Щотижнева газета «Культура і життя»

№ 14 (4482)

6 квітня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА АКТУАЛЬНО › с. 4

www.uaculture.com

КИЇВ КВІТНЕВИЙ

СТВОРЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ФОРУМУ КИЄВА

ЮВІЛЕЇ › с. 8–9

УКРАЇНСЬКОМУ ФОНДУ КУЛЬТУРИ – 25!

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО › с. 11

Фото Сергія ЗАДВОРНОГО

МАДОННИ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО

Столична афіша

з 9 по 15 квітня 2012 року

с. 14

Нагол о с

2

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Фото Андрія МОСІЄНКА

МІНІСТР КУЛЬТУРИ МИХАЙЛО КУЛИНЯК ВИСТУПИВ З ДОПОВІДДЮ НА ЗАСІДАННІ РОБОЧОЇ ГРУПИ «УКРАЇНА – ЄС: НА ШЛЯХУ ДО ПОЛІТИЧНОЇ АСОЦІАЦІЇ»

Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

7 квітня християни східного обряду відзна­ чають Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це третє за значенням релігійне свято після Ве­ ликодня і Різдва Христового. Саме цього дня вісник Божий Архангел Гавриїл приніс Діві Марії радісну, благу звістку про майбутнє на­ родження Сина Божого. Святкування Благовіщення встановлене церквою у IV столітті – після того як хрис­ тияни самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату визначили, відрахувавши у зворотному відліку дев’ять місяців від Різд­ ва. У давні часи християни називали це свято «Зачаття Христа», «Благовіщення про Христа», «Початок спокутування». Вже в IV столітті воно було першим серед свят, а у VII столітті назав­ жди отримало назву «Благовіщення Пресвя­ тої Богородиці». За тиждень до Великодня у християн роз­ починається Великий тиждень, за східною традицією – Страсний. Він починається з Верб­ ної неділі. За Євангелієм, коли Ісус Христос воскресив із мертвих Лазаря, люди, які бачили це диво, повірили, що Христос дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи Його, встеляли дорогу сво­ їм одягом, а також вітали пальмовим гіллям. В Україні символічним гіллям, яким вітають Месію, стала верба. Вербної неділі її освячу­ ють у церкві. У народі вірять – освячена верба має ці­ лющу та очисну силу, а символічне биття нею оберігає від хвороб. Тому дітей легенько «гла­ дять» гілочкою лози, а коли б’ють, то примов­ ляють: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Ве­ ликдень». Як кожної весни оживає природа, так що­ року цього дня наші серця сповнюються ра­ дістю від Благої вісті. Бажаю всім зберегти це почуття. Нехай воно служить джерелом наснаги на добрі справи, внутрішнім нагаду­ ванням про необхідність бути гідними спасін­ ня. Бажаю нам зустріти свято Благовіщення у піднесеному настрої, зі світлими помислами та намірами.

Міністр культури України Михайло Кулиняк взяв участь у П’ятому сесійному засіданні Робочої групи «Україна – ЄС: на шляху до політичної асоціації», присвяченому темі «Культурний вимір євроінтеграційної стратегії України». Згадана Робоча група діє в рамках проекту «Національний конвент України щодо ЄС», що реалізується Національним інститутом стратегічних досліджень, Дослідницьким центром Словацької асоціації зовнішньої політики, Українським центром незалежних політичних досліджень за підтримки Словацького агентства міжнародного розвитку (Slovak Aid). Учасниками засідання, на яко­ му зі вступним словом виступи­ ла віце­прем’єр­міністр Украї­ ни – міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, було обговорено питання щодо ста­ тусу культури в загальній стра­ тегії розвитку, а також стану і перспектив моделей управлін­ ня в культурній політиці. У своїй доповіді Михайло Ку­ линяк, зокрема, виклав бачен­ ня змісту сучасної культурної політики України, яке полягає в розумінні культури як цілісно­ го комплексу матеріальних, ду­ ховних та мистецьких вартос­ тей; забезпеченні верховенства культури в стратегічних розроб­ ках сталого розвитку країни у відповідності до сучасних прин­ ципів розбудови майбутнього,

проголошених на вересневій се­ сії Євросоюзу у 2010 році; став­ ленні до культури як до меха­ нізму формування свідомості, цілей, принципів та форм життя; ствердженні та впровадженні культурною політикою ідей гу­ манізму. Міністр також виокремив пріоритетні напрямки, що є най­ більш актуальними для України: «Так на сьогоднішній день най­ більшої уваги потребує питан­ ня інвентаризації, консервації, збереження та охорони куль­ турної спадщини України, яка є частиною європейської культур­ ної спадщини. Співробітництво в цьому напрямку має необме­ жені перспективи. Другим не менш важливим питанням є створення сучасного

культурного продукту для за­ охочення та розвитку креатив­ ного потенціалу України, тому особливу увагу ми приділяємо сьогодні театрально­концертній діяльності». Окрему увагу у своєму висту­ пі Михайло Кулиняк приділив існуючому стану та перспекти­ вам співробітництва з ЄС у галузі культури і висловив свої пропо­ зиції щодо можливості залучен­ ня України до ряду існуючих єв­ ропейських програм. Робоча група також розгля­ нула питання статусу культури в загальній стратегії розвитку, погляди Євросоюзу і України на стан та перспективи формуван­ ня культурної політики та но­ вих моделей управління галуз­ зю культури.

В УКРАЇНІ БУДЕ СТВОРЕНО ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ЦЕНТР Питання створення Шевченківського центру на базі Національного музею Тараса Шевченка в Києві обговорювалися на нараді, що відбулася в Міністерстві культури. У нараді взяли участь міністр культури Михай­ ло Кулиняк, перший заступник міністра Юрій Бо­ гуцький, заступник міністра Олександра Губіна, професор кафедри архітектурного проектування Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Лариса Скорик, голова Національ­ ної спілки письменників України Віктор Баранов, генеральний директор Національного музею Та­ раса Шевченка Дмитро Стус, генеральний дирек­ тор Шевченківського національного заповідника Василь Коломієць, генеральний директор Націо­ нального заповідника «Батьківщина Тараса Шев­ ченка» Олександр Комаренко. Ідею створення Шевченківського центру на базі Національного музею Тараса Шевченка було озвучено міністром культури Михайлом Кулиня­ ком під час представлення нового генерального директора цього музею, Дмитра Стуса, 26 січня 2012 року. Мова йде не про юридичне об’єднання всіх іс­ нуючих в Україні музеїв Кобзаря «під дахом» На­ ціонального музею Шевченка, а про створення єдиного центру, який буде координувати наукову, просвітницьку, туристичну діяльність цих музеїв. Таким чином робота по вивченню та популяриза­ ції творчої спадщини Тараса Шевченка, що про­ водиться в музеях та в Україні загалом, носитиме системний характер. Центр також виконуватиме функції інформаційного осередку, в якому акуму­ люватиметься інформація, що стосується життя, творчості та громадської діяльності Кобзаря. Як зазначив Дмитро Стус, на сьогодні в Украї­ ні діє 130 музеїв Шевченка, «але при цьому мало хто може назвати більше десяти». Дмитро Стус

повідомив, що одним із напрямків діяльності Шев­ ченківського центру буде надання інформаційно­ рекламної підтримки регіональним музеям. Зокрема, на веб­порталі Центру планується ство­ рити їхні субсайти, на яких буде розміщуватися ін­ формація не тільки про самі музеї, а й про те, що ще цікавого можна подивитися в регіоні. «Таким чином, місцеві музеї Шевченка стануть «точкою входу» в цілий регіон, що у свою чергу підніме статус самих музеїв та активізує їхню співпрацю з місцевим бізнесом у питаннях меценатської під­ тримки», – сказав гендиректор Національного му­ зею Тараса Шевченка. З метою налагодження роботи по створен­ ню нової структури перший заступник міністра культури Юрій Богуцький запропонував ство­ рити Координаційний центр, до складу якого буде введено керівників шевченківських музеїв, представників Національної академії наук, Наці­ ональної академії мистецтв, Національної акаде­ мії педагогічних наук, представників Міністерства культури та облдержадміністрацій, турагентств. Вони мають розробити концепцію та план дій по створенню Шевченківського центру. Міністр культури Михайло Кулиняк підкреслив, що підготовча робота має завершитися у травні цього року.

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р. ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА-2012 Стали відомі імена лауреатів літе­ ратурної премії імені Олеся Гончара (засновники – Міністерство культури України і Національна спілка письмен­ ників України), а також міжнародної українсько­німецької літературної премії імені Олеся Гончара (засно­ вана німецькими меценатами пись­ менницею Тетяною Куштевською, під­ приємцем Дітером Карренбергом і Національною спілкою письменни­ ків України). Лауреатом літературної премії імені Олеся Гончара 2012 року став письменник Геннадій Щіп-

ковський (Щипківський) за трилогію «Товтри». Лауреатами міжнародної українсь­ ко­німецької літературної премії імені Олеся Гончара 2012 року стали: – у номінації «Проза» – Тетяна Троїцька за роман «Аквамарин для Водо­ леї», Марина Троян за роман «Збій»; – у номінації «Мала проза» – Люци­ на Хворост за цикл оповідань «Шукай­ те свою подорож», Геннадій Горовий за повість для дітей «Дзелень­світ»; – у номінації «Поезія» – Мирослав Лаюк за збірку поезій «Осоте!», Людмила Дядченко за збірку «Плата за доступ»; – у номінації «Літературознавче до­ слідження про О. Гончара» – Валерія Олондарь за літературознавче дослі­ дження «Сила слова Олеся Гончара»; – у номінації «Публіцистика» – Валентина Гальянова за цикл публі­ цистичних етюдів «Химеросховище», Марина Єщенко за збірку публіцис­ тичних портретів «ЖиттЯ моЄ!!!» Спільну разом із Фондом захисту пам’яток культури ім. О. Гончара (за­ охочувальну) премію отримає Юлія Нестерова за збірку поезій «Сотво­ ріння». Премію традиційно вручають 3 квітня у день народження Олеся Гон­ чара. ЛАУРЕАТИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ІРИНИ ВІЛЬДЕ ЗА 2012 РІК Премію імені Ірини Вільде заснова­ но у 2007 році Львівською організаці­ єю Національної спілки письменників України та меценатом Петром Писар­ чуком. Нагородження відбувається щорічно 5 травня у день народжен­ ня Ірини Вільде. Премією відзначають українських письменників за визначні літературні здобутки, новаторство в українській прозі різних жанрів, спри­ яння сучасному літературному про­ цесу в Україні. Премія має всеукраїн­ ський статус. Сьогорічними лауреатами стали Василь Стефаков за книгу новел «Примови проти темряви», Микола

Новини Петренко – за книгу новел­притч «Самозапалення свічі», Ігор Гургуля за повість «Мартуся зі Львова», Володимир Ганулич за роман­казку «Білий камінчик щастя». Оксана Смола (мешканка Миколаєва) удостоєна премії за роман «Рух назустріч світлу». ЧОТИРИ ТЕАТРИ ОТРИМАЛИ СТАТУС «АКАДЕМІЧНИЙ» На колегії Міністерства культури України за ініціативи губернатора Дніпропетровської області Олексан­ дра Вілкула було розглянуто питан­ ня щодо присвоєння статусу «акаде­ мічний» Дніпропетровському театру одного актора «Крик», Дніпродзер­ жинському музично­драматичному театру імені Лесі Українки, Криво­ різькому міському театру музично­ пластичних мистецтв «Академія Руху» та Криворізькому міському театру драми та музичної комедії імені Та­ раса Шевченка. Рішенням колегії ці театри отри­ мали високе звання – статус акаде­ мічного театру. «Своїм талантом і творчою манерою ви збагачуєте те­ атральну палітру Дніпропетровщи­ ни. Ваші високі здобутки є частиною іміджу сучасної Дніпропетровщини. Бажаю усім працівникам театрів до­ брого здоров’я, творчого натхнення, родинного затишку та вдячного гля­ дача», – сказав Олександр Вілкул. У цей день за дорученням губернатора Олександра Вілкула заступник голови облдержадміністрації Марія Пустова привітала з видатною подією керівни­ ка Михайла Мельника та працівників Дніпропетровського театру одного актора «Крик». УКРАЇНА Б’Є РЕКОРДИ Найдовший в історії музичний те­ левізійний марафон національної піс­

ні, який був проведений на Першому Національному телеканалі й увійшов до Книги рекордів Гіннеса, тривав 110 годин у прямому ефірі (разом із по­ вною трансляцією в Інтернеті). Попе­ редній рекорд, встановлений Італією з 21 до 25 березня 2010 року в місті Пезаро, становив 103 години 9 хвилин 26 секунд. Рекордний марафон стар­ тував на сайті телевізійної соціальної мережі Say.tv о 5.30 ранку 29 березня піснею молодої виконавиці Ренати, а пряма трансляція в ефірі Першого Національного та телеканалу «Ера» почалася 31 березня виступом Героя України Ніни Матвієнко. Фіналом дій­ ства став виступ народної артистки України Таїсії Повалій. Загальна кількість учасників теле­ марафону склала 2012 осіб (виконав­ ці, адміністративна група, режисери, оператори, техніки, медичний персо­ нал). У марафоні взяли участь пред­ ставники всіх національностей, як зір­ ки, так і молоді колективи і групи, які приїхали з усіх куточків країни. ДЕРЖКІНО РОЗВИВАТИМЕ КІНОТЕАТРАЛЬНУ МЕРЕЖУ В РЕГІОНАХ Днями відбувся круглий стіл на тему «Кіно на цифрі. Зазирнути за

3

обрій», ініційований Державним агентством України з питань кіно спільно з Українською кіноасоціаці­ єю. Захід було присвячено обміну до­ свідом та дискусії щодо розширен­ ня можливостей кінотеатрального перегляду для пересічного глядача з невеликих міст України. Про нову систему дистанційного донесення кі­ ноконтенту до глядачів у невеликих населених пунктах Росії розповіли директор Міжнародного департамен­ ту російського Федерального фонду соціальної та економічної підтримки кінематографа «Фонд кіно» Олена Ро­ манова та генеральний директор ЗАТ «КіноСітіСкай» (Росія) Елмурод Расул­ мухамедов. За допомогою трансляції фільмів через супутник, пропонована систе­ ма дає можливість залам у невеликих містах отримувати якісний цифровий контент, значно зменшуючи вартість обладнання цифрового кінотеатру. «Сьогодні в Росії ми намагаємось вирішити ту ж проблему розвит­ ку кінотеатральної мережі в регіо­ нах, – звернулася Олена Романова до присутніх у залі представників українських продюсерських компа­ ній, власників мереж кінотеатрів та бізнесменів. – Ми готові до співпра­ ці, наш досвід може бути корисним для України». У підсумку зустрічі Голова Держ­ кіно Катерина Копилова зазначила: «Державне агентство України з пи­ тань кіно сьогодні активно опрацьо­ вує Державну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2012– 2017 рр. Особливу увагу спрямовано на розширення кінотеатральної ме­ режі в обласних центрах та невели­ ких містах. Найближчим часом нам необхідно проінспектувати кінозали в регіонах та зрозуміти, на яку кіль­ кість залів ми можемо розраховувати. Необхідно скласти типовий бюджет модернізації цих залів. Вважаю, що нам слід розробити механізм парт­ нерства між державою та приватним капіталом, передбачити пільги та пре­ ференції для залучення інвестицій у розвиток кіномереж у регіонах».

УКРАЇНЦІ У НІМЕЧЧИНІ У галереї Kai Hilgemann (Бер­ лін) відкрилася виставка «Сила і ніжність», яка представить робо­ ти українських художників із при­ ватних колекцій. Усі роботи на ви­ ставці присвячені темі жіночності та її варіацій. Сила і ніжність є про­ тилежними полюсами жіночності в сучасній інтерпретації. Кожен з художників, зачіпаючи цю тему, сво­ єю роботою привніс у загальну мо­ заїку стилів свій погляд. На вистав­ ці будуть представлені картини Іллі Чічкана, Маші Шубіної, Каті Соловйо­ вої, Ірини Каленнік, Валерії Трубіної та Ігоря Гусєва. Куратор проекту – Людмила Бе­ резницька. Виставка триватиме до 21 квітня.

«НАТХНЕННЯ» Гала­концертом у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка завершився у Києві ІІІ Міжнародний фестиваль театраль­ них шкіл «Натхнення». На сценічних майданчиках зустрілися молоді митці з Болгарії, Вірменії, Іраку, Китаю, Мек­ сики, Молдови, Румунії, Словаччини, Польщі, Португалії та Угорщини. Укра­ їна на фестивалі була представлена Київським національним університе­ том театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка­Карого, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Ужгородським коле­ джем культури і мистецтв. У рамках фестивалю його учасники предста­ вили свої найкращі творчі програми: показ спектаклів, окремі уривки з ви­ став і провели майстер­класи.

Прес-служба МК

Яна ЛЕВИЦЬКА

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ПЕРЕТВОРЕНО НА АКАДЕМІЮ Кабінет Міністрів України ухвалив проект розпорядження «Про пере­ творення Луганського державного інституту культури і мистецтв». Від­ повідне рішення було прийнято на засіданні уряду 2 квітня. Проект розроблений Міністер­ ством культури України з метою при­ ведення типу вищого навчального закладу у відповідність до Закону України «Про вищу освіту». За 10 років своєї діяльності Луган­ ський державний інститут культури і мистецтв став потужним і сучас­ ним вищим навчальним закладом, який готує фахівців різних освітньо­ кваліфікаційних рівнів на трьох фа­ культетах та у коледжі. Реальне пра­ цевлаштування випускників цього вузу сягає 90 відсотків, а замовника­ ми молодих спеціалістів виступають понад 12 областей України. Перетворення Луганського держав­ ного інституту культури і мистецтв забезпечить підвищення статусу та перспективи розвитку навчального закладу, а студенти продовжать на­ вчання вже в академії.

ВЕЛИКОДЕНЬ, ВЕСНА, МУЗИКА… За доброю традицією під час Ве­ ликодніх свят у Києві відкриється Четверта Пасхальна хорова асамб­ лея «Господи, Господи, силою Тво­ єю!» Щороку цей масштабний фес­ тиваль, ініційований Національною музичною академією України іме­ ні Петра Чайковського та особисто її ректором Володимиром Рожком, радує шанувальників цікавими про­ грамами. Цьогоріч асамблея значно роз­ ширить творчі горизонти. Окрім хорової музики, у мистецьких за­ ходах буде широко представлена симфонічна, вокальна та камерно­ інструментальна музика. Проект патронує Українська Православна Церква, яка люб’язно надала свої храми для проведення концертів. В імпрезах беруть участь провідні українські та зарубіжні хорові колек­ тиви, симфонічні оркестри й солісти. Тож упродовж десяти днів, з 16 до 26 квітня, київські меломани та гості столиці насолоджуватимуться чудо­ вою музикою та весною. Ольга ГОЛИНСЬКА

Актуа льн о

4

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

НОВИНИ

СТАН СПРАВ З ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ НА ЛЬВІВЩИНІ ВИКЛИКАЄ ЗАНЕПОКОЄННЯ ФАХІВЦІВ Питанням підготовки до розши­ реної установчої наради щодо ста­ ну збереження пам’яток культурної спадщини у Львівській області, яка має відбутися найближчим часом у Львові, було присвячено робочу зустріч директора Департаменту культурної спадщини та культур­ них цінностей Міністерства культу­ ри Андрія Вінграновського та його заступника Сергія Тура з начальни­ ком управління культурної спадщи­ ни Львівської облдержадміністрації Василем Івановським. За інформацією директора на­ уково­дослідного інституту пам’ят­ коохоронних досліджень Олени Сердюк та регіональних представ­ ників Департаменту по Львівській області, присутніх на зустрічі, вели­ ка кількість пам’яток архітектури на Львівщині перебуває в занедбаному стані. Досі не визначено межі істо­ ричних ареалів міст. Головна проб­ лема регіону – відсутність органу охорони культурної спадщини, який би належним чином опікувався те­ риторією, що знаходиться під захис­ том ЮНЕСКО. «ДЕМОКРАТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРНИМ РОЗМАЇТТЯМ» У приміщенні Міністерства культу­ ри відбувся міжнародний навчаль­ ний семінар «Демократичне управ­ ління культурним розмаїттям», організований для обласних та міс­ цевих управлінь культури, громад­ ських організацій та ЗМІ. З вітальним словом виступив перший заступник міністра культури Юрій Богуцький. До участі в заході були запрошені експерти Ради Європи: політолог, аналітик, провідний європейський експерт із питань міжкультурного діалогу, засновник і директор ана­ літичного центру «Демократичний діалог», автор багатьох публікацій і лекцій, один із розробників Білої книги Робін Вільсон (Велика Брита­ нія) та директор Інституту культур­ них досліджень Державного універ­ ситету Іллі, професор, провідний тренер і експерт із питань культур­ ної політики Леван Хітагурі (Грузія). Це перший із серії навчальних се­ мінарів з реалізації рекомендацій Білої книги, спрямований на роз­ криття теми «Демократичне гро­ мадянство та участь», зокрема формулювання Білої книги про те, що «державна влада має надавати ефективну підтримку діяльності ор­ ганізацій громадянського суспіль­ ства, що сприяють участі й демокра­ тичному громадянству, зокрема тих, що представляють молодь і осіб, які належать до меншин, включа­ ючи й мігрантів, або працюють із ними». Теми наступних семінарів «Міжкультурні знання: роль культу­ ри та освіти» і «Простір міжкультур­ ного діалогу». Результатом семінару стали сфор­ мульовані учасниками ідеї щодо практичних кроків та заходів на міс­ цевому чи регіональному рівнях.

Прес-служба МК

Українській столиці – європейські стандарти У столиці була створена неформальна організація Громадянський форум Києва (ГФК). Метою об’єднання є відродження та розвиток столиці слов’янської культури. Ініціатори – відомі українці, серед яких митці, науковці, підприємці, спортсмени та освітяни. Організатори Форуму обрали своїм головою першого Президента України Леоніда Кравчука. На першому заcіданні форуму були присутні і кореспонденти «КіЖ» В Українському домі учасники уста­ новчих зборів Громадянського фору­ му Києва обговорили участь київської громади у проектуванні, розробці та впровадженні проектів розвитку столиці. Зокрема, голова ГФК Леонід Кравчук розповів, що це буде нефор­ мальна організація, і вони не реєстру­ ватимуть свій статут. Перший Пре­ зидент наголосив: «Ця організація матиме такі якості: досвід, авторитет тих людей, які тут присутні, силу сло­ ва і безпосередню дію для того, щоб було краще всім нам у Києві». Він зазначив, що організатори Фо­ руму дійшли висновку, що не буде по­ ділу між політичними партіями. Вони ставлять завдання – зберегти істо­ ричні, духовні, архітектурні ціннос­ ті Києва. Славу не тільки України, а й світу. За словами Кравчука Громадян­ ський форум Києва координуватиме свої дії з Київською міською держав­ ною адміністрацією: «Ми сказали: да­ вайте будемо координувати наші дії. Давайте будемо робити так, аби все, що тільки можливо для Києва було нашою спільною справою. Я думаю, що таке завдання і така дія цілком об­ ґрунтована». У свою чергу голова Київської місь­ кої державної адміністрації Олек­ сандр Попов подякував учасникам установчих зборів Громадянського форуму Києва за цікаві пропозиції розбудови столиці. «Я списав поло­ вину свого записника, бо були цікаві пропозиції. А цікаві пропозиції для влади дуже важлива річ. Я хочу ви­ словити слова подяки за честь, бути запрошеним і присутнім на Форумі, де сьогодні ми бачимо людей, які є моральними і фаховими авторитета­ ми не тільки нашого Києва, а й всієї України», – відзначив голова КМДА. Крім того, Олександр Попов по­ обіцяв, що найближчим часом міська влада буде реалізовувати по кожному

напрямку проекти Громадянського форуму Києва. «Я думаю, що ми най­ ближчим часом (дуже відповідально до цього поставлюся) з вашої ініці­ ативи можемо реалізувати по кож­ ному напрямку конкретні проекти і мати деякий звіт про виконання на наступному з’їзді. Щоб ми показали ефективність нашої співпраці. А я га­ рантую, що з боку влади вона буде». «Будь­яка ініціатива громадськос­ ті, спрямована чи то на розвиток столиці, чи ж на добробут киян, за­ вжди матиме цілковиту підтрим­ ку і київської міської влади, і мою особисту. Розробляти перспектив­ ні плани розвитку міста ми будемо тільки в діалозі з громадою, спіль­ но з громадою і під контролем гро­ мади. Врахування думки киян при підготовці всіх важливих рішень по­ винно стати неписаним, але й непо­ рушним законом для міської влади. Ми вже маємо результат такої співп­ раці: після широкого громадського обговорення місто ухвалило Стра­ тегію розвитку Києва до 2025 року, яка вже сьогодні продемонструвала свою доцільність та ефективність. Нині на розсуд громади ми виноси­ мо ще один не менш важливий до­ кумент – проект Генерального плану розвитку міста. Я переконаний, його остаточний варіант сформують без­ посередньо самі кияни», – наголо­ сив Олександр Попов. Громадянський форум Києва – це неформальний представницький орган, скликаний за результатами круглого столу «Європейські стан­ дарти для європейської столиці», що відбувся 20 березня цього року. Його мета – формулювання точки зору київської громади щодо різ­ них аспектів розвитку столиці. Та­ кож планується, що Громадянський форум візьме на себе відповідаль­ ність за розробку проектів розвитку

Києва в середньо­ і довгостроковій перспективі. Ініціатива проведення круглого столу, а згодом і Установ­ чих зборів Форуму належить першо­ му президентові України Леонідові Кравчуку. В Установчих зборах Форуму взя­ ли участь знані та поважні кияни, які вже стали авторитетами в різних сфе­ рах життя міста. До Форуму також до­ лучилися десятки громадських ор­ ганізацій – професійних, наукових, творчих, молодіжних, жіночих тощо. Найближчим часом робота форуму зосередиться в робочих групах, які напрацюють пропозиції за різними напрямками життєдіяльності міста. На установчих зборах було обрано керівників робочих груп ГФК за на­ прямками роботи: «Інтелектуальний Київ» – Леонід Губерський, ректор Київського націо­ нального університету ім. Т. Шевчен­ ка, академік, голова ради ректорів ВУЗів України, Герой України; «Соціальний Київ» – Надія Верни­ гора, голова Пенсійного фонду Києва протягом 20­ти років; «Здоровий Київ» – Петро Фомін, го­ ловний хірург МОЗ України, академік; «Культурний Київ» – Олег Скрипка; «Демократичний Київ» – Віктор Чамара, секретар Національної спіл­ ки журналістів України; «Діловий Київ» – Володимир Петренко, генеральний директор ПАТ «Київметробуд», Герой України; «Молодий Київ» – Руслана Лижич­ ко, співачка, переможниця музично­ го конкурсу «Євробачення», громад­ ський діяч, народний депутат України; «Спортивний Київ» – Сергій Буб­ ка, президент Національного олімпій­ ського комітету України, чемпіон Єв­ ропи і світу, багаторазовий світовий рекордсмен, олімпійський чемпіон, Герой України. Учасники Громадянського фору­ му Києва вирішили, що у травні про­ ведуть свій з’їзд, на якому прозвіту­ ють про перші здобутки в розбудові Києва. Яна ЛЕВИЦЬКА Фото Юрія ШКОДИ

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Актуа льн о

За нівечення пам’ятки архітектури доведеться відповідати за законом

Маємо обнадійливий прецедент у пам’яткоохоронній сфері: днями Київська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зведення незаконної надбудови на пам’ятці архітектури – прибутковому будинку родини Ханенків по вул. Терещенківській, 13 у Києві Будинок прибутковий (сучасне призначення – будинок житловий) по вул. Терещенківській, 13 рішен­ ням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 22.11.82 р. № 1804 був узятий на об­ лік як пам’ятка архітектури та міс­ тобудування. Відповідно до наказу ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Будинок прибутковий по вул. Те­ рещенківській, 13 було зведено у 1913–14 рр. за проектом архітек­ тора П. С. Андрєєва на придбаній Б. Ханенком у О. Терещенка земель­ ній ділянці (на місці триповерхово­ го будинку, що входив до складу садиби Терещенків). Це був кам’яний житловий буди­ нок у 6 1/2 поверха, частково з мезо­ нінами, влаштованими при чорних сходах. У всіх квартирах були ванні кімнати, паркетні підлоги, проведе­ не електричне освітлення та центра­ лізоване опалення. Парадні сходи – 2 з мармуру та 4 з граніту. Художнє оздоблення: фасади оштукатурені, зі вставками натурального та штучно­ го каменю і з використанням великої кількості декоративних елементів (ліпні та барельєфні зображення на рівні третього та шостого поверхів). У підвальному поверсі будинку було 9 квартир, на 1 поверсі – 6 квартир та 2 гаражі, на 2–6 поверхах по 6 квартир. За задумом власників, зазначе­ ний будинок мав приносити кошти для поповнення колекції та розвит­ ку музею (більша частина примі­ щень здавалася в найм різним ор­ ганізаціям та приватним особам). Крім того, в ньому розташовувалася головна контора музею.

Міністерства культури і туризму Укра­ їни від 07.11.08 р. № 1285/0/16­08, бу­ динок занесений до Державного ре­ єстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення. Бу­ дівля розташовується в Централь­ ному історичному ареалі міста Киє­ ва та належить до зони регулювання забудови 1 категорії, в якій повністю зберігається планувальна структура та забудова, що історично склалася. Під час погодження науково­ проектної документації щодо прове­ дення робіт на вказаній пам’ятці гру­ бо порушені положення Державних будівельних норм, процедура підго­ товки відповідної науково­проектної документації, а також режими вико­ ристання пам’яток, оскільки пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється змінювати в будь­який спосіб. Зако­ нодавством взагалі не передбачені роботи з будівництва, надбудови, до­ будови та реконструкції по відношен­ ню до пам’яток культурної спадщини. Натомість, під виглядом ремонту будинку та його реставрації посадо­ ві особи Державної служби з питань охорони культурної спадщини та Го­ ловного управління охорони куль­ турної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), у 2008 році погодили проект, яким фактично було передбачено не ремонтні та ре­ ставраційні роботи, а реконструкцію з надбудовою двох поверхів, збільшен­ ня геометричних розмірів пам’ятки, пристосування горища в житлові при­ міщення. Жодних інших обов’язкових до­ зволів та погоджень забудовник не отримував. На науково­методичній раді Міністерства культури і туризму з

Суттєва деталь: висотність за­ значеного будинку мала визна­ чальну роль при архітектурному вирішенні пам’ятника Тарасові Шев­ ченку (на етапі його проектування), оскільки будівля по вул. Терещен­ ківській, 13 є архітектурною домі­ нантою кварталу історичної забу­ дови, на тлі якого було встановлено пам’ятник Кобзарю. Після збільшен­ ня кількості поверхів будинку, роз­ ташованого безпосередньо позаду пам’ятника, змінилися й відносні пропорції самого монумента, тоб­ то спотворилося його візуальне сприйняття в оточуючому ансамблі. питань охорони культурної спадщини вказаний проект не розглядався, від­ повідно не був він на розгляді й кон­ сультативної ради з питань охорони культурної спадщини Київської місь­ кдержадміністрації. У забудовника вза­ галі відсутнє погодження місцевого спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури, без якого будь­які будівельні роботи про­ водити заборонено. Таким чином, при перебудові історичного будинку по вул. Терещенківській, 13 (у 2010 році) мало місце повне ігнорування не лише пам’яткоохоронного законодавства, а й загальних містобудівних правил, тобто згадана надбудова зведена са­ мочинно та є незаконною. Правову оцінку цьому свавіллю дали в Прокуратурі м. Києва: після перевір­ ки законності перебудови пам’ятки на вул. Терещенківській, 13 та встановлен­ ня факту кардинальної зміни її вигля­ ду та характеристик, що призвело до спотворення містобудівного ансамблю Центрального історичного ареалу Ки­ єва та втрати пам’яткою автентичності, порушено кримінальну справу. Тривають перевірки й інших подіб­ них випадків у зоні регулювання забу­ дови 1 категорії.

5 НОВИНИ

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ІСТОРИЧНИХ АРЕАЛІВ УСКЛАДНЮЄ РОБОТУ З ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ НА МИКОЛАЇВЩИНІ ТА ХЕРСОНЩИНІ У Миколаївській та Херсонській обласних державних адміністра­ ціях відбулись розширені установ­ чі наради щодо стану збереження культурної спадщини в зазначених регіонах за участю керівництва Де­ партаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністер­ ства культури України, голів обл­ держадміністрацій, керівників та фахівців місцевих органів охоро­ ни культурної спадщини та інших зацікавлених осіб. Центральний орган охорони культурної спадщини представля­ ли директор Департаменту куль­ турної спадщини та культурних цінностей Андрій Вінграновський та заступник голови департамен­ ту Сергій Тур, а також регіональні представники Департаменту, які курують відповідно Миколаївщи­ ну та Херсонщину. На установчих нарадах обгово­ рювалось широке коло питань пам’яткоохоронної проблемати­ ки, зокрема: недоліки існуючої структури місцевих органів охо­ рони культурної спадщини, по­ точний стан справ на ниві збере­ ження культурної спадщини та переміщення культурних ціннос­ тей, необхідність затвердження меж історичних ареалів історич­ них населених міст Миколаївської та Херсонської областей тощо. За результатами обговорення виявлено найбільш гострі про­ блеми галузі та визначено опти­ мальні шляхи їх вирішення. За сло­ вами Сергія Тура, для наведення справжнього порядку в справі охо­ рони культурної спадщини слід по­ чинати з основоположних речей: «На Миколаївщині та Херсонщині нашу роботу значно ускладнює невизначеність меж історичних ареалів та відсутність відповідно­ го зонування територій. На сьогод­ нішній день такі межі визначено лише для міст Миколаєва та Возне­ сенська. А от Очаків, Первомайськ тощо їх досі не мають». У цілому перспективи співпраці з місцевими органами охорони культурної спадщини за підсумка­ ми наради оцінюються позитивно: «Ми вкотре пересвідчились, що найбільш гострою загальною про­ блемою галузі є недофінансуван­ ня. Разом з тим, слід відзначити конструктивну позицію керівниц­ тва Миколаївської та Херсонської областей, яке дійсно прагне по­ ліпшити стан справ та вже про­ вело значну роботу в цьому на­ прямку», – наголосив Андрій Вінграновський. Спільні наради з питань охорони та збереження культурної спад­ щини в регіонах України за учас­ тю представників Департаменту охорони культурної спадщини та культурних цінностей Мінкульту­ ри і керівництва відповідних об­ ластей відтепер будуть проводи­ тися на регулярній основі.

Му зика

6 НОВИНИ

ДЗВЕНЯТЬ СТРУНИ ЙОГО СЕРЦЯ Саме таку символічну назву отри­ мав гранд­концерт, присвячений 170­річчю від дня народження укра­ їнського композитора, піаніста, ди­ ригента, педагога і громадського діяча Миколи Лисенка, що відбувся у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. Приставка «гранд» до слова «кон­ церт» підкреслює важливе зна­ чення урочистого вечора. Слуха­ чі мали змогу поринути у багатий мистецький світ ювіляра. Згадати найвідоміші твори, що стали візит­ ними картками України у світі: увер­ тюру, пісні Миколи, Петра і Натал­ ки, хор «Починаймо веселитись» із опери «Наталка Полтавка», а також увертюру, арії Остапа і Марильці, пісню Тараса «Ой літа орел» із не менш легендарної опери «Тарас Бульба» за участю студентського симфонічного та оркестру Оперної студії Національної музичної акаде­ мії під керуванням заслуженого ді­ яча мистецтв України Ігоря Палкіна та лауреата міжнародного конкур­ су Сергія Голубничого.

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

За диригентським пультом – Микола Лисенко Урочистості з нагоди 170-річчя від дня народження Миколи Лисенка у Харкові розпочалися виставою «Тарас Бульба» Сьогодні ця опера є в репертуарі тільки Харківського національного ака­ демічного театру опери і балету імені Миколи Лисенка. Написана основопо­ ложником української класичної му­ зики впродовж 1880–1890 років, вона була вперше поставлена 1924­го саме тут – через 12 літ після смерті Миколи Віталійовича. Отож, маестро не суди­ лося стати біля диригентського пульта, виконуючи свій твір. Тоді диригував ор­ кестром Лев Штейнберг, а режисером вистави був Микола Боголюбов. Поста­ новка мала великий суспільний резо­ нанс у першій столиці України. Відтоді оперу ставили ще п’ять ра­ зів. Фахівці одностайні у судженнях: найкращим виконавцем головної пар­ тії Тараса у спектаклях 1955, 1969 та 1974 років усе­таки був народний ар­ тист СРСР Євген Червонюк. Останню постановку здійснив у нашому місті режисер Ігор Черничко 1999­го, до 75­річчя з дня першого показу твору. І от із нагоди ювілею великого ком­ позитора на сцені Харківського опер­ ного – знову «Тарас Бульба». А дири­ гент …Микола Лисенко! Праправнук славетного класика. Микола Віталійович (повний тез­ ка прапрадіда) радо прийняв за­ прошення виступити на харківській сцені. Залишив усі нагальні спра­ ви у Державному академічному естрадно­симфонічному оркестрі України, де він – художній керівник і диригент.

– Наша родина пишається тим, що Харківський національний

Диригент Микола Лисенко

академічний театр опери та балету з 1944 року носить ім’я Миколи Ли­ сенка і плекає його творчість, – го­ ворить молодий музикант. – Адже у цьому місті, де починався твор­ чий шлях Миколи Віталійовича, окрім «Тараса Бульби», ще відбу­ валися прем’єри вистав «Різдвяна ніч», «Чорноморці», «Утоплена», «Пан Коцький» і «Коза­Дереза». А опери «Енеїда» та «Наталка Полтавка» були в репертуарі театру тривалий час і не раз поновлювалися. Вагомий творчий доробок Мико­ ли Лисенка – справжня перлина на­ ціональної музичної культури. Ком­ позитор довів, що класична музична освіта, яку він здобув у Лейпцигу та Санкт­Петербурзі, й національний фольклор – це не різні полюси про­ фесійного мистецтва, а єдине ціле. Музика майстра й сьогодні приваб­ лює красою мелодики, віртуозністю і барвистістю звучання.

– На оперні спектаклі Миколи Ли­ сенка, якими багатий наш репертуар, охоче приходять не тільки харків’яни, а й гості міста, – зазначає директор те­ атру Любов Морозко. Харківський композитор Олександр Щетинський, котрий нині мешкає у Києві, дослідив усі постановки опе­ ри «Енеїда» на сценах Києва та Хар­ кова і дійшов висновку, що сьогодні слід зробити нову редакцію її музики й лібрето. Твір дуже цікавий і захопли­ вий. Якщо переробити його, відкинув­ ши все застаріле і неактуальне, то, на думку Олександра Щетинського, опе­ ра стане окрасою театральної афіші. Нині він завершує цю складну і відпо­ відальну роботу. Тож у Харкові неза­ баром відбудеться прем’єра осучасне­ ного відомого твору Миколи Лисенка. Володимир СУБОТА, власкор «Культури і життя», Харків Фото Олександра ЧЕПАЛОВА

Новий підручник у відкритому мистецькому морі Наталія Коляда (скрипка), Катерина Баженова (фортепіано)

Світ інтимної лірики камерно­ інструментальної і камерно­ вокальної творчості Миколи Лисен­ ка був представлений романсом «Безмежнеє поле» на вірші Івана Франка у виконанні Івана Понома­ ренка, «Елегією» для фортепіано в інтерпретації Марії Пухлянко та «Фантазією на українські народні теми» для флейти і фортепіано в трактуванні Ігоря Єрмака та Світ­ лани Зуйко. Неординарна особистість укра­ їнського майстра, фундатора на­ ціональної класичної професій­ ної музичної школи розкрилася і через художнє слово. Уривки з листів, спогади Миколи Лисенка та фрагменти з повісті Миколи Го­ голя «Тарас Бульба» прозвучали у неперевершеному акторському прочитанні провідних професо­ рів академії Лариси Кадирової та Анатолія Паламаренка. Ольга ГУРКОВА Фото Сергія НІКОЛАЄВА

У Національній музичній академії України 26 березня відбулася презентація видання «Історія української культури» (за ред. Л. Корній та Б. Сюти. – К.: НМАУ імені П. І. Чайковського, 2011. – 736 с.), присвяченого 100-річчю від дня заснування академії Підручник розрахований на сту­ дентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю, у яких ви­ вчаються курси «Історія української музики», «Історія української музич­ ної культури» та «Історія української культури». Матеріал, як відзначають науковці, вдало викладений за ав­ торською періодизацією Лідії Кор­ ній та Богдана Сюти, що спирається на хід історії розвитку культури – від витоків і до сьогодення: епохи арха­ їки, Середньовіччя, барокова доба, діяльність українських музикантів у Росії, музична культура часів Про­ світництва – від бароко до класи­ цизму, період романтизму, на зламі століть (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), роки національного відродження (1920 – початок 1930­х), мистецтво в лещатах політики (1940–1950­ті рр.) та у співтоваристві музичних культур

Під час презентації видання

європейських народів (1960–1980­ ті рр.). Першу половину підручника: пері­ од від архаїки і до початку ХХ століття опрацьовано Лідією Корній. Авторка продовжує в ньому свої багаторічні розробки. Основою для презентова­ ної книги став її підручник «Історія української музики» у трьох томах, який охоплює величезний часовий проміжок від сивої давнини до ХІХ століття, але вже у доповненому і до­ працьованому вигляді. У розділі, що аналізує розвиток культури у ХХ сто­ літті, науковець Богдан Сюта викорис­ тав широкий список сучасної літера­ тури та власні наукові дослідження. У цілому, в контексті історичної си­ туації автори розглядають різні сфери

функціонування культури – музичне мистецтво, виконавство, освіту, уста­ нови та організації, що існували в пев­ ні часи тощо. Вперше дається визна­ чення феномена музичної культури, вивчаються її стильові ознаки з ура­ хуванням впливів інонаціональних культур. Найвидатніші постаті в історії української музики, зокрема Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Станіс­ лав Людкевич, Яків Степовий, Федір Якименко, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Антін Рудницький, Віктор Косенко, Андрій Штогаренко, Юлій Мейтус, Костянтин Данькевич, Левко Колодуб, Мирослав Скорик, Леонід Грабовський, Євген Станко­ вич, Валентин Сильвестров, Геннадій Ляшенко, Леся Дичко та Віталій Губа­ ренко характеризуються науковця­ ми за допомогою цікавих, яскравих деталей життєвого і творчого шля­ ху, а також аналізу їхніх найвагомі­ ших творів. Гадаю, що презентоване видання швидко знайде читачів і буде корис­ ним як для талановитої молоді, так і для фахівців. Ольга ГУРКОВА Фото Сергія НІКОЛАЄВА

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Му зика

7

Вперше в Україні У Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України відбувся дуже цікавий концерт. Його організували Міністерство культури Алжирської Народної Демократичної Республіки під патронатом Міністра культури Алжиру пані Халіди Тумі, за сприяння Посольства Алжирської Народної Демократичної Республіки в Україні, Посольства України в Алжирській Народній Демократичній Республіці та Національної спілки композиторів України Вперше на українській землі висту­ пив із дуже змістовною програмою Національний симфонічний оркестр Алжиру. Весь концерт був присвяче­ ний 50­річчю незалежності цієї дер­ жави і 20­річчю встановлення дипло­ матичних відносин між Алжиром та Україною. Диригували в концерті Володимир Шейко (Україна) і Рашид Саулі (Ал­ жир). Соліст – Йожеф Єрмінь (Україна, фортепіано). Слухачі в залі стали свідками чудо­ вої музичної події, в якій об’єдналися талант і висока професійна майстер­ ність алжирських та українських мит­ ців. Цей проект культурного співро­ бітництва стартував два місяці тому. Запрошений до Алжиру художній ке­ рівник і головний диригент Заслу­ женого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпа­ нії України Володимир Шейко почав тоді працювати над програмою з Ал­ жирським симфонічним оркестром. Він узяв із собою з України шість му­ зикантів, які влилися в колектив. Реа­ лізувати цей грандіозний задум дуже допомогли аташе по культурі україн­ ського посольства в Алжирі пан Іван Сегеда і Посол України в АНДР пан Ва­ лерій Кирдода. Перед початком концерту висту­ пив Надзвичайний і Повноважний Посол Алжирської Народної Демо­ кратичної Республіки в Україні пан Мокадем Бафдаль.

Національний симфонічний ор­ кестр Алжиру складається з 60­ти му­ зикантів – випускників відомих ал­ жирських і зарубіжних консерваторій. Колектив має величезний репертуар світової класики, а також приділяє особливу увагу алжирській музичній спадщині. Кияни в цьому концерті мали змо­ гу познайомитися з творами двох ал­ жирських композиторів – Рашида Са­ улі та Сіда Ахмета Беллі. Крім того, до програми імпрези увійшли твори українських композиторів Миколи Лисенка, Ігоря Щербакова, а також чеських – Антоніна Дворжака й Бедр­ жиха Сметани. Рашид Саулі – автор багатьох сим­ фонічних композицій, які виконува­ лись і в Алжирі, і в багатьох країнах світу. Водночас він – диригент цьо­ го колективу і в київському концер­ ті інтерпретував власні опуси, що склали цілий цикл п’єс для симфо­ нічного оркестру: «Ahlan Wa Sallen (Ласкаво просимо)», «El Bareh (Вчора)», «�h �h hilet �aayani (Красиві очі)», «Balle­ Balle­ hi ya Hamami (З Богом, мій голубе)», «Bakhta (Радість)», «Yemma Gouraya (Мама Гурайя)». Кожний твір – яскра­ ва замальовка, заснована на алжир­ ській народній музиці. До оркестру були додані національні алжирські ударні інструменти, які створювали

Рашид Саулі

Володимир Шейко

неповторно вигадливе ритмічне тло, на котрому звучали ліричні мелодії, що передавали красу людських емо­ цій, внутрішнього світу людини. У другому відділі прозвучала «Ба­ лада» Сіда Ахмета Беллі. Музична мова композитора – дуже виразна і самобутня – теж містила специфічні інструментальні виконавські прийо­ ми національної музики Алжиру. Тож у творах алжирських композиторів простежувався тісний зв’язок як із фольклорними джерелами, так і особ­ ливостями європейського музичного романтизму. Алжирські артисти симфонічно­ го оркестру з великим натхненням виконали в концерті вступ до опе­ ри «Наталка Полтавка» Миколи Ли­ сенка й «Танго» для фортепіано з оркестром Ігоря Щербакова (соліст – Йожеф Єрмінь). У прочитанні Воло­ димира Шейка твір Ігоря Щербакова розкрився як музично­психологічна новела про життя людини. Йожеф Єрмінь – напрочуд тонко, користу­ ючись регістровою палітрою фор­ тепіанних барв, майстерно передав гнучку зміну образів і настроїв. У по­ єднанні з вишуканою грою оркестру склався блискучий ансамбль, завдя­ ки диригентурі Володимира Шейка. Твір Ігоря Щербакова – одного з про­ відних українських митців, вніс до

програми концерту дух ХХІ століття, з його складною і багатою компози­ торською технікою. Органічно вписалися в імпре­ зу твори Бедржиха Сметани та Ан­ тоніна Дворжака. Вони представили слов’янську лінію світової компози­ торської спадщини. Директор оркестру Абделькадер Буаззара підкреслив важливість та­ кої акції для культурних зв’язків між Алжиром та Україною. До речі, сво­ го часу він закінчив Київську кон­ серваторію по класу скрипки і після 24­х років перерви знов із задово­ ленням приїхав в Україну. В Алжи­ рі пан Буаззара є ще й керівником Міжнародного музичного фести­ валю симфонічної музики, на який завжди запрошує українських му­ зикантів. Він наголосив, що до ре­ алізації українсько­алжирського проекту доклали зусиль усі: і по­ сольства обох країн, і Національна спілка композиторів України (голо­ ва – Ігор Щербаков). Отже, виступ Національного сим­ фонічного оркестру Алжиру став справжньою музичною подією в Україні. І залишається тільки побажа­ ти продовження культурних зв’язків між Алжиром та Україною.

Чудовий початок весни До Одеської філармонії знову завітав київський композитор і диригент Володимир Рунчак – один із найамбітніших, відданих своїй справі представників культури України Кожним виступом він здатен диву­ вати. Завдяки йому одеські меломани мали змогу насолодитися симфоніч­ ною музикою композиторів новові­ денської школи. Цього ж разу Володи­ мир Рунчак звернувся до камерного жанру і під його керівництвом ви­ ступив Одеський камерний оркестр (головний диригент і художній ке­ рівник – Ігор Шаврук). Вела концерт музикознавець Людмила Сергійчук. Програму було обрано дещо незвич­ ну. Хоча без представників нововіден­ ської школи не обійшлося, і на почат­ ку прозвучали п’єси з «Ліричної сюїти»

Альбана Берга. Цього композитора за­ звичай ідентифікують із найрадикаль­ нішою гілкою австро­німецького екс­ пресіонізму, бо у творчості він прагнув досягти найбільшого ступеня вираз­ ності музичної мови, відобразити кри­ тичний стан суспільства початку ХХ століття. Разом із тим, Альбан Берг – глибокий лірик, трагізм у його творах часто протиставляється мелодичній

виразності, широкому диханню в ор­ кестровій музиці, що проявилося у від­ творюваних п’єсах найяскравіше. Концерт для саксофона та орке­ стру Володимира Рунчака за стиліс­ тикою видався схожим з опусом попе­ реднього автора. Пряні співзвуччя та неочікувані мелодичні звороти мимо­ волі намалювали в уяві дивовижні об­ рази. Цей твір можна порівняти з по­ лотнами Сальвадора Далі, втіленими у звуках. Однак заслуга ця належить не тільки композиторові, а й чудово­ му солісту, студенту Одеської консер­ ваторії Євгену Калюжному. Подібна музика дещо заскладна для непідготовленого слухача. Найголов­ ніше в ній – те, що вона не порожня, а являє собою потік глибоких роздумів і тих станів, коли слова безсилі. Другий відділ розпочався Симфоні­ єю № 8 Фелікса Мендельсона­Бартольді.

Галина СТЕПАНЧЕНКО

На перший погляд, це ім’я композитора­ романтика вирізнялося серед інших. Однак, за словами Людмили Сергійчук, у деяких творах (наприклад, увертюрі «Сон у літню ніч») Мендельсон пере­ глянув ставлення до побудови орке­ стрових партитур, і вони зазвучали по­ новому, можливо, навіть авангардно. Яскравою фінальною крапкою концерту стали «Румунські танці» Бели Бартока. Поєднавши народний колорит, особливості фольклорно­ го мелодизму з традиціями тогочас­ ного авангардного мистецтва, Бела Барток зумів створити унікальні му­ зичні шедеври. І в чудовому вико­ нанні Одеського камерного орке­ стру під керівництвом Володимира Рунчака вони звучали вельми ви­ разно. Цікаво, як сприймуть цю програ­ му львів’яни, яку вони слухатимуть днями? Вікторія ЛУНАЧЕВСЬКА Фото Юхима МІРОШНИЧЕНКА

8

Юві л еї

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Борис Олійник: «З огляду людського життя – це досить поважний перегін» Переступаю поріг будинку № 16 на Липській. Будинок, який має свою доволі цікаву й драматичну історію. А ще – гарне продовження. Сьогодні тут від 11 квітня 1987 року розміщується Український фонд культури. Уважно слухаю співрозмовника. Отож, і вам пропоную – Борис ОЛІЙНИК – Голова правління Українського фонду культури, академік НАН України, Герой України, поет – Чверть віку. З погляду вічності – звичайно ж, лише мить. З огляду люд­ ського життя – досить поважний пе­ регін. Та коли зважати, що за цей час сталася не тільки зміна державного устрою, а й народилася нова держава на ім’я Україна, і що ми в цьому статусі у третьому тисячолітті вже функціону­ ємо понад два десятиліття, то за на­ сиченістю вікопомними подіями цей часовий відтінок гідний цілого сто­ ліття! Особливість нинішнього свята ще й у тому, що свято відбуватиметь­ ся в тій же залі філармонії, де й запо­ чаткувалося.

– Борисе Іллічу, певно, варто назвати імена тих, хто розпочинав цю добру благодійну справу?

– Саме так і хочу сказати: хай слав­ ляться імена нині сущих і тих, що не дійшли до цього дня! З перших засновників у фонді лишилося чет­ веро. Це Роман Лунь, Віктор Женчен­ ко, Дмитро Янко і я, грішний. Дмитро Григорович ось уже двадцять п’ять літ тягне основну лямку чесно, самовід­ дано, безкорисливо. Доземна подяка нашому батьку, і дай Боже здоров’я ще на многая літа, побратиме. Отож, бодай пунктирно окреслимо пережите, перебуте і сподіяне Укра­ їнським фондом культури, який, за­ початкований ще в старому режи­ мі, взяв на себе роль групи прориву в нове, демократичне, правове сус­ пільство. Серед фундаторів нашої ор­ ганізації були активні сподвижники. Видатні діячі літератури і мистецтва Олесь Гончар, Олександр Білаш, Іван Карабиць, Олекса Коломієць, Петро Тронько, які вже відійшли у вічність. А також ті, хто й нині співпрацюють із фондом культури: Анатолій Авді­ євський, Володимир Бровченко, Дми­ тро Гнатюк, Микола Луків, Михайло Шевченко, Юрій Мушкетик, Петро То­ лочко. Нинішні покоління навіть не уявля­ ють, наскільки було непросто долати кліше і стереотипи в поглядах значно­ го гурту тодішніх партійців та урядов­ ців, котрі духовну сферу вважали за надбудову, яку треба пильно стерег­ ти, аби її не занесло в якесь збочення.

– Так, згодна з Вами, що далеко не всі відають, що до заснування багатьох нині діючих громадських новоутворень мав причетність Український фонд культури. Варто назвати їх.

– Ми були прямо дотичні до орга­ нізації установчих зборів історико­ освітнього товариства «Меморіал» та проектування пам’ятника жерт­ вам репресій у Биківні. Український фонд культури ще 1990 року за

Борис Олійник

багатотисячного велелюддя першим, ще до урядових рішень освятив хрест на Кургані скорботи в пам’ять жертв голодомору 1932–1933 років, де там же, на околиці Лубен, біля Мгарсько­ го Свято­Преображенського монасти­ ря, у 1993 році зведено поминальний великий дзвін. Звідтоді там щорічно у День пам’яті відправляється панахи­ да по загиблих від голоду. Я особисто мав честь на XIX Всесоюзній парткон­ ференції (1988, Москва) вперше на та­ кому рівні вимагати розкрити правду про голодомор. Разом із Українським товариством охорони пам’яток історії і культури 1987 року перед керівництвом Респуб­ ліки та Міністерством оборони СРСР було порушено питання про відро­ дження Києво­Могилянської академії і вивільнення військовим відомством її належних приміщень. Я особисто вручив маршалу Дмитру Язову листа з пропозиціями з цього приводу, на яко­ му він вчинив позитивну резолюцію. Певно ж об цім нинішні насельники Києво­Могилянської академії й не ві­ дають, а ті, хто відають, – примовчують. Чи багатьом відомо, що саме наш Фонд 1987 року визначив одну зі сво­ їх станових програм «Рідна мова» і за­ снував Товариство української мови імені Тараса Шевченка, яке згодом переросло у нинішню Всеукраїн­ ську «Просвіту», що під крилом Фон­ ду культури за цільовою програмою «Мова і культура» постав Український центр Міжнародної освіти на чолі з Дмитром Будниковим?

– Знаю, що фонд прилучився й до створення кінофільму про життя і творчість Кобзаря… Та й не тільки.

– Упродовж кількох років за на­ шої участі створювався художньо­ документальний багатосерійний кі­ нофільм про життя і творчість нашого національного і світового генія. Відо­ мий кінорежисер Станіслав Клименко (царство йому небесне) благословив у світ значний, вкрай потрібний серіал, якому напередодні 200­ліття від дня народження Кобзаря необхідно дати зелене світло.

Прилучився фонд культури і до спорудження пам’ятників великому Тарасові у Львові, Санкт­Петербурзі, Білій Церкві, селищі Нові Санжари на Полтавщині. Наша Шевченкіана знайшла своє продовження у здійсненні Великого проекту «Григорій Сковорода», спря­ мованого на підготовку та гідне від­ значення 300­річчя від дня народжен­ ня народного любомудра. Зокрема, за нашим поданням най­ вищої відзнаки в галузі культури – На­ ціональної премії України імені Тара­ са Шевченка удостоєні письменники, художники, артисти, літературознавці та мистецтвознавці, художні колекти­ ви – капела бандуристів імені Тараса Шевченка (м. Детройт, США), Кубан­ ський хор (Росія), Львівський юнаць­ кий хор.

– До слова, Ваш фонд, Борисе Іллічу, є засновником не однієї премії. А це неабиякий стимул до творчості, визнання.

– Задля заохочення активістів на ниві відродження національної культури 1990 року нами засновано Міжнародну премію імені Володи­ мира Винниченка, яка присуджуєть­ ся за творчі досягнення в літературі, мистецтві та за благодійницьку діяль­ ність. Премії удостоєно чимало діячів культури і доброчинців нашої держа­ ви, а також зарубіжних країн: Австрії, Великої Британії, Канади, Росії, Сирії, США і Югославії. З 1993 рок у присудж ується літературно­мистецька премія іме­ ні Нечуя­Левицького за високоху­ дожнє, оригінальне втілення укра­ їнського національного характеру в літературі й мистецтві, лауреатами якої стало багато провідних проза­ їків, поетів, публіцистів, журналістів, художників, мистецтвознавців, коб­ зарів та колектив Одеського театру юного глядача. Взяли ми під своє крило задля по­ дальшого існування літературно­ мистецькі премії імені Григорія Ско­ вороди та «Осіннє золото» імені Дмитра Луценка. Ці престижні від­ знаки успішно функціонують.

– Зрозуміло, що згадане Вами – лише мала дещиця від сподіяного працівниками Фонду культури, його обласними і міськими відділеннями та численними добродійними подвижниками. Але ж є й те, що хвилює, бентежить…

– Так. Зробити можна було б і більше, аби наш осередок, як і вся українська культура, не перебував останніми роками в надзвичайній фінансово­економічній скруті. Ми ді­ ємо в реальних обставинах, а вони, на превеликий жаль, поки що вкрай несприятливі для повноцінного роз­ вою національної культури. Матері­ альний рівень переважної більшості населення – на межі виживання. А від­ так і основа для громадського спри­ яння духовній сфері вкрай мізерна. Останнім часом навіть у подвижни­ ків опускаються руки і постає питан­ ня: задля кого ж ми трудимось? Якщо задля держави, то чи є вона у нас повноростою? У нинішньому стані – це скоріше територія, поділена між кланами, і чимало з владоможців про­ сто обслуговують їх. То чи до культу­ ри тим, що сидять на валізах крадено­ го і за першої ж тривоги зникнуть за бугром, де їм уже готовий і стіл, і дім? Наступ на кореневу систему на­ ції іде як ніколи знахабніло відкри­ то. Може, хтось думає, що злочинний хаос у забудові Києва – це лише про­ яви хапального рефлексу? Та ні! За цим проглядається підступний замір змінити історичний профіль Києва, аби нащадки втратили нить історич­ ної пам’яті. А чи випадково почалось поголо­ вне виселення саме культурних осе­ редків під приводом планової забу­ дови? Виселений і схований в ящиках Музей історії Києва, серед білого дня зруйновані залишки Фортеці. Вигна­ ні зі своїх помешкань журнал «Раду­ га», магазини «Поезія», «Мистецтво», «Ноти»… Певні сили заміряються і на наше приміщення – пам’ятку архітек­ тури, яку Фонд культури з руїн повер­ нув до життя. Що ж, перебудемо й це: на ниві Українського фонду культури і нада­ лі трудитимуться люди, для яких хліб насущний немислимий без хліба ду­ ховного. Тим паче, що нинішній місь­ кий голова Олександр Попов разом зі своєю командою активно беруться за духовне відродження Києва. Серед таких акцій є спорудження у парку Перемоги в Києві пам’ятника Матері­ вдові, який створюється за всенарод­ ною ініціативою, підтриманою Україн­ ським фондом культури. Хай їм і нам допомагає Бог в цій шляхетній, свя­ тій справі! «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Напередодні 200­літ­ нього ювілею нашого світоча ці його слова стали девізом непохитної впев­ неності, що ми – нездоланні! І справді: досить нам по кутках рідної хати гнутися сиротами, втираючи рукавом сльози. Час ставати до бою за нашу свободу об’єднаними силами всіх творчих спілок, гуртів та осередків. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Юві л еї

9

25 літ подвижництва Український фонд культури – це і його підрозділ, фонд культури Автономної Республіки Крим, обласні та міські відділення. При фонді культури діють: український центр міжнародної освіти, поетичний театр «Блакитна троянда» (за назвою твору Лесі Українки) та ще багато різноманітних об’єднань Головним завданням організації є сприяння на благодійних засадах справі виявлення, збереження і примноження національних культурних ціннос­ тей та надання допомоги у відродженні й розви­ тку культури інших народів України. Для цієї мети залучаються широкі верстви населення, ентузіасти й доброчинці країни, а також українці за її межами. Український фонд культури здійснює свою діяль­ ність за визначеними програмами: «Пам’ять», «Крає­ знавство», «Топоніміка», «Народна пісня, народна творчість», «Тарас Григорович Шевченко», «Молодь і культура», «Нові імена України», «Мистецтво одного села», «Повернення» (культурних та історичних цін­ ностей в Україну), «Відродження культури народів, що мешкають в Україні». Фонд культури Автономної Республіки Крим, обласні та міські відділення, здій­ снюючи згадані загальноукраїнські, виробили і свої, регіональні програми, вкрай необхідні для подаль­ шого збагачення духовності. Український фонд культури – один із перших не­ урядових, доброчинних осередків, який ще у 80­ті роки зробив прорив у нове, демократичне, право­ ве суспільство і по суті був серед тих пролісків, які віщували весну Незалежності. Назву лише окремі акції, проведені Україн­ ським фондом культури за чвертьвікову діяль­ ність. Були організовані й проведені установчі збори історико­освітнього товариства «Меморі­ ал» та спроектовано пам’ятник жертвам репре­ сій у Биківні. Разом із українським Товариством охорони пам’яток історії та культури у 1982 році Фонд культури порушив питання про відроджен­ ня Києво­Могилянської академії, і вони домогли­ ся у Міністерстві оборони СРСР вирішення пи­ тання щодо звільнення військовим відомством приміщення для діяльності академії. Також Фондом культури було організовано й проведено першу Всеукраїнську конференцію з проблем відживлення національної топоніміки – повернення історичних назв вулицям, майданам, містам і селам України. Він взяв на себе й органі­ заційні заходи у відродженні вітчизняного крає­ знавства та створення Спілки краєзнавців України (нині має статус Національної). Виявлено й зібра­ но кобзарів з усієї України та проведено Установчі збори зі створення Спілки кобзарів України (нині Національна спілка). Разом із міністерствами освіти та культури і Ки­ ївським облвиконкомом на базі Стрітівської серед­ ньої школи Кагарлицького району у 1989 році була створена Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва, зі стін якої вийшло понад 200 молодих кобзарів, які поповнили провідні музичні колек­ тиви України. За програмою «Т. Г. Шевченко» довелося вести важку боротьбу щодо захисту заповідної терито­ рії в Каневі від промислової забудови, опікуватися упорядкуванням інших місць, де перебував Тарас

Фонд культури виступив одним із засновників фестивалю сучасної пісні і популярної музики «Червона рута»

Дмитро Янко

Шевченко. Фонд культури взяв на себе головні тур­ боти з проведення у квітні­травні 1991 року похо­ ду – реквієму «Останній шлях Кобзаря» від Петер­ бурга до Канева. Сприяв спорудженню пам’ятників Шевченку у Львові, Санкт­Петербурзі, Білій Церкві на Київщині та інших містах і селах України. Ще в 1990 році Фонд культури організував освя­ чення місця і хреста на Кургані скорботи в пам’ять жертв голодомору 1932–1933 рр., а в 1993 році зве­ дено на цьому місці, в околиці Лубен на Полтав­ щині, біля Мгарського Спасо­Преображенського монастиря, поминальний дзвін, де щорічно про­ водиться День пам’яті та відправляється панахида в пам’ять померлим від голоду.

Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва, зі стін якої вийшло понад 200 молодих кобзарів

За культурологічними програмами здійсне­ но багато літературно­мистецьких акцій: вечо­ рів, концертів, творчих зустрічей, вистав, висту­ пів фольклорних колективів, організовано сотні виставок творів художників та майстрів народ­ но­прикладного мистецтва. Особливо великий резонанс мали: вечір народної пісні «Роде наш красний», концерт щедрівок і колядок «Щедрий вечір, добрий вечір», мистецький вечір і всеу­ країнська конференція «Благослови, мати», акція «Хорова вітчизняна спадщина» з репертуаром духовної музики до 1000­ліття Хрещення Русі у 1988 році. За наполяганням Фонду культури на сцену Державного оперного театру вперше було виведено Кафедральний хор собору Свято­ го Володимира. Разом із товариством «Україна» були організова­ ні виступи в 12 містах України Капели бандуристів ім. Т. Шевченка із Детройта (США). Фонд культури

виступив одним із засновників Фестивалю сучасної пісні і популярної музики «Червона рута». Уперше фестиваль відбувся 17–26 вересня 1989 року і діє до сьогодні. Під крилом Фонду культури, за програмою «Рід­ на мова», було засновано товариство української мови імені Тараса Шевченка, що згодом перерос­ ло у Всеукраїнську «Просвіту». Український фонд культури від першопочатків своєї діяльності залучав до участі у мистецьких заходах молоді таланти – майбутнє національної культури, сприяв розвитку та створенню в Укра­ їні Малих академій народного мистецтва. З 1991 року діє програма «Нові імена України», мета якої – підтримка юних талантів, допомога їм у творчому становленні, удосконаленні фахової майстерності, себто сприяння подальшому навчанню. За час існу­ вання цієї програми в щорічних оглядах­конкурсах взяли участь тисячі юних обдарувань. Понад 500 переможців стали лауреатами, одержали стипен­ дії, майже 700 – нагороджені дипломами. Фонд сприяв відродженню культур інших на­ родів, які мешкають в Україні. Зокрема, за його безпосередньої участі створено національно­ культурні товариства тюркомовних народів, єв­ рейської, ассірійської, вірменської, грецької, грузинської, болгарської, азербайджанської, да­ гестанської, німецької, російської та інших націо­ нальних громад України. Подбали про їх стартову діяльність, спільно з національними товариства­ ми влаштували республіканські фестивалі фоль­ клорної творчості «Хороводи дружби», зокрема в Одесі, Маріуполі та інших містах. Згадане – лише дещиця від сподіяного праців­ никами фонду культури та добродійними спо­ движниками. Можна було зробити значно більше, аби наш культурологічний осередок не перебу­ вав останніми роками в надзвичайній фінансово­ економічній скруті. Катастрофічно зникає основа доброчинності. Матеріальний рівень більшості населення дуже знизився і збіднілі громадяни не мають можливості сприяти розвитку культури фінансовими пожертвами, а багаті чомусь не хо­ чуть допомагати духовній сфері. На превеликий жаль, чинний Закон України «Про благодійництво і благодійні організації» не заохочує до благодій­ ної участі тих, хто має фінансову можливість. Не­ має належної допомоги і від державних структур як центральних, так і місцевих. Хоча б надали нам пільги в оплаті оренди та комунальних послуг. У привітанні Українському фонду культури з на­ годи 25­річчя створення, Віктор Федорович Януко­ вич зазначив: «Неоціненним є Ваш внесок у справу відродження і примноження духовної скарбниці нашого народу, формування світогляду особистос­ ті та консолідації суспільства». Ми вдячні за таку оцінку діяльності Українського фонду культури і просимо Вашого сприяння та надання конкретної допомоги у подальшій діяльності осередків фонду культури в Україні, зокрема, зобов’язати обласні й міські державні адміністрації забезпечити умови для нормальної роботи. Дмитро ЯНКО, перший заступник голови правління, заслужений діяч мистецтв України

Колектив редакції «Культура і жит­ тя» від усієї душі бажає Українсько­ му фонду культури у дні відзначен­ ня 25­річчя добра і процвітання, міцного здоров’я та наснаги, нових здобутків і звершень в ім’я України!

К ін о

10

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Нехай проект стане вчинком 28 березня Державне агентство України з питань кіно провело знакові заходи У столичному Будинку кіно від­ булися національна прем’єра доку­ ментального фільму «Тихе місце» та семінар на тему «Пітчинг докумен­ тального кіно: критерії якісного кі­ нопроекту». Заходи стали спеціальними подія­ ми IX Міжнародного фестивалю доку­ ментального кіно про права людини Docudays UA. Стрічка режисера Олесі Бортняк виробництва Національної кіностудії імені О. Довженка – перший документальний фільм, створений за нової моделі проведення конкурсу на отримання державного фінансування. Проект є одним із переможців першо­ го відкритого конкурсу кінопроектів, що відбувся в серпні 2011 року. Режисер показує світ людей з пси­ хічними відхиленнями, які прохо­ дять трудову терапію в лікувально­ виробничій майстерні. «Ці люди проживають у своїх квартирах і прихо­ дять до майстерні на деякий час, – роз­ повіла Олеся Бортняк. – Центром цьо­ го міні­всесвіту є головний герой Юра, який мені нагадує людину у футлярі. Він і смішний, і в якийсь момент трагіч­ ний, і, не дивлячись на самотність, уміє поіронізувати над собою. Ми не втру­ чалися в процес – вони жили своїм життям». Отож побачили як герої філь­ му клеять конверти, наводять чисто­ ту в приміщенні, а один із них навіть пристойно грає на домрі. Їхні обличчя світяться радістю, як і в інших людей, коли збираються на свята. Режисер зізналася, що хотіла, аби наше суспільство по іншому подиви­ лося на цих людей, можливо, як на незвичайних, які роблять звичайні речі, і не є нещасними, а головного героя Юру навіть вирізняє багато­ гранність.

Олеся Бортняк

За повідомленням прес­служби Державного агентства України з пи­ тань кіно, у 2011 році Агентство про­ вело два конкурси кінопроектів на отримання державного фінансування за новими вимогами. Ним сформова­ но «Програму виробництва та розпо­ всюдження національних фільмів на 2012–2013 рр.», а наприкінці минуло­ го року в повному обсязі розпочато фінансування Програми на 2011–2012 роки на суму 96 млн грн. 15 березня 2012­го оголошено третій конкурс кі­ нопроектів. Які ж роботи мають шанс на схваль­ ні оцінки під час конкурсу? Про кри­ терії якісного документального кіно­ проекту розповіли на семінарі члени Експертної комісії Держкіно кінозна­ вець Володимир Войтенко; продюсер, режисер­документаліст, викладач Ки­ ївського національного університе­ ту театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка­Карого (КНУТКТ) Во­ лодимир Оселедчик; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України, професор КНУТКТ Юрій Терещенко,

а також програмний директор фести­ валю Docudays UA Геннадій Кофман. У залі зібралося доволі режисерів, продюсерів, журналістів, кінознавців та творчої інтелігенції. Початківці й «бувалі» поставили експертам чимало запитань, на які отримували вичерпні відповіді, зав’язалася дискусія.

Володимир Войтенко порадив кі­ нематографістам визначитися, чи є проект їхнім вчинком у кінематографі, і вже «від цього танцювати». «Головні проблеми – часто необов’язковість, непродуманість і з професійного і сві­ тоглядного боку проектів», – стурбо­ ваний експерт. У свою чергу Володи­ мир Оселедчик вважає, що, на жаль, більшість людей ставляться до доку­ ментального кіно як до кроку від до­ машнього відео до чогось більшого. Він готовий примиритися з фактом, що дебютант чогось не вміє, та коли робота не перша, критерієм має бути розвиток кіно як мови. Він поперед­ жує: «На документалістиці ви не добу­ дете собі слави, треба розуміти: вона робиться заради пристрасного ба­ жання особистого висловлювання. Тема – важлива річ, але другорядна. Головне, як ви володієте кінематогра­ фічною розповіддю». Без сумніву, семінар допоможе кінематографістам пропонувати на конкурс якісний продукт. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Кадр із фільму «Тихе місце»

Цьогоріч виповнилося б 80 років від дня народження Андрія Арсенійовича Тарковського. Хочеться згадати про видатну творчу особистість, розповісти про повнометражну документальну стрічку «Три уламки дзеркала. Андрій Тарковський і Україна» Альбіни Афоніної У фільмі йдеться про те, що у XVIII столітті рід Тарковських прибув із Поль­ щі в Україну, згодом оселився у Єли­ саветграді (тепер Кіровоград). Дізна­ ємося: вони мали дворянський титул, а бабця Надія Карлівна Тарковська ви­ йшла заміж за зовсім не відомого тоді Івана Тобілевича (майбутнього видатно­ го драматурга Івана Карпенка­Карого), який у 1871 році на ділянці, отриманій Надією у спадок, заснував хутір «Надія». У цій садибі згодом з’явився музей ко­ рифея українського театру його імені. Сам Андрій Тарковський на цій землі ніколи не бував, проте дореволюцій­ ний Єлисаветград тісно пов’язаний з його родиною, дідом та прадідом. Там

Фото надане Національним центром Олександра Довженка

Творча біографія з трьох уламків

Андрій Тарковський

народився його батько, відомий поет Арсеній Тарковський. У фільмі Альбіни Афоніної також роз­ повідається, що певні періоди життя Андрія Арсенійовича пов’язані ще з двома містами України. Так, студентом ВДІКа, він проходив практику на Одесь­ кій кіностудії, де познайомився із тала­ новитим режисером Марленом Хуціє­ вим та навіть запропонував йому взяти на головні ролі у фільмі «Два Федори» свого однокурсника Василя Шукшина та харківського хлопчика Колю Чурсі­ на. Був період, коли після закінчення

фільму «Андрій Рубльов», який спочат­ ку потрапив «на полицю», бо його не пустили в прокат, Андрій залишився, буквально, без копійки, тоді Одеська кі­ ностудія матеріально йому допомогла. Третій «уламок» із біографії героя стрічки – це місто Канів, де створено найкраще його дітище – «Іванове ди­ тинство». Ця стрічка на Венеціансько­ му кінофестивалі отримала «Золотого лева», що дало стрімкий злет кар’єрі молодого режисера. Всі ці три міста свідчать: життя май­ стра кіномистецтва світового значен­ ня досить тісно пов’язано з Україною, що впевнено довела Альбіна Афоніна. Важливо відмітити, що за цю копітку роботу авторка на Московському між­ народному кінофорумі «Золотий ви­ тязь» одержала диплом «За відкриття нової сторінки вітчизняного кінемато­ графа». До речі, Єжи Бар, який тоді був послом Польщі в Росії, після перегляду сказав їй, що вражений тричі: по-перше, як ґрунтовно зроблено документальну роботу, по-друге – деякі факти досі були невідомі, а по-третє і головне, – у Тар­ ковського польське коріння.

Невдовзі стрічка зайняла друге міс­ це на міжнародному форумі «Відкрий Україну», а згодом отримала і почесний диплом на православному фестивалі «Покров». Але найдорожчою відзна­ кою Альбіна Афоніна вважає головну премію імені Арсенія та Андрія Тарков­ ських на фестивалі «Каштановий дім», де голова фестивалю Марина Арсенів­ на Тарковська дуже високо оцінила цю роботу. У Києві фільм показали в кіно­ театрі «Жовтень», у Будинку кіно, у Бу­ динку вчених, у Москві – в Українсько­ му культурному центрі. А минулоріч на Феодосійському всеукраїнському фес­ тивалі української книги показ стрічки мав успіх і отримав від організаторів «Подяку». Альбіна Михайлівна була і сцена­ ристом, і режисером фільму «Три улам­ ки дзеркала», і робила будь­яку до­ поміжну роботу, щоб здійснилась її десятилітня задумка, витратила всі свої збереження, так і не дочекавшись підтримки від можновладних спонсо­ рів. Але фільм відбувся – і це головне. Ніна ГРИЦАЙЛО

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Обра зотворч е ми ст ецтво

11

Митець глибинної сутності 14 березня виповнилося 140 років від дня народження видатного українського художника, представника творчої еліти першої третини двадцятого століття, засновника української мистецької школи в Галичині Олекси НОВАКІВСЬКОГО Про Олексу Новаківського кажуть, що він по­ єднав у собі всю Україну, адже народився у селі Ободівка на Вінниччині, малярства вчився в Оде­ сі, а згодом – у Кракові, де із золотою медаллю за­ кінчив академію образотворчих мистецтв, а най­ кращий час свого творчого життя провів у Львові. Нині у віллі, де розміщувалася творча майстерня художника і де він проживав із сім’єю, – художньо­ меморіальний музей Олекси Новаківського, який є філіалом Національного музею у Львові. Більш ніж чверть століття ним завідує заслужений діяч мистецтв України Любов Василівна Волошина. То ж наша розмова з нею – про значення творчості Олек­ си Новаківського, його внесок у скарбницю націо­ нальної культури і цікаві деталі з особистого життя.

– Олекса Новаківський належить до покоління українських митців, народжених потужною хвилею українського культурно­національного відроджен­ ня ХХ століття. Це Іван Труш, Олена Кульчицька, Модест Сосенко, Іван Северин, а на Сході – Петро Холодний­старший, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Михайло Жук та інші. Це покоління фор­ мувалося в епоху модерну (сецесії), імпресіоніз­ му, неоромантизму та символізму. Олекса Новаків­ ський серед своїх визначних сучасників вирізнявся натхненною темпераментністю пензля та масштаб­ ністю образних задумів суспільно­патріотичного та філософського характеру.

В особі Новаківського маємо художника­ візіонера, який прагнув відобразити незримий світ духовних вартостей, світ сподівань, ідеалів та ностальгій сучасного йому галицького суспільства.

– У яких формах це виражалося?

– Новаківський відображав свою сучасність, як правило, в міфологізованій формі. При тому образ жінки був для нього улюбленим засобом поетично­ го іносказання. У цьому сенсі жіночі образи Новаків­ ського типологічно споріднені із творами сучасних йому західноєвропейських художників. Водночас Новаківський вніс у жіночі образи нові національ­ ні інтонації і передовсім – більш масштабну значен­ нєвість образів. Жінка на його полотнах персоніфі­ кує збірний образ України як національної ідеї, як символу етно­культурної і духовної єдності народу. Саме такою постає вона у серії його великих про­ грамних полотен «Пробудження». У них образ кри­ латої жінки у центрі композиції персоніфікує Украї­ ну, яка воскресає з вікового рабства і духовного сну. Крізь його творчість проходить образ Мадонни, ніби перегукуючись із Мадоннами італійського Ре­ несансу. Оточені атмосферою звеличення, святос­ ті і чистоти, Мадонни Новаківського, як у поезіях Шевченка, асоціюються з образом України. На на­ шій виставці Мадоннам присвячений окремий зал і

вінчає їх незавершена робота над Свято­Юрською Мадонною – «Мати Милосердя». Цю роботу перер­ вала передчасна смерть митця у серпні 1935 року.

– Які ще теми творчості Олекси Новаківського варто відзначити?

– Тему історичного минулого українського на­ роду. У нього є ціла серія творів і рисунків на кня­ зівську тематику. У них Новаківський прагнув нага­ дати українцям про їх славне минуле. Це портрети галицьких і київських князів Ярослава Осмомисла, Ярослава Мудрого, Святослава Завойовника. Навіть своїх малолітніх синів художник зобразив у княжих латах, ніби маніфестуючи думку, що вони є нащад­ ки своїх великих предків. Звертався художник та­ кож до теми козаччини. Характерний твір цієї те­ матики – «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Малював портрети своїх сучасників, видатних особистостей цієї доби: Олександра Барвінського, сенатора Віденського парламенту, людини, яка від­ стоювала інтереси українців на найвищих рівнях. Дуже важливою, наскрізною темою творчості Олекси Новаківського були портрети його щедро­ го мецената митрополита Андрея Шептицького, з яким художник познайомився у 1909 році. Олекса Новаківський після закінчення академії залишив­ ся працювати в селі Могила під Краковом. Жив там скромно в селянській хаті, але дуже плідно працю­ вав. У 1911 році в Кракові була влаштована виставка випускників академії, де Новаківський представив понад сто своїх робіт. Цю виставку відвідав митро­ полит Андрей Шептицький. Побачивши твори Но­ ваківського, він відразу оцінив талант. Митрополит добре розумівся на мистецтві, бо з дитинства ма­ лював. З часу виставки 1911 року почалося активне спілкування художника і митрополита, який запро­ сив Олексу Новаківського до Львова. Це була рідкісна усмішка долі для художника на ті часи. Новаківський отримав одну з найпрекрасні­ ших у Львові майстерень і п’ять кімнат для прожи­ вання з сім’єю. Митрополит Шептицький фінансує творчість Новаківського, уклавши з ним угоду, згід­ но з якою художник за використання помешкання віддавав щорічно кілька своїх творів до Національ­ ного музею. Ця безкорисливість митрополита, його щира турбота про культуру українського народу нині викликає величезний подив і визнання. Я присвятила цій темі книжку «Княжий дарунок ве­ ликого мецената. Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Новаківського». У художника є ціла серія портретів митрополита Андрея Шептицького, які він із вдячністю малював. Багато з них були втра­ чені у 1952 році, коли за спеціальним таємним нака­ зом нищилися фондові твори Національного музею. Добре, що зберігся твір «Мойсей», на якому митро­ полит Шептицький зображений в образі Франкового Мойсея. Зберігся також портрет «Князь Церкви», де митрополит Шептицький зображений у повний зріст. Новаківський так малював митрополита, як ніхто ін­ ший ні до нього, ні після нього: великим гуманістом, мудрим духовним пастирем свого народу.

– А як на творчості Олекси Новаківського відображалося особисте життя?

– Йому доля усміхалася двічі: перший раз – зна­ йомство з митрополитом Шептицьким, а другий – зі

своєю дружиною Анною­Марією. Вона була добрим ангелом його життя. Тиха, віддана йому до кінця. Дру­ жина Новаківського була полькою, але преса про неї писала: «Його Бог став її Богом, його народ – її наро­ дом». Вона виховала йому двох синів, але дуже рано померла – у 35­річному віці, хоч була на 18 років мо­ лодша від свого чоловіка. Її смерть була великим уда­ ром для Новаківського, тому що вона вміла підтри­ мати його у творчості і у важких обставинах життя. Анна­Марія була дуже зграбною, усе життя носила свій гуральський національний стрій, який дещо на­ гадує наш яворівський: широка спідниця, біла сороч­ ка й кафтан. Їй це дуже личило, а поляки казали, що «Новаківська одягається як служниця, а служниця хо­ дить як пані». Свою улюблену дружину він змалював у багатьох творах. Її скромністю, покорою, вродженим душевним благородством захоплювалися усі.

– Що збереглося зі спадщини цього видатного митця?

– Національний музей є власником досить значної колекції його картин, а в Художньо­ меморіальному музеї Новаківського презенту­ ються найкращі програмні твори митця різних пе­ ріодів. Періодично музей влаштовує виставки учнів школи Новаківського та презентації різних сторі­ нок творчості самого маестро. Музей також веде постійну екскурсійну, лекційну роботу. Наступного року до 90­річного ювілею школи Новаківського плануємо велику виставку учнів цієї школи.

Слід відзначити, що Олекса Новаківський у 1923 році заснував у своїй майстерні першу в Галичині українську мистецьку школу з принциповою націо­ нальною культурною орієнтацією. Ця школа давала початки мистецької освіти для незаможної україн­ ської молоді. Школа Новаківського проіснувала з 1923 до 1935 року – до його смерті. А зараз запрошуємо на виставку «Образ жін­ ки у творчості Новаківського», яка експонувати­ меться в Національному музеї до кінця березня, і в Художньо­меморіальний музей Олекси Нова­ ківського, де у квітні експонуватиметься одна з найбільших закордонних колекцій його творів, що належить доктору Миколі Мушинці із Пряше­ ва (Словаччина).

– Дуже дякую за цікаву розмову. Надія ПАСТЕРНАК На фото Мадонни НОВАКІВСЬКОГО

По ста ті

12

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

Україна прощається з Миколою Шудрею Микола Архипович Шудря… Неординарна творча особистість, втілення української інтелігентності, працелюб, інтелектуал і просто порядна Людина… У минулому часі про нього говорити неможливо та й непотрібно, бо надто значний доробок він лишив нащадкам, щоб пам’ятали, чиїх дідів онуки, якої землі парость, якого духу носії… Митець-журналіст працював переважно у жанрі нарису, який, на його думку, є формою роботи з пошуковим матеріалом, невідомими фактами й іменами, які варті бути залишеними в історії українства. Миколі Архиповичу вдалося, попри цензуру, за десятки років діяльності відкрити окремий розділ на шпальтах журналу «Україна», де публікувалися рукописи письменників-класиків, літературно-мистецькі знахідки,

заборонені «історії» із суспільного поля. Надруковано задовго до реабілітації спогади Н. Махна, листи до дружини М. Леонтовича, щоденники Ю. Яновського, Л. Курбаса, нотатники Г. Тютюнника, матеріали про О. Довженка. За сприяння Шудрі побачили світ заховані в архівах і приватних бібліотеках твори М. Зерова, Г. Косинки, І. Кавалерідзе. На свою чорнобильську пенсію Микола Архипович готує до видання книжку поезій М. Вороного, вірші В. Отроковського тощо. Свій архів Микола Шудря передав до Інституту рукописів Національної бібліотеки імені В. Вернадського. Свічкою пам’яті в кожному українському серці навічно палахкотітиме світле ім’я Миколи Архиповича Шудрі. Людмила ГНАТЮК

Михайло СІРЕНКО

СВІЧА Світлій пам’яті Миколи Шудрі

Одметалась душа, одпалила і стихла, Ніби свічка свята, що вітри неспокійні несуть. Нині з Богом самим Ти тепер розмовлятимеш тихо Про життєвий свій шлях, про людську його суть. Шлях нелегкий, складний крізь літа й темні ночі, Де свічею палав – не димів каганцем, Тільки Правду казав всюди людям ув очі І свічею горів, не ховаючи в темінь лице. Нині Бог все збагне, зрозуміє й оцінить, Ну а ми – ті, що йшли із Тобою удень і вночі, Будем далі іти і ніхто нас не спинить, Бо ми всі засвітились од сяйва Твоєї свічі.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Народився 5 січня 1935 року в селі Веселий Поділ Полтавської обл. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1958), де викладав у 1964–1967 рр. У 1980–1991 рр. – редактор журналу «Україна». Із 1991 р. – головний редактор часопису «Зоряний ключ». Автор і співавтор сценаріїв близько 100 фільмів, а також кінонарисів. Автор багатьох книжок і телепередач. Член Національних спілок журналістів і кінематографістів України. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1991), лауреат Премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1986, 1990), лауреат Між­ народної літературної премії імені Григорія Сковороди, заслужений діяч мистецтв України.

27 березня 2012­го в м. Києві завершив свій земний шлях. Похований на Байковому цвинтарі.

Лебедина пісня Миколи Шудрі Мені здається, що у нас в Україні (та й ширше!) цього Чоловіка знали, а як не знали, то чули про нього май­ же всі. Без таких Людей нам не ви­ жити, як без повітря. Особливо важ­ ко було думати про це нещодавно під час траурного мітингу в Будинку кіно біля його труни. Всі ми стояли приголомшені, нараз захвачені зне­ нацька цією несподіваною смертю; хоч і знали про тяжку хворобу на­ шого товариша і друга. Жив і вперто працював після двох інсультів; та ще й як працював! Так не кожен і здоро­ вий зможе. Я особисто зовсім недавно був у нього трохи не кожного тижня, зай­ маючись нашими спільними клопота­ ми. Правда, він нікуди не міг вийти з дому, бо ходив уже по квартирі тіль­ ки з ходунцями, але ясність думки, працьовитість була, як у кожної здо­ рової людини. І такою поведінкою змушував тебе навіть забувати про те, що він нездоровий. І мудрість, і жарти, і дотепи майже фонтанували з нього. Ми вносили з ним та нашим другом – харківським письменни­ ком Віктором Полянецьким – останні правки до книжки «Задовго до Пек­ торалі». Всі турботи щодо видання взяв на себе саме Віктор. Але вся

творча й рушійна сила книги була за Миколою Архиповичем. Ми за ним не встигали. Він якось особливо ті­ шився цією книжкою: як мале дитя найулюбленішою іграшкою. Я не по­ мічав коли й сам захоплювався і за­ свічувався від нього цією радістю. До того ж книжка стосувалася мене безпосередньо. Вона складалася з моїх ще школярських щирих лис­ тів, які трохи чи не щодня посилав

із свого поліського села на Мико­ лаївщину до ще не баченого мною такого ж віку хлопця Бориса Мозо­ левського. Кожен мій лист він зберіг до кінця життя, підшив, а я так само зберіг його листи до мене. Їх чисто­ та, відвертість і щирість заполонили прославленого нарисиста, сцена­ риста, прозаїка, лауреата Шевченків­ ської премії М. А. Шудрю. Він, немов у дзеркалі, бачив у цих листах влас­ не дитинство та юність. Адже тут не було ні краплинки пристосуванства й фальші. Це були документи доби. А що таке для нарисиста і сценариста­ документаліста Шудрі означала та «епістолярія», відомо лише йому. Він пломенів буквально в цій роботі. Правда й Полянецький запалився ідеєю швидше видати книжку у видав­ ництві «Федорко». Робота кипіла. До того ж Микола Архипович водночас захопився ще й творчістю прозаїка Полянецького, який заполонив Шу­ дрю своїми чарівними оповідання­ ми – і Майстер написав чудовий вступ до ювілейної книги вибраних творів нашого харківського друга й із завзят­ тям філолога­науковця відредагував трохи чи не кожну їхню сторінку… І ось книга (понад 400 сторінок) «Задовго до Пекторалі» готова в руках

Миколи Архиповича! Він не знав де її покласти, кому першому показати із своїх друзів, аби ті розповіли про неї всьому світові… …Третій інсульт не дав цього зро­ бити. Стою я над труною «Української народної енциклопедії», Людини ве­ ликої душі, мудрості й доброти. Стою, ковтаю полин горя і думаю про жу­ равлину пісню свого друга Миколи Архиповича Шудрі. Михайло СІРЕНКО, поет і кінорежисер

Колектив редакції «Культура і життя» у глибокій скорботі від непоправної втрати – смерті видатної особистості, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди та премії Спілки журналістів України «Золоте перо», заслуженого діяча мистецтв України, сценариста, письменника, мистецтвознавця, кінодраматурга, журналіста Миколи Архиповича Шудрі.

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

По ста ті

13

Уроки навчителя Миколи Шудрі Повідомили мені з України, що у вівторок, 27 березня, відійшов у вічність Микола Архипович Шудря. Упродовж десятиліть покійний належав до числа моїх друзів, і були роки, коли ми були особливо близькі Познайомилися ми улітку 1967 року, коли я, студент факультету журналіс­ тики Московського університету, при­ їхав до Києва на практику до редакції газети «Літературна Україна». На той час уже з рік я був уже зв’язаний ’язаний язаний із ре­ дакцією газети як кореспондент газе­ ти в Москві, підтримуючи контакти че­ рез тодішнього заступника головного редактора Івана Зуба. Тепер же мене було прикріплено до відділу публіцис­ тики, яким завідував недавній випуск­ ник Київського університету Олексій Дмитренко і в якому також працювали Іван Білик та Микола Шудря. Останньо­ го й було призначено керівником моєї практики, хоча не меншою мірою мною опікувалися і О. Дмитренко та І. Білик. Хоч М. Шудря не завідував відділом публіцистики, він, безумовно, доміну­ вав у відділі завдяки своїй ерудиції, своєму талантові й своєму авторите­ тові. Либонь усі співробітники редакції називали його Миколою Архівовичем. Він і справді дуже кохався на архівах, знав їх напрочуд добре, відтак дуже швидко заразив архівами й мене. На той час я вже займався студіюванням життя й діяльності Климента Квітки – чолові­ ка Лесі Українки, виконувача обов’язків міністра юстиції в Центральній Раді та видатного українського етномузико­ лога, який ще за життя зажив світової слави. Ті мої студії були ще суто ама­ торськими, краєзнавчими, і мій пошук ще важко було назвати навіть жур­ налістським. Отож я безпомічно бор­ сався у фактах, які навалювалися на мене звідусіль: від людей, які особисто знали К. Квітку по Московській консер­ ваторії, скупі згадки в коментарях до творів Лесі Українки та ін. Обговорюючи зі мною мій інтерес до постаті К. Квітки, Микола Шудря перш за все допоміг мені навести порядок у моїй голові. Потім він надавав мені си­ лу­силенну слушних порад щодо робо­ ти в архівах. Власне, з його допомогою було підготовлено листи для допуску мене до роботи в київських архівах, зокрема – і в спеціальних фондах, тоб­ то фондах обмеженого користуван­ ня. Той старт був для мене потужним поштовхом у моїй дослідницькій діяль­ ності. Дуже скоро я освоївся не тіль­ ки в київських архівах, але і в архівах Москви, Ленінграда, Львова та інших великих наукових центрів тодішнього СРСР, а відтак і сам став докою в архівній справі, і вже від мене навчалися потім мої студенти, багато хто з яких пізніше стали знаними науковцями. Спасибі за те Миколі Архівовичу! Звичайно, основним моїм клопотом під час моєї практики в «Літературній Україні» був вишкіл журналістський, публіцистичний та редакційний. І Ми­ кола Шудря був моїм учителем і настав­ ником упродовж усіх моїх практик, які я зазвичай проводив у редакції газети «Літературна Літературна Україна», »,, де мене зара­ ховували на посаду або літературного працівника, або кореспондента, або за­ ступника відповідального секретаря. Колись я напишу докладніше про це все. Зараз же я хочу зосередитися лише на кількох уроках, які я взяв у Миколи Шудрі і які я проніс через усе своє про­ фесійне життя.

Перший урок: літературна творчість. Як і більшість радянських журналістів, я починав із сількорівських дописів до районної та обласної, а потім і до республіканських газет. Ну, ще нале­ жав до літературного об’єднання при Лебединській районній газеті. То була своєрідна початкова школа журналісти­ ки, і вчителями там зазвичай були жур­ налісти місцевого масштабу, які, ясна річ, особливими талантами не вирізня­ лися й сумлінно виконували свою пов­ сякденну роботу. З таким вантажем я й поїхав на навчання до університету, де я потрапив ув оточення радянських жур­ налістів вищого класу, але переважно таких, що на цілі десятиліття відстали від активного журналістського життя, та й академічна програма факульте­ ту до певної міри обмежувала творчі пошуки. Отож опинитися в самісінькій гущі редакційного життя «Літературної України»» було для мене великим щас­ тям, і ще більшим щастям було зустріти на початку свого шляху такого навчите­ ля, яким був Микола Шудря. Він придумував для мене творчі від­ рядження по Києву – то на виставку творів якогось маляра, то до реставра­ торів, які якраз працювали у Володи­ мирському соборі, то ще кудись. Саме М. Шудря був ініціатором мого першо­ го серйозного відрядження від «Літера­ Літера­ турної України», яке стало для мене й однією із найцікавіших мандрівок по Ук­ раїні. Відтак улітку 1967 року я здійснив поїздку по Дніпру від Києва до Херсона і назад на пароплаві «Тарас Шевченко», на якому мені було виділено окрему каюту. Упродовж тижня я жив на па­ роплаві, спілкувався з його командою і пасажирами, сходив на берег у портах і крутився на припортових базарчи­ ках, а поки пароплав стояв у Херсоні, я відмітився у Херсонському відділен­ ні Спілки письменників України й пос­ пілкувався із тодішнім керівником філії поетом Леонідом Кулішем. Проходячи по Дніпру біля Канева, довгими гудками пароплав «Тарас Шевченко» віддавав шану Великому Кобзареві. Цей епізод став ключовим у моєму дорожньому нарисі, який було опубліковано в «Літе­ Літе­ ратурній Україні» під назвою «Сурмить пароплав у вічність». Підготувавши до друку той чи інший матеріал, я сідав за стіл з М. Шудрею, і він сідав зі мною поряд і з олівцем у руці (тоді в редакції «Літературної Літературної Ук­ раїни» надавали перевагу олівцям, а не чорнильним ручкам) проходився по моїх текстах. Як правило, він фактично переписував мої тексти, показуючи, як звучатиме краще, милозвучніше, як краще писати. І так упродовж усієї моєї практики. На другу практику я їхав у «Літера­ Літера­ турну Україну», «сподіваючись», що, як і торік, Микола Шудря буде переписува­ ти мої матеріали. На цей раз, однак, мій навчитель круто змінив свою методику роботи зі мною. Це була практика, яку я назвав би практикою переписуван­ ня. Який матеріал не підготую, передаю Шудрі на перегляд, а він – навіть не ки­ нувши оком на сторінку – каже: «Пере­ Пере­ писуй». Я цікавлюся: «Чому? Щось не так?»» А він у відповідь: «Я Я сказав – пе­ реписуй!», і мені не залишалося нічого іншого, як іти й переписувати. Якраз того року в редакцію зателе­ фонували із видавництва «Молодь» із проханням, чи не міг хтось написати нарис про молодого й дуже перспек­ тивного вченого­астронома Ярослава Яцьківа для ювілейної збірки нарисів.

Усі у відділі публіцистики зійшлися на тому, що цей нарис доведеться писати мені. Відтак я на якийсь час по суті пе­ реселився в Центральну обсерваторію АН України в Голосієвому, де працював тоді 28­річний Я. Яцьків. А за якихось пару тижнів я поклав перед моїм керів­ ником практики рукопис нарису. Мико­ ла кинув погляд на рукопис і, навіть не торкаючись до нього, сказав: «Перепи­ Перепи­ суй». ».. Я слухняно переписував і прино­ сив Шудрі черговий варіант, а він, навіть не переглядаючи його, відсилав мене переписувати. Коли поклав перед ним на стіл двадцять другий варіант свого нарису, мій навчитель, зачепився погля­ дом за початок нарису, прочитав його до кінця і вимовив: «Оце – те, що треба!» Відтоді я залюбки переписую свої речі по два­три­п’ять і більше разів, поки мені самому не сподобається написане. Урок Миколи Шудрі пішов на користь. Так я пройшов літературний вишкіл. Тоді ж, під час роботи в редакції «Ук­ Ук­ раїни»» мені пощастило спостерігати ці­ каві підходи до редагування рукописів, запропонованих до публікації різними авторами. Через відділ публіцистики проходило все, що не підпадало під ка­ тегорії літературної критики, поезії та прози, а також інформації, – тим зай­ малися відповідні відділи. Отже, публі­ цистичні статті, нариси, репортажі і все, що вписувалося в поняття справжньої журналістики, і співробітники відділу працювали над рукописами, запропо­ нованими авторами різної обдарова­ ності й фахової підготовки. Не знаю, чию школу редакторської майстерності проходив завідувач від­ ділу Олексій Дмитренко, але що я знаю достеменно, так це те, що він мав за правило по суті переписувати ав­ торські матеріали. Він робив це так: перечитував абзац за абзацем, закрес­ лював своїм олівцем усе написане авто­ ром і зверху над рядками вписував свій текст – з властивим для нього добором слів, стилем і т.д. Цілковитою протилежністю Дмит­ ренкові був літературний працівник відділу Іван Білик, майбутній автор ро­ манів «Меч Меч Арея», »,, «Яр», Яр», »,, «День День народ­ ження золотої рибки» та ін. (саме в ті роки, засиджуючись у редакції після роботи, І. Білик працював над своїми романами). Так­от, на відміну від О. Дмитренка, Білик ніколи не перепису­ вав авторські тексти. Фактично він об­ межувався виправленням граматичних помилок та явних стилістичних неоко­ вирностей. І свою позицію він відсто­ ював, нагадуючи слова Петра Першо­ го: «щоб дурість кожного було видно». Микола Шудря сповідував, можна було б сказати, компромісний підхід до вирішення редакторських завдань. Коли треба було, він, як і О. Дмитренко, міг переписати цілі абзаци, але в інших випадках обходився легкими виправ­ леннями, як І. Білик. Правда, перед цим, він прочитував рукопис від початку до кінця, роблячи помітки на його берегах, а вже потім брався до редакторської роботи. Інакше кажучи, його виправ­ ленням передував серйозний редак­ торський аналіз тексту. І це був ще один урок, який я взяв від свого навчителя. Через роки, коли мені було доруче­ но викладати в Київському універси­ теті основи редакторської майстерності, якраз цей досвід я й поклав в основу концепції курсу теорії і практики реда­ гування, засадничими принципами якої стали редакторський аналіз і оцінка ав­ торського твору. Ця концепція успішно

виштовхнула із навчальних планів фа­ культету журналістики застарілу про­ граму курсу «Літературне редагування», який ґрунтувався на суто емпіричних підходах і який по суті не передбачав редакторського аналізу й оцінки тексту. Вислідом цих змін стали новітні розроб­ ки різних аспектів теорії редакторської майстерності, запропоновані уже моїми послідовниками на чолі з відомим тепер проф. В. Різуном, який починав працюва­ ти зі мною як асистент. Прикметно, що ніхто, хто тепер пра­ цює у цій царині, навіть не здогадуєть­ ся, що поштовхом до таких кардиналь­ них змін у навчанні редакторської майстерності були уроки, які свого часу я взяв у Миколи Шудрі. Траплялися цікаві ситуації, коли хтось у присутності М. Шудрі, О. Дмит­ ренка чи І. Білика цікавився у мене, де я одержував свою освіту, і я називав Московський університет, з легкої руки Шудрі мої колеги тут же поспішали до­ дати: і «Літературну Україну»! То справді була школа, рівнозначна солідному ви­ щому навчальному закладові. Від часу спільної роботи в «Літера­ Літера­ турній Україні» ми заприятелювали, а потім із здружилися. Я часто бував у по­ мешканні Шудрі, коли він і дружиною та дочкою жили у невеликій квартирці го­ тельного типу в академмістечку, а потім ще частіше – у новій трикімнатній квар­ тирі, яку вони отримали на проспекті Науки. Микола не був вправний у госпо­ дарських справах. Отож усі меблі в тій квартирі були зібрані моїми руками. Так само часто бував я і в їхньому будинку в Ірпені, який залишився Шудрям у спа­ док після смерті батьків Катерини; до речі, Катерина Шудря була хрещеною матір’ю мого сина­первістка Романа. Цікаво, що були ситуації, коли моя кар’єра повторювала зигзаги кар’єри Миколи Шудрі. Наприклад, мені дове­ лося завідувати відділом мистецтво­ знавства в журналі «Народна Народна твор­ чість та етнографія», редактором якого невдовзі перед тим був Шудря. Особливо М. Шудря радів за мене, коли мене було запрошено на викла­ дацьку роботу в Київський універси­ тет. У нас було немало розмов про те, яким чином краще вибудувати про­ грами навчальних дисциплін, які мені було доручено викладати. Я з вдячніс­ тю приймав його поради і пропозиції. Микола пильно стежив за моїми науко­ во­викладацькими успіхами, вислов­ лював схвальні думки з приводу моїх публікацій у республіканській та все­ союзній пресі. Робив він це не тільки у приватних розмовах, а часом і з три­ буни, виступаючи на заходах у Спілці письменників України. Саме з його лег­ кої руки до мене прилипло означення «відомий словознавець». Роки і відстані розвели нас. Останні два десятиріччя я не мав безпосеред­ нього зв’язку із Миколою Шудрею, але старався підтримувати зв’язок ’язок язок опосе­ редкований – через наших спільних знайомих, які наїзджали до США. Отож я був у курсі справ, коли померла Кате­ рина, коли горував він… І от у вівторок Михайло Скорик, який також вважає М. Шудрю своїм вчителем, повідомив мені сумну звістку… У неділю поставлю свічку перед Розп’яттям за його упокій там, де пра­ ведні спочивають. Вічна йому пам’ять! Володимир Іваненко, журналіст. Вашингтон, США.

29 березня 2012 р.

14

Ст оли чна а фіша

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р.

з 9 по 15 квітня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

Мала зала 10 (19.00) – Л. Піранделло «Трохи вина, або 70 обертів» 12 (19.00) – Н. Птушкіна «Ти, якого любить душа моя…» КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www. operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

14 (13.00) – В. Орлов «Золоте курча» 14 (15.00) – Є. Шварц «Червона Шапочка» 14 (17.00) – Є. Шварц «Попелюшка» Вистави для дорослих 13 – Леся Українка «Лісова пісня» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24-ж, тел. 279-32-78

Театр «Божья коровка» 14 – С. Тейлор «Подорож на чарівний острів» 15 – Г. Остер «Весняна казка» Початок вистав о 12.00 КАМЕРНИЙ ТЕАТР-СТУДІЯ «ДИВНИЙ ЗАМОК» www.divozamok.at.ua Вул. Єреванська, 11, тел. 242-63-18

12 (19.30) – М. Гоголь «Вій» ТЕАТР УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ «ДЗЕРКАЛО»

10 – П. Чайковський «Лебедине озеро» 11 – П. Чайковський «Іоланта» 12 – М. Теодоракіс «Грек Зорба» 13 – Дж. Россіні «Севільський цирульник» 14 – С. Прокоф’єв «Ромео і Джульєтта» 15 – С. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

www.dzerkalo.kiev.ua тел. (044) 568-98-40

У приміщенні Будинку актора 10 – «Гдє ві сохнітє бєльйо?», або У Києві на Подолі 10 – І. Кальман «Сільва» 11 – І. Кальман «Містер Ікс» 12 – І. Поклад «Таке єврейське щастя» АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

11 – Н. Дубіна (за І. Нечуєм-Левицьким) «Кайдаші» 12 – «Московіада» (за Ю. Андруховичем) 14 – Дж. Патрик «Моя дорога Памела» Камерна сцена 10 – І. Карпенко-Карий «Наймичка» 13 – О. Островський «Право на любов» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

10 – О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала…»

11 – Ю. Рибчинський, В. Васалатій «Едіт Піаф. Життя в кредит» 12 – Н. Казандакіс «Грек Зорба» 13 – Т. Кандала «Сентиментальний круїз» 14 – О. Заградник «Соло для годинника з передзвоном» 15 – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» Камерна сцена імені Сергія Данченка 13 – «Голгофа» (за Лесею Українкою) НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

9 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» 10 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!?»

11 – А. Герні «Сільвія» 12 – Д. Таборі «Майн кампф, або Шкарпетки у кавнику» 13 – А. Чехов «26 кімнат…»

www.koleso.teatr.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22

15 – «У Києві на Подолі, або «Гдє ві сохнітє бєльйо?» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ www.theatreonpodol.com Контрактова площа, 4, тел. 425-54-89

10 – М. Камолетті «La bonne Anna, або Як зберегти сім’ю» 11 – О. Коломієць «Фараони» 12 – Б. Акунін «Дзеркало Сен-Жермена» 13 – О. Вампілов «Старший син» прем’єра 14 – А. Крим «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео і Джульєтти»

www.teatr-bravo.kiev.ua Вул. Олеся Гончара, 79, тел. 486-40-22

10 – Ж.-Ж. Брікер, М. Ласег «Чоловічий рід, однина, або Не вір очам своїм» 11 – Н. Птушкіна «Моя дружина йде до італійця» 12 – Н. Кауард «Інтимна комедія» 13 – О. Уайльд, Д. Марелл, З. Сагалов «Актриси…»

14 – Дж. Патрик «Дорога Памела, або Як вбити стареньку» НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

10 (19.00) – Київ Модерн-Балет: «Палата №6», «Undergrоund» 11 (13.00) – Д. Шостакович «Панночка і Хуліган» (поновлення) 12 (13.00) – І. Поклад «Як козаки змія приборкували» 13 (19.00) – Київ Модерн-Балет: «Болеро». «Дощ» 14 (12.00) – М. Римський-Корсаков «Казка про царя Салтана»

www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО»

КИЇВСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР «БРАВО»

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я»

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ

12 – А. Чехов «Вишневий сад» 13 – «Цинічна комедія» (за В. Шекспіром) прем’єра 14 – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена) 15 – А. Менчелл «Бабине літо» Нова сцена 13 (20.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» прем’єра 15 (18.00) – «1001 пристрасть, або Дрібниці життя» (за А. Чеховим) Сцена «Під дахом» 12 (20.00) – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі»

14 (11.00, 13.00) – Є. Борисова (за О. Толстим) «Буратіно»

10 – Т. Іващенко «Мені тісно в імені своєму...»

11 – І. Франко «Украдене щастя» 12 – Б. Окуджава «У Барабанному провулку» 13 – Л. Хохлов «Довершений Чарлі» Початок вистав о 19.00 Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

10 – О. Дударєв «Ти пам’ятаєш, Альошо…»

11 – В. Сигарєв «Депо північне» 12 – Ю. Максименко «Бог явився мені у образі Жовтого Зайця» прем’єра Початок вистав о 19.30 ТЕАТР ПЛАСТИЧНОЇ ДРАМИ НА ПЕЧЕРСЬКУ

13 (12.00) – М. Твен «Пригоди Тома Сойєра» 13 (18.00) – О. Уайльд «Привид замку Кентервіль» прем’єра Мала сцена 12 (12.00) – К. Драгунська «Догоридригом» 12 (19.00) – А. Курейчик «Людина та Вічність» прем’єра 14 (11.00, 13.00) – О. Несміян «Ти особливий» 14 (18.00) – О. Арбузов «Мій бідний Марат» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

www.ktpd.ho.com.ua Вул. Шовковична, 7-а, тел. 253-93-83

12, 14 – «Маленький принц» (за А. де Сент-Екзюпері) НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

12 (19.00) – «Щастя» (за А. Платоновим) 14 (18.00) – Л. Александер-Гаррет «Нічний Гаспар. Повішений» прем’єра КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР»

www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50

14 (11.00) – С. Брижань «Івасик-Телесик»

11 (19.00) – А. Осецька «Смак черешні»

10 – Національний ансамбль солістів «Київська камерата», В. Гюртлер (диригент) Австрія, з. а. А. Винокуров (скрипка) Австрія, К. Баженова (ф-но) 11 – Народний хор України імені Г. Верьовки, оркестр Ансамблю класичної музики імені Б. Лятошинського 12 – До свята Великодня. Й. Гайдн «Сім останніх слів Спасителя з Хреста». Дж. Б. Перголезі «Stabat Mater». Квартет імені М. Лисенка, з. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), І. Іщак (контртенор), К. Баженова (клавесин), 13 – Камерний ансамбль «Київ», В. Балаховська (орган) 14 – І. Харечко (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

9 – Звітний концерт ДМШ № 3 10 – Концерт «Жіночі образи в музиці». Національний академічний духовий оркестр України, В. Жадько (диригент) 11 – Абонемент № 8 «Чарівна гітара». О. Ренгач (гітара) 13 – Й.-С. Бах «Висока меса сі мінор». Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національна заслужена академічна капела України «Думка», з. а. В. Матюшенко (сопрано), О. Табуліна (альт), С. Бортнік (тенор), А. Гнатюк (бас), В. Михалюк (орган) 15 (17.00) – Великодній концерт «Воскресенія день». Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. Ревуцького, з. д. м. В. Курач, А. Карпінець (диригенти), з. а. В. Іваненко, з. а. В. Шуляк, В. Пудченко, В. Мітряєв, І. Гермбач Примітка. У репертуарі можливі зміни

Огол ош ення

Культура № 14, 6 квітня, 2012 р. ВСЕУКРАЇНСЬКА БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІД «ПАРКУ КИЇВСЬКА РУСЬ» Стартувала Всеукраїнська бла­ годійна акція для школярів «Новий Древній Київ». Акція надає можли­ вість учням загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій 24 областей України та Автономної Республіки Крим, а та­ кож міст державного значення – Киє­ ва та Севастополя – безкоштовно від­ відати «Парк Київська Русь» – Центр культури та історії Давньої Русі в пе­ ріод з 24 березня до 23 грудня 2012 року. Захід присвячено 1530­річчю Києва, а також річницям двох інших визначних подій – 1150­річчю заро­ дження держави Київська Русь та 1130­річчю проголошення Києва її стольним градом. Акція організова­ на Центром культури та історії Дав­ ньої Русі «Парк Київська Русь», благо­ дійною організацією «Слов’янський фонд» за сприяння Міністерства осві­ ти та науки, молоді та спорту Укра­ їни, Київської обласної державної адміністрації.

Для учнів шкіл відвідання «Пар­ ку Київська Русь» стане можливістю наочно побачити те, про що вони чи­ тали в підручниках або чули учите­ лів. Адже тут, неподалік Києва, у селі Копачів Обухівського району, відтво­ рюється Град Володимира – столиця великої середньовічної держави – Ки­ ївської Русі. Крім нових знань, відвіда­ ння «Парку Київська Русь» – це ще й активний відпочинок. Школярі змо­ жуть розважитися так, як їхні одно­ літки багато століть тому, взяти участь в іграх і забавах доби середньовіччя, переглянути вистави театру «Парк Київська Русь». Відвідати парк у вихідні можна ор­ ганізованими групами чи індивіду­ ально (з батьками). Школярам запро­ понують багато заходів: як тематичні програми вихідного дня, так і мас­ штабні міжнародні фестивалі, пер­ ший з яких – «Київська Русь XIII–XIV століть» – пройде тут 18–20 травня. Можливе також відвідання Парку гру­ пами в будні за попередньою домов­ леністю з адміністрацією.

НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ оголошує конкурс на заміщення вакантної посади артиста в групу тромбонів (бас-тромбон) симфонічного оркестру театру. До програми конкур­ сного прослуховування включено «Концерт для тромбона» О. Лебедєва, виконання віртуозної п’єси, оркестрових труднощів з балетів «Коппелія» Л. Деліба та «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва. З умовами конкурсу можна ознайомитися в управлінні симфонічного оркестру театру за тел.: 235­70­35 та у відділі кадрів за тел.: 279­24­38. Конкурс відбудеться 7 травня 2012 року. Дирекція театру

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ оголошує у 2012 році конкурс із визначення культурно­мистецьких про­ грам (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та твор­ чими спілками, які мають всеукраїнський статус (крім національних твор­ чих спілок та їх регіональних осередків), для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка за рахунок коштів державного бюджету. Конкурсна пропозиція приймається до 3 травня 2012 року щодня, крім суботи, неділі та святкових днів, з 10­00 до 17­00 за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 15, к. 3А, Департамент у справах релігій та національностей Мі­ ністерства культури України або може бути надіслана на поштову адресу Міністерства культури України: 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19 з поміткою «На конкурс мистецьких програм». Телефон для довідок: (044) 279­37­34 (контактна особа – Горбач Тетяна Петрівна). Конкурсну документацію з вимогами щодо підготовки громадськими організаціями та творчими спілками, які мають всеукраїнський статус, кон­ курсних пропозицій та форми документів розміщено на офіційному веб­ сайті Міністерства культури України http://www.mincult.gov.ua».

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! Надійшли в продаж чергові номери журналів «Музика», «Український театр», «Пам’ятки України», «Українська культура», «Театрально-концертний Київ». До вашої уваги! Попередньо були віддруковані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України», присвячені Національному історико-культурному заповідникові «Чигирин» та Національному заповідникові «Софія Київська». Де придбати випуски журналів ми розповімо вам за тел. (044) 498–23–64. Редакція журналу «Українська культура» готує ювілейний 1000-й випуск журналу. Всі наші видання можна придбати в кіосках «Преса» міста Києва, книжкових магазинах Києва, Львова, Харкова, Одеси, Чернівців, поштових відділеннях Київської області. Також всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. УВАГА! ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 р. РОЗПОЧНЕТЬСЯ 10-го КВІТНЯ УВАГА! Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції і зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498–23–64, моб. (067) 394–97–21, 386–56–63.

15

ВЕЛИКОДНІЙ ЯРМАРОК З 11 до 13 квітня в Національному центрі ділового та культурного спів­ робітництва «Український дім» напе­ редодні великого свята Великодня традиційно за підтримки Державно­ го управління справами проходити­ ме Національний благодійний Великодній ярмарок. Під час заходу відбудеться збір продуктів харчуван­ ня та коштів для дітей­сиріт зі шкіл­ інтернатів України. Ярмарок покли­ каний розповісти громадськості про цінність і важливість багатограннос­ ті української культури та сприяти усвідомленню позитивної ролі куль­ турного розмаїття, об’єднати куль­ турну спадщину України та інших дер­ жав. Окрасою заходу стане виставка творів майстрів образотворчого та декоративно­прикладного мистецтва. До участі у виставці запрошуються писанкарі, вишивальниці, гончарі та інші майстри. Програмою ярмарку заплановано проведення майстер­ класів народних майстрів та низки конкурсів серед учасників заходу.

КНИЖКОВЕ СВЯТО 5–7 квітня у Києві відбудеться 7­й Київський Весняний книжковий ярмарок МЕДВІН. Захід матиме над­ звичайно насичену програму: вже традиційні письменницька кухня, ніч поезії, майстер­класи, освітня програ­ ма та абсолютно новий проект – роз­ віртуалізація письменників. А 7 квітня буде Дитячий день. Батьки сміливо можуть залишити свою малечу в Літературній кав’ярні, адже там на них чекає ляльковий те­ атр, весела дитяча дискотека та каз­ ки від Сашка Лірника. Крім того, на всіх чекають майданчики постійно діючих майстер­класів, де дітлахи та їхні батьки можуть навчитись кві­ лінгу, виготовленню найрізноманіт­ ніших подарунків, листівок у техніці скрапбукінг, великодніх яєць, мило­ варінню, литтю свічок. Весняний книжковий ярмарок буде проходити у виставковому цен­ трі «КиївЕкспоПлаза». Яна ЛЕВИЦЬКА

Українське театральне мистецтво зазнало великої втрати. На 71­му році життя помер видатний діяч театру ляльок, режисер, педагог, персональ­ ний член УНІМА, народний артист України

Євген Романович ТКАЧЕНКО Євген Романович починав свою творчу діяльність актором у Лугансько­ му та Хмельницькому театрах ляльок, згодом уже на посаді головного ре­ жисера очолював Челябінський (Росія), Тернопільський та Луганський те­ атри ляльок. Упродовж свого творчого шляху Євген Романович здійснив багато визначних вистав як для дітей, так і для дорослого глядача. Його по­ становки завжди мали великий успіх. Творчості Євгена Романовича був притаманний дух експериментаторства, сміливих пошуків та висо­ копрофесійне яскраве втілення його задумів. Творчі роботи Ткаченка відзначалися на міжнародних фестивалях театрів ляльок, які проходи­ ли в Україні та за її межами. Останнім часом, окрім роботи в театрі, Єв­ ген Романович успішно займався викладацькою діяльністю, навчав сту­ дентів професії лялькаря у Луганському державному інституті культури та мистецтв. Він підготував цілу плеяду талановитих акторів. Все жит­ тя Євгена Романовича було віддане служінню мистецтву. Від нас пішла чудова людина, але велика кількість чудових режисерських робіт збе­ режуть його ім’я в історії театру. Він назавжди залишиться у творчості своїх вихованців та послідовників. Рада УЦ УНІМА та всі лялькарі України сумують і висловлюють щирі співчуття родині та колективу Луганського академічного обласного теа­ тру ляльок. Вічна пам’ять та останні оплески Євгену Романовичу! Президент УЦ УНІМА Члени Ради УЦ УНІМА

Культура Газета виходить щоп’ятниці Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн квартал – 42,21 грн місяць – 14,27 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до Вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс у Каталозі видань України

60969

Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театральноконцертний Київ» – 37112. Довідки за тел. (044) 498–23–64; е­mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

На дозві ллі

16

№ 14, 6 квітня, 2012 р.

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

СМАКУЄМО В ПІСТ

«Гріх – не те, що ми їмо, а те, що їсть нас» (народна мудрість) СОМ МАРИНОВАНИЙ Під час Великого посту на свято Благовіщення та Вербну Неділю до­ зволяється їсти рибу. Маємо надію, маринований сом (із козацької кухні) смакуватиме вашій родині за святко­ вим столом. Кілограм риби почистити, вимити, порізати на шматки та підсмажити на гарячій олії. В олії, яка залишиться піс­ ля смажіння, готують покришені: 2–3 цибулини, 1 морквину та невеликий корінь селери. Коли коріння зм’якне, додають ложку муки і ще смажать 5–6 хвилин, заливають 2 склянки води і тушкують це все 30 хвилин. Потім соус проціджують. Шматочки риби викладають на сковороду, яку перед тим змастили вершковим маслом та посипали тертим білим хлібом (су­ харями). Заливають рибу соусом, со­ лять, додають 8–10 горошин чорно­ го перцю, зубець товченого часнику, дрібку цукру, 2 ложки оцту і ставлять до печі на 15–20 хвилин. Перед вжи­ ванням посипають покришеною пе­ трушкою. Смакує і гарячим, і холод­ ним, і наступного дня.

«На Благовіщення весна остаточно зиму переборола». Якщо цього дня, йдучи по воду, дівчина знайде квітку першоцвіту – незабаром обов’язково її засватають 6 квітня – Захарії та Якова. Увече­ рі посеред двору розпалювали багат­ тя. Цим обрядом вшановували світло та проганяли пітьму.

7 квітня – Благовіщення. Одне з найбільших Християнських весняних свят. Свято землі. «Бог цього дня благо­ словляє усі рослини», а відтак: ні тур­ бувати землю, а ні братися взагалі за будь­яку роботу не можна – гріх. На­ віть птах на Благовіщення гнізда не в’є. Колись цього дня відпускали на волю пташок. А дівчата, вітаючи весну, водили перший весняний хоровод – кривий танок. Ще буде сорок холодних ранків. «Яка погода на Благовіщення – така буде і на Великдень». «Якщо на Благовіщення іде дощ – гарно вродить жито». Упродовж багатьох віків сільські громади цього дня сходились для вирі­ шення питання: хто і коли буде оброб­ ляти ниви сиротам та вдовам.

8 квітня – Благовісника Архангела Гавриїла. У народі святкували цей день – «щоб Гаврило хати не спалив», бо віри­ ли, що Гавриїл – володар блискавки. Від

Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові: овес, ячмінь та ярову пшеницю.

9 квітня – Мотря-настовиця. «Мо­ тря вийшла з хати пташок зустрічати». Полуріпниця. Половину ріпи відби­ рали на насіння. Коли закінчувалися хлібні запаси, ріпа й капуста допома­ гала селянам дожити до зеленої цибулі, щавлю та кропиви.

ДО УВАГИ НАШИХ ЧИТАЧІВ! Пропонуємо надіслати матеріали з краєзнавства та історичної реконструкції. Редакція журналу «Пам’ятки України: історія та культура» запрошує своїх чита­ чів, аматорів краєзнавства та історичної реконструкції, взяти УЧАСТЬ У ПІДГОТОВ­ ЦІ СПЕЦІАЛЬНОГО ВИПУСКУ ЖУРНАЛУ. Журнал «ПУ» планує в листопаді 2012 р. видати спеціальний випуск, в якому бу­ дуть надруковані матеріали, присвячені пам’яткам архітектури, історії та мистец­ тва місцевого значення, про які мало, або зовсім невідомо з офіційних державних пам’яткоохоронних реєстрів. Багато таких об’єктів досі лишаються поза увагою дер­ жави, фахівців, краєзнавців­аматорів. Краєзнавці села чи містечка мають чимало цікавої інформації, бачать ситуацію про стан збереження пам’яток минулого, мо­ жуть запропонувати цікаві ідеї щодо використання об’єкта старовини. Напишіть нам про таку пам’ятку, додайте фото, і про неї дізнається вся країна. Нас цікавлять також матеріали з історичної реконструкції: відновлення забутих ремесел, побуту, одягу; історичні мандрівки місцями колишніх баталій і походів; інформації про цікаві події, звичаї вашої місцевості забуті чи маловідомі широко­ му загалові українців. Про всі надіслані нам матеріали та їх авторів ми будемо інформувати в газеті «Культура і життя» та журналі «Пам’ятки Україна». Автори матеріалів, надрукованих в спеціальному випускові «ПУ», отримають цей номер і річну передплату на журнал. Три кращі роботи будуть відзначені спеціальними нагородами. Надсилати матеріали можуть як окремі особи, так і групи авторів, наприклад, клас чи краєзнавчий гурток. Матеріали (текст, фото та коротку інформацію про авторів) можна надсилати поштою на адресу: ДП «Національ­ не газетно­журнальне видавництво» (на конкурс журналу «Пам’ятки України»), вул. Васильківська, 1, м. Київ, 01034 або на електронну адресу: nvu.kultura.sale@gmail.com На всі ваші запитання ми відповімо за тел.(044) 498­23­64, (050) 310­56­63.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕ РЕ ДП ЛАТНИК И ! Видання Національного газетно­журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь­якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України. Газета «Культура і життя» № 14 (4482), 6 квітня 2012 рік

Засновники: Міністерство культури України, Україн­ ський комітет профспілки працівників культури, ре­ дакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно­журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильків­ ська, 1; тел. +38 (044) 498­23­65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК

Культура

Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498­23­65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р. Друкарня: ТОВ «Видавничо­поліграфічна компанія «Експрес­Поліграф», вул. Фрунзе, 47­б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417­25­93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498­23­64, +38 (050) 310­56­63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969

Склад Видавничої ради Олеся Білаш – генеральний директор видавництва, Олена Чередниченко – завсектором взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю МК, Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва МК, Лариса Лебедівна – завсек­ тором мовної політики МК, Михайло Швед – начальник відділу музичного та циркового мистецтва МК, Ольга Дарибогова – начальник управління міжнародних зв’язків МК, Віктор Пасак – заступник генерального директора ви­ давництва, Людмила Гнатюк – головний редактор газети «Культура і життя», Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика», Наталя Потушняк – головний редак­ тор журналу «Театрально­концертний Київ», Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр».

10 квітня – починав втрачати силу вінок, сплетений родиною минулого літа – 15 серпня, на Степанів день. В тяжкі часи з вінка відривали трішки трави та заливали окропом. Добрий дух квітів та трав відганяв хвороби та негаразди.

11 квітня – Святий Марко. Слу­ хали, чи ходить сік у березі. «В цьому дереві – чотири дари: хворим – на здоров’я, людям – криниця, від зими – світло, старим – утіха».

12 квітня – Івана. Пекли обрядове печиво – «щоб зелені паростки вгору піднімалися». Давньоримський поет Овідій так розшифровував латинську на­ зву квітня «аперіре» – «все відкри­ вається». А ось ще давньоруські на­ зви: пустун, пташиний місяць, місяць живої води… ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 6 квітня – Передсвяткування Бла­ говіщення Пресвятої Богородиці, Пре­ подобного Захарія Печерського. День янгола: Антон, Петро, Захар, Яків.

7 квітня – Благовіщення Пресвя­ тої Богородиці. День янгола: Марія, Йосип.

8 квітня – Вхід Господній до Єру­ салима. Собор Архангела Гавриїла. Вербна Неділя. День янгола: Гаврило, Лариса, Василь, Ганна.

9 квітня – Страстна Неділя. Вели­ кий Понеділок. Мучениці Мотрони Солунської. День янгола: Феодосій, Мефодій, Мотрона, Мануїл.

10 квітня – Страстна Неділя. Вели­ кий Вівторок. Преподобного мучени­ ка Євстратія Печерського. День янго­ ла: Іларіон, Степан.

11 квітня – Страстна Неділя. Вели­ ка Середа. Мученика Марка, єпископа Арефусійського. День янгола: Кирило, Марко, Остап.

12 квітня – Страстна Неділя. Вели­ кий Четвер. Спомин про Тайну вечерю. День янгола: Софрон, Зосим, Іван. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна