Культура і життя №50

загальнодержавна

К*Ж

газета

50

всеукраїнський тижневик 12–18 грудня 2014 р.

щоп’ятниці

Троїцький дім

З Днем народження, Національна ОПЕРЕТО!

стор. 3

стор. 7–9 Влучно про головне

стор. 13

Репродукція картини «Київський національний академічний театр оперети» художника Володимира Слєпченка

Мова музики

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

2

національна оперета Школа для акторів

Привітання Віце-прем’єр-міністра – міністра культури України

Яна Іваницька Жанр оперети від самого народження приваблював багатьох видатних музикантів і театральних діячів. ід час розквіту віденської оперети емоційність та велика привабливість мелодій, елементи оперного стилю, майстерна оркестровка не могли залишити оперних композиторів тих років байдужими до такої музичної краси. У цьому жанрі спробували себе такі композитори, як Руджеро Леонкавалло (він написав оперети «Юність Фігаро», «Мальбрук», «Маленька королева», «Чи ти тут?» та інші) та П’єтро Масканьї («Так»). А в 50-х роках ХХ ст. до оперети звернувся один із найвидатніших симфоністів-трагіків Дмитро Шостакович, створивши комедію «Москва – Черьомушки». Багато відомих акторів та режисерів починали свою кар’єру з оперети. Наприклад, Костянтин Станіславський, який замолоду був актором в оперетковій антрепризі М. Леонтовського. Або Олександр Давидов, який згодом

П

Шановні колеги!

80 років тому в приміщенні Троїцького народного дому, де знаходився зігрітий натхненням і талантом театр Миколи Садовського, гостинно відчинив двері та розпочав свій перший сезон Київський театр оперети. Усі ці роки, вдало поєднуючи європейські традиції оперети та надбання українського музично-драматичного театру, Київська оперета творчо зростала, розвивалася, накопичувала досвід та потенціал. Нині – це сучасний європейський театр, який достойно представляє українське театральне мистецтво на світовому рівні та кожною своєю постановкою робить суттєвий внесок у розвиток національної культури. А численні успішні гастролі, перемоги у міжнародних фестивалях та грандіозні мистецькі проекти, реалізовані спільно з театрами світу, засвідчують, що українському Театру оперети підкоряються будь-які творчі вершини. Київська оперета – це коштовна перлина українського музичного театру, національний мистецький бренд, який постійно розвивається та самовдосконалюється. У день 80-річчя бажаю всьому колективу Театру оперети натхнення, бадьорості духу, процвітання та благополуччя. Нехай переповнені зали та вдячні глядачі будуть гідною винагородою за Вашу нелегку працю. Творіть і надалі на благо Української держави! Слава Україні!

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко

став маститим актором імператорського театру. Володимир Немирович-Данченко в Музичній студії Московського художнього театру поставив «Дочку мадам Анго» Ш. Лекока (1920) та «Періколу» Ж. Оффенбаха. Олександр Таїров у Камерному те-

атрі – «Жирофле-Жирофля» (1922) та «День і ніч» Ш. Лекока (1926). Ставив оперети і грав у них Лесь Курбас, звертався до музичних комедій та оперет Микола Садовський, мріяв поставити оперету Андрій Гончаров. Костянтин Стані­

славський вважав оперету гарною школою для молодих акторів. Михайло Борисов, наче підтверджуючи ці слова, ставить сьогодні зі студентами Щукінського училища «Паризьке життя» Ж. Оффенбаха. Люблять оперету й оперні діячі – у багатьох оперних театрах світу оперети Штрауса, Легара та Кальмана йдуть поряд із операми. За постановки оперет бралися видатні диригенти: Герберт фон Караян, Мстислав Ростропович, Карлос Кляйбер, Ніколаус Арнонкур. Окремі опереткові арії під час концертів виконували знамениті оперні виконавиці Тамара Синявська, Олена Образцова, Райна Кабайванська, Гізелла Ципола. До речі, не лише видатні митці різних жанрів захоплено відгукуються про оперету, але й сам жанр відповідає їм взаємністю. Мало хто знає, що існує ціла низка оперет про життя композиторів: А. Берте написав оперету «Будинок трьох дівчат» про життя Шуберта, Г. Ярно – про життя молодого Гайдна, Ф. Легар – про молодого Паганіні. Героями оперет ставали й видатні письменники Сервантес («Мережана хустка королеви» Й. Штрауса) та молодий Гете («Фрідеріка» Ф. Легара).

Національній опереті України – 80! Національна оперета України – один із найстаріших музичнотеатральних закладів культури – запрошує 19 грудня о 19:00 на святковий вечір «Bravo l’Operette!» з нагоди свого 80-річного ювілею. У грудні 2014 року виповнюється 80 років з моменту відкриття у Києві першого стаціонарного театру музичної комедії, добре знаного і популярного сьогодні у широких вітчизняних і міжнародних колах як Національна оперета України. З великою любов’ю та щирістю Національна оперета пропонує глядачам наповнену оптимізмом, гармонією та приємними несподіванками програму «Bravo l’Operette!» з нагоди 80-річчя від дня заснування театру. До свята заплановано низку заходів, серед яких – відкриття «Історичної вітальні», численні виставки, презентації, вікторини та грандіозний Гранд-концерт. До програми унікального за своєю природою концерту увійдуть найкращі хіти та багато несподіваних сюрпризів.

В основу першого відділення ляже музичне попурі з номерів з найвідоміших у світі оперет («Сільва», «Маріца», «Баядера», «Містер Ікс» та «Фіалка Монмартру» І. Кальмана, «Весела вдова» і «Джудітта» Ф. Легара, «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха, «Летюча миша» і «Циганський барон» Й. Штрауса,) та мюзиклів («Різдвяна ніч» І. Поклада, «Звуки музики» Р. Роджерса, «Кордебалет» М. Хемліша, «Знедолені» К.-М. Шенберга). У другому відділенні – виступи творчих колективів театрів Києва, України, гостей із-за кордону, а також привітання від партнерів Національної оперети. У святковий вечір сторінки минулого, сучасність і проекція майбутнього зійдуться на сцені театру як символ нескінченності, єдності, розвитку та процвітання, що уособлює магічне число «80». Відзначення дня народження Національної оперети України відбудеться в дружній атмосфері однодумців і залишить у пам’яті приємні незабутні ­спогади.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

ювілей Марення про минуле

 Чи знаєте ви, що …

… Національна оперета України знаходиться у приміщенні Троїцького народного дому – будівлі, де розташовувався Перший стаціонарний український театр Миколи Садовського; … у кожній виставі Театру оперети беруть участь понад 100 осіб; … для постановки мюзиклу «Труффальдіно із Бергамо» було відновлено крій камзолу, що використовувався наприкінці XVII – на початку XVIII століття; … Національна оперета встановила біля фасаду будівлі найбільшу в Україні театральну тумбу; … у Румунії під час гастролей Національної оперети України на виставу «Бал у Савойї» було розкуплено не лише всі сидячі, але й понад 60 стоячих місць; … костюмний фонд театру складає понад 12 000 одиниць; … у «Циганському бароні» на Київській сцені серед акторів є… живий кінь; … просто під час вистави «Звана вечеря з італійцями» Ж. Оффенбаха кожного глядача пригощають бокалом шампанського (адже Ви теж запрошені на звану вечерю!);

… для мюзиклу «Цілуй мене, Кет!» Олександр Карпенко виготовив понад 100 пар взуття шекспірівського часу; … у виставі Національної оперети «Карменсюїта» Кармен залишається живою; … артист Національної оперети Євген Прудник є чемпіоном світу з армреслінгу; … за виставу «Сорочинський ярмарок» у 2010 році Національна оперета отримала приз «Київська пектораль» у номінації «Краща музична вистава року»; … для однієї вистави іноді виготовляється до 150 головних уборів, а всі капелюшки, циліндри та котелки робляться вручну; … після київської прем’єри «Труффальдіно із Бергамо» автор музики, відомий композитор Олександр Колкер, який спеціально прилетів на прем’єру із Петербурга, назвав Національну оперету України «театром майбутнього».

3

Ганна Веселовська Історія однієї з київських театральних будівель, спорудженої на початку ХХ століття, – Троїцького народного дому – увібрала чимало театральних біографій. айбільше часу це театральне приміщення було домівкою для двох київських театрів: стаціонарного театру Миколи Садовського і Театру оперети. Два зовсім несхожі театральні колективи: перший – приватна трупа під орудою корифея української сцени Миколи Садовського, другий – створений директивним рішенням у рік офіційного утвердження Києва столицею Української республіки, колектив державного театру Музичної комедії. Обидва театри розділяють роки, естетичні орієнтири, театральні смаки, але дещо їх і поєднує. Вони пов’язані наче родинними зв’язками, адже пропагована Садовським концепція музичнодраматичної вистави, насиченої зоровими ефектами, вистави комічної і бурлескної, яскравої і радісної, сповна втілилася в сучасних постановках Київського театру оперети.

1902 року неподалік від Старокиївської Троїцької церкви з’явилася нова будівля Троїцького народного дому. Це сталося буквально через кілька років після спорудження в Києві нового Міського театру й одного з кращих тогочасних театрів Російської імперії, приватного театру «Соловцов». Звичайно ж, Троїцький народний дім, збудований за проектом архітекторів В. Осьмака та Г. Антоновського, не міг конкурувати зі стильними приміщеннями цих міських театрів. Але крім чималої глядачевої зали, що призначалася для гастролей заїжджих труп і влаштовування вечорів та концертів, тут було передбачено бібліотеку та читальню. Будівництво Троїцького народного дому профінансувала київська Стара громада – українська громадська організація, що мала намір утворити в місті осередок народної просвіти. Формально ж Народний дім перебував під патронатом Товариства грамотності – громадської організації, створеної в Києві на початку ХХ століття лібераль-

Н

ною інтелігенцією. Саме це товариство здавало в оренду театральне приміщення різним акторським об’єднанням та антрепренерам. Майнові проблеми з будівлею Троїцького народного дому, що виникли після ліквідації Товариства грамотності 1908 року, зрештою завершилися тим, що управа міста Києва довела своє право на цю споруду. Починаючи з осені 1911 року, оренда театрального залу Миколою Садовським повністю залежала від рішення міської влади. Розраховуючи на отримання прибутків, влада Києва вирішила змінити умови оренди Троїцького народного дому, висунувши кілька умов, які, на думку української преси, були спрямовані саме проти Садовського. По-перше, вимагалося виставляти і українські, і російські п’єси не менше як пів-

сезону, по-друге, вистави мали починатися не пізніше восьмої години вечора і, по-третє, за місяць до початку сезону потрібно було подавати до міської управи перелік п’єс, що йтимуть протягом сезону. До участі в оголошеному міською владою конкурсі орендарів, який, зрештою, проводився цілком відкрито, долучилося три провідні тогочасні антрепренери: сам Микола Садовський, Трохим Колесниченко, трупа якого вже протягом кількох років виступала в Києві, та Ісак Дуван-Торцов. Незважаючи на непрості стосунки української громади з Садовським і ставлення до нього міської влади, у пресі одразу ж з’явилося чимало статей на підтримку саме українського театру. Відтак, під тиском громадськості і враховуючи особисті заслуги Садовського перед українським театральним мистец­ твом, Міська дума віддала Троїцький народний дім на кілька сезонів в оренду Миколі Карповичу Садовському. Самостійно знявши Троїцький народний дім, влітку 1911 року Микола Садовський розпочав ремонт його театральної зали. «Нові люстри заливають світлом всю залу. Груди дихають вільніше, і помітно, що й вентиляція повітря змінилася на краще», – писав один із відвідувачів відремонтованого театру. У зв’язку з оновленням глядацької зали Садовський оголосив конкурс ескізів нової завіси, яка, за його задумом, мала бути в

українському стилі. Після завершення конкурсу, в якому участь брали відомі українські митці, нова завіса українського театру була замовлена художнику Івану Бурячку. За спогадами Василя Василька, «…На новій завісі був намальований український краєвид. Вдалині – аж до обрію – зоране поле, праворуч – з-під пагорбів сходить сонце. На першому плані ліворуч – кілька молодих берізок, серед них дівчина-українка; стоячи у профіль до глядачів і приклавши козирком руку до очей, вона дивиться, як сходить сонце. Цей художній образ – символ відродження України. Пейзаж облямовував рушник з орнаментом ХVІІІ століття, низ завіси прикрашав старовинний рослинний орнамент». До початку нового сезону керівник театру вирішив також змінити звичні, обшиті галуном швейцарські кацавейки контролерів-білетерів на стильне українське вбрання. Капельдинерам та гардеробникам були замовлені бордового кольору з чорними манжетами жупани, обшиті по краях тоненьким шнурком із золотими чеканними ґудзикамикульками. Жупани, підперезані парчевими зеленими поясами, сині шаровари, чорні чобітки – все це справляло на відвідувачів театру надзвичайно колоритне враження. На фотознімках: Троїцький народний дім; фрагмент вистави «Мазепа»

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

4

національна оперета Перші етапи шляху

 Митці про оперету

Юрій Станішевський

«…оперетка, водевіль – гарна школа для артистів. Старики, наші попередники, недаремно починали з неї кар’єру, на них училися драматичного мистецтва, на них здобували артистичну техніку. Голос, дикція, жест, руки, легкий ритм, бадьорий темп, щира веселість – необхідні в легкому жанрі». Костянтин Станіславський

«Справжній оперетковий шлягер (без нальоту банальщини) написати чи не важче, ніж серйозну мелодію». Йоганнес Брамс

«Я мрію написати оперету, бо це дає можливість пошуку нових шляхів, плавання в інших водах».

Джакомо Пуччіні

«Оперета Йоганна Штрауса “Летюча миша” такий самий класичний твір, як і тетралогія Ріхарда Вагнера “Перстень Нібелунга”». Ганс фон Бюлов

14 грудня 1935 року у приміщенні колишнього театру Миколи Садовського відкрився Київський державний український театр музичної комедії. ого очолив режисерноватор і тонкий знавець музики Сергій Каргальський – вихованець національного театру корифеїв Звичайно, заснувати український театр оперети – не означало перекласти твори на українську мову, а насамперед відродити на його сцені на­ ціональні музично-театральні традиції в режисурі та виконавстві, створити оригінальний репертуар, що визначив би неповторне мистецьке обличчя колективу не лише в постановках нових, а й в інтерпретації класичних творів зі світової опереткової скарбниці. Блискучі актори, прекрасно оформлені спектаклі викликали захоплення публіки і критики. До співпраці було залучено відомих українських

Й

композиторів Михайла Вериківського й Олексія Рябова, котрі почали створювати на­ ціональний репертуар. Але за кілька років Каргальського, як учня Леся Курбаса, було репресовано. Його справу продовжив відомий український режисер Марко Терещенко. Першою великою творчою перемогою українських митців було народження романтичної оперети Олексія Рябова «Весілля в Малинівці» (1938 р.). Спираючись на глибоко народні національні музично-театральні традиції і насамперед спадщину Миколи Лисенка, композитор

широко використав тут принципи розвинутої музичної форми, типової для світової класичної оперети з її численними аріями, ансамблями, хоровими сценами й фіналами. У роботі Київського театру існували дві тенденції: одна – прагнення до художньої образності, життєвої правди й сценічного реалізму, друга утверджувала старі опереткові штампи, заскнілі маскиамплуа, трафаретні виражальні прийоми. Великий внесок у розвиток театру зробив відомий режисер Олександр Завіна, який наполегливо утверджував національні музично-театральні

традиції, гармонійно поєднуючи виражальні засоби класичного українського театру з досягненнями сучасного сценічного мистецтва. Під час Великої Вітчизняної війни група київських артистів опинилася спочатку в Уфі й лише згодом приєдналася до основної частини колективу, який у лютому 1942 року розпочав свій перший «воєнний» сезон в Алма-Аті. Буремне життя вимагало звернення до актуальної воєнної тематики. Тому поруч із популярним оперетковим репертуаром театр готував злободенні концертні програми. Вистави мали великий успіх у глядачів. Переїхавши навесні 1943 року до Чимкента, Київська музкомедія ще активніше продовжувала працювати над новим оперетковим репертуаром, насамперед, над українськими виставами, в яких відроджувалися національні музичнотеатральні традиції. Вже восени 1944-го театр знову розпочав сезон у визволеному від фашистів Києві. На фотознімку сцена з вистави «Весілля в Малинівці» О. Рябова

Відродження: важкі кроки «Треба по правді сказати: гарно пишуть зараз, але ще краще писали раніше. Я бачив ще оперетку “Die lustige Witwe” (“Весела вдова”). Хоча і зараз написано, але теж геніально. Я сміявся як дурень. Яскрава річ». Сергій Рахманінов

«Неправі ті, хто зневажливо ставляться до оперети. Вся справа в тому, якими руками до неї торкатися». Ісаак Дунаєвський

«Коли для оперети – нудно, для опери – неглибоко, для драми – поверхово, значить, це і є музичний спектакль!» Григорій Ярон

«Якщо сюжети опереткових творів не трактувати як банальну мелодраматичну інтрижку, а виконувати як справжній драматичний твір – це буде вражаюче!» Гізелла Ципола

Творче відновлення української оперети у повоєнні роки проходило досить повільно і з великими труднощами. Після недавніх жорстоких випробувань люди потяглися до життєрадісного барвистого мистецтва оперети. Але неовіденських оперет на київській сцені було надто багато порівняно, скажімо, з виставами національної класики і творами на сучасну тематику. «Маріца», «Сільва» і «Принцеса цирку» заполонили афішу. Та й у сучасних виставах переважали тенденції до розважальної дивертисментності, зовнішньої красивості й «полегшеності». Для діяльності київського колективу перших повоєнних років була характерна відсутність усталених естетичних принципів. Дуже різні за стилістичними ознаками вистави, серед яких було чимало невдалих, не могли визначити шляху столичного театру і

його творчих прагнень. Цікаві експерименти Олександра Завіни й художнього керівника театру Бориса Балабана вже не мали особливого значення. Не ретроспективна реконструкція старого, а сміливі пошуки оригінальної форми сучасної опереткової вистави – таке завдання постало перед столичним театром музичної комедії. Саме за його розв’язання узявся новий головний режисер Володимир Вільнер. Але за цими пошуками він часом недооцінював провідної ролі музики в опереті і ставив спектаклі як різновиди драми з музикою. Спрощена розробка важливих тем сучасного життя, підкреслена увага до епізодичних комедійних персонажів – ці риси все виразніше проступали в нових творах і виставах. Поряд із тенденцією до поверхового зображення дійсності в оперетковому мистецтві все виразніше починають висвіт-

люватися риси безконфліктності, відходу від комедійної природи жанру, зведення ролі музики до своєрідної ілюстрації сценічної дії. Однак найкращі повоєнні оперети, зокрема «Вільний вітер» Ісаака Дунаєвського і «Трембіта» Юрія Мілютина, з постановкою яких були пов’язані творчі перемоги театру, довели, що лише звернення до значних тем, їхня глибока розробка сприяють подальшому розвиткові опереткового мистецтва.

Поступове «повернення» колективу до комедійної опереткової вистави проходило в гострій боротьбі й полеміці. Після кількох років блукань «навколо жанру» Ігор Земгано прийшов нарешті до животворних джерел національного музичнотеатрального мистецтва. У серпні 1954 року Київський театр із великим успіхом продемонстрував свої досягнення у Москві.

На фотознімку сцена з вистави «Вільний вітер» І. Дунаєвського

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

 Запанувала класика

5

ювілей Наближаючись до сучасності Остап ПОНОМАРЕНКО

З початку 1980-х років на сцені Київської оперети запанувала класика: відбулися прем’єри «Маріци» і «Баядери» І. Кальмана, «Веселої вдови» і «Царевича» Ф. Легара, «Прекрасної Галатеї» Ф. Зуппе. Було й кілька спроб оновити репертуар за рахунок постановок мюзиклів «Собор Паризької Богоматері» В. Ільченка та «Зойчина квартира» В. Назарова. Як і раніше, оперета продовжувала вабити глядача своїми артистичними талантами, які своєю винятковою майстерністю та надзвичайною харизмою створювали неповторні образи, що приваблювали найвибагливішу публіку. Ціла епоха в історії Київської оперети пов’язана з іменем В. Новинської, яка майже сорок сезонів пропрацювала в рідному театрі, залишаючись і на схилі віку справжньою зіркою оперети. Поруч із нею формувалося та зростало чимало артистичних поколінь: О. Юровська, А. Савченко, В. Васильєв, Г. Лойко, Н. Анникова, М. Блащук, Д. Шевцов, Л. Запорожцева.

 Бажані гості

Київський театр оперети завжди був бажаним гостем у різних містах України та за кордоном. Успішні гастролі киян у Сімферополі, Дніпропетровську, Москві утвердили творчий авторитет колективу. Театр з успіхом представляв своє мистец­ тво і в багатьох країнах світу: Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Канаді, Аргентині, Мексиці, Італії, Мозамбіку, Франції та на Кіпрі. Зокрема, після гастрольних виступів у Загребі місцева преса написала: «Сценічна майстерність вокалістів гідна західноєвропейського оперного театру». Оскільки гастролі для театру – це завжди розчинене вікно у світ сучасних течій та художніх напрямів, у Київському театрі оперети з особливим завзяттям зустрічали будь-які мистецькі діалоги з театрами Європи. На початку 1990-х керівництво театру встановило безпосередні дружні зв’язки із театрами Пряшева, Кракова, Софії та Будапешта. Незабутнім для Київської оперети став 1994 рік, коли театр уперше виїхав у турне до Італії для участі у XXV Міжнародному фестивалі імені Ф. Легара. І з першої ж поїздки підкорив італійського глядача – одержав Гран-прі за виставу «Весела вдова», яка показувалася італійською мовою. У квітні та жовтні наступного року театр здійснив турне по Франції з проектом «Віват, Оффенбах!»: загалом 54 вистави подивилися глядачі у Віші, Ліоні, Турині та інших містах країни.

Навіть у найскрутніші часи Київська оперета завжди залишалася улюбленицею публіки. ака відданість жанру є природною, адже оперета дарує глядачеві надію на краще, допомагає з гумором ставитися до складних життєвих проблем і долати їх. У непрості повоєнні роки, коли через зверхнє та упере­ джене ставлення влади до цього «ідеологічно сумнівного» жанру під час оголошення концертного номера заборонялося навіть вживати слова «оперета» чи «музична комедія», саме щира любов вдячних глядачів допомогла театрові зберегти свій ексклюзивний стиль і, не притаманний сірій радянській буденності, лоск. Етапним моментом у житті Київської музкомедії став прихід у середині 1960-х років до театру нового художнього керівника Бориса Шарварка. Завдяки своєму організаторському хисту він зумів не просто згуртувати навколо себе талановитий колектив, але й домогтися нового статусу театру: з 1966 Київська музкомедія стала Київським державним театром оперети.

Т

Період 1970–1990-х років позначений новими яскравими подіями у творчому житті театру. З ними пов’язані імена видатних митців – режисерів, диригентів, драматургів та композиторів другої половини XX сторіччя: В. Бегми, О. Барсегяна, Б. Рябикіна, С. Сміяна, В. Шулакова, Д. Шевцова, Ю. Котеленця, Є. Дущенка, Ю. Рибчинського, В. Бикова, В. Данилевича, О. Білаша, В. Ільїна, І. Поклада, В. Лукашова, К. Мяскова та багатьох інших. Інтенсивними пошуками й експериментами у сфері сучас-

ного репертуару відзначилося художнє керівництво Володимира Бегми, який очолював театр у 1976–1981 роках. Саме тоді відбулося перше сценічне втілення мюзиклу М. Дунаєвського «Три мушкетери», чия популярна екранна версія з’явилася двома роками пізніше – у 1979-му. Але й після появи кіносуперників запальні київські «Три мушкетери» залишалися творчою візиткою столичної оперети. Така багатожанрова репертуарна палітра вимагала мобільної трупи, яка на період із 1979–1980 років майже на тре-

тину складалася з молоді. Це був час розквіту для таких акторів, як Валентина Чемена, Тамара Тимошко, Георгій Горюшко, Людмила Маковецька та інших. Але, на жаль, з відходом із театру Володимира Бегми Київська оперета на певний час втратила один зі своїх голов­ них козирів – високопрофесійну музичну режисуру, яка вміло поєднувала художні засоби складного синтетичного театрального мистецтва. На фотознімку сцена з вистави «Циганський барон» Й. Штрауса

Час випробувань Чи не найскладнішими для Київської оперети були 1990-ті роки. Час значних суспільних і політичних змін, розпад Радянського Союзу, економічний колапс, депресивний стан культури і, як наслідок, масовий виїзд за кордон артистів, музикантів, перекваліфікація акторів на більш «хлібні» професії. Утім, віддані опереті артисти і режисери, балетмейстери і диригенти залишилися в театрі в той складний для України час. Це знаний режисер та лібретист ­С. Сміян, який має величезний досвід постановок класичних музичних вистав на сценах України; диригент В. Шейко (заслужений діяч мистецтв України) та, безперечно, легендарна творча особистість, головний балет-

мейстер театру, який створив хореографічне оформлення понад сорока вистав, ­О. Сегаль.

У ті складні роки в Київській опереті продовжували працювати тепер уже визнані майстри сцени – Г. Горюшко,

Т. Тимошко-Горюшко, Л. Маковецька, С. Павлінов, В. Чемена, В. Альошина-Костюкова, О. Трофимчук. На початку 90-х до театру прийшли молоді артисти О. Деняков та О. Ширяєва, а в 1995 році колектив Київської оперети поповнився яскравими творчими особистостями Миколи Бутковського та Валентини ДонченкоБутковської, які переїхали з Харкова. У червні 1998 року режисер Петро Ільченко разом із диригентом-постановником Володимиром Шейком, худож­ ни­ком Андрієм Алексан­ дровичем-Дочевським та балетмейстером Аллою Рубіною вперше в Україні (україномовне лібрето Б. Гнидя) здійснили постановку всесвітньо відомої бродвейської блюз-опери «Поргі і Бесс» Дж. Гершвіна.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

національна оперета Віват, Оперето!

 Моя чарівна леді

Іван НЕСТЕРЕНКО

2005 року постановку знаменитого мюзиклу «Моя чарівна леді» Ф. Лоу презентував на сцені оперети художній керівник Богдан Струтинський. «У прем’єрі вистави “Моя чарівна леді” для мене вималювалося три важливі складові – мова, мрія дорослої Попелюшки і кохання, – говорив напередодні прем’єри режисер. – Я змінив також традиційні експозиції. Намагався створити стилізовані костюми, щоб підкреслити неповторність епохи. Переосмислив поновому й сцену балу… Олександр Корш зробив вдале аранжування: ввів осучаснені мелодії з джазовими вкрапленнями». Богдан Струтинський у мюзиклі «Моя чарівна леді» загострив актуальне для України мовне питання, тому Еліза позбавляється не лондонського сленгу, а місцевого суржику, та опановує літературну українську мову. Постановник наситив спектакль музичною розкутістю, ігровою манірністю та джазово-степівськими масовими танцями вуличних розбишак. Та спонукати до руху оновлення й примусити поновому творити звиклий до опереткових штампів колектив Богдану Струтинському навряд чи вдалося б без потужної підтримки молодих мистецьких сил. У виконанні дебютантки київської сцени Асі Середи легендарна лондонська квіткарка Еліза Дуліттл вийшла жвавою, рухливою, кокетливою дівчиною – справжньою героїнею мюзиклу.

 Містер Ікс

6

У 2003 році Театр оперети очолив молодий і амбітний художній керівник, заслужений діяч мистецтв України, режисер, педагог та продюсер Богдан Струтинський. ід його керівництвом Київська оперета суттєво змінилася. Було оновлено творчий склад та доповнено репертуар успішними класичними й сучасними постановками. А вже у 2004 році Театру оперети надали почесний статус – Академічного.

2003 року відбулося поновлення показів однієї з перлин світової опереткової спадщини – «Летючої миші» Й. Штрауса (режисер – н. а. України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Тамара ТимошкоГорюшко). Тоді ж на сцені театру в режисурі Сергія Сміяна з’явився новий український мюзикл Ігоря Поклада «Таке єврейське щастя». Лютий 2009 року запа­ м’ятався глядачам постановкою танцювально-пластичного шоу «Танго життя» – проекту, який створили режисер Богдан Струтинський та хореограф Максим Булгаков. А перед закриттям 74-го театрального сезону відбулася гучна прем’єра вистави «Сорочинський яр-

П

марок» у постановці Богдана Струтинського, присвячена 200-річному ювілею від дня народження Миколи Гоголя та 110-річчю композитора Олександра Рябова.

70-річний ювілей Київська оперета відсвяткувала відкриттям «Театру у фойє». Першою виставою на цій сцені була одноактна оперета Ж. Оффенбаха «Звана вечеря з італійцями», прем’єра якої відбулася у жовтні 2004 року. Наступною прем’єрою стала вистава-концерт «Кавова кантата» Й.-С. Баха. Згодом афішу «Театру у фойє» Київської оперети прикрасила опера-буффа

«Ключ на бруківці, або Пригоди весільної ночі» Ж. Оффенбаха у постановці Б. Струтинського. Комічна опера потішила всіх прихильників салонного театру та поціновувачів оперного мистецтва. У нинішній афіші Київської оперети є і класика – «Баядера», «Сільва», «Маріца», «Фіалка Монмартру», «Містер Ікс» Імре Кальмана, «Циганський барон», «Летюча миша» Йогана Штрауса, «Весела вдова» та «Граф Люксембург» Ференца Легара, класичний мюзикл Фредеріка Лоу «Моя чарівна леді», і кілька сучасних українських мюзиклів, і національ-

на оперета Миколи Лисенка «Майська ніч», і радянська музична комедія Олексія Рябова «Сорочинський ярмарок», і камерна опера Й. Баха «Кавова кантата». Нині на сцені Театру оперети представлені вистави широкої жанрової палітри. Театр позиціонує себе як «широкопрофільний», адже у яскравому поєднанні в ньому співіснують класична оперета, опера-буффа, зингшпіль, опера, мюзикл і музично-плас­ тичне шоу та різноманітні концертні програми. Київська оперета презентує українське театральне мистец­ тво глядачам із різних країн, бере участь у міжнародних проектах і самостійно організовує міжнародні мистецькі заходи. Так у травні 2008 року в Київській опереті відбувся спільний із Каунаським державним музичним театром (Литва) концерт «Віват, оперета!», під час якого глядачі насолоджувалися аріями з відомих оперет у двомовному виконанні артистів Київської оперети та Каунаського музичного театру. У грудні 2008 р. Театр оперети взяв участь у музичному фестивалі в Румунії (м. Бухарест), де була з успіхом презентована вистава «Містер Ікс» Імре Кальмана. На фотознімку сцена з вистави «Звана вечеря з італійцями»

Чарівна атмосфера гарантується 2007 року вперше на території пострадянського простору Київська оперета представила прем’єру вистави «Містер Ікс» («Принцеса цирку») Імре Кальмана українською мовою. Режисер-постановник Богдан Струтинський посправжньому вразив глядача, демонструючи неабиякий режисерський шик, приголомшуючи видовищем та захоплюючи емоційно. У його спектаклі магія цирку набрала майже містичного, інфернального характеру. На відміну від звичного зображення бідного циркового братства із показом кількох простеньких фокусів та антре, Струтинський представив цирк як територію магічного, де все надто ризиковано, одне обертається на інше і, зрештою, є великою ілюзією. Його людина в масці – містер Ікс, роль якого успішно виконав Сергій Авдєєв, – злітає на сцену, наче з небес, а потім ще кілька разів шокує глядача одночасним виконанням опереткових арій і справжніх циркових трюків. Відтак цирк у цьому спектаклі – це дуже непростий, замаскований і зашифрований, але принадний спосіб життя, місце, де можна заховатися, але й втратити власне обличчя.

Із 2003 року на сцені Київської оперети почали з’являтися нові музичні вистави для дітей: «Карнавал казок в Україні», «Дюймовочка», «Білосніжка та семеро гномів»… Про «Білосніжку», що стала улюбленою музичною казкою маленьких киян, газета «Вечірній Київ», зокрема, писала: «Відомий сюжет в інтерпретації художнього керівника театру Богдана Струтинського набув нових відтінків завдяки сучасним музичним ритмам та розкішним костюмам і декораціям. Святкові настрої, що панували в залі й на сцені, зробили стосунки між мачухою і Білосніжкою значно комфортнішими,

під кінець вистави під голосні овації маленьких глядачів вони навіть поцілувалися». Наступні постановки музичних казок для дітей – «Чипол-

ліно» (2007 р.) В. Домшинського та «Лампа Аладдіна» (2008 р.) С. Бедусенка – здійснила провідна актриса театру Тамара Тимошко-Горюшко.

В одному із своїх інтерв’ю газеті «Хрещатик» вона зазначила, що «У процесі роботи над казкою ми з художнім керівником та директором театру оперети Богданом Струтинським дійшли висновку, що нинішні діти такі дорослі, все розуміють, цікавляться далеко не дитячими проблемами… Отже, справа за новим, сучасним прочитанням». Тому до участі в музичних виставах для дітей залучаються найкращі актори театру, чия енергія та щирість створює особливо чарівну атмосферу, таку необхідну дітям. На фотознімку сцена з вистави «Лампа Алдадіна»

К*Ж

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

всеукраїнський тижневик

7

ювілей Богдан Струтинський: «Мова музики не потребує перекладу» Світлана СОКОЛОВА Художній керівник і директор Київського національного академічного театру оперети належить до плеяди молодих талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України. отрібно завжди робити сміливі речі, які б ламали стереотипи», – переконаний Богдан Струтинський, який позиціонує Національну оперету як театр широкого профілю, адже в ньому з успіхом йде класична оперета, запальні мюзикли, широко представлені концертні програми та завжди є місце для сміливих творчих експериментів. Які і яким чином? Про це наша розмова із Богданом Струтинським.

– Богдане Дмитровичу, Національній опереті – 80. Театр знаходиться у будівлі Народного дому – свого роду «будинку культури» XX століття. Наскільки він зараз відповідає тогочасному призначенню?

– Так, колись це був Троїцький народний дім. Але й театр як соціальний інститут – також народний дім, бо теж займається просвітниц­ твом: через виставу впливає на думки глядачів. Моменту постановки вистави передує довготривала і складна робота драматурга, композитора, акторів, режисера, балетмейстера, всієї постановочної групи. Драматург опрацьовує літературу. Він виокремлює ідею, закладену у твір, формує квінтесенцію думок. А режисерська робота – це інтерпретація цих думок і певна актуалізація їх у суспільстві. Тому я переконаний, що театр, а

«П

особ­ливо такий демократичний його жанр, як оперета, однозначно не втратив своєї місії – ні просвітницької, ні місії такого соціального інституту, як «народний дім».

– Наскільки потрібний «легкий» жанр оперети в нелегкий для України пе­ ріод?

– Півсвіту плаче, півсвіту скаче. Погодьт е с я , якщо до хворої людини прийде хірург і почне їй співчувати, а не лікувати її, то вона ніколи не одужає.

Наше суспільство вже давно не здорове, і це призвело до ідеологічних воєн. Сьогодні йде війна, насамперед – гуманітарна. Ми пожинаємо плоди відсутності правильної впродовж багатьох років гуманітарної політики в державі. Так, час нелегкий для всіх. Але має існувати якийсь провідник, орієнтир духовності, так само, як є Біблія – незамінний твір, в якому кожен знаходить відповіді. Має бути частина людства чи нації, яка виведе людей із цієї тотальної депресії, принесе їм світло. У роки Великої Вітчизняної війни народ співав частівки. Зрозуміло, що їхня тематика висміювала тогочасний режим. Люди займалися мистецтвом і в евакуації грали вистави, переважно класику. Ставили постановки і в Києві, наш театр був евакуйований до Казахстану і продовжував працювати. Ми маємо думати і про завтрашній день. Це нормально для духовно вихованої людини, особистості, яка не впадає у велику депресію, а шукає відповіді. Їх можна знайти завдяки мистецтву.

– Виклики часу впливають на вибір репертуару?

– Частково. Першоосновою музичного театру є, звичайно, музика. Так, режисер може трактувати класичний твір, наприклад «Весілля Фігаро» Моцарта, по-своєму. Але ж у кожному творі є сюжет і фабула, низка порушених автором проблем і закладених ідей. І не можна на догоду часу їх змінювати. Незалежно від того, яка це вистава чи концерт, уся діяльність Національної оперети України, всі наші здобутки й успіхи – заради процвітання українського суспільства, задля підтримки, ствердження та популяризації всього українського.

– Чи змінився театр після минулого ювілею, 75-річчя?

– Кожний ювілей чи віха знаменується якимись цікавими подіями. За цей період Національна оперета України зробила просто фантастично великий ривок уперед. 

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

 Богдан Струтинський

Український театральний режисер, директор і художній керівник Київського національного академічного театру оперети. Голова гільдії режисерів Національної спілки театральних діячів України, педагог, продюсер. Заслужений діяч мистецтв України. Нагороджений орденами імені святого Володимира ІІ та ІІІ ступенів, та «За заслуги» ІІІ ступеня, «Знаком пошани» та Почесною грамотою Верховної Ради України. Народився 19 липня 1970 року в селі Старий Лисець Тисменицького району на Івано-Франківщині. У 1987 році вступив до Калуського училища культури, 1990-го – до Рівненського інституту культури, а через рік перевівся в театральний інститут. У 1994-му – старший викладач на кафедрі режисури й майстерності актора. У1995 році стажувався в Польщі, за рік – у Москві.

2002 року на головній площі країни поставив свято «День Незалежності». Наступного року Богдан Струтинський став художнім керівником, а 2004-го – директором Київського національного академічного театру оперети, де в жовтні того ж року з його ініціативи було відкрито «Театр у фойє». У 2007-му вперше на території пострадянського простору герої знаменитої оперети «Містер Ікс» у постановці режисера заговорили та заспівали українською мовою. У грудні 2009 року Київський академічний театр оперети отримав статус національного. Величезна заслуга в цьому і його художнього керівника. Згодом у театрі з’являється «Музична вітальня», де відбуваються камерні вокальні та інструментальні вечори. За ініціативи Богдана Струтинського 8–9 червня 2013 року вперше в Україні відбулася подія світового значення – Міжнародний музичний фестиваль «О-FEST» /Оперета – Мюзикл – Опера/. У рамках його програми відкрито Мистецькоконцертний центр імені Івана Козловського – ще одну творчу лабораторію театру оперети. Сьогодні незмінну популярність серед глядачів мають останні постановки Богдана Струтинського – «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «За двома зайцями» В. Ільїна, В. Лукашова, «Труффальдіно із Бергамо» О. Колкера. Під девізом «Київська оперета – крок до свята» Богдан Струтинський повернув глядача у театр оперети, повністю змінивши підхід до функціонування театру, який, попри перевагу класичного репертуару, перестав бути консервативним та на сьогодні є одним з найпопулярніших та найуспішніших закладів культури в Україні.

8

національна оперета Ми здобули статус національного, багато гастролювали, почали реконструкцію. Уже вдалося відремонтувати фасад і дах, зміцнити фундаменти… Також поставили дуже багато вистав. Одна з них, «Сорочинський ярмарок», 2010 року здобула престижну театральну премію «Київська пектораль» у номінації «Краща музична вистава». Напрямок оперети не змінився, проте ми більше уваги звернули на мюзикл. Але це не означає, що театр відійшов від оперети класичної чи про неї забуває. Ми просто почали відкривати нову музику, яку ніколи в Україні не грали. Нам це цікаво, тому що, досліджуючи музику, насамперед, досліджуємо себе. Одним із напрямків роботи театру, навіть одним із його брендів, є камерна сцена. «Театр у фойє», чи салонний театр, теж дозволяє грати маловідому в Україні музику. У світі є дуже багато комічних опер і таких жанрів, як зингшпіль (форма музичної вистави, в якій поєднуються спів і діалоги; поширена в Німеччині. – Авт.) чи кантата, малих камерних форм. У нашому театрі вони представлені цікавими творами видатних композиторів, зокрема Баха й Оффенбаха. Нам, і передусім мені як режисеру, потрібно було пройти цей етап задля того, щоб показати акторам гру крупним планом, де все має бути досконало, де ведеться відверта розмова з глядачем. Робота ця ювелірна – починаючи від костюмів і де-

корацій і закінчуючи хорошою акторською грою, – тому що видно все! Глядач сидить дуже близько і бачить навіть кожен шов одягу.

– Театр чудово співпрацює з молоддю. Маєте свою школу?

– На жаль, ні. У 2005 році я відкрив студію, але вона проіснувала тільки півроку. Ми не мали приміщень, відповідних для навчання умов. При Національній музичній академії України імені Петра Чайковського є курс музичної комедії, відкриття якого зініціював я. А до театру ми на конкурсній основі беремо людей із будь-якої консерваторії України чи близького зару-

біжжя, із різних театральних університетів. До нас приїжджають молоді артисти, в тому числі із Донецька теж. Та все ж студент, який випу­ скається із консерваторії, може володіти гарним голосом, але бути не дуже добре підготовленим актором. Тому він все одно має пройти два-три роки стажування, щоб зрозуміти суть професії. Потім просто на репетиціях опановує знання і навич­ки. Потрапляє ніби в студію. В опереті дуже важливо не тільки мати прекрасний голос, але й бути рухливим і пластичним, бути хорошим актором, тому що половина вистави пов’язана з драматичним текстом. Навіть прекрасний спів

не компенсує поганої акторської гри. Усе має виглядати гармонійно й балансуватися. У театрі більшість акторів – молодь. За нею – майбутнє, і це не голослівно сказано. Молодь є інколи дуже креативною, у неї є бажання реалізуватися та немає настрою на кшталт «тільки відсидіти». Вона себе шукає.

– Яка програма пропонується до ювілею? Чи будуть вистави для дітей?

– Для дітей уже випущена спеціальна афіша, пов’язана із передноворічними та новорічними заходами. А прем’єра дитячого мюзиклу «Кицькин дім» з успіхом відбулася 7 грудня. З великою любов’ю і щирістю колектив театру готує святковий вечір «Bravo l’Operette!» з нагоди 80-річного ювілею. На відзначення ювілею запрошено друзів Оперети – найвідоміших артистів і музикантів з різних театрів України та Європи. Наш ювілейний вечір складатиметься з двох частин: перша – урочиста – Грандконцерт, а в другій виступатимуть з вітаннями наші друзі та партнери.

– Якими виставами Ви пишаєтеся? Що порадите подивитися насамперед?

– Останні наші роботи здебільшого авангардні, тому радив би людям уважно переглянути афішу. Для глядача є товар на будь-який смак. Оперета побудована так, що ставить і класику, і класичний мюзикл, і бродвейський мюзикл, балетні постановки, активно працює і в дитячому напрямку. Причому в остан-

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

9

ювілей

ньому є вистави для маленьких діточок і для більш старшого покоління – шкільного і підлітків. Дуже популярні вистави «За двома зайцями» і «Сорочинський ярмарок». А зі «старших» вистав – «Єврейське щастя». На ньому завжди аншлаг, як і на «Летючій миші». З останніх робіт має успіх «Кармен-сюїта», «Труффальдіно із Бергамо».

– Як Ви гадаєте, аншлаги пояснюються традиційністю, відомими іменами на афішах?

– Для цього є багато складових. Якщо театр знаний, то викликає зацікавлення, і людина обирає, що їй подивитися. Я переконаний: якщо глядач сто разів проїжджав повз театр і ніколи не заходив до нього, то він і не прийде. Дехто ще й мислить про оперету старими стереотипами. Та якщо людина вже завітала до нас, то приходитиме й надалі, тому що побачить театр ігровий, живий, з високоякісним продуктом.

– Столичний глядач і гість Києва має змогу відвідати театр. А як у такий важкий час із гастролями?

– Нині в нас немає гастролей Україною. Хоча раніше часто їздили. Влітку побували у Литві, але то невеличкі виїзди. Великих гастролей, коли подорожуємо з кількома виставами і щонайменше ста сорока людьми, в нас не було вже більше року… Держава ніколи з гастролями не допомагала. Ми мали запрошення на фестиваль у Румунії, але не поїхали. Чому? Бо не мали зайвих

коштів і не було змоги оплатити туди дорогу – якщо поїдемо, то в нас не буде грошей на інші стратегічно важливі для театру справи та нові вистави.

– Як сприйняли нашу Оперету в Литві?

– На наше мистецтво за кордоном глядачі завжде добре реагують. Ми були там на гала-концерті на їхньому міжнародному фестивалі. А також у червні в Києві самі провели вже другий міжнародний фестиваль «О-FEST» (ОперетаОпера-Мюзикл-Фест), в якому брали участь представники дванадцяти країн світу.

– Важко, мабуть, в умовах, що склалися, будувати оптимістичні плани?

– Чому важко? Планувати треба. І ми це робимо, і не тільки плануємо! Щомісяця прем’єра, подія. Я не прихильник того, щоб скласти руки і промовити: «Боже, як погано!» Тоді треба «закрити» всю державу й сказати: ідемо всі в сплячку. І що буде? Все в країні зупиниться. Отож, цього не можна робити. Питань же невирішених мільйон! Ми хотіли б завершити реконструкцію Національної оперети України. Скрутне становище зі зберіганням декорацій, із технічним устаткуванням, із робочими приміщеннями працівників. Не маємо місця для Музею театру, хоча для нього вже зібрана велика частина експонатів. Вважаю, що сьогодні держава й Міністерство культури, зокрема, мають виробити позитивну регуляторну політику для театрів, яка дозволила б їм відкрити друге дихання. Ми дуже давно говоримо про

Закон «Про меценатство», і навіть вже три роки тому в першому читанні Верховною Радою було прийнято Закон «Про національний культурний продукт», але, на превеликий жаль, «віз і нині там»... Я думаю, що інтеграція України мала б проводитися насамперед через мистецтво, особливо через театральне. У Румунії, наприклад, існує програма з технічного навчання працівників виробництву декорацій, бутафорії, технічного забезпечення «СценАрт». Вони увійшли до Міжнародного інституту театру і разом із Метрополітен-опера після навчання організовують дво-

тижневий фестиваль. На фестивальний рух виділяється майже 5 млн євро на рік. Таким чином за кордоном інтегруються в Європу через театр, а також через інший напрямок – архітектуру. Тож, навіть не знаючи мови, людина може доторкнутися до культурних надбань інших народів, адже музика не потребує перекладу. Вона є мовою душі. Ми, українські митці, розуміємо: сьогодні, як ніколи, потрібно плідно працювати, нести своєю творчістю світло і добро, дарувати позитив, давати надію у прийдешній день, тим самим формуючи здорове суспільство зі свідомими, патріотично налаштованими громадянами. Всім нам варто визнати величезне значення і силу культури, зокрема театру, у процесі єднання і згуртованості нації. Високодуховна, розумна особистість, вихована на принципах доброти і милосердя завжди буде тяжіти до прекрасного. Ідеали високого класичного мистецтва, духовність та моральність є запорукою миру, благополуччя і розквіту будь-якої розвиненої країни. На фотознімках: художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський; під час урочистостей у Національній опереті України; Богдан Струтинський відкриває МКЦ ім. Івана Козловського; робочий момент репетиції; мистецький проект «Оперета очима дітей»

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

10

національна оперета Хору є чим пишатися!

 Театр – бренд

Антон ІВАНЕНКО

Працюю в Опереті з початку 2000-х років, коли в залах було до 50 глядачів. Зараз аншлаги. Виступати при них – зовсім інше відчуття. Сьогодні граю провідні ролі в оперетах «Летюча миша», «Містер Ікс», у мюзиклах «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо»… У театру є «харизма», він – немов бренд. Позитивні зміни пов’язую з приходом Богдана Струтинського: прогресивна режисура, креативна подача матеріалу, оригінальне сценічне оформлення, нова апаратура в цехах. Картинка, яку бачить глядач, – насичена і красива. У нас дуже успішні тематичні концерти: присвячений музиці Кальмана, симфонічній та мюзиклу. Знайшли глядача і спектаклі у фойє (я граю в одному з них – «Ключ на бруківці»). Бажаю колективу натхнення! Сергій Авдєєв, заслужений артист України

 Зала заповнена

У травні виповниться 55 років, звідколи я працюю в театрі. Ще 20 років тому він не був на такому підйомі. Більше зверталися до репертуару, вистави в якому називали «одноденками». Тоді в постановках не брали участі хор і балет, було задіяно не більше 10 акторів. Тепер таких спектаклів нема. Без хору і майже без балету (бо тема не потребує ажіотажу) – «Таке єврейське щастя». Взагалі ж вистави помпезні, феєричні, з вогнями, фарбами, балетом і хором. Хористи грають невеликі ролі у виставах, солісти-вокалісти танцюють на рівні з балетом. Навіть із оркестрової ями люди виходять на сцену і виступають як актори. Я граю різні ролі. У баби Мані («Таке єврейське щастя») багато негараздів у житті. Роль складна, весь час балансую на грані трагедії та комедії. А Кароліна в опереті «Містер Ікс» – вже інша палітра, голуба кров, бо вона має ресторан і сина, закоханого в цирк.

Головний хормейстер Національної оперети, диригент Ігор Ярошенко – про шлях Оперети до європейського театру.

– Чи змінився театр за останні роки?

– Кардинальні зміни почалися десь із 2003 року, коли прийшов до театру художній керівник Богдан Струтинський, який взяв курс на професійний європейський стандарт. Змінилося ставлення до роботи, постановки вистав, змінився репетиційний процес. Оперета стала музичним театром, де панує різножанровість. Тепер ми граємо і мюзикли, і концерти, де звучать оперні арії і симфонічні твори, з успіхом ставимо дитячі спектаклі.

– Тобто, нині вистава в Опереті не така ж, як в уявленнях наших бабусьдідусів?

– Наша Оперета вже давно не вкладається в стереотипи радянських часів – музкомедії, легковажного жанру. Такою вона залишається тільки для людей, які ще не відвідали постановки нашого театру. Зараз Оперета – професійна, змістовна, багата на молодих талановитих людей! Щоб виконати твір чи номер на рівні європейських стандартів, колектив має серйозно ставитися до роботи. Доскона-

лими мають бути всі лінії: оркестру, хору, балету, солістів. Домагаємося злагодженого ансамблю, щоб глядач насолоджувався виставою.

– З огляду на це відбувається жорсткий відбір?

– У театрі немає місця лінивим. Маємо розуміти, які в Європі професійні вимоги. Питання дисципліни там не стоїть. Людина спізнюється раз чи два – більше не працює. Найголовніше – конкуренція: виступати буде сильніший і переконливіший.

– Як високої планки досягає хор?

– До нас прийшли освічені люди – професіонали, красиві і внутрішньо, і зовнішньо. Вони розуміють: щоб «тримати якість», потрібно важко працювати. Артисти хору віддаються справі сповна. Хор виконує поряд із професійним вокалом і складні хо-

реографічні елементи. Хорео­ графією займається з хором головний балетмейстер Вадим Прокопенко.

– Чи є Вам що сказати читачеві – нинішньому або потенційному шанувальнику Національної оперети?

– Усім нам бажаю, насамперед, миру. І, звичайно, приходьте до нас у театр. Наш слоган: «Оперета – крок до свята!» Відчуйте і ви це свято! Кожна постановка, кожен концерт, кожна прем’єра напов­ нені світлом і енергією. Вони є антидепресивними пігулками, бо спрямовані на те, щоб наш глядач був задоволений, усміхнений, щасливий.

На крок попереду У своїй сценічній кар’єрі мала й серйозні драматичні ролі – Памелу в «Американській комедії», Зойку в «Зойчиній квартирі» Булгакова, Віру Холодну у п’єсі «На світанку»… Переграла всі українські вистави: «Сорочинський ярмарок», «Травнева ніч», «Ніч перед Різдвом», «Весілля в Малинівці», «101 дружина султана», «Легенда про Київ». Незважаючи на складне становище в Україні, зал нашого театру увесь час заповнений. Люди прагнуть відволіктися від тривожних думок. Нас недарма називають «кроком до свята». Отож приходьте за позитивними емоціями! Тамара ТИМОШКО-ГОРЮШКО, народна артистка України

Для мене Театр оперети – ціле життя, бо в цьому жанрі я пропрацював вже 36 років. У драмі піднімаються лише серйозні теми, в опері – трагедія, герої помирають, а в опереті в кінці вистави виходять заміж. У ній поєднується смішне і сумне. Київська оперета на крок попереду від інших, бо її стимулює вимогливе керівництво. Від 75-річчя закладу розширився репертуар – кількісно й жанрово. У ньому нині дві балетні вистави, сім дитячих, багато мюзиклів, наприклад, «Моя чарівна леді», «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо», класика («Летюча

миша», «Весела вдова», «Сільва»), зокрема й українська («Сорочинський ярмарок», «За двома зайцями»).

Працюємо над мюзиклом «У джазі тільки дівчата», який покажемо вже у березні наступного року. Багато сві-

тових хітів на високому рівні – музичному, виконавчому, технічного і художнього оформлення. Маю улюблені ролі – Рєзанов у «Юноні і Авось», Іуда в рок-опері «Ісус Христос – суперзірка», Бред в «Американській комедії» (справжня драматична роль), і особливо – професор Хіггінс у «Моїй чарівній леді». Постановка актуальна – про молодь і те, що руйнує стіни, створені належністю людей до різних прошарків суспільства. Зичу театру розуміти: шлях до досконалості складний. Микола БУТКОВСЬКИЙ, народний артист України

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

11

ювілей

 Підхід – сучасний

Життя в ритмі танцю Лідія Орленко

Працюю в театрі з 1978 року і бачу прогрес у всьому. Вважається, що бродвейський мюзикл неймовірний. Бачила. Уже з порога наш театр, напевно, на десять голів вищий. Нові спектаклі не схожі на всі попередні постановки. Можливість такого результату залежить від постановчої групи, від бачення режисера. У нас постановча група до всього підходить по-сучасному. Репертуар такий, що й молоді закохані можуть прийти на виставу, і група пенсіонерів, і сімейні пари з дітьми. Колосальний вибір: оперети «Циганський барон», «Сільва», «Летюча миша», «За двома зайцями»; приголомшливі мюзикли «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо»; неймовірні балетні вистави «Кармен» і «Танго життя». Мені пощастило мати цікаві ролі. У «Циганському бароні» раніше співала Арсену, зараз граю Мірабеллу. Колись працювала і в «Трьох мушкетерах». Їх поставили, коли ще не вийшов фільм на музику Дунаєвського. І вся знімальна група була у нас на виставі! Зараз я граю у виставах «Моя чарівна леді» (Місіс Хілл), «Весела вдова» (Валентина), «Таке єврейське щастя» (Тереза) та інших. Ірина Лапіна, заслужена артистка України

 Робота – це щастя!

Я прийшла в театр у 2001 році. Відразу відчула: оперета – це мій жанр, іскристий, життєрадісний. Я закінчила Донецьку консерваторію як оперна співачка, тож мені довелося багато чому вчитися: хореографії, пластиці, законам жанру оперети, акторській майстерності. Виконую багато цікавих ролей. Дуже люблю і Адель («Летюча миша»), і Катаріну («Цілуй мене, Кет!»), і Беатріче («Труффальдіно із Бергамо»), і Коріну («Мадемуазель Нітуш»)... Одне з наших гасел – «З любов’ю до глядачів!» Тож усе для вас, глядачі. І це насправді так. Щастя, коли в тебе робота, як хобі. У мене було дуже важке літо, і вона стала для мене справжньою віддушиною. Я з Луганська, де зараз мої батьки і сестра з сім’єю. Мої рідні пережили бомбардування. До речі, наш театр здійснює благодійні заходи на допомогу армії. Вдалими знахідками вважаю Малу сцену, фестиваль «O-Fest» і тематичні концерти (із задоволенням взяла участь у феєричному «Вечорі мюзиклу»). А оперні концерти дають можливість реалізуватися багатьом нашим артистам з оперною освітою. Ірина Беспалова-Примак, заслужена артистка України

Головний балетмейстер Вадим Прокопенко втілює в театрі найпрогресивніше з хореографії.

– Наскільки балет важливий для оперети?

– Це одна зі складових театру та його родзинка. За 5 років балет дуже виріс, бо в Національній опереті з’явилося багато нових постановок, в яких він бере участь. Цього року відбулася прем’єра балетної вистави «Кармен-сюїта» за Жоржем Бізе. Глядачі побачили оригінальну хореографію зі складними підтримками, прийомами еквілібристики та елементами техніки вистукування ритму носком, п’ятою та стопою – сапатеадо. Вона використовується в іспанському танці фламенко. З артистами балету поставлене й пластичне шоу «Танго життя». Актори почали по-іншому рухатися, бо приходять у балетну залу працювати над собою. Тому вимагаю і від солістіввокалістів, і від артистів хору не боятися хореографічних па.

– Чи важко працювати балетмейстером?

– Це не важко, а цікаво, бо роботи багатожанрові. Балет виходить на пуантах, танцює степ, працює у стилі фольк.

Завжди намагаємося шукати нові рухи, віяння.

– Чого вимагаєте від підо­ пічних?

– Артист балету в театрі мусить бути насамперед професійною людиною і з класичною, і з галузевою освітою, бо досягаємо різножанрового синтезу в хореографії. Танець у світі прогресує, особливо в модерновому стилі, а я намагаюся передове втілювати у театрі. Не боюся експериментів, і мені подобається, що й артисти їх не бояться. Така-от творча майстерня.

– Якими виставами Ви пишаєтеся?

– Тими, які зробив із художнім керівником театру Богданом Струтинським. Наприклад, прекрасним експериментальним мюзиклом «Welcome to Ukraine, або Подорож у кохання». Ми показуємо українську культуру в сучасному розрізі, глядачі згадують традиції і залишаються сповненими гордості за нашу країну. Пишаюся спектаклем «За двома зайцями», який має шалений успіх, а також спектаклями «Циганський барон», «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо» – останньою нашою роботою, прем’єра якої була в черв-

ні. Вона надзвичайно світла. І коли чуєш овації, коли після вистави зал стоїть 10 хвилин, це багато про що говорить.

– У грудні – 5 років Вашої роботи в театрі. Поділіться враженнями від його розвитку.

– Спостерігаю прогрес, без якого не було б у нас повних залів, бо ж суддя наших зусиль – глядач і його оплески. Буваємо на гастролях, їздимо у творчі поїздки. Нас запрошують на прем’єри закордонні колеги. І мушу сказати, що наш театр – на хорошому європейському рівні.

Усі ролі – улюблені В останні роки театр став сучасним – актори, спектаклі, приміщення (це ж палац!), дух. Працюю тут два десятиліття, а до цього багато років працював у інших театрах. Побував в усіх європейських країнах, де є оперети, і скрізь вони програють нашому театрові. Раніше його називали «оперетою», нині так однозначно не можна говорити, бо в нашому репертуарі представлена широка палітра музичних творів, є й Шевченківська вистава, де тільки вірші звучать – «І на оновленій землі…» Це мій авторський проект, який з успіхом іде в творчій майстерні Національної оперети – МКЦ ім. Івана Козловського.

Усі зіграні ролі – улюблені. До вподоби «Моя чарівна леді» та «Цілуй мене, Кет!» – ролі Дулітла та генерала Харрісона, бо це й сьогодні актуально і стосується соціальних

питань. Богдан Струтинський намагається, щоб у кожній виставі було те, що нині близьке глядачеві. Я – професор Національної музичної академії. Тож знаю,

що в консерваторії вчать вокалу, але менше приділяють уваги драматичному мистецтву. Проте люди, які почали грати у театрі, наприклад, лише зо два роки тому, заглибились у нашу атмосферу й сьогодні класно працюють. Тому не вважаю, що потрібні спеціальні курси. Неможливо навчити бути актором. Базовим принципам вчать в училищах та вишах, але основне сприйняття артистами один одного з’являється в професійному колективі. Хотів би, щоб ювілей став веселим святом, яке залишиться назавжди з нами. Як у Хемінгуея. Олександр Кравченко, народний артист України

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

12

національна оперета Простір для креативу

 Здійснення мрій

ному театрі. А от у музичній комедії, в опереті, в мю­ зиклах це поняття якраз до­ речне. Мені цікаво працювати з тим, що для мене нове. Чистих оперет я, звісно, не ставив, а от опери і мюзикли були. В активі маю і «Три мушкетери», і світову прем’єру «Леонардо. Любов, якої не було» Кіма Брейтбурга. Взагалі ж створив сценографію близько 40 вистав.

– Театр оперети – європейський театр?

– Мій обов’язок як художника – робити хороший театр, а який він – нехай вирішують театро­ знавці. Вважаю, що 80 – це розквіт сил.

Світлана СОКОЛОВА

Для мене театр оперети – це, насамперед, велика сім’я!!! І в прямому, і в переносному значенні. Тут я зустрів свою дружину, а також багато друзів, колег, з якими проводжу більшу частину свого життя, – тут моя творча театральна родина. Театр оперети – це моя мрія. І приємно, що вона здійснилася. Це ще один доказ того, що мрії здійснюються, тож – мрійте! А ще це весела, суперпозитивна, оптимістична, романтична, різнобарвна творча палітра мого життя в мистецтві. I lоve Operetta! Дмитро ШАРАБУРІН, соліст-вокаліст

 Можливість проявити себе

Працюю в театрі сьомий рік. Прийшла вкінці 4-го курсу Національної музичної академії. Мені дуже хотілося спробувати себе на великій сцені. Побачила оголошення про конкурс, прослуховування. Навіть не чекала, що візьмуть, це для мене був такий сюрприз! Я взагалі класична співачка. Нас виховували як оперних співаків, а в цьому театрі є можливість показати себе з різних боків. Ми тут співаємо як класичні й оперні твори, так і оперету. Зараз розвиваємо жанр мюзиклу. В Україні він досить новий. Я граю у виставах «Фіалка Монмартру», «Летюча миша», «Сорочинський ярмарок»… Я лірич-

на героїня і субретка – так характеризується моє амплуа. В «Летючій миші» граю Адель, у «Фіалці Монмартру» – ліричну героїню Віолетту, роль якої вважається центральною. В мюзиклах – «Цілуй мене, Кет!» (Луїс/Б’янка – подвійна роль), «Труффальдіно із Бергамо» (новий) – субреток. На малій сцені йдуть одноактні оперети, оперибуф Оффенбаха – «Звана вечеря з італійцями», «Ключ на бруківці». Там у мене центральні ролі. Раніше ми майже щороку бували на гастролях і в Україні, і за її межами. Виступали в театрах, обмінювалися досвідом, дивилися вистави. Приїжджали й до нас, концерти були спільні. Румунія, Литва, Угорщина, Австрія, Німеччина… Є фестиваль, який 2 роки поспіль проходить у Бучі, і Києві – «О-FEST». Туди з’їжджаються з різних країн – він набуває такого розголосу! Хочу побажати, щоб якомога більше людей приходило до нашого театру, бо вважаю, що він має властивість зцілювати людські душі, піднімати настрій. Галина Грегорчак, cолістка-вокалістка

Головний художник Андрій Романченко працює у напрямку, обраному театром.

– Ви в колективі нова людина. Які враження у Вас склалися про театр?

– Нова, але маю великий теа­тральний і постановочний досвід. В Національну оперету прийшов свідомо, приваблений переконанням художнього керівника Богдана Струтинського про те, що в театрі мають бути на паритетній основі і класика, і модерн. Це цікаво і з художньої точки зору. Сцена забезпечена сучасним світловим оснащенням, від чого я в захваті. Це також дає палітру для роботи художника, реалізації творчих задумів. За творчим спрямуванням я постмодерніст.

– Вдалося вже щось здійснити?

– У мене був експеримент. Домовлялися, що ввійду в театр із мюзиклом «Sugar, або В джазі тільки дівчата» (найближча прем’єра), але «дорогою» поставив два концерти, а третій очікується на ювілей. На концерті «Вечір мюзик­ лу» мені хотілося погратися з театральними фермами. Ось із них ми й спорудили оформлення. Попрацювали над світлом з фермами не за прямим призначенням. Помістили їх туди, куди не належало, що дало цікавий ефект. Постелили нову

підлогу – глянцевий лінолеум – для підсилення цього ефекту. Побачити, як одне з іншим працює в каскаді у феєрверку мюзиклових номерів на концерті, є великою рідкістю для мене як художника.

– Розкажіть, де відточували майстерність театрального художника?

– Творчу кар’єру починав дуже давно в Харківській опері. Потім пішов у драматичний театр, тому що є останнім учнем відомого сценографа і педагога Даниїла Лідера. Він і в цьому театрі працював у 60-х роках. З музичним театром я зустрічався епізодично. Опера серйозна й музейна. У пострадянській реальності застигло все на певному етапі. Я сценограф, а сценографія не застосовується в опер-

Тільки вперед! Кожен спектакль – це нове сценарне й постановочне рішення. Кожна вистава в нашому театрі сьогодні – це шоу. Ту ж п’єсу «За двома зайцями» можна дивитися щодня – стільки в ній енергетики. З тією депресією, що в нас є, люди тягнуться до прекрасного. У нас вистави аншлагові, бо кожна постановка, кожен концерт – чи це українська класика, чи романс – це нове сценарне й постановочне вирішення. Я прийшов у театр більше 40 років тому і дуже радію, що він розвивається. Нещодавно ми показували виставу «Містер Ікс» і спілкувалися з людьми просто на сцені, коли ще враження були свіжими. Це приємно. У виставі «Циганський барон» я починав з ролі Оттокара.

Разів із триста співав головну партію – Барінкая. Мою улюблену, хоча й важку, оперову. Потім – Зупана, якого грав і на 50-річчя творчої діяльності навесні. Коли я прийшов у театр, старші актори говорили: не відмовляйся від характерних ролей, дитячих вистав, бо дитина – найчесніший глядач. І я із задоволенням брав участь у постановках для дітей. Яких ролей я тільки не грав! І в «Сорочинському ярмарку» Гриця, і Левка в «Травневій ночі»… Усю класику. І в «Баядері» Раджамі, і в «Сільві» Едвіна… Зичу театру ще більше вдосконалюватися. Тільки вперед! Олександр Трофимчук, народний артист України

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

13

ювілей

 Балет – феєрія

«Если вы цените каждое слово сюжета новеллы Проспера Мериме, каждую ноту оперы Жоржа Бизе и каждое движение знаменитой танцовщицы Майи Плисецкой, то не ходите на балет-феерию “Кармен-сюита”, но если вы цените в искусстве неожиданность, воспринимаете смелые инновации и радуетесь профессионализму исполнителей, то вам обязательно нужно посмотреть новинку афиши Национальной оперетты Украины. Спектакль не развлекает публику, как это обычно происходит в “легком жанре” оперетты, а заставляет думать, возможно, даже поспорить с оригинальным “прочтением” постановщиков, но балет-феерия “Карменсюита” точно никого не оставит равнодушным». Валентина Заболотная. «Неожиданная Кармен: Национальная оперетта обогащает репертуар экспериментальными постановками», «День», 09.04.14

 Оперета – захисникам

Волонтери з Центрального військового госпіталю, де лежать поранені солдати, відвідали виставу «Таке єврейське щастя» завдяки безкоштовним квиткам для бійців АТО. Не всі вони були у змозі відвідати театр, тому на нього пішли і волонтери, які доглядають за пацієнтами. «Спектакль дуже яскравий, доступний, життєвий, – ділиться враженнями волонтерка Оксана.

– Якби я дивилася його рік тому, сприймала би поіншому. На цій виставі була вперше і вважаю її однією з найкращих: на ній аншлаг, а вона ж не нова! Зала була переповнена: такі гарні постановка і гра. Тема п’єси актуальна в усі часи, а особливо зараз: у ній багато моментів, пов’язаних із війною. З нами до театру прийшла мама спецназівця з Хмельницької області, який два місяці не говорив. Він був неспроможний відвідати виставу, тому ми запросили його маму». Вона потрапила до театру вперше в житті! «Трохи відволіклася від проблем. Актори співають так, що я у захваті», – сказала мати захисника Вітчизни. Денис РАФІЄНКО. «Квиток для українського солдата», «Біличанські вісті», 24.11.14

Відгуки про Оперету «Динамічна, насичена великою кількістю оригінальних мізансцен режисерська концепція, яка позбавлена суперсучасних авангардистських новацій, захоплює глядачів від першої хвилини вистави, ще коли звучить увертюра… Київський театр оперети прямує до нових творчих здобутків і кардинально змінює загальне уявлення про жанр класичної оперети – як щось позбавлене перспектив – на свіже і новаторське прочитання».

«Влучно про найголов­ ніше» – так можемо охарактеризувати відгуки українських журналістів про новинки сцени Київського театру оперети. Новації жанру, яскравість і святковість, феє­ ричність і щирість виконання розкривають глибинну сутність музичного театру сьогодення і майбутнього.

«Праздник – это именно то слово, которое крутилось на языке во время всего действа, происходившего на сцене Театра оперетты. И не только у меня. Коллектив Театра подарил киевлянам и гостям столицы очередную премьеру: мюзикл Александра Колкера “Труффальдино из Бергамо”. Думаю, всем, кто участвовал в создании киевской версии мюзикла, это удалось. Чтобы почувствовать романтическую и праздничную атмосферу спектакля, оказалось, даже язык знать не нужно. Музыка Александра Колкера, тонко передающая томную атмосферу Венеции, качественная актерская игра, смелая сценография, великолепные костюмы, созданные по оригинальным выкрой-

«Найбільше аплодували вставному номеру “Маска” (який я для себе назвав “Ні – брехні!”)… І поки в житті істинність щомиті бореться із кривдою, у театрі правда вже перемогла. Вистава “Мадемуазель Нітуш” прилетіла до успіху, наче баска трійка з гори. Персонажі, які вели подвійне життя, скинули врештірешт маски і сміливо показали справжні обличчя, чесно заявили про свої чесні наміри». Олег Листопад. «Ластівки співають крізь зиму», «Урядовий кур’єр», 31.12.13

Сергій Пирогов. «Повернення “Циганського барона”», «Демократична Україна», 06.07.12

кам XVIII века, – лучший переводчик с украинского на международный. По крайней мере, представители Посольства Королевства Нидерландов в Киеве, присутствующие на премьере, сказали, что без знания языка поняли главное: красивый романтичный

спектакль о любви. Что ж, вполне достаточно!» В последние годы в Театр пришло много молодых талантливых и… красивых (для Оперетты это тоже важно) исполнителей, кото­рые продолжают совершенствовать свое мастерство: принима-

ют участие в международных конкурсах и проектах, стажируются, работают над собой. Между действиями почетный гость Премьеры Александр Колкер сказал, что Киевская оперетта – это пример музыкального театра будущего. Не знаю… Наверное, смотря с чем сравнивать. Мне кажется, что это Театр настоящего. Он такой, каким должен быть музыкальный театр сегодня. Здесь сумели уйти от чрезмерной и нарочитой наигранности в драматургии музыкального спектакля, сохранив при этом всю его яркость и праздничность». Інна Гончарова. «Праздник, который всегда с тобой», портал «Spilno.TV», 20.06.2014

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

національна оперета Центр імені Івана Козловського

 Фестивалі

Андрій КІЦЕНКО

19 листопада 2011 року в Бухаресті (Румунія) у рамках IV Міжнародного фестивалю музичних виконавчих мистецтв «Viata e frumoasa» («Життя прекрасне!») Київський національний академічний театр оперети представив іноземним глядачам оперету П. Абрахама «Бал у Савойї», яку одностайно було названо найкращою виставою за історію фестивалю, і на яку глядачі скуповували навіть стоячі місця. Із 23 до 31 жовтня 2013 року колектив Національної оперети України на чолі з Богданом Струтинським вчетверте брав участь у IX Регіональному фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини» (Чернівці). Артисти театру показали буковинському глядачеві відомий мюзикл І. Поклада «Таке єврейське щастя» про сміх та сльози, вірність і зраду, лицемірство та відвагу. І все це – з неповторним колоритом славно­звісних одеських двориків. Вистава отримала схвальні відгуки, море овацій та шквал оплесків. Яскравий, динамічний і життєвий мюзикл викликав позитивні емоції, подарував незабутні враження. А народна артистка України Тамара ТимошкоГорюшко за роль баби Мані здобула головний приз у номінації «Краща головна жіноча рооль».

 Міжнародні проекти

Восени 2011 року в рамках святкування 20-річчя встановлення дипломатичних стосунків між Україною та Литовською Республікою відбувся масштабний міжнародний проект – два спільних гала-концерти за участю провідних солістів, хорів, балету й оркестрів Каунаського державного музичного театру та Київського національного академічного театру оперети. 22 жовтня Гала-концерт відбувся у Каунасі (Литва), а 2 грудня – у Києві. Ці концерти стали феєричним святом музики і танцю. Глядачі побачили молодих і напрочуд талановитих солістів двох театрів, які вразили публіку сильними голосами та високою вокальною культурою. У квітні 2014 року театр порадував шанувальників проектом «Імре Кальман. Король оперети». Це масштабний концерт за участю вокалістів, хору, балету та оркестру Національної оперети, а також провідних артистів Будапештського театру оперети і мюзиклу (Граф Грета, Аніта Лукач, Саболч Кадар, Шандор Баркоці). Серед концертних номерів були представлені брендові фрагменти з «Сільви», «Баядери», «Фіалки Монмартру», «Маріци», «Голландочки», а також прем’єрні виконання – арія Палі Рача з «Циганпрем’єр», номер-сюрприз з оперети «Герцогиня з Чикаго» та інші.

14

У Міжнародний день музики 1 жовтня 2013 року урочисто відкрив свій перший сезон Мистецькоконцертний центр імені Івана Козловського Національної оперети України. а киян і гостей міста чекала прем’єра музичної вистави «Іван Козловський – віра, надія, любов…» Мистецько-концертний ­цен­тр імені Івана Козловського – це ще одна творча лабораторія Театру оперети, започаткована 9 червня 2013 року в рамках програми Першого міжнародного музичного фестивалю «O-FEST 2013». Основна діяльність центру розгортається навколо жанру опери. Адже видатний тенор ХХ сторіччя Іван Семенович Козловський був насамперед оперним і камерним співаком. «Ми намагалися осягнути той спектр інтересів, охопити хоча б частину різнобарв’я жанрів, якими займався Козловський, – говорить директор центру Тетяна Зозуля.

– Тому й включаємо в репертуар та програми Мистецькоконцертного центру імені

Н

Івана Козловського різні напрями і стилі. Центр для нас – це своєрідне сонечко, яке може обігріти глядачів, кожен із яких знайде для себе цікавий напрям і захід». На сцені центру, де за потребою режисера можна змінити розташування місць у залі, відбуваються не тільки оперні постановки, а й драматичні вистави, концертні й літера-

турні вечори. Заходи центру мають свій стиль, їх постійно супроводжують виставки художніх творів, залежно від наповнення програми використовуються відповідні фотослайди та відеосупровід. Гостей пригощають бісквітами на «Вечорах біля каміна» або зефіром і кавою на «Різдвяному вечорі з Йоганном-Себастьяном Ба-

хом», адже після Різдвяної ночі обов’язково настає ранок, а значить – час пити каву під арії з «Кавової кантати» Баха. А для проведення «Старовинних чаювань у Івана Козловського» в центрі є ексклюзивні порцелянові сервізи із зображенням співака та гумористична «музична чайна карта». На ній є, наприклад, «Грааль від Лоенгріна» – витончений чай із корицею, медом і яблуком! У репертуарі театру також є дитяча новорічна вистава на музику В. Моцарта «Казка про чарівну флейту». Мистецькі програми розраховані на різні категорії глядачів. Наприклад, вечори романсу більше полюбляють люди середнього віку, а музично-хореографічний проект «Кохання у стилі джазрок» (тут грають талановиті гітаристи брати Радзецькі, а хореографічну частину проекту здійснила Анжела Гречановська) розрахований на молоду публіку. Центр започаткував програму «Молоді режисери України представляють» та освітню програму «Молоді українські композитори і світові композиторські школи», де творча молодь має змогу показати свої досягнення.

Музичний «О-Fest» 8 та 9 червня 2013 року з ініціативи Богдана Струтинського вперше в Україні відбулася подія світового масштабу. Саме в цей час стартував Міжнародний музичний фестиваль «О-Fest» 2013 /Опе­ рета-Мюзикл-Опера/! Організаторами заходу стали Київський національний академічний театр оперети та Бучанська міська рада. Музично-театральний проект гармонійно поєднав у собі класичний та «open-air» формат. В основній програмі «О-Fest» – оперета, мюзикл та опера у виконанні учасників фестивалю, а в численних виступах гостей фестивалю ще й джаз, фольк, естрадна музика, сучасна поезія, саундінсталяції тощо.

У заході взяли участь артисти-вокалісти з України, Росії, Австрії, Франції, Румунії, Литви, Польщі, Хорватії, Казахстану, Азербайджану,

Ірану та інших країн. Серед них світові зірки: солістка Віденської опери Лєна Бєлкіна, соліст Маріїнського театру, фіналіст Міжнародного кон-

курсу ­«Бі-Бі-Сі» «Співак світу» Андрій Бондаренко, лауреат Першої премії конкурсу імені Л. Паваротті Олексій Саяпін та інші. Богдан Струтинський: «Ми зробили одразу декілька рішучих кроків назустріч Європі. Там уже давно є доброю традицією проведення літніх театрів та музичних фестивалів. В Україні така інтерактивна форма обміну досвідом, талантами й емоціями, беззаперечно, має право на життя. І “О-Fest” – яскравий тому доказ». У 2014 році відбувся ІІ Міжнародний музичний фестиваль «О-Fest», на якому було представлено понад 10 країн СНД, Балтії, Західної Європи і навіть Далекого Сходу.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

кросворд 1 2

4 5 6 7

 Питання

1. Усі квитки на виставу продані.

2. Лозунг: «Національна оперета України – крок до …»

3. Одна з оперет Ф. Легара з трагічним фіналом.

4. Оперета, що витримала найбільше постановок у світі, або друга назва вистави «Королева чардашу».

5. Основоположник української оперети.

6. Головне місце в театрі.

7. Театральний колектив.

8. Головна тема всіх оперет.

9. Прізвище діючого керівника Національної оперети України.

10. Місто, з яким пов’язаний розквіт жанру оперети.

11. Завершіть вислів: «Театр починається з …»

12. Місце, де знаходиться камерна сцена в Національній опереті, «Театр у …»

13. Перше виконання твору на сцені.

14. Автор оперети «Мадемуазель Нітуш».

15. Особа, яка виступає на сцені.

16. Автор оперет «Орфей у пеклі» та «Прекрасна Єлена».

17. Перерва між діями вистави або відділами концерту.

18. Батьківщина композитора оперет Імре Кальмана.

19. Найвідоміша династія композиторів жанру оперети.

20. Прізвище нинішнього головного балетмейстера Національної оперети.

21. Прізвище нинішнього головного хормейстера Національної оперети.

22. Той, для кого працює театр.

23. Найгучніші оплески.

24. Енергійний, запальний танець в опереті.

25. Батьківщина жанру оперети.

 Відповіді

Відповіді на запитання кросворду надсилати за поштовою адресою: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 або за електронною адресою: nvu.kultura@gmail.com

15

9 10 11

12

Н А 3 Ц І О Н А 8 Л Ь Н А О П 14 Е Р Е Т А 13

15 16 17 18

19 20 21 22 23 24 25

У К Р А Ї Н И

Перші три переможці кросворду зможуть виграти запрошення на: – оперету Й. Штрауса «Летюча миша» (04.01.14); – оперету І. Кальмана «Містер Ікс» (14.01.14); – балет-феєрію Ж. Бізе «Кармен-сюїта» (29.01.14).

Усі фотознімки цього номера з архіву театру

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

ювілей

ДП «Національне газетножурнальне видавництво» пропонує:

Нові горизонти Яна Іваницька Ювілей – це завжди свято не тільки оперети, а й усіх її прихильників, постійних глядачів, митців, колег і всіх тих, чиє життя так чи інакше пов’язане з творчістю цього енергійного, запального музичного театру. а останні роки відбулося кілька знакових подій, які особливим теплом відгукнулися в серці кожного члена колективу. У грудні 2004 року Київська оперета гучно відзначила свій 70-й ювілей. Ця подія запам’яталася прихильникам столичного театру піднесеним настроєм, подарунками, святковою програмою, привітаннями від митців, театральних діячів, представників влади та церкви.

18 грудня 2009 року оперета відсвяткувала свій 75-річний ювілей. Ця дата, що є визнач­ ною для театральної громадськості України, засвідчує не лише славне минуле столичного театру, а й зобов’язує творчий колектив бути гідним її. А живий і постійний інтерес глядача до Київського театру оперети переконує у багатогранності, самобутності і творчій оригінальності цього єдиного в Україні театру оперети. Оперета зачаровує глядачів співом, гарячим темпераментом та веселою вдачею, на її сцені широко представлені різні музично-театральні жанри та концертні програми (шоу-програми, концерти симфонічного оркестру, оперні та балетні концерти), сміливо реалізуються різноманітні творчі експерименти. Беручи

З

Газета «Культура і життя»

за мету творче гасло театру: «Київський академічний театр оперети – КРОК ДО СВЯТА!», – колектив однодумців намагається щоразу дарувати своїм шанувальникам відчуття справжнього свята. За 80 років своєї активної творчості Київська оперета пережила злети й падіння, але цей театр, без сумніву, посідає одне з визначних місць в історії театрально-музичного мистецтва України та відіграє провідну роль у формуванні музично-театральної культури сучасної України. Дотримуючись найкращих традицій театру корифеїв і водночас крокуючи в ногу з часом, Київська оперета не втомлюється приємно дивувати своїх шанувальників. Низка нових яскравих вистав свідчить, що театр переживає новий виток розвитку, що він розпочав нову епоху, за якої розширилися жанрові межі діяльності театру, відкрилися нові шляхи до творчих експериментів. Адже на сцені Театру оперети пред-

Видавець

№ 50 (4621), 12–18 грудня 2014 р.

Національне газетно-журнальне видав­ництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман Ратушний

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Анатолій Сєриков

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

16

Генеральний директор Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Яніна ГАВРИЛОВА, Валерій ГРИЦЕНКО, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Олесь Журавчак, Наталка ІВАНЧЕНКО, Наталія Коваль, Наталія ЛИГАЧОВА, Лариса Нікіфоренко, Руслан ОНОПРІЄНКО, Роман Ратушний, Віталій Сатаренко, Анатолій Сєриков, Артем СТЕЛЬМАШОВ, Сергій СТЕПАНЮК, Ліліана ФЕСЕНКО, Антон ФІЛАТОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

ставлені вистави широкої жанрової палітри, і сьогодні театр позиціонує себе як «широкопрофільний», де у яскравому поєднанні співіснують класична оперета, опера-буффа, зингшпіль, опера, мюзикл і музично-пластичне шоу та різноманітні концертні програми, в яких беруть участь талановиті артисти.

Інтернет-портал http://uaculture.com Дизайн та верстка Сергій ЗадворнИЙ Віддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2014

Київська оперета крокує шляхом створення сучасного музичного українського театру, про який колись мріяли видатні діячі театрального мистецтва Микола Садовський та Лесь Курбас, тож останні постановки театру відбуваються виключно українською мовою. Не задовольняючись постійними аншлагами у своєму рідному приміщенні, театр активно гастролює як в Україні, так і за її межами. Його захоплено вітала публіка Донецька, Львова, Житомира, Херсона та інших міст України. У всьому творчому різноманітті театр представляє своє мистецтво, гастролюючи Росією, Польщею, Чехією, Італією, Німеччиною, Угорщиною, Австрією, Сербією та країнами Далекого Сходу. Сьогодні Київська оперета презентує українське театральне мистецтво глядачам із різних країн, беручи також участь у міжнародних проектах і самостійно організовуючи міжнародні мистецькі заходи.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2015 р.: півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 5 000

Ціна договірна