Загальнодержавна щотижнева газета «Культура і життя»

№ 47 (4463)

25 листопада – 1 грудня, 2011 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА АКТУАЛЬНО › с. 3

«УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО – ЗАПОРУКА СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВПЕВНЕНОСТІ В МАЙБУТНЬОМУ»

www.uaculture.com

ВЕЛЕТИ ДУХУ В КАМЕНІ ТА БРОНЗІ с. 8–9

НАГОЛОС › с. 2

У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ – СВІТОВЕ МИСТЕЦТВО ЗА 60 РОКІВ

ФЕСТИВАЛІ › с. 4

ДНІ БУДДІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

У ПОШУКАХ «ЧЕРВОНОЇ РУТИ»

с. 7

У Києві прозвучав заключний акорд ХІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики

Столична афіша

з 28 листопада по 4 грудня

с. 14

Нагол о с

2

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Фото Андрія МУСІЄНКА

Світове мистецтво за 60 років Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

Фото Романа РАТУШНОГО

1 грудня Україна святкуватиме двадцяту річницю Всеукраїнського референдуму про незалежність. Цей день для історії нашої держави є не менш важливим, ніж 24 серпня 1991-го, коли Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності. Адже водночас парламент постановив: «1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності». Грудневі події 1991-го засвідчили прагнення українського народу до свободи і незалежності, саме тоді було закладено демократичні основи молодої держави. Понад 90 відсотків учасників волевиявлення підтримали Акт проголошення незалежності України. Результати референдуму дозволили нашій країні утвердитися на міжнародній арені: протягом одного лише грудня 1991-го Україну визнали понад сорок держав. Українці показали себе єдиною, згуртованою і сильною нацією, яка пам’ятає свою тисячолітню історичну традицію та сповнена рішучості самостійно творити власне життя у своїй суверенній державі. Саме Україна започаткувала цивілізований демонтаж імперського Радянського Союзу, зробивши незворотними демократичні зміни в Центральній Європі. При цьому, на відміну від багатьох союзних республік, нашій країні вдалося уникнути кровопролиття та міжнаціональних конфліктів. В історичному календарі 1 грудня 1991 року стало важливою віхою становлення української державності. Сьогодні ми продовжуємо будувати нашу країну і самі відповідаємо як за здобутки та перемоги, так і за помилки та поразки. Незалежність – це не лише висхідна сила свободи, але й неминучий тягар відповідальності. Хоча спільна відповідальність за країну, в якої такий багатий культурний спадок, унікальні традиції та перспективи розвитку в усіх сферах, – швидше надихає, ніж обтяжує.

1 грудня 1991-го Україна відбулася як незалежна держава. Через 20 років вона посіла гідне місце серед демократичних країн світу і впевнено дивиться у своє майбутнє. Бо залежить воно насамперед від нас самих, громадян незалежної України.

23 листопада у Національному культурномистецькому та музейному комплексі «Мис­ тецький Арсенал» урочисто відкрилася міжна­ родна виставка «60 років світового сучасного мистецтва», організована спільно з провідною португальською галереєю Cordeiros. У рамках художнього проекту в Києві вперше представлено частину масштабної колекції Аґостіно Кордейро, зібрання якого є одним із найвагоміших у Європі. Офіційне відкриття експозиції відвідали сам пан Аґостіно Кордейро, Надзвичайний та Повноважний Посол Португальської Республіки в Україні сеньйор Маріо Жезуш душ Сантуш, а також президент Мадридської асоціації арт-критиків Томаш Паредеш та знамениті художники Маріо Бісмарк і Антоніо Маседо. Привітання від міністра культури України зачитала начальник Департаменту мистецтв Міністерства культури Лілія Гумольська. «Виставка «60 років світового сучасного мистец­ тва» – це масштабний зріз міжнародної культурної спадщини. Проведення її в Києві підтверджує активну участь місцевого середовища у формуванні спільного мистецького контексту, інтеграцію до міжнародної сфери виставкової практики», – з приводу мистецької події зазначив міністр культури України Михайло Кулиняк. «Чимале значення має і дедалі вагомішим на мистецькому рівні у Європі стає Мистецький Арсенал. Відкриттям цієї експозиції ми завдячуємо ПРАВДА РЯТУЄ СВІТ 25 листопада у Мистецькому Арсеналі відбудеться відкриття виставки «Правда рятує од смерті…» Трагедія, що сталася у Биківнянському лісі, та пам’ять про сотні тисяч невинно убієнних звучить набатом крізь літа. Проведення такого заходу згуртовує громадськість нав­ коло ідеї створення у Биківні масштабного міжнародного музейно-меморіального ком­ плексу світового рівня. БІБЛІОТЕЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ Так звучить тема конференції, що відбулася в рамках започаткованих цього року Національною історичною біб­ліотекою України щорічних краєзнавчих читань. До речі, це перші Краєзнавчі читання пам’яті Петра Тронька. Організаторами виступили: Міністерство культури України, Національна історична бібліотека України, Київський національний університет культури і мистецтв та Національна спілка краєзнавців України. На відкритті конференції була присутня донька Петра Тронька пані Лариса, яка передала в дарунок бібліотеці портрет батька. Після пленарного засідання делегати конференції працювали у трьох секціях: «Краєзнавча діяльність бібліотек, архівів, музеїв: історія, теорія, методика», «Інноваційні напрями в бібліотечному краєзнавстві: практика, сучасний досвід» та «Освіта, кадри: концептуальні та проблемні виміри». Під час роботи конференції були відкриті книжкові виставки, відбувалася демонстрація інформаційних ресурсів,

Наталія Заболотна, Аґостіно Кордейро, Маріо Жезуш душ Сантуш, Лілія Гумольська

професіоналізму його гендиректора Наталії ­Заболотної та підтримці державних установ України, – наголосив під час відкриття пан Аґостіно Кордейро. Виставка «60 років світового сучасного мистецтва» у Мистецькому Арсеналі, на якій експонуються 340 робіт шістдесяти «знакових» живописців, графіків та скульпторів Португалії, Іспанії, Німеччини і США (зокрема і Енді Воргола), триватиме до 4 грудня. Алла ЧЕРДИНЦЕВА Докладніше про відкриття виставки читайте у наступному номері нашої газети

присутні мали можливість ознайомитися з організацією та роботою підрозділів бібліотеки. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

ЗНАХІДКА З ГЛИБИН ДНІПРОВИХ Тисячоліття ховали в собі глибини Дніпра старовинний скарб, доки мешканець Запоріжжя Сергій П’янков не надумав порибалити. Додому він повернувся з незвичайним уловом: на глибині 22 метрів замість риби на спінінг «зловився» срібний з позолотою меч княжої доби завдовжки 94 см і вагою близько кілограма. «Цей меч належить нашій історії» – сказав володар безцінного «улову» і попри спокусливі матеріальні пропозиції відніс скарб у музей при Національному заповіднику «Хортиця». У тому, що подібного роду знахідка значима не лише для нашої країни, впевнений вчений секретар Національного заповідника «Хортиця» Сергій Татарінцев. «Меч типологічно датується Х століттям і відноситься до скандинавських, варязьких мечів, які були поширені, у тому числі і у давній Русі. Вони належали не рядовим дружинникам, а знаті. Цілісний металевий меч – це атрибут людини досить поважної. Ми цю знахідку асоціюємо з князем Святославом тому, що маємо єдину літописну згадку візантійців про масштабні битви в нашому регіоні, що відноситься

до 972 року», – говорить Татарінцев і додає, що в 1928-му при будівництві ДніпроГЕСу знайшли п’ять подібних мечів того ж X століття, які, на жаль, загублені в роки Великої Вітчизняної. Яна ЛЕВИЦЬКА

АНОНС КУЛЬТУРНИХ ПОДІЙ Листопад виявився щед­ рим на культурні події, за­ плановані і проведені Міні­ стерством культури України.

24 листопада в музеї імені В. С. Косенка відбулося вручення одноіменної премії відомого композитора. Цю премію засновано Міністерством культури України та Національною спілкою композиторів України. Із 2001 року її отримали такі відомі музиканти: В. Подвала, Г. Сасько, Б. Фільц, Ж. Колодуб, Чен Бао Хуа, В. Ронжин, В. Птушкін та інші, які продемонстрували кращі зразки творів для дітей. *** 26 листопада в парку Слави та Національній опері України відбудуться жалобні заходи із вшанування пам’яті жертв голодоморів за участю міністра культури України Михайла Кулиняка. Цього ж дня в Києві відсвяткують 85-річчя від дня заснування Державного російського драматичного театру та 70-річчя від дня присвоєння театру імені Лесі Українки. *** 27 листопада в столиці України стартує XII Міжнародний ромський фестиваль «Амала-2011». Цей захід не лише об’єднає українську й циганську культури, а й знайомитиме з традиціями інших країн світу. Це свято обіцяє бути як завжди яскравим.

Актуа льн о

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

3

Село – колиска української культури

Фото Андрія МУСІЄНКА

Важко розділити такі поняття, як «українське село» та «українська культура». Звичайно, фундаментом культури інших європейських націй теж є народна, тобто насамперед сільська культура. Але у Франції чи Італії вже з часів середньовіччя національна еліта трансформува­ ла етнічну першооснову культури у високе мистецтво. А в Україні, вна­ слідок століть бездержавності та переходу знаті на службу різним імперіям, справжніми творцями і носіями культури залишалися ши­ рокі верстви селянства. Багато що змінилося з тих часів, але, як наго­ лосив Віктор Янукович на урочис­ тостях із нагоди Дня працівників сільського господарства, україн­ ське село – «запорука стабільнос­ ті та впевненості в майбутньому». Землеробство і культура за часів давніх латинян узагалі були поняттями майже ідентичними. Слово cultura буквально означало обробку, догляд, поліпшення, і вперше було зафіксоване в праці римського філософа Катона «De agri cultura». Певною мірою прадавнє значення слова «культура» відбивається в характері народних ритуалів, якими впродовж тривалого часу супроводжувався весь цикл сільсь­ когосподарських робіт. Українська культура протягом довгих періодів своєї історії розвивалася як суто сільська, тому в ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали особливої чарівності та колориту. Саме завдяки збереженню і продов­ женню традицій, корені яких сягають часів Київської Русі, стало можливим українське культурне відродження та й сама незалежність України. Нині настає час віддавати борги. Вітаючи хліборобів, Президент України підкреслив, що необхідно змінити ставлення суспільства до села та селян. Адже сільське господарство в Україні – це значно більше, ніж звичайний сектор економіки, це – життя людей. «Українське село сьогодні – це понад 28 тисяч населених пунктів,

ОДНИМ АБЗАЦОМ

Президент України Віктор Янукович вітає працівників сільського господарства

понад вісім мільйонів осіб працездатного населення. Однак кожна друга родина на селі ще не забезпечена послугами швидкої медичної допомоги, кожна третя – не має доступу до медичної установи та регулярного транспортного сполучення. Знижується можливість отримання якісної середньої освіти, насамперед, у віддаленій сільській місцевості. Практично кожне друге село не має своєї школи і діти змушені пішки добиратися до сусідніх сіл», – висловив стурбованість Віктор Янукович. І це далеко не повна картина занедбання села: за даними газети «Урядовий кур’єр», 70 відсоткам сільських населених пунктів бракує дошкільних закладів освіти, 42 відсоткам – клубів і будинків культури. Єдиним виходом з цього замкненого кола, переконаний Президент України, може бути аграрна реформа. «Поліпшення соціального розвитку сільських територій, покращення рівня життя селян має стати результатом наших спільних дій з реформи земельних відносин. Аграрний сектор має стати не лише центром створення нових робочих місць та подолання безробіття на селі, а й рушієм інноваційної перебудови всього способу життя селян», – заявив Віктор Янукович. І це не пустопорожні гасла: окремі господарства України на основі впровадження новітніх технологій отримали

врожайність зернових на рівні найвищих у Європейському Союзі. За 10 місяців цього року наше аграрне виробництво зросло майже на 17 відсотків. Цьогоріч Україна твердо закріпила за собою звання провідної зернової держави світу: за обсягами експорту пшениці посіла восьме місце, кукурудзи – третє, ячменю – перше місце в світі! Країна зробить все, щоб земельна реформа захищала насамперед інтереси селян, не допускала обезземелення, сприяла реалізації їхніх прав, припинила схеми тіньової приватизації сільгоспземель, наголосив Президент України. «Сьогодні врештірешт нам треба набратися політичної мужності та відповідальності й довести її до завершення. Маємо вирішити завдання історичної ваги – повернути землі справжньому господарю, ефективному власнику, реалізувавши конституційне право селян вільно розпоряджатися своїм правом на землю», – підкреслив Віктор Янукович. Перетворити українців на справжніх хазяїв своєї держави – головна мета всіх реформ, започаткованих Президентом України. Адже хазяйновитість – невід’ємна риса нашого національного характеру. Тому два латинські слова – «���������������������������������������� reforma��������������������������������� » та «��������������������������� cultura�������������������� » – в нинішній Україні дуже близькі за змістом. Олексій ХОМЕНКО

Розвиток інформаційних технологій – урядовий пріоритет «ІТ-бізнес став для України тим напрямом, який буде сприяти і прискореному економічному зростан­ ню, і виведенню України в число передових країн сві­ ту», – зазначив прем’єр-міністр України Микола Аза­ ров на відкритті Міжнародного конгресу з розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та інформа­ ційного суспільства в Україні, який відбувся у Києві. Глава уряду наголосив на прискореному та ефективному розвитку інформаційно-технологічної галузі, зростання якої в Україні йде швидкими темпами (у 2011 році – 50%). Упродовж останніх двох років було прийнято низку ключових нормативних рішень, спрямованих на створення режиму максимальної підтримки ІТ-бізнесу. А зараз на розгляді у Верховній Раді перебувають два законопроекти – «Про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції» та «Про внесення змін до Податкового кодексу». Сьогодні застосування сучасних інформаційних технологій є необхідним процесом для побудови демократичного суспільства. Адже ними бажають користуватись не тільки учні, молодь, але й люди поважного віку, які також прагнуть задовольнити свої інформаційні запити. Тому інформатизація установ та організацій, що надають послуги широкому загалу, є ключовим пріоритетом органів виконавчої влади. Вдалим прикладом його реалізації є «Бібліоміст» – партнерська програма Міністерства культури України, Української бібліотечної асоціації та Фонду Білла і Мелінди Гейтс. Завдяки програмі «Бібліоміст» до кінця цього року 730 книгозбірень України, які перемогли в конкурсі

«Організація нових бібліотечних послуг», отримають комп’ютери з безкоштовним доступом до інтернету. Також у 24 областях України і в Криму «Бібліоміст» створить регіональні тренінгові центри, на базі яких бібліотекарів будуть навчати сучасним технологіям та роботі у все­ світній мережі. На цей проект, що стартував у 2008 році, Фонд Білла і Мелінди Гейтс виділив грант у 25 млн доларів. Окрім того, корпорація Microsoft безкоштовно передасть публічним бібліотекам України програмне забезпечення на суму близько 9 млн доларів. Застосування новітніх інформаційних технологій дозволило Міністерству культури розпочати експеримент із впровадження так званих «електронних квитків» на театрально-видовищні заходи. Йдеться про єдину автоматизовану систему, яка дасть можливість придбати квиток через мережу інтернет у будь-якій точці України.

24 березня цього року в інтерв’ю газеті «Комерсант» міністр культури Михайло Кулиняк виступив із такою пропозицією, а вже до кінця року система запрацює у трьох Національних академічних театрах. Спочатку до експерименту, який триватиме до літа 2012 року, долучаться театр опери та балету України імені Тараса Шевченка, драматичний театр імені Івана Франка та театр російської драми імені Лесі Українки. У Міністерстві культури сподіваються, що вже з початку нового театрального сезону систему буде поширено на інші театри України. Оксана ГАЙДУК

ПРЕЗИДЕНТ ТА МІНІСТР КУЛЬТУРИ ПРИВІТАЛИ НОВООБРАНОГО ГОЛОВУ НСПУ ВІКТОРА БАРАНОВА «Колеги по перу довірили Вам високу честь і велику відповідальність стати на чолі Спілки, яка відіграє значну роль не лише в захисті професійних інтересів вітчизняних майстрів слова, а й у громадському житті загалом», – йдеться у привітанні Віктора Януковича на адресу новообраного голови Національної спілки письменників України Вік­ тора Баранова. Михайло Кулиняк, вітаючи керівника НСПУ, зазначив: «Ваш професіоналізм, багатий життєвий досвід та яскравий творчий доробок отримав гідну оцінку колег та літературної спільноти». НА ОДЕЩИНІ ВІДБУВСЯ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ МОЛДОВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА МОВИ У рамках цьогорічної мистецької акції пройшли семінари керівників творчих молдовських колективів, учителів молдовської мови та літератури, конкурс поетів-початківців. Було підбито підсумки олімпіади з молдовської мови та літератури для шкіл із молдовською мовою навчання, нагороджено вчителів, чиї вихованці стали переможцями. Фестиваль продемонстрував сприятливі умови, створені державою для підтримки і розвитку національних культур в Україні, засвідчив активність національних громад у справі відродження і збереження своїх національних традицій, мови та мистецтва. В МАКЕДОНІЇ З УСПІХОМ ПРОЙШЛИ ДНІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ Національний заслужений академічний ансамбль танцю ім. П. Вірського представив десять різножанрових танцювальних композицій. У Національній македонській галереї «Мала Станіца» експонувалися художні голограми з циклу «Золота скарбниця України» та сучасне декоративно-прикладне мистецтво з колекції Національної спілки народних майстрів України. Кіномистецтво нашої країни презентували фільми Національної кіностудії ім. О. Довженка: «Богдан-Зиновій Хмельницький», «Платон Ангел» та «День переможених». Україну на заходах представляв перший заступник міністра культури Юрій Богуцький.

26 ЛИСТОПАДА В УКРАЇНІ ВІДБУДУТЬСЯ ЗАХОДИ З УШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ На території Меморіалу пам’яті жертв голодоморів у місті Києві за участю керівництва держави, членів уряду, інших офіційних осіб, громадськості пройде скорботна хода та відбудеться покладання квіткових композицій до Меморіалу. Буде оголошено хвилину мовчання. Цього ж дня в Національній опері України буде проведено Концерт-реквієм пам’яті жертв голодоморів в Україні. Пам’ять жертв загальнонаціональної трагедії у регіонах держави вшановуватиметься за участю керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Фестива лі

4 НОВИНИ

ЗАГЛИБЛЕННЯ В ЕТНІЧНЕ МИНУЛЕ За сприяння Міністерства культури України та організаційного забезпечення Ради національних товариств України у Національному музеї літератури України відкрилася Всеукраїнська виставка декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва етносів України «Разом у розмаїтті». Виставкові експозиції представлені роботами майстрів прикладного жанру з різних регіонів України. Серед них: угорець Ендрю Гіді та словак Андея Павук із Закарпаття, кримські татари Айше Османова та Ельміра Асанова, греки Петро Челахов та Раїса Кислощаєва з Донеччини. …І РУШНИК КРОЛЕВЕЦЬКИЙ Рушниковий край Сумщини запросив усіх поціновувачів народних ремесел на Міжнародний літературномистецький фестиваль «Кролевецькі рушники».

Чи не найурочистішою подією цьогорічного свята в місті Кролевець – відкриття Музею «Кролевецькі рушники». Принагідно зауважу, що 2011 рік оголошено в Україні роком музеїв. Тому ця подія – ще один важливий крок у розвитку української культури. Фестиваль «Кролевецькі рушники» відбувся за участі МК України. Яна ЛЕВИЦЬКА

ВСІ НА ЯРМАРОК!

3 грудня цього року у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза» (вул. Салютна, 2-б) Міжнародний жіночий клуб Києва проведе 19-й Благодійний Різдвяний ярмарок, до якого залучаються посольства та іноземні представництва, акредитовані в Україні. Ярмарок щорічний, він є вагомою міжнародною акцією зі збирання коштів для благодійної діяльності, спрямованої на допомогу дітям, інвалідам, малозабезпеченим верствам населення України. Представники посольств, які долучаються до ярмарку, мають можливість продемонструвати свої національні костюми, напої, кухню, найкращі товари вітчизняного виробництва. Свою участь підтвердили близько 50 посольств іноземних держав, очікується понад 20 тисяч гостей. Цього року Генеральним спонсором 19-го Міжнародного Різдвяного ярмарку виступатиме Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв.

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Із Тибету – з любов’ю До 27 листопада у Києві проходить фестиваль «Дні буддійської культури в Україні». У програмі заходів – виставка буддійського мистецтва «Скарб Тибету», кінопокази, лекції буддійських учителів та навіть живопис contemporary art Найбільший інтерес для пересічного українця представляє, звісно ж, експозиція в Українському домі, що об’єднала понад 39 тханок (сувійний живопис), 67 буддійських статуй, а також предмети побуту та художнього промислу, храмові музичні інструменти та ритуальні предмети, фото. Для всіх охочих українські буддисти ще й роблять екскурс у історію та символічне значення виставкових об’єктів. «Скарб Тибету» – унікальна мандрівна експозиція, що складається з понад 300 оригінальних експонатів, привезених із Тибету, Непалу, Бутану та Індії. «Народилася» колекція у… Луганську. (І хто б міг подумати, що саме край териконів водночас є найбільшим в Україні осередком буддизму – релігії, чи то, швидше, світобачення для співвітчизників й досі дуже екзотичного! Проте саме у цьому місті українські буддисти цьогоріч навіть вирішили будувати так звану Ступу просвітлення – культову споруду, що символізує просвітлення Будди.) Як розповів голова благодійного фонду «Жива традиція» Олександр Рибак, ідея виставки народилася ще у 2004 році. Колекцію, яка досить цілісно відображає культуру Гімалаїв, збирали ентузіасти з різних міст України та Росії. Фонд, створений задля популяризації буддійської культури, виник згодом навколо неї. За минулі роки «Скарб Тибету» встигли оцінити глядачі у Луганську, Алчевську, Феодосії, Севастополі, Мелітополі, Одесі, Чернігові, Львові тощо, – загалом більше, ніж у 12 містах України, у деяких виставка гостювала двічі або тричі. А от постійного приміщення, де б експонувалися скарби «Живої традиції», немає. Ми весь час мандруємо, – пояснив пан Олександр. – Тільки так нашу виставку може побачити максимальна кількість людей. В Українському домі у малому виставковому залі, де представлені

Людмила ЧЕЧЕЛЬ Сарасваті

Будда Шак’ямуні

тибетські красоти, й справді ніде яблуку впасти. Відвідувачів – переважно, мало обізнаних із культурою Країни Снігів, – цікавить усе, від символіки окремих деталей буддійських танок до призначення окремих музичних інструментів, срібних прикрас та навіть грошової цінності кожного експоната. Щодо останнього Олександр Рибак заявив мені відверто:

«Скарб Тибету» – унікальна мандрівна експозиція, що складається з понад 300 оригінальних експонатів, привезених із Тибету, Непалу, Бутану та Індії

Калачакра

– В експозиції, дійсно, є коштовні речі XIX століття та з колекції відомого збирача антикваріату Ігоря ­Пономарчука, а також статуї, датовані 1930-ми роками. Проте, аби не відволікати увагу поціновувачів «грошовим» питанням, ми принципово вирішили відмовитися від накопичення аж занадто коштовних предметів. Адже хотілося, щоб більше людей дізналися про духовну культуру Тибету, а не про ціни на антикваріат. Усі експонати виставки – автентичні витвори буддійського мистец­ тва. Від звичного нам релігійного «арту» буддійський відрізняється не тільки візуальним рядом, а й майже математичним символізмом. У той час, як християнські, православні святі, зображення яких побачиш у будь-якій церкві, були особами історичними, образи з буддійських

Авалокитешвара

танок чи химерних скульптур символізують світ чистих ідей. Інакше кажучи, кожне зображення, а зокрема і його колір та форма, положення тіла та прикраса вказують на певний аспект досконалого просвітленого стану Будди. Не меншу цікавість, ніж барвистий релігійний живопис, у відвідувачів Українського дому викликають традиційні музичні інструменти з Країни Снігів: гонги, «співучі чаші», роги тощо. Адже на них усі бажаючі можуть…зіграти. Навряд чи, звісно, після відві­ дин «Скарбу Тибету» пересічні українці досягнуть просвітлення чи навіть стануть правовірними буддистами школи Карма Каг’ю (що, як відомо, знаходиться під духовним керівництвом Г’ялви Кармапи XVII Тхає Дордже, а той навіть приїздив до України – в експозиції і фото є!) Проте про культуру Тибету і справді довідаються багато. А знання – це найбільший скарб. Алла ЧЕРДИНЦЕВА

Ваджрасадху

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Су часн е ми ст ецтво

5

Крізь сяючу порожнечу У столичній «Боттега галерея» в рамках «Днів буддійської культури в Україні» проходить виставка сучасного живопису та медіа-арту «Форма Порожнечі». Вітчизняні художники пропонують помедитувати на тему мистецтва та заново відкривають для себе концептуалізм Буття – це велике Ніщо, бо насправді існує лише Сяюча Порожнеча, тобто «шуньята». Так вважають буддисти. Із 1960-х, відколи буддизм увійшов в моду на Заході (а вже згодом припав до смаку і новітній інтелігенції Східної Європи), його ідеологеми істотно впливають навіть на розвиток сучасного мистецтва. Найвідомішим буддистом у літературі вважається Джером Селінджер. У візуальних мистецтвах вплив буддизму призвів, зокрема, до появи так званого медитативного арту. «Він виник, – нагадує куратор виставки «Форма Порожнечі» Наталя Філоненко, – насамперед, у середовищі американських абстракціоністів, як реакція проти агресивної емоційності абстрактного експре­сіонізму. Абстракціоністи показували порожнечу, створюючи величезні монохромні

Марія Гончар, «Калаби Яу». 2011 р.

Валерія Трубіна, «Червона квітка». 2011 р.

Немов ілюструючи любов до «заперечення заперечення» дзен-буддизму, «Форма Порожнечі» насправді є, передусім, суто буддійською за духом виставкою полотна, використовуючи гіпнотичну силу колірного простору. Мінімалісти зверталися до форми чергування елементів, що повторюються, створювали ритми геометричних структур, що монотонно чергуються, очищених від будь-яких сенсів. Вони прагнули відобразити гармонію Всесвіту, в якому ритми руху всіх об’єктів, від елементарних часток до галактик, синхронізовані». На вітчизняних теренах за радянських часів буддизм каталізував народження московського концептуалізму. «У пострадянському просторі

у 1980–1990-ті роки Пустотний канон став найважливішим явищем в актуальному мистецтві. Це була природна реакція на ідеологічну переповненість радянської культури. Порожнистість втілена московським концептуалізмом у безлічі акцій, творів і текстів» (Наталя Філоненко). Звісно, узагальнювати ще зарано – але через (які саме?) певні причини, що їх обов’язково назвуть майбутні арт-критики, саме сьогодні у світі спостерігається ренесанс інтересу до концептуального мистецтва. Порожнеча вкотре причарувала і митців, і

Електрична гра У Музеї сучасного мистецтва України відкрилася спільна виставка живих класиків вітчизняного контемпорарі Юлії Лазаревської та Миколи Мандрича. А сам музей… закривається через переїзд у нове приміщення Юлія Лазаревська представила проект «HOMO LUDENS», що включає живопис, скульптуру та інсталяцію, а Микола Мандрич – проект «Начало», виконаний в авторській техніці, яка стала результатом його експериментів із електрографікою. Термін «HOMO LUDENS» («Людина, що грає») для назви своєї виставки Юлія Лазаревська запозичила в історика Йоганa Гейзинги – автора теорії виникнення та розвитку світової культури з гри. За визнан­ням самої художниці, ця ідея близька їй особисто. «Я уникаю реальних пейзажів, відомих ландшафтів. Мої персонажі знаходяться там, де немає атрибутів певного місця й часу. Вони скрізь і ніде, там і тут – у музиці, танці, уві сні, фантомні та справжні, оголені та прикриті одягом, пусті й зосереджені. Мій вигаданий незнаний світ спокою складається з невловимих жестів, миттєвостей руху, моментів настрою. Пронизані сутінками або вихоплені з пітьми пучком світла фігури є учасниками гри. Ми – граємо!», – каже пані Юлія. За словами Миколи Мандрича, представлену глядачам серію «Начало» (фотографіка) можна віднести до жанру портрета, скоріше, автопортрета енергії електричного струму. «На початку вісімдесятих я був свідком унікальних експериментів, проведених в одному із

Юлія Лазаревська, «НОМО LUDENS»

засекречених московських НДІ. Надчутливий квантовий реєстратор зафіксував світлове випромінювання людської долоні з частотою близько восьми фотонів в секунду. Але навіть настільки слабке випромінювання вже може свідчити про світлоносність людської природи. Експерименти з електрографікою, які я проводив ще в 1994 році, відкрили різноманітність і неповторність форм, в яких енергія проявляється у нашому видимому матеріальному світі», – пояснює художник. «Подвійна» виставка стала етапною не тільки для її авторів, а ще і для самого Музею сучасного мистец­ тва України. У грудні ця найбільша у країні недержавна музейна інституція змінить дислокацію, отже, «гучним» проектом двох знаних художників немов підвела підсумки чергового етапу власної роботи. Сторінку підготувала Алла ЧЕРДИНЦЕВА

глядачів, і теоретиків. Приємно, що і у Києві оперативно з’являються кураторські виставкові проекти, які відповідають загальній тенденції. Більшість робіт в експозиції – справді мінімалістичні, хоча й зовсім не всі у дусі Іллі Кабакова. Є навіть «концептуальний» напис гелевою ручкою «Краплі» (картина Юлії Балаєвої «Пісня про краплі»). Втім, немов ілюструючи любов до «заперечення заперечення» дзен-буддизму, «Форма Порожнечі» насправді є, передусім, суто буддістською за духом виставкою. Адже, як сама світова релігія, вона поєднує у собі максимум протилежностей. Тут, разом із «концептуалізмом», побачиш поп-артову реміні­сценцію Альбіни Ялози до знаменитого колажу Енді Воргола. Тільки замість усміхненої Мерилін на різнокольорових квадратах зображено медитуючого Будду. Поряд із ним – лаконічні полотна Максима Мамсикова (з білим літаком у синьому-синьому небі) та Олександра Гнилицького (море на «Риб’ячому оці» із серії «Гурзуф»). «Червону квітку», немов для медитації, створила Валерія Трубіна. В іншому, ніж виставка сучасного мистецтва, контексті, картина виглядала би еталонно-інтер’єрною… Візуальний ряд доповнюють цитати буддистських учителів та самої «Дхаммапади» Гаутами Будди. «Найбільше досягнення – це відсутність Я», – зокрема, читаємо строку Атіши (982–1054). Шуньята, Велика Порожнеча – це, власне, і є тотальна відсутність «Я». А мистец­ тво – найкращий спосіб довести ілюзорність звичного сприйняття навколишньої дійсності. Будемо вважати, що на «буддійській» виставці українських художників це доведено. ПРИНАГІДНО

Юлія Лазаревська – художник, скульптор, кінорежисер. Член Національної спілки кінематографістів України. Авторка численних мультимедійних проектів. Приз «Образи 1+1». Київ, 1997. Приз «Надія України» («Видатні художниці України»). Київ, 1998. Приз «Золотое сечение»: Художник 2000 года». (П’ятий міжнародний арт-фестиваль). Київ, 2000. Микола Мандрич – член Національної спілки кінематографістів та Європейської гільдії кінооператорів IMAGO. Кінооператор вищої категорії. Із 1969-го працював на кіностудії «Київнукфільм». Зняв понад сто науково-популярних та документальних стрічок. За фільм «Біосфера. Час осмислення» отримав престижну нагороду – Гран-прі UNIATEK (Рим, 1974). У 2002-му отримав Золотий приз за дизайн тит­рів до телесеріалу «Критичний стан» на Міжнародному фестивалі дизайну BDA&PROMAX у Лос-Анджелесі, США.

Микола Мандрич, «Начало»

Му зика

6

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

«Студентський» ювілей Володимир Бесфамільнов – дивовижна постать в українській музичній культурі. Легендарний баяніст-віртуоз, який за багатьма, так би мовити, показниками гідний занесення до Книги рекордів Гіннесса. Його загальний трудовий стаж, підтверджений документально, – 73 роки (почав працювати в семирічному віці), з них майже 60 – активної концертної діяльності. Він першим серед українських баяністів став лауреатом міжнародних конкурсів (у Москві, 1957 р., та Брюсселі, 1959 р.), так само першим отримав звання заслуженого (1969 р.) і народного артиста України (1988 р.). Важко назвати країну світу, де б він не побував із гастролями, його ім’я добре відоме у найвіддаленіших куточках колишнього СРСР. Володимир Бесфамільнов першим із солістів-баяністів почав виступати з органом, симфонічним, камерним, духовим, естрадносимфонічним оркестрами, здійснив дуже багато записів для фондів Українського радіо, телебачення й фірми «Мелодія». Випущені ним за власний кошт дванадцять компакт-дисків «Грає Володимир Бесфамільнов» не мають аналогів у світі. Композитори спеціально писали твори із розрахунку на його унікальні виконавські можливості. Музикант відзначений численними нагородами, серед яких, наприклад, Золота медаль і звання почесного кавалера Академії мистецтв Кампучії, Срібний диск «За заслуги у баянному мистецтві» Російської академії музики імені Гнесіних, Почесний диплом «За визнання видатних заслуг перед Інтернаціональною асоціацією акордеоністів (СІА)» члена Інтернаціонального музичного консиліуму при ЮНЕСКО, його ім’ям названо одну із зірок у сузір’ї Ліра, – усього не перелічиш. От і під час нинішнього ювілейного вечора відомий український музикант,

Фото Юрія ШКОДИ

У День студента в Національній філармонії України вітали видатного музиканта – народного артиста України, професора Національної музичної академії імені Петра Чайковського Володимира Бесфамільнова, якому виповнилося 80!

Ян Табачник і Володимир Бесфамільнов

Композитори спеціально писали твори із розрахунку на його унікальні виконавські можливості народний артист України Ян Табачник вручив колезі й другові «Орден честі». Ювіляра привітали й ректор Національної музичної академії Володимир Рожок, і генеральний директор Національної філармонії Дмитро Остапенко, представники Національної всеукраїнської музичної спілки, викладачі багатьох навчальних закладів Києва і, звичайно ж, учні. Не випадково концерт відбувався в рамках циклу «Педагог і його учні». За роки педагогічної діяльності, якою Володимир Бесфамільнов займався паралельно з

концертною, він виховав цілу плеяду талановитих музикантів. До слова, і тут він поставив своєрідний рекорд: його підопічні на престижних міжнародних конкурсах вибороли понад 100 премій і лауреатських звань, у тому числі три Гран-прі й 56 перших місць. Деякі з них стали учасниками філармонійної імпрези. Свою майстерність продемонстрували молоді баяністи Андрій Голоднюк, Неманя Лукич (Сербія), Валентин Барзіон, Дмитро Царко, Валерій Великодній, Олександр Хрустевич. Їм допомагали Сергій Шматок (електрогітара), Роман Андрюхів (гітара) і Тетяна Хоменко (балалайка). Та особливо прикрасила програму участь одного з найвідоміших учнів Володимира Бесфамільнова – Володимира Зубицького, який спеціально прибув на концерт із Італії, де мешкає вже багато років. Володимир Зубицький виступив одразу в трьох іпостасях – як композитор, баяніст і диригент. У супроводі Національного ансамблю солістів «Київська камерата» (художній керівник і головний диригент – народний артист України, лауреат Шевченківської премії Валерій Матюхін) він виконав власний твір «Присвята Астору П’яццоллі», Арію з Концерту для баяна і струнних Ігоря Шамо (твір присвячено першому виконавцю – Володимирові Бесфамільнову) й тріумфально завершив імпрезу за диригентським пультом «Камерати» своїм опусом «Чао, мучачо!» для скрипки і камерного оркестру. В обох творах Володимира Зубицького соло на скрипці майстерно виконала заслужена артистка України Богдана Півненко. Ювілейний концерт був би неповним без участі самого «винуватця» свята. У запису пролунали чудові композиції Фріца Крейслера, Ігоря Шамо, Віктора Власова, Костянтина Мяскова. Баян Володимира Бесфамільнова звучав еталонно! Великий музикант укотре довів, що його неперевершене мистецтво – поза віком і часом.

Музика – в ефірі та житті Благодійний концерт пройшов за повної зали. Ми побачили наяву ведучих мистецьких програм, голоси яких чуємо по радіо протягом тижня, а також учасників художніх колективів Національної радіокомпанії України. Саме вона влаштувала це свято у співдружності з клубами «Співуча родина» та «Шанувальників романсу» Київського міського будинку вчителя. Працівники радіо постали перед аудиторією різносторонньо обдарованими людьми, які грають на музичних інструментах, гарно співають, декламують і навіть перекладають тексти пісень. На початку концерту ведучий, головний режисер Першого каналу Національної радіокомпанії України Вадим Колосок виконав на роялі композицію «День українського радіо». У попурі всі упізнали фрагменти мелодій пісень «Києве мій», «Гей, наливайте повнії чари», «Подмосковные вечера», «Хава нагіла» та знайомих із піонерського дитинства «Спортивного маршу» й жартівливої «Два веселых гуся».

Фото Юрія ШКОДИ

У Київському міському будинку вчителя 16 листопада відбулася мистецька акція з нагоди Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку «Голос нашої Батьківщини»

У залі Будинку вчителя – аншлаг

Майстерним імпровізуванням на роялі вразив і директор ТО «Промінь» Роман Коляда. Заслужений артист України Петро Бойко поділився історією своєї «радіодолі», яка подарувала щасливі зустрічі, Григорієм Верьовкою або Іваном Паторжинським. Радіогурмани отримали цього вечора і сюрприз: родинний дует у складі заслуженої артистки України Світлани Мирводи та її сина Тимофія виконав відомий російський романс Веніаміна Баснера на слова Михайла Матусовського «Белой акації гроздья душистые» українською мовою (переклад – Петра Бойка).

Присутніх у залі розчулив виступ молодшої групи Великого дитячого хору Національної радіокомпанії України (хормейстер – Олена Барановська, концертмейстер – Наталя Михайленко, художній керівник – заслужена артистка України Тетяна Копилова, солістка – Оля Горбач). Побачили ми цього дня й одну з ведучих програми «Добридень!» симпатичну білявку Галину Бабій. Вона представила сестер Галину та Людмилу Турчак, із якими днями відбувся прямий ефір. Під акомпанемент Вадима Колоска вони виконали українську народну пісню «Карії очі, чорнії брови», а також «Пісню про Сінгапур».

Ольга ГОЛИНСЬКА

Ведуча мистецької пізнавальної програми «Житейські будні» Ірина Ткаченко вийшла на сцену разом із заслуженим артистом України композитором Володимиром Бистряковим, у якого колись узяла перше інтерв’ю, прийшовши на радіо. Тримаючи в руках книжку з байками «від Вовчика», вона повідомила необізнаних, що композитор ще й письменник. А Володимир Бистряков зізнався: «Завдяки радіо і телебаченню я став відомим і потрібним людям». Ми із задоволенням послухали його пісні в авторському виконанні, зокрема відому «Леді Гамільтон». Ведуча програм «Промоверсія» й «Музична скарбниця» Тетяна Крепак, як виявилося, – лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів, вбрана у яскраве червоне плаття, заспівала пісні «Мости», «Зорі падали». Завершив концерт заслужений артист України, співак і композитор Іван Красовський. Для чарівних жінок він нат­хненно виконав пісню «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на вірші Івана Франка, назвавши її гімном українській красі. Іван Красовський висловив думки щодо якості наповнення радіо­ефіру: «Я вважаю, що насамперед треба більше залучати молодіжну аудиторію, яка безперервно слухає FMИ. Для мене Національне радіо, “Промінь” – це вищий щабель, ніж будь-яка FM-станція. І до цієї еліти треба підтягуватися». Світлана СОКОЛОВА

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Му зика

У пошуках «Червоної рути» 17–20 листопада у Києві проходив фінал ХІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» – найбільшого і найпрестижнішого в Україні На цьому фестивалі виросло вже ціле покоління молоді – від першої «Червоної рути» спливло 22 роки. Серед його поважних і численних співзасновників провідна роль належить Міністерству культури України, яке разом із дирекцією фестивалю є й організатором цього свята сучасної української молодіжної музики. За час свого існування «Червона рута» відкрила чимало юних талантів, чиї імена нині добре відомі в Україні та за її межами: Руслана, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, гурти «ВВ», «Гайдамаки», «Танок на майдані Конго» й багато інших. Підготовка до фіналу «Червоної рути-2011» розпочалась у 2010-му. Тоді було проведено 27 регіональних відбірних конкурсів у всіх обласних центрах країни, АР Крим, містах Севастополі та Києві. У них взяло участь понад 5000 осіб – це близько 2000 гуртів і солістів. У нинішньому фестивалі поряд із представниками поп- і рок-жанрів уперше змагалися виконавці українського автентичного фольклору. Як завжди, участь конкурсантів у фіналі не потребувала жодних вступних внесків, а вхід для глядачів на всі заходи був вільним. Цьогорічні фінальні прослуховування відбувалися одночасно у двох столичних залах: Конгрес-холі «Президент Готелю» та Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Авторитетному журі на чолі з кандидатом мистецтвознавства Анатолієм Калениченком (популярні жанри, рок, акустична та інша музика) і відомим музикознавцем Тарасом Мельником (жанри українського автентичного фольклору) довелося оцінювати виступи ­850-ти молодих виконавців з усієї України. Грандіозний гала-концерт переможців із Київського національного академічного театру оперети транслювала Національна телекомпанія України. ВІТАЄМО ЛАУРЕАТІВ! У номінації «популярна музика» ними стали Тетяна Радостєва (с. Юріїв Звенигородського р-ну Черкаської обл.,) і Марія Горобцова (смт Рогань Харківської обл.) – ІІ премія, а також Анна Шатілова (м. Запоріжжя) – ІІІ премія. Серед виконавців акустичної музики перемогу вибороли: гурти «Крапка» (м. Запоріжжя), «Вперше чую»

Переможці фестивалю на гала-концерті

(м. Київ) – ІІ премія; гурти «Рейнмен» (м. Чернігів), «Бардрок» (м. Житомир) і Євген Кудлатий (м. Харків) – ІІІ премія. У жанрі рок-музики найкращими були: гурти «Rock-H» (м. Мукачеве Закарпатської обл.), «Чумацький шлях» (м. Хмельницький) – ІІ премія; гурти «Jump to sky» (м. Донецьк), «KALIKAband» (м. Київ), «Соніз» (м. Чернігів), «Ad fontes» (м. Глухів Сумської обл.) – ІІІ премія. Лауреати в номінації «інша музика»: проект «ІLLARIA» (м. Київ) – І премія; гурт «SЮR BAND» (м. Київ) – ІІ премія; гурти «Оркестр Бобовата» (м. Івано-Франківськ), «Рома Малеротта» (м. Севастополь), «Забава Brass» (м. Кам’янець-Подільський) – ІІІ премія. У номінації «сучасна танцювальна музика» присудили лише ІІІ премію гуртові «Різні» (м. Хмельницький). Конкурс у жанрі українського автентичного фольклору було розбито за напрямами. Нагороди у номінації

Мета фестивалю – пошук і розкриття творчих здібностей молодих авторів і виконавців, розвиток української сучасної музичної культури «сольний спів» отримали: Олексій Заєць (с. Фасове Макарівського р-ну Київської обл.) і Юлія Миколайчук (м. Рівне) – І премія; Сергій Гаврилюк (смт Степань Сарненського р-ну Рівненської обл.) – ІІ премія; Олександра Лавренюк (м. Хмельницький) та Олена Мельник (с. Дроздовиця Город­нянського р-ну Чернігівської обл.) – ІІІ премія. Найбільше переможців було визначено серед представників гуртового співу. Це колективи: «Сільська музика» (м. Рівне), «Серпанок» (м. Суми) – І премія; «Дивина» (м. Донецьк), «Сіверські

клейноди» (м. Чернігів), тріо «Леля» (м. Рівне, смт Степань Сарненського р-ну Рівненської обл., с. Балаклея Смілянського р-ну Черкаської обл.), «Михайлове чудо» (м. Київ), «Ладовиці» (м. Хмельницький), «Цімборики» (м. Хуст Закарпатської обл.) – ІІ премія; «Джерельце» (м. Житомир), «Лілея» (с. Кочережки Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.), тріо гурту «Муравський шлях» (м. Харків) – ІІІ премія. Чимало лауреатських звань присвоїли за напрямком «виконання обрядів» гуртам: «Ключівські узори» (с. Великий Ключів Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.), «Дай Боже» (м. Київ) – І премія; «Щедрик» (м. Славута Хмельницької обл.), «Терниця» (м. Ківерці Волинської обл.), «Волиняни» (м. Рівне) – ІІ премія; «Витоки» (с. Загнітків Кодимського р-ну Одеської обл.), «Перлинка» (м. Славута Хмельницької обл.), «Калинонька» (с. Білин Ковельського р-ну Волинської обл.), «Вербиченька» (середня група) (смт Нова Водолага Харківської обл.) – ІІІ премія. За напрямом «гуртова інструментальна музика» найкращими визнали: гурти «Буття» (м. Київ) – І премія; «Троїсті музики» (м. Рівне) й інструментальну капелу «Надобридень» (м. Київ) – ІІ премія; гурт «Відлуння Карпат» (с. Замагора Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.) – ІІІ премія. З-поміж кобзарів-лірників нагороди дістали: Євген Ветрук (м. Херсон), Олександр Тріус (м. Суми) – І премія; Юрій Авдєєв (м. Київ), Юрій Ягусевич (с. Прибірськ Іванківського р-ну Київської обл.), Максим Трубников (м. Одеса) – ІІ премія (ІІІ премію не присудили). Серед солістів-інструменталістів маємо всього два лауреати: Івана Явдошняка (м. Чернівці) – І премія та Миколу Петрованчука (м. ІваноФранківськ) – ІІІ премія. У жанрі української музики уснописемної традиції – лише один переможець: гурт «Хорея козацька» (м. Київ) – І премія. Окрім лауреатів журі визначило й дипломантів, були також вручені спеціальні відзнаки та грамоти. Ольга ГОЛИНСЬКА, Яна ЛЕВИЦЬКА Фото Ірини СІКОРСЬКОЇ

Гурт «Хорея козацька»

Із детальнішим оглядом фестивалю «Червона рута-2011» читачі зможуть ознайомитися в наступному номері газети «Культура і життя», а також на сторінках журналу «Музика»

7 НОВИНИ

«KIEV TANGO PROJECT» РЕПРЕЗЕНТУЄ АСТОРА П’ЯЦЦОЛЛУ У 2011 році музичний світ відзначає 90-річчя з дня народження «короля танго», блискучого аргентинського композитора Астора П’яццолли. І знову все охоплено лихоманкою тангоманії. Танго – це суміш люті, болю, самотності й печалі. Це – таємниця двох, діалог між чоловіком і жінкою без єдиного слова і, звичайно ж, прощання. Новостворений київський квартет «Kiev Tango Project» – єдиний колектив в Україні, який виконує твори Астора П’яццолли в оригінальному складі, намагаючись максимально наблизитися до первісного, «авторського» звучання музики. У складі «Kiev Tango Project» грають лауреати міжнародних конкурсів: Кирило Шарапов (скрипка), Сергiй Курдицький (кнопковий акордеон), Дмитро Третяк (контра­бас), Тетяна Павлiчук-Тишкевич (фортепіано).

Квартет «Kiev Tango Project»

26 листопада колектив дасть концерт у галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв (вул. Фролівська, 1/6) у рамках циклу камерних ім­през Music-Review WEEKEND. ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ ЖУРНАЛУ «ДЖАЗ» У концертній залі Національної спілки композиторів України 18 листопада відбулися прес-конференція і святковий концерт з нагоди п’ятиріччя журналу «Джаз». У концерті взяли участь провідні столичні майстри джазової музики. За словами засновника та головного редактора, народного артиста України, професора, доктора педагогічних наук, композитора Валерія Титаренка, журнал було створено з метою розвитку і пропаганди джазового мистецтва в Україні. «Часопис існує вже п’ять років, і за цей період читачі мали нагоду отримувати найважливішу інформацію про історію джазу, джазові колективи та їхні досягнення, актуальні та найвагоміші джазові події, гастролі світових зірок в Україні, заходи для дітей та юнацтва. Журнал є постійним партнером усіх джазових фестивалів і конкурсів у нашій державі. Редакційна колегія журналу сьогодні складається із впливових джазових діячів, талановитих аналітиківжурналістів з усіх куточків України й країн близького і далекого зарубіжжя: Росії, Білорусі, Грузії, Польщі, Німеччини, Ізраїлю, Канади», – підкреслив Валерій Титаренко. Новини підготувала Ольга ГОЛИНСЬКА

8

Обра зотворч е ми ст ецтво

Культура

№ 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Монументальна скульптура Миколи Обезюка Нещодавно громадськість нашої держави піднесено й урочисто відсвяткувала 20-річчя незалежності України. Як би там не було, які б виклики часу не виникали у сприйнятті нашого свята різними верствами населення, а доленосний характер пам’ятних подій двадцятирічної давнини ніхто не заперечить. Адже саме тоді відкрилися духовні шлюзи національного генія народу Висока духовна аура цієї дати висновується зі споконвічної боротьби нашої нації за утвердження своєї автентичності, за щире й нелукаве місце під сонцем для кожного українця на теренах землі, де він уперше побачив світ. У рамках передсвяткових приготувань і дійств свої добрі слова і справи на благо рідної України засвідчили як пересічні громадяни, бодай святковими вишиванками, що з таким уквітчаним розмаїттям виказували їхній настрій, так і митці та науковці. Журналістські репортажі напередодні свята повсякчас доносили до нашої свідомості різноманітні події – презентації, конкурси, концерти, відкриття виставок або фестивалів. У контексті зазначених заходів у м. Луцьку напередодні 20-ї річниці Дня незалежності України 29 червня відбулася непересічна подія – відкриття першого в нашій державі та й у світі пам’ятника-погруддя знаковій постаті в українській культурі – письменниці, видавцю, фольклористці, етнографу, матері Лесі Українки Ользі Петрівні Драгомановій-Косач, більше знаній як Олена Пчілка. Не менш урочисто 22 серпня відбулося й відкриття, теж першого в Україні, монумента-пам’ятника письменникові, критику, історику, етнографу, публіцисту Борисові Грінченку в сквері поряд з адміністративним корпусом Київського університету його імені, неподалік Львівської площі. Високої мистецької якості пам’ятники вкотре засвідчили великий талант скульптора, заслуженого художника України Миколи Наумовича Обезюка, що є автором цих творів монументальної скульптури. Архітектором цих проектів є київський митець Микола Босенко, який у неймовірно стислі терміни доклав чимало зусиль для прив’язки монументів до міського середовища в Луцьку та Києві. І що є прикметним – в обох випадках практикувався всенародний збір коштів для втілення

Скульптура «Зодчий» м. Київ

Скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк

Як тільки упало з пам’ятника покриття, в усіх присутніх спонтанно вирвалися вигуки захоплення художнім образом: «Яка ж красуня Олена Пчілка!..» у життя патріотичної ідеї вшанування у камені й бронзі знакових постатей української культури. Ініціатором акції у Луцьку виступив головний редактор газети «Віче-інформ», член НСПУ Василь Простопчук – Волинська організація НСЖУ відкрила спеціальний рахунок. А збором коштів на спорудження пам’ятника Борисові Грінченку в Києві опікувався ректор Київського університету ім. Б. Грінченка ­Віктор Огнев’юк. Автор цих рядків, як безпосередній учасник відкриття двох монументів, засвідчує: як тільки упали з пам’ятників покриття, в усіх присутніх спонтанно вирвалися вигуки захоплення художніми образами: «Яка ж красуня Олена Пчілка!..» або «Яке благородне обличчя у Бориса Грінченка!..» Усе потопало у вирі бурхливих овацій присутніх глядачів… Така реакція на непересічні мистецькі явища вкотре засвідчує, що явлені у бронзі й камені видатні постаті української культури оточені всенародною любов’ю і пошаною українців. Це підтверджують і згадані акції щодо збору коштів на ці пам’ятники, бо відбувалося це традиційною українською толокою. Відгукнулися на акції найширші прошарки суспільства – від студентів, викладачів до підприємців і патріотично налаштованих пересічних громадян. Чого вартий лише внесок волинського бізнесмена і науковця Василя Токарського у спорудження в Луцьку погруддя Олені Пчілці – 40 тис. гривень!.. Такий всенародний збір коштів на пам’ятники знаковим постатям в Україні, започаткований цими прецедентами, може стати доброю традицією, адже за державні, тобто бюджетні кошти будь-хто втілить проект у життя, а от спробуй за всенародні кошти. Я думаю, що небагато знайдеться таких сміливців… Хочу донести до широкої громадськості кілька штрихів становлення особистості Миколи Обезюка як видатного майстра монументальної скульптури. Своє сходження до мистецьких вершин об’ємної

пластики Микола Наумович розпочав у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва ім. І. Труша. Послухаймо самого скульп­тора про той складний час, адже дитинство його припадає на важкі роки війни: «Поряд із нашою хатою була школа-читальня. У війну її не було спалено, і туди поселили найбідніших людей. А от після вій­ ни та школа згоріла – залишилися одні білі стіни. І саме в той час у селі організовувався духовий оркестр. Із району до нас направили керівникакапельмейстера. Колгосп закупив музичні інструменти. Мені дуже хотілося навчитися грати на якомусь із них, та я був іще малий, і мене не взяли до цього оркестру. От спересердя я й намалював на білій стіні згорілої хати того капельмейстера… Люди почали впізнавати його на тому малюнку. А я спостерігав із кущів картоплі реакцію сельчан на мою карикатуру. Через деякий час до батька підійшов мій учитель. Я подумав, що мене сваритимуть за те, що я намалював музикантів і їхнього керівника на стіні… Виявилося ж, що вчитель прийшов сказати про художнє училище, це у Львові. Учитель пообіцяв, що племінник вишле оголошення про правила вступу до цього училища. І справді, незабаром оголошення надійшло. В його тексті я вперше прочитав слова «живопис, скульптура, кераміка». Отож поїхав я до Львова вступати до художнього училища. Уперше в житті їхав потягом. Батько з ящика від посилки змайстрував мені валізу, дав два коржі, шматок сала і цибулину. Закінчилися мої коржі і шість карбованців, які дали батьки на зворотну дорогу, швидко – ніхто-бо не сподівався, що я таки вступлю, що складатиму всі іспити. А я ж складаю іспит за іспитом і, хоч ніякої художньої грамоти не знав, – усі на п’ять балів. А вступали зі мною і

Пам’ятник Борисові Грінченку в м. Києві

фронтовики – поранені, на милицях, багато з них уже були підготовлені, мали навички з перспективи, композиції, побудови зображення предметів, пропорцій… Нічого того я не знав і не відав. Намалював кривого глечика. Зате дуже старанно: на тому глечику навіть відблиск у вигляді вікна скрупульозно вималював. Олексію Яковичу Шатківському той малюнок дуже сподобався, і він сказав: «Цю дитину я візьму». І справді, аж до останнього іспиту він опікувався мною, робив усе, щоб я вступив до училища». Закінчивши Львівське училище прикладного і декоративного мистецтва, скульптурний відділ, М. Обезюк вступив у Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва на

Культура

Обра зотворч е ми ст ецтво

№ 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

факультет скульптури, який закінчив 1964 року. У студентські роки він пізнав радість перемог не тільки зі свого фаху, а й у фехтувальному спорті. У ті роки він став майстром спорту, призером в особистому і чемпіоном у командному заліку колишнього Союзу. На ІІ Спартакіаді народів СРСР львівський студент-другокурсник переміг багаторазового чемпіона світу, що стало тоді справжньою сенсацією. Першим творчим успіхом молодого скульптора був пам’ятник Давиду Гурамішвілі для Миргорода на замовлення Міністерства культури. Успіх окрилив скульптора на інший твір – погруддя Михайла Павлика для Косова на Прикарпатті. М. Обезюк взяв участь у конкурсі на найкращий проект пам’ятника Лесі Українці до 100-річного ювілею від дня народження і здобув на цьому конкурсі перемогу. Державна комісія замовила йому виконати пам’ятник для Києва. Але далися взнаки закулісні совкові інтриги, й журі розділило перше місце між молодим скульптором Миколою Обезюком і головою Київської організації СХУ Галиною Кальченко. Так що найкраща скульптура Лесі Українки встановлена в Луцьку… Для музею-садиби в Колодяжному на Волині 1988 року Обезюком була створена скульптура геніальній дочці українського народу камерного характеру та цього ж року пам’ятник Лесі Українці в Новограді-Волинському. Микола Обезюк у подальшій творчості звертається до тем, які утверджують засади патріотиз-

Творчість Миколи Обезюка є яскравим прикладом поцінування національних художніх традицій та утвердження національної ідеї в нашій державі му та підносять у камені й бронзі світочів національної ідеї. Він торує замовчувані чи забуті шари української історії. Тут ми можемо спостерігати постаті діячів науки і культури, літератури і мистецтва, українських державотворців тощо. Скульптор створив пам’ятник Т. Шевченку для м. Гусятина на Тернопільщині та модель (розмір 1:10) пам’ятника Кобзареві для Кременчука. Його рукам належать пам’ятники Денисові Січинському, композиторові і диригенту, організатору українського хору в Галичині, у якому вперше співала Соломія Крушельницька, на Тернопільщині (1992) та українському вченому зі світовим ім’ям Івану Пулюю у Гримайлові (1995), який раніше за Рентгена відкрив ікс-промені… Митець у співавторстві з Петром Дроздовським виконав скульптурну композицію знаменитому подружжю – Пантелеймону Кулішу і Ганні Барвінок для хутора Мотронівка на Чернігівщині, батьківщині Куліша. Для Києва на масиві Оболонь, в ансамблі церкви Богородиці Марії, Обезюком створено скульптурні композиції чотирьох євангелістів – Марка, Матвія, Луки та Івана. А в Македонію для скульптурно-архітектурного комплексу в морській затоці ним виконані фігури ангела та євангелістів Клима і Наума, що розміщені на високих мармурових колонах.

9

НОВИНИ

Пам’ятник Лесі Українці в м. Новограді-Волинському

М. Обезюк створив і низку рельєфних композицій. На фасаді кінотеатру «Київська Русь» у Києві виконав рельєф на історичну тему (спів­ автори: художник-монументаліст Г. Корінь і архітектор М. Босенко) та рельєф-панно для санаторію ім. М. Семашка в Кисловодську, теж з цими спів­ авторами. Велетенське панно з кованого алюмінію було змонтоване на торці дев’ятиповерхового корпусу санаторію. А відкривав цей новаторський рельєф сам генсек Л. Брежнєв… На той час він перебував на відпочинку в Кисловодську, а його слова: «А что – может быть. Мне нравится», – додали імунітету і ствердили авторитет авторського колективу. Бо скульптор мав репутацію новатора, що в часи соціалістичного реалізму прирівнювалося до модерніста… Для Спілки письменників України 1965 року Обезюк створив рельєф «Еней», який був чи не найпершою карбівкою в Києві. Скульптор виконав й інші монументально-декоративні панно для будівель громадського та культурного призначення Києва. Для Батурина М. Обезюк у співавторстві з П. Дроздовським створив скульптурне розп’яття Ісуса Христа для поминального монумента у вигляді хреста, а для пам’ятника голодомору в Україні 1932–1933 років на схилах Дніпра ці автори створили скульптурну частину проекту: «Дівчинку з колосками» та «Скорботних ангелів». Можна стверджувати, що налаштованість скульптора у своїй творчості на втілення в камені й бронзі патріотичних тем позначена яскравою образністю, натхненням, талантом і високим мистецтвом. Творчість Миколи Обезюка є яскравим прикладом поцінування національних художніх традицій та утвердження національної ідеї в нашій державі. Також можна констатувати, що згадані пам’ятники Олені Пчілці в Луцьку та Борисові Грінченку в Києві, які були відкриті напередодні 20-ї річниці незалежності України, є вагомим внеском у мистецьку скарбницю нашої держави і варті найвищого поцінування – Національної премії України імені Тараса Шевченка. Ці монументи постали у свідомості громадян нашої держави постійно діючим фактором патріотичного виховання українців як політичної нації. Цьому сприяють і одухотворені обличчя національних очільників у бронзі, які може спостерігати читач і глядач на поданих світлинах. Микола ДЬОМІН, митець

ВЕЛИКІ ЛАУРЕАТИ В ОДНІЙ ЕКСПОЗИЦІЇ У виставкових залах галереї ­«Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» прийняла перших відвідувачів художня виставка лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка. Виставка приурочена 50-й річниці заснування найпрестижнішої вітчизняної відзнаки. Вперше в рамках однієї виставки представлено творчий доробок українських митців-лауреатів у царині образотворчого мистецтва. Експозиція складається з творів таких знаних лауреатів як В. Касіян, А. Бокотей, Ф. Гуменюк, М. Дерегус, І. Марчук, М. Примаченко, М. Стороженко, А. Чебикін, В. Чепелик, С. Шишко, Т. Яблонська та інших.

Марія Примаченко

До мистецької акції в «Софії Київській» долучилися Національний художній музей України, Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», Національний музей Тараса Шевченка, Черкаський обласний художній музей, Музей книги і друкарства України, Музей Івана Гончара, Національна спілка художників України, Дирекція художніх виставок України, які надали твори художників-лауреатів зі своїх фондових ­колекцій. У відкритті виставки взяли участь: міністр культури України Михайло Кулиняк, начальник ґоловного управління культури та мистецтв КМДА Cвітлана Зоріна, голова Національної спілки художників України Володимир Чепелик, заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка ­Вікторія Костюченко, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська, генеральний директор Національного художнього музею України Анатолій Мельник, директор Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар. Яна ЛЕВИЦЬКА

«СКАРБИ УКРАЇНИ» В ІЗРАЇЛІ У рамках Днів культури України в Ізраїлі, наприкінці листопада, та до двадцятиріччя встановлення дипломатичних відносин між двома державами, в місті Бат-ям відбулося урочисте відкриття виставки голографічних копій предметів побуту стародавніх скіфів із фондової колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Серед експонатів – художні голограми із зображенням славетної скіфської золотої пекторалі (IV ст. до н.е.), сарматських нашийних прикрас (I ст. н. е), трипільських жіночих статуеток (V ст. до н. е.) та багато інших. Дні культури України в Ізраїлі пройшли вдруге, перші – 2007 року. Офіційну делегацію від України очолював заступник міністра культури Тимофій Кохан. Серед офіційних представників на відкритті виставки «Скарби України» була присутня генеральний директор Національного КиєвоПечерського історико-культурного заповідника Марина Громова. Ксенія ГОНЧАРОВА

Пам’ятник Тарасу Шевченку в м. Гусятині

10

Теа тр

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Романтик у житті та на сцені Багатогранність таланту провідного актора Одеського академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного Володимира Кондратьєва вражає: академічний та естрадний співак, музикант, хормейстер, композитор, поет, пародист, автор та виконавець моновистав. Ба, він навіть визнаний переможцем рейтингу «Народне визнання». Цьогоріч Володимирові виповнюється сорок На сцені Кондратьєва можна побачити в діаметрально протилежних ролях. У традиційному для опереткового театру розумінні у Володимира немає амплуа, втім, усі кращі актори одеської музкомедії були знамениті саме цим. Від природи наділений талантом драматичного актора, він розвинув його багаторічними заняттями музикою. Людина-оркестр – Кондратьєв володіє фахом піаніста, хормейстера та диригента і, зрештою, співака. Тому, здається, що тільки опиняючись у субстанції музичної вистави, прислухаючись до токів та ритмів її музичної драматургії, він уже ідеально налаштовується на жанровий і стильовий камертон твору, розуміє дієву поведінку свого героя. Характерним для виконавського почерку Володимира є універсальний слух: не тільки у вокальній партії, але й у драматичній сцені з партнером йому притаманна влучність імпровізації й не зраджує шляхетне почуття міри. За умови, що в будь-яких своїх ролях (хоч психологічно-драматичних, хоч гротесковоексцентричних) Кондратьєв є природним та органічним, він – найсправжнісінький романтик. Кожна його робота несе відблиск цього особистісного романтизму. Ця позначка індивідуальності актора – й у вичерпній сповідальності, експресії його драматичних героїв, і в романтичній іронії, з якою він грає своїх комедійних персонажів: Фальк із «Летючої миші», Флорестіно з «Першого кохання Дон Жуана», засліплюючий красою та манерами Мараскін із «Жирофлє-Жирофля». Голос майстра вагомо доповнює кожен його по-акторському створений образ, адже це саме той ідеальний випадок, коли можна говорити про співака-актора. Рідкісної краси тенор, що особливо важливо для театру оперети та мюзиклу, переконливо звучить навіть в теситурі ліричного баритона. На тлі багатьох тенорових голосів, які іноді хибують на перебільшену «солодкість» чи навпаки різкість, голос Володимира магнетизує і викликає довіру винятковою природністю, властивою його тембру. Саме це дозволяє співаку в тенорових партіях створювати переконливі образи чоловіків – героїв, хай навіть мрійників… Вважаю, що Володимир Кондратьєв не відбувся б в одеському театрі як один із найталановитіших акторів молодого покоління, якби не доленосна зустріч із режисером Володимиром Подгородинським. Хоч цей режисер і петербуржець, саме він єдиний останнє

Морін Мірою – Володимир Кондратьєв в «Безіменній зірці» М. Самойлова

Морін – Володимир Кондратьєв та Мона – народна артистка України Ольга Оганезова у виставі «Безіменна зірка» М. Самойлова

десятиліття стабільно працює з акторами театру ім. М. Водяного. Як актор Володимир належить до тих перфекціоністів, які цінують довіру та витрачений режисером час, беручи від нього все: підказку, вірний імпульс до пізнання cуті образу, досвід, теорію майстерності, уроки сценічної культури та естетики. Так сталося, що вже його перші ролі на прославленій сцені були зіграні саме у виставах цього іме-

Рідкісної краси тенор, що особливо важливо для театру оперети та мюзиклу, переконливо звучить навіть в теситурі ліричного баритона нитого режисера. Красень Камілл де Россільйон у «Веселій вдові» Ф. Легара поставав доволі несподіваним сплавом щирого ліризму та гострої характерності. Прикажчик із мюзиклу «Хелло, Доллі!» ­Дж. Хермана був одверто зацькованою особистістю. В своїй першій, десятирічної давнини, редакції «Цілуй мене, Кет!» К. Портера режисер доручив акторові роль цинічного гультяя Білла, який у шекспірівських сценах із «Приборкання норовливої» виконував роль закоханого мрійника Люченцо. Цього року Кондратьєв отримав у мюзиклі К. Портера провідну роль – бідного, втім фанатично відданого театрові режисера Грехема, котрий на сцені грає розкутого шекспірівського Петруччо. Естрада, за умови підходу до неї, як до мистецтва – це, по суті, друге кохання театрального актора В. Кондратьєва. Обидві ці специфіки давно вже переплелися в його творчості. Не раз траплялися «провокації» й «спокуси» присвятити себе естрадній сфері. Вкрай успішною була його робота у телевізійній концертній програмі «Криве дзеркало» (Москва), брав участь і в кастингу до постановки мюзиклу «Чикаго» в Москві. Цей перелік його альтернативних театрові проектів можна було б продовжувати, втім, саме театр, із його тяжінням до високоякісної драматургії, став на сьогодні визначальним серед мистецьких досягнень Кондратьєва. Всі вагання, роздуми і філософія, накопичені митцем тонкої душевної організації за життя, виплеснулися у найкращій на сьогодні ролі – Моріна Мірою з мюзиклу «Безіменна зірка» М. Самойлова. Учителя астрономії Моріна з румунської мелодрами Кондратьєв за потужністю почуттів та ідей дорівняв до героїв Чехова, Шекспіра, Ібсена. Його Морін не зламався, попри всю довколишню ентропію провінційного

філістерства. Чоловік, який не втратив здатності ставитися до речей по-юнацькому безпосередньо, почасти наївний ідеаліст, він – митець своєї «зіркової» справи – один, як і належить героєві, прийняв бій із експансією бізнесових правил, за якими регулюють людські взаємини. Втім, тільки Морін знає, чого коштував йому цей героїзм. Коли оберт долі, візуалізований в оберті сценічного кола назавжди роз’єднує Моріна з коханою, і герой Кондратьєва залишається на спорожнілій сцені один, ця унаочнена мізансценою трагедія внутрішньої порожнечі немов кричить. Здається, герою вже не «злетіти», він назавжди втратив одне зі своїх крил… Дивлячись на ті справжні, а не гліцеринові сльози хвилювання від музики, яка вирує в цей час не навкруги актора, а в ньому самому, по-глядацьки захоплююсь безжалісною по відношенню до себе сповідальністю Володимира. З ким він «спілкується» в цей час у холодному, засіяному зірками космосі величезної сцени одеського театру? Яким богам приносить таку дорогу жертву? Але «шоу має продовжуватися», і ось, підіймаючись по сходах у білосніжній альтанці, Морін – Кондратьєв розчиняє стулки вікна і цієї миті, стоячи на вершині, сам займається світлом. Зрідка молодому ще акторові щастить знайти свою роль, що так цілковито виявить його світогляд і темперамент, як пощастило зустрітися зі своїм Моріном Володимиру. Недаремно один із шоу-концертів актора називався «Вірю… Сподіваюся… Чекаю…» Можна сказати, що це формула його вистражданого оптимізму. Приємно очікувати на нові театральні роботи самобутнього і глибокого митця. Найближча його прем’єра вже оголошена. В романтичній, задуманій, за словами В. Подгородинського, легкою, мов розчерк пера генія, виставі «Граф Воронцов» за мюзиклом Є. Ульяновського актора призначено на найвідповідальнішу з погляду історичної правди роль – Олександра Пушкіна. Під час пресконференції на запитання журналіста: «А що, Пушкін буде у вас співати і танцювати?» Подгородинський пожартував: не знаю, чи танцюватиме, але головне, щоб у співі «Пушкін» не фальшував… Отже, попереду у Володимира Кондратьєва чергова рольвипробування, яка, з притаманними йому музичною культурою, відчуттям ритму поетичної строфи й акторським талантом, сподіваюся, стане черговою вершиною. Юлія КОВАЛЕНКО Фото Бориса БУХМАНА

Теа тр

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

11

Золота валіза театру

Сцена з вистави «Чайка» А. Чехова Дніпропетровського муніципального театру «Верим!»

Нарешті й Суми мають свій особливий всеукраїнський театральний фестиваль – «Золоту валізу», що цьогоріч проходитиме вже вдруге. Якщо минулого року ми могли подумати, що це приємна випадковість, тепер маємо нагоду пересвідчитися – такий форум існуватиме. Тим паче, до його початку приурочили відкриття столітнього приміщення Сумського обласного театру для дітей та юнацтва після капітального ремонту Збудований на місці літнього балагану, театр під подвійною назвою «Тіволі» та «Театр Корепанова» (театрального

антрепренера), почав давати вистави в 1911–1912 роках. Нині Сумський театр для дітей та юнацтва – один із найунікальніших закладів в Україні, оскільки поєднує в собі драматичний і ляльковий театри. 11 листопада у ньому було закінчено монтування нової завіси, зшитої Донецьким театральним комбінатом й подарованої губернатором Сумщини Юрієм Чмирем. Друга «Золота валіза», яка розпоч­ неться 27 листопада феєричною комедією організаторів – «Коханий нелюб» за п’єсою Ярослава Стельмаха, обіцяє стати вельми яскравою подією. У самій назві фестивалю вже закладено певну неоднозначність.

НОВИНИ

Звісно, благородний метал вимагає демонстрації вже знаного й добряче перевіреного часом. У цьогорічній програмі аж три вистави сумських мистецьких закладів. Театр музичної драми й комедії ім. М. Щепкіна зіграє виставу «Парижанка» Р. Ламуре, а новостворене театральне об’єднання «Free Fly» (актори Театру ім. Щепкіна Наталя Дехта й Сергій Медін та музикант Олексій Желудков) продемонструють спектакльбенефіс про Сару Бернар «Сміх лангусти» Дж. Марелла. Також на «Золотій валізі» можна буде побачити дивовижну, вирішену в дусі німого кіно та з неймовірними інженерними вигадками, інтерпретацію «Чайки» А. Чехова Дніпропетровського муніципального театру «Верим!», а ще абсолютно молодіжну, дитинча Тижнів німецької драматургії початку 2000-х, виставу «JULIA@ROMEO. com (Norway.Today)» І. Бауершими Національного театру ім. Лесі Українки (Київ) – про кохання, яке рятує підлітків від самотності та бездумних (хоч і добре розпланованих) вчинків, а з іншого боку – своєрідне свідчення ерзацу і водночас рятівних можливостей інтернет-спілкування. Втім, по суті, це далеко не класика – нова німецька драматургія, з якою так добре ознайомили передусім киян Театр ім. Лесі Українки та Гете-Інститут, як і нове німецьке кіно – відверте, різке і про правду життя. Нову драму, однак цього разу російську, продемонструє виставою «Наталчина мрія» Я. Пулинович київський театр «Срібний острів». Фестиваль триватиме до 14 грудня.

В УЖГОРОДІ – ЛЯЛЬКОВИЙ МЮЗИКЛ Образ відомого силового атлета Івана Фірцака (Кротона), якого в народі прозивали Іваном Силою, давно став візитівкою Закарпаття. Нещодавно в рідному селі Білки йому спорудили гранітний пам’ятник. Славний земляк виступав у 64 країнах світу, дивуючи всіх своєю дивовижною міццю і силою. До популярності цього закарпатського богатиря серед сучасних українських школярів долучився ужгородський письменник Олександр Гаврош, який написав повість «Неймовірні пригоди Івана Сили, найсильнішої людини світу». Книжку видали у 2007 році у львівському «Видавництві Старого Лева». Дивовижна історія Івана Фірцака, який народився в багатодітній бідняцькій родині, здобув світову славу, захопила головного режисера Закарпатського лялькового театру «Бавка» Наталю Орєшнікову. На її прохання Олександр Гаврош написав п’єсу «Цирк Івана Сили» за мотивами своєї повісті. Цього року вона здобула перше місце на літературному конкурсі «Коронація слова» в номінації «П’єса для дітей». А тепер цей твір мають змогу побачити й глядачі, бо театр «Бавка» поставив виставу, справжній мюзикл: про веселе й сумне, про кохання і ненависть, про справжніх друзів і не менш справжніх ворогів, несподівані кульбіти долі, а головне – про життя, яке нагадує цирк на дроті, і про цирк, сповнений життя. У виставі задіяна вся акторська трупа театру. Музику до пісень написав Геннадій Донецький. Художником першого лялькового мюзиклу на Закарпатті виступила Тетяна Улинець.

Надія СОКОЛЕНКО

Ніна МАЛИШКА

У Чернігові їздять «на таксях»! У Чернігівському молодіжному театрі – «Пігмаліон» Бернарда Шоу. Режисер Геннадій Касьянов після експериментів із Антоном Чеховим, вирішив переключитися на англійську класику. Вийшла вистава про стосунки жінки й чоловіка, точніше про звички чоловіків і витримку жінок Розалія Кучерова (Еліза Дулітл) продемонструвала справжній майстер-клас перетворення бридкої квіткарки з «фіялками» та криками «вау» на справжню леді, яка з’являється наприкінці не просто у гарній білій сукні та коштовностях, а внутрішньо змінена, збагачена духовно. Під час першого відвідування будинку Хіггінса Еліза – Кучерова горда тим, що приїхала «на таксях», неважливо, що невірно вимовляє слова, важливо, як вона гордо їх вимовляє. Знання про вищий світ і її місце у ньому приводять у безвихідь, вона може вийти заміж за будь-кого, але їй потрібен лише один чоловік – професор Хіггінс (Роман ­Покровський) – неврівноважений холостяк, який ні за що в світі не погодиться на цей шлюб. У результаті експерименту думає, що сам створив цю леді, проте потім розуміє, що це вона багато чого його навчила. Можливо, це ще непомітно в його командних настановах, але чітко відслідковується в спокійному спогляданні Елізи – Кучерової і ще більше виявляється у мудрому погляді матері Хіггінса (Юлія Матросова), яка виконує роль спостерігача за подіями, нічого не підказує, тільки вносить слушні зауваження. Стрімкі переходи настрою Елізи – Кучерової від тихої монотонної розмови до вибуху емоцій – підкреслюють її характер. Вона його має з самого початку, от тільки треба додати грошей і хороших манер. Батько Елізи (Микола Пономаренко) – незважаючи на те, що працює сміттярем, поводиться, як збіднілий аристократ. Тому простіше входить у роль

Сцена з вистави

заможного пана. І фрак із білою жилеткою йому пасує набагато більше, ніж старий сірий костюм із в’язаним шарфом. Вистава починається англійською мовою – це одразу вводить глядачів у атмосферу Англії. Розуміти й не так важливо, головне атмосфера. Цей прийом використовується протягом вистави ще кілька разів. Сценографія (Людмила Ковальчук) – відкритий простір кремового кольору ніби нагадує про солодкий світ, в який потрапляє Еліза. На сцені три постаті-ширми. Один високий чоловік (схоже, це постать Хіггінса) і дві жіночі постаті (можливо, Еліза та місіс Хіггінс). По ходу дії їх постійно переносять, переставляють, так само відбувається й у дійсності – ці постаті пересікаються, зіштовхуються, взаємодіють. Бернард Шоу давав простір фантазії своїм читачам і дозволяв самим догравати історію, гадати, чи залишиться Еліза з Хіггінсом, чи ні? У чернігівській виставі Еліза однозначно залишиться, недарма ж вона приїхала «на таксях» до професора Хіггінса і так довго звикала до нього. Лілія БЕВЗЮК-ВОЛОШИНА

ПАМ’ЯТНИК ЗЕМЛЯКОВІ У Ніжині до 100-ліття від дня народження легендарного Марка Бернеса встановлено пам’ятник. У цьому місті співак народився. Скульптор В. Чепелик втілив Бернеса в образі його кіногероя військових часів. Із гітарою в руках, щось наспівуючи, сидить солдат на камені рідної землі… Трупа місцевого театру – Українського драматичного ім. М. Коцюбинського – в день церемонії відкриття пам’ятника показала виставу «Я розповім тобі пісню…» В ній автор інсценізації та режисер – художній керівник театру, заслужена артистка України Алла Соколенко запропонувала пронизливу і щемливу розповідь про життєвий і творчий шлях Бернеса. Завдяки відео- та звуковому ряду, він ніби сам був присутній в глядацькій залі і відчував тепло сердець своїх земляків, які щиро вшановували пам’ять славетного актора.

Пам’ятник М. Бернесу

К ін о

12 НОВИНИ

«КРИМСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ» До 27 листопада під такою назвою триває кінофестиваль у Ялті. Він присвячений 100-річчю створення першого вітчизняного повнометражного історико-художнього фільму «Оборона Севастополя» та презентації його в Лівадії, яку відвідав 1911 року цар Микола II. Стрічку продемонстрували на відкритті фестивалю у кінотеатрі «Спартак». Фільм створений піонерами кінематографа – уродженцем нинішньої Донеччини, засновником однієї з найстаріших студій колишнього СРСР – Ялтинської Олександром Ханжонковим та Василем Гончаровим.

Кадр із фільму «Оборона Севастополя»

Крім показу «Оборони Севастополя» глядачі мають нагоду переглянути також інші некомерційні шедеври радянського та світового мистецтва, зняті за участю творчого колективу Ялтинської кіностудії в Криму – казки, фантастику та пригодницькі стрічки. У програмі – такі фільми, як «Нові пригоди капітана Врунгеля» Геннадія Васильєва, «Королівство кривих дзеркал» Олександра Роу та «Казка про царя Салтана» – Олександра Птушка. Фестивальні перегляди відбуваються в будинку-музеї Антона Чехова («Біла дача») та кінозалі Ялтинського відділення Кримського республіканського підприємства «Кіновідеопрокат». Проводиться також конкурс на кращу авторську роботу в різних видах творчості: образотворча, літературна, екранна та морське крає­знавство. Фото із сайта tvcultura.ru

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

Права дитини мовою анімації На Другому фестивалі для дітей, організованому Дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ, Посольством Франції та Французьким інститутом в Україні, що проходив у Київському палаці дітей та юнацтва, юних глядачів ознайомили з їхніми правами мовою анімаційного кіномистецтва Захід відбувся напередодні Все­ світнього дня дитини 20 листопада та з нагоди 20-ої річниці ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини за підтримки Сергія Тігіпка і Головного управління освіти та науки Міськдержадміністрації. Невгамовна публіка подивилися мультики, створені кращими анімаційними студіями світу, зокрема французькими, відвідала майстеркласи з анімаційного кіно і кулінарні ательє, оглянула виставку живопису відомої художниці Євгенії Гапчинської. А обговорювали на круглому столі питання здорового харчування підростаючого покоління аж сорок експертів! Віце-прем’єр-міністр України – міністр соціальної політики Сергій Тігіпко зауважив: «Кіно за впливом на дітей має колосальний ефект. Хотів би вірити, що це буде постійний фестиваль в Україні». Голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє Мокуо відмітила позитивні тенденції в нашій країні. Але за економічної кризи чимало сімей зіткнулися з проблемами безробіття та бідності, турбує відсутність батьківської опіки і перебування дітей у притулках. Юкіє Мокуо наголосила: рости в сімейному середовищі – право дитини. Права дитини дохідливо проілюстрували мультики ЮНІСЕФ. Ми спостерігали, як хлопчик біля гори футбольних м’ячів має працювати, тоді як інші діти розважаються – грають у футбол – це щодо права на захист від дитячої праці. Юна аудиторія дізналася, що має право: на самовираження, на гру, на збереження культури свого народу тощо. Здивовані діти про деякі права дізнавалися вперше, а батьки й педагоги відзначили, що мультфільми зроб­лені не так, як у нас, що дозволяє доторкнутися іншої культури. Багато з глядачів відзначили цікаво поданий

Майстер-клас від Сергія Мельниченка

французький мультик «Принци та принцеси», в якому хлопчик та дівчинка в непрацюючому кінотеатрі, де старий технік налаштував пристрій для миттєвого створення фільмів, вигадують історії на кшталт подорожі із Середніх Віків до Японії. На майстер-класах діти разом із керівниками зразкового художнього колективу дитячої студії мультиплікації «Червоний собака» Центру дитячої та юнацької творчості Солом’янського району Києва

Хлопці й дівчатка вигадали сценарій, піддавши карколомним випробуванням головного героя фільму Шрека, літак та людину. Діти зліпили із пластиліну руки Шрека, ще одного героя сюжету та букви для слова «Кінець», а також виконали роль режисерів фільму. Олена Голубєва пояснила, як робиться мультфільм: «Зараз анімація не потребує складного технічного обладнання. Фотокамера та комп’ютер – і вже 10 дітей можуть

Здивовані діти про деякі права дізнавалися вперше, а батьки й педагоги відзначили, що мультфільми зроблені не так, як у нас, що дозволяє торкнутися іншої культури ­ ергієм Мельниченком та Оленою С Голубєвою створили мультфільми із пластиліновими героями! Студія, заснована в Києві 2004 року, є призером та володарем Гран-прі на­ ціональних та міжнародних фестивалів. На відкритті фестивалю діти «на смак» відчули 40-секундний мульт­ фільм на тему «здорове життя – здорова їжа», створений студійцями разом із французькою школою. Педагоги розповідали дітям про поєднання традиційної анімаційної техніки з новітніми мультимедіатехнологіями. Знімальний майданчик з сучасним технічним обладнанням дозволив побачити на екрані перевтілення пластиліну в героїв сюжетів та декорації.

ФЕСТИВАЛЬ ПРАВОЗНАВЧИХ ФІЛЬМІВ У Чорткові розпочався Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Він «відвідає» багато куточків Тернопілля, а в грудні фільми покажуть і тернополянам. Вхід на перегляд – вільний. До уваги охочих – стрічки «Правосуддя для Сєргєя», «Дике місто Детройт» та інші. Фільми розповідають про небезпеку для життя і здоров’я людини, яку спричиняє недбале ставлення до токсичних відходів, тортури у тюрмі, про повернення молоді в майже покинутий через економічну кризу один із колись найбільших центрів автомобілебудування тощо. Персонажі із Євгенії Гапчинської

знімати і з’єднувати 25 кадрів (кожен із яких – фотографія), що утворюють лише секунду фільму. Мистецтво інтегрує літературу, живопис, ліплення та звук, тому розвиваються різні здібності. «Комп’ютерна програма дозволяє бачити фотоапарат та знімати анімацію, переглядати кадри, накладати звук тощо. Якщо певний об’єкт прибрати, все одно бачимо його на екрані в тому ж місці, де він знаходився. Так не зіб’єшся з ������������������� анімації», – дохідливо пояснив дітворі Сергій Мельниченко. Учні 8-х класів 85-ої школи столиці залюбки поділилися своїми враженнями від програми фестивалю. Режисерки Ксюша та Альона дізналися про процес створення мультиків, як змінюють маленькі деталі на великі. Лєра Машковська знайшла, що зображення пластилінових героїв нагадує 3D-об’єм, тому спробує зробити такий мультик самостійно. «Практичне застосування знань – це цінно, бо підлітки задумуються про вибір професії. Відносно мультиків – у школі є предмет «Основи здоров’я», де розповідають про права дітей. Але такий урок один», – сказала класний керівник 8 б класу Олена Линчак. Чудово, що до відзначення 20-ї річниці ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини наші дітлахи отримали подарунок – фестиваль, який розширив кругозір і приніс у цікавій та грайливій формі корисні унікальні знання. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Літ ера тура

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

13

Маршал поезії Микола Вінграновський… Його голос, дужий, крицевий, а ще й у супроводі розмаху правиці, лишився в пам’яті розкотами перших весняних громів усіх, кому пощастило його чути і бачити. Глибокодумна, красива й влучна у слово-образах поезія, особливо у виконанні автора, хвилю­ вала і хвилює, проймала і проймає, підносила і підносить душу до небесної висі. І тому ніде яблуку впасти у великій залі концертної студії Будинку звукозапису Національної компанії України на вечорі-присвяті видатному поетові, якого явила нам Миколаївcька земля. Люди прилаштовувались на дерев’я­них сходинках, на підлозі… Неабияким сюрпризом стала книга спогадів, інтерв’ю, есе, листів «Маршал Вінграновський» (видавництво «Ярославів вал»).

«75-літній Вінграновський» – таку назву мала у прямому ефірі передача циклу «Радіо «Куль­ тура» представляє». Вів програму Михайло Слабошпицький. Воістину справедливо: всіх у сту­ дії зібрав великий український поет, отож, як і годиться, перше слово йому, у запису… Звучить «Наливайко». Котиться слово між рядами, торкається кожного серця.

– Поет неймовірної пристрасті, неймовірного темпераменту… Його мова – сама поезія, – го­ ворить Михайло Слабошпицький. У залі багато письменників, друзів, родичів поета. Він майже не мав недоброзичливців. Був великодушним й уважним до інших. Осмислимо дещо із мовленого. Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Є розум і розум у серці. Вінграновський інтуїтивно відчував, що в суспільній атмосфері щось поменшало кисню. У його творчості частенько були тривалі паузи. Але хто так відверто відважиться сказати: «Я люблю, щоб мене любили!» Ми всі любимо, щоб нас любили, але так відверто зізнатися… При цьому він не зазіхав на великі звання. Його цілком влаштовувало звання маршала.

– А ти хто такий, що нами командуєш? Я ось, наприклад, мічман Микита Дузь! А ти хто за один?

– П’ятнадцять діб гауптвахти за непоштиві слова перед маршалом! Я – маршал Микола Вінграновський. М. Вінграновський. «Манюня» *** Іван ДРАЧ – Микола був унікальною людиною. У літературі він оголосив про себе у Львові. Надрукував його Дмитро Павличко. Це було в 1959 році. Я вперше тоді прочитав його вірші. Вони вразили мене дивовижною органікою. І коли він з’явився в Києві, ми познайомилися, заприятелювали одразу. *** Микола ЖУЛИНСЬКИЙ – Про нього можна довго й безкінечно згадувати, Миколу завжди і все дивувало. Наприклад, *** Я тій сльозі сказав: не йди. Я тій сльозі сказав: сиди. Сиди, не плач, моя сльоза, Сиди, не плач, як я сказав. А ти заплакала й пішла І чорним цвітом підійшла… Усе лишилось, як було: Порепане моє чоло, Та затверділий біль в очах, Та той вогонь, що не дочах. Лише слова, колись легкі, Сьогодні змерзлі і гіркі.

СКІФСЬКА КОЛИСКОВА Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засипа з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко, Дихає баба з могили.

чому святий Йосип (скульп­ тура в селі) тримає Ісусика на правій руці: він що лівша був?.. Такі могутні таланти, як Микола Вінграновський, справді підпирають українське небо.

(7.11. 1936 р. – 27.5. 2004 р.)

Могил нема. Могили повтікали. Дніпро утік – осталась лиш вода. І вовчі небеса – над вовчими віками Снують свою ходу – печальна та хода. І нипає помазаником божим Півправда, півсвобода, півжиття. І за народом згорбленим та босим Пильнує без’язике небуття.

*** Віктор БАРАНОВ – Микола Вінграновський приходив до нас на Десятинну, де в будиночку за номером одинадцять містилася редакція журналу «Київ». Він був членом редакційної колегії. Засідання завжди проходили в піднесеному настрої і тільки Микола Степанович залишався іронічно-флегматичним, зі своїм неповторним, скупо демонстративним усміхом на вродливому обличчі. Далеко не серед перших брав слово. То були монологи поета й актора. Вінграновський не просто проказував – він грав кожне речення.

*** Гурам ПЕТРІАШВІЛІ – Талант Миколи Вінграновського – це щось незбагненне, як таємниця, як чародійство. Він один із небагатьох ліриків, що володіють рідкісним даром поетичної гармонії. Всі його твори сповнені такої великої любові, що іноді неможливо відрізнити, де йдеться про почуття хай до прекрасної, але цілком конкретної земної жінки, а де це почуття сягає високих символів і стоїть в одному ряду з такими одвічними поняттями, як Земля, Україна, Любов.

*** Лідія ВІНГРАНОВСЬКА (перша дружина поета): – Хочу зауважити щодо пауз у творчості. Він не робив пауз. Це йому робили їх. Скажіть, будь ласка, чи можна було тоді надрукувати ось ці рядки:

Творчий вечір промайнув на єдиному ди­ ханні і завершився… Осіннє небо всміхалося зорями… Люди тулили до серця книгу «Мар­ шал Вінграновський»… Поетичними акорда­ ми звучали рядки, подаровані нам Поетом.

Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог прикотив небеса Темною хмарою з ночі. Колесо котить себе, Голос у колеса довгий, Соб, та гаття, та цабе… Вовк одягається голий…

Згори гора дивилась у черлінь, І хилитався човен до човниці. Безмежний час щось прикидав собі, На палець міряв небо при дорозі. Світилися моря, мов сонечка рябі, І кожне море мало по тривозі. Прозорий холод гір не покидав, Лежав на ліктях у долинах морок. Була в одного світу середа, В другого світу наступав вівторок.

МОЯ ОСІНЬ

Гиля на сон, на спання, Бавитись нічого сміхом. Зранку, моє скіфеня, Станеш до вечора скіфом.

Шепоче дощ про тебе у траві, Ріку читає сірими очима. Ідуть з роботи землі степові, Лежить гора з сосною за плечима.

І пролетиш на орлі Кров і літа, що зрябіли… З бабою в очі твої Буду дивитись з могили.

Сухе намокло небо і стебло, У зайченят ростуть веселі зуби, І кавуняче зернятко стекло Червоною краплиною на губи.

*** На міднім небі вечір прочорнів. Малі, без голосу, у ніч летіли птиці.

Подовшали тривоги і листи, Ліси на глину, на пісок опали. Лиш ти одна, мені одна лиш ти Мій палиш сон і душу мою палиш.

*** Ти тут! Ти тут! Кохана, ти – як світ. Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою – І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній – ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить. Я п’ю за мить – за вогняне і чуле, За любощів священне забуття. Сучасна мить мені вже, як минуле, Сучасна мить мені, як майбуття. За вічність п’ю – вона тебе відкрила, Кохана, спи… За споминів гаї! За ще не квітлі квіти твого тіла, За таємничі лінії твої! За свято засинання й просинання, За довші крила нашим літакам І за прощання! Вип’ю за прощання – Прощання ще не зраджувало нам.

*** Не починайся. Ні з очей, Ні з губ мені не починайся.

В Холодній Балці сон тече – Не снись. Не звись. Не називайся. Труїти душу кожен раз Я вже не можу – будь я проклят! Пищать дощі, і води топлять, І душу, і терпіння, й час… Степліло подихом легким, Степліло в прикрощах минулих Тепло заснулої руки, Тепло щасливих губ заснулих.

*** До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Коле осінь золоторога Теплі лапи сумних журавлів. В зачарованій млі на ріллі Розверсталася сива дорога… До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Віддаю тобі волю свою, Віддаю тобі силу, доле, І думок незасніжене поле, І незлого себе віддаю.

14

Ст оли чна а фіша

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

з 28 листопада по 4 грудня 2011 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ (м. Київ-34, вул. Лисенка, 5 ф. 279-38-19, т. 234-04-24)

29 – (19.00) А. Адан «Жізель» балет на 2 дії 30 – (19.00) Д. Пуччіні «Турандот» опера на 3 дії 2 – (19.00) Дж. Верді «Макбет» опера на 4 дії 3 – (19.00) П. Масканьї «Сільська честь» опера на 1 дію, Ж. Бізе-Р. Щедрін «Кармен-сюїта» балет на 1 дію 4 – (19.00) П. Чайковський «Іоланта» опера на 2 дії НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМ. ЛЕСІ УКРАЇНКИ (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 5 тел. 235-42-66)

28 – (19.00) Вечір пам’яті В. Крайнєва Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України (диригент – н.а. України В. Дядюра) 30 – (19.00) Гала-концерт ІІ-го Всеукраїнського конкурсу імені Б. Лятошинського 1 – (19.00) Вечір пам’яті з.д.м. Росії В. Бєлєнького (скрипка) 2 – (19.00) «Вечір струнного квартету» Квартет імені Б. Бартока (Угорщина) 3 – (19.00) Фортепіанні концерти С. Прокоф’єва Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України (диригент – з.д.м. України Н. Пономарчук) 4 – (19.00) Міжнародний фестиваль «Сходи до неба» А. Кочерга (бас, Австрія), Л. Гревцова (сопрано), Д. Найдич (фортепіано, Франція), І. Стецюк (композитор, фортепіано), Є. Громов (фортепіано), О. Симонова (модельєр, США) НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ (м. Київ, вул. Червоноармійська 77, т. 528-31-86)

КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА (м. Київ, пр. Броварський, 25 т. 517-41-04)

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК (м. Київ, вул. Миропільська,1, 513-15-00)

28 – (19.00) Р. Дж. Уоллер «Розовый мост» 29 – (19.00) Р. Дж. Уоллер «Розовый мост» 30 – (19.00) В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 1 – (19.00) Д. Таборі «Майн Кампф, или Носки в кофейнике» 2 – (19.00) О. Мардань «Очередь» 3 – (19.00) «Четыре причины выйти замуж» 4 – (19.00) А. Генри «Сильвия» Мала зала 3 – (15.00) Й. Б. Йосеф «Море… Ночь…Свечи…»

4 – (15.00) М. Коляда «Дни пролетают со свистом…» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР (м. Київ, вул. Прорізна, 17 тел. 234-62-51)

28 – (19.00) И. Губач «Наполеон и корсиканка» ПРЕМ’ЄРА 30 – (19.00) «Чуть мерцает призрачная сцена… (Юбилей. Юбилей? Юбилей!)»

1 – (19.00) Р. Шеридан «Школа скандала» 2 – (19.00) «Сто пятая страница про любовь» 3 – (12.00) Р. Куни «Слишком счастливый отец» 3 – (19.00) О. Уайльд «Как важно быть серьезным» 4 – (12.00) М. Камолетти «Семейный ужин» 4 – (19.00) Н. Гоголь «Ревизор» Сцена «Под крышей» 28 – (20.00) Ф. Займоглу, Г. Зенкель «Черные девы» 3 – (20.00) А. Вертинский «Бал Господень…» Новая сцена 1 – (20.00) Э. Мазия «Игры на заднем дворе» 4 – (20.00) В. Мухарьямов «Последняя любовь»

28 – (19.30) Вечір пам’яті В. Гайдука. Квартет імені М. Лисенка К. Баженова (фортепіано), І. Харечко (орган) 29 – (19.30) з.а. України М. Солов’яненко (сопрано), Т. Войтех (фортепіано), В. Балаховська (орган) 30 – (19.30) І. Харечко (орган) 1 – (19.30) В. Чікіров (ліричний баритон), І.Калиновська (орган) 2 – (19.30) В. Балаховська (орган) 3 – (19.30) Т. Рой (флейта), І. Рябов (фортепіано), І. Харечко (орган) НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ (м. Київ, пр. Перемоги, 2) т. 486-60-08)

Велика сцена 30 – (19.00) Ф. Шиллер «В моїм завершенні – початок мій…»

1 – (19.00) А. Крим «Квартет для двох» 2 – (19.00) Б. Жолдак «Конотопська відьма» 3 – (19.00) Н. Дубіна «Кайдаші» 4 – (19.00) І. Еркень «Той, Тот та інші» Камерна сцена 4 – (19.00) А.Курейчик «Розмова» ПРЕМ’ЄРА КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА (м. Київ, вул. Межигірська, 2 т. 425-42-80)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. І. ФРАНКА

3 – (12.00) С. Маршак «Кицин дім» 4 – (12.00) Ю. Чеповецький «Добрий Хортон» Мала сцена 3 – (11.00) С. Козлов «Зеленими пагорбами океану» 4 – (19.00) А. Курейчик «Обережно – жінки!»

3 – (11.00, 13.00) Ю. Чеповецький «Добрий слон Хортон» 4 – (11.00, 13.00) Ю. Чеповецький «Мишенятко Мицик» КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК (м. Київ, вул. Грушевського, 1-а, тел. 278-05-66)

2 – (19.00) М. Старицький «За двома зайцями» 3 – (11.00) Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 3 – (13.00) С. Брижань «Пан Коцький» 3 – (15.00) Є. Гімельфарб «Вовк і козенята» 3 – (17.00) Є. Шварц «Попелюшка» 4 – (11.00) В. Швембергер «Марійка і ведмідь» 4 – (13.00) Б. Заходер за Г.Х. Андерсеном «Дюймовочка» 4 – (15.00) В. Орлов «Золоте курча» 4 – (17.00) Ю. Сікало «Кіт у чоботях» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО» (м. Київ, Андріївський узвіз, 8 т. 425-04-22)

29 – (19.00) Жан-Батіст Мольєр «Уявно хворий» 30 – (19.00) Жан-Батіст Мольєр «Уявно хворий» 1 – (19.00) М. Янчук «У Києві, на Подолі… або «Гдє ві сохнєтє бєльйо?»

2 – (19.00) Й. Нестрой «Колишні справи» 3 – (19.00) Й. Нестрой «Колишні справи» 4 – (19.00) Жан Ануй «Генерали у спідницях» Камінна зала 3 – (19.00) А. Шніцлер «Фатальний флірт або Забавки» 4 – (19.00) Кен Людвіг «Примадонни» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ

(Київ, пл. І. Франка, 3 т./ф. 279-59-51, т. 279-59-91

(м. Київ, Контрактова пл., 4 т. 425-54-89)

2 – (19.00) «Просто супер!»

3 – (13.00, 17.00) «Просто супер!»

4 – (13.00, 17.00) «Просто супер!»

29 – (19.00) І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» 30 – (19.00) С. Жадан «Гімн демократичної молоді» ПРЕМ’ЄРА 1 – (19.00) Ю. Рибчинський, В. Васалатій «Едіт Піаф. Життя в кредит» 2 – (19.00) І. Афанас’єв «Урус-Шайтан» 4 – (12.00) Я. Стельмах, Г. Гладков, В. Ливанов «Бременські музиканти» 4 – (19.00) Р. Болт «Віват, королево!»

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 53/3, т. 287-62-57)

3 – (12.00) С. Прокоф’єв «Спляча красуня» балет-феєрія на 2 дії 3 – (19.00) М. Равель «Болеро» балет на 1 дію, «Дощ» музична фантазія 4 – (12.00) С. Баневич «Дванадцять місяців» мюзикл-казка на 2 дії КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ (м. Київ, вул. Липська, 15/17 т. 253-62-19)

29 – (19.00) І. Карпенко-Карий «Сто тисяч» 30 – (19.00) В. Станілов «Опера Мафіозо» 1 – (19.00) М. Булгаков «Щоденник молодого лікаря» 2 – (19.00) А. Крим «Льовушка» 3 – (19.00) Д. Діллон «Шість чорних свічок» 4 – (19.00) О. Прогнімак «Ігри олігархів» КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я»

НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ (м. Київ, Володимирський узвіз 2, т. 278-16-97)

(м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14 т. 272-41-88)

1 – (19.00) «Welcome to Ukraine або Подорож у кохання» романтичний мюзикл на 2 дії 2 – (19.00) Гала-концерт за участю Каунаського державного музичного театру 3 – (19.00) М. Абрахам «Бал у Савої» оперета на 2 дії 4 – (19.00) О. Рябов «Сорочинський ярмарок» оперета на 2 дії

Велика сцена 30 – (19.00) Лопе де Вега «Закохана витівниця» 2 – (12.00) І. Стрельнікова, І. Стежка «Вождь червоношкірих»

28 – (19.00) Л. Хохлов «Довершений Чарлі» 30 – (19.00) Б. Окуджава «В барабанному провулку» 1 – (19.00) Л. Хохлов «Довершений Чарлі» 2 – (19.00) В. Аїм «Випадкове танго» 3 – (19.00) Б. Окуджава «В барабанному провулку» 4 – (19.00) Б. Окуджава «В барабанному провулку» Мікросцена 2 – (19.30) Ф. Саган «Заноза»

Державна мова

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

(Продовження. Поч. у № 14–16)

ЯК ВІТАТИСЯ І ПРОЩАТИСЯ Раніше (та й тепер у селах) українці, коли заходили до когось, то казали: «Здрастуйте вам у хату», а залишаючи оселю, неодмінно промовляли на прощання: «Бувайте здорові». Чемно здоровкалися і на вулиці, чоловіки навіть знімали головний убір. Форми вітання і прощання усталилися в нашій мові давно, і їх не варто модернізувати без потреби. Це: Доброго ранку! Добрий день! (Добридень!); Добрий вечір! (Добривечір!); На добраніч! Добраніч! До побачення! «По тролейбусу ходить кондуктор і раз по раз нагадує пасажирам: «Оплатіть за проїзд!» Ця фраза граматично невдала. Хоч дієслова опла­ чувати і відплатити синонімічні в значенні вносити плату за щось, однак вони відрізняються керованими формами іменників, які не слід плутати. Конкретніше: перше з цих слів звичайно поєднується з безприйменниковим знахідним відмінком, а при другому вживається прийменникововідмінкова форма за плюс знахідний відмінок. Порівняймо: «Фірма вчасно оплачує рахунки» (з газети), «Біля собору цього дня знову з’явилися ті, що їм за висоту не платять» (Олесь Гончар). Отже, слід казати і писати: оплачувати проїзд, але платити за проїзд. «Розгортаю словник, читаю: рахувати – називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму. Вмикаю телевізор, чую у виступах депутатів (та хіба тільки в їхніх?): «Я ра-

15

На горіхи від Рогози хую, що так робити не можна», «Рахую за необхідне вам нагадати…» Рахувати має вживатися тільки в прямому значенні. А для вираження поняття мати свою думку, давати якусь оцінку годиться інше слово – вважати. Тож правильно буде: «Я вважаю, що так чинити не можна», «Вважаю за потрібне вам нагадати…» Слово нежить – чоловічого роду, що відповідає російському насморк. Тому в реченні: «Хворий купував ліки, аби швидше вилікуватися від нежиті», слід виправити на нежитю. Принагідно скажемо, що в нашій мові на відміну від російської слово біль також чоловічого роду: «Чужий біль нікому не болить» (прислів’я). Неправильними є сполучення гостра біль, зубна біль, треба гострий біль, зубний біль. Інша річ, коли цей іменник позначає білі нитки, тобто є відповідником російському бель. Тоді він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила…» (Словник Бориса Грінченка). Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній чи діалектній – до іншого: санаторій і санаторія, клавіш і клавіша. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (Олекса Десняк); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Любомир Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для слова фальш старша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. Якому роду надавати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку. Лексеми згідний і згодний збігаються в значенні який дає, виявляє згоду. «Я не згідна з тим, що для розуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора» (Леся Українка), «Наш воротар лише мовчки потакував – ми були згодні на все» (Юрій Яновський). Тільки згідний уживається в значенні відповідний до чого-небудь. Згідна

Культура

Газета виходить щочетверга

Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн, квартал – 42,21 грн, місяць – 14,27 грн. У передплатній ціні враховано вартість доставки до Вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс у Каталозі видань України

60969

Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театральноконцертний Київ» – 37112 Довідки за тел. (044) 498–23–64; е-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

з оригіналом копія. Згідна з наказом (відповідна до наказу) дія. Тільки згодний – солідарний з чимнебудь у чомусь. «Дівчина була цілком згодна з товаришками, але не знала, як вийти з цього становища» (з газети). Таких слів, які в чомусь семантично тотожні, а в чомусь відмінні, в українській мові багато. Візьмімо погір­ шання і погіршення. Різняться вони відтінками. Погіршання (від погіршати) означає змінитися на гірше. Погіршання стану здоров’я. Погіршення (від погіршити) виражає поняття робити що-небудь гіршим за якостями, ознаками, властивостями. Погіршення випікання хліба. Або ось прикметники одинокий – одиночний – поодинокий. Спільне значення в них – який не зливається з іншими, ізольований від інших. Тільки одинокий – такий, що не має сім’ї, самотній. «Ой як важко було одинокій» (Юрій Збанацький). Тільки одиночний – розрахований на одного. Одиночний номер у готелі. Тільки поодинокий – який не часто трапляється.

полонізмів і її треба було виправити на вимоги нашої мови: «Історія є вчителька життя». На основі цього в наведених на початку фразах правильно буде сказати: «Петро був перший учень у класі»; «Вона була досвідчена лаборантка»; «Усе життя вони були наївні, як діти». Адже іменники й пов’язані з ними прикметники тут означають постійну властивість. Проте можна сказати й так: «Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім»; «Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу»; «Вони були наївними, як діти, поки їх не спіткало лихо». Тепер іменники та прикметники передають уже не постійну, а тимчасову ознаку, тому й ужито орудний відмінок.

ЗАМІСТЬ ПРИЙНЯТИ ПОСТАНОВУ – ПОСТАНОВИТИ Нагадаймо для кращого засвоєння. Неграмотно кажуть стати в нагоді (треба мати нагоду і стати в пригоді). Словосполучення приймаБУВ КОВАЛЬ ЧИ БУВ КОВАЛЕМ? ти участь, приймати до уваги (до У якому відмінку – називному чи відома, до серця) в українській ліорудному – маємо ставити іменник і тературній мові вважаються за поприкметник, якщо вони виступають милкові. Варто замінити тут дієслово у складеному присудку поряд з діє­ приймати на брати, і вони стануть словами бути, звати тощо? Як краще нормативними. Негаразд буде посказати по-українському: «Дмитро українському сказати прийняти проЛуценко був поет-пісняр» чи «Дми- позицію, треба: схвалити пропозицію, тро Луценко був поетом-піснярем»; якщо присутні на зборах поставили«Невістка була гарна господиня» чи ся до запропонованого прихильно, «Невістка була гарною господинею»? й ухвалити пропозицію, якщо вона Це – ніби паралельні форми, пи- стала резолюцією зборів. сав відомий мовознавець Борис Антоненко-Давидович, однак у сучас(Далі буде) ному мовленні помітна схильність до вживання тільки однієї з них – орудного відмінка: «Петро був першим учнем Міністерство культури України у класі»; «Вона була досвідченою лабота Національна академія обра­ ранткою»; «Усе життя вони були наївзотворчого мистецтва і архітек­ ними, як діти». тури з глибоким сумом спові­ А котрому з цих відмінків надаващають, що на 71-му році життя ли переваги українська класика та відійшов у вічність фольклор? «Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко» (МарМИХАЙЛЮК ко Вовчок); «Мене звуть Андрій КорМикола Якович чака!» (Іван Нечуй-Левицький), «Будь – видатний педагог, перший мені лицар та вірнесенький» (з напроректор із науково-педагогічної родної пісні). Як бачимо, в усіх трьох роботи, професор, кандидат філореченнях іменники в називному відсофських наук, заслужений працівмінку. Але дуже часто натрапляємо ник народної освіти України. на фрази з орудним відмінком: «То був Михайлюк М. Я. народився 22 травволом, а то хочеш зостатися конем» ня 1941 року в с. Пінчуки Київської об(Матвій Номис). ласті, у 1969-му закінчив Київський Виходить, ніби це однаково, який державний університет ім. Т. Г. Шевпоставити відмінок іменника в склаченка, у 1977 році захистив кандидатденому присудку – називний чи ську дисертацію. Розпочав роботу в орудний? Ні, не однаково. Якщо проакадемії у ­1980-му, а 1996 року йому аналізувати наведені вище приклади, було присвоєно вчене звання профеневажко помітити, що називний відмісора. Впродовж 1989–1992 років та з нок застосовують тоді, коли іменник 1996-го завідував кафедрою культури і прикметник мають незмінну власта соціально-гуманітарних дисциплін. тивість – сироти, ім’я й прізвище – Із 2002 по 2011 рік він був першим Андрій Корчака, лицар вірнесенький, проректором академії з науковотобто людина, що відзначається відпедагогічної роботи. даністю комусь на все життя, довіку. Колективи Міністерства культуЗате там, де йдеться про несталу або ри та Академії образотворчого мистимчасову ознаку в іменнику й притецтва і архітектури висловлюють кметнику, надають перевагу оруднощирі співчуття рідним та близьким му відмінку: був волом. покійного. Світла пам’ять про одного Великий знавець слов’янських мов, з кращих керівників вищої мистецьукраїнський учений Олександр Покої школи, видатного педагога та дотебня вважав, що фраза, яку прочибру людину залишиться назавжди в тав у галицькому виданні: «Історія є наших серцях. вчителькою життя», – належить до

На дозві ллі

16 СМАЧНОГО!

Сьогодні з читачами «КіЖ» цікавим рецептом ділиться відома письменниця, журналістка, на­ уковець, громадський діяч Наталя Околітенко ВАРЕННЯ ІЗ ЗЕЛЕНИХ СОСНОВИХ ШИШОК Глицеві – рослини однодомні: зверху розвиваються чоловічі пагони, відомі як «цвіт», знизу – шишки. Так от йдеться саме про шишки, які збирати можна й тоді коли вони підростуть, а найкраще варення виходить із зовсім великих – от тільки смоли, що плаває на поверхні відвару, треба позбутися. Все робиться «на око», точного розрахунку компонентів тут немає. Приблизно кілограм шишок треба залити водою так, щоб утворилося дві склянки відвару, й на малому вогні варити хвилин із двадцять. У відвар кладеться цукор – на смак від 500 до 800 грамів – і ще проварюється хвилин із десять. Шишки викидаються, але кілька їх варто покласти на дно, щоб усі бачили походження продукту. Варення набуває золотисто-коричневого кольору, має чудовий смак і запах, а головне: НАДЗВИЧАЙНО ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ВІД ГРИПУ І ЗАСТУДИ, В ЧОМУ ПЕРЕКОНАЛАСЯ НА ВЛАСНОМУ ДОСВІДІ. Рецепт дістала від лікаря Володимира Лавренова, котрий в кінці сімдесятих років мав у Донецьку клініку, де багато хвороб лікував виключно травами. Згадаймо його добрим словом!

Культура № 47, 25 листопада – 1 грудня, 2011 р.

*** Обійстя бабця-Осінь оглядала, Дійшла до грудня –

й вибилась із сил… Сніжок з листком

з’єднались,

закружляли І впали бабці-Осені в поділ. Враз поперек їй заболів і ноги… Щось крижане штрикнуло

в груди, в бік!..

– Невже прийшла?

Невже кінець дороги? Перепочину…

Хоч одненький рік. Людмила ГНАТЮК

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

Вечеря перед Пилипівським постом

…Листопад, падолист, напівзимник. Це місяць, для якого в знадобі і віз, і сани. А ще в народі кажуть: «листопад – зимі рідний брат» або «листопад білими кіньми їде», бо перший сніг нам дарують небеса саме в листопаді. А які свята і святки від дідівпрадідів ми відзначаємо в останні дні останнього осіннього місяця листопада?

27 ЛИСТОПАДА Пилипа, Заговини, Запусти на Пилипівку. У цей вечір напередодні пилипівського посту готують

Газета «Культура і життя»

№ 47 (4463), 25 листопада – 1 грудня, 2011 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури і туризму України Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Директор Олеся БІЛАШ

смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажать м’ясо, а також птицю. Зазвичай до батьків приходили вечеряти дочки із зятями, а також запрошували кумів та самотніх сельчан. На Заговини дівчата і хлопці організовували вечірк ускладчину. На такі сходини збиралися й сільські родини. З цього дня жінки починали прясти кужіль на полотно. За православним календа­ рем 27 листопада – апостола Пилипа.

28 ЛИСТОПАДА Пилипівський піст, Пилипівка. Традиція передріздвяного посту пов’язана з ім’ям святого апостола Пилипа. Перед своєю мученицькою смертю він жадав кари для своїх убивць, за що Господь наклав на нього покуту – 40 днів по своїй смерті він не зможе увійти до раю. Отож святий Пилип просив інших апостолів молитись і поститись за нього всі ці дні. Ще є народна прикмета – якщо в цей день лежить сніг, то долежиться до повені.

Склад Видавничої ради Олеся Білаш – директор видавництва, Олена Чередниченко – ­з авсектором взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю МК, ­Олена ­Воронько – начальник відділу театрального мистецтва МК, ­Лариса Лебедівна – завсектором мовної політики МК, Михайло Швед – начальник відділу музичного та циркового мистецтва МК, Ольга Дарибогова – начальник управління міжнародних зв’язків МК, Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика», Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ», Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр», Марія Хрущак – головний редактор журналу «Українська культура», Орест Когут – головний редактор видавництва. Дизайн та верстка Сергія Задворного

Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р. Друкарня: ТОВ «Мега-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14, Київ, 04073; тел. +38 (044) 581-68-15 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969

Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна