Щотижнева газета «Культура і життя»

№ 7 (4475)

17 лютого, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

АКТУАЛЬНО › с. 3

ГЛАВА ДЕРЖАВИ ПЕРЕФОРМАТУВАВ «ВЕРТИКАЛЬ ВЛАДИ»

ЮВІЛЕЇ › с. 5

МИХАЙЛУ ГРИНИШИНУ – 90!

ТЕАТР › с. 11

НА СЦЕНІ ДРОГОБИЦЬКОГО ТЕАТРУ

СМАЧНІ МЛИНЦІ НА МАСЛЯНУ Столична афіша

з 20 по 26 лютого 2012 року

с. 14

Нагол о с

2

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Фото Андрія МОСІЄНКА

Лауреати премії ім. Лесі Українки за 2011 рік Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Максим Рильський

ШАНОВНІ ДРУЗІ! Щорічно 21 лютого Україна разом із усім світом відзначає День рідної мови. Започаткований 1999-го на сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, Міжнародний день рідної мови спрямований на підтримку мовного та культурного розмаїття. Загалом у світі говорять приблизно шістьма тисячами різних мов, але половині з них загрожує зникнення. За даними ЮНЕСКО, в Україні нараховується 15 таких, що можуть щезнути. Серед них – караїмська, кримськотатарська, урумська, русинська. На жаль, разом зі зникненням мови втрачається й культурне надбання: забуваються поетичні твори, легенди, приказки та жарти. Серед причин зникнення експерти ЮНЕСКО називають війни, депортації, міграцію, а також мовне змішання. Крім того, сучасні технології сприяють посиленому домінуванню окремих великих мов, наприклад, англійської. Сьогодні нашим обов’язком є створення таких умов, за яких кожен носій власної мови мав би змогу вільно нею розмовляти та розвивати. Любити і шанувати її означає поважати себе, свій народ і державу. Про те, що мова є духовним скарбом нації, її генетичним кодом, що у її глибинах народилося багато подій, якими може пишатися наш народ, говорити можна безкінечно. Культура й мова об’єднані в царині духовних цінностей кожної людини та всього суспільства. Мовна культура як складова культури і як одна з її форм є першою ознакою освіченості людини, що в наш час є особливо значущим і актуальним, а також допомагає молодій державі в духовному відродженні української нації. «Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови», – так писав про мову український поет Максим Тадейович Рильський. Сьогодні, у Міжнародний день рідної мови, свято української мови – безпосередній виразник єдності українців. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен насамперед створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – мова. Вітаю вас, дорогі друзі, з Міжнародним днем рідної мови. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Зі святом вас!

У номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» більшість членів Комітету з присудження урядової премії ім. Лесі Українки віддали свої голоси за Юрія Логвина та його роман «Таємна перлина» видавництва «Ярославів Вал». Художниці Людмила Кириленко та Олена Зеркалій стали лауреатами номінації «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва». Перемогу їм принесли ілюстрації до книги Томаса Мелорі «Легенди про короля Артура» (літературний переказ А. Клімова) видавництва «Ранок». У номінації «Театральні вистави для дітей та юнацтва» перемогу здобув Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. Афанасьєва за лялькову виставу за творами А. Шмідт «Про принців і принцес» режисера-постановника Оксани Дмитрієвої та художника-постановника Наталії Денисової. ПІДГОТОВКА ЙДЕ ПОВНИМ ХОДОМ У музеї Тараса Шевченка Шевченківського національного заповідника (Тарасова гора, м. Канів Черкаської області) відбулася нарада за участю міністра культури України Михайла Кулиняка, голови Черкаської обласної державної адміністрації Сергія Тулуба, віце-президента Національної спілки архітекторів України Лариси Скорик, голови Державної служби з питань національної культури та спадщини Андрія Вінграновського та представників обласної влади Черкащини. Під час наради розглядалися питання стану підготовки Шевченківського національного заповідника та інших закладів регіону до відзначення у цьому році 198-річчя з дня народження Тараса Шевченка. На засіданні також обговорили підготовку до 200-річного ювілею Тараса Шевченка, який святкуватиметься у 2014 році, та намітили спільний план дій Мінкультури та Черкаської облдержадміністрації з проведення заходів, присвячених цій знаменній даті. Окрему увагу приділили питанню належного впорядкування місць, пов’язаних із життям та діяльністю Великого Кобзаря, підготовці культурних закладів та об’єктів туристичної інфраструктури області до значного збільшення туристично-екскурсійного потоку, що прогнозується у 2014 році й особливо до прийому зарубіжних гостей. ТВОРИ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО СКУЛЬПТОРА БУДЕ ПРЕДСТАВЛЕНО В ЛУВРІ У Міністерстві культури відбулася зустріч міністра культури України Михайла Кулиняка з Надзвичайним і Повноважним Послом Французької Республіки в Україні паном Аленом Ремі. Обидві сторони підкреслили необхідність активізації культурного діалогу між двома країнами та висловили сподівання в успішній реалізації спільних проектів, які станом на сьогодні вже перебувають в роботі: – художній проект «Живопис Нормандії», який має на меті представити українській публіці твори видатних французьких

Анімаційний фільм «Маленький великий пес» режисерки Людмили Ткачикової, художника-постановника Наталії Чернишової (студія «Укранімафільм») переміг у номінації «Кінотвори для дітей та юнацтва». Вручення нагород відбудеться 25 лютого – до дня народження відомої української поетеси та драматурга Лесі Українки. Кожен з переможців отримає по 10 тисяч гривень. Кореспондент «КіЖ»

художників, переважно з музею м. Лілль. Домовлено, що свої площі для експозиції цих творів нададуть музеї Києва, Львова та Донецька. Проект розпочнеться в Києві 17 травня та завершиться 8 червня; – експозиція творів видатного українського скульптора XVIII століття Іоана Георгія Пінзеля в Луврі. Сторони поінформували одна одну щодо деталей та додаткових можливостей реалізації цього проекту; – участь творчого колективу «Груп Ф» із Франції у цьогорічному фестивалі «ГогольФест»; Прес-служба МК

АНСАМБЛЬ ІМ. П. ВІРСЬКОГО ВІТАЄ АНСАМБЛЬ ІМ. І. МОЙСЕЄВА З 15 до 18 лютого у Москві Національний заслу жений академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського візьме участь у святкуванні 75-річчя Державного академічного ансамблю народного танцю ім. Ігоря Мойсеєва.

17 лютого відбудеться святковий концерт «Мойсеївці збирають друзів» за участю російських та українських виконавців. У заході візьмуть участь відомі діячі культури і мистецтва Росії та України, представники української діаспори в Росії.

Основною метою участі Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені П. Вірського у ювілейному святкуванні є демонстрація багатства та різноманіття культури України, створення змістовного діалогу між російською та українською культурами. Оксана ГАЙДУК

У КИЄВІ ВРУЧИЛИ ПРЕМІЇ «YUNA» У Національному палаці «Україна» зібрався музичний і навколомузичний бомонд країни, щоб дізнатися імена перших лауреатів музичної премії Yuna. Премія, яка вручалася вперше, відзначила досягнення українських попвиконавців за останні 20 років. При цьому організатори пообіцяли, що церемонія стане щорічною. Вибрати переможців довірили журі, що складається з 60 чоловік. Кращим виконавцем 20-ліття був названий Олександр Пономарьов, кращою виконавицею – Ірина Білик, кращою групою – «Океан Ельзи». Премію за кращий альбом отримали «Воплі Відоплясова» за свій диск «Музіка» (1997), причому Олегу Скрипці довелося підніматися на сцену за статуетками ще двічі – коли кращою піснею 20-ліття була названа робота ВВ «Весна», а кращим кліпом – відео на цю пісню режисера Олександра Солохи. Кращим українським композитором був визнаний грузин за походженням Костянтин Меладзе, а премія за особливі досягнення за 20 років дісталася Софії Ротару. Яна ЛЕВИЦЬКА

МІЖНАРОДНА ВИСТАВКА З 15 до 17 лютого в Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» проходить XV Ювілейна міжнародна виставка навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні – 2012». На виставці представлені близько 500 навчальних закладів з 25 регіонів України, а також обласні (міські) управління освіти, видавці і автори сучасних підручників, міжнародні установи, підприємства, комерційні структури та видавництва, які співпрацюють із системою освіти. Окремим підрозділом проходить Шоста виставка-презентація «Освіта України «Інноваційні технології навчання». Презентуються досягнення навчальних закладів, інноваційних розробок, семінари, круглі столи, обговорення актуальних проблем навчально-виховного процесу. Всього заплановано близько 70 майстер-класів та семінарів.

Актуа льн о

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

3

14 лютого в країні відбулися кадрові зміни на рівні найвищих органів влади. Указами Президента України Раїсу Богатирьову призначено віце-прем’єрміністром України – міністром охорони здоров’я, а Андрія Клюєва – секретарем Ради національної безпеки і оборони України. А вранці того ж дня Віктор Янукович виступив на урочистій церемонії складення присяги суддями, вперше призначеними на посаду. Президент наголосив, що будьякі зміни та реформи у державі повинні насамперед враховувати інтереси звичайного громадянина, забезпечення прав та свобод якого має стати основною метою діяльності органів влади всіх рівнів. «Запровадження якісно нової системи правових засобів захисту людини, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, а також удосконалення процедури кримінального судочинства стануть вагомим внеском у розбудову України як правової країни», – підкреслив глава держави. Наступним кроком у перебудові системи добору суддівського корпусу стане запровадження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді. Адже саме професіоналізм суддів є головною складовою у побудові в Україні справедливого та чесного суду, що діє за законом і захищає права кожного громадянина. «Пам’ятайте: авторитет судової гілки влади та довіра до суду з боку суспільства залежить від ваших дій, від змісту кожного рішення, яке ви проголосите іменем України», – сказав Віктор Янукович, звертаючись до новопризначених суддів. Увечері 14 лютого Президент представив нового секретаря Ради національної безпеки і оборони України Андрія Клюєва членам та апарату РНБО. Глава держави наголосив, що перед А. Клюєвим стоять надзвичайно важливі завдання. «Сектор безпеки потрібно розбудовувати в нових умовах, відповідаючи на ті виклики часу, які є перед нашою країною», – наголосив Віктор Янукович і висловив переконання, що Андрій Клюєв відповідно до поставлених завдань скоординує роботу правоохоронних органів та спецслужб. «Сподіваюся, присутні тут керівники правоохоронних органів, спеціальних служб будуть надійними ланками в цій роботі», – зазначив глава держави та побажав секретарю РНБО успіхів та плідної роботи на посаді. Президент також подякував Раїсі Богатирьовій за її роботу на посаді секретаря Радбезу. «Я переконався в тому, що Раїса Василівна здатна виконувати великі обсяги роботи на високому професійному рівні з великою відповідальністю перед державою», – сказав Віктор Янукович.

15 лютого, представляючи колективу МОЗ Раїсу Богатирьову, Микола Азаров зазначив, що основне завдання, яке ставить перед новим міністром Президент і

Фото Михайла МАРКІВА

ГЛАВА ДЕРЖАВИ ПЕРЕФОРМАТУВАВ «ВЕРТИКАЛЬ ВЛАДИ»

Віктор Янукович під час представлення нового секретаря РНБО України

уряд, – проведення перетворень медичної галузі таким чином, щоб це сприяло покращенню якості надання медичних послуг, збільшенню тривалості життя, зменшенню рівня смертності людей. «Завдання перед новим міністром стоїть досить складне, тому їй необхідно докласти максимум зусиль, щоб вивести галузь на якісно новий рівень», – заявив прем’єр-міністр України. За словами Миколи Азарова, Раїсі Богатирьовій у своїй роботі необхідно врахувати недоліки попереднього керівництва і перейняти позитивний досвід, напрацьований у міністерстві за останній період: «Ми не маємо права на помилки. Кожен крок повинен бути скерований на результат, на позитивний результат». При цьому він підкреслив, що не повинні траплятися такі випадки, коли лікарні закрили, але не подумали, що людям нікуди звернутися за медичною допомогою, або як влаштувати медперсонал. Також не повинна повторюватися ситуація з вакцинацією, оскільки подібні випадки викликають недовіру та незадоволення людей. Прем’єр-міністр зазначив, що всі кроки повинні бути продуманими, а рішення своєчасними. «Уряд виділяв усі можливі ресурси на реформу медичної галузі. Ми завжди готові піти назустріч у вирішенні тих питань, які у нас є на місцях, незважаючи на складну фінансову ситуацію. Але кошти треба грамотно використовувати», – наголосив він, додавши, що Раїса Богатирьова є досвідченим фахівцем у галузі охорони здоров’я. «Вона кваліфікований, професійний лікар, політик, державний діяч. Вона пройшла велику школу у нашій державі, займала найвідповідальніші посади, які є в Україні», – заявив Микола Азаров і додав, що на неї покладають великі надії як Президент, так і уряд: «Велика надія Президента і уряду: ця галузь стане провідною в Україні». Олексій ХОМЕНКО

ПІДГОТОВАНІ ПРОПОЗИЦІЇ ДО КОНЦЕПЦІЇ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 14 лютого відбулося спільне засідання колегії Міністерства культури та президії Національної академії мистецтв, присвячене обговоренню Концепції гуманітарного розвитку України до 2020 року. За результатами засідання Громадської гуманітарної ради під головуванням Президента України Віктора Януковича Національна академія наук України розробила проект Концепції гуманітарного розвитку України до 2020 року. На нараді в Мінкультури обговорювався проект концепції, запропонований Національною академією наук після відповідного доопрацювання. У засіданні також взяли участь заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького Володимир Горбатенко, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України Андрій Єрмолаєв, члени президії Національної академії мистецтв, представники Адміністрації Президента України. Відкриваючи колегію, міністр культури Михайло Кулиняк зазначив, що проект концепції був розроблений

фахівцями Національної академії наук України спільно з Міністерством освіти, науки, молоді і спорту. «Його призначення – стати основним стратегічним документом державної політики в гуманітарній сфері, котра охоплює культуру і мистецтво, міжетнічні відносини, освіту, науку, охорону здоров’я, захист довкілля, проблеми молоді та гендерної рівності, розвиток громадянського суспільства тощо. Всі ці сфери мають розглядатися як єдина система, тож і державна стратегія для них має бути єдиною, цілісною і системною». Володимир Горбатенко поінформував, що проект концепції був розроблений секціями суспільних і гуманітарних наук під загальним керівництвом віце-президента Національної академії наук, академіка Валерія Гейця. «Ми визначили гуманітарний розвиток України як процес удосконалення суспільства шляхом наближення до потреб людини в усіх сферах суспільного життя, створення умов для максимального розкриття творчого продуктивного потенціалу і самореалізації кожної особистості».

Перший заступник міністра культури Юрій Богуцький повідомив, що Український центр культурних досліджень, який знаходиться в управлінні Міністерства культури, підготував пропозиції, які доцільно врахувати під час доопрацювання концепції. «Від Інституту культурології Національної академії мистецтв прошу додати таку тезу: для України актуальним є творення нової системи культури на основі історико-культурних традицій українського народу та кращих зразків самоорганізації культурних систем сучасного світу», – сказав Юрій Богуцький. Що стосується саме мистецької складової, на думку першого заступника міністра культури, то у проекті концепції не врахована така традиційна діяльність, як аматорство та художня самодіяльність. «Як би нам не здавалося, що це відголоски минулого, самодіяльність є елементом розвитку громадянського суспільства. Ми багато втратимо, якщо випустимо цю складову, оскільки багато імен української культури прийшли саме з самодіяльного художнього мистецтва», – наголосив Юрій Богуцький.

ОДНИМ АБЗАЦОМ

ГЛАВА ДЕРЖАВИ ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ВОЇНІВ, ПОЛЕГЛИХ В АФГАНІСТАНІ У День вшанування учасників бойових дій на території інших країн Президент Віктор Янукович у Києві поклав квіти до Меморіального комплексу загиблим в Афганістані громадянам України. У церемонії взяли участь голова Верховної Ради Володимир Литвин, прем’єр-міністр Микола Азаров, секретар РНБО Андрій Клюєв, перший заступник глави Адміністрації Президента Ірина Акімова, голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов, голова Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький, представники громадськості. Учасники церемонії вшанували пам’ять воїнів хвилиною мовчання. МИКОЛА АЗАРОВ: «УРЯД ПРИСКІПЛИВО ПРОАНАЛІЗУЄ РОБОТУ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ» Прем’єр-міністр України Микола Азаров зазначив, що настав час оцінити роботу системи соціального захисту населення. Як підкреслив глава уряду, назріла вимоглива розмова про те, як держава дбає про своїх громадян, особливо соціально вразливих: «Вони теж мають право на достойне життя і повагу. Їм також треба дати можливість подолати складні обставини і бути успішними в житті. Тому ми повинні прискіпливо і критично проаналізувати, як працює наша система соціального захисту. Наскільки адресно і добросовісно доходить солідарна допомога платників податків до тих, хто дійсно її потребує. Одне з засідань уряду буде присвячено розгляду всіх цих проблем». ГОЛОВА КМДА ДОПОВІВ ПРЕЗИДЕНТОВІ ПРО ПЛАНИ РОЗВИТКУ СТОЛИЦІ «Ми обговорювали плани розвитку міста Києва, які реалізовуватимуться за підтримки Президента та уряду в 2012 році», – сказав Олександр Попов після зустрічі з Віктором Януковичем. За словами голови КМДА, це нові широкомасштабні проекти, заплановані в рамках стратегії розвитку столиці. Зокрема, він повідомив, що ці проекти стосуються розвитку інфраструктури, будівництва нових підземних шляхів, мостових переходів та нових станцій метрополітену. «Я доповів про напрацювання щодо початку реалізації таких проектів і отримав підтримку Президента», – зазначив Олександр Попов. У МІНІСТЕРСТВІ КУЛЬТУРИ ОБГОВОРИЛИ ПИТАННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 14 лютого під головуванням міністра культури Михайла Кулиняка відбулося громадське обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав», в якому взяли участь представники професійного середовища, чия діяльність пов’язана з питаннями авторського права: композитори, виконавці, керівники національних творчих спілок та закладів культури. Під час обговорення було узгоджено спільний план дій та висловлено слушні пропозиції та зауваження щодо врегулювання проблем у сфері авторського права.

Актуа льн о

4 НОВИНИ

ОХОРОНА СПАДЩИНИ У приміщенні Київської обласної державної адміністрації відбулася розширена установча нарада з питань стану збереження культурної спадщини у Київській області за участю керівництва Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України та Київської обласної державної адміністрації. У вступному слові заступник голови Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури Віктор Вечерський розповів про структуру новоствореного Департаменту та функції окремих його підрозділів і висловив впевненість в ефективності такої організації роботи. За словами заступника голови Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Сергія Тура, пам’яткоохоронна галузь сьогодні потребує нових підходів, насамперед, активізації роботи у регіонах та кращої координації зусиль, і саме такі завдання стоять перед Управлінням регіональних представників з питань охорони культурної спадщини та переміщення культурних цінностей Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури. Зокрема, Сергій Тур наголосив: «Територіальні представники закріплені за кожною областю України. У здійсненні своєї фахової діяльності вони підпорядковуються виключно Міністерству культури України і забезпечують у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснення повноважень Міністерства у сферах охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Заслухавши звіт в. о. начальника Управління культури і туризму Київської обласної держ а в н ої а д м ін іс т р а ц і ї Іго р я Подолянця про стан збереження культурної спадщини у Київській області та змістовну доповідь директора Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Олени Сердюк про стан справ з обліку пам’яток в історичних населених пунктах Київщини, учасники наради перейшли до обговорення можливих шляхів покращення ситуації та були одностайні щодо необхідності пожвавлення роботи у цьому напрямку, для чого слід об’єднати зусилля профільних структур та відомств різних рівнів. Спільні наради з питань охорони та збереження культурної спадщини у Київській області представників Департаменту охорони культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України та Київської обласної державної адміністрації відтепер будуть проводитися на регулярній основі. Прес-служба МК

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Міністру культури України Кулиняку М. А. Шановний Михайле Андрійовичу! Наукова і пам’яткоохоронна громадськість України стурбована не так проблемами з дирекцією Національного заповідника «Софія Київська», як украй загрозливим станом збереження Софійського собору як унікальної пам’ятки всесвітньої спадщини. Ситуація, що прямо загрожує археологічній, архітектурній та мистецькій спадщині Софійського собору, склалась останніми роками через некомпетентну та самочинну діяльність адміністрації Національного заповідника «Софія Київська». Всупереч Закону України «Про охорону культурної спадщини» без погодження з Міністерством культури керівництвом заповідника ухвалюються та втілюються у життя рішення щодо несанкціонованих археологічних розкопок у садибі Софійського собору та змін живописного ансамблю. Такі дії адміністрації становлять загрозу пам’ятці та призводять до руйнівних наслідків, зокрема: – під час розкриття саркофага Ярослава Мудрого, яке не було узгоджене з Міністерством культури, мармурова плита віка саркофага (що сам є унікальною пам’яткою) була пошкоджена важелями; – без належного погодження виконано демонтаж фрескового живопису ХІІ ст. у приділі Антонія та Феодосія, лише вчасний протест науковців та членів науково-методичної ради МКУ у грудні 2011 року спинив неприпустимі наміри адміністрації заповідника щодо замін основ мозаїк ХІІ ст. Михайлівського Золотоверхого собору, які зберігаються у Національному заповіднику «Софія Київська»; – неузгоджене будівництво трансформаторної підстанції у садибі собору, яке виконувалось без належних попередніх археологічних розкопок та без дозволу на проведення робіт, призвело до втрати значного обсягу культурного шару у межах центральної частини Стародавнього Києва. Багаторічне ігнорування адміністрацією загрози цілісності Софійського собору, пов’язаної зі станом стародавніх підземних споруд на території садиби заповідника може мати катастрофічні наслідки, оскільки софійські підземелля перебувають в аварійному стані і регулярно проявляються великими провалами на відстані 10–15 м від собору. При цьому, дії керівництва заповідника стосовно зазначених провалів обмежуються лише їхнім засипанням без відповідного фахового обстеження та укріплення аварійних ділянок підземних споруд. Такий підхід є вкрай некомпетентним (ці підземні споруди мають бути окремими об’єктами культурної спадщини) та створює передумови для подальшого поширення руйнівних процесів. Зрештою, громадськість не може не турбувати і той факт, що за роки керівництва адміністрацією Національного заповідника «Софія

Київська» Н. М. Куковальською заповідник із державної організації фактично перетворився на напівприватну корпорацію, в якій вузьке коло «наближених» осіб приймає ідеологічні та адміністративні рішення стосовно долі пам’ятки світового значення, за яку відповідає держава Україна. Останніми роками Софійський собор є закритим для проведення у ньому наукових досліджень будь-якими фахівцями, що не мають прямого відношення до адміністрації заповідника. Це, безумовно, завдає суттєвої шкоди не лише його

науковому авторитету, а й міжнародному іміджу держави, яку він має представляти. У зв’язку з цим просимо Вас, шановний Михайле Андрійовичу, вжити невідкладних заходів щодо виправлення цієї ненормальної ситуації, а саме: – заборонити проведення в Національному заповіднику «Софія Київська» будь-яких втручань в пам’ятки та їхні території без обговорення цих питань науковою та пам’яткоохоронною громадськістю; – активізувати співпрацю у справі збереження пам’яток Софії Київської з Національною академією наук України та Національною академією мистецтв України як організаціями, що об’єднують найкращих вітчизняних фахівців у сфері вивчення та збереження культурної спадщини; – оновити склад та актуалізувати роботу наглядової ради Національного заповідника «Софія Київська»; – оптимізувати структуру адміністрації заповідника та провести атестацію її працівників, що дозволить уникнути дублювання функцій різних структурних підрозділів та позбавить від тих псевдонауковців, які дискредитують Україну перед світовою громадськістю. Шановний пане міністре, Ваш наказ про зняття Н. М. Куковальської з посади генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» цілковито підтримуємо.

З ПОВАГОЮ Архипова Єлизавета Іванівна, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології, НАНУ. Ганзенко Лариса Георгіївна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ. Дорофієнко Інна Пантелеймонівна, художник-реставратор вищої кваліфікації, головний художник корпорації «Укрреставрація», дійсний член Академії будівництва України. Івакін Гліб Юрійович, доктор історичних наук, член-кореспондент НАНУ, зам. директора Інституту археології НАНУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Кара-Васильєва Тетяна Євгенівна, доктор мистецтвознавства, членкореспондент Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України. Коренюк Юрій Олександрович, кандидат мистецтвознавства, доцент Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Міляєва Людмила Семенівна, доктор мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Симоненко Олександр Володимирович, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАНУ, членкореспондент Німецького археологічного інституту. Скорик Лариса Павлівна, доктор архітектури, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, голова робочої групи з питань культури Гуманітарної громадської ради при Президенті України, заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Стороженко Микола Андрійович, народний художник України, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, академік Національної академії мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Толочко Олексій Петрович, доктор історичних наук, членкореспондент НАНУ, зав. сектором Інституту історії України НАНУ. Толочко Петро Петрович, академік НАНУ, директор Інституту археології НАНУ, голова Українського товариства охорони пам’яток. Чебикін Андрій Володимирович, народний художник України, президент Національної академії мистецтв України, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Юві л еї

5

«Аби дожили до 100 років…»

7 лютого з нагоди 90-річчя Михайло ГРИНИШИН отримав чудовий музичний подарунок – творчий вечір «Доганяйте мене! І, як кажуть у нас на Гуцульщині, аби дожили до 100 років і я би то видів», – побажав шанувальникам, учителям та друзям видатний хормейстер, композитор і фольклорист, професор, почесний академік НАМ України народний артист України Михайло Гринишин. А зібралося людей у київському Будинку державних художніх колективів повна зала. Вони висловили захоплення людиною і творцем, пересвідчилися у високому рівні знаних музичних колективів та ознайомилися із цікавим життям героя дня із коментарів до виступів. Насамперед слово представникам Мінкультури. Начальник управління мистецтв Михайло Швед виголосив вітання від міністра культури України Михайла Кулиняка. У ньому зазначалося: пісня «Вівці мої, вівці», постановки та музичне оформлення вокально-хореографічних сюїт «Олекса Довбуш», «Гуцульське весілля», «Гуцульські колядки і щедрівки» та інші твори майстра стали яскравою сторінкою не тільки в українському, а й світовому мистецтві. Багато років викладаючи в Київському національному університеті культури і мистецтв, він виховав не одне покоління талановитих музикантів. Начальник відділу музичного мистецтва управління Іван Мечков озвучив постанову колегії міністерства про нагородження Михайла Гринишина почесною відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури». Наприкінці вечора до зали внесли ще й величезну корзину квітів від Мінкультури. На початку свята приємно подивували нас учасники хору імені Григорія Верьовки. За мить після появи ювіляра із дружиною Галиною у залі, вони, співаючи, почали водити навколо них хоровод. Михайла Гринишина тепло привітали народні артисти України, художні керівники національних заслужених

академічних колективів: від українського народного хору України імені Григорія Верьовки Анатолій Авдієвський, капели України «Думка» Євген Савчук, Національного академічного оркестру народних інструментів України Віктор Гуцал та художній керівник Муніципальної академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького заслужений діяч мистецтв України Юрій Курач. А їхні підопічні вразили концертними номерами. Почув ювіляр теплі й щирі слова і від народних артистів – художнього керівника Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського Мирослава Вантуха, композитора Лесі Дичко та інших знаних особистостей.

Гринишину – 90? Не може бути!

Запам’яталося, як неперевершено театралізували виконання пісень учасники хору імені Григорія Верьовки. Піднесений настрій концерту задала пісня Михайла Гринишина «Гей, Карпати» (соліст – Сергій Коротенко). Прислухалися ми до слів української пісні «Їхав козак з України». З інтересом спостерігали за чоловіками, які, перебудувавшись півколом, співали із захватом, присвистуючи та притуптуючи. Особливо азартно – колоритний вусань.

Лунає пісня «Вівці мої, вівці». Диригент – Михайло Гринишин, соліст – Василь Ватаманюк

У колі шанувальників

Дізналися думку музичних критиків: напиши композитор лише пісню «Вівці мої, вівці», йому вже варто було б стати народним артистом. Почувши різні її варіанти від колег, а вперше від Соломії Крушельницької, автор створив свою. І от пісні вже пішов 54-й рік. Диригувати хором, який виконував цей відомий твір, маестро вийшов сам. Пожартував: «За якість не відповідаю». Згодом Анатолій Авдієвський запитав у підопічних: «Який він диригент?» – і у відповідь пролунали оплески. Пан Анатолій товаришує із Миколою Гринишиним із часів навчання в Одеській консерваторії. Авдієвський із вдячністю згадав уроки їхнього вчителя, заслуженого діяча мистецтв України Костянтина Пігрова, традиції школи якого продовжує ювіляр, і його науку досягати чистоти звучання хору. Високо цінуючи його обробки народних пісень, Микола Гринишин віддає глибоку шану і Миколі Леонтовичу, якого в Європі називають «українським Бахом». Виконання співачками хору народної пісні «Ой сивая зозуленька» в обробці Миколи Леонтовича зачарувало публіку філігранністю, тим паче, що її не готували заздалегідь. Психологічний стан молодої жінки, до якої ставляться не належним чином родичі чоловіка, було відтворено правдиво і проймаюче. Український хоровий диригент, народний артист України професор, почесний академік НАМ України Павло Муравський, учитель Михайла Гринишина у Львівській консерваторії, зізнався: ще тоді звернув увагу на його чималі музичні здібності: не тільки володіє співочою якістю, а й чудово контактує з колективом. На адресу ювіляра надійшло багато телеграм. Зокрема від колективу Івано-Франківського національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія». «Ваша творчість красива, як самі Карпати. Ви народилися на Станіславщині, як колись казали. Найкращі народні музики з того краю! У вас був прекрасний оркестр в гуцульському ансамблі», – сказав Віктор Гуцал. Як відомо, після Одеської консерваторії ювіляр очолив Гуцульський ансамбль пісні і танцю ІваноФранківської обласної філармонії. І за цей період створив десятки концертних програм із творів Гуцульщини, сучасних українських композиторів та власних. Оркестр виконав гуцульські наспіви з метою допомогти панові

Михайлу уявити свої прекрасні Карпати. Юрій Джміль виводив соло на скрипці так завзято, що порвалася струна. Запальна музика, від якої хотілося пуститися в танок, дуже сподобалася всім присутнім. Разом із оркестром народних інструментів ювілярові заспівала українську народну пісню «Ой піду я до Млина до Дірявого» народна артистка України Марія Стефюк. «Як була маленькою, приїжджав до нас у село гуцульський ансамбль. Ви не раз співали, і посіяли в мені зерно любові до музики, давали добрі поради як музикант», – із вдячністю згадувала співачка. Ми гідно оцінили таланти майстра і артистів, почувши українські народні пісні «Ой, на горі» та «Світи місяченьку» в обробці Михайла Гринишина у виконанні Національної заслуженої академічної капели України «Думка», «Радуйтесь Карпати» Михайла Гринишина на слова Т. Масенка та Ю. Шкрумеляка та інші чудові твори. Ювілейний вечір засвідчив – упродовж довгого життєвого шляху зробивши багато в плані творчості, і як педагог, Михайло Гринишин знайшов достатньо шанувальників. Йому, підтягненому й усміхненому, не даси його літ. Можливо, енергія сонячної любові друзів і живить сили майстра. Нехай же вона гріє його завжди. «Многая літа» і так тримати, ювіляре! Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Вітання від Анатолія Авдієвського

Му зика

6

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

П’ятий, ювілейний

Переможці конкурсу з викладачами та членами журі

У Кіровограді щойно закінчився П’ятий обласний конкурс юних композиторів пам’яті Юлія Мейтуса «Класік-проект» Погодьтеся: хоча й маленький, а все ж ювілей. Задуманий 2003 року директором кіровоградської дитячої музичної школи № 2 Валентиною Ревенко як «одноразова» акція до 100-річного ювілею славетного земляка, видатного українського композитора Юлія Мейтуса, конкурс виявився таким успішним, що просто потребував продовження. Проводиться він що два роки за підтримки Управління культури і туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації та відповідного відділу міської ради. Свого часу в журі конкурсу головували композитори Олег Польовий (Одеса), Геннадій Сасько, Михайло Степаненко, Левко Колодуб (усі – Київ). Цьогоріч така місія випала

Богдані Фільц – мабуть, найпопулярнішій нині в Україні авторки музики для дітей (і не тільки, адже сьогодні практично не існує хорового колективу, в репертуарі якого би не було її творів). Змагання проходили у двох вікових категоріях: молодша і старша групи за номінаціями «інструментальна», «вокальна» та «камерна музика». Наймолодшим учасникам виповнилося дев’ять ’ять ять років, найстаршим – шістнадцять (загалом їх було 23). Зазначу, що твори молодших виявилися значно цікавішими, змістовнішими, сповненими фантазії. Тут був і неокласичний фортепіанний «Менует а’la Гайдн» (Давид Савицький), і поетичне струнне тріо «Мрії» (Лоліта Рудь), і задерикувата Баба Яга (Софійка Савицька), і вокальний джазовий квартет «Summer is over» (Олександр Коваленко), і епічна прелюдія для бандури «Бандуристе, орле сизий» (Дар’я Кібіцева).

Старші обмежили себе переважно пісенним жанром, хоча й тут були доволі віртуозні Варіації для гітари на тему української народної пісні «Ой кряче, кряче та чорненький ворон»(Влад Вергун) і дівочий хор а cappella cappella «Журавлики» (Марія Сидорак), «Елегійний настрій» для скрипки та фортепіано (Юлія Зеленько) і вишуканий, зовсім «дорослий» акварельний романс на вірші Ліни Костенко «Зелені птиці» (Павло Поляков). Звичайно, виконавцями були здебільшого самі діти, проте декому із задоволенням допомагали однокласники, викладачі, навіть професійні співаки. У підсумку жоден учасник не залишився без диплома, відзнаки та подарунка: за розкриття патріотичної тематики (Анна Куба), позитивне світосприйняття (Єлизавета Куба), яскраву інтерпретацію фольклорного зразка (Вікторія Доненко), найкращу авторську пісню (Дар’я Михайловська) тощо. А переможцями стали: перше місце – Олександр Коваленко (молодша група) та Юлія Зеленько (старша група); друге – Віталій Дворовий, Ольга Пасько (молодша група), Марія Сидорак, Павло Поляков (старша група); третє – Яна Романчук, Аліна Рудь, Софія Савицька, Дар’я Романченко (молодша група), Аліна Ткаченко, Раїса Баскоєва (старша група). Спеціальний приз вручили викладачці класу композиції майже усіх кіровоградських шкіл Марині Долгих, яка підготувала до конкурсу тринадцять учасників. Увінчалося це яскраве дійство колективним фото на пам’ять про чудові події.

Вес Дженсен в Україні Київський симфонічний оркестр і хор – найбільший приватний художній колектив в Україні, створений у 1993 році спеціально для виконання великих кантатно-ораторіальних композицій переважно духовного спрямування Вес Дженсен, як і Роджер МакМеррін, поєднує диригентську діяльність із місіонерською, адже він цілком слушно вважає, що висока духовність, закладена у музичній класиці, спрямована на вдосконалення людської свідомості й здатна врятувати світ від пітьми невігластва. Про це маестро дбав, працюючи з хором і оркестром у рідному Ванкувері, цим опікується і нині в Києві. Під орудою Веса Дженсена відвідувачі церкви Євангельських християн-баптистів у Києві (на даний час – головний притулок колективу для виступів) уже почули Різдвяний концерт і ораторії «Месія» Георга Фрідріха Генделя та «Ілія» Фелікса Мендельсона-Бартольді. Остання прозвучала зовсім нещодавно – 13 лютого. Солісти – відомі співаки Тетяна Ганіна, Вікторія Ченська (сопрано),

Ірина СІКОРСЬКА Кіровоград–Київ Повний текст статті читайте в журналі «Музика»

Анжеліна Швачка (мецо-сопрано), Назар Садівський (тенор), Дмитро Агєєв (бас). Відразу впадають в око, деякі визначальні риси диригентського хисту Веса Дженсена. Це прискіплива увага до найтонших подробиць партитури: динамічних відтінків, поліфонічних підголосків, орнаментальних прикрас, колористичних ефектів, які однак ніколи не порушують цілісного розвитку музичної думки і стрункої архітектоніки у масштабах композиції. Точний розрахунок темпоритму і образно-емоційного наповнення утворюють відчуття рівноваги і довершеності, відповідно до задуму композитора. Диригент також дбає про те, щоб люди передусім розуміли Боже Слово, закладене у музичному творі. Тому у кожному концерті застосовується великий екран з перекладом тексту. Словом, Вес Дженсен упевнено продовжує шлях музиканта і пастора. І ми сподіваємося, що й канадська громадськість матиме змогу переконатися у плідності його зусиль і високих творчих досягнень під час майбутніх гастролей оркестру і хору в його рідній Канаді восени 2012 року. Альбіна БУТУК

Фото Юрія ШКОДИ

Адже його засновник Роджер МакМеррін – музикант і пастор-проповідник в одній особі. Закоханий в Україну – вітчизну Святослава Ріхтера, Володимира Горовиця, Давида Ойстраха, Сергія Прокоф’єва і Джорджа Гершвіна – Роджер МакМеррін захопився ідеєю показати світові який величезний виконавський потенціал має наша нація. Про це свідчать понад півтори сотні оркестрантів і хористів, а також солісти, хормейстери і диригенти, залучені до концертів, які регулярно відбуваються в Україні, країнах СНД, США. За майже двадцять років існування колективу прозвучала величезна кількість мес, ораторій, кантат, симфоній (Йоганна Себастьяна Баха, Георга Фрідріха Генделя, Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Йоганнеса Брамса, Гектора Берліоза й багатьох інших), не виконуваних до того в Україні. Згодом левова частка освоєного репертуару була представлена в українських перекладах, здійснених на спеціальне замовлення Тетяною Островською. Деякі шедеври (наприклад, «Маттеус пассіон» Йоганна Себастьяна Баха) дістали сценічне втілення на сцені Національної опери України. За диригентським пультом не раз стояли запрошені фахівці, та впродовж останнього десятиліття кияни призвичаїлися до виступів канадця Веса Дженсена, котрий наприкінці 2011 року нарешті обійняв посаду головного диригента. Маестро кровно поєднаний з нашою країною, бо його пращури емігрували до Канади ще у 1920-ті роки.

Нинішній конкурс супроводжували кілька вельми цікавих акцій: з тріумфом пройшли авторський концерт і майстер-клас Богдани Фільц, в Обласному художньому музеї було розгорнуто виставку портретів видатних особистостей Кіровоградщини під назвою «Постать музиканта очима художника», відбулися музичний вечір у Будинку Мейтусів (тепер музична школа № 1 імені Генріха Нейгауза) та кілька інших імпрез. Отже, загалом вийшов справжній фестиваль із ушанування пам’яті Юлія Мейтуса, а його назва «Класікпроект» засвідчила подальші пріоритети акції: розвиток вітчизняної академічної музики.

Звучить «Ілія» Фелікса Мендельсона-Бартольді

Му зика

№ 7, 17 лютого, 2012 р.

7

Пам’яті Івана Карабиця

Чекала, вочевидь, не через те, що про її чоловіка не згадували упродовж десяти років, котрі минули від дня його смерті. Навпаки: щозими 17 січня відзначали день народження Івана Карабиця, а 20-го – поминали, оплакуючи передчасну кончину в колі друзів, однодумців, учнів і в концертних залах. Натомість саме 7 лютого 2012 року в Малому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Маріанна Копиця нарешті висловила цілковите задоволення змістом і формою вечора пам’яті Івана Карабиця. Відзначимо й ми безумовно позитивні складові цього незабутнього заходу. У передмові музикознавця Олени Берегової, учениці Маріанни Копиці, поєдналися стисла характеристика творчої і людської особистості Івана Федоровича з доволі детальними коментарями до кожного твору концертної програми, – з афористичною влучністю та лаконізмом, гідними наслідування. У залі, переповненому вщент, панувала атмосфера напруженої уваги до кожного слова.

Тамара Ходакова (сопрано)

Музична програма народилася внаслідок ретельного відбору, здійсненого Валерієм Матюхіним, художнім керівником Національного ансамблю солістів «Київська камерата». За життя Івана Карабиця ансамбль був у певному сенсі його дітищем, інколи композитор сам стояв за його диригентським пультом і призвичаїв колектив до участі у започаткованому ним 1990 року славетному «Київ Музик Фесті», який і понині справедливо вважають «пам’ятником нерукотворним» Іванові Федоровичу. Оскільки засадничою ідеєю «Фесту» була презентація української музичної культури в контексті світової, то й ансамбль опанував велетенський репертуар, що розширювався за рахунок зарубіжних новинок і поглиблювався завдяки осягненню

Фото з сімейного архіву

«Десять років я чекала на цей вечір», – так, трохи несподівано, промовила музикознавець Маріанна Копиця, дружина видатного українського композитора Івана Карабиця, мати його дітей – Іванни, теж музикознавця, та Кирила, талановитого диригента

Композитор Іван Карабиць

національних здобутків. Отож, музика Івана Карабиця, згідно з традиціями «Київ Музик Фесту», на концерті пам’яті прозвучала в оточенні інших авторів – естонця Арво Пярта і українця Валентина Сильвестрова. Композиція Арво Пярта «Трисагіон» для струнних має релігійне спрямування. Наприклад, в інструментальних репліках виразно вгадуються слова молитви «Святий Боже», тобто звернення до Творця, як прикмета поминального обряду, видалася організаторам доречним початком. Участь Валентина Сильвестрова вмотивована вже тим, що він написав «Елегію», узявши за основу кілька уривчастих нотаток Івана Карабиця, які той не встиг утілити в завершеному творі. Та коли слухаєш «Елегію» Івана Карабиця – Валентина Сильвестрова, мимоволі у пам’яті спливають рядки Анни Ахматової: А так как мне бумаги не хватило, Я на твоем пишу черновике. И вот уже чужое слово проступает И, как тогда снежинка на руке, Доверчиво и без упрека тает. (Поема без героя. Посвята) Твори самого Івана Карабиця до програми дібрані так, щоб показати різні сторони його обдаровання і творчих уподобань. Відомий скрипаль Анатолій Баженов продемонстрував примхливу манеру гри народного віртуоза-імпровізатора у п’єсі для скрипки соло «Музика». Іван Карабиць був піаністом і диригентом фахового рівня, але водночас досконало володів арсеналом виразних можливостей багатьох інших інструментів – у даному разі струнних, що вельми красномовно застосовано у перекладенні власних фортепіанних прелюдій і Концерті-триптиху для камерного оркестру, котрі надали програмі справжньої естетичної вагомості. Контрастний стильовий акцент внесла співачка Тамара Ходакова, виконавши на високому емоційному «градусі» цикл «Мати» на слова Бориса Олійника у супроводі «Київської камерати» (оркестрування Олега Марінченка). Перша пісня «Мати наша – сивая горлиця», завдяки щирій спорідненості з народними витоками, закріпилася у свідомості слухачів, як безцінна пам’ятка мелодичного обдаровання композитора. Проте решта

частин у її виконанні, позначена дещо перебільшеним пафосом, властивим досі не забутому «панівному методу соціалістичного реалізму», свідчить про формальну приналежність Івана Карабиця до клану майстрів української пісенної культури радянської доби. На мій погляд, у композитора є інший, вартий уваги, не такий, скажімо, стандартизований і набагато «індивідуальніший» цикл «На березі вічності», теж написаний у співдружності з Борисом Олійником. На місці упорядників вечора я б надала перевагу, скоріше, йому. Та навіть використання «інтонаційного словника епохи», яка відійшла у минуле і реанімації не підлягає, говорить лише про те, що Іван Карабиць був справжнім фахівцем, здатним працювати в умовах, продиктованих соціальним замовленням («Я жил в такие времена!»), і аж ніяк не зменшує поваги до Маестро, з яким мені пощастило сидіти поруч у консерваторській аудиторії (деякі дисципліни викладали теоретикам і композиторам у спільному «потоці»), а також працювати пліч-о-пліч як радіо- і тележурналісту впродовж незабутніх і щасливих 32-х років, починаючи з 1970-го. Отож, десять років Івана Карабиця немає з нами фізично. Та духовно і музично (а це майже одне й те саме!) – він із нами повсякчас і довіку, що, власне, й було доведено на вечорі його пам’яті. Альбіна БУТУК Фото Романа РАТУШНОГО

НОВИНИ

«АННА КАРЕНІНА» БОРИСА ЕЙФМАНА Відомий у світі російський хореограф, експериментатор пластичної мови, автор-винахідник нових жанрів – камерного балету, балету-притчі, балету-епопеї, балет у-драми, літерат урно драматичного балету, Борис Ейфман відвідає із гастролями Київ. Упродовж 20–21 лютого у Національному театрі опери і балету імені Тараса Шевченка відбудеться українська прем’єра балету «Анна Кареніна» (2005 р.) за романом Льва Толстого, що продовжує цікаві пошуки і сміливе прочитання літературної класики хореографом. Як і балети «Ідіот» (1980 р.), «Майстер і Маргарита» (1987 р.), «Убивці» (1991 р.) за романом Еміля Золя, «Тереза Ракен» (1991 р.), «Карамазови» (1995 р.), «Чайка» (2007 р.), «Онєгін» (2009 р.), «Анна Кареніна» демонструє новий погляд балетмейстера на сюжетні колізії першоджерела.

Фото Хани КУДРЯШОВОЇ/PR-компанія «Дель Арте»

Культура

У двох актах вміщується історія головної героїні крізь призму тонкого психологічного світу. Психоеротичне осягнення особистості стає можливим для балетмейстера завдяки оголенню її душі й почуттів. Кількість дійових осіб зменшується до трьох – Анни, Кареніна і Вронського. Кордебалет символічно уособлює безлику мовчазну масу. Потрібну емоційну тональність хореографічних сцен відображає музика Петра Чайковського – фрагменти з фантазій «Франческа да Риміні», «Буря» увертюр-фантазій «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», опери «Воєвода», «Серенади» для струнних, Шостої симфонії та інших творів. У головних ролях – солісти СанктПетербурзького державного академічного балету імені Бориса Ейфмана – Марія Абашова, Ніна Змієвець, Наталія Поворознюк, Анастасія Ситникова (Анна), Сергій Волобуєв, Олег Марков, Дмитро Фішер (Каренін), Олег Габишев і Олексій Турко (Вронський). Декорації – Зіновія Марголіна, костюми – В’ячеслава Окунєва, світло – Гліба Фільштінського. Гадаємо, на глядачів очікують незабутні враження від зустрічі з прекрасним. Ольга ГУРКОВА

Анатолій Баженов (скрипка)

Вони захища ли Віт чи зну

8 НОВИНИ

ЖИВОПИСЕЦЬ СЛОВА, ПАТРІОТКА, ДІЯЧ КУЛЬТУРИ «… В осяйну ж мить, коли останком сил День розливає недопите сонце, Рудим конем летить за небосхил Моя душа В червоній амазонці» Олена ТЕЛІГА Справжнім живописом слова – геніальними рядками відомої української поетеси, патріотки, літературного критика і діяча культури Олени Теліги, вшанування пам’яті якої відбулося у Національному музеїмеморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові хочеться розпочати розмову про цю красиву жінку.

Олена Теліга

Вона пішла у вічність у 35-річному віці з гестапівської в’язниці у Києві, надряпавши на стіні камери №34 тризуб, а під ним свій останній автограф: «Тут сиділа i звідси йде на розстріл Олена Телiга». 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстріляно у Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками. Напередодні 70-річчя гестапівських арештів української інтелігенції у Києві Олену Телігу та її побратимів львів’яни вшанували виставою «Абоабо», яку актори театру ім. М. Заньковецької відтворили в автентичних декораціях в’язничного простору, адже, як в українській столиці, так і у Львові гестапо обирало своїм осідком колишні в’язниці НКВС. У Львові, де колись гітлерівці розмістили гестапо, тепер діє Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Це особливе місце, у якому за повної відсутності театральних умовностей фрагменти заньківчанської вистави «Або-або» про Олену Телігу звучали із особливим емоційним навантаженням. П’єса написана за листами, спогадами та віршами Олени Теліги і спонукає глядача до роздумів над вічною темою – громадянською відповідальністю за талант. Суттєво доповнив фрагменти вистави відеоряд із архівних фото- і кінодокументів. Присутні на вечорі пам’яті мали змогу поспілкуватися з режисеромпостановником вистави Інною Павлюк та акторами Наталією Лісовою і Юрієм Чековим, виконавцями ролей Олени Теліги та її чоловіка Михайла Теліги і взяти участь у презентації книжок «Олена Теліга. Я вихор, я вогонь» та «Олена Теліга. Або-або», до яких увійшли вірші, п’єси, листування, статті та світлини. Книги презентував голова просвітянського фонду ім. І. Фещенка-Чопівського «Джерело» Ярослав Гелетій. Надія ПАСТЕРНАК

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Пензлем через роки У Харківському художньому музеї відкрилася персональна виставка живописних і графічних робіт заслуженого діяча мистецтв України, професора Олександра Вяткіна, яка присвячена 90-річчю художника і 60-річчю його педагогічної діяльності Олександр Васильович належить до плеяди старшого покоління українських художників, які творили у різні періоди історії нашої країни. Його творчість органічно ввійшла до художнього літопису не тільки України, але й світу. Чимало полотен зберігаються у музеях та приватних колекціях Росії, США, Англії, Німеччини, Японії. Роботи митця мають попит у шанувальників: його творча манера вирізняється свіжістю і темпераментністю, використовуються яскраві і сміливі кольорові поєднання, активна фактура, насичений мазок… Графічні роботи були представлені на аукціоні Сотбіс. На виставці репрезентовані картини як із колекції художнього музею, так і приватних зібрань. Особливо приваблюють полотна на батальноісторичну тематику. Не дивно, що Вяткін, як учасник Великої Вітчизняної війни, звертався у своїй творчості до тих подій. Перша картина, присвячена визволенню рідної землі від фашистів, «Екіпаж Олександра Молодчого перед вильотом на Берлін», написана як курсова робота у стінах Харківського художнього інституту. У створенні образу легендарного льотчика допомогло особисте знайомство з ним Олександра Васильовича. Загалом, Вяткіна-художника відрізняє реалізм. Військово-історична тема стала характерною для його творчості. Картини «Солдати 41-го», «Ворог не пройшов. Таран», «Атака відбита. Букринський плацдарм» та інші написані дуже правдоподібно і професійно не лише з позицій малярства. Автор намагається донести сучасникам всю правду про війну. Загалом, Олександр Васильович змальовує події, учасником яких безпосередньо є. Чи то цикл міських пейзажів європейських міст, чи етюдів про Арктику та річки і новобудови Сибіру. Вони наповнені зрілістю і мудрим світосприйманням, а суворі пейзажі майстер оживляє жанровими епізодами. Дивлячись на такі картини, подумки переносишся туди, де безпосередньо побував художник. («Караван у Морі Лаптєвих», «Земля Саннікова», «Кама. Рідні місця», «Порт Тіксі»). Утім, Олександр Вяткін не обмежується лише темами війни та буднями суворих країв. Із 60-х років він захоплюється пейзажним живописом, відкриваючи перед шанувальниками українського малярства нову грань свого таланту.

– Художник знаходить численні композиційні і колористичні рішення, що народжуються від дотику з природою: чи це величні гори, чи осінні, зимові пейзажі України. У всьому проявляється непересічний талант Олександра Васильовича, – говорить мистецтвознавець, завідувач відділу художнього музею Людмила Пономарьова.

«Ворог не пройшов. Таран»

Монументаліст, портретист… До цього додалося ще й – майстер пейзажу. «Льодохід на Десні», «Осіння казка», «Зима. У сонячний день», «Осінь на заставі», «Біля підніжжя гір» та інші ваблять веселковими фарбами, чистотою і неординарністю. Пейзажні композиції художника досить різноманітні. Але в цій неповторності і криється самобутність майстра. Його пензель філігранно точно передає відтінки навколишнього світу, навіть свіжий подих повітря, духмяність скошених трав відчувається через олійну фарбу. Зовсім інший настрій від перегляду сільських сюжетів («Хуторок», «Біля

«Соняшники»

криниці», «Хата»). Лірик і реаліст Вяткін майстерно передає традиційний спосіб життя селян. Обмеженість простору навіює смуток. Хочеться панорами, динаміки, а вони відсутні. Зате присутня рідна земля і краєвиди. Не хмарочоси і кіптява заводів, а струмок на околиці села, дерев’яна лава біля берізки, похилена криниця… Здавалось би, буденні речі, але вони уособлюють народні витоки, які дорогі душі майстра. Скільки художників не писали соняшники, але «Соняшники» Вяткіна особливі. Це синтез сонця, зелені, літньої спеки і співу жайворонка високо в небі… Дивишся на них у цей зимовий день і немов переносишся у літо… На виставці відображено усі жанри малярства. Натюрморти теж не обійшов своєю увагою Олександр Васильович. Він полюбляє писати фрукти, овочі і, безумовно, квіти. Все те наче живе – настільки соковите і яскраве. Кажуть, художники не підвладні рокам. Олександр Вяткін не виняток. Він увесь час у русі: в академії дизайну і мистецтв, у майстерні, на природі з мольбертом. Ну й що, що йому 90? Так ніхто їх йому не дає. Володимир СУБОТА, власкор «Культури і життя», Харків Фото автора

«Хуторок»

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

По ста ті

9

Тріумф Людмили Монастирської

Українське оперне мистецтво подарувало світовій арені нову оперну зірку. Її ім’я – Людмила Монастирська. Лондонський Королівський оперний театр «Ковент-Гарден» у травні минулого року запросив Людмилу Монастирську, солістку Національної опери України, на головну роль у новій постановці опери Верді «Макбет». Дебют у партії Аїди в однойменній опері Верді, де вона в останній момент замінила відому італійську співачку Мікаелу Карозу, і роль Тоски в опері Пуччіні в Берлінській опері воістину перетворили її на світову оперну зірку. Музичні критики називають Людмилу Монастирську спадкоємицею традицій Марії Каллас і Монсеррат Кабальє. У затишній залі ми ведемо жваву розмову з Людмилою Монастирською про її музичне становлення та українську культуру – Власне, в Києві я з 90-го року, – розпочинає свою розповідь Людмила. Після восьмирічки тато привіз мене вступати до Київського музичного училища імені Глієра. З дитинства мені дуже хотілося співати. У нас, на Черкащині, весь рід співучий. Закінчила музичну школу по класу фортепіано. Багато співала в самодіяльності…

– Пані Людмило, про ваш вступ до училища вже ходять легенди. Чи то й справді якась неординарна історія?

– У п’ятнадцять років тато мене привіз на прослуховування до відомого педагога Івана Гнатовича Паливоди. Прекрасна людина, чудовий педагог. Разом з нами приїхали чоловік і дружина – Сергій Михайлович та Галина Іллівна Фурси. Це мої вчителі. Він – баяніст, а вона хормейстер. Саме вони порадили нам звернутися до досвідченого педагога, завідуючого кафедрою вокального відділу Івана Гнатовича, до слова, рідного брата відомого нашого соловейка Діани Петриненко. Я співала, як нині пам’ятаю: «Ти до мене не ходи», «Ой не світи місяченьку»… «Звичайно, треба працювати», – сказав Іван Гнатович. Важко було звикати до самостійності в такому юному віці. Коли приїздив тато, я кидала заняття, вибігала з аудиторії, вмощувалася йому на руки, обіймала за шию… і сльози. Словом, дитя ще була. Училище закінчила екстерном

за три роки. Далі – консерваторія. Там моїм педагогом була Діана Гнатівна Петриненко. Вона й зараз в ідеальній формі, успішно викладає в консерваторії, нині музичній академії, хоч і має вже за вісімдесят. Люди її покоління ще можуть чомусь навчити молодь. Ось так мені на педагогів пощастило. Мабуть так зірки розташувалися, всюди хороші люди траплялися. Все на моєму шляху з Божою допомогою. З Діаною Гнатівною ми спілкуємося, вона відвідує мої вистави, радіє успіхам. Я це ціную й пишаюся: кому ще поталанить спілкуватися з професоркою, народною артисткою?! Це велике щастя вести з нею бесіди, дослуховуватися порад. Діана Гнатівна – це непідробна щирість, позитивна енергетика, сонячна людина.

– Людмило, що для Вас – вихід на сцену?

– Особисто для мене – це звершення маленького подвигу. Аби вийти на сцену, не достатньо мати лише голос.

мене самостійні, горді, що я займаюся улюбленою професією, й самі до того прагнуть. Донька – гуманітарій, вивчає іноземні мови. Творча й водночас відповідальна. Син має аналітичний склад розуму, навчається в математичному ліцеї. Але музика їх супроводжує. Вони вчаться в музичній школі, займаються фортепіано. У нас повне взаєморозуміння і гармонія в родині, що дуже важливо.

– Скажемо відверто: щаслива зірка не одразу засяяла над вами, і Ви прокинулися знаменитою та відомою. Потрібно було багато працювати, долати життєві труднощі, духовно збагачуватися…

– Безумовно. Закінчивши консерваторію, працювала в київській опері, у дитячому музичному театрі. Кілька років працювала за межами Києва. То були камерні концерти. Згодом, пройшовши випробування, повернулася до Києва, працюю солісткою в національній опері.

Коли співаю, перебуваю в іншому вимірі. Живу життям своєї героїні. Досить важко і довго потім виходжу з образу. Але ж це моя професія Потрібно повністю абстрагуватися, вийти один на один. Це і зовнішній вигляд, і характер. Це – сила волі. Цьому треба довго й багато вчитися. Зараз пригадую одну з улюблених співачок Галину Вишневську. Вона говорила так: «Я ні для кого не співала: ні для диригента, навіть не для публіки. А завжди – для Бога». Ось і я, коли співаю, перебуваю в іншому вимірі. Живу життям своєї героїні. Досить важко і довго потім виходжу з образу. Але ж це моя професія. Моя робота, яку я безмежно люблю й не мислю іншого життя. І, мабуть, дуже важливо те, що заклали педагоги у 15–20 років, коли ми формувалися. Вважаю, що мої вчителі мене просто зліпили. Зараз дехто з моїх земляків, які багато років мене не бачили, кажуть: «Людмило, ти зробила себе сама.» Навіть, якщо не знають моїх кроків. Звісно, ми робимо багато помилок, рідко коли вчимося на чужих…

– Розкажіть про свою родину, хто вас підтримує?

– Маю двоє чудових дітей: донечку Ганнусю та сина Андрія. Вони в

– Чи є відмінність між роботою в українському оперному театрі й театрі Західної Європи?

– Насамперед – це досконаліший підхід. Приміром, за кордоном існує практика порівнювати перший спектакль з останнім. Цим займається керівництво, театральні критики, музикознавці. Система досить жорстка, але розумна. Для забезпечення творчого процесу працює не менше 50 (!) осіб обслуговуючого персоналу: гримери, костюмери, реквізитори, які ходять за тобою по п’ятах, суворо, до хронометражу подають необхідні даної миті речі. Щось забути в такому ланцюжку просто неможливо. Завчасно нагадають про вихід, поправлять грим… Артист на подібні дрібниці не відволікається. А наслідок – високий результат. На час постановки орендується квартира, вартість якої відраховується з гонорару артиста. Це недешево, але контракт дозволяє такі витрати. Наша праця, із чим би її не порівнювали, дуже нелегка. Необхідно багато чим жертвувати, багато від чого

відмовлятися! За кордоном оперні співаки вважаються елітою, і їхня праця відповідно оплачується. Хотілося б, аби і в нас настав ренесанс академічної музики.

– Ви володарка рідкісного лірико-драматичного сопрано, одна зі світових оперних зірок, багато гастролюєте. Зв’язок з Україною не втрачаєте?

– Звісно, не втрачаю, бо офіційно працюю в нашій національній опері. Для мене велика честь співати перш за все на своїй сцені в рідній Україні і бути затребуваною там. Безперечно приємно, що мене запросили до Мілана – театру «Ла Скала», де «Аїду» ставитиме легендарний Франко Дзеффіреллі. Наприкінці року «Аїда» буде вже в Метрополітенопера. До речі, 2013-й – це рік Джузеппе Верді. І в «Ла Скала», і в «Ковент-Гардені» ставитимуть оперу «Набукко». На обидві постановки мене вже запрошено.

– Чи можете сьогодні сказати про себе, що Ви щаслива, успішна…

– Так, я щаслива. З усією відповідальністю це говорю. Бо маю люблячих батьків, які майже на всіх моїх виступах бувають, прекрасних педагогів, чудових дітей. Можливо, то й на краще, що пройшла свого часу непрості життєві ситуації. Завдяки цьому і формується характер для відповідних героїнь. Це свого роду загартування. І не важливо скільки партій я заспівала, важливо – як! Я за якість виконання! Багато читаю, занотовую, аби переосмислювати щось у своєму житті. Слухаю музику. Вислів Марії Заньковецької занотувала у своєму щоденнику: «Євангеліє мого акторства – переживати біль героїнь, як свій власний». Людина має бути цілісною і не зраджувати самій собі. Люблю природу. На дозвіллі, коли їду до батьків, люблю пройтися по землі, побути на самоті, аби відновити баланс гармонії. Люблю разом з мамою готувати борщі, вареники, випікати тортики. Я щаслива, коли в залі сидить мій педагог Діана Петриненко, й на її очах бринить сльоза. Це і є ключовий момент у житті. Хочу, аби люди були добрішими один до одного, щоб не було байдужості. …На сцені Людмила Монастирська. Леді Макбет – одна з найбільш карколомних сопранових партій з вердівського репертуару. До того ж вона містить з півдюжини сольних арій і сцен головної героїні – випадок безпрецедентний. Публіка збиралася перед входом у Національну оперу, давали «Макбет». Легкий ажіотаж був помітний навіть неозброєним оком: біля входу хтось просив зайвий квиточок. Уже в першому акті Монастирська вразила ідеальною рівністю голосу в усіх регістрах і надзвичайною красою тембру – саме тією, яка відразу змушує відчути, що ви присутні на зоряному спектаклі. Публіка в кожну найменшу паузу нагороджувала співачку оваціями. Певно це і є – щастя. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

10

Теа тр

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Таїнство театру від Ігоря Бориса Відомому театральному режисеру, педагогу, громадському діячеві заслуженому діячеві мистецтв України Ігорю Олександровичу Борису виповнилося 60! Митець належить до того кола ментально українських художників, які особливо тонко відчувають українську класичну та модерну драматургію і поезію. Обіймаючи сьогодні дві посади – декана театрального факультету Харківської державної академії культури та завідуючого кафедри режисури драматичного театру Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського, досвідчений майстер не залишає надії, що саме молодим людям мистецтва вдасться здійснити зміни на краще у сфері театрального мистецтва – Ігоре Олександровичу, нині Ви авторитетний педагог. Кого вважаєте своїми вчителями?

– Першим своїм учителем вважаю рідну бойківську землю. Батько мій закінчив духовну академію, навчався в Йосипа Сліпого, знаменитого митрополита. Бабуся по лінії матері, Клементина Ковальська, родом була з Кракова. Тому й генетично, й у плані традицій у мені поєдналися різні культури. Змалку часто випадало їздити з батьком на похорони, весілля, хрестини, бути присутнім при обрядах, ритуалах, якими освячували храми та будинки. З іншого боку, моя мати в Польщі була актрисою аматорського театру… Згадуючи школу на Львівщині, не обмину вагомий вплив заслуженого артиста України Івана Давидовського, колишнього березільця, який давав нам уроки майстерності актора. Моїми викладачами в театральному училищі були Олександр Гринько, Богдан Антків, Борис Романицький, Володимир Максименко. Головний режисер театру ім. М. Заньковецької Михайло Гіляровський дозволяв мені виходити в масовці ще як я був студентом. Режисурі я навчався на курсі Ірини Молостової в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. На першому курсі мені випало щастя слухати лекції з теорії режисури у відомого соратника Леся Курбаса Михайла Верхацького.

– Географія ваших театральних віражів охоплює всю Україну: Львів, Київ, Запоріжжя, Харків… Роботу в якому з цих театрів Ви самі вважаєте своїм найбільшим успіхом?

– По-своєму дорогий для мене рідний театр ім. М. Заньковецької. У моїй дипломній виставі на цю сцену виходили зірки української Мельпомени: Анатолій Хостікоєв, Богдан Ступка, Віталій Розстальний, а художнім керівником постановки – відповідно також учителем – був Сергій Данченко. Згодом я здійснив кілька постановок у Запорізькому театрі і звідти був направлений на дворічне стажування в Московський театр ім. Є. Вахтангова, де мав можливість спілкуватися з М. Ульяновим, В. Лановим, Ю. Борисовою, І. Купченко! Художній керівник театру Євген Симонов доручав мені окремі репетиції у своїх виставах.

Ігор Борис

Після Москви в Запоріжжі мені запропонували очолити молодіжний театр. Там я першим поставив поему «Мама і нейтронна бомба» Є. Євтушенка, зробив виставу за «Навіки дев’ятнадцятилітніми» Г. Бакланова – вона стала переможцем Всесоюзного огляду театрів для дітей та юнацтва. Особисто для мене найцікавішим був період роботи в Івано-Франківському театрі з 1986 по 1990 рр. Завдяки спільній діяльності з директором театру відбувався розквіт театру на Прикарпатті, а для мене особисто – етап розуміння справжнього театру. Задля вистави «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського ми з акторами два місяці жили в горах, спостерігали за звичайним життям бойків. Врешті створили цікаву виставу. Потім мене запросили посісти посаду головного режисера в Харкові, де колись працював Лесь Курбас. Для мене найголовніше в діяльності Курбаса – це щоденний процес пошуку й відкриття лабораторнодослідницької роботи в театрі. Я трішки повернув це до його театру. Протягом тих 5 років, що я очолював театр, десяток молодих режисерів попробували себе як на малій, так і на великій сцені. Тоді я й сам здійснив чимало постановок, проте етапними вважаю вистави «Король Лір» з незабутнім

Леонідом Тарабариновим у головній ролі та «Украдене щастя» І. Франка. У 1996 році я покинув театр з власної ініціативи, бо зрозумів, що почався новий етап: ринкові відносини при капіталістичних стосунках етносу і народу. От і зараз театр продовжує втрачати рівень височезної професійності, який був напрацьований попередніми поколіннями, у будь-який спосіб заволодіваючи увагою глядача. А театр не має опускатися до рівня офіціантів. Звичайно, є винятки. Сьогодні для мене це Запорізький театр ім. В. Магара під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України В. Слонова, у якого я останніми роками здійснив постановки: «Апостол Андрій», «Таїнство творіння», «Нестор Махно», «Майська ніч», «Алеко і Земфіра»…

– Серед Ваших особливих заслуг – організація і проведення першого в Україні Міжнародного фестивалю «Березіль – 1993», що став визначною подією не тільки для культурного життя міста Харкова, а й усієї України. Яку мету Ви ставили собі? І чому цей фестиваль не став певною традицією?

– Головною ідеєю було зберегти наші стосунки з іншими театрами світу, ті контакти, що з розпадом Радянського Союзу почали руйнуватися. Я хотів поєднати у фестивалі традиції, «В театрі не слід відпочивати, розважатися, навпаки тут глядач має відчути і зрозуміти те, чого в житті ще не знає»

сучасність і майбутнє. Я бачив за цим фестивалем продовження, проте фатальну роль зіграв випадок. Пішов із життя губернатор О. Масельський, який підтримував фестиваль. Але я вірю, що сьогоднішня влада розуміє: будь-який пам’ятник, будь-який фестиваль підносить рівень культури України і дає можливість стати вище на щабель духовності, гуманності та інтелектуальності.

– Ваша вистава «Украдене щастя» й до сьогодні в репертуарі Харківського театру ім. Т. Шевченка. Як гадаєте, чому саме вона?

Анна – Оксана Стеценко, Микола Задорожний – Сергій Бережко, Михайло Гурман – Валерій Брильов. «Украдене щастя» І. Франка

– Жоден із наступних режисерів, який знімав постановки попередників, не здійняв руку на виставу «Украдене щастя». Адже це театр державний і саме національного спрямування, тому вистава «Украдене щастя» за І. Франком, мені здається, житиме доти, доки існуватиме сам процес розуміння такого театру. Ця вистава для мене позиційна, бо саме глядач має входити в театр, а не театр іти до глядачів. Для мене театр – це храм. Коли людина приходить у храм мистецтва театру, вона прагне спілкуватись із собі подібною людиною на сцені. В театрі не слід відпочивати, розважатися, навпаки тут глядач має відчути і зрозуміти те, чого в житті ще не знає. Театр має бути донором духовності, місіонером, має виховувати і проводити освітянську систему художньої ідеології. Сьогодні, на жаль, попереду йде видовище і шоу, а те, про що я говорю – вторинне. Тут потрібно працювати не лише театру, а й державі. Держава відпустила цей процес на самоплив і не контролює зараз. Якщо в приватному театрі можна робити альтернативне мистецтво, то державний театр має нести, і особливо в Україні, мораль, традиції, що закладалися багато століть.

– Зараз Ви очолюєте театральний факультет Харківської державної академії культури і кафедру режисури Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського. Ви усвідомлюєте різні театральні школи цих вузів? Чи відрізняється ваша робота з їх студентами на практиці?

– На мою думку немає різних театральних шкіл. У нас є одна школа – «система К. Станіславського». Й у Львові, і в Києві, і в Харкові в основі лежить вона. Якщо ти знаєш, що маєш дати людині сьогодення, а вона має це продовжити, то це вже не школа, а майстерня. Власне, так є для мене. Ясна річ, що я продовжуватиму створені в Академії культури напрацювання і в університеті мистецтв.

– Ви також є автором ряду доповідей та публікацій, присвячених особливостям власної творчої майстерні. Розкажіть про свою методику.

– Останніми роками я займаюся експериментом. Моя майстерня називається ЕКМАТЕДОС (експериментальна майстерня театральних досліджень). Її діяльність спрямована на формування універсальних акторів спеціалізації драматичного театру й кіно ХХІ століття. За моєю термінологією це передбачає оволодіння методикою ПАСВІСУ (паралельний світ існування в середовищі невидимого світу вистави). Визнаними досягненнями на цьому шляху стали такі навчальні вистави, як «Яма», «Одержима», «Осіннє кохання». Нині я працюю над книгою під робочою назвою «Таїнство творіння актора і режисера». Наталія ГУБРІЙ, Харків Фото з архіву Харківського театру ім. Т. Шевченка

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Теа тр

11

Зняти маску свого персонажа Сьогодні точиться чимало дискусій щодо роботи вітчизняних театрів. «Культура і життя» продовжує готувати матеріали про театр у сучасних умовах існування, адже в наш час є величезна кількість інших конкурентоспроможних та інтелектуальних форм дозвілля Мальовниче місто Галичини Дрогобич, якому більше 900 років, описують як місто, в якому вирує театральне життя. Багато цікавого можна дізнатись про Дрогобич: місто, де Іван Франко провів свої юнацькі роки, вчився у «нормальній школі» при монастирі (будинок зберігся й зараз). Дрогобич став батьківщиною першого українського доктора медицини в Центральній Європі Юрія Котермака. Найвизначнішими пам’ятками міста є знамениті на всю Європу середньовічні дерев’яні храми: церква святого Юра, що збудована без жодного цвяха (споруджено в XVІ–ХVІІ ст., 1657 р. – перевезено в Дрогобич), та церква Воздвиження Чесного Хреста (XVI ст.), які є шедеврами бойківської сакральної архітектури. У Дрогобичі є найбільша в Галичині хоральна синагога (1842 р.), житниці (1778 р.), шпихлір (1772 р.), історико-краєзнавчий музей «Дрогобиччина» та музей Бруно Шульца, відомого письменника та художника.

Сцена з вистави «Бременские музыканты»

Сьогодні батьківщина Котермака, Франка, Шульца стала містом театральним – Львівський академічний обласний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича привертає увагу багатьох театральних оглядачів та критиків. Усі підтверджують: театр вражає своєю самобутністю, репертуарною політикою, музичним оформленням спектаклів і, звичайно, майстерністю акторської гри. ГАСТРОЛЬНИМИ МАРШРУТАМИ Нині в Дрогобицькому театрі завершуються ремонт та реконструкція. Чим живе театр із приходом Нового 2012 року та які найближчі театральні перспективи, кореспондентка «КіЖ» поцікавилась у заслуженого діяча мистецтв України, директора академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича Миколи Гнатенка.

– Дрогобицький театр веде надзвичайно активну гастрольну

Микола Гнатенко

діяльність. Чим приваблюєте глядача?

– Наш колектив має гідні традиції, цікаві творчі надбання, мобільну трупу, що дає можливість вести безперервну виїзну діяльність. Гастрольні маршрути театру проходять майже всіма регіонами України. Досить промовистим фактом є те, що гастролі 2011 р. відбулись у містах Луганської, Донецької та Харківської областей. Близько двадцяти тисяч глядачів переглянули 98 наших вистав. І не потрібно було заманювати глядача чимось особливим, «сучасним прочитанням» або таким, що «тільки у нас».

– Як вважаєте, із чим пов’язана проблема відсутності у театрах молодих українських режисерів?

– Якщо ми говоримо про наш колектив, можу сказати тільки одне – для нас такої проблеми не існує. Сьогодні театр очолює молодий перспективний головний режисер Олександр Король. Своїм умінням, виваженою ініціативою та вдалим підбором репертуару він налагодив атмосферу, яка позитивно впливає на творчий процес. Керівництво театру підтримує такі творчі починання, а постановки Олександра отримали схвальну оцінку театральних критиків і глядачів. Ми робимо все для того, щоб молоді, цілеспрямовані, творчо перспективні особистості почували себе в театрі комфортно. Для цього заохочуємо їх матеріально, надаємо службове приміщення.

– Миколо Григоровичу, Ви пов’язали своє життя з театром. Чому обрали саме цю професію?

– Мої серце і душа давно прикипіли до чарівної магії театру, в якому я

пройшов становлення як зріла творча особистість. Все розпочалось у 1978 році на сцені Ніжинського драматичного театру ім. М. Коцюбинського. З 1983 року беру участь у написанні мистецької біографії колективу, який очолюю. Сьогодні йому виповнилося 72 роки. Та історія театру на цьому не закінчується. Вона продовжується у кожній новій виставі, нових іменах, які поповнюють галерею творчого колективу. Складний шлях до мистецьких вершин – не завжди є вдалими пошуки, не завжди вони увінчані лаврами.

– Яким, на Ваш погляд, має бути театр майбутнього?

– Не мені робити прогнози майбутнього Театру. Сьогодні театрознавці визначають різні форми та жанри театру. Хай і надалі продовжують. Я практик і прагматично ставлюся до цього питання. Але знаю одне: на часі той театр, який відчуває подих сього-

різних образах, а потім все перетворюється в реальність. Які моменти запам’яталися Вам, коли стали актором?

– Театр, сцена і реалії життя – це поняття, які у своїй суті десь несумісні в мистецькому, творчому розумінні цієї проблеми. Актор існує на сцені, поза нею він знімає маску свого персонажа. На кону свої правила гри, поза ним – життя у своїх різноманітних проявах. Хоча є актори, які і в буденному житті не хочуть знімати театральну маску. Розпочавши свою акторську кар’єру, я потрапив у стан ейфорії оплесків глядача, вдячних відгуків, своєї значимості у світлі театральних прожекторів. Однак, все скоро минає, розумієш, що життя – це не гра, і тому в мене цей процес становлення і розуміння своєї професії пройшов без будь-яких надзвичайних пригод чи ситуацій.

Сцена з вистави «Запорожець за Дунаєм»

дення, який є синтетичним за своєю природою. Зокрема такий, як наш – музично-драматичний. Майбутнє має той колектив, який ставить перед собою найскладніші творчі завдання: збагачувати творчий потенціал, бути в авангарді сценічних експериментів, жанрової різноманітності. Основним свідченням майбутнього театру є повні зали глядачів, їх визнання, любов та повага. «КОЛИ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ВИСТАВА, РОЗУМІЄШ, ЩО ЖИТТЯ – ЦЕ НЕ ГРА» – Професія актора театру дуже специфічна – він живе на сцені у

– Що запланували в Новому 2012 році, як буде проходити гастрольна діяльність театру?

– Будемо працювати, виходячи з перспективних планів творчої діяльності театру. Розпочато роботу над постановкою комедії «Мартин Боруля» І. КарпенкаКарого та опери «Наталка Полтавка» І. Котляревського. В репертуарному плані цього сезону «Майська ніч» М. Старицького, «Американська рулетка» О. Мардань. Цього року плануємо подорожі Україною та маємо запрошення до Республіки Польща. Оксана ГАЙДУК

ІСТОРІЯ ОДНОГО ТЕАТРУ Драматичний театр у Дрогобичі був заснований після входження західноукраїнських земель до складу УРСР у 1939 році. До першої трупи театру ввійшли місцеві актори-аматори та випускники Київського театрального інституту і Дніпропетровського театрального училища. У грудні 1944 року повертається з евакуації Дрогобицький український музично-драматичний театр імені М. Кропивницького, який об’єднується з місцевою трупою і починає діяти під назвою Дрогобицький обласний музично-драматичний театр. У незалежній Україні Львівський обласний музичнодраматичний театр змінив назву на честь відомого дрогобичанина Юрія Дрогобича (Котермака). У 2009 році на честь 70-ліття колективу і за здобутки на театральній ниві театрові був присвоєний статус «академічного».

К ін о НОВИНИ

РОЗМОВА ПРО НАЙВАЖЛИВІШЕ Нещодавно в Москві в багатозальному приміщенні Digital Оktober відбувся форум «Росія 2012», присвячений темі «Інвестиції в кіно, телебачення та нові медіа». Прес-служба Держкіно інформує про участь у ньому української делегації, яку представляли Голова Державного агентства України з питань кіно Катерина Копилова та Голова «Української кіноасоціації» Денис Ржавський. Серед спікерів заходу був також відомий продюсер Дмитро Колесников (компанія «Kinotur Digital Intermediate Lab»), роль модератора взяв на себе Голова Ради директорів і засновник групи компаній «Star Media» Владислав Ряшин.

№ 7, 17 лютого, 2012 р.

Діалоги з маестро 8 лютого у столичному Будинку кіно композитор Леонід Грабовський розповів про народження музики для відомих фільмів Творча зустріч відбувалася у формі діалогів із митцем на тему «Композитор як актор», або «Несподівана парадигма звуко-акторської майстерності», координував якими голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач. Присутні переглянули фрагменти стрічок «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Осяяння» (1971), а також «Мріяти і жити» (1974), створені на тоді ще Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, для яких Леонід Грабовський написав музику. Послухавши коментарі видатного українського представника композиторського покоління 60-х років, який уже не один десяток років мешкає у США, цікаві скористалися нагодою поставити запитання.

Катерина Копилова

До участі у форумі були запрошені провідні фахівці від телебачення, кіно і медіа з Росії та країн близького й далекого зарубіжжя. Протягом дня п’ять залів Digital Оktober були наповнені зацікавленими в розвитку кіно та телеіндустрії продюсерами й чиновниками, представниками провідних недержавних організацій, що мають відношення до теле- і кіногалузі, організаторами виробництва й акторами, сценаристами та провідними журналістами, які пишуть на цю тему. Розмова на професійних обговореннях велась про найважливіше: від «Держпідтримки виробництва та прокату» через «Нові медіа» та «Інститут зірок» – до «Можливості знайти спільні теми для копродакшену». Обговорення в рамках теми «Україна – це стосується кожного. Державна політика підтримки кіно та спільного виробництва» замість сухих доповідей та цифр перетворилося в бурхливу дискусію. Шлях, що обрала Україна для відродження своєї кіноіндустрії, надзвичайно зацікавив фахівців галузі.

– Ми будуватимемо свою політику у сфері кіно, а також свою законодавчу базу шляхом вивчення й використання вдалих надбань світової кіногалузі та створення власної успішної моделі функціонування кінематографа. Ми намагатимемося створити найсприятливіші умови для національного виробника, творчої молоді та майбутніх партнерів по спільному кіновиробництву як зі Сходу, так і з Заходу, – зазначила Катерина Копилова. Денис Ржавський, голова «Української кіноасоціації», яка нещодавно об’єднала найбільших гравців національного кіноринку для формування стратегії розвитку національної кіноіндустрії, зробив особливий акцент на конструктивному діалозі з державою, що стимулюватиме кіновиробництво.

Культура

Дмитро Мілютенко у фільмі «Криниця для спраглих»

Дотримуючись теми зустрічі, Леонід Грабовський погодився із тезою про те, що композитор у кіно є актор, і висловив свої погляди. Так, він вважає, що актор має грим, аксесуари, костюми, які працюють на зміну образу, а композитор – лише різні стилі музики: історичні, сучасні або майбутніх часів, якими він, як і актор, оперує, немов персонажами, відповідно до задуму режисера. Митець розповів, зокрема, про роботу над музикою до фільму «Криниця для спраглих». Наприкінці літа 1964 року композитор уже був присутнім на зйомках. Ознайомившись зі

Фото Юрія ШКОДИ

12

Леонід Грабовський

сценарієм, зрозумів, що потрактування його режисером Юрієм Іллєнком дещо відрізняється від написаного сценаристом Іваном Драчем. Із цим Іван Федорович, який прийшов на вечір, погодився. Але в результаті, на думку Леоніда Олександровича, кіно виглядає, немов сучасне. Композитору ж режисер Юрій Іллєнко дав карт-бланш, визначивши лише епізоди, де звучатиме музика, шукав відповідники вже сам маестро. Крім того, Юрій Герасимович хотів обійтися без звучання традиційного симфонічного оркестру. Свідки створення фільму визначили: це, можливо, перший в Україні приклад застосування так званої конкретної музики у фільмі. «Погоджуюся, особливо це стосується звукового ряду під титрами, де він не пов’язаний із зображенням, а також там, де маємо справу з контрапунктом у дусі Сергія Ейзенштейна, який розробив це детально у своїх фільмах і теоретичній спадщині. Думаю, дещо в цьому фільмі зроблено в такий спосіб», – відреагував маестро. У стрічці чуємо незрівнянне ні з чим звучання горщиків, що з’являється після «гри» на них дотиками убіленого сивиною чоловіка та дівчинки, металевих дзвіночків, а у фінальних кадрах – незвичайна музика яблук, які падають із дерева і вдаряються об діжку. «Таке відчуття, що це перший музичний містифікатор в українській

Кадр зі стрічки «Криниця для спраглих»

музиці для кіно, який зняв окови і з інших авторів. Елементи конкретної музики потім використував і я, і мої колеги, але першопрохідцем був Леонід Грабовський», – додав композитор Володимир Гронський. Він також відмітив, що музику композитора, який здатен перевтілюватися, не завжди можна впізнати в кіно, тому тема акторства з музикою стосовно його творчості доречна. Наприклад, у «Вечорі на Івана Купала» є фрагмент, стилізований під Віденську школу. Він не випадковий – Юрій Іллєнко хотів поставити на це місце частину симфонії Моцарта, але композитор сказав, що це надто популярний твір, і запропонував зробити щось інше. Леонід Грабовський розповів про музику фільму «Вечір на Івана Купала»: він старався зробити її українською, використовуючи перероблені ремінісценції з народних пісень. Дещо дописував з метою побачити згодом романтично-кольорове видовище із бароковим багатством фарб та інструментів. Але йому прикро, що не було техніки, яка б дозволила це зробити на рівні сучасного фільму, а також, що не вдалося започаткувати адекватну сучасним форматам реставрацію.

Лариса Кадочникова у фільмі «Вечір на Івана Купала»

Режисер і сценарист Віктор Гресь вважає «Вечір на Івана Купала» найвдалішим фільмом Іллєнка. Він вражений тим, що митець зібрав для його створення неймовірно талановитих людей. Пан Віктор нагадав порівняння Тарковського, який вважав кінематограф найближчим до музики. І висловив захоплення цим видом мистецтва, звернувши увагу на можливості, які він відкриває перед кінематографістами: одна й та ж сама мелодія, накладена на різні зображення, породжує неоднакові думки. Насамкінець Леонід Грабовський розповів про плани. Так, ми дізналися, що однією з найбільш продуктивних ліній для нього є лінія фольклору на основі перевтілення первісних джерел, яку він розвиватиме й надалі. А Сергій Тримбач у свою чергу повідомив: «Сьогодні ми започатковуємо цикл вечорів, героями яких будуть композитори, які працювали і працюють у кіно». Сторінку підготувала Світлана СОКОЛОВА Кадри з фільмів надані Національним центром Олександра Довженка

Літ ера тура

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

13

Напередодні Міжнародного дня рідної мови в Національному музеї літератури України презентовано Давид Гофштейн збірку перекладів (1889–1952) поезії Давида Гофштейна «О білий світе мій…» Видатний єврейський поет, родом із Житомирщини, писав поезії чотирма мовами: івритом, російською, українською та на ідиші. Саме за свої вірші на ідиші Давид Гофштейн увійшов в історію єврейської культури У його творах дивним чином поєднується чуттєвий лірик і глибокий філософ. Природа розкривала перед ним таємниці. Творити він почав ще в дитинстві, а перша збірка вийшла друком 1919 року. Життя поета було тісно пов’язане з Україною, зокрема з Києвом, де він довгий час жив і працював. Утім, чимало подорожував, бував за кордоном. Давид Гофштейн, як і Перец Маркіш, входив до складу єврейського антифашистського комітету, всі члени якого були заарештовані та розстріляні 12 серпня 1952 року. Гофштейн також не уникнув цієї долі: був затриманий одним із перших. *** Вщерть повні красою і сяйвом поля, Що ними проходжу. Їх берег лісистий вітає здаля І сонечко гоже. І сяйво ліси з гір в долини несуть, Подзенькують блюдця. І сонячних зайчиків доли пасуть, Що з тінями б’ються.

КВІТНЕ ХЛІБ Хліб свої сережки витнув, Злото-китиці похитує. Не у вушках їм висіти, А лани заколосити: То на стебельцях тендітних Урожай майбутній квітне, Лічить дні і ночі вдячно, Квіт погойдує обачно. Ніжні тільця колосочків Пахощами світ просочують, Сиплють росами рясними – Спив – співаю разом з ними.

ВЕЧІР Єдина! В тобі я звільнюся, як всесвіт, Ми всесвіт з тобою обоє, Не в ночі ж питати, Чи вдало з’єднала Нас в димі жагучому вулиць… Чи пам’ятаєш ти про вечори оті? Ми вечора чати – Притишений вулик – Оглухлі, німі відімкнули…

Презентацію збірки проводила упорядник книги, поет і перекладач, знавець української та єврейської літератури та культури Валерія Богуславська: «Давид Гофштейн не просто визначний поет – він великий поет». Вона звернула увагу аудиторії на обкладинку книжки: на ній зображено роботу Ольги Рапай-Маркіш (український скульптор, працювала у галузі порцелянової кераміки), доньки Переца Маркіша, єврейського поета й письменника, який співпрацював із Давидом Гофштейном. «Давид Гофштейн, мабуть, найбільший філософ у своїй ліриці з усієї київської групи, яка зорганізувалась ще у 20-ті роки. До неї входив і Гофштейн, і Квітко, і Бергельсон, і Маркіш. Окрім того, що Гофштейн філософ у ліриці – він ще й надзвичайний гуморист. Тому вважаю, що та робота, яку ми винесли на обкладинку, дуже пасує до його характеру, до його творчості», – прокоментувала Валерія Богуславська. Пропонована книга є найповнішим зібранням перекладів українською поетичної спадщини великого єврейського поета. В основу книги покладений двотомник вибраних творів Гофштейна, виданий мовою оригіналу 1977 року в Тель-Авіві (Ізраїль) видавництвом І вибухом крові Одвічній любові В чорнилі нічнім присягнули… Кохана! Долонею голову пестиш Засвічену… Із доторком кожної пучки У попелі серця палючому Звиваються змії, Зливаються, тугу відлякують… О, дякую, дівчинко, – Як жінка в тобі ожила! – За кроки, росою засвідчені, За трепетні завше і спраглі у вічності наші тіла!..

ВЕСНА З півдня котить день за днем, Хатка – з рук, як те відерце, – Не тримайте, двері й дах… З півдня котить день за днем… Хтось далеко у світах, Сповиває, та не влежать Дні під серцем, десь на денці… Заблукав серед світань Захід, підпаливши межі.

У КІМНАТІ М’який і рівний гул бджоли Прохромлює кімнатну тишу. Над пругом меблевої мли Вона рядок блискучий пише. Думки´ поринули в інтим І зачаїлись в сяйві тьмянім. Ранетом сонце золотим Повисло в мареві туманнім.

ДНЕВІ Стою при вікні, при дощатій стіні, І полум’ям схід лиже щоки мені. Пожежі зривають небесні сувої, Перейми світання у мрії само´ї. І присок осяде в підсинені жмутки. Жалів я напитую в їхнього смутку.

Фото Юрія ШКОДИ

Повернення великого поета

Збірка перекладів віршів Давида Гофштейна «О білий світе мій…»

«Ісроел-бух», та «Вибране» Давида Гофштейна, видане українською 1968 року в Києві видавництвом «Радянський письменник». Упорядником обох видань була вдова поета Фейга Гофштейн. У презентованій книзі відновлені всі присвяти й епіграфи, що зі зрозумілих причин не могли бути оприлюднені в українському виданні за радянських часів. Пропонуємо нашим читачам добірку віршів поета презентованої книги у перекладі Валерії Богуславської.

НОВИНИ

«ДУХ ОДВІЧНОЇ СТИХІЇ» Так називається новий історичний роман львівського письменника, члена Національної спілки письменників України, лауреата премії ім. братів Лепких Романа Коритка. Презентація книги днями відбулася у Львівській обласній бібліотеці. У новому творі письменника зображено боротьбу українського народу в 20-х, 30-х і 40-х роках минулого століття проти польських і німецьких окупантів під проводом УВО і ОУН. Головний герой історичного роману – Василь Івахів, випускник Рогатинської гімназії, підпільник, в’язень польського концтабору в Березі Картузькій, де тодішня влада Галичини «виховувала» непокірних українців, один з ініціаторів підпільної боротьби на теренах Рогатинського району Івано-Франківської області, Перемишлянського району Львівської області і Бережанського району Тернопільської області, організатор підпільних осередків і збройних формувань – підстаршинської школи у містечку Поморяни на Львівщині, Української Повстанської Армії на Волині.

Яна ЛЕВИЦЬКА Рожева їх кров, дивовижні їх рани. І серцю з колиски тієї зарано… Стою при вікні, при дощатій стіні, І полум’ям схід лиже щоки мені. Синь списана ластівок летом захмарним. Окуті дороги в труд світла немарний – Колеса й копита з бруківкою мосту У дружбі новітній поєднані просто. Стою при вікні, при дощатій стіні, І полум’ям схід лиже щоки мені.

УКРАЇНА Якову Савченку У запалений мозок, Мов гаряча смола, Заливаються зойки Міст спаплюжених, Знов і знову заюшених Кров’ю своєю й чужою… Фастів! Васильків!.. Й так навіки віків, Навіки віків… І нема противаги Ув обох протилежних вагонних шибках У пропасниці спраги Моїм гарячковим очам…

СПОКІЙ Й. Добрушину Хтось дивну тишу нині розпросторив, А ночі начебто старий лихвар відміряв, У мене в друзях спокій яснозорий, І день мій мріє. З глибин найпотаємніших є відгук, То на моїм обличчі ніжний по´вів. Волога свіжа пил змітає віхтем У дня на споді. Промінчик в мої очі зазирає, В зіниці, як у криниці темноводі, То ніби відхилились двері раю В сумній господі. Геть гамір, дим затьмареного міста – На сонячнім щаблі прискалю око, Щоб злитися зі спокоєм врочистим – На всі чотири боки.

Василь Івахів – непересічна постать, справжній борець за волю України. Він загинув від рук німецьких окупантів у 1943 році, й нова книга письменника-земляка додає нові штрихи до його біографії. Роман Коритко вчителював у селах неподалік рідного с. Подусільна, де народився герой, спілкувався з людьми, які добре пам’ятають Василя Івахіва, з його родиною, а також опрацював багатий архівний матеріал. З-під пера цього письменника вийшли пригодницькі повісті «Нитка Аріадни», «Альфа і омега», «Гра вабанк», історичні романи «Корона Данила Галицького», «Брати Рогатинці», «Від передгроззя до громовиці», «У кігтях чужого орла», збірки новел «Колосковий гомін», нарисів «Історія санаторію “Черче”», «Опільське село Черче» тощо. Зараз Роман Коритко очолює Львівське земляцтво «Братів рогатинців» у Львові, й саме вони стали учасниками презентації й першими читачами нового історичного роману свого земляка.

Надія ПАСТЕРНАК Фото Йосипа МАРУХНЯКА

14

Ст оли чна а фіша

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

з 20 по 26 лютого 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА operacomua.colocall.com Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

20, 21 – Гастролі Театру балету Бориса Ейфмана «Анна Кареніна» на музику П. Чайковського 22 – П. Чайковський «Спляча красуня» 23 – Дж. Верді «Травіата» 24 – Й. Штраус «Віденський вальс» 25 – Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфлай» (Чіо-чіо-сан) 26 (12.00) – М. Чембержі «Даніела» 26 (19.00) – П. Масканьї «Сільська честь». Ж. Бізе – Р. Щедрін «Кармен-сюїта» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

21, 22 – Р. Уоллер «Рожевий міст» 23 – І. Ноябрьов «Повернення блудного батька» 24 (11.00, 13.00) – У. Хуб «Пасажир у валізі» 24 (19.00) – Л. Толстой «Анна Кареніна» 25 – І. Тургенєв «Найвище благо у світі…» прем’єра 26 (12.00) – М. Твен «Том Сойєр» 26 (19.00) – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» Мала зала 25 (19.00) – Л. Піранделло «Трохи вина, або 70 обертів» 26 (19.00) – А. Чехов «Три сестри» Експериментальна сцена Вул. О. Гончара, 71, тел. 486-80-40

24 (20.00) – «Солодких снів, Ричарде» (за В. Шекспіром) 25 (19.00) – «Щуролов» (за О. Гріном) 26 (19.00) – «Там бути тут» (за Д. Хармсом) КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www.kiev-operetta.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

Мала зала 22 (19.00) – Неда Неждана «Химера» 23 (16.00) – О. Арбузов «Мій бідний Марат» 26 (13.00) – С. Козлов «Зеленими пагорбами океану» 26 (19.00) – М. Гоголь «Шинель» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

25 (11.00) – М. Петренко «Про Курочку Рябу та Сонечко Золоте» 25 (13.00) – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у чоботях» 25 (15.00) – Є. Шварц «Попелюшка» 25 (17.00) – Є. Огородній (за Д. Баррі) «Пітер Пен» 26 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 26 (13.00) – В. Орлов «Золоте курча» 26 (15.00) – В. Швембергер «Марійка і Ведмідь» 26 (17.00) – О. Толстой «Золотий ключик» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

25 – А. Мілн «Вінні-Пух» 26 – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» Початок вистав об 11.00 та 13.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО» www.koleso.teatr.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22

21, 28 – Н. Казандакіс «Грек Зорба» 22 – І. Котляревський, М. Лисенко, О. Скрипка «Наталка Полтавка» 23 – О. Білозуб «Дві квітки кольору індиго» 25 (12.00) – А. Навроцький «Котигорошко» 25 (19.00) – А. Чехов «Жона є жона…» прем’єра 26 (12.00) – В. Васалатій «Попелюшка» прем’єра 26 (19.00) – С. Жадан «Гімн демократичної молоді» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

22 – Й. Штраус «Летюча миша» 23 – І. Кальман «Баядера» 24 – Ф. Лоу «Моя чарівна леді» 25 – «За двома зайцями» прем’єра 26 (12.00) – В. Домшинський «Білосніжка та семеро гномів» 26 (19.00) – О. Рябов «Сорочинський ярмарок» У приміщенні театру 20, 21 – Комедія «Ladie’s Night» АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

22 – М. Ладо «Звичайна історія» 23 – І. Еркень «Той, Тот та інші» 24 – Х. Майорга «Любовні листи до Сталіна» прем’єра 25 – В. Шекспір «Сатисфакція» 26 – Т. Іващенко «Empty trash» (Спалюємо сміття) Камерна сцена 21 – І. Карпенко-Карий «Наймичка» 23 – В. Люс «Емілі» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

20 – А. Касона «Дерева помирають стоячи» 21 – «Ледь мерехтить примарна сцена…» (Ювілей. Ювілей? Ювілей!) прем’єра 24 – А. Чехов «Вишневий сад» 25 – Леся Українка «У полоні пристрастей» (Камінний господар) 26 (12.00) – Р. Куні «Занадто одружений таксист» 26 (19.00) – Л. Малюгін «Насмішкувате моє щастя» Нова сцена 23, 27 (20.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» прем’єра 25 (12.00) – «1001 пристрасть, або Дрібниці життя» (за А. Чеховим) 26 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання» Сцена «Під дахом» 24 – І. Бауершима «JULIA@ROMEO.com» («Norwey. Today») 25 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 26 – «Олександр Вертинський. Бал Господній…» Початок вистав о 20.00 У приміщенні театру 22 – Д. Фріман «Люкс для іноземців» прем’єра (вистава Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв»)

www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

22 (19.00) – М. Римський-Корсаков «Ніч перед Різдвом» 23 (19.00) – Київ Модерн-Балет: Вечір сучасної хореографії: «Квартет-а-тет».

«Con tutti instrumenti» 24 (13.00) – П. Чайковський «Спляча красуня» 25 (12.00) – С. Баневич «Історія Кая та Герди» 25 (19.00) – Київ Модерн-Балет: «Кармен. TV» на музику Ж. Бізе 26 (12.00, 15.00) – П. Чайковський «Лускунчик» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

23 (19.00) – Леся Українка «Лісова пісня» 24 (12.00) – І. Стрельнікова, І. Стежка «Вождь червоношкірих» 24, 25 (19.00) – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 25 (12.00) – Г.-Х. Андерсен «Снігова королева» 26 (12.00) – Ю. Чеповецький «Добрий Хортон»

22, 23 – «Ніч кохання» (за С. Васильченком) 25, 26 – І. Жамміак «Азалія» Камінна зала 24 – Р. Шиммельпфенніг «Під тиском 1–3» У приміщенні Малої зали ПК «Україна» 23 – «У Києві на Подолі, або Гдє ві сохнітє бєльйо?» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ www.theatreonpodol.com Контрактова площа, 4, тел. 425-54-89

26 (12.00) – «Терем-теремок» прем’єра 26 (19.00) – М. Вішнєк «Fantasy з життя саксофоністів» прем’єра ЦИГАНСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР «РОМАНС» www.teatr-romans.com.ua У приміщенні Малої зали ПК «Більшовик» Пр. Перемоги, 38. тел. 277-87-97

24 – Вечір старовинного циганського романсу «Oда романсу» 25 – Концертна програма 26 – Лебедина пісня (Калхас) КИЇВСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР «БРАВО» www.teatr-bravo.kiev.ua Вул. Олеся Гончара, 79, тел. 486-40-22

21 – О. Мардань «Кохання за викликом + вареники» 22 – Дж. Патрик «Дорога Памела, або Як вбити стареньку» 23 – Е. де Філіппо, М.-Б. Мариньє «Кохання із ризиком, або Комуналка в сімейному будинку» 24 – Н. Птушкіна «Одружіться зі мною» 25 – М. Камолетті «Метелики, що токують» 26 – Н. Кауард «Інтимна комедія» НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

20 – З. а. А. Ільків (труба), н. а. І. Калиновська (орган) 21 – І. Іщак (контртенор), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), М. Сидоренко (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

21 – А. Крим «Звідки беруться діти?»

22 – Фантазія-шансон «Люксембурзький сад» 23 – Б. Акунін «Дзеркало Сен-Жермена» 24 – В. Станілов «Опера мафіозо» 25 – А. Крим «Льовушка» 26 – М. Гоголь «Мертві душі» КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я» www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

21, 22 – Л. Хохлов «Довершений Чарлі» 24 – К. Абе «Жінка у пісках» 25 – Е.-Е. Шмітт «Оскар – Богу» 26 (12.00) – М. Метерлінк «Синій птах» 26 (19.00) – І. Афанасьєв «Самотня леді» Початок вистав о 19.00 Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

23 – В. Сигарєв «Депо північне» 24 – Ю. Максименко «Бог явився мені у образі Жовтого Зайця» прем’єра Початок вистав о 19.30 НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

22 (19.00) – «Читаємо Достоєвського» (за романом «Брати Карамазови») 24 (19.00) – «Щастя» (за А. Платоновим) 25, 26 (18.00) – «Salida Cruzada – 8 кроків танго» КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР» www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50

22 (19.00) – О. Гельман «Лавка» 26 (17.00) – К. Мітані «Академія сміху» МУНІЦИПАЛЬНИЙ ТЕАТР «КИЇВ»

20 – Н. а. Л. Марцевич (ф-но), н. а. В. Буймістер (баритон), С. Максутов (тенор), З. Рожок (сопрано) 21 – Абонемент № 8 «Чарівна гітара». Я. Ватт (гітара) Велика Британія 22 – Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Д. Шаповалов (віолончель) Росія 23 – Концерт циклу «Педагог і його учні». Композитор І. Щербаков 24 – Абонемент № 10 «Симфонічний вимір» Академічний симфонічний оркестр НФУ, А. Павловський (віолончель) Росія 25 – Абонемент № 7 «Мистецтво фортепіанної гри». А. Планес (ф-но) Франція НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА» www.palace-ukraina.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-23-16

22 – Сергій Трофимов (Трофим) 25 – Шоу «Віва! Найкрасивіші люди України» 26 – Сергій Пєнкін Мала зала Театральний центр B.ROOM

23 – «У Києві на Подолі, або Гдє ві сохнітє бєльйо?» (Академічний театр «Колесо») 25 – Чайка (Театр-студія «Образ») 26 – In Love НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ

www.teatr-kiev.kiev.ua Русанівська набережна, 12, тел. 229-10-92

www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса)

23 (19.00) – М. Мейо, М. Еннекен «Моя дружина – брехуха» 25 – М. Рєзанов «Ілюзія обману»

Гастролі Великого Московського цирку

Примітка. У репертуарі можливі зміни

Сп ог ади

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

Хрещатик, 26 Ця адреса відома мало не в кожній оселі в Україні. І слова, вимовлені тут – «Говорить Київ», – ласкаво сприймає більшість народу. Старі радійники, переступаючи тепер поріг Національної радіокомпанії України, тамують подих, згадуючи побратимів і наших прославлених діячів культури – живих і тих, які вже у вічності. Автором уривку, який ми сьогодні пропонуємо нашим читачам, є Ірина Бережна, заслужений працівник культури України. Вона присвятила літературно-драматичній редакції радіо тридцять років. (3 1948 року!) Спочатку в чудовому, ошатному радіобудинку над Дніпром, згодом на Хрещатику, 26. «Не полишає душу пам’ять» – так назвала радіожурналістка свої спомини. Це розповідь про те, як по війні спиналося на ноги Українське радіо. Як воно дарувало співвітчизникам надію, що недалекий той час, коли відбудуємо мирне життя. «І на оновленій землі врага не буде, супостата. А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі» *** …Тяжкі повоєнні часи. В зруйнованому ворогом Києві треба було мало не з нуля відродити радіо, звести телекомплекс, будинок звукозапису. Цьому «треба» не було кінця й краю. Та от чи пам’ятаємо ми сьогодні людину, яка вклала душу, віддала всі сили, знання, уміння меті свого життя – створити в Україні радіо й телебачення. Людина ця заслуговує нашої пошани, доброго слова і доброї пам’яті. Це багаторічний голова Комітету радіоінформації України Микола Артемович Скачко. *** Було це в радіобудинку над Дніпром. Інколи Скачко говорив на літучках: «Оце ходив в Уряд домовлятися про другу програму радіо». Через певний час те саме сказав і про третю. Ми потерпали, чи зможемо впоратись. 3’являлись нові редактори, але вони з різних причин у нас не затримувались. Чи то самі не хотіли (день ненормований, зарплата мала), чи їх не хотіли. («До нашого берега що не припливе», – казала Ярошенко, заступник головного редактора). Другої і третьої програми Микола Артемович таки домігся. На другій наші передачі були коротшими – не 30, а 20 хвилин, мала вона назву «Промінь». Тут були розважальні твори (лірика, гумор, пісні, музика) упереміш з

Ветеран української радіожурналістики Ірина Бережна

останніми вістями, новинами. Чи, навпаки, головне – останні вісті, а поряд – розважальні твори. На третій програмі переважно звучали фондові записи – радіопостановки, «театр перед мікрофоном», наші повтори. Як виявилось, була вона зовсім глуха. Якось, уже на Хрещатику, на неї загнали передачу за участю опального на той час письменника. То я спитала у диспетчера Лепеті, як її можна послухати, на яких хвилях. Відповів жартома: «Та хто її може почути, хіба що Богдан Хмельницький на площі». Нам і не снилось, що колишня глуха третя програма стане тепер

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! Вийшов з друку перший номер журналу «Пам’ятки України». Попередньо був віддрукований спеціальний випуск «Пам’яток України», присвячений Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин». Де придбати останні випуски часопису ми повідомимо вас за тел. (044) 498-23-64. Журнали «Музика» № 4–6 і «Український театр» № 6 – у продажу в кіосках «Преса» м. Києва. Журнали «Українська культура», «Театрально-концертний Київ», газети «Культура і життя» та «Кримська світлиця» чекають на вас у кіосках «Преса», книжкових магазинах, поштових відділеннях Київської області. Всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 року РОЗПОЧНЕТЬСЯ В КВІТНІ Редакція «Української культури» готує ювілейний, 1000-й випуск журналу. Незабаром вийдуть журнали: «Пам’ятки України» № 2, 2012 р. , «Музика» № 1, 2012 р., «Український театр» № 1, 2012 р. УВАГА! Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні за пропозиції та зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498-23-64, моб. (067) 394-97-21, 386-56-63.

радіоканалом духовного відродження – «Культура» з багатьма цікавими проектами і з величезною слухацькою аудиторією. *** Голова Комітету дедалі більше переймався справами ТБ. На літучках згадував про перипетії навколо місця, де мав постати новий сучасний теледім, говорив про відбудову радіо- і телебудинку на Хрещатику. Коли там запрацювало ТБ, почав намовляти наших редакторів і операторів переходити туди на роботу. На радіо все вже було налагоджено, а там починали чи не з нуля. Опікувався Скачко і спорудженням Будинку звукозапису. Туди перейшли наші звукорежисери Ніна Сичевська і Людмила Маруліна. З’явилась можливість для якісних фондових записів. Редактори з розумінням і повагою ставились до величезної і відповідальної праці нашого голови. Як і головного редактора літдраммовлення Людмилу Іванівну Кузьміну, робота поглинала Миколу Артемовича цілком. Чи повною мірою оцінювали його самовіддану працю «нагорі» – сумнівно. Одній людині важко тримати під контролем будівництво, техніку і якість передач, а також ідеологію, за яку відповідав головою. У нас на радіо Микола Артемович більше впливав на передачі «останніх вістей», суспільно-політичного мовлення, іномовлення, краще розумівся на цьому. Щодо літератури й театру – Кузьміна була йому гарним, досвідченим помічником. Іще про одне не можна не згадати. Цілі покоління радійців пам’ятають деякі спотворені вислови Скачка, які називали «скачкізмами». Ну, наприклад, він міг сказати (російською): – Палка о двух кольосах (концах).

– Узяти бика за бороду (за роги).

– Не плюй у колодязь, вилетить – не спіймаєш.

– Я вам підкину свої шарики, а ви подумайте. Або таке: «Редактору що? Накрутив, намутив і кінець у воду (тобто кінці)». Якось на літучці Микола Артемович сказав: «Нарешті, у нас запалав вічний вогонь, тепер кияни матимуть місце, де вони задовольнятимуть свої потреби в любові, пошануванні тих, хто і т. д. Всі завмерли. Невже ніхто не прохопиться, що «задовольняти потреби» – це «ходити до вітру»? Не прохопилися, мовчали. Як німі! Пригадується й інше. На Хрещатику в нас постійно були політзаняття. Гурток з політекономії соціалізму вів Скачко. Зарахували і мене в цей гурток, і я дуже потерпала, щоб не виявитись цілковитою недотепою, бо ні знань, ані часу на підготовку не мала. І як же всі гуртківці були вражені, коли Микола Артемович виявив величезні знання не тільки з політекономії соціалізму, а й порівнював її з німецькою, японською, на яких теж добре розумівся. Розповідав захопливо, як гарний лектор, зовсім не вимагаючи від нас хоч якихось знань. І мова тоді в нього була образною, без покручів. Хочу сказати про те, що мене дуже дивувало тоді, та й зараз видається незрозумілим. «Скачкізми» нашого голови спостерігали не тільки радійці. Звичайно, підлеглі не могли звернути увагу хазяїна великого кабінету на мовні огріхи. Але… у кожної людини є друзі, товариші, знайомі, зрештою, мав він родину. То чому ж не

15 звернули його увагу на нісенітниці, на жахливі покручі! Чи можна це пояснити нашою одвічною, цілковитою байдужістю одне до одного? Якось потрапили мені до рук спомини Володимира Бровченка «Вікнина». Володимир Якович виступав у нас на Хрещатику як поет. Працював тоді в ЦК КПУ. Згадалося. Прочитав у студії вірші, а тоді зайшов в апаратну. Привітний, в доброму гуморі, жартував, либонь, про те, що працюємо в чимось схожих режимних установах, або щось подібне. Це було незвично. Коли він пішов, режисер Лідія Лєсная сказала: «Симпатична людина. Чому я досі не знала цього поета?» – «Тепер, – кажу, – будемо знати, він працює в ЦК». – «Овва! – вигукнула, – ніколи б не подумала! Хоча скрізь люди бувають!» Цей спогад і незвична назва «Вікнина» привернули мою увагу. Назва ця походить не від вікна, а од віків, бо Вікнина, степове озерце, було там вічно. Так от. Володимир Якович у своїх споминах пише про нашого голову. Наведу уривок. «Через обмеженість, а може й нарочито Скачко унікально перекручував народні приповідки, відомі вислови. І те виходило дуже смішно.

– Не доводьте мене до бєлого коліна (тобто, до “бєлого калєнія”). Настає обідня пора. Він звертається до свого заступника: – Ходімо перекусимо черв’ячка (заморимо). По установі пішли плітки. Начальник дізнається про це останнім, на черговій нараді каже з обуренням: – До яких пір слухи будуть доходити до мене із задніх уст? Перед 8 березня зібрав колектив, щоб привітати жінок, і так підкреслив неформальність тих зборів: – «Дорогі жінки! Якщо ви думаєте, що я покликав вас, щоб поставити паличку, то помиляєтесь!» Дивовижні покручі! Можна не погодитись з автором, Володимиром Бровченком, що говорилося це нашим головою нарочито. Хіба міг Скачко отак жартувати в серйозній установі, куди його повсякчас викликали для прочуханів, а то й для побиття. А щодо обмеженості – те, що йому треба було, за що відповідав – знав бездоганно. На цій посаді (голова Комітету певний час був на правах міністра) мав бути і був міцний політик. Та й у повсякденному житті Микола Артемович завжди вів свою лінію, свою політику. Коли мали знімати Хрущова, Скачко на літучці (я була там випадково, замість головного редактора) сказав, що Микита Сергійович невдоволений тим, що ЗМІ приділяють йому забагато уваги. Отже, щоб не було нового культу, припиніть запопадливість. А через день чи два ми взнали правду. Слідом за Володимиром Бровченком, якого давно вже знаємо як автора багатьох щемких поезій, хочеться сказати і про нашого голову, та й про нас, грішних, що всі були такими, яким був наш час. У 2004 році в театрі ім. Івана Франка на урочистостях з нагоди 80-річчя Національного радіо згадали й нашого голову, назвавши його Артемом. Та не Артем він, а Микола Артемович Скачко. Пам’ятаймо його подвижницьку працю. Ірина БЕРЕЖНА

На дозві ллі

16

Культура № 7, 17 лютого, 2012 р.

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

СМАЧНОГО!

МЛИНЦІ (БЛИНЦІ, НАЛИСНИКИ) Головною їжею на Масляну традиційно є вареники з сиром та сметаною. Такою ж популярною стравою були млинці з сиром та, звісно, сметаною. Колись млинці готували так: пшеничне, пшенично-гречане, на Подністров’ї – кукурудзяне борошно розводили сироваткою, маслянкою (знежирене молоко, яке залишалось після збивання масла), молоком або водою, додавали яйця й заколочували рідке тісто. На розігріту пательню, змащену салом або олією, розливали тісто тонким шаром та смажили з обох боків. Млинці з сиром та сметаною називали налисниками. Смажте млинці, налисники, варіть вареники і смачної вам Масляної!

До Прохора баба охала: «Ой, холодно!» А прийшли Прохір і Влас: «Вже весна у нас!» Про ці та інші свята за народним календарем, а ще про Масляний тиждень, який розпочинається 19 лютого знайомимо наших читачів.

17 лютого – Микола Студений. «Микола однією рукою носа гладить, а другою щипає». «На лютневого Миколу снігу насипле гору». Якщо цього дня холодно – морозам студити. Відтак ще зарано знімати теплий одяг. «Студений ліс і гай – знову кожух вдягай». А лютий цього року настільки відповідає своїй назві, що ніхто про легший одяг і не згадує.

19 лютого – Вукола-телятник. Тріскучі морози цього дня обіцяють гарну весну та спекотне літо.

20 лютого – Парфентія. Зазвичай цього дня вшановували померлих, готували ритуальну страву – «коливо», і залишали її на ніч: «щоб діди повечеряли». Окрім зимових, були і «весняні діди», що припадали на п’ятницю другого тижня після Великодня. «Літні» діди були в п’ятницю перед Зеленими святами (Трійцею), «осінні» – в п’ятницю та суботу перед початком Пилипівського посту (28 листопада). В такі дні не грали весіль і взагалі утримувались від розваг.

21 лютого – Захар-серповидець. Колись господарі діставали, ретельно оглядали та гострили свої серпи. Сьогодні господарі, щоб не порушувати такої доброї традиції, можуть дістати, ретельно оглянути та нагострити… свої ножі. Господині вам будуть щиро вдячні.

22 лютого – Никифор, Інокентій, Панкрат. «Не всяк Панкрат хлібом багат».

23 лютого – свято робочої худоби. Цього дня святять воду та кроплять нею худобу. Ось так, стримано та скромно, святкує робоча худоба своє професійне свято. Саме цього дня – Прохора та Харлампія, літні жінки можуть трішки «поохати»: «До Прохора баба охала» і так далі. Та не час стогнати! Адже починається Масляна!

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕ РЕ ДП ЛАТНИК И ! Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України. Газета «Культура і життя»

№ 7 (4475), 17 лютого 2011 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК

Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р. Друкарня: ТОВ «Мега-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14, Київ, 04073; тел. +38 (044) 581-68-15 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969

Склад Видавничої ради Олеся Білаш – директор видавництва, Олена Чередниченко – завсектором взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю МК, Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва МК, Лариса Лебедівна – завсектором мовної політики МК, Михайло Швед – начальник відділу музичного та циркового мистецтва МК, Ольга Дарибогова – начальник управління міжнародних зв’язків МК, Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика», Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ», Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр», Марія Хрущак – головний редактор журналу «Українська культура», Орест Когут – головний редактор видавництва.

Масляна – останній тиждень перед Великим постом (цього року Масляна – з 19 до 26 лютого). На перший день Масляної, в «м’ясопустну» неділю, за стародавнім звичаєм варять холодець зі свинячих ніжок. На Слобожанщині хлопці та дівчата після вечері збирали кістки з холодцю, виходили з ними на двір та влаштовували всілякі розваги, а заміжні жінки тим часом «справляли колодку». Для цього потрібно: невеличка колода, шматок полотна, подруги, корчма чи шинок, а ще потрібно здоров’я, щоб святкувати цілий тиждень. «Колодку» по черзі сповивають, потім святкують і залишають її у корчмі до наступного дня. Далі знову приходять святкувати, адже: «колодка» у понеділок народилася, у вівторок хрестилася, у середу – похрестини, в четвер «колодка» помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Звісно, ніхто не плакав, а лише гуляли та веселились. Ще на Масляну заміжні жінки ходять по хатах, де є дорослі діти «на виданні», яких матері не оженили або не видали заміж, і прив’язують матерям «колодки» до ноги. Дівчата прив’язують «колодку» хлопцям, і не до ноги, а до лівої руки. Їхні «колодки» прикрашені квітами та стрічками. Ось так, погулявши цілий тиждень, казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала, якби ж тебе – сім неділь, а посту – одна!» ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 17 лютого – Преподобного Ісідора. День янгола: Микола, Кирило, Георгій.

18 лютого – Святого Феодосія, архієпископа Чернігівського. День янгола: Феодосій, Агафія.

19 лютого – Священномученика Димитрія-пресвітера та Мученика Анатолія. Початок Масляної. День янгола: Христина, Максим, Марія.

20 лютого – Преподобного Парфентія, Преподобного Луки. День янгола: Парфентій, Лука.

21 лютого – Великомученика Федора Стратілата, Пророка Захарії. День янгола: Захар, Федір, Сава.

22 лютого – Мученика Никифора, Преподобного Панкратія. День янгола: Никифор, Геннадій, Інокентій, Панкрат.

23 лютого – Священномученика Харлампія, Преподобного Прохора Печерського. День янгола: Прохор, Харлампій, Ганна, Валентина. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна