журнал "Музика" №4 1994 by Національне газетно-журнальне видавництво

ISSN

липень—серпень

4/94

01 3 1 - 2367

Я "

W «г

2 К о н « M

ss а

зе

fMj О

ж X а з ф J4

' о. * ._ ф

g <D .S ос

і к "S u

Л и CL m с О Ф ГО _0 С *-

'3-х

Ш CK

О ?

о *

et |1 Р сm S s

и г

J g .

ОРГАН МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ, СПІЛКИ КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА В С Е У К Р А Ї Н С Ь К О Ї МУЗИЧНОЇ СПІЛКИ

ЖУРНАЛ З ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 4(292) 1994 ЛИПЕНЬ— СЕРПЕНЬ

Виходить р а з на д в а м і с я ц і . Рік заснування 1923. К и ї в , Г а з е т н о - ж у р н а л ь н е видавництво М і н і с т е р с т в а культури У к р а ї н и ©

«Музика»

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Е. Н. Я В О Р С Ь К И Й . РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: А В Д І Є В С Ь К И Й А . Т. ГОРДІЙЧУК М. М. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. К О Л О Д У Б Л. М . М А М Ч У Р І. А . ТИМОШЕНКО О. С. Ч А Й К А Ю . В. Ч Е Р К А Ш И Н А М . Р. Ш В А Ч К О Т. О . (відповідальний секретар) ЯКОВЧУК О. М.

РЕДАКТОРИ ВІДДІЛІВ: A. М А Т В І Й Ч У К (виконавство, е с т р а д а ) B. Ч Е Р Е Д Н И Ч Е Н К О (літературний редактор) Л. Ч Е Р Н Е Ц Ь (літпрацівник) Н. Г О Ж А (художньо-технічний редактор) О. Х И Т Р О В (фотокореспондент)

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 252001, Ииїв-1, Хрещатик, 48. Телефон

225-60-72.

В НОМЕРІ: X з'їзд композиторів

України

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ 1. С І К О Р С Ь К А . П р е м ' є р и с е з о н у

ВИКОНАВСТВО Г. І Г Н А Т Ч Е Н К О . Х а р к і в с ь к и й к а м е р н и й О. Х О Л О Д О В А . Свято Ренесансу М. Ч У Є В А . У Лисенковій гостині

7 8 9

3 ІСТОРІЇ Г. Ф І Л Ь К Е В И Ч . З а ч а р о в а н и й

піснею

РЕДАКЦІЙНА ПОШТА В і д к р и т и й лист м у з и к о з н а в ц е в і Ю . Ю . ЧЕКАН. Відповідь опонента

Чекану

12 13

ОСВІТА Л. Г І Н З Б У Р Г . «Все тихша музика душі...» А. О Д Ж У Б Е Й С Ь К А . «Альбом д л я дітей»

14 15

МУЗИЧНІ

ТВОРИ

ПУБЛІКАЦІЇ С . Л И Ф А Р . «1 в П а р и ж і я м р і я в про К и ї в . . . »

УКРАЇНЦІ ДІАСПОРИ Ф . С Т Е Ш К О . Березовський і Моцарт

ЕСТРАДА A. М А Т В І Й Ч У К . А л е Молдаванка, і Пересип поважають Колю Свидюка... B. Р О М А Н К О . Д о з у с т р і ч і , « Д ж а з - ф е с т » !

28 29

ХРОНІКА Н а 1-й crop, о б к л а д и н к и : камерний хор.

31 Харківський

На / V - й с т о р . о б к л а д и н к и : співак М и к о л а Свидюк. Ф о т о О . Хитрова.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. викладених фактів відповідальність несе автор.

За

точність

З д а н о д о н а б о р у 2 6 . 0 5 . 9 4 . П і д п и с а н о д о д р у к у 2 8 . 0 7 . 9 4 . Ф о р м а т п а п е р у 6 0 Х 8 4 ' / 8 - Папір д р у к а р с ь к и й № 1. О ф с е т н и й д р у к . У м . - д р у к . арк. 4 , 0 . У м . - ф а р б . в і д б . 5 , 0 . О б л . - в и д . а р к . 5,5. Т и р а ж 4 4 6 0 пр. З а м о в л е н н я 4-149. Ц і н а д о г о в і р н а . О р е н д н е п і д п р и є м с т в о « К и ї в с ь к а к н и ж к о в а ф а б р и к а » . 252054, КнТв-54. В о р о в с ь к о г о , 24. К и ї в , Г а з е т н о - ж у р н а л ь н е в и д а в н и ц т в о М і н і с т е р с т в а к у л ь т у р и У к р а ї н и . 252001, К и ї в - 1 , П р о р і з н а , 2.

/ З'ЇЗДОВІ

СПІЛКИ

КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

X З'ЇЗА КОМППЗИЇПРІВ УКРАЇНИ

Дорогі друзі! Сердечно вітаю вас, українських композиторів і музикознавців, з визначною подією — X з'їздом Спілки композиторів України. Розбудова незалежної демократичної Української держави неможлива без розвитку культури, без розвитку високопрофесійного музичного мистецтва. Завдяки вашій самовідданій праці українська музика здобула світове визнання, творчість українських композиторів користується шаною і любов'ю народу. Бажаю вам щастя, добра, миру, сонячного натхнення. Хай розквітає українська музична культура на радість і втіху нашого народу, на славу України. З повагою Президент України 21 квітня 1994 року ЛЕОНІД КРАВЧУК

У Б у д и н к у творчості композиторів у к у р о р т н о м у В о р з е л і відбувся десятий за числом і перший у незалежній У к р а ї н і з ' ї з д творців м у з и к и та музикознавців. З в а ж а ю ч и на нинішню матеріальну с к р у т у , у ф о р у м і взяли участь не всі члени С п і л к и , як у минулі роки, а д е л е г а т и від обласних організацій та столиці. Привітання з ' ї з д о в і надіслав Президент У к р а ї н и Л . М . К р а в ч у к . Із звітною д о п о в і д д ю виступив виконуючий обов'язки Голови правління С п і л к и композиторів У к р а ї н и з а с л у ж е ний д і я ч мистецтв, п р о ф е с о р М . С т е п а ненко. Д е л е г а т и обговорювали питання подальшої діяльності С п і л к и , стан музичної критики, виконавства, композиторської творчості. Попри всі негаразди, намітилися певні з р у ш е н н я в пропаганді нашої м у з и к и , яка зазвучала на міжнародних фестивалях Європи та Америки. Стали популярними українські ф о р у м и «Київ М у з и к Ф е с т » , «і ірем'єри с е з о н у » , «Музичні діалоги», « Ф о р у м м о л о д и х » . Натомість видавни-

ча справа з о в с і м занепала, б о д р у к у вання, наприклад, нових симфонічних творів, музикознавчих праць виявилося сьогодні «нерентабельним». Обговорювалася т а к о ж робота музичних театрів. З інформацією про міжнародні зв'язки, про в х о д ж е н н я митців країни у світові організації виступив начальник Управління захисту авторських прав У к р а ї н и В. Д р о б ' я з к о . З ' ї з д обрав п е р ш и м секретарем Спілки композиторів У к р а ї н и М . С т е паненка, с е к р е т а р я м и — Л. Дичко, Л. К о л о д у б а , Г. Л я ш е н к а , О . Олійник, Є. Станковича, І. Щ е р б а к о в а , В. Золотухіна, М . С к о р и к а , І. Голубова, С . Мамонова, Л . Ц а р е г о р о д ц е в у , Л. Ржимовську. Нове правління складається з тридцяти трьох осіб, ревізійна комісія — з с е м и . Головою правління М у з ф о н д у У к р а ї н и обрано Б. Д е м е н к а , с е к р е т а р е м з оргпитань — Т. Невінчану. Н А Ш КОР.

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ

ІРИНА С І К О Р С Ь К А

поеми), а також кантата « Г о л о д — 3 3 » О . Білаша. Н е з в а ж а ю ч и на масштаби (багато частин, солісти, мішаний хор, симфонічний о р к е с т р ) , твір справляє враження д е щ о кон'юнктурного. Свій усталений і м і д ж композитора-пісняра автор підтвердив і в цьому с и м ф о н і ч ному полотні. С л у х а ч і в особливо розвеселила т е м а «Інтернаціоналу» як втілення сатанинського образу зла. Техніка м і н і м а л і з м у , поліпластовість, драматична напруга характерні д л я «Поеми скорботи» ( д л я симфонічного оркестру) та концерту «Тривоги осінніх днів» ( д л я валторни і к а м е р ного о р к е с т р у ) . К о м п о з и т о р Є . С т а н к о вич значно м о д и ф і к у є класичну ф о р м у концерту. Валторна (соліст В. Пилипчак) не д о м і н у є над о р к е с т р о м і не змагається з ним, автор ніби с т р и м у є ї ї , не дає зазвучати і<на повний голос». А ж ніяк не звинувачуючи м а е с т р о в «спочиванні на лаврах», все ж д о з в о л ю собі застерегти його від певних творчих повторів. П о р я д із іншими творами м а л о не як класика прозвучала С и м ф о н і я №9 В. К и р е й к а , з ї ї традиційним чотири-

бороди (В. С к о р о м н и й ) та багато інших. Більшість фестивальних концертів засвідчили, що камерний жанр і сьогодні залишається «магістральною лінією» в д о р о б к у наших композиторів. В в а ж а ю , щ о б у л о б спрощенням пояснити це лише прагматичним бажанням авторів якнайшвидше почути написане за нинішніх складних умов. Камерна м у з и к а — найбільш чутлива д о протиріч життя, спроможна передати найтонші нюанси внутрішнього світу особистості. Помітно зріс композиторський інтерес д о духових інструментів. Концертпоема д л я трьох труб з оркестр о м Я. Лапинського (основна т е м а мод и ф і к у є т ь с я , вона звучить то як заклик д о б о ю , то як запитання, то як урочиста ф а н ф а р а ) ; К о н ц е р т д л я гобоя і ф о р т е піано № 2 М . Д р е м л ю г и ; Квінтет №2 Г. Гаврилець; «Геометрикум» Л. Ю р и н о ї , стилізовані «Пасторалі» С . З а ж и т ь к а , «Технема» Г. Л я ш е н к а , — ці твори с к л а л и програму концерту квінтету духових інструментів «Престиж» (керівник Є . Токолов).

ПРЕМ 'ЄРИ СЕЗОНУ П'ятий фестиваль Київської С п і л к и композиторів «Музичні прем'єри сезону» порівняно з минулими переважав, насамперед, кількістю представленої музики: у 18 концертах прозвучало близько 100 творів 70 композиторів, із них 50 — українських. Ц и ф р и вражають, а ще ж довелося долати фінансові труднощі... Тож потрібні були неабиякі зусилля та подвижницька праця організаторів. На всі дев'ять днів ми поринули в р о з м а ї т т я стилів, ф о р м , ' ж а н р і в : звучали інструментальні мініатюри, симфонії, романси, хорові концерти... Авторів не о б м е ж у в а л и тематично, і тим цікавіше б у л о спостерігати реалізацію одвічної м р і ї митця про «свободу творчості». Пріоритетне місце посіла релігійна тематика, причому не лише православний обряд, а й піснеспіви на канонічні тексти («Літургія № 2» Л . Д и ч к о , ї ї ж «Молитва» д л я хору, «Меса» В. Польової д л я дитячого хору, «ЕІ іпсагпаНі5» М. Шуха, обробки колядок К . Мяскова, «Преславна Преснодіво, Богородице» Б. Ф і л ь ц , «Щедрівка» Ю. Алжнсва д л я камерного хору, « Д в а різдвяні канони» М. Денисенко та ін.). Більшість композиторів зосередилася на програмній музиці, представивши твори з напрочуд поетичними назвами. Це «Ранковий крик птаха» В. Годзяцького, «Коли втомлене серце» І. Щ е р бакова, «Тривоги осінніх днів» Є . Станковича та ін. Не бракувало й непрограмних симфоній, концертів, сонат. Р е ф л е к с і е ю на теми минулорічних фестивалів були к а м е р н а С и м ф о н і я N94 «Біль Бабиного Яру» В. Губи, сповнена трагізму і пекучого б о л ю , б е з у м о в но, вдала й непересічна (хоча, як на мене, все ж ближча д о симфонічної ©

Ірина С І К О Р С Ь К А

частинним циклом, упевненою манерою оркестрового письма, яскравими т е м а м и , хоча й з д е я к и м и довготами. Б е з д о г а н н е в і д ч у т т я о р к е с т р у , притаманне Б. Буєвському, і цього разу підтвердилося в С и м ф о н і ї № 2. Камерна симфонія № 3 для оркестру солістів В. Рунчака, на м о ю д у м к у , твір д е щ о пошуковий, у якому композитор продовжує експериментувати з ф л е й т о ю (соліст Г. О л ь к е в и ч ) . Принагідно хочеться відзначити його подвижницьку роботу як д и р и г е н т а і побажати удосконалювати цей перспективний нап р я м діяльності. Певну с а т и с ф а к ц і ю від Рунчака-композитора отримали слухачі його кантати № 2 «Невільничі пісні» (прозвучала у виконанні хору « К и ї в » ) , написаної сучасною м у з и ч н о ю мовою, яскраво національно з а б а р в л е н о ї . Цікаво заявила про себе м о л о д а авторка Т. Євона с и м ф о н і є ю з д е щ о загадковою назвою « Ш а м а н а т а » . В музиці б у л и і магічні заклинання, і медитації, і шалені ритми о б р я д о в о г о танку, і моторошні завивання, і екзотичні т е м брові с п о л у ч е н н я , — але при цьому відчувалося впевнене перо майстра. С п р а в ж н і м д а р у н к о м ф е с т и в а л ю стали прем'єри творів, які з різних причин свого часу не б у л и виконані: П е р ш а с и м ф о н і я Л . Ревуцького (1916), Концерт для фортепіано з оркестр о м Б. Ф і л ь ц (1958, д р у г а р е д а к ц і я ) та Перша с и м ф о н і я В. Сильвестрова (ред а к ц і я 1974 р о к у ) . Ця по-справжньому весняна м у з и к а , сповнена юнацького світовідчуття, сприймалася як світлі острівці надії п о с е р е д м о р я м у з и к и боротьби і с т р а ж д а н ь . . . Тх виконували провідні колективи країни — Д е р ж а в ний симфонічний оркестр (диригент В. Рунчак), симфонічний о р к е с т р Держтелерадіомовної компанії (В. С і р е н к о ) , естрадно-симфонічний оркестр (В. З д о р е н к о ) , хор імені П. Май-

С л і д відзначити також безперечно цікаві, р е п е р т у а р н і : с ю ї т у «Калейдоскоп» Ж . К о л о д у б д л я ф л е й т и , гобоя і ф а г о т а — д е л і к а т н у і зодночас якусь дуже мудру; поетичну «Сонатуф е є р і ю » В. Губи д л я двох ф л е й т і ф о р тепіано, енергійну «Токату» Г. Овчаренко д л я труби і ф о р т е п і а н о , вірт у о з н е « A l l e g r o ekvilibristico» В. Ронжина д л я квартету саксофоністів. Палітра камерних творів надзвичайно різноманітна: тонкі вишукані «Екслібриси» Г. Гаврилець д л я скрипки соло ( С . Майданська), серйозний, д е щ о академічний К о н ц е р т д л я скрипки (соло О . Которович) з о р к е с т р о м Л . Колодуба, який викликає асоціації з музикою Д . Шостаковича; д у ж е симпатичні й оригінальні двоголосні ф у г и д л я ф о р т е п і а н о К. Ш у т е н к а (створені спеціально з педагогічною м е т о ю — кожна побудована на темі у к р а ї н с ь к о ї народної пісні); споглядальний, д е щ о відсторонений С т р у н н и й квартет № 7 Ю . Іщенка, К а м е р н а с и м ф о н і я № 1 М . Старицького. Приємно здивувала а у д и т о р і ю молод а авторка В. Польова « М е с о ю » д л я дитячого хору ( « Щ е д р и к » , керівник І. Сабліна) та камерного оркестру ( К и ї в с ь к и й камерний оркестр, диригент Р. К о ф м а н ) . Звичайно, щ е відчувається брак д о с в і д у , не вистачає яскравого т е м а т и з м у , не обійшлось без довгот, перенасичене оркестрування з а г л у ш а є хор. Проте вже с а м е звертання д о такого серйозного жанру свідчить про неабияку сміливість автора. К о н ц е р т а н с а м б л ю солістів «Київська к а м е р а т а » (диригент В. М а т ю х і н ) прикрасила кантата Я. Верещагіна «Краєвиди» на вірші Т. Е л і о т а д л я сопрано (Л. Войнаровська) і камерного оркестру. Тут пейзажні замальовки немовби входять у суперечність із драматичними почуттями людини.

ФЛЕЙТИСТ Г Ж Е Г О Ж ОЛЬКЕВИЧ (ПОЛЬЩА).

ГРАЄ АНСАМБЛЬ УДАРНИХ ІНСТРУМЕНТІВ «КИЇВ ПЕРКАШН».

ми мотивами; симфонічні картини « Р о з д у м » і «Гомоніла У к р а ї н а » В. Тилика; « Е к с п р о м т » К. Мяскова, його ж Концертино д л я бандури з о р к е с т р о м ; Пое м а Ю . Щ у р о в с ь к о г о , присвячена великому К о б з а р ю ; У к р а ї н с ь к а рапсодія № 5 О . Левицького, а також романси Н. А н д р і є в с ь к о ї та концертний вальс «На схилах Дніпра» О . Левича сприймаються як «музичні листи з попередньої епохи». На загальному тлі монологи «Слово» д л я сопрано (Л. Войнаровська), баса ( С . Павленко) і о р к е с т р у В. С т е п у р к а та його ж партита « А с т р а л ь н а пектораль» справляли враження «суперавангардових». Щ о п р а в д а , в них композитор значно «пом'якшив» своє перо, облишивши відверте експериментування. О к р а с о ю ж концерту стала Увертюратоката О. Д м и т р і є в а , — динамічна, цілісна, виконана о р к е с т р о м , що називається, «на о д н о м у диханні».

КЕРІВНИК А Н С А М Б Л Ю С. Р І З О Л Ь .

Приємно, що в «бойовому строю» залишаються наші патріархи. Напрочуд поетично прозвучали три романси Я. Цегляра ( Ф . М у с т а ф а є в ) . Красиву «Жалібну пісню» д л я скрипки ( І . Ткачук) та фортепіано (Т. Андрієвська) пам'яті М. Леонтовича написав В. Уманець. О к р е м о слід відзначити к а м е р н у оперу О. Канерштейна «Готель кохання» за новелою А . Моруа, яку виконали солісти та камерний оркестр «АгсЬі» (диригент І. Андрієвський). Прагнучи дати свою версію вічного трикутника Ф а у с т — М а р г а р и т а — М е ф істофель, композитор зумисне зіставив атональну музику та оперетковий шлягер, пошматований ритм хаосу та мало не банальну боса-нову. Д р а м а т у р г і я опери побудована на основі лейтмотивів: зневіри ( Ж а н ) , кохання ( Ж а н , Марі), підступності (Гійом), стражданн я — соло саксофона ( Ю . Василевич), які зосереджені в партіТ оркестру; вони змінюються, розвиваються, с и м ф о н і з у ючи музичну тканину. Б е з сумніву, твір би «виграв» за наявності пантоміми. С а м е вона допомогла б виструнчити драматургію, об'єднати окремі сцени, порушити статику, а також полегшити сприйняття змісту: а д ж е вокальні номери лише ф і к с у ю т ь емоційний стан героїв, та й текст, як на мене, занадто «засимволізований», важкий д л я непідготовленого слухача. Яскравою сторінкою «Музичних прем'єр» стали концерти хорової музики. С а м е вона збирала найбільшу аудиторію, а виступ хору «Київ» створив ту атмосферу свята, якої бракувало ф е стивалю в цілому.

На відкритті прозвучав хоровий концерт А . В е д е л я «К Тебі, Господи, воззову». І неначе в д і а л о з і з ним вступила «Літургія № 2» Л. Дичко. Кожний твір репрезентував свою епоху, а в т а к о м у поєднанні чарівний і врівноважений Концерт та драматична, зіткана з контрастів, Літургія сприймалися у взаємодії. К а м е р н о м у хорові «Київ» ( М . Гобдич) надали честь поставити й фінальну крапку ф е с т и в а л ю . К о н ц е р т , д е б у л а р о з г о р н у т а панорама найкращих сучасних українських творів, пройшов, без перебільшення, т р і у м ф а л ь н о . Фрагменти хорового концерту В. З у б и ц ь к о го «Гори м о ї » , « С и м ф о н і ї - д и п т и х у » Є . Станковича, акварельна хорова картина В. С т е п у р к а «Диво-дивнеє», елегічні «Ранкові промені» М . Ч е м б е р д ж і , блискуча « Щ е д р і в к а » Ю . А л ж н є в а — ось лише кілька найбільш е ф е к т н и х мініатюр, д е вдало поєднані народні традиції та сучасні виразові засоби. Вірний собі у «Canto ricordo» д л я скрипки соло ( І . Ткачук) та к а м е р н о г о хору В. Губаренко — з о с е р е д ж е н и й , стриманий, навіть д е щ о холоднуватий. С к р и п к а та хор ніби помінялися місцями: солюючий інструмент співає основну т е м у , а хор виконує ф у н к ц і ю акомпануючого о р к е с т р у Трохи осібно с е р е д фестивальних програм стояв концерт о р к е с т р у народних інструментів Держтелерадіо (Л. Б е р ш а к ) . На ж а л ь , більшість творів, що прозвучали, б у л и б цікавими в 60-і роки, в д о б у «соціалістичного реалізму» з його р о з у м і н н я м народності. Велика панорамна у в е р т ю р а «Народне свято» з д о б р е знайомими карпатськи-

Важливо зазначити, щ о фестиваль «Музичні прем'єри сезону» привертає все більшу увагу зарубіжних митців. Цього року свої Хоральні варіації та цикл п'єс ДЛЯ гітари і клавесина д о Києва привіз Р. Брукс — П р е з и д е н т Асоціації американських композиторів. О п у с и д л я небаченої в У к р а ї н і співочої пилки ( д е я к і написані спеціально до ф е с т и в а л ю ) представили композитор із М ю н х е н а А . Рупперт та його чарівна дружина. Чудовий концерт із зарубіжних творів подарував с л у х а ч а м гість із Польщі, один із кращих флейтистів світу Г. Олькевич. У виконанні вітчизняних колективів прозвучали також твори сучасних композиторів: «Напроти» Л. Ноно ( І т а л і я ) , «Пустелі» Е. Вареза ( С Ш А ) , «De Profundis» Б. Спасова ( Б о л г а р і я ) , «Тубал» М. Кузана (Франція), «Freier fall» Ф . Ш в е н к а , «Екстериторіал» С . Бхаваті ( Н і м е ч ч и н а ) , — усі вони, безперечно, цікаві, зважаючи на інформативний голод щ о д о сучасної з а р у б і ж н о ї музики. О д н а к варто зауважити, щ о доробок наших композиторів нічим не поступався, а п о д е к у д и в х у д о ж н ь о м у плані й перевершував ї х . Так, у р я д у «іноземців» найцікавішим (хоча й д е щ о з а д о в г и м ) видався « Ф о л і а н т Монпельє» І. Панова ( к о м п о з и т о р ф і г у р у в а в як представник Ф р а н ц і ї ) . Як гість на ф е с т и в а л і виступив ансамбль ударних інструментів «Київ Перкашн» (керівник С . Різоль). У його виконанні знайомі твори В. А . Моцарта, М. Римського-Корсакова, А . Хачатуряна, Д . Гіллеспі, С . Д ж о п л і н а та ін. прозвучали несподівано, в нових, незвичних «шатах». С п е ц і а л ь н о до ф е с т и в а л ю композитор В. Губа д л я «Перкашн» написав «Абхазьку сюїту», схвально оцінену публікою. «Музичні п р е м ' є р и сезону» потрібні й к о м п о з и т о р а м , і виконавцям, і музичній г р о м а д с ь к о с т і . М о ж л и в о , не все пройшло, як хотілося, не завжди виконання б у л о на н а л е ж н о м у рівні, не всі твори витримають апробацію с л у х а ч е м . Очевидно, б е з цього не обійтися. Тож п о д я к у є м о к о ж н о м у , хто причетний д о непересічної мистецької події, і побаж а є м о « М у з и ч н и м п р е м ' є р а м » пережити ще не одну «п'ятирічку»!

ПА-ДЕ-ДЕ З БАЛЕТУ «КОРСАР» А. А Д А Н А . ТАНЦЮЮТЬ І. Д О Р О Ф Е Є В А ТА В. ПИСАРЄВ.

"ЗІРКИ СВІТОВОГО БАЛЕТУ'

У к у л ь т у р н о м у житті Д о н е цька значною подією став Перший М і ж н а р о д н и й ф е с т и валь « З і р к и світового балету». В концертах виступали відомі танцівники, ініціатори свята танцю В. Писарєв та І. Д о р о ф е є в а ( У к р а ї н а ) , М. Антонова та І. Антонов (Річмонд балет), С . Д е л а с а л л ь ( Ш в е й царія), Й. Маннес ( А в с т р і я ) , Н. Ананіашвілі (Росія), Ф . Капусте (Німеччина), М . Ж а н о т та ( Ф р а н ц і я ) , В. Каракулєв (Берлінська опера), Я. Гладких, Є . Кайгородов, І. К о м а ренко, С . Попов ( У к р а ї н а ) . Вихованці школи хореографічно? майстерності В. Писарєва показали балет «Пори

року» на м у з и к у А . Вівальді у постановці хореографа Є . ХасяновоТ. Донецький театр опери та б а л е т у і Н і м е ц ь к а опера на Рейні підготували новий одноактний балет « С а м с о н і Д а л і л а » на м у з и к у Скрипкового концерту А. Хачатуряна. Хореографія Ж . Алізара з Б е л ь г і ї , с ц е н о г р а ф і я і костюми Х о с е А . К а т х у а (Іспанія). Провідні партії виконали: В. Писарєв ( С а м с о н ) , І. Д о р о ф е е в а ( Д а л і л а ) , В. Каракулєв (Ангел). С м і л и в у ініціативу донеччан, яка сприяє зацікавленню балетним м и с т е ц т в о м , с л і д всіляко вітати.

ХАРКІВСЬКИЙ КАМЕРНИЙ С т в о р е н н я цього мистецького колективу за нинішніх у м о в , погодьмося, явище неординарне. А д ж е з р о з у м і л о , щ о це великі заробітки і не особлива престижність ф а х у м у з и к а н т а об'єднали понад сорок ентузіастів, покликавши ї х д о щоденної роботи над с к л а д н и м і різноманітним р е п е р т у а р о м . На той час (січень 1991 р о к у ) в Харкові успішно працювали хори інституту мистецтв та інституту к у л ь т у р и , самодіяльні та дитячі. А л е постійно відчувалася потреба с а м е у професіональному колективі, який би започаткував у місті власну школу хорового мистецтва. Ц ю ініціативу підтримав представник П р е з и д е н т а О . С . Масельський. Вирішити таке творче завдання випало заслуженому діячеві мистецтв У к р а ї н и п р о ф е с о р у В. Палкіну. Він очолював к а ф е д р у хорового диригування в інституті мистецтв і керував к а м е р н и м х о р о м Харківського в і д д і л е н н я Музичного товариства У к р а ї н и . Спираючись на нього, з а короткий час підготував першу програму (частина учасників і сьогодні працює у новоствореному колективі). «У спадок» перейшли й кращі виконавські риси аматорського: яскраве, об'ємне звучання, відкритість емоцій. Музиканти сміливо взялися за вивчення складних класичних творів. Репертуар поповнили «Реквієм» М о ц а р т а , «Стабат Матер» Россіні, дві меси Ш у б е р т а , кантата Гуно «Галлія», яка майже ніде не звучить, композиції Танєєва і Рахманінова.

У співпраці з с и м ф о н і ч н и м о р к е с т р о м ф і л а р м о н і ї , М о л о д і ж ним с и м ф о н і ч н и м хор постійно виступає на концертах «Харківських а с а м б л е й » , пропагуючи також доробок місцевих композиторів: А . Гайденка, В. Д р о б я з г і н о ї , М . К а р м і н с ь к о г о , І. Ковача, Т. Кравцова, Б. Яровинського, М . С т е ц ю н а . Успіх на В с е у к р а ї н с ь к і й хоровій асамблеї в Палаці культури « У к р а ї н а » окрилив колектив, а досить високий рівень проф е с і й н о ї майстерності дозволив Х а р к і в с ь к о м у к а м е р н о м у гідно представити с л у х а ч а м м у з и к у Б. Лятошинського, Г. Майбороди, Л . Д и ч к о . Прекрасно прозвучала в Шевченківські дні кантата Л и с е н к а «Радуйся, ниво неполитая». О с о б л и в е місце в р е п е р т у а р і хору посідає раніше недоступна слухачеві д у х о в н а м у з и к а . Ц е твори Бортнянського та В е д е л я (який жив у Харкові), « Л і т у р г і я » ( « С л у ж б а Б о ж а » ) Леонтовича, композиції Лисенка, С т е ц е н к а , хори Архангельського, Рахманінова. На ювілейному концерті колективу в З а л і органної та к а м е р н о ї м у з и к и звучала вітчизняна й з а р у б і ж н а класика. З і схвильованою п р о м о в о ю звернувся д о присутніх митрополит Харківський і Богодухівський Н и к о д и м , який від імені Харківської єпархії У к р а ї н с ь к о ї православної церкви вручив хорові г р а м о т у « З а сприяння д у х о в н о м у в і д р о д ж е н н ю нашого народу». Певно, в усвідомленні своєї необхідності л ю д я м і подальшого п р о ф е с і й н о г о вдосконалення черпає сили цей неординарний мистецький колектив. Харків

ГЕОРГІЙ

ІГНАТЧЕНКО

ТРІО "АРТ-ЗАПОВІТ" У Кобзарській світлиці центру « У к р а ї н с ь к и й д і м » у Києві відбувся перший концерт новоствореного класичного інструментального тріо солістів «Арт-Заповіт». Цей музичний колектив організував благодійний культурно-науковий ф о н д Т. Г. Шевченка, заснований у 1992 році. Незважаючи на свій молодий вік. Шевченківський ф о н д вже виявив себе як вельми активна г р о м а д с ь к а організація, і про нього та його президента й натхненника пані Л ю д м и л у К р а сицьку можна було б, мені здається, написати книгу-звіт на багато сторінок. Провідним у діяльності є турбота про д у ховність підростаючого покоління (починаючи од дитсадків та кінчаючи вищою школою), сприяння вихованню нашої м о л о д і в дусі любові д о Батьківщини, ї ї к у л ь т у р и , мови, історії. Х т о ж вони — артисти тріо «Арт-Заповіт»? Ц е м о л о д і талановиті музиканти — випускники Київської д е р ж а в н о ї консерват о р і ї . Лариса Гришко ( ф о р т е п і а н о ) закінчила ї ї по класу професора М. С т е п а н е н к а ; дипломант У к р а ї н с ь к о г о конкурсу виконавців Ольга Карасько (скрипка) вчилася у п р о ф е с о ра В. Стеценка. Обидві працюють старшими викладачами вузу. Альтист О л е к с а н д р Л а г о ш а — цьогорічний випускник, його педагог із фаху — старший викладач Д . Гаврилець.

Привертає увагу р е п е р т у а р інструментального тріо, д о якого входять чимало творів українських авторів — сучасних та минулого. (Ці композитори, д о речі, з д е б і л ь ш о г о або невідомі нашій громадськості, або д о б р е призабуті). П о є д н у ю т ь с я вони, звичайно, і з надбаннями світової класики. О т ж е , народився щ е один в и с о к о х у д о ж н і й музичний ансамбль, щ о понесе по У к р а ї н і , а т а м з г о д о м (дай Б о ж е ) і за ї ї м е ж і х у д о ж н і перлини к а м е р н о ї м у з и к и , від якої, ніде правди діти, м и почали вже й одвикати, мимоволі занурюючись останнім часом у фальшиві «красоти» м у з и ч н о г о непотребу (а він \ ц е д р о лине й по радіо, і зі сцен просторих, немов ф у т больні поля, палаців). Натомість к а м е р н а м у з и к а (інструментальна, вокальна) своєю особливою образністю, гарним і приємним з в у к о в и м забарвленням щ е з давніх віків приваблює, чарує, д а р у є високу естетичну насолоду. П о б а ж а й м о ж новоствореному «Арт-Заповіту» плідних успіхів, творчих злетів, а нашим к о м п о з и т о р а м — написати д л я ансамблю м у з и к у , — обов'язково красиву й натхненну. Віталій К И Р Е Й К О , народний артист У к р а ї н и 7

МАРИНА ЧУЄВА

свято

РЕНЕСАНСУ У Будинку органної та камерної м у з и к и У к р а ї н и при сприянні Центру ф р а н ц у з ь к о ї к у л ь т у р и в У к р а ї н і відбувся концерт ансамблю старовинної м у з и к и « А л е г р і я » . У нас, навіть с е р е д професіоналів, м а й ж е немає л ю д е й , знайомих із практикою гри на старовинних інструментах, особливо якщо йдеться про епоху Ренесансу. Четверо митців з у м і л и перенести слухачів на кілька століть назад, д е кожний почував себе досить к о м ф о р т н о на святі цієї м у з и к и . А воно колись м а н д р у в а л о по І т а л і ї , Ф р а н ц і ї , Іспанії у вигляді улюблених танців та пісень і дісталося аж до Латинської А м е р и к и ! Д л я учасників « А л е г р і ї » Ренесанс — явище загальноєвропейське, просякнуте т о р ж е с т в о м гуманістичних ідей, сповнене яскравих чуттєвих образів, поезії ж и т т я . Звичайно ж, д у х епохи вони з б е р і г а ю т ь і в т о м у , щ о всі грають на багатьох інструментах і, за винятком Ф р а н с у а з и Енок, співають. О с о б л и в о відзначимо Ф р а н с і с к о О р о з к о , котрий чудово володіє г о л о с о м широкого діапазону і віртуозно грає на лютні, гітарі, у д а р н и х . Цей музикант був воістину « к о р о л е м » свята сольної пісні. Натомість у багатоголосному п о л і ф о н і ч н о м у виконанні увагу привертає д у ж е красивий за т е м б р о м голос артистичного Д е н і Зайдемана. Ми вже згадали «короля» пісні, але ж на святі б у л а й «королева» — Ф р а н с у а з а Енок. ї ї гамба «співала» і «танцювала» д у ж е натхненно, віртуозно с о л ю ю ч и . «Найкращий ансамбль — це той, у я к о м у и е м а є с о л і с т і в » , — твердить відома приповідка академістів. А л е сказане з о в с і м не стосується м у з и к и Ренесансу. В ній кожний інструмент такий яскравий, а кожний голос настільки важливий, щ о всі учасники ансамблю просто зобов'язані бути музичними особистостями! Ось і Ж а н - М і ш е л ь Д е л ь є , б е з сумніву, належить д о т а к и х : володіє однаково бездоганно найрізноманітнішими інструментами, с е р е д яких колісна ліра, к о р н е м ю з л , шалмей, гобой, ш а л ю м о , ф л е й т и , ударні... Хочеться відзначити чітку д р а м а т у р г і ю п р о г р а м и : вдалося представити всі основні ф о р м и м у з и к и епохи Ренесансу, наскільки це м о ж л и в е в одному концерті. Л у н а л и й одноголосні пісні з невибагливим с у п р о в о д о м та танці, і складні за ритмос т р у к т у р о ю багатоголосні твори з поліфонічними варіаціями, а також церковна м у з и к а . К у л ь м і н а ц і є ю , звичайно, с т а л а чакона. З а л був готовий пританцьовувати р а з о м із м у з и к а н т а м и . З а г а л ь н и м піднесенням, д у х о в н и м з л и т т я м , зливою оплесків завершився концерт. Парижан чекає публіка Мінська, С а н к т - П е т е р б у р г а , Таллінна. Почали ж вони своє т у р н е по С х і д н і й Європі в Кракові та Львові, І хочеться вірити, що ця з у с т р і ч з У к р а ї н о ю б у д е не останньою. ОЛЕНА

ХОЛОДОВА

В ж е з самого ранку 21 березня ожила господа композитора: у вітальні звучав Лисенків рояль (то музиканти готувалися до виступу), поруч, у п е р е д п о к о ї , біля м е м о ріального д з е р к а л а чепурилися та гомоніли дівчата — учасниці хору — в українських строях... У цей день за щорічною традицією відбулося вручення Д е р ж а в н о ї премії України імені М . В. Лисенка. Нині лауреатом став відомий композитор, виконавець-баяніст, диригент, президент Асоціації баяністів-акордеоністів У к р а ї н и Володимир Зубицький. П р е м і є ю відзначені хоровий концерт «Гори м о ї » , сценічна кантата д л я хору й оркестру народних інструментів «Ярмарок» та хорові композиції останніх років. Ф р а г м е н т яскраво театрального «Ярмарку» прозвучав у м а й с т е р н о м у виконанні студентів Київського педагогічного університету імені М. Д р а г о м а н о в а (керівники П. Ковалик — хор та М . Гуральний — о р к е с т р ) . С а м лауреат продемонстрував блискучу техніку гри на баяні, разом з д р у ж и н о ю Наталією, піаністкою, зігравши частину власного Концерту д л я баяна з о р к е с т р о м «Росініана». У широкому жанровому діапазоні працює В. Зубицький-композитор: його доробок с к л а д а ю т ь с и м ф о н і ї , опери, балет, твори д л я баяна, оркестру народних інструментів, хору, джазові композиції. Як президент Асоціації, д о к л а д а є чималих зусиль, аби талановита м о л о д ь України посіла гідне місце с е р е д виконавців світового рівня. Поступово все нових барв набував творчий портрет митця з привітальних виступів його колег, шанувальників. Особливо приємним було те, що л а у р е а т а віншувала вся родина Зубицьких (так, ота відома родина народних цілителів). І кілька годин радісного спілкування засвідчили, що нарівні з медициною тут панує любов д о української народної пісні, тонке відчуття поетичного слова, закоханість у рідну природу. С т а є з р о з у м і л и м , чому автор о м лібретто «Ярмарку» є цілитель Н. П. Зубицька. Багатогранний прояв обдаровань — сімейна риса. Тож вітаємо Вас, пане Володимире, з високою нагородою і б а ж а є м о розквіту талантів Вам і родині. А 22 березня, в день нар о д ж е н н я М и к о л и Лисенка, клуб «Родина» знову зустрічав гостей у М е м о р і а л ь н о м у б у д и н к у - м у з е ї композитора. ©

Марина ЧУЄВА

У ЛИСЕНКОВІЙ ГОСТИНІ УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ • палицю 24 І в неділю 26 детша 1942 р. в Эиерному Театрі 1 ( ч і 1111 в в р в а в а МИКОЛИ ЛИСЕНКА

СВЯТО-ЛКАДЕМІЮ

Через десятиріччя в д і м Миколи Віталійовича наче поверталися дві постаті, два національні генії: М а к с и м Рильський та Левко Ревуцький. Щ е на початку століття, приїхавши на навчання до київських приватних гімназій, обидва юнаки познайомилися з відом и м композитором. Максимові д о л я подарувала кілька щасливих років ж и т т я в родині Лисенків. А музичний талант Левка розвивався на заняттях із М и к о л о ю Віталійовичем, спочатку в школі М . Тутковського, пізніше — в Лисенківській музично-драматичній. Щ о д е н н е спілкування з митцем, хорові концерти, музичні вечори, відвідування Українського клубу... Так Лисенко плекав молодь, відчиняв двері у Всесвіт: його невтомна культуротворча праця ставала життєдайним д ж е р е л о м д л я молодих і чутливих д у ш . С в о є р і д н и м е п і г р а ф о м до святкового вечора пролунав юнацький (створений близько 1912 року) вірш М . Рильського «Моє бажання» з присвятою «Славетному кобзареві України Миколі Лисенку». Прочитав його чотирнадцятирічний Тарас Ревуцький (а в уяві, наче крізь серпанок, бачиться образ юного Максима...). Невідомий донині автог р а ф відтепер і назавжди оселяється в рідній йому господі, де, найвірогідніше, й був написаний. Цей тонкий папірець зі шкільного зошита 2 4-14»

знайдено с е р е д 50 інших документів, ф о т о г р а ф і й , видань (гості мали можливість ознайомитися з ними), з о к р е м а , варто назвати хоча б Варшавське (1937 р . ) видання архіву М . Д р а г о м а н о в а . П е р ш и й том. Листи, оригінал листівки, на якій впізнаємо р у к у відомого українського графіка Г. Нарбута, оригінальна ф о т о г р а ф і я К . Р е г а м е , професора Музично-драматичного інституту, котрий був репресований як німецький шпигун. Усі ці унікальні матеріали є частиною архіву Мар'яни М и к о л а ї в н и Л и с е н к о та ї ї сина Ігоря. С к л а д а є м о щиру подяку панові І. Д м и т р і ву, головному редакторові ж у р н а л у «Визвольний шлях» (Лондон), завдяки к о т р о м у архів потрапив д о м у з е ю саме напередодні свята.

Не м о ж н а не згадати й видання, щ о надійшло д о м у з е ю М и к о л и Лисенка з Ч е х і ї : В. О'Коннор-Вілінська. «Лисенки і С т а р и ц ь к і » . Львів, 1936 р. Із зацікавленням вивчали гості представлену в першому експозиційному залі розгорнуту виставку, якої ще не знала історія нашого м у з е ю . 497 ( І ) одиниць нотних видань, музикознавчої літератури, від рідкісної букіністики (початку X X с т о л і т т я ) д о сучасних примірників. Ц ю унікальну музичну бібліотеку п р о т я г о м ж и т т я зібрав Л. Ревуцький. І з глибокою вдячністю приймав м у з е й такий розкішний д а р від сина композитора — Євгена Львовича. Тож нотна бібліотека Л е в к а Миколайовича стала основою м у з е й н о ї , бо відомо, щ о Ли-

МАР'ЯНА — Д О Ч К А М. В. ЛИСЕНКА. НА ВИСТАВЦІ, ПРИСВЯЧЕНІЙ 100-РІЧЧЮ М. В. ЛИСЕНКА. ЛЬВІВ. 1942 р.

сенкова не з б е р е г л а с я . Своєрідним подарунком прозвучали п'ять невідомих, так званих «доопусних», творів Л . Ревуцького. Вперше їх виконала за власною редакцією кандидат мистецтвознавства, д о с л і д н и ц я архіву братів Ревуцьких В. К у з и к . Із ї ї виступу д і з н а є м о с я , що дві учнівські роботи та три ф о р тепіанні п'єси (Вальс і два П р е л ю д и ) написані с а м е в той період, коли початкуючий композитор навчався у М . Лисенка. С в я т о в м у з е ї перетворилося на різнопланову презентацію: нові експонати, невідомі ф а к т и , перше виконання. А л е в цій калейдоскопічності спостерігаємо й певну закономірність: не часто так з р и м о постає взаємозв'язок подій, обставин, особистостей.

(До 100-річчя від дня народження О. Довженка)

J остать О л е к с а н д р а Петровича Д о вженка, с а м о б у т н я й багатогранна, постійно привертає увагу письменників, художників, акторів, режисерів, мистецтвознавців. й о г о ім'я увійшло д о фундаментальних праць з історії вітчизняного та світового кінематограф у . Проаналізовано кожний ф і л ь м , у спогадах розповідається чи не про все, що робив Д о в ж е н к о в своєму житті, чим уславився як письменник, мислитель, р е ж и с е р . То ж т о р к н е м о с я ще однієї грані х у д о ж н ь о г о хисту О л е к сандра Петровича — м у з и ч н о ї . Не маючи спеціальної освіти, Д о вженко, за словами Ю р і я С м о л и ч а , «кохався в музиці й д о б р е знав ї ї — в інструментальному чи голосовому виконанні». І особливо — в народній пісні, яка о д у х о т в о р ю в а л а його художні з а д у м и , сприяла глибокому проникненню у зображувані на екрані події. Щ е з дитинства С а ш к о вбирав витончену красу ф о л ь к л о р у , яким славиться Деснянський край — батьківщина митця. Найбільше завдячує Д о в ж е н ко матері, котра, як зазначав він, «народилась д л я пісень». С а м е від неї він узяв, за висловом П. Тичини, «рідну мову, перейняв пісню у к р а ї н с ь к у , а також любов д о всього того, щ о тягнеться із з е м л і до сонця». «Сьогодні записав од матері десять чудесних к о л я д о к і п'ять нових старих пісень»,— читаємо в його « Щ о д е н н и к у » . — «Так б у л о приємно записувати. Просто сльози наверталися од радості чи зворушення... Вона потонула у спогадах дитинства і проспівала мені п'ять

ГАЛИНА Ф І Л Ь К Е В И Ч

ЗАЧАРОВАНИЙ ПІСНЕЮ

пісень улюблених свого батька, а мого діда, ткача Я р м о л и . . . « О т о б у л о тче і так співає, тільки човник бігає...» О л е к с а н д р Петрович рано відчув поетичний аромат народної пісні, в якій віддзеркалилась історія народу, його духовне життя. З г о д о м він р о з к а ж е про неї як про н е в м и р у щ у красу та цілюще джерело для розвитку мистецтва. «Який митець не був натхненний ї ї багатющими м е л о д і я м и , б е з м е ж н о ю широтою і красою ї ї о б р а з і в , — писав Д о вженко в статті « У к р а ї н с ь к а пісня»,— ї ї чарівною силою, щ о викликає в д у ш і людській найскладніші, найглибші асоціації, почуття, д у м к и і прагнення д о всього, щ о є к р а щ о г о в л ю д и н і , що підносить ї ї д о вершин людської гідності, до людяності, д о творчості... У к р а ї н с ь к а пісня — це геніальна поетична б і о г р а ф і я у к р а ї н с ь к о г о народу, це бездонна д у ш а у к р а ї н с ь к о г о народу, це його слава». ©

Галина Ф І Л Ь К Е В И Ч

«УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ! ХТО НЕ БУВ ЗАЧАРОВАНИЙ НЕЮ, ХТО НЕ З Г А Д У Є ї ї ЯК С В О Є ЧИСТЕ, ПРОЗОРЕ ДИТИНСТВО, С В О Ю ГОРДУ ЮНІСТЬ, С В О Є БАЖАННЯ БУТИ КРАСИВИМ І НІЖНИМ, СИЛЬНИМ І ХОРОБРИМ!»

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 22 б е р е з н я 1942 р.

У статтях, щоденнику, записниках Д о вженка знайдемо чимало імен композиторів минулого й сучасності: Моцарт і Сальєрі, Глінка і Лисенко, Шостакович і Прокоф'ев, Хачатурян і Мясковський. І це не просто згадка, перелік прізвищ. Роздуми Олександра Петровича свідчать про те, що він знав і глибоко розумівся на музиці цих митців, виявляючи особливий пошанівок д о М. Лисенка. У вже згадуваній статті «Українська пісня» читаемо: «Честь і вічна слава, і д о б р а пам'ять сину українського народу композитору Миколі Лисенкові, який в найпохмуріші царські часи народної темноти не кинув народ свій, а ціле ж и т т я своє присвятив збиранню у к р а ї н с ь к о ї народної пісні, який вчився у народу (як він сам казав, «вчився на сірій свитині, на грубій сорочці, на дьогтяних чоботях — т а м д у ша божа сидить»), який увесь свій талант і многолітній т р у д поклав на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити ї х і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені, як скромний дар достойного сина і учня своєму батькові — народу-вчителю». Щ о д о інтересу, любові й р о з у м і н н я Д о в ж е н к о м музичного мистецтва показовий запис у щоденнику від 23 вересня 1945 року, а також створене на його основі оповідання «Сон». Уві сні Митець зустрівся з Богом, з а велінням якого ангели вирвали у нього язик, і він зробився німим. Тоді Митець звертається до Бога за д р у г и м талантом: «Дай мені м у з и к у , Б о ж е » . . . І став я композитором. Все, що я знав, відчував, все, що бачив мій духовний з і р , — все обернулось у звуки. І я став свободний. Я розчинивсь на мільйони звуків у трансцендентній своїй найвищій с ф е р і . . . Яку я м у з и к у створив? Чому продзвеніла вона благовісним д з в о н о м понад усім світом? Чим звеселила й підкорила собі всі л ю д с ь к і душі? В чому був ї ї зміст, в чім сила?.. У м о ї й симфонії перемагала Радість і сила ї ї опт и м і з м у і всепокоряюча К р а с а були якраз у подоланні безлічі лихого». Олександр Петрович особливо полюбляв симфонічне звучання, яке об'ємно відтворювало життєві події, сприяло глибшому проникненню в духовний світ героїв. Проте він досить критично ставився д о своїх музичних знань і уподобань, що видно, с к а ж і м о , з його листів д о композитора Кабалевського, котрий працював р а з о м із Довженком над ф і л ь м а м и « Щ о р с » та «Аероград». Те ж с а м е засвідчують і спогади, зокрема І. Козловського, який згадує, як під час війни, коли Великий театр був евакуйований до Куйбишева, його дирекція запропонувала Довженкові поставити оперу Чайковського «Черевички»: «Гоголь і Чайковський, фантазія і поетика Довженка... Все, здавалося, на радість всім, є, але... Небагато режисерів знайшли б у собі мужність і творчу чесність сказати: — Ні, Іване... Р о з у м і ю , щ о всі ви б у д е т е допомагати і щ о м у з и к а врятує наївність та похибки р е ж и с у р и , що в разі невдачі винуватими б у д е т е ви, ак-

тори, а р е ж и с е р и , диригенти й х у д о ж ники виправдаються... і все ж відмовлюся. Ненавиджу д и л е т а н т и з м . Опера — це особливий вид мистецтва. Тут потрібні інші виміри... Не всі це м о ж у т ь і не всі мають на це право. Хоч би який був популярний і досвідчений р е ж и с е р у д р а м і чи кіно, в опері він м о ж е виявитися з о в с і м «голим». І найстрашніше, щ о с а м р о з у м і є , щ о «голий» і «безпорадний». Д о в ж е н к о правильно оцінював місце і значення м у з и к и в кіно. Це неодноразово п і д к р е с л ю в а л и композитори, які з ним працювали,— Ю . М е й т у с , І. Белза, Д . Кабалевський, Б. Лятошинський. С а м О л е к с а н д р Петрович у лекції 11 жовтня 1949 року говорив: «Кіно пов'язане з м у з и к о ю — м у з и к о ю як такою, м у з и к о ю як с у п р о в о д о м , р и т м о м і в і д ч у т т я м звучання світу». Працюючи ще в часи німого кіно над своєю картиною « А р с е н а л » , він наполягав, щоб д о ф і л ь м у писали спеціальну м у з и к у . Д р а м а т у р г і ч н о вагоме значення м у з и к и в « А р с е н а л і » ( к о м п о з и т о р І. Б е л з а ) говорить про те, що цей ф і л ь м був провісником звукового кіно. У звуковому к і н е м а т о г р а ф і Д о в ж е н ко продовжував шукати найбільшої дієвості різних виражальних засобів, з о к р е м а й м у з и к и . Він вважав, що ї ї ілюстративність — це, по суті, рецидив німого кіно «з у д о с к о н а л е н и м тапер о м » , що вона послаблює вплив кінострічки. Р о з м і р к о в у ю ч и про співвідношення між зоровими і звуковими к а д р а м и , Д о в ж е н к о говорив: «В оповіданні герой м о ж е сидіти н е р у х о м о , а письменник розповідає про його д у м к и . В кіно ж ці д у м к и м о ж е «розповідати» м у з и к а , а в монтажі ф і л ь м у велику роль м о ж у т ь відігравати статичні акценти на окремих зорових образах. І, навпаки, ритмічна стрімкість зорових кадрів м о ж е прекрасно сполучатися з повільною, величавою м е л о д і є ю » . Л ю б о в до м у з и к и яскраво виявилася в кінематографічних творах: це лірикоепічна манера розповіді, використання тих чи інших музичних ф о р м . Так, кіноповість « У к р а ї н а у вогні» наближається д о опери, д е оповідні речитативи черг у ю т ь с я з музичними м о н о л о г а м и (народні пісні), щ о е м о ц і й н о п і д с у м о в у ють, з а в е р ш у ю т ь певні події. В експозиції це пісня « О й , у м е н е увесь р і д багатий», що знайомить глядачів з працьовитою р о д и н о ю Запорожців. Д а л і пісні сприяють розвиткові д р а м а т у р г і ч ного к о н ф л і к т у , поглиблюючи л ю д с ь к і переживання (звучать сповнені страждань: «Усі гори з е л е н і ю т ь » , « О й , горе тій чайці», « Л е т і л а з о з у л я через м о ю хату» та інші). Мужньо-патетичними інтонаціями пісні ф і л ь м завершується. Герої творів Д о в ж е н к а — л і т е р а т у р них і к і н е м а т о г р а ф і ч н и х , їхні д о л і тісно пов'язані з народною м у з и к о ю . Ц е й О л е с я з « У к р а ї н и у вогні», і персонажі «Поеми про м о р е » , і Василь із « З е м л і » . Пісня ж и л а поряд із ним, п е р е д а ю ч и радість буття. І в останню путь його проводжала: «Пісні вливалися в процесію з усіх вулиць і вуличок безупинно,

неначе потоки у велику ріку. Старі козацькі і чумацькі мотиви, і пісні праці, й кохання, і боротьби за в о л ю . . . — есе поєдналось у є д и н о м у громоголосому звучанні. Співці охоплювали піснями цілі віки свого ж и т т я » . К і н е м а т о г р а ф був д л я Д о в ж е н к а не просто синтетичним видом мистецтва, «яке містить у собі е л е м е н т и літератури..., т е а т р у , живопису, м у з и к и » , а виявом його х у д о ж н ь о г о мислення. І саме в музиці О л е к с а н д р Петрович знаходив гармонію всіх виражальних засобів: мел о д і ї , р и т м у , т е м п у тощо, нерідко у п о д і б н ю ю ч и кінотвір музичному. « Х у д о ж н і й твір подібний д о музичного твор у , — писав Д о в ж е н к о , — який тим кращий і значиміший, чим більше він з б у д ж у є в л ю д с ь к і й свідомості глибоких і тонких асоціацій». Митець вважав к і н о ф і л ь м з а в е р ш е н и м тільки тоді, коли він викликав враження цілісного музичного твору. С и н т е т и з м х у д о ж н ь о г о мислення Д о вженка виявляється й у змалюванні життєвих подій через музичні образи. На сторінках його щоденника і записників йдеться про «поетичного» інженера, який будував велике місто: «Диригент гігантського багатотисячного оркес т р у , д е д о б р а половина сурмачів ще п е р е б р і х у ю т ь ноти по молодості літ і невмінню перебувати в гармонічному ритмі... А л е с и м ф о н і я гримить велично і прекрасно, хвилюючи... с е р ц я і д у м и мільйонів. Гримить, шумить м у з и к а на Д н і п р і і на степових просторах У к р а ї н и , линучи голосним г у л о м і високим дзвон о м по всьому світі». Щ о д о синтетизму х у д о ж н ь о г о мислення Д о в ж е н к а доречно згадати його розуміння «кольорового звучання», живописної м у з и к и . Д у м к и м и т ц я зафіксовані у статті « К о л і р прийшов»: «...Кольоровий ф і л ь м — це новий шлях, пробитий у природу, а не в позолочену р а м у твору станкового живопису. А люди з тонкою м у з и к а л ь н і с т ю , можливо, с к а ж у т ь , щ о колір чимось наблизив к і н е м а т о г р а ф і ю д о музики». Ті ж м і р к у в а н н я висловлені Д о в ж е н к о м у зТадуваній лекції 11 жовтня 1949 р о к у : «Коли м е н е запитали якось у Б у д и н к у кіно, яке я відводжу місце кольору в к і н е м а т о г р а ф і ї , я сказав, що бачу його м і с ц е десь між м у з и к о ю й живописом, причому ближче д о музики, мабуть, аніж д о живопису, хоч це й м о ж е з д а т и с я парадоксальним». Д л я О л е к с а н д р а Петровича Д о в ж е н ка, всебічно обдарованої людини, кіно — найсинтетичніше з усіх видів мистецтва — б у л о найкращим інструмент о м творення. «...В усій своїй творчості,— зазначав Ю р і й С м о л и ч , — кінематографічній, літературній, малярській...— органічно, можливо, навіть інтуїтивно... приходив д о того, що фахівці-музикознавці звуть «контрапунктом», тобто д о одночасного звучання й гармонійного поєднання самостійних мотивів, образів, т е м у доверш е н о м у м и с т е ц ь к о м у творі, як у поліф о н і ч н і й . — б а г а т о г о л о с н і й — народній пісні».

РЕДАКЦІЙНА ПОШТА

ВІДКРИТИЙ л и с т МУЗИКОЗНАВЦЕВІ ЮРІЮ ЧЕКАНУ Вельмишановний пане Чекані На превеликий ж а л ь , ж о д н о м у з нас, учасників В с е у к р а ї н с ь кого науково-практичного с е м і н а р у з п р о б л е м и «Естетичне виховання в навчальних закладах нового типу», не доводилось досі познайомитися з Вашими музикознавчими працями і естетичними п о г л я д а м и , виключаючи хіба що сентенції на сторінках ж у р н а л у « М у з и к а » стосовно завдань та тестів з мистецтва д л я вступників д о педагогічного в у з у . Уклінно д я к у є м о за пильну увагу д о наших освітянських проблем. З великим і н т е р е с о м ми вивчили Ваші пропозиції д о автора названого посібника, оскільки нас — вчителів м у з и к и , методистів-музикантів, керівників ш к і л естетичного спрямування це питання надзвичайно турбує, особливо зараз, в час підготовки до вступних іспитів, які с к о р о в і д б у д у т ь с я . Тож с е р е д інших питань, порушених на семінарі, о д н и м з найважливіших є якраз підготовка д о цих іспитів, а д ж е м а й ж е кожна з наших ш к і л р е к о м е н д у в а т и м е в п е д в у з и У к р а ї н и с в о ї х випускників. Ваша критична стаття стала і м п у л ь с о м д о б і л ь ш глибокого вивчення тексту посібника-довідника і його детального обговорення у зв'язку з Вашими зауваженнями. М о ж н а погодитися, що р е д а к т о р с ь к а та к о р е к т о р с ь к а робота м а л а б бути більш п р о ф е с і й н о ю . О д н а к стиль, обраний Вами, д а є підстави д л я висновку про Вашу відверту недоброзичливість і до автора, і д о самого посібника-довідника, і про повну В а ш у безпорадність у питаннях освіти, з о к р е м а можливостях загальноосвітньої школи, з м і с т у уроків м у з и к и і завдань, що стоять перед педвузами у галузі підготовки вчителя цього предмета. Навряд чи варто плутати діяльність м у з и к о з н а в ц я і м е т о д и ста. Це — різні речі, а вчитель м у з и к и в загальноосвітній школі якраз і відрізняється від інших фахівців т и м , що водночас є й виконавцем, і х о р м е й с т е р о м , і т е о р е т и к о м , і м у з и к о з н а в ц е м . Про це с л і д би В а м , вельмишановний, б у л о дізнатись, беручись за перо з чорною ф а р б о ю . Вас, шановний, як дилетанта (а це очевидної) у справі музичної педагогіки засмучує, щ о цей посібник з а т в е р д ж е н о як навчальний. Нас ж е , педагогів-музикантів, не просто засмучує, а й тривожить, щ о В а ш и м п е р о м водить не стільки бажання д о п о м о г т и , як використати свою руйнівну силу в наш такий непростий час. Ш к о д а , що Ви «ловите м у р а ш о к » , які сталися через прикрі редакторські чи коректорські помилки (відсутність коми, випадкова заміна літери тощо). Чого ж Ви, д о з в о л я ю ч и собі ображати автора, лише пропонуєте обговорювати методичні т а методологічні питання, порушені в посібнику, з ф а х і в ц я м и , щ о ми і зробили на Ваше прохання? Ш к о д а , щ о Ви особисто не берете ніякої відповідальності, не виявляєте ф а х о в о ї к о м п е тентності стосовно аналізу з м і с т у названої роботи і нічого конкретного не пропонуєте. Просто дивує в т а к о м у випадку

с а м ф а к т написання Вашої статті, т и м б і л ь ш е , що закликаєте це зробити фахівців-професіоналів, п і д к р е с л ю ю ч и тим с а м и м , що себе Ви таким не вважаєте. Д е т а л ь н е ж обговорення с а м о г о з м і с т у , методичних і методологічних засад посібника д а є всі підстави схвалити як одне, так і інше. Тож з а п р о ш у є м о д о д и с к у с і ї . О т ж е , яка м е т а даного посібника? Як с п р а в е д л и в о зазначено в п е р е д м о в і , сучасний учитель м у з и к и не м о ж е обійтись б е з знань у галузі народної творчості, з о к р е м а пісень річного календарного циклу, д у м та історичних пісень, народних виконавських традицій та інструм е н т а р і ю У к р а ї н и . Б е з цих знань музичне виховання сьогодні н е м о ж л и в е . Ви м о ж е т е з цим не погодитися? В п е р ш е в тестах з а п р о в а д ж е н о творчий п і д х і д до виявлення у випускників знань у галузі т е о р і ї м у з и к и на основі українських народних пісень, д л я чого пропонується р я д кращих пісень, різних з а ж а н р а м и , з о к р е м а , таких перлин національного мистецтва, як «Женчичок-бренчичок», «Подоляночка», «Ой, у лузі червона калина» та ін. Чим ж е завинили ці твори п е р е д шановним паном Чеканом, щ о Ви з а л и ш а є т е ї х поза к о л о м Ваших музикознавчих інтересів? Н е з р о з у м і л о , які претензії м а є т е Ви д о творчих б і о г р а ф і й композиторів, які терміни, поняття з е л е м е н т а р н о ї теорії м у з и к и вважаєте застарілими. М о ж е , Ви відкрили, шановний, якісь нові закони, музичні поняття і терміни? В такому випадку поділіться с в о ї м и науковими досягненнями з музичною гром а д с ь к і с т ю . Поки ж щ о поняття і т е р м і н и лишаються усталеними, і абітурієнт має ї х знати, а т а к о ж повинен вміти яскраво, образно розповісти про творчість композиторів, дати коротку характеристику ї х найбільш відомих творів. Чи, м о ж е , Ви, д а р у й т е , і творчість названих композиторів вважаєте застарілою? Тоді щ о ж пропонуєте замість цього? Ви з о в с і м не з в е р т а є т е уваги на питання вокального розвитку, на засоби виконавської майстерності, на особливості диригентської підготовки вчителя м у з и к и . В той ж е час у критикованому Вами м а т е р і а л і досить д о к л а д но д а ю т ь с я методичні і методологічні поради у вирішенні названих проблем. В і д о м о , що руйнувати л е г ш е , ніж б у д у в а т и , коли треба т е р п л я ч е класти цеглину за цеглиною в ту б у д і в л ю , яка іменується національною к у л ь т у р о ю . Б а ж а є м о В а м творчих успіхів в цьому напрямку, більшої вимогливості д о себе, доброзичливості, толерантності у стосунках з опонентами, т и м б і л ь ш е з тими, хто є в і д о м и м и авторитетами в музичній педагогіці.

ЗА ДОРУЧЕННЯМ УЧАСНИКІВ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОГО С Е М І Н А Р У : 3. 3. Ж О Ф Ч А К , заслужений учитель У к р а ї н и , директор авторської С Ш № 2 м. У ж г о р о д а ; О . І. З Е Л Е Н Е Ц Ь К А , доцент к а ф е д р и методики музичного виховання та хорового диригування У к р а ї н с ь кого державного педагогічного університету імені М . Драгоманова;

В. А . Б У К О , заслужений працівник культури України/ вчитель-методист, х у д о ж н і й керівник ф о льклорного гурту «Чарівне Поділля» — супутника Українського державного академічного народного хору ім. Верьовки; Т. Г. Р Е З Н І К , вчитель музики, художній керівник ф о л ь к л о р н о г о гурту

' «Калинонька»

Немішаєвської

С Ш К и ї в с ь к о ї області; М . С . НИЧ, директор Немирівської С Ш № 1 ім. М . Леонтовича з поглибленим вивченням музики; П. В. М Е Р З І Н , викладач хорового д и р и г у вання Бердичівського педагогічного училища, художній керівник народної хорової капели;

Л. М . Д О Б Р О Д Е Н Ч У К , заступник д и р е к т о р а з художньо-естетичного виховання гімназії № 7 м. О д е с и ; В. В. Я С Е Н О В И Й , д и р е к т о р Бердичівської С Ш № 14 з поглибленим вивченням м у з и к и ; В. О . Р У Д К І В С Ь К А , завідуюча кабінетом музики Житомирського обласного інституту удосконалення вчителів

ВІДПОВІДЬ ОПОНЕНТА Шановні д о б р о д і ї ї Ваш відкритий лист викликав у м е н е суперечливі почуття: радість, захоплення, здивування і с у м . Та с п р о б у ю викласти все по порядку. Д у ж е радію, що мій виступ на сторінках ж у р н а л у « М у з и к а » спонукав вас д о «більш глибокого вивчення тексту посібникадовідника і його детального обговорення». О т ж е , м у з и ч н а критика виконала в даному разі одну з найважливіших своїх суспільних ф у н к ц і й : привертати увагу д о актуальних і болючих питань сучасного музичного життя. А загальна музична освіта, на м о ю д у м к у , — один із найсуттєвіших компонентів останнього. Захопила м е н е агресивна демагогічність вашого листа — віртуозне вміння уникати с у т і суперечки, дивовижна здатність не помічати очевидного ( д о речі, ж о д н о ї з наведених мною помилок ви не о с к а р ж у є т е ) , безапеляційність висновків щодо моєї компетентності тощо. Вкрай здивований тими д у м к а м и , що ви їх мені інкримінуєте. У статті не б у л о жодного слова щ о д о діяльності м е т о д и с т а чи музикознавця; я не піддаю сумнівові необхідність д л я вчителя музики фахових знань у галузі народної творчості, т е о р і ї та історії м у з и к и ; не вважаю застарілою творчість композиторівкласиків ( м о я дисертація присвячена саме вивченню класично! спадщини). Натомість наполягаю на т о м у , що «Тести...», про які йдеться, не м о ж н а було з а т в е р д ж у в а т и як навчальний посібник; ними (принаймні — у теперішньому вигляді) не м о ж н а керуватися під час вступних екзаменів. Б е з л і ч фактичних помилок, недостатня продуманість критеріїв оцінки, параметрів, що оцінюються, с а м о ї спрямованості тестування — очевидні д л я кожного, х т о н е у п е р е д ж е н о ознайомиться з ними. Втім, викликає серйозні сумніви й с а м а і д е я тестування абітурієнтів при прийомі д о вузів м и с т е ц ь к о ! орієнтації. М о ж ливо, тести досягнень — гарна ф о р м а визначення п р о ф е с і й н о ! придатності та наявності певних навичок у вступників д о технічних вузів,— тих, д е можливі ф о р м а л і з о в а н і й однакові д л я всіх знання. А л е д л я тих, хто хоче прилучитися д о Мистецтва, більш придатні, очевидно, тести креативності, м е т о д и ки яких на сьогодні вкрай недосконалі. Повторю ще раз, щ о концепція вступних (чи прийомних — залежить від точки з о р у ) іспитів — справа д у ж е непроста. І д е я вступних випробувань потребує копітко! роботи колективу фахівців різних спеціальностей — психологів, педагогів, вчителів-практиків, м у з и к о з навців, хормейстерів, інструменталістів... Тільки їхній спільний висновок, апробований часом, м о ж е стати основою д е р ж а в н о ! політики в галузі освіти. А поки що — оскільки така робота не виконана, ба, навіть не розпочата, м о ж е , залишимо випробувані часом вступні іспити, на яких індивідуальність к о ж н о г о учня розкривається якнайповніше? І, м о ж е , не б у д е м о на д о г о д у швидкоплинній моді називати мудрованим і н о з е м н и м словом давно відоме? І не витрачатимемо папір на тиражування відверто недосконало! праці, та ще й із солідними г р и ф а м и « З а т в е р д ж е н о » й «Рекомендовано»? І, нарешті, останнє. Д у ж е з а с м у т и в мене тон вашого листа — скривджено-войовничий, багато в чому — образливий. Н а в р я д чи можна вважати переконливим, з о к р е м а , т в е р д ж е н н я , щ о мій стиль дає підстави д л я висновку про повну м о ю «безпорадність у питаннях освіти, з о к р е м а можливостях загальноосвітньої школи, з м і с т у уроків музики і завдань, щ о стоять перед педвузами у галузі підготовки вчителя цього предмета». Сподіваюся, що наукові суперечки надалі б у д е м о вести з наукових позицій.

З повагою Ю Р І Й Ч Е К А Н , музикознавець, кандидат мистецтвознавства, завідуючий к а ф е д р о ю теорії та історії м у з и к и Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. В. Гоголя, член Правління К и ї в с ь к о ї організації С п і л к и композиторів У к р а ї н и

со

О . 0

о 0 0

»4 •"V

. 0

ш о с; <

<03 <

І X о.

« К О З А Ц Ь К І Ї ДІТИ, К О З А Ц Ь К І ОНУКИ, ОБНІМЕМО ЗЕМЛЮ, З ' Є Д Н А Є М О РУКИ, БО ВСІ МИ — ВЕЛИКА РОДИНА, А МАТИ У НАС — УКРАЇНА!» Ці слова пісні Зіновія К р е т я «Всі ми — родина», яку з незаперечним успіхом виконав вокальний гурт «Дивоцвіт» зі Львова (керівник М а р і я Помірча), стали своєрідним п і д с у м к о м М і ж н а р о д н о г о дитячого ф е с т и в а л ю з д у ж е символічною назвою «Київська весна — д і т я м Чорнобиля», щ о завітав до Палацу культури « У к р а ї н а » . Зробивши перші кроки як хореографічний конкурс на базі дитячого творчого об'єднання «Український сувенір», за два роки він зміцнів, розширився масово й жанрово, набув статусу ф е с т и в а л ю . К о л и д у ш а співає — мистецтво не вмирає. А с а м е т а к , — з д у ш е ю , виступали учасники. К о м п е т е н т н е ж у р і (художній керівник дитячого хору « Щ е д рик» І. Сабліна, кандидат мистецтвознавства Л. Ященко, диригент хору Д е р ж т е л е р а д і о м о в н о ї компанії України Л . Бухонська, д и р е к т о р музичної школи № 10 О . Шатунова, головний спеціаліст відділу культури Д е р ж а д м і н істрації Московського району Києва І. С е н к е в и ч ) відзначило й чудові вокальні дані Володі Іванова та Валі З о л о т ь к о із З а п о р і ж ж я (керівник Л. Падалка), і невимушеність крихітних «дзвіночків», найменших учасників ф е с т и в а л ю , — ансамблю «Дзвіночки» з Ялти ( І . Кольцова), і з л а г о д ж е н і с т ь ансамблю «Соловейко У к р а ї н и » з Києва ( С . Збінська), і пошуки м о л о д о ї композиторки й виконавиці власних пісень Марійки Іваново! з Харкова. А щ е — засвідчену д у ж е цілісним виступом київського ф о л ь клорного ансамблю «Потік» (В. С т р є л ь ц о в а ) т у р б о т у про з б е р е ж е н н я автентичного ф о л ь к л о р у . І, нарешті, органічне поєднання вокальних даних із к у л ь т у р о ю сценічно! поведінки Любомира Кончаківського зі Львова (керівник М. Помірча), якому одностайно присуджено Гран-прі. Н а п р у ж е н о працювало й ж у р і хореографічного конкурсу під головуванням народної артистки С Р С Р Т. Таякіної. С е р е д цікавих, д о б р е підготовлених ансамблів п е р е м о ж ц я м и стали зразкові колективи « І с к о р к а » з Тирасполя (гість ф е с т и в а л ю ) та «Забава» з А в д і ї в к и , « Д ж е р е л ь ц е » й «Барвінок» із Л у ц ь к а та «Самоцвіт» з Кривого Рогу, «Шанс» із Харкова, «Пульс» та « У к р а ї н с ь к и й сувенір» із Києва. На території Києво-Печерської лаври учасники ф е с т и в а л ю посадили шість дерев — на вшанування шести героїв-пожежників Ч о р н о б и л я , — заклавши С а д пам'яті чорнобильської біди. Ростимуть дерева, підростатимуть їхні маленькі садівники, тож с п о д і в а т и м е м о с я , що набиратиме сили й фестиваль. І в нього й надалі знайдуться спонсори, такі чудові, як акціонерний комерційний банк «Київщина», банк «Християнський», ф і р м а « Д е н д і » , церква « Ф і л а д е л ь ф і я » , асоціація «Гранд». О р г к о м і т е т , котрий очолює енергійна л ю д и н а — завідуючий в і д д і л о м к у л ь т у р и Д е р ж а д м і н і с т рації Московського району Києва Т. К о н ф е д е р а т е н к о , д і є й чекає пропозицій.

ОСВІТА

Л Ю Д М И Л А ГІНЗБУРГ

" В С Е ТИХША

МУЗИКА

ДУШІ..." Ось яку історію розповіла мені педагог однісї з музичних шкіл. На початку півріччя вона давала своїй учениці завдання: цей етюд потрібно вивчити до конкурсу, прелюдію — до огляду, оцю п'ссу гратимеш на іспиті і т. д. Дівчинка мовчки слухала, потім підняла очі і сумно спитала: «А коли ж я гратиму для себе!» З г а д у ю цей випадок щоразу, д у м а ю ч и про те, як проходить навчання сучасних музикантів. Д о с в і д багатьох десятиліть викладання в консерватори дозволяє зробити деякі порівняння. Б і д а д і т е й , котрі вчаться м у з и к и (а ї х досить багато) в т о м у , щ о просто ніколи грати «для с е б е » . М у зику вразив «мікроб» змагання. В ж е в перших класах Д М Ш діти беруть участь у конкурсах, о г л я д а х , а д л я мистецтва, д л я самовираження часу зовсім не залишається. Це, на жаль, світова тенденція, а з нею, як відомо, боротися складно. Та мені вона здається вельми небезпечною, бо веде д о однобічного розвитку юних музикантів — чисто спортивного відбору... Як влучно сказав поет: «Все тихша м у з и к а д у ш і , гучніша м у з и к а атаки...» На жаль, «атака» — прагнення перевершити, перемогти, стати л а у р е а т о м будьякою ціною — превалює сьо© Людмила ГІНЗБУРГ

годні в системі виховання юних музикантів. Я к щ о поділити л ю д с т в о на дітей і дорослих, то виявиться, що власне дитинства в малечі, котра займається музикою, не так вже й багато. Хлопчик або дівчинка сідає за інструмент (частіше не з своєї волі) у 5—7 років і п р о т я г о м наступних півтора-двох д е сятиліть практично нічого, к р і м нього, не бачить. Звичайно, попервах ї м здається, що потрапили в особливий, дивовижний світ; та нам, дорослим, слід знати, як збіднюємо їхні горизонти: школа, дім, репетиційний клас, концертний зал... Нічого не існує, к р і м навантажень, які, д о того ж , постійно зростають, бо д о в о д и т ь с я весь час із кимось змагатися, готуватися д о відбору. Тільки-но відіграв на ш к і л ь н о м у конкурсі, як вже насувається міський, а т а м не за горами обласний і т. д. Ж о р с т к а , якщо не сказати ж о р с т о к а , сис т е м а привчила дитину жити

в стані постійного с т р е с у . . . А як часто рання націленість на лауреатство призводить д о різних трагедій. Ось у відомій школі імені С т о л я р с ь к о г о після восьмого класу відбувається відбір: кому далі навчатися музики, а д л я кого п р о ф е с і й н а кар'єра неможлива. Тож уявіть себе на місці 14—15-річної людини, котрій дали з р о з у м і т и , що музиканта з неї не вийде... М а й ж е дві третини свого невеличкого ж и т т я вона вже віддала музиці, всі уподобання пов'язані з нею — і тут Такий у д а р ! С к і л ь к и «небачених світу сліз» пролито хлопчиками та дівчатками, які раптом відчули с е б е неповноцінними! Мені боляче д у мати про це. Та найжахливіше, що у жорстокої системи змагання — д у ж е низький К К Д . Так, вона із залізною закономірністю н а р о д ж у є лауреатів (звичайно, я к щ о існують конкурси, то м а ю т ь бути й переможці), однак не здатна постійно давати справжніх

музикантів. Виховання талантів — це не конвеєр. Не обов'язково, щоб музикантові був притаманний д у х суперництва. С к о р і ш е навпаки. О д и н із кращих м о ї х учнів С е р г і й Терентьєв, коли йому доводилося грати в залі, де сиділи тільки члени ж у р і , не міг розкритися, т о м у практично не має лауреатських звань. Т а чи багато знайдете піаністів, котрі тонко відчувають м у з и к у і блискуче вміють народжувати ї ї при зустрічі з р о з у м н и м слухачем? Тут я хочу перейти д о головного, що й примусило написати ці рядки. М и останніми роками спостерігаємо дивний парадокс: чим більше стає лауреатів будь-яких конкурсів, тим менша аудиторія на їхніх концертах. Втім, це легко пояснити. Вся система підготовки націлена на проф е с і о н а л і з м , на виконавську діяльність, і ніхто не дбає, аби виховати слухача, б е з якого наша робота втрачає сенс. А д ж е ж не м о ж е кожен із цьогорічних 162 випускників О д е с ь к о ї консерваторії стати концертуючим музикантом: по-перше, немає такої кількості вакансій, по-друге, не з'являється стільки талантів одночасно. І знову — маленькі т р а г е д і ї (чи справді маленькі?), коли людина віддала м у з и ц і 15—20 років життя, о д е р ж а л а консерваторський д и п л о м і виходить у нікуди, не маючи ані гарантій роботи, ані перспектив... Та музичне виховання — це не лише добування лауреатських звань. На мій погляд, благородніше й необхідніш е — підготовка слухача, тобто л ю д и н и , д л я якої б музика б у л а не п р о ф е с і є ю і не ф о р м о ю заповнення вільного часу, а органічною потребою. Мій незабутній учитель великий м у з и к а н т і не м е н ш визначний педагог Генріх Густавович Нейгауз писав: « Д о того, як почати вчитися на будьякому інструменті, чи то дитина, підліток, чи дорослий повинен вже духовно оволодіти якоюсь м у з и к о ю , сказати б, зберігати ї ї в своєму роз у м і , носити в своїй д у ш і і чути с в о ї м с л у х о м » . І найперше завдання педагога — саме д о п о м о г т и юній людині «духовно оволодіти музикою». Тут доречні аналогії зі спортом, д е змагання природніші, аніж у м у з и ц і . Та є два різні поняття: ф і з и ч н а культура як к у л ь т у р а фізичного розвитку кожної людини і так званий спорт найвищих досягнень — д л я небагатьох, найбільш обдарованих, котрі

стають професіоналами. Кожен мас набути певного рівня музичної культури, бо це — основа, а вже найздібніші займатимуться професіонально. Природно, такий підхід потребує докорінної зміни структури і спрямованості музичного виховання. Я не впевнена, що нам необхідно мати стільки Д М Ш . Чи не краще педагогічні сили й кошти, які витрачає на них держава, спрямувати в загальноосвітні школи, а м о ж е , навіть і в дитячі садки? З раннього віку слід прилучатися д о всього найкращого, що є у світовій культурі. Т о ж нехай і наймолодші громадяни нашої країни с л у х а ю т ь Моцарта, Бетховена, Шостаковича: важливо тільки, щоб м у з и к а ця була в якнайкращому виконанні з урахуванням особливостей дитячого сприйняття. І постає питання про педагогів... Все починається з учителя. Талант педагога-вихователя — така ж рідкість, як і талант музиканта-віртуоза. Треба, щоб найобдарованіші педагоги-музиканти прийшли в загальноосвітні школи, як це зробив свого часу Д м и т р о Кабалевський. Крім того, шкільному вчителеві музики слід більше довіряти: адже серед них, часто непримітних, не так вже й мало справді цікавих людей. Я за своє життя бачила й знала багатьох здібних піаністів, та якщо говорити про фаховий бік проф е с і ї , то найбільше м е н е вразив піанізм Е м і л я Гілельса. Яке ж було моє здивування, коли дізналася, що школу йому «дав» скромний викладач курсів при О д е с ь к і й консерваторії Ткач, про якого в біографії Гілельса з г а д у є т ь с я одним рядком. Переконана, що с е р е д учителів м у з и к и в школах чимало л ю д е й , захоплених своєю професією, які вміють донести д о дітей справжню красу семитонового звучання, дати перші уроки сприйняття і музикування, що залишаться на все життя. Та чи багатьох із них ми знаємо? Авторитет учителя музики д у ж е низький, як і самого предмета. Ш к о л я р і сприймають його як примусовий, і чи варто дивуватися, щ о вихованці музичного училища, а тим більше — консерваторії, як вогню, бояться школи? А д же насправді м у з и к и треба вчити, як і ф і з и к и чи біології. Хоча й зрозуміло, що д а л е к о не всі стануть ф і з и к а м и чи біологами, але знання цих дисциплін чомусь вважають необхідним, а от м у з и к а залишається десь на т р е т ь о м у плані. Зате не в т о м л ю є м о с я докоряти м о л о д о м у поколінню, що воно віддає перевагу дешевим е р з а ц а м у вигляді примітивних пісеньок.

М і ж іншим, у Китаї віддавна розуміють важливість підготовки музикантів-педагогів. Я зі здивуванням довідалася, що в одній із китайських консерваторій, близькій за значенням д о одеської, займаються на фортепіанному відділенні всього 5 чоловік (а в нас — 40), проте т а м є ф а к у л ь т е т , що виховує педагогів, із досить великою кількістю студентів. В О д е с і також готують викладачів м у з и к и на музичнопедагогічному факультеті педінституту, т а парадокс у т о м у , щ о консерваторія і м у з пед співіснують ніби в різних площинах, котрі практично не перетинаються. А л е ж і майбутні музиканти-виконавці, і музиканти-педагоги однаково повинні перебувати в атм о с ф е р і високої культури! Тут, як мені здається, є над чим замислитися. Переконана, що при системі підготовки, зорієнтованій на виховання слухача, стає р е а л ь н і ш о ю поява видатних музикантів, аніж при «спортивному відборі» лауреатів. А д ж е діти прийдуть до м у з и к и не т о м у , щ о так хочеться батькам, а т о м у , що це подобається ї м с а м и м . При всій доцільності ранньої спеціалізації, яка сьогодні існує повсюдно, має вона й негативний бік. Дитина, котра з п'яти чи семи років займається м у з и к о ю , технічно б у д е підготовлена краще за свого однолітка, але перед нею не так широко відкритий світ. З а рівних умов людина, добре освічена, котра знається на різних видах мистецтва, має к у д и більше шансів стати видатним м у з и кантом, аніж той, хто зациклений на одній музиці. П і д т в е р д ж е н н я цьому — знову ж таки чудовий учитель Г. Н е й г а у з . . . Любов до прекрасного природна в л ю д и н і . Д и т и н а тихенько наспівує, вона ще не р о з у м і є , що «торкається» м у зики. Т а це бажання необхідно підтримати. Т р е б а , щоб на кожному кроці, подібно до того, як п р о д а ю т ь с я цигарки, д і т е й (та й д о р о с л и х ) чекала гарна м у з и к а ; щоб усі, хто має схильність д о занять, незалежно від здібностей у чисто п р о ф е с і о н а л ь н о м у плані, мали можливість скористатис я з д о п о м о г и кваліфікованого педагога. Д е р ж а в а повинна забезпечити с в о ї м громадянам певний музичний м і н і м у м : уроки м у з и к и в дитячому садку, в школі. А справжні таланти, які при цьому р о з к р и ю т ь с я , підуть учитися «на лауреатів». Та це будуть не просто п е р е м о ж ц і конкурсів, а м у з и к а н т и у високому значенні слова. Одеса

ш о;

ш . о

< -С

и X юш хід

ї>»

<о

Творчість Л. К о л о д у б а тісно зв'язана з національним м у з и ч н и м ф о л ь к л о р о м . П о р я д із великими симфонічними та оперними полотнами значне місце посідають камерні к о м п о з и ц і ї , і с е р е д них — « А л ь б о м д л я дітей» (1982 р.). Його с к л а д а ю т ь двадцять с і м програмних фортепіанних п'єс, за с в о ї м и жанровими витоками зорієнтованих на пісенно-танцювальний тип с ю ї т и . Подані вони автором з а принципом поступового зростання технічних завдань. А м п л і т у д а практичного використання цих м і н і а т ю р досить широка: від першого д о останнього класів музичної школи. А три заключні п'єси циклу — « З у б р и л о » , «Поспішають д о школи» та «Скерцино» — готують юного піаніста до виконання б і л ь ш складних творів. Весь альбом м о ж н а поділити на два блоки. П е р ш и й знайомить із піснями й танцями У к р а ї н и ( « А р к а н » , «Гопак», «Троїсті м у з и к и » , «Гуцульський танець», « Х о р співає», «Ой на горі та женці ж н у т ь » ) ; д р у г и й — із м у з и к о ю різних к р а ї н світу («Старовинна російська народна пісня», «Трепак», «Грузинська народна пісня», « Х о р о » , провансальська пісенька «На мосту в Авіньйоні», «Іспанський танець», грецька жартівлива «Радуйся, Х а р а л а м б І » , «Старовинна англійська пісенька», стилізований американський танець «Веселе негренятко», сицілійська м е л о д і я « Ч у д е с н а вода» та ін.). М і н і а т ю р и з б і р к и Л . К о л о д у б а не тільки надають можливість у ч н я м познайомитися з ф о л ь к л о р н и м и зразками, а й виробляють у них відчуття різноманітних ф о р м — к у п л е т н о ї , варіаційної, простої двочастинної, тричастинної з чітко визначеними р о з д і л а м и . В інтонаційній побудові м е л о д і й і гармонічній ї х організації автор спирається на національні т р а д и ц і ї , що сприяє розвиткові ладового с л у х у в початкуючого виконавця. Так, наприклад, граючи мініатюру «Старовинна російська народна пісня», с л і д звернути увагу учня на т е м у , щ о звучить в натуральному мінорі, п і д к р е с л ю ю ч и старовинний російський колорит. Безпосередність емоційного вислову, імпровізаційність, характерні д л я м у з и к и кавказьких народів, багатство інтонаційних нюансів відзначають « М а л е н ь к у п о е м у » . П'єси з « А л ь б о м у д л я дітей», прилучаючи юних музикантів д о к у л ь т у р и різних народів, розвивають ї х піаністичні можливості. Так, у мініатюрах «Поспішають д о школи», «У курнику», «Скерцино» композитор знайомить учнів із моторно-токатним р у х о м . Ніби написана з натури м і н і а т ю р а « З у б р и л о » д а є чітке уявлення про ф о р м у інвенції. Тут потрібно обов'язково стежити за авторськими р е м а р к а м и , щ о д о п о м о ж е краще змалювати гротесковий портрет. Д о с я г т и найбільш виразного звучання м е л о д і ї — таке творче завдання в мініатюрі « Х о р співає», яку ж у р н а л подає на нотній сторінці. « А л ь б о м д л я д і т е й » , оригінально зад у м а н и й к о м п о з и т о р о м , викликає в піаністів зацікавленість не тільки образним з м і с т о м , с в і ж і с т ю м е л о д і й н о ї й гармонічної мови п'єс, а й взагалі дор о б к о м сучасних українських композиторів. Опанування мініатюр циклу значно збагатить х у д о ж н і уподобання.

Миколаїв

ХОР СПІВАЄ Музика Л. КОЛОДУБА

Andante ї 1

1 rV

—iL

1% 1

d—я

XL. •J

• - ' '

t 3

•i

1 5 соп

1 - 4 - p

^ —J5 (Г

n -

{

з =

4 2

-і9-

-a-l

= *

— ^

—X—

і s

о/ * її* ft h і

= - « - 4 -

3 1

3 1 Ї

і 2

— - а — І

( 4 - 4 -

— 4 - J

IJ7

і 5

«У . k l f Ь 4

"P" *

іr - f- -

—-

, — [

f* ¥==

4 ,

4 - І

ж •4-

^———^

— p — 9 y-f • ^-

b-j 3

• •

p — 1 — p

—i-

— тV

T-Jz •

ЮНАЦЬКІ ТВОРИ

Л. РЕВУЦЬКОГО Готуючи концертну програму д о 105-х роковин видатного у к р а ї н с ь к о г о композитора, серед рукописних аркушів, зібраних його ученицею О . А н д р є с в о ю , з в е р н у л а увагу на к і л ь к а написаних олівцем. На них — примітки О л е н и Ф е д о р і в н и : « С т у д е н т с ь к а робота» або «Доопусні твори». Це гармонічні завдання з м о д у л я ц і ї (ймовірно, виконані в класі Г. Л ю б о м и р с ь к о г о в школі М . Лисенка). П е р ш е — в і д о м а нам обробка д л я ф о р т е п і а н о у к р а ї н с ь к о ї народної пісні « Д у м и м о ї » і незакінчені «Вальс» (СІБ-ГПОІІ), два « П р е л ю д и » (сІ5-тоІІ і с і - т о і і , з позначкою 1-е с і е т о п і д и е ) . Читачам пропонуємо д л я знайомства один із перелічених творів Л . Ревуцького «Вальс» ( р е д а к ц і я В. К у з и к ) . ВАЛЕНТИНА КУЗИК

тгліп/

П ПАРИЖІ

Серж

ЛИФАР

МІЙН і "

«ТІЛЬКИ т о й , ХТО БУВ У КИЄВІ, ХТО ДИВИВСЯ З ВИСОКОЇ КРУЧІ ВИДУБИЦЬКОГО МОНАСТИРЯ НА ШИРОКИИ ДНІПРО, ТІЛЬКИ ТОЙ З Р О З У М І Є , ЧОМУ ДЛЯ КИЯНИНА НЕМАЄ НІЧОГО Д О Р О Ж Ч О Г О ЗА КИЇВ З ЙОГО ДНІПРОМ, ЯКИЙ З ДИТИНСТВА ВХОДИТЬ У СЕРЦЕ. І НАВІТЬ ПРЕКРАСНИЙ ПАРИЖ НЕ ЗМІГ ПРИМУСИТИ МЕНЕ, КИЯНИНА, ЗАБУТИ МІЙ КИЇВ І МІЙ ДНІПРО...»

СЕРГІЙ ЛИФАР. 191$ р. КИЇВ.

В Україну повертається ім'я нашого славетного земляка, всесвітньовідомого хореографа, танцівника, педагога, дослідника балету Сергія Михайловича Лифаря (1905—1986). Народився він у Києві, тут вчився у балетній студії Броніслави Ніжинської, в 1923 році на запрошення С. Дягілєва виїхав до Парижа і виступав у виставах знаменитих «Російських сезонів», три десятиліття очолював балетну трупу Паризької Гранд-Опера, створивши понад 200 балетів і дивертисментів, виховав багато талановитих зірок світової сцени, написав десятки книжок... У Київському видавництві «Муза» вийшла книга Сержа Лифаря «Страдные годы», вперше видрукувана в Парижі у 1935 році. Знайомимо наших читачів із уривками першої книги (Дитинство. В громадянській війні), пов'язаними з музичним оточенням, уподобаннями юного Сергія. . . л ітні канікули, Різдвяні свята і В е л и к д е н ь м и всісю родиною проводили в Канівському повіті в маєтку м о г о д і д а . Д о б р е

викликала в м е н е і страшна коза, що с т у к а л а своТм червоним

запам'яталися сільські свята з піснями й танцями, з вогнищами,

дині, і наскрізь просякнуті д р е в н і м сонячним к у л ь т о м пісні

веселими хороводами, з гучним с м і х о м і ж а р т а м и . Всі висипа-

з н е з р о з у м і л и м и , часто повторюваними словами, що заворо-

ли з хат по-святковому

жували і викликали трепетне хвилювання...

вдягнені — і м о л о д і , гарні дівчата

язиком, і різнокольорові паперові зірки з л і х т а р и к о м у с е р е -

в національних українських к о с т ю м а х , і парубки з гармоніка-

К р і м цих народних свят, у нас в садибі влаштовували й до-

ми, і неквапні, м у д р і , повільні й поважні сивобороді м у ж и к и

машні вистави. У м о г о д і д а був сімейний театр із кріпаків, що

в незмінних — з и м о ю і влітку — кожухах. Все — святкове, все

давали спектаклі в т о м у ж б і л о к о л о н н о м у залі, д е шістдесят

залите сонцем.

років потому ми, дітвора, б е з т у р б о т н о бігали й пустували.

...З яким нетерпінням чекав я, коли ряджені прийдуть у нашу садибу «славити Христа» і «колядувати», і яке захоплення

Такий театр, який д і д бачив у дитинстві, справив на нього величезне враження,

і він спробував

його воскресити.

Із

й ніжного альта, і пророкував мені кар'єру співака. Ж а р т о м а говорив: « К у д и т а м уславленим кастратам СікстинськоТ капели д о голосу мого С е р г і я ! » З а його наполяганням я став співати в хорі древнього, м а й ж е тисячолітнього КиТвського С о ф і й с ь к о г о С о б о р у . Ж о д н е враж е н н я дитинства не вкарбувалося так у м о ю пам'ять і не залишило в мені стільки світла, як цей спів. В ж е саме оточення, а т м о с ф е р а древнього храму з т е м н и м и мозаїками-примітивами, з д и м о м кадил, із великою кількістю л ю д е й , які молилися, з молитовною т и ш е ю викликали в мене тремтіння, стиснення г р у д е й , д и х а н н я ставало частішим і починалося таке хвилювання-збудження всього о р г а н і з м у , яке п е р е д у є народженню творчості і яке я порівняв би з еротичною напругою... І коли в тиші х р а м у лунав мій дитячий голос, коли внутрішній м і й спів виливався у звуки, ці звуки сповнювали м о ю д у ш у

(іншого

слова не м о ж е бути — це дійсно наповнення д у ш і ) невимов-

вдячністю дідові й д о л і з г а д у ю я цей д о м а ш н і й театр із його виставами, котрі були о д к р о в е н н я м у м о є м у дитинстві і здавалися мені н е д о с я ж н и м прекрасним ч у д о м . С л у х а ю ч и народні пісні та спостерігаючи барвисті о б р я д и свята, живучи досить довго в маєтку поряд із селянами, я торкався чистого д ж е р е л а древньої вікової культури і, с а м того ще не знаючи, вбирав д р е в н ю правду, б о я з к о торкався живого минулого і звикав любити й шанувати народ. Минали канікули, свята, знову треба б у л о повертатися в будні у гімназичне ж и т т я . (Вчився у К и є в і . — Т. Ш.).

У гімназії

нудьгував на уроках, у д о м а — поринав у м у з и к у . С е р й о з н а музична освіта м о я почалася рано: одночасно зі вступом д о підготовчого класу гімназії почав учитися грати на скрипці в консерваторії. Та скрипка м е н е мало задовольняла, як і всі інші сольні інструменти: я любив спів, о р к е с т р або о р к е с т р у мініатюрі — рояль, і через рік перейшов д о класу ф о р т е п і а но. Н е з а б а р о м почав навчатися співу в регента придворної співочої капели Калішевського, який захоплювався м о ї м голосом, говорячи, щ о ніколи щ е не зустрічав такого

С О Ф І Я ТА МИХАЙЛО ЛИФАРІ — БАТЬКИ СЕРГІЯ.

ВІТЕР — С. Л И Ф А Р В БАЛЕТІ « З Е Ф І Р І ФЛОРА». 1925 р.

чистого

ною насолодою й ніжністю, і я відчував, як м о я вібрація передається тим, хто молиться, наповнює 7х, і як зворотна хвиля й д е до м е н е , — голос мій д у ж ч а є , і я співаю д л я с е б е і д л я всіх... і я відчуваю, що набуваю магічноТ сили і влади над тими, хто молиться... Особливе, ні з чим незрівнянне за своєю значим і с т ю , хвилювання, трепет відчуваю я, коли мені доводиться співати «Розбійників» чи коли з д в о м а хлопцями виходив п е р е д царські ворота і співав у тріо « Д а исправится молитва м о я » . . . Незабаром я став співати й у гімназичному хорі... Батьки пишалися з моТх музичних успіхів, але довго не дозволяли піти д о т е а т р у : з їх консервативної точки зору він був усе ж чимось суєтним і забороненим своєю передчасністю д л я дітей, щ о губить «спокусами» і розвиває смак д о м і ш у р и ; артисти-лицедії — л ю д и несерйозні, котрі існують д л я розважання публіки і не гідні поваги. В п е р ш е потрапив д о м і с ь к о г о театру тільки у 1916 році, коли мені в ж е йшов дванадцятий рік — кажу вже дванадцятий рік, т о м у щ о я д у ж е рано почав розвиватися в усіх відношеннях (і особливо в м у з и ч н о м у ) . Перша д р а м а , яку я бачив, б у л а «Кін», перша опера — «Пікова дама» із Собіновим; але ще д о того я був на концерті Ш а ляпіна, котрий примусив мене божеволіти від захоплення. М о ї перші театральні враження — і від «Кіна» і від «Пікової дам и » — б у л и д у ж е сильні, але с у м б у р н і : якось потонув у зливі звуків і барв сценічного зачарування, щ о охопили м е н е , і не знав на щ о дивитися і що слухати...

Горовець цього р а з у вступив вчасно і так зіграв увесь концерт, як я ніколи й пізніше не чув. Д н я м и б е з д і л а блукав я по Києву р а з о м із о д н и м зі своїх гімназичних товаришів... І ось якось приятель запропонував мені: «Давай п і д е м о , С е р г і ю , в балетну с т у д і ю Броніслави Н і ж и н с ь к о ї . Там, кажуть, є багато гарненьких дівчаток». Мені б у л о все одно, що робити, і тому я пішов, хоча мене й мало цікавила б а л е т н а с т у д і я . Я був і раніше я к щ о не в с т у д і ї , то « м а й ж е в с т у д і ї » , брав у р о к и танців у балетмейстерів міської опери Познанського і Ланге. Щ о п р а в д а , я нічого не вчився, к р і м салонних танців, але ї х , особливо вальс і м а з у р к у , д о б р е знав і викликав захват губернських панночок спочатку на сімейних вечорах і добродійних балах, а потім на радянських «танцюльках». Та мій успіх у цій галузі зовсім не захоплював м е н е і не тішив м о г о честолюбства. З і м н о ю любили танцювати...

Підготувала д о д р у к у Тетяна

ШВАЧКО

СЕРЖ Л И Ф А Р З КРИЛАМИ ІКАРА З А Л И Ш А Є ГРАНД-ОПЕРА. ПАРИЖ. 1958 р.

...Рука моя, у ш к о д ж е н а м а л е н ь к и м о с к о л к о м (під час громадянсько; війни.— Т. Ш.), виявилася такою пораненою, щ о ї ї довелося зашивати. Через кілька місяців я був зовсім з д о р о вий, та сліди від м о є ї рани — ш р а м і двг-три кісточки, щ о д у ж е виступали, залишилися на все життя. Найголовніше, я м і г вільно володіти пальцями і поновити свої з а н я т т я в консерваторії імені Лисенка. ...Коли кавалеристи Котовського починали танцювати, великороси — хвацьку, веселу камаринську, у к р а ї н ц і — вогняний гопак, щ о д у ж е нагадував запорізькі часи,— все місто (Тараща.— Т. Н І . ) збігалося на це видовище. Я не пропускав ж о д н о г о танцю цих веселих відчайдухів і весь перетворювався в захоплене споглядання. Т а й б у л о від чого прийти у захват! ї х поривчастість і величність рухів, степова відвага й широчінь, шалений вихор стрибків і присядок, коли танцівник перетворюється в один суцільний, к р у ж л я ю ч и й л ю д с ь к и й с м е р ч , — у с е це захоплювало, зупиняло подих і прискорювало дихання, проникало у м ' я з и , у кров, у нерви, п р и м у ш у в а л о т р е м т і т и в я к о м у с ь екстазі! З е м л я з д р и г а л а с я від тупотіння ніг! І після б у р х л и в о ї , жахливої за с в о ї м шаленим т е м п о м поривчастості — поступовий п е р е х і д у м ' я к у , повільну плавність рухів. Ж а д і б н о с л і д к у вав я за цією з м і н о ю переходів і за високими м у ж н і м и танцівниками, сповненими р о з м а х у й почуття таЯЦю і р и т м у , — і в мене відбувалася якась внутрішня робота, ще не у с в і д о м л е на. Т а пам'ять чітко з б е р е г л а кожний р у х , кожний порив, кожний з л е т . . . ...Після вимушеної великої перерви — я весь час відчував музичний голод, мені чогось не вистачало — я поринув у м у з и ку і цілими днями грав Моцарта, Баха, Ш о п е н а і Вагнера, знаходячи в музиці той вихід, ту р о з р а д у , той творчо-душевний вияв, яких не мав у житті. ...Товариші мої закінчили консерваторію, і с е р е д них найблискучіший — Горовець. Я був на випускному концерті, і цей концерт — без м е н е — зворушив і вразив м е н е : коли б не рука моя, то і я був би с е р е д м о л о д и х піаністів, а зараз — щ о я?.. Д о б р е запам'ятався мені виступ Горовця і переляк-хвилювання за нього: він грав з Ф . Б л у м е н ф е л ь д о м на двох р о я л я х концерт Бетховена і не починав; Б л у м е н ф е л ь д підвівся, підійшов до Горовця, вказав йому ноти і знову почав концерт;

УКРАЇНЦІ ДІАСПОРИ

ФЕДІР

СТЕШКО

БЕРЕМСЬКИЙ ІМЩРТ М-ІМ

Іі

ічг За.'.-асіи

ПОДАЄМО В СКОРОЧЕНОМУ ВИГЛЯДІ МАТЕРІАЛ ФЕДОРА СТЕШКА «БЕРЕЗОВСЬКИЙ І МОЦАРТ» (З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ XVIII стЛ, НАДРУКОВАНИЙ У «НАУКОВОМУ ЗБІРНИКУ УКРАЇНСЬКОГО ВІЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ», т. З (Прага, 1942 р.).

пичЛй

Ч..1

Ісгт-£>

ТілУ

"І •• •• 1'" 1" щ Яі

їй

'лі

се^

Початок іспитового завдання М. Березовського 15 травня 1771 року. Дана мелодія („кантує фірмус") у тенорі. В історії українсько? м у з и к и д у ж е важливе значення має X V I I I століття, настільки важливе, щ о з а останні роки д е х т о з наших музичних дослідників навіть присвоює йому епітет «золотий вік» у к р а ї н с ь к о ї м у з и к и . Це... творчість трьох визначних українських церковних компоністів: Березовського, Бортнянського й В е д е л я . . . X V I I I с т о л і т т я має д у ж е велике значення в історії нашої м у з и к и : саме на нього припадає кілька знаменних подій, що потім мали вплив на подальший хід у к р а ї н с ь кого музичного ж и т т я . . .

В ж е на початку цього століття — поява перших н о т о д р у к і в : львівських ірмолоїв 1707 (з д а т о ю 1700) й 1709 років, щ о не тільки з а ф і к с у в а л и нашу церковно-музичну спадщину, а й т и м з б е р е г л и ї ї від загибелі. Таке ж важливе значення м а л о в третій чверті с т о л і т т я (1772) так зване синодальне видання (в М о с к в і ) російських богослужбових книжок д л я співу, до яких б у л а включена

значна кількість співів українських, що під назвою «розспів» київського, болгарського, грецького, герасимівського й інш. перенесені з У к р а ї н и д о Московщини і т а м вжилися в практиці російської церкви. Нарешті, наприкінці вже с т о л і т т я (1790) сталася ще одна важлива подія в царині нашої релігійної музики, хоча й не суто церковної. М а с м о на увазі видання в Почаєві н о т о д р у к о м «Богогласника». Це с велика збірка побожних пісень, щ о їх співалося поза б о г о с л у ж б о ю при різних церковних урочистостях... В ньому зібрана і з б е р е ж е н а Для дальших поколінь велика кількість популярних музичних творів, поширених серед широких мас у к р а ї н с ь к о г о народу. Всі ці події відбувалися в царині нашої церковної м у з и к и й релігійної взагалі: якщо долучити д о того творчість Б е р е зовського, Бортнянського й В е д е л я — то значення X V I I I століття д л я історії української м у з и к и стає ясне само с о б о ю . А л е і в царині світської музики відбулося багато важливого: поява українських народних пісень в д р у к о в а н о м у вигляді. Маємо на увазі дві збірки: нашого з е м л я к а Василя Трутовського (СПб. 1796) та чеха Яна Прача (СПб. 1790). В цих збірках поруч із російськими піснями вміщена й певна кількість українських. Як бачимо, визначних моментів в історії X V I I I с т о л і т т я українська м у з и к а має багато. А л е ж д л я д о к л а д н о г о ї х освітлення бракує д ж е р е л ь н о г о матеріалу й певної л і т е р а т у р и . Нерозробленість музичної історії X V I I I ст. не тільки в нас, а й у сусідів, д е працювали наші музики, сприяє т о м у , щ о давно вже почали творитися легенди, з-під яких д і б р а т и с я д о правди буває д у ж е важко. З однією з таких л е г е н д м и й с п р о б у є м о розібратися. Це легенда про те, що визначний у к р а ї н с ь к и й компоніст М а к с и м Березовський учився р а з о м зі славним н і м е ц ь к и м компоністом В о л ь ф г а н о м А м а д е є м М о ц а р т о м (або одночасно закінчував свою музичну освіту) у знаменитого музичного теоретика того часу падре Мартіні, в Б о л ь о н ь ї , та щ о нібито Березовський на конкурсі, яким закінчилася його наука в падре Мартіні, «переміг» Моцарта, й н а с л і д к о м цього б у л о те, що ім'я Березовського записане золотими л і т е р а м и на м а р м у ровій дошці в Больонській музичній а к а д е м і ї , за одними звістками поруч з і м е н е м Моцарта, за д р у г и м и — б е з цього сусідства. Простежимо, звідки взялася ця л е г е н д а й щ о лежить в ї ї основі. З'являється ім'я Б е р е з о в с ь к о г о в д р у к у в працях з історії російської церковної м у з и к и в п е р ш е у Євгена Болховитинова (митрополит київський), щ о вийшла 1799 року (Воронеж), а вдруге — 1804 року ( П е т е р б у р г ) . У невеличкій праці ім'я Березовського згадується тільки побіжно. У «Словарі» (Москва, 1845) того ж автора є вже біографічні відомості про композитора. Оповідається тут і про його науку в Больоньї: «Около 1765 г о д а (Березовский) отправлен б ы л в Италию и т а м обучался в Б о л о н с к о м М у з ы к а л ь н о м О б щ е с т в е у с т а р ш е г о Мартиния. Успехи его в м у з ы к а л ь н о м искусстве приобрели е м у в самой Италии отменное уважение... Болонская А к а д е мия, в засвидетельствование его достоинств, пожаловала е м у титул своего А к а д е м и к а , а М у з ы к а л ь н о е Болонское О б щ е ство — звание капельмейстера, что м о ж н а почитать р е д к и м в сей з е м л е уважением к иностранцу...» О т і все. Ім'я М о ц а р т а тут зовсім не згадується.

Ці відомості передруковані і в «Словаре...» нашого з е м л я к а Д м . Бантиша-Каменського (1836). Біографічні відомості, подані м и т р о п о л и т о м Євгеном, стали вихідним пунктом д л я всіх дальших б і о г р а ф і й Березовського... У 1851 році з'явилася в російському часописі «Библиотека д л я чтения»: перша — правда, коротенька — б і о г р а ф і я Березовського. Н а л е ж а л а вона П. Воротникову, щ о був за тих часів у ч и т е л е м співу в царській капелі, в тій ж е установі, д о котрої свого часу був приділений на с л у ж б у й Березовський. Нового, в порівнянні з м и т р о п о л и т о м Євгеном, є л и ш е те, що останній оповідає, що Больонське музичне товариство д а л о Березовськ о м у «титул» к а п е л ь м е й с т е р а , а Воротников каже, що воно призначило його с в о ї м к а п е л ь м е й с т е р о м , що маловірогідне й нічим не п і д т в е р д ж у є т ь с я . Трохи більше говорить про науку Березовського в Італії д р у г и й б і о г р а ф останнього, того ж часу, В. Аскоченський, історик К и ї в с ь к о ї духовної а к а д е м і ї , з якої вийшов і Березовський. Та нових д ж е р е л якихось д о б і о г р а ф і ї Березовського він жодних не подає. А в т о р першої історії російської церковної музики Д . Розумовський, учень К и ї в с ь к о ї д у х о в н о ї а к а д е м і ї , в своїй праці «Церковное пение в России», щ о вийшла в 3-х частинах у роках 1867—1869, о б м е ж у є т ь с я к о р о т е н ь к о ю характеристикою його творчості. У 1882 році в П е т е р б у р з і з'явилася невеличка б р о ш у р ка Н. А . Л е б е д е в а «Березовский и Бортнянский как композиторы церковной м у з ы к и » . Нічого нового або цікавого вона не подає, про перебування Б е р е з о в с ь к о г о в Італії говориться тільки, що «Болонское м у з . о б щ е с т в о у д о с т о и л о его звания капельмейстера, а Болонская м у з . а к а д е м и я — звания А к а д е м и к а , — т. е. наград, которые в е с ь м а р е д к о раздавались итальянцами «иностранцам»,— о т ж е т е саме, що подає і митроп. Євген та інші попередні автори... У 1880-х роках в російській музичній л і т е р а т у р і з'являється невідомий раніш варіант звістки про успіхи Березовського в І т а л і ї . О с к і л ь к и нам вдалося простежити, автором цього варіанту був музичний письменник — дилетант П. Д . Перепеліцин: «Италия оценила знания и талант Березовского. О н у д о с т о и л с я небывалых в Италии д л я и н о з е м ц а отличий: был избран почетным членом многих музыкальных академий, а в болонской академии имя его было вырезано золотыми буквами на мраморной доске». В і д о м и й історик російської церковної м у з и к и А . Преображенський о б м е ж у є т ь с я ф а к т и ч н о ю вказівкою на те, що Березовський вчився в Італії у п а д р е Мартіні, д о д а ю ч и ще д о того, що науку він скінчив « б л е с т я щ е » (див.: Словарь русского церковного пения, 1897), та ще, за м и т р о п о л и т о м Є в г е н о м , що він повернувся « д о д о м у » з т и т у л а м и « к а п е л ь м е й с т е р а й академіка». З а л и ш а ю т ь с я ще л і т е р а т у р а у к р а ї н с ь к а й західноєвропейська. Щ о д о б і о г р а ф і ї Б е р е з о в с ь к о г о , то у М . Грінченка ( « І с т о р і я у к р а ї н с ь к о ї м у з и к и » ) м и з н а х о д и м о нову, в порівнянні з російськими авторами, версію, що Березовський по скінченню Больонської А к а д е м і ї о д е р ж а в «звання п р о ф е с о р а » й «акад е м і к а » . З в і д к и взяв цю версію Грінченко — невідомо: д ж е р е ла д л я неї не вказано...

У д р у г о г о нашого історика м у з и к и д-ра Б. К у д р и к а (див.: О г л я д історії у к р а ї н с ь к о ї церковної м у з и к и . Львів, 1937) довідуємося ось щ о : «...Березовський виїхав до Італії, д е в Болоньї закінчував свої с т у д і ї під славним падре Мартіні, б у д у ч и там шкільним т о в а р и ш е м Моцарта. В 1771 році відбув він іспит з т и т у л о м «maestro di musica», а на пропам'ятній таблиці больонської «Academia Filarmonica» стоїть і донині побіч імені Моцарта ( щ о т а м ж е здав іспит на маестра 1770 р о к у ) т а к о ж ім'я нашого композитора» (с. 43). Знову та ж д о ш к а з і м е н е м Березовського, яку м и зустрічаємо в російській л і т е р а т у р і : новою є звістка про те, що Березовський вчився в Больонській а к а д е м і ї ї р а з о м із Моцартом, хоча науку вони покінчили і не водночас. О т ж е , тут ми м а є м о ніби першу цеглину д л я легенди: Моцарт — Березовський (у російській літературі на це ще не б у л о натяку). Щ о торкається західноєвропейської музичної л і т е р а т у р и , то вона цікавиться Березовським д у ж е м а л о : історики м у з и к и його імені ще не знають, зустрічається і м ' я Б е р е з о в с ь к о г о тільки в словниках... Нові д о к л а д н і ш і відомості про Б е р е з о в с ь к о г о подав Мик. Ф і н д е й з е н у своїй книзі « О ч е р к и по истории м у з ы к и в России». У д р у г о м у томі цієї праці читаємо: «Свое м у з ы к а л ь н о е образование Б. получил в Болонской м у з . а к а д е м и и ловидимому под руководством знаменитого падре Мартини: з д е с ь сохранилась рукопись 4-х голосной экзаменационной работы Б.с пометкой «15 мая 1771 г.». С е н ь е р М а к с и м Березовский moscovita получил за нее 15 белых шаров и ему было присуждено звание maestro музыки. Повидимому Б. познакомился здесь с Моцартом, т а к ж е получившим д и п л о м Болонской ф и л а р м . академии, после испытания, состоявшегося в о к т я б р е 1770 г.» (Підкреслення м о є . — Ф . С . ) . Зі всього того, що раніш так щ е д р о приписувалося Б е р е зовському як його відзначення за «блискуче» закінчення с т у д і й (П. Перепеліцин), увінчення імені золотими л і т е р а м и на мармуровій дошці, т и т у л « п р о ф е с о р а » (М. Грінченко) або «почесного академіка» (Нов. Энцикл. С л о в . ) чи то «капельмейстера», залишається лише титул «maestro» м у з и к и , що його справді міг дістати Березовський, внаслідок закінчення школи, як академічний титул. Щ е одне з того, що оповідає Ф і н д е й з е н про Березовського, мусить зупинити нашу увагу, а с а м е — з г а д к а його про те, щ о Березовський міг познайомитися в Больоньї з М о ц а р т о м , що т е ж — але раніш з а Березовського (10 ж о в т н я 1770-го р.) тримав іспит при Больонській музичній а к а д е м і ї . Чому з'явилася у Ф і н д е й з е н а ця згадка? А д ж е ж вона не стоїть ні в я к о м у зв'язку з тим, що він оповідає про Березовського. Я к е значення могла чи м у с і л а м а т и ця зустріч, якщо вона справді була, д л я Березовського? Т я ж к о на це відповісти з певністю, але ця з г а д к а стане з р о з у м і л о ю , коли м и припустимо, щ о Ф і н д е й з е нові (пильному збирачеві різних матеріялів з історії російської музики) стала якимсь р о д о м в і д о м о ю й л е г е н д а про М о ц а р т а й Березовського й він, перевіривши ї ї , легенько, ш л я х о м зіставлення двох дат, цю л е г е н д у усуває ( з о в с і м про неї не згадуючи ad futurum), щоб вже ніхто д о неї не звертався. А л е г е н д а ця, справді, існувала й трималася особливо в колах церковно-музичних, д е нам д о в е л о с я не раз ї ї чути.

З в і д к и ж вона взялася? Повстала вона не в музичних колах, а в колах літературних. Творцем ї ї був російський белетрист Х І Х - г о стол. Нестор Кукольник, українець із п о х о д ж е н н я , популярний історичний повістяр. С е р е д досить великої кількості його історичних оповідань є й мало к о м у в і д о м е оповідання «Максимъ С о з о н товичъ Березовский» ( з н а й д е м о ми його в 2-му томі його «Повестей и разказовъ», щ о вийшов р. 1852-го), в якому мал ю є т ь с я ж и т т я й нещаслива д о л я цього українського музики, починаючи якраз від іспиту в Больонській а к а д е м і ї . Оповідається тут і про зустріч Березовського в Больоньї з Моцартам и — б а т ь к о м та сином, 14-літнім тоді В. А . М о ц а р т о м (В. А . Моцарт народився р. 1756, отже, ця зустріч мала бути р. 1770-го). З у с т р і ч відбулася на гостині у славного співака того часу, кастрата Ф а р и н е л і , на якій, к р і м Березовського та обох Моцартів, був присутнім і т о д і ш н я больонська знаменитість, славний музичний теоретик, п а д р е Д ж . Мартіні. Під час цієї гостини Ф а р и н е л і запропонував, щ о б м о л о д и й Моцарт спробував дістати д и п л о м на титул а к а д е м і к а Больонської музичної а к а д е м і ї , що тоді вважалося за велику почесть. В. Моцарт став просити Мартіні, щоб той його допустив д о іспиту на отримання того д и п л о м у й т и т у л у ; Мартіні погодився й призначив іспит на д р у г и й д е н ь . Д а л і оповідається, щ о й Березовський, учень Мартіні, що був присутній при цьому, т е ж звернувся д о свого учителя, коли вони поверталися з гостини д о д о м у , з проханням, щоб Мартіні й його допустив д о іспиту, й д о того ж — р а з о м із М о ц а р т о м ; Мартіні на останнє не погодився, сказавши, щ о м у з и ч н а а к а д е м і я — не «кінське ристалище», проте іспит Б е р е з о в с ь к о м у призначив на той самий д е н ь , щ о й Моцартові, але в інші години. П о т і м д о к л а д н о оповідається про самий перебіг іспитів д л я обох м у з и к та про їхні результати. Н а р е ш т і оповідається й про ц е р е м о н і ю включення нових а к а д е м і к і в в число членів а к а д е м і ї (вони б у л и обоє, зараз по оголошенні вислідів іспиту кожного, посаджені в крісла акад е м і к і в , с е р е д с в о ї х е к з а м е н а т о р і в ) . О т ж е , обидва м у з и к и ніби водночас дістали почесний т и т у л академіків — членів Больонської музичної а к а д е м і ї . Ц е є з е р н о пізнішої легенди. Про якесь з м а г а н н я Березовського з М о ц а р т о м при іспиті в Больонській музичній а к а д е м і ї не оповідає й К у к о л ь н и к , хоч якийсь натяк на бажання Березовського «змагатися» з М о ц а р т о м при іспиті є в оповіданні К у к о л ь ника про те, щ о Березовський просив допустити його д о іспиту разом із Моцартом, причому й Мартіні з р о з у м і в це прохання, як б а ж а н н я Березовського попробувати з м а г а т и с я з Моцарт о м , бо відмовив Березовському, заявивши, щ о академія — не «кінське ристалище». В оповіданні К у к о л ь н и к а навіть рішуче відкидається всяка можливість з м а г а н н я м і ж Березовським та М о ц а р т о м . А л е вже одне з в е д е н н я д о к у п и двох цих м у з и к в один час, в о д н о м у місці та в однаковій ситуації (іспит та ще більше — одночасове о д е р ж а н н я т и т у л у « а к а д е м і к і в » ) м о г л о наштовхнути на бажання поширити поетичну «вільність» К у кольника д о ще більшої й витворити л е г е н д у про те, що Березовський та Моцарт не тільки т р и м а л и іспит водночас і водночас досягли титулу « а к а д е м і к а » , але що іспит цей був, справді, змаганням між о б о м а музиками, причому п е р е м і г «наш» м и т е ц ь , — хоч і не такий славний, як М о ц а р т , а все ж видатний музика.

Д о того ж нещаслива доля Березовського, від якої не врятував у к р а ї н с ь к о г о м и т ц я його безсумнівний музичний талант, не могла не викликати д о нього певного співчуття, певних с и м патій, при яких д у ж е нетрудно дійти й до бажання хоч чимнебудь прикрасити життя нещасливого м у з и к и — бодай легендою! При скупості ж біографічних в і д о м о с т е й про Б е р е зовського поле д л я фантастики, д л я л е г е н д , яких героем мав він бути, відкривалося д у ж е ш и р о к е . Нас ще м о ж е цікавити: як дійшов Кукольник д о д у м к и взяти сюжет до свого оповідання з б і о г р а ф і ї Березовського, хто його на це наштовхнув та хто дав йому сякі-такі відомості про Березовського,— відомості, яких він у тодішній російській літературі про Березовського не міг знайти? С а м Кукольник про генезу свого оповідання нічим нам не переказав (принаймні, д о цього часу нічого нам про це н е в і д о м о ) , і ми м о ж е мо про т е лише здогадуватися; з д о г а д и ці ведуть нас д о славного російського компоніста М . Глінки та д о царської капели, до якої — як ми згадували вище — по свойому повороті з Італії (р. 1774-го) був «приділений» на с л у ж б у (але т а м не мав жодних ф у н к ц і й ) і Березовський. Як відомо з б і о г р а ф і ї Глінки, його автобіографічних записок та спогадів самого Н. Кукольника, останній був великим приятелем Глінки (познайомилися вони десь р. 1834—1836), Глінка належав, під час перебування у П е т е р б у р з і , д о Кукольникового т-ва, т. зв. «братії», що с к л а д а л о с я з трьох братів К у к о л ь ників та ще кількох осіб ( с е р е д цієї «братії» б у л о й д е к і л ь к а українців), один час Глінка навіть жив у К у к о л ь н и к а ; п р и я т е л ю вали вони й тоді, коли Глінка, по великому успіху своєї опери « Ж и т т я за Царя» був призначений за капельмейстера (власне, вчителя) царської капели. В останній, що щ е й за часів Глінки поповнювалася переважно у к р а ї н ц я м и й б у л а якимсь у к р а ї н ським «огниськом» у П е т е р б у р з і , могли заховатись якісь перекази, якась усна традиція про ж и т т я ї х н ь о г о нещасливого земляка, члена цієї ж капели. Щ о с ь із цих переказів з біографічними відомостями про Б е р е з о в с ь к о г о ( м о ж е , й не д у ж е правдивим) могло дійти й д о Глінки, а від нього дістатися д о Кукольника, що й передав їх у своєму оповіданні ( а д ж е ж і с а м він був українець). Фактичний м а т е р і я л д л я епізоду з іспитом Моцарта (та й Березовського) м о г л а дати Кукольникові яканебудь б і о г р а ф і я Моцарта, хоча б, наприклад, б і о г р а ф і я , написана російським музичним д о с л і д н и к о м А . Д . У л и б и ш е вим (1794—1858), що, хоч і був д и л е т а н т о м , але мав досить солідні музичні знання, багато читав і д о свого завдання поставився д у ж е уважно, Моцарта ж він просто обожнював (Петерб., 1843 р . — в 3-х т о м а х ) . Є ще одне — д у ж е авторитетне й надійне — д ж е р е л о д л я історії іспиту Моцартового при Больонській а к а д е м і ї . Д ж е р е л о це — Моцартова література (звичайно, переважно н і м е ц ь к а ) : вона й д у ж е багата й безсумнівна. Всі ф а к т и з ж и т т я М о ц а р т а простежені пильно й уважно, всі підкріплено відповідними д о к у м е н т а м и , звичайно, оскільки це можна б у л о взагалі зробити. Головніші з д о б у т к и Моцартової л і т е р а т у р и зібрані, зсистематизовані і подані в класичній, справді, праці — 4-томній б і о г р а ф і ї Моцарта О т а Яна, що виходила в роках 1880-х у Липську. В 1-му томі цієї б і о г р а ф і ї оповідається — на підставі сучасного листа Л е о п о л ь д а Моцарта (батька В. А . Моцарта) д о його дружини — матері м о л о д о г о Моцарта — про іспит, який

тримав В о л ь ф г а н А м а д е й М о ц а р т при Больонській а к а д е м і ї , подається текст д и п л о м у , що його дістав М о ц а р т при виконанні іспиту й навіть та писемна праця, яку мав виконати Моцарт при іспиті. В листі Л . М о ц а р т а оповідається, що в жовтні 1770 року Л . М о ц а р т , р а з о м із м о л о д и м сином, з яким він тоді подорожував по Італії (це б у л а музично-артистична подорож молодого М о ц а р т а ) , приїхали д о Больоньї, д е останній мав тримати іспит при т а м т е ш н і й а к а д е м і ї , щоб з д о б у т и собі титул «асаdemico filarmonico» та бути прийнятим в число членів а к а д е м і ї , що вважалося т о д і за велике відзначення д л я музики, т и м б і л ь ш такого м о л о д о г о , яким був тоді В. А . Моцарт. У листі наводиться й д а т а іспиту (9 ж о в т н я 1770 p . ) (М. Ф і н д е й з е н помилково пересуває цю дату на день п і з н і ш е — 10-го жовтня). Цією д а т о ю помічений д и п л о м Моцарта, який, як оповідається в листі, М о ц а р т дістав на д р у г и й д е н ь після іспиту). Описується й сама п р о ц е д у р а іспиту й ц е р е м о н і я прийняття Моцарта в число членів а к а д е м і ї (Кукольникові зміст листа Л . Моцарта міг бути відомий з якої-небудь публікації про Моцарта). З книги ж О . Яна, д е наводиться текст (латинський) д и п л о м у , що його дістав М о ц а р т , видно, щ о в тексті диплому зазначено тільки, щ о В. А . М о ц а р т «inter academiae nostrae magistros compositores adscriptum fuisse», щ о очевидно й давало право Моцартові іменуватися «academico filarmonico», як писав Леопольд Моцарт жінці. В цьому листі Л. Моцарта, д е про перебування його з сином у Больоньї, к у д и він повіз сина на іспит, говориться д у ж е д о к л а д н о , ім'я Б е р е з о в с ь к о г о не з г а д у є т ь с я (не з г а д у є т ь с я т а м і і м ' я Ф а р и н е л і , яке м и зустрічаємо в оповіданні Кукольника); якщо М о ц а р т и й зустрічалися в Больоньї із Б е р е з о в с ь к и м , то ця зустріч, очевидно, не залишила ж о д н о г о с л і д у в пам'яті Л. Моцарта (очевидно, не зробивши на них ніякого вражіння, яким т р е б а чи м о ж н а б у л о б з ким поділитись); та й пробули М о ц а р т и тоді у Больоньї недовго: 20 жовтня вони вже були у Мілані. О т ж е й це д ж е р е л о б е з с у м н і в н о с т в е р д ж у є , щ о В. А . М о ц а р т тримав іспит при Больонській музичній а к а д е м і ї 9-го жовтня 1770 р о к у . Щ о ж д о Б е р е з о в с ь к о г о , то д о к у м е н т а л ь н о с т в е р д жено, що він тримав т а м іспит 15 травня 1771 року. Таким чином, м о ж н а вважати за б е з с у м н і в н е , щ о Березовський і М о ц а р т не вчилися р а з о м в Больоньї у падре Мартіні (Моцарт зовсім не вчився в нього), що хоча вони обидва й тримали іспит при Больонській музичній а к а д е м і ї , але іспити в і д б у л и с я в різні т е р м і н и д л я к о ж н о г о з них, т о м у не м о ж е бути й мови про якесь з м а г а н н я м і ж ними та про « п е р е м о г у » нашого м у з и к и при цьому змаганні. О б о в ' я з к о м у к р а ї н с ь к о г о музикознавства є розібратися в цій фантастиці, д о ш у к а т и с я правди в т о м у , щ о оповідають про Б е р е з о в с ь к о г о д о т е п е р і ш н і його б і о г р а ф и . А л е насамперед т р е б а д о с л і д и т и важливий м о м е н т у б і о г р а ф і ї Березовськог о — історію його перебування в Італії та с т у д і й його т а м . Це д о с л і д ж е н н я м о ж н а проробити в італійських архівах, особливо Больонського L i c e o Musicale; т р е б а познайомитися й простудіювати л і т е р а т у р у про падре Мартіні та його листування, що давно вже видане. Можливо, щ о дослідникові пощастить при цьому знайти й єдину оперу Б е р е з о в с ь к о г о « Д е м о ф о н т » .

ЖИВИЙ ГОЛОС ІСТИНИ... «НАША ДУША, МОЖНА СКАЗАТИ, — МУЗИКА, ІНСТРУМЕНТОМ ЯКОЇ Є НАШІ ТІЛА. МУЗИКА ІСНУЄ БЕЗ ІНСТРУМЕНТІВ, ОДНАК В О Н А НЕ М О Ж Е ЗРОБИТИСЯ ЧУТНОЮ БЕЗ МАТЕРІАЛЬНОГО ПОСЕРЕДНИКА». « Т Е О С О Ф » , 1881, ЖОВТЕНЬ.

Багатомірність простору — у л ю б л е н а тема не тільки фантастів, а й ученихскептиків, яким ( з о к р е м а представникам ф у н д а м е н т а л ь н и х напрямків) така ймовірність надзвичайно полегшус теоретичні побудови. Щ о п р а в д а , у своїх розрахунках вони аж ніяк не схильні визнавати матеріальність, іншу, аніж наше власне фізичне єство та оточення, а т о м у , природно, «неіснуючу» ані д л я очей, ані д л я найчутливіших приладів. Тим часом щоночі, поринаючи у глибокий сон, ми (а точніше — наша свідомість) опиняємося у світі, який відзначається наявністю четвертого виміру і має назву Тонкого. У цьому світі живуть (так, с а м е живуть, хоча й відмінним від з е м н о г о ж и т т я м ) наші бажання, прагнення, почування. Поняття часу і простору т у т втрачають сенс, що засвідчують нічні мандрування і багатосерійні « ф і л ь м и » , «прокручені» за кілька коротких хвилин. Не випадково бачимо кольорові сни: мінливі барви є «цеглинками» Тонкого світу, як хімічні е л е м е н т и — світу з е м ного. Навіть коли просто щось з р и м о уявляємо собі, то в цей час о п е р у є м о «матеріалом» Тонкого світу, к у д и переносимо центр свідомості. Щ е більше вражає своТми характеристиками (а вони визначаються, як і підвищення тону в музиці, д е д а л і зростаючою — м а й ж е в геометричній прогресії — частотою вібрацій, притаманних кожній наступній с ф е р і ) світ, названий Вогненним: «вогонь д у х у » — то не крилатий вираз, так само, як і «світло Істини». Тут, у Вогненному світі — найвищому з доступних людині — живуть наші найбільш чисті, позбавлені е г о ї з му, д у м к и і духовні поривання. А його матеріальною субстанцією є... звучання! Музикознавчий т е р м і н «звукове полотно» чи «музична тканина» вельми придатний д л я наближеного уявлення щодо с т р у к т у р и цього світу абстрактних (ще не вбілених у ф о р м у наших д у м о к ) ідей, та образів. ( Ш к о д а тільки, щ о в певні періоди історії «звукова тканина» стає д л я композиторів цілком зречевленим м а т е р і а л о м , із якого вони щось «викроюють» на д о г о д у замовникові та моді. О д н а к д о М у з и к и , на щастя, це відношення не мас).

Віктор

ЧЕРЕДНИЧЕНКО

Названі світи не є в і д д а л е н и м и чи в і д о к р е м л е н и м и один від одного якоюсь с т і н о ю : всі вони взаємозв'язані, взаємопроникні, і л ю д и н а власною будовою ї х у о с о б л ю є , поєднуючи кілька відповідних їм «провідників» або «принципів» ( з а г а л о м ї х сім, як і нот, але в комбінаціях — три), щ о забезпечують можливість функціонування свідомості в кожній зі с ф е р . Так, у видим о м у світі це — наше фізичне тіло (до якого належить, з о к р е м а , й мозок), у Тонкому — тіло бажань, у Вогненном у — тіло р о з у м у і д у х у . Звідси вираз: «Пізнай себе — і пізнаєш увесь світ», і щ е : «Людина — м і к р о к о с м » . С п р о б у є м о ж зазирнути у світ, із якого на З е м л ю через обранців — композиторів — приходить Музика. Щодо «обранців» — ж о д н о г о перебільшення: необхідна гранична витонченість так званих « ф і б р К о р т і » , котрих налічується близько трьох тисяч у вусі л ю д и н и і кожна з яких здатна інтерпретувати д о двадцяти п'яти градацій тону. Звичайний слухач р ь а г у є на три, п'ять, р і д к о — десять, у х о р о ш о г о м у з и к а н т а цей показник сягає п'ятнадцяти. К о м п о з и т о рові ж , котрий хоче сприймати і записувати м у з и к у небесного світу, потрібен незрівнянно більший діапазон. Власне, ніхто не повинен цінуватися так високо, як м у з и к а н т , бо він намагається б е з п о с е р е д н ь о донести а т м о с ф е р у нашої небесної д о м і в к и — т і є ї с ф е р и , з якою споріднений і д о якої поривається б е з с м е р т н и й одвіку, божественний д у х людини. В і д о м и й ф а к т , щ о д е х т о з композиторів (наприклад, С к р я б і н , Чурльоніс) шукали відповідності музичних тонів та барв. Це не штукарство: така відповідність існує насправді, про що знали ще, с к а ж і м о , єгипетські ж е р ц і , і грунтується вона на пречудовому законі Вогненного світу, д е звуки самі п о р о д ж у ю т ь кольори, переходячи, перетворюючись у них на своєму рухові д о З е м л і у Т о н к о м у світі. О т ж е , живописні полотна — це справді застигла музика. Так само й ф о р м и , які ми бачимо навколо себе у ф і з и ч н о м у світі, є скристалізованими відображеннями звукових прототипів, що з а р о д и л и с я і звучать у світі н е б е с н о м у . . . Цікавб; що коли взяти скляну тарілку і, насипавши в неї тонкий шар піску, провести по к р а ю скрипковим смичком, то на піску, з а л е ж н о від тону, утворяться певні геометричні ф і г у р и . Чи ж випадково с а м е г е о м е т р П і ф а г о р твердив про « м у з и к у небесних с ф е р » ? А хіба не схожі на скристалізовану музику візерунки на з а м е р з л и х шибках? Невидимі силові лінії, щ о їх у т в о р ю ю т ь , «звучать» завжди, а завдяки морозові стають зримими. О т ж е , м о ж е м о говорити про фізичний світ як про світ застиглих ф о р м , частину яких творять, к р і м с а м о ї природи, і наші руки. В и щ и й — Т о н к и й — це світ бажань, у я к о м у ф о р м и творяться нашою уявою; м а т е р і а л о м д л я них є барви. Нарешті, у Вогненному світі наша д у м к а творить прототипи всіх ф о р м , послуговуючись з в у к о в о ю «тканиною». Це — пограниччя з духовною, божественною с ф е р о ю , к у д и м о ж е підноситис я л и ш е найвища іскра л ю д с ь к о г о єства.

І яким бо щ а с т я м наділений композитор, здатний слухати не вторинне звучання,— навіть в інтерпретації найдосконалішого о р к е с т р у , — а ту М у з и к у , що є першоосновою всього — євангельс ь к и м С л о в о м , з якого почалося Творіння, б е з п о с е р е д н і М| ЖИВИМ Голосом істини! ...Чи не знаменно, що саме в Будинку композиторів з'явився порівняно недавно книжковий кіоск — перший тоді в Києві пункт продажу літератури, поширюваної ще з довоєнної пори Латвійським Товариством Реріха? Багато з того, про щ о йдеться на цій сторінці, м о ж н а д о в і д а т и с я з придбаних у ньому видань. Відвідувачів, звичайно, передусім цікавила література, зв'язана з діяльністю великого Дозорця Істини — М . Р е р і х а і всієї його с л а в е т н о ї р о д и н и ^ Учення Живої Етики, або Агні-Йога. Хоча, маючи такий путівник, не заблукаєш і в хащах «супутніх» книжкових розсипів. М у з и к о ю пронизані всі сторінки АгніЙоги. Вона не лише вчувається в кожній ф р а з і — особливою ритмікою, добором с л і в , — а й набуває гідного тлумачення як першооснови Всесвіту. «...Проявлення можливостей спілкування з д а л е к и м и світами в і д б у д е т ь с я через канал д у х у . Сказано, що звук д і й д е п е р ш и м . Незаперечно, що це завоювання розпочнеться не в обсерваторіях. С л у х духу принесе перші звістки. Почувши які-небудь уламки звуків, не відкидайте ї х , тому щ о кожний у л а м о к м о ж е помножити можливості людства. М о ж н а збагнути, що так звана музика с ф е р доволі часто м е ж у є зі звучанням далеких світів. У всякому разі, кожна м у з и к а с ф е р у ж е з в ' я з у є світи, бо та ж с а м а вібрація досягає планет далеких. С у т ь м у з и к и с ф е р становить не тема, а ритм. Рівень чистоти звуків є міжпланетним проводом. Ці звуки чутні на багатьох дальніх світах, однак на З е м л і їх м о ж н а чути лише на висотах, і необхідно мати музикальне вухо. Н е х а й замість сумнівів і заперечень зазвучать струни далеких світів. К о ж н е відчуття голосів на відстані вже є перемога над простором. Д е х т о вже знає м у з и к у с ф е р і пісню просторову. Небагато тих, які д о цієї сходинки прилучились, та все ж вони, ці перетворювачі життя, існують...» О т , власне, і все. Хіба що вірш, який зринув із пам'яті... і знову зневажав І чисто дихалось І падала на тишу Немов пелюстки

я звичність, мені, вічність, повесні.

Над м і с т о м плив д е в ' я т и й поверх, У вікна бив д е в ' я т и й вал Очей типово-принципових. Чий і д е а л — напівпідвал. В і д хвиль тих палуба т р е м т і л а , Та пісню я в собі співав, Та щ е з твого д з в і н к о г о т і л а Небесну м у з и к у спивав. Готовий б е з ж а л ю , б е з муки У С в і т Нетлінний перейти І пестити вогненні звуки. Щ о ними т а м р о з к в і т н е ш ти.

ВІКТОР

ЧЕРЕДНИЧЕНКО

естрада

—-

"БУДЬМО, ЛЮДИ!" Коли митці об'єднуються заради якоїсь доброї справи — це завжди прекрасно, бо говорить про їхню громадянську зрілість і причетність д о всього у цьому світі. О т ж е ж і згадана акція ані на гріш не збагатила ї ї учасників, а кошти, зароблені під час концертів, пішли на придбання м е д и к а м е н т і в д л я дітей, котрі л і к у ю т ь с я від наслідків чорнобильської катастрофи.

У своєрідний м а р а ф о н за м а р ш р у т о м Київ — Чоп — Пряшів — Братіслава вирушили представники різних творчих спрямувань і жанрів: заслужені артисти У к р а ї н и Галина т а С т е п а н С а в к и , поет і д р а м а т у р г В. Д о в ж и к , д у е т «Два кольори» у складі Л. Гримальської та О . Ледньова, співак, поет і ж у р н а л і с т А . Матвійчук, гітарист С . Ш м а т о к , конф е р а н с ь є А . Д е м ч у к , д у е т класичної

У К Р А Ї Н С Ь К У Д Е Л Е Г А Ц І Ю ВІТАЮТЬ СЛОВАЦЬКІ СТУДЕНТИ.

м у з и к и М . Мазіна та Л . Перенесієнко, дитячий ф о л ь к л о р н и й ансамбль «Рушничок». Перший концерт відбувся на прикордонній заставі міста Чоп. О х о р о н ц я м наших р у б е ж і в надовго запам'ятаються подаровані ї м чудові хвилини. А наступного д н я автобус із артистами вже прямував д о Пряшіва, д е на фестиваль чекали і готувалися д о зустрічі. Гостей з У к р а ї н и радо вітав м е р міста Пряшіва М і х а л С о б к о , влаштувавши урочистий прийом з концертом, а також С о ю з русинів-українців. З розповіді голови С о ю з у дізналися, як зберігається т а розвивається культура українців ( ї х налічується у Словаччині кілька сотень тисяч), які національні ф е с т и в а л і відбуваються тут щорічно; познайомилися також із різноманітними у к р а ї н о м о в н и м и виданнями С о ю з у , з о к р е м а т и ж н е в и к о м «Нове життя», щ о м і с я ч н и к о м « Д р у ж н о вперед», літер а т у р н и м а л ь м а н а х о м « Д у к л я » та дитячим ж у р н а л о м «Веселка». А ввечері в місцевому театрі «Чорний орел» відбувся великий концерт, д е кожного артиста нагороджували зливою оплесків. Публіка, с е р е д якої б у л о чимало м о л о д і , поскаржилася після всього, щ о д у ж е р і д к о в них влаштовуються такі справжні свята сучасного у к р а ї н с ь к о г о мистецтва. Д о речі, концерт записували місцеве телебачення та радіо. Д о в е л о с я відповісти й на численні запитання журналістів, тож видно б у л о , щ о навіть д л я словаків (не кажучи вже про більш в і д д а л е н і країни і народ и ) наше мистецтво, артисти У к р а ї н и й досі залишаються майже невідомими. П і с л я Пряшіва вирушили д о Братіслави, д е виступили в залі консерваторії. С е р е д запрошених був Посол У к р а ї н и в Словаччині Петро Сардачук. М е т а ф е с т и в а л ю — аби л ю д и інших к р а ї н сприйняли с е р ц е м біль Чорнобиля. А в т о р ідеї і х у д о ж н і й керівник цієї акції М и к о л а Рудаков вважає, щ о без п і д т р и м к и спонсорів — київського колективного підприємства «Троянда» і підприємств «Бупон» та « І З О Т О П » — благодійному комітетові « Д з в о н и Чорнобиля» та М П « В і д р о д ж е н н я » не вдалося б організувати все на н а л е ж н о м у рівні. П о п е р е д у нові плани: фестиваль « Б у д ь м о , л ю д и і » прокладає м а р ш р у т и в Болгарію, Італію, Німеччину... Н А Ш КОР.

Як ви гадаєте, що вийде, коли поєднати глибину і ліризм у к р а ї н с ь к о ї д у ш і з гарячим т е м п е р а м е н т о м і непідробним почуттям г у м о р у матінки Одеси? Тй-Богу, не помилитеся, коли уявите собі щось по-справжньому гарне, сонячне, енергійне і ненав'язливо-стримане водночас. Ось таке враження завжди залишається в тих, хто вперше знайомиться з М и к о л о ю С в и д ю к о м та його творчістю. С а м е з нею, бо м у з и к а молодого композитора, його пісні є щирим продовженням натури: широкої, як степ, і глибокої, як море. І хто-зна, пощастило йому чи навпаки, що творче становлення відбувалося тут, у місті, д е виступали геніальні К а р у з о і Шаляпін, зростав неповторний Утьосов. К а ж у хто-зна, т о м у щ о , — ніде правди д і т и , — не часто на вулицях О д е с и м о ж н а почути добірну у к р а ї н с ь к у мову а чи нашу сучасну пісню. Хоча, даруйте, останнє більше стосується часів минулих. Бо сьогодні О д е с а й тут не пасе задніх... А визнання д о нього прийшло, як часто буває, не одразу. Писав пісні, с е р е д яких чимало справді гарних, їздив на усілякі конкурси, з о к р е м а на «Червону р у т у » , д е його вперто не хотіли помічати. Багато спілкувався, р о з ш и р ю вав коло професійних контактів у світі у к р а ї н с ь к о ї естради. Треба сказати, щ о Миколі це вдавалося легко, бо за своєю вдачею він людина надзвичайно комунікабельна і щира. Цього не могли не оцінити ті, хто в майбутньому став його д р у з я м и і співавторами: В. Герасимов, В. Крищенко, М. Сингаївський, А . Д е м и д е н к о , О . Кононенко. Вони присилали йому свої вірші, допомагали порадою, шукали можливості д л я запису пісень та виходу ї х у світ широкий завдяки радіо та телепрограмам... А він, створивши в себе на О д е щ и н і групу «Рідний край», наполегливо популяризував у к р а ї н с ь к у пісню. У с е частіше почав з'являтися на численних фестивальних імпрезах: «Пісні над Б о р о м л е ю » , «Романси Славутича», «Причорномор'я», виступив у концерті майстрів мистецтв У к р а ї н и в Колонному залі Будинку спілок у Москві. І, от дивина, був навіть Д і д о м М о р о з о м у новорічній виставі в Палаці культури «Україна»! Мабуть,

АЛЕ

мщтт

п'єсою М. Мамонтова, викликаючи жвавий інтерес. Я к щ о о к р і м названих якостей Миколи згадати ще якусь, то це, б е з у м о в н о , наполегливість, уміння будь-яку справу доводити д о кінця. Н е щодавно на ф і р м і «Аудіо Україна» закінчено копітку роботу над сольним д и с к о м . Д е д а л і частіше пісні С в и д ю к а в е ф і р і звучать у виконанні інших популярних артистів. Усе це забирає ч и м а л о часу, е н е р г і ї , коштів, т о м у ж и т т я не завжди г л а д е н ь к е , як інколи здається. А л е , вважає Микола, йому д у ж е пощастило на справжнього д р у г а — д р у ж и ну Галину. І в родинних стосунках не останню роль зіграв його твердий характер. А д ж е батьки Галі, дізнавшись, щ о донька збирається з а м і ж за музиканта, аж ніяк не зраділи. Та с а м е життя переконало в т о м у , що вона зробила непоганий вибір. Щ е б пак! С у д і т ь с а м і : спортсмен, не палить, ще й організував в О д е с і « К л у б активно непитущих» (скорочено «Канкан»)! Бо вважає, що алкоголь — головна проблема артистів, яких всюди щиро й гостинно приймають не тільки на сцені, а й з а столом. Не всім вистачає самодисципліни і м у ж н о с т і відмовитися від зайвої чарки-другої. А л е при цьому сам М и к о л а любить посидіти в гарній компанії, часто приймає гостей у себе в д о м а — у старому одеському кварталі. І його дві донечки завжди ї м раді, бо знають, що нецікавих друзів у тата просто не буває.

І ПЕРЕШ пшшт

ком

ЕЩЮКА... далося взнаки вміння працювати з д і т ь м и : М и к о л а довгий час відповідав за музичну частину в республіканському піонерському таборі «Молода гвардія». Ніколи не відмовлявся від запрошень на концерти, з о к р е м а й благочинні: сідав за ф о р т е п і а но і міг годинами співати різноманітні пісні, романси, балади, при цьому ні разу не повторившись, чому я особистий свідок. І от помітна мистецька под і я початку нинішнього року: «Пісенний вернісаж». Тут Микола С в и д ю к з д о б у в перші лаври з а с л у ж е н о ї популярності. Бо з'явився п е р е д очі глядачів не тільки як композитор та співак, а щ е й як співведучий концертних вечорів ф е с т и в а л ю . У п і д с у м к у два його твори — «Рушники» та «І л ю б л ю , і с м і ю с ь , і печалюсь...» відзначені дипломами. Успіх не запаморочив голови. С к о р і ш е д о п о м і г відчути особливу відповідальність: пісні м о ж у т ь стати надбанням мільйонів, увійти в кожний

д і м , потрапити до відкритих с е р д е ц ь , а це з о б о в ' я з у є бути відвертим і природним у творчості, в д у м л и в о ставитися д о р е з у л ь т а т і в своєї праці. Водночас д о д а л о с я впевненості в т і м , щ о він — на правильному ш л я х у , бо завжди спирався на народний мелос, традиційні і близькі багатьом л ю д я м образи. Вважає, що нічого нового у світі не прид у м а т и , а р о з к р и т и себе можна лише проникаючи в глибинні взаємозв'язки людської д у ш і з м у з и к о ю . Т о ж упевнено взявся за створення великої сольної програми з двох десятків найкращих своїх пісень, які складуть основу нового проекту « О д е с а — К и ї в Транзит». Це б у д е , по суті, б е н е ф і с композитора, що планується в Києві. А поки що своєрідною репетицією стали два творчих вечори в О д е с і . Участь у них взяли кращі наші співаки: Р. Кириченко, В. Зінкевич, П. Зібров, групи «Світязь» та «Краяни». А ще в О д е с ь к о м у українському драматичному театрі йде його музичний водевіль «Рожеве павутиння» за

А коли випадає вільна хвилинка, з насолодою слухає Микола класику, с в о ї х улюблених романтиків: Моцарта, Г е н д е л я , Гайдна. С м а к до серйозної м у з и к и прищепили йому ще в О д е с ь к о м у музичному училищі та Інституті культури, диригентське в і д д і л е н н я якого закінчив. Якось зовсім випадково я д о в і д а в с я про цікаву біографічну д е т а л ь С в и д ю к а : виявляється, народився він... у поїзді. М о ж л и в о , с а м е через це вітер м а н д р і в , бескінечні д о р о г и так ваблять, не дають М и к о л і ^всидіти на одному місці. А можливо, це і справжнє покликання будьякого м и т ц я — ніколи не зупинятися на місці. Хоч би як тепло чи затишно не було. І повертатися з д а л е к у , збагативши д у ш у новими скарба-

ВОЛОДИМИР

РОМАНКО

ДО ЗУСТРІЧІ,

« М Е Д І К У С » З І ЛЬВОВА.

"ДЖАЗ ФЕСТ"! До С у м завітало мистецьке свято — фестиваль джазово? музики, який став справжнім дарунком для спраглого до концертних подій провінційного міста. Д ж а з тут, звичайно, не екзотика: с аматори, які люблять, с л у х а ю т ь і грають цю музику. Вісім років тому навіть відкрився джазовий клуб (щоправда, після концерту з нагоди річниці ознак життя більше не подавав). Д о того ж, сумські д ж а з о в і музиканти не раз успішно репрезентували рідне місто на різноманітних фестивалях. Проте « Д ж а з Ф е с т » , у якому взяли участь д ж а з м е н и Києва, Львова, Харкова, С у м , — подія д л я нас д а л е к о не ординарна: шість ансамблів два вечори підряд виходили на зустрічі з публікою. Розпочинав програму джаз-квартет «Київ», відомий © Володимир

РОМАНКО

с у м ч а н а м із виступу на ф е стивалі « О р г а н у м » у жовтні минулого року. Цього разу невгамовні ветерани — тріо «Київські Педагоги Д ж а з у » ( Є . Д е р г у н о в — фортепіано, Ю. Марков — електро-бас, В. Мачулін — у д а р н і ) , запросили д о участі, к р і м с а к с о ф о ніста с т у д е н т а К Д К А . М е н д е ленка, юну д ж а з о в у співачку, студентку фортепіанного відділення К и ї в с ь к о г о музичного училища Л. Гревцову. Професіоналізм і майстерність досвідчених музикантів, які грають д ж а з понад тридцять років, у поєднанні з юначою імпульсивністю й несподівано з р і л о ю вдумливістю м о л о д о г о с а к с о ф о н і с т а вже в перших двох п'єсах підкорили публіку. Вибухнули оплески на знак схвалення вдалої сольної імпровізації, а музиканти вдячно відгукнулися з а х о п л ю ю ч и м и каскадами звуків. Чудово виступила співачка, продемонструвавши

і яскравий голос, і неабияку імпровізаційну вправність. Програма джаз-квартету б у л а побудована на так званих «евергрінз» — «вічнозелених» популярних джазових т е м а х : «Ніч і д е н ь » та «Я кохаю тебе» К. П о р т е р а , «Дощовий вересень» Г. У о р р е н а , «Не шепочи» Б. Голсона, «Осінь у Нью-Йорку» В. Д ю к а та ін. Прозвучали цікаві п'єси учасників к о л е к т и в у : « П е р е д чуття кохання» Ю . Маркова та «Вибачайте, я запізнився» С . Д е р г у н о в а . Виконавський стиль киян — спирання на традиційний д ж а з із включенням е л е м е н т і в найрізноманітніших напрямків. Потужний свінг, акуратність з в у к у , уважне ставлення д о соліста, яскраві і м п р о в і з а ц і ї , — ось риси, що забезпечують ї м успіх. Тріо сумчанина піаніста В. П р и х о ж а я (ударні — О . Грицина, е л е к т р о б а с — С . Тарасенко) також включило д о програми популярні

д ж а з о в і т е м и : «Минулі дні» Д . Керна, «Приблизно опівночі» Т. Монка, «Хвиля» А. Жобіма тощо. Витонченість мелодичних ліній, вишукані гармонії, динамічна і темброва збалансованість, елегантні імпровізації, майже студійне звучання,— все це у т в о р ю є індивідуальний образ а н с а м б л ю . З а с т и л е м музиканти тяжіють до напрямків сучасного д ж а з у , що особливо яскраво виявилося в сольній п'єсі «Повернення» — одній з багатьох власних композицій В., Прихожая. Н а й м о л о д ш и м за віком виявився « Д о к т о р Д ж а з » — колектив, створений студентами і випускниками С у м с ь к о г о музичного училища О . Храповим ( ф о р т е п і а н о ) , Л. Шимановським ( с а к с о ф о н , кларнет), О . С а ч к о (контрабас). Четвертий учасник, виконавець на ударних інструментах, не з м і г виступити на ф е стивалі. Врятував ситуацію

киянин С . Іванов ( « Д ж а з Вуйко Б е н д » ) : досвідчений музикант прийшов на допомогу колегам, і після недовгоТ репетиції квартет у оновленому складі з'явився на сцені. Виконані з повною самовіддачею імпровізації завоювали симпатії публіки й підтвердили право колективу на його назву. «Джаз Вуйко Бенд» із Києва у своїй програмі охопив майже всю історію джазу, виконавши кілька різностильових п'єс. Ц е і дві романтичні балади («Дим» Б. К е р н а та «Туманно» Е. Гарнера), щ о належать д о класики свінгу, і екзотична, сповнена латиноамериканських ритмів «Іспанія» Ч. Корріа, і джаз-рокова «Прогулянка» М. Девіса, і « Д р у г и й похід» Д . С е м п л а — жорсткий, агресивний фанк. Усі музиканти ансамблю — П. Пашков ( ф о р тепіано), К . Кляшторний (саксофон), В. М е д в і д ь (електробас), С . Іванов ( у д а р н і ) , — яскраві особистості, і це виявилося в чудових сольних імпровізаціях, надзвичайно емоційно й гаряче сприйнятих публікою. Харківський «Джаз Г р е ф і к » стоїть ще ближче д о сучасних популярних стилів — джаз-року та * ф ' ю ж н , хоча, як данина традиції, прозвучали й класичні

теми. Ф о р т е п і а н о В. А л т у х о в а зачарувало ліричними р е м і місценціями свінгу в п'єсі К. Брауна «Весна прийшла», дивувало ладовими конструкціями ф р і - д ж а з у в стрімких пасажах авторської композиції виконавця «Різні в єдиному». Багатий спектр емоцій відобразила гітара В. Російського, котрий зіграв власну п'єсу « С ь о м е почуття». Знайшли підтримку й визнання публіки Д . Д у д к о (електробас) та О . Галкін (ударні). Значну частину програми ансамблю складають композиції на т е м и X. Х е н к о к а , і ця прихильність д о творчості одного з кращих джаз-рокових музикантів помітно вплинула на виконавський стиль колективу. Виступ львівського « М е д і куса», а м а т о р с ь к о г о з а статусом, але не за рівнем майстерності, став чи не найбільшою несподіванкою « Д ж а з Ф е с т у » : д и к с и л е н д , цей найконсервативніший с е р е д джазових напрямків, раптом засяяв новими яскравими барвами. Репертуар львів'ян побудований виключно на пісенних м е л о д і я х Галичини: «Мав я раз дівчиноньку», «На поточку прала», « З а ж у р и л и с ь галичанки», «Човен хитається», «Байда» т а ін. Після традиційного повільного вступу, на тлі п р у ж н о ї ходи

С А К С О Ф О Н І С Т КОСТЯНТИН КЛЯШТОРНИЙ.

ритм-секції (О. Хома — ударні, А. Цегельський — контрабас, М. Цюпак — бандж о ) із чудернацьких вихилясів солістів (В. Кіт — корнет, Я. Камінський — кларнет, Є . Прокіп — т р о м б о н ) раптом н а р о д ж у є т ь с я знайома мелодія... Поєднання у к р а ї н с ь к о г о та американського ф о л ь к л о р у вражає тут своєю органічністю: м о ж н а було б сподіватися т а к о г о собі д ж а з у «в шароварах», але музиканти-аматори довели, що чудові галицькі пісні не втратять своєрідності, навіть залучені д о скарбниці джазових мелодій. Традиційний джем-сейшн завершив свято спілкування митців і слухачів. « Д ж а з Ф е с т » , д р у г и й вдало здійснений проект О . Коваля, талановитого музиканта і мен е д ж е р а , відбувся з а в д я к и спонсорам: концерну «Газпром», підприємству «Автомобільні п е р е в е з е н н я » , С П «Інтерміст», підприємцю Анатолію Дяченку. Шанувальникам д ж а з у добре відомі щорічні ф е с т и в а л і в Донецьку, ДніпропетровсьТ Р І О В . ПРИХОЖАЙ, С . Т А Р А С Е Н К О , О. ГРИЦИНА.

ЗО

«У. О д е с і . М о ж л и в о , « Д ж а з Ф е с т » також стане р е г у л я р ним. Це ж бо так потрібно всім нам!

ФАКТИ • ПОД ІІ • ХРОН ІКА ЗА ВИЩИМ ЗАКОНОМ МИСТЕЦТВА С а м е до цього кликала учасників нового ф е с т и в а л ю , що відбувся навесні в Києві, його назва «І_ес1е а г і і і » . Протягом трьох днів-шанувальники м у з и к и відвідували концерти свята, домінантою якого стало прагнення сполучити в площині х у д о ж н ь о ї свідомості доробок композиторів різних епох, стилів і напрямків і майстерність музикантів з Ватікану, Італії, Німеччини, Ш в е й ц а р і ї , України, з'єднати у виконавські колективи представників різних поколінь — від учнів до визначних майстрів. Д о програм увійшли твори Моцарта, Бетховена, Верді, Доніцетті, Белліні, Чайковського, Стравинського, Лисенка. Вперше в Києві прозвучала ораторія «і_а раггіопе» Д о м е н і к о Бартолуччі, офіційного композитора Папи Римського, д и р и г е н т а та художнього керівника Сикстинської капели, п р о ф е с о р а Римської консерваторії. П і д

КОНКУРС

молодих ПІАНІСТІВ

керуванням автора її виконали капела « Д у м к а » , с и м ф о н і чний о р к е с т р У к р а ї н и , солісти з Італії та У к р а ї н и . У концертах ф е с т и в а л ю разом э відомими митцями — італійським д и р и г е н т о м Вальт е р о м Атаназі, співаком, директором конкурсу імені Белліні Д ж у з е п п е Пасторелло, піаністкою зі Швейцарії Галиною Врачевою, співаками з Італії Ф е р н а н д о д а Карло і Джованні Баваніо, у к р а ї н с ь к и м с к р и п а л е м Анат о л і є м Баженовим взяли також участь учні К и ї в с ь к о ї музичної спеціальної школи імені М . В. Лисенка, с т у д е н т и Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, диригент Віктор З д о р е н к о . Є всі підстави сподіватися, що новий фестиваль у столиці України стане традиційним.

Н А Ш КОР.

130 СЕЗОНІВ Такий за часовим обсягом шлях — від епізодичних симфонічних та камерних зібрань, якими вперше дало знати про себе Київське відділення Російського музичного товариства, д о масштабної роботи по естетичному вихованню — продовжувача започаткованих у сезоні 1863—64 років традицій Київської державної ф і л а р монії. З нагоди ю в і л е ю підготовлено цикл концертів провідних митців та художніх колективів, пройшла і науковопрактична конференція, відбувся урочистий вечір майстрів мистецтв.

ФАКТИ • ПОДІЇ • ХРОНІК

З д о п о в і д д ю «130 років ф і л а р м о н і ч н о ї діяльності в Києві» виступив головний редактор журналу «Музика» Е. Яворський; д о гостей свята звернулися директор філармонії Д . О с т а п е н к о , працівник Міністерства культури України В. Рожок, поет В. Ю х и м о в и ч , мистецтвознавець Р. С к о р у л ь с ь к а , диригент І. Г а м к а л о , м у з и к о з н а вець В. К у з и к та інші. На урочистому концерті ювілярів привітав М і н і с т р культури У к р а ї н и І. М . Д з ю б а . НАШ

ІНФ.

Традиційними стали щорічні нейгаузівські музичні зустрічі в Кіровограді ( Є л и с а в е т г р а д і ) . Під час Четвертого м і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю імені Генріха Н е й г а у з а проведений і Четвертий конкурс м о л о д и х піаністів — студентів музичних училищ У к р а ї н и . Як завжди, на святі виступили учні славетного піаніста, цього разу — лауреати міжнародних конкурсів Ігор Ж у ков та А н т о н Гінзбург. Сповідь за роял е м продовжили спогади про Вчителя, р о з д у м и про вічне й прекрасне. Палітру фестивальної програми збагатили концерти міського камерного хору (керівник Ю . Любович), а н с а м б л ю старовинної м у з и к и «Барокко» (В. Залевський). Конкурсанти гідно репрезентували різні виконавські ш к о л и всіх регіонів нашої країни. Д л я більшості з учасників це перше серйозне змагання, а д л я педагогів — п е р е в і р к а майстерності, професіоналізму. Першу премію журі вирішило не присуджувати, та безперечним л і д е р о м визнаний вихованець К і р о в о г р а д с ь к о г о музичного училища О л е к с а н д р Бочаров. К о н к у р с імені Г. Нейгауза, як і музичний фестиваль його імені, неабияк сприяють вихованню сучасної національної творчої еліти. Н е о б х і д н о звернути особливу увагу учасників та викладачів на багатий український педагогічний р е п е р т у а р . В організації й проведенні мистецьких з а х о д і в не ш к о д у в а л и зусиль колективи К і р о в о г р а д с ь к о г о музичного училища на чолі з його д и р е к т о ром Ю. Любовичем, ДМШ №1 імені Г. Нейгауза. Особлива подяка обласній ф і л а р м о н і ї та ї ї х у д о ж н ь о м у керівникові С . Д ь о м і н у . Д о б р и м словом с л і д згадати і завідуючого в і д д і л о м к у л ь т у р и міськвиконкому О . Полячка (випускник Московської консерват о р і ї ) , котрий т у р б у є т ь с я про відродження б у д и н к у Ш и м а н о в с ь к и х , в е д е активну л е к т о р с ь к у діяльність, співає в к а м е р н о м у хорі. О с т а н н і м часом у місті в і д б у л о с я чимало важливих міжнародних акцій. С е р е д них — музичний фестиваль пам'яті К а р о л я Ш и м а н о в с ь к о г о і наукова конф е р е н ц і я «К. Шимановський та Україна». Г о т у ю т ь с я різні проекти спільно з М у з и ч н и м товариством імені К . Шимановського в З а к о п а н е ; з о к р е м а , нового л а у р е а т а к о н к у р с у О . Бочарова запрошено з концертами д о П о л ь щ і . Кіровоград—Київ

ІРИНА Щ Е Р Б А Н Ю К

1<т ти і-іЮДІІ ХРОНІКА * ФАКТІ1-ІНОШІ-ХРОНІІКАJ 31

ОБОВ'ЯЗКОВА УМОВА НЕ ВПІЗНАВ Під час концерту

піаніст

ви-

конує «Місячну сонату». — Ти впізнав Бетховена? — запитує ж і н к а у свого чоловіка. — Звичайно ж , ні. Ти хочеш, аби я всіх твоТх знайомих розрізняв зі спини,— роздратовано відповідає чоловік.

ЗНАРЯДДЯ ДЛЯ ТОРТУР Д в о є музикантів розмовляють. — Щойно повернувся з Франції,— каже один,— там мені довелося познайомитися з однією цікавою приватною колекцією знарядь д л я т о р т у р всіх часів і народів. — С к а ж и , а чи б у л о в цій колекції фортепіано? — цікавиться інший. — Звичайно ж, ні. — Відчувається, що її власника в дитинстві не навчали м у з и к и . . .

ПЕРЕПЛУТАВ

— Послухайте, дорогий м і й , — сказав диригент, постукавши паличкою по п у л ь т у , — не забувайте, що ви співаєте тореадора, а не бика.

— А х , Маестро, ви граєте просто божественно! — звертається д а м а д о в і д о м о г о м у з и к а н т а . — Чи правду кажуть, що піаністом потрібно народитися? — Абсолютна правда, м а д а м , — а д ж е не народившись, неможливо грати на роялі!

ПЕРЕСТОРОГА О д и н самовпевнений молодик умовив п р о ф е с о р а прослухати його, щоб потім в і д р е к о м е н д у в а т и д о вступу в консерваторію. — Ну, як я співаю? — задоволено запитує він майстра, скінчивши.— М а т у с я каже, що в мє^ні д р і м а є справжній талант! — Б у л о б к р а щ е , аби ви його ніколи не б у д и л и . . .

ГЛЯДАЦЬКА ПАМЯТЬ Д а м а , щ о сидить у ложі оперного т е а т р у , звертається до свого с у с і д а : — Я, здається, вже слухала цю оперу — мені д у ж е знайомі д е к о р а ц і ї .

ЗАДЛЯ УСПІХУ О д и н молодий композитор грає іншому своє останнє творіння. — Прекрасна р і ч , — каже т о й , — тільки деякі місця в ній дуже нагадують Моцарта... — Це не з а в а д и т ь , — г о р д о відповідає перший,— адже Моцарта з а в ж д и с л у х а ю т ь з великим задоволенням.

ОПЕРНІ НОВИНИ — Щ о ви с л у х а л и вчора в опері? — О , багато чого цікавого. Кравчика пересунули в міністерство, М а р у с я пофарбувала волосся, а Г у б к о четвертий раз оженився.

ПЕДАНТ — Валторна, д а й т е « ф а » , — звертається до музиканта диригент. — Д а й т е ноти!

>» Рч Я

«О и

їм, м м М '

І> 4 * 4 * « і ІІГ1'

ЖАННА БОДНАРУК с представником нової генерації українських естрадних виконавців. Дебютувала на Другому Всеукраїнському фестивалі "Червона рута" в 1991 році. Відтоді брала участь у багатьох мистецьких акціях, гастролювала за кордоном. Чудовими вокальними даними та завдяки професійній освіті (Жанна с студенткою фортепіанного відділення Київської держконсерваторії) вона привернула увагу молодих композиторів, таких, як А. Шусть, Г. Гаврилець, В. Повалій. Співачку часто запрошують на радіо і телебачення. Залишається побажати, аби інтерес слухачів і глядачів до неї підтримувався творчими пошуками і новими цікавими піснями. ГАЛИНА

БАБІЙ