Культура і життя

№ 26 (4546)

28 червня, 2013 рік

НА ГОСТИНУ ДО СКОВОРОДИ І НЕ ТІЛЬКИ… «Ми створимо світ кращим» – ці слова Григорія Сковороди зустрічають нас у меморіальному музеї. Привітна й залюблена у свою справу Інна Більченко, завідуюча музею, може годинами вести екскурсію.

с. 5

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

«ЗОЛОТА БДЖІЛКА»: ТВОРЧІСТЬ І ДРУЖБА НЕ ЗНАЮТЬ КОРДОНІВ Радість спільної творчості, дружба між дітьми різних народів – напевно, кращий дипломат, здатний посправжньому об’єднати і зблизити країни і культури.

с. 7

Столична афіша

МАГНІТНЕ ПОЛЕ ЖИТТЄЛЮБА 1 липня 2013 року літературна громадськість України відзначає столітній ювілей від дня народження незабутнього Пет­ра Микитовича Біби.

с. 12-13 на липень-серпень 2013 року

с. 14

2 ЛЕОНІД НОВОХАТЬКО: «ПІДГОТОВКА ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 200-РІЧЧЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ВИХОДИТЬ НА ЗАВЕРШАЛЬНУ СТАДІЮ» В Україні триває підготовка до відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Про це під час години запитань до уряду у Верховній Раді України розповів міністр культури України Леонід Новохатько. «Відповідно до Плану заходів з підготовки та відзначення цієї знакової для всієї України дати триває приведення у належний стан музеїв та пам’ятних місць, пов’язаних з ім’ям Тараса Шевченка. Так, у травні урядом було затверджено рішення про виділення 27,2 млн гривень на проведення ремонтно-реставраційних робіт у Національному музеї Тараса Шевченка. І вже 17 червня такі роботи розпочалися. Проектом робіт передбачається створення кращих умов і для експозиції, і для роботи науковців, і для майбутньої виставкової діяльності», – повідомив Лео­ нід Новохатько. Міністр також зазначив, що ведеться робота щодо реставрації кіноспадщини, присвяченої Шевченку та його творам. «Сподіваюся, що вже у листопаді цього року ми будемо презентувати добірку відреставрованих художніх фільмів за творами Кобзаря, до якої увійдуть сім стрічок. Найстаріший фільм – це класика кіно – датований 1926 роком», – підкреслив Леонід Новохатько, додавши, що знімаються і нові стрічки, серед яких, зокрема, фільм під назвою «Толока».

Відповідаючи на запитання депутатів щодо умов збереження архівів Тараса Григоровича, міністр запевнив, що рукописи зберігаються у спеціально обладнаному приміщенні, а в майбутньому будуть зібрані у Шевченковому домі, який планується збудувати. «Ми працюємо над тим, щоб уся спадщина Кобзаря стала доступніша. І зараз іде робота над розробкою Шевченкового дому, де б в окремому приміщенні було зібрано не тільки рукописи Т. Шевченка, а й твори інших письменників, які зараз зберігаються в Інституті літератури Академії наук України… Вони всі на папері й вимагають сучасних технічних умов для збереження. Я думаю, що ми це забезпечимо», – зауважив міністр. Леонід Новохатько повідомив, що Україна звернулася до Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) з проханням відзначити 200-річчя від дня народження поета Тараса Шевченка на міжнародному рівні в 2014 році. «На сьогодні таку заяву прийнято ЮНЕСКО, адже ця організація формує список пам’ятних дат. Сподіваємося, що генеральна конференція ЮНЕСКО, яка буде розглядати це питання в ли­ стопаді, прийме заявку України. На мою думку, святкування ювілею Шевченка дозволить Україні зміцнити зв’язок з діаспорами й українцями, які перебувають за кордоном», – сказав Леонід Новохатько.

Новини ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ КАРПАТ ВНЕСЕНІ ДО СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО Під час засідання 37-ї сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі «Дерев’яні церкви карпатського ре­ гіону України» було одноголосно внесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Про це повідомив міністр культури Леонід Новохатько.

«Це – транскордонна номінація України та Польщі. До списку ЮНЕСКО внесено 8 храмів, що розташовані на території Польщі, та 8 – на території України: 4 у Львівській області й по 2 в ІваноФранківській та Закарпатській областях», – пояснив міністр. «У цих унікальних дерев’яних церков поважний вік. Їм понад 300 років. Найстаршою є церква Зіслання Святого Духа у с. Потеличі Жовківського р-ну Львівської області. Ця пам’ятка архітектури датується 1502–1600 роками», – повідомив Леонід Новохатько. ДО СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО ЗАНЕСЕНИЙ ХЕРСОНЕС Під час засідання 37-ї сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі більшістю голосів «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» внесено до Списку Всесвітньої спадщини. Про це повідомив міністр культури Леонід Новохатько. «Пам’ятка складається з кількох заповідних ділянок, це частина античного Херсонеського городища та його сільськогосподарської округи – хори», – розповів міністр. «Херсонеське городище єдине у Північному Причорномор’ї цілісно збережене, як зразок античного міста, яке існувало V ст. до н. е. – XIV ст. н. е. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд», – пояснив Леонід Новохатько. «Хора – це унікальні фрагменти ділянок сільськогосподарських околиць стародавнього міста. Єдиний подібний приклад у Європі, який дає можливість зрозуміти систему організації господарської діяльності та розподілу території між громадянами античного міста», – наголосив міністр. «Тепер до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять сім українських культурно-архітектурних та природних об’єктів», – підкреслив Леонід Новохатько.

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ МИСТЕЦТВ ПРЕДСТАВЛЯЄ В ПОЛЬЩІ ШЕДЕВРИ ПОЛЬСЬКОГО ЖИВОПИСУ У Сопоті (Польща) у Державній галереї мистецтв за підтримки Президента України Віктора Януковича відбулося відкриття виставки «Шедеври польського живопису зі збірки Львівської національної галереї мистецтв». «Це найбільша виставка польського живопису, яку Львівська національна галерея мистецтв організовувала поза своїми межами за весь час існування. Значна кількість творів експонуватиметься у Польщі вперше. До події видано каталог, у якому крім репродукцій містяться дані про експонований твір, короткі біографічні дані про автора та інформація про сюжет картини. Автор каталогу – Ігор Хомин, куратор виставки, головний зберігач фондів Львівської національної галереї ми­ стецтв ім. Бориса Возницького», − повідомив міністр культури України Лео­ нід Новохатько. Кількість музейних предметів, що презентуються на виставці – 125. Загалом, колекція живопису Львівської галереї нараховує понад 8 тис. одиниць збереження, з яких близько 3 тис. це твори польських художників або за своїм змістом пов’язані з польською культурою. «У колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького зберігається багато творів польських митців, які привертають увагу мистец­ твознавців. Я радий, що виставка дасть змогу мешканцям та гостям міста Сопот побачити унікальні твори польського живопису, які дбайливо зберігаються в Україні», − додав міністр. Хронологічні рамки цієї збірки є дуже широкими – це роботи XVI – першої половини XX ст. На виставці представлено твори з кінця XVIII ст. до кінця 30-х рр. ХХ ст. Найчисельніше представлені роботи польських художників другої половини ХІХ – поч. ХХ ст., періоду найбільшого розквіту польського ми­ стецтва та культури. Серед митців імена таких художників, як Марчелло Бачареллі, Бернардо Беллотто, Жан-П’єр Норблін, Вільгельм Лєопольський, Артур Ґроттґер, Ян Матейко, Станіслав Хлєбовський, Генрик Семирадський, Юліуш та Войцех Коссаки, Вітольд Прушковський, Яцек Мальчевський, Ян Станіславський, Ольга Бознанська, Юзеф Мегоффер, Казимир Сіхульський, Юзеф Брандт, Зиґмунт Валішевський, Станіслав Дембіцький, Ерно Ерб. Виставка триватиме до 22 вересня 2013 року в Державній галереї мистецтв у м. Сопот (Польська Республіка). У ТАДЖИКИСТАНІ ВІДБУЛИСЯ ДНІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ З 23 до 27 червня у Республіці Таджикистан тривали Дні культури України. Участь у церемонії відкриття Днів культури України в Таджикистані взяв перший заступник міністра культури України Тимофій Кохан. У рамках заходу були проведені концерти за участі вокально-інстру­ ментального ансамблю «Древляни», Національного академічного оркестру народних інструментів України та виконавиці таджицьких народних танців Олени Проскурякової. Також під час проведення Днів культури України в Таджикистані відбулася презентація Тижня українського кіно, в рамках якого демонструвалися фільми «За двома зайцями» та «У бій ідуть самі “старі”».

Культура № 26, 28 червня, 2013 р. УКРАЇНА ПЕРЕДАСТЬ НІМЕЧЧИНІ КНИГИ, ВИВЕЗЕНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ У Національній парламентській бібліо­ теці України відбулася церемонія передачі Україною німецькій стороні 713 книжок з бібліотеки Музею цукру в Берліні. Німецькі книги були вивезені на територію України під час Другої світової вій­ ни та до цього часу зберігалися у фондах бібліотеки Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості». Хронологічні межі книжок та видань – 1832–1944 рр. Зміст видань стосується ­наукових і виробничих питань, пов’язаних із цукровою промисловістю. Книги надруковані здебільшого німецькою, є видання англійською, французькою та італійською мовами. У заході взяли участь заступник міністра культури України – керівник апарату Броніслав Стичинський та Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістоф Вайль. Під час заходу було підписано Акт приймання-передачі культурних цінностей між українською та німецькою сторонами. Довідково На виконання попередніх домовленостей, досягнутих під час VIII і ІХ засідань Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей (відповідно ­06–07 грудня 2010 р., м. Львів і 10–12 жовтня 2011 р., м. Берлін), та пункту 3 Протокольного рішення за результатами засідання Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей від 22 грудня 2011 року членами Міжвідомчої ради прийнято рішення про передачу німецькій стороні – бібліотеці Технічного університету Берліна (сучасна назва Фонду «Німецький технічний музей Берліна») 713 книг із бібліотеки Музею цукру в Берліні. УТВОРЕНО ОРГКОМІТЕТ З ПІДГОТОВКИ ТА ВІДЗНАЧЕННЯ У 2014 РОЦІ 160-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ Відповідне розпорядження було прий­ няте на засіданні Кабінету Міністрів 19 червня 2013 року з ініціативи Міні­ стерства культури України. «Постать Марії Костянтинівни Заньковецької – видатної української актриси, яка вплинула на розвиток національного театрального мистецтва, заслуговує вшанування на державному рівні», – зазначив Леонід Новохатько.

Культура № 26, 28 червня, 2013 р.

Фото Сергія ТУШИНСЬКОГО

КОНКУРС БЕЗ ПЕРЕМОЖЕНИХ Всесвітньо відомий піаніст, народний артист Росії Денис Мацуєв презентував у Києві новий формат міжнародного конкурсу для молодих піаністів.

За словами музиканта, в листопаді цього року на шанувальників фортепіанного мистецтва чекає грандіозне свято. У конкурсі, який поки що не отримав назви, братимуть участь юні піаністи з різних країн світу віком до 13 років. Програма складатиметься з трьох етапів. Перший – відбірний тур за відеоматеріалами. Далі – два тури, де визначаться 15 фіналістів. У програму конкурсу закладено три важливі складові. По-перше, кожен учасник виконає твір українського автора. По-друге, вони отримають унікальну можливість заграти разом із Денисом Мацуєвим – художнім керівником і почесним головою журі. Нарешті, у форумі не буде переможених. Усі 15 фіналістів (п’ять лауреатів і 10 дипломантів) після турніру слухатимуть майстер-класи провідних піаністів, концерти і навчатимуться у відомій школі музикантів у російському місті Суздалі. Організатор конкурсу-фестивалю – «Сбербанк Росии». У співпраці з Фондом Віктора Пінчука таким чином у Києві продовжиться досвід Першого міжнародного фестивалю класичної музики і конкурсу юних піаністів «Astana Piano Passion», який відбувся у травні цього року в Казахстані. Умови участі у відбірному турі з’яв­ля­ть­ ся вже на початку липня на сайті організатора, а також на порталі «Music-REVIEW Ukraine». ДРУГИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ЕМАЛІ В УКРАЇНІ З 16 до 31 серпня 2013 р. в Музеї українського народного декоративного мистецтва відбудеться Другий міжнародний фестиваль емалі в Україні. Серед організаторів заходу Департамент культури Київської міської державної адміністрації та «Творча майстерня Олександра Бородая». Фестиваль емалі планується як подія, що відбуватиметься раз на два роки, до якої долучаються всі зацікавлені учасники, серед яких представники творчої еліти України, музейники і колекціонери, арт-критики, художники, архітектори, дизайнери, представники мас-медіа та спонсорські організації. Мета фестивалю: популяризація старовинного і рідкісного мистецтва емалі в Україні; висвітлення сучасного стану, проблем і перспектив розвитку художньої емалі; популяризація творчості сучасних українських художників-емалювальників. До участі в фестивалі запрошуються професійні художники, які працюють у галузі емалювання. ОГОЛОШЕНО ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ НА ПРОЕКТ ПАМ’ЯТНИКА ВЕРБИЦЬКОМУ У Львові завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею побудови пам’ятника авторові мелодії Державного гімну України Михайлу Вербицькому. Переміг проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира

Новини Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Скульптори Сухорські відомі льві­ в’янам як автори пам’ятників Тарасові Шевченку та Юрію Змієборцю, що стоїть на площі Григоренка. Конкурс організовувало товариство «Надсяння». Як розповів його голова Володимир Середа, вони не очікували, що отримають аж 21 проект і один навіть із США. Кошти на пам’ятник авторові музики українського державного гімну планують зібрати силами громадськості. За словами Володимира Середи, встановити пам’ятник варто до 2015 року, до 200-ліття від дня народження Михайла Вербицького. Місце для нього вже визначено – у сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки. Водночас кошторис проекту наразі не вказаний. Члени журі кажуть, що це був один із найощадливіших

проектів із тих, що були подані, і припускають, що на пам’ятник потрібно орієнтовно 500−800 тисяч гривень. Також розраховують, що Львівська міська рада впорядкує сквер. Це буде другий пам’ятник композиторові Вербицькому в Україні. Перший встановлений у місті Яворові на Львівщині. У ЛЬВОВІ СТАРТУЄ ПРОЕКТ З ПІДТРИМКИ МОЛОДИХ УКРАЇНСЬКИХ ОРКЕСТРОВИХ МУЗИКАНТІВ 28 червня за підтримки Міністерства культури України у Львівській обласній філармонії відбулася церемонія відкриття новоствореного Українського національного молодіжного симфонічного оркестру (UNYSO). Це спільний проект Львівської середньої спеціалізованої музичної школиінтернату імені Соломії Крушельницької та симфонічного оркестру K&K Philharmoniker під патронатом Міністерства культури України та посла Республіки Австрія в Україні Вольфа Дитріха Хайма. Метою проекту є виявлення та підтримка обдарованих молодих українських оркестрових музикантів. Організаторами проекту виступили директор Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької, доцент Лев Закопець та австрійський композитор та диригент Маттіас Георг Кендлінгер. «ЧИТАТИ МОДНО!!!» В «Державній бібліотеці України для юнацтва» відбувся книжковий фестиваль до Дня молоді «Читати модно!!!» Відвідувачам бібліотеки було запропоновано низку цікавих акцій та заходів. Зокрема, презентувалися: – інтерактивний курс англійської мови для дорослих «English – 1, 2, 3 в бібліотеці»; – Міжнародний віртуальний конкурс читців «Дві країни – два поети»;

– Всеукраїнський конкурс буктрейлерів «Оживають герої на екрані у рекламі». У програмі фестивалю – зустріч із Максимом Прасоловим та Олегом Козловим, авторами нового тритомного повнокольорового графічного романублокбастера «Даогопак», присвяченого пригодам козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорозької Січі. На заході також були представлені: виставка ошибани, мистецька кав’ярня «Ne prosto kawa», книжкове конфетті «Вояжколекція», виставка-подорож «Навколо світу сторінками періодики», читальна зала просто неба. На паркані висловлювань «Бібліотека. Книга. Читач» відвідувачі мали змогу поділитися своїми думками про фестиваль і роботу бібліотеки загалом. Для гостей книжкового свята грав ансамбль камерної музики «Флірт». У цей день можна було не лише записатися до бібліотеки, але й стати власником «Щасливого формуляра», який забезпечить наприкінці 2013 р. отримання в подарунок безкоштовного читацького квитка на 2014 р. ЖУРНАЛІСТИ В «ЗАМКУ РАДОМИСЛЬ» В історико-ку­ль­­турному комплексі «Замок Ра­домисль» прес-служба Ольги Богомолець зібрала журналістів, які постійно висвітлюють, пропагують здоровий спосіб життя, популяризують українську сакральну культуру. Пані Ольга подякувала журналістам за співпрацю і багатьом з них вручила грамоти. Серед нагороджених і наше видання – газета «Культура і життя». Це неабияка приємність, власне, як і нагода – ще раз побувати в «Замку Радомисль». Значимою подією було й те, що наша колега Людмила Нелень передала до Музею української домашньої ікони замку старовинну ікону «Свята Трійця». Ця ікона, на жаль, втратила власників. Пані Людмилі передали її з Чернігівщини, а вона в свою чергу вирішила зробити дарунок музею.

3 ФЕСТИВАЛЬ «ТРИПІЛЬСЬКЕ КОЛО» З 27 до 30 червня 2013 року на придніпровських пагорбах міста Ржищева під Києвом проходить VI Міжнародний екокультурний фестиваль «Трипільське коло

2013. Вода». Територія заходу – це 17 гектарів музики, творчості, мистецтва і краси. «Трипільське коло» – це фестивальна толока, численні майстер-класи, кінопокази, квести, семінари, різноманітні етношоу. І все це під шалені ритми Трипілля разом із відомими world music-гуртами, барабанним диско та власними творчими імпровізаціями. Девіз події цього року «Чиста вода – чисте життя» повністю відображає напрямки, які розкриває і пропагує фестиваль – це екологія спілкування, здоровий спосіб життя і робота кожного для досягнення чистоти навколишнього простору, чистоти думок і доброзичливості намірів. МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТРАЛЬНООСВІТНІЙ ПРОЕКТ

28–29 червня у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса (Київ) відбудеться міжнародний театрально-освітній проект «За лаштунками», присвячений вивченню моделей успішної гастрольної постановки. Проводитимуть майстерню досвідчені театральні продюсери з Великої Британії Емма Стеннінг та Гаррі Гіллз. Проект відбувається за підтримки Британської ради в Україні.

Міністр культури Леонід Новохатько висловив співчуття у зв’язку зі смертю талановитого актора

Валентина Микитовича Шестопалова 22 червня 2013 року пішов з життя Валентин Микитович Шестопалов (22 вересня 1947 року) – народний артист України, талановитий актор, наставник. Валентин Шестопалов видатний майстер сучасної української театральної сцени. Випускник ГІТІСу починав свої виступи у Київському театрі поезії, але більшість образів створив на сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. За своє театральне життя він зіграв у 26 спектаклях, запам’ятавшись глядачам цілим рядом яскравих ролей різних жанрів, характерів, образів. Серед значних творчих робіт Валентина Шестопалова особливої уваги заслуговує роль у моновиставі «Записки божевільного», що ставала лауреатом багатьох творчих конкурсів, та роль Порфирія Петровича у виставі «Убивец» (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»), яка була особливо відзначена на Единбурзькому фестивалі у Шотландії, зробивши ім’я Шестопалова відомим в Європі. Майстерності та досвіду актора вистачило не тільки на виконання численних і яскравих ролей, а й на створення власного театру «Актор». Для Валентина Шестопалова головним був театр. Але з 2003 року, знайшовши свою нішу у світі сучасного кінематографа, з успіхом знімався у багатосерійних історіях, а також у фільмах. Міністр культури Леонід Новохатько висловив співчуття у зв’язку зі смертю талановитого актора, народного артиста України Валентина Шестопалова.

Спадщина

4

Культура № 26, 28 червня, 2013 р.

Історія платівок із голосом, що дарував земне щастя Ще зовсім недавно ця жінка писала листи у різні куточки світу з надією, що хтось відгукнеться. Вона шукала аудіовидання, що були записані її чоловіком Михайлом Мінським. Насамперед, зверталася до українців, адже він належить до тих, кого музичні критики називають носіями етнокультури ХХ століття. Понад три тисячі запитів електрон­ ною поштою несли в собі однеєдине прохання – переглянути шухляди зі старими платівками. Вона знала, що «плити» можна знайти на блошиних ринках і в колекціонерів. А ще у тих, хто тамує спрагу ностальгії при радіолі… Ми познайомилися в Українському національному музеї у перший день літа. Попереднє листування та несподіваний конверт з музею – платівка «Русалка» – українські пісні у виконанні Михайла Мінського окрилили. І ось із голландського міста Зволле до українського острівця в Чикаго прибула гостя Ірина Мінська (Тереза Платенгамп). У фондах музею зберігається понад тисяча таких конвертів. На кожному інвентарний номер і назва альбому. Ким були записані, хто виконавці, дізнаємося, переглядаючи кожен зокрема. Пані Мінська володіє англійською мовою, читає українською, прізвища відомих у діаспорі діячів культури і ми­ стецтва вимовляє без акценту. У Чикаго вирішила зупинитися на тиждень, а далі запланувала особисто переглянути таку ж колекцію бібліотеки-архіву в Стемфорді (штат Коннектикут). Упродовж чотирьох годин віднайшла те, що шукала останні 25 років. «Ви повернули мені моє життя! Я не сподівалася отримати усе і в один день…» – говорила з неприхованим торжеством. Незважаючи на вік, її променисті очі закохано розглядали конверт старого альбому з фотографією гарного молодого чоловіка. Воістину зрозуміла, кого втратила тоді, коли він відійшов у кращі світи. Схвильована, уже вкотре дякувала Всевишньому за простелені перед нею дороги. Незбагненна історія життя двох людей, голландки Терези і Михайла Мінського, концертнокамерного і оперного співакабаритона, бандуриста… Заради нього у 60-х роках балерина з Амстердама їде у Париж і там охрещується у православному соборі як Ірина. Маючи гарне сопрано, проситься, щоби її прийняли співати у хорі. Понад півтора року вимолювала його повернутися до старої Європи. Михайло концертував, а вона чекала. Від 1967 року вони прожили разом найщасливіший період свого життя. Журавлиний клин скерував до вирію

Ірина Мінська

9 жовтня 1988 року. Він поспішав жити знаючи, що смертельна недуга підступала все ближче. Відходив у кращі світи, слухаючи срібний спів бандури. «Вдалося йому бути присутний день перед тим на концерті, де попросив, щоби прилетів і заграв. Наступний день упокоївся», – написав у «Записках кирпатого ­діаспорника» бандурист Віктор Мішалов, який приїхав на запрошення метра на організований ним величавий концерт, присвячений 1000-літтю хрещення Київської Русі. Музейна колекція платівок безцінна. Зрештою, ця зустріч з Іриною Мінською засвідчує невидимий зв’язок між тими, що в засвітах і земним життям. Особ­ ливий імпульс передається на речі, які мають здатність говорити. На переконання Ірини Мінської: «Сьогодні важливо, щоби колекції, наспівані й записані кимось колись, не стояли на старих полицях, а примножувалися. Тоді наступні покоління із вдячністю слухатимуть повноцінний запис голосів, людство поверне собі відчуття вічної краси дзвону бандури та хорового мистецтва». Із собою привезла оцифровану музику з тих платівок, які вдалося зібрати.» А починалося все з маленької фотографії, яка заінтригувала жінку. Їй повідомили, що перші записи на грампластинку за участі Мінського були зроб­ лені у Німеччині в 1964 році. Проте одне вичитане на фотографії слово «Арка» привело її у Нью-Йорк. Знайомилася з бандуристами, співаками, композиторами, видавцями, колекціонерами, працівниками українських установ. Відгукнулися Стефан Максим’юк, Любов Волинець, Наталія Соневицька, Ненсі Стасик, Ярослав Ганкевич, Лідія Ткачук. Виявляється, що перша платівка побачила світ у вересні 1951 року в Канаді з нагоди 60-річчя поселення емігрантів – «Українські пісні. Український мішаний хор Канада і симфонічна оркестра. Диригент Туркевич». Ця реліквія, за якою п’ятий раз перелетіла через Атлантику Ірина

Мінська, чекала на неї в Українському національному музеї в Чикаго. У пам’ять про чоловіка Ірина створила у м. Зволле пісенномузичний архів. Голландці зай­ нялися пошуковою роботою, придбали відповідну апаратуру, перенісши на СD збережені записи, виклали для прослуховування в інтернет-мережі. Ірина Мінська захоплено розповідає про свої несподівані зустрічі, про подорожі в Україну й Росію, про знаменитого диригента і композитора Мирослава Антоновича, який добре знав їхню

під керівництвом Кирила Цепенди. До Америки емігрував з капелою бандуристів у 1949 році. Опинившись у творчому вирі тих, що не могли примиритися з тоталітарним режимом, росіянин стає носієм незнищенної української на­ціональної культури. Від 1951 до 1962 року він випустив 25 платівок разом із відомими композиторами з української діаспори: М. Фоменком, І. Соневицьким, В. Грудиним, професором Ж. Рудницьким, В. Гавриленком та С. Ганушевським. Також продовжував виступати як соліст капели бандуристів, працюючи разом з І. Задорожним, В. Божиком та Г. Китастим. У 1958 році Мінський здійснив турне Канадою, США та Європою разом з квінтетом Бандуристів. Аналізуючи становлення таланту, зазначимо, що Михайлові Спіріну (Спірідонову), уродженцеві Татарстану, довелося пройти крізь вогонь і воду. Батько співака знищений у ГУЛазі, сам він чудом врятувався від розстрілу німцями, від 1942 року перебував у полоні. Співав в Академічному хорі у Казані, готувався вступати до московської консерваторії. Він мав у серці велику повагу до світової куль-

Михайло Мінський

родину. Це він відкрив голландцям красу східного обряду та культуру українського народу, створивши у 1951 році хор винятково з голландців-чоловіків, який співав на богослужіннях українською мовою у візантійському обряді. Антонович шанував Михайла як творчу особистість, адже спів ним літургійних та народних творів залишив глибокий слід у серцях публіки. «У цьому музеї щастя дарують два рази на день!» – це реакція пані Мінської на розкладені перед нею концертні програмки з таборів переміщених осіб та фотографії з виступів капели Григорія Китастого у Німеччині, 50–60-х років у Чикаго. На трьох з них Ірина впізнає молодого козака з бандурою. Із побратимом Китастим Мінський познайомився у Регензбурзі, перед тим співав у хорі «Трембіта»

тури. 21 лютого 1953 року Михайло отримав американське громадянство та змінив прізвище зі Спіріна на Мінського. Знамениті арії з опер «Запорожець за Дунаєм», «Кармелюк», «Паяци», пісні на музику М. Лисенка, О. Нижанковського, О. Кошиця, Л. Ревуцького, В. Костенка у виконанні баритона Михайла Мінського слухали у Чикаго 20 листопада 1949 року. Концерт «Українського оперового ансамблю» під керівництвом Богдана Пюрка відбувся у школі ім. Шопена в Чикаго. Тут співали не менш відомі на той час Михайло Ольховий (бас), Ігор Зайферт (тенор), Лідія Горн (драматичне сопрано), Наталя Носенко (ліричне сопрано). Принагідно зазначу, що за словами Ірини Мінської, Михайло разом із Зайфертом та Ольховим співав також у хорі Чорноморських

козаків. Він залишив українцям у спадщину серію платівок українських пісень у співпраці з Віденським симфонічним оркестром та українськими композиторами, подарував сотні концертів. Він жив і працював між НьюЙорком та Детройтом. Капела бандуристів ім. Тараса Шевченка була його справжнім домом. Навчався оперному співу в НьюЙорку, дебютував у Карнегі Хол у 1953 році. Попереду були оперні студії в Новому Орлеані, Римі та Лондоні, партії в операх «Трубадур», «Аїда» та «Паяци» в театрах Італії, Німеччини, Швейцарії, Англії, Франції, Нідерландів, Бельгії, Канади та США. Козача спільнота Америки залюбки слухала маестро Мінського. У 1964 році у Люцерні Мінський приєднався до Козацького хору Жарова, у якому співав до 1979 р., у 80-х роках був диригентом козацьких хорів у Гаазі, в Німеччині та в м. Рейсвейк. У 1972 році, а потім у 1984 році Мінський здійснив успішні концертні турне Австралією (організовані Союзом українських організацій), де пройшли 10 його самостійних концертів. Про європейський період творчості співака розповідає документальний відеофільм, присвячений традиції хорового співу донських козаків. У його появі велика заслуга Ірини Мінської. Ім’я Михайла Мінського повертається в російську культуру фільмом та дискографією. У Росії жваво цікавляться творчою спадщиною співака зі світовим іменем, бувають в архіві М. Мінського в Історичному центрі Оверейсел, м. Зволле. Ірина усміхається, коли я запитую про голландську часточку душі Михайла: «Він організував святкування тисячолітнього ювілею Хрещення Київської Русі в Нідерландах. Її Високість Королева Нідерландів Беатрікс прибула до Зволле на це свято. Отримував чимало нагород від багатьох місцевих громад та від мера нашого міста. Ми були щасливими разом. Кожне моє повернення до Америки надиктоване Його світлим Ангелом». Минулого року Ірина Мінська побувала в Канаді, шукала матеріали в Едмонтоні та Він­ ніпезі, цього разу сподівається на позитивний результат від зустрічі у світовому концертному центрі Карнегі Хол у НьюЙорку. Подиву гідна посвята цієї шляхетної жінки. На прощання ми слухали улюблену пісню Михайла Мінського «Дивлюсь я на небо». Із екрану комп’ютера долинав голос співака, чиє ім’я назавжди залишиться в пантеоні української культури ХХ століття. Пісенно-музична спадщина української еміграції вимагає глибокого вивчення та уважного ставлення до кожного листа, що знайдеться у вашій електрон­ній скриньці. Марія КЛИМЧАК, куратор Українського Національного Музею в Чикаго

Музеї

Культура № 26, 28 червня, 2013 р.

5

На гостину до Сковороди і не тільки… Не так давно у спеціалізованій школі № 47 імені А. С. Ма­каренка відкрили «Сковородинську світлицю». У просторій світлій залі експонується живопис та розпис на склі Ілони Андрієвської. «Любов є джерело всякого життя. Григорій Сковорода» – ці слова прикрашають стенд із літературою про Григорія Савича. Ініціатором й організатором створення світлиці виступила Галина Сагач, доктор педагогічних наук, проректор Всеукраїнського народного університету українознавства імені Григорія Сковороди, – розповідає Світлана Нетецька, директор школи. − А очолила її на громадських засадах Анжеліка Андрієвська, заслужена артистка України, яка викладає вокал. І ось, аби пізнати більше про видатного філософа, наш педагогічний колектив вирішив відвідати Меморіальний музей Г. С. Сковороди. Власне, наприкінці навчального року, вирішили зробити собі подарунок – завітати до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

У музеї Сковороди

«МИ СТВОРИМО СВІТ КРАЩИМ» Ці слова Григорія Сковороди зустрічають нас у меморіальному музеї. Привітна й залюблена у свою справу Інна Більченко, завідуюча музею, може годинами вести екскурсію. Переяславський колегіум заснував єпископ Переяславський і Бориспільський Арсеній Берло за указом Священного синоду від 24 лютого 1734 р. про відкриття навчальних закладів в єпархіях. Колегіум відкрили 2 жовтня 1738-го. Спочатку він знаходився в дерев’яному приміщенні, яке було знищене пожежею 18 лютого 1748 р. Після пожежі навчання відбувалося у пристосованих приміщеннях. У 1750−1751 рр. у колегіумі викладав поетику видатний український філософ, просвітитель і поет Г. С. Сковорода. Нова цегляна споруда колегіуму, існуюча і нині, зведена у 1753−1757 рр. на кошти Пере­яс­ лавсь­ко-Борис­піль­сь­кого єпископа Іоанна Козловича. До 1773 року в колегіумі було шість

У музеї народної архітектури та побуту середньої Наддніпрянщини

класів: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика. Цього ж року єпископ Іов Базилевич відкрив клас філософії, а в 1781-му єпископ Іларіон Кондратковський започаткував богословський клас. Освіту в семінарії отримували діти не лише духовенства, а й козаків та міщан. Їхня кількість у різні роки коливалась від 110 до 220. У 1862 році семінарію перевели до Полтави. Надалі споруда належала духовному училищу, яке було закрите 1917-го. Будівля – прямокутна в плані, лінійної однорядної багатокамерної структури. Складається з чотирьох класних кімнат і трьох сіней. На поздовжньому фасаді, оберненому до собору, влаштовано три портали. Приміщення перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками над вік­нами. Фасадний декор виконаний у стилі бароко. У 1972 році з нагоди відзначення 250-річчя від дня народження поета та філософа в будинку колишнього Переяславського колегіуму було відкрито Меморіальний музей Г. С. Сковороди. У класі колегіуму сідаємо за лави-парти. На столах – нав­ чальні книги ХVІІІ століття. Саме тут, у бібліотеці Переяславського колегіуму знаходилося Пересопницьке Євангеліє (1556−1561) – видатна пам’ятка української писемної культури, національна святиня нашої держави, на якій нині складають присягу президенти України. У 1701 році Євангеліє було подароване гетьманом Іваном Мазепою Переяславському кафедральному Вознесенському собору, а пізніше передано до колегіуму, про що на нижніх аркушах зберігся напис латинською мовою: «Із книг бібліотеки малоруської Переяславської семінарії».

– У музеї завжди людно і затишно. Лише стіни сягають 1,5 метра товщини, – розповідає Інна Більченко. − Тут ми відчуваємо дух і присутність філософа й поета. Філософ говорив, що музика повинна жити в гармонії з природою.

І ось вона – музика – цариця духу. Гостей піснею зустрічає бандурист, старший науковий співробітник Музею кобзарства Микола Сидоренко. Він дарує присутнім у своєму виконанні кілька пісень. Галина Сагач, доктор педагогічних наук передає музею свою нову книгу «Благословенний Григорій Сковорода». ЗОДЧИЙ, ЯКИЙ СПРОЕКТУВАВ ВЕРХОВНУ РАДУ… Саме так, автор проекту Верховної Ради Володимир Заболотний родом із Переяславщини. Свого часу жив і творив у Переяславі-Хмельницькому. Завітали гості й до меморіального музею академікаархітектора Володимира Гнатовича Заболотного. «Я українець, я за Україну, люб­лю її хорошу, дорогу страдницю, як син матір, і умру за неї, за Україну», – ці слова Володимира Заболотного на примітному місці в будинку-музеї. Заклад відкрито в жовтні 1962 року. Він єдиний у державі, експозиція якого всебічно і повно репрезентує творчі надбання українського видатного митця ХХ століття. Гордістю музею є живописні твори Володимира Заболотного, передані свого часу його дружиною Зінаїдою Миколаївною протягом 1963−1986 років. Усього налічується 125 одиниць. Віддаючи всі знання архітектурі, зодчий ніколи не полишав малювання, яке без перебільшення можна вважати ще

однією гранню його таланту. Він пробував себе у різних жанрах: портреті, краєвиді, натюрморті. Використовував різні техніки: олійні фарби, гуаш, але перевагу надавав акварелі. Картини автор створював для себе, на згадку про незабутні куточки української природи. У калейдоскопі краєвидів романтичною поезією наповнені також картини сільського пейзажу. У композиціях митця відчувається настрій – величний спокій, і переважають стримані тони: зеленаві, прозоро-блакитні, синьо-лілові. Архітектурним же пейзажам притаманна документальність. Гордість музею – зібрання документів, різноманітних родинних світлин, раритетних книжкових видань. Є тут і доробки відомих митців України, Росії, Франції. Унікальними є зразки архітектурної та художньої кераміки українських творців 40−60 років ХХ століття. Власне, сюди варто завітати. ТУТ ДИХАЄ ІСТОРІЯ… Національний історикоетнографічний заповідник «Переяслав» заворожує, манить. Справді, такі місця потрібно відвідувати хоча б раз у житті. Де ще можна побачити під одним дахом «Музей хліба», «Музей трипільської культури», «Музей українських обрядів», музей «Поштова станція», «Музей космосу»… Всього в заповіднику – 24 тематичних музеї. Він існує на базі комплексу визначних пам’яток історії та культури, різноманітних музейних

У класі Переяславського колегіуму разом з Григорієм Сковородою

колекцій, що мають велике історичне й художнє значення. До складу заповідника входять понад 400 об’єктів та пам’яток культурної спадщини. Ми побували в «Музеї українських обрядів», «Музеї рушника» та «Музеї хліба». Старший науковий співробітник Світлана Зубар так зацікавлено розповідає, що хочеться повернутися сюди ще не один раз. Тут систематично проводяться цикли лекцій та екскурсій за матеріалами музейних зібрань, влаштовуються обрядові дійства й тематичні виставки до Різдва, Великодня, Зеленої неділі. Традиційними стали музейні свята народних майстрів. Відчуття мільйонів відвідувачів, які ознайомилися з цим унікальним комплексом пам’яток історії та культури переяславської землі, дуже точно й образно передано в одному із записів у книзі відгуків: «Саме тут, у Переяславі, побувавши у музеях, доторкнувшись до історії рідного краю, відчуваєш себе українцем…»

Тут всюди дихає історія…

МІСЦЕ ВІДПОЧИНКУ – «СТАРА ГРЕБЛЯ» Затишний куточок − «Стара гребля» − над Трубежем запрошує як дорослих, так і дітей. Відвідаєте – не пошкодуєте. Вас не залишить байдужим цікавий інтер’єр. Для тих, хто любить свіже повітря, є можливість зручно влаштуватися на літньому майданчику над озером. Для шанувальників активного відпочинку на території розташовані тарзанка та кінниця. Потурбувалися господарі і про дозвілля юних гостей, обладнали дитячий майданчик. Завітайте до гостинної хати. У ній не лише рушників багато, стародавніх вишивок, різноманітних, давно забутих речей. Вас уважно зустріне живе совеня. Дітлахи можуть побавитися морськими свинками. А на подвір’ї – цесарки, павичі та інші дивовижні птахи. Про все це подбав господар Андрій Черновський. Відмінний сервіс та справжня, неймовірно смачна, домашня кухня. Людмила ЧЕЧЕЛЬ Фото авторки