желтуха держалась до месяца. Визуально появление желтущиости кожных покровов наблюдалось при 82±11,2 мкмоль/л билирубина сыворотки крови. У новорожденных со сниженным

подкожно-жировым

слоем

визуально

желтушность

кожи

проявлялась при уровне общего билирубина 84±9,6 мкмоль/л, у крупных новорожденных с хорошо выраженным подкожно-жировым слоем - при 78±7,4 мкмоль/л. У новорожденных с высокой ФГ прирост уровня общего билирубина сыворотки крови составил в первые сутки жизни - 1,5±0,4 мкмоль/л/час, во вторые - 3,5±0,6 мкмоль/л/час, в третьи - 4,1±1,1 мкмоль/л/час, в четвертые 5,3±1,7 мкмоль/л/час, в пятые -2,2±0,4 мкмоль/л/час, в шестые - 0,3±0,5 мкмоль/л/час, с седьмых суток - не увеличивался. Максимальный прирост у новорожденных с высокой ФГ отмечен на четвертые сутки жизни - до 7,0 мкмоль/л/час, минимальный - на шестые - 0,8 мкмоль/л/час. Таким образом, на основании полученных данных можно заключить: 1. Фактором риска умеренной ФГ являются возраст матери старше 35 лет, наличие хронической патологии билиарного тракта и мочеполовой системы, ожирение II степени. Факторами риска ФГ высокой степени, кроме этого, являются юный возраст матери, частые ОРВИ (2 раза за беременность), хроническая

внутриутробная

гипоксия

плода,

тяжелые

гестозы

патологическое течение родов. 2. Со стороны ребенка достоверно значимыми факторами риска развития умеренной

ФГ

доношенных

новорожденных

являются

морфо-

функциональная незрелость и синдром дезадаптации. Для развития ФГ высокой степени, кроме того, достоверно значимы задержка внутриутробного развития 208

плода, масса тела при рождении более 4000 гр, и травматизация в родах (обильные петехии, кефалогематома). 3. Уровень билирубина у детей с физиологической гипербилирубинемией колеблется в пределах от 79 до 270 мкмоль/л, максимальный подъем уровня билирубина приходится на 3-4 сутки. 4. Исчезновение желтушного окрашивания при умеренной ФГ у 54,4% детей происходило к концу первой недели жизни, к концу второй недели желтуха отсутствует у 93,2% новорожденных. При высокой ФГ исчезновение желтушного окрашивания к концу первой недели наблюдалось только у 14,3%, к концу третьей недели жизни - у 71,4%, а у 14,3% желтуха держалась до месяца.

Список использованной литературы: Ледяев М.Я., Заячникова Т.Е., Сафанеева Т.А., Леденев Б.Б., Бурзак И.Н.. /Современные подходы к диагностике патологических состояний у недоношенных новорожденных. //Вестник Волгоградского государственного медицинского университета. - 2010. - №2. - С.21-24. Неонатальні гіпербілірубінемії. Навчально-методичний посібник / Ю.С. Коржинський, О.В. Омельченко, Н.С. Савчак, Р.Г. Голик. — Львів, 2004. — 53 с. Халецкая О.В., Солнцев В.В. /Затяжные варианты течения конъюгационной гипербилирубинемии у новорожденных: факторы риска и их профилактика // Медицинский альманах. – 2009. -№ 4(9). – С. 99-102. Management of hyperbilirubinemia in the newborn infant 35 or more weeks of gestation. American Academy of Pediatrics. Clinical practice quideline / Subcommitee on hyperbilirubinemia // Pediatric.- 2004. - Vol. 114, № 1. - P. 297316. Іp S., Chung M., Kulig J. /An evidence-based review of important issues concerning neonatal hyperbilirubinemia. American Academy of Pediatrics. Technical report // Pediatrics. - 2004. - Vol. 144, № 5. - P. 130-153.

209

Вітамінна активність плодоовочевої сировини та окислювально-відновні ферменти Сімахіна Галина Олександрівна, д. т. н., професор, завідувач кафедри технології оздоровчих продуктів Національного університету харчових технологій Стеценко Наталія Олександрівна, к. х. н., доцент кафедри технології оздоровчих продуктів Національного університету харчових технологій Окислювально-відновні ферменти беруть участь у процесах дихання живих організмів та окислення органічних сполук, у результаті яких клітини постачаються хімічною енергією. Більшість процесів, що відбуваються у сільськогосподарській сировині при її зберіганні та технологічному обробленні, пов’язані з реакціями, що каталізуються цими ферментами [2, с. 185]. При цьому деякі ферменти відіграють позитивну роль у перебігу технологічних процесів отримання харчових продуктів (наприклад, глюкозооксидаза, яку використовують у тих випадках, коли виникає необхідність видалити з продуктів глюкозу або кисень), а інші призводять до зниження якості готової продукції (наприклад, поліфенолоксидаза, яка викликає швидке потемніння овочів і фруктів після їх подрібнення). Дану роботу присвячено з’ясуванню впливу аскорбатоксидази на зміни вітамінної активності плодоовочевої сировини при її переробленні. Якість фруктів, ягід, овочів безпосередньо залежить від виду, сорту, умов вирощування та збирання врожаю, транспортування й зберігання сировини. Добираючи плодоовочеві культури, придатні для консервування й тривалого зберігання, традиційно виходять передусім з аналізу біохімічного складу сировини як джерела основних нутрієнтів, з огляду на енергетичні резерви, наявність білків, вуглеводів, вітамінів, мінеральних елементів тощо. Разом з тим, російський академік О. Покровський ще в 70-ті роки ХХ століття, опираючись на роботи академіків О. Несмєянова й М. Шемякіна, звернув увагу на ширший діапазон компонентів харчової сировини й продуктів із неї. На цій основі він запропонував розглядати їх як композицію досить 210

складних і різноманітних за своїми фармакологічними ефектами сполук. І якщо макро- і мікронутрієнти ми відносимо до харчових речовин, то ряд компонентів, що не є необхідними для життєдіяльності організму людини, не застосовуються ні для одержання енергії, ні для побудови клітинних структур, ні для процесів біосинтезу, було названо неаліментарними (нехарчовими, антихарчовими) сполуками. Відтоді минуло майже 40 років, а клас неаліментарних сполук і сьогодні вивчено недостатньо, хоча теоретичні дані свідчать про те, що він досить великий, і його обов'язково потрібно враховувати, розробляючи інноваційні технології харчових продуктів, особливо профілактичного й оздоровчого призначення. Сучасна

біологічна

медична

література,

на

підставі

робіт

О. Покровського, Б. Петровського, Д. Тімакова, підкреслює, що саме серед неаліментарних

сполук

найбільшою

мірою

присутні

носії

токсичних

властивостей – попередники мутагенних, тератогенних і канцерогенних речовин, які, своєю чергою, призведуть до формування й розвитку широкого спектру захворювань, насамперед алергійних і онкологічних [1, с. 11]. Тому, обираючи об'єкти плодоовочевої сировини для консервування, ми вирішили оцінити їх і на наявність окремих неаліментарних сполук. Оскільки ми розглядаємо рослинну сировину як природне джерело вітамінів, нас цікавлять

антиаліментарні

сполуки,

здатні

пригнічувати

або

зовсім

наукових

праць,

нейтралізувати активність певних вітамінів. Таким

сполукам

присвячена

значна

кількість

опублікованих в 50-80-і рр. минулого століття. Їхні автори (В. Туманов, 1959; М. Островський, 1973; І. Єфремова, 1976; О. Покровський, 1976; W. Wooly, 1959; R. Somogyi, 1973) дали різні визначення терміна “антивітаміни”. Вони включали в цю групу різні природні сполуки та їхні структурні синтетичні аналоги, виявляли дійсні антивітаміни в харчових продуктах (наприклад, фітин). Однак цей широкий спектр робіт не можна вважати завершеним і донині. 211

Сучасному розумінню терміна “антивітаміни” найбільше відповідає визначення, запропоноване Р. Сомодьї: “Антивітаміни – це сполуки, здатні зменшувати або повністю ліквідувати специфічний ефект вітамінів, незалежно від механізму їхньої дії” [див. 3]. Тобто, антивітаміни в складі харчових продуктів негативно впливають на есенціальні мікронутрієнти, модифікуючи їх і зменшуючи біологічну активність шляхом інактивації або зв'язування в малорозчинні комплекси. Серед антивітамінів нас цікавить передусім специфічний фермент аскорбатоксидаза. Під її впливом при підвищених температурах у процесах технологічного перероблення сировини на готові продукти втрачається частково або повністю весь запас аскорбінової кислоти. Це й є основною причиною дефіциту цього вітаміну в раціонах харчування населення України, оскільки

на

вітчизняних

харчових

підприємствах

переважають

високотемпературні способи оброблення сільськогосподарської сировини. Деякі автори підкреслюють важливість таких антивітамінів, як піридин-3сульфокислота (антагоніст вітаміну РР), дикумарин (антагоніст вітаміну К), аміноптерин (антагоніст фолієвої кислоти), тіаміназа (антагоніст тіаміну) тощо. Проте для наших досліджень найбільше значення має аскорбатоксидаза, оскільки інші антивітаміни, згідно з літературними даними, виявляють свій негативний вплив уже на рівні шлунково-кишкового тракту, особливо в складі певних видів мікроорганізмів. Тому технологічно впливати на них не можна. Користуючись відомими методиками, ми визначили вміст основних вітамінів у певних видах плодоовочевої сировини, обраної для досліджень, і вміст аскорбатоксидази в них. Отримані дані свідчать про те, що в рослинах синтезується значна кількість життєво важливих вітамінів, хоча й у різних кількостях. Щодо вітамінів, які у вищих рослинах не синтезуються (наприклад, вітаміни А та D), то в них утворюються провітаміни, у нашому разі – -каротин. Вміст каротину може досягати досить високих значень – 13,6 мг% для шпинату, 9,4 мг% – для моркви. 212

У найбільших концентраціях досліджувані об'єкти містять аскорбінову кислоту. У ягодах чорної смородини, наприклад, її вміст становить 320 мг%. За літературним даними, розбіжність у кількостях вітаміну С для ягід чорної смородини різних сортів перебуває в інтервалі 49,8...389 мг%. Тому при доборі плодоовочевої сировини в якості високовітамінних джерел необхідно проводити ретельний аналіз у межах конкретних класів і родин рослин, обираючи лише тих представників, які містять найбільшу кількість вітамінів. До таких рослин належать апельсини, вишня, лимони, помідори, капуста, шпинат і почасти картопля. Хоча вміст аскорбінової кислоти в картоплі невеликий, проте пересічний українець споживає протягом року близько 100 кг картоплі, і завдяки цьому даний харчовий продукт є непоганим джерелом вітаміну С. Плодоовочева сировина є й важливим джерелом інших вітамінів. Ягоди чорної смородини, моркви й шпинату багаті на -каротин (2,8; 9,4; 13,6 мг% відповідно), вітамін РР. Останній бере участь у реакціях клітинного обміну, у білковому обміні й підвищує ступінь засвоєння в організмі рослинних білків, нормалізує секреторну функцію шлунка тощо. З погляду технології перероблення рослинної сировини на готові продукти, вітамін РР викликає інтерес завдяки своїй стійкості до зовнішніх впливів при зберіганні й кулінарному обробленні продуктів (температура, світло, кисень, повітря, луги). Вітамінів В1 і В2 у досліджених видах сировини небагато. Хоча й добова потреба організму в них теж невелика – 1,3 мг вітаміну В1 і 1,6 мг вітаміну В2 відповідно. Взагалі всі види харчової сировини вирізняються незначними кількостями цих вітамінів, у тому числі й тваринного походження. Але з огляду на

досить

високі

рівні

споживання

плодоовочевої

сировини

можна

прогнозувати, що людина одержує необхідну добову дозу тіаміну й рибофлавіну. При підвищених температурах ці вітаміни втрачають свою активність.

213

На порядок вище в досліджених об'єктах виявився вміст вітаміну В3 (пантотенової кислоти). Саме цей вітамін впливає на нервову систему, функції наднирників і щитовидної залози. Під впливом високих температур вітамін В3 розкладається. Значна кількість у складі плодоовочевої сировини припадає також на фолієву кислоту – від 0,024 мг% у персиках до 0,095 мг% в апельсинах (добова потреба у фолієвій кислоті становить 200…400мкг). Фолієва кислота бере участь в обміні й синтезі амінокислот, синтезі нуклеїнових кислот, стимулює кровотворну функцію кісткового мозку, поліпшує засвоєння вітаміну В 12. При одержанні продуктів з рослинної сировини необхідно мати на увазі, що фолієва кислота дуже нестійка до дії високих температур. Виконані нами дослідження підтвердили результати інших авторів щодо відсутності в плодоовочевій сировині ціанокобаламіну (вітамін В 12). Проте цього вітаміну достатньо у молоці, молочних продуктах, яйцях. Таким чином, порівняльна характеристика результатів вмісту вітамінів в окремих видах плодоовочевої сировини свідчить про те, що всі об'єкти дослідження визначаються широким спектром водорозчинних вітамінів і каротину. За вмістом вітамінів групи В отримано цифри порівняно з кількостями, виявленими в молочних і деяких м'ясних продуктах, у зернових та зернобобових культурах. У таблиці 1 наведено вміст ферменту аскорбатоксидази у зіставленні з концентрацією аскорбінової кислоти для різних видів плодоовочевої сировини. За даними таблиці видно, що аскорбатоксидаза міститься в усіх досліджених овочах, деяких видах фруктів (груша, персик) і винограді. Цікавим виявився той факт, що ягоди чорної смородини з найбільшим вмістом аскорбінової кислоти (195...410 мг%) зовсім позбавлені антиаліментарного ферменту,

шпинат

визначається

найбільшою

концентрацією

аскорбатоксидази, хоча містить у середньому 32...68 мг% вітаміну С. Загалом, порівняльний аналіз отриманих даних свідчить про відсутність певної

214

закономірності

між

вмістом

аскорбінової

кислоти

активністю

аскорбатоксидази в рослинній сировині. Таблиця 1. Вміст аскорбінової кислоти й аскорбатоксидази в плодоовочевій сировині Активність Найменування сировини Аскорбінова кислота, аскорбатоксидази, мг% мг% до маси сировини окисленої аскорбінової кислоти за 1 хв на 1 г сировини Фрукти, ягоди Апельсини

34...61

Вишня

18...36

Виноград

2,7...5

2,4

Груша

7...18

1,7

Лимон

48...72

Чорна смородина

195... 410

Персик

9...21

0,9 Овочі

Помідори

21...44

0,08

Морква

4,2...9

2,13

Картопля

17...39

1,18

Капуста

36...62

1,40

Шпинат

32...68

14,7

Отримані дані дозволили також зробити висновок, що нагромадження дегідроаскорбінової

кислоти

рослинній

сировині

під

впливом

аскорбатоксидази призводить до втрати вітамінної цінності плодів, ягід, овочів. Висновки. Фрукти, ягоди, овочі є багатими природними джерелами аскорбінової кислоти та поліфенольних сполук, завдяки чому їх необхідно широко використовувати в раціонах харчування. Сьогодні, коли велика увага приділяється не лише питанням лікування, а, що особливо важливо, проблемам профілактики серцево-судинних захворювань, найбільш цінним є виявлення плодово-ягідної сировини (в тому числі дикорослої), що поєднує у своєму 215

складі достатню кількість аскорбінової кислоти з високим вмістом Р-активних речовин, оскільки обмін біофлавоноїдів безпосередньо пов’язаний з обміном аскорбінової кислоти. Наведені в роботі результати дають змогу виділити найбільш перспективні види плодоовочевої сировини для консервування. Під час оцінювання рослинної сировини як джерела біологічно активних речовин необхідно враховувати в ній вміст антиаліментарних сполук, передусім антивітамінів. Список використаної літератури: 1. Гаргова С.А., Крестанов А.И. Промишлена ензимология/ Пловдив, 2000 – 236 с. 2. Капрельянц Л.В. Ферменты в пищевых технологиях/ Одесса, 2009 – 468 с. 3. Филипович Ю.Б. Основы биохимии/ М.: Агар, 2000 – 512 с.

216

Вдосконалення інженерних методів розрахунку електромеханічних систем автоматизованого електроприводу машин Човнюк Ю.В., доцент, к.т.н., Сівак І.М., доцент, к.т.н. Національний університет біоресурсів і природокористування України Дослідження

динаміки

електроприводів

[1-9]

показують,

що

нерозгалужені розрахункові механічні системи у більшості практичних випадків у результаті виділення головних мас та жорсткостей зводяться до  12

C12

C 23

J1 1 M M ОП 1

J3 2 M ОП2

3 M ОП

1

2

C 12

M ОП2

M ОП1

Рис.1. Тримасова схема механічної частини електроприводу

Рис.2. Двомасова схема механічної частини електроприводу

тримасової (рис. 1) або двомасової (рис. 2) розрахунковим схемам. (Інколи у розрахунках двомасових схем вважають

12  0 ).

Параметрами узагальненої тримасової механічної системи (рис. 1) є сумарні зведені моменти інерції мас

J1 , J 2

та

J3 ,

утворені приведеними масами,

зв’язки між котрими приймаються жорсткими, й еквівалентні приведені жорсткості механічних пружних зв’язків між

та

–

C12 й

між

та

–

C23 .

Перша маса представляє собою ротор двигуна й жорстко з ним зв’язані елементи; до цієї маси прикладені електромагнітний момент двигуна момент статичного навантаження

M ÎÏ1

, котрий зазвичай є сумарним моментом

втрат на валу двигуна й у жорстко з ним зв’язаних елементах. До проміжної маси механізму J 2  прикладений момент опору третьої J 3  – момент зовнішнього навантаження цієї маси

M ÎÏ3

M ÎÏ2

, а до

217

Тримасова пружна система при дослідженні електромеханічних систем автоматизованого електроприводу використовується у тих випадках, коли виникає необхідність більш детального аналізу умов руху мас механізму. Для розв’язку

задачі

при

цьому

зазвичай

використовується

математичне

моделювання на ПЕОМ. Для дослідження окремих фізичних особливостей тримасова розрахункова схема зводиться до двомасової. В узагальненій двомасовій пружній системі (рис. 2) сумарний приведений момент інерції елементів, жорстко зв’язаних з двигуном, аналогічно до попереднього, позначений

J1 .

Сумарний приведений момент інерції елементів,

жорстко зв’язаних з робочим органом механізму, позначений пружний

зв’язок

між

цими

еквівалентною жорсткістю

C12 .

масами

J2 .

Безінерційний

характеризується

приведеною

Сумарні моменти навантаження на валу двигуна

й механізму позначені відповідно

M ÎÏ1

M ÎÏ2

Слід зазначити, що електромеханічна система з двомасовою пружною механічною частиною представляє собою найпростішу модель електроприводу, найбільш зручну для вивчення впливу пружних механічних зв’язків. У тримасовій пружній системі узагальненими координатами є кутові переміщення мас

1, 2 , 3 ,

їм відповідають узагальнені швидкості

1, 2

3 .

У [10] за допомогою функції Лагранжа отримана система рівнянь руху (для тримасової моделі): d1  M  C12  1  2   M ÎÏ1  J1  dt ;  d2  ; C12  1   2   C23  2  3   M ÎÏ2  J 2  dt  d3  C23   2  3   M ÎÏ3  J 3  dt . 

(1)

У (1) пропорціональні деформаціям пружних зв’язків моменти є моментами пружної взаємодії між рухомими масами системи: M12  C12  1  2 ; M 23  C23  2  3  .

(2)

З урахуванням (2) систему рівнянь руху (1) можна подати у вигляді:

218

d1  M  M12  M ÎÏ1  J1  dt ;  d2  ; M12  M 23  M ÎÏ2  J 2  dt  d3  M 23  M ÎÏ3  J 3  dt . 

(3)

Розглядаючи (3), можна встановити, що рівняння руху приведених мас електроприводу типові. Вони відображають фізичний закон (другий закон Ньютона), у відповідності з котрим прискорення твердого тіла пропорційне сумі всіх прикладених до нього моментів (чи сил), включаючи моменти та сили, обумовлені пружною взаємодією з іншими твердими тілами системи. Рух двомасової системи [10] описується системою (3) при

J3  0

M 23  0 : d1  M  M12  M ÎÏ1  J1  dt ;  d2 M  M , ÎÏ2  J 2   12 dt

де

(4)

M12  C12  1  2  .

Отримані

рівняння

руху

дозволяють

проаналізувати

динамічні

особливості механічної частини електроприводу як об’єкту управління, користуючись методами теорії автоматичного управління [11, 12]. Основою для аналізу є структурні схеми, вид котрих визначається прийнятою розрахунковою схемою механічної частини. У [10] отримані структурні схеми для розрахункових схем, поданих на рис. 1,2. Для отримання структурної схеми тримасової пружної механічної системи слід продиференціювати (2): dM 23 dM12  C12  1  2 ;  C23  2  3  . dt dt

Далі покладемо у (3) й (5)

(5)

d  p: dt

219

M  M12  M ÎÏ1  J1  p  1;  M12  M 23  M ÎÏ2  J 2  p  2 ;  M 23  M ÎÏ3  J 3  p  3 ;  p  M  C     ; 12 12 1 2   p  M 23  C23  2  3  .

(6)

Системі рівнянь (6) відповідає структурна схема, наведена на рис. 3.

M ОП1 1 J1  p

1

M ОП 2

2

M12 C12 p

3 C 23 p

1 J2  p

M12

M23

3

1 J3  p

M23 M ОП 3

Рис.3. Структурна схема тримасової пружної системи Вона дає уяву про механічну частину електроприводу у вигляді тримасової системи як про об’єкт управління. Керуючим впливом тут є електромагнітний момент двигуна M ÎÏ1 3 ,

M ÎÏ2

M ÎÏ3

переміщення

, а збуреннями – моменти навантаження

. Регульованими змінними можуть бути швидкості

1, 2

3 ,

1, 2

а також навантаження пружних зв’язків M 12 й M 23 .

Структурно механічна частина електроприводу представляє собою складний

об’єкт,

утворений

ланцюгом

інтегруючих

ланок,

замкнених

перехресними внутрішніми зворотними зв’язками. Користуючись відомими методами перетворення структурних схем й визначення передавальних функцій для замкнених зворотніх зв’язків контурів [11, 12], можна отримати [10] передавальну функцію механічної частини за керуючим впливом при вихідній змінній

1 p  :

W1  p   



1  p   M1  p 

J 2  J 3  p 4  C23  J 2  J 3   C12  J 3   p 2  C12  C23



p  J1  J 2  J 3  p  J1C23  J 2  J 3   J 3  C12  J1  J 2   p  C12  C23  J1  J 2  J 3  4

(7)

Характеристичне рівняння запишемо у вигляді:

220

 C  J  J  J 2   C23  J1  J 2  J 3  2 C12  C23  J   p   p 4  12 3 1 p    0. J1  J 2  J 3 J1  J 2  J 3  

де

J   J1  J 2  J 3 

(8)

– сумарний, зведений до валу двигуна момент інерції

системи. Розв’язавши біквадратне рівняння (для прямих дужок у (8)), отримаємо корені характеристичного рівняння системи:    a   p1  0; p2,3   j    1    2     2b  a   p   j    1  1  2 4 , 5   a 2  

2b  2 1  2  ; j  a  

 1;

(9)

1  2

 ,  

де C C  J C  J  J  J 2   C23  J1  J 2  J 3  a  12 3 1 , b  12 23  . J1  J 2  J 3 J1  J 2  J 3

Аналіз коренів (9) показує [10], що при усіх реальних співвідношеннях параметрів підкореневі вирази (9) представляють собою дійсні додатні числа. Тоді, 1

 a  2b  2 p1  0; p2,3   j  1   j    1  1  2  ;  2  a 

(10)

1  2

 a  2b p4,5   j   2   j    1  1  2  .  2  a 

Корені (10) характеристичного рівняння (8) свідчать про те, що система може бути представлена у вигляді послідовного з’єднання інтегруючої ланки й двох консервативних коливальних ланцюгів з резонансними частотами коливань

1

2 .

При зміні моменту

M  p

виникати незатухаючі коливання з частотами

стрибком у системі можуть 1

2 ,

а у випадках, коли

частота збурюючих впливів співпадає з однією з цих частот, у системі розвивається

недемпфований

резонанс,

за

якого

амплітуди

коливань

теоретично можуть зрости до нескінченості. Реально у системі завжди присутні дисипативні сили, котрі демпфують коливання, обмежуючи резонансні амплітуди великими, але скінченими значеннями. 221

Аналіз властивостей пружних механічних систем можна провести й на основі двомасової розрахункової схеми, структура котрої подана на рис. 4. Вона складена на основі (6) при

M 23  0 , M ÎÏ3  0

M ОП1 1 J1  p

1

J3  0 .

2

M12 C12 p

2

1 J2  p

M12

M ОП 2

Рис.4. Структурна схема двомасової пружної механічної системи без врахування внутрішнього демпфування 12  0 Для дослідження властивостей цієї системи як об’єкта управління приймають збурення

M ÎÏ1  M ÎÏ2  0 .

Виконуючи перетворення схеми (рис. 4)

[10], можна отримати у останньому випадку наступну схему (рис. 5).

1  1  2  2  p  1  12 

1 J p

2

Рис.5. Структурна схема двомасової пружної механічної системи без врахування внутрішнього демпфування 12  0, M ÎÏ1  M ÎÏ2  0 Шукана передавальна функція визначається так [10]:  J2  2    p 1 C12  1  p   . W1  p    M  p  J1  J 2  2 J   p    p  1 C  J 12   

(11)

Характеристичне рівняння системи:  J J  J   p   1 2  p 2  1  0 .  C12  J  

(12)

Корені характеристичного рівняння (12) мають вигляд:  C  J  p1  0; p2,3   j   12 1 J1  J 2 

де

12

1 J2 2



   j  12 , 

(13)

– резонансна частота двомасової пружної системи.

222

Порівняння (13) з (9), (10) показує, що при переході від тримасової до двомасової пружної системи виявляється лише одна частота

12 ,

на якій

можливий прояв механічного резонансу. Однак, якщо при цьому значення

12

виявляється досить близьким до однієї з парціальних частот вихідної системи 1

чи

2 ,

можна вважати, що двомасова система правильно відтворює головні

особливості механічної частини електроприводу. Для зручності аналізу вводять [10] наступні узагальнені параметри двомасової пружної системи:

J  J 2   J  – співвідношення мас;  1 J1

частота системи;

02 

C12 12  J2 

 C  J  J 2   2 12   12 1  J1  J 2  

– резонансна

– резонансна частота другої маси при

жорсткому закріпленні першої J1   . З урахуванням цих позначень (11) може бути подана у вигляді:     2  2   p  1  12   1 . W1  p    J   p  1   2  2   p  1  12  

(14)

Отримане співвідношення (14) дозволяє представити механічну частину електроприводу як об’єкт управління у вигляді трьох ланок, показаних на рис. 6.

1 J p

     

 2  p  1  1  2 p 1 2   12   2  12

W1  p 

1

1    2   p 1  2   12 

2

W1, 2  p

Рис.6. Триланкова структурна схема двомасової пружної механічної системи без врахування внутрішнього демпфування; 12  0, M ÎÏ1  M ÎÏ2  0

223

За допомогою цієї схеми неважко записати й передавальну функцію системи за керуючим впливом за вихідної змінної W 2  p  

2 :

2  p   W1  p   W1,  2  p   M  p

    2  2   p  1  12  1  .    J   p  1   2  2   p  1  12  

1     2  2   p  1  12  



(15)

1  1     p 2  1 J   p   2  12  

Передавальній функції (15) відповідає структурна схема об’єкту, подана на рис. 5. Аналіз електромеханічних властивостей двигунів різноманітних видів [7, 10] дає змогу встановити, що за певних умов механічні характеристики принципово різних типів двигунів описуються однаковими рівняннями. Відповідно в цих межах аналогічні й основні електромеханічні властивості двигунів, що створює передумови для узагальненого вивчення динаміки електромеханічних систем. Можливість такого узагальнення випливає безпосередньо з порівняння рівнянь динамічної жорсткості, отриманих для двигунів з незалежним збудженням, з послідовним та змішаним збудженням при лінеаризації у околі точки статичної рівноваги й для асинхронного двигуна при лінеаризації робочої ділянки характеристики за умови живлення від джерела напруги/струму. Всі ці рівняння аналітичні за формою й відрізняються тільки виразами статичної жорсткості

*

й електромагнітної постійної часу

ототожнюємо з  , тобто

*   ).

наступну

форму

(У подальшому

Відповідно, розповсюджуючи позначення

двигуни постійного струму ( Tÿ  Tå , де отримати

Tå .

запису

Tÿ

Tå

*

на

– постійна часу для якоря), можна

рівнянь

динаміки

лінеаризованих

електромеханічних систем (у межах двомасової моделі) [10]: 1  Tå  p   M    0  1 ;  M  C12  1  2   M ÎÏ1  J1  p  1; C       M 2 ÎÏ2  J 2  p  2 ,  12 1

де

0

(16)

– швидкість ідеальної холостої ходи двигуна. 224

Рівняння (16) є узагальненими рівняннями динаміки електромеханічної системи

з двигуном, який

має лінійну чи

лінеаризовану механічну

характеристику, динамічна жорсткість котрої описується передавальною функцією аперіодичною ланки з коефіцієнтом äèí  p   

Рівнянням

(16)



й постійною часу

Tå :

 1  Tå  p

відповідає

(17)

структурна

схема

узагальненої

електромеханічної системи, наведена на рис. 7. Рівняння (16) й структурна схема на рис. 7 справедливі для будь-якого електроприводу, рівняння механічної характеристики котрого у розглядуваному процесі може бути з прийнятою точністю представлене першим рівнянням системи (16), а механічну частину задовільно представляє двомасова розрахункова схема механічної частини. Особливості застосовуваного двигуна при цьому відображаються у конкретному змісті змінних та виразах параметрів. Такий підхід (рис.7) дозволяє всебічно проаналізувати різноманітні режими функціонування подібних електромеханічних систем.

1

0

M ОП1  Tе p1

1 J1  p

M12

1

2 C12 p

M12

2

1 J2  p

M ОП 2

Рис.7. Структурна схема узагальненої системи електроприводу з двигуном, який має лінійну механічну характеристику (двомасова модель) Слід зазначити, що автор [10] розглядає системи (16) лише для кількох спрощених випадків. Список використаної літератури: 1. Голован А.Т. Основы электропривода. – М.-Л.: Госэнергоиздад, 1959. – 344с. 2. Андреев В.П., Сабинин Ю.А. Основы электропривода. – М.-Л.: Госэнергоиздад, 1963. – 722с.

225

3. Основы автоматизированного электропривода / М.Г.Чиликин, М.М.Соколов, В.М. Терехов, А.В.Шинянский. – М.: Энергия, 1974. – 567 с. 4. Чиликин М.Г., Ключев В.И., Сандлер А.С. Теория автоматизированного электропривода. – М.: Энергия, 1979. – 616 с. 5. Чиликин М.Г., Сандлер А.С. Общий курс электропривода. – М.: Энергоиздат, 1981. – 576 с. 6. Башарин А.В., Голубев Ю.Н., Кепперман В.Г. Примеры расчета атоматизированного электропривода. – Л.: Энергия, 1972. – 440 с. 7. Вешеневский С.Н. Характеристики двигателей в электроприводе. – М.:Л.: Энергия, 1977. – 432 с. 8. Копылов И.П. Электромеханические преобразователи энергии. – М.: Энергия, 1973. – 400 с. 9. Уайт Д., Вудсон Г. Электромеханическое преобразование энергии. – М.Л.: Энергия, 1964. – 527 с. 10.Ключев В.И. Теория электропривода: Учебник для вузов. – М.: Энергоатомиздат, 1985. – 560 с. 11.Теория автоматического управления /Под ред. А.В.Нетушила. – М.: Высшая школа, 1968. – Ч. 1.– 424 с.; 1972. – Ч. 2. – 430 с. 12.Бесекерский В.А., Попов Е.П. Теория систем автоматического регулирования. – М.: Наука, 1972. – 450 с.

226

Вибір між лінійними та нелінійними класифікаторами у медичній кібернетиці Бородій Євгеній Віталійович, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка У медичній та біологічний кібернетиці, зокрема у діагностиці, важливим етапом є підбір класифікатора -

функції чи правила, яке певним чином

порівнюватиме аналізи пацієнта з аналізами людей, чий діагноз вже відомий (хворі чи здорові), і даватиме відповідь – пацієнт належить здоровому чи хворому класу людей. Тут і надалі пацієнта вважатимемо образом класифікації, а його аналізи (ДНК, сканограми кліток тощо) вважатимемо ознаками образу. Розрізняють лінійні та нелінійні класифікатори. Лінійними будемо називати класифікатори, що приймають рішення про належність образу тому чи іншому класу, порівнюючи лінійну комбінацію його ознак з визначеним граничним значенням. Наприклад, лінійним класифікатором на площині буде пряма. Загальний вигляд лінійних класифікаторів на площині : w1 x1  w2 x2  b . В загальному випадку поділяючою площиною буде гіперплощина. Нелінійними назвемо решту класифікаторів, тобто ті, які приймають рішення, виходячи з складніших, нелінійних міркувань та обчислень. Лінійні класифікатори зазвичай застосовують, коли досліджувані класи є лінійно роздільними (коли існує гіперплощина, що ідеально точно розділяє досліджувані класи), а також, як не дивно, у задачах з великою розмірністю вектора ознак. Насправді, якщо можлива лінійна роздільність класів, то кількість лінійних роздільників нескінченна. Звідси з’являється ще одна проблема навчання лінійних класифікаторів, пов’язана з формулюванням критерію для вибору однієї поділяючої гіперплощини серед нескінченної кількості інших. Одні з таких гіперплощин добре розділятимуть нові дані, а інші – ні. Однією з причин, через які навчання лінійного класифікатора є непростою задачею, є шумові образи - об’єкти, які належать конкретному класу, але їхні ознаки мають небагато спільного з ознаками інших об’єктів цього класу (тобто 227

явно виділяються серед них, недостатньо добре відповідають розподілу більшості прецедентів у класі). Якщо при виборі поділяючої гіперповерхні приділити занадто значну увагу шумам, то класифікатор стане неточним на нових даних. Іноді навіть тяжко визначити, які ж саме образи у навчальній множині є шумовими. Коли ж класи неможливо лінійно розділити (наприклад, присутні анклави), або присутня значна кількість шумових образів, які збільшують помилку класифікації, то варто застосовувати нелінійні класифікатори. Інколи нелінійні моделі

можна

звести

до

лінійних

шляхом

спеціальних

перетворень.

Порушується питання : який класифікатор обирати для конкретної задачі – лінійний чи нелінійний, і чи буде такий вибір однозначним, адже існують нелінійні моделі, які простіші за лінійні. Якщо проблема носить нелінійний характер, а межі між класами неможливо точно апроксимувати за допомогою гіперплощин, то нелінійні класифікатори природно виявляються ефективнішими за лінійні. Інакше рекомендується застосовувати прості лінійні класифікатори, можливо для простору ознак більшої розмірності. Нелінійні класифікатори більш потужні за лінійні, більш того, для деяких задач існують нелінійні класифікатори з нульовими помилками класифікації, але немає аналогічних лінійних класифікаторів. Втім неможливо відокремити один тип класифікаторів і забути про інший, адже існують такі поняття як зсув та дисперсія, які впливають на похибку класифікатора. Розкриємо детальніше зміст цих надважливих понять у теорії розпізнавання образів та медичній кібернетиці та інформатиці. Поняття зсуву та дисперсії Насправді, складність навчання не є безпосередньою властивістю класифікатора, оскільки існує багато факторів навчання (вибір суттєвих ознак, регуляризація, обмеження тощо), що підвищують або знижують точність самого методу навчання, незалежно від типу його класифікатора, тобто остаточний результат навчання залежить не лише від того, класифікатор є 228

лінійним чи нелінійним. Визначимо мету нашої класифікації – мінімізувати помилку класифікації на тестовій множині, тобто отримати оптимальну чутливість,

специфічність

точність

класифікатора.

Формалізуємо

це

прагнення. Спочатку зауважимо. що навчальні і тестові образи генеруються відповідно за одним і тим ж розподілом. позначимо його P  d , c  , де d - це образ, а c - мітка його класу. Для спрощення обчислень при оцінці класифікатора, ми не будемо підраховувати кількість помилок на тестовій множині, а звернемо увагу на те, наскільки добре класифікатор оцінює умовну ймовірність P  c d  для образу d . Мета класифікації – пошук класифікатора  , який після усереднення по всіх образах d гарантував би оцінку   d  , якнайближчу до ймовірності P  c d  . Цей показник ми будемо вимірювати за допомогою середньоквадратичної помилки: MSE    Ed   d   P  c d 

(1)

Тут Ed - математичне сподівання. Ця середньоквадратична помилка присвоює частковий рівень довіри рішенням класифікатора  , адже показує, що вони близькі до правильних, хоч можливо і не цілком збігаються з ними. Класифікатор  назвемо оптимальним щодо розподілу P  c d  , якщо він мінімізує

середньоквадратичну

помилку

MSE    .

Мінімізація

середньоквадратичної помилки є бажаною властивістю кожного класифікатора. Залишилось визначити необхідний критерії методу навчання, тобто формально описати, який метод навчання є оптимальним. Методом навчання називатимемо функцію  , аргументом якої є навчальна множина D , а значенням - класифікатор  . За мету поставимо знаходження такого методу навчання  , що у середньому по всіх навчальних множинах створює класифікатор  з мінімальною середньоквадратичною помилкою MSE   . Цю вимогу формалізуємо за допомогою помилки навчання: m     ED  MSE    D  

(2) 229

Тут ED - математичне сподівання на навчальних множинах. Для простоти і без зменшення загальності припустимо, що всі навчальні множини мають однаковий фіксований об’єм, тоді розподіл P  d , c



визначає розподіл P  D  по

навчальних множинах. Аналогічно, метод навчання  для розподілу P  D  назвемо оптимальним, якщо він мінімізує помилку навчання. Звернемо увагу на те, що образ d і множина D не залежить одне від одного. Неважко переконатись у справедливості такої формули ED Ed  D  d   P  c d   Ed ED  D  d   P  c d   2



 Ed  ED  D  d   P  c d    ED  D  d   ED  D  d   2



(3)

Враховуючи цю формулу, (2) можемо переписати у вигляді m     ED  MSE    D     ED Ed  D  d   P  c d     Ed  зсув (, d )  дисперсія (, d )  2

(4)

тобто зсув(, d )   ED  D  d   P  c d 

дисперсія(, d )  ED  D  d   ED  D  d 

(5) 2

(6)

Зсув (bias) – це квадрат різниці між істинною умовною ймовірністю P  c d  того, що образ d належить класу c і  D  d  - прогнозованою оцінкою, отриманою за допомогою навченого класифікатора й усередненою по всіх навчальних множинах. Якщо метод навчання породжує “погані” класифікатори  , то зсув буде великим.

У випадках, коли 1) класифікатор “хороший” чи 2) різні навчальні множини породжують помилки на різних образах (неправильно класифікуються не одні і ті ж образи, а різні) чи 3) різні навчальні множини породжують позитивні і негативні відхилення на одних і тих же образах, але сумарне значення цих відхилень близьке до нуля,

230

отримаємо малий зсув. Тобто якщо виконується одна з вищеперерахованих умов, то  D  d  близьке до умовної ймовірності P  c d  . Лінійні методи на нелінійних задачах мають великий зсув, оскільки вони можуть моделювати тільки один різновид меж між класами – гіперплощини. Якщо між класами складна нелінійна межа (наприклад образи одного класу формують анклав всередині образів іншого класу), то значна кількість точок буде класифікована неправильно лінійним класифікатором, і як наслідок з рівності (5) зсув буде великим. У випадку коли межа між класами лінійна, то вірогідно, що саме лінійні класифікатори матимуть вищий пріоритет завдяки вищій точності класифікації. Отже, зсув можна інтерпретувати як результат знань про предметну область (чи їх недостачу), вбудованих у класифікатор. Нелінійні ж класифікатори мають невеликий зсув, оскільки побудовані ними межі між класами дуже мінливі і залежать від розподілу об’єктів у навчальній множині. У результаті кожен образ може бути правильно класифікованим на деякій навчальній множині, отже, середня оцінка близька до ймовірності P  c d  , і з рівності (5) отримаємо менший зсув, ніж у лінійного методу навчання. Дисперсія (variance) – це варіація, розсіювання оцінок класифікаторів, з формули (6) - це усереднений по всіх навчальних множинах квадрат різниці між оцінкою  D  d  і її середнім значенням ED  D  d  . Тобто якщо різні навчальні множини D породжують зовсім різні класифікатори  , то дисперсія велика. А якщо ж навчальна множина мало впливає на класифікацію, незалежно від того правильна вона чи ні, то дисперсія мала. Можна сказати, що дисперсія оцінює, наскільки суперечливими є рішення, незалежно від того, правильні вони чи неправильні. Лінійні методи навчання мають невелику дисперсію, оскільки більшість випадково обраних навчальних множин породжують близькі поділяючі гіперплощини. Роздільники, що породжені лінійними класифікаторами, мало відхиляються від істинних меж між класами при зміні навчальних множин. 231

Анклав завжди буде класифікуватись неправильно лінійним класифікатором, хоч би якою була навчальна множина. Нелінійні ж методи мають високу дисперсію, адже вони зазвичай будують надзвичайно складні межі між класами, які, як наслідок, надзвичайно чутливі до шумових прецедентів. В результаті дисперсія у рівності (6) для них велика, і тестові образи іноді класифікуються неправильно (якщо вони знаходяться близько до шумового образу), а іноді правильно (якщо у їх околі відсутні шуми). Це й призводить до великої варіації результатів при переході від однієї навчальної множини до іншої. Постає питання: як ж цим боротися? Методи навчання з незадовільно великою дисперсією підлягають перенавчанню по навчальних вибірках, метою якого є налаштування класифікатора на врахування основних властивостях базового розподілу P  d , c  . Однак якщо відбувається перенавчання, то результат неодмінно

міститиме

собі

шумову

інформацію.

Перенавчання

збільшує

середньоквадратичну помилку і часто породжує додаткові проблеми, тому теж часто не є ефективним вирішенням вищеописаної проблеми. Таким чином, дисперсію можемо інтерпретувати як міру складності моделі чи місткість запам’ятовування методу навчання (наскільки добре він ”запам’ятовує” характеристики навчальної множини, а потім застосовує їх до нових даних). Ця місткість методу – кількість незалежних параметрів, доступних для підгонки до навчальної множини. Нелінійні методи можуть запам’ятовувати і враховувати досить великі навчальні множини. На противагу цьому, кількість параметрів, що їх використовують лінійні класифікатори мала, і часто не залежить від розміру навчальної множини. Тобто лінійні методи навчання не в змозі запам’ятати тонкі деталі розподілу образів у навчальних множинах. Компроміс між зсувом та дисперсією Нагадаємо, що відповідно до рівності (1) нашою метою було обрати метод навчання, що мінімізує помилку навчання. Підсумовуючи написане, основну ідею, відображену у формулі (4) можемо сформулювати у такий спосіб: 232

помилка методу навчання складається із двох компонент – зсуву і дисперсії, які неможливо мінімізувати одночасно. При порівнянні довільних двох методів навчання 1 і  2 , у більшості випадків у одного з них більша дисперсія, але менший зсув ніж у іншого і навпаки. Таким чином, вибір методу навчання не зводиться до пошуку методу, який стійко породжує якісні класифікатори на навчальних множинах (має невелику дисперсію) чи налаштовує їх на розв’язання задач зі складними межами між класами (має невеликий зсув). Замість цього необхідно зважити відносні переваги зсуву чи дисперсії для конкретної прикладної задачі і саме на підставі цієї інформації і приймати рішення. Цей компроміс і носить назву компроміс між зсувом та дисперсією. Саме тому, основним фактором при виборі класифікатора є не його лінійність чи нелінійність, а саме досягнення компромісу між зсувом та дисперсією для даної конкретної задачі. Таким чином, саме вдалий вибір компромісу між зсувом і дисперсією для кожної конкретної прикладної задачі і буде визначати успішність відповідного методу навчання та ефективність класифікації (високі показники чутливості, специфічності та точності). Зокрема, чутливість –

кількість правильно класифікованих образів

основного класу ( класу хворих людей), розділена на загальну кількість образів основного класу, специфічність – кількість правильно класифікованих образів альтернативного класу ( класу здорових людей), розділена на загальну кількість образів альтернативного класу, та точність – загальна кількість правильно розпізнаних образів, розділена на загальну кількість образів у двох класах.

1. 2. 3. 4.

Список використаної літератури: Ван дер Варден. Математическая статистика. - М.: Мир, 1988 Вапник В.Н., Червоненкис А.Я. Теория распознавания образов. Статистические проблемы обучения. — Москва, «Наука», 1974. Воронцов К.В. Машинное обучение. (Курс лекций). ВмиК МГУ: Москва 2009. Elzbieta Pekalska, Robert Duin. The dissimilarity representation for pattern recognition. — Delft, The Netherlands, 2005. 233

5. Клюшин Д.А. Розпізнавання образів. (Курс лекцій) , факультет кібернетики, КНУ : Київ, 2011. 6. Петунин Ю.И., Тимошенко Я.Г., Петунина М.Ю. Критерий для идентификации генеральной совокупности в случае конечного класса альтернативных гипотез // Докл. АН УССР. - Сер.А. - 1984, № 6. - С. 2932.

234

Застосування алгоритмів машинного навчання для розпізнавання шахрайських онлайн транзакцій Водоп’янова Олександра Сергіївна, студентка кафедри математичних методів системного аналізу навчально-наукового комплексу «Інститут прикладного системного аналізу» Національного Технічного Університету України «Київський Політехнічний інститут» Придбання різноманітних товарів та послуг онлайн вже давно перестало бути чимось незвичайним. Щороку все більше і більше користувачів мережі Інтернет здійснює оплату не виходячи з дому. Динаміка росту загального обігу коштів за останні роки вражає. Лише у 2013 році в мережі було здійснено покупок на 1,24 трлн. доларів США, що на 18% перевищує показник 2012 року [1]. Перші спроби онлайн шахрайства з'явилися разом з першими оплатами. Тоді популярним видом обману було використання викраденої пластикової картки та імені знаменитості. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки злодії часто вказували дані Білла Клінтона, Джона Уейна та навіть Міккі Мауса. За кожну таку транзакцію, що відбувається без дозволу справжнього власника картки, банк стягує штраф з компанії (чарджбек), яка надає послугу оплати. Таким чином, платіжні системи втрачають кошти. До того ж, власнику картки не завжди вдається довести несанкціонованість здійснення покупки. Тому актуальність питання визначення шахрайських транзакцій та їх блокування важливе для всіх сторін, залучених до процесу. Компанії, які зосереджуються лише на максимізації прибутку, нівелюючи питання мінімізації ризиків, згодом втрачають зароблені кошти через величезні штрафи. За даними офіційного щорічного звіту про онлайн шахрайство 2012-го року від CyberSourse [2], 1% прибутку електронної комерції втрачається в через дії шахраїв. У січні 2014 опублікований новий звіт, в якому частка таких транзакцій склала 1.65% [3]. Зважаючи на прогноз подальшого росту обороту електронної комерції, задача

мінімізації ризиків займає важливу роль у

розвитку онлайн торгівлі. 235

Зазвичай платіжні компанії мають аналітичний відділ, який займається фільтрацією платежів. Основні інструменти: (1) – самі аналітики. Вони вручну перевіряють дані транзакцій та вирішують, дозволяти платіж чи ні. Очевидні недоліки такого підходу: рішення людини суб’єктивне і не завжди вірне; час обробки транзакцій може бути великим, через що користувач має чекати, може обуритись та більше не повернутися на сторінку оплати; відсутність масштабованості, тобто при збільшені кількості транзакцій збільшуватиметься час перевірки. (2) – Скорингові системи. Аналітики розробляють набір правил, за якими користувач отримуватиме певні бали. Після цього встановлюється допустимий поріг. Якщо його перевищено, транзакція не дозволяється та навпаки. Недолік такого підходу у його нечутливості до зміни поведінки шахраїв. У таких системах для модифікації зазвичай недостатньо лише додати нове правило. Доробка потребує значного часу та ресурсів. (3) – комбінація скорингової системи на мануальної перевірки. Система присвоює транзакції один із двох статусів: «прийнята» або «відправлена» на ручну перевірку. Це дозволяє відсіяти очевидно «хороші» платежі, та перевіряти лише підозрілі. У даній роботі вперше було запропоновано використання машинного навчання

для мінімізації кількості транзакцій, які відправляться на ручну

перевірку. Формалізуємо задачу.

Нехай задана деяка скінчена множина об’єктів

. У нашому випадку – це онлайн транзакції. Також задана скінчена множина категорій C={c1, … cM}. У нашій задачі категорій дві: шахрайські транзакції та «хороші». Існує певна невідома цільова функція F, яка по парі < di, cj> визначає, чи відноситься об’єкт di до категорії cj. Завдання полягає у побудові такої функції F~, яка буде максимально наближена до F. Така функція називається класифікатором [4]. У роботі розглянуто три потужні методи машинного навчання – SVM, Random Forest та AdaBoost, виділено сильні та слабкі сторони кожного. Так, Random Forest нечутливий до викидів, але на однорідних даних кращі результати показує SVM. AdaBoost довго класифікує, а SVM – довго, у 236

порівнянні з іншими, навчається [5]. Сучасні системи мають приймати рішення миттєво, отримуючи на вхід тисячі транзакцій щохвилини, тому швидкодія та раціональне використання ресурсів вимагають особливої уваги. Для оцінки якості класифікаторів у даній роботі було розглянуто стандартні підходи до визначення ефективності. Серед них – підрахування грубої точності, як частки від ділення вірно класифікованих до загального розміру вибірки; класичні точність та повнота, які дозволяють більше сказати про якість класифікатора, а також запропоновано власний функціонал штрафу, який враховує нюанси шахрайства у електронній комерції. До уваги береться вартість чарджбеку (у середньому 10 доларів США), частота платежів кінцевих користувачів (за статистикою [6], до 41% користувачів платять повторно), та враховується не лише побажання мінімізації ризику, а й максимізації прибутку. Таким чином, при оцінці якості алгоритму будемо враховувати кількість помилок першого та другого роду, мінімізуючи кількість пропущених шахрайських транзакцій. Запропонована штрафна функція має наступний вигляд:

де а – це розмір транзакцій класифікованих невірно у доларах США, ai – з помилкою другого роду, aj – першого. У роботі наведено результати дослідження, отримані після проведення експерименту на тестових даних та оптимізації налаштувань параметрів алгоритмів. На перший погляд результати SVM виглядають привабливіше, але саме задачу мінімізації штрафної функції краще виконує Random Forest. Це пов’язано з тим, що розмір не шахрайських, але помилково заблокованих транзакцій, був менший, хоч і кількість їх більша. Після ретельного аналізу можна зробити висновок, алгоритм Random Forest є перспективною технологією для детекції та блокування ризикових онлайн платежів. AdaBoost хоча і зробив найменшу кількість помилок – більшість з них приведуть до чарджбеку, що недопустимо для використання в 237

реальному житті, адже це спричинить втрату довіри банків-партнерів та врештірешт втрату права надавати послугу оплати онлайн.

3. 4. 5.

Список використаної літератури: Global B2C Ecommerce Sales [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.emarketer.com/Article/Global-B2C-Ecommerce-Sales-Hit-15Trillion-This-Year-Driven-by-Growth-Emerging-Markets/1010575 eCOMMERCE FRAUD REPORT [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cybersource.com/en-EMEA/products_and_ser-vices/ fraud_management/ukfraudreport2013/?cid=1-51193959&lsr=vanity 14th Annual Online Fraud Report – CyberSource. – 2014. – 28 p. Vapnik V. Statistical learning theory / V. Vapnik. – N.Y.: John Wiley & Sons, Inc., 1998. – 768 р. Friedman J. Additive Logistic Regression: a Statistical View of Boosting / Jerome Friedman, Trevor Hastie // Annals of Statistics. – Stamford University. – 1998. The importance of returning customers [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://econsultancy.com/blog/11053-e-commerce-stats-theimportance-of-returning-customers#i.x1q5os18god1jz

238

Методи та засоби надчутливого вимірювання потужності для діагностики у міліметровому діапазоні Король М.О.,магістрант, Національний технічний університет України «Київський політехнічний університет», радіотехнічний факультет Давно відомо, що людина, як і кожен інший об’єкт, температура якого вища за абсолютний нуль, випромінює енергію у всьому спектрі електромагнітних коливань. Вимірювання рівня випромінюваної енергії на різних частотах дає можливість отримати різноманітну інформацію про стан людини. Сприймаючи і аналізуючи цю інформацію, ми можемо дізнаватися про стан будь-яких органів, передбачаючи в них запальні чи, наприклад, процеси утворення ракових клітин [3]. Саме завдяки тому, що випромінювання різних частот поглинається на різних глибинах тканин людини, ми можемо точно визначати локалізацію патологічних змін. Способи вимірювання в дистанційному зондуванні діляться на активні (ближньопольне НЗВЧ зондування, НЗВЧ томографія, радіолокація, що застосовує ультракороткі імпульси) і пасивні (радіотермометрія і радіометрія). Але зважаючи на специфічність застосувань діагностики у міліметровому діапазоні, бажано використовувати пасивні, активні методи є небажаними при діагностиці тяжких захворювань. Пасивні

методи

характеризуються

неінвазивністю,

безпечністю

для

пацієнта, але апаратура для дистанційного зондування повинна бути високочутливою. До переваг радіометрії відноситься можливість використання різних діапазонів радіохвиль, що дає змогу зчитувати інформацію з різної глибини від 1 мм до 10 см. Крім того, радіометрія дозволяє отримати інформацію про функціональний стан клітин, тканин, органів. Тому її доцільно обрати для виявлення функціональних порушень на мікрорівні [2]. У радіометрії випромінювання сприймається з глибини тканин (дорівнює 1/4 довжини діапазону хвиль, що фіксує радіометр). Потужність сигналів 239

теплового радіовипромінювання людського тіла, які поступають на антену при повному узгодженні з тілом людини визначається формулою Найквіста: , де

– постійна Больцмана,

T - температура тіла, К, - смуга пропускання радіоприймача, Гц. Оскільки для медичних застосувань у міліметровому діапазоні приходиться мати справу з надмалими рівнями потужностей випромінювання, що з точністю необхідною точністю вимірювання відповідає рівню сигналу в

. Постає

задача створення методів вимірювання таких рівнів потужностей з високою метрологічною надійністю. Загальна схема вимірювання наведена на рис. 1. Теплове випромінювання досліджуваної ділянки тканини біооб'єкту у вигляді потужності міліметрового діапазону через контактну антену-аплікатор, прикладене до досліджуваного ділянки тіла, надходить в радіодатчики (РД), де відбувається підсилення сигналу до рівня, що забезпечує його подальшу обробку і перенос спектру сигналу в діапазон низьких частот. Далі низькочастотний сигнал, що несе інформацію про температуру внутрішніх тканин, обробляється в блоці БОЇ і усереднена температура внутрішніх тканин висвічується на світловому табло блоку БОІ у вигляді тризначного числа з фіксованою комою і дискретністю 0,1° С [1].

Рис. 1. Спрощена схема радіотермометра. Розглянутий

радіотермометр

модуляційним

нуль-радіометром

ковзаючою схемою компенсації віддзеркалень між біологічним об'єктом і 240

антеною,

що

забезпечує

вимірювання

інтенсивності

власного

електромагнітного випромінювання внутрішніх тканин з високою точністю. Подальший розвиток радіометричних засобів міліметрового діапазону потребує підвищення якості складових вимірювальних схем, підвищення точності,

зменшення

власних

шумів

підсилювачів

та

високоточних

порівняльних еталонів. Список використаної літератури: 1. Павлов А.С., Бурдина Л. М., Вартанян К.Ф. Медицинская технология «Применение компьютеризированного радиотермометра РТМ-01-РЭС для выявления пациентов группы риска и для оценки эффективности лечения заболеваний молочных желез» (РТМ-диагностика). -М. - 14с. 2. Савенко Я.В. Вимірювання над малих потужностей НЗВЧ діапазону для медичних застосувань // Вимірювальна та обчислювальна техніка в технологічних процесах. – НТУУ «КПІ». - 2012. – №3. - С. 122-124. 3. Jacobsen S, Klemetsen Ø. Improved detectability in medical microwave radiothermometers as obtained by active antennas // IEEE Trans Biomed Eng. – 2008. – 55 (12). - P. 2778-2785.

241

Вибір оптимального способу живлення бурових установок Купцов Дмитро Володимирович, студент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Сучасні умови розвитку економіки зумовлюють новий підхід до питань оцінки ефективності геологорозвідувальних робіт, одною з головних складових якого є існуючі системи енергозабезпечення. Одна з найбільших статей витрат при геологорозвідувальних роботах витрати на електропостачання (близько 30 % від загальних витрат). Тому, проведення досліджень з позиції комплексного підходу до питань оптимізації енергозабезпечення геологорозвідувальних робіт і раціонального використання наявних ресурсів є актуальним завданням, вирішенням якого присвячені дослідження[1, c 27]. Загальні особливості електропостачання геологорозвідувальних робіт характеризуються віддаленістю об'єктів від централізованої енергосистеми, різноманітністю

гірничо-геологічних

техніко-економічних

умов,

територіальної розосередженістю споживачів, складними транспортними та кліматичними умовами, різкими змінами масштабів споживання енергії у зв'язку зі стадійністю і сезонністю робіт. По виду енергопостачання бурові установки діляться на установки з автономним

енергопостачанні

централізованім як

первинний

енергопостачання. двигун

бурової

При

автономному

установки

можливо

використовувати двигуни внутрішнього згоряння (бензинові, дизельні, газові турбіни) або дизельно-генераторні агрегати. Централізоване енергопостачання здійснюється від централізованих електромереж. Сумарна потужність бурових установок при будівництві свердловин малої глибино (до 2000 м) досягає 800 кВт, середньої глибини (до 4500 м) 800-2000 кВт, глибоких та надглибоких (понад 4500 м) до 5000 кВт [1, c.19]. Під

час

побудови

геологічної

свердловини,

як

правило,

відома

розрахункова потужність об'єкта, віддаленість його від мережі, а також 242

приблизний час використання. Вибір перерізу мережі живлення за умови живлення від мережі також визначається на підставі цих даних. В процесі вибору оптимального способу живлення слід врахувати ряд чинників. На вибір системи електропостачання віддалених об’єктів впливає максимальна активна потужність, а також час, протягом якого об’єкт буде працювати. Не завжди існує можливість точно знати час роботи та споживану потужність, тому, для отримання цих даних застосовують прогнозування. Так, потужність споживання бурової установки для розвідувальних робіт залежить від типу ґрунту, параметрів бурової, а також значною мірою віл глибини, до якої буде працювати така установка. А оскільки гранична глибина буріння обумовлюється заздалегідь, то використовуючи математичні моделі

можна

встановити залежність потужності та часу роботи бурової установки від розрахункової глибини буріння. За наявності інформації про типи ґрунтів у певних районах, існує можливість спрогнозувати швидкість проходження та строк служби долота і отримати дані для прийняття рішення щодо впровадження певної системи електропостачання на об’єкті. Для вибору джерела живлення за потужністю споживача будується модель, яка визначає вартість електроенергії, виробленої дизель-генератором, а також будується модель вартості електропостачання від центру живлення. Необхідно відзначити, що вартість електропостачання об'єкта дизельгенераторами не залежить від віддаленості об'єкта і змінюється за лінійним законом. Також важливою перевагою дизель-генератора є те, що амортизаційні витрати залежать тільки від ресурсу дизель- генератора, адже це обладнання є досить мобільним і універсальним. Після припинення роботи віддаленого об'єкта дизель- генератор можна швидко і дешево перемістити на інший аналогічний об'єкт. Вартість

електропостачання

об'єкта

від

централізованої

системи

електропередач залежить від ряду чинників, а саме від капітальних витрат, вартості купівлі електроенергії та втрат. До капітальних витрат віднесено спорудження лінії з проводами необхідного перерізу, а також підстанцію для 243

підключення лінії до централізованої енергосистеми. При цьому амортизація ЛЕП відбувається за час терміну експлуатації об'єкта. Термін експлуатації дозволяє

на

закладати

витрати

на

ремонт

та

обслуговування

ліній

електропередач, так як міжремонтний інтервал перевищує час експлуатації ЛЕП [2, c. 121]. Втрати в лінії мають обернену залежність з перерізом проводів в лініях, а також з вартістю спорудження лінії – провід з великим перерізом

більш

вартісний та збільшує капітальні витрати, але при цьому його опір менший ніж в проводі тієї ж марки меншого діаметру, що призводить до зростання втрат електроенергії при передачі від централізованої енергосистеми до споживачів. Вартість купівлі електроенергії з енергосистеми регулюється державою, згідно [3], а обсяг купівлі є сумою спожитої енергії бурової установкою та втрат в лінії від енергосистеми до бурової установки. Список використаної літератури: 1. Меньшов Б.Г. Электротехнические установки и комплексы в нефтегазовой промышленности. Учеб. для вузов./ Б.Г. Меньшов и др. М.: Недра. 2000. – 437 с. 2. Соловей О.І. Нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії / О.І.Соловей, Ю.Г.Лега, В.П.Розен, О.О.Ситник, А.В.Чернявський, Г.В.Курбаса / за заг. ред. О.І.Солов’я. – Черкаси: Вид. ЧДТУ, 2007. – 484 с. 3. http://www.nerc.gov.ua/

244

Ідентифікація авторства творів за допомогою машини опорних векторів та розподілених вихідних кодів Петрушко Павло Ростиславович, студент Київського Національного університету імені Тараса Шевченка При криміналістичному дослідженні друкованого тексту розвинені методи ідентифікації

за

почерком

можуть

виявитися

марними.

Крім

того,

почеркознавча експертиза дозволяє визначити лише виконавця, але не автора тексту. Проведення експертизи на визначення автора в даний час здійснюється із залученням експертів. Ефективних же методів та інструментів автоматичного визначення авторства текстів на даний момент не розроблено, тому дослідження в даному напрямку залишаються актуальними. В різних лінгвістичних дослідженнях дана методика може бути використана для вивчення феномену авторства. В даній проблемі нас цікавить відмінності в стилі письма того чи іншого письменника, ознаки, які дозволять впізнати його текст серед інших, індивідуальність або спільність деяких характеристик. Історія проблеми атрибуції творів бере свої початки в ранньому середньовіччі, коли кожен твір мав складну історію та цілий ряд авторів. Після появи друкарства проблема атрибуції текстів збереглася, оскільки значна частина літературних творів або залишилась неопублікованою за життя автора,

або

була

опублікованою

неточностями

спотвореннями.

Неопубліковані твори часто існують в ряду списків, з яких жодному не можна віддати перевагу на користь іншого за достовірністю, як у випадку з «Горем от ума» А.С. Грибоєдова. В даній статті пропонується метод ідентифікації авторства твору на основі фонічних ознак з ви користання машини опорних векторів в якості класифікатора.

Також

задля

збільшення

точності

класифікації

був

використаний метод розподілених вихідник кодів. Постановка задачі. Задача визначення авторства тексту – це задача встановлення

авторства

невідомого

тексту

за

допомогою

виділення 245

особливостей авторського стилю і порівняння цих особливостей з іншими творами, авторство яких відомо. В даній задачі широко використовується поняття авторський інваріант. Авторський інваріант – це кількісна храктеристика літературних тектсів чи деякий параметр, який однозначно характеризує своєю поведінкою твір одного автора чи невеликої групи “близьких авторів”, і набуває суттєво різних значень для творів різних груп авторів. Формалізуємо задачу ідентифікації авторства тектсту наступним чином. Нехай, - множина текстів, - множина авторів. Для деякої підмножини текстів множина пар «текст–автор»

автори відомі, тобто, існує .

Необхідно визначиити, хто із множини

є істинним авторм тектсів, що

залишились (анонімних чи спірних) В дані постановці задачу ідентифікації автора можна розглядати як задачу класифікації з кількома класами. В цьому випадку множина A являє собою множину визначених класів та їх міток, D – навчальну вибірку, а множина T´´ тестову вибірку. Метою роботи є побудова класифікатора, який роз’язує дану задачу. Тобто, знаходження деякої цільової функції F : T×A -> [-1,1], яка ставить у відповідність довільному тексту з Т його справжнього автора. Значення функції інтерпретується як ступінь приналежності об’єкту до класу: 1 відповідає повністю позитивному рішенню, -1 – негативному [4]. Аналіз тексту. В даній роботі було використано статистичні методи виділення

інформативних

елементів,

які

використовують

частотні

характеристики окремих фрагментів тексту. Перевагою такого підходу є те, що він може бути застосований для всіх природніх мов та не потребує додаткової лінгвістично обробки.

246

Обраний підхід базується на представленні тексту у вигляді поліграмної моделі. У поліграмній моделі зі ступенем n та основою M текст представляється вектором

{ f i }, i  1...M n ,

де f i – частота появи i-ої n-грами в тексті. N-грама є

послідовністю n символів виду:

a1 ,...,an 1 , an ,

причому символи

належать

алфавіту, розмірність якого збігається з M. Наприклад, для російської мови кількість n-грам при n=2 в алфавіті з літер та пробілу дорівнює 1089 [1]. Для формування вектора ознак твору було використано набори біграм(nграми, що складаються з двох літер), що приходяться на межі між словами та містять лише приголосні або лише голосні, для тексту, що пройшов певні етапи трансформації, тобто був приведений до канонічного виду. Класифікація. На сьогоднішній день існує багато класифікаторів, такі як: нейронні мережі, машина опорних векторів чи дерева прийняття рішень які б змогли допогти нам розв’язати дану задачу. В данй роботі було використано класифікатор на основі машини опорних векторів(SVM), та одну з найпопулярніших її реалізацію – бібліотеку jni SVMLight. Дослідження показують, що SVM на сьогоднішній день є одним з найкращих методів класифікації. SVM краще підходить для роботи з векторами великих розмірностей, що важливо при використанні N-грамних ознак тексту. Більше того, швидкість роботи SVM на порядок вища ніж нейронних мереж [3]. Для збільшення точності мультикласифікації використовується множина бінарних класитфікаторі та методика розподілених вихідних кодів. Було порівняно використання розподілених вихідних кодів типу “Один проти всіх” та “Вичерпуючі коди”. Реалізація. Для класифікації було створено 39 бінарних клаисфікаторів, результати яких були об’єднані за допомогою розподілених вихідних кодів. На основі проведеного аналізу творів були сформовані навчальнальна та тестова вибірки. В цих вибірках були використані твори десятьох авторів. Дані в SVM подавалися у вигляді векторів <sign, feature : value, feature : value…>, де

247

sign – набуває значень 1 або 0, що значить належність чи неналежність даного твору до даного автора відповідно; feature – біграми, які були виділені в тексті; value – частота зустрічання даної біграми в конкретному тексті. Середня довжина вектора – 900 (кількість біграм), кількість векторів – 65. В процесі навчання класифікаторів були створені відповідні моделі, на основі яких потім проводилась класифікація на тестовій вибірці. Для реалізації методу розподілених вихідних кодів було використано два способи побудови матриці кодових слів. Кожному класу буде відповідати певне кодове слово, тобто набір значень 1 чи 0, які кожен класифікатор має видати для даного типу. Для побудови такої матриці існує дві проблеми: дизайн матриці та Хемінгова відстань між словами. Відстанню Хемінга d(x,y) між двома двійковими послідовностями x та y (векторами) будемо вважати число позицій, в яких вони різні. При використанні методу “Exhaustive codes” для формування матриці кодових слів. Згідно з цим методом, ми будуємо кодові слова довжини для k класів. Перший рядок матриці заповнюється одиницями. Наступний заповнюється

нулями, після яких іде

Тобто, для і – ого рядка

нулів чергуються з

одиниця. одиницями. Для 10

класів, ми отримаємо матрицю з 511 класифікаторів, що є явно неефективно, так як навчити їх буду дуже енерго– і часозатратним процесом [2]. Тому оберемо з нашої матриці мінімальну кількість стовпчиків так, щоб відстань Хемінга між рядками була доволі великою. Застосувавш нескладний алгоритм, ми зменшили кількість класифікаторів до 39, з відстанню Хемінга – 16. Така модель є найбільш оптимаьною для нас, тобто дана модель має можливість виправляти до 7 біт і нам потрібно буде витрачати відносно мало часу для її навчання. Метод один проти всіх полягає в побудові матриці n×n (n – кількість класів), де в кожному рядку на місці, що відповідає номеру класу для цього рядка ставиться 1, на всі решту місця – 1 [2]. 248

Результати. Отже, в процесі навчання було сформовано 39 моделей, які потім використовувались для класифікації

на тестовій вибірці. При

використанні нашої моделі на тестовій вибірці, тобто вибірці, якої модель раніше не бачила, я отримав результати з точністю >=85%, для методу “exhaustive codes”, та >=70% для методe “One against all”, тобто процент помилки становив менше ніж 15%, що є краще ніж результати отримані за допомогою моделі на основі нейронних мереж (помилка <= 20%).

2. 3. 4.

Список використаної літератури: Тарануха В.Ю., Порхун О. В. “Автоматичне встановлення авторства текстів з використанням аналізу звукової організації мови” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія фізико-математичні науки, 2011, №.1. – С. 63-69. Thomas G. Dietterich, Ghulum Bakiri “Solving Multiclass Learning Problems via Error-Correcting Output Codes”. Simon Neural networks. A Comprehensive foundation. Second edition // McMaster University, Hamilton, – pg. 340 – 373. Воронцов К.В. Машинное обучение. (Курс лекций). ВмиК МГУ: Москва 2009.

249

Пошук точок в тривимірному просторі з двовимірних фотографій об’єкта Сабанін Євгеній Олександрович, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дана робота присвячена побудові хмари точок у тривимірному просторі, якщо задано дві або більше фотографій об’єкта. Дана задача є центральною в такому розділі науки як стереобачення - отримання тривимірної картини світу по відеоряду або декільком зображенням. Існують різні класифікації алгоритмів, що спів ставляють два зображення. Один з варіантів такої класифікації представлений в [4]. Всі алгоритми поділяються на локальні (в яких розбіжність обчислюється в кожній точці на основі "схожості" вікна навколо цієї точки і вікна навколо точок на іншому зображенні) і глобальні (засновані на мінімізації функціонала енергії - ми знаходимо розбіжність відразу для всіх точок ). Глобальні у свою чергу діляться

за способом мінімізації енергії. Як правило, це динамічне

програмування [1]. Алгоритми розрізу графа називають також двовимірними. Вони дають досить точні результати, але мають меншу продуктивність. Алгоритми, обробні рядки зображень незалежно один від одного [2,5], називають одновимірними. Вони працюють швидше, але схильні до ефекту гребінки, з яким борються за допомогою різних хитрувань. Щось середнє з продуктивності та якості з себе представляють алгоритми оптимізації на піддерево графа, побудованого на пікселях зображення. Нехай задано два різні зображення (не втрачаючи загальності будемо називати ліве зображення – основним, а праве - допоміжним) деякого об’єкту. На об’єкт накладаються умови ламбертовості, обмеження впорядкованості. Зображення ректифіковані (однакові об’єкти мають однакову y-координату). Алгоритм як результат своєї роботи вираховує функцію розбіжності по відношенню до основного зображення. Розбіжністю в цьому випадку називається різниця між кутом фокусування погляду A, і кутом, який утворюють з об'єктом центри зіниць B. Точки з нульовим розбіжністю утворюють коло. Воно носить назву кола Вієта-Мюллера (рис. 1). 250

Рис. 1. Коло Вієта-Мюллера. У разі комп'ютерного зору, як правило, функція розбіжності обчислюється як

(вважаємо, що стереопара є ректифікованого). За

позначені координати точки на зображенні, прийнятому за основу відповідна їй точка на іншому зображенні. Таким чином,

отримує сенс

величини, що є оберненою до глибини точки (адже,

, де

оптичні центри камер, відповідно

– фокусна

- довжина базової лінії,

відстань камер (вважаємо, що вона збігається),

– глибина. Точки

утворюють простір розбіжностей. Алгоритми на основі динамічного програмування. У роботі [1] вводиться конструкція DSI (disparity space image). Передбачається, що стереопара є ректифікованою. Нехай

та

зображень,

- відповідні функції інтенсивності. Тоді

та ,

- відповідні i-ті рядки лівого і правого

де N - ширина збораження, зображенні,-

≤d≤

- максимальна допустима розбіжність на

і 0 ≤ (x + d) ≤ N. Принцип побудови показан на

рисунку 2.

251

Рис. 2. Побудова DSI. Інший спосіб побудови

- замість різниці інтенсивностей розглядати

величину, засновану на кореляції вікон навколо пікселів (x, i) і (x-d, i), при цьому вікна вибираються адаптивно (наприклад, якщо точка на кордоні об'єктів, то вікно з центром у цій точці буде поганим, краще використовувати вікно, яке повністю лежить тільки в одному об'єкті). Відкидаємо рядки

, які

відповідають свідомо неможливим значенням d (наприклад, з умов, що піксель на лівому зображенні повинен бути правіше відповідного йому на правому, і з умови | d | ≤ dmax). Задача зводиться до пошуку оптимального шляху на отриманій двовимірній матриці. При цьому за кожен тип руху призначається певний штраф. Типи руху бувають: по горизонталі, по вертикалі і по діагоналі. Останні 2 типу відповідають затуленим областям (присутнім тільки на одному з зображень стереопари). Тут варто відзначити, що якщо деяка поверхня на лівому 252

зображенні має ширину 9 пікселів, а на правому - 3 пікселі, то в цій термінології 3-м пікселям з зображення ліворуч відповідають 3 пікселя праворуч (це можуть бути 3-й, 6-й і 9-й), решта 6 в вважаються затуленими.

Рис. 3. Стрибки D та V відповідають затуленим поверхням. Діагональні рухи відповідають похилим поверхням. Завдання вирішується методом динамічного програмування. Якщо на зображенні заздалегідь відомі GCP (ground control points - точки, положення і відповідність яких ми можемо визначити досить точно), кількість можливих шляхів скорочується за рахунок використання обмеження: шлях повинен проходити так, щоб він не суперечив розстановці GCP. Можливі також багатозначні GCP - випадок, коли точці одного зображення може відповідати одна точка з невеликого набору варіантів на іншому зображенні (рис.4).

Рис. 4. Чорні точки – однозначні GCP. Штриховані – багатозначні GCP. На кожному малюнку один з можливих варіантів шляху через задані багатозначні GCP точки Пошук найкращого шляху. З будь-якої точки в побудованій DSI можливі лише 3 варіанти продовження руху: по горизонталі (без штрафів), діагональний (з штрафом) та вертикальний (зі штрафом).

Але тим не менш, можлива

253

кількість шляхів все ще достатньо велика. Крім того, неправильно вибрана система штрафів може привести, до неправильного результату (рис.5).

Рис. 5. Коректний шлях на рис.5 починається в точці А і пролягає через точку В до точки С. Якщо штраф за діагональні і вертикальні пікселі буде коштувати занадто багато, то алгоритм вибере менш затратний, але не правильний шлях на пряму від А до С. Отже, в загальному будується орієнтовний граф з вершинами у пікселях DSI, та ребрами (з кожної точки виходить 2 діагональних, вертикальне та горизонтальне ребро). Ваги ребер задаються як

(для

горизонтальних ребер штраф рівний 1), де (x,d) – координати точки призначення. Далі використовуємо відомі алгоритми пошуку мінімального шляху на графі. Переваги та недоліки методу за допомогою побудови DSI. Одна з головних особливостей методу полягає в тому, що кожний рядок обробляється незалежно. Як негативний наслідок: розв’язок (функція глибини пікселя) може мати

вигляд

гребінки

(рис.6).

Позитивним

моментом

можливість

розпаралелити обчислення. Відносно продуктивності, автори зазначають, що більша частина часу витрачається на побудову DSI, зокрема, на обчислення кореляцій.

254

Рис. 6. Функція глибини має вигляд гребінки. Щоб зменшити ефект гребінки, в [1] пропонується еврістика: заздалегідь якимось чином виділити кордон на зображеннях (наприклад, за допомогою різкого перепаду інтенсивності).

Кордонам предметів на DSI відповідають

вертикальні і діагональні лінії. Тоді зменшимо вартість шляху, якщо він проходить по цих лініях. В [5] пропонується інший спосіб боротьби з гребінкою: пошук оптимального шляху по тривимірній конструкції, кожен шар якої - конструкція, схожа на DSI. Основна ідея: якщо одна точка якогось кордону на лівому зображенні відповідає точці на правому, то точки на перетині наступного рядка і цього кордону на лівому і на правому зображеннях теж повинні відповідати.

1. 2. 3. 4.

Список використаної літератури: Bobick A. F., Intille S. S. Large occlusion stereo // Int. Journal of Computer Vision. 33(3). 1999. PP. 181–200. Hartley R., Zisserman A. Multiple View Geometry in Computer Vision (2ed,OUP,2003) Ott M., Lewis J. P., Cox I. Teleconferencing eye contact using a virtual camera // Proc. Conf. “Human Factors in Computing Systems”. 1993. PP. 119–110. Scharstein D., Szeliski R. A taxonomy and evaluation of dense two-frame stereo correspondence algorithms // Int. Journal of Computer Vision 47. AprilJune 2002. PP. 7–42. Sun J., Shum H., Zheng .N Stereo matching using belief propagation // In ECCV. 2002. PP. 510–524. 255

Розробка Web-сервісу автоматичного виправлення помилок методами обчислювальної лінгвістики та теорії ймовірності Семенов Руслан Георгійович, студент 2 курсу магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка За останні десятиліття оптимізація ефективності пошуку інформації та наукові нововведення призвели IT-технології на новий рівень якості. Нещодавно одне Інтернет опитування виявило що 92% кореспондентів стверджує, що Інтернет є одним із найкращих місць для отримання повсякденної інформації. Тому, не дивно, що області інформаційного пошуку, штучного інтелекту, математичної та комп’ютерної лінгвістики перетворилися з переважно академічних, теоретичних дисципліни, на науку вирішення та покращення задач, що виникають перед людьми при користуванні Інтернетом чи мобільними пристроями. У свою чергу мовні моделі як основа комп’ютерної лінгвістики є основними у багатьох областях інформатики, включаючи розпізнавання мови, оптичне розпізнавання символів, розпізнавання рукописного тексту, машинний переклад і перевірку правопису. Різні моделі та їх застосування були досліджені вченими Church в 1988–1991 рр., Brown та ін. в 1990 р., Hull в 1992 р. Srihari and Baltus в 1992 р. [3]. Ймовірнісні мовні моделі на даний момент — популярна вітка науки, що інтенсивно розвивається. Фундаментальний поштовх для розвитку отримала вона фактично зі статті Kenneth W. Church та William A. Gale «Імовірність скорингу для перевірки правопису» для AT&T Bell Laboratories. У статті було об’єднано існуючі на той час підходи до обробки текстів для перевірки правопису [4]. На даний момент приклади систем для виправлення можемо зустріти у текстових процесорах (MS Word), пошукових системах (Google, Yandex). Проте потрібно сказати, що на багатьох сайтах виправлення помилок не настільки якісне та швидке у порівнянні із Google, а на інших і зовсім відсутнє. Крім того, часто постає питання про «специфічні галузі» для лінгвістичного аналізу – 256

сайти з фільмами, твори певних авторів, тощо. З огляду на те, що на даний момент не існує безкоштовної системи виправлення помилок, постала задача у створенні сервісу, що навчатиметься з різних статистичних вибірок та оперуючи методами обробки текстів природної мови пропонуватиме варіанти виправлення граматичних та синтаксичних помилок базуючись на ймовірнісних характеристиках. Варто зазначити, що для аналізу було обрано англомовні слова. Будь-яка заміна мови чи розгляд вузькоспеціалізованої галузі потребує лише заміни вхідних статистичних даних, що робить систему більш універсальною. Методи лінгвістичного та ймовірнісного аналізу природньої мови Набір тексту називається корпус. Корпус задається у вигляді послідовності лексем — слова і розділові знаки. Кожна окрема лексема називається видом. Сукупність усіх видів називається словником. У залежності від кількості слів у послідовності, що розглядається: однослівні послідовності називаються юніграми, двослівні послідовності — біграми, і n-слівні послідовності — n-грамами. Для знаходження найбільш правильного речення потрібно пройти через наступні етапи: 1. Визначити ймовірнісну модель. Для коротких речень або фраз є можливість визначити їх ймовірність з словника юніграм, біграм або n-грам, для довгих фраз можна оцінити ймовірність через коротші її частини. [2]. 2. Визначити кандидати, серед яких обираються найбільш ймовірнісні. За рахунок вставки, видалення, заміни та транспозиції символів в словах будується множина кандидатів на відстані Дамерау-Левенштейна 1 або 2. 3. Підрахувати ймовірність кожного з кандидатів та обрати найкращого. Модель біграм, що описана формулою (1) дозволяє оцінювати ймовірність наступного слова враховуючи попереднє. P( wi | wi  1) 

Count ( wi  1, wi ) (1) Count ( wi  1) 257

Для

оцінки

ймовірність

слів

які

не

зустрічались

словниках.

Використовується метод згладжування за Good-Turing. Головна ідея алгоритму полягає в тому, щоб використовуючи частоту слів що зустрічалися один раз обчислити частоту слів що не зустрічалися взагалі. Для виправлення синтаксичних помилок використовується лінгвістична модель каналу (Noisy Channel model). Нехай слово x містить помилку й необхідно знайти правильне слово w. Ми шукаємо таке слово з словника W, що максимізує P(w|x) — ймовірність того, що слово w є виправленням слова x, тобто:

wmax  arg max P( w | x) (2) wW

Користуючись формулою Байєса для умовної ймовірності отримаємо:

wmax  arg max wW

P( w | x) P( w)  arg max P( w | x) P( w) (3) P( x) wW

Для обчислення P(x|w) необхідно мати словники часто вживаних помилок, тобто матриці delete, insert, substitution, transposition, елементами яких є частоти видалення, вставки, заміни чи перестановки символів. Тоді, ймовірності помилок обчислюються за формулами (4)-(7) [1]. P( x | w) 

del[ wi 1 , wi ] (4) count ( wi 1 , wi )

P( x | w)  P( x | w) 

P( x | w) 

ins[ wi 1 , xi ] (5) count ( wi 1 ) sub[ xi , wi ] (6) count ( wi )

trans[ xi , wi 1 ] (7) count ( wi , wi 1 )

Опис алгоритмів та системи Проект Веб-сервісу складається із трьох частин: 1. Ядра проекту, що реалізовано на С++. 2. Обгортки ядра проекту, що реалізована на Visual C++, що дозволяє поєднувати некеруючий на мові С++ і керуючий код з використанням .NET. 258

3. Web-сервісу створеного за допомогою технології ASMX, що включена в платформу Microsoft .NET. На вхід системі подається чотири файли, що мають наступні структури (структури записано у БНФ): 1.

Файл юніграм «count_1w.txt»: <unigramm> <tab> <frequency>.

Файл

біграм

«count_2w.txt»:

<bigramm_first_word>

<space>

<bigramm_second_word> <tab> <frequency> 3.

Файл найбільш уживаних помилок «count_1edit.txt»:

<rule> <tab> <frequency> <rule>::= <symbols> <delimeter> <symbols> <delimeter>::= | 4.

Файл частот літер «count_2l.txt»:

<symbols> <tab> <frequency> Ці файли — статистичні дані аналізу деякого корпусу й при бажанні можуть бути змінені на інші фали такої ж структури. Опис алгоритму попередньої обробки статистичних даних: Зчитування

даних

файлів

формування

словників

типу

std::tr1::unordered_map<string, float>. Для кожного слова із словників біграм: — застосування методу згладжування за Good-Turing для юніграм; — обчислення частоти слів, які не зустрілися у словнику; — обчислення ймовірність за формулою (1), тобто знаходження наскільки це слово часто зустрічається у мові. Обрахування ймовірності помилок за формулами (4)–(7) на основі таблиці найбільш уживаних помилок і частотного файлу літер. Після проведення попередньої обробки даних система очікує введення фрази для тестування. Опис алгоритму роботи системи при виправленні помилок у введеній фразі: Побудова варіантів слів на відстані Дамерау-Левенштейна 2. 259

Обрання з отриманих варіантів відомих слів, використовуючи юніграми. Компонування всіх можливих комбінацій новоутворених слів. Створення

набору

кандидатів

на

обчислення

ймовірності

фрази.

Ймовірність фрази обчислюється, як добуток ймовірності лінгвістичної моделі та ймовірності моделі каналу з перешкодами (3). Упорядкування всіх кандидатів за їх ймовірностями. Обирання K найймовірніших кандидатів на обчислення ймовірності фрази. Ці фрази та їх ймовірності є результатом роботи програми. Результати та показники Доступ до ядра як програми можна отримати в консольному режимі. Після виводу інформації про закінчення обробки даних програма переходить до тестування на деякому наборі слів і словосполучень. На екран виводиться фраза для тестування, тоді найбільш ймовірнісний варіант її виправлення та інші пропоновані результати з відповідними ймовірностями. Результати тестування та приклад наведені у табл. 1. Таблиця 1. Приклади виправлення помилок Input word: sines Correct word: sites

Input word: the man 0.000360841 Correct

word:

the

Other results:

0.00133437

lines

0.000136691

Other results:

sizes

4.227e-005

the man

sides

3.07337e-005

the many

wines

1.59096e-005

the map

0.000267356

mines

9.86343e-006

the men

0.000244969

sins

7.58797e-006

the mean

sinks

6.05023e-006

the fan

4.39256e-005

fines

5.82054e-006

the pan

3.80866e-005

pines

5.45082e-006

the ban

3.48495e-005

main

0.000477942 0.00041258

0.000163181

260

Input word: exemple Correct

word:

Input word: there little birds example Correct

word:

0.000235576

0.000828933

Other results:

exemple

5.40412e-007

exemples

three little birds

these

little

birds

0.000505829

8.10908e-008

exempel

3.9049e-008

exempla

2.798e-008

exemplo

2.78279e-008

Справа від кожного слова виводиться його загальна ймовірність, обчислена за формулою (17). Аналіз табличних даних (табл. 2) показує, що система працює добре на фразах із кількістю слів 1 та 2, із кількістю помилок 1 та 2. На фразах довжини 3 система показує погані результати, що є наслідком Бі-грамної моделі. Удосконалення системи можуть стосуватися побудови більш щільної моделі помилок і використання тригранної моделі для виправлення слів. Таблиця 2. Якісні показники роботи програми WordsCount

ErrorsCount

AllTests

Passed

Persents

1000

924

92,4%

1000

752

75,2%

1000

304

30,4%

1000

1,4%

998

843

84,4689%

1000

721

72,1%

1000

143

14,3%

999

0,2002%

1000

368

36,8%

1000

146

14,6%

1000

0,1% 261

Висновки Дослідження та впровадження моделей виправлення правописних і лінгвістичних помилок природної мови — актуальна задача сьогодення, що випливає з розвитку інформаційних і Інтернет-технологій. У роботі розроблено програмний модуль, що функціонує та виправляє синтаксичні і правописні помилки та створено Web-сервіс, що на вхід приймає фразу і відповідно повертає масив можливих виправлень цієї фрази.

3. 4.

Список використаної літератури: Peter Norvig Beautiful Data: The Stories Behind Elegant Data Solutions, chapter 14 Natural Language Corpus Data [Електронний ресурс] / Peter Norvig. — Режим доступа : http://norvig.com/ngrams/ch14.pdf. Stanley F. Chen and Joshua Goodman // An Empirical Study of Smoothing Techniques for Language Modeling — Computer Science Group Harvard University — Cambridge, Massachusetts, August, 1998. pp. 29–40. Church, K. and Gale, W. Probability Scoring for Spelling Correction // Statistics and Computing, 1991. pp. 59–70. Damerau, F. A technique for computer detection and correction of spelling errors, 1964. pp. 119–126.

262

Метод побудови Евклідового мінімального кістякового дерева у N-вимірному просторі Сенкевич Сергій Олексійович, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Побудова мінімального кістякового дерева є однією з найбільш досліджуваних задач на графах та має велику кількість варіантів практичного застосування. Широко застосовується для побудови мереж, у виробництві друкованих плат, для візуалізації багатоаспектних, багатовимірних даних, розбиття їх на взаємопов’язані класи (наприклад, у біології, для групування об’єктів, рослин, тварин). З розвитком сучасних технологій відкриваються все нові області застосування цієї класичної задачі. У комп’ютерній графіці пошук мінімального кістякового дерева застосовують для побудови ефективних алгоритмів порівняння тривимірних моделей [3]. Існує великий потенціал застосування мінімального кістяка квазіметричного простору для розробки оптимізованих систем штучного інтелекту, здатних ефективно обирати виграшні стратегії при введених евристиках. В силу того, що наведена задача є однією з класичних задач обчислювальної геометрії, існує велика кількість алгоритмів її вирішення. Однак, існує важлива проблема побудови простого та універсального алгоритму, здатного ефективно вирішувати її для N-вимірного простору. В даній статті описано саме такий, узагальнений алгоритм, що дозволяє вирішувати задачу побудови Евклідового мінімального кістякового дерева в Nвимірному просторі за час, близький до нижньої оцінки складності. В загальному вигляді постановку задачі можна сформулювати наступним чином. Маємо зважений повнозв’язний на n точках неорієнтований граф у просторі

G(V, E), V – множина вершин, E – множина ребер. Для кожного

ребра (u, v) з множини E (u, v – вершини з множини V) однозначно визначена вага w(u, v). w() називається ваговою функцією, для Евклідового мінімального кістякового дерева вона визначена як Евклідова (геометрична) відстань між точками – відповідними вершинами графа G. 263

Задача полягає у знаходженні зв’язного ациклічного підграфа T графа G, який буде містити всі вершини графа G і при цьому сумарна вага його ребер буде мінімальною. Отже, задачу побудови Евклідового мінімального кістякового дерева розіб’ємо на два етапи: 1. Побудова тріангуляції Делоне заданої множини точок S в тривимірному просторі

методом «Розділяй та володарюй»

2. Побудова ЕМКД отриманого графу методом Крускала з використанням структури даних «Система непересічних множин» (DSU) Побудова тріангуляції Делоне. Для її побудови було обрано відомий алгоритм «Розділяй і володарюй». В цьому алгоритмі рекурсивно проводять площину, щоб розділити вершини на дві множини. Для кожної з них будується тріангуляція Делоне, і потім дві тріангуляції зливаються вздовж площини що їх розділювала. Операцію злиття можна здійснити за O(n), і загальний час побудови буде O(n log n).[2] Для деяких видів множин точок, наприклад випадково рівномірно розподілених, розумний вибір розділювальних прямих може зменшити середній час роботи до O(n log log n), при цьому залишаючи час в найгіршому випадку таким самим. Парадигма "розділяй і владарюй" для виконання тріангуляцій в d вимірах описується в "DeWall: A fast divide and conquer Delaunay triangulation algorithm in Ed". [1] На практиці показано що "розділяй та владарюй" є найшвидшою технікою генерації тріангуляції Делоне. В якості алгоритму злиття використовується метод «Будуй і перебудовуй». [6] Алгоритм Крускала з використанням DSU. Структура даних «Система непересічних множин» (DSU). [4] Ця структура даних надає такі можливості. Спочатку є кілька елементів, кожен з яких знаходиться в окремій (своїй власній) множині. За одну операцію можна об'єднати дві будь-яких множини, а також можна запитати, в якій множині зараз знаходиться зазначений елемент. Також, в класичному варіанті, вводиться ще одна операція - створення нового елемента, який поміщається в окрему множину. 264

Таким чином, базовий інтерфейс даної структури даних складається всього з трьох операцій: 1. Додає новий елемент, поміщаючи його в нову множину, що складається з одного нього; 2. Об'єднує дві зазначених множини; 3. Повертає, в якій множині знаходиться зазначений елемент. Насправді при цьому повертається один з елементів множини (званий представником або лідером). Цей представник вибирається в кожній множині самою структурою даних (і може змінюватися з плином часу). Очевидно, що така структура даних є дуже зручною та ефективною для реалізації алгоритму Крускала, адже компоненти зв’язності графа можна представляти у вигляді множин. Одже, остаточно алгоритм Крускала буде виглядати наступним чином: 1. Ребра отриманого після тріангуляції заданої множини точок відсортуємо за зростанням довжини; 2. Кожна точка з заданої множини є окремою компонентою зв’язності та утворює множину з одного елемента у системі непересічних множин; 3. Мінімальне кістякове дерево Т порожнє; 4. Поки в МКД менше, ніж n – 1 елемент, ідемо по відсортованому масиву ребер. Якщо деяке ребро сполучає різні множини, додаємо його до МКД, а множини об’єднуємо. Задача сортування масиву випадкових чисел природнім чином за лінійний час зводиться до побудови Евклідового мінімального кістякового дерева, що дає нижню оцінку складності

O(n log n). [5] Покажемо, що

використання наведеного алгоритму можна досягти цієї оцінки. Часова складність побудови

Евклідового мінімального кістякового

дерева наведеним методом близька до O(n log n). Існує велика кількість алгоритмів для побудови тріангуляції Делоне множини точок за час близький до O(n log n). Кількість ребер у побудованій тріангуляції можна оцінити як O(n). Операція сортування ребер виконується за O(n log n). Алгоритм 265

Крускала з використанням системи непересічних множин має оцінку O(|E| log|E|), отже, для побудованого графа буде рівною O(n log n). У підсумку маємо: O(n log n) + O(n log n) + O(n log n) = O(n log n) – сумарна оцінка.

2. 3. 4. 5. 6.

Список використаної літератури: Cignoni P., C. Montani; R. Scopigno DeWall: A fast divide and conquer Delaunay triangulation algorithm in Ed // Computer-Aided Design. — 30 (1998) (5) С. 333–341. G. Leach: Improving Worst-Case Optimal Delaunay Triangulation Algorithms. June 1992 Дышкант Н. Эффективные алгоритмы сравнения поверхностей, заданных облаками точек, М: ВМК МГУ, 2011 Кормен Т., Лейзерсон Ч., Ривест Р. Алгоритмы: построение и анализ. М.: МЦНМО, 2001. Препарата Ф., Шеймос М. Вычислительная геометрия: Введение = Computational Geometry An introduction. — М.: Мир, 1989. — 478 с. Скворцов А.В. Триангуляция Делоне и её применение. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 2002. – 128 с.

266

Актуальные аспекты исследования подтверждения соответствия Нурпеисова М.М., к.э.н., профессор кафедры «экономика природопользования» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова г.Алматы С вступлением Казахстана в Таможенный союз одной из форм обеспечения рынка качественными и безопасными товарами стал вопрос подтверждения соответствия. Сертификация в большинстве стран стала одним из важнейших элементов рыночного и государственного менеджмента качества, обязательным условием конкурентоспособности продукции и услуг как на внутреннем, так и на внешнем рынках. В связи с этим наша страна в 1993 году приняла систему оценки качества продукции и услуг, систему гарантий их безопасности и высокого уровня качества. Сертификация - это принципиально новое направление в Республике Казахстан в работе по повышению технического уровня, качества и безопасности продукции и услуг, по обеспечению их конкурентоспособности на внешнем рынке, защищающее внутренний рынок республики от продукции и услуг, использование которых может причинить вред жизни и здоровью людей, их имуществу и окружающей среде. Предшественницей отечественной сертификации была сертификация в СССР экспортируемой продукции. Вместе с тем в СССР осуществлялась оценка соответствия продукции установленным требованиям и в других формах, таких, как: - аттестация по категориям качества; - государственная приемка продукции; - государственные испытания; - государственный надзор за стандартами. Современный этап развития сертификации в Республике Казахстан связан с

принятием

1991

предусматривающего

году

Закона

обязательность

«О

защите

проверки

прав

продукции

потребителей», (услуги)

по

показателям, обеспечивающим безопасность жизни, здоровья и имущества 267

граждан и охрану окружающей среды. Проверка и контроль указанных показателей

возможны

только

путем

сертификации.

Законодательно

закреплены права потребителя на надлежащее качество и безопасность продукции (услуги), на полную и достоверную информацию как о самой продукции (услуге), так и о лицах, причастных к ее изготовлению и реализации. Подтверждение

соответствия

на

территории

РК

может

иметь

обязательный или добровольный характер. Формы подтверждения соответствия при обязательной сертификации следующие: декларирование соответствия и обязательная сертификация. При добровольном подтверждении соответствия законодательство предусматривает подтверждение в форме добровольной сертификации. Отличие сертификации от декларирования заключается в следующих аспектах: - ответственность за сертифицированную продукцию разделяют между собой соискатель (производитель, продавец, импортер или другой заявитель) и сертификационный орган, где проводилась процедура и был оформлен сертификат соответствия; - ответственность за декларируемую продукцию несет только заявитель; - декларировать свои товары может только казахстанский резидент. Декларировать серийный выпуск товаров не может зарубежный изготовитель, а только

его

казахстанский

уполномоченный

представитель,

имеющий

соответствующий договор; - схемы подтверждения соответствия при декларировании допускают оформление декларации соответствия на основе собственных доказательств. Сертификация во всех схемах предусматривает проведение независимых сертификационных испытаний в аккредитованной лаборатории. При этом сертификация — форма подтверждения соответствия объектов требованиям

Технических

регламентов,

положениям

государственных

стандартов, сводов правил, Техническим условиям (стандартам предприятия) или условиям договоров, осуществляемого органом по сертификации. 268

Декларирование соответствия является формой подтверждения соответствия товаров требованиям Технических регламентов. Закон «О техническом регулировании»

определяет

порядок

применения

форм

обязательного

подтверждения соответствия [1]. Каждая форма подтверждения соответствия имеет удостоверяющий ее документ. Для обязательной сертификации это – обязательный сертификат соответствия; для обязательного декларирования – декларация о соответствии; для добровольной сертификации – добровольный сертификат соответствия. Кроме того, на каждую форму соответствия определен конкретный знак маркировки. Это может быть знак обращения на рынке (при подтверждении соответствия требованиям Технического регламента РК); обязательный знак соответствия или знак соответствия добровольной сертификации. Закон «О техническом регулировании» предусматривает , что каждый Технический регламент РК должен включать правила и формы оценки соответствия, определяемые с учетом степени риска. Также ТР устанавливает предельные сроки оценки соответствия для каждого объекта сертификации или декларирования. Государственная совокупность

органов

система

по

подтверждению

государственного

управления,

соответствия

–

физических

юридических лиц, осуществляющих работы в области сертификации в пределах их компетенции, и нормативных документов, устанавливающих порядок проведения работ по сертификации и аккредитации в Республике Казахстан. Государственная система по подтверждению соответствия устанавливает основные правила и процедуры сертификации, требования к органам по сертификации, испытательным лабораториям (центрам) и процедуры их аккредитации, процедуры подготовки и аттестации экспертов-аудиторов по сертификации, правила ведения Государственного реестра Государственной системы о подтверждении соответствия, аудита и инспекционного контроля, иные требования, необходимые для реализации целей сертификации [2].

269

Государственная система по подтверждению соответствия является открытой

для

участия

ней

органов

государственного

управления,

предприятий и организаций всех форм собственности, расположенных на территории Республики Казахстан, а также фирм и организаций других стран. Обязательным условием при этом является признание и выполнение правил системы технического регулирования.

При реализации на территории

государства-члена ТС продукция, включенная в Единый перечень, должна быть маркирована в соответствии с национальным законодательством этого государства. Для

целей

использования

Единого

перечня

необходимо

руководствоваться наименованиями продукции, а также кодами Товарной номенклатуры

внешнеэкономической

деятельности

Таможенного

союза.

Требования, устанавливаемые нормативными документами по сертификации, должны основываться на современных достижениях науки, техники и технологии, соответствовать требованиям международных (региональных) стандартов, правил, норм и рекомендаций по стандартизации, учитывать условия использования продукции, выполнения процессов, работ и услуг и не должны создавать дополнительных барьеров в международной торговле. Поэтапно вступают в силу общие технические регламенты ЕврАзЭС (включая единый знак обращения продукции на рынке) и приведены в соответствие механизмы контроля и надзора за их соблюдением в рамках ТС. Приняты

общие

правила

подтверждения

соответствия

продукции

установленным требованиям, а также выработаны единые меры воздействия на нарушителей. В целях защиты рынков стран ТС от некачественных товаров из зарубежных стран и максимального снижения торговых барьеров при товарообмене документы.

разрабатываются На

основе

единые

для

межгосударственных

трех

стран

нормативные

соглашений

выданные

сертификаты соответствия и деклараций о соответствии нормативным документам признаются в трех государствах. 270

В 2009 году Высший орган таможенного союза, Комиссия таможенного союза и правительства Сторон проводят комплекс мероприятий по завершению формирования договорно-правовой базы таможенного союза, включая Единый таможенный тариф, Таможенный кодекс, Статус Суда таможенного союза. В результате соглашений по всей номенклатуре товаров, ввозимых на территорию членов ТС сформирован единый таможенный тариф,

создана

единая таможенная территория и образована комиссия Таможенного союза в качестве

специального

наднационального

органа

управления

этим

объединением. Помимо этого странами-членами ТС были разработаны единые правила

определения

страны

происхождения

товаров,

единые

меры

нетарифного регулирования в отношении третьих стран, специальные защитные антидемпинговые и компенсационные меры по отношению к третьим странам и принят целый ряд других документов, сформировавших договорноправовую базу ТС [3]. С созданием Таможенного союза были устранены некоторые барьеры в торговле и взаимоотношениях стран-участниц, но, с другой стороны, появились новые проблемы, которые надо было решать в кратчайшие сроки. С момента завершения формирования ТС не прошло много времени, но уже на начальной стадии функционирования ТС выявилось немало противоречий и затруднении между

его

участниками,

недоработанных

моментов

разработанных

документах. Необходимость обеспечения безопасной и устойчивой нормативнозаконодательной базой системы подтверждения соответствия продукции привело к необходимости разработки новых правил и совершенствования системы сертификации, ее своевременного и полномасштабного проведения в условиях

большой номенклатуры и

количества

объектов

системы.

Недостаточная разработанность теоретических и методических вопросов в этой

сфере

выдвигает

число

актуальных

проблем

исследования

организационно-экономических аспектов подтверждения соответствия.

271

Решение указанных проблем функционирования бизнеса в новых экономических условиях представляется, прежде всего, через достижение более высокого уровня согласованности в работе министерств и ведомств стран ЕЭП, их тесное взаимодействие с предпринимательским сектором. Необходимо, чтобы принимаемые на межгосударственном уровне решения по углублению региональной интеграции учитывали интересы всех сторон участников этой деятельности. И это весьма актуально для Казахстана полноценно принять участие по сертификации продукции, так как признание отечественных сертификатов в странах-членах ТС также важно для нашей страны. Нам предстоит в ближайшее время решить вопросы совершенствования действующих документов, снятие имеющих место разночтений и методы исследований (испытаний) и измерений, их добровольный статус неприемлем, и это надо закрепить в соглашении. Список использованной литературы: 1. Технический регламент «О подтверждении соответствия» от 4 февраля 2008 года. 2. Ляшко А.А. Товароведение, экспертиза и стандартизация: Учебник / А.А. Ляшко, А.П. Ходыкин, Н.И. Волошко, А.П. Снитко.- М.: Издательскоторговая корпорация «Дашков и К», 2009.- 668с 3. Вилкова С.А. Основы технического регулирования: учеб. пособие для вузов / С. А. Вилкова. — М.: Издательский центр «Академия», 2006. - 208 с.

272

Техническое регулирование – как система установления требований к качеству и безопасности Нурпеисова М.М., к.э.н., профессор кафедры «экономика природопользования» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова г.Алматы Проблема обеспечения качества и безопасности стала одним из приоритетов мирового развития. В последние десятилетия в большинстве стран созрело твердое убеждение, что высокое качество продукции, товаров и услуг, их безопасность — реальная материальная основа эффективности экономики, укрепления безопасности, защиты окружающей среды, средство для решения социальных задач развития общества и, в конечном счете — создания достойных условий жизни людей. Изменилось отношение к качественным и количественным показателям, измеряющим уровень развития. Экономические успехи, как отдельных компаний, так и государства в целом оказались поставленными в зависимость от умения управлять своей деятельностью по критериям качества и безопасности. Такова общемировая тенденция, и она заслуживает самого серьезного внимания. Если рассматривать экономические процессы в развитых странах, а также в группах стран - сообществах, то ярко проявляются закономерности, связанные

государственно-правовым

воспроизводственного

процесса,

начиная

от

регулированием производства,

всего

заканчивая

потреблением. В первую очередь это касается требований к безопасности продукции и услуг, охране окружающей среды, энергосбережению. Сложилась

система

технического

законодательства,

которая

устанавливает конкретные требования к продукции и услугам, так в США принято более 160 таких законов, а в Японии - свыше 100. Что касается Европейского сообщества, то принято и введено свыше 400 директив, нормативных актов, составляющих законодательную основу Европейского рынка. В этих странах действуют эффективные контрольно-надзорные органы с 273

широкими

полномочиями

по

защите

потребительского

рынка

от

недоброкачественных товаров. Экономические и социальные условия в нашей стране стремительно меняются, происходят структурные изменения в экономике, развивается конкуренция, отечественный рынок открылся для товаров зарубежных производителей, расширяются ассортимент и номенклатура товаров и услуг, ускоряются темпы обновления продукции. Требования потребителей к качеству быстро растут. Все это предъявляет совершенно новые, высокие требования к работе казахстанской промышленности, индустрии услуг, органов управления. В настоящее время в Казахстане в связи с предстоящим вступлением в ВТО

идет

гармонизация

законодательства

различных

отраслях

международными правовыми нормами. В первую очередь это коснулось устранения так называемых «технических барьеров в торговле», к которым относятся: - расхождение законодательных требований к товарам, процессам, услугам, - процедуры оценки соответствия, - стандарты. Основой реформирования системы требований к качеству и безопасности продукции стал Закон Республики Казахстан «О техническом регулировании», принятый в 2004 году. Он содержит принципиально новый подход к установлению и обеспечению соблюдения требований к продукции, процессам ее

производства,

Обязательными

эксплуатации,

становятся

перевозки,

только

хранения,

требования

утилизации.

безопасности

информированию приобретателя [1]. С его принятием на смену стандартизации пришло техническое регулирование, место сертификации заняло подтверждение соответствия, стандарты приобрели рекомендательный характер. Коренным

образом

изменилась

точка

зрения

на

распределение

обязанностей по обеспечению соблюдения требований к продукции между 274

государственными органами и предпринимателями. Качество отдано на откуп предпринимателям, в то время как за безопасность отвечает государство. Система мер, направленных на обеспечении качества и безопасности продукции

включает

деятельность

по

техническому

регулированию,

обеспечению единства измерений, подтверждению соответствия, аккредитации, применению мер ответственности за нарушение требований к качеству и безопасности. Формирование новых видов деятельности, направленных на обеспечение качества и безопасности продукции, находится на начальном этапе, а потому требует внимательного изучения, разработки изменений и дополнений в существующую систему правовых норм, в том числе законы Республики Казахстан и иные нормативные акты, в частности: Конституция Республики Казахстан,

законы

«О

защите

прав

потребителей»,

«О

техническом

регулировании», «Об обеспечении единства измерений». В статье 2 Закона «О техническом регулировании» дается следующее определение: техническое регулирование - правовое регулирование отношений в области установления, применения и исполнения обязательных требований к продукции, процессам производства, эксплуатации, хранения, перевозки, реализации и утилизации, а также в области установления и применения на добровольной основе требований к продукции, процессам производства, эксплуатации, хранения, перевозки, реализации и утилизации, выполнению работ или оказанию услуг и правовое регулирование отношений в области оценки соответствия. и утилизации должны иметь общие требования. То же самое относится к выполнению всевозможных работ и услуг.Основной принцип технического регулирования – законодательный уровень всех ограничений,

которые

существуют

отношении

предпринимательской

деятельности. Нормативная правовая база Таможенного союза в сфере технического регулирования формируется в соответствии с Соглашением о единых принципах и правилах технического регулирования в Республике Беларусь, Республике Казахстан и Российской Федерации. 275

Обязательные требования устанавливаются к продукции, включенной в Единый перечень продукции, в отношении которой устанавливаются обязательные требования в рамках Таможенного союза (далее – Единый перечень). Разработку технических регламентов Таможенного союза Стороны осуществляют только в соответствии с планами (программами, графиками) разработки технических регламентов Таможенного союза. Поэтому при согласовании показателей по безопасности и проведении экспертной оценки важно неукоснительно соблюдать принципы конкурентного права. Наши законы должны защищать, а не разорять отечественных предпринимателей [2]. Принципиально важным является то, что Закон РК ввел в систему технического регулирования уполномоченные органы, что соответствует практике Европейского союза. Закон РК предусмотрел проведение государственного контроля и надзора за соблюдением требований, установленных в технических регламентах. Надзор осуществляется в отношении продукции на стадии ее реализации. В то же время определено, что объектами государственного контроля и надзора являются не только продукция и процессы, но и органы по подтверждению соответствия

лаборатории,

на

которые

распространяется

действие

технического регламента. Практика реального введения в силу Технического регламента показывает, что невозможно рафинировать показатели безопасности и качества. Идентификация продукции, как первый этап оценки соответствия, базируется

на

основных

характеристиках

качества.

Самая

безопасная

транспортная техника, - которая не работает, а работающая характеризуется функциональными

показателями,

т.е.

показателями

технического законодательства, основаная обеспечит

качества.

Создание

на практике зарубежных стран,

необходимый уровень безопасности и защиты рынка, так как

установление государством единых требований по безопасности продукции в документах такого высокого правового статуса, как закон или постановление 276

правительства, повышает ответственность производителей и продавцов продукции за соответствие последней по показателям безопасности. Основная цель закона о техническом регулировании- максимально гармонизировать национальную систему с международной, прежде всего с европейской. Тем самым будут устранены технические барьеры в торговле, станет проще выход отечественных товаров на мировой рынок, а условия для отечественных и зарубежных производителей на казахстанском рынке будут равны. Гармонизация стандартов имеет важнейшее значение для расширения взаимовыгодного обмена товарами (услугами), заключения соглашений по сертификации, развитию и углублению совместного обеспечению

решения

промышленного сотрудничества и

научно-технических

проблем,

повышению

качества продукции, оптимизации затрат материальных и

энергетических ресурсов, повышения эффективности мер по безопасности труда и защиты окружающей среды. Гармонизации стандартов способствует участию

стран в работе

организаций, разрабатывающих международные стандарты. Международное сотрудничество по линии этих организаций имеет различные формы: участие в создании международных и региональных стандартов, правил, рекомендаций; двустороннее

многостороннее

сотрудничество

(по

гармонизации

отечественных стандартов с национальными стандартами стран-партнеров, обмен опытом и т.д.) Существовавшая система технического регулирования в условиях монопольной государственной собственности обеспечивала функционирование экономики в целом Используя европейский опыт, в республике сформирована двухуровневая

система

технического

регулирования,

что

позволило

структурировать обязательные требования к продукции и процессам ее жизненного цикла в документах высокого уровня (технических регламентах), а право выбора методов и способов производства оставить за производителем и установить их в документах нижнего уровня- стандартах [3]. 277

Остается только надеяться, что усиление роли стандартизации

обществе заставит иных представителей бизнеса пересмотреть свои взгляды на качество производимой продукции, особенно с принятием Правительством отраслевой

программы

«Техническое

регулирование

создание

инфраструктуры качества на 2010-2014 годы». Список использованной литературы: 1. Закон Республики Казахстан «О техническом регулировании», 2004 (с изменениями и дополнениями). 2. Программа по техническому регулированию и созданию инфраструктуры качества в Республике Казахстан на 2010 - 2014 годы. 3. Лифиц И.М. Основы стандартизации, метрологии и сертификации: Учебник. – М.: Юрайт, 2007.

278

Внедрение принципов согласованной политики в области обеспечения единства измерений стран Таможенного союза Ермакова Н.Г., старший преподаватель кафедры «Экономика природопользования» Казахского экономического университета им. Т.Рыскулова г.Алматы Эффективное сотрудничество Республики Казахстан с другими странами, совместные разработки научно-технических программ, дальнейшее развитие торговых отношений требует растущего взаимного доверия к измерительной информации и т.д. Создание единого подхода к измерениям гарантирует взаимопонимание, возможность унификации и стандартизации методов и средств измерений, взаимного признания результатов измерений и испытаний продукции в международной системе товарообмена. В послании Президента Республики Казахстан Н.А. Назарбаева народу Казахстана. «Новое десятилетие - новый экономический подъем - новые возможности Казахстана» было озвучено, что устойчивое и сбалансированное развитие в ближайшее десятилетие будет обеспечено за счет ускоренной диверсификации

повышения

конкурентоспособности

национальной

экономики. Техническое регулирование не «поглощает» целиком метрологию, однако при этом система технического регулирования во многих случаях использует метрологию как важнейший инструмент для решения разнообразных задач, в первую очередь задач оценки соответствия. Метрология не входит целиком в техническое регулирование, а является частью технического регулирования. При ближайшем рассмотрении в подавляющей части испытательных лабораторий

решающая

роль

отводится

измерениям,

достоверность

результатов испытаний (другими словами, уровень доверия к ним) в значительной степени определяется фактом соблюдения основополагающих метрологических требований к измерениям. В этих условиях важнейшее значение приобретают признаваемые на международном

уровне

формы

аккредитации

на

выполнение

таких 279

метрологических работ, как поверка и, особенно, калибровка средств измерений. Создание Таможенного союза придало мощный импульс работе по разработке технических регламентов. В технических регламентах закрепляются нормы, направленные на обеспечение, в первую очередь, безопасности продукции. При этом в технические регламенты включаются ссылки на стандарты, регламентирующие методики и методы измерений, используемые в процедурах подтверждения соответствия установленным требованиям по безопасности. В таких случаях положения национальных стандартов подлежат обязательному выполнению. [1] Если не затрагиваются вопросы обеспечения безопасности продукции, то национальные стандарты являются документами рекомендательного характера, хотя они и могут (и даже более того - должны) использоваться при решении задач выпуска конкурентоспособной продукции. Подобная практика давно утвердилась в странах Европейского союза. В настоящее время, Белоруссия и Казахстан энергично наращивают усилия по аккредитации своих испытательных лабораторий на международном уровне, и эта тенденция вполне вписывается в борьбу за рынки сбыта продукции. При всех очевидных успехах в разработке технических регламентов Таможенного союза, регламентирующих вопросы безопасности продукции, остро ощущаются непроработанность в рамках Таможенного союза вопросов единой политики в области обеспечения единства измерений и недостаток правовых и нормативных документов метрологического характера. В связи с этим страны предпринимают усилия по включению в номенклатуру планируемых к разработке регламентов Таможенного союза технических регламентов, устанавливающих метрологические требования. В настоящее время по инициативе Департамента государственной политики в области технического регулирования и обеспечения единства измерений Минпромторга России уже разрабатываются проект технического регламента Таможенного союза, устанавливающего требования к системам измерений 280

количества и показателей качества нефти и нефтепродуктов, и проект технического регламента, устанавливающего требования к системам и приборам учета воды, газа, тепловой и электрической энергии. Продукция,

отвечающая

требованиям

технических

регламентов

Таможенного союза, включая и такую продукцию, как средства измерений, будет маркироваться специальным знаком, по аналогии с маркировкой продукции, соответствующей требованиям документов Европейского союза. В целях обеспечения сопоставимости результатов оценки соответствия продукции требованиям технических регламентов ТС в соответствии с Соглашением о единых принципах и правилах технического регулирования в Республике Беларусь, Республике Казахстан и Российской Федерации от 18 ноября 2010 года, члены ТС проводят согласованную политику, направленную на обеспечение единства измерений. Для

реализации

данного

положения

созданный

Подкомитет

по

обеспечению единства измерений Консультативного комитета ЕЭК сегодня работает над проектом Соглашения о проведении согласованной политики по обеспечению

единства

измерений

на

территории

стран

–

участниц

Таможенного союза, которым устанавливаются взаимоприемлемые механизмы согласованных действий. 17 декабря 2013 года Коллегия Евразийской экономической комиссии одобрила проект Соглашения о проведении согласованной политики в области обеспечения единства измерений на территории стран-участниц Таможенного союза. Одобренное Коллегией Соглашение направлено на проведение ряда мероприятий, позволяющих обеспечить единство измерений в странахучастницах Таможенного союза. Оно предполагает проведение в России, Казахстане и Белоруссии действий, направленных на обеспечение: - гармонизации законодательства данной области;

281

- возможности применения единых правил в процессе выявления соответствия (сертификации) товаров и услуг, проводимых на основании действующих технических регламентов Таможенного союза; - применения единых эталонов единиц разных величин, применяемых в калибровочных и испытательных лабораториях в процессе проведения экспертиз, необходимых в процессе выявления соответствия требованиям технических регламентов. Проведение согласованной политики гарантирует точность, достоверность и повторяемость результатов измерений при контроле результатов оценки (подтверждения)

соответствия

продукции

требованиям

технических

регламентов ТС. Это обеспечит торговым партнерам расширение взаимного доверия, создавая основу для взаимного признания результатов выполненных ими работ по оценке (подтверждению) соответствия. Принимая во внимание важную роль измерений в расширении доверия между торговыми партнерами, предметом Соглашения является проведение государствами странами Таможенного Союза согласованной политики в области обеспечения единства измерений в целях обеспечения сопоставимости результатов оценки (подтверждения) соответствия продукции требованиям технических регламентов Таможенного союза. [2] Страны будут проводить согласованную политику в области обеспечения единства измерений посредством гармонизации законодательства государств ТС в области обеспечения единства измерений и проведения согласованных действий, обеспечивающих: 1) создание механизмов взаимного признания результатов работ в области обеспечения единства измерений; 2) использование эталонов единиц величин, средств измерений, стандартных образцов и аттестованных методик (методов) измерений, для которых государствами Сторон обеспечивается метрологическая прослеживаемость получаемых с их помощью результатов к Международной системе единиц

282

(СИ), к национальным (первичным) эталонам и (или) к международным эталонам единиц величин; 3) взаимное предоставление сведений в области обеспечения единства измерений, содержащихся в информационных фондах государств Сторон; 4) применение согласованных порядков выполнения работ в области обеспечения единства измерений. Стороны

принимают

законодательства

государств

меры,

направленные

Сторон

области

на

гармонизацию

обеспечения

единства

измерений в отношении установления требований к измерениям, единицам величин, эталонам единиц величин и шкалам величин, средствам измерений, стандартным образцам, методикам(методам) измерений на основе документов, принятых международными и региональными организациями по метрологии и стандартизации. [3] В целях обеспечения метрологической прослеживаемости результатов измерений, эталонов единиц величин, стандартных образцов государств Сторон к национальным (первичным) эталонам и Международной системе единиц (СИ) государства

Сторон

организуют

проведение

работ

по

созданию

совершенствованию эталонов единиц величин, определению и разработке номенклатуры стандартных образцов, установлению эквивалентности эталонов единиц величин государств Сторон путем их регулярного сличения. Нормативные

правовые

акты

государств

Сторон,

нормативные

международные документы, международные договоры государств Сторон в области обеспечения единства измерений, аттестованные методики (методы) измерений, перечни измерений или средств измерений в регулируемых государствами Сторон областях, сведения об эталонах единиц величин и шкалах

измерений,

утвержденных

типах

стандартных

образцов

утвержденных типах средств измерений образуют информационные фонды государств Сторон в области обеспечения единства измерений. Ведение информационных фондов осуществляется в государствах Сторон в соответствии с их законодательством, взаимное предоставление содержащихся 283

в информационных фондах сведений организуют органы государственной власти (управления) государств Сторон в области обеспечения единства измерений в порядке, установленном Евразийской экономической комиссией. В целях реализации положений настоящего Соглашения Стороны наделяют соответствующими полномочиями органы государственной власти (управления) в области обеспечения единства измерений, которые проводят консультации, направленные на согласование позиций государств Сторон, и осуществляют координацию и проведение работ в области обеспечения единства измерений. Евразийская экономическая комиссия в целях реализации положений Соглашения утверждает в установленном порядке следующие документы: 1) перечень внесистемных единиц величин, применяемых при разработке технических регламентов Таможенного союза, включая их соотношения с Международной системой единиц (СИ); 2) порядки проведения работ в области обеспечения единства измерений, в том числе: - порядок проведения метрологической экспертизы проекта технического регламента Таможенного союза, перечня стандартов, на основе которых разработан

проект

технического

регламента

Таможенного

союза,

предложения по перечням стандартов, определенных пунктами2 и 3 статьи 6 Соглашения о единых принципах и правилах технического регулирования в Республике Беларусь, Республике Казахстан и Российской Федерации от 18 ноября 2010 года; -

порядок

проведения

межлабораторных

сравнительных

испытаний

(межлабораторных сличений); - порядок метрологической аттестации методики (метода) измерений; - порядок аттестации методики (метода) измерений, принимаемой в качестве референтной методики (метода) измерений; - порядок утверждения типа средства измерений; - порядок утверждения типа стандартного образца; 284

- порядок поверки средства измерений; - порядок калибровки средства измерений; 3) порядок взаимного предоставления сведений в области обеспечения единства измерений, содержащихся в информационных фондах государств Таможенного Союза. Предстоящее вступление Казахстана во Всемирную торговую организацию, расширение международной торговли и сотрудничества обязывают метрологов республики

осуществлять

дальнейшие

шаги

по

совершенствованию

национальной системы измерений как механизма обеспечения единства измерений

стране,

гарантии

возможности

обеспечения

качества

безопасности импортируемой и экспортируемой продукции.

3. 4.

Список использованной литературы: Лукашов Ю.Е., Сковородников В.А. «Диверсификация понятия «метрологическое обеспечение». – Журнал Главный метролог. - 2013. - № 2 Соглашение о проведении согласованной политики в области обеспечения единства измерений на территории стран-участниц Таможенного союза. Кононогов С. А. Роль и значение метрологических служб на современном этапе. //Законодательная и прикладная метрология- 2013- №19 Каржаубаев К.Е. Метрология и метрологическое обеспечение производства: учебное пособие – Алматы, Нур-Принт,2011.

285

Причинно-следственная связь роста стоимости энергетических ресурсов в России Бацура Александр Витальевич, заместитель начальника управления по эксплуатации зданий и сооружений ООО «Газпром трансгаз Волгоград», ведущий эксперт экспертного совета систем ТВС и В ОАО «Газпром», кандидат технических наук, доцент кафедры «Энергоснабжение и Теплотехника» Волгоградского государственного архитектурно - строительного университета Коноваленко Артем Александрович, студент 4 курса специальности: «Энергообеспечение предприятий» Волгоградского государственного архитектурно - строительного университета Бацура Иван Александрович, аспирант кафедры «Энергоснабжение и теплотехника» Волгоградского государственного архитектурно - строительного университета Самой актуальной проблемой за последние 30 лет, касающейся каждого гражданина нашей страны является не прекращающейся рост тарифов, на все виды

энергетических

ресурсов,

существенно

опережающий

инфляцию.

Невозможно найти путей решения из сложившейся ситуации, не рассмотрев причинно следственную связь, заглянув в прошлое найти первопричину, разобрать ошибки и предложить вектор выхода из сложившейся ситуации. В данной статье представляется мнение авторов, основанное на жизненном

профессиональном опыте работы в жилищно-коммунальном

хозяйстве. Проблема

стоимости

энергоресурсов

величины

коммунальных

платежей в России формировалась многими годами и поддерживалась системой производственно-хозяйственной деятельности в том состоянии, которое привело к существующей ситуации. Заглянув в относительно недавнее прошлое 30 – 40 лет назад, увидим, что проблемы - большой стоимости коммунальных платежей в СССР не

286

существовало. Почему? Постараемся понять причинно-следственную связь этой архи актуальной проблемы, касающейся каждого жителя нашей страны. Казалось бы, проблема стоимости коммунальных платежей касается только части населения, проживающего в многоэтажных домах, получающих коммунальные услуги в виде тепла, горячей и холодной воды, электроэнергии и т.п., использующих так называемые произведённые энергетические ресурсы. Однако, это не совсем так, так как за последние 30 лет произошёл резкий скачёк и стоимости первичных энергетических ресурсов: дрова; уголь; баллонный и природный газ. Это увеличение отражается и на ту часть населения, которая проживает в малоэтажных (частных) домах и сельской местности. Причина.

Одним

из

преимуществ

социалистического

периода

существования нашей страны являлась относительно небольшая стоимость квартплаты (основная составляющая в которой является оплата коммунальных услуг). В до перестроечном периоде сумма коммунальных платежей для населения городов и посёлков городского типа не превышала 1 - 3 % средней заработной платы и не являлась тяжёлым бременем, как для работающего населения (средняя зарплата 90 - 120 руб.), так и для пенсионеров (размер пенсии 60 – 130 руб. квартплата 1,5 - 3 руб.). У части населения проживающего в сельской местности зарплаты и пенсии хоть и были существенно меньше, но и оплата за коммунальные услуги (в частном доме) как правило, отсутствовала, из-за отсутствия коммунальных услуг. Стоимость дров и угля измерялись количеством поллитровок или выписывалась работникам по льготной цене на предприятиях. Россия - государство, у которого большая часть территории расположена в северных широтах, отопительный период составляет более половины календарного года Основная составляющая коммунальных платежей, несмотря на наличие собственных энергетических ресурсов (уголь, нефть и природный газ),

объективно

должна

составлять

плата

за

отопление

горячее

водоснабжение. Удерживать минимальные цены на энергоносители вне

287

зависимости от мировой конъюнктуры, можно было только при отсутствии влияния на ценообразование мировой экономики. Реальная стоимость первичных, и вторичных энергетических ресурсов и в то время была намного выше, так как она включает в себя разведку, добычу, подготовку, транспортировку, потребление и на каждом этапе существуют объективные (технологически неизбежные) и субъективные потери. Согласно, расчётных данных чтобы потребитель использовал 1 т.у.т. необходимо добыть 3,84 т.у.т. [1] В России всё дальше на север уходили трубопроводы, по которым транспортировались нефть и газ, всё глубже залежи угля а затраты на транспортировку угля железнодорожным транспортом иногда превышают стоимость самого угля. Рост цен искусственно сдерживался многими годами. Резонно задать вопрос, а куда были отнесена (куда спрятана часть стоимости) разница реальных затрат на тепловую энергию, электроэнергию и другие энергетические ресурсы? Корень проблемы частично зарыт, в так называемом, перекрёстном субсидировании. Сущность этого метода заключалась в существовании различных тарифов (стоимости энергетических ресурсов) электроэнергии, воды и тепловой энергии - для промышленных предприятий, значительно превышающий стоимость электроэнергии, воды и тепловой энергии для индивидуальных (частных) потребителей городского и сельского населения. Таким образом, часть реальной стоимости перекладывалась на промышленные предприятия и городское население. Эта разница, частично компенсировала заниженную стоимость энергетических ресурсов для населения, а так же потери электроэнергии по сетям и трансформаторам, потери тепловой энергии и воды, а так же воровство электроэнергии, холодной и горячей воды. Другая

часть

недооценки

(занижения)

реальной

стоимости

энергетических ресурсов тепловой энергии и воды была заложена в производственную продукцию, выпускаемую промышленными предприятиями. Каждое крупное предприятие в тот период, помимо выпускаемой продукции, обязано было заботиться и о жилищно-коммунальной сфере. Например, 288

крупный завод имел производственно-отопительную котельную, которая помимо

производственных

помещений

отапливала

жилой

фонд

расположенного рядом жилого посёлка, а выпускаемая им продукция включала в себя и большую часть стоимости тепловой энергии, направляемой жилому посёлку, и эксплуатационные затраты. При существовавшей в Советском союзе плановой экономике, реальная стоимость продукции не имела решающую роль (отсюда название – «рубль деревянный»

не

обеспеченный

продукцией

реальной

стоимостью).

Решающим фактором являлся лимит (план распределения) на произведённую продукцию

соответствии

которым

продукция

крупных

заводов

распределялась потребителям. Следствие. Одним из основных недостатков существовавшей системы хозяйствования Советского союза, являлось, то, что созданная

система

хозяйствования не стимулировала к энергосбережению ни население страны (потребителей), ни крупные предприятия (производителей энергетических ресурсов), ни предприятия, оказывающие коммунальные услуги. Низкая стоимость энергетических ресурсов и коммунальных услуг сдерживала развитие не только коммунального хозяйства, науки и квалификации кадров, занятых в сфере ЖКХ, но и производства энергоэффективной продукции во всех отраслях народного хозяйства и строительства в частности. Но самым главным недостатком является отсутствие у населения нашей страны культуры использования

экономии

энергетических

ресурсов,

сформированной

экономическим стимулированием. Результатом такого хозяйствования стало - построенный жилой фонд с большими потерями тепла через ограждающие конструкции (расположение отопительных приборов в нишах, где толщина ограждающих конструкций минимальна, (инфильтрация) запроектированный приток воздуха в помещение, через не плотности в окнах и дверях, тепловые сети с неэффективной теплоизоляцией, прокладка инженерных сетей под автодорогами, стремление

289

уменьшить капитальные затраты, приводящее к увеличению эксплуатационных затрат и т.п. Представьте в стоимость Гкал. закладывается ремонт асфальтового покрытия, а ремонт на некоторых участках

в городе проводят ежегодно.

Пример г. Волгоград ул. Пархоменко. В то время, как мировая экономика пережила энергетический кризис в семидесятых годах двадцатого века, определила энергосбережение основным приоритетом развития экономик развитых стран в Советском союзе, этого не произошло. Собственные энергетические ресурсы, независимость от мировой экономики позволили не обращать внимание на энергетические кризисы и не приспосабливаться к новым условиям. Начиная с 1991 г. последовал переход от, плановой к рыночной экономике, и стремлением России к интеграции в мировую экономику привело к резкому скачку цен на все товары, в том числе и на коммунальные услуги. Последовала эквивалентная переоценка стоимости рубля как национальной валюты России и постепенное болезненное приведение цен к мировым. Не рассматривая промежуточные этапы, динамику и не претендуя на точность, до копеек взяты за основу крайние точки стоимость основных продуктов питания и энергетических носителей.. Изменение цен за последние 30 лет приведены в таблице 1. Из данных указанных в таблице видно, что в среднем рост цен за последние 30 лет составил примерно 100 раз. а энергоносители подорожали больше всего. Почему? Реальная стоимость энергоносителей была недооценена примерно в 20 - 30 раз, но при среднем уровне заработной платы 100 руб.(самая высокая пенсия 130 руб.) квартплата составляла 1,5 – 2 руб. умножив на 30 мы бы имели 25- 60 руб, такая квартплата тоже являлась бы

непосильна для

населения.

290

Таблица 1. Изменение цен 1980 – 2012 г.г. Название

Единица

Стоимость Порядок

продукта

измерения

до 1980 г.

Стоимость Стоимость

роста цен в 2012 г. в России

Доллар

руб.

0,6

50 раз

в 2012 г. в США

США Хлеб

руб./буханка 20 коп.

100 раз.

20 руб.

60 руб. [3]

Молоко

руб./литр

20 коп.

100 раз.

20 руб.

34 руб. [4]

Мясо

руб./кг

1,2 руб.

100 раз.

240 руб.

310 руб.

Водка

0,5 литра

3,62 руб.

41,4 раз.

150 руб.

200 руб.

Бензин

руб./литр

20 коп.

100 раз.

20 руб.

127 руб

1 коп.

200 раз.

2 руб.

4,8 руб.

Эл. энергия руб./кВт.

Природный руб./1000 м3 26 руб

примерно 4600 руб

газ

200 раз

Холодная

руб./м3

0,8 коп.

2000 раз

16 руб.

22400 руб. 60 руб. [2]

вода В период отказа от социалистического пути развития с 1990 г. предприятия переходили от плановой экономики к рыночной, и необходимости конкурировать не только между российскими но и с зарубежными производителями, что заставило для повышения конкурентной способности продукции выпускаемой крупными предприятиями стремиться максимально, удешевлять

продукция

соответственно

вычесть

из

стоимости

все

непроизводственные составляющие. Передача жилого фонда, социальной сферы и объектов энергетики (котельных, КТП, ГРП и т.п.) в муниципальную собственность. Последовавший за перестройкой экономический кризис, дэфолт и многие потрясения коренным образом изменили структуру распределения бюджетных средств в нашем государстве. На одном из совещаний в 1994-1996 г. с министром строительства и коммунального хозяйства Басиным я услышал от 291

него такое выражение, что раньше он бал министром строительства, а сейчас стал министром коммунального хозяйства. Причина в том, что затраты на содержание жилого фонда находящегося в ведении государства превысили ни только затраты на строительство, но и стали соизмеримы с затратами страны на содержание армии, ВМД, КГБ вместе взятыми. Эта проблема едва не утянула экономику нашей страны на дно. За решение этой проблемы брались многие политики Ельцин Б. Н. Немцов , но никому пока не удалось развязать этот «Гордеев» узел, а многим не решение этой проблемы стоило политической карьеры и потерей доверия у населения нашей страны. Рассмотрев такую ситуацию одним из путей выхода из этой ситуации предложило первому президенту России Ельцину Б. Н. переложить бремя содержания жилого фонда с государства на плечи того же населения (спасение утопающих дело самих утопающих) Предложена бесплатная приватизация жилого фонда сроки окончания которой несколько раз переносились. И только переложив на плечи собственников жилья (населения) бремя содержания жилого фонда стало возможным отпустить цены на энергоносители и как следствие коммунальные платежи. В одном нужно отдать должное, существовавшая в Советском союзе система

хозяйствования

стимулировала

повышению

надёжности

энергоснабжения за счёт: перспективного планирования, реализуемой через прокладку увеличенных диаметров трубопроводов, строительства линий электропередач большего сечения, большей мощности трансформаторных подстанций, тепловой мощности вводимых котельных и т.п.. Всё новое строительство в настоящий момент основано на использовании как раз на заложенном в те времена резерве надёжности и прочности. К глубочайшему сожалению в настоящий момент в современном градостроении, в существующую инженерную инфраструктуру встраиваются

современные

современных

строительных

дома.

Да

материалов

они с

построены низкой

городов,

применением

теплопроводностью,

пластиковыми стеклопакетами уменьшающими теплопотери через оконные 292

проёмы, имеют крышные котельные или поквартирное отопление решающие вопросы теплоснабжения и горячего водоснабжения и т. п., но все они присоединяются к существующей инженерной инфраструктуре района: сетям электроснабжения; водоснабжения; газоснабжения и системам водоотведения. Повторюсь, что ранее при проектировании принимались больше расчётных диаметры

трубопроводов,

отложениями,

но

прошло

время

трубопроводы

точными данными о фактическом положении дел никто не

обладает, таких исследований ни кто не проводит. позволяет

заростают

строителям

сократить

расходы

на

Это строительство

строительство

получить

дополнительную прибыли, они экономят на инженерной инфраструктуре дорогах, трубопроводах, электролиниях и т.п.. Но эта ситуация ещё больше усугубляет существующее положение дел так как ведёт к работе инженерных систем на пределе возможности и как результат увеличению числа аварий. Да новые дома хоть и построены с применением современных инженерных решений и материалов владельцы их в ближайшее время столкнуться с теми же проблемами, что и владельцы старого жилого фонда. Их ждут такие же перебои с энергоснабжением и получение не качественных коммунальных услуг. К сожалению, привлечь к ответственности за принятые решения будет не кого, так как власть меняется с поразительной скоростью и на ответственные посты назначаются не компетентные временьщики. К сожалению если энергоэффективные технологии, продукцию и даже кадры можно завести из-за рубежа, то для воспитания, изменения сознания населения нашей страны требуются долгие годы и как правило смена поколений. Да воруют, да плохо ремонтируют, да плохо эксплуатируют, но решив эти проблемы можно ли изменить те совершённые ошибки перечисленные ранее - однозначно нет. Государство, переложив на плечи населения затраты по содержанию жилого фонда через создание ТСЖ перекладывает и функции по эксплуатации, не обеспечив нормативно правовой базой, исключающей доступ к управлению 293

не чистых на руку управленцев и не создав контролирующих структур. В настоящий момент на коммунальных услугах людей откровенно обворовывают. Деньги на проведение капитальных ремонтов не аккумулируются и ситуация с жилым фондом всё больше обостряется. Решение этой проблемы возможно только при строительстве новых микрорайонов: с новой инженерной инфраструктурой; с применением новых технологий и материалов; с учётом ранее совершенных ошибок и постепенным выводом жилья не отвечающего современным требованиям с финансированием государством обязанного нести на себе солидарную ответственность за совершённые ошибки.

3. 4.

Список использованной литературы: Энергосбережение в теплоэнергетике и теплотехнологиях: Э 653 учебник для вузов /|О.Л. Данилов|, А. Б. Гаряев, И.В. Яковлев и др.; под ред. А.В. Клименко. — М.: Издательский дом МЭИ, 2010. — 424 е.: ил. http://www.circleofblue.org/waternews/2013/world/the-price-of-water-2013up-nearly-7-percent-in-last-year-in-30-major-u-s-cities-25-percent-rise-since2010/ http://www.globalprice.info/?p=amerika/cenu-v-amerike-na-edu http://jaa.su/tseny-v-ssha/

294

Универсальный подход к построению SQL запросов Бриль Андрей Сергеевич, студент 6-го курса НТУУ «КПИ» ИПСА С развитием программного обеспечения еще в 1970-х годах потребовался простой и универсальный способ управления данными. Сотрудники компании IBM создали специальный язык SQL. Разработчики создали простой непроцедурный язык, которым мог воспользоваться любой пользователь, даже не имеющий навыков программирования. Благодаря этому он получил большое распространение в СУБД и был в последующем стандартизирован[3]. Поскольку

работать

базами

данных

требовалось

не

только

пользователям, но и прикладным программам, появилась необходимость интегрировать SQL в языки программирования. До сегодня известны три концепции интегрирования: формирование SQL - запроса динамически в прикладной

программе

программирования

SQL;

виде

текстовых

написание

данных;

высокоуровневых

синтез

языка

программных

конструкций, которые преобразовываются в SQL[1,3,5-6]. При использовании этих концепций возникает много проблем, которые приводят к невозможности перехода с одной СУБД на другую, ухудшается читабельность

кода,

повышается

увеличивается

время,

требуемое

вероятность для

допущения

разработки

ошибок,

сопровождения

программного обеспечения. Недостатком первой концепции является наличие в программном коде множества конструкций SQL, которые равномерно распределяются по всему проекту. Недостатком второй - сложность в использовании, поскольку приходится использовать несколько компиляторов одновременно, и остается проблема первого подхода. Недостатками третьей написание запутанных синтаксических конструкций на высокоуровневом языке для сложных запросов, и необходимость перекомпиляция проекта для внесения изменений в запросы. Существует множество построителей запросов, которые соответствуют третьей концепции, в том числе с присущими недостатками. Более того, 295

построители не кроссплатформенные, и каждый ориентирован на конкретный язык программирования. Для языка Java, это Jooq[9] и Hibernate[8]. Для PHP это Laravel[10]. Для С# это NHibernate[11] и LINQ[5]. Технология LINQ, довольно перспективна и в ней сделана успешная попытка убрать сложность и разнообразие программных конструкций для доступа к данным. Для этого был создан язык, синтаксически схожий с SQL, и интегрирован в среду разработки. На данный момент такая интеграция предоставляется только компанией Microsoft. Но и тут есть определенные недостатки:

отсутствует кроссплатформенность приложений, технология

требует дополнительного изучения, поскольку подобна лишь синтаксисом; не поддерживается старыми СУБД; необходима перекомпиляция программного обеспечения для внесения изменений. Целью этой статьи является предложение универсального подхода, который имеет преимущества перечисленных подходов, без присущих им недостатков. Основные преимущества, которые должны быть достигнуты, это простота в использовании, унификация программного кода, поддержка типизации данных, упрощение синтаксических конструкций. Это достигается, созданием универсального подхода, синтезирующего в себе идеи первой и третьей концепции построения запросов, устраняя их недостатки. Для этого сложные запросы выносятся в отдельный файл, а для простых запросов разрабатывается построитель. Рассмотрим более детально модификацию первой концепции в данном подходе. Основная идея - разделение кода, реализуется вынесением запросов к базе данных в отдельный файл с XML структурой[2]. XML был выбран, поскольку имеет ряд существенных преимуществ: его поддержка встроена во множество платформ,

удобный для создания и обработки документов

программами и одновременно удобный для чтения и создания документов человеком. Структура XML файла интерпретируется следующим образом: теги – названия

запросов,

текст,

расположенный

между

открывающимся

и 296

закрывающимся тегом – запрос. Для удобства использования не все теги обязательно

должны

содержать

текст

запросов.

Можно

использовать

вложенность одних тегов в другие, для разбиения и группировки. Является текст внутри тега запросом или нет, решает разработчик самостоятельно. Кроме

необходимости

хранения

запросов,

чаще

всего

требуется

возможность их параметризации. В механизмах построения запросов в коде и их параметризации, таких как OLE DB, используется единый символ для указания параметра – «?»[1,6]. При программировании больших запросов с множеством параметров, это приводит к путанице, особенно если в запросе одно и то же значение должно попадать в несколько параметров. Кроме этого, последовательность добавления параметров в коде, должна соответствовать их следованию в запросе. Все эти недостатки приводят к массе ошибок, и увеличению требуемого времени на разработку и сопровождения ПО. Для устранения перечисленных недостатков, предлагается использовать механизм подстановки стандартной функции форматирования данных и параметры запроса определить типом данных – перечислением. Используемые компоненты

присутствуют

большинстве

языков

программирования

непосредственно или имеются их аналоги. Для демонстрации работы подхода, разработан проект на языке программирования высокого уровня C#[6] В листинге 1 приведен пример XML файла с запросами к базе данных.

<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?> <Queries> <SelectTerminals> select * from terminals as t join indexes as i on i.id = t.index_id </SelectTerminals> <SelectTerminalsByIndex> select * from terminals as t join indexes as i on i.id = t.index_id where i.indexvalue = ‘{0}’ 297

</ SelectTerminalsByIndex > </Queries> Листинг 1. Пример XML файла с SQL запросами Использование

продвинутых

текстовых

редакторов,

создает

дополнительные удобные возможности: сворачивания/разворачивания тегов; автоматического

форматирования;

проверки

корректности

синтаксиса;

подсветки синтаксиса. Расположение запроса внутри соответствующего именного тега в файле позволяет, во-первых, программе находить интересующий пользователя запрос, во-вторых, содержит информацию для человека, что возвращает запрос или для чего он создан. Не анализируя написанные SQL запросы, становится понятно с названия тегов, что первый запрос возвращает всю информацию о терминалах, а второй – информацию обо всех терминалах по заданному индексу. Основное отличие второго запроса от первого – наличие параметра, точнее места

символа

подстановки

стандартной

функции

форматирования

String.Format(). Таким образом, создается возможность добавлять в запросы данные,

получаемые

во

время

выполнения

программы.

Более

того,

использованный механизм в языке C#, позволяет инициализацию данных для запроса сделать независимой от последовательности инструкций кода программы. Для интеграции файла с запросами и объявленных перечислений, разработаны: класс, который параметризируется перечислением, сохраняет значения передаваемых в него параметров и строит запрос, автоматически связываясь с классом, который содержит файл с запросами. Преобразование запросов в текстовую строку, содержащую SQL, в коде, показано в листинге 2.

string selectTerminals = new Query<SelectTerminals>().ToString(); Query<SelectTerminalsByIndex> query 298

= new Query<SelectTerminalsByIndex>(); Query[SelectTerminalsByIndex.Index] = “69000” string selectTerminalsByIndex = query.ToString(); Листинг 2. Использование запросов из файла в коде программы Как видно с примера, использовать механизм просто и удобно. Сначала нужно создать экземпляр класса Query, задать определенные параметры запроса, и вызвать метод ToString, который вернет готовый SQL. Если использовать только этот механизм, для работы с базой данных, возникает много накладных расходов с формированием простых запросов. Под простым запросом, здесь и в дальнейшем будем подразумевать SQL, в котором не участвуют операторы объединения таблиц. По этому, для построения таких запросов предлагается использовать другой подход – создавать запросы построителем, согласно третьей концепции, но с некоторыми ограничениями. Основные задачи построителя: формирование простых запросов к базе данных; форматирование данных с учетом их типа; результатом построения должна быть текстовая строка с готовым запросом. Основываясь на поставленных задачах, был спроектирован абстрактный класс-обертка таблицы в базе данных, который позволяет формировать запросы согласно ANSI SQL, но без поддержки объединений. В листинге 3 приведен пример кода формирования запросов к таблице Terminals, с результатами построения в комментариях. string sql = new TTerminals().Where(Terminals.id, 13).Select(Terminals.name); // SQL : SELECT name FROM Terminals WHERE id = 13 sql = new TTerminals().Where(Terminals.name, "Test", CompareFunctions.LikeFull).Select(); // SQL : SELECT * FROM Terminals WHERE name LIKE '%Test%' Листинг 3. Примеры формирования запросов с помощью построителя Код, формирующий запросы лаконичен и понятен, без дополнительных 299

объяснений, поскольку учтены правила написания совершенного кода [4,7]. Цель статьи достигнута, описан универсальный подход, в котором отсутствуют недостатки существующих концепций. Преимущества подхода:  простота в использовании  унификация кода - разделение кода программы и запросов, увеличивает читабельность кода и снижает вероятность ошибок  локализации синтаксиса в зависимости от используемой СУБД  строгая типизация данных - уменьшает вероятность ошибок  кроссплатформенность - используемые функции, для реализации подхода, распространены в большинстве платформ, и могут легко быть перенесены на другие языки программирования  поддержка просмотра сформированного SQL запроса, для идентификации возникновений ошибок  использование простых синтаксических конструкций построения запросов - благодаря вынесению сложных запросов в файл  внесение

изменений

сложные

запросы

без

перекомпиляции

программного обеспечения  построение запросов любой сложности Развитием подхода является реализация его на распространенных языках программирования, открытие кода для возможности использования подхода другими, расширение дополнительными возможностями.

2. 3. 4.

Список использованной литературы: Виейра, Роберт. Программирование баз данных для профессионалов.: Пер.с англ. — М.: ООО "И.Д.Вильямс", 2008 — 1072 с. : ил. — Парал. тит. англ. ISBN 978-5-8459-1329-6 Гарольд Э., Минс С. XML. Справочник.: Пер. с англ. – СПб: Символ Плюс, 2002. – 576 с., ил. ISBN 5-93286-025-1 Кляйн К., Кляйн Д., Хант Б. SQL. Справочник, 3-е издание. – Пер. с англ. – СПб: Символ-Плюс, 2010. – 656 с., ил. ISBN 978-5-93286-165-3 Макконнелл С. Совершенный код. Мастер-класс.: Пер. с англ. — М. : Издательско-торговый дом «Русская Редакция» ; СПб.: Питер, 2005. — 896 стр.: ил. Раттц-мл., Джосеф С. LINQ: язык интегрированных запросов в С# 2008 300

для профессионалов.: Пер. с англ. – М. : ООО «И.Д.Вильямс»,2008. – 560 с. : ил. – Парал. тит. Англ. ISBN 978-5-845901427-9 (рус.) 6. Троелсен, Эндрю. Язык программирования С# 2010 и платформа .NET 4.0, 5-е изд.: Пер. с англ. — М : ООО "И.Д. Вильямс", 2011. — 1392 с. : ил. — Парал. тит. англ. ISBN 978-5-8459-1682-2 7. Фаулер М. Рефакторинг: улучшение существующего кода. - Пер. с англ. СПб: Символ-Плюс, 2003. - 432 с, ил. ISBN 5-93286-045-6 8. Hibernate. [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.hibernate.org/ 9. Jooq. [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.jooq.org/ 10.Laravel. [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.laravel.com/ 11.NHibernate. [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.nhforge.org/

301

Возможности двигательных процессов в робототехнике и их перспективы Бугаев Игорь Владиславович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Николаев Платон Андриянович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Мангушев Виталий Иванович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Мечта фантастов 20-го столетия если не в полной мере, то её большая часть уж точно воплотилась в жизнь. Социум обыденно контактирует с роботами. Они используются в различных сферах деятельности. От обычной рутинной

работы

(в

качестве

продавцов,

уборщиков,

рекреационных

сувениров), до экстремальных ситуаций (таких как военные операции, медицинские операции, места катастроф с повышенным радиационным фоном, аварии под водой, предотвращение терактов связанных со взрывами,), где вмешательство человека может привести к негативным последствиям для его здоровья, а возможно даже фатальным для его жизни. Дабы трезво судить о проделанном прогрессе рассмотрим эволюцию роботов от начала начал и до предполагаемых следующих шагов. Начнем с определений. Слово робот было впервые задействовано фантастом Кареллом Чапеком в своей пьесе Р.У.Р. или же Россумских Универсальных Роботов, где они были представлены в не совсем приятном свете. Под конец пьесы роботы подняли восстание и свергли своих хозяев. Происхождение же самого термина относилось к чешскому слову rabota, что в переводе значится как “подневольный труд”, или же rob – раб. Стоит отметить что, идеи об искусственных организмах зародились еще в древние времена, где по легендам Гефест создавал себе из золота прислугу. С механиком Архитом из Греции связана легенда о создании им голубя из металла, со способностью к полету. Робототехника, как определение, впервые произнесенное Айзеком 302

Азимовым в рассказе “Лжец” – практическая наука цели, которой, обеспечение технических систем, в основе чего лежит повышение качества работы производства. Сейчас все более явно выделяются ветви таких направлений как механика и электро-информатика, радио и электротехника. По классам привычно делится на экстремальную, бытовую, промышленно-строительную. Роботы делятся на способность к движению и передвижению: Манипуляционные роботы в большинстве своем не двигаются, или двигаются на конвейерных подвесах или линиях. Мобильные роботы, как следует из названия, машина способная к передвижению. А передвигаться машины могут на колёсах, гусеницах и шагами. Так же допускается копирование способа передвижения у животных, что дало роботам возможность ползать и летать, плавать и находиться под водой. За передвижения отвечают приводы, заменяющие мускулы роботов. Рассмотрим основные типы: На данный момент лидирующую позицию занимают Электродвигатели, но и они могут быть нескольких типов: Шаговые электродвигатели не могут вращаться вокруг своей оси, а лишь совершают движение на какой либо определенный угол. Как основной плюс можно отметить фиксированность угла поворота, не надо беспокоиться о точности движения. Современным аналогом двигателей электрических можно назвать пьезодвигателями. Работают по принципу вибрации с частотой около 1000-и раз в секунду, принуждая двигатель к линейному движению или движению по окружности. В качестве плюса можно отметить скорость и мощность несоизмеримую с их размерами. Воздушные мышцы – аналог биологических мышц. При накачивании оных воздухом, способны сокращаться в половину от начального значения длинны.

Можно

использовать

человеко-

или

животно-подобных

конструкциях

303

Электроактивные полимеры, пластмассы способные изменять форму при воздействии на них электрического тока. Способны гнуться в различных плоскостях, сокращаться и действовать обратным образом. Является лишь прототипом, ибо пока получаемые конструкции не слишком прочны. Эластичные нано трубки, еще один прототип с многообещающим будущим. Ведь такая трубка не будет иметь внутренних дефектов. В теории такой трубкой диаметра 8мм можно заменить человеческий бицепс. Следующим типом роботов являются колёсные и гусеничные роботы. Интересны тем, что могут иметь одного до 6-и колёс, хотя конечно имеются модели и с большим их количеством. Малое количество, вроде 1-го – 2-ух колёс, объясняется легкой интегрированностью в городскую среду. Опорой двухколесного образца вполне могут стать всем известные сигвеи. Работающие по принципу обратного маятника они стали бы незаменимой деталью в корпусе робота. Их одноколесные собратья являются наследием инженерной идею создавшей двухколесные аналоги. Лишь вместо колеса пока что у них располагается шар, работающий по принципу смещения массы. Соединяя собственно робота и одноколесные прототипы, были придуманы сферические роботы, полностью расположенные в инструменте передвижения. Шагающие роботы, пожалуй, самая сложная и интересная в способе реализации задача динамики. Если вспомнить движения робота ASIMO, от компании Honda, то они покажутся не естественными, не грациозными, не человеческими. И вот наш гуманоидный робот не совсем человечен. На данный же момент не существует робота, так легко передвигающегося на двух ногах, есть множество прототипов способных двигаться, но не более того. Внимание же они заслуживают из-за дешевизны разработки и эксплуатации. Стоит отметить изобретение 80-х годов прошлого века. Прыгающие роботы стали знаком

того,

что

до

конца

забрасывать

идею

человекоподобным

перемещением не стоит. Прыгающий робот мог совершать сальто, а роботы на четырех конечностях показали свою способность бежать рысью.

304

Мимикрия. Некоторые роботы, создаются из соображения подражания живым существам. Так появились змееподобные, червеподобные роботы, Из не наземных способов перемещения доминирует воздушная сфера. По сути своей большинство самолетов в наше время – роботы под управлением оператора-пилота Но и водная сфера не отстает. Существуют роботы подражающие движениям рыб, кстати, эффективность такого передвижения на 80% больше чем от привычного гребного винта. Помимо рыб роботы перенимают способ движения скатов и медуз. Из всего вышесказанного можно предположить, что в дальнейшем роботы будут полностью подражать способу передвижения животных и человека. Не осуществляется это сейчас лишь потому, что в запасе человечества нет достаточно оптимизированных алгоритмов передвижения для соблюдения равновесия оценки ландшафта. И нет адаптивных материалов для создания сочленений, достаточно крепких для выдерживания конструкции и достаточно гибких для изящества движения. Список использованной литературы: 1. Макаров И. М., Топчеев Ю. И. Робототехника: История и перспективы. М.: Наука; Изд-во МАИ, 2003. — 349 с. — (Информатика: неограниченные возможности и возможные ограничения). — ISBN 5-02013159-8.

305

Применение роботов в различных сферах деятельности человека Бугаев Игорь Владиславович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Николаев Платон Андриянович, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Симонович Денис Алексеевич, студент 2 курса, факультет электроэнергетики и электротехники ДВФУ, г. Владивосток Писатели-фантасты уже создали плотную основу мира будущего, где важной деталью стали работники из пластика и металла, беспрекословно исполняющие любую нашу прихоть, работающие в шахтах и иных опасных зонах и не заботящиеся о высокой ставке заработной платы, выполнении правил установленных профсоюзами, или о записи в трудовой книжке. Это роботы. Наша попытка стать творцами жизни. Но вот проходит сотня лет с момента первых научно-фантастических рассказов и в нашем обществе уже осознанно пользуется плодами робототехники. Пройдем же путь от первых агрегатов, на производствах, до изящных конструкций из пластика и легких, но прочных металлов, не задействованных разве что у твоей мамки в постели, и представим, где они будут завтра. Робот,

из

определения,

автономное

устройство,

подражающее

биологической форме жизни. Функционирует благодаря вложенным в него алгоритмам, или управления оператором. Информацию получает посредством датчиков. У биологических единиц ими служат органы осязания, обоняния, слуха, зрения, тактильного восприятия . Роботы наших дней производятся из соображений передовых достижений инженерной и математической мысли . И задействованы во множествах ниш жизнедеятельности человека. Общество обзавелось другом и помощником, который помогает выполнять рутинные операции. В допромышленную эпоху роботов люди думали, что они обязаны быть похожими на своих создателей. Но их внешний вид может быть далек от 306

человека, в основном тех, что работают на промышленных предприятиях. А может и копировать их облика, таких роботов зовут автоматонами. Одно из первых

применений механизмов отдаленно напоминавших

роботов, в обществе причисляется кэллиннстической эпохе. На Фарсовом маяке было установлено четыре золотых автоматона изображавших женщин. При свете дня они блистали в лучах Светила, В темное время суток были освещены, для того что бы быть заметными издали. Более того, через отмеренные промежутки вращались вокруг своей оси, обивая в медные трубы. Ночью, воспроизводили трубные звуки, оповещая моряков о расположении берега. Еще одним

примером

из

музыкантами-роботами.

античности

может

Доподлинно

служить

неизвестно

судно

закончил

наполненное ли

великий

Леонардо да Винчи своего механического воина, двигающего руками, садившегося , поднимавшего забрало. В середине 18го века газеты были упичканы новостями об очередных машинах наделенными искорками мысли. Почти всегда это был обман. Однако были и настоящие самородки, Жак де Вокансон в первой половине 18го века создаёт своего автоматона, играющего на флейте. К концу 19го века появился знаменитый стопоход Чебышева. Тогда же Никола Тесла изобретает судно на радиоуправлении. В середине 20го века во

время работы с радием и

ураном был придуман

манипулятор,

эмитировавший маторику оператора, который, в свою очередь, находился в безопасном месте. Вторая половина 20го века стала началом для робопроизводства. Япония начала выбиваться в лидеры с 1968го года. К 1979ом году роботы проникли в еще одну нишу - армию. МРК-01 мог обезвреживать снаряды. В 1986ом роботы направлены в загрязненные секторы при Чернобыльской АЭС. В 2013ом году на околоземную орбиту поднялся первый робо-космонавт.

307

Рисунок 1.Стопоход Чебышева Роботы используются: в фармацевтике, на производстве, в транспортном бизнесе,

ресторации,

туризме,

военном

деле,

зоологии,

медицине,

рекреационных целях, как персональные помощники. В промышленности, невзирая на цену за единицу, роботы используются благодаря их явно бросающейся в глаза особенности: Они работают 24 часа в сутки и работают хорошо, они делают монотонную, рутинную работу с одинаковым качеством. В быту появились механические уборщики. С картой территории, патрулируют назначенный им участок, убирая мусор. В системах обеспечения безопасности начинают использоваться роботы, способные анализировать картину очага возгорания, точно подавая струю, в разы уменьшают время тушения пожаров. В разведывательных целях используются

легкие летающие роботы

наблюдения, или подводные роботы разведки (В рядах МЧС России существуют роботы “Гном”). В военном деле роботы используются в основном для разведывательных целей, Лишь некоторые модели могут работать без оператора, остальные же находятся под пристальным наблюдением профессионалов. К таковым относятся Роботы-саперы, роботы-минёры, диверсионные роботы. Иногда к роботам относят экзо скелеты. 308

Благодаря использовании их в науке, были обнаружены так называемые “дверки Гантенбринка” и “ниши Хеопса” в пирамидах Хеопса.

Рисунок 2. “Уапаут” отправляется исследовать пирамиду Хеопса Роботы стали очень популярным феноменом в искусстве, в частности кино. Мало для кого, сейчас не известен образ андроидов из фильмов “Бегущий по лезвию”, ”Терминатор”, “Я робот”. Одним из стереотипов о Японии уже стал род аниме про боевых роботов, Названный “Меха” За последние 80 лет механические слуги освоили почти все ниши работ. Где был задействован человек. А там где не преуспели, их останавливает лишь недостаток в их строении и материалах изготовления. Список использованной литературы: 1. Макаров И. М., Топчеев Ю. И. Робототехника: История и перспективы. — М.: Наука; Изд-во МАИ, 2003. — 349 с. — (Информатика: неограниченные возможности и возможные ограничения). — ISBN 5-02013159-8.

309

Комбінаторно-селекційний алгоритм МГУА для задачі класифікації біологічних об’єктів заданих множиною точок Коновал Олександра Олегівна, студентка факультету біомедичної інженерії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Питання застосування комбінаторно-селекційного алгоритму МГУА для задачі класифікації об’єктів, зокрема біологічних, заданих множиною точок є беззаперечно актуальним. Метод групового урахування аргументів, його можливі види, властивості і особливості сьогодні є детально описаним і широко досліджується [1]. Зокрема, існує ряд робіт, які присвячені оптимізації алгоритму МГУА [2]. Так, для скорочення пошуку оптимальних моделей зручно використовувати метод «окаймління» матриць, що дозволяє знаходити матрицю обернену до даної за рекурсивною процедурою [3]. На практиці алгоритм МГУА сьогодні застосовуються в обробці сигналів [4], для побудови моделей соціально-економічних систем [5] і в ряді інших галузей. Досі, практично не було розглянуто застосування МГУА, а зокрема і комбіноторно-селекційного алгоритму на прикладі біологічних об’єктів заданих множиною точок. Класифікації об’єктів заданих множиною точок обумовлюється рядом складностей, пов’язаних з неможливістю однозначного трактування таких об’єктів. Для виконання класифікації можливе виконання комбіноторноселекційного алгоритму МГУА, що дозволяє, визначити оптимальну структуру для всіх даних об’єктів і відповідні коефіцієнти для отриманої структури для кожного об’єкту. Отриману структуру з відповідними коефіцієнтами можна розцінювати, як просторові криві, що відображають кожна окремий об’єкт, що значно зручніше для подальших розрахунків, ніж множина точок. Вхідними даними для комбінаторно-селекційного алгоритму МГУА будуть матриці об’єктів, об’єднані в класи, кожна з яких включає ряд вимірів для кількох змінних. Кожен такий вимір є однією точкою, що описує даний 310

об’єкт. На виході алгоритму необхідно отримати опис усіх об’єктів у вигляді однієї оптимальної структури з різними коефіцієнтами для кожного об’єкта. Ця структура є сумою добутків деяких узагальнених змінних і відповідних коефіцієнтів, що найкращим чином описують усі об’єкти. Під узагальненими змінними розуміються всі можливі комбінації добутків змінних, що впливають на значення вихідної змінної. Розглянемо детальніше комбінаторно-селекційний алгоритм МГУА: 1 Попередня обробка даних. 1.1 Формування матриці розширеної множини змінних. Розширення множини змінних зручно виконувати шляхом піднесення змінних до непарних ступенів (додатних і від’ємних) і забезпечує більшу точність при розрахунках. 1.2 Формування матриці узагальнених змінних. Кожна з узагальнених змінних є одним з можливих добутків вже існуючих змінних з урахуванням максимально можливого ступеню таких добутків. 1.3 Перехід до матриць центрованих змінних. Робота з матрицями центрованих змінних дозволяє відкинути вільний член в шуканій структурі, аж до моменту її остаточного визначення. Після віднаходження оптимальної структури може бути виконаний зворотній перехід до початкових змінних і розрахунок вільного члену отриманої структури. 2 Формування інформаційної матриці максимального розміру для кожного з об’єктів. Така матриця є добутком транспонованої матриці відцентрованих узагальнених змінних і матриці відцентрованих узагальнених змінних. Формування цієї матриці дозволить уникнути повторних розрахунків одних і тих самих добутків при віднаходженні коефіцієнтів для кожної нової структури. 3 Організація перебирання структур з визначенням вкладених структур. Для кожної з таких структур: 3.1 Формується інформаціїна матриця з використанням вже отриманої повної інформаційної матриці (для кожного об’єкта) на навчальній підвибірці. На всіх рядах селекції починаючи з другого матриця обернена до інформаційної

311

може розраховуватись з урахуванням методу «обрамлення», що значно скорочує час розрахунку. 3.2 Розраховуються параметри моделей (коефіцієнти при узагальнених змінних в кінцевій структурі) для кожного об’єкта на навчальній підвибірці. Ця модель «доформовується» до вже отриманих структур. Кількість структур, що формуються обумовлюється ступенями свободи на кожному рівні. Пошук оптимальних моделей (узагальнених змінних) не продовжується по гілці якщо її вузол не покращив структуру. 3.3 Розраховується значення критерію селекції на перевірочній підвибірці. «Нарощування» структур відбувається доти, доки критерій селекції не припинить покращуватись на деяку задану величину. 4. Найкраща структура визначається за мінімумом критерію селекції. Визначення такої оптимальної структури для всіх об’єктів і є метою даної розробки. Наявність єдиної структури для всіх об’єктів і наявність визначених параметрів для цих об’єктів значно спрощує подальшу роботу з ними, а зокрема і класифікацію таких об’єктів. Застосування алгоритму є дуже актуальним в контексті біологічних об’єктів. В разі коли наявна велика кількість вимірів одних і тих самих біометричних показників у різних груп пацієнтів комбінаторно-селекційний алгоритм МГУА дозволить однозначно визначити показники цих пацієнтів просторовими кривими з єдиною структурою.

1. 2.

3. 4.

Список використаної літератури: Помехоустойчивость моделирования / Ивахненко А.Г., Степашко В.С. – Киев: Наук. думка, 1985.-216с. Крисилов В.А, Побережник С.М. Ускорение параметрического синтеза линейной регрессии на основе редукционного оценивания коэффициентов // Реєстрація, зберігання і оброб. даних. – 2002. – Т.4. №3. – с.62-68. Вычислительные методы линейной алгебры / Фаддеев Д.К., Фаддеева В.Н. - Ленинград: Наука, 1975. - с.187-192. Об алгоритмах самоорганизации в задаче синтеза информационных технологий обработки сигналов / Применение МГУА в прикладных задачах / Л. С. Файнзильберг // Управляющие системы и машины : Междунар. науч.журнал . – 01/04/2003 . – № 2 . – с. 112-120 . 312

5. Применение нейронно-нечеткого метода групового учета аргументов для построения моделей социально-экономических систем / Бояринов Ю.Г., Дли М.И., Стоянова О.В. // Программные продукты и системы: Междунар. журнал. – 22/09/2006. - №3.

313

Особливості побудови тріангуляції опуклої оболонки у тривимірному просторі Мась Віталій Сергійович, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Графічне моделювання являється одним з ефективних сучасних методів дослідження й аналізу складних динамічних процесів та явищ в науці та техніці. Зокрема, це актуально для моделювання фізичних та механічних процесів, які відбуваються за високих температур нагрівання твердих і рідких тіл, графічного рендерінгу, моделювання критичних процесів реального часу та інших динамічних процесів та явищ. Сучасний високотехнологічний рівень науки й техніки порушує нові проблеми і визначає напрями досліджень відносно розробки нових і модифікацій існуючих ефективних методів та алгоритмів. В основу цього покладено нові парадигми і напрями розробки такі, як паралельні розрахунки, а також архітектурні особливості найновіших обчислювальних систем. До задач геометричного моделювання можна віднести дослідження цільових об’єктів по їх моделям, побудова й вивчення моделей реально існуючих предметів, процесів або явищ, а також створення моделей нових, ще не вивчених явищ. Геометрична модель – певний об’єкт, природа якого відображає головні (з точки зору піднятої проблеми) просторово-геометричні властивості його моделювання. До таких властивостей можна віднести положення об’єкта у просторі, його форма, внутрішня структура та інше. При побудові моделі для опису усього комплексу властивостей необхідно вирішувати водночас цілу сукупність взаємопов’язаних геометричних задач. Задача побудови триангуляції є однією з базових в обчислювальній геометрії та комп’ютерній графіці. До такої задачі зводиться велика кількість інших задач. Особливого поширення вона набула у геоінформаційних системах при моделюванні рельєфу, де триангуляція використовується для побудови триангуляційних сіток, що спрощує обчислення і дослідження властивостей рельєфу. Також триангуляція використовується у задачах розпізнавання 314

образів. Достатньо повно досліджений двовимірний випадок [3, 4]. Але складнішими й важливішими являються задачі для N-вимірів. І тут існує багато відкритих і невирішених проблем. За основу візьмемо алгоритм триангуляції «розділяй та володарюй». Для «злиття» триангуляцій використаємо алгоритм побудови циліндричної триангуляції. Мета роботи. Групування розглянутих алгоритмів з метою побудови єдиного, швидко й ефективного алгоритму триангуляції опуклої множини, заданої набором точок. Триангуляцією називається планарний граф, всі внутрішні області якого є трикутниками (рис. 1). Опуклою триангуляцією називається така триангуляція, для якої мінімальний многокутник, що охоплює всі трикутники, буде опуклим. Триангуляція, яка не є опуклою, називається неопуклою.

Рис. 1. Приклад триангуляції В

алгоритмі

триангуляції

«Розділяй

володарюй»

безліч

точок

розбивається на дві якомога більше рівні частини за допомогою горизонтальних і вертикальних півплощин. Алгоритм триангуляції рекурсивно застосовується до підмножин, а потім здійснюється злиття (об’єднання, склеювання) отриманих підтриангуляцій. Рекурсія припиняється при розбитті всієї множини на досить маленькі частини, які можна легко протриангулювати яким-небудь іншим простим способом. На практиці зручно розбивати всю множину на 315

частини по 3 і по 4 точки. Якщо допустити, що число точок у триангуляції завжди буде > 5, то всю множину точок можна розбити на елементарні частини по 3 і по 4 точки. Розпишемо алгоритм по кроках. 1. Якщо N = 3, то побудувати один трикутник. 2. Інакше, якщо N = 4, то побудувати триангуляцію з двох або трьох трикутників. 3. Інакше, якщо N = 8, то розбити множину на дві частини по 4 точки, рекурсивно застосувати до них алгоритм і злити. 4. Інакше, якщо N<12, то розбити множину на дві частини (по 3 і n-3 точки), рекурсивно застосувати до них алгоритм і злити. 5. Інакше,

якщо

N  12 ,

розбити

множину

на

дві

частини

по

 N / 2 і  N / 2 точки , рекурсивно застосувати до них алгоритм і

злити. Трудоємність алгоритму O(NlogN). Питання залишилось лише з методом злиття

протриангульованих

підмножин.

Якби

питання

стосувалось

двовимірного простору, то ми, без сумніву, скористалися б одним з методів злиття, описаних у [3]. Проте маємо тривимірний простір. Для злиття протриангульованих підмножин можемо скористатися методом «зашивання», що використовувався у [2]. Нехай на попередньому етапі ми отримали оболонки CH(S1) і CH(S2), що не перетинаються. Етап злиття зводиться до двох кроків: 1. Побудова циліндричної триангуляці T навколо CH(S1) і CH(S2) 2. Очищення одержаного політопа від точок, що потрапили всередину. Побудова циліндричної тріангуляції. Побудова починається з визначення початкового ребра (опорного моста). Це буде перше ребро в циліндричній триангуляції. Знайдемо таке ребро, спроектувавши наші тривимірні фігури на площину xOy і знайдемо опорну пряму, один кінець якої опирається на S1' , а інший - на S 2' . Разом з цим ребром оголошуємо і першу(уявну) грань, з

316

вектором нормалі до неї – (0,0,1). Вона нам знадобиться на першому кроці для відкладання кута. На черговому етапі побудови нової грані циліндричної триангуляції як базова використовується остання побудована грань. Нехай на даному етапі це а2,b2,a1. Виберемо серед вершин сусідніх до а2 таку вершину а, яка утворює найбільший кут з базовою гранню. Якщо таких вершин декілька, що можливо за умови не симпліційного політопа, то вибираємо серед них таку, що нове ребро а2а утворює з поточним ребром а2b2 найбільший кут. Якщо таких вершин теж декілька, то обираємо найдальшу від а2. Йдемо за годинниковою стрілкою, доки не зустрінемо гірше за попереднє ребро, за умови, що попереднє було краще за свого попередника. Це дозволяє скоротити кількість порівнянь. Аналогічну процедуру виконуємо і для точки b2. Для одержаних максимальних значень кутів між гранями, ребрами, та відстанями до поточних вершин а2 і b2 для нових вершин з S1 і S2 робимо порівняння, аналогічні до попередніх порівнянь і обираємо одну найкращу з них. Тепер розглянемо другий крок - видалення граней, які будуть приховані внаслідок триангуляції Т[5]. 1. Нехай F – множина усіх граней, Q- множина граней, які не будуть приховані

внаслідок

тріангуляції

(спочатку

порожня),

-черга

(спочатку порожня). 2. Визначимо грань многогранника А, яка точно не буде прихована внаслідок триангуляції Т (для цього досить взяти будь-яку грань додану на цьому етапі) і додамо її в 3. Вилучаємо будь-яку грань а з

. і переносимо її в .

4. Усі грані, які суміжні з а і не належать 5. Якщо

додаємо в

- порожня множина, то перейдемо до п.6, інакше до п.3.

6. Усі грані, які належать

, будуть приховані в результаті триангуляції,

і видаляються в подальшому. Результатом роботи поточного алгоритму є опукла оболонка навколо заданих многогранників. 317

1. 2. 3. 4. 5.

Список використаної літератури: Ласло М., Вычислительная геометрия и компьютерная графика на C++ «Издательство БИНОМ», 1997. – 304с.: ил. Препарата Ф., Шеймос Г. Вычислительная геометрия: Введение. М.: Мир, 1989. – 478 с. Скворцов А.В., Триангуляція Делоне і її застосування. Sloan S.W. A fast algorithm for constructing Delaunay triangulations in the plane // Adv. Eng. Software. 1987. Vol. 9. N. 1. P. 34–55. Терещенко В.М., Пилипенко С.Ю., Фісуненко А.Л. Триангуляція ділянки між політопами.

318

Пошук найближчих слів у символьному дереві для корекції помилок Панасюк Олександра Юріївна, студентка факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кожного дня ми стикаємося з проблемою помилок у текстах, незалежно від формату та вигляду. Щороку об’єми електронної інформації все більше заповнюють інформаційні потоки, бази даних, каталоги, бібліотеки тощо. А питання пошуку найточніших даних, вибірок,коректних результатів запиту за оптимальний час не втрачає актуальності. В роботі за основу взято класичну модель корекції тексту, де під корекцією будемо розуміти пошук для кожного слова з тексту найближчих у даному контексті слів у словнику та за необхідності заміни неправильного слова,тобто такого,якого немає у словнику правильних термінів, на відповідне йому зі словника.

Алгоритмічна

постановка

цієї

задачі

була

запропонована

Морганом[3] та базувалася на тому, що для символів та пар символів виділено чотири типи помилок(вилучення, вставка символу, заміна одного символу на інший та перестановка). Будь-яке слово можна одержати з іншого шляхом застосування помилок одного із даних типів. Надаючи цим помилкам деяку вагу, вводиться поняття відстані між двома словами - як мінімум сум ваг помилок по кожній послідовності, що перетворює одне слово в інше. Але проблема визначення відстані для запропонованої Морганом[3] моделі являється ефективно нерозв’язною, тобто задача визначення відстані між двома словами для запропонованих чотирьох типів помилок при умові довільної функції ваги помилок є NP-важкою. Зведемо дану задачу до пошуку найближчих слів у символьному дереві та обчислення функції

оцінок

його вершин з використанням алгоритму

знаходження відстані між двома словами з модифікованою функцією ваги за кількістю помилок. Для цього означимо основні поняття, леми та теореми, що використовуються для побудови алгоритму.

319

Нехай  — скінченна множина символів(алфавіт). Словом будемо називати скінченну послідовність символів із .  - порожнє слово, A[i] – це iй символ слова A, A[i:j] – підпослідовність слова А з i-го по j-й символ, A[i:j] =

 за j < i. Помилкою називається пара <a, b>, відмінна від <, >, або пара <ab, ba> ( a та b ). Слово В одержується зі слова А за допомогою помилки <X,Y> (А ├<X,Y> В), якщо А = S1XS2 та B = S1YS2, де S1, S2 *. Пари <а,> - це вилучення символу а , <,а> - вставка символу а, <a,b> заміна символу а на b, <ab, ba> - перестановка двох сусідніх символів. Корекційна послідовність S(1)…S(m) для двох слів А та В – це така послідовність помилок, для якої існує відповідна послідовність слів С0,…,Сm така, що C0 = A і Cm = B, і{1,…,m} : Ci-1 ├S(і ) Ci. Вагою корекційної послідовності S=S(1)…S(m) для слів А та В називається m

функція (S) =  ( S (i )) . Вагою порожньої корекційної послідовності є 0. i 1

Відстанню між словами А та В називається мінімальна вага по всіх можливих корекційних послідовностях:  (A,B) = min{ (S) | S — корекційна послідовність для слів А та В }. Функція ваги (е) має такі властивості: 1) (<а, а>) = (а, а) = 0, (<а, b>) + (<b, c>)  (<a, c>)

(1)

2) a, b, c, де а  b, (<аb, ba>)  (<c, >), (<аb, ba>)  (<, с>), (2)

(<а, b>)  (<c,

>), (<а, b>)  (<, с>).

Лема 1. За умов (1) та (2) для будь-яких слів А та В існує оптимальна( з найменшою вагою) корекційна послідовність S = S1…Sm, яка має властивості: (В1) S не має підпослідовностей вигляду <a, b> … <b, c>, де a, c  {}, b, а також підпослідовностей вигляду <, a> … <ab, ba>, <, a> … <ba, ab>, <ab, ba> … <a, > та <ba, ab> … <a, >,де a, b  ; (В2) Символ, який у S бере участь у перестановці, не може брати участь у іншій перестановці, а також не може бути замінений на інший символ, тобто в S немає підпослідовностей вигляду: 320

<ab, ba> (або <ba, ab>) … <a, c>, <c, a> … <ab, ba> (або <ba, ab>), а також <ab, ba> (або <ba, ab>) … <ac, ca> (або <bc, cb>), де а, b, c  . Слідом із А в В називається трійка t=(Т, А, В), де А й В — слова, Т — множина пар натуральних чисел (i, j), що задовольняють умови: (T1) 1  i  |A|, 1  j  |B|; (T2) для будь-яких різних пар (i1, j1) та (i2, j2) з Т i1  i2 та j1  j2; (T3)  (i1, j1)Т існує не більше однієї пари (i2, j2)Т, такої, що (i1 < i2) & (j2 < j1) або (i1 > i2) & (j2 > j1); (T4) (i1, j1), (i2, j2)Т, таких, що (i1 < i2) & (j2 < j1), істинні умови А[i1]=B[j1] і А[i2] = B[j2]. Вагою сліду t=(Т, А, В) називається величина weight(t) =

 ( A[i], B[ j] ) +

( i , j ) T

+  ( A[i ],  ) +  ( ,B[ j ]) + i I

j J

 ( A[i] A[ x], A[ x] A[i] ) ,

(3)

{(i , j )T |( x , y )T :( x i )&( y  j )}

де I, J - множини індексів тих символів в словах А та В відповідно, які вилучаються або вставляються. Лема 2. Для кожного сліду t=(Т,А,В) існує така корекційна послідовність S, що (S) = weight (t); Лема 3. Для будь-якої корекційної послідовності S, що задовольняє властивості (В1) і (В2), існує слід t=(Т,А,В) такий, що weight(t)(S). Теорема 1. Відстань між словами А та В (відносно функції ваги , яка задовольняє умови (1) та (2)) дорівнює вазі оптимального сліду з А в В, тобто

(A, B) = min { weight(t) | t — cлід відносно A та B}.

(4)

Розглянемо слід t=(Т, А, В). Якщо (1, |B|), (|A|, 1)T, то за властивістю (T3) сліду множина Т не містить інших пар, і за означенням ваги сліду | A|1

|B|1

i2

j 2

weight(t)=  ( A[i], ) +

 ( ,B[ j ]) + ( A[1] A[|A|],B[1]B[|B|]) .

(5)

Позначимо (A[1:i], B[1:j]) через D(i, j),де 0i|A| та 0j|B. i

u 1

D(0,0)=0, D(i, 0)=   ( A[u],  ) за i>0, D(0, j)=   ( , B[u]) за j>0. (6) 321

З цього тверження та за означенням ваги сліду маємо i 1

D(i,j)=weight(t)=D(k-1,w-1)+

 ( A[u], ) +

u  k 1

j 1

 ( ,B[u]) +

u  w1

+(<A[k]A[i],[i]A[k]>). Теорема 2 (про побудову сліду). Нехай А та В — слова, 0<i|A|, 0<j|B|. Тоді D(i, j) = min{ D(i-1, j-1) + (<A[i], B[j]>),D(i-1, j) + (<A[i], >),D(i, j-1) + (< i 1

B[j]>),D(k-1,w-1)+

 ( A[u], ) +

u  k 1

j 1

 ( ,B[u]) +(<A[k]A[i], A[i]A[k]>) },

u  w1

де k = max {u | 1  u < i, та A[u] = B[j] },w = max {u | 1  u < j, та A[i] = B[u] }. На теоремі 2 та формулах (6) ґрунтується алгоритм заповнення матриці D(i, j) та обчислення відстані (A, B) = D(|A|, |B |)), часова складність якого О(N3) з оцінкою пам’яті О(N2). Для кожної помилки e накопичується кількість S(e) її виникнень. Через певний час проводиться перебалансування функції ваги  (спочатку 1). З урахуванням умов (1) та (2), перебалансування необхідно проводити визначенням найбільшої кількості виникнення Т1помилок типу 1) і 2), потім визначається найбільша кількість Т2 виникнення помилок типу 3) і 4), відрізок [1,2-] поділяється на дві частини [1;A] та [A;2-], довжини яких пропорційні Т1 і Т2. Вага помилок е типу 1) і 2) змінюється за формулою (e)=1+A(1–S(e)/Т1), вага помилок е типу 3) і 4) змінюється за формулою (e) = 2––(2–A–)(1– –S(e)/Т2). Дерево символів Tree(Voc) для словника Voc означимо як граф з виділеною вершиною, що є коренем дерева, тобто Tree(Voc) це трійка (V,R, vmain), де V та R – відповідно, множина станів та ребер графу), а vmain – вершина (vmainV), що є коренем. Структуру множин V та R та пов’язані з вершинами символи та підслова (ці зв’язки позначимо як функції на множині вершин графу, відповідно Symb(…) та Word(…)) індуктивно означимо наступним чином: 1)vmain  V, Symb(v) =  (оскільки це корінь), Word(v) = . 2)A  Voc та для кожного індексу і від 1 до |A| визначаємо: 322

- якщо не існує v  V такого, що Word(v) = А[1:i], тоді додаємо нову вершину v до V, та покладемо Word(v)=А[1:i] та Symb(v) = А[i]; - якщо на попередньому кроці ми додали нову вершину v до множини V, то до множини ребер ми додаємо одне ребро (w, v), де w таке, що Word(w) = А[1: i-1]; - v,w  V (де V – множина вершин дерева Tree(Voc)), де v та w – попарно різні вершини виконується: Word(v)  Word(w).

(S1)

- SVoc та і[1,|S|] маємо, що  v V : Word(v) = S[1: i], та Symb(v) = S[i].(S2) - (w, v)  R  Word(v) = Word(w)  Symb(v) (де  - операція конкатенації). (S3) Sons (v) = {w | w  V, (v, w)  R}, – це множина синів вершини v, Parent (v) = {w | w  V, (w, v)  R}, – це множина батьків вершини v. Алгоритм пошуку найближчих слів у символьному дереві 1)вхідне слово, відносно якого відбувається пошук, позначимо А; 2) функцію оцінки вершини дерева EstA(v) означимо, як додатньо визначену функцію на множині V (вершин дерева), яка задовольняє умови: B  Voc такого, що B = Word(v)S (де S *) маємо, що

(E1)

EstA(v)   (B, A); (E2) якщо Word(v)  Voc (тобто v є листком дерева), то EstA(v)=(B, A); - множину поточних вершин алгоритму пошуку позначимо Z (Z є деякою підмножиною V). Алгоритм пошуку слова А у символьному дереві: 1. Z = {vmain}; 2. if Z   then vbest = argmin EstA(v) (по всім v  Z); 3. else вихід; 4. while Sons (vbest )   do begin 5.

Z = Z \ {vbest};

Z = Z  Sons (vbest );

vbest = argmin EstA(v) (де v  Z);

8. end; 9. С = Word(vbest) – необхідне слово (найближче в словнику до А), якщо 323

необхідно знайти наступне за відстаню  слово – тоді Z = Z \ {vbest} та goto 2. Тепер розглянемо, якою повинна бути оцінка для вузла дерева. Запропонуємо наступну формулу (тут vV та v таке, що Sons(v)  ): EstA(v) = min { N1, N2 }, де величини N1 та N2 визначаються наступним чином (для зручності позначатимемо далі Word(v) як B): N1(v) = min {(B, A[1:i]) | 0  i  |A|] }, та N2(v) | B|

min

 ( B[t ],  ) +

t  j 1

k 1

{

(B[1:(j-1)], A[1:(i-1)]) + (<B[j]A[i],A[i]B[j]>) +

 (  , A[t ] )

| де

0  i  |A|, 1  j  |B| та j є найбільшим

t i 1

індексом символа B[j] у слові B, та k – найменший індекс цього ж символа B[j] у слові А більший за i (якщо він існує)}. EstA(v) = min {( S, A) | S = Word(v)T, де T*}, Оцінка алгоритму пошуку вхідного слова в словнику O(|Zlast|log2|Zlast| O(|A|n). На основі розглянутих і проаналізованих наявних алгоритмів розв’язання даної задачі, запропоновано та реалізовано на наборі вхідних даних у вигляді текстових файлів та словника правильних слів алгоритм пошуку найближчого слова в словнику,що зберігається у вигляді символьного дерева, та у разі підтвердження заміни неправильного слова на відповідник, який є ефективним (оцінка О(N2)) для знаходження відстані між двома словами (при певних умовах, накладених на функцію ваги помилок).

1. 2.

3. 4.

Список використаної літератури: Гэри М., Джонсон Д. Вычислительные машины и труднорешаемые задачи. – Мир, 1982. – 416 с. Ефективні алгоритми корекції помилок у словах / С. В. Данильченко, А. Б. Ставровський // Перша міжнар. наук.-практ. конф. з програмув. УкрПРОГ'98 : Пр. / НАН України. – 1998. – С. 89-97. Morgan H.L. Spelling Correction in Systems Programs//Communications of the ACM. – 1970. – Vol. 13, № 2. – P. 90-94.(in English). Robert A. Wagner, Michael J. Fischer The String-to-String correction problem// Journal of the ACM. – 1974. – Vol. 21, № 1. P. 168-173.

324

Про категорію *- зображень комутаційних співвідношень з умовою ортогональності Харів Ольга Миколаївна, студентка факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Одним з актуальних розділів сучасного аналізу є теорія операторних алгебр та теорія зображень інволютивних алгебр. Зокрема, цікавим об’єктом для вивчення є деформацiї канонічних комутацiйних та антикомутацiйних спiввiдношень квантової механіки. Розглянемо категорію зображень *-алгебри, породжену елементами, що задовольняють канонічне комутаційне співвідношення, а взаємодія між різними елементами *-алгебру

описується

співвідношеннями породжену

Co(d ) ,

ai ai  ai ai  1, ai a j  0, i  j, i, j  1,.., d .

ортогональності,

співвідношеннями

тобто вигляду:

Далі покажемо, що існує ізоморфізм між

категорією інтегрованих зображень алгебри Co(d ) та повною підкатегорією категорії зображень алгебри Кунца-Тьопліца Oo(d ) – *-алгебри, породженої ізометричними

елементами,

що

задовольняють

умови

ортогональності:

Oo( d )  si , si si s j  1, si s j  0 i  j, i, j  1..d .

Означення 1. Нехай A – інволютивна алгебра, H – гільбертовий простір. Зображенням A в H називається *-гомоморфізм інволютивної алгебри A в інволютивну алгебру B(H ) . Означення 2. Два зображення  j : A  B( H j ), j  1, 2 називаються унітарно еквівалентними, якщо існує унітарний оператор U : H1  H 2 , такий що  2 (a)U  U 1 (a), a  A . Якщо рівність виконується, то оператор C  B( H1 , H 2 ) -

сплітає зображення  1 та  2 . Означення

Категорія

Rep A

інтегровних

зображень

*-алгебри

A складається з класу об’єктів категорії Ob Rep A , елементами якого є класи

унітарної еквівалентності інтегровних зображень, і множини морфізмів Mor ( 1 ,  2 ) , яку складають оператори, що сплітають зображення  1 та  2 . 325

Означення 4. Категорії A та B називаються ізоморфними, якщо існує функтор

F : AB

такий,

взаємнооднозначним

та

що

відображення для

F : Ob A  Ob B

будь-яких

a, b  Ob A

відображення F : Mor(a, b)  Mor( F (a), F (b)) є взаємнооднозначним. Теорема. Категорії Rep C0( d ) та Rep O0( d ) є ізоморфними. Доведення. Покажемо, що зображення C0( d ) визначає, з точністю до унітарної еквівалентності, зображення алгебри Кунца-Тьопліца. Та навпаки, за кожним зображенням алгебри Кунца-Тьопліца   Ob Rep O0( d ) можна однозначно задати зображення алгебри C0d . Нехай набір операторів Розглянемо

ліві

полярні

співвідношення

{ Ai , Ai*} задає

розклади

інтегроване зображення

Ai  Si Ci ,

випливає,

Ai* Ai  1  Ai Ai*

де що

C0( d ) .

Ci2  Ai* Ai , i  1, ... , d .

ker Ai  {0} ,

тому

ker Si  ker Ci  ker Ai  {0} . Отже оператори

Si , i  1, ... , d

0  1 * Si Si  1 . У матричному вигляді: A   0  0  

  0 0  0 0   E , оскільки Ai Ai  Ci2 ,  3 0    

1  0 C  0  0  

то

2 0

0 3

0 



  0  0    ,  4   

0 2 0 

є ізометріями, тобто

C   n  1( S n ( S n )*  S n1 ( S n1 )* ) ,

де

зі

спектральним

Pn  S n (S n )*  S n1 (S n1 )* , n  Z

розкладом

спектральні

n 0

проектори,

що

Pk  S k S   S k 1 S  k

k 1

відповідають

власним

 0 0  0     0 0  0          матриці    0 0 0 1       

числам

n  n  1 ,

яких мають одиницю на

k - му місці, а S - оператор одностороннього зсуву. 326

Твердження 1. Набір

A , A 

-незвідний тоді і лише тоді, коли

 i

S , S -незвідний. i

 i

Доведення даного твердження проводиться за допомогою леми Шура. Твердження 2. Унітарно {Ai( j ) , ( Ai( j ) )* , i  1, ..., d}, j  1, 2 ,

еквівалентним відповідають

унітарно

наборам еквівалентні

набори

ізометрій {Si( j ) , (Si( j ) )* , i  1, ..., d}, j  1, 2 . Звідси матимемо відображення F : Ob Rep C0( d )  Ob Rep 0 Od(0) . Твердження 3. Будь-який оператор T , що сплітає інтегровані зображення, визначені наборами



A

( j) i



, Ai( j )  , i  1,.., d , j  1, 2 , 

сплітає відповідні набори



ізометрій Si( j ) , Si( j )  , i  1,.., d , j  1, 2 . 

Тому для кожної пари

( 1 ,  2 )  Ob Rep Cd(0)  Ob Rep 0 Od(0)

маємо також

відображення F : Mor(1 ,  2 )  Mor( F (1 ), F (  2 )) . З цих двох тверджень випливає існування відображення категорії Rep C0( d ) в повну під категорію категорії Rep O0( d ) . Очевидно, що унітарно еквівалентним наборам

{Si( j ) , (Si( j ) )*}, j  1, 2 ,

відповідатимуть унітарно еквівалентні набори {Ai j , ( Ai( j ) )*}, j  1, 2 , та будь-який оператор T , для якого TSi(1)  Si( 2)T , T (Si(1) )*  (Si( 2) )*T , сплітати

набори

{ Ai j , ( Ai( j ) )*}, j  1, 2 .

i  1, ..., d , буде також

Таким чином матимемо обернене

відображення з Rep 0 Od(0) . в Rep C0( d ) . Отже, встановлено ізоморфізм між категорією зображень алгебри Co(d ) і деякою підкатегорією категорії зображень алгебри

Кунца-Тьопліца

Oo(d )

–

*-алгебри,

породженої

ізометричними

елементами, що задовольняють умови ортогональності. Список використаної літератури: 1. Березанський Ю. М., Ус Г.Ф., Шефтель З. Г. Функціональний аналіз. – К.: Вища школа, 1990. – 600 с. 2. Проскурин Д. П. Деформации CCR, их *-представления и обертывающие -алгебры / Д. П. Проскурин, Ю. С. Самойленко // Совр. мат. фунд. напр., 2008. -Т. 29. -C. 176–185. 3. Якимів Р. Я. Зображення канонічних антикомутаційних співвідношень з умовою ортогональності. Укр. мат. журнал, 2012.- T. 64, №9. 327

4. Ostrovskyi V., Proskurin D., Turowska L. Unbounded representations of qdeformation of Cuntz algebra.Letters in Mathematical Physics 85, 147-162.

328

Дослідження та застосування концепцій складних мереж на прикладі транспортної системи України Черненко Павло Олегович, студент кафедри математичних методів системного аналізу навчальнонаукового комплексу «Інститут прикладного системного аналізу» Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Складні мережі - це нова, міждисциплінарна область знань, що бурхливо розвивається. Зараз закладаються лише її основні поняття та отримано перші результати, не зважаючи на інтенсивне дослідження тісно пов’язаних моделей випадкових графів на протязі майже півстоліття. Під складними мережами розуміють існуючі у природі мережі, що мають нетривіальні топологічні властивості. Ці властивості, що розглядаються окремо від їх фізичної природи, але значним чином визначають функціонування складних

мереж,

являються

предметом

дослідження.

Найчастіше

застосовувана модель для аналізу складних мереж — орієнтований граф великої розмірності. Дослідження в області складних мереж використовують представлення розглянутої структури у вигляді графа, що супроводжується аналізом топологічних

властивостей

та

особливостей

обраного

представлення,

проведеним в термінах декотрих кількісних характеристик. Мережі можна охарактеризувати та проаналізувати тільки за умов отримання інформативних чисельних показників мережевої топології – метрик. При аналізі складних мереж невід'ємною частиною є дослідження динаміки структури мереж. У роботі вперше аналізується структура мережі залізничних магістралей України у досить великому масштабі як математичний граф та досліджуються його топологічні властивості. Беруться до уваги лише вантажні перевезення всередині країни. До аналізу внесено залізничні пункти [1], що слугують початковою чи кінцевою точкою шляху для вантажів, а також сортувальні станції і населені пункти з вантажообігом (на рік) понад 1 млн. т. У випадку наявності кількох вершин в одному населеному пункті вони об'єднувалися у 329

одну. Вершини графу співвіднесено з даними містами. Зв’язки створено між всіма містами, що мають безпосередній шлях між ними, який не проходить через інший пункт, що виділено як вершину. Виявлено, що дана мережа має деякі досить специфічні властивості, серед яких слідування степенів вершин пуассонівському розподілу де

– сумарна степінь кількості зв’язків вершини; а

, – визначений

емпірично параметр розподілу. З аналізу даних випливає, що залізничні магістралі України мають структуру, характерну для розвитку відповідно до моделі Ердаша-Реньї (

) [4], що також логічно випливає з історії їх

формування та будівництва. Виявлено існування та виділено вершини з високою важливістю (betweenness centrality) та відносно малим числом зв'язків порівняно до їх ролі у мережі. Показано, що розподіл степенів зв'язності вершин

характеризується

майже повною відсутністю концентраторів (hubs) — вершин з порівняно великою кількістю зв'язків, однак наявністю клік (clique) — повних підграфів вихідної структури, що також пояснює високий коефіцієнт кластеризації (clustering coefficient), визначений як кількість зв’язків між сусідніми вершинами до загальної кількості зв’язків у мережі. Мережа залізничних магістралей України має високий коефіцієнт асортативності (assortativity coefficient), тобто тяжіє до об’єднання вершин з високими степенями зв’язності. Це пояснюється технічною природою мережі та є характерним для небіологічних структур [6]. Отриманий граф також можна охарактеризувати як мережу з ефектом малого світу [5]. Більшість вершин не є сусідніми один для одного, адже граф є далеко не повним, однак для досягнення з довільної вершини будь-якої іншої потрібна мала кількість переходів: типова відстань

між двома випадково

330

обраними вершинами є пропорційною логарифму кількості вершин

у мережі

при розгляді її у різних масштабах [2]. На відміну від багатьох технологічних мереж, розглянута не має наявності ефекту безмасштабності [3], тобто розподіл степенів її вершин

не слідує

степеневому закону. Найбільш примітні характеристики безмасштабних мереж зумовлюються з вершинами-концентраторами: властивість безмасштабності тісно пов'язана зі стійкістю мережі до відмов чи випадкових пошкоджень ззовні. Топологія таких мереж сприяє підвищенню їх відмовостійкості. Навіть за досить великої відносної кількості відмов вузлів імовірності відмови мережі чи

того,

що

вона

стане

незв'язною,

досить

незначні.

Однак

при

цілеспрямованих атаках на вузли-концентратори існує небезпека швидкої деградації мережі. Такого ефекту позбавлені мережі з властивістю малого світу, таким чином мережа залізничних магістралей згідно з загальноприйнятою теорією має бути досить стійка до цілеспрямованих атак, однак за виходу з ладу значної кількості випадкових вузлів сполучення може бути порушене. Для дослідження даних властивостей, детальному аналізу було піддано отриману мережу саме з точки зору стійкості до атак та випадкових збоїв. Шляхом моделювання визначалися характеристики мережі за випадкового видалення вузлів. Було виявлено, що існує критичне значення частки видалених вузлів до розмірів усієї мережі, при видаленні якої мережа розпадається на окремі фрагменти. Однак цілеспрямований вибір для виведення з ладу найбільш сполучених та важливих вузлів не дає значного ефекту на частку вузлів, що мають бути видалені. Це свідчить про досить високу стійкість мережі до спланованих атак. Також проводилося дослідження для пошуку більш ефективної та стійкої до атак та випадкових збоїв мережі. Вона модифікує існуючу структуру графу, додаючи ребра або вершини та зв'язки для них з існуючими вузлами для отримання більш стійкої та ефективної мережі. 331

Процедура працює шляхом випадкового пошуку таких модифікацій структури, які призводять до збільшення стійкості та ефективності. Алгоритм пошуку рандомізовано, так як на сьогодні ця задача поки не має простих аналітичних розв’язків для загального випадку, що мали б допустимий час виконання для великих за розмірами мереж. Для того, щоб запобігти збіганню процедури до якогось локального максимуму за критерієм стійкостіефективності, в структуру постійно вносяться деякі випадкові зміни, що можуть вивести мережу на новий рівень ефективності. Пошук автоматично запускається декілька разів та обирається найкращий зі згенерованих варіантів. Також це дає змогу отримати більш стійкий розв’язок, що насправді не залежить від випадкових збурень. При достатній кількості часу, відведеній алгоритму для пошуку екстремуму, незалежно від запуску, отримана структура представляє одну й ту ж саму мережу. Це свідчить про стійкість процедури та збігання до найкращої топології при заданих обмеженнях. В результаті дослідження дано конкретні рекомендації щодо поліпшення стійкості мережі

залізничних магістралей України до атак та випадкових

виходів з ладу, а також збільшення ефективності, пропускної здатності та зв'язності її структури

в цілому

за умови

максимальної фінансової

ефективності.

332

Рисунок 1. Вантажонапруженість на залізничних магістралях України та запропоновані структурні зміни

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Список використаної літератури: ГІС ДНВП “Картографія”, Україна. Карта залізниць, м-б 1:1000000, 2013. D.J. Watts, Small worlds : the dynamics of networks between order and randomness, Princeton University Press, 1999. Entropy optimization of scale-free networks` robustness to random failures / [B. Wang, H. Tang, C. Guo, Z. Xiu] – Elsevier, 2005. Erdős P. On random graphs / P. Erdős, A. Rényi// Publicationes Mathematicae. - 1959. - vol. 6 - pp. 290–297. Latora V. Efficient behavior of small-world networks / V. Latora, M. Marchiori. - Physics Review Letters, vol. 87, 2001. Newman M.E.J. Assortative mixing in networks / Newman M.E.J.// Physical Review Letters. - 2002. - vol. 89. - p. 20871.

333

Зображення q-деформацій канонічних антикомутаційних співвідношень Шликов Максим Петрович, студент факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дослідження

операторних

та

інволютивних

алгебр

актуальним

напрямком сучасного аналізу. Через широке застосування у таких галузях як математична фізика, аналіз та некомутативна теорія ймовірностей сьогодні популярними є скінченнопороджені

- та *-алгебри. Окремо серед них

розглядають алгебри, породжені деформаціями канонічних комутаційних та антикомутаційних співвідношень квантової механіки. У даній роботі розглядаються *-алгебри, що породжені канонічними антикомутаційними співвідношеннями з двома степенями свободи, одна з яких задовольняє умови ортогональності, а інша — умови q-комутації. Основним результатом роботи є класифікація з точністю до унітарної еквівалентності незвідних *-зображень цих алгебр. Означення. Зображенням алгебри A називається *-гомоморфізм π з алгебри у простір обмежених операторів на деякому сепарабельному гільбертовому просторі H. Розмірність простору H при цьому називається розмірністю зображення. Означення. Набір операторів на гільбертовому просторі Н називається незвідним, якщо не існує нетривіального відносно всіх операторів набору. Означення. Зображення π *-алгебри A називається незвідним, якщо набір є незвідним. Розглянемо

задачу

опису

незвідних

зображень

*-зображень

для

*-алгебри, породженої антикомутаційними співвідношеннями з умовами ортогональності. Оскільки для опису незвідних зображень *-алгебри достатньо описати зображення її породжуючи елементів, тож маємо наступну задачу: описати незвідні набори

, такі що (1) (2) 334

При цьому на оператор

накладемо додаткову умову

. Для

розв’язання даної задачі необхідні незвідні зображення набору

, що

задовольняє канонічне антикомутаційне співвідношення: (3) Відомо, що для таких наборів є лише скінченновимірні зображення, які мають наступний вигляд: 1. Якщо

, то

;

2. Якщо

3. Якщо

та

то

, то

Тоді для задачі (1)-(2) з двома степенями свободи та умовами ортогональності отримаємо такі зображення: 1.

; ;

; 3.

;

335

Тут

—

оператор

одностороннього

зсуву

на

гільбертовому просторі. Другою задачею є задача опису незвідних *-зображень *-алгебри, породженої канонічними антикомутаційними співвідношеннями з двома степенями свободи та умовами q-комутації: (4) (5) Як і в попередньому випадку нас цікавить вигляд незвідних наборів . Для розв’язання даної задачі разом зі співвідношенням (3) необхідні також зображення квантового диску, тобто співвідношення вигляду: (6) Для рівняння (6) незвідні зображення набору 1. Якщо

мають вигляд:

, то

;

2. Якщо

, то

В результаті, використовуючи зображення для (6) та (3), маємо один з основних результатів роботи — незвідні зображення для (4)-(5):

336

;

; 2.

;

; 3.

;

; .

Таким чином у роботі розглянуто *-алгебри, породжені канонічними антикомутаційними співвідношеннями з двома степенями свободи та умовами ортогональності і q-комутації. Для них наведено повний з точністю до унітарної еквівалентності опис класів незвідних *-зображень.

337

4. 5.

Список використаної літератури: Проскурин Д. П. Деформации CCR, их *-представления и обертывающие алгебры / Д. П. Проскурин, Ю. С. Самойленко// Совр. Мат. Фунд. Напр. 2008. -Т. 29. -C. 176–185. Ostrovskyi V. Introduction To The Theory Of Representations Of Finitely Presented Algebras / V. Ostrovskyi and Yu. Samoilenko // Rev. Math. & Math. Phys. -Vol. 11 -London: Gordon & Breach, 2000. -261 p. Proskurin D. On -algebras generated by some deformations of CAR relations / D. Proskurin, Yu. Savchuk and L. Turowska // Contemp. Math. -2005. -Vol. 391 P. 297–312. Rieffel M. -algebras associated with irrational rotations / M. Rieffel // Pacific J. Math. -1981. -Vol. 93 no. 2. -P. 415-429. Rudin W. Functional analysis / W. Rudin. -New York: McGraw-Hill, 1973. 448 P.

338

Аналитическое решение контактной задачи для консоли Филиппова Наталья Олеговна, студентка 3 курса ФГБОУ ВПО «Сыктывкарский государственный университет», г. Сыктывкар, Россия Одними из центральных в механике деформируемого твердого тела и в теории пластин и оболочек являются контактные задачи. Исторически

первыми,

основополагающими

работами

теории

контактных задач явились исследования Герца, где впервые было получено распределение местных напряжений в районе контакта упругих тел. Контактные задачи теории упругости – это задачи распределения деформации и напряжения в системе твердых тел, имеющих общие участки границ (поверхности соприкосновения). В общей постановке результаты по контактной задаче ограничиваются теоремами существования и некоторыми приближенными способами решения. Более полные результаты относятся к тому случаю, когда одно из контактирующих тел является упругой полуплоскостью (или полупространством), а другое - абсолютно жестким телом, вдавливаемым в полуплоскость (полупространство) заданными силами. Контактные задачи встречаются в конструировании современных машин и механизмов, объектов аэрокосмической,

энергетического

наземной

оборудования,

морской

авиационной,

транспортной

техники, в

строительстве дорог и аэродромов. Многие ответственные узлы и элементы перечисленных взаимодействия.

конструкций Для

работают

правильной

оценки

условиях их

ресурса

контактного и

надежности

необходимо знать напряженно-деформированное состояние, которое можно определить, решив соответствующую контактную задачу [6]. В качестве примера приведем аналитическое решение контактной задачи для пластины толщины h и ширины l , расположенной параллельно абсолютно жесткому идеально гладкому основанию с зазором  и находящейся под действием нормальной нагрузки qn  q0  const . При этом на краях пластины

x  0 и x  l выполняется условие консольного закрепления, а два других края 339

бесконечно удалены или загружены так, что в пластине реализуется цилиндрический изгиб. При определенной нагрузке пластина выстилается без зазоров, образуя область контакта [ x0 , l ] (рис.1). Требуется определить прогиб пластины и возникающие контактные реакции по классической теории изгиба плоских пластин [4] с использованием подхода, используемого в работах [2, 5].

Рис.1. Консольное закрепление пластины Классическим уравнением изгиба плоских пластин является уравнение Софи Жермен–Лагранжа, см., например, [4]. Данное уравнение имеет следующий вид: D2 w  qn .

(1)

Здесь w – прогиб пластины (т. е. перемещение по нормали), qn  qn  qn – нормальная нагрузка, qn , qn – действующие на верхнюю и нижнюю лицевые поверхности пластины нагрузки, D 

Eh3 12(1   2 )

– цилиндрическая жесткость, h

– толщина пластины, E и  – модуль Юнга и коэффициент Пуассона, 

2 x12



2 x22

– оператор Лапласа, 2 – бигармонический оператор.

Учитывая, что рассматривается цилиндрический изгиб, уравнение (1) запишется в виде Dw IV  qn , x  (0, l ).

(2)

Граничные условия при этом запишутся в виде 340

w(0)  0, w(0)  0, w(l )  0, w(l )  0.

(3)

Здесь условия (3)1 – условия жесткого закрепления, (3)2 – условия свободного края. Решение краевой задачи {(2), (3)} будем искать, используя метод функции Грина [1]. Названную функцию определим из следующей вспомогательной задачи: IV x,    x   , x,  0, l , Gxxxx

(4)

G 0,    0, G x 0,    0,

 l ,    0, G xx  l ,    0. G xxx

(5)

Здесь  x  – функция Дирака. Решением краевой задачи {(4), (5)} будет следующая функция:

1 x3 x 2 3 Gx,    x    H x       . 6 6 2

(6)

1, x  0 – функция Хевисайда. 0 , x  0 

Здесь H ( x)  

Рассмотрим теперь пластину на отрезке [ x0 , l ] . В этом случае прогиб примет вид w( x)  .

(7)

Подставив выражение (7) в (2), получаем, что qn  0 при ( x0 , l ). Учитывая, что на лицевые поверхности пластины действует два вида нагрузок: активная (qn  q0 ) и реактивная (qn  r ( x)), получаем, что r ( x)  q0 при x  ( x0 , l ).

(8)

Тогда общее выражение для реакции запишется в виде r ( x)  q0 H ( x  x0 )  R ( x  x0 ),

(9)

где R – сосредоточенная реакция на границе области контакта. 341

Используя соотношение (9), нормальная нагрузка qn (x) записывается следующим образом: qn ( x)  q0 H ( x0  x)  R ( x  x0 ).

(10)

Используя полученную функцию Грина (6), находим решение краевой задачи {(2), (3)} с правой частью в виде (10):

q0  x 3 x0 x 2 x02   x    H x   d  D  6  4   0   2 3   R x  x0 3 H x  x0   R  x  x x0 .  6D D 6 2 

q wx   0 6D

( 11 )

Далее рассмотрим прогиб при x  x0 . В этом случае w(x) записывается в следующем виде:

q wx   0 6D



q0  x 3 x0 x 2 x02  x    d     D 6 4  3

R R  x 3 x 2 x0  3 x  x0      . 6D D 6 2 

(12)

Отметим, что выражения (7) и (12) должны совпадать при условии, что x  x0 . Поэтому, приравнивая

в правых частях выражений (7) и (12)

коэффициенты при одинаковых степенях x, получим уравнения: q0 3 R 2 x0  x0  0, 6D 2D 

q0 4 R 3 x0  x0  . 24 D 6D

(13)

Решение полученной системы (13) можно записать в виде x0  4

72 D , q0

(14)

R

q0 x0 . 3

(15)

Следует отметить, что на поведение пластины в точке x0 не влияет ее ширина. В качестве примера и наглядного подтверждения приведем сравнение 342

графиков прогиба пластин для l  70 см и l  120 см

со следующими

физическими и геометрическими параметрами: E  2  10 6

кГ

см

см 2

,   0,3, h  1см, q0  10 2

,   0,1см.

(16)

При параметрах (16) получаем, что и при l  70 см , и при l  120 см значения граничной точки зоны контакта и сосредоточенной реакции одинаковы:

x0  19,06; R  63,52.

(17)

На рисунке 2 приведены графики прогиба.

l  70 см

l  120 см

Рис.2. Графики прогиба w при консольном закреплении Таким образом, используя подход расчета [2, 5], получено решение контактной задачи со свободной границей. Показано, что – выражения для x0 и R совпадают с выражениями работы [3]; – на размер зоны контакта ширина пластины никак не сказывается; – прогибы пластин, показанные на рисунке 2, качественно соответствуют реальным прогибам пластины. Список использованной литературы: 1. Владимиров В.С., Жаринов В.В. Уравнения математической физики: Учебн. для вузов. М.:ФИЗМАТЛИТ, 2008. 400 с. 2. Ермоленко А.В. Аналитическое решение контактной задачи для жестко закрепленной пластины и основания. // В мире научных открытий. Красноярск: НИЦ, 2011. С.11–17. 343

3. Ермоленко А.В., Филиппова Н.О. Об одной контактной задаче для цилиндрической пластины // Сборник материалов Международной научно - практической конференции «Теоретические и прикладные проблемы технических и математических наук». Украина. Киев. 2014. №4. С. 39-42 4. Михайловский Е.И. Элементы конструктивно–нелинейной механики. Сыктывкар: Изд-во Сыктывкарского университета, 2011. 212 с. 5. Михайловский Е.И., Бадокин К.В., Ермоленко А.В. Теория изгиба пластин типа Кармана без гипотез Кирхгофа // Вестник Сыктывкарского университета. Сер.1: Мат. Мех. Инф. 1999. Вып.3. С.181–202. 6. Яковлев М.Е. Применение альтернирующего метода Шварца к решению поликонтактных задач теории упругости // Технические науки – от теории к практике: сб. ст. по материалам XХХ междунар. науч.-практ. конф. №1 (26). Новосибирск: Изд. «СибАК», 2014. С. 38-45.

344

Счетный набор решений уравнения движения N тел Якубовский Е.Г., НМСУГ e-mail yakubovski@rambler.ru Аннотация Оказывается, что решение нелинейных уравнений второго порядка с особенностями типа полюс имеют счетное количество решений с дискретной энергией. Опишем это на примере решения уравнений движения трех тел. Для движения произвольных N тел релятивистские уравнения движения можно представить в виде, где гравитационная сила считается в системе центра инерции 2 N du l kmn (u n  u l ) d 2 2 d ul  1  Vl / c   2 dt dt 1  Vl 2 / c 2 dsl | u n  u l |3 . n 1 n l

(1a)

l  1,...,N

Где переменная sl определяется по формуле dsl  dt 1  Vl 2 / c 2 , откуда имеем t

sl (t )  

1  Vl 2 / c 2 dt , причем интеграл берется вдоль траектории движения. В

случае перехода в другую штрихованную инерциальную систему координат, двигающейся относительно первой системы координат со скоростью V x имеем   Vx t ) ; t  t  1  Vx2 / c 2 , получим преобразование координат ulx  (ulx 1

(Vlx  Vx ) 2 c 2 (1  Vlx Vx / c 2 ) 2



(Vly 2  Vlz 2 )(1  Vx2 / c 2 ) d 2ul c 2 (1  Vlx Vx / c 2 ) 2

dsl2

 

kmn (un  ul )

n 1 n l

| un  ul |3 

, l  1,...,3N

Где Vl скорость тела в штрихованной системе координат. Дифференцируем уравнение (1a) по переменной sl , и подставим значение ускорения в правую часть дифференциального уравнения. Получим d 2Vl  Ql (u1 ,...,u3 N ,V1 ,...,V3 N ), l  1,...,3N . dsl2

(1б)

345

Рассматриваем

задачу

относительно

новых

независимых

переменных

u1,...,u3 N ,V1,...,V3 N , которые автоматически связаны соотношением

dul  Vl . ds

Итого имеем уравнение d 2 ul  Pl (u1 ,...,u3 N ), l  1,...,3N dsl2

(1)

Идея решения этого уравнения относительно производной первого порядка изложена в [1]. В данной статье описано решение уравнения относительно второй производной от неизвестной функции. Решение со второй производной описано в [2]. Рассмотрим для простоты 3 тела с 9 независимыми переменными. Запишем эквивалентное уравнение, которое получается из уравнений движения d 2ul exp[ H l (u1 ,...,u9 )]` S  K (ul  als ) .  2 dsl  (ul  clk ) 2 s1

(2)

k 1

Где функция exp[ Hl (u1,...,u9 )] , не обращается в ноль или бесконечность exp[ H l (u1 ,...,u9 )] 

l (u1 ,...,u9 ) S

 s 1



(ul  als ) k 1

(ul  clk ) 2 , l  1,...,9 . (3)

Где величина exp[ H l (u1,...,u9 )] в ноль не обращается, т.к. числитель и знаменатель правой части (3) обращаются в ноль одновременно, так как коэффициенты

множителей



s 1

(ul  als )

удовлетворяют

l (a1s ,...,a9s )  0, l  1,...,9 . При условии ul  clk функция l (u1,...,u9 ) имеет

полюс второго порядка относительно точек clk , будучи умноженной на величину

 k 1

(ul  clk ) 2 определяется конечное значение функции. Т.е. формула

(3) обеспечивает конечное не нулевое и не бесконечное значение левой части. Проинтегрированная

вдоль

траектории

тела

формула

(3)

определяет 346

монотонную функцию времени. Значения правой части (3) в точках положения равновесия и полюсах можно вычислить по правилу Лопиталя. При подстановке в

уравнение (2) функции exp[ H l (u1 ,...,u9 )] из (3)

получим (1), т.е. уравнение (2) эквивалентно уравнению (1). Найдем положения равновесия и полюсы данной системы уравнений. Покажем, что среди положений равновесия у системы уравнений для трех тел имеются комплексные координаты положения равновесия. Для этого запишем условия положения равновесия для трех тел (координата xl  ul соответствует первому телу, координата yl  ul 3 второму телу и координата zl  ul 6 третьему телу) M z ( xl  zl ) 3

M y ( xl  yl )



[  ( xk  z k ) 2 ]3 / 2

[  ( xk  y k ) 2 ]3 / 2

M x ( yl  xl )

M z ( yl  z l )

k 1 3

[  ( y k  xk ) ]

2 3/ 2

k 1

M y ( z l  yl ) 3

[  ( z k  yk ) 2 ]3 / 2 k 1

k 1



[  ( y k  z k ) 2 ]3 / 2 k 1



M x ( zl  xl ) 3

[  ( z k  xk ) 2 ]3 / 2 k 1

При этом получаем 6 независимых уравнений при 9 неизвестных координатах. Разделим числитель

l  1,...,3

уравнения по определению

положения равновесия на величину x10 , y10 , z10 , а знаменатель на величину, возведенную

третью

степень

( x10 )3 , ( y10 ) 3 , ( z10 )3 .

Вместо

однородных

уравнений по неизвестным координатам, которые находятся в числителе, получим 6 неоднородных уравнений относительно 6 неизвестных 1, yl0 / x10 , zl0 / x10 , xl0 / y10 ,1, zl0 / y10 ,

xl0 / z10 , yl0 / z10 ,1; l  2,3

347

которые определяют положения равновесия. При этом существуют положения равновесия a xlk , a kyl , a zlk , k  1,...,K ; l  2,3 и полюса c xls , c yls , c zls , s  1,...,S ; l  2,3 этой системы нелинейных уравнений. При этом приведем уравнение к виду d 2 xl / x10 z  [ ds z2

M z ( xl  zl ) / x10 3

[ ( xk / x10  z k / x10 ) 2 ]3 / 2



k 1

d 2 yl / x10 x  [ ds x2

M x ( yl  xl ) / x10 3

[ ( y k / x10  xk / x10 ) 2 ]3 / 2

M y ( xl  yl ) / x10 [ ( xk / x10  y k / x10 ) 2 ]3 / 2

M y ( zl  yl ) / x10 3

[ ( z k / x10  y k / x10 ) 2 ]3 / 2

] /( x10 ) 3

k 1



k 1

d 2 zl / x10 y  [ ds 2y

M z ( yl  zl ) / x z0 3

[ ( y k / x10  z k / x10 ) 2 ]3 / 2

. ] /( x10 ) 3

k 1



k 1

M x ( zl  xl ) / x10 3

[ ( z k / zl0  xk / x10 ) 2 ]3 / 2

] /( x10 ) 3

k 1

   1  V2 / c 2 чтобы уравнения в новых переменных совпадали со старыми уравнениями, необходимо, чтобы множитель при этих уравнениях равнялся единице, откуда имеем x10 , y10 , z10  exp(2pi / 3), p  1,0,1 . При этом положения равновесия a xlk , a kyl , a zlk exp(2pi / 3), p  1.0,1; k  1,...,K ; l  2,3 , т.е. имеется 6 K положений

равновесия для каждой переменной xl , yl , zl , l  2,3 и полюса

с центром

c xls , c yls , c zls exp(2pi / 3), p  1,0,1; s  1,...,S ; l  2,3; т.е. имеется 6S полюсов для

каждой переменной xl , yl , zl . При этом для переменной x1 , y1 , z1 имеется два комплексных положения равновесия и одно действительное положение равновесия. При этом каждому значению l соответствует одна из переменных x10 , y10 , z10 .

При этом для получения полюса с комплексными координатами достаточно

при фиксированном начале координат zl0 одного равенства

348



l 1

( xl0  zl0 ) 2  0 , что приведет к комплексному корню, зависящему от двух

комплексных параметров xl0  xl ( ,  ) , так как x30  x3 ( x10 , x20 ) . В случае произвольного количества тел, задача по нахождению положений равновесия решается аналогично. Подставим в (3) непрерывное произведение полюсов, и вычислим новую l (u1,...,u9 ) ,

величину

подставим

ее

(1),

получим

Произведение полюсов этого уравнения преобразованы

уравнение

(4).

в интеграл от

экспоненты. Такое преобразование координат справедливо только для одной координате каждого тела, допустим для x3 , y3 , z3 , для переменных x2 , y2 , z 2 по одной координате от каждого тела справедливо (2). S

d 2 ul  dsl2

exp[ H l (u1 ,...,u9 )] (ul  als ) 

exp



 

s 1

2 ln[ ul  cl ( ,  )]dd /

 



 

, l  1,...,9 .(4) dd

 

которое приведем к виду, для которого возможно интегрирование, для чего необходимо определить функцию hl S



d ul  dhl2



exp



 

s 1

(ul  als )

2 ln[ ul  cl ( ,  )]dd /

 



 

, l  1,...,9 dd

 

Где среди координат положения равновесия и полюсов имеются комплексные величины, причем с комплексно сопряженными значениями. Т.е. уравнение (4) действительно, но имеет комплексно сопряженные положения равновесия. При этом величина exp[ H l (u1,...,u9 )] , не обращающаяся в ноль функция. Вводя оператор d2 d2 exp[ H l (u1 ,...,u9 )] 2  2 . dsl dhl

(5)

349

определим

функцию

hl (s) .

Известно

dul dhl dul .  dsl dsl dhl

тождество

Продифференцировав его по времени, получим d 2ul dhl d dhl d dhl 2 d 2ul  ( ul )  ( ) dsl dhl2 dsl2 dsl dhl dsl dhl

(6)

Значит, подействовав оператором (5) на функцию ul и используя (6) чтобы получить (7), имеем dhl  exp{H l [u1 ( s1 ),...,u9 ( s9 )] / 2}, l  1,...,9 dsl

(7)

Или запишем это уравнение в виде dhl  1  Vl 2 (t ) / c 2 exp{H l [u1 (t ),...,u9 (t )] / 2}, l  1,...,9 dt

Откуда определим величину hl , являющуюся, монотонной функцией t при действительном решении. При этом уравнение можно преобразовать  S d 2 ul s   (ul  al ) / exp  dhl2 s 1 





  {k0

 

f lk ( , 

)ulk





2 ln[ ul  cl ( ,  )]dd /





 

dd 

 

 pl ( ,  ) ql ( ,  )   }dd /  ul  cl ( ,  ) [ul  cl ( ,  )]2 





dd ,



Умножая на величину 2dul / dhl и интегрируя по hl , получим

( 







dul 2 )   l (ul )  dhl



 ql ( ,  )  { pl ( ,  )[ln[ul  cl ( ,  )]  2ik ]  ul  cl ( ,  )}dd /   





.(8) dd   l



Кроме того, имеется три уравнения относительно переменных x1 , y1 , z1 по одной координате от каждого тела d 2 ul  (ul  1)[(ul  cos 2 / 3) 2  sin 2 2 / 3] . 2 dhl

Умножая на величину 2dul / dhl и интегрируя по hl , получим 350

(

Где полином

l (ul )

dul 2 )   l (ul )   l . dhl

(9)

имеет четвертую степень. Уравнение (8) можно

представить в виде интеграла ul



ul0

dul  hl  hl0 Q(ul ) Q(ul )   l (ul ) 









(10)



 ql ( ,  )  { pl ( ,  )[ln[ul  cl ( ,  )]  2ik ]  ul  cl ( ,  )}dd /   





dd   l



Где величина (ul ) полином. Решение этой СДУ ul (hl )  f l (hl ) для всех тел, pl ( ,  ), ql ( ,  )  0 . Т.е.

функция, имеющая много периодов в случае существует

много

периодов,

для

которых

выполняется

yl  fl (hl )  fl (hl  Tlk ), k  1,..., . В случае полинома третьей степени (ul ) решение содержит два периода. Для полинома большей степени имеется

большее количество периодов. Зависимость от параметра k определяет счетное количество решений. Извлечем корень из дифференциального уравнения (8). Запишем это ul  cl ( 0 ,  0 ) , получим

дифференциальное уравнение, умножив на величину уравнение

ul  cl ( 0 ,  0 )dul  [ul  cl ( 0 ,  0 )]Q(ul ) dhl 



 

 (   0 ) (    0 )dd [ul  cl ( ,  )]Q(ul ) 

 



 

[cl ( 0 ,  0 )  cl ( ,  )]{ l (ul ) 

 

 pl ( ,  ) ln[ cl ( 0 ,  0 )  cl ( ,  )]   l } (   0 ) (    0 )dd 



 

 

ql ( ,  )

cl ( 0 ,  0 )  cl ( ,  )  (   0 ) (    0 )dd  ql ( 0 ,  0 ) cl ( 0 ,  0 )  cl ( ,  )

Причем при условии ul  cl ( 0 ,  0 ) правая часть конечна, не равна нулю и равна  ql (0 , 0 ) . Ищем решение в виде ul  cl ( 0 ,  0 )  kl (hl  hl1 )  .... Подставим это решение в интеграл, получим 351

(kl )1/ 2 (hl  hl1 ) / 2

du  (kl ) 3 / 2 (hl  hl1 ) 3 / 21   ql ( 0 ,  0 ) . dhl

2 Откуда получаем   , kl  3  ql ( 0 ,  0 ) , значит, возможно, возникновение 3

комплексного решения при изменении  0 ,  0 с нулевой точкой ветвления функции  ql (0 , 0 ) , равного ul  cl ( 0 ,  0 )  3  ql ( 0 ,  0 ) (hl  hl1 ) 2 / 3  .... До

перехода

через

ноль

эта

величина

имела

 ql ( 0 ,  0 ) | ql ( 0 ,  0 ) | exp(2ik ) | ql ( 0 ,  0 ) | exp(6il ) .

вид

Выбираем

ветвь

решения k  3l , l  0,..., иначе кубический корень будет мнимым. При этом величина

после перехода через ноль имеет ту же ветвь решения

 ql ( 0 ,  0 ) | ql ( 0 ,  0 ) | exp(i  i6l ) .

получим

Извлекая,

кубический

 ql ( 0 ,  0 ) | 3  ql ( 0 ,  0 ) | exp(i / 3  2il ) ,

т.е.

корень, получаем

комплексное решение. Т.е. интеграл в формуле (10) определяет комплексное значение u l , которое начинается с точки ul  cl ( 0 ,  0 ) , где ql ( 0 ,  0 )  0 . Имеется также уравнение, полученное из (9) ul



ul0

dul  hl  hl0 .  l (ul )   l

(11)

Которое определяет при разных начальных условиях разные периодические колебания каждого из тел. Кроме того, имеется решение уравнения (2), относительно одной координаты каждого тела x2 , y2 , z 2 . Оно имеет решение ul



ul0 K

dul  hl  hl0 Q(ul )

Q(ul )  { l (ul )   [ plk ln( ul  clk )  k 1

. qlk ul 

clk

(12)

]} |uul0  l l

При этом мнимая часть логарифма сокращается и решение однозначно. Итак, имеем для каждого тела, одну координату, которая имеет счетное количество решения, одну периодическую координату, и одну почти периодическую координату. 352

При этом решение (10) зависит от целого числа k , и решений имеется счетное количество. Выбирается решение с наименьшей энергией. При условии hl   получаем условие равенства нулю знаменателя

 l (ul ) 









 ql ( ,  )  { pl ( ,  ) ln[ul  cl ( ,  )]  ul  cl ( ,  )}dd /   

  l  2ik  pl ( ,  )dd /



 





dd 



(13)

dd

 

При этом скорость тела по этой координате равна нулю. Применяем теорему о среднем для значения интеграла  l (ul )  pl ( ,  ) ln[ ul  cl ( ,  )] 

ql ( ,  )  l  ul  cl ( ,  )

 2ikpl ( ,  )

Где  ,  средние точки. Откуда имеем равенство при больших значениях k , получаем

ql ( ,  )  2ikpl ( ,  ) , или разрешив относительно координаты, ul  cl ( ,  )

получим ul ( ,  )  cl ( ,  )  формулу l [

(10)

получим

ql ( ,  ) . При подстановке значения u l в 2ikpl ( ,  )

тождество

точность

до

формулы

ql ( ,  ) q ( ,  ) ]  { pl ( ,  )[ln[ l ]  ln k   l  0 . Это выражение при 2ikpl ( ,  ) 2ipl ( ,  )

больших значениях k гораздо меньше, чем член 2kpl ( ,  ) . Можно учесть поправки к главному члену ul  cl ( ,  ) 

ql ( ,  ) . ql ( ,  ) ql ( ,  ) 2ikpl ( ,  )  pl ( ,  ) ln[ ]  l [ ] l 2ikpl ( ,  ) 2ikpl ( ,  )

При этом, начиная с точки ul  cl ( 0 ,  0 ) , где ql ( 0 ,  0 )  0 образуется комплексная координата u l

и на бесконечности времени величина u l

комплексная. Имеем сохраняющуюся энергию системы, зависящую от целого числа k

353

M x M y

Ek  

 l 1

 M xc / 1   2

l 1

M x M z





( xl  yl ) 2

M z M y





( xl  zl ) 2

l 1



( z l  yl ) 2

3 3 dxl 2 dyl 2 dz 2 2 ( )  M yc / 1   ( )  M zc / 1   ( l )2 cdt cdt cdt l 1 l 1

Для того, чтобы вычислить все члены данной формулы для энергии состояния необходимо взять их в один и тот же момент времени. Для этого необходимо использовать зависимость hl  hl (t ) . Вычислим знаменатель потенциальной энергии в случае координаты со счетным количеством решений 3

 ( xl  yl )

 (ul  ul 3 ) 2  (u3  u6 ) 2 



l 1



l 1

q ( ,  )

l 1

q ( ,  )

3 6 1 1  c6 (1 , 1 )  ]2  .  (ul  ul 3 ) 2  [c3 ( ,  )  2ikp ( ,  ) 2ikp ( ,  )



 (ul  ul 3 ) 2  [c3 ( ,  )  c6 (1 , 1 )]2  l 1

 {i[

q3 ( ,  ) q6 (1 , 1 )  ][c3 ( ,  )  c6 (1 , 1 )]  2kp3 ( ,  ) 2kp6 (1 , 1 )

q ( ,  ) 1 q ( ,  )  2[ 3  6 1 1 ]2 } / k 2p3 ( ,  ) 2p6 (1 , 1 )  Re Rxy 

 (ul  ul 3 ) 2  [c3 ( ,  )  c6 (1 , 1 )]2  l 1

Pxy k 2 Re Rxy



i Im Qxy k

Откуда получим дискретное значение энергии системы трех тел Ek  (

M x M y Re Rxy



M x M z Re Rxz



M z M y Re Rzy



M x M y k 2 Re Rxy

Pxy 

M x M z k 2 Re Rxz

Pxz 

M z M y k 2 Re Rzy

Pzy 

 i Im Qxy / k  i Im Qxz / k  i Im Qzy / k ) / 2  3

3 3 dxl 2 dy dz )  M yc2 / 1   ( l )2  M zc2 / 1   ( l )2 cdt cdt cdt l 1 l 1 l 1 Скорость тел определяется по формуле

 M xc2 / 1   (

dul   l (ul )   l dhl 354

При этом для каждого тела имеется одна координата с зависимостью от целого числа, а по остальным двум координатам имеется вращение без образования счетного количества решений, и, следовательно, скорость в ноль не обращается, и происходит вращение в одной плоскости при фиксированном значении расстояния между плоскостями вращения, где надо использовать расстояния u3  u6 , u6  u9 , u9  u3 ul  ul 3  cl ( ,  )  cl 3 (1 , 1 )  



ql ( ,  )  . ql ( ,  ) ql ( ,  ) 2ikpl ( ,  )  pl ( ,  ) ln[ ]  l [ ] l 2ikpl ( ,  ) 2ikpl ( ,  )

ql (1 , 1 ) ql (1 , 1 ) q ( ,  ) 2ikpl (1 , 1 )  pl (1 , 1 ) ln[ ]  l [ l 1 1 ]   l 2ikpl (1 , 1 ) 2ikpl (1 , 1 )

На бесконечности времени система множества тел вращается в параллельных плоскостях, с постоянным расстоянием между плоскостями вращения, причем это расстояние между плоскостями зависит от целого числа. При дискретном изменении энергии системы меняется расстояние между плоскостями вращения. Причем, так как это расстояние комплексное, расстояние между плоскостями имеет пульсирующее значение см. [3]. Причем аналогичным образом описывается задача движения электронов в атоме водорода, только необходимо ее правильно считать. Чтобы привести уравнение Дирака к безразмерному виду надо его разделить на величину mc . При

этом

получим

безразмерную

потенциальную

энергию

электрона

e2 e4 1 2 , где используется радиус Бора электрона. Это   ;r  mc 2 r  2 c 2 137 2 me 2

величина малая, по сравнению с единицей. Получена асимптотическая формула для классической задачи трех тел, энергия которых при больших

определяется формулой 1/ n 2 . Но так как в безразмерном виде потенциальная электромагнитная энергия электрона мала, значит величина 1 для энергии электрона уже бесконечность. Значит, полученная формула справедлива и для электрона при малом значении целой величины n . В классической задаче о 355

движении N тел содержится счетное количество состояний с дискретными уровнями энергии. При

этом полученные формулы справедливы и для

электрона в атоме. Но если начальные условия для макротел можно задать и определить энергию состояния, которая зависит от 3N начальных координат, и 3N

скоростей, то начальные условия для микромира проблематичны.

Начальные условия выберем, равные координатам положения равновесия als , причем эти координаты образуют не устойчивые положения равновесия. При этом исследуем решение в окрестности положения равновесия этой системы нелинейных уравнений, для чего найдем их. Разложим решение в окрестности положения равновесия ak , получим d 2u n 2 N Fn (a1 ,...,a2 N )  (u k  ak ), n  1,...,2 N u k dt 2 k 1

окрестности

положения

un  g n exp( t )c   an .

равновесия

Подставим

представим решение

решение

виде

дифференциальное

уравнение, получим 2N



k 1

(2  nk 

Fn (a1 ,...,a2 N ) ) g k  0, n  1,...,2 N u k

| 2  nk

F (a ,...,a2 N )  n 1 | 0 u k

Откуда определяем собственные числа  и собственные векторы g k . При этом решение строится в виде 2N

u n   g n [exp( t )c   exp( t )c  ]  an  1

При этом если  чисто мнимое, то наблюдается колебательный процесс движения. Если  имеет положительную действительную часть, то в общем случае не будет стремления к положению равновесия, а неизвестные константы определятся из соотношений

356

u n0

  g n [exp( t 0 )c   exp(  t 0 )c  ]  an , n  1,...,N  1

u n0 N   g n [ exp( t 0 )c    exp(  t 0 )c  ]  1

Необходимо использовать связь между уравнениями u n N 

du n , n  1,...,N и dt

тогда константы c  , c  определятся, взяв в виде начальных условий положение равновесия u n0  an . При этом для атома водорода имеется один набор решений в виде одного положения равновесия, в случае двух электронов 2 набора решений, в случае N электронов N наборов решений. При этом можно приближенно рассматривать электроны независимо, со своей проекцией момента импульса и модулем момента импульса. Проекции момента импульса суммируются. Энергия атома водорода определится по формуле, а уравнения движения приобретут форму, где введена кинематическая вязкость вакуума i /(2me ) . Доказательство, что эта величина определяет кинематическую

вязкость вакуума см. [4] N d 2u l du e 2 (u n  u l )  1  Vl / c 2 2   i  l. 2 3 2 c dsl 2me c dsl n1 me c | u n  u l | 2

При этом характерная величина расстояния равна радиусу Бора

2 . me e 2

Коэффициент при первом члене равен единице. При этом получим безразмерные уравнения N d 2yl (y n  y l ) dy l e4 e2 .    i   2 2 2 | y  y |3 2 d l2 d  n 1  c 1  vl 2c 1  v l n l l

(14)

n l

2 2 ; sl   l Где имеем определение величин ul  yl . При этом получим me e 2 me ce 2

безразмерную величину энергии порядка малой константы. При этом членом e 2 dy l e 2 d 3 y l e2 3  ~  0( ) можно пренебречь. 2c d l c d l3 c 357

Продифференцируем уравнение (13) по величине безразмерного времени, получим d 3y l d 2 v l     v k y k d l3 d l2

Причем членом

 n1 n l

(y n  y l ) d 2yl e2 (15)  i  2 2 | y  y |3 2 d  1  vl 2c 1  v l n l l

 2c 2

e2 d 2yl e2 3   0 ( ) можно пренебречь. c d l2 c

Эта система нелинейных уравнений (14), (15) определит значение переменной 3

 l 1

(ul  ul 3 ) 2  k 2

2 , и значит значение энергии для атома водорода me e 2

равно Uk  

e2 3

 l 1

(ul  ul 3 )

e 4 me

 2

2 2

k 

 l 1

( y l  y l 3 ) 2

me e 4   2 2 ; Ek  U k / 2 .  k

Так как согласно теореме вириала для не релятивистских частиц имеем 2T  U , а величина полной энергии системы равна E  T  U  U / 2 . При этом

определяется энергия всей системы частиц, равная сумме энергий отдельных частиц, а не энергия каждой частицы в отдельности. Тогда появится коэффициент перед энергией частицы. При этом понятно, почему проекция на любую ось вращения момента импульса

имеет

постоянное

значение.

Величина

постоянной

времени

изменения состояния системы равна  / mc 2 , что следует из безразмерной записи уравнения Дирака. Значит, измерение соответствует бесконечному времени существования системы. При этом она перестраивается таким образом, что у всех электронов плоскость вращения перпендикулярна оси наблюдения, и значит, проекции момента складываются. Причем данная формула справедлива и для релятивистского вращения двух частиц, т.е. и для атома водорода. Возникает вопрос, как описать интерференцию электронов на двух щелях. Ведь интерференция происходит и при отсутствии потенциала взаимодействия. Для этого надо воспользоваться комплексными координатами-решениями. 358

Необходимость

использования

комплексных

координат

при

описании

микромира см. [4]. Задавать начальную, промежуточную координату решения (промежуточная координата в щели экрана определит набор скоростей частицы, и частица будет двигаться с набором скоростей, образуя множество частиц с комплексными координатами). Конечная комплексная координата определяется

созданными

начальными

условиями

в щели.

Определив

комплексную или действительную координату частицы и ее энергию, надо при сложении координат частиц по разным путям использовать действие системы xlc  xl exp(iS / ), S   pk dxk  Edt , где интеграл берется вдоль пути движения

частицы и складывать надо комплексные координаты. Где величина pk переменный четырехмерный импульс частицы. Введем спинорные координаты X ik 

x0  x3

x1  ix2

x1  ix2

x0  x3

, i, k  1,2 .

Тогда действие определится из формулы K pq (u )

dX pq du

Выражение K pq тоже спинор импульса, который определяется из уравнения движения. При этом произведение спиноров dX pq dX pq du dX pq K pq (u ) m  du du du dt dx0 dx 0 dx1 dx1 dx2 dx 2 dx3 dx 3 du  m[    ]  du du du du du du du du dt dx k dx 0 dx k dx1 dx k dx 2 dx k dx 3 du  m[ g 0 k  g1k  g 2k  g 3k ]  du du du du du du du du dt dx i dx k du  mg ik du du dt

В случае наличия внешнего поля, не обязательно гравитационного, действие s

считается по формуле S   s0

dx i dx k du mg ik du , где интеграл берется вдоль du du dt 359

траектории движения. Описание метрического тензора при наличии полей сильного, слабого, электромагнитного и гравитационного взаимодействия см. [5]. При движении макро тела, частица как бы прощупывает разные траектории движения, выбирая наименьшее действие, или оптическое

излучение

распространяется по линии наименьшего пути. Выбор траектории. или пути распространения реализуется при большой величине действия, или малой длине волны. При описании микрочастиц это прощупывание проявляется в реальное движение одного тела по разным траекториям, как распространяется излучение с большой длиной волны. Поэтому одна частица может иметь разные начальные условия и является многоликой с непрерывно изменяющейся траекторией, т.е. проявляет волновые свойства, но рассчитывается по законам движения Ньютона с непрерывным спектром начальных условий. Некоторые начальные условия выделяются, например начальные условия в виде положений равновесия в задаче N тел. Или выбираются начальные условия соответствующие

целям в экране, при интерференции частиц, прошедших

через отверстия. При этом координаты у тел прошедших разные щели в точке x1 , будут складываться по формуле x c  x1[exp(i1 )  exp(i 2 )] , а степень

освещенности по формуле | x1c / x1 || exp(i1 )  exp(i 2 ) | , где имеем фазу частицы  k  S k /  , где величина S k механическое действие системы. Если у щели частица зафиксирована, то ей сообщили энергию и интерференционная картина не наблюдается. Т.е. если на одну из частиц оказывается электромагнитное воздействие, являющееся измерением, то к ее фазе добавляется величина  

e Al dx l  c

и частица смещается на большое

расстояние x  l /(kd) , а другая щель создает равномерную засветку экрана. Причем

разность

фаз

потемнением экрана  

комплексной

конечной

координаты

связана

x kd , где d расстояние между щелями, k волновое l

число волны Де Бройля, l расстояние между щелями и экраном, величина x координата максимума освещенности. Если же воздействие электромагнитного 360

поля испытывают обе частицы, то интерференционная картина просто сместится.

2. 3.

Список использованной литературы: Якубовский Е.Г. Комплексные ограниченные решения уравнений в частных производных. Материалы международной научно-практической конференции. Теоретические и практические аспекты естественных и математических наук. Новосибирск: Изд. «Сибак», 2012, с. 19-30. www.sibac.info Якубовский Е. По поводу проблемы описания N тел. Решения и следствия из них. LAP LAMBERT Academic Publishing, 2012, 46с. Якубовский Е.Г. Модель комплексного пространства. Теория и практика современной науки. Материалы XIII международной практической конференции. Том 1, Науч.-инф. издат. центр «Институт стратегических исследований» Москва : Изд.-во «Спецкнига», 2014, стр.26-33 Якубовский Е. Свойства гравитационного и электромагнитного поля. Аналогия между гравитационным и электромагнитным полем. LAP LAMBERT Academic Publishing, 2014, 73с. Якубовский Е. Обобщение уравнений ОТО и квантовой механики. Решение обобщенных уравнений. LAP LAMBERT Academic Publishing, 2013, 121с.

361

Наукове видання Міжнародна науково – практична конференція «Міжнародний науковий форум: актуальні питання науки і практики у ХХІ столітті» Збірник матеріалів Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 11 червня 2014р.)

362

363