Щотижнева газета Культура і життя

№ 9 (4529)

1 березня, 2013 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

«ЖИВОПИС – ЯК ФІЛОСОФІЯ ОПТИМІЗМУ»

ДІТИ МАЛЮЮТЬ ІКОНИ

ВЕСНА ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

«Живописні симфонії Михайла Надєждіна» – виставка з такою назвою презентувала новий мистецький проект художньомеморіального музею О. О. Осмьоркіна на Кіровоградщині.

Четвертокласники Львівської середньої школи № 57 імені короля Данила стали… іконописцями. У На­ ціональному музеї для них провели справжній майстер-клас із написання ікон на склі.

Глибиною роздумів, діапазоном тем, широтою охоплення дійсно­сті творчість Лесі Українки становить неповторне явище в світовій поезії XX ст.

с. 7

Столична афіша

с. 9 з 4 до 10 березня 2013 року

с. 13 с. 14

2

Наголос

Культура № 9, 1 березня, 2013 р.

ЛЕОНІД НОВОХАТЬКО ВЗЯВ УЧАСТЬ У НАРАДІ З ПИТАНЬ СПОРУДЖЕННЯ У М. КИЄВІ АЛЕЇ ВОЇНСЬКОЇ СЛАВИ 26 лютого міністр культури України Леонід Новохатько взяв участь у виїзній нараді під головуванням прем’єр-міністра України Миколи Азарова з питань спорудження у м. Києві алеї Воїнської Слави. На засіданні були присутні міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник та голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов.

Довідково Алея Воїнської Слави у парку Вічної Слави міста Києва створюється відповідно до постанови Верховної Ради України «Про створення алеї Воїнської Слави у парку Вічної Слави міста Києва» від 22.05.2012 р. з метою забезпечення достойного увічнення пам’яті загиблих воїнів-визволителів у Великій Вітчизняній війні

1941−1945 років, вшанування безсмертного подвигу ветеранів війни, їхньої мужності і звитяги, збереження та розвитку славних бойових традицій українського народу, посилення патріотичного виховання громадян країни, збереження історичної правди, гордості за воїнів-визволителів України від фашистської навали та формування загальнонаціональної єдності.

У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНИ ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ», ПРИСВЯЧЕНОЇ МІЖНАРОДНОМУ ДНЮ РІДНОЇ МОВИ Метою проведення виставки є привернення уваги громадськості до засобів масової інформації, що видаються мовами національних меншин України. Під час її відкриття було зачитано вітальне слово міністра культури України Леоніда Новохатька до організаторів та учасників заходу.«Українська держава поважає

і підтримує прагнення кожної етнічної спільноти до самореалізації, розвитку своїх історичних і духовних традицій, задовольняє потреби національних меншин в отриманні інформації рідною мовою через друковані та електронні засоби масової інформації», − йшлося у привітанні міністра. Організатором виставки є Рада національних товариств України.

МІНІСТР КУЛЬТУРИ ЛЕОНІД НОВОХАТЬКО ВЗЯВ УЧАСТЬ У ЦЕРЕМОНІЇ ПОКЛАДАННЯ КВІТІВ ДО МОНУМЕНТА ВІЧНОЇ СЛАВИ Напередодні Дня захисника Вітчизни міністр культури Леонід Новохатько взяв участь у церемонії покладання квітів до могили Невідомого солдата та пам’ятника українському льотчику, тричі Герою Радянського Союзу Івану Кожедубу в парку Вічної Слави.

У церемонії також взяли участь прем’єр-міністр України Микола Азаров, голова Верховної Ради України Володимир Рибак, голова КМДА Олександр Попов, ветерани, урядовці, народні депутати, представники громадськості.

ВІДБУВСЯ УРОЧИСТИЙ ЗАХІД ІЗ НАГОДИ СВЯТКУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ У Червоному залі Будинку кіно Національної спілки кінематографістів України за підтримки Міністерства культури відбувся урочистий захід, присвячений Міжнародному дню рідної мови. Учасники, організатори та гості заходу отримали привітання міністра культури України Леоніда Новохатька, в якому він, зокрема, зазначив, що «для кожної людини її рідна мова була й залишається найдорожчим скарбом, бо саме вона зберігає історичну пам’ять народу в його цивілізаційному поступі».

Після оголошення вітання міністра святковий вечір продовжився концертом. Незабутні враження глядачам подарували артисти Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки та інші відомі митці України. Довідково Міжнародний день рідної мови – свято, яке відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000-го. Рішення

про це було проголошено Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року в Парижі. Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови – сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур та їхню активну взаємодію, зокрема, – у мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

МІНІСТР КУЛЬТУРИ ПРИВІТАВ ЄВРЕЙСЬКУ ГРОМАДУ УКРАЇНИ З НАГОДИ СВЯТА ПУРИМ Шановні співвітчизники! Прийміть найщиріше вітання із радісним святом Пурим. У цей пам’ятний день віруючі іудеї переосмислюють власні вчинки, докладають зусиль до особистого духовного зростання та започатковують нові добрі справи. Сьогодні, завдяки своїй невгасимій вірі, власній мудрості та щоденній праці, єврейська спільнота впевнено торує шлях свого національного поступу.

Українська держава виступає спільним домом для всіх національних і релігійних традицій, серед яких іудаїзм посідає властиве почесне місце, синтезуючи духовні та культурні надбання єврейського народу в усіх його виявах. Сьогодні є всі підстави говорити про розширення сфери партнерства між державою і релігійними інституціями. Справою подальшої роботи мають стати наші спільні зусилля щодо поглиблення процесу

національно-культурного відродження, піднесення духовного і морального рівня суспільства, що втілюватиметься у конкретних справах на благо України. Бажаю іудейській спільноті нових життєвих і духов­ них здобутків, добробуту, родинного щастя та успіхів у всіх починаннях. Леонід НОВОХАТЬКО

ПРИВІТАННЯ МІНІСТРА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ З НАГОДИ 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АРХІЄПИСКОПА-ЕМЕРИТА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАРДИНАЛА ЛЮБОМИРА ГУЗАРА Ваше Блаженство! Дозвольте привітати Вас із благословенним ювілеєм – 80-річчям від дня народження. Маю всі підстави засвідчити, що обраний Вами шлях завжди був і залишається зразком церковного служіння, скерованого на духовне зростання

ПРИСУДЖЕНО ПРЕМІЮ ІМ. Л. М. РЕВУЦЬКОГО 2013 РОКУ Міністерство культури України інформує, що премію імені Л. М. Ревуцького 2013 року за створення симфонічних та камерних творів 2010−2012 років присуджено композитору Сєровій Олені Юріївні. Довідково Сєрова Олена Юріївна − аспірант кафедри теорії, історії культури і музикознавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

суспільного загалу та вірян Української грекокатолицької церкви. Всі, хто знає Вас, свідомі значної ваги Вашої діяльності з відродження духовних надбань християнської віри, яка за всіх часів закликала нас до взаємопорозуміння на благо України.

У цей святковий день бажаю Вам, Ваше Блаженство, міцного здоров’я, довголіття, наснаги у служінні на духовній ниві. Леонід НОВОХАТЬКО

НАЗВАНО ЛАУРЕАТІВ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ЛЕОНІДА ГЛІБОВА Із 2002 року ця почесна відзнака присуджується 5 березня, в день народження видатного українського письменника Леоніда Глібова, в номінаціях: «поезія», «проза», «літературознавство», «краєзнавство», «ми­ стецтво», «благодійна та громадська діяльність». Першим її лауреатом став поет Василь Струтинський. Також премією імені Леоніда Глібова відзначалися письменники, науковці, журналісти Сергій і Тетяна Дзюби, Володимир Кузьменко, Володимир Сапон, Олександр Забарний, Ніна Ткаченко, Олексій Брик, Віталій Леус, Микола Лелюк, фотохудожник Володимир Яковенко.

Журі назвало цьогорічних переможців. Ними стали: Ігор Коцюбинський – за упорядкування книг зі спадщини Михайла Коцюбинського та його нащадків, надрукованих в останні роки; письменник, шевченківський лауреат Василь Слапчук – за роман «Дикі квіти»; письменник, журналіст «Українських новин» Владислав Савенок; письменник Василь Буденний та Чернігівський академічний народний хор під керівництвом Володимира Коцура – за збереження музичної спадщини, традицій українського народу, популяризацію та високохудожнє виконання народних пісень і танців.

Культура № 9, 1 березня, 2013 р. БЛАЖЕННІШОМУ ЛЮБОМИРУ ГУЗАРУ – 80 РОКІВ 26 лютого Глава УГКЦ 2001–2011 років Любомир Гузар відзначив 80-літній ювілей. Його заслужено називають моральним авторитетом нації. В архікатедральному і митрополичому соборі Святого Юра у Львові відбулася Архієрейська Літургія з нагоди ювілею архієпископа-емерита. Її очолив Патріарх Святослав (Шевчук). Як повідомляє Департамент інформації УГКЦ, 28 лютого в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ пройшов подячний Молебень, після якого Блаженніший Любомир (Гузар) зустрівся із представниками молодіжних спільнот УГКЦ. Президент України Віктор Янукович привітав Верховного архієпископа Української греко-католицької церкви Любомира кардинала Гузара з нагоди ювілею. «Ваше Блаженство! З нагоди 80-річчя від дня Вашого народження прийміть побажання доброго здоров’я на многії та благія літа. Зичу Вам миру, радості та духовної втіхи», – зазначено у привітанні. ВІТАЄМО ЛАУРЕАТІВ! Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки засновано 1970 року з нагоди 100-річчя від дня народження поетеси. Відтоді її вручають щороку «за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання». Цьогоріч на розгляд комітету надійшло 76 мистецьких творів, серед яких на здобуття премії в номінації «літературні твори для дітей та юнацтва» було представлено 33 книжки, у номінації «художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва» – 28 художніх робіт, сім театрів змагалися у номінації «театральні вистави для дітей та юнацтва», а також вісім художніх та анімаційних стрічок у номінації «кінотвори для дітей та юнацтва». Письменник і поет Григорій Фалькович удостоєний премії за збірку «Хвацькі вірші», а художник-графік Марина Пузиренко за ілюстрації до книги Сельми Лагерльоф «Чудова мандрівка Нільса з дикими гусьми». У царині театру найкращою визнано виставу Київського національного академічного театру оперети «Пригоди бременських музикантів» на музику Г. Гладкова. Постановники: режисер – народна артистка України Тамара ТимошкоГорюшко, диригенти – Г. Бахія та І. Ярошенко і балетмейстер А. Гречановська. Щодо кіноробіт, то лауреатів вирішили не визначати, оскільки за проблематикою представлені стрічки більше апелюють до дорослого глядача. Урочисте вручення премії відбудеться в Національному театрі імені Лесі Українки після вистави «У полоні пристрастей». ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ВАСИЛЯ СТУСА 2 березня у Музеї Івана Гончара о 15.00–17.00 відбудеться вечір пам’яті Василя Стуса «Дорога долі, дорога болю». Василь Стус – людина-легенда. Це «Шевченко, що не повернувся із заслання». Незламний борець, стійкий і непоступливий, відвертий і прямий.

Новини На вечір запрошені Дмитро Васильович Стуc, Василь Овсієнко (політ­в’язень, відбував ув’язнення разом із Стусом), Сергій Василюк, Неля Франчук. КУЛЬТУРНЕ ДІЙСТВО У ФРАНЦІЇ Виставка 27 робіт талановитого художника і скульптора XIII століття, ІоаннаГеорга Пінзеля, яка проходила в Луврі з 22 листопада 2012 до 25 лютого 2013 року, є прямим свідченням того, що митця визнано майстром світового рівня. Завдяки цій події світ отримав нове бачення культурного спадку України, що сприяє інтеграції багатої української культури в світовий мистецький простір.

На завершальному етапі демонстрації робіт Іоанна-Георга Пінзеля в Луврі, 21 лютого 2013 року в Культурноінформаційному центрі Посольства України у Франції відбувся творчий вечір, присвячений офіційному закриттю цієї виставки 25 лютого. Культурне дійство було організоване при співпраці меценатів, бізнесменів Олега Коваля і Тараса Демкури, паризького відділення Малої академії літератури і журналістики та за сприяння Культурно-інформаційного центру Посольства України у Франції. На свято прибули і гості з України: культурна делегація з міста Бучача в складі 45 чоловік на чолі з головою районної адміністрації Олегом Михайлівим, міста, де жив і працював славетний Пінзель і звідки прибули на виставку в Лувр 11 робіт майстра. Були присутніми багато українських та французьких мистецтвознавців, діячів культури, представників від українського Посольства, українсько-французьких асоціацій, діаспори та духовенства. Надзвичайною подією вечора стали презентація мистецького альбому «Таїна Пінзеля» та представлення короткометражного фільму з французькими субтитрами «Таїна Пінзеля. Від Бучача до Лувру» мецената, бізнесмена, колекціонера з України Тараса Демкури. Серед гостей вечора був присутній і меценат з Бучача Василь Бабала, який доклав багато зусиль для збереження і ре­ ставрації робіт великого майстра. На завершення свята всі присутні отримали подарунки від пана Тараса Демкури – диски із презентованим фільмом та мистецькі альбоми. Впевнені, що величезний успіх ІоаннаГеорга Пінзеля в Луврі дасть світові нове бачення України через призму геніальності майстра та приверне увагу світової спільноти до багатої культурної спадщини України. Любов БОДНАРЧУК, керівник Паризького відділення Малої академії літератури і журналістики, директор Департаменту зв’язків з європейськими країнами

СПІЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКОРОСІЙСЬКИЙ ВИДАВНИЧИЙ ПРОЕКТ 28 лютого у конференц-залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України відбулась презентація спільного українсько-російського збірника документів «Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939–1956 рр.» Спільний українсько-російський видавничий проек т «Щоденники

Олександра Довженка» – перша повна наукова публікація щоденникових записів кіномитця за період з 1939 р. до 1956 р. До недавнього часу щоденники перебували на закритому зберіганні у фондах російських архівів відповідно до заповіту вдови митця Юлії Солнцевої. Згідно з жанром щоденника автор фіксує основні події свого особистого і творчого життя, починаючи з виходу на екрани фільму «Щорс» (1939) і до завершення роботи над сценарієм «Поеми про море» (1956). Докладно описані історичні події, свідком яких був О. П. Довженко: приєднання Західної України до СРСР, початок Великої Вітчизняної війни, відступ армії та окупація України німецькими військами, визволення України (Харкова, Києва), післявоєнні роки, смерть Сталіна і зміни в житті країни. Відмінною особливістю цього пронизливого за одкровенням та емоційним напруженням тексту є його творча складова. Саме сторінкам щоденника О. П. Довженко довіряв свої найпотаємніші творчі плани, розробки сценаріїв «Україна в огні», «Мічурін», оповідання і незавершений роман «Золоті ворота». Текст записів переданий в авторському викладі російською та українською мовами з подальшим перекладом і розташований так, як він зберігається в особистому фонді О. П. Довженка в Російському державному архіві літератури і мистецтва, загальна кількість одиниць зберігання якого – понад 2,5 тис. Особливу цінність серед них представляють 74 записні книжки кінорежисера з щоденниковими записами, сценаріями, оповіданнями та статтями. У рамках презентації було показано відеосюжет про відомого письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографу О. Довженка з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного та проведено ек­ скурсію експозицією виставки фото- та архівних документів, присвяченої життю та творчій діяльності кіномитця. У презентації видання брали участь голова Державної архівної служби О. П. Гінзбург, Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні М. Ю. Зурабов, керівник представництва Росспівробітництва в Україні К. П. Воробйов, начальник управління Федерального архівного агентства (Російська Федерація) А. В. Юрасов, заступник директора Російського державного архіву літератури і мистецтва Г. Р. Злобіна, голова Національної спілки кінематографістів України С. В. Тримбач, директори та відповідальні співробітники державних архівних установ, представники громадськості, ЗМІ. Державна архівна служба України

У РИМІ ВІДКРИЮТЬ МУЗЕЙ ГОГОЛЯ Культурний центр і музей імені Миколи Гоголя відкриють у квартирі, що по вулиці Сістіна, 20 березня. Саме у ній класик з перервами жив і творив із 1838 до 1842 року. Тут він написав «Шинель», «Тараса Бульбу» та перший том «Мертвих душ». Відтоді квартира збереглася в чудовому стані. До відкриття в ній зроблять косметичний ремонт і проведуть електрику. Буде відтворено обстановку квартири, якою вона була, коли письменник тут мешкав. У передпокої – бібліотека на всю стіну, на вішаку – плащ і ціпок для

3

створення ефекту присутності. А найголовніше – повернуть на місце «основний елемент» експозиції – робочий стіл письменника. У музеї також виставлять портрет Гоголя пензля російського художника Олександра Іванова. Квартира вже була популярною серед туристів, а з 1901 року на фасаді будинку навіть встановили меморіальну дошку в пам’ять про письменника. «В МОЄМУ СЕРЦІ Є МАЛЕНЬКЕ ДЖЕРЕЛО» 25 лютого в актовій залі Національної спілки письменників України відбувся вечір пам’яті Героя України, видатного композитора, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Олександра Білаша під назвою «В моєму серці є маленьке джерело». Вечір підготувала і провела член На­ ціональної спілки композиторів України Тетяна Димань за участю учнів Київської дитячої школи мистецтв № 8 та ДМШ № 24. Із вуст дітей зворушливо звучали поезії О. Білаша, а фортепіанні твори для дітей з дитячого альбому Олександра Івановича у виконанні юних музикантів викликали хвилю оплесків! Про вплив творчості геніального подружжя Білашів розповіли поетеса Людмила Гнатюк і головний редактор «Української музичної газети» Володимир Корнійчук.

У концертній програмі також брали участь актриса Молодого театру С. Шалига, студентка першого курсу Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, лауреат Міжнародного та Всеукраїнських конкурсів Н. Логощук (бандура), народний вокальний ансамбль «Мальви» (с. Мар’янівка Київської обл.). Гідним заключним акордом заходу був виступ народного артиста України Олександра Василенка. Акапельно виконана ним пісня Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка «Два кольори» підняла присутніх у залі і багатоголоса громада натхненно приєдналась до співу. На завершення вечора пам’яті зі словом до присутніх звернулася донька Олександра Івановича Білаша та народної артистки України Лариси Іванівни Білаш-Остапенко заслужений журналіст України Олеся Олександрівна Білаш. Із її вуст прозвучала щира подяка присутнім і учасникам концерту за шанування творчої спадщини її видатних батьків.

Спадщина

4

Культура № 9, 1 березня, 2013 р.

СПАДЩИНА МИТРОПОЛИТА ЄВГЕНІЯ (БОЛХОВІТІНОВА) – БЕЗЦІННЕ ДЖЕРЕЛО ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Засідання круглого столу на завершення виставки «Митрополит Євгеній (Болховітінов). 1822–1837. Праці, заповідані Києву» Захід відбувся 20 лютого 2012 р. у конференц-залі Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська». У науковій дискусії взяли участь співробітники На­ ціонального заповідника «Софія Київська», Інституту історії НАН України, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «КиєвоМогилянська академія», представники Київської духовної академії та семінарії УПЦ, запрошені гості. Під час обговорення основна увага була приділена київському періоду життя та діяльності ієрарха православної церкви, визначного вченого – митрополита Євгенія (Болховітінова), який обіймав київську кафедру з 1822 по 1837 р. Його діяльність і наукова спадщина розглядались на тлі науково-культурного життя Києва першої половини ХІХ ст. та в контексті сучасних історіографічних досліджень. Змістовні доповіді оприлюднили співробітники НБУ ім. В. І. Вернадського: завідувач відділу стародруків та рідкісних видань, доктор історичних наук, професор Галина Ковальчук («Митрополит Євгеній і книжкове життя Києва 20-х – 30-х років ХІХ ст.») та молодший науковий співробітник відділу Ганна Андрущенко («Конволюти митрополита Євгенія як творча лабораторія вченого»). Під час доповідей були представлені

Круглий стіл

два безцінні автентичні конволюти, які походять з бібліотеки Болховітінова. Вони являють собою з’єднані в одній оправі окремі алігати – рідкісні документи, рукописи та стародруки різними мовами, зібрані та упорядковані митрополитом Євгенієм. Ці підбірки містять велику кількість приміток і коментарів на полях та у тексті, зроблених його рукою. Про цікавий археографічний епізод із життя митрополита Євгенія розповіла завідувач сектору археології Національного заповідника «Софія Київська», кандидат історичних наук Тетяна Люта. Її доповідь була присвячена відомому документу з історії заснування Київського братства (1615 р.) – дарчій Галшки Гулевичівни. Перша публікація дарчої, здійснена Болховітіновим у 1825 р. в книзі «Описание КиевоСофийского собора и Киевской

иерархии» поклало початок історії «мандрування» цього документа сторінками інших видань пізнішого часу, що й обумовило появу своєрідного історіографічного феномену. Зі словами подяки та високою оцінкою роботи, проведеної науковцями, виступили також присутні на заході представники Української правос лавної Церкви: єпископ Обухівський Іона – голова Синодального відділу у справах молоді УПЦ, ігуменя Серафіма – голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура». Вони розповіли про окремі історичні епізоди з життя митрополита Євгенія, які допомагають зрозуміти масштаб цієї видатної особистості. Митрополит Київський та Галицький Євгеній (в миру – Євфимій Олексійович Болховітінов) проявив себе не лише чудовим церковним

адміністратором – він лишився в історії як один із фундаторів вітчизняної археології та пам’яткознавства, досвідчений історик і бібліограф, миротворець та педагог, видатний культурний діяч. Високі гості назвали колектив заповідника на чолі з генеральним директором Оленою Сердюк справжніми подвижниками, які поставили собі за мету знайомити сучасників з величезним культурним та науковим спадком київських митрополитів. Також вони подякували науковцям за намагання привернути увагу громадськості до внеску церковних діячів у розвиток в Україні археологічної науки, бібліографії та пам’яткознавства. Про актуальність вивчення праць митрополита Євгенія та необхідність популяризації його спадщини говорили й

представники Інституту історії НАН України – доктор історичних наук, професор Володимир Ричка та доктор історичних наук, член-кореспондент НАНУ Олексій Толочко. Особливий наголос було зроблено на впровадженні митрополитом наукової методології в процесі історичних та бібліографічних досліджень та відзначено його особистий внесок у розвиток друкарні Києво-Печерської лаври. Наприкінці зустрічі генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Олена Сердюк наголосила на тому, що виставковий проект вдалося здійснити на високому рівні завдяки злагодженій співпраці з Національним Києво-Печерським історикокультурним заповідником, Національним музеєм історії України, Національним музеєм Тараса Шевченка, а також На­ ціональною бібліотекою України ім. В. І. Вернадського та Інститутом археології НАН України. Вона також повідомила, що заповідник має намір продовжувати створення виставок, присвячених діяльності київських митрополитів. Наступний проект буде присвячено митрополиту Київському, Галицькому та всієї Малої Росії Рафаїлу (Заборовському). Нагадаємо, виставка «Митрополит Євгеній (Болховітінов) (1767–1837). Праці, заповідані Києву» експонується в пам’ятці архітектури ХVIII ст. Будинку митрополита НЗ «Софія Київська».

ТУРИСТИЧНИЙ СЕЗОН «ЗОЛОТІ ВОРОТА» ЗУСТРІНУТЬ З НОВОЮ ЕКСПОЗИЦІЄЮ Науково-методичною радою НЗ «Софія Київська», чергове засідання якої відбулося 21 лютого 2013 року, було розглянуто та схвалено тематико-експозиційний план (ТЕП) та екскурсійний маршрут для музею «Золоті ворота». Розробник ТЕП – завідувач відділу «Золоті ворота» НЗ «Софія Київська» Людмила Генріхівна Івакіна. Наукові рецензенти роботи – О. П. Моця, член-кореспондент НАН України, д.і.н., завідувач відділу ІАНАН України та К. К. Крайній, к.і.н., завідувач відділу Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника. Київські Золоті ворота – оборонна та культова споруда, пам’ятка історії та архітектури «домонгольської епохи» – це єдина з трьох в’їзних брам до міста Ярослава (окрім Золотих, були ще Лядські та Львівські ворота), яка частково збереглася до наших днів, тому в експозиції значну увагу буде приділено головному експонату пам’ятки, автентичним руїнам.

Після розкопок та відкриття для огляду в 30-ті роки ХІХ ст., залишки Золотих воріт неодноразово укріплювали та реставрували. У 1981–1982 рр. до святкування 1500 ліття Києва руїни було накрито триярусним павільйоном, що дозволило обмежити негативний вплив атмосферних явищ та забезпечити кращу збереженість давньої кладки. Незвична будівля з камню та дерева вдало імітує давню споруду та максимально відповідає будівельним технологіям тих часів. Золоті ворота у їх сучасному вигляді стали однією з визнаних візитівок Києва, а на час побудови (у ХІ ст.) вони були не лише символом могутності, величі та неприступності Київської Русі, але й головною архітектурною прикрасою фортифікаційного укріплення міста Ярослава. Ознайомитись з виглядом пам’ятки у різні часи відвідувачі зможуть на макетах ХІХ–ХХ ст., розміщених у експозиції. У музеї також будуть представлені наукові реконструкції, планшети з літописними

мініатюрами, багатий археологічний та фотоматеріал (мечі, списи, луки, щити та інші артефакти часів Київської Русі, знайдені дослідниками у різні роки). Представленим ТЕП передбачено проведення у музеї різнопланових виставок, влаштування тематичних інсталяцій, костюмованих вистав та реконструкцій історичних баталій. У приміщенні колишньої церкви Богородиці Благовіщення екскурсанти матимуть можливість глибше ознайомитися з традицією будівництва надбрамних храмів, яка походить з Візантії.

За мотивами мозаїк Софії Київської та Десятинної церкви, тут відтворено характерну для того часу мозаїчну підлогу. Сучасна медіа-презентація розширить та доповнить цю експозицію, відтворивши за допомогою візуальних засобів інтер’єр приміщення та історичну епоху. Дозорну галерею Золотих воріт планується облаштувати для організації дозвілля школярів – маленькі відвідувачі музею зможуть плідно провести час, дізнатися багато цікавого з давньоруської історії, доторкнутися до справжніх бойових знарядь та облаштунків, поскладати пазли, взяти участь у майстеркласах. На завершення екскурсії усім туристам буде цікаво з висоти пташиного польоту оглянути панораму Києва, яка нікого не залишить байдужим. Крім того, Золоті ворота планується включити до розширеного екскурсійного маршруту вихідного дня, що дозволить туристам комплексно ознайомитися з усіма пам’ятками історії та архітектури давньоруської доби,

розташованими у центральній історичній частині столиці України. Докладно розглянувши пре­ зен­тований тематико-експо­ зиційний план, члени Науковометодичної ради НЗ «Софія Київська» одностайно схвалили його та відзначили високий рівень виконання і серйозну наукову складову роботи. Генеральний директор Заповідника Олена Сердюк зазначила, що представлений план – важливий крок уперед для відділу «Золоті ворота», що дозволить збільшити туристичну привабливість пам’ятки та її відвідуваність. «Але найважливіше те, що сьогодні для всього Заповідника постала дуже масштабна тема – Київська Русь. Причому відтепер ми будемо розглядати це явище не просто як історичну добу, а як новий потужний туристичний бренд, який має значний потенціал для подальшого розвитку та популяризації у світі», – наголосила вона. Інформаційний відділ Національного заповідника «Софія Київська»

Постаті

Культура № 9, 1 березня, 2013 р.

5

Вічна пам’ять Миколі Сингаївському Українська література, українська культура зазнали непоправної втрати. 22 лютого після тяжкої, тривалої хвороби на 77-у році життя пішов у віч­н ість видатний український письменник, класик української сучасної пісні, один із найяскравіших представників когорти «шістдесятників» Микола Федорович Сингаївський. Українське село завжди було щедрим джерелом творчості, в якому народжувалися народні пісні. Такою колискою, таким духовним джерелом для Миколи Федоровича Сингаївського було його рідне село Шатрище, на Коростенщині в Житомирській області, де 12 листопада 1936 року у багатодітній родині хліборобів і народився майбутній письменник. Дитинство його покоління випало на суворі, безхлібні, безжальні і часто жорстокі роки Великої Вітчизняної. Сільські підлітки тоді не вживали таких слів, як героїзм, безстрашність, мужність, відданість. Вони просто жили ними, тобто жили разом з усіма: батьками, старшими братами й сестрами, земляками – з людьми і серед людей. Все життя Микола десь працював. Спочатку хлопець працював у колгоспі, а згодом на будовах Кривого Рогу. З отих перших кроків до борозни і плуга починалася його дорога до незвіданого, багатогранного й тривожного життя. Від отчої землі сільський хлопець набирався сил та духов­ ної наснаги. Отим першим духовним причастям для Миколи Федоровича, тією стихією, що все життя вирувала в його душі, стала українська пісня. Там я зростав, твій син, Полісся, – Малий невтомний трудівник, Тому зі мною праця й пісня В душі лишилися навік.

Українська пісня у житті, у творчості Миколи Сингаївського має свій генетичний код. Це той жанр мистецтва, до якого особливо небайдужою була душа поета. «Душа моя від пісні порадіє, що збудить найніжніші почуття», – казав Микола Федорович. Пісня з дитинства захопила талановитого юнака. Упродовж десятиліть поет прагнув створювати пісенну поезію. Уся його поетична праця стала взірцем пісеннопоетичної діалектики. «Душа – як вічна українська пісня, з усіх країв додому нас вела…» – наголошував поет. І цікаво, що цей розвиток у біографії поетапісняра розпочався майже з перших кроків його творчої діяльності. Пісня, яка почалася у дитинстві, набула потужного звучання в поетичній творчості Сингаївського після закінчення у 1961 році факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана

Франка. Перші поезії автор надрукував у 1954 році. Проте, не тільки у поетичному слові, а саме у різнобарв’ї жанрів визрів багатогранний талант Миколи Федоровича Сингаївського. Адже він не лише знаний поет, а й відомий публіцист, ­прозаїк, кваліфікований перекладач, журналіст. За п’ятдесят п’ять років творчої діяльності з-під пера по­ета, прозаїка, перекладача, пуб­ ліциста та літературознавця Миколи Сингаївського у різних жанрах побачило світ понад сімдесят п’ять книжок. За останнє півстоліття у творчому доробку Сингаївського налічується понад п’ятсот пісень, написаних у спів­ авторстві з багатьма відомими українськими композиторами. У серпні 2010 року літературномистецька громадськість України відзначала піввіковий ювілей славнозвісної пісні М. Сингаївського та В. Верменича «Чорнобривців насіяла мати…», яка стала справді народною піснею. Подвижницька діяльність Миколи Сингаївського на пісенній ниві відзначена високим званням Заслуженого діяча мистецтв України. Попри все сказане, найбільшого творчого успіху Микола Сингаївський досяг у дитячій літературі. За твори для дітей та юнацтва М. Сингаївський удостоєний найвищої у галузі дитячої літератури премії імені Лесі Українки та премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли в читанки, шкільні підручники

та хрестоматії. Перша його поетична збірка, що побачила світ у 1958 році, була книжкою для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї щиро відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. Він же написав і внутрішню видавничу рецензію на той перший рукопис у «Дитвидаві». Саме Михайло Панасович, як літературний батько, одним із перших благословив Миколу Сингаївського на плідну творчу працю. За збірки поезій «Вогневиця» та «Поступ» у 1972 році він був удостоєний Республіканської літературної премії імені Миколи Островського. За поетичні, прозові та публіцистичні твори останніх років М. Сингаївський – лауреат літературних премій «Гілка золотого каштана» та літературної премії імені В. Юхимовича. Упродовж сорока років Микола Федорович виступав як повноважний представник України за кордоном. За межами України ім’я Миколи Сингаївського широко відоме як ім’я перекладача європейського рівня. Письменник плідно працював в царині перекладів із болгарської, польської, французької та новогрецької мов, якими досконало володів. За подвижницьку перекладацьку працю з болгарської його нагороджено Золотим знаком Спілки письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Микола Сингаївський зробив

величезний внесок у збагачення братніх слов’янських літератур, переклавши та упорядкувавши антологію дитячої болгарської поезії «Болгарії сонячне гроно». Цікавим доробком до болгарського вінка ­поезій Сингаївського стали його поетичні книжки про Болгарію «Вогненна трава» та «Лоза і камінь», а також дві поетичні книжки, що побачили світ болгарською мовою: «Листи до жайворонків» та «Серед теплих левад». Цим поетичним збіркам поета належить особ­ливе місце у творчості митця. Вони стали відвертим звітом Миколи Сингаївського як повноважного представника України під час його багатьох Балканських подорожей. Взагалі, культурномистецька діяльність Сингаївського у зв’язках із зарубіжними країнами, зарубіжними митцями у нашому суспільстві заслуговує особ­ливого пошанування. Варто назвати явищем у культурно-мистецькому житті України книжку Миколи Сингаївського «Ластівка над Сеною» про його тривалі відрядження до Франції, видану в 2002 році в Україні. Це унікальна тематична книга, присвячена Україні та Франції, її людям, краєвидам, культурі. У книзі вміщено оригінальні вірші поета, його переклади з французької та кілька літературних портретів відомих французьких поетів, прозаїків, перекладачів. Твори Миколи Сингаївського перекладалися англійською, румунською, угорською, чеською, польською, іспанською, французькою, новогрецькою, німецькою та мовами народів колишнього СРСР. Російською його перекладали Євген Євтушенко, Роберт Рождественський, Єгор Ісаєв, Леонід Вишеславський. Микола Сингаївський неодноразово удостоювався почесної літературної премії російського журналу «Огонёк» за поетичні твори у бібліотечній серії цього часопису. Тільки російською мовою побачило світ понад десять ­поетичних збірок Миколи Сингаївського. У листопаді 2012 року за вагомий внесок у зміцнення дружби між країнами СНД та багаторічну плідну популяризацію української літератури в країнах СНД віце-президент Української асоціації письменників художньосоціальної літератури Микола Сингаївський був удостоєний

найвищої нагороди СНД – ордена «Співдружності». На становлення письменника у літературі величезний вплив мала журналістська праця. Журналістській діяльності Микола Сингаївський присвятив майже півстоліття. Ще навчаючись в університеті, він поза штатом працював у редакціях різних газет. По закінченні вишу Сингаївський працював у редак­ціях «Молоді України», «Київської правди», очолював відділ поезії «Літературної України», працював заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідувачем відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок», упродовж багатьох років на посаді головного редактора очолював дитячий журнал «Піонерія», не один рік працював завідувачем відділу культури газети «Демократична Україна», останні ж роки у журналістиці Микола Федорович працював заступником головного редактора газети «Обрій ПІБ». Багаторічна журналістська діяльність Миколи Федоровича Сингаївського не могла не позначитися на його небайдужому ставленні до публіцистичного слова. Окрилена душа письменника, щоденно працюючи, горнулася до високого мистецтва, шукаючи не лише слова, а й самого себе в них. І все земне, ­реальне у його слові отримувало крила співучої поезії, крила високої прози, крила мудрої публіцистики. Але безумовно, всією справою його творчого життя завжди була пісенна поезія. Воістину, пісні Миколи Син­ гаїв­ського з любов’ю співає народ, іноді навіть не знаючи імені поета. Його пісні ще за життя стали народними, а це чи не найвище визнання для митця. Микола Федорович Сингаївський навічно закарбував своє ім’я в історії літератури, залишив унікальну літературну спадщину, варту ретельного наукового дослідження. Вічна пам’ять про світлу, доброзичливу й чесну людину, невтомного трудівника, видатного майстра слова залишиться у серцях багатьох друзів і колег, численних шанувальників творчості Миколи Сингаївського. Національна спілка письменників України, Київська організація Національної спілки письменників України

СПІВЧУТТЯ МІНІСТРА КУЛЬТУРИ ЛЕОНІДА НОВОХАТЬКА У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СМЕРТЮ МИКОЛИ ФЕДОРОВИЧА СИНГАЇВСЬКОГО Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким та друзям Миколи Федоровича. Важко переоцінити той внесок у культуру України, який зробив талановитий поет Микола Сингаївський − автор текстів багатьох ліричних пісень. Його твори ще за життя стали народними і припали до душі усім нам.